Iнспiрациi • Inspiracje
При Щавници Каролина Новак Было то уж дост давно. Памятам як в суботу рано вертали сме з бабом зо стациі, де одвели сме тету Параску, котра мусіла іхати так вчас до дохторя, бо принимал він лем дополудня. Ішли сме каменистом доріжком, што вила ся вздолж рікы, крачали сме барз скоро, понагливо, прото же мiцно лял дощ i было студено. Сильно гырмiло i блискало пред нами. Так тото вшытко нагло ся дiяло, же встрашыло нас міцно. Было вынятково хмарно i вiтряно. Ден здавал ся такій, якы часто трафляют ся осiню, а была прецін іщы яр і о тым часі не повинно вколо быти так понуро. На перекір тому, захопляла єм ся природом i з цікавiстю звiдувала єм cя бабы як жыло ся гев колиси, коли они мали тілько само рокiв што я. Одраз на іх твари дострегла єм якісу тін, якбы жаль, смуток i на хвильочку затримали сме ся серед поля. Баба повіли, жебы-м посмотрила докола, а я уважнi єм іх слухала… Памятам iх тепло звучний голос. — Жыла єм в тым мiсци все. Ту єм ся вродила. Гев, де горы чудово окружают з каждой стороны нашу долину, позірні єднако – лiтом, зимом i осiню, а прецін iх чар є по сути фурт iнчий, хоц все так само заперат дых. В повiтри мож почути як iнтенсывнi пахне свiжо скошена трава, як шковранок дзвонит высоко над полями, тужливі рычат єлені ци сніг іскристо скрипит під ногами… Гев штоси ся урвало, але о хвилю баба бесiдували дальше… Лем якоси смутнійше і тихше. — Нашы горы ховают в собi iсторию, особливу iсторию своєбытні повязаного з горами народу. Сут вынятково важны для Лемкiв. З цікавiстю слухала єм дост новых для мене фактів, емоцийні і зворушливі представляных през бабу. Баба оповiдали о густо заселеных през Лемків селах Явiркы і Шляхтова, о Білій і Чорній Воді, о Рускым Потоку, бо так колиси звал ся мій улюблений Ґрайцарок. Николи дотля не чула єм iсториi мойого рейону. Такой зараз баба смутно доповіли: — Тоты горы не сут такы як колиси. На жаль не взриш уж гев лемкiвскых ґаздiвок i пастушків весело спiваючых спiванкы по лемкiвскы. Скорше люде проводили спокiйнi жытя. Вшыткы жыли в згодi i безкорыстнi офiрували собi помiч і добре слово. Зашли сме на хвильочку до церкви, котра тепер має уж iнчых ґаздiв. Посмотрила єм тепер інчыма очами на богато розписаний і прикрашений iконостас. Уявила єм си тото, што повідали баба, же недiлями дополудня далеко по селi розходил ся церковний спiв і голосно били дзвоны… 158