Issuu on Google+

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

І

Листопад - грудень 2009 р.

сус Христос названий Богом миру (спокою, примирення) – 1 Сол. 5:23, Фил. 4:9. Ще пророк Ісая прорік: «Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру» (Іс. 9:6). Ісус Христос прийшов (народився) на цю грішну землю, щоб примирити з Отцем Небесним цей світ. Тобто грішних людей примирити зі святим Богом. Коли народився Спаситель світу, пастухи тієї ночі почули такі слова ангельської пісні: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лук. 2:14) Захарія прорік, що Ісус Христос народився: «щоб світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру!» (Лук. 1:79). Примирення грішних людей зі Святим Богом вже звершено! Але так само залишається наша добра воля: чи направити наші ноги на дорогу миру, примирення, до Світла Божої Правди, чи залишатися в темряві. Що підлягає під розряд темряви? Діла нашої гріховної натури (діла плоті): «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолопоклонство, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього» (Гал. 5:19). Коли Христос вперше прийшов на землю, то людство перебувало в тяжкому стані відступу від Бога: «Нема праведного ані одного; усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного! Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали!» (Рим.3:10-17) Христос змилосердився над людьми, що були подібні до отари овець без пастуха, які розбрелися скрізь (в гріховній темряві ночі) і були цілком безпорадними. Нині Господь, як добрий Пастир, спрямовує наші ноги до світла Божої правди. Ще лунає голос Божого примирення через проповідників Євангелії, Господь кожній людині промовляє

Безкоштовна християнська газета

«Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!» до її серця, до її совісті: «Оце ми, як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2 Кор. 5:20) Коли на початку 90-х років минулого століття в Україні почала вільно лунати проповідь Євангелії, люди були дуже спраглі за духовною поживою і потяглися до Божої правди. Але можна простежити, що ворогу людської душі вдалося зробити нищівну працю: фактично на сьогодні дуже мало людей, які на 100 відсотків перебувають у стані примирення своєї душі з Богом. Живуть за логікою «своєї віри» (а не Божої), за логікою батьківських передань та традицій (християнських традицій, переплетених з язичництвом), або взагалі перебувають у стані невірства, невігластва, повної байдужості до

того, що звершив Христос заради нашого спасіння (абсолютно не стурбовані питанням: навіщо Він народився): «Є Бог – нема, мені байдуже – я живу, як знаю!» А натомість живуть, пливучи за течією тілесного життя, як сказано в Гал. 5:19. Апостол Іоанн прорік: «Світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, ніж світло, бо лихі були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не було виявлено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде» (Ін.3:19-21). Отже, можна стверджувати, що я мовляв нічого проти Бога не маю, живучи за приказкою: «Моя хата скраю, я нічого не знаю!» Але якщо людина (якою б порядною себе не вважала!) не йде до світла Божої

СЬОГОДНІ - ЧАС БОЖОГО ЗМИЛУВАННЯ!

Я

народилася в 1939 р. в селі на Дніпропетровщині. Батька забрали на війну, а мама була зранку до ночі на роботі: то в колгоспі, то протитанкові рови копала. Ми з братом її дуже рідко бачили. Нас більше доглядала бабуся, вона нас водила до православної церкви і навчала молитися. У 1948 р. бабуся померла, на той час батько повернувся з війни. Але скоро він нас покинув, бо моя мама стала віруючою, а він не хотів жити з нею через це. Ми залишилися вже втрьох з мамою. Вона плакала і молилася до Бога, просячи допомоги. Комірник дізнався, що в нас нема нічого їсти і дав їй зерна, навіть грошей не взяв. Сказав: «Годуй дітей!» Мама змолола зерно, на городі у нас також вродило, то ми мали що їсти, і з голоду не померли, слава Богу! Я, поки була меншою, боялася Бога, а потім підросла і почала потроху жити так, як всі. Вийшла заміж за невіруючого чоловіка, він пиячив, вдома майже нічого не допомагав. А в мене дітей народилося троє. В серці у мене ніколи не було миру, все кипіло. Мама просила: «Доню, кайся…». А я до Бога зверталася лише тоді, як хворіли діти, тоді брала їх на руки, падала на коліна і просила Бога їх оздоровити. На той час атеїсти розповсюджували багато всякої неправди проти віруючих, що то мовляв

сектанти, які роблять страшні речі, в жертву дітей приносять тощо. Я завжди рішуче повставала проти такої зухвалої брехні, яку сліпо повторювали прості люди. Але, нажаль, хоч я була мовби за правду, але довгі роки залишалася осторонь правди Божої. Коли мені було 43 роки, помер від горілки мій чоловік, мама знову кликала мене до Бога, а я була впертою і думала, що сама зможу влаштувати свою долю: прийняла нового чоловіка, думала, що він мені допомагатиме в усьому. Не знаю, чому так співпадало, але й цей так само сильно пиячив. Моя мама померла, так і не побачила мого покаяння та навернення до Ісуса Христа. Але її молитви мали силу й після її смерті. Одного разу мені наснився сон, я прокинулася вся в сльозах, бо зрозуміла, що моя душа холодна, як смерть, я живу безглуздо, не довіряючи свою долю Ісусу Христу. Я пішла в степ, подалі від людських очей, впала на коліна і гаряче просила Бога простити мої гріхи, моє безумство, моє невігластво та невірство. Після цієї події в найближчу неділю я зібралася їхати автобусом в сусіднє село до церкви, де збиралися євангельські християни. Чоловік мене вмовляв не їхати, говорячи всякі дурниці на віруючих, я йому запропонувала поїхати зі мною і переконатися самому в

усьому. Він не захотів, а став мені сильно погрожувати. Я було завагалася, чи їхати в зібрання віруючих, але зрозуміла, що то сатана лякає мене через чоловіка, щоб не допустити мого остаточного навернення до Спасителя. Все ж таки я поїхала до церкви, а згодом і чоловік разом зі мною їздив. Він потім мене вже не лаяв і сам нагадував, щоб я скоріше збиралася і їхала до церкви. Але горілка й цигарки його так і не пустили до Бога. На той час у нас вдома вже було молитовне зібрання, мій зять його просив покаятися, чоловік сказав, що покається наступного разу. Але «наступного разу» вже не було. Вночі він помер. Переконуюсь, як важливо не відкладати на «завтра» покаяння, час примирення з Господом. Для багатьох людей «завтра» так і не настало. Яка я вдячна Богові, що Він помилував мене, і я таки встигла покаятися, хоч нічим не краща від інших людей. А скільки разів Господь рятував мене від наглої смерті! Годі все й згадати. За все дякую Господу й прошу Його спасти всіх моїх дітей, онуків та правнуків, що ще не покаялися. Прошу й Вас помолитися за всіх тих, хто блукає в цьому грішному світі без Христа. Марія Багрій, с. Першотравневе, Нікопольський р-н, Дніпропетровщина.

