Samostiyne vivchennya bankivski operacii 2kurs

Page 1

Державний вищий навчальний заклад «Рівненський коледж економіки та бізнесу»

Банківські операції Збірник з самостійного вивчення для студентів ІІ курсу спеціальності 5.03050801 «Фінанси і кредит»

Рівне 2013р.


2

Розробила: Кадубець Д.З. - викладач фінансово – кредитних дисциплін Державного вищого навчального закладу «Рівненський коледж економіки та бізнесу», спеціаліст ІІ категорії.

Рецензенти: Гонтаренко Н.А. - завідувач кафедри економіки та банківської справи Рівненського інституту слов’янознавства, кандидат економічних наук, доцент. Самсон Л.С. голова циклової комісії фінансово-кредитних дисциплін, викладач – методист, спеціаліст вищої категорії.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії фінансово – кредитних дисциплін Протокол № _________________ від «___» _____________ 20___р. Голова циклової комісії : Самсон Л.С. __________


3

ЗМІСТ Вступ ………………………………………………………………………………….4 Розділ 1. Види банків і порядок їх створення в Україні…………...…………….5 Тема 1. Роль і місце НБУ в банківській системі.......................................................5 Розділ2. Організація діяльності КБ ……………………………………………..10 Тема 2 Стратегія КБ та складові успіху його діяльності …………………….......10 Розділ 3. Операції з формування ресурсів КБ……………………………………21 Тема 3. Управління ресурсами КБ...….....................................................................21 Тема 4. Характеристика економічних нормативів ………………….………........26 Тема 5. Контроль за дотриманням банками економічних нормативів …............29 Розділ 4. Операції з обслуговування платіжного обороту………………….....33 Тема 6. Безготівкові розрахунки фізичних осіб, їх види та організація ……….33 Тема 7. Загальні правила документообігу. Порядок оформлення розрахункових документів….….…………………………………………….…..…39 Розділ 5. Операції з готівкою ……………………………………………………..44 Тема 8. Ліміти залишку готівки в касах підприємств, організацій, установ, їх значення, порядок визначення………………………………………...44 Тема 9. Контроль та звітність банків про касові обороти /……...……………….49 Словник базових термінів………………………...…...............................................54 Список використаної літератури …………………………………………………..58


4

Вступ Вивчення теоретичних основ і змісту банківських операцій, виходячи з нових ринкових реалій діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання, є актуальним з точки зору підготовки висококваліфікованих фахівців – майбутніх економістів. Будь – який економіст в процесі своєї діяльності стикається з питаннями банку і його операцій. Тому він повинен знати проблеми теорії і практики діяльності банків. Банки і банківські операції є невід’ємною складовою економічної системи України. Сфера банківської діяльності безпосередньо пов’язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово – фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб’єктів, банки опосередковують зв’язки між державою, товаровиробниками і населенням. Предметом курсу ”Банківські операції” є вивчення діяльності комерційних банків, пов’язаної з наданням послуг юридичним і фізичним особам. Даний курс органічно поєднується з дисциплінами “Гроші і кредит”, “Бухгалтерський облік і звітність в комерційних банках”, «Фінанси». Метою даного курсу являється формування знань про функціонування комерційних банків, здійснювані ними операції та послуги Завданням курсу є засвоєння теоретичних засад і методології проведення банківських операцій; набуття вмінь оперувати нормативно-правовими документами НБУ, аналізувати стан банківських операцій, розв’язувати питання взаємовідносин між клієнтами і комерційними банками та між НБУ і комерційними банками. Збірник з самостійного вивчення з дисципліни «Банківські операції» призначений для студентів ІІ курсу спеціальності 5.03050801 «Фінанси і кредит»


5

Розділ 1. Види банків і порядок їх створення в Україні Тема 1. Роль і місце НБУ в банківській системі Програмна анотація 1. Процес становлення банківської системи України 2. Основні та додаткові функції НБУ 3. Структура управління НБУ За результатами навчання студенти повинні знати: історію розвитку банківської справи; процес становлення перших банків; етапи розвитку банківської справи в Україні. вміти: давати пояснення терміну «банк»; з’ясовувати причини виникнення банків; описувати процес становлення банківської системи в Україні; охарактеризовувати структуру НБУ; розкривати засади грошово-кредитної політики. 1. Центральним банком нашої країни є Національний банк України (НБУ). Банківська система незалежної України і відповідно Національний банк України створювалися протягом 1991 р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року. Згідно із зазначеною постановою Верховної Ради дія Закону України «Про банки і банківську діяльність» поширювалася на всі наявні в нашій країні банки. Цією самою постановою Національний банк України було зобов'язано до 1 травня 1991 р. розробити проект свого Статуту, визначити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядкованої мережі установ і подати на затвердження Президії Верховної Ради України. Одночасно Раді Міністрів України і Національному банку України доручалося внести до Верховної Ради України пропозиції щодо розміру та джерел формування статутного фонду Національного банку України. Отже, на підставі зазначених вище законодавчих актів було скасовано державну монополію у банківській системі та створено нову дворівневу фінансову систему. Перший рівень — Національний банк України, другий — комерційні банки. Діяльність цих банків тісно взаємозв'язана. Власне, вони утворюють взаємоузгоджену й керовану єдиним органом структуру. Національний банк за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та економічної самостійності. Проте цей головний орган банківської системи з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність.


6

До повноважень законодавчого органу держави Конституція України відносить призначення на посаду та звільнення з посади голови Національного банку України, що здійснює Верховна Рада за поданням Президента України. Крім того, саме Верховна Рада України призначає половину складу Ради Національного банку України, а також заслуховує звіти його голови про діяльність банку. Інша половина Ради згідно зі ст. 106, п. 12 Конституції України призначається Президентом України. Такий підхід дає можливість двом гілкам влади пропорційно, рівною мірою брати участь у формуванні складу Ради Національного банку України і здійснювати регулятивний вплив держави на фінансово-кредитну політику, її реалізацію. Конституційні засади формування вищого органу управління НБУ, а також його керівництва є прикладом рівноваги двох гілок влади в Україні. Рада Національного банку України відповідно до ст. 100 Конституції України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом. Важливо наголосити, що правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді, крім Президента України, народних депутатів України, Кабінету Міністрів України, Конституція наділяє також і Національний банк України. Надання цього права Національному банку свідчить про вищий ступінь його значущості у системі державних інституцій. Суттєве значення для ефективного функціонування НБУ мають його взаємовідносини з Кабінетом Міністрів України. Ці державні органи проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розроблення і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Голова Національного банку або за його дорученням один із заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів з правом дорадчого голосу. Отже, НБУ як орган держави є рівноправним партнером державного органу виконавчої влади — Кабінету Міністрів України. Національний банк України як економічно самостійна державна установа здійснює видатки, як правило, за рахунок власних доходів. Однак одержання прибутків не є метою діяльності Національного банку. Для забезпечення виконання своїх функцій він має право на придбання та розпорядження рухомим і нерухомим майном. Кошторис видатків Національного банку на кожний рік затверджується Радою НБУ. Цей самий орган затверджує Основні напрями грошово-кредитної політики Національного банку. 2. Викладеним вище не обмежуються правові основи функціонування НБУ. Як юридична особа він діє на підставі Статуту Національного банку України, затвердженого постановою Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991 р. Функції НБУ та його органів є невід'ємною складовою функцій державного управління. Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України». Чинне законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насамперед належить визначення та проведення грошово-


7

кредитної політики відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку. НБУ має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг. Центральний банк держави виступає також кредитором в останній інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування, визначає для банків та інших кредитних установ правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку звітності та захисту інформації. З цією метою Національний банк розробляє та ухвалює відповідні нормативні акти у вигляді положень, постанов керівних органів тощо. НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами, напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках. На НБУ покладено таку важливу функцію, як складання платіжного балансу і балансу міжнародних інвестицій України, здійснення їх аналізу та прогнозування. Центральний банк держави здійснює також відповідно до визначених законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті, організовує та здійснює валютний контроль. Лише НБУ має право здійснювати операції із золотовалютним резервом і забезпечувати його накопичення та зберігання. Національний банк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи. Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні їх виконання забезпечується через: 1) здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб'єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансовогосподарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій; 2) висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення. НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосовувати такі заходи впливу: 1) підвищувати норму обов'язкових резервів; 2) стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу; 3) усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;


8

4) відкликати ліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій; 5) приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку. Національний банк здійснює аналіз діяльності комерційних банків та інших кредитних установ з метою виявлення ситуацій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності банківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності за зобов'язання комерційних банків і кредитних установ, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов'язання, а банки та інші кредитні установи не несуть відповідальності за зобов'язання Національного банку, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зобов'язання. Рішення НБУ з питань банківського регулювання і нагляду можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому чинним законодавством. Національний банк України визначає для комерційних банків та кредитних установ форми звітності та порядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної і банківської статистики, здійснення валютного контролю. НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць та підрозділів через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованим голові НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше як один раз на рік. Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банку України і визначає аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки річного звіту і подання аудиторського висновку. 3. Ефективність функціонування банківської системи України значною мірою залежить від рівня кваліфікації апарату управління НБУ як частини єдиного механізму банківської системи. Успішне виконання апаратом управління НБУ завдань і функцій, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», можливе лише на основі наукового підходу до визначення його організаційної структури та діяльності. Структура управління є результатом поділу і кооперації праці між службовцями. Її первинними елементами виступають посади, встановлені відповідними правовими актами з чітко визначеним переліком прав та обов'язків осіб, що їх обіймають. Організаційна структура НБУ— це склад його внутрішніх підрозділів та форми їх взаємодії. У теорії управління до характерних рис організаційної структури відносять, поперше, роздрібненість (кожний орган складається з низки відособлених частин, під якими розуміють усі його підрозділи (посади)). Так, до складу організаційної структури НБУ входять: керівництво — Голова НБУ, його заступники, правління; структурні підрозділи та їхні керівники. По-друге, ієрархічність (пірамідальність). Із поглибленням поділу праці всередині кожного органу можуть відділятися нові структурні частини. На певній стадії один керівник уже не в змозі спрямовувати і контролювати діяльність численних виконавців. Колектив службовців стає некерованим, виникає загроза порушення стійкості та єдності в роботі. Усуваються ці суперечності з допомогою проміжних ланок. У НБУ це — директор департаменту, його заступник, начальник управління, завідувач відділу тощо. По-третє, складність, симетричність і формальність. Структура може мати і такі риси, як стійкість, надійність, цілісність та ін.


9

Національний банк України в межах чинного законодавства має право самостійно вирішувати питання організації, створення, ліквідації та реорганізації спеціалізованих підприємств, інших структурних підрозділів та одиниць, а також затверджувати їхні статути і положення. До складу центрального апарату НБУ входять департаменти (валютного регулювання, емісійно-кредитний, банківського нагляду, бухгалтерського обліку, інформації, готівково-грошового обігу, персоналу, економічний, юридичний) та низка інших самостійних структурних підрозділів. В основному їхні функції полягають у виробленні політики центрального банку, проведенні дослідно-аналітичної роботи, здійсненні операцій на кредитному та валютному ринках, а також діяльності технічного та адміністративного характеру. Рада Національного банку. Це — вищий колегіальний орган управління. Особливості його формування випливають із Конституції України. Суть їх полягає, зокрема, в тому, що одна половина членів ради, як уже зазначалося, призначається Верховною Радою України, а друга — Президентом України. Члени Ради НБУ, які входять до її складу за посадою, належать до квоти Верховної Ради чи Президента України залежно від того, хто їх призначив на посаду. Раду Національного банку України очолює Голова НБУ. Строк повноважень членів Ради становить 5 років, проте їхні повноваження можуть бути припинені за поданням голови НБУ органом, що їх призначив, у таких випадках: 1) за власним бажанням, у разі подання письмової заяви про це; 2) за неможливості виконання своїх обов'язків (у тому числі й за станом здоров'я); 3) якщо вчинено злочин, установлений вироком суду, що набув чинності; 4) у разі звільнення з посад осіб, які входять до складу Ради НБУ за посадою. Вакансії в Раді НБУ заміщуються у порядку, передбаченому Конституцією України. Регіональні управління НБУ. Підрозділами НБУ є його регіональні управління (філії). Вони створені в усіх обласних центрах держави, Автономній Республіці Крим та у м. Києві і Київській області. Від імені НБУ його філії здійснюють частину функцій на відповідній території. їхні діяльність та обсяг повноважень регламентуються «Положенням про регіональне управління Національного банку України», затверджене правлінням НБУ від 12 червня 1993 р. Регіональні управління не наділені правами юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти. Вони мають право діяти лише від імені НБУ в межах наданих повноважень. Створення та реорганізація регіональних управлінь здійснюються за рішенням НБУ. У своїй діяльності регіональні управління керуються законодавчими актами України, Статутом НБУ, постановами правління, наказами, іншими нормативними актами НБУ та «Положенням про регіональне управління Національного банку України». Регіональне управління НБУ очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї правлінням НБУ. Він представляє інтереси управління і НБУ в органах прокуратури, судових, слідчих та інших адміністративних органах. Національний банк України забезпечує регіональні управління майном, вартість якого відображається на балансі управління, що є складовою балансу НБУ. Регіональні управління розпоряджаються цим майном без обмеження, за винятком споруд і об'єктів,


10

продаж яких здійснюється управлінням за погодженням із НБУ. Регіональні управління мають печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного герба України. Відносини регіональних управлінь з іншими банками, підприємствами, установами та організаціями будуються на основі договорів, укладених управлінням від імені Національного банку України. Відповідальність за укладеними договорами несе НБУ. За дорученням Національного банку України регіональні управління можуть брати участь у розробленні проектів правових актів, перевірці відповідності вимогам чинного законодавства проектів, угод та інших документів правового характеру. Діяльність регіональних управлінь може бути припинена за рішенням НБУ, яким одночасно визначається порядок використання їхнього майна. Розглянуті питання дають змогу зробити певні висновки. Ефективна, злагоджена й чітка діяльність банківського апарату значною мірою залежить від точного визначення завдань, функцій і компетенції як усієї системи, так і кожного структурного підрозділу. Питання для перевірки знань: 1. Яку структуру має банківська система України ? 2. Хто призначає та звільняє з посади голови НБУ ? 3. Назвіть основну та додаткові функції НБУ 4. Які заходи впливу має право вживати НБУ щодо КБ, як порушника чинного законодавства ? 5. Дайте характеристику Раді НБУ 6. З якою метою Національний банк здійснює аналіз діяльності комерційних банків та інших кредитних установ ? Список використаних джерел. 1. Адамик Б.П. Центральний банк і грошово – кредитна політика: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2007. - 393с. [стр. 9-34] 2. Романова М.І., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи. Навчальний посібник – К.: Центр учбової літератури, 2007р. – 168с. [стр. 10-18]

Розділ 2. Організація діяльності КБ Тема 2. Стратегія КБ та складові успіху його діяльності Програмна анотація 1. Стратегія та фактори успіху КБ 2. Теорії управління банківською ліквідністю 3. Методи управління ліквідністю в комерційному банку. За результатами навчання студенти повинні знати: стратегічні фактори, що забезпечують успіх банківської діяльності; оперативні фактори успіху комерційного банку; методи управління ліквідністю КБ.


