photography magazine
— №11 — january 2019
ARCHITECTURE l COMMUNITY l TIME
— publisher — Viktor Marushchenko School of Photography
1
видавець: Віктор Марущенко
«5,6» — журнал про фотографію, тому ми не в праві проводити дослідження і давати експертні оцінки. Ми маємо дещо інші завдання, найперше з яких — ставити питання.
• хто такий архітектор і яка його роль в образі українських міст, які стрімко змінюються?
У цьому архітектурному номері нас цікавлять наступні питання:
• і, нарешті, хто такий забудовник і чому він часто діє, порушуючи закони? Чи він культурна людина або ж просто мішок з грошима, якого цікавить лише прибуток?
• хто така міська громада і чи впливає вона сьогодні на забудову міста, особливо його історичної частини, а також на збереження пам’яток? Чи хвилює сучасних мешканців Києва, які приїхали з інших міст, історичне минуле столиці?
Ми сподіваємось, що вихід цього номера започаткує суспільну дискусію на тему взаємовідносин між забудовниками і міською громадою, дискусію про збереження нашого історичного минулого і створення цивілізованого майбутнього.
publisher: Viktor Marushchenko
"5,6" is a magazine about photography. We are not entitled to conduct research nor provide expert assessments. We have some other objectives, the first one of which is to ask questions. In this architectural issue we are interested in the following issues: • What is an urban community? Does it currently affect the development of the city, especially its historical centre, as well as the preservation of monuments? Are Kyiv’s current residents, who mostly come from other cities, concerned about the historical past of the capital?
• Who is an architect and what is his role in the rapidly changing face of Ukrainian cities? • And finally, who is the property developer and why does he often act in contravention of the law? Is he a person of culture or just a sack of money, interested only in profit? We hope that this issue will trigger a public debate on the relationship between developers and the local community, a discussion on the preservation of our historical past and the creation of a civilized future.
3
«Письмо міста може бути складним для розшифрування, сповненим помарками, але це не означає, що письма як такого не існує; простіше припустити, що це ми розвинули у собі певну безграмотність, нову сліпоту.» — Рем Колхас А «…Якщо погодитися, що будинки інформативно спілкуються з людьми, то в наш час монолог приблизно такий: «Це мій двір, а не ваш парк!»» — П. Нірінберг В «Говорити про музику — все одно, що танцювати про архітектуру». У цьому відомому висловлюванні Френка Заппи мені завжди хотілося поставити архітектуру на перший план, оскільки говорити про неї часом так саме безглуздо, як і танцювати. Найкращий зв'язок з архітектурою — безпосередньо перебувати в ній: співвідносити з нею свої масштаби, сприймати її на дотик, відчувати її звуки і запахи, насолоджуватися її аурою. Проте почуття та емоції, які виникають при цьому, потребують виходу. Сама архітектура закликає поговорити, дослідити її. Тому про неї сказано чимало слів – від перших фундаментальних теоретичних досліджень минулих століть до праць сучасних архітекторів та критиків архітектури. Цей процес був цілком природним і необхідним для осмислення наявного досвіду. То що ж робити, якщо архітектура не викликає подібних відчуттів, а скоріше змушує не звертати на неї увагу? Ця ситуація дуже властива нашому середовищу і, можна припустити, що вона склалася за часів хрущовського масового житлового будівництва і перейшла як спадщина до наших днів. Небажання досліджувати, аналізувати, формувати своє ставлення до дійсності й аргументовано його висловлювати все далі веде нас в нікуди. Ми залишаємося за бортом сучасності, не маючи сил змінити тотальне незадоволення навколишнім міським середовищем. Даний випуск журналу — це спроба розпочати діалог про життя і розвиток міста, як із самим собою, так і з усіма сучасниками. АРХІТЕКТУРА За попереднє століття українська архітектура пережила кілька катаклізмів і кардинальних змін напрямку. При цьому кожна нова стилістична парадигма, встигаючи тільки сформуватися, розбивалася черговим поворотом у курсі розвитку.
ОЛЕКСІЙ БИКОВ
Змінювалися не лише форма і зміст архітектури, а й професія архітектора — його статус і повноваження. Роль деміургів, здавна властива зодчим, поступово звелася до ролі креслярів, які слухняно виконують примхи замовників. Ці процеси мали очевидний негативний результат, що виявився у порушенні цілісної лінії розвитку вітчизняної архітектури.
4
Розрив між поколіннями — не менш важливий наслідок цих процесів. Відсутність спадкоємності архітекторів, течій, методологій і шкіл дається взнаки. Кожне нове покоління не лише відкидає досвід попереднього (що було б природним), а геть не бачить його, навіть не знає про його існування. Це не діалог, не дискусія, не критика. Це небачення один одного, це постійний початок з нуля. Начебто не було нікого і нічого до нас1.
