Page 1

Державний вищий навчальний заклад «Рівненський коледж економіки та бізнесу»

Банківські операції Конспект лекцій

Рівне 2013р.


2

Розробила: Кадубець Д.З. - викладач фінансово – кредитних дисциплін Державного вищого навчального закладу «Рівненський коледж економіки та бізнесу», спеціаліст ІІ категорії.

Рецензенти: Гонтаренко Н.А. - завідувач кафедри економіки та банківської справи Рівненського інституту слов’янознавства, кандидат економічних наук, доцент. Самсон Л.С. голова циклової комісії фінансово-кредитних дисциплін, викладач – методист, спеціаліст вищої категорії.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії фінансово – кредитних дисциплін Протокол № _________________ від «___» _____________ 20___р. Голова циклової комісії : Самсон Л.С. __________


3

ЗМІСТ Вступ ……………………………………………………………………………………….4 Розділ 1. Види банків і порядок їх створення в Україні……………………………….5 Тема 1. Реєстрація та ліцензування банківської діяльності..............................................5 Тема 2 Економічні і правові засади діяльності банків ………………………...............10 Розділ2. Організація діяльності КБ …………………………………………………..15 Тема 3. Організаційна структура КБ...…..........................................................................15 Тема 4. Види банківських операцій …………………...…………………………..........19 Розділ 3. Операції з формування ресурсів КБ…………………………………………24 Тема 5. Ресурси КБ, їх склад та структура ….................................................................24 Тема 6. Суть банківського капіталу. Власний капітал банку і його структура... …...28 Тема 7. Субординований капітал ……………...……………………………….............33 Розділ 4. Операції з обслуговування платіжного обороту…………………………..36 Тема 8. Поняття платіжного обороту. Безготівкові розрахунки в обороті України…36 Тема 9. Характеристика форм безготівкових розрахунків ……………………………40 Тема 10. Поточні та інші рахунки клієнтів у банках, порядок їх відкриття й режим операцій з ними ………………………………………………………………..46 Розділ 5. Операції з готівкою …………………………………………………………..49 Тема 11. Основні завдання банків у роботі з готівкового обігу та організація касової роботи…………………………………………………………………………….49 Тема 12. Організація касової роботи в КБ України…………………………………….54 Тема 13. Контрольно – економічна робота банків зі своєчасного залучення та повноти надходження готівки в їхні каси ……………………………………………...63 Словник базових термінів………………………...….......................................................68

.

.

.


4

Вступ Вивчення теоретичних основ і змісту банківських операцій, виходячи з нових ринкових реалій діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання, є актуальним з точки зору підготовки висококваліфікованих фахівців – майбутніх економістів. Будь – який економіст в процесі своєї діяльності стикається з питаннями банку і його операцій. Тому він повинен знати проблеми теорії і практики діяльності банків. Банки і банківські операції є невід’ємною складовою економічної системи України. Сфера банківської діяльності безпосередньо пов’язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово – фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб’єктів, банки опосередковують зв’язки між державою, товаровиробниками і населенням. Предметом курсу ”Банківські операції” є вивчення діяльності комерційних банків, пов’язаної з наданням послуг юридичним і фізичним особам. Даний курс органічно поєднується з дисциплінами “Гроші і кредит”, “Бухгалтерський облік і звітність в комерційних банках”, «Фінанси». Метою даного курсу являється формування знань про функціонування комерційних банків, здійснювані ними операції та послуги Завданням курсу є засвоєння теоретичних засад і методології проведення банківських операцій; набуття вмінь оперувати нормативно-правовими документами НБУ, аналізувати стан банківських операцій, розв’язувати питання взаємовідносин між клієнтами і комерційними банками та між НБУ і комерційними банками. Конспект лекцій з дисципліни «Банківські операції» призначений для студентів ІІ курсу спеціальності 5.03050801 «Фінанси і кредит».


5

Розділ 1. Види банків і порядок їх створення в Україні Тема 1. Реєстрація та ліцензування банківської діяльності. Програмна анотація 1. Порядок реєстрації банку, його філій та банків з іноземним капіталом 2. Умови, вимоги та порядок надання ліцензії НБУ За результатами навчання студенти повинні знати:  документальне оформлення реєстрації КБ;  умови та порядок надання ліцензії КБ. вміти:  перераховувати всі необхідні документи для реєстрації КБ;  охарактеризовувати процедуру створення КБ своїх філій;  розкривати умови надання ліцензії КБ. 1. Державна реєстрація банків здійснюється НБУ, для чого уповноважені засновниками банку особи подають такі документи: 1. Заяву про реєстрацію банк; 2. Установчий договір (крім державного банку); 3. Статут банку, який обов’язково має містити інформацію про: • найменування банку; • його місце знаходження; • організаційно – правову форму; • види діяльності, які має намір здійснювати банк; • розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій, кількість акцій, що купуються акціонерами; • структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; • порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону; • порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; • розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; • порядок оформлення прибутків та покриття збитків; • положення про аудиторську перевірку банку; • положення про органи внутрішнього аудита банку; 4. Рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Уряду про створення державного банку; 5. Бізнес – план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими НБУ вимогами; 6. Інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь в банку. У разі, коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб; які мають істотну участь у цій юридичній особі; 7. Відомість про кількісний склад спостережної ради, правління, ревізійної комісії;


6

8. Копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється НБУ; 9. Нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь в банку; 10. Копії звіту про проведення відкритої підписки на акції – для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства; 11. Відомість про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів управління (ради директорів) і головного бухгалтера банку; 12. Бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) – для учасників – юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідка ДПА за останній звітний період (рік) – для учасників – фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку. Голова правління та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України. Голова правління банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках. НБУ у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку. Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається НБУ не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакету документів. Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи і отримує свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою. Філії банків відкриваються за згодою НБУ, яка надається на підставі таких документів: 1. Клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місця знаходження та основних видів діяльності філії; 2. Рішення спостережної ради банку про відкриття філії; 3. Положення про філії, затвердженого спостережною радою банку; 4. Інформація про керівника та головного бухгалтера філії. НБУ провіряє відповідність приміщення і обладнання філії встановленим вимогам. Реєстрація філій банку здійснюється Національним банком України протягом одного місяця з моменту надання усіх необхідних документів шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків. У разі створення банку з іноземним капіталом його засновники зобов’язані отримати попередній дозвіл НБУ. Для набуття діючим банком статусу банку з іноземним капіталом до НБУ необхідно подати такі документи: 1. Клопотання про надання попереднього дозволу; 2. Інформація про склад засновників, їх ділову репутацію та наявність необхідних коштів для заснування банку; 3. Дозвіл іноземного контролюючого органу на участь у створенні банку в Україні або письмове запевнення іноземного засновника про відсутність у законодавстві країни його походження вимог щодо отримання такого дозволу; 4. Інформацію про андерайтера та його ділову репутації, угоду з андерайтером, якщо банком прийнято рішення про продаж акцій банку на міжнародних ринках шляхом андерайтингу.


7

Клопотання розглядається НБУ протягом одного місяця з дня його отримання. Відмова ж у наданні дозволу має бути у письмовій формі із зазначенням відповідних мотивів. При будь – якому набутті банком статусу банку з іноземним капіталом, за умови, що іноземний інвестор набуває істотної участі, для державної реєстрації банку з іноземним капіталом додатково до зазначених документів іноземний інвестор або за його дорученням банк – емітент акцій, андерайтер чи будь – яка інша юридична або фізична особа, що має доручення від іноземного інвестора, подає такі документи: 1. Нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення уповноваженого органу управління іноземного інвестора про участь у банку в Україні; 2. Письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, в якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора, якщо законодавством такої країни вимагається одержання зазначеного дозволу на здійснення інвестиції за кордон; 3. Нотаріально засвідчений за місцем видачі витяг з торгового (банківського) реєстру або інший офіційний документ. Що підтверджує реєстрацію іноземного учасника в країні, в якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора; 4. Нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на кінець останнього повного календарного року. Документи повинні бути легалізовані у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. У разі, якщо іноземний інвестор є фізичною особою, він подає: 1. Письмову згоду на участь іноземного інвестора к банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, якщо законодавством такої країни вимагається отримання зазначеного дозволу на здійснення інвестиції за кордон. Письмова згода має бути легалізована в консульській установі України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; 2. Анкету, яка повинна містити, зокрема, інформацію про відсутність судимості. Якщо документи складені іноземною мовою, вони повинні супроводжуватися нотаріально завіреним перекладом українською мовою. НБУ має право відмовити у державній реєстрації банку з істотною іноземною участю за умови відсутності принаймні одного з документів, визначених вище, або неналежного оформлення будь – якого з них. Відмова надається в письмовій формі із зазначенням відповідних підстав. 2. Створення нового банку регулюється загальним або спеціальним банківським законодавством, яке в більшості країн передбачає необхідність отримання спеціального дозволу (ліцензії) на відкриття банку. Ліцензування має за мету обмежити здійснення банківських операцій тільки тими юридичними особами, які мають дозвіл на їх проведення від уповноваженого органу. Для отримання ліцензії кредитна установа , що подає заяву. Має дотримуватись низки вимог, передусім відносно:  мінімального розміру статутного капіталу;  джерел формування статутного капіталу;  складу засновників банку;


8

 кваліфікації, досвіду та репутації керівництва банку;  кола операцій, що виконуватимуться банком, та стратегії його діяльності;  правильності оцінки банківських активів за їх ринковою вартістю;  заходів щодо створення резервів на випадок виникнення сумнівних та безнадійних боргів і збитків від банківської діяльності. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність із залученням вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України. Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують: • Наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у встановленому розмірі; • Забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщенням відповідно до вимог НБУ; • Наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком НБУ може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується. Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається НБУ протягом місяця з дня отримання повного пакета документів. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам. Національний банк України може відкликати банківську ліцензію виключно у таких випадках: 1. Якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2. Якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3. У разі порушення банківського законодавства, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку; 4. На підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами законодавчих та нормативно – правових актів НБУ; 5. Недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку. НБУ негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Останній протягом трьох днів з моменту отримання рішення зобов’язаний повернути свою ліцензію. У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії банк припиняє здійснення усіх банківських операції та вчиняє дії, що забезпечують виконання ним своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами відповідно до укладених договорів та законодавства. Рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії публікується в газетах „Урядовий кур’єр” або „Голос України” і є підставою для звернення до суду з позовом про ліквідацію банку.


9

Слід зазначити, що повний перелік усіх операцій, які підлягають ліцензуванню НБУ, включає 30 ліцензійних пунктів: • касове обслуговування клієнтів; • перевезення грошово – валютних цінностей та інкасація грошових коштів; • відповідальне збереження цінностей клієнтів банку; • ведення рахунків клієнтів – резидентів у грошовій одиниці України; • ведення рахунків банків – кореспондентів (резидентів) у грошовій одиниці України; • проведення операцій з касового виконання Державного бюджету України, в тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків держаних позабюджетних фондів; • проведення операцій з касового виконання місцевого бюджету, ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків місцевих позабюджетних фондів; • надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку; • кредитування юридичних і фізичних осіб і фінансовий лізинг; • факторинг; • вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб; • залучення депозитів юридичних осіб; • залучення депозитів фізичних осіб; • емісія цінних паперів; • ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів – нерезидентів у грошовій одиниці України; • неторговельні операції з валютними цінностями; • ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; • ведення кореспондентських рахунків банків - нерезидентів в іноземній валюті; • відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; • відкриття кореспондентських рахунків у банках - нерезидентах України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; • залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку; • залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; • операції з банківськими металами на валютному ринку України; • операції з банківськими металами на міжнародних ринках України; • фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; • надання поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі; • купівля – продаж цінних паперів та операції з ними; • управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів; • купівля – продаж державних цінних паперів та операції з ними. Питання для перевірки знань: 1. Які необхідні документи уповноважені засновниками банку особи повинні подати НБУ для державної реєстрації ?


10

2. Протягом якого періоду приймається НБУ рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні ? 3. Які подаються документи КБ для отримання ліцензії НБУ ? 4. Перерахуйте основні причини анулювання ліцензії ? 5. На здійснення яких операцій новостворений банк із зареєстрованим і сплаченим статутним капіталом може подавати клопотання ? Список використаних джерел. 1. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. 2. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 18-33] 3. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 19-24]

Тема 2. Економічні і правові засади діяльності банків Програмна анотація 1. Банківська система та її структура 2. Завдання і економічні функції банків в ринкових умовах. Правові засади діяльності банків. За результатами навчання студенти повинні знати:  суть банківської системи і її будову;  завдання і економічні функції банків в ринкових умовах;  правові засади діяльності банків. вміти:  давати детальну характеристику банківській системі України;  визначити класифікацію КБ за різними ознаками;  розкривати основні завдання і функції КБ. 1. Під кредитною системою розуміють сукупність банків та інших кредитно фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію вільних грошових коштів і надають їх у позичку на умовах строковості, платності, повернення. Кредитна система будь-якої країни поділяється на банківську і парабанківську систему. Банківська система – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих банків, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період. Розрізняють два основних типи побудови банківської системи : - однорівнева ; - дворівнева. Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв’язки між банками. Всі банки, що діють в країні включаючи Національний банк діють на одній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Дворівнева банківська система складається з двох рівнів: - верхній рівень емісійні (центральні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів банківських інститутів та урядових структур;


11

- нижній рівень, не емісійні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення. Банківські інститути 1 рівень

ЦБ

Уряд

2 рівень

КБ СГД

КБ

КБ Населення

За дворівневою банківською системою відносини між банками базуються в двох площинах по вертикалі і горизонталі. По вертикалі – це відносини підпорядкування між Національним банком, як керівним органом усієї банківської системи і комерційним банком. По горизонталі – це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками. Виділяють два основних напрямки спеціалізації банків:  емісійні;  комерційні. Емісійні банки – це центральні банки наділені правом емісії грошових знаків. Як правило, центральний банк єдиний в країні він не націлений на комерційну діяльність, не ставить своєю метою отримання прибутку. Як емісійний центр країни Національний банк володіє монопольним правом випуску банкнот. Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 6. Закону “Про НБУ”). Іншими функціями Національного банку України відповідно до статті 7 Закону про НБУ є :  проведення грошово-кредитної політики;  монопольне здійснення емісії національної валюти України та організація її обігу;  встановлення для баків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності;  здійснення банківського регулювання та нагляду;  складання платіжного балансу;  здійснення валютного регулювання і валютного контролю;  накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами. Комерційний банк – це універсальна фінансово-кредитна установа, що створюється для залучення коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності, строковості. За формою власності комерційні банки можуть бути: - унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи ; - з колективною формою власності.


