Page 1

Відділ освіти Вишгородської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Вишгородська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1

НОМІНАЦІЯ

ТЕМА: «Шкільна бібліотека - координаційний центр

формування національної та громадянської самосвідомості особистості » Матеріали переможця І етапу Всеукраїнського конкурсу «Шкільна бібліотека -2017» Ящук Олени Миколаївни, завідуючої бібліотекою Вишгородської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 2017 р.


Якщо ви хочете, щоб молодь тягнулася до знань, турбуйтеся про головні , найважливіші джерела духовної культури – бібліотеки. ( В.Сухомлинський) Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі». (В.Сухомлинський)

2


ЗМІСТ 1 . Анкета учасника конкурсу................................................................................4 2. Паспорт бібліотеки ………………………………...........................................5 3. Шкільна 6ібліотека – навчально-центр нашого духовного життя ………6 4. Основні завдання і напрямки роботи шкільної бібліотеки ………………8 5. Формування інформаційно – бібліографічної культури учнів ……………10 6. Робота з батьками ……………………………………………….....................14 7. Скарбничка бібліотекаря …………………………………………………….15 7.1. Театралізована вистава «Поговоримо крізь віки» ……………………16 7.2. Конкурс «Кращі читці поезії Т.Г. Шевченка» …………………….......25 7.3. Конкурс ерудитів «Юні читай лики» ……………………………....….26 7.4. Виховний захід «Козацькая слава не вмре, не загине…» ………...…..27 7.5. Усний журнал «Нев’янучий вінок пам’яті Героїв Крут» ………….....35 7.6. Усний журнал до 85-річчя від дня народження Дмитра Павличка українського поета й громадського діяча …………………………………..39 7.7. Бібліотечний урок «Творчість Ліни Костенко» ……………………….42 7.8. Бібліотечний урок «Біль бабиного яру» ………………………………45 7.9. Виховний захід до дня пам'яті Голодомору «Забуттю не підлягає!!!».48 Висновок…………………………………………………………………………54 Література………………………………………………………………………..55

Анкета учасника Всеукраїнського конкурсу «Шкільна бібліотека – 2017» 3


1. 2.

Район/місто Номінація (обрати необхідну)

м. Вишгород «Бібліотека – виховний простір навчального закладу»

3.

Тема досвіду/проекту

«Шкільна бібліотека - координаційний центр формування національної та громадянської самосвідомості особистості» Ящук Олена Миколаївна

4.

Прізвище, ім’я, по батькові 5. Мобільний телефон 6. Адреса електронної пошти 7. Посада 8. Повна назва закладу (відповідно до статуту) 9. Адреса закладу, телефон, електронна пошта 10. Освіта 11. Спеціальність за освітою 12. Стаж роботи на посаді 13. Педагогічний стаж 14. Бібліотечний стаж 15. Кваліфікаційна категорія 16. Посилання на Інтернетресурс, де розміщено конкурсні матеріали Даю згоду на внесення інформації в базу даних та публікацію матеріалів у періодичних та інших фахових виданнях з можливим редагування.

093-570-87-63 vishorodska_1@ukr.net Завідуюча бібліотекою Вишгородська загальноосвітня ступенів №1 м. Вишгород, пр.-т. І.Мазепи, 7а, vishorodska_1@ukr.net Молодший спеціаліст Бібліотечна справа 5 років

школа

І-ІІІ

5 років vyshgorodschool1.com.ua

4


Паспорт бібліотеки Вишгородської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 Директор школи - Тимченко Олег Іванович І. Загальні відомості 1.1. Завідувач бібліотеки – Ящук Олена Миколаївна 1.2. Місце знаходження бібліотеки – перший поверх 1.3. Контактний телефон - (04596) 23-312 1.4. Електронна пошта бібліотеки (електронка школи) vishorodska_1@ukr.net 1.5. Web-сторінка бібліотеки: vyshgorodschool1.com.ua ІІ. Матеріально-технічні умови діяльності бібліотеки: 2.1. Загальна площа бібліотеки – 25 кв.м. 2.2. Абонемент об’єднаний з читальним залом 2.3. Читальний зал – поєднаний з абонементом (4 місця) 2.4. Наявність книгосховища для навчального фонду: наявний 2.5. Оргтехніка: комп’ютер 2.6. Вихід в Інтернет: відсутній ІII. Основні показники діяльності бібліотеки: 3.1. Основний бібліотечний фонд (без урахування підручників): 12090 екз. 3.1.1. Книги та брошури: 11 назв 3.1.2. Періодичні видання (всього): 11 назв 3.1.3. Для учнів: 4 назв 3.1.4. Для вчителів: 5 назв 3.1.5. Для бібліотечних працівників: 2 назв 3.2. Фонд підручників: 10769 прим. 3.2.1. Для учнів 1-4-х класів: 3596 прим. 3.2.2. Для учнів 5-9-х класів: 5829 прим. 3.2.3. Для учнів 10-11-х класів: 1344 прим. IV. Робота з користувачами: 4.1 Загальна кількість користувачів (станом на 01.09.16р.): 691 чол. 4.1.1. Учні : 624 чол. 4.1.2. Вчителі : 41 чол. 4.1.3. Батьки: 8 чол. 4.1.4. Представники місцевих громад, інші: 18 чол. 4.2. Загальна кількість відвідувань: 4451 4.3. Кількість книговидач: 7920 V. Інформаційна робота: 5.1. Заходи з формування інформаційної, бібліотечно-бібліографічної, читацької культури учнів: 35 5.2. Інші заходи: 5 5.3. Виставкова діяльність: 3 Директор

школи

О. І. Тимченко 5


ШКІЛЬНА БІБЛІОТЕКА – НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ЦЕНТР НАШОГО ДУХОВНОГО ЖИТТЯ

В усьому світі шкільні бібліотеки виглядають по-різному, але вони мають однакову мету – допомогти дітям розвиватися, підготувати їх до дорослого життя. Сьогодні перед школою постає завдання не просто дати учневі потрібні знання, а сформувати людину, яка могла б адаптуватися до будь-яких умов, здатна користуватися набутою інформацією. «Без пристрасті до книжки людині недоступні

культура

сучасного

світу,

інтелектуальне

й

емоційне

вдосконалення», - так стверджував великий український письменник і педагог Василь Сухомлинський. Які актуальні слова у наш час новітніх технологій! Девіз бібліотекаря: «Жоден читач не повинен піти з бібліотеки без книги». Прийшовши працювати у шкільну бібліотеку, я поставила собі за мету зробити все можливе, щоб мої читачі дружили з книгою, щоб із книги, як із найчистішого джерела, черпали знання і почуття гарячої любові до своєї Вітчизни, свого народу, щоб з інтересом входили у широкий і багатогранний світ, який відкриває книга, жили за давно встановленим мудрим законом істинної культури: ні дня без читання! Незмінним джерелом знань і невичерпним джерелом духовного багатства кожної людини є книга. Як не можна уявити собі навчального закладу без книг, так не можна уявити його без бібліотеки. Бібліотека навчає читачів

6


орієнтуватися у світі інформації, користуватися джерелами інформації, знати, де і як можна підібрати необхідну літературу з певної теми. Бібліотека – це інформаційний центр, складова частина виховної роботи, культурної освітньої діяльності школи, основним завданням бібліотеки є виховання гармонійної, морально досконалої особистості, відкритої для інтелектуального, духовного, творчого розвитку засобами книги. Шкільна бібліотека є справжнім центром пропаганди книги, надійним помічником учителів у навчанні та вихованні учнів. Це сучасний інформаційний центр забезпечення учнівського та педагогічного колективів необхідною інформацією. Аптека для душі, храм знань, скарбниця мудрості- як тільки поважно не називали упродовж тисячоліть бібліотеку.

7


Основні завдання і напрямками роботи нашої шкільної бібліотеки: Перед початком кожного навчального року відбувається детальне вивчення й аналіз стану забезпечення підручниками учнів школи. Для покращення забезпеченості підручниками здійснюють перерозподіл підручників між школами міста – акцію «Ти – мені, я – тобі». На допомогу учням діє «Куточок читача», де вміщено «Правила користування бібліотекою» та пам’ятки: «Як вибрати книгу для читання», «Як працювати з підручником», «Як написати реферат». Головне

завдання

шкільної

бібліотеки

виховати

розумну,

інтелектуально-розвинену та досвідчену особистість для нашого суспільства. У межах формування національної свідомості на сьогодні я ставлю собі такі завдання: 1. Забезпечення доступу до інформації. 2. Збереження і відродження історичних, національно-культурних, родинних традицій нашого народу, донесення до читача духовної культури минулого, забезпечення духовної єдності поколінь. 3. Сприяти самореалізації особистості учня й учителя через прилучення до світу національної культури. 4. Виховання почуття патріотизму, поваги до культурного надбання минулих поколінь за допомогою вивчення традицій рідного краю. 5. Формування особистості громадянина України через саморозвиток, самопізнання. 6. Оволодіння учнями та вчителями рідною мовою.

