Issuu on Google+

Пенсії. Субсидії. Земля Безплатні консультації спеціалістів читачам «Зорі»

Низвергнутый с Олимпа

Четверть века назад суд вынес приговор зятю Брежнева

Ñòоð. 6

Як примагнітити посмішку і старого, і малого, знає Світлана Григоренко з Жовтих Вод

¹7 (21539)

Ñòð. 17

Ñòоð. 19

Шукаємо долю разом із «Зорею»

Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 17 (4) êâ³òíÿ 1917 ðîêó ï³ä íàçâîþ

Ñòоð. 22

31 січня 2014 ðîêó

ãàçåòà âèõIäíîãî äíя

Села з Шевченковим іменем

Напередодні 200-річчя Тараса Шевченка ми поцікавилися, які населені пункти в нашій області носять ім’я Шевченка.

Ñòоð. 7

Через сильні морози Хто виграє телевізор від «Зорі»? у більшості шкіл області призупинені заняття У зв’язку з сильними морозами у більшості шкіл Дніпропетровщини призупинені заняття. Зокрема, в регіоні працюють 183 школи, 781 школа тимчасово не працює. Про це повідомили у департаменті освіти та науки облдержадміністрації. Продовжуються заняття у звичайному режимі в школах міст Вільногірськ, Кривий Ріг, Нікополь та Орджонікідзе. Уроки для учнів 1—4 класів скасували в Дніпропетровську, Жовтих Водах, Марганці, Апостолівському та Криворізькому районах.

Заняття не проводяться у школах Дніпродзержинська, Новомосковська, Павлограда, Першотравенська, Синельникового, Тернівки, Васильківського, Верхньодніпровського, Дніпропетровського, Криничанського, Магдалинівського, Межівського,

Нікопольського, Новомосковського, Павлоградського, Петриківського, Петропавлівського, Покровського, П’ятихатського, Синельниківського, Солонянського, Софіївського, Томаківського, Царичанського, Широківського та Юр’ївського районів.

Довідково: Заняття у школах для учнів 1—4 класів призупиняться, якщо температура повітря знизиться до 20 градусів морозу. Рішення про призупинення занять для учнів 5—11 класів приймається органами місцевого самоврядування.

1 лютого, в суботу, о 12-й годині дивіться на 51 каналі

розIграш призIв

серед читачів, які передплатили

газети «Зоря»-область» та «Зоря»-город» на 2014 рік.

Бажаємо всім успіхів!

Читайте «Ветеран Придніпров’я»

Редколегія

Ñòîð. 9­—15


влада

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 ð.

пріоритети

актуально

2

ЗОРЯ

Євген Удод:

Постраждалим внаслідок подій, що сталися 26 січня біля будівлі Дніпропетровської облдержадміністрації, забезпечено безкоштовне лікування та реабілітацію

Врятовано від переохолодження понад 32 тисячі людей в регіонах України — У зв’язку з погіршенням погодних умов за завданням уряду в регіонах працює по­ над 4,3 тис. пунктів обігріву та чергує понад 1 тис. соціальних патрулів. З початку роботи в пунктах обігріву вже врятова­ но від переохолодження понад 32 тисячі людей, в тому чис­ лі за останню добу — понад 3 тисячі людей, — сказав в. о. Віце-прем’єр-міністра, голо­ ва Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпе­ ки та надзвичайних ситуацій Олександр Вілкул. За даними Гідрометцентру, у найближчий тиждень погодні умови будуть ускладнюватись. Буде посилюватися мороз — до мінус 22 градусів в день та до мінус 33 градусів вночі. Посилиться також і вітер — до 15—20 метрів за секунду. Продовжиться сніг, хуртовини, ожеледиця. — Необхідно за будь-яких умов захистити людей від хо­ лоду та небезпечних ситуацій, — наголосив Олександр Вілкул. У зв’язку з погіршенням

погодних умов на Дніпропе­ тровщині збільшується кіль­ кість мобільних пунктів обігрі­ ву. На сьогоднішній день роз­ горнуто 213 пунктів обігріву: стаціонарних — 191, мобільних — 22. Зазначимо, що з моменту розгортання пунктів обігріву в області до них звернулося 2013 людей: 853 — до мобіль­ них пунктів обігріву та 1160 — до стаціонарних. Усі пункти забезпечені необхідними набо­ рами (гарячий чай, продукти харчування, теплий одяг). Із 208 пунктів обігріву понад 50 пунктів працюють цілодобово. Також в області працює 41 соціальний патруль, які здійснюють об’їзд територій з найбільшим скупченням людей (центральні площі, вокзали, ринки, зупинки транспорту), інформують населення щодо діючих пунктів обігріву, тран­ спортують постраждалих з ознаками переохолодження до закладів охорони здоров’я, забезпечують безхатченків те­ плими речами та харчуванням.

Держбюджет-2014 є найбільш соціальним з прийнятих раніше — зазначив Дмитро Колєсніков під час колегії облдержадміністрації

Підвищення втричі прожит­ кового мінімуму, мінімальної заробітної плати, розширення мережі дитячих садків та дитя­ чих спортивних майданчиків, відкриття нових амбулаторій та лікарень — все це передбачено Законом України «Про держав­ ний бюджет 2014 року». Як на­ голосив губернатор Дніпропе­ тровщини Дмитро Колєсніков, держбюджет-2014 є найбільш соціальним з прийнятих раніше. Про це йшлося під час колегії облдержадміністрації, яка про­ йшла за участю керівників міст та районів Дніпропетровщини. Як наголосив керівник ре­ гіону Дмитро Колєсніков, під­ писаний Президентом України Віктором Федоровичем Януко­ вичем державний бюджет на 2014 рік, дозволить продовжити реалізацію соціальних ініціатив глави держави, економічних ре­ форм, модернізацію виробничих майданчиків і приведення тех­ нічних стандартів української продукції до вимог ЄС.

— Ми з упевненістю дивимо­ ся в майбутнє. У Дніпропетров­ щини є працьовиті люди, потуж­ ний промисловий та аграрний потенціал, підприємницька ініціатива земляків. У нас є го­ ловний фінансовий документ і підтримка нашого Президента Віктора Федоровича Януковича та уряду. 2014 рік для нашого регіону є роком нових викликів. Але необхідно об’єднати зусилля для того, щоб він став і роком нових перемог і нових звершень, — зазначив Дмитро Колєсніков. Губернатор наголосив, що згідно з держбюджетом протя­ гом 2014 року втричі буде під­ вищено прожитковий мінімум. З 1 січня 2014 року він складе 1176 грн., з 1 липня — 1207 грн., з 1 жовтня — 1256 грн. При цьо­ му, мінімальна заробітна плата буде підвищуватися в три етапи і зросте на 8,1% у порівнянні з 2013 роком, досягнувши 1301 грн. в жовтні 2014 року. Міні­ мальна пенсія зросте до 1014 грн. Цього року на 22% буде збільшено обсяг субвенції з дер­ жавного бюджету на виплати допомоги сім’ям з дітьми, мало­ забезпеченим сім’ям та дітямінвалідам. Головними статтями видат­ ків держбюджету стануть розви­ ток регіонів, будівництво та ре­ монт доріг місцевого значення, а також розвиток системи охорони здоров’я на місцях. Державний фонд регіонального розвитку збільшився, у порівнянні з 2013 роком, майже в чотири рази і склав близько 16 млрд. грн.

— Зараз медична допомога всім постраждалим внаслідок подій, які сталися 26 січня біля будівлі Дніпропетровської обл­ держадміністрації, надається безкоштовно у повному обсязі. Реабілітація буде проходити в оздоровчих закладах Дніпро­ петровської області, зокрема, в санаторіях «Новомосковський» та «Солоний лиман, — зазна­ чив голова Дніпропетровської обласної ради Євген Удод. — Я, як голова обласної ради, зро­ блю все, щоб зберегти спокій у регіоні. Думаю, мене в цьому підтримають усі жителі Дні­ пропетровщини! Лікування та реабілітація постраждалих, як

— Я, як голова обласної ради, зроблю все, щоб зберегти спокій у регіоні. Думаю, мене в цьому підтримають усі жителі Дніпропетровщини! Лікування та реабілітація постраждалих, як учасників мітингу, так і представників ЗМІ та правоохоронних органів, забезпечується за кошти обласного бюджету, — підкреслив голова Дніпропетровської обласної ради Євген Удод учасників мітингу, так і пред­ ставників ЗМІ та правоохорон­ них органів, забезпечується за кошти обласного бюджету. Станом на 30 січня в закла­ дах охорони здоров’я, які фі­ нансуються з обласного бюдже­ ту, перебуває сім постраждалих

осіб, з них: у стані середнього ступеня важкості — шість осіб та одна особа у задовільному стані. Загалом під час протисто­ яння госпіталізовано 15 осіб, із них — 10 працівників пра­ воохоронних органів та п’ять цивільних.

Журналісти мають виконувати свої професійні обов’язки в безпеці — наголосив голова Дніпропетровської обласної ради Євген Удод Правоохоронні органи Дні­ пропетровська ведуть слідство відносно тих, хто атакував представників ЗМІ внаслідок подій, що сталися 26 січня біля будівлі Дніпропетровської обл­ держадміністрації. Загалом постраждало 7 осіб — журна­ лісти та оператори, які викону­ вали свої професійні обов’язки. Їх імена встановлені і включені до справи. У зв’язку з ситуацією, що склалася, голова обласної ради Євген Удод звернувся до засобів масової інформації з проханням надати фото- та

відеоматеріали, які можуть допомогти слідству та у вста­ новленні істини. — Під час подій, які стали­ ся 26 січня, мав місце факт пе­ решкоджання представникам ЗМІ у виконанні їх професій­ них обов’язків. В результаті постраждало сім осіб — три журналісти і чотири опера­ тори, — зазначив голова об­

ласної ради Євген Удод. — На даний момент правоохоронні органи займаються ретельним розслідуванням інциденту. Ми хочемо розібратися в цій спра­ ві максимально оперативно і прозоро, тому просимо сприя­ ти слідству і надати факти та матеріали, які можуть допо­ могти у встановленні істини — наголосив Євген Удод.

Інформацію та матеріали, що можуть допомогти слідству, можна надати відділу з питань зв’язків з громадськістю та пресою Дніпропетровської обласної ради. Телефон: (056) 742-81-54.

Організовано пункти обігріву для водіїв великовагових машин, які опинилися в снігових заметах

В області для водіїв організовано мобільні пересувні пункти обігріву

Останніми днями на Дні­ пропетровщині спостерігалося значне погіршення погодних умов. Через тривалі снігопади та сильний вітер на трасах Дні­ пропетровськ — Запоріжжя, Кривий Ріг — Кіровоград та Москва — Сімферополь утво­ рилися снігові замети, в яких опинилося понад 400 велико­ вагових машин. В області для водіїв організовано мобільні пересувні пункти обігріву. Та­ кож до фур забезпечено підвіз палива.

Заступник директора депар­ таменту взаємодії з правоохо­ ронними органами, цивільно­ го захисту та оборонної роботи Сергій Коваленко зазначив, що на цих трасах працює п’ять пе­ ресувних мобільних пунктів обігріву, з них два — на трасі Дніпропетровськ — Запоріж­ жя, два — на трасі Кривий Ріг — Кіровоград, один на трасі Москва — Сімферополь. — Ці пункти обігріву пра­ цювали всю ніч, під’їжджали до кожної машини. Водіям про­

понували гарячі напої, ковдри, цікавилися їх станом здоров’я, але медична допомога нікому не знадобилася, — сказав він. — Пункти обігріву функціонува­ тимуть до того часу, коли затори будуть повністю ліквідовані. Сергій Коваленко додав, що наразі проводяться роботи з розчищення трас Дніпропе­ тровськ — Запоріжжя, Кривий Ріг — Кіровоград та Москва — Сімферополь від снігових заметів. Зокрема, працює гу­ сенична техніка. Ліквідувати затори на автошляхах області та відновити рух великовагових машин планується до 31 січня. Загалом для надання допо­ моги водіям, які опинилися в снігових заметах, і ліквіда­ ції заторів на автошляхах та в містах області працює понад 700 людей, 331 одиниця техні­ ки. Завдяки цьому, зокрема, були ліквідовані затори на трасі Харків — Сімферополь в районі села Варварівка Си­ нельниківського району (60 автомобілів) та трасі Дніпро­ петровськ — Нікополь в районі села Сергіївка Томаківського району (17 автомобілів). У період з 29 січня 2014 року по теперішній час зі сні­ гового полону визволено 286 автомобілів.


панорама області Обігріють у морози З настанням лютих морозів у районі діють стаціонарні пункти обігріву (на базі територіального центру соціального обслуговування населення у м. П’ятихатки та його стаціонарного відділення у с. Лихівка), а також у місцях масового перебування людей розгорнуто мобільні пункти, які працюють цілодобово. Один з них, який біля автостанції, розгорнули рятувальники з місцевої пожежної частини. Сюди, в намет, можна зайти, щоб зігрітися ще й отримати цінні поради від рятувальників, як не мерзнути в холодну пору. П’ятихатський район

Дніпродзержинці завітали до Індії У Дніпродзержинському музеї вперше пройшла виставка, присвячена Індії. На ній представлені фотороботи дослідника, мандрівника й фотографа Віталія Новікова. Вони наглядно продемонстрували дніпродзержинцям природу та побут південної Індії. Цікавинкою виставки були 3D-фото. На них — Гімалаї, перевал Танглагла, гірські райони Кашміру, різні храми, монастирі, фрески, скульптури та інше. Городяни були в захваті. Дехто привів із собою дітей. Експозиція триватиме до першого березня.

Над цим постійно працюють у Верхньодніпровському районі. З цією ж метою недавно у селі Підлужжя було створено ще один дитячий будинок сімейного типу. Тож нині в районі 100 діток виховуються у десяти прийомних сім’ях та десяти будинках сімейного типу. Верхньодніпровці прагнуть, аби жодна дитина в районі, котра позбавлена батьківського піклування, змогла б виховуватися не в інтернаті, а тільки в сім’ї. Верхньодніпровський район

Дніпродзержинськ

Кількість снігу, що випав у Дніпропетровську, побила 15-річний рекорд

Наприкінці січня зима нагадала дніпропетровцям, що сніг і мороз обов’язково приходять як не в січні, так у лютому

сягла критеріїв стихійного явища. І ще один нюанс цієї зими: такого нерівномірного випадання снігового покриву за свої 25 років роботи теж не пам’ятаю. Найбільше снігу випало

в Дніпропетровську — 38 см. А на півдні області, в Нікополі, висота сніжного покриву невелика — 4—8 см, — сказав Василь Грінчак.

Дніпропетровськ

— Через погіршення погодних умов у місті посилено контроль за роботою всіх систем життєзабезпечення, подача тепла здійснюється згідно з температурним графіком, — зазначив заступник міського голови В. Добровольський. Населення 201 багатоквартирного будинку, 4 загальноосвітні школи (ЗОШ №1 знаходиться на автономному газовому опаленні), 8 дитсадків, 2 лікарні, гірничий ліцей, заклади культури та спорту, установи та організації міста, а також інші споживачі отримують послуги з теплопостачання на належному рівні. В місті працює

гаряча лінія для оперативного реагування та надання допомоги. Снігоприбиральна техніка постійно знаходиться в режимі готовності та залучається до розчищення вулиць, посипальними та паливно-мастильними матеріалами комунальне підприємство «ТЖКП» забезпечене. Тернівка

Пригостять гарячим чаєм 32-річна жінка, яка знаходилася на місці пасажира в одній з автівок, загинула на місці. 60-річний водій лишився живим, але в нього поламані обидві ноги і травмована голова. Рятівникам довелося докласти чимало зусиль, аби визволити людину з полону зім’ятого автомобіля. Постраждалого доставили у травматологічне відділення четвертої міської лікарні Павлограда. Павлоградcький район

Поджаренко — майстру писанкарства, керівнику гуртка «Писанкарство» Центру дитячої та юнацької творчості Дніпропетровської міської ради, Ірині Сорокіній з Кривого Рогу — майстру художньої вишивки, Ользі Щербині — майстру художньої вишивки, викладачу позашкільного мистецького навчального закладу «Криворізька міська музична школа № 11». Дніпропетровська область

Пам’ять про загиблих міліціонерів буде увічнена в монументі

У Тернівці і вулиці прибирають, і тепло подають

Трагедія сталася в результаті зіткнення чотирьох автомобілів на трасі Знам’янка — Луганськ поблизу села Булахівка Павлоградського району.

Чотирьом майстрам народного мистецтва призначено стипендії Президента України Для підтримки обдарованої молоді та розвитку народного мистецтва, починаючи з 2011 року вітчизняні митці отримують стипендії Президента України Віктора Федоровича Януковича. Цьогоріч стипендії призначені, зокрема, чотирьом майстрам із Дніпропетровщини. Відповідні стипендії призначені: Анні Несват з Томаківського району — майстру художньої вишивки, Анні

Заступник начальника Дніпропетровського регіонального центру гідрометеорології Василь Грінчак зазначив, що нинішня зима за кількістю опадів побила 15-річний рекорд, передає ІА «МОСТ-ДНІПРО».

ДТП під Булахівкою

3

Щоб була родина в кожної дитини

Сніговий рекорд

— Останнього разу сніговий покрив у Дніпропетровській області в третій декаді січня досягав 34 см в 1999—2000 роках. Зараз сніговий покрив досягає 38 см. Бували зими взагалі практично без снігу. Це зима 2007—2008 року, коли в січні середня висота снігу не перевищувала 1 см. А найбільша висота сніжного покриву була в 1986 році — 51 см. Виявляється, що 15 років не було такого снігу у нас в регіоні. Я 25 років працюю в гідрометеослужбі і не пам’ятаю, щоб кількість снігу до-

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

Намет військового типу, який на перехресті вулиць Леніна та Аношкіна у Дніпродзержинську щороку встановлюють рятувальники, може вмістити 20 і більше людей. Відкривають його у найскладніший період: коли стовпчик термометра опускається нижче -10. Всього по Дніпродзержинській зоні встановлено 14 пунктів обігріву. Центральний пункт готовий цілодобово прийняти до себе як просто

змерзлих городян, так і безхатченків. У пункті є буржуйка, дрова. Тут пригощають теплим чаєм та вермішеллю швидкого приготування. Також працює медсестра, яка при необхідності зможе надати першу медичну допомогу. Щодоби до пункту звертаються понад 50 осіб. Також у місті працює соціальний патруль, який сам доставляє безхатченків до намету.

Нікопольська ветеранська організація МВС ініціювала збір коштів, необхідних для спорудження чотириметрового пам’ятника загиблим міліціонерам. Планується, що сам пам’ятник представлятиме собою монумент з відлітаючими журавлями, який встановлять поруч з будівлею Нікопольського міського відділку міліції.

За словами Якова Дрозда, голови Нікопольської ветеранської організації МВС, у другій половині двадцятого століття на Нікопольщині загинули під час виконання своїх професійних обов’язків 14 міліціонерів. Саме на їх честь і планується встановити монумент, аби прийдешні покоління завжди пам’ятали про цей подвиг. Нікопольський район

Виставка картин нагадала про перші дні війни Саме таку виставку мають можливість подивитися жителі райцентру та гості міста. Портрети, намальовані олівцем понад 70 років тому рукою жителя Верхньодніпровська Івана Гнатовича Тимошенка, студента художнього училища, який замість вчитися малювати пішов на війну і загинув у перші ж її дні, викликали

непідробну цікавість у любителів мистецтва і нової ��сторії. Картини представив для виставки його племінник. Вони — живі свідки того часу — дають можливість сучасникам задуматися над сенсом буття, згадати всіх тих, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни Верхньодніпровськ

Місячник добровільної легалізації трудових відносин Шановні громадяни! З 3 лютого 2014 року у Дніпропетровській області проводитиметься «Місячник добровільної легалізації трудових відносин у Дніпропетровському регіоні». Базові центри зайнятості Дніпропетровської області з 03.02.2014 по 28.02.2014 будуть працювати з 8.00 до останнього клієнта — фізичної особи — підприємця щоденно, крім вихідних днів для надання додаткових можливостей у реєстрації трудових договорів. Роботодавцям та найманим працівникам буде надана кваліфікована допомога з питань дотримання законодавства при оформленні трудових відносин. Запрошуємо вас до міських, міськрайонних та районних центрів зайнятості Дніпропетровської області.

Дніпродзержинськ

Людмила МАСЛОВА, Валентина КОРДЮКОВА, Олександрина ПОДОЛЬСЬКА, Антон Черкашин, Олена Чернявська


4

РАКУРС

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 31 ñ³÷íÿ 2014 ð.

Óêðàèíà ãëàçàìè ìèðà Ïîñëåäíèå ñîáûòèÿ íà Ãðóøåâñêîãî ïðåâðàòèëè Óêðàèíó â «ãîðÿ÷óþ òî÷êó» íà êàðòå Åâðîïû, ê êîòîðîé êàê ìóõè íà ìåä ñëåòåëèñü âñå ìåæäóíàðîäíûå æóðíàëèñòû. Ìíîãèå èç íèõ íèêàê íå ìîãóò ñôîðìèðîâàòü îáúåêòèâíîãî îòíîøåíèÿ ê ïðîèñõîäÿùåìó, òî ëè ïî ïðè÷èíå ìàëîé îñâåäîìëåííîñòè, òî ëè â âèäó ñóùåñòâåííûõ ãðàíòîâ, âûäåëÿåìûõ ïîä èõ ñòàòüè.

Очевидно одно, когда в Укра ине начались кровопролития, европейская сторона явно испу галась, поскольку никак не ожидала подобного развития со бытий. Так, журналисты The Wall Street Journal Джеймс Марсон и Катя Горчинская пи шут, что «длящиеся уже два ме сяца протесты против решения Президента Януковича отойти от ЕС и сблизиться с Россией пе реросли в анархичные уличные бои. Сотни человек ранены, ли деры оппозиции оттеснены на второй план и не контролируют ситуацию». Также немецкий обозреватель Die Welt Флориан Келлерман констатирует, что лидеры оппозиции вместо того, чтобы отгородить людей от эска лации насилия, наоборот, раз жигали агрессию и угрожали власти. Директор Киевского центра политических исследований и конфликтологии Михаил По гребинский отмечает: «Языком ненависти пользуются не толь ко представители радикальной партии «Свобода» или еще бо лее радикальные. Что такое «Банду гэть»? Что означает «Слава нации — смерть вра гам»? Только ненависть. И что

значит тот факт, что с трибуны выступает один из лидеров партии «Батькiвщина» Борис Тарасюк, бывший в свое время инструктором ЦК КПУ, а те перь называющий власть бан дитской, а главным бандитом — Президента страны?» В целом, большое влияние на развитие событий оказало то, что лидеры «евромайдана» в течение дли тельного времени заряжали толпу необоснованными ожида ниями, мол, не сегоднязавтра придет конец нынешней укра инской власти. Между тем, как отмечает Келлерман, «у трех оппозиционных партий нет единства». Сегодня мы все видим, что действия радикального крыла митингующих никем не контро лированы, а европейские поли тики хорошо понимают, что сыграли немаловажную роль в том, что творится в нашей стра не. Обозреватель Guardian Айэн Трэйнор пишет, что Европа и представить себе не могла, чем все обернется. По словам жур налиста, в настоящее время Ев ропе необходимо прежде всего определиться, будут приняты относительно Украины санк ции или нет. Очевидно, что мне

ния европейских дипломатов значительно расходятся, что и мешает им прийти к общему ре шению. Причины подобной ситуа ции увидел главный редактор британского журнала Politics First доктор Маркус Пападопу лос. По его словам, Вашингтон и Брюссель преследуют геостра тегические цели — «поставить прозападное и антироссийское правительство, которое будет стремиться к членству в ЕС и НАТО, подобно правительству экспрезидента Грузии Михаи ла Саакашвили». Британский журналист отметил, что в Укра ине четко видны «скоординиро ванные усилия США и ЕС по свержению демократически из бранного правительства Прези дента Виктора Януковича путем организации и вдохновления оппозиционных партий в стра не». Действительно, сегодня мы наблюдаем, что суверенитет Украины как независимой стра ны отвергнут американскими, немецкими и польскими поли тиками, такими как сенатор США Джон Маккейн, ездивши ми в Киев и вдохновлявшими протесты оппозиции. А ведь подумайте, как отреагировал бы

Íåìåöêèé îáîçðåâàòåëü Die Welt Ôëîðèàí Êåëëåðìàí êîíñòàòèðóåò, ÷òî ëèäåðû îïïîçèöèè âìåñòî òîãî, ÷òîáû îòãîðîäèòü ëþäåé îò ýñêàëàöèè íàñèëèÿ, íàîáîðîò, ðàçæèãàëè àãðåññèþ è óãðîæàëè âëàñòè

британский политик, если, к примеру, польский политик приехал бы в Лондон и присое динился к протестующим, тре бующим нового правительства в Великобритании? Очевидно, что это было бы совершенно недопу стимой ситуацией! В 2010 году Президент Яну кович был демократически из бран, и Евросоюзом, к примеру, это было признано. Британский эксперт Politics First отмечает, «господин Янукович имеет ман дат следовать той траектории, которая, по его ощущениям, лучше всего отвечает интересам Украины, будь то с Таможен ным союзом России, Казахста на и Белоруссии или с ЕС. Вот как работает демократия». За падная демократия, основана

на уважении к «букве закона» и, следовательно, действия Президента для них являются абсолютно легитимными. Если же ктолибо сомневается в этом и хочет насильно сменить поли тический строй, то в демокра тическом мире с такими долго не церемонятся — лишают сво боды от 10 лет до пожизненно го заключения. Тогда почему же, будучи настолько законо послушными, европейские и американские эксперты так «лезут» к нам со своими угро зами? Тут даже задумываться уже может быть поздно. Оче видно, пришло время включить какието инструменты, чтобы ограничить влияние западного давления. Âèêòîð ÄÐÓÇÅÍÊÎ

Ðåæèì áåçâëàñòèÿ,

èëè Ê ÷åìó ìîæåò ïðèâåñòè çàõâàò ÎÃÀ? Óêðàèíà ñåé÷àñ ïåðåæèâàåò íåëåãêèå âðåìåíà. Åñëè ìû ðàíüøå ãîðäèëèñü òåì, ÷òî â Óêðàèíå íå áûëî ãðàæäàíñêèõ êîíôëèêòîâ, òî ñåé÷àñ âñå ýòî ìîæåò ðóõíóòü â îäèí ìîìåíò. È êîãäà-òî êðàñèâàÿ è ãîñòåïðèèìíàÿ ñòðàíà ìîæåò ïðåâðàòèòüñÿ â Ñèðèþ èëè Ëèâèþ. Ïðàâäà, âñå çàøëî åùå íå òàê äàëåêî, ÷òîáû íåëüçÿ áûëî ñòàáèëèçèðîâàòü ñèòóàöèþ. Даже в таких сложных усло виях, как сейчас, украинский народ демонстрирует мудрость и толерантность. Свидетельством чего является то, что после не скольких дней противостояния в Киеве люди и милиция пыта ются наладить перемирие и уже даже общаются между собой. Однако революционные страсти из Киева перекинулись на ряд областных центров, в которых горячие головы штурмовали зда ния областных государственных администраций (ОГА). Специ ально подчеркиваю, что зданий. Ведь захватить здание ОГА — это не значит получить власть. Здание — это всего лишь поме щение, а ОГА — орган государ ственной власти, который наде лен властными полномочиями и легитимностью. Сегодняшние события явля ются прямой угрозой существо вания государства и безопаснос ти наших граждан. И самое глав ное: мы должны помнить, что Украина — это не только запад ные области, а и Восток и Юг, которые думают подругому.

К чему это все может привести? Заметим, что когда бунтовать начали западные области, в то же время, например, из Крыма при ходили противоположные заяв ления. В том смысле, что крым чане не хотят жить «в бандеров ской Украине». Так и до гражданского кон фликта недалеко. Кстати, в под держку нынешней власти уже высказались Крым, Одесская, Донецкая, Днепропетровская, Харьковская, Запорожская и ряд других областей. Чем не вариант развития событий по сценарию раскола страны на Запад и Вос ток? Разве за это боролись укра инские патриоты? Неужели мы позволим разделить нас в незави симой Украине? Чтобы нормали зовать ситуацию, нужно умень шить революционные страсти и садиться за стол переговоров. Ведь победителя в этом противо стоянии не будет. Печально, что при штурме органов государственной власти страдают люди. При штурме од ного из администраций тяжелую травму головы получила молодая

×òîáû íîðìàëèçîâàòü ñèòóàöèþ, íóæíî óìåíüøèòü ðåâîëþöèîííûå ñòðàñòè è ñàäèòüñÿ çà ñòîë ïåðåãîâîðîâ. Âåäü ïîáåäèòåëÿ â ýòîì ïðîòèâîñòîÿíèè íå áóäåò

девушка, студентка, которая сейчас находится в реанимации в критическом состоянии. Ци низм ситуации в том, что оппо зиционные силы спровоцирова ли захват администраций, а от ветственности на себя не берут. В «Батьківщині» заявили: «Мы не можем утверждать, были ли там люди от нашей партии, так как инициатива исходила от са мих людей». Депутат от «Бать ківщини» Александр Бригинец, например, заявил, что этот про цесс не исходит от Майдана и по литических партий. Отрицают свое участие в захвате Львовской ОГА и в партии «Свобода». В от вет общественный сектор Льво ва уже призывает к перевороту против оппозиции. Около 60 ак тивистов этого движения посе лились на втором этаже Львов

ской ОГА и начали агитацию лю дей за осуществление принципов самоорганизации и против под чинения самопровозглашенной власти из оппозиции. Митингу ющие против митингующих — это уже даже не смешно, это не кая махновщина со всеми выте кающими отсюда последствия ми. Часть протестующих уже сейчас называет лидеров оппози ции предателями, которые за одно с властью. Недоверие к оп позиционным политикам посто янно растет, и их уже освистыва ют на митингах. А еще люди вол нуются за свое будущее, потому что все понимают, что политики выкрутятся, а обычные гражда не будут нести ответственность. Обращаю внимание, что за хват зданий и сооружений, обеспечивающих деятельность

органов государственной власти, органов местного самоуправле ния, объединений граждан — это уголовное преступление. И кто бы его ни совершил, при дется отвечать по закону. Дей ствиям всех участников акции, в том числе и правоохрани тельных органов, в случае нару шений закона или превышения служебных полномочий будет дана правовая оценка. Проку ратурой уже возбуждены уго ловные дела по захвату зданий областных государственных администраций. За совершение вышеуказанного преступления предусмотрено наказание — ограничение свободы на срок от трех до пяти лет или лише ние свободы на срок от трех до шести лет. К тому же неизвестно, что делать дальше с захваченной администрацией. Ведь это явля ется политическим шагом, а не правовым. Конституция и зако ны не предусматривают, чтобы регионы имели другой исполни тельный орган, кроме админи страции. Захват ОГА негативно повлияет на деятельность во всех сферах хозяйствования области. Коммунальщики и работники сферы энергетики уже жалу ются, что не могут полноценно работать. Мы должны пони мать, что в ОГА работают такие же люди, как и мы, причем за небольшую зарплату госслужа щего. И это в основном хоро шие специалисты, знающие свое дело. Íàòàëüÿ ÊÎÂÀËÜ


Весняна людина Бувають такі натури, що про них інакше й не скажеш. Бо вони випромінюють безліч душевного тепла, щирої приязні та турботи про людей, прагнення, аби кожна хвилина життя була прожита максимально повно й корисно. І як навесні серце сповнюється хвилюючих сподівань і чекання чогось надзвичайно хорошого, так і після спілкування з такими весняними людьми сповнюєшся впевненості — усе буде добре, і в наше віконце ще зазирне світлий промінь, зігріє й звеселить душу. Такий Віктор Олексійович Підпарубочий — керівник фермерського господарства «Еталон», що в Петриківському районі.

Губернатор Дмитро КОЛЄСНІКОВ вручає Віктору ПІДПАРУБОЧОМУ заслужену нагороду

Добрий, щирий, відкритий, гостинний. А ще — дбайливий господар, неабиякий знавець своєї хліборобської справи. А ще — турботливий батько родини. Усе це — про Віктора Олексійовича. Ми не раз бували в «Еталоні» й мали змогу переконатись, що працюють тут люди творчі, залюблені в землю й зацікавлені в справі, яку роблять. I міцно втримують завойований авторитет. Та хоч би такий приклад — «Еталон» відомий на Дніпропетровщині та за її межами як господарство, яке виробляє високоякісне насіння соняшника та кукурудзи на продаж, тісно співпрацює з науковцями, йде в ногу з останніми досягненнями аграрної науки. Віктор Олексійович усіляко сприяє кожній корисній ініціативі, уміє заохотити людей до праці, підтримати кожного в його починаннях. Люди знають, що можуть звернутись до керівника не тільки в питаннях службових, а й з особистими клопотами. Підпарубочий завжди налаштований на добро й прагне розділити з людиною і радість, і печаль. Він уміє підтримати, підказати, допомогти, він щирий у кожному своєму слові та вчинкові. Таким його виховала родина, такими були його життєві університети. Таким його поважають люди й висловлюють свою довіру, вкотре обираючи депутатом районної ради. Знають: він не з тих, хто заради дешевої популярності кидає слова на вітер, він — людина діла, порядна й відповідальна. Народився Віктор Підпарубочий у селі Новопідкряж Царичанського району. Усе складалося, як і в сотень його однолітків — навчання в Іванівській школі, служба

в армії, Дніпропетровський сільськогосподарський інститут, де він здобував фах вченого агронома. Він зав­ жди любив ці місця, де бігав хлопчаком, де знає кожну стежку. Працюючи головним агрономом у колгоспі «Заповіт Ілліча» в Іванівці, пропадав на роботі з удосвіта до пізнього вечора, заряджаючи всіх своєю енергією й бажанням виростити щедрий врожай. А коли з настанням реформ почали колгоспи розвалюватися, Віктор Підпарубочий, котрий на той час головував у КСП імені Шевченка, з болем дивився на забур’янені лани. Він потім розповідав нам: «Я тоді сам для себе вирішив, що моя земля сиротою не буде. І хоч як незвично було починати хазяйнувати самостійно, а все-таки почали. Зібралося нас четверо — мій брат Анатолій Бондар та ще двоє випробуваних наших друзів. Уже не так страшно, уже не самотній. У кожного своє фермерське господарство. Днювали й ночували в полі, нагромаджували кошти на найнеобхідніше. І потрохупотроху пішли справи. І от до чого дійшли — тепер у кожного стабільне господарство», — посміхається при останніх словах Віктор Олексійович. Дійсно, фермерське господарство «Еталон» — одне з найміцніших у районі. Професіоналізм і мудрість його керівника гідно відзначені владою: Віктор Олексійович має почесну відзнаку губернатора Дніпропетровщини «За розвиток регіону», а торік йому присвоєне почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України». Раділи за нього колеги по праці, раділи й ті, кому «Еталон» не раз допомагав.

