Page 1


УДК 821.161.1 (477) ББК 84 (4УКР=РОС)6-4 К 56

Художник-ілюстратор В. М. Ковальова

К 56

Ковальова Т. І. Кумедний Тупотунчик : казка для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. – М. : Видавець Шамрай П. М., 2013. – 32 с. ISBN 978-617-680-008-8

У збірці казок розповідається про добре ведмежатко на ім’я Тупотунчик. Він потрапляє в різні історії, але все завжди закінчується добре, тому що йому на допомогу приходять люблячі батьки. Видання адресоване дітям дошкільного та молодшого шкільного віку, а також їх батькам. УДК 821.161.1. (477) ББК 84 (4УКР=РОС)6-4

ISBN 978-617-680-008-8

© Т. І. Ковальова, 2013 © В. М. Ковальова, ілюстрації, 2013


До читача Ковальова Тетяна Іванівна – дитячий письменник-початківець. «Кумедний Тупотунчик» – це перша книга із серії творів для дітей. На створення цих казок автора надихнули маленькі діти, яким тільки належить пізнати цей величезний світ. І саме від Вас, шановні батьки, залежить те, яким вони його побачать. Зараз, озираючись навкруги, задаєшся питанням: чи не занадто багато уваги батьки приділяють своїй роботі і, власне, собі, зовсім забуваючи про виховання дітей, а саме, їх хороших і добрих якостей. У своїх казках автор намагалася підкреслити такі якості як у головних персонажів, так і в їх оточенні. І, звичайно ж, дуже хотілося б, щоб ці казки надихнули дитину на добрі вчинки, а батьки, які читають їх своїм малюкам, стали б більш розуміючими і терплячими до своїх діточок.

3


Пер едмова А чи знаєш ти Тупотунчика? Чи знайомий з ним? А про пригоди, в які він потрапляв, чув? Ні! Тоді слухай... У великому гарному лісі жила родина ведмедів: татусь Ведмідь, матуся Ведмедиця, їхній синочок – пухнастий ведмедик Тупотунчик.

4


Ведмежатко було зовсім маленьке, але занадто допитливе. Воно часто ставало героєм якихось

неймовірних

історій. Але татусь і матуся завжди були поруч, і все закінчувалось благополучно. Свого

пустунчика

батьки дуже любили.

Вони розуміли, що він виросте й буде жити самостійно. А тому й навчали його всьому тому, що повинен знати й уміти дорослий ведмідь. Іноді Тупотунчик думав, що він й справді виріс. І саме тоді з ним неодмінно траплялись якісь дивні пригоди.

5


гл. 1 Неб езпечний мед Одного разу вранці сім’я ведмедів сіла поснідати. На десерт подали малину із свіжим, духмяним медом, який татусь недавно зібрав. Мама дала Тупотунчику цілу чашечку. Такі ласощі йому подобалось їсти на дворі. Він сідав на дубовий пеньок, який стояв біля ганку великого міцного будинку. Смакував Тупотунчик не поспішаючи, іноді мружачись і закриваючи оченята від задоволення. –  Смачного! – почув ведмедик за спиною знайомий го-

лос. Це до нього завітав друг Їжачок. –  Дякую, пригощайся, – запропонував Тупотунчик,

а потім, подивившись у свою улюблену чашечку, зніяковів і сказав: «Ой, уже й нема малинки, ледь-ледь денце прикрите». Ласощі виявились такими смачними, що Тупотунчик і не помітив, як майже все з’їв. І Їжачку нічого не залишалося, як доїсти останню ложечку – й облизнутись. –  Не

засмучуйся,

Їжачку.