8


- взяти цікаву книжку; - читати книжки для власного задоволення; - розповісти про книгу, яка сподобалась; - пережити радість зустрічі з героями улюблених книжок; - познайомитись з творчістю дитячих письменників; - взяти участь в заході, які проводить бібліотека; - підготувати доповідь, повідомлення на цікаву для вас тему; - користуватися довідковою літературою

9


10


Формування інформаційно – бібліографічної культури учнів

Національно-патріотичне виховання молодого покоління є одним із найважливіших завдань нашої школи. Для шкільної бібліотеки виховання патріотизму в учнів є пріоритетом. У річному плані роботи бібліотеки основними є завдання, які сприяють реалізації Концепції національнопатріотичного виховання дітей та молоді. На початку навчального року зазвичай проводяться заходи до Дня прапора та Незалежності України – книжкові виставки «Україна – рідний край», «Держава моя – Україна», «Овіяні славою прапор наш герб», бесіди біля цих виставок. Біля книжкових виставок учні знайомляться з книгами, які популяризують літературу, що сприяє вихованню патріотизму, причетності до історичної долі України, формує патріотичні почуття та громадянську самосвідомість школярів шляхом залучення їх до читання, виховує любов до книги, рідної мови, культури держави. До дня українського козацтва в бібліотеці була книжкова виставка «Історія козацтва – історія Батьківщини», проведено виховний захід «Козацькая слава не вмре не загине…» , що сприяло посиленню в учнів патріотичних почуттів, поваги до героїчного минулого українського народу. У лютому до міжнародного дня рідної мови з метою її підтримки демонстрації 11


краси й багатства було проведено бесіди біля книжкових виставок «Учи, дитино, рідну мову гордися нею і лелій», «У слові рідному велика сила є». У дні Шевченківських свят у бібліотеці було організовано книжкову виставку «Безсмертний Кобзар…», театралізована вистава з учнями старшої школи (7-8 класи) «Поговоримо крізь віки». У школі стало традицією у Шевченківські дні між учнями початкової школи проводити конкурс: «Кращі читці поезії Т.Г. Шевченка». Учасників конкурсу завжди нагороджують грамотами та подяками. Важливим аспектом у вихованні патріотизму є популяризація літературного надбання письменників та поетів рідного краю. Для учнів різних класів школи неодноразово відбувалися творі зустрічі з поетами: Іванною Перев’язко, Ігорем Павлюком, Ольгою Дяченко, Анатолієм Черняхівським, Оленою Роговенко. Усі поети напам’ять дарували свої книги. Голодомор 1932-1933-х років… Знову і знову ми нагадуємо ті страшні часи. У бібліотеці в ці дні було організовано книжкову виставку «То був страшний, навмисний голод…», біля якої проведено бесіди. Був проведений виховний захід «Забуттю не підлягає!». Крути, 29 січня 1918 року – символ героїзму та відданості нашого юнацтва й символ національної трагедії. До цієї дати в бібліотеці було організовано книжкову виставку «Крути: і сум, і біль, і вічна слава!» Також разом із учнями підготувати усний журнал

«Нев’янучий

вінок пам’яті Героїв

Крут». Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України в школах нашої держави проводяться уроки пам’яті. Я також оформила у бібліотеці книжкову виставку «Буде суд і буде кара, отверзеться Бабин Яр…» і провела разом з учнями бібліотечний урок «Біль Бабиного Яру». У бібліотеці організовано виставку «Чорнобиль не має минулого часу». Моя робота направлена на те, щоб відродити в душах дітей паростки національної самосвідомості, поняття честі, гідності, поваги до рідної мови, національних традицій, звичаїв. Протягом жовтня учні школи брали участь у проведенні місячника шкільної бібліотеки.

12


Під час місячника шкільної бібліотеки школярі із задоволенням брали участь в акції «Подаруй бібліотеці книгу» Свої улюблені книжки даруємо друзям

13


Шкільна бібліотека проводить зустрічі з письменниками рідного краю Зустріч в бібліотеці з письменницею рідного краю І. Перев’язко. З учнями 6 А класу.

Зустріч учнів з сучасним українським письменником Олександром Дерманським. З учнями 4-В класу.

Робота з батьками 14


Часто відвідують бібліотеку батьки. Я з приємністю і з великою радістю їх чекаю і раджу почитати різноманітну літературу, журнали та короткі історії для душі. Індивідуально з батьками обговорюємо питання щодо виховання культури читання та бережливого ставлення до книги. Пропоную літературу, яка могла б зацікавити дитину книгою, навчити розуміти прочитане. Адже батьки виховують дітей особистим прикладом. Наше основне завдання – навчити любити і цінувати книгу, відчувати в ній щоденну потребу. Основою роботи бібліотеки з батьками юних читачів є глибоке вивчення ролі сім”ї в читанні дітей. В цьому мені допомагають і вчителі, і самі діти. Батьків запрошую

відвідувати

бібліотеку

ознайомитись

з

приміщенням,

з

розташуванням книжкового фонду, з великою кількістю дитячої літератури. Більш тісний зв’язок виявляється з батьками учнів початкових класів. Батьки у бібліотеці допомагають своїм дітям у виборі літератури. Поради батькам 1. Починаючи від народження дитини, постійно купуйте книги. 2. Створіть вдома власну бібліотеку. 3. Поповнюйте її періодично. 4. Прививайте дитині любов до книги. 5. Виховуйте бережливе ставлення до книги. 6. Контролюйте читання дитини. 7. Вчіть переказувати прочитаний твір. 8. Вчіть дитину вибирати книгу за її уподобаннями . 9. Виховуйте бібліотечну культуру дитини.

15


16


«ПОГОВОРИМО КРІЗЬ ВІКИ» (театралізована вистава для учнів 5-6 класів) (Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий») 1-й учень Сьогодні день відомий всім у світі!

Тож недарма так сонце ясне світить,

Його шанує і старий, й малий.

І недарма співа ручай дзвінкий.

2-й учень Колись давно у тісній сільській хатині,

Родивсь Тарас, якого знають й нині,

Що похилила стріху до землі,

Про це пісні співають кобзарі.

3-й учень Ми знаємо Шевченка як поета,

Ми бачим, як, схилившись над мольбертом

Й цінуєм як художника його.

Народу долю пише він свою.

Ведуча: Все йде, все минає… Та залишається пам’ять, добра слава про людей, що мандрують у світі в пошуках краю землі, у пошуках істини та правди. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського поета Т.Г. Шевченка. Весь свій могутній

талант від присвятив служінню народові.

«Історія мого життя, - писав поет, - становить частину історії

моєї

Батьківщини». Ведучий: Тарас Шевченко – символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість Великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі

за визволення рідної України від соціального і

національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу. Ведуча: 1840 року побачила світ книжка поезій Шевченка «Кобзар», за яку прозвали поета в народі Кобзарем. Шевченків «Кобзар»… Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар», - безсмертний. Кобзар зібрав кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу підніс на найвищу височінь, чим 17


збагатив увесь світ. У багатьох оселях наших земляків сьогодні побачиш портрет Шевченка, заквітчаний вишитим рушником. А на столі, поряд із хлібом, лежить книга його поезій – «Кобзар». Ведучий: Отож і ми з вами сьогодні зібрались, щоб перегорнути сторінки життя Т.Г. Шевченка. Дійові особи: 1. Тарас Шевченко – 13 років; 2. Хлопець і дівчина (наші сучасники); 3. Читці: хлопці, дівчата; 4. Кріпаки: селяни, селянки. І дія (Хлопець сидить за комп’ютером і грається). Дівчина. Привіт! Не можеш відірватись від свого комп’ютера? Хоч би пішов подихати свіжим повітрям. Очі пожалій. Уроки вивчив. Хлопець. Ще не всі виконав. Слухай, а що нам було задано з української літератури? Дівчина. Треба прочитати повість «У бур’янах». Це твір про малого Тараса Шевченка, про його дитинство. Хлопець. Ой, як я не люблю читати! Як це нудно і ліньки! Слухай Наталю, цікаво було б побувати у тому часі і зустріти малого Тараса – нашого ровесника. Нехай би він розказав сам про своє дитинство, поговорити б з ним про життя, побачити б усе на власні очі. Ото було б здорово!.. А то сиди, читай – нудота! Дівчина. Придумав! Ще один мені письменник-фантаст. Знаєш, 100 років тому жив один англійський письменник – Герберт Уелс. Він нафантазував, що буде машина часу, яка в будь-яку хвилину може перенести в минуле і майбутнє. Хлопець. Мати машину часу! (Захоплено). Ось що мені треба! (Мрійливо). Перенестись на початок ХІХ століття!... А ти б хотіла? Дівчина. Звичайно, це захоплююче й цікаво! Але де там нам!. Хлопець. Можна спробувати. Наприклад, віртуальна подорож у часи Тараса Шевченка. Сідай! (Жваво). Зараз складемо програму, запустимо в

18


комп’ютер і … (Хлопець щось робить з комп’ютером, радиться з однокласницею. Вони обоє захоплені, радісно збуджені). Раптом потемніло, потім спалах, і ось вони обоє вже серед незнайомого оточення. ІІ дія (Тин, хата під солом’яною стріхою. Біля тину хлопчик (13 років) – малий Тарас. Сидить у солом’яному брилі, щось на клаптику паперу пише огризком олівця. Перед ним з’являються наші герої: хлопець і дівчина). Хлопець. Слухай, де це ми? Дивись, хата солом’яна, тин. Це що, ми в минулому? Дівчина. Напевно, в минулому… Поглянь, он якийсь хлопчик, дивно вбраний. Давай спитаємо його. (Хлопець і дівчина підходять до незнайомця і здороваються одночасно). Хлопець і дівчина. Привіт! (Тарас Шевченко (підліток) здивований їх привітанням і зовнішнім виглядом, розглядає їх, знімає бриль). Тарас. Здорові були!. Хлопець. (здивовано до дівчини). Вітання у нього якесь допотопне. Дівчина. Хлопчику, ти не знаєш, що це за село? Тарас Шевченко. Авжеж, знаю, наше село – Кирилівка. Дівчина. Кирилівка! (Радісно і здивовано). Це ж те село, де пройшло дитинство Тараса Шевченка?!! Тарас. А ви звідки знаєте про мене, бо я вас не знаю, вперше вас бачу. Хлопець. Ти що, справді Тарас Шевченко – наш геніальний поет? Тарас (зніяковілий). Так, Тарас я, Шевченко, сирота убогий. (Ховає за спину папір). Дівчинка (лагідно). А що ти оце робив? Ну, не бійся, признайся – вірші складав чи малював? Тарас. Як, ви і про це знаєте? Не смійтеся хоча ви з мене. А то все село дорікає. Кажуть, що я ледащо, що робити не хочу, лише в бур’янах

19


вилежуюся. А всі свої жалі на папір виливаю і легше мені, одинокому сироті, на душі стає. (Хлопець і дівчина переглядають у них дух перехоплює). Хлопець і дівчина. Ура! Ми в минулому!!! Дівчина. Ти не уявляєш, Тарасе, які ми раді, що перенеслись до тебе, розмовляємо з тобою! Хлопець. Ми з ХХІ століття (гордовито-хвацьковито). Вирішили прогулятись у часі. І заодно домашнє завдання з української літератури виконати – практично! Вчительці розкажу – не повірить! Дівчина. (до здивованого Тараса). Розумієш, нам задали прочитати повість Степана Васильченка про тебе, а він (показує на хлопця) лінується. Тому радіє, що все на свої очі побачить і читати не треба. Шевченко. (зніяковілий, перестрашений і здивований). Про мене?! Як це? Через двісті років про мене знають? У школі дяк розповідає про сироту Тараса? Хлопець. Який дяк? Учителька, і то дуже строга. Як не прочитаю повість, то одиницю буду мати. То ж не барись, розповідай біографію від початку. Дівчина. (прохально). Будь ласка, розкажи… Тарас.

