Issuu on Google+

Студентське iнформацiйне видання iнституту фiлологii та журналiстики

Й И К Ь С Т СТУДЕН сто новини! о р п ж i н нь Краще Жовте

№2

2012

СЯ В А Х АКО

З О К Н ДЕ Я Л О НЬ У С ЯК К А Р 6 К 1 У ЗУ А Р Д І В

с.8,9

0,21 2 . с о? д з у л г з бе е ц о ,15 4 щ 1 , , 3 в 1 а каз ” с. . с . . е о н д т и Х набр е н о ,щ а к и з у Я: “м І М Т АРИ


2

Alma mater

СНУшні “наглядачі” автор: Анастасія Онопрійчук

«Боротьба з хабарництвом», «робота з проблемними студентами», «рада спостерігачів та дисциплінаторів», – ці та багато інших асоціацій виникають у студентів, коли вони чують про Наглядову раду нашого університету. Що ж це насправді та з чим її їдять? Наглядова рада тепер вже Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки – це група представників органів державної влади, закладів освіти, науки, культури, економіки та комерційних організацій. На противагу уявленням студентів, діє цей орган виключно на користь молодим людям, заохочуючи їх до кращого навчання, наукової діяльності та надаючи необхідні умови для цього. Мовляв, «ми для вас усе влаштуємо, ви ж тільки вчіться». Наглядова рада СНУ, на чолі з Ігорем Палицею, відповідає за забезпечення державної підтримки розвитку університету, отримання

іноземних інвестицій для реалізації проектів та для подання ідей навчального закладу до Міністерства освіти. Крім того, усі питання щодо вдосконалення навчального процесу та ефективного використання бюджетних коштів також вирішує ця група вповноважених осіб. Крім вирішення питань з покращення умов навчання, діє ще й неабияке заохочення для активних студентів. Благодійний фонд «Новий Луцьк» виділяє щомісячну стипендію для молодих людей, які відзначилися у науковій діяльності. Студентка п’ятого курсу української філології, Наталія Дорошук, цьогорічна стипендіатка. Дівчина розповідає, що додаткове заохочення вона отримує завдяки своїй діяльності. Для цього потрібно було лише подати власні наукові статті та сертифікати за участь у конференціях та пройти співбесіду. У результаті цього Наталя стала однією з п’ятьох студентів Інституту філології та журналістики, які протягом семестру отримуватимуть додаткових 800 гривень щомісяця від голови фонду Ігоря Палиці. - Для мене стипендія стала чималим заохоченням для подальшого розвитку, - розповідає минулорічна стипендіатка Ірина Сасовська. – Я продовжила розвиватися у науковій

сфері та змогла здійснити свою маленьку мрію. Окрім стипендій для науковців, Благодійний фонд виділив допомогу у вигляді талонів на безкоштовне харчування для дітей-сиріт, напівсиріт та із малозабезпечених сімей. Пільги діяли у всіх університетських їдальнях. Талони видавалися щомісячно, з розрахунком на 5 робочих днів щотижня, протягом яких студенти могли обирати їжу на власний розсуд на суму, що не перевищувала 20 гривень. Молоді люди розповідають, що це значно скорочувало їхні щомісячні витрати, завдяки чому вони мали змогу реалізовувати деякі свої цілі. Ігор Петрович переконаний, що невдовзі вдасться провести повний ремонт гуртожитків №2 і №3, а також у всіх гуртожитках встановити сучасні пральні й кімнати гігієни. У своїй подальшій діяльності Наглядова рада акцентуватиме увагу на розвитку хімічнотехнологічної, готельно-ресторанної сфери, галузі ІТ-тенологій, а також оснащення лабораторій сучасною технікою. Студентам же радимо не баритися та використовувати унікальні можливості, які надає нам Університет.


Актуально

Спіймати на живця, або Вибори в Україні

Знову настала гаряча пора – пора обирати слуг народу... автор: Мар’яна Метельська Невдовзі в Україні парламентські вибори. Звісно, 35 до 40%. Вони не можуть сказати, за яку політичну силу, все як завжди: агітація, політична реклама, зустрічі із за яку ідеологію, за кого вони взагалі. Це означає, що свій кандидатами. Та іноді це переходить межу. Європейська вибір вони будуть робити безпосередньо на дільниці. мережа організацій з моніторингу виборів (ENEMO) вже А психологія прийняття рішення така, що її можуть помітила багато проблем і маніпуляцій на виборах в лабораторно моделювати експерти, - наголосив він. - Не Україні. Як не стати жертвою професійних піарників та зважаючи на те, що серед пересічних громадян побутує зробити правильний вибір? думка, нібито “політика - це не важливо, вона мене не Існують різні маніпулятивні технології: білборди стосується”, коли люди знаходяться на виборчій дільниці. на кожному кутку, куди не поткнешся, роздавання Вони в силу дуже різних обставин починають думати про різноманітних подарунків, те, що їхнє рішення може Коментарі суспільства: швидке вирішення Чи відомо вам про маніпуляцію виборцями? Чи на щось вплинути, що це проблеми, яка довго не пропонували вам за ваш голос гроші? Як на вас діє політична рішення на 5 років вперед”. вирішувалася (наприклад, реклама? Біденко зазначив, обладнання дитячих що насправді виборець «Реклама набридає по телевізору та на білбордах. Гроші майданчиків за власний за голос не пропонували. Я б хотів, щоб запропонували. не запам’ятовує, хто з рахунок), телевізійні та дав йому Олексій Іванович, 56 кандидатів радіоролики, сувенірна “пайок”, але такі “подарунки” «Ні, про маніпуляції не відомо, реклама не впливає. Гроші продукція (значки, формують певний не пропонували». бейсболки, прапори, раціональний пласт — “що Олександр, 40 футболки тощо), концерти цей кандидат зробив, що «Відчувається значний тиск політичної реклами. Гроші він мені дав, що я можу та інші розважальні заходи, підкупи голосів. Засоби за голос не пропонували, про маніпулювання не відомо». йому дати у відповідь”. Юля, 22 масової інформації, яким Підкуп виборців довіряють люди, стають підпадає під дію Закону «Хотілося б, щоб такої реклами взагалі не було. Кожен рупором виголошення має зробити свій вибір сам. Гроші не пропонували». “Про вибори народних цих маніпуляцій. Мало Світлана, 57 депутатів”, а також під дію хто зі звичайних людей Кримінального кодексу. «Усі вони бандюги і злодюги, реклама вже дістала їхня». задумується на тим, що Такого родухабарництво, Анонім політична реклама, яку залякування, тиск, шантаж «Взагалі до цієї теми ставлення нейтральне». вони постійно бачать, — способи перешкоджання Наталя, 40 здійснення волевиявлення. не завжди законна. Наприклад, на телебаченні спробу підкупу Негативно ставлюся до реклами такої. Мені гроші не За не можна кілька разів пропонували, але знаю такі випадки». перед-бачається криміпідряд транслювати нальна відповідальність, Микола, 24 агітаційні ролики, а у нас зокрема позбавлення «Мені фіолетово». це вже стало нормою, волі. Є декілька ступенів Олександр Ілліч, 63 тяжкості цього злочину. пишуться статті відверто рекламного характеру, серйозним «Дістала та реклама. Гроші поки що не пропонували, Найбільш проте немає позначки, але про таке відомо». вважається вчинення що це на правах реклами, Вітя, 33 таких дій групою осіб за людям пропонують продати попередньою змовою. свій голос за певну суму тощо. Все це впливає на наш вибір. Найчастіше порушення — непрямий підкуп – це агітація, Зараз виникає таке відчуття, ніби тебе переслідують усі яка супроводжується наданням ресурсів, матеріальних політики. Звідусіль на нас психологічний тиск: з екранів благ, подарунків бюджетним установам, але не відверто телевізорів, з білбордів, на вулиці всі намагаються завалити “кошти за голос”. нас макулатурою. Від цього неможливо втекти. Людям під час виборів потрібно бути дуже уважними, Експерт з рекламної комунікації Артем Біденко вважає, аби не купитися на дешеву наживку кандидатів у депутати. що підкупи та агітація спрямовані на тих виборців, які ще Звісно, байдужими теж не потрібно бути. Знайомитися не визначилася, за кого голосуватимуть. Він зазначає: з основними програмами політиків варто, але завжди “Людей, які не визначилися зі своїм вибором, зараз від пам’ятайте, що вибір повинен залежати тільки від нас.

3


4

Діалог поколінь

Такий бува момент, що в серці полумінь пече, напруга почуваннів межі розрива, злітають блискавки з осяяних очей, та іскрами думок палає голова.

Богдан-Ігор Антонич

автор: Аня Яблучна За своїх неповних 28 роки він створив такі віршовані рядки, які мало кого залишать байдужим: у них особистість і особливість. Вірші Антонича – це творча своєрідність, нове звучання слів, що вибудовують незвичні, часом зовсім дивовижні образи. Несподіваний, інтригуючий, містичний і нерозгаданий. 8 жовтня в інституті філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки студенти 2-го курсу організували мистецький вечір, присвячений яскравому українському поету – Богдану-Ігорю Антоничу. Назва заходу «Антонич – круто!» доводить: молодь цікавиться, молодь читає. Студенти, майже ровесники поета, розповідали дещо з життя «дітвака із сонцем у кишені», як сам себе називав Антонич, і знаходили те сонце в його віршах, у кожному рядку, процитованому протягом зустрічі. В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. Тепер — де б я не був і коли-небудь, я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені.

