Issuu on Google+

     Літо – осінь 2005

1. Уздоровлення сотникового слуги.

Во ім’я  Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу.  Сьогоднішня неділя дає нам   Євангеліє Про уздоровлення сотникового слуги. В  цьому  описаному  Біблійному  випадку  показується  нам  про  те  що  людина  до Христа  наближається  не  через  причетність  до  якоїсь  релігії,  причетність  до  якоїсь  традиції,  а через внутрішню готовність серця, яка може бути  в будь кого з людей. Сотник був далекий від єврейської  традиції,  від юдейського віросповідання. Він почув про те, що є такий чоловік, який оздоровляє,  Попросив  у  Христа  помочі.  Але  будучи  людиною  військовою,  якому підкорялися його  підлеглі,  коли  Господь  дав  згоду  на   те  що  піде  до  нього  до  дому,  він  сказав,  що  я  не достойний  щоб  ти   приходив  до  мене,  скажи   слово  і  дитина   буде  здорова.  Тому  що я наказую своїм  підлеглим,  вони  коряться  мені,  виконують.  Христос   був  здивований  такій  величезній вірі  і  навіть  учням  своїм  сказав  про  те,  що  такої  віри,  немає  серед  Ізраїля.  Тобто  серед  тих  до кого  найперше,  власне  прийшов  Христос.  Христос  сказав,  що   я  найперше  прийшов  до  овець що  загинули 

Дому  Ізраїлевого,  до  свого  народу,  а  потім  уже  до  всіх  інших.  І  ось  цей

Євангельський  приклад  показує нам про  те, що Господь готував людей до приходу Христа не тільки  і   Ізраїлі.  І  про  це  багато  говорили  і  філософи  грецькі  і  мудреці  інших  народів.  Люди чекали  приходу  Месії  не  просто  в  особі  Ісуса  Христа.  А  в  особі,  яка  є  носієм  любові,  яка  є носієм  світла,  яка   є  носієм  хороших  людських  взаємин.  Людських  у  розумінні  людини,  як Образу  Божого.  І  коли  сотник  побачив  таку  людину,  що  ця  людина  дійсно  не  виносить  якісь формальності  на  перший  план,  не  виносить  виконання  якихось  обрядів,  якихось чинонаслідувань,  а  виносить  спілкування сердець, віри. І побачивши висоту і чистоту Христа, знаючи  ким  він  є  насправді,  хоча  він  сотник  це  досить  висока  посада  в  римській  армії.  Каже: «Я не достойний, щоб ти до мене приходив, скажи слово».  І людина, яка достеменно виконує закони  своєї  держави,  свого  служіння,  яка  є  просто  дисциплінована,  вона  стає  готовою прийняти  і  Христа.  Це  той  важний  момент  значимості  Старого  Заповіту  тут  також просліджується.  Коли  людина,  виконавши  заповіді,  не  зупиняється  на  них,  а  відкриває  своє


серце  до  наступного  кроку.  Це  дуже  важливо.  І  не  важно  котрі  заповіді  ти  виконуєш,  чи заповіді  Єврейські,  чи  заповіді  римські,  чи  грецькі,  чи  слов’янські  –  не  має  значення.  Ти  був вірний  у  малому,  тобі  довіриться  велике.  І  ось  ми  якраз і бачимо, як оце велике приходить  до сотника,  до  його  слуги.  І  доказом  того,  що  сотник  був  людиною  широкої  душі  і  високої духовності  було  те,  що  він  дбав  за  свого  слугу  так,  як  за  рідного.  Він  не  повстидався принизитися  перед  якимось  євреєм,  Христос  був  євреєм  для  них  усіх,  і  римляни  вважали євреїв  нижчим  народом.  Він  заради  здоров’я  слуги  приходить  і  просить.  Тобто  людина переросла  той   уклад,   в  якому  жила  в  той  час.  Це  для  нас  є  важливий  приклад.  Щоб   ми виростали  з  пелінок  власного  народу.  Не  відкидали,  не  нехтували  ними,  але  виростали  до Христа,  в  міру  зросту  Христового.  Це  дуже  важливо.  Тому  не   думаймо,  що  якщо  ми  змалку хрещені,  то  ми  вже,  як  в  народі  кажуть,  Бога  за  бороду  зловили.  Ми  просто  введені   ,   нам відкриті  ворота  ввійти.  На  жаль  часто  так  буває.  Будь  хто  з  усього  світу,  будь  яка  людина  не залежно  ні  від  чого  може  прийняти  Христа.  А  той  хто  був  охрещений,  той  хто  ходив  до церкви,  молився,  причащався,  сповідався, але закрився, навіть був  церковним служителем, чи співцем,  був  причетний  до  духовності  формальної,  на  жаль  не  відкрився  в  духовності  живій, реальній  і   все  занедбав.  Про  це   Христос  говорить,  мабуть  з  великим  сумом.  Про  те  Христос каже  так,  що  багато  хто  прийдуть  зі  сходу  та  заходу  і засядуть у царстві небеснім і з Авраамом, Ісааком  та  Яковом.  Ті  хто  навіть  не  знали  їх,  бо не були євреями. Сини ж Царства, які були на початку  обрані,  то  вкинені  будуть  до  темряви  зовнішньої,  буде  там  плач  та  скрегіт  зубів.  Ось цього  нам  треба  боятися.  Боятися  согрішити,  боятися  відпасти  від  Христа,  Оце  і  є  страх Божий.  Залишитися  вірним  Христові,  ким  би  ти  не  був.  Христос  чекає  на  наше  серце.  Не  на частинку  нас,  а  на  повноту.  На  нас  всіх  на  наше  тіло  на  нашу  душу.  Це  все  має  належати Христові.  Будьмо  такими  Господь  прийме  нас.  І  те  що  сталося  з  сотником  станеться і з нами. Амінь. Слава Ісусу Христу. 2.Уздоровлення двох біснуватих. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу. Сьогодні  в  Євангеліє  ми  чуємо  оповідь  про  те,  як  Христос  уздоровляє  двох біснуватих.  Хотів би звернути вашу увагу на діалог між Христом і бісами, які промовляли  через біснуватих.  Вони  почали   дорікати  Христові  говорячи,  що  тобі  Сину  Божий  до  нас?  Прийшов ти  передчасно  нас  мучити.  І  вони  просили,  коли  виженеш  нас,  то  пошли  нас  у  той  гурт свиней.  Нам  відкривається  тайна  духовного  життя,  тайна  паралельних  світів.  Реально  всі темні  сили  вірять  в  Бога  і  навіть  частково  знають  його.  Частково,  бо  ніхто  реально  не  знає