(ніяково).

Я віршем, добре… (Читає автобіографічний вірш

(уривок) «Якби ви знали, паничі…»). «Якби ви знали паничі….» Якби ви знали, паничі,

Що б у тій хатині не жило?

Де люди плачуть живучи,

А хату раєм називають!

То ви б елегій не творили

Не називаю її раєм,

Та марне Бога не хвалили,

Тії хатиночки у гаї

На наші сльози сміючись.

Мене там мати сповила

За що, не знаю, називають

Над чистим ставом край села

Хатину в гаї тихим раєм.

І, повиваючи, співала,

Я в хаті мучився колись,

Свою нудьгу переливала

Мої там сльози пролились,

В свою дитину… В тім гаю,

Найперші сльози. Я не знаю,

У тій хатині, у раю,

Чи єсть у Бога люте зло,

Я бачив пекло… Там неволя, 20


Робота тяжкая, ніколи

Мов мишенята. Я до школи –

І помолитись не дадуть.

Носити воду школярам.

Там матір добрую мою,

Брати на панщину ходили,

Ще молодую – у могилу

Поки лоби їм поголили!

Нужда та праця положила.

А сестри! Сестри! Горе вам,

Там батько, плачучи з дітьми

Мої голубки молодії!

(А ми малі були і голі),

Для кого в світі живете?

Не витертів лихої долі

Ви в наймах виросли чужії,

Умер на панщині!.. А ми

У наймах коси побіліють,

Розлізлися межі людьми,

У наймах, сестри, й умрете!

Хлопець. (захоплено). Ну ти даєш! Такий малий, а такий талановитий! Мені б так… Дівчина (із захватом). Молодець! Геніально! Шевченко (радісно, сміливіше). Невже вам і справді подобається? Мене всі так лають, тільки одна Оксана, моя подруга, підтримує і підбадьорює. Хлопець. (із захватом). Ти смішний і дивний! Українці вже майже 200 років твої вірші вчать напам’ять! А ти питаєшся, чи подобаються!!! ІІІ дія (Чути дівочий спів «По діброві вітер віє…»). Дівчина. Гарно тут… Спадає на думку твій вірш «Тече вода з-під явора…» (напам’ять вірш). Хлопець. А щось людей не видно… Де вони? Тарас. На панщині (задумливо)… Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть… Звучить вірш «За сонцем хмаронька пливе…» «За сонцем хмаронька пливе…» За сонцем хмаронька пливе,

Очам любо.

Червоні поли розтилає,

Годиночку,

І сонце спатоньки зове

Малую годину

У синє море: покриває

Ніби серце одпочине,

Рожевою пеленою,

З Богом заговорить…

Мов мати дитину.

А туман, неначе ворог, 21


Закриває море

Оповиє тобі душу,

І хмароньку рожевую,

Й не знаєш, де дітись,

І тьму за собою

І ждеш його, того світу,

Розтилає туман сивий,

Мов матері діти.

І тьмою німою Дівчина. Темніє… Он люди якісь йдуть ледве ноги волочать. Тарас. Це кріпаки – панські слуги. Цілісінький день працювали на пана. І так з дня на день… «Людей у ярма затягли пани лукаві…». Хлопець. Я згадав твій вірш «Садок вишневий коло хати…». (Звучить вірш). «Садок вишневий коло хати…» Садок вишневий коло хати,

А мати хоче научити,

Хрущі над вишнями гудуть,

Так соловейко не дає.

Плугатарі з плугами йдуть,

Поклала мати коло хати

Співають ідучи дівчата,

Маленьких діточок своїх;

А матері вечерять ждуть.

Сама заснула коло їх.

Сім’я вечеря коло хати,

Затихло все, тільки дівчата

Вечірня зіронька встає.

Та соловейко не дає.

Дочка вечерять подає, Дівчина. Життя, як у раю, здається.

(Біля дітей зупиняються група

селян-кріпаків. Вони почули слово рай і, звертаючись до учнів з болем, починають говорити). 1-й селянин. Он глянь – у тім раї…

Зі шкурою знімають, бо нічим обуть

Латану свитинку з каліки знімають… Княжат не дорослих… 2-й селянин (або селянка) А он розпинають вдову за подушне

Єдиного сина, єдину дитину,

А сина кують…

Єдину надію в військо оддають!

3-й селянин А он де під тином Опухла дитина – голоднеє мре, 22


А мати пшеницю на панщині жне… (Селяни йдуть геть…) (Жінка-селянка розказує вірш «На панщині пшеницю жала…»). «На панщині пшеницю жала…» На панщині пшеницю жала,

На вольній, бачиться, бо й сам

Втомилася; не спочивать

Уже не панський, а на волі;

Пішла в снопи, пошкандибала

І на своїм веселім полі

Івана сина годувать.

Удвох собі пшеницю жнуть,

Воно сповитеє кричало

А діточки обід несуть.

У холодочку під споном.

Та й усміхнулася небога,

Розповила, нагодувала,

Прокинулась – нема нічого.

Попестила; і ніби сном,

На Йвася глянула, взяла

Над сином сидя, задрімала.

Його тихенько сповила

І сниться їй той син Іван

Та, щоб дожать до ланового.

І уродливий, і багатий,

Ще копу дожинать пішла.

Уже засватаний, жонатий – Ця сама селянка. Коли вже та воля буде… Як не нам, то хоча б дітям і внукам нашим. Хлопець. Воля є, є… Ми вже не кріпаки, і Україна вже вільна. Жінка-селянка (гірко). Що ти , дитино, вигадуєш (махнула рукою). Чудні ви якісь… (Відходить). Дівчина. Не повірила… Я б сама не повірила на її місці. Хлопець. Тяжкі часи випали на твою долю, Тарасе. Коли ми читали твої вірші, то нам важко було в це повірити, в те, що так наші українці бідували. А це правда виявляється. Дівчина. І я тобі скажу Тарасе, не треба було нам і в минуле переноситись. Твої твори такі правдиві і так написані, що і бачити не треба… Потрібно лише уважно читати твої вірші. І минуле стане зрозумілим і близьким. Хлопець. (з ентузіазмом). Тарасе, а може, ти з нами у ХХІ століття гайнеш, га? Давай? 23


Дівчина. (до хлопця). Розумний який!!! Що вигадав? В вірші хто напише, що будуть кликати до боротьби, які допоможуть скинути ярмо неволі, піднятися щ колін і звільнитись. Адже його твори виховали патріотів, які вибороли незалежність України. Хлопець. Дійсно… Ти правильно кажеш, Наталю… Тарас. Кожна людина повинна достойно прожити

у своєму часі…

Зробити все можливе для кращої долі України у українців… (звертається до хлопця і дівчини, які підходять до нього.) Не сумуйте, я завжди буду з вами, в усі часи. (До присутніх). Читайте мої вірші крізь віки. Читець 1. _____________ ДУМКА

«Чи я ж тобі не вродливий,

Тяжко-важко в світі жили

Чи не в тебе вдався,

Сироті без роду:

Чи не люблю тебе щиро,

Нема куди прихилитися, -

Чи з тебе сміявся?

Хоч з гори та в воду!

Люби ж собі, моє серце,

Утотився б молоденький,

Люби, кого знаєш,

Щоб не нудить світом;

Та не смійся надо мною,

Утопився б, - тяжко жити

Як коли згадаєш.

І нема де дітись.

А я піду на край світа…

В того доля ходить полем,

На чужій сторонці

Колоски збирає;

Найду краще або згину,

А моя десь, ледащиця,

Як той лист на сонці».

За морем блукає.

Пішов козак сумуючи,

Добре тому багатому:

Нікого не кинув.

Його люди знають;

Шукав долі в чужім полі

А зо мною зустрінуться –

Та там і згинув.

Мов не добачають.

Умираючи, дивився,

Багатого губатого

Де сонечко сяє…

Дівчина шукає;

Тяжко-важко умирати

Надо мною сиротою,

У чужому краю!

Сміється, кепкує. 24


Читець 2 __________________________ МЕНІ ОДНАКОВО…..

На нашій – не своїй землі.

Мені однаково, чи буду

І не пом’яне батько з сином,

Я жить в Україні, чи ні.

Не скаже синові: «Молись.

Чи хто згадає, чи забуде

Молися, сину, за Вкраїну,

Мене в снігу на чужині –

Його залучили колись».

Однаковісінько мені.

Мені однаково, чи буде

В неволі виріс між чужими.

Той син молитися, чи ні…

І, не оплаканий своїми,

Та не однаково мені,

В неволі, плачучи, умру,

Як Україну злії люди

І все собою заберу,

Присплять, лукаві, і в огні

Малого сліду не покину

Її, окреденую, збудять…

На нашій славній Україні,

Ох, не однаково мені.

Читець 3 __________________________ ЗАПОВІТ

Все покину, і полину

Як умру, то поховайте

До самого Бога

Мене на могилі

Молитися… а до того

Серед степу широкого

Я не знаю Бога.

На Вкраїні милій,

Поховайте та вставайте,

Щоб лани широкополі і

Кайдани порвіте

І Дніпро і кручі

І вражою злою кров’ю

Було видно, було чути,

Волю окропіте.

Як реве ревучий.

