Page 1

Заробітчани – не мед лижуть

Про долю заробітчан зі Старосамбірщини за кордоном, про перспективи їхнього повернення в Україну, про дітей, котрі навіть на Великдень не побачать своїх батьків – у темі тижня «Коловороту».

12 квітня 2012 № 15 (069)

с. 4

Як ми революцію робили с. 2

Відомий музикант, поет і публіцист Сашко Положинський із гумором пише про політичну ситуацію в Україні.

Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид»

рекомендована ціна 3 грн

Христос Воскрес! “Христос Воскрес!” – так більшість із нас вітаються на Великдень і після нього.

Не кажемо: “Доброго обжирання!” чи “Із хорошим приводом для пиятики!” Чому ж тоді настільки часто святкування перетворюється на застілля, пробування всього, що наготували дружина/ мама/бабця і змагання між господинями: у кого хата чистіша, а паска вища? Чому прекрасна традиція обливання дівчат парфумами часто більш схожа на дикунську забаву?

“Коловорот” пропонує читачам альтернативу. Як правильно вийти з посту, щоб переїданням не зашкодити своєму організму? Як приготувати паску так, щоб вона усміхалася? Де і як можна на Старосамбірщині зустріти Великдень красиво та відповідно до традицій – із гаївками? Про все це – у темі тижня та довідках. 5, 6, 7 с.

Графіка – Катерина Мамчур

Чиновники порушують закон Аж три держструктури не дали відповідь «Коловороту» на запитану публічну інформацію Чиновники районного та обласного рівнів дозволяють собі ігнорувати українське законодавство. Готуючи матеріал про заробітні плати працівників і штатний розпис старосамбірських державних установ, журналісти надіслали запити у кілька структур, та далеко не всі відповіли, хоча така бездіяльність є грубим порушенням закону. Ідея із опублікуванням розмірів зарплат держслужбовців не мала нічого крамольного, однак дехто вирішив знехтувати надісланими запитами. 23 лютого 2012 року інформаційний запит із рук журналіста Тетяни Михаць отримав працівник Старосамбірського РБТІ. І відразу ж зареєстрував його у журналі вхідної кореспонденції. Ані через п’ять днів, ані пізніше відповіді редакція не одержала.

Схожа ситуація склалася із прокуратурою Львівської області. Звідти ми запросили інформацію про штатний розпис Старосамбірської прокуратури, оскільки в районній немає окремої бухгалтерії. Запит відправили електронною поштою на ту адресу, звідки раніше газеті уже надсилали відповіді стосовно інших питань. На жаль, цього разу ми досі не дочекалися реакції на наші запитання. Мовчать і такі солідні установи, як Львівська обласна рада та облдержадміністрація. Запитання про заробітну плату голів Олега Панькевича і Михайла Костюка поки що залишаються без відповідей. Хочеться нагадати високопоставленим чиновникам, що, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», ненадання відповіді на запит запитувач має право оскаржити. Власне до таких дій журналістів і провокують держслужбовці.

Тетяна Михаць


2

я так думаю думки вголос Роман Рак головний редактор

думки вголос

Як ми революцію робили Сашко Положинський, музикант, поет

romanrak@gmail.com

Люстрація традицій Пора поставити під сумнів деякі українські традиції. Узагалі традицій дотримуватися варто. Інколи навіть життєво необхідно. Як для народу загалом – так і для конкретного індивіда зокрема. Однак українцям, схоже, пора зробити ревізію “народного статуту” та дещо звідти викинути. Інакше деяких традицій із часом не буде кому дотримуватися. Ідеться передовсім про традицію святкування релігійних свят. Погодьтеся, так жити більше не можна. Ну, скільки ще часу наші свята перетворюватимуться на банальні п’янки та об`їдайлівки? Скільки можна після Великого посту “присідати” на ковбасу і горілку так, що вся країна потім ще тиждень працювати не в змозі? Думаю, більшості з нас пора усвідомити для себе кілька простих речей. Перша з них – традиційне святкування Великодня шкодить здоров’ю української нації. Відчуваю, що це треба уточнити. Кажу не про традицію сповідатися перед Пасхою, не про традицію ходити до церкви чи влаштовувати гаївки. Кажу про те, що відбувається після Великодньої служби Божої та на що перетворюються сучасні “гаївки”. Люди, котрі ще тиждень тому після сповіді принаймні трохи намагалися стати кращими, тепер «заливають писки», часто стаючи справжніми свиньми. Починається усе культурно — із перших 50-ти грамів під час святкового сніданку. Так ми власним дітям змалечку прищеплюємо традицію святкування лише з чаркою в руках. Думаю, більшість із них алкоголь уперше спробували саме на таких релігійно-родинних святах. А потім дивуємося: як у начебто нормальних сім’ях виростають алкоголіки. Нам нав’язали цю “традицію”. Згадайте історію: українці ніколи не відкривали шинки. А ті, хто їх відкривав — самі чомусь алкогольних напоїв не вживали. Слід замислитися чому. Нині ситуація ще складніша. Українці уже не спроможні святкувати без алкоголю жодного свята. Це потрібно усвідомити, але миритися з цим – не можна. Це – наша трагедія та наша провина водночас. Народ, котрий “бухає” із такою частотою, як ми, – приречений жити в рабстві. Спершу в алкогольному, а згодом і в фізичному. Це питання часу. І винити в цьому когось, окрім самих себе – було б злочином проти справедливості. Можна ще багато написати про причини та ймовірні наслідки тієї ситуації, що маємо зараз, але на це немає часу. Пора завершувати епоху слів – і почати нарешті діяти. Нам необхідні нові традиції. А краще — відновлення та адаптація до сучасності старих, навмисне призабутих радянською владою та її попередниками. Великдень — родинне свято. Це час, коли велика кількість близьких людей збирається, аби прославити Воскресіння Христа, відсвяткувати прихід нової епохи, котру Він започаткував. Можливо є сенс узяти приклад з Ісуса? Можливо варто використати цей святковий час для того, щоб почати нову епоху у власному житті? Може є сенс нарешті воскресити цю державу і самих себе в ній? Я більш ніж переконаний — Христос воскресне навіть якщо українці в неділю не залиють собі писки горілкою та не з’їдять по відру «Олів’є» на брата. А час проведений у родинному колі можна провести з користю. Наприклад, гуртом подумати, як організувати нову революцію. І тут мова йде не про збройне повстання — я кажу про революцію у свідомості, яка на п’яну голову апріорі не можлива. Як не можливі зміни у житті країни без змін свідомості окремого її громадянина. І на завершення. Я, звісно, не знаю, про що думає Господь, але впевнений, що Він зрадів би, якби ми відсвяткували Його Воскресіння на тверезу голову. Христос Воскрес! Воскресне Україна?

Вирішили ми з хлопцями зробити революцію. Дуже вже нас дістало все те неподобство, що в країні коїться. Домовилися зустрітися в найближчу суботу, щоб обговорити плани дій, накреслити основні напрями та визначити потенційних союзників. У п’ятницю ввечері один повідомив, що дружина захотіла їхати в гості до тещі – тож його на зустрічі не буде. У суботу зранку зателефонував другий і сказав, що терміново викликають на роботу, тому, на жаль, мусить працювати. До третього довго-довго телефонували – врешті він таки взяв трубку та ледь живим голосом повідомив, що “вчора трохи загуляв”, додому “приповз” оце щойно зранку, отож до жодних зустрічей не придатний. Так ми й не зійшлися, тож довелося усе перенести на наступні вихідні. Наступних вихідних історія вийшла трохи інакша – уже з іншими причинами. Через вихідні вже я не зміг, а ще через вихідні було якесь там важливе зібрання інших революціонерів, на котре нас також офіційно запросили – тож ми туди й пішли. Там усі багато говорили, але таке враження, що кожен про своє. Ми так трохи послухали, а потім і собі узяли слово від нашої, так би мовити, фракції. Слово дали мені, я коротко та ясно сказав приблизно те ж саме, що до мене говорили всі інші – тому мій виступ нічим не відрізнявся від промов усіх попередників. Коли ми обговорили усі проблеми й вирішили, що потрібно такі зустрічі організовувати регулярно – зайшла господиня та ґречно запросила нас усіх до столу. Стіл був доволі щедрим, як виявилося, і ми, в перервах між закусками, немало випили, проголошуючи вишукані тости героїчно-патріотичного змісту. За одну тільки Україну пили разів із п’ять: та все стоячи, та з дружними воланнями “Будьмо! Гей!”. Подальші революційні зустрічі не дали нам змоги помітно пройти вперед у досягненні нашої такої святої та шляхетної мети. Вирішили, що для успіху задуманої справи маємо створити організацію. Спочатку довго сперечалися: чи це має бути партія, чи рух, чи фронт, чи просто об’єднання громадян. Думки розділилися, тому остаточне вирішення питання відклали на потім. Стали вигадувати назву – і тут така біда! Зрозуміли, що всі більш-менш вдалі назви уже так чи інакше використані, отож маємо або вибирати щось не дуже влучне, або ж шукати якусь цікаву абревіатуру. А поки нічого не знайшли – домовилися й це питання теж залишити на пізніше.

