Page 1

Катря КОТ

B’Jazz .

Террі Лінн Керінгтон з проектом «Money Jungle» на сцені «Вакерхале»

Джазовий тиждень у Бургхаузені Бургхаузен — невелике німецьке містечко поряд з Австрією, з кордонною лінією по річці, нанизаній містками, високими крутими схилами, найдовшим у Європі середньовічним замком і майже півсотлітньою джазовою історією «Коли я вперше приїхав у Бургхаузен 1969 року, тут був один єдиний маленький джазовий клуб. Мене запросили прочитати лекцію, але цього виявилося мало — власник клубу, де грали переважно музиканти-аматори, захотів продовження. І наступного ранку ми вирішили зробити в Бургхаузені фестиваль. Бюджет був мінімальний, утім одразу сказали собі, що подія має стати міжнародною. Я покликав музикантів зі Швейцарії, Румунії, а також, звісно, Німеччини. Інтерес публіки зростав, утім не інтенсивно. Тому 1975 року ми ризикнули — і запросили Оскара Пітерсона й Джо Пасса. Це було неймовірно дорого, але спрацювало блискуче. Слухачі їхали з Мюнхена й інших навколишніх міст.

64

Того ж року Бургхаузен святкував річницю міста, і мер замовив у нас спеціальну джазову програму. Ми привезли Еллу Фітзжеральд з її тріо — і це знову спрацювало. Глядачі приїхали навіть із Відня. Тоді ми зрозуміли, що нарешті тримаємо в руках певну цінність і не маємо права спускатися нижче її рівня. 1979 року нами зацікавилося телебачення, і протягом ще кількох років з десяток телекомпаній записували наші концерти. Так ми стали відомими», — розповідає засновник фестивалю B’Jazz Джо Вієра, саксофоніст, педагог, піонер і легенда німецького джазу. Ми сидимо під сонцем на зеленій галявині у дворі «Вакерхале», головної сцени фестивалю на півтори тисячі місць. «Вакер-


хале» — великий хімічний завод, що робить невеликий Бургхаузен досить заможним мітсечком, а також робить щорічний Міжнародний тиждень джазу в Бургхаузені можливим, от уже 45-ий рік поспіль. Джо Вієра щасливий, ностальгічно розповідає мені, як уперше почув джаз маленьким хлопчиком, як нацисти забороняли музику свободи, а він крадькома ловив американські радіостанції, як створив свій перший бенд, бо жодному іншому не був потрібен соло-саксофоніст, як почав викладати джазову музику і писати про неї книги… «У 50-х у нас говорили: джазу неможливо навчити, — маючи на увазі: джазу не можна навчати. Німеччина — країна класичної музики, і вона боялася джазової конкуренції. Усе ж я вирішив, що імпровізованій музиці можливо і необхідно навчати. Якраз у 60-х з’явилася школа джазу в Берклі, яка згодом стала найвідомішою джазовою академією. Я замовив у них матеріали. Тим часом і сам почав писати книги про ритм, структуру музики, свободу, без якої імпровізація не існує, специфічну атмосферу й інше. Я вірив, що освіта — це дуже важливо. Сьогодні всі музичні академії мають джазові відділення. У 50-х цього неможливо було й уявити», — говорить далі Джо Вієра. Він один із перших у Німеччині, хто почав навчати імпровізації та джазу. Клаус Райхшталлер, джазовий трубач, директор Академії джазу Бургхаузена та професор джазу в університеті музики й виконавського мистецтва у Мюнхені, говорить, що в Німеччині, мабуть, не існує музиканта, який не був би якимось чином пов’язаний із професором Вієра. Саме він запропонував Клаусу Райхшталлеру організувати й очолити Академію джазу в Бургхаузені, яка вже третій рік об’єднує майстрів джазу з початківцями. Академія джазу в Бургхаузені працює тричі на рік: літня, зимова й весняна сесії. Остання проходить під час Міжнародного джазового тижня в Бургхаузені. Задум полягає в тому, що гурт професійних музикантів, переважно корифеїв із США, приїздить на кілька днів до Бургхаузена, і кожен учасник зіркового гурту працює зі студентами, об’єднаними в бенди. Через три-чотири дні репетицій викладачі дають свій великий концерт на головній сцені

