Studia Regionalistica
словацьких регіонів до проекту, а, навпаки, в створенні непереборних адміністративних бар’єрів, які б вступу перешкодили. “Міністерства закордонних справ і внутрішніх справ чинили все, щоб цей саботаж отримав відповідну правову і легітимну базу. Державна адміністрація розгортала дієвий тиск, щоб залякати і втихомирити ті органи самоврядування, які виявили інтерес до вступу” [5.221, s. 36]. Спекуляції щодо угорської карти та “імперіалістичних” інтересів великих західних держав, які нібито реалізуватимуться через підсунутий ними проект Карпатського єврорегіону, були тим жупелом, яким владні структури залякували словацьке суспільство. “Тиск, – вказується в журналі, – був настільки дієвим, що самоврядні органи поступово припинили виявляти бажання вступити до цього проекту. З часом повноправним членом Карпатського єврорегіону стали і румуни, а Словаччина перетворилася хіба що в паперового члена” [5.221, s.36]. Доречно уточнити, що прикордонні з Україною та Угорщиною румунські повіти з 1993 р. справді мали тільки статус спостерігача. Відтак у 1996 р. в Румунії було схвалено нові законодавчі норми з розвитку транскордонного співробітництва, і в 1997 р. 5 румунських повітів – Сату-Маре, Мараморош, Бігор, Салай і Ботошані стали повноправними членами Карпатського єврорегіону. Що стосується словацьких регіонів, то вони лише в 1998 – 1999 рр. змогли розпочати процедуру повернення до складу цієї транскордонної асоціації. І це при тім, що східнословацькі прикордонні округи, об’єднані в місцеву Асоціацію Карпатський регіон, у 1991 – 1993 рр. були найбільш активними прихильниками та популяризаторами заснування багатостороннього єврорегіонального утворення. До останнього моменту вони сподівалися на отримання права стати його повноправними членами. Позиція центральної влади була для них незрозумілою і неприйнятною. Особливо вразив представників словацьких округів казус із направленням малозначимого чиновника МЗС СР до Дебрецена на урочисте підписання 14 лютого 1993 р. засновницьких документів Карпатського єврорегіону. Адже формально і східнословацькі округи – Бардіїв, Гуменне, Міхаловце, Свидник, Требішов і Вранов-над-Топольов могли вважатися засновниками й учасни- 164 -