12 • МОВНА ПОЛІТИКА
мовне планування іноді визнають за гіпонім до гіпероніма мовна політика (див. Лазаренко 2003). У науковій літературі розрізняють три види або категорії мовного планування (Фішман 2009, Clyne 2003, Cobarrubias 1983, Cooper 1989, Garvin 1993, 1998, Haugen 1983, 1987, Tolcsvai Nagy ред. 1998, Wardhaugh 1995): 1) Планування щодо статусу мови або мов у суспільстві/держави (англійською: Status planning). Ця категорія дуже схожа на мовну політику. 2) Планування щодо системи мови або мовних варіантів (Corpus planning). До цього виду мовного планування відносять алфабетизацію, нормалізацію, кодифікацію, стандартизацію, модернізацію мови, вироблення фахових термінологій і т.д. 3) Планування щодо вивчення і викладання мов та/або мовних варіантів у системі державної освіти (Acquisition planning). Ця категорія включає в себе частину мовної та освітньої політики держави. Єйнар Хауген (Haugen 1983), видатний американський соціолінгвіст поділяє процес мовного планування на чотири фази: Перша фаза – відбір мовного варіанту або варіантів, що забезпечують основу для нової норми. Друга – кодифікація через відбір писемності, визначення фонології та її відповідність до орфографії, морфології та правил словотворення, встановлення правила для граматики. Третя – заходи, спрямовані на втілення в ужиток (узус) попередньо вибраних і кодифікованих норм. Це стосується насамперед освіти (у школах, вищих навчальних закладах), офіційних, релігійних та комерційних агенцій, засобів масової інформації, а також врегулювання мовної практики через постанови, приписи. Четверта – розбудова, яка включає подальший розвиток та розповсюдження нової норми мови та розширює її здатність задовольнити різні комунікативні потреби суспільства. Ця фаза є адаптацією мови з метою її відповідності до суспільних вимог. Тут