Юрко Позаяк. 9 на 6

Page 1



[ Числа ]

Серію засновано 2013 року

8

випуск



Юрко Позаяк

на

Київ Laurus 2014


УДК 82.161.2-1 ББК 84(4УКР)6-5 П 94

Позаяк, Юрко. 9 на 6 : Поезії. — К.: Laurus, 2014. — 132 с. (Серія «Числа», вип. 8) Юрко Позаяк (Юрій Лисенко) народився 9 травня 1958 року в Києві. За освітою — філолог, за фахом — викладач, науковець, дипломат. Працював і працює в українських дипломатичних місіях у Хорватії. Легендарний автор «Шедеврів», учасник групи «Пропала грамота», перекладач Ремона Кено і Льюїса Керролла, упорядник «Антології альтернативної української поезії зміни епох». Єдиний з українських поетів, чию біографію представлено на президентському сайті. Упорядник серії Інна Булкіна

ISBN 978-966-2449-54-9 (Позаяк) ISBN 978-966-2449-31-0 («Числа»)

2014 © Юрко Позаяк 2014 © Видавництво Laurus 2014 © Інна Булкіна, післямова 2014 © Сергій Жадан, післямова


З М І СТ

9

АЛ КОХО КУ

ЛІМЕРИКИ 17 1. Українські лімерики 28 2. Російські лімерики 32 3. Англійські лімерики 37 38 39 40 41 42 43 44 45

ПАРОДІЇ Колекція поетів «Київ! Місто кохання й каштанів...» «Нагадайте мені... Так неначе...» «Як заснеш ти уже, моя мила...» «Я з’їв котлету, зроблену з корови...» «Я розкурив пахку сигарку...» «Сиджу в кав’ярні, цмулю каву...» «В ексцентричному верлібрі...» «До поезії поети...» «Любов не вспихнула...»

Ілюстративний додаток до «Колекції поетів» «Журавлів журливий жмуток...» «Нечуйно вичовпилась ніч...» «Ми стояли удвох на балконі...» «Не питайте у мене, чом очі сумні...»

46 47 48 49

5


50 «Лящить у хащах соловей...» 51 Март 52 «Я мурмотів слова кохання...» 53 У ресторані 55 «Я прийду весь у втомі з роботи...» 56 З перебудовного 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 79 84 87 91 96 100 102

6

ПЕРЕКЛАДИ Ремон Кено. «Cто тисяч мільярдів поезій» «Розвісив цар прерій сорочку солону...» «Став дибки на фризі рисак Парфенону...» «Старий мариман завалив до притону...» «Уже файв-о’клок, час рушати барону...» «О, німфо, любов не даруй вітрогону...» «В Парижі він, крекчучи, виліз з вагону...» «Їх наче робили з одного шаблону...» «У прозі аед оду склав Аполлону...» «Іржа їсть метал без жалю і пардону...» «Надходить фінал, зла агонія скону...» Льюїс Керролл. «Полювання на Снарка» Сказ перший. Висадка Сказ другий. Промова Будодзвона Сказ третій. Оповідь Булочника Сказ четвертий. Полювання Сказ п’ятий. Урок для Бобра Сказ шостий. Сон Борзописця Сказ сьомий. Зла доля Банкіра Сказ восьмий. Зникнення


104 105 106 107 108 109 110 111

Симо Мраович Зі збірки «Ґмюнд» («Gmünd») «Боже, як я люблю пить горілку...» «Мені не лишалося іншого...» «Ясно вам, що я не можу...» «Більше мені не холодно в хаті...» «Поки я зараз виповзав із депресії...» «Бог заглядає до мене частенько...» «Запитую в милого Бога...»

112 113 114 116 117 118 119 120

Зі збірки «Нуль нуль» («Nula nula») «Прикуй мене до ліжка...» «Голова в вікні стирчить...» «Запах жіночий — незнаного коду...» «Що ти хотіла мені сказати?..» «Можливо спати краще вдень...» «Я ледь пам’ятаю ще очі твої...» «Я маю шосте чуття...» «Утікач на війні...»