Хтось запропонував обрати лідера. Відкритим поіменним голосуванням… Відкритим поіменним голосуванням вирішили не зловживати, тому кожен написав ім’я того, кого вважає кращим кандидатом у лідери, скрутив папірець у трубочку та вкинув її до капелюха, якого навмисно приніс із собою якийсь ковбой. Коли підбили результати голосування – з’ясувалося, що імен вписано рівно стільки, скільки людей є на зібранні. Порадившись, мудро вирішили не загострювати ситуацію, питання тимчасово закрити – аж до тієї миті, коли потенційний лідер проявиться сам: у процесі підготовки нашої видатної революції. Постало нове питання: “Якою ж та наша революція має бути: збройною чи мирною?” Оскільки на інше ключове запитання: “Де взяти зброю?” – ніхто відповіді не мав – прийняли рішення, що революція буде мирною. Щоправда, один радикал таки протестував, кажучи, що одну мирну ми уже мали, та пшик із того вийшов – треба збройну, бо поки не проллється кров із нашого й ворожого боку – ніхто тієї революції не боятиметься та не поважатиме. Ми запропонували йому хай свою кров проллє просто тут і просто зараз, а ворожу сміливо може піти пролити завтра зранку. Однак він на це не погодився, запевняючи, що значно більше користі принесе революції не проливаючи свою кров, а керуючи процесом. Словом, заспокоївся він лише тоді, коли ми переконали, що все одно зброєю користуватися, як слід, не вміємо. А ті, хто більш-менш уміє, перебувають або в армії, або в міліції, або в якихось охоронних структурах, котрі охороняють усіх “отих” від усіх нас. Далі виникло питання: “З ким об’єднуватися?” Відповіді на нього ми поки не знайшли, зате чітко визначили список тих, із ким не будемо об’єднуватися ніколи, нізащо, за жодних обставин! Список вийшов доволі таки переконливим, тож ми були горді з того, що хоча б у чомусь результату досягли – хай це навіть і результат від протилежного. Тепер ми точно знаємо, кому немає місця у наших, таких героїчних, революційних рядах! Але наші важливі розмови тривали. Ми мусили визначити, які кроки маємо зробити для досягнення своєї високої мети. Пропозицій було безліч: від виходити на вулиці, перекривати рух і ставити наметові містечка – до захоплення вокзалу, пошти, телеграфу… Перепрошую – до захоплення Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента. Коли ж уявили, скільки народу потрібно, щоб усе це вдалося, а міліція, з усіма своїми спецпідрозділами,

нічого не могла би вдіяти – почали думати про те, де ж стільки народу взяти. Думалидумали – й нічого доречного не придумали. Коли ж хтось несміливо запропонував, що може варто підключити когось зі списку “неприєднуваних” – його назвали зрадником, шпигуном і сексотом та швиденько самого до того списку вписали. Зрозуміли ми з хлопцями, що з цими революціонерами діла не буде, тож вирішили знову відділитися і все почати спочатку – удруге самостійно. Після кількох невдалих спроб таки вдалося усім разом зібратися в один із вихідних днів. Зійшлися, швиденько поговорили, з’ясували усі питання та розставили крапки над “і”. Знали: що будемо робити, як будемо робити, з ким будемо робити. Знали: кого і як покараємо, кого на яке місце призначимо і які повноваження дамо. Знали: як ламатимемо чинну систему і яку систему збудуємо натомість. Знали: скільки років триватимуть реформи та якими засобами знайдемо підтримку в людей. Не знали тільки одного: коли ж розпочати? Надворі – грудень. Початок зими, кінець року. Хо-о-ло-о-дно-о-о… Мерзнути не хочеться нікому! Ще й ось-ось почнуться довжелезні свята – яка вже там революція? Призначили початок на весну. А весна прийшла – Великий піст принесла. Сонечко визирнуло, пригріло трохи – і погуляти хочеться, й городи садити пора. А там далі – Великдень, писанки, смако-о-таа-а! Ні, не будемо робити революцію навесні – от хай-но літо прийде! Літо прийшло – і сонце як почало пекти! Яка революція в таку спеку?! Ні-і-і-і! Давай на море, на озера – до води! А скільки класних фестивалів усюди! А канікули й відпустки треба відгуляти? А День молоді– Конституції–Прапора–Незалежності–Міста–Шахтаря треба відсвяткувати? А там і урожай збирати час… І взагалі – всі революції у нас завжди починалися восени! О! Аж ось і осінь. Та-а-ак, на початку повставати поки не будемо. Ото зберемо врожаї, втягнемось у навчальнсий процес, догуляємо свята та весілля, а на Покрову – як дамо! Знову ж таки – символічно! І Козацьке Свято, і День Повстанської Армії – саме воно! А на Покрову, як на зло, – холод-прехолод та сніг із дощем… Бр-р-р-р-р!.. Хай-но оця “хляґа” трохи підмерзне – ну не йти ж нам до перемоги революції по воді! От нехай уже зима прийде – от тоді!.. Ну, зрештою, знайшли ми з хлопцями оптимальний варіант: створили сторінку на Фейсбуці й чекаємо, поки назбирається мільйон “лайків”. От як тільки набереться – так одразу й почнемо!

Сторінка «Я так думаю» є майданчиком для дискусії у газеті. Тексти, що тут з’являються містять виключно думку конкретних авторів. Тож певні опубліковані тези можуть не збігатися з позицією редакції газети. «Коловорот» вітає ініціативу позаштатних авторів до участі в дискусії, хоча й залишає за собою право не публікувати надіслані статті, якщо стилістика останніх буде суперечити стилю видання.


Освітянське питання облрада відклала Львівська обласна рада відклала розгляд питання про тиск на працівників освіти у Старосамбірському районі. Як розповів «Коловороту» голова постійної комісії з питань освіти і науки Юрій Підлісний, таке рішення ухвалили після його розмови з головою Старосамбірської РДА Володимиром Цегеньком. Нагадаємо, саме пан Під­­­ лісний ініціював включення до порядку денного сесії облради, що відбулася 10 квітня, питання про перевірки шкіл Старосамбірщини, адже після скарг від освітян запідозрив у такому контролі політичні мотиви. Однак, як повідомив Юрій Підлісний «Коловороту» у вівторок, за кілька днів до сесії він розмовляв із Володимиром Цегеньком – і той пообіцяв, що тиск припиниться. Утім, у голови Старосамбірської РДА інше бачення ситуації. За його словами, жодного тиску не було, тому він не казав Ю. Підлісному, що припиняться перевірки. «Наша освіта не бачила нормальних пере-

вірок протягом останніх десяти років, – каже пан Цегенько. – Є в нас хороші освітяни, а є й такі, яких треба перевіряти. Тому що вони не хочуть працювати. Їх, правда, менше. Я не казав Підлісному, що припиню перевірки. Я сказав, що як засновник багатьох шкіл, засновник освіти (як голова адміністрації) зобов’язаний перевіряти освіту. Це не моє право – це мій обов’язок. Адже у випадку якоїсь вищої перевірки приїде до нас у район і побачить те, що ми виявили, то я піду з роботи. Ми не збираємося нікого звільняти. Лише вказуємо на ті чи інші порушення, котрі треба ліквідувати. А робиться це для того, щоб освіта у районі була якісною». Як би там не було, але саме «припинення тиску на освіту» очікують зараз Юрій Підлісний та його колеги з обласної ради. І якщо подальший перебіг подій не переконає їх у відсутності політичних утисків – вони організують спеціальну прес-­­конференцію, а потім таки розглянуть питання на сесії обласної ради.

