Page 1

ТЕМА № 5. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ 1. 2. 3.

План Загальна характеристика судової системи України. Конституційний Суд України. Правоохоронні органи України.

1. Загальна характеристика судової системи України Однією із конституційних засад державного устрою України є розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України). Суди України мають низку специфічних ознак, які відрізняють їх від органів влади інших гілок. Такими особливими ознаками судової влади є: 1)

виключна компетенція: відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України

юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що будь-який спір про право може бути розглянутий судом. У той же час будьяке питання, віднесене до компетенції законодавчої чи виконавчої влади, може бути розглянуте судом, а питання, віднесені до виключної компетенції суду, не можуть бути розглянуті органами законодавчої чи виконавчої влади. До виключної компетенції суду, зокрема, відноситься визнання особи винною у вчиненні злочину, призначення кримінальних покарань, розгляд спорів, пов’язаних зі звільненням працівників тощо. Такі справи не можуть розглядатися іншими гілками влади, крім судової; 2)

виключний характер судових рішень: ч. 5 ст. 124 Конституції України

встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Тобто, за своєю юридичною силою рішення суду дорівнює закону і не можуть бути змінені або скасоване органами інших гілок влади. Таке рішення може бути змінене чи скасоване лише вищестоящим судом у встановленому законом порядку та за наявності передбачених законом підстав; 3)

виключний режим діяльності суду: порядок діяльності суду чітко

врегульований процесуальним законодавством на відміну від виконавчої влади, в якій законодавством регулюються лише загальні засади процедури діяльності. Щоправда, зараз висловлюється думка про необхідність прийняття кодексу адміністративних процедур, який би стосувався саме порядку діяльності органів виконавчої влади, однак прогнозувати, коли такий кодекс буде прийнято, досить важко; 4)

особливий порядок формування корпусу суддів: відповідно до ст. 126 та

128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на


п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково. Основною функцією судової влади є здійснення правосуддя. Правосуддя – це метод реалізації судової влади, який здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, адміністративних, цивільних, господарських, конституційних справ у суворо передбаченій законом процесуальній формі

Основоположними нормативно-правовими актами, що визначають порядок здійснення правосуддя в Україні, є:  Конституція України, яка має два розділи, присвячені правосуддю (розділ VIII «Правосуддя» складається із 8 статей) та Конституційному Суду України (розділ ХІІ «Конституційний Суд України»);  Закон України «Про судоустрій України» – визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів;  Закон України «Про Конституційний Суд України» – визначає організацію, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України як судового єдиного органу конституційної юрисдикції;  Закон України «Про статус суддів» – визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, встановлює гарантії їх недоторканності, правового та соціального захисту тощо;  Кримінально-процесуальний

Кодекс

України

визначає

порядок

провадження у кримінальних справах;  Цивільний процесуальний кодекс України – визначає порядок провадження у цивільних справах, тобто у справах, предметом розгляду яких є цивільні, сімейні та трудові спори.;  Господарський

процесуальний

кодекс

України

визначає

порядок

провадження у господарських справах, тобто у справах, предметом розгляду яких є господарські спори між підприємствами, установами, організаціями та приватними підприємцями;


 Кодекс України про адміністративні правопорушення – визначає порядок провадження у справах про адміністративне правопорушення. Особливістю цього кодексу є те, що його дія поширюється як на суди загальної юрисдикції, так і на органи виконавчої влади, наділені повноваженнями накладати адміністративні стягнення. Залежно від предмета судового розгляду (тобто галузевої належності норм, які регулюють предмет спору) розрізняються такі види правосуддя:     

конституційне; кримінальне; адміністративне; цивільне; господарське.