121

Інна Булкіна. Той самий Позаяк, або Вправи зі стилю Сергій Жадан. Мужеське й женське

127

7


8


[ АЛКОХОКУ ]



***

1 Сьогодні вдруге я Хрещатиком проходжу І ні з ким випить... 2 Ах, бульбашко легка В шампанськім золотім... Аристократа жизнь. 3 П’ять зірочок коньяк Наворожив астролог — Я плачу і сміюсь. 4 Коли цвітуть каштани Й каштани опадають, Завжди я в «Франсуа». 5 Ах, як сюркоче Цикада у траві — Рубля лиш не хвата.

11


6 В «Морозиво» зайшов. Сидить там Корнійчук. Ну, значить, знов нап’юсь. 7 Здавалось, лиш учора Ми разом сіли пити, А вже надворі осінь... 8 Задзвонив телефон. Не знімаю я трубки — Ще півпляшки лишилось. 9 Ах, як співає пташка, Ах, як вона співає! Іще сто грам замовлю. 10 Учора я надравсь, Сьогодні в дупу п’яний — А може, це любов? 11* Я дерево обняв. Ах, хто мене сьогодні Додому доведе?

* У співавторстві з Володимиром Корнійчуком.

12


12 Я випив літрів три, Прокинувсь — йома-йо! Невже я оженивсь?! 13* Горобчик стриб та стриб, Горобчик ближче й ближче, Ах, чим би закусить! 14 Ворона «кар-р!» та «кар-р!» Ніяк не зрозумію — Невже я перепив? 15 Як смішно всі внизу Голівки задирають — З балкона я стругнув. 16 Лежачи на асфальті Невже мене пізнав Отой сержант вухатий — Я ж рідний брат йому! 17 Усе той сон страшний — Шампанське й самогон Плюс вермут й тепле пиво. * У співавторстві з Ярославом Ковалем.

13



[ Л І М Е Р И К И] 1984–1989



1. Українські лімерики 1.1

Шурі Григор’єву

Молодий патріот на Хрещатику Викладав українську граматику. Наркомани і бляді Й всі хрещатицькі дяді Нині люблять вкраїнську граматику. 1.2 Активістці УНСО в Конотопі Надавали ментяри по жопі. Вона ніжками тпа: То не жопа, а дупа! То ж ганьба вам, менти в Конотопі! 1.3 Молодий грубіян у Донецьку Мав таку заведенцію злецьку: Вибігав з автоматом І свинцем та ще й матом Поливав всіх у ріднім Донецьку. 1.4 Алкоголік зухвалий із Пісок Вкрав на закусь в сільмазі сосисок. 17


Закусити не встиг — Три-чотири пар ніг Натовкли йому ребра і писок.

1.5 Тьотя Бетя із міста Вапнярки Страх не любить тривалої сварки. Тільки щось там не так, В лоб гантелею шмяк! — Й знов усміхнена Бетя з Вапнярки.

1.6 Лох конкретний із міста Прилук Просадив в казино триста штук. Тут історії край, Далі вже й не питай: Ніж в ребро — і придурку каюк.

1.7 Мафіозі крутий з міста Сквири Навернувсь до Христової віри, Тож за ксиву святого Забашляв він премного Слугам Божим з блаженної Сквири.

18


1.8 Алкоголік у Дніпродзержинську Поведінку мав виключно свинську: Де шмурдильця поп’є, То вже там і блює — Все обригано в Дніпродзержинську.

1.9 Юній панні із селища Ічні Допікають проблеми одвічні: Як його далі жить — Вже ж воно так свербить, Та цінується цнота у Ічні.

1.10 Молода удова з Ярославки Вже три ночі ночує у Савки. Савка гарний мужчина — Справжня сексомашина, Був би лиш самогон для заправки.

1.11 Парубоцтво у славнім Козельці Має вельми пекучії перці. Хлопці дíвок перчáть, Ті скажено кричать — Не стихає всю ніч ґвалт в Козельці.

19


1.12 Молодий ловелас з Соколівки Все клинці підбиває до дівки. Але толку нема, Всі зусилля дарма — Над усе дівці цілісність плівки.

1.13 Молодого єврея з Пирятина Задовбала кошерна курятина. Вірний жид України, Він любитель свинини, Найсолодша ж — молочна курв’ятина.

