Жінки Белграду | Ігор Мароєвич

Page 1



Ігор Мароєвич

Белградські жінки

Київ Laurus 2021


УДК 82-32=030.163.41=161.2 М25

М25

Мароєвич І. Белградські жінки: збірка оповідань, перекл. із серб. Київ : Laurus, 2021. 176 с. ISBN 978-617-7313-68-6 В оповіданнях, написаних від першої особи, перед читачами постають інакші дівчата, жінки, подруги, матері та коханки. Романтична дослідниця кінематографу, котра рятує шлюб розлученням, дівчина, що емігрує з Белграда до Мюнхена, а звідти — в інтернет, найкращі подруги, в яких безневинні ігри на Facebook пробуджують неочікувані пориви, жінка, що навіть після чисельних розчарувань у чоловіках не втрачає віру в кохання… — це лише деякі з незвичайних белградських жінок Ігоря Мароєвича, що опиняються у різних життєвих ситуаціях. УДК 82-32=030.163.41=161.2

Видано за підтримки Міністерства культури та ін­фор­мації Республіки Сербія в рамках програми співфінансування перекладів сербських творів літератури на мови Європи. Перекладено Оленою Дзюбою-Погребняк та Оленою Деркач за виданням: Igor Marojević. Beograđanke. Beograd : Laguna, 2014.

ISBN 978-617-7313-68-6

© Мароєвич І., 2014 © Дзюба-Погребняк О., Деркач О., переклад, 2021 © Растворцев Д., обкладинка, 2021 © Видавництво «Laurus», 2021


ЗМІС Т

І Чоловіча історія Забавка Філософія для кожного Остання модель PHILIPS

7 32 50 68

ІІ Усередині Крамничка подарунків Двадцять п'ять років кохання

85 108 132

ІІІ Сірий комплект

Зміст

156

5


6

Ігор Мароєвич. Белградські жінки


ЧОЛОВІ ЧА ІС ТОРІ Я

Тато назвав мене на свою честь. Його звали Йован, а мене — Йована. Він був дуже успішним дипломованим електроінженером. Відколи я пішла до школи, стала його надією. Чекав, що буду найліпшою ученицею, пізніше — що сяятиму в музичній школі з класу фортепіано. Я мусила виправдовувати татові амбіції, бо за кожну четвірку в щоденнику він давав мені ляпаса, щоправда, не дуже сильного. Нижчі оцінки я не отримувала. Я не виходила з дому ввечері аж до третього класу гімназії. Тато щоразу повторював, що так для мене набагато ліпше. «Я хвилююся лише про тебе, Йовано, — говорив він, — бо, на відміну від Яші, ти — дівчина». Яша — це мій молодший на три роки брат Янко. Він не був старанним учнем, але цього й не чекали. «Якщо раптом ти не вийдеш заміж, то маєш забезпечити собі нормальне життя, а цього без диплома не зробиш», — повторював тато. Наша мама, Ковілька, хоча за фахом і була юристкою, не вирізнялася найкращим почуттям справедливости. Вона не хотіла активно втручатися, бо кохала й поважала свого чоловіка, а до певної міри й боялася.

Чоловіча історія

7


Я не надто звинувачувала маму, бо однаково відчувала найтісніший зв’язок саме з нею. На завершення гімназії, тато організував мені стипендію від земунської «Телеоптики» в Центрі освіти Райловаца, неподалік від Сараєва. Здавалося, мій батько — всемогутній. Насправді я особисто мусила скласти вступний іспит. Стипендія покривала навчання на електроінженера та гарантувала працевлаштування за фахом у «Телеоптиці» після отримання диплому. Хоча мене й поселили в цивільній частині райловацького гуртожитку, все одно видали військове посвідчення, як і решті. Його варто було показувати щоразу на вході в комплекс. Коли через нескладений іспит мене відрахували з другого курсу й позбавили права на подальше навчання. Як і ще дев’ятьох студентів, із якими трапилося щось схоже, я залишилася без військового посвідчення і була змушена повернутися додому. Тепер моя родина мала відшкодувати «Телеоптиці» витрачені на навчання кошти. Тато називав мене незібраною та безвідповідальною, тому я саме такою і почувалася. Він злився на мене і не дозволяв виходити з дому, окрім як у кіно з Янком чи на післяобідні прогулянки з колишніми подругами з Тринадцятої белградської гімназії. Я пожалілася мамі, на що вона сказала, що мало хто зміг би виправдати очікування мого тата. Вона вважала — найліпше зізнатися йому наодинці, що я не здатна відповідати його вимогам. Я злякалася, коли почула це. Це був страх не реакції батька на мої слова, а неприємної ситуації. — Якщо тобі легше терпіти десятиліттями малі неприємності, ніж упродовж години велику, яка вирішить

