Page 2

2

ãðóäåíü 2003 ðîêó

Çóñòð³ëèñÿ êåð³âíèêè õðèñòèÿíñüêèõ Öåðêîâ Óêðà¿íè Êȯ – 2 ãðóäíÿ ó ñòîëè÷íîìó Áóäèíêó â÷èòåëÿ â³äáóëàñÿ çóñòð³÷ êåð³âíèê³â äåê³ëüêîõ õðèñòèÿíñüêèõ Öåðêîâ Óêðà¿íè.  öåíòð³ óâàãè áóëè àêòóàëüí³ ñîö³àëüí³ òà çàêîíîäàâ÷³ ïèòàííÿ. Çà ðåçóëüòàòàìè ðîçìîâè ï³äïèñàíî äåêëàðàö³þ. Як повідомив сайт “Українське Православ’я”, в зустрічі взяли участь Предстоятель УПЦ Київського Патріархату Патріарх Філарет, Глава УГКЦ Патріарх Любомир (Гузар), Генеральний вікарій конференції єпископату РКЦ в Україні владика Маркіян Трофим’як, Голова Всеукраїнського союзу церков ХВЄП Михайло Паночко, Голова Братства незалежних церков і місій ЄХБ України Олексій Мельничук, Голова ради єпископів Української християнської євангельської церкви Леонід Падун, а також керівник Інституту релігійної свободи Олександр Заєць, прессекретар Київської Патріархії ігумен Євстратій і керівник бюро УГКЦ в Києві протоієрей Олекса Петрів. Під час зустрічі її учасники обговорили стан і перспективи співпраці між християнськими Церквами України, зокрема у сфері захисту суспільної моралі, висловили свої позиції щодо законодавчих ініціатив, які торкаються духовності, моралі, життя релігійних організацій. Одним з реальних плодів співпраці Церков було названо те, що Верховна Рада не підтримала внесення до Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” змін і доповнень, які, на думку учасників наради, не відповідають сучас-

ному стану державно-церковних відносин і потребам релігійних організацій. У зв’язку з цим присутніми керівниками Церков було підписано низку листів до заступника Голови Верховної Ради Олександра Зінченка, голів Комітетів ВР України, керівників парламентських фракцій “Наша Україна”, СДПУ(о), СПУ, блоку Юлії Тимошенко, Народно-демократичної партії, Аграрної партії України та інших, а також до окремих народних депутатів, зокрема до авторів законопроектів Лілії Григорович та Івана Стойка, в яких було висловлено подяку за те, що особисто вони та фракції, які вони представляють, прислухалися до голосу Церков у питанні внесення змін до законодавства. З метою розширення і поглиблення співпраці християнських Церков України вирішено зробити подібні зустрічі керівників конфесій регулярними. Підтримано думку про необхідність утворення постійно діючої наради представників християнських Церков України, яка б попередньо готувала подібні зустрічі. Керівниками Церков було підписано відповідну Декларацію, в якій зазначено: “Ми, керівники Християнських Церков (релігійних об’єднань) України, спираючись на спільну відданість служінню Богові, Україні, як незалежній державі, та її народу; виходячи з безумовного переконання щодо невід’ємності прав людини як істоти Божої, в тому числі і права на свободу совісті та релігії; дбаючи про гідне існування та соціальну справедливість для кожного та усіх; ставлячи собі за головну мету поши-

рення діалогу між християнами у відродженні християнської моралі в суспільстві та подолання наслідків радянського атеїзму і тоталітаризму; сприймаючи своїм завданням встановлення партнерських відносин між Державою та Церквою для розбудови громадянського суспільства; виходячи з необхідності координації своєї діяльності; будуючи свою діяльність і відносини на засадах партнерства та рівноправності, прагнучи до налагодження братерських стосунків і уникаючи ворожнечі; визнаючи за необхідне поширення можливостей співпраці з органами державної влади та місцевого самоврядування, вирішили об’єднати свої зусилля з метою сприяння поширенню в Україні засад християнства та релігійної свободи, задля чого приймаємо цю Декларацію про створення Наради представників Християнських Церков України і заявляємо про наступне: 1. Церкви, які приєдналися до цієї Декларації, делегують до Наради свого представника. 2. Всі члени наради є рівноправними між собою. 3. Для координації роботи та відпрацювання відповідних питань Нарада розробляє своє положення і регламент. 4. Дана Декларація відкрита для приєднання. 5. Для Церков, що не приєдналися до Декларації, але бажали б брати участь у роботі Наради, передбачається статус спостерігачів, їх права та обов’язки визначаються Положенням про Нараду.” РІСУ

ÍÅÏÎÐÎ×ÍÅ ÇÀ×ÀÒÒß ÏÐÅÑÂßÒί IJÂÈ ÌÀв¯ Ïî÷èòàííÿ Áîãîðîäèö³ â³äáóâàëîñü ïàðàëåëüíî ç ðîçâèòêîì õðèñòèÿíñòâà. ² òàê ÿê âèìàãàëè öüîãî îáñòàâèíè ³ ð³çí³ íåïîðîçóì³ííÿ ñòîñîâíî îñîáè Ïðå÷èñòî¿ Ä³âè Ìàð³¿.

