Page 3

Неля Ваховська

Чому Швейцарія?

Не секрет, що в українській уяві світ усе ще розділений на зони і простори, кордони та національні ідентичності. Здається, ідеальною емблемою його є Швейцарія з її «чотирма мовами, чотирма культурами», що співіснують ізольовано і мирно, зовсім як корови і шоколад, – такий собі фантом протестантського етосу, що в європейському уявному успішно капіталізує свою стабільність. До того ж це країна, майже не пов’язана історичними зв’язками з Україною, тож дуже добре надається до всілякого штибу проекцій та утопій. Одну із них – утопію національної літератури – ми спробували розглянути через призму цієї країни. Як і в більшості країн Європи, конструкт національної держави та ідентичності виник у Швейцарії в кінці XVIII століття завдяки романтизму. Проте не політично й філологічно натхненному романтизму Німеччини, а романтичному туризму, що створив основний національний бренд (чи стрижень) Швейцарії – Альпи. Навколо нього вдало розташувався націоналістичний конструкт гомо гельветікус – образ шляхетного і незалежного гірського народу, що веде свій рід від древніх римлян. Поряд із тим вже в кінці ХІХ століття Рудольф Коллер пропонує іншу іконографію національного: на картині «Готтардська поштова карета» (1873), яку германіст Петер фон Матт вважає мало не архетиповою для Швейцарії, художник зобразив теля, що панічно тікає від карети, запряженої п’ятьма баскими кіньми, а череда корів меланхолійно спостерігає за ним, неспроможна навіть вжахнутися. Коллер вміщує Швейцарію у контрапункт ідилічного альпійського ландшафту, іронічного анімалізму та дихотомії прогрес-традиція: це теля, випадкова спроба якого відірватися від родового реакціонерства обертається загрозою смерті під колесами великого світу. Той самий контрапункт відбиває і створений уже у ХХ столітті бренд країни чотирьох літератур, вигаданий для просування гельвеційної культурної продукції

за кордон. Задекларований у бренді державний мультилінгвізм (якщо не мультикультуралізм) – це, здавалося б, спроба відірватися від сонних луків і вискочити на битий шлях світової історії. Проте на практиці з шаленого лету перед кіньми він обертається на млявий погляд великої рогатої худоби: чотиримовність у швейцарських літературах реалізується як великомовний шовінізм, адже франко-, німецько- та італомовна літератури майже цілком орієнтовані на книжкові ринки «великих сусідів». Це означає, що вони пишуться не швейцарськими мовними інваріантами, а відповідними літературними мовами, викладання яких у школах мало відрізняється від іноземних. За логікою ринку, питомо швейцарською – національною? – літературою слід було би вважати ретороманську, адже це єдина з гельвеційних літератур, що не лише створюється реальною місцевою мовою, але й продається у самій країні. От тільки мова ця вимирає, і читає нею лише мізерна частина населення. А заявлений мультилінгвізм обертається ігноруванням реального мовного спектру країни та тривалими дебатами про те, чи мусять іммігранти для отримання громадянства вивчити усі чотири державні мови, якими насправді не володіє жоден «питомий» швейцарець. Тож для конструювання «швейцарськості» в літературі залишаються лише тематичні аспекти та чинник письменницького громадянства. Проте навіть з останнім усе непросто: куди зарахувати угорок Аґоту Криштоф та Жужанну Ґазе, хорватку Драґіцу Райчич, румунку Аґлаю Ветерані, «секондос» Мелінду Надь Абонжі чи Педро Ленца? Адже попри наявність швейцарських паспортів їхнє літературне громадянство пов’язане з чимось іншим – міграцією, стигмою, прекарністю, мовчазним криком чи свідомими помилками як формою привласнення чужих мов. Ким вважати, скажімо, Беата Штерхі, який більшість свого життя провів за межами Швейцарії і свій альпійський

Prostory #7 TRANS  

Trans is the 7th issue of Prostory dedicated to contemporary Swiss literature. Switzerland as an intersection point between various politica...

Prostory #7 TRANS  

Trans is the 7th issue of Prostory dedicated to contemporary Swiss literature. Switzerland as an intersection point between various politica...

Advertisement