__MAIN_TEXT__

Page 1

№69(95), 2019 ГАЗЕТА ЗМЕНШЕННЯ ШКОДИ

Максим Юхно «Портрет жены» (Холст, масло. 2015)

Літературнохудожній випуск


№ 69 (95), 2019

Біла Альтанка

2

У випуску: Макс Юхно Юрій «Гвоздарь» Кузнєцов Ніка Нальота Шаміль Ткаченко

Національна Гаряча Лінія ЗПТ

Максим Юхно «Хай-вей» (Холст, масло, 2016)

Постлетальная Контратака


Юхно Максим Николаевич Род. 11.11.1976

Один из представителей полтавского андеграунда 1990–2000 гг. Художник, член НСХУ. Участник персональных, международных и всеукраинских выставок, биеннале, арт-проектов: «Золота Зуза» (Ужгород, Украина, 2011), Международный арт-проект «В.С.Е.»(Полтава, Украина, 2013), Международное Биеннале (Алитус, Литва, 2019). Автор стихов и текстов полтавской рок-группы «ПоЛин», барабанщик полтавских рок-групп «Арахнофобия» (1991–1994), «КАА» (1991–1995), «Патологоанатом» (1994–1996), «Нанкин» (1996), «E-mail» (1999–2002), «ПоЛин» (с 2009-го). Проживает в Полтаве. Преподает живопись в арт-студии ZELO.

Мы свернули с дороги Грустно мне…

Сев на зеркало, муха зудит, А тоскливая сущность немеет И грустит, и кричит, и болеет, Но на полке иконка стоит… На экране поёт человек, Но его, почему-то, мне жаль, Как не греет протертая шаль, Обещает беду новый век... Грустно мне и не знаю как быть, И полжизни давно за спиной, Третий час дрель гудит за стеной, Да еще и частенько стал пить... 2014

Графика: Евгений Скляров

Грустно мне, потому что я – сволочь, Сволочь, уничижающая брата, Возвышающаяся над ним заплата, Ржущая обжорливая сволочь… Каждый миг все мысли и дела В лучшем случае – пусты и бесполезны, В худшем – как бездумная скала Для «Титаника». Привет из бездны… Бьюсь об лёд давно, и – всё впустую, Нет плодов, хотя и верю в Бога, И корявая моя дорога Крутит петлями, да в холостую…


Подзатыльники Подошли к шее подзатыльники, Долго ли нам искать пристанища, Подпиваем и хватаем веники, Эй, урла, разводи пожарища! И когда время будет порото, Раскрывай свои сны с кошмарами, Высекай то, что переколото, Отбивай ручеёк стаканами. Я тебе постелю на форточке, Алкоголь – долгая дорога, Ну, братан, пятнами на кофточке, Вся душа – словно недотрога. Но она наивно улыбается, Не удастся ей остаться девочкой, Скоро-скоро всласть накувыркается, А потом – застывать на спевочке. После же пить от искушения И терпеть боли запредельные Изнывать, веровать в смущении, Умирать, драться с сожалением… Но, пускай, это всё естественно, Можно жить и тихонько стариться, Наливай доверху да медленно, Не мешай чалиться да маяться! Посмотри: солидная поэтика, Где-то там – подготовка к празднику, Ну, а здесь, утром понедельника, В пьяной драке начиналась паника… Лишь душа – светлая красавица Удалилась в дальний терем свой, Невесомый. Зависть не дотянется, Отдыхай и тихонько пой…

Графика: hapo

2015


Ангел Посвящается Диме Бурлаке Ангел шёл знойной дорогой, Шёл, опираясь на палку, Ангел имел вид нестрогий, Никому его не было жалко. Вчера он просил подаянья – Избили вместо обеда, Сегодня пришел на свиданье – Здравствуй, тоска и беды. Летают шмели и стрекозы, А с ними – человечьи жизни, Одни все сорвали розы, Другим не осталось. Брызни Солнышко на полянку, Где ангел присел на пенёчек, Он вспомнил Саш-Баша, Янку, Сынов непутёвых и дочек… А время упало на скалку, Смешались лики и рожи, И стало так больно и жалко, Хоть Ангел он, но – всё же… …И у ангелов бывает тоска, Когда они смотрят на мир, Двое стоят у ларька, Третий закончил свой пир, Третий закончил свой пир, Третий закончил свой пир…

Графика: Євген Скляров

2010


*** Отпевает последние дни пожелтевшее дряхлое лето, Все заботы его – эстафету суметь передать, Только осень – старуха, что ноет от яркого света, У неё в рюкзаке со стихами о грусти тетрадь… Посмотрел я во двор – там по клумбе шагают грачи, Сколько в них простоты и незлобия в чинном их хОде, В оперении их укрываются солнца лучи, Незлобивы они при тепле и при скверной погоде… Перепахано поле морщинами серой земли, У крестьянина счастье – собрать до конца урожай, В полыхнувшем костре засверкали углИ… Чуть щемящею болью. Намёк : «Уезжай!..» Из шершавого дома вышел старый больной человек, С тростью передвигаясь по знойному белому свету, Понимает: «Давно приближается к финишу бег», Но он голову поднял и в небе увидел комету… 2016 О смерти Дивные бывают песни, Когда голоса умолкли, Когда утихают толки— Нет в них суеты и лести. Когда выпито всё пиво, Когда съедены все булки, И в пазы заходят втулки, И звезда блестит лениво. Растопырит пальцы лето, И сквозь них глядит с ухмылкой, Смеха дарит всем обмылки, Наложив на скорби вето! 2015г. М. Юхно

Графика: hapo

Сохранены авторские пунктуация и орфография.


Избыточные интерпретации. История из десяти сцен

Режиссер и камера: Kola Jann Скрипт: Yuriy Kuznetsov Теглайн: «все значения переменных» Жанр: драма, комедия, фантасмагория

Сюжет Успешный бизнесмен Вадим, уже давно в легальных схемах, но хорошо помнит, когда конкурент готовил на него покушение. Прямой умысел предотвращает майор Ибрагим Денисович, прослушивающий телефонные разговоры GSM связи. Сейчас он управляющий, и главный по безопасности Вадима. Конкурент Степан, после отсидки торгует нелегальным бензином в гаражном кооперативе. В связи с тем, что вся бизнес-элита стала пользоваться закрытой связью, они принимают решение создать группу информаторов: женщин из актерской среды. И просят молодого режиссера провести кастинг, чтобы набрать тридцать актрис. Режиссер Олег, подозревает их в торговле людьми, и уговаривает свою подругу Марту на убийство злодеев. Марта танцовщица, стреляет, но промахивается. Вадим рассказывает ей про первое покушение на него, и свои планы по созданию школы информаторов. Тем временем Олег из группы актерского мастерства воспитывает бойцов способных на все, репетируя с ними

спектакль в котором много сцен насилия, и позже объявляет, что их заказал Вадим, для продажи в Северную Корею. В группе Олега репетирует дочка торговца бензином, Анна. Она узнает в Вадиме человека который лишил их былого богатства и отправил отца в тюрьму. Анна готова расправиться с Вадимом по-своему. Марта видит во что превратился Олег и его театр, и решается на поджог студии. Анна и Марта, не зная друг друга, одновременно оказываются в гаражном кооперативе у Степана, и каждая уходит оттуда с канистрой бензина. В этот день СМИ сообщают о двух поджогах: одновременно горит театральная студия и дом бизнесмена. Сцены и диалоги: Сцена 1. Трасса. Проносится Мерседес-Бенс, купе. В машине трое: водитель Дима, специалист по снижению рисков Ибрагим Денисович; на заднем сидении за водителем – предприниматель Вадим, владелец капитала. Вадим: Помнишь как того звали, который хотел меня завалить?


Ибрагим Денисович: Степан. Степа! Вадим: А под ним раньше был весь спирт. Ибрагим Денисович: Вышел зимой, торговал на рынке свитерами. Сейчас на пункте с пограничниками договорился, бензин гоняет. Делает несколько ходок в день. Второй бак поставил на автотранспортное средство! (Смеется). Вадим: Да, жадность порождает бедность. (Пауза). У нас есть тут, что попить. Без алкоголя? Дима: Ага, с кокаином! Вадим: С кокаином можно, с алкоголем нельзя. (Находит возле себя напиток в жестяной банке. Открывает, пьет). Ибрагим Денисович: (Разворачиваясь с усмешкой). А он на меня еще тогда так обиделся! Что такого? Немного послушал! Машина съезжает в улицу, и сворачивает к дому. Дима: Как по рельсам в поворот.