І мене в сім’ї великій,

Як понесе з України

В сім’ї вольній новій

У синєє море

Не забудьте пом’янути

Кров ворожу…отоді я

Незлим тихим словом.

І лани, і гори – Ведуча: Шевченкове життя – це повість про те, що таке мистецтво, яке воно безмежне. Здається, усі обставини були проти того, щоб Шевченко став поетом і художником. Спочатку злидні, рабство, сваволя поміщика перешкоджали досягненню мети. Згодом, коли Шевченко їх здолав, саме держава перегородила 25


шлях поетові. Він був фізично надломлений в’язницею та засланням, але своє мистецтво проніс до кінця життя. Ведучий: Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало – лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки – під ярмом кріпацтва і понад 10 років – у найжорстокіших умовах заслання. А решту – 13 «вільних» років – перебував під невсипущим наглядом жандармів. Ведуча: Кобзареві, на жаль, не поталанило побачити здійснення своїх мрій. Із заслання повернувся Шевченко хворим, знесиленим, втомленим, але не скореним. Арешти, переслідування, заслання, солдатська муштра підірвали здоров’я великого поета. Він помер передчасно 10 березня 1861 р. У травні друзі виконали поетів заповіт: він був перепохований в Україні, на Чернечій горі під Каневом, де й справді «лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий». Ведучий: Т. Шевченко увійшов в історію української культури як великий демократ, видатний поет, прозаїк, драматург, художник, творець нової літератури та літературної мови, як виразник дум і пророк нашої нації.

У школі стало традицією у Шевченківські дні між учнями початкової школи проводити конкурс: «Кращі читці поезії Т.Г. Шевченка»

Учасників конкурсу нагороджували грамотами та подяками. 26


23 квітня щорічно визначається – Всесвітній день книги та авторського права. З цієї нагоди та відповідно до річного плану роботи шкільної бібліотеки Вишгородська ЗОШ І –ІІІ ступенів № 1 проводила тиждень книги. 13 квітня 2016 року шкільна бібліотека проводила конкурс ерудитів «Юні читай лики» між 2 класами. 1 місце – 2-А кл. «Читайлики» 1 місце – 2-В кл. «Веселка» 2 місце – 2-Б кл. «Веселі читачі» Переможців було нагороджено грамотами. 14 квітня 2016 року шкільна бібліотека провела конкурс ерудитів «Хто багато читає, той багато знає» між 3 класами. 1 місце – 3-Б кл. «Мудрагелики» 2 місце – 3-А кл. «Чомусики» 3 місце – 3-В кл. «Всезнайки» Переможців було нагороджено грамотами.

Виховний захід для учнів 9-11 класів 27


«Козацькая слава не вмре не загине…» (Зал святково прикрашений кетягами калини, стрічками, українськими рушниками. У запису звучить «Запорізький марш»). (Слайд № 1) Читець 1 Було колись в Україні – ревіли

Забули тугодуми, як воля січова

гармати:

Творила віщі думи, збирала в кров

Було колись – запорожці вміли

слова.

панувати.

А ми сьогодні заспіваймо і всім

Панували, добували і славу, і волю.

нагадаймо.

Забула вже Європа ту силу молоду,

Що слава козацька – жива!

Що біля Конотопа розбила вщент орду (Під марш виходять ведучі в українських костюмах). Ведучий 1: Україна! Країна смутку і печалі, краси і радості, різних звичаїв і обрядів, гучної української пісні, швидкого танцю, звичайної красивої природи, а головне – добрих, щирих, гостинних людей. Ведучий 2: Все частіше ми звертаємося до наших витоків: історії нашої країни, козацької вольниці, рідної мови.

Звертаємося до минулого, щоб

зрозуміти сучасне. Ведучий 1: Корені нашої духовності – у минулому, коли була «ненькамати – Запорозька славна Січ». Вона праматір української державності та реальна військово-політична сила України, яка упродовж століть протидіяла спробам турецьких султанів, кримських ханів та польської шляхти поставити український народ на коліна. (Слайд № 2) Ведучий 2: Запорозька Січ! Козацтво… Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня. Синонім свободи, людської і національної гідності, талановитості. Ведучий 1: Шановні добродії! Славні нащадки козаків, дозвольте Вас привітати з одним із найбільших народних свят, яке ми відзначали 14 жовтня – святом Пресвятої Покрови, святої покровительки всього роду козацького.

28


Ведучий 2:

Культ Покрови в Україні особливий. У давньому 910 році

незліченне арабське військо обложило Константинополь. Храм Пресвятої Богородиці на пагорбі ущент заповнений людом, благаючи Божу Матір про заступництво і допомогу. Поміж натовпу був проданий до Царгорода полонений Андрій Юродивий, за яким народний переказ закріпив наддніпрянське, тобто давньоукраїнське походження. (Слайд № 3) Ведучий 1:

Саме йому судилося побачити осяяну неземним світлом

Богородицю, яка в супроводі янголів і пророків велично простувала до престолу. Вона довго молилася, потім залившись слізьми, зняла з голови покрив із білої вовняної тканини й покрила ним народ у храмі. Ошелешений ворог відійшов від міста. Ведучий 2: Це свято віднині є не тільки як народно-релігійне, а й національне.

Указом Президента України –14

жовтня

оголошено Днем

українського козацтва. День Захисника Вітчизни. Учень 1: Світ у сяйві, не впізнати

То Покрова землю вкрила

Саду і городу:

Щедрими плодами,

То Покрова – світле свято

Розпростерла ніжні крила,

Нашого народу.

Стала понад нами.

Учень 2: То – Покрова-захисниця

Грає осінь кольорова,

Людей православних.

Пахнуть груші, сливи,

То – Богиня-помічниця

Усміхається Покрова

Запоріжців славних.

До дітей щасливих.

Учень 3 Стоять в багрянці й золоті діброви

Давайте ми у днину цю чудову

Калина демонструє пишну вроду.

Повернем погляд у глибин віків.

От і прийшла Покровонька, Покрова

Бо ж недаремно вважалась Покрова

Одне з найкращих свят мого народу.

Заступницею наших козаків.

29


Ведучий 1: Дійсно Козацтво України вважало Пресвяту Богородицю За Дніпровськими порогами, Мали Січ козацьку сильную, своєю покровителькою і заступницею. Тому на Запорожжі була заснована За південними дорогами, Цінували волю вільную, церква Святої Покрови. Ця ікона супроводжувала і оберігала їх у далекій дорозі. За степами за широкими Україну свою рідную, Учень 1: (Слайд № 4) Наші прадіди жили. Як зіницю берегли. Учень 2: (Слайд № 5) З давніх-давен, так повелося…

Як промінь ясний з поміж неба,

Сутужно жити довелося…

В захисниках була потреба,

Й на тернах рідної країни,

І тут з’явився він – козак,

Зросло козацтво України.

Сталевих шабель він мастак.

Учень 3: Він вільним був, із духомсильним,

Невпинно ворогів вбивав.

Був мужнім, хвацьким та кмітливим,

За святу землю, матір, Бога,

Народ в обіду не давав,

Була йому одна дорога.

Учень 4: За покликом людської долі,

Лягло й немало ворогів,

Щоб зберегти безцінну волю.

Та лиш КОЗАК стоїть й понині,

Немало пройдених шляхів,

На нашій славній Україні.

Ведучий 1: Перегорнімо сторінки історії. Згадаймо про славний рід козацький. Ведучий 2: Про його героїв отаманів гетьманів. (Слайд № 6) Звучить «Запорозька похідна» На сцену під звуки маршу виходять козаки в українських костюмах і стають по боках, а в центрі залишаються ведучі – отаман і писар. Дві групи козаків поділилися на два курені. Кожний курінь має свого курінного. Отаман: (до гурту) А що козаки! Дайте слово сказати! Чи не час раду розпочинати? Козаки: Саме час! Саме час! Якраз і час! Говори батьку ми тебе слухаємо! Отаман: Я вас питаю, козаки, ви добре пам'ятаєте, як воля кувалась? (Звучить музика з опери М. Лисенка «Тарас Бульба»). Козаки: (сумно) Пам'ятаємо, батьку! 30


Отаман: Знаєте як наші предки у бої ходили? Як за честь Вкраїни-неньки голови ложили? Козаки: Знаємо батьку. Отаман: Присягайте, що Вкраїну будете любити, Що ввіллєте в неї силу, щоб розвеселити! Козаки: Присягаємо Батьку! Отаман: А тепер мені треба перевірити, чи не перевелися в нас козаки? Для цього ми тут з писарем грамоту написали. Дозвольте її зачитати! Писар: Слухайте уважно, братове! Отаман : (читає грамоту) Ми, козаки славної України, лицарі війська Вишгородської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, сповіщаємо цією грамотою, що надумали перевірити все військо. Як воно про народ дбає, як мову та звичаї його охороняє. Стверджуємо цією грамотою, що кожен із загону війська козацького, не щадячи життя свого, шануючи творчість народу українського, продемонструє козацькі змагання на сміливість, винахідливість і розум, а також доведе, що козацькая слава не вмре, не загине! Писано року 2015 від Різдва Христового, місяця жовтня, дня 22, у Вишгородській ЗОШ № 1. Кошовий отаман з усім кошом. Писар: Ну як, братове, згода позмагатися? Козаки: Згода!!! Отаман: Настав час і нашим козакам показати свою фізичну силу «Хто сильніший». Козак має показати силу в руках. Козаки: Згода!!! Отаман: А тепер покажіть свою влучність «Кидання в дарц». Отаман: А тепер , брати, дайте відповіді на такі запитання: Як звався козацький човен? (Чайка). Що було символом влади козаків? (Булава). Як звалася зброя козаків? (Шабля, мушкети, пістолі). Де була розміщена запорізька Січ? (На Дніпровських порогах). Від кого захищали свій край козаки? (Від турків, татар, шляхти) Яке свято вважалося на Січі найшановнішим? 31


(Свято Покрови, 14 жовтня), Писар: Молодці! А чи умієте співати нашої козацької? Козаки: мають переспівати одне одного. Співають «Ой, на горі та й женці жнуть» Отаман: Та й гарно ж як! Пропоную Вам конкурс «Як ми знаємо гетьманів України? 1. Кого вважають першим отаманом Запорізької Січі, якого в народі називають Байдою? (Дмитро Вишневецький)

(Слайд № 7)

2. Що ж то за гетьман українського реєстрованого козацтва, який очолював запорозьке військо, всюди був обвіяний славою подвигів на суходолі та на морі й мав незмінне щастя? У битві був першим. Коли доводилося відступати – останнім. Своїм сорокатисячним військом розгромив триста тисячну турецьку армію під Хотином. Був глибоко освіченою людиною (Петро Сагайдачний).