11

вміти: розкривати стратегічні і оперативні фактори, що забезпечують успіх банківської діяльності; описувати функції управління банківською ліквідністю; порівнювати внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на ліквідність банку. 1. Під стратегією комерційного банку слід розуміти вчення про його найбільш ефективну діяльність. До стратегічних факторів, що забезпечують успіх банківської діяльності відносяться: 1. Раціональна структура комерційного банку. З позиції стратегії банку важливо організувати структуру управління таким чином, щоб вона відповідала генеральній лінії банка на певному етапі його розвитку. 2. Якість менеджменту та маркетингова активність. Світова практика показує, що західні банки змогли зробити якісний стрибок у своєму розвитку завдяки добре налагодженому менеджменту і маркетингу. Акцент на сучасні методи управління, технології, широкі зв’язки банку із зовнішніми структурами можуть дати і нашим банкам потужний імпульс для розвитку. 3. Кадровий потенціал комерційного банку. В усьому світі банк оцінюють, насамперед, по тому, хто його очолює, яка особистість голови правління (директора), його професійний і моральний рівень, здатність організувати бізнес, його авторитет у діловому світі. Коли кажуть про солідний банк, то мають на увазі такий банк, який забезпечений висококваліфікованими кадрами. І це не випадково. В сучасний банк клієнти ідуть не для того, щоб отримати ту чи іншу фінансову послугу, а для того, щоб скористатись порадою банка як правильно організувати бізнес. Щоб забезпечити таку якість роботи, в банку повинна бути сформована сильна команда, здатна підтримати його високий професійний авторитет. 4. Мотивація до праці банківського персоналу. З позиції стратегії визначальним є питання про мотивацію до праці, зацікавленість банківського персоналу в ефективній роботі. Тут відомі два шляхи: мотивація через примус та страх і мотивація до праці через надію отримати високу винагороду. Останній досягається системою преміювання, різноманітними пільгами своїм працівникам (доплата за проїзд до роботи, харчування, відпочинок тощо). Але головне - це забезпечення високої заробітної плати персоналу: хто піде на іншу роботу, якщо в банку буде створена необхідна атмосфера і забезпечена висока оплата праці. Оперативними факторами успіху комерційного банку є: - орієнтація банку на клієнта: клієнт завжди правий. Це не лозунг, а справжня філософія поведінки банку, розрахована на отримання доходу; - здійснення заходів щодо економії затрат, зниження вартості банківських послуг; - співробітництво із зарубіжними банками; - диверсифікація банківського ризику (за галузями, формами власності, видами послуг); - організація внутрішнього банківського аудиту; - перехід на нові технології банківського обслуговування.


12

У процесі управління активами і пасивами банку менеджери повинні одночасно вирішувати наступні традиційно обумовлені задачі, так звані функції управління банківською ліквідністю: - задоволення попиту на кредити; - задоволення побажань вкладників по вилученню депозитів; - демонстрація ринку надійності банку; - обмеження вартості залучених на ринку ресурсів; - оптимізація сукупного прибутку банку. Хоча з першого погляду задачі виглядають досить суперечливо, тому що задоволення попиту на будь-які кредити навряд сумісно з обмеженням вартості залучених ресурсів, а задоволення вимог по вилученню депозитів з неприбутковою реалізацією активів, однак у рамках розумних обмежень (системи стратегічних лімітів) вони цілком розв'язувані. Таким чином, як і в будь-якому управлінському процесі, необхідно розрізняти стратегічну і тактичну складові процесу управління банківською ліквідністю. 2. Історично в міру розвитку фінансових ринків, їхніх окремих секторів, державних систем грошово-кредитного регулювання, банківської системи розвивалися і різні теорії управління банківською ліквідністю: теорія комерційних позичок, теорія переміщення, теорія очікуваного доходу, теорія управління пасивами і т.д. Усі вони мають свої недоліки й у чистому виді навряд можуть бути застосовні при виборі стратегії і тактики управління ресурсами. Однак, в залежності від ситуації, запропоновані цими теоріями підходи використовуються в реальній практиці і дозволяють регулювати ліквідність і платоспроможність банку. Теорія комерційних позик бере початок з англійської банківської практики XVIIIст. Сутність цієї теорії полягає в тому, що комерційний банк забезпечує свою ліквідність, якщо його активи розміщені в короткострокові позики, які вчасно погашаються при стабільному рівні ділової активності. Банк повинен фінансувати послідовні стадії руху товарів на всіх стадіях від виробництва до споживання. В наш час ці позики можна порівняти з позиками під товарні запаси та позиками на поповнення оборотного капіталу. Згідно з даною теорією, протягом значного періоду історії банківської справи вважалось, що банки не повинні кредитувати операції на фондовому ринку, купівлю нерухомості або споживчих товарів та надавати довгострокові кредити сільському господарству. Зазначимо, що аналогічним чином діяли й українські комерційні банки в 1992-1993 pp., кредитуючи переважно торгово-посередницькі структури. Основним недоліком теорії було те, що вона не спиралася на кредитні потреби економіки під час фази зростання економічного циклу. Жорстке дотримування теорії забороняло банкам фінансувати розширення діяльності підприємств: фінансування капіталовкладень в обладнання, будівлі, худобу, землі. Нездатність банків задовольняти подібні потреби в кредитах стала важливим фактором виникнення та розвитку конкуруючих фінансових інститутів, таких як ощадні банки, позичково-ощадні асоціації, фінансові компанії споживчого кредиту та кредитні спілки. Аналогічні тенденції простежуються останнім часом і на українському банківському ринку. Орієнтація комерційних банків протягом 1992-1994 pp. переважно на торговопосередницькі структури сприяла переходу частини банківських послуг до таких фінансово-посередницьких структур як довірчі товариства (операції з фінансовими


13

коштами фізичних осіб), інвестиційні фонди, кредитні спілки (споживче кредитування), спеціалізовані іпотечні та земельні банки. Теорія переміщення. Сутність цієї теорії полягає в тому, що банк може бути ліквідним, якщо його активи можна перемістити або продати іншим кредиторам за готівку. Якщо кредити не погашаються в належний термін, передані в забезпечення позики товарно-матеріальні цінності або, наприклад, цінні папери можуть бути продані на ринку за готівку або при необхідності позики можуть бути рефінансовані в центральному банку. Таким чином, умовою покриття потреб окремого комерційного банку в ліквідних коштах є постійна наявність активів, які можна легко продати. Аналогічним чином банківська система буде ліквідною, якщо Центральний банк вільно купуватиме запропоновані для переобліку активи. Легкореалізовані цінні папери довгий час розглядались як одне з найкращих джерел ліквідних ресурсів. Такі цінні папери можна легко перетворити в готівку, тому на них часто посилаються, як на резерви другої черги (другорядні). Щоб забезпечити конвертованість без затримок і втрат, другорядні резерви мають відповідати трьом вимогам: — висока якість; — короткий термін погашення; — можливість вільної реалізації. Вони мають бути вільними від кредитного ризику та ризику зміни ринкових процентних ставок і придатними до ринкової реалізації. Щодо строків погашення активів, які використовуються як резерв ліквідності, немає певних вимог, але загальним правилом є можливість реалізації в найкоротший термін. Недоліки: хоч теорія переміщення має наукове обґрунтування, більшість банків, які й дотримувались, не обминули проблеми ліквідності в 20—30-ті роки. Окремі банки значну увагу приділяли онкольним позикам, забезпеченим цінними паперами. розраховуючи на те, що ці позики можуть бути повернуті протягом 24 годин. Коли ринкова вартість цінних паперів почала падати, банки зрозуміли, що погашення цих позик несе збитки. Враховуючи, що позики не підлягають рефінансуванню у федеральних резервних банках, Центральний банк не міг надати додаткових ресурсів. І, оскільки "правила прийнятності" цінних паперів визначались, спираючись на теорію комерційних позик, кредит у федеральних резервних банках було їм гарантовано, поки банки розміщували кошти в короткострокові комерційні кредити. Однак масштаби американського підприємництва вимагали від банків надання середньо- та довгострокових кредитів на цілі, які не визнавались "правилами прийнятності". Незважаючи на негативний досвід 30-х років, теорія переміщення має багато послідовників. Останніми роками наголос у забезпеченні ліквідності робиться на розміщення банківських коштів у цінні папери уряду, що легко реалізуються. Враховуючи світовий історичний досвід, можна констатувати: по-перше, в період 1992 — 1993 pp. теорія переміщення не знайшла свого відображення на українському фінансово-кредитному ринку. Причиною цього, на нашу думку, перш за все, був брак цінних паперів, які б відповідали "правилам прийнятності" і могли бути включені до резервів другої черги. З початку 1995 року такі цінні папери у вигляді векселів облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та облігацій внутрішньої місцевої позики (ОВМП) з'явилися.


14

Це, а також можливість оформлення заборгованості векселями, використання ОВДП як обов'язкових резервів банків, впровадження факторингових операцій створило передумови для використання теорії на банківському ринку України. Застосуванню принципів даної теорії в українській банківській практиці сприяє і впровадження ломбардного кредиту. Теорія очікуваного доходу. Сутність цієї теорії полягає втому, що банківську ліквідність можливо прогнозувати, якщо в основу графіка платежів у погашення кредитів покласти майбутні доходи позичальника. Вона не заперечує розглянутих вище теорій, але підкреслює, що поєднання доходів позичальника з погашенням позики більш доцільне, ніж акцент на забезпечення кредиту. Теорія стверджує, що на банківську ліквідність можна впливати, змінюючи структуру строків погашення кредитів і інвестицій. Так короткострокові кредити промисловості більш ліквідні, ніж довгострокові кредити, а кредити споживачам на оплату покупок з відстрочкою сплати більш ліквідні, ніж іпотечні позики під житлове будівництво. Теорія визнає розвиток і швидке зростання окремих видів кредитів, які сьогодні складають значну частину кредитного портфеля комерційних банків: термінових кредитів діловим фірмам, споживчих кредитів з відстрочкою погашення, позик під нерухомість. Ці позики мають одну загальну властивість, що підвищує ліквідність, а саме: їх можна погашати з відстрочкою. Портфель, значна частина якого складається з кредитів, котрі передбачають щомісячні або щоквартальні платежі в рахунок погашення головного боргу та процентів, є ліквідним, оскільки регулярні потоки готівкових коштів легко планувати. Коли потрібні ліквідні кошти, готівку можна використовувати, її можна реінвестувати для підтримки ліквідності в майбутньому. Особливості: Теорія очікуваного доходу сприяла тому, що багато банків поклали в основу формування кредитно-інвестиційного портфеля ефект ступінчастості: цінні папери так підбираються за строками погашення, щоб надходження були регулярними та передбачуваними. У таких умовах портфель за показником регулярності платежів готівкою наближається до портфеля кредитів з регулярним погашенням боргу та процентів. Вплив цієї теорії на розвиток української банківської системи був незначний. Теорія управління пасивами. Сутність цієї теорії полягає в тому, що банки здатні вирішити проблему ліквідності шляхом залучення додаткових коштів ринку. Спершу захисниками цієї теорії найбільш активно виступали великі банки провідних фінансових центрів багатьох країн, але пізніше її прийняли скрізь. Її виникнення пов'язано з відновленням ринку федеральних фондів у 50-ті роки та наступним розвитком продажу строкових депозитних сертифікатів як головного інструмента грошового ринку. Для поповнення ліквідних ресурсів банки позичають кошти також у Федеральних резервних банків, на доларовому ринку або у своїй банківській холдинг-компанії. На наш погляд, в Україні використання теорії має обмежений характер, адже залучення коштів здійснюється на платній основі. А в умовах обмеження ринку кредитів додаткове залучення платних фінансових ресурсів недоцільне, оскільки воно не знаходить додаткових прибуткових сфер інвестування. Таким чином, можна зробити висновок, що теоретико-методологчні основи категорії "ліквідність" побудовані на положенні, що накопичення грошей не приносить користі в противагу інвестуванню. А тому ми вважаємо, що методологічною основою


15

цього є теорія англійського економіста Дж.М.Кейнса (кейнсіанська теорія). За кейнсіанської теорією найбільшого темпу економічного зростання можна досягти за мінімального рівня заощадження. В ідеальному випадку всі заощадження інвестуються. Це безпосередньо стосується проблематики оптимізації обсягу ліквідних коштів. Адже. як уже зазначалося, в ліквідній формі доцільно зберігати мінімально необхідний рівень фінансових ресурсів. Решта їх спрямовується в інвестиції. Саме таким чином досягається максимізація прибутку (доходу). Банківські установи заінтересовані строго контролювати готівкові кошти, зберігати в ліквідній формі лише мінімально необхідну частину своїх коштів. Адже для комерційних банків джерелом отримання прибутків є операції з управління активно-пасивними коштами. Підвищення ліквідності передбачає зниження прибутковості банку у зв'язку із збільшенням частки ліквідних активів. Це пов'язано з тим, що кошти в ліквідній формі — готівка, поточні рахунки клієнтів , короткострокові державні цінні папери – хоча і легко реалізуються, але найменш доходні. Звідси висновок, що рівень ліквідності економіки взагалі перебуває в залежності від переваги виконання тих чи інших грошей. Адже гроші сприяють функціонуванню економіки двома загальними напрямками залежно від того, виконують готівкові гроші функцію засобу обігу чи функцію засобу накопичення. Від поєднання цих двох функцій грошей, які знаходяться в пасивах банків, залежить рівень ліквідності економіки країни в цілому. Цей рівень тим вищий, чим активніше гроші виконують функцію засобу накопичення. Питання забезпечення відповідного рівня ліквідності набуває особливої актуальності в умовах масового вилучення коштів вкладниками банківських установ. Якщо банківська установа не забезпечить рівня зберігання належної частини коштів у ліквідній формі (готівка та кошти, що мають бути повернуті через короткий термін часу), вона не зможе забезпечити виконання своїх фінансових зобов'язань. 3. На основі аналізу існуючих теорій управління ліквідністю і реальною банківською практикою можна визначити альтернативні підходи до підтримки платоспроможності банку: його менеджери повинні або мати завжди в запасі необхідний обсяг платіжних коштів (ліквідних активів), або можливість залучити їх у будь-який момент, коли це буде потрібно, на фінансових ринках. Дані альтернативи визначають зміст основних стратегій управління ліквідністю: стратегії управління активами, стратегії управління пасивами, стратегії управління активами і пасивами . Враховуючи, що стан ліквідності банку визначається з одного боку структурою та стабільністю ресурсної бази, з другого боку - структурою та якістю портфеля активів, політика ліквідності банку спрямована на стратегію збалансованого (одночасного) управління і активами, і пасивами. Ключовим моментом такого управління є розгляд пасивів і активів банку як єдиного цілого, що визначає роль сукупного портфеля банку в досягненні основної мети - отримання максимального прибутку при підтримці ліквідності на достатньому рівні. Перевагою обраної стратегії є гнучкість, яка дозволяє вибирати найбільш вигідне поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів в залежності від економічних вимог та змін в ринкових цінах. Згідно даної стратегії управління ліквідністю банку розкладається на три основні напрями діяльності:


16

1) аналіз структури ресурсної бази та джерел і факторів, що впливають на процес її формування (управління пасивами); 2) аналіз структури та якості активів і факторів, що визначають переваги і недоліки розміщення коштів у різні види активів (управління активами); 3) застосування інструментів і засобів ефективного управління активами і пасивами для підтримки ліквідності на достатньому рівні. Управління пасивами. Першим етапом процесу управління ліквідністю має бути постійний аналіз ресурсної бази з погляду стабільності та ймовірності зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків. За ступенем стабільності зобов’язання банку поділяються на групи. Зобов’язання, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і чутливо реагують на зміни відсоткових ставок на ринку. До даної групи належать міжбанківські позики з нефіксованим строком погашення, кредити «овернайт» тощо. Мінливі зобов’язання - це кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках. Це поточні, розрахункові та бюджетні рахунки клієнтів, коррахунки інших банків, рахунки фізичних осіб, кредитори тощо. Стабільні зобов’язання (керовані пасиви) - джерела коштів, за якими ймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна. До даної групи належать строкові вклади як юридичних, так і фізичних осіб, депозитні сертифікати, кошти, куплені в інших банках, в тому числі і в НБУ, та цінні папери, емітовані банком, з фіксованими строками погашення . Структура ресурсної бази банку аналізується в динаміці з визначенням питомої ваги кожної групи ресурсів в загальному обсязі зобов’язань та в розрізі валют. Результати аналізу структури, динаміки та рівня стабільності ресурсної бази екстраполюються на прогнозований відрізок часу і використовуються при оцінці потреби в ліквідних активах, який банк має підтримувати, щоб знизити ризик ліквідності. Управління активами. На рівень ліквідності банку в значній мірі впливає якість активів, зокрема, кредитного портфеля банку. При визначенні потреб ліквідності необхідно брати до уваги не лише строки повернення коштів, а й імовірність таких надходжень. Кредити, які вчасно не повертаються і вимагають пролонгації вважаються низько ліквідними. До низько ліквідних також відносяться дебіторська заборгованість (крім сумнівної) довгострокові кредити, цінні папери та фінансові інвестиції, які за договірними умовами не можуть бути перетворені у грошову форму протягом тривалого періоду (понад рік). До неліквідних активів відноситься прострочена та сумнівна кредитна, вексельна і дебіторська заборгованість. Ефективність процесу управління активами с точки зору ліквідності оцінюється за двома основними характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму (часовий компонент) та вартістю підтримки ліквідності (вартісний компонент). Тому політика ліквідності спрямована на вирішення дилеми «ліквідність-прибутковість». Враховуючи, що найбільш стабільні джерела коштів потребують найбільших витрат, а найбільш ліквідні активи - недоходні або низькодоходні, використання мобілізованих ресурсів для проведення доходних операцій банк регламентує шляхом лімітування активних вкладень через систему показників.


17

До недавнього часу у плануванні активних вкладень банк використовував метод загального фонду коштів. В основу метода закладена ідея об’єднання всіх видів пасивів в загальний портфель ресурсів, а вже з нього розподілення коштів між видами активів відповідно до пріоритетів банку. В рамках методу загального фонду коштів встановлена черговість у формуванні окремих видів активів. В першу чергу ресурси спрямовуються на формування резервів ліквідності, а саме обов’язковий резерв на коррахунку в НБУ. Другочерговими активними вкладеннями є вторинні резерви ліквідності. Розмір вторинних резервів визначається відповідно до структури пасивів, а саме кількістю корпоративних клієнтів банку та розміру їх потреби в коштах. В третю чергу ресурси спрямовуються на підтримку вкладень в основні засоби та товарно-матеріальні цінності, в межах нестачі капіталу. Капітал банку повинен стати єдиним джерелом формування вкладень в матеріальні активи. Для цього банк здійснює заходи по реалізації надмірних капіталізованих активів та нарощуванню капіталу банку. В умовах нестабільного фінансового ринку держави банк поступово переорієнтовує свою політику в управлінні ліквідністю на метод структурування фондів. Застосування цього методу пов’язує динаміку пасивів з динамікою активів і зменшує ризик незбалансованої ліквідності. За допомогою даного метода джерела коштів розподіляються за строковістю. Банк здійснює програми роботи з коштами до запитання та програми роботи зі строковими депозитами, враховуючи, що кошти до запитання потребують більших резервів ліквідних активів, ніж строкові. При використанні даного методу банк визначає за рахунок яких пасивів буде фінансуватися окрема група активів і в якому співвідношенні через систему показників ліквідності. Враховуючи, що історична структура активів і пасивів сформована за методом загального фонду, банк має можливість застосовувати метод структурування фонду на даному етапі лише на приріст пасивів та нові активні вкладення. У сучасній практиці банки використовують стратегію управління активами і пасивами, тому що ця стратегія дозволяє одночасно враховувати сильні сторони стратегій управління активами і управління пасивами, нівелюючи їхні негативні наслідки (зниження рівня прибутковості при створенні надмірних резервів ліквідності і високий рівень процентного ризику і ризику неплатоспроможності при орієнтації на підтримку ліквідності через покупку активів на грошовому ринку в моменти утворення розривів ліквідності). Однак кількісні параметри співвідношення накопиченої ліквідності (що існує у виді грошових резервів чи резервів другої черги) і покупної ліквідності (оцінюваної як сукупний обсяг кредитних лімітів, відкритих на банк) і проблема визначення сукупної потреби банку в ліквідності залишаються однією з основних проблем управління активами і пасивами. Справа в тім, що рівень попиту на кредити і можливість залучення депозитів залежать не тільки від внутрішніх характеристик фінансового стану банку і його бізнесу, але і від цілого ряду зовнішніх факторів див. мал. 1.


18 - динаміка чисельності клієнтів; - розподіл клієнтів по різних галузях і секторам економіки, залежність їхнього бізнесу від сезонних коливань; - розмір банку і його імідж; - частка основних депозитів у притягнутих ресурсах банку, в основному частка незнижуваних залишків на транзакціоних рахунках дрібних і середніх клієнтів; - якість існуючого кредитного портфеля; - якість портфелів цінних паперів і, насамперед, торгового портфеля; - погодженість активів і пасивів по термінах виконання вимог і зобов'язань.

- фаза економічного циклу (спад чи підйом); - динаміка зміни процентних ставок і співвідношення цінових показників різних секторів фінансового ринку; - рівень розвитку ринку цінних паперів; - можливості рефінансування кредитів у Центральному банку; - особливості регіональної економіки, її галузева структура.

Внутрішні параметри, що впливають на ліквідність

Зовнішні параметри, що визначають попит на ліквідність

Мал.1 Фактори які впливають рівень попиту на кредити та на можливість залучення депозитів. Головна проблема управління ліквідністю полягає в тому, що кризовий стан економіки, на яке не можуть уплинути менеджери банку, приводить одночасно як до недоліку покупної ліквідності: грошова пропозиція скорочується, так і накопиченої ліквідності: порушуються графіки обслуговування кредитів, клієнти мають потребу в їхній пролонгації. Одночасно з цим росте попит на нові кредити, тому що клієнти також відчувають недостаток коштів, а ціни на ринку цінних паперів падають. Таким чином, при розробці стратегії управління ліквідністю банку його менеджери повинні заздалегідь передбачати можливі ситуації розвитку зовнішнього середовища і виробити більш-менш тверді критерії створення резервів ліквідності і їх окремих складових. Крім цього, стратегія управління ліквідністю повинна передбачати свідому зміну активів і пасивів і їхніх основних співвідношень убік формування більш стабільної структури банківських операцій. Банківський менеджмент зможе успішно вирішити проблему управління ліквідністю тільки тоді, коли заздалегідь буде готовий до реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх визначальних її факторів. У противному випадку управління ліквідністю перетвориться в «латання дір», що безсумнівно буде супроводжуватися і недоодержанням процентного доходу, а іноді і прямими збитками.


19

Для реалізації обраної в процесі перспективного планування стратегії управління ліквідністю менеджери банку можуть використовувати самі різні методи. Так, стратегія управління активами вимагає визначення підходу до розрахунку необхідного обсягу платіжних коштів, що повинні резервуватися в ліквідному виді для забезпечення своєчасного виконання банківських зобов'язань. Тут теорія називає два альтернативних підходи: Метод фондового пула і метод конверсії фондів. Метод фондового пула припускає створення резервів ліквідності на основі аналізу структури притягнутих ресурсів банку, по кожному виду, по яких визначається норма резервування. Відповідно до неї розраховується обсяг коштів, що зберігаються в ліквідній формі (у тому числі частки резервів першої черги і другої черги). Подальші рішення по розміщенню пасивів у працюючі активи приймаються незалежно від виду і термінів їхнього залучення. Головна задача менеджера - максимізувати процентну маржу банку по всій сукупності проведених операцій. Метод конверсії фондів припускає не тільки диференціацію норм резервування в залежності від виду пасивів, але і визначення основних напрямків розміщення ресурсів різного виду. Наприклад, депозити населення — у кредити населенню і цінні папери; депозити корпоративних клієнтів — у відповідні кредити і т.п. Управління процентним доходом тут виробляється в рамках окремих груп операцій. Зі стратегією управління пасивами банку зв'язаний метод управління резервною позицією, що припускає облік обсягу відкритих на банк кредитних лімітів, як резерви другої черги. У цій ситуації банк не формує заздалегідь ці резерви у виді портфелів легко реалізованих, ліквідних цінних паперів, а розміщає притягнуті ресурси в більш дохідні, але і менш ліквідні активи, розраховуючи у випадку їхнього вилучення купити необхідний обсяг пасивів на ринку. З різними методами управління ліквідністю тісно зв'язані також підходи до оцінки потреб у ліквідних коштах. Основними з них є метод структури коштів, що співвідносить обсяг необхідних резервів ліквідності і заявок по стандартних кредитах з обсягом наявних ліквідних активів, метод показників ліквідності, що припускає розрахунок співвідношень обсягів активів різного виду і згрупованих відповідним чином пасивів, метод джерел і використання коштів, що припускає розрахунок обсягу ліквідних активів на основі вивчення грошових потоків по всіх договорах і угодам банку. Метод структури коштів. Даний підхід безпосереднім образом зв'язаний з управлінням активами і пасивами банку по принципах, обумовленим методом фондового пула. При використанні цього методу для оцінки потреб банку в ліквідних коштах джерела депозитів і інших коштів банку розділяються на категорії, обумовлені за рівнем імовірності їхнього вилучення з бізнесу банку. Метод коефіцієнтів. Подібний спосіб оцінки потреби банку в ліквідних коштах найбільше підходить для управління ресурсами по методу конверсії фондів. Хоча всебічну оцінку ліквідності одержати в такий спосіб складно, у багатьох країнах наглядовими органами, а часто і законодавчо встановлюються граничні значення різних коефіцієнтів ліквідності, що наказують банкам підтримувати обсяг ліквідних активів не нижче, ніж визначена частка притягнутих ресурсів різного виду. У нашій країні - це нормативи ліквідності Н4, Н5, Н6, установлювані НБУ


20

Метод джерел і використання коштів. Отже, як ми вже говорили, метод джерел і використання коштів припускає оцінку обсягу ліквідних активів на основі обліку величини коштів, що надходять і відходять у моменти, передбачені в ув'язнених банком договорах і угодах. Мова йде про облік як основних вимог і зобов'язань (погашення і видача кредитів, залучення і повернення депозитів), так і процентних платежів по цих договорах. У даних розрахунках варто враховувати не тільки балансові активи і пасиви, але також і вимоги і зобов'язання по термінових угодах та інші забалансові вимоги і зобов'язання. Крім цього, у якості вихідних грошових потоків фіксуються санкціоновані до видачі кредитним комітетом банку кредити, у тому числі, обсяг невикористаних лімітів по овердрафтах і кредитних лініях, а також очікувані менеджерами банку приходи депозитів. Бажано також врахувати великі безпроцентні доходи і витрати банку: очікувані суми комісійних винагород, плановані операційні витрати, зв'язані з оплатою послуг контрагентів банку, неопераційні витрати по утриманню банку і його персоналу, а також капітальні витрати на розвиток банку. Оцінити величину цих показників для операційних доходів і витрат можна або на основі аналізу і прогнозу їхніх середніх величин у попередні періоди, або на основі планових показників, затверджених у рамках фінансового плану. Треба, однак, помітити, що необхідно обережність при включенні в обсяг вхідних грошових потоків операційних доходів: їхній середній рівень у минулому може залежати від випадкових великих надходжень, вплив яких необхідно тим чи іншим способом нівелювати, а плановий рівень може не досягатися по цілому ряді внутрішніх і зовнішніх причин. Неопераційні витрати і капітальні витрати на розвиток банку враховуються у відповідності з кошторисом, затвердженої в процесі складання фінансового плану. Особливо важливо фіксувати такі великі регулярні витрати, як виплата заробітної плати, орендної плати, оплати інформаційних і телекомунікаційних послуг, а також моменти великих витрат капітального характеру. Питання для перевірки знань: 1. Що слід розуміти під стратегією комерційного банку ? 2. Які фактори відносять до стратегічних, що забезпечують успіх банківської діяльності ? 3. Назвіть основні оперативні фактори успіху комерційного банку 4. Охарактеризуйте теорії управління банківською ліквідністю 5. Розкрийте альтернативні підходи до підтримки платоспроможності банку 6. Назвіть головну проблему управління ліквідністю. 7. В чому полягає суть методу джерел і використання коштів ? Список використаних джерел. 1. Стойко, О. Я. Банківські операції: підруч. / ред. О. Я. Стойко. – К. : КУНЕС, 2002 р. – 252 с. [стр. 12-15]


21

Розділ 3. Операції з формування ресурсів КБ Тема 3. Управління ресурсами комерційного банку Програмна анотація 1. Поняття управління ресурсами комерційного банку. 2. Рівні управління ресурсами комерційного банку. За результатами навчання студенти повинні знати: визначення ресурсів банку; структуру банківського капіталу; чинники впливу на розмір банківського капіталу. вміти: класифікувати банківські ресурси; розрізняти залучені та позичені ресурси. 1. Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів тобто ресурсів. Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти. Головним джерелом банківських ресурсів є залучені й позичені кошти, частка яких становить 88,2% від загальної суми ресурсів. На власний капітал припадає лише 12,8% усіх банківських ресурсів. Головною складовою власного капіталу є фонди банку, серед яких провідним є статутний фонд. Якщо всі фонди формують 67,2% власного капіталу банку, то статутний фонд дорівнює 53,5% від загальної суми фондів. Серед залучених і позичених ресурсів переважають депозити до запитання (61,2%). На строкові депозити припадає близько 40% зовнішніх для банків ресурсів. У складі строкових депозитів значна частка вкладів населення (22,8%) менша від частки коштів, які комерційні банки залучають на міжбанківському ринку (14,5%). Оскільки дані, наведені в таблиці, характеризують структуру банківських ресурсів за станом на початок року, то серед власних ресурсів немає такого показника, як прибуток поточного року. Він з'являється у банків протягом господарського року. Особливістю структури банківських ресурсів на внутрішньорічні дати є висока питома вага міжбанківських кредитів і кредитів Національного банку, які надаються для рефінансування окремих видів активних операцій комерційних банків (наприклад, операцій з цінними паперами). До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років. Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.


