Page 1

Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Україна) Партнери: Norsk Institutt for Strategiske Studier (Norwegian Institute for Strategic Studies), Національний Університет Києво-Могилянська Академія (кафедра політології) Інститут економіки та промисловості НАН (м.Донецьк), Інститут економіки та прогнозування НАН (м.Київ), Інститут економіки промисловості НАН України (м.Донецьк), Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, Форум молодих лідерів України, Центр інвестиційно-інноваційно програм Національного інституту стратегічних досліджень при Секретаріаті Президента України, Украинский Институт Позитивной кросс-культурной психотерапии и менеджмента (м.Черкаси), Інститут психологія та бізнесу (м.Донецьк), Українська академія банківської справи (м.Суми), Кафедра ЮНЕСКО СумДУ (м.Суми), Белгородский государственный университет (г.Белгород, РФ), Брянский государственный технический университет (г.Брянск, РФ) Международный центр философии образования (г.Новосибирск, РФ), Новосибирский государственный педагогический университет (г.Новосибирск, РФ), Томский государственный педагогический университет (г.Томск, РФ), Институт управления (г.Астана, Казахстан), Instytut Historii, Uniwersytet Jagiellonski Krakow (Polska), Instytut Stosunków Międzynarodowych, Państwowa Wyższa Szkoła Wschodnioeuropejska, Przemyśl (Polska), Education-Philosophy Faculty, Pomeranian Academy in Słupsk (Poland)

Секція 2

Інноваційний розвиток та економіка знань за умов глобалізації та регіоналізації матеріали першої міжнародної конференції для студентів, магістрів, аспірантів, вчених 20-21 лютого 2008 р., м.Суми

Конференцію приурочено «Євопейському року міжкультурного діалогу» (http://ec.europa.eu/culture/portal/events/current/dialogue2008_en.htm)

Суми 2008


Перша міжнароднаконференція для студентів, магістрів, аспірантів, вчених

Матеріали

конференції

Суми - 2008 2


Рекомендовано до друку вченою радою СОІППО протокол №3 від 27.12.07 р. Рецензенти: Н.Н.Чайченко, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики початкової та природно-математичної освіти СОІППО. Л.М.Артюшкіна, професор, кандидат педагогічних наук, проректор Сумського ОІППО Оргкомітет Почесний Голова оргкомітету: Л.В.Пшенична, начальник управління освіти та науки Сумської обласної державної адміністрації. Співголови оргкомітету: В.Ф. Живодьор, проф., академік Академії соціальних та педагогічних наук (м. Москва), ректор Сумського ОІППО І.А.Медведев, к.н.держ.упр. проректор Сумського ОІППО М.В.Жук, к.філос. н., доц., зав.каф. Сумського ОІППО, координатор конференції Jarosław Moklak. Dr. hab., Adiunkt, Instytut Historii UJ, Kraków Profesor, Instytut Stosunków Międzynarodowych PWSW, Przemyśl Члени оргкомітету. С.В.Біла: проф., д.н.держ.упр., академік АЕН України, ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України О.В.Тягло, д. філос. н., проф., Харківський національний університет внутрішніх справ В.Н.Шилов, д.филос.н., проф., Белгородский государственный университет (РФ). О.М.Семеног, д. пед.н., Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України John (Ivan) Jaworsky, Рrof., Department of Political Science University of Waterloo, Waterloo, Ontario, N2L 3G1, Canada Florentina Harbo, Dr of Political Science., Norwegian Institute for Strategic Studies Researcher in international law, strategy and analysis Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., Ведущий научный сотрудник Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ) Н.Н.Чайченко, д.пед.н., проф., зав.каф. Сумського ОІППОВ.О.Любчак, к.ф-м.н., доц., проректор СумДУ С.М.Козьменко, д. екон. н., проф., проректор Української академії банківської справи О.В.Мортякова, доктор економічних наук, Інститут економіки промисловості НАН України Секретар конференції М.О. Головченко (лабораторія «Євроінтеграції, партнерства та інноваційного розвитку» Сумського ОІППО

У 6 ч. – Ч 2.

У збірнику представлені матеріали доповідей та повідомлень учасників міжнародної наукової конференції «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій», що відзеркалють наукові, методичні, практичні результати наукових досліджень у галузі міждисциплінарного аналізу проблем специфіки інноваційного розвитку за умов крос-культурних взаємодій. Конференція проводиться за ініціативою Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти у відповідності до Наказу Міністерства освіти і науки України № 1/9-695 від 19.11.2007 р. з метою обговорення політологічних, соціальних, економічних, філософських, педагогічних, психологічних, інформаційних, культурологічних, євроінтеграційних аспектів сучасного інноваційного розвитку з позицій крос-культурної взаємодії. © СОІППО, 2008

3


Сесія1. Взаємозалежність світової та регіональної економіки: проблема пріоритетів розвитку національної економіки 1. Ананьина А.С., Дудник Е.В. Вплив глобалізації на зміну ролі України на світовому ринку………………………………………….….8 2. Белых Д. В., Филиппенко Т.В. Махинации с потребительским кредитом…………………………………………………………....10 3. Бринь Н.В. Совершенствование классификации инноваций……………….13 4. Буренко О.В. Вплив фінансової глобалізації на стабільність та економічний розвиток країн……………………………………..….15 5. Гаврилко О.С. ТНК в Україні: доцільність і передумови створення……………………………………………..…..18 6. Коротич О.Б. Відновлення довкілля як запорука соціально-економічного розвитку України……………………………………….….20 7. Мамонтова О.К., Лупік М.І., Дослідження рекламної індустрії України на основі даних експорту-імпорту послуг реклами за період січень-лютий 2005-2007 років…………………………………………..…22 8. Мілєва Т.С. Пріоритети продовольчої

безпеки України в умовах глобалізації…………………………………….…24 9. Покотило Т.В. Внутрішні інвестиції – основа економічного розвитку держави в умовах глобалізації………………………..…26 10. Поливода О.Ю. Стратегія стійкого економічного розвитку України………………………………………………………………………….………...29 11. Сизов В.В. Роль кластеров в инновационной экономической политике……………………………………………………….……..31 12. Сич О.Л., Новикова І.В. Оцінка підтримки аграрних виробників України в міжнародному порівнянні………………………………...……34 13. Скринник А.В. Прискорена амортизація як засіб інтенсифікації відтворення інвестиційних ресурсів для модернізації основних фондів готельного господарства…………………………37 14. Соколова З.С. Регіональна інтеграція як фактор подолання депресивного розвитку країн Західної Африки в умовах глобалізації…………………………………….…39 15. Ткаченко І.П. Взаємозалежність національних

та міжнародних економічних інтересів: проблеми визначення пріоритетів та забезпечення захисту ……………………….…41 16. Шарф И.В. Налоговый механизм как основа развития нефтегазового комплекса России……………………………………………..44 Сесія 2. Економіка знань, конкурентоспроможність, рухомість центрів світового економічного розвитку 1. Богородченко А.С. Визначальні фактори

конкурентоспроможності підприємств в умовах посилення глобалізації………………………………………………………..…48 2. Дуліцка В.І., Коропецька О.І. Конкурентоспроможність вітчизняних підприємств…………………………………………………..…….50 4


3. Горелова Г.В., Захарова Е.Н. Методология конгитивного моделирования для проектирования сценариев устойчивого развития региона………………………………………………………..52 4. Корнєєва Т.М. Інтелектуальний потенціал

як особлива форма капіталу. Проблема його оцінки………………………55 5. Підвисоцький В.Г., Крапивний І.В.,Чинники підвищення конкурентноспроможності регіональної економіки в умовах розбудови економіки знань……………………………………………..…57 6. Жданова М.Г., Латуха О.А. Роль высших учебных заведений в развитии экономики знаний……………………………………………………...….60 7. Лимарь В.В. Напрямки науково – технічної інтеграції України……...…63 8. Литвин А.Л. Актуальність менеджменту знань в сучасних ринкових умовах………………………………………………………..…66 9. Мартиняк І.О. Роль інфраструктури у підвищенні конкурентноспроможності малого підприємництва………………………….……68 10. Мачехіна Т. Сучасна філософія освіти :

підготовка людини до життя за умов постійних змін та створення цих змін……………………………………………………………71 11. Небиш І.П. Інновації як основний фактор конкурентоспроможності підприємства за умов знаннєвої економіки……………………………………………………73 12. Поддубный А.А., Захарова Е.Н. Конгитивный анализ и моделирование как составляющая технологии Форсайта………………….……76 13. Реутська Т.О., Кучерук С.О. Конкурентноспроможність

економіки України в умовах глобалізації…………………………………..…79 14. Кучерук С.А., Фоменко А.А. Інтернаціоналізація, глобалізація та інтеграція сучасної економіки: діалектика розвитку………………….....80 15. Чувакова О. ЗМІ як інструмент у формуванні іміджу і репутації банку в умовах ринку…………………………………...…82 16. Шиманська В.В., Саух І.В. До проблеми конкурентоспроможності в контексті глобалізації світової економіки……………………………………….…84 17. Щеглюк С.Д. Особливості відтворення людського капіталу в інноваційній економіці…………………………………………………………...……87 Сесія 3 Економіка трансформаційних суспільств: консерватизм, транзитивність, інноваційність, місце в світовому розподілі праці

1. Балацко Л.С., Пономарева И.С. Интеллектуальная миграция как фактор развития рынка труда…………………………….…..89 2. Anna Zotikova, Подмаркова І.П. Особливості с учасного РR в контексті оптимізації українського бізнесу………………….…….91 3. М’якенький Є.Ю., Подмаркова І.П. Інноваційний розвиток економіки – проблема і світло майбутнього……………………………………………….……….94 4. Подвысоцкий В.В. Стратегия развития города…………………………..……95

5


Сесія 4. Сучасний економічний розвиток: моделі конкуренції та партнерства

1. Абдуссалам Ф. Інноваційно-інвестиційні пріоритети економічного розвитку Лівії…………………………………………………..……98 2. Абліцова Т.С., Маркова С.В. Основні підходи до оцінки ефективності (на прикладі сільськогосподарського підприємства)….…101 3. Венедиктова М.В. Самоефективність як базис успіху менеджера…………………………………………………………….…103 4. Веремей С.А. Сутність та зміст процесів «формування доходів» та «розподілу доходів» в сучасних умовах господарювання……………105 5. Грищенко А.А. Координація стратегій корпорацій та держав в умовах глобальної інформатизації…………………………………108 6. Дзеніс О.О. Особливості формування стратегії фінансового розвитку підприємства……………………………………………..…111 7. Драчова Т.Ю. Фактори, що формують

конкурентоспроможність закладу культури……………………………...…114 8. Перлик В.В., Луценко С.М. Сутність та напрямки проектного аналізу інноваційної форми інвестицій………………………………………………………116 9. Семеног А.Ю. Управління дебіторською заборгованістю

підприємства в сучасних умовах…………………………………………..…119 10. Сорокіна Г.О. Державне регулювання ринку праці………………….…122 11. Сумська В.В., Мартиненко В.О. Міжгалузевий підхід до реалізації екологічних інноваційних проектів……………………………………………124 12. Цимбал К.Д. Інтеграція комерційної та соціальної реклами в сучасному медіапросторі України…………………126 13. Шаповалов С.П. Гібнер Л.К. Моделі конкуренції та партнерства з позиції математичної теорії ігор………………………………..…128

Сесія 5. Інноваційність як фактор подолання депресивного розвитку

1. Бєлей К.В., Новікова Н.І. Інноваційний аспект реструктирізації вугільних підприємств………………………………………….…130 2. Бельмехов Р.К., Кумпилов Б.К., Захарова Е.Н. Инновационная

деятельность как фактор конкурентоспособности агропромышленных предприятий………………………………………..…132 3. Біла С.О. Інноваційний розвиток промисловості як складова економічної безпеки України…………………………………………….……135 4. Бутирська І.В. Інноваційний процес як фактор загального розвитку регіону………………………………………………..…138 5. Гиря О.О. Ділова гра як метод активного навчання у вітчизняній та зарубіжній школі…………………………………………………………………..……140 6. Гриджук І.А. Інноваційна модель сучасного розвитку економіки регіону…142 7. Дягилева А.В. Инновационная деятельность предприятий

Украины, как составляющая успешного экономического развития страны………………………………………….…144 6


8. Емірільясова С.С., Окса М.М. Перспективи розвитку тендерної теорії у вищих навчальних закладах України……………………………….........146 9. Єсіна В.О. Проблеми розвитку інноваційної діяльності

в Україні та шляхи їх вирішення…………………………………………...…148 10. Івашина Л.П., Жила Т.П. Стан та перспективи розвитку туристськорекреаційної галузі України……………………………………………………..……150 11. Кобринчук В.В. Напрямки інноваційного розвитку

економіки України………………………………………………………….……153 12. Лавринович М.В. Організаційно-економічний механізм продюсування як інноваційний засіб розвитку інституту продюсерства в Україні……………………………………………...……156 13. Левківський О.В. Проблеми та шляхи активізації інноваційної діяльності в Україні………………………………………………………………….…158 14. Лукашова Е.А. Факторы преодоления депрессивного

развития экономики Украины: инновационная экономическая деятельность…………………………………………………160 15. Малова Т.І. Оцінка економічної ефективності інноваційної діяльності промислових підприємств………………………………………………………….…163 16. Мартиненко В.О. Пути активизации экологических

инноваций предприятий…………………………………………….……165 17. Мартякова Е.В. Инноватика регулирования социальных изменений…...167 18. Телетов А.С. Нагорный Е.И. Концепция пробного маркетинга как критерий оценки целесообразности инновационной деятельности в условиях депрессивного развития………………………………………..…172 19. Слуцька І.А., Слуцький О.Е. INTERNET-BANKING – новий вид електронних банківських послуг…………………………………….....175 20. Куц Ю.О., Збукар В. П. Низькоентропійний інвайронменталізм як фактор інноваційного регіонального розвитку……………………………………178 21. Ка Ли (КНР), Барвинский А. Китайская национальная модель модернизации и её особенности……………………………………………………181 22. Кучерук С. А., Гундарева А.Д. Інноваційна політика в Україні:

стратегії, тенденції розвитку…………………………………………………184 .

7


Сесія 1. Взаємозалежність світової та регіональної економіки УДК 330

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ЗМІНУ РОЛІ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ INFLUENCE OF GLOBALIZATION ON THE CHANGES OF THE ROLE OF UKRAINE ON THE WORLD MARKET Ананьина А.С. Донецкий национальный университет Учетно-финансовый факультет студентка

Дудник Е.В. к.е.н.,доц.

Розглянуто вплив процесів глобалізації на формування економічної політики держави. Економіка країни розвивається в нових умовах зовнішнього середовища, що призводить до необхідності враховувати фактори взаємозв`язного розвитку економік. Пошук шляхів максимізації результатів, покращення рівня розвитку, підвищення ефективності взаємодій зі світовими державами – головні питання для України в наднаціональному маштабі. The influence of global processes on the forming of economic policy of the state has been considered. The economics of Ukraine is developing in new international conditions that lead to the necessity to take into consideration the factors of interdependent development of economics in the world. The search of ways to get the best results, to improve the level of development, to raise the effectiveness of cooperation with other countries are the main tasks for Ukraine on a global scale. Под глобализацией понимают процесс взаимодействия и взаимопроникновения цивилизаций, сложившийся в сравнительно устойчивых территориальных границах на базе определенных этносов. Глобализация является расширением, углублением и ускорением взаимосвязей в мире во всех аспектах современной жизни людей. Охватывая широкий круг сфер деятельности человека, от финансов до культуры, глобализация вызывает множество дискуссий и споров. Украина ощутила влияние глобализации уже с первых лет независимости, ведь с 1991г. ее экономика и социальная сфера стали открытыми. Новые явления принесли новые возможности и перспективы. Расширялся доступ к финансовым возможностям, интеллектуальным и технологическим достижениям мирового сообщества. Журнал Foreign Policy опубликовал "Рейтинг глобализации". В рейтинге 2007г. учитывались данные по 72 странам мира, представляющим 88% населения планеты и более 97% мировой экономики. Украина заняла в рейтинге 42-е место, Россия - 62-е.[3] Экономическая глобализация отражает взаимосвязь между постоянно возрастающими человеческими потребностями, с одной стороны, и возможностями производства и распространения товаров и услуг, с помощью 8


международной торговли, поступления иностранных инвестиций и процессов транснационализации, с другой. Глобализация стала одной из наиболее влиятельных сил, определяющих дальнейший ход развития Украины. Несомненно, глобализация содержит как позитивные, так и негативные аспекты. Основными экономическими интересами Украины в процессе глобализации являются:  обеспечение условий для оптимальных объемов отечественного производства посредством увеличения сбыта продукции украинских предприятий на международных рынках;  выход на новые рынки сбыта;  более полное использование научно-технического потенциала с помощью активизации инвестиционного сотрудничества;  размещение украинского капитала в экономики других стран, что предоставит новые возможности развития;  привлечение иностранных инвестиций, прежде всего в те отрасли, которые более всего в них нуждаются: АПК, машиностроительный, топливноэнергетический, металлургический и строительный комплексы, химическую промышленность;  продвижение украинских товаров на международные рынки и устранение существующих препятствий на этом пути;  лучшие возможности для организации закупок и материального обеспечения. В исследовании механизмов регулирования внешнеэкономического сектора экономики и обеспечения международной конкурентоспособности следует отметить ряд проблем и угроз по отношению к Украине. Сегодня украинские предприятия терпят значительные убытки из-за демпинга, а морской и воздушный флот — из-за задержек судов в других странах по искам иностранных фирм, которые спекулируют на правовой незащищенности украинских компаний. Зависимость по поставкам энергоносителей остается главным фактором возрастающего экономического и политического давления на Украину. Сырье в больших масштабах по минимальным ценам продается за границу. Экспансия иностранных товаропроизводителей продолжает вытеснять украинских производителей с отечественных рынков сбыта. Фактически неконтролируемый импорт останавливает отечественное производство, обесценивает украинскую сельскохозяйственную продукцию. Иностранные банки начинают теснить отечественные банки. Поэтому, развивая экономическое сотрудничество с международными организациями и странами, надо учитывать потенциальные экономические угрозы интересам Украины с их стороны и заранее применять соответствующую политику с целью обеспечения экономической безопасности страны. Основными направлениями этой политики могут быть: 1. Диверсификация внешних источников снабжения энергоносителей. 2. Сохранение заинтересованности европейских стран в транспортно-коммуникационной системе Украины, восстановление имиджа надежного партнера. 3. Прогнозирование развития международных экономических отношений с целью разработки взвешенной стратегии и принятия оперативных решений по предупреждению угроз экономической самостоятельности Украины. 9


4. Мониторинг и сопоставление макроэкономических показателей развития стран, соответствующая оперативная корректировка экономической стратегии и тактики Украины. 5. Усиление стимулирующего влияния налоговой системы на развитие производства за счет уменьшения налоговой нагрузки на предприятия по производству стратегически важной с позиций экономического роста продукции. 6. Эффективность формирования и использования бюджетных средств, их результативность в процессе воссоздания общественного продукта и ВВП. 7. Оптимизация структуры внешней торговли, постепенное продвижение на международные рынки капиталов, технологий, финансов. Зачастую политики, опираясь на высокий уровень экономического развития других стран, проводят аналогичную политику и в Украине. Эта грубейшая ошибка способна привести к экономическим кризисам, спаду производства, общественным волнениям и иным негативным последствиям, которые ставят отечественную экономику в тупик. Ведь Украина – многонациональное государство с уникальными этническими, социальними, экологическими, политическими и другими особенностями. Глобализация пагубна для нашей страны тем, что она унифицирует эти особенности. Однако, отказаться от такого явления как глобализация не выгодно и даже просто невозможно. Поэтому следует проводить экономическию политику, направленную на использование преимуществ от глобализации, и минимизацию ее негативных последствий с учетом начиональных и региональных факторов. Список использованной литературы: 1. Осіпова Л.В. „Формування ефективної моделі відкритої економіки України як виклик глобалізації”//Актуальні проблеми економіки, 2005г. № 6 (48) – 160 с. 2. Новицкий В. «Регулятивные стратегии открытых экономических систем и глобальная конкуренция за ресурсы»//Економіка України, 2007г. № 7 – 4-14 с. 3. http://www.business-portal.ru/news УДК 343.37:336.77 (477)

МАХИНАЦИИ С ПОТРЕБИТЕЛЬСКИМ КРЕДИТОМ Белых Дмитрий Владимирович курсант Донецкого юридического института ЛГУВД

Филиппенко Татьяна Вячеславовна нач. кафедры, к.э.н., доцент ДЮИ ЛГУВД

На наш взгляд то о чем идет речь в этой статье, довольно таки актуально в наше время, в связи с тем, что предложения кредитов увеличивается и спрос на кредит также повышается и все это довольно таки 10


прогрессивно, но к сожалению мошенничество с кредитами также прогрессивно. Как увеличивается виды кредита, также и увеличивается количество махинации с ними. В данной статье мы разберем несколько ходовых махинации, которые к сожалению отлажено работают на территории Украины. Украинские правоохранительные органы и банки бьют тревогу - за последнее время сильно выросло число махинаций, связанных с кредитами на покупку бытовой электроники. Сегодня многие банки предлагают довольно выгодные условия экспресс-кредитования, оформляя договоры лишь по паспорту и практически не проверяя сведения о заемщике. Этим и воспользовались аферисты, организовавшие целый бизнес по обналичиванию кредитов с помощью подставных лиц. Да и продать полученную таким способом технику очень просто - практически на каждом рынке есть торговцы такой техникой. А как понять - легальный товар или ворованный? Документы на него в порядке, цена, правда ниже, чем в магазинах. Однако далеко не всегда мошенникам удается найти доверчивого человека, который бы согласился на роль подсадной утки. Поэтому чаще они используют поддельные паспорта. Их обычно покупают у карманников, и если возраст владельца подходящий, вклеивают туда свою фотографию. Конечно, проверяя документы, служба безопасности банка очень легко может выйти на контакт с настоящим владельцем паспорта и таким образом изобличить обман. Однако злоумышленники надеются на халатность банковских работников, и очень часто их расчет оказывается верным. Например, не так давно Главное управление МВД Украины в г. Киеве расследовало уголовное дело Олега Петренко, который получал кредиты по поддельному паспорту на имя Александра Оршанского. В это время настоящий Оршанский жил у себя дома, адрес которого был четко указан в паспорте, и в его квартире работал телефон, номер которого можно было узнать по базе . Вывести мошенника на чистую воду можно было очень просто: позвонить по этому номеру и убедиться, действительно ли этот человек собирается брать кредит. Так, между прочим, и делали большинство добросовестных клерков, вследствие чего самозванцу было отказано в займе в двух десятках банков. Но в трех ему все-таки повезло, и он взял там кредит на общую сумму 16 тыс. грн. Как его проверяли службы безопасности тех банков, доподлинно неизвестно. Известно только, что банковские сотрудники в сговоре с ним не были и от его махинаций своей доли не имели. А вот 25-летняя девушка, которая сейчас находится под следствием, целенаправленно похищала паспорта у молодых киевлянок. Причем выбирала тех, кто имел в городе собственное жилье, однако собирался выезжать на отдых на относительно продолжительное время. Для этого она постоянно крутилась в различных турагентствах, где под любыми предлогами знакомилась с девушками. Находила общие темы для разговора, выясняла нужную информацию, а потом приглашала посидеть в кафе, где улучив минуту вытаскивала паспорт из сумочки своей новой подруги. Потом, пока эта наивная жертва нежилась на пляже или каталась на лыжах, мошенница по ее документам старалась обойти как можно больше банков. Аферистка смело писала в анкетах номер ее домашнего телефона, точно зная, что трубку никто не поднимет. При этом она еще и объясняла клеркам, что она, как настоящая бизнес-леди, очень рано идет на работу и очень поздно возвращается, поэтому застать ее дома практически невозможно, и в случае необходимости лучше звонить на мобильный.[1] 11


Методы "кредитных мошенников" просты. Ведь суммы, о которых идет речь не велики, а банки не проверяют "кредитную историю" заемщика. Самый простой способ- покупка техники в кредит по утерянному паспорту или же по документам наркоманов. А один из самых идеальных вариантов - бомж, который исполняет роль заемщика, заполняет заявление, подписывает все документы. И спустя некоторое время владелец утерянного паспорта узнает, что купил, скажем, телевизор и теперь ежемесячно обязан выплачивать его стоимость и проценты.[2] Существуют и другие схемы обмана покупателей. В афере принимали участие работники кредитных представительств банков в магазинах. Они снимали ксерокопии с документов обратившихся за займом, просили их заполнить заявления, узнавали все необходимые для оформления кредита данные, после чего сообщали покупателю, что банк отказал ему в кредите. Затем по ксерокопиям документов несостоявшегося покупателя мошенники получали в кредит бытовую технику, а квитанции с требованиями банка оплатить очередной взнос по кредиту, естественно, приходили владельцу документов. Поэтому сотрудники правоохранительных органов, чтобы не стать жертвой мошенников, рекомендуют в случае отказа в кредите сразу забирать все ксерокопии своих документов, сделанных в магазине. Также существует схема мошенничества и держится на том, что преступники являются сотрудниками банка и занимают немаловажные должности, например, менеджеры и начальники отделов, которые имеют доступ к клиентской базе данных, куда спокойно могут вносить изменения. Также на руку играет знание психологии, умение войти в доверие к должникам и нехитрая выдумка. Клиенты банка не догадываются, что их обманывают. Под предлогом проведения банком специальной акции звонится клиентам банка, получившим кредиты, и предлагается за вознаграждение "списать" остаток задолженности. Взамен они требуют "откат" наличными либо отступное по "бартеру" - бытовую или оргтехнику. Дальше действует простая схема - в клиентской базе данных потребительских кредитов переставлялись местами буквы в фамилиях и именах граждан, изменяются паспортные данные. В результате банк получает "виртуальных должников", на которых "висит" немалые заемные суммы. И по этой схеме преступники ‘’нагревают” не малые суммы.[3] Способов обмана и мошенничества в получении потребительского кредита масса, как со стороны потребителей, так и со стороны кредитодателей, и подумав взять кредит, внимательно изучите все банки, которые предоставляют такие услуги и их требования, при заполнении или составлении документов будьте внимательней, и в тоже время банкам следует, как следует проверять всех потенциальных заемщиков. ЛИТЕРАТУРА 1. Сайт Экономики и финансов в сети Интернет http://fspb.ru 2. М.И. Зубко, Л.В.Николаева, Организационно правовые Основы безопасности банковской деятельности в Украине, К. – 2000. 3. Официальный сайт ассоциации украинских банков в сети Интернет// www.aub.com.ua

12


УДК 330.101

СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ КЛАССИФИКАЦИИ ИННОВАЦИЙ Бринь Н.В., студентка Национального Технического Университета «ХПИ»

У статті систематизовано існуючі класифікації інновацій в сучасній літературі. Розглянуто необхідність та обґрунтовано шляхи вдосконалення класифікацій інновацій на базі їхнього розподілення на підривні та підтримуючі. In the paper well-known classifications of innovations are analyzed. The necessity of improvement of existing classification is argued. The division of innovations on subversive and supportive is suggested as a perspective way of improvement. Изменения в экономической ситуации страны, цивилизованный переход к новому технологическому укладу, активное освоение отечественными предприятиями мирового опыта ведения бизнеса обусловили новый виток рыночных отношений на товарных рынках. На первое место выходит качество товаров и деятельность, направленная на совершенствование сырьевой базы, разработку и применение новых технологий производства. Предприниматели играют исключительную роль в инновационном процессе, на что еще в 1912 г. указывал Й. Шумпетер. По его мнению, именно предприниматель является связующим звеном между изобретением и нововведением. Важно отметить, что внедрение инноваций всегда необходимо соотносить с потребностями рынка. В некоторых случаях инновация, выходя на рынок, на первых этапах опережает потребности потребителей. Вместе с тем, процессы нововведений многообразны и различны по своему характеру, формам организации, масштабам. В связи с этим, для более эффективного использования инноваций необходима их дифференция, которая поможет выбрать правильную стратегию развития предприятия, а возможно и отрасли. В современной литературе существует большое количество подходов к определению классификационных признаков инноваций. По нашему мнению, значительное упущение ранее предложенных классификаций заключается в том, что в них отсутствует подразделение на поддерживающие и подрывные технологии. ЦЕЛЬ СТАТЬИ: Усовершенствование существующей классификации инноваций за счет включения деления инноваций на подрывные и поддерживающие. В научной литературе присутствуют различные способы группировки инноваций. В частности, П. Пэвит и Д. Уолкер выделяют семь типов инноваций в зависимости от степени использования в них научных знаний и их широкого применения 3: На основе объединения существующих классификаций представляется возможным предложить следующую расширенную классификацию инноваций (Рис. 1). Анализ существующих классификаций 13


инноваций позволяет отметить, что в них присутствует одно упущение, которое мы хотели бы восполнить – деление инноваций на подрывные и поддерживающие. Уровень управления:

Глубина изменений: Характер использования: производственные; технологические; социальные;і; управленческие; економические; комплексные

радикальные; ординарные; модификационные;

отраслевые; территориальные; первичной звена управления;

Инновации

Технологические параметры:

те, которые заминяют; те, которые отличают; те, которые открывают; рэтроинновации

Степень эффективности: "бум"; равномерные; слабые; массовые;

Объем: точечные системные;; стратегические;

продуктовые; процессные;

Отношение к предыдуще му состоянию процесса:

Рис.1

Механизм осуществления: единичные; диффузионныеі; незаконченныеі; успешные; неуспешные;

Ррезультативность:

Степень новизны:

введенные и полностью используемые; введенные и слабоиспользуемые

новые для предприятий; новые для отрасли; новые для страны; новые для мира;

Рис. 1 Расширенная классификация инноваций Рассмотрим механизм деления инноваций на подрывные и поддерживающие и уточним необходимость его существования. Поддерживающими называются такие технологии, которые способствуют совершенствованию продукта. Однако ,время от времени ,появляются подрывные технологии: инновации, которые обеспечивают более низкое качество продукта по основным техническим характеристикам, по крайней мере, в краткосрочном периоде ,название которых предложил Клейтон М. Кристенсен.1. Например ,благодаря появлению Интернета возникла масса новых подрывных технологий в разных отраслях (Табл.1.). Табл.1. « Большие технологические скачки в различных отраслях» Развитая технология Подрывная технология Фотография на пленке с Цифровая фотосъемка серебряным покрытием Кабельная телефония Мобильная телефония Портативные компьютеры Карманные персональные (ноутбуки) электронные устройства Торговля в магазинах Интернет-торговля Брокерские услуги Торговля ценными бумагами в Интернете Очное обучение Дистанционное обучение (обычно через Интернет) Стандартные учебники Специально адаптированные модульные электронные учебники

14


Подрывные технологии приносят на рынок совершенно новые предложения, которые ценятся обычно новыми группами потребителей. ВЫВОД: Новые технологии и способность рынка усваивать его достижения могут изменяться с разной скоростью. Это означает, что продукты, которые сегодня не вызывают интерес потребителей (результат подрывных технологий) завтра могут начать пользоваться огромным спросом.Таким образом, хотя обратная связь с потребителями имеет огромное значение при управлении поддерживающими инновациями, она может давать обманчивые данные, если речь идет о подрывных. По нашему мнению, разделение инноваций на подрывные и поддерживающие должно стать неотъемлемой частью стратегического планирования фирмы, учитывающего их особенности. Литература: 1. Кристенсен Клейтон М. Дилемма инноватора/ Клейтон М. Кристенсен; Пер. с англ. - М.Альпина Букс, 2004. - 239с. 2. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія / За заг. ред. д.е.н.,проф.. С. М. Ілляшенка. - Суми: ВТД “Університетська книга” , 2004. 616с. 3. Економіка : проблеми теоріі та практики. Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: ДНУ,2004. – 310 с.

EFFECTS OF FINANCIAL GLOBALIZATION ON STABILITY AND ECONOMIC GROWTH OF COUNTRIES ВПЛИВ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА СТАБІЛЬНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН Буренко Ольга Володимирівна Київський національний університет імені Т. Шевченка Інститут міжнародних відносин Факультет “міжнародний бізнес” Студентка 4 курсу

Trade liberalization is known, by and large, beneficial for both industrial and developing economies. But what are the costs and benefits of financial globalization –the phenomenon of rising cross-border financial flows? This article explores different aspects of financial globalization and its implications for economic growth and financial stability of countries. Відомо, що лібералізація торгівлі в цілому покращує становище як промислово розвинених країн, так і тих, що розвиваються. Але які негативні та позитивні риси фінансової глобалізації - явища, що характеризується зростанням міжнародних фінансових потоків? У цій статті вивчаються різні аспекти фінансової глобалізації та її наслідки для економічного розвитку і фінансової стабільності. The global economy has become substantially more financially integrated over the past three decades. Financial globalization, measured by gross external assets and liabilities relative to a country's GDP, has approximately tripled since the mid1970s. Experience has differed by income group: the worldwide increase in financial globalization has been driven mainly by high-income countries, where 15


financial integration has accelerated since the early 1990s. Although low- and middle-income countries have also become more financially integrated, average increases have been more moderate. Regionally, many countries in developing and emerging East Asia as well as in Eastern and Central Europe have displayed relatively large increases in international financial integration - sixfold, and threefold, respectively, on average, compared with a twofold increase in the lowand middle-income countries as a whole [1]. In theory, opening up the economy to investment from abroad should have largely positive effects. Financial globalization encourages international risk sharing, stabilizes spending by households and the government (by allowing international capital to supplement domestic capital when there is a shortfall of revenue), and fosters economic growth [4]. In practice, however, the benefits have been less clear-cut. Although advanced countries have benefited from risk sharing, there is little evidence that the same is true for emerging market and developing countries. Volatility has increased together with financial globalization, but only in those countries with relatively weak domestic financial sectors and institutions. Financial globalization affects many aspects of economic performance including long-run economic growth, the propensity to experience growth upturns or downturns, the sustainability of growth spells, the volatility of economic growth, the frequency of economic crises, and the depth and duration of output drops in the aftermath of crises [1]. What initial conditions are necessary if financial openness is to generate good growth benefits for a country while lowering the risks of a crisis? Financial sector development, in particular, is a key determinant of the extent of the growth and stability benefits financial globalization can bring. The more developed a country's financial sector, the greater the growth benefits of capital inflows and the lower the country's vulnerability to crises, through both direct and indirect channels. Another benefit of greater financial sector development is that it has a positive effect on macroeconomic stability, which, in turn, has implications for the volume and composition of capital flows. In developing countries that lack deep financial sectors, sudden changes in the direction of capital flows tend to induce or exacerbate boom-bust cycles. Furthermore, inadequate or mismanaged domestic financial sector liberalizations have contributed to many crises that may be associated with financial integration [2]. Institutional quality. Better institutional quality helps tilt a country's capital structure toward foreign direct investment (FDI) and portfolio equity flows, which tend to bring more of the collateral benefits of financial integration [2]. Sound macroeconomic policies also appears to influence the level and composition of inflows, as well as a country's vulnerability to crises. Sound fiscal and monetary policies increase the growth benefits of capital account liberalization and help avert crises in countries with open capital accounts. Moreover, for economies with weak financial systems, an open capital account and a fixed exchange rate regime are not an auspicious combination. A compelling case can be made that rigid exchange rate regimes can make a country more vulnerable to crises when it opens its capital markets [1]. Trade integration. A high degree of trade openness seems to be associated with fewer sudden stops and current account reversals [4]. Trade integration also reduces the probability of crises associated with financial openness and mitigates the costs of such crises if they do occur [2]. 16


Financial globalization does not seem to make countries more vulnerable to crisis. In fact, crises are, if anything, less frequent in financially open economies than in economies that restrict capital flows. Financially open countries with welldeveloped domestic financial systems, strong institutions, sound policies, and open trade have an even lower risk of experiencing a crisis. While a clearly beneficial impact of financial globalization on market capitalization, financial development, and the cost of capital is apparent, capital controls may also impose significant efficiency costs, including through: Lower international trade. Wei and Zhang present evidence suggesting that capital controls increase the cost of engaging in international trade even for those firms that do not intend to evade capital controls [2]. A one-standard-deviation increase in controls on foreign exchange transactions reduces trade by the same amount as a hike in external tariffs by about 11 percentage points, according to their results. More generally, there is ample evidence showing that capital controls create circumvention through mis-invoicing [1]. Higher cost of capital. Capital controls are estimated to make it more difficult and expensive for small firms to raise capital. The cost of borrowing is also higher (about 5 percent on average) for multinationals located in countries with capital controls than in countries without them [4]. Distortions in the economy. Economic behavior is likely to be distorted by capital controls as individuals and firms seek ways to evade the measures. This may result in an uneven playing field in which well-connected firms - rather than the most efficient ones – survive [4]. Costs for the public administration. Administrative costs result from the need to monitor compliance with capital controls and, in many cases, to continually update the controls to close loopholes and limit evasion [4]. To sum up, although policy advice on financial liberalization needs to consider whether countries meet certain thresholds that govern its impact, it also needs to take into account the impact of financial integration on countries' standing in relation to the thresholds, and the significant microeconomic costs of maintaining capital controls. This leads to a tension: on the one hand, liberalization for countries that do not meet the thresholds may amplify risks; on the other, liberalization may itself catalyze improvements in domestic financial development and macroeconomic policies, and reduce the distortionary costs of capital controls, perhaps engendering a virtuous circle in which ultimately the country will meet the necessary conditions to reap the full benefits of integration. References 1. Jonathan D. Ostry “Reaping the Benefits of Financial Globalization”. The Research Department of IMF. June 2007. 2. Kose, Ayhan, Eswar Prasad, Kenneth Rogoff and Shang-Jin Wei “Financial Globalization: Beyond the Blame Game”. Finance and Development. March 2007, Volume 44, Number 1. 3. Levchenko, Andrei, 2005, "Financial Liberalization and Consumption Volatility in Developing Countries". IMF Staff Papers, Vol. 52, No. 2, pp. 237-59. 4. Paolo Mauro, Jonathan D. Ostry “Putting Financial Globalization to Work”. Survey Magazine: IMF Research. August 16, 2007. 5. Paolo Mauro, Jonathan D. Ostry “Who's Driving Financial Globalization?”. Survey Magazine: What the numbers show. IMF. August 16, 2007. 17


УДК 346.5:351.862.(045)

ТНК В УКРАЇНІ: ДОЦІЛЬНІСТЬ І ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ TRANSNATIONAL CORPORATIONS IN UKRAINE: REASONABILITY AND PRECONDITIONS OF CREATION Гаврилко Олександр Сергійович студент Національного авіаційного університету

Обґрунтована роль ТНК як вирішального чинника глобалізації світової економіки. Розглянуті позитивні і негативні сторони впливу ТНК на економіку приймаючих держав. Проаналізована доцільність та передумови створення ТНК в Україні; приведені перспективні з точки зору транснаціоналізації галузі української економіки. A motivated role of transnational corporations as a determinative factor of a world economies globalization. Have considered positive and negative sides of influence transnational corporations on economy of receptor countries. Have analysed a reasonability and preconditions of creation transnational corporation in Ukraine; Have described perspective economic sectors with a view to transnatianalization. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва і капіталу, перерозподіл світових ринків і сфер впливу поставили ТНК в центр світового економічного розвитку. Економічна міць крупних ТНК порівняна з ВВП середніх держав; річний прибуток кожної із найкрупніших корпорацій практично дорівнює річному бюджету України; кількість країн, в яких здійснюють діяльність філіали і дочірні компанії ведучих ТНК, часто перевищує кількість посольств, які мають за рубежем держави їх базування. По даним UNCTAD, ТНК сьогодні – це приблизно 77 тис. материнських компаній і більше 770 тис. їх закордонних філіалів по всьому світу. Додана вартість, яка створена в іноземних філіалах ТНК, оцінюється в 4,5 трлн.дол., обсяг експорту їх товарів і послуг перевищує 4 трлн. дол. ( 1 ). ТНК, на рівні з промислово розвинутими країнами, відіграють вирішальну роль в економіці, політиці, фінансово – інвестиційній, науково – технічній, технологічній, екологічній сферах. Рівень розвитку країни, її участь в міжнародному розподілі праці, ступінь інтегрованості у світове господарство у великій мірі є залежним від рівня результативності діяльності ТНК, що функціонують в її економіці. В той же час, існують глибокі протиріччя між інтересами ТНК і державою базування як в економічній, так і в політичній сферах, пов’язані з протидіями реалізації економічної політики приймаючих держав, встановленням монопольних цін, порушенням законів, дезорганізацією зовнішньоекономічної сфери країни – партнера, хижацькою експлуатацією природних і трудових ресурсів ( 2 ). Необхідність створення в Україні власних ТНК зумовлена вимогами сьогоднішнього дня: вступ України в СОТ приведе до стрімкого росту конкуренції на ринку України, тому для взаємодії із зарубіжними ТНК як в Україні, так і на зарубіжних ринках необхідне володіння власними траснаціональними компаніями, що буде сприяти захисту національних економічних інтересів. 18


Існує думка, що становлення ТНК в Україні достатньо проблематичне, враховуючи, що річний обіг, а іноді і прибуток гігантських ТНК вимірюється мільярдами доларів. Однак, всі сучасні найкрупніші ТНК виросли із невеликих компаній, до того ж економічні умови в таких країнах як Китай, Індія, Мексика, Венесуела у час створення перших ТНК були не кращими від українських. Найперспективнішими з точки зору транснаціоналізації можуть стати такі галузі в Україні як чорна металургія, машинобудування, автомобіле та літакобудування, створення ракетно – космічної техніки, електроніка, хімічна промисловість, комп’ютерні технології та програмне забезпечення, легка та харчова промисловість ( 3 ). У деяких галузях уже сьогодні функціонують передові підприємства, яким властиві ознаки ТНК: корпорація “Індустріальний союз Донбасу”, донецька “Систем Кепітал Менеджмент”, що зосередила контроль над такими гігантами, як “Азовсталь”, Єнакіївський металургійний завод, Авдієвський коксохімзавод, що володіє крупними пакетами акцій Керченського меткомбінату, Харцизького трубного заводу, об’єднання “Запорожкокс”. Певними ознаками ТНК володіють: в сфері енергообладнання – ОАО “Турбоатом”, об’єднання “Електротяжмаш”, електроніки – Харківський електроапаратний завод, ПО “Моноліт” і т.і. Реальним шляхом до створення українських ТНК може бути залучення капіталу Росії і інших країн СНГ; перспективними в цьому контексті є сфери літакобудування, електронної техніки, космічна галузь, нанотехнології та ін. В Україні та країнах СНГ існує ряд підприємств, що співпрацюють в цих галузях на основі спеціалізації і кооперації і можуть в майбутньому створити корпоративні об’єднання. Певні кроки для цього вже зроблені. Наприклад, в 1993 році був організований міжнародний консорціум “Середній транспортний літак”, в 2003 році була підготовлена Програма державної підтримки продажу авіатехніки українського і російського виробництва підприємствам цивільної авіації України і Російської Федерації на 2003 – 2010 роки. Для створення сприятливих умов для формування вітчизняних ТНК необхідно прийняття відповідної урядової програми підтримки та стимулювання становлення українських ТНК. Ці заходи повинні здійснюватись на тлі створення відповідного зовнішнього середовища, що передбачає застосування заниженого оподаткування та цільового стимулювання перспективних підприємств і галузей. Література 1. UNCTAD, World Investment Report 2005: Transnational Corporation and the International of R&D. United Nations, New York and Geneva, 2005. 2. Управління потоками капіталів у сучасній бізнес – моделі функціонування транснаціональних корпорацій: Моногр./ Л.В.Руденко. – К.: Кондор, 2004. – 478 с. 3. Форми організації бізнесу транснаціональних корпорацій в Україні. /Г.О.Сталінська// Пробл.науки. – 2004. – N9. – С.43 – 47.

19


Коротич Олена УДК 354:353 ВІДНОВЛЕННЯ ДОВКІЛЛЯ ЯК ЗАПОРУКА СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ REGENERATION OF ENVIRONMENT LIKE A CAUSE OF THE SOCIAL-ECONOMICS DEVELOPMENT OF UKRAINE Коротич Олена Борисівна, к.е.н., доцент, доцент кафедри державного управління та менеджменту Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (ХарРІ НАДУ)

Тривалий соціально-економічний розвиток України та її регіонів неможливий без збереження та відновлення навколишнього середовища. A long term of Ukraine social-economics development and the development of its regions is impossible without keeping, caring and regeneration of its environment. Стрімкий розвиток світової економіки за останні сто років спричинив різке посилення антропогенного тиску на довкілля, тому найбільшим викликом сьогодення постає необхідність обмеження функціонування технологічно застарілих виробництв та впровадження природозберігаючих інноваційних проектів, що дозволять раціонально використовувати наявні ресурси та створювати умови для їх збереження, відтворення та відновлення. Питання збереження навколишнього середовища знайшли відображення у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків”, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р., під гаслом «Чисте та безпечне довкілля». Програмою проголошується курс на «забезпечення сталого розвитку, гармонізації економіки та довкілля, що дозволить ефективно реалізувати захист конституційного права громадян на безпечне навколишнє середовище» [1]. Для реалізації цієї мети, зокрема, передбачено: - захист природної спадщини та відновлення природних ландшафтів; - розроблення та впровадження новітніх ресурсо- та енергозберігаючих, мало- і безвідходних технологій виробництва; - урахування екоскладової у програмах розвитку різних секторів економіки; - державний нагляд та економічне стимулювання суб'єктів господарювання щодо стану промислової безпеки та охорони праці. На жаль, при розробленні Програми лишилися поза увагою питання, пов’язані зі знешкодженням та утилізацією побутових та промислових відходів, нагромадження яких з часом стає все більшою проблемою та посилює негативний антропогенний вплив на довкілля. Зокрема, в Україні 776 20


санкціонованих сховищ твердих побутових відходів [2] та безліч спонтанних звалищ, які після випадкового виникнення лишаються назавжди. Втім, для організації переробки відходів достатньо відповідної політичної волі, бо такий бізнес є досить прибутковим і за сприяння держави (видача різноманітних дозволів, виділення землі для побудови сміттєпереробних підприємств, придбання та поширення інноваційних технологій) до нього не важко буде залучити підприємців та інвесторів. Тим не менше, на сьогодні в Україні кількість відходів І-ІІІ класів небезпеки у спеціально відведених місцях, об’єктах та на території підприємств перевищує 20 млн. т. [3, с. 522], а загальна площа полігонів, звалищ, териконів в Україні сягає 165 тисяч гектарів [4, с. 9]. Політична воля потрібна також для організації територією країни роздільного збору сміття, від якого загалом можна отримати значний економічний ефект, бо 1 тонна полімерної тари заощаджує 16,3 тонни сирої нафти або 3,3 тони високооктанового бензину, одна тонна склобою – 1250 кг первинних матеріалів для шихти та ще 300 кг кальцинованої соди [2]. Експерименти щодо впровадження такого підходу для кращої утилізації відходів в Україні вже проводилися, але не набули достатнього поширення через відсутність економічного стимулювання промислових підприємств, працівників житлово-комунального господарства та звичайних споживачів їхніх послуг. Крім того, слід розуміти, що необхідність враховувати вплив на довкілля наявних виробничих технологій та витрачати кошти на охорону й відновлення природного середовища не треба сприймати як перешкоди до соціальноекономічного розвитку України або будь-якої іншої країни світу. До питань збереження та відновлення довкілля доцільно підходити, як до передумови суспільного розвитку, бо у майбутньому не буде ані виробництва, ані життєздатного людства, якщо не забезпечити збереження природних ресурсів і належні умови життя людини. Література: 1. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків”. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р. № 14 // http:// www.kmu.gov.ua. 2. Бабенко В. Довкілля волає «SOS» // Уряд. кур’єр. – 2008. – № 8. – С. 13. 3. Статистичний щорічник України за 2006 рік / За ред. О.Г.Осауленка; Відп. за випуск П.П.Забродський. – К.: Консультант, 2007. – 552 с. 4. Туфи проти … сміттєзвалищ // Уряд. кур’єр. – 2008. – № 12. – С. 8-9.

21


УДК 659.1

ДОСЛІДЖЕННЯ РЕКЛАМНОЇ ІНДУСТРІЇ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ДАНИХ ЕКСПОРТУ-ІМПОРТУ ПОСЛУГ РЕКЛАМИ ЗА ПЕРІОД СІЧЕНЬ-ЛЮТИЙ 2005-2007 РОКІВ THE RESEARCH OF THE ADVERTISING INDUSTRY OF UKRAINE ON THE BASIS OF STATISTICAL DATA OF EXPORT AND IMPORT OF SERVICES OF ADVERTISING DURING THE PERIOD FROM 2005 TO 2007 Мамонтова Ольга Костянтинівна, Лупік Марина Іванівна студентки групи Е-51Ш Шосткинського інституту Сумського Державного університету Керівник: Пригара Ірина Олександрівна, викладач

Дана робота була виконана з метою дослідження стану ринку реклами та рекламної індустрії України. При виконанні даної роботи аналіз був здійснений на основі глибинного дослідження поняття реклами, історії та розвитку реклами в світі та в Україні зокрема. Сам аналіз та висновки за ним здійснювались на основі статистичних даних що до експорту та імпорту послуг реклами за термін січень-лютий 20052007 років і законодавства України в галузі реклами. Актуальність даного дослідження є незаперечною, оскільки результати отримані під час його проведення визначають ряд основних проблем рекламної індустрії України та вказують на можливі шляхи щодо їх оптимізації. Given work has been executed with the purpose of research of the state on the market of advertising and the advertising industry of Ukraine. Performing the given work the analysis has been made on the basis of in-depth study of the concept of advertising, history and developments of advertising in the world and in particular in Ukraine. The analysis and conclusions are made on the basis of statistical data of export and import of services of advertising during the period from January-February 2005 to 2007 and the legislations of Ukraine in the field of advertising. The urgency of the given research is conclusive as the results received during its carrying out, outline a number of the basic problems of the advertising industry of Ukraine and specify possible ways of their optimization. Показники обсягу експорту-імпорту реклами першочергово визначають розвиток рекламного бізнесу в України. Експорт вказує на наявність в Україні компаній, що здатні не лише виробляти якісну, конкурентоспроможну рекламу та й експортувати її за кордон. Імпорт послуг реклами свідчить, що таких компаній в Україні ще недостатньо, або їх послуги є досить дорогими. Аналіз показників експорту та імпорту послуг реклами, вивчення ринку, опитування громадської думки та обсягу експорту послуг загалом свідчить про збільшення експорту та зменшення імпорту послуг реклами. Так, протягом 2005 -2007 рів показник експорту послуг реклами зріс загалом на 2012,2 мільйони доларів США. Показник імпорту збільшився на 22


1406,2 мільйони доларів США, тобто загалом збільшення відбулось за обома показниками, але збільшення експорту було більшим, що є загалом явищем позитивним, оскільки свідчить про приплив коштів в Україну/ Показники експорту реклами, вивчення ринку, опитування громадської думки збільшились протягом 2005-2007 років на 121,6 мільйони доларів США. Показник імпорту реклами в період з 2005 по 2007 роки зменшився на 2,9 мільйони, але слід відмітити що в 2006 році відбувся стрибок даного показника до позначки 143,3 мільйони доларів США. Загальні зміни цих показників свідчать не тільки про розвиток українського ринку реклами, але і про певні негаразди у цій галузі в 2006 році, які вдалось подолати вже в 2007 році. Щодо причин різкого зростання обсягу імпортованої реклами в 2006 році то головною причиною цього, на мою думку, є вибори, що потребували великого обсягу якісної реклами, недостатність інститутів для виробництва якої в Україні, було компенсовано саме імпортованим рекламним продуктом. Структура імпортованих послуг реклами в загальному обсязі послуг імпорту змінились протягом 2005-2007 років на 2,67%. Це свідчить про зменшення обсягів імпортованої реклами в Україну. Загалом, основні тенденції 2005-2007 років – це збільшення прибутків держави(за рахунок збільшення обсягів експорту реклами) та зменшення видатків держави на закупівлю іноземної реклами. [2-4] Рекламна індустрія та рекламний ринок України є досить молодими і саме цим визначається ряд особливостей притаманних цій індустрії в Україні. Український ринок реклами має ряд проблем та недоліків. Серед основних проблем рекламної індустрії нашої держави можна виділити недоліки законодавчої бази, щодо реклами, часті зміни законодавства, незрозумілість певних статей, тощо. [1] Всі ці проблеми головним чином слід оптимізувати, реформуючи відповідним чином рекламне законодавство держави. Практичне дослідження, що було проведено мною, довело що рекламний ринок України хоча і не досить швидко, але все ж розвивається про що свідчать збільшення обсягів експорту послуг реклами. Але в практичному дослідженні мною також було виявлено, що в Україні не вистачає професійних спеціалістів, які могли б виготовляти якісну рекламу. Показником цього є підвищення обсягів імпорту реклами в Україну. Перелік використаної літератури

1. Закон України “Про рекламу” від 11.07.2003 р. № 1121-IV// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 8, ст.62 2. Статистичний щорічник України за 2005 рік/ За ред. Осауленка О.Г. –К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006. 3. Статистичний щорічник України за 2006 рік/ За ред. Осауленка О.Г. –К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2007. 4. ukrstat.gov.ua

23


УДК 338.2:323

ПРІОРИТЕТИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ PRIORITIES OF FOOD SECURITY OF UKRAINE IN TERMS OF GLOBALIZATION Мілєва Тамара Семенівна ХарРІ НАДУ, ст. викладач кафедри економічної теорії та фінансів

Розглянуто вплив глобалізаційних процесів на формування продовольчої безпеки. Проаналізовано стан продовольчої безпеки. Визначено пріоритетні завдання щодо забезпечення продовольчої безпеки в Україні. The influence of globalization upon food security formation is investigated. The state the food security is analyzed. The priority tasks to ensure the food security of Ukraine are determined. Сучасна світова економічна система знаходиться на якісно новому рівні розвитку, основною ознакою якого є глобалізація. Як зазначає в своїй роботі „Мистецтво управління державою” М.Тетчер, „початок ХХІ століття має свої особливості, що визначають зміст мистецтва управління державою в наші дні, які можна передати одним словом – „глобалізація” [6]. Тобто ніякі специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не можуть відмінити невмолиму дію об’єктивних законів глобалізації розвитку [ 3]. Попри ті відмінності, які характерні для визначення сутності глобалізації, всі автори відзначають її суперечливий характер. З одного боку, глобалізація дозволяє підвищити ефективність розподілу і використання наявних ресурсів, а з іншого – підвищує ймовірність втрати державними органами влади контролю над економічними та соціальними процесами всередині країни та за її межами і можливості впливати на ситуацію [5 ]. Суперечливий характер глобалізації визначає необхідність дослідження впливу цих процесів на всі сфери життя і, насамперед, на одну із найважливіших складових економічної безпеки держави – продовольчу. Під впливом глобалізаційних процесів продовольча безпека набула глобального характеру. Якщо в 60-і роки ХХ ст. продовольча безпека розглядалася як безпосередньо національна проблема, то в 90-і роки – як глобальна продовольча проблема. Нові підходи було визначено на спеціальній міжнародній конференції „Food Summit” в Римі в 1996 р., яка прийняла Римську Декларацію Продовольчої Безпеки Світу. Прийнятий на конференції план дій охоплює такі сфери: генеральні умови для економічного і соціального прогресу, що сприяють продовольчій безпеці; подолання бідності і доступ до адекватних продовольчих продуктів; стабільне підвищення виробництва продовольства; внесок торгівлі у продовольчу безпеку; задоволення потреб у продовольстві, що виникають; оптимальні інвестиції в людські ресурси і розвиток сільських територій; кооперація при впровадженні і моніторингу реалізації плану дій [4 ]. 24


Продовольча безпека в українському законодавстві визначається як захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєдіяльності [1,2]. Формування продовольчої безпеки потребує розробки моделі продовольчої безпеки, яка має включати такі етапи: - розробка індикаторів стану продовольчої безпеки; - аналіз рівня продовольчої безпеки на основі розроблених індикаторів; - визначення існуючих проблем і потенційних загроз продовольчій безпеці; - розробка заходів з вирішення існуючих проблем і усунення потенційних загроз продовольчій безпеці; - організація моніторингу стану продовольчої безпеки на основі індикаторів. Така модель дасть можливість оцінити стан продовольчої безпеки, визначити нові проблеми і загрози продовольчій безпеці, а також наслідки впливу державної політики на продовольчу безпеку. Дана модель може застосовуватися і на рівні регіонів. При цьому вона повинна враховувати специфічні територіальні особливості розвитку економіки даної території [ 7]. Необхідною передумовою ефективної державної політики щодо забезпечення продовольчої безпеки є розробка системи показників стану продовольчої безпеки. Суттєвим кроком на цьому шляху є прийняття у вересні 2007 р. Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, в якій вперше законодавчо визначено критерії продовольчої безпеки держави, а саме: 1) достатність продовольчого споживання – відношення фактичного рівня споживання основних харчових продуктів на одну особу до науково обгрунтованих норм здорового харчування; 2) доступність продовольчого споживання – відношення вартості річного набору харчових продуктів на одну особу, що відповідає науково обґрунтованим нормам здорового харчування, до річного розміру доходу на одну особу; 3) продовольча незалежність – частка продовольчого імпорту в загальному обсязі продовольчого споживання [2 ]. Така система показників дасть змогу органам державної влади отримувати більш повну інформацію про стан продовольчої безпеки, ефективність заходів державного регулювання продовольчого ринку та покращить якість оцінки державної політики в цій сфері. Пріоритетними завданнями щодо забезпечення продовольчої безпеки в Україні є запровадження ефективних соціально-економічних механізмів збільшення місткості внутрішнього продовольчого ринку і підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора. Література: 1. Закон України „Про державну підтримку сільського господарства України” від 24 червня 2004 року №1877-ІУ // Урядовий кур’єр. – 2004. -№184. 2. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року . Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р.№1158// www.kmu.gov.ua 25