белым порошком). Бог в помощь! Ибрагим Денисович: Олег, справитесь за неделю? Олег: Это не реально. Ибрагим Денисович: Олег, зачем вы мне всегда врете? Олег: (Округляя глаза). Ибрагим Денисович, у меня нет оперативной памяти на обслуживание вранья! Уходят. Ибрагим Денисович едва заметно хромает, очевидно у него дорогой спортивный протез. Олег остается в комнате сам. Нервничает. Достает изпод кровати коробку с револьвером. Начинается гроза. Дождь стучит в окна дома.

Дом режиссера. Ибрагим Денисович и Вадим сидят за столом. В комнате разбросаны вещи. Ибрагим Денисович молча держит в руках дрель со сверлом. На столе мелкие предметы: детский игрушечный пистолет, порезанные поперек пластиковые трубочки для напитков, небольшое стекло с остатками белого порошка, бутылки и прочие. В соседней комнате медленно просыпается Олег, режиссер, обитатель флэта. Вадим: Ты даже у себя дома опаздываешь. У тебя что, будильника нет? (Снимает свои часы). Держи подарок. Олег: (Берет часы). Вадим доброе утро! Здравствуйте Ибрагим Петрович! Ибрагим Денисович: Денисович. (Пауза) Вадим: Так, это для начала! (Достает из внутреннего кармана пиджака пачку: пресс долларов. Кладет на стол). Олег: (Растерянно). А, на что? Вадим: Нужно будет немного поработать. Олег: Как? Вадим: По специальности. (Пауза). Ты же кастинги проводишь? Олег: Проводил. Вадим: Нам для одного проекта нужно тридцать актрис, через неделю. Респектабельных, но основное это стрессоустойчивость. Олег: Лучше сразу пристрелите. Вадим: (Кивает в сторону детского пистолета на столе). Сам можешь! Ибрагим Денисович: (Стучит себя по ноге, издавая пластмассовый звук). Пластик! (Пауза) Вадим: Слышали про твою балерину. Тебе теперь два носа кормить! (Кладет на стол прозрачный «зип лок» с

Графика: hapo

Сцена 2.


Сцена 3.

половины в могиле вместе с мертвой Софой! (Пауза).

В машине: Вадим, Дима, Ибрагим Денисович. Льет дождь. Ибрагим Денисович: (Совершает звонок через Ватсап). Пинкертон, вилку из пуза уже достали? Через неделю выходи с больничного, будет карьерный рост. Готовь конференцию, у тебя тридцать студенток! Возглавишь школу безопасности. po ка: ha

Графи

Сцена 4.

Олег продолжает: Вы все, вся группа охвачены жаждой мести. Это не сквозное действие! Это не дождик моросит. Это ваша суть, ваша природа. Вы другие навсегда! (Пауза).

Олег и Марта, в доме режиссера. У Олега в руках револьвер. Олег: (Нервно). Им мало того, что они всё застроили своими домами. Им мало контрабанды. Им мало того, что они по двадцать лет сидят на потоках! Торговля людьми! Тридцать. Тридцать стрессоустойчивых, респектабельных женщин. (Пауза). Марта, там круговая порука. Их просто вывезут ночью на Корейский полуостров! Ты видишь, какие люди. (Пауза). На тебя намекали! (Пауза). Пока не соберу результат (шмыгает носом), меня близко не пустят. Ясно, что я все понял! Марта вынимает из руки Олега револьвер, и покидает комнату. Сцена 5. Марта у калитки загородного дома. Её встречает Ибрагим Денисович. Марта: Рады, что фирма делает такие заказы. Часть от выручки идет на театральную студию. В субботу премьера, музыкальная комедия. Хоровой дирижер, мастер приглашенный из Нью-Йорка. Ибрагим Денисович: Приглашение принято. Марта проходит по лестнице и делает выстрел. Звук битого фарфора. Сцена 6. Олег в студии с группой актеров, репетируют криминальную драму. Олег: София, войди в роль! Ты – отставной офицер, ты зарабатываешь себе на жизнь игрой на рояле! Тебе дают лям баксов, за голову какого-то ушлепка. Он продает людей! (Пауза). Олег переводит взгляд: Анна, ты думала твоя жизнь изменится, и ты перестанешь заниматься проституцией, но обнаруживаешь себя закопанной до

Олег: Анна, ты приезжаешь в отель, и тебе удается расстрелять всех людей в номере. (Пауза). Видите эти деньги (швыряет на стол пачку банкнот), это не театральный реквизит! Это вчера принес Вадим. Это его мысли мы сегодня играли. Анна стремительно выбегает из студии. Через мгновение входит Марта и видит лица, пронизанных местью актеров. Сцена 7. Анна и Марта идут двумя разными дорогами, проходят СТО, шиномонтаж, прием вторсырья, но обе движутся в сторону гаражного кооператива. Анна: (оказавшись у гаража) Здравствуйте, а где папа? Человек, похожий на бобра: К вечеру на таможне очередь, а потом он фургон у реки моет! Анна: Я беру канистру бензина! Анна берет канистру и покидает кооператив. Через мгновение в гараж входит Марта. Марта: У вас бензин дешевле, чем на заправке, я люблю экономить, и у меня нет тары. Покупает канистру и уходит. Человек, похожий на бобра, стынет в изумлении. Сцена 8. Вадим с другого конца улицы наблюдает девушку с канистрой бензина. Это Анна возле его дома. Сцена 9. Вечерний телеэфир сообщает о двух пожарах одновременно. Горят театральная студия и дом предпринимателя. Сцена 10. Последняя. У реки, перепачканные сажей, сидят Олег и Вадим. Они курят косяк и их попускает. Рядом паркуется микроавтобус, оттуда выходит человек с ведрами и приближается к реке. Это Степан.


Сегодня в халате, а завтра в палате А.Б.

Медицинизмы В одной психиатрической больнице лежал врачпсихиатр. Патологоанатомы районного морга потребовали от администрации выдать им черные халаты вместо белых и больше не приглашать на общую пятиминутку.   Фтизиатр считал туберкулез болезнью талантливых людей.   Психотерапевт уснул во время собственного сеанса.   Врачом-диетологом работала женщина, весившая 124 кг. «Взяла все наши проблемы на себя» – говорили о ней посетители больничной столовой, прихлебывая суп из воды.   Врач-нарколог отказался работать на пункте заместительной поддерживающей терапии, узнав, что туда будут приходить наркоманы.   Врач-терапевт пришел в поликлинику и занял очередь в свой кабинет. Оказался четвертым. Сел. Ждет.  

Медицина бесцельна «Постлетальная контратака – 1» Хирургия – золотые руки «Онейроид»

Сосудистый хирург на УЗИ сказал пациенту, что ему придется отрезать ногу. Пациент заплатил чуть больше. Ногу не отрезали. На входе в женскую консультацию висел плакат «Беременность – не болезнь!».   Врач-гинеколог занялась самолечением и упала с кресла. Ей помогали подняться студенты медучилища.   Врач-ЛФК отпил от чашечки с дымящимся кофе и сказал выстроившимся по линейке коллегам: «Коллеги, сегодня мы будем играть в медицинбол».   Врач-педиатр была убежденной чайлд-фри. Детям это нравилось.   Выпить есть? – спросил врач-стоматолог и, не дожидаясь ответа, выпил.   Врач скорой помощи выбросил из кабины водителя, сел за руль и уехал на вызов.  


