Issuu on Google+

поза рамками живопис 28.03 – 13.05.2012

МАР’ЯН ЛУНІВ


«ЖИТТЄСОН» Мар’яна Луніва Якби можна було поставити епіграфом до малярства щене-написану музику?: Сон – не – Сон: Сам – не – Сам: Сум – не – Сум: Сон-уві-Сні: Дивне повторення ніколинебулих сцен. Сон несе у віддалено незнайоме… кольорово несподіване… у світ, де ніщо не протиставляється тобі й ніщо не може стати для тебе межею. Увібгані у драматизм ЧАСУ, ми не можемо зупинити час, а уві сні можемо бавитися ним, – підкорегувати непоправне минуле, завітати у щене-реалізоване майбутнє, домалювати вчора-сьогоднізавтра,… щось, де нас ще не було... поза- і -понад рамками… У іншому реєстрі існування Мар’ян шукає не викінченого себе, а невловимого себе – суперечливого, незрілого у своїй зрілості, здатного розпізнати й вловити свій власний колір у поліфонії кольорів... Він вірить у не-пізнаваність світу, не-сформованість Краси, неокресленість усього й себе... прагне не бути окресленим, а бути кимсь. У малярстві Мар’яна відчувається свобода руху, нестоянння на колінах перед мистецтвом й не-поклоніння мистецтву, а почуття глибокої шаноби до нього, почуття, що допомагає подивитися на нього по-своєму, дає волю власній оригінальності, відкриває нові шляхи й головне – свою власну дійсність… уві сні… Гори, ліси, долини – усе відкривається зорові тільки тоді, коли митець ще тут не був, й тільки тоді є нові краєвиди, яких ми ще не спроможні побачити. Це рух руйнування-формування, рух поза межі за допомогою метамови кольору й світла. Митці дуже часто пригнічені масою технічних знань, рахунків, що стають часто прорахунками, зосереджені на боротьбі за досконалість малюнка, кольору, підтягуються до чужої зрілості (зрештою, нікому ніколи не вдасться наздогнати Сезана, Моне…, підтягнутися до їхньої зрілості, та й справа це невдячна, травмуюча і марна). Й тоді маємо майстерно відтворену не-присутність, що пригашує


живе, унерухомлює його. Мар’ян потребує показати свою незрілість, створити картину світу, людини, яка б узгоджувалася з його істинним власним прожитим й щене-пережитим відчуванням, не-взорованим на чуже. Він не вслуховується у значення кольорів, а тільки слухає, як їх вимовляє природа. Пошук себе – «це ще не я», – й водночас намагання «бути собою, а не вдавати себе» – супроводжує кожну роботу Мар’яна, дистанціює його до власної природи через Природу, Красу. Мар’ян не малює когось. Він малює себе й про себе Сьогодні. Картини є продовженням його вчорашнього Я у сьогодні – як фокус минулого й майбутнього. Минуле залишає свої сліди в тих вчорашніх сховках пам’яті, що їх так солодко згадуємо у хвилини розчуленості. Але важливі не вони, а той «інкрустований малюнок», що складається Сьогодні з опалого листя, хмар, які ще не знали, чи проллються вони дощем, сонцем, яке вистрілювало з неба над скошеними долинами, гориліси, що хаотично настроюються на життя, окреме дерево, але таке багатоголосе у шелесті листя й похилих трав, порух спекотної тиші. А ще важливіше, що в сьогодні ховається завтра, щось, що поза лісом-горамидолинам оприявнюється/виринає зі співгри кольору, світла й особистих відчувань Мар’яна, щось, що не руйнує реальності, а веде за її межі. І це не декларація філософських загальників. Це – відчуття, що організовує усі пейзажі на картинах: літні аромати гірського повітря змішуються зі смолистим духом лісу й наповнюють небо. Це не просто пейзаж – це дихання пейзажу – не-вловне – поза межами видимого світу. Було б спокусливо піддати аналізу кожну з картин Мар’яна, але на це не місце й не час, та й кожен виграє, коли лишити його з цими картинами сам на сам. Найгірше, що можна зробити з картинами, – розгадувати їх, як ребус, як зашифровану вістку. Бо картини не змальовують, не відтворюють, вони діють співгрою нюансів кольорів й світла, їхня суть полягає в мерехтінні нерозшифрованого й не підлеглого розшифруванням, і враження від них не повинно розкриватися до логічного кінця, а, радше,


впливати різними можливостями, закладеними у картині. Вони, ці можливості, постають у взаємодії малярства з людською здатністю реагувати, часто по-різному, як шелест листя, що не однаково відповідає на порив вітру. Мар’ян вбирає людину в те, про що малює, робить її співучасником свого світобачення й настрою, а отже людина не поза і не перед картиною, а в ній. В картину треба увійти. Та все ж, наважуся указати на одне своє бачення (нині одне, а завтра – інше: людина сама собі не рівна), на свій спосіб сприйняття, а всіх заохочую до інших інтерпретацій. Природа неповторна і невідтворна. Скажемо абеткову істину: природа малює краще. На що митці мають виправдання: мистецтво – це вигадка, а не повторення природи. Не копіювати видиме, а зображувати з пам’яті, що утримує найсуттєвіше. Малярство Мар’яна не поза природою, а промовляє своєю метамовою, понадмовою, виходячи при цьому з можливостей, закладених у самій природі, – він повертає дійсність довкілля у поезію малярства. Картини Мар’яна не віддзеркалюють повноти життя. В цьому, може, їх найбільший інтерес. У Мар’яна є Сум за тим, аби цю повноту відбити. І саме з цього суму виникає бажання йти так далеко, як тільки можна у пошуку нових засобів, тих, що їх не було. Сум – згусток многоголосся в усій повноті своєї семантики, веде нас до внутрішнього світу маляра: почуття глибокого жалю за ніколинебулим вчора, туга за напівзабутим дитинством – згаслим і неповоротним світом, сум – мрія-прагнення, освітлений оптимізмом. Шкода, що слово сум не має множини, бо у Мар’яна Сум- не-Сум: Суми Вільно бачити у картинах Мар’яна чудні краєвиди, але можна побачити і щось глибше. Особливо характеристичною є манера монтажу, у якій пейзаж подається відрубними фрагментами – гірські вершини, пошарпані хмарами, чи то хмари, пошарпані вершинами; земля, що здається вдаряє по ногах хвилею, й ніби відчуваєш ту її хвилястість; прозорість дня, коли спека освіжає, скрізь кольорове й сліпуче світло, у плямах