3. Білорус О. Г., Лук’яненко Д.Г., Гончаренко М.О.,Зленко В.А. та ін. Глобалізація і безпека розвитку . – К.: ІСЕМВ НАНУ,2001. – 733 с. 4. Власов В.І. Глобальна продовольча проблема. – К.: ІСЕМВ НАНУ,2001. – 506 с. 5. Мудрак Р. Споживчий аспект продовольчої безпеки //Економіка України. – 2007. - №9. – С.82-89. 6. Тэтчер М. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира: Пер. с англ. – М.: Альпина Букс, 2007. – 504 с. 7. Ткаченко В.Г., Шпичка В.П. Комплексное развитие АПК регионов и обеспечение продовольственной безопасности //Економіка АПК.- 2006.- №5.С.16-24. УДК: 351: 332.146

ВНУТРІШНІ ІНВЕСТИЦІЇ – ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ INTERNAL INVESTMENTS IS BASIS OF ECONOMIC DEVELOPMENT OF THE STATE IN THE CONDITIONS OF GLOBALIZATION Покотило Тетяна Василівна, аспірантка ІІ-го року навчання кафедри управління персоналом та економіки праці ХарРІ НАДУ при Президенті України тел. 8-050-197-13-01, вул. Клапцова, 2, м. Харків

Охарактеризовано вплив глобалізації на забезпечення соціальноекономічного розвитку України. Акцентовано увагу на важливості державного фінансування інноваційних проектів за пріоритетними напрямками науково-технічного прогресу. Influence of globalization is described on providing of socio-economic development of Ukraine. Attention is accented on importance of the state financing of innovative projects after priorities directions of scientific and technical progress. Глобалізаційні процеси, з одного боку, створюють об’єктивно передумови для прискореного розвитку технологічних новацій, гарантування ступеня індивідуальної свободи, з другого - сучасний етап науково-технічного розвитку людства свідчить про те що людина, володіючи новітніми технологіями, перетворилась на глобальну геологічну силу, здатну чинити кардинальний вплив на зміну довкілля, причому, як правило негативний. Домогтися оптимального співвідношення взаємодії людини з природою, не допустити екологічної кризи, створити таку еколого-економічну систему, в якій органічно поєднувалися б економічні умови життєдіяльності людини зі збереженням довкілля, нормальним розширенням відтворення населення в Україні та інших країнах, де ця потреба диктується особливостями 26


національного розвитку, гармонійною взаємодією цивілізації та природи [1, с. 380]. В «Економічній енциклопедії» за редакцією Л.І. Абалкіна стверджується, що «об’єктивна необхідність соціалізації буржуазного суспільства у ХХ ст. стала загальносвітовою тенденцією», що «до загальних стратегічних тенденцій світової соціально-економічної трансформації належать процеси гуманізації і соціалізації економіки [с. 393, 830]. Мова йде, перш за все, про тенденції гуманізації, інтелектуалізації, інформатизації та екологізації, а також про відповідний перехід від економіко-екстенсивного до соціальноінтенсивного та інноваційного типу суспільного відтворення з пріоритетним розвитком п’ятого та шостого технологічних укладів і механізмами простого і розширеного відтворення [3, с. 77]. Вирішення даного питання потребує активної, обґрунтованої державної структурної політики, оскільки новостворені ринкові форми в умовах НТП самотужки неспроможні адекватно реагувати на стратегічні суспільні потреби. «Щодо України, то її загальний стратегічний вектор розвитку – розбудова змішаної соціально орієнтованої економіки постіндустріального типу. Трансформація індустріальної економіки в постіндустріальну передбачає орієнтацію на розвиток науковомістких високотехнологічних виробництв, споживчий сектор та сферу послуг і, як наслідок, на формування «зон зростання» на цих напрямках» [33, с.40]. Реформування економіки України та проблема залучення інвестицій і підйому на цій основі вітчизняного виробничого сектора є центральною. При цьому важливим є оптимальне поєднання як внутрішніх так і зовнішніх джерел інвестування. На сьогодні актуальним лишається проблема пошуку внутрішніх джерел інвестування. Фінансування інвестицій за рахунок коштів державного бюджету активно розглядаються у наукових колах упродовж останніх років. Як зазначає Лемішко О.О., «що за рахунок централізованих фінансових ресурсів доцільно фінансувати життєво важливі для країни інноваційні проекти. …потрібно брати до уваги такі принципи: швидка результативність, коли кошти в уже наявні інноваційні проекти, які перебувають на стадії реалізації. При цьому результативність виявляється не лише у відшкодуванні витрачених коштів, а в поверненні інвестованих ресурсів із приростом доданої вартості та прибутку; розподілу за часовим лагом – коли йдеться про інвестування проектів, які охоплюють усі галузі економіки країни. Для деяких науково-технічних та інноваційних проектів треба використовувати схеми змішаного фінансування. У такому разі фінансування проектів доцільно здійснювати на конкурсних засадах за умови, що не менше як 70% має покриватися власними коштами підприємства, а 30% - за рахунок щорічних видатків з державного та місцевого бюджетів [5, с. 52]». Інші дослідники визначають, що існує потреба у посиленні державного впливу на інвестиційну сферу, формуванні бюджету розвитку, щорічному виділенні централізованих капіталовкладень у розмірі не менше як 3% від ВВП, спрямуванні бюджетних коштів на фінансування державних програм на конкурсних засадах із використанням інструментарію державних асигнувань. Такі заходи були б ефективними за умови створення Українського банку реконструкції та розвитку [6]. 27


На важливість залучення та використання внутрішніх інвестицій на рівні регіонів та окремих територій, акцентує увагу Кифяк В.Ф. Він наголошує на доцільності використання місцевих фінансових ресурсів через здійснення муніципальної позики шляхом випуску муніципальних облігацій. Остання є одним із найефективніших інструментів залучення капіталу. Порівняно з іншими фінансовими інструментами емісія муніципальних облігацій має очевидні переваги: меншу вартість обслуговування боргу; позитивний вплив на кредитний рейтинг; продовження терміну запозичення; широке коло потенційних кредиторів. Погашаються облігації за рахунок грошового потоку від реалізованого інвестиційного проекту. Важливе значення під час організації муніципальної позики має процес розміщення облігацій на фондовому ринку. Тільки за повного розміщення позики втілюється проект і надходять заплановані доходи [7, с.35]. На нашу думку, у процесі розробленні регіональної інноваційноінвестиційної стратегії, органи державної влади повинні визначити пріоритетність використання потенційно інвестиційних ресурсів та здійснити їх кількісну оцінку. Коли система має надлишок у фінансових ресурсах, то держава може вдаватися до фінансування проектів з не найвищими показниками ефективності. Коли ж фінансів бракує, то питанню відбору об’єктів інвестування слід приділити особливу увагу, а також залучати інші джерела інвестування. Оцінку фінансового забезпечення інноваційної діяльності в країні проводити з урахуванням технічного рівня основних засобів, які використовуються, рівень їх зношування, а також те, що економіка держави потребує інвестицій взагалі та інвестицій в інновації. Треба забезпечити інвестиції в поточний розвиток і, крім того, сформувати інвестиції для майбутнього розвитку. Саме ці завдання на часі… Пропонуємо «уряду щорічно визначати інвестиційну привабливість окремих галузей української економіки, щоб після реконструкції і модернізації ці галузі відповідали європейським стандартам і виробляли конкурентоспроможну продукцію [5, с. 60]». Отже, головне завдання для інвестиційної політики України та її регіонів – не наздоганяти світове співробітництво, а виробити на основі аналізу такі рішення, які б дали можливість зайняти чільне місце у світових інвестиційних процесах та в глобальному інвестиційному ринку. Список використаних джерел 1. Мочерний С.В. Методологія економічних досліджень. – Львів: Світ, 2001. – 416 с. 2. Экономическая энциклопедия // Под ред. Л.И. Абалкина. 3-е изд. М.: Институт новой экономики, 1998. 3. Тарасевич В.Н. Очерки теории переходной экономики. К., «Наукова думка», 2001. 4. Завгородня О. Структурна динаміка як фактор інноваційного розвитку національної економіки // Економіка України. – 2004. - №4. – С. 34-42. 5. Лемішко О.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України // Фінанси України. – 2007. - №7. – С. 46-61. 6. Затонацька Т.Г., Отецький В.Л. Стратегія нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки // Фінанси України. – 2006. - № 7. – С. 3849. 7. Кифяк В.Ф. Внутрішні інвестиції – основа економічного розвитку регіону // Фінанси України. – 2005. - №8. – С.32-36. 28


УДК 338.3(477)

СТРАТЕГІЯ СТІЙКОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ STRATEGY OF STEADY ECONOMIC DEVELOPMENT OF UKRAINE Поливода Олексій Юрийович Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім Е.О. Дідоренка, курсант Керівник: к.е.н., доц. Подмаркова І.П.

Стаття спрямована на визначення проблем, що перешкоджають стійкому та збалансованому економічному зростанню України та визначення механізму реалізації стратегії стійкого економічного зростання. Clause is directed on definition of problems which interfere with the proof and balanced economic growth of Ukraine and definition of the mechanism of realization of strategy of steady economic growth. Минуле десятиріччя за своїми соціально-економічними та політичними наслідками виявилося доленосним. Україна утвердила себе як незалежна держава. Однак процес розбудови свого дому ще не завершено. Завдання полягає в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства - економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу. Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку. Наступне десятиріччя має стати визначальним у розв'язанні саме цих завдань, інакше Україна може переміститися на периферію світових процесів. Геополітична спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається його глобалізацією, прогресуючим зростанням значущості гуманітарної сфери, високих інформаційних технологій, постіндустріальних принципів суспільного розвитку, підвищенням ролі інтелектуального капіталу та менеджменту, соціальних і гуманітарних чинників економічного прогресу, утвердженням пріоритетності базових засад сталого розвитку, який сприяє не тільки економічному зростанню, а й справедливому розподілу його результатів, розширенню можливостей людей, їхньому збагаченню. Через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тінізації економіки, корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу. Найбільш небезпечним є зміцнення позицій 29


олігархічного капіталу, його зрощування з державною бюрократією, тенденції підпорядкування економіки та держави загалом корпоративним інтересам. Економічний прогрес в індустріальному суспільстві йде по лінії нарощування обсягів виробництва матеріальних благ і одержання економічного зиску за будь-яку ціну. Проте індустріальне суспільство розвинених країн забезпечило своєму населенню високий рівень матеріального добробуту і якості послуг. Попри всі загальновідомі негативні наслідки розвитку в умовах індустріального (економічного) суспільства, розвинені країни створили одну з найважливіших необхідних умов переходу до стійкого розвитку, а саме — створена матеріальна база, на якій виникає можливість реалізації достатніх умов для стійкого розвитку, що полягають передусім у розвитку особистості, її самоудосконаленні, продукуванні нових знань, інформації, здатних поліпшити не тільки навколишнє середовище, а й, що дуже важливо, кожну окрему людину і суспільство в цілому [1, c. 39]. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії - забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Ця робота не повинна перешкоджати інтегруванню України у світовий економічний простір, поглибленню її співпраці з іншими державами. Особливої уваги заслуговує питання щодо механізму реалізації стратегії збалансованого розвитку України. Його слід розглядати виходячи, перш за все, з особливостей ситуації, в якій знаходиться країна як частина світової спільноти. Саме недостатнє врахування та ігнорування фактору залежності процесів розвитку на рівні України у всіх їх аспектах від розвитку цих же процесів на глобальному рівні значною мірою зменшує ступінь ймовірності їх реалізації. Оскільки в нинішньому стані Україна не належить до числа країн економічних чи політичних лідерів, не має значних розмірів території (за світовими масштабами) і надпотужного і збалансованого природно-ресурсного потенціалу, то ступінь її залежності від впливу зовнішніх чинників є дуже високим. Однак, цей фактор не знаходить належного врахування при розробці перспективних програм розвитку країни та при розробці стратегії і тактики їх практичного впровадження. Це зумовлює необхідність зміни підходів до їх розробки та політики реалізації [2, c. 140]. Вищезазначене є особливо актуальним для розробки концепції, стратегії та політики збалансованого економічного зростання України. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Мусіна Л.Л. Інтеграція програм підвищення конкурентоспроможності української економіки до стратегічних документів урядової політики // Вісник Інституту економіки та прогнозування. – 2007. – С. 32-43. 2. Лисовский С.А. Приоритетные географические аспекты исследования глобальных и региональных проблем устойчивого развития // География и природные ресурсы. - 2004. - №2 . – С. 135-140.

30


УДК 332.133.6

РОЛЬ КЛАСТЕРОВ В ИННОВАЦИОННОЙ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ПОЛИТИКЕ CLUSTERS ROLE IN INNOVATIONAL ECONOMIC POLITICY. Сизов Валерий Владимирович, Томский государственный педагогический университет, проректор по экономике, заслуженный работник высшей школы РФ, профессор

В статье рассмотрены содержание и роль кластерного метода в формировании инновационной экономической политики. Проанализированы экономические и финансовые основы формирования инновационно-производственных кластеров. The article examines the contents and role of cluster method in innovational economic policy forting. It analyses economic and financial foundation of innovational industrial cluster forming. Ведущей тенденцией современной инновационной экономической политики в России является создание эффективных форм научнопроизводственной кооперации и увеличение на этой основе доли наукоемкой конкурентоспособной продукции в общем объёме её производства на уровне фирмы, региона и страны в целом. Развитые страны, успешно конкурирующие на мировом рынке товаров и услуг, имеют долю наукоёмкой продукции в совокупном её выпуске от 60 до 80 процентов. Россия существенно отстает в этом от стран развитого капитала, имея долю наукоемкой высокотехнологичной продукции на мировом рынке в пределах 0,5 процента(1). Наиболее высокими в мировой практике уровнями конкурентности обладают крупные межотраслевые объединения, представляющие собой кооперацию научных, технологических, венчурных и производственных структур. Эти структуры координируют вокруг себя большой круг наукоемких средних и малых предприятий, образуя единый воспроизводственный инновационный процесс от создания научной идеи, её воплощения в опытные образцы с последующим их использованием в массовом производстве. Известно, что конкурентоспособны на рынке не отдельные предприятия, а их кооперация. Поэтому важнейшей составляющей инновационной экономической политики должно быть стимулирование создания эффективных форм инновационно-производственной кооперации. Одной из таких форм могут выступать инновационно-производственные кластеры. Специфика использования кластерного метода в инновационной экономической политике состоит в том, что этот метод соединяет участников межотраслевой инновационно-производственной кооперации единым технологическим процессом и соответственно, единым для всех участников конечным результатом: от научно-инновационной деятельности до создания и сбыта наукоемкой продукции. Необходимой составляющей структуры научно-инновационных кластеров должны быть специализированные образовательные учреждения, осуществляющие 31


подготовку рабочей силы, требуемой квалификации для структурных подразделений кластера. Формирование и развитие в приоритетных отраслях экономики, в том числе и в регионах, инновационнопроизводственных межотраслевых кластеров непосредственно связано с необходимостью мобилизации новых ресурсов экономического роста. С этим должно быть непосредственно связано содержание современной инновационной экономической политики как в стране, так и на уровне региона. Таким образом, инновационно-производственный кластер объединяет в себе две органически взаимосвязанные составляющие: индустрию создания инноваций (от идеи до её коммерческой применимости) и индустрию их реализации в массовом производстве. При этом научно-инновационная деятельность формирует потенциал прогрессивных технологических и структурных преобразований на предприятиях, создающих новую технику под новые технологии, и предприятиях, использующих эти технологии. Комплекс условий, способствующих формированию инновационно-производственной интеграции в виде кластеров, формирующей устойчивый интерес предпринимателей к инновациям, должен реализовываться в следующих экономических преобразованиях. Во-первых, в создании институциональных основ саморазвития инновационно-производственной интеграции, становлении нового экономического механизма управления НТП. Во-вторых, в формировании воспроизводимых источников финансовых ресурсов, необходимых для обеспечения саморазвития кластерной инновационнопроизводственной кооперации. Очевидно, что подобная институциональная модель инновационно-производственной кооперации должна направлять её саморазвитие на достижение высокоэкономичного результата реализации достижений НТП, способствующих росту эффективности общественного воспроизводства. Экономические преобразования, направленные на создание институциональных основ саморазвития инновационно-производственной интеграции в форме кластеров, посредством которой будет создана в России, конкурентоспособная инновационная экономика включают в себя: - преобразование отношений собственности, направленное на создание эффективных организационно-экономических форм кооперации научноинновационной и производственной деятельности, объединяющих в себе весь цикл создания наукоемкой продукции: от научной идеи до её реализации в виде новой высокотехнологичной конкурентоспособной продукции; - формирование на основе эффективных форм собственности коллективных экономических стимулов вышеназванных субъектов хозяйствования к активному использованию инноваций и выпуску наукоемкой продукции; - преобразование организационной структуры производительных сил, связанное с созданием межотраслевых кластеров инновационнопроизводственной интеграции, адекватных объективной межотраслевой природе осуществления НТП. В этих условиях на базе крупных стратегических межотраслевых инновационных проектов произойдёт соединение в едином воспроизводственном процессе научно-инновационной и производственной деятельности. В этой связи субъектами собственности в сфере инновационно- производственной интеграции должны стать межотраслевые 32


комплексы, в форме кластеров, объединяющих процесс создания, освоения и использования новых технологий и наукоёмкой продукции; - формирование в сфере труда экономических отношений ориентированных на рост эффективности хозяйствования на основе инноваций. Речь идет о замене отношений отчуждения работников от собственности и управления предприятием, на отношения, соединяющие работников с собственностью и управлением посредством создания системы заинтересованности рабочей силы в конечном результате деятельности кооперации в целом. Отметим, что сферу научной деятельности (фундаментальные и прикладные исследования) целесообразно финансировать из государственных средств в достаточном для её саморазвития объёмах. Уменьшение вложений в научные исследования и образование немедленно отражается на эффективности воспроизводства в стране и его конкурентоспособности. Частный капитал может финансировать лишь те научные разработки, промышленное использование которых приносит ему гарантированную экономическую выгоду. Фундаментальные НИР, лежащие в основе новых технологий не приносят немедленной прибыли, требуя значительных затрат и времени на их проведение. Однако именно этот вид исследовательской деятельности открывает перспективы роста производительности труда и повышения конкурентоспособности предприятий. Поэтому в условиях рынка финансирование фундаментальной науки во всех странах мира осуществляется государством. Так в докладе Экономического совета при президенте США подчеркнуто, что «… правительственная поддержка важнейших фундаментальных исследований необходима, ибо рост экономики, в конечном счете зависит от потока новых идей»(2). Очевидно, что наиболее важные направления научных исследований возможно определить только на уровне государства. На микроуровне этой цели не достичь. Поэтому государственное финансирование фундаментальной науки должно рассматриваться с позиций его участия в стимулировании и регулировании развития научно-инновационной сферы. В странах с развитой экономикой объёмы государственной поддержки науки неуклонно возрастают. В России наоборот, с 1990 г. наука была исключена из числа стратегических ресурсов, поддерживаемых из централизованных средств. А со стороны частного капитала спроса на научные исследования не сформировалось. Фактически фундаментальная наука поддерживалась в этот период бюджетным финансированием конкретных научно-технических программ и из средств в виде грантов, выделяемых из целевых государственных и международных фондов. Кризисные явления в нашей экономике во многом корреспондируются с сокращением государственной поддержки развития фундаментальной и прикладной науки. Так, ассигнования на науку в постоянных ценах 1991 г. из Федерального бюджета сократились в период 1992 –2005гг. в 2,5 раза, доля этих ассигнований в % к ВВП за этот период уменьшилось в 2,1 раза(3). Соответственно за этот период в 2 раза сократились объёмы производства ВВП и основных отраслей реального сектора. В отличие от государственной поддержки фундаментальной науки, финансирование развития инновационной сферы должно преимущественно осуществляться предпринимательским сектором. Государство должно лишь создавать благоприятные экономические и правовые условия для 33


стимулирования привлечения частного капитала в развитие инновационного сектора. В качестве примера может служить опыт создания государственной системы стимулов, гарантий и преференций для притока частных инноваций в нефтяную, газовую и металлургическую отрасли. Отметим, что некоторому улучшению инвестиционного климата в нашей стране в период 2003-2006 гг. способствовала активизация долгосрочных вложений банковского капитала в развитие реального сектора экономики. Так, объём вложений российских банков в акции отечественных предприятий вырос вдвое в период 2003-2006 годов. Меняется в лучшую сторону и имидж России на мировых финансовых рынках. Иностранный капитал стал активнее вкладываться в отрасли не сырьевого сектора российской экономики, речь идет об отраслях, имеющие значительный инновационный потенциал. Так в период с 2000 г. по 2005 г. иностранные инвестиции в машиностроение и металлообработку возросли в 2.36 раза, в связь – в 10,53 раза, в химию и нефтехимию – в 1.4 раза(4). В последующем научно-инновационная сфера России будет способна к саморазвитию на основе доходов от реализации собственной продукции. Это основывается на том, что научно-инновационные новшества как форма интеллектуального капитала имеют в современном мире возрастающий спрос и являются ключевым фактором формирования конкурентоспособного развития экономики. В-третьих, инновационно-производственная кооперация должна развиваться в сопряжении с системой образования, поскольку нормальное функционирование инновационно-производственных кластеров невозможно без специально подготовленных кадров. При этом образовательный сектор должен работать с опережением потребностей структур, образующих инновационно-производственный кластер в квалифицированной рабочей силе.

1. 2. 3. 4.

Список использованной литературы США & Канада № 1, 2002, с.27 Российская газета. 16 января 2007 года Рассчитано по данным Российского статистического ежегодника 2005 г. М. «Статистика» 2006, с. 577 Российский статистический ежегодник 2005. М. «Статистика» 2006, с.515

УДК 338.432

ОЦІНКА ПІДТРИМКИ АГРАРНИХ ВИРОБНИКІВ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ ПОРІВНЯННІ. THE EVALUATION OF AGRICULTURAL MANUFACTURERS OF UKRAINE IN COMPARISON WITH THE INTERNATIONAL LEVEL. Сич Олена Леонідівна студентка групи Е-51Ш Шосткинський інститут Сумського державного університету Керівник Новикова І.В., викладач 34


На основі аналізу показників сільського господарства доведена необхідність підтримки цієї галузі. Досліджена методологія оцінки підтримки сільського господарства, запропонована ОЕСР. Зроблено порівняльний аналіз державної підтримки аграрних виробників в Україні та в інших країнах. Виявлені специфічні недоліки підтримки аграрних виробників в Україні. Запропоновано декілька пропозицій більш ефективної підтримки аграрних виробників в Україні. Having analyzed the results of agriculture, the necessity of support of this branch was proved. The methology of evaluation of support of the agriculture was offered by EU. The comparative analysis was made. The analysis concerned the support of agricultural manufacturers in Ukraine and in other countries. Several ideas for the effective support of agricultural products produced in Ukraine were mentioned in this research work. В роботі зроблено аналіз основних показників сільського господарства, починаючи з 1940 року. На основі цього аналізу доведена необхідність підтримки сільського господарства. Досліджена методологія оцінки підтримки сільського господарства, запропонована ОЕСР (організації економічного співробітництва і розвитку). Існуючі в сільському господарстві України проблеми не є виключно результатом його реформування. Причини цих проблем лежать значно глибше — в колективізації і командно-адміністративній системі економіки, що проіснувала в країні понад 70 років. За часів Радянського Союзу сільському господарству надавалися значні субсидії, які наприкінці 80-х років XX ст. становили 80% валового доходу аграрних підприємств. За рахунок цих субсидій та інших чинників обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в ті роки значно перевищували нинішні. Незважаючи на низьку економічну ефективність колгоспів і радгоспів, їхня підтримка ще з тих часів розглядається як панацея від усіх «хвороб». Багато українських учених і політиків роблять висновок, що без залучення значних бюджетних коштів навіть не може бути мови про розвиток сільського господарства України в ринкових умовах. Щоб довести це можна зробити порівняльну характеристику з іншими країнами. У 2004 р. ОЕСР вперше оприлюднила розрахунки рівня підтримки аграрного сектора України. Сьогодні ОЕСР розраховує три види трансфертів, пов'язаних з проведенням аграрної політики: 1) трансферти виробникам аграрної продукції; 2) трансферти на надання загальних послуг аграрному сектору; 3) трансферти споживача аграрної продукції. Трансферти виробникам зведено в показник підтримки виробників (ППВ), який є індикатором річної монетарної вартості валових трансфертів від споживачів і платників податків. Трансферти споживачів відображаються в підтримці цін. Коли закупівельні ціни виробників усередині країни перевищують світові ціни, споживачі переплачують за аграрну продукцію. Сільське господарство отримує загальні послуги - показник надання загальних послуг (ПНЗП). До них належать фінансування науки, аграрних навчальних закладів, інспекційних служб, розвитку інфраструктури в сільській місцевості і т. інш. Аграрні виробники та споживачі прямо не отримують ці 35


платежі, але доходи виробників та видатки споживачів значною мірою залежать від кількості та якості цих "публічних товарів". Ці показники є абсолютними. ОЕСР також оприлюднив інформацію про відносні показники підтримки. До таких належать процентна частка показника підтримки виробників і споживачів, номінальний захист виробників і споживачів, номінальний коефіцієнт підтримки виробників і споживачів, процентна частка загальних послуг у загальній підтримці та процентна частка цієї підтримки у вартості ВВП. Подані відносні величини є ключовими для міжнародних порівнянь. Наголосимо, що саме відносні, а не абсолютні показники мають сенс при порівнянні підтримки сільського господарства. Тому що абсолютні величини не враховують економічних розмірів країни (тобто ВВП) та рівень купівельної спроможності, що значно залежить від цін на товари, які не продаються на міжнародних ринках (наприклад, земля, нерухомість, різні послуги). Розрахунки ОЕСР показують надто низький рівень підтримки аграрного сектора України. Держава намагається надати підтримку аграрному сектору за допомогою бюджетних трансфертів і податкових пільг, але вони зводяться нанівець через заниження цін. Цінова підтримка в Україні є від’ємною. Аналіз підтримки аграрного сектора України за останні роки показав, що, незважаючи на досить низьку, за методологією ОЕСР, підтримку виробників у міжнародному порівнянні, реальна підтримка сільського господарства залишається високою. Нині Україна витрачає значну частку загального ВВП на субсидування аграрного сектора, а частка державної підтримки у валових доходах виробників сягає 6%. З упевненістю можна сказати, що без усунення головних причин низьких доходів та низької ефективності аграрних виробників України підвищення бюджетного фінансування не дасть очікуваних результатів. Задача аграрної політики України — усунути диспаритет цін. При стабільному рівні інфляції в структурі індексу цін повинні зростати складові, пов'язані з продуктами сільського господарства. Аграрні політики мають створити сприятливі рамкові умови для посилення співробітництва аграрних виробників з переробними заводами, прискорення процесів концентрації переробних підприємств, посилення нагляду за якістю продукції та відмову від неринкових методів регулювання ринку - таких, як фіксація цін на молоко і молочні продукти. Ці заходи мають підвищити конкурентоспроможність виробництва продукції тваринництва та наблизити закупівельні ціни до рівня світових. Лише за таких умов можна очікувати посилення реакції виробників на підвищення обсягів бюджетного фінансування та поліпшення ефективності бюджетної підтримки аграрного сектора України. Список використаної літератури. 1. С.М.Злупко, Перехідна економіка: сучасна Україна. – К.: «Знання», 2006. 2. А.С.Гальчинський, П.С.Єщенко, Ю.І.Палкін, Основи економічних знань. – К.: «Вища школа», 2002. 3. «Економіка України», журнал №12 – 2004. 4. «Економіка України», журнал №2 – 2005. 5. «Економіка України», журнал №10 – 2005. 6. «Економіка України», журнал № 7 – 2006. 36


7. «Економіка України», журнал № 12 – 2006. 8. Статистичний щорічник за 2006 рік. УДК 657.1: 364.124.6

ПРИСКОРЕНА АМОРТИЗАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВІДТВОРЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА THE ACCELERATED AMORTIZATION AS THE METHOD OF THE INTENSIFICATION OF INVESTMENT RECOURSES FOR THE HOSPITALITY INDUSTRY BASIC ASSETS. Скринник Анна Володимирівна Харківська національна академія міського господарства Аспірантка кафедри Міської та регіональної економіки

Розглядається актуальні проблеми інвестування розвитку підприємств готельного господарства. Доводяться переваги використання методу прискореної амортизації як засобу інтенсифікації модернізації та оновлення основних засобів готельного підприємства, зокрема: меблів, устаткування та обладнання номерів. The focus on the important problems of the capital investments in the hospitality industry development. The advantages from the using the accelerated amortization as the way of intensification modernization and renovation the hotel basic assets, namely the furniture and equipment in the hotel rooms to be proved. Стан основних засобів визначає конкурентоспроможність продукції або послуг, а таким чином життєздатність на ринку самого підприємства. Оновлення основних засобів та підтримка їх у конкурентному стані потребує значних обсягів інвестицій. На сьогодні потреба України в інвестиційних ресурсах становить 80-100 млрд. дол. [9] Пошук інвестиційних вкладень за межами України поки не дає потрібних результатів, а бюджетні асігнування виконуються в обсязі, неспроможному задовольнити інвестиційний попит. В цих умовах підприємствам необхідно знаходити додаткові джерела фінансування для оновлення та модернізації основних засобів. Всі джерела формування інвестиційних ресурсів можна поділити на такі групи: власні, позикові та залучені.[3] Серед власних джерел фінансування головну роль відіграють амортизаційні відрахування. Вибір метода нарахування амортизації впливає на визначення стратегії відтворювання основних засобів. При цьому слід зазначити, що амортизаційні відрахування входять до складу собівартості продукції, визначають величину витрат, а також впливають на розмір податку на прибуток. Ці особливості необхідно враховувати при застосуванні методу прискореної амортизації, який ще не знайшов належного місця в економічній діяльності готелів. 37


Сутність прискореного методу амортизації полягає в тому, що без зменшення нормативних термінів експлуатації основних засобів підприємству дозволяється в початковий термін їх використання проводити амортизаційні відрахування в збільшеному розмірі, але з відповідним зниженням їх у наступних роках. Суттєвою перевагою прискореної амортизації є те, що внаслідок росту амортизаційних відрахувань знижується обсяг оподаткованого прибутку, а відповідно відбувається відстрочення виплати податку, що по суті є безвідсотковим кредитуванням. Таким чином, у підприємства виникає можливість інвестувати кошти в ремонт, реконструкцію, модернізацію основних засобів. Самофінансування за допомогою прискореної амортизації має особливо важливе значення для готельного господарства, тому що дозволяє обновлювати та модернізувати інтер’єр номерів готелю, підтримувати їх стан на сучасному рівні, що безумовно дозволяє готелю зберегти конкурентоспроможність, і в цілому позитивно впливає на його імідж. Відповідно до п. 8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємства» норми прискореної амортизації застосовуються лише до третьої групи основних засобів.[1] Але у готельному підприємстві саме меблі та устаткування номерів слід відносити до групи активних основних засобів, які безпосередньо приймають участь в виробництві послуг та зношуються скоріше за інші основні засоби. При зрівняльному розрахунку амортизаційних нарахувань для одного об’єкту основних засобів прямолінійним та прискореним методами можливо легко побачити, що сума амортизаційних відрахувань, яку підприємство отримує в перший рік використовуючи прискорений метод амортизації, при прямолінійному методу буде отримана підприємством лише на 3 або четвертий рік нарахування амортизації. Використання методу прискореної амортизації стимулює інвестиційну активність і дозволяє швидко отримувати кошти на інвестування в основні засоби. Метод прискореної амортизації як джерело самофінансування може використовуватися тільки при умові, що підприємство працює прибутково, і амортизаційні відрахування спеціального призначення не приведуть до появлення збитків. Література 1. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.97 р. №283/97 – ВР. 2. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 7 «Основные средства», утвержденный приказом Минфина Украниы от 27.04.2000 г. №92. 3. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2005. 4. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.1. – К.: Ника-Центр: Эльга, 2000. 5. Безуглый А. Об изъятии части амортизационных отчислений и использовании мощностей предприятий//Экономика Украины . - 2000. - №1. - с. 34. 6. Орлов П., Орлов С. Ускоренная амортизация и ускоренный износ основных фондов//Экономика Украины. - 1999. - №5. - с.30. 38


7. Орлов С. Система амортизации и самофинансирование предприятий//Бизнесинформ. - 1998. - №13-14. - с.51. 8. Хобта В. М. Управление инвестициями:механизм, принципы, методы/Научный редактор А. И. Амоша: - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2006. 9. http://www.business-investor.info/journal/article-455.htm

РЕГІОНАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ ЯК ФАКТОР ПОДОЛАННЯ ДЕПРЕСИВНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН ЗАХІДНОЇ АФРИКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ. REGIONAL INTEGRATION AS THE FACTOR FOR OVERCOMING DEPRESSIVE DEVELOPMENT OF WEST AFRICAN COUNTRIES UNDER THE CONDITION OF GLOBALIZATION. Соколова Зоя Сергіївна Кафедра “Міжнародні економічні відносини” Інституту Міжнародних відносин Національного авіаційного Університету м. Київ аспірантка

Країни Західної Африки знаходяться на узбіччі глобалізації. Вони відрізняються слабкою інтеграцією на регіональному рівні. Регіоналізація країн Західної Африки може сприяти покращенню їх конкурентноздатності за умови функціонування інноваційного механізму компенсацій між тими, хто виграв та програв від регіональної інтеграції. The countries of West Africa are on the edge of globalization. They show weak integration on a regional level. Regional integration of the West African countries can advance their competitiveness. Prerequisite for this is a working mechanism which allow for compensation between winners and loosers of this integration. На сьогодні очевидною є міжкраїнова асиметрія економічної глобалізації. На одному полюсі світової економіки концентруються держави – лідери, а на другому – більшість країн – глобальних аутсайдерів [1, с. 35], до яких відносяться країни Західної Африки. Враховуючи тенденцію регіоналізації сучасної світової економіки, доцільно розглянути зв’язок між господарствами у форматі “світ – регіон”. На регіональному рівні пропонується розглянути регіональні економічні організації Західної Африки, а саме: Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС, ECOWAS – Economic Community of West African States, англ.) та Валютно-економічний союз країн Західної Африки (ВЕСЗА, UEMOA - L’Union Économic et monétaire Ouest African, фр.). Члени ВЕСЗА: Бенін, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Кот-д'Івуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того [2]. ВЕСЗА – найбільш інтегроване угрупування на континенті: тут скасоване внутрішнє мито, існує спільна валюта – франк CFA, спільні зовнішні тарифи, спільний гірничовидобувний кодекс, наднаціональне банківське законодавство, передбачена гармонізація політики. Інтрарегіональна торгівля складає лише 15,6% експорту та 8,4% імпорту [3, 404 p.] 39


Члени ЕКОВАС – 15 держав Західної Африки: Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Кот-д'Івуар, Ліберія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того [4]. В цьому об’єднанні скасовані внутрішні бар’єри, але й також існує значний диспаритет політик (найбільш відкриті режими мають Бенін та Гана). Інтрарегіональна торгівля оцінюється як 10,4% експорту та 12,3% імпорту [3, 404 p.]. Однією з особливостей глобалізації є підсилення взаємозалежності світової та національної економіки. В світі зростає обсяг споживання мінеральної сировини та палива, особливо в динамічних країнах Азії, зокрема Китаї та Індії [5, с.11]. Це обумовлює залежність світової економіки від мінеральних ресурсів, якими багатий регіон Західної Африки. Країни Західної Африки для розвитку своїх господарств потребують зовнішнього фінансування, що обумовлює їх залежність від іноземного капіталу та від світової економіки [3, 398 p.]. Через аграрно-сировинну спеціалізацію, прибутки країн ЗА залежать від кон’юнктури на світових ринках сировинних товарів, тобто від попиту та коливання цін на сировинну продукцію [6, с. 703]. Таке становище обумовлює домінування зовнішніх чинників в господарствах країн Західної Африки. Країни Західної Африки слабо інтегровані на регіональному рівні. В питанні інтеграції держава в цих країнах відіграє незначну роль [3, 403 p.]. Між колишніми британськими та французькими територіями існує обмежена взаємодія [7, с. 473]. ВЕСЗА відрізняється більшою інтегрованістю, але ні ВЕСЗА, ні ЕКОВАС не вдалося вирішити проблеми економічного розвитку країн Західної Африки: трансформації рентної економіки та покращення процесу нагромадження в тривалій перспективі. Це погіршує їх конкурентноздатність на зовнішніх ринках [3, 405 p.] Для країн Західної Африки регіоналізація має особливе значення для їх економік: за умови функціонування компенсаційного механізму між тими, хто виграв та програв від регіональної інтеграції, вона може сприяти розвитку співробітництва, розширенню ринків, полегшенню налагодження діалогу [3, 420 p.]. З цього випливає необхідність розроблення та втілення такого механізму. Враховуючи особливості країн Західної Африки, та спираючись на існуючі теоретичні дослідження [3, 421 p.], можна припустити наступні напрямки для регіональної інтеграції країн Західної Африки: 1) наділити ЕКОВАС інституційними повноваженнями, дозволивши йому розробляти стратегічні дії, 2) спираючись на регіональну валюту ВЕСЗА – франк CFA, втілити угоди з валютного співробітництва з країнами – не членами ВЕСЗА з метою сприяння конвергенції та обмеження коливання курсу валют, 3) сприяти полюсній інтеграції, яка б стимулювала територіальну конкуренцію з використанням механізму компенсації для периферії, а також залучення полюсних внутрішніх районів, 4) втілити на регіональному рівні державні та приватні проекти розвитку та забезпечення функціонування регіону (управління, забезпечення безпеки та ін.). Список використаних джерел. 1. Лук’яненко Д., Чужиков В. Спільний європейський економічний простір: гармонізація мегарегіональних суперечностей. – К.: Інститут сучасного підручника, 2007. – 544 с. 40


2. Офіційна веб – сторінка http://www.uemoa.int/index.htm 3. Jacqueline Damon et John O. Igué L’Afrique de l’Ouest dans la compétition mondiale. Quels atouts possibles ? – Karthala. Club du Sahel et de l’Afrique de l’Ouest – OCDE, 2004. – 503 p. 4. Офіційна веб – сторінка http://www.ecowas.info/ 5. Эльянов А. Развивающиеся страны в мировой экономике: тенденции и проблемы // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. - № 2. – с. 3 – 15. 6. Ломакин В.К. Мировая экономика. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 727 с. 7. Г. де Блій, Пітер Муллер, Олег Іванович Шаблій Географія. Світи, регіони, концепти. Пер. з англ. – К.: Либідь, 2004. – 738 с.

ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ТА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ: ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРІОРИТЕТІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ INTERDEPENDENCE OF NATIONAL AND INTERNATIONAL ECONOMIC INTERESTS: PROBLEMS OF DETERMINATION OF PRIORITIES AND PROVIDING OF DEFENCE Ткаченко Ірина Петрівна, Національний гірничий університет України к.е.н, докторант

Розкрито необхідність формування системи економічної безпеки в умовах глобалізації економіки як складової національної безпеки, здатної забезпечити захищеність національних економічних інтересів та їх узгодженість з міжнародними економічними інтересами, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам України. The necessity of forming of the system of economic security is exposed in the conditions of globalization of economy as component national safety, able to provide protected of national economic interests and their coordination with international economic interests, at which steady development of society, timely exposure, prevention and neutralization of the real and potential threats, is provided to national interests of Ukraine. Стабільний, стійкий розвиток будь-якої держави неможливий без чіткого бачення ролі і місця цієї держави в сучасному світі, без наявності інтегральної стратегії на перспективу. У низці країн світу роль такої інтегральної стратегії відіграє Стратегія національної безпеки, наявність якої сьогодні стає необхідною передумовою сталого прогресу і розвитку будь-якої держави. Однак, слід зазначити, що жодна держава неспроможна вести справи ізольовано, піклуватися лише про власні національні інтереси, ігноруючи інтереси інших учасників світового співтовариства. Просуваючись 41


до стабільних міжнародних господарських зв’язків, людство робить крок до становлення загальної системи безпеки. Декларацією про встановлення нового міжнародного економічного порядку (1971 р.) відзначено: «Необхідність комплексного підходу до рішення багатьох взаємопов’язаних проблем існуючої системи міжнародних стосунків виникає в ситуації взаємозалежності сучасного світу… Взаємозалежність має прояв і в тому, що світ сьогодні зіткнувся з глобальними проблемами, рішення яких не під силу окремим державам або, навіть, їх групам.» У зв’язку з цим, світове співтовариство все більшу увагу приділяє міжнародній безпеці, особливо – міжнародній економічній безпеці. Історично проблема національної економічної безпеки виникає одночасно з формуванням державності, створенням і усвідомленням національних інтересів взагалі й економічних інтересів зокрема. Серед факторів, що визначають рівень економічної безпеки та підходи до вирішення питання її забезпечення вирізняють два ключових: - стан національної економіки та рівень її конкурентоспроможності; - загострення конкуренції у світовому господарстві, боротьба за відповідне місце у світовому економічному табелі про ранги. Другий фактор визначає стан міжнародної економічної безпеки країни. До основних принципів міжнародної економічної безпеки (МЕБ), які повинні гарантувати кожній державі захист її законних прав, відносять стабільність, надійність, передбачення, рівноправність, готовність до дійсного партнерства й об’єднання зусиль для рішення глобальних і міждержавних економічних проблем. Концепція МЕБ базується на положеннях, серед яких чи не найважливішим є дотримання принципу економічної недискримінації у справі забезпечення економічної безпеки держав світу. Однак економічна безпека будь-якої країни одержує в умовах міжнародної економічної взаємозалежності нові виміри, їх непросто прийняти, ще складніше дотримуватися в конкретній політиці, «відкриваючи» народне господарство незнайомому світові конкурентних ринкових відносин. Ця ідея особливо справедлива щодо країн «молодого ринку», тобто країн колишнього соціалістичного співтовариства. Слід зазначити, що глобалізація не усуває протиріч у взаємозв’язках безпеки міжнародної та національної, але, потенційно додаючи до них глобальний рівень, ускладнює сукупну структуру безпеки в сучасному світі, що робить задачу досягнення взаємодоповнюваності усіх рівнів безпеки набагато складнішою, бо вона може тільки вбудовуватись, а скластися сама собою навряд чи здатна. В той же час «вбудовування» в уніполярну глобалізацію заперечувало б в принципі національну безпеку як право народу самостійно визначати перспективи та напрями свого розвитку, хоча могло б гарантувати відносно високу безпеку соціального положення правлячих еліт, лояльних у відношенні такого порядку. Міжнародні організації відіграють як позитивну, так і негативну роль у житті багатьох країн світу. Всі міжнародні та загальносвітові організації і установи мають відстоювати принципи, закладені в статутах, однак, їх фінансування відбувається головним чином за рахунок великих держав, які натомість домагаються пільг або прийняття постанов, що надають їм переваги. В той же час, молоді держави, які не мають великих коштів та діють без достатньо обґрунтованого передбачення, втрачають державність через те, що потрапляють у тенета фінансових боргів, і тому не можуть проводити незалежну зовнішню і внутрішню політику, яка б відповідала їх інтересам, стають сателітами, віддають свої ресурси за низькими цінами, визначеними державами-кредиторами [1]. Отже, для глобалізації характерні не 42


лише переваги, а й негативні наслідки: основну частину переваг від глобалізації отримують багаті країни, несправедливий розподіл благ породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівнях. Можна говорити про можливість глобальної конвергенції доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних держав розвивається більш високими темпами, ніж багатих. Однак насправді швидке зростання було характерне лише для невеликої групи країн Південно – Східної Азії, тоді як у найменш розвинених в економічному відношенні країнах темпи зростання набагато нижчі, ніж у багатих державах. Їх вигоди від глобалізації мінімальні. В результаті відбувається не конвергенція доходів, а швидше їх поляризація. Внаслідок цього країни, які швидко розвиваються, входять в коло багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них. Різниця у доходах, що зростає, викликає незадоволеність, породжує міжнародні конфлікти, оскільки слаборозвинені держави прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку в світовому виробництві [2]. Питання розподілу переваг є одним з найважливіших у процесі глобалізації світової економіки. Іншою проблемою пов’язаною з глобалізацією, як уже зазначалося, є взаємозалежність національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки. Ще одна проблема, породжувана глобалізацією, викликана побоюванням, що контроль над економікою окремих країн може перейти від суверенних урядів у інші руки, у тому числі до найсильніших держав, багатонаціональних або глобальних корпорацій і міжнародних організацій. Тобто у процесі глобалізації можна побачити загрозу національному суверенітету. До суттєвих загроз економічній безпеці України слід віднести надмірну відкритість економіки. Розумна відкритість економіки сприяє підвищенню її ефективності, конкурентноздатності, мобільності, в той же час незрілість ринкових відносин та кризовий стан економіки потребують обережності у визначенні ступеня такої відкритості. Відкриваючи економіку, потрібно враховувати стан захищеності вітчизняного виробництва, фінансів та банківської системи, грошового обігу, стратегічних галузей та сфер виробництва, що є, власне, функцією економічної безпеки. Важливо враховувати і те, що процеси глобалізації виводять за суто національні рамки проблеми боротьби з тінізацією української економіки. Досягнення тіньовою економікою порогових значень впливає на стан країни у системі світогосподарських зв'язків, значно знижує її конкурентоздатність на світових ринках капіталів через високу вірогідність потрапляння іноземних інвестицій у тіньовий сегмент економічного простору: країна стає привабливою головним чином для інвесторів, які є представниками тіньового транснаціонального капіталу. Концепція національної безпеки України повинна передбачати необхідність введення певних обмежень на діяльність іноземного фінансового капіталу - банків, страхових компаній, на передачу в експлуатацію іноземним підприємствам природних ресурсів, які не відтворюються, транспортних шляхів. Не можна допустити встановлення контролю з боку іноземних компаній над стратегічно важливими галузями економіки, оборонної промисловості та природними монополіями. Усе вищесказане не означає, що Україна повинна замкнутися, ізолюватися від світогосподарських зв'язків. Йдеться необхідність законодавчого врегулювання допуску іноземного капіталу, яке відповідало б національним інтересам країни.

43


Забезпечення умов економічної безпеки є довгостроковою та стратегічною метою, що вимагає розробки та затвердження Державної доктрини економічної безпеки України, що відповідатиме вищим інтересам України. Список використаної літератури: 1. Пастернак-Таранушенко Г. Економічна безпека держави. Статика процесу забезпечення. Підручник / за ред.. професора Б. Кравченка. – К.: «Кондор», 2002.- с. - 15. 2. Дацків Р. Глобальні економічні війни та національна безпека // Банківська справа. 2005. №1 – с. 30 – 36. УДК 338.45:622.276 336.225.6

НАЛОГОВЫЙ МЕХАНИЗМ КАК ОСНОВА РАЗВИТИЯ НЕФТЕГАЗОВОГО КОМПЛЕКСА РОССИИ Шарф Ирина Валерьевна Томский государственный педагогический университет Старший преподаватель

Несовершенство налогового механизма создает ряд проблем в нефтегазовом комплексе России. Современная налоговая система в недропользовании нуждается в изменении. Imperfection of the tax mechanism creates the number of problems in an oil-and-gas complex of Russia. The modern tax system in subsoil use requires some changes. Основой эффективного использования природных ресурсов является налогообложение в сфере недропользования. Нововведения в налоговом кодексе не стали хорошим лекарством от болезненного состояния государственных финансов. Результаты разнолики. С одной стороны, рост доходов в федеральном бюджете, формирование Стабилизационного фонда, а затем его преобразование, резкое снижение внешней задолженности России, а с другой стороны – усугубление проблем в нефтегазовом секторе. Таким образом, проблема рентных платежей до сих пор остается актуальной. Актуальность обусловлена рядом причин, которые в свою очередь рождены отсутствием единого мнения относительно понятия «рента» и ее видов, что вызвано, прежде всего, меняющимися экономическими отношениями и условиями хозяйствования. Поэтому взаимоотношения между государством, и нефе - и газодобывающими предприятиями в процессе недропользования полностью не отрегулированы и остаются предметом дальнейших исследований, несмотря на постоянные изменения в законодательстве. Спектр требующих рассмотрения вопросов, касающийся данной проблемы, достаточно широк. Самое общее определение ренты, звучащее в экономической литературе, рента – это доход от использования природных ресурсов, т.е. часть прибыли, обусловленная использованием природного ресурса в процессе производства. Таким образом, через ренту реализуются права собственника природных ресурсов. Однако в Налоговом Кодексе РФ нет 44


определения ренты. Следовательно, нет однозначной концепции изъятия рентного дохода владельцем природных ресурсов, коим является государство. В результате страдает государственный бюджет и общество в целом. По экспертным оценкам порядка 70% финансовых потоков не контролируется государством и минует бюджеты. Огромная часть прибыли достается не собственнику, а субъекту, использующему эти природные ресурсы и возникновение рентного дохода, получаемого добывающими компаниями, обусловлено отнюдь не предпринимательской деятельностью. Источники ренты различны. Развитая инфраструктура, благоприятный климат и рельеф местности, в которой находится разрабатываемое месторождение, не требуют дополнительных капиталовложений. Продуктивность пластов и их залегание также способствуют тому, что для компании добытое углеводородное сырье обходится гораздо дешевле. Кроме того, нефть из разных месторождений в силу исторического геологического развития отличается по своим характеристикам. Более качественная, без примесей, «легкая» нефть дешевле в переработке. А в России вся нефть, как «легкая» так и «тяжелая» сливается в одну трубу после доведения до состояния, соответствующему ГОСТу, образуя нефть марки «Юралс». Следовательно, выигрывают те, кто эксплуатирует месторождение с менее качественной нефтью, так как ее цена в противном случае была бы гораздо ниже. Другой источник дополнительной прибыли - сложившая разница в ценах на внутреннем и внешнем рынке. Некоторые экономисты выделяют также ренту взаимозаменяемости. Так как газ и нефть технологически лучше в переработке и использовании, следовательно, другие виды топлива, например уголь, пользуются меньшим спросом. Но при этом, государство и общество не ощущает финансовой выгоды от их наличия всех этих видов рент. Действующее налогообложение как основной механизм реализации прав собственника на недра, не дифференцировано. Оно не подразумевает разный подход к пользователям недр с учетом вышеназванных видов ренты, следовательно, дифференциальная рента нивелируется и нельзя говорить о рациональном и эффективном использовании недр. Острая дискуссия ведется вокруг налога на добычу полезных ископаемых (НДПИ). В условиях растущих цен на энергоносители, основной его функцией стала фискальная. Регулирующая функция вследствие недифференцированности свелась практически к нулю. Недифференцированность налоговых платежей противоречит положениям НК РФ. Так в п.3 ст.3 указывается, что «налоги должны иметь экономическое обоснование», а в п.1 той же статьи «при установлении налогов учитывается фактическая способность налогоплательщика к уплате налога». Данный налог не учитывает стадию эксплуатации месторождения, истощенность недр и вышеперечисленные ренты. НДПИ по существу является дубликатом экспортной пошлины с той разницей, что НДПИ взимается с объема добычи, а экспортная пошлина с объема экспорта. Привязка НДПИ к мировым ценам дает основание его считать также налогом на сверхприбыль, лишенным рентной субстанции. Таким образом, налицо двойное налогообложение. С бухгалтерской точки зрения, НДПИ и экспортная пошлина разные налоги по своему механизму исчисления, следовательно, отличные функционально: НДПИ отражается на себестоимости, а экспортная пошлина относится к коммерческим расходам. 45


В макроэкономическом аспекте отсутствие взаимоувязанности двух этих налогов и пропорциональности НДПИ отчасти спровоцировали рост инфляции в России в 2007г. В мировой практике высокие экспортные пошлины применяются в отношении товаров, фактически производящихся в стране в избытке, но по экономическим причинам поступающих на внутренний рынок в ограниченных объемах. Вследствие постоянно увеличивающейся экспортной пошлины тенденцией последних лет стала ориентация добывающих компаний на отечественных потребителей. Но пропорциональный НДПИ, доля которого в себестоимости продукции составляет порядка 45-50%, способствует росту цен на углеводородное сырье и нефтепродукты. Введенная поправка относительно НДПИ, применимая к месторождениям Восточно-Сибирской нефтегазовой провинции – в границах Красноярского края, республики Саха-Якутия и Иркутской области не соответствует одному из принципов построения бюджетной системы – равенства бюджетных прав субъектов РФ, муниципальных образований. Такая поправка не распространяется на другие месторождения, что не удовлетворяет недропользователей и противоречит декларируемым в НК РФ (п.1. ст.1) всеобщности и равенству налогообложения. С другой стороны нулевая ставка, по нашему мнению, не обладает стимулирующей функцией, так как не влечет за собой дополнительных инвестиционных разнонаправленных расходов недропользователей, контролируемых государством. С этой позиции эффективней применение налоговой льготы, которой нет в законодательстве, с обоснованием вложения высвободившихся денежных средств, например, в изношенные основные фонды, дорогостоящие геологоразведочные работы, внедрение новых экологически чистых технологий, что особенно актуально в условиях ратификации Россией Киотского протокола. Согласно «Энергетической стратегии России на период до 2020г.» планируется увеличение добычи к 2010 до 445-490 млн. т в год. Решение этой задачи требует применения новых эффективных технологий. Ситуация такова, что 80% всех месторождений либо мелкие, либо небольшие по свои запасам. Так в Томской области на данный момент открыто 74 мелких по запасам нефтяных месторождения, 6 средних и одно крупное, 1 крупное газовое месторождение и 6 мелких, 2 средних нефтегазоконденсатных месторождения и 11 мелких. В Тюменской области и Ханты-мансийском автономном округе, основных нефте- и газодобывающих регионах России падающая добыча проходит в более 20 крупнейших и уникальных месторождениях. В настоящее время в России делается упор в плане поиска новых месторождений на Восточную Сибирь и Сахалинский шельф, но пройдет еще порядка 15-20 лет, пока нефть и газ этого региона смогут заменить углеводородное сырье, поступающее из Западной Сибири. Плоская шкала НДПИ делает неинтересным для недропользователей разработку малорентабельных, низкодебитных, труднодоступных в плане инфраструктуры и извлечения углеводородов, мелких и средних месторождений, следовательно, вполне ожидаемо в будущем резкое падение уровня добычи. Введением НДПИ отменен налог на воспроизводство минеральносырьевой базы, что усугубило положение в данной области. Современный рост добычи углеводородного сырья является следствием интенсивной 46


выкачки нефти и газа из высокодебитных пластов. Темпы прироста запасов крайне низкие, идет доразведка месторождений, открытых еще в период СССР, а также пересмотр накопленной геологической информации с применением новых технологий. Если прирост запасов в 1991г. составил 931 млн. нефти и 1 трлн. куб. газа, то в 2006г. (по мнению специалистов, эти цифры завышенные) 285 млн. т нефти и 650 млн. куб. газа. Стимула у добывающих компаний в приросте запасов и открытии новых месторождений нет, их деятельность напоминает процесс «снятия сливок», мотивированный сиюминутной финансовой выгодой. Добывающие компании не стремятся вкладывать денежные средства в финансово-рискованные геологоразведочные работы. Современная налоговая система с отсутствием налоговых льгот, отсрочек и преференций ориентирована на сохранение в отрасли только крупных компаний, малый и средний бизнес не в состоянии конкурировать с ними, прежде всего, по издержкам производства. Нефтяной рынок олигопольный по своей структуре, а на газовом действует единственная крупная компания «Газпром». Положения закона «О недрах» не создают полноценных условий для конкуренции. Согласно закону «О естественных монополиях» монополист не вправе злоупотреблять доминирующим положением. Однако на практике взаимоотношения с государственной монопольной компанией «Транснефть» не безоблачны. Для малого и среднего бизнеса финансово неподъемно строительство пункта приема нефти, задача которого доведение сырой нефти до стандартизированного продукта перед отправкой в магистральный трубопровод, поэтому они вынуждены заключать договор с крупной фирмой – владелицей данного пункта, естественным желанием которой является повышение существующих на рынке барьеров ценовыми методами. Ответная реакция в созданных условиях – объединение или соглашение других участников рынка, либо поглощение крупной фирмой, а в результате снижение конкуренции и поддержание цен на энергоносители на высоком уровне со всеми присущими данному процессу последствиями. Предполагаемое введение новой сетевой тарифной схемы «Транснефтью» направлено на более быструю окупаемость затрат, связанных со строительством трубопровода из Восточной Сибири на Тихий океан. Его создание будет оплачено всеми недропользователями. Но зависимость тарифа от расстояния экономически выгодна из-за снижения издержек только государственной компании «Роснефть», основного поставщика углеводородов в данном направлении. Недейственность российского антимонопольного регулирования с применением ценовых и налогово-тарифных инструментов очевидна. Таким образом, неотрегулированность налоговой нагрузки на недропользователей влечет за собой комплекс проблем в нефтегазовом секторе и является основным фактором нерационального использования природных ресурсов. По-нашему мнению, необходимо ввести ряд изменений в НК РФ. Во-первых, ввести льготу по НДПИ помимо его дифференциации, размер которой должен варьировать в зависимости от уровня доказанных и обоснованных инвестиционных расходов. Во-вторых, вернуть налог на воспроизводство минерально-сырьевой базы. В-третьих, для развития конкуренции для малых недропользователей применять льготу по налогу на прибыль. Налоговый механизм должен учитывать не только реальные 47


условия деятельности предприятий, макроэкономические последствия.