12

Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунок бюджетних коштів. За організаційно-правовою формою діяльності комерційні банки можуть створюватись як:  акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки);  товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);  кооперативи (кооперативні банки). Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на пред’явника. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. Пайові банки формують свій капітал за рахунок грошових внесків (паїв) у статутний капітал. При цьому за кожним із учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником цього капіталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку. Кооперативні банки в Україні можуть створюватись за територіальним принципом : місцеві та центральний кооперативні банки. До особливостей створення та функціонування місцевих кооперативних банків слід віднести:  законодавче обмеження мінімальної кількості учасників банку 50-ма особами;  кожен учасник банку незалежно від розміру своєї участі в капіталі має право лише одного голосу;  клієнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники. За розміром статутного капіталу банки можна поділити так:  малі банки зі статутним капіталом до 2000 млн. грн.;  середні – більше 2000 млн. грн.;  великі - більше 4500 млн. грн.;  найбільші – понад 14000 млн. грн. За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на :  міжнародні, здійснюють свою діяльність як в Україні, так і за її межами;  міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території всієї України;  регіональні, що обслуговують, як правило клієнтів одного регіону (міста, району, області). Залежно від діапазону операцій, що їх виконують КБ, у сучасних банківських системах розрізняють:  універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам;  спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на : а) обслуговування певної категорії клієнтів – банки з клієнтською спеціалізацією; б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі – банки з галузевою спеціалізацією;


13

в) надання невеликого кола послуг для збільшення своїх клієнтів – банки із функціональною спеціалізацією. У банківських системах різних країн за функціональною спеціалізацією розрізняють інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні. Інвестиційний банк – це спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (державі і підприємцям) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань. Банк інноваційний – різновид комерційного банку; спеціалізується на фінансуванні та кредитуванні інноваційних проектів, тобто різних науково-технічних розроблень. Банк іпотечний – банк, що спеціалізується у наданні довготермінових кредитів під заставу нерухомості (будівель, землі) та випуску заставних листів забезпечених нерухомістю. Банк ощадний – спеціалізується на обслуговуванні населення залучаючи грошові заощадження громадян і надаючи кредитні, розрахункові та інші банківські послуги. За Законом України “Про банки і банківську діяльність” банки мають право створювати такі об’єднання: банківські корпорації, банківські холдингові групи та фінансово-холдингові групи. До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи можуть входити тільки банки, а до складу фінансової холдингової групи – й інші установи, у тому числі ті, що надають фінансові послуги. Окремий банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання, при цьому він несе відповідальність за інших учасників згідно з укладеним між ними договором. 2. Основними завданнями банків є: - забезпечення безперервності, раціональності грошового обороту (як готівкового так і безготівкового) ; - здійснення економічного контролю як на мікрорівні так і на макрорівнях в народному господарстві; - проведення банківських заходів для стабілізації національної грошової одиниці; - економічне сприяння підвищенню ефективності як економіки в цілому так і певним підприємствам. Банки виконують такі функції: 1. З однієї сторони залучення банками вільних коштів і розміщення цих коштів з метою підвищення ефективності економіки. Виконуючи цю функцію банки виконують такі завдання: а) перебирають на себе економічні ризики пов’язані з залученням вільних коштів (узгоджуються різні інтереси); б) банки узгоджують розміри, періоди і час створених вільних коштів їх використання. 2. Забезпечення безперебійного платіжного обороту. 3. Раціональна функція готівкового обороту. Банки – це особливі інститути робота, яких має бути чітко регламентована, уніфікована і стандартизована, не допускається самодіяльність. Тому велике значення має законодавче або правове забезпечення банківської діяльності. Головним джерелом є два основні банківські закони:  Закон України “Про банки і банківську діяльність”;  Закон України “Про Національний банк України”;


14

Правовий вплив на діяльність банків має різні рівні:  Зовнішні інструменти впливу ( Закон України ВРУ, Укази Президента)  Вплив НБУ (Інструкції, Положення, Ліцензії)  Внутрішні інструменти впливу (Статути, Правила, Наказ). Питання для перевірки знань. 1. Дайте визначення банківській системі ? 2. Дайте коротку характеристику банківській системі України. 3. Охарактеризуйте класифікацію КБ за різними ознаками 4. Перерахуйте основні функції і завдання банків 5. Які рівні має правовий вплив на діяльність банків? Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 35-37] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 31-49] 3. Романова М.І., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи. Навчальний посібник – К.: Центр учбової літератури, 2007р. – 168с. [стр. 9-12]


15

Розділ 2. Організація діяльності КБ Тема 3. Організаційна структура КБ Програмна анотація 1. Сутність та основні принципи діяльності комерційного банку 2. Основні види комерційних банків 3. Організаційна структура комерційного банку За результатами навчання студенти повинні знати:  суть та основні принципи діяльності КБ;  основні види КБ;  організаційну структуру КБ. вміти:  характеризувати основні принципи діяльності КБ;  розкривати організаційну структуру КБ;  описувати основні види КБ. 1. Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах - широкому та вузькому:  у широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;  у вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку. Комерційні банки є суб’єктами підприємницької діяльності та функціонують згідно з такими принципами: 1. Основним принципом діяльності КБ є робота в межах реально наявних ресурсів. КБ може здійснювати безготівкові платежі на користь інших банків, надавати іншим банкам кредити й одержувати гроші готівкою в межах залишку коштів на своїх кореспондентських рахунках. 2. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отримання прибутку при розумному ризику. Основним джерелом прибутку є банківський процент. Першоосновою процента є додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхні явищ прибуток банків виступає переважно як різниця між сумою процентів, отриманих за надані банком кредити і виплачених по внесках клієнтів. 2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами та кредитами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо. 3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави. 4. Комерційні банки належать до категорії підприємств - фінансових посередників і працюють за принципом: «Подешевше купити - подорожче продати». Виходячи з цього банк з повним правом можна назвати спекулятивним підприємством. Певна річ, спекуляція зі сторони банку має свої межі. Будь-хто має право торгувати, але для цього


16

спекуляція повинна носити «цивілізований» характер. Для приборкання її аморальних якостей вона повинна спиратись на законодавство, не суперечити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен мати рівні інформаційні можливості про кон’юнктуру ринку. В таких умовах спекуляція втрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від того наскільки успішно «спекулює» банк, залежить його дохідність та ефективність діяльності. 5. Всі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працювати. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, які даремно лежать. Реальність однак така, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно, або не обертається зовсім. З позиції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибуток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до банківських резервів. 6. Банківська комерція повинна діяти за принципом - все для клієнта. Це означає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, забезпечує його прибуток. На перший погляд здається, що даний принцип не узгоджується з принципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між цими принципами не існує. На практиці все повинно бути на взаємовигідній основі: перш за все прибуток клієнта, а потім прибуток банка. Вірно і те, що прибуток клієнта - це не єдина мета, а основа для одержання прибутку банка. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес. 7. Принцип інноваційної відповідальності й відкритості. Вимоги до КБ бути генератором і лідером у сфері господарських інноваційних ідей і рішень. 2. Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків: а) принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку; б) принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються. У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками: 1. За формою власності: • державні; • приватні; • акціонерні; • кооперативні. 2. За масштабами операцій: • роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура); • оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку. 3. За територіальним охопленням: • регіональні; • міжрегіональні; • міжнародні. 4. За колом виконуваних операцій: • спеціалізовані; • універсальні. 5. За наявністю мережі філій: • багатофіліальні


17

• безфіліальні 6. В залежності від порядку створення : • новостворені; • перепрофільовані. 7. В залежності від конкурентоспроможності: • конкурентоспроможні; • неконкурентоспроможні. 8. В залежності від фінансового стану: • стійкі; • проблемні; • кризові; • банкрути. 9. За належністю капіталу банку: • українські; • іноземні; • спільні за участю іноземного капіталу; 3. Невід’ємною складовою ефективного функціонування банку є вибір організаційної структури, яка б достатнім чином сприяла реалізації триєдиної мети – забезпечення високої прибутковості, достатньої ліквідності і фінансової стійкості банку. Дана мета є пріоритетною, хоча може доповнюватися й іншими цілями, зокрема такими як: кількісне і якісне збільшення обсягу операцій, власного капіталу, банківських резервів тощо. Організаційна структура банку є важливою складовою успішного виконання обраної стратегії. Основними вимогами, яким повинна відповідати ефективна організаційна структура банку є : - достатній рівень децентралізації процесу прийняття рішень; - чіткість; - достатній рівень кваліфікації менеджерів середньої ланки; - наявність раціонально визначених та відповідним чином організованих стратегічних бізнес – одиниць; - ефективне здійснення внутрішніх (вертикальних і горизонтальних) і зовнішніх комунікацій; - створення можливостей для регламентації значної кількості видів діяльності; - забезпечення умов для постійного інноваційного розвитку та вдосконалення діяльності. Організаційна структура банку схожа з іншими підприємницькими структурами і регламентується Законами України «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність» і т. д. Дія банків, як й інших господарських товариств, ґрунтується на корпоративнонормативних актах, до яких належать установчий договір і статут. В Україні банки діють як акціонерні товариства (АТ) та товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). В обох випадках майнова відповідальність учасників товариства обмежена розміром коштів, вкладених у статутний фонд товариства. Учасники відкритого акціонерного товариства (ВАТ) на суму своєї частки в товаристві отримують акції, які можуть вільно обертатися. Учасники закритого акціонерного товариства (ЗАТ) розподіляють акції між собою, і ці акції не можуть вільно обертатися.


18

За схожим принципом формується і товариство з обмеженою відповідальністю, проте учасникам акції не видаються. Принциповою відмінністю між ТОВ і АТ є те, що учасники ТОВ мають право вимагати виділення своєї частки в статутному капіталі у випадку виходу з товариства. Правління комерційного банку Кредитний комітет

Ревізійний комітет

Управління планування і розвитку банківських операцій Управління кредитних операцій Управління депозитних операцій Управління організації міжнародних банківських операцій Управління посередницьких та інших операцій Обліково-операційне управління Управління автоматизації та інформаційно-технічного забезпечення Служби банку: - адміністративно-господарський відділ - відділ кадрів - юридичний відділ - відділ безпеки банківської діяльності - ревізійний відділ - інші

Рис. 1. Типова структура управління комерційного банку. Найвищим органом управління комерційного банку є загальні збори товариства, до компетенції яких належить: * визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звіту про їх виконання; * затвердження річних результатів діяльності банку, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати дивідендів, визначення порядку покриття збитків; * затвердження внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури; * деякі інші повноваження. Загальне керівництво діяльністю банку здійснює рада банку (спостережна рада банку), яка контролює діяльність правління банку, а також виконує інші функції, делеговані загальними зборами. Виконавчим органом банку є правління (дирекція - для ТОВ) або інший орган, передбачений статутом. Типова структура управління комерційним банком, побудована за функціональними ознаками, наведена на рис. 1. Правління вирішує всі питання, пов'язані з поточною діяльністю банку, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради банку. Очолює правління голова, який має заступників (менеджерів, які


19

очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед акціонерами за результати діяльності банку. Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрямки диверсифікації кредитного портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов’язані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання «великих» кредитів та періодичне списання безнадійних позик. Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійний комітет. Без його висновку загальні збори акціонерів не правомочні затвердити баланс. Питання для перевірки знань: 1. Дайте визначення у широкому та вузькому аспекті терміну «комерційний банк» 2. Охарактеризуйте класифікацію видів КБ 3. За якими принципами КБ здійснюють свою діяльність ? 4. Назвіть два принципи побудови КБ 5. Як поділяються комерційні банки в залежності від територіального охоплення ? 6. Перерахуйте основні вимоги, яким повинна відповідати ефективна організаційна структура банку. 7. Хто формує кредитну стратегію та кредитну політику банку ? Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр.39-45] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 16-19] 3. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 46-54] 4. Романова М.І., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи. Навчальний посібник – К.: Центр учбової літератури, 2007р. – 168с. [стр. 23-25]

Тема 4. Види банківських операцій Програмна анотація 1. Поняття банківських операцій та їх загальна класифікація 2. Поділ банківських операцій на активні і пасивні За результатами навчання студенти повинні знати:  види банківських операцій;  склад активних і пасивних банківських операцій. вміти:  розрізняти банківські операції від банківських послуг;  характеризувати класифікацію банківських операцій;  розкривати зміст активних і пасивних банківських операцій. 1. Функціонування комерційного банку слід розглядати з точки зору самостійних господарюючих суб`єктів, що виробляють і продають власний продукт з метою


20

отримання прибутку. І хоча результати їх діяльності не набувають безпосередньо матеріального втілення у традиційному розумінні, вони мають свою вартість, в основі якої лежать суспільні затрати. Головним продуктом комерційного банку є різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій тощо. Особливістю функціонування комерційних банків як підприємств є те, що їхній специфічний продукт набуває двоякого вираження – з одного боку, це надання різного роду послуг шляхом проведення активних , пасивних та комісійно-посередницьких операцій, а з іншого – це створення безготівкових платіжних засобів, що власне є результатом тих же операцій. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. До базових банківських операцій належать 16 операцій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи (див. рис. 1): * пасивні операції; * активні операції; * послуги. За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. Акумульовані в результаті пасивних операцій грошові кошти складають переважну частину ресурсів банку, що визначає важливу роль цих операцій в його діяльності. Пасивні операції включають: залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення; отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку; випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань. Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку. Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо). Результати активних операцій відображаються в активі балансу банку. Активні операції тісно пов’язані з пасивними операціями. Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у вигляді обов’язкових та вільних резервів і терміни вкладень в активи відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банку управління активами та пасивами в їх взаємозв’язку як єдиним комплексом банківської діяльності. Крім операцій, пов’язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг. До банківських послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та інші. Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює як правило у процесі проведення пасивних і активних


21

операцій. Доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично без ризиковим видом діяльності. Комерційний банк

Пасивні операції

Залучення депозитів юридичних осіб Залучення вкладів фізичних осіб Отримання кредитів від банків Випуск цінних паперів

Активні операції

Послуги

Надання кредитів юрид. особам

Розрахункові послуги

Надання кредитів фіз..особам

Касові послуги

Надання кредитів банкам

Трастові послуги

Вкладення в ЦП

Посередницькі, консультаційні та інші

Формування касових залишків та резервів

Формування інших активів

Рис.1 Основні види операцій та послуг комерційного банку. За способом відображення у балансі операції комерційних банків поділяються на: * активні (вкладення коштів); * пасивні (залучення ресурсів); * позабалансові (не відображають руху коштів, а тому до певного часу, тобто поки не відобразяться в доходах чи видатках банку, в балансі не значаться). Розглянемо критерії класифікації банківських операцій: 1. Відповідно до специфіки діяльності : - традиційні операції; - нетрадиційні операції. 2. Відповідно до суб’єктів отримання послуг: фізичним особам; юридичним особам 3. Відповідно до оплати за наданні послуги: платні послуги; безплатні послуги. 4. Відповідно до руху матеріальних продуктів:


22

послуги пов’язані з рухом матеріального продукту; чисті послуги. Традиційними операціями є ті, що випливають із специфіки діяльності банку. До них відносяться 3 види операцій: депозитні, кредитні, розрахункові. Депозитні операції пов’язані із розміщенням грошових коштів клієнтів на вклади (депозити). Кредитна операція одна з основних операцій в банку. У загальній сумі активу банку найбільшу частину займають кредити надані клієнтам. Розрахункові операції можуть здійснюватись в готівкових і безготівкових формах. За дорученням клієнтів банки відкривають різноманітні рахунки з яких проводяться платежі пов’язані з купівлею і продажем товарно-матеріальних цінностей, виплатою заробітної плати, перерахування податків. Тут банки виступають посередником між продавцем і покупцем між підприємствами, податковими органами, населенням. До розгляду традиційних можна віднести і касові операції. Сучасним законодавством вони не включені до складу базових операцій. Але якщо банк займається депозитами, кредитами, розрахунками то йому важко в умовах конкуренції втримати свого клієнта без касових операцій. Касові операції – це операції банку із прийняттям і видачі грошей та цінностей клієнту через операційну касу. Проміжний стан між традиційними і нетрадиційними операціями займають додаткові операції. До їх складу входять валютні операції, операції з золотом, паперами та з дорогоцінними металами. Ці операції банку можуть і не виконуватись. 2. Сучасний КБ, як і будь-яка установа постійно розвивається змінюються операції, методи конкуренції, системи контролю і правління, але базовий набір функцій без яких банк не може існувати залишається , це: - залучення депозитів - видача кредитів - здійснення грошових платежів і розрахунків Виходячи із функціонального призначення банків його операції в першу чергу поділяють на пасивні, активні, комісійні. Банківські операції – операції направлені на вирішення завдань банків тобто відображають банківську діяльність. Пасивні банківські операції – це операції, які пов’язані з мобілізацією фінансових ресурсів в банк в результаті чого збільшуються кошти на пасивних і активно-пасивних рахунках в банку. Банківські ресурси – це сукупність грошей, що утворюється в результаті проведення пасивних операцій, знаходяться в розпорядженні банку і використовуються ними для проведення активних операцій. Існує 4 форми пасивних операцій:  депозитні операції;  залучення коштів від інших юридичних осіб  емісія власних цінних паперів банком;  відрахування від прибутку банку на формування фондів та резервів банку. Всі кошти залученні на банківські рахунки прийнято називати депозитами, а ці операції депозитними. Депозит – це грошові кошти в готівковій чи безготівковій формі, у національній чи іноземній валюті, або в банківських металах, які банк прийняв від вкладника чи які