Розмовляла Тетяна Михаць

Пам’ятаємо Саліну 27-28 квітня відбудеться акція «Марш пам’яті», метою якої є вшанування жертв комуністичного режиму, замордованих в урочищі Саліна поблизу м. Добромиль. Піша хода йтиме останнім шляхом в’язнів: від Перемишльської тюрми – до Саліни, котра стала їх остаточним притулком у червні 1941 року. Спільний піший похід буде вже 23-м за ліком. Уперше така акція відбулася у 1989-му році. Торік трагедію Саліни вшановували наприкінці червня. Розклад проведення акції «Марш пам’яті» (за матеріалами офіційного сайту Старосамбірської районної ради): 27 квітня, п’ятниця: 1.  Перетин кордону «Нижанковичі-Мальговичі» молоддю з Польщі – 16:00 2.  Зустріч на кордоні із представниками української влади – 16:30 28 квітня, субота: 1.  Служба Божа у храмі РКЦ смт Нижанковичі – 9:30-11:00 2.  З’їзд української молоді у смт Нижанковичі – 10:30-11:00 3. Формування пішої колони молоді біля приміщення Нижанковицької ЗСШ – 11:00 4. Піша хода молоді до пам’ятного знаку жертвам сталінського терору у с. Трушевичі (узбіччя автодороги «Нижанковичі – Добромиль») – 11:00-11:50

5.  Молитва за загиблими біля пам’ятного знаку у с. Трушевичі – 11:50-12:00 6. Піша хода молоді до Солянуватської ЗСШ – 12:00-13:30 7. Обідній перекус для молоді (Солянуватська ЗСШ) – 13:30-14:30 8. Піша хода молоді до урочища Саліна – 14:30-15:00 9.  Спільна екуменічна молитва біля пам’ятного знаку жертвам НКВС 1941 р. – 15:00-15:20 10. Історична довідка про трагічні події у Саліні (Марія Прокопець) – 15:20-15:30 11. Виступи представників влади – 15:30-15:45 12. Покладання квітів до могили загиблих та спільне фото на пам’ять – 15:45-16:00 13.  Перехід молоді з нижньої могили до верхньої могили – 16:00-16:15 14. Спільна екуменічна молитва за загиблими – 16:15-16:35 15.  Перехід молоді з верхньої могили до місця стоянки автобусів – 17:00-17:15 16.  Від’їзд української та польської молоді – 17:30 Нагадаємо, у червні 1941 року в урочищі Саліна, що поблизу Добромиля, органи НКВС закатували та скинули до соляної шахти більше трьох із половиною тисяч в’язнів Перемишльської тюрми, чимало жителів Перемишля, Нижанкович, Добромиля. За словами очевидців, копальня була вщерть заповнена людськими тілами.

Галина Антошик

ФОТОФАКТ Дві “ікони” Володимира Цегенька Таку картину можна побачити у кабінеті голови Старосамбірської РДА Володимира Цегенька. На стіні біля стола висить великий портрет Віктора Януковича і маленька іконка Св. Володимира. Портрет президента виконаний технікою бурштинового напилення. Купив його пан Цегенько на Рівненщині, де є завод із виготовлення подібних картин. «Мені дуже сподобався цей портрет, до того ж він чу-

3

новини

12 квітня 2012 № 15 (069)

дово підходить для інтер’єру мого кабінету. Оскільки дуже поважаю нашого Президента, то вирішив собі придбати його», – розповів Володимир Цегенько журналістам газети “Коловорот”. Утім, скільки коштує президент у такому оформленні – Володимир Дем’янович не пам’ятає. «Портрет є в мене вже більше року – тож я не пригадую точної ціни. Але приблизно можу сказати, що формат А4 коштує орієнтовно 200-300 гривень. Тепер

Нітратів у нас немає 18 рейдів провела районна сан­ епідемстанція у першому кварталі 2012 року. До Великодніх свят жителі Старосамбірщини активно купують овочі та зелень на місцевих ринках. Але чи є гарантія, що разом із вітамінами ви не придбаєте цілий букет нітратів? Про це «Коловорот» запитав у лікаря з гігієни харчування Старосамбірської СЕС Ольги Заєць. «Останнім часом нами було здійснено майже двадцять вибіркових перевірок свіжих тепличних овочів на ринках Добромиля та Старого Самбора. На щастя, перевищення вмісту нітратів у продуктах не виявлено. Та наші перевірки проходять у вигляді рейдів, тобто, є нерегулярними, спонтанними – тому на кожному ринку має бути ветсанепідемстанція, працівники котрої постійно стежать за товаром», – розповіла пані Заєць. До речі, ранні овочі привозять у Старосамбірський район із львівського ринку «Шувар», стрийської теплиці та з Богородчан (Івано-Франківська область). Закарпатських редиски й огірків – поки що мало, але з кожним днем усе більше.

Тетяна Михаць

мені ще подарували такий тризуб – його ціни теж не знаю», – відповів голова адміністрації. Над зображенням гаранта прикріплена іконка Святого Володимира. Її панові Цегеньку подарував місцевий парох отець Іоан Білик під час освячення кабінету. Як стверджує голова Старосамбірської РДА, ікона є його оберегом, оскільки він носить ім’я зображеного на ній святого.

Тетяна Михаць

Екологи зі Старосамбірщини – найкращі в області Старосамбірські учні зі школи №1 будуть представляти Львівщину в 11-му Всеукраїнському конкурсі колективів екологічної просвіти 24-26 квітня у м. Миргород Полтавської області. Це право вони вибороли, перемігши 31 березня у Львові в обласному етапі конкурсу. В обласному етапі Всеукраїнського конкурсу колективів екологічної просвіти цього року взяли участь 10 учнівських команд. Змагання присвятили Міжнародному року лісів. Старосамбірщину гідно представили семеро 8- і 9-класників на чолі із керівниками: вчителем української мови та літератури Оксаною Вовчко, заступником директора школи з виховної роботи Любою Олійник та музичним керівником Надією Копач. Екологічна агітбригада «Еко-Бескиди» Старосамбірської ЗСШ №1 І-ІІІ ступенів стала першою в конкурсі та незабаром поїде захищати честь області у наступному етапі турніру. Друге місце розділили команди із м. Львова і м. Соснівка, що на Червоноградщині. Третіми стали одразу три команди: із Сокальського, Бродівського та Пустомитівського районів. Критерії оцінювання юних екологів були суворими: судді прискіпливо ставились до відповідності тематиці конкурсу, актуаль-

ності та соціального значення порушеної у виступі екологічної проблеми; оригінальності художнього оформлення; рівня виконавської майстерності; наявності сценарію й засобів активізації аудиторії (плакати, малюнки, фотографії, відеоматеріали тощо); рівня режисури. «Враження – гарні, діти – тріумфують, тішаться, що їдуть на всеукраїнський етап конкурсу в Миргород. Ця перемога для нас дуже важлива, ми раді, що наша школа, на яку зараз тиснуть у районі, досягла такого успіху. Відгуки про наш виступ були дуже гарні. Казали, що ми творчо підійшли до підготовки конкурсу і що наша перемога була безспірна. Радили передати сценарій виступу до друку. Як нам розповідали, у перший день конкурсу буде урочиста хода містом. Ми плануємо вдягнути вишиванки. Після свят будемо ретельно тренуватися, шукаємо спонсорів, адже для однієї дитини потрібно близько 500 гривень на дорогу і харчування», – розповіла одна з керівників команди «Еко-Бескиди» Оксана Вовчко. Усіх учасників було відзначено грамотами Головного управління освіти і науки Львівської ОДА та Львівського обласного дитячого еколого-натуралістичного центру. А за призові місця школярі отримали ще й кубки.