но

и

предотвращать

негативные

Литература: 1. Налоговый кодекс РФ 2. Е.В.Нестеров Налоги нефтегазового комплекса // Финансы и кредит 2007. №5. С.30-31 3. Д. Ребров Нефтяников уравняют в тарифах // Коммерсант №228 от 11декабря 2007г. 4. И.В.. Шарф Рентный потенциал России: тенденции и перспективы. Труды VIII Международной научно-практической конференции студентов и молодых ученых Томск. 2007 С. 225-227 5. Ю.Ершов К вопросу об освоении Восточной Сибири и Дальнего Востока// Инвестиции в России 2005. №10 С. 9-18

Сесія 2 ЕКОНОМІКА ЗНАНЬ, КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ, РУХОМІСТЬ ЦЕНТРІВ СВІТОВОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. УДК 330.341.1 : 339.137.2

ВИЗНАЧАЛЬНІ ФАКТОРИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ПОСИЛЕННЯ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ THE MAIN FACTORS OF ENTERPRISES’ COMPETITIVENESS UNDER THE INTENSIFICATION OF GLOBALIZATION Богородченко Анна Сергіївна Аспірант економічного факультету Київського національного університету імені Т. Шевченка

В статті проаналізовано значення конкурентоспроможності для вітчизняних підприємств в умовах глобалізації; визначено основні підходи до трактування поняття «конкурентоспроможність підприємства» та головну вимогу забезпечення конкурентоспроможності підприємств за умов невпинної глобалізації; крім того, подана актуальна дворівнева ієрархія факторів конкурентоспроможності підприємства. The meaning of competitiveness for native enterprises, the main approaches of the term's interpretation “enterprise's competitiveness” and key demand of providing enterprises' competitiveness under the terms of rash globalization are analyzed in the article; there is also given the up-todate bi-level hierarchy of enterprise's competitiveness factors. В умовах прагнення України інтегруватися в європейські та світові економічні структури проблема забезпечення конкурентоспроможності для вітчизняних підприємств стає все більш актуальною. Водночас слід 48


враховувати, що ситуація у світовій економіці стрімко змінюється, поглиблюються процеси глобалізації та регіоналізаціїї, утверджується інноваційна модель розвитку економіки, посилюється конкуренція. Так, згідно дослідження, проведеного компанією McKinsey у квітні 2006р. [5], 45% менеджерів – респондентів вважають, що за останні 5 років у їхній галузі "конкуренція зросла", а 40% — що "конкуренція зросла непомірно". Отже, розвиток теорії і практики забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств набуває в сучасних умовах надзвичайно важливого значення. І перш за все повинні бути вирішені методологічні проблеми з обґрунтування сутності та змісту конкурентоспроможності підприємства, виявлені та залучені фактори підвищення його конкурентоспроможності в умовах глобалізації. У науковій літературі, незважаючи на широке висвітлення прикладних аспектів конкурентоспроможності, залишилися без вирішення багато теоретичних положень. Зокрема, ще у 90-х роках ХХ ст. М.Портер зазначав, що у світі ще не склалося навіть загальноприйняте визначення власне поняття “конкурентоспроможність” [3, c.47–48]. Аналізуючи визначення категорії “конкурентоспроможність", можна визначити декілька підходів до її формування, а саме [2, c.11]: - посилання на мотивацію суб’єкта, яка, власне, визначає конкурентну поведінку підприємства на ринку; - наявність необхідного ресурсного потенціалу для реалізації стратегічних цілей функціонування господарюючого суб’єкта; - можливість і спроможність протистояти конкурентам. На нашу думку, конкурентоспроможним слід вважати в першу чергу таке підприємство, менеджмент якого здатен у максимально короткий період часу і найбільш раціонально приводити внутрішнє середовище підприємства у відповідність до безперервно змінюваних умов зовнішнього середовища. Така умова конкурентоспроможності відповідає сучасним вимогам глобального ринку. При цьому головним завданням є виявлення основних факторів, які визначають рівень конкурентоспроможності підприємства. У загальному випадку фактори, що впливають на рівень конкурентоспроможності, класифікують за різними ознаками (наприклад, за джерелом виникнення їх поділяють на зовнішні та внутрішньосистемні; за терміном впливу – на постійні, сезонні та епізодичні та ін.) [1, c.74–75]. Слід мати на увазі, що класифікація факторів має відносний характер, тобто одні й ті ж самі фактори в залежності від цілі дослідження і відповідної класифікаційної ознаки можуть бути віднесені до різних класів. Крім того, для кожного об’єкту конкурентоспроможності набір факторів є індивідуальним. Так, якщо об’єктом дослідження є підприємство, то його конкурентоспроможність, особливо в умовах посилення глобальної конкуренції, в першу чергу залежить від рівня впровадження інновацій, а також від конкурентоспроможності його продукції (перший рівень ієрархії). В свою чергу, факторами, що визначають конкурентоспроможність продукції є: 1 – якість продукції, 2 – ціна, 3 – витрати під час споживання, 4 – рівень післяпродажного обслуговування [4, c.434]. Тут структура пріоритетів така, що найбільш вагомим фактором є якість продукції. Крім того, в умовах посилення міжнародної і внутрішньої конкуренції підприємство повинне забезпечити собі рівень конкурентоспроможності ще за наступними факторами: фінансовий стан; маркетингова стратегія; конкурентна позиція на 49


ринку (другий рівень ієрархії – фактори, без яких неможливе ефективне впровадження інновацій та управління конкурентоспроможністю продукції) (рис.1). Конкурентоспроможність підприємства

Впровадження інновацій Фінансовий стан

Конкурентоспроможність продукції Маркетингова стратегія

Конкурентна позиція

Рис. 1. Ієрархія факторів конкурентоспроможності підприємства Дослідження конкурентоспроможності підприємства та аналіз факторів його конкурентоспроможності повинні вестися постійно і систематично. Саме такий підхід дає можливість своєчасного ухвалення відповідних управлінських рішення. Список використаної літератури: 1. Иванов Ю.Б. Конкурентоспособность предприятия в условиях формирования рыночных отношений. – Х.: ХДЕУ, 1997. – 220 с. 2. Павлова В.А. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка та стратегія забезпечення: Монографія. – Д.: Видавництво ДУЕП. – 2006. – 276 с. 3. Смолін І.В. Конкурентоспроможність підприємства: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ. – 2006. – 204 с. 4. Фатхутдинов Р.А. Организация производства: Учеб. Пособие. – М.: Издательский Дом "Инфра-М", 2001. – 255 с. 5. http://www.management.com.ua – Інтернет портал для управлінців.

658.009.12

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ COMPETITIVENESS OF DOMESTIC ENTERPRISES Дуліцка Віра Ігорівна, Коропецька Оксана Іллівна, Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельноекономічного університету. Студенти

Розглянуто стан та проблеми конкурентоспроможності українських підприємств і запропоновано заходи та пропозиції щодо їхнього покращення. There are considered the state and problems of competitiveness of the Ukrainian enterprises and offered measures and suggestions on their improvement.

50


Конкурентоспроможність, як чинник ефективного функціонування сучасної економіки, виступає однією з форм державного регулювання ринкових відносин. Поняття конкурентоспроможності продукції характеризує її властивість задовольняти певні конкркетні потреби споживача на відповідному ринку і мати перевагу над такою ж продукцією інших товаровиробників. Це означає здатність підприємства до ефективної господарської діяльності та забезпечення його прибутковості за умов ринку, тобто здатність витримувати конкуренцію на ринку, маючи вагомі переваги над виробами інших товаровиробників. Сьогодні слід зазначити, що вітчизняний ринок поступово заповнюють товари власного виробництва, витісняючи зарубіжного товаровиробника. За останні роки Україна має позитивний баланс щодо імпорту-експорту. Це свідчить про те, що якість товарів, і їхня ціна стають більш конкурентоспроможними, відповідають вимогам сьогодення і завойовують зарубіжний ринок [1]. Дослідженням цьго питання займались Макара О.В., Максимова Л.П., Гаєвська Л.М., Олійник Д.І., Майорова І.М., Манів З.О., Луцький І.М. В Україні відсутня чітко сформована стратегія підвищення конкурентоспроможності, не створено економічне середовище, яке б сприяло ефективній конкуренції та давало б можливість підприємцям досягти успіху за однакових умов. Розробка та реалізація державної стратегії підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва потребує змістовних досліджень і розробки та впровадження практичних заходів. Підвищення якості і конкурентоспроможності продукції нині має багатонапрямлений вплив на економіку та імідж підприємства [1]. Процеси приватизації та роздержавлення, які тривають в Україні, сприяють зростанню конкурентоспроможності товарів національного виробництва. Про переваги конкурентоспроможного ринку перед ринком монополізованим державою свідчать факти економічного зростання в країнах Європейського Союзу. В Україні багато галузей залишаються монополізованими державою, а тому поширеною є практика зловживання монопольним становищем [2]. Заходи по підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва слід зосередити в першу чергу на таких напрямках:  узгодження конкурентної політики з вимогами законодавства та правовим полем взагалі;  прискорення оптимізації структури форм власності та формування прошарку дрібних та середніх власників;  удосконалення регулювання діяльності суб’єктів монополій та створення сприятливого економічного середовища для всіх суб’єктів економічних відносин;  вдосконалення податкового законодавства, активізації виробничої та інвестиційної діяльності, стимулювання процесів фінансово-промислової інтеграції;  ефективне використання географічних та національних конкурентних переваг України, розробка державної стратегії підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;

51


 сторення державної обґрунтованої підтримки галузей і виробництв, які можуть підвищити свою конкурентоспроможність не пізніше середньострокового періоду та мають перспективи економічного розвитку. До останнього часу в Україні була відсутня чітка послідовна скоординована політики, яка б стимулювала виробників підвищувати якість продукції. Багато в чому це пояснюється тим, що на підприємствах України недостатньо кваліфікованих менеджерів, спеціалістів, фахівців, які володіли би необхідними знаннями у сфері управління якістю. Поряд з цим досвід окремих підприємств, які мають високі досягнення у сфері якості продукції, не поширюється через відсутність ефективної системи інформаційного забезпечення. Cистема державно управління має бути побудованою за принципами відкритості і підзвітності, що унеможливить бюрократію та корупцію. Сьогодні інтереси держави переважають над правами громадян, не відбувається консолідація і взаємодія всіх суспільних секторів – державного, приватного і громадського, одночасно з розмежуванням економічної влади і влади політичної. Монополістичний тип української економіки, коли відбувається експлуатація держави певними фінансово-промисловими группами свідчить про слабкість державних інститутів. У створенні та діяльності конкурентоспроможних підприємств повинна бути зацікавлена перш за все держава, адже це сприяє її безпосередньому економічному зростанню. Для цього необхідно розробити ефективну стратегію підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Ці заходи повинні охоплювати декілька сфер – вдосконалення законодавчої бази, підготовка кваліфікованого кадрів та забезпечення необхідною інформацією. Література: 1. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства. // Навчальний посібник. – К.: Знання, 2004. – с.409 2. Макара О.В. Конкурентоспроможність економічного середовища в Україні. Порівняльний аналіз рейтингів окремих країн // Економіка і прогнозування. – 5/2007. 3. Бутко М., Подоляк П. Державне регулювання як інституту підвищення конкурентоспроможності регіону // Економіка України. – 2007. - №6. 4. Шкапко А. Про сутність поняття стратегічної конкурентоспроможності // Економіка України. – 2007. - №6. УДК 338.2:681 ББК 65В631

МЕТОДОЛОГИЯ КОГНИТИВНОГО МОДЕЛИРОВАНИЯ ДЛЯ ПРОЕКТИРОВАНИЯ СЦЕНАРИЕВ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ РЕГИОНА Горелова Галина Викторовна, Таганрогский технологический институт Южного федерального университета

Захарова Елена Николаевна, Адыгейский государственный университет

52


В настоящее время в России активно разрабатываются стратегии развития отдельных регионов. Проведенный авторами анализ опубликованных стратегий показал, что часто термин «устойчивое развитие» используется на интуитивном уровне, без четкого определения. Для полноты и завершенности разработки стратегий устойчивого развития в настоящей работе предлагается формальный аппарат, который основан на следующей системе критериев устойчивого регионального развития : 1. гармонизация социально-экономических, экологических, политических интересов на уровне региона; 2. не выход траектории развития социально-экономической системы на прогнозном интервале времени из некоторого множества безопасных состояний; 3. почти монотонное возрастание показателей – индикаторов социальноэкономического развития региона на определенном интервале времени с последующим сохранением их в заданных интервалах допустимых значений; 4. попадание траектории развития за определенное время в целевое множество состояний; 5. устойчивость к возмущениям, в том числе, асимптотическая устойчивость (стабилизируемость) программной траектории; 6. структурная устойчивость системы; Эта система критериев позволяет формализовать понятие устойчивого развития . Оценку устойчивости развития региона чаще всего принято осуществлять на основании второго и третьего критериев. Применение трех последних критериев требует привлечения знаний в области теории устойчивости, хорошо разработанной для технических и кибернетических систем и находящей все большее применение в исследованиях нелинейных экономических систем. Для оценки стратегии устойчивого развития нами используется все критерии. Для исследования социально-экономического развития региона предлагается рассмотреть комплекс системных задач: идентификации объекта; реализации; наблюдаемости; управляемости и управления; оптимизации; прогнозирования; анализа связности и сложности системы; композиции – декомпозиции; анализа устойчивости и чувствительности; задачи теории катастроф; адаптируемости и самоорганизации системы; задачи принятия решений. Для комплексного решения названных системных задач была разработана методология когнитивного моделирования и управления ситуациями и создана программная система когнитивного моделировании устойчивого развития. Практическая реализация методологии осуществляется по блокам, соответствующим разным стадиям когнитивного процесса (процесса познания изучаемого объекта). Блок 1. Определение и формализация процесса постановки цели исследования и принятия решений по устойчивому развитию региональной социально-экономической системы. Когнитивный эскиз изучаемой проблемы (выявление особенностей проблемы устойчивого развития конкретного региона, определение набора задач исследования, разработка программы и планов исследования). Блок 2. Когнитивная структуризация: первый этап – когнитивный анализ сложной проблемы: диагноз состояния региона, исследование динамики 53


развития региона и его подсистем (социально-экономический, промышленнотехнологический, медико-биологический, эколого-географический блоки оценки состояния региона). Анализ концепций развития, принимаемых к реализации руководящими органами в регионе. Результаты диагноза состояния региона являются основой когнитивной модели развития региона. На данном этапе определяется система показателей-индикаторов устойчивого социально-экономического, экологического и политического развития региона. Делается предварительное заключение об устойчивости развития по второму и третьему из предложенной системы критериев устойчивости. Блок 3. Когнитивная структуризация, второй этап: разработка когнитивных моделей проблемной ситуации. Состоит из действий: выделение факторов, характеризующих проблемную ситуацию в регионе; группы интегральных показателей, по изменению которых можно судить об общих тенденциях в данной области; определение связей между блоками и между факторами ; разработка когнитивных моделей в виде взвешенных знаковых ориентированных графов: укрупненной когнитивной карты региона(рис.1) и когнитивных карт подсистем социально-экономической системы. Блок 4. Когнитивное моделирование, решение взаимосвязанных системных задач: анализ структуры когнитивной карты (анализ путей и циклов, поиск компонент связности, вычисление основных чисел графа, анализ симплициальных комплексов, анализ q – связности системы, анализ схемы связности симплексов); анализ разных аспектов устойчивости социальноэкономической системы (анализ устойчивости по возмущению и значению, анализ структурной и связной устойчивости); импульсное моделирование; выбор возможных сценариев развития среди наборов импульсных процессов; принятие решений либо о корректировке модели, либо о переходе к завершающему 5-му блоку действий. Блок 5. Разработка стратегии устойчивого социально-экономического развития региона

54


Рисунок 1 – Укрупненная когнитивная карта региональной социальноэкономической системы Инструментальной поддержкой методологии является разработанная программная система когнитивного моделирования. Предлагаемая когнитивная информационная технология была использована при исследовании и проектировании сценариев развития ряда регионов Юга России. УДК 330.15

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА КАПІТАЛУ. ПРОБЛЕМА ЙОГО ОЦІНКИ INTELLECTUAL POTENTIAL AS A SPECIAL FORM OF THE CAPITAL. THE PROBLEM OF ITS ESTIMATION Корнєєва Тетяна Миколаївна ДУ «Інститут економіки і прогнозування» НАНУ, Аспірант

В сучасній економіці інтелектуальний капітал виходить на передній план, оскільки він є одним з основних факторів, які визначають конкурентноздатність економічних систем, а в результаті багатство і економічну силу нації. Питання зміни співвідношення матеріального виробництва на користь інтелектуального, а також оцінка інтелектуального потенціалу є проблемними питаннями сьогодення. In a modern economy an intellectual capital has a crucial importance, because it is one of the basic factors which determine competitiveness of economic systems and as a result wealth and economic force of a nation. The issue of changing correlation of material production in favour of intellectual one and also estimation of intellectual potential are today’s crucial issues. В сучасному суспільстві інтелектуальний капітал стає основою багатства. Саме він визначає конкурентоспроможність соціально-економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку. В сучасному світі фірма або організація – це виробник не стільки товарів, скільки знань. Це означає, що працівники займаються виробництвом знань, організації стають тими, що навчаються, інновації стають джерелом знов створеної вартості. Інтелектуальний капітал в більшій мірі, ніж фізичні активи або фінансовий капітал, стає стійкою конкурентною перевагою. Складовими частинами інтелектуального капіталу є: людські активи, інтелектуальна власність, інфраструктурні і ринкові активи. Під людськими активами мається на увазі сукупність колективних знань співробітників підприємства, їх творчих здібностей, уміння вирішувати проблеми, лідерських якостей, підприємницьких і управлінських навиків [1, с. 31]. Складові частини інтелектуального капіталу, згідно точки зору В. Л. Іноземцева: по-перше людський капітал, втілений в працівниках компанії у вигляді їх досвіду, знань, 55


навиків, здібностей до нововведень, а також до загальної культури, філософії фірми, її внутрішніх цінностей; по-друге - структурний капітал, що включає патенти, ліцензії, торгові марки, організаційну структуру, бази даних, електронні мережі [2, с. 342]. Під інтелектуальним капіталом того або іншого суб'єкта розуміється вартість сукупності у нього інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, його природні і придбані інтелектуальні здібності і навики, а також накопичені їм бази знань і корисні відносини з іншими суб'єктами завжди повинна розглядатися в співвідношенні з реально очікуваними результатами його інтелектуальної діяльності. Інтелектуальний капітал є провідним капіталом і складає основу будь-якого підприємства на сучасному етапі розвитку ринкової економіки. Інтелектуальному капіталу властивий більш високий ступінь розвитку в порівнянні з вже відомими функціональними формами капіталу, критерієм чого є більш стійкий рівень економічного зростання суспільства ефективності його структур. Сучасними формами матеріалізації інтелектуального капіталу сьогодні є фактори виробництва, праці - патенти, ліцензії, ноу-хау, моделі, програми і т. д., що знаходять застосування у всіх сферах життєдіяльності суспільства і його суб'єктів. Інтелектуальний капітал поступово знаходить власну оригінальну форму руху, системоутворюючим елементом якого є наука та всебічний розвиток наукової діяльності. Інтелектуальний капітал здійснює завершений процес руху, формуючи, доповнюючи, реалізовуючи себе як систему. Значна частина циклу руху інтелектуального капіталу пов'язана з залученням інвестиційних засобів, але віддача відбувається поступово. Інтелектуальний капітал пов'язаний з якісними властивостями робочої сили. Для формування інтелектуального капіталу недостатньо одного творчого потенціалу. Базою всебічного його розвитку є наступні характеристики робочої сили: природні властивості (здоров'я, психофізіологічна стійкість та ін.), відповідне виховання, що дало індивіду можливість і бажання наполегливо, дисципліновано трудитися, систематично працюючи над собою; професійна підготовка, кваліфікаційний рівень, що поєднується з неухильною роботою над його підвищенням, пошук нових рішень, постійне підвищення культурного рівня розширюючи горизонт знань і мислення; відчуття господаря. В цілому це формує певний творчий креативний менталітет, який є невід'ємною рушійною частиною інтелектуального капіталу. Інтелектуальний капітал як економічна категорія може існувати тільки в ринковій економіці, в умовах ринку, як і інші форми капіталу, коли здібність до праці є товаром, що приносить не тільки вартість, але і додаткову вартість. На розвиток сукупного інтелектуального капіталу країни безпосередньо впливають такі чинники як витрати на освіту, науку, культуру, охорону здоров'я, охорону навколишнього середовища, поліпшення умов праці, інвестиції у виробництво і сферу збуту. В оцінці інтелектуального потенціалу як особливої форми капіталу є одна серйозна проблема, яку поки не вдається задовільно розв’язати. Проблема у тому, що в інтелектуального потенціалу процес зносу і знецінення протікає інакше, ніж у матеріально-речовинних чинників. В перші роки функціонування інтелектуального капіталу за рахунок фізичного дорослішання працівника, а також за рахунок накопичення ним виробничого досвіду, економічна цінність запасу його знань і здібностей не зменшується, як це 56


відбувається з фізичним капіталом, а, навпаки, зростає. Спостерігається процес підвищення цінності інтелектуального капіталу. Список використаної літератури 1. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал / Пер. с англ., под ред. Л. Н. Ковачин. - Питер, 2001.-288 с. 2. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной формации. - М., 1995.-336 с. 3. Леонтьев Б. Б. Цена интеллекта. Интеллектуальный капитал в российском бизнесе. - М.: Издательский центр "Акционер", 2002.-200 с.

УДК 339.137.2.001.76(477)

ЧИННИКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ THE FACTORS OF UPGRADING OF REGIONAL ECONOMY COMPETITIVENESS UNDER KNOWLEDGE ECONOMY FORMING Підвисоцький Валентин Генріхович Центр інвестиційно-інноваційних програм Національного інституту стратегічних досліджень Директор

Крапивний Іван Васильович Докторант Сумського державного університету Експерт Центру інвестиційно-інноваційних програм

Автори статті стверджують, що сьогодні будь-яка проблема соціально-економічного розвитку країни, починаючи із умов функціонування національних підприємств і закінчуючи державною економічною політикою, не може розглядатися без урахування процесів розбудови економіки знань. У статті також розглядаються інституційні чинники підвищення конкурентоспроможності регіональної економіки. Сьогодні у більшості країн світу як теоретиками, так і практиками визнано, що головним показником стану розвитку національної (регіональної) економіки є її конкурентоспроможність, а головним чинником підвищення конкурентоспроможності – інновативність економіки. Ці проблеми не нові для України. Так, наша держава з 2002 року намагається здійснити перехід до інноваційної моделі економічного зростання, здатної підтримувати динамічний і стійкий розвиток економіки. У національній стратегії соціально-економічного розвитку країни до 2015 року цей напрямок розглядається як один із головних стратегічних пріоритетів, а також заявлено про формуванням „випереджальної” моделі розвитку економіки [1]. Одним із ключових завдань економічної політики України стає також створення відповідних умов для підвищення конкурентоспроможності економіки на інноваційних засадах [2]. Однак, як свідчать розрахунки представлені на Світових економічних форумах 2000-2007 рр. Україна за цей період перемістилася з 56 на 73 місце у 57


світі по такому важливому показнику як індекс глобальної конкурентоспроможності (GCI). При цьому показники інноваційного стану економіки також погіршилися: 2000 р. – 32 місце (67 країн), 2007 р. – 73 місце (125 країн). Отже, забезпечення стабільного функціонування національної економіки в сучасних умовах уже недостатньо для збереження власних позицій у світовій економіці, а тим паче для реалізації стратегії “форсованого технологічного стрибка” в “когорту лідерів”, “минаючи проміжні стадії розвитку”, що вимагає перейти від політики зростання до політики формування „випереджальної” моделі розвитку економіки країни [3, с. 329; 4, с. 118; 1]. Однак вихід на траєкторію довгострокового випереджального розвитку можливий тільки за умов реалізації стратегій здатних сформувати у країні динамічну економіку знань – економіку, в якій виробництво, розподіл і використання знання є основним чинником зростання, створення багатства і зайнятості у всіх галузях економіки. Ця думка не тільки стає домінуючою в науковій літературі, але й підтверджується досвідом функціонування економік знань в розвинених країнах. Виходячи з цього досвіду, на конференції 2002 р. в Парижі пріоритетними стратегіями створення економік знань в країнах-кандидатах в члени ЄС були названі: створення відповідних економічних стимулів і інституційного середовища, що забезпечують широке поширення і ефективне використання локальних і глобальних джерел знання у всіх сферах економіки; створення суспільства кваліфікованих, талановитих і творчих людей, суспільства з можливостями якісної освіти для всіх громадян; формування динамічної інформаційної інфраструктури, конкурентного інноваційного сектора економіки, здатних створювати ефективні інформаційно-комунікаційні технології для всіх галузей економіки; створення ефективної інноваційної системи, що охоплює фірми, науково-дослідні центри, університети і інші організації, здатні обслуговувати і розвивати зростаючий фонд глобального знання в цілях створення нових продуктів, послуг і способів ведення бізнесу [5]. В умовах інтеграції України в глобальну економіку знань однією із головних загроз для економіки нашої країни, на нашу думку, стає відсутність на регіональному рівні фахівців, обізнаних з останніми досягненнями інноваційної економічної теорії та досвідом регіонального економічного розвитку країн-лідерів міжнародної конкуренції. Це твердження відноситься, перш за все, до таких напрямків підвищення конкурентоспроможності і стимулювання регіонального соціально-економічного розвитку як реалізація кластерно-орієнтованих стратегій та стратегій, що базуються на так званій концепції «національних (регіональних) інноваційних систем». Зокрема, згідно останній концепції, і про що свідчить уже накопичений досвід багатьох країн світу, регіональний розвиток прискорюється завдяки синергетичному ефекту, що досягається, з одного боку, завдяки конкуренції, а з іншого – завдяки взаємодії і співробітництву між основними елементами (інститутами) регіональних інноваційних систем: “Наука-освіта-бізнесдержава”. Як правило, роль системи науки і освіти в досягненні високої конкурентоспроможності економіки розвинутих країн розглядається у цих країнах як результат об’єднання досягнень наступних трьох первинних областей сучасного знання: природничих і інженерних наук; гуманітарних і 58


суспільних наук; а також наук мистецьких. Але на відміну від перехідних економік, у науковій системі яких ще залишається надія на суттєве державне фінансування досліджень, у розвинутих ринкових системах все більшого поширення набуває більш прагматичний підхід – кошти необхідно заробити самим. А тому і зростають вимоги до наукового знання, яке повинно перетворюватися у технології, незалежно від того, у якій сфері воно створюється. Знання ефективно застосовується на практиці, коли воно стає технологією, що на грецькій мові означає мистецтво або уміння („techne”) і практика („logos”), тобто, „практичне мистецтво”. Виходячи з такого розуміння, поняття „технологія” відноситься не тільки до природничих і інженерних наук, які генерують фізичну технологію, тобто, способи управління природним світом. Гуманітарні і суспільні науки повинні створювати організаційні технології, тобто, способи управління соціально-економічними процесами, а безпосередньо мистецтво генерує „естетичні” (із древньогрецької – „задихатися”, „переповнятися задоволенням”) технології або технології дизайну. Таким чином, поряд з фундаментальними дослідженнями, прикладна роль науки полягає у створенні таких товарів і послуг, які б „перехоплювали подих” у споживача. Подібної взаємодії у нашій науковій системі не існує. Відсутні подібні цінності і в системі освіти та перекваліфікації спеціалістів. Поєднання таким чином усвідомлених підходів приводить у розвинутих країнах до відповідної взаємодії між усіма областями сучасного знання, а також до тісної їх інтеграції з виробництвом, що і визначає високу конкурентоспроможність цих країн у глобальній економіці знань. Із вищесказаного стає зрозумілим, що рівень науки і освіти, перш за все економічної, у нашій країні у цілому не відповідає вимогам глобальної економіки знань. Особливо це відноситься до регіональних університетів, які, переважно, мають менше можливостей з точки зору як розвитку матеріальної бази, так і якісної підготовки наукових кадрів. Отже, в умовах розбудови економіки знань одним із ключових чинників підвищення конкурентоспроможності стає освіта, а „навчення” („learning”), або отримання здібностей - головним засобом індивідуального і організаційного розвитку. Останнє не є якоюсь далекою перспективою. Уже сьогодні університетами багатьох країнах світу здійснюється підготовка фахівців з „менеджменту знання”, на яких усе більше зростає попит на ринках праці. Подібні тенденції необхідно враховувати нашим Вищим навчальним закладам, які почнуть стикатися із проблемою, коли студенти зажадають не тільки формальної освіти і уміння здобувати і додавати нове теоретичне й аналітичне знання, а все більше будуть готові платити за свої здібності оперувати знанням. Управління знанням – це не окремо узятий програмний продукт по підтримці бази даних, це стратегія управління державою, регіоном, підприємством, яка орієнтована на розвиток і максимальне використання інтелектуального потенціалу [6, с.85]. Тому організація відповідного учбового процесу набагато складніша ніж просто здобування формальної освіти. Тут на перше місце виходить "навчення - через практичну діяльність" (“learning-bydoing”) та впровадження принципів інноваційної освіти. Це закладе основу для створення такої системи національних і регіональних інновацій, яка б приваблювала конкуруючі фірми “підтримувати і фінансувати діяльність регіональних університетів” [7, с.178]. Наступним кроком пристосування до 59


реалій глобальної економіки знань повинно стати об'єднання економічних агентів в інноваційні мережі, в яких інтерактивне (діалогове) навчання буде охоплювати не тільки учбові заклади і виробників, але й споживачів товарів та послуг. ЛІТЕРАТУРА 1. Стратегія економічного і соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004-2015 роки//www.niss.gov.ua. 2. Розпорядження Президента України "Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції" № 1184/2005-рп від 3 жовтня 2005 р. 3. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навч. посіб./за ред. А.О. Задої. – К.: Знання, 2007. – 332 с. 4. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації/ Я.А.Жаліло, Я.Б.Базилюк та інші. За ред. Я.А.Жаліла, - К.: НІСД, 2005. – 388с. 5. Knowledge Economy Forum “Using Knowledge for Development in EU Accession Countries. Final Report of the Knowledge Economy Forum// www.worldbank.org/Resources/Building_Knowledge_Economies_final_final.pdf 6. Глухов В., Коробко С., Маринина Т. Экономика знаний: Учебное пособие. – СПб: Питер, 2003. 7. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ./Под ред. В.Д. Щетинина. – М.: Международные отношения, 1993. РОЛЬ ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЙ В РАЗВИТИИ ЭКОНОМИКИ ЗНАНИЙ Латуха О.А. Ст.преподаватель Кафедра управления здравоохранением Новосибирский государственный медицинский университет (НГМУ)

Жданова М.Г. Ст.преподаватель Кафедра управления здравоохранением Новосибирский государственный медицинский университет (НГМУ)

Для России, вступившей на путь рыночных реформ в экономике, проблема стимулирования инновационной деятельности, повышения роли науки, сохранения и обновления производственного и научно-технического потенциала является особенно актуальной. Сегодня на долю новых знаний, воплощаемых в технологиях, оборудовании и организации производства в промышленно развитых странах, приходится 70–85% прироста внутреннего валового продукта (ВВП). Объем мирового рынка инновационной продукции составляет 2,3 трлн дол. В западных странах исследовательские университеты занимают ведущее место в развитии экономики страны. Их прибыль от инновационной деятельности намного выше, чем прибыль от платных образовательных услуг. 60


Рассматривая современные аспекты инновационной деятельности вуза, стоит обратить внимание на три процесса, протекающих в настоящее время. Во-первых, оптимисты считают, что Россия могла бы претендовать на 10–15% мирового рынка наукоемкой продукции, что могло бы приносить 120– 180 млрд дол. в год, обеспечивая одновременно социальный спрос на науку и высшее образование. Хотя сейчас по большинству основных показателей Россия имеет ту же промышленную инфраструктуру, что и западные страны, мы сильно отстаем в развитии технологической среды, определяющей темп появления и освоения инноваций. Именно это отставание необходимо преодолеть в первую очередь, и огромную роль в этом может сыграть развитие инновационной деятельности вузов. Во-вторых, в настоящее время рынок образовательных услуг характеризуется множеством государственных и негосударственных многопрофильных высших учебных заведений. Демографический кризис 90-х годов приведет к жесткой конкуренции вузов за потенциальных потребителей образовательных услуг. В этой связи перед вузами остро встают проблемы обеспечения жизнеспособности, поддержания своего финансового состояния на должном уровне и поиска источников устойчивого развития. Естественным решением накопившихся проблем явилось включение вузов в качестве важнейшей составляющей в инновационный сектор экономики России. В-третьих, в последние десятилетия рынок труда приобрел значительные изменения. Увеличение темпов научно-технического процесса, автоматизация производства, увеличение доли сферы услуг в экономическом обороте привели к росту востребованности специалистов с высшим образованием. Выработка природных ресурсов, усложнение производства, поиск новых ресурсосберегающих технологий, усовершенствование научнотехнической базы обозначили перед вузами проблему необходимости подготовки инновационно активных кадров. В научной периодике последних лет обнаруживается значительный интерес к созданию типовой модели уникальной системы подготовки элитных специалистов (особенно талантливой молодежи) в сфере критических технологий и наукоемкого производства, включая системы сопровождения жизненного цикла производимой продукции и услуг. Подготовка специалистов должна осуществляться на базе фундаментальной науки и ее практических приложений с использованием достижений вузовской, академической и отраслевой науки в рамках некоммерческого образовательного и научнопроизводственного партнерства на инновационных принципах. Вариантом такой модели может являться технология повышения инновационного потенциала отрасли и региона за счет инновационного потенциала вуза. Таким образом, инновационная деятельность вуза должна быть ориентирована на состояние рынков наукоемкой продукции, образования и труда, что повышает конкурентоспособность вуза. В рамках гранта Министерства образования и науки России мы проводили исследование эффективного использования потенциала высшего учебного заведения для развития инновационной деятельности. Одним из результатов проделанной работы являлось то, что инновационный потенциал вуза не только недостаточно используется, но и не полностью оценивается. Согласно результатам нашего исследования, высшее образование в г. Новосибирске достаточно развито. Это обусловлено удобным территориальным расположением города, транспортными магистралями, 61


развитием различных отраслей народного хозяйства, торговых связей и другими факторами. Развитие научно-технического прогресса и торгово-экономических отношений повышает востребованность в специалистах с высшим образованием. По нашему мнению, дополнительное послевузовское образование и система повышения квалификации персонала по инновационной деятельности осуществляется не только в НГУ, инновационном центре «Кольцово» и центре трансферта технологий СО РАН. Скорее всего, эти структуры первые заявили себя на рынке инновационных образовательных услуг, так как понимают стратегическую важность выбранного направления для развития собственных организаций. Но если прицельно провести анализ деятельности других вузов, то выяснится, что и они занимаются подготовкой инновационно активных кадров, поэтому в нашем дальнейшем исследовании будет акцентировано внимание на этом вопросе. Неполную информацию вузы подают не только о подготовке инновационно активных кадров, но и о других результатах своей деятельности. Это связано с тем, что в настоящее время отсутствуют четкие критерии оценки инновационной деятельности вуза, и поэтому искажается целостное представление об их инновационном потенциале. Проведенный анализ инновационной деятельности вузов показал, что среди обследованных вузов выделяется группа лидеров по одному или нескольким направлениям. Среди этих вузов есть как государственные, так и негосударственные, есть филиалы вузов других регионов, военные вузы, выделяется широкий спектр вузов по отраслям народного хозяйства. Однако мы не можем с уверенностью сказать, что один вуз более инновационный, чем остальные. И даже не можем обозначить рейтинг инновационных вузов, поскольку нет единого лидера по всем направлениям. А сравнивать их только по одним показателям нецелесообразно, так как одни показатели явно весомее других, например наличие докторского диссертационного совета и количество соискателей, прикрепленных к вузу. Кроме того, есть величины показателей не сравнимые друг с другом. К таким, например, относятся объемы финансирования инновационной деятельности и количество аспирантов в вузе. Поэтому получается следующая картина инновационной деятельности вузов г. Новосибирска. С одной стороны, Новосибирский государственный технический университет является абсолютным лидером по количеству специальностей в докторских диссертационных советах, однако по количеству защит стоит только на третьем месте. Сибирский государственный университет путей сообщения получает самое большое финансирование инновационной деятельности, тем не менее, на других ее результатах это не отразилось. Новосибирский государственный педагогический университет ведет подготовку наибольшего количества соискателей, но в рейтингах защит, научных разработок, финансирования он не участвует. Эти нестыковки показателей свидетельствуют о недостаточности использования кадровой, финансовой, информационной и материально-технической базы вузов при осуществлении инновационной деятельности. Проводя анализ, мы пришли к выводу, что показатели официальной статистической оценки крайне скудны и не позволяют в полной мере 62


охарактеризовать инновационную деятельность вуза. Поэтому нам представляется целесообразным производить поиск новых оценочных показателей.

УДК 339.9 (477)

НАПРЯМКИ НАУКОВО – ТЕХНІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ THE COURSES OF SCIENTIFIC AND TECHNICAL INTEGRATION OF UKRAINE Лимарь Валерия Валерьевна Институт экономики промышленности, г. Донецк НАН Украины Аспирант

Тези присвячені вивченню напрямків науково – технічної інтеграції України. При виборі напрямків інтеграції враховувався рейтинг інтелектуального розвитку країн. Це дозволило зробити висновок про орієнтацію України на європейські та інші розвинені країни світу. The handout are devoted research of courses of scientific and technical integration of Ukraine. The rating of intellectual development was used. This allows to make conclusion about orientation of Ukraine on European and other educated countries. Направления научно- технической интеграции Украины. Современный этап развития мирового хозяйства характеризуется появлением новых стран с трансформационной экономикой. Они обладают значительными научными, экономическими и человеческими ресурсами, что обусловливает формирование нового типа экономического субъекта. Появляется концепция «ворот в глобальный мир». [2, 456] Ускорение темпов глобализации, формирование региональных объединений требуют анализа их влияния на социально – экономическое развитие стран. В настоящее время становится актуальным изучение «перелива» знаний, который происходит при формировании интеграционных блоков и соглашений. Изучение интеграционных процессов нашло отражение в трудах зарубежных ученых Б. Бойетта, Д. Коу, Р. Лукаса и украинских авторов О. Власюка, Ю. Макогона. Причинами увеличения технологического обмена и международного научно – технического сотрудничества стран являются следующие:  Значительные затраты на разработку и внедрение инноваций в производство. Даже таким развитым странам, как США и Япония, тяжело осуществлять научно – техническую деятельность на национальном уровне.  Влияние фактора времени на новые разработки. Полученные знания быстро морально устаревают, вследствие чего уменьшается жизненный цикл товара.  Отсутствие квалифицированных научных кадров, лабораторий и институтов с современным оборудованием и аппаратурой. 63


 Финансовые риски из- за невозможности рассчитать рентабельность технологии или нового продукта.  Необходимость сотрудничества предприятий, производящих инновационную продукцию с фирмами, которые занимаются ее реализацией.  Установление единых стандартов в рамках интеграционного соглашения, что обусловливает облегчение принятия новой продукции на рынке. [1, 76-77] Международный обмен научно – техническими результатами представляет собой распространение технических знаний, разработок, опыта на международном технологическом рынке. Здесь каждый субъект реализует свои интересы: получение финансовой выгоды или информации. Международная торговля инновационной продукцией играет огромное значение для процесса «перелива» знаний между государствами регионального блока. Международную блоковую торговлю можно изобразить в виде следующей схемы: Ключевые понятия международной блоковой торговли «создание» торговли

«отклонение» торговли

«отвлечение» торговли

замена дорогой замещение импорта из реэкспорт ранее импортиотечественной продукции стран, не входящих в рованных товаров из стран дешевыми товарами из блок, внутриблоковым с низкими таможенными стран – партнеров по импортом тарифами в страны блоку с высокими тарифами Рис.1. Схема понятий международной блоковой торговли Данные понятия должны использоваться при анализе эффектов влияния региональных соглашений на социально – экономическое состояние участников блока, так как оно зависит от баланса между созданием торговли и ее отклонением. Реальные ресурсы сберегаются, если в результате торговли сокращается неэффективное производство, и растрачиваются, если отклонения торговли импорт переходит от партнеров с низкой стоимостью продукции к партнерам с высокой стоимостью продукции. Таким образом, необходимо рассматривать эффекты влияния региональных соглашений на экспорт, импорт и доходы от таможенных тарифов. При ориентации на различные региональные блоки Украина должна определить количественные и качественные характеристики знаний и технологий, которые она может получить, сотрудничая со странами из того или иного интеграционного объединения. [2, 460-461] Включение предприятий и отраслей промышленности Украины в международную научно – производственную кооперацию возможно лишь при высоком уровне развития отечественной науки и высокотехнологичного производства. Всемирным банком был подготовлен рейтинг интеллектуального развития стран мира и рейтинг использования научных достижений в реальной экономике отдельных государств. Использовалась 10- бальная шкала. 64


В 2005 году первыми тремя странами стали Швеция (9,25 балла), Финляндия (9,11), Дания (9,08). Что касается постсоветских республик, Эстония заняла 22- е место (8,05), Литва – 32- е (7,26), Латвия – 33- е (7,06), Россия – 41- е (5,97), а Украина заняла 49- е место с 5,37 баллов. Экономически развитые страны неохотно кооперируют с партнерами из Украины. Чаще всего страны Запада воспринимают Украину как конкурента, а не партнера. На основе материалов государственного комитета статистики можно сделать вывод, что очень ярко это выражено по отношению к отраслям высокотехнологичного машиностроения (продукция авиационной и космической промышленности). [3, 4] Хотя сотрудничество в сфере научно- технической и инновационной деятельности с развитыми странами Евросоюза для Украины было бы очень выгодно. Это выражается следующим образом:  Доступность высоких технологий;  Возможность модернизации оборонно- промышленного комплекса и приобретение устойчивого спроса на его продукцию;  Использование европейской налоговой системы, которая позволит развивать производство на основе инноваций;  Расширение научных и инновационных коммуникаций. Что касается стран СНГ, значительных эффектов «перелива» знаний ожидать не приходится, так как их рейтинг интеллектуального развития ниже, чем у Украины, за исключением Российской Федерации. [2, 462] Таким образом, необходимо ориентироваться на европейские и другие развитые страны, так как тут открываются значительные перспективы в использовании эффекта «перелива» знаний. Это и обусловливает необходимость научных исследований в данном направлении. Список использованной литературы 1. Интеграция научно- технической сферы Украины в мировую экономическую систему: Монография/ Ю. В. Макогон, С. Н. Кацура, М. И. Кравченко, В. В. Ходыкина/ НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти; Мин-во образования и науки Украины. Донецкий нац. Ун-т. – Донецк, 2003. – 236 с. 2. Кацура С. Н. Теоретические основания международного перелива знаний в условиях регионализации// Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго- Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ. – Сборник научных трудов. – Ливадия – Донецк: ДонНУ, 2007.- С. 456-463. 3. Державний комітет статистики. Зовнішня торгівля України товарами та послугами. Том 2. Київ.- 2006.- С. 13-103, 124, 151, 185, 195. 4. Державний комітет статистики. Зовнішня торгівля України товарами та послугами. Том 2. Київ.- 2007.- С. 13-95, 114, 139, 170-171.

65


УДК 658.518.3

АКТУАЛЬНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ ЗНАНЬ В СУЧАСНИХ РИНКОВИХ УМОВАХ IMPORTANCE OF KNOWLEDGE MANAGEMENT IN MODERN MARKET CONDITIONS Литвин Андрій Любомирович Львівський національний університет імені Івана Франка, студент

В даній статті наголошено на тому, що менеджмент знань як самостійна сфера управлінської діяльності є одним із головних інструментів підвищення конкурентоспроможності підприємства та виведення його на якісно вищий рівень організаційного розвитку. In this essay author proves that knowledge management as a separate field of managerial activity is one of the most important instruments in increasing the competitive strength of organization and giving it an opportunity to achieve a higher level of its development. Сьогодні невід’ємним фактором виробництва поряд із класичними (праця, капітал, земля) стає інформація, знання. Успіх діяльності організації в сучасних ринкових умовах усе більше залежить від уміння накопичувати, зберігати, передавати та використовувати унікальні знання. Вже зараз економіки провідних країн світу набули нових характерних рис, які є притаманні економіці знань. З теоретичної точки зору власне «економіку знань» можна охарактеризувати як: - тип економіки, в якій сектор знань є джерелом економічного зростання; - економіка, що заохочує організації та людей пізнавати, створювати, розповсюджувати знання більш ефективно для більшого економічного та соціального розвитку; - економіка, що більше покладається на використання ідей та знань, ніж фізичних здібностей, застосування нових технологій, ніж перероблення сировини та експлуатації дешевої робочої сили [4, ст. 7-8]. Конкурентні переваги фірми в умовах економіки знань полягають насамперед в тих унікальних можливостях, які базуються на унікальних знаннях. Адже в теперішніх умовах гострої конкурентної боротьби для прийняття адекватних рішень важливо чітко знати, якими знаннями володіє фірма. Зараз це стало необхідною умовою виживання та успіху. На щастя, майже всі компанії володіють величезним вихідним об’ємом даних і практичного досвіду. Поки що ця інформація розосереджена в базах даних, сховищах документів, повідомленнях електронної пошти, звітах про продажі і, зрозуміло, у головах співробітників. Проблема полягає в тому, щоб організувати доступ до цих даних, надавши їм зручну для використання форму. Це вимагає формування системи управління цією інформацією. Менеджмент знань (knowledge management) почав бурхливо розвиватися в 90-х роках минулого століття. Це було пов'язано зі зміною пріоритетів у бізнесі й житті суспільства, а також науково-технічною революцією, основою якої є використання новітніх інформаційних технологій у всіх сферах людської діяльності. 66


У світовій практиці управління знаннями використовується для досягнення декількох цілей, зокрема [1]: • досягнення поставлених завдань організації за рахунок росту інтелектуального капіталу й ефективного його використання; • підвищення ефективності прийнятих рішень; • створення передумов для появи інновацій; • навчання й мотивація співробітників; • підвищення ефективності процесів проектування, виробництва, закупівель і маркетингу. Якщо цілі управління знаннями будуть відповідати стратегічним завданням компанії, тоді ефект буде досить вражаючим. Управління знаннями, як правило, призводить до більш ефективного використання робочого часу, скороченню витрат. Відомо, що близько 30% робочого часу працівники витрачають на пошук потрібної інформації, ще 15% — на спілкування з метою її одержання. Управління знаннями й інформацією забезпечує постійний доступ до потрібних знань — співробітники не витрачають час на «винахід колеса» [2]. Управління знаннями - це не що інше, як управління інформаційними потоками; воно повинне гарантувати, що потрібна інформація досягне потрібних людей у потрібний час, щоб ці люди могли вчасно розпочати необхідні дії [5]. Адже в цьому й полягає цінність інформації. Управління знаннями є засобом, а не кінцевою метою. Кінцева мета полягає в підвищенні інтелектуального потенціалу організації, або корпоративного коефіцієнта інтелекту (IQ). Щоб забезпечити успіх на сьогоднішніх динамічних ринках, він повинен бути дуже високим. Під IQ корпорації слід розуміти не просто кількість розумних людей, які в ній працюють, а міру того, наскільки вільно в компанії поширюється інформація й наскільки успішно працівники можуть користуватися ідеями один одного. Поняття корпоративного IQ починається з обміну накопиченими й поточними знаннями. Свій внесок у його підвищення вносить як індивідуальне навчання співробітників, так і їх "перехресне запилення" ідеями один одного [5]. На сучасному етапі розвитку теорії менеджменту знань існує три школи управління знаннями [3, ст. 45-46]. Перша школа вважає, що управління знаннями полягає передусім у використанні інформаційних технологій (створенні комп'ютерних мереж, упровадженні групового програмного забезпечення та інших засобів комунікації). Представники другої школи в центр своєї уваги ставлять розвиток організаційного ноу-хау. Натомість третя школа перебуває на позиціях розвитку організаційної культури та впровадження командної роботи. Прихильники цього напрямку управління знаннями зосереджуються на аналізі людського потенціалу як основному носії знань в організації. Базою для ефективного практичного застосування концепції управління знаннями стали організації, що самонавчаються, так звані learning organizations. Кількість таких компаній невпинно зростає як у всьому світі загалом, так і в Україні зокрема. Організація, що самонавчається, припускає, що навчання – не просте нагромадження знань, а осмислений розвиток уміння їх використовувати. Головне її завдання – не лише навчатися, а й використовувати знання для виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг. 67


Роль вищого менеджменту організації в управлінні знаннями полягає в створенні атмосфери, що сприяє обміну знаннями й співробітництву, розміщенню пріоритетів відносно сфер, що найбільше вимагають обміну знаннями, забезпеченні персоналу електронним інструментарієм, необхідним для обміну знаннями, і винагороді тих, хто робить свій внесок у поширення цінної інформації. Cписок використаної літератури 1. Балашов Е. А. Менеджмент знаний: подход к внедрению // http:// www.kmtec.ru/publications/library/select/mengm_knowg_podh_integr.shtml. 2. Мариничева М. Управление знаниями: первые шаги // Технологии менеджмента знаний // http://www.kmtec.ru/publications/library/select/km_ first_ step.shtml. 3. Пан Л. В. Знання як стратегічний актив організації // Тези доповіді на всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми економіки підприємства». – Дніпропетровськ: ІВЦ «Видавництво "Наука та освіта"», 2003. - Т. 2. 4. Федулова Л. І. Сучасні концепції менеджменту. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 536 с. 5. Bill H. Gates. Business @ the Speed of Thought: Succeeding in the Digital Economy. – Business Plus, 1st Edition, 2000. – 470 p. УДК 332

РОЛЬ ІНФРАСТРУКТУРИ У ПІДВИЩЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ROLE OF INFRASTRUCTURE IN SMALL ENTREPRENEURSHIP COMPETITIVENESS STRENGTHENING Мартиняк Ірина Олександрівна Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя аспірант

Обґрунтовано необхідність розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва на основі програм державно-приватного партнерства. Такий підхід дозволить підвищити конкурентоспроможність фірм сектору вже на початкових стадіях розвитку. Grounded necessity of small entrepreneurship support infrastructure development on the basis of the public-private partnership programs. Such approach will allow promoting the competitiveness of firms already on the initial stages of development. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств є одним з основних завдань з огляду на процеси забезпечення сталого розвитку регіону, глобалізації економіки, переходу до нового типу економіки - "економіки знань". Дослідження показують, що для України сьогодні характерний торгівельний (депресивний) напрям розвитку малого підприємництва. За даними Держкомстату у 2005 році кількість об’єктів оптової та роздрібної 68


торгівлі перевищувала кількість об’єктів промисловості у 2,4 рази.[1, 8] Нагальною стає проблема переходу до стабільного нарощування виробничого підприємництва, однією із передумов якого є створення та постійне вдосконалення інфраструктури підтримки малого підприємництва. Інфраструктура підтримки малого підприємництва – це сукупність інституцій різних форм власності (державних, приватних, громадських) та сфер діяльності (організаційно-технічна, фінансово-кредитна, інформаційноаналітична), які забезпечують ефективне функціонування малого підприємництва. Мається на увазі так звана “м’яка” інфраструктура, пов’язана із забезпеченням освіти і навчання, бізнес-підтримки, послуг з утворення бізнес-мереж, фінансування тощо. Кінцевою метою формування інфраструктури підтримки підприємництва як невід’ємного компоненту ринкових відносин є не тільки створення сприятливих системних умов для діяльності суб’єктів господарювання, але й вирішення загальнонаціональних завдань: створення нових робочих місць, зростання виробництва, забезпечення його структурної перебудови, вирівнювання диспропорцій, що склалися в економічному розвитку регіонів.[2, 69] Відсутність спеціалізованої інфраструктури підтримки малого підприємництва призводить до збільшення частки банкрутств чи закриттів бізнесу на початкових етапах роботи. Безпосереднім наслідком малих масштабів діяльності є, зокрема: - труднощі отримання фінансових коштів та високі ставки кредитування; - проблеми залучення висококваліфікованих робітників; - відсутність ефекту масштабу діяльності; - незначна внутрішня управлінська спеціалізація (власник бізнесу виконує майже всі управлінські функції); - обмежені (переважно місцеві) ринки діяльності; - підвищений ризик діяльності, нестабільність доходів, слабка фінансова стійкість тощо. Ведення малого бізнесу спонукає підприємця володіти великим багажем знань, які не завжди тісно пов’язані із профілем діяльності фірми. Найчастіше це знання із таких сфер, як економіка, бухгалтерський облік, маркетинг та менеджмент, юриспуденція та ін. Зменшення навантаження підприємця, зменшення витрат часу на пошук необхідної інформації, підвищення ефективності прийняття рішень можливе за рахунок співпраці із елементами ринкової інфраструктури. Така взаємодія багато в чому залежить від психологічної готовності підприємця скористатися послугами сторонніх фірм для обслуговування свого бізнесу. Основними факторами, які впливають на можливість прийняття рішення про співпрацю є: Офіційна реєстрація підприємця як суб’єкта підприємницької діяльності; Ступінь довіри до сторонньої організації, яка надає послуги; Вартість послуг; Гнучкість фірми, що надає послуги. Залучення спеціалізованих фірм визначає певні переваги: По-перше, вони мають такий досвід роботи в певній сфері, який відсутній у виробничій фірмі. 69


По-друге, таким чином можна скоротити накладні витрати та сконцентруватися на основних виробничих прибуткових функціях. Більшість вітчизняних авторів (Кужіль О., Ціхан Т.В., Сисюк Л.П.), розглядаючи формування інфраструктури підтримки малого підприємництва, основну увагу концентрують на державних програмах (наприклад, створення технопарків, бізнес-центрів та ін.) та їх законодавчому регулюванні, в той же час поза увагою залишається приватний сектор. Ринковий механізм вимагає визначення чітких границь державного втручання у розвиток економіки. Тому основну увагу сьогодні необхідно зосереджувати на вивченні доцільності розвитку недержавних програм підтримки малого підприємництва. В силу своєї природи, малий бізнес із обмеженими джерелами фінансування, не є цільовою аудиторією для більшості комерційних фірм, які утворюють інфраструктуру ринку. Але, існують і такі сфери, що є достатньо прибутковими для зацікавлення приватного сектору (наприклад, кадрові та консалтингові агенції, юридичні фірми та ін.). Державна підтримка малого підприємництва є необхідною, але не достатньою передумовою сталого розвитку цього сектору економіки. Ресурсна обмеженість та короткостроковість державних програм визначає необхідність розвитку недержавного сектору підтримки підприємництва. Оптимальною, на наш погляд, буде модель державно-приватного партнерства та концепція кластерного розвитку економіки, як один із її проявів. Максимальний вплив на підвищення конкурентоспроможності фірми матиме лише інтегрована система елементів інфраструктури підтримки малого підприємництва. Її створення можливе на основі поєднання теорій конкурентноздатності та кластеризації. Необхідно досягти збалансованості між: освітою, наукою, високотехнологічним виробництвом (інноваційний трикутник знань); факторними умовами, умовами попиту, спорідненими галузями, стратегією фірми (теорія конкурентноздатності); діями компанії, уряду, НДІ, інститутів співробітництва та фінансових інституцій (теорія кластеризації). Якщо розглядати взаємодію держави та бізнесу у розвитку інфраструктури підтримки підприємництва, доцільно визначати завдання модернізації, розвитку економічного механізму, соціального партнерства та підвищення суспільної відповідальності бізнесу. Особливо актуальним в даному випадку є регіонально-муніципальний вектор співпраці. Питання державно-приватного партнерства повинні передбачати відповідальність держави перед бізнесом за створення умов для зміцнення конкурентоспроможності національних компаній, заохочення їхнього розвитку. Cписок використаної літератури 1. Україна – 2005: Статистичний буклет. - К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2006. - 27с. 2. Кужель О.В. Роль малого бізнесу в регіональному соціальноекономічному розвитку // Вісник економічної науки України. – 2004. - №2. – с.69-78.