Я зараз же принесу багатенько. І тут Тупотунчик схопив дерев’яну, з намальованою на ній бджілкою, чашечку й побіг до лісу. 6


7


–  Ти куди?! Ваш будинок тут! – тільки й встиг крикнути

Їжачок і помчав доганяти друга. «Куди ж побіг ведмедик? Невже до старого дуба, де недавно поселилась сім’я бджіл?» – переживав Їжачок. Але жах очікував його попереду. Поки він біг, Тупотунчик встиг залізти на дерево й потрапити лапкою до бджолиного гнізда. Те, що побачив Їжачок, його дійсно налякало. Ведмедик, обхопивши однією лапою дерево і тримаючи нею ж чашечку, іншою лапкою лякав бджіл, що хмаринкою його обсідали. Це було дуже небезпечно. Недовго думаючи, Їжачок побіг по допомогу. Схвильовані батьки швиденько примчали. Тупотунчика без ушкоджень зняли з дерева. Бджілки, звичайно ж, залишили свої значки-укуси. Одна, найспритніша, все-таки встигла вкусити його навіть за носика, від чого той дещо збільшився, а одне очко настільки підпухло, що наш пустунчик став погано бачити. І, на додачу до всього, меду Їжачкові так і не дісталось. 8


«Нічого, виросту незабаром і подарую йому цілу бочку», – заспокоїв себе ведмедик. Їжачок все-таки малину з медом скуштував. За порятунок свого синочка матуся Ведмедиця пригостила Їжачка солодощами, а з собою ще й відерце меду дала.

9


Гл. 2 Бідний пень На другому березі річки, недалеко від дому знаходився великий рівчак, де росло багато малини. Тупотунчик часто ходив туди з матусею збирати смачні, солодкі ягідки. Мама завжди брала великий кошик, а Тупотунчику давала маленький. Коли повертались додому, матусин кошик був повен ягід, а у ведмедика – лише до половини, не дивлячись на те, що кошик був крихітний. Чому так виходило, він не знав. Одного разу Тупотунчик поцікавився цим. А матуся відповіла таємниче: «Це великий секрет». «Виросту, і всі секрети дорослих пізнаю», – подумав ведмедик. А ось мама причину знала. Збираючи малину, вона обережно її зривала й складала в кошик. У Тупотунчика так зовсім не виходило. Він брав найбільшу, найсмачнішу ягідку, але в кошик вона не потрапляла, а от до рота прямувала швиденько. Але саме цього Тупотунчик не помічав. Іноді ягідки все-таки лягали на дно кошика, але всі вони були неспілі і несолодкі. Одного разу, вибравши гарний літній день, мама з ведмедиком пішли по малину. Вони добралися до річки. Замість місточка через неї була охайно покладена стара сосна. Проходячи по ній, Тупотунчик завжди просив маму, щоб та тримала його за лапку міцніше. Він дуже боявся впасти у воду, а з матусею було зовсім не страшно. Благополучно переправившись, вони попрямували до рівчака. По дорозі зайшли на полянку, де росли сунички. Зібрали 10


трішки. Ягідки тільки-тільки починали достигати. А малинки було вже вдосталь. Ведмеді почали збирати її. І раптом Тупотунчик побачив невеликий кущик, а на ньому – незвичайна малина. –  Матусю, дивись, чорні ягідки, – показав ведмедик

лапкою. –  Це ожина. –  Можна, я її зберу? – запитав Тупотунчик і, не дочекав-

шись відповіді, помчав до куща. –  Можна, але не перечепись через пень, – крикнула на-

вздогін мама. Але для ведмедика матусине попередження пролетіло повз вуха. Він так швидко біг, що нічого не бачив попереду себе, 11


окрім привабливого куща ожини. Пенька, який був на його шляху, він, звичайно ж, не помітив. «Ой!» – крикнув ведмедик і, перечепившись, упав на землю. Кошик полетів у бік, а малина розсипалась. Носик знову постраждав найбільше – відразу ж розпух. Лоб прикрашала велика гуля. Матуся підійшла до ведмедика, посадила біля себе й ніжно поцілувала. «Бідний ти, мій маленький», – сказала вона, гладячи його по головці. Тупотунчик обняв матусю. Як приємно, що вона така добра і все завжди розуміє. Погляд ведмедика зупинився на пеньку, через який він перечепився. –  Матусю, це не я бідний, а пеньок. Адже я його вдарив,

а ніхто не пожалів. Можна до нього підійти? –  Звичайно ж! – дозволила матуся.

