Issuu on Google+


Оксана Лущевська, Лана Свiтанкова


Роздiл 1

Тара-пата — родинний кухар Пан Тара-пата помалу дибав повздовж засипаного кольоровим листям Хрещатика. День був дощовий і похмурий. З раннього ранку мжичило. Вітер збирав темно-сірі, аж чорні хмари, обіцяючи рясний дощ, — тож пан Тара-пата ховався під невеличку пістряву стару парасольку. Цього ранку він був схвильований. А все через те, що йому слід було скласти вишукане меню, — але пан Тара-пата й гадки не мав, що подавати до столу. Це ж треба! Уперше в його житті сталася така халепа. Ніколи такого не було, щоб він спантеличився або знітився, коли треба приготувати чи подати страву. Він добре знав, як розробити меню: комбінації страв, сезонність, рекомендації щодо продуктів… Атож! Пан Тара-пата був кухарем за покликом серця. З дитинства він допомагав порядкувати на кухні, згодом вступив до кулінарного училища і по завершенні понад десять років пропрацював у невеличкому ресторанчику неподалік Подолу. Усі ці роки він варив, смажив, тушкував. Маринував, шпигував, запікав. Колотив, місив, виліплював. Сушив, в’ялив, консервував. Перчив, солив, солодив. Різав, краяв, шаткував. Поливав сметаною, соусом, глазур’ю. Та робив іще багато-багато всього іншого. Себто на кухні пан Тара-пата працював не покладаючи рук.

7


Направду, працювати в затишному ресторанчику йому дуже подобалося. Він так любив свою роботу, що вранці зазвичай приходив раніше від господаря і не йшов, доки все в ресторанні не лежало на своїх місцях. Їжа — в комірках і холодильниках, кухонне начиння — в шафах і на полицях, столи — накриті свіжовипраними скатертинами, а біля них у серветках гарненько замотані ложка, виделка, ніж. Збоку — тарілки для першої й другої страв. Поряд — прозоро-блискучі склянки. Часто навіть вирішував, які квіти мають бути у вазочках на столах. Восени надавав перевагу хризантемам, узимку — гілочкам ялинки чи туї, навесні — тюльпанам і нарцисам, а влітку — трояндам. Що не кажи, робота пана Тара-пати була йому до душі. Від улюбленої праці на його округлих щоках грав рум’янець, а в очах з’являлися іскорки щастя. Утім, на жаль, склалося так, що власник змушений був закрити невеличкий ресторан за якихось непередбачуваних обставин, і панові Тарапаті нічого не лишалось, як тільки шукати іншу роботу. Тож Тара-пата почав працювати кухарем в одній заможній столичній родині. В його обов’язки входили сніданки, обіди, вечері, родинні свята, а інколи навіть великі банкети. Кухар, ясна річ, прекрасно давав із цим раду. Не раз із вітальні чулося: «Ніякий заморський бульйон не зрівняється з цією овочевою юшкою!» Або: «Пальчики оближеш! Із чого ця смаженя?» Чи: «Цей десерт — направду всім десертам десерт!» — Це все наш кухар! — хвалився довгобразий, трохи схожий на огірочок, кучерявий хазяйський синок Ґеня. Ґені весь час дозволялося бути присутнім на званих вечерях батьківських гостей. А таких було чимало. Тато Серж працював ув одній іноземній амбасаді, себто був на службі своєї держави, а мама Єлизавета всіляко йому допомагала. Зокрема вечірки та вечері були її відповідальністю. Ґеня ж для них спеціально чепурився: одягав свій найкращий костюм, білу напрасовану аж до лиску сорочку, краватку або бантик. Ще й взуття