Врачи-реаниматологи смотрели кино в ординаторской. Репутация самого спокойного отделения прочно сохранялась за реанимацией. Молодой врач-анестезиолог сделал себе два кетамина и попросил не беспокоить до утра.   «У меня аллергия на белый халат!» – томно сказала врач-аллерголог, разделась и стала чесаться.   Врач-хирург не любил операционную. «Дома лучше» – всегда говорил он и был прав.   Врач-травматолог вернулся из путешествия по Сейшельским островам. «Завтра тяжелый день: надо взять билеты на Мальту» – сказал он жене перед сном. Чтобы не расслаблялась.   Врач-пульмонолог, скучая, разглядывал грушу.   Я – главврач! – стукнул кулаком по столу Валентин Сергеич и не сразу понял, что в кабинете кроме него – никого. Врачи санэпидемстанции весь рабочий день сочиняли гневное письмо министру здравоохранения, но отправлять не стали. «Бесполезно» – решили они на собрании коллектива. «П-п-пошли вон отсюда!»– заорала пьяная врачинфекционист. Но даже пьяная она была очаровательна.   «Сюда нельзя» – сказал врач-нейрохирург и закрыл дверь перед носом посетителя.   «Я тут посплю, хорошо?» – спросила врач-невропатолог в палате ветеранов ВОВ, кивая в сторону незанятой кровати.   Врачи-гастроэнтерологи спорили, можно ли человеку есть желуди и оказались правы.   «Ты смотришь сериал «Интерны»? – спросил врачкожвенеролог у коллеги. «Да. Прикольно...» – ответил тот и выпустил дым. В туалете кроме них никого не было. На кафельной плитке отражался закат.   «Поц какой-то...» – сказала одна хорошенькая окулистка другой, когда Федченко начал простодушно лыбиться, глядя на них. Обе были в солнцезащитных очках. В бокалах с охлажденным мартини играло солнце. Федченко ушел ни с чем. Нечего в сиесту по оптикам шастать.   Врач-неонатолог взял четверть ставки и сразу же представил себе четверть ребенка. «Фу, зараза!» – ругнулся он и купил пепси, отгоняя видения.

На встрече одногруппников врач-онколог вырубился первым. Врач-рентгенолог год жил в рентгенкабинете и никто об этом не знал.      Врачи-урологи решительно против уринотерапии. Исключений не известно.   Самым адекватным в поликлинике был врач простатотерапевт. Табличка «Врач-андролог» на его кабинете была выполнена в коричневом цвете – электровыжигателем по дереву.   Врач-фитотерапевт лечил геморрой гашеной известью. В лечение геморроя свежесорванными огурцами он не верил.   Отоларинголог не любил этого прозвища. «Зовите меня просто: Ухогорлонос» – обращался он к посетителям и птицам.   Врач областного центра СПИД вызвал к себе сторожа и спросил: «Ты меня уважаешь?». Тот уважал.   Врач-кардиолог завернул траву в кардиограмму, предварительно изучив, нет ли на ней инфаркта.   На прогулке с собакой врач-эндокринолог влюбилась в молодого гопника, который гулял с собакой той же породы. «Железам внутренней секреции не прикажешь» – вздохнула она, хотя принадлежала к интеллигентному сословию, к династии врачей, известных в городе, и могла вообще не замечать гопников.   Врач-гематолог вышел на пенсию по выслуге лет и устроился на донорскую станцию. При виде крови его стошнило.   Врач-гельминтолог считал, что некоторые паразиты нужны. Ему верили на слово. Но денег не давали.   Врача-нефролог работал с одной почкой.   Врач-ортопед ходил с палочкой.   Врач-ревматолог подрабатывал грузчиком.   Врач-сексопатолог всем рекомендовал заниматься онанизмом. К его советам прислушивались в основном коллеги. Пациенты почему-то поглядывали с недоверием.   Врач-косметолог ушла в политику. Там больше платили.   Врач-гепатолог защитил диссертацию по эвтаназии. Однажды утром его нашли в ординаторской повешенным.


Я – главврач! – стукнул кулаком по столу Валентин Сергеич. «Поц какой-то…» – подумала медсестра-практикантка и перешла на практику в другую больницу. «За день медработника!» – поднял стакан мануальный терапевт по кличке «Зидан». Коллеги его поддержали. Через час все вместе шли за четвертой и обсуждали грыжи Шморля. Зидан утверждал, что мануалку при грыжах делать можно. Мол, он делает и никто не жалуется. (с) «Постлетальная контратака» 1996 – 2015

Графіка: Євген Скляров

Орел клевал ему печень. Медсестра Оля достала айфон и сделала несколько фоток. Фармацевты – не врачи. Они даже учатся отдельно.   Врач-комбустиолог поставил заставкой на рабочий стол красную «Альфа-Ромео». Он знал толк в дорогих автомобилях.   Врач-эндоскопист тоже хорошо зарабатывал, но прибеднялся и жаловался на жизнь, в основном  на начальство.    


Ніка Нальота

«ПАСКУДНАЯ МАТЬ» ДЕПРЕСІЯ От не дає спокою, коли я читаю чи слухаю дівчат, «колег по нещастю»... Ну власне! Прекрасна, наприклад, приятелька моя – скажімо, Марися. Отже, переймається просто за Бабелем – мовляв, «паскудная мать». Сама, до речі, родом з Молдаванки. Переживає вже якійсь час сильно непростий період і боїться як згодом її мала стане свідомішою, поскаржиться на ці часи, пред'явить (*Господи, по рахунку, чи шо...), що мама ранила її. А я, розумієте, знаю ж трошки і маму, і малу. І, як подумати, себе, і доню мою… Та шо, в принципі давайте вважати, що я зараз звертаюсь до такої збірної пані. Бо нас дуже багато. Переважно від тридцяти і далі, але бувають щасливчики-юніори, яким поталанило трапити у цю збірну в дуже юному віці. З вишки моїх вже майже сорока це особливо гірке видовище. Йопт, дитина, я у двадцять три роки перлася від життя, як равлик по дорозі, хоч пожити встигла, а вона бідна вже мучиться... Вопшем, всі ми маємо у анамнезі стару бляха добру ендогенну депресію. В основному. Плюс трапляються інші всякі здобуті протягом життя прикраси психіки. Воно б ще нічого, якби не діти. Що ж, рано чи пізно кожна з нас боялася цього – що дитина їй пред'явить. Добре от тої ж Мариські. Вона завжди готує попри все. Прямо як я колись... Ой як я це діло любила! А потім настали часи, коли я не могла зварити сосиски та шмат хліба відкраяти. Ні, не через відсутність сил і апатію. Просто мені було СТРАШНО. Чи переймалася я, шо моя Катерина мені пред'явить, шо через мене дитина страждає? Ну... А як ви думаєте? Отже, люба моя подруга – Марисєчка і будь-яка інша! Поперше. Попустись, люба, це в тебе депресія, а не в малої  Я теж свою панну була питала, чи я не ображаю її, не

завдаю проблем... не псую їй життя! Вона подивилася на мене як на ідіотку. Натурально! У них, у дітей, абсолютно інший світогляд, інші цінності. Твоя донька б тобі сказала, що ти її ранила, якби ти була холодна бізнес-вумен і спілкувалася з нею п'ять хвилин зранку і п'ять хвилин ввечорі, купляла би корзини фруктів замість уваги і лишала б у бабусі, присилаючи ті фрукти на таксі. Це от була мама першої жінки родича мого... Та «заради доньки» (начебто) лізла у всілякі стрьомні справи, а тоді була змушена тікати невідомо куди (з'явилася лише за рік у Ізраїлі, а той рік дівчина п'ятнадцятирічна не знала, де мама і чи жива взагалі). Кинула дівку на її бойфренда, сказала з пафосом, від'їжджаючи, шо «как я рада, Алеша, что моя дочка с тобой и о ней есть кому позаботиться, школу вот окончить надо». Альоша, який був при знайомстві і на початку стосунків певний, що його дівчині 18, очешуїв трошки від того всього. Але шо вдієш вже... Оце я панімаю травмували дівчину! А ти кажеш, твоя доня тобі пред'явить... За шо? Це, вибач за нахабний психоаналіз, твоя власна історія з мамою, це саме тобі пред'являли за не так зварену їжу чи оцінку не ту... Тобі є за шо сказати мамі, шо ти поранена! І ти, я так думаю, вважаєш собі підсвідомо, що будь-яка дитина, особливо ж дівчинка, буде сердитися на матір і відчувати себе пораненою. Когнітивно-поведінкова терапія зауважує такі моменти, як «пастки», що заважають нам бачити реальне життя. Бо ми, знову ж таки підсвідомо, певні: можливо тільки те, що ми пережили у дитинстві, саме така родина, такі стосунки. Але ж це не так! Ти не така, як твоя мати! Ти абсолютно інша людина, і матір ти інша. Любляча, компанійська, відважна, а через почуття гумору тебе колись спалять як відьму, але ж доси не спалили, не спромоглися. Це таки теж чогось варте. Шо? Гаряча їжа? Та ти богиня! Я півтора роки не варила борщ, наприклад. Не могла! Якщо сосиски страшно