А таких багато — багатодітні сім’ї та старики-пенсіонери, віруючі мешканці Іванівки (свого часу Підпарубочий не пошкодував грошей не реставрацію місцевої церкви), колективи Іванівської середньої школи та дитсадочка, спортивні колективи. Та найбільше, звісно ж, раділа за свого рідненького родина — мама Тетяна Тимофіївна, брат Анатолій, дружина Тетяна, дочки Наталка та Юлія, зяті Валентин та Ярослав. Він для них — найдорожча у світі людина, вони люблять його завжди, просто тому, що він — це він, що він є. Віктор Олексійович знає, що його родина — то надійний тил, де його приймуть усяким, радітимуть або плакатимуть разом з ним, оновлять його й додадуть нових сил. А рідні знають, що він задля них ладен небо до землі прихилити. А надто — задля наймолодшого покоління родини — онучків Стасика, Кароліни, Поліни й Ліани. Скільки б думок не обсідало Віктора Олексійовича, а про них — найголовніша: аби не зазнали тих випробувань, що довелося йому зазнати, аби росли щасливими, у теплі й добрі, у вільній та щасливій країні, на квітучій рідній землі. О, якби його сила, він би все для цього зробив! Він і робить — з цілковитою віддачею, на своєму місці, щовесни вдихаючи в землю сили для народження нового врожаю, й щодня вдихаючи в людей віру, що мудрість та прагнення миру таки переможуть, не можуть не перемогти напасті. ...Днями Віктору Олексійовичу Підпарубочому виповнюється п’ятдесят п’ять років. Упевнені, що з цієї нагоди він почує чимало заслужених теплих привітань. І хочемо приєднатись. Дорогий наш друже! Дай Вам Боже, аби все те добро, яке Ви зробили людям, повернулося до Вас. Дай Боже здоров’я міцного, сімейного затишку. Нехай процвітає ваше господарство, бо для багатьох воно — надійний захисник від життєвих скрут. Нехай здійсняться всі мрії та бажання родини Підпарубочих. І ми б ще не раз приїхали до Вас у гості — аби розповісти про щирих, працьовитих і гарних душею людей. Нехай завжди всіх вас супроводжує удача — ви на це заслужили. Юлія РОДІОНОВА. Фото Дмитра КРАВЧЕНКА

5

актуально

Ювілярові на згадку

акцент

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 ð.

На Южном ГОКе

принят новый Коллективный договор 24 января во Дворце культуры и творчества Южного ГОКа состоялась конференция трудового коллектива предприятия. На ней югоковцы рассмотрели выполнение Коллективного договора предприятия за 2013-й год и приняли Колдоговор на следующий период. С докладом на конференции выступил председатель правления ПАО «ЮГОК» Константин Федин, который ознакомил делегатов с результатами выполнения Колдоговора Южного ГОКа за прошлый год. — В 2013-м году мы продолжили курс, направленный на развитие и модернизацию нашего предприятия. Мы успешно реализовали все планы как в производственной, так и в социальной сфере, — отметил Константин Федин. — Я с уверенностью заявляю, что сегодня ЮГОК — это на 100% социально направленное предприятие. Убежден, что и в 2014-м году наше предприятие будет стабильно развиваться, а коллектив комбината — успешно решать поставленные производственные и социальные задачи. Общий объем инвестиций в 2013 году составил около 1 мил­лиарда гривен, из них 134 миллиона гривен — социальный бюджет. Средства направлены на создание комфортных условий труда и обеспечение социальной защиты трудящихся. Важной составляющей социальной политики предприятия является оздоровление трудящихся комбината и членов их семей. В этом году только на санаторно-курортное оздоровление тружеников комбината и членов их семей предприятие выделило более 21 миллиона гривен. Кроме того, каждому труженику ЮГОКа предоставляется медицинская страховка, которая полностью оплачивается предприятием. На конференции было отмечено, чт�� правление и профком Южного ГОКа в 2013-м году обязательства по Коллективному договору выполнили в полном объеме. Также был презентован проект Колдоговора на следующий период. Впервые на ЮГОКе этот документ принимается на пять лет, т. е. на 2014—2018 годы, с ежегодным пересмотром всех его положений. На следующий период сохранены все без исключения нормы и льготы, отраженные в предыдущем Колдоговоре, признанном одним из лучших в отрасли. Выступая перед собравшимися, председатель профкома предприятия Анатолий Филоненко отметил, что, готовя про-

ект нового Коллективного договора, совместной комиссией правления и профсоюзного комитета комбината было принято решение взять действующий Колдоговор за основу и внести в него изменения и дополнения, предложенные администрацией и профкомом. На конференции были заслушаны выступления делегатов от трудовых коллективов Южного ГОКа. Выступающие затронули вопросы производственной деятельности различных структурных подразделений комбината, а также социальные гарантии, которые предоставлялись на протяжении 2012— 2013 годов югоковцам. — В 2012—2013 годах взаимодействие профкома и правления комбината строилось на принципах социального парт­ нерства, направленного на повышение эффективности производственной деятельности предприятия, мотивации труда, укрепления трудовой и производственной дисциплины, обеспечения социальных гарантий, заложенных в Коллективном договоре, — отметил в своем выступлении один из делегатов. Также перед делегатами конференции выступил первый заместитель председателя ЦК ПМГУ Сергей Комышев. Он подчеркнул, что на Южном горно-обогатительном комбинате можно увидеть яркий пример социального диалога в действии. Подтверждение этому — подписание Коллективного договора на пять лет, что говорит о том, что собственники предприятия строят серьезные планы дальнейшего стабильного развития комбината. Далее делегаты единогласно проголосовали за утверждение нового Колдоговора на 2014—2018 гг., после чего председатель правления комби на та К он ста нт ин Ф еди н и председатель профкома предприятия Анатолий Филоненко подписали данный до­ кумент.


РОЗ’ЯСНЮЮТЬ ФАХІВЦІ ПФУ

6

ЗАХИСТИМО КОЖНОГО

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 31 ñ³÷íÿ 2014 ð.

Ïðî ï³ëüãîâó ïåíñ³þ …водіям Я водій міського маршрутного автобуса в Москві. Працюю офіційно, за контрак том. Громадянин України. В березні матиму повний стаж для оформлення пільго вої пенсії. Чи маю я право працювати на момент оформлення пенсії, не звільняти ся і продовжувати працювати після виходу на пільгову пенсію? Ãåííàä³é ÐÅØÅÒÍßÊ. ͳêîïîëü

Шановний Геннадію Васильовичу! Згідно з п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 р. XV «Прикінцевих поло8 жень» Закону України «Про загальнообов’язкове дер8 жавне пенсійне страхуван8 ня» право на призначення дострокової пенсії за віком мають водії міського паса8 жирського транспорту (авто8 бусів, тролейбусів, трамва8

їв): чоловіки — після досяг8 нення 55 років і при стажі роботи 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не мен8 ше 12 років 6 місяців; жінки — після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. Пенсія за віком на пільгових умовах призначається неза лежно від факту працевлаш тування.

…авіадиспетчерам Я громадянин РФ, працював у Росії авіадиспетчером і керівником польотів з 1980 по 2012 роки, одержую пенсію с 2003 року, нині переїхав до України на ПМП, маю вид на проживання. За якими українськими законами мені буде нарахована пенсія? Ìèêîëà ÑÅÌÅÍÎÂ. Äí³ïðîïåòðîâñüê

Шановний Миколо Ми8 хайловичу, відповідно до ст. 8 Закону України «Про за8 гальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон №1058) право на отримання пенсій мають громадяни України, іно8

земні громадяни та особи без громадянства, які пере8 бувають в Україні на закон8 них підставах. Ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у га8 лузі пенсійного забезпечен8 ня від 13.03.1992 (далі — Угода) передбачено, що пен8 сійне забезпечення грома8 дян держав — учасниць Угоди та членів їх сімей здійснюється відповідно до законодавства держави, на території якої вони прожи8 вають. Згідно зі ст. 6 Угоди для

визначення права на пен сію, в тому числі на пенсію на пільгових умовах і за вис лугу років, громадянам дер жав — учасниць Співдруж ності враховується трудовий стаж, набутий на території будьякої з цих держав. З питання обчислення пенсії Ви маєте право зверну тись до управління Пен сійного фонду України за місцем проживання з доку ментами про страховий стаж, у тому числі стаж, який дає право на пенсію по ви слузі років, або після надхо дження Вашої пенсійної спра ви з Російської Федерації.

Ïåíñ³ÿ ïðèâàòíîãî ï³äïðèºìöÿ З 2000 по 2010 рік включно працювала за спрощеною системою оподаткування, мала найманих працівників. Скільки років мені буде зараховано в пенсійний стаж за цей період? Як буде розраховуватись моя заробітна плата за цей період для об числення пенсії? Âàëåíòèíà ËÓͲÍÀ. Ï’ÿòèõàòêè

Шановна Валентино Іва8 нівно, відповідно до п. 283 ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове дер8 жавне пенсійне страхуван8 ня» (далі — Закон) страхо8 вий стаж обчислюється те8 риторіальними органами Пенсійного фонду відповід8 но до вимог Закону за дани8 ми, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку — на підставі доку8 ментів та в порядку, визна8 ченому законодавством, що діяло до набрання чинності Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Відповідно до підпункту «б» пункту 7 Порядку по8 дання та оформлення доку8 ментів для призначення (пе8 рерахунку) пенсій відповід8 но до Закону України «Про загальнообов’язкове дер8 жавне пенсійне страху8 вання», затвердженого по8

становою правління Пенсій8 ного фонду України від 25.11.2005 №2281, період здійснення фізичною осо бою підприємницької ді яльності, крім осіб, які здійснювали підприєм ницьку діяльність за спро щеною системою оподатку вання, з 01.07.2000 підтвер джується даними персоні фікованого обліку за інфор мацією відділу персоніфі кованого обліку. Період здійснення фізичною осо бою підприємницької ді яльності за спрощеною си стемою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим па тентом або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксо ваного розміру прибутко вого податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 — даними пер соніфікованого обліку за

інформацією відділу персо ніфікованого обліку. Відповідно до ст. 40 За8 кону для обчислення пенсії враховується заробітна пла8 та (дохід) за весь період стра8 хового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За ба8 жанням пенсіонера та за умови підтвердження дові8 дки про заробітну плату пер8 винними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж, починаючи з 1 липня 2000 року, становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь8які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв. За більш детальною інформацією рекомендує8 мо Вам звернутися до уп8 равління Пенсійного фон8 ду України за місцем про8 живання.

Ïðèçíà÷àºòüñÿ ëèøå îäèí âèä ïåíñ³¿ Моя дочка інвалід дитинства, отримує пенсію по інвалідності. Нещодавно по мер її батько. Чи належить моїй дочці ще й пенсія по втраті годувальника?

Ïîë³íà ÁÀÁÅÍÊÎ. Ïåòðîïàâë³âñüêèé ðàéîí

Шановна Поліно Рома8 нівно! Стаття 10 Закону України «Про загально8 обов’язкове державне пен8 сійне страхування» №1058 гарантує право вибору пен8 сійних виплат. Так, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, по втраті го дувальника), за її вибором призначається один із цих видів пенсій. Законом та8 кож визначено порядок при8 значення пенсії по втраті го8 дувальника. Відповідно до нього ті члени родини, які

самі одержували пенсію, мають право за бажанням перейти на пенсію по втраті годувальника. Згідно з вищевикладе8 ним за наявності у вашої дочки права на пенсію по інвалідності та по втраті го8 дувальника, вона має право на вибір одного з цих видів пенсійного забезпечення. Одночасно два види пенсій ного забезпечення виплаті не підлягають. В даному випадку мож8 на порекомендувати зверну8 тися до Пенсійного фонду із

заявою про призначення пенсії по втраті годувальни8 ка. Розмір цього виду пен8 сійного забезпечення стано8 вить: на одного непраце8 здатного члена сім’ї — 50 відсотків пенсії за віком по8 мерлого годувальника; на двох та більше непрацездат8 них членів сім’ї — 100 відсотків пенсії за віком по8 мерлого годувальника. У разі, якщо у вашого чоло8 віка був високий заробіток і тривалий стаж, можливо, такий перехід буде вигідний вашій дочці.

УВАГА!

Äîïîìîæåìî ä³çíàòèñÿ ïðî íàãîðîäè Ось сайт, де кожен з вас може знайти відо мості про нагороди своїх близьких і рідних, які пройшли Велику Вітчизняну війну: Подвиг народу http://www.podvignaroda.ru/ У рядку «Пошук нагородження» наберіть відомі ПІБ родича й рік народження (якщо знаєте) — і дивіться відскановані а��хівні доку8 менти, нагородні листи й опис, за що людина представлена до нагороди. УВАГА: оброблені матеріали по орденах і тільки частина інформації по двох медалях — «За відвагу» і «За бойові заслуги». Списки постійно обновляються. Треба підписатися на відновлення, ввівши дані розшу8 куваної людини, — і вони прийдуть вам на пошту, коли з’являться на сайті. Коли щось не ясно — прочитайте «Часті запитання». Якщо у вас немає можливості скористатися Інтернетом, можете пе8 редати в редакцію газети «Зоря» зaпит, ми перевіримо для вас інфор8 мацію й повідомимо результат. Запит можна передати будь8яким зручним для вac способом: те лефон (0562) 349165, лист поштою на адресу: газета «Зоря», вул. Журналістів, 7, Дніпропетровськ, 49051.

КОМПЕТЕНТНО

ßê ïîòðàïèòè äî ãåð³àòðè÷íîãî ïàíñ³îíàòó До редакції звернулася жителька смт Таромське, 70річна інвалід II групи загального захворювання Марія Володимирівна С. Незважа ючи на те, що жінка мешкає з 76річним чоловіком, 50річним сином і 20річною онукою, а також має 45річну доньку, жінка просить до помогти їй влаштуватися до будинкуінтернату для престарілих. На звернення пенсіонерки редакція отримала офіційну відповідь від керівництва Ленінської районної у місті ради. Шановна Маріє Володимирівно, згідно з типовим Положенням про будинок8інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріат8 ричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці, затвер8 джений наказом Міністерства праці та соціальної політики №549 від 29.12.2001 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2002 року за №66/6354, до будинку8інтернату приймаються на державне утримання особи похило8 го віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої та другої груп, старші за 18 років, які за ста8 ном здоров’я потребують стороннь8 ого догляду, побутового обслугову8 вання, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у бу8 динку8інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов’яза8 них їх утримувати за законом. Особи, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобо8 в’язані їх утримувати, можуть прийматися до будинку8інтернату за умови стовідсоткового відшко8 дування будинку8інтернату ви8 трат на їх утримання. Як виняток, до будинку8інтер8 нату можуть прийматися особи по8 хилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зо8 бов’язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об’єктивних причин не можуть цього робити. У такому

разі щодо кожного окремого випад8 ку на підставі підтверджувальних документів приймається рішення колегії департаменту соціального захисту населення Дніпропет8 ровської обласної державної адмі8 ністрації. Прийняття до будинку8інтерна8 ту здійснюється на підставі путів8 ки, яку надає департамент соціаль8 ного захисту населення Дніпропет8 ровської обласної державної адмі8 ністрації. Для отримання вищезазначеної путівки Вам необхідно особисто звернутися із заявою про прийнят8 тя до будинку8інтернату в управ8 ління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради за ад8 ресою: вул. Трудова, 1а (каб. 38) та надати відповідний пакет доку8 ментів, а саме: 8 копію паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу); 8 копію ідентифікаційного номера; 8 медичну картку про стан здо8 ров’я з висновком про необхідність стороннього догляду; 8 довідку про розмір призначеної пенсії (за останні 6 місяців); 8 довідку про склад сім’ї; 8 довідку медико8соціальної ек8 спертної комісії про групу інвалід8 ності (за наявності). Îëåêñàíäð ÑÒÐÅËÜͲÊÎÂ, çàñòóïíèê ãîëîâè Ëåí³íñüêî¿ ðàéîííî¿ ó ì³ñò³ Äí³ïðîïåòðîâñüêó ðàäè

Áåçïëàòíà ïåðâèííà ïðàâîâà äîïîìîãà Шановні громадяни, для отримання безплатної первинної право8 вої допомоги ви можете звернутися:  до громадської приймальні, створеної при Головному управлінні юстиції у Дніпропетровській області, яка знаходиться за адресою: пр. К. Маркса, 21а (18й поверх, каб. 102). Тел. (0562) 385500 (приміщення Головного управління юстиції). Графік роботи: щовівторка та щочетверга з 10.00 до 16.00;  до офісу з надання безплатної первинної правової допомоги, який знаходиться за адресою: вул. Ю. Савченка, 10. Тел. (0562) 426775 (приміщення обласної універсальної наукової бібліотеки імені Пер8 воучителів слов’янських Кирила та Мефодія). Графік роботи: щосе8 реди з 14.00 до 17.00. В офісі допомога надається читачам вищевка8 заної бібліотеки.

Äîðîã³ ÷èòà÷³! Íà ñòîð³íêàõ «Ïåíñ³îíåð Ïðèäí³ïðîâ’ÿ» òà «Çàõèñòèìî êîæíîãî» âè îäåðæèòå â³äïîâ³ä³ íà âàø³ çàïèòàííÿ. Àëå â³äïîâ³äíî äî çàêîíîäàâñòâà ïðî çâåðíåííÿ ãðîìàäÿí ôàõ³âö³ äåðæàâíèõ óñòàíîâ, êîìóíàëüíèõ ³ ïðèâàòíèõ ï³äïðèºìñòâ íàäàþòü â³äïîâ³ä³ ïðè íàÿâíîñò³ ïîøòîâî¿ àäðåñè çàÿâíèêà. Òîæ, áóäü ëàñêà, âêàçóéòå çâîðîòíó àäðåñó (ó ãàçåò³ íå äðóêóºòüñÿ)! Ïèø³òü íà àäðåñó: ðåäàêö³ÿ ãàçåòè «Çîðÿ», âóë. Æóðíàë³ñò³â, 7, ì. Äí³ïðîïåòðîâñüê, 49051. Êîíòàêòíèé òåëåôîí: (0562) 27-16-52. Ëþäìèëà ÌÀÑËÎÂÀ, âåäó÷à ñòîð³íîê


тема номера

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 ð.

7

Села з Шевченковим іменем Шевченкове Апостолівського району — село, підпорядковане Володимирській сільській раді. Засноване в другій чверті ХХ століття. Тарасо-Григорівка Апостолівського району — село, підпорядковане Кам’янській сільраді. Засноване в другій чверті ХХ ст. Переселенці бажали назвати своє поселення Шевченкове, але влада не погодилася через те, що в області вже було декілька таких назв. Порадила селянам назвати село Тарасо-Григорівкою. Кобзар Васильківського району — село, підпорядковане Павлівській сільраді. Назва походить від прізвища першопоселенця. Однак може асоціюватися і з іменем Т. Шевченка. Шевченківське Васильківського району — село, підпорядковане Письменській селищній раді. Засноване в першій чверті ХХ ст. як хутір Шевченківський, з якого постало з часом село. Шевченко Васильківського району — село, підпорядковане Павлівській сільраді, поблизу залізничної лінії Ульянівка — Письменне. Засноване в другій чверті ХХ ст. Шевченкове Васильківського району — село, центр сільради. Виникло в першій чверті ХХ ст. під час столипінської реформи. Первісна назва села Ковалеве — за прізвищем першого поселенця. 1931 року перейменоване на Шевченкове — на честь Пророка України. Тарасівка Верхньодніпровського району — село, підпорядковане Першотравенській сільраді. Засноване в 1930-х роках. Назва походить від імені першого поселенця. Проте більш вірогідною вважається версія, що назва увічнила ім’я Тараса Григоровича Шевченка. Шевченко Дніпропетровського району — селище, підпорядковане Горьківській сільраді. Розташоване біля південної околиці міста Дніпропетровська, поряд з селищем Краснопілля. Виникло в першій половині ХХ ст. як робітниче селище радгоспу «Краснопільський». Назване іменем видатного поета. Шевченко Самарського району міста Дніпропетровська — селище у складі обласного центру понад річкою Самарою неподалік решток Новобогородицької фортеці ХVII cт. Виникло після Другої світової війни як селище залізничників. Шевченкове Криворізького району — село у складі Широківської сільради. Виникло у 1920-х рр. Тарасівка Магдалинівського району — село у складі Шевченківської сільради. Засноване у 1920-х рр. Назване на честь Т. Г. Шевченка. Хоча дехто не виключає, що назва походить від імені першопоселенця. Шевченківка Магдалинівського району — центр сільради. Виникло наприкінці ХVIII ст. як маєток князя Манвелова. До 1917 року село називалося Чаплинкою. З 1917 по 1956 роки село називалося Тарасо-Шевченківкою, після 1956 р. — Шевченківкою. У 1996 році постановою Президії Верховної Ради України лівобережну частину с. Шевченківки виділили в окремий населений пункт, найменувавши його Тарасо-Шевченківкою, і підпорядкували Приютській сільраді. Тарасівка Межівського району — село, підпорядковане Богданівській сільраді. Розташоване поблизу Тарасівського водосховища в південно-західній частині району. Засноване в першій половині ХХ ст. Вважається, що село назване іменем першопоселенця. Не виключено, що назва могла постати від імені улюбленого поета Тараса Шевченка. Шевченкове Нікопольського району — центр сільради. Розташоване на річці Базавлук. У минулому село носило назви Мар’їн Дар, Ломаківське, Шарапове. Сучасна назва села — на честь Тараса Шевченка. Шевченко Петропавлівського району — село у складі Брагинівської сільради. Розташоване на правому березі р. Самара. Виникло 1927 року на місці поселення німецьких колоністів, коли сюди прибули селяни-незаможники з Петропавлівки на виділені їм землі. Село назване на честь Кобзаря. Шевченківське Синельниківського району — центр сільради. Розташоване в південній частині району на схилах степової балки, яка впадає з лівого боку в річку Середня Терса. Засноване в другій чверті ХХ століття. Назване на честь Тараса Шевченка. Тарасівка Софіївського району — село, підпорядковане Софіївській селищній раді. Виникло в другій чверті ХХ ст. Назва сучасної Тарасівки походить від імені великого сина України. Тарасівка Томаківського району — село, підпорядковане Зеленогайській сільраді. Засноване в другій чверт�� ХХ ст. Перші жителі — переселенці з сусідніх сіл. Назва походить від імені першопоселенця. Проте за іншою версією село назване на честь Тараса Шевченка. Тарасівка Царичанського району — село, підпорядковане Царичанській селищній раді. Розташоване на північ від райцентру. Виникло в першій третині ХХ століття. Назва походить від імені Тарас. Її також пов’язують з іменем Тараса Шевченка.

Вулиці, площі, бульвари і парки... На карті області ім’я Кобзаря носять численні вулиці, а також площа, бульвар, парк у населених пунктах Дніпропетровщини. Вже 1922 року колишню вулицю Поліцейську в Катеринославі перейменовано на вулицю Шевченківську. Тож це чи не перша Шевченківська вулиця в нашій області. З 1957 року вулицю Шевченківську і провулок Шевченківський називають відповідно вулицею і провулком Шевченка. До 1957 року існувало селище Шевченка в Амур-Нижньодніпровському районі Дніпропетровська. Потім цю назву закріплено за селищем у Самарському районі. У 1957 році відбулося останнє масове перейменування вулиць Дніпропетровська з відмовою від дублікатів (коли в кількох районах міста були вулиці з однаковими назвами). Тоді, приміром, вулицю Шевченка в Ленінському районі названо іменем Петра Сиротиніна. А Шевченківський провулок у Ленінському районі став провулком Відродження... Також приєднувані до Дніпропетровська населені пункти втрачали шевченківські назви, щоб уникнути плутанини. Так сталося на жилмасиві Ігрень. Проте дивом зберегла й понині свою назву вулиця Шевченка в селищі Таромське, яке нині входить до складу обласного центру. Улюбленим місцем відпочинку дніпропетровців є парк культури і відпочинку ім. Тараса Шевченка (колишній Потьомкінський сад), який мальовниче спускається до Дніпра і Монастирського острова. Ім’я Шевченка парк отримав у серпні 1925 року рішенням міської ради та окружного виконавчого комітету. Тоді ж заходилися повністю переобладнувати старий парк. Проект першого пам’ятника Т. Г. Шевченкові в парку його імені виник у середині 1920-х років, одночасно з перейменуванням, зазначає історик парку Максим Кавун. Зображення проекту з’явилося у довідковій книзі «Вся Катеринославщина» на 1925 рік. У підпису під гравюрою зазначалося, що «проект розроблений скульптором Теннером спільно з проф. архітектором Грузен-

Театр ім. Т. Г. Шевченка, Дніпропетровськ

бергом». Гравюра зображала пам’ятник поетові, який сидів у задумливості на високому прямокутному постаменті у віддаленому куточкові парку з видом на Дніпро. Проте цей цікавий проект не було здійснено. Але ще в 1930-х роках на алеї письменників встановили простий бюст Шеченкові. Ми, на жаль, не маємо зображення першого скромного пам’ятника Кобзареві у Дніпропетровську. Можемо здогадуватися, що це була робота все-таки скульптора Г. Теннера. Ім’я Тараса Шевченка носять також вулиці в Апостоловому, Васильківці, Чаплиному і Письменному Васильківського району, Верхньодніпровську, Верхівцевому, селах Мишурин Ріг, Новоганнівка, Павлівка, Заріччя, Якимівка, Домоткань, Перше Травня, Посуньки, селищах Дніпровське і Новомиколаївка (всі — Верхньодніпровського району), у райцентрах Кринички, Магдалинівка, Межова; селах Шевченкове, Дмитрівка, Кіровське, Лошкарівка, Придніпровське, Покровське, селищі Червоногвардійське (усі — Нікопольського району), місті Перещепине, с. Гірки Синельниківського району, райцентрі Юр’ївка і селах Варварівка та Жемчужне Юр’ївського району. Практично в усіх великих містах області є вулиця Шевченка. Мова про міста Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Жовті Води, Кривий Ріг, Нікополь, Новомосковськ, Павлоград. В Орджонікідзе іменем Шевченка названо бульвар. А в Дніпропетровську до революції був Палацовий майдан, названий так на честь палацу Потьомкіна біля Потьомкінського саду — нині парку Т. Г. Шевченка. Після революції більшовики перейменували майдан іменем тов. Троцького, а коли той пішов у немилість, назвали майдан іменем Шевченка. Микола ЧАБАН (Використано матеріали книги «Топонімія Дніпропетровщини. Упорядники М. С. Богомаз і В. С. Мороз» (Дніпропетровськ, «Дніпрокнига», 2006) та матеріали, надані департаментом культури, туризму, національностей та релігій Дніпропетровської облдерж­адміністрації).

Міська бібліотека, Дніпродзержинськ

До теми

Напередодні 200-річчя Тараса Шевченка ми поцікавилися, які населені пункти в нашій області носять ім’я Шевченка. Деякі назви не можна ідентифікувати зі стопроцентною впевненістю. Але ми називаємо і їх.

Топонімічна Шевченкіана На території Дніпропетровщини знаходиться 51 об’єкт, пов’язаний з ім’ям Т. Г. Шевченка, повідомили в департаменті культури, туризму, національностей та релігій Дніпропетровської облдержадміністрації. Це 37 пам’ятників Кобзареві, шість з яких мають державний охоронний номер, три пам’ятні знаки, вісім закладів, три паркові зони. Ім’я Тараса Шевченка носять: 1. Дніпропетровський академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. 2. Криворізький академічний міський театр драми та музичної комедії ім. Т. Г. Шевченка. 3. Центральна міська бібліотека ім. Т. Г. Шевченка у Дніпродзержинську. 4. Підгородненський міський Будинок культури ім. Т. Г. Шевченка у Дніпропетровському районі. 5. Кінотеатр ім. Т. Г. Шевченка у Дніпродзержинську. 6. Лозуватська середня загальноосвітня школа ім. Т. Г. Шевченка у Криворізькому районі. 7. Марганецька загальноосвітня школа №1 ім. Т. Г. Шевченка. 8. Селянське фермерське господарство ім. Т. Г. Шевченка у Криворізькому районі.

Театр ім. Т. Г. Шевченка, Кривий Ріг


СЛОВО СВЯЩЕННИКА

8

ПРАВОСЛАВ’Я

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 31 ñ³÷íÿ 2014 ð.

Ñòàðîñòü íàäî ïðîñòî ïðèíÿòü,

êàê ìû ïðèíèìàåì âñå îò Áîãà Còàðîñòü — îäèí èç íåìèíóåìûõ ýòàïîâ ôèçè÷åñêîé è äóõîâíîé æèçíè ÷åëîâåêà. Îäíàêî êàæäûé èç íàñ áîèòñÿ è íåíàâèäèò òî âðåìÿ, êîãäà íàì ïðèäåòñÿ ñòàòü áåñïîìîùíûìè, íåìîùíûìè, áîëüíûìè è îäèíîêèìè. È ìû íåâîëüíî ïåðåíîñèì ñâîþ íåíàâèñòü è ñòðàõ ïåðåä ñòàðîñòüþ íà åå æèâûõ ïðåäñòàâèòåëåé — ñòàðèêîâ.

АЗЫ ПРАВОСЛАВИЯ

Именно в христианстве и надо искать ответ на вопрос: «Что такое старость?» Для каж+ дого православного христиани+ на главным критерием должна служить заповедь Господня: «Почитай отца твоего и мать твою, чтобы продлились дни твои на земле». Эта заповедь — пятая, т. е. Господь ставит ее выше, чем пресловутое «Не убий», о котором помнят все. Оказывается, в глазах Божьих, человек, отказывающий в по+ чтении своим родителям, спосо+ бен и на убийство. И легко дога+ даться, «почет» особенно ценен не тогда, когда наши родители молоды, а тогда, когда они нахо+ дятся в преклонном возрасте. Христианство определяет старость, как совершенно особое время, имеющее важнейшее значение в жизни человека, ко+ торый может помочь человеку спасти свою душу и помочь спа+ сению близких. Не каждый из

нас доживет до старости, а зна+ чит, не у каждого есть такой шанс. Старость — пора свида+ ний с Богом и с самим собой. Старость — очередное испы+ тание, и не самое легкое. Орга+ низм изнашивается, слабеет, многие не хотят принимать бо+ лезни и немощи. Но хуже этого — социальное старение: человек перестает работать, зарабаты+ вать, теряет достаток, прекраща+ ет активную деятельность. Ухо+ дят друзья и близкие, уходят му+ жья и жены, приходит одиноче+ ство. Люди не хотят стареть и не хотят заботиться о других. Можно ли вообще как+то подготовиться к старости, что+ бы не бояться ее? Надо заботить+ ся о сегодняшнем дне, не надо забегать вперед, жить надо в той реальности, в том возрасте, в том состоянии души, которые дал Бог. И не надо думать о ста+ рости. Старость надо просто принять, как мы принимаем все

от Бога. И отдавать — и Богу, и людям. Что мы делаем человеку — то делаем Христу. Надо поста+ раться и в этом возрасте жить не для себя. Люди часто говорят о том, что надеются в старости на вни+ мание, на утешение, на пресло+ вутый «стакан воды». Пенсионе+ ры часто возмущаются, раздра+ жаются, требуют… Но когда че+ ловек все принимает правильно, то все происходит по+другому. Господь посылает ему свет и уте+ шение. Многие мудрецы замеча+ ли, что в жизни три стадии. По+ сле рождения человек принима+ ет все, накапливает опыт, нуж+ ный ему для жизни. Потом, во взрослой жизни, он отдает его людям. А в старости он опять, как ребенок, принимает — но принимает уже тот опыт, кото+ рый ему понадобится в жизни вечной. Ïðîòîèåðåé Êîíñòàíòèí ÄÐÎÁÈÒÜÊÎ

Áëàãîñëîâèòå, áàòþøêà! Âñÿêèé âåðóþùèé ÷åëîâåê ñ÷èòàåò íåïðåìåííûì ïðè âñòðå÷å ñ áàòþøêîé èñïðîñèòü ó íåãî ïàñòûðñêîå áëàãîñëîâåíèå, íî ìíîãèå äåëàþò ýòî íåïðàâèëüíî. Ðàçóìååòñÿ, ïî òàêîìó âîïðîñó íåò ñòðîãèõ êàíîíîâ, îäíàêî òðàäèöèè öåðêâè è ïðîñòîé çäðàâûé ñìûñë ïîäñêàçûâàþò, êàê íóæíî ñåáÿ âåñòè. Благословение имеет много значений. Первое из них — при+ ветствие. Поздороваться со свя+ щенником за руку имеет право только равный ему по сану, все остальные, даже диаконы, при встрече с батюшкой принимают от него благословение. Для это+ го нужно ладони сложить вмес+ те, правую поверх левой, чтобы принять в них благословляю+ щую руку и облобызать ее в знак почтения к священному сану. И ни для чего более! Никакого та+ инственного значения сложение ладоней не имеет, благодать в них не «о��ускается», как учат некоторые старушки. Благословиться у священни+ ка можно не только тогда, ког+ да он в церковных одеждах, но и в гражданской одежде; не только в храме, но и на улице, в общественном месте. Не стоит, однако, подходить за благосло+ вением вне храма к необлачен+

ному батюшке, который с вами не знаком. Точно так же всякий миря+ нин прощается со священником. Если несколько иереев стоят ря+ дом, а вы хотите благословиться у всех, то сначала нужно подой+ ти к старшему по сану. Второй смысл священничес+ кого благословения — это разре+ шение, дозволение, напутствие. Перед началом всякого ответ+ ственного дела, перед путеше+ ствием, а также в любых затруд+ нительных обстоятельствах мы можем просить у священника совета и благословения и лобы+ зать его руку. Наконец, существуют благо+ словения в ходе церковной служ+ бы. Священник, произнося: «Мир всем», «Благословение Господне на вас...», «Благодать Господа нашего...», осеняет мо+ лящихся крестным знамением. В ответ мы смиренно преклоня+

ПРАВОСЛАВНЫЙ КАЛЕНДАРЬ 1 — 7 ФЕВРАЛЯ 1 февраля — прп. Макария Великого, Египетского 2 февраля — прп. Ефимия Великого 3 февраля — прп. Максима Грека 4 февраля — ап. Тимофея 5 февраля — Собор Костромских святых, сщмч. Климента, еп. Анкирского и мч. Агафангела 6 февраля — блаж. Ксении Петербургской, мч. Николая 7 февраля — свт. Григория Богослова, прп. Анатолия (старшего) Оптинского, иконы Божией Матери «Уто+ ли моя печали»

Ñâÿòèòåëü Àôàíàñèé, àðõèåïèñêîï Àëåêñàíäðèéñêèé Святитель Афанасий, ар+ хиепископ Александрий+ ский родился около 297 года в городе Александрии. С от+ роческих лет будущий вели+ кий святитель Афанасий стал известен Александрий+ скому патриарху святому Александру при следующих обстоятельствах. Однажды группа детей, среди которых находился и отрок Афана+ сий, играла на берегу моря. Дети+христиане решили кре+ стить своих сверстников+ язычников. Отрок Афана+ сий, которого дети избрали «епископом», совершал кре+ щение, в точности повторяя слова, слышанные им в церк+ ви. Все это наблюдал из окна патриарх Александр. Он ве+ лел привести детей и их ро+ дителей, долго беседовал с ними и, удостоверившись, что крещение, совершенное детьми в игре, было во всем согласно с церковным уста+ вом, признал крещение дей+ ствительным и дополнил его миропомазанием. С этого времени патриарх наблюдал за духовным воспитанием юного Афанасия и со време+ нем присоединил его к кли+ ру, сначала чтецом, а затем посвятил в сан диакона. В этом сане святой Афанасий сопровождал патриарха Александра в 325 году на

I Вселенский собор в Никее. После смерти святого пат+ риарха Александра святой Афанасий был единодушно избран его преемником. 47 лет святитель Афанасий уп+ равлял церковью, испытав за этот период много гонений. Святитель Афанасий провел в изгнаниях более 20 лет, то возвращаясь к своей пастве, то вновь подвергаясь ссылке. Несмотря на это, святитель продолжал твердо отстаивать чистоту православной веры и неустанно писал послания и трактаты против арианской ереси. Афанасий Алексан+ дрийский скончался в 373 году в возрасте 76+ти лет.