№6 (55)

правди, що передана нам на сторінках Євангелії, вона залишається в темряві. *** Любий читачу! Питання відкрите (як для тебе, так і для мене): в якому стані сьогодні твоя душа? Ти примирений з Богом? Чи ти покаявся в ділах темряви? Чи ти намагаєшся щоденно виконувати волю Божу (чи свою власну)? Я можу подивитися на те, які жахливі беззаконня навколо сьогодні робляться у світі і сказати, що я не такий вже й поганий (зауважу, нажаль, чим далі, тим більше робитиметься в глобальному масштабі діл темряви – в цілому покращення не буде, того, чого чекають люди і обіцяють сьогодні можновладці). Але коли я спрямую свій погляд на Христа, порівняю себе зі святим Богом, чи зможу я виправдатися перед Ним своїми ділами? Ніколи! «А тепер… правда Божа з’явилась, про яку свідчать Закон і Пророки. А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає…» (Рим. 3:21-22). О, як прекрасно, що є такі слова в Євангелії! Любий друже! Для тебе й мене є жива надія! Вона в Ісусі Христі, у вірі в Євангелію, Слово Боже! Світ пропонує усілякі замінники Божої правди, намагається намалювати перспективу виходу з кризи, показує примарне світло, але правда Божа незмінна. Це – Ісус Христос! «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас...» (Іоан. 14:27-28) Ісус Христос звершив наше спасіння, примирив з Собою світ. Він нині там, у славі Неба. Але Він обіцяв знову прийти за тими, хто увірував в Нього. Я чекаю на Ісуса! Чи чекаєш на Нього ти? Для багатьох другий прихід Христа буде повним відчаю та невимовного зойку («гори покрийте нас від Сидячого на Престолі!»). Але нині можна (поки що є можливість!) так просто перейти в стан союзників Божих, покаятися в своєму невірстві, гріхах і щоденно простувати до Світла Божої правди. Нехай у цьому кожного читача газ��ти рясно поблагословить милосердний Господь! Геннадій Андросов

МОЛИТВА ПОКАЯННЯ Отче Небесний! В ім’я Ісуса Христа, Сина Божого, я приходжу до Тебе в молитві, усвідомлюючи всю свою гріховність. Я вірю Твоєму Слову. Я вірю, що Ти приймаєш кожного, хто приходить до Тебе. Господи, будь милостивий нині до мене і прости всі мої гріхи. Я вірю, що Ти залишив Небо і прийшов на цю грішну землю, щоб померти й за мої гріхи. Я приймаю Тебе усім своїм серцем. Ісус Христос, Ти – мій Господь і Спаситель! Візьми моє життя у Свої руки і благослови його. Я не хочу жити колишнім життям. Я хочу належати цілком Тобі, Ісусе! Увійди в моє серце Духом Святим, очисти мене від усякого гріха. Будь моїм Спасителем і єдиним Пастирем. Керуй надалі моїм життям. Боже, я дякую Тобі за те, що Ти почув мою молитву і прийняв мене нині. В ім’я Отця і Сина, і Духа Святого. Амінь.


2 Він стояв зовсім близько і кликав, а я, наче з пов’язкою на очах, не бачила його. Він подавав мені руку, щоб витягти із гучного натовпу. Але я, тримаючись однією рукою за Нього, а іншою – за натовп, постійно озиралася назад. Ні холодна, ні гаряча. «О, бодай ви були холодними або гарячими», – казав Христос. Ось стою і стукаю – хто відкриє Мені, ввійду і буду вечеряти з ним». А я не впускала, хоча й прагнула Бога. Прочиняла двері свого серця лише наполовину. Та Він не припиняв стукати, не припиняв кликати, не припиняв милувати, коли просила допомоги, бо любить…

Ось так тримаючись однією рукою за Бога, іншою за світ, я прожила 8 років невизначеності та безперервного пошуку. Народилася у повноцінній сім’ї інтелігентів, але коли мені було 5 років, моя сім’я втратила свій статус «повноцінної»: батьки розлучилися, не змігши знайти порозуміння. Я бачила мамину тривогу та розчарування, потребу у моральній підтримці. Увечері перед сном вона ставала на коліна і зі сльозами на очах молилася «Отче наш, що живеш на небесах». Цієї молитви вона навчила й мене.

К

«ЖИВА НАДIЯ»

ЛИСТОПАД-ГРУДЕНЬ 2009 р., №6

У ПОШУКАХ ІСТИНИ

«Хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а тому, хто стукає – відчинять» Євангелія від Матвія, 7:7.