Бога.  А  найближче  знають  святі.  Але,  оскільки Сатана колись був Архангелом Божим, ставши падким,  так  само  і  слуги  його  біси,  демони  також  були  ангелами  служителями  Божими.  Бо вони  Бога  знали.  Вони  знають  свою  долю,  яка  їм  уготована  і  тому  вони  говорили  з  Христом реально.  Чому  ти  передчасно  до  нас  прийшов?  Ще  не  прийшов  той  час,  бо  дійсно  в  той  час Христос  ще  не  пройшов  пекло.  Ще не було переможено царство зла. Але влада Божа вже тоді була.  Та  повинно  було звершитися  прихід через Голгофу, через страждання. І тому вони мали претензії  до  Христа.  І  тому  Христос  вигнав  їх  в  свиней,  дозволивши  їм  піти  туди,  куди  вони хочуть.  Після  Воскресіння  Христового  вже   цієї  сили  вони  не  мають.  Вони  вже  не  просяться нікуди,  вже  йдуть  туди  куди  їх  посилає  воскресший  Христос  – в Преісподню в вогонь вічний. В  той  час,  коли  ще  не  звершилося,  коли   не  прозвучали  слова  Христа:  «Звершилось»  ще  не відбулося  переміни  повної  людства,  ще  не  було  закладено  те  зерно   Воскресіння,  тоді вони ще могли  просити  його,  кажучи,  що  пошли  нас  в  свиней.  Так і сталося. Дуже часто нам здається, що  достатньо   однієї  віри  в  Бога.  Але  ми  бачимо  реально,  що  злі  духи  не  тільки  вірять,  вони знають,  бо  вони  навіть  спілкуватися  з  ним  можуть.  Господь  дозволяє  всім,  навіть  бісам  з собою  спілкуватися.  Тобто  Господь  з  свого милосердя дозволяє будь кому з ним спілкуватися. Немає  людини,   яка  б  не  мала  права  спілкуватися  з  Господом. Всі достойні цього спілкування. Так ось часто помилкою нашою є те, ми кажемо: «Я вірю в Бога, цього достатньо». Так от каже Апостол  Яків:  «І  біси  вірять».  Нам  треба  до  віри  додати  любов.  Бо  любов  не  може  бути  без справ.  Віра  без  діл  мертва.  Ці  діла  це  є  діла  любові.   Коли  ми  робимо  їх  просто  так,  з  великої любові,  безпричинно,   без  чекання  зиску,  чи  нагороди.  Просто   робимо  бо  любимо  Так  як  ми відносимося  до  людини,  яку  ми  любимо.  І  ось  коли  людина  починає   жити  з  богом  не  тільки по  вірі,  але  й  любові,  тоді  відбувається  переміна  велика.  А  до  того  часу  не  має.  І  ми  нічим суттєво   не  відрізняємося  від  тих падших ангелів, фактично живемо з ними поруч і догоджаємо їм.  Тому і грішимо, бо вони паразитують на нас. Над цим також варта поміркувати, чи  моя віра є  любов’ю,  а  Господь  сказав,  що   ближньому  зробили,  те  і  мені  зробили.  Кожному  навіть падкому.  І  тут  же варто згадати слова Івана Крондштатського,  праведника Божого, який казав: «Ніколи  не  змішуй  людину  з  тим  образом, який є в ній.» І тому Господь зцілює цих біснуватих не  дорікаючи,  не  звинувачуючи,  особливо  багато  не  говорячи,  не  моралізуючи,  а  своєю любов’ю  великою  звільняючи  їх  від   тих  злих  духів.  Які  їх  мучили.  І  ось  ми  також  можемо  це робити.  Можемо  звільняти  людей  від  злих духів, які через нас їх мучать. Коли ми перестанемо їх  мучити  своїми  поганими  думками.  Подумав  на  людину погано і той ангел пітьми, який тобі цю   думку  навіяв,  починає  діяти  на  ту  людину.  Сказав  погане  ­  сила  підвищилася.  Зробив погане  ще  гірше  пішло:   і  думка,  і  слово, і дія. Коли ми це зупиняємо,  ми людину захищаємо від


того  надмірного  зла,  яке  може  через  нас  добавиться.  Бо  і  так  кожен  з  нас  несе   тяжкий  хрест. Поміркуймо  над  тим  чи  живемо  у  вірі  і  чи  живемо  ми  в любові. Пам’ятаймо завжди, що і біси вірять  і  тремтять,  бояться,  знають  свій  кінець.  Про  це  сьогодні  говорили  оці  біси з біснуватих. Ми  –  християни  маємо  нашу  віру  підтвердити  любов’ю,  а  любов  очищує  все.  Амінь.  Слава Ісусу Христу.

3 Уздоровлення розслабленого

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу.

Сьогодні  Євангельська  оповідь  розповідає  нам  про  уздоровлення розслабленого  чоловіка.  І  тут  є  один  цікавий  момент,  на  який  варта  звернути  увагу. Коли  Христа  звинувачують  в  тому,  що  він  Бога  зневажає,  говорячи  розслабленому: «Прощаються  тобі  гріхи  твої,  будь  бадьорий,  сину  «.  Каже  Господь  йому.  І  книжники казали,  що  він  Бога  зневажає,  бо хто крім нього може прощати? І тоді Христос ставить їх  перед  фактом  про  те,  що  важніше  сказати  слово  чи  дійсно  дати  людині  можливість жити  повноцінно.  Христос  тут  проводить  межу  між  тим,  що  таке  сказати  слово,  а  що таке  звільнити  людину.  Адже  сила  слова  заклечається  в  тому   чи  воно  діє,  чи  воно просто  промовлено.  Господь  каже,що  легше  сказати  слово:  «Прощаються гріхи твої, чи сказати  слово  Іди.»  І  ось  не  даремно  сказано,  що  те  що  ми  простимо,  те  проститься  і нам.  Тут  є  важливий  момент:»Те  що  ми прощаємо іншим, те і нам прощається».  Буває, що  між  двома  людьми  виникає  якесь  непорозуміння.  І  ми,  ніби  ту  людину  простили, але  ми  ходимо подумки за нею, ніби її  контролюючи, аналізуючи, не даючи їй спокійно дихати.  В  той  же  час  думаємо,  що  ми  великодушні,  ми  ж  простили.  А  ми  маємо простити  і  сказати:  «Іди,  живи  мирно,  живи  своїм  життям,  все  між  нами  немає непорозуміння,  навіть  тіні  не  залишилося.  Це  дуже  важливий  момент,  коли  навіть  не залишилося  тіні.  Навчімося  так  прощати.  Щоб  після  нашого  прощення,  інша  людина могла  собі  вільно  жити,  вільно  ходити,  радіти  життю.  Могла  славити  Бога,  могла допомагати  іншим  людям  жити з Богом. Ось в цьому головний зміст – дозволити іншій людині  бути  людиною.   Не  рабом  людей,  не  рабом  обставин,  не  рабом  будь чого, що є на  землі.  А  рабом  Божим,  дитиною  Божою  і  все…  Тому  якщо  зможемо  так  зробити, тоді  і  ми  зможемо  дійсно  вільно  ходити  по  цій  землі,  вільно  дихати,  молитися,  ні  на кого  не  накладати  тягарі  ті,  яких  самі  не  маємо.  А  якщо  маємо  тягарі,  то  передавати


Христові  і  він  їх  знищить.  А  не   передавати  тягар  іншим  людям.  Амінь.  Слава  Ісусу Христу.

           4. Успеніє Праведної Анни.               Во ім’я Отця і Сина і святого Духа. Слава Ісусу Христу.  

Сьогодні Свята Церква вшановує пам’ять Святої Праведної Анни. Сьогодні

День  Успіння  Праведної  Анни.   Це  свято  є  важливим  для  нас,  для  розуміння  віри  Христової. Для  мирян,  людей,  які  звикли  жити  світськими  цінностями,  день  смерті  є  днем  смутку.  А сьогодні  Свята  Церква  святкує  свято  Успіння  Праведної  Анни.  Успіння  матері  Богородиці Діви  Марії,  успіння  бабусі  Ісуса  Христа.  Цим  самим  Свята  Церква каже нам про те, що смерть це  не  є  щось  дуже  страшне.  Так,  вона  була  такою  до  Воскресіння  Ісуса Христа. Після  того, як Христос  воскрес, як каже сам Апостол Павло:» Смерть для мене надбання». Людина, яка живе з  Христом,  в  якій  живе  Христос,  смерт  це  вже  надбанн.  Це  є  звільнення  від  пут  тілесних  і з’єднання з Живим Богом. Це важливий момент. На якому ми повинні  зосередити свою увагу, що  не  для  кожної  людини  смерть  є  такою.  Такою  вона  тільки  для того, хто живе з Христом, в кому  живе Христос.  І так як Свята  Анна стала бабусею Ісуса Христа, матір’ю Діви Марії, тобто в  ній  народився   Христос,  адже  це  з  її  лона  вийшов Христос. Тому,  якщо наше серце народить Ісуса  Христа,  прийме  його.  Тоді  і  ми  маємо надію на успіння. Не на смерть – на успіння. Тому часто кажуть про те, що життя це повільне помирання. Така песимістична думка, такий погляд на  життя.  Але  з  точки  зору  християнства,  Яке  є  способом  життя  в  смерть  Христову,   дивне поєднання  життя  в  смерть.  Тому  якщо  ми  не вмерли з Христом, каже Апостол Павло, то ми і жити  х  ним  не  будемо.  А  якщо  вмерли  з  Христом  то  і  жити  з   ним  будемо.  Тому,  коли  ми зорієнтовані  на   смерть  Ісуса  Христа  на  смерть  в  ім’я  Боже,   тобто  коли  ми  живемо вмираючи для  всього  тілесного,  одночасно  народжуючись  для  всього  духовного,  тоді  ми  дійсно вмираємо  в  тій  якості  і  народжуємося в новій якості. Ось в цьому зміст пам’яті всіх святих. Ми згадуємо  дні  мучиницької  кончини  усіх  святих,  ми  згадуємо  дні  представлення  багатьох преподобних,  праведників,  ми  згадуємо  дні  успіння  Святої  Праведної  Анни,  успіння Богородиці  ці  дні  великих  свят.  Свят  з’єднання з Христом. Свят завершення життя в смерть в ім’я  Господнє  і  в  цій  миті  відбувається  завершення  смерті,  кінець  її,  бо   вона  перебуває народжена  Ісусом  Христом,  в  ім’я  Ісуса  Христа  і  народжена для життя вічного. Ось такі дивні справи,  які  явив  нам  Господь  в  Святій  Церкві  в  житті  і  смерті  святих  своїх.  Ми  сьогодні молимо  Святу  Праведну  Анну,  просимо  її,  щоб  і  ми  змогли  перемінити  своє  серце,  все  наше