1.14 Молоденька Олена із Ніжина Кожну ніч власноруч себе ніжила, Бо не знала Олена, Що на те треба члена. О свята простота з міста Ніжина!

1.15 В кавалера палкого із Луцька, Зразу видно, душа не з лопуцька. Він і вдень, й серед ночі До любові охочий, То дарма, що мала в нього пуцька.

20


36

Бог заглядає до мене частенько. Поки я тут у Ґмюнді. Бо тут спокійно. Бо тихо. Цвинтар при моїй хаті. Та й церква неподалік. Й коли задзвонять. Бог подивиться на свій годинник і каже. Запізнюються. Або. Ага. Трошки зарано. Ой мої любі громадяни. Який в нього гарний годинник. Він простягає руку. І так наче на ній нічого немає. А потім як гляну туди. Де мав би бути годинник. Спочатку заблищить щось, немов феєрверк. Потім іскри порідшають. Залишається малесенький стовпчик. Над яким піднімається невелике сонце. І тінь маленького стовпчика. Показує точний час. Тоді сонце зайде. Усе вкриє морок. Й годинник щезає з його руки. 110


37

Запитую в милого Бога. Чи Ісус Христос справді його син. А він каже. Та вже ж не дочка. Питаю, чи він читав. Майстра і Маргариту Булгакова. О так, так, читав, пречудова книжка. Запитую, чи є життя після смерті. Каже, узнаєш в свій час. Питаю, як він технічно все це зробив із Марією. Бог усміхнувся, каже, з любов’ю. Я збагнув, що немає сенсу. Ставити запитання. Чоловікові, котрий знає всі відповіді. І так ми мовчали аж до зорі. Інколи усміхались. Інколи реготали. Перед світанком я задрімав. А він тихо устав і пішов.

111


ЗІ ЗБІРКИ «НУЛЬ НУЛЬ» (« N U L A N U L A ») 49 Прикуй мене до ліжка. Зав’яжи мені очі. Мучай мене як хочеш. Дави мене за горлянку. Струмом стрясай зранку. Ріж мене на частини. Ремінь дери зі спини. Розтрощи мені коліно. Гаси бички, як об поліно. Облий мене кислотою. Засип мене вапном. Смали мене газом. Переріж сухожилля. Неначе звіру. Здери ножем шкіру. Вирви мені нігті. Поламай усі кості. Перетни мені вени. Тільки будь поряд мене.

112


47

Голова в вікні стирчить. Замість спати лиш димить. Бо у небі за вікном. Аж на обрії кругом. Все літає чорний птах. Елегантний, наче крах. Він виписує фортелі. Дівчину в старій фотелі. Із подушкою під бік. Звивистий несе потік. Нерв вібрує у повітрі. Нерв вібрує у півлітрі. Нерв вібрує, як на Марсі. Час кінчати гру в цім фарсі. Як засне вона зі страхом. То прокинеться вже птахом. Тому й бореться зі сном. До світанку за вікном. А від втоми цих годин. Порятує нікотин.

113


45

Запах жіночий — незнаного коду. Зраджує думки жіночі по ходу. Зраджує тайни старі і нові. Під капелюшком в її голові. Цей запах на пляжі. Як сонце присмажить. У ніздрі заходить. Й такої заводить. Я ще невинна. Не можу твоєю я бути. Покажу тобі груди. Та чіпати мене не смій. Такий є той запах на морі. А на березі річки, скажімо. Він до берега лине незримо. І за течією співає у хорі. Запах може бути й байдужим. Як стара штукатурка чи крейда. Часом печальним, згідно із Фрейдом. Ой тяжко живеться з мужем недужим.

114


Радості волі ясними сльозами. Пахнуть щасливо розлучені дами. Вони хочуть вино, вони хочуть в кіно. Їх бажання шкребе, вони прагнуть тебе. Так де ж тебе носить?

115


37

Що ти хотіла мені сказати? Розпочинається зима. Хай снігу багато насипле. Хай будуть страшні морози. Нехай я замерзну в мить. Чому ти так кажеш? Чому ти печальна, Жирафко? Тому що ти не застібнув мені намисто. Тому що ти не зірвав мені троянду. Тому що ти не дав мені яблуко. Тому що ти не купив мені цукерки. Чи ж я можу щось з цього зробити? Пізно бути нам разом. Ти накривсь мідним тазом. Туманного ранку. На мою забаганку. Як комета впади на світанку.