фестивалю. Студенти ж демонструють результати свого навчання невеликими сетами в джазовому клубі. Цьогорічними викладачами Академії джазу в Бургхаузені став гурт барабанщиці Террі Лінн Керінгтон, лауретки Греммі 2014 року за кращий джазовий альбом, яка приїхала з проектом «Money Jungle» і блискучим складом молодих монстрів джазу. За словами Клауса Райхшталлера, ми живемо у час, коли дійсно великим майстрам зараз у середньому 70-80 років, тобто ця легендарна джазова генерація починає залишати нас. Проект Террі Лінн напряму пов’язаний з такимим іменами, як Дюк Елінгтон (вона отримала Греммі саме за альбом «Money Jungle: Provocative In Blue», 2013, присвячений роботі Дюка «Money Jungle», 1962), Чарльз Мінгус і Макс Роуч. «Одного вечора на сцені «Вакерхале» слідом за Террі Лінн виступає Джек ДеДжонетт, який до певної міри є ментором барабанщиці. Таким чином ми наче утворюємо ланцюжок, безперервну лінію, як символ того, що хочемо зберігати й продовжувати джазову традицію. Перш за все, навчаючи молодих студентів. Я називаю їх «amateur excellence» — це люди, які ще не є професійними музикантами, але вони мають надзвичайні бажання й здібності до навчання. І ми запрошуємо їх, прослухавши диски чи записи в мережі — без іспитів і змагань, як це традиційно відбувається в університетах». Усе в Бургхаузені вільно й відчинено. Після занять студенти залишаються на репетиції майстрів. Це особливий досвід, не порівнюваний ані з концертом, ані з заняттями.

Заняття в Академії джазу Бургхаузена

Репетиція. Танець вільних людей Я потрапила в африканську савану і спостеріагала картину мирної космогонії. Кожен музикант був частиною цього світу, де усе на своєму місці й не може бути інакшим. Кожен проживав власну емоцію, настрій, стиль, характер — разом вони виглядали мирно, єдино і весь час у русі, то гасячи один одного, то доповнюючи. Барабанщиця Террі Лінн Керінгтон була левицею, яка, щойно пообідавши, вмостила важке золоте тіло в тіні дерева. Спокійна, сита, задоволена, але вся — суцільний слух. Лиш час від часу вона ледве розплющує одне око і спостерігає за своїми дітьми й світом, якому належить.

Насолода вітром джазу

65


Джеймс Генус, басист, — те рідкісне дерево у центрі знімки неозорої савани. Його зонтиковидна крона плете на випаленій землі прозоре, прохолодне павутиння тіні. Це павутиння вишукане, легке, візерунчасте й міцне — як йому й належить. Воно обвиває й тримає усе, як вісь, як дерево життя — як йому й належить. Якби в савані росли дуби, це дерево однозначно було би дубом. Джеймс — це баобаб із потенціалом

Террі Лінн Керінгтон, проект «Money Jungle»

Якщо Террі Лінн — цариця землі, то Клаус Райхшталлер, трубач, — цар неба, орел — високий мисливець савани. Вони проживають час, в якому хижаки показують свою справжню мирну природу й силу, і вони дійсно є царями цієї землі. Комплексна картинка, знімка, зафіксований (і незмінно рухомий) час. Пастораль. Савана — це джаз. Все вміщується у рамки світобудови, місце всього незмінне й головне, і одночасно — все дихає, має мільярди можливостей, комбінацій, тонів. Тому що світобудова — досконала. Джаз — безкінечний.

У савані не може бути багато вітру, тому кожна його поява — гостинець. Піаніст Аарон Голдберг — молодий вітер. Він юний, свіжий, легкий, і коли з’являється — левиця муркоче, листочки баобаба тріпочуть. Усі вони граються й прислухаються один до одного, і заграють один з одним — гра їхня кмітлива, красива, чуйна. Вітер приносить нові потоки повітря, атмосферу, темп і ритм житттю, робить його фактурним і непередбачуваним.