23

надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначеного такого строку і підлягає виплаті вкладнику згідно чинного законодавства. Депозитна операція – це операція із залучення коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. Депозити за їх економічним змістом розподіляють на такі групи: - депозити до запитання - строкові депозити - ощадні вклади населення Активні операції – це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених у ході пасивних операцій коштів. Загалом активні операції можна поділити на:  кредити, надані іншим банкам і клієнтам;  засновницькі (участь коштами банку в господарській діяльності суб’єктів господарювання)  інвестиційні та операції з цінними паперами; Питання для перевірки знань: 1. Дайте визначення банківській операції ? 2. Як поділяються банківські операції відповідно до специфіки діяльності КБ ? 3. Назвіть основні форми пасивних операцій 4. Які операції можна віднести до активних ? 5. Дайте визначення депозиту та депозитній операції. Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2011. – 498с. [стр. 11-13] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 44-45] 3. Операції Комерційних банків / Р.Коцовська, В.Ричаківська, Г. Табачук, Я.Грудзевич, М. Вознюк. – 4-те вид. К.: Алерта, 2004р. – 500с. [стр. 13-28]


24

Розділ 3. Операції з формування ресурсів КБ. Тема 5. Ресурси КБ, їх склад та структура Програмна анотація 1. Ресурси комерційного банку та їх структура 2. Залучений капітал комерційного банку та його характеристика За результатами навчання студенти повинні знати:  призначення банківських ресурсів;  структуру банківських ресурсів;  суть залученого капіталу та його складові. вміти:  визначати джерела формування банківських ресурсів;  давати характеристику класифікації ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення;  розкривати суть депозиту та його основних видів. 1. Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов’язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність. Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів. Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал. Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заклад нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов’язань (іпотечних облігацій). На рис. подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.


25 Р Реессууррссии к окмо м е ре рцційійнноог о г о ббааннккуу

В ласні кош ти банку (к а п іт а л )

Залучені кош ти бан ку (к а п іт а л )

С т а т у т н и й к а п іт а л б а н к у

К о ш т и н а п о т о ч н и х т а ін ш и х р а х у н к а х б а н к ів с ь к и х к л іє н т ів

Р е з е р в н и й т а ін ш і ф о н д и б а н к у

К о ш т и п ід п р и є м с т в т а о р г а н із а ц ій , з а л у ч е н і у ф о р м і д е п о з и т ів

Р езерви на покриття р із н о м а н іт н и х р и з и к ів

К ош ти населення, залучен і у ф о р м і в к л а д ів

Н е р о з п о д іл е н и й п р и б у т о к

К о ш т и , о т р и м а н і в ід ін ш и х б а н к ів т а к р е д и т о р ів

Рис. Класифікація ресурсів комерційного банку. Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу. Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі: * залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші; * недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань. Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків. 2. Переважна частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залученого капіталу, а не власного. Так, співвідношення між власними і залученими коштами складає 1:20. Залучений капітал (кошти) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає: * кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів; * кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань банку (облігацій та векселів); * кошти, отримані від інших комерційних банків; * позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ. Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте, практично усі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Депозитним може бути буд-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.


26

Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників та за строками використання коштів. За категоріями вкладників депозити поділяються на: • депозити суб’єктів господарської діяльності; • депозити фізичних осіб; • депозити банків. За строками використання коштів депозити поділяються на: • депозити до запитання; • строкові депозити. Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків. Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсомістких клієнтів. За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок та бланків векселів, за прийом і перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправку запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунку тощо. Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам. Строкові депозити мають такі особливості: • чітко встановлений строк зберігання; • оформляються депозитною угодою; • не використовуються для здійснення поточних платежів; • при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції. За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної


27

динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим триваліший термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки. Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками: • спосіб випуску (у разовому порядку і серіями); • спосіб оформлення (іменні і на пред’явника); • термін обертання (строкові і до запитання); • умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката). Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. В той же час дострокове вилучення власником строкового депозиту означає для нього втрату доходу, а для банку - втрату частини ресурсів. Ощадні депозитні сертифікати можуть випускатися з ініціативи банку, одноразово чи серіями та можуть бути: іменними чи на пред'явника; на вимогу чи на строк. Вони випускаються лише в паперовій (документарній) формі і бувають купонними і процентними (переважно процентними). Випуск ощадних депозитних сертифікатів у банківських металах не допускається. Ощадні депозитні сертифікати служать для оформлення вкладів на строк більше ЗО днів. Номінальна вартість ощадних депозитних сертифікатів на пред'явника для фізичних осіб сумою не обмежена. Ощадні сертифікати припускають можливість виплати відсотків у разі дострокового його пред'явлення до оплати. Розмір відсотків у цьому випадку має бути встановлено в умовах випуску сертифіката, або він стає рівнозначним відсоткам за вкладами «до запитання». Ощадні вклади населення служать власникам для накопичення грошових заощаджень і підтверджуються видачею ощадної книжки. Вважають ощадні вклади проміжною формою між вкладами до запитання і строковими депозитами. їх відмінністю від строкових депозитів є те, що за ощадними вкладами не встановлюється фіксований термін зберігання і фіксована сума, вони не потребують попереднього повідомлення про вилучення. Недоліками ощадних вкладів з позицій банківських установ є: високі процентні витрати за вкладами, існуючі зовнішні (політичні, економічні, глобальні та ін.) ризики, які впливають на депозитну активність населення, нестабільність і не прогнозованість такого джерела фінансових ресурсів, низькі доходи громадян України. Питання для перевірки знань: 1. Охарактеризуйте структуру ресурсів 2. В яких формах може здійснюватися пасивні операції ? 3. Що таке депозит і які існують його види ?


28

4. Дайте загальну характеристику депозитному та ощадному сертифікатам 5. Розкрийте суть ощадних вкладів населення. Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 47-48] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 73-77] 3. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 54-72]

Тема 6. Суть банківського капіталу. Власний капітал банку і його структура. 1. 2. 3. 4. 5.

Програмна анотація Поняття банківського капіталу і його класифікація. Власний капітал та його джерела формування. Поділ власного капіталу банку на основний і додатковий Функції власного капіталу. Порядок формування статутного капіталу

За результатами навчання студенти повинні знати:  суть банківського капіталу та його класифікація;  структуру власного капіталу;  склад основного і додаткового капіталу;  порядок формування статутного капіталу. вміти:  охарактеризовувати структуру банківського капіталу;  визначати склад основного і додаткового капіталу;  перераховувати обмеження які накладаються на капітал 2-го рівня;  розкривати основні функції банківського капіталу;  визначати порядок формування статутного капіталу. 1. Передумовою ефективної діяльності комерційного банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку. Банківський капітал – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядження і використовується для забезпечення його діяльності (активні і пасивні операції). Всі операції, завдяки яким банк формує капітал – пасивні операції або затратні операції. Власний капітал формується завдяки таким операціям: • Операції по залученню коштів засновників банку (ТзОВ, приватне, державне); • Операції по випуску і реалізації акцій (АТ); • Операції по створенню субординованого боргу ( у разі залучення коштів інвесторів);


29

• Операції по капіталізації прибутку чи дивідендів. Залучений капітал формується шляхом залучення вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб на різних умовах і різних видів банківських рахунків. Позичений капітал - шляхом здійснення комерційним банком операцій по емісії і реалізації банківських облігацій, депозитних сертифікатів, кредитів і депозитів отриманих від інших банків і НБУ. Банківський капітал поділяється на: 1. За економічним змістом і джерелами формування: • Власний; • Залучений; • Позичений. 2. За місцем мобілізації: a. Власно мобілізовані; b. Мобілізовані іншими банками. 3.За тривалістю користування: • Постійний; • Тимчасовий. 2. Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і має перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Джерелами формування капіталу банку можуть бути: 1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу. Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу». Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами. Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією. 2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської


30

діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються. 3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків. 4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам. Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від таких факторів: * рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим); * специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників; * характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу. Капітал банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Відрахування (мінусування) вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень. 3. Власний капітал поділяється на : • Основний – капітал 1 рівня; • Додатковий – капітал 2 рівня. Основний капітал вважається відносно постійним, не підлягає перерозподілу і повинен покривати поточні збитки банку:


31

1. Статутний капітал (мінімальний розмір регламентується тільки на момент реєстрації банку). 2. Розкриті банківські резерви (створенні за рахунок прибутку): • Дивіденди, які вкладаються для збільшення статутного капіталу; • Емісійний дохід (перевищення доходів від первинної реалізації акцій); 3. Резервні фонди за активними операціями; 4. Прибуток минулих років. Загальна сума основного капіталу повинна бути зменшена на суму недосформованих резервів і на суму збитків минулих років і на збитки поточного року. Додатковий капітал складається з:  Резерви під стандартну заборгованість інших банків в даному банку;  Резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитним операціями;  Результатів переоцінки статутного капіталу за рахунок девальвації чи ревальвації гривні;  Результати переоцінки основних фондів;  Прибутки поточного року;  Субординований капітал. На капітал 2 рівня накладаються такі обмеження: Не перевищує суму основного капіталу; Субординований капітал на повинен перевищувати 50% основного капіталу. В цілому розмір власного капіталу (мінімальний) регламентується НБУ в залежності від стану економіки, грошово-кредитного і валютного ринку, курсу гривні до інших валют. 4. Власний капітал виконує захисту функцію, роль якої змінюється під дією ряду факторів загальноекономічного і фінансового становища України. Захисна функція означає захист вкладників і кредиторів, тобто виплату компенсацій на випадок банкрутства банку; збереження його платоспроможності за рахунок створених резервів; продовження діяльності банку незалежно від загрози появи збитку. Отже, друга основна функція власного капіталу – оперативна. Це забезпечення фінансової основи діяльності банку, підтримка обсягу і характеру банківських операцій відповідно до завдання банку. Досить відчутна роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності КБ на перших кроках після його утворення. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної і комп`ютерної техніки, будівництво або оренда офісів, впровадження систем банківського захисту, систем зв`язку. Третя основна функція – регулююча. Суть цієї функції власного капіталу зводиться до, що серед встановлених регулюючими органами для КБ економічних нормативів важливе місце відводиться тим, при врахуванні яких використовується власний капітал банку. Це такі показники як відношення власного капіталу до пасивів і активів банку, до активних операцій з підвищеними ризиками. Тобто регулююча функція пов`язана з функціонуванням банку та чинними в державі законами і правилами, що дають можливість НБУ контролювати їх діяльність. 5. Основною складовою власного капіталу є статутний капітал (60% власного капіталу). Розмір статутного капіталу контролюється НБУ на момент реєстрації банку. Порядок формування статутного капіталу залежить від форми організації банку. Якщо КБ утворюється у формі АТ відкритого типа, то статутний фонд формується


32

шляхом відкритої передплати на акції, а якщо ЗАТ – у порядку перерозподілу усіх акцій серед засновників банку, згідно з розміром їх частини у статутному фонді. При утворенні банком як ТзОВ статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується у засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за їх зобов`язаннями в межах своєї частини. Статутний фонд може створюватись тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів банку). Його формування за рахунок банківських кредитів не допускається. Статутний фонд КБ не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають право займатися комерційною діяльністю та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди). Статутний фонд КБ у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій – звичайних та приватизованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі доходи, збитки, ризики. Якщо КБ не заробляє прибутку власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується у випадку ліквідації банку, але збитки власників звичайних акцій не може бути більше, ніж первісна вартість їх інвестицій, а доходи у вигляді прибуткового доходу банку вони можуть отримати значний тому, що розподіл залишку прибутку відбувається лише між власниками звичайних (простих) акцій. Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування КБ. Вони, як правило, не можуть продавати їх назад банкові – емітентові. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку Ц.П. (фондові біржі). Привілейовані акції дають право їх власникам право на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власникам привілейованих акцій у випадку ліквідації КБ та розподілу його майна мають переваги у порівняні з власниками звичайних акцій, однак при ліквідації КБ власникам привілейованих акцій повертається їх вартість після того, як будуть грошові вимоги кредиторів банку. власники привілейованих акцій не беруть участь в управлінні КБ. З розвитком операцій КБ, а також необхідності вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду у КБ, тоді виникає потреба у збільшенні розмірів статутного фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій, як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати в першу чергу привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій і ускладненню процесу управління банку. Перший випуск акцій банку повинен повністю складати із звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування, податком на операції з Ц.П. Мета цієї процедури – підвищити відповідальність банків емітентів перед покупцями Ц.П. та знизити ризик, що пов`язаний з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право на додаткову емісію акцій банк не повинен бути збитковим, мати простроченні борги перед бюджетом та кредиторами. Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох факторів, до них належать: • Рівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу (більш значні вимоги збільшують потребу у власному капіталі); • Специфіка клієнтури. При значній кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно бути менше, ніж при наявності великих вкладників; • Характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребують відносно більшого розміру власного капіталу


33

Питання для перевірки знань: 1. Завдяки яким операціям формується власний капітал ? 2. В чому полягає різниця між залученим і позиченим капіталом ? 3. На які два основні види поділяється власний капітал? 4. Які резерви банк формує за активними операціями? 5. Завдяки яким операціям формується власний капітал банку? 6. З яких частин складається основний і додатковий капітал? 7. Які обмеження покладаються на додатковий капітал ? Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 48-52] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 56-60] 3. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 58-72]

Тема 7. Субординований капітал Програмна анотація 1. Поняття субординованого боргу. 2. Основні вимоги щодо залучення коштів банками на умовах субординованого боргу. 3. Документальне оформлення угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу. За результатами навчання студенти повинні знати:  суть субординованого капіталу;  основні вимоги до субординованого капіталу. вміти:  характеризувати основні складові субординованого капіталу;  розкривати вимоги щодо залучення коштів банком на умовах субординованого боргу;  з’ясовувати порядок документального оформлення угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу. 1. Субординований капітал, як складова частина додаткового капіталу включає в себе кошти, що залучені від юридичних осіб (інвесторів) як резидентів, так і нерезидентів у національній чи іноземній валюті на умовах субординованого боргу на підставі угоди між банком та інвестором на строк не менше 5 років з щорічним зменшенням цього боргу (повернення боргу банком інвестору) в розмірі 20% від його первинної суми протягом останніх 5 років дії угоди. Кошти, які залучаються банком на умовах субординованого боргу можуть включатися до капіталу банку на таких умовах: • Вони повинні повністю сплачені (перераховані на кор. рахунок банку); • Вони повинні мати право вільно використовуватися для покриття збитків від своєї діяльності (інвестор не має права втручатися);


34

• Вони не можуть погашатися за ініціативою інвестора; • Банк має право при погіршенні його фінансового стану тимчасово припинити сплату % за цим боргом. 2. Основними вимогами щодо залучення коштів банком на умовах субординованого боргу є: • Кошти на таких умовах залучаються банком якщо строк їх діяльності не менше 1 року; • Залучення коштів на цих умовах повинно здійснюватися у формі кредиту чи депозиту від іншого банку і депозиту від інших юридичних осіб; • Мінімальна сума залучення коштів на цих умовах – 500000грн. • Банк має право залучати кошти в іноземній валюті у випадку якщо він має письмовий дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями на валютному ринку України чи міжнародних валютних ринків. У разі залучення коштів в іноземній валюті угода про таке залучення підлягає обов`язковій реєстрації в НБУ. 3. Залучення коштів в національній чи іноземній валюті на умовах субординованого боргу здійснюється тільки з дозволу НБУ. Для отримання такого дозволу КБ подає до РУНБУ такі документи: 1. Клопотання банка-боржника про отримання дозволу; 2. Письмове підтвердження банка-боржника проте, що інвестор та пов`язані з ним особи не є боржниками банку; 3. Нотаріально засвідчену копію угоди між банком та інвестором про залучення коштів; 4. Розроблений банком бізнес-план; 5. Підтвердження про дотримання банком – інвестором нормативів капіталу і ліквідності (якщо інвестор – банк); 6. Копію реєстраційного свідоцтва про реєстрацію НБУ угоди про залучення коштів в іноземній валюті. Основні вимоги до угоди: • Кошти на умовах субординованого боргу залучаються не менше як на 5 років; • В угоді повинно бути передбачено, що в разі ліквідації чи банкрутства банкаборжника погашення боргу інвестору здійснюється тільки після задоволення всіх інших претензій інших кредиторів; • % ставка за субординованим боргом не може перевищувати розмір облікової ставки НБУ; • в угоді повинно бути передбачено призупинення сплати % за боргом, якщо: 1. різко погіршився фінансовий стан платника; 2. банк-боржник переведений на режим фінансового оздоровлення; Всі ці документи, які отримали РУНБУ розглядає протягом 10 робочих днів. Якщо вони складені відповідно до вимог, то РУНБУ надсилає ці документи із висновком комісії НБУ з питань нагляду і регулювання банківської діяльності. Ця комісія розглядає і вивчає ці документи і на одному із наступних засідань вирішує про надання дозволу або про відмову. Кошти залучаються до капіталу банку тільки після отримання дозволу від комісії НБУ по нагляду і регулювання банківської діяльності.