22

Частка власного капіталу комерційного банку у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу комерційного банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку. Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств. Капітал комерційного банку складається з суми основного (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Основний капітал складається з: — фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку; — дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу; — емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю); — резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку; — прибутку минулих років. Додатковий капітал складається з: — резервів під стандартну заборгованість інших банків; — резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які на дані клієнтам; — загальних резервів; — результату переоцінки основних засобів; — поточних доходів. До відвернень належать цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення в асоційовані та дочірні установи. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень. У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку за рахунок внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак він не може бути меншим від мінімального розміру, встановленого Національним банком України. Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється НБУ тільки на час створення та при реєстрації комерційного банку. Він не може бути меншим за суму, еквівалентну 1 млн євро.


23

Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного з участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 5 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%. Якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 10 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ. Для функціонуючих та новостворених комерційних банків, зареєстрованих НБУ до 1 червня 1999 р., встановлюється такий показник, як норматив капіталу у сумі 5 млн грн., з поступовим нарощенням до 8 млн грн. за станом на 1 жовтня 1999 р. і до 10 млн грн. за станом на 1 квітня 2000 р. Для забезпечення реальної капіталізації банківської системи України НБУ встановив, що залежно від розміру капітал банків поділяється на три категорії. Найнижча за розміром капіталу перша категорія. До неї належать банки, які порушують такі показники, як норматив капіталу, платоспроможність і достатність капіталу, а також не дотримуються порядку формування загального та спеціального резерву на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій. Цим банкам не рекомендується у будь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викуповувати власні акції (частки учасників у статутному капіталі). До другої категорії належать банки, які не входять до першої категорії, але мають від'ємну різницю між сумою доходів та витрат у поточному кварталі. Цим банкам НБУ рекомендує обмежити виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) сумою, що не перевищує 50% понаднормативного капіталу. Банки, які не входять до категорії першої і другої, належать до третьої категорії. Вони можуть здійснювати виплату дивідендів без обмежень. Банкам, капітал яких належить до другої і третьої категорій, рекомендується викуповувати власні акції (частки учасників у статутному капіталі) тільки у межах зазначеного ліміту і тільки за умови, що такий викуп не призведе до порушення банком мінімального розміру статутного капіталу. Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді. При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки. Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування з допомогою банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди та ін.). Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих. Власники


24

звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій. Власники звичайних акцій вкладають свій капіталі на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі). Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації комерційного банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком. З розширенням кола операцій комерційних банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду у комерційного банку з'являється потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком. Перший випуск акцій банку має складатися тільки зі звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами. Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не може бути збитковим, мати прострочених боргів перед бюджетом та кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. Проспект емісії готується засновниками банку (при першій емісії") та Правлінням банку (при наступних емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії має бути засвідченим незалежною аудиторською фірмою. Емісія акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється Законами України: «Про господарські товариства» та «Про цінні папери та фондову біржу». Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями,


25

коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, ухваленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і має бути не меншим 5% від суми отриманого прибутку. Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати-дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів. Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто. Власний капітал-брутто — це сума усіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто — це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції АТ, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси. Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників. До них належать: — рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі; — специфіка клієнтури. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників; — характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу. Питання для перевірки знань: 1. Дайте визначення банківським ресурсам 2. За рахунок яких джерел формуються банківські ресурси ? 3. З яких капіталів складається власний капітал ? 4. Що входить в основний і додатковий капітал ? 5. За рахунок чого створюється статутний капітал ? 6. Від чого залежить порядок формування статутного капіталу ? 7. Від яких чинників залежить розмір власного капіталу банку ? 8. Для чого призначений резервний фонд КБ ? 9. Яка різниця між капіталом – бутто та капіталом – нетто ? Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 47-57] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 53-56] 3. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 54-58]


26

4. Романова М.І., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи. Навчальний посібник – К.: Центр учбової літератури, 2007р. – 168с. [стр. 28-29] 5. Стойко, О. Я. Банківські операції: підруч. / ред. О. Я. Стойко. – К. : КУНЕС, 2002 р. – 252 с. [стр. 35-37].

Тема 4. Характеристика економічних нормативів Програмна анотація 1. Призначення економічних нормативів 2. Розрахунок економічних нормативів За результатами навчання студенти повинні знати: якими методами НБУ контролює КБ; скільки існує груп економічних нормативів; якими Постановами, Законами затверджене дотримання КБ економічних нормативів. вміти: розкривати призначення економічних нормативів; розраховувати за формулами економічні нормативи ; описувати кожну групу економічних нормативів. 1. З метою забезпечення стабільної діяльності банків, своєчасності і повноти виконання своїх зобов`язань, а також для запобігання неправильного, не ефективного використання банківського капіталу, зменшення впливу банківських ризиків, НБУ встановив для КБ такі економічні нормативи їх діяльності: норматив капіталу; норматив ліквідності; норматив кредитного ризику; норматив ризику загальної відкритої позиції. Базою для розрахунків економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Економічні нормативи є обов`язковими для виконання всіма банками. Визначення нормативних значень, контроль за їх дотримання КБ, порядок застосування санкцій до банків-порушників регламентуються такими документами: Інструкція “Про порядок регулювання діяльності банків України”; Положення “Про застосування НБУ заходів впливу до порушників банківського законодавства ”. Даний контроль здійснюється щоденно та щомісячно. Але якщо комерційний банк порушує економічні нормативи та оціночні показники, до нього застосовують штрафні санкції. Спостереження за динамікою економічних нормативів дає можливість визначити тенденції, перспективи розвитку кожного конкретного банку, ймовірність і причини виникнення можливих негативних явищ у майбутньому. Завдяки цьому Департамент банківського нагляду НБУ на ранніх стадіях зможе виправити ситуації і провести попереджувальні заходи.


27

2. Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу встановлюється в залежності від масштабу діяльності банку і вимоги щодо цього поступово зростають. Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розраховуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торгівельних , кредитних і інших операцій грошового характеру. Н2 = Регулятивний капітал / Сумарні активи зменшені на суму резервів за активними операціями >8%. Норматив адекватності основного капіталу (Н3) встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від не передбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків. Н3 = Основний капітал / Загальні активи зменшені на суму резервів за активними операціями > 4% Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунків). Н4 = (Каса + Коррахунок) / Поточні зобов’язання банку > 20% Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів первинної та вторинної ліквідності до зобов`язань банку з відповідними строками виконання. Н5 = Активи первинної і вторинної ліквідності / Зобов’язання банку з відповідним строком до 30 днів >40% Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов`язання за рахунок ліквідних активів. Н6 = Ліквідні активи / Короткострокові зобов’язання > 20% Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами свої зобов`язань. Н7 = (Сума вимог банку до контрагента + позабалансові зобов’язання) / Регулятивний капітал банку < 25% Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов`язаних контрагентів. Н8 = (Сума всіх зобов’язань за великими кредитними ризиками + позабалансові зобов’язання) / Регулятивний капітал банку < 8 разів. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюється для обмеження ризику, який виникає підчас здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та опосередкованого впливу на діяльність банку. Н9 = (Зобов’язання інсайдера перед банком + позабалансові вимоги) / Регулятивний капітал банку < 5% Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків


28

щодо інсайдерів. Надмірний обсяг такої суми призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Н10 = (Сума всіх зобов’язань інсайдерів + позабалансові вимоги) / Регулятивний капітал банку < 40% Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов`язаного з операціями вкладення коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрат капіталу банку. Н11 = Розмір коштів, які інвестуються на придбання акцій, часток, паїв окремо за кожною установою / Регулятивний капітал банку < 15% Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеження ризику, пов`язаного з операціями вкладення (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрат капіталу банку. Н12 = Розмір коштів, які інвестуються на придбання акцій, часток або паїв будь – якої юридичної особи / Регулятивний капітал банку < 60% Норматив ризику загальної відкритої (короткої/довгої) валютної позиції банку (Н13) встановлюється для обмеження ризику, пов`язаного з проведення операцій на валютного ринку, що може призвести до загальних втрат банку. Н13 = Загальна величина відкритої валютної позиції банку за усіма іноземними валютами в гривневому еквіваленті / Регулятивний капітал банку < 35% При цьому встановлюються обмеження ризиків окремо для довгої і короткої відкритої валютної позиції: Н13.1 – загальна довга відкрита валютна позиція < 30% Н13.2 – загальна коротка відкрита валютна позиція < 5%. Питання для перевірки знань: 1. З якою метою НБУ встановлює для КБ економічні нормативи ? 2. Що є базою для розрахунків економічних нормативів ? 3. Що відображає Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2) ? 4. З якою метою встановлюється Норматив великих кредитних ризиків (Н8) ? 5. За якою формулою обчислюється Норматив ризику загальної відкритої (короткої/довгої) валютної позиції банку (Н13) Список використаних джерел. 1. Адамик Б.П. Центральний банк і грошово – кредитна політика: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2007. - 393с. [стр. 222-241] 2. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 448-453] 3. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 405-408] 4. Міщенко В.І., Яценюк А.П., Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Банківський нагляд: навч.посібник – К.: Знання, 2004ю – 406с. [стр. 301-322]


29

Тема 5. Контроль за дотриманням банками економічних нормативів Програмна анотація 1. Організація НБУ контролю за діяльністю КБ 2. Регулятивний капітал, як найважливіший показник фінансової стійкості й стабільної діяльності банків За результатами навчання студенти повинні знати: законодавчі документи, що регламентують економічні нормативи; з якою ціллю НБУ застосовує економічні нормативи до КБ; з якою періодичністю НБУ здійснює контроль за КБ. вміти: охарактеризовувати групи економічних нормативів; перераховувати критерії дозволу отриманого КБ від НБУ. 1. Метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та кредиторів комерційних банків та відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи: нормативи капіталу (мінімального розміру регулятивного капіталу, адекватність регулятивного капіталу, адекватність основного капіталу); нормативи ліквідності (миттєва ліквідність, поточна ліквідність, короткострокова ліквідність); нормативи кредитного ризику (максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, великих кредитних ризиків, максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам); нормативи інвестування (інвестування в цінні папери окремо за кожною установою, загальної суми інвестування); норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції байку. Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. За надання Національному банку недостовірної інформації щодо економічних нормативів банки несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України. Дію зазначених економічних нормативів регламентує Інструкція "Про порядок регулювання діяльності комерційних банків". Вона побудована на основі останніх вимог Базельського комітету, що містять 25 базових принципів, якими необхідно керуватися для ефективної роботи системи банківського нагляду. Ці принципи згруповані за такими розділами: - передумови ефективного банківського нагляду (принцип 1); - ліцензування і структурування (принципи 2-5); - пруденційні вимоги і регулятивні заходи (принципи 6-15); - методи постійного банківського нагляду (принципи 16-20); - інформаційні вимоги (принцип 21); - повноваження органів банківського нагляду (принцип 22); - міжнародна банківська справа (принципи 23-25). Принципи Базельського комітету є мінімальними вимогами до організації банківського нагляду, а тому в багатьох випадках існує необхідність доповнення їх


30

іншими заходами, розробленими для конкретних умов і ризиків, властивих фінансовим системам окремих країн. Для посилення контрольних функцій Національного банку України під час нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їхньої фінансової надійності, захисту інтересів їхніх вкладників та акціонерів тощо необхідно розширювати перелік економічних нормативів, які регулюють діяльність комерційних банків. Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюється щоденно (за щоденними формами звітності) та щомісячно (на підставі форм звітності за 1 число місяця). 2. Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе у процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю: простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах. Порядок класифікації активних операцій банків і визнання їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку. Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер і його розмір піддається змінам. Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів: а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал. За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної Національним банком. б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності): - дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу; - емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав); -резервні фонди, що створюються згідно із законами України;


31

- загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій; - прибуток минулих років; прибуток минулих років, що очікує затвердження. Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: - відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання; - призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; - фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків; - будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків. с) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму: - недоформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад ЗО днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах; - нематеріальних активів за мінусом суми зносу; - капітальних вкладень у нематеріальні активи; - збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; - збитків поточного року. Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів: резерви під стандартну заборгованість інших банків; резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків; результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні; результат переоцінки основних засобів; прибуток поточною року; субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал). Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу. Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у ви падку банкрутства чи ліквідації повертаються і 11 вестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди. Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку тоді, коли вони відповідають таким критеріям:


32

- є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими; - не можуть бути погашені за ініціативою власника; - можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій; - дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дає змогу банку здійснити такі виплати. На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження: - при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100% основного капіталу; - розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу. Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів: - акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банком; - інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших банків та фінансових установ у розмірі 10% і більше їх статутного капіталу та в дочірні установи; - кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу. Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ), якого всі банки зобов'язані дотримуватися. Мінімальний розмір регулятивного капіталу знову створених та діючих банків має становити: а) для місцевих кооперативних банків до 17 січня 2003 р. -не менше ніж 1 млн. євро; б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у т. ч. спеціалізованих ощадних та іпотечних до 17 січня 2003 р. - не менше ніж 3 млн. євро; в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у т. ч. спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку до 17 січня 2003 р. - не менше ніж 5 млн. євро. Питання для перевірки знань: 1. Що є базою для розрахунку економічних нормативів ? 2. Яка інструкція регламентує дію економічних нормативів? 3. Назвіть базові принципи, якими необхідно керуватися для ефективної роботи системи банківського нагляду? 4. Що повинні робити банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності ? 5. Які обмеження накладаються на додатковий капітал ? Список використаних джерел. 1. Адамик Б.П. Центральний банк і грошово – кредитна політика: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2007. - 393с. [стр. 246-261] 2. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 18-33]


33

3. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 448-453] 4. Міщенко В.І., Яценюк А.П., Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Банківський нагляд: навч.посібник – К.: Знання, 2004р. – 406с. [стр. 301-322]

Розділ 4. Операції з обслуговування платіжного обороту. Тема 6. Безготівкові розрахунки фізичних осіб, їх види та організація. 1. 2. 3. 4.