ВОПРОС СВЯЩЕННИКУ На вопросы наших читателей отвечает настоятель храма святых Антония и Феодосия Печерских протоиерей Константин ДРОБИТЬКО

Îá îñâÿùåíèè æèëèùà

ем головы, не складывая рук — ведь поцеловать благословляю+ щую десницу невозможно. Если же священник осеняет нас священными предметами: крестом, Евангелием, чашей, иконой, мы сначала крестимся, а потом делаем поклон. Не следует подходить под благословение в неурочный мо+ мент: когда иерей причащает, совершает каждение храма, по+ мазует елеем. Но можно сделать это по окончании исповеди и в конце литургии, при целовании креста. Злоупотреблять благо+ словением, подходя к одному и тому же батюшке несколько раз в день, не стоит. Слова «благосло+ вите, батюшка» всегда должны звучать для мирянина радостно и торжественно, и не надо пре+ вращать их в поговорку. Ñâÿùåííèê Êîíñòàíòèí ÑËÅÏÈÍÈÍ

Елена: — Здравствуйте, батюшка. Скажите, пожалуй ста, сколько раз нужно освящать квартиру? — Здравствуйте, Елена. Вообще один раз, но после капитального ремонта можно еще раз освятить. Мы зна+ ем, что после осквернения заново освящают храм. Если в вашем доме произошло что+то нехорошее (избави вас от этого Бог), также можно освятить. Но вообще один раз. Татьяна: — А можно самому освятить свое жилище. Я пом ню, моя мама время от времени обходила дом со свечой и окропляла святой водой. Считается ли это освяще нием? — Безусловно, прочесть молитву, покадить, окропить квартиру — не только можно, но и нужно каждому. Есть благочестивая традиция раз в неделю, вечером взять в руки горящие свечи, кадильницу, святую воду и с пени+ ем обойти квартиру. Покропить комнаты и помещения. Но освящение жилища священником — совершенно дру+ гое дело. Это не рядовое, пусть и очень нужное, дело, а особенное, торжественное событие в жизни семьи. Кстати, поэтому лучше всего, чтобы на освящении жилища при+ сутствовали все члены семьи. Священник — это человек, поставленный Богом на особое служение, можно выразиться так: это особый де+ легат Божий. Именно священнику Господь поручает со+ вершать Божественные службы и самую главную из них — литургию. Поэтому в лице священника (независимо от его нравственных качеств) в ваш дом приходит как бы сам Бог. И благословляет ваше жилище. ОТ РЕДАКЦИИ Дорогие читатели, напоминаем, что вопросы священ( нику вы можете присылать по адресу: газета «Зоря» (рубрика «Православие»), ул. Журналистов, 7, Днепро( петровск, 49051. e(mail: zorya@ezorya.dp.ua

Страницу подготовила Ольга ДЮЖИНСКИХ


Із одного металу ллють медаль за бій, медаль за труд!

Ïåðøèé íîìåð âèéøîâ 21 ÷åðâíÿ 2003 ðîêó.

Актуально

«Зоря» №7 (21539)

31 січня 2014 року/п’ятниця

В Днепропетровске прошел семинар по социальной защите ветеранов 17 января в Днепропетровске прошел областной семинар председателей комитетов и комиссий ветеранов труда и детей войны городских и районных советов ветеранов. Тема семинара: «О состоянии реализации в регионе государственной политики и местных решений по пенсионному обеспечению, социальной защите, охране здоровья и другим сферам жизнеобеспечения ветеранов труда, детей войны и других категорий пенсионеров». Открыл семинар, ознакомил с программой работы и выступил по теме семинара председатель совета Днепропетровской областной организации ветеранов Украины Станислав Николаевич Шевченко. Перед участниками семинара с информациями и сообщениями выступили: — заместитель директора департамента социальной защиты населения Днепропетровской областной государственной администрации Валентина Сливная; — заместитель начальника Главного управления Пенсионного фонда Украины в Днепропетровской области Наталия Корнейчук; — директор департамента охраны здоровья Днепропетровской областной государственной администрации Валентина Гинзбург; — заместитель начальника Государственной службы по контролю за качеством лекарственных средств в Днепропетровской области Юлия Овчаренко. Каждый из выступавших с информациями также ответил на многочисленные вопросы участников семинара. Далее состоялся обмен опытом практической работы с ветеранами

труда и детьми войны городских советов ветеранов Днепропетровска, Днепродзержинска и Кривого Рога. С информациями выступили председатели городских комитетов ветеранов труда и детей войны Днепропетровска — Валентина Шаповал, Днепродзержинска — Нина Синькова и Кривого Рога — Владимир Заяц. Так, Валентина Шаповал подчеркнула, что согласно разработанной совместно с Днепропетровским городским управлением труда и социальной защиты департаментом здравоохранения горисполкома и городским советом ветеранов городской комплексной межотраслевой программы «Ветеран», за счет городского бюджета были закуплены для льготных категорий ветеранов лекарства на сумму 385 тысяч гривен, для 203 человек приобретены слуховые аппараты на сумму 172 тысячи гривен. За счет средств областного бюджета было проведено протезирование 625 ветеранам, 96 ветеранам были проведены глазные операции с установкой искусственных хрусталиков. 260 городских волонтерских объединений ветеранских и молодежных организаций в рамках движения «Пенсионер — пенсионеру» осуществляют опеку над нуждающимися в посторонней помощи 3629 ветеранами. В Днепропетровске на базе Днепропетровского университета имени Альфреда Нобеля создан университет третьего поколения, где пенси-

онеры могут обновить свои знания на экономическом и гуманитарном факультетах. На базе медакадемии в апреле 2013 года начал работу университет золотого тысячелетия, слушателями которого стали ветераны и пенсионеры всех районов города. В актовом зале диорамы «Битва за Днепр» уже несколько лет работает городская литературная гостиная, во всех районах — ветеранские клубы по интересам. Самый известный из них — на жилом массиве Фрунзенский в Амур-Нижнеднепровском районе, которому исполнилось 10 лет. При поддержке депутатского корпуса в городе удалось сохранить 7 ветеранских хоров. При поддержке местных властей и спонсоров проводятся для ветеранов автобусные экскурс��и. В минувшем году это были поездки по местам боевой славы Днепропетровска и на остров Хортица. Нина Синькова из Днепродзержинска сообщила, что в их городе по инициативе городской ветеранской организации был в 2013 году решен вопрос об оздоровлении ветеранов труда и детей войны в местном госпитале. Активисты комиссии «Дети войны» организуют посещения ветеранов на дому, поздравления юбиляров, вручение ветеранам продуктовых наборов, обследование их жилищных условий. Также ведется работа по сбору биографий и фотографий ветеранов для Альбома па-

Председатели комитетов и комиссий ветеранов труда и детей войны на семинаре по соцзащите

мяти ветеранов труда и детей войны. Владимир Заяц из Кривого Рога рассказал, что в городе, наряду с традиционными мероприятиями для ветеранов войны и труда, детей войны — посещениями их на дому и поздравлениями с юбилеями и праздниками, медицинскими осмотрами и льготами на приобретение лекарств и оплату услуг ЖКХ — проводится ряд необычных и даже уникальных вещей. Так, уже пятый год проходит зимний турнир по футболу на приз Героя Социалистического Труда Анатолия Сторожука. В Дзержинском районе города по инициативе городского совета ветеранов перенесена и реконструирована стела Героев с фамилиями Героев Советского Союза и героев Социалистического Труда. Создан уникальный героикопатриотический комплекс, в который входят стела Героев, памятник погибшим воинам-афганцам, стела в честь освобождения Кривого Рога от фашистских захватчиков с

перечислением воинских частей и соединений, получивших наименование «Криворожских», монумент «Победа», 55-метровая колокольня, возведенная в честь воинов, погибших при освобождении города. Открыт монумент «Часы памяти» с именами 1900 участников боевых действий в Великой Отечественной войне, проживающих в городе. А на привокзальной площади станции Червоная впервые на территории бывшего СССР открыт уникальный памятник воинам 6-го отдельного штрафбата, на гранитной плите которого высечены имена всех 150 офицеров, погибших при освобождении Кривого Рога. В заключение семинара о некоторых вопросах работы комитетов и комиссий ветеранских организаций выступил заместитель председателя совета Днепропетровской областной организации ветеранов Украины Евгений Дмитриевич Кучеров. Алексей ЛОГИНОВ Фото автора

Званию «Герой Советского Союза» — 80 лет!

Эпоха Брежнева В этом году исполняется ровно 80 лет со дня учреждения звания «Герой Советского Союза» — высшей степени отличия СССР. Оно было учреждено 16 апреля 1934 года Постановлением ЦИК СССР и присваивалось за совершение подвига или выдающиеся заслуги во время боевых действий, а также, в виде исключения, в мирное время. В статуте награды предусмотрено присвоение звания «Герой Советского Союза» и второй раз. В дополнение ко второй медали «Золотая Звезда» в честь дважды Героя Советского Союза сооружали бронзовый бюст на его родине. Наш легендарный земляк Леонид Ильич Брежнев родился 19 декабря в городе Каменское (ныне — Днепродзержинск) Екатеринославской губернии, в семье технического работника металлургического завода Ильи Яковлевича Брежнева и домохозяйки Наталии Денисовны Мазаловой. На фронт Леонид Брежнев был призван с первых дней Великой Отечественной войны с должности секретаря Днепропетровского обкома ВКП(б) и прошел ее до самого конца в должности сначала бригадного комиссара, а затем начальника политотдела 47-й и 18-й армий. Особо прославился в боях на Малой Земле под Новороссийском, при освобождении северной Украины и Карпат. За что был награжден двумя орденами Красного Знамени и орденами Красной Звезды, Отечественной войны I степени и Богдана Хмельницкого II степени. Закончил Великую

Отечественную войну в должности начальника политуправления 4-го Украинского фронта и в звании генерал-майора. Таким образом, звания «Герой Советского Союза» Леонид Ильич Брежнев во время войны не получил. Тем не менее именно он вошел в историю как четырежды Герой Советского Союза (награждения производились 18 декабря 1966 года, 18 декабря 1976 года, 19 декабря 1978 года и 18 декабря 1981 года), а также Герой Социалистического Труда (звание ему было присвоено 17 июня 1961 года). Леонид Ильич Брежнев в течение 18 лет, с октября 1964 и до самой своей смерти 10 ноября 1982 года, возглавлял ЦК КПСС, являясь фактически правителем СССР. Возможно, Леонид Ильич оказался самым «награжденным» человеком в истории, поскольку у него было, с учетом советских Золотых

Бюст Л. И. Брежнева на пл. Освободителей в Днепродзержинске

Звезд, 19 званий героев иностранных государств и советских и иностранных 93 ордена и медали, не считая почетных званий. Такое обилие наград стало неисчерпаемым источником вдохновения для устного народного творчества. И все же по прошествии стольких лет, давайте вспомним, чем запомнилась в истории эпоха Брежнева (1965—1982 годы): — рост национальной экономики — в 2,5 раза; — рост реального потребления населения — 2,5 раза; — рост электроэнергетики — в 3 раза, полностью завершена электрификация всех (!) сел Советского Союза; — в колхозах установлена гарантирован-

ная ежемесячная зарплата, введены оплачиваемые отпуска и больничные листы, а также пенсии для колхозников; — расходы на социальные программы возросли более чем в 3 раза; — ежегодно в стране сдавалось в эксплуатацию по 60 миллионов квадратных метров жилья; — введено обязательное 10-летнее среднее образование; — минимальный размер зарплаты вырос с 60 до 120 рублей в месяц; — проведена невиданная в мировых масштабах газификация жилья: количество газифицированных домов и квартир увеличилось в 13,3 раза — с 3 до 40 миллионов; — освоена добыча сибирской нефти и газа, проложены все основные экспортные нефте- и газопроводы (то, что сегодня именуется «Газпромом»), создана Единая энергетическая система СССР; — создана ядерная энергетика; — завершено создание ракетно-ядерного щита СССР: Ракетных войск стратегического назначения (РВСН, включая мобильные пусковые комплексы), ракетонесущего подводного флота постоянного боевого дежурства по всей акватории Мирового океана и стратегической авиации; — наивысшего развития получили космические программы СССР, превзойти которые так и не удалось. Так, может быть, не зря в его родном Днепродзержинске, на площади Освободителей, в 1976 году установлен бронзовый бюст Леонида Ильича Брежнева?.. Совет ветеранов Днепропетровской области


До 70-річчя визволення Дніпропетровської області від німецько-фашистських загарбників

10

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

ветеран придніпров’я

Той день визвольний, незабутній,

хай славен буде у віках!

70 років тому, 31 січня 1944 року, с. Девладове Софіївського району було визволене від німецько-фашистських загарбників Про початок Великої Вітчизняної війни мешканці Девладового дізналися, як і всі радянські люди, з повідомлення по радіо. У селі пройшов мітинг, оголосили мобілізацію, почали надходити заяви від добровольців з проханням відправити їх на фронт. М. І. Циганок, С. І. Сметанко, Т. А. Ляшенко та інші — понад 30 чоловіків села стали на захист Батьківщини у перші дні війни. 14 серпня 1941 р. фашисти захопили Девладове і господарювали тут до початку 1944 року. 31 січня 1944 р. радянські війська визволили село від німецько-фашистських загарбників. Як це відбувалося, ми дізнаємось зі спогадів очевидців і учасників подій. Згадує Олександр Іванович Лисицин, командир 394-ї стрілецької дивізії: — Радянське командування на правобережжі Дніпра в 1943-44 роках головний удар планувало нанести на Криворіжжя і Нікополь, маючи на меті визволити важливі центри промисловості. 394-а дивізія, перебуваючи у складі 46-ї армії 3-го Українського фронту, з Аульського плацдарму прорвала другу лінію оборони противника і успішно вела наступальні бої на підступах до Кривого Рогу. Гітлерівське командування, щоб зберегти свої позиції, побудувало на рубежі П’ятихатки — Водяне — Девладове — Софіївка — хутір Високий — Апостолове міцну оборонну лінію з траншей, дзотів, протитанкових і дротяних укріплень. У кінці жовтня 1943 р. 810-й стрілецький полк визволив с. Мар’є-Дмитрівку Софіївського району і кілька хуторів. Полк намагався атакувати опорний пункт противника, що був розташований на південь від с. Водяне, а 808-й, 815-й полки вели бої за Софіївку. Однак сили були нерівні, і бої довелося припинити на два місяці. 394-а дивізія закріпилась на оборонних рубежах. У першій половині січня 1944 р. ми отримали наказ готуватись до наступу. Я вирішив головний удар нанести на південно-східну околицю с. Девладове. Нашим завданням було прорвати оборону противника, оволодіти Девладовим і атакувати противника в районі Софіївки. Отже, у боях за Софіївку брала участь і наша 394-а стрілецька дивізія. Після визволення Софіївського району дивізія брала участь у визволенні Кривого Рогу, за що нагороджена орденом Червоного Прапора і одержала звання Криворізької. Згадує Ілля Самсонович Тітов, полковник, командир 810-го стрілецького полку: — Наприкінці 1943 року наш полк мав завдання — не давати спокою противнику, не допустити, щоб ворог знімав свої війська з оборонного рубежу, перекидав на інші ділянки, готува-

ти солдат до наступу на Криворіжжя і знищувати противника снайперським вогнем, для чого в полках створили снайперські команди. В 810-му полку була навіть жіноча команда, яка знищила багато фашистів. Пригадується з тих часів цікавий епізод. Наш розвідник Микола Титаренко пішов у ворожий тил. Кілька днів він ховався на горищі одного будинку у Девладовому, вів спостереження за німецькими позиціями, технікою тощо. Він бачив, що німці доставляють гарячу їжу на передову в один і той же час — вночі. У ніч під Новий 1944 рік Титаренко вийшов із засади, зненацька захопив підводу з їжею і з-під носа у німців вивіз обід і доставив його на наш командний пункт. Микола Титаренко за виявлену солдатську кмітливість, хоробрість і винахідливість був нагороджений орденом Червоного Прапора. У січні 1944 р. ми одержали наказ готуватися до наступу. 810-й полк вів розвідку боєм у напрямку сіл Водяне і Девладове. Завдання було прорвати оборону противника й оволодіти Девладовим. Ворог тут міцно укріпився, використовуючи руїни станції і залізничний насип. Зима була сніжна і морозна — до 30 градусів і більше. 810-й наступав відкрито, по снігових заметах, що затруднювало і затримувало наступ. У цей час з південного заходу несподіваним ударом при підтримці полкової артилерії почала наступ з тилу і флангу 6-а рота 808-го полку. За кілька годин бою з невеликими втратами радянські війська захопили станцію. В бою за визволення села й станції Девладове наші воїни проявили доблесть і героїзм. Особливо відзначилися безмежно хоробрий капітан Степан Петрович Стефанчук, який був у самому центрі бою; рядовий Микола Іванович Довгаленко — винахідливий і кмітливий солдат. На все життя лишилися в моїй пам’яті і командуючий артилерією полку капітан Коломников, начальник зв’язку капітан Підіпригора, військовий лікар, улюбленець солдатів Григорій Юхимович Барамія. Тричі був поранений ветеран полку майор Іван Трохимович Дудін і тричі він повертався в стрій. Всі дуже раділи його приходу, адже це був сміливий і досвідчений командир. Дуже добре провів він операцію в ході визволення села Девладове. Не можу не згадати нашу

Меморіал радянським воїнам у селі Девладове

санітарку Тетяну Радченко — худорляву, тендітну дівчину з голубими очима і приємною усмішкою. Вона безстрашно, під кулями виносила з поля бою поранених солдатів, перев’язувала, заспокоювала: «Погодите, потерпите, перевязки всем поправлю, женам письма напишу...» Коли була потрібна кров, щоб врятувати чиєсь життя, Таня ставала донором. Найбільшим бажанням медперсоналу тоді було — відіспатися, бо доводилось працювати без сну по кілька діб: спали на ходу, стоячи, притулившись до стіни, по 15—20 хвилин. Щоб морально підтримати поранених, Таня співала їм свою улюблену пісню «Челіта». Так і закріпилось за нею це фронтове прізвисько. Старший лейтенант Костянтин Несторович Свінтрадзе командував тоді 6-ю ротою 808-го стрілецького полку. Він згадував: — Наступальна операція розпочалась в останній день січня 1944 року. Наша військова частина перерізала залізницю південно-західніше від станції Девладове. 6-а рота діяла на лівому фланзі полку, по сусідству з 810-м полком. При підтримці полкової артилерії через кілька годин бою з невеликими втратами ми захопили станцію і пристанційну територію. Після бою я наказав командирам взводів перевірити, чи не залишились десь у схованці фашисти, пошукати мешканців села. Згодом почали сходитись мирні жителі — жінки, діти, старики. Вони плакали, раділи визволенню — позаду залишились поневіряння, горе, муки окупації. До мене підійшли жінки і повідомили, що в погребі переховуються троє чоловіків, котрі стверджують, що вони партизани. Згодом дійсно привели трьох молодих людей, один із них був вірмен за національністю. Вони були брудні, неголені, озброєні обрізом гвинтівки. Розбиратись з

ними не було часу, і я відправив їх до начальника контррозвідки. За визволення Девладового я нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Згадує Варвара Дмитрівна Хіменко, місцева жителька, вчитель початкових класів: — Важко передати, що творилось у душах людей, котрі пережили фашистську окупацію. Два останні місяці ми були в постійному страху, напруженні, з нетерпінням чекали визволення. Січень 1944-го видався морозним і сніжним. Частина мешканців полишили Девладове і подалися в навколишні села. Я зі старенькою мамою і трьома дітьми залишилися: що буде, те й буде. Зі старшим сином Віктором підготували погріб, щоб було де сховатись у разі бою, — відремонтували східці, наклали соломи. Опівночі з 30 на 31 січня піднялася страшенна стрілянина, лунали вибухи — розпочався наступ радянських військ. Сім’я одяглася потепліше і спустилася в погріб. Від вибухів здригалася земля, діти плакали від страху. Так тривало години дві, потім стрілянина і вибухи почали віддалятися у бік Новопетрівки і Вовчої балки. Коли все вщухло, син Віктор відкрив ляду і гукнув, що вже ранок. Удвох з братом Анатолієм вибралися зі сховища. А за кілька хвилин хлопці повернулися і сказали, що бачили червоноармійців. Повагавшись, уся сім’я вилізла з погреба на подвір’я. Було дуже холодно. Стрілянина вчувалася десь за селом. Вулиця безлюдна. І тільки згодом люди почали виходити зі своїх схованок, плакали, сміялись, обіймали визволителів — радощам не було меж. Найстрашніше лишилося позаду. На село було страшно дивитись: залізнична станція розбита, дахи пакгаузів погоріли, пристанційні будинки дуже пошкоджені, вікна багатьох хат зя-

яли чорними дірами без шибок... Через кілька днів почали повертатися в село жителі, засмучені побаченим і стурбовані: з чого починати відбудову? В уцілілих хатах селилися по кілька сімей. Оглядаючи нашу оселю, чи не сховалися десь фашисти, на горищі хати бійці виявили отвір, через який велося спостереження за позиціями ворога, рухом залізничних ешелонів з живою силою і технікою окупантів. Солдати запевнили, що тут був радянський розвідник. А ми нічого не знали і не здогадувалися. Пізніше командир 810-го стрілецького полку І. С. Тітов, котрий кілька разів на запрошення слідопитів місцевої школи приїздив у Девладове, розповів, що то був один із розвідників полку Микола Титаренко. У пам’ять про полеглих за визволення Девладового височить тепер у центрі села обеліск. Застиглий у бронзі солдат береже спокій 38 визволителів — радянських воїнів різних національностей, які своєю кров’ю окропили саме нашу землю і навічно лишилися тут лежати. Вони у битвах полягли, В граніті й бронзі стали, Щоб ми щасливими були, Їх подвиг пам’ятали. Солдати помирають не тоді, коли їх убивають, а тоді, коли їх забувають. Вони живі, доки ми їх пам’ятаємо. Звертаюся до своїх земляків, особливо до молоді і підростаючого покоління: бережіть завжди пам’ять про тих, хто не повернувся з війни, хто завоював для нас мирне життя. Доглядайте за братськими могилами, прикрашайте їх квітами, доброю пам’яттю, вічним «спасибі». Вони заслужили на таку шану. І, звичайно ж, не забувайте про живих ветеранів війни, не шкодуйте для них своєї уваги, турботи, любові. Катерина Степанівна СТРИГАЛЬ, пенсіонерка, колишня вчителька Девладівської 8-річної школи


«В тривожний час — опора і надія, Літа несуть на скроні сивину Душа навіки творчістю вже хвора, А серце тріпотить, мов у юнкора, Коли свою газету розгорну». О. Тараненко Нестримно летить час. Ось і минуло вже 40 днів, як покинув цей світ наш колега Олександр Андрійович Тараненко. І нам хочеться, щоб до цієї сумної дати слова пам’яті про нього сказали його читачі й автори, що працювали з ним. Так, нам здається, буде правильно, оскільки слова вдячної пам’яті про цю людину у своїх листах до «Зорі» висловлюють десятки читачів, авторів, хто знав талановитого журналіста, поета Олександра Тараненка.

Він назавжди залишиться в журналістських лавах ***

Гірка звістка спіткала нас нещодавно, помер Олександр Тараненко. Ми, його читачі та позаштатні кореспонденти, сумуємо й низько схиляємо голову перед пам’яттю журналіста й поета. Скажу відверто, що вся моя журналістська діяльність почалася «з вини» газети «Зоря» і саме з цієї людини. Коли народилися в її складі перші додатки, а це було 21-го червня 2003 р., мені сподобався додаток «Ветеран Придніпров’я». Я в той час був кореспондентом газети «Доля» — органу Міжнародної спілки в’язнів — жертв нацизму. Сама редакція знаходилася в Росії. Я висвітлював питання діяльності нашої обласної та місцевої ради — УСУ-ЖН і волонтерського руху, який зародився там вперше. Хотів висвітлити в газеті «Зоря» це питання, зайшов на 6-й поверх до редактора «Ветерана» Олександра Тараненка. Мене привітно й тепло зустріли, подивилися мій матеріал, схвалили й попросили внести деякі поправки, і в наступному номері газети матеріал був надрукований. З того часу я почав часто писати про життя ветеранів вій­ ни, праці, колишніх в’язнів, дітей війни. Про те, як вони воювали, як живуть у наш час, як захищені їхні права законом. І тут я повинен сказати велике спасибі Олександру Тараненку — цій чудовій людині, поету-журналісту, під його керівництвом вона стала цікавою, корисною газетою, яка згуртувала ветеранів області та боролася разом з ними за їхні права. Володимир МАРГОВЦЕВ, позаштатний кореспондент, член НСЖУ, інвалід Збройних сил РА II-ї групи.

***

Щойно «Зоря» повідомила нам про те, що від нас пішов Олександр Андрійович Тараненко. Різким болем пройшлася по наших серцях ця звістка, бо таки дійсно, Олександр Андрійович був душею «Зорі», як пишеться в некролозі, а ми, читачі, любили його як талановитого поета: читаючи його лірику, завжди відчуваєш, що ці рядки йдуть від самої глибини душі. Навіть не посвячені в таїни поетичного творення відчували це й тому віддавали належне таланту поета. А його гумор — яскравий, щирий, зоряний! Чого варта лише «Ода українському борщу»? Непоправним лихом ця втрата ударила по серцях наших ветеранів. Рубрика «Ветеран Придніпров’я», котру редагував Олександр Андрійович, завжди знаходила відгук у душі кожного ветерана. Ми розуміємо, скільки праці, духовних сил стояло за тими оповіданнями, які розкривали велич подвигу старшого покоління, яке, на жаль, невідворотно покидає нас, покоління, котре неймовірною ціною врятувало світ. Для мене ця звістка особливо болюча ще й тим, що Олександр Андрійович разом з Оленою Десятерик доклали зусиль, аби пересічне ім’я автора цих рядків було відоме не лише моїм односельчанам, а й трохи далі Писарівки. Вірш поета «Писарівські верби» зберігається в школі, він часто звучить, коли учні виступають у Будинку культури під час відзначення знаменних дат. Це лише один з непомітних штрихів, що свідчить про те, що недарма прожив на світі цей дійсно душевно багатий чоловік, котрий вважав, що

багатством необхідно ділитись з «бідними на духовний статок». Микола Титович МАКАРЕНКО, село Писарівка, Синельниківський район.

***

Ми, сестри Галина Петрівна Держевицька та Ніна Петрівна Кондус, шанувальниці «Зорі» ще з п’ятдесятих років і до цього часу. З глибоким болем у серці, скорботою в душі та сумом в очах сприйняли звістку про смерть видатного, високошановного поета Придніпровського краю, редактора улюбленого видання «Ветеран Придніпров’я» Олександра Андрійовича Тараненка. У нас є декілька його збірників, а два «Серед степу криниця» та «Сільські мадонни» навіть з його автографами. Олександр Андрійович був взірцем нашого покоління — дітей війни, прикладом для молодих. Коли читаєш його твори, то неначе йдеш по стежинах свого сільського життя. Бо описував він таке ж босоноге, післявоєнне, нестерпно болюче дитинство, яке в ті часи переживали, ми, дорослі й малеча в селах. За це його любили, не помилюся, як скажу, всі читачі «Зорі». А «Ветеран Придніпров’я» — це його дітище, що не залишає нікого байдужим до пам’яті про подвиг і Перемогу у Великій Вітчизняній війні. Ми відчували, як Олександр Андрійович любив землю, як любив своїх земляків і взагалі всіх людей. Присвячував їм свої вірші та статті. Галина ДЕРЖЕВИЦЬКА, село Троїцьке Павлоградського району.

***

«Обніму тебе, село моє, Найпрекрасніше моє, Де ще хати під соломою, І солдатські вдови є... ...Я тим хатам під соломою Уклонитися прийду» Олександр Тараненко — Світла пам’ять про Олександра Андрійовича Тараненка — талановитого журналіста, поета, гумориста, Заслуженого працівника культури України, члена Спілки журналістів України назав­ жди залишиться в серцях тих, хто знав і працював з ним, — пише до редакції від імені побратимів-зорянців Микола ЯКОВЧУК з Верхньодніпровська. — Творчість Олександра Андрійовича надихала і мене писати вірші.

«Що не рік, то земля від могил ріднішає...» Пропах увесь своєю річкою І рідним полем за селом. Горить калина першосвічкою, Всесвітній ранок над Дніпром... Квітує Кам’янка бузками, Селяни у поля ідуть. Віншують Вашими піснями, — Лелеки діточок несуть. І не забудуться з роками Здобутки Ваших земляків. Зігріті Вашими віршами, — Не зітруться у вік-віків. Микола ЯКОВЧУК

Они сражались за Родину!

Пам’яті колеги

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 ð.

11

Ей было всего пятнадцать лет, когда родное село Ярище Орловской области в России заняли фашисты. Нина только закончила восемь классов и мечтала учиться дальше. Но помешала война, и вместо конспектов пришлось взять в руки винтовку.

Подвиг Нины Терещенко Светлана ПЕЛЫХ

Какое-то время перед войной ее родная семья жила в Горловке, на Донбассе. Там же пережили и Голодомор. Выжили, благодаря пайкам хлеба, выдаваемым в городе. Перед вой­ ной вернулись в родное село. Родители работали в колхозе. Им помогала и Нина с братом Алексеем. Он сразу же ушел на фронт и погиб в первые дни вой­ ны. Отец — Иван Яковлевич Клочков был мобилизован на фронт и возил на поезде раненых в глубокий тыл, за Урал. Ему повезло: возвратился после вой­ ны живым. Немцы, как только заняли село, сразу же начали наводить свои порядки. Поскольку мужчин практически не было — все ушли на фронт, молодежь немцы угоняли на принудительные работы в Германию. А женщинам и подростками приходилось работать на оккупантов в селе. Была осень 41-го года. Враг рвался к Москве, на защиту которой встала вся страна. Бои под столицей шли ожесточенные. Как-то в сентябре в дом Клочковых зашел едва живой советский летчик. Его истребитель, подбитый в воздушном бою, упал недалеко от села. Нина с матерью его перевязали, переодели в гражданскую одежду, а его военную форму спрятали в доме. Оставаться у них летчику было опасно. Поэтому решили, что ночью его Нина выведет к фронту. Дорогу она знала хорошо, но приходилось прятаться по оврагам и кладбищам от ночных разъездов ночных патрулей. Так прошли они километров пятнадцать до реки Сосны. Начинало светать, и летчик дальше пошел сам, а Нина вернулась домой. Дома ее уже ждали немцы, искавшие летчика, о котором им рассказал сосед, предавший Родину и перешедший в услужение врагу. Ее с мамой избили до полусмерти, требуя выдачи советского офицера. Но Нина с мамой держались стоически. Тогда разъяренные фашисты застрелили их собаку, забрали со двора всю живность и продукты из дома, а саму хату сожгли. Остался только погреб, в котором потом Нина с матерью и прятались, пока их не приютили у себя соседи. Освобождение села в 1943 году встретили с великой радостью. Нина, как комсомолка, решила уйти на фронт. Ее определили медсестрой в одну из частей, воевавших на Курской дуге. Там ей приходилось спасать раненых прямо на поле боя. На себе она переносила их в медсанбат. Приходилось где ползком передвигаться, где на полусогнутых ногах, прячась от разрывов снарядов и бомб и перетаскивая бойцов в болееменее тихое место, где им можно было оказать первую медицинскую помощь перед доставкой в санчасть.