35

Один раз у півріччя РУНБУ здійснює контроль безпосередньо на місцях. За використанням КБ угоди і бізнес-плану про відсутність заборгованості інвестора у банку – боржника. При виявленні порушень складається акт, який надсилається комісії НБУ, яка приймає рішення про позбавлення права на залучення коштів субординованого боргу. Питання для перевірки знань: 1. На яких умовах кошти, які залучаються банком на умовах субординованого боргу можуть включатися до капіталу банку ? 2. Назвіть основні вимоги щодо залучення коштів на умовах субординованого боргу 3. Які документи КБ подає до РУ НБУ для отримання дозволу ? 4. Які вимоги ставляться до угоди ? Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр.52-56] 2. Романова М.І., Устюгова Ж.В. Основи банківської справи. Навчальний посібник – К.: Центр учбової літератури, 2007р. – 168с. [стр. 28-49]


36

Розділ 4. Операції з обслуговування платіжного обороту. Тема 8. Поняття платіжного обороту. Безготівкові розрахунки в господарському обороті України. Програмна анотація 1. Сутність і економічна основа грошового обороту. 2. Структура грошового обороту за економічним змістом та формою платіжних засобів. Безготівковий платіжний оборот. 3. Поняття безготівкових розрахунків та їх суть. 4. Значення, класифікація і принципи організації безготівкових розрахунків. 5. Методи здійснення платежів. За результатами навчання студенти повинні знати:  суть грошового обороту;  сектори грошового обороту;  суть безготівкових розрахунків;  критерії класифікації безготівкових розрахунків;  принципи безготівкових розрахунків. вміти:  перераховувати суб’єктів грошового обороту;  визначати ринки через які здійснюються грошові розрахунки;  з’ясовувати переваги безготівкового обороту над готівковим;  називати принципи організації безготівкових розрахунків;  розкривати основні форми безготівкових розрахунків. 1. Грошовий оборот – сукупність грошових розрахунків незалежно від способу і форми їх здійснення. Грошовий оборот – це сукупність усіх грошових платежів в економіці. Суб’єктами грошового обороту є :  фірми – це суб’єкти, котрі забезпечують створення та реалізацію ВВП. Це всі юридичні особи;  домашні господарства – це суб’єкти, які забезпечують виробництво ВВП та є кінцевими його споживачами. Це населення.  фінансові посередники – суб’єкти котрі діють на грошовому ринку, акумулюють грошові кошти, заощадження власників і спрямовують їх до позичальників. Це банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди.  державні структури – суб’єкти котрі забезпечують розподіл та перерозподіл національного доходу і ВВП. З грошовим оборотом взаємопов’язані такі ринки через котрі здійснюють грошові розрахунки між економічними суб’єктами: • ринок продуктів – на котрому реалізується створений фірмами ВВП; • ринок ресурсів – на котрому фірми можуть купляти необхідні для виробництва ВВП ресурси; • грошовий ринок – на котрому реалізуються вільні грошові ресурси; • світовий ринок – здійснює зв’язок між національною і світовою економічними системами.


37

2. Виділяють два сектори грошового обороту: грошовий обіг фінансово-кредитний грошовий обіг (фіскально бюджетний та кредитний оборот) Грошовий обіг – це рух грошей, що обслуговує обмін на умовах еквівалентності, безповоротності та прямолінійності. Фінансово-кредитний сектор - частина грошового обороту в якому рух грошей здійснюється не еквівалентно, тобто на зустріч грошовому платежу платник не отримує реальний еквівалент товарів чи послуг як розподіл і перерозподіл ВВП. Фіскально бюджетний оборот – це безповоротній рух грошей, тобто сплата податків та інших обов’язкових платежів в бюджетне фінансування. Кредитний оборот – обслуговує сферу перерозподільчих відносин в яких власність суб’єктів не відчужується, а передається у тимчасове користування з метою отримання прибутку (вкладення у інвестиц. папери). Залежно від форм грошей в якій відбувається грошовий оборот він поділяється на : - готівковий - безготівковий Основну частину грошового обороту складає платіжний оборот. Платіжний оборот – це процес безперервного руху засобів платежу, який існує в тій чи іншій державі. Він включає не лише рух грошей, але і рух засобів платежу (чеків, векселів, депозитних сертифікатів). Платіжний оборот може мати такі форми: готівкові платежі; напівготівкові платежі; безготівкові платежі. Готівковий обіг в Україні застосовується у відносинах між юридичними і фізичними особами, окремими громадянами та обслуговує сферу особистого споживання. Чим нижчою є питома вага готівки у грошовій масі, тим більш розвиненою вважається грошова система держави. Напівготівкові платежі передбачають наявність банківського рахунку або у кредитора, або у дебітора. Прикладами таких платежів є оплата комунальних послуг населенням. В безготівковому платіжному обороті функціонують чотири безготівкових засоби платежу : гроші на банківських рахунках; кредит, оформлений документально; акцептовані або видані платником платіжні документи, наприклад векселі, акредитиви; вільні кредитні ресурси банку. Гроші безготівкового платіжного обороту відображаються на кореспондентських рахунках банків в НБУ. Безготівковий грошовий оборот – рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У сфері готівкового грошового обороту рух грошей здійснюється у вигляді готівкових знаків. Переваги безготівкового обороту над готівковим: • прискорюється обіг грошових коштів господарських суб’єктів; • значно скорочуються витрати обігу; • збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери. 3. Безготівкові розрахунки – розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.


38

Безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів, а також перерахування банком за дорученням підприємств, фізичних осіб коштів внесених ними готівкою в касу банку на рахунок одержувача коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Учасниками безготівкових розрахунків є : - банки та їх філії; - фізичні особи з рахунків яких списується або на рахунок яких зараховуються кошти. Учасників розрахункових операцій можна об’єднувати в такі сектори: І Не фінансовий сектор: підприємства, організації, бюджетні, громадські та інші установи. В тому числі населення. Це міжгосподарські розрахунки. ІІ Фінансовий сектор : банки та інші кредитні установи. Це міжбанківські розрахунки 4. Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами та між банками. Критерії класифікації безготівкових розрахунків Ознаки класифікації безготівкових розрахунків Склад учасників

Призначення платежу

Місце проведення

Безготівкові розрахунки поділяються за об’єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи: • розрахунки за товарними операціями – платежі за товарно – матеріальні цінності, наданні послуги і виконані роботи; • розрахунки за нетоварними операціями – сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо. Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють: - внутрішньодержавні (внутрішньо міські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські – за межами цього пункту); - міждержавні розрахунки (між господарськими суб’єктами, які знаходяться на територіях різних держав). Принципи організації безготівкових розрахунків: 1. Грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків. 2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів. 3. Розрахунки з постачальниками за товарно - матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата.


39

4. Банки списують кошти з розрахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів. 5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку. 6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника. 7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків. 8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при ускладненні між собою договорів. 9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку. Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них – забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках. У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків: - платіжними дорученнями; - платіжними вимогами-дорученнями; - чеками; - акредитивами; - векселями; - платіжними вимогами; - інкасовими дорученнями (розпорядженнями). Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання карток визначається НБУ. 5. Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників. У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб’єкти використовують такі основні способи платежу: 1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов’язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника. 2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника. 3. Розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов’язаних між собою поставкою товарів чи наданням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми. 4. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок. Питання для перевірки знань: 1. Дайте визначення та охарактеризуйте суб’єктів грошового обороту. 2. Дайте визначення фінансово-кредитному сектору. 3. Назвіть переваги безготівкового обороту над готівковим 4. Дайте визначення безготівковим розрахункам


40

5. Перерахуйте учасників безготівкових розрахунків 6. Охарактеризуйте класифікацію безготівкових розрахунків за різними ознаками 7. Перерахуйте принципи організації безготівкових розрахунків 8. Які Ви знаєте основні форми безготівкових розрахунків ? Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 105-106] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 98-102]

Тема 9. Характеристика форм безготівкових розрахунків Програмна анотація 1. Характеристика основних форм розрахунків: 1.1 Розрахунки платіжними вимогами. 1.2 Розрахунки платіжними дорученнями. 1.3 Розрахунки вимогами доручення. 1.4 Розрахунки чеками. 1.5 Розрахунки акредитивами. За результатами навчання студенти повинні знати:  основні форми безготівкових розрахунків;  переваги та недоліки форм безготівкових розрахунків;  схему документації форм безготівкових розрахунків; вміти:  охарактеризовувати порядок розрахунків платіжними дорученнями, платіжними вимогами, платіжними вимогами-дорученнями, чеком, векселем та акредитивом;  визначати переваги та недоліки форм безготівкових розрахунків. 1. Розрахункові документи – це документи, які складені за вимогами НБУ на паперових чи електронних носіях, що містить наказ, доручення, вимогу клієнта до банку про перерахування коштів з його рахунку на рахунок одержувача коштів. Бланки виготовляються централізовано і реалізуються підприємствам і організаціям. Документи складаються на бланках форми яких є стандартні, розроблені НБУ крім платіжних доручень, які складаються у довільній формі. Всі документи повинні бути заповнені українською мовою. Основні реквізити всіх документів є: - назва документа; - номер документа; - дата валютування; - назва платника, як записано в статуті; - код платника; - банк платника; - одержувач коштів; - призначення платежу; - код платіжної операції;


41

-

код розрахункового документа; дата складання документа; сума платежу; рахунок платника; код даного банку; код одержувача банку; печатка і підписи платника.

1.1. Платіжна вимога – це розрахункові документи, що містять письмову вимогу одержувача коштів до свого банку щодо інкасування коштів і зарахування цих коштів на рахунок одержувача. В нашій країні платіжні вимоги застосовуються: - при безспірному списанні коштів стягувачами; - при завершені взаємних розрахунків. Класично розрахункові платіжні вимоги мають такий зміст : постачальник оформлює платіжну вимогу, як розрахунковий документ і здає у банк на інкасо. Банк приймає її, обліковує їх на позабалансовому рахунку і пересилає певну кількість примірників в банк платника. Банк платника повідомляє платника, що на його рахунку переведені кошти, платник має акцептувати. Акцепт є двох видів: позитивний; негативний. При першому – і згода, і не згода має бути виражена платником письмово, а при другому – лише не згода. Негативний акцепт поділяється на:  попередній, коли не згода виражена до оплати;  послідуючий, коли не згода може бути виражена після оплати. 1.2. Платіжне доручення – документ, який є письмове оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка. Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись: • за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); • в порядку попередньої оплати; • для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; • для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків; • в інших випадках за згодою сторін. Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується. Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних фондів сум податків і зборів (обов’язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених


42

законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. У разі відсутності (недостатності) коштів на основному рахунку підприємства банк приймає такі доручення та розрахункові документи на безспірне списання (стягнення) коштів й обліковує їх на позабалансовому рахунку № 9803 “Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у платників”, виконуючи платежі згідно з черговістю, встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено черговість виконання платежів, то такі документи виконуються банками у календарній черговості їх надходження. Якщо на кореспондентському рахунку банку недостатньо коштів для виконання розрахункових документів на перерахування (стягнення) коштів з рахунка клієнта, банк їх приймає та обліковує на позабалансовому рахунку № 9804 “Розрахункові документи не сплачені в строк через відсутність коштів у банку”. Механізм розрахунків платіжними дорученнями показано у рис. Схема документообороту при розрахунках платіжними дорученнями Банк постачальника 5

6 Постачальник

4

Банк платника 3

2 Платник

1 1. Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) і виписує рахунок-фактуру. 2. Платник, отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, направляє платіжне доручення в обслуговуючий банк. 3. Якщо платник і постачальник обслуговуються в одному банку, то сума прийнятого банком до виконання доручення списується в дебет рахунка платника і зараховується в кредит рахунка одержувача. Якщо рахунки відкрито в різних банках, то наступні розрахунки проводяться в порядку міжбанківських розрахунків у день подачі платіжного доручення. 4. Банк платника направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника. 5. Банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. 6. Банк постачальника передає постачальникові виписку з поточного рахунка про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного доручення з відміткою банку платника. 1.3. Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин: o верхня – вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); o нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму постачальникові. Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень може здійснювати банк одержувача через банк платника.


43

З метою гарантованої прискореної доставки платником вимог-доручень рекомендується передавати їх у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставлену згідно з договором (угодою) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо). У разі згоди оплати вимоги-доручення платник заповнює нижню частину цього розрахункового документа і здає його в банк, що його обслуговує. Платіжні вимогидоручення приймаються банками протягом двадцяти календарних із дня виписки. День замовлення вимоги-доручення не враховується. Банк приймає до оплати вимоги-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувача коштів у порядку і в строк зазначені в договорі. Схема документообороту при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями Банк постачальника 5

Банк платника 3 4 2

Постачальник

Платник 1

1. Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги), виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, направляє платникові. 2. Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплатити її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк. 3. Банк платника на основі першого примірника платіжної вимоги-доручення списує кошти з рахунка платника. 4. Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх списання. 5. Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта. Ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором. Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є мало поширеною. Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів. 1.4. Чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітета), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.


44

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Не дозволяються розрахунки чеками між фізичними особами. При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб’єкти:  чекодавець – юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чека та підпису його;  чекотримач - підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;  банк-емітент – банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі. Потрібно зазначити, що у сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Термін дії чекової книжки – один рік. За погодженням з установою банку термін дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений. Чек містить такі елементи: а) назву “розрахунковий чек”; б) назву власника чекової книжки та номер його рахунка; в) назви банку емітента і його номер МФО; г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекотримача; д) назву чекотримача; е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму; є) призначення платежу; ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека; з) підписи чекодавця та відбиток печатки. Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банкові чекодавця без виконання. Чек із чекової книжки пред’являється до виконання в банк чекотримача протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується). 1.5. Акредитив – це форма розрахунків, при який банк емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов`язаний:  виконати платіж 3-тій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконанні роботи і надані послуги;  надати повноваження іншому (виконуючому) банкові здійснити цю оплату. При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між 4-ма суб`єктами : - заявник акредитива – платник, який звернувся до банку, що його обслуговує для відкриття акредитива; - банк емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові; - бенефіціар – юридична особа на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг); - виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку емітента виконує акредитив.