Моя бабуся та мама часто ходили до православної церкви, надавали великого значення молитві. Хоча я тоді ще не все розуміла, однак у глибині душі відчувала, що Бог є могутнім, всесильним та всевидющим. Він спостерігає за нами з небес, від Нього не сховаєшся, а ще – саме Бог, а не хто інший, виконує наші мрії та відповідає на наші прохання. Якось під час навчання я захворіла і, сидячи вдома та перебираючи книжки, знайшла дитячу Біблію в малюнках, подаровану мені маминою подругою, яка ходила до церкви християн-баптистів. Ця книга підбадьорила мене, вселила надію на краще майбутнє. Мене до сліз пройняли Ісусові слова: «Просіть, – і буде вам дано». А просити було про що. Одного разу моя найкраща подруга запросила мене на зібрання християн-баптистів. Я уважно слухала і плакала. Слово звучало наче до мене особисто. Як губка всмоктує в себе воду, так і я перейнялася проповіддю. Згодом я навіть хотіла відвідувати недільну школу. Я знала, що колись стану християнкою, але коли?… Я не могла зрозуміти, чому для спасіння треба приймати хрещення в дорослому віці, коли мене вже охрестили, як я була немовлям. Достатньо було, як вважала я, жити праведним життям, дотримуватися Божих заповідей. А жила я за моральними принципами, не любила користолюбства, вигоди, зверхньості, лицемірства та обману. У школі захищала ображених та принижених однокласниками

людей, з якими у підтримку намагалася товаришувати. У пам’яті виринали прочитані в Біблії слова: «Я прийшов до немудрих, щоб засоромити мудре, до немічних Я прийшов, щоб засоромити сильне» або ж: «Боже і кволе – сильніше воно від людей». Я знала, що усі злі вчинки бумерангом вертаються до людини. Під час навчання в університеті за Господнім промислом моїми найкращими подругами стали саме християнки. Так, у колі друзів, які пізнали Христа, проходили мої студентські дні. Я хоч і відвідувала зібрання, проте стала ходити і на дискотеки. Той тихий голос у моїй душі, який раніше нагадував мені, що це територія зла та омани, почав стихати. Життя було успішним та щасливим. Усе владналося. «Ти не зможеш потрапити на небо, якщо не покаєшся, якщо не приймеш Ісуса Христа», – щоразу при розмові повторювала віруюча дівчина, з якою я жила в гуртожитку. Це ображало мене дедалі більше і більше, коли я помічала, скільки відступів від Біблії вона допускає у житті, а мене звинувачує лише в тому, що я не ходжу до церкви. Дехто з моєї родини бачили моє прагнення виконувати Слово Боже, знали про мої частенькі візити на зібрання і застерігали, мовляв, не ходи туди, самі грішні, а когось навчають. Я піддавалася на такі переконання. Зрештою, хіба для Бога є різниця, в яку церкву я ходитиму? Та коли мені було тяжко на серці, в моє життя, наче вихор, вривалася якась проблема, я зверталася до Ісуса, а найкращим місцем, де я могла помолитися,

була церква, в яку ходили мої друзі, християни-баптисти. Серед моїх найкращих подруг одна ходила до церкви християн віри євангельської, а інша – до церкви католиків. Саме католичка запросила мене на християнські курси, які організовувалися служителями її церкви. Вона щиросердно хотіла мені допомогти розібратися у собі та зробити остаточний вибір. Розпочинаючи служіння, проповідник звернувся до запрошених, як до єдиної сім’ї, наголосивши, що усі (незалежно від конфесійної приналежності) зібралися з єдиною метою прославлення Спасителя нашого, Ісуса Христа. Це вразило мене найбільше. Саме тоді я зрозуміла і серцем відчула, що Ісус спасає тих, хто поклоняється Йому в дусі та істині, треба лиш почути голос Божий, який направлятиме в ту церкву, в якій Слово Боже сповідується у цілковитій відповідності до євангельського вчення. Бог вже давно вказав мені дорогу, однак конфесійні розбіжності, застереження з боку друзів, рідних з різних течій християнства, зупиняли мене. З часом я зрозуміла, що від людського фактору нікуди не дітися. Під час проведення християнських курсів пролунав заклик до покаяння. Я теж вийшла наперед. Я плакала, просила в Бога пробачення. Я посправжньому відчула, як Господь торкнувся мого серця... Тепер, коли я в церкві християн віри євангельської, я пригадую ті дні, коли я довго у слізній молитві стояла на колінах і просила Бога спровадити мене в ту церкву, яка

БАБУСИНА МОЛИТВА

ажуть, що дитинство – найщасливіша пора життя. Я швидше сказала б, що найбезтурботніша… За людськими мірками моя сім’я була цілком благополучною, навіть більше, але… Ну не викликає у мене слово «щастя» асоціацію з моїм дитинством. Може тому, що воно, моє дитинство, минуло без Бога. Найстаршим членом маминої родини була моя прабабуся Юхима. Жила вона на Черкащині, як і більшість моїх родичів. Під час чергових відвідин бабусі я побачила в її тумбочці старовинні Євангелії та інші церковні книги, написані старослов’янською мовою. Мені стало цікаво, і бабуся Юхима почала розповідати мені про Бога. Зараз мені боляче про це згадувати, але я, свідома піонерка, не дала їй закінчити, почала переконувати «темну» бабусю у тому, що ніякого Бога не існує, а людина походить від мавпи. Пам’ятаю, як гірко вона плакала. Тепер розумію, що вона знала і дуже любила Господа. Минули роки. Я виросла, закінчила школу та інститут, скуштувала багатьох «насолод» цього світу. Потрапляла в різні ситуації, з яких рідко вибиралась неушкодженою. Це, у свою чергу, викликало депресії та розчарування у житті. Лише тепер розумію, що я сама притягала ці ситуації до себе. Потім моє життя дало конкретну тріщину. В цей же час, якась невідома сила зруйнувала майже тридцятирічний шлюб моїх батьків. В результаті моя мама кілька років жила разом зі мною на Черкащині, де я знайшла роботу за спеціальністю та житло. Саме тоді моя сестра Світлана почала шукати Бога. Вона обійшла всі храми Івано-Франківська, але в жодному з них не знайшла того, чого прагла її душа. Вона ще не знала Божої обітниці, що той, хто щиро шукає, обов’язково Його знайде, але ця обітниця вже діяла в її житті. Вже ні на що особливо не розраховуючи, сестра вирішила зробити ще одну спробу: відвідати євангельську церкву, бо почула, що до неї почала ходити її шкільна приятелька Марина. І цього разу, нарешті, світло Євангелії вперше засяяло для неї, Світлана знайшла Того, Кого шукала. Саме з цих двох молодих жінок, Світлани та Марини, почалася історія невеличкої євангельської церкви у селищі Лисець, що під Івано-Франківськом. Їхні серця горіли вогнем першої любові до Спасителя, і кожного ранку о 6-й годині вони зустрічалися для того, щоб молитися про спасіння своїх