Нина Ивановна ТЕРЕЩЕНКО со спасенным ей летчиком — Героем Советского Союза Борисом Ивановичем КОВЗАНОМ

Там же под Курском Нина была ранена. Подлечившись в госпитале, продолжила воевать в 3-й гвардейской танковой армии на 1-м Украинском фронте. Освобождала Киев, практически всю Западную Украину, потом Варшаву, Познань, дошла до Берлина. Но в Берлине для нее война не закончилась: в те майские дни в Чехословакии немецкая группировка продолжила сопротивление. И на ее подавление была брошена и часть, в которой служила Нина. Потом была служба в Австрии, в санчасти. Мобилизовалась и вернулась в родное село только в 1946 году. Свою мечту юности — продолжить учебу удалось осуществить уже в возрасте 20 лет. Она поступила и закончила в Курске техникум, а затем и Харьковский торговый институт. После института ее распределили на работу в Запорожье. Там же она вышла и замуж. Как-то муж пришел с работы и рассказал, что газета «Красная Звезда» опубликовала заметку о летчике, которого в сентябре 1941 года спасла молоденькая орловская девушка Нина Клочкова. Так только через много лет она узнала, что спасенный ею летчик Борис Иванович Ковзан стал Героем Советского Союза. Через газету они разыскали друг друга. Борис Ковзан в своем письме рассказал о своей фронтовой жизни, о том, что сбил 28 вражеских самолетов, из которых четыре таранил. Что у него двое сыновей, которые также стали летчиками. После того, как Нина провела его к реке Сосна, он сумел перейти линию фронта и продолжил воевать. И в этом была большая заслуга, и даже подвиг Нины. Потом он приезжал в гости к ее родителям в село Ярище, к Нине в Запорожье. Так завязалась их дружба на долге годы. Нина Ивановна Терещенко может вспоминать об этом часами. Часто, надев свои ордена Отечественной войны, выступает она перед молодежью, рассказывая правду о той войне.


Ветеранская жизнь

12

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 ð.

ветеран придніпров’я

Ветераны Левобережного вспоминали 900 дней блокады 20 января состоялось торжественное собрание в совете ветеранов ж/м Левобережный, посвященное 70-й годовщине со дня прорыва блокады Ленинграда. В клубе «Родничок» собрались ветераны Великой Отечественной войны и труда двух жилых массивов и частного сектора. Алла ЕРЕМИНА Фото Наталии Миргородской

Перед ветеранами выступил ветеранский ансамбль «Родничок» под управлением гитариста Юрия Михайловича Волкова, исполнивший песни «Слушай, Ленинград» и «Белым снегом». После музыкального приветствия слово для доклада было предоставлено председателю совета ветер��нов Алле Владимировне Ереминой. Планом «Барбаросса» предусматривалось разгромить СССР в ходе молниеносной кампании (7—8 недель) еще до того, как будет закончена война в Европе. Главными стратегическими целями были признаны Москва, Ленинград и Центральный промышленный район. Гитлер говорил: «Если я уничтожу Ленинград, то вырву у России «сердце», а завоюю Москву — оторву ей «голову». Группа армий «Север» наступала из Восточной Пруссии в направлении Даугавпилс — Псков

Урок мужества в музее Боевой Славы СШ № 133

— Ленинград с целью уничтожить советские войска в Прибалтике, захватить порты на Балтийском море. Красная Армия вела тяжелые оборонительные бои под Лугою и Старой Руссой, южнее озера Ильмень, нанося противнику ответные удары. Но гитлеровцам удалось оккупировать Эстонию и прорваться вплотную к Ленинграду. 8 октября 1941 года немцы вышли к Ладожскому озеру, захватили крепость Шлиссельбург и перерезали сухопутные коммуникации, соединявшие город с остальной страной. Началась героическая оборона Ленинграда в условиях блокады города. Уже в первые дни блокады в городе было установлено 1500 громкоговорителей, через которые население информировали о воздушной тревоге и направлении налетов вражеской авиации. Знаменитый «Метроном», вошедший в историю блокады Ленинграда,

транслировался во время налетов именно через сеть этих громкоговорителей. Быстрый ритм означал воздушную тревогу, медленный — ее отбой. Период с середины ноября 1941 года до конца января 1942 года был самым тяжелым за все время блокады. В колхозах и совхозах блокадного кольца с полей и огородов собрали все, что могло пойти в пищу. Но и эти меры не могли спасти от голода. 20 ноября 1941 года пришлось сократить нормы выдачи хлеба. Воины на передовой стали получать по 500 граммов хлеба в сутки, рабочие заводов и фабрик — по 250 граммов, служащие, иждивенцы и воины не на передовой — по 125 граммов в сутки. И кроме хлеба есть больше практически нечего. В блокированном городе начался голод. Смерть стала явлением настолько повседневным, что к

ней привыкли и выражали к ней полное равнодушие: не сегодня, так завтра голодная смерть могла настигнуть каждого. Внутренние резервы в городе к декабрю 1941 года оказались полностью исчерпанными, и вся надежда оставалась только на подвоз продуктов по льду Ладоги, по Дороге жизни, ставшей единственным путем сообщения Ленинграда с Большой землей. 9 августа 1942 года в ленинградской филармонии прозвучала транслируемая на весь мир 7-я симфония Дмитрия Шостаковича, которую исполнял оркестр под управлением Карла Элиасберга. Фашисты, считавшие Ленинград уже мертвым городом, услыхав профессиональное исполнение музыкантами симфонии, были взбешены, поняв, что ленинградцев заставить сдаться не получится. Это же поняли и люди во всем мире.

14 января 1944 года началась Красносельско-Ропшинская операция войск ленинградского фронта, в результате которой немецкие войска были отброшены от Ленинграда на расстояние от 60 до 100 км. А 27 января блокада была снята полностью. В этот день Москва уступила право Ленинграду произвести салют в ознаменование их, Ленинградской победы. Среди обвинительных документов фашизма, представленных на Нюрнбергском процессе, была и записная книжка двенадцатилетней ленинградки Тани Савичевой. В ней из 9 исписанных страниц на шести перечислены даты смерти ее родственников. Приказом Верховного Главнокомандующего от 1 мая 1945 года Ленинград вместе со Сталинградом, Севастополем и Одессой был назван городом-героем за героизм и мужество, проявленные его жителями во время блокады. Но лишь 8 мая 1965 года Указом Президиума Верховного Совета СССР город-герой Ленинград был награжден орденом Ленина и Золотой Звездой. Также перед ветеранами выступили блокадницы Екатерина Андреевна Усачева и Любовь Павловна Андреева, проживающие ныне в Днепропетровске. Еще одна блокадница — волонтер ветеранского движения Эльвира Николаевна Онискевич рассказала об истории города своего детства Ленинграде и прочла стихотворение поэтессы Ольги Бергольц, также пережившей блокаду. 22 января в УВК № 131 состоялся Урок соборности Украины, который проводила Екатерина Андреевна Усачева. А 23 января в СШ № 133 Урок мужества, посвященный снятию блокады Ленинграда, который провели Екатерина Андреевна Усачева и Алла Владимировна Еремина.

2013 год, итоги! Конец года уходящего и начало года наступившего — самое время подводить итоги. Вот и читатели городской библиотеки №10 были приглашены заведующей Валентиной Дмитриевной Вуколовой на последнее свое мероприятие в одну из суббот, перед самым Новым годом. Эльвира ОНИСКЕВИЧ Фото Ларисы ЯВОРСКОЙ

Организаторы встречи вспоминали самые яркие и значимые события года, которые проводились в этом зале для читателей разных возрастов: школьников и детей войны, ветеранов и участников Великой Отечественной войны, тех, кто прошел Афганистан, кто побывал на ЧАЭС в дни катастрофы и просто обычных читателей, которые неравнодушны к прошлому и настоящему. Два главных события года — это День Победы 9 Мая и семидесятилетие освобождения города Днепропетровска от немецко-фашистских захватчиков. Работниками библиотеки были подготовлены выставки книг, журналов и газет на заданные темы. В мае, сентябре и октябре читателями библиотеки были проведены Уроки мужества. Так, в школе-интернате №4 (директор Л. А. Олефир) Лариса Алексеевна Яворская и Эльвира Николаевна Онискевич, совместно с бывшей подпольщицей АНД района Антониной Петровной Черныш (Клюквиной), провели встречу с шестиклассниками, а Алла Владимировна Еремина, с участни-

цей боевых действий Татьяной Дмитриевной Чигринец, с семиклассниками. Были проведены «Уроки мужества» и в средней школе №142 (директор Л. В. Хмеленко), их провели участник войны Анастасия Степановна Попова и дети войны: Алла Сергеевна Демьяненко, Валентина Яковлевна Болтянская и автор статьи, а у инвалида детства и вдовы участника войны Веры Алексеевны Заболотских ученики взяли интервью. Детский клуб «Романтик» (педагог-организатор Р. И. Столяренко), в мае пригласил ветеранов Великой Отечественной войны, детей войны и всех желающих на спектакль «Фронту нужны чистые бинты», в котором играли дети театрального кружка (режиссерпостановщик Е. Л. Онискевич) и детского клуба «Родничок» (педагог-организатор Ирина Крипак). Театр-студия «Мы» детского клуба «Романтик» 25 октября пригласили читателей библиотеки на спектакль «Герои умирают стоя», посвященный юным подпольщицам-амурчанкам (режиссер-постановщик И. И. Миневрина). В читальном зале библиотеки были подняты такие темы, как

«Война с Японией» и «День партизанской славы и подпольщиков». С информацией выступили председатель Совета ветеранов Левобережный Алла Владимировна Еремина и блокадница Ленинграда Любовь Павловна Андреева. Валентина Болтянская рассказала о своем трудном детстве в военные годы в городе Краснодоне. Был снят документальный фильм о ее жизненном пути, который показали на одном из местных городских телеканалов. Подобные фильмы были сняты и показаны по телевидению о волонтерах Анфисе Лукиной и Эльвире Онискевич, о почетном члене нашего читательского коллектива Александре Терентьевне Сове (старшей сестре украинского писателя Олеся Гончара). Так же был снят фильм о поэтессе и художнице Нине Беляевой и частом госте библиотеки поэте Москальце, финалисте второго «Х-фактора» Владимире Куликове, который исполнял песни военных лет на праздновании семидесятилетия освобождение города Днепропетровска от немецко-фашистских захватчиков в нашем коллективе читателей. Значимым событием года можно считать «95-летие Олеся

Ветераны отмечают новогодние праздники в библиотеке № 10

Гончара», которое отмечалось в апреле. На нем присутствовала его родная сестра, которая 4 апреля отметила свою особую дату — 99 лет! Важными событиями для читателей библиотеки были и встречи с членами Регионального союза писателей Приднепровья. На мероприятия в библиотеке приглашались поэты: Николай Москалец, Галина Калиниченко, Сергей Курбатов, Федор Мынка, Нина Кулиниченко, Станислав Дрожаков, а так же любители поэзии Татьяна Сопрунова, Татьяна Гриневич и бард Сергей Борисов. В теплой обстановке прошла встреча читателей библиотеки с Ниной Беляевой, художником и поэтессой, которая презентовала свою книгу «Времена года». На последней встрече уходящего года главный редактор журнала «Крила» Галина Кали-

ниченко поздравила всех с наступающим Новым годом и подарила библиотеке юбилейный номер журнала, который недавно отпраздновал пятнадцатилетние. Эльвире и Ольге Онискевич, как авторам журнала, были вручены почетные грамоты. Минутой молчания на этой встрече собравшиеся почтили память ушедшего в конце декабря из жизни журналиста и поэта, первого редактора единственной в Украине газеты для ветеранов «Ветеран Приднепровья» Александра Тараненко, который неоднократно бывал на наших творческих встречах. В 2013 году волонтеры Лариса Яворская и Эльвира Онискевич помогли Любовь Павловне Любченко найти через общественную организацию «Поиск-Днепр» захоронение ее о��ца Павла Ивановича Голенко.


25-летию вывода Советских войск из Афганистана

ветеран придніпров’я

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

13

Операция «Воздушный мост» Из учебников военной истории и рассказов ветеранов известно, что одним из самых тяжелых видов боевых действий является отступление. Не каждый военачальник способен без потерь или при минимальных потерях провести организованный отход своих войск. Это могут подтвердить ветераны Великой Отечественной войны. Примером высокой эффективности боевых действий при отводе своих войск может служить эвакуация из Одессы под командованием генерала Петрова в 1941 году. Вот и вывод Советских войск из Афганистана был не паническим бегством, а тщательно спланированной, многоэтапной армейской операцией «Памир» со сложными маршами в зимних условиях высокогорья, отдельными дерзкими эпизодами и боями. Одной из последних точек, поставленных в той войне, оказалась операция «Воздушный мост», которая могла бы стать образцом мужества и высокого профессионализма командарма Б. В. Громова, штаба 40-й армии, офицеров и солдат афганской войны. Они, несмотря на бездарное политическое руководство, показали противнику умение воевать, до которого еще не доросли хваленые американские «зеленые береты». В 1992 году состоялась прелюбопытная беседа политического обозревателя газеты «Труд» В. Снегирева с известным руководителем афганских моджахедов Ахмадом Шахом Масудом, во время которой, последний признал: «Несколько раз советские коварно обманывали нас…». Да, действительно так бывало, но перехитрить противника в Афганистане было очень непросто. Последний этап активных боевых действий советских войск в Кандагаре в январе-феврале 1989 года, и в частности, операция «Воздушный мост» — это был как раз тот случай, когда душманов удалось обвести вокруг пальца. Немногим известны ее детали, однако как непосредственный участник тех событий, хотел бы поделиться с читателями своими воспоминаниями. Эта операция по-своему поучительна для современных военнослужащих и прежде всего разведчиков спецназа, поскольку была проведена с большим мастерством и характеризовалась небольшими потерями. А было это так… Кандагар В период подготовки к выводу частей Западного направления из Шинданда на Родину вышестоящим командованием неожиданно была поставлена задача по завозу материальных средств и боеприпасов в окруженный гарнизон Кандагара. Первоначально предполагалось привлечь для участия в операции подразделения 15-й отдельной бригады спецназа, под командованием полковника Ю. Т. Старова, а затем остановились на 56-й десантноштурмовой бригаде, которая к тому времени уже дислоцировалась в Туркмении недалеко от государственной границы. Благодаря своему географическому положению и национальному составу, город Кандагар и одноименная провинция на юго-западе Афганистана всегда играли особую роль в стране. Здесь моджахеды предпочитали действовать в составе мелких (20—40 человек), хорошо вооруженных

«Транспортник» Ан-12 на ВПП аэродрома в Кандагаре

Начальник политотдела 15-й бригады полковник Олег Владимирович КРИВОПАЛОВ

групп. Национальный состав жителей провинции был достаточно однороден. Кандагар населяли пуштунские племена: дуррани (жемчужные), нурзаи, баракзаи. Показательно, что все короли Афганистана были выходцами из группы племен дуррани. Среди многочисленных племен нурзаев было много сторонников бывшего короля Захир-Шаха. Наиболее воинственным племенем являлись баракзаи. О силе баракзаев свидетельствует тот факт, что с их помощью была сделана попытка восстановить правление Захир-Шаха в 1976 году. Все названные племена объединяла ненависть к кабульской власти. В провинции Кандагар на протяжении всех лет пребывания наших войск группировки оппозиции, используя особенности местного населения, а также удобное географическое положение, проявляли очень высокую активность. Это объяснялось как историческими причинами, так и целями оппозиции. Дело в том, что с образованием в 1747 году Афганистана его столицей стал именно город Кандагар, и в течение десятков лет он был центром общественной и политической жизни страны. Кроме того, в конце XIX века Кандагар был центром, сплотившим народ в борьбе против английских экспедиционных войск, пытавшихся покорить Афганистан. В местечке Майванд, вблизи Кандагара, англичанам было нанесено сокрушительное поражение, сорвавшее их

«Мы уходим, уходим, уходим…»

захватнические планы. С тех пор битва при Майванде стала гордостью и символом доблести афганцев. О ней сложено много песен и легенд, ей посвящено много книг. Играя на чувствах и достоинстве афганцев и их любви к родине, лидеры оппозиции призывали жителей провинции Кандагар устроить русским «второй Майванд» и, приравнивая советские войска к английским захватчикам, призывали всех жителей, включая стариков и детей, взять в руки оружие и стать на защиту «ислама и поруганной родины». Кстати, их пропаганда была эффективной. Народ стоял на стороне оппозиции. Но в то же время часть населения понимала прогрессивную роль пребывания наших войск. Многие племена поддерживали проводимый афганским правительством курс на развитие страны и поддержку миролюбивых отношений с частями Советской Армии. Но, несмотря на это, обстановка в провинции все годы пребывания наших войск была очень сложной. Видимо поэтому на этапе вывода советских войск моджахедами вынашивались планы захватить город и создать там оппозиционное правительство, в противовес законной власти в Кабуле. С этой целью обстановка в Кандагаре постоянно нагнеталась, а с ноября 1988 года приняла критический характер, так как разрозненные отряды оппозиции стали объединяться в более крупные формирования для ведения открытых боевых действий с подразделениями Афганской армией. Город был блокирован мятежниками. Под контролем государственной власти оставались лишь его центр и территория аэропорта. Обороной областного центра руководил генерал-лейтенант Улюми, командир 2-го армейского корпуса, в составе которого было всего 1500 бойцов и командиров. В центральной части города размещался полк, на аэродроме — батальон, дорогу в аэропорт прикрывал батальон 7-й танковой бригады 4-го армейского корпуса. Кроме того, в распоряжении генерал-лейтенанта Улюми находились смешанные вооруженные отряды НДПА, МГБ и Царандоя (полиция). Кольцо блокады вокруг Кандагара имело форму эллипса, вытянутого с югозапада на северо-восток. Расстояние от центра города до расположения бандформирований на внешнем кольце блокады составляло от 40 до 10 километров. Тактика и характер действий группировок мятежников во многом определялись тем, что местность в Кандагаре в основном равнинная и малонаселенная. Это лишало необходимости проводить крупные подрывные акции против экономических объектов, нападать на посты Афганской армии с привлечением больших сил, создавать крупные базовые лагеря, склады оружия и боеприпасов. По данным советской разведки, мятежники собрали 260 отрядов и групп общей численностью более 10 тысяч человек. Из них 3,5 тысячи имели хороший боевой опыт. Силы явно были на стороне противника. Из Пакистана осуществлялось их бесперебойное снабжение оружием,

боеприпасами и продовольствием (4—6 караванов в неделю). Афганские правительственные войска, наоборот, испытывали острую нехватку боеприпасов, продовольствия, топлива и были измотаны непрерывными боями. В этой связи к середине августа, особенно после вывода в СССР 70-й и 22-й советских бригад, обстановка в районе Кандагара потребовала принятия экстренных мер, направленных на предотвращение захвата города мятежниками и образования в нем контрреволюционного правительства. Вот почему именно Кандагару, а не Джелалабаду или другому оставленному советскими войсками городу было уделено такое внимание в конце афганской эпопеи. План Предложенный 40 армией план проводки колонн 56 дшбр с территории СССР в Кандагар, не был утвержден советским командованием. В немалой степени данное решение было принято потому, что мятежники провели массированное минирование местности вдоль предлагаемого маршрута движения колонн из СССР, захватили все сторожевые заставы и посты, переданные советской 70-й мотострелковой бригадой «зеленым» перед возвращением в Союз. Используя захваченные у правительственных войск заставы, посты, девять танков, пять БТРов, пять БМП, три БРДМ, две установки реактивного огня БМ-21 «Град», четыре гаубицы Д-30, 18 76-миллиметровых пушек, 67 автомобилей, мятежники создали группировку войск высокой боеготовности, более половины которой находилось под контролем повстанцев Гульбеддина Хекматияра. Исходя из сложившейся в районе Кандагара ситуации, командованием 40-й армии была разработана операция, получившая кодовое наименование «Воздушный мост». Руководителем оперативной группы назначили генерал-майора Николая Павловича Пищева. Согласно замыслу операции, планировалось 21 января 1989 года пятью самолетами Ан-12 перебросить первый эшелон десанта, состоящий из разведчиков, связистов, оперативной группы армий и средств охраны. За 2—3 последующие ночи, наращивая усилия, перебросить главные силы 650-го отдельного разведбата (около 600 человек), с задачей удержать под контролем территорию аэродрома Кандагара. В последующем, до 4 февраля обеспечить прием самолетов с грузами для 2-го афганского армейского корпуса. Продолжительность операции определялась в 15 суток. В целях обеспечения проведения операции планировалось перебросить около 800 человек личного состава, 20 бронетранспортеров, шесть гаубиц, две БМ-21 «Град», пять тягачей ГАЗ-66, топливозаправщик «Урал», две станции космической связи, две радиостанции Р-145 и одну Р-140. Однако все получилось не так, как планировало руководство. (Продолжение в следующем номере). Олег КРИВОПАЛОВ, почетный десантник Украины, член президиума облсовета ветеранов


Це — наша історія

У ветеранських організаціях

14

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 ð.

ветеран придніпров’я

З добрим словом і душевним теплом Саме так працює з ветеранами села Комісарівка П’ятихатського району Ярослав Михайлович Назарик. Народжений у 1943 році, він має статус дитини війни. Нині його, 70-літнього чоловіка, який бачив багато на своєму віку, частенько тривожать спогади про важкі часи повоєнної відбудови, приходять у снах події юності і молодості, що назавжди вкарбувалися в пам’ять. Що бачив він, звичайний хлопець з Львівщини, який від постійного недоїдання аж світився на сонці, там, на шахті, де довелося заробляти якусь копійчину після повернення з армії? Йому ж так хотілося вчитися! Тому, приїхавши до старшої сестри в гості на Дніпропетровщину, він від місцевих ровесників почув про Ерастівський сільськогосподарський технікум, склав вступні іспити і почав навчання. На п’ятихатській землі він осів, коли отримав диплом агронома, а ще одружився з полтавчанкою Вірою. Доля привела молоду сім’ю у Комісарівку, так Назарики живуть тут і досі. Розлетілись з батькового дому дві доньки, рік тому он уже й онука заміж вийшла. Кожна з них торує свій шлях у житті, а батько і дідусь гордиться їхніми успіхами, радіє їхнім удачам. Колись гордились успіхам сина і його батьки, як він став головою колгоспу імені Котовського. І проголовував Ярослав Михайлович практично два століття. Пережив усе на цьому посту — і розквіт господарства, і занепад колгоспного життя. Власне, такою стала доля всіх його колег, які разом зі своїми трудящими колективами допрацювали до реформування. Та не про це тепер мова, а про те, що не залишився цей чоловік по виході на заслужений відпочинок без роботи. Ще шість років на пенсії працював Я. М. Назарик у селі Долинське агрономом, а колись саме тут йому випало починати свій трудовий шлях. Він був задоволений своєю роботою, і ним були задоволені. Потім він почав активно займатися власним господарством для того, аби його діти і внуки мали можливість харчуватися не отим «добром» з магазину, де начебто немає ніякого вам ГМО, а справжнім молоком і м’ясом без будьякої хімії. Тому Назарики тримають

корову, свині, качки, гуси, індики — у них все є своє. Скоро голова села Тетяна Дмитрівна запропонувала Ярославу Михайловичу очолити сільську ветеранську організацію. Та й кому їй пропонувати відстоювати інтереси ветеранів, як не Назарику, котрий дуже добре знає сільчан, а вони — його? — На сьогоднішній день у нашій організації на обліку перебуває 198 ветеранів, котрі проживають на нашій території, — розповідає Ярослав Михайлович. — Нині в нас тільки одна учасниця бойових дій — Виноградова Олександра Трохимівна, всі ж інші є ветеранами праці. Починав новий голова з того, що всіх поставив на облік і став проводити прийом у сільській раді. Хоча, звичайно, сільчани у віці звертаються до Назарика більше по ходу справи, бо так їм зручніше. Сам ветеранський голова тримає на контролі неблагополучну сім’ю на своїй вулиці, в якій виховують прийомних дітей, а також нерадивих дорослих дітей, які не приділяють належної уваги своїй старенькій матері. Як з такими людьми розмовляти? Ярослав Михайлович переконаний: які б вони не були, з ними слід розмовляти доступною мовою, але ввічливо, і не читати їм мораль, бо вони це погано сприймають. Тільки в такому випадку до них доходить те, що він хотів їм донести. Нехай і не все, а тільки частина, але чоловік чудово розуміє, що з проблемними особами треба кілька разів зустрічатися, не раз розмовляти з ними. — Зло викликає зло, тож тільки добротою можна щось вирішити, — ділиться Я. М. Назарик. — Коли ж слів не вистачає, то знаходяться інші важелі впливу — дільничний, соціальний працівник при сільраді. Але це вже крайнощі, без яких стараюсь обходитися. Кажу «схаменіться», і вони мене все ж чують. Нехай тієї совісті отам на денці

Я. М. Назарик з головою села Д. Т. Куценко

залишилося, але все ж втрачати віру в людину не можна. Мудрий від природи і від життєвого досвіду чоловік знає, що споконвіку було так, що в селі залишались жити ті, хто нікуди не пішов вчитися після школи. Окремі з них ставали середньою ланкою керівників, хтось — водіями, потім ішли трактористи і скотарі. Але, будучи головою, та й зараз у Ярослава Михайловича ніколи язик не повернувся, щоб когось з них образити чи принизити. Боже збав! Бо ж на таких людях в колгоспі все трималося. Тому цього робити він не дозволяв і нікому зі своїх підлеглих. Природно, що й нині чоловік не змінив свого ставлення до людей. Завдяки тому, що сільська влада і місцеве господарство, яке носить однойменну із селом назву, завжди працюють разом у вирішенні всіх питань сільчан, від комісарівців не буває скарг на те, що комусь город не зорали чи сіно не підвезене тощо. Інша справа, що виникають об’єктивні труднощі, наприклад, з водою, то й ті тут стараються вирішувати спільно. — Зараз можна нерідко почути: «От

таке село, такі люди в ньому погані!». Але я переконаний, що немає поганих людей, а керівники мусять бути хорошими, на своєму місці, — розмірковує Я. М. Назарик. — А щодо наших ветеранів, то це все люди прекрасні, які віддали чимало сил і здоров’я, аби Комісарівка процвітала. Серед них — Іван Володимирович Швець, Василь Миколайович Жук, Клавдія Іванівна Акименко, Галина Антонівна Кущова і чимало інших. Цей чоловік нині з упевненістю говорить про те, що йому завжди везло на хороших людей. Прикро тільки, що життя невблаганне... Чимало з них відійшли у вічність. Тому коли трапляється біда, і старенька людина залишає цей світ назавжди, він і старається морально підтримати родину померлого, з теплим прощальним словом провести небіжчика в останню путь. Словом, і в тяжку годину бути біля односельців. І цей вияв уваги до себе люди цінують. А це вже немало. Олена ЧЕРНЯВСЬКА, власкор «Зорі» П’ятихатський район Фото автора

Імена поки що невідомі, але пам’ять про них жива

Факт існування у Кривому Розі концтабору «Шталаг-338» добре відомий. Але ось те, що трапилося за 70 років після Великої Вітчизняної війни, вразило всіх. Таке навіть уявити важко... Пораючись на своїй присадибній ділянці на вулиці Неруди у Центрально-Міському районі, Вадим Табала натрапив на людські останки у великій кількості.

Братська могила поки що безіменних героїв

— До болю був збентежений. Дві ночі навіть заснути не міг. Потім зателефонував до міліції, а вже правоохоронці, в свою чергу, викликали представників громадської організації «Пошук-Дніпро». Вони й виявили, що у тій ямі були людські останки, вочевидь радянських військовополонених. Старожили розповідають, що то були військовополонені із «Шталагу-338», розташованого фашистами на Гданцевці. Загалом в Україні налічувалося 108 шталагів, а в криворізькому знайшли свою смерть майже 2300 людей. Місця поховань усіх закатованих невідомі й досі. На Гданцевці після проведення необхідних перевірок та розвідок до справи взялися фахівці спецустанови

«Військові меморіали». Міська влада тримала хід робіт з ексгумації на постійному контролі, виступивши їх замовником. Було з’ясовано, що значна частина поховань знаходиться під забудовами, і сьогодні доступ до них ускладнений. Роботи у цьому напрямку продовжаться, адже справа увічнення жертв війни, пошук місць поховань та віддання належних почестей є пріоритетною. В ході розвідувальних робіт на Гданцівці було досліджено вісім невідомих братських поховань. З чотирьох останніх піднято останки 173-х воїнів Червоної Армії. Це були моряки з Керчі та Севастополя, льотчики, артилеристи та кавалеристи, про що свідчить їх зітлівша військова форма. 18 грудня відбулося урочисте перепоховання їх до братської могили на кладовищі «Криворізьке». Провести воїнів в останній путь прийшло стільки людей, що територія кладовища навіть

вмістити усіх не могла. Жорстока смерть принесла їм вічну пам’ять. Поки що ми говоримо про цих 173-х червоноармійців, як про невідомих, але є надія, що з часом на їхній могилі з’являться прізвища, і тоді багатостраждальні душі зможуть заспокоїтися. — Спеціалісти нині працюють у Німеччині, в архіві Міжнародної служби розшуку, основним із завдань є дослідження документів із прізвищами військовополонених саме «Шталагу-338», — ділиться голова правління Всеукраїнського об’єднання «Союз «Народна пам’ять» Ярослав Жилкін. — Сподіваюся, що поїздка нашої експедиції до архіву принесе позитивні результати. Потрапити в полон для більшості військовослужбовців було подібно смерті. Але вони не збиралися померти просто так. Відомо, що якось полонені моряки «Шталагу-338» підняли бунт, і їх боялися

навіть обеззброєних та ослаблених. Тому передбачливо одягли кайдани і прикували ланцюгом один до одного. Але й такими моряки висловлювали свою ненависть до фашистів. Тому конвоїрам нічого не залишалося, як їx розстрілювати. Можливо, саме цих героїв і перепоховали 18 грудня. Вони родом з різних міст та сіл, а тепер уже й держав колишнього Радянського Союзу. Але їх останнім притулком стала криворізька земля. — Хочеться особливо звернутися до молодих, щоб вони ніколи не забули подвиг тих людей, які дали можливість їм жити, навчатися і трудитися під мирним небом, — сказав на мітингу-жалоби криворізький міський голова Юрій Вілкул. — Вічна пам’ять воїнам, які визволяли нашу Батьківщину від коричневої чуми. Пам’ятаймо також про ветеранів Великої Вітчизняної війни, які несуть нинішньому поколінню правду про ті буремні дні і роки. Під молитовний дзвін та салют труни з прахом воїнів відправляються на вічний спокій. На братській могилі виростають цілі гори живих квітів... Анатолій БАЙДУЖИЙ, власкор «Зорі» Кривий Ріг Фото Олексія ЛОГІНОВА


Обмен Абеля на Пауэрса:

как это было Во времена СССР ходили упорные слухи об обмене советского разведчика Абеля на американского летчика Пауэрса. Было ли это на самом деле? Ведь в прессе ничего не сообщалось. Николай ЦВИРКУН, Днепропетровск

Сегодня, спустя более 50 лет, уже стали известны все подробности события, казалось бы, невероятного в условиях «холодной войны» между двумя сверхгосударствами — СССР и США. 10 февраля 1962 года на мосту Глиникер-Брюкке, соединяющем Берлин и Потсдам, где проходила граница между ГДР и Западным Берлином, произошел обмен советского разведчика Рудольфа Абеля на американского летчика Фрэнсиса Пауэрса. Советский военный разведчик полковник Рудольф Иванович Абель (настоящие имя и фамилия Вильям Генрихович Фишер) с 1948 года находился в США, где выполнял задание по выявлению степени возможности военного конфликта с США, создавал надежные нелегальные каналы связи с Центром, добывал информацию об экономическом положении и военном (в том числе ядерном) потенциале. В результате предательства 21 ию­ня 1957 года он был арестован. При аресте назвался именем своего друга — Рудольфом Абелем. В ходе следствия категорически отрицал свою принадлежность к разведке, отказался от дачи показаний на суде и отклонил попытки американских спецслужб склонить его к сотрудничеству. 15 ноября 1957 года он был приговорен американским судом к 30 годам каторжной тюрьмы. Наказание отбывал в федеральной тюрьме в Атланте (штат Джорджия). Советская разведка начала борьбу за освобождение Абеля сразу же после вынесения ему приговора. Несколько лет шла кропотливая работа, которую проводила большая группа сотрудников КГБ. У заключенного появился «двоюродный брат» Юрген Дривс, под именем которого работал сотрудник резидентуры КГБ в Восточном Берлине Юрий Дроздов, была налажена переписка членов семьи Абеля с его адвокатом в США Джеймсом Донованом через адвоката в Восточном Берлине Вольфганга Фогеля. Сначала дело развивалось вяло. Американцы явно не доверяли «кузену Дривсу» и адвокату Фогелю. События стали бурно развиваться после крупного международного скандала, случившегося 1 мая 1960 года. В этот день в районе Свердловска (ныне Екатеринбург) был сбит американский самолет-разведчик U-2, управляемый пилотом Фрэнсисом Гэри Пауэрсом. Маршрут разведывательного полета пролегал

Памятные даты

Спрашивали — отвечаем

ветеран придніпров’я

Рудольф Иванович Абель (Вильям Генрихович Фишер)

Пилот Фрэнсис Гэри Пауэрс

от базы Пешавар (Пакистан) через территорию Афганистана, значительную часть территории СССР (Аральское море — Свердловск — Киров — Плесецк) и должен был завершиться на авиабазе Будё в Норвегии. Его целью была аэрофотосъемка военных объектов. После пересечения границы СССР самолет-разведчик несколько раз пытались перехватить советские истребители, но все попытки заканчивались неудачей, так как U-2 мог совершать полеты на высотах, недоступных для тогдашних истребителей: более 21 километра. Самолет был сбит в районе деревни Поварня под Свердловском ракетой зенитного ракетного комплекса С-75. Ракета попала по хвостовой части самолета U-2 на высоте более 20 километров. Самолет стал падать. Пауэрса спасло то, что чудом не разгерметизировалась кабина. Он дождался падения до отметки 10 километров и выпрыгнул с парашютом. После приземления Пауэрс был арестован, а затем осужден на 10 лет тюремного заключения. В ответ на советские обвинения в том, что Штаты шпионят, посылая свои самолеты в полеты над советской территорией, президент США Дуайт Эйзенхауэр посоветовал русским вспомнить дело Рудольфа Абеля. Статьи об Абеле снова появились в прессе. Газета «Нью-Йорк дейли ньюс» первой предложила обменять Абеля на Пауэрса. Эту инициативу подхватили и другие американские СМИ. Активизировала свои действия и советская разведка. Американцы прекрасно понимали, что кадровый разведчик-профессионал такого класса, как Абель, стоит куда