Тупотунчик підійшов до пеньочка, погладив його й полив водичкою з пляшечки, яку вони брали з собою. Мама посміхнулась. «Який же він кумедний», – подумала вона.

12


Як завжди, додому повертались з повним матусиним кошиком малини. Кошик ведмедика був на цей раз теж по вінця повен ожини. Він гордо ніс його попереду себе, постійно дивлячись під ноги, щоб не перечепитись. Минув тиждень. Тупотунчик з матусею знову пішли по малину. Як же вони здивувались, коли побачили, що біля пеньочка розцвіли квіти. «Ви подумайте, – міркувала матуся, – від добра навіть пні розцвітають».

13


Гл. 3 Невдала рибалка Ранесенько татусь зібрався вудити рибу. Тупотунчик крізь сон почув приємний шурхіт. «Рибалити – і без мене! Ніколи!» - подумав він, вибираючись з ліжечка. –  Татку! А мені можна!? –  Збирайся, тільки швиденько, а то пропустимо вранішнє

клювання, - відповів татусь. Ведмедик недовго й збирався. Він швиденько одягнув шортики, узяв відерце – ось і готовий вудити рибу. З усіма речами стояв біля дверей. Риболовлю Тупотунчик дуже любив. Йому подобалось спостерігати за тим, як татко витягував велику рибу. А ще веселіше було відносити її у відро. До річки йшли недовго.

Вона

протіка-

ла недалеко від їхнього помешкання. На березі вже сиділи рибалки. Деякі навіть дещо піймали. Татусь і Тупотунчик засмутилися: 14

слід

би


раніше прокидатись. Батько закинув вудочки. Ведмедик сидів на травичці, спостерігаючи за тим, що відбувалося навколо. Риба клювала поганенько. Тупотунчик засумував і почав крутитися в різні боки: чим би цікавим зайнятися? Раптом біля великого каменя, який показувався з води, побачив величезну щуку. Вона повільно плавала, грайливо виляючи своїм хвостом. На роздуми часу не було. Тупотунчик схопив підсак, скочив на камінь і почав її ловити. «Ти що це, шибенику, робиш? – крикнув татусь. – Зараз же у воду впадеш!» 15


Але, як завжди, уже було пізно. Тупотунчик не втримався на слизькому камені й шубовснув у річку. Батько кинувся за ним. Але швидка вода несла легкого ведмедика вниз за течією. Таткові ніяк не вдавалось його наздогнати. На щастя, поряд були рибалки, вони й допомогли. Зразу зрозумівши, в чому справа, вони загатили річку колодою, що валялась на березі. Тупотунчик доплив до неї, але вибратися сам не зміг. Шортиками він зачепився за сучок на колоді й продовжував борсатись у воді. Татусь вчасно поспів. Він витяг малого рибалку на берег, а потім повів додому. Мама вже звикла до постійних пригод, що траплялися з її дитям, і, побачивши його, мокрого і нещасного, ні про що не запитувала. І так усе зрозуміло. Тяжко зітхнувши, вона закутала Тупотунчика в теплу ковдру, посадила грітися біля каміна й дала йому теплого чаю з малиною, щоб не захворів часом. Ведмедик, затишно вмостившись у крісло, думав: який він щасливий, що має таких добрих батьків, які завжди вчасно допоможуть, а головне, зрозуміють. І ніяка біда не страшна! 16


17


Гл. 4 Улюблений гість Ранок у лісі. Тупотунчика розбудило голосне щебетання птахів. Їхній чарівний спів здивує кожного. Ведмедик ніжився в ліжечку, слухаючи цей дивний хор. Вранішні промені сонечка лоскотали носик. Тупотунчик чхнув. –  Доброго здоров’ячка, маленький, – привіталася матуся,