єство   змогло   стати  лоном  для  Богородиці,  для  її  народження  в  нас,  щоб  Матір  Божа  могла жити  в  нас  і  щоб  наше  серце  стало  тим  вертепом,  тією  стаєнкою  де   народжується  Христос. Якщо  так  відбудеться,  тоді  закінчення  нашого  земного  життя   буду  не  смертю,  а  успінням, успокоєнням і надбанням життя вічного. Амінь. Слава Ісусу Христу.

5. Нагодування 5 тисяч Во ім’я отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу. Сьогодні  в  Святому  Євангелії  є  один  важливий  момент,  на  який хочеться звернути увагу.  До  Ісуса  Христа  підходять  учні  і   говорять  проте,  що  навколо  багато  людей  –  п’ять тисяч,  і   вони  не  мають  поживи. Говорячи проте, щоб  Господь відпустив учнів своїх  щоб вони могли  піти  в  навколишні  села   і  придбати  собі  поживи.  І  Господь  говорить учням: «Нагодуйте їх  ви».  Учні  здивовані  і  кажуть,  що  не  мають  чим  нагодувати  окрім  п’яти  хлібин  і  двох  рибин більше  нічого  немає.  Тоді  Господь  каже:  «Принесіть  мені  ці  хліби  і  ці  рибини  і  після  цього відбувається  велике  звершення,   знамення  чуда   Божого  нагодування  п’яти  тисяч  людей п’ятьма  хлібами.  Це  є  дуже  важливий  момент,  для  нашого  постійного  життя  духовного,  для наших  повсякденних  справ.  Господь   в  цьому  прикладі  показує  нам  про  те,  що  кажучи  учням своїм:»Нагодуйте  їх  ви»,  те  що  ми  повинні  стати  тими,  хто  дає  духовну поживу, а також і всю іншу  необхідну для людини. Людина ніколи не буде мати повноти достатньої для нагодування інших  людей,  для  насичення  інших  людей,  для  допомоги  іншим  людям.  Але  кожна  людина має  певну  якусь  частку,  певне  напрацювання  на  сьогодні.  Як  в той час учні мали п’ять хлібів і дві  рибини.  Якщо  порівняти  те  надбання,  яке  має  людина,  з  тою  потребою,  яка  є  в навколишньому  світі.  То  ці  величини  не  до  порівняння.  Що  таке  п’ять  хлібин  і  п’ять  тисяч людей.  Але  Господь  бере  ці  хлібини,  які  напрацьовані  людьми,  примножує  їх  настільки,  що нагодовуються  усі  люди,  хто  слухає  Христа  і  ще  збирають  12  повних  кошиків  хліба.  Ще залишається  надбання  і  для  наступного  нагодування.  Так  само  і  з  нашими  дарами.  Якщо людина  напрацювала  духовний  капітал,  а  це  кожен  з  нас  має  його  в  більшій  чи  меншій степені.  І  віддає  його  щиро  в руки Господні, кажучи Господи, це не моє надбання, це твоє.  Це твій  дар,  примнож  його. Господь дивним способом примножує не зрозуміло для нас. І ніби то маючи  мізер  насправді  стаємо  джерелом  насичення  для  інших  людей.  Прикладів  тисячі  у церкви,  навколо  нас.  Ми  деколи  дивуємося,  людина  приходить  до  нас  за  порадою,  ми  їй говоримо  якісь  слова  поради  і  потім  дивуємося.  Звідки  я  це  знаю?  Звідки  у  мене  ця  думка


виникла?  Як  я  зміг  цю  людину  втішити.  Кожен  з  нас  має  розум,який  стане  напрацюванням, Господь  використав  наші знання, наш певний досвід, помножив його в міру потреби людини, яка  до  нас  прийшла.  І  тому  Христос  каже  нам  про  це  через  своїх  учнів,  що  коли  будете говорити  в  ім’я  моє,  не  задумуйтеся,   що  казати.  Дух  Святий  мовить  через  вас.  І  коли людина живе  в  ім’я  Господнє,  Господь  каже:  «Не  журіться  що  маєте  казати,  як  діяти.  Я  через вас буду діяти.   Я  використаю  всі  ваші  надбання,які  ви  маєте,  для  того,  щоб  ви  могли  послужити людям.»  Але  тут  же  Господь  одночасно  ставить  нам  завдання,  що  ми  все  таки   маємо  мати   ті п’ять  хлібин  і  дві  рибини.  Тобто  ми повинні працювати, не ждати манни з неба, а працювати і  напрацьовувати  духовний  капітал,  який  Господь  використає  для  служіння  іншим  людям.  Це вже  наше  завдання.   Тому  ми  повсякденно  повинні  мати  з  собою  отой  мінімум,  який  по  мірі сил  наших  Господь  нам  дає.  А  Господь  перетворить   його  в  максимум  для  потреб  інших людей.  Тому  Господь  хоче,  щоб  ми  стали  тими,  хто  насичує,   хто   годує,  хто  задовольняє потреби  людей  навколо  нас.  Господь  надіється  на  нас,  що  у  нас  буде  той   мінімум.  Який  для нас  є  можливо  максимальним  нашим  надбанням.  Але  Господь  перетворить  у  ще  більше надбання.  І  це  надбання  наше  спільне  і  людське  і  Боже  стане  поживою  для  всіх  людей.  Як казав  Господь:  «Потечуть  з  утроби  вашої  води  живі,  ріки  живої  води.  Які  напоять  усіх спраглих».  Ми  станемо  джерелом  поживи  для  всіх  голодних.  Дивний  Христос, дивний Бог. І ми  бачимо  приклад  Святих Церкви, як він дивно діє у світі. Неміч людську  перетворює в силу. Тому  Святий  Апостол  Павло  і  каже,  що  сила  Божа  в  немочі  пізнається.  Визнаймо,  що  ми насправді  немічні,  що  ми  нічого  не  маємо.  А  той  невеличкий  дар.  Який  є,  є  дар  Божий. Віддаймо  його  в  руки  Господні  і  Господь  помножить  його  через нас і ми зможемо послужити своїм ближнім. Амінь. Слава Ісусу Христу.