Форми здійснення правосуддя

(залежно від складу конкретного суду, що

вирішує той чи інший спір про право):  одноособова – справа розглядається одним професійним суддею. Значна частина кримінальних справ та практично всі цивільні справи по першій інстанції, а також адміністративні справи розглядаються суддею одноособово;  колегіальна – справа розглядається колегією суддів, до якої можуть входити як професійні судді, так і народні засідателі. У такій формі розглядаються по першій інстанції найбільш складні цивільні справи, кримінальні справи про тяжкі злочини, усі справи, що розглядаються апеляційною та касаційною інстанціями, а також справи у Конституційному Суді України. При цьому до складу судової колегії можуть входити три або п’ять суддів, один суддя та два народних засідателі. У Конституційному Суді України справа розглядається не менш як дванадцятьма суддями. При колегіальному розгляді справ рішення виноситься шляхом голосування суддів;  суд

присяжних

розгляд

справи

здійснюється

під

головуванням

професійного судді, проте рішення по суті виноситься присяжними (так званим «журі», що формується зі звичайних громадян). Суд присяжних поширений у багатьох країнах світу, зокрема в Англії, Франції, США, Канаді, Японії та ін. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій України» справи розглядаються судом присяжних у випадках, визначених процесуальним законом. 19.11.2012

р.

набув

чинності

новий

Кримінально-процесуальний

кодекс,

ч. 3 ст. 31 якого передбачає випадки розгляду кримінальних справ судом присяжних


(щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваченого) – у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. Але для того, щоб така форма здійснення правосуддя, як суд присяжних, ефективно запрацювала в Україні, необхідно додатково розробити процесуальні положення стосовно багатьох питань: порядок відбору суддів-присяжних, порядок оплати їх роботи, процедури захисту тощо. Судова система України – це сукупність усіх судів України. Судову систему України складають (згідно зі ст. 124 КУ та ст. 3 ЗУ «Про судоустрій») :  суди загальної юрисдикції – утворюють єдину систему судів, в межах якої утворюються загальні та спеціалізовані суди.  Конституційний Суд України – є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Систему судів загальної юрисдикції становлять: (відповідно до ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про судоустрій»)

1)

місцеві суди (в т.ч. спеціалізовані (адміністративні, господарські) та військові)

2)

апеляційні суди (в т.ч. спеціалізовані(адміністративні, господарські)

3)

вищі спеціалізовані суди;

4)

Верховний Суд України.

Залежно від змісту повноважень суду щодо розгляду конкретної справи виділяються такі судові інстанції: 

суд першої інстанції розглядає справу по суті та виносить судове рішення.

Як правило, судами першої інстанції є місцеві суди, проте з урахуванням специфіки конкретної справи судом першої інстанції може бути будь-який суд загальної юрисдикції – від районного до Верховного Суду України; 

суд другої (апеляційної) інстанції розглядає в порядку апеляційного

провадження скарги на рішення суду першої інстанції, які не вступили в силу. Судами другої інстанції є апеляційні суди, Апеляційний суд України стосовно рішень місцевих судів а також вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України щодо рішень, винесених апеляційними судами як судами першої інстанції; 

суд третьої (касаційної) інстанції розглядає в порядку касаційного

провадження скарги на рішення суду першої інстанції, які вступили в силу, а також скарги на рішення суду апеляційної інстанції. Судами третьої інстанції є вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.


Принципи правосуддя в Україні: 1)

законність. Сутність цього принципу полягає в тому, що судді при

здійсненні правосуддя керуються тільки законом. Правосуддя в Україні здійснюється строго відповідно до законодавства України; у випадках, передбачених міжнародними угодами,

суди

України

застосовують

законодавство

відповідно

до

порядку,

встановленому цими угодами Принцип законності визначається насамперед тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно виконували вимоги матеріального і процесуального права. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Гарантіями реалізації принципу законності є нагляд судів вищого рівня, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо; 2)

рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей

принцип означає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин; 3)

забезпечення доведеності вини. Цей принцип заснований на презумпції

невинуватості підсудного. Не підсудний має доводити свою невинність, а суд зобов’язаний надати незаперечні докази його вини. Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обов’язок доведеності вини обвинуваченого покладається на відповідних суб’єктів: органи дізнання та попереднього слідства, прокурора, а в справах приватного обвинувачення – на потерпілого або його представника. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Навіть

визнання

обвинуваченим

своєї

вини

є

недостатнім

для

винесення

обвинувального вироку, якщо винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів;


4)

змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у

доведенні перед судом їх переконливості. Обвинувач у кримінальному процесі чи позивач у цивільному та господарському процесі, з одного боку, та обвинувачений чи відповідач – з іншого, мають рівні процесуальні можливості. Зокрема, вони можуть робити заяви, надавати докази вимагати виклику свідків та ін. Змагальність означає, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач (обвинувач) та відповідач (обвинувачений), відстоюючи наданими їм процесуальним законодавством засобами свою позицію, права та законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Необхідною передумовою реалізації принципу змагальності є процесуальна рівність сторін Чинне законодавство встановлює рівні права сторін при ознайомленні з матеріалами справи, поданні доказів, участі в них; дослідженні, заявленні відводів і клопотань, поданні усних та письмових пояснень тощо; 5)

підтримання

державного

обвинувачення

в

суді

прокурором.

Обвинувачення – функція представника держави, а не потерпілого. Суд також звільняється від будь-яких функцій обвинувачення. Прокурор, діючи від імені держави, доводить

необхідність

застосування

до

підсудного

кримінального

покарання.

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування про застосування кримінального покарання щодо підсудного. При цьому він керується вимогами закону і об’єктивною оцінкою зібраних доказів по справі. У разі, якщо при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачень підсудного, він зобов’язаний відмовитись від обвинувачення; 6)

забезпечення

обвинуваченому

права

на

захист. Підозрюваному,

обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов’язані до першого допиту підозрюваного обвинуваченого і підсудного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення. Захисник зобов’язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з’ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом’якшують чи виключають його відповідальність, подавати їм необхідну юридичну допомогу. Відмова захисника при провадженні


дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного не допускається; 7)

гласність судового процесу та його повне фіксування технічними

засобами. Сутність цього принципу полягає в тому, що судове засідання (крім окремо визначених законом випадків) є відкритим для публіки; розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони передбаченої законом таємниці (державної, військової чи комерційної). Закритий судовий розгляд, зокрема, допускається за мотивованою ухвалою суду у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто до участі у справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів. До зали судового засідання не допускаються громадяни, молодші 16 років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками. Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил судочинства. Рішення і вироки у всіх випадках оголошуються прилюдно; 8)

забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім

випадків, встановлених законом. Це право надано будь-якому учаснику судового процесу з метою виключення судової помилки і прийняття єдино правильного рішення по справі; 9)

обов’язковість рішень суду. Рішення суду, що набрало законної сили,

підлягає обов’язковому виконанню, як і рішення будь-якого іншого органу державної влади; 10)

державна мова судочинства. Судочинство в Україні провадиться

державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. 2. Конституційний Суд України Усі державні органи, органи місцевого самоврядування і їхні посадові особи, громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, підприємства, установи та організації зобов’язані дотримуватись положень Конституції України.


Правова охорона Конституції здійснюється всією системою публічної влади в країні шляхом застосування загальних і спеціальних правових засобів у рамках встановленої законом компетенції. До спеціальних засобів правового захисту Конституції належить діяльність Конституційного Суду України. Конституційний

Суд

України

це

вищий

судовий

орган

захисту

конституційного ладу, який здійснює судову владу у формі конституційного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 147 КУ Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в державі. Склад КСУ: 

КСУ складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада

України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. 

Суддя КСУ призначається на дев’ять років без права бути призначеним на

повторний строк. 

Голова

КСУ

обирається

на

спеціальному

пленарному

засіданні

Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк. Повноваження КСУ, передбачені Законом України «Про Конституційний Суд України», ґрунтуються безпосередньо на положеннях Конституції України. КСУ приймає рішення та робить висновки у справах щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 та 151 Конституції України; 4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.