заходячи до дитячої кімнати. –  Добрий ранок, – весело відповів він. –  У нас сьогодні буде гість. Приїздить твій дядечко Ти-

мофій Іванович, – радісно повідомила матуся. Про таку гарну новину Тупотунчик навіть і не мріяв. Настрій став ще кращим. Швиденько покинувши ліжечко, він плескав у долоні й стрибав, неначе м’ячик. Дядечка свого ведмедик дуже любив. Тимофій Іванович жив у великому місті, що знаходиться за лісом. Працював він у цирку. Мав навіть власне помешкання. Приїздив Тимофій Іванович власною машиною. Іноді від дозволяв Тупотунчику сідати за кермо, яке ведмедик старанно крутив, але машина чомусь не їхала. Це теж було 18


секретом від дорослих. Як же йому в ці хвилини хотілось стати вже великим! Тупотунчик не раз запитував у матусі: «А я ще не виріс?». «Не хвилюйся, скоро виростеш», – відповідала вона. Дядечко приїздив – і всі сідали до столу. Матуся подавала смачні страви та напої з медом. Усі любили ласувати тортиком, який завжди привозив Тимофій Іванович. Тупотунчик отримував найсмачніший шматочок з трояндочкою і зеленими листочками. Смакував ведмедик з великою насолодою. Але найцікавіше розпочиналося після обіду. Уся сім’я йшла на галявину, що була недалеко від дому. Саме на ній Тимофій Іванович влаштовував циркову виставу. Подивитися на неї приходили всі мешканці лісу. Ніхто ніяких оголошень не робив. Але про приїзд дядечка лісове «радіо» повідомляло дуже швидко. Циркові виступи всі обожнювали. Спочатку знаменитий артист жонглював шишками. Потім катався на одноколісному велосипеді, який завжди привозив з собою. Лісовим мешканцям надзвичайно подобались різні фокуси. А ще дядечко умів

19


вправно піднімати важкі гирі та штангу. Наприкінці вистави був фокус спеціально для малюків. У кошика Тимофій Іванович кидав шишки й накривав його барвистою хустинкою. Тоді промовляв чарівні слова й знімав її. Шишки загадково 20


зникали, а замість них з’являлися смачні цукерки. Дядечко пригощав ними діток. Тупотунчик йому допомагав, не забуваючи й собі одну цукерку сховати за щічку. Увечері Тимофій Іванович їхав додому. Перед від’їздом запросив батьків разом із Тупотунчиком до себе в гості. –  Приїжджайте до мене. Я вас поведу до справжнього

цирку з клоунами, з повітряними акробатами. –  Ми щиро вдячні за запрошення, неодмінно приїдемо, –

пообіцяла матуся. –  Літо – пора гаряча. Слід підготуватися до зими: зібрати

меду, наловити риби й засолити на зиму, – по-діловому сказав татко. –  І малини посушити, – додала матуся. – Восени обов’яз-

ково приїдемо. –  Буду дуже радий, – посміхнувся, прощаючись, дядечко.

«Як же довго чекати, – подумав Тупотунчик. – Ось виросту, стану працювати в цирку й буду дивитися вистави кожного дня», – вирішив ведмедик.

21


гл. 5 Подорож до міста Дядечко поїхав. Тупотунчик ще довго стояв і махав йому лапкою. Як же ведмежаті захотілось до великого міста, щоб побувати в справжнісінькому цирку. Ця думка так його непокоїла, що навіть гратися не хотілось. Наступного дня Тупотунчик вирішив, не дивлячись ні на що, втілити свою мрію. Рано-вранці татусь пішов вудити рибу. Матуся господарювала сама. Тупотунчик без діла тинявся на вулиці. Нічого не хотілось! Лише в цирк. «Навіщо чекати аж до самої осені, – подумав ведмедик. – Місто зовсім близько, відразу за лісом. Швиденько збігаю, подивлюся виставу в цирку й прибіжу додому». Так міркуючи, Тупотунчик уже крокував дорогою, яка вела до міста. Коли дійшов майже до кінця лісу, то побачив машину, що стояла на узбіччі. Задні дверці були відчинені. Водій щось ремонтував, очевидно, була проблема з переднім колесом. Недовго думаючи, Тупотунчик умостився на задньому сидінні машини. Відремонтувавши колесо, водій, якого, до речі, звали Матвієм Степановичем, закрив дверцята, сів у машину, і вони поїхали. Ведмедик був настільки маленьким, що господар авто його навіть не помітив. Проїжджаючи мимо центральної площі, Тупотунчик побачив великий фонтан. «Оце диво!» – вигукнув він. Водій злякався і від несподіванки так різко загальмував, що Тупотунчик ледь не стукнувся носиком об сидіння. Повернувшись, 22