зварити, то уяви борщ... У мене дівка моя навесні, як ми переїхали на власну хату, місяця півтора, якщо не два, харчувалася піцою, різаними овочами та бутербродами. Ну ще йогуртами-десертами та фруктами. Звучить наче непогано, але ж я з дитинства знаю, що ТРЕБА ГОТУВАТИ, дітям ПОТРІБНА гаряча їжа, і взагалі НЕ ГОТУЄШ – НЕ ПОВНОЦІННА. І неекономна, страх. Ага, бабціни мозковіруси. Я у певний момент наважилася поговорити про це з малою, вибачитися, що я не спроможна зварити суп чи рагу, що я безпорадна зараз і, мовляв, пробач мені те, що ми харчуємося не як люди. А вона каже: «Мам, тьі шо, гонишь? Я ненавиджу рагу і суп, я й так у дідуся змушена це їсти. А ми харчуємося як тільки у мріях, мені всі заздрять! І взагалі мені заздрять, яка в мене мама – жартує як ми, розмовляє як ми, все розуміє, виглядає прикольно»... Ясно? Тобто все, через що я так переймалася і чого я боялася, виявилося повністю не існуючим, точніше існуючим лише у моїй хворій свідомості. Повір, твоя дівчинка абсолютно не думає, що ти її раниш і щось не так. Зважаючи на те, що ти розповідаєш, як вона планує забрати тебе з собою у гуртожиток, коли поїде вчитися, аби ти була поруч і смажила чебуреки... Ага, типова поранена! Боже, ні, ні, ніякий це не стокгольмський синдром, припини вже, тю. Дай дитині спокійно любити тебе! Ти ж чула, вони пишаються нами. І для неї ці роки будуть роками спогадів про те, як ви класно жили разом, як у вас була крутенська собака, як мама давала прочуханів жлобам і дурням на районі. Є прекрасний тест на те, чи хороша ви мати. Якщо коли вам зле, дитина намагається вас підтримати, допомогти – ви хороша мати. Якщо вона ще й вміє це робити – ви ідеальна. Ага, це і є ідеальна мати – та, яку її дитя щиро любить і яка до того ж спромоглася навчити дитину чогось по-справжньому корисного. За цю істину я буду голіруч битися з вами усіма у багні (і переможу!). А знаєте, що ще у вас є корисного для ваших дітей? Ваша хвороба! Не хвороба як така, а саме ваша. Не тої, хто не впоралась, а саме ваша. Сподіваюся, що й моя. Бо ми, вочевидь, справляємося, якщо наші діти так нами пишаються і вже самі здатні на щось. Принаймні раз у житті моя мала і кожен з ваших обов'язково із депресією зіштовхнеться. Чи після народження дитини, чи при суворих навантажень під час навчання, чи з віком серотоніни-допаміни моль поїсть. Буде дуже круто, якщо ваша дитина буде до цього готова, погодьтеся! То ж давайте не будемо ганяти їх від себе та ховатися, коли накатує неміч. Вони, на щастя, ще не звикли плутати любов і стокгольмський синдром.

А наші ці хвороби – це дуже важливий скілл. Адже саме завдяки ним малі інтуїтивно знають, як з таким впоратися, допомогти близькому, як дбати про себе, чого уникати, що навпаки потрібно. На жаль нас такого не вчили! Ми всього дізнавалися на власному досвіді і бувало, що дуже пізно. Наші мами не визнавали, що мають розлад, не йшли лікуватися, не пристосовували своє життя під особливі потреби. Так жили скрізь! Ми навіть не знали часто, коли нашим мамам було по-справжньому зле. А ці що роблять? Ну-ну, давайте я наобум пригадаю щось з того, що я бачила на власні очі. Намагаються розсмішити (зазвичай вдало) лізуть обійматися і цілуватися, можуть непогано нагодувати, витягують красиві вихідні сукні-сорочки, нагадують пити ліки, набирають ванну – бозна скільки ще варіантів. Зізнайтеся, тут ми впоралися! Може нам самим зараз страшно, важко і несила терпіти, але дітям, як не дивно, з нами добре! А з нашими дітьми добре людям. Чуєш, Марисік? Дитина, якщо ти її любиш і у різні способи це показуєш, ніколи не відчуватиме, що мати її поранила. По великому рахунку (*я ж казала, що про рахунки ще буде!). А стосовно «малого»... Можна, я трошки повихваляюся? У мене прекрасна, неймовірна мати і вона завжди була моїм другом! Але все одно я щось маю від неї болісного... Наприклад, вона надовго від’їжджала далекодалеко, на інший кінець Євразії, лишаючи мене із бабусями, які, м'яко кажучи, не товаришували між собою... Так було треба, я не тримаю на маму зла, та й все решта з нею пов'язане було просто клас! Але як натягнути на голову у три рочки, шо мама їде? Чи у шість у новому районі, серед чужих у дворі? Тобто по великому рахунку (або ж за моєю схемою) ти можеш бути ідеальною мамою, але все одно десь помилишся. Це так би мовити «програмні збитки», на які треба закладатися від початку, неминучі виплати за процес життя. Прагнення ж їх уникнути, перфекционізм та почуття провини призводять, на превеликий жаль, не до ідеального чи принаймні хорошого результату, а до спустошення себе й нових психічних проблем. І дитині завжди при цьому гірше. Втім, є хороша новина. Це все сьогодні нікому вже не потрібно. Хоча б вже тому, що наглядати за дитиною сьогодні нереально простіше, ніж навіть у мамині часи. Привид прабабусі, звісно, зневажливо дивиться на пральну машинку, ви через нього набули розкішний генералізований тривожний розлад, та все одно не перете власноруч. До цього ми звикли. Ми навіть звикли лікуватися від ендогенної, паскудна її матір, депресії. Дехто он навіть чебуреки смажить! Може, час звикнути, що наші діти нас цінують і люблять? Поки ми їх направду не поранили... Одеса, 2015 Збережено авторську орфографію і пунктуацію.


БЛЕКАУТИ Випивка до втрати пам’яті (блекаут) в останні роки часто згадується в поп-культурі. Блекаути, як правило, пов’язані з вживанням дуже великої кількості алкоголю, яке може призвести до порушення пам’яті про події, що відбувались під час алкогольного сп’яніння, і до значного збільшення ризику отримання травм та іншої шкоди. Вони можуть виникати у всіх, хто вживає алкоголь, незалежно від віку та рівня вживання алкоголю. ЩО ТАКЕ БЛЕКАУТИ? Блекаути, пов’язані з алкоголем – це прогалини в пам’яті людини щодо подій, що сталися в стані алкогольного сп’яніння. Ці прогалини трапляються, коли людина вживає достатню кількість алкоголю, щоб тимчасово блокувати передачу спогадів від короткочасного до довготривалого сховища (відому як консолідація пам’яті) в області мозку, що називається гіпокамп. ТИПИ БЛЕКАУТІВ Існує два типи блекаутів; вони визначаються тяжкістю порушення пам’яті. Найпоширеніший тип називається «фрагментарним блекаутом» і характеризується частковими спогадами про події, при яких «острови» пам’яті розділені пропущеними періодами часу. Цей тип іноді називають грейаут або браунаут. Повна амнезія, яка часто охоплює години, відома як «суцільний блекаут». При цій важкій формі блекауту спогади про події не формуються і зазвичай в подальшому не відновлюються. Виглядає так, ніби подій насправді не було. КОЛИ ТРАПЛЯЮТЬСЯ БЛЕКАУТИ Блекаути, як правило, починаються при концентрації алкоголю в кро-

багато людей, у яких трапляються блекаути, мають їх після високоінтенсивного вживання алкоголю, коли як мінімум вдвічі перевищуються пороги binge drinking. БЛЕКАУТ vs «ВіДКЛЮЧКА»

