Page 3

3

ãðóäåíü 2003 ðîêó

Äàëåêî çà ìåæàìè Óêðà¿íè... Îòåöü Âàñèëü Ãîâåðà íàðîäèâñÿ 11 ãðóäíÿ 1972 ðîêó â ì³ñò³ ²âàíîÔðàíê³âñüêó. Ó 1990-1996 ðîêàõ íàâ÷àâñÿ â Ëþáë³íñüêîìó êàòîëèöüêîìó óí³âåðñèòåò³. 2 áåðåçíÿ 1997 ðîêó âèñâÿ÷åíèé íà ñâÿùåíèêà (ñâÿòèòåëü Âëàäèêà Âàñèëü Ìåäâ³ò). 3 êâ³òíÿ 1997 ðîêó áóâ ïðèçíà÷åíèé ïàðîõîì õðàìó Ïîêðîâè Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³ ì³ñòà Êàðàãàíäè. 8 ëèñòîïàäà 2002 ðîêó Àïîñòîëüñüêà Ñòîëèöÿ ïðèçíà÷èëà éîãî Àïîñòîëüñüêèì äåëåãàòîì ãðåêî-êàòîëèê³â ó Êàçàõñòàí³ òà Ñåðåäí³é À糿. - Отче Василю, з чого починався Ваш шлях до Караганди? - Після закінчення Вищої духовної семінарії в Любліні я протягом кількох місяців працював катехитичним візитатором при Львівській архиєпархії. Наприкінці 1996 року виникла необхідність у душпастирській опіці наших вірних в Казахстані. Після того, як у вересні 1996 року Синод Єпископів призначив Владику Василя Медвіта Апостольським візитатором для вірних грекокатолицької Церкви в Казахстані, я виявив бажання там працювати. І з квітня 1997 року я працюю в нашій парафії в Караганді. - Що спонукало Вас до такого вибору? Адже Ви, напевно, могли залишитися тут, на Західній Україні. - Мій вибір праці в Казахстані, напевно, відбувся за Божим планом, бо, як кажуть, у Бога немає випадковостей. У мене є родинний зв’язок з Казахстаном: батько був депортований 1947 року зі своєю родиною до Караганди, прожив там 14 років і тільки 1961 року повернувся додому. Можливо, тому, коли я дізнався, що в Караганді українська громада потребує священика, в мене зродилося бажання побачити життя наших вірних там, далеко за межами України. Крім того, бачачи під час навчання в Любліні потреби громад української діаспори на Заході, я відчував, що ще більшими є ці потреби на Сході, зокрема в Казахстані, де проживає багато українців. - Ви є в Казахстані від 1997 року і, напевно, не прийшли на готове місце. Які перші труднощі доводилось тоді долати? - Звичайно, тоді проблем було дуже багато. І хоч з кінця 50-60 років там неофіційно душпастирювали наші священики, не було храмів, організованих громад. Ми починали працю в Караганді, де мали одну громаду і невеличкий храм, який в 1996 році подарувала нам благодійна організація “Renovabis”. - За офіційною інформацією, в Казахстані проживає понад 540 тисяч українців. Безумовно, що не всі вони є грекокатолики, але все ж таки їхнє життя, їхнє походження, коріння є українське. Ви є українським священиком. Чи вдалося Вам і Вашим помічникам охопити їх всіх належною душпастирською опікою? - Праця в Казахстані є досить складною, оскільки ця країна має величезну територію (в чотири рази більшу від України),