Матвій Степанович побачив позад себе маленький пухнастий клубочок. –  А ти звідки тут? – запитав він, дивлячись на ведме-

жатко здивованими очима. –  Я їду до дядечка в цирк. Він там працює, – весело

відповів Тупотунчик. –  Чому ти сам? Де твої батьки? Вони знають, що ти по-

їхав до міста? – водій засипав його запитаннями. –  Ні! Не знають, – тут малюк почав розуміти, що зро-

бив щось не так. Але Матвієві Степановичу все відразу стало ясно. –  Ну, що ж! Цирк – так цирк, – сказав він, ніби розду-

муючи вголос. 23


24


–  Ви дійсно відвезете мене в цирк до дядечка?! – не вірячи

своїм вухам, запитав Тупотунчик і радісно обняв Матвія Степановича. –  Але це вже зайве, – суворо сказав водій, хоча на душі

в нього було радісно й смішно: такого кумедного ведмедика він це не разу в житті не зустрічав. –  Тільки ось у цирк у шортах не ходять. Слід, очевидно, за-

глянути нам до магазину «Дитячий світ». –  Хіба в мене погані шорти? Матуся каже, що я в них –

найкращий у світі, – образився ведмедик, подивившись на свої смугасті шортики, на великій кишеньці яких була вишита симпатична бджілка з барильцем меду. –  Звичайно, матуся має рацію. Я з нею погоджуюся. Але

цирк – це свято, а на святі слід виглядати гарно, – Матвій Степанович сказав це так переконливо, що сперечатися з ним Тупотунчик перестав. Проїхавши кілька кварталів, машина зупинилась біля великого красивого магазину. У «Дитячому світі» цікаво було все! Матвій Степанович виявився дуже щедрим. Він пригостив Тупотунчика і морозивом, і тістечками, і цукерками. Справжній «солодкий» день! Ескалатором піднялись на другий поверх, де на майданчику малюки катались на дитячих машинках. Тупотунчику теж дозволили покататись. Йому так сподобалось, що він навіть не хотів нікуди йти. Але Матвій Степанович сказав: «Запізнимося до цирку!». 25


26


На виставу, звичайно ж, вони прийшли вчасно. А хіба таке буває, щоб хтось колись не встиг на циркову виставу? Ніколи! Ніхто! Біля намету юрмилось багато людей. Усі з нетерпінням чекали третій дзвінок. Тупотунчика Матвій Степанович тримав за лапку, щоб той не загубився. Одягнений ведмедик був надзвичайно, по-святковому. Він так симпатично ще ніколи не виглядав, та із допитливістю розглядав себе і оточуючих. А ось і третій дзвінок! Усі зручно сіли на свої місця. Вистава розпочалась. Тупотунчик не відривав очей від арени. Кожен цирковий номер був для нього дивним відкриттям. І він голосно плескав у долоньки від захоплення. А ось на арену цирку вийшов Тимофій Іванович. Ведмедик не стримався й побіг йому назустріч. –  Тупотунчику! Це ти?! – схвильовано запитав дядечко. –