ві (BAC) приблизно 1,6 проміле і вище. При цих рівнях ВАС більшість когнітивних функцій (наприклад, контроль бажань, увага, судження та прийняття рішень) значно погіршуються. Ступінь порушень, який виникає при таких високих показниках ВАС, робить сп'яніння із блекаутами особливо небезпечним. Блекаут може виникнути при набагато нижчих рівнях ВАС у людей, які приймають снодійні та антитривожні препарати та вживають алкоголь. Дослідження показують, блекаути частіше виникають, коли алкоголь швидко надходить у кров , внаслідок чого BAC стрімко підвищується. Це може статися, якщо людина випиває натщесерце або вживає надмірну кількість алкоголю за короткий проміжок часу. Оскільки жінки, в середньому, мають меншу вагу, ніж чоловіки, і, крім того, мають менше води в складі тіла, вони, як правило, досягають більш високого рівня BAC, ніж чоловіки з кожним напоєм і це трапляється швидше. Це пояснює, чому жіноча стать є фактором ризику виникнення блекауту. Оскільки блекаути зазвичай виникають при підвищеному рівні BAC, вони частіше є наслідком binge drinking, який визначається як спосіб вживання алкоголю, при якому рівень BAC людини збільшується до 0,8 проміле або вище. Зазвичай це відбувається після вживання 4 напоїв* для жінок і 5 напоїв для чоловіків – протягом приблизно двох годин. Насправді,

Блекаут – це не те саме, що «відключка», яка означає засинання або втрату свідомості від надмірного вживання алкоголю. Під час блекауту людина перебуває в свідомості, але її мозок не створює нових спогадів. Залежно від того, скільки людина випила, можливий перехід від блекауту до «відключки». ЧИ Є БЛЕКАУТ ОЗНАКОЮ ПРОБЛЕМ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВЖИВАННЯМ АЛКОГОЛЮ? Дослідження серед студентів коледжів та інших молодих людей показали, що частота блекаутів є пре­диктором інших наслідків, пов'язаних із алкоголем (наприклад, втрати роботи чи навчання, нижчого рівня середнього балу навчання, травмування, потрапляння в травмпункт, арештів або інших негативних наслідків). Питання про блекаути під час звичайних медичних візитів можуть послужити важливим простим скринінгом для з’ясування ризику шкоди, пов’язаної із вживанням алкоголю. Блекаут не обов'язково є ознакою розладу вживання алкоголю, але переживання навіть одного такого випадку є причиною для занепокоєння і повинно спонукати людину переглянути своє відношення до алкоголю і поговорити зі своїм медичним працівником про його вживання. by National Institute on Alcohol Abuse and Alcoholism; www.niaaa.nih.gov Переклад: Антон Смагін, головний лікар КП «Лубенський обласний наркологічний диспансер» * 1 напій в США – 14 грам 96% алкоголю, або 40 мл 40% напою


«Любов», меццо-тінто, 2019

Денис Зозуля – полтавський художник, режисер, переможець 9-го Всеукраїнського екологічного фестивалю документального кіно «Полтава-ДОК» в номінації «Людина та природа» (2019), постійний автор «Білої Альтанки». www.facebook.com/denis.zozulia

«Пошук людиноподібної істоти», ксилографія, 2018

«Призначені Еротом», ліногравюра, 2019


«Великий Бубакка», графіка, 2015

«Яхонт підхмарних дубів», офорт, 2018

«Читаючи Юнга», графіка, 2015

«Поцілунок», графіка, 2015


СЕКОНДОГОЛІЗМ Доброго дня. Мене звати Гоша, і я секондхендоголік. Що, насправді, дуже круто! Мабуть, пройшли вже ті часи, коли люди з огидою проходили повз розвали чи магазини зі специфічним ароматом формальдегіду та інших хімічних препаратів для обробки одягу (особисто для мене він «божествєнний»). Різні верстви населення вистоюють черги в день завозу, щоб ухопити класну шмотку за недорого. Від інстаграм-дів до бабусєчєк у платках, що потім щєголяють у кросівках Skechers чи кедах Lacoste між базарними рядами; від роботяг, що купляють «рваніну» для роботи до модних денді, які вдягають вінтажні піджачкі до нічного клубу.

Але у декого і досі існують стереотипи, що одягатися в цих магазинах – соромно. Мама одного мого приятеля каже, що не заходить туди через запах, та й копирсатись у цих завалах якось не комільфо. Хоча через декілька хвилин демонструє мені гламурну сумочку, яку їй подогнала жіночка з «домашнєй розкладки». А ще можна згадати такого персонажа українського політикуму, як Михайло Бродський, який заряжав тєми, що українців мало не вбивають отруйними речовинами, що виділяються з одягу, і про те, що продавців секонду треба їх «нагібать» по податковому законодавству, бо майже не перепадає, кому треба. На той момент я реально переймався, що секонду не стане, і всі ми вимушені будемо носити «своє українське», яке, на той момент, вибачте, було жахливим по дизайну та якості. Але, як показує практика, такі особи довго не тримаються на верхівці, і, наївшись, або йдуть самі, або гоняться брудною (або ссаною) мітлою, так і не виконавши своїх

обіцянок-цяцянок. І це чудово! Іноді це плюс, коли в українській політиці довго запрягають, і в результаті нікуди не їдуть =)

Головний посил цього тексту – не пропаганда придбання вживаних речей і демонстрація начебто «ніщебродського» статусу громадян України, а довести, що це недорого, вигідно та корисно. І хай говорять, що гуманітарний одяг та мережі секонд-хендів вбивають легку промисловість країн (як приклад, держави Африканського континенту). Цей текст – про перемогу. І, здебільшого, перемогу здорового глузду. Тепер по пунктах, шановні: 1. Якість та оригінальність. Як каже класік, «во-пєрвих, ето красіво». Від появи перших точок із вживаним одягом до сьогоденних мереж кожен знає, що речі, віднайдені в секонді, рідко зустрінеш ще у когось. Коли прінти на футболках ще не були мейнстрімом, написи на цих одежинах завжди були (і є) оригінальними. Заявляю це як особа, в колекції якої було близько 80 футболок, що вражали оточуючих оригінальністю дизайну та неповторністю. Якби за кожну фразу «та скікі у тебе тих футболок таких прикольних?» мені давали гривню, то я б вже купив собі Таврію пік-ап і возив би секонд «на район». До речі, це теж вихід для мешканців периферії. За відсутності нормальних магазинів у селах, жителі мають змогу купити якісні речі, знову ж-таки, за недорого. Говорячи ж за якість, то кожному відомо, що переважна більшість речей у «_екунд» (ще одна із народних назв секондів) – із фірмових європейських та

Ігор Мелюхнов, Полтава

американських магазинів відомих брендів. Тому не бачу потреби вистоювати черги до першого в Україні магазину H&M, якщо всі оті ваші світшоти та блузочкі можна нагребти «на вєс» по 40 гривень за кіло. 2. Ціна. Про це трошки згадалось у попередньому пункті, але окремо зазначу. Неймовірний кайф купляти майже нову одежину реально за копійки. Кажу це вам як майстер спорту із перебирання трємпєлєй, що навіть у передостанній чи останній день, коли цінник за кілограм секонда знижається до позначки 18 гривень, є шанс знайти брудні сандалі Ecco, придбати їх за мінімум, вистірати і всім казати, що це з магазину у торгівельному центрі, й коштували вони штуку. Ми з одним приятелем навіть влаштовували змагання, хто придбає класну футболку за максимально низькою ціною. Він перемагав доволі часто. Було щось типу 50 копійок. Оскільки наша країна, за версією зрадофілів, «держава вічного зубожіння», то секонди – це спасіння для страждущіх.


