Issuu on Google+

Катерина КОТ

КЛЮЧІ ДЖАЗОВОГО Понад 100 музикантів із різних країн, близько 30 годин концертів, три ночі джем-сейшенів у чотирьох колоритних кнайпах, три сцени, дві з яких — вільні, тонни сценічних конструкцій і світло-звукового обладнання — 13–16 червня у Львові відбувся третій міжнародний джазовий фестиваль Альфа Джаз Фест, що за такий короткий термін набув статусу одного з найвпливовіших джазових фестивалів Європи

У

се почалося з витоків. Перший джазовий день на великій сцені імені Едді Рознера відкрив ізраїльський контрабасист Авішаї Коен, який приїхав з новим проектом «Avishai Cohen with Strings»: до класичного тріо з фортепіано, ударних і контрабаса, Авішаї долучив струнні інструменти і гобой. Музиканти відбірної фізичної краси, постави, у стриманому й вишуканому одязі чорно-темносиньої гами, високі віолончелі, скрипки, мелодичні паузи — попервах я почула себе десь на французькому узбережжі, в запахах моря на розкішній набережній — і це, відверто кажучи, насторожило. А далі зазвучали фірмові речі від одного з найбільш відомих і

20

люблених публікою контрабасистів світу та його музик. Музика — сказати б — холодна, зосереджена, напружена, що особливо відчувалося у сольних партіях Коена, коли він точно і впевнено пересувався грифом інструмента — наче діставався високої гірської вершини у сніговому ковпаку. А там, на вершині, його підхоплювало сонце струнних, і теплий вітер чудового гобою у виконанні Йорама Лачіса, часто імпровізаційному — що рідкість для такого інструмента. В цілому, Avishai Cohen with Strings трималися у стилістиці, що зробила Авішаї добре впізнаваним — у поєднанні мотивів єврейської, східноєвропейської та джазової музики.

Avishai Cohen with Strings Музика висоти


ЛЬВОВА

Роджер Льюіс (Dirty Dozen Brass Band), джем-джентельмен із саксофоном

Тіль Брьоннер, елегантність німецького джазу

Продовжили програму нью-орлеанські біси Dirty Dozen Brass Band. Я не стрималася в означенні гурту, як і глядач не втримався на місцях — буквально за декілька композицій, заохочені гарячими музикантами гості фестивалю влаштували дискотеку прямо під сценою, а до закінчення виступу — і на сцені, куди Ефрем Таунс (труба) підтяг спочатку дітей, а потім — і дівчат. Як музиканти грали одночасно на двох інструментах (Роджер Льюіс — на двох саксофонах, Ефрем Таунс — на двох трубах), так і я відчувала себе одночасно в атмосфері автентичного американського джазу і гаванського Social Club, куди відсилав також неперевершений «кубиноамериканський» джентельмен із саксофоном Роджер Льюіс зі світлою хустинкою в петличці силуетного піджака. Від інтенсивної ритміки з музикантів летіли капелюхи, краплі поту і запальні ноти — а після вуличного, юнацького джазу ці темношкірі божевільні виконали дуже інтелігентну, чисту, ритмічну музику. Проте були серед глядачів і такі, що не сприйняли гучний гурт після дуже інакшого Авішаї Коена: «Відчуття, наче з мене намагаються виштовхати все світло, яке зайшло з Коеном», — говорить київська джазова вокалістка. Того ж вечора і вона, і трубач Ефрем Таунс влаштували джем-сейшени — різні і по-своєму чудові, проте другий протримався довше, власне — до зорі. Другий день фестивалю розпочав німецький джазовий трубач Тіль Брьоннер. І хоча цей концертний день мав бути присвяченим Ел Ді Меолі, елегантна і чиста музика колективу Тіля Брьонера зробила мій вечір. Що тут говорити — дещо відсторонена, споглядальна манера красивих, стриманих музикантів стимулювала бажання розгорнути їх ще, заглянути, упірнути всередину їхньої манери. Не беруся дати визначення, яким був джаз Брьонера — але дуже суб’єктивно, особисто в мені він відгукнув більшість того, за що я люблю не лише музику — а й мистецтво, культуру взагалі, і німецьку — зокрема. І ось очікування всього дня — чудовий Ел Ді Меола, один із кращих гітаристів усіх часів за усілякими версіями. У Львові він презентував програму Al Di Meola plays Beatles and More. Проте ліверпульців на концерті було зовсім небагато, а опрацювання їхніх творів — абсолютно оригінальним і дуже хвилюючим. Чарівник Ді Меола зробив неймовірне, поєднавши в одній програмі універсальний дух Beatles і надривний голос П’яццоли. Сам відтуоз перебував у дуже зосередженому, сконцентрованому стані,

