Історія ВАПЛІТЕ у 3D
Досвітній на тему: “неокласика”. Дебати були гарячі»45. Позаяк літорганізації підпорядковувалися Наркомосу і подавали туди копії різних своїх документів, імовірність знайти у його фонді протокол обговорення статті Досвітнього не нульова. Безліч «открытий чудных» готує для майбутніх істориків ВАПЛІТЕ листування ваплітян. Захопившись безперечно безцінними листами, які зберіг Аркадій Любченко, літературознавці зігнорували архів Івана Дніпровського, котрим протягом багатьох років опікувалася вдова письменника Марія Пилинська. Зла іронія долі в тому, що архів Дніпровського — один із найбагатших за той період: хворий на туберкульоз письменник часто лікувався в санаторіях і листування було його одиноким зв’язком з товаришами, родиною, з літературним життям. Рання смерть, буквально напередодні великого терору, спричинилася до того, що відповідні органи ніколи не цікавилися паперами покійного письменника, не проводили обшуків у його помешканні, не вилучали крамольні документи. Марія Пилинська не послухала заповіту свого чоловіка знищити його архів, навпаки, переховувала валізу з паперами в роки репресій і німецької окупації, забирала з собою в укриття під час бомбардувань Харкова. У цій публікації з архіву Дніпровського відібрано листи ваплітян Петра Панча, Аркадія Любченка, Олександра Копиленка, Гордія Коцюби, Івана Сенченка за 1926–1927 роки. Вони допомагають представити історію ВАПЛІТЕ з приватного погляду, під кутом зору літературного побуту — неодмінного складника цілого літературного процесу. Звичайно, листування ваплітян збереглося не лише в архівах Аркадія Любченка й Івана Дніпровського. З огляду на популярність агіографічного жанру в пострадянській Україні літературознавці від початку 1990-х років віддають перевагу «розстріляному відродженню» в прямому сенсі цього слова. Поза увагою залишаються ті, хто вижив, — Петро Панч, Юрій Смолич, Іван Сенченко, ба навіть певною мірою Павло Тичина і Юрій Яновський. А в їхніх архівах теж уціліли крихти документів, котрі, як мозаїка, складаються в цілісну картину. Скажімо, листи Павла Тичини (навіть з заокеанського архіву Любченка) опубліковано у повному зібранні його творів, а от листами до поета мало хто цікавився, і даремно! Серед кореспондентів Тичини, чиї листи збереглися у фонді, — Василь Воруський, Іван Дніпровський, Гео Коляда, Григорій Майфет, Василь Мисик, Петро Панч, Марія Пилинська. І це тільки фігуранти пропонованої підбірки матеріалів.
45
Хвильовий, Микола. Лист до Миколи Зерова від 11 березня 1926 р. // Хвильовий, Микола. Твори: У 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 880.
143