Програмна анотація Види та порядок відкриття рахунків населенню. Перерахування заробітної плати та інших доходів на вклади. Списання сум з рахунків вкладників за їх дорученням. Перекази вкладів і коштів населення.

За результатами навчання студенти повинні знати: суть поточних рахунків та підстави їх відкриття; схему документообороту при перерахуванні заробітної плати та інших доходів на вклади; порядок розрахунків розрахунковими чеками; вміти: розкривати суть поточних рахунків; давати визначення чеку; охарактеризовувати схему при перерахуванні заробітної плати та інших доходів на вклади; описувати перекази вкладів і коштів населення.. 1. Фізичним особам відкриваються поточні (вклади до запитання) і вкладні (депозитні) рахунки у національній валюті. Поточні рахунки призначені для обліку коштів за вкладами фізичних осіб до запитання і використовуються ними для зберігання коштів та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з іншими фізичними та юридичними особами. Поточні рахунки відкриваються на підставі: - заяви фізичної особи; - документа, що засвідчує особу (паспорт або документ, що замінює його); - договору на відкриття й обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; - картки із зразком підпису, який ставиться у присутності працівника банку, що відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником. У договорі між установою банку та фізичною особою зазначається номер, дата та ким виданий документ, що засвідчує фізичну особу, адреса постійного місця проживання, а також ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податку, що вноситься в договір на підставі документа, виданого податковим органом. За довіреністю власника рахунку, засвідченого нотаріально або уповноваженою особою банку, операції за рахунком може здійснювати інша особа.


34

Виконання операцій на поточних рахунках здійснюється на підставі розрахункових документів у безготівковій та готівковій формах. У документах зазначається підстава для перерахування коштів. При проведенні операцій у безготівковій формі фізичні особи дотримуються вимог, передбачених Інструкцією № 7 НБУ "Про безготівкові розрахунки у господарському обороті України" й іншими нормативними актами НБУ. На поточні рахунки в національній валюті фізичних осіб зараховуються: - оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари за літературні роботи, музичні твори, витвори образотворчого мистецтва, за артистичну діяльність, наукові роботи та винаходи; - виплати страхових та викупних сум, позичок з особистого страхування, страхове відшкодування за майновим страхуванням; - орендна плата за винайм житлових помешкань, рухомого і нерухомого майна; - відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або у разі втрати годувальника; - кошти в національній валюті за продану іноземну валюту; - кошти за реалізоване власне майно та за здану сільськогосподарську продукцію; - інші надходження - у випадках, що не суперечать чинному законодавству України. З поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться такі операції: - розрахунки за надані послуги юридичними і фізичними особами; - розрахунки за придбані в підприємствах торгівлі товари; - відрахування до державного та місцевих бюджетів обов'язкових та інших платежів; - розрахунки за участь у створенні підприємств різної форми власності; - розрахунки за купівлю та продаж цінних паперів на біржовому або позабіржовому ринку; - розрахунки за куплену іноземну валюту; - інші операції - у випадках, що не суперечать чинному законодавству України. Поточний рахунок фізичної особи закривається на підставі її заяви або у разі смерті та в інших випадках, передбачених договором або чинним законодавством України. У разі відкриття вкладного рахунка фізичними особами в договорі про його відкриття на підставі відповідного документа податкового органу вказується ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податку. При цьому власникові рахунка видається вкладний документ. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред'явника); інший, виданий банком документ, що засвідчує укладення з банком договору. У договорі обумовлюються: - сума, що вноситься або перераховується на вкладний рахунок; - строк зберігання та порядок повернення коштів після закінчення строку зберігання (виплата готівкою, перерахування на поточний рахунок вкладника та ін.); - розмір сплати відсотків, умови перегляду їх розміру; - відповідальність сторін; - умови розірвання договору;


35

- інші умови за погодженням сторін. Вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб призначені для обліку коштів, внесених на визначений у договорі строк. Кошти на вкладні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з вкладного рахунка в іншому банку чи з поточного рахунка в національній чи іноземній валюті. Правові відносини, що виникають при відкритті рахунків у національній валюті фізичним особам, регулюються Інструкцією № 3 НБУ "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженою постановою Правління НБУ від 18.12.98 р. № 527. 2. Перерахування сум грошових доходів фізичних осіб на рахунки по вкладах проводиться на підставі договору між підприємством і відділенням комерційного банку із стягненням комісійної винагороди за виконання цієї роботи. Бухгалтерія підприємства складає список, у якому вказується: номер філії, номер рахунка по вкладу, прізвище, ім’я та по батькові вкладника і сума, що перераховується. На загальну суму списку і суму комісійної винагороди, відповідно до укладеного договору, складається доручення установі банку з вказівкою виду перерахування і періоду, за який воно проводиться. Підприємства складає контрольні іменні списки, вказуючи в них порядковий номер заяви працівника, або закріплений за ним табельний номер чи номер пенсійного листа, прізвище, ім’я, по батькові та номер особливого рахунка по вкладу. Контрольні списки складаються у двох примірниках по кожній установі комерційного банку окремо, засвідчуються підписами керівника і головного бухгалтера і відбитком печатки підприємства та направляються у відділення банку. Відділення комерційного банку направляє у відповідну установу комерційного банку обидва примірника контрольних списків. В установі комерційного банку контролер (оператор) перевіряє правильність вказаних в списках номерів особових рахунків вкладників і одночасно на особових рахунках проставляє порядкові номери заяв або табельні номери, присвоєні працівникам, чи номери пенсійних листів. Другий примірник контрольного списку з відміткою контролера про повну перевірку повертається у відділення комерційного банку. Підставою для зарахування сум на вклади в установах комерційного банку є реєстр-ордер відповідної форми, виписаний бухгалтерією відділення комерційного банку на зальну суму доданих до реєстра-ордера списків або платіжних доручень. При надходженні в установу комерційного банку реєстра-ордера з іменними списками (платіжними дорученнями) контролер (оператор) зараховує суму перерахування, що надійшла на особовий рахунок по вкладу, і направляє реєстр-ордер, відомість, списки (платіжні доручення) й ордери відповідної форми на зарахування у відділення комерційного банку в складі денного звіту. Підставою для зарахування на вклади сум поштових переказів в установах комерційного банку є реєстр-ордер і повідомлення про поштові перекази. При пред’явленні ощадкнижки, в яку не було записано кілька операцій зарахування сум на рахунок вкладника, кожна сума записується в ощадкнижці окремим рядком і виводиться залишок вкладу, який вказує тільки один раз після останнього запису сум, що належать вкладнику. За згодою вкладника запис в ощадкнижку кількох операцій


36

зарахування може бути проведений однією загальною операцією; в цьому випадку залишок вкладу в ощадкнижці вказує цифрами і прописом. На прохання вкладника йому також може бути видана окрема довідка, де вказані всі зараховані суми. Сума, зарахована на рахунок по вкладу, не може бути повернена установою комерційного банку підприємству, що перерахувало її, без письмової заяви вкладника. Схема документообороту при перерахуванні заробітної плати та інших доходів на вклади Вкладник

1 Бухгалтерія підприємства, де працює вкладник

2 Відділення комерційного банку3

Рахунок вкладника (вклад)

5 Операційна частина банку

4 Установа комерційного банку,

1. Вкладник подає на підприємство заяву. 2. бухгалтерія підприємства складає список, платіжне доручення і передає в відділення комерційного банку. 3. Відділення комерційного банку направляє список у відповідну установу комерційного банку. 4. Установа комерційного банку передає список в операційну частину. 5. Зарахування суми на вклад. 3. Для проведення безготівкових операцій платнику необхідно бути вкладником даної установи банку. Безготівкові розрахунки по вкладу здійснюються тільки за письмовим розпорядженням (дорученням) власника рахунка, які є разовими і довгостроковими. Разові і довгострокові розпорядження на списання сум із рахунків по вкладах оформляються на бланках встановленої форми, у яких повинні бути вказані: • номер рахунка по вкладу; • прізвище, ім’я та по батькові вкладника; • номер поточного рахунка організації, на користь якої перераховуються кошти, її назва та ідентифікаційний код; • назва обслуговуючого банку; • вид платежу; • номер особового рахунка платника в організації – одержувача платежу; • сума платежу; • дата здійснення платежу. Разове розпорядження складається з двох частин – “Доручення вкладника” та “Повідомлення”. Зворотна сторона “Доручення вкладника” замінює ордер на списання


37

сум із вкладного рахунка, а “Повідомлення” призначається організації, на користь якої списується платіж. Довгострокове розпорядження вкладник оформлює власноручно. Працівник установи банку, відповідальний за виконання довгострокових доручень вкладників, у день строку платежу слідкує за своєчасним їх оформленням та проведенням: на підставі довгострокового доручення заповнює разове доручення окремо за кожним видом платежу; проводить операцію списання по особовому рахунку вкладника, вказує вид платежу і дату здійснення операції; проставляє на звороті “Доручення” разового розпорядження залишки по вкладу та проценти після списання платежу; виконує операцію списання згідно з технологією, яка використовується для оформлення операцій по вкладних рахунках фізичних осіб. При разовому списанні вкладник самостійно заповнює бланк разового доручення, в якому обов’язково вказує свою адресу. Отримавши заповнене доручення, працівник установи банку перевіряє його, звіряє підпис зі зразком підпису і виконує операцію, аналогічну з довгостроковими розпорядженнями. Після закінчення операційного дня контролер виводить суми списання із вкладників по видах платежів: o сплата за товари; o квартирна плата і комунальні послуги; o інші списання за послуги нетоварного характеру; o платежі в бюджет (збори, штрафи, податки). Відомості про операції зі списання сум із рахунка по вкладу, які проведені за довгостроковими дорученнями вкладника, записуються в ощадкнижку при першому її поданні або надаються вкладникові у вигляді виписки по рахунку. За згодою вкладника кілька операцій можуть бути записані в ощадну книжку загальною сумою При наданні вкладником доручення на перерахування суми на користь організації, поточний рахунок якої знаходиться в даній установі банку, на суму, яка списується по вкладу, складається разове доручення, виписується меморіальний ордер на зарахування і сума зараховується на поточний рахунок організації в установленому порядку. В цьому випадку повідомлення разового доручення приєднується до поточного рахунка і додається до виписки. 4. Комерційні банки виконують доручення вкладників про переказ вкладів (повністю або частково), а також готівки і інші установи комерційних банків для зарахування на рахунки по вкладах, або для видачі готівки через внутрішню банківську платіжну систему. За виконання переказів вкладів, залежно від терміну зберігання та суми готівки, стягується плата в розмірі, установленому комерційним банком. Установи комерційних банків здійснюють тільки іменні перекази. Заява на переказ відповідної форми складається та підписується вкладником, його представником, спадкоємцем або особою, яка вносить готівку для переказу її в іншу установу комерційного банку.


38

При переказі з однієї установи комерційного банку кількох своїх вкладів вкладник може скласти одну загальну заяву про перекази із вказуванням у ній номера рахунка та суми кожного переказного вкладу. Вкладнику надається право дати установі комерційного банку, де зберігається його вклад, доручення на тривалий час про переказ із цього вкладу певних сум; такі перекази можуть виконуватися як на ім’я самого вкладника, так і на ім’я інших вказаних ним осіб. Строк дії доручення встановлюється комерційним банком. Заява про переказ із вкладу сум протягом часу складається на бланку відповідної форми, в якому вказується строки виконання переказу. Заява складається в двох примірниках, один із яких установа комерційного банку передає у бухгалтерію свого відділення для здійснення контролю. На підставі другого примірника заяви контролер (оператор) заповнює довгострокове доручення вкладника. Довгострокові доручення вкладників зберігаються підібраними за строками виконання; до них приєднуються другі примірники заяв встановленої форми. Періодично контролер (оператор) повинен переглядати довгострокові доручення вкладників і слідкувати за своєчасним переказом вказаних сум. Заява про переказ вкладу може бути представлена в установу комерційного банку, де ведеться особовий рахунок по цьому вкладу, або в установу комерційного банку, в яку повинен бути переказаний вклад, чи в одне з відділень комерційного банку, якому підпорядковані установи комерційного банку. Разом із заявою про переказ частини або всієї суми вкладу повинна бути подана ощадкнижка. Одержавши із бухгалтерії заяву про переказ вкладу з розрахунком, проведеним по документах наступного контролю, контролер (оператор) установи комерційного банку, де ведеться особовий рахунок вкладника, записує в особовому рахунку номер установи комерційного банку, в яку переказується вклад, при переказі вкладу на ім’я іншої особи – прізвище та ініціали особи, при переказі частини вкладу – суму переказу, суму утриманої із вкладу плати за переказ, новий залишок вкладу, відсотків, які відраховуються, і новий залишок відсотків; при переказі всього вкладу - відсотків, що відраховуються, залишок відсотків, суму перерахованих відсотків, залишок вкладу разом із нарахованими відсотками, суму утриманої плати за переказ і суму, що переказується, а потім робить відмітку про закриття вкладу. При одержанні із бухгалтерії реєстра-ордера встановленої форми з додатком до нього платіжного доручення контролер (оператор) зобов’язаний впевнитися в наявності на реєстр-ордері дозвільних написів і підписів керуючого та головного бухгалтера відділення комерційного банку і дати дозвіл на зарахування суми, а на платіжному дорученні – дати складання реєстра-ордера і підпису особи, яка його склала. Якщо в платіжному дорученні вказано, що на ім’я вкладника необхідно відкрити новий рахунок, контролер (оператор): відправляє його у встановленому порядку; записує в особовому рахунку прізвище, ім’я та по батькові вкладника, номер реєстра-ордера і платіжного доручення, номер установи комерційного банку, звідки надійшов переказ, дату зарахування переказної суми на вклад, переказану суму; нараховує на переказну суму відсотки з дати, вказаної в особовому рахунку;