між кронами дерев; далека темна зелень й лінивий ритм долин; людиною викладені фіолетово-сині ворини – МЕЖОВІ – кожен з яких має свою окрему тему, а всі разом вони становлять один образ – образ Природи, але даний потоком, що складається з окремих струменів і ввесь час перебуває в русі: усе впадає в усе, усе тече єдиним суцільним потоком – величним, без нервових пересмиків, таким же єдиним потоком, як малярове чуття. І все разом складається у розкішний «життєсон». Мар’ян розчакловує природу, порушує інерцію природних явищ, створює свій одуховлений світ. А й справді, чи не в монтажі суть людського втручання у світ?… Минуле й майбутнє, що існують в теперішньому. Неспинність часу й невловність хвилини – дарма, що зароджують сум і біль – високо оптимістичні переплеском минулого в майбутнє через кожнохвилинну творчість творчого Я – ще не Я – Я Сам… Межовий… вслухаюся у щене-почуті звуки… А ви чуєте ще-не-написану музику?… Хтозна, чи не здійсниться цей найфантастичніший сон – знайдення свого ніким-не-виробленого реєстру існування, у якому людина вільна відчуває. Послухайте себе – почуєте Вами написану, але ще-ніким не почуту музику. Уві Сні… на Самоті… у хаотичному Сумі… у «ЖИТТЄСНІ» Вероніка Алексанич


я ніколи не малював того, чого не прожив... ... дивлюсь на світ через власні почуття любий твір мистецтва це транспозиція вражень від дійсності в область теорії, він одночасно і абстрактний і конкретний мене захоплює складний безперервний процес творення–відтворення–перетворення…


«Сам» фрагмент полотно, олія, 120х80, 2012 р.


«Гора дитинства» полотно, олія, 80х120, 2011 р.

щоразу повертаюсь до улюблених карпатських місцин – до краю яскравих квітів, хатин, кольорів та днів – землі особистого щастя


я осмислено прийшов до пейзажного живопису

«Сад» полотно, олія, 120х80, 2011 р.


пейзаж для мене – це не відбиток природи, а відтворення своїх ідеалів у олюднених формах дерев чи хмар, це творення певного емоційного простору

«Перелаз» полотно, олія, 80х60, 2011 р.


«Карпати. Яремче» полотно, олія, 80х100, 2011 р.


«Карпати. Тінь» полотно, олія, 60х80, 2011 р.

відчуття форми та світла цінностей, незалежних від випадкових обставин та завдань реалізму


«Карпати. Гута» полотно, олія, 70х70, 2011 р.

відійшовши від пленеру, пишучи з пам’яті, втрачаєш деталі, точність образу, відтворюєш співвідношення, синтезуючи форму


«Карпати. Ворохта» полотно, олія, 80х60, 2011 р.

«На межі» полотно, олія, 80х60, 2011 р.

спроба досягнення загального ефекту: усі деталі підпорядковані цілому, єдність кольору-форми... ...свідоме осмислене мистецтво


з часом приходиш до простоти, через вібрацію кольору, через світле-темне, тепле-холодне

«Сум» фрагмент полотно, олія, 120х80, 2012 р.


перетворення предметів у світло та тінь, відкритий колір: у жовте, червоне чи синє до такого ступеня, коли відчуваєш пристрасть, що дарує життя

«Без назви» полотно, олія, 80х60, 2001 р.


балансуючи на межі абстракції отримуєш жертовну насолоду від чистих кольорів, від спроби їх згармонізувати

«Сон» фрагмент полотно, олія, 120х80, 2012 р.


чистий колір у силу своєї виразності володіє великою художньою цінністю

«Ліс.1» полотно, олія, 80х60, 2011 р.


розділяючи кольори та не послаблюючи їхньої інтен��ивності, отримуєш відтінки не кольору, а світла окремі кольори довільні та не завжди є відображенням дійсності: земля – червона (тепла та важка, контрастна до прозорості лісу та легкості неба), ліс -...

«Ліс.2» полотно, олія, 80х60, 2011 р.


бачення абстрагується від реального, щоб створити об’єкт, що живе незалежним життям – життям мистецтва

«Ліс.3» полотно, олія, 80х60, 2011 р.


«Полонина» полотно, олія, 80х120, 2011 р.

ми переносимось в область Духа, де усе випадкове гасне перед відчуттям вічності хаос упорядкований Богом за законами природи та художником за законами живопису


найбільше боюся залишитися в рамках... ...вихід за рамки особистого досвіду, втамовуючи жагу, створюючи твори мистецтва є Істиною для художника ...роботи на виставці – це мій автопортрет хоча, це я вчорашній…, а сьогоднішнього можна буде побачити тільки завтра? ... я ніколи не малював того, чого не прожив...


Мар’ян Лунів. живопис. «поза рамками»