Issuu on Google+


РЕДАКЦІЯ Осадчук Ірина головний редактор Кендзіор Ольга креативний редактор редактор блоку «КОМУНІКАЦІЯ» Кулакевич Людмила літературний редактор

EDITORS Osadchuk Iryna editor-in-chief Kendzior Olga creative editor «COMMUNICATION» editor Kulakevych Lyudmyla literary editor

редактор блоку «КРИТИКА»

«CRITIQUE» editor

Здіховська Іванна

Zdikhovska Ivanna

редактор блоку «НАУКА» Орловська Віра

«SCIENCE» editor Orlovska Vira

літературний редактор

literary editor

ВЕРСТКА, ДИЗАЙН

LAYOUT, DESIGN

Савчишин Юрій Осадчук Ірина

Savchyshyn Yuriy Osadchuk Iryna

Фото на звороті обкладинки: побачено та зафіксовано Вадимом Сіверським

Редакція несе відповідальність за інформаційне наповнення часопису, хоча може і не поділяти точку зору авторів. Також ми завжди відкриті для нових ідей. Усі свої пропозиції, побажання, критичні зауваження та статті надсилайте на електронну пошту kolo.chasopys@gmail.com Всі права на статті належать редакції. Повне або часткове відтворення текстів без попредньої письмової згоди редакції заборонено.

КОЛО книгознавчий часопис (№8 2014)


Секс в літературі був присутнім завжди. Змінювалася лише форма його представлення (цнотливий опис оголення колін прекрасної дами чи детальні подробиці оргії) та сприйняття. Не варто думати, що раніше сексу не було і це тільки сьогодні в нас така вседозволеність і різноманіття. Перегляньте твори античних авторів, де багато пікантних пасажів, і подивіться на ситуацію в літературній цензурі сучасного Ірану, коли в творах спокійно дописують персонажам шлюб, якщо в тексті вони люблять (!) один одного і автор про це «не згадав». Новодворська читала, що «секс – це нудно», наші автори ж, навпаки, знайшли для себе багато цікавого. Отож, пропонуємо вам переглянути їхні роздуми та дослідження, почитати письменників, яких нагородили премією «За найгірший опис сексуальних сцен», а також продивитися (і погодитись або ж не погодитись з ними) оцінки та думки читачів щодо сексу в літературі. Надіємось, що кожен зможе знайти щось цікаве саме йому! Приєднуйтеся до нашого кола!

Ірина Осадчук, головний редактор


ЗМІСТ НАУКА «От всего этого так и разит любовью»: секс как модус человечности Мирошниченко Вадим 9 Феномен сексуальності української літератури Сидорук Софія 15 Секс у сучасній українській поезії Дикобраз Вікторія 20 Читати чи не читати ― ось запитання, або Література про «це» для дітей та підлітків Дідух-Романенко Світлана

24

Науково про секс, популярно про секс Кендзіор Ольга 30

КРИТИКА «Я в пазуху зайду тайком», або Дмитро Павличко, яким його не учать в школі Дідух-Романенко Світлана 35

Геракл и Омфала. Любовь в ре-мажор Агафонова Анна 40 «Невыносимая легкость бытия» М. Кундеры: эротизм как онтология романа Киселёва Валентина 42 Жінка як жертва національної ідеї. «Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко


TABLE OF CONTENTS SCIENCE «All of this stinks with love»: sex as the modus of humanity

9 Miroshnychenko Vadym The phenomenon of sexuality of Ukrainian literature

15 Sydoruk Sofia Sex in modern Ukrainian poetry

20 Dykobraz Victoria To read or not to read ― that’s the question, or Literature about «it» for children and adolescents

24 Didukch-Romanenko Svitlana Scientifically about sex, popularly about sex

30 Kendzior Olha

CRITIQUE «I get on the bosom secretly», or Dmytro Pavlychko, in a way, that don’t teach you at school

35 Didukch-Romanenko Svitlana Hercules and Omphale. Love in D major

40 Agafonova Anna «Milan Kundera’s «Unbearable lightness of being»: eroticism as an ontology of a novel

42 Kiselyova Valentina Woman as a victim of national idea. «Field work in Ukrainian sex» of Oksana Zabuzhko


Зеленюк Мар’яна 46 Грустный секс Мишеля Уэльбека Степанюк Дарина 49 Через секс до істини (на прикладі творчості Пауло Коельо) Куян Вікторія 51 Історія кохання очима феміністки Левченко Інна 56 Роздуми на тему еротизму творів Харукі Муракамі Михайлова Вікторія 58 Анатомія Покальчука Естонська Софія 62