Так, наприклад, однією з передумов Собору в Ефесі було те, що Несторій називає Богородицю лише матір’ю Христа. У третьому столітті після Різдва Христового навколо Дівоцтва і Богоматеринства Марії існували різні дискусії і суперечки, які спричинили до того, що Церква почала авторитетно навчати про особу Богородиці і її почитання як Діви чистої і матері не тільки Христа, але й Бога. Наступним станом розвитку марійської науки є проголошення догми Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Богородиці Папою Пієм ІХ у 1954 році. Це означає, що Марія була захоронена від первородного гріха від моменту свого зачаття, яке відбувалося у природний спосіб. Проголошенню цієї догми передувала дискусія серед богословів, яка тривала не одне століття. Відкриття правди про непорочне зачаття Пресвятої Богородиці утаюється на сході у сьомому столітті, коли вводиться літургійна відправа на честь Діви Марії. З цього часу вчення про Непорочне Зачаття починає набирати розмаху і виходити на світло.

Про свято “Зачаття Марії”, встановленого на Сході, довгий час не було выдомо на Заході. Аж десь біля 1060 року воно появляється в Англії, де і зникає після приходу панування Нормандії а згодом поширюватись по всій Європі, хоча знаходить запеклих супротивників. Дискусії відбувались аж до ХІХ століття, коли в Парижі Папа Пій ІХ проголосив догми про Непорочне Зачаття. Пій ІХ говорив, що цей привілей Марії є наукою об’явленою, і точно висловлює його так: “В першій миті свого Зачаття, з ласки й привілею Всемогутнього Бога й з уваги на заслуги Ісуса Христа, Спасителя людського роду, Діва Марія була збережена й звільнена від усякого порока й первородної вини”. Ця формула є точна й разом з тим стисла. В цьому тексті кожне слово обдумане і не допускає на недопустимі припущення чи різного роду пояснень. Дана формула виступає в ролі тайни, цієї тайни, яку нам потрібно приймати і зрозуміти. Вона є немов тайною любові, яка вже була об’явлена давно. Бог об’являє її своєму народові в Старому Завіті. Цей народ для Бога є “улюбленою дружиною”, як нам це засвідчують пророки (Ос. 2; Єр. 31, 17-22; Іс. 54, 4-8, 61, 10-11; Пісня Пісень). Однак проти цих заяв любові виступає сам ізраїльський народ і стає

дружиною “перелюбницею”, запродується ідолам. Осія викриває цей факт з різким реалізмом (Ос. 2 пор. Ез.16). І після цього Бог знову бере цю “осквернену дружину”, але не як винувату, а як нову заручену, без плями” (пор. Пісня Пісень). На думку людську, це би мало бути неможливим, однак у Бога все можливо. Ця парадоксальна обітниця здійснюється в Марії, бо Бог не тільки переповнює її ласкою, а вже від початку її існування зберігає її від далекої плями. Таким чином, в особі Пречистої Діви Марії здійснюється слово Боже до свого народу, яке на перший погляд мало виглядати як поетичний вислів: “Уся ти гарна, моя люба, і вади нема в тобі” (Пісня Пісень 4,7). З цього бачимо, що Божа любов не є такою, як наша, вона в самому осередку знищеного світу переносить створіння до його джерела. Вона робить з Марії наймилішу, найпривабливішу із сотворінь. Таку, в якій Бог може оселитися, а відомо, що Бог у грісі не може перебувати. Тому вона є Непорочно Зачата, що є тріумфом Божої ласки і милосердя. “Ти люблена Богом”, що добре передає слово “благодатна”, повна ласки і любові Божої, і Ти потребувала б дев’ятнадцять століть, щоб розцвісти у дочку в 1854 році” (П’єр Гамон). Вл.інф.

Visnyk29_2003  

Вісник Катедрального Собору Пресвятої Трійці УГКЦ, м.Дрогобич

Advertisement