Ти з ким сюди прийшов? – Матвій Степанович, – ведмедик показав лапкою на водія. Зараз було не до запитань-відповідей: дядечко усе-таки на роботі. –  Добре! Сідай на місце, потім усе вияснимо, – сказав він. –  Ой! Що ж це має бути?! – похитав головою Матвій Сте-

панович. Але Тупотунчик нічим не переймався, йому було ніколи. Вистава тривала. Після виступу Тимофія Івановича вийшли клоуни. Ведмежатко голосно сміялось, забувши про все 27


на світі. Вистава закінчилась. Усі розійшлись. Тупотунчик і Матвій Степанович залишилися чекати дядечка. Незабаром він підійшов. –  Я дуже вам вдячний за те, що потурбувались про мого

племінника, – схвильовано сказав Тимофій Іванович. –  А вам спасибі за виступ. Дуже, дуже було цікаво, – щиро

зізнався новий знайомий. Тупотунчику дозволили побігати по арені. Він весело стрибав, кружляв, уявляючи себе артистом. А Матвій Степанович у цей час розповідав дядечкові, як знайшов ведмедика в машині, як водив його до магазину «Дитячий світ» і як вони потрапили до цирку.

28


гл. 6 Пов ернення додому У лісі в цей час був великий переполох. Батьки разом із сусідами встигли побігати по всьому лісу в пошуках Тупотунчика. Але, коли зателефонував Тимофій Іванович, усі заспокоїлись. Увечері дядечко привіз племінника додому. Батьки надзвичайно зраділи тому, що їх дитя живе й здорове, але разом з тим засмутились, бо Тупотунчик без дозволу пішов з дому до великого міста. Соромно було ведмежаті. Тупотунчик, нагнувши голівку, підійшов до татуся й матусі, щоб вибачитись.

29


–  Я винен. Вибачте, будь ласка. Я більше ніколи, ніколи

так не робитиму, – сказав він. –  Обіцяєш? – суворо запитав татусь. –  Обіцяю! – низенько опустивши голову, відповів синок.

Мама міцно притиснула його до себе, і ведмедик відчув, як же його люблять у рідній сім’ї. Тупотунчик дорослішав. Своїх батьків він вже менше й менше засмучував. Незабаром виріс і став великим і гарним ведмедем. Його дядечко Тимофій Іванович вийшов на пенсію. Тупотунчик почав виступати на арені цирку. Глядачі нового артиста відразу полюбили. Виступав він не сам, а з чарівною подружкою – ведмедицею Анастасією. Вони одружились. І з’явились у них маленькі ведмежатка, такі ж кумедні пустунчики, як і їхній татусь. Сімейство Тупотунчика частенько провідувало батьків, яких син не забував і дуже любив.

кінець

30


Зміст

До читача........................................................................... 3 Передмова . ....................................................................... 4 гл. 1. Небезпечний мед.................................................... 6 гл. 2 Бідний пень........................................................... 10 гл. 3. Невдала рибалка................................................... 14 гл. 4. Улюблений гість................................................... 18 гл. 5. Подорож до міста................................................. 22 гл. 6. Повернення додому.............................................. 29

З питань дістрибюції звертатися за тел.: 8 (068) 272 26 88, 8 (063) 351 15 74

Літературно-художнє видання

Ковальова Тетяна Іванівна

КУМЕДНИЙ ТУПОТУНЧИК Казка для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку Коректор Н. І. Пономарьова Комп’ютерна верстка: В. М. Ковальова Формат 60х84/8. Ум. друк. арк. 3,72. Тираж 1000 пр. Зам. № 0516 Видавець та виготовлювач Шамрай Павло Миколайович вул. Рюміна, 2-а, кв. 38, м. Миколаїв, Україна, 54029. Тел. +38 (0512) 37-59-83. E-mail: pnsh@yandex.ru; www.shamray.com.ua Свідоцтво суб’єкта видавничої справи МК № 4 від 16.09.2002


Кумедний Тупотунчик  

Ковальова Т. І. Кумедний Тупотунчик Казка для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. У збірці казок розповідається про добре ведмежа...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you