39

робить у платіжному дорученні і на реєстрі-ордері відмітку про зарахування суми на вклад, вказує дату й підписує ці записи; направляє реєстр-ордер, платіжне доручення й ордер встановленої форми в складі звіту в відділення комерційного банку. При першій явці вкладника контролер (оператор) упевнюється в особі вкладника за пред’явленим паспортом, дані якого записує на повідомленні відповідної форми, забирає в нього квитанцію встановленого зразка (якщо вона видавалась), до оформляє особовий рахунок, відкритий із зарахування проведеної суми, й алфавітну карту відповідної форми, виписує ощадкнижку, записує в ній операцію в тому ж порядку, що і в особовому рахунку. Особа, яка подала заяву про переказ, може дати протягом місяця з дня оформлення заяви письмове доручення про його відміну. Питання для перевірки знань: 1. На підставі яких документів відкривається поточний рахунок ? 2. Що може зараховуватися на поточні рахунки в національній валюті фізичних осіб ? 3. Які операції можуть проводитись з поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб за розпорядженням власника чи за його дорученням ? 4. Опишіть схему документообороту при перерахуванні заробітної плати та інших доходів на вклади ? 5. Протягом якого періоду особа, яка подала заяву про переказ, може дати письмове доручення про його відміну? Список використаних джерел. 1. Банківська справа : Навчальний посібник / За ред. професора Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт – бланш, 2001р. [стр. 48-57] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 77-79] 3. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 105-121]

Тема 7. Загальні правила документообігу. Порядок оформлення розрахункових документів і отримання їх банками Програмна анотація 1. Суть розрахункових документів та їх реквізити 2. Застосування розрахункових документів при системі “Клієнт-банк» 3. Переваги та недоліки системи «Клієнт - банк» За результатами навчання студенти повинні знати: порядок оформлення документів; причини повернення банком документів клієнту; обов’язки банка отримувача перед клієнтами; визначення розрахункового документа;


40

основні реквізити розрахункового документа; правила користування розрахунковими документами; вміти: розкривати реквізити розрахункових документів; визначати причини повернення банком документів клієнту; з’ясовувати у яких формах подаються документи до банку; давати пояснення терміну «розрахунковий документ»; охарактеризовувати правила користування розрахунковими документами; описувати правила користування системою «Клієнт - банк». 1. Розрахункові документи – це складені за встановленою формою документи, що подаються до банку юридичними та фізичними особами і містять письмове доручення (чи вимогу) про перерахування певної суми грошей у безготівковій формі за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги та інші платежі. Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити: а) назву документа; б) номер документа, число, місяць, рік його виписки; в) назви платника та одержувача коштів, їх ідентифікаційні коди, номери рахунків в установах банків; г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку); д) суму платежу цифрами та літерами; е) призначення платежу; є) на першому примірнику – відбиток печатки та підписи осіб платника або (та) одержувача коштів; ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); з) суму податку на додану вартість або напис “без податку на додану вартість”. Розрахункові документи складаються за стандартною формою, встановленою НБУ (кількість примірників повинна відповідати потребам сторін). Банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнта. Документи, в яких перевірені реквізити заповнено з порушенням вимог, банк повертає без виконання. Перший примірник документа має містити відбиток печатки та підписи відповідальних осіб. Банки приймають до виконання розрахункові документи своїх клієнтів, клієнтів інших банків, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки, а також платіжні вимоги стягувача на примусове списання коштів. На всіх примірниках документів і на реєстрах працівник банку заповнює реквізити "Дата надходження", "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача", засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. Розрахункові документи, які надійшли до банку протягом операційного часу, приймаються до виконання відповідальним виконавцем у день їх надходження. Якщо розрахункові документи надійшли після операційного часу, то вони приймаються до виконання наступного робочого дня. Списання коштів із рахунку платника


41

здійснюється на підставі першого примірника розрахункового документа, який залишається на зберіганні в банку платника. Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня. Платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку розрахункові документи в порядку, які визначені внутрішніми правилами цього банку. Кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повернутися у строки, які установлені законодавством України. Відповідальний виконавець несе відповідальність за помилково здійснений переказ коштів. 2. Систему "Клієнт-Банк" не можна назвати новинкою - цю послугу банки надають вже дуже давно. За оцінками самих банкірів, за цей час на систему перейшло близько 70% клієнтів. Потенційних користувачів умовно поділяють на дві категорії. Перша регіональні підприємства, які не мають змоги постійно їздити до банку, хоча б тому, що вони віддалені від нього. Друга - підприємства, які розташовані у великих містах, але здійснюють дуже багато оперативних платежів. "Клієнт-Банк" дає можливість не лише вчасно проводити платежі, а й подеколи заощаджувати. Адже у вітчизняних банків різна цінова політика. Деякі не беруть плату за встановлення програмного забезпечення, інші при переході клієнта на систему "Клієнт-Банк" звільняють його від плати за обслуговування. Немає одностайного підходу і до власне програмного забезпечення. При тому, що все-таки переважна більшість вітчизняних банків купує програмне забезпечення "Клієнт-Банку" в розробників, деякі самі розробляють свої системи. Система "Клієнт-Банк" належить до систем віддаленого банківського обслуговування (ВБО). Крім неї, сюди входять Інтернет-банкінг та телебанк. "Клієнт-Банк" є програмно-технічним комплексом, який дозволяє підприємству керувати своїм рахунком з комп'ютера, встановленого в офісі підприємства. Банки розробляють програми "Клієнт-Банк" самостійно, або купують уже готову програму в організації, що володіє правами на неї, і пристосовують до власної автоматизованої банківської системи (надалі - АБС), або отримують програму при купівлі АБС. Оскільки зв'язок між комп'ютером клієнта і комп'ютерною мережею банку здійснюється за допомогою телефонних ліній загального користування, система "Клієнт-Банк" повинна відповідати вимогам НБУ щодо захисту електронних банківських розрахунків. Кожний програмний комплекс "Клієнт-Банк" проходить в НБУ перевірку на відповідність вимогам безпеки передачі інформації та іншим технічним вимогам, при успішному результаті якої розробник отримує сертифікат відповідності. Це потрібно для того, щоб запобігти несанкціонованому доступу до рахунка клієнта третіх осіб або доступу клієнта до інших банківських рахунків, крім тих, які зазначені в договорі на обслуговування. Юридичним документом, який регулює у цьому разі відносини між банком і клієнтом, є договір на обслуговування за системою "Клієнт-Банк". Він передбачає: - порядок обміну електронними документами між банком та клієнтом; - заходи безпеки, яких необхідно вжити клієнту для запобігання зловживанням з боку сторонніх осіб; - окреслене коло осіб, які мають доступ до системи;


42

- періодичність зв'язку між клієнтом і банком (якщо система не працює в режимі on-line); - вартість підключення до системи й обслуговування її. Порядок підписання угод на обслуговування за системою "Клієнт-Банк" у різних фінансових установах різний і залежить від внутрішньої структури та порядку документообігу. Тому за інформацією про порядок укладання договору на користування системою треба звернутися до довідкової служби банку, що обслуговує підприємство. Як правило, якщо підприємство вже відкрило поточний рахунок у банку, то для підключення до системи достатньо підписати відповідну угоду. Повний перелік документів, необхідних для відкриття рахунка, міститься в Інструкції про відкриття поточних та інших рахунків і залежить від форми власності та організаційної форми підприємства. Після підписання договору спеціалісти банку або організації, що діє за дорученням банку, встановлюють клієнтську частину системи "Клієнт-Банк" на комп'ютер клієнта, навчають працівників, надають дискети з ключами доступу до системи. Залежно від тарифної політики банку підприємство може сплатити йому комісію за встановлення системи (від 0 грн до 200 у. о.). Крім цього, банки стягують щомісячну плату за абонентське обслуговування. Тарифи за обслуговування також дуже різняться. Отримавши дискети з ключами, підприємство може без перешкод почати користуватися "Клієнт-Банком" у повсякденній діяльності. Перевести кошти з рахунка можна, просто увійшовши в Інтернет, - за допомогою Інтернет-банкінгу. Поки що лише один банк в Україні надає таку послугу "Приватбанк". Інші лише експериментують, як, наприклад, "Укрінбанк", який запровадив цей сервіс для небагатьох, або просто розробляють свої системи. Опитані банкіри визнали, що банківська система ще не готова до запровадження Інтернетбанкінгу для юридичних осіб як у технічному плані, так і в нормативному. Адже донині парламентарії не прийняли закон про цифровий підпис. За попередніми оцінками, банківські розробки мають бути закінчені вже до кінця року. Нібито стільки ж часу вистачить і депутатам, аби узаконити цифровий підпис. Тож справжнього буму у цій сфері слід очікувати на початку наступного року. Основною функцією "Клієнт-Банку" є надання можливості підприємству проводити платежі зі свого поточного рахунка в банку, не відвідуючи банку, з офісу підприємства. Крім того, "Клієнт-Банк" дозволяє: - здійснювати моніторинг коштів на поточному рахунку. Тобто уповноважений працівник підприємства (як правило, це особи, наділені правом першого та другого підпису на платіжних документах) може, не відвідуючи банку, контролювати рух коштів на поточному рахунку, з'ясовувати особу платника та призначення платежу. Завдяки цьому можна, приміром, оперативно відвантажувати продукцію споживачам за фактом її оплати; - отримувати виписки з поточного рахунка; - отримувати від банку щоденні офіційні курси іноземних валют, які використовуються при бухобліку операцій; - вести довідник своїх контрагентів за платежами та довідник призначення платежу. Ці довідники дозволяють значно швидше формувати платіжні документи,


43

оскільки відпадає потреба заново заносити інформацію до кожного документа готовий шаблон переноситься до платіжного документа з довідників; - отримувати від обслуговуючого банку повідомлення про нові банківські послуги, поточні відсоткові ставки за кредитами та депозитами, іншу інформацію, яку банк вважає за потрібне оперативно доводити до клієнтів. Можливе і звернення клієнта до обслуговуючого банку. Ця функція дозволяє підприємству і банку оперативно обмінюватися інформацією. 3. Система "Клієнт-Банк" має такі три переваги: По-перше, зручність. Адже у "Клієнт-Банку" автоматизовано підготовку таких документів, як платіжне доручення, меморіальний ордер, заява на переказ валюти. Вигляд електронних документів, що відображені в інтерфейсі користувача, максимально наближено до паперових, що значно спрощує користування системою. Як і паперові, електронні платіжні документи, що надсилаються до банку, підписують посадові особи підприємства, але замість звичайного використовується електронний підпис, який зберігається на дискетах. По-друге, оперативність. При користуванні "Клієнт-Банком" зростає швидкість проходження платежів (якщо операціоніст банку підтверджує електронний документ клієнта відразу при його надходженні до банку). Висока оперативність обумовлена тим, що, як зазначалося вище, платіжне доручення в електронному вигляді готують один раз, причому це робить не операціоніст банку, а працівник підприємства. Крім цього, відпадає потреба готувати первинні платіжні документи на паперових носіях. Замість них раз на тиждень готують реєстр електронних документів. Зрозуміло, що відпадає необхідність у щоденних візитах до банку для проведення безготівкових платежів. Це економить час і кошти. По-третє, мобільність. Користування "Клієнт-Банком" робить спілкування з банком необмеженим у часі, оскільки технічні можливості більшості програмних комплексів дозволяють цілодобово відправляти документи до банку і проглядати отримані звідти. Засоби інформаційної безпеки сучасних систем "Клієнт-Банк" при коректному їх використанні гарантують надійний захист системи від несанкціонованого доступу і модифікації інформації, що передається телефонними каналами зв'язку. Поряд з перевагами, "Клієнт-Банк" має і певні недоліки. Оскільки "Клієнт-Банк" встановлюється на чітко визначеному комп'ютері, то переказ коштів з використанням системи потребує присутності в цьому місці керівних осіб підприємства, які наділені правом першого і другого підпису. Інакше керівники підприємства мусять відкрити електронний підпис іншим особам, що збільшує небезпеку несанкціонованого використання коштів на поточному рахунку. На відміну від "Клієнт-Банку", система Інтернет - банкінгу дозволяє підписувати Питання для перевірки знань: 1. Дайте визначення розрахунковим документам та назвіть їх основні реквізити 2. В який термін приймаються розрахункові документи, які надійшли до банку протягом операційного часу ? 3. На підставі чого здійснюється списання коштів із рахунку платника? 4. Які функції виконує система «Клієнт - банк» ? 5. Перерахуйте недоліки та переваги системи «Клієнт - банк


44

Список використаних джерел. 1. Банківська справа : Навчальний посібник / За ред. професора Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт – бланш, 2001р. [стр. 25-26] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 105-106] 3. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 105-121]

Розділ 5. Операції з готівкою Тема 8. Ліміти залишку готівки в касах підприємств, організацій, установ, їх значення, порядок визначення. Програмна анотація 1. Порядок встановлення ліміту в касах. 2. Система прогнозування готівкового обігу в Україні За результатами навчання студенти повинні знати: порядок встановлення ліміту в касах; варіанти встановлення ліміту; хто може встановлювати ліміти. вміти: охарактеризовувати ліміти встановлені різним підприємствам на різних умовах; розкривати фактори, які враховуються при встановлені підприємству ліміту; описувати процес зміни розміру ліміту. 1. До чинного порядку ведення касових операцій в Україні усім підприємствам, організаціям, установам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касах. Лімітування залишку готівки в касі означає, що підприємства можуть зберігати у своїй касі готівку на кінець кожного робочого дня лише в межах встановленого ліміту залишку готівки в касі. Ліміт залишку готівки в касі встановлюється підприємствам установою банку щорічно протягом першого кварталу. До встановлення ліміту каси на поточний рік продовжує діяти ліміт попереднього (минулого) року. У разі обґрунтованого звернення протягом року клієнта щодо перегляду ліміту і подання ним відповідних розрахунків встановлений раніше ліміт має бути переглянутий. Сума ліміту каси може бути уточнена, змінена з ініціативи банку. Ліміт залишку готівки в касі для кожного підприємства (незалежно від того, перебуває чи не перебуває воно на самостійному балансі) встановлюється, як правило, комерційними банками за місцем відкриття основного поточного рахунка з урахуванням: режиму і специфіки роботи підприємства; віддаленістю підприємства від установи банку; розміру касових оборотів;