(Слайд № 8)

3. Що то був за гетьман, який зумів відправити свої гетьманські скарби в один із лондонських банків і заповів повернути їх Україні коли вона стане незалежною державою? (Павло Полуботок) (Слайд № 9) 4. Назвіть найвидатнішого гетьмана України? (Б. Хмельницький).

(Слайд

№ 10) 5 Гетьманування якого гетьмана припадає на період активного нищення Росією автономії України, денаціоналізації освіти та науки, закриття шкіл, обмеження прав гетьмана і старшини, насаджування росіян на державні посади, впровадження кріпосного права. (І. Мазепа) (Слайд № 11) 6. Гетьман, який складає зі старшиною та запорожцями угоду – документ, що вважають першою українською Конституцією, а також однією із перших в Європі. (Пилип Орлик).

(Слайд № 12)

Отаман: Молодці! Пам'ятаєте нашу історію. А чи пам'ятаєте ви заповіді козаків? (Слайд № 13) 1 козак: Честь і добре ім'я для козака дорожчі за життя. 2 козак: Дотримуйся слова. Слово козака багато важить. 3 козак: Понад усе цінуй козацьку честь. 32


4 козак: Люби свою Батьківщину, материнську мову, неньку-Україну. 5 козак: Шануй віру і звичай свого народу. 6 козак: Служи вірно своєму народу, а не керманичем. 7 козак: Відстоюй свободу і незалежність особистості, народу, держави. 8 козак: Зміцнюй характер і волю, будь терплячим і дисциплінованим. Козаки всі разом:

Козаки –це вільні люди, Козаки – безстрашні люди! Козаки –борці за волю! За народну щасну долю!

Отаман: Вітаю! Всі хлопці, по правді кажучи, можуть із честю називатися козаками. Тепер упевнено можна сказати, що козацькая слава не вмре не загине! Славним козакам Вишгородської ЗОШ І-ІІІ ст.№ 1- слава!!! Козаки: Слава! Отаман і писар: Українській державі – слава! Козаки: Слава! Слава! Слава! Ведучий 1: Хотілося б побажати нашим козакам здоров’я, добра, сили, наснаги. Хай щастить завжди і в усьому. Козаки покидають зал. Ведучий 2:

Наша ненька –Україна може по праву гордитися своїм

народом, пишатися своїми синами і доньками за почуття глибокого патріотизму, за їх щиру любов і вірність, за готовність самопожертви. Слайд з написом – «Україна сьогодні» №1 Ведучий 1: Ми свідки історії, історія – це ми…Важко уявити нам, людям мирного часу, що перечитаний не одним поколінням твір О. Довженка «Україна в огні» буде дуже чітко відображувати сьогодення України. Ведучий 2:

Події в Україні , що почались з листопада 2013 року,

тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Ми живемо у непростий час – час змін. І ми повинні об’єднатись у спільній боротьбі за майбутнє нашого народу і нашої держави. Тому і встають юнаки у солдатський стрій, тому і вибирають одну з найпочесніших професій – професію захисника Вітчизни. (Слайд № 2) 33


Ведучий 1:

День за днем ідуть бої, крок за кроком звільняються

території, гинуть люди. Серед загиблих учасників АТО та Небесної сотні на жаль, і наші земляки – Володимир Кіщук, Денис Ханчич, Ігор Пехенько, Костянтин Непоп (Слайд № 3) (На слайді наші загиблі земляки) Читець 1 _____________________ Вірш «Вибачте мамо за чорну хустину» Читець 2 За рідну домівку поклали життя

За землю, за матір зробили, що мали

вірні діти,

зробити,

Герої, що завжди залишаться в

Герої не гинуть, герої живуть у

наших серцях,

піснях.

Пісня «Повертайся живим»

(Під час пісні слайди про наших героїв)

Ведучий 2: Ми закликаємо всіх згадати у молитвах героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. (Хвилина мовчання) (Виходять діти зі свічками в руках) Учень1

Учень 2

Господи, я стану на коліна,

Прости, коли гріхом ми завинили,

Постом я душу знову окроплю.

Коли забули промені добра,

Молю Тебе, молю за Україну,

Коли Тебе ми вчинками гнівили,

Помилуй край, який я так люблю.

Так часто гріх в спокусі обира.

Учень 3

Учень 4

Небесний Отче, молюся і плачу,

Пошли нам мир, пошли нам цілу стаю,

Не дай і краплі крові протекти.

Своїх рясних пошли благословінь.

Оберігай сміливу стежку ту юначу,

Не дай, Ісусе, я Тебе благаю,

На смерть не дай нікого приректи.

Аби скакав землею чорний кінь.

Учень 5 Дай нам, Боже, сили і снаги, Щоб цвіли дніпровські береги, 34


Щоб жили гуртом, не поодинці, На землі щасливі українці. Бібліотекар: Ми сьогодні здійснили подорож у часі: пригадали героїчне минуле наших козаків, гетьманів, зрозуміли, що Україна – давня, і водночас, молода перспективна європейська держава. Нашу Батьківщину, нашу Україну зламати не можна. Дійсно без миру немає дитинства, від забуття минулого – немає майбутнього. Настане час, коли один скаже : «Слава Україні!», і мільйони відповідатимуть: «Героям слава!»

35


Усний журнал для учнів 7-9 класів Нев’янучий вінок пам’яті Героїв Крут Бібліотекар: Добре кажуть: «Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього». І це дійсно так, бо так само, як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого – як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Саме тому ми повинні знати історію. А історія наша полита кров’ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами. Сторінка 1 «Їх перший бій – останній бій» Ведучий 1: 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято ІV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом М. Муравйова на Київ. Ведучий 2:

Впродовж залізничного шляху, Бахмач-Київ, проводили

наступ об’єднані більшовицькі сили. Зупинити ворога було нікому. Головні сили української армії були зосереджені на Правобережжі, де стримували наступ на Київ фронтових частин російської армії. Ведучий 1:

Лише під станцією Крути на прогоні Бахмач-Ніжин

нашвидкуруч зібраний загін під командуванням сотника А. Гончаренка, який складався з 500 студентів, гімназистів-старшокласників і військових курсантів, спробував зупинити червоноармійців. Студентською сотнею командував сотник Омельченко. Ведучий 2: Бій розпочався о 12 годині дня і фактично безперервно тривав до пізнього вечора. Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади. Юнаки падали під кулями, але не відступали. Молоді герої в останньому розпачливому пориві кидалися в атаку на ворога, але були нещадно знищені. Ведучий 1: У темряві студенти втратили орієнтири і пішли на вогні – станцію Крути. Ці 32 студентів потрапили в полон, їх по звірячому мордували, довго й жорстоко катували. ЦЕ Ж БУЛИ ДІТИ!!!!Їх поставили чотирикутником і 36


зі страшною люттю били прикладами і просто кулаками. Били червоноармійці, били чекісти, комісари. Ведучий 2: Та не впали юнаки на коліна, не просили пощади, помилування. Вони мужньо зустріли вирок суду. А він був такий: поранених відправили до Харкова, а решту – розстріляти.27 засуджених стали в ряд. Наближалася страшна хвилина. Але скалічені юнаки перед лицем смерті не занепали духом. Учень 7-го класу гімназії Григорій Піпський сильним голосом почав співати : «Ще не вмерла Україна».» Всі товариші підхопили. І пісня дужчала, спів линув по всій Україні. Ведучий 1: Урятувалися поранені, яких доставили до Харкова. Їх мали віддати до рук Антонова. Але на щастя, Антонов на той час був п’яний. Поранених доставили до шпиталю, де про них і забули. Лікарі українці і медсестри допомогли юнакам втекти з лазарету, інакше не минула б і їх доля товаришів. Видно для того і порятував їх Господь, щоб через них дійшла до нас правда про мученицьку смерть юних героїв. Ведучий 2: А ворог

уже лютував у Києві. Лише за 10 днів свого

панування у місті більшовики розстріляли 5000 людей. Тільки двісті гімназистів знищили за те , що вони були записані в бойовий курінь і вільне козацтво. Розстріляли і тих хто не хотів вступати до їхнього війська. Розстрілювали за те, що розмовляли українською мовою, за пісню українську, навіть за сорочку вишиванку. Гинула молодь України, її цвіт, її надія. Ведучий 1: Незважаючи на дикий терор, тільки-но більшовики залишили Крути, селяни з довколишніх сіл познаходили тіла розстріляних. Їхніх очей не було вкрито за давнім звичаєм червоною китайкою Ворог кинув їх на поталу дикій звірині та хижим крукам. Селяни забрали їхні тіла, поховали за християнським звичаєм. На могилі поставили хрест. Літературна сторінка 2

«Спом’янемо в пісні їхню славу»

Крути Ще юнаки, ще майже діти,

Іде на Київ Муравйов.

А навкруги і смерть, і кров.

Полків його не зупинити,

На порох стерти, перебити! –

Та рано тішитесь кати: 37


Коли стають до зброї діти,

Народ цей - не перемогти!

Крути Вихрить зима, встеляє землю снігом,

Над Бахмачем курів кривавий обрій,

Скрипить над шляхом сивий осокір.

Доносивсь гуркіт, віяло димком.

Згасають зорі. Місяць вовчим слідом

І в цій хвилині, довгій і недобрій,

Бере в полях, вітрам наперекір!