70


СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ : ПІДГОТОВКА ЛЮДИНИ ДО ЖИТТЯ ЗА УМОВ ПОСТІЙНИХ ЗМІН ТА СТВОРЕННЯ ЦИХ ЗМІН. Мачехіна Тетяна Студентка 2 курсу Науковий керівник: Доц. Кустарьова Л.П. Полтавський приватний інститут економіки і менеджменту «Світоч»

Освітня система, якщо розглянути її у єдності усіх підсистем, являє собою один з найважливіших чинників діяльності суспільства і має безпосередній вплив на прогрес його соціального і економічного розвитку. Глибокі зміни, що відбуваються в даний час у світі, криза освітніх систем потребують суттєвих змін у парадигмі освіти, у принципах організації, змісту, форм і методів навчально-виховного процесу. Educational system is one of the most important aspect of society’s activity and it has direct influence on the progress of social and economic development . Deep changes which take place in the world at the moment , crisis of educational system recure essential changes in education , in principles of the , organization, forms and methods of the pedagogical process. Україна внаслідок інтеграційних демократичних перетворень, стає невід’ємною часткою європейської і світової спільноти. Світ стає дедалі ціліснішим. Не загубитися у цьому світі, зберегти статус цивілізованої держави, впевнено ввійти в майбутнє Україна може тільки на шляху розвитку освіти та науки. Освітня система, якщо розглянути її у єдності усіх підсистем, являє собою один з найважливіших чинників діяльності суспільства і має безпосередній вплив на прогрес його соціального і економічного розвитку. Глибокі зміни, що відбуваються в даний час у світі, криза освітніх систем потребують суттєвих змін у парадигмі освіти, у принципах організації, змісту, форм і методів навчально-виховного процесу. Але це надзвичайно складні й суперечливі процеси. Наприклад, проблеми глобалізації стосуються всіх аспектів нашого життя. Створення і широке впровадження комп'ютерних мереж, Інтернету дає небачені до цього можливості доступу до інформації, джерел знань, найсучасніших надбань людської цивілізації. Разом з тим не слід забувати про збереження і примноження тисячолітніх надбань національної культури і духовності. Тільки поєднання цих двох тенденцій дасть можливість сформувати за роки навчання у вищому закладі освіти не просто фахівця високого рівня, а національно свідому особистість, патріота своєї держави, світогляд якого базується на загальнолюдських цінностях, людину гуманістичної спрямованості. Питання про статус філософії освіти : підготовки людини до життя за умов постійних змін та створення цих змін, перетворилося сьогодні на взаємозв'язок рівнів еволюції рефлексії в системі освіти та діяльності в цьому процесі. Потреба в загальній методології нового рівня, що відповідала б стану 71


сучасного суспільства, рівню розвитку сучасної освітньої діяльності, випливає з опису та аналізу проблемного стану в сучасній освіті, а саме привернення уваги до існуючого протиріччя між фактичним матеріалом і методологічними засадами освітнього процесу. Відсутність єдиної методологічної системи, що охопила б і об'єднала все сучасне знання освітнього процесу, призводить до того, що кожне нове фактичне відкриття в будь-якій з галузей, які стикаються з освітніми процесами людини та виходять за межі простого накопичення деталей, - змушене створювати свою власну теорію та систему для пояснення і розуміння знайдених фактів і взаємозалежностей. Становлення сучасних методичних концепцій, що відповідають завданням сучасної університетської освіти в межах наявного соціальноекономічного, культурного і духовно-ціннісного стану суспільства обумовлює привернення уваги до протиріч, що склалися на сьогодні в освітній сфері. До таких, на нашу думку, належать: 1. Протиріччя між абстрактним характером предмета навчальнопізнавальної діяльності, в якості якого виступають, перш за все, ідеали або знакові за своєю формою знання, навчальні тексти, описи програм і способи дій та реальним предметом майбутньої професійної діяльності, в якому знання не дані у "чистому" вигляді, а лише задані у загальному контексті продуктивних процесів і ситуацій, причому сама діяльність не зводиться до системи знань, умінь та навичок. 2. Протиріччя між системою використання знань, умінь та переконань у формуванні необхідного рівня професійності і "рознесеністю" їх для засвоєння за допомогою різних навчальних дисциплін. Реальна можливість систематизації отриманої у вищому навчальному закладі "мозаїки" дисциплін з'являється переважно лише після його закінчення, у самостійній роботі випускника. З. Протиріччя між індивідуальним способом набуття знань у процесі навчання, індивідуальним характером навчальної роботи студентів і, як правило, колективним характером професійної праці, що передбачає обмін її матеріальними, ідеальними та інформаційними продуктами. Адже, лише за умов колективної діяльності унікальні риси індивідуальності можуть отримати свою дійсну визначеність і розвиток, і лише у взаємодії і спілкуванні з іншими людьми формується інтелект людини . Безумовно, студенти є членами академічних груп, колективу факультету і вузу і так чи інакше набувають досвіду життя у колективі. Особистість виховується у тій чи іншій залежності від того, що і як вона робить, а не тому, що вона володіє знаннями про ті чи інші закони, норми. 4. Протиріччя між залученням до процесу трудової діяльності всієї особистості фахівця за умови орієнтації на цю програму всієї його психіки, в той час, коли підпорою в навчанні є інтелект студента, особливо - здатність сприйняття і пам'ять. 5. Протиріччя між програмно-цільовим виробництвом знань, необхідних, перш за все, для професійного формування і вдосконалення якостей майбутнього випускника в навчальному процесі та стихійно-фрагментарним опануванням цінностями духовної культури, пріоритети науки й техніки, що становить основу особистісної орієнтації та соціальної активності студентів, які визначають спектр його основних процесів. 72


Творчі можливості студентів, що не розвиваються в стінах вищого навчального закладу, певною мірою атрофуються. Сучасна освіта потребує активність, цілеспрямованість, відповідальність ставлення до роботи не лише студента, а й викладача. Принципи методики викладання виявляють істотний вплив на формування філософської культури особи, допомагають краще й глибше розуміти досягнення філософської думки, орієнтують на аналіз та дослідження життєво важливих ситуацій в контексті філософських проблем. Таким чином, розвиток самостійності й активності студентів у річищі продуктивних підходів дозволяє реалізувати потенціал особистості. Сучасна освіта потребує активність, цілеспрямованість, відповідальність ставлення до роботи студента. Освітня система, якщо розглянути її у єдності усіх підсистем, являє собою один з найважливіших чинників діяльності суспільства і має безпосередній вплив на прогрес його соціального і економічного розвитку. Література 1. Лазарєв М. А. Філософські аспекти забезпечення розвитку особистості студента // Проблеми освіти. - К., 2003, с. 200. 2. Клепко С. Ф. Наукова робота і управління знаннями.- Полтава, 2005, 201 с. 3. Ковальчук В.В. Основи наукових досліджень. – К., 2005, 238 с. 4. Кремінь В. М. Освітянам. // Вища школа., 1/2001, с.3. 5. Сухова Н. А. Філософія освіти // Проблеми освіти. - К., 2005, с.

УДК 65.011.46

ІННОВАЦІЇ ЯК ОСНОВНИЙ ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЗА УМОВ ЗНАННЄВОЇ ЕКОНОМІКИ INNOVATION AS A MAIN FACTOR OF FIRM’S COMPETITIVENESS AT THE TERMS OF KNOWLEDGE ECONOMY Небиш Інна Петрівна Національний університет «Києво-Могилянська академія», аспірант

У доповіді з’ясовується значення інновацій для функціонування конкурентної фірми. Розглядається їх місце в системі «бізнес-модель технологія», наводиться типологія нововведень відносно означених координат, їх порівняльні характеристики і застосовність у конкретній ринковій ситуації. The report is devoted to estimation of the innovations’ importance for competitive firm. The place of innovation in the system “business-model technology” is found out, typology of innovations towards this coordinates is determined, their comparative descriptions and applicability in a concrete market situation are developed. 73


Глобалізація, становлення знаннєвої та інформаційної економіки, загострення конкурентної боротьби, насичення ринків, обмеженість ресурсів, вичерпання можливостей екстенсивного росту призвели до того, що основним фактором конкурентоспроможності фірми стали інновацій. Їх впровадження є запорукою збереження підприємством ринкової частки, отримання прибутку та подальшого розвитку. Інноваційна діяльність стає нагальною необхідністю. Саме тому таким важливим для кожної фірми є розуміння суті інновацій, навики управління ними та їх органічна інтеграція у стратегію організації. Інновації можуть продукуватися на рівні технології або на рівні бізнесмоделі. Зазвичай має місце поєднання активності на обох рівнях, тобто маємо інтеграцію технологічних змін в бізнес-модель організації. Такий підхід до розуміння інновації дозволяє нам говорити про джерела інноваційних змін – новації в сприйнятті цінності продукту, в логістиці та у відношенні до кінцевого споживача (рівень бізнес-моделі), принципові зміни в самому продукті, виробничій та супутній технологіях (рівень технології). Схематичне зображення даного положення представлено на Рис. 1. Ціннісна пропозиція ланцюг

Товари і послуги

Логістичний ланцюг

Виробничі технології

Цільовий споживач

Супутні технології

Рис. 1. Джерела інноваційних змін [2] Інновацією в контексті ціннісної пропозиції може бути зовсім новий товар або послуга, або ж розширення існуючої пропозиції (збільшення корисних властивостей, доповнення можливостей використання тощо). Що стосується змін у логістиці (такі нововведення впливають на конкретні етапи в ланцюжку створення цінності – організацію, взаємодію, функціонування виробничої структури для доставки товарів і послуг), то вони залишаються непоміченими кінцевими споживачами, і найчастіше є «інноваціями ефективності». Інновації щодо цільового споживча передбачають зміну або розширення цільового сегменту, і досягаються переважно за допомогою маркетингових заходів. Завдяки якісним змінам у технологіях, що є невід'ємною частиною виробництва товарів і надання послуг, можна отримати удосконалені та (або) дешевші продукти за коротший проміжок часу. Інновації у супутніх технологіях дозволяють фірмі реалізовувати намічену стратегію набагато швидше і використовувати час як конкурентну перевагу. Це зокрема досягається за допомогою інтенсифікації інформаційних та фінансових процесів. В залежності від впровадження якісних змін у різних сферах бізнесмоделі та технологічної бази фірми, можна отримати різні типи інновації – різні за ступенем складності, ризиком і результативністю. Тобто, можемо поділити інновації на наступні універсальні види [1]:  поступові (інкрементні);  напіврадикальні; 74


радикальні. Для прийняття найкращого стратегічного рішення щодо впровадження кожного з видів інновацій необхідно розуміти їх суть і ефективність за різних ринкових умов. Деталізуємо типологію інновацій відносно джерел їх виникнення у Табл. 1[4]: 

Бізнес-модель Типи інновацій/ Джерела інновацій Інкрементна Напіврадика льна на основі бізнесмоделі Напіврадика льна на основі технології Радикальна

Технологія

Товар Виробн Ціннісна Логістич и Супутні ичі пропози ний і технол технол ція ланцюг послу огії огії ги Незначні зміни одного чи декількох складових Цільов ий спожи вач

Значні зміни одного чи декількох складових

Незначні зміни одного чи декількох складових

Незначні зміни одного чи декількох складових Значні зміни одного чи декількох складових

Значні зміни одного чи декількох складових Значні зміни одного чи декількох складових

Отже, можемо зробити висновок, що суть інновації у даному контексті – це вдале поєднання традиційного з новим у сферах технології та бізнесмоделі. Розглянемо детальніше кожну із форм інноваційної діяльності. Поступова інновація охоплює і існуючі технології, і елементи бізнесмоделі, проте незначною мірою і є найпоширенішою формою новаторства для більшості сучасних компаній. Основна проблема поступових інновацій полягає в тому, що вони – це «творчість у рамках», яка передбачає тільки невеликі зміни. Компанії часто стають залежними від поступових інновацій і відносної безпеки, що вони гарантують, і згодом стикаються з ситуацією неможливості виходу «за рамки», навіть у випадку нагальної необхідності. У сучасній економічній науці таке поняття називають «стійкий інкремент» – ситуація в середині організації, коли поточний портфель інноваційних проектів фірми складається з поступових (інкрементних) інновацій, що в свою чергу є потужним осередком опору радикальним змінам [5]. Напіврадикальні інновації передбачають незначні зміни відносно одного з рушійних факторів інновації – або технології, або бізнес-моделі. Вони, на відміну від поступових нововведень, можуть певною мірою змінювати конкурентне середовище. Радикальні інновації передбачають значні зміни, як у технології, так і в бізнес-моделі, але звичай не у всіх можливих напрямах. Вони, як правило, передбачають фундаментальні зміни в конкурентному середовищі галузі, саме тому процеси створення і управління радикальними інноваціями називаються «факторами, що змінюють гру» [3]. Незважаючи на те, що радикальна інновація здатна створити тектонічні зрушення в галузі і вивести компанію в 75


лідери, до таких інвестицій більшість фірм відноситься насторожено, адже по своїй природі вони є малоймовірними. Як альтернативу радикальній інновації, іноді компанії одночасно впроваджують дві напіврадикальні інновації для створення значної інноваційної хвилі, яка здатна спричинити корінні зміни в галузі, тобто створюється псевдорадикальна або сурогатна інновація. Вибір і інтеграція пріоритетів для зміни бізнесу-моделі та технології, а також встановлення балансу між трьома типами інновацій в портфелі компанії – поступової, напіврадикальної та радикальної – є чи не основними завданнями для грамотного впровадження та управління інноваційною діяльністю на підприємстві. Саме ці рішення будуть використовуватися для ухвалення та реалізації генеральної стратегії фірми, яка і визначатиме подальший розвиток організації. Список використаних джерел: 1. Гавриш О. А. Управління інноваційним розвитком підприємства // Вісник. — К., 2006. — N1 (27). — С.137–140. 2. Давила Т., Эпштейн М.Дж., Шелтон Р. Работающая инновация. – M: Баланс Бизнес Букс, - 2007. - 320 c. 3. Кахович Ю. Інновація й інноваційна діяльність: сутність і визначення: [Теоретичні засади даних питань] // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - № 3. - С.32-34. 4. H. Gatignon, M. L. Tushman, W. Smith, P. Anderson. A structural approach to assessing innovation: Construct development of innovation locus, type, and characteristics. // Management Science 48 (9), - 2002 – p. 1103-1122. 5. Winning through incremental innovation // CEO2CEO Conference Report. 2002.

УДК 338.27 ББК 65.054.3

КОГНИТИВНЫЙ АНАЛИЗ И МОДЕЛИРОВАНИЕ КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ ТЕХНОЛОГИИ ФОРСАЙТА COGNITIVE ANALYSIS AND SIMULATION AS COMPONENTS OF FORESIGHT TECHNOLOGY Александр Александрович Поддубный аспирант Адыгейский государственный университет Научный руководительЗахарова Елена Николаевна доктор экономических наук профессор Адыгейского Государственного Университета, Республика Адыгея, г. Майкоп

Пропонується для побудови сценаріїв в технології використовувати когнітивний аналіз та моделювання. 76

Форсайта


It is proposed for construction of scripts in Foresight technology to use cognitive analysis and simulation. По определению американского эксперта Бена Мартина, Форсайт – это систематическое попытка заглянуть в долгосрочное будущее науки, технологии, экономики и общества с целью идентификации зон стратегического исследования и появления технологий, подающих надежды приносить самые крупные экономические и социальные выгоды. Форсайт - это систематический, совместный процесс построения видения будущего, нацеленный на повышение качества принимаемых в настоящий момент решений и ускорение совместных действий. Форсайт в последнее время распространился в более чем 40 странах [1,2]. Наибольшее распространение Форсайт получил в Великобритании. В России с 2007 г. начал действовать пилотный проект регионального Форсайта в Иркутской области. В Министерстве промышленности и энергетики России 24 июля 2007 года был подписан приказ «Об организации работ по научнотехнологическому прогнозированию развития промышленности и энергетики России (промышленно-энергетическому Форсайту)». Промышленноэнергетический Форсайт возглавил список наиболее значимых результатов деятельности Минпромэнерго и Федеральных агентств в 2007 году, опубликованный на официальном сайте Минпромэнерго [3]. Суть нового подхода в том, что государство с помощью компаний, представителей науки и общественности определяет: • перспективные технологии и рынки на ближайшие 10-20 лет; • направления сотрудничества бизнес-государство в деле создания конкурентоспособных инноваций; • мероприятия, которые позволят использовать новые возможности в целях повышения качества жизни, ускорения экономического роста и сохранения международной конкурентоспособности страны. При этом при выборе новых стратегических научных направлений и технологических достижений, которые в долгосрочной перспективе смогут оказать серьезное воздействие на экономическое и социальное развитие страны, приоритеты рассматриваются с точки зрения их влияния на социально-экономическое развитие страны. Отличительная особенность нового подхода – определение не конкретных технологий, а направлений развития, многовариантность сценариев, непрерывность этапов программы «Форсайт» по времени. Большое значение при построении возможных сценариев развития социально-экономических систем и их подсистем может оказать когнитивный анализ и моделирование, которые в настоящее время широко применяются для исследования слабоструктурированных проблем [ 4 ]. В когнитивном анализе и моделировании исходным является понятие когнитивной карты. С формальных позиций когнитивная карта – это знаковый ориентированный граф G = <V, E>, где V – множество вершин, вершины Vi,  V, i = 1, 2, …, k являются элементами изучаемой системы; Е – множество дуг; дуги eij  E, i, j = 1, 2, …, N отражают взаимосвязь между вершинами Vi и Vj; влияние Vi на Vj в изучаемой ситуации может быть положительным (знак «+» над дугой), когда увеличение (уменьшение) одного фактора приводит к увеличению 77


(уменьшению) другого, отрицательным (знак «-» над дугой), когда увеличение (уменьшение) одного фактора приводит к уменьшению (увеличению) другого, или отсутствовать (0). Когнитивная карта помимо графического изображения может быть представлена матрицей отношений (матрицей смежности). Это позволяет использовать как теорию графов, так и алгебраические и топологические методы. Когнитивная карта отражает лишь факт наличия влияния факторов друг на друга, в ней не отображается ни детальный характер этих влияний, ни динамика изменения влияний в зависимости от изменения ситуации, ни временные изменения самих факторов. Пример когнитивной карты приведен на рисунке 1. На рис. 1 вершины имеют следующий смысл :V1- конечное потребление, V2 – производство, V3 – занятость, V4 – доходы населения, V5 – валовое накопление, V6 – федеральные регулирующие системы, V7 – межрегиональный и внешнеэкономический обмен, V8 – природная среда, V9 – население. Числовые коэффициенты на дугах показывают силу связей между вершинами. Их значение определяется с помощью экспертов, роль которых в когнитивном анализе, как и в Форсайте, очень велика.

Рис.1 системы

Когнитивная

модель

региональной

социально-экономической

Различные сценарии развития изучаемой системы моделируются при помощи импульсов в вершины графа G. В одной из вершин графа задается определенное изменение. Эта вершина актуализирует всю систему показателей, т.е. связанных с ней в большей или меньшей степени вершин. Сценарный подход к прогнозированию будущего также является общим моментом и когнитивного анализа и Форсайта. Литература 1. Ducatel, K. (2004) Looking Back on European Foresight, Http://www.nistep.go.jp/ic030227/pdf/s4-2.pdf 2. UNIDO (United National Industrial Development Organisation) (1995), http://www.unido.org/doc/ 78


3. Промышленно-энергетический Форсайт – Минпромэнерго http://www.minprom.gov.ru/expertise/ie-foresight 4. Е.В. Горелова, Е.Н. Захарова, Л.А. Гинис. Когнитивный анализ и моделирование устойчивого развития социально-экономических систем. – Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 2005. УДК 339.56

КОНКУРЕНТНОСПРОМОЖНІСТЬ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ THE COMPETITIVE OF UKRAINIAN ECONOMY IN A GLOBALIZATION РЕУТСЬКА ТЕТЯНА ОЛЕГІВНА Донецький Національний Технічний Університет, студентка ІІ курсу спеціальності Международна економіка спеціалізація Європейські студії Кучерук Світлана Анатолієвна кандидат економічних наук, доцент

Проведено аналіз конкурентноспроможності економіки України, що враховує тенденції інноваційного розвитку світової економіки. Have been analyzed of competitive Ukrainian economy with tendencies of innovation development world economy. Глобалізація у третьому тисячолітті змушує по-іншому поглянути на крітерії оцінки світових процесів, і також у сфері економіки. Нові тенденції свідчать про побудову довгострокових взаємовигідніших відносин, що могли б забеспечити наявність конкурентних переваг суб’єктів господарювання, однак, положення України в світогосподарчих зв’язках храктеризується непідготовленністю економіки до високоєфективних форм зовнішньоекономічного співробітництва. [1,2] Структура зовнішньої торгівлі, питома вага інноваційної продукції, є тому важливим індикатором. Зниження питомої ваги машинобудівництва в виробництві, завдки, високотехнологічним підриємствам оборонної промисловості, різкий розрив кооперації підприємств машинобудови з підприємствами інших країн СНД, викликали зменшення долі машинобудівництва в експорті України (табл. 1) . Таблиця1. Динаміка питомих долей продукції машинобудівництва в експорті та імпорті України в 2000-2006 роках, %[№3,4,5] 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Експорт 12,7 15,8 17,3 13,5 14,5 8,3 8,7 Імпорт 18,8 24,8 26,9 27,8 30,4 17,5 17,5 Чистий експорт -5,1 -9,0 -9,6 -14,3 -15,9 -9,2 -8,8 Спостерігається стійкість росту питомої ваги продукції машинобудівництва в експорті України. Динаміка імпорту продукції машинобудівництва в Україні показує суттєво високий рівень в порівнянні з експортом. Експортна орієнтація 79


потребує визначення існуючих і потенціальних конкурентних переваг українських товаровиробників і факторів, які їх формують, механізма реалізації їх переваг. Конкурентноспроможність національної економіки – це рішаючий критерій, який необхідно приймати до уваги при рішенні проб -лем розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Конкурентноспроможність економіки країни – це ступінь можливості країни в умовах свободного та справедливого ринку виробляти та реалізовувати товари та послуги, які відповідають вимогам світових ринків. За умов глобалізації інвест процесів Україна має розробляти модель інноваційного розвитку економіки, посилювати інноваційний характер виробничої діяльності, адже інноваційне прискорення – основа його сталого розвитку. Таким чином, в умовах сучасної економіки, для якої характерне загострення глобальної конкуренції, провідним чинником технологічного розвитку стають конкурентні преваги, які пов’язані з формуванням “випереджальної”моделі розвитку. Саме тому зростає потреба не лише осмислення процесів змін, забезпечення аналогічного передбачення з метою критеріальних оцінок та умов підвищення конкурентноспроможності України на світовому ринку. Список використанної літератури: 1. Цеханович В.Б. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності //Актуальні проблеми економіки, 2007, №5(71), С.25-31 2. Єщенко П. національна економіка потребує інноваційного прискорення//Економіка України, 2007, №2, С. 90 3. Романенко С. Структура зовнішньої торгівлі як відображення тенденцій іноваційного розвитку регіонів України //Економіст, 2007, №9, С.52-53 4. Статистичний щорічник України за 2005 рік. Київ, видавництво “Консультант”, 2007,С.254 5. Статистичний щорічник України за 2006 рік. Київ, видавництво “Консультант”, 2007,С.256 УДК 339.92

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ, ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІКИ: ДІАЛЕКТИКА РОЗВИТКУ INTERNATIONALIZATION, GLOBALIZATION AND I NTEGRATION OF TODAY’S ECONOMICS: DIALECTICS OF PROGRESS Фоменко Александра Ангеловна студентка II курса Факультета менеджмента и инноваций;

Кучерук Светлана Анатольевна кандидат экономических наук, доцент Донецкий Национальный Технический Университет

Розглядається економічний аспект таких системних процесів, як інтернаціоналізація, глобалізація та інтеграція: причини, передумови та час появи, основні економічні об’єкти їхньої діяльності. 80


An economical aspect of such systematic processes as internationalization, globalization and integration is shown: their reasons and premises, the time of their appearance, the main economical objects of their activity. В современных условиях ни одна из стран не может эффективно развиваться в стороне от мирохозяйственных отношений. Состояние национальной экономики все больше определяется не только внутренним потенциалом, но и степенью участия в международном разделении труда, общемировым характером научно-технического прогресса [2,c.10]. Мировая экономическая культура конца XX — начала XXI века формируется такими системными процессами, как интернационализация, глобализация и интеграция. Эти процессы практически определяют всю хозяйственную деятельность развитых стран. Они содержат, с одной стороны, элементы самоорганизации, а с другой — элементы перестройки, имеющей целью минимизацию трансформационных и трансакционных издержек. Каждый из этих процессов имеет свою специфику развития, выражающуюся в неравномерности темпов социальных процессов в мировой экономике, многообразии длительностей воспроизводства различных элементов вещественного и человеческого капитала. Интернационализация — самый древний процесс эволюционного развития мировой системы хозяйства. На рубеже XIX и XX вв. высокую долю в ВВП многих стран занимала торговля, т.к. товары в законченном виде производились в границах отдельных стран и затем экспортировались, а вся цепочка добавленной стоимости замыкалась на конкретную страну [1,c.54]. Вторая половина XX века характеризуется нарастанием процессов интернационализации и транснационализации производства, услуг, повышением роли международных экономических организаций и т.д. Таким образом, интернационализация отражает процесс международного обобществления производства. Неуклонное углубление общественного разделения труда и развитие различных форм взаимодействия и обмена его результатами способствуют усилению целостности, внутренней взаимосвязанности данной хозяйственной системы (локальной, национальной или мировой) [2,c.10]. Одной из важнейших особенностей развития современного мира является быстро прогрессирующая глобализация. Она затрагивает самые разные аспекты нашей жизни — экономику, политику, культуру, идеологию и т.д. Экономическое измерение глобализации включает многократно возросшие за последние десятилетия межстрановые потоки товаров и услуг, капитала, труда, информации, а также интернационализацию производственных процессов вплоть до международного разделения отдельных технологических операций. В целом глобализацию можно охарактеризовать как усиление взаимозависимости национальных экономик, взаимовлияния и взаимопереплетения различных сфер и процессов в мировом хозяйстве [3,4,5]. Это фактически новое качество интернационализации в условиях доминирования монополии интеллектуальной собственности. Международная экономическая интеграция — это обширная деятельность государств, предприятий, различных субъектов хозяйственной, правовой и прочей деятельности, направленной на взаимоприспособление и взаимопроникновение национальных экономик на основе реализации стратегических преимуществ международных коопераций труда, включения 81


отдельных стран, регионов в единый воспроизводственный процесс в рамках интегрируемых стран. Главный участник интеграционного процесса как следствия интернационализации экономики мира — крупный частный капитал наиболее развитых стран, их ТНК. Объективно-реальное совмещение элементов интернационализации, глобализации и интеграции находит отражение в возрастании плотности информации, изменении характера социального времени. Уплотнение единой пространственно-временной структуры мирового хозяйства предполагает расширение пространственной сферы интеллектуального труда как целесообразной деятельности хозяйствующих субъектов. Список использованной литературы 1. Зуев А., Мясникова Л. Глобализация: аспекты, о которых мало говорят // Мировая экономика и международные отношения. - 2004. - №8. – с.54-60. 2. Кучуков Р., Савка А. Мировое хозяйство и тенденции интеграции // Экономист. - 2005. - №7. – с.11-22. 3. Холопов А. Глобализация и макроэкономическое равновесие // Мировая экономика и международные отношения. – 2005. - №2. – с.15-23. 4. Бойченко А. Процессы региональной интеграции в мировой экономике // Вестник Московского университета. – серия 6. Экономика. – 2007.- №2.- с.10. 5. Шпанко А. О сущности понятия «стратегическая конкурентоспособность» // Экономика Украины. - 2007. - №6. - с.45-49.

УДК: 070: 336 (338)

ЗМІ ЯК ІНСТРУМЕНТ У ФОРМУВАННІ ІМІДЖУ І РЕПУТАЦІЇ БАНКУ В УМОВАХ РИНКУ FEATURE OF MASS MEDIA IN IMAGE AND REPUTATION FORMING OF THE BANK IN MARKET ECONOMY Чувакова Олександра Студентка VI-го курсу, магістр Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У статті розглянуто і проаналізовано особливості ролі ЗМІ у формуванні іміджу і репутації банку та їх роль у функціонуванні банку. The article considers and analyses special feature of mass media in image and reputation forming, it’s role in bank's functioning В основі банківського піару лежить соціологічні закони в площині взаємозв’язку суспільства та фінансових установ, аналізу тенденцій, прогнозів, розробки програм діяльності. Банківські послуги— раціональна річ, тому вплив рекламного образу на рішення про їх купівлю мінімальний, однак з іншого боку у порівнянні з кавою чи туристичною поїздкою їх реальну споживацьку 82


вартість визначити значно легше. Річ у тім, що банківська послуга не викликає жодних візуальних, слухових, нюхових, тактильних, гормональних чи інших рефлексів та асоціацій. Через це зміст послуги та її переваги можна сприймати лише розумом, а не підсвідомістю. Аналогічні погляди стосовно успішності банку має Алек Бенн, автор книги «Рекламування фінансових продуктів та сервісу». Він вважає, що імідж, а в підсумку і репутація мають першочергове значення у фінансовому бізнесі. «Людина може купити товар у невідомого виробника, однак вона ніколи не вкладе грошей у банк, про який нічого не відомо».[1;57] Становлення іміджу банку може відбуватися завдяки таким заходам:  Business Development Days — компанія проведення «днів розвитку бізнесу»: спілкування з урядом, інституціями і корпораційними клієнтами;  Bank Image Audit — проведення рейтингових та соціологічних досліджень в режимі «ревізії іміджу банка» для з’ясування ставлення своїх клієнтів та громадської думки в цілому до його роботи. Формування банківського іміджу – це форма активного існування й захисту. «Створення іміджу впливової, надійної та привабливої банківської установи в умовах високої конкуренції – це перманентна інформаційна кампанія відкриття стратегії, фінансової політики та практичних дій банку шляхом звернення до громадськості.»[5;8] Візитна картка банку – непряма реклама, а от ядро іміджу – пабліситі, тобто комплекс інформації про банк, що публікується у ЗМІ. Ще Пабліситі зазвичай безкоштовне, оскільки у ньому зацікавлена громадськість. Структура пабліситі це – історія створення банку, участь у діяльності громадських організацій, ділові та неформальні зустрічі з членами банківської громадськості, фінансове пабліситі та пабліситі керівництва. Ефективність пабліситі банків визначається новизною, тобто надання нових банківських послуг, повідомлення про нагороди, надання додаткових банківських послуг, публікації про злиття банків, річні звіти, претензії, публічні виступи керівництва. Пабліситі перебуває на межі етичних норм, оскільки воно здатне маніпулювати суспільною думкою у власних інтересах. Під час кризи захист банківського іміджу – це закріплення та зміцнення власного реноме. Проблема, полягає утому, що керівництво багатьох банків ставиться і до банківського іміджу, і до особистого іміджу як до певної константи, яка існує сама по собі і не потребує на власну валідність ані грошей, ані інших ресурсів. Створення іміджу банку — це повідомлення про головні переваги банку, та замовчування труднощів та недоліків. «Репутація ґрунтується на результатах минулих років, відомих фактів, а імідж можна формувати і на основі здобутків минулого, і на теперішній діяльності або навіть використовувати майбутні проекти, суспільно вагомі пропозиції і прогресивні погляди банкірів.»[3;7] Наприклад, публічний аналіз певного проекту, підвищує рейтинг. Отож складові репутації банку:  Емоційна привабливість. Йдеться про почуття та інформацію, які має клієнт банку і саме це впливає на його остаточне рішення.  Якість продукції. Банк, що надає свої послуги неякісно, втрачає довіру клієнтів і партнерів і може швидко збанкрутувати.  Партнерські стосунки. Розповсюдження співробітниками у приватному спілкуванні відомостей про банк серед потенційних клієнтів, а партнери володіють конфіденційною інформацією про банк. 83


 Репутація керівництва. Керівник банку незалежно від повноважень для громадськості символізує «обличчя і совість банку».  Соціальна відповідальність. За даними Російської Асоціації менеджерів, що провели дослідження у всіх країнах СНД, за 2006рік 83% респондентів України надали б перевагу тій компанії, що робить внесок у місцеву громаду.  Фінансові показники. Для банку – це основа репутації(для 61% респондентів за даними Hill&Knowlton за 2004 рік ), до якої окрім балансу і активів належить також заробітна плата. Однак в Україні та СНД. Високі фінансові показники досягаються не завдяки успішному менеджменту, а завдяки успішним зв’язкам з владою. Підсумовуючи варто зауважити, що банки з «сильними брендами» привабливі для фінансових структур. У той же час ім’я власника, приналежність до великих фінансово-промислових структур позитивно впливає на бренд. Тим не менше можна купити з «сильним брендом», однак не потрібно забувати про те, що реноме клієнта, партнера та конкурента – головні фактори успіху чи неуспіху подальшого розвитку банку. 1. А.Benn "Аdvertising Financial Products and Services. Proven Techniques and Principles for Banks, Investmant Firms, Insurance Companies, and their Agencies". New-York, 1981. р. 234 2. Аврин С. Психологические аспекты работы с клиентами. // Банковские технологии. –– 1999. ––№5-6. –– с. 29-44 3. Аврин С. Информационная политика банка и кризис. //Банковские технологии. –– 1999. ––№5-6. –– с.23-28 4. Ариевич Г., Кондратьев А., Макурин И., Синицын А. Вместе трудно, порознь грустно. PR в банках. // Советник. –– 2007. ––№7. –– с.4-9 5. Колосовская И. Имидж банка как составляющая его безопасности.// Зеркало недели, –– 1997. ––№45–– с.4-9 6. Кошелюк М. Е. Проблемы общения PR-службы банка и агентства по связям с общественностью. // Вестник АРБ. –– 1998. ––№7–– с.7-11 7. Марина Стародубская. «Носильщики» репутации. //Стратегии №5, 2005 –– с. 7

ДО ПРОБЛЕМИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ TO THE PROBLEM OF COMPETITIVE IN CONTEXT OF GLOBALIZATION OF WORLD ECONOMY Шиманська В.В., студентка ІІІ курсу Житомирський державний університет імені І.Франка Науковий керівник Саух І.В.

В статті розглядаються фундаментальні засади формування суспільства знань та їх масштабний вплив на конкурентоспроможність країни в контексті світової глобалізації.

84


The article is consider fundamental basis of formation society knowledge and their huge influence on country competitive in context of world globalization. На початку третьго тисячоліття домінуючим загальносвітовим процесом є глобалізація. Основними ознаками згасання висхідного глобального економічного циклу у сучасній неоекономіці, яка розвивається від класичної економічної теорії, стали: зниження темпів зростання світової економіки, дефіцит енергетичних та демографічних ресурсів, глобальні кризи та ризики техногенних катастроф. Поступово вичерпуються фундаментальні інноваційні ресурси, які дали імпульси для нинішньої інформаційно-комунікаційної хвилі науково-технічного прогресу. Матеріалізовані й «гаджетизовані» фундаментальні ідеї 20-30-річної давності є основою на якій грунтується “повсякденний побут” сучасного суспільства (інтернет, портативні комунікаційні пристрої та мультимедійні системи, супутниковий зв’язок, надміцні матеріали, медицина високих технологій). Сьогодні ці інноваційні заділи активно експлуатуються, удосконалюються, але загалом — неминуче і поступово вичерпуються. Радикальних “start-up-ів”, амбіційних проектів і принципово нових високотехнологічних брендів — сьогодні немає. Неадекватне відтворювання чинників зростання стає не лише проблемою України, але й усієї світової техно-економічної системи. Сучасні потужні сили й новітні тенденції змінюють сьогодні напрямки руху розвитку фірм, корпорацій, країн, економічних систем, а також інвестиційну привабливість окремих країн. Ці зміни відбуваються внаслідок переходу до глобальної економіки, що базується на Знаннях (knowledge-based) і ставить якість людського капіталу в центр економічної (human-centred) й екологічносвідомої (environmentally-conscious) політики. Головним впливом глобалізації на Україну є розмивання та ослаблення всіх можливих національних бар’єрів і все більш глибоке занурення у висококонкурентне та об’єктивно вороже глобальне середовище. Економіка знань для України – один з головних інструментів інноваційного прогресу та основний шлях до поєднання існуючих культурних традицій і наявного гуманітарного потенціалу зі світовими економічними вимогами та актуальними суспільними тенденціями[1]. Зазначимо, що саме конкурентоспроможність в цьому новому глобальному середовищі стає головною рисою сучасного світового розвитку. Ще на початку минулого століття німецький філософ Макс Вебер досліджував взаємодію культури й економічного розвитку. Він дійшов висновку, що за великим рахунком, нації конкурують не лише товарами й послугами — вони конкурують системами суспільних цінностей (на які можна й потрібно цілеспрямовано впливати) та системою освіти. У сучасній економіці наголос робиться вже не тільки й не стільки на матеріальних товарах й послугах, скільки на «мізках». Тому здатність нації підтримувати сучасну й ефективну систему освіти, підвищувати інтелектуальний компонент робочої сили за допомогою навчання стає критично важливою для досягнення конкурентоспроможності. В аспекті розгляду цієї концепції слід зазначимо наступне. Сьогодні конкурентоспроможність країни (КК) — одна з найвпливовіших концепцій економіки розвитку та практичної політики, оскільки не лише охоплює суто 85


економічні показники, а й оцінює економічні наслідки важливих для стабільного зростання неекономічних явищ, таких, як якість політичних процесів і управління суспільством, рівень освіти, наукова база, верховенство закону, культура, системи цінностей та інформаційна інфраструктура. Публікація Майклом Портером 1990 року праці «Конкурентні переваги націй» (The Competitive Advantage of Nations), створення ним при Гарвардському університеті Інституту стратегії та конкурентоспроможності, паралельні дослідження цієї проблематики двома іншими центрами — Інститутом розвитку менеджменту в Лозанні та Світовим економічним форумом у Давосі, а також створення цілої низки національних і регіональних центрів із проблем конкурентоспроможності засвідчують поширення й життєздатність цієї концепції[2]. Для того, щоб країна могла здійснити перехід від індустріальної економіки до суспільства знань та успішно конкурувати з іншими країнами в постіндустріальному світі, вона мусить мати систему інновацій, наукових досліджень і технологічних розробок, а головне – творчий потенціал. Останнє передбачає не тільки необхідні для творчості матеріальні умови, але й певну культуру мислення, яка не може сформуватися на замовлення чи на вимогу уряду. Проблема полягає не лише у розмірі видатків на науку і нові технології, але й у самій організації НДДКР, характері зв’язків між науковими дослідженнями та виробництвом готової продукції, творчій спроможності фахівців. Отже, найголовнішим стратегічним завданням України постає пошук власного місця в динамічно мінливій глобальній структурі світу. Новітня історія переконливо довела, що повторення вже пройденого розвинутими постіндустріальними країнами шляху, так званого “наздоганяючого розвитку”, який передбачає масове виробництво промислових товарів на підставі дешевизни власних ресурсів, не є ефективним. Наздоганяти у такий спосіб можна нескінченно, а наздогнати – ніколи. Так само неефективно та навіть небезпечно намагатися впровадити “чужі зразки” економічної політики, якими б дієвими вони не були там, де з’явилися. Таким чином, в умовах, коли конкурентоспроможність набуває ознак однієї з найважливіших закономірностей сучасного світу як системний масштабний процес, єдиною можливістю рівноправного входження України в глобальну економіку є побудова унікальної інноваційної архітектоніки, що повинна базуватися на вже наявних “випереджальних конкурентних перевагах” у гуманітарній, геополітичній, політичній, економічній сферах. Література 1. Економіка знань: виклики глобалізації та Україна. Під ред. А.П. Гальчинського, С.В.Льовочкіна, В.П. Семиноженка. – 261 с. 2. Конкуренція в Україні: Аналітична доповідь щодо стану, тенденцій і проблем розвитку економічної конкуренції в Україні у 2000-2005 рокахю – К., 2006. – 40 с.

86


УДК 338.45

ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В ІННОВАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ FEATURES OF REPRODUCTION OF THE HUMAN CAPITAL IN INNOVATIVE ECONOMY Щеглюк Світлана Дмитрівна Інститут регіональних досліджень НАН України, к.е.н., молодший науковий співробітник

Запропоновані дослідження автора особливостей розвитку людського капіталу в інноваційній економіці. Розглянуто ключові відмінності відтворення людського капіталу в індустріальному та постіндустріальному суспільствах The researches of the author about the important features of development of the human capital in innovative economy фre offered. Key distinctions of reproduction of the human capital in an industrial and postindustrial society are considered. Особлива роль і увага в інноваційно орієнтованій економіці розвинених країн належить людському капіталу та особливо процесам його відтворення. Головна цінність та здатність продукувати інновації належать носіям та генераторам нових знань та нових ідей. Розуміння та підтримка людського потенціалу країни визначатиме наступний її соціально-економічний розвиток. Враховуючи процеси глобалізації та особливості нової економіки Україні слід визначити стратегію розвитку вітчизняного людського капіталу як основного джерела зростання економіки та функціонування в нових умовах. Основи зростання ролі людини в суспільному житті та ролі людського капіталу в повинні бути закладені економічному розвитку регіону, як ефективного і дедалі зростаючого ресурсу економіки. Економіка знань характеризується появою нових видів економічної діяльності та вимагає оперативної адаптації до нових умов, що зумовлює потребу у нових професіях, нових фахівцях та насамперед здатності людського капіталу реагувати на нові виклики середовища. Актуальність теми дослідження зумовлена декларацією України переходу до інноваційної моделі розвитку економіки та пошуку ефективних ресурсів її реалізації. А також з наявністю диспропорцій у наявній структурі людського капіталу та новим потребам інноваційної економіки. В економіці знань головну роль відіграватимуть саме носії нових технологій, інформації, знань умінь і навичок. Від якості людського капіталу та рівня його ефективного використання залежатиме подальший поступ регіону та держави в цілому, а також готовність до участі у глобальних процесах поширення та обміну інформацією. Крім того, якщо не забезпечити належних умов для відтворення та збереження людського потенціалу, питання інноваційного розвитку буде складно реалізовуватися. Питанням дослідження ролі і значення людського капіталу в інноваційній економіці присвячені праці таких відомих вітчизняних дослідників як С.Й. Вовканич, О.І. Грішнова, Г.Зелінська, Х.Р. Копистянська, М.В. Паладій, У.Я. Садова, Л.К. Семів, А. Чухно, Л.Т. Шевчук та інші. 87


Метою нашої публікації є розкриття особливостей відтворення людського капіталу у контексті розвитку інноваційної економіки та появою нових видів економічної діяльності для забезпечення його ефективного використання та збагачення. Якщо формування людського капіталу пов’язані переважно із соціально-економічним розвитком території, то його відтворення – із процесами управління та політикою, яка здійснюється щодо розвитку та примноження людського капіталу. На думку О.Грішнової, “людський капітал – це економічна категорія, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих внаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів свого власника, прибутку підприємства та національного доходу” [1]. Під “людським капіталом” ми розуміємо таку сукупність здібностей, знань, умінь, навичок та мотивацій до дій індивіда, яка успішно використовується ним у здійсненні ним певного виду діяльності. У даному випадку під “відтворенням людського капіталу” ми розглядаємо такий процеc, який спрямований на забезпечення формування, розвитку та раціонального використання та збагачення людьского капіталу. В інноваційній економіці важливо забезпечити розширене відтворення людського капіталу враховуючи сучасний вплив широкої палітри факторів. Особливості інноваційної економіки полягають в тому, що для забезпечення зростання і конкурентоспроможності товарів та послуг широко використовуються нові знання, технології, з’являються нові види економічної діяльності, які на відміну від традиційних, базуватимуться на ширшому використанню нових знань, підходів щодо управління виробництвом. В таких умовах людський капітал повинен бути достатньо мобільним. Для цього слід забезпечити випереджальний розвиток, оскільки для сприймання нових ідей повинна бути певна готовність, за її відсутності навіть найбільш прогресивні ідеї не приживаються. Процес відтворення людського капіталу в інноваційній економіці або в економіці знань потребує підтримки тих чинників, які найбільш ефективно сприяють розширеному та якісному його розвитку. Більшість науковців схильні визначати пріоритетним рівень загальної та професійної освіти. Методики оцінки ефективності інвестицій в людський капітал ґрунтуються на використанні показників освіти. Автор вважає такий підхід дещо обмеженим та пропонує доповнити існуючі методики показниками, які б дозволили враховувати комплексність категорії “людський капітал” й пріоритетність дії факторів. Важливо враховувати ті нові види діяльності, які виникають внаслідок трансформаційних та інституційних перетворень в економіці держави, забезпечити оперативну адаптацію людського капіталу до нових умов, яке можливе лише випереджального його розвитку.

Список використаних джерел 1. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 254 с.

88


Сесія 3. ЕКОНОМІКА ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ СУСПІЛЬСТВ: КОНСЕРВАТИЗМ, ТРАНЗИТИВНІСТЬ, ІННОВАЦІЙНІСТЬ, МІСЦЕ В СВІТОВОМУ РОЗПОДІЛІ ПРАЦІ

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНАЯ МИГРАЦИЯ КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ РЫНКА ТРУДА INTELLECTUAL MIGRATION AS FACTOR OF MARKET DEVELOPMENT Балацко Л.С. г.Мариуполь, МГГУ студент Научный руководитель: доктор исторических наук, доцент Пономарева И.С.

В этой статье изучена интеллектуальная миграция и ее влияния на развитие рынка труда. Проанализирован современный процесс миграции. Изучены данные миграционных процессов. Intellectual migration and her influence on market development was learned in this article. The modern process of migration have being analyzed. The data of migration stream are determined. В современном мире значительный размах приобрела межгосударственная интеллектуальная миграция. Между странами перемещаются значительные контингенты трудовых ресурсов высокой и высшей квалификации самых различных специальностей и профессий: артисты, спортсмены, художники, композиторы, писатели, но, пожалуй, самым емким, самым структурно дифференцированным и играющим наибольшую роль в развитии мирового научно-технического процесса является сегмент интеллектуальной межгосударственной миграции, охватывающий научные кадры и во много формирующий международный и внутригосударственные рынки научного труда. Одной из характерных закономерностей современной межгосударственной миграции научных кадров является значительное и постоянное увеличение ее масштабов, вовлечение в мировой миграционный оборот кадрового потенциала науки большинства стран мира. Включение с конца 1980-х годов ученых стран Восточной Европы и бывшего СССР в мировой рынок интеллектуального труда позволяет говорить о том, что межгосударственная миграции научных кадров приобрела, по существу, глобальный характер. В настоящее время за границу из Украины, России, Молдовы, Польши и Румынии выехало занятых ранее в сферах науки, научного обслуживания, медицины не менее 250-350 тыс. человек, из которых не менее 150 тыс. занято за границей в сферах науки, научного обслуживания, высшего образования, научных исследований и разработок [1]. Кроме того за последние несколько лет резко усилился поток студентов и аспирантов, обучающихся в высших учебных заведениях за границей, которых 89


тоже следует рассматривать в качестве одного из контингентов “утечки умов” (оценки 15-25 тыс. человек, не считая стажеров). Заметно возрастает активность стран третьего мира в привлечении ученых, которые, в отличии, например от США и Германии, предъявляют спрос на научные кадры не только высшей, но и средней квалификации. Большой спрос на ученых, в первую очередь на профессорскопреподавательский состав, существует в Китае [1]. Не скрывают своего интереса к ученым из стран Восточной Европы и СНГ Иран и Ирак, заинтересованные в первую очередь в притоке специалистов в области ядерных, химических, биологических технологий и технологий «двойного» назначения и готовые им платить даже больше, чем в США. Существует спрос на специалистов, прежде всего по адаптации новых и новейших технологий, в Индии, Пакистане, Арабских эмиратах, ряде других стран. На мировом рынке научных кадров существует противоречивая тенденция. С одной стороны, развивающиеся страны, способные обеспечить высокой уровень доходов, привлекают высококвалифицированных специалистов из развитых стран - ученых, преподавателей, врачей. К этой группе стран можно отнести Арабские эмираты, некоторые страны ЮгоВосточной Азии, Ливию, некоторые другие. С другой стороны, аналогичный, в принципе, по квалификационному уровню и профессиональному составу миграционный поток направляется из развивающихся стран в развитые страны [2]. В этом заключается одна из особенностей современного международного рынка труда высококвалифицированной рабочей силы. Изучение мирового опыта показывает, что спрос на специалистов высшей квалификации по регионам и странам достаточно ограничен и миграция носит избирательный характер. Количественные показатели масштабов интеллектуальной миграции не дают в полной мере оценить реальное положение дел, когда речь идет о миграции работников интеллектуального творческого труда. Лишь немногие из сотен тысяч людей, занимающихся исследованиями и разработками, становятся специалистами высокого и высшего уровня. Между тем, мировой рынок высококвалифицированного интеллектуального труда предъявляет спрос прежде всего на элитных ученых, уже добившихся значительных результатов, и перспективную талантливую молодежь - предэлиту, которая представляет собой интеллектуальный “задел” для будущих научных достижений. Научные работники средней квалификации практически не имеют реальных шансов устроиться на Западе по специальности [4]. Спрос на мировом рынке научных кадров избирателен не только по уровню квалификации, но и по дисциплинарной структуре. Наибольшим спросом пользуются специалисты в тех научных дисциплинах, которые определяют основные тенденции развития современной науки и технологии физика, математика, вычислительная техника, биология, химия, медицина, космические исследования. Соответственно реагирует на такой спрос и структура эмиграции. Например, количество выезжающих из России на Запад математиков составляет сегодня 25% к ежегодному выпуску этих специалистов элитарными факультетами. Миграционный приток в высокоразвитые страны работников, пригодных для занятости в области интеллектуальной деятельности, ведет к повышению в этих странах национальной безопасности как посредством ускорения экономического роста, так и обеспечения военного преимущества. Поэтому в 90


данных странах были приняты специальные законы и другие нормативные акты, стимулирующие приток интеллектуальных мигрантов из-за рубежа. Уменьшение потерь от оттока интеллектуальных мигрантов в странах-донорах возможно лишь частично при реализации специального комплекса мероприятий миграционной политики. Совершенно очевидно, что в Украине назрел вопрос о разработке целостной системы государственного регулирования национального рынка труда с учетом влияния на него мирового рынка рабочей силы. По мере вовлечения нашей страны в мировой миграционный кругооборот возникает потребность в создании системы социально-правовой защиты эмигрантов, организации консультационной помощи для выезжающих и въезжающих в страну, оказании помощи при заключении трудовых контрактов и т.д. При этом необходимо, чтобы такая политика строилась на основе двух- и многосторонних межгосударственных соглашений. Опыт подобного сотрудничества государств-доноров и государств-реципиентов уже имеется в мировой практике. Литература: 1. Римаренко Ю.І. Міжнародне міграційне право. Підручник. Університетський курс. – К.: КНТ, 2007. – 640 с. 2. Б.С. Довжук. Регіональні аспекти зовнішньої трудової міграції в соціально - економічному вимірі / Довжук Б.С. // Економіка та держава. – 2006. - №6. – с.67-70. 3. Міграційні процеси у сучасному світі: світовий, регіональний та національний вімири:(Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія / Ред. Ю.Римаренко. – К.: Довіра, 1998. – 912 с. 4. Костин Л. Миграция и мигранты // http://www.chelt.ru/2001/8/migrazia_8. html 5. Иноземцев В.Л. Иммиграция : новая проблема нового столетия (историко – социологический отчерк)/ В.П. Иноземцев // Социс. – 2003. - №4. – с.64-72. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО PR В КОНТЕКСТІ ОПТИМІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО БІЗНЕСУ. PECULIARITIES OF MODERN PR IN THE CONTEXT OF UKRAINIAN BUSINESS OPTIMIZATION Anna Zotikova, Sumy Oblast Institute of Post-Graduate Pedagogical Education

У межах статті подано визначення поняття «паблік рілейшнз» та висвітлено основні риси сучасного PR, включаючи особливості побудови та проведення PR-кампаній, з метою можливості їх подальшого використання у бізнес структурах України. This article focuses on modern public relations. It gives definition to PR and singles out peculiarities of public relations today, including main principles of PR-campaigns. The author hopes it might be of help for Ukrainian businessmen. 91


While in Northern America and Western Europe nobody doubts importance of effective public communication, history of PR dates back to the beginning of the past century and its phenomenon has been researched by thousands of theoreticians and practitioners including but not limited to Edward Bernays, Ivy Lee, Sam Black, Robert Heath, David Phillips, April Duncan, Alice Brink, Jim Macnamara, Ukrainian companies first acquired interest in how they look in their audience’s eyes in early 90th of the past century only. PR has been investigated by Georgy Potcheptsov, Vladislav Moiseev, Andrij Kulish and some others. Our analysis of Ukrainian PR sources however showed that there is hardly any systematized information on peculiarities of PR today in spite of growing awareness of its significance. This proves that further investigation of this issue is of great importance for contemporary Ukrainian business as a powerful source of enhancing our economy. In the beginning of the 21st century building up an effective public relations strategy using banal rumors proves impossible. Thus, it’s high time to reflect on new PR rules that will provide cost effective and successful communication in business. First of all it is vital to clear out what we understand by PR. Although there are quite some definitions of this term one can detect two prevailing paradigms. Firstly, PR is a science that studies relations with the audience at all communication levels and secondly, it is a management function that lies in setting up effective feedback between the company and its audience. On combining both approaches we see that basically public relations is an applied science about how to create success situation for the company in the society. American PR practitioner Blake Miller is inclined to identify success and leadership. He thinks that among the most effective public relations practices used by successful companies is thought leadership. Understanding their public enables thought leaders to position themselves as experts in their given field while crafting their message in a way that influences their audience in a positive manner [3]. Moreover today managers expect public relations to be flexible, quick and cost effective. Competitive economic environments change rapidly and responding to these changes is crucial to the success of any PR-campaign. The most successful PR-campaigns tend to have the following key features:  from the very beginning public relations should correspond to the business objectives, moreover PR and marketing departments should work in tight cooperation;  before launching PR-campaign it is crucial to research the market and define its main tendencies, for while professionals in allied fields have been turning more and more to the social sciences, focusing on motivation and behavior, PR has been focused on studying messages and tactics [2];  PR-campaign goals should be clear, realistic and overwhelming;  it is substantial to consider cooperation with other companies (especially NGOs) and local authorities;  usage of several PR instruments can significantly improve the overall result of the campaign;  friendly relations with mass media during the campaign are extremely important, it is highly desirable to involve in workshops and testing of the products, discussing problems, investigating public opinion;  creative approach is desirable; 92


 all PR-campaigns whether they are successful or not should be evaluated according to quality and quantity of messages in media, sales numbers and customer reports. Also while building up any PR-strategy modern manager shouldn’t forget that competence and commitment of PR-professionals is a big deal. By competence we mean flexibility, knowledge of market tendencies and needs, ability to conduct or order a profound market research, estimate company’s strong points and build up effective media relations. Nevertheless no matter how experienced any PRprofessional is long-term programs in rapidly changing economic conditions are absolutely insufficient. Although at the same time it’s important to keep in mind that PR is about committed work all year long no matter how good or bad economy is doing. The down periods can be used for building up reputation and when the economy is up it is the best time for launching new products and trying out new approaches. A lot of Ukrainian top-managers question whether it is rational to create PRdepartments within their companies. According to Publicity Creating (the leading Ukrainian PR-agency) all over the world the main PR force is a PR-manager within the company (52% of all PR-practitioners in the USA). However quality PR service can mainly be obtained in specialized PR-agencies [1]. So asking these agencies for help in critical situations is absolutely worthy, while having a PR-manager in the company normally helps conduct ‘routine’ public relations. And the last but not the least, all tendencies we mentioned are important and should be taken into consideration, but we would like to stress upon the fact that there are no universal strategies and instruments in PR. Public relations presupposes knowledge of mentality, history, traditions and language of the country where it is expected to work. So since role of modern companies in the business world is defined by the place they occupy in endless streams of information effective PR is one of the top priorities of a modern manager. Taking into account all aspects mentioned in the article we are driving to the conclusion that to perform successful PR today one should research the market and ensure company’s adaptability to all market changes in the first place. Only then will it take leading positions. And positioning a company as a market leader is what successful PR is all about. ЛІТЕРАТУРА: 1. Ринок PR-консалтинга в Україні: сьогодні і завтра. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pr-center.org.ua/stat_show.php?zap=474. - Заголовок з екр. - Мова укр. 2. Alice Brink. Advertising vs PR. It’s Time to Shake Hands and Play Nice. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.themeasurementstandard.com/issues/11-1-06/brinkadvspr11-1-06.asp. Заголовок з екр. - Мова англ. 3. Blake Miller. The New Rules for Public Relations. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://advertising.about.com/od/publicrelationsresources/a/guestnewrulespr.htm. Заголовок з екр. - Мова англ.

93


УДК 330.341.

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ - ПРОБЛЕМА І СВІТЛО У МАЙБУТНЄ INNOVATIVE DEVELOPMENT OF ECONOMY - A PROBLEM AND LIGHT IN THE FUTURE М’якенький Євген Юрійович, Донецький юридичний інститут ЛДУВС, курсант Керівник: к.е.н., доц. Подмаркова І.П.