45

встановлених банком строків і порядку здавання касової виручки (надходження) в касу банку; графіка заїзду інкасаторів. Ліміти залишку готівки в касах визначаються так: 1. Для підприємств торгівлі і сфери обслуговування населення, які мають постійну грошову виручку із строками здавання її в банк щоденно наступного робочого дня (при наявності вечірньої каси та інкасації), - в розмірах, що необхідні для забезпечення нормальної роботи зранку наступного дня. 2. Для підприємств торгівлі і сфери побутового обслуговування населення, які мають постійну грошову виручку із строками здавання її в банк наступного дня (у разі відсутності вечірньої каси та інкасації), - в межах середньоденної виручки. 3. Для інших підприємств, що мають регулярні касові надходження із строками здавання їх в банк не рідше одного разу на п'ять днів, -у розмірах, що залежать від встановлених строків здавання готівкових надходжень у банк і їх одноденної суми. 4. Для підприємств, касові надходження яких мають випадковий характер, - у межах фактичних середньоденних витрат готівки на господарські цілі, крім витрат на заробітну плату, допомоги за тимчасовою непрацездатністю, премії, стипендії. Отже, ліміти залишків готівки в касах встановлюються підприємствам за двома варіантами: - виходячи із середньоденних находжень у каси підприємств; - виходячи із середньоденних витрат на поточні потреби підприємства. Торговельним та іншим підприємствам усіх форм власності і видів діяльності, які розташовані в інших, ніж їх головна організація, населених пунктах (районах тощо) і не мають відкритих у банках субрахунків, ліміти залишку готівки в касі встановлюється установою банку, в якому знаходиться (відкритий) рахунок головної організації. Якщо ж зазначені підприємства мають відкриті субрахунки, ліміти залишку готівки в касі встановлюються установами банків, до яких підприємства здають готівкову виручку. Розмір ліміту каси ці установи банків повідомляють головні й організації. Колективні сільськогосподарські підприємства самостійно визначають розміри готівки, що постійно знаходиться в їх касах. Суму ліміту каси вони кожного року у першому кварталі повідомляють обслуговуючі установи банків. Для новостворених підприємств, які здійснюють операції з готівкою і тільки розпочинають свою діяльність, ліміт залишку готівки в касі встановлюється обслуговуючою установою банку у п'ятиденний строк після відкриття рахунка, виходячи із представлених ними розрахунків. Зазначені ліміти уточняються банком у десятиденний строк після закінчення першого місяця роботи підприємств у встановленому порядку на підставі відповідних заявок-розрахунків. Ліміти залишку готівки в касі не встановлюються фермерським господарствам та індивідуальним підприємцям. Якщо ж фермерські господарства, крім виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, займаються іншими видами діяльності в сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, населення і відповідно мають магазини, кіоски, підприємства громадського харчування і побутового обслуговування ліміти залишку готівки в касі визначаються їм у встановленому порядку. Всю готівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов'язані здавати в банк у порядку і строки, встановлені установою банку для


46

зарахування на їх рахунки. У разі, якщо ліміт залишку готівки в касі підприємства взагалі не встановлено, вся наявна готівка в його касі на кінець дня має бути здана до банку, незалежно від причин відсутності ліміту каси. Дотримання підприємствами лімітів залишку готівки в касі, порядку і строків здавання готівки повинно контролюватися установами банків незалежно від того, чи встановлені ці ліміти безпосередньо установами банків, чи самостійно визначені клієнтами. В окремих випадках, коли після завершення інкасації або закінчення роботи вечірньої каси банку до каси підприємства наприкінці робочого дня надійшли значні суми готівки від здійснення господарської діяльності, в результаті чого перевищений встановлений ліміт каси, такі підприємства не пізніше наступного робочого дня (банку і клієнта) повинні здати цю готівку в касу банку. Лише при такій умові зазначені кошти не вважаються понадлімітними у день їх оприбуткування в касі підприємства. Для встановлення підприємствам лімітів залишку готівки в касах установи банків одержують від них спеціальну заявку-розрахунок за встановленою формою (табл.1). У разі неподання клієнтом у визначені строки вказаної заявки-розрахунку йому встановлюється банком ліміт залишку готівки в касі в розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян - 17 грн. У договорах на розрахунково-касове обслуговування підприємств установи банків можуть передбачати застосування штрафних санкцій до клієнтів за неподання заявокрозрахунків на встановлення лімітів залишку готівки в касах. Відповідальність за невстановлення лімітів залишку готівки в касах підприємств покладається на установи банків у тих випадках, коли вони безпосередньо встановлюють ці ліміти. Встановлені ліміти залишку готівки в касі, строки здавання виручки у триденний строк від дати затвердження ліміту повідомляються установами банку кожному підприємству, якому відкритий рахунок, з видачею їх безпосередньо клієнтові під його розписку. Якщо відсутній клієнт за вказаним місцезнаходженням, не повідомив банкові своєї нової адреси, або якщо неможливо встановити фактичну адресу такого клієнта, то установа банку повідомляє про неможливість повідомити йому ліміт каси відповідний орган державної податкової адміністрації. Таблиця 1 Заявка-розрахунок для встановлення лімітів залишку готівки в касі, порядку і строків здавання касової виручки (надходжень) на 20__рік 1. Касові обороти грн. Фактично за 3 місяці, що передують Найменування показників 1. Касова виручка - усього 2. Середньоденна виручка (виходячи із кількості робочих днів підприємства) 3. Виплачено з каси готівкою на різні потреби, крім заробітної плати, допомог за тимчасовою непрацездатністю, стипендій, премій 4. Середні, виходячи з числа робочих днів підприємства за останні 3 місяці, витрати готівки на різні потреби (крім заробітної плати, допомог, премій, стипендій)

поданню заявки-розрахунку в банк 133756 1832 74112 1015


47 11. Ліміт каси, порядок і строки здавання виручки (надходжень) Найменування показників

Планується підприємством

Затверджено банком

І варіант

П варіант

І варіант

II варіант

1. Порядок здавання виручки (надходжень)

денна каса

денна каса

денна каса

денна каса

2. Строки здавання виручки (надходжень)

один раз на 2 дні

3. Ліміт залишку готівки в касі

3604

один раз на 5 на наступ, день днів 1015

1832

один раз на 3 дні 1015

В окремих випадках для повідомлення клієнта про встановлені ліміти кас, порядок і строки здавання виручки за рішенням керівника банки можуть використовувати другі примірники заявок-розрахунків, які подаються в банк підприємством. 2. Прогнозування касових оборотів – одне із найважливіших завдань банків у їх роботі з організації готівкового обігу. В результаті прогнозування готівкового обігу встановлюються розмір і джерела надходжень готівки до кас банків, розмір і цільове спрямування готівки, виданої із кас банків, розмір випуску грошей в обіг або вилучення їх з обігу в цілому по країні, Автономній Республіці Крим й областях. Воно здійснюється на підставі показників економічного і соціального розвитку, матеріалів аналізу динаміки звітних показників касових оборотів, прогнозних та звітних показників балансу грошових доходів та витрат населення з урахуванням основних напрямів державної грошово-кредитної політики. Порядок і форми складання балансу грошових доходів і витрат населення визначаються: звітного – Державним комітетом статистики України; прогнозного – Міністерством економіки України. Під час складання звітного балансу грошових доходів і витрат населення регіональні управління НБУ подають державним статистичним органам звітну інформацію про касові обороти банків. Для складання прогнозів касових оборотів регіональні управління НБУ щоквартально одержують від обласних органів виконавчої влади (в т.ч. від органів статистики) такі звітні та прогнозні матеріали: - розрахунки роздрібного товарообігу державної і кооперативної торгівлі й дані про обсяги продажу товарів за безготівковим розрахунком; - розрахунки доходів за окремими видами платних послуг, що надаються населенню; - фонд оплати праці; - розрахунки про надходження страхових платежів і виплати страхових відшкодувань; - дані про обсяги реалізації послуг зв’язку населенню; - прогнозні розрахунки реалізації друкованих видань за передплатою, а також дані про очікувані в цьому кварталі надходження передплати готівкою; - дані про витрати на виплату пенсій і допомог. Для економічного обґрунтування прогнозних розрахунків регіональні управління НБУ щоквартально аналізують стан готівкового обігу в регіоні (області). У процесі такого аналізу визначаються: - тенденції, що склалися в готівковому обігу, структура обігу; - джерела надходжень готівки в каси банків та напрями видач її з кас банків;


48

- швидкість повернення готівки в каси банків; - динаміка індексу споживчих цін; - зміни в тенденціях економічного розвитку в регіоні; - рівень інкасації готівкової виручки у сфері споживчого ринку; - зміни в напрямах використання грошових доходів населення та джерел їх формування. Розподіл квартальних прогнозів касових оборотів за місяцями установи НБУ здійснюють з урахуванням: а) кількості днів поточного місяця та інших особливостей; б) можливих змін (за місяцями) обсягу роздрібного товарообігу, фонду оплати праці, обсягу закупівлі продукції і продуктів її переробки (залежно від сезонності роботи окремих галузей промисловості, сільського господарства, будівництва, впливу свят та ін.); в) строків сплати населенням податків, зборів й інших платежів; г) часу масових відпусток робітників і службовців. Регіональні управління прогнози касових оборотів надсилають НБУ електронною поштою за 10 робочих днів до початку кварталу. Департамент готівково-грошового обігу НБУ складає квартальні прогнози касових оборотів в цілому по країні, Автономній Республіці Крим, областях і місту Києву із щомісячним розподілом. Комерційні банки для визначення обсягів своїх касових оборотів, їх структури, співвідношення між касовими надходженнями та касовими видатками, потреби в готівці також здійснюють прогнозування готівкового обігу й можуть використовувати при цьому методику прогнозних розрахунків касових оборотів за окремими статтями, що пропонуються для регіональних управлінь НБУ. Прогнозування комерційними банками готівкового обігу проводиться на підставі їх власних матеріалів з аналізу звітних касових оборотів та касових заявок клієнтів. Установи комерційних банків до початку кварталу, що прогнозується, у встановлені ними строки одержують від підприємств (підприємців), що мають відкриті рахунки у цих установах банків, необхідні звітні та прогнозні матеріали (касові заявки) за встановленою формою. Установи банків забезпечують своєчасне одержання від підприємств (підприємців) касових заявок, необхідних для складання прогнозів касових оборотів. Для цього в договорах на здійснення розрахунково-касового обслуговування вони передбачають обов’язкове надання клієнтам цих матеріалів, а при необхідності – штрафні санкції за їх неподання, що накладаються банками на клієнта. Одержані від підприємств (підприємців) прогнозні і звітні матеріали, що необхідні для складання прогнозів касових оборотів, установами банків глибоко і всебічно вивчаються й аналізуються. Ця робота проводиться досвідченими економістами за дорученням керівника установи банку, а в великих установах банку – відділами (секторами) з готівкового обігу за участю економістів, що здійснюють кредитнорозрахункове обслуговування клієнтів. При потребі установи банків вносять відповідні корективи й уточнення за результатами розгляду та аналізу в представлені підприємствами (підприємцями) прогнозні матеріали. Тільки перевірені й уточнені дані касових заявок підприємств включаються (приймаються) до розрахунків прогнозних касових оборотів. Установи комерційних банків на основі даних касових заявок, власних матеріалів складають прогнози готівкового обороту за методикою НБУ.


49

Питання для перевірки знань: 1. Як визначаються ліміти залишку готівки в касах ? 2. Кому не встановлюються ліміти залишку готівки в касі ? 3. На кого покладається відповідальність за не встановлення лімітів залишку готівки в касах підприємств ? 4. Що встановлюється в результаті прогнозування готівкового обігу ? 5. Що аналізує щоквартально РУ НБУ для економічного обґрунтування прогнозних розрахунків ? Список використаних джерел. 1. Банківська справа : Навчальний посібник / За ред. професора Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт – бланш, 2001р. [стр. 110 -114] 2. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 124-131] 3. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 136-143] 4. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 121-143]

Тема 9. Контроль та звітність банків про касові обороти Програмна анотація 1. Організація контролю установ банків за дотриманням касової дисципліни 2. Порядок підкріплення операційних кас КБ 3. Звітність банків про касові обороти За результатами навчання студенти повинні знати: організація контролю установ банків за дотриманням касової дисципліни; порядок підкріплення операційних кас КБ; звітність банків про касові обороти. вміти: давати характеристику організації контролю установ банків; з’ясовувати на підставі чого здійснюється перевірка; описувати довідку про касові операції; складати звіт банку про касові обороти. 1. Установи банків відповідно до чинного порядку ведення касових операцій в Україні перевіряють дотримання касової дисципліни на всіх підприємствах, які вони обслуговують, незалежно від форми власності не менше одного разу на два роки. При виявленні порушень касової дисципліни перевірка може здійснюватися частіше. При перевірці касової дисципліни установи банків мають право одержувати від підприємств і організацій дані про їх касові обороти за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання грошей. Перевірки дотримання касової дисципліни проводяться за рішенням керівників установ банків, які щорічно затверджують плани таких перевірок. Визначаючи перелік


50

тих підприємств, у яких плануються перевірки касової дисципліни, керівники установ банків враховують, що такі перевірки в установах і організаціях, які перебувають на державному і місцевих бюджетах, проводяться фінансовими органами. Дотримання законодавчих і нормативних актів з питань готівкового обігу та порядку ведення касових операцій в Україні контролюється також органом Державної податкової адміністрації, Державною контрольно-ревізійною службою, органами внутрішніх справ України. Відповідно до планів перевірок дотримання касової дисципліни бухгалтерські працівники установ банків готують потрібні для цього дані про суми готівки, що здана до кас банку і видана ними в розрізі підприємств, що підлягають перевірці. До перевірок касової дисципліни залучаються всі економісти установ банків. Працівники, які направляються на перевірку, повинні мати посвідчення на право перевірки, підписані керівником установи банку. При наявності у підприємства поточних рахунків у кількох установах банків перевірку касової дисципліни може здійснювати будь-який банк, у якому відкрито поточний рахунок, незалежно від того, який банк встановив ліміт залишку готівки в касі. Для підвищення ефективності контролю за дотриманням такими підприємствами касової дисципліни доцільно проводити спільні комплексні перевірки силами тих установ банків, де відкрито поточні рахунки цих суб'єктів господарювання. Перевірка дотримання касової дисципліни проводиться за визначений планом період - квартал, півріччя, але не менше ніж за три місяці і з виділенням операцій за кожний місяць окремо. Перевірка здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку підприємств, а при потребі і за первинними грошовими та іншими документами - касовими ордерами, платіжними відомостями, податковими накладними, товарними і касовими чеками, рахунками-фактурами, актами виконаних робіт, наданих послуг, авансовими звітами тощо. Умови зберігання грошей і цінностей, а також наявність готівки безпосередньо в касах на підприємствах установи банків не перевіряють. В окремих випадках установи банків при перевірках касової дисципліни можуть здійснювати контроль за достатністю в касах підприємств розмінної монети для видачі здачі громадянам. При перевірці касової дисципліни з'ясовується: а) наявність встановленого ліміту залишку каси; б) забезпечення щоденного дотримання встановленого ліміту залишків готівки в касі. Понадлімітні залишки готівки в касі підприємства визначаються прямим розрахунком за кожний робочий день шляхом порівняння залишку готівки в касі на кінець дня зі встановленим підприємству банком (або самостійно визначеним ним) лімітом залишку готівки в касі, незалежно від того, чи здійснювались у цей день касові обороти чи ні: якщо підприємству ліміт залишку готівки в касі не встановлений, то вся наявна у його касі на кінець дня готівка є понадлімітною. Крім цього, при оцінці дотримання підприємством ліміту каси банком враховуються такі вимоги та положення чинного порядку ведення касових операцій в Україні: - дотримання підприємствами встановлених норм розрахунків між собою готівкою протягом одного дня; - дотримання строків здавання банкові депонованих сум;