Здавалось, вічність маяла крилом…

У ніч таку, - її не позабути! –

А коли ранок прошкував полями

Коли здригала й студеніла мгла,

І стріснувся із сонцем в далині,

Трисотня тихо облягала Крути,

Неначе грім, рокочучи в нестямі,

Трисотня в шанцях грізно залягла! ..

Ударив бій! .. Як у гарячім сні.

Сторінка 3 «Вічна пам’ять героям» Ведучий 1: Коли українські війська знову здобули Київ, було вирішено пере заховати тіла героїв, поховати їх у Києві. 19 березня 1918 року прибув до Києва скорботний потяг. Родичі, друзі, знайомі прийшли розпізнавати вбитих. Були вони помордовані, обличчя спотворені. Впізнати було важко. Одного юнака мати впізнала тільки по вишитій сорочці. Жалобна процесія рушила до Аскольдової могили. Йшли тисячі й тисячі. Йшла вся Україна. Дівчата несли квіти й вінки з написами: «Синам України – борцям за її волю». Ховали хлопців погідного, сонячного весняного дня. Здавалося, що це кров полеглих кличе всіх живих творити нове життя. На Аскольдовій могилі

Вмерли в Новій Заповіті

Поховали їх.

З славою святих

Тридцять учнів-українців

На Аскольдовій могилі

Славних молодих…

Поховали їх.

Ведучий 2: В 1931 році українське студентство проголосило день Крут Всеукраїнським святом пам’яті юнаків, які захищали Україну від лютих ворогів. Цей день став днем усієї молоді України. Могила героїв буде тим дзвоном, що взиває до живих. Приходитимуть нові покоління й вони пам’ятатимуть, що тут лежать ті, що віддали все, що мали, - молодість, надії й саме життя за волю

38


України. Вони не загинули – вони пішли в безсмертя! Слава героям! Пам’ять Учень___________ Учень______________ про них буде виховувати нові покоління – міцні, життєрадісні, героїчні Минає рвучко рік за роком, Любіть Україну, козацькі сини, Нестримно дні пливуть,

Вона в нас, як мати, єдина.

І у віки залізним кроком

Любіть Україну, шануйте її,

Герої Крут ідуть.

І з вами вона не загине…

І креслять їх осяйні тіні

Любіть Україну, як вірні сини,

В безсмертя славну путь.

Віддати життя їй готові,

В віках віків бійці нітлінні

Як юні сини, що життя віддали

Герої Крут не вмруть.

Під Крутами всі, як герої..

39


Усний журнал до 85-річчя від дня народження Дмитра Павличка (для учнів 8-9 класів) 1-й ведучий: Дмитро Васильович Павличко народився у селі Стопчатові, яке входило до Яблунецького округу на Станіславщині, тоді ця територія була під Польщею (сьогодні це Косівський район Івано-Франківської області), 28 вересня 1929 року в сім’ї простих селян, у багатодітній родині (дітей було семеро).Самі батьки не пам’ятали точної дати народження сина, а мати казала Дмитрикові, що він народився тоді, коли картоплю копали. 2-й ведучий: Маленького Дмитра привчали до праці. Він був пастухом, і погоничем. Батько Дмитра – освічений і розумний гуцул, він у часи Першої світової війни був січовим стрільцем. Мати – неграмотна селянка, мала чудову пам’ять: могла напам’ять цитувати всього «Кобзаря», Тараса Шевченка й поему «Панські жарти» Івана Франка без жодної помилки. 3-й ведучий: Навчався Дмитро Павличко у польській школі в Яблуневі. У 1939 році почалась війна… Фашисти замордували старшого брата Петра, і від тоді в душі Дмитра запеклися слова болю й ненависті. Так переплелися дві барви, два кольори в душі юного поета: любов і ненависть стають його нерозлучними супутницями. 1-й ведучий: Після закінчення середньої школи майбутній поет вступає до Львівського університету на філологічний факультет, який закінчує у 1953 році. Потім – навчався в аспірантурі, захоплення поезією, яка назавжди полонила його душу. 2-й ведучий: У 1953 році вийшла перша збірка «Любов і ненависть», яка стала явищем у всій українській поезії ХХ століття. За неї Дмитра Павличка на пропозицію Миколи Бажана заочно прийняли до Спілки письменників. 3-й ведучий: У 1958 році вийшла друга збірка «Правда кличе», в якій автор заявив про любов до України та рідної мови, за що був підданий розгромній критиці. 1-й ведучий: У 1979 році виходить збірка «Таємниця твого обличчя» присвячена коханню, вірності, глибоким інтимним почуттям.


2-й ведучий: Багато віршів покладено на музику і в Дмитра Павличка. Особливо плідною є співпраця з композитором Олександром Білашем. Завдяки їхній співдружності народилось 15 пісень: «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», (до кінофільму «Сон»,

над яким працював Д.Павличко на

кіностудії ім. О. Довженка), «Пісня про Україну», «Явір і яворина», (Я стулився, мила, за тобою»), «Дзвенить у зорях небо чисте», Розплелись, розсипались, розпались», «Два кольори» (1964 р.) – у цій пісні увесь життєвий шлях поета і багатьох інших людей. Я син простого лісоруба Мене також чекала згуба,

Війну зі Сходу легіт волі,

Нужда і безробіття вир –

Брати прийшли з-поза Збруча.

Я син простого лісоруба,

Загомоніла Верховина,

Гуцула із Карпатських гір.

Заграла, наче молода,

Поклали край його здоров’ю

Життя розвиднілось, як днина,

Зарібки по лісах чужих.

Пропало горе, наче дим.

«Добро» те панське нині кров’ю

Я син простого лісоруба,

Випльовує з грудей слабких.

Гуцула із Карпатських гір.

А мати гарувала гірко

Мені всміхнулась доля люба

Від темноти до темноти,

У сяєві Кремлівських зір.

Щоб нас, малесеньких семірко,

В твоєму університеті

Нагодувати й одягти.

В вчусь тепер, народе мій.

У хаті рідко бачив хліб я,

Так дай же в молодому злеті

А в школі були по руках

Мені піднятись вище мрій.

За те, що зиркав я спідліб’я

Народе мій, ясна любове,

На булку панського синка.

Ти волю лиш яви свою –

Про вуз не мріяв я ніколи,

Поклич, - а серце вже готове

Та на землі змінився час -

За тебе згинути в бою!

Я тільки раз, єдиний раз любив… Я тільки раз, єдиний раз любив,

Любов мене замучила до краю.

А скільки я ненавидів – не знаю,

У серце, наче в землю деревце,

Ненавистю душі не погубив,

Вона вросла, коріння розпустила 39


По жилах – в груди, в руки, у лице,

Обсипались на інших пелюсточки…

І кров моя любов мою живила.

Але не скаржусь, що на білий світ

Вона цвіла! Ох, як вона цвіла!

Я народивсь, як кажуть, без сорочки.

Не думав я тоді, що доведеться,

Її давно я серцем розлюбив,

Холодний піт стираючи з чола,

Та кожною клітиною дрібною

Її навіки виривати з серця.

Любитиму! О, що б я не робив,

Бо не для мене був той пишний цвіт,

Любов моя втиратиме зі мною.

Два кольори Як я малим збирався навесні

Переплелись, як мамине шиття,

Піти у світ незнаними шляхами,

Мої сумні і радісні дороги.

Сорочку мати вишила мені

Мені війнула в очі сивина,

Червоними і чорними нитками.

Та я нічого не везу додому,

Два кольори мої, два кольори,

Лиш горточок старого полотна

Оба на полотні, в душі моїй оба,

І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори:

Два кольори мої, два кольори,

Червоне – то любов, а чорне – то

Оба а полотні, в душі моїй оба,

журба.

Два кольори мої, два кольори:

Мене водило в безвісті життя,

Червоне – то любов, а чорне –

Та я вертався на свої пороги,

то журба.

В дитячому серці жила Україна

Наді мною ночами від плакала мати,

В дитячому серці жила Україна –

Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її.

Материнські веселі і журні пісні,

померла з гризоти вона молодою,

Та за мову мужицьку не раз на

Залишився назавжди без матері я,

коліна

Та не був ні хвилини в житті

Довелося у школі ставати мені.

сиротою,

Не покривлену душу хотіли зламати,

Бо вела мене далі Вкраїна моя!

Та ламалися тільки болючі киї,

Бібліотечний урок для учнів 10-11 класів. «Творчість Ліни Костенко» 40


І дощ,В. і сніг, 1: Ліна і віхола, Василівна і вітер. Костенко народилася І ритми мчать у м. Ржищеві – як вершники на Київщині. у полі. Батьки – вчителі. Високовольтна лініяУГолгоф. школу пішла в Києві. І рима Тутвіршами її і закінчила. запліта косу. Поступила в Київський На біле полепедагогічний гайвороння літер інститут ім.. ІМ. в епіцентрі Горькогологіки (тепер і стресу, педагогічний університет Впаде, як хмари, ім. цілі М. Драгоманова), хмари строф. але в Де 1953 все змішалось р. залишила рідне його і чуже, і поїхала навчатися Нове століття в Московський вже на видноколі, літературний інститут Цінує розум ім. М. вигуки Горького прогресу, (1953-1956). ІПерша час новітню публікація створює відбулася красу. в 1946 р., коліДуша Ліні скарби було 16прадавні років. Перша береже.книжка поезійВ.«Проміння 2: Ліна Василівна землі» вийшла підкреслює в 1957 у своїй р., а поезій, наступного, що у 1958-го, природи друга чіткийзбірка «Вітрила». порядок і за тисячі літ він не зворушений. Як і колись, природа бентежить розум і збагачує В. душу. 2: Вони Хоч уже стали світом своєрідним править прогрес, заспівом але спрагла до творчості душа повертається покоління неоромантиків до прадавніх витоків і неореалістів духовності 60-хі свято рр.., абереже для самої їх. поетеси – вітрилами далеких мандрівок, крізь млу їй ввижалося «коріння дерев у рідній землі». Учень2: СтоятьЛіна жоржини Костенко мокрі поет – мокрі. у найповнішому,Не справжньому похиляючи розумінні траву – цього слова. А це означає, Сплять діамантові що в жуки. неї загострене розумінняДюймовочка краси. в листочку Під грушею В. 1: Любов у дикійдо моркві рідної землі, її природи капустяному, є тим глибинним корінням, яке живить До ранкудушу ходятьпоета, їжаки.читача, кожної людини. Я у життя Неповторність із вічності пливу. і довговічність природи А весні далекому в непорушній туманному, гармонії її складових частин надихають Ліну Василівну, викликають Учень3: захоплення, яке вона передає нам у своїх поетичних творах. Дощ полив, і день такий полив’яний. Струшується сад, як парасолька. Учень1: Все блищить, і люди як нові,

Мокрі ниви і порожній шлях…

Лиш дідок старесенький,

Ген корів розсипана квасолька

кропив’яний,

Доганяє хмари у полях.