Про Богдана-Ігоря Антонича говорили як про поета-філософа, поета-містика, модерніста. З цим погоджувались і викладачі, які не лише прийшли відчути особливу атмосферу віршованого слова автора, а й висловили власну думку з приводу його творчості. Лілія Богданівна Лавринович акцентувала на гармонійному поєднанні язичницького і християнського начал у творчості митця, на його переконанні у божественній природі творчості. Сідаймо в човен. Попливемо довкола наших сердець. Може, відкриємо нову, незвідану землю. Наталя Миколаївна Шульська зізналася, що Антонич для неї – хлопчик із помаранчевою кулькою: світлий, сонячний, щирий. Не зважаючи на такий дитячий образ, він дає потужний поетичний опір звичним речам і застарілим поняттям. «Поет стріляє словами як кулями», - наголосила Наталія Миколаївна . Також вона згадує, як радив їй, ще студентці, Василь Слапчук: «Хочете добре писати вірші – читайте Антонича».

Антонич-поет, раніше надовго забутий, знову повертається у своїх віршах до читача. Але, не зважаючи на дослідження його особистості, він залишається оповитим легендами. Учасники вечора інсценізували розповідь учителя поета, який говорив про творчу натуру хлопця, піддавши аналізу його рукописи. З листів подруги Антонича присутні могли відзначити, яким він був як чоловік, його ліричність і зворушливість. Безперечно, організаторам мистецького вечора вдалося передати специфічність автора і його талант світовідчуття у слові. Мабуть, найдоречнішими тут будуть слова , які прозвучали впродовж заходу: «Читайте Антонича. Попускайте його через своє серце.»


Nostalgie-осінь

5

БАБИНЕ ЛІТО

автор: Мар’яна Печенюк

У неділю, 21 жовтня, на Театральному майдані Луцька проходили масштабні народні гуляння «Бабине літо». Культурно-мистецьке дійство мало на меті популяризацію українських народних традицій серед лучан та гостей міста. Свято проходило за підтримки Ігоря Палиці. Організатори гулянь придумали чимало розваг для мешканців міста. Окрім виставки-ярмарку декора-тивноужиткового мистецтва, можна було спробувати виграти 200 гривень, провисівши дві хвилини на поперечині, або ж постріляти з лука: 10 гривень за 6 пострілів. Свято розпочалося із урочистої ходи від скверу «Зоряний» до Театральної площі за участі фольклорних колективів та барабанщиць нашого університету. Опісля на головній сцені відбулося театралізоване

дійство: на сцені з’явився князь Любарт Гедимінович зі своєю княжною. Над Театральним майданом пролунало: «Я, ваш князь, перед Богом заприсягнув берегти землю нашу, народ, мову українську». Дух середньовіччя доповнювався на сцені вишуканим вбранням та грою акторів. Якісну музичну частину дійства забезпечили українські гурти «Мандри» та «Коzак System», які виконали як нові, так і відомі поціновувачам української музики композиції. Варто зазначити, що і перші, і другі виступили на дуже високому рівні. Відчувалося, що таланту цим митцям позичати не потрібно. Глядачі ж відповіли їм гучною підтримкою та традиційними вигуками «на біс». А осінь вирішила підтримати лучан та вже наступного дня зустріла нас туманною осінньою погодою, якої давненько не було у Луцьку.

ЇЛИ ВАРЕНИКИ автор: Галина Охманюк 16 вересня у Луцьку пройшов перший «Волинський фестиваль вареника». У другій половині дня в парку культури та відпочинку імені Лесі Українки вже було чутно   аромат гарячих вареників із найрізноманітнішими начинками. Особливу атмосферу створювали закохані, діти із карамельками в руках та лучани, які у прохолодний день сміливо вдягнули вишиванки. На сцені фестивалю відбувся святковий концерт. Українські народні пісні виконували квартет «Автограф», Галина Овсійчук, Адам Горбатюк, гурт «Давня казка». Вихованці Рокитнянської школи козацького гарту майстерно продемонстрували мистецтво бойового гопака та елементи характерництва. Учасники фестивалю змагалися у конкурсах, а також співали у «Народному караоке». Усі охочі могли скуштувати найулюбленішу національну страву, адже на фестивалі роздали 500 порцій вареників із

картоплею. А особливо цікавим моментом для глядачів став майстер-клас від переможця телевізійного кулінарного шоу «Пекельна кухня» Юрія Кондратюка. На сцені він показав, як варити львівські вареники із солоним сиром. Згодом їх дегустували гості. Вздовж головної алеї можна було придбати майже всі національні страви. На пресс-конференції фестивалю, котра відбулася у серпні, організатори заявили, що планують зварити рекордний найбільший в Україні вареник. Щоправда, цього року задум втілити не вдалося. Але родзинкою став торт у вигляді вареника, який того дня занесли до «Книги рекордів Волині». «Хочеться, щоб «Волинський фестиваль вареника» проходив щорічно, у конкретно визначений день, а також, щоб у цей день вареники готували в усіх кафе, ресторанах та інших закладах харчування Луцька. Тоді  усі охочі могли б скрізь скуштувати цю страву», - поділився планами керівник оргкомітету фестивалю Валерій Пельц.


6

Під прицілом

ОБЛИЧЧЯ

Новий, яскравий, непередбачуваний. Слова, якими хочеться охарактеризувати проект «Обличчя Луцька», створений для того, аби показати душу міста в його особистостях. Усього три людини, які працюють над задумом, журналісти Таня ЗубрикХомич, Володимир Хомич та Оксана Цимбалюк доводять, що в Луцьку є класні люди! І серед 250 тисяч жителів нашого міста в проекті вже засвітлися ті, хто був або є студентом Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Зю Побережнюк, 22 роки, інопланетянка  (Інститут філології та журналістики) Привіт! Мене звуть Зю. Ще не знаю, хто я. Дехто каже, що – інопланетянка. Люблю подорожувати. Так я дихаю. Іноді доводиться задихатися, бо друзі дорослішають і не завжди знаходять час на спільні поїздки. Люблю добрих людей і завжди до них тягнуся. Люблю, коли у Луцьку відбуваються цікаві заходи, тоді звідси не хочеться їхати. Люблю горіхи :) Не люблю політику, цифри і погані новини. «…Рідний Луцьк чомусь асоціюється з двома типажами: перший – колоритна жіночка 50-ти років з налакованим чубом, в «нарядному» костюмі, яка постійно чимось незадоволена. ЇЇ призначення – пильнувати моральні норми і вчити усіх розуму. А другий образ – нерішучий хлопець, простий і щирий. Він шукає себе і має великий потенціал. Сподіваюсь на те, що після критики жіночки, той хлопець таки не припинить пошуки :)»

Олександра “Лекса Вотлз” Кліщук, 24 роки, дивачка з невизначеною професією (Факультет романо-германської філології) Привіт! Ім’я в мене Олександра, Олеся, Леся, але протягом років мене йменують Лексою. Якось так трапилось, що псевдо взяте колись причепилось надовго. Не дивлячись на моє російськоукраїнське походження, я пишаюсь, що ось вже 18 своїх років я живу у Луцьку. Пишаюсь своїм дідом, який був вояком ОУН УПА.  «…Закінчила ВНУ, мій любий романо-германський факультет і продовжую співіснувати з університетом й надалі, працюючи на кафедрі практики англійської мови. А ще мала змогу навчатись в НаУ «Острозька Академія», саме цей заклад мені дав можливість познайомитись з найкращими людьми». «Я дивачка і люблю сильних особистостей. Саме вони дають поштовх на розвиток та подальшу самореалізацію». Обожнюю Луцьк за відчуття комфорту, затишку. Неймовірно блукати нічними вулицями Братковського, Волі, Коперника. Пригадайте, як виглядає НАШЕ місто у травні…з величезним розмаїттям цвіту та кольору. Лише задля того варто його любити. А ще - відчуйте його життя… коли ввечері з’являється поодиноке світло у вікнах і ближче до ночі запалюється інша сторона вулиць. Але попри усю цю красу моїми незмінно улюбленими місцями лишаються дах на вул. Відродження, де відкривається найкращий оглядовий вид та міст на Рованці...під яким приємно насолодитись потоком Стиру, що віддзеркалюється на плитах. (хоча іноді там панують не найкращі аромати).  Живіть. Пишайтесь. Насолоджуйтесь нашим містом. Ігор Семенюк, 21 рік, студент, поет (Факультет міжнародних відносин) Мене звати Ігор, хоча для більшості друзів та знайомих я - Пупс. Займаюсь усім, що мене цікавить хаотично і спонтанно: організовував флешмоби, поетичні квартирники, домашні концерти, вечірки в клубах, а також всім відомий “Парад мильних бульбашок у Луцьку”. Луцьк - місто друзів. Тут кожний, якщо не друг, то друг-друга, або друг-другадруга. Правило шести рукостискань тут не діє, бо всі всіх знають, якщо не особисто, то заочно. Для мене Луцьк - місто приємної показовості. Кожний намагається показати себе краще, ніж він є. Все це обмежується зовнішніми ознаками: дівчата одягаються якомога гарніше одна від одної, хлопці теж слідкують за тенденціями моди, стараються бути спортивними. Це впливає на постійне відкриття салонів краси, магазинів та спортзалів у місті, але ніяк не книгарень, галерей тощо. В Луцьку є два типи людей: ті, хто активно чимось займаються (мистецтвом, політикою, спортом, громадською діяльністю) і ті, хто обговорює їх. Це нормальна річ для малого міста. Причому, кількість перших, як на мене - зростає. І це є приємною тенденцією, тому що все більше людей намагається знайти собі щось до душі. Хоча зі мною багато хто посперечається і знову спише все на оту показовість. Куди б я не подорожував і як там добре не було - до Луцька завжди приємно повертатись. То особлива зона комфорту .