45

Умова та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:  покритий – акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або в виконуючому банку;  непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком – емітентом за рахунок банківського кредиту. Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні. Відкличні акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований банком –емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом). Безвідкличний акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть використовуватись акредитиви:  депоновані – списанням коштів з аналітичного рахунка “Розрахунки акредитивами”, відкритого у виконуючому банку;  гарантовані – наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітентові заяву. У випадку відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перераховує кошти платника на аналітичний рахунок “Розрахунки акредитива” у банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку № 9802 “Акредитиви до сплати”. У разі відкриття акредитива, депонованого у банку-емітенті, заявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунка на аналітичний рахунок “Розрахунки акредитивами”. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спеців`язком між банками. Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміной умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній – бенефіціара. Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом. Питання для перевірки знань: 1. Дайте визначення платіжному дорученню, платіжній вимозі, платіжній вимозідоручення, чеку, векселю, акредитиву 2. Опишіть схему документообороту платіжної вимоги 3. Охарактеризуйте види акредитиву


46

4. Перерахуйте суб’єктів при розрахунку чеками 5. Назвіть основні види чеку 6. Дайте загальну характеристику видам акредитиву. Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 102-108] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 115-124]

Тема 10. Поточні та інші рахунки клієнтів у банках, порядок їх відкриття й режим операцій із ними Програмна анотація 1. Порядок відкриття рахунків. Класифікація банківських рахунків 2. Переоформлення і закриття рахунків За результатами навчання студенти повинні знати:  характеристику поточних рахунків;  види поточних рахунків;  порядок їх відкриття та закриття. вміти:  охарактеризовувати основні види поточних рахунків;  розкривати порядок відкриття поточних рахунків;  описувати причини і порядок закриття рахунку. 1. Для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів розрахунків та касових операцій юридичні та фізичні особи відкривають банківські рахунки на умовах, викладених в Інструкції № 3 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”, яка затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998 р. № 527 та в договорі між установою банку і власником рахунку. Банківський рахунок – спосіб зберігання коштів в банках і проведення грошових операцій через банки. До системи банківських рахунків для платіжного обороту належать такі рахунки: кореспондентські; поточні; вкладні (депозитні); кредитні (позичкові); рахунки для обліку коштів з метою подальшого здійснення розрахункових операцій. У банківській практиці використовують такі основні види рахунків: • поточні; • поточні бюджетні; • депозитні. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання.


47

Депозитні рахунки підприємствам та їх відокремленим підрозділам відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Відсотки за депозитними рахунками можуть перераховуватися на поточний рахунок відповідно до умов депозитного договору або зараховуватися на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється. Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків. У разі відкриття (закриття) або зміни номерів усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв), установа банку зобов’язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або закриття). Крім цього, повідомлення про відкриття (закриття) чи змін рахунка надсилається також до НБУ для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків. До отримання повідомлення про взяття рахунків суб’єктів підприємницької діяльності на податковий облік на цих рахунках здійснюються лише операції з зарахування коштів. Датою початку операцій за видатками з рахунку суб’єктів підприємницької діяльності в установі банку є дата реєстрації отримання банком зазначеного повідомлення. У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунка протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка визначає один із рахунків у національній валюті як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що списується (стягується) у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунка податковому органу, в якому він обліковується як платник податків, за місцем реєстрації та банкам, у яких відкриті додаткові рахунки в національній валюті, а також рахунки в іноземній валюті. Банки, в яких відкриваються додаткові рахунки у національній валюті та рахунки в іноземній валюті, протягом трьох робочих днів, крім повідомлення до податкових органів, повідомляють також установу банку, в якій відкрито основний рахунок, про відкриття таких рахунків (із зазначенням номерів). Для відкриття поточних та поточних бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи: 1) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка (взірця), за підписом керівника та головного бухгалтера підприємства; 2) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію; 3) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом, який реєструє; 4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік; 5) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів (у картку включається також зразок відбитка печатки підприємства);


48

6) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України. Для підприємств, які використовують найману працю і є платниками страхових внесків також додаються такі документи: 7) копія документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі ПФУ 8) копія страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування. 2. При реорганізації (злиття , приєднання) підприємства подають такі документи як і для відкриття. У разі проведення реєстрації суб’єкта викликаної змінами назви, організаційно-правової форми підприємства рахунок закривається. Для відкриття нового рахунку подаються такі документи : - нова заява; - нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та інші У разі ліквідації підприємства для проведення ліквідаційної процедури використовують один поточний рахунок підприємства визначений ліквідатором. Для цього до банку подається рішення про ліквідацію підприємства, картка з зразками підписів ліквідатора і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Інші рахунки виявленні при проведенні ліквідації закриваються. Поточні рахунки закриваються в установах банку: 1) на підставі заяви власника рахунку; 2) на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства; 3) на підставі рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства; 4) на підставі рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи 5) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку та власником рахунку. У випадку скасування державної реєстрації юридичної особи банк закриває рахунки таких осіб протягом 3-х робочих днів. Датою закриття рахунку вважається день наступний за днем останньої операції за рахунком. Справа з юридичного оформлення рахунка залишається в банку. Питання для перевірки знань: 1. Дайте визначення поточному рахунку 2. Які є види поточних рахунків ? 3. Охарактеризуйте поточні бюджетні рахунки 4. Які необхідні документи повинна подати юридична особа до КБ для відкриття поточного рахунку ? 5. На підставі чого можуть закритись поточні рахунки ? Список використаних джерел. 1. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 109-115] 2. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 100-105]


49

Розділ 5. операції з готівкою. Тема 11. Основні завдання банків у роботі з готівкового обігу та організація касової роботи. 1. 2.

Програмна анотація Зміст та основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу Організація касової роботи на підприємствах, в організаціях, установах

За результатами навчання студенти повинні знати:  зміст та основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу;  організацію касової роботи на підприємствах, в організаціях, установах. вміти:  розкривати зміст та основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу;  давати загальну характеристику організації касової роботи на підприємствах, в організаціях, установах;  охарактеризовувати роботу з готівкового обігу установами НБУ та КБ. 1. Важливою умовою нормального функціонування господарського механізму в умовах ринку, забезпечення постійного прискорення соціально-економічного розвитку суспільства є стійкість готівкового обігу, яка базується, в основному, на збалансуванні платоспроможного попиту населення з пропозицією товарів та послуг. Тому НБУ, як єдиний емісійний банк і касовий центр держави, організовує і регулює обсяг і структуру готівкової маси в обігу на підставі основних напрямів грошово-кредитної політики і показників економічного та соціального розвитку України. Установи комерційних банків відповідно до вказівок та вимог НБУ здійснюють аналіз і прогнозування готівкового обігу, організовують і виконують оперативні функції з реалізації сукупної грошово-кредитної політики на території регіонів. Виходячи з цього, основними завданнями установ банків у роботі з готівкового обігу є: 1. Безумовне виконання законів України, указів Президента України, постанов уряду України, нормативних й інструктивних актів НБУ з питання регулювання обсягів і структури готівкової маси в обігу. 2. Періодичний аналіз стану збалансування грошових доходів і витрат населення та збалансованості платоспроможного попиту населення з пропозиціями товарів та послуг у взаємозв'язку із загальним станом економіки України та вироблення на цій основі пропозицій і заходів щодо стабілізації готівкового обігу. 3. Прогнозування готівкового обігу за загальним обсягом і структурою з урахуванням основних напрямків грошово-кредитної політики і показників економічного й соціального розвитку країни. 4. Раціональна організація готівкового обороту, яка забезпечує повне і якнайшвидше залучення готівки до кас банків, своєчасну видачу готівки підприємствам, організаціям й установам на оплату праці, пенсій, допомог та інші цілі, всебічне сприяння розвитку і впровадженню нових форм безготівкових розрахунків.


50

5. Здійснення систематичного контролю за дотриманням касової дисципліни, за економним і цільовим витрачанням готівки в господарстві. 6. Дотримання встановленого порядку ведення касової та емісійної роботи, обмеження готівкової емісії економічно обґрунтованими вимогами зростання обігу готівки. Організація роботи з готівкового обігу. Установи НБУ: • проводять й організовують роботу з готівкового обігу так, щоб активно впливати на дотримання основних пропорцій економічного і соціального розвитку, зокрема співвідношення темпів зростання грошових доходів населення і роздрібного товарообороту й платних послуг, співвідношення темпів зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати; • систематизують показники, що характеризують стан готівкового обігу, вивчають й активізують його, контролюють виконання прогнозів касових оборотів; • вивчають шляхи і причини міграції грошей, територіальне розміщення емісій грошей, економічні пропорції між грошовими доходами й витратами населення у країні, в областях, районах; • здійснюють у встановленому порядку регулювання касових ресурсів, забезпечуючи своєчасність розрахунків готівкою в народному господарстві, прискорення обіговості касових ресурсів; • контролюють роботу установ комерційних банків з готівкового обігу. Установи комерційних банків:  систематично аналізують стан надходження і видатків готівки, причини відхилення фактичних надходжень і видач готівки від прогнозів касових оборотів, обсяги виробництва товарів народного споживання, роздрібного товарообороту, надання платних послуг населенню у взаємозв'язку з показниками економічного і соціального розвитку;  вживають заходів щодо залучення власних коштів населення на вклади, сприяють подальшому розвитку безготівкових розрахунків населення за товари і послуги, розширенню безготівкових перерахувань грошових доходів населення на вклади (депозити) в установах банків;  встановлюють підприємствам ліміт залишку готівки в касах, порядок і строки здавання готівкової виручки з метою забезпечення надходження готівки в банк;  здійснюють контроль за дотриманням підприємствами касової дисципліни і заощадливим, економним та цільовим витрачанням готівки, своєчасно задовольняють потреби народного господарства і населення у готівці. 2. Касові операції в народному господарстві України здійснюються відносно до «Порядку ведення касових операцій у народному господарстві України», який затверджено постановою Правління НБУ № 334 від 13 жовтня 1997 р. Основні вимоги та положення ведення касових операцій такі: 1. Підприємства та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані зберігати свої кошти в установах банків. 2. Підприємства та індивідуальні підприємці мають право здійснювати розрахунки між собою, а також з фізичними особами (громадянами) у готівковій і безготівковій формі. 3. Залишки готівки в касах підприємств (підприємців) лімітуються. Ліміти залишку готівки в касі усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються комерційними банками за місцем відкриття


51

рахунків з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленням від установ банку, розміру касових оборотів, встановлених строків і порядку здавання касової виручки тощо. Колективні сільськогосподарські підприємства (колгоспи, кооперативи, спілки) самостійно визначають розміри готівки, що постійно знаходиться у їх касах. Ліміти залишку готівки в касі не встановлюються фермерським господарствам, які займаються виключно виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, та індивідуальним підприємцям. Порядок встановлення ліміту залишку готівки в касі регулюється НБУ Інструкцією НБУ № 4 «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України», затвердженою постановою Правління НБУ № 335 від 13 жовтня 1997 р. Усю готівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов'язані здавати в каси банків у порядку і строки, встановлені установами банків, для зарахування на їх рахунки. Якщо ліміт залишку готівки в касі підприємства не встановлено, то вся наявна готівка в його касі на кінець дня має бути здана до банку (незалежно від причин відсутності ліміту каси). Підприємства, виконавчі органи селищних, міських та районних у (містах) рад мають право зберігати в касах протягом 3-х робочих днів готівку понад встановлений ліміт, що одержана в банку для виплат, пов'язаних із оплатою праці, стипендій, відряджень, дивідендів; колективні сільськогосподарські підприємства, підприємства залізничного транспорту й морські порти - для проведення таких же виплат працівникам віддалених підрозділів; виконавчі органи сільських рад - протягом 5-ти робочих днів, включаючи день одержання готівки у банку. Після закінчення цих строків суми готівки, що не використані за призначенням, повертаються в банк не пізніше наступного робочого дня клієнта та банку, в подальшому видаються підприємствам за їх першою вимогою на ті самі цілі. 4. Готівкова виручка підприємств та підприємців, одержана від реалізації товарів (робіт, послуг), та інші касові надходження можуть використовуватися ними для забезпечення господарських потреб (крім здійснення виплат, пов'язаних із оплатою праці та виплатою дивідендів). 5. Із кас підприємств може видаватись готівка працівникам під звіт на відрядження, придбання товарів, заготівлю сільськогосподарської продукції тощо. Особи, які одержали готівку під звіт, зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства звіт про витрачені суми не пізніше: ♦ за відрядженнями - 3-х робочих днів після повернення з відрядження; ♦ на заготівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини і металобрухту - 10-ти робочих днів із дня видачі готівки під звіт; ♦ на всі інші виробничі (господарські) потреби - наступного дня після видачі готівки під звіт. Якщо з каси підприємства його працівнику одночасно видана готівка на відрядження та кошти під звіт для вирішення у цьому відрядженні господарських питань, то підзвітна особа незалежно від строку відрядження протягом 3-х робочих днів після повернення з нього повинна подати до бухгалтерії підприємства одночасно два звіти: авансовий звіт про витрачені кошти безпосередньо на відрядження; звіт про витрачання коштів, що були видані їй для вирішення виробничих питань. За перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, за


52

видачу готівки без повного звітування щодо раніше виданих коштів, за витрачання готівки з виручки на виплату, пов'язану з оплатою праці, при наявності податкової заборгованості, за нецільове витрачання отриманих у банку готівкових коштів до підприємств застосовуються різні фінансові санкції згідно з чинним законодавством. 6. Підприємства (підприємці) щоквартально подають до банку касові заявки встановленого зразка про суми надходження та видачі готівки з їх кас, а також календар видачі заробітної плати. Ці документи використовуються банком для аналізу та прогнозування готівкового обігу й контролю за повнотою та своєчасністю виплати заробітної плати. 7. Касові операції оформляються відповідними касовими документами, типові форми яких затверджуються Міністерством фінансів України і мають застосовуватися без змін на всіх підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форми власності. Приймання готівки касами підприємств проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером, або особою, ним уповноваженою. Про прийняття грошей видається квитанція з підписами головного бухгалтера, або особи, ним уповноваженої, і касира, завірена печаткою (штампом) касира або відбитком касового апарата. Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими розрахунково-платіжними відомостями. Документи на видачу грошей мають бути підписані керівником і головним бухгалтером підприємства, або особами, ними уповноваженими. До видаткових касових ордерів можуть долучатися заявки на видачу грошей, рахунки тощо. Тому, якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах є дозвільний напис керівника підприємства, то підпис його на видаткових касових ордерах не обов'язковий. Оплата праці, виплата допомог, стипендій і премій проводиться касиром за платіжними відомостями без складання видаткового касового ордера на кожного одержувача готівки. Після закінчення встановлених строків здійснення цих виплат (3-х або 5-ти робочих днів) касир повинен:  у платіжній відомості проти прізвищ осіб, яким не здійснено видачу готівки, поставити штамп або зробити відмітку від руки «Депоновано»;  скласти реєстр депонованих сум;  у платіжній відомості зробити напис про фактично виплачену суму і недоодержану суму виплат, які підлягають депонуванню;  записати в касову книгу фактично виплачену суму і поставити на відомості штамп: «Видатковий касовий ордер №__». Приймання і видача грошей за касовими ордерами може проводитися тільки в день їх складання. Касові документи, після складання звіту касира та його обробки в бухгалтерії, комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються і переплітаються в окремі пачки та зберігаються протягом 36-ти місяців після закінченні календарного року матеріально відповідальною особою в окремому сейфі або спеціальному приміщенні, які передаються під охорону. Винесення з приміщення, що охороняється, касових документів дозволяється лише в окремих випадках і тільки за письмовим дозволом керівника або головного бухгалтера підприємства. До кінця робочого дня документи мають бути обов'язково повернуті.