Найвідчутніший розрив утворився між останніми поколіннями радянських архітекторів і новим поколінням архітекторів пострадянського простору. На початку 90-х років XX століття архітектори, наче соромлячись минулого, не відчули цінності у збереженні пам’яті попередньої епохи. Нова хвиля змін обіцяла те, про що давно мріяли — свободу вибору і права голосу. На жаль, архітектурна сфера також виявилася не готовою до такої неочікуваної свободи. Проте, варто визнати, що після розпаду СРСР нам дісталася не найгірша спадщина. На кінець 80-х міське середовище Києва було, можливо, на одному з найвищих рівнів свого історичного розвитку. Воно базувалося на дивовижній суміші величного та провінційного. Більш того, у минулій, так званій одноманітності, зараз бачиться куди більше внутрішньої сили й переконливості, більше простору для фантазії, ніж у сучасному скороспілому і, по правді кажучи, лякаючи смутному різноманітті2. ГРОМАДА Місто — це арена громадських відносин, які відображають соціальну структуру суспільства3. Городяни — це енергія міста, його незамінна складова, яка формує пульс міста, стиль поведінки в ньому. Міська спільнота є важливою дійовою особою з особливим правом голосу у розвитку міста. Але через складне історичне минуле в нашій країні ця одиниця втратила свої повноваження, а можливо й припинила своє існування. Несформоване громадянське суспільство, неготовність висловлювати колективну думку – одна з причин того, що історичне середовище і неповторний образ наших міст зникають на догоду вторинній сучасній архітектурі. Архітектора можна назвати адвокатом міста і довіреною особою городян. Місто — це його поле діяльності, де він як професіонал повинен відстоювати життєздатність міста, його програмний шлях розвитку. Однак, архітектурна спільнота, як і міська, не змогла зорієнтуватися у нових умовах і не вистояла під стрімким натиском ринкових відносин. Архітектори змирилися з нав’язаною роллю обслуговування бізнесу, забувши, що сприяти вигідним капіталовкладенням — не є головним призначенням архітектури. Навпаки, саме духовні, ідейні, поетичні проекти здобули славу, оскільки стали справді значущими, а не дріб’язково вигідними4. У результаті цих процесів розвиток міста було повністю віддано до рук замовників, які стали по суті його головними архітекторами. Тепер вони вирішують функціональне призначення його територій, обсяги і висотність будівель, транспортні зв’язки і навіть розвиток приміських територій.
Відсутність архітектурної влади породжує неконтрольовану і строкату різноманітність малих архітектурних форм: облаштовані балкони, утеплені фасади, кіоски тощо. Ці малі архітектурні форми стали символами не лише міської культури, а й, можливо, візитівками сучасного етапу в історії української архітектури. ЧАС Спостерігаючи за тим, що відбувається, складно дати цьому чітке визначення або спрогнозувати, як до цього поставляться майбутні покоління. Адже такий популярний в останні роки радянський модернізм другої хвилі у період свого становлення викликав обурення і відторгнення сучасників. В очах теперішнього молодого покоління об’єкти того періоду, такі як Парк Пам'яті чи «Літаюча тарілка» на Либідській площі та готель «Салют», стали улюбленими міськими локаціями, а для туристів деякі з них стали асоціюватися з архітектурним образом України. То як же означити сучасну архітектурну реальність і чи є вже такі спроби (хай і не до кінця сформовані)? В архітектурному середовищі таких спроб нема. Українська архітектурна теорія навіть не намагається це зробити. Городянин, проходячи повз чергову будівлю, яка наче виросла за ніч, також лишається спантеличеним. А нові покоління архітекторів поспішають за першим професійним досвідом в архітектурні бюро, які за великим рахунком є заручниками замовників, та отримавши такий досвід, вже не в змозі оцінити все свіжим поглядом та зробити висновки. Проте, потреба у дискусії та усвідомленні, про що йшлося вище, є конче необхідною. Архітектурна фотографія — це незалежне, неупереджене відображення архітектури. На мій погляд, саме молода сучасна українська фотографія дає можливість подивитися здалеку і узагальнити дійсність. Це той формат, в якому сучасне міське середовище набуває хоч якийсь зрозумілий образ. Архітектура давно співпрацює з фотографією, і цей зв'язок наразі актуальний, як ніколи. У фотографіях, що представлено в журналі, є спроба усвідомити сучасну реальність, упорядкувати хаотичний, нецентралізований розвиток навколишнього простору. Можливо, сучасна українська архітектурна фотографія – це найцікавіше, що є в сучасній українській архітектурі? A Rem Koolhaas, «Generic City», in: OMA. , Rem Koolhaas and Bruce Mau, S, M, L , XL , Rotterdam: 010 Publishers, 1995, pp. 1238 — 1264. B Зі звернення П. Нірінберга до міської влади Дніпропетровська, 2006 р. Родіонов І.В. Дніпропетровські архітектори. Люди– легенди: біографічні нариси / І.В. Родіонов. — Запоріжжя: ПРИВОЗ ПРИНТ, 2013. — 272 с. 1 Є. Губкіна. З особистих бесід автора з Є. Губкіною, 2016. 2 П. Маркман фільм "Genius loci", 2001. 3 Гутнов А. Е. , Глазичев В. Л. Світ архітектури: Обличчя міста. — М.: Мол. гвардія, 1990. — 350 (2) с. , іл. — (Еврика). 4 П. Маркман фільм “Genius loci”, 2001.