116


28

Можливо, спати краще вдень. Бо сни вночі необережні. Всяка всячина в них випадає із лахів. Вони пізно приходять і рано ідуть. Не зберігають ні форми, ні тіні. Як насниться, скажімо, телятко. То незабаром воно вже троянда. Сновидіння удень найкраще доводять. Що може все бути й інакше. Сновидіння денні тримаються теми. Як сниться будинок, будинок стоїть. Як сниться ріка, то ріка та тече. Очі кохані в денному сні. Доки їм вірний, завжди ясні. Але як тільки зраду помітять. Відразу гаснуть і більш не світять.

117


27

Я ледь пам’ятаю ще очі твої. Знаю, були вони сні й прекрасні. І кліпать уміли разів з п’ятдесят. Але я не пригадую погляду. Я ледь пам’ятаю ще губи твої. Знаю, вони дивовижні і ніжні. Й співати любили і вдень, і вночі. Але я не пригадую поцілунку. Я ледь пам’ятаю обличчя твоє. Знаю було воно гарне й примарне. При місячнім світлі блакитно-блідім. Але я не пригадую усмішки. Я ледь пам’ятаю ще руки твої. Знаю, тендітні вони і привітні. І теплі, як жодні до них й після них. Але я не пригадую обіймів. Я ледь пам’ятаю ще душу твою. Знаю, моєю була неподільно. І затопила мене в одну мить. Та не пам’ятаю, коли це було.

118


16

Я маю шосте чуття. До мене приходять люди. Кожен з своєю проблемою. Та я не можу їм помогти. Моє шосте чуття немає нічого. Спільного з їхніми бідами. Воно здатне лиш передбачити. Чудеса і події чарівні. Зовсім незбутні й несправжні. Але громадяни приходять й приходять. Гроші, які вони платять. Я витрачаю на доброчинність. Мамі купив пічку. Сестрі пальто. Племіннику інопланетян. Часом не знаю, що робити. З такими грошима. Вкладаю їх у акції. І нерухомість. Дбаю, щоб гроші. Ситі були у моїх руках. Як очі, що слухають. Спраглі пророцтв. Які я в деталях описую.

119


11

Утікач на війні. Нарешті знаходить свободу. Хоч в який бік поверне. В ногах не відчує втоми. Втікач під час миру. Тікає із камери в камеру. Хоч в який бік поверне. Бряжчать на ногах кайдани. Утікач на війні. Все ближчий до рідного дому. Все важче його упіймати. Окрім як вві сні. Втікач під час миру. Від домівки і правди. Відходить все далі і далі. Окрім як вві сні. Утікач на війні. Ганчірка в багні. Втікач під час миру. Дірка від сиру.

120


Інна Булкіна

Той самий Позаяк, або Вправи зі стилю Юрко Позаяк aka Юрій Лисенко мабуть найбільш народний із сучасних українських поетів: вірші його у всіх на вустах, але мало хто може назватися його «читачем» у буквальному сенсі. Перше видання Позаякових «Шедеврів» вийшло в 1991-му, у збірці «Пропалої грамоти», накладом für wenige. Тодішні книгарні не приймали його до продажу, тож воно розійшлося по друзях та приятелях. Потім «Шедеври» було реанімовано у Львові, це сталося років десять тому, але й те видання «розчинилось» десь на просторах вітчизняного книжкового ринку, аж ніяк не безкрайніх (кажуть, що той наклад практично не вийшов за межі Галичини). Нарешті оновлені «Шедеври» вже на нашій пам’яті виходили у видавництві Івана Малковича «поза серіями», і здається, це все, що ми до останнього часу мали від Позаяка. Сам Позаяк називає себе «поетом однієї книжки», принаймні ця — з «числової» серії Laurus’a, — стане другою, і навіть якби смисл її був лише у цьому, для літературної історії було б достатньо. Однак видавнича послідовність сама по собі не має значення, позаяк (перепрошую за ненавмисний каламбур), ці «шедеври» так влаштовані, що йдуть «у народ» перш ніж доходять до друку. Вони перетворюються на міський фольклор невідомим чи121