53

Касові документи можуть бути вилучені у підприємства за постановою правоохоронних органів, рішенням державної контрольно-ревізійної служби та державної податкової адміністрації. На місце вилученого справжнього документа підшивається завірена матеріально відповідальною особою копія вилученого документа, листи про вилучення документів, протокол вилучення, розписка особи, акт одержання справжнього документа тощо. 8. Кожне підприємство, що має касу, веде одну касову книгу, аркуші якої мають бути пронумеровані, прошнуровані й опечатані сургучною печаткою. Кількість аркушів у книзі засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Записи в касовій книзі проводяться у двох примірниках через копіювальний папір кульковою ручкою або чорнилом темного кольору. Другі примірники є відривними і слугують для звіту касира. Щодня наприкінці робочого часу касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт відривні аркуші, тобто копію записів у касовій книзі за день разом з прибутковими і видатковими касовими документами під розписку в касовій книзі. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства. Потрібно зауважити, що видача грошей з каси не підтверджена розпискою одержувача у видатковому документі, вважається нестачею грошей в касі і стягується з касира. Готівка в касі, не виправдана прибутковими касовими ордерами, вважається надлишком каси і зараховується в дохід підприємства. 9. Підприємства торгівлі та сфери обслуговування населення при здійсненні касових операцій із готівкою повинні забезпечувати постійну наявність у своїх касах розмінної монети різного номіналу в розмірі не менше 5% від суми встановленого підприємству ліміту залишку готівки в касі для видачі здачі громадянам. В окремих випадках, якщо через специфіку діяльності підприємства виручка отримується переважно за рахунок реалізації окремих груп товарів (послуг) високої вартості, обслуговуючою установою банку такому підприємству може бути встановлена наявність обов'язкової суми розмінної монети в касі в розмірі 2-5% встановленого підприємству ліміту каси. 10. Кожне підприємство для здійснення розрахунків готівкою повинно мати касу. Касою називається спеціально обладнане та ізольоване приміщення, призначене для приймання, видачі і тимчасового зберігання грошей. Керівники підприємств зобов'язані обладнати касу і забезпечити зберігання грошей у приміщенні каси, а також у разі їх транспортування із установи банку та здавання в установу банку. 11. У строки, встановлені керівником підприємства, але не рідше одного разу на квартал, на кожному підприємстві проводиться раптова ревізія каси з покупюрним перерахуванням грошей і перевіркою інших цінностей, що знаходяться у касі. Фактичний залишок грошей в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою. Для проведення ревізії каси наказом керівника підприємства призначається комісія, яка за результатами ревізії складає акт. У господарських товариствах, де це передбачено їх статутом, такі ревізії проводяться ревізійними комісіями. У разі виявлення ревізією нестачі або лишку грошей в касі в акті вказується сума нестачі або лишку й обставини їх виникнення. Засновники підприємств, вищі керівні організації (у разі їх наявності), а також аудиторські фірми відповідно до укладених із ними угод під час проведення документальних ревізій на підприємствах в обов'язковому порядку проводять ревізію каси і перевіряють дотримання касової дисципліни.


54

Перевірка касової дисципліни здійснюється також органами державної податкової адміністрації, органами державної контрольно-ревізійної служби, Міністерством внутрішніх справ України, фінансовими органами та установами комерційних банків. При цьому обслуговуючі установи банку особливу увагу звертають на перевірку цільового використання готівкових коштів, знятих підприємствами з будьякого зі своїх рахунків у значних розмірах (понад 50 тис. грн.). Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб, касирів. 12. Порядок ведення касових операцій в установах банків, які здійснюють касове обслуговування клієнтів, встановлений інструкцією НБУ з організації емісійно-касової роботи в установах банків України № 1 від 7 липня 1994 р. Порядок ведення касових операцій на підприємствах зв'язку України регулюється відповідними нормативними актами, що затверджені Державними комітетом зв'язку України. Питання для перевірки знань: 1. Назвіть основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу 2. Як НБУ здійснює організацію роботи з готівкового обігу ? 3. В чому полягає особливість здійснення організації роботи з готівкового обігу КБ ? 4. В чому полягають основні вимоги та положення ведення касових операцій ? Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 124-126] 2. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 136-140] 3. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р. [стр. 131-143]

Тема 12. Організація касової роботи в КБ України 1. 2. 3. 4. 5.

Програмна анотація Порядок здійснення касових операцій прибутковими касами Порядок здійснення операцій вечірніми касами Організація і порядок роботи каси перерахування Порядок виконання операцій видатковими касами Порядок заключення операційної каси

За результатами навчання студенти повинні знати:  порядок здійснення касових операцій прибутковими касами;  порядок здійснення операцій вечірніми касами;  організація і порядок роботи каси перерахування;  порядок виконання операцій видатковими касами;  порядок заключення операційної каси.


55

вміти:  розкривати порядок здійснення касових операцій прибутковими касами і видатковими касами;  охарактеризовувати організацію і порядок роботи каси перерахування і порядок заключення операційної каси. 1. Готівка приймається за такими документами: оголошення на внесення готівки, повідомлення, прибуткові касові ордери. За оголошенням на внесення готівки приймаються гроші від суб'єктів господарської діяльності для зарахування внесених сум на їхній поточний рахунок, а також від громадян до вкладів про що робиться запис у вкладній книжці). Платежі від населення приймаються за повідомленням. Всі інші надходження, в тому числі і від працівників банку, оформлюються прибутковими касовими ордерами з видачею підписаних касиром копій прибуткових ордерів з відбитком їх печатки. Найбільша сума готівки проходить через касу банку за оголошенням на внесення готівки. По суті, даний прибутковий документ складається з трьох окремих документів, а саме: оголошення, квитанції і ордера. Відповідальні працівники (операціоністи) перевіряють наявність реквізитів (назва установи — здавача грошей, сума цифрами і прописом, номер поточного рахунку), після чого оголошення з квитанцією і ордером передається до каси. Далі касир виконує свої контрольні функції, перевіряючи наявність і тотожність підписів операційних працівників, звіряючи їх із зразками, що є у нього. Викликаючи особу, яка вносить гроші, поаркушним перерахуванням приймає їх. В обов'язковому порядку касир звіряє суму, вказану у прибутковому документі з сумою, фактично виявленою при перерахуванні. У разі відповідності цих сум, касир підписує і ставить печатку на квитанції і повертає її особі, яка здавала гроші, а об'яву залишає у себе як документ, що засвідчує факт приймання грошей. Ордер повертається відповідальному працівнику, який веде касовий журнал. Після здійснення всіх записів відповідно до ордерів, за особовими рахунками контрагентів, оголошення передаються власникам рахунків разом із виписками з їх поточних рахунків. Наявність ордерів дає змогу клієнтам слідкувати за правильністю записів, проведених за їх поточними рахунками. Впродовж операційного дня суми прийнятих грошей реєструються в касовому журналі. Якщо ж клієнт, оформивши оголошення на внесення готівки, гроші до каси не вніс, то документ також повертається операційним працівникам до з'ясування. Причина вказується на квитанції за підписом керівника і головного бухгалтера, що дає право викреслити в касових журналах зазначені суми, а прибуткові документи знищити. Впродовж дня касири згідно з прибутковими грошовими документами ведуть облік прийнятих і зданих грошових сум в окремій Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей), а наприкінці операційного дня складають Довідку касира прибуткової каси про суму прийнятих грошей та кількість прибуткових документів, що поступили до каси, звіряючи загальну суму за довідкою з фактичною сумою наявних грошей. Елементом внутрішнього банківського контролю за проведенням касових операцій є те, що довідка не тільки підписується касиром, але і обороти звіряються з записами в касових журналах операційних працівників. Важливість контролю полягає в тому, що звірка оформлюється підписами касира в касових журналах і, відповідно, операційних працівників на довідці касира.


56

Прийняті за операційний день гроші касир формує у пачки і разом із прибутковими документами і довідкою касира прибуткової каси здає завідувачу під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей), який звіряє суму готівки і кількість прибуткових документів із записами за довідкою касира і підписує довідку. Гроші, що не сформовані у повні пачки (по 100 штук за одним номіналом) завідувач каси передає для об'єднання одному з касирів також під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей). При великих сумах готівки, касири можуть передавати гроші, що надійшли до прибуткової каси, завідувачу каси кілька разів протягом операційного дня знову ж таки під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей). У цьому разі до передачі грошей, касир особисто має переконатися в тому, що фактична сума грошей відповідає загальній сумі, вказаній у прибуткових документах, за якими вони прийняті. Наведена схема документообігу дає підставу вважати, що ведення книги обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей) також є елементом внутрішньобанківського контролю при здійсненні касових операцій. Уся готівка, що надійшла до закінчення операційного дня, оприбутковується до операційної каси і зараховується на відповідні поточні рахунки контрагентів або синтетичні балансові рахунки за балансом комерційного банку у той самий робочий день. 2. Вечірні каси здійснюють приймання грошей від підприємств, установ, організацій і населення після закінчення операційного дня. Жодних видаткових операцій (за винятком операцій за вкладами та з цінними паперами) працівники вечірніх кас не проводять. Функції операційного працівника за прибутковими операціями вечірньої каси виконує бухгалтер-контролер, з яким укладається Угода про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за зберігання грошей, що надходять до вечірньої каси. Бухгалтер-контролер має право контрольного підпису від імені установи банку за формами прибуткових документів, а також за супровідними відомостями до сумок з грошовою виручкою. Функції касира у вечірній касі виконує касир вечірньої каси. Порядок документообігу та приймання грошей вечірньою касою досить чітко. регламентований. Спочатку особа, що здає готівку, заповнює прибутковий документ на внесення готівки і передає його бухгалтеру-контролеру, який після відповідної перевірки, в свою чергу, передає документ касиру. Прийнявши готівку, касир підписує всі три частини оголошення на внесення готівки (оголошення, квитанцію, ордер) і проставляє на них штамп «Вечірня каса». Квитанція за двома підписами (бухгалтераконтролера і касира), завірена печаткою вечірньої каси видається здавачу готівки. Закінчивши приймати гроші, касир (разом із бухгалтером-контролером) звіряють суму готівки з даними касового журналу і прибуткових документів і підписують журнал. По закінченні роботи вечірньої каси (час їх роботи оголошується) гроші, що надійшли, прибуткові касові документи, касовий журнал і печатка закриваються на два ключі (касира і бухгалтера-контролера) у сейфі, який опечатується їх печатками і здається під охорону під розписку в Контрольному журналі осіб, що допускаються до відкриття, закриття та опечатування грошових сховищ. На початку наступного робочого дня працівники вечірньої каси продовжують виконувати свої функції. Вони приймають сейф від охорони, після чого здають гроші і


57

прибуткові документи завідувачу касою під розписку в касовому журналі вечірньої каси. Після перевірки відповідності записів у журналі фактичній сумі готівки, бухгалтер-контролер передає касовий журнал головному бухгалтеру. Наступні контрольні функції за проведенням касових операцій, здійснених вечірньою касою, виконує головний бухгалтер банку, який одержує від завідувача касою прибуткові документи вечірньої каси і підраховує за документами загальну суму надходжень. Елементом внутрішнього контролю є факт звірки суми за документами із загальною сумою приходу за касовим журналом. Про відповідність цих сум свідчить підпис головного бухгалтера у касовому журналі, який передається для записів у бухгалтерському обліку. Всі прибуткові документи повертаються головним бухгалтером завідувачу касою, а ордери передаються операційним працівникам для запису за поточними рахунками контрагентів (клієнтів) банку. Не виключено, що операції у вечірніх касах проводяться без бухгалтера-контролера. У цьому разі касир приймає гроші з використанням касового апарата, а тому печатка, що знаходиться в касі, вилучається. Контрольний касовий апарат пломбується завідувачем касою, який зберігає в себе ключ для погашення підсумовуючого лічильника, а ключ від лічильника видає касиру. Приймаючи гроші, касир видає квитанцію з відбитком штампа контрольного касового апарату із зазначенням суми внеску. По суті процедура приймання грошей не змінюється. Касир перевіряє заповнене клієнтом оголошення на внесення готівки. Прийнявши гроші, підписує всі три документи, і на зворотньому боці квитанції і оголошення проставляє штамп контрольного касового апарата. Відбиток штампа контрольного касового апарата з неправильно набраною сумою на прибутковому документі касир закреслює і за своїм підписом на ньому робить надпис «Не враховувати». Усі прибуткові документи касир залишає в себе. Загальну суму прийнятих грошей касир записує цифрами та літерами в контрольній стрічці, попередньо викресливши з неї усі неправильно занесені суми згідно з зіпсованими документами. Підрахувавши фактичну суму грошей і звіривши її відповідність даним контрольної стрічки, касир проводить записи в Книзі обліку показників лічильників контрольного касового апарата та сум готівки, що прийнята вечірньою касою. Вранці наступного дня касир звітує перед завідувачем касою, який, в свою чергу, виконує всі процедури контролю сум, що пройшли через касовий апарат і передає контрольну стрічку і прибуткові документи головному бухгалтеру. Далі головний бухгалтер (або його заступник) підраховує за документами загальну суму надходжень і порівнює її з результатами запису у контрольній стрічці. Обов'язковою контрольною процедурою є перевірка головним бухгалтером порядкових номерів контрольної стрічки від першої до останньої операції. Контроль головного бухгалтера завершується підписом у контрольній стрічці і передачею її та всіх прибуткових документів до бухгалтерії для проведення записів в касовому журналі, який підписується тим працівником бухгалтерії, який провів записи, а також головним бухгалтером. Прибуткові документи повертаються завідувачу касою, а ордери передаються операційним працівникам для зарахування внесених сум на відповідні поточні рахунки контрагентів. Касовий журнал і контрольна стрічка передаються для записів у бухгалтерському обліку. Контрольні стрічки підшиваються разом із прибутковими касовими журналами або з касовими документами. Вечірні каси створюються для


58

поліпшення обслуговування клієнтів і з метою залучення готівкових коштів. Саме тому комерційні банки значну увагу приділяють питанням щодо приймання вечірніми касами сумок (мішків) з готівкою від інкасаторів Національного банку, станцій залізниць і підприємств зв'язку. Схема руху готівкових коштів, що поступають від інкасаторських бригад, у вечірніх касах досить чітко визначена і її можна подати як такі етапи. 1. Старший бригади інкасаторів здає касиру сумки (мішки) з готівкою в присутності всіх інкасаторів цієї бригади; водій автомашини повинен знаходитись у приміщенні банку або в автомашині до закінчення приймання сумок з цінностями. 2. При здачі сумок (мішків) інкасатори пред'являють накладні до сумки з грошовою виручкою, а при здачі сумок з валютними цінностями — супровідні відомості та явочні картки бухгалтеру-контролеру. 3. Бухгалтер-контролер вечірньої каси перевіряє відповідність записів у накладних (супровідних відомостях) і явочних картках і реєструє належні до приймання від інкасаторів сумки (мішки) в журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою і порожніх сумок. 4. По мірі реєстрації бухгалтер-контролер передає касиру накладні (супровідні відомості), а за даними записів у явочних картках встановлює кількість і номери порожніх сумок (що не використані в процесі інкасації), які підлягають поверненню до каси і перевіряє відповідність кількості сумок, які здають інкасатори до каси даним Довідки про видачу інкасаторських сумок, мішків і явочних карток. Завершивши первинні процедури контролю, бухгалтер-контролер явочні картки повертає інкасаторам. 5. Касир, приймаючи сумки, проводить контроль їх зовнішніх параметрів (виразність пломб і відповідність завіреним зразкам, відповідність номерів сумок, що здаються інкасаторами, номерам, зазначеним у накладних). 6. Прийнявши за кожним заїздом (маршрутом) сумки і мішки, бухгалтерконтролер і всі інкасатори бригади підписують два примірники журналу прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок і другий примірник, скріплений печаткою вечірньої каси, видають старшому бригади інкасаторів. 7. Касир під контролем бухгалтера-контролера підраховує кількість сумок, що здаються у грошове сховище (сейф) і звіряє її відповідність кількості, зазначеній у журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок. Сейф закривається на два ключі, один з яких перебуває в касира, другий — у бухгалтераконтролера. 8. Підсумковим документом проведеної роботи є складання Довідки про прийняті вечірньою касою сумки (мішки) з готівкою і порожні сумки. При виконанні всіх зазначених процедур проводиться контроль дефектності сумок і, якщо виявляються порушення (зовнішні або невідповідність сум, вказаних у накладних і явочних картках), касир у присутності бухгалтера-контролера і інкасаторів, що пред'явили ці сумки (мішки), розкривають їх і перелічують гроші. По завершенні роботи складається акт у трьох примірниках за підписами всіх осіб, що були присутні при перерахуванні грошей із зазначенням дати розкриття сумки і її номера, описом дефектності сумки і з вказанням суми, що виявлена при перелічуванні. Перший примірник акта залишається у справах банку разом із супровідним документом, другий — з повідомленням про факт нестачі і речовими доказами (сумкою, пломбою, упаковкою і т. ін.) передається правоохоронним органам (за умови виявлення нестачі), а третій надсилається організації, яка здала готівку інкасатору.