і українці розселені у більшості областей. Тому обслуговувати всіх українців, що мешкають в населених пунктах, віддалених на тисячі кілометрів, практично неможливо. Для того, щоб вирішити цю проблему, нам потрібно більше священиків, які б постійно проживали в Казахстані. І ми працюємо в тому напрямку: сьогодні ми вже маємо 10 громад, які обслуговують 6 священиків. Вони працюють в Астані, Караганді, Павлодарі, Сатпаєві і Кустанаї. - Ви перебуваєте на території держави, де пріоритетним віровизнанням є іслам. Чи вдається Вам, греко-католицькому священику, порозумітися з державною владою? - У Казахстані ситуація є унікальною, бо населення — дуже різноманітне. Там проживають представники приблизно 130 національностей і зареєстровано понад 3000 віровизнань. З огляду на це, держава веде діалог, співпрацю між різними націями, релігіями та конфесіями. Так цього року, у вересні, в Астані відбувся з’їзд представників різних релігій (думаю, це був приклад для цілого світу, що в державі всетаки може існувати співпраця між різними релігіями). І тут греко-католицька Церква не є винятком: старається співпрацювати з державою, а держава з нею. Отже, якихось труднощів у відносинах з державою Церква в Казахстані не відчуває. - Московський Патріархат неодноразово проголошував, що Україна – це канонічна територія Російської Православної Церкви. Доводилось мені чути таке саме і щодо Казахстану. Чи не чиняться, у зв’язку з цим, опір, перешкоди для удосконалення душпастирського служіння та збільшення кількості громад? Чи відчуваєте такий тиск чи вплив? - Не знаю, як буде в майбутньому, але поки що не було жодної реакції Московського Патріархату на нашу діяльність чи присутність в Казахстані. - Всечесний отче Василю, наприкінці минулого року Вас номінували Апостольським делегатом для греко-католиків Казахстану. Безумовно, це вказує на певний розвиток Вашого служіння і перебування українських душпастирів у Казахстані. Чи це полегшило, чи, навпаки, ускладнило Вашу теперішню діяльність? - Безумовно, тут йдеться не про якісь особисті справи. Для того, щоб Церква розвивалася і мала перспективи, потрібно створити певну структуру (не можуть існувати окремо парафії, громади чи священики), яка зможе ефективно працювати і вирішувати різні організаційні питання. І тому, звичайно, це призначення є кроком у розвитку нашої Церкви на території Казахстану. Водночас і праці побільшало: потрібно візитувати, відвідувати громади, священиків, починати будівництво храмів і каплиць у різних містах, шукати можливості відкриття нових громад. І бачимо, що це дає свої плоди. - Які першочергові завдання Ви повинні вирішити сьогодні, тобто що найважливіше зараз потрібно зробити?

- Ми не маємо можливості зараз забезпечити духовну опіку всім віруючим нашої Церкви. І це є проблемою, тому що не можемо наразі знайти священиків, які бажали б працювати в Казахстані. Хоч цього року приїхало троє нових душпастирів і розпочали працю, але це недостатньо. Крім того, нам не вистачає храмів. Ми розпочали минулого року будівництво Церкви в Караганді, а також отримали вже цього року місце під будівництво Церкви в столиці Казахстану Астані. Шукаємо інші можливості і проекти, щоб розпочати будівництво в інших, вже створених, громадах. - На завершення нашої розмови хотів би запитати Вас про те, які Ви бачите перспективи для нашої громади і Церкви на теренах Казахстану. - Звичайно, Церква в Казахстані має перспективу. Про це свідчить зростання кількості громад, священиків. В майбутньому сподіваємося, що буде створена єпархія для наших вірних, як це є на Заході. Та ситуація на Сході відрізняється від тої, що є на Заході. Наша Церква в Казахстані працює не тільки з українцями, до неї приходять інші люди, які шукають Бога, хочуть молитися. Тому вона набуває також місійного спрямування. Звичайно, перспектива створення єпархії є досить далекосяжна, але надіємося, що з Божою допомогою Церква буде розвиватися, будемо мати більше священиків, сестер, храмів та громад. Розмовляв о. Ігор ЯЦІВ

Наші жертводавці: п.Ортинська – 10 грн.; безім. – 10 грн.; п.Світлана – 5 грн.; п.Надія – 10 грн.; п.Галина – 10 грн.; п. Ольга – 10 грн.; п. Степан – 50 грн.; безім. – 10 грн.; п. Богдан Дякун – 20 грн.; п.Світлана Голубінка – 30 грн.; родина Ратушних – килимова доріжка; п.Галина – книги “Біблія” і “Новий завіт” Нехай милостивий Господь сторицею винагородить Вас за складені Вами пожертви.

Visnyk29_2003  

Вісник Катедрального Собору Пресвятої Трійці УГКЦ, м.Дрогобич