«The writing of the city may be indecipherable, flawed, but that does not mean that there is no writing; it may simply be that we developed a new illiteracy, a new blindness» — Rem Koolhaas А «If we agree that buildings are informatively communicating with people, then, in our time, this monologue seems to be like: “This is my yard, not your park!”» — P. Nirenberg В «Writing about music is like dancing about architecture”. In this famous quote by Frank Zappa, I`ve always wanted to put architecture at the forefront, as talking about it sometimes is as useless as dancing. The best connection with architecture is to be directly present in it: to interrelate your scales with it, perceive it through touch, hear its sounds and scents, adore its aura. However, these evoked feelings and emotions seek release. Architecture itself invites us to talk, to explore it. Thus, plenty is said about it, from the first fundamental theoretical researches to the works of modern architects and critics. This process was completely natural and crucial for the further understanding of the existing experience. What if architecture does not evoke such sensations, but rather forces us to ignore it? The case is very peculiar to our environment. We can assume that it stems from the era of Khrushchev’s mass housing construction and remains a legacy to the current day. The unwillingness to explore, analyze, shape your attitude to the reality and further express it argumentatively leads us nowhere. We are still beyond the present, powerless to change our overwhelming dissatisfaction with the urban environment that surrounds us. This issue is an attempt to commence a dialogue about life and development of the city, both with oneself and contemporaries. ARCHITECTURE In the previous century Ukrainian architecture experienced several cataclysms and cardinal vector shifts. Simultaneously, no sooner had a new stylistic paradigm been formed, than it was destroyed by a new development. Not only did the form and the content of architecture changed, but the profession of architect changed as well – its status and power. The role of the creator, which for a long time was peculiar to the architect, has gradually been transformed into the role of draughtsman, who obediently fulfill the customer’s every whim. These processes had an obvious negative impact – the violation of the integral line of architectural development.
The most significant gap was created between the last generations of Soviet and post-Soviet architects. In the beginning of 1990’s, architects, as if embarrassed by the past, saw no value in preserving the memorials of the previous epoch. A new wave of change held the promise of a dream long yearned for: freedom of choice and the right to vote. Unfortunately, architecture itself appeared to be unprepared for such an unexpected freedom. However, it is crucial to admit that we inherited a worthwhile legacy after the collapse of the USSR. At the end of the 1980’s, the urban space of Kyiv was, arguably, at the zenith of its historical development. It was based on the magnificent concept of the exalted and the provincial. Furthermore, we can see now much more inner strength and persuasiveness, more space and imagination was present in the past socalled “monotony”, than in the suddenness and sometimes boring variety of modernity2. COMMUNITY The city is an arena for the public relations that reflect the structure of society3. Citizens provide the energy of the city, its indispensable part. Their lives create the pulse of the city and its behavioral pattern. The urban community is an important actor with a special right of voice in the city’s development. But this entity has lost its power or, perhaps, even ceased to exist because of the complicated history of our country. An immature civil society, an unwillingness to express the collective opinion – reasons why the historical context and unique aspect of cities disappear in favor of inferior modern architecture. An architect can be seen as an advocate for the city, the citizens’ trustee. The city is the field for their activity, where they must professionally defend its viability and create a path for its development. However, the architectural community, like the city community, was not able to adjust itself to the change and was unable to withstand the rapid onslaught of the market. Architects have come to terms with the imposition of a role in which they serve business, forgetting that the facilitation of profitable investments is not the main purpose of architecture. On the contrary, spiritual, ideological, and poetic projects gained fame, as they became truly significant, rather than the trivially profitable4. As a result of these processes, urban development was given over completely to the hands of customers, who actually became the chief architects. For now they decide the functional purpose of cityscapes, the scale and height of buildings, transport connections and even the development of suburbs.
The lack of architectural power generates an uncontrolled and miscellaneous variety of small forms: glazed balconies, insulated facades, “MAFs”, etc. These small forms became not only the symbols of the urban culture but also, perhaps, the calling card of the latest stage in the history of Ukrainian architecture. TIME While observing these transformations, it is difficult to find its clear definition or predict the attitude of future generations. Soviet modernism of the second wave, which has recently become very popular, caused much resentment and rejection among contemporaries. In the eyes of today’s youth the objects of that period, such as the Park of Memory, the “Flying saucer” on Lybidska Square and the Hotel Salyut, have become much loved city sites and tourist attractions of Ukrainian architecture. So how can we define the reality of modern architecture? Has there even been a rough attempt, however incomplete, to do so? There are no attempts in the realm of architectural space. The protracted process of postmodernism, that became de-modernism and dreams of becoming metamodernism, leaves no possibility to clearly denote a reality. Ukrainian architectural theory does not even try to do that. A citizen, passing a building, that seems to have appeared overnight, remains confused as well. New generations of architects rush to architectural bureau to gain their first professional experience, but the latter are mostly in thrall to their customers. The experience they get deprives them of the ability to make a fresh assessment and draw their own conclusions. However, the mentioned above is absolutely crucial for discussion and awareness. To my mind, it is young Ukrainian photographers who enable us to look consciously and make a generalization of reality. This is the format in which the modern urban environment acquires at least some sort of clarity. Architecture collaborated with photography for a long time, and this connection is now more relevant than ever. The photographs in this magazine represent an attempt to comprehend the modern reality, an attempt to impose order onto the chaotic, uncentralized development of our surroundings. Maybe, modern architectural photography in Ukraine is the most exciting part of modern Ukrainian architecture? A Rem Koolhaas, «Generic City», in: OMA. , Rem Koolhaas and Bruce Mau, S, M, L , XL , Rotterdam: 010 Publishers, 1995, pp. 1238 — 1264. B From P. Nirinberg's appeal to the city authorities of Dnepropetro vsk, 2006. Rodionov I.V. Dnipropetrovsk architects. People-legends: biographical essays / I.V. Rodionov. — Zaporozhye: PRIVOZ PRINT, 2013. — 272 p. 1 E. Gubkina. From personal conversations with E. Gubkina, 2016 2 P. Markman film “Genius loci”, 2001. 3 Gutnov A.E. , Glazychev V.L . World of Architecture: City Face. — M.: Mol. Guard, 1990. — 350 (2) pp. , ill. — (Evrika) 4 P. Markman film “Genius loci”, 2001.