Блискавки визбирує в траві. В. 1: Чимало віршів Ліни Костенко пов’язані зі спогадами дитинства і юності. Її душа, зболена життєвим виром, із трепетом повертається до батьківського порогу, до села, до біленьких хат, що очима-вікнами дивляться на світ, до вишневих садів, які простягають до неї білі руки-квіти. І завжди тут знаходила затишок, черпала наснагу, відновлювала сили, щоб знову йти назустріч життєвому виру. Учень 4:

А повінь прибувала по інерції

Я виросла у Київській Венеції.

І заливала всі комунікації.

Цвіли у нас під вікнами акації.

Гойдалися причали і привози. 41


Світилися кіоски, мов кістики.

По саме небо і по самі котики.

А повінь заливала верболози В. 2: Скільки існує людство, скільки існує питання: що є любов? І у кожного з нас є своя відповідь, бо всі ми дуже різні, до кожного з нас любов приходить у різні періоди життя. І кожна людина по-своєму відкриває сторінку з написом «Любов». В. 1: Інтимна лірика Ліни Костенко дуже цікава, прониклива, душевна. Це — своєрідні роздуми — монологи й діалоги, враження від баченого і пережитого, що відкривають читачу щире серце поетеси і її прекрасну душу Я дуже тяжко Вами відболіла Я дуже тяжко Вами відболіла.

І як ми будем, як тепер ми будем?!

Це все було як марення, як сон.

Такі вже рідні, і такі чужі.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

Ця казка днів – вона була недовгою.

А розум спав, довірливий Самсон.

Цей світлий сон – пішов без вороття.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

Це тихе сяйво над моєю долею! –

На білих вікнах змерзли вітражі.

Воно лишилось на усе життя.

Учень 5: Не говори печальними очима... Не говори печальними очима

Яка між нами райдуга стояла!

те, що не можуть вимовить слова.

Яка між нами прірва пролягла!

Так виникає ніжність самочинна.

Я не скажу і в пам'яті - коханий.

Так виникає тиша грозова.

І все-таки, згадай мене колись.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,

Ішли дві долі різними шляхами.

чи просто чорна магія чола...

На роздоріжжі долі обнялись.

В. 2: В історію літератури Ліна Костенко входить як загальнонаціональна поетеса. Виставлена нею планка духовності стає дороговказом наступним поколінням творчої інтелігенції. Сьогоденна Європа рівної їй поетеси не має. Учень 6: Життя іде і все без коректур.

і ми живем уже після потопу.

час летить, не стишує галопу.

Не знаю я, що буде після нас,

Давно нема маркізи Помпадур,

в які природа убереться шати. 42


Єдиний, хто не втомлюється, – час.

Життя іде і все без коректур,

А ми живі, нам треба поспішати.

і як напишеш, так уже і буде.

Зробити щось, лишити по собі,

Але не бійся прикрого рядка.

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

щоб тільки неба очі голубі

Не бійся правди, хоч яка гірка,

цю землю завжди бачили в цвітінні.

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

Людині бійся душу ошукать,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Бібліотечний урок«БІЛЬ БАБИНОГО ЯРУ» (для учнів 7-9 класів) Вступне слово бібліотекаря: Кожного року 29 вересня за рішенням України держави

Верховної в

Ради

школах нашої

проводяться

уроки

пам’яті. У цей день 1941 року нацисти

знищили

десятки

тисяч

в

Києві

громадян,

мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві привали розстріли і насильства. Злочини в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, який знову і знову нагадує, як важливо запобігти насильству та берегти мир. Ведучий: Бабиним яром називали кручі на околицях міста. Одні казали, що тут колись правив воєвода Бабій, тому за його прізвищем назвали яр; інші стверджували, що до 1917 року там стояв маєток поміщика на прізвисько Баба; треті вважають, що яр одержав назву тому, що жінки збирали там дрова та 43


гриби. Ширина ярів доходила до 300, глибина до 50 метрів, довжина досягла 3,5 кілометра. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинців. Ведуча: 19 вересня 1941 року після 78 днів оборони радянські війська залишили м. Київ. У цей же день німецькі війська вступили в місто. Смерть і насильство приніс німецький «новий порядок». Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани, - їх знищили вже 20 вересня. Ведучий: А починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейським населенням. 28 вересня в місті з’явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук’янівського цвинтаря. Ведуча: Багато хто здогадувався, що Бабин Яр – це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь. Ті, хто прийшов до Бабиного Яру, вже ніколи не повернулися. Десятки тисяч людей було розстріляно з 29 вересня по 2 жовтня 1941 року. Учень 1: Звичайний яр, брудний і неохайний,

Чад смертних вогнищ, тил дрімучих

Тремтливі віти двох блідих осик.

згар.

Ні, це не тиша… Незгасимий крик.

Дивися Київ, гнівнолиций Київ,

Блищить на мокрій ткані крутоярів

Як полум’я метався Бабин Яр.

Розбите скло старечих окулярів

За пломінь цей не може буть покути.

І дотліває кинутий набік

За погар цей нема ще міри мсти.

Скривлений дитячий черевик.

Будь проклят той, хто зважиться

Могильний вітер з тих ярів повіяв,

забути! Будь проклят той, хто скаже нам: прости!

Учень 2: Буде суд і буде кара,

Крикнуть струми, – і воскресне

Отверзеться Бабин Яр,

Вся Давидова сім’я.

Хлине кров, як повінь яра,

Не сховається почвара,

Вдарить хвиля аж до хмар.

Ані вбивця, ні грабар.

На узвишшя піднебесне

Буде суд і буде кара,

Вийде світлий судія.

Отверзеться Бабин Яр. 44


Розпадуться небосхили,

Вийдуть праведні з могили.

Божа явиться можуть.

Злих в могилу поведуть.

Учень 3: Похилений вітром осіннім

Тут Київ та рід мій козацький,

Над Бабиним Яром стою.

Тут наша свобода в крові.

Отця сивобородого бачу,

Над братнім усопшим народом

І брата, і матір свою.

Ми молимось, мертві й живі.

Не тут вони тяжко вмирали,

Я бачу – то мамині сльози

Не тут вони, зморені, сплять.

Блискочуть на хвилях Дніпра.

Та їхні молитви й благання

Я знаю – моя Україно

В деревах десь тут шелестять.

Воскресне на поклик добра!

Ведучий: Довгі роки тоталітарної системи замовчувалася правда про трагедію Бабиного Яру. На місцях масових розстрілів і катувань за наказом чиновників виросли житловий масив та парк відпочинку. Майже 30 років чекав свого часу пам’ятник жертвам у Бабиному Ярі. Навколо Бабиного Яру було створено чимало міфів. І тільки із здобуттям Україною незалежності велика київська трагедія стала відома широкому загалу. Ліна Костенко писала: Гілку показали на вербі.

Тут Лаврін, прислів’ями багатий,

Широко руками розвели.

І Кривенко, сивий чоботар.

Кажуть люди: десь тут у долині

Тут Юрко і чорноока Хана,

Всі живцем закопані були.

Всі малі товариші мої.

Тут Одарка, невсипуща мати,

Тут земля, а в ній глибоко рана,

Миротвориця дитячих чвар.

Не чіпайте, боляче землі.

Ведуча: Для багатьох народів незалежна Україна стала батьківщиною. Мир і злагода – це головне, що нам потрібно сьогодні. Пам’ятаючи про трагедію минулої війни, ми з надією дивимося в майбутнє і віримо в нашу державу.

Народе, що дав геніїв великих, Народе, що несеш із світлових глибин Високий чесний дух серед обмовин диких, Низький тобі уклін! Нас не зломить повік, бо ми не поодинці, 45


А попліч ідемо крізь темряву негод… Не умирать, а жить, євреї, українці! Нехай живе народ!

Виховний захід до дня пам'яті Голодомору «Забуттю не підлягає!!!» (для учнів 7-9 класів) (На початку заходу лунають дзвони) Бібліотекар: В історії українського народу є трагічні сторінки, що примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор. 83 роки минуло відтоді, як мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені голодом. Голодомор приніс чималі страждання та смерть. Ведучий:

Пам’яті

мільйонів

українських

селян,

які

загинули

мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках; пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ століття, присвячуються ці хвилини. Ведуча: На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 19321933 роках оголошую хвилину скорботи. (Стук метромона) Ведучий: Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги. Ведуча: Хай у кожному місті і селі, у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голови перед пам’яттю. Невинно убієнних голодомгеноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. (Учні запалюють свічки). ( Звучить «Реквієм» Моцарта.) Читець: 1 Запалимо свічку у кожній оселі На пам'ять на вічну про дні невеселі.... 46


Про голод, що вдерся у кожну

Й здавалося, краю страхіттям не

хатину.

буде!

І нищила смерть ця старого й

Худесенькі діти жують лободу...

дитину...

Важко уявити картину оту!

І падали в гаю знесилені люди...

Годину трагічну вшануємо нині: Запалимо свічну у кожній родині...

Ведучий: 1932-й рік… Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди - розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод.

Люди ходили по стерні, шукали нірки

мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року, закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду. Ведуча: Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра. Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках у кого була ще хоч якась сила, Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство. Читець: 2 У той рік заніміли зозулі.

Без труни. Загорнувши в ряднину...

Накувавши знедолений вік.

А на ранок - помер чоловік.