6. Преображення    Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу. В  ці дні Свята  Церква святкує одне з найбільших свят року Преображення Господнє. Це  є  унікальне  свято,  тому  що  в  ньому  проявилася  та  повнота  Божественного  приходу  ще  до того,  як  Христос  прийшов  на  Голгофу.  Христос  у  цьому  святі  показав  своїм  учням  усю  свою силу.  Як  пише  Святе  писання,  що  укріпити  своїми  стражданнями.  Щоб  вони  згадуючи Преображення,  змогли  перетерпіти   все  те.  що  їм  прийшлось  перетерпіти.  Спочатку  розп’яття учителя,  а  потім  і  своє  власне.  Під  час  Преображення,  як  нам   свідчить  Святе  Євангеліє,


обличчя  Христа  сяяло  ясніше  від  сонця,  а  одежі  були  біліші  від  снігу.  Це  дуже  важливий момент.  Тому,  що  сонце  це  найбільш  ясне,  що  може  бути  у  нас  на  землі,  а  сніг  це  найбільш ясне з земного творіння. А сонце небесних світил. Коли обличчя Ісуса Христа сяяло ясніше від сонця,  це  було  свідченням  того,  що  це  сяйво  є  нетоварне,  не  створене,  бо  сонце  є  творіння Боже.  А  коли  одяг  сяяв  ясніше  від  снігу,  одяг  це  є  земна  річ,  створена  людськими  руками, свідчить про те, що і те що створено людськими руками, як  і те що божественне сяйво величне і  безмежне,  так  те  що  створене  людськими  руками  також  може  сяяти.  Але  сяяти  ясніше  ніж сніг,  який  на  сонці  сяє  так, що на нього не можна дивитися. Тобто що Дух Святий, сходячи на землю  преображає  природу,  переводить  її  і  нову  якість.  Саме  слово  Преображення  має  в  собі дві  частинки  пре   ніби  перехід  в  новий  образ,  в  нову  якість.  І  Господь  це  робить.  Господь показав,  що  кожна  людина  може  перейти  в  нову  якість.  Це  є  ключовий  момент  в  святі Преображення,  адже  воно  звершувалося  за  ради  нас.  Тим  самим  Господь  каже:  «Ви  також можете  преобразитися. І  ми знаємо про це сяйво, яким сяяло обличчя святих, яке вони являли своїм  учням,  своїм  послідовникам,  які  бачили  величезна  кількість  людей.  Сяйво  на  яке  не можливо  дивитися.  Згадаймо  Серафима  Соровського перед Мотовиловим у Їхній розмові про зміст  християнського  життя.  Життя,  коли  Преподобний  Серафим   сказав,  що  смисл  життя полягає  у  стяжанні  Святого  Духа.  От,  власне,  цей  святий  дух  і  преображає  її  і  сяє  через людину.  І  владика  Антоній  Сурожський  говорив,  якщо  людина  хоча  б  раз  у житті побачила в очах  іншої  людини  оце  Божественне  сяйво,  власне  сяйво  преображення,  як  його  ще називають  сяйво  Фаворського  світла.  На  нього  кажуть  Фаворське  світло,  бо  це  відбулося  на горі  Фавор,  то  та  людина  уже  ніколи  не  може не вірити в Бога. Вона реально бачила відблиск Божества.  Тому  Господь  дуже  надіється   на  те,  що  кожен  з  нас  зможе  прийняти  Благодать Святого  Духа,  зможе  дозволити  Духу  Святому  себе преобразити, через повну довіру до Бога в цьому  житті.  І  що  ми  цим  сяйвом  засяємо  для  інших  людей.  Ми  станемо  джерелом  цього сяйва  преображення  для  інших  людей,  для  всього  світу.  Люди,  дивлячись  на  нас,  будуть хотіти  преображуватись.  Тому  головний  зміст  свята  Преображения,  щоб  ми  самі преобразилися,  а  через  нас  преобразиться  весь  світ.  І  тоді  вже  буде  нове  небо  і  нова  земля, тоді  вже  буде  воскресіння  всього,  другий  прихід  Христа  у  славі  через  людину,  через  свого учня.  Він  перший  Преобразився  і  учні  це  бачили.  Тепер  кожна  людина  на  землі  має наслідувати  Христа,  засяяти  світлом  Преображення  Фаворського  світла.  Просімо  в Бога сили, просімо  в  нього  помочі,  щоб  ми  могли  прийняти  Благодать  Святого  Духа  і  тоді  Святий  Дух нас  перемінить   і  ми преобразимося, будемо іншими і будемо, як каже Апостол Павло, вже не я живу,  а  живе  в  мені  Христос.  Будемо  уже  не  ми жити на землі, але Христос Буде жити в нас і


через нас слава Божа буде сяяти всьому світові. Амінь. Слава Ісусу Христу.

 7. Успіння Богородиці.   Во ім’я Отця і Сині І Святого Духа. Слава Ісусу Христу.   Сьогодні  Свята  Церква  вшановує  особливе  свято,  величне  свято  –  День  Успіння нашої  Пресвятої  Богородиці  Діви  Марії.  Успіння  Пресвятої  Богородиці  це  свято  в  якому продовжується  утвердження  Воскресіння.  Адже  Христос  своєю  смертю  смерть  переміг  і кожен,  хто  слідує  за  Христом,  хто  є  його  товаришем  і  учнем,  не  вмирає,  а  пройшовши  через завершення  тілесного  земного  життя  продовжує  жити  вічно.  І  звичайно,  що  кому,  як  не Богородиці  відкривається  ця  дорога  життя  вічного.  І  тому   ми  знаємо  образ  Успіння,  на якому зображено  діву  Марію,  яка  уснула,  лежить  в  гробі.  Навколо  зібрані  учні.  Для  яких це  є смуток, втрата,  але  одночасно  урочистість,  торжество.  Тому  що  Христос  стоїть  біля  матері  своєї  і тримає  на  руках  маленьку  сповиту  дитинку.   Таким  чином  зображено  душу  Богородиці. Зображено  цей  перехід. Перехід з одного  життя  в інше, а точніше перехід з тимчасового життя до  вічності.  І  тому  Успіння  є  радісним  і  урочистим  святом.  Але  ця  урочистість  і  радість поєднані  з  великою  відповідальністю,  Це  своєрідний  екзамен  для  всіх  нас.  Дивлячись  на  цей образ  Успіння  Матері  божої,  нам  Господь  ніби промовляє: «А з ким твоя Душа, кому ти віддав Душу?»  Як  у  тій  пісні,  яку  співають  паломники,  ідучи  до  Зарваниці,   :»Кому  ми служили. Тому ми  і  віддали  себе».   Якщо  служили  Христові,  то  і  віддали  себе  в  руки  Христа.  Матір   Божа  все своє  життя  служила  Христові  і, природно, залишилася з ним. Каже Господь, в чому застану, в тому  і  судити  буду.  Якщо  Господь застане нас в стані служіння йому, то в те служіння і він нас візьме.  Але  служіння  в  новій  якості,  у  співтворчості.  До  якої  Господь  прикликає  кожну людину.  Ми  співаємо  Матері  Божій:»  Радуйся  Пресвятая  Богородице  Діво,  бо  ти  в  своєму успінні  нас  не  покидаєш».  Матір  Божа  залишається з нами, як наша опікунка, як наша Мати, як Цариця  неба і  землі, залишається, як наша помічниця. Як та котра служить нам. Ми знаємо, що не  стільки  ми   служимо  Цариці  небесній,  чи  намагаємося  допомагати  в  приході  її  Сина  на землю  і  спасінні  всього  людства. Але найбільше це вона нам служить тим, що народила Сина, віддала  його  на страшну жертву. А зараз продовжує служити нам тим. Що  помагає нам у серці народжуватись  Ісусові.  Допомагає  нам  очищуватись,  уподібнюватись  до  неї,  іти  її  шляхом, шляхом  Богородиці.  Як  каже  про  це  отець  Григорій  Планчак,  що  Діва  Марія  є  ідеалом християнина  двадцять   першого  століття.  Вона  завжди  була  тим  ідеалом,  ідеалом  усіх


християн,  хто  ставав  на  цей  шлях  Христовий.  Як  називали  християнство  в перші роки путь в слов’янській  мові.  І  ось  ті,  хто  стають на цей шлях, Матір Божа вже є їх ідеалом. Але в наш час треба  про  це  ще  раз  сказати, що Матір Божа ідеал наш для всіх людей, не залежно від того, хто ми  є.  Якщо  Матір  Божа  стане  нашим  ідеалом,  то  все  наше  життя  буде  шляхом  вмирання  в старій  якості  і  пробудження  в  новій  якості.  І  тоді  час  нашої  смерті   буде  часом  успіння  і пробудження на руках Ісуса Христа.  