ALE X BYKOV
The generation gap is a no less important consequence of this process. The lack of continuity in the availability of architects, in architectural movements, methodologies and academia is apparent. Every new gap not just negates the experience of the predecessor (that would be a natural scenario), but is completely blind to it, even unaware of its existence. This is not a dialogue. Not a discussion. Not a criticism. This is a process of cross-referencing. This is a
constant beginning from scratch — as if no one had gone anything before1.
5
а рхі т ек т у ра
олекс андр бурлак а
6
oleksandr burlaka
a rc hi t ec t ur e
7
а рхі т ек т у ра
олекс андр бурлак а
8
oleksandr burlaka
a rc hi t ec t ur e
9
а рхі т ек т у ра
максим горбацький
10
m a x g o r b at s k y i
a rc hi t ec t ur e
11
а рхі т ек т у ра
iлля рейтер
12
ilia reiter
a rc hi t ec t ur e
13
а рхі т ек т у ра
дмитро пру ткін
14
dmy tro prutkin
a rc hi t ec t ur e
15
а рхі т ек т у ра
дмитро пру ткін
16
dmy tro prutkin
a rc hi t ec t ur e
17
а рхі т ек т у ра
дмитро пру ткін
18
dmy tro prutkin
a rc hi t ec t ur e
19
грома д а
максим требу хов
20
maksym trebukhov
s o cie t y
21
грома д а
максим требу хов
22
maksym trebukhov
s o cie t y
23
грома д а
максим требу хов
24
maksym trebukhov
s o cie t y
25
грома д а
томос група
26
tomos group
s o cie t y
27
грома д а
томос група
28
tomos group
s o cie t y
29
грома д а
роман павленко
30
rom a n pav l enko
s o cie t y
31
грома д а
лев шевченко
32
le v she vchenko
s o cie t y
33
грома д а
дім а т олк ач ов
34
dima tolk achov
s o cie t y
35
грома д а
євген нікіфоров
36
yevgen nikiforov
s o cie t y
37
ч ас
володимир шипотiльников
38
volodymyr shipotilnikov
t ime
39
ч ас
євгенія моляр
40
y e v g e n i ya m o lya r
t ime
41
ч ас
м а кс и м ч ат с ь к и й
42
m a x im u s c h at s k y
t ime
43
ч ас
мнпл
44
mnpl
t ime
45
ч ас
мнпл
46
mnpl
t ime
47
ч ас
кирил кучемасов
48
kirill kuchemasov
t ime
49
ч ас
олекс андр навроцький
50
ol ek s a ndr n av ro t sk yi
t ime
51
ч ас
олекс андр навроцький
52
ol ek s a ndr n av ro t sk yi
t ime
53
54
Олександр Бурлака — Київ, Україна
Із серії «Новий Київ», 2017—2018
Розростання міст — це характерна риса сучасності, порушення, яке стало нормою. Київ є центром у дуже централізованій країні, в не дуже вдалий час. Тому темп його зростання нестримний. Житлові утворення, які виникають за його межами, формально належать до невеликих міст і сіл. Але логіка і структура цих об'єктів в полях міська. Вони не підлеглі жодним генеральним планам та інфраструктурній логіці. Вони ростуть завдяки страху і бажанню отримати прибуток там, де регіональні влади продають ділянки. Якщо ці умови будуть зберігатися, десь тут у майбутньому буде знаходитися центр Києва, географічний. Що буде з цим житлом завтра, стане воно нетрями або милою вулицею? Чи буде хтось ностальгувати по цьому будинку з дитинства — на 16-у поверсі на краю жовтого ріпакового моря? Зараз же ця земля ще зберігає агрокультурний і степовій дух і, можливо, в останній раз, по ній можна йти, як по полю. Від одного житлового корабля до іншого на горизонті.
Максим Горбацький — Київ, Україна
Iз серії «Змiна декорацiй», 2017—2018
«Змiна декорацiй» — фотопроект про міське середовище української столиці, яке сьогодні являє нашарування радянської архітектури, новобудов, церков, хаотично розкиданих МАФів, безкраїх торгівельних майданчиків та рекламних вивісок. Естетика цих нашарувань уособлює для автора період трансформації, який нині переживає країна, та слугує своєрідною алегорією української дійсності.
Iлля Рейтер — Київ, Україна
Iз серії «Реакцiя», 2013—2015
Мета серії — об’єднати типові приклади залишків впливу радянської культури на формування сучасного архітектурного ландшафту пострадянського міста.