ЛУЦЬКА

Під прицілом

Вікторія Жуковська, 30 років. РадіоDJ, ведуча фестивалів (закінчила Факультет романо-гермнаської філології) Колекціонує емоції та усмішки. Мріє пожити бодай тиждень у кожному місті України і… повернутися до Луцька. - Луцьк - затишне, тепле, лагідне і щире місто.. Без надмірного пафосу центральних вулиць. З фонтанами, які працюють тільки у вихідні. Із сумними та втомлено-заклопотаними очима людей. Із п’ятнадцяткою, у якій можна до скону кататися колами. Із дівчатами, які ввечері виходять на «полювання». Із жебраками, які усміхаються людям. Із дитячими майданчиками, де вночі киплять геть не дитячі пристрасті. Зі старими атракціонами у парку, які викликають неймовірну ностальгію. З неймовірним Будинком архітектора, величним Замком Любарта та Майданом Ринок, про який не знає більшість мешканців. Зі Старим ринком, який абсолютно не пасує Старому місту. Із величезною кількістю знайомих та кількома найкращими друзями. 

Сергій «Колос» Мартинюк, 24 роки, музикант (випускник Історичного факультету) Привіт!. Мене звати Сергій, хоча більшість моїх знайомих, колег та друзів ще з 2004-го року називають Колосом. Співаю в гурті “Фіолет”, по можливості займаюся організацією концертів та фестивалів (“Форпост”, “Бандерштат”). «Не певен, що житиму тут завжди і сподіваюся, що таки ні, але Луцьк завжди для мене був продовженням рідного Дубно». « Спокій, історія, знайомі обличчя, відчуття того, що ти ВСТИГАЄШ. Так, я ніколи не їв морозива у «Буратіно» і не катався в дитинстві на чортовому колесі біля Сапалаївки, але після кожного концерту до Луцька я повертаюся, як додому. Жодне інше місто, його вулиці та люди не надихали мене писати так, як це робить НАШЕ місто. Наші вулиці такі НАШІ. Мені здається, тут навіть повітря якесь особливе. Нє?». Сергій Ткачук, 36 років, радіоведучий  (закінчив Педагогічний факультет) - Привіт! Мене звати Сергій. Я радіоведучий на радіо «Луцьк». Моє хобі – фотографія та японська поезія. Все свідоме життя провів в Луцьку. Це місто для мене є знаковим, бо я тут живу.  «Я хотів би, щоб лучани змінили ставлення до свого міста. Коли люди зрозуміють, що місто – це їхня домівка, то почнуть вести себе адекватніше».  Галина Конах, 29 років, джаз-співачка, композитор (випускниця Інституту мистецтв) Люблю Луцьк за те, що куди б ти не пішов, ти ніколи не буде один – зажди зустрінеш знайомих. Люблю слухати Луцьк. Наше місто має свою мелодію, особливу, такої мелодії не має жодне місто. Це на вібраційному рівні, не подумайте, що я космос :)  Луцьк для мене – це маленький Нью-Йорк! Андрій «Тіма» Тимчук, 33 роки, музикант, арт-директор (випускник Географічного факультету) Луцьк – активне, світле і добре місто, хоча і багна багато. Вистачає і лайнових політиків, які тут роблять достатньо фігні, але вірю, що рано чи пізно їх час витече. Харить хаотичність і несмак реклами. Не подобається багато совкової архітектури і відсутність громадських туалетів. На жаль, про місто дбають в останню чергу, як правило, перед виборами. Тішусь від великої кількості талановитих і просто хороших людей. Всі вони цікаві і трішки дивакуваті. Їх об’єднує час, простір і особливі почуття до Луцька. Творіть добро і слідкуйте за новими обличчями міста! P.S. Скоро там можна буде знайти і посмішку Анастасії Передрій, студентки Інституту філології та журналістики і вже журналістки;)

7


8

У фокусі

с е ц н и р Парад П у Луцьку автор: Мар’яна Печенюк фото: автора 20 жовтня у м. Луцьку відбувся 3-й Національний конкурс краси «Міс Принцеса України» 2012. Дійство вже втретє проходило у Волинському академічному обласному музичнодраматичному театрі імені Т. Г. Шевченка. За титул «Міс Принцеса України» 2012 змагалися 16 чарівних дівчат, що приїхали на Волинь з усіх куточків України. Попередньо красуні пройшли два відбіркових тури, тож кожну із них без сумніву можна назвати принцесою свого регіону. Учасниці вийшли на перше дефіле під такими номерами:

№1 Петрова Дарина, м. Житомир; №2 Тимошкова Анастасія, м. Кривий Ріг; №3 Чистякова Марина, м. Горлівка; №4 Гуген Аліна, м. Київ; №5 Назаренко Стефанія, м. Полтава; №6 Калюжна Олеся, м. Хмельницький; №7 Сухенко Надія, м. Дніпропетровськ; №8 Бевцик Юлія, м. Чернівці; №9 Довгополова Марія, м. Запоріжжя; №10 Гресь Анна, м. Київ; №11 Пігун Аліна, м. Київ; №12 Шептуха Анна, м. Харків; №13 Правник Олеся, м. Рівне; №14 Муха Любов, м. Івано-Франківськ; №15 П’ятачук Катерина, м. Рожище, Волинська обл.; №16 Бараник Лілія, м. Запоріжжя.

Загалом, конкурсна програма для учасниць складалася з 5 виходів, у яких дівчата показали свою красу та вміння дефілювати як у вечірніх платтях, так і в купальних костюмах. На п’ятий, фінальний вихід, поважне журі відібрало лише 7 фіналісток, яким дало змогу показати ще й свої інтелектуальні здібності. Красуні відповідали на фірмові запитання


У фокусі

від епатажного шоумена та ведучого вечора Дмитра Коляденка. Варто зазначити, що дівчата вийшли на сцену одягнені в ексклюзивні весільні сукні нової колекції від TM Maxima. Ці вишукані сукні в Україні були презентовані вперше. У перервах між виходами дівчат публіку розважали відомі виконавці Василь Бондарчук та гурт «НеАнгели». А Дмитро Коляденко, окрім фірмового хіта «Діма Коляденко», навіть заспівав українську народну пісню «Розпрягайте хлопці коні», а потім дуетом з Василем Бондарчуком виконав українську пісню «Два кольори». Перед нагородженням ведучий надав слово членам журі, які поділилися своїми враженнями від конкурсу та конкурсанток. Нагадаємо, що до складу журі цього року увійшли: Генеральний продюсер «Міс Принцеса України» Олександр Главацький, відомий український співак Василь Бондарчук, режисер-постановник конкурсу краси «Перлина Чорного моря» та «Севастопільська красуня» (а також цьогорічного конкурсу «МІС Принцеса України») Дмитро Ігнатов, директор конкурсу «Міс Україна» Олександр Толчинський, представник Луцької міської ради Григорій Пустовіт, представник порталу geometria.ru Дмитро Левченко, ТОП-модель Олександра Попова, засновник журналу «Free Time» Сергій Кашуба та голова журі, генеральний директор Інтер-Концерт Україна Юрій Пінчук. Дмитро Коляденко, якого також запросили в журі, на пресконференції перед початком конкурсу заявив, що до складу журі

він не входитиме, оскільки не зможе вибрати найкращих серед таких красунь, тим більше, що він бачитиме все, що робитиметься за кулісами. Зрештою, прийшов час підбивати підсумки. Оголосити імена переможниць доручили Генеральному продюсеру дійства

стала Пігун Аліна з Києва. Дівчина отримала титул «Міс Принцеса Глядацьких симпатій України» та «Міс Принцеса ALEX України». Також у сімку фіналісток увійшли Калюжна Олеся з Хмельницького та Гресь Анна з Києва. Додам, що кожна учасниця конкурсу отримала солідні

(який, до речі, в цей день святкував свій День народження) Олександру Главацькому. Титул «Міс Принцеса України» та сертифікат на суму в 50 тис. грн. отримала Петрова Дарина з Житомира, корону І віце-міс та сертифікат на 20 тис. грн. виборола Назаренко Стефанія з Полтави, а ІІ віцеміс та власницею 10 тис. грн. стала Довгополова Марія з Запоріжжя. Титул «Міс Принцеса Фото України» здобула Сухенко Надія з Дніпропетросвька, а фавориткою вечора в очах глядачів та самого Олександра Главацького

подарунки від кондитерської фабрики «Луцьккондитер». А для переможниці конкурсу майстрині кондитерської фабрики «Луцьккондитер» виготовили ексклюзивний торт, розміром 1,30х1,10 м та вагою понад 20 кг. Щиро вітаємо переможниць,а також усіх фіналісток конкурсу. Також нагадуємо, що вже стартував відбір конкурсанток на IV Національний конкурс краси «Міс Принцеса України 2013», фінал якого, як пообіцяв Генеральний продюсер «Міс Принцеса України» Олександр Главацький, пройде у Луцьку.

9


10

Про своє

Як ми таланти першокурсників розкривали автор: Юля Стасюк фото: Мар’яна Печенюк З початком навчального року університети та інститути поповнилися новими людьми. Нашестя першокурсників атакувало, щоб навчатися. Саме тому, аби новоприбулих ознайомити з навчальним процесом, колективом та усім, що пов’язане зі словом “студент”, студрада ІФтаЖ спільно з профкомомом СНУ ім. Лесі Українки та СГО “Молодіжна Платформа” вирішили організувати свято першокурсника. На захід були запрошені усі бажаючі. Під час святкового концерту першокурсники змагалися у двох конкурсах: представлення групи та конкурс талантів. Усі групи першого курсу показали свій потенціал та оригінальність. Як співи, танці, так і номери з неабияким акторським талантом були представлені глядачам. У процесі нагородження декан інституту Юрій Громик говорив, що

цього року сім’я інституту філології та журналістики поповнилася новими творчими кадрами. «Найбільше мені сподобалися кримінальні новини, які презентувала одна із груп. Сподобався концерт, цікаво було поспостерігати за розкриттям талантів наших колег», – ділиться одна із глядачів.