3. Ресайклінг. Тобто «повторне використання». У даному випадку одягу. Бути «еко» зараз модно. А, поза тим, – дуже корисно. До числа цих людей я себе теж відношу, і постійно пропагую такий спосіб життя серед друзів та знайомих. Покупки у секонді можна прирівняти до сортування сміття, тому що повторно використовуєш річ, даєш їй друге життя, що не дає засмічувати навколишнє середовище. Хай прозвучить це трошки утопічно, але я вірю в такі речі і, хай як екоманьякодіночка, але роблю свій вклад у збереження здоров’я планети. І це не тільки носіння вживаного одягу, а і виготовлення з нього різної продукції: ляльки, подушки, секондхенські меблі (одна знайома зробила зі старих джинсів та м’яких іграшок, які вже розлюбили, крісломішок). Тут тобі і перевірка власних сил і фантазії у плані реалізації задумів по інтер’єру та дизайну одя-

гу. Та і взагалі це вгамовує спрагу споживання: ти не купляєш нові дорогі речі, які, можливо, не носитимеш, зате можеш потратити зекономлені кошти на щось інше та цікаве (наприклад, відкласти на подорож, у яку відправишся у ношеному, але модному взутті). Можна ще, звісно, використовувати бюрократично-популістську риторику типу «це нові робочі місця», «розвиток малого бізнесу», або, навпаки, засуджувати за те, що завдяки доступу до якісного та недорого одягу, з’явилась велика кількість торгашей у соцмережах та спеціалізованих сайтах, які не сплачують податки зі своєї торговельної діяльності та не наповнюють бюджет. Або мережі, які використовують секонд з Європи заради власного збагачення. Звісно, це неправильно. Будь-яке підприємництво має контролюватися відповідними виконавчими органами та наближати нас до ідеалів «загнівающєго За-

пада», де ти знаєш, на що йдуть твої податки і тебе рідко хто обманює. Ще одним плюсом в бік блошиних ринків є те, що світові селебрітіз не гидують там затарюватись. Українська письменниця Ірена Карпа у притаманній їй манері лайкає секонди за будь-якої можливості. Або, наприклад, зірка Хелена Бонем Картер зі своїм незмінним стилем бохо в одязі. Чомусь впевнений, що щось з її лахів було відшукано на теренах вживаного шмот’я. Але секондхенди мають бути хоча би тому, що це дійсно вигідно для всіх. Вистірати завжди можна. І не тільки одяг, але і свідомість. Будьте стильними по доступних цінах! Авторські права належать платформі ЗМІСТ: zmist.pl.ua Фото до статті надано автором


Белые странники вьюги Мы очень долго и молча поднимались вверх, И слишком часто и уверенно смотрели вниз. Нам нравилось туда «смотреть»… Нравилось настолько, что иногда мы забывали о том, что ИДЁМ ВВЕРХ! Забывали куда идём и зачем! Мы знали лишь, что нам хочется туда смотреть и мы смотрели! СМОТРЕЛИ И СГОРАЛИ ИЗНУРИ.. МЫ БЫЛИ СВЯТЫЕ И ГОЛЫЕ, честные телом и падшие верой, готовые на подвиг ради... живых. Хотя вряд ли кто-то из них был бы готов на что-то ради нас. *** Быстрые, худые, белые люди!!! Сердца бьющие в каждой секунде, об сами секунды. Слушайте и слышьте... (себя) и услышите! Наконец-то теплооо, я дома. Только что было так холодно, замерзла голова (может даже черепушка) и лучи солнца, казалось, были бело-золотыми. Такие яркие, что когда они исчезали, или их что-то закрывало, в глазах резко приятно темнело... Они на мгновенье становились (либо это была их тень; оттиск) красными, аж кровавыми! Бордело... Бордовое солнце гнало меня через ледяной парк. Мой мозг давно исчезнувший и так исчезал заново. И я насильно бежала от одного сладкого запаха к другому... Сладко-липкого, золотистого. Я думала, что освободилась, но нет... Меня ждала ещё ПОЛОВИНА ГОРЯЧЕЙ РАДОСТИ Д О М А. И вот я дома... о т к л ю ч а ю с ь... Прихожу в себя, сажусь… Чувствую, хочу написать книгу про Бело-темную страну.

*** Убитые в хлам. Неспособные трахаться даже..! Момент пластилина И нас понесло не на шутку Попытки, движения, вздохи.. Всё оочень вальяжно А пахнет так сладко и липко, Что слышно в маршрутке.

хорей

***

Я дома! Путь всегда приятен. Туда, обратно Я могу! Ракетой, ПУЛЯМИ в КвадратЕ Я мигом стану на бегу!

*** Мы больные. Нас не фиг ловить, идиоты! Окончание – это (новой) начало охоты. Виноваты вы сами Вам было угодно Подсадить, чтобы дальше садить так свободно... БЕНЯ, 2016, 2018, 2019 (Сохранены авторский стиль и орфография)


К

оли в баби Каті в чергове звело поперек на вгороді, вона повернулась до хати, щоб взяти в шафі-аптечці кетанов. Суха і енергійна, вона не виглядала на свої 75, але головні хвороби похилого віку – остеохондроз, глаукома і катаракта – в неї були як положено за строком служби. Не знайшовши кетанова – через склероз вона забула, що він закінчився і не запаслась новим – стара почала перебирати ліки. В голові вертілась назва ще якогось знеболювального. Методом перебору баба Катя намагалися його знайти. Як раптом її окуляри в роговій оправі каштанового кольору вихватили знайомі літери: «Кета…». Баба Катя придивилась уважніше: «Ке-та-мін». Ага. «Те що треба!» – зраділа Катерина Іванівна, заслужена педагогиня району, ветеран праці, відома в селі і за його межами як найкраща вчителька української мови і літератури (на пенсії), куратор місцевого шкільного музею історії рідного краю, волонтерка, добра, справедлива і чуйна людина. Швидко впоравшись з алюмінієвою кришечкою за допомогою ножиць, баба Катя зубами відкоркувала гумову пробку і націдила собі півфлакончика у горілчану стопку. «Фу, яке скажене!» – скривилася Катерина Іванівна від запаху протухлих курячих яєць, і запивши неприємну рідину свіжим газованим «Живчиком», почимчикувала на вгород… Звідки взявся кетамін в шафі старої вчительки? Дуже просто. Її онука Єгор, айтішнік, що працював сісадміном у якомусь міністерстві і компактно проживав з бабусею у її хаті в класичному українському селі середини 10-х років другого міленіуму (батьки жили за кордоном), вирішив, що кращого місця сховати кетамін, ніж бабусіна шафа-аптечка, немає. Єгор не був наркоманом. «Трава» не рахується. А кетамін він тримав для тріпу у відпустці. Точніше, кетамін і був тією відпусткою. Але до неї ще лишалося три місяці, як баба Катя знайшла і випила пів фанфуріка.

БАБА КЕТА Коли Єгорка того вечора приїхав з роботи і припаркував свій жовтушного кольору фольксваген-гольф біля обніжку, він одразу відчув недобре, бо вікна бабусіної хати не світилися. В хвіртці стирчала записка: «Зайдіть до сусідів. Харченки». Харченки розказали Єгору, що опівдні бачили як баба Катя, яка до цього мирно перекопувала ділянку, роздяглася голою і почала копати яму, голосно співаючи «Аліллуйя! Ієгова – гєгємон!», так, що чути було далеко. Харченки зателефонували в поліцію, ті передали виклик психіатричній бригаді. Коли приїхали і ті й ті, баба Катя окопалася в ямі і почала жбурляти у санітарів землею, стріляючи по ним з лопати. Коли її нарешті зафіксували двоє поліцейських і два медпрацівника, вона почала волати російською, хоча в житті ніколи нею не розмовляла: «Я буду жаловаться Киркорову! Позовите Киркорова!». «Ось лікарі лишили номер за яким телефонувати», – повідомила Харченчиха Єгору і защипнула двері. Єгор сходив з ліхтариком на вгород, ох#їв від глибини і розмірів ями, яку встигла викопати баба Катя.