59

Банки можуть встановити порядок здачі готівки у вечірню касу без участі інкасаторських бригад. У цьому разі кожному суб'єкту господарської діяльності банк видає парну кількість інкасаторських сумок. Зразки пломб банк завіряє підписами службових осіб і печаткою банку. На здачу готівки клієнти виписують до кожної сумки супровідну відомість у трьох примірниках (перший вкладається в сумку, другий і третій пред'являються бухгалтеру-контролеру вечірньої каси). Процедура приймання готівки аналогічна до тієї, що виконується за участю інкасаторських бригад. По закінченні приймання сумок касир видає представнику підприємства копію супровідної відомості, підписану касиром та бухгалтером-контролером і завірену печаткою каси. Порожні сумки, що були не використані, повертаються під розписку в окремій книзі. За підсумком роботи вечірньої каси, вранці наступного дня, касир і бухгалтерконтролер здають: 1) сумки з про інкасованою грошовою виручкою, накладні і супровідні відомості, а також порожні сумки — в касу перерахування; 2) мішки (сумки) з готівкою кас банку при підприємствах і накладні до них під розписку в довідці про прийняті вечірньою касою сумки з готівкою і порожні сумки — завідувачу каси. Зіставивши фактичну наявність грошей з даними супровідної відомості, завідувач каси підписує цю відомість та накладну до неї і передає накладну в операційну касу для проведення операції, пов'язаної з зарахуванням грошей на рахунок контрагента, а супровідну відомість передає для включення до касових документів дня. Перерахування готівки, прийнятої вечірньою касою, проводиться касами перерахування. 3. До штату кас перерахування входять лічильні бригади касирів, які очолюються контролером і відповідно з ним укладається угода про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Сумки з готівкою і накладні до них контролери бригад приймають від працівників вечірньої каси (касира і бухгалтера-контролера) під розписку в довідці про прийняті вечірньою касою сумки з готівкою і порожні сумки і зберігають їх упродовж робочого дня в спеціально оснащеному місці (металевій шафі, візку або в ящику стола, під замком). Для перерахунку контролер видає касирам по одній сумці, попередньо записуючи її номер в контрольну або зведену відомість. Увесь процес перерахування грошей характеризується злагодженістю дій касирів і контролера лічильної бригади. Порядок виконання робіт проходить у суворій послідовності, визначеній Інструкцією № 1 Національного банку України. 1. Касир під наглядом контролера розкриває сумку, виймає гроші і чеки, передаючи її контролеру, при цьому пломбу разом із шпагатом для подальшого (наступного) контролю залишає в себе. 2. Контролер дістає із сумки супровідну відомість, попередньо переконавшись, що в сумці нічого не залишилось. 3. Перерахувавши гроші, касир повідомляє контролеру фактично виявлену суму, яку контролер звіряє із зазначеною на лицьовому і зворотному боках супровідної відомості. 4. При тотожності сум контролер передає для підпису касиру супровідну відомість, гроші касир ховає у шухляді свого робочого стола. 5. При розходженні сум, касир разом із контролером звіряє перераховану суму грошей за номіналом і повторно перераховує грошові білети того номіналу, за яким


60

виявлено розбіжності. При підтвердженні нестачі або надлишку складається акт на лицьовій стороні супровідної відомості, накладній і квитанції за підписами контролера і касира. Нестачі і надлишки грошей, що виявлені при перерахуванні, реєструються в Картках обліку прорахунків, виявлених у сумках з виручкою магазинів і Картках обліку прорахунків, виявлених касиром у розрізі торгових та інших підприємств і організацій, а також за кожним касиром, що виявив надлишок чи нестачу. Після розкриття всіх сумок і перерахування готівки контролери бригад у контрольних відомостях виводять суми перерахованої грошової виручки і передають супровідні відомості і накладні до сумок, а також зведені відомості касиру (контролеру), який очолює касу перерахування. Він, попередньо проконтролювавши у супровідних відомостях і накладних записи відносно виявлених фактів нестач, надлишків, неплатіжних фальшивих білетів і монет, передає накладні обліковоопераційним працівникам для запису результатів перерахунку в касовому прибутковому журналі або контрольній відомості і відображення в бухгалтерському обліку. Наприкінці дня касир зіставляє суми перерахованої готівки з даними зведеної відомості. Загальну суму зведеної або контрольної відомості, з урахуванням надлишків і нестач, контролери лічильних бригад порівнюють з оголошеною сумою вкладень грошей до сумок, прийнятих ними до перерахування і передають контрольні відомості, листки касирів і порожні сумки касиру (контролеру), що очолює касу перерахування, який передає документи про перерахування готівки завідувачу каси. Остаточний контроль проведеної роботи вечірньою касою здійснює головний бухгалтер, який перевіряє повноту надходження грошей до операційної каси і підписує довідку про прийняті вечірньою касою сумки (мішки) з готівкою і порожні сумки. Супровідні контрольні та зведені відомості, а також довідка про загальну суму виручки, яка здана інкасаторами за журналом обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою та порожніх сумок і довідкою про видані їм сумки та явочні картки підшиваються до касових документів дня. Для зручностей при обслуговуванні контрагентів, можуть відкриватися каси банку при підприємствах. Вони очолюються старшим касиром, який призначається керівником банку і здійснює керівництво і контроль за роботою касових працівників. Гроші, що надійшли в ці каси, через інкасаторів банку, в той самий день доставляються до банку. При здачі виручки касир підприємства пред'являє касиру каси банку прибутковий документ, виписаний ним у двох примірниках під копіювальний папір на бланках типової форми, установленої на підприємстві, а також готівку. Касир банку після приймання грошей розписується на обох примірниках документа з проставлянням іменного штампу. Другий примірник касир скріплює печаткою установи банку і видає його особі, яка внесла гроші, а перший залишає у себе. Банк може також дозволити здавати виручку в касу в опломбованих інкасаторських сумках. 4. Основним документом для одержання готівки є грошовий чек встановленої форми. За внутрішньобанківськими операціями використовується видатковий касовий ордер. Цей документ також заповнюється індивідуальними позичальниками, що одержують позики в банках, вкладниками і пенсіонерами.


61

В оформленні видаткових касових операцій, крім відповідального виконавця і касира, з метою безпеки і захисту документообігу, бере участь контролер видаткових операцій. Для проведення видаткових операцій, завідувач касою видає касирам під звіт готівку під розписку в книзі прийнятих і виданих грошей (цінностей). Щоразу після одержання суми в підзвіт та сплати видаткових документів, касир видаткової каси проводить відповідні записи в книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей), вказуючи кількість проведених документів і залишок підзвітних сум. Відповідальний працівник, приймаючи чеки та інші документи на одержання готівки, перевіряє наявність необхідної суми на поточному рахунку клієнта і достовірність самого чека, зіставляє підписи, печатку і номер чеку із зразками, поданими до банку. За паспортом встановлюється особа одержувача, підпис якої поміщений на зворотному боці чека. Відриваючи від чеку контрольну марку, що повертається одержувачу, відповідальний працівник передає чек контролеру з видаткових касових операцій, у функції якого входить повторний контроль достовірності чека і правильності його заповнення, а також реєстрація чека у видатковому касовому журналі. Провівши цю роботу, контролер передає чек безпосередньо касирові до виконання. Одержавши видатковий чек, касир перевіряє тотожність підписів службових осіб, які мають право дозволити видачу грошей із зразками, що є у касира і зіставляє суму, проставлену у документі цифрами та літерами. Далі касир за номером чека викликає одержувача. Приймаючи від нього контрольну марку, переконується у наявності у чеку даних паспорта, що засвідчують особу одержувача і його розписки в одержанні грошей. Звіривши номер контрольної марки або талона в касу з номером на відповідному видатковому документі наклеює марку на чек, а талон до ордеру і видає вказану суму. Наприкінці операційного дня касир підраховує залишок грошей в касі, зіставляючи його з розрахунковим (виходячи із суми прийнятих грошей у підзвіт і сумою сплачених видаткових документів) та складає відповідну довідку касира видаткової каси, підписує довідку, а підсумкові касові обороти звіряє із записами в касових журналах операційних працівників. Звірка підтверджується підписами касира в касових журналах і операційних працівників — на довідці касира. Залишок грошей і видаткові касові документи за день разом із довідкою касира передаються завідувачу касою під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей). Перевіривши довідку, завідувач каси підписує її і підшиває в документи дня. Установи банків можуть заздалегідь проводити підготовку готівки для видачі клієнтам за їх попередніми заявками. Підготовка і пакування готівки проводиться на підставі одержаних від клієнтів чеків. Підготовлені до видачі мішки можуть вкладатися в загальний мішок або візок, який замикається на ключ, пломбується касиром. До нього прикріплюється ярлик із зазначенням загальної суми вкладених грошей, а також проставляється дата, підпис і іменний штамп касира. Підготовлена готівка разом із видатковими документами приймається від касира завідувачем касою під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей). Розкриття мішків проводиться безпосередньо клієнтами у відведеному для цього місці під наглядом працівника банку, який зрізає пломби з мішків і пачок, якщо клієнт не перераховує (по аркушах) готівку в банку.


62

В установах банків можуть створюватись об'єднані каси — прибуткововидаткові. Приймання і видача грошей у цих касах здійснюється в порядку, встановленому відповідно для прибуткових і видаткових кас. Після закінчення операційного дня, касир складає зведену довідку про касові обороти, на зворотному боці якої вказує суму надходження. 5. Прийнявши від усіх касирів гроші, керівник каси перевіряє зведені довідки і документи на предмет правильності підрахунку залишків з урахуванням своїх записів у Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей), а також відповідність кількості зданих касирами документів і суми готівки даним довідок. Обов'язково контролюється чи завірені суми касових оборотів, зазначених у довідках касирів, операційними працівниками. Закінчивши перевірку, завідувач каси складає зведену довідку про касові обороти, до якої включаються дані звітних довідок і записів у журнали про прийняті суми грошей касою перерахування та вечірньою касою, а також дані за документами, гроші за якими видані або прийняті ним особисто. Зіставивши відповідність підсумків зведеної довідки з даними бухгалтерського обліку, що підтверджується підписом працівника бухгалтерії, уміщує цю довідку разом із довідками касирів прибуткової і видаткової кас в касові документи дня. Записавши в Книгу обліку готівки операційної каси і інших цінностей, загальну суму приходу і видатку готівки, виводить за Книгою залишок каси на наступний день. Касові документи разом із додатками брошуруються одним із касових працівників. При формуванні папки касові документи добираються за балансовими рахунками (в порядку зростаючої нумерації) окремо за прибутком і видатком каси. Підсумкові дані зброшурованих документів підраховуються з допомогою персонального комп'ютера з виведенням інформації на друк. Стрічка підрахунку окремо за прибутком і видатком касових та позабалансових ордерів, підписана працівником, який проводив підрахунок, вміщується в папці перед документами. Касові документи за останні 12місяців зберігаються під відповідальністю завідуюча касою в грошовому сховищі. Питання для перевірки знань: 1. За якими документами приймається готівка ? 2. Куди передає завідувач каси гроші, що не сформовані у повні пачки ? 3. Від кого приймають гроші вечірні каси? 4. Що виступає елементом внутрішнього контролю вечірньої каси? 5. Чи входять лічильники бригади касирів до штату кас перерахування ? Список використаних джерел. 1. Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік у комерційних банках України : Навч. посібник – К.: КНЕУ, 1999. – 432с. [стр. 94-117] 2. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с. [стр. 126-131] 3. Копилюк О.І., Музичка О.М. Банківські операції. 2-ге вид. випр. і доповн. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 536 с. [стр. 140-143]


63

Тема 13. Контрольно-економічна робота банків зі своєчасного залучення та повноти надходження готівки в їхні каси. Програмна анотація 1. Контрольно-економічна робота банків 2. Організація контролю за видачею грошей із кас банків За результатами навчання студенти повинні знати:  контрольно-економічну роботу банків зі своєчасного залучення та повноти надходження готівки в їхні каси;  організацію контролю за видачею грошей із кас банків. вміти:  охарактеризовувати контрольно-економічну роботу яку здійснюють установи НБУ та КБ;  описувати основних суб’єктів та об’єктів контрольно-аналітичної роботи банків;  розкривати суть організації контролю за видачею грошей із кас банків. 1. Установи НБУ, комерційні банки здійснюють різнопланову контрольноекономічну та аналітичну роботу, спрямовану на забезпечення повноти й своєчасності здавання виручки (готівкових надходжень) до кас установ комерційних банків. Основним об'єктом контрольно-аналітичної роботи банків є виручки торговельних підприємств і надходження готівки підприємств сфери обслуговування населення. Тому установи банків в обов'язковому порядку ведуть спеціальний журнал, у якому реєструються усі торговельні та інші підприємства сфери обслуговування, що мають постійну виручку, в тому числі і не виділені на самостійний баланс. Форма такого журналу наведена в табл. 1:

Середньоденна виручка готівкою (грн.)

Встановлений спосіб здавання виручки

Встановлені строки здавання виручки

Ліміт залишку готівки в касі (грн.)