Переможцями конкурсів стала група видавців, яка, за анонімним голосуванням, набрала на��більше балів. У подарунок групи, які зайняли три перших місця, отримали грамоти, а переможці як презент отримали також «маленький подарунок з великим майбутнім».


” с і т е о П с у т а к у Д с у н г а “М В НАШІЙ АЛЬМА-МАТЕР

автор: Володимир Грисюк

27-го вересня, у рамках Міжнародного форуму поетів і перекладачів «Магнус Дукатус Поетіс», до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки завітали літератори та перекладачі з Литви, Польщі, Білорусі, Молдови та України. Модератор зустрічі, член Національної спілки письменників України Олена Пашук, розповіла, що назва форуму означає «Велике князівство поезії» - князівство, котре не має географічних і політичних кордонів. Розмову з присутніми розпочав литовський прозаїк і критик Ярослав Мельник, між іншим, уродженець Рівненщини, тому на початку виступу одразу ж  зізнався, що радий знову побувати в Україні. Цьогоріч була опублікована його україномовна книга «Телефонуй мені, говори зі мною». Однак, за словами автора, ця книга – «для читання очима». Тому для студентів і викладачів Лесиного вишу Ярослав Мельник читав український переклад литовської книги філософських мініатюр «Дуже дивний будинок». Про свою діяльність розповіла і художниця Таїда Бальчулінс. «Ілюстрація поезії мені дуже до душі», - зізналася жінка і висловила надію, що її роботи допомагатимуть читачам глибше зрозуміти вірші. Біруте Йонушкайте, польська письменниця, зауважила, що, оскільки народилася у литовській родині, то знає культуру та мову обох країн. Вона, як член Спілки письменників Литви, розповіла про творчі пленери, які проводить їхня організація. Письменниця привезла із собою книгу, присвячену Чеславу та Оскару Мілошам. Проте через брак коштів представників України, на жаль, у виданні немає. Біруте Йонушкайте урочисто передала книгу бібліотеці СНУ. Також письменниця читала власні оповідання та вірші литовською, щоб усі змогли зрозуміти красу мови. Слухачі мали можливість почути і твори білоруських письменників, зокрема, Алеся Рязанова. Шквал оплесків викликав також виступ українського літератора Олександра Ірванця.

Здибанки

11


12

Здибанки

Нумо різати КНИГУ автор: Галина Охманюк

10 жовтня в Інституті філології та журналістики СНУ відбулася презентаційна зустріч студентів, творчої інтелігенції та журналістів міста Луцька з відомим вінницьким письменником Віктором Мельником з нагоди видання унікальної збірки. Саме Луцьк мав можливість презентувати новий рекорд, зафіксований Книгою рекордів України. «Трильярди сонетів» не схожа на будь-яку іншу книгу. На 32 сторінках вона вміщає 11 трильярдів чотирнадцятирядкових віршів. Це тому, що перегортаються не лише сторінки, а й рядки. Кожен рядок може бути послідовним продовженням попереднього із будь-якої сторінки. Власне, саме тому й доводиться розрізувати аркуші. Тобто вірш певною мірою монтаж. Варіації читач може підбирати різними способами. І, незважаючи на те, що вони абсолютно випадкові, виходить повноцінний за змістом сонет. Щоб написати «Трильярди сонетів» пішло «7 років дуже важкої, серйозної, каторжної роботи». «Мені пощастило тим, що мене якраз вигнали з роботи, бо в редакції відбулося скорочення кадрів. І я почав писати», - з посмішкою розповідає Віктор Мельник. У світовій літературі існує лише одна книжка, схожа на «Трильярди сонетів». Це збірка з десяти сонетів Ремона Кено під назвою «Сто тисяч мільярдів віршів». Її видано у 1961 році. Щоправда, книга налічувала 100 трильйонів (тобто сто тисяч мільярдів) комбінацій віршів. Кено підрахував, аби послідовно прочитати їх, знадобилось би 200 мільйонів років. А якщо з таким же темпом читати усі сонетні варіацій книжки Мельника, знадобилося б у 111 разів більше часу, тобто понад 22 мільярди років (вік Всесвіту за сьогоднішніми уявленнями трохи перевищує 14 мільярдів років).

«В мене стали квадратні очі. Якщо зробити всі можливі варіації рядків «Тріад сонетів» і видати їх у томах, для розміщення потрібно було б 370 тисяч Національних бібліотек України ім. Вернадського або 37 тисяч Британських бібліотек», - ділиться підрахунками автор. Цікавинкою були вражені не лише гості презентації, а навіть художня рада «Книги рекордів». «Спочатку я не зрозумів, як читати книжку. Здогадався мій онук», розповідає Віталій Іваницький, офіційний представник «Книги рекордів України» в західному регіоні. - «Я не розрізав, бо шкода було книги. Але для мене це своєрідний кубик Рубика». «Трильярди сонетів» - унікальне видання. В Україні такого немає. Тому національний проект Книга рекордів України вигадала нову категорію: «Мистецтво. Вперше». Диплом, що свідчить про рекорд, отримав не лише автор, а й директор видавництва «Твердиня» Микола Мартинюк, бо саме там було видано книжку. На презентацію завітав голова НСПУ Волині Олег Потурай, письменники Володимир Лис, Петро Коробчук. Олег Потурай подарував Вікторові Мельнику власну книгу і побажав читати її з таким же задоволенням, як сам читав «Трильярди сонетів».


Мистецький балаган

ПЛАЦДАРМ х и н ь л і в е ж о для б

автор: Анастасія Онопрійчук

Щодня вуха кожного меломана сприймають щонайменше 10 нових пісень. З часом серед цього різноманіття стає все важче виділити щось оригінальне. Кожна незвична ідея пісні стає ковтком свіжого повітря в інтернетівській багнюці. Послухавши пісні житомирського гурту «Fialka project», я зрозуміла, що з цими хлопцями є про що поспілкуватися. Кажуть, що перша дитина – це остання лялька. А перший внук – це перша дитина. «Fialka project» не перший Ваш проект. Чи усвідомили Ви щось нове і чи можна сказати, що Ви подорослішали? Так, ми подорослішали і почали усвідомлювати, що для того, щоб бути гарним музикантом, не вистачає лише брати баре на 3 ладу, хоча це і подобається дівчатам. Необхідно бути гарним менеджером, психологом, людиною, яка розуміється на тому, що відбувається у країні, – потрібно вміти все. З якою метою створювався цей гурт? На даний момент життя ми зрозуміли, що колектив – це п’ятеро креативних особистостей, які мають власну точку зору. Інколи це заважає колективу розвиватися, адже у написанні пісень бере участь весь гурт і дуже важко прийти до чогось одного. Кожен з музикантів намагається вкласти всю душу в пісню, і у результаті починає любити її навіть більше, ніж свого кота. А, як відомо, від перенасичення коханням нічого хорошого не виходить. Тому цей гурт стартував з метою дати можливість кожному із учасників колективу втілити СВОЮ най-найнай-най ідею у життя. Таким чином «Fialka project» – це плацдарм для п’ятьох божевільних музикантів. Яким чином Ви доносите власну творчість до потенційного слухача? Наші пісні одразу викладаються в інтернет. Усе робимо досить швидко: професійно записуємо музику на власній студії звукозапису і одразу викладаємо в мережу. Потім знімаємо кліпи. І якщо ця пісня подобається, наприклад, не тільки нашому басисту, а і людям, які прослухали її у «всесвітній павутині», то ми відзначаємо, що його ідея була непогана. Або погана, і ми йому про це відверто говоримо. Одна з Ваших останніх пісень зацікавила мене своєю назвою... Я так розумію, ви говорите про пісню «Никакого секса до свадьбы». Цікаво те, що у наш час, якщо Ти хочеш бути нестандартним, Тобі варто сказати про якусь нормальну річ. Адекватність стала оригінальною. Ця пісня викликала ажіотаж і нас почали «штормити» питанням: «А як це?». Шокувало те, що не тільки з України, а і з пострадянського простору писали дуже молоді люди, 13-14 років, і говорили, що їхні друзі вважають, що секс до весілля – це нормальність. Я не буду розвивати цю тему адекватності, вирішуйте самі, що для вас правильно, а що – ні. Скажу лише, що нормальним буде, якщо ви прослухаєте нашу пісню, а особливо, якщо надішлете її вашому другу Міші, тому що «в народі» ця пісня називається «Никакого секса до свадьбы, Миша!».