«Хроніки з АТО надивилась, чи шо?» – з такими думками онука зайшов до хати, потім до кухні, де з ще більшим ох#уїнням побачив відкоркований фанфурік кетаміну, в якому не вистачало половини. Несподівано в нього стався напад сміху – з хвилину він ржав уголос як самашеччий, потім заклинило. В шоці він тримав надпиту баночу кетаміну і силився зрозуміти: «Навіщо!!??» Телефонувати Єгор не став, а зранку взяв на роботі вихідний і поїхав за місто в психлікарню. Був жовтень, вночі йшов дощ і вранішнє сонце, відбиваючись в калюжах на асфальті, стріляло «зайчиками» в очі. В приймальному відділенні знайшли прізвище його бабусі в журналі прийому і спровадили на край лікарняної території до старовинного одноповерхового корпусу з колонами в імперському стилі початку 1900-х років. Молодий лікар-психіатр, з червоним обличчям і золотим ланцюгом на товстій шиї, більше був схожий на бандюка з 90-х. Він мовчки виніс Єгору папірець з переліком ліків, які треба оплатити і додав: «Бабка буйная, сломала носилки в «ско-


рой», разбила зеркало в приёмном отделении. Надо оплатить ущерб». Єгор полиняв на 2000 гривень, але через знайомого сісадміна, який обслуговував психлікарню, він вийшов на головного лікаря і розповів йому історію про кетамін. Головний лікар не виказав ані здивування, ані обурення – професіонал. Після чого написав розписку і отримав дозвіл забрати хвору додому. Коли баба Катя вийшла на поріг жіночого відділення, де провела добу, Єгор констатував, що вона виглядає ще молодшою і свіжішою, ніж була. Її супроводжувала санітарка приблизно її ж віку, може трохи молодша, з якою баба Катя, не сильно звертаючи увагу на Єгора, на ходу обмінювалася номерами мобільних. Потім вони теревенили про щось незрозуміле Єгору, таке як наче між ними була дружба довжиною в життя, а не випадкове знайомство протягом однієї робочої зміни. Єгор підозріло косився на бабу Катю, поки та прощалася із санітаркою, і помічав, що з бабусею трапились якісь дивовижні і ще незрозумілі йому зміни. Він згадав свої кетамінові тріпи (їх було три), порівняв дозу вжитого бабусею із своїм досвідом, і здогадався, що стара могла дістатись першої перинатальної матриці і пережити спочатку делірій, а потім вихід душі з тіла («репетицію смерті» – як казали про це в колі Єгора) із збереженням пам`яті про ці події. Холодний піт пройняв Єгорку, коли баба Катя, спустившись вищербленими сходами, уважно зазирнула йому в очі. «Магічні кристали, а не очі», – подумав Єгорка і відчув напад поваги до бабусі на якомусь новому рівні – так поважають героїв космосу, надлюдей. Довго йшли мовчки. Баба Катя дивилась уверх, де жовтіли верхівки тополь. Осінь щедро листопадила. Єгор пригадав ще одну назву психлікарні: «топольки» і подумав був, що психічна хвороба – це своєрідна нейроосінь, коли «внутрішні тополі» починають опадати. Але його поетично меланхолійний настрій руйнувала нестерпна думка: «НА-

ВІЩО! НАВІЩО БАБУСЯ ВИПИЛА КЕТАМІН!!?? Невже віку собі хотіла вкоротити?» Між тим баба Катя загадково мовчала. Вийшли за територію лікарні. Підкотила «маршрутка» кольору гепатиту А в гострій стадії. Але бабуся гордо пройшла мимо і налаштувалася йти до міста пішки. Коли вони лишились на тротуарі одні, Єгор нервово помасирував зуби язиком, відкашлявся, і нарешті наважився спитати: – Бабусю, навіщо ж ви випили кетамін? – Ти хочеш спитати, чому я не померла? Так? – баба Катя відповіла спокійним струнким голосом і вдруге дуже щиро подивилась у вічі онуку. – В смислі??? – Єгор ще більш напружився. – Але можеш не старатися. Я щойно пообіцяла відписати хату тій санітарці, що ти бачив. Вона мене з того світу витягла, тож хата після моєї смерті дістанеться їй, а не тобі. Все. Крапка. «Упс. Приїхали!» – Єгор аж ніяк не очікував такого повороту подій. «Квартирный вопрос погубит род человеческий» – раптом згадав він класика, але забув якого. Каркнула ворона над бабою і онуком, коли ті йшли полем навпростець. «На голову собі накаркай», – вилаялась в небо баба Катя… Єгор провів ворону поглядом і приготувався до поганих новин. А виявилось ось що. Коли баба Катя прийшла до тями в жіночому відділенні психіатричної лікарні, перше, що вона побачила, це була жінка років 60 з обличчям Діви Марії, яка подала їй склянку води і привітала з поверненням. Діва Марія, яка виявилася Тамарою Федорівною, санітаркою цього відділення, розповіла бабусі, що її стовідсотково хтось хотів отруїти, але тепер все саме погане позаду, головне, щоб цього не трапилося знов. Після нетривалої розмови по душам, в ході якої Тамара ставила питання, чи немає часом в баби Каті нерухомості і ймовірних

спадкоємців, які хотіли б якомога швидше отримати в спадщину, ну, наприклад, хату, баба Катя доповіла, що єдиним таким спадкоємцем є її онук Єгор. Тож Тамара Федорівна авторитетно запевнила Катерину Іванівну, що це саме він, Єгор, намагався якомога швидше відправити бабусю на той світ, щоб увійти у володіння її хатою (а хата, треба зауважити, вельми апетитна – добротна садиба 1988 року будівництва, цегляна, літня кухня, погріб, колодязь, 40 соток землі і все це добро в 15 км від столиці). Тож сумнівів немає: це він – Єгор, бодай би його трясця узяла! Баба Катя так розгнівалася і розчулилася водночас, що твердо вирішила… переписати хату на Тамару Федорівну – свою рятівницю, яка її з того світу витягла, блювоту за нею прибирала, воду подавала, ходити заново вчила, і взагалі відкрила їй очі на правду… Єгор хоч і намагався виправдовуватись, пояснюючи, що не треба було пити той кетамін, клявся-божився, що нічого такого на меті не мав, але баба Катя була непохитна. Очима, які тепер бачили обидва світи – Той і Цей – вона дивилась у небо, де зграя ворон і круків намотували круги над свіжою ріллею, по якій неквапливо повз старенький синенький тракторець… «Оце халепа!» – все що міг думати в ту хвилину Єгор. Наступного дня він розповів цю історію колегам по роботі. Ті довго ржали з нього і дали його бабусі прозвище «Баба Кєта». А тижні зо два і сама баба Кєта «відтанула»: друзям Єгора вдалося довести Катерині Іванівні, що та Тамара Федорівна – звичайна аферистка, яка спеціалізується на нерухомості, зібрали на неї компромат і таким чином врятували Єгора від ніщебродства, а бабу Катю – від фатального вчинку. Але ж це було не просто. Тому, якщо коротко, мораль така: тримайте кетамін подалі від людей похилого віку, особливо якщо ви претендуєте на спадщину. Всім миру і хепі енду! Шаміль Ткаченко, 2002


«Раньше никакого рака не было» ...Просто помирали «от природной обветшалости» в 39 лет.

Причины смертей, записанные священниками в дореволюционной России: - обыкновенная дряхлость - от поротья - девица 39 лет: от престарелости - по возрасту - от цыганского иссушения - от пухлятины - христианскою кончиною - убит закубанскими хищниками - от подвала - засыпало землей - от естественного изнурения сил - от замерзутия - от грешной болезни - от водобоязни - убит злодейской рукой - запарился в печи - натуральной смертью - застрелен через окно - по требованию времени - от слабой жизни - от природной обветшалости - глотошная - корчий приключился - застрелился в меланхолическом состоянии - от слепоты заплутавшийся в поле и умерший

via Anna Loginovskaya


На этом снимке – 15 женщин из Канады, партнеры и сыновья которых погибли от смертельных отравлений наркотиками. С помощью этой фотографии они хотят привлечь внимание к проблеме зависимости, передозировок и гуманного отношения к людям, употребляющим наркотики.

«Я надеюсь, что эта фотография напомнит тем, кто ее увидит: люди, умирающие от передозировки, — не просто безликие зависимые, что кому-то они были дороги. Мой сын был мне дорог, он был дорог своим племянницам, он был дорог отцу и сестрам. Он заслуживал того, чтобы жить. У него была зависимость. У него была болезнь», – говорит одна из женщин, потерявшая сына.

31 августа — Международный день повышения осведомленности о передозировке


Затримання, позбавлення волі та наркозалежність. Чим допоможе Національна Гаряча Лінія з питань наркозалежності та ЗПТ?

Н

а Національну Гарячу Лінію з питань наркозалежності та ЗПТ регулярно надходять звернення, які стосуються незабезпечення безперервності замісної підтримувальної терапії в СІЗО та ізоляторах тимчасового тримання. Наші співробітники можуть розповісти про ключові проблеми та способи вирішення ситуацій, з якими до них зверталися протягом року.