чоловіків та родичів. Сьогодні можна впевнено сказати, що Бог відповів на їхні молитви. Тим часом моя мама захворіла на рак. Після курсу лікування в Умані, сестра з чоловіком забрали її до себе. Тоді настав час і для моєї матері прийняти спасіння. Після ревних молитов братів та сестер у Христі мамине здоров’я значно покращилося. Вона ще й примирилася з моїм батьком. На жаль, диявол зміг украсти мамине зцілення (але не її душу) через те, що вона, через незнання, зверталась до екстрасенса. Коли ж моя мама померла, для мене настали найгірші часи. Голод, холод, безгрошів’я. Велику й недороблену хату неможливо було обігріти, батареї замерзли. Взимку дитячий садок у селі не працював, і я водила з собою свою дитину з холодної хати до такої ж холодної школи. До першого класу мій син вимушено пішов у п’ять років. Мої депресії стали хронічними і я глушила їх традиційними способами на селі. Але Господь уже тоді вів мене до Себе. Він завбачливо попіклувався про те, щоб у мене з’явилась Біблія та великий асортимент євангелізаційних буклетів. Я почала все це читати, ще коли мама була живою. Спочатку нічого не розуміла, але оскільки моя сестра постійно про мене молилася, то Господь почав торкатися й мого серця. Одного разу, засинаючи, я звернулася до Бога і відчула Його присутність. Мене наповнив такий мир та спокій, якого я ніколи раніше не відчувала. Я відчула Його любов лише на кілька хвилин, але цього було досить, щоб зрозуміти – це правда, це справді існує, це можливо. Після цього я вже знала, чого хочу. Минуло ще трохи часу, і я покаялася. … Але серед мого оточення не було жодної віруючої людини. Через два роки після мами помер мій батько. Ніхто не знає, чи закликав він ім’я Господа хоч у останню мить свого життя, бо помер раптово і на самоті. Але хочеться вірити, що Слово, яке сіяла у нього моя сестра, все ж проросло, хоч і пізно, у батьковому серці. Після смерті батька я вирішила, що хочу перебувати між братами та сестрами у Христі, і повернулась до батьківської хати. Прийняла справжнє біблійне хрещення, про яке казали Ісус та апостоли. Після цього відчула, що тепер я законна дитина мого Небесного Отця. Хочете, щоб я сказала, що після цього в моєму житті все одразу стало чудовим? Ні. Шлях християнина ніколи не буває легким. Але чи може хтось розповісти про приємні пологи?

найближче сповідує Слово Боже, в якій би мені було добре і в якій би я могла Йому послужити. Господь направду почув мою молитву. Тепер я відчуваю постійну дію Духа Святого. Коли мені важко, Він заступається за мене невимовними зітханнями, коли моє серце сповите журбою, Дух Святий втішає через Господніх пророків Своїм мудрим Словом. Я розумію, що люди поділили себе на конфесії, релігії. А Бог – один, віра – одна, і хрещення – одне. Так написано у Книзі Книг. Це істина. Ап. Петро сказав: «Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34-35). Мені легко, бо я живу з Ісусом Христом. Він веде мене по життєвій дорозі. Тепер знаю точно, коли натовп тримає за руку, коли за приклад життя і служіння ставиш життя духовних авторитетів, то не зможеш побачити і почути Христа. Розчаруватися можна навіть у сильних духовних мужах, бо вони люди, а в Христі – ніколи. Чуєш? – ніколи не розчаруєшся. Вхопися за Його руку, і зрозумієш: досконалість людського характеру набувається лише через віру в Ісуса. І лише ті, хто беззаперечно виконують Слово Боже і не зважають на людські дорікання та пересуди, стають ядром християнської церкви. Навіть якщо ти у ваганнях, навіть якщо тебе тримає світ, пам’ятай: «і гори зрушаться, і стовпи похитнуться, але любов Божа не відійде від тебе повік» і коли ми невірні, Він лишається вірним, бо не може зректися Самого Себе. Ступи лише крок до Нього, а Він побіжить тобі назустріч, щоб взяти тебе у свої обійми та зцілити твою зранену гріхом душу. Ірина Наумець, журналіст місії «Добрий Самарянин», м. Рівне.

Так, попри пережитий біль, кожна мати відчуває неймовірну радість, коли тримає на руках своє дорогоцінне немовля. Так було і в мене. Кожен день минав у боротьбі з дияволом, з власними гріхами, з якими чомусь не хотілося розлучатися, з осудом людей, які вважали нас сектантами. Але ні з якою світською насолодою не можна порівняти насолоду перебування у Божій присутності! Ніяка радість не може зрівнятися з радістю від маленьких та великих чудес, які відбуваються у твоєму житті, і ти розумієш, що це міг зробити лише Бог! І лише той, хто пізнав Господа, може усвідомити ту величезну прірву між відчуттям чистоти та святості, яку може дати лише Ісус, та гріховними тілесними задоволеннями. Бог дуже багато зробив у моєму житті. Він змінив не лише обставини навколо мене, Він змінив мене саму, змінив моє серце, зробив мене новим творінням. Біблія каже, що Царство Боже всередині нас, – і це справді так. Якщо ви хочете жити у цьому Царстві – запросіть у своє життя Ісуса Христа. Довіртеся Йому цілком, і ви побачите, який тягар впаде з вашої душі. Головне – довіритися Богові, а Він ніколи не запізнюється. Принаймні, я ще не зустрічала людини, яка б шкодувала, що присвятила своє життя Богові. Але це не можна пояснити словами, це потрібно лише пережити. На сьогоднішній день я вже дев’ять років з Господом. А останніх два роки все частіше згадую свою прабабусю Юхиму. Вона завжди про нас молилася, і тепер Господь виконав її прохання. Вже немало її онуків та правнуків прийшли до Христа. Людмила Гаркава, Івано-Франківщина, тел.: 067 3996796, е-мail: ljudmila.garkava@ rambler.ru


ЛИСТОПАД-ГРУДЕНЬ 2009 р., №6

«ЖИВА НАДIЯ»

ЗНАЮ ЛИ Я

ЛИЧНО БОГА?