13


14

Every day

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МУЗИКА: “що то за музика пішла?!. от в наші часи...” автор: Ольга Вірук Усе більше часу проходить від прийняття незалежності України і все менше і менше у сучасному музичному просторі з’являється української продукції. Радіостації і музичні телеканали з радістю подають в ефір треки давно відомих і розрекламованих зірок Російського і Американського шоу-бізнесу із величезною нехіттю роблять те ж для молодих українських виконавців. От так і виходить, що здебільшого ми чуємо зарубіжних Леді Гагу, Мадонну, виконавців з більш ніж десятилітнім стажем,таких як Ірина Білик, Віагра і Ані Лорак, і гуртиодноденки на кшталт Голівуду, Ньюскул, Квінс і Пающіх Трусов. Україномовних пісень взагалі майже не чути. Не те що б хороших виконавців з якісним звучанням не було, наша країна завжди славилася хорошими голосами. Найбільша проблема творчих людей – гроші. На нашій музиці не заробиш. На відміну від практики країн Заходу у нас немає усталеної мережі отримання доходів від музичного виробництва. Диски не продаються, адже відразу після виходу з’являються мільйони піратських копій, концерти і клубні виступи належно не оплачуються, немає прибутку від використання пісень у різноманітних закладах. А в той же час треба платити за оренду приміщення під репетиційну базу, та й інструменти коштують зовсім не копійки, а що вже говорити про записи пісень і кліпів. Тому музикант не може займатися улюбленою справою цілодобово, а лише у вільний від основної роботи час. А бути музикантом факультативно не кожному до снаги.

Другою проблемою є складнощі на початковому етапі творчості. Починаючи зі співів біля вогнища під гітару і в караоке клубах дуже складно от так просто пробитися на велику сцену, не маючи грошей та впливових родичів. Навіть якщо ти невизнаний геній і твій голос єдиний і неповторний, або якщо ти граєш на барабанах не гірше асів цієї справи. Без реклами ти ніхто. От тут процес і вимагає найбільшої самовіддачі і працелюбності. Не всім пщастить і через роки, коли за плечима низка альбомів і сотні відіграних концертів. Адже багато людей можуть просто не сприймати певного виду творчості. Особливо останнім часом, коли люди звикли до одноманітних звуків туц-туц-туц і напівголих дівиць, що світять білими зубами з телеекранів. Публіка прагне простоти і видовищ, а не складних словесних і музичних піруетів. Стати відомим для широкої аудиторії можна тільки після довготривалого протирання порогів теле- чи радіокомпанії, за винятком тих випадків, коли виконавця «помітить» хтось із впливових людей і допоможе з просуванням у маси. - Особливо болюче питання культурно-мистецького життя провінції,зазначає Юлія Борульник, організатор концертів, - оскільки саме тут рівень музичних потреб і освіченості населення майже відсутній. Ми ж стараємося створювати якнайкращі умови для самореалізації молодіжних творчих колективів. Адже саме з виступів у невеличких містах і селищах міського типу починався творчий шлях багатьох відомих нині команд і виконавців.

Тут гурти можуть вдосконалити свою майстерність і вийти на якісно новий рівень. Пересічна слухачка Дарина висловлює свою думку: - Постійно випробовую наші теле- і радіоканали на «профпридатність». Вмикаю ту чи іншу хвилю і рахую кількість українських пісень. За годину це зазвичай 2-3 пісні у кращому випадку. І то це Океан Ельзи чи Скай. Тому нічого нового для себе відкрити не можу, журбинка. - Пробитися у сучасному українському просторі можливо. Попри величезну кількість молодих гуртів, доступність технологій та Інтернету, багато стилістичних ніш в Україні не зайнято. Той, хто працює, отримує результат. Творити якісний продукт - це одне. Інша справа - вести правильний менеджмент своєї справи. Привильно комунікувати із своєю аудиторії, виховуючи її відповідно. Той, хто робить це від початків, на мій погляд, за умови хоча б мінімального таланту матиме можливість про себе заявити, - зазначив Сергій Мартинюк , лідер гурту “ Фіолет”. Добре те, що все-таки ще не перевелися люди, які мають талант і бажання творити. Адже у всіх містах і містечках України є безліч окремих виконавців і творчих колективів, що сумлінно працюють на благо розвитку національної культури. Можливо, вони поки відомі лише малій аудиторії, не встигли засвітитись на М1 і МTV. Наше завдання підтримувати їх всіма силами і не шкодувати грошей і часу на відвідини виступів і купівлю дисків. Може, почерпнемо собі щось нове, те, чого раніше не помічали, а воно ж було так близько :)


Репортаж

СВЯТО ВАШИХ дитячих кошмарів Я не кажу, що радість чужа красі, але радість — одне із найвульгарніших вбрань краси, в той час як меланхолія — її кращий супутник, і мені важко уявити собі красу без печалі.

Шарль Бодлер

автор: Надія Михайлова

Все більше людей захоплюються темним естетизмом і мороком готичної романтики. Темна сторона медалі у найпрекрасніших відтінках приваблює людей різного віку і соціального статусу, навмисно для них 22 вересня 2012 року у київському клубі «Бінго» відбувся щорічний готичний фестиваль «Діти Ночі: Чорна Рада». Фестиваль зібрав багато поціновувачів готичної музики з різних країн, зокрема з Росії, Білорусії, Молдови. На фестивалі відбулася презентація нового альбому “In Strict Confidence” – німецького electro-darkwave гурту. Хедлайнером цьогорічного фестивалю був darkelectro гурт з Німеччини “Solar Fake”. Вперше в Україні гості фестивалю мали нагоду почути італійський darkfolk колектив “Spiral69”. Особливу, драйвову атмосферу пост-панку внесли білоруси “My Coffin Rats” та гості із Санкт-Петербургу “The Quinsy”, далі був заряд елетроніки від харків’ян “Hyperhate”. Серед інших гуртів-учасників фестивалю увагу привернули “Anthracitic Moths” (Росія), “Tuli Linna” (Росія), “Sad Said Alice” (Україна). Цього року традиційно знімався фільм про фестиваль студією: “Infinite Frames Production”, під керівництвом Ingwar Dovgoteles. Найбільший в Україні і в країнах СНД фестиваль gothic/ dark/electro музики і мистецтва проводиться щорічно у Києві, починаючи з 1999 – 2000 років. Організовується дійство традиційно учасниками Українського Готичного Порталу. Зазвичай фестиваль триває 1 – 2 дні. Міжнародний статус підтведжується з року в рік тим, що на фестивалі виступають гурти, ді-джеї та перформанскоманди з країн Європи, Японії та США. Відповідниками у Європі є найвідоміші готичні фестивалі Німеччини (“Wave Gotik Treffen”, “Mera Luna”), Польщі (“Castle Party”) та інших країн, на яких щороку збирають десятки тисяч людей, що приїздять з різних куточків світу для того, щоб отримати яскраві враження та запас потужної енергетики від живих виступів музикантів та спілкування. Також впродовж фестивалю гості мали нагоду побачити коллекцію “Stil Stimmung” в готичному стилі від дизайнерів “Unsere Träume”, придбати для себе якийсь готичний атрибут в вестибюлі клубу та насолодитися серією робіт фотографа Олексія Буістова «Speculum Ludi (Дзеркало гри)» – виставка фотовідбитків ручної роботи, зроблених за старовинною технікою XIX ст., масляним друком (ойлпрінт).

15


16

Пізнай світ

д н а к р а м а С

пишна квітуча оаза шовкового шляху автор: Рафал Ковальчик переклад із польської: Світлана Кравченко фото автора

Самарканд – одне з найвідоміших і найдавніших міст Середньої Азії, яке віддавна асоціюється з багатством. Через Самарканд проходив великий шовковий шлях, яким пересувалися

караванами з легендарного Китаю до пожадливої на східну екзотику Європи. Шовковий шлях пролягав крізь Близький Схід, усю Азію і до Середземного моря. Місто було заселене близько 700 року до

н. е. Тоді мало назву Мараканд. Согдіана, де розташувався Мараканд, відносилася до Персії і правила нею династія Ахменідів. Шовковий шлях був справжнім “дарунком богів”. Саме завдяки йому Самарканд у період з VI до XIII ст. перетворився на потужний політичний і культурний центр Середньої Азії. Набіги монголів у 1220 р. знищили Самарканд. Його відродження розпочалося лише за правління Тімура, котрий зробив місто столицею своєї імперії. Період правління Тимуридів – час розквіту міста, куди стікалися з усієї імперії найкращі митці й ремісники. Саме в той період постали відомі на весь світ шедеври мусульманської архітектури. Найбільшого розквіту місто Самарканд досягло у XV ст. за часів правління внука Тімура – Улугбека, мецената архітектури. Завоювання держави Тимуридів вождем узбеків Мухаммедом


-

Пізнай світ

Шейбані призвело до занепаду квітучого Самарканду, зменшення господарського значення міста відбулося внаслідок відкриття морського шляху до Китаю. У XVII ст. через невдале правління узбецьких володарів колись потужна імперія розпалася на ряд маленьких держав. У 1740 р. її захопив Надір-шах, що призвело до деградації Самарканду. У 1868р. місто разом з усім Бухарським ханством було завойоване росіянами. Сьогодні Самарканд – великий центр Узбекістану. Відремонтоване туристичне місто є важливим науковим і промисловим центром. У 2001 р. воно було занесене до переліку світової спадщини ЮНЕСКО. Приїхавши до Самарканду, варто насамперед завітати до його серця – місця, яке приваблює туристів з усього світу – архітектурного комплексу Регістан, до якого входить величезний палац, оточений з трьох боків медресе: медресе Улугбека (1417−1420), медресе Шир-дор (1619 − 1636) і найпізніше збудована Тілья-Карі (1646 − 1660). Не можна забути про мавзолей

Тімура, якого вважають в Узбекистані національним героєм. У серці Самарканду знаходиться величезний пам’ятник завойовнику Азії – володарю колишньої могутньої імперії, зведеної на кістках завойованих народів, кату мільйонів − Тімуру. Обов’язково вечірньою порою у промінні західного сонця варто зануритися у мавзолей Тимуридів у некрополі Шохи-

Зінда. Комплекс збудований у XIV–XV ст. і у ньому зосереджені найрозкішніші поховання найбільших знаменитостей. Багатство відреставрованого туристичного центру міста цими пам’ятками і закінчується. Саме вони притягують сюди якнайбільше туристів. Однак Самарканд – це насамперед люди, яких найкраще можна відчути і зрозуміти на базарі. У місці, де зосереджуються почуття і бідних, і багатих, і молодих, і тих, перед якими лише осінь життя. Тут можна зустріти тих, хто залишився на звалищі мрій і безнадії буденності із пригорщею черствого хліба, і тих, кому вдалося, у кого память про Радянський Союз мізерна. Молода еліта нової держави вірить у вічного президента Іслама Карімова і відродження багатства Середньої Азії – це видно саме тут, де прибуток обертає колесо торгівлі, де постає нова модель Узбекістану.