Аарон Голдберг, рояль, проект «Money Jungle»

Антоніо Харт (альт-саксофон і флейта) і Тіа Фуллер (сопрано-саксофон і вокал) — щебетливі пташки. Вони ведуть свою дещо відокремлену гру. Життєрадісні, дзвінкі, повні швидкості й щастя, весь час у танці й польоті, пурхають з гілки на гілку акробатами. І коли левиця захоплюється, великою м’якою лапою вона грається з ними й всміхається.

66

Молодий джаз Стара будівля мерії з вибіленими стінами стояла відчинена. Всередині — ані душі. У приймальні величезні модернові скульптури з металу й каменю. Я вирішила йти на звуки. Широкими дерев’яними сходами піднялася на другий поверх. Типова середньовічна будівля, на стінах — картини від початків модернізму до contemporary art, фото джазових музикантів. Нагорі вже ладнували бар-пункти до вечірнього концерту. У Бургхаузені починався 45 Міжнародний тиждень джазу. У залі займалися визвучкою. Зо п’ять рядів з найкращими місцями були зарезервовані для школярів, студентів і гімназистів. У першому ряду — лише п’ять місць резерву для журі. Фестиваль відкривався концертом п’яти гуртів, номінатнтів Молодіжної Арт Премії IG Jazz. Гурти відбирали за анонімними CD, і цього вечора один із п’яти номінантів мав перемогти. Серед учасників був українець. Ігор Осипов виріс у Донецьку. Два роки тому приїхав навчатися джазу у Берлін. Там, серед джемів і сейшенів, зустрів учасників свого інтернаціонального бенду. «Стараємося всюди розси-

Десь у замку Бургхаузена


лати заявки, якомога більше брати участі у різних конкурсах, і грати, грати... Фестивалі — це можливість зустрічати нових людей, показувати себе публіці, знайомитися, практикувати», — коментує Ігор. Зараз гітарист навчається у Курта Розенвінкля, чий вплив, безперечно, відображається на його грі. «Курт — це людина, яка перевернула звучання джазової гітари. Я намагаюся взяти від нього найкраще, все у ньому — нетрадиційне. Він багато розмірковує про музику, говорить про неї у широкому значенні. Ми не зосереджуємося на техніці. Курт розповідає, як слухати гурт навколо, як черпати нові ідеї від його учасників, як робити музику… красивою». У конкурсі брали участь гурти з Великобританії, Швейцарії, Данії, Німеччини. «Ми ще ніколи не збирали такої зали», — жартували бенд-лідери — вільні, кмітливі, молоді, харизматичні музиканти з блискучим почуттям гумору й музичною сміливістю і талантом.

«Усе більше молодих музикантів виходить на джазову сцену, — говорить Клаус Райхшталлер. — Утім дуже небагатьом вдається хоч якось заробляти на життя музикою, решта — також дуже хороших — змушені весь час боротися. Тому всі молоді люди, які обрали шлях музики, мої герої. І тому ми стараємося підтримувати їх: дати хорошу базу, зв’язки, як у джазі, так і в класиці, серед композиторів і викладачів. Нам дуже пощастило, що в Німеччині багато музичних шкіл, де діти не лише навчаються, а й грають у великих оркестрах. Якось я був на конкурсі дітей-музикантів, і побачив, що один із наших студентів керує таким оркестром. Думаю, поширювати джаз — це прекрасна місія. Нести ідею імпровізаційної музики всюди, навчати слухати. Це залишає надію, що музика як мистецтво виживе і прорветься через сучасні радіо-шуми. І не обов’язково цим дітям ставати музикантами. Достатньо того, щоби навчити їх слухати й любити музику. Коли ж вони опановують музичний інструмент, їм стає доступною свого роду медитація, бо гра на інструменті спонукає

дійсно зосередитися на чомусь одному, це дуже розлабляє розум. Тож, думаю, це вартує підтримки». Тиждень джазу в Бургхаузені починається й закінчується молодістю. В останній день фестивалю проходять концерти молодих джазових музикантів «Next Generation Day». B’Jazz співпрацює з компанією звукозапису, яка протягом року записує 20 молодих гуртів. Серед них обирають учасників для «Next Generation Day». Це надзвичайно потужна сила молодості, таланту й любові до музики, які знаходять щирий відгук у глядачів і підтримку організаторів.