В борьбу с коварным империализмом свою лепту вносили даже агитационные плакаты

больше, чем простой, хотя и опытный пилот Пауэрс, и надеялись совершить выгодную сделку. В результате переговоров была достигнута договоренность об обмене Абеля на трех американцев. Помимо летчика Пауэрса, советская сторона согласилась освободить американского студента из Йеля Фредерика Прайора, арестованного за шпионаж в Восточном Берлине в августе 1961 года, и молодого американца Марвина Макинена из Пенсильванского университета. Он находился в тюрьме в Киеве, отбывая 8-летний срок за шпионаж. Обмен Абеля и Пауэрса было решено проводить 10 февраля 1962 года на мосту Глиникер-Брюкке. Ровно посередине моста. Этот стальной темно-зеленый мост имел длину около ста метров, хорошо просматривались подходы к нему, что позволяло предусмотреть все меры предосторожности. В другом районе Берлина, у контрольно-пропускного пункта «Чарли», должны были освободить Фредерика Прайора. Утром 10 февраля к мосту с одной стороны подъехали американские машины, в одной из которых находился Абель. С другой — машины советских представителей, которые привезли Пауэрса. Их сопровождал крытый фургон с радиостанцией. В нем на всякий случай укрывалась группа пограничников из ГДР. Как только по рации поступил сигнал о том, что у КПП «Чарли» Прайор передан американцам, началась операция по главному обмену (Макинен был передан ровно через месяц). Официальные представители обеих сторон встретились на середине моста и завершили заранее обговоренную процедуру. Абель и Пауэрс были приглашены туда же. Офицеры подтвердили, что это именно те люди, которых они ждут. После этого Абелю был вручен документ об освобождении, подписанный в Вашингтоне 31 января 1962 года президентом США Джоном Кеннеди и министром юстиции Робертом Кеннеди. Вслед за этим Абель и Пауэрс ушли каждый на свою сторону границы. Вернувшись в Москву, Абель работал в центральном аппарате внешней разведки. Принимал участие в подготовке молодых разведчиковнелегалов. Скончался в 1971 году в возрасте 68 лет. По возвращении на родину Пауэрс с 1963 по 1970 годы работал штатным летчиком-испытателем в компании «Локхид», а затем летал на вертолете частной телекомпании. В августе 1977 года он погиб при крушении пилотируемого им вертолета, когда возвращался со съемок тушения лесных пожаров в окрестностях Лос-Анджелеса. Подготовил Александр ПЕРЕПЕЛИЦА

Газета удостоєна Диплому та Гран-прі (бронзової статуетки Афродіти) Всеукраїнського фестивалю журналістики «Людина і зброя» (2005 р.) та срібної медалі Всеукраїнського огляду-конкурсу «Дякують ветерани» за благодійну діяльність з нагоди 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

15

Календарь исторических событий (1—13 февраля) 1 февраля 1931 г. родился Борис Ельцин, советский и российский государственный и политический деятель. Вошел в историю, прежде всего, как первый президент, как один из организаторов сопротивления действиям ГКЧП во время августовского путча 1991 года, как радикальный реформатор общественно-политического и экономического устройства России. 2 февраля 1904 г. родился Валерий Чкалов, советский летчик, Герой Советского Союза. В 1936 году он совместно с Г. Ф. Байдуковым и А. В. Беляковым совершил первый беспосадочный перелет через Северный Ледовитый океан из Москвы в Петропавловск-на-Камчатке. Погиб 15 декабря 1938 года при проведении испытательного полета нового истребителя И-180. 3 февраля 1966 г. советская станция «Луна-9» впервые в мире осуществила мягкую посадку на Луну, после чего работала в течение 75 часов и дала семь сеансов связи. Передала на Землю телевизионную панораму местности. 4 февраля 1881 г. в селе Верхнее Екатеринославской губернии родился Климент Ворошилов, советский государственный и военный деятель, маршал Советского Союза. Он стал самым про��лавляемым полководцем Гражданской войны. 5 февраля 1924 г. в городе Екатеринославе (ныне Днепропетровск) родился Александр Матросов, участник Великой Отечественной войны. 23 февраля 1943 года в районе опорного пункта деревни Плетень Псковской области закрыл амбразуру дзота своим телом. Указом Президиума Верховного Совета СССР от 19 июня 1943 года Александру Матросову было присвоено звание Героя Советского Союза посмертно. 6 февраля 1923 г. родился Александр Ефимов, советский военачальник, маршал авиации, Герой СССР. Всего за годы войны совершил 222 боевых вылета на штурмовике Ил-2, в ходе которых уничтожил 85 вражеских самолетов на аэродромах и сбил восемь самолетов в воздушных боях, вывел из строя большое количество техники и живой силы противника. 7 февраля 1906 г. родился Олег Антонов, советский авиаконструктор, академик. Много времени посвятил совершенствованию истребителя «Як» — одного из самых массовых самолетов войны. Первенец Антонова самолет Ан-2 поднялся в небо в августе 1947 года. В 1952 году Антонов и ведущие специалисты КБ переехали в Киев, где был сконструирован целый ряд самолетов самого разного назначения. С 1977 года Антонов заведовал кафедрой Харьковского авиационного института. 8 февраля 1928 г. родился Вячеслав Тихонов, советский и российский актер театра и кино, народный артист СССР. В 1960-70-х годах Тихонов сыграл множество ролей, среди которых: Андрей Болконский в эпопее Сергея Бондарчука «Война и мир», учитель Мельников в фильме Станислава Ростоцкого «Доживём до понедельника», советский разведчик Максим Исаев (Штирлиц) в фильме «Семнадцать мгновений весны» Татьяны Лиозновой. Среди других известных его работ роли в картинах: «Они сражались за Родину», «Фронт без флангов», «ТАСС уполномочен заявить…» 9 февраля 1887 г. родился Василий Чапаев, советский военачальник, герой Гражданской войны. Погиб 5 сентября 1919 года при неожиданном нападении казаков на хорошо охраняемый и находившийся в глубоком тылу город Лбищенск (ныне село Чапаев Западно-Казахстанской области Казахстана), где располагался штаб его 25-й дивизии. 12 февраля 1955 г. советское правительство приняло решение о создании космодрома Байконур. Именно отсюда был осуществлён запуск первого искусственного спутника Земли и первый полет человека в космос, запускались пилотируемые космические корабли серий «Восток», «Восход», «Союз», орбитальные станции серий «Салют», «Мир», межпланетные космические аппараты. 13 февраля 1934 г. в Чукотском море был раздавлен льдами пароход «Челюскин». На дрейфующий лед сошло 104 человека. Летчики совершили более десятка рейсов и эвакуировали попавших в беду. Подготовила Мария ГОРБАЧЕВА

Телефон «Ветерана Придніпров’я» (056) 38-83-23. E-mail: zorya@ezorya.dp.ua. Редактор випуску Олексій ЛОГІНОВ


16

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 31 ñ³÷íÿ 2014 ð.

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА Ìîðîçåöü

×èñòà êðèíèöÿ Íàä Äí³ïðîì

Висока круча над Дніпром, Тополі, хати білі. На кручі млин проти вітрів Розправив крила сірі. В’юнка дорога вниз біжить. Садок вишневий, хати... Коло води верба стоїть, Мов жде когось, як мати. А може, хоче проводжать, Бо човен поруч з нею, Та з веслами ніхто не йде І до човна й до неї. Холодний вітер буде рвать На кручах крила сірі, Верби завжди будуть чекать І рідні хати білі.

Íàøà äîëÿ

Ìè º íàðîä

Життя наливало нам долі по вінця — Була вона часто солона й гірка. Та тільки не просто здолать українця, Як вибить в бою із сідла козака. Пізнали окови, й на щастя підкови, Вогні лихоманні і чисті громи. Однак не зрікалися віри і мови, Своєї Вкраїни не зрадили ми. Ламали хребти нам часи перетворень, Та вистояли, пересиливши страх. З часів запорізьких прадавній наш корінь, Ми з прадіда<діда міцні на вітрах. Даремно летять лиховісники<круки, Адже стережуть нашу славу орли, Щоб дух цей високий сини і онуки На конях прийдешніх століть понесли.

Живу в краю, де яблуня цвіте, І сонцем наливаються черешні, А виноградне гілля молоде Зневажливо скидає вітру клешні. Весняним ранком радуюсь зорі, Збираю сонячного сяйва перевесла, І згадую прапрадідів своїх — То їх життя моїм життям воскресло. Живу, сміюсь і чую: яблунь цвіт І виноград вливають в мене силу, Щоб оновити наш змарнілий світ І відродити Україну милу. Лунає пісня над Дніпром моїм, Ранкові роси впали на обличчя... Ми вже прокинулись, вже на ногах стоїм... Ми є народ — віднині і довічно.

Îëåêñàíäð ÒÀÐÀÍÅÍÊÎ

Êðèíè÷êà

Ôåä³ð ÊËÈÌÅÍÊÎ

Ìàì³ Мамо, голубко моя! Гарна і ніжна, як квіти. Усмішка ласкава твоя За все нам дорожча у світі. Руки твої золоті — Ніжні рожеві долоні. Очі твої молоді, Хоча й посивіли вже скроні. Голосу ніжний струмочок, Пісні журавлині твої, Й округлий на карточці почерк. Чи пухнасті нові рукавички Для братика і для сестрички, Й жмут польової травички, Що руки торкались твої, І той мальовничий струмочок, Що разом з тобою знайшли, І мокрий жовтенький пісочок, Яким твої ніженьки йшли!

Îêñàíà ÄÅÉÍÅÃÀ

Òàê ïîâåëîñü «ßê òè äóìàºø æèòè íà á³ëîìó ñâ³ò³?» Ìàìà

А білий світ такий незрозумілий — і добрий, і жорстокий водночас. Привабливий, байдужий, співчутливий... Він то вбиває, то рятує нас. Так повелось. І ми з цим примирились. (Чи вигравав хоч хто в отій війні?) Це правда: білий світ незрозумілий. І все одно він споконвіку білий, відколи люди є на цій Землі.

Îëüãà ÀÔÀÍÀÑܪÂÀ

Ñåðã³é ßÐÅÌÀ

Ще прадід викопав край стежки у саду Таку собі маленьку, із дійничку. Весь рід потім її оберігав Й оберігає нині ту криничку. І чи то в спеку спрага літова, Чи захворіє хто із мого роду, Де б він не був, а просить: «Принесіть чи привезіть З кринички рідну воду...» І веземо з святого джерела, Що з<під калини б’є і не міліє, Прабатьківського щедрого добра, Що влітку студить, узимку — гріє.

Íàä³ÿ ÃËÀÄÅÍÞÊ

Óêðà¿íñüêèé ð³ä Ñïàñüêå æèòòÿ Ми — вічні ратаї у матінки землі, Незримим ланцюгом приковані до неї, Лиш сонце йде на пруг — ми тягнем, тягнем плуг, Землі цієї вічні прометеї... Та перша борозна крізь серце нам пройшла Іще тоді, як світ і сонце стали... Коли ж то колосок хитнувся, як дзвінок, — Сердечна пісня на уста злітала. Були, як ніч, віки, і чорнії круки Кістками й плачем степ наш засівали, Але тримались ми праматері Землі, Як вічнеє зело, над смертю підіймались. Духмяно степ цвіте, а важко віддає Гіркущим потом зрошену хлібину, Єднає нас усіх прабатьківський той хліб В терплячу й добру трударів родину. Дай, Боже, сили нам, родючості — ланам, Хай працю не уб’ють морози й суховії... Гріхи наші прости, від лиха захисти, Даруй нам, Боже, радощі й надії. Ми — вічні ратаї у матінки землі, Незримим ланцюгом приковані до неї, Лиш сонце йде на пруг — ми тягнем, тягнем плуг... Землі цієї вічні прометеї. Òàìàðà ÄÎÁÐÎÃÎÐÑÜÊÀ

Село розкинулося в полі, Хатами виросло з землі, І в небі світять чисті зорі, Дарують сили чарівні. І місяць, зовсім молоденький, Своїм серпом на небо зліз. А я тоді ще був маленький І плакав, щоб не впав він вниз. Які ж то щирі, чисті сльози. Я був тоді, немов святий. Тепер і в снах знайти не можу Той місяць в небі золотий. Дитинства пам’ять має кожен. І в ній ті сили чарівні. Душа знайти їх в небі може І дати людям на землі. Тепер я знаю, чому верби Ростуть гілками в землю, вниз, А щоб коріння не померло, Бо все тоді втрачає зміст. І та бездонність синя неба, І дух землі, що в грудях мав... Кого ж тепер просити треба Душі моїй, щоб сили дав? Прошу у Бога я цю силу. Як крає серце від журби. Сльозами зорі небо вкрили, У воду місяць впав з верби. Ñåðã³é ÊÓÐÁÀÒÎÂ

Пахне вранці в повітрі мороз, Трохи в парку посидів на лавах. Вчасно нам повідомив прогноз: Погостює в полях і дібровах. Подала зима перший дзвінок. Утопає цей світ в фарбі синій. Проведе показовий урок — Кришталем задзвенить сивий іній. Наче льон, голубіє ріка, Не сповита зимовим законом. Течія в неї надто стрімка І біжить, озивається дзвоном. Ëþáîâ ͲÊÎËÅÍÊÎ

*** Гойдається гілка калини, Маніжиться листя під вітром. Прозорі, холодні краплини Танцюють і граються сріблом. Калини червоної гроно Постукає ледве в віконце... Прокинулось разом із громом, Мені посміхнулося сонце. І я розповім тобі, сестро, Калино червона, чаклунко, Як спала під звуки оркестру, Раділа, мов сонцю, дарунку. Але настає вже зима, Лелітки спустяться з неба... Гойдається мерзла вода, І зимно на серці у мене. Êàòåðèíà ËÀÊÀÑÅÂÈ×

Áàòüêîâ³ Òàðàñó Коли мені самотньо і сумно на душі, Коли малює осінь на склі свої дощі, Коли в нестачі сонця шукаємо тепло, Коли пожовкле листя до неба піднесло, Я думаю про волю й нескорений народ, Про вічність українства й Кобзаревих щедрот. Дивлюсь собі в країну з дитинства знаних рис, І знов поета очі палають, наче хмиз. Якби ти знав, Тарасе, чим зараз живемо, І що у цьому світі ми цінністю звемо! Ти був Зорею Правди і прикладом для нас. Великий українець у свій нелегкий час. Коли мені самотньо і сумно на душі, Коли малює осінь на склі свої дощі, Коли рушають люди по щастя за моря, За покликом серцевим читаю «Кобзаря». Êîñòÿíòèí ÑÎËÎÂÉÎÂ

Á³ëÿ ïàì’ÿòíèêà Срібні хвильки в голубій окрасі Паруси гойдають на Дніпрі... Пам’ятник великому Тарасу Височить під сонцем на горі. Йшли дівчата... Біля нього стали, Стишили розмову голосну. Він зійшов незримо з п’єдесталу, Взяв за руку молоду одну. Коси гладив теплою рукою, В очі глянув, посміхнувсь. О, ні! Це не ті дівчата, що сльозою Скроплювали труд свій на панів! Це щасливі, скромні трудівниці Принесли із польових доріг Ніжні квіти з колосом пшениці, Щоб покласти Батькові до ніг.

Äîðà ÊÀËÈÍÎÂÀ


Истории из истории

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

17

Низвергнутый с Олимпа Четверть века назад суд вынес приговор зятю Брежнева 10 октября прошлого года на Митинском кладбище Москвы тихо и скромно похоронили Юрия Михайловича Чурбанова. О смерти этого человека, бывшего первого заместителя министра внутренних дел СССР, зятя Брежнева, потом зэка, а в последние годы тихого пенсионера, узнали почти случайно. С ним ушла целая эпоха, связанная с невероятными взлетами и падениями, чередой громких скандалов, разоблачений, самоубийств, разводов, крахов.

После женитьбы на Галине Брежневой карьера Юрия Чурбанова резко пошла вверх

А ведь как все складывалось хорошо еще в 70-х: Леонид Ильич весь в орденах и маршальских звездах. Статный красавец Юрий Чурбанов — принц двора, генерал-полковник, все хотели его дружбы, его покровительства. Галина Брежнева — главная светская дама Москвы. Чета Щелоковых — с их картинами, дачами, автомобилями. И было это совсем недавно, всего одну жизнь назад. От ПТУ до МВД Он родился 11 ноября 1936 года в Москве в семье служащих. Отец Чурбанова, член КПСС с 1931 года, работал на различных партийных должностях, в т. ч. председателем райисполкома Тимирязевского района Москвы. Кроме Юрия, в семье было еще двое детей — младший брат Игорь и сестра Светлана. Окончив среднюю школу, Юрий, по настоянию отца, поступил в профтех­ училище. А после училища трудился слесарем-сборщиком авиационных узлов на машиностроительном заводе «Знамя Труда». Симпатичный и толковый парень сразу стал популярен в коллективе, вскоре Юрия избрали секретарем комсомольской организации завода, а затем назначили на должность инструктора Ленинградского райкома комсомола. В возрасте двадцати пяти лет Юрий Чурбанов женился на Тамаре Вальцеферовой, в браке с которой у него родились двое детей. Параллельно с основной работой молодой отец заочно учился на юридическом факультете главного ВУЗа страны, МГУ им. Ломоносова, который с успехом закончил в 1964 году. Затем работа в должности заведующего отделом ЦК ВЛКСМ с 1964-го по 1967-й годы и последующий переход на службу в систему МВД — Чурбанова назначили на должность заместителя начальника политического отдела в Главном управлении ИТУ (исправительно-трудовых учреждений) МВД СССР. В данном качестве Юрий Михайлович проработал до 1971 года. Успешная карьера для чиновника в советской системе, но более высоких взлетов не предвиделось. Да и семейная жизнь дала трещину. «Не имей сто баранов…» И тут-то на его пути и встретилась красивая, а главное, перспективная дочь

Леонида Ильича — Галина. Что из этих двух составляющих больше привлекало тридцатичетырехлетнего Чурбанова в сорокаоднолетней дочери Генсека, мог рассказать только он сам. Сама судьбоносная встреча произошла в ресторане столичного Дома архитекторов на улице Щусева (Гранатный переулок), куда Юрий со своим сослуживцем пришел отметить Старый Новый 1971 год. В глубине зала он заметил небольшую компанию, сидевшую за одним столом. Некоторых из них (Игоря Щелокова — сына министра внутренних дел, а также его жену Нонну) он хорошо знал. Чурбанов подошел к ним поздороваться и был представлен остальным членам компании. Среди них была дочь Генерального секретаря КПСС Галина Леонидовна. Он пригласил Галину на танец, потом она сама пригласила Чурбанова на свидание. Через неделю их бурного романа Галина привезла подполковника домой и познакомила с папой. Леониду Ильичу, уставшему от экстравагантных любовных похождений дочери в богемной среде, Чурбанов понравился. Потому Генсек одобрил свадьбу. Леонид Ильич надеялся, что Юрий заставит Галину образумиться. Чурбанов разводится с первой женой и в том же году женится на Галине Леонидовне. Свадьбу гуляли на даче генсека в Зарядье, собрав только родных и близких друзей. Подарком на свадьбу стала квартира в доме по Большой Бронной улице. С этого момента карьера Юрия Чурбанова резко пошла вверх — шефство над ним взял глава МВД и близкий друг Леонида Брежнева Николай Щелоков. а в народе появилась поговорка «Не имей сто баранов, а женись, как Чурбанов». Он поднимается по служебной лестнице, досрочно получает воинские звания. В феврале 1980-го Юрий Чурбанов становится Первым заместителем министра внутренних дел Советского Союза. Одновременно по партийной линии он продвинулся до кандидата в члены ЦК КПСС. Ему присваивается Государственная премия СССР за обеспечение порядка во время проведения Олимпиады в Москве в 1980 году. В 1981-м он стал генерал-полковником. Все понимали, что Чурбанову, наверное, и быть будущим министром внутренних дел. Закат карьеры В начале 79-го очередная комиссия, направленная в академию МВД Чурбановым для проверки деятельности либерального начальника вуза Крылова, накопала ряд мелких нарушений, которых, однако, было достаточно, чтобы замминистра вызвал начальника академии «на ковер» и в свойственной ему жесткой манере посоветовал написать заявление «об увольнении по собственному желанию». Вернувшись к себе в кабинет, Сергей Михайлович наговорил на диктофон прощальное письмо («идеалы преданы, выхода нет») и поднес к виску пистолет… Эхо от этого выстрела породило целый ряд последующих самоубийств. В декабре того же года, застрелился первый замминистра внутренних дел Папутин, после чего на эту должность генсек лично определил своего зятя. Спустя год с небольшим пулю в лоб пус-

Чурбанова обвинили в коррупции, говоря об астрономических взятках, однако большинство эпизодов доказать не удалось

тил первый зампред КГБ Цвигун (ходил упорный слух, что это произошло, когда открылись темные делишки, связанные с бриллиантами супруги Чурбанова). Не выдержав позора, связанного с отставкой мужа, застрелилась Светлана Щелокова, а потом и сам Николай Анисимович воспользовался дареным карабином — в тот день, когда его лишили всех званий и наград. К тому времени — в ноябре 1982го, накануне дня рождения зятя, умер Леонид Брежнев. К власти приходит Юрий Андропов, которой инициирует ряд «антикоррупционных дел» против ближнего круга Брежнева и против своего старого противника — непосредственного начальника Чурбанова министра МВД СССР Николая Анисимовича Щелокова. Впрочем, самого Юрия судьба догнала уже во времена Горбачева. Юрий Андропов пригласил Чурбанова спустя пять дней после смерти Брежнева и заверил тезку: «Пока я жив, тебя и твою семью никто не тронет». В марте 1985 года к власти пришел Михаил Горбачев. Через несколько месяцев Юрий Чурбанова снимают с должности первого замминистра, а летом 1986 года отправляют в отставку с формулировкой «по выслуге лет». За опальным зятем Брежнева устанавливают наблюдение и он становится фигурантом так называемого «хлопкового» или узбекского дела. Узбекское дело «Герман Каракозов и Тельман Гдлян не скрывали, — вспоминал Юрий Чурбанов, — что судить будут не меня, что это будет процесс над бывшим Генеральным секретарем ЦК КПСС, над его памятью. Вот этому и было все подчинено. Гдлян откровенничал: «Если бы вы не были зятем, вы бы нас не интересовали». Каракозов говорил то же самое». 14 января 1987 года Ю. Чурбанов был арестован по подозрению во взяточничестве. В ходе обыска на его даче, куда следственная группа выехала с отбойными молотками и перевернула буквально все, изъяли только мраморный бюст самого Чурбанова, а у его сестры нашли около 40 золотых украшений, которые тоже приобщили к делу. Поначалу Чурбанов отрицал свою вину, но после встречи в СИЗО с председателем КГБ СССР В. M. Чебриковым и его слов: «Юра, правила ты знаешь. И понимаешь, что без решения политбюро тебя арестовать не могли. А оно, как известно, не ошибается…» и угроз следователей — подвести его под высшую меру наказания, признал, в ходе следствия, три эпизода — тюбетейку и халат с золотым шитьем, кофейный сервиз и главное — взятку в 90 тысяч рублей (из

первоначальных полутора миллионов). Однако на суде своей вины он не признал, а на предварительном следствии оговорил себя. В январе 1989 года Чурбанов был приговорен Военной коллегией Верховного Суда СССР к 12 годам лишения свободы с конфискацией имущества, лишением наград и званий. Отбывал наказание с января 1989 по 1993 год в колонии в городе Нижний Тагил. Был освобожден условно-досрочно. «Через пять дней после возвращения в Москву я купил три гвоздики и пришел к ней, — пишет Чурбанов о своей жене Галине Брежневой. — Я еще даже не знал, что уже два года, как мы разведены. Мне об этом не сообщили. Встретил полупьяную женщину с банкой пива в руках»... В третий раз Юрий Чурбанов женился в 1994 году. Его супругой стала Людмила Васильевна Кузнецова, работавшая в ректорате Московского университета. С ней Чурбанов познакомился еще в 80-х годах, у обоих были семьи, но романтическое чувство возникло, и вспыхнуло вновь уже после возвращения Чурбанова из заключения. Давние связи помогли и в новой жизни — устроился на приличную работу и стал вице-президентом цементной компании «Росштерн» (1997), не бедствовал. Для журналистов он стал «живым свидетелем эпохи», часто выступал в прессе, рассказывая о Брежневе и Щелокове. Писал мемуары. Оказывал помощь лицам, находящимся в заключении. Неоднократно обращался с просьбами о пересмотре своего дела и о реабилитации, в которых ему было отказано. Сейчас этот вопрос вновь поднят депутатами Госдумы России. Так проходит слава Здоровье, подорванное во время отбывания тюремного срока, стало ухудшаться. Разница в возрасте между Юрием и Галиной составляла семь лет. Ровно семь лет спустя после смерти бывшей супруги Юрия Чурбанова поразил первый инсульт. Еще через три года за ним последовал второй. После этого он был прикован к постели. Про него стали забывать. Жена, содержавшая теперь их обоих, целыми днями была на работе, а с Юрием Чурбановым оставалась сиделка. Юрий Михайлович Чурбанов скончался на 77-м году жизни 7 октября 2013 года. О его смерти большинство общероссийских СМИ сообщило только после похорон. Sic transit gloria mundi — «Так проходит мирская слава». Юрий Чурбанов познал смысл этих слов в полной мере. Подготовил Андрей ОВСИЕНКО


18

ракурс

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 ð.

Символ 2014 года — Синяя Деревянная Лошадь. В Китае синий цвет означает мудрость, спокойствие, силу духа, организованность и непреклонность. 31 января по китайскому календарю Синяя лошадь вступает в свои права. Год лошади — период, когда от расчетов и наблюдений необходимо переходить к действиям. Активные действия и лошади? По-моему, самое время поговорить о конном спорте. Это не только скачки. Бывают соревнования и по «выездке». Наездник управляет лошадью таким образом, что создаётся впечатление, будто она танцует. О своём пути в сборную Украины и всех тонкостях этого необычного спорта рассказывает Валерия Сафронкова.

Танцующие лошади

Валерии Сафронковой — Валерия, символ наступающего года — лошадь. Вы много работаете с этими животными. Каким людям, по вашему мнению, подходит этот знак? — Лошади — это очень чуткие и искренние животные. Поэтому люди, родившиеся под этим знаком, особенные. По восточному гороскопу я «Крыса», но понимаю, что «моё животное» именно конь. Думаю, символ лошади подходит терпеливым, рассудительным людям, умеющим контролировать свои эмоции. — Расскажите, как вы попали в конный спорт? — В детстве у меня были и танцы, и пение, и театральные кружки, и рисование. Правда, нигде долго не задерживалась. Как-то раз моя бабушка решила познакомить меня с лошадьми. Помню, когда впервые села на коня, нисколько не испугалась. Со временем конный спорт захватил меня. Когда мама поняла, что все серьезно, то поддержала. — Каким именно видом конного спорта занимаетесь? Как проходят тренировки? — Я занимаюсь «выездкой». Это манежная езда, когда создается впечатление, что лошадь танцует. Тренируюсь 6 раз в неделю. В выходные вообще целый день на конюшне пропадаю. Потому что тренирую двух маленьких девочек и одну взрослую девушку. Тренировка обычно длится от 30 минут до 2 часов. — Лошади отличаются по характеру? — Конечно! Не все лошади хотят выступать. Некоторые боятся. Но по моим наблюдениям все они очень любят парад, награждения. Такие гордые стоят… — Расскажите, как попали в сборную? — В начале этого спортивного сезона я была очень далека от заветной тройки. Но в конце весны перешла к другому тренеру. Восхищалась и восхищаюсь этим спортсменом. Очень боялась его разочаровать. Поэтому когда мы приехали на первые соревнования в новом составе, несмотря на то, что как конкурента меня никто не воспринимал, я взяла бронзу. Все решили, что это случай-

ность, но когда в следующий раз мне снова досталась награда, отношение изменилось. Недавно проходил финал всеукраинских соревнований по выездке, где я заняла второе место. После этого меня включили в сборную Украины. Тренеру пообещала, что в следующем году стану чемпионкой Украины, так что планы у меня глобальные. — У вас есть какие-то традиции, ритуалы перед выступлением? — У меня есть свой ритуал. Всегда перед выездом на манеж я смотрю на тренера и чувствую невидимую связь. А еще молитву читаю. — Какое самое важное качество для наездника? — Трудолюбие и упорство. А еще ответственность! Ведь лошадь — это животное. Его нельзя ни в чём винить. — Какие лошади ценятся больше всего для спорта? — Для каждого вида конного спорта ценятся разные. Сейчас пошла мода на немецкие и голландские породы (Галштинская, Тракененская, голландская теплокровная). Но украинскую верховую породу тоже нельзя не брать во внимание. Такие кони универсальны. Кстати, на олимпиаде в Париже нашу страну представляла украинская спортсменка Светлана Киселева на коне именно украинской верховой породы. — Были ли серьёзные травмы? — Тьфу-тьфу-тьфу, не было. Только синяки, растертые колени и один раз бровь рассекла. Мои лошади и я тренируемся под руководством настоящего профессионала, мастера спорта Владимира Танцуры. Тренер всегда правильно рассчитывает нагрузки. Именно от этого зависит здоровье лошади. Так что травм у нас, надеюсь, и не будет! — С какого возраста нужно начинать заниматься конным спортом? — В конном спорте нет четких рамок. Все зависит от физической подготовки. Я, например, профессионально заниматься начала в 14,

так как до этого я просто физически не могла справиться с конем. Я очень эмоциональная, поэтому мне было сложно спокойно и монотонно повторять, если что-то не получалось. Еще всегда непросто наладить контакт с лошадью, подобрать ключик, а именно от этого зависит 90% успеха. Животное должно тебя понимать. В моей жизни такой тандем был, когда я выступала на своем коне Малахите. Было много нервов и труда вложено, и только через 1,5 года мы стали «идеальной парой». Нужно понимать, что это парный спорт. Только, когда ты это поймешь, сможешь раскрыть весь свой потенциал. — Как планируете совмещать спорт и обучение в вузе? — Расставила для себя приоритеты и решила, что свяжу свою судьбу с конным спортом. Скорее всего, пойду на заочное отделение журналистики в ДНУ, так как тренировки занимают много времени. — Чем бы занялись, если бы не спорт? — Я вообще по натуре фантазерка. Иногда, даже всерьёз задумываюсь о роли в кино. Думаю, что выбрала бы какую-то комедию. Люблю поднимать людям настроение. — Что попросили у Деда Мороза? — Чтобы в мире не было жесткости, особенно по отношению к животным. Так как они не могут за себя постоять. Хотелось бы, что бы мы стали добрей. — Что пожелаете читателям «Зори»? — Пусть 2014-й принесет вам как можно больше позитивных эмоций, ярких красок и незабываемых мгновений. Чтобы вы вспоминали год Лошади, как самый счастливый. Желаю, несмотря на все трудности, идти к своей мечте! Екатерина ШЕВЦОВА

інформує податкова інспекція Подання звітності в електронному вигляді ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська нагадує, що всі суб’єкти господарювання та громадяни можуть подавати звітність засобами електронного зв’язку в електронній формі. Для користування такою послугою необхідно лише безкоштовно отримати в органах Міндоходів електронний ключ цифрового підпису, відповідне програмне забезпечення та укласти договір про визнання електронних документів. Електронна форма звіту формується з використанням спеціалізованого програмного забезпечення, розташованого на веб-порталі Міністерства доходів і зборів України за адресою: http://minrd.gov.ua/elektronna-zvitnist/platnikam-podatriv-proele/povidomlennya-platnikam-pod/112281.html. Алла Булава, начальник управління

Адміністрація комунального закладу «Новомосковська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради» повідомляє про проведення конкурсу на право оренди нерухомого майна. Приміщення площею 12,6 кв.м. знаходиться на першому поверсі приймального відділення КЗ «Новомосковська ЦРЛ» ДОР», за адресою: м. Новомосковськ, вул. Радянська, 238, розмір стартової орендної плати об’єкта становить 548,47 грн. Конкурс відбудеться: 14.02.2014 року об 11.00 за адресою – м. Новомосковськ, вул. Радянська, 238. Кінцевий термін прийняття заяв та конкурсних пропозицій на участь у конкурсі до 13.02.2014 (включно) до 13.00 Для участі в конкурсі претендентами подаються такі документи: заява на участь у конкурсі, в якій вказуються пропозиції щодо експлуатації об’єкта оренди, зобов’язання щодо виконання умов конкурсу, установчі документи, додаткові пропозиції до договору оренди. Документи приймаються за адресою: м. Новомосковськ, вул. Радянська, 238, приймальня головного лікаря. За додатковою інформацією звертатися за тел.: (05693) 7-13-81