Н

е секрет, что об одних и тех же истинах в разных церквях говорят и учат по-разному. Но обязанность каждого из нас исследовать Священное Писание лично, приложить все усилия, чтобы лично получить ответ Святым Духом из Божьего Слова. Я раньше думала: разве может духовно заблуждаться целая деноминация? Пока не поняла, что Бог не смотрит на нас, как на толпу, и спасение дарует не деноминации, а лично, отдельно каждому, кто к Нему приходит. Я поняла, что лично передо мной выбор: за кем идти, кому себя посвятить, кому довериться? Или поверить людям, утверждающим, что они уже нашли Истину, смириться, согласиться, успокоиться и плыть по течению (называя это христианством) – или всей душой, всем сердцем постоянно искать узкий путь, ведущий в жизнь вечную. Иисус говорит: «Потому что тесны врата и узок путь, ведущие в жизнь, и немногие находят их» (Матф.7:14). Что значит – немногие находят их? Значит – искали! Но не до конца, частично, не всем сердцем. И не нашли… Господь дал нам жизнь, дал Заповеди и дал право выбора: исполнять Его волю или жить по-своему. Сегодня есть много христианской литературы, наставляющей нас в тех или иных духовных законах, истинах. Но мы не можем определить насколько близки с Господом те наставники, которые нас учат, проповедуют, пишут книги… Считаю, что именно это важно, чтобы принять неповреждённую Божью Истину! Из нечистого источника не может течь чистая вода. День всё прояснит. Я многого не знаю, но знаю, что точно буду стоять перед Судилищем Христовым одна (2 Кор. 5:10). И ответ буду давать за свою жизнь (не брата или сестры!), за свои дела – без помощи моих земных учителей и наставников. Поэтому теперь (пока не поздно) и волю Отца Небесного мне надо научиться искать лично, и искать настойчиво (не половинчато, а всем сердцем!), так, чтобы 1) найти её, 2) узнать и 3) в точности исполнить. Уже сейчас меня приводят в трепет слова Христа: «Я никогда не знал вас; отойдите от Меня…» (Матф. 7:23). Господи, а меня Ты знаешь? Ты ли Царь моей жизни? Твою (или свою) волю я исполняю ежедневно? Привита ли я к Тебе, приношу ли добрый плод? Ты ли – фундамент моей жизни? И строю ли я на нём? А если строю, то из чего? Покажи мне: чем заполнено моё сердце, которое должно быть Твоим Храмом? Почитанием людского мнения, дружбой с миром, а может поиском удовлетворения моих плотских желаний? Друзья, если я лично не получу от Господа ответы на эти вопросы – на что мне надеяться? Ведь все те, кого Библия называет праведными и святыми – они ещё при жизни знали, что они живут и пребывают в воле Божьей, что Господь их знает, что Господь ожидает их в Царстве Своём. К сожалению, я не имею такой уверенности… Друзья, есть ли среди Вас те, кто ищут Господа и Его силы, откровения о воле Его на свою жизнь? Или я одинока в своей неуверенности в собственном спасении? Если Вы готовы к встрече с Господом и живёте в радостном ожидании – поделитесь, как Вы этого достигли? Благодарю за Вашу помощь и молитвы. Екатерина Сотник, ул. Ленина, 14, смт Александровка, Кировоградская обл., 27300. Тел.: 096 730 82 90.

ЖИВЁТ ЛИ ХРИСТОС В ТЕБЕ?

Н

едавно меня спросили: «Христос живёт в тебе?» Я ответил утвердительно, и к своему удивлению увидел в глазах собеседника глубокий страх и неуверенность. Это был верующий человек, замечательный брат, постоянно ищущий Бога и утверждающий, что Христос в нём, а тело его есть храм Святого Духа… Мне не давало покоя то, что я почувствовал в разговоре с братом, и я решил исследовать вопрос рождения свыше, опираясь не на рассказы знакомых, а на Священное Писание – учение Иисуса Христа. Я очень удивился, потому что большинство моих знакомых, верующих людей, даже приблизительно не понимают, что значит быть христианином, и тем более они никогда в своей жизни не встречали человека, который мог бы заявить, что живёт без греха, что «Кровь моего Господа Иисуса Христа очистила меня от всякого беззакония!» Конечно же, многие христиане соответственно не верят в возможность совершенной, безгрешной жизни, полной свободы и радости. Более и более углубляясь в вопрос рождения свыше, наблюдая за жизнью собраний, прося у Господа откро��ения, я увидел нечто странное – большинство людей, называющих себя христианами, ими не являются! Плотские, не имея в себе духа Христова, тёплые, живут по инерции полученного когда-то Божьего призвания, не понимая, что христианин – это человек с сердцем, в котором нет того, что порождает грех, нет желания греха, страстей, похоти – они распяты, умерщвлены, очищены кровью Господа Иисуса! В таком сердце – сущность Бога, Его жизнь. В нём нет самого определения греха, оно его не хочет, не сделает и поэтому ап. Иоанн говорит, что рождённый от Бога человек не грешит (1 Иоанн. 2:6; 2:29; 3:6-8; 5-18). Люди не задумываются о том, что главная цель Бога – это Его дети, подобные Иисусу, Первенцу. Как может что-то нечистое войти в Небо? И неужели Христос может грешить? Мне до слёз больно смотреть на верующих из любой деноминации, будь-то православные, либо баптисты, либо пятидесятники, либо адвентисты, если они утверждают, что спасение дают христианину церковные обряды, соблюдение праздников (или субботы), крещение, добрые дела или «иные языки». Люди действительно приходят в собрания искать Бога, посвящают Ему свою жизнь в покаянии, но со временем, слушая учения священников, не обременяющих себя углублением в Истину, они приходят в тёплое эмоциональное состояние, не имеющее ничего общего с Истиной, святой жизнью и подобием Иисусу Христу, Который и есть пример для подражания. Заходя в собрания, мы видим наших сестёр с короткими, крашеными волосами, видим непристойно узкую одежду, накрашенные лица и ногти, выйдя на улицу, видим точно таких же девушек. Нашим сёстрам позволяют краситься, соблазнительно одеваться...