У цій статті, на основі аналізу стану української економіки, стану науки та думок вчених-економістів дається загальне значення інновацій для економіки та стан найголовніших сфер, на основі яких втілюються інновації. Розглянуто проблеми, які постають під час введення інноваційних технологій в господарство України. In clause, on the basis of the analysis of a condition of the Ukrainian economy, a condition of a science and opinions of scientists-economists the general meaning of innovations for economy and a condition of the mainest spheres on the basis of which innovations are embodied is given. Problems which arise during introduction of innovative technologies in economy of Ukraine are considered. В останні роки постало питання розвитку економіки на основі новітніх технологій, як запорука вирішення основних соціально-економічних проблем, виходу країни на сучасний європейський рівень розвитку. Чому ми говоримо про переорієнтацію економічної моделі функціонування у інноваційному напрямку? Реальність показує, що у структурі виготовлених товарів лише 0,1 % усього виробленого йде на експорт, як високотехнологічний товар Це на порядок менше ніж в Польщі і на кілька порядків - ніж в Німеччини. Чому наші товари не є конкурентоспроможними на світовому ринку? При цьому згадаємо. що Україна залишається країною з високим рівнем науки і одночасно найпривабливішими трудовими ресурсами. Адже генетичний потенціал, багатовікові надбання українських науковців та освітян є вражаючими і це за умов порівняно дешевої робочої сили. На мою думку, потрібно використати досвід розвинених країн, таких як Японія, США, Малайзія, Таїланд. Мова йде про створення Національної інноваційної системи, як саморегулюючої системи, функціонування якої вимагає створення відповідної інфраструктури, та сприятливих умов. Все це має вирішитись системно за допомогою комплексних заходів у рамках послідовної, далекоглядної політики. Національна інноваційна система повинна бути заснована на певних секторах науки економіки, які мають поєднуватись між собою гнучкими правовими механізмами. Сектор науки є досить розвиненим. Крім академічної науки студенти отримують ґрунтовні, різнобічні знання, починає відроджуватись галузева і заводська наука. Але все-таки її функція залишається соціально-культурною і відіграє пізнавальну роль [1, c.6-7]. Сектор технологій сьогодні набагато слабший, недостатньо правових регуляторів і кредитно-фінансового забезпечення. Україна не має значної 94


кількості прогресивних ідей, які готові конкурувати з світовими аналогами [1, c. 7-13]. Українська економіка потребує створення ефективної інфраструктури, функціонування якої має бути спрямоване на інноваційний розвиток економіки. Нині в Україні функціонують такі елементи інноваційної інфраструктури: технопарки, бізнес-інкубатори, інноваційні центри. Але досвід показує що їхня кількість занадто мала, в них не вкладаються кошти в необхідних кількостях ні на бюджетному, ні на інвестиційному рівнях. Не менш вагомою проблемою є активізація приватної ініціативи інноваційного розвитку, яка іноді виявляється як через суспільний супротив, так і через нейтральність як простих громадян, так і підприємців. Тут необхідний розвиток інноваційної культури у населення, розуміння всіма прошарками соціальної значущості інновацій [2, c.41-46]. Найголовніша потреба виявляється у необхідності створення нової концепції інноваційного розвитку економіки. На мою думку цей документ визначатиме, яким чином Україна має ввійти в міжнародну систему поділу праці та які ресурси, механізми, організаційні заходи для цього потрібні, а головне якою має бути правова база для цих перетворень [3, c.52-56]. Найскладнішим, на мою думку, є проведення політики втілення інноваційних процесів на всіх рівнях, оскільки кожен рівень, регіон потребує об’єктивного вияснення обставин та шляхів реалізації. Нестача бюджетних коштів підказує, що для реалізації стратегічних цілей перспективного розвитку, всю економічну політику необхідно вести у креативному руслі, шляхом перерозподілу інноваційних ресурсів на користь нових виробництв. Отже, практичне втілення інновацій вимагає потужного фінансування науки, технологій та інших аспектів інфраструктури. Потрібна необхідна правова база. Як виявляється найбільшими перепонами постають нестабільне політичне становище та незадовільний загальний стан економіки. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Морозов О. Основи стратегії інновацій // Інтелектуальна власність. -2006. №11. 2. Ніколаєнко С. Національна інноваційна система - дорога в майбутнє // Інтелектуальна власність. – 2006. - № 9. 3. Немчин О., Бутнік-Сіверський О. Організаційна складова розвитку інноваційної трансформації економіки України // Інновації та ринок 2005. - № 5. СТРАТЕГИЯ РАЗВИТИЯ ГОРОДА В.В. Подвысоцкий Ягелонский университет Магистр

В Украине, как и во всем мире, города конкурируют между собой за финансовые ресурсы, инвестиции, человеческий потенциал. Конкурентоспособность конкретного города зависит от выработки видения будущего – стратегии и умения последовательно ее реализовать. При этом стратегический процесс развития в каждом городе 95


имеет свои особенности, темпы, «точки роста». Определить и учесть все это важная задача местных органов власти по обеспечению успешного развития территорий. Стратегическое планирование стало необходимой частью городского управления, поскольку города все чаще сталкиваются с проблемой неопределенности их будущего. Современная ситуация, характеризующаяся быстроизменяющимися технологиями, глобальной и региональной реорганизацией промышленного инвестирования и растущей конкуренцией среди городов и регионов за жизненные ресурсы требует умения адаптироваться и формировать городскую политику таким образом, чтобы эффективно реагировать на изменяющиеся условия окружающей среды. Стратегия развития города (далее - Стратегия) призвана обеспечить достижение следующих целей: сформировать устойчивое развитие города и качественную жизнь горожан; приобрести современный имидж конкурентоспособного города, открытого для межрегионального и международного сотрудничества; объединять действия и осуществить концентрацию усилий местных властей, населения, предпринимателей на ключевых приоритетах, обеспечивающих городу прогресс и процветание в будущем. Предметом Стратегии развития города является, прежде всего, достижение конкурентоспособности: а) города в целом как места для жизни и хозяйственной деятельности; б) приоритетных отраслей городского хозяйства и в целом социальной сферы города. Методология разработки стратегии развития основывается на следующих принципах: широкое привлечение граждан, предпринимателей, общественных организаций к партнерству с местными властями в процессе определения целей и задач стратегического развития; активное общественное обсуждение стратегических направлений развития на общегородских и региональных семинарах, совещаниях, конференциях и в СМИ с целью постоянной корректировки приоритетов и особенностей этапов развития: учет в Стратегии развития современных тенденций глобализации экономики и новейших методов стратегического управления городами: сочетание нацеленности Стратегии развития в долгосрочной перспективе на стабильный прогресс и улучшение качества жизни с конкретными проектами и целевыми программами, реализующими стратегическую цель в конкретный период времени; использование в процессе разработки и реализации Стратегии развития результатов научно-прикладных разработок, достижений и опыта активных зарубежных и украинских городов и экспертно-практического потенциала работников органов местного управления. Стратегия развития должна разрабатываться путем многостороннего и конструктивного диалога бизнеса, власти и общества (гражданских институтов). Это позволит снизить неопределенность будущего путем прояснения и согласования действий заинтересованных участников городского развития. Стратегия развития города не является аналогом долгосрочного комплексного плана социально-экономического развития. Данная стратегия затрагивает только самое существенное для выживания, адаптации и развития города в конкурентной рыночной среде. Она касается лишь тех отраслей и сфер жизни, которые имеют определяющее значение для существования 96


города в каждый конкретный период и могут дать сильный импульс его развитию. Стратегия развития не является конечным планом, не подлежащим изменениям, она предполагает постоянное обновление, изменение приоритетных направлений в соответствии с достигнутой ситуацией. При этом стратегические цели должны оставаться неизменными. Управление реализацией Стратегии развития является непрерывным процессом с обязательным анализом обратных связей: по развитию партнерских отношений по горизонтали между всеми учреждениями, предприятиями, организациями и общественными объединениями, вовлеченными в процесс реализации стратегии; по процессу реализации Стратегии, когда происходит ее адаптация к изменяющейся внешней среде. Для корректировки Стратегии развития города должен быть сформирован совет, возглавляемый мэром города; по активизации привлечения разнообразных инвестиционных ресурсов для реализации проектов Стратегии развития города; по определению приоритетности использования ограниченных ресурсов в каждый конкретный период времени реализации стратегического плана. Разработка стратегии развития города проводится с целью формулировки требуемого будущего образа города на основании единовременного выборочного исследования муниципальной экономики с применением методов системного и стратегического анализа. На предварительном этапе разработки Стратегии развития города должна быть проведена работа по инвентаризации состояния и перспектив развития социально-экономической ситуации, а также по учету материальных, интеллектуальных и прочих ресурсов, которыми располагает или которые может реально привлечь город на стратегические цели своего развития. Оценка реальных и потенциальных ресурсов города включает в себя предварительное изучение ситуации по следующим группам ресурсов: природные (минеральные, энергетические, рекреационные, прочие); ресурсы территории и недвижимости (наличие зонирования, готовность объектов недвижимости к вовлечению в рыночный оборот); Инфраструктурные (транспортное положение, обеспеченность объектами транспортной инфраструктуры, средствами телекоммуникации, водо-, энергоснабжения, канализации и утилизации отходов); финансовые (. все возможные источники средств - бюджет, внебюджетные средства города, коммерческие (банки), средства региональных и национальных программ. Возможности привлечения заемных средств, денежные средства, находящиеся в распоряжении населения); трудовые (численность, половозрастной состав, численность и структура трудоспособного населения, профессиональный состав, образовательный уровень, стоимость рабочей силы, производительность труда); организационные (уровень организации городского управления, наличие общественных и коммерческих организаций, которые могут быть привлечены городом (университеты, ассоциации, торговые палаты и прочее). Политические силы, которые могут содействовать или препятствовать развитию); информационные (существование в городе упорядоченной маркетинговой информации. Готовность города использовать ее для разработки плана развития и предоставления потенциальным инвесторам). 97


Секція 4. СУЧАСНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК МОДЕЛІ КОНКУРЕНЦІЇ ТА ПАРТНЕРСТВА УДК : 330. 341. 1 (330. 322)

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРІОРИТЕТИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ЛІВІЇ. INNOVATIONAL AND INVESTMENT PRIORITIES OF ECONOMICAL DEVELOPMENT OF LIBYA Фурджані Абдуссалам Національний педагогічний університет (НПУ) ім. М.П. Драгоманова аспірант кафедри економічної теорії

Розглянуто напрями застосування інноваційно-інвестиційних процесів у нафтодобувній та нафтопереробній галузях лівійської промисловості. Висвітлюється роль Джамахірії та державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності; показані напрями сприяння залученню іноземних інвестицій та іноземних компаній (з використанням угод про розподіл продукції та концесії) з метою зростання конкурентоспроможності економіки Лівії. The ways of application of innovational and investment processes in petroleum production and refining of Libyan industry are examined. The role of Jamahiriya and state regulation of innovational and investment activity is explained; the ways of assistance in foreign investment of capital and foreign companies attraction (with the use of agreements on production allocation and concession) aimed at the growth of competitiveness of Libyan economy are shown. Глобальна економічна інтеграція розвивається на фоні економічної диференціації країн світу. Країни різняться за ступенем розвитку внутрішнього ринку; за укладами економіки і особливостями її державного регулювання; за масштабами і спеціалізацією зовнішньоекономічних відносин. В основі диференціації країн (а отже і стратифікації їх соціально-економічного розвитку) лежить різний рівень опанування інноваціями, рівень переваг інформаційної економіки [1, с. 273]. Нівелювати стратифікацію країн у ХХІ ст. дуже складно. Шлях до цього – посилення впливу держави на процеси реалізації стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку економіки. Ця вимога становить основу сучасних програм підвищення національної конкурентоспроможності. Світовий досвід господарювання свідчить, що у ХХІ ст. конкурентоспроможність країни пов’язується із реалізацією курсу на розбудову „економіки знань”. Концепція „економіки знань” включає багато складових. Йдеться про наступне. 1. Створення та розвиток ринку інформації та знань як факторів виробництва, перехід інформаційних ресурсів суспільства у реальні ресурси соціально-економічного розвитку. 2. Зростання ролі інформаційнокомунікаційної інфраструктури у системі національного виробництва, домінування в економіці нових наукомістких технологій, засобів обчислювальної техніки та телекомунікацій. 3. Випереджаюче зростання 98


галузей, пов’язаних з виробництвом знань, інформаційних послуг (телекомунікаційної, комп’ютерної, телевізійної) [2, с 457]. Особливого значення для країн, що розвиваються відіграє проникнення інформаційно-інноваційних процесів у традиційні галузі виробництва. Чітку позицію у цьому питанні займає керівництво Лівії. Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія (СНЛАД) – це особлива країна, що проголосила курс на розбудову ісламського арабського соціалістичного народного суспільства. Велику роль в економіці Лівії відіграє держава та державний сектор, якому належить у промисловості – 90%, а у сільському господарстві – 25% виробництва. Держава у Лівії представляє інтереси народу. „Джамахірія” – „народовладдя”, проявляється у тому, що правом законодавчої ініціативи, вирішенням питань господарського та культурного життя на містах наділені Первісні народні збори (ПНЗ), що об’єднують все доросле населення країни по територіальному принципу. Остаточне формулювання законів є прерогативою Всезагального народного конгресу, до складу якого входять секретарі ПНЗ та представники суспільних організацій. Сесії Всезагального народного конгресу відбуваються один раз на рік. Лідер Лівії Муаммар Каддафі пише: „ Держава – це політичне утворення, яке виникло під впливом цілого ряду факторів, первісним і основним з яких є національне самоусвідомлення...” [3, с. 112-113]. Лівійські вчені визнають, що одним з найдієвіших засобів реалізації інноваційного розвитку у пріоритетних галузях лівійської економіки (нафтодобувна та нафтопереробна промисловість) залишається державний контроль та державна підтримка інноваційних процесів. Дві третини запасів нафти та газу у Лівії контролює державна Національна нафтова корпорація (ННК). З 2000 р. ННК виконує функції галузевого міністерства та вирішує усі питання геологічної розвідки, видобутку, транспортування, переробки та збуту нафти. Запаси нафти у Лівії оцінюються у 4 млрд. тонн; газу у 1,32 трлн. куб. м. У власності лівійського народу перебуває три нафтопереробних заводи сумарною продуктивністю 343 тис. барелі на добу (при внутрішніх потребах 182 тис. барелі нафти на добу). Для підвищення продуктивності цих підприємств, розпочата їх реконструкція: проект оцінено у 3,5 млрд. дол. США. Інвестиційні вливання у розвиток нафтопереробних заводів перебувають під особливим контролем держави та ставлять за мету поповнення державного бюджету, зростання рівня життя та добробуту лівійського народу. У відповідності до законодавства Лівії іноземні компанії своїми силами забезпечують геологічну розвідку, а промислова експлуатація відкритих родовищ нафти та газу ведеться ними (спільно з ННК) на засадах угод про розподіл продукції та на засадах домовленості про концесії. У 2004 р. Рада Безпеки ООН відмінила економічні санкції проти Лівії (що діяли з 1992 р. та встановили економічну та політичну ізоляцію країни). За період 1992 - 2004 рр. інноваційно-інвестиційні процеси в лівійській економіці майже призупинились. Так, з 12772 нафтових скважин, що були розвідані та пробурені, на той період діяло лише дві тисячі, а решта були „законсервовані”. Водночас вже 20-21 травня 2004 р. у Тріполі відбулася міжнародна конференція „Doing Business in Libya”, на якій були присутні понад 400 компаній світу (з них – п’ятнадцять американських). Великі перспективи мають спільні Українсько-Лівійські проекти інвестиційного співробітництва у сфері нафтогазового виробництва. Так, ще у 2003 р. НАК „Нафтогаз України” підписав з ННК Лівії Угоду про 99


розподіл продукції (EPSA). У зв’язку з введенням у Лівії практики нафтових тендерів, як один з варіантів, розглядалася можливість створення спільних українсько-лівійських підприємств з метою „розконсервації” та введення в експлуатацію відкритих родовищ (понад 40); буріння, розбудови та початку експлуатації ще не працюючих родовищ (понад 90); здійснення роботи по бурінню скважин, ремонту підземного та наземного обладнання для видобутку та транспортування нафти. Ці проекти передбачають також застосування інновацій, особливо стосовно енергозбереження та збереження води, природних та людських ресурсів. Поряд із збереженням державного контролю за економічними процесами, що мають вирішальний вплив на розвиток країни, велика увага у Лівії приділяється залученню іноземних інвестицій. Так, з 1997 р. у Лівії діє закон про залучення іноземних інвестицій у такі галузі: машинобудування, туризм, сільське господарство, охорона здоров’я та сфера послуг. Найбільш вдалим проектом щодо залучення інвестицій у ці галузі у Лівії вважається компанія LAFICO („Лівійська арабська компанія іноземних інвестицій”), яка була створена у 1981 р. для управління портфельними інвестиціями за кордоном. Сукупний капітал компанії зараз оцінюється у 6 млрд. дол. Протягом періоду свого існування LAFICO інвестувала кошти у будівництво на території Африки 20 готелів ( у тому числі і п’ятизіркових); готує спеціальні програми для розвитку туристичного бізнесу на території Лівії із залученням таких відомих компаній як „Sheraton” та „Hilton”. Серед пріоритетних проектів LAFICO – розвиток телекомунікаційної мережі у Нігерії; інвестиції у видобуток корисних копалин у Гані, ЦАР, Гвінеї; інвестиції у промисловість Конго, Габону, Чаду, Ліберії, Гвінеї, Ефіопії; інвестиції у будівництво готельних комплексів в Уганді, Малі, Чаді, Ліберії. Гамбії, Гані, Руанді, ЮАР та Зімбабве. Залученню іноземних інвестицій до Лівії сприяє і вільна економічна зона – морський порт „Місурата” (розташований на відстані 220 км на схід від Тріполі). Пріоритетними для цих проектів визнано використання інформаційних технологій;нових матеріалів: полімерів, кераміки, нових металевих сплавів та композиційних матеріалів, які поступово мають замінити у виробничому використанні традиційні матеріали. Інноваційний прорив неможливо здійснити без державного регулювання та дієвої державної підтримки. Народовладдя – „Джамахірія” – забезпечує урахування волі народу в усіх соціальноекономічних процесах, сприяє процвітанню Лівії у ХХІ ст. 1. Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегия развития. Монография. – К.: Орияне, 2000. – 424 с. 2. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3 т.: Том 1: Економіка знань – модернізацій ний проект України / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П.Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. – К.: Фенікс,2007. – 544 с. 3. Кадаффі М. Зелена книга. – К.: Фенікс, 2003. – 160 с.

100


УДК: 332.155.003.13: 631.11

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА) Абліцова Т.С., Маркова С.В., Запорізький національний університет

Розглянуто основні аспекти проведення аналізу ефективності діяльності підприємства. The basic aspects of conducting the enterprise efficiency analysis are considered. Внаслідок реформування аграрного сектора на базі колишніх колективних господарств та частини державних виникли нові формування, засновані на приватній власності на землю та майно. Система виробничих відносин у сільському господарстві стає більш адаптованою до умов ринкової економіки. Водночас ситуація в галузі залишається дуже складною. Збитковість більшості сільськогосподарських підприємств є наслідком низької ефективності їх діяльності. У них недостатньо фінансових ресурсів для забезпечення необхідного рівня інтенсифікації виробництва, оновлення матеріально-технічної бази. Ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств має важливе макро- і мікроекономічне значення. Перше полягає в тому, що ефективне господарювання аграрних підприємств, спрямоване на максимізацію прибутку, збільшує як валовий внутрішній продукт, так і доходну частину бюджету держави шляхом зростання податкових надходжень (податок з прибутку підприємства, нарахування на фонд заробітної плати, податок на додану вартість, акцизний збір тощо). Друге ж зумовлене тим, що в умовах ринку економічно ефективна діяльність гарантує сільськогосподарським підприємствам виживання у конкурентній боротьбі, виплати дивідендів (або частки з одержаного доходу) і соціальної допомоги працівникам. Ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу. Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована такою формулою (1): F=Е/Р,

(1)

де F – ефективність, Е – ефект (результати); Р – витрати (ресурси) [1]. Класифікують ефективність за різними ознаками. Так, за наслідками отриманих результатів розрізняють економічну, соціальну та організаційну ефективність. Оцінку інтенсивності та ефективності діяльності підприємства проводять за показниками прибутку і рентабельності. Прибуток – це частина доходу, що залишається на підприємстві після відшкодування усіх витрат, пов’язаних з виробництвом, реалізацією продукції (робіт і послуг) та іншими 101


видами діяльності [2]. Рентабельність – це відносний показник, що характеризує рівень ефективності (доходності) діяльності підприємства. Показники рентабельності повніше, ніж прибуток, характеризують кінцеві результати роботи підприємства, оскільки їх величина показує співвідношення прибутку з наявними або використаними ресурсами [3].

2500

1500

500

1422

1000

851

тис. грн.

2465

2000

0 2004

2005

2006

роки

Рисунок 1 – Аналіз валового прибутку ТОВ “Придонецьке” Відносно ТОВ “Придонецьке”, в 2006 році маємо набагато кращі показники економічної ефективності. Як свідчить рисунок 1, існують тенденції до зростання валового прибутку. Валовий прибуток за 2006 рік у порівнянні з даним показником за 2005 рік зріс на 1043 тис. грн. ( на 73,3%). Це відбулося за рахунок того, що чистий дохід від реалізації продукції зріс на 21,4%, а собівартість реалізованої продукції лише на 11,1%. Крім того, 2006 рік був більш врожайним, ніж 2005р. Показники рентабельності за валовим, операційним та чистим прибутком в 2006 р. у порівнянні з 2005 р. стабілізувалися та значно покращилися. Для цього керівництво ТОВ “Придонецьке” здійснювало різні соціальні заходи з метою покращення позитивного ставлення працівників до праці в товаристві, а, отже, і підвищення соціальної ефективності. Крім цього, було покращено графік робіт працівників та підвищено їх заробітні плати (системою оплати праці є відрядною). Але значною проблемою залишається низький рівень технічної оснащеності та автоматизації, що вказує на незначний рівень організаційної ефективності. З метою підвищення стимулюючої ролі заробітної плати і формування у працівників позитивного ставлення до роботи керівництву ТОВ “Придонецьке” рекомендується замінити відрядну систему оплати праці на акорднопреміальну. Акордно-преміальна система оплати праці забезпечить краще як матеріальне, так і моральне стимулювання. Навіть за умови одержання встановленої в товаристві ставки заробітної плати, працівник має можливість додаткового заробітку завдяки виконанню різних за специфікою робіт протягом року (робота водія, тракториста-машиніста, агронома тощо). Для підвищення продуктивності праці потрібна інтенсифікація виробництва. Можливі деякі варіанти – зрошування та покращення рівня технічного забезпечення. Для забезпечення останнього можна створити з іншими аграрними підприємствами міжгосподарський безприбутковий кооператив із технічного забезпечення (машинно-технологічні станції). Це є одним із найраціональніших шляхів оновлення машинно-тракторного парку та підвищення ефективності його використання. Якщо це не підходить, то краще 102


товариству купувати сільськогосподарську техніку вітчизняних фірм [4]. Також ТОВ “Придонецьке” доцільно реалізовувати свою продукцію через торгових посередників [5]. Сільське господарство належить до високоризикових видів виробництва через нестабільні природнокліматичні умови, можливі поширення патологічних захворювань серед тварин. Тому, для стабілізації доходів, ТОВ “Придонецьке” краще застрахувати свою продукцію [6]. Крім всього вищесказаного, ТОВ “Придонецьке” слід об’єднатися з переробним підприємством, наприклад, з Куйбишевським маслозаводом. Дане об’єднання буде взаємовигідним для обох підприємств, призведе до покращення показників ефективності діяльності, не лише економічної, а й соціальної та організаційної. Література: 1. Шегди А.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2005. – 432с. 2. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навчальний посібник – 3-тє видання, перероблене і доповнене. – К.: Знання-Прес, 2002. – 190с. 3. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз: Навчальний посібник – 3-тє видання, виправлене і доповнене. – Львів: “Магнолія плюс”, 2005. – 344с. 4. Кріп Г.М. Технічне забезпечення сільського господарства Львівщини / Економіка АПК. – 2006. – №3. – С.22-26. 5. Свиноус І.В., Туржанський В.А. Реалізація продукції свинарства господарствам приватного сектору через систему торгово-посередницьких структур / Економіка АПК. – 2006. – №8. – С.135-138. 6. Приказюк О.В. Страхування сільськогосподарських ризиків як засіб беззбиткової діяльності сільгоспвиробників / Економіка АПК. – 2006. – №4. – С.87-91.

САМОЕФЕКТИВНІСТЬ ЯК БАЗИС УСПІХУ МЕНЕДЖЕРА SELF – EFFICACY AS A BASE OF MANAGER’S SUCCESS Венедиктова М.В. викладач Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Дані тезиси присвячені проблемі підвищення рівня роботи менеджера шляхом підвищення його самоефективності. Розглядаються головні складові феномену самоефективності, можливості її підвищення. У тезисах висувається проблема збереження фізичного та психічного здоров’я менеджера за допомогою вивчення даного феномену. This article is dedicated to the problem of improvement of a manager’s work using the way of raising the level of his self-efficacy. It deals with the basic elements of this phenomenon, means of its improvement. In the article 103


we move out the problem of preservation of physical and psychical health with the help of the self – efficacy’s studying. Вибрана нами тема зараз є актуальною, бо сучасний менеджер має жити та працювати в швидкому темпі, досягати поставлених „планок” шляхом активізації свого внутрішнього потенціалу. Тому, на наш погляд, треба знайти способи, щоб це вдавалося менеджерові шляхом „найменших втрат” у плані психічного та фізичного здоров’я. Перш за все зазначимо, що теорія самоефективності, автором якої є А. Бандури – це соціально-когнітивна теорія. Отже і складовими феномену самоефективності є соціальні та когнітивні компоненти (певні поведінкові та мисленнєві чинники). „Сприймана самоефективність – це переконання у власних здібностях організувати і здійснити дії, потрібні для того, щоб отримати бажані результати” [1;21]. Вплив віри в самоефективность на поведінку людини Бандура пояснює таким чином: людина боїться і уникає тих соціальних ситуацій, з якими, як вона вважає, не зуміє впоратися, активно і наступально вона поводиться тоді, коли впевнена в своїх здібностях і вірить в успіх власних дій. В області мислення, висока самоефективність полегшує процес ухвалення рішень. Оптимістичні або песимістичні сценарії розвитку подій у людей також виникають відповідно до рівня їх само ефективності [5]. Тепер слід звернути нашу увагу на джерела самоефективності, їх чотири [1]: конкретні, сприймані індивідом успіхи, спостереження за чужим досвідом, вербальні дії і сприймане емоційне збудження. Найбільшим впливом на самоефективність, по Бандурі, володіє успіх в рішенні тих або інших завдань. Самоефективність росте також, якщо люди спостерігають, як інші успішно справляються з соціальними завданнями, і падає, якщо спостерігаються явні невдачі. Сприймані емоційні і афективні процеси можуть впливати на самоефективність як позитивним (якщо сприймається підйом і жадання діяльності), так і негативним чином (якщо сприймається тривога, скутість, страх ) . Визначивши джерела самоефективності, звернемо свою увагу на складові цього феномена, до них відносяться такі як [1]: високий рівень домагань, внутрішня мотивація, внутрішній локус контролю, позиція „прийняття боротьби”, саморегуляція в критичних ситуаціях, стабільність емоційного стану, високий рівень інтелектуальних здібностей, гнучкість поведінки, креативність, високий рівень самооцінки, здатність людини жити „тут і зараз”. Менеджерська діяльність пов'язана з рішенням найрізноманітніших завдань. Основний інструмент - мислення. Основну роль в креативному мисленні грає інтуїція. Досвід - один з основних чинників ефективності інтуїтивно ухвалених рішень [2]. Через збільшення позитивного досвіду збільшується впевненість у собі. Окрім досвіду велику роль в ухваленні ефективного менеджерського рішення грає психологічний стан - бадьорість, емоційна стабільність, позитивна емоційна валентність. Перше, що ми згадуємо з минулого, є емоції, що супроводжували якісь події, а вже потім самі події [4]. Тобто, досвід, підкріплений певними емоціями, впливає на мисленнєву діяльність менеджера, що в свою чергу впливає на рішення, які приймаються. Менеджер повинен бути емоційно врівноваженим і стресостійким. Він має бути налаштованим на вирішення проблем, а не на 104


уникнення невдач. А також у менеджера має бути гнучкість поведінки в ситуаціях, що змінюються [3]. Таким чином, ми бачимо, що для виконання вищезгаданих завдань, рівень самоефективності менеджера повинен бути достатньо високим. І від цього рівня залежатиме як поточна робота менеджера і його підлеглих, так успіх їх спільної діяльності. Тож, кожен керівник має звертати увагу на власний рівень самоефективності та сприяти його підвищенню. Література: 1. Bandura A. Exercise of personal agency through self-efficacy mechanism // Self-efficacy: Thought control of action, Schwarzer, R. ( Ed.). – Washington, DC: Hemisphere. – 1979, - p. 335 2. Воронкова В.Г. Управління як єдиний соціальний організм.// Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Випуск 11. – Запоріжжя, ЗДІА, 2002 3. Кузьмін І. Психотехнології та ефективний менеджмент. – М.: Технологічна школа бізнесу, 2000. -192с. 4. Пєрвін Л. Джон О. Психологія особистості: Теорії та дослідження/ пер. С англ. М.С. Жамкочьян під ред. В.С. Магуна – М. : Аспект Прес, 2001. – 607с. 5. Тихомиров О.К. Психологія мислення. – М. МДУ, 1984. – 270с.

СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ПРОЦЕСІВ «ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ» ТА «РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ» В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ESSENSE AND CONTENS OF FORMATION AND ASSIGNMENT PROCESS OF PROFIT IN THE MODERN STIPULATIONS OF THRIFTY. Веремей Світлана Аркадіївна Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія» Кафедра філософії, суспільних наук, Українознавства та української мови, викладач

Зростання та падіння економічної, активності добробуту, в свою чергу, в значній мірі залежить від стану національної економіки: темпів зростання (падіння) обсягу виробництва, зайнятості, рівня цін. Економічне зростання об'єктивно пояснює трудову активність, збільшує можливості отримання доходів. Економічна криза скорочує зайнятість, обмежує трудову активність, особливо в сфері суспільно-корисної праці. Найсильніший заряд негативності несуть по собі безробіття та інфляція, які «з'їдають» реальні доходи та заощадження людей, лишаючи їх надії на краще майбутнє. 105


Increasing and the process of down – fall of economic activity, real estate and filicitous, in it case, insuparably connected with the lavel of national economy: the way of increasind (slumpind) volume of production, imployment, price level. Economic increasing objectivilly explain the labor activity and make up efforts up to ability of abtaining the profit. Economical crisis short up the employment, measuring the labor activity, particulary at the sphere of public social usefull labor. Most powerfull charge of negativity carry up the unemployment and inflation by ownself, witch are destroy the real estate and social accumulation, semultanionsly leave there hope according to future, abroad of one’s will. Досягнення Україною головних цілей сучасного етапу реформування економіки знаходиться в об'єктивній залежності від об'єктивного рівня узгодженості економічного зростання з рівнем та диференціацією доходів населення. Ринок України гарантує: «-свободу підприємницької діяльності, включаючи ціноутворення; -виконання замовлень держави на взаємовигідних умовах, що забезпечить реалізацію вирішення головних завдань структурної перебудови економіки на основі цільових програм; -соціальний захист населення, особливо його малозабезпечених верств.»1 Відповідно до вказаних концептуальних положень втручання державних органів в економічні процеси повинно було обмежитись до мінімального - їм делегуватимуться лише ті функції, які не можуть бути забезпечені безпосередніми суб'єктами ринкових відносин. Замість директивного планування вводилося індикативне, яке є системою необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих та взаємопов'язаних засобів побічного (непрямого) впливу через бюджетно-фінансовий, грошово-кредитний механізм та прямого впливу через державне підприємництво і розробку цільових комплексних програм. Поряд із розвитком споживчого ринку передбачалося створення ринку засобів виробництва – вільну реалізацію сировини, матеріалів, палива, енергії, обладнання, а в перспективі – і землі. Планувалося створення фінансового ринку: ринку кредитних паперів, цінних паперів та валюти, які б акумулювали та розподіляли тимчасово вільні грошові ресурси. Його формування повинно було б здійснюватись на основі ліквідації монополії держави у банківській системі, перетворення державних спеціалізованих банків у комерційні, розвитку відповідних елементів ринкової інфраструктури. Щоб створити велику кількість конкуруючих між собою, самостійно вільних, економічно відповідальних не лише своїми поточними доходами, але й майновою власністю товаровиробників, подолати відчуження робітників від засобів та результатів виробництва, відновити та розвити конкуренцію, намічалося провести роздержавлення та приватизацію. З цією ж метою проголошувалася свобода підприємництва, проводилася демонополізація економіки. Створювалася ринкова інфраструктура, основними елементами якої мали бути: 106


-на ринку засобів виробництва – товарні біржі, мережа оптових посередників, фонди стабілізації ринку, лізингові компанії, сервісні центри, фірмові та комісійні магазини, брокерські та ділерські фірми, центри і пункти прокату; -на фінансовому ринку – фондові та валютні біржі, комерційні банки, страхові компанії, аудиторські фірми; -на ринку робочої сили (праці) – біржі праці, посередницькі фірми (контори) працевлаштування. Комерціалізація економіки означала переведення відносин розподілу на комерційні засади (введення платності послуг, наприклад, медичних послуг, освіти і т.ін.), заміну бюджетного фінансування кредитуванням, відмову від дотацій, передбачала посилення ролі ринку, розширювала сферу ринкового регулювання. Основним оціночним показником діяльності підприємств та установ став прибуток. Необхідно зазаначити, що за роки незалежного розвитку України науковці неодноразово аналізували результати ринкової трансформації економіки, розробляли концепції, програми та прогнози соціальноекономічного розвитку, а держава та підприємці намагалися реалізувати їх.2 Аналіз цих програмних документів дозволяє зробити висновок, що всі вони, за незначними відмінностями мають загальноприйняту для сучасної вітчизняної економічної науки та практики структуру. 1.Аналітично-констатуюча частина (визначає причини та чинники, які призвели до негативного стану в тій чи іншій сфері суспільного життя, наводить показники та факти, які характеризували цей негативний стан, або відставання України від розвинених країн світу). 2.Планово-організаційна частина, яка визначає завдання щодо вирішення проблем, подолання негативних явищ, наближення соціальноекономічної сфери України до рівня розвитку європейських країн. 3.Прогнозно-індикативна частина, яка визначає рівень розвитку, соціально-економічні сфери України на певному проміжку у часі та прогнозує варіанти та показники розвитку. 4.Організаційно-реалізаційна частина, яка розкриває законодавчу базу та організаційну систему реалізації програми. 5.Фінансово-бюджетна частина, яка розкриває фінансове забезпечення реалізації програми. Аналіз реальних показників розвитку економіки України робить правомірним висновок про те, що прогнозна частина кожної з державних програм України за роки її незалежності мала недостатній рівень реалізаії. Здійснені за період незалежності України економічні реформи не дозволили повною мірою вирішити завдання, сформульовані у концептуальних документах, які визначали основні напрями переходу до регульованої державою ринкової економіки, що викликало загострення соціальних проблем. На сьогоднішній день питома вага заробітної плати у ВВП становить менше 45%, а у структурі собівартості продукції близько 10%, що значно відстає від стандартів розвинених країн світу, де такі показники сягають 60%. Це призводить до вкрай низької вартості робочої сили та зниження ефективності праці. Водночас, в сучасному українському суспільстві глибоко вкорінилася різка майнова диференціація та загрозливі масштаби бідності: доходи 10% найбільш забезпеченого населення перевищують доходи 10% найменш забезпеченого населення більш ніж у 10 разів, при цьому більше 107


половини населення громадян отримує дохід на одного члена родини менший від прожиткового рівня.1 Наявні диспропорції обумовлюють необхідність кардинального перегляду концептуальних засад політики доходів та їх узгодження з політикою уряду у сфері розвитку підприємництва та макроекономічною політикою держави в цілому. Практика проведення ринкових реформ в Україні показала, що автоматичне застосування положень економічної теорії та формальне впровадження досвіду інших країн у процесах поєднання ринкового та державного регулювання у сфері формування та розподілу доходів не дали очікуваних результатів. Література: 1. Економіка України за січень-листопад 2007 року. /Урядовий кур’єр, 24.12.07 № 241 С. 12. 2. Статистичний щорічник України. – К: “Техніка”, 2008 р. – С. 137. 17.

УДК 339.976:004

КООРДИНАЦІЯ СТРАТЕГІЙ КОРПОРАЦІЙ ТА ДЕРЖАВ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ Грищенко Андрій Анатолійович доцент кафедри міжнародної економіки Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана

У тезах обґрунтовується, що створення ефективного господарського механізму в умовах глобальної інформатизації, головним чинником якої є технологічний інститут, можливе лише шляхом інституційного підходу до вивчення та впровадження принципів, форм і методів взаємодії ринкових акторів та держав. Тому інформаційна парадигма глобалізації передбачає найбільш ефективну модель співпраці корпорацій і держав у формі координації їхніх інституційних стратегій. The theses prove that creation of an effective economic mechanism in conditions of global information which primary factor is the institute of technology is possible only by the institutional approach to studying of principles, forms and methods of interacting of market actors and states. Therefore the informational paradigm of globalization provides the most effective model of cooperation of corporations and states in the form of coordination their institutional strategies. Сучасний розвиток світової економіки характеризується її подальшою глобалізацією, впровадженням у всі сфери людського життя інформаційних технологій, на основі яких формується глобальне інформаційне суспільство; посилюється вплив на міжнародні економічні відносини транснаціональних суб‘єктів господарювання. 108


Якісні зміни цивілізаційного розвитку, які ми спостерігаємо сьогодні зумовлюють необхідність переосмислення ролі і місця держави в економіці. Держава при цьому розглядається, як один із суспільних інститутів, а державне регулювання, як база інституціоналізму. Академік НАН України Ю.М. Пахомов обґрунтовано доводить, що підхід, який розглядає судьби цивілізації в залежності від успішності їх регуляторів, – є ключ до розуміння хоча і не єдиного, але все ж найважливішого критерія життєздатності людського суспільства. Людство не могло покладатися в ХХ ст. на традиційні механізми саморегулювання, взяті самі по собі, ні на свідоме управління процесами в масштабах суспільства, яке включало вільну взаємодію спонтанних сил, перед усім – ринкових. Вихід є в досі невідомому історії мистецтві поєднання обох регуляторів. Досягнення в цьому поєднанні і взаємодії оптимуму – це істинно історична проблема, від вирішення якої залежить доля світової цивілізації1. Результати інших наукових досліджень також переконують, що в теперішніх реаліях глобалізації та інформатизації міжнародних економічних відносин формування дійсно ефективного господарського механізму можливе лише за умови інституційного підходу до вивчення та впровадження принципів, форм і методів взаємодії ринкових агентів та держав. При цьому в умовах жорсткої міжнародної конкуренції головним чинником якої є технологічний інститут, інформаційна парадигма глобалізації на нашу думку передбачає найбільш ефективну модель співпраці корпорацій і держав у формі координації їх інституціональних стратегій економічного розвитку. У сучасній світовій економіці ціна конкурентоспроможності є дуже високою. Корпорації витрачають великі кошти на науково-дослідні та дослідноконструкторські розробки з метою завоювання свого місця на світовому ринку. Згідно висновкам фахівців ООН в сучасних умовах глобалізації в економіці розвинутих країн превалює сектор виробництва знань, розробки і розповсюдження інформації2. Про це свідчить і тема Всесвітнього економічного форуму в Давосі 2008 року «Сила спільних інновацій». В умовах розвитку інформаційної економіки та посилення глобальної конкуренції стратегічною метою будь-якої країни є забезпечення захисту національних інтересів від експансії на внутрішній ринок іноземних компаній. У той же час процеси глобалізації не залишають країнам альтернативи перед вибором допускати чи не допускати іноземний капітал на національний економічний простір. Закрити двері перед міжнародним рухом капіталу, в тому числі для нашої країни, означає залишитися на узбіччі цивілізаційного процесу. Вихід тут у тому, щоб країнам-реципієнтам отримати найбільші вигоди при найменших втратах для національної економіки шляхом досягнення оптимального балансу між лібералізацією ринку та його державним регулюванням, об‘єднання державних та корпоративних ресурсів, розробки та використання науково обґрунтованих інструментів та механізмів їхньої координації. Зазначимо, що питання координації та взаємодії крупних корпорацій і держав досліджено у працях зарубіжних учених. Значний вклад у розвиток даного напряму економічної думки внесли й українські вчені. 1

Ю.М. Пахомов. Западная модель саморегулирования. В кн. Цивилизационная структура современного мира. В 3-х томах. Т.1. –К.: «Наукова думка». 2006, -с.276. 2 Джерело: UNCTAD, World Investment Report 2005: Transnational Corporations and the Internationalization of R&D, figure IV.1.

109


Один із загальновизнаних наукових підходів до розгляду цієї проблематики стверджує, що стратегія економічного розвитку держави напряму залежить від стратегії зростання крупних корпорацій в умовах науково-технологічного прогресу. Тільки за допомогою незалежної від корпорацій держави вбачається успіх економічного розвитку. Зокрема українські реалії демонструють, що успішно займатися бізнесом і успішно управляти державою на будь-якому рівні – дві ніяк не сумісні між собою речі. Тут можливий лише інституційний підхід: співробітництво на засадах ділового партнерства приватного капіталу та влади, тобто координація економічних стратегій корпорацій та держави. Інший підхід інституціоналізму, як одну із центральних проблем розвитку і оновлення економіки вбачає в створенні системи соціального контролю над економікою. Вказана проблема розглядається досить широко: від внутрішньофірменного корпоративного рівня до організації соціального контролю на макроекономічному рівні, головна роль у реалізації якого відводиться державі. При цьому значне місце в організації соціального контролю займає планування, включаючи створення і розвиток державної системи програмування та індикативного планування, що об’єктивно сприяє розвитку і оптимізації державних та ринкових форм господарювання. У сучасних умовах розвитку світової економіки здійснюються спроби об’єднати положення інституціоналізму з неокласичною теорією. Обґрунтовується модель «цивілізаційного синтезу», що передбачає максимальне використання приватного підприємництва, вільного ринку в сполученні з адміністративною і фінансовою підтримкою підприємницької ініціативи з боку держави. У наукових колах пропонується й обґрунтовується ідея створення нової інституціональної економіки. Разом з тим, на нашу думку, у дослідженнях українських та зарубіжних учених ще не знайти досить повного висвітлення явищ і проблеми щодо аналізу ефективності інституційних факторів економічної політики розвинутих країн, країн що розвиваються та країн з перехідною економікою в умовах глобальної інформатизації. Зокрема, необхідно визначити, що сьогодні розуміється під поняттями інституції, принципи, форми і методи координації державних і ринкових регуляторів, у тому числі регуляторів міжнародних економічних відносин, узгодження при цьому наднаціональних, національних і корпоративних інтересів, коли в умовах сучасної глобалізації держава сама все більше перетворюється в корпорацію з управління соціальнотериторіальною системою, а корпорація набирає рис і характеристик державності. З позицій теорії стратегічного управління доцільно також проаналізувати основні фактори, які впливають на стратегію економічного розвитку корпорацій і країн на новому етапі інтернаціоналізації господарської діяльності: особливу їх місію, конкурентні переваги, організаційні чинники, права власності на ресурсоспоживання, потенціал розвитку, культуру і компетенцію міжнародного управління, вплив інституцій на виробничі витрати, тощо. На сьогодні, ми можемо виділити наступні чинники ефективності координації інституційних корпоративних і державних стратегій: дотримання законності в суспільстві, ступінь розвитку корпоративного і господарського права, ефективність функціонування судової, банківської, фінансової систем, небанківських фінансово-кредитних установ, фондового ринку і технологічних інститутів. В Україні немає багатьох необхідних інститутів, зокрема, не 110


розвинуто інституційно-правове середовище соціальної спрямованості у приватному секторі, не сформовано конкурентного середовища, в якому повинні здійснювати господарську діяльність недержавні суб’єкти господарювання, принцип конкуренції не є пріоритетним при приватизації державного майна, загострюється боротьба груп інтересів, які часто ігнорують формальні та неформальні правила і норми поведінки, а державна влада послаблюється, транснаціональні корпорації і фінансово-промислові групи недостатньо приділяють уваги соціальним та екологічним питанням та питанням ефективного використання обмежених ресурсів. Міжнародний досвід показує, що при узгодженні інтересів держав з інтересами недержавних економічних акторів (міждержавних організацій, неурядових об’єднань, крупних фінансових і бізнес-структур) вони не обов’язково налаштовані на співпрацю з державними організаціями, тому оптимальність розвитку їх інституційних стратегій залежить від ефективності координації даного процесу. Список використаної літератури: 1. Цивилизационная структура современного мира. Под редакцией академика НАН Украины Ю.Н. Пахомова и доктора философских наук Ю.В. Павленко, В 3-х томах. Т.1. –К.: «Наукова думка». 2006, - 686 стр. 2. World Investment Report 2005: Transnational Corporations and the Internationalization of R&D, UNCTAD, New York and Geneva, 2005. – 350 p.

УДК 658.016

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ФІНАНСОВОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА FEATURES OF FORMING OF STRATEGY OF FINANCIAL DEVELOPMENT OF ENTERPRISE Дзеніс Олексій Олександрович Харківський національний економічний університет аспірант кафедри банківської справи

Розглянуто сутність та специфіку формування стратегії фінансогвого розвитку підприємства. Обгрунтовано необхідність врахування при її реалізації можливості створення конкурентних переваг Essence and specific of forming of strategy of finansogvogo development of enterprise is considered. The necessity of consideration is grounded during its realization of possibility of creation of competitive edges В умовах ринкової економіки, що характеризується динамічними процесами розвитку, актуальним становиться питання адаптації підприємств до конкуренції. При цьому необхідним є розробка фінаансової стратегії розвитку підприємства, що базується на формуванні конкурентних преваг за рахунок ефективного використання стратегічного потенціалу. З метою прийняття своєчасних управлінських рішень використовуються основні 111


інструменти стратегічного управління, зокрема стратегічний аналіз. Під час остаточного вибору фінансової стратегії розвитку потребують врахування такі фактори, що впливають на конкурентні переваги, зокрема: структура стратегічного потенціалу, можливості розширення та впорядкування фінансових ресурсів підприємства та особливості зовнішнього середовища (окремої галузі і економіки в цілому). Теоретичні основи побудови фінансової стратегії та організації фінансової діяльності висвітлено в роботах низки вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема І. Бланка, В. Ковальова, О. Пушкаря, В. Хруцького [1-4] та ін. Конкуренція виступає потужним елементом ринкового механізму, а метою конкурентної політики є розвиток конкурентного середовища, котре спроможне забезпечити ефективне використання ресурсів, вільний вступ підприємств до ринку, свободу споживача в виборі товарів, високу якість за сприятливою ціною. В таких умовах метою підприємства повинен стати постійний розвиток конкурентних переваг, зокрема у фінансовій сфері. В звязку з цим, метою дослідження обрано дослідження сутності та специфіки формування стратегії фінансового розвитку підприємства В контексті даної проблематики поставлені наступні завдання: - визначення сутності стратегії фінансового розвитку підприємства; - виявлення факторів, що впливають на її формування; - обгрунтування необхідності формування конкурентної переваги в межах фінансової стратегії підпиємства. Важливою складовою стратегічного управління підприємством є його фінансова діяльність, яка виступає основним ресурсним забезпеченням економічного розвитку підприємства. Маючи тісний зв’язок з ринком грошей та ринком капіталу, фінансова діяльність підприємства оперативно реагує на різні коливання кон’юнктури окремих суб’єктів фінансового ринку. Водночас, характеризуючи та відображаючи рівень конкурентоспроможності підприємства на товарному та фінансовому ринках, фінансова діяльність представляє собою певний та особливий економічний індикатор ефективності господарської діяльності підприємства в цілому. Основні аспекти діяльності, пов’язаної з управлінням фінансовими ресурсами, можна згрупувати за трьома напрямками: фінансування, інвестування та забезпечення результативності здійснюваних заходів [1]. Цей підхід дозволяє враховувати вплив і взаємозв’язок чинників внутрішнього і зовнішнього середовища та окремих напрямів фінансової діяльності, які можна класифікувати за значущістю відповідно до поставлених цілей функціонування підприємства. Виходячи з цього, окремою необхідною частиною ефективної діяльності підприємства в сучасних конкурентних умовах функціонування є побудова стратегії фінансового розвитку підприємства. Стратегія фінансового розвитку – стратегія визначення цілей використання фінансових ресурсів і капіталу, методів фінансування, управління рухом фінансових ресурсів, а також фінансове планування й розробка фінансових планів розвитку. Вона є універсальною стратегією, через яку відбувається інтегрування всіх функціональних стратегій в цілісну модель дій підприємства. З одного боку, вона носить підлеглий характер і повинна бути узгоджена з метою і напрямами загальної стратегії розвитку підприємства, а з іншого – сама істотно впливає на формування загальної 112


стратегії розвитку підприємства. Це зв'язано з тим, що основна мета загальної стратегії – забезпечення високих темпів економічного розвитку - пов'язана з тенденціями розвитку відповідного товарного ринку. Якщо тенденції розвитку товарного і фінансового ринків не співпадають, може виникнути ситуація, коли мета загальної стратегії розвитку підприємства не може бути реалізована у зв'язку з фінансовими обмеженнями. Виходячи з тісного взаємозв’язку фінансової стартегії з іншими можна зробити висновок щодо її спрямування на організацію взаємодії всіх напрямів діяльності підприємства досягнення фінансово-економічного розвитку та підвищення ринкової вартості підприємства. Можна виділити основні характеристики стратегії фінансового розвитку промислового підприємства, такі як орієнтованість на довгостроковий період, цілеспрямованість, взаємозв’язок і підпорядкованість загальній економічній стратегії суб’єкта господарювання, збалансованість заходів фінансового характеру за кожною окремою функцією фінансової діяльності, соціальна спрямованість. Найбільш впливовими факторами є: вид фінансових ресурсів, періодичність залучення засобів, фінансовий потенціал джерел і їх концентрація, характер дотримання умов повернення коштів і їх сконцентрованість у часі, напрямки вкладення, характер інвестиційних проектів, основні характеристики підприємства і його переваги, цілі фінансової діяльності, рівень прийнятого фінансового ризику, умови формування партнерських відносин, загальні цілі діяльності, характер ринку. Саме в цих сферах доцільно передбачити створення конкурентних переваг, які будуть спрямовані на збереженя фінансової стійкості та розвитку підприємства. Таким чином, стратегія фінансового розвитку підприємства має на меті досягнення наступних цілей: - забезпечення сталого розвитку підприємтсва, що обумовлений поліпшенням його економічних, соціальних, технологічних та інших показників діяльності; - розвинення ключових факторів фінансового успіху підприємства; - виготовлення конкурентоспроможної продукції; - формування позитивного іміджу суб’єкта господарювання, відкритого до співробітництва на різних рівнях економіки; - адаптування до умов національної економіки країни; - узгодження і задоволення інтересів суб’єктів розвитку підприємства (менеджерів, робітників, держави), зокрема фінансових, та інші. Як видно з вищенаведеного, фінансові ресурси відіграють роль обмеження в діяльності підприємства, тому формування обґрунтованої стратегії фінансового розвитку та ефективне її виконання є основою забезпечення життєдіяльності суб’єкта господарювання в довгостроковій перспективі. Література 1. Бланк И.А. Концептуальные основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. – К.: Эльга: Ника-Центр, 2003. – 446 с. 2. Ковалев В. Введение в финансовый менеджмент. М.: Финансы и статистика. – 2000. – 162 с.

113


3. Пушкарь А.И., Тридед А.Н. , Колос А.Л. Антикризисное управление: модели, стратегии, механизмы: Научное издание. – Х.: ООО "Модель Вселенной", 2001. – 452 с. 4. Хруцкий В. Е., Сизхова Т.В., Гамаюнов В.В. Внутрифирменное бюджетирование: настольная книга по постановке финансового планирования. М.: Финансы и статистика. – 2003. – 400 с. УДК 33:008

ФАКТОРИ, ЩО ФОРМУЮТЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЗАКЛАДУ КУЛЬТУРИ THE FACTORS WHICH FORM THE COMPATIBILITY OF THE CULTURE INSTITUTE. Драчова Тетяна Юріївна Харківська державна академія культури Аспірант кафедри менеджменту

Розглядані заклади культури як суб’єкти ринкових відносин, які вступають в конкурентну боротьбу. Успішність конкурентної боротьби за споживача залежить від конкурентоспроможності закладу. Проаналізовано фактори внутрішнього та зовнішнього середовищ, які оказують вплив на конкурентоспроможність закладу культури. We have conserved the institute of culture as the subjects of market relationship, which enter into competed fight. The success of compatibility fight depend on compatibility of the institute. We have analyzed the factors of internal and external environment, which influences of the compatibility of the institute. Трансформація економічного устрою до соціально-орієнтованих ринкових відносин вплинула на характер функціонування та взаємодіяльності всього суспільства. Невинятковою така ситуація стала і для сфери культури. Заклади, організації та підприємства культури змушені перейти на новий вид взаємодіяльності як між собою, так й з іншими суб’єктами економічних відносин. Таким чином, заклади культури змушені боротися за свого споживача, тобто вступати в конкурентну боротьбу з іншими закладами культури. В таких умовах доцільно проаналізувати ті фактори, які можуть оказувати вплив на конкурентоспроможність закладу культури. Конкурентоспроможність підприємства – система, яка складається з безперервно взаємодіючих факторів та характеризує ступінь реалізації потенційних можливостей підприємства щодо придбання та підтримки протягом тривалого періоду часу конкурентної переваги [4, С48]. В свою чергу, конкурентоспроможність закладу культури можна визначити як: відносну характеристику, яка відображає позитивні відмінності процесу розвитку даного закладу від закладів-конкурентів як за ступенем задоволення своїми послугами конкретної суспільної потреби, так і за ефективністю творчої діяльності взагалі.

114


Серед чинників, що впливають на конкурентоспроможність досліджуваного вітчизняні та закордонні науковці виділяють фактори внутрішнього та зовнішнього середовища [1-5]. Внутрішнє середовище закладу культури можна представити як сукупність систематизованих факторів, які знаходяться в межах закладу, здійснюють постійний та безпосередній вплив на його функціонування та перебувають під безпосереднім контролем закладу. Зовнішнє середовище закладу культури – це сукупність систематизованих факторів, які знаходяться за межами закладу, в різній мірі, прямо або опосередковано оказують вплив на його функціонування та слабо або зовсім не контролюються закладом. Управління внутрішніми факторами дозволяє ефективно впливати на рівень конкурентоспроможності закладу культури, посилювати його слабкі сторони та ефективно використовувати сильні. Дослідження факторів зовнішнього середовища допомагає визначити можливості розвитку закладу та проаналізувати можливі загрози збоку зовнішнього середовища, для того щоб попередити чи мінімізувати їх негативний вплив. Серед факторів внутрішнього середовища, які оказують вагомий вплив на функціонування закладу культури, доцільно виділити такі: управлінські (організаційна структура управління, корпоративна культура, ефективність організації), кадрові (кваліфікація, соціально-демографічний структура, працездатність), фінансові (рівень фінансування, бюджетна заборгованість, підтримка збоку спонсорів), маркетингові (реклама, імідж, популярність), матеріально – технічні (рівень забезпеченості матеріалами та обладнанням, ступінь зношеності основних фондів, можливість введення результатів НТП), інформаційні (наявність та використання нових інформаційних технологій), просторові (місце розташування та доступність) та творчі або виробничі, якщо творчість розглядати як специфічний «процес виробництва» культурних благ (тривалість та особливість виробничого процесу). В зовнішньому середовищі доцільно виділити два прошарки: макро- та мікрооточення, які оказують вплив на діяльність закладу в різній мірі. До факторів макрооточення, які оказує вплив опосередковано, слід віднести економічні (показники економічного розвитку країни), політичні та правові (політична стабільність, правове регулювання), соціальнодемографічні (вікова, статева структура, соціальне положення), культурні (цінності, вподобання, традиції), технологічні (розвиток НТП), міжнародні (економічні показники інших країн, міжнародно-правові відносини) й історикогеографічні та природні (місцевість, клімат). Фактори мікрооточення, що безпосередньо впливає на діяльність закладу культури, такі: державні органи (керуючі та контролюючі органи), споживачі (населення, яке надає попит на культурні блага та/чи держзамовлення на культурні блага), постачальники (держава, як постачальник фінансування та матеріально-технічного забезпечення та культурних благ, які потрібні для діяльності, та спонсори, як постачальники фінансових та матеріальнотехнічних засобів), існуючі та можливі конкуренти (заклади, організації та підприємства, що займаються або планують розпочати таку ж або схожу діяльність), культурні блага – замінники (весь культурно-дозвільний комплекс, який пропонує культурні блага за схожими умовами). Через широку різноманітність видів діяльності закладів культури, складові факторів внутрішнього та зовнішнього середовищ можуть відрізнятись. 115


Аналіз чинників внутрішнього та зовнішнього середовищ дає змогу виявити сильні та слабкі сторони закладу культури, його можливі досягнення та загрози, які можуть попередити розвиток. Всі ці показники можуть стати на заваді у визначенні та підвищенні конкурентоспроможність закладу культури. Конкурентна боротьба серед закладів культури ведеться не стільки за отримання прибутку, хоча фінансова діяльність – немаловажна складова функціонування закладу, скільки за збільшення споживачів культурних благ, їх популярність. Література 1. Зуб А. Т. Стратегический менеджмент: Теория и практика: Учебное пособие для вузов. – M.: Аспект Пресс, 2002. – 415 с. 2. Мескон М. Основы менеджмента/ М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с. 3. Портер М. Стратегія конкуренції: Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. – К: Основи, 1997. – 390 с. 4. Теоретичні основи конкурентної стратегії підприємства: (Монографія) Ю. Б. Іванов, О. М. Тищенко. – Х.: ВД ІНЖЕК, 2006. – 384 с.: іл. 5. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004.699 с.