«ОКП «Фармація» проводить конкурс на здачу в оренду наступного нежитлового приміщення: - нежитлове приміщення площею 11,2 кв. м, розташоване за адресою: смт Межова, вул. Фрунзе, буд.10. Цільове використання – офіс. Основними критеріями переможця конкурсу є: - пропозиція максимальної орендної плати з урахуванням запропонованої мети використання, але не менше, ніж орендна плата, яка визначена відповідно до вимог Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області; - дотримання вимог експлуатації орендованого приміщення; - компенсація витрат, пов’язаних з утр��манням орендованого майна; - компенсація вартості розміщення оголошення про проведення конкурсу в газеті «Зоря»; - виконання переможцем конкурсу всіх обов’язків за договором оренди та відповідно до вимог чинного законодавства. Конкурс відбудеться 17 лютого 2014 року об 11 годині за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, буд. 22-А. Кінцевий термін прийняття пропозицій — 14 лютого 2014 року. За додатковою інформацією з питань проведення конкурсу звертатися за тел. (0562) 31-02-92 ЗАЯВА ПРО НАМІРИ 1. Інвестор (замовник) ТОВ «Корпорація «Укрспецтехнології» Поштова і електронна адреса: 51284, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с. Новоселівка, вул. Лісова буд. 96. 2. Місце розташування майданчиків (трас) будівництва (варіанти) 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Юдіна буд. 2 3. Характеристика діяльності (об’єкта) Господарська діяльність зі здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, перевезення). 4. Технічні й технологічні дані Небезпечні відходи виробництва, які збираються, перевозяться спеціально обладнаними транспортними засобами та передаються підприємствам, які мають відповідну ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами:відпрацьовані нафтопродукти, що не придатні для використання за призначенням (у тому числі відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші. Відходи, забруднені нафтопродуктами — забруднений пісок, папір, деревина, грунт, ганчір’я, відпрацьовані фільтри; відходи сумішей масло/вода, вуглеводні вода, емульсії; гальванічний шлам; відходи розчинів кислот чи основ; відходи, що містять як сполуки, що містять як складові або забруднювачі ртуті, сполуки ртуті (у тому числі відпрацьовані люмінесцентні лампи та прилади, що містять ртуть);відходи з азбесту (пил та волокна); відходи поверхневої обробки металів та пластмас; відходів виробництва, одержання і застосування фармацевтичних препаратів; відходи упаковок і контейнерів (за винятком тари з-під пестицидів та агрохімікатів); розчин після травлення металів; відходи промислових установок з очищення вихідних газів; відходи виробництва. Одержання й застосування чорнила, барвників, пігментів, фарб, лаків і оліфи; відходи, які можуть містити або неорганічні, або органічні компоненти; відходи виробництва, виготовлення й застосування смол, латексів, пластифікаторів, клеїв/зв’язуючих матеріалів; відходи, які складають або містять хімічні речовини, що не відповідають специфікації, або мають прострочений термін придатності; відходи, що можуть містити переважно органічні компоненти, до складу яких можуть входити метали і неорганічні матеріали; відходи, що містять як складові або забруднювачі свинець, сполуки свинцю; відходи виробництва металів — шлам газоочисних установок. 5. Соціально-економічна необхідність планованої діяльності Забезпечення потреб населення, підприємств, установ організацій міста та області щодо збирання, перевезення та передачі на утилізацію, знешкодження, оброблення, видалення, захоронення небезпечних відходів з метою недопущення забруднення навколишнього природного середовища та запобігання негативного впливу на здоров’я людей. 6. Потреба в ресурсах при будівництві й експлуатації: земельних Додаткове відведення земельних ділянок не передбачається; сировинних Не потребує; енергетичних (паливо, електроенергія, тепло) Електроенергія — не потребує; теплопостачання — не потребує, паливо — бензин, ДТ для роботи двигунів внутрішнього згоряння автотранспортних засобів; водних Господарсько-побутове водопостачання працюючого персоналу та каналізування буде здійснюватися за рахунок використання санітарно-побутових приміщень орендодавця згідно договору оренди. Витрата води на господарськопобутові потреби — 0,11м3/добу; трудових 6 людей. 7. Транспортне забезпечення (при будівництві й експлуатації) Орендований спеціалізований автомобільний транспорт. 8. Екологічні та інші обмеження планованої діяльності за варіантами Дотримання вимог нормативно-правових актів санітарно-епідеміологічного, природоохоронного законодавства та техногенної безпеки. 9. Необхідна еколого-інженерна підготовка і захист території за варіантами Не потребує. 10. Можливі впливи планованої діяльності (при будівництві й експлуатації) на навколишнє середовище: клімат і мікроклімат Не відбувається; повітряне Викиди забруднюючих речовин в атмосферу при роботі двигунів внутрішнього згоряння автотранспорту; водне Не відбувається; грунт Не відбувається; рослинний і тваринний світ, заповідні об’єкти Не відбувається; навколишнє соціальне середовище (населення) Позитивні; навколишнє техногенне середовище Не відбувається. 11. Відходи виробництва й можливість їх повторного використання, утилізації, знешкодження або безпечного захоронення: Виробничі та господарськопобутові відходи, утворені в процесі виробничої діяльності працюючого персоналу, передбачається зберігати згідно вимогам ДСанПіН 2.2.7.029-99 та передавати організаціям, які мають відповідну ліцензію на операції поводження з відходами. 12. Обсяг виконання ОВНС Згідно з ДБН А.2-1-2003. 13. Участь громадськості Опублікування в засобах масової інформації Заяви про наміри, інформування населення про планову діяльність через органи місцевої влади, подача зауважень або пропозицій від громадськості щодо планової діяльності до Управління охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської міської ради за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, каб. 517, тел. 745-41-38


захоплення

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

19

Як примагнітити посмішку і старого, і малого знає Світлана Григоренко з Жовтих Вод Хто з нас не привозив з подорожі на згадку магніт на холодильник? Він займає мало місця та й коштує недорого, тому й виходить, що магніт — найпопулярніший подарунок самому собі та близьким. З огляду на те, що їх існує маса різновидів на будь-який смак, то тут уже рука сама тягнеться до гаманця, а на обличчі мимоволі з’являється посмішка від передчуття приємних емоцій. Світлана Григоренко з магнітом власного виробництва Від художника-оформлювача до майстра магнітів Світлана Григоренко з Жовтих Вод — умілець по виготовленню магнітів із глини. Нині в їхній спільній із сестрою Наталією колекції їх понад 70 різновидів, допомагають дочкам у створенні магнітів і батьки. Наприклад, мама Галина Опанасівна любить працювати з готовими формами, які вона розкачує, а ще їй до душі в’язати ніжки зображуваним на магнітах тваринкам. Тато Федір Федорович любить допомогти там, де треба чоловіча сила: привезти, відвезти, розставити щити для демонстрації магнітів. Сталось це не так давно — якихось пару років тому. До цього Світлана працювала художником-оформлювачем у рідному місті, потім працювала в Росії, згодом повернулась до Жовтих Вод. Роботи за фахом вдома їй не було, а тут трапилася нагода попрацювати в одного місцевого підприємця, який виготовляв скульптури і біжутерію з глини. Тож разом із сестрою Світлана спробувала в нього свої сили. — Відверто кажучи, ці вироби були дещо примітивними, але в будь-якому разі ми дізнались технологію роботи з глиною, — пригадує майстриня. — Коли ж за півроку роздивилися й зрозуміли, що можемо працювати самі краще, то звільнилися й відкрили власну справу. Починали з того, що шукали, де можна купити глину. Об’їздили увесь Крим, розпитували тамтешніх майстрів і в кінці по Інтернету виписали її з Полтавщини. Перша партія у 30 кілограмів надихнула сестер на творчість. Вони потроху почали пробувати щось виліплювати, але технологію випалювання напрацьовували в процесі роботи. Так і вийшли на те, що в них є зараз. Так з чого ж складається створення глиняної форми для магніту? Виявляється, що зразу — з ідеї, яка замальовується на ескізі. Потім згідно з ескізом відливається спеціальна форма з алебастру, яка перевіряється на

Реклама в «Зорі» — це саме ваша реклама! Тел.: (0562) 38-83-28, тел./факс (0562) 38-83-53

відсутність бульбочок повітря. Коли форма готова, її слід добре висушити на теплій місцині протягом тижня. У висушену й підігріту форму закладається глина, яку гіпс відштовхує, і виходить наполовину готовий виріб. А вже його майстриня закладає між два керамічні горщики, які стоять на звичайній електроплитці. Спеціальна піч для випалювання глини коштує грубі гроші, тому було знайдено ось такий вихід із становища. Отож спіраль плитки розжарюється, і від високої температури обпалюються вилиті й висушені глиняні форми. Світлана знає всі нюанси обпалення, вміє контролювати увесь його процес, та власне, не тільки вміє, але й знаходить у ньому своєрідне зачарування, яке пересічній людині важко зрозуміти. Звичайно, спочатку не все було гладко. Попервах був і брак, коли виріб розтріскувався, але те вже залишилось в минулому. Нині майстриня добре знає всі нюанси сушіння й випалювання, за яких магніт вийде якісним. Але ж до цього треба було дійти! Мультяшні герої — на бажання дітей, а «коні» — для гостей Жовтоводські сестри першими в місті почали придумувати магніти для дітей, а саме героїв з улюблених мультфільмів. Першими їхніми творіннями були

��інні Пух, рибки Немо й Дорі, а потім навіть Вірка Сердючка. А коли Світлана та Наталка почали пробувати продавати свої магніти, то в них одразу ж почали питати, чи немає таких-то героїв. І сестри почали записувати побажання покупців. Такий список постійно збільшувався, а майстрині старалися, аби нові вироби були кумедними, яскравими й красивими. Так з’явилися лінивець і білка з горіхом з мультику «Льодовиковий період», смішний вайлуватий кіт з мульт­ фільму про папугу Кешу, Вовк та немовля на горщику з улюбленого всіма поколіннями фільму «Жив-був пес». А ще гості міста й ті городяни, які збирались їхати гостювати в далекі краї стали просити Світлану виготовляти магніти із зображенням якихось памятних місць Жовтих Вод. Адже привезти із собою щось особливе з місцевою символікою хочеться кожному, тож і зявились Палац культури на її магнітах і памятник героям визвольної війни 1648—1654 років, котрий у народі називають «коні». — «Коні» у нас масивні, — зізнається авторка. — Ми хочемо зробити їх дещо легшими. Це буде краще й для випалювання, та й глини менше йтиме на них. Хоча й зараз ця скульптура в нас добре тримається, ми її садимо на два магніти...

Оце і є той памятник, який жовтоводці називають «коні»

КЗ «Криворізька міська лікарня №5» ДОР оголошує конкурс на оренду частини холу загальною площею 1 м2, розташованого на першому поверсі 7 поверхової будівлі стаціонару за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Поперечна, 1-А. УМОВИ КОНКУРСУ: 1. Оренда приміщення під установку автомату з продажу бахіл. 2. Для участі в конкурсі учасник подає на розгляд конкурсної комісії: - заява на участь в конкурсі; - пропозиції з запропонованим розміром орендної плати; - установчі документи; - звіт з експертної оцінки та рецензію на звіт; - копію оголошення з газети «Зоря». Кінцевий термін подання заяви на конкурс до 10.00 18.02.14 р. за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Поперечна, 1-А. Конкурс відбудеться о 10.00 20.02.2014 р. Довідки за телефоном: 65-13-04.

Жовтоводська майстриня, не приховуючи, розкриває секрети творчості у роботі над магнітами. А цих секретів у неї вистачає. Адже працює вона не тільки з глиною, але й з пензлем та фарбами, а ще — ареографом, себто розпилювачем фарб, яким вона вправно орудує. ...І посмішка повернеться до тебе Та найголовніше в цій творчій роботі навіть не це — основне те, що всі вироби Світлани Григоренко зіткані із суцільного позитиву. Тому часто до майстрині підходять люди й дякують за роботу, після споглядання якої відчувають радість на душі. А що вже говорити про щиру посмішку — вірну супутницю гарного настрою? Вона тоді зявляється сама собою. — Виготовлення глиняних магнітів дає мені реалізацію, перш за все, власної фантазії, — говорить Світлана Григоренко. — Адже в нас — зовсім не те, що є на звичайній роботі, де йде стандарт, і ти не можеш від нього відступити ні вправо, ні вліво. А ще я отримую велике задоволення від того, що людей радує моя робота. За один раз десь на виставці просто почути від інших «велике спасибі» — для мене це вже великий стимул. Майстриня зізнається, що нині працює більше для душі,

Знаменитий Палац культури на мініатюрному магніті

С целью установления границ земельного участка по ул. Радужная, 10, с. Горяновское, Кировского сельсовета, Днепропетровского района, Днепропетровской области, просьба владельцев соседних земельных участков №8 и №12 по ул. Радужная, с. Го­ряновское, прибыть на свои участки 8 или 9 февраля 2014 г. к 10 часам для участия в работе геодезистов (землеустроителей). Телефоны для справок: моб. (066) 574 2122. Валерий Иванович.

бо готові обсяги її продукції досить скромні. Тож треба думати, аби все це приносило окупність витрат на фарбу, світло тощо. І все ж, незважаючи на ці нюанси, вона завжди із задоволенням виставляє свої роботи в міському музеї, куди прийти порадила знайома. Тепер Світлані Григоренко трохи ніяково дивитися на вітрину музею, в якій виставлені її перші роботи. Майстриня бачить у них стільки недоліків, що їй аж незручно. Та це й зрозуміло, адже як творча людина, котра постійно рухається вперед, вона вдосконалює свою майстерність, а отже, нині вміє набагато більше в роботі з глиною. А ще додайте до цього нові магніти, які зявилися порівняно недавно, — це колоритні козак і козачка окремо з написами «Жовті Води», от вам і гарний приклад майстерності. Деякі роботи жовтоводської майстрині поїхали в близьке й далеке зарубіжжя, розносячи світами тепло її рук, даруючи радісні посмішки новим господарям. І ці позитивні емоції обовязково повертаються до Світлани Григоренко, бо інакше й бути не може. Такий-от кругообіг позитиву в природі завдяки потішним магнітам зі звичайної глини. Дивина та й годі! Олена ЧЕРНЯВСЬКА, власкор «Зорі». Жовті Води Фото автора

Не бажаєте перехопити в компанії цього кумедного кота?

Ліквідатор Круглов С. С., діє згідно Постанови господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2012, №Б38/23710(Б29/333-09), оголошує конкурс на визначення організатора аукціону з продажу майна банкрута ТОВ «Дніпроцентрбуд». Заявки приймаються до 03.02.2014 року за реквізитами: вул. Шота Руставелі, 11, 3-й поверх, м. Київ, e-mail: kruglov_@ukr.net. Заява повинна містити: досвід проведення аукціонів, розмір винагороди, наявність права проводити аукціони, інше. Тел. (097)2883332.


20

жіночі історії

ЗОРЯ www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

Звонок из прошлого Лида укладывала спать Ванечку, как вдруг раздался телефонный звонок. — Алло! Доченька, извини, что звоню так поздно, но у меня плохие новости. — Что случилось? — забеспокоилась Лида. — С Алечкой несчастье — автомобильная авария. Сейчас она в больнице, в тяжелом состоянии, — рыдая, сообщила мама. — Лида, приезжай, прошу тебя! Она хочет тебя видеть. Лида молчала. Она не знала, что делать: с одной стороны — ее единственная сестра находится сейчас между жизнью и смертью, а с другой … — Лида, твоя сестра может умереть! Сейчас не время ворошить прошлое, — настаивала мать. — Хорошо, я приеду... — Мама, а куда мы едем? — спросил Ванечка, когда Лида устроила его на сидение возле окна. — Мы едем к бабушке. — Затем, немного подумав, добавила: — А еще, к твоей тете. — Какой тете? У меня есть тетя? — удивился Ваня. — Да, сыночек, есть. Ее зовут Альбина. Только сейчас она очень больна, и мы едем ее навестить. Лида уселась на сидение рядом с сыном. В автобусе было тепло и уютно. До места назначения целых два часа пути. Прекрасная возможность, чтобы подумать... Вчерашний звонок матери ворвался в налаженную и спокойную жизнь Лиды и оживил в ее душе воспоминания, которые она так тщательно старалась похоронить на протяжении шести лет. Все эти годы она не виделась со своей сестрой, вернее, не хотела с ней встречаться. Она вообще мечтала забыть о ее существовании, навсегда. Жестоко? Может быть. Но у Лиды были на то причины... Сестры Селезневы с самого детства были не разлей вода. И неудивительно, ведь они — двойняшки. Взбалмошная, непоседливая Альбина и уравновешенная, спокойная Лида — такие разные, но вместе они были одним целым. Девочки не могли и дня прожить друг без друга. Так они и росли: детский сад, школа, институт — всегда вместе, никогда не расставаясь... Пока в их жизни не появился Андрей. В высокого черноволосого парня были влюблены все девчонки на потоке. Не стала исключением и Альбина. Днями на пролет она донимала сестру разговорами про красавца-сокурсника. — Лида, ну скажи, неужели он тебе совсем не нравится? — Ничего особенного в нем нет, — отвечала сестра. — А ты вместо того, чтобы вздыхать и охать, лучше бы к сессии готовилась. Или ты на меня надеешься? Аля грустно вздыхала и бралась за учебники… Возле аудитории, где проходил экзамен по истории, толпились первокурсники. Лида нашла укромное местечко, открыла книгу и стала читать. — Волнуешься? — услышала она чей-то голос.

Звонок матери ворвался в налаженную и спокойную жизнь Лиды и оживил в ее душе воспоминания, которые она так тщательно старалась похоронить на протяжении шести лет

Это был Андрей. — Немного. А ты? — Нет. Чего зря волноваться? Либо ты знаешь историю, либо нет. — А ты знаешь? — Конечно. Лиде не понравилась такая самоуверенность. — Может, проверим? — спросила она. — А давай! Только если я отвечу на все вопросы, то ты согласишься пойти со мной куда-нибудь вечером. Договорились? — Договорились. — О чем это вы тут договариваетесь? — раздался вдруг голос Альбины. Девушка была явно недовольна тем, что застала свою сестру в компании объекта своих девичьих грез. Ревность закралась в ее сердце и поселилась там... Успешное окончание сессии решили отметить в кафе. Альбина весь вечер шутила и флиртовала с Андреем. Парень отвечал на ее шутки, но старался быть внимательным к обеим сестрам. Лида же чувствовала себя неловко. Она знала о чувствах своей сестры, но ничего не могла с собой поделать. За последние две недели Андрей стал ей небезразличен. Она все чаще и чаще думала о нем. Мало того, она видела, а, вернее, чувствовала, что и он испытывает к ней то же самое. Но как же Алька? Совесть мучила Лиду, да только сердцу не прикажешь… Три года они встречались тайно. А когда поняли, что их чувства на всю жизнь, решили пожениться. На удивление, Альбина очень спокойно отреагировала, когда Лида и Андрей объявили о своем решении родителям. Но когда она подошла к сестре, чтобы поздравить, Лида заметила в ее глазах странный блеск. А если б она могла заглянуть ей в душу, то узнала бы, какая ненависть затаилась там. Отвергнутая женщина готова на многое… За две недели до свадьбы у Андрея был день рождения. Альбина предложила сестре устроить жениху сюрприз. Лиза согласилась и даже обрадовалась, решив, что сестра простила ее и хочет наладить отношения. Торжество должно было состояться на родительской даче, за городом.

Альбина вызвалась отправиться туда заранее и все подготовить. Туда же должны были приехать и друзья Андрея и Лиды. Задача Лиды заключалась лишь в том, чтобы привезти на дачу Андрея. Но в последний момент планы изменились. Лиду неожиданно задержали в деканате. Она быстро выдумала причину, по которой Андрей должен был немедленно отправиться на дачу, и позвонила Альбине, чтобы предупредить ее. — Не переживай, — заверила ее сестра, — я все сделаю, как договорились. Ребята будут с минуты на минуту. А ты подъезжай сразу же, как освободишься. Когда Лида приехала на дачу, то увидела, что никаких друзей не было, а на журнальном столике в гостиной стояли начатая бутылка вина, два бокала, конфеты и какие-то фрукты. Сердце сжалось от нехорошего предчувствия. Она тихонечко приоткрыла дверь спальни и увидела своего Андрея, мирно спавшего в объятиях Альбины. Все, что происходило дальше, Лида плохо осознавала. Единственным желанием было поскорее убежать из этого места, и бежать как можно дальше, куда глаза глядят… И Лида убежала. Она отправилась к бабушке в маленький городок, который и стал ее приютом. Вскоре отчаяние сменилось радостью — родился Ванечка. Она старалась не думать о том, что случилось, забыть, зачеркнуть эту страницу своей жизни. Теперь у нее новая жизнь и… сын — единственная память об Андрее. И вот этот звонок из прошлого, который нарушил ее покой. Лида посмотрела на сына. Малыш, убаюканный монотонным движением автобуса, крепко спал. За окном показались знакомые пейзажи ее родного города. Она нежно поцеловала сына. — Ванюша, вставай, мы приехали. В больнице их встретила Лидина мама. Она бросилась к дочери и внуку. — Приехали, мои хорошие. Как я рада. Лида, пойдем скорей. Алечка уже несколько раз спрашивала о тебе. Они подошли к палате. — Лида, ты иди, а мы с Ванюшей здесь подождем. Картина, которая предстала перед ее глазами, была ужасна. Тело Альбины было практически все в гипсе. Казалось, на ней нет живого места.

Лида, едва сдерживая слезы, подошла ближе. — Приехала… сестричка моя родная, — прошептала Альбина. — Тише, тише, тебе нельзя волноваться. Лида присела на стул и погладила руку сестры. — Я должна тебе сказать что-то очень важное, — Альбине с трудом давалось каждое слово. — Тогда на даче, помнишь? — Это сейчас совсем не важно, — оборвала ее Лида. — Нет, важно. Так вот... ничего не было. Слышишь? Я специально все подстроила. Подсыпала Андрею в вино снотворное и обставила все так, чтобы ты подумала, что он тебе изменил. И его обманула, сказала, что беременна, и он, как честный парень, женился. Да только счастья мне это не принесло. Он ведь только тебя любил и до сих пор любит. Я знаю. Потому и развелась с ним. Вот такой грех на мне, сестренка. Всем я жизнь поломала: тебе, Андрею, себе. Бог меня уже наказал за это — детей у меня никогда не будет. А твоему сыну отец нужен… настоящий отец. Иди, он, наверное, уже пришел. Я попросила маму позвать его. И прости меня, слышишь? Простите меня оба…— по Алькиным щекам текли слезы раскаяния. — Я простила, конечно, простила, — сквозь слезы произнесла Лида. — Спасибо тебе. А теперь ступай. Он ждет... Лида вышла из палаты. Там ее действительно ждали. — Мама, мама, — Ванечка бросился навстречу. Лида обняла сына. — Соскучился? — Не-а.. со мной дядя Андрей играл. Мама, он такой хороший. А давай он будет моим папой. Лида посмотрела на Андрея и улыбнулась. — Ну, если он захочет… — Ты ведь захочешь? — малыш вопросительно посмотрел на Андрея. — Конечно, — ответил тот… …Прошел год. Альбина поправилась и уже могла передвигаться без посторонней помощи. А еще через полгода сбылась ее мечта — она стала мамой… крестной мамой своей племяннице — дочери Лиды и Андрея. Ольга КОСТЕНКО


ЛЮБЛЮ ГОТУВАТИ

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 31 ñ³÷íÿ 2014 ð.

21

Êðîëèêè — ýòî

íå òîëüêî öåííûé ìåõ... должна полностью покрывать мясо. Сковороду плотно накрыть крышкой и варить на слабом огне в течение 2,5 часа. Вынуть мясо кролика и отделить его от костей, положить в салатницу, а в процеженный бульон добавить коньяк и залить им крольчати( ну. Салатницу поставить в хо( лодное место на день. Готовое заливное блюдо вынуть из фор( мы и подавать к столу с салатом.

Ìÿñî êðîëèêà — ýòî äèåòè÷åñêèé è ýêîëîãè÷åñêè ÷èñòûé ïðîäóêò, ðåêîìåíäóåìûé â ëå÷åáíî-ïðîôèëàêòè÷åñêîì è äèåòè÷åñêîì ïèòàíèè. Åãî ðåêîìåíäóåòñÿ äàâàòü â êà÷åñòâå ïåðâîãî ìÿñíîãî ïðîäóêòà äëÿ ïðèêîðìà ãðóäíûõ äåòåé. Áîëüøîå çíà÷åíèå êðîëü÷àòèíà èìååò è äëÿ ïèòàíèÿ áåðåìåííûõ è êîðìÿùèõ ìàòåðåé, ëþäåé, ñêëîííûõ ê àëëåðãèè, ñ íàðóøåíèåì îáìåíà âåùåñòâ, ãèïåðòîíèåé è àòåðîñêëåðîçîì. Ìÿñî êðîëèêà ïîìîãàåò áûñòðåå âîññòàíàâëèâàòü ñèëû ïîñëå òÿæåëûõ èíôåêöèîííûõ çàáîëåâàíèé, îæîãîâ, òðàâì, ñïîñîáíî âûâîäèòü ðàäèîíóêëèäû èç îðãàíèçìà ÷åëîâåêà, ñîäåðæèò àñêîðáèíîâóþ êèñëîòó, ôîñôîð, æåëåçî, êîáàëüò, à òàêæå êàëèé, ìàðãàíåö, ôòîð. Âîò òàêîå îíî, êðîëè÷üå ìÿñî. Òàê ÷òî îé êàê ïðàâû áûëè íàøè þìîðèñòû Ìîèñååíêî è Äàíèëåö, êîãäà óòâåðæäàëè, ÷òî êðîëèêè — ýòî íå òîëüêî öåííûé ìåõ, íî òðè, ÷åòûðå êèëîãðàììà äèåòè÷åñêîãî, ëåãêî óñâàèâàåìîãî ìÿñà...

Ìÿñíîé ñàëàò Филе кролика — 1 кг, лук — 3—4 гол., редька — 2—3 шт., майонез, масло подсолнечное — 2—3 ст. л., перец, соль. Лук нарезать полукольцами и обжарить на масле до золоти( стого цвета, остудить. Мясо мел( ко нарезать, обжарить с солью и перцем до золотой корочки. Редьку натереть на терке. Выло( жить в салатник слоями мясо, лук, редьку, Каждый слой сма( зать майонезом. Поставить в холодильник на пару часов, что( бы салат пропитался. Ñëîåíûé ñàëàò èç ìÿñà êðîëèêà Мясо кролика — 400 г, кар тофель — 4 шт., яйца — 3 шт., морковь — 2 шт., огурцы соле ные — 2 шт., лук — 1 гол., зелень укропа — 1 пучок, майонез — 150 г, соль, перец. Вареное мясо кролика наре( зать кубиками. Картофель сва( рить, натереть на крупной терке. Морковь отварить, натереть на крупной терке. Яйца сварить вкрутую, нарубить. Огурцы на( резать мелкими кубиками. Лук измельчить. Зелень укропа мел( ко нарезать. На плоскую тарел( ку выложить слоями мясо кро( лика, лук, картофель, морковь, яйца и огурцы. Каждый слой посолить, поперчить, смазать майонезом. Салат посыпать зе( ленью укропа и поставить в хо( лодильник на 30 мин. Êðîëèê ïî-ýëüçàññêè Кролик — 1 тушка, мелкие шампиньоны — 200 г, лук — 1 гол., морковь — 1 шт., чеснок — 1 зубчик, корень петрушки — 1 шт., мука — 1 ст. л., бульон мясной или вода — 250 мл, вино белое сухое — 125 мл, масло сливочное — 40 г + 40 г, сливки жирные — 125 мл, горчичный по рошок — 1/2 ч. л., эстрагон (тархун), паприка молотая, соль, перец. Тушку кролика нарезать порционными кусками. Пере( мешать соль, перец, горчичный порошок и 1/2 ч. л. эстрагона. Полученной смесью натереть кролика. Луковицу, зубчик чес( нока, морковь и корень петруш( ки порубить. В кастрюле разог( реть 40 г сливочного масла и об( жарить мясо до золотистого цве( та. Выложить кролика. В той же кастрюле обжарить овощи на сильном огне, посыпать мо( лотой паприкой и 1 ст. л. муки. Выложить кролика обратно в кастрюлю. Добавить бульон или воду, влить вино. Закрыть крышкой и готовить 20 минут, пару раз перевернув кусочки

кролика. Снять крышку и гото( вить еще 10 минут. Шампиньо( ны разрезать пополам. Тушить в сливочном масле, пока из них не выпарится жидкость, посолить. Куски тушеного кролика и гри( бы переложить в нагретую суп( ницу или блюдо. Через сито про( цедить оставшийся соус, сме( шать его со сливками, посолить и поперчить, если нужно. По( лить кролика соусом, посыпать эстрагоном. Ïîõëåáêà èç êðîëèêà ñ ðèñîì è êîðåíüÿìè Кролик — 300 г, морковь — 100 г, сельдерей — 70—100 г, масло сливочное — 50 г, рис — 1 ст., паприка — 1—1,5 ч. л., соль — 1,5 ч. л., перец черный горош ком — 2—3 шт., зелень. Кролика разрезать на куски весом 80—100 г. Сельдерей, морковь натереть. На сковоро( де разогреть 25 г сливочного масла. Выложить куски кроли( ки и обжарить, перемешивая, на среднем огне до золотистого цвета примерно 15 минут. До( бавить коренья, оставшееся масло, перемешать. Жарить еще 10 минут, помешивая. Приправить паприкой, переме( шать, обжаривать еще 2—3 минуты. Переложить мясо и овощи в кастрюлю. Залить 600—700 мл воды, добавить 1—1,5 ч. ложки соли и 2—3 го( рошины черного перца. Варить похлебку под крышкой при слабом кипении 40—50 минут. Рис промыть, залить водой из расчета 3 части воды на 1 часть риса. Довести до кипения, до( бавить щепотку соли и варить при слабом кипении 15—20 минут. В тарелку выложить рис и кусок мяса. Налить по( хлебку. Украсить зеленью. Ñóï èç ìÿñà êðîëèêà ñ ôàñîëüþ Мясо кролика — 450 г, карто фель — 2 шт., фасоль белая кон сервированная — 200 г, лук — 1 шт., масло растительное — 1 ст. л., томатпаста — 1 ст. л., рубленая зелень укропа — 1 ст. л., лавровый лист — 1 шт., соль, перец. Мясо нарезать порционными кусками, залить 1 л холодной воды, варить 45 мин. Картофель нарезать кубиками. Лук мелко нарезать, пассеровать в расти( тельном масле. В кипящий буль( он положить картофель, посо( лить, варить 15 мин. Добавить фасоль, пассерованный лук, лав( ровый лист и томатную пасту. Варить на слабом огне 5—7 мин. Готовый суп разлить по тарел( кам, поперчить, посыпать зеле( нью укропа.

Êîòëåòû èç ìÿñà êðîëèêà Кролик (тушка) — 1 шт., сало свиное — 100 г, молоко — 100 г, яйца — 1 шт., хлеб белый — 100 г, сухари панировочные, масло растительное, перец чёр ный молотый, соль. Отделить мясо от костей, про( пустить мякоть вместе с салом через мясорубку. Белый хлеб размочить в молоке, отжать, до( бавить яйцо и смешать с фар( шем. Фарш посолить и попер( чить и снова пропустить через мясорубку. Сформовать котле( ты, запанировать и обжарить. Êðîëèê ñ êàðòîôåëåì è ñûðîì Кролик — 1 кг, лук — 300 г, чеснок — 15 г, морковь — 80 г, сыр твердый — 300 г, сыр плавленый — 2 шт., картофель — 1,5 кг, сметана — 300 г, томатная па ста — 50 г, соевый соус — 200 мл. Кролика на ночь замочить в воде. Обжарить в масле на боль( шом огне по 10 мин., переложить в кастрюлю. В сковороду, на ко( торой жарился кролик, налить 1,5—2 ст. воды или бульона, до( вести до кипения. Залить жаре( ного кролика. Обжарить лук и морковь, добавить в кастрюлю. Когда закипит, добавить смета( ну, томатную пасту и соевый соус. Перемешать и готовить 30 мин. Добавить плавленый сыр и продолжать варить еще 15 мин. на медленном огне. Затем поло( жить картофель и измельченный чеснок. Тушить до готовности картофеля. В конце добавить тер( тый твердый сыр, перемешать. Êðîëèê â ãîðøî÷êå Мясо кролика — 300 г, буль он мясной — 400 мл, шампиньо ны — 100 г, рис — 150 г, сыр — 50 г, перец сладкий красный — 1 шт., помидоры — 2 шт., лук — 1 гол., чеснок — 1 зубчик, черно слив без косточек — 5—6 шт., карри, соль, перец.

Мясо кролика нарезать ку( сочками. Шампиньоны и слад( кий перец нарезать полосками, помидоры натереть на крупной терке. Лук нарезать полукольца( ми, а чеснок пропустить через чеснокодавку. На дно горшочка выложить промытый рис, затем слоями выложить подготовлен( ные овощи, в середину — кусоч( ки кролика. Добавить карри, перец, соль, промытый черно( слив, посыпать тертым сыром, залить бульоном, накрыть гор( шочек крышкой, поставить в разогретый духовой шкаф и ту( шить до готовности. Æàðåíûé êðîëèê ñ êàðòîôåëåì Кролик — 1 шт., морковь — 1 шт., лук — 1 шт., маргарин — 3 ст. л., соль, перец, картофель — 8 шт. Кролика разрубить на части, посолить, поперчить и обжарить на сковороде до образования ру( мяной корочки. Лук и морковь мелко нарезать и обжарить вме( сте с кусками кролика. Получен( ный при жарке сок процедить, залить им мясо и кипятить 8—10 минут. Затем влить полстакана воды, накрыть крышкой и ту( шить в духовке до готовности около 30 минут. На гарнир по( дать жареный картофель или картофельное пюре. Êðîëèê â æåëå Кролик — 1 шт., раститель ное масло — 3 ст. л., лук — 3 гол., морковь — 3 гол., чабрец, лавро вый лист, долька чеснока, конь як — 0,5 ст., бульон — 3/4 ст., соль, перец. Тушку кролика разрезать на куски и слегка обжарить в глубо( кой сковороде. Затем добавить нарезанный лук и морковь, соль и перец. Положить измельчен( ные пряности, чеснок и залить все горячим бульоном. Жидкость

Êðîëèê â áåëîì âèíå ñ îâîùàìè Кролик (куски) — 4 шт. (по 100 г), помидоры — 3 шт., белое вино — 1/2 ст., морковь — 6 шт., лук — 4 гол., соль, оливковое мас ло, перец, розмарин, тимьян. Порционные куски посо( лить, приправить розмарином и тимьяном и обвалять в паниров( ке. Жарить в течение 5 мин. на сильном огне на оливковом мас( ле. Снять с огня. В кастрюле с оливковым маслом слегка под( жарить порезанную кружочка( ми морковь и нарезанный чет( вертинками лук. Когда лук при( обретет золотистый оттенок, выложить в кастрюлю куски кролика. Помешать, добавить вино и оставить до испарения вина. Тушить в течение 20 ми( нут. Открыть, добавить очищен( ные от кожицы помидоры, наре( занные маленькими кусочками, немного розмарина и тимьяна. Оставить тушить на медленном огне еще на 10 минут. Ïèðîã èç êðîëèêà ñ êàðòîôåëåì Кролик — 1,3 кг, мука — 25 г, вода — 3/4 ст., сливочное масло — 35 г, соль, перец. Для фарша: картофель — 250 г, яйцо — 1 шт., лук — 50 г, сливочное масло — 30 г, черствая булка — 200 г, соль, перец, зелень сельде рея и петрушки. Разделанную тушку поло( жить в кастрюлю, залить холод( ной водой, добавить соль и пе( рец. Варить под крышкой в тече( ние 1,5—2 часов. Готовое мясо кролика вынуть из бульона и удалить кости. В муку добавить 30 г масла и 3/4 стакана бульо( на и приготовить белый соус, добавить специи и соль по вкусу. Сварить картофель размять, до( бавить в него намоченную в воде и отжатую булку, взбитое сырое яйцо, сливочное масло, мелко нарезанные лук, петрушку, сельдерей, соль, перец. Получен( ный фарш хорошо перемешать. Форму для запекания обильно смазать маслом и выложить по( очередно слоями слой фарша, слой отварного мяса, слой соуса. Верхним должен быть слой фар( ша. Запекать в сильно разогре( той духовке 25—30 минут.

