Page 10

Роберт Вальзер Роберт Вальзер (Robert Walser; 1878 – 1956) – класик німецькомовної літератури, відомий за життя лише у вузьких колах, здебільшого у Німеччині та Швейцарії (молодий Кафка, Курт Тухольський, Германн Гессе, Роберт Музіль та Вальтер Беньямін захоплювалися його творами), зник із поля зору публіки у 1929 році, коли через галюцинації та нав’язливі страхи втрапив до клініки для психічно хворих у містечку Вальдау під Берном. 1933 року його всупереч його волі перевели до дещо гіршої лікувальної установи у Герізау, кантон Аппенцелль, де він поступово покинув писати. Попри те, що симптоми його психічних розладів давно зникли, він відмовлявся полишити клініку, дуже багато ходив на прогулянки і помер від інфаркту на Різдво 1956 року, під час прогулянки засніженою горбистою місцевістю. Творчість Вальзера перевідкрили лише у 70-ті роки, коли було засновано архів Роберта Вальзера і розпочався 16-річний процес розшифрування його мікрограм – текстів, написаних мікроскопічним почерком на дуже різному папері – від листів із відмовами від видавництв до відривних календарів тощо. За час відносної «невідкритості» ім’я Вальзера обросло неймовірною кількістю літературних легенд: «учитель Кафки», «бідний художник від літератури», «божевільний геній», «провидець, що описав свою смерть у снігу» тощо. Як і всі легенди, це правда лише до певної межі. Дрібний службовець, Вальзер справді був дуже бідним і мав хворобливий потяг до економії. Навіть отримавши спадок свого брата, він не змінив способу життя: мав лише два поношені костюми, економив на їжі й винаймав найдешевші мансарди. Він ніколи не вчив Кафку, бо його не знав. Діагноз шизофренія, з яким його поклали до клініки, ніяк не виправданий – схоже, письменнику, який ненавидів бути найманим працівником, було зручно так жити… Нині про Вальзера пишуть монографії, проводять симпозіуми, знімають фільми, його твори перекладають усіма можливими мовами світу – вальзеріана у розпалі. Проте коли залишаєшся з його текстами наодинці – без усіх тлумачень і вироків – цей лукавий невротик обманює тебе так само, як і своїх сучасників, іронічно уникаючи чіткої інтерпретації і зачаровуючи шибеницьким мерехтінням своєї мови. Переконаний соціаліст, він мімікрує під буржуа; ненавидячи кіч, змушує читача його любити – щоб вкотре його відкинути. Ікону романтизму Гайнріха Кляйста Вальзер описує з неймовірною динамікою, чуттєвістю, пристрастю на межі вигуку та поезії, виводить його зі сторінок хрестоматій і «вживлює» в реальні ландшафти, які одразу ж символізуються як топоси романтичної меланхолії. А потім – «гей, чи ж ми не в кареті!» – красива казка про мистецтво їде геть, і безпорадному читачеві лишається лише конфронтувати з ницою і примітивною сучасністю, де «акціонерна броварня» важливіша за якогось Кляйста. Неля Ваховська

Prostory #7 TRANS  

Trans is the 7th issue of Prostory dedicated to contemporary Swiss literature. Switzerland as an intersection point between various politica...

Prostory #7 TRANS  

Trans is the 7th issue of Prostory dedicated to contemporary Swiss literature. Switzerland as an intersection point between various politica...

Advertisement