17


18

Як у них

НЕЗАБУТНЯ ПОДОРОЖ, або Єгипет, яким він є насправді автор: Анна Дьякова

Я ніколи не думала, що коли-небудь поїду відпочивати за кордон. Ну, максимум, в Москву до дядька, або десь у Польщу, і то на екскурсію. Звичайно, я мріяла про містичні вулиці Праги, ароматне сонце Єгипту… Але мріяла так, не серйозно. Але… Як би це не звучало буденно, мрії збуваються! Цього літа я вийшла заміж! Так-так! Весілля «на три села» ми не влаштовували, обійшлися гарненьким столом у вузькому сімейному колі. Та через декілька тижнів я опинилася у казці… Ми з моїм ще тоді нареченим довго думали, куди поїхати у медовий місяць. Чорне море… ні, це щось не те! Хочеться за кордон. Чорногорія… хотілося б, та доведеться для цього пів року не їсти. Болгарія…знову ж таки Чорне море. І тут одна наша хороша подруга (яка працює в турагенстві) порекомендувала Єгипет. А що, ціна доступна, сервіс відмінний, а головне – Червоне море з усіма його принадами! (Кажуть, Червоне море – найгарніше у світі!) Довгенько ми обирали готель. Там ціни занадто високі, там – умови проживання на трієчку… І нарешті обрали! Та поки тривав цей клопіткий процес, туроператор підвищив ціни. От де ця справедливість? Де її шукати?! Довелося брати путівку не на 10, а на 8 днів (без дороги). До речі, хто ще не їздив відпочивати через туроператора, хочу вам сказати, що ціни можуть стрибати то вверх, тол вниз за лічені секунди, тож будьте пильними! Тепер, коли всі документи були оформлені, прийшов час такого важкого очікування. Я просто рахувала дні! Думала, що речі зберемо дуже швидко, та де там! Готуватися потрібно за тиждень! Коли мої родичі почули, що ми летимо саме до Єгипту, вони дуже розсердилися. «Ну як можна бути такими нерозсудливими! Там війна! А якщо вас підстрелять!!!» і т.д. Я вже й сама почала переживати. Та ось цей день настав! Нічним автобусом ми вирушили до Києва, звідки мали відправитися до Борисполя. Якщо чесно, я ніколи до цього часу не літала літаком, тож для мене це був справжнісінький стрес. Ще й застуду десь підхопила! От халепа! Та нічого не вдієш, Червоне море того варте! Перші кроки у Борисполі супроводжували думки : «Куди

йти?! Що робити?!» Коротше, істерика. Якби не чоловік, я мабуть нікуди б і не полетіла. Дякую його здоровому глузду та сміливості! Він взяв ситуацію під свій контроль. Здали багаж ми нормально, піднялися на другий поверх. Там відбувся паспортний контроль. (Давно вже ніхто так пильно не вдивлявся в моє обличчя…) Далі – зал очікування. Чекали ми довго, обійшли увесь зал, пофотографувалися на фоні літаків – втомилися страшенно (а якщо згадати, що їхали всю ніч без сну… Не приїжджайте краще в аеропорт занадто рано!) Та ось нарешті ми в літаку. Кумедним автобусом нас туди доправили. Не знаю чому, але футболісти на його вікнах видалися мені досить карикатурними. Дуже привітно усіх зустріли стюардеси – гарненькі усміхнені дівчата. Ми зайняли свої місця, і тут…моя паніка звичайно ж про себе нагадала. Та знову на допомогу прийшов мій чоловік. Так, ніби заспокоїлася… Тут літак почав рухатися, виїхав на злітну смугу, вперед, вперед, набирає швидкість (а серце калатає, калатає), іще, іще – злітає! Свист, оплески! О-о-о, незрівняне відчуття! Далі цікавіше. Мені почало закладати вуха, а мозок нібито відчув себе у вільному плаванні і почав подорожувати просторами моєї голови. А що, доволі цікаве відчуття! (Взагалі, щоб не закладало вуха, радять ковтати слину, але мені ця порада чомусь не допомогла). Та досить скоро все прийшло у норму. Приємний подих кондиціонера, м’якеньке зручне крісельце і… «О, це казкове місце біля ілюмінатора!» Усе як на долоні! Гори, ріки, міста, моря… А я лечу над ними, мов пташка… Згодом нас погодували (досить непогано), прийшов час довгоочікуваного релаксу. Ми летіли над Україною, Турцією, Єгиптом. Пролетіли над трьома морями! Ну хіба ж це не казка. Не втримаюся і знову згадаю: «О, це казкове місце біля ілюмінатора!». Та ось почав летіти усе нижче та нижче. Знову відчуття закладених вух та плаваючих мізків. За вікном – палючі, вогняні піски, подекуди одинокі пальми. Знову, знову та надокучлива паніка і очікування чогось нового, надзвичайного! «Ласкаво просимо до Шарм-ель-Шейха!» Далі буде…


Цікаво

16 способів “гуглити” як професіонал: 1. Виключення з Google пошуку Щоб виключити з пошукової видачі слово, фразу, символ і т.п., досить перед ним поставити знак “-” (мінус), і воно не з’явиться у результатах пошуку. Для прикладу, вводимо у рядок пошуку наступну фразу: “безкоштовний хостинг -. Ua”, і в пошуковій видачі немає жодного. Ua сайту, окрім оплачених рекламних оголошень. 2. Пошук по синонімах Використовуйте символ “~” для пошуку схожих слів до вибраного. Наприклад, у результаті вислову: “~ кращі фільми-кращі” ви побачите всі посилання на сторінки, що містять синоніми слова “кращі”, але жодне з них не буде містити цього слова. 3. Невизначений пошук На той випадок, якщо ви не визначилися з конкретним ключовим словом для пошуку, допоможе оператор “*”. Наприклад, фраза “кращий редактор * зображень” підбере найкращі редактори для всіх типів зображень, будь то цифрові, растрові, векторні і т.д. 4. Пошук на вибір з варіантів Використовуючи оператор “|”, можна здійснити Google пошук по декількох сполученням фраз, замінюючи кілька слів у різних місцях. Наприклад, введемо фразу “купити чохол | ручку”, і система видасть нам сторінки, що містять або “купити чохол”, або “купити ручку” 5. Значення слова Щоб дізнатися значення того чи іншого слова, досить ввести в пошуковий рядок “define:” та після двокрапки необхідну фразу. 6. Повний збіг Для знаходження точного збігу пошукової видачі із запитом достатньо помістити ключові слова в лапки. 7. Пошук по певному сайту Щоб здійснити пошук ключових слів тільки по одному сайту, достатньо додати до необхідної фрази наступне слово - “site:”.

8. Зворотні посилання Щоб дізнатися розташування посилань на певному сайті, достатньо ввести наступне слово: “links:” , і далі адресу потрібного сайту. 9. Конвертер величин Пошукова система Google також вміє конвертувати величини за запитом користувача. Наприклад, нам треба дізнатися, скільки становить 1 кг в фунтах. Набираємо наступний запит: “1 кг в фунтах”. 10. Конвертор валют Для того, щоб дізнатися курс валют за офіційним курсом, набираємо наступний пошукової запит: “1 [валюта] в [валюта]”. 11. Час по місту Якщо хочете дізнатися час якогось міста, використовуйте слово: “time” або український аналог “час” і назву міста. 12. Google калькулятор Google вміє рахувати онлайн! Досить ввести приклад у рядок пошуку і він видасть результат. 13. Пошук за типами файлів Якщо вам необхідно знайти щось по конкретному типу файлу, то у Google є оператор “filetype:”, який здійснює пошук за заданим розширенням файлу. 14. Пошук кешованої сторінки У Google є власні сервера, де він зберігає кешовані сторінки. Якщо потрібна саме така, то скористайтеся оператором: “cached:”. 15. Прогноз погоди по місту Ще одним оператором пошуку у Google є оператор погоди. Досить ввести “weather” і місто, як ви побачите, буде у вас дощ, чи ні. 16. Перекладач Можна перекладати слова відразу, не відходячи від пошукача. За переклад відповідає наступний словосполучення “translate [слово] into [мова]”.