Галина Антошик

КОРОТКО Знову пофестивалимо! 8-9 вересня у прикордонному селі Нижанковичі уже вдруге відбудуться Європейські дні добросусідства. У Варшаві відбулося засідання українсько-польської Міжурядової координаційної ради, на котрому йшлося, зокрема, про питання співробітництва Польщі та України. Не оминули увагою й потенційний пункт пропуску “Нижанковичі-Мальховіце”. «Загалом Рада підтримала нашу ініціативу стосовно проведення Європейських днів добросусідства «Кордон-480» удруге. Цьогоріч вони відбудуться 8-9 вересня на тому ж місці, що й у 2011 році – там, де ми плануємо відкрити пункт пропуску», – розповів голова Старосамбірської районної ради Володимир Горбовий, котрий був присутнім на засіданні. Пан Горбовий повідомив також, що Міжнародна координаційна рада домовилася про прискорення будівництва пунктів пропуску, зокрема і у Нижанковичах. Проте, насамперед там необхідно облаштувати під’їзну дорогу.

Тетяна Михаць

Гаївки можуть і не відбутися Чи відбудуться цьогоріч гаївки на Старосамбірщині – залежить від погодних умов. Як розповів «Коловороту» завідувач районного відділу культури Петро Юрчик, змусити людей у святковий час «закликати весну» – неможливо. «Ми не можемо примусово витягати когось на вулицю для гаївок. Тим паче, що це ніяк не оплачується. Але є свідомі люди, котрі з року в рік продовжують цю гарну традицію. Тож не можу сказати точно о котрій годині і що саме відбудеться – адже це виключно ініціатива самих жителів населеного пункту. Однак, упевнений, що гаївки таки водитимуть», – сказав пан Юрчик. Визначальну роль у питанні проведення гаївок на Старосамбірщині цього року зіграє погода. Через відносно низьку температуру, яку прогнозують на наступний тиждень, кількість артистів та глядачів може суттєво зменшитися.

Тетяна Михаць


4

тема номера

Заробітчани – не мед лижуть Цікавий український народ – де його посієш, там і зійде. Про долю заробітчан уже говорено-переговорено – і все ж ця тема не втрачає актуальності. Та й не втратить, мабуть, доти, доки, завдяки старанням наших можновладців, простолюдин шукатиме шматка хліба в тридев΄ятих королівствах. А поки що, у переддень Великодня, вони діляться з нами своїми історіями. Поділитися свяченим яєчком не зможуть – багато хто з них святкуватиме Пасху по той бік кордону.

жертви української нестабільності». Українці в Італії є всякі (зрештою, вони і в Україні різні трапляються): хтось створює тут нову родину, хтось започатковує бізнес – виживають, як можуть. А ще розповідають, що ніхто тут не починає легко. «Я навіть не кажу про банальний дискомфорт, про тугу за рідними. Важко дається мова, роботодавці іноді бувають просто жахливими. І на тих 800-1000 євро, що заробимо, треба дуже багато нервів потратити», – продовжує пані Галина.

У Європу – через смугу перешкод

«Наших найбільше в Італії. Це безперечно!» – каже пан Олег Іващишин. Він – водій, возить за кордон українців на роботу, а звідти повертається із величезними сумками-передачами. Пан Олег їздить у Європу вже близько десяти років. Тож добре знає усю схему заробітчанства зсередини. «Їхати зараз – миле діло. Усі люди мають документи, нікого не завертають. Зрештою, без документів ми пасажирів просто не беремо. Але то зараз так. Я пам’ятаю початки, коли люди тільки почали виїжджати в Італію. Спершу було без проблем, а потім на кордонах українців часто депортували, бо були недобрі візи чи ще якісь порушення. То мої знайомі навіть у багажник ховали людей, між сумками. А один чоловік розповідав, що його засунули за колесо в бусі… Ви можете собі таке уявити?» – пригадує водій. Люди їхали в жахливих умовах. Колишня заробітчанка, пенсіонерка пані Емілія каже, що європейці дуже дивувалися нашим «автобусам». «Уявіть собі: їде наш бустоварняк. Адже то був час, коли на Європу пасажирів не бракувало. Вигідний бізнес для перевізників був. То страшні буси їхали на Італію. У Європі жарко, а в машині так душно було, що з нас текло, мов після дощу. Однак ніхто не жалівся – бо там чекала робота, гроші», – розповідає пані Емілія. Зараз водії тішаться існуванню Євросоюзу. Адже кордон перетинають лише двічі: наш та європейський. А далі – вільний шлях. Раніше ж кожна країна вимагала

Синьйори, не помирайте!

Добромильчанка Віра Лучин вже шість років живе в Італії. В далекій країні дівчина грає в українському аматорському театрі. Його організували дві жінки-заробітчанки, котрим не байдуже виховання нашої молоді за кордоном. Актори – такі ж заробітчани – грають без зарплат чи інших гонорарів. «Переважно ми ставимо п’єси українських драматургів та письменників. Здебільшого Лесі Українки та Миколи Гоголя. Я дуже тішуся, що можу займатися в Римі такою справою». повторного контролю, а це – додатковий час, нерви і “відсіювання” пасажирів, котрим так і не судилося потрапити в омріяну Європу.

«В Італії немає раю… Принаймні для нас…»

Українці за кордоном – не мед лижуть. Робота з немічними старими італійцями чи португальцями – чорна та важка. Та цей факт лишається поза кадром, оскільки ті, хто залишився виживати в Україні бачать лише результат – гроші. Адже родини, члени котрих заробляють у Євросоюзі, купують автомобілі, роблять дорогі ремонти і модно

вдягаються. Компенсуючи цим відсутність близьких. «Мені боляче повертатися додому. Мені боляче бачити заздрісні очі сусідів, знайомих. Вони обзивають мене “синьйорою”, “багачкою”. Усе це робиться ніби жартома, але мене колять такі “жарти”», – скаржиться пані Марія з Добромиля. І додає, що раю в Італії немає і не буде. Принаймні для українців. Її подруга Галя також має що сказати своїм співвітчизникам: «Те, що ми тут сидимо роками – не означає, що нам тут добре. Є люди, які вже заробили і на себе, й на дітей, але не мають до кого повертатися. Бо чоловіки спилися, батьки повмирали, а діти мають свої сім΄ї. Але переважно тут «зависають»

Важко сказати, чи люблять українці своїх роботодавців. Хтось уже так зріднився, що вони йому справді батьків заміняють. А інші терплять примхи багатіїв заради грошей. «Але я молюся за здоров΄я своєї пані, прошу в Бога для неї ще довгих літ життя. Не тому, що вона мені близька. Із таким характером, як у неї, – можна армією керувати. Однак коли вона помре – мені доведеться шукати нову роботу. А зараз це дуже складно. Моя мама померла – і я навіть не змогла приїхати на похорон. А цю стару бабу бережу як зіницю ока. Боже, який цинізм…» – ділиться наболілим пані Ольга зі Старосамбірщини. Загалом українці коротко характеризують європейців (як італійців, так і поляків, французів, чехів): ліниві, зверхні й недалекі. Зараз Європа менш привітна до українців. Якщо колись наших людей із радістю брали на роботу, то тепер задумуються. Скажімо, у Чехії просто припинили видавати робочі візи саме громадянам нашої держави. І пояснюється це своєрідною чисткою ринку праці. Українці вже навчилися цінувати себе, а молдавани, наприклад, зроблять ту ж роботу ледь не удвічі дешевше. Тож причин платити більше нема. Та чи готова Україна прийняти потік «остарбайтерів», котрі повернуться додому?