Наші ноги розпухлі узули

У той рік і гілля, і коріння –

В кирзаки - різаки у той рік.

Все трощив буревій навкруги...

У той рік мати рідну дитину

І стоїть ще й тепер Україна,

Клала в яму, копнувши під бік,

Як скорботна німа край могил.

Читець: 3 Щоб устав із могили Тарас

Скрізь голодної смерті коса

Й подививсь на Вкраїну навколо,

По містах лютувала і селах.

Заридав би, бо пекло у нас

Де поділася краю краса!?

Ще страшніше від пекла Миколи.

Де поділася пісня весела!? 47


У Кирилівці, де він зростав,

Діда й батька на схід повезли,

У обдертій, нетопленій хаті,

Матір з дітьми лишили вмирати.

Похилилась, мов знята з хреста,

… Погасила каганчик, лягла…

Над охлялими дітками мати.

Не замкнула й на хвилю повіки,

В них забрали корову й воли,

У ту ніч, як уже півсела,

Оборали город аж по хату,

Усі троє заснули навіки.

Ведучий: Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали.

Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано

випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх до міста і там залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Ведучий: Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки з яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя. Читець: 4 Я ще не вмер…

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!

Ще промінь в оці грає.

Окраєць ласки.

В четвер мені пішов десятий рік.

Чи хоч з печі диму?

Хіба а такому віці помирають?!

В клітинці кожній – озеро води.

Ви тільки поверніть мене на бік.

Я ще не вмер.

До вишеньки.

… Усі проходять мимо.

В колиску ясночолу…

… А житечко моє таке густе.

Я чую запах квітів. Я не вмер…

…А мамина рука іще гаряча.

А небо стрімко падає додолу.

Вас стане соромно колись за те.

Тримайте хтось,

Та я вже цього не побачу.

Хоча б за коси верб. Читець: 5 Бозю! Що там у тебе в руці?!

Світу не бачив ще білого, Бозю.

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Я - пташенятко, прибите в дорозі.

Щоб не втонути в Голодній Ріці.

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

Тато і мама - холодні мерці.

Таж підрости хоч би трохи бодай.

Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось! 48


Холодно, Бозю.

Бозю, що там у тебе в руці?

Сніг дуже білий. Ведуча: Звали її Параскою. Помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, і до ранку всі померли. Читець: 6 Спіте, діти, спіте, любі.

Вже не буде їсти хтітись.

І не просинайтесь.

І не будуть пухнуть нозі.

Вже не буде мучить згуба.

Натопила маковинням,

Забере вас пташка райська.

Затулила лядку й комин.

Спіте міцно, спіте, діти.

І в тумані темно-синім

Янгол Божий на порозі.

Заспівала колискову.

Ведучий: Мати зарубала свою дворічну дитину і зварила, аби прогодувати решту дітей. Скаламутився у неї розум, кричала тільки: «Ваня, Ваня, Ваня». Читець: 7 Чуєш, Йвану?

Божевільна мати…

Чуєш, кличе мама…

Біль…

Одягнути чистеньку сорочку.

Страждання…

Білий день.

Подивись, загублений синочку.

Така червона пляма.

Стративсь розум.

Озовись, загублений синочку!

В ненажернім світі!

Кличе світ.

Господи, сокира на пеньочку…

Тебе за світка, Ваню!

І голодні перепухлі діти.

Хоч одне розплющи, синку, очко…

Не вмирай, зарубаний синочку!

Читець: 8 «Мамо, не плачте.

Дав нам гостинець і знову побіг у

Дивіться, ось хліба окрайчик.

ліс».

Трошки я з'їв, а другий кусочок

Темінь в кутках залягла,

приніс.

Як земля глибока.

Бабуся казали, це вчора приходив

Сонце не входить –

зайчик,

Спинилося перед вікном.

49


Блиснула сталь порізала променем

Бабуся сказала, вже дядька Миколи

око.

нема.

Наче по склу, скреготнуло.

Мамо, чого це у вас такі руки

По серцю бруском.

холодні?

«Мамо, а що ви на поле не йдете

Мамо, пустіть мене! Мамочко!

сьогодні?

Мамочко! Ма...».

Ведуча: Голодомор 1932 - 1933 рр. - страшна трагедія в історії нашої держави. Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них. Ведучий: Людина, яка пережила його, із жахом згадує це слово. Страшний був голодомор в Україні1933 року. Страшний час… Замучені голодом, люди помирали, і їх нікому було ховати. Їх просто вивозили за місто чи село, складали в ями і закопували… Їм не ставили поминальних свічок і хрестів, їх не проводжали рідні… Ведуча: Від голоду помирали дорослі і діти, промовляючи своє останнє слово – «хліб». Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував, як і саме життя. І кожен , хто пережив голод, ніколи до кінця своїх днів, не кине шматок хліба на землю, бо перед ним завжди очі тих, хто помер від голоду у страшні часи. Читець: 9 Бабуся мені говорила,

Хапають ті діти швиденько.

Що голод також прожила.

Плачуть, ридають вздогін,

Як мама їй їсти давала,

А мати від них відверталась,

То слізьми ридала вона,

Щоб діти не бачили сліз.

Бо з печі виймала окроп,

Бо сльози до них же вертались,

Де був лиш один бурячок,

Куди б не йшли вони – скрізь

Щось було схоже на суп.

І лапи ненависні голоду

Маленький, чорний банячок

Чекали маленьких дітей.

Наллє мати в миску маленьку,

Отак же, при злиднях, при голоді

Поставить діткам своїм,

Поменшало рідних людей.

Ведучий: Як ніде, може стогне від трупів українська земля. Від кісток похованих без трун. Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не 50


повинен знайти місця ні на цьому світі ні на тому. Тому що , більшого злочину , як відібрати хліб у того хто його вирощує і приректи на голод селянина життєдайної України, селянина, який ніколи не образив святого хліба, ніколи клав перевернутий буханець на стіл, бо ж хліб не можна було ображати, він був від Бога. І сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня, адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу. Читець: 10 На скибку хліба я дивлюся –

В той чорний 33-й рік.

Рум’яну, білу запашну.

Молюсь за нас, дорослі й діти,

На скибку хліба я молюся,

Щоб не зазнали бід отих!

До неї руки протягну.

Нехай поняття «хліб», «життя» і

Молюсь за тих. Хто скибки тої

«жити»

Не дочекавсь, заснув навік

Завжди належать до святих.

Зими холодної, лихої, Ведуча: Наш найсвятіший обов'язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Бібліотекар: Дякую всім небайдужим, хто своєю присутністю вшанував пам’ять про мільйони безвинних жертв. Бажаю всім вам здоров’я, душевного спокою та миру у великому домі, який зветься Україна!

51


52


ВИСНОВОК Отже, одним із пріоритетних напрямків роботи нашої школи та шкільної бібліотеки є виховання громадянина, яке спрямоване передусім на розвиток патріотизму – любові до свого народу, до України. Особисто я, готуючись до заходу, намагаюся дати учням можливість проявити ініціативу, мати право на власну думку, помилку, на власний вибір, тобто працюю в демократичній атмосфері. Спрямовую свою роботу на формування національної самосвідомості учнів школи, яка ґрунтується на національній ідентифікації: вміння школярів вбирати в себе віру в духовні сили чиєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності; історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків,

які

мотивуються

любов’ю,

вірою,

волею,

осмисленням

відповідальності перед своєю нацією. Проведені заходи показали великий інтерес і зацікавленість учнів у збереженні традицій своїх предків, вивченні історичного літературного краєзнавства, формуванні навичок науково-дослідницької роботи. Будуть змінюватися часи, школа вирішуватиме нові завдання – проте актуальною є й буде одна проблема – патріотичне виховання громадянина України. Який знає і пам’ятає свій рід, мову материнську, цінує минуле й буде гідно творити майбутнє.


ЛІТЕРАТУРА 1.Абетка шкільного бібліотекаря/ Упоряд. М.Голубенко. - К.: Вид. дім “Шкільний світ”: Вид. Л.Гліцина, 2006 – С.120 2.Барановська О.Формування інформаційної культури учня // Шлях освіти. 2000. - №3. - С.31 - 34. 3.Бібліотечні уроки / Упоряд. Л. Шелестова, Колонкова. - К.: Вид. дім “Шкільний світ”. - 2012 – С.128 4.Библиотечно-библиографические знания – школьникам.: Практ. пособие/ Гос. Респ. дет. б-ка РСФСР. - 3-е изд., перераб и доп. - М.: Изд-во “Кн. Палата”, 1989 – С.216 5.Библиотека и юный читатель.: Прак. пособие. - М.: Изд.-во “Книжная палата”, 1987. 6.Ердеш І. Формування інформаційної культури

учнів – одне з головних

завдань шкільної бібліотеки// Шкільна бібліотека.- 2004.- №8.- С.38-41 7.Заусілова Н. Клас, який читає краще: КВК-турнір // Шкільний світ.- 2009.№8.-С.16-18 8.Красоткіна Н. Її величність книга: Наша вкладка:

Позакласний захід//

Шкільний світ.- 2009.-№9-С.1-5. 9. Кудіна Н.С., Білодід Л.І. Сучасний бібліотечно-інформаційний центр // Науково-методичний журнал «Шкільна бібліотека» - 2016.-№ 2-С.8 10. Мамедова Ю.П. Популяризація книги та читання в шкільній бібліотеці // Науково-методичний журнал «Шкільна бібліотека» - 2016.-№ 2-С.8 11. Захарова Р.І. Національно-патріотичне виховання в роботі шкільної бібліотеки // Науково-методичний журнал «Шкільна бібліотека» - 2016.-№ 9С.12 12. Омельянченко Л.І. Шкільна бібліотека – інформаційний центр навчального закладу // Науково-методичний журнал «Шкільна бібліотека» - 2016.-№ 7-С.4 13. Чорна І.В. Формування національної свідомості учнів засобами бібліотечної роботи // Науково-методичний журнал «Шкільна бібліотека» - 2016.-№ 5-С.10

54

Школьная библиотека  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you