19


: о в т с н а Вегетері

20 Реалії

нова субкультура чи крок до здорового способу життя? автор: Віта Сахнік

Бути чи не бути вегетаріанцем – ось у чому питання. Останнім часом ми нерідко дізнаємося від наших рідних та друзів про їхнє рішення стати вегетаріанцями. Причин цього може бути безліч: хтось прагне захистити тварин від насильницької смерті, хтось хоче покращити власне здоров’я, а є й такі, які просто йдуть на повідку у моди. Складається враження, що вегетаріанство стає новою суспільною течією. Багато відомих людей – вегетаріанці: телеведуча Марія Єфросиніна, актор Орландо Блум, дизайнерка одягу Лілія Пустовіт, художниця Євгенія Гапчинська та багато інших. Можливо, наслідування кумирів і є причиною такого стрімкого поширення вегетаріанства серед молоді за останні кілька десятиліть. Багато людей думають, що відмова від продуктів тваринного походження – це порівняно нове явище. Але це не так! Насправді, вегетаріанство практикувалося протягом тисячоліть і причиною цього була не мода, а релігія. І сьогодні у країнах, де розповсюджені такі вчення як буддизм, індуїзм та джайнізм, більшість населення не вживає м’яса. Різновиди вегетаріанства: Лакто-вегетаріанці – люди, які вживають м’ясо та молочні продукти. Ово-вегетаріанці вживають яйця. Ово-лакто-вегетаріанці вживають молочні продукти та яйця. Веганізм (суворе вегетаріанство). Прихильники цього напрямку вживають їжу винятково рослинного походження. Часто вегани виступають проти носіння одягу з натуральної шкіри та хутра, використання косметичних засобів з тваринними додатками або тих, які проходили тестування на тваринах. Думки лікарів щодо такої дієти розходяться: одні вважають, що

вегетаріанська їжа може забезпечити усі потреби організму в амінокислотах, білках та вітамінах і навіть приносить користь; інші переконані в тому, що такий спосіб життя обов’язково принесе свої негативні наслідки. Лікар-терапевт Тетяна Полтарак зазначила: «Особисто я переконана в тому, що вегетаріанство не є правильним вибором людини, яка слідкує за своїм здоров’ям. М’ясо містить багато життєво важливих речовин, яких немає у жодному продукті рослинного походження. У моїй практиці було кілька випадків, коли люди вели вегетаріанський спосіб життя, а потім опинялись у реанімаційному відділенні у важкому стані. Причиною цього є нестача тих же амінокислот та білків, які містяться у м’ясі, рибі, молоці та яйцях». На жаль чи на щастя, це можна перевірити, лише спробувавши на собі. Моя подруга Даша Парчевська

розповіла: «Я вегетаріанка вже 9 місяців, веганша – 7. І мушу вам сказати, прекрасно себе почуваю! Мій раціон смачний та корисний, а сумління чисте. Мене завжди захоплювали вегетаріанці, і глибоко в душі я завжди мала бажання стати однією із них. Проте моя сім’я типова і основною стравою є м’ясо та риба. Але цьогоріч я вирішила спробувати, і знаєте, – в мене вийшло! Що мене спонукало? А вам не бридко їсти трупів? Не бридко обгризувати кісточки бідолашних тварин? Людина і так за власною природою – егоїст, проте експлуатувати тварин – це занадто. Якщо чесно, важко бути вегетаріанкою у нашому світі, проте я вистою!». Хочу попередити, що все сказане вище – це аж ніяк не заклик негайно викидати з холодильника усе м’ясо, рибу, яйця та молоко. Бути чи не бути вегетаріанцем – це вибір кожного і до цього рішення треба прийти свідомо.


На думці

м я ц п о л х и чи радість? Квітдурість автор: Христина Процик Нас оточує безліч стереотипів. Із них складається весь сучасний соціум, ними переповнені думки, повітря та засоби масової інформації. Один із найпоширеніших стереотипів про те, що не можна дарувати хлопцям квіти, адже це подарунок «лише для дівчат». Та звідки взялися такі стереотипні думки? Де написано, що квіти лише жінкам? Невже сильна половина людства не заслуговує на такі чудові дарунки природи, як квіти? Просто їх потрібно дарувати лише зі щирими намірами, й у такому разі це не буде виглядати якось по-дурному. Адже є квіти, які наскрізь асоціюються із силою, шляхетністю та мужністю, а хіба це не головні риси чоловіків? Багато чоловіків займаються садівництвом чи стають флористами, і багато з них виходять на світовий рівень. А скільки чоловіків відомі дизайнери та орігамісти, які не

лише використовують живі, а й творять штучні квіти. Останнім часом у моєму оточенні розвинулася дискусія стосовно всієї цієї теми, тому я й вирішила написати про це. А що скажуть винуватці такого стереотипу? Іван (прихильник): – Що тут казати, немає що казати. Очевидно ж - дарування квітів тільки дівчатам - це певний стереотип. Так як, наприклад, колись було, що дівчатам, жінкам не можна було носити штани чи якісь там піджаки. Тепер, маючи певну самобутність (чи то незалежність від думки інших, чи то по більш банальній причині, типу: феміністичне бажання бути рівним з чоловіком) “дозволила” жінкам носити все те, що носять чоловіки. Ось так і з квітами, це стереотип, так склалося, що дарують квіти жінкам. Баста! А чому ми (люди) всі маємо думати як всі та робити як

всі? Адже, можливо, хлопцю також буде приємно, якщо йому подарують квіти. Чомусь є чоловіки любителі вазонів чи просто, наприклад, працівники ботанічних садів. Думаю, більшість із них любить свою роботу, залюбки доглядає і за квітами. Одним реченням: чоловіки, як і жінки, можуть любити все, що є на цьому світі. Олег (противник): – Я не є прихильником того, щоб хлопцям дарували квіти. Квітка є символом краси та тендітності. Чоловіки явно під такий критерій не підпадають. Тому квіти потрібно дарувати тільки дівчатам, щоб підкреслювати їхню красу та тендітність. А що ж думають стосовно цього дівчата? Давайте поцікавимося! Віта (противник): – Я проти того, щоб дарувати хлопцям квіти, але якщо йдеться про старших чоловіків, то, гадаю, це непоганий подарунок, прояв уваги, але в цьому випадку не польові квіти, червоні троянди (виглядають солідніше). Юля (нейтралітет): – Я зберігаю нейтральність. Насамперед тому, що представнику чоловічої статі можна подарувати квіти в горщику, якщо він має схильність до вирощування їх, проте я не погоджуюся з думкою тих, хто вважає, що зрізані квіти, такі, які продаються у будь-якому магазині флористики, можна подарувати чоловікові. Флористи кажуть, що чоловікам прийнято дарувати квіти із досить сильним стеблом, що характеризує силу і мужність одержувача. Це гербери, гладіолуси, дельфініуми, хризантеми, гвоздики, троянди та ін. Важливо врахувати й колірну гаму букета. Чоловіки віддають перевагу букети холодних відтінків: сині, фіолетові, блідо-зелені. Якщо ж ви все-таки сумніваєтеся, який букет дарувати, то чудовою альтернативою стане рослина в горщику. Отож, як ми бачимо, це питання доволі дискусійне, але насправді зовсім не страшно, коли у такому революційному і «продвинутому» ХХІ сторіччі дівчина подарує хлопцеві квіти, адже це, насамперед, прояв уваги! Руйнуйте такі звичні стереотипи!

21


22

Літературна сторінка

Поетичний натюрморт учасників

” і н р я ’ в а К ї о “Літературн Тетяна Тарасевич

Ти скажеш, що я від тебе залежна... І вітер осушить вуста, я - безмежна! Розмову доповнить дощ... Ні, серця ти більше не тривож! В мені бракує віри? Любові забагато, безміри! Спасіння душі не проси...Райдужне сяйво звикло до краси! Я - сильна... Як море вільна! Чиста, світла, не залежна! Безмежна! Не твоя, давно вже ні... Дістали будні-дні! І в сонця тепла попроси! Напившись крижаної роси... Думки я тепер відпустила...Тремтіла, хотіла, летіла... Упала, зневірилась...Встала! Коліна струсила, змовчала... Катарсис душі до смаку! Відчуй тепер ти руку болі важку! На пульсі артерії кисню.. Я ж тепер по-іншому мислю. Покори не вимагай! Відпускай коханий, відпускай...

Наталія Дорошук

Я прийду в твій сон, не постукавши, Розхристана, мов відьма на шабаші, З голою душею, для тебе – тілом, Увійду несміло… Я прийду, зацькована чужими очима, Зв’язана по руках людськими плітками, Прикрита своєю благенькою любов’ю, Омита кров’ю… Я тричі постукаю до тебе в серце, Ти тричі запитаєш: «Хто це?» Я тричі відповім: «Я та, що вмерла, Бо пам’ять стерла»…

Марія Стрільчук

Не боюсь пліток і пересудів І за себе теж я не боюсь. Ці людці... Вони для нас не судді. Небесам на суд я віддаюсь. І не бачу я гріха в любові. Це ж найкраще в світі почуття. В світі ні за якої умови Більше не продовжиться життя. Ти ж не винен, що зустрів кохання. Хоч і пізно, але все ж зустрів. Я твоя не перша, я остання Мрія, що задумав і здійснив.