8

Ігор Мароєвич. Белградські жінки


ситуацію, — радила мама — тоді терпи, Йованчице! Я й сама така. Розчарована своєю нерішучістю, я гірко зап­ лакала. На щастя, у травні наступного року я отримала запрошення повернутися у Райловац. Пізніше стало відомо, що батько одного з дев’яти студентів, хто так само, як і я, втратив рік, знайшов зв’язки в Генеральному штабі. Йому директивою визначили продовжити навчання, і ми вдев’ятьох знову могли повернутися в Райловац. Найрадіснішою обставиною було те, що батькам більше не треба було повертати кошти за стипендію. У Белграді на той час, що залишився, батько дозволив мені виходити з дому. У групі відновлених у Райловаці був і Младен з Чачка. Очі теплого зеленого кольору пасували до його чорного волосся й створювали зовнішність доброї людини. Мені подобалося ще й те, що він небагато говорив. Це була не єдина річ, що робила нас схожими. Младен був мого зросту. Його батько, так само, як і мій, виносив йому мозок, поки батьки інших відрахованих студентів втішали своїх дітей. Вперше я зайнялася коханням у двадцять три роки. Тоді переспала з Младеном. Ми вже зблизилися, тож було достатньо кількох поцілунків і дотиків, щоб перейти від одного виду близькості до іншого. Мені не боліло, а наприкінці навіть було приємно — тоді я вжила кілька сараєвських слів, що мені сподобалися. Після сексу я так розніжилася, що цілувала та пестила Младена й тоді, коли він заснув. За декілька днів опісля я перевелася на четвертий курс. Мені вдалося, а Младену, на жаль, ні. Він знову не набрав прохідний бал і тепер остаточно втратив

Чоловіча історія

9


право на навчання та подальше використання стипендії від фірми, що покривала йому навчання. Після того ми кохалися всього лише раз. Потім Младен зібрав речі й повернувся в Чачак. Через декілька днів я почула, що він вбив себе. Це шокувало, я вважала його сповненим життя. Я не знала, чи Младен наклав на себе руки через непрохідний бал, чи через те, що ми не могли більше бачитися. Або ж він вкоротив віку, бо родина не мала грошей, щоб повернути фірмі за навчання? Замість того, щоб на поховальному ритуалі в Чачку стишити свій біль і дізнатися відповіді на запитання, що мене мучили, я мусила залишитися в Райловаці та складати ще один іспит, на який записалася раніше. Думала, що Младен, можливо, вбив себе через те, що рідні від нього відвернулися. Він розповідав, що почувається самотнім і ніде не знаходить прихистку. Його самогубство було першою зі смертей в моєму оточенні. Вже згодом, за неповні два роки, я дізналася, що двоє моїх приятелів зі школи загинули у Вуковарі на полі бою… Тим часом Центр освіти в Райловаці розформували. Я продовжила навчання в Белграді. У перші дні на новому факультеті на нас, тих, хто навчався в Боснії, майже всі дивилися зверхньо. Лише одна студентка, яка почала навчання в Белграді, була до мене привітною. Тільки вона, Дуня, посміхалася мені при зустрічі. Я не звикла до такої щирості, тому злякалася, що вона лесбійка. Але невдовзі стало зрозуміло, що Дуня всього лише доброзичлива дівчина, яка хотіла мені пояснити ситуацію з іспитами й умовами факультету. Тільки з нею я могла випити кави й поговорити на перерві. Таких обставин зазвичай достатньо, щоб жінка прийняла когось.