8


натирав до блиску! Ґеня вдавав із себе знатного вельможу, хоча насправді часто був задиркуватий і нечемний. — У нас такий кухар, — вихилявся Ґеня перед гостями. — Найкращий у Києві! Й гості тоді робили здивовані очі або плескали в долоні: «Мерщій, мерщій гукніть вашого кухаря до вітальні!» Ґеня галопом нісся на кухню й тягнув кухаря за фартух. — Ну ж бо, ходімо! — командував він. — Ото кумедія, — казав кухар, — навіщо мені йти? Краще за оцим гарніром глядітиму, а то брюссельська капуста дуже ніжна. Враз перевариться! Ніби й легкий рецепт, а вимагає неабиякої уваги. Щоб капуста зберег­ ла всі вітаміни, мушу за нею спостерігати. — А-а-а, — тягнув Ґеня, заглядаючи в каструлю, й відпускав фартух.

Брюссельська капуста Вода, сіль, капуста Капустинки добре миємо й обриваємо верхні лис­ точки, якщо вони попсуті. Доводимо воду в ка­ струльці до кипіння, додаємо дрібку солі й укидаємо туди капусту. Головний секрет смачного гарніру — підсолений кріп і швидкість: варити капусту треба хви­ лин зо 5, не більше, тоді вона залишиться в міру хрусткою і не гірчитиме.

10


Пан Тара-пата ніколи не виходив до гостей. Не подобалася йому гучна увага. Урешті-решт, він не в королівський кухні! Щоправда, інколи господарі дуже наполягали, та кухар тільки рукою махав — мовляв, колись пізніше… І диктував свій рецепт для гостей. Пані Ліза, або Ліззі, як її називали подруги, раз-по-раз поправляла зачіску, або ж ненав’язливо зітхала й демонстративно зачитувала той рецепт.

Печеня На 4 горнятка: 200–300 г м’яса (яловичини, свинини або навіть курячого філе), 5–6 великих картоплин, 200 г печериць, 100–150 г твердого сиру, пучечок чебрецю, сіль, перець, олія для смаження, гаряча вода Для початку вмикаємо піч, хай гріється до 180ºС. Ріжемо м’ясо на невеличкі кубики, а потім добряче розігріваємо в сковоро­ ді ложку-дві олії й смажимо в ній м’ясо до золотавої скоринки. Чищену картоплю рі­ жемо кубиками, а миті печериці краємо на скибочки. Змішуємо м’ясо, картоплю і гриби, додаємо листочки чебрецю, солимо і перчимо. На дно горняток наливаємо трішки гарячої води, щоб картопля не була сухою, розкла­ даємо суміш, а насамкінець притрушуємо тертим сиром. Закриваємо горнятка кришечками і відправляємо у піч на 40–50 хвилин. Порада: якщо немає горнят, можна зробити печеню у великій кера­ мічній формі навіть без кришки.

11


Роздiл 2

Зустрiч у кав’ярнi Думаючи про меню, пан Тара-пата й не зогледівсь, як вступив у доситьтаки глибоченьку калюжу, й це привело його до тями. Спершу він, звісно, глянув на мокрого черевика, — а потім перевів погляд на вулицю. Виявилося, що по той бік дороги була його улюблена кав’ярня «Дует». Дощ ставав усе дошкульнішим, і маленької старенької парасолі було замало, щоб сховатися від нього. З кав’ярні потягнуло смачним ароматом свіжовипеченої здоби та щойно звареною кавою. Панові Тара-паті раптом дуже захотілося туди увійти. — Дванадцята, — сказав собі кухар. — У Франції вже le dejeuner *, та й в Україні час перекусити. Перейшовши дорогу, він за хвильку рипнув дверима кав’ярні. Усередині було доволі людно, але місце знайшлося — пан Тара-пата попрямував до малесенького круглого столика в кутку, біля великого вікна. — Будь ласка, чай із м’ятою, зеленим яблуком і медом, — замовив кухар офіціантові. — І шматочок кексу. Та ще ложечку фруктових цукатів.

*

Швидкий підобід (фр.)

15


Солька і кухар Тара-пата