ном, — здається що «Думу про слоника» ми почули раніш, ніж довідалися про ім’я автора, а віршик про птаха з підрізаними крилами, «окрасу святкового столу», пам’ятали з дитинства, приблизно як «В лесу родилась елочка». І все ж таки мав рацію Сергій Жадан, сказавши одного разу, що «Позаяк ніколи не був поетом, близьким народові, попри народний статус багатьох його шедеврів». Бо Позаяк насправді став «поетом філфаків», тим часом, як нове покоління наразі «обирає Дереша». З погляду глянсових хіпстерів 2000-х той романтичний алкоголізм 80-х має виглядати чужим та дивним, а сенс цієї травестованої еротики, що «родом з СРСР», де «сексу не було», сьогодні мабуть зовсім не зрозумілий. Можливо, тому що Юрко Позаяк ніколи не пхався до друку, а Юрій Лисенко рідко з’являється на світських та професійних літературних збіговиськах, він зробився свого роду «міською легендою», «поетом без біографії». Між неофіційним поетом Юрком Позаяком і «офіційною особою» Юрієм Лисенко не так вже й багато спільного. Біографія народного поета Позаяка відома приблизно так само, як і біографія урядовця та дипломата Юрія Лисенко, тобто практично невідома. Саме тому варто розповісти, з чого все починалося, і звідки воно походить. А спочатку були слова, вірніше то були словесні ігри філологів у пізньорадянському Києві. Увесь цей «філологічний джаз» став не декларативною, а спонтанною опозицією похмурому спілчанському офіціозові. Приятель і товариш Позаяка по групі «Пропала грамота» Олекса Семенченко свого ча122


су назвав це «кав’ярною альтернативою». У тодішніх «альтернативщиків» не було нудного літературного марнославства, незмінного супутника свідомо вибудованої письменницької кар’єри. Натомість вони мали веселий азарт, молодість та ігрову наснагу. А ще вони повною мірою відчували таку не зовсім звичну в архаїчній та патріархальній на той момент українській літературі річ, як чари й примари великого міста, з його суперечливою багатомовністю, з його дворами і підворіттями, з його Хрещатиком і Євбазом. У раннього Позаяка сірий будень київських 80-х був розцвічений строкатими «повітряними кулями шизофренії», і сам Євбаз (нині — площа Перемоги) перетворювався на злітній майданчик, звідки ці неймовірні кулі вирушали в бік іще більш неймовірного Ґонолулу. Я йшов по Хрещатику, Сірий, сутулий, І раптом почув Несподівану фразу: «Повітряна куля До Гонолулу Відліта в 9:30 З Євбазу».

Можливо, деякі читачі і слухачі впізнавали у цій євбазівській баладі парафраз гумільовського «Заблудлого трамваю», та й взагалі уся ця «кав’ярна альтернатива» з її міською свідомістю та й заборонно-самвидавною підсвідомістю не мала нічого спільного з дозволеними ієрархіями та радянською 123


друкарнею. Здається, ця напівофіційна інерція «законсервувалася» в літературній поведінці поетів «Пропалої грамоти»: лише єдиного разу з ініціативи Віктора Неборака вони «засвітилися» на вітчизняному літературному небокраї, після чого група відразу пішла у тінь, перестала існувати, зникла, пропала в цілковитій відповідності з обраною назвою. Дух гри, напівдомашнього, кухонного існування погано уживається з фестивально-комерційним сьогоденням реального літпроцесу. Схоже, «алкохоку» і лімерики так і залишаться міським фольклором, але досвід вчить нас, що саме отакі — усного вжитку — тексти живуть у культурі набагато довше, ніж славнозвісні бестселери. Проте в цій збірці ви не знайдете «канонічного» Позаяка: тут немає ані «тридцятилітнього Буратіно», аніж рум’яного птаха, окраси святкового столу, тут немає добродія, що з певної причини «танцювать не може вальс». Тут навіть немає «Думи про слоника»! В цій збірці лише «жанри»: так звані «стали форми», «колекція» пародій та переклади, які у відомому сенсі теж «жанри», — тобто «нелірика». Здається, серед всіх авторів «числової» серії Позаяк виявився найбільш послідовним і концептуальним. Він вмістив до цієї книги зокрема «обчислені» вірші, що передбачають у собі «полічену» кількість рядків і складів і певний порядок римування. «Колекційні» пародії теж полічені і проілюстровані. Як не дивно, навіть у перекладах «обчисленість» дотримана і в спеціальний спосіб — у двох порядках, прямому і зворотньому, — продемонстрована. 124