10

Ігор Мароєвич. Белградські жінки


Коли я зрозуміла, що мета деканату — якомога швидше та безболісніше видати диплом студентам на кшталт мене, нарешті змогла трохи розслабитися й влаштовувати життя за своїми бажаннями. Я вирішила поволі покінчити з залишком іспитів і захистити диплом. Тоді як люди з мого оточення бідували або гинули на полях боїв, я пристойно заробляла в одному бутіку на Балканській, який тримав Дунін хлопець Дарко. Лише тоді трохи стишився мій біль і страждання через Младена. На роботі мені подобалося, але не подобалося брехати батькам про час, який я начебто проводила на факультеті, а насправді була в бутіку. Дарко не дуже переймався і не вимагав, щоб я тримала дистанцію. Хороше життя тривало до початку гіперінфляції. Одного дня мій тато зненацька прийшов у бутік і попросив зустрічі з власником. Коли я познайомила його з Дарком, Йован заявив, що його донька мусить захистити диплом і тому має звільнитися. Не дивно, що Дунін хлопець відпустив мене без проблем, але мене здивувало, що конфлікт з татом завершився мирно та без неприємностей. За це я навіть була вдячна Дарку. Майже через пів року після отримання диплому тато влаштував мене практиканткою на фірму «Електролюкс». На щастя, ситуація в країні була занадто нестабільною для того, щоб «Телеоптика» вимагала відшкодування стипендії. Саме тоді випадково я зустріла в кінотеатрі Огнєна, свого друга з гімназії. Я була в захваті. Огнєн заслужив мою довіру ще в середній школі, коли зізнався, що я йому подобаюся, але важливішим для нього є те, щоб ми залишилися друзями. Хоча він мені теж сподобався як чоловік, Огнєн підкупив мене бажанням зберегти

Чоловіча історія

11


дружбу. Але зараз мої пріоритети були зовсім іншими, як і його. Під час наступної нашої зустрічі в якомусь барі з’ясувалося, що і він, і я — самотні й хочемо мати сім’ю. Огнєн був високим, красивим, перспективним, хоча й інертним за природою. Я не очікувала, що новий зв’язок може перерости в кохання, яке відчувала до першого хлопця. Я думала, що жінка по-справжньому закохується тільки один раз у житті, і що я цей шанс втратила із самогубством Младена. Після півторарічних взаємин я вийшла заміж. Секс у нас був чудовий, можливо, через взаємний фізичний потяг, а може, тому що я хотіла його таким сприймати. Можливо і справді було добре, але як тільки Огнєн переживав оргазм, одразу повертався на інший бік. У ці моменти я відчувала, що його кохання менше за моє. На щастя, мати Огнєна, його брат і невістка були завбачливими й часто їздили у Вранич на дачу. Ми з чоловіком щовихідних могли побути вдвох. У 1998-му в нас народився син Мар’ян. Мені здавалося, я живу врівноваженим і комфортним сімейним життям. Ми не збідніли, бо Огнєн став цінним банкіром, а я після стажування й відходу від пологів отримала справжню роботу. Була однією з двох електроінженерок у «Фараон інженіринг», будівельній компанії, що займалася зведенням житлових і нежитлових будинків, яку тримали люди, наближені до влади. Дуня була другою, саме вона влаштувала мене туди. Зарплатня була високою. Частина наших обов’язків не мала відношення до фаху — ми організовували розваги на відкритті дискотек, казино та нічних клубів на базі об’єктів, які будував або мав у власності «Фараон інженіринг». Для мене все це