УДК 330.322

СУТНІСТЬ ТА НАПРЯМКИ ПРОЕКТНОГО АНАЛІЗУ ІННОВАЦІЙНОЇ ФОРМИ ІНВЕСТИЦІЙ THE ESSENCES AND DIRECTIONS OF PROJECT ANALYSIS OF INNOVATION FORMS OF INVESTMENTS Перлик В.В. ст.викладач кафедри державного управління та педагогічного менеджменту СОІППО

Луценко С.М. ст.викладач кафедри державного управління та педагогічного менеджменту СОІППО

На сучасному етапі розвитку економіки ефективність інвестиційної діяльності залежить від відродження фінансового, фінансово-кредитного та інвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне піднесення та активність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхом створення діючого ринку капіталів та інвестицій. Інновації, що плануються, реалізуються та вже здійснені, набувають форми капітальних інвестиційних проектів. Але проекти треба підібрати, розрахувати, виконати, а головне - оцінити їх ефективність на підставі порівняння витрат на проект та результатів його реалізації. Проектний аналіз це процес аналізу прибутковості інноваційного проекту, або зіставлення витрат на проект та вигод, які можуть бути одержані в результаті його реалізації. Оскільки вигоди від будь-якого інноваційного проекту та витрати на його реалізацію численні й не завжди їх легко підрахувати, то визначення прибутковості перетворюється у тривалий та трудомістский аналіз усіх стадій 116


та аспектів інвестиційного проекту. У результаті пректний аналіз перетворюється у концепцію, яка закладається в основу інноваційних проектів у країнах з ринковою економікою.У концепції проектного аналізу склався свій підхід та напрямки до стадій проекту та аспектів його аналізу. У міру підготовки та реалізації інноваційний проект проходить "життевий цикл", що складається з різних стадій. Межі між ними не завжди чіткі, проте можна виділити шість таких стадій: Перша та друга стадії - це передідентифікація проекту та ідентифікація проекту. На цих стадіях спочатку народжується сама ідея, а потім готуються основні деталі проекту. Він проходить попередне обгрунтовування та порівнюється з попередніми даними інших проектів. Цей процес можна назвати стадією попереднього техніко-економічного обгрунтування. Третьою стадією є розробка проекту. На цій стадії проводиться детальне опрацювання всіх аспектів проекту, які остаточно повинні обгрунтувати його вигідність. Четвертою стадією є оцінка /експертиза/ проекту. Це експертиза, яку проходить підготовлений проект /він вивчається та обговорюється керівництвом фірми, незалежними експертами, потенційними інвесторами та кредиторами, міністерствами, банком та т.ін./. П'ята стадія - це прийняття проекту. На цій стадії керівництво всіх рівнів, інвестори та кредитори приймають остаточне рішення стосовно проекту, а оскільки в самій фірмі звичайно існують альтернативні можливості використання економічних ресурсів аба ж у кредиторів є пропозиції про фінінсування інших проектів, то ця стадія може виявитись тривалою. Шоста стадія - являє собою здійснення проекту. Тут головне - це контроль та спостереження за реалізацією проекту.з тим, щоб він не відхилявся від графіка, та одночасне внесення в нього оперативних змін, якщо вони дійсно потрібні. На всіх стадіях проекту, але особливо на стадії розробки, йде аналіз його основних аспектів. Часто їх називають напрямками аналізу або просто аналізом.Основними напрямками проектного аналізу є: 1. Технічний аналіз, завданням якого є визначення найбільш придатної для даного інвестиційного проекту техніки та технології. 2. Комерційний /маркетинговий/ аналіз, у ході якого аналізується ринок. 3. Інституційний аналіз, завдання якого - досконально оцінити організаційно-правове, административне і навіть політичне середовище, в якому буде реалізовуватись проект, та пристосувати його до цього середовища, особливо до вимог державних організацій. 4. Соціальний аналіз, під час якого необхідно досліджувати вплив проекту на життя місцевих жителів, досягти доброзичливого ставлення до проекту. 5. Аналіз навколишнього середовища, який повинен виявити шкоду, якщо вона буде нанесена проектом навколишньому середовищу, та дати експертну оцінку їй, а також запропонувати способи запобігання цій шкоді. 6. Фінінсовий аналіз. 7. Економічний аналіз. У процесі аналізу проектів, що фінансуються міжнародними організаціями, необхідно враховувати їх економічні, технологічні, організаційні, соціальні, екологічні та фінінсові аспекти. 117


Аналіз економічних аспектів покликаний визначити, чи сприяє даний проект досягненню цілей розвитку національної економіки України, а також чи існують альтернативні шляхи досягнення тих самих економічних вигод з меншими витратами. Однією з важливих вимог, що пред'являються практично всіма міжнародними фінансовими організаціями, є адекватне стимулювання різних учасників.Конкретний метод аналізу проекту вибирається стосовно рівня розвитку галузі, що розглядається. Аналіз техничних аспектів містить ряд факторів, у тому числі: передбачуваний масштаб проекту; типи процесів, матеріалів та обладнання; місцерозташування проекту; наявність планів, креслень та іншої проектної документації; наявність необхідної інфраструктури; методи реалізації, експлуатації та обслуговування проекту, що пропонуються; порядок укладення контрактів та оформлення поставок товарів і послуг; реальність здійснення графіків реалізації проекту та поетапного одержання вигод. У ході підготовки та аналізу проекту розглядається компетентність адміністративного персоналу, ефективність та відповідність організаційної структури підприїмства вирішуваним у проекті завдвнням. Проект може включати програму професійної підготовки, метою якої має бути підготовка кадрів для економічно ефективної реалізації проекту. При вирішенні питання про виділення інвестицій міжнародні фінансові організації вимагають обов'язкового врахування соціальних факторів, традицій та цінностей як важливих факторів, які впливають на здійснюваність, практичну реалізацію та експлуатацію проектів, спрямованих на сприяння конкретним галузям та регіонам. Мета аналізу - врахувати наступні чотири фактори: -соціально-культурні та демографічні особливості місцевих отримувачів економічних вигод; -соціальну структуру зяйнятості в регіоні здійснення проекту; -соціальну стратегію реалізації та експлуатації проекту, що забезпечує сталу участь у проекті отримувачів економічних вигод. Екологічна оцінка переслідує мету: визначити можливий вплив реалізовуваного проекту на навколишнє середовище та врахувати екологічні аспекти в ході розробки проекту, визначити шляхи екологічної оптимізації проекту або обмеження та шляхи усунення негативних впливів. Докладний аналіз фінансових ресурсів підприємства здійснюється шляхом вивчення підготовленного балансового звіту, звіту про прибутки та збитки та звіту про ліквідність. Кінцевою метою фінансового аналізу, що проводиться міжнародними фінансовими інститутами, є оцінка рентабельності інноваційного проекту, комерційного та фінансового ризику, пов'язанного з інвестуванням у проект, оцінка ймовірності реалізації проекту у встановлений строк. Тому при підготовці передінвестиційної документації для подання у міжнародні фінансові інститути слід звернути увагу на фінансову ефективність проекту, з тим щоб довести здатність підприємства виконати всі фінансові зобов'язання та отримати в достатньому обсязі фінансові ресурси для забезпечення прийнятого коефіціента окупності наявних активів, а також достатнього обсягу відрахувань у рахунок майбутніх капітальних потреб. Фінансовий аналіз нерідко виявляє необхідність коригування рівня та структури призначених цін. Фінансовий та економічний аналізи доповнюють один одного фінансовий аналіз проводиться з позицій окремих учасників проекту, 118


економічний - з позиції суспільства. Ці напрямки є ключовими. Обидва вони базуються на зіставленні витрат та вигод від проекту, але відрізняються підходом до оцінки. Економічний аналіз оцінює прибутковість проекту з точки зору всього суспільства, фінансовій аналіз - тільки з точки зору фірми та її кредиторів. Отже, інноваційна інвестиційна діяльність являє собою тривалий процес і тому повинна здійснюватись з урахуванням певної перспективної спрямованості. Формування напрямків цієї діяльності, системи її довгострокових цілей та вибір найефективніших шляхів їх досягнення з урахуванням перспективи являє собою процес розробки інвестиційної стратегії. Інноваційна сфера інвестицій - це найбільш важлива та перспективна сфера для розвитку економіки України і тому за нею майбутне. Література: Закон України “Про інвестиційну діяльність”// ВВР.-1992.-№10.-С.138 Інвестиційний менеджмент/ Гриньова В.М., Коюда В.О., Лепейко Т.І., Коюда О.П., Великий Ю.М./ під заг. ред.. д- ра екон. наук, проф.. В.М. Гриньової. – Х.:ВД"ІНЖЕК",2004.- 368с.Укр.мов. Покропивный С. Инновационный менеджмент в рыночной системе хозяйствования//Экономика Украины.-1995.-№2.-С.34 - 36 Яковец Ю. Инновационное инвестирование: новые подходы // Экономист.1995.-№1.-С.31-33 хозяйствования//Экономика Украины.-1995.-№2.-С.34-

УДК 339.976:004

УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ THE MANAGEMENT OF CREDIT POLICY OF THE COMPANY IN MODERN CONDITIONS Семеног Андрій Юрійович, Українська академія банківської справи, магістрант

Резюме: У тезах на прикладі ВАТ "Стирол" узагальнено практичний досвід з дебіторської заборгованості підприємства, запропоновано шляхи оптимізації дебіторської заборгованості в сучасних умовах. Resume: The theses prove the practical experience of research the credit policy of the company "Stirol". The ways of making optimal credit police of the company is also discovered. Розрахунки – один із необхідних складників діяльності будь-якого підприємства. Їх урахування забезпечує виробничий цикл, дає можливість підприємству розвиватися з урахуванням інноваційних технологій, підвищувати конкурентноздатність, ринкову вартість і водночас довіру акціонерів. Однак у ринкових умовах досить важко забезпечити високий рівень збуту продукції та миттєву її оплату, що призводить до утворення дебіторської 119


заборгованості, розмір якої без належного управління часто досягає критичного значення. Саме тому керівництво підприємств усе більше і глибше усвідомлюють роль своєчасного аналізу стану і динаміки розміру дебіторської заборгованості, величини її впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Результативне поєднання розміру даного активу з величиною виручки від реалізації дає унікальну можливість максимізувати прибуток, підвищити ліквідність, платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Потребу в об‘єктивній інформації відчувають і фінансові установи країни. У наукових працях українських і зарубіжних економістів О. Ареф‘єва, М.Білик, І. Бланка, М. Гольцберга, О. Конторщикова, С. Ченка, К. Хувера та ін. досліджене широке коло питань, що стосуються дебіторської заборгованості підприємства та специфіки управління нею. Водночас аналіз економічної літератури свідчить про наявність низки дискусійних питань щодо розбіжності у визначенні сутності і теоретичному обґрунтуванні поняття "дебіторська заборгованість", її впливу на фінансовий стан підприємства тощо. У межах статті на прикладі ВАТ "Стирол" узагальнимо практичний досвід з проблеми аналізу дебіторської заборгованості підприємства, з урахуванням наукових джерел запропонуємо шляхи оптимізації дебіторської заборгованості. Інформаційною базою дослідження слугують законодавчі та нормативні акти Україні, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, наукові праці вітчизняних економістів, матеріали періодичної преси, ресурси Internet, а також дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства ВАТ "Стирол". Дослідження наукових розробок щодо трактування поняття "дебіторська заборгованість" свідчить про їхнє розмаїття та певну неузгодженість. У нашому дослідженні ми дотримуємося такого визначення: "дебіторська заборгованість — це матеріальні ресурси, не оплачені контрагентами, або готівка, що вилучені у підприємства" [4 с.26]. Сутність дебіторської заборгованості, на нашу думку, полягає саме у двоїстому її характері. З одного боку, вона вигідна для підприємства: зростає товарообіг, а отже, й маса валового доходу та прибутку (за інших незмінних умов); швидше реалізуються запаси, що дає змогу скоротити частку змінних витрат на них; іноді є можливість зробити заборгованість доходним активом, тобто брати відсотки за надання товарного кредиту тощо. Разом з тим дебіторська заборгованість, по суті, є відволіканням з господарського обігу обігових коштів підприємства, що супроводжується непрямими втратами його доходів. Управління дебіторською заборгованістю, як показує аналіз наукових джерел, включає визначення політики надання кредиту й інкасації для різних груп покупців і видів продукції; аналіз і ранжування покупців залежно від обсягів закупівель, історії кредитних відносин і запропонованих умов оплати; контроль розрахунків із дебіторами по відстрочених та прострочених заборгованостях; визначення прийомів прискорення повернення боргів і зменшення безнадійних боргів; розробка умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження коштів; прогноз надходжень коштів від дебіторів на основі коефіцієнтів інкасації [34, с. 85]. Розглянемо це на прикладі ВАТ “Стирол”. Це одне з найпотужніших підприємств Україні у галузі хімічної та фармацевтичної промисловості, становлення якого розпочалося ще за радянських часів. У 1996 році було 120


введено в дію нове надсучасне фармацевтичне виробництво, спроектоване у співпраці з канадською фірмою "Western Industrial Group". У 1998 році фармацевтичне виробництво отримало міжнародний сертифікат якості GMP. За якість продукції ВАТ "Стирол" нагороджений алмазною зіркою, сьома призами Клубу Лідерів у галузі торгівлі та редакцією "Світовий ринок" (Мадрид, 1994-1996), призом "Золота арка Європи" та "Золотий Скіф". У вересні 1998 року за високу якість та контроль за навколишнім середовищем концерн нагороджений Міжнародним Призом. Суттєві зміни відбулися і в останні роки: в дію уведені виробництва виробництва фарб, вуглекислоти, нітріт-натрієвих солей, лікарських препаратів із застосуванням найкращих іноземних технологій та із використанням у виробництві лікарських препаратів субстанцій, які відповідають світовим вимогам якості. Одним із напрямків розвитку підприємства сьогодні є проектування та введення в дію енергоємних технологій та реконструкція діючих виробництв. Метою діючої структури управління ВАТ " Концерн Стирол" є переорієнтація усіх форм і методів господарювання, спрямованих на використання інтенсивних, якісних факторів підвищення кінцевих результатів роботи підприємства. Аналіз діяльності ВАТ "Стирол" показав, що стан управління дебіторською заборгованістю на підприємстві знаходиться на досить високому рівні. Тенденція її розвитку носить прогнозований характер, суттєві ризики для фінансової стійкості підприємства відсутні. Питома вага дебіторської заборгованості в структурі оборотних активів зменшилася до 14 %; відсоток безнадійної дебіторської заборгованості менше 1; темп приросту виручки від реалізації в цілому більший за відповідний приріст дебіторської заборгованості 2%. Проте, незважаючи на досить ефективне управління дебіторською заборгованістю, керівництву слід постійно проводити заходи, щодо оптимізації процесу управління дебіторської заборгованості. Для цього можуть застосовуватися різні методи, спрямовані на зниження ризиків і підвищення поточної ліквідності боргів. Перелічимо основні: з метою збільшення притоку коштів у корпорацію доцільна розробка системи договірних взаємин із контрагентами; внесення змін у прийняту політику кредиту й інкасації, що передбачає створення клірингових центрів при кількості взаємних зобов'язань; облік векселів; механізми застави при використанні простих давальницьких схем факторинг, форфейтинг, сутність його полягає у кредитуванні експортера шляхом купівлі векселів або інших боргових вимог. Для працівників ВАТ "Стирол" важливо звернути увагу на строк погашення дебіторської заборгованості та час обертання дебіторської заборгованості, який зріс на 6 днів. З метою вирішення даних проблем ми пропонуємо використовувати знижки при оплаті та індивідуальний підхід до кожного дебітора, з веденням їх реєстрів, а також використання різних методів продажу зобов‘язань. Який би спосіб управління дебіторською заборгованістю не вибирало підприємство, потрібно чітко вираховувати, в залежності від банківських відсотків, комісійних банку, рівня інфляції, строків погашення дебіторської заборгованості який зі способів менш збитковий та більш привабливий в даний момент часу. Хоча, виходячи з принципу диверсифікації, можна використовувати кожний зі способів одночасно. 121


Використана література 1. Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств// Фінанси України.-2003.-№12. – С. 24-36 2. Карбовник А.М. Деякі аспекти управління дебіторською заборгованістю та їх вплив на джерела формування оборотних активів // Фінанси підприємств.2001.-№9. – С. 92-97.

УДК 316.334.2

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ STATE ADJUSTING OF LABOUR-MARKET Сорокіна Ганна Олександрівна Дніпродзержинський державний технічний університет студентка

В статті визначені показники державної гарантії занятості в Україні. Проаналізована інформація про важливі чинники державної політики на ринку праці, а також вказані основні завдання служби занятості в Україні. In the article there are the certain indexes of state guarantee of employment in Ukraine. Analysed information about the important factors of state policy at the market of labour, and also indicated basic tasks of service of zanyatosti in Ukraine. Можливість динамічного та успішного розвитку ринкової економіки України значною мірою обумовлена ефективністю функціонування ринку праці. Виконуючи важливі функції в сучасній економіці, ринок праці забезпечує залучення та ефективне використання у суспільному секторі економіки головної продуктивної сили суспільства – трудових ресурсів, а також опосередковує процес їх відтворення. В Україні ринок праці поки що не забезпечує ефективну реалізацію притаманних йому функцій, про що свідчить високий рівень безробіття, низька вартість робочої сили, неповне використання наявного людського капіталу. Тому досить актуальним є питання удосконалення функціонування національного ринку праці та його регіональних структурних підрозділів [5, с.51-52]. Як відомо, праця є необхідною умовою життя людини і суспільства. Саме тому реальне здійснення права на працю є одним з основних пріоритетів соціальної, правової держави. Україна, проголосивши себе такою державою, закріпила у власній конституції право кожного на працю та зобов’язалася створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [1, с.373]. Для реалізації цих конституційних норм у країні діє доволі розгалужене законодавство, яке включає великий масив нормативно-правових актів різних рівнів. Однак, незважаючи на це, навіть рівень зареєстрованого безробіття, не говорячи вже про приховане, свідчить про деякі упущення держави в сфері правового регулювання зайнятості і працевлаштування населення України. 122


Тобто, на сучасному етапі питання державного регулювання ринку праці потребує досконалого вивчення та обґрунтування. Загальні проблеми нормативно-правового забезпечення працевлаштування в Україні та сучасні проблеми національної політики в сфері зайнятості досліджують багато вчених, серед яких юристи, політологи та соціологи. Нас зацікавили роботи українських вчених: Безусий В., Трубіч З., Шаленко М., Шевченко І. [1,3, 4, 5]. Наукове дослідження питань правового регулювання працевлаштування в Україні в покликане допомогти удосконаленню законодавства у цій сфері та сприяти вирішенню окремих теоретичних і практичних проблем у сфері зайнятості та працевлаштування. Означене набуває ще більшої ваги за умов реформування трудового законодавства і прийняття Трудового кодексу України [2, с.134]. Державними гарантіями зайнятості в Україні є: добровільність праці і вибору виду діяльності, захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення, безкоштовне сприяння в підборі відповідної роботи і працевлаштуванні відповідно схильностям, здібностям, професійній підготовці, утворенню з урахуванням суспільних потреб, виплата вихідного посібника і збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування працівником, які втратили постійне місце роботи на підприємствах, в установах і організаціях, безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в учбових закладах або в системі державної служби зайнятості, виплата безробітним у встановленому порядку допомоги по безробіттю і т.п. Держава сприяє незайнятим громадянам в поновленні їх трудової діяльності і забезпечує їм такі види компенсацій: надання особливих гарантій працівникам, вивільненим з підприємств, установ і організацій, виплата стипендій в період професійної підготовки або перепідготовки і включення цього періоду в загальний і безперервний трудовий стаж, надання додаткової матеріальної допомоги безробітним громадянам і членам їх сімей з урахуванням наявності облич немолодого віку і неповнолітніх дітей, які знаходяться у них на змісті [4, с.120-122]. У разі неможливості підібрати відповідну роботу в зв'язку з відсутністю у громадянина необхідної кваліфікації; необхідності поміняти останню в зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професійному профілю працівника; втрати здатності виконувати роботу по своїй професії безробітні прямують на професійну підготовку, підвищення кваліфікації або перепідготовку. При цьому виплачується стипендія для осіб, які втратили роботу і заробіток, в розмірі 75 або 50 відсотків заробітних плати на останньому місці роботи, якщо вони відповідно мають дітей або інших осіб на змісті [3, с.76-78]. Одним з важливих провідників державної політики на ринку праці і безпосереднім виконавцем економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів є біржа праці. Згідно з Законом України “Про зайнятість населення” цей інститут інфраструктури ринку у нас називається державною службою зайнятості. Тут не відбуваються процеси купівлі-продажу товару “робоча сила”. Згідно з Законом послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безкоштовно. При цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили. Основними задачами служби зайнятості в Україні є: аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці, консультування громадян і власників підприємств, установ і 123


організацій про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою, облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, допомога громадянам в підборі відповідної роботи, а роботодавцям в підборі необхідних працівників, організація професійної підготовки і перепідготовки громадян, представлення послуг відносно працевлаштування і профорієнтація працівників, що вивільняються і незайнятого населення, реєстрація безробітних і надання або в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі матеріальної та участь в підготовці перспективних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття. Поряд зі службами зайнятості на ринку робочої сили велике значення має державний фонд зайнятості, який формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внесків підприємств. Установ і організацій, громадян, іноземних фірм і інших надходжень [4, с.128-130]. Підводячи підсумок зазначимо, що саморозвиток і пристосування ринка праці до сучасної економічної ситуації створили в Україні досить суперечливий клубок соціально-трудових відносин. У ньому поєднані масштабна нерегламентована зайнятість, низька мотивація до праці і заробітна плата, перетворена в соціальну виплату, регрес в структурі зайнятості і погіршення якості робочої сили, плинність кадрів і приховане безробіття. Список використаних джерел 1. Безусий В.В. Загальні проблеми нормативно-правового забезпечення працевлаштування в Україні//Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – Харків, 2006. Вип.33. – С.373-377. 2. Безусий В.В. Сучасні проблеми національної політики в сфері зайнятості // Право і безпека. – Харків, 2005. – №4/4 – С.132-136. 3. Трубіч З. Особливості сучасного етапу використання трудового потенціалу//Економіки України, 1996, №11. – С.76-80. 4. Шаленко М., Сучасна тенденції розвитку ринку праці України//Економіки України, 1996 р., №9. – С.120-130. 5. Шевченко І.Б. Теоретичні аспекти дослідження ринку праці//Зайнятість та ринок праці. – Збірник наукових праць. – К: РВПС України НАН України. – 2001. – Вип. 15. - С. 51-56

УДК 504. 001.895

МІЖГАЛУЗЕВИЙ ПІДХІД ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНИХ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ THE МІЖГАЛУЗЕВИЙ GOING IS NEAR REALIZATION OF ECOLOGICAL INNOVATIVE PROJECTS Сумська Вікторія Володимирівна Харківський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України слухач денного відділення факультету магістерської підготовки

Мартиненко Володимир Олександрович 124


Вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України» к. держ. упр., доцент кафедри менеджменту

Розглянуто питання реалізації екологічних інноваційних проектів через створення міжгалузевих науково-виробничих інноваційних комплексів. The question of realization of ecological innovative projects is considered through creation of міжгалузевих науково-виробничих innovative complexes. Характерною рисою сучасного соціально-економічного розвитку України є загальне погіршення екологічного стану навколишнього природного середовища у державі і регіонах. Серед головних причин такого стану довкілля залишаються неефективне управління природоохоронною діяльністю, недостатнє фінансування цієї галузі, недосконалість законодавства, низька екологічна свідомість населення, а також низький рівень інноваційної активності підприємств [1]. Це, на нашу думку, пояснюється недосконалістю механізмів стимулювання екологічно орієнтованої інноваційної діяльності та екологічного споживання, та високим комерційним ризиком капіталовкладень в цій галузі. Розв’язання цих питань бачиться через розробку та впровадження проектів інноваційних перетворень у системі охорони навколишнього середовища та природокористування. Для реалізації екологічних інноваційних проектів ми пропонуємо створити міжгалузеві науково-виробничі інноваційні комплекси як складові частини регіональної міжгалузевої інноваційної інфраструктури, що поєднує провідні науково-дослідні установи, навчальні заклади, наукоемні виробництва, фінансові установи, бізнес-інкубатори, лізингові контори, венчурні підприємства, біржі, фонди розвитку, страхові компанії, консалтингові, сервісні, інжинірингові, сертифікаційні й маркетингові фірми, центри колективного користування й інформаційні центри. Основною метою територіальних міжгалузевих інноваційних комплексів має бути створення конкурентоспроможної інноваційної продукції оптимальної якості в обсязі, здатному забезпечити потреби природокористувачів високотехнологічним обладнанням, сучасними засобах захисту навколишнього середовища від забруднень, а також новими прогресивними формами і методами організації природоохоронної діяльності, здатних поліпшити природокористування і якість довкілля, тобто спрямувати систему від екстенсивного до інтенсивного розвитку. Діяльність міжгалузевих інноваційних комплексів має будуватися відповідно до національних програм соціально-економічного розвитку за територіальною ознакою. Принципи формування міжгалузевих інноваційних комплексів мають будуватися з урахуванням ступеня концентрації науково-технічного потенціалу, спеціалізованих галузевих підприємств, розвиненості інноваційної інфраструктури, рівновіддаленості від центру й інших регіональних особливостей [2]. Тут важливо відпрацювати справжню взаємодію всіх елементів системи, з урахуванням специфіки потреб і можливостей кожного окремо взятого 125


регіону на основі глибокого маркетингового аналізу, для наступної міжрегіональної інтеграції з метою реалізації програм соціально-економічного розвитку на загальнодержавному рівні. Це дасть змогу оперативно здійснити якісні зміни в системі охорони навколишнього середовища. Територіальні міжгалузеві інноваційні комплекси зможуть вирішити низку ключових екологічних проблем, удосконалюючи механізми взаємодії всіх елементів системи охорони довкілля в напрямі оптимізації процесів управління, фінансування, кредитування, інвестування тощо. Література 1. БакуменкоВ., Сурмін Ю. Методологічні "наголоси" прийняття сучасних управлінських рішень // Вісник НАДУ. – 21.- № 3. - С. 14-23. 2. Карамишев Д. В. Концепція інноваційніх перетворень: міжгалузевий підхід до реформування системи охорони здоров'я (державно-управлінські аспекти).-X.: Магістр, 2004. - 304 с. УДК 316

ІНТЕГРАЦІЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РЕКЛАМИ В СУЧАСНОМУ МЕДІАПРОСТОРІ УКРАЇНИ INTEGRATION OF COMMERCIAL AND PUBLIC SERVICE ADVERTISING IN THE PRESENT-DAY UKRAINIAN MEDIA SPACE. Цимбал Катерина Дмитрівна аспірантка кафедри галузевої соціології факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Виступ присвячений розгляду актуального процесу інтеграції елементів комерційної та соціальної реклами, що присутній в сучасних ЗМК України. Автором проконстатовано факт виникнення нових видів комбінованих рекламних повідомлень та виокремлено причини, а також основні чинники процесу інтеграції різних видів реклами в межах одного повідомлення. The report deals with the ongoing process of integration of elements of commercial and public service advertising in the present-day mass-media of Ukraine. The author establishes the fact of emergence of new types of combined ad-messages and points out the major reasons for and factors of the integration of different types of advertising within a single ad-message. У зв’язку з стрімким розвитком засобів масової комунікації реклама стала обов’язковим атрибутом соціального життя, тією реальністю, що впливає на становлення суб’єктивного досвіду кожної людини. В сучасних засобах масової комунікації розвиваються різні типи і види реклами, а також виникають нові комбіновані форми рекламних повідомлень. Сучасні дослідники медійної галузі суспільства розрізняють такі види реклами: політична, соціальна, комерційна, корпоративна [2, с.11]. Попри те, що вказані види реклами 126


використовують однакові засоби впливу на аудиторію, кожен з цих видів має свою специфіку створення рекламного продукту та свої стратегічні цілі. На даний момент рекламна індустрія розвивається таким чином, що виникають потреби у комбінованих формах рекламного впливу. На телебаченні, на вуличних щитах та плакатах є незаперечні докази наявності комбінованих видів реклами. Мета нашої роботи – визначити чинники, які каталізують інтеграційні процеси в рекламі та спричиняють виникнення комбінованих видів рекламних повідомлень. Найяскравішим та найрозповсюдженішим прикладом інтеграції різних видів реклами є поєднання елементів соціальної та комерційної форм рекламного впливу. Це пов’язано з тим, що подібна комбінація створює додаткові можливості для вирішення стратегічних завдань як комерційної, так і соціальної реклами. Однією з низки таких можливостей є наявність прямого зв’язку з цільовою аудиторією (чого не має соціальна реклама сама по собі) через сучасні засоби мобільного зв’язку та Інтернет, крім того факт причетності аудиторії до вирішення соціальних проблем через вкладені кошти (чого не має комерційна реклама). За означенням з Інтернет-енциклопедії «Вікіпедія» реклама – це спеціальна інформація про продукцію, що розповсюджується в будь-якій формі та в будьякий спосіб з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку. Специфікою ж соціальної реклами є, насамперед, те, що соціальна реклама – це сприяння поширенню не конкретного товару, а певного світогляду. Головною рисою соціальної реклами є пропаганда загальнозначущих соціальних цінностей. Очевидно, що зусилля по її реалізації: фінансування виробництва та розміщення рекламних повідомлень, визначення пріоритету проблем, про які в суспільстві потрібно говорити, – покладені на суспільство. На сьогодні існує тенденція стрімкого розвитку соціальної реклами в Україні, яка існує вже понад десять років, транслюється по телебаченню та радіо, друкується в пресі, з’являється на вуличних стендах. Під комбінованим видом рекламного повідомлення розуміється використання виробником товару чи послуги в рекламному продукті інформації про соціальну відповідальність і залученість компанії-виробника, а також споживачів продукції у вирішення соціальних проблем та небайдужості до категорій населення, які потребують допомоги. На сьогодні у процесі розробки комунікативних практик соціальної реклами беруть участь відомі міжнародні рекламні та дослідницькі агенції і фонди, які періодично проводяться конкурси на кращі креативні ідеї в галузі соціальної реклами. Тож не дивно, що ідеї та потенціал сучасної соціальної реклами викликають жвавий інтерес у суб’єктів комерційної реклами. Крім того, у наднасиченому рекламними повідомленнями медіапросторі соціальна реклама посідає особливе місце: сучасні дослідження ефективності рекламного впливу свідчать про те, що часто під час трансляції соціальної реклами реципієнти не вимикали телевізор, на відміну від трансляції комерційної реклами. Соціальна реклама ще не встигла заполонити всі поверхні та канали, а відтак стомити цільову аудиторію. До того ж проблеми, які зачіпає соціальна реклама, стали актуальні не лише на рівні загальносуспільного усвідомлення та діяльності відповідних соціальних центрів та служб. Ці теми набувають все більшої актуальності та провокують інтерес у цільової аудиторії на індивідуальному рівні. Таким чином, до чинників, що зумовлюють інтеграцію комерційної та соціальної реклами належать: 127


 можливість залучення додаткової цільової аудиторії в фокус рекламного впливу товару чи послуги;  юридична специфіка діяльності деяких компаній-виробників алкоголю, тютюну і т. п. (бюджети на рекламу профілактики алкоголізму та куріння);  створення позитивного образу компанії-виробника та підвищення довіри серед споживачів товару та партнерів по бізнесу (крупні міжнародні компанії, що піклуються про свій імідж);  додаткове стимулювання продажу продукції;  обмеженість ідей для комунікації основної ідеї торгової марки (у зв’язку з інтенсивним рекламним впливом цільова аудиторія поступово втрачає чутливість до типової комунікації). Таким чином, в українському медіа-просторі наявна тенденція інтеграції елементів соціальної реклами в комерційну, в основі якої лежать вище перелічені чинники. У зв’язку з цим постає потреба перегляду наявної типології рекламних повідомлень. Список використаних джерел: 1. Richard Earle. The Art of Cause Marketing: How to Use Advertising to Change Personal Behavior and Public Policy (New York: McGraw-Hill), 2003, 322 pages; 2. Соціальна реклама в Україні: Сучасний стан та перспективи розвитку: Матеріали конференції. – К.: ПЦ «Фоліант», 2004. – 150 с.

УДК 330.4:519.83

МОДЕЛІ КОНКУРЕНЦІЇ ТА ПАРТНЕРСТВА З ПОЗИЦІЙ МАТЕМАТИЧНОЇ ТЕОРІЇ ІГОР MODELS OF COMPETITION AND PARTNERSHIP FROM THE MATHEMATICAL THEORY OF GAMES STANDPOINT Шаповалов Сергій Павлович, доцент, канд. фіз.-мат. наук, Сумський державний університет;

Гібнер Людмила Костянтинівна, студентка ІІ курсу Сумського державного університету

Розглянуто математичне моделювання сучасних економічних процесів конкуренції та партнерства з позицій теорії ігор. Показано які висновки можна одержати в рамках теоретико-ігрового моделювання. It was reviewed mathematical modelling of modern economic processes of a competition and partnership from the theory of games standpoint. It is shown what conclusions can be achieved within the framework of gametheoretical modelling. Побудова сучасної економічної теорії немислима без тісного сплетіння та взаємопроникнення з математичною теорією ігор. Фактично, на сьогодення 128


використання теоретико-ігрового моделювання є невід’єм-ною частиною будьякої визнаної в світі економічної теорії, в якій досліджуються моделі конкуренції та партнерства. Про це «красномовно» говорить хоча б той, наприклад, факт, що Нобелівська премія в галузі економіки за 2007 рік стала вже п’ятою в історії за досить короткий проміжок часу (1994 – 2007 р.) , що присуджується саме за застосування методів математичної теорії ігор в економічній теорії. Це тісне сплетіння відображається також і в назві першої монографії по теорії ігор [ 1 ], продовжує відображатись в сучасних монографіях [ 2,3]. Як подолати супротивника в салонній грі? Як одержати максимальну вигоду в конкурентному протистоянні фірм в боротьбі за ринки збуту? Яку оптимальну стратегію вибрати в сімейному спорі? Як подолати конкурентів в передвиборній гонці? На ці та багато інших питань, коли існує проблема вибору оптимального рішення в ситуаціях протиборства декількох сторін, потрібно шукати відповідь в математичній теорії ігор. Найскладніше, чим ми займаємось в житті – це вибір рішення. Саме математичні теоретико-ігрові конструкції є тією палицею-рятівницею в життєвих колізіях прийняття рішень. Гра - це ідеалізована математична модель колективної поведінки: індивідууми (учасники, гравці) впливають на ситуацію (результат гри), причому їх інтереси (виграші при різних можливих ситуаціях) різні. Причому основні труднощі, як правило, полягають не в виконанні розрахунків, а в побудові самих моделей, адекватних реальній ситуації. На рис. 1 представлена модель теорії гри в нормальній формі, коли вже формалізовані учасники конфліктної ситуації, можливі стратегії кожного гравця, та виграші учасників, як результат вибору дій (стратегій).

ГРАВЦІ

СТРАТЕГІЇ

КИТАЙ ВІЛЬНА ПРОТЕКЦІОНІЗМ ТОРГІВЛЯ 3000, 6000 1900, 6100

ВІЛЬНА ТОРГІВЛЯ ПРОТЕКЦІОНІЗМ 3200, 4800

2000, 5000

ВИГРАШІ

Рис. 1 - Основні елементи моделі гри в нормальній формі. 129

ЯПОНІЯ


Дослідження економічних проблем та поєднання теорії з практикою, привела теорію ігор до спроби з математичною точністю розв’язати деякі невирішені проблеми економічної поведінки в конкурентних умовах. Власне, теорія ігор – це метод прийняття рішень, коли гравець приймає таку стратегію, яка надає йому найбільшу вигоду виходячи з стратегій конкурентів. Але не потрібно забувати, що конкуруюча сторона теж аналізує ваші можливості. Таким чином, будь-яке рішення виходить з того, що ваш супротивник також аналізує і діє в своїх інтересах. Історії відома вже велика кількість застосувань теорії ігор в самих різних сферах життєдіяльності людини. Якщо класична економіка розглядає фірму автономно, то теорія ігор аналізує дії компанії тільки в контексті її взаємозв’язку з іншими учасниками ринку. В західному бізнесі використання теорії ігор для прийняття стратегічних рішень вже стало повсякденним. «Фактично на сьогоднішній день використання теоретико-ігрового моделювання увійшло в «джентльменський набір» західного менеджменту, як своєрідна мова аргументації ваших думок в колах топ - менеджерів», - переконує Є.Пенцак, директор бізнес-школи Львівського інституту менеджменту. Список використаної літератури. 1. Дж. фон Нейман, Моргенштерн О. Теория игр и экономическое поведение. – М.: Наука, 1970. – 708 с. 2. Меньшиков И.С. Лекции по теории игр и экономическое моделирование. – М.: МЗ Пресс, 2006. – 208 с. 3. Васин А.А., Морозов В.В. Теория игр и модели математической экономики. – М.: Макс-Пресс, 2005. – 272 с.

Сесія 5 Інноваційність як фактор подолання депресивного розвитку. УДК : 658.589:622.3

ІННОВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ВУГІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ. INNOVATIVE ASPECT OF RE-STRUCTURING OF THE COAL ENTERPRISES. Бєлей К.В. Новікова Н.І. Донецький юридичний інститут

У роботі основну увагу приділено інноваційним аспектам реструктуризації, які були пов'язані з вирішенням соціальних і економічних проблем як вугільної промисловості в цілому, так і територій, на яких зосереджені вуглевидобувні підприємства. In work the attention is given innovative aspects of re-structuring which have been connected with the decision of social and economic problems of 130


the coal industry and territories, on which concentrated coal-mining enterprises. Становлення ринкових відносин в Україні призвело до дестабілізації та економічного спаду практично у всіх галузях економіки. Найбільших труднощів у пристосуванні до ринкового середовища зазнав паливно-енергетичний комплекс України, основу якого складає вугільна промисловість. Засобом підвищення ефективності функціонування вуглевидобувних підприємств України та виводу їх із кризового стану виступає реструктуризація. Особливістю реструктуризації вугільної галузі як в Україні, так і у країнах Східної та Західної Європи є її значний вплив на соціально-економічне становище шахтарських міст, оскільки ліквідація збиткових вуглевидобувних підприємств призводить до необхідності корінної зміни життєдіяльності територій, на яких розташовуються шахти, що закриваються, а також до вирішення соціальних проблем шахтарів, що звільняються. Масове закриття шахт, без фактичного соціального фінансування на рівні проектної необхідності всіх аспектів реструктуризації, призвело до депресивного розвитку малих шахтарських міст Донбасу. [1 c.57]. Проведені заходи щодо реструктуризації вугільної галузі, які здійснюються з 1996 р., не набули позитивного характеру. Вуглевидобувні підприємства досі перебувають у серйозному кризовому стані. Таке становище обумовлено насамперед значною кількістю організаційних, технічних та економічних причин. Найголовнішою з них є відсутність інноваційної спрямованості в процесі реструктуризації вугільних підприємств. Слід зазначити, що в умовах затяжної, глибокої кризи особливо зростають роль та значення інноваційних перетворень для вирішення основного завдання вугільної галузі - забезпечення конкурентоспроможності вуглевидобутку та ефективного розвитку виробництва. В результаті реструктуризації і реформування підприємств можна підвищувати ефективність виробництва шляхом прискорення науковотехнічного розвитку і впровадження новітніх технологій. Планування і реалізація інноваційних заходів на вугільному підприємстві вимагають розробки інноваційної стратегії. Тактика і стратегія проведення інноваційної діяльності на шахтах в умовах гострого фінансового дефіциту повинна будуватися на ефективному використанні внутрішніх резервів і створенні умов для залучення інвестицій. Аналіз фінансово-господарської діяльності вугледобувних підприємств показав, що фінансовий стан підприємства є нестабільним, кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. Хитливий фінансовий стан впливає і на технічні показники. Крім того, як виявлено за даними непрямого опитування, на вугледобувних підприємствах не створено взагалі умов для активізації науково технічного прогресу. Отже, висока імовірність того, що окремі інноваційні ідеї і розробки просто не враховуються в процесі організації виробництва. При такому положенні справ шахта може реалізувати тільки оборонну інноваційну стратегію з еволюційним розвитком, що зв'язано з активізацією з ініціативи керівництва заходів щодо впровадження інноваційних розробок, що пройшли апробацію в умовах інших підприємств і зарекомендували свою надійність. Дана стратегія не завжди доцільна, оскільки імовірність швидкого одержання інформації про інновації із зовнішніх джерел є малою, що у свою чергу робить повільним процес зростання технічного рівня підприємства і сприяє зниженню його загальної рентабельності [2 ]. 131


Одним із засобів удосконалення економічних методів активізації інноваційної діяльності і структурної перебудови вугільного підприємства є механізм інноваційної діяльності. Під механізмом інноваційної діяльності варто розуміти сукупність елементів, що визначають матеріальні й організаційні основи, мотиви, стимули й умови ефективного здійснення інновацій. Основною ланкою в розробці механізму інноваційної діяльності повинна стати система елементів управління інноваціями. Тому механізм інноваційної діяльності повинний містити в собі комплекс взаємозалежних елементів системи управління нововведеннями. Їхньою кінцевою метою є збільшення виробничої потужності шахти, обсягів вуглевидобутку, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості вугільної продукції. Це в кінцевому підсумку забезпечить ефективне функціонування вугільного підприємства і буде сприяти подоланню депресивного стану шахтарських міст. Список використаної літератури 1. Новикова Н.И. Совершенствование управления инновационной деятельностью на угольном предприятии.- Управління розвитком: Зб. наук. статей.-№ 2.-Харків, вид ХНЕУ,2005.-С.57-58 2. Драчук Ю.З., Новикова Н.И. Финансовое обеспечение инновационной реструктуризации угольного производства.- Економіка промисловості.-ІЕП.№2(33).-2006.- С. 98 – 104

УДК 338.436.33 ББК 65.291.551 Б44

ИННОВАЦИОННАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ КАК ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ АГРОПРОМЫШЛЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ INNOVATIONAL ACTIVITY AS THE FACTOR OF COMPETITIVENESS OF THE AGRO-INDUSTRIAL FIRMS Бельмехов Р.К., Кумпилов Б.К. Адыгейский государственный университет студенты Научный руководитель-

Захарова Елена Николаевна доктор экономических наук профессор Адыгейского Государственного Университета, Республика Адыгея, г. Майкоп

Definition of the competitiveness of a firm on the basis of innovational activity is given. Examples of concrete innovational technologies used in Republic Adygea are considered Дано означення конкурентноздатності підприємства на основі інноваційної діяльності. Розглядаються приклади конкретних інноваційних технологій, які застосовуються в Республіці Адигея 132


Процесс вступления России в ВТО вскрыл негативные тенденции развития российских промышленных предприятий и причины их низкой конкурентоспособности: продолжающийся спад производства, снижение качества, производительности труда, отсутствие инновационной направленности производств. Опасной для развития экономики является проблема ресурсосбережения, потери кадрового потенциала промышленных предприятий, низкое качество продукции. Поэтому для современной российской экономики конкурентоспособность предприятия является стратегической задачей. Конкурентоспособность предприятия – это способность предприятия достаточно длительное время производить конкурентоспособную продукцию и увеличивать ее долю на рынке на основе конкурентных преимуществ предприятия, которые необходимо формировать за счет активизации инновационной деятельности предприятия на основе использования его территориальных, отраслевых и национальных преимуществ. Обязательным условием является также эффективное использование производственного потенциала предприятия. Анализ конкурентных сил весьма важен, но необходимо помнить, что он является лишь констатацией сегодняшней ситуации. Между тем конкурентная ситуация постоянно развивается, и зачастую это происходит очень динамично. Всегда существуют важнейшие на данный период движущие силы конкуренции. Это могут быть, например, изменения в составе покупателей, в способах использования продукта, используемых инновациях. Делая упор на инновации, предприятие несет дополнительные затраты, но при этом выявляются новые возможности развития. На предприятиях агропромышленного комплекса как наиболее специфической отрасли экономики применение инноваций особенно актуально. Республика Адыгея обладает значительным потенциалом для развития аграрного производства. Предпосылками перспективного развития сектора являются: территориально разветвленная инфраструктура агропромышленного комплекса; обширные земельные ресурсы; благоприятные природно-климатические условия; соседство с крупными рынками Кубани; разветвленность коммуникаций, пересекающих республику, и значительное количество крупных и мелких предприятий пищевой и перерабатывающей промышленности. На долю сельского хозяйства и перерабатывающей промышленности в Адыгее приходится около половины валового внутреннего продукта, примерно 35% основных фондов, порядка 25% численности занятого населения. Пищевой и перерабатывающей промышленности Республики Адыгея (РА) , как жизненно важной отрасли АПК, отводится главная роль в решении проблемы обеспечения населения республики продуктами питания. Предприятия пищевой отрасли, являясь составной частью агропромышленного комплекса, составляют основу промышленного потенциала республики. К сожалению, в настоящее время потребительский рынок Адыгеи заполнен в основном продуктами питания, произведенными товаропроизводителями других регионов Российской Федерации, и по многим видам продовольствия наши позиции утрачены. Вследствие того, что предприятия АПК республики находятся в тяжелом финансовом состоянии и объемы производства остаются низкими, 133


вести конкурентную борьбу с товарами известных торговых марок по ценовой политике им очень сложно. Поэтому для республики тем более важно внедрение инновационных технологий. В настоящее время в АПК Республики Адыгея внедряются ресурсо- и энергосберегающие технологии, которые при их успешном развитии должны уменьшить себестоимость продовольственных товаров на рынке и обеспечить его дешевой отечественной продукцией. Так, в 2006 году на ООО Молокозаводе «Гиагинский» начал действовать цех по переработке сыворотки, которую до сих пор сливали в землю, ухудшая ее качества. В 2009 году в республике начинает работать завод по производству биоэтанола – высокооктанового топлива, которое можно использовать как вместе с бензином, так и в неразбавленном виде с денатуратом. Производство топливного биоэтанола позволяет экономить нефтяные ресурсы, снижает загрязнение атмосферного воздуха. Создают биоэтанол из низкосортных зерновых культур и отходов пищевой промышленности. Применение этанола в качестве добавок к бензину способствует более полному сгоранию бензина и уменьшению выбросов окиси углерода на 30%. Инновационная стратегия сельскохозяйственных предприятий связана с освоением инноваций, которые позволяют перейти к новой организационно технологической структуре производства и обеспечить конкурентоспособность произведенной продукции на рынках сбыта. Инновационная деятельность не ограничивается только деятельностью по освоению инноваций, но и предполагает содействие в реализации инновационного процесса, а именно: управленческую, инвестиционную и информационную деятельность. В связи с этим в настоящее время необходимо организовывать информационноконсалтинговую службу в АПК. Информационно - консалтинговое обеспечение инновационного процесса должно включать в себя постоянно действующие и периодические выставки законченных разработок для обмена и пропаганды позитивного освещения в сфере инновационной деятельности; систему региональных информационных центров на базе единой компьютерной сети; республиканский информационный банк данных высоких технологий; различные посреднические и консалтинговые структуры для подбора партнеров и создания кооперационных связей, обеспечивающих создание компьютерных технологических систем; внедрение передовых компьютерных и телекоммуникационных технологий; автоматизированные информационнопоисковые системы, которые имеют полный банк данных фирм, научных организаций России, патентной информации и публикаций по инновационным проблемам; консультирование товаропроизводителей по организации, управлению, технологии производства, маркетингу и праву; оказание правовой, экономической и методической помощи сельским жителям по организации малого предпринимательства; участие в освоении инноваций и передового опыта, направленных на снижение издержек производства товаропроизводителей различных организационно - правовых форм; обучение и повышение квалификации профессиональных кадров АПК, способных содействовать организации эффективного производства в условиях рынка; издание информационной продукции: ежемесячных информационных бюллетеней, ценовых обзоров, методических пособий, брошюр. 134


УДК : 330.341.1 (351.862.4)

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ ЯК СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ INNOVATIONAL DEVELOPMENT OF INDUSTRY AS A COMPONENT OF ECONOMICAL SAFETY OF UKRAINE Біла Світлана Олексіївна проф., д. н. д. у., ДУ „Інститут економіки та прогнозування” НАН України, головний науковий співробітник відділу економічної історії

Досліджено зв’язок економічної безпеки країни та інноваційного розвитку національного виробництва. Висвітлена роль українського машинобудування (у тому числі літакобудування, ракетно-космічної галузі, суднобудування та танкобудування) як чинника зростання конкурентоспроможності. Показані важелі державного впливу на реалізацію інноваційно-технологічної політики та формування національної інноваційно-інформаційної інфраструктури. The connection between the economical safety of the country and innovational development of national production is investigated. The role of Ukrainian mechanical engineering (including aircraft industry, rocket space engineering, ship repairing and tank construction) as a factor of competitive growth is explained. The controls of state influence on realization of innovational technological policy and formation of national innovational and informational infrastructure are shown. Формування економічної безпеки, як свідчить світовий досвід господарювання, відбувалось складно, еволюційно, а її складові трансформувались відповідно до специфіки розвитку країни. В умовах посилення глобалізації економічна безпека країни, насамперед, пов’язана із здатністю національної економіки до розширеного самовідтворення з урахуванням протидії дестабілізуючому впливу як внутрішніх так і зовнішніх чинників; цінових „шоків”; здатності протистояти руйнівному впливу іноземної конкуренції та зберегти потенціал інноваційно-інвестиційного розвитку в умовах посилення відкритості національного ринку. Перед Україною у ХХІ ст. постає ряд „викликів”, пов’язаних саме з дотриманням економічної безпеки. Насамперед, йдеться про зниження енергоємності виробництва як передумови підвищення конкурентоспроможності національної економіки; про усунення диспропорцій галузевого розвитку національної економіки, її зорієнтованості на випуск сировини та напівфабрикатів. Невід’ємними складовими економічної безпеки стає державний контроль за міграційними процесами, притаманними українській економіці ( за трудовою міграцією, „відтоком мозків”). Ці явища, без сумніву, обмежують можливості економічного зростання в Україні. Водночас, особливого значення для української економіки набуває питання пошуку шляхів економічного зростання за рахунок розвитку інноваційних процесів, роль яких визнається пріоритетною та складає основу стратегії „економіки знань”, офіційно проголошеної в Україні. 135


Економічна безпека тісно пов’язана із переходом країни на вищий рівень розвитку за рахунок впровадження науково-обгрунтованої та дієвої структурної політики, невід’ємною складовою якої на початку ХХІ ст. стає вектор інноваційної орієнтації виробництва. Як свідчать дані Таблиці 1, одним з пріоритетів сучасної структурної політики у світі визнано збільшення питомої ваги машинобудування (у тому числі і високоточного). За оцінками експертів, в Україні існує достатньо розвинута база машинобудування, яка (за сприятливих обставин) дозволяє досить швидко збільшити обсяги експорту високотехнологічної продукції. Джерелами експорту високих технологій, високотехнологічної продукції в Україні визнано нарощування обсягів літакобудування, ракетно-космічної галузі, суднобудування та танкобудування. Таблиця 1 Структура промисловості у світі, розвинених країнах та в Україні (розподіл обсягу реалізованої продукції промисловості за видами діяльності, у відсотках) Галузі Україна Світ в цілому Розвинені країни промисловості за 2005 р. Промисловість 100 100 100 у тому числі харчова 10,7 9,1 16,3 легка 7,8 6,5 1,1 хімічна 11,2 11,6 6,4 металургія 6,96 6,9 22,1 29,1 34,3 12,7 машинобудування Джерело: Таблиця складена за даними: Програма структурної перебудови економіки України на період до 2015 року (концептуальний варіант) (проект). – Київ, 2001. – С. 16; Статистичний щорічник України за 2005 рік. – К.: Видавництво „Консультант”, 2006. – С.105; http // www.ukrstat.gov.ua Україна входить до числа семи розвинених країн світу, що мають повний цикл проектування та виробництва літаків. Нові моделі українських літаків АН70, АН-140 та АН-38, вважаються одними з найперспективніших у світі. Україна бере участь у реалізації міжнародних програм ракетно-космічного базування „Морський старт” і „Глобалстар” (із застосуванням українських ракетоносців „Зеніт” і „Циклон”). Дев’ять суднобудівних заводів України спроможні виконати замовлення на будівництво сучасних транспортних, рибопромислових та пасажирських суден; суден технічного флоту; військових кораблів, а також забезпечити весь комплекс з їх ремонту. Україна входить до п’яти країн світу із замкненим циклом виробництва танкобудування [1, с.261]. Водночас, слід визнати, що загальна ситуація з інноваційним оновленням промислового виробництва в Україні (за виключенням окремих „точок зростання”) на сьогоднішній день залишається несприятливою (див Таблицю 2). Аналіз характеру інноваційних процесів свідчить про наступне: із загальної кількості українських підприємств, що впроваджували технологічні інновації тільки 3,3 % (у 2005 р.) та 5,1 % (у 2006 р.) здійснювали комплексну механізацію та автоматизацію виробництва; 4,1 % (у 2005 р.) та 2,7 % (у 2006 р.) впроваджували нові технологічні процеси [2, с. 224]. Для покращення ситуації у інноваційній сфері прийнято „Програму реформ у науково-технічній та інноваційній системах України на 2005-2010 рр.”. Головною причиною 136


незадовільних результатів у сфері інноваційного розвитку є відсутність в Україні сучасної організаційної структури управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю, що включала б усі рівні ієрархії (державний, галузевий та регіональний) господарського комплексу і являло собою ефективну систему, побудовану за принципами сучасного адміністративного та інноваційного менеджменту. Особливого значення для України набувають: формування техніко-виробничих географічних кластерів; реформування системи держзамовлення у науково-технічній сфері, створення механізмів контролю та аудиту за витратою цільових коштів, що виділені на потреби інноваційного оновлення виробництва; реалізація державної програми із згортання або ж модернізації „доіндустріальних” технологічних укладів у реальному секторі економіки (насамперед, йдеться про вугільні шахти); перехід до нового етапу реформ у науці та залучення до науки молодих кадрів; стимулювання зворотної інтелектуальної міграції – „повернення національного інтелекту”; розвиток національної інноваційно-інформаційної інфраструк тури на загальнодержавному та регіональному рівнях тощо. Таблиця 2 Інноваційна активність промислових підприємств України 199 19 19 19 200 20 200 200 200 200 200 4 97 98 99 0 01 2 3 4 5* 6* Кількість підприємств, що 999 218 16 15 13 149 15 150 112 впроваджували 958 810 1 55 03 76 1 03 6 0 технологічні інновації (одиниць) Питома вага підприємств, що впроваджували 10, інновації, у 26, 17, 15, 13, 14, 14, 14, 11, 10, 0 8,2 загальній 0 0 1 5 8 3 6 5 0 кількості промислових підприємств, % Джерело: Доповідь Президента України „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році”. – Київ, 2006. – С. 61; *Наукова та інноваційна діяльність в Україні. – К.: ДП „Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України”, 2007. – С.224. Як свідчить досвід розвинених країн світу, для успішної реалізації інноваційно-технологічної політики необхідно забезпечити розвиток інституційного середовища: йдеться про технополіси, технопарки, бізнесінкубатори для венчурних підприємств тощо [3, с. 482]. Потрібно консолідувати українське суспільство для розбудови „економіки знань”. Слід пам’ятати, що тільки за умов реалізації „інноваційного прориву” Україна реально зможе стати конкурентоспроможною та економічно незалежною державою. 1. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3 т.: Том 1.: Економіка знань – модернізаційний проект України / за ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П.Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. – К.: Фенікс,2007. – 544 с. 137


2. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. збірник – К.: ДП „Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України”, 2007. – 350 с. 3. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3 т.: Том 2: Інноваційно-технологічний розвиток економіки / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П.Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. – К.: Фенікс,2007. – 564 с. УДК 330.341.1

ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ЯК ФАКТОР ЗАГАЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ INNOVATION PROCESS AS A FACTOR OF COMMON REGIONAL DEVELOPMENT Бутирська Ірина Валентинівна к.е.н., доцент Чернівецького торговельноекономічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету

Проаналізовано вплив інноваційного процесу на екологоекономічну збалансованість регіону, визначено його особливості як фактора загального еколого-економічного та соціального розвитку регіону. The influence of innovation process on ecologic-economical balanced is analyzed and certainly its features as a factor of common ecologiceconomical and social regional development is carried out. В умовах запровадження інноваційної моделі розвитку економіки у світі, організація ефективної взаємодії таких найважливіших сфер діяльності, як наука, виробництво та ринок є однією з ключових проблем сучасного суспільства. Актуальність пошуку шляхів розв'язання цієї проблеми спричинена також тим, що нині у світі формується нова парадигма розвитку, яка ґрунтується на використанні знань як найважливішого економічного ресурсу. У найбільшій та довгостроковій перспективі вирішальною умовою подальшого розвитку сучасних еколого-економічних систем стає врахування інноваційного чинника. Слід зауважити, що вирішення проблем розробки і реалізації регіональної політики в Україні, яка б забезпечувала зростання рівня соціально-економічного розвитку регіонів, підвищення рівня життя населення, є неможливим без активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, що дозволяє здійснити прогресивні структурні зрушення в економіці та забезпечити соціально-економічний розвиток як регіонів, так і держави загалом 1, с.7. Сучасний тип еколого-економічного розвитку можна визначити як техногенний, що характеризується надмірним антропогенним впливом людини на природу, значним використанням не відновлюваних природних ресурсів (перш за все корисних копалин) та надмірною експлуатацією відновлюваних ресурсів (ґрунти, ліси тощо). Наслідком таких змін є зниження продуктивності 138


природних систем, негативної зміни якісних і кількісних характеристик демографічного середовища. Це зумовлює потребу в здійсненні ефективної та дієвої регіональної політики в сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони природи. Адже екологічні проблеми проявляються в першу чергу на регіональному рівні і тому саме на регіональному рівні необхідно усувати еколого-економічні протиріччя. При цьому процес екологізації економіки, спрямований на досягнення збалансованості у взаємовідносинах природи та економіки, передбачає, що науково-технічний прогрес та технічні інновації повинні звести до мінімуму втрати навколишнього природного середовища від економічного (антропогенного) впливу на нього [2, с. 17]. Нові методи швидкої й ефективної реалізації інноваційних завдань, новий зміст виробничої діяльності, нові вимоги до ресурсного забезпечення визначають необхідність пошуку нетрадиційних підходів до розробки стратегії розвитку територій. У сучасній Україні спостерігається тенденція, яка свідчить, що суспільство загалом бажає збільшити загальний рівень своїх збережень та інвестицій, щоб досягнути стійкості прибутку в майбутньому, а також субсидіювати пошукові дослідження чи інноваційні розробки в галузі відновлюваних джерел ресурсів, які повинні замінити вироблені. Цього можна досягнути шляхом переконання, підкріпленого відповідною монетарною і податковою політикою, в тому, що розрахунки за використання не відновлюваних ресурсів повинні додаватися до поточних інвестицій. Ці додаткові інвестиції могли б бути спрямовані на суспільно корисні заходи, як наприклад, відновлення і збереження природних ресурсів під дією ретельно продуманої системи податків і субсидій [3, с. 10-14]. Тому можна стверджувати, що реалізація комплексу екологічно орієнтованих стабілізаційних рішень (механізмів екологічного регулювання), має інноваційний зміст і повинна розглядатися як інвестиційний ресурс. Розуміння інноваційного процесу як центрального внутрішнього фактора розвитку регіону стало основною парадигмою системи сучасних ринкових відносин. Економічний розвиток неможливий без науково-технічного прогресу, а успіх технологічної політики залежить від її інтеграції з науковою та промисловою політикою, що повинно охоплювати всі стадії процесу створення нової технології − від нової ідеї до її перетворення у кінцевий продукт та його реалізації. Загальносвітовою тенденцією стає стрімке скорочення проміжку часу між основними етапами науково-технічного прогресу: відкриттям (винаходом), доведенням його до рівня технології і впровадження у виробничий процес. Інновації як принципові нововведення, а не просто запровадження нових технологій чи матеріалів, торкаються усіх сфер життя суспільства. Водночас вони характеризуються максимальним ризиком, не можуть дати максимальної та швидкої віддачі і належать не до тактики, а до стратегії виробничого процесу. Список використаних джерел: 1. Долішній М.І. Актуальні завдання інтенсифікації соціальноекономічного розвитку регіонів України // Регіональна економіка. – 2005. 5. – С.7-15. 2. National Commission on the Environment. Choosing a Sustainable Future: The Report of the National Commission on the Environment. – Washington D.C.: Island Press. – 1993. – 158 p. 139