Окремо слід сказати про назву. Позаяк вигадав найпростішу, але ж одночасно, — найхитрішу назву в «числовій» серії». Серед безлічі неарифметичних значень сакраментальної комбінації «шістки» з «дев’яткою», є ще значення буквальні, арифметичні, — саме вони, як усе, що пов’язане з числами, найкрасивіші. В останньому розділі Позаяк постає ще в одній якості: він витончений перекладач формально надзвичайно складних ігрових текстів, — таких, за які навряд чи взявся би хтось інший. Але і тут справа, мабуть, у філологічному азарті. Позаяк переклав найбільш довгу й неймовірну поему Льюїса Керролла «Полювання на Снарка», «Базові сонети» та «Вправі зі стилю» французького математика і літературного експериментатора Ремона Кено. Кожен вірш з десяти сонетів — самодостатній, тому при будь-якій комбінації зберігається сонетна форма і не губиться смисл. А у «Вправах зі стилю» (вони до цієї поетичної збірки не ввійшли) одна й та сама нехитра історія розповідається 99 разів із застосуванням усіх можливих стилістичних фігур. Всі ці ігри можуть здаватися майстерним штукарством, проте за великим рахунком вони виявляються єдиним у своєму роді навчальним посібником з літературної теорії та стилістики. В принципі, усе, що робить Позаяк, це саме «вправи зі стилю», мовні ігри, різноманітні смішні і непередбачені розвідки-розправи з літературної традиції та літературної інерції. Але в якусь мить будь-яка гра стає «грою всерйоз», і завершує цю книжку добірка перекладів з хорватського поета 125


Симо Мраовича, такого собі alter ego Позаяка, хулігана-сюрреаліста, але з трохи більш різкими рисами: його гумор — чорний, його еротика — болюча, його гра на межі трагедії: Утікач на війні. Все ближчий до рідного дому. Все важче його упіймати. Окрім як вві сні. Втікач під час миру. Від домівки і правди. Відходить все далі і далі. Окрім як вві сні.

126


Сергій Жадан

Мужеське й женське

...Ось і субкультура вісімдесятників, доводячи, що будь-яка субкультура тримається на своїх міфах і легендах, лишає по собі далекі, не до кінця виваляні в мас-медійному багні вітрила, які так чи так, а всетаки зникають у бурхливих водах вітчизняної літератури, де щодалі менше місця залишається ветерану-романтику від філології, котрий свого часу шокував усі факультети і кафедри рідної мови і рідної літератури своїм незабутнім «я в тебе вганяю червоний кілок, але в голові в тебе Пушкін і Блок». І хоча, слід визнати, душа цнотливих викладачів літератури у цьому випадку боліла не за Пушкіна і вже тим більше не за Блока — душа у них від початку боліла за оцей самий кілок, який в умовах розбудови нової культурної парадигми якось так не до діла стирчав і відвертав суспільну увагу від процесів дальшої розбудови цієї самої парадигми, мусимо констатувати, що непомітно й переконливо Позаяк разом зі своїм кілком сам став частиною цієї самої філології, адептів якої він свого часу шугав по темних спілчанських коридорах. Адже що тепер? Кого сьогодні можуть шокувати «Дума про слоника» чи «Алкохоку»? Я думаю, нікого. Після того, що з цією літературою зробили Іздрик і Єшкілєв, шокувати когось можна хіба що лобото127