Кирил Кучемасов — Київ, Україна
Iз серії «Вентиляція / Метрополітен», 2013
Серія представляє типологізацію вентиляційних кіосків київського метрополітену — споруд на поверхні землі, що використовуються для подачі або видалення повітря з підземних станцій. Фотографії відображають різноманітність форм цих об’єктів та їхнє місце у сучасному міському пейзажі.
Дмитро Пруткін — Київ, Україна
Без назви, 2018
Під час перегляду старих фотографій освоєння нових ділянок під забудову мікрорайонами, я намагався виділити якісь знакові прикмети, відмітити для себе, чим мене так гіпнотизує ця хроніка. Я поставив запитання: чи може взагалі існувати якийсь зв’язок між радянськими домобудівними комбінатами і сучасною забудовою міста. Ці на перший погляд різні епохи демонструють багато спільного. Зведення Комсомольского масиву, Оболоні, Позняків. Якась примарна пам’ять примушує мене вдивлятись в місця, яких вже не існує, і звертає до теми повторення. Пошук перехідного, швидкозникаючого — саме в такому стані демонструються споруди, що втручаються в уже сформований пейзаж масивними, багатоквартирними решітками. Їх життєвий цикл ще не розпочався. Але цей перехідний етап лише зміна семантичних кодів. Образи нового, які починаються з повернення.
Максим Требухов — Київ, Україна
Iз серії «Вiйна», 2004—2018
Це війна. Справжня війна, з бойовими діями, постраждалими, захопленням і звільненням територій. 14 років тому, коли ще не було так модно бути документалiстом, мені захотілось знімати щось таке, що ніхто не знімає. Зараз у моєму фотоархіві більше двадцяти тисяч знімків на тему незаконних забудов, і з кожним днем ця цифра зростає. Я не знаю, коли зможу зупинитись, бо забудовники постійно вигадують нові способи ведення цієї війни. Мабуть, кінця їй не буде.
Томос група — Київ, Україна
«Святе місце», 2014—2018
Криза християнства в наші дні знаходить відображення у всіх сферах свого існування, в тому числі і в архітектурі нових храмів. Крім професійних архітектурних якостей, у цих споруд відсутня також спочатку обов'язкова сакральна прив'язка до певної територіальної точки — місця звершення чуда. В наші дні функцію "святого місця" виконує незаконно захоплена земля в місті, дахи будинків і пустирі в спальних районах.
Павленко Роман — Київ, Україна
«Парадне», 2015—2018
Автор досліджує ще один важливий елемент житлової архітектури, в якому яскраво проявляється приватна винахідливість і аматорське дизайн-мислення її користувачів — під'їзди. Кожен індивідуально і часто стихійно перетворений під'їзд є не тільки дзеркалом смаку мешканців будинку, а й свого роду інтер'єрним будмайданчиком, який на макрорівні відображає безладний характер сучасного містобудування країни.
Лев Шевченко — Київ, Україна
«Оголений модернiзм», 2015—2018
В Україні є люди, впевнені в тому, що суспільство не в змозі зберегти архітектурне минуле країни. І вони зберігають це минуле на своїх тілах. Справжня любов до радянського модернізму настільки сильна, що хочеться залишити її слід на собі назавжди.
Діма Толкачов — Київ, Україна
Iз серії «Робоче тiло», 2017—2018
Будмайданчик — сцена для репрезентації пластичності людського тіла. Будівельники часто змушені працювати у незручних позах, які, втім, парадоксальним чином виділяються своєю розкутістю і виразністю. На противагу постановчій фотографії, виразність поз робітників у серії Толкачова зумовлена логікою самої фізичної праці. А тому є природною, хоча й перебільшено експресивною. Робоче тіло пролізає, протискується, прогинається. Дієслова, які описують стан робітників, також метафорично характеризують незручності повсякденного існування та способи пристосування до них.
Євген Нікіфоров — Київ, Україна
Фотографії з проекту «Про монументи республіки», 2014–2018
Міське середовище на світлинах Нікіфорова постає "полем битви" ідеологічних суперечок та зоною проявлення невидимих напружень, що існують у суспільстві. Фотографії фіксують актуальний стан донедавна домінуючих, а тепер майже невидимих об’єктів. Чимало образів минулого залишаться надбанням хронік та міфологій, за якими уже не стоятимуть матеріальні артефакти. — У журналi представлена фото iсторiя про знищення пам’ятника чекістам у Києві у 2016 р. (архітектор Анатолій Ігнащенко, скульптор Василь Бородай, рік створення — 1967).
Шипотiльников Володимир — Київ, Україна
«Будмайданчик», 2016
Ще один вислів на тему будівництва як обов'язкового атрибуту сучасного міського середовища, який відображає його особливий ритм течії часу. Там, де ще вчора був величезний будмайданчик, вже сьогодні — готова будівля, яка простоїть наступні десятки років. Інший важливий елемент такої естетики — сам процес будівництва з характерними обрисами будівельних кранів, візуальна самодостатність яких становить другий смисловий рівень.
Євгенiя Моляр — Київ, Україна
#жовтоблакить, 2014—2018
Після подій на Майдані у 2014 році в Україні з'явився тренд на кольори державного прапору. Люди почали масово розмальовувати паркани, мости, автомобільні відбійники. Тоді багато де можна було побачити активістів із скриньками "На фарбу". Досить швидко цей емоційний порив минув, фарба на парканах потемніла та облупилась, і настав час справжньої #жовтоблакиті. Нині #жовтоблакить — це спосіб знешкодження проявів ворожої ідеології у публічному просторі, здебільшого на відверто радянських або ранніх пострадянських об’єктах.