Ігор Осіпов квартет

А тепер — про місто Про те, що у місті всього 18 тисяч населення, я дізналася від таксиста в останній день свого гостювання. Бо хіба можливо уявити вісім джаз-клубів (це лише фестивальних партнерів), дві великих сцени й десяток одночасних концертів джазу (в найрізноманітніших його проявах) на таку жменьку людей — і кожен майданчик заповнений слухачами по вінця? Може, лише раз на рік, подумалося, — гучні імена, яскрава подія?… Ні. Культурне життя міста постійне й багате. Взяти хоча б те, що джазова академія діє тричі на рік, чи просто проглянути програмку культурних подій міста на рік: ще у березні читаю про театральні вистави й кінопокази, концерти академічної, альтернативної музики й джазу, виставки, розплановані до лютого 2015 року. Одне з найяскравіших вражень — безліч абсолютно прекрасної скульптури в старій частині міста. По-перше, як вдало вона живе з дбайливо збереженим архітектурним минулим. По-друге, яка вона хороша сама по собі. У скверах, на мостах, вуличках, дорожних розв’язках я знаходила роботи художників од 1910-х до 2010-х років. Дивовижно вони виглядали на території

«Людина з конем» Генріха Кіршнера, 1963 р.

67


медієвального замку Бургхаузена — найдовшого замкового комплексу Європи, в якому звичайним життям живуть люди, їздять авто й велосипеди, діє академія театру, кіно й телебачення, працюють кабінети лікарів і юристів, кафе, кілька сувенірних крамниць і музей. Це скульптури таких художників, як Йозеф Байєр, Міхаель Круассан, Лотар Фішер, Альфред Хрдліка, Генріх Кіршнер, Фріц Кеніг, Макото Міура, Ервін Райтер, Хайде Штольц, Вільгельм Уліг, Ганс Віммер... Виявилося, що в 2013–2014 рр. містом були прокладені «скульптурні маршрути» — виставка «Супутники 2013–2014: скульптурні шляхи Бургхаузена».

Але джазова історія замкового міста — ще особливіша. Від музичної школи на березі річки до центральної площі з будинком мерії, одному з головних майданчиків фестивалю, простягається алея джазової слави, на якій збережені імена усіх майстрів, що відвідували місто. Вздовж цієї недовгої вулиці — близько десяти джазових клубів. Більшість із них знаходяться в кам’яних підвальних просторах старовинних будівель: з товстими стінами, невисокими стелями, арковими кріпленнями й невеликими приміщеннями. Тут можна знайти всіх легенд джазу, активних десь із 60-х років. «Та, що сидить навпочіпки» Вільгельма Уліга, 1981 р.

«Спіраль» Йозефа Байєра, 2010-ті рр.

«Добрий пастир» Генріха Кіршнера, 1952 р.

68


Цього ж року джазова слава Бургхаузена поповнилася такими блискучими музикантами, як Джек ДеДжонетт, Джо Ловано (не вперше на фестивалі), Джон Лі, Мачіто-мл., Террі Лінн Керінгтон, Томмі Кембелл, Аарон Голдберг, Антоніо Харт, Нілс Петтер Молвар, Білл Фрізелл, Тіа Фуллер, Лео Геновезе, Есперанза Сполдінг та багато інших неперевершених виконавців джазу, блюзу, етно-джазу, ф’южн, які створили міжнародний нон-стоп тиждень маститого джазу в Бургхаузені.

Остання ніч закінчилися під обід наступного дня. Дорога в готель вела через замок. Цього дня розквітли квіти магнолії і тисячі кущів, дерев, кульбаб. Бальзаківська німецька пара запитала мене, як пройти у старе місто. Я розпливлася в усмішці і в деталях пояснила їм шлях. Тоді я зрозуміла, що місто моє і воно мене — приймає.

Есперанза Сполдінг, «The Spring Quartet»

Білл Фрізелл, «Beautiful Dreamers»

«Вузол» Йозефа Байєра, 2010-ті рр.

Йоханнес Моссінгер NY квартет, клуб «Jazzkeller»

УК. 69

45ий тиждень джазу в Бургхаузені  

Про один із найстарших джазових фестивалів Німеччини й одне з найцікавіших міст Баварії

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you