«Тепер я знаю, як живуть люди»

Двадцятирічна Богдана Прокоп΄як родом із Тернави, але вже шість років проживає в італійській столиці. Ось що розповідає дівчина про своє життя: «Я дуже не хотіла сюди їхати. Мама мене забрала силою – у буквальному розумінні цього слова. Хоча зараз я їй вдячна за все це. Я побачила багато країн світу, можу сама заробляти гроші та мати впевненість у завтрашньому дні. Ну і, звісно, тепер я знаю, як живуть люди. Саме живуть, а не животіють, як в Україні. Я закінчила навчання у Римській академії естетики. Зараз працюю в салоні краси. Не можу сказати, що мене цілком задовольняє заробітна плата. Адже в Італії сьогодні велика криза, багато людей сидять без роботи. Не пов΄язую свого майбутнього з цією країною. Мені тут не настільки подобається. Маю мрію заробити ще трохи грошей, а тоді поїхати в якусь іншу державу. Із моїм дипломом знайти роботу деінде – буде неважко. Було б ідеально поїхати в Канаду або Америку. Хоча потім я все одно повернуся в Україну. Хочу відкрити свій салон краси, купити квартиру в Івано-Франківську. Це місто мене просто зачарувало. Моя найкраща подруга – франківчанка. Тож плани ми з нею будуємо разом. Два роки тому я всім українським друзям радила їхати в Італію. Зараз уже так не кажу, бо криза дається взнаки. У принципі, новачкам тепер нема сенсу сюди приїжджати – буде дуже важко».

Тетяна Михаць

Розмовляла Тетяна Михаць

Опитування

Що відчувають діти, батьки котрих не святкуватимуть із ними Великдень? Роман Деркач, 10 клас, с. Тернава Сумую за мамою. Вона в Римі вже багато років. Українським чиновникам має бути соромно, що наші мами мусять заробляти так далеко від своїх дітей!

Марія Палівода, 11 клас, гостює в П΄ятницях Мама в Італії, але я розумію, що це все для того, аби мені в майбутньому було краще жити. Тому не розчаровуюся. Я вже звикла і виросла. Раніше більше сумувала. Тепер просто усвідомлюю, що батьки роблять усе тільки для нас із сестрою.

Володимир Конів, м. Старий Самбір Я сам три роки їздив й Росію на заробітки. Знаю, як мені було там без дітей, жінки моєї. Думаю, вони відчували таке саме, хоч і були в рідному місті. Тяжко, коли ти далеко від рідних – майже увесь час про них думаєш. Тому повернувся додому – хай тут важко з роботою, але сім’я є сім’я.

Вікторія Прокоп΄як, 7 клас, с. Тернава Мій тато в Чехії. І його не буде на свята. Я відчуваю жаль, що він не їстиме з нами свяченої паски, не піде з нами в церкву. Я дуже сумую, коли татка немає поруч. Життя таке несправедливе.

Аня Леськів, гостює у бабусі в с. Страшевичі Я вже й забула, як то: мама з татом удома. Вони давно вже їздять у Чехію – заробляють на нас із братом. Сумно, звичайно, але зараз є телефони, скайп, інтернет – майже щодня говоримо. Розумію, що вони там заради нас, тому нарікати не маю права. Надіюся, вони скоро повернуться назовсім додому. Але в мене є тітки, бабуся, двоюрідні сестри і брати – тому зовсім самотньо не почуваюся.

Оксана Олійник, м. Старий Самбір цМоя похресниця уже років п’ять Великдень без мами святкує – мати в Італії. Намагалася на свята її забрати до нас, щоб у родинному колі їй не було сумно за мамою. А торік Леся, її мама, приїхала на два тижні додому якраз на Паску – то стільки радості було! Шкода мені тих дітей, чиї батьки мусять товктися за кордоном…

Опитували Тетяна Михаць і Галина Антошик


5

тема номера

12 квітня 2012 № 15 (069)

«Ой зійшло там зійшло, три зіроньки ясних…» Традиція співати гаївок потроху відмирає, і чимраз менше сіл та міст на Старосамбірщині можуть похвалитися все ще збереженими звичаями святкування Великодніх свят. Споконвіку, після довгої зими та Великого посту, які щойно закінчилися, забави молоді – весняний ігровий фольклор – дуже тішили сільську, і не лише, молодь, та й старші люди, а також діти не були проти подивитися на веселощі. Після прийняття на Русі християнства, язичницький обряд поклоніння весні поступово видозмінився на традицію Великодніх свят. На Великдень, поснідавши свяченими яйцем і паскою, молодь починала водити гаївки біля церкви, які у християнській традиції відображають радість людей від приходу весни і Воскресіння Христового. Але, на відміну від інших фольклорно-обрядових пісень – колядок і щедрівок, у яких значно переважає християнсько-релігійний зміст, великоднім гаївкам він не властивий. На теренах Старосамбірщини традиція водіння гаївок, на жаль, відходить у минуле. У більшості сіл

вже немає звичаю збиратися біля церкви й співати гаївки. Але подекуди традиція ще збереглася. У селі Чаплі донедавна лише на Великдень перед вечірнею усе село сходилося біля дзвіниці на лагівку. Співають: «Лагівко-дівко, вставай раненько, вмивай личенько. Хочуть тя люди взяти, хочуть тя заміж дати». Парубки та жонаті чоловіки збиралися завжди за брамою церкви, а жінки й дівчата – біля дзвіниці. Від чоловіків ідуть двоє «купців»-парубків вибирати дівчат, яких ведуть «продавати». Для цього спеціально приносили з дому старі австрійські гроші. Дівчата дуже противилися, бо хлопці, розглядаючи «товар», підсміювалися з них – «ноги криві» чи «зуба не має». Ще співають: «Ой яворе, явороньку, зелений» та «Ой на горі, на високій, пси гавкали». Все це триває, доки священик не приходить відправляти вечірню. У Великій Лінині співають таку гаївку: «Ми голубку ізловили і у клітку посадили. Ой голубко, чого тужиш, вибирай си, кого любиш», утворюючи коло, в середині якого одна дівчина зображає голубку. У селі Топільниця люди збираються на Великдень, у Великий понеділок та вівторок по округах і

кличуть Галю або Коструба. Співаючи: «Ой чого ж ти не танцюєш, Галю, Галю?», утворюють коло, навколо якого ходять хлопець та дівчина, співаючи по черзі рядки гаївки. Також, до гурту людей підходить жінка і каже: «А чи не виділи-сьте де мого Коструба?». Їй відповідають: «Та пішов із другов!». Тоді та жінка співає: «Бідна ж моя головонька, нещаслива годинонька. Що ж я собі наробила, що Коструба не любила. Приїдь, приїдь, Кострубоньку, стану з тобов до слюбоньку». Їй підспівують всі інші. Ще відома така гаївка: «Ой на горі, на високій, трепети трясуться. Дала би-м ти писаночку – кури не несуться» (трепета – осика, «Коловорот»). У селі Торчиновичі співають: «В тамтім боці в сторононьці щось там за гук, вийдіть, вийдіть, паніматко, щось продают». Також, у селах люди співають популярну по всій Україні гаївку «Їде, їде Зельман…». Але в більшості сіл молодь віддає перевагу дискотекам. Її перестає цікавити старовинна традиція збиратися біля церкви чи там, де зазвичай сходяться люди, щоб поспівати гаївок.

Галина Антошик

Чому ми святкуємо Великдень у різний час? Дата Великодня визначається зі співвідношення місячного й сонячного календарів: враховуються обертання Землі навколо Сонця та обертання місяця навколо Землі. У церковному календарі є свята, що випадають кожного року в різний день місяця – інколи швидше, а інколи пізніше. Час і день святкування їх залежить від свята Пасхи, яке не має сталої дати. Такі свята, що не мають визначеної

дати, називаються рухомими, або, з церковнослов’янської мови: подвижні та неподвижні. Рухомі припадають щорічно у той самий день тижня, але на інше число місяця. Два великі празники займають особливо почесне місце у нашому церковному календарі, це празники Різдва та Воскресіння Христового. А це тому, що Різдво – це початок, а Пасха – це завершення відкуплення Христом людського роду. Центром усіх рухомих свят є свято Христового Воскресіння, і тому весь ряд

неділь, свят та освячених часів, залежних від Великодня, творять коло свят, що називається великоднім. Великдень святкуємо першої неділі після весняного повного місяця (перший повний місяць, що наступив після дня весняного рівнодення). Чому так? У перших століттях християни відзначали це свято в різний час, що часто породжувало суперечки. Отці Першого Вселенського Собору у 325 році, постановили святкувати Пасху в першу неділю (оскільки Христос воскрес саме

РЕКЛАМА В «КОЛОВОРОТІ» –

ЗАПОРУКА Вашого

успіху!