3. Costanza R., Cleveland, C., Perrings, C. (Ed). The Development of Ecological Economics. – Edwin Elgar, London, 1997. – P. 10-14. УДК 378.147(100)

ДІЛОВА ГРА ЯК МЕТОД АКТИВНОГО НАВЧАННЯ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ ШКОЛІ ROLE PLAY AS METHOD OF ACTIVE EDUCATION IN OUR AND FOREIGN SCHOOL Гиря Олексій Олексійович Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, завідувач кафедри теорії та методики виховання

Автор розкриває можливості використання ігрових технологій у навчальному процесі вищої школи. Зроблено системний аналіз впливу різних видів ділових ігор на активізацію пізнавальної діяльності студентів та рівень їх самостійності у вітчизняній та зарубіжній освіті. The author lightens the possibility of using role plays in the educational process of high school. Systematic analysis of different kinds of role plays influenced on the students activity and their level of independence in our and foreign education is made out in this article. Сучасний світ характеризується посиленням конкуренції, що призводить до зміни вимог до підготовки випускників вищої школи. Специфічними особливостями спеціалістів стає уміння творчо підходити до власної діяльності, готовність до зміни профілю праці або й повної перепідготовки у відповідності до змін сфери праці та зайнятості. Виникла пряма залежність між якістю підготовки спеціаліста, його працевлаштуванням, подальшою професійною кар’єрою. Тому в процесі створення моделі підготовки спеціаліста передбачається використання таких методів навчання, які б сприяли ефективному розвитку наявних у студента здібностей та формуванню навичок самостійності, системності мислення, вміння перебудовуватися у сучасному мінливому суспільстві. Розв’язати окреслені проблеми, хоча б частково можна, використовуючи активні методи навчання. Спираючись на дослідження Х. Майхнера [2], зауважимо, що активні методи навчання серйозно покращують запам’ятовування навчального матеріалу, сприяють його ідентифікації з наступною цілеспрямованою практичною реалізацією. На відміну від традиційних форм навчання, впровадження в навчальний процес активних методів дозволяє формувати професійні вміння та діяльнісну реалізацію набутих знань, моделювати цілісний зміст самостійної роботи. В умовах інформатизації освіти вітчизняними та зарубіжними дидактами були вироблені механізми, які дозволяють активізувати учня у навчальному процесі. У першу чергу до них належать ділові ігри, а у педагогічному ВНЗ – навчальні ділові ігри. Цей метод активний, самостійний, спрямований на результат і забезпечує позитивні емоції. Спрямованість на успіх робить навчання у процесі гри досить ефективним. Вітчизняні спеціалісти в галузі освітніх технологій впевнені, що перехід на нові навчальні технології дозволить здійснити якісне оновлення української 140


освіти. Перш за все, мова йде про комп’ютерні технології, тренінги, дистанційне навчання, метод конкретних ситуацій, які давно і успішно використовуються за кордоном. Поширення активних методів навчання у нашій країні частково стримується незначним у порівнянні із зарубіжними країнами спектром навчальних матеріалів, які відповідають принципам наочності та модульності. Це стосується матеріалів, які дозволяють швидко та ефективно надавати інформацію слухачам, активно залучати їх до розв’язання складних міжпредметних практичних проблем. На наш погляд, такими матеріалами являються методи ігрового навчання, а саме ділові ігри. У вітчизняній школі з успіхом можуть бути використані деякі форми навчання, запозичені з досвіду вузівської освіти США, Великобританії, Японії, Німеччини. Зокрема, інтерес може викликати план Трампа, який активно впроваджується в американській школі. Переваги його полягають у методиці поєднання занять на потоці та в групах. Час між різними видами занять розподіляється наступним чином: 40% навчального часу відводиться лекціям на потоці, 40% - на індивідуальні заняття та 20% - на заняття в групах [1]. Опрацювання зарубіжної педагогічної літератури засвідчує, що педагоги нині зайняті інтенсивним пошуком шляхів, які забезпечать більш високу якість освіти випускників ВНЗ. Це може бути досягнуто шляхом активного залучення студентів до навчального процесу. Одним з засобів досягнення даної мети може бути метод груподинамічних вправ. Груподинамічні вправи будуються за принципом «тут і тепер», тобто гравці вживаються у ситуацію і діють виходячи з неї. Головною метою груподинамічних вправ є набуття окремими студентами та групою в цілому відповідного досвіду розв’язання завдань та колективної взаємодії. Вони зорієнтовані на тренінг учасників гри. Між груподинамічними вправами та діловими іграми багато спільного: як ігри, так і вправи характеризують структуровані групові ситуації. Ще одним з методів активного навчання є метод групових дискусій. Він поєднує окремі властивості та функції тестів та ділових ігор. Сутність методу полягає в тому, що студентам даються однакові завдання, які вони спочатку виконують індивідуально, фіксують їх, а потім у процесі групового обговорення мають прийняти спільне рішення. Цікавим у плані підвищення активності студентів є також метод проектів, в основі якого лежить розвиток пізнавальних творчих навичок учнів, вміння самостійно конструювати власні знання, в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення. Однією з основних вимог, що ставиться до використання методу проектів, є наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми, яка потребує інтегрованого знання, самостійного пошуку її розв’язання. Застосування методу проектів неможливе без залучення дослідницьких методів, таких як – визначення проблеми, формулювання завдань дослідження, гіпотези, обговорення методів дослідження, аргументація та аналіз отриманих даних. Метод проектів активно використовується у системі вузівської освіти Угорщини, а також інших країн Європи, орієнтованих на інтенсифікацію самостійної роботи студентів. У Франції спостерігається збільшення уваги, що виявляється до здійснення двосторонніх зв’язків між педагогом та студентом, які мають за мету їх більш глибоку взаємодію. Це допомагає здійснити перехід до моделі, за якої в центрі освіти стоїть студент, здатний самостійно здобувати знання. Викладач робить акцент на спільних обговореннях та тренажерних 141


технологіях. Тренажерні технології – складні комплекси, системи моделювання, комп’ютерні програми та фізичні моделі, спеціальні методики, які створюються з метою підготовки студента до сприйняття якісних та швидких рішень. У останні десятиріччя широкого поширення набув метод конкретної ситуації. Існує декілька типів конкретних ситуацій (кейсів). З точки зору результату гри вони поділяються на проблемні та конкретні. У проблемних ситуаціях результатом дії є визначення та формулювання основної проблеми та оцінка складності її виконання. За допомогою методу конкретної ситуації виробляються вміння та навички самостійної роботи, зокрема, індивідуальне та групове проектування способів розв’язання поставлених завдань. Метод конкретної ситуації розвиває у студентів гнучкість мислення, допомагає сформувати вміння самостійно аналізувати інформацію, критично розглядати різні точки зору, обговорювати і захищати власну позицію. Одним із найбільш популярних варіантів методу конкретних ситуацій є метод кейс-стаді, який широко використовується у вузівській та післявузівській освіті за кордоном. Практично у всіх зарубіжних школах використовується метод імітаційного моделювання, основу якого складають імітаційні ігри, основна мета яких – організація самостійності студентів у навчанні. Досліджуючи питання актуальності ділових ігор у навчальному процесі вищого навчального закладу, ми дійшли висновку, що: 1. Активні методи навчання є одним з найбільш перспективних шляхів організації самостійної роботи студентів, заснованої на принципах проблемності та моделювання. 2. Досліджений вітчизняний та зарубіжний досвід засвідчує, що ділова гра як один з методів активного навчання, являє собою інтенсивний спосіб підвищення результативності самостійної роботи учнів за рахунок глибини та швидкості опрацювання наукової інформації. 3. Активність студентів, що виникає у діловій грі довготривала та стійка, а рішення, які приймаються ними, творчі та емоційні. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Кларин М.В. Инновационные модели обучения в современной зарубежной педагогике.//Педагогика. – 1994. - №5. – С.104 – 109. 2. Майхнер Х.Е. Корпоративные тренинги. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 354 с. ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ Гриджук Ірина Анатоліївна, Державна академія житлово-комунального господарства,

ст. викладач кафедри менеджменту В роботі висвітлюються основні проблеми сучасного розвитку економіки регіонів України. Зокрема, значна увага приділяється питанням підвищення критично низького рівня інноваційного розвитку регіонів, однією з причин якого є недосконала система державного управління інноваційною діяльністю в регіонах тощо. 142


In this work the main problems of modern economic development of Ukrainian regions are showed. Main attention is paid to the questions of advancement of the critically low level of regions’ innovational development, the main reason of which is not perfect state governing system of innovational activity in regions. Активна регіоналізація сучасної економічної політики обумовлює необхідність пошуку нових шляхів розвитку економіки регіонів, що відповідають сучасним вимогам реформаційного процесу. Згідно з висновками науковців сьогодні Україна вийшла «на траєкторію економічного зростання» [1] та «повернулася до групи країн з високими макроекономічними показниками» [2]. Незважаючи на певні позитивні результати, економіка України розвивається під впливом ряду кризових явищ і тенденцій, її становище можна охарактеризувати як «нестійка стабілізаційна модель». Вона відтворюється на основі, що невпинно звужується і не може служити стартовим майданчиком для сталого розвитку. В цих умовах в українській економіці існує цілий ряд потенційно небезпечних дисбалансів, що призводять до репресивного розвитку. Формування нової української структурної моделі розвитку економіки з переважанням імпортно-енергетичною орієнтацією продовжується (протягом 5 років імпорт енергоресурсів до України зріс в 1,5 – 1,7 разів), при тому, що «енергоємність вітчизняної економіки на 1,5 – 2 порядки перевищує відповідні показники розвинутих країн світу» [3]. При цьому можна виділити ряд ключових особливостей цієї моделі, які відображають як специфіку майбутніх тенденцій та загроз, так і адаптаційні можливості національного господарства країни до світового ринку нового сторіччя. До таких можна віднести: - критично низький рівень використання виробничого потенціалу; - обмежені межі підтримки стабільності економіки за рахунок експорту сировини; - критичний стан інноваційної сфери, пов'язаний з технологічним оновленням виробничого апарату та продукції; - стагфляційні процеси; - загострення загрози економічної безпеки країни та особливо у продовольчому секторі; - диспропорції у фінансовій сфері, стійкі фінансові дефіцити у реальному секторі та дисбаланси у сфері розподілу та фінансів; - утворення в економіці крупних зон хронічної кризи: легка промисловість, виробництво обладнання, радіоелектроніка тощо, що випадають з системи відтворення і залишаються без внутрішнього ринку та ресурсної бази; - скорочення внутрішнього споживання первинних ресурсів та їхнє перенесення на експорт. В Україні різке скорочення реального об’єму державних витрат на інноваційні цілі в останні роки багато в чому зумовило підрив сучасної модернізації економіки, знизило ефективність використання ресурсів піднесення, серед складових якого «сьогодні на перше місце варто поставити знання як найбільш прогресивний, демократичний і доступний компонент, що відповідає інформаційно-інтелектуальному етапу становлення ноосферокосмічної цивілізації. Саме ноос, тобто розум, інтелект людини повинен відігравати вирішальну роль у створенні основ нового суспільства» [4]. 143


Очевидно, що в сучасних умовах немає альтернативи підходу, пов’язаному, по-перше, з мобілізацією спочатку усіх (на жаль, обмежених) ресурсів на технологічне оновлення та розширення виробничої потужності ресурсно-інвестиційного комплексу регіонів, створення в ньому необхідних нових галузей та виробництв; по-друге, початку загальної технологічної реконструкції економіки; по-третє, створенням мінімально необхідних передумов для технологічного прориву на сучасному світовому рівні. Вирішення цієї задачі ускладнюється тим, що ресурсно-інвестиційний комплекс регіонів знаходиться у стані несумісності з тенденціями накопичення, притаманними капіталу, що діє в умовах нормальної ринкової економіки. Список використаної літератури: 1. С.Рибак, Л.Лазебник. Фінансові аспекти економічного зростання в Україні // Економіка України. – 2007. - № 3. – С. 22 – 23. 2. В. Оскольський. Про перспективи становлення конкурентоспроможної регіональної економіки // Економіка України. – 2007. - № 12. – С. 4 – 11. 3. Л.Шостак, О.Дікарєв. Енергозабезпечення України у міжнародних економічних відносинах // Економіка України. – 2007. - № 11. – С. 81 – 88. 4. Економічний розвиток. Європейський контекст / А.С. Філіпенко. — К.: Знання України, 2001. — 120 с. — Бібліогр.: 82 назв. — укp. – С.85.

УДК 658.589

ИННОВАЦИОННАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ПРЕДПРИЯТИЙ УКРАИНЫ, КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ УСПЕШНОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ СТРАНЫ. INNOVATIONS ACTIVITY ENTERPRISE UKRAINES, AS FORMING SUCCESSFUL ECONOMIC DEVELOPMENT OF THE COUNTRY Дягилева Анна Вячеславовна НТУ «ХПИ»

Магистр, менеджер-экономист В статті проаналізована інноваційна діяльність підприємств України, зроблений перелік руйнівних факторів, що запобігають нормальному розвитку інноваційної політики на сучасних підприємствах. Запропоновані заходи стосуються технологічних, законодавчих та кадрових перетворень. In article is analysed innovations activity enterprise Ukraines, is realized list that harmful factor, which prevent the normal development innovations politicians on modern enterprise. The Offered measures concern technological, legislative and trained change. В сложившихся условиях глобализации экономики и научнотехнического прогресса, актуален вопрос обеспечения конкурентоспособности страны при помощи перехода к инновационной модели развития экономики. Понятие научно-технического прогресса все чаще связывается с понятием 144


инновационного процесса. По словам американского экономиста Д.Брайта «Это единственный в своем роде процесс, объединяющий науку, технику, экономику, предпринимательство и управление. Он состоит в получении новшества и простирается от зарождения идеи до ее коммерческой реализации, охватывая весь комплекс общественных отношений». Поэтому данная проблема требует тщательной проработки и устранения причин, ее обусловивших. В научной литературе все чаще встречаются работы учёных– экономистов по изучению инновационной деятельности и потенциала Украины, таких как Денисюк В., Черевко В., Пискун М., Бутко Н., и мн.др. Следует отметить монографию профессора С.М. Ильяшенко «Менеджмент и маркетинг инноваций»[7], публикации относительно инноваций и инновационной активности предприятий Украины[2], анализа и оценки финансирования инновационной деятельности[1], инновационных императивов регионального развития Украины [4]. Цель статьи - анализ состояния инновационной деятельности украинских предприятий, факторы, определяющие их пассивность во внедрении инноваций в производство, пути усовершенствования инновационной составляющей производственного процесса. Только путем целенаправленного воздействия и использования достижений прогресса возможно обеспечить стабильное развитие экономики. Изучение инновационной деятельности предприятий является необходимым этапом в процессе подготовки мер внедрения инновационной политики и общего повышения уровня инновационной активности предприятий Украины. Это и обусловило выбор темы данного исследования. Состояние инновационной деятельности в Украине большинство экспертов-ученых оценивают как кризисное. Законодательством Украины предусмотрены меры стимулирования инновационной деятельности. Однако, они были приостановлены при помощи Законов Украины о Государственном бюджете на 2003-2005 года[6]. Также с 2005 года в Украине было приостановлено строительство технопарков [3]. Данные факторы препятствуют нормальному уровню развития инновационной деятельности в Украине. Таким образом, при условии достаточного финансирования актуальными являются мероприятия по замене устаревшей техники на новую, потому что «..организация, которая осуществляет стратегическое планирование без учета социально-экологических потребностей потребителей, обречена на возникновение в будущем проблемы выживания в условиях конкурентной борьбы», говорит профессор и доктор экономических наук С.М. Ильяшенко[7, с.372]; введение новаций относительно экономии используемых ресурсов; страхование рисков инновационного предпринимательства; обеспечение взаимодействия научного и производственного потенциала; необходимость создания научноисследовательских центров, занимающихся вопросами внедрения инновационных технологий; формирование целевых инновационных фондов; создание соответствующих условий труда для высококвалифицированных специалистов; Таким образом, улучшение ситуации с инновационной деятельностью предприятий напрямую зависит от внимания государства к данной проблеме, 145


поскольку без финансовой и законодательной поддержки невозможно внедрять новаторские решения. Литература: 1. Черевко В. Аналіз і оцінка фінансування інноваційної діяльності // Економіст. -2006. - № 5. - с.38. 2.ЗахарінС.Стимулювання інноваційної активності корпоративних структур // Економіка України.-2006. - №8. - с. 43 3. Денисюк В.Методологія оцінки та аналізу динаміки інноваційної активності промисловості регіону // Економіст. - 2006. - №3. - с.41 4. Бутко М.Інноваційні імперативи регіонального розвитку України // Економіст. - 2006. - №7. - с.28 5. Статистика. Інноваційна активність промислових підприємств України у 2006 році // Економіст. - 2006. - №6. - с.7 6. Волосюк М. Підвищення ефективності регіонального управління інноваційним розвитком.-Економіст. - 2006. - №8. - с.58 7. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія/ За заг.ред. д.е.н., проф.. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. – 616с.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГЕНДЕРНОЇ ТЕОРІЇ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ PERSPECTIVES OF THE DEVELOPMENT OF GENDER THEORY IN THE ESTABLISHMENTS OF HIGHER EDUCATION OF UKRAINE. Емірільясова С.С., Окса М.М. Мелітопольський державний педагогічний університет

У статті розглядаються перспективи розвитку гендерної теорії у вищих навчальних закладах України. Увага зосереджується на тому, що першим етапом на шляху окультурення людей буде введення в структуру вищої освіти гендерної теорії і, тут не можна розмежовувати навчальні заклади на гуманітарно чи технічно орієнтовані, адже в такому випадку випускники одних будуть відноситись до гендерних проблем з повагою, а інших просто-напросто ігноруватимуть цю теорію. In the article some perspectives of the development of gender theory in the establishments of higher education of Ukraine have been considered. The attention is paid to the fact that the first stage on the way of culturing people will be introduction of gender theory into the structure of higher education. And here educational establishments cannot be divided into humanitarian or technical ones. In this case, the graduates of the first establishments will respect gender problem's, but the graduates of the latter ones will just ignore this theory. Світове співтовариство у минулому сторіччі пережило безпрецедентний переворот у статусі жінок, найбільш значущу трансформацію гендерних стосунків у світовій історії. Починаючи від права жінок брати участь у виборах і права на працю, до права прийому на роботу в усі сфери суспільної 146


діяльності, права вступу до вищого навчального закладу і на військову службу адже ми живемо в епоху сучасного розвитку, але одночасно і фундаментальної кризи патріархальної цивілізації. Доказом цих змін є поява постмодернізму. Тому аналіз чоловічого і жіночого постало необхідним включати в структуру філософії. Вже сьогодні можна говорити про виділення філософії стати в окрему галузь філософських досліджень, треба відзначити, що ідеї філософії стати добре представлені в історії європейської філософської думки, в якій феномен статті, як правило, пов’язано з феноменом кохання. У другій половині ХХ століття "gender" починає часто вживатися в англомовній літературі і означає саме соціальну стать на відміну від терміну "sex", біологічну стать. В сучасному світі все більше розповсюджуються гендерні дослідження – соціально психологічних та соціально-політичних проблем статі. Дослідники цих проблем критикують патріархальну цивілізацію за її комунікативну замкнутість, яка часто стає агресивною. Прогрес як чоловіча тенденція, яка зачинена в собі, приводить людство до фундаментальної екологічної, політичної і духовної кризи. В наші дні жінка користується досить великими правами, можливо , їй навіть дозволяють відстоювати свою точку зору. Але остаточне рішення все ж таки залишається за чоловіком. Якщо вжити гендерну термінологію, то сучасний патріархат – це, коли чоловік має можливість регулярно показувати свою маскулінність, а вдячна жінка з радістю показує свою фемінність. Нам здається, що ідею гендерної рівності підтримує невелика кількість жінок лише тому, що ці погляди нові для нашого суспільства. На жаль, більшість жінок не розуміють, навіщо їм все це потрібно і чи потрібно взагалі ... В цьому і полягає вся проблема, можливо, піднімаючи культурний рівень населення нашої країни (як чоловіків, так і жінок) можна змінити їх ставлення до гендерної проблематики. Тому, на нашу думку, першим етапом на шляху окультурення людей буде введення в структуру вищої освіти гендерної теорії. Нам здається, що тут неможна розмежувати навчальні заклади на гуманітарно чи технічно орієнтовані, адже в такому випадку випускники одних будуть відноситись до гендерних проблем з повагою, а інших просто-напросто ігноруватимуть цю теорію. В системі освіти треба провести начальні реформи, завдяки яким можна буде змінити в кращий бік відносини чоловіків і жінок. Принцип рівності обох статей може бути реально досягнутий в суспільстві лише шляхом комплексного підходу до даної проблеми. Реалізація концепції комплексного підходу залежить від того, наскільки гармонійно ця ідея вписується у суспільну свідомість. Така необхідність органічного поєднання традиційних цінностей та пріоритетів кожної особистості із новою ідеєю абсолютної рівності статей може бути досягнута шляхом включення гендерного компоненту у всю систему освіти та виховання. Адже, значною мірою, саме через освіту та виховання людина стає особистістю, такою якою вона є, поступово засвоюючи набір життєвих установок та зразки поведінки і спілкування. Освіта – це форма соціалізації. Соціалізація поділяється на первинну і вторинну. Вторинна соціалізація – це вища освіта. Ознакою вторинної соціалізації є те, що на цьому рівні відбувається закріплення, а часто і переосмислення певних базових понять і цінностей. Ця обставина робить навчання молодих людей у вищих навчальних закладах важливим етапом для усвідомлення ними потрібних сьогодні базових цінностей гендерної рівності. 147


Освіта, що базується на врахуванні гендерного підходу, формує егалітарну свідомість майбутніх громадян, сприяє реалізації принципу рівних прав і можливостей. Вища освіта відіграє тут важливу роль, адже вік навчання у вузах – це переважно час встановлення стійкого відношення до світу, формування дорослої ідентичності. Вища освіта має визначальний вплив на формування ідентичності. Сучасна українська пострадянська жінка являє собою продукт традиційної школи. В традиційній школі принципи гендерної еквіваленції, розвитку жіночої суб’єктивності та ідентичності віднесені на периферію. Ціль гендерної освіти – формування ідентичності, альтернативної тоталітарним цінностям патріархального суспільства. Таким чином, гендерна освіта у вищій школі має перспективи і повинна бути використана як дієва стратегія гендерної політики. Нове покоління українців має виховуватись без обтяжливих стереотипів, в атмосфері поваги до кожного. Творення суспільства гендерної рівності передбачає визначення основних положень гендерної стратегії розвитку, а саме: вимагає змін усталеного соціального порядку, взаємин чоловіків і жінок задля того, щоб забезпечити рівну оцінку різних соціальних ролей, які вони відіграють як батьки, працівники, обрані посадовці тощо; це є підставою для запровадження рівного партнерства в процесах прийняття суспільно важливих рішень і побудови справедливого та паритетно організованого суспільства. УДК 658.589

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ PROBLEMS OF THE INNOVATIVE ACTIVITY DEVELOPMENT IN UKRAINE AND WAYS OF THEIR DECISION Єсіна Валерія Олександрівна аспірант, Харківська національна академія міського господарств

Розглянуто проблеми розвитку інноваційної діяльності та проаналізовано причини кризових явищ. Визначено основні напрямки їх подолання. Викладено рекомендації для інноваційного розвитку як основного шляху подолання проблем в країні. The problems of the innovative activity development are considered and reasons of the crisis phenomena are analysed. Basic direction of their overcoming are defined. Recommentedations on innovative development as the basic way to overcome the state problematical character are presented. Багато експертів, політиків починають обговорювати новий тип економіки – економіки знань. Інтелектуальні ресурси, наукоємні та інформаційні технології залог забезпечення сталого та якісного економічного розвитку. На сьогоднішній день в Україні для досягнення стійкості та якості економічного росту на передній план виходить ефективне використання інноваційного потенціалу, який є основою інноваційної економіки. У порівнянні з більшістю 148


країн світу Україна має досить великі можливості для інноваційного розвитку, але поки зберігається істотний розрив з промислово-розвинутими країнами. Головою проблемою поліпшення ефективності використання наукових розробок і впровадження результатів фундаментальних і прикладних досліджень у виробництво. Вагомий внесок у розробку фундаментальних основ теорії та методології управління науково-технічним розвитком, визначення стратегічних цілей державної науково-технічної політики внесли академіки НАН України О.І.Амоша, В.М.Геєць, М.І.Долішній. Ґрунтовні результати наукових досліджень стосовно інноваційної діяльності, окремих аспектів теорії та практики управління регіональним розвитком, його програмного та наукового забезпечення, удосконалення організаційно-економічних механізмів реалізації нововведень у господарській практиці знайшли своє відображення в багатьох наукових працях учених-економістів: В.П.Александрової, О.Г.Білоруса, Б.М.Данилишина, В.М.Хобти та інших. Основні труднощі в реалізації інноваційного потенціалу пов’язані з браком коштів у організацій, обмеженістю бюджетного та позабюджетного фінансування. Але дефіцит коштів не єдиний фактор спаду інноваційної активності. Україна йде шляхом ринкової економіки, а науково-технічна сфера не готова до роботи за новими вимогами. Науково-технічні розробки не завжди стають інноваційним продуктом, який готовий для виробництва та ефективної реалізації. Існують проблеми правового та організаційного порядку в охороні та передачі інтелектуальної власності, сертифікації інноваційної продукції. Активізація інноваційної діяльності потребує державного управління і координації діяльності всіх її суб’єктів, а також створення умов, які поліпшать використання та впровадження досягнень науки та техніки в економіку країни. Для забезпечення інноваційної діяльності висококваліфікованими кадрами необхідно: - здійснення інтеграції частини фундаментальної науки з сектором вищої освіти; - проведення політики максимального зближення навчальних закладів и реального виробництва з метою адаптації випускників до конкретних умов на підприємстві; - підвищення якості підготовки кадрів та освіти. Об’єктами державної інноваційної політики є ресурсний потенціал суспільства, великої кількості суб’єктів інноваційної діяльності, наданої різним організаціям (державним и недержавним), які зв’язані між собою договорами та коопераційними угодами. Ці угоду та договори виробляють таки правила взаємодії між державою та організаціями, що в результаті прийняття деяких з них інноваційний потенціал розвивається інтенсивніше. Досвід розвинутих країн також показує, що найбільш ефективні сучасні економічні системи побудовані таким чином, щоб вони забезпечували масштабне відтворення, виробництво наукових знань і всебічно сприяли їх розповсюдженню і комерціалізації. Останнє надає широкі можливості передовим країнам світу масштабно та без істотних фінансових витрат використовувати інтелектуальний потенціал не тільки мешканців своєї країни, а й чисельного загону науковців з інших країн, насамперед – з найменш розвинутих. Тож цілком зрозуміло, що рівень науки, науково-технологічної сфери, освіти, наукомісткість валового внутрішнього продукту – це показники, 149


які сьогодні все більше визначають межу між бідними та багатими країнами, закладають підвалини майбутнього благополуччя або постійного відставання у соціально-економічному розвиткові незалежно від засобів організації національних економік [3]. Разом з тим слід відзначити, що ще багато теоретико-методологічних питань удосконалення існуючої системи управління науково-технічним розвитком, особливо на регіональному рівні, залишаються нерозв’язаними. Недостатню наукову розробку та забезпечення мають також питання, пов’язані з виявленням і використанням як внутрішніх так і зовнішніх резервів підвищення ефективності науково-технічної діяльності та ступеню впливу наукової складової на інноваційний розвиток. Підходи до вирішення зазначених проблем, що існують сьогодні, мають різноспрямований вектор і носять суто рекомендаційний характер. Створюючи сприятливі організаційно-економічні умови для розробки та реалізації науково-технічних програм у пріоритетних напрямках, фінансуючи відповідні області досліджень, формуючи необхідну інфраструктуру і законодавчу базу, держава здійснює безпосередній вплив на розвиток науково-дослідної сфери не тільки загальнодержавного, але й регіонального рівня. Ось чому цільова установка у розвиткові науково-технічного потенціалу повинна базуватися на засадах єдиної науково-технічної політики як на державному, так і регіональному рівні. Саме такий підхід може забезпечити гармонійний і цілеспрямований розвиток науково-технічного потенціалу. Література 1. Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність від 1 грудня 1998 року” // Відомості Верховної Ради України, № 284-XІV. 2. Закон України „Про інноваційну діяльність від 4 липня 2002 року” // Відомості Верховної Ради України, № 40-ІV. 3. Иноземцев В. Постиндустриальное хозяйство и постиндустриальное общество // Общественные науки и современность. – 2001. - №3. – С.140-151. 4. Семиноженко В.П. Регіональні акценти й інноваційні перспективи європейського вибору України // Проблеми науки. – 2003. - №1. – С. 2-5. УДК ISSN 0135-5465

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ THE STATE AND THE PERSPECNIVES OF THE DEVELOPMENT OF THE TOURIST SYSTEM IN UKRAINE. ІВАШИНА Л. П., викладач кафедри державного управління та педагогічного менеджменту Сумського ОІППО ЖИЛА Т.П., магістрант факультету перепідготовки Сумського ОІППО

Cтаття присвячена проблемі сучасного стану туристичнорекреаційної галузі в Україні. В роботі зроблено аналіз перспективного розвитку туристично-рекреаційної галузі. Автором визначені задачі, що 150


пов’язані з удосконаленням рекреаційно туризму в умовах трансформації економіки України. This article focuses on the problem of the modern state of Ukraine`s tourist system. The analysis of the perspective development of the tourist system is made in this article. The author determines the tasks of the improvement of tourism in the transformation of the Ukraine`s economic. Туристично-рекреаційна галузь на рубежі XX та XXI сторіч перетворилася на один з пріоритетних напрямків світової економіки. Сучасні політичні та соціально-економічні перетворення в українській державі ставлять нові завдання перед туристичною системою країни – визначення теоретичних основ управління розвитком закладів рекреаційно-туристичного комплексу. Управління розвитком підприємств рекреаційно-туристичного комплексу, безумовно, відображає специфіку розвитку галузі. Актуальною є проблема розвитку туристичної галузі і в даний час, коли відбувається її трансформація. Розроблено ряд законів, положень, нормативних актів, наказів, постанов, що регулюють та регламентують діяльність туристичної сфери в економічному, соціальному, фінансовому, екологічному, культурному, інформаційному аспектах. У зв’язку із зростаючим значенням ефективності управління розвитком туристично-рекреаційної галузі розширюються наукові дослідження у сфері створення теотеричних і методичних основ у роботах Афанасьєва Н., Бейдики О., Веклич О., Вінниченко І., Герчикової І., Гудзя П., Мацоли В., Карсєкіна В., Мамутова В., Попова Е., Рассадникова С., Самочкіна В., Серебрякова А., Рогожіна В., Рудики В., Харичкова С., Черчик Л., Шмагіна В., Юр´єва В., Яхєєва Т. Основною метою роботи є вивчення сучасного стану туристичнорекреаційної галузі як об'єкту державного управління в умовах трансформації економіки України. Досягнення даної мети передбачає вирішення наступних завдань: - вивчити історичний розвиток державного управління туристичнорекреаційної галузі України; - дослідити напрямки державного впливу на діяльність виробників рекреаційних послуг на державному рівні; - науково обґрунтувати сучасний стан та перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу у сучасних умовах господарювання. Державна служба туризму і курортів приділяє велику увагу розвитку співробітництва з Європейським Союзом з огляду на можливості просування національного туристичного продукту на європейському ринку, залучення до інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності, посилення євроінтеграційних процесів у нашій державі. Адже за своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати одним з провідних європейських туристичних центрів. Україна поки що не належить до світових лідерів за кількістю відвідань туристами, однак особливості її географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють можливості для інтенсивного розвитку багатьох видів і внутрішнього, і іноземного туризму. Туристично-рекреаційна галузь – це багатогранне явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має практично 151


невичерпний потенціал для постійного розвитку, тісно поєднується з багатьма галузями економіки, що зумовлює його провідне місце у соціальноекономічному житті держави [3,10]. Розвиток рекреаційного комплексу повинен спиратися на нові методи господарювання, економічну свободу виробків, що в умовах конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними рекреаційними послугами. Прийняті останніми роками керівні документи на різних рівнях управління у сфері туризму визначають два головні напрями і, відповідно цілі розвитку туристичної галузі в Україні: перший — становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, другий — формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту. Рекреаційний туризм як важливе соціально-економічне явище сучасності активно впливає на життєдіяльність суспільства, але в той же час залежить від нього. Розвиток рекреаційного туризму має велике значення у покращенні стану здоров’я населення України, підвищенні його культурного рівня, залученні до бюджету країни валютних надходжень, сприяє створенню нових робочих місць. Дана сфера є передумовою налагодження взаєморозуміння між регіонами країни та довіри між народами і є, по суті, одним із складових міжнародних відносин [4, 223]. Туристично-рекреаційна діяльність стимулює розвиток таких галузей господарства, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, торгівля, зв'язок, громадське харчування, культура, мистецтво, спорт тощо. Оскільки туризм та рекреація, на нашу думку, виконуватиме позитивну роль у соціально-економічному зміцненні країни за умови його поступового та паралельного розвитку з іншими сферами суспільного життя, то дана галузь може бути чинником економічного зростання і виходу країни на світовий туристичний ринок. Перехід до ринкових умов господарювання в Україні сприяло значному розвитку туристично-рекреаційної діяльності, як масового соціальноекономічного явища світового масштабу та як важливого стимулу регіонального розвитку. Досвід останніх років свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які функціонують стабільно і ефективно [7, 204]. На наш погляд, основна увага державних управлінців повинна приділятися розробці нормативних документів у галузі рекреації та вдосконаленню ефективного управлінського механізму, що може перетворити рекреаційне господарство на високорентабельну галузь національної економіки і зайняти Україні важливе місце у світовому суспільстві за рівнем отриманих доходів від рекреаційної діяльності та якості рекреаційних послуг [2, 24]. Отже, кризовий стан закладів, що забезпечують відпочинок і здоров'я нації, вимагає обґрунтування доцільності подальшого розвитку цієї сфери рекреаційно-туристичного комплексу України та перспективного аналізу при різноманітних комбінаціях зовнішніх і внутрішніх значущих чинників, які обумовлюють ту чи іншу стратегію виходу з кризи, де головна роль відводиться державній політиці України зважаючи на очевидну соціальну значущість діяльності цих закладів. 152


Література 1. Закон України «Про туризм» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України 18 листопада 2003 року №1282–ІV. - К.:Преса України. – 2003. – С. 28. 2. Бубкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. – Донецьк.: Юго-Восток, 2000. – С. 308. 3. Веклич О., Яхєєва Т. Урахування природного клімату як базового компонента економічного розвитку України // Економіка України. – 2004. - № 12. – С. 77. 4. Карсєкін В. І., Гопкало Л. М. Економіко-організаційні проблеми розвитку лікувально-оздоровчих закладів туристичної сфери в Україні // Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності в Україні: Перспективи культурного та економічного розвитку: Праці Міжнародного Конгресу. – Трускавець, 2000. – С. 274. 5. Рассадникова С. И., Шихалеева Г. Н. Эколого-экономическое обеспечение инвестирования в рекреационный комплекс (на примере зоны Кульяницкого лимана) // Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності в Україні: Перспективи культурного та економічного розвитку: Праці Міжнародного Конгресу. – Трускавець, 2000. – С. 274. 6. Юр´єв В. І. Роль туристсько-рекреаційної діяльності у економічному та культурному розвитку регіону (на прикладі Вінницької області) // Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності в Україні: Перспективи культурного та економічного розвитку: Праці Міжнародного Конгресу. – Трускавець, 2000. – С. 274. УДК 336.76(477)

НАПРЯМКИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ DIRECTIONS OF INNOVATIVE DEVELOPMENT OF ECONOMY OF UKRAINE Кобринчук Вікторія Вікторівна аспірантка ІІ року навчання Волинського національного університету імені Лесі Українки

Сьогодні економіка України знаходиться на етапі піднесення після затяжної кризи 1994-2004 років. На даному етапі трансформаційних перетворень в вітчизняній системі господарства пріоритетним напрямком є активізація інноваційного процесу, що, враховуючи науково-технічний потенціал України, допоможе подолати негативні ознаки перехідної економіки та сприятиме становленню нашої держави як високотехнологічної країни. Today the economy of Ukraine is on the stage of getting up after the protracted crisis of 1994-2004.The activization of the innovation process is the priority direction at this point of transformational changes in the native system of economy. And if taking into consideration the scientific and technical potential of Ukraine, this will help to overcome negative features of transitional economy and to become our state the high-technology country. 153


Кінець ХХ століття в світовій економіці відзначився бурхливим розвитком економічних систем, які за основу стратегії свого розвитку приймали побудову стабільної та ефективної національної інноваційної системи. Саме такий вектор виходу із глибокої та затяжної кризи майже всіх економіко-соціальних сфер життєдіяльності держави, яка на сьогодні спостерігається в Україні, вважають найоптимальнішим більшість міжнародних та вітчизняних експертіваналітиків. Головною метою для економіки України на нинішньому етапі розвитку є пошук джерел ресурсного забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, підвищення конкурентоспроможності економіки та наближення таким чином до європейських стандартів [1]. В умовах глибоких трансформаційних перетворень та напередодні доленосних рішень для України щодо вступу до СОТ великої актуальності набувають питання, які стосуються ефективної структурної перебудови системи національного господарства. Проте розв’язання потребує не тільки проблема стабілізації вітчизняної економічної ситуації, а й, можливо навіть в більшій мірі, проблема якісного забезпечення сталого розвитку національної економіки на основі чітко сформульованої інноваційної стратегії розвитку України. Світова практика засвідчує, що загальносвітові тенденції трансформації економічних систем промислово розвинених країн до створення постіндустріального суспільства визначаються саме роллю, місцем та значенням інноваційного процесу в кожному секторів господарства країни. В високорозвинених країнах Європи та світу в середньому 80% ВВП виробляється на основі використання результатів наукових досліджень і нововведень. Наука й інновації забезпечують економічне відтворення на новій економічній основі, яка є запорукою для розбудови суспільного добробуту в країні [2]. Якщо узагальнити першопричини кризового стану сучасної вітчизняної економіки (проблеми законодавчого, кадрового, економічного, фінансового, інфраструктурного характеру) , то можна дійти висновку, що вони складають складну взаємопов’язану систему причинно-наслідкових зв’язків, а подолання цих проблем можливе через реалізацію заходів двох напрямів: стратегічного і тактичного [3]. Стратегічний напрямок, в першу чергу, передбачає становлення теоретичної та практичної бази науково-дослідних робіт, оскільки саме дослідження на сьогодні являються найбільш пріоритетним напрямом щодо забезпечення розвитку інноваційного процесу. Тактична складова заходів, на думку проф., д.е.н. Тимофєєва В., повинна мати характер форсованих і чітко керованих впливів щодо подолання затяжної кризи в умовах практичної відсутності інвестицій. В даному аспекті вагома роль належить підвищенню ефективності державного управління, яке має реалізуватися наступним чином: по-перше, саме в секторі державного управління, на основі вдосконалення антимонопольного, податкового, митного законодавства, повинні створюватися передумови для управління конкуренцією. І при чому в даному випадку держава не повинна займати позицію “спостерігача” або “контролера”, а навпаки, маєстати повноправним учасником такого процесу; 154


по-друге, для забезпечення розвитку інноваційного підприємництва сприятливим фактором стане існування належних систем сертифікації, ліцензування, патентування, які за своїм основним призначенням покликані захищати підприємців-новаторів від нелегітимного використання прав інтелектуальної власності та недобросовісної конкуренції; по-третє, наявність в державі чітко сформульованого мотиваційного механізму, безумовно, позитивно позначиться на темпах та якості піднесення науково-технічної сфери. Кожен із перерахованих напрямків повинен мати механізми реалізації своїх функцій і відповідну внутрішню інфраструктуру, яка повинна складатися із установ та інституцій, що будуть пов’язані між собою величезною кількістю функціональних зв’язків. Створення та подальше існування такої інфраструктури в обов’язковому порядку повинне мати ринкову орієнтованість, що дозволить їй виконувати покладені на неї функції за умов сучасного розвитку світового господарства. В кінцевому результаті очікується не просто заповнення наукомісткого ринку суб’єктами господарювання у вигляді інноваційно спрямованих фірм та підприємств, а створення певного середовища, яке дозволить розвивати науково-технічний процес в інтересах суспільства. Це має відбутися через подолання окремих кризових явищ української економіки, таких як неконкурентоспроможність наукомісткого ринку, спад виробництва, структурна невідповідність промислової номенклатури. Але варто відмітити, що для активізації інноваційної діяльності одних лише ринкових механізмів недостатньо, необхідна цілеспрямована регулююча функція держави в науково-технічній сфері, її відповідальність за загальну стратегію технологічного розвитку [4,242]. Отже, можемо зазначити, що вихід національного господарства України із кризи та економічне зростання, яке би базувалося на розвитку інноваційного сектору промисловості та сфери послуг, вимагає перебудови стратегії управління економічними процесами. Список використаної літератури 1. Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ.: - Київ.: Знання України, 2002. – 233 с. 2. Падерін И. Заходи для підтримки інновацій. – http:www.novekolo.info/ua/news/publications/?_m=publications&_t=rec&id=1329 3. Тимофєєв В., Тодоров В. Шляхи подолання кризи виробництва. – http:www.eu2001.narod.ru/1/3.htm 4. Трансформаційні процеси економіки України в регіональному вимірі:

Монографія/За ред. проф. Школи М. І. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2004. – 360 с. УДК 338.467.6

155


ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРОДЮСУВАННЯ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ ЗАСІБ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ПРОДЮСЕРСТВА В УКРАЇНІ Лавринович Марина Володимирівна аспірант Харківської державної академії культури

Розглянуто термін механізм. Показано двоїстий характер інституту продюсерства. Систематизовані деякі методологічні орієнтири для розкриття сутності організаційно-економічного механізму продюсування. Term mechanism has been considered. The existence of two levels of the producer institute has been established. Some methodological landmarks for opening of essence organizing-economic mechanism of producing has been systematized. Сучасна соціально-культурна сфера України характеризується інтенсивним розвитком комерційних галузей, глобалізацією первинних і вторинних ринків, непередбачуваністю поводження ринкових суб'єктів, а відсутність концепції керування духовною сферою, невідповідність існуючого господарського механізму динамічним ринковим умовам переконливо доводять необхідність розробки організаційно-економічного механізму керування підприємствами соціально-культурної сфери. Разом з тим в економічній літературі проблема організаційно-економічного механізму в соціально-культурній сфері, а тим більше механізму продюсування ще не одержала належного висвітлення в якості самостійного предмета дослідження. Теоретичним і практичним проблемам розробки й функціонування господарського в соціально-культурній сфері займалися такі вчені, як О. О. Гриценко, О. Н. Драгоманова, І. О. Столяров. Сьогодні в більшості галузей СКС відсутні інноваційні засоби керівництва. Можна стверджувати, що в першу чергу необхідно закласти концептуальні основи механізму керування в комерційному секторі соціально-культурної сфери, елементом якої є продюсерська діяльність. На сучасному етапі в економіці соціально-культурної сфери (СКС) панує точка зору, відповідно до якої механізм продюсування розглядається як складова частина господарського механізму соціально-культурної сфери. У той же час залишається дискусійним питання про його сутність та особливості. Продюсування як процес реалізації продюсерського проекту є однією з найважливіших складових ефективного функціонування сфери культури. Це пов'язане із двоїстим характером інституту продюсерства. З одного боку, продюсерська діяльність спрямована на комерційний сектор соціальнокультурної сфери й найбільше яскраво вона виявилася в таких сферах як шоубізнес, масові видовища (у тому числі естрада й хореографія), театральна й аудіовізуальна (у першу чергу, телебачення й кінематограф) сфери. З іншого боку, взявши до уваги педагогічну складову продюсерської діяльності, виділену, Н. В. Гарустович [2, с. 6], можна затверджувати, що однієї з функцій продюсера є естетичний та духовний розвиток особистості, культури й суспільства в цілому, збереження національної та світової культурної спадщини. 156


Якщо проаналізувати сучасні енциклопедії та словники [1, 3, 4, 5], то поняття «механізм» — у першу чергу, це відкрита система, у якій зміна стану хоча б одного елемента веде до зміни стану інших елементів. Разом з тим стосовно до сфери економіки механізм – це пристрій, сукупність важелів керування, що приводить у дію економічні процеси в строгій відповідності до законів економіки. Таким чином, зроблена оцінка концептуальних особливостей господарського механізму дозволяє також намітити деякі методологічні орієнтири для розкриття сутності організаційно-економічного механізму продюсування: підходити до організаційно-економічному механізму продюсування як до особливої системи керування продюсерськими проектами, що має внутрішні й зовнішні взаємозв'язки; розуміти механізм продюсування як систему, що самостійно організується; розглядати механізм продюсування в першу чергу як цілісну систему, а потім лише що як складається з елементів, сукупність яких є органічною єдністю; визначити структуру організаційно-економічного механізму продюсування, спираючись на економічні категорії; установити конкретний зміст терміну «організаційно-економічного», його відмінність від господарського та економічного; розробити методики аналізу впливу кожного елемента організаційноекономічного механізму продюсування на функціонування й ефективність системи в цілому; не зводити організаційно-економічний механізм продюсування тільки до керування, що є лише складовою його частиною; організаційна структура продюсерського проекту забезпечує взаємозв’язок усіх функцій, що виконуються продюсерською системою й надає цілісність всьому механізму. керуючим суб'єктом організаційно-економічного механізму продюсування є продюсерська система, а керованим об'єктом – продюсерський проект. Теоретичні аспекти формування організаційно-економічного механізму продюсування доводять необхідність створення інституту продюсерства в соціально-культурній сфері, що е пріоритетною темою для подальших досліджень. Література: 1. Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилиян. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Институт новой экономки, 1997. – 864 с. 2. Гарустович Н. В. Продюсерская деятельность в современной социокультурной сфере Республики Беларусь // Автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата педагогических наук. – Минск.– 2003. – 19 с. 3. Гуревич П. С. Современный гуманитарный словарь-справочник. – М.: Олимп: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. – 528 с. 4. Путятин Ю. А. Финансовые механизмы стратегического управления развитием предприятия: Монография / Ю. А. Путятин, О. И. Пушкарь, А. Н. Тридед. – Харьков: Основа, 1999. – 488 с. 5. Экономическая энциклопедия / Науч.-ред. совет изд-ва «Экономка», Ин-т экономики РАН; Гл. ред. Л. И. Абалкин. – М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1999. – 1055 с. УДК 330.341.1 157


ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ THE PROBLEMS AND WAYS OF ACTIVATION OF THE INNOVATION ACTIVITY IN UKRAINE Левківський О.В., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, студент

У запропонованій роботі розглянуті основні проблеми інноваційного розвитку України, визначені фактори, що заважають посиленню інноваційної активності підприємств. Представлені шляхи втілення інноваційної моделі розвитку економіки. This article gives a survey of the main problems of the innovation development of Ukraine; the factors that prevent intensification of the innovation activity of the enterprises; the ways of implementation of the innovation model of the economy development. Досягнення високого рівня життя й стійкого економічного зростання в трансформаційних країнах сьогодні неможливе без орієнтації господарської діяльності на модернізацію економіки, активізацію інноваційних процесів, створення сприятливого інноваційного клімату. Україна може претендувати на належне їй за потенціалом місце в Європі й світі лише за умови, що вона виявиться здатною опанувати інноваційний шлях розвитку – шлях реального економічного зростання. Важливою проблемою економічного розвитку України є застарілість виробничого потенціалу. Середній вік діючих фондів в Україні нараховує 21,7 років, а середній ступінь їхнього фізичного зношування – 47,3%. Частка морально застарілого обладнання в промисловості досягла 65%, а в науковотехнічних установах – 98% [5]. Зростання ВВП на основі впровадження нових технологій становить лише 0,7% (проти 90% - у розвинених країнах світу). У світовому рейтингу конкурентоспроможності (за даними Всесвітнього економічного форуму) Україна посідає 78 місце серед 117 країн, опустившись за 2005-2006 роки на 10 позицій [4]. Стан справ в інноваційній сфері, без перебільшення, критичний: сьогодні не більше 10% підприємств країни (в 2000 р. близько 18%) проводять роботи з інноваційного оновлення виробництва, що набагато менше, ніж у європейських країнах (у країнах ЄС цей показник становить 50-70%, а в Японії досягає 70-80%). Щорічно інноваційну діяльність припиняють близько 100 промислових підприємств. Залишилося трохи більше 1000 промислових підприємств, які займаються інноваційною діяльністю [3, с.41; 6, с.40; 9]. При такій динаміці в Україні через 10 років не залишиться жодного інноваційноорієнтованого виробника. В економічній літературі існуюча ситуація характеризується як кризова [1, с.28; 2, с.33; 7, с.16; 8, с.164]. Посиленню інноваційної активності підприємств заважає не тільки відсутність достатнього обсягу власних коштів і велика вартість кредитів, але й вся система стимулів і ресурсів. Це і подвійність обліку, коли частина видатків (на навчання, дослідження, прискорену 158


амортизацію) не включається у витрати при визначенні доходів, що оподатковуються; це й нестача кваліфікованих кадрів, й інфраструктурні проблеми. У результаті Україна виявляється несприйнятливою до тих технологій, які могли б прийти в країну. Якщо в 1993 році Україна за рівнем технологічного розвитку відносилася до 20 найбільш розвинених держав, то сьогодні вона опинилася серед технологічно відсталих [7, с.16]. Серед 125 країн Україна займає 112-е місце за прямими іноземними інвестиціями і передачею технологій; 95-е – за освоєнням технологій на рівні фірм. Якщо в 2005–2006 роках і відбувалося зростання прямих іноземних інвестицій, то вони в більшій мірі призвели до зміни власника, а не до приходу в країну нових технологій [9]. Ігнорування інноваційного фактора в процесі ринкових перетворень в Україні призвело до величезних втрат в економічній, науково-технічній і соціальній сферах. На сьогодні понад 90% продукції, що виробляється на промислових підприємствах України, не має сучасного технічного забезпечення. Це служить причиною нерентабельності й неконкурентоспроможності більшості вітчизняних товарів. Тому головна проблема для української економіки – якісне інноваційне оновлення основних виробничих фондів. Інноваційна політика є потужним важелем, за допомогою якого можна перебороти спад в економіці, забезпечити її структурну перебудову й наситити ринок різноманітною конкурентоспроможною продукцією. Першим кроком інноваційної політики повинно стати значне фінансування науки за рахунок збільшення як бюджетних видатків, так і позабюджетних асигнувань. Необхідно масово залучати приватний і банківський капітал до кредитування й інвестування новітніх досліджень і їхнього впровадження. Для ефективного переходу виробництва на інноваційну модель важливо створити в країні дійсно сприятливий інноваційний клімат, застосовувати всі можливі механізми й стимули для підвищення зацікавленості виробничої сфери у впровадженні наукомістких технологій. Зокрема з метою заохочення підприємств постала необхідність включення видатків на проведення НДДКР у їхні валові витрати. Важливу роль в інноваційному оновленні виробничого потенціалу можуть зіграти великі корпорації. У сучасному світовому господарстві саме вони є генератором і центральною ланкою в поширенні інновацій. Особливого значення набуває стимулювання малих, венчурних підприємств як оперативних провідників інноваційного продукту від науковотехнічного винаходу до масового виробництва. Великі й малі інноваційні структури повинні доповнювати одна одну, а не протиставлятися. Система організації інноваційної діяльності на українських підприємствах не повинна обмежуватися їх власними НДДКР, а, навпаки, повинна орієнтуватися на постійний зовнішній моніторинг і пошук інновацій у глобальному інформаційному просторі, на оцінку й придбання нових технологій, необхідних для їхнього інтенсивного розвитку. На державному рівні необхідно модернізувати систему прямої підтримки інноваційних процесів за допомогою механізмів податкової й грошовокредитної політики.