«Не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського…» (1Кор.10:21)

Я

не навчався на редактора, але хотів би зробити своєрідну рецензію на художнє оповідання «Біла троянда», опубліковане в Вашій газеті – в минулому випуску. У цьому оповіданні я побачив багато невідповідностей до Слова Божого. Нагадаю сюжет: у магазин прийшов хлопчик купити ляльку, яку він хотів передати через маму своїй сестричці, яка загинула в автокатастрофі (мама так само потрапила в ту аварію, але ще була в реанімації). Лікарі підтримували її життя штучно, проте жодної надії не було. Батько сказав хлопчику, що мама також піде до його сестрички і тому хлопчик спішив придбати ляльку. У нього не вистачало грошей і добрий дядечко, що побачив це, непомітно додав грошей хлопчику. Згідно оповідання сім’я того хлопчика була віруючою, тому всі речі мусили б відбуватися не всупереч Слову Божому. Але цього не

3

РЕЗОНАНСНА СТАТТЯ сталося. Я би нічого не писав, але нажаль в сучасних християн багато чого відбувається подібного – через що вони потім потрапляють в тяжкі духовні проблеми. Перша невідповідність: на той світ ніякі речі неможливо передати (ні ляльку, ні фотографію, ні щось інше). Це фактично окультизм. Так само ніякий «пропуск», наклеєний на лоба не сприяє тому, що покійника приймуть у Божому Царстві. Це все те, що додається до Слова Божого, про що Письмо суворо попереджає цього не робити (Одкровення, 22:18-19). Зараз можна часто бачити, як на гробки носять їжу, розмовляють з покійником, просять його прийти в гості, тощо. Не секрет, що до багатьох покійні приходять, але то не покійники приходять, а ворог людини – сатана – таким чином обманює простодушних людей. Одна жінка з нашої церкви розповідала мені, як вона ходила на кладовище (на гробки),

Так же выглядели женщины, когда Бог раскаялся в том, что создал человека. Сыны Божьи входили к ним... И сейчас входят... (Бытие, 6:1-7). Сёстры, дорогие! Христу не нужна крашенная, соблазнительная невеста, но чистая духом... Для кого вы краситесь? Вы обманываете мужчин, создавая неестественный, чуждый образ, иллюзию, без Бога – Он не давал Вам это. Братья, пьющие пивко, курящие сигареты у экранов телевизора с футбольным матчем или боксом! – разве это Христос в Вас? Исследуйте себя – христиане ли Вы... Ни вода, ни «иные» языки, ни добрые дела, ни религиозные обряды, ни субботы, ни особая пища не дают людям вечной жизни, но вера, движимая любовью, вера в Господа Иисуса Христа, в Его силу побеждать, в Его кровь, пролитую за нас! (Гал. 5:6) Господь сказал, что жить будет в человеке, который полюбит Его (Иоанн. 14:23). Не укладывается в голове, как люди называют себя христианами и не задумываются, почему в их сердцах нет любви к братьям и сёстрам (1 Иоан. 3:17-18; Иоан. 13:35). Ведь столько нужды в больницах, тюрьмах, везде... Сущность Бога – это Любовь! Так есть ли Бог в нас? Многие искренние, любящие, горящие духовно верующие, но так обмануты! Им навязано учение, в котором нет главного – жизни без греха, совершенства, подобия Христу. Ищущие Бога, братья и сёстры, кто хочет познать Его любовь, истину, стать святыми, непорочными, безгрешными и совершенными – для Вас это короткое послание, и я молю Бога, чтобы Вы задумались, ещё раз поискали в Слове и в себе – всё ли сходится?! Не давайте спуску своей плоти – Христос всю жизнь боролся и дал нам власть – Его невинная кровь даёт всем силу жить безгрешно, нужно верить – она очищает нас от всякого греха, и только Сын делает нас свободными! Дорогие братья и сёстры, не обманитесь и не ошибитесь в выборе пути! Времени почти нет, а для кого-то оно заканчивается прямо сейчас! Возьмите свою плоть крепко в руки (она всегда противится духу), противьтесь ей, боритесь с грехом, сражаясь до крови, станьте воинами Христовыми – и Вы победите! Осознайте каждую секундочку своей жизни, что Господь вокруг, везде, что Он знает Вас, все мысли Ваши! Люди, братья, сёстры! Я Вас люблю и очень хочу, чтобы мы были одной семьёй, достойной нашего Бога, Христа! Где грех, там нет святого достоинства и благочестия, только рабство и страх, позор и смерть. Кто устал, кто прячет глаза в разговоре о грехе и святости, кто несвободен и не уверен в пути – воззовите к Господу, признайтесь Ему в своей немощи, и Он обязательно поможет Вам! Только не ослабевайте в усердии! Да благословит Вас Бог! Александр Горелый, ВТ-№1, «ДУ», ул. Островского, 2, г. Винница, 21001.

брала участь в усіх релігійних ритуалах, потім з нею почали відбуватися дивні речі, вона почала відчувати великий страх (як то кажуть – тваринний страх), відчувала, як на її плечі лягали якісь холодні руки. Інша жінка (також віруюча) робила поминки (40 днів, півроку, рік) згідно релігійного обряду. Не секрет, що в Україні похоронні ритуали дуже наповнені окультизмом, хоч і переплітаються певними християнськими символами, але до заповідей Христа всі ті обряди не мають відношення. Через подібні дії та жінка почала вчувати, як по горищу в неї хтось ходив, раз по раз двері в хаті грюкали. Вона мусила сповідуватися служителю, каятися в зробленому, лише після цього її облишили всі ті страхи. У Біблії наводиться приклад з царем Саулом, який почав викликати мертвих, коли його залишив Бог (1 Царств, 28 розділ). Це було (і є!) мерзотою перед Богом. Фінал його життя – трагічний (1 Царств, 31 розділ). Так само дорослий дядечко (у вищезгаданому оповіданні), що дав хлопчикові гроші, зробив це з хитрістю, фактично обманув його. Він би міг дати відкрито гроші хлопчику, сказавши, що то Бог йому повелів дати хлопчику гроші. Бог супроти всякого обману та хитрощів! Тому-то і є багато проблем в народі Божому, бо не все чинять згідно Святого Письма, а допускають непотрібні речі в життя своєї сім’ї, дітей.