Є  ще один аспект Успіння Богородиці.  Відійшовши в небе��ний світ, вона нас не

покинула.  Вона  залишилася  в  тих  людях,  які  є  біля  нас.  Адже  Ісу  с  Христос  віддав  Івана Богослова  –  Апостола  Івана  в  руки  Матері  божої,  сказавши.  Що  це  є  син  твій,  а  Матір  Божу віддав  в  опіку  учні  свого  сказавши:  «Це  є  мати  твоя». Тому і для нас Матір Божа є присутня на землі  в  тих  людях,  хто   оточує  нас.  І   так,  як   Іван  Богослов  опікувався  Матір’ю  Божою  до  її успіння  на  землі.  Так  і  ми  маємо  опікуватися  тими,  хто  навколо  нас.  Найперше  нашими матерями,  людьми,  які  потребують  нашої  помочі,  нашими  рідними  і  близькими,  тому  ,  що   в Христі  нема  чоловіка  і  жінки.  Служачи  ближньому,  ми  служимо  Богородиці  .  Адже  кожен  з нас  потенційно може стати Богородицею. Народивши Ісуса Христа в  серці своєму. І ми маємо стати  такими. Бо тільки той, хто народить Христа в своєму серці, той буде з ним. Іншої дороги нема.  Це  є  наслідування  Богородиці.  Бачите,  які  глибини  відкриваються,  коли  починаємо замислюватися  над  значенням  свята  Успіння  Пресвятої   Богородиці.  Ми  дуже  вдячні  Матері Божій  за  її  постійну  опіку,  за  її  живу присутність в нас. Ми дякуємо за її поміч, яка безнастанно зливається нам через  наші серця, наш розум,через наших рідних і близьких. Ми дякуємо Матері Божій  за  те.  що  вона  дозволяє  нам  служити  собі  через  служіння  нашим  ближнім. І тим самим осягати  вічність.  Тим  самим  переборювати  смерть.  Але  переходити  з  однієї  якості  в  іншу.  Від тління,  від  тимчасового  до  вічності,  до  життя.  Радуйся  Пресвятая  Богородице  бо  ти  в  своєму успінні не покидаєш нас. Амінь. Слава Ісусу Христу.

8. Не милосердний боржник. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу. Сьогоднішнє  Євангеліє  розповідає  нам  притчу  про  не  милосердного  боржника.  Ця притча  є  дуже  важливою  тому.  Що  в  ній  ми  бачимо  роз’яснення   одного  з  стихів  Господньої молитви  Отче  наш.  І  прости  нам  провини  наші,  як  ми  прощаємо  винуватцям  нашим.  Ми знаємо  про  те,  що  кожне  слово Ісуса Христа несе безмежну глибину духовного  одкровення. А


тим  більше  молитва  Господня  Отче  наш. В ній сконцентровано все найнеобхідніше для життя людини,  щоб  людина  не  загинула,  але  жила  вічно.  І  це  прохання  про  прощення  провин  є  в молитві  Отче  наш.  І  ось  в  притчі  про  не  милосердного  боржника  ми  дізнаємося  про те , яким безмірним  є  Господнє  прощення  і  як Господь надіється на те, що ми також будемо прощати. В цій  притчі  складається  про  те,  як  один  цар  вирішив  підвести  підсумок,  обрахувати  всі  свої фінансові  справи  з  своїми  підлеглими  і  простив  людині,  яка  взмолилася,  величезний  борг, який  був  на  той  час  неймовірно  великий.  Десять  тисяч  талантів.  В  той  же  час  той  самий чоловік,  якому  було  прощено,  не  захотів  простити  якусь  мінімальну  провину 

своєму

товаришеві.  І  от  ми  бачимо  в  цій  притчі  про  те,  що  Господь  говорить  нам,  що  Царство  Боже починається  не  після  смерті,  а  починається  уже  тут  на  землі  і  що  Царство  Боже  є  царина взаємин  між  людьми  і  між  людиною  і  Богом.  Це  є  наші  відносини  між  живими  особами людини  і  людини,  як  образу  Божого,  а  через  ці  взаємини  людини  і  Бога,  як  творця.  Господь давно  і  вже   все  нам  простив,  заради  заслуг  свого  сина  Ісуса  Христа.  Другої  особи  Пресвятої Тройці,  який  прийнявши  людське  тіло,  приніс  себе  в  жертву  і  викупив  всіх  людей.  О  це  і  є образно кажучи той величезний борг – десять тисяч талантів. Він уже прощений.  

Тепер  залишається  тільки  нам  один  з  одним  впорядкувати  відносини.  Просто

простити.  І  ось   саме  в  цьому  є  найбільша  боротьба.  Найбільше  випробування  для  нас.  Як каже  Святе  писання:  «Диявол  ходить  рикаючи  як  лев  і  шукає  кого  би  проковтнути.  І  ковтає найчастіше  через  наші  взаємини  один  з  одним.  Коли  ми  залишаємо  в  глибині  свого  серця,  в розумі,  в  діях,  в  ділах  своїх  залишаємо  образу,  не  прощення, пімсту, і таким чином дозволяємо злому  духу  жити  в  нас.  Ми  знаємо.  Що  злий  дух  живиться  тими  негативними   енергіями: енергією  зла,  прокляття.  Таким  чином  в  притчі  ми   знаходимо,  що  правитель  каже,  що  так буде  кожен  покараний,  а  Апостол  Павло  каже  нам,  що  ми  самі  себе  караємо.  Бо  Господь  уже все  що  міг  зробив.  Дав  нам  ,  показав  як  зробити  і  сказав:»  Зробіть  те  саме  в міру ваших сил в міру  вашого  об’єму,  яким охоплене ваше життя. Об’єму ваших сил, вашої енергії, ваших думок, вашого  розуміння.  Те  що  є  у  вас.  І  тут  же  знову  нам  нагадуються  слова  Христа,  якщо  не будете,  як діти, в Царство Боже не ввійдете. Коли дітки маленькі граються, вони посварилися і тут  же  помирилися  і  далі  граються.  І  якщо  буває  так,  що  дітки  посварені  і  прибігають  батьки  і одну  дитину  забирають.  То  всі  інші  плачуть:  «Лишіть  нам,  ми  вже  будемо  чемні   тільки лишіть ту  дитинку  з  нами,  ми  хочемо  разом  гратися».  Мабуть  таким  має  бути  наш  плач  один  за одного,  коли  ми  бачимо.  Як  диявол  вириває   з  нашого  середовища  якусь  людину.  Рідних, близьких,  знайомих.  Якусь  людину.  Ми  бачимо,  що  вона  перебуває  в  полоні  зла  і  це  зло  не дозволяє їй простити іншим людям. Вона сама карається і таке саме пекло коло себе створює. І


якщо  буде  в  нас  серце  таке,  як  у  дитини   ­  чисте,  то  ми  будемо  казати:  «Господи  залиши  її  з нами,  дай  нам  ще  побути  на  цій  землі,  дай  на  порадіти  всьому  тому,  що  ти  ж  даєш.  Дай  нам. Це  дуже  важливо.  Все  починається  з  прощення,  з  визнання  того,  що  ми  є  усі  грішні  перед Богом.  І  тому  Господи  прости  нас  всіх.  Бо  першою  ознакою  любові  між  людьми  є  те, чи інше непорозуміння.  Любов  це  повна  відкритість.  А  якщо  немає  того, є щось внутрішнє затаєне. То вже  нема  відкритості.  Значить  немає  повноти  любові.  Значить  уже  інший  дух  перебуває. Пильнуймо,  пильнуймо  наші  серця,  наш  розум  і  просімо  у  Бога: «Господи дай мені сили. Щоб я  зміг  простити  не  тільки  розумом.  Словами,  а  серцем.  Усім  своїм  єством,  щоб  я  міг  кожній людині, яка живе на землі щиро дивитися  в очі і дійсно любити його. Не означає це потурати її слабостям,  але  любити,  де  треба  вимагати,  більш  жорстко,  але  не  жорстоко.  Твердою  рукою, це  також  любов.  Як  каже  нам  Святе  писання,  що  батько,  який  шкодує  для  сина  палки  – поганий  батько.  Не  треба  шкодувати,  якщо  є  потреба,  треба  і  трішечки  жорсткіше  повестися, але  все  це  з  любов’ю,  все  це  для  блага. Але перед тим завжди подумаймо: «Господи, як би ти повівся  у  цій  ситуації.  Відкрий   мені  це,  дай  мені  зрозуміти  Твій  промисел,  чому  саме  так відбувається  те  чи  інше  на  землі,  в  моїй  сім’ї,  в  моїй  родині, в світі? Яким було твоє місце. Ми завжди  маємо  спів  ставляти  свій  розумі  розум  Христа.  Бо  Апостол  Павло каже: «Майте розум Христів»  А  нам  треба  його  просити,  що  не  людським  розумом  керуватися,  а  розумом Христовим.  Який  відкритий,  який  хоче  діяти  в  нас,  але  ми  деколи  закриваємося.  Ось  така глибина  відкривається  в  цьому  проханні:  «Прости  нам,  Господи,  як  і  ми  прощаємо»,  і  в  цій притчі  «Про  не  милосердного  боржника»,  якому  все  прощено,  а  він  прощати  не  хоче. Прощаймо і будемо прощені. Амінь. Слава Ісусу Христу. 9. Усікновення глави Івана Хрестителя. Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу. Сьогодні Свята Церква вшановує Івана Предтечу Хрестителя Господнього. Сьогодні згадується  день  його  смерті,  як  в  народі  кажуть  Головосіки.  Тому.  Що  ми  знаємо  Іван Хреститель загинув через усікновення голови. Після того як він звинуватив тогочасного царя у нечестивому  житті,  не  законна  дружина  звинуватила  Івана  і  Іван  спочатку  був  ув’язнений,  а потім  його  було  знищено.  Така  історія.  Яке  значення  для  нас  має це свято? Найперше  постать Івана  Хрестителя  це  постать  аскета,  постать  людини.  Яка  повністю  наслідує  Христа,  ідучи перед  Христом.  Його  життя  це  також  шлях  на  Голгофу,  шлях,  яким  має  іти  Ісус   Христос.  Ми кажемо  що він був Предтечею Ісуса не тільки  тому, що  як і Христос проповідував покаяння, як і  Христос  говорив  нам  про  Царство  Боже.  Але  і  в  тому,  що  він  ішов  шляхом,  яким  пройде