Коли життя мами та малюка – під загрозою «Це був один з найскладніших в емоційному плані випадків за цей рік, – розповідає керівник проекту Світлана Ткаля. – На Гарячу Лінію зверталася вагітна пацієнтка ЗПТ, вона отримувала препарат на одному з платних сайтів, і потрапила до ізолятора. Жінка плакала, і ми розуміли, що не отримання замісного препарату створювало небезпеку як для здоров’я мами, як і для її ненародженого малюка». Тоді співробітникам Гарячої Лінії вдалося домогтися для неї безперервності лікування замісним препаратом. «Загальна тенденція свідчить, що пацієнтам приватних клінік, якщо вони потрапляють до слідчого ізолятора, зберегти безперервність лікування надзвичайно важко. Все через недосконалість законодавства. Той же Наказ №821 містить Додаток, у якому вказано «Перелік закладів охорони здоров’я, де впроваджена замісна підтримувальна терапія», і приват-

них клінік серед них нема. Тобто, законодавчо не прописані можливості для співпраці з приватними закладами охорони здоров’я», – пояснює Світлана Ткаля Тим часом, тільки протягом останнього тижня на Гарячу Лінію надійшло два звернення з приводу пацієнтів ЗПТ, які опинилася за ґратами. В одному з них донька прагнула, щоб батько зберіг безперервність лікування в СІЗО. Але найближчий сайт знаходився за 30 кілометрів, тож чоловікові стали проводити детоксикацію. Інше звернення стосувалося замісної підтримувальної терапії в місцях позбавлення волі. Але, на жаль, в Україні поки подібна програма не реалізовується.

Ліки в обмін на зізнання «Серед звернень, які ми отримали з початку року, був і телефонний дзвінок від пацієнта ЗПТ, який перебував в СІЗО. Зі слів чоловіка, його лише один раз возили, щоб він отримав препарат. А потім, його почали шантажувати отриманням замісного препарату, вимагаючи зізнання в скоєнні злочину», – розповіла Світлана Ткаля. Тоді звернення на Гарячу Лінію подіяло, і пацієнту провели детоксикацію. Слід зазначити, що дуже часто також порушується право пацієнта на отримання медичної допомоги і де-

токсикацію йому «проводять в умовах медчастини СІЗО» доступними там препаратами.

Коли нікуди йти Слід зазначити, що на Гарячу Лінію часто звертаються жінки та чоловіки, яким нікуди йти після звільнення. Вони не можуть повернутися до активного соціального життя і починають знову вживати наркотики. У таких випадках ми звертаємося до наших партнерів. Наприклад, у Всеукраїнської благодійної організації «КОНВІКТУС УКРАЇНА» є «Дім на пів шляху». Також, коли це потрібно, допомагаємо стати пацієнтами ЗПТ, адже бувають випадки, коли людина виходить на свободу в активному вживанні. Проте, стати пацієнтом ЗПТ тому, хто тільки-но звільнився, теж не завжди просто. Так, на Гарячу Лінію не­одноразово надходили звернення від наркозалежних, які вийшли на свободу, і хотіли стати пацієнтами ЗПТ. Проте медпрацівники відмовлялися навіть поставити їх у чергу через відсутність паспорта. «З початку року ми вирішили близько півсотні ситуацій з затриманням, безперервністю замісної підтримувальної терапії в СІЗО та ІТТ, вилученням законно отриманого препарату поліцією. Наш досвід показує, що більшість ситуацій були вирішені на користь пацієнта, але велике значення мало те, наскільки вчасно надійшло звернення та позиція самої людини. Були й ті, хто спочатку те-


№ 69 (95), 2019

Біла Альтанка

БІЛА АЛЬТАНКА

26

БІЛА АЛЬТАНКА – благодійне видання для безкоштовного розповсюдження, спрямоване на профілактику ВІЛ/СНІДу і наркоманії, формування здорового способу життя. Засновник і видавець: Благодійний Фонд «Громадське здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію: ПЛ – № 656, від 22 лютого 2005 року

лефонував на Гарячу Лінію з проханням допомогти зберегти безперервність лікування, а потім писав відмову», – пояснила Світлана.

ЗПТ і органи внутрішніх справ: що варто знати пацієнту Органи внутрішніх справ сприяють організації надання ЗПТ або проведення детоксикації визначеним категоріям осіб, доправляючи їх до лікувально-профілактичних закладів для отримання ЗПТ чи проведення детоксикації.

Виходить з 1995 року. Мова: українська, російська. Редактор випуску: Волик А. М. Редколегія: Протопопов А. О., Воловод М. В., Левчук О. В., Садовнікова І. М., Двигало М. А., Звенигородський С. Ф. Дизайн та верстка: Мартинов О. В.

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ Україна, 36034, м. Полтава, вул. Половка, 66-Б, офіс 402, тел.: (0532) 518-340. Сайт: publichealth.org.ua E-mail: info@publichealth.org.ua

Це видання було підготовлено до друку Полтавським обласним благодійним фондом «Громадське здоров’я» в рамках проекту «Безпека. Знання. Підтримка», який реалізується в м. Полтава та Полтавській області. Видано за фінансової підтримки МБФ «Альянс громадського здоров'я» в рамках реалізації програми «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції шляхом надання універсального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу, розширення доказово обґрунтованої профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, створення життєздатних та стабільних систем охорони здоров’я», яка реалізується за підтримки Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Викладені в даній публікації думки й точки зору є думками й точками зору організації, яка видає дану продукцію, і не можуть розглядатися як думки або точки зору МБФ «Альянс громадського здоров'я» і Глобального фонду. Виготовлення макету: СПД ФО Протопопов А.О. Друк: ФОП Харченко В.О.

Учасникам програми варто пам’ятати, що черговий ОВС у проміжок часу до трьох годин доповідає про перебування осіб, які потребують отримання ЗПТ начальнику відповідної установи та інформує керівника найближчого закладу охорони здоров’я, де впроваджена ЗПТ, зокрема про потреби в консультації лікаря-нарколога. Адміністрація слідчого ізолятора – при отриманні інформації від ОВС або безпосередньо узятої під варту особи про необхідність надання ЗПТ, черговий медичної частини слідчого ізолятора інформує про це начальника медичної частини слідчого ізолятора. Начальник медичної частини інформує медичного керівника найближчого за місцезнаходженням закладу охорони здоров’я, де впроваджена ЗПТ. Окрім цього, адміністрація слідчого ізолятора: Забезпечує доправлення взятих під варту до закладів охорони здоров’я для отримання ЗПТ або проведення ЗПТ та проведення детоксикації відповідно до призначення лікаря-нарколога; Сприяє медичним працівникам у забезпеченні проведенні детоксикації особам, узятим під варту, на строк не більше одного місяця;

Замовлення № Тираж: 6000 прим. Головною метою діяльності Фонду є благодійна діяльність спрямована на розвиток та підтримку громадського здоров’я, формування фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я населення, служб соціальнопсихологічної та медичної допомоги в Полтавській області. Статут Фонду ­«Громадське здоров’я»

Національна лінія телефону довіри з питань ВІЛ/СНІД:

0 800 500 451

При неможливості доправлення взятих під варту до закладів охорони здоров’я, забезпечує проведення детоксикації у медичній частині слідчого ізолятора відповідно до призначення лікаря-нарколога. Якщо ж пацієнту не забезпечено безперервність лікування, варто звернутися на Національну Гарячу Лінію з питань наркозалежності та ЗПТ. Усі дзвінки на її номер 0-800-507-727 в межах України безкоштовні. Клієнт Гарячої Лінії також може отримати кваліфіковані консультації лікаря-нарколога та дружньо налаштованого юриста. Катерина Грицаєнко, інформаційний менеджер Благодійного фонду «Надія та Довіра»


Макс Юхно «Выдубичи». Холст, масло, 2019 г.


Макс Юхно, «Чернигов». Холст, масло, 2014

Profile for jalyna

Біла Альтанка №69  

Газета Зменшення шкоди

Біла Альтанка №69  

Газета Зменшення шкоди

Profile for jalyna
Advertisement