Максим Чатський — Гамбург, Німеччина
«Балкон — бутiк», 2011—2012
Серія розповідає про зіткнення епох, яке проявляється інтеграцією елементів капіталістичної повсякденності в соціалістичне житлове будівництво. Там, де був задуманий балкон — тепер магазин. Ці численні фасади — Франкенштейни — все грубіше впливають як на візуальну, так і на функціональну сторону міського середовища, і розмивають поняття публічного і приватного в архітектурі.
MНПЛ — Одеса, Україна
«Безлад», 2010—2017
Кожен архітектор вже на першому році навчання знайомиться з принципами побудови ордерних систем. Однак, в сучасних містах практично немає жодного прикладу відповідності канону. Разом з тим, число декоративних і функціонально непотрібних елементів класичних ордерних систем в архітектурі нових будівель збільшується з кожним роком. Пропорційно цьому збільшується різноманітність і винахідливість відхилень від канону.
Олександр Навроцький — Київ, Україна
«Рай:ON / Троєщина», 2012—2018
Колись ця місцина називалася "Раєм”. Тепер це спальний район столиці, відомий насамперед значною віддаленістю від центра міста, неспокійною соціальною атмосферою і заторами в години пік. Ця серія присвячена пошуку закономірностей розвитку та ознак унікальності цього місця. Вона також відображає спроби автора вийти за рамки власних уявлень та упереджень щодо місця, в якому він мешкає сам.
55
56
Oleksandr Burlaka — Kyiv, Ukraine
From series New Kyiv, 2016—2017
The cities growing is a usual feature of nowadays. The aberration that has become a norm. Kyiv is a center of the centralized country in a very unpleasant time. That's why the tempo of it's growing is enormous. The residential formations (blocks) which appear behind city borders, legally belong to it's satellite towns and villages, but the logic and the structure of these objects in fields is urban. They are not arranged with any city planning, they simply deny the urbanistics logic. There blocks are born because of fear and greed of those who buy the land wherever it's for sale. If these conditions will remain - very soon the geographical center of Kyiv will move somewhere around here. What these buildings shall become tomorrow, the slum or a nice street? Will someone feel nostalgic about growing up in this house on 16th floor in front of the yellow rapeseed field? This land is keeping the agricultural and plain spirit for now. It's quite possible that walking on this area as a field is soon become unreal. From one residential ship to another.
Max Gorbatskyi — Kyiv, Ukraine
From series Change of Scenery, 2017—2018
Change of a Scenery is a project about the urban fabric of the Ukrainian capital. The city is seen as a mix of Soviet and contemporary architecture, newly built churches, chaotically scattered booths, borderless market areas, stalls and advertising constructions. The aesthetics of so many layers reflects the state of transition the state undergoes now, and appears as an allegory of Ukraine’s contemporaneity.
Ilia Reiter — Kyiv, Ukraine
From series Response, 2013—2015
The aim of the series is to unite typical examples of Soviet cultural heritage influencing the formation of the modern architectural landscape in a post-Soviet city.
Kyryl Kuchemasov — Kyiv, Ukraine
From series Ventilation / Underground, 2013
The series documents Kyiv’s underground system’s ventilation kiosks — separately located or built in overground structures, forming part of the systems ventilation mechanism. Photographs demonstrate formal variety of these objects and their position within the city landscape.
Dmytro Prutkin — Kyiv, Ukraine
Untitled, 2018
When I was looking through old photos of land development for residential construction, I was trying to point out some distinct features and to figure out why this chronicle was hypnotizing me so much. I asked myself whether there could be any connection between these Soviet house-building factories and the modern residential development. These seemingly absolutely different periods have a lot in common. The construction of Komsomolsky residential area, Obolon, and Pozniaky districts. Some residual memory makes me scrutinize the places which do not exist anymore and find repeating patterns. Transient and fast disappearing — this is the way we see the buildings which intervene with their ponderous multi-apartment grids in the established landscapes. Their life cycle has not started yet. However, this transitional phase is just a change of semantic codes. They are new images that are returning from the past.
Maksym Trebukhov — Kyiv, Ukraine
From series War, 2004—2018
This is war. Real war with battles, casualties, captured and liberated territories.Somehow accidentally, 14 years before, when being a documentalist was not yet so popular, I got into journalism and I wanted to capture something that had not been captured before. For now, there are more than 20 000 photographs on the theme of illegal constructions in the archive. And every day the number grows. I do not know when I will be able to stop, as developers constantly invent new ways of conducting the war. Perhaps, there won't be an end to this war.
Tomos group — Kyiv, Ukraine
Holy Place, 2014—2018
The crisis of Christianity in our days in multiple spheres of understanding, is the architecture of new temples. In addition to professional architectural qualities, these structures lack a sacramental binding to a particular point — the exact site of a miracle. Today, the function of the "holy place" is performed by the illegally seized city land, the roofs of buildings and empty land in blocks district.