Потім в оповіданні сказано, що лікарі відключили апаратуру для підтримання життя мами. Хто сподівається на Бога, той не буде співучасником у такому злочині. Бог не дає людині жодного права (ніяким способом!) умертвляти іншу людину. Одного разу мене підвіз своїм автомобілем зі служіння чоловік, який виявився лікарем-анестезіологом. Він розповів, як у Луганську лікарі вирішили вже відключити апаратуру від хворого чоловіка і дали вказівку цьому лікарю, але він вже поїхав додому і не відключив. А на ранок йому сказали, що той чоловік прийшов до тями. Він одужав. Люди поставили крапку, а Бог – ні. Це є яскравим свідченням того, що саме Бог – повноправний господар людського життя. Ще додам про інше. Люди, які стверджують, що вони знають Бога, зараз вже почали настільки перекручувати Святе Письмо, що в сучасних перекладах Біблії слово «сатана» пишуть з великої літери. Сатана переможений Ісусом Христом, він не є чимось великим. Його вічна участь – озеро вогняне. Тому будьмо уважними до того, що промовляє до нас Дух Святий зі сторінок Біблії, щоб нам бути учасниками Божого причастя, а не демонського (1 Кор. 10:21). Микола Шибінський, вул. Грабовського, 83, м. Луганськ, 91009.


«ЖИВА НАДIЯ»

4

ЛИСТОПАД-ГРУДЕНЬ 2009 р., №6

Духовна омана виникає тоді, коли проповідник однобоко оперує Словом Божим!

Н

знайомі з Біблією, вченням Ісуса Христа, але потрапили в сітку диявольську через однобокість сприйняття Слова Божого, через особисте відкриття, яке поставили вище за Слово Боже. Нажаль, сьогодні доводиться бачити, як недобросовісні віруючі, щоб виправдати свою позицію чи якийсь вчинок, наполегливо цитують одні місця Письма, натомість заплющуючи очі на інші вірші з того ж таки Святого Письма. Як важливо все зважити, вирішити, що саме є найважливішим, а що другорядним. Що є безпосередньо Заповіддю Христа, а що є лише прикладом. *** «Але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: Будьте святі, бо Я святий!» (1Пет.1:15-16) «Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить…» (1Іоан.5:18). Оперуючи цими віршами можна прийти до висновку, що християнин повинен бути цілком святим, вже ніколи не повинен грішити. Але є інші місця Письма: «а святий нехай ще освячується!» (Одкр.22:11). Якщо людина вже свята (тобто бездоганна, досконала), то навіщо їй освячуватися ще? «Як написано: Нема праведного ані одного…», «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим., 3 розділ). Фарисеї вважали, що вони кращі за жінку, яку привели на суд до Ісуса. Але він промовив до їхнього сумління: «Хто з вас без гріха – перший кинь на неї камінь» (Іоан.8:7). Вони, докорені сумлінням, всі дали тій жінці спокій. Лише Бог – досконалий, бездоганний, Він має право судити! Водночас можна згадати місце Письма, де написано, що духовний судить про все (1Кор.2:15). І з цієї однієї цитати вивести своє вчення. Хтось може стверджувати, що він знає Бога так, як слід. Одразу можна згадати місце Письма: «Коли хто думає, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно» (1Кор.8:2). Хтось раптом подумає, що він вже досить добре духовно стоїть, одразу варто згадати місце Письма: «Тому то, хто думає, Пропонуємо Вам відвідати ніби стоїть він, нехай стережеться, богослужіння християн в П о л т а в с ь к і й о б л а с т і , щ о щоб не впасти!» (1Кор.10:12) Ап. Павло стверджує, що він ще відбуваються ЩОНЕДІЛІ: не є досконалим духовно, ще не смт. Білики: Кобеляцького рну: з 1000, вул. пізнав Ісуса Христа так, як потрібно Пристанційна, дім молитви; (Фил.3:12-13), і водночас стверджує: с. Березова Рудка, Пирятинського р-ну: з 10-00, «Тож усі, хто досконалий, думаймо вул. Куйбишева, дім молитви; так!» (Фил.3:15). Іншими словами м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А; це звучить ось так: хто досконалий

іхто не сперечатиметься з тим, що кожній людині, яка стверджує, що вона християнин, дуже важливо вникати в Святе Письмо (Євангелію, Біблію) – вчення Ісуса Христа. Таким чином порівнювати своє життя згідно Слова Божого – чи воно (життя) відповідає вченню Христа, Божим Заповідям? Нижче наводжу декілька місць зі Святого Письма, що підтверджують мою думку (таких місць можна процитувати дуже багато): «Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе…» (2Кор.13:5). «Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» (1Тим.4:16) «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють» (Як.1:22). *** Але ж і ті, хто фактично перебуває в духовній омані, оперують Словом Божим! Навіть сам сатана, спокушаючи Ісуса Христа, цитував Слово Боже (Мт.4:6). Але суть будьякої духовної омани саме в тому, що вчення Ісуса Христа подається однобоко. Кожен, хто хоче довести якусь істину, повинен підтвердити своє твердження Святим Письмом. Якщо для аргументації береться один вірш з Біблії, то його бажано процитувати в повноті контексту, а не вирваним із нього. Бо таким чином можна процитувати з Біблії, що й Бога нема (Пс.13:1). Але хто то сказав? «Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!» Для підтвердження своєї думки важливо навести на доказ інші місця з Біблії, що доповнюють ваше твердження, тобто зробити всебічний аналіз. Христос заохочує так робити. Переглядаючи історію виникнення всесвітніх тоталітарних сект, цілих народів, які сповідують певну релігію (яка далека від пізнання Господа Ісуса Христа), можна побачити, що ті люди, що стояли в зародженні певного релігійного руху, були

м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5; м. Градизьк: з 14-00, вул. Проектна, 23, церква «Христа Спасителя»; м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52; м. Диканька: з 1600, РБК; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33; смт. Котельва: з 17-00, вул. Жовтнева, 208; м. Кременчук: з 900, вул. Маршала Жукова, 104; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; с. Оболонь: з 1000, вул. Котляревського, 9А; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), Церква «Нове Життя»; c. Ульяновка, Гребінківський рн: з 900, Дім Молитви, Церква «Ковчег»; м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 12; cмт Решетилівка: з 1100, вул. Горького, 105А; м. Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6.

тут ви можете дописати додаткову інформацію

про місце та час зібрання вашої церкви

УВАГА!

Якщо ви маєте доступ до мережі Інтернет, то Ви можете прочитати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (всі випуски з 2009 р.) на сайті: www.poltavaseminary.org.ua або на сайті: www.protestant-press. com (відкрити розділ «Пресса»).

ПОЛТАВСЬКА БОГОСЛОВСЬКА СЕМІНАРІЯ оголошує прийом на заочне відділення. Початок занять – 1 лютого 2010 р. Термін навчання - 3 роки. Спеціалізація - “Бакалавр служіння”. Контакти: Директор ПБС - Михневич Павло Олександрович, тел. (0532) 655-055, моб. (097) 444-22-74, (050) 404-09-10. Е-mail: poltavaseminary@gmail.com http://www.poltavaseminary.org.ua

ЖИВА НАДIЯ

Засновник газети  Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл., вул. Гоголя, 159.

листопад-грудень 2009 р., №6

Реєстраційне свідоцтво  ПЛ №386 від 20. 11. 2000.

Газета друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно

Віддруковано  ТОВ Вид. «Миргород», вул. Кашинського, 21, м. Миргород.

Зам. № 1691 Тираж 20 000 екз.

духовно, повинен думати, що він не є духовно досконалим. Хто святий, повинен думати, що він ще далекий від істинної святості. Хто пізнав Ісуса Христа, повинен думати, що він ще досить далеко від істинного пізнання Христа. А хто думає, що він вже живе так, що зовсім не грішить, повинен так само трохи опуститися на землю. На небесах вже не буде гріха. Якщо ми тут маємо здатність не грішити, то ця здатність лише від Бога, не від нас. Справді, таке твердження ніяким чином не є приводом для того, щоб жити аби-як. Навпаки, любов Божа повинна спонукувати нас до святого життя. Так само хтось відчує себе таким грішним, що скаже: а, не буду й спроби робити, щоб прийти до Христа, там такі вимоги святості, а я так жити ніколи не зможу! Це так само зазвичай чергова відмовка, щоб залишатися в своєму погибельному стані не спасенного грішника. Ісус Христос сьогодні ще кличе грішника: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт.11:28). «Бо то любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі» (1Іоан.5:3). Слово Боже переконує: те, що пропонує Христос, не є тягарем, а благом. Не тяжко виконувати заповіді Христа, тяжко лише тому, хто не хоче розлучатися з грішним, старим життям. А тому, хто усим серцем шукає Бога, приліплюється до Слова Божого, правди Божої, тому не тяжко. А навпаки – приємно. Християнин, народжений згори (від Бога, від Слова Божого) дивиться на своє минуле життя і дивується, як він міг раніше жити так безглуздо, як він міг робити ті гріхи, про які тепер навіть соромно згадувати! *** На превеликий жаль, сьогодні християнство набуває дедалі легших форм для тілесного життя. Деякі проповідники однобоко оперують Словом Божим і подають занадто легку Євангелію, зручну для нашої гріховної плоті. Але чи є так насправді, згідно повної Істини Слова Божого?

Сьогодні перед кожним із нас відкрите запитання: чи є ми союзниками Божими? Чи намагаємося виконувати всю волю Божу? «Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він…» (2 Кор.5:10). Петро Українець, м. Миргород. *** Один молодий проповідник почав хвалитися, що його плоть вже цілком померла для гріха, він бадьоро цитував Слово Боже: Рим.6:11, Рим.6:2, Кол.3:3, Гал.5:24. Досвідчений пастор, який духовно бачив значно далі, ніж молодий брат, вирішив йому подати урок і покликав його до себе в гості на обід. Молодий брат, коли опинився біля столу зі смачним обідом, скоро підніс до рота перший ласий шматок. Але в цю мить господар хлюпнув йому в лице холодною

водою з кухля. Юнак на мить оторопів від несподіванки. А потім замахав руками і почав досить бурхливо виявляти емоції: «Як ви, пастор, а можете собі дозволити робити такі брутальні речі?!» Пастор мовчки подав юнакові рушника і сказав: «Юначе, твоя плоть не померла, вона втратила свідомість, а тепер я привів її до тями…». Р. S. Отже, коли ми гадаємо, що ми вже стали досконалими, добре подумаймо, чи справді це так? Чи за будь-яких обставин нашого життя ми зможемо бути такими, як хвалимося нині? Вся слава належить виключно Богові, не нам. «Щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам премудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1Кор.1:31) «Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!» (2Кор.10:17)

УВАГА! Слухайте християнську радіопередачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо. Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Онискевича, 3, м. Київ, 03115. Якщо В�� бажаєте отримувати г­азету поштою, то (попередньо!) надішліть до редакції газети (Андросову Г. М., вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600) грошовий електронний переказ (через поштове відділення), або поштові марки в конверті — для покриття витрат з пересилки газети. Ви можете замовити 1 чи 5 екз., або ж посилку до 120 екз. (вкажіть кількість в графі «поштове повідомлення»). Мінімальна вартість одного відправлення газети поштою складає 2,00 гр. Так само кожен бажаючий може отримати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (починаючи з випуску №1, 2009 р). Якщо Ви хочете отримати газету на Ваш е-мейл, надішліть листа за адресою: giva-nadiya@yandex.ru або giva.nadiya@gmail.com Любі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для читачів, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7).

Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600 Україна  Ukraine

Відповідальність за зміст надрукованого матеріалу несуть автори статей. Редакція залишає за собою право на редагування та скорочення тексту. Будьякі надіслані матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети. Думка редакції не завжди співпадає з думками авторів публікацій. Передрук статей та іншої інформації з обов’язковим посиланням на «Живу Надію».

Редактор: Андросов Г. М.

Тел. редактора: +3 8 050 2813256; +3 8 067 1050282;

+3 8 (05355) 48556 Email: givanadiya@yandex.ru


Газета "Жива Надія" №6, 2009