Христос.  І  сьогодні  знову  згадуються  слова  Блаженної  пам’яті  Павла  Папи  Римського: »Мусите  вимагати  від  себе  і  тоді  коли  навіть  інші  від  вас  не  вимагають».  Це  є  шлях  Предтечі. Кожен  з  нас  сам  для  себе  є  також  Предтечею,   ми  сьогоднішні  є   Предтечею   нас  завтрашніх. Якщо  ми  будемо  вимогливі  до  себе,  то  завтрашні  ми  будемо  кращі,  як  сьогоднішні. Завтрашнє наше  життя  буде  краще  ніж  сьогоднішнє,  в  духовному розумінні слова. Ми зможемо проявити те  Боже  зерно,  яке  посіяне  в  наше  єство.  Образ  і   подоба  Божа,  які  закладені  в нас, прявляться через  умалення  себе.  Як  Іван  Предтеча  казав,  що  мені  належить  уменшуватись,  а  женихові Ісусові  належиться  зростати  .  так  само,  коли  ми  своє  Я,  всі  свої  бажання,  все  наше  земне, тілесне  будемо  зменшувати,  в  нас  буде  зростати  Христос.  Чкщо  Царство  земне  буде  в  нас зменшуватись,  у  нас  буде  зростати  духовне  –  Царство  небесне.  Важливо  те,  що  Хреститель живе  в  нас,  як  і  Христос  живе  в  нас.  І  все,  що  стосується  церковного  життя,  стосується  і кожног  з  нас  зокрема.  Сьогодні  варта  поміркувати  над тим,  чи дозволив Я Іванові Предтечі в собі  проповідувати?  Чи  я  почув  в  собі  його  голос  до  покаяння,  до  переміни,  до  наслідування Христа,  до  підготовки  роботи,  яку  має  Христос  провести  в  нас,  до  підготовки  його  шляху  в нас?  Адже  якщо  Христос  в  нас  не  народиться  не  прийде  то  не  буде  вічного  життя.  Наше життя  буде  змарноване.  Сьогодні  день,  який  нагадує  нам  про   голгофу,  нагадує  нам  про страждання  в ім’я Ісуса Христа, нагадує нам про самопожертву. Не можна  наслідувати Христа оминувши  Голгофу,  так  не  буває.  Пригадується  мені  зустріч  з  одним  відомим  художником  у Львові  і  я   оповідав  йому  про  те,  що  у  нас  біля  церкви  на  вулиці  є  Хресна  дорога  і  люди, піднімаючись  до  Храму  Божого  фактично  ідуть  поруч  з  хрестами  Хресної  дороги. Той чоловік вже зрілого віку каже: «Це не добре, для чого людям псувати  настрій, коли вони ідуть з радістю в  храм  Божий.  Не  потрібно,   щоб  вони  ішли  і  бачили  страждання  Христа.  Я  був  трохи шокований,  мені  було  не  приємно  і  трохи  боляче  з  того,  що  людина,  знана  в  світі, на Україні, талановита  людина  так  щиро  заблукала   в  сприйнятті  духовного  життя.  Шкода  що  так  є.  дуже часто  люди,  які  мають  величезні  таланти  від  Бога,  не  розуміють  таїни  Голгофи,  не  розуміють таїни  страждання.  Ми  також  її  не  розуміємо  до  кінця,  нам  треба  прийняти  істину,  аксіому: шлях  до  Храму  Божого,  шлях до Царства духовного. До єдності з Христом лежить тільки через Голгофу.  Іншої  дороги  немає.  Тільки  через  самопожертву  нашим   рідним  і  близьким,  бо  що зробили  ближньому  –  мені  зробили_  каже  Христос.  Іншої  дороги немає.  Треба це прийняти і тоді  сьогоднішнє  свято  буде  для  нас  рідним,  зрозумілим.  І  ми  сьогодні  просимо  Івана Хрестителя,  щоб  він  нам допоміг прийняти те страждання, яке належиться нам. По мірі наших сил,  по  мірі  нашого  устремління  до  Христа,  по  мірі  можливості  спів  страждати  Христові, допомагаючи  тим,  хто  є  навколо  нас.  Не  забуваймо  про це. Просімо, щоб ми могли прийняти


страждання,  як  благословення,  як  дар.   Тому,  що  прийнявши Голгофу, ми будемо мати частку і у Воскресінні. Амінь Слава Ісусу Христу.

 10. Новий церковний рік. Стовпництво. Архистратига Михаїла    Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа . Слава Ісусу Христу.   Цими  днями  розпочався  Новий  церковний   рік  який  ми  знаємо  за  старим  стилем розпочинається  14  вересня  в  день  пам’яті  Святого  Симона  Стовпника.  Мабуть  не  даремно Господь  так  дав,  що  саме  в  початок  Нового  церковного  року  першим,  кого  згадує  Свята Церква  є  Святий  Стовпник.  Адже  Стовпничество  це  такий вид подвижництва, коли людина перебуває  в  молитві  на  одному  місці.  Не  минаючи  місця  молитви.  Або  маючи  кілька  місць молитви,  Це  може  бути  скеля  чи якийсь камінь, так бувало, і людина піднімається на те місце і молиться.  Адже  кожен  з  нас  покликаний  стати  тим  атлантом,  як  ми  знаємо  з  міфології,  що атланти  тримають  небо  на  кам’яних  руках,  тим  атлантом,  на яких може опиратися Боже небо на  землі.  На  яких  може  опиратися   Церква.  Тому   існує  таке  поняття  як  «Стовп  Церкви»  опора Церкви.  Господь  надіється  на  нас  і  ця  наша  місія  бути  стовпниками,  бути опорою для Церкви це  є  місія  в  якій  Господь  надіється  на  наше  служіння.  Надіється  що  кожен  з  нас   виконає  цю свою  місію.  Стане  опорою.  Ще  є  таке  дуже  цікаве  порівняння   про  те,  що  можна  порівняти Стовпників  божих,  які  тримають  церкву,  опорами  електропередач.  Коли  від  одної  опори  до іншої  іде  провід,  по якому передається струм і таким чином струмом забезпечується величезна територія.  Чи  скажімо,  спосіб  мобільного  зв’язку.  В  такий  самий  спосіб  Господь  хоче  наші серця,  наш  розум,  наше  єство,  нас  самих  перетворити  в  такі  Опори,  яким  Господь  дає Благодать  Святого   Духа.  А  ми  передаємо  їх  іншим  людям,  а  ті  іншим.  Створюється  така невидима  духовна  сітка,  що  оповиває  любов’ю,  світлом  Христової  істини.  Таким  чином відбувається  переміна  планети  Земля.  Трнсформа  людського  мислення,  світосприйняття  і  ми переходимо на новий етап життя у Бозі.  