Pavlenko Roman — Kyiv, Ukraine
The Entrance, 2015—2018
The author investigates another important element of residential architecture, which clearly manifests through the private ingenuity and amateur design of its users - entrances. Each individually and often spontaneously transformed approach is not only a mirror of the taste of the inhabitants of the house, but also a kind of interior building site, which at the macro level reflects the disorderly nature of modern urban development of the country.
Lev Shevchenko — Kyiv, Ukraine
Naked Modernism, 2015—2018
There are people in Ukraine, who believe society to be incapable of preserving the architectural past of the country and who instead preserve the past on their own bodies. The true love for Soviet modernism is so strong that you want to keep it on your body.
Dima Tolkachov — Kyiv, Ukraine
From series Body of Labour, 2017—2018
Construction site is a stage for the representation of the plasticity of the human body. While performing physical labor, the construction worker is frequently obliged to assume uncomfortable positions, which paradoxically stand out in their freedom and expressiveness. In contrast to staged photography, the plasticity of workers’ positions is conditioned by the logic of physical labor. Thus, it is natural, even though it is exaggerated and expressive. The working body spills, squeezes, bends and curves the back. Verbs that describe the workers state are common in everyday discourse as well, where they are presented as metaphors, which depict the inconveniences of existence in society and how to adapt to them.
Yevgen Nikiforov — Kyiv, Ukraine
Photos from the project On The Monuments of the Republic, 2014–2018
The urban environment depicted in Yevgen`s photographs appears as a “battlefield” of ideological clashes and a zone where the invisible tensions that exist in society become manifest. They capture the actual state of recently dominant, and now almost invisible, objects. Plenty of historical images will remain as the property of histories and mythologies that will no longer be perceived as material artiefacts. — The photographs presented in the magazine depict the destruction of the memorial to the secret policemen (Chekists), Kyiv, 1967-2016, architect Anatoliy Ignashchenko, sculptor Vasyl Borodai.
Shipotilnikov Volodymyr — Kyiv, Ukraine
Сonstruction Site, 2016
Shown here, another expression on construction as a mandatory attribute of the modern urban environment, which reflects its particular rhythm of the flow of time. There, where yesterday there was a huge construction site, today there is a ready building that will go away in the next decades. Another important element of such aesthetics is the construction process itself, with the characteristic outlines of construction cranes, whose visual self-sufficiency is the second semantic level.
Yevgeniya Molyar — Kyiv, Ukraine
#yellow_and_blue, 2014—2018
After the events at Maidan in 2014 in Ukraine there was a tendency to decorate everything with the colors of the state flag. The fences, bridges and car bumpers were painted. This emotional impulse has passed gradually. Now #жовтоблакить (yellow_and_blue) appears on Soviet era objects. Those objects which could not be destroyed in the process of decommunization are covered by pain in color of the state flag. In this case Soviet symbols which were invisible, often become more visible.
Maximus Chatsky — Hamburg, Germany
Balcony — Boutique, 2011—2012
This series shows the collision of the ages, which manifests itself by the integration of elements of capitalist everyday life into socialist housing construction. There, where the balcony was conceived - is now a store. These numerous facades — the Frankenstein — all roughly affect both the visual and functional side of the urban environment, and erode the notion of public and private in architecture.
MNPL — Odessa, Ukraine
Disorder, 2010—2017
Each architect in their first year of study is already acquainted with the principles of constructing warrants systems. However, in modern cities there is practically no single example of the correspondence of the canon. At the same time, the number of decorative and functionally unnecessary elements of classical ordering systems in the architecture of new buildings increases with each passing year. Proportionally, this increases the diversity and ingenuity of deviations from the canon.
Oleksandr Navrotskyi — Kyiv, Ukraine
Rai:ON / Troyeshchyna, 2012—2018
This series is about a Kyiv district where I live, a sort of attempt to generate and communicate my attitude to this place. In ancient times it was called "Paradise" and now it’s a sleeping district of the capital, famous for "its atmosphere", not really close to the city center and with traffic jams during peak hours. First of all, this series is more about the area and its development, the search for the patterns and the uniqueness of this place, and also an attempt to go beyond my own perceptions and prejudices about the place I live in.
57
5,6 журнал про фотографію №11 — січень 2019
Фото на обкладинці: Тарас Тарасов У номері використані фотографії: Володимир Шипотiльников Дмитро Пруткін Діма Толкачов Євгенiя Моляр Євген Нікіфоров Iлля Рейтер Кирил Кучемасов Лев Шевченко Наталка Дяченко Максим Чатський Максим Горбацький Максим Требухов MНПЛ Олександр Бурлака Олександр Навроцький Павленко Роман Томос група
Засновник журналу: Школа фотографії Віктора Марущенка Головний редактор: Марина Полякова Куратор номеру: Олексій Биков Макет та дизайн: Саша Курмаз Переклад: Ольга Рибак Олена Гомирева Хельга Пендер Эшлi Бiгхем Анастасія Сорока Редакцiя текстiв: Лариса Кучинова Олена Попович Анна Попович Лізавета Герман Олена Гомирева Ольга Костирко Торе Коль Над номером працювали: Ніколетта Юрець Кіра Камаралі Віктор Марущенко Адреса редакції: Галерея РА–фото вул. Б. Хмельницького 32 01030, м. Київ 044 235 36 21 editormagazine56@gmail.com Тираж: 1000 екз.