ПАЛЬЧИКИ ОБЛИЖЕШЬ!

Кролик вв шампанском шампанском Кролик Кролик — 2 шт., шампанское — 1 бут., лук — 5 гол., шам пиньоны — 50 г, масло растительное — 3 ст. л., масло сливоч ное — 150 г, сметана — 250 г, лимон — 1 шт., мука, лавровый лист, петрушка, перец, соль. Разделать кроликов на куски, посолить, поперчить, слегка обсыпать мукой и обжарить со всех сторон в смеси растительного и сливочного масла. В дру( гой посуде припустить измельченные луковицы и заранее приправленные лимонным соком четвертинки шампиньонов. Сложить туда же куски кролика, добавить лавровый лист, пет( рушку, полить шампанским и тушить под крышкой примерно 30 минут. Мясо вынуть и со( хранить его горячим. Слегка уварить соус, добавить сметану, снова уварить наполовину. Сняв с огня и хорошо взбивая, постепенно добавлять оставшееся сливочное масло. Снова поставить на огонь, довести до кипения, поварить некоторое время, продолжить взбивать, залить мясо полученным соусом. Ïîäãîòîâèëà Ìàðèÿ ÃÎÐÁÀ×ÅÂÀ


особисте

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 ð.

Де ти, моя доле? Рубрику веде Олена ДЕСЯТЕРИК Володимир М. Як воно одинакові, знає той, хто це випробував на собі. Я простий селянин, 45 років проробив у колгоспі, на фермі. Мені 75, ріст 173, вага 75. Не п’ю, не курю. Удівець. Син окремо від мене, зі своєю родиною, в них усе є, нічого від мене не треба. Оце така в мене коротенька історія, сподіваюся, що обізветься самотня, яка погодиться на переїзд. * * * Віктор Б. з Дніпропетровська. Мені 64-й рік, у квартирі на підстанції я сам, на пенсії, не курю. Поїздом щонеділі їжджу на дачу. Все інше — при спілкуванні з самотньою, яка відгукнеться. * * * Володимир Т. 53 роки, українець, без шкідливих звичок, мешкаю у селищі міського типу, на роботу їжджу до Дніпра. Дітей нема. Людина не може бути одна, хочу мати сім’ю. Чекатиму відгуку такої ж самотньої. * * * Андрій В. з Дніпропетровська. Мені 47, ріст 176, вага 72, працюю, вже пару років я сам. Порядний, не сприймаю скандалів і брехні. Шкідливих звичок нема. Хочу любити і щоб мене любили. * * * Юрій Б. з Дніпропетровська. Весь час заглядаю в газету, туди, де розказують про свої долі, хочу найти собі половинку, та не виходить. А мені вже скоро, цього літа, буде 40, і не щастить. Ріст 164, вага 64, працюю, нелінивий. Пишу третій раз. Як і тепер ніхто не відгукнеться, значить не судилося. * * * Андрій К. з Дніпропетровська. Щось доля не хоче, пані Олено, всміхатися мені. То не відповідають на мої дзвінки, а то призначають побачення і не приходять, а ще був лист від жінки, яка має дитину, а я хочу свою мати, щоб було кому передати спадок від батьків, а також дати дітям музичну освіту, яку я ще здобуваю, навчити інших життєво необхідних професій. Працюю. Шкідливих звичок нема, жонатий не був, у тюрмі не сидів, є старенькі тато і мама. Клопочуся на присадибі: сад, город. Мені 34, ріст 180, вага 90. * * * Ніна Ф. Народилася в 1937 році, ріст 165, вага 80. Живу в онука, а він поїхав до Москви на заробітки. Дітей рідних немає. Жила колись у Дніпрі на Рибальському, проти Самарського моста, доглядала діда десять років, він мені переписав хату і землю і вмер. А його родичі мене виселили з хати, шість раз визивали на суд. Тепер тут, за чотири кілометри від райцентру, я лише два роки, і мене мало хто знає. Є два паї, орендар мене забезпечує зерном, по 4 тонни, олією, вугіллям, оре город. В мене газ, є дві козочки, є ще гектар землі, яку треба на когось оформити. До весни хотіла б з кимсь зійтися, бо треба купувать курчат, каченят. Несварлива. * * * Катерина Г. з Дніпропетровська. Вдова, 70 років. Спокійної вдачі, з почуттям гумору, люблю порядок у всьому. Небайдужа до музики, до політики, до літератури, до тварин. Самотність, як на мене, можна подолати тільки удвох. Двоє — це вже сім’я. Дуже чекатиму, що і до мене незабаром прийде чудова звістка. І я вже буду не сама, а з ровесником або трохи старшим, який сповідує правду і вірність, бажано з Дніпра.

КНИГУ Тетяну Василівну, депутата обласної ради, радника генерального директора ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», м. Кривий Ріг, ЖИЛУ Павла Броніславовича, депутата обласної ради, голову Державної екологічної інспекції України, БЕЗУГЛОГО Павла Георгійовича, депутата обласної ради, директора з розвитку консалтингового агентства «Ай ��ью», ЩИРО ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Бажаємо енергії, оптимізму, натхнення, успішної діяльності для розквіту Дніпропетровщини і благополуччя населення області. З повагою зорянці

Щиро вітаємо з Днем народження талановитого лікаря і прекрасну людину — Ірину Василівну Македонську! * * * Ірина В. з Дніпропетровська. Мені 68, ріст 160, вага 65. Стараюся доглядати за своїм здоров’ям і зовнішністю. Вдова. Прожила з чоловіком довго і щасливо. В сина і дочки своє життя. Маю квартиру і все необхідне. Тільки дуже зле одній, ніяк з самотою не можу змиритися. Хотіла б познайомитися з чоловіком православним, самостійним, чуйним, чесним, здатним радіти життю і дякувати Богу за все. Сама я життєрадісна, товариська, доброзичлива, небайдужа до чужого горя. Люблю природу, землю, тварин. Віра в Бога дає нам силу любити, надіятися, чекати і прощати всім. Це головне. Безбожні, злі, з лихими звичками хай не пишуть. * * * Ольга П. Минає 66-й рік життя. Проста, сільська, мешканка райцентру. Втратила чоловіка в молоді роки, і світ перевернувся, руки опустились, підтримати не було кому, та треба жити і нести свій хрест. Поряд з чуйною людиною можна радіти життю і поратися на рідній землі. * * * Анна Ч. з Дніпропетровська. 61 рік, 160, вага 74, на пенсії, працюю. Обоє дітей сімейні. У трикімнатці я разом з синовою сім’єю. Хвалитися не вмію, звичайна, як усі жінки мого покоління, кажуть, добра, симпатична. * * * Ніна В. з Дніпропетровська. 1955 р. н., невисока (156), худенька (52). Пенсіонерка, але працюю у дитсадку помічником вихователя, вдова. Син живе окремо, ще парубочить, а я біля дочки, зятя й онуки. Буду рада знайомству з самотнім чоловіком. * * * Олена В. з Дніпропетровська. Мені теж хочеться з кимось спілкуватися, в мене багато книг, люблю читати, але книги не замінять живу людину. Мені 56-й, ще не на пенсії, вдова. Освіта педагогічна, працюю в дитсадку вихователем. * * * Вікторія А. з Дніпропетровська. 54 роки, знак Водолія, вдова, освіта університет, інженер, працюю, дочці 29, живе окремою родиною. Я однолюбка, домашня, вірна і відповідальна, з почуттям гумору. * * * Ліза Л. з Дніпропетровська. Для свого колишнього покійного чоловіка завжди була опорою, все прощала. Така і для своїх друзів. Спокійна, люблю робити людям приємне, щось дарувати. Живу з мамою і семирічним сином на лівому березі. Мені 35, ріст 170, вага 65, світло-русява, вчителька.

Щоб нàäðóêóâàòèñÿ íà íàøié ñòîð³íöi (âèõîäèòü ó êîæíîìó ÷èñë³ ãàçåòè), пèø³òü òàê, ÿê ó쳺òå. Àëå íå ñêóï³òüñÿ: ÷èì äîêëàäí³øå áóäå ðîçêàçàíà âàøà ³ñòîð³ÿ, ваша правда, òèì á³ëüøå ìàòèìåòå øàíñ³â íà óñï³õ. Íàïèñàíå íàä³øë³òü íà àäðåñó: Îëåíi ÄÅÑßÒÅÐÈÊ, «Çîðÿ», âóë. Æóðíàëiñòiâ, 7, Äíiïðîïåòðîâñüê, 49051. І свій лист-âiäãóê на ту чи іншу публікацію (з указанням дати) òàê ñàìî øëåòå ìåíi, а ÿ ïåðåøëþ тій людині, з якою хочете познайомитися. Дëÿ öüîãî íå çàáóäüòå ïîêëàñòè êîíâåðò ç ìàðêîþ. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Àäðåñè ³ ïðiçâèùà íå ðîçãîëîøóþ, íå âèñèëàþ i ïðîøó до редакції íå ïðè¿çäèòè. Хто має доступ до Iнтернету, може свої історії і лèñòè âåäó÷³é íàäñèëàти на åëåêòðîííó àäðåñó:

olena@zorya.org.ua

вітаємо!

22

ЗОРЯ

Ùèðî âàøà Î. Ä.

Нехай завжди Вам всміхається доля, несуть тільки радість з собою роки, хай щастя й здоров’я не зрадять ніколи, хай збудуться мрії, бажання й думки. Ваша невгасна енергія, життєвий оптимізм нехай і надалі супроводжують у всіх справах та починаннях. Нехай Вас оточує надійний та стійкий світ, доля буде щедрою на яскраві події, а поруч завжди будуть розуміючі і дорогі Вам люди. Бажаємо Вам наснаги, нових здобутків, людської шани, добробуту і благополуччя, успішних звершень у роботі. З повагою друзі.

Добрих друзів «Зорі» — начальників поштових відділень: БАЛАТЛЄЄЦЬ Галину Миколаївну (с. Сорочине Петриківського району, п/в 811), ВОДОЛАЗЬКУ Наталію Анатоліївну (с. Новогригорівка Межівського району, п/в 912), КРАЙНЮЮ Любов Юріївну (с. Миролюбівка Синельниківського району, п/в 570), ВОРОНІНУ Юлію Михайлівну (с. Преображенка Криничанського району, п/в 360), РЕВЕНКО Людмилу Михайлівну (Кривий Ріг, п/в 53), БОГДАН Оксану Вячеславівну (с. Катеринопіль Криничанського району, п/в 320), ТКАЧЕНКО Інну Вікторівну (с Сергіївка Томаківського району, п/в 502), ГОРБ Світлану Іванівну (с. Саївка П’ятихатського району, п/в 153), ГЛАЗУНОВУ Тетяну Олегівну (с. Маломихайлівка Криничанського району, п/в 342) ЩИРО ВІТАЄМО З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! Нехай збуваються всі мрії; зичимо здоров’я, злагоди в родинах, добробуту і особистого щастя. З повагою зорянці

УВАГА! Переможців, які виграли грошові призи, просимо надіслати на адресу редакції копію свого ідентифікаційного коду та паспорта. Розбірливо вказати свою адресу, на яку переказувати гроші. Тільки після цього кожному переможцю буде надіслано його виграш. Перелік переможців, які виграли грошові призи, друкується щосереди в газетах «Зоря»-область» та «Зоря»-город», починаючи з 20 листопада 2013 р. Уважно читайте нашу газету й надалі залишайтесь з нами!

Як передплатити «Зорю»

Зробити це дуже про­ сто. На кожній пошті у Каталозі пе­р іодичних видань Дні­п ропе­т ро­в ­ ської області ви знайде­ те «Зорю»область» на Iндекс «Зоря»-область» Iндекс «Зоря»-город» Періодичність 1 міс. 3 міс. 6 міс. 12 міс. стор. 15. Ціни подані без урахування вартості приймання передплати «Зорю»город» можна знайти на стор. 13—14 89656 89658 середа 3,60 грн. 10,80 грн. 21,60 грн. 43,20 грн. у тому ж Каталозі. Для пенсіонерів пільгова Для пенсіонерів пільгова Для пенсіонерів та 35380 91324 середа 4,55 грн. 13,65 грн. 27,30 грн. 54,60 грн. вете­р анів — пільгова Для індивідуальних передплатників Для індивідуальних передплатників ціна на передплату у тому 89657 89659 середа, ж Каталозі. 9,50 грн. 28,50 грн. 57,00 грн. 114,00 грн. Для пенсіонерів пільгова Для пенсіонерів пільгова п’ятниця Увага! Кожен пе­ 61141 89661 середа, редплатник один раз на 11,25 грн. 33,75 грн. 67,50 грн. 135,00 грн. п’ятниця півроку може безплат­ Для індивідуальних передплатників Для індивідуальних передплатників середа, 08785 89660 но подати оголошення 13,20 грн. 39,60 грн. 79,20 грн. 158,40 грн. п’ятниця Для підприємств та організацій Для підприємств та організацій про купівлю або про­ даж, привітати близьку Вартість приймання передплати 0,9 грн. 2,10 грн. 2,55 грн. 3,90 грн. людину чи висловити співчуття. Якщо вам важко самим дістатися до поштового відділення, щоб передплатити «Зорю», телефонуйте до редакції (0562) 388373, і листоноша прийде до вас сам.

Вартість передплати на газети «Зоря»-область» та «Зоря»-город» на 2014 рік


ДАРИНЧИНА ВІТАЛЬНЯ Âèâ÷è â³ðøèê Через рукавички, Він до рук дістався. Ох і розбишака, Бешкетує й годі, Тиха й тепла хата, Стане у пригоді. Щільно закривайте, Двері всі до хати, Мороз не пускайте, Там бешкетувати.

Âèïóñê Âèïóñê 6 6 (477) (477) Âèïóñê 6 (477)

Àíòîí³íà ÃÐÈÖÀÞÊ

Ìîðîçåöü òð³ùèòü Морозець тріщить, Насолоду має, День і ніч не спить, Усіх зачіпає. Пощипав за щічки, Потім засміявся,

Ö³êàâèíêà â³ä Äàðèíêè

Ñï³âó÷³ ï³ñêè Це явище спостерігається в багатьох районах світу. Схо7 же існує й в Україні, поблизу Нікополя, на косі біля річки Лапінки, на одному з рукавів Дніпра. «Спів» цих, мабуть, най7 дивніших пісків чути після дощу, коли верхній шар злипаєть7 ся й утворює крихку кірку. Крокуючи нею, можна почути зву7 ки, подібні до свисту повітря, випущеного з автомобільної камери.

Êàçêà

×àéíèê

Набридло чайникові вдома сидіти. Вийшов він надвір по7 гуляти. Помітив його собака, загавкав: — Гав, гав! Це слон! Я його по хоботу впізнав. І звідки він до нас завітав? Чайнику сподобалось, що про нього так подумали, буцім він слон. Він повертів носи7 ком7хоботом і засвистів, ви7 пускаючи пару: дивіться, який я! Підлетів гусак: — Га7га7га! Про кого поду7 мали, що це слон! Це ж паро7 воз! Чуєте, як гуде! Бачите, як пара з нього йде! Бути паровозом чайнику сподобалося ще більше, ніж слоном. Від задоволення він дужче закипів, аж капелю7 шок зверху почав підстрибу7 вати й бряжчати: блям7 блям7блям! Не поми7 нув чайника й півень. — Кукурі7 ку! Кукуріку! Вставайте, недо7 тепи! Це ж не па7 ровоз, а будиль7 ник. Тільки в будильника ка7

пелюшок може так брязкати. Бути будильником теж не7 погано. І чайник загордився, задер носик угору. Він був чер7 воним у біленьку цяточку. Просто чудо! — Ме7ме7 ме! — втру7 тилась в роз7 мову коза. — Це ж не бу7 дильник, а му7 хомор! Такого добра повнісінький ліс! — Пих7пих! Я не мухомор, — образився чайник. — Я слон! Я паровоз! Я будильник! — і він почав вертіти носиком, як слон, запихкав, як паровоз, задзенькав капелюшиком, як будильник. — Няв, няв! Зви7 чайно, не мухомор, — мовила кицька. — Невже ніхто його не впізнав? Це ж звичайнісінький чайник з хоботком7носиком, як у сло7 на, з парою, як у паровоза, з капелюшиком7покришкою, як у будильника, з біленьки7 ми цяточками, як у мухомора. Щоправда, чайники бувають різні — і червоні, і коричневі, і жовті... Але кожен частує чаєм, якого не мають ні слон, ні паровоз, ні будильник. Кішка принесла чашку й подала чайникові, щоб той на7 лив їй чаю. За кілька хвилин усі пили запахущий чай і хва7 лили чайник: і собака, і гусак, і півень, і коза, і кішка. А чайник був дуже задово7 лений, що він просто чайник, а не слон, не паровоз, не бу7 дильник. Просто чайник з духмяним чаєм. Ìàðàò ÁÀÑʲÍ

ÇÎÐß

www.zorya.org.ua 31 ñ³÷íÿ 2014 ð.

23

Ïîâ÷àëüíà ³ñòîð³ÿ

ßê Íàñòóñÿ ìàì³ äîïîìàãàëà

Повернулася мама з ��о7 боти та й почала у квартирі прибирати. Прибирала, прибирала, сіла в крісло й каже: — Чогось голова розбо7 лілася. Відпочину я трішки, дочко, а опісля підлогу вимию. Лягла вона на ліжко й заснула. Подивилася Настуся, що мама спить, прикрила її вовняною хусткою, вий7 шла на пальчиках зі спальні й двері за собою причинила. Хай поспить мама, а вона тут, в іншій кімнаті, посидить тихень7 ко. І сіла у велике крісло. А в кімнаті непорядок. Біля дверей відро з водою стоїть, посеред кімнати крісла зіставлені. Неза7 тишно, навіть уроки робити не хочеться. І стала Настуся думати, як мамі допомогти. «Візьму та сама підлогу помию, — вирі7 шила вона. — Немаленька вже, до школи ходжу». І взялася за роботу. Нелегко справитись з великою ганчір7 кою, коли в тебе такі маленькі руки. Не слу7 хається ганчірка Настусі, не хоче ніяк воду з себе випускати. Викручує, викручує її На7 стуся, з усіх сил старається, а вода все тече та й тече. І як це мама так спритно справ7 ляється з нею? Але й Настуся не відступить7

ся, не така вона, щоб не по7 долати ганчірку. Потроху робота пішла на лад. Прав7 да, від неслухняної ганчір7 ки боліли руки, але Насту7 сю це не дуже бентежило. Вона раділа, що помила підлогу, мамі допомогла, і щаслива усмішка сяяла на її розпашілому від роботи личку. — А тепер приготую ве7 черю, — сказала собі На7 стуся й стала порядкувати біля столу. Коли чайник закипів, вона вимкнула плиту й пішла будити маму. — Ой, як довго я спала! — зиркнувши на годин7 ник, вигукнула мама. — Незабаром тато з роботи прийде, а ще підлога не мита й вечеря не готова. Настуся посміхнулася, але нічого не ска7 зала. А мама вийшла зі спальні й очам своїм не повірила: і підлога помита, і вечеря стоїть на столі. — Хто ж це в нас господарював? — зди7 вувалася мама. — Я! — весело відповіла Настуся. Мама пригорнула дочку, поцілувала в одну, потім у другу щоку й мовила: — Помічниця ти моя дорога! Господинька ти моя славна!

ßäâ³ãà ÁßÃÀÍÑÜÊÀ

³êîíöå â ïðèðîäó

Ó êîãî ñê³ëüêè çóá³â?

Багато людей думають, що чим тварина «зубасті7 ша», тим небезпечніша для людини. Але найбільшою кількістю зубів володіють цілком нешкідливі равлики й слимаки. Скільки ж зубів у равлика й для чого стільки? Біологи підрахували, що в роті (вірніше, на хітиново7

му стрічці7язику) звичайно7 го садового равлика розта7 шовано 135 рядів найдрібні7 ших зубів по 105 штук у кожному з них. Тобто за7 гальна кількість зубів рав7 лика — 14175! Зубна система равлика — язик з дрібною терткою, яку зазвичай звуть радулой, саме завдяки їй равлик збирає й ефективно подрібнює спожи7 вану рослинну їжу. А в сли7 мака ще більше зубів — до 30 тисяч. Він по праву вва7 жається рекордсменом серед усіх істот за кількістю зубів. У пащі величезної кито7

вої акули перебуває до 15 ти7 сяч зубів, але використовує їх акула не для пережовуван7 ня, а для замикання їжі в по7 рожнині рота. Зуби в акули й равлика постійно оновлюються. У найкровожерливіших хижаків зубів у пащі в тисячі разів менше, ніж у нешкідли7 вого равлика. У кішки й усіх котячих (левів, тигрів і т.д.) кількість зубів у роті всього 30. А в собаки, вовка та ли7 сиці їх 42. А у визнаних гризунів тва7 ринного світу — зайця й білки — зубів 28 і 22 відповідно.

Ðîçôàðáóé

ϳäãîòóâàëà Äàðèíà ÂÅÑÅËÅÍÊÎ. Використано методичну літературу і матеріали ЗМІ


24

на дозвіллі

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 ð.

анекдоти

Сміхокласика Гаряча філософія

Не боялася дівулька ні лайки, ні бійки. Закінчила десять класів на нещасні трійки. Але в мами є знайомий в університеті. — Будеш ти на філософськім вчитись факультеті! Та, явившись на екзамен, ляпнула дівуля, Що жив колись на Вкраїні філософ Каструля... І сказав екзаменатор, вставши із-за столу: — Я вам радив би вступити в кулінарну школу. Закінчила та дівулька курси кулінарні. Пече тепер пиріжечки і оладки гарні, Порядкуючи на кухні рукою твердою, І не плутає каструлі зі сковородою.

Таємниця

Найпродвинутіший дід у світі

— Чого ти на мене витріщився? — сердито буркнув маленький, сухий, мов патичок, Єлисей Прокопович, або помісцевому дід Грап, до свого внука. Юрко шморгнув носом: — Класні у тебе, діду, штани... — Оці? — здивовано глянув Єлисей Прокопович на свої діряві та латані джинси. Онучок шморгнув удруге: — Оці. — Ти, хлопче, мабуть, уже той... очманів від того комп’ютера... У цих штанях уже живого місця немає! А вчора як зачепився за хвіртку, то розпоролася й холоша. Он баба вже давно просить їх на ганчірки... — Ти що?! — аж підскочив Юрко. — В жодному разі! Краще віддай мені... Я потру їх цеглою, пороздираю краї дірок — хлопці луснуть від заздрощів. Тепер уже дід Грап не зрозумів ні­ чогісінько. А ввечері, коли не було по­ руч зайвих вух, стурбовано поділився зі своєю старою: — Треба б зводити нашого Юрасика до лікаря... — З якого дива? — здивувалася баба. — Він ніби ні на що не скаржиться... Єлисей Прокопович багатозначно гмикнув. — Е-е-е-е, «не скаржиться»... Від­ сутність скарг — ще не ознака доброго здоров’я. Ти знаєш, що він утнув? Ви­ просив у мене старі джинси... — Оті засмальцьовані, що я хочу взя­ ти на ганчірки? — Атож! Та ще й хоче, чуєш, натер­ ти їх цеглою. Каже, вийде «відпадно» і «кльово»... Хіба таке скаже нормальна дитина? Ні, це не на добро! Отож я й думаю: поки не приїхали наші молоді зі своїх італійських заробітків, треба звернутися хоча б до невролога. Їхати з дідом до районної поліклініки Юрко відмовився навідріз. Та коли йому пообіцяли купити за це новеньку мобіл­ ку, погодився. Тільки боязко уточнив: — А там не робитимуть уколів?

— Ні, — заспокоїв Єлисей Прокопо­ вич. — Тільки, можливо, постукають молоточком по колінах та звелять із за­ плющеними очима попасти пальцем у кінчик носа... ...Районний невролог був лікар мо­ ложавий. На його засмаглій шиї ви­ блискував товстий золотий ланцюжок, а на підмізинці лівої руки — масивний перстень. Перш ніж завести внука до кабінету ескулапа, Єлисей Прокопович вирішив переговорити з ним особисто. — Бачте, у нас тут таке... — розпочав він, нахилившись до лікаря. В цю мить невролог сів у крісло, по­ клав ногу на ногу і відкинув полу білого халата. Те, що побачив при цьому дід Грап, зупинило його на півслові: юнацька статура лікаря була обтягнена джинса­ ми... в численних дірках та латках. — Розповідайте, я вас слухаю! — за­ охотив Єлисея Прокоповича невролог. — Чого ви так дивитеся на мої джинси? Ґудзики там ніби застебнуті... Дід Грап ледве видав із себе: — Так-так, застебнуті. Але чого, звиняйте, ваші штани у дірках? Мало заробляєте? — Ось ви про що, папашо! — щиро засміявся лікар. — Дірки, як ви каже­ те, так само, як і продумано розміщені латки, — це... Ну, мода така... Класно, відпадно, кльово! — Зрозуміло, — сказав Єлисей Про­ копович. — У такому разі ми вас не тур­ буватимемо. Вийшовши з кабінету лікаря, дід Грап промовив до внука: — Твоя правда, Юрасику. Ти цілком здоровий сучасний хлопець... Отже, пі­ демо купувати обіцяну мобілку. Внук радісно вигукнув: — Класно! Дід жартома його підтримав: — Кльово! — Просто відпадно! — засяяв Юрко. — Ти в мене найпродвинутіший дід у світі! Володимир ІВЧЕНКО

стрижемося за Місяцем

4 лютого — завдяки новій зачісці виглядатимете прива­ бливіше.

5 лютого — візит до перука­ ря загрожує миру та злагоді у вашому житті.

Нікудишні черпаки Підійшла жінка до діда, який продавав де­ рев’яні вироби, та й каже: — Нікудишні ваші черпаки. — Чому? — Я вдарила ним чо­ ловіка по голові тільки один раз, і він розлетівся на тріски.

В оточенні Розмовляють два то­ вариші. — Я зустрів дівчину, яка оточить мене любов’ю, турботою і ласкою. Що ти про це думаєш? — Думаю, як ти будеш виходити з того оточення.

Під колір У шлюбному агентстві: — Вам більше подоба­ ються блондини чи брю­ нети? — А можна рудого? У мене всі меблі червоного кольору.

— Чим відрізняєть­ ся молодий холостяк від старого? — Молодий прибирає в квартирі, щоб запроси­ ти до себе жінку, а старий запрошує жінку, щоб по­ прибирала.

Словничок-жартівничок Ø Послідовник — прикордонний собака. Ø Табун - заборона. Ø Лінійка — лінива жінка. Ø Лампас — освітлювальний прилад. Ø Аукціон — відлуння в лісі. Ø Гуляш - синець. Ø Тарантас — фігура пілотажу.

З учнівських творів Ø Хлопці з твору Я. Стельмаха «Митькозавр із Юрківки» були винахідливі. Зачитані. Ø Тарас Трясило був хоробрий, дужий та добре справлявся з ві­ ршами.

Ø Побачивши матір, серце ніби вискочило з грудей.

Ø Стіни нашого класу оформле­ ні стендами, картинами і десятьма письменниками.

Ø Випивши пігулку, голова заспокоїлась і перестала боліти.

Ø Атмосфера класу співпадає з моїми бажаннями.

Ø Только був не такою дити­ ною, як усі, а гнилою і чахлою.

Ø Жерці — це ті, що їли людей. Ø Осінь приблукала на під­ ніжки гір.

6 лютого — підстрижіть хоча б один локон, і життя стане до­ вшим.

Ø Там сонце не світить, хоч друга половина світу — це спра­ ведливі громадяни.

Ø Золотий промінь перекинув сонце, мов спортсмен гирю.

7 лютого — стрижка волосся принесе здоров’я.

Ø Пан каже: «Давай, Іване, спочатку з’їмо твою торбу, а по­ тім мою».

Ø На лисові було чудове хутро, захотілось його зняти і одягнути на голову.

РЕДАКЦIЙНА КОЛЕГIЯ: С. ЧЕРНЯВСЬКИЙ, голова наглядової ради, К. ЗАЙЦЕВА, головний редактор, Т. Кузьменко, відповідальний редактор, М. Нестерук, заступник, А. ДРИГА, редактор з роботи зы спец. кореспондентами.

— Омельку, — каже мати, — одружуйся з Ка­ териною, а то вона піде заміж за Миколу. — Не піде. — Чому? — Вона сказала, що він уночі хропе.

Різниця

Ø Добре годований дід ріс не­ наче з води.

Голова наглядової ради Сергій ЧЕРНЯВСЬКИЙ. Головний редактор Ксенія ЗАЙЦЕВА. Засновник — Дніпропетровська обласна рада Видавець — Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Редакція газети «Зоря» Видається з 17 (4) квiтня 1917 року. Свцтво про реєстрацiю ДП №1811—549 ПР вiд 8.11.2011 р., ДП № 1179 от 08.10.2004 р.

посміхнись

Ø Климко жив із дядьком Ки­ рилом, машиністом, паровозом.

1 лютого — візит до перукаря зробить вас багатшими.

3 лютого — стрижка волосся принесе матеріальне благопо­ луччя.

Павло Глазовий

Ø Батько носив Михайлика до школи в картузі.

Прогноз з 1 по 7 лютого

2 лютого — щоб тіло і почуття зміцні­ ли, сходіть у перукарню.

Як ішли у баню митись молоді солдати, Відпросивсь один єфрейтор цигарок узяти. У ларку сидів привітний дядько сивочубий. — Як там служиться,— питає,— голубе мій любий? Послужив і я, синочку, у такому ж роді. Скільки вас, таких орляток, числиться у взводі? — Це,— розсердився єфрейтор,— наша таємниця, І питати про подібне зовсім не годиться. — Та хіба ж я,— каже дядько, — схожий на шпійона? Я ж, синочку, з Борщагівки, а не з Пентагона.— Цигарок розкрив коробку: — Забирай без плати. По три штуки на солдата дозволяю взяти. А єфрейтор треться-мнеться: —Дивний це подарок. Як по три, тоді давайте двісті сім цигарок.

Малюнок Олександра КОСТЕНКА

гумореска

Не піде

Власкори: Кривий Ріг (24) 90 38  16; Павлоград (232) 6  05  08; Синельникове (263) 4  09  17; Софіївка (250) 2  80  84; П’ятихатки (251) 3  06  78.

Приймальня: (0562) 27  16  52; 27  80  27 (ф.) Відділ (0562) 35  14  26 (ф.); 38  83  53; реклами: 38  83  28; 33  78  04. Вiддiл передплати: (0562) 38  83  73.

Ця не заважає — Діду Панасе! Чому це ви бабу Палажку ви­ гнали, а з молодою одру­ жилися? — Та ну її, бабу, до дідька — спати не давала: то кашляє, то хропе, то стогне. А молода — зовсім інша річ. Звечора як піде до сусідки — то аж ранком прибіжить.

Авансом — Грицю, а скільки в тебе дітей? — питає Пав­ ло. — Один син. — І скільки йому ро­ ків? — П’ять. — Та ти ж тільки по­ заторік одружився. — Син получився авансом...

Це не вперше Жених до нареченої: — Ти не забудь, що говорити, як нас будуть вінчати. — Та ти що. Це ж мені не вперше.

Вiд­повiдальнiсть за змiст реклами несе рекла­ модавець. Редакцiя не завжди подiляє позицiю авторiв публiкацiй. При передруку посилання на «Зорю» обов’яз­ кове.

НАША АДРЕСА: газета «Зоря», вул. Журналiс­­тiв, 7, Днi­про­­­петровськ, 49051. еmail: zorya@ezorya.dp.ua; ria@ezorya.dp.ua

Друк ПП «СТПРЕС», 50025, м. Кривий Ріг, вул. Окружна, 12. Обсяг 1,86 д. ар. Офсетний друк. Зам. №84.

Тираж номера 32780.

www.zorya.org.ua

Цiна договiрна.


Ракурс Актуально

Медиапаспорт Наша страна за последние сто лет прошла через большие испытания. Первая мировая и Гражданская война, Великая Отечественная, развал Советского Союза. В первую очередь всегда страдали самые незащищенные — дети.