Чорний чай з м’ятою і чебрецем парував у холодних долонях. Погляд губився десь далеко за горизонтом, там, де лягало спати осіннє сонце. Марина стояла біля вікна непорушно, ніби боялася, що будь-який рух може викликати зайву думку у її голові. Лише зрідка повільно підносила чашку до губ і робила малий ковточок, зрідка кліпала повіками, зрідка дихала – боялася зайвих думок. Не хотілося думати. На обідньому столі її мобільний уже вп’яте гіпнотизував свідомість оксамитовим голосом Вакарчука, його «Африка» була дивним вибором для мелодії дзвінка, проте ця стара й не дуже популярна пісня вже давно була незмінною колежанкою її смартфона. Від постійної вібрації він добрався до самого краю столу і ризикував звалитись на холодну плитку. Теплі килимки з розкішними ворсом лежали тільки там, де часто стояли її вічно босі ніжки: біля мийки,


Африка

Літературна сторінка

автор: Сіра Пташка під табуреткою й біля вікна. Ще декілька міліметрів, і він впаде. Раптом «Африка» затихла, Марина все ще стояла біля шибки й вдивлялась у червоне небо. «Завтра буде вітряно», - подумала. Вона пам’ятала цю прикмету ще від дідуся, якщо небо на заході червоне – буде вітер. Телефон знову подав звук, коротке «тинь-тинь» нарешті вивело її з трансу. Прийшло повідомлення. Вона поставила недопитий чай на підвіконня і взяла до рук телефон, коротким порухом розблокувала екран. «Нове повідомлення. Денис», прочитала. Не сумнівалася, що це саме він. Марина ігнорувала його вже близько двох місяців, видалила з усіх соцмереж. Номер все ж залишила, щоб знати, коли не варто брати слухавку. Іноді він хитрував і дзвонив з невідомих номерів, та вона миттєво кидала трубку, почувши всього лиш голос. Марина познайомилась з Денисом на святкуванні Дня народження спільної подруги. Вона швидко зав’язувала розмову з незнайомими людьми й завжди справляла враження дивакуватого дівчиська з шаленим почуттям гумору. Так сталося й того разу, вона цілий вечір жартувала й пила сухе Шардоне. Олег сидів тоді зліва біля неї, саме він мав стати хлопцем №1, принаймні на цей вечір. Марина приділяла йому помітно більше уваги, ніж решті парубків, вона сміялася з його жартів, сміялася не тому, що то була маленька жіноча хитрість (усі хлопці люблять вдало жартувати). Олег справді був смішним, усе було щиро. Після надцятого келиха вина вона відчула легенький порух його ноги в сторону своєї, пальці правої руки шукали її руку. Нарешті іменинниця оголосила, що пора танцювати. Перша пісня «Африка» ОЕ. Без слів Олег забрав Марину танцювати, обоє любили Вакарчука. З кожним куплетом його обійми ставали все палкішими, він ніжно стискав її тонку талію.

Музика, здавалося, пришвидшувалася з кожним ударом серця, чи то серце пришвидшувалося під музику. «Ти моя сьогодні», тихо промовив у вушко й ледве торкнувся губами її шиї. По шкірі побігли мурашки. Усе мало бути гарно, романтично й приємно. Близько першої ночі у нього задзвонив телефон, Олег попросив вибачення й відійшов поговорити. Буквально через 3 хвилини він повернувся, обличчя стало блідим, від легкого алкогольного сп’яніння не лишилось й сліду, руки трусились. «Марино, можна тебе на хвилинку?», чемно відвів її від шумної компанії, де хтось так натхненно розповідав про вчорашній футбольний матч. Вони вийшли на кухню, Марина сіла на найзручніше крісло (вона часто бувала у цій кухні) й приготувалась слухати. Олег закрив двері, й у кімнаті одразу ж стало набагато тихіше й затишніше, проте у повітрі витала якась тривога. Він схопив зі столу пачку цигарок й через секунду уже затягувався смердючою отрутою. Марина вже було хотіла зробити йому зауваження, бо добре знала, що Олег не палить, та вчасно помітила, що у нього трусяться руки, й замовкла. Він мовчав, поки не докурив. Дівчина тихо сиділа й чекала початку розмови, вона вже відчувала щось недобре. «Маринко, нарешті вимовив, взявши її за руку, я розмовляв з мамою. Їй стало гірше. У мами рак. Мушу везти її на лікування до Києва. Завтра.» Вона не знала, як реагувати, просто не була готова до такої розмови. З Олегом вони були знайомі понад два роки, багато спілкувались, але всі вважали їх просто друзями. «Не знаю, чому я почав цю розмову, - продовжив він, - не варто грузити людей своїми проблемами, а друзів - тим більше. Я не знаю, коли повернусь. Я не знаю, чи зможу з тобою спілкуватися. Мама потребуватиме моєї підтримки. Але після цього танцю я не хочу тебе втратити, я не хочу більше бути

просто твоїм другом. Я не знаю, як все складеться». Марина мала щось відповісти. Він чекав. «Олеже, - нарешті почала, - я вірю, що з твоєю мамою усе буде добре. Все буде добре». Вона стиснула його руку, з очей покотились сльози. Вони вийшли на балкон. Олег міцно обійняв її. Здавалось, це Марина потребувала підтримки. Навіть у цій ситуації він залишався сильним та рішучим, залишався справжнім чоловіком. Їх перший поцілунок не був солодким. То був печальний, солоний від її сліз, прощальний поцілунок. Він поїхав. Поспішав - треба було швидко пакувати валізи. Марина ще декілька хвилин стояла сама на балконі. У голові роїлося безліч думок. Зайшов Денис. «Прівеєт, Мала! Ну що ти тут сама робиш?» - почулося за спиною. «Денисе, ти б не міг відвезти мене дому?» запитала. Той одразу ж погодився, мабуть, помилково подумавши, що ця дивачка захотіла усамітнитися з ним. Вона просто назвала адресу, як це інколи озвучувала таксистам. Поки вони їхали, Марина була десь далеко. Вона не чула, що там безперестанку тарахкотів Денис. А його прорвало по-справжньому, він перейшов у наступ. Казав, що закохався з першого погляду, переконував, що з ним вона стане найщасливішою. «Нове повідомлення. Денис». Читати. «Я не хочу без тебе жити…. Якщо ти не будеш зі мною, я стрибну з даху…. Я зроблю собі щось….» «Знову ці чотири крапки. Як можна ставити чотири крапки? Безграмотний. Не хоче жити. Він не хоче жити! А хтось жити НЕ МОЖЕ», такою була коротка думка у Марининій голові. Вона поклала телефон на місце й повернулась до своєї чашки, що пахла м’ятою і чебрецем. Знову задзвонив телефон, «…бо у нас життя – лиш одне життя», співали «океани» - уперше за два місяці дзвонив Олег.

23


и м я н н е ж а р в и м і н т у б а з е н з і ь н е д й і н д Бу Понеділок – важкий день для студента, як і у моральному, так і у фізичному плані. Хтось ще у думках живе неділею, інший не може зрозуміти, що він вже на парах, солодко позіхаючи в кутку аудиторії. Для нас цей день теж був би таким, якби не одна цікава особливість, але про це трішки згодом. Перед третьою парою почув, як перешіптуються дівчата-однокурсниці, мовляв, не буде наступної пари, бо немає вільної аудиторії. «Хоч би відпустили, хоч би відпустили…»,- схрещувала пальці та чаклувала одна «старанна» студенточка. Думками вже всі полинули додому, у квартирний хаос, але тут комусь у голову прийшла цікава ідея провести лекцію на свіжому повітрі. Ох і спопелили її поглядами декілька «завзятих» до науки студентів, але сказано – зроблено. І от дві дружні групи, видавці та журналісти, разом із викладачем Шульською Н.М почали втілювати цю ідею, вирушивши до меморіалу Слави, що неподалік нашого корпусу. Це було щось особливе і незабутнє. Студенти неквапливо розмістилися якнайзручніше та почали слухати розповідь про прикметник, слухати і уявляти. Ця незвичайна картина привернула увагу не одного перехожого: з цікавістю поглядав на нас дідусь зі своєю онукою, здивовано переглядались два юнаки, що проходили поряд. Свіже повітря, гомін луцьких вуличок, посмішки людей… Усе це сприяло вільному польоту думок. Таку, здавалося б, нелегку граматичну тему ми невимушено сприймали і легко засвоювали. Хтось подумає, що зовнішні фактори негативно впливають на увагу, розсіюють її. А скажіть-но мені, шановні студенти, хіба ж в аудиторії всі зосереджені на науці, і ніхто не літає у хмарах? Ця пара справді пройшла за європейськими традиціями, лишивши океан позитивних емоцій, вир почуттів, а головне – добре засвоєну тему. Думаю, що така нестандартна форма проведення лекційних занять заслуговує на повноцінне існування. Трішки відійшовши від звичного формату, ми нічого не втратили, швидше навпаки – здобули багато цікавих і корисних знань. Таке нове і незвідане стало для нас приємним сюрпризом, додало нових сил. Після пари всі жваво обговорювали заняття, ділилися враженнями, а їх було ой як багато . Хочеться, щоб у наших юних головах якомога частіше виникали такі космічно креативні ідеї, а викладачі підтримували нас і допомагали втілювали їх.

автор: Андрій Мошкун фото Тетяни Денисюк Редакція не завжди поділяє погляди авторів і залишає за собою право літературного редагування та скорочення публікацій. Передрук заборонено. При використанні матеріалів газети “Об’єктив” посилання обов’язкове.

Зображення та фото без підпису взято з Інтернет-мережі

Редакція

Керівник проекту:

Відповідальний редактор: Печенюк Мар’яна Літературний редактор: Онопрійчук Анастасія Художній та графічний редактор: Яблучна Аня Коректор: Ушинська Анастасія

Світлана Кравченко

Кореспонденти: Мар’яна Метельська, Юля Стасюк, Володимир Грисюк, Галина Охманюк, Надія Михайлова, Андрій Мошкун, Анна Дякова, Рафал Ковальчик, Віта Сахнік, Христина Процик, Сіра Пташка

Адреса редакції

м. Луцьк, вул. Винниченка 30а, корпус СНУ № 8, ауд. № 41. E-mail: objective.vnu@gmail.com

Свідоцтво про державну реєстрацію ВЛ №453-186З від 21.06.2012 Засновник і видавець: ВНУ ім. Лесі Українки Газета розповсюджується безкоштовно. Продаж заборонений. Тираж 50 примірників. Віддруковано поліграфічним відділом СНУ ім. Лесі Українки


Об'єктив 14