58
Випуск 11 — січень 2019 Свідоцтво про реєстрацію КВ №15599-4071Р від 08.09.2009 Журнал надруковано в видавничому будинку "АВАНПОСТ–ПРИМ" вул. Сурікова, 3 корп. 3 03035, м. Київ Усі права на матеріали належать редакції журналу. Використання матеріалів дозволяється тільки з попереднього письмового дозволу редакції. При повному або частковому відтворенні матеріалів обов'язкове пряме посилання на сайт www.marushchenko.com/magazine-5-6. Думка авторів може не збігатися з точкою зору редакції. За зміст реклами відповідальність несуть рекламодавці. Безкоштовно поширюється в галереях, культурних центрах, посольствах, адресній розсилці. Виносимо особливу подяку всім, хто взяв участь у створенні цього номера. Він надрукований завдяки читачам, що відгукнулись на наше прохання та зробили благодійний внесок. Журнал випущено у співпраці з «Спільнокошт – краудфандинг в Україні» та «B&H Film Distribution»
Д
Aaron Mckey Alena Denga Aleninaz Alexander Doykov Alexej Zaika Alisa Liubomska Amina Ahmed An Bo Anastasiia Iskrytska Anastasiia Parafeniuk Andrey Lee Andrii Dostliev Anna Dobrova Anna Kamyshan Anna Kopylova Anna Lysiuk Anna Mokropova Anna Shaban Anton Shinkevich Anya Petrova Astrid Kohl Bogdan Agafonov Borys Sukhomlynov Daria Balova Darina Solodova Dartsia Liuba Dima Kryvdyk Dmytro Koshkin Elena Orap Galyna Gleba Hanna Hrabarska Harlequin Mantis Ilya Romanenko Ira Schaer Iryna Baranova Iryna Chernyshova Ivan Viliamov Julia Voloshka Kateryna Filyuk Kateryna Semenyuk Kateryna Serhatskova Kostiantyn Rybnikov Kostya Shafarenko Lena Okunieva Leonid Chashnikov
я
к
у
Liudmyla Polozhentseva Liza Pyshneva Ljosha Ch Lyubomyr Lozovyy Maria Pastukh Maria Shapovalova Mariia Ponomarova Marina Shum Martin Myhalyna Max Gorbatskyi Mykhailo Glubokyi Mykhailo Ovsiichuk Natasha Kurdyukova Oksana Krasnoshchok Oleh Marshev Oleksandr Anisimov Oleksandr Kopytov Oleksandr Vynogradov Oleksii Serb Oxana Gaeva Pavel Borshchenko Pavlo Makarov Pavlo Romanov Pavlo Terekhov Philipp Markovich Polina Bulat Sasha Andrusyk Serge Ryabko Slava Ignatenko Sofia Eszett Stanislav Kholodnykh Svitlana Bovkun Svitlana Dolbysheva Timur Rakhmanov Vadym Shymko Valerii Andriievskyi Vasyl Molchan Vi Na Victor Ivanenko Yankovska Natalya Yehor Buivol Yevgeniya Chernega Yuriy Buyvol Zhenya Mykhailenko Александр Мартемянов
Dobra Lystivka АРТЕМ Lilia Omelianenko ДА-стиль B&H film distribution Платформа
Хмарочос Речовий доказ VECTOR:media
є
м
о
Алексей Ковалёв Алексей Линьков Алена Гром Аліна Сандуляк Алла Симоненко Анастасія Некипіла Анатолій Бєлов Андрей Авдеенко Андрій Бражнік Андрій Булай Андрій Мосієнко Андрій Худотеплий Арсеній Колосов Віктор Роїк Вікторія Вітушинська Вікторія Турбовець Володимир Костенко Вячеслав Конашков Дмитро Богачов Дмитро Коломойцев Дмитро Корейба Дмитро Яринич Елена Лептуга Елена Павлова Євгенія Бєлорусець Женя Мельник Забудова VS Громада Ира Мельник Іван Симоновський Ім'я Доброчинця Ірина Вале Каріна Корчева Катерина Зурнаджи Катерина Малая Катерина Мендірек Качан Андрій Кіра Камаралі Костянтин Романов Костянтин Феденко Ксенія Шумліна Леонід Хомяков Ліза Корнейчук Любов Кармінська Людмила Белоцерковец Максим Андріанов
86 Bird In Flight Спільнокошт
Марина Полякова Мария Семибратова Марія Пальчик Марія Пруткіна Надія Шейкіна Наталія Вербова Наталка Прокопенко Ніколетта Юрець Оксана Усачова Олег Соснов Олександр Ганський Олександра Давидекно Олексій Греков Олексій Лубягін Олена Ковач Олена Козакова Олеся Шабля Ольга Бабко Ольга Григоренко Ольга Єрьоменко Ольга Заречнюк Ольга Зарицька Ольга Кирилюк Ольга Федченко Ольга Ферлей Оля Внукова Оля Жук Роман Пашковский Роман Солонинка Саша Населенко Саша Долгий Саша Ничипорчук Сергій Погребиський Тарас Коблюк Татьяна Жданова Христина Кобець Юлія Касьянова Юрий Марущенко Юрій Макаров Юрій Рябко Ян Василевський Ян Кот Ярослава Яценко
Борис Гринев Петр Маркман Misha Feldman
Національний музей Тараса Шевченка 59