/

Адреси і номери телефонів

№ п\п

Найменування підприємств та їх підпорядкованість

Таблиця 1 Список (перелік) підприємств торгівлі і сфери обслуговування населення, що мають постійну грошову виручку

2

3

4

5

6

7

Повнота і своєчасність здавання грошової виручки підприємствами контролюються економістами кредитного (комерційного) відділу установ банків. Для здійснення вказаного контролю економісти на підставі згаданого вище журналу складають контрольні відомості за підприємствами, які здають виручку в денні, вечірні каси банків і через підприємства зв'язку, і передають їх бухгалтерам банку за місцем


64

ведення рахунків клієнтів і контролерам вечірніх кас, які щоденно роблять у цих контрольних відомостях відмітки про здавання виручки. Економісти установ банків зобов'язані щоденно переглядати ці контрольні відомості і вживати заходів щодо обов'язкового здавання в денну касу всієї затриманої напередодні виручки, а також щодо недопущення затримок у подальшому. У цих відомостях економісти роблять відмітки про вжиті заходи щодо підприємств, що порушують касову дисципліну. Установи банків щомісячно і за кожний квартал аналізують стан інкасації торгової виручки в торговельних підприємствах, які мають рахунки у цих установах банків. Для аналізу стану інкасації торгової виручки торговельних підприємств проводиться систематичний розрахунок, у якому порівнюється фактичний обсяг роздрібного товарообороту організацій із сумою інкасованої виручки, яка надійшла на рахунки цих підприємств готівкою, розрахунковими чеками, перерахуваннями та з рахунків громадян в оплату за товари, в каси інших установ банків, що перерахована електронною поштою, переказами підприємств зв'язку. Крім того, сума фактичної виручки попередньо корегується на перехідну виручку від торгівлі за звітними даними банку шляхом виключення суми, що перейшла з попереднього місяця (кварталу), і додавання виручки, що перейшла на наступний місяць (квартал), а також на виручку, що перейшла до інших банків (районів). За результатами вказаного розрахунку виводиться неінкасована частина товарообороту і розглядається обгрунтованість її розмірів, фактичний процент інкасації порівнюється з прогнозованим, виявляються причини його зниження. Розрахунок інкасованої торгової виручки установи комерційних банків надсилають регіональним управлінням НБУ. Регіональні управління НБУ складають розрахунок інкасованої торговельної виручки в цілому по регіону (області) щомісяця і за квартал. При розбіжності між фактичною виручкою, що надійшла, і виручкою, що повинна була надійти, виходячи із обсягу фактичного роздрібного товарообороту, з'ясовуються причини таких розбіжностей і вживаються конкретні заходи щодо збільшення надходження виручки до кас банків. 2. Підприємства та індивідуальні підприємці одержують готівку з власних поточних рахунків в установах банків у межах наявних на них коштів та на цілі, визначені у чеку. На вимогу банку підприємства зобов'язані представляти розрахунково-платіжні документи, що підтверджують цільове використання готівкових грошей. Разом із тим видача готівки установами банків військовим частинам, установам, підприємствам і організаціям Збройних сил України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Управління державної охорони та інших міністерств і відомств, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, здійснюється за грошовими чеками без обов'язкового розшифрування цілей, на які готівка одержується. Особливу увагу установи банків зосереджують на контролі за повнотою та своєчасністю видачі готівки на оплату праці, цільове використання цих грошей. Для здійснення такого контролю установи банків одержують від підприємств відомості про строки виплати заробітної плати, що передбачені колективними договорами та встановлені керівними органами й органами виконавчої влади.


65

Якщо на підприємстві виплата заробітної плати передбачена не в один, а протягом кількох днів, то установи банків спільно з керівниками підприємств встановлюють, у які конкретно дні і в яких сумах підприємства одержуватимуть гроші на заробітну плату, що повинно бути підтверджено їх письмовою згодою. У майбутньому погоджені строки підтверджуються підприємствами шляхом повідомлення банку календаря видач готівки на заробітну плату у касових заявках. При погодженні з підприємствами конкретних строків видачі грошей на заробітну плату установи банків враховують необхідність рівномірного (за днями місяця) розподілу видачі готівки у цілому по установі банку в межах встановлених підприємством строків виплати заробітної плати. Установи банків зобов'язані своєчасно та повністю задовольняти вимоги клієнтів на готівку для виплати заробітної плати і не повинні, як правило, допускати видачі грошей на заробітну плату раніше встановлених строків. Разом із тим видача готівки на виплату заробітної плати за строками, що припадають на вихідні та святкові дні, проводиться установами банків напередодні (за два робочі дні). Для розрахунків із тими, хто звільняється або іде у відпустку, а також із працівниками позаштатного складу, видача грошей підприємствам здійснюється незалежно від встановлених строків виплати заробітної плати. У всіх випадках, коли видача грошей на виплату заробітної плати проводиться не через касу даної установи банку, доручення підприємств на перерахування або переказ сум заробітної плати приймаються установами банків з таким розрахунком, щоби кошти надійшли у відповідні установи банків або до підприємств зв'язку у встановлений для цих підприємств строк виплати заробітної плати. Строки виплати стипендії студентам встановлюються установами банків за погодженням з керівниками відповідних навчальних закладів або їх керівних організацій. Видача навчальним закладам грошей на виплату стипендій учням і студентам при настанні канікул проводиться незалежно від встановлених строків виплати стипендій. Керівники установ банків мають право проводити видачу грошей на виплату стипендій студентам при виїздах на практику до настання строку виплат стипендій, а також на весь період практики. Для регулювання касових ресурсів установи банків складають зведений календар видачі коштів на заробітну плату та інші види оплати праці робітників і службовців. У календарі вказуються погоджені у встановленому порядку строки видачі грошей на виплату заробітної плати підприємствам усіх видів діяльності та форм власності. Конкретні суми видачі проставляються у календарі щоквартально за кожним місяцем на підставі касових заявок, які подаються підприємствами в банк. У календар включаються усі суми заробітної плати, премій, постійних надбавок, інших видів оплати праці і стипендій, які виплачуються готівкою з кас банків. Причому платежі у календарі вказуються за всіма числами місяця, включаючи і неробочі дні. Не включається в календар заробітна плата, що переказується підприємствам через підприємства зв’язку і для зарахування на вклади в установах банків. За підприємствами, що обслуговуються безкасовою установою банку, календарі видачі на заробітну плату складаються установою і надсилаються нею в банк, який здійснює її касове обслуговування. Установи банків за погодженням із керівниками сільськогосподарських підприємств складають графік видачі грошей з їх рахунків для розрахунків із працівниками відповідно до порядку складання календаря видачі коштів на заробітну плату. Конкретні строки видачі грошей цим підприємствам визначаються з


66

урахуванням їх касових заявок, при цьому, по можливості, вони не встановлюються на дні найбільшої видачі грошей на заробітну плату. Форма календаря видачі готівки на заробітну плату, що складається установами банків, така: Таблиця 2 Календар видачі готівки на заробітну плату за_______________місяць 20__р. Найменування підприємства

Дати, суми (грн.) № поточного рахунка

№ п\п

1

2

3

4

ЗО 31

Разом

1 2 п Разом

X

Установи банків щоквартально (на кожний місяць) за 15 днів до початку кварталу надсилають регіональним управлінням НБУ календар видачі заробітної плати і графік видачі готівки сільськогосподарським підприємствам. Регіональні управління подають НБУ зведені календарі видачі заробітної плати підприємствам і колективним сільськогосподарським підприємствам не пізніше початку кварталу, що прогнозується (на 1-ше число). З метою контролю та складання звітності щодо своєчасності виплати заробітної плати робітникам і працівникам колективних сільськогосподарських підприємств установи банків ведуть щоденний облік видачі готівки на оплату праці в розрізі кожного підприємства, колективного сільського господарства. Для цього відповідальні виконавці установ банків на підставі календаря і графіка складають наприкінці кожного дня відомість видачі на наступний робочий день готівки для розрахунків підприємств із заробітної плати колективних сільських господарств у розрізі цих підприємств. При цьому, якщо виплата заробітної плати проведена частково або зовсім не проведена, сума невиплаченої заробітної плати вважається простроченою і переноситься у відомість, яка складається для наступного робочого дня. Таблиця 3 Відомість видачі готівки підприємствам на заробітну плату (оплату праці працівників колективних сільськогосподарських підприємств) «___»_______________20___р. (грн.) Підлягає видачі № поточного рахунку

Термінова заробітна плата (оплата праці) згідно з календарем (графіком)

Прострочена заробітна плата (оплата праці)

Забезпечено коштами на поточних рахунках на початок дня

Фактично видано

/

Найменування підприємства

№ п\п

2

3

4

5

6

7

Індивідуальні підприємці та фермерські господарства, що не використовують у своїй діяльності найманих працівників, одержують кошти на виплати, пов'язані з


67

оплатою праці та виплатою дивідендів, із кас банків без подання відповідного календаря чи графіка. Щорічно установи банків складають список підприємств, які перераховують заробітну плату на вклади в банках, переказують через підприємства зв'язку в інші установи банків за такою формою: Таблиця 4 Список (перелік) підприємств, які здійснюють перерахування заробітної плати на вклади в банках, переказ заробітної плати через пошту і в інші установи банків

за другу половину місяця

за першу половину місяця

за другу половину місяця

Відмітки про дати перерахування (переказів) коштів на виплату заробітної плати

Строки перерахувань (переказу) коштів на виплату заробітної плати

за першу половину місяця

/

Строки видачі заробітної плати за календарем

Найменування підприємств, №№ їх поточних рахунків

№ п\п

2

3

4

5

6

7

Строки перерахувань (переказів) коштів, що проставляються у цих списках, визначаються із таким розрахунком, щоби кошти надійшли у відповідні установи банків, до підприємств зв'язку у встановлені для них строки виплати заробітної плати. Щоквартально на підставі даних касових заявок підприємств економісти кредитного відділу перевіряють відповідність установлених у списках строків і при необхідності вносять до них відповідні корективи. Списки передаються відповідальним виконавцям бухгалтерії установ банків. Контролюючи видачу готівки з кас банків, відповідальні працівники мають враховувати, що надання банківськими установами кредитів суб'єктам господарської діяльності, а також їх погашення та сплата за ними відсотків має здійснюватися у безготівковій формі. У готівковій формі може видаватися лише кредит для розрахунків із здавальниками сільськогосподарської продукції та фізичним особам. Питання для перевірки знань: 1. Хто є основними суб’єктами та об’єктами контрольно-аналітичної роботи банків ? 2. Хто контролює повноту та своєчасність здавання грошової виручки підприємства ? 3. Який документ банки складають для регулювання касових ресурсів ? 4. Який вигляд має форма календаря видачі готівки на заробітну плату ? 5. Ким встановлюються строки виплати стипендії студентам ? Список використаних джерел. 1. Котковський В.С., Нєізвєстна О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.:Кондор, 2011. – 498с.[стр. 131-137] 2. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф.. Ф.Ф. Бутинця – К.: Кондор, 2004р.[стр. 143-151]


68

Словник базових термінів Активні операції – це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених у ході пасивних операцій коштів. Акредитив - це специфічна форма безготівкових розрахунків, при яких одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний: — виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; — надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж Акцепт – засвідчена підписом трасата або іншій особи (посередника в акцепті) згода оплати переказний вексель у тому вигляді, в якому він пред’явлений до платежу. Банк – це фінансова установа, що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредитів (позик), стає посередником у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, установами чи окремими особами. Банк інвестиційний – це спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (державі і підприємцям) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань. Банк інноваційний – різновид комерційного банку; спеціалізується на фінансуванні та кредитуванні інноваційних проектів, тобто різних науково-технічних розроблень. Банк іпотечний – банк, що спеціалізується у наданні довготермінових кредитів під заставу нерухомості (будівель, землі) та випуску заставних листів забезпечених нерухомістю. Банк ощадний – спеціалізується на обслуговуванні населення залучаючи грошові заощадження громадян і надаючи кредитні, розрахункові та інші банківські послуги. Банківський капітал – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядження і використовується для забезпечення його діяльності (активні і пасивні операції). Банківський рахунок – спосіб зберігання коштів в банках і проведення грошових операцій через банки. Банківські ресурси – це сукупність грошей, що утворюється в результаті проведення пасивних операцій, знаходяться в розпорядженні банку і використовуються ними для проведення активних операцій. Безготівкові розрахунки – розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів, а також перерахування банком за дорученням підприємств, фізичних осіб коштів внесених ними готівкою в касу банку на рахунок одержувача коштів. Банківська система – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих банків, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період. Бенефіціар – особа, якій призначений платіж; одержувач грошей.


69

Валовий внутрішній продукт – сукупність цін всіх товарів і послуг проданих домашнім господарством Вексель –це безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Грошовий оборот – це сукупність грошових розрахунків незалежно від способу і форми їх здійснення; це сукупність усіх грошових платежів в економіці; це сукупність всіх грошових потоків в економіці за певний період Грошові потоки – це сукупність платежів, котрі обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення. Дамно – особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові і власні витрати банку на організацію і проведення операцій з інкасування іногородніх документів. Дебетна картка – це різновид платіжної картки, що використовується для оплати товарів, наданих послуг та одержання готівкових коштів з поточного рахунку. Дебетна картка дає клієнтові право безпосередньо розпоряджатися коштами зі свого поточного рахунка в банку-емітенті. Депозитний рахунок – це рахунок, що відкривають банки юридичній або фізичній особі для розміщення тимчасово вільних коштів на депозити банку з нарахуванням плати за депозит. Доміциляція векселів – це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто: 1) приймання векселів до платежу від законного векселетримача; 2) здійснення платежу за векселями; 3) передавання векселів платнику після повної оплати векселя. Електронний гаманець - це платіжний інструмент, що має баланс, в межах якого виконуються безготівкові розрахунки та готівкові операції, та якому відповідає консолідований картковий рахунок відкритий в емітента. Заощадження – перевищення доходів над витратами Інвестиції – вкладання грошей у розвиток виробництва, ЦП та інше з метою отримання доходу. Індосамент – передатний напис на векселі, чеку, іншому цінному папері, який засвідчує перехід прав за цим документом до іншої особи. Інкасування векселів – здійснення банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою: 1) одержання платежу та/ або акцепту за векселями, або 2) передавання векселів і комерційних документів проти платежу та/ або акцепту, або передавання векселів і комерційних документів на інших умовах. Інформаційно-пошукова система НБУ (ІПС) – складова частина СЕП, що призначена для надання користувачам додаткової інформації про платежі, виконані засобами СЕП. Касові операції – це операції банку із прийняттям і видачі грошей та цінностей клієнту через операційну касу. Кліринг – процедура періодичного взаємозаліку за зобов’язаннями учасників розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та


70

розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сольдо. Кореспондентські відносини з відкриттям кореспондентського рахунка (кореспондентські відносини) – договірні відносини між банками, метою яких є здійснення платежів, розрахунків та надання інших банківських послуг за взаємними дорученнями. Кореспондентський рахунок ЛОРО – рахунок, який відкриває банк банкукореспонденту та за яким комерційний банк здійснює операції списання і зарахування коштів згідно з чинним законодавством України та укладеним договором. У банкукореспонденті цей рахунок є кореспондентським рахунком НОСТРО. Кредитна картка – іменний грошовий оплатно – розрахунковий банківський документ, який видають вкладникам банків для безготівкової оплати придбаних ними товарів чи послуг. Міжбанківські розрахунки – це безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов’язаннями одного банку перед іншим. Національний дохід – сукупність доходів одержаних домашніми господарствами від реалізації ресурсів за певний період Переказний вексель (трата) – містить письмовий наказ векселетримача (трасанта) адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін Платіжна система – це система, що забезпечує переказування грошових коштів (платежів) між банківськими установами (зокрема за кліринговою схемою). Платіжна вимога – це розрахункові документи, що містять письмову вимогу одержувача коштів до свого банку щодо інкасування коштів і зарахування цих коштів на рахунок одержувача. Платіжне доручення – документ, який є письмове оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка. Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин: o верхня – вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); o нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму постачальникові. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання. Порто – особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами. Простий вексель – містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму.


71

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Розрахункові документи – це складені за встановленою формою документи, що подаються до банку юридичними та фізичними особами і містять письмове доручення (чи вимогу) про перерахування певної суми грошей у безготівковій формі за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги та інші платежі. Система електронних платежів НБУ (СЕП) – загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, обробки, передавання та захисту інформації. Чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явникові чека або іншій вказаній у чеку особі.

lekcii_bankivski_operacii_2kurs  

Конспект лекцій Банківські операції