Наступним  святом  після  початку  церковного  Нового  Року,  є  свято. Яке  в народі

називають  Михайловим  Чудом,  або  Чудом  Архистратига  Михаїла  в  Хонах.  Події  цього  свята такі,що  іновірці хотіли знищити  храм християнський і задля цього вирішили змінити  русло ріки і  пустити  потік води на церкву. Цей потік води знищив би церкву – християнську святиню і не було  би  ніяких  підстав  когось  звинувачувати, бо «стихія» таким чином подіяла. Але ми знаємо про  те,  що  по  молитві  паламаря,  який  один  побачив  цю  небезпеку,  біду,  був  один біля Храму


він  щиро  помолився  до  Господа  і  Господь  послав  Архангела  Михаїла,  той  єдиним  мечем, блискавкою  пробив  землю,  перед  храмом   і  вся  вода.  Яку  спрямували  на  Храм  попадала  під церкву  і  витікала  з  другої сторони Храму. Таким чином в  Хонах і до сьогодні та церква стоїть і до  сьогодні  і  водяний  потік  тече до неї, перед церквою зникає під землею, а потім витікає з під церкви  з  другого  боку.  І  свідки  говорять  про  те,  що  та  вода  є  цілющою,  біля  неї  люди оздоровляються  і   кожен  раз  19  вересня  збирається  велика  кількість  паломників  в  Хонах, прославляючи  велич  Господа,  прославляючи  Архангела  Михаїла.  Для  нас  це  також  є важливий  урок,  адже  якщо  поєднати  ці  два  свята  і  ці дві місії  Стовпника і місії Молитвенника то  якраз  виходить  у  повноті.  Той  паламар  уподібнився   Стовпникаві,  тому  що  паламар  це  та людина,  яка  першою  в  церкву  заходить  і  остання  виходить.  Це  людина.  Яка  несе  багато служіння.  Дуже  багато  часу  проводить  у  храмі  Божому.  Це  є  частинка  того  стовпничества  в нього,  тобто  служіння  на  одному  місці  і  коли  ця  людина  має  велику  силу,   вона  прикликає поміч небесних сил.  Це приклад. Як люди спонукані злим духом захотіли використати стихію землі для того, щоб зруйнувати Святиню. Так діє диявол  і сатана. Він же свого нічого створити не  може.  Він  використовує  створене  Богом.  Стихії  спрямовує  на  негативну  місію,  а Божественна  сила,  вогнем  святим перепалюючи той негатив  сили руйнуючої, він її освячує. І тому  вода.  Яка  мала  знищити  храм,  проходить  під  храмом.  Освячується  молитвою  і  стає цілющою для людини. Так само Господь хоче пропустити через таке горнило  і нас з вами, щоб стихії,  які  в  нас  проявляються,  якіб  мали  руйнувати  світ  вони  перемінюються,  освячуються, ми  стаємо  джерелом  води  живої  для  інших  людей. І не даремно це чудо було сотворено через Архангела  Михаїла  –  глави  воїнства  небесного,  який  є  прообразом  тої  сили  небесної.  Адже саме  ім’я  Михаїл  означає «Хто яко Бог». Якщо в кожному з нас, в наших почуттях, в нашій волі на  кожному  місці  буде  стояти  ім’я   Боже,  і  ми  будемо  смиренно   приймати  волю  Господню, будемо   гармонізувати  своє  життя  з  Промислом  Божим,  у  нас  буде  діяти  сила  Божественна, сила  Христова,  сила  Архангела  Михаїла.  І  ми  зможемо   виконувати  ту місію умиротворення. І зможемо  зберегти   Храм  Духа  Святого,  який  є  в  нутрі  нашому  від  стихії  світу  цього.  Не  тільки зберегти,  а  і  пропустивши  через  себе  негатив  цього  світу,   очистити,  освятити  його  і  дійсно стати  джерелом  святої  води  для  інших  людей.  Пам’ятаймо  про  ці  свята,  про  їх  значення  і  хай Господь  допоможе  нам  бути  в  нашому  житті  Стовпниками,  бути  молитвениками  через  які Господь чинить святу волю свою. Амінь. Слава Ісусу Христу.

11. Різдво Пресвятої Богородиці.


Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу. Цими  днями  Свята  Церква  святкувала  одне  з  дванадесятих  свят  в  року  –  Різдво Пресвятої  Богородиці.  Це  дванадесяте  свято  є  першим  серед  ��еличних  свят  після  початку Нового  церковного  року.  І  це  є  не  даремно,  тому  що  з  народженням  Діви  Марії  дійсно розпочався  новий  етап,  новий  виток  розвитку  людства,  розвитку  церкви,  новий  етап повернення  людини  назад  до   Бога.  У  цьому  святі  згадується  народження  Діви  Марії.  Ми  з вами знаємо про те, що Діва Марія зосередила в собі всю чистоту створеної Богом матерії.   І  не  тільки  стала  найчистішою  матерією,  найчистішим  проявом  світу,  але і зробила наступний  крок.  Вона  проявила  максимальну  найбільшу  творчість  на  яку  здатне  творіння. Народити  собі  подібного  і  народити  Сина  Божого,  бо  в  Ісусі  Христі  з’єднано  дві  природи  – Божа  і  людська.  Повнота  Божества,  повнота  людської  природи.  Діва  Марія  змогла  прийняти Духа  Святого  і  народити  сина  Божого.  Народити  єдиносущне  тому,  що  прийняла.  Прийняла Духа  Святого,  народила  Сина   Святого,  але  також  народила  і  сина  людського  в  максимальній чистоті  людського  прояву.  Кожне  свято  має  для  нас  своє  значення.  Так  само  і  це  свято  має конкретне  значення  для  нас  сьогодні.  Це   не  тільки  згадка  про  історичну  подію,  яка  відбулася, але  воно  стосується  кожного  з  нас.  Це  говорить  про  те,  що  кожен  з  нас  також  може уподібнитись  Богородиці 

і  народити  Сина.  Але  першим  етапом  є  народження  самої

Богородиці.  Тобто  народження  чистоти.  Праведні  Яким  і  Анна своїм життям, своїм подвигом життєвим,  своєю  чистотою,  душевною,  тілесною,  своєю  глибокою  вірою  змогли  очиститись настільки,  що  змогли  народити  Пречисту  Діву,  яка  стала  матір’ю  Бога.  Кожен  з  нас, наслідуючи  їх  подвиг,  має  трудитися,  готувати  місце  в  своєму  єстві  для  того,  щоб  ми  змогли преобразитись  і  народитись   заново  в  чистоті.  Стати  такими  чистими,  якою  чистою  при народженні  була  діва  Марія.  Ми  до  цього  покликані.  Це  наша  перспектива, те  що нас очікує. Господь  надіється  на  це.  І  якщо  буде  чистота   в  нашій  душі,  почуттях,  думках,  діях,  словах тоді ми будемо спроможні прийняти Святого Духа  і народити в собі Сина Божого у серці.  