В годы революции и гражданской войны число беспризорных детей достигло 5 миллионов. Решение этой сложнейшей проблемы было поручено НКВД и лично Феликсу Дзержинскому, который был председателем комиссии по улучшению жизни детей. Были построены тысячи детских домов, коммун и детских городков. Там обездоленные дети получали образование, питание, медицинское обслуживание, а главное — возможность самореализации. Многие из беспризорников стали впоследствии военными, писателями, учеными, академиками АН СССР, в их числе всемирно известный генетик Николай Петрович Дубинин. В наше время всем очевидно, что даже лучшие интернаты никогда не могут заменить ребенку маму и отца. Дети, растущие в семьях, здоровее, образованнее, психически устойчивее, да и просто счастливее. Хорошей альтернативой детским домам является детский дом семейного типа, когда семья или отдельный человек берут на воспитание несколько детей. Кстати, в Евросоюзе детских домов нет, детей всех усыновляют. Это выгодно как для государства, так и для детского

дома. На содержание ребенка в такой семье Украина тратит в среднем в 2 раза меньше средств (24,5—20 тыс. грн.), чем в интернате (65—75 тыс. грн. в год). Причем из этих денег лишь 10% расходуется непосредственно на самого ребенка, и то в основном на питание. Остальная сумма — это оплата коммунальных услуг (20%) и зарплата сотрудников интерната (70%). Если в детском доме семейного типа пятеро и больше детей, то родителям-воспитателям, кроме двух тысяч гривен на ребенка помощи в среднем, от государства выплачивается зарплата и, соответственно, проводятся выплаты в Пенсионный фонд. Я часто посещаю приемные семьи, и у меня сложилось впечатление, что многие, главным образом в сельской местности, берут приемных детей для того, чтобы получать помощь от государства и благодаря этому содержать в том числе и своих собственных детей. Я не вижу в этом ничего плохого, лишь бы всем детям в итоге было лучше. А то, что им лучше, это мы видели своими глазами. Кроме того, в сельских семьях есть возможность сообща заниматься общим хозяйством, что, как известно, объединяет. Особо хочу поблагодарить священника Андрея Пинчука за то, что он, во-первых, создал на базе своей семьи детский дом семейного типа, а во-вторых, вместе с нами в Днепропетровской области реализует программу «Медиапаспорт». С ее помощью информация о детях, которых можно взять в семью, становится доступной потенциальным родителям.

Команда проекта уже создала 370 видеопаспортов детей, которые могут быть устроены в семьи

В России это целая государственная программа, а в нашем регионе этот полезный опыт приносит большую пользу. Ведь не секрет, что многие хотели бы усыновить ребенка, но стесняются и даже боятся приходить в детские учреждения, интернаты, смотреть детям в глаза, выбирать — «этого берем, этого не берем». Снять такой психологический барьер и помогает «Медиапаспорт». Команда проекта уже создала 370 видеопаспортов детей, которые могут быть устроены в семьи. В результате 94 ребенка (из них 22 — дети с особыми потребностями) были приняты в новые семьи. Спасибо энтузиастам, в числе которых Ирина Куцая, Иван Грязев, а также активисты организации «Сияние радуги» Анна Меркулова, Александр Мусинов, Андрей Ботов, мой помощник Лариса Полупанова и многие другие неравнодушные люди. Они записывают интервью детей, монтируют видео и выкладывают на сайт (http://mediapasport. com.ua/) и страничку программы в Фейсбуке (https:// www.facebook.com/home.php ?sk=group_138393266221881). Хочу попросить всех неравнодушных людей подключиться к рекламе этого сайта и странички в Фейсбуке! Сейчас мы запустили активную рекламную кампанию проекта на билбордах. Конечно, были и определенные проблемы, связанные с неконструктивной позицией некоторых руководителей интернатов. Переход детей в приемные семьи приводил к тому, что ребят в интернатах становилось меньше, их уплотняли, а потом перепрофилировали в детские сады. Это приводило к уменьшению рабочих мест. Плюс сокращение госфинансирования, не говоря уже о большом количестве благотворительной помощи, которой в детских садах, конечно, меньше. Были ситуации, когда персонал интернатов саботировал работу активистов программы, не допускал съемочную группу к детям, но это в прошлом. …Все мы родом из детства. Как распорядимся мы детством маленьких граждан Украины, так и сложится вся их дальнейшая жизнь. Олег ЦАРЕВ, народный депутат Украины

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

25

Нам пишуть

За всі рубрики газети — спасибі Добрий день, шановна редакція! Як бачите, ми знову з вами разом і в 2014 році. Спасибі за те, що ваша газета залишилась за тією ж ціною, а це для нас, пенсіонерів, багато значить. За всі рубрики спасибі велике, а з вашими піснями ми хоч трішечки, а молодіємо. Це наша молодість. Дуже любимо розповіді про людей Валентини Кордюкової. Тримайте такий курс і надалі. Добру справу робить Олена Десятерик, допомагаючи одиноким людям знайти свою долю. Висилаю квитанцію на річну передплату. З повагою Тамара О. РИБАЛКО с. Новогригорівка Юр’ївського району

«Зоря» і тільки «Зоря» Доброго дня працівникам редакції! Міцного вам здоров’я! Дякую, що приносите нам радість і тепло душі. Пройшов рік і наступив час вибору, та вибір не змінюється. «Зоря» і тільки «Зоря» назавжди, з якою я не розлучаюся вже 30 років. Спершу була газета худенька, з роками стала товстушкою і радісною, за це все вам низький уклін, висилаю вам проплату за газету. Є що читати, а ще й на старість є в чому повчатись. Дякую вам! З повагою Ольга Семенівна ПРЯДКА смт Кринички

Особливо читаємо «Точку на карті» Шановна редакція! Газету «Зоря» виписую вже 20 років. Я житель с. Шевченківка Магдалинівського району. «Зоря»-область» двічі на тиждень — дуже потрібна газета. Обширна інформація. Це моя улюблена газета. Думаю завжди її виписувати і що-небудь виграти. Особливо мені подобаються рубрики «Наша земля», «Точка на карті». Свого життя я не уявляю без газети «Зоря». Вона допомагає в тяжку хвилину, допомагає жити, працювати, любити, цінувати життя. Будьмо співпрацювати. Олександр Володимирович КОБИЛЯЦЬКИЙ с. Шевченківка, Магдалинівський р��йон

Сама «Зоря» — для мене це вже виграш Я дуже люблю «Зорю», передплачую вже давно не поквартально, а на цілий рік. Дуже подобається газета тим, що описує все пенсіонерам, які живуть в селах, про пільги, про землю, про здоров’я, про Героїв, партизанів і багато іншого. Дуже вдячна за газету «Зоря», нехай і далі буде така ж цікава наша газета, яку я так люблю. З повагою Г. С. Баранова, 89 років с. Сергіївка, Томаківський район

Спасибі за «Ветеран Придніпров’я» Добрий день, шановні працівники газети «Зоря»! Вашу газету я передплачую багато років. «Зоря» мені дуже подобається. Кожний номер чекаю з нетерпінням. Завжди виписував на півроку, а це рішив виписати на рік і вислати квитанцію на розіграш. Всі рубрики цікаві, читаю все з задоволенням. Найбільше подобається «Ветеран Придніпров’я» та консультації Л. Маслової. Бажаю, щоб ваша газета була завжди цікавою. Працівникам бажаю здоров’я, оптимізму, щоб все ладилось як в особистому житті, так і на роботі. Григорій Іванович СТУПАК с. Спаське Новомосковського району.

Даю читати «Зорю» й сусідам Добрий день, працівники газети «Зоря»! Виписую «Зорю»-область». Даю читати газету сусідам, і вони підписались на весь рік. Газета цікава як дорослим, так і маленьким школярам, «Даринка» їм допомагає в навчанні. Працівникам бажаю щастя, успіхів на роботі й в особистому житті. З повагою Тамара Петрівна ЖОВТОШТАН с. Шолохове, Нікопольський район

Газета радує своїми новинами Дорога «Зоряночко»! Спасибі тобі, що ти радуєш нас, старих, одиноких і немічних людей, своїми новинами. Ми з нетерпінням чекаємо тебе в середу й п’ятницю, ти член нашої родини. Ми раді тобі, перечитуємо все від першої до останньої сторінки, особливо «Ветеран Придніпров’я». Записанные интервью детей монтируют и выкладывают на сайт mediapasport.com.ua

З повагою до тебе дід Іван і баба Ніна Целовальники. с. Великоолександрівка, Васильківський район


26

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

Ольга ГРЕЧИШКИНА Фото из архива Виктора ШАБОХИНА

Внизу не встретишь таких красот и чудес… Ныне в Днепропетровске идет подготовка к уникальной экспедиции. Причем ее необычность определяется несколькими обстоятельствами. Так, экспедиция предполагает восхождение на Пик Шевченко — одну из вершин Суганского хребта, расположенного в Кабардино-Балкарии Российской Федерации — не просто в честь 200-летия Кобзаря, а непосредственно в его юбилей — 9 марта. Вторым неординарным фактом готовящегося похода является то, что в нем примут участие ветераны днепропетровского альпинизма. Виктору Шабохину, например, к моменту старта экспедиции исполнится 75 лет. — Я по сравнению с нашими аксакалами — юноша, — говорит по поводу альпинистского стажа днепропетровских ветеранов восхождения 60-летний председатель областной Федерации альпинизма и скалолазания, старший тренер экспедиции Владимир Хитриков. Действительно, когда в 1964 году Виктор Шабохин с тремя днепропетровскими восходителями впервые поднялся на Пик Шевченко, нынешний руководитель областной Федерации альпинизма и скалолазания, что называется, пешком под стол ходил. И потому вряд ли помнит событие, ставшее знаменательным для всего альпинистского мира Советского Союза, а именно: водружение на вершине Пика Шевченко бюста Кобзаря в честь его 150-летия, отлитого на Южном машиностроительном заводе и поднятого на высоту 4200 метров Виктором Шабохиным и его товарищами. Два года назад Виктор Алексеевич в составе нашей альпинистской команды вновь побывал там и устроил «генеральную чистку» Тарасу Григорьевичу. За время пребывания на Пике своего имени Кобзаря изрядно потрепали громы и молнии, ветры и шквалы. Однако он устоял перед природными невзгодами, что, впрочем, и немудрено, ведь памятник нашему великому соотечественнику проектировался выпускниками физико-технического факультета Днепропетровского государственного университета, готовящего конструкторов ракет, и отлит из сплава алюминия, идущего на производство ракет и спутников. Эти спутники и проектировал Виктор Шабохин — выпускник физтеха, кандидат технических наук, автор 57 авторских свидетельств, лауреат премии Ленинского комсомола, лишь несколько лет назад ушедший из КБ «Южное» на заслуженный отдых. Как считает Виктор Алексеевич, именно его увлеченность горами, начавшаяся со студенчества и пронесенная через всю жизнь, и вдохнула в него ту почти космическую энергию, которая не дает иссякнуть силам и ныне зовет в горы. — Есть несколько составляющих, которые навсегда привязывают к горам, — говорит Виктор Шабохин. — Одна из них — физиологическая. На высоте организм начинает испытывать кислородное голодание и перестраивается. И эта «встряска», связанная с обновлением

Особливий випадок

Снежный барс

Днепропетровские альпинисты отметят 200-летний юбилей Кобзаря на пике его имени. В их числе будет и 75-летний Виктор Шабохин

Осознание своей победы, торжество покорителя, чувство единства с поднявшимися вместе с тобой на вершину товарищами. Что может подарить на земле подобные прекрасные потрясения?

крови, запоминается организмом как одно из прекраснейших ощущений, напоминающих эйфорию. Но есть и иная сила, которая тянет в горы. Это эмоциональная память. Осознание своей победы, торжество покорителя, чувство единства с поднявшимися вместе с тобой на вершину товарищами. Что может подарить на земле подобные прекрасные потрясения? К тому же, как пел Высоцкий, внизу не встретишь таких красот и чудес… Потому восхождения приумножают и телесные, и душевные силы. Если в других видах спорта ветеранами считаются уже 40-летние, то в альпинизме этот почетный статус присваивается тем, кому исполнилось полвека. Покоритель высочайших вершин Альпинистское долгожительство Виктора Шабохина продолжает сопровождаться и официальным признанием его успехов. В 2011 году внушительный арсенал наград снежного барса, среди которых, например, есть и серебро первенства Советского Союза, пополнился золотой медалью за победу в чемпионате Украины по альпинизму среди ветеранов. Виктор Шабохин в составе днепропетровской команды поднялся на Казбек. Между тем, когда он еще не носил почетного титула «Покоритель высочайших вершин СССР», то есть еще

не был снежным барсом, совмещать работу ведущего конструктора и восхождения было достаточно проблематично. Не позволял скромный размер отпуска, тогда как экспедиции на Тянь-Шань и Памир требовали отлучения от пульманов минимум на 40 дней. К счастью, выход был найден, а предложил его лидер альпинистского движения на Днепропетровщине Александр Зайдлер. В то время, когда Виктор Шабохин еще только делал первые шаги в альпинизме, инженер проектного института Александр Зайдлер имел звание мастера спорта, но тоже испытывал проблемы в организации высокогорных походов из-за скудости источников их финансирования и лимита времени. Идея, пришедшая в светлую голову Зай­ длера, была призвана решить эти проблемы. А предложил он следующее: установить на высочайших вершинах Советского Союза — пиках Ленина, Победы, Коммунизма и Корженевской — бюсты вождя мирового пролетариата. Тогда, в 60-е годы, страна готовилась достойно отметить великую дату — 100-летие Ильича, и идея вознести материализованную память об основателе Советского государства на столь грандиозную высоту пришлась по сердцу партийному руководству области. «Что, у вас Шабохина некем заменить, почему не отпускаете?» — о таких звонках из обкома партии в КБ «Южное» Виктор Алексеевич раньше и мечтать не мог.

Днепропетровск увековечен на Памире Покоривший все высочайшие горы необъятной Родины, он восходил и на безымянные вершины, получая право давать им имена. Так, именно после таких экспедиций на карте мира появились пики Комсомола Украины, Янгеля, Днепропетровска. Жители нашего города, наверное, и не знают, что на Памире есть вершина, названная в честь Днепропетровска. Между тем именно во время увековечивания нашего города случилась заминка, связанная с его секретностью. Кто-то из высокой комиссии по названиям, с генеральской фуражкой на голове, вдруг решил, что присвоение горе имени города, где создаются ракеты, сродни выдаче военной тайны. К счастью, здравый смысл все же возобладал. К слову, именно принадлежность Виктора Шабохина к славной плеяде конструкторов летательных аппаратов не позволила ему в свое время подняться на Эверест. Тогда готовилась первая советская экспедиция, и в список потенциальных восходителей в количестве ста человек было внесено и его имя. Увы, после прохождения через ряд оборонных ведомств этот список сократился наполовину. Был вычеркнут из него и Виктор Шабохин. Он слишком много знал, чтобы быть выпущенным из страны, пусть и на Эверест, где вряд ли снуют шпионы и вербовщики. Восхождение к Пику Шевченко состоится в его юбилей А грядущий поход к Кобзарю вызвал большой интерес со стороны областной власти, ныне в соответствии с Указом Президента Украины готовящейся к 200-летию Тараса Шевченко. Восхождение днепропетровских альпинистов на Пик Шевченко аккурат в его юбилей должно стать гвоздем программы празднования 200-летия Коб-

заря. Потому днепропетровские ��ласти уже выразили намерение помочь экспедиции. Помимо финансирования экипировки и дороги, планируется направить средства и на производство памятных знаков, которые будут возложены к бюсту Кобзаря. Экспедиция планирует отправиться в дорогу в конце февраля. Перед восхождением на Пик Шевченко альпинисты поднимутся на Эльбрус — самую высокую вершину Европы, расположенную недалеко от Пика Шевченко. По словам организаторов этого юбилейного похода, такой «маневр» необходим для адаптации альпинистов, которые, покорив гору, вымахавшую значительно выше Пика Шевченко, уж точно без сюрпризов поднимутся к Кобзарю. А сделать это в любом случае будет непросто, учитывая диктуемое днем рождения время экспедиции. Как правило, на четырехтысячники поднимаются летом. Восхождение же в начале марта на высоту более 4 километров над уровнем моря сулит достаточно серьезные испытания для наших мужественных земляков. Но они, понятно, знают, что их ожидает, и, судя по всему, готовы к этому. Кстати, одна из вершин Суганского хребта получила имя Пика Шевченко, когда Кобзарю исполнилось 125 лет. Присвоить ей имя великого украинского поэта предложил известный днепропетровский альпинист Александр Зюзин, поднявшийся на тогда еще безымянную вершину в 1939 году и решивший, что масштаб дарования Кобзаря достоин этой большой горы, соседствующей с пиками, названными в честь Шота Руставели и Пушкина. С сыном Александра Зюзина, Вадимом, Виктор Шабохин покорил не одну вершину. Тогда рядом с ним были Юрий Пономарев, Валерий Дубинин… Вообще, как говорит Виктор Шабохин, ему везет на дружбу с замечательными людьми, среди которых Юрий и Лев Таберко, Виктор Хорошилов, Владимир Сливинский, Анатолий Алпатов… Они и поздравят Виктора Алексеевича с 75-летием, которое снежный барс и ученый Шабохин отметил 25 января. Мы присое­ диняемся к этим поздравлениям и желаем Виктору Алексеевичу новых восхождений — например, на Эверест или Килиманджаро. Ведь лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал…


рейтинг

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

27

Контрабанде таможня не дает «добро» и возвращает добро государству Таможенники Днепропетровской таможни Миндоходов и сборов постоянно выявляют нарушения таможенных правил. Конечно, самые громкие события ежедневной службы — это случаи предупреждния контрабандного ввоза и вывоза товаров. Например, за последние три с половиной месяца 2013 года в зоне деятельности в пунктах пропуска «Днепропетровск — аэропорт» и «Кривой Рог — аэропорт» Днепропетровской таможни Миндоходов выявлено 12 нарушений таможенных правил, где в 9 случаях предметами правонарушения стали культурные ценности. Благодаря информации, предоставленной Главным управлением Миндоходов в Днепропетровской области, «Зоря» составила пятерку самых резонансных фактов предупреждения контрабанды, которая была выявлена таможенным контролем в октябре-декабре прошлого года.

Днепропетровская таможня Миндоходов оберегает историю Украины На таможенном посту «Днепропетровск — аэропорт» у гражданки Канады украинского происхождения, которая вылетала в Вену, во время прохождения «зеленого коридора» сотрудниками таможни были выявлены карманные часы «Омега» в корпусе из металла желтого цвета, вероятнее всего — золота. Часы имеют историческую и ювелирную ценность, поэтому обязательно должны были быть задекларированы, а обладательнице раритета нужно было проходить через «красный коридор», конечно, сначала уточнив порядок вывоза часов за границу. В днепропетровском аэропорту это уже тринадцатый случай выявления исторических и культурных ценностей, вывоз которых за границу возможен только по специальному разрешению. По словам заместителя начальника Днепропетровской таможни Миндоходов, начальника управления по борьбе с контрабандой и нарушением таможенных правил Евгения Авдеева, только за год таможенники Днепропетровской тамож-

1

ни Миндоходов у пассажиров, которые вылетали за границу Украины, изъяли столовые приборы, самовар, швейную машинку «Зингер» и старинные книги, которые представляют значительную культурную и историческую ценность и перево­ зились без надлежащего таможенного оформления. Одна из изъятых книг оказалась уникальным изданием «Истории первобытной культуры», вышедшим в Санкт-Петербурге в 1907 году. После проведения экспертизы уникальное издание, вероятно, займет почетное место среди других исторических изданий в одной из днепропетровских библиотек. Тем временем в Днепропетровском историческом музее хранится целая коллекция исторических предметов, которые были переданы в музей Днепропетровской таможней. Это и коллекции юбилейных монет России, Венгрии, Германии, Англии, Бельгии, Греции и других стран мира. И столовые приборы, самовары, кубки, предметы быта. А также уникальные ноты и пластинки конца ХІХ — начала ХХ века. Как отмечает Надежда Капустина, заслуженный работник культуры Украины, директор Днепропетровского исторического музея: «Для исторической памяти очень важно сохранять вещи, которые нас окружают, документы, фотографии. Все это и является нашим историческим прошлым и настоящим». По словам начальника сектора №1 таможенного поста «Днепропетровск — аэропорт» Игоря Линды, лишь в этом случае можно быть уверенным, что историческую или культурную вещь не задержат на границе и пассажир сможет спокойно вылететь своим авиарейсом, а не останется на Днепропетровской таможне для составления протокола о нарушении правил пересечения таможенной границы Украины. Таможенники задержали коллекцию антикварных грампластинок и патефон Начальник Днепропетровской таможни Миндоходов Александр Ледник вспоминает день, когда целую коллекцию антикварных грампластинок и патефон выявили таможенники у гражданина России, который вылетал из Днепропетровска в Москву.

2

«Мой Вася», «Мечта», «Потеряла колечко», «Ленинградские мосты», «Сидит дед на печи», «Закуковала седая кукушка» — грампластинки с такими романтическими названиями выявили таможенники уже после прохождения владельцем антикварных вещей «зеленого коридора», что предусматривает отсутствие вещей, которые подлежат декларированию. В багаже россиянина был выявлен и патефон, созданный на предприятии «Н. К. Т. П. ГРАМПЛАСТТРЕСТ» в 1935 году. Не была надлежащим образом задекларирована при прохождении таможенного контроля и 21 грампластинка, созданная в 30-х годах прошлого столетия. Поэтому грампластинки, патефон и 45 игл к нему остались на территории Украины, так и не попав в Белокаменную. Вообще, за последние годы резко возрос спрос на антикварные вещи из Украины за пределами страны, в частности, в России и Европе. Только за последний год таможенникам Днепропетровского аэропорта пришлось изымать антикварные вещи более 15-ти раз. Помешали вывозу из Украины 37 коллекционных монет без экспертизы... Случаются и курьезы. Не все вещи, которые задерживаются на границе, имеют значительную, в том числе и историческую ценность. Так, на таможенном посту «Днепропетровск — аэропорт» после прохождения белой полосы «зеленого коридора» во время опроса и досмотра был задержан гражданин украинского происхождения, вылетающий в Канаду, в багаже которого было выявлено 37 разных монет и 4 банкноты номиналом в 100 и 20 украинских гривен. Уже во время экспертизы оказалось, что ни одной ценной монеты в коллекции не было. Их общая стоимость не превышала 200 украинских гривен! Но гражданин Канады даже не ознакомился с правилом пересечения границы. Чтобы не пропустить свой рейс, все монеты ему пришлось оставить на территории Украины, написав отказное заявление. Хотя достаточно было уплатить копеечную пошлину, и монеты могли бы успешно пересечь границу.

3

5

4

Цифры и факты Через Днепропетровскую таможню — почти 90 процентов импорта Основные страны-импортеры, продукция которых поступает в Днепропетровский регион, — Россия, Китай, Германия, Польша, Турция и Австрия. На эти страны приходится почти 90% всего импорта, который проходит через Днепропетровскую таможню Миндоходов. Больше 43% импорта поступает из стран ЕС в Днепропетровскую область, 28% — из стран СНГ, 18% — из стран Азии и 11% — из других регионов. В то же время Днепропетровская таможня Миндоходов — экспортоориентирована. С начала 2013 года экспорт товара через Днепропетровскую таможню Миндоходов превысил импорт более чем на 2 миллиарда гривен. Основные страны, куда направляются экспортированные товары из Днепропетровского региона, — Россия, Китай, Польша, Азербайджан, Беларусь и Чехия. А товары, которые вывозятся из Днепропетровской области, — руда, шлаки, металлы и изделия из них.

Так что гражданам и гостям области необходимо помнить, что любая вещь, которой исполнилось пятьдесят и более лет, прежде чем пересечь границу, должна пройти экспертизу службы контроля по перемещению культурных ценностей и получить соответствующее разрешение. Четырнадцать телефонов вместо двух разрешенных законодательством По словам Александра Ледника, сразу четырнадцать мобильных телефонов Explay Golf пытался ввезти на таможенную территорию Украины из Москвы 30-лет��ий гражданин России. Конечно, можно было бы предположить, что телефоны ввозились для собственного пользования или в качестве подарков друзьям. Однако по решению Национальной комиссии по вопросам регулирования связей Украины ввозить на таможенную территорию Украины без уплаты пошлины можно лишь два телефона сотовой связи. Гражданин России, скорее всего, пакуя телефоны в России, даже и не предполагал, что нарушает законы нашего государства. Впрочем, не указав телефоны в таможенной декларации и выбрав для прохождения упрощенную зону таможенного контроля — «зеленый коридор», гражданин России нарушил правила пересечения украинской границы дважды. В итоге телефоны были оставлены на таможне, а гражданину России пришлось заплатить штраф. Подготовила Людмила МАСЛОВА

В тему

Незадекларированные ювелирные изделия направили на экспертизу Несчастливой оказалась пятница тринадцатого декабря для гражданина Израиля, который около пяти часов утра прибыл в Днепропетровский аэропорт рейсом из Тель-Авива. Бывший житель Самарканда, а ныне владелец частного предприятия по изготовлению ювелирных изделий, по прибытии в днепропетровский аэропорт выбрал для себя упрощенную процедуру досмотра, не указав в таможенной декларации никакой запрещенной вещи. Однако после пересечения белой полосы, которая означает прохождение таможенной границы Украины, ему пришлось задержаться. Сотрудники тамо­ женного поста «Днепропетровск — аэропорт» провели более детальный досмотр и опрос жителя Израиля, который спешил оказаться на гостеприимной днепропетровской земле. Оказалось, что в сумке для ноутбука у пассажира много ценных вещей: двенадцать колец с камешками — скорее всего, белое золото с ценными камнями, сережки, украшенные драгоценными камнями, и браслеты, тоже украшенные ювелирными камешками. Даже на первый взгляд все это имело немалую ценность. После досмотра и составления протокола ювелирные изделия были направлены на экспертизу. А гражданину Израиля стало понятно, что контрабандный груз задержится в Украине, ожидая приговора суда относительно решения дальнейшей судьбы цен­ностей, изъятых на таможенном посту днепропетровского аэропорта.

Три овчарки и лабрадор помогают таможенникам В работе кинологической команды Днепропетровской таможни Миндоходов при досмотре ручной клади и багажа граждан, международных почтовых и экспресс-отправлений применяются не только техническое и специальное средства, а и участвуют служебные собаки. Три овчарки и лабрадор работают на всех направлениях вместе с инспекторами-кинологами и принимают участие в процессе таможенного контроля, могут самостоятельно выявлять нарушения таможенного законодательства. С помощью служебных собак в 2013 году проведен 71 таможенный досмотр, обследовано 43 грузовых авто и 291 международное экспресс-отправление. Также служебные собаки задействованы почти в 92% всех авиарейсов! Использование природных способностей собак послужило предупреждению случаев контрабанды и таможенных правонарушений на таможенных постах Днепропетровской таможни Миндоходов в проведении 8 совместных мероприятий с правоохранительными органами.


28

ЗОРЯ

www.zorya.org.ua 31 січня 2014 р.

31

Днепродзержинский театр им. Леси Украинки

Дмитрий ХАРАТЬЯН:

В моем роду были гардемарины

31 января, пятница, 18.30. А. Цагарели. «ХАНУМА». Музыкальная комедия в 2-х действиях. 1 февраля, суббота, 11.00. Ю. Шуцкий. «МОРОЗКО». Зимняя сказка.

1 февраля, суббота, 17.00. Э.-Э. Шмитт. «ОТЕЛЬ ДВУХ МИРОВ». Мистическая история в 2-х действиях. 2 февраля, воскресенье, 12.00. Д. Урбан. «ВСЕ МЫШИ ЛЮБЯТ СЫР». Музыкальная сказка. 2 февраля, воскресенье, 17.00. Н. Гоголь. «ЖЕНИТЬБА». Совершенно невероятное событие. 7 февраля, пятница, 18.30 А. Курейчик. «ОСТОРОЖНО: ЖЕНЩИНЫ!» Комедия в 2-х действиях. Тел.: (05692) 3-26-82, 3-85-62, 3-76-43

1

персона

Дмитрию Харатьяну повезло родиться с внешностью «вечного мальчика». И ничего, что 50-летний рубеж давно остался позади, ему все еще предлагают играть 30-летних.

Павлоградский театр имени Бориса Захавы 1 февраля, суббота, 18.00. М. Байджиев. «ДУЭЛЬ». Спектакль. 2 февраля, воскресенье, 18.00. Б. Шоу. «ПИГМАЛИОН». Спектакль. Тел. (05632) 6-48-47

1

Криворожский театр драмы и музыкальной комедии им. Т. Г. Шевченко

1 февраля, суббота, 17.00. По пьесе М. Ладо. «ОЧЕНЬ ПРОСТАЯ ИСТОРИЯ». Спектакль в 2-х действиях. 2 февраля, воскресенье, 11.00. А. Ивасих. «МАГИЧЕСКИЙ ШАР». Фантастическая сказка в 1-м действии. 2 февраля, воскресенье, 17.00. Иван Нечуй-Левицкий. «КАЙДАШЕВА СІМ’Я». Музыкально-бытовой фарс в 2-х действиях. 4 февраля, вторник, 18.00. В. Веретенников. «ШАЛЕНЕ КОХАННЯ ГЕТЬМАНА». Историческая драма в 2-х действиях. 7 февраля, пятница, 18.00. По пьесе А. Крыма. «ЗАВЕЩАНИЕ ЦЕЛОМУДРЕННОГО БАБНИКА». Взгляд в 2-х действиях. Тел.: (0564) 92-33-00, 92-33-01, 92-37-41, 92-33-00 (касса)

1

Криворожский городской театр кукол 1 февраля, суббота, 11.00, 12.30. Н. Шейко-Медведева. «КУРОЧКА РЯБА». Веселая и поучительная история. 2 февраля, воскресенье, 11.00. 12.30. В. Орлов. «ПРИКЛЮЧЕНИЯ КАШТАНЧИКА». Музыкальная сказка. Тел.: (0564) 26-61-45

1

Криворожский государственный цирк 1 февраля, суббота, 15.30, 2 февраля, воскресенье, 12.00, 15.30. «ШОУ ЭКСТРИМ». Большой московский цирк с новой программой. Тел.: (0564) 92-88-68, (0564) 92-88-99

Реклама в «Зорі» — це саме ваша реклама! Тел.: (0562) 38-83-28, тел./факс (0562) 38-83-53

«Гардемарины, вперед!» (1987 г.)

«Мой принц» (2006 г.)

«Тяжелый песок» (2003 г.)

— Подозреваю, что этот вопрос вам задают не в первый раз, и все же: откройте секрет — как вам удается выглядеть на 20 лет моложе паспортного возраста? — Тут вообще никаких секретов: гены, спорт и отказ от вредных привычек. Но главное — не акцентировать внимание на том, который год идет. — Кстати, о годах. Ваша дочка родилась, как и вы, в год Крысы. Более того, в один с вами день. У вас схожи характеры и судьбы? — Нет, мы с Сашей разные. Вообще, женщины от мужчин сильно отличаются. Тем более мы росли в разных условиях. Она окончила Московский экономический институт, сейчас второе образование получает — хочет стать музыкальным продюсером. — А в какой среде выросли вы? — Я был обычным мальчишкой, который любит играть на гитаре. — А я слышала, что вы были бойким пацаном. Постоянно попадали в какие-то передряги. — Нормальное мужское детство. Меня манили коробки недостроенных домов, трубы, в которых я периодически застревал. — Мечтали стать строителем? — Нет, я был увлечен музыкой. Играл на гитаре и неплохо пел. У меня была своя группа. В детстве я видел себя то космонавтом, то врачом, военным, летчиком, милиционером, археологом… В результате воплотил все это в жизнь благодаря актерской профессии. — Помните, как вы перешли из беззаботного детства во взрослую жизнь? — 10 января 1977 года вышел на экраны «Розыгрыш», а 21-го мне исполнилось 17 лет. И моя жизнь кардинально изменилась. У меня как будто крылья выросли. Я стал… наглым, что ли. — Армия подкорректировала характер? — Скажем так: я набрался опыта. Меня немного осадили

— излечили от звездности. Я вам больше скажу, не было бы армии, возможно, не было бы и «Гардемаринов». — Говорят, в вашем роду были гардемарины… — Да, это правда. Мой прапрадед Степан Гамзеков был мореплавателем, управляющим одного из Алеутских островов. Женился на алеутке. От них пошел род гардемаринов. Бабушка с дедушкой это тщательно скрывали — дворянские корни не приветствовались в стране советов. Думаю, Алеша Корсак появился в моей жизни не случайно. «Гардемарины» — это зов предков. — В ваших венах также течет армянская кровь. Если не ошибаюсь, Харатьян в переводе с армянского — «тот, кто дает советы»… — Кстати, я это выяснил совсем недавно. Раньше считал, что фамилия происходит от армянского «харат» — токарь, ремесленник. Когда познакомился с братьями, понял, откуда, собственно, наш род пошел. Жаль, что это произошло в 50 лет. — 21-е — дата вашего рождения. Какие еще события вашей жизни связаны с этим числом? — 21-е есть в моем военном билете и паспорте. 21 января родилась моя дочь. 21-е — мое счастливое число! — Есть роль, о которой вы мечтаете до сих пор? — Желание всегда материа­ лизуется, если правильно его

сформулировать. В детстве моим кумиром был Валерий Харламов. В то время все подростки мечтали играть в хоккей. Но меня в секцию не взяли из-за худощавого телосложения и пониженного давления. Моя мечта сбылась много лет спустя — весной 2011 года в Праге. Я вышел на лед в составе команды, игравшей в рамках Всероссийской благотворительной акции «Под флагом добра!» Если говорить о ролях, то сейчас меня привлекают исторические персонажи. И я уверен, придет день, и я сыграю того, кого хочу. — Да, вы настойчивы в достижении цели. Говорят, вы уже закончили строительство дома. — О большом и красивом доме я задумался после того, как побывал на даче у одного из коллег. Это было после выхода на экран фильма «Розыгрыш». Мечта сбылась спустя 30 лет. Да, времени потребовалось немало, но и дом получился хороший: просторный, красивый. — Есть мечты, которые вы пока не смогли воплотить в жизнь? — Да. У меня двое прекрасных детей: Саша уже взрослая — работает, Ваня еще подросток, а я мечтаю о третьем. Только переступив полувековой рубеж, я понял, что главная моя роль — это отец, сын и муж. Лика СОМОВА

Досье Народный артист России Дмитрий Харатьян родился в Алмалыке Ташкентской области. После дебюта в «Розыгрыше» заинтересовался актерской профессией и поступил в театральное училище им. М. С. Щепкина. После фильма «Гардемарины, вперед!» стал любимчиком всех женщин Советского Союза от 15 до 75. Затем был «Частный детектив, или Операция «Кооперация», «На Дерибасовской хорошая погода...». Сейчас в фильмографии актера cвыше 90 картин. Женат дважды. В первом браке родилась дочь Александра. Вторая жена, актриса Марина Майко, в 1998-м подарила Дмитрию сына Ивана.


31 01 2014 obl