12

Ігор Мароєвич. Белградські жінки


виглядало сумнівно, на деяких заходах були сумнівні люди, але певним чином це збуджувало. Мій тато раптово занедужав і помер від раку легень. Було боляче не лише через татову смерть, але і через мамине страждання від втрати чоловіка. Вона цілими днями була замислена — лише курила й мовчала. У ліпшому випадку — читала книги, які у XVIII столітті написали якісь французи. Мій біль трохи полегшував Огнєн. Після татової смерті він повністю присвятив себе мені, за винятком того, що ми майже не кохалися. Але він знову став тим приязним хлопцем із гімназії. Через хвилювання за маму я не могла розпочинати процес розподілу майна. Квартиру на Пожезькій отримував Янко, він у ній і жив зі своєю сім’єю та мамою, а я отримувала дачу в Бараєві. Нерухомість Янка вартувала незрівнянно більше. Окрім того, у частині підвалу, яка належала йому разом із квартирою, він тримав спортивну залу, з якої непогано жив. Огнєн сказав, що не хоче втручатися в справи моєї сім’ї. Я все одно запитала його думку з приводу розподілу спадку, а він відповів, що дача — не найгірший варіант. Зважаючи на те, що в ті дні я кохала його, як ніколи, й очевидно, більше за Младена, я відмовилася від майбутніх сімейних поїздок у Бараєво. Коли ж я оговталася від батькової смерті, то повернулася до квартирного питання. Влаштувала обмін на дві менші квартири тієї, у якій ми вже жили з сином, чоловіком, свекрухою, невісткою та дівером. Завдяки Релі Джокичу, власнику «Фараон інженіринга», брат чоловіка та його дружина отримали одну, а ми втрьох — другу квартиру. Вона знаходилася на Карабурмі. Ми мали там жити втрьох, адже свекруха

Чоловіча історія

13


назовсім переселилася у Вранич. Господар дозволив мені об’єднати житловий простір із частиною горища. Таке право Реля давав лише деяким мешканцям будинків, якими володів. Через це я почувалася корисною. А ще сподівалася, що моя оборудка не спричинила пізнішого банкрутства «Фараон інженіринга». Коли я залишилася без роботи, Огнєн через одного свого клієнта влаштував мене у «Тел-електро». З огляду на те, що з часу татової смерті ми все ще рідко займалися коханням, і що Огнєн якось охолонув, я втішала себе тим, що хоч щастить із роботою. Спільні заняття з чоловіком поступово зводилися до закупів у маркетах і відвідування весіль, днів народження, слав і похоронів. Коли я сказала Огнєну, про те, що він уникає сексу зі мною, він почав виправдовуватися виснажливою роботою у банку, спілкуванням із колегами та клієнтами і моїм болем від втрати батька. Я сказала, що вже давно цим перехворіла. Запитала, чи він, бува, не має якусь іншу, — він заперечував. А потім з анонімного мейла я дізналася, що Огнєн має не лише іншу жінку, але й ще одну дитину! Виявилося, що півтора року тому на роботі в банку він познайомився із новою вродливою секретаркою, яку звали Сташа. Їй близько сорока років, вона незаміжня та за будь-яку ціну хотіла народити дитину. Огнєн опинився під рукою, почався роман. Сташа йому запропонувала все те, що не давала я: яскрава білявка з червоними нігтями, у короткій спідниці та на високих підборах, вона була схожа на модель із модних журналів чи акторку порнофільму. Для мене жінки цих професій завжди були як сестри-близнючки. Огнєн і далі все заперечував. Завівши дитину з іншою, він знищив мене як жінку. Саме так я почувалася.

14

Ігор Мароєвич. Белградські жінки


Літературно-художнє видання

Ігор Мароєвич Белградські жінки Збірка оповідань Переклад з сербської Переклад Олени Дзюби-Погребняк, Олени Деркач Редакторка Юлія Голюк Коректорка Дарина Кучережко Обкладинка Дмитра Растворцева Макет і верстка Анастасії Гулько Відповідальна за випуск Євгенія Чуприна

Підписано до друку 30.10.2021. Формат 60 x 90/16. Друк офс. Папір офс. Тираж 1000 прим. Зам. № 21-173 Видавництво «LAURUS» Свідоцтво ДК № 4240 від 23.12.2011 04114, Київ, вул. Дубровицька, 28, Телефон: +380 (44) 234–16–30 laurus.info@yahoo.com laurus.ua Віддруковано у ТОВ «Друкарня “Бізнесполіграф”». ДК № 2715 від 07.12.2006 02094,Київ, вул. Віскозна, 8. Телефон/факс: +380 (44) 503-00-4

174

Ігор Мароєвич. Белградські жінки