в цей день тижня) після першого весняного повного місяця, а 3 квітня (за новим стилем) установлено як перший день весни. Коли повня є 3 квітня, то Великдень святкують наступної неділі. І якщо б 3 квітня випало на суботу, то 4 квітня все одно був би Великдень. Однак, коли повня була б раніше від 3 квітня, то великоднім вважається наступний повний місяць (ще плюс 30 днів). Тому дата Великодня може припадати в період із 4 квітня по 8 травня.

Галина Антошик

2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020

15 квітня 5 травня 20 квітня 12 квітня 1 травня 16 квітня 8 квітня 28 квітня 19 квітня

ОБИРАЙ САМ

10 грн

10 грн

Місячна передплата на «Коловорот» Фрукти – до сушарки! Для того, аби взимку насолоджуватись смачним узваром, потрібно вчасно і правильно насушити фруктів та ягід. Про різні способи сушіння – у рубриці «Довідка».

13 жовтня 2011 № 39 (043)

Пачка цигарок

«Ми – постгеноцидна нація…» Син легендарного командира УПА Юрій Шухевич розповів «Коловороту» про час, коли він із сім’єю переховувався на Старосамбірщині, і про діяльність УПА на теренах району.

с. 10

Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид»

с.5

рекомендована ціна 1 грн

«Свобода або смерть!» 14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, відзначають річницю створення Української повстанської армії, а також – День козацтва Світлина PHL

На СтароСамбірщиНі є близько Ста ветераНів

оУН-УПа, колишНіх УчаСНиків бойових дій.

воНи багато Не хочУть – лише, щоб визНали їх УчаСНиками НаціоНальНовизвольНої боротьби в роки дрУгої Світової війНи та Під чаС рУхУ оПорУ У

західНій УкраїНі до 1954 рокУ. але влада їх Не чУє. і з кожНим роком меНшає Свідків тих Подій, а ті, котрі ще живі – ПокиНУті НаПризволяще державою, чаСто живУть СамотНьо, маючи Проблеми зі здоров’ям. їм Не виСтачає ПроСтого СПілкУваННя, Уваги, заСлУжеНої Поваги.

Земельна проблема Що питимуть учні інтернату в Стрілках?

.

Ділянка з криницями школиінтернату приватизована, а це означає, що з водою, якою користується навчальний комплекс, можна зробити будь-що. Директриса Тетяна Голубко хвилюється, що відтепер не зможе контролювати якість води, та й її наявність також, адже новий власник зможе зробити із криницями, що захоче, навіть – засипати. Тоді школа залишиться без води. Та прокуратура запевняє, що все законно, а сторони можуть мирно домовитися.

с.

4-5

ПРОГРАМА

ТБ

на тиждень

6-9

с. с.

3

Можливість знати більше Тел.: 097 162 24 40

Дати святкування Великодня на найближчі роки

Можливість захворіти на рак

Передплатний індекс 89033 Вартість передплати на місяць становить 10 грн. На 3 місяці – 30 грн, 6 міс. – 60 грн.


6

довідка здоров’я Оксана Скиталінська дієтолог

Правила виходу з посту

«КОЛОВОРОТ» РЕКОМЕНДУЄ ПОЧИТАТИ: Ед Стаффорд. «Уздовж Амазонки. 860 днів. Неможливе завдання. Неймовірна подорож». Київ, «Темпора», 2012 Ед Стаффорд першим у світі пройшов пішки вздовж усієї течії Амазонки – від її витоків у горах Перу до гирла на заході Бразилії. Ця книжка – спогади про неймовірну експедицію, що увійшла у “Світові рекорди Гіннеса”. Автор описує джунглі, їх мешканців і свій досвід доведення тіла до меж витривалості. Книга розрахована на мандрівників, екологів, етнологів – усіх, кого зацікавить запропонована тематика. Український реліз цього твору – перший серед іншомовних видань, які готуються. Переклав розповідь Андрій Бондар – один із найбільш професійних молодих літературних критиків та перекладачів України.

ПОДИВИТИСЯ: Титанік (3Д) Молоді закохані Джек і Роза знаходять одне одного в першому й останньому плаванні «непотоплюваного» “Титаніка”. Вони не могли знати, що шикарний лайнер зіткнеться з айсбергом у холодних водах Північної Атлантики, і їх пристрасна любов перетвориться на сутичку зі смертю... Та чи потрібно переповідати у деталях сюжет одного з найбільш відомих фільмів сучасності з Леонардо ДіКапріо та Кейт Вінслет у головних ролях? Зауважимо лише, що зараз картина доступна у форматі 3Д, що надає справжньої повноти вражень, у мережі кінотеатрів «Кінопалац» та в «Планеті кіно».

Гаряче серце За сім тижнів посту організм пристосовується до роботи в економному режимі – тому і до звичного харчування потрібно переходити плавно. Якщо ж, прийшовши додому після святкової Літургії, ви будете дотримуватися приказки «Наївся, як на Великдень» та перетворите ритуал розговіння на ритуал переїдання – святкування світлого дня може бути зіпсованим викликом лікаря. Отож, яких правил слід дотримуватися при розговінні? Насамперед, потрібно вживати їжу невеликими порціями, за принципом «Не їж – лиш понадкушуй». Вироблення травних ферментів за час посту суттєво зменшилося, тому й порції мають бути невеликими, щоб уся їжа змогла обробитися ними та засвоїтися. Якщо ви посвятили великодній кошик уночі, після Божественної літургії, – з’їжте крашанку та лягайте спати, бо вночі ваш травний тракт готується до відпочинку, а не до перетравлювання їжі. У народі вважалось, що до заутрені не бажано їсти, «бо сатана у рота скочить і всі кишки виїсть». Якщо ж ваше розговіння припадає на ранок, то, сівши за святковий стіл, з’їжте з насолодою посвячену крашанку і скуштуйте по шматочку святкової та сирної пасок, ковбаски.

Обмежити їжу тваринного походження

Незважаючи на великоднє розмаїття скоромних страв, максимальна порція м’яса не має перевищувати 200 грамів (перевагу варто надати нежирним сортам), яєць – однієї штуки, паски – 250 грамів, і при цьому слід суттєво зменшити вживання жирних соусів, зокрема майонезу, які навантажують печінку та підшлункову залозу. Меню має складатися з рибних, овочевих, фруктових і злакових страв – відварених, запечених, але не смажених. Рослинна їжа, окрім вмісту корисних мікроелементів та вітамінів, містить харчові волокна, на-

лежна кількість яких забезпечує повноцінну роботу органів травлення і запобігає розвитку багатьох небезпечних захворювань. Із напоїв ідеально підходять: чай із м’яти та імбиру, узвар, кисіль із сухофруктів та рідкі фруктово-ягідні смузі. Увечері можна з’їсти ще одну крашанку, по шматочку пасок та випити склянку кисломолочного напою. Якщо ви відчуваєте важкість у шлунку, то краще утримайтесь від їжі і випийте лише чаю з ромашки, який знімає спазми.

Утричі зменшити вживання алкоголю

Недаремно кажуть: «Алкоголь та ковбаска – невесела зв’язка». Щодо алкогольних напоїв, то до їх прийому потрібно підходити з обережністю: лише символічні декілька ковтків червоного сухого вина (максимум 100 грамів), бо в народі колись говорили: «Як уп’єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити немов у півсні – так тебе Бог покарає». Алкоголь узагалі не слід вживати без їжі і його кількість після посту варто зменшити у два-три рази відносно до звичайної.