21


і з прекрасним акордеоністом Фаусто Беккалоссі буквально розтягував напруження і драматизму над глядачем, і впевнено, зосереджено прибивав його цвяхами своїх точних нот — щоб довше не відпускало. Як на підбір усі музиканти цьогорічного Альфа Джазу були надзвичайно красивими, і мені приємно думати, що молодому Ел Ді Меолі — 58. Тепер про кульмінацію сцени імені Едді Рознера. Третій день третього Альфа Джазу почав Чарлі Хейден і Quartet West. Їхню музику хотілося зібрати — і віднести додому, і носити з собою повсюдно, як «Пісню великої дороги» Волта Вітмена. Перед виступом 75-річний контрабасист Хейден, відмовившись від перекладача, проголосив невеликий спіч, в якому нагадав, що джаз — це музика за свободу і однакові права для всіх людей. Після чого почалася пісня великої дороги Чарлі і його блискучих музикантів. Зріла, глибока музика щастя і чогось дуже особистого, інтимного — вона сприймалася з повною довірою і віддачею — говори, говори, грай ще... Із музикантів особливо запам’яталися також Ерні Вотс на тенор-саксофоні і Алан Бродбент на роялі. Вони грали наче не назовні, а всередину, і затягували в свою музику силою, якій віриш. Мій досвід у джазі геть невеликий — і цей концерт зайняв у ньому вище і краще місце. Спасибі! Спасибі! Боббі Макферрін — найбільше очікування фестивалю. Одразу про найприємніше — реакції. Реакції Макферіна і музикантів на їхні ж успіхи: радість від своєї музики, щастя від її чистоти і вдалого виконання пікових моментів, радість, властива дітям, — вся вона виплескувалася з десятиразового лаурета премії «Греммі», як з юного музиканта, що робить лишень перші успіхи. Якими словами можна говорити про манеру виконавця? Про посмішку всього його обличчя, про погляд, який приймає

МОЄ СВІТЛО ВИБЛИЗКУЄ ОД ЗАХОДУ НА СХІД. КОЖНОГО ДНЯ ВІД ТЕПЕР, КОЖНОГО ДНЯ ВІД ТЕПЕР Я БУДУ ВІЛЬНИМ. I SHALL BE RELEASED все і несе легко, з любов’ю, про поплескування долонею над грудьми, пританцьовуючий, зосереджений профіль, радість від миті й такий кришталевий, відшліфований — а від легкості виконання видається, що виключно природою — вокал. Діалог Боббі з музикантами і між музикантами — це єдиний, цілісний простір. Дехто сказав, що атмосфера була не та, що в Києві під час попереднього приїзду Макферріна в Україну, коли музикант виходив на біс чотири рази, мовляв — і публіка не така, і музиканти не розкрилися. Що ж, на київському концерті я не була, проте львівський став великим щастям мого маленького дня, а мотив із «Цвіте терен», виконаний Девідом Менсфілдом на скрипці — його приємним бонусом.

22

Ел Ді Меола, Джамала, Ерні Вотс, прес-конференція

Чарлі Хейден, «пісня великої дороги»

Браво! Публіка на площі Ринок


Світло Боббі Макферіна

Музика свободи і молодості — жива музика джазу

Крім чудових музикантів і музичного задоволення, хочу відзначити прекрасну роботу опереторів концерту і технічної команди фестивалю, яка транслювала якісні відео і звук за межі сцени під наметом. Гадаю, до моїх слів приєдналася б публіка, яка заповнювала галявину парку Богдана Хмельницького з розрахунку людина на травину — аж так щільно. І весь цей сидячий, лежачий, стоячий натовп завмирав, притихав, ставав одним вухом із перших звуків хедлайнерів. Лишень останнього дня публіка зібралася не виключно свідома. Навіть захотілося, аби організатори поставили символічні ціни чи інший вид контролю на вхід до фестивальної зони, адже «шаровики» зробили так, що і сам не гам, і хтось хай обходиться. Окрім сцени в парку культури, як його називають львів’яни, послухати джаз хороших колективів у складі українців, росіян, поляків, шведів, білорусів, данців міг кожен на двох вільних сценах: у дворі палацу Потоцьких та на площі Ринок. Таким чином і місцеві, і туристи отримали джазові сонячні дні у Львові, а ще — потенційну (для когось, певно, й реалізовану) можливість перетнутися на тісних вулицях міста з кращими музикантами джазового світу.

УК. 23


Alfa Jazz