мією автора на презентації власної книжки, і шокувати приємно, чого вже там. Так несподівано виявляєш для себе, що й сам уже давно переріс ті далекі часи, коли по молодості шарівся і затинався, натрапляючи на Юркове «Коли добродій хоче срати», а ось минуло якихось десять років і фраза ця вже відгонить певною реакційністю і сраною політкоректністю, бо, даруйте, до чого тут оцей «добродій», що за слово таке старорежимне! Думаю, Позаяк і сам мусить сьогодні час від часу перейматися сакраментальним «за що боролись?», тому що так чи так, а зважаючи на банальну діалектику, позбавлене свого часу цноти різними пропалими грамотами й лугосадами літературне середовище потребує нових сексуальних маніяків від словесності, і тут нашого із вами автора можна охарактеризувати хіба що його власним рядком — «старец седеющий с хером прохладным». Позбавлення суспільства табу і внутрішніх комплексів (добре-добре, можете назвати це інакше — позбавлення суспільства честі й совісті) — процес безперервний, і перевидавай не перевидавай вірші про перебудову, а нове покоління однаково вибиратиме наркомана Дереша, а не алкоголіка Позаяка, розуміючи, очевидно, що і рости, і діяти нам треба і що нова доба нового прагне слова, і слово «шмурдяк» у цьому контексті просто не канає. То що ж робити нам, дітям, попсованим свого часу Позаяком у всіх сенсах цього слова, якщо вже на те пішло, — і морально, і функціонально, тим, хто свого часу переписував спітнілими від підлітково128


го максималізму руками у свої конспекти Позаякове «Слоника замучили кляті москалі», тим, хто й досі розуміє, про кого в цій фразі йдеться (я маю на увазі москалів), — що робити нам? Сприймати цю збірку як таку собі солодку відрижку з пізніх вісімдесятих — ранніх дев’яностих з їхнім непогамовним потягом до портвейну й проміскуїтету? Гортати знічев’я реміксовані «Шедеври», сидячи у сортирі, мовляв, аякже, аякже, пам’ятаю — незлі часи були, кльовий чувак був цей Позаяк, що він зараз, цікаво, чи ще живий. Що робити всім тим дітям щойно народженої демократії, яким свого часу, кинувши зухвале «Приходьте до мене завтра, я розкажу вам правду!», Позаяк, можливо, й подарував якийсь промінь надії, можливо, хтось і справді до нього приходив по цю саму правду наступного дня, так ось — що їм робити? Дрочити, скажу я, і зараз поясню чому. Тому, дорогі друзі, що нічого в цій літературі не належить минулому, і наш із вами Позаяк так само, тож навіть зникнувши з обріїв і покинувши запліднювати цю ниву або, скажімо так, лупати сю скалу, не викликає він у мене почуття ностальгії чи там вікової неадекватності, він мені і тепер здається свіжим і запашним, як згаданий тут вище шмурдяк (ми то з вами, дорогі друзі, знаємо, що це). Просто треба визнати таку річ: Позаяк не застарів, застаріли радше всі ті філфаки, підвалини яких він свого часу розхитував, та й самі ті підвалини, коли вже на те пішло, теж не помолодшали за останні десять років, це вже точно. Просто Позаяк ніколи не був поетом, близьким народові, попри народний статус багатьох його ше129


деврів. Лишається тільки визнати, що в якийсь момент свого соціокультурного розвитку народ несподівано починає хавати абсолютно непритаманні для його травлення фішки, наприклад постмодерну поезію, ну, та це швидко, як правило, минається, — народ повертається до своєї алли пугачової, а романтики-постмодерністи залишаються сам на сам із суворими умовами книжкового ринку й видавничих стратегій, і тут навіть не знаєш, кому з них більше співчувати.

130


Літературно-художнє видання

Серія «Числа» Випуск 8 Юрко Позаяк

9 на 6

Редактор-упорядник Інна Булкіна Обкладинка Тетяни Ласкаревської Відповідальний за випуск Микола Климчук

Підписано до друку 01.07.2014. Формат 70 × 100 1/32. Гарнітура PT Serif Pro, PT Sans Pro. Папір офс. Друк офс. Зам. № 14-199. Видавництво «Laurus» ДК № 4240 від 23.12.2011 04114, Київ, вул. Дубровицька, 28 Телефон: 0 (44) 234-16-30 laurus.info@yahoo.com www.laurus.ua Інші книжки видавництва — http://issuu.com/laurus_press Віддруковано у ТОВ «Друкарня “Бізнесполіграф”» ДК № 2715 від 07.12.2006 02094, Київ, вул. Віскозна, 8 Телефон/факс: 0 (44) 503-00-45