51

- дотримання на підприємствах порядку й строків звітування підзвітних осіб щодо витрачання коштів, отримання на відрядження та господарські витрати; - здійснення виплат, пов'язаних з оплатою праці, й виплат дивідендів (доходу) за рахунок готівкових коштів, отриманих у банку. в) повнота оприбуткування готівки, одержаної з каси банку, відповідність записів касової книги підприємства про суми, одержані з банку і здані в банк, даним банку. У разі розходження між даними банку і записами в касовій книзі з'ясовуються їх причини. При встановленні зловживань установи банків зобов'язані негайно передати матеріали правоохоронним органам; г) дотримання строків і порядку здавання грошової виручки, своєчасність повернення в банк не витрачених у встановлений строк сум заробітної плати, допомог, стипендій, винагород та інших сум (депонованих сум). У разі виявлення порушень з'ясовується, протягом якого часу і яка сума не здавалася до банку; д) витрачання готівки, одержаної у банку, на цілі, зазначені в чеку; правильність (правомірність) витрачання готівки з виручки; цільове використання готівкових грошей, отриманих у банку в значних розмірах (більше 50 тис. грн.); є) правильність ведення касової книги та своєчасність і повнота обліку в ній надходжень і видачі готівки; правильність оформлення касиром касових ордерів. Результати перевірки оформляються актом із доданням до нього довідки про касові операції підприємства за період, що перевіряється При проведенні спільних перевірок дотримання касової дисципліни силами установ банків, де відкрито поточні рахунки підприємств, складається спільний акт перевірки. Акт і довідки про касові операції підписуються керівником, головним бухгалтером підприємства і представником (представниками) банку. У разі відмови підписувати акт в ньому робиться напис «відмовився», додається до акту відповідне письмове пояснення. Якщо при перевірці касової дисципліни порушень не встановлено, то перевіряючий представник банку обмежується лише заповненням довідки про касові операції підприємства. У разі виявлення порушень касової дисципліни чи зловживань відповідні примірники актів перевірок мають бути передані податковій адміністрації або правоохоронним органам для застосування до порушників відповідних санкцій, передбачених чинним законодавством. Матеріали про результати перевірок дотримання касової дисципліни підприємствами і вжиті щодо порушників заходи щомісячно, не пізніше (3-го числа місяця, наступного за тим, в якому проводилася перевірка) подаються установами банків для узагальнення дирекціям (управлінням) банків. Узагальнені матеріали з наведенням найбільш типових фактів порушень касової дисципліни дирекції (управління) банків подають своїм центральним банкам, регіональним управлінням НБУ щомісячно (не пізніше 7-го числа місяця, наступного за тим, в якому проводилася перевірка), а регіональні управління НБУ - Національному банку України (не пізніше 12-го числа місяця, наступного за тим, в якому проводилася перевірка). 2. Видача готівки підприємствам для розрахунків за заробітною платою, оплатою праці працівників колективних сільськогосподарських підприємств і на інші цілі має


52

(повинна) забезпечуватися установами комерційних банків у першу чергу за рахунок власних поточних надходжень готівкових грошей у касі банку. З цією метою установи банків складають спеціальний розрахунок надходжень і видатків грошей за окремими днями на майбутні один-три дні і вживають оперативних заходів щодо забезпечення платежів за рахунок власних надходжень. При складанні цього розрахунку установи банків враховують майбутні надходження за всіма джерелами приходу й особливості у надходженнях і видачах грошей з урахуванням наявності коштів на рахунках підприємств. У випадку перевищення приходу над видатком установа банку має можливість здати певну суму готівки до оборотної каси регіонального управління НБУ з зарахуванням її на кореспондентський рахунок банку або продати її іншій установі банку. Якщо ж видатки із каси банку перевищують очікувані касові ресурси, то установи банків звертаються до регіонального управління НБУ з проханням підкріплення операційної каси. Заявки на підкріплення операційної каси установи комерційних банків надсилають у встановлені строки і години відділам грошового обігу й емісійнокасових операцій регіональних управлінь НБУ, а копії - дирекціям (управлінням) банку. Суми отриманих підкріплень списуються з кореспондентських рахунків банків. Регіональні управління НБУ щоденно контролюють суму випуску грошей в обіг у відношенні до прогнозованої емісійної позиції та достатності залишків готівки в оборотній касі і сховищах. 3. Комерційні банки, які здійснюють касове обслуговування підприємств, організацій, установ і населення, установи Ексімбанку України, операційні відділи регіональних управлінь НБУ, операційне управління НБУ складають місячні та щоденні звіти про касові обороти за формами, встановленими Правлінням НБУ. Звіт про касові обороти за місяць складається за такою номенклатурою показників, кожному з яких присвоєно відповідний символ (форму 748): Звіт про касові обороти за кожний день (форма 747) складається за такою ж номенклатурою показників (символів), крім позабалансових показників (символів). В установах комерційних банків звіти складаються бухгалтерськими працівниками. Для складання звіту про касові обороти, що проходять через каси установ банків, працівниками бухгалтерії ведеться відомість обліку касових оборотів за номенклатурою щоденного та місячного звіту. За операціями філій, агентств, кас, обмінних пунктів в установах банків ведеться окрема відомість обліку касових оборотів. На підставі звітних касових відомостей і документів, що надаються цими підрозділами установ банків, записи в окремій відомості роблять на день одержання звітності від філій, агентств, кас, обмінних пунктів. Відповідальність за правильність обліку касових оборотів за відповідними показниками (символами) несе головний бухгалтер установи банку. Звіти про касові обороти установи банків надсилають електронною поштою до регіональних управлінь НБУ, копії - дирекціям (управлінням) банків. Працівники регіональних управлінь НБУ перевіряють у звітах наявність необхідних даних та підсумків, їх взаємозв'язок і збалансованість. За всіма символами приходу і видатку робиться логічна перевірка: показники порівнюються з даними


53

попереднього місяця за аналогічний період минулого року. Якщо за окремими показниками звіту мають місце значні відхилення, то вони уточняються в оперативному порядку з установою банку. Після цього працівники регіональних управлінь НБУ складають зведені звіти про касові обороти банків регіону, які електронною поштою надсилаються Національному банку України. Працівники установ банків, які займаються прогнозуванням касових оборотів, зобов'язані один раз на місяць перевіряти за документами правильність розподілу касових надходжень та видач за символами звіту про касові обороти відповідно до вказівок про зміст символів, викладених у методичних вказівках НБУ щодо порядку складання статистичної звітності про касові обороти банків України, а також правильність ведення обліку для заповнення даних за балансом. При необхідності вони повинні вжити заходів щодо виправлення помилок в обліку та звітах і недопущення їх у подальшому шляхом інструктування операційних працівників і повторної перевірки обліку касових оборотів. Питання для перевірки знань: 1. На що мають право установи банків при перевірці касової дисципліни ? 2. За чиїм рішенням поводяться перевірки дотримання касової дисципліни ? 3. Ким контролюється дотримання законодавчих і нормативних актів з питань готівкового обігу та порядку ведення касових операцій ? 4. На підставі чого здійснюється перевірка ? 5. Які вимоги враховуються при оцінці дотримання підприємством ліміту каси ? Список використаних джерел. 1. Банківська справа : Навчальний посібник / За ред. професора Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт – бланш, 2001р. [стр. 136-146] 2. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 131-137] 3. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 136-145] 4. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 131-151]


54

Словник базових термінів Активні операції – це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених у ході пасивних операцій коштів. Акредитив - це специфічна форма безготівкових розрахунків, при яких одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний: — виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; — надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж Акцепт – засвідчена підписом трасата або іншій особи (посередника в акцепті) згода оплати переказний вексель у тому вигляді, в якому він пред’явлений до платежу. Банк – це фінансова установа, що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредитів (позик), стає посередником у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, установами чи окремими особами. Банк інвестиційний – це спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (державі і підприємцям) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань. Банк інноваційний – різновид комерційного банку; спеціалізується на фінансуванні та кредитуванні інноваційних проектів, тобто різних науково-технічних розроблень. Банк іпотечний – банк, що спеціалізується у наданні довготермінових кредитів під заставу нерухомості (будівель, землі) та випуску заставних листів забезпечених нерухомістю. Банк ощадний – спеціалізується на обслуговуванні населення залучаючи грошові заощадження громадян і надаючи кредитні, розрахункові та інші банківські послуги. Банківський капітал – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядження і використовується для забезпечення його діяльності (активні і пасивні операції). Банківський рахунок – спосіб зберігання коштів в банках і проведення грошових операцій через банки. Банківські ресурси – це сукупність грошей, що утворюється в результаті проведення пасивних операцій, знаходяться в розпорядженні банку і використовуються ними для проведення активних операцій. Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Безготівкові розрахунки – розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.


55

Безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів, а також перерахування банком за дорученням підприємств, фізичних осіб коштів внесених ними готівкою в касу банку на рахунок одержувача коштів. Банківська система – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих банків, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період. Бенефіціар – особа, якій призначений платіж; одержувач грошей. Валовий внутрішній продукт – сукупність цін всіх товарів і послуг проданих домашнім господарством Вексель –це безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Виписка з рахунку – документ, що надається Банком держателям рахунків, у якому зазначено всі операції по рахунку за певний період, баланс рахунку, а також нараховані відсотки на залишок коштів, що обліковуються на рахунку. Грошовий оборот – це сукупність грошових розрахунків незалежно від способу і форми їх здійснення; це сукупність усіх грошових платежів в економіці; це сукупність всіх грошових потоків в економіці за певний період Грошові потоки – це сукупність платежів, котрі обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення. Дамно – особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові і власні витрати банку на організацію і проведення операцій з інкасування іногородніх документів. Дебетна картка – це різновид платіжної картки, що використовується для оплати товарів, наданих послуг та одержання готівкових коштів з поточного рахунку. Дебетна картка дає клієнтові право безпосередньо розпоряджатися коштами зі свого поточного рахунка в банку-емітенті. Депозитний рахунок – це рахунок, що відкривають банки юридичній або фізичній особі для розміщення тимчасово вільних коштів на депозити банку з нарахуванням плати за депозит. Доміциляція векселів – це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто: 1) приймання векселів до платежу від законного векселетримача; 2) здійснення платежу за векселями; 3) передавання векселів платнику після повної оплати векселя. Електронний гаманець - це платіжний інструмент, що має баланс, в межах якого виконуються безготівкові розрахунки та готівкові операції, та якому відповідає консолідований картковий рахунок відкритий в емітента. Заощадження – перевищення доходів над витратами Інвестиції – вкладання грошей у розвиток виробництва, ЦП та інше з метою отримання доходу. Індосамент – передатний напис на векселі, чеку, іншому цінному папері, який засвідчує перехід прав за цим документом до іншої особи.


56

Інкасування векселів – здійснення банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою: 1) одержання платежу та/ або акцепту за векселями, або 2) передавання векселів і комерційних документів проти платежу та/ або акцепту, або передавання векселів і комерційних документів на інших умовах. Інформаційно-пошукова система НБУ (ІПС) – складова частина СЕП, що призначена для надання користувачам додаткової інформації про платежі, виконані засобами СЕП. Касові операції – це операції банку із прийняттям і видачі грошей та цінностей клієнту через операційну касу. Кліринг – процедура періодичного взаємозаліку за зобов’язаннями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сольдо. Кореспондентські відносини з відкриттям кореспондентського рахунка (кореспондентські відносини) – договірні відносини між банками, метою яких є здійснення платежів, розрахунків та надання інших банківських послуг за взаємними дорученнями. Кореспондентський рахунок ЛОРО – рахунок, який відкриває банк банкукореспонденту та за яким комерційний банк здійснює операції списання і зарахування коштів згідно з чинним законодавством України та укладеним договором. У банкукореспонденті цей рахунок є кореспондентським рахунком НОСТРО. Кредитна картка – іменний грошовий оплатно – розрахунковий банківський документ, який видають вкладникам банків для безготівкової оплати придбаних ними товарів чи послуг. Міжбанківські розрахунки – це безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов’язаннями одного банку перед іншим. Національний дохід – сукупність доходів одержаних домашніми господарствами від реалізації ресурсів за певний період. Операційний час – частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах. Переказний вексель (трата) – містить письмовий наказ векселетримача (трасанта) адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін Платіжна система – це система, що забезпечує переказування грошових коштів (платежів) між банківськими установами (зокрема за кліринговою схемою). Платіжна вимога – це розрахункові документи, що містять письмову вимогу одержувача коштів до свого банку щодо інкасування коштів і зарахування цих коштів на рахунок одержувача.


57

Платіжне доручення – документ, який є письмове оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка. Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин: o верхня – вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); o нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму постачальникові. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання. Порто – особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами. Пролонгація (prolongation; пролонгация) – 1) відстрочка; 2) продовження строку/терміну дії договору тощо. Простий вексель – містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму. Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Розрахункові документи – це складені за встановленою формою документи, що подаються до банку юридичними та фізичними особами і містять письмове доручення (чи вимогу) про перерахування певної суми грошей у безготівковій формі за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги та інші платежі. Система електронних платежів НБУ (СЕП) – загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, обробки, передавання та захисту інформації. Чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явникові чека або іншій вказаній у чеку особі.


58

Список використаної літератури 1. Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999, №679-XІV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 1999.-№7. 2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” //Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2001.-№1. 3. Інструкція “Про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті” затверджено Постановою Правління НБУ № 527 від 18.12.1998р. 4. Положення НБУ “Про міжбанківські розрахунки в Україні” затверджено Постановою Правління НБУ № 621 від 27.12.1999р. 5. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті / Затверджена Постановою Правління НБУ № 135 від 29.03.2001р. 6. Адамик Б.П. Центральний банк і грошово – кредитна політика: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2007. - 393с. 7. Банківська справа : Навчальний посібник / За ред. професора Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт – бланш, 2001р. – 314с. 8. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 18-33] 9. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 53-56] 10. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. 11. Романова М.І., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи. Навчальний посібник – К.: Центр учбової літератури, 2007р. – 168с.


Millions discover their favorite reads on issuu every month.

Give your content the digital home it deserves. Get it to any device in seconds.