Не фокусуватися на їжі

Якщо великодні страви манять, немов магнітом, притягують до столу і не дають змоги ні на чому іншому сконцентруватись, лише на їжі, то випийте теплого нежирного курячого бульйону, який додасть вам сил. І зупиніться. На години 3-4. Поспілкуйтеся з близькими вам людьми, насолодіться прогулянкою, сходіть у гості, вітайте один одного, бо «на Великдень навіть крашанки цілуються!».

Не сидіти увесь день біля столу

Не намагайтеся спустошити вміст усього великоднього кошика – розділіть цю радість на декілька днів. Пам’ятаймо слова Василія Великого: «Піст завжди корисний для того, хто його з радістю приймає!»

Фільм, знятий Донатасом Улвідасом, – це дебют молодого режисера на великому екрані. Перед нами картина, що відрізняється від голлівудських стандартів масштабності та ефектності. Це кінострічка, у якій важливою є сама історія, а також манера її розповіді. Глядачеві належить побачити захопливі історичні події, які Донатас Улвідас, людина, котра справді цікавиться історією рідної країни, постарався передати якомога точніше. Сюжет картини «Гаряче серце» розгортається 1861 року, коли Литва входила до складу Російської імперії. Це час політичних інтриг, які поступово переростають у бунт. Кріпацтво ось-ось буде скасовано, і в деяких литовських селах уже назрівають повстання. Один із кріпаків на ім’я Тадас Блінда опиняється, сам того не бажаючи, в самому центрі подій. Характер, сила та мужність – змушують його очолити бунт. Однак «Гаряче серце» – не просто історія про боротьбу, нестатки і любов до свободи. Це ще й історія кохання. Головний герой має гарячі почуття до дочки одного з найбагатших землевласників Литви. Розвивається справжня драма, адже перед Тадасем постав нелегкий вибір: продовжувати боротися за волю свого народу і зректися кохання дочки одного зі своїх заклятих ворогів або ж залишитися з нею та кинути бунтарів напризволяще. Подивитися фільм можна у Львові в «Планеті кіно», що у торгівельному центрі «Кінг Крос Леополіс».

ПОСЛУХАТИ: AtmAsfera. Internal (2012) Новий диск львівсько-київського проекту «Atm­ A­ sfera» зібрав композиції в актуальному зараз стилі world music. Це означає поєднання сучасних ритмів і суміші народних мелодій різних етносів світу. Тут і українські традиційні мелодії, й африканські чи арабські наспіви, і шотландські та грузинські мотиви. Вони майстерно накладені на джазові й рокові аранжування, а лірична мелодика зводить усе до спільного знаменника. Під цю музику можна сидіти з коханою людиною за вечерею при свічках, а можна просто роздумувати про сенс життя, залишаючись на самоті. Хоча й компанією такі ритми також цікаво послухати. Єдине місце, де буде недоречним альбом гурту «AtmAsfera» – це автомобіль. Може заколисати… «Матеріал, зібраний у цьому альбомі, – це музика, переживання, які вийшли із найглибших куточків серця кожного з нас. Це ті емоції та переживання, які відчуваєш, коли сам на сам із собою, це дуже відверті речі, які ніколи нікому не розповідаєш. Ми назвали альбом “Internal” – внутрішній, адже найважливіші речі народжуються глибоко всередині, вони завжди з нами, але ми часто не чуємо їх», – так розповідають про нову роботу самі виконавці з «AtmAsfera».


довідка

12 квітня 2012 № 15 (069)

здоров’я

Вітаміни чи нітрати? Запам’ятайте кілька простих правил, щоб уникнути отруєння, смакуючи свіжими овочами за великоднім столом. Санітарні лікарі кажуть, що не слід виключати з раціону чи обмежувати вживання ранніх овочів та зелені. Просто потрібно купувати або в магазині, або на ринку, де ведеться обов’язковий контроль продукції. Тобто, варто уникати дешевших стихійних базарчиків. Звісно, цілковитої безпеки це вам не гарантує, проте, береженого й Бог береже. Загалом експерти вважають, що потенційно небезпечними є майже всі овочі, котрі вирощені до вересня. Для того, щоб якомога більше зменшити ризик отруєння – спробуйте куплені овочі покласти на кілька годин у воду,

яку періодично міняйте. Це забезпечить «вихід» якоїсь частини «хімії» із продукту. Зберігати ж овочі потрібно лише у холодильнику. Допоможе також варіння. Відвар, у якому будуть варитися овочі, витягне нітрати у себе – після цього продукти більш придатні для вживання. Та це стосується молодої картоплі, буряка чи моркви. Якщо ж говорити про огірки або редиску, то їх просто треба ретельно почистити. Адже значна кількість нітратів міститься саме у шкірці. Малюкам давати дуже ранні овочі не варто зовсім. Бо замість вітамінів у ще недостатньо міцний організм можуть потрапити шкідливі елементи.

7 історія з перших уст

«Паска мала “сміятися”…» Про традиції, пов’язані із приготуванням великоднього хліба

Тетяна Михаць

нововведення

911 по-українськи – 112 Відтепер в Україні діє єдиний номер для виклику екстрених служб – міліції, швидкої допомоги, пожежників та газової безпеки. Замість номерів 101, 102, 103 і 104 – для виклику усіх цих служб можна набирати 112. Таке нововведення передбачене Законом «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером “112“. Відповідний доку-

мент набув чинності 10 квітня. Діятиме номер аналогічно американському 911: ви телефонуєте на 112 і повідомляєте про проблему, а вже диспетчер визначає, кого саме потрібно відправити на допомогу. Скажімо, в якихось випадках достатньо буде лише однієї, а деколи – відразу кількох. Наприклад, якщо горить приміщення, де перебувають люди і незрозуміла причина пожежі, то крім пожежників, мали б відіслати відразу міліцію та швидку допомогу.

Утім, поки що система працює в тестовому режимі, тому протягом певного часу паралельно діятимуть і старі номери викликів. Якщо ви набиратимете 101, 102, 103, 104 – вам усе ще зобов’язані відповісти та прийняти виклик. Коли ж залишать для таких потреб лише номер 112 – стане відомо пізніше. За прогнозами законотворців, це відбудеться після Євро-2012.

Андрій Кожушок

марганець, кадмій, нікель, свинець, кислоти, луги. «Можливості здати люмінесцентні лампочки чи батарейки на утилізацію на Старосамбірщині немає. Таке можна зробити лише у Львові. Це мусить бути лише організація, що має ліцензію. У районі такої нема. Ці лампочки і батарейки належать до першого класу (усього є 4 класи небезпеки відходів; перший – надзвичайно небезпечні, – «Коловорот») небезпеки відходів», – розповів «Коловороту» Олег Пухар, державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища.

«Колись пекли паски лише у печах – це зараз усі мають духовки, електричні хлібопічки. Давніше ще випікали дуже великі паски – такі, що несли їх у плахтах святити до церкви. Велика паска була символом достатку. Часом у печі вона так виростала, що неможливо було її звідти витягнути – необхідно було розбирати челюсті (частина печі, яка розміщена за дверцятами, – «Коловорот») по цеглинах. Щоб визначити, чи уже час класти паску до печі – потрібно було, після того, як вигребеш жар, всунути руку у піч і мовити «Отче наш». Якщо встигнеш договорити до кінця (не висмикнувши руки) – можна вже класти паску. Якщо ні – то ще загаряче для неї. Замішене на паску тісто, перед тим, як класти на тепло, щоб виростало, треба ребром долоні перехрестити – зробити заглибинку у формі хреста. Спекти добру паску вважалося найважливішим на Великдень, бо з того, якою вона спечеться, судили, якою буде доля в сім’ї. Коли паска вже у печі – не можна шуміти, стукати, голосно розмовляти, бо не виросте. Вважається, що пекти її потрібно у чистому одязі та з чистими думками. Нічого в цей день, а випікають великодній хліб завжди у четвер або в суботу, не позичали, не сварилися, не гнівалися між собою. Вважають, що це добре, коли паска у печі трісне збоку, під «капелюшком» – вона мала «сміятися». Якщо тріскає посередині або западеться – зле, поганий знак – до хвороби або навіть смерті, не дай Бог. Дітям часто печуть маленькі пасочки у горнятках. Розрізаючи паску, спочатку її три рази хрестять ножем. Вважається, що незаміжнім дівчатам, щоб цього року вийти заміж, треба з’їсти дванадцять різних пасок».