До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Форми звернення до Конституційного Суду України:  конституційне подання  конституційне звернення Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційними, про визначення конституційності

міжнародного

договору

або

про

необхідність

офіційного

тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради про надання висновку щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста у порядку імпічменту Конституція України та ЗУ «Про Конституційний Суд України» чітко визначають коло суб’єктів, які можуть звернутися до Конституційного Суду з поданням. Суб’єктами права на конституційне подання є:  у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є Президент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим;  у справах щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, – Президент України, Кабінет Міністрів України;  у справах щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту – Верховна Рада України;  у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України – Президент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховний Суд України,


Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, а також прав юридичної особи Суб’єктами права на конституційне звернення з питань надання висновків Конституційним Судом є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.  Строк провадження у справах за конституційним зверненням не має перевищувати 6 місяців, а за конституційним поданням – 3 місяців з часу прийняття ухвали про відкриття провадження.  Справи як за конституційним поданням, так і за конституційним зверненням розглядається на пленарних засіданнях Конституційного Суду. Пленарне засідання Конституційного Суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дванадцяти суддів.  Рішення приймаються, а висновки даються поіменним голосуванням суддів Конституційного Суду шляхом їх опитування.  Судді не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки мотивуються письмово і підписуються окремо суддями, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються.  Рішення є остаточними і оскарженню не підлягають. 3. Правоохоронні органи України Систему правоохоронних органів України становлять:      

прокуратура України; Служба безпеки України; органи внутрішніх справ; органи юстиції; нотаріат; адвокатура..

Прокуратура України – це організаційно самостійна державно-правова інституція, що забезпечує додержання режиму законності в державі.


Основні функції (ст.121 КУ): 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за дотриманням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. До прийняття Конституції України прокуратура, крім названих, виконувала ще дві функції – загальний нагляд за додержанням і застосуванням законів усіма підприємствами, установами, організаціями і громадянами та попереднє слідство за найбільш тяжкими злочинами п. 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України встановив, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Незважаючи на те, що від прийняття Конституції пройшло більше восьми років, відповідні закони не були прийняті, і прокуратура продовжує виконувати функції загального нагляду та досудового слідства.

Засади організації та порядок діяльності прокуратури визначаються розділом VІІ «Прокуратура» Конституції України та Законом України від 05.11.91

«Про

прокуратуру». Систему органів прокуратури України становлять:     

Генеральна прокуратура України; прокуратура Автономної Республіки Крим; прокуратури областей, м. Києва та Севастополя; міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури; військові прокуратури.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України – п’ять років. Служба безпеки України – це державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України; організаційна структура визначається Президентом.


Порядок організації та діяльності СБУ визначається Законами України «Про Службу безпеки України» (від 25.03.92), «Про оперативно-розшукову діяльність» (від 18.02.92),

«Про

розвідувальні

контррозвідувальну

діяльність»

органи (від

України»

26.12.2002)

та

(від

22.03.2001),

деякими

іншими

«Про актами

законодавства. Основні завдання СБУ: 

захист

державного

суверенітету,

конституційного

ладу,

територіальної

цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; 

попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і

безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Система СБУ включає в себе:  Центральне управління СБУ;  регіональні управління СБУ;  органи військової контррозвідки;  військові формування;  навчальні, науково-дослідні заклади. До штату СБУ входять співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Органи внутрішніх справ України — це особливий правоохоронний орган спеціального призначення, на який

покладається основний тягар боротьби зі

злочинністю і робота з профілактики та запобігання злочинам Правовою основою організації діяльності ОВС є: • Конституція України • Закон України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про дорожній рух». Центральним органом є – Міністерство внутрішніх справ, його очолює міністр, якого призначає на посаду Президент України за поданням Прем’єр-міністра.


Основні завдання ОВС: • охорона громадського порядку і безпеки; • розкриття і розслідування злочинів; • забезпечення безпеки дорожнього руху; • охорона прав і законних інтересів від протиправних посягань; • вжиття заходів щодо усунення причин і умов вчинення злочинів та інших правопорушень; • здійснення дізнання і досудового слідства у кримінальних справах, що належать до їх компетенції. Система ОВС: • міліція – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. підрозділи: - кримінальна міліція - міліція громадської безпеки - транспортна міліція - державна автомобільна інспекція - міліції охорони - спеціальна міліція • внутрішні війська внутрішні війська МВС підпорядковуються Департаменту внутрішніх військ МВС, який діє в структурі міністерства. Органи юстиції – система центральних органів виконавчої влади в сфері забезпечення реалізації державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин Центральним органом є – Міністерство юстиції України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України Установи та органи юстиції:       