159


Адміністративним шляхом втілити інноваційну модель неможливо. Тільки ринок, економічна конкуренція повинні, нарешті, визначати доцільність впровадження інновацій. Необхідно зв’язати в одне ціле систему підготовки кадрів з інноваційними програмами й пріоритетами. Для підвищення доходів інноваторів потрібна «детінізація» інноваційного процесу й оплати праці. Крім того, необхідна державна система регулювання еміграції з погляду інноваційної активності. 1. Амоша А. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення //Економіст. – 2005. – №6. – С.28-32. 2. Голиков В.І. Наміри, реалії, можливості та шляхи реалізації інноваційної стратегії розвитку економіки України //Економіка і прогнозування. – 2004. – №1. – С. 31-38. 3. Захарін С. Стимулювання інноваційної активності корпоративних структур // Економіка України. 2006. – №8. – С.41-47. 4. Зеркало недели. – 2006. – 7-13 октября. 5. Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації. Парламентські слухання 20 червня 2007 року // www.intelvlas.com.ua. 6. Петрина М. Базові умови створення інноваційної моделі розвитку економіки України //Економіка України. – 2006. – №8. – С. 35 - 40. 7. Поплавська Ж., Поплавський В. Інноваційний процес в Україні: реалії і можливості //Вісник НАН України. – 2003. – №6. – С.12- 20. 8. Яремко Л.А. Проблеми інституційного забезпечення інноваційного розвитку регіону //Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. Випуск 103-3. – С.164-169. 9. Яценко Н., Сколотяный Ю. Инновационное развитие: венгерский опыт и украинские реалии // Зеркало недели. – 2007. – 10-16 февраля. УДК 330.341.1

ФАКТОРЫ ПРЕОДОЛЕНИЯ ДЕПРЕССИВНОГО РАЗВИТИЯ ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ: ИННОВАЦИОННАЯ ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ FACTORS OF OVERCOMING OF DEPRESSIVE ECONOMIC DEVELOPMENT IN UKRAINE: INNOVATIVE ECONOMIC ACTIVITY Лукашова Елена Александровна Донецкий национальный технический университет студент

Дано теоретическое обоснование категории «инновационная экономическая деятельность» и доказана необходимость интенсификации инновационной экономической деятельности как фактора преодоления депрессивного развития экономики Украины The author gives a theoretical meaning of a category «innovative economic activity» and proves the necessity to intensification the innovative economic activity as the factor of overcoming of depressive economic development in Ukraine 160


Именно инновации способны преодолеть депрессию. Г. Менш Социально-экономические процессы на современном этапе развития отличаются крайней изменчивостью. Переход мирового сообщества в новое качественное состояние (к очередному технологическому укладу) ознаменовался значительными преобразованиями в экономике государств. Вследствие чего происходит формирование новой инновационной экономики, которая сочетает в себе положительные тенденции формационного и цивилизационного критериев развития экономических систем, находится под постоянным воздействием силы инновационной экономической деятельности как преобразующего фактора экономического и социального роста. Обоснование сущности и структуры инновационных процессов впервые было осуществлено Й. Шумпетером[1], который характеризовал инновацию как стадию жизненного цикла, результат научно-технического прогресса. В современном понимании инновация – это специфическая форма жизне- и мыследеятельности человека, которая представляет собой совокупность особым образом организованных действий, позволяющих воплотить возникшие идеи на практике. Инновации в системе функционирования экономики выступают материальной основой повышения эффективности производства. Так, более 50% производительности экономики во второй половине ХХ века достигнуты за счет технологических нововведений[2]. Благодаря использованию новшеств обеспечивается качество и конкурентоспособность продукции, снижаются издержки. Инновационная деятельность активизирует экономический механизм, повышая, ее синергетический эффект. Экономическая деятельность становится инновационной, когда ее целью является воспроизводство благ, обладающих новизной. Возникнув, как инновационная идея, инновационная экономическая деятельность устремляется к своему результату – экономическому новшеству (продукту креативности). Однако не всякая инновационная идея воплощается в экономическое новшество, а только та, которая находит свое применение в хозяйственной практике. Примененное в экономической системе новшество выступает как экономическая инновация или экономическое нововведение. Как особый, специфический вид экономической деятельности, она представляет собой совокупность продуктивных экономических отношений, в результате которых люди удовлетворяют свои экономические потребности, интересы и цели посредством воспроизводства материальных и духовных благ, обладающих новизной. Экономические отношения, возникающие в процессе инновационной экономической деятельности, можно охарактеризовать как инновационные экономические отношения[3]. Эти отношения в совокупности со своими объектами (различные типы новшеств и инноваций), субъектами (создатели, производители, потребители, продавцы и покупатели новшеств), их потребностями, интересами и целями, а также механизмом их обеспечения, образуют инновационную сферу экономической системы и выступают фактором ее развития. В случае, когда инновационные экономические отношения становятся достаточно распространенным фактором развития экономической системы, она трансформируется в инновационную экономическую систему[4] - набор элементов и связей, 161


которые взаимодействуют в ходе производства, распространения и использования нового, экономически выгодного знания. Понимание взаимодействия инновационной экономической системы с общей экономической системой страны обеспечивает лучшую управляемость технологическим и инновационным развитием, позволяющим развивать в нужном направлении конкуренцию и обеспечивать соблюдение стратегических интересов государства и его экономической безопасности. Реализация экономических инноваций представляет собой не только непрерывный, развивающийся процесс, но и имеет свои дискретные, прерывистые стадии и циклы, поэтому инновационная экономическая деятельность связана с понятием «инновационный экономический цикл». Инновационный экономический цикл и его обеспечение – это экономический процесс, рассматриваемый во временном аспекте, охватывающий определенные экономические отношения в период от зарождения идеи и до ее воплощения, реализуемый посредством отдельных фаз, стадий, объединенных в единый цикл. Инновационный экономический цикл и его активное обеспечение совпадают с жизненным циклом товара до тех пор, пока данный товар (услуга) является новшеством на конкретном рынке, т.е. до тех пор, пока его полезность для потребителя характеризуется новизной его потребительских свойств. Таким образом, инновационную экономическую деятельность можно определить как специфически воспроизводящуюся систему экономических отношений между людьми по поводу создания, внедрения, распространения, потребления и обновления новшеств. Инновационная экономическая деятельность в Украине пока не получила полноценного развития[5], которое способствовало бы преодолению последствий экономического кризиса, связанного с переходом государства к рыночным отношениям. Поэтому данный процесс сам по себе является сложным системным нововведением, способным вызвать изменения всех элементов данной системы. В связи с этим и возникло явление так называемой трансформационной рецессии, которое обусловило возникновение депрессивных тенденций в экономическом развитии Украины. Преодоление такого депрессивного развития возможно посредством интенсивного и последовательного перехода на инновационный путь развития экономики. Особое значение в данном процессе приобретает создание условий, стимулирующих поиск и освоение классических инноваций. Эти вопросы должны решаться комплексно, через разработку государственной инновационной политики, создание экономических, правовых, организационных условий для инновационной деятельности, обеспечивающих рост конкурентоспособности национальной экономики на мировом рынке и решение задач социально-экономического развития внутри государства. Литература: 1. Шумпетер Й. Теория экономического развития. М.: Прогресс, 1982 2. Крайнов С.Н. Инновационная политика государства как фактор обеспечения конкурентоспособности // Проблемы современной экономики – 2007 - №1 - с. 145-151

162


3. Посталюк М.П. Функциональная роль инновационных отношений в экономической системе// Проблемы современной экономики – 2006 -№1- с. 76-84 4. Lundvall B.A. National Innovation Systems: Towards a Theory of Innovation and Interactive Learning. London, 1992 5. Галуза С.Г., Микрюкова Е.А. Инновационно-инвестиционные приоритеты трансформации экономики // Актуальні проблеми економіки – 2007 – № 12 – с. 12-22 УДК 330.341.1

ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ Малова Т.І. аспірантка кафедри «Економіка підприємства» Донецький національний університет

Обґрунтована теоретична значущість інноваційних процесів розвитку, визначені методологічні підходи регулювання інноваційної активності на мікроекономічному рівні шляхом виділення системи чинників і показників. The theoretical importance of innovation processes of development is proved in the article. There were defined methodological approaches to regulating of innovative activity on microeconomical level by the help of allocation of systems of factors and indeces. Постановка проблеми. В сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до економічних обґрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних проектів, які можуть фінансуватись тільки після економічної оцінки кожного з можливих варіантів. Слід зважати на те, що підприємства (організації) будують свою діяльність в напрямі досягнення своїх локальних цілей, насамперед можливості успішно функціонувати на ринках виробництва нових товарів і послуг, які з’являються в результаті впровадження нових технологій. Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану. При такому підході вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одержання більших результатів з меншими чи однаковими витратами. Отже, в загальному вигляді економічна ефективність інновацій визначається порівнянням результатів з витратами, що забезпечили цей результат. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності промислових підприємств України підтверджуються фундаментальними роботами вітчизняних учених. До них, перш за все, належать роботи Волкова О.І., Денисенка М.П., Гречана А.П., Ілляшенка С.М., Микитюка П.П. та ін. Результати дослідження. Інноваційний процес повинен бути об’єктом планування і управління. Кожна інновація повинна забезпечувати певний технічний, економічний або соціальний ефект. При цьому важливо інтегрувати всі складові інноваційного механізму в єдину систему, здатну не тільки 163


поглинати ресурси, але і видавати кінцевий конкурентноздатний продукт. У кожному випадку підприємство вкладає власні чи позичені кошти з надією, що їх віддача компенсує ці вкладення і принесе тривалі прибутки [3, с. 357]. Одержуючи інновацію (у вигляді нового продукту, технології, методів організації й управління), що є результатом інноваційного процесу, важливо не тільки одержати нововведення з мінімальними витратами, а й саме нововведення як цінність, що має бути корисним і потрібним, тобто відповідати певним вимогам як з боку підприємства, яке ініціює його впровадження, так і з боку споживачів цієї інновації. Способи і методи оцінки інноваційної діяльності достатньо широко представлені в економічній літературі. Практично всі вони базуються на співвідношенні ефектів і витрат, подальшому їх порівнянню з нормативною величиною, але кінцевий результат може бути досягнутий різними шляхами [2, с. 554]. Серед кількісних показників, що характеризують ефективність інноваційної діяльності підприємства, можна визначити коефіцієнт фактичної результативності роботи, рекомендований ЮНІДО (Організацією Об’єднаних Націй з промислового розвитку). Цей показник розраховується за наступною формулою:

r

Rc N

N

i 1

i 1

 Qi   ( H1  H 2 )

,

(1)

де Rc – сумарні витрати на закінчені роботи, що прийняті до освоєння в серійному виробництві; Qi – фактичні витрати на НДДКР за i -тий рік; N – кількість років аналізованого періоду; H1 – незавершене виробництво на початок періоду, що аналізується; H 2 – незавершене виробництво на кінець періоду, що аналізується; Для відображення змін результативності пропонується використовувати відношення кількості розроблених винаходів (технічних рішень, ідей), які відповідають вимогам підприємств, до загальної кількості розроблених інновацій (технічних рішень, ідей) [4, с. 334]. При цьому необхідно враховувати можливість взаємодії з зовнішнім середовищем підприємства, а саме: кількість об’єктів інтелектуальної власності, що купуються зі сторони і реалізуються в зовнішньому середовищі. Показник результативності інноваційної діяльності розраховується за наступною формулою: T

РНДДКР 

K

T

еф.t

t T

К t 1

заг.t

  K пр.t t 1 T

  К реал.t

,

(2)

t 1

де РНДДКР – результативність інноваційної діяльності на стадії проведення НДДКР; K еф.t – кількість самостійно розроблених новацій (винаходів, технічних рішень, ідей), що відповідають вимогам підприємства в t році; K пр.t – кількість придбаних об’єктів інтелектуальної власності, що відповідають вимогам підприємства в t році; 164


К заг.t – загальна кількість новацій, як результат проведення НДДКР і

придбання об’єктів інтелектуальної власності в зовнішньому середовищі підприємством в t році; К реал.t – кількість об’єктів інтелектуальної власності – результатів НДДКР, що реалізовані в зовнішньому середовищі і не використані в діяльності підприємства в t році; T – кількість років періоду, що аналізується [1, с. 485]. Зіставлення показників ефективності та результативності інноваційної діяльності промислового підприємства за періодами надає змогу виявити тенденції динаміки й приймати управлінські рішення щодо інноваційного розвитку підприємства. Висновки. Інновації сьогодні є найбільш ефективним засобом технологічного розвитку підприємств, забезпечення сильних ринкових позицій, які ґрунтуються на суттєвих конкурентних перевагах, що в свою чергу дає змогу вийти із стану економічної нестабільності. Реалізація заходів щодо активізації інноваційної діяльності в Україні – це можливості підвищення рівня інноваційної активності промислових підприємств, стабілізації процесу оновлення основних фондів, розширення асортименту продукції, збереження і розширення традиційних ринків збуту, поліпшення умов праці, скорочення енергетичних і матеріальних витрат. ЛІТЕРАТУРА 1. Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. Інноваційний розвиток промисловості України. – К: КНТ, 2006. – 648 с. 2. Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. Економіка та організація інноваційної діяльності: Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 662 с. 3. Заблоцький Б.Ф. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч. посібник. – Львів: Новий Світ, 2007. – 456 с. 4. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент : Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 400 с. УДК 504. 001.895

ПУТИ АКТИВИЗАЦИИ ЭКОЛОГИЧЕСКИХ ИННОВАЦИЙ ПРЕДПРИЯТИЙ WAYS OF ACTIVATION OF ECOLOGICAL INNOVATIONS OF ENTERPRISES Мартиненко Володимир Олександрович Вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України» к. держ. упр., доцент кафедри менеджменту

Определены некоторые подходы повышения инновационной активности предприятий в природоохранной деятельности. Some approaches of increase of innovative activity of enterprises are certain in nature protection activity. 165


Сегодня по уровню экологической безопасности Украина — на одном из последних мест в мире. Это тяжелое наследие, несмотря на существующий промышленный спад и остановку многих производств, пока не удается преодолеть. Загрязнение окружающей среды продолжается, причем расходы на предотвращение и ликвидацию последствий экологических нарушений все время уменьшаются. Доля затрат на предупреждение и ликвидацию последствий чрезвычайных ситуаций в структуре расходов украинского бюджета мизерна и составляет менее 1 % от ВВП [2; 4]. Выходом из этой крайне тяжелой ситуации может быть и должно стать вовлечение в природоохранную деятельность в Украине ресурсов коммерческих структур, формирование биобизнеса. Чтобы достичь в этом успеха, необходимо сформировать современную биополитику, задачей, которой должно стать формирование механизмов стимулирования экологически ориентированной инновационной деятельности и экологического потребления. Однако, отечественная практика свидетельствует [3], что при низкой инновационной активности предприятий частица экологических инноваций является крайне незначительной[1]. Повышение инновационную актианость предприятий в природоохранной сфере видится в создании экономических и организационных условий для использования в производственнохозяйственной деятельности новых технологических процессов и приемов производственной и хозяйственной работы, обеспечивающих снижение удельных расходов сырья, энергоресурсов, отходов производства, количества загрязняющих вешеств, поступающих в природные сферы, повышающих экономическую и экологическую эффективность работы природоохранных сооружений. Для этого необходимо решить ряд вопросов в следующих направлениях: - в усовершенствовании финансово-кредитной политики банковской системы Украины с целью создания возможностей кредитовать инновационную природоохранную и ресурсосберегающую деятельность предприятий и регионов; - во введении в практику налогов на предприятия, причиняющих вред окружающей среде; - в широкомасштабном внедрении биотехнологий; - в эффективных методах управления ресурсами, поскольку национальная економика не в состоянии быстро переориентироваться на внедрение ресурсосберегающих технологий (ограниченность финансовых ресурсов, технологическая неготовность, значительные риски); - в использовании эффективных экономических инструментов в управлении ресурсами: рента, аренда, налоги, оценка; - во внедрении специализированных финансово-кредитных учреждений, в частности кредитных союзов, призванных осуществлять кредитование реализации инновационных программ природоохранного назначения; - в создании безотходных производственных циклов; - в усовершенствовании экологического законодательства; -в воспитании в обществе гражданских добродетелей взаимопонимания, внутренней культуры, культуры потребления; - в создании благоприятных условий для иностранных инвесторов по вкладыванию их средств в развитие на Украине природоохранных и 166


ресурсосберегающих технологий, соответствующих технических аппаратов и сооружений. Реализация вишеперечисленных задач в кратчайшие сроки, позволит активизировать инновационную активность предприятий. Это позволит преодолеть отставание в природоохранной деятельности и соответствующим образом улучшить эколого-экономическую ситуацию, как в отдельных регионах, так и в Украине в целом. Список литературы 1. Вайзеккер 3., Ловинс 3., Ловинс Л. Фактор четыре. Затрат половина, отдача - двойная. Новый доклад Римскому клубу / Перевод А.П. Заварницына и В.Д. Новикова под ред. академика Г.А. Месяца. - М.: Асаdеmіа. - 2000. - 400 с. 2. Данилишин Б., Чижова В. Научно-инновационное обеспечение устойчивого экономического развития Украины // Экономика Украины. 2004, № 3. – С. 4 – 11. 3. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Формування ринку екологічних інновацій: економічні основи управління: Монографія. / Під ред. д.е.н., проф. С.М.Ілляшенка. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2002. - 250 с. 4. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. К., Госкомстат України, 2006.

ИННОВАТИКА РЕГУЛИРОВАНИЯ СОЦИАЛЬНЫХ ИЗМЕНЕНИЙ Мартякова Е.В. д.э.н., с.н.с., зав. отделом проблем экономического регулирования социальных процессов п роизводства ИЭП НАН Украины г. Донецка

У статті розглянуто теоретичні підходи до регулювання інноваційного соціального розвитку, розглянуто підходи до визначення соціальних інновацій, запропоновано основні механізми інновацій в соціальній сфері. In the article is considered the theoretical going for adjusting of innovative social development, determination of social innovations and offered the basic mechanisms of innovations in a social sphere. На современном этапе формирования социальной рыночной экономики вопрос человеческого развития приобретает все более пристальное внимание. Роль человека в экономической системе общества сводится к рассмотрению его не только в качестве важнейшего элемента процесса производства и управления, но и как мощного и перспективного ресурса, обладающего богатым потенциалом и способностью к саморазвитию. В настоящее время только благодаря использованию такого специфического ресурса как человек, его знаний, умений, навыков, возможно достичь значительного преимущества на рынке. В то же время, для разумного и эффективного использования человеческого потенциала требуется 167


применить соответствующие механизмы, своеобразный инструментарий, представляющий собой совокупность различных форм, методов, посредством которых реализуется возможность осуществления управляющих воздействий на человека. В силу этого вопрос человеческого развития и экономического механизма его регулирования заслуживают особого внимания и являются особенно важными и актуальными. В то же время, говоря о теории человеческого капитала в условиях постиндустриального и информационного общества, когда появляются целые отрасли, работающие на основе использования уникальных способностей людей, а массовое производство выдвигает требования к работнику как к творческому человеку, следует отметить недостаточность аналитического инструментария теории человеческого капитала, который трактуется, по существу, только с позиций реализации производственных функций и способностей. [1, 2, 3] Поэтому возникает необходимость в разработке методологии и конкретных действий по инновационному регулированию социальных процессов, затрагивающих непосредственно человека, как ключевого звена общества. Крупной исследовательской проблемой является необходимость применения междисциплинарного подхода к исследованию инструментов инновационных социальных изменений. Основная часть исследования. Рынок, доказав свою самостоятельность как универсальный механизм экономического развития, вместе с тем не является панацеей для решения всех без исключения проблем развития. Поэтому в настоящее время основными составляющими эффективной модели социально-экономического развития являются совместно рынок и государственное регулирование. В странах с развитой экономикой это целостная технология по достижению баланса интересов различных социальных групп общества и общенациональных интересов, который видоизменялся и приспосабливался к изменениям потребностей человека, государства и общества. Именно экономика влияет на перечень решения социальных проблем, формирует охват программами отдельных категорий или всего населения, что в свою очередь, зависит от экономического уровня развития общества. Различные методологические концепции о месте и роли государства в рыночной системе хозяйствования приводят к различным экономическим механизмам регулирования социальных процессов. Для достижения необходимого обществу состояния социальных отношений и количественных и качественных характеристик социальных процессов необходимо осуществить воздействие на развитие социальных процессов с целью обеспечения их определенной направленности. Под социальным процессом понимается социальное явление, рассматриваемое в развитии, где под воздействием различных факторов происходит постепенная смена его состояний, то есть его изменение. Качественными составляющими социального процесса являются: социальное развитие, социальные риски, проблемы и шансы. Социальное развитие можно рассматривать как процесс, в ходе которого определяются и реализуются социальные программы в оптимальной последовательности и с наибольшим социальным и экономическим эффектом, что позволяет достигать высокого уровня развития человеческого и интеллектуального капитала. В то же время для человеческого развития необходима устойчивость, надежность, 168


относительная безопасность. В связи с этим, социальное развитие – это такое состояние социальной системы, когда обеспечивается устойчивое поступательное развитие общества на основе баланса интересов его членов. В методологическом плане весьма продуктивным для управления социальным развитием является использование методологии социального риск-менеджмента, предложенного автором [4]. В общем виде под государственным регулированием социальных процессов (социальных рисков, социальных проблем и социального развития) понимается система форм и методов управления социальными процессами на различных уровнях управления, обеспечивающих гармонизацию интересов личности (работника), работодателя, государства, мирового сообщества по достижению социальных целей в соответствии с принятыми концепциями развития и оптимизацию социальных расходов общества. Цели развития зависят от научной направленности и определяются в международных документах. Вместе с тем, ограниченные ресурсы общества предполагают распределение между экономическим ростом и развитием человека. При этом если в социальном аспекте модель устойчивого развития предусматривает выбор наиболее весомых для человечества социальных целей – здравоохранения, образование, доход, то в экономической плоскости эта постановка задачи интегрируется в направлении согласования пропорций экономического роста и экономики социальных процессов. В условиях глобализации национальных экономик, регламентации устойчивого социального и экономического развития требуется быстрая адаптация к международной конкуренции, что возможно при повышении конкурентоспособности человека и общества– синтеза его знаний, инноваций и информации, а также институтов государства и предпринимательства. Знание, информация и их носитель – образованный человек, способный генерировать идеи и осуществлять инновационную деятельность, становится главным ресурсом и одновременно целью развития. Базой инновационно-активного сценария развития является диверсификация экономики и повышение в ней доли информационного и высокотехнологичного сектора. При этом к высокотехнологичному сектору в условиях перехода к экономике знаний относятся отрасли, связанные с социальной деятельностью и инвестициями в человека. Развитие человека при таком подходе рассматривается в единстве и гармонии физического и духовного здоровья, а также интеллекта. Таким образом, инновационное развитие в Украине в современных условиях возможно на основе инвестиций в человеческий, интеллектуальный и культурный капитал общества. Для рассмотрения инновационного развития в социальном секторе можно исходить из двух посылов и точек зрения на инновацию как на процесс (деятельность) и как на инновацию организаций, механизмов управления и моделей взаимодействия. Таким образом, речь идет об инновационном развитии и привлечении инвестиций в отрасли социальной сферы. Особо это актуально в связи с тем, что государство как основной проводник социальной политики в современных условиях не в состоянии самостоятельно решить все социальные проблемы. Это объясняется и нестабильностью политической ситуации в Украине, и серьезными проблемами в экономике страны. В это ситуации хотя бы часть социальных забот может взять на себя и уже берет современный мощный бизнес. Это происходит потому, что в современных условиях, когда 169


выделиться и получить конкурентные преимущества только за счет улучшения качества производимых товаров или услуг, или снижения цен на них, практически очень трудно, прогрессивные компании приходят к пониманию, что только благотворительность и социальная ориентация бизнеса, может способствовать успешно конкурировать на рынке. Еще одним видом организаций, которые берутся и решают социальные проблемы общества являются негосударственные, неправительственные и неприбыльные организации, которые исходя из международного опыта являются наиболее эффективной формой объединений людей (граждан) для решения насущных проблем жизнедеятельности. Государство реализует свою социальную защитную функцию на основе экономических механизмов социального страхования социального программирования и инвестирования на основе целевого бюджетного финансирования. Бизнес-организации участвуют в решении социальных проблем посредством механизмов социального инвестирования через такие экономические формы как благотворительность и корпоративная социальная ответственность. Бизнес, реализующий стратегии благотворительности и социальной ответственности не только повышает качество жизни своим сотрудникам, но и жителям в местах его присутствия, а также способствует экономическому росту Украины, ее интеграции в Евросоюз и повышению конкурентоспособности национального бизнеса и государства в целом. Переход к инновационному развитию означает, что инновации должны охватывать не только создание новых социальных технологий – образовательных, медицинских, физкультурно-оздоровительных, рекреационных, но к ним относятся инновации в маркетинговых технологиях – продвижения новых социальных продуктов и услуг на рынок, инновации коммуникативные. В управлении таким инновационным механизмом является взаимодействие власти, бизнеса, общества. Во взаимодействии общества, бизнеса и государства в современных условиях Украины нет еще отлаженных механизмов как в развитых странах. Это связано с тем, что еще есть проблемы наследия патерналистских стереотипов поведения прошлого. Несмотря на то, что в Украине государство в последние пятнадцать лет, с одной стороны уменьшило свое внимание к социальным инвестициям в образовании и здравоохранении, оно создало развернутую систему институтов по страхованию, ввело новые виды социальной помощи. По мнению немногих исследователей данной проблемы неприятие государством взаимодействия с общественными организациями происходит по причине желания государства удержать монополию на рынке социальных услуг. Вместе с тем, от объективного процесса не уйти. Общемировые тенденции стремительного роста социальных затрат общества в последней четверти XX века привели к изменению модели реализации социальной политики, построенной на компромиссе между трудом и капиталом и модели социального партнерства на базе обеспечения социального мира организациями трудящихся – профсоюзы, рабочие партии; обеспечение социальных гарантий через страхование социальных рисков в системе обязательного социального страхования - государством и признание профсоюзных прав бизнесом. Значительные нагрузки социальных расходов на бюджет и снижение деловой активности на фоне снижения или утраты лидеров рабочего 170


движения в период «Золотого тридцатилетия» последней трети ХХ-го века привели к объективной необходимости сокращения государственных расходов и необходимости решения социальных проблем непосредственными усилиями граждан. Так возникли некоммерческие и неприбыльные организации и объединения в социальной сфере, преднпазначенные для противодействия групповым коллективным рискам в жизнедеятельности социальных групп. Новая модель реализации социальной политики в конце XX века и начале XXI в. формируется на основе Концепции устойчивого развития цивилизации, Целей Тысячелетия и Концепции социально-этичного бизнеса. Это по новому ставит вопросы социального регулирования и проектирования на основе инновационных подходов. Таким образом, под социальными инновациями понимается создание нового социального продукта или услуги и мероприятия по его внедрению. Инновационная социальная деятельность – это деятельность с целью поиска, оценки, разработки и применения социальных новшеств. Инновационное социальное развитие – это цепь реализованных социальных новшеств. Регулирование инновационного развития – мероприятия по целенаправленному, последовательному обеспечению реализации инноваций. При этом методологическими подходами возможными для проведения границы между понятиями «социальная рутина» и «социальная новация» и критерием отбора социальных мероприятий является: настоятельность и необходимость по отношению к вновь возникшим социальным проблемам, введение новых мероприятий на определенный период времени, законодательное определение приоритетных отраслей и направлений деятельности. Вместе с тем, жизнедеятельность человека и общества сопряжена с различного рода опасностями, угрозами со стороны внешней среды, что приводит к возможности появления нежелательных явлений - социальных рисков, которые активизировались в конце XX века. Не случайно современные философские идеи идентифицируют его с понятием «общество риска». При этом под социальными рисками понимают явления, возникающие в обществе и создающие опасность для человека в потере средств к существованию по независящим от него причинам, влияющие на сферы его жизнедеятельности и на все общество в целом, а также возможность, шанс, получения конкурентных преимуществ человеком и национальной экономикой в случае инвестирования человеческого капитала. За последние годы произошли крупнейшие изменения в ситуации социальных рисков: расширились поле и масштабы социальных рисков, что приводит к уязвимости среды обитания человека и общества. Меры по профилактике социальных рисков становятся не только национальными социальными стабилизаторами, но и расширяются на межнациональный уровень. А рисковые с точки зрения традиционных инвестиций вложения в человеческий капитал трансформируются в реальный шанс для государств и национальных экономик в конкурентной борьбе за счет реализации человеческого капитала и творческого потенциала и, в свою очередь, является основой сокращения социальной дифференциации стран и межнациональной стабилизации. Шанс с точки зрения социальной системы (общества) склоняет людей к определенному поведению, формирует вектор их жизни, дает возможность 171


реализовать свои потенциальные возможности в достижении успеха, удачи. В отличии от рисков, повлиять на которые индивид не в состоянии, шансы самым непосредственным образом зависят от жизненных стремлений и целей человека. При этом социальный шанс является антиподом социального риска и направлен на прогрессивное развитие шкалы социально-экономического прогресса. При этом необходимо заметить, что инновации для обретения шанса в свою очередь приводить к новым рискам, которые необходимо прогнозировать и моделировать инструменты и механизмы позволяющие управлять ими. Таким образом, стабилизировать общество, не допустив в нем социальных деформаций и проблем можно, разработав и предложив обществу целенаправленную и сбалансированную социальную политику как на макроуровне, так и на уровне региональном, включив адекватный им механизм реализации, изыскав для этого финансовые и интеллектуальные ресурсы. Список использованных источников: 1. Shultz N. Human Capital: Policy Issues and Research Opportunities // Human Resources: Fiftieth Anniversary Colloquium VI. N.Y., 1975. 2. Куценко В. І., Євтушенко Г.І. Людський капітал як фактор соціального захисту населення: проблеми зміцнення // Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. – 1999. - № 10. С. 136-145. 3. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. - 254 с. 4. Мартякова Е.В. Экономический механизм реформирования социальных процессов: страхование, маркетинг, риск-менеджмент: Монография / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2003. – 590 с. УДК 658.8

КОНЦЕПЦИЯ ПРОБНОГО МАРКЕТИНГА КАК КРИТЕРИЙ ОЦЕНКИ ЦЕЛЕСООБРАЗНОСТИ ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В УСЛОВИЯХ ДЕПРЕССИВНОГО РАЗВИТИЯ CONCEPTION OF THE TEST MARKETING AS CRITERION OF ESTIMATION EXPEDIENCE OF INNOVATIVE ACTIVITY IN THE CONDITIONS OF THE DEPRESSED DEVELOPMENT Телетов Александр Сергеевич Сумский государственный университет, к.т.н., доцент кафедры маркетинга

Нагорный Евгений Игоревич Сумский государственный университет, ассистент кафедры маркетинга

Досліджуються процес розробки нових товарів, а також елементи пробного маркетингу, які можна використовувати для зниження ймовірності провалу нового продукту на ринку Probed development of new commodities process, and also elements of the test marketing which can be utilized for a decline probability of failure of new product 172


Разработка новых товаров часто жизненно важна для будущего стабильного положения фирмы и удержание или улучшения ее позиции на рынке. Однако она также сопряжена с большим риском. Шансы на удачу новых товаров далеко не высоки. По разным причинам процент провалов новых продуктов продолжает расти. Доля провалов новых потребительских товаров доходит в настоящее время до 90%-95%. В случае новых товаров B2B доля провалов составляет 80%-90%. Одной из причин высокого процента провалов состоит в том, что маркетологи слишком мало или вообще не тестируют новый товар перед выведением его на рынок. [1, с. 140] Процесс разработки и создания нового товара начинается с генерирования идеи и при условии, что все идет нормально, заканчивается коммерческим успехом нового товара на рынке. Процесс создания нового товара, укрупнено состоит из пяти основных стадий или фаз (рис. 1). Тестирование товара должно проходить не только на этапе пробного маркетинга. Внутреннее (или альфа-) тестирование обычно имеет место на начальных стадиях разработки продукта. Поэтому рассмотрим основные этапы инновационного цикла товара, а также элементы пробного маркетинга, которые можно использовать на каждом из этапов. Стадия 1: генераци я идей, исследов ание и отсеиван ие

Стадия 2: бизнесанализ

Стадия 3: конструи ро-вание и создание образца

34,7 % успе хов 65,3 %

54,8 %

Стадия 5: коммерче с-кое производ ство

Тестиров ание Test product Test market

Внутреннее (альфа) тестирование Test product

45,2 % успе хов

Стадия 4: пробный маркетин г

52,1 % успе хов

47,9 % 173

58,8 % успе хов

41,2 %

66,3 % успе хов

41,2 %


неуд ач

неуд ач

неуд ач

неуд ач

неуд ач

Рис. 1 - Пять стадий процесса создания нового товара Генерирование идеи, исследование и отсеивание На первой стадии процесса создания нового товара предпринимаются первые попытки протестировать и отсеять предлагаемые инновационные проекты, используя инструменты SWOT-анализа, экспертных оценок. Типичная компания тратит около 7,3% всех своих средств, отпущенных на инновации. Бизнес-анализ - создание модели бизнеса На этой стадии определяют наиболее важные черты нового товара, такие как его целевой рынок и стратегия позиционирования, требования относительно характеристик продукта и его спецификаций. Эта стадия, включают такие элементы пробного маркетинга: 1. Кабинетные исследования или исследования вторичной информации — изучение общедоступной информации. 2. Проведение фокус-групп с потенциальными покупателями или пользователями для выяснения требований к товару и определения уровня заинтересованности рынка. 3. Углубленные маркетинговые исследования (например личные интервью с потребителями) для выяснения конкретных желаний потребителей и их запросов, предъявляемых к новому товару. 4. Представление концепции, идеи нового товара потребителям (изображение, документация, брошюра) и определение их реакции (интерес, предпочтение, намерение приобрести). 5. Конкурентный анализ конкурирующих товаров и стратегий. На вторую стадию приходится наименьшее количество ресурсов, обычно только 3,7% от общих затрат. Такой низкий уровень затрат объясняет то, почему такое количество новых товаров терпит неудачу. Конструирование и создание образца Создание образца и предварительное тестирование прототипа товара являются основной целью третьей стадии. Эта стадия со средним уровнем затрат, на которую приходится 22,7% расходов компании. На третьей стадии маркетинговые мероприятия также продолжаются, поскольку необходимо постоянно вести исследование рынка, чтобы удостовериться в том, что создаваемый товар удовлетворяет потребителя. Прогрессивные компании превращают потребителей в неотъемлемую часть этой фазы разработки. Для этого создаются прототипы товара и изучается непосредственная реакция потребителей, а также процесс разработки включаются несколько предварительных тестирований с участием потребителей. [2, с. 438-443] Тестирование и утверждение 174


На четвертой фазе происходит тестирование самого нового товара, а также тестирование рынка. Чтобы окончательно убедиться, в том, что новый товар воспринимается потенциальными потребителями, проводят тестирование товара. Эти тесты, которые называют полевыми испытаниями, потребительскими тестами, или тестами предпочтений пользователей, часто проводятся на отобранной репрезентативной территории пользователей и продолжаются длительное время. На этом этапе также проводят рыночные тесты. В этом случае товар продается ограниченному числу тестовых потребителей, например в ограниченном географическом регионе или в ограниченном числе магазинов, через ограниченное число дистрибьюторов или торговых точек. Рыночный тест — это эксперимент, позволяющий определить степень принятия рынком нового товара. В рамках рыночного теста комплексно тестируется стратегия маркетинга: товар, позиционирование, цена, продвижение, а иногда и система распределения. Часто инновационные товары подвергаются тестам, которые позволяют моделировать процесс совершения покупки. Четвертая стадия, тестирование, — это стадия, на которую приходится 18,6% расходов компании на инновации. Коммерческое производство Последняя стадия (42,7% всех затрат) заключается в запуске товара в полномасштабное коммерческое производство. Список использованной литературы: Кленси К.Д. Моделирование рынка. Как спрогнозировать успех нового продукта. М.: изд-во: «Вершина», 2007, 272 с. Роберт Г. Купер Разработка новых товаров // Маркетинг / Под ред. М. Бейкера. – СПб.: Питер, 2002. -1200 с.: ил. (серия «Бизнес-класс») УДК 336.717

INTERNET-BANKING - НОВИЙ ВИД ЕЛЕКТРОННИХ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ Слуцька Ірина Анатоліївна, магістрант Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Слуцький Олексій Едуардович, заступник керуючого філії Відділення Промінвестбанку в м. Шостка Сумської області”

У статті висвітлене поняття Е-Banking, його складові, більш детально розглянута послуга Internet-Banking - форма безготівкових розрахунків, проаналізоване надання цієї послуги банками України, перспективи її розвитку та можливості збільшення користувачів цієї послуги. 175


The article deals with the investigation of a notion E-Banking, It’s compounding. The service of Internet-Banking, the form of non-cashed accounts is studied more detailed. The realization of this service by the banks of Ukraine, perspectives of its development and opportunity of increasing of the number of users of the service are analyzed. Забезпечення обігу готівкових коштів дорого обходиться як комерційним банкам, так і Національному банку України, як їх емітенту. Тому банки прагнуть зменшити свої витрати. Для вирішення цієї задачі застосовують різні високоефективні форми безготівкових розрахунків. В Україні, як і в інших країнах, готівковий оборот менше безготівкового і має стійку тенденцію до зменшення [9]. Основним чинником збільшення частки безготівкових платежів є розвиток оплати товарів і послуг за допомогою електронних носіїв. Безготівкові розрахунки в Україні здійснюються через платіжну систему Національного банку України і платіжні системи комерційних банків (між поточними рахунками, що відкриті в цих банках). Привабливість технологій ведення електронних банківських послуг для кредитних організацій полягає в тому, що скорочуються витрати на адміністративні витрати. Е-banking - це самостійна форма банківських послуг клієнтам, яка заснована на використанні електронної техніки для ведення банківських операцій вдома та в офісі. Для поглибленого дослідження Е-banking можна скористатися класифікаційною схемою його різновидів [7, ст. 57]. Е-Banking об’єднує в собі PC-Banking, Phone-Banking, Terminals, Internet-Banking, який в свою чергу поділяється на Mobile-Banking (WAP-, SMS-Banking) та безпосередньо InternetBanking. Internet-Banking - система отримання банківських послуг через вихід в Інтернет. У технології Internet-Banking можна виділити наступні напрями розвитку: 1) Internet-Banking; 2) Mobile-Banking (WAP-Banking та SMS-Banking). За допомогою систем Internet-Banking можна купувати і продавати безготівкову валюту, оплачувати комунальні послуги, доступ в Інтернет, рахунки операторів стільникового зв'язку, проводити безготівкові внутрішньобанківські і міжбанківські платежі, переказувати кошти по своїм рахункам, відстежувати всі банківські операції за своїми рахунками за будьякий проміжок часу. У даний час найпопулярнішими операціями у користувачів InternetBanking є перекази коштів і покупка-продаж валюти, далі йдуть комунальні платежі, сплата за мобільний зв'язок. По рівню послуг, що надаються, системи Internet-Banking діляться на дві категорії: інформаційні та трансакціонні. Використання систем Internet-Banking дає ряд переваг для клієнта: 1) немає необхідності відвідувати банк особисто; 2) можливість 24 години в добу контролювати власні рахунки і відповідно до ситуації, що змінилася, на фінансових ринках миттєво відреагувати на ці зміни. 176


3) контроль операцій з пластиковими картками - будь-яке списання засобів з карткового рахунку оперативно відображається у виписках по рахунку. WAP-Banking - отримання банківських послуг безпосередньо за допомогою мобільного телефону при використанні технології бездротового доступу. Перевага такої системи - свобода в доступі, недолік – незручність отримання інформації на невеликому дисплеї. За допомогою служби коротких текстових повідомлень (SMS) клієнту буде доступна вся інформація про стан поточних рахунків, отримання виписок по рахунку за необхідний період. Ця послуга має набагато більше перспектив, ніж WAP-Banking. По-перше, через дешевизну, а по-друге, за рахунок більшої швидкості передачі даних. Розвивається інформаційна культура та кількість користувачів Інтернету в Україні. В 2007 році їх кількість складає 21%. Найбільша кількість користувачів припадає на молодь від 20 до 29 років - 39% регулярних користувачів. Також активніше стали використовувати Інтернет люди у віці 40 49 років. [14]. Саме ці потенційні користувачі представляють цільову групу для банку, який всерйоз готовий інвестувати в передові банківські і інформаційні технології. Інтернет-банкинг (назва може відрізнятись в залежності від банку) в Україні пропонують в основному великі банки. Нижче проведений аналіз надання послуги Інтернет-банкингу банками, філії та відділення яких представлені в м. Шостка Сумської області (інформація взята з офіційних сайтів банків) [1; 2; 3; 4; 5; 6; 8; 10; 11; 12; 13; 15; 16; 17;18; 19; 20; 21]. З 18 проаналізованих банків, цю послугу не надають 5 банки, обмежена послуга (можливість через Інтернет управляти картковими рахунками: блокувати, контролювати зарахування та списання, сплачувати комунальні платежі, зв'язок, тощо) – 3 банки, 10 банків надають можливість повноцінно керувати своїми поточними, депозитними, кредитними рахунками (здійснювати платежі). У майбутньому банківське обслуговування клієнтів вдома перетвориться на основну форму роздрібних банківських послуг - послуг населенню. Воно забезпечить об'єднання послуг, заснованих на використанні банкоматів, кредитних і платіжних карток і послуг, що надаються відділеннями банків, в єдину систему банківських послуг вдома. Інтерес до Internet-Banking з боку клієнтів обумовлений привабливими умовами в порівнянні з тим, що пропонують традиційні банки, оскільки працювати в системі Internet-Banking можна з будь-якого комп'ютера, платежі здійснюються в режимі реального часу, використовується багаторівнева система захисту інформації. Використані джерела 1. БРОКБІЗНЕСБАНК - www.bankbb.com 2. ВАБанк - www.vabank.ua 3. Володимирський - www.volodymyrsky.com.ua 4. Грант - www.grant.kharkov.ua 5. Держощадбанк України - www.oschadnybank.com 6. Експрес-Банк - www.express.kiev.ua 7. Лямин Л.В. Электронный банкинг: направления банковского регулирования и надзора// Деньги и кредит. - 2004. - №6. - С. 56-61. 177


8. Надра - www.nadrabank.kiev.ua 9. Національний банк України - www.bank.gov.ua 10. Правекс-банк - www.pravex.com 11. ПриватБанк - www.pbank.com.ua 12. Промінвестбанк - www.pib.com.ua 13. Райффайзен Банк Аваль - www.aval.ua 14. Українці звикають до Інтернету - www.ua-admin.com 15. Укргазбанк - www.ukrgasbank.com.ua 16. Укрексімбанк - www.eximb.com 17. Укрпромбанк - www.ukrprombank.kiev.ua 18. УкрСиббанк - www.ukrsibbank.com 19. Укрсоцбанк - www.ukrsotsbank.com 20. Фінанси та Кредит - www.fc.kiev.ua 21. Форум - www.forum.com.ua

УДК 352 .01

НИЗЬКОЕНТРОПІЙНИЙ ІНВАЙРОНМЕНТАЛІЗМ ЯК ФАКТОР ІННОВАЦІЙНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ Куц Юрій Олексійович, Зав. кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування Харківського регіонального інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, д.держ.упр., проф. Збукар Віталій Павлович, здобувач кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування Харківського регіонального інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, голова Харківської районної ради Харківської області.

У матеріалах тез аналізується низькоентропійний інвайронменталізм в умовах українського поступу, робиться висновок про необхідність урахування даних сутності даних понять у розробці інноваційних моделей регіонального розвитку Сучасний стан концептуальних надбань подальшого розвитку українського суспільства потребує новітнього теоретичного осмислення, практизація якого забезпечила б різке зростання в соціоекономічній системі. На наш погляд, для системного, комплексного й рівномірного по горизонталі розвитку суспільства необхідно звернути увагу на Низькоентропійний розвиток і інвайронменталізм. Перший термін набуває вжитку у другій половині ХХ сторіччя [1, 2] і сьогодні засади низькоентропійної економіки стали офіційною стратегією розвитку на ХХІ століття для більш ніж 170 країн світу [3]. Низькоентропійна економіка сприймає довкілля як систему, що є головною у надсистемі «людина — навколишнє середовище». Другий термін, похідний 178


від англійського «environment» – «навколишнє середовище» все частіше зустрічається в україномовних виданнях. Поки що здебільшого на шпальтах науково-популярних видань. Але все частіше його можна зустріти у науковому обігу. З’явилася навіть наука, яка йменується «інвайронменталістика», що вивчає ті аспекти екології, економіки, політології, освіти, технології, які визначають сучасний стан і віддалене майбутнє навколишнього середовища й її предметом є: економіка, процес відновлення фізичних і соціальних потенцій людини, здоровий, доброзичливий, повноцінний спосіб життя людини в незабрудненому й неагресивному середовищі, перебудова національної і глобальної економічних систем та створення стійкої прогресуючої світової економіки, відновлення порушених балансів у енергетиці, сировинних ресурсах, продовольстві, на транспорті, у демографії, торгівлі, піднесення їх на новий рівень, поширення найновітніших технологій із розвинутих країн у «треті» країни заради вирівнювання рівня та якості життя окремих держав і окремих верств населення, повна демілітаризація й усунення загрози війни [4]. Орієнтуючись на соціально-економічний прорив, який необхідно здійснити українській державі суттєвої кореляції потребує державна регіональна політика, концепція якої затверджена Указом Президента України [5]. У ній до пріоритетних завдань державної регіональної політики віднесено: запровадження моніторингу та оцінки ресурсного потенціалу регіонів та вироблення механізмів його ефективного використання;  здійснення на інноваційній основі структурної перебудови економіки регіонів;  поетапне зменшення рівня територіальної диференціації економічного розвитку та соціального забезпечення громадян;  широкий розвиток підприємництва в регіонах;  зміцнення економічної інтеграції регіонів;  підвищення ролі територіальних громад та органів місцевого самоврядування у вирішенні питань регіонального розвитку;  удосконалення міжбюджетних відносин;  досягнення продуктивної зайнятості населення;  вирішення екологічних проблем регіонів;  наближення законодавства з питань регіональної політики до норм і стандартів Європейського Союзу, розвиток транскордонного співробітництва. 

Нагальність вирішення даної проблеми в Україні пов’язана з тим, що вона є державою з яскраво вираженими регіональними диспропорціями за економічними, соціальними і суспільно-політичними параметрами. Така диференціація склалася внаслідок тривалої сукупної дії низки факторів, серед яких дослідники відмічають:  відмінності між регіонами за природно-ресурсним, людським потенціалом, особливостями господарського та історичного розвитку;  особливості структури та спеціалізації регіональних господарських комплексів;

179


абсолютне домінування відомчо-галузевого принципу управління соціально-економічними процесами над територіальним плануванням та управлінням;  відсутність виваженої державної регіональної політики. 

У 90-х роках ХХ ст. до факторів, що стимулювали поглиблення міжрегіональних відмінностей, додалися:  глибока і всеохоплююча соціально-економічна криза, яка порізному вплинула на розвиток окремих галузей, і як наслідок – регіонів;  реформування системи державного управління шляхом децентралізації, що характеризується непослідовністю та відсутністю достатньої нормативно-правової бази, зокрема щодо розмежування повноважень Центру та регіонів у сфері управління економікою;  непослідовність й практична відсутність теоретичного обґрунтування адміністративно-територіальної реформи;  низький рівень внутрішньої кооперованості виробництва між регіонами України з одночасною, переважно односторонньою, зовнішньою направленістю господарських зв’язків на суміжні держави;  незавершеність правового оформлення механізму бюджетного регулювання [6].

Урядовою постановою № 1001 від 21 липня 2006 року затверджено регіонального Державну стратегію розвитку на період до 2015 року в якій окреслено дев'ять принципів нової регіональної політики: програмування, концентрації, синхронізації дій (синергії), поляризованого розвитку, додатковості, субсидіарності, збалансованого розвитку, партнерства. Єдності [7]. Дана стратегія більш відповідає сучасним світовим концепціям подальшого розвитку суспільства. Але й вона, на наш погляд, віддалена від потреб збалансованого розвитку регіону за всіма показниками. Тому необхідно почати розробку концепції інноваційного регіонального розвитку яка б враховувала найсучасніші світові теоретико-методологічні надбання, одним із яких є Низькоентропійний регіональний інвайронменталізм. Сутність даного підходу полягає в спрямованості всієї системи впливу на соціально-економічний механізм регіонального поступу з метою забезпечення якісного розвитку людини. Список використаних джерел 1. Soddy Friderick. The Story of Atomic Energy. — London, 1949. 2. Nicolas Georgescu-Roegen. The Entropy Law and Economic Process. — Cembridge, Mass.: Harvard University Press, 1971. 3. Буравльов Є. П. Низькоентропійний розвиток: сутність, ознаки, принципи // http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue. 4. Ситник К. Проблеми сталого розвитку в усьому світі і в Україні // http://ualogos.kiev.ua/fulltext.htm. 5. Концепція державної регіональної політики: Затв. Указом Президента України № 341/2001 від 25.05.01 // www.president.gov.ua/officdocuments/.

180


6. Павлюк А.П. Вирішення проблеми міжрегіональних диспропорцій як складова державної регіональної політики України // http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue. 7. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року. Постанова КМУ від 21 липня 2006 р. N 1001 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/.

УДК 338. 21. 0218(510)

КИТАЙСКАЯ НАЦИОНАЛЬНАЯ МОДЕЛЬ МОДЕРНИЗАЦИИ И ЕЁ ОСОБЕННОСТИ THE CHINESE NATIONAL MODEL OF MODERNIZATION AND ITS PECULIARITIES. Ка Ли, КНР А.Барвинский Сумский государственный университет

В доповіді аналізуються деякі напрямки модернізації економіки сучасного Китаю. Посилаючись на факти, автори показують, що за останній час КНР зробила значний крок в бік економічного процвітання. Але залишається ще немало проблем, які чекають свого вирішення. До них відносяться: подолання різниці в доходах різних категорій населення, збереження навколишнього середовища, впровадження енергозберігаючих технологій та підвищення якості виробленої продукції. The report analyses some ways to modernize the present day Chine’s economy. Referring to the facts the authors point that China has recently made progress in the way of economic prosperity. But still there are a lot of problems to be tackled. They are bridging the gap is in incomes of different social strata, environmenble profection, launching energy-efficient technologies and increasing production guality control. В начале декабря 2001 года бывший руководитель Тайваня Ли Дэнхуэй посоветовал всем жителям острова прочитать книгу Гордона Чана «Грядущий коллапс Китая». В ней предсказывалось, что в недалеком будущем, через каких-нибудь пять-шесть лет коммунистический Китай ждет неминуемый крах. Со времени издания книги прошло уже шесть лет, однако никаких серьёзных оснований для оправдания содержащегося в ней пророчества нет. В американских документах, в частности в рассекреченном докладе Национального разведывательного Совета США « Мир 2020», наоборот, отмечается безусловный рост Китая и его растущая способность конкурировать с Америкой [1, 9]. Идейной основой китайского развития стал китаизированный марксизм. Концепция «социализма с китайской спецификой» существенным образом отличается от положений, заложенных в трудах классиков марксизма и зафиксированных в советских трудах по социализму. Ещё в 1978 году в масштабе всей страны по инициативе Дэн Сяонина была проведена кампания «практика – единственный критерий истины». Цель её состояла в том, чтобы освободиться от догматических, вульгарных представлений об общественно181


экономических процессах. Лейтмотив кампании – любое теоретическое положение должно получить подтверждение в практике, а практику нельзя подчинять ложным теоретическим постулатам, необходимо идти от практики к теории, а не наоборот. В декабре 1978 года состоялся 3-й пленум ЦК КПК, провозгласивший принципиально новый курс развития страны [ 3, 90]. Обозначим только некоторые штрихи этого курса, дабы понять с какими потребностями экономика Китая подошла к началу своей модернизации. Проведение реформ первой волны было намечено в нескольких отраслях, но приоритетом стала аграрная сфера. И это не случайно, ведь 80% населения в то время проживало в деревне. В начале 80-х годов в ходе деколлективизации были упразднены народные коммуны, составлявшие основу сельскохозяйственного производства, и осуществлен переход к системе семейного (арендного) подряда, значительно усилена химизация сельского хозяйства, введены протекционистские государственные закупочные цены; взят курс на подъем сельской промышленности через развитие волостно-поселковых предприятий. Эти меры, конечно же, не решили всех проблем в данной сфере, остающейся самым узким местом в китайской экономике, но позволили существенно увеличить обеспечение огромного населения страны собственным продовольствием и значительно поднять уровень жизни крестьян. За 1978-1995гг. их доходы увеличились почти в 12 раз [3, 90]. Параллельно с аграрной реформой началась модернизация кредитноденежной системы. Китайским правительством был предпринят очень рискованный шаг: отказ от антимонетарной политики развития и реализована концепция монетаризации экономики. За 1978-1995 гг. прирост денежной массы в 2,6 раза превышал темпы прироста ВВП, средняя денежная заработная плата выросла в 9 раз [3,90]. Стержневым направлением нового курса стала новая внешнеэкономическая стратегия, ориентированная на демонтаж прежних самоизоляционных механизмов и активное включение страны в мирохозяйственные связи подобно тому, как это сделала в свое время Япония. Невысокая стоимость и избыток рабочей силы, результативная внешнеэкономическая политика способствовали успешному вовлечению китайской экономики в процесс международного разделения труда, нахождению своих ниш в транснациональных цепочках добавленной стоимости. За период реформ оборот внешней торговли увеличился в 56 раз, объём экспорта – в 60, импорта – в 51 раз. Это одна из основ прорыва КНР в мировой торговле, позволившая стране занять третье место, вслед за США и Германией [2,111]. Таким образом, появление рынка и связанных с ним экономических инструментов коренным образом изменили положение в китайской экономике, она приобрела значительную эффективность. На Китай ныне приходится не только 14-15% прироста численности мирового населения, но и соответственно 26-27% прироста мирового ВВП [4,19]. Параллельно с этим идет реабилитация частной собственности, она утверждается сначала в торговле и сфере обслуживания, а затем и в сфере производства, в стране возникает массовое движение «сяхай» - (дословно окунуться в море), а в переносном значении – заниматься бизнесом [1,16]. Миллионы людей преимущественно молодого и среднего возраста, оставляют свои прежние места работы и начинают вести 182


предпринимательскую деятельность, в результате формируется новый, довольно многочисленный класс частных собственников. Этот новый класс становится полноправным участником национальной модернизации. Термин «классовая борьба» практически исчезает со страниц китайской печати. Теперь главный приоритет отдается «развитию» или, как говорят в Китае, «освобождению производительных сил». В марте 1996 года был принят 9-й пятилетний план экономического и социального развития КНР и перспективная программа до 2010 года, дополненные впоследствии прогнозами до 2020, 2030 и 2050 годов. Поставленная задача – ликвидировать к 2020 году разрыв с развитыми странами в науке, образовании и экономике. С помощью ускоренного развития науки и образования уйти от консервативного воспроизводства ремесленных сил к приоритетному развитию механических и электроннотехнических производительных сил, в том числе через реализацию программ по индустриализации деревни и научно-технической революции в промышленности и сельском хозяйстве. Стратегический курс, выбранный китайским руководством провозгласил: наука и образование приведут страну к процветанию [3,92]. Вместе с тем гонка за лидером – США- определив концентрацию внимания на темпах количественного роста производства оставила вне внимания такой показатель, как качество последнего. И одним из важнейших итогов этой погони является усложнение многих ресурсных, а вместе с ними экологических и экономических проблем мира. В 2004-2005гг. на долю Китая приходилось 4-5% мирового ВВП. При этом удельный вес страны в мировом потреблении первичных энергоресурсов составлял примерно 12%, пресной воды – 15%, алюминия – 25%, стали – 28%, цемента 50% [4,29]. Гонка за США привела к стагнации внутреннего рынка. Внешний, но не внутренний спрос стал определять темпы роста экономики. В стране сложился и продолжает быстро увеличиваться разрыв в доходах, как в среде крестьян, так и горожан. Нищета на одном полюсе контрастирует с богатством на другом. Китай занял второе место в Азиатско-Тихоокеанском регионе по числу богатейших людей. Достояние 320 тысяч человек оценивается в 1.59 трлн. долларов [4,33]. Подводя итог, скажем – Китай достиг значительных успехов в формировании нового качества экономического роста и социальноэкономического развития страны. Тем не менее, остаётся ещё очень много проблем, решение которых станет возможным только при условии разработки программы долгосрочного стратегического развития. Литература: 1. Буров В.Г., Федотова В.Г. Китайский опыт модернизации: теория и практика. // Вопросы философии.-2007.-№5.-С.7-20. 2. КНР на современной мировой арене: между соперничеством и сотрудничеством.//Мировая экономика и международные отношения. 2007.-№10.-С.109-114. 3. Майбуров И., Стровский Л., Изян Цзин. Опыт образовательной реформы в КНР.//Мировая экономика и международные отношения. – 2006.-№6. – С.90-99.

183


4. Мельянцев В. Экономический рост Китая и Индии: динамика, пропорции и последствия. // Мировая экономика и международные отношения. – 2007.-№9. – С.18-35.

УДК 330.341.1(477)

ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: СТРАТЕГІЇ, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ INNOVATIVE POLICY IN UKRANINE: STRATEGIES, TENDENCIES OF DEVELOPMENT Гундарева Анастасия Дмитриевна Донецкий Национальный Технический Университет Cтудентка 2-го курса специальности международная экономика

Кучерук Светлана Анатолиевна Кандидат эк.наук, доц. кафедры эконом. теории

Аналізується інноваційна політика України, розглядаються основні перешкоди на шляху розвитку інноваційного процесу , а також засоби підвищення інноваційної активністі. It is analyses the innovative policy of Ukraine and are considered the main barriers in innovative process development and also measures for improvement an innovative activity. Конкурентоспособность на мировом рынке все больше зависит от продукции, в основе производства которой лежат новые знания. Согласно оценки индекса глобальной конкурентоспособности 2007-2008 г. Украина заняла 73-е место. По сравнению с прошлым годом мы поднялись на пять ступеней, опередив двух членов Евросоюза – Румынию и Болгарию. За четыре года Украина улучшила свои показатели на полтора десятка позиций. Эксперты Всемирного экономического форума (WEF) вычеркнули Украину из списка стран с наименее развитой «ресурсной» экономикой, включив ёё в перечень государств, которые переходят к «эффективной» экономической модели. Оценив инновационный потенциал, они установили, что наша страна занимает сороковое место среди 130 других государств [1, с.30-31]. Инновационный процесс в Украине сталкивается с рядом барьеров: низкая мотивация инновационной деятельности и недостаточная урегулированность правовых аспектов защиты изобретений, недостаток в финансировании, нерациональная расстановка приоритетных отраслей, незаинтересованность малого бизнеса и многое другое. Необходимо отметить, что инновационная активность в Украине находится на своей возрождающейся стадии после глубокого кризиса. Следует учитывать, что в советское время проводилась пропаганда организацией КОКОМ, находящаяся под контролем США. Деятельность комитета была направлена на то, чтобы предотвратить «советскую угрозу», не позволяя социалистическим странам совершенствовать свой военный потенциал за счет западной техники и технологий [2]. Вместе с тем запреты и ограничения, налагаемые организацией, преследовали и более глубокую цель: изолировать соцстраны в 184


сфере международной торговли, лишить доступа к достижениям научнотехнического прогресса, нанести ущерб их экономике . В настоящее время одним из главных факторов, который тормозит инновационное развитие Украины, является недостаточный уровень финансирования технологического прогресса. На протяжении последних лет было зафиксировано сокращение объёмов затрат на научноисследовательские работы в общей сумме ВВП: 2001г. - 1.19% ВВП, 2003г.1,36% ВВП, 2005г.- 1,15% ВВП, что является намного ниже чем в странах с развитой экономикой ( Япония - 3,15%, США - 2,59%) . Нерешенной в Украине является проблема вовлечения малого бизнеса в инновационный процесс ( 6 %), в то время как в Германии этот показатель составляет 40% [3]. Процесс инновационной активности в Украине сопровождается неэффективной стратегией его проведения. По результатам исследований в первом квартале 2007г. только 7,4% предприятий занимаются инновационной деятельностью. Наибольшая часть предприятий, которые используют новые технологии, зафиксирована в нефтеперерабатывающей (27,1%), машиностроительной (18,1%), химической (17%) в металлообрабатывающей и металлургической (5,5%) отраслях, наименьшая – в производстве электроэнергии, газа, воды (1,9%) [4, с.56-57]. При этом предприятия машиностроительной отрасли не обеспечивают адекватной части продукции в товарном экспорте ( 2006г. – 8,7%), в то время как экспорт металлов и изделий из металлов составил 42,8% всего объема экспорта в 2006г.[5, с.254]. На сегодняшний день в Украине действует приблизительно 300 инновационных программ. Наиболее приоритетными являются аэрокосмичная, медицинская отрасли промышленности, черная металлургия и машиностроение. Одним из наиболее развитых считается ракетнокосмическое направление инновационной деятельности, представленное на мировом рынке Государственным конструкторским бюро «Южное» и «Южным машиностроительным заводом». Эти организации владеют несколькими тысячами инноваций, большинство из которых интересны для иностранных заказчиков [2, с.34]. Следует отметить,что потенциальные «точки экономического роста» находятся в технологических кластерах. Фундаментальной характеристикой инновационной политики в Украине является степень её селективности в развитии бизнеса, информационных технологий, интернационализации внутреннего спроса на услуги. Данная тенденция детерминирует условия реализации конкурентных преимуществ инновационного потенциала Украины на мировом рынке. Литература 1. Кашуба А.Д./ Инвестиционная газета.-2007.-№19.-С.30-31. 2. Цымбал В., Терехов И. Как и о ком беспокоился КОКОМ/ http://www.rau.su/observer/N12_94/12_05.htm 3. Braumann M.Innovationen/ Wirtschaftswoche.-2007.-№35.-47s. 4. Тарнавська Н.О. Інноваційне забезпечення конкурентноспроможності суб’єктів господарювання України/ Економіст.-2007-№10.- С.56-61. 5. Статистичний щорічник України за 2006 рік/ Київ// Видавництво «Консультант» .-2007.-552с.

185


186


Наукове видання

Матеріали відтворені з авторських оригіналів, поданих до оргкомітету, в авторській редакції Головний редактор Ю.Є.Крюк Технічний редактор Н.Е.Іваненко Комп’ютерна верстка Ю.Є.Крюк СОІППО

Підписано до друку 27.12.07 р. Формат 60х84 1/16 Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. Друк. Арк. 5.8 Обл.-вид. арк.4.3 Тираж 150 прим.

187


188

IDS3CI - 2008/2  

INNOVATIVE DEVELOPMENT OF SOCIETY IN CONDITIONS OF CROSS-CULTURAL INTERACTION