Галина Антошик

Розмовляла Галина Антошик

екологія

До лампочки… Що робити з використаними батарейками та енергоощадними лампами? З екранів телевізорів, зі шпальт газет закликають не викидати енергоощадні лампи та використані батарейки у смітник. Що тоді робити тим, хто вирішив приєднатися до заклику економити електроенергію або ж просто надумав зекономити і замінив удома всі лампи розжарення на люмінесцентні? А на упаковках теж написано, щоб не викидати відпрацьовані лампочки у смітник. Але ж куди? Кожна люмінесцентна енергоощадна лампа містить токсичний метал – ртуть. Її в одній лампі може бути від 4 до

150 міліграмів. Як відомо, потрапляння в організм ртуті викликає дуже небезпечне отруєння. Воно супроводжується гострими фізичними та психічними розладами. Важко уявити, скільки ртуті у таких лампочках, зіпсованих ртутних термометрах попадає щороку на сміттєзвалища. А окрім неї там чимало й інших токсичних металів, котрі містяться у викинутих батарейках. Екологи підрахували, що одна викинута пальчикова батарейка забруднює 400 літрів води або 20 квадратних метрів ґрунту. Батарейки й акумулятори містять токсичні і небезпечні для людини й довкілля важкі метали та хімічні речовини: цинк,

Рум’яна паска з печі – беззаперечний символ Великодня в Україні. Кожна господиня випікає цей святковий хліб по-своєму, із покоління в покоління сотні років передаючи секрети його приготування. До тіста додають масло, олію, молоко, яйця, цукор, різні спеції, родзинки, але у різних пропорціях – що робить паску кожної господині неповторною. Про прикмети, забобони і традиції, яких дотримувались у багатьох селах та містах Старосамбірщини, випікаючи основну великодню страву – паску – розповіла «Коловороту» Надія Заріцька, котра родом із с. Чаплі, а зараз проживає у Дрогобичі.

МИТНИКИ ЗАТЯГУЮТЬ КОНТРОЛЬ? Зателефонуйте на гарячу лінію Держмитслужби! 044-247-27-19 Або напишіть електронний лист е-mail: dovira@customs.gov.ua


8

чтиво притчі

ОБМІН

П’ятирічна дівчинка не давала спокою батькові, наполегливо випитуючи, що він купить їй, коли поїде до міста. Нарешті батько втратив терпіння і з докором сказав: – “Купи мені це, купи мені те!” – ти думаєш тільки про те, що мають тобі

дати твої батьки. А ти, що ти даєш нам? – Любов, – відповіла дівчинка. Батько не знав, що далі казати. Один мільярдер перед смертю тремтячим голосом промовив до своїх спадкоємців:

– Дорогі діти, тепер лишаю... – Скільки кожному? – спитали усі разом. Насправді багатою людиною є та, діти котрої біжать до неї, коли вона не має нічого. А чого чекаєш ти?

КОЛИ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ НІЧ? Один старий рабин якось спитав своїх учнів про те, як можна точно розпізнати мить, коли закінчується ніч і розпочинається день. – Можливо, це коли вже чітко можна відрізнити собаку від вівці? – Ні, – відповів учитель.

ВІТАННЯ Найщиріші вітання з нагоди найбільшого християнського свята Воскресіння Христового линуть до всіх старосамбірчан від львів’янина Анатолія Крачковського.

– Або коли відрізняєш фінікове дерево від фігового? – Ні, – знову відказав рабин. – То коли ж? – запитали учні. – А тоді, коли вдивляючись в обличчя будь-якої особи, впізнаватимеш у ній брата чи сестру. До тієї ж

анекдоти ***

старосамбірщина день +15°/+18° ніч +8°/+10°

неділя, 15 квітня

день +13°/+16° ніч +8°/+12°

понеділок, 16 квітня

день +12°/+15° ніч +8°/+12°

***

вівторок, 17 квітня

день +14°/+19° ніч +7°/+10°

***

середа, 18 квітня

день +14°/+20° ніч +9°/+14°

***

четвер, 19 квітня

день +11°/+16° ніч +9°/+13°

***

п’ятниця, 20 квітня

день +9°/+14° ніч +6°/+10°

У Донецьку люди бояться виходити на вулицю тому, що їх ловлять і відправляють на керівні посади в інші регіони України…

Христос Воскрес!

Весна – як жінка. Каже: “Уже йду”, – а сама сидить у халаті, з мокрою головою – і нігті фарбує!

Це можна зробити за тел.: (067) 673-07-18.

“Ми навчилися літати, немов птахи, плавати, мов риби, але не навчилися жити, як брати” (Мартін Лютер Кінґ).

субота, 14 квітня

Нехай Ваші душі будуть багаті на добро, як святковий стіл, чисті, як великодній рушник і веселі, як українські писанки. Хай малинові дзвони Великодня принесуть у Вашу оселю радість, віру, надію та любов.

Газета «Коловорот» пропонує кожному мешканцю Старосамбірщини привітати друзів, колег чи близьких Вам людей з Днем народження чи іншим святом.

миті у твоєму серці панує ніч, – пояснив рабин.

*** ***

Тільки наші чоловіки сміються над жінкою за кермом, сидячи в трамваї.

***

Квартира ніби й невелика, але як починаю прибирати – хороми...

оголошення РОБОТА

Г азета «Коловорот» прийме на роботу розповсюджувачів у Добромилі, Хирові, Нижанковичах та інших населених пунктах району. Оплата за домовленістю. Тел.: 067 67 55 426 – Богдан.

Áåçêîøòîâíà

þðèäè÷íà äîïîìîãà Фахову безкоштовну правову допомогу Ви отримаєте в юридичній приймальні «Народний адвокат», що реалізовується Благодійним фондом Андрія ЛОПУШАНСЬКОГО спільно з Миколою Катеринчуком за адресами: м. Старий Самбір, вул. Лева Галицького, 98, тел.: (032 38) 2-11-84; м. Добромиль, пл. Ринок, 1.

Головний редактор: Роман Рак Заступник головного редактора: Всеволод Поліщук Над номером працювали: Тетяна Михаць Галина Антошик Адреса редакції: м. Старий Самбір, вул. Л. Галицького 25/11

Дизайн: Верстка: Літературне редагування: Художнє оформлення: Рекламний відділ: Відділ збуту:

Їдуть в автобусі дві незнайомі жінки. Одна тяжко зітхає. Друга їй у відповідь співчутливо: – А ви думаєте, мій не п’є ?!

Народна прикмета. Коли під час їзди на автомобілі вас дуже струсонуло – вийдіть із салону і огляньте бампери: якщо погнувся передній – до втрати грошей, якщо задній – до прибутку.

– Чуєш, сусіде, що це в тебе вчора ввечері півень у курнику так голосно кричав? – Це я його на літній час переводив.

На заправці: – Мушу вас попередити: сьогодні бензин подорожчав. – Залийте мені 50 літрів учорашнього!

Всеволод Деревацький Олег Пеленичка Галина Мушеник Ростислав Лужецький 067 67-307-18 Богдан Гурин – 067 67-55-426

Львівське обласне видання газета «Коловорот» передплатний індекс: 89033

cвідоцтво серія ЛВ № 992245‑Р від 29.11.2010 р. Друк: ТзОВ «Друк Волині» Засновники: ГФ «Дністер», ПП «Екобескид»

джерело http://www.meteoprog.ua

Видавець: ТзОВ «Редакція газети «Коловорот» Наклад: 2000 примірників Періодичність: тижневик Підписано до друку: 11.04.2012 р.

© Усі права на матеріали, надруковані у газеті, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв видання дозволяється за умови посилання на газету «Коловорот». Матеріали, позначені символом , друкуються на правах реклами. За достовірність змісту матеріалів, що публікуються на комерційній основі відповідальність несе замовник.

Gazeta "Kolovorot" #69  

Stary Sambir's district newspaper

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you