Органи РАЦС Державна виконавча служба України Державна пенітенціарна служба України Державна реєстраційна служба України Державна служба України з питань захисту персональних даних Державна архівна служба України Науково-дослідні установи судових експертиз


  

Державні нотаріальні контори Представники Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Підрозділи з питань банкрутства Нотаріат – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок

посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності. Основним нормативно-правовим актом, який визначає порядок організації та діяльності нотаріату є Закон України «Про нотаріат». Розрізняються такі форми нотаріальної діяльності: 

діяльність нотаріусів у складі державних нотаріальних контор;

діяльність нотаріусів у складі державних нотаріальних архівів;

діяльність нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою.

 Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість. Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької і наукової у вільний від роботи час.  Інші органи (особи), яким надано право здійснювати нотаріальні дії: головні лікарі, капітани кораблів, начальники виправних колоній, командири екіпажу тощо. Часто нотаріальну діяльність називають за її змістом засвідчувальною діяльністю, що справді розкриває її функціональне призначення та сутність:  на практиці виникає безліч ситуацій, коли складається нагальна потреба підтвердити на офіційному рівні достовірність фактів, документів, без чого вирішення тієї чи іншої справи не уявляється можливим. Специфіка таких ситуацій полягає в тому, що


сам орган, у провадженні якого перебуває справа, або фізична особа, що вчиняє правовий вчинок, не можуть самі здійснювати посвідчення. Це суперечить принципу об’єктивної істини. Наприклад, спадкодавець не повинен посвідчувати сам своє волевиявлення відносно розподілу майна між спадкоємцями, а сторони договору купівлі-продажу автомобіля не повинні самі посвідчувати достовірність угоди під час реєстрації його в органах ДАІ. Такий розподіл функцій між різними органами сприяє дотриманню законності та забезпеченню достовірності у здійсненні багатьох правових вчинків. Таким чином, нотаріальна діяльність забезпечує виконання засвідчувальної та контрольно-реєстраційної функції під час вирішення юридичних справ. Завдання нотаріусів полягають не в тому, щоб перевіряти підстави здійснення тих чи інших цивільно-правових угод або законність підстави видачі документів громадянину іншим органом, їх завдання - перевірка справжності документів, фактів, дій, засвідчення їх реальності та надання їм юридичної сили. Нотаріальні дії, що можуть вчинятися державними нотаріусами: • посвідчення угод (договорів, заповітів, доручень, шлюбних контрактів та ін.); • вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; • видача свідоцтва про право на спадщину; • видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; • видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів; • видача дублікатів документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори; • накладення заборони на відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; • засвідчення правильності копій документів і виписок з них; • засвідчення правильності перекладу документів з однієї мови на іншу; • посвідчення факту, що громадянин є живим; • посвідчення факту перебування громадянина в певному місці; • посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці; • посвідчення часу пред’явлення документів; • передача заяв фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам; • прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів; • вчинення виконавчих написів; • вчинення протестів векселів; • пред’явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків; • прийняття на зберігання документів тощо.


Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним сприяти захисту прав і свобод та представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу. Діяльність адвокатури України регулюється Законом України «Про адвокатуру». Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Діяльність адвокатів може здійснюватися у таких формах:  індивідуальна адвокатська діяльність;  відкриття адвокатом свого адвокатського бюро;  об’єднання адвокатів у колегії, фірми, контори тощо. З метою захисту прав і законних інтересів клієнта адвокат може здійснювати такі види адвокатської діяльності:  надання консультацій і роз’яснень із юридичних питань, усних чи письмових довідок;  складання скарг та інших документів правового характеру;  посвідчення копій документів у справах, які вони ведуть;  виконання своїх обов’язків відповідно до кримінального процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства;  здійснення

представництва

в

суді,

громадянами та іншими юридичними особами.

інших

державних

органах,

перед

Lec 5  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you