Почався Новий церковний рік, почалася нова праця кожного над собою  і церкви

над  собою  загалом.  Невіста  готується  стати  поруч  з женихом, з нареченим, як про  це Христос говорить  про  Церкву,   як  невісту  свою.  Кожен  з  нас  сьогодні  стає  на  шлях  пізнання  нової чистоти.  Яку  Господь  дарує  нам.  На  шлях  зовсім  новий,  можливо  ще  нам  не  відкритий.  Але Господь  буде  нам  давати по мірі наших сил свої дари. Буде давати нам все більше і більше нові дари.  І  надіється  що  ми  їх  не  знехтуємо,  ми  їх  приймемо  і  будемо  в  собі  берегти  і примножувати.  Просімо  у  Діви  Марії  чистоти  тієї,  яку  вона  має.  Яку  вона  мала  при


народженні,  яку  вона  напрацювала  протягом  свого  життя.  Щоб  ми  змогли  уподобитись  їй. Очиститися,  щоб  прийняти  всі  благодатні  дари  Святого  Духа,  які  Господь  щедро  надсилає нам. Амінь. Слава Ісусу Христу. 12 Воздвиження.  Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу.   Сьогоднішнього  тижні  вшановуємо  одне  з дванадцяти головних свят Воздвиження Чесного  Христа  Господнього.   День  Воздвиження  є  днем  особливим.  В  ньому  поєднується світло  Воскресіння  і  Темрява  страждання  Голгофи.  Саме  тому  цей  день  є днем строго посту і в  той  же  час   священники  на  богослужінні   одягають  світлі  ризи.  Це  ніби  втілення  того  пісне співу,  який  співається  при  поклонінні  Хресту  Господньому:  «Хресту  Твоєму  поклоняємось, владико,  і  святеє  Воскресеніє  твоє  славимо».  Ось  так  в  цьому  короткому  пісне  співі  дуже містко  поєднався  голгофський  Хрест,  Голгофа  і  Воскресіння  Господнє.  Великдень  став тріумфом  християнства. Це був перший плід явно проявлений, який поступово і до сьогодні і у вічність  приносить  плоди.  Плоди  повернення  Адама  до  життя.  Плоди  повернення  людини. Людина  всім  своїм  єством 

духом.  Душею  і  тілом  ,  будучи  образом  Божим,  є  найвищим

плодом,  які  Бог  дарував  всесвітові. Людина і є той  всесвіт. Свято Воздвиження Господнього – осіннє  свято.  Час,  коли  ми  збираємо  земні  плоди.  На  одному з хрестів – на нагрудному хресті, я  бачив  такий  надпис:»Нехай  не  буде  безплідним  Хрест  Твій,  Господи  в  мені».  Це молитва – молитва  прохання,  молитва  надії,  молитва  довіри   і  одночасно  молитва  дії.  Ми  просимо Господа,  щоб  страждання,  смерть  і  воскресіння  наповнили  і  нас.  Щоб  ми  стали  учасниками, як  на  кожній  службі  Божій,  ми  просимо  Причастя  Святого  Духа  стати  причасниками. Частиночку  тих  страждань,  того  воскресіння.  В  молитвах  ми  читаємо  і  чуємо  послання Апостола  Павла,  що  якщо  ми  не  померли  з  Христом,  то  ми  і  жити  з  ним не будемо. Якщо  ми маємо  частку  в  його  стражданнях,  то  маємо  частку  і  в  воскресінні.  Хрест   Господній – дерево на  якому  визріли  плоди,  плід,  яким  Господь  наситив  весь  світ  ­  плід  Тіла  і  крові  Господньої. Ми,  приймаючи  тіло і кров, з’єднуючись з Христом також стаємо плодами Божими. І Господь надіється  на  це. Що як він став поживою для світу, щоб  і ми стали поживою для світу. Як каже Христос  учням,  коли  вони  кажуть,  що  велика  кількість людей і немає що дати їм їсти. Христос каже:  «Ви  їх  нагодуйте».  І   ось  свято  Воздвиження  Господнього  це  є  свято  торжества  Церкви. Якраз  в  тому  що  піднявши  хрест,  зробивши  його  своїм  прапором,  прийнявши  його  як найсильнішу   на  землі  зброю  –  духовну  зброю,  ми  приймаючи  його   в  своє  серце,  бо  наше серце  і  є  осереддям  Христа,  стаємо  для  світу  носіями  Христа.  Стаємо  для  світу  поживою,


служачи  людям  своїм  розумом,  своїми  почуттями,  своїми  душевними  силами,  своєю  силою волі,  своїми  талантами,  своїм  тілом,  всім  своїм  єством.  Просімо  у  Господа,  щоб  не  був безплідним  Хрест  Його  в  нас.  І  ми  доповнимо  той  сад  Божественний,  плодами  якого годується всесвіт, плодами якого забезпечена наша вічність. Амінь. Слава Ісусу Христу. 13. Пам’ять Патріарха Володимира ( Романюка).   Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу.   Учора  в  Криворівні  відбулася  конференція.  Яка  входила  до  заходів  вшанування патріарха  Володимира Романюка. Цього року виповнилося десять років з часу смерті патріарха Володимира  і  також   в  грудні  виповниться  80  років  з  дня  його  народження.  Чому  саме  в Криворівні  ми  вшановували  пам’ять  Святійшого  Патріарха?  Тому  що  у  1961  році,  будучи дияконом,  отець  Василій  на  протязі  цілого  року  часто  служив  у  Криворівні,  служив  і  в Бережниці. Про це ми  писали в часописі «Лоза виноградна» спогади Теодозії  Плитки­Сорохан і  таким  чином  ми  вирі  шили  встановити  у  Криворівні  меморіальну   дошку  пам’яті  Святійшого Патріарха  і  провести  конференцію,  на  яку  були  запрошені  гості  з  Києва,  Львова,  Чернівців, Франківська,  Коломиї,  Косова,  Верховини  і  інші  всі  бажаючі.  Всі  говорили  про  Патріарха, згадували  про  нього  ,  як  про  людину  з  великої  букви,  про  патріота  нашої  великої  землі.  І звичайно ж про і сповідника віри Христової, про священника, про Єпископа, про Патріарха.  

Хочу  сказати  те,  що  Господь  ніколи  не  залишає  землю  без  Опори.  Не  залишає

людей  без  світла  надії,  але  ця  опора.  Ця  надія  Божою  волею,  Божою  силою  діється  через людей.  Церква  багата  такими,  як  їх  називають,  Стовпами  Церкви,  на  яких  тримається церковне  небо.  В  нашому  краї  такою  людиною,  без  сумніву,  був.  Живучи  на  землі  і залишається  зараз  в  молитві  Святій  ший  Патріарх  Володимир  Романюк.  Він  дуже  невеликий час  був  патріархом  –  не  повних  два  роки.  Але ту місію, яку виконав, ставши патріархом, в той час  ніхто  не  міг  виконати . Він повернув нашій церкві українське обличчя. Українське тому,  що на  той  час  залишки  української  церкви  були  тільки в Америці, Австралії, Європі. Та українська церква,  яка  була,  насправді  була  російською,  в  ній  панував  російський  дух.  І  ті  хто були в той час  при  владі  і  священники   і  єпископи,  вони  були  значною  мірою  більше  перейняті московським  духом.  Ми  ще  це  і  зараз  бачимо.  Більше  парафій  залишилося  Московського Патріархату,  а  священники  ж  українці.  І  той  дух  український.  А  ми  знаємо,  що  Українська Церква  має  свої  особливості,  на  відміну  від  інших  церков,  Це  є  церква  Святого  Володимира Великого.  І  нам  зараз  треба  відновити  ту  церкву.  Щоб  чистий  дух.  Український  дух,  дух  Ісуса


Христа,  який  ллється  через  серця  людей.  Він  переломлюється  в  розумі.  В свідомості людей, в серцях  українців  і  виливається  у  світ  благодатними  дарами  архітектури,  іконопису,  вишивки, богослів’я,  писемності,  всього,  всього,  що  тільки  може  творити  людина.  Все  це є особливості української  церкви. І в цьому є найбільша заслуга Патріарха Володимира. Він змінив курс нашої церкви.  Він  будучи  сам  вихідцем  з  нашого  краю,  будучи  гуцулом,  будучи  саме  українським священником,  він  більше двадцяти років провів у тюрмах  і засланнях. Це не зломило його. Він залишився  патріотом  своєї  землі,  він  залишився  сповідником,  він  залишився  людиною  з великої  букви.  І  навіть  у  листі  до  сина  він  писав:  «Тарасе,  в  тебе  мало  любові  до  людей».  Як ми  це  читаємо  в  книзі  сина  Тараса  ,  яка  називається:  «Патріарх  Володимир,   або  спогади  про батька»  Патріарх  Володимир  в  спогадах  студентів,  священників.  Які  його  пам’ятають залишився  дійсно  як  батько,  батько  в  якому  були  поєднані  і  простота  і  величність. Патріарх, в якого  була  поєднана  любов  до  найменшого  і  висота  служіння.  Це  був  унікальний  чоловік. Якого  Господь  дав  нашій  землі.  Дай  Боже  нам,  щоб  наша  земля  завжди  була  благословенна такими людьми, яким був патріарх Володимир. Слава Ісусу Христу.


2005 літо – осінь