КОМУНІКАЦІЯ Секс в літературі опитування

67

Художня література: секс як опис сточка зору

72

Топ-10. Найкращі «найгірші» письменники про секс Кендзіор Ольга

80


46 Zeleniuk Maryana Michel Houellebecq’s sad sex

49 Stepaniuk Daryna Through sex to truth (on the example of Paulo Coelho’s works)

51 Kuyan Viktoriya The love story through the eyes of a feminist

56 Levchenko Inna Thoughts on eroticism in Haruki Murakami’s works

58 Mykhailova Viktoria Pokalchuk’s anatomy

62 Estonska Sofia

COMMUNICATION Sex in literature

67 poll Fiction: sex as a description

72 point of view Top 10. The best «worst» writers about sex

80 Kendizor Olga


НАУКА


«От всего этого так и разит любовью»: секс как модус человечности МИРОШНИЧЕНКО Вадим

Ergo Слова Жан-Поля Сартра «существование предшествует сущности» принципиально важны для разворачивания мысли о сексе/сексуальности как модусе (проявлении/условии) человечности. Существование человека, выраженное в каких-либо отношениях, в том числе и сексуальных – шаг к сущности, потеря существования – утрата сущности. Замещение существования на простые концепты (обыденность?) ведет к искривлению сущности вплоть до ее витания в ничто. Процесс взаимонаправленный: искривленная сущность редуцирует существование. В фокус попадает секс в художественном творчестве (литература), при гибкой настройке объектива поле суживается до таких произведений: «Интим» (Ж.-П. Сартр), «Лансароте» (М. Уэльбек), с привлечением наработок С. Жижека. Рассказ Жан-Поля Сартра «Интим» (из сборника «Стена», 1939) дает концентрированное представление о проблеме секса/сексуальности в экзистенциальном срезе, исходя из трех базовых концептов: тревога, заброшенность, отчаяние. Тревога – забота о Другом (ответственность перед Другим); заброшенность – ситуация смерти Бога, жизнь в мире, где все дозволено, отсутствие опоры/детерминизма, осужденность на свободу и на конструирование самого себя; отчаяние – фундация на собственную волю. Схематично рассказ выглядит следующим образом: семья сберегается, даже когда чувства ее не скрепляют. Речь идет о формализованной любви, законсервированном чувстве, что само по себе абсурд и/или трагедия. Конвенциональная трагедия, устраивающая главных героев. Спаянность секса/сексуальности и человечности прописана имплицитно, она как бы рассеяна по всему тексту. Центральный персонаж рассказа – Люлю. Она не питает высокого чувства к своему мужу Анри (уже не

9

Kolo №8

Никто из нас точно не знает, как пользоваться сексом, что с ним делать. Для большинства людей секс – просто игрушка: заводи и пускай бегает Чарльз Буковски «Женщины»

Наука/Science

Анализируются некоторые произведения Ж.-П. Сартра и М. Уэльбека на предмет обнаружения в них сексуальной составляющей и влияния ее на человека и человечность. Ключевые слова: человечность, секс, сексуальность, любовь, тревога, заброшенность, отчаяние, экзистенциализм. Few works of J.-P. Sartre and M. Houellebecq were analyzed to find their sexual component and it’s influence on a person and humanity. Key words: humanity, sex, sexuality, love, anxiety, abandonement, despair, existentialism.


Наука/Science Kolo №8

10

питает), более того, и в сексуальном плане он ее интересует крайне специфически: не сексуальный партнер, но мужчина для заботы и жалости. Анри – не чистоплотен, его тело не вызывает позыв плоти, он импотент, его член – предмет для милой забавы, не для секса. Пьер, любовник Люлю, наделен яркой маскулинностью и сексуальностью, он обеспечен, красив. Его либидо зашкаливает, однако наслаждения Люлю не получает. Риретта, подруга героини, образ властной женщины, она противоположность Люлю. Запросы Риретты типичны: материальное утешение и состоятельный мужчина. Ее устремления ориентированы на счастье и ее счастье достижимо. Она убеждена: «Человека нельзя сделать счастливым, если он сам этого не хочет» [3]. Но нарушает свой же принцип, пытаясь навязать счастье Люлю. На какой-то период ей это удается. Люлю покидает Анри и уходит к Пьеру. Пьер не нуждается в заботе (только секс), и она возвращается к Анри, сохраняя сексуальную связь/свободу. Сексуальные сцены в рассказе – откровенны. Секс описан с позиции Люлю, и это накладывает отпечаток пассивности. Именно через опыт (негативный опыт) в ней проявляется человечность. Тревога запечатлена в виде ответственности (в том числе и за страсть) и сочувствии Люлю перед/к Анри, Робером (и даже Пьером). Заброшенность манифестируется в свободной любви. Люлю постоянно меняет партнеров, постоянно фантазирует, и фантазии (фантазмы) имеют сексуальный подтекст, она обесценивает табу, обожая переодеваться перед братом (эксгибиционизм) и чтобы за ними наблюдал Анри (вуайеризм). Идеал Люлю – жизнь с мужчиной как брата с сестрой. Она убеждена, что любви достойно все тело без исключений (пищевод, печень, кишечник). Люлю


Повесть Мишеля Уэльбека «Лансароте» (2000) – ступень к его последующим текстам «Платформа» (2001), «Возможность острова» (2005). Первое,

Наука/Science

11

Kolo №8

не скрывает свою сексуальность, но эта сексуальность ее саму не сильно заводит. Для нее: эрегированный член – грязная любовь; импотенция мужа – благо; сексуальная разрядка – с амоу д о в л е т в о р е н и е .И з - з а врожденного порока у Люлю нет детей, ее безвозмездная забота фокус ир уется на других. Отчаяние – в жел ан и я х и стре мл ениях перс о н а ж ей . Руководит ли ими природа? Руководит ли ими Бог? Или руководят они сами? Пьер – слаб и зависим от воли матери, Анри – от семьи, Риретта – от соблазнов и влечений, Люлю – от беспомощных людей и потребности цикличности секса без удовольствия. Поворотный эпизод повествования – Монпарнас: Риретта и Люлю спешат многое успеть, в этом же районе каждый день отмечается Анри, не обращая внимания на доводы подруги, Люлю оглянулась и словно окаменела (прямая аллюзия на жену Лота/Содом/Гоморра). Анри их заметил. Произошел надлом: Люлю на распутье – линия Рире��ты или линия Анри? Ею овладела ненависть. Идет с Риреттой, чтобы вернуться к Анри. Люлю жертвует мечтой (поездка в Ниццу) и, документально (письмо – мостик к «Лансароте» М. Уэльбека), остается с мужем. Ломается и Анри, осознав, что ему требуется опека. Выбор очевиден и скрыт: «любовь моя» к Пьеру и «очень люблю» к Анри – обладать и давать. Перемена внутри Риретты: «Она отпустила руку Пьера: почему-то ее охватило чувство горького сожаления» [3]. Секс/сексуальность – модусы человечности. Сопровождаются ли они любовью, имеют ли они черты негации – не принципиально. Для Ж.-П. Сартра любовь – садизм и мазохизм (искусственное утрирование), интимные отношения – «Моя первоначальная попытка постигнуть свободную субъективность Другого через его объективность-для-меня является сексуальным желанием» [2]. Секс – первовстреча, следовательно: существование предшествует сущности. От любви и от секса разит – их прерогатива, уникальность.


Наука/Science Kolo №8

12

что бросается в глаза – отсутствие упоминаний имени главного героя. Ассоциировать ли его с фигурой автора? Быть может, намек на смерть героя? В текстах М. Уэльбека автор неизменно присутствует, и об этом он сам упоминал в переписке с Бернаром-Анри Леви. Определить его воплощение не всегда удается: персонаж без имени, напоминающий автора or бельгийский полицейский, чье письмо фрагментами схоже с риторикой писателя? Действительно ли имя не имеет никакого значения? И в самом деле, какая разница, зовут ли персонажа Клод, Поль или Мишель? Плотная история «Лансароте» не требует лишних имен во времена, когда имя лишено сакральности. Лансароте, секс, герой, Руди, Барбара, Пэм – интересующие моменты, приправленные изрядной долей сочного импрессионизма от М. Уэльбека. Главный герой оказывается в турагентстве, естественное желание отдохнуть, пункт договора: «Не хочу трахаться». Пункт не соблюден. Он отправляется на остров Лансароте. Экзотика сопряжена с сексом: лето, солнце, отдых. Автор помещает персонажей хоть и в экзотику, но не совсем типичную: зима, солнца не так много, отдых искажен мыслительной деятельностью. Типичность подтачивается. И это не преграда к явной сексуальной подоплеке. В повести секс разнообразный: самоудовлетворение (главный герой, что роднит его с Люлю), гомосексуализм в форме лесбийской любви (Барбара и Пэм, размышления Люлю), гетеросексуальные отношения, табу (Руди). Шок! В контексте череды смертей шок – потеха, славный перевертыш, глянцевое морализаторство. Лансароте – alter ego Соляриса? Представим реальную обстановку: человек попадает в тропический рай, он расслаблен и тут появляется возможность/соблазн секс(ом)а. Откажется ли он? Откажется ли он, когда песок теплый, рядом океан и обнаженные тела, нет уговоров, обязательств, лишь радость и человечность? Риторично. М. Уэльбек не вытесняет сексуальность, не делает ее завуалированной. Постель – не место недосказанности, иначе холодность (см. латинское соответствие). Раз уж есть отчаяние, тревога и человек заброшен в мир, то почему бы не высвободить секс/сексуальность? И здесь откровение и вспышка любви, кратковременная, как и все прекрасное: «Барбара разделась догола, опустилась передо мной на колени и взяла в рот мой член. Это было поразительно: сначала она захватила губами кончик, а потом медленно медленно, сантиметр за сантиметром, втянула его весь целиком; и тут заработал ее язык. Через две минуты я почувствовал, что больше не могу сдерживаться, и крикнул: «Сейчас!» Барбара поняла, опрокинулась навзничь на кровать и расставила колени. Я быстро надел презерватив и вошел в нее» [4]. Глубинный смысл в акте и за его пределами: быть в постели – локация защиты и поступок человечности. Распространяется ли данное утверждение на табу? С точки зрения азраилитов (секта, занимающаяся генной инженерией и верящая в сотворение человека инопланетянами) ответ прозвучит утвердительно, их осудит часть общества, на шоупроцессе. Приватное становится публичным, интим/секс – шоуизируется. Апатия наступит позже; тревога, заброшенность, отчаяние – уже (читать приложение). Существование предшествует сущности/секс – модус человечности? Инверсивная форма секса/сексуальности как показатель человечности, ограничений нет, табу преодолены, человек одинок, его атрибуты


Наука/Science постепенно принимают виртуальные образы, секс – эскапизм, чувствование себя и Другого, вот, что еще удерживает и подталкивает к сущности (в позитивной и негативной окрасках). М. Уэльбек: «Секс – могучая сила, настолько могучая, что всякая связь между людьми, в которой секс не присутствует, оказывается в чем-то неполноценной. Есть языковой барьер, а есть барьер плоти» [4]. Сцены в «Интиме» и «Лансароте» – художественный вымысел, базирующийся на повседневной жизни каждого из нас. Секс/сексуальность и человечность – путь к долговременным отношениям? Ведь локализация длится в постсекулярном мире десакрализованных особей. Nota bene Секс как фактор человечности нестабилен. Опыт личных переживаний затмевается опытом Других, экранной культурой. Человек (то, что от него осталось) до того, как он приобретет первый сексуальный опыт, бесконечное количество раз просматривает/проживает опыт порно. Мультиплицированная сексуальность и мультиплицированный секс (и, естественно, любовь). Ракурсы, эмоции, поведение, интерьеры – создают образы сексуальности. Индустрия диктует человеку развитие, далекое от просвещения или образования, оно направлено на подражание, в сексе (подкрепленном чувствами) задействованы сексуары/пародии, а не личности. Что-то изменить в обратном направлении практически

Kolo №8

13


Наука/Science Kolo №8

14

невозможно, ибо нужно приложить максимум усилий, нужен позыв, решимость, осознание, а этого нет и запроса тоже нет. Есть один огромный соблазн. Найдется ли в нем место человечности? Если смотреть чисто механически, то, безусловно, да; экзистенциальный срез уводит в сторону, поскольку стены максимально непреодолимы. Человек устал сохранять человечность и его чаяния в виртуальном, в поглощении виртуальным реального, в умножении симулякров и превращении человека в обыкновенный компьютерный софт. Примерно такую картину описывает Славой Жижек. Так что же удерживает? Удерживает соматика, consumens. Виртуальный секс набирает обороты, порно не предлагает себя, но навязывает, безальтернативно, оно образовано для провоцирования хотения, для хотения как такового. Процент удаления реального секса виртуальным варьируется. Виртуальность не заменяет прикосновений, ощущения кожи, со-действие тела и чувств. Редукция запущена (кто/что такой/такое пол в виртуальной реальности? гениталии?) и не осуществлена в полном объеме (мозг не отсканирован). С. Жижек: «Все празднования, посвященные новым «увеличившимся» возможностям сексуальной жизни, которые предлагает Виртуальная Реальность, не могут отменить того факта, что когда клонирование дополнит половые различия, игра закончится» [1]. Nota bene bene Хэнк Муди – литератор новой формации, изначально культовый автора, этакая рок-звезда в литературе с сопредельными художественному творчеству допингами: секс, наркотики, алкоголь, музыка. Х. Муди переступает границу дозволенного. Free love, буквально, набрасывается на него. Секс с несовершеннолетней. Как итог – новый роман и судебное


разбирательство. Оправдан. Переосмысление ценностей, секс – предзнаменование человечности. За это ли Бог ненавидит нас всех?

СИДОРУК Софія Розглянуто феномен сексуальності української літератури, здійснено спробу проаналізувати передумови витворення міфу про цнотливість української літератури та спростувати його, висвітлено особливості понять еротичної і порнографічної літератури та їх розмежування. Ключові слова: феномен еротичної свідомості, еротична література, сексуальна революція, код, символ. The phenomenon of sexuality of Ukrainian literature was reviewed, an attempt was made to analyze the prerequisites for creation of myth of Ukrainian literature's chastity and to deny it, the peculiarities of the concepts of erotic and pornographic literature and their distinction were highlighted. Keywords: the phenomenon of erotic mind, erotic literature, sexual revolution, code, symbol.

Культура інтимного життя тісно пов’язана з ментальністю кожного народу. Феномен еротичної свідомості розглядається як художньо-естетична проблема, як надзвичайно важливий фактор, що формує досить суперечливий художній світ української літератури. Для сучасної української літератури характерні варіативність тем, а також зниження патріотичного та морального пафосу, бо якщо для класичної та радянської літератур були характерні політична заангажованість та визнання за літературою певної виховної суспільної ролі, то після здобуття Україною незалежності й зникнення цензури необхідність у цих функціях суспільного опору значно впала. Саморефлексія, подальший розвиток і формування літератури в інших, істотно відмінних суспільно-національних умовах зумовили розвиток нових тем, ідей і мотивів, а серед них – інший підхід до висвітлення еротичних сюжетів, що були обмеженими в літературі радянського періоду

15

Kolo №8

Феномен сексуальності української літератури

Наука/Science

ИСТОЧНИКИ 1. Жижек С. Никакого пола, пожалуйста, мы — пост-люди! [Электронный р��сурс] / С. Жижек. ― Режим доступа: http://anthropology.ru/ru/texts/translab/texts/zizec2/zizec.html 2. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто: Опыт феноменологической онтологии / Ж.-П. Сартр ; [Пер. с фр., предисл., примеч. В. И. Колядко]. — М. : Республика, 2000. — 639 с. — (Мыслители XX века). 3. Сартр Ж.-П. Интим / Ж.-П. Сартр // Тошнота: Роман; Стена: Новеллы ; [Пер. с фр.]. — Х. : Фолио; М. : ООО «Издательство АСТ», 2000. — С. 285–320. 4. Уэльбек М. Лансароте / М. Уэльбек [Пер. с фр. Н. Кулиш]. — М. : ООО «Азбука-Аттикус», 2011. — 112 с.


Особливості української еротичної культури знаходимо у фольклорі, одночасно з цим розуміючи, що уявлення про українське село як про царство суворої моралі носить міфологічний характер. Витоки еротичного світобачення знаходимо як в обрядах, так і у піснях різних жанрів, зокрема в родинно-побутових, жартівливих, частівках тощо. Цікаво, що колискові та забавлянки дітям створювались на основі певного мовного коду, що передбачав формування майбутньої цілісної особистості. Як, наприклад: Ой, чук-чук-чук,/ Наловив дід щук,/ Баба рибку пекла,/ Сковорідка текла. За народною символікою, сковорода – це один із численних усталених образів-евфемізмів, що в еротичному фольклорі позначають жіночий статевий орган. Те саме і з «бандуркою» та «ступою»:

Наука/Science

Моя ступка не порожня,/ топче шляхта подорожня

Kolo №8

16

Або ж така: Ходе дід по току,/ Баба по вгороду;/ Несе дід кочергу,/ Баба сковороду./ А дід бабу товче, товче,/ Що не скоро млинці пече. У другому прикладі семантика й значення закладені ще й у таких словахкодах, як «тік», «кочерга», «млинці». Ці сексуальні натяки були досить природними та звичними, їхня головна функція – пізнавальна, виражена в естетичній формі, вбрана у метафори та прихована у символах і словах-кодах. Щоб розуміти еротичний фольклор, необхідно знати відповідні ключі, що декодують усталені метафори, порівняння, евфемізми. Така форма вираження змісту свідчить про високу естетичну культуру авторів, які вбирали певні поняття, явища і процеси у пристойні шати, не знищуючи і не видозмінюючи їхньої істинної функції і змістового навантаження. І. Денисюк згадує про побутування на Україні весільного обряду «комори», під час якого обряд «ламання калини» (дефлорації) здійснювався майже публічно. А якщо молодий не міг здійснити такої відповідальної операції, то йому допомагав дружба або син хрещеного батька. Або ж звичай «гірка», що на Поліссі (КаміньКаширський район) існував аж до перших післявоєнних років. «"Гірка" влаштовувалась у хаті, де нема малих дітей. Сюди збирались хлопці і дівчата й ночували попарно на нарах. Якщо знайшлася дитина "на постелі", – нема сорому. А коли за рогом – ганьба. <...> Була своєрідна мораль «гірки». За її неписаними законами хлопець не смів покинути дівчини з дитиною – до цього його зобов’язувала гласність…» [10]. Тому не варто говорити ні про цнотливість української народної культури і відсутність еротичних елементів у зразках народної творчості, ні про втілення у фольклорі засад сексуального виховання та норм моделей поведінки як таких. У літературознавстві етичний метод дійсно виявляє свою неспроможність через мінливість морально-етичних норм у житті та в письменстві. «Те, що вчора здавалось обурливим, "монструозною еротикою", сьогодні може сприйматись без особливих емоцій. Нині смішним і забавним здається те, що цнотливе дев’ятнадцяте сторіччя вважало найбільшим порнографом в українській літературі Олексу Стороженка…» [10]. Йдеться про зображення ним сцени


17

Kolo №8

У радянській літературі та мистецтві існувало табу на зображення фізичних стосунків між статями. Мистецькі твори (фільми чи книги) доходили до реципієнтів лише після цензурування і так званої «чистки» – видалялись епізоди, які, на думку радянської цензури, могли розбестити молодь чи визнавались обурливими. Заперечувалось саме явище, розмиваючи межу між мистецькою еротикою і порнографією як такою. Таким чином, до порнографії іноді зараховували і твори світової літератури – наприклад, «Лоліту» В. Набокова. Літературні тексти, на жаль, досить довго вилучалися з літературного простору, не перевидавалися, не входили до шкільної та університетської програм, перетворюючи цей простір на виразно цнотливий та очищений. Звідси - і міф про цнотливість української літератури: «Маємо зовсім цнотливу свою літературу, аж надто, однак її цнотливість зовсім не дівоча – це радше цнотливість старої дівки» [3]. Можливо, саме через це серед здобутків сучасної української літератури (маю на увазі художні твори, написані від часу здобуття Україною незалежності в 1991 р. й дотепер) бракує високих зразків еротичної літератури, і здебільшого натрапляємо на вульгарні та порнографічні тексти. Можна знайти високі зразки еротичної поезії у Дмитра Павличка: «Ти, мов яблуко з галузки,/ Впала в трави молоді./ Я звільнив тебе від блузки,/ Клавши руку на груді...», Максима Рильського: «У темні гущині її я наздогнав./ Вона, вже лежачи серед пахучих трав,/ Руками пружними од мене одбивалась./ Нарешті стишилась – і дивне диво сталось:/ Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,/ Мов квітка багряна, до мене простягли/ Свій келих, сповнений солодкої знемоги…», або: «Як це вийшло, далеко, що я/ Своє щастя розбив як дитина?/ Ти казала: "Бери, я твоя"/ Я ж, дурний, тільки гладив коліна/ Тільки гладив коліна, мовчав/ Цілував тільки плечі та брови/ Хоч і добре до неї я знав/ Все, що треба нам знать для любови...», Василя Симоненка: «І палають, ніби стиглі вишні,/ Владно підкоряючи собі,/ Губи неціловані і грішні,/ Очі божевільно голубі». Навіть Ліна Костенко не оминала цієї теми: «Я порушила всі табу./ Нарвані квіти мої у Нірвані./ Пасеться обов'язків цілий табун,/ а я цілую тебе у вігвамі <...> Люблю твоє тіло, смагляве тіло,/ тіло твоє, татуйоване шрамами». Вірші подібної тематики є і у Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стуса. Варті уваги і тексти Ірини Жиленко, Миколи Вінграновського, Анатолія Кичинського, Марії Матіос, Івана Драча та інших наших поетів. У поезії першим спробував зробити «еротичний прорив» Микола Сулима. Він видав дві збірки еротичної поезії: «Бандурка» (2001 р.) та антологію еротичної поезії «Сяйво білого тіла» 2008-го. Його слідами рушили Іван Лучук та Вікторія Стах, котрі упорядкували «Білу книгу кохання», а згодом брати Капранови та Сергій Пантюк видали збірку «Ніч еротичної поезії». Антологія «100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки» (2007 р.) об’єднала твори

Наука/Science

побачення чорта з відьмою в оповіданні «Закоханий чорт»: «Далі дивиться – стали роздягаться: дівчина, буцім не своїми руками, зняла кофту, плахту; далі, не соромлячись, і сорочку. Як глянув на неї дід, то аж жижки в його затрусились <...> уся - як витончена, а довга коса, чорна, як гадюка, так і обвивається круг тонкого стану і аж до повних литок достає», а діти у них народжуються від досить невинного заняття – довгого тримання за руки: «Зайшов поза відьмою і тільки розбив руки, а з рук щось плюсь у воду, задриґало ніжками та й пірнуло. <...> Довго за руки держались, так чортеня вродилось». Або ж зображення жіночої литки, що шокувало критиків до кінця ХІХ століття.


Наука/Science Kolo №8

18

двадцяти п’яти українських письменників, серед яких Ю. Андрухович, С. Андрухович, Ю. Винничук, С. Жадан, О. Забужко, С. Пиркало, С. Поваляєва, Н. Сняданко, М. Матіос тощо. Тут варто згадати й «Аморалку» (2010 року, автори - С. Жад ан, А. К ур к о в , А . К ок от юх а , Ле сь По д е р в 'янськ ий, Ю. Позаяк, А. Полежака тощо) та «Аморалку-2» (2013), куди ввійшли вірші І. Драча, О. Забужко, С. Жадана, Юрка Покальчука, О. Ульяненка тощо. Спробу об’єднати прозові «любовні історії» в одній книзі здійснив у 1993 р. Р. Піхманець («Український Декамерон»). Туди ввійшли твори (не завжди еротичні) письменників кін. ХІХ-поч. ХХ століття: Леся Мартовича, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Марка Черемшини, Г. Хоткевича, В. Винниченка, І. Франка тощо. Доробки сучасних українських письменників – у антології «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років» (2010 р.), автори С. Андрухович, Любко Дереш, А. Дністровий, С. Жадан, І. Карпа, С. Пиркало, С. Поваляєва, Т. Прохасько, Н. Сняданко, Сашко Ушкалов. Підходи до зображення еротичної тематики різні. Якщо у кін. ХІХ-на поч. ХХ століття любовний мотив співіснує з іншими – соціальними або психологічними (наприклад, «Природа» О. Кобилянської, «Грішниця» Леся Мартовича), – то нині у деяких творах центром уваги є сама сексуальність (наприклад, «Те, що на споді» Ю. Покальчука, «Діви ночі» Ю. Винничука), а у деяких вона має концептуальне значення («Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко, «6х0» Ю. Тарнавського) тощо. Але тепер виникає інше запитання: чи всі письменники розуміють різницю між еротикою і порнографією, чи відповідають їхні твори вимогам обраного жанру і чи не підсовують нам порнографію під етикеткою еротики? Все ж власне еротики нашій літературі не вистачає, тому предмет зображення у літературі, яку ми розглядаємо, я називала б сексуальністю як зображенням статевої чуттєвості (звідси – множинність засобів інтерпретацій), але не еротикою, що стоїть на якісно вищому рівні. Поняття «еротика» потребує уточнень, тому що часто зазнає різних кривотлумачень, асоціюється з уявленнями про відвертий секс, навіть порнографію, заповнюється довільним змістом і інтерпретується через призму морального виховання та етичності кожного конкретного реципієнта. Еротика в адекватному розумінні цього слова здавна була об’єктом філософських роздумів про творчу основу світобуття, про культурний феномен, що полягав не лише в інтимних зв’язках протилежних статей, а й у міжособистісних стосунках людей, здатних до глибоких тілесних і духовних переживань, якнайповніше відображених у міфах, фольклорі й художній літературі: «Не всім до снаги розмежовувати еротику й порнографію. Еротика, як на мене, ѓрунтується на одивненні, на чутті тонкої єдності тіла і душі, чого не спостерігається в любовній (платонічній) літературі. А от порнографія побудована на біологічній основі, на натуралістичному виверженні інстинктів. Вона розходиться з категорією прекрасного, нехтує душею. Еротична лірика, як і любовна, тяжіє до розкутих вітальних форм вираження. Вона дарує читачам чуття прекрасного, що відкриває онтологічну основу буття, гармонію між чоловіком та жінкою…» [8]. Чого не дає порнографія і що відлякує читачів від багатьох сучасних «еротичних» творів? Андрій Бондар вважає, що «в українській літературі еротика — сфера не освоєна, наші письменники поки що не вміють описувати любовні акти — щоб це виглядало красиво, добре читалося. "Про це" в нас намагаються писати, наприклад, Ірена


ДЖЕРЕЛА 1. Бандурка: Українські сороміцькі пісні /Упорядник М. Сулима. - Київ: Дніпро, 2001. 2. Вовк Хв. Етнографічні особливості українського народу// Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології - Київ,1995. 3. Гримич М. Цнота класичної літератури. Українській сучасній літературі бракує відвертості? / М. Гримич // Мистецька Агенція «Арт-Вертеп». - Режим доступу: http://artvertep. comnvertep.artvertep.com/print?cont=863 4. Гриценко О. А. Нариси української популярної культури / О. А. Гриценко. - Київ, УЦКД, 1998. 5. Гундорова Т. І. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн / Т. І. Гундорова. – Київ: Критика, 2005. 6. Косенко О. Абетка зачаровування / О. Косенко // Дотик словом. – Режим доступу: http:// dotyk.in.ua/abetka.html 7. Красиков М. М. Таємний дивосвіт українського еросу// Українські сороміцькі пісні. /М. М. Красиков. – Харків: Фоліо, 2003. 8. Лубчак В. Інтимність української літератури: про мистецтво і «сміття»/ В. Лубчак// День. – 2012. – №163. 9. Павличко С. Д. Facing Freedom: The New Ukrainian Literature // Теорія літератури. / С. Д. Павличко. – Київ: Основи, 2002, – С. 553–559. 10. Піхманець Р. Український Декамерон [Кн. І: Дияволиця: Новели. Повість]/ Р. Піхманець. – Київ: Довіра, 1993. 11. Харчук Р. Б. Сучасна українська проза: постмодерний період: навчальний посібник / Р. Б. Харчук. – Київ: ВЦ «Академія», 2008.

Наука/Science

19

Kolo №8

Карпа, Юрко Винничук, Наталка Сняданко. Їх подають як еротичних письменників, хоча насправді це не так…» [6]. Тож розуміємо, що не всі письменники залишаються у межах еротики як жанрової форми масової літератури, що виконує такі завдання: легке збудження читача, підпорядкованість сексуальних сцен фабульній історії, метафоричні, красиві описи статевого акту без конкретних деталей і частин тіла, уникання грубої лайливої лексики тощо: «У наші часи еротика практично зникла, її місце посів банальний секс. Із поверху вищого (дух, почуття) тема любові зсунулась на поверх нижчий (фізіологія). Дуже часто на любовну лірику лягає тінь цілком фройдівського розуміння еротики. Еротика – це ж не тільки перекладена Камасутра (причому російською, а не українською), а також "Гілка персика"…» [3] Так у нас і виникають подібні зразки: «...То є улюблена гра всіх партійців. Дев’ять голих дівчат стають в позу "мама миє сходи". Тоді робляться ставки. Біля кожної складають, скажімо, по сотні. Гравець повинен по порядку, переходячи від першої до дев’ятої, всім дівчатам запхати по п’ять разів. А скінчити лише на дев’ятій. Коли це йому вдасться, забирає всі свої гроші. Якщо не втримається і скінчить раніше, то вважається, що програв. Взагалі мало кому вдається виграти» (Ю. Винничук «Діви ночі»), або ж, наприклад, подібні описи: «…Я викручував її в усі боки я перевертав її з усіх сторін я залазив на неї верхи просто над її ротом…» (Ю. Покальчук «Заборонені ігри»). Олександр Гаврош зазначає, що «в українській літературі слабо розвинений еротичний струмінь, зараз еротики, звісно, більше, однак література все одно залишається набагато цнотливішою за український народ. Вона боролася за ідеали, та забувала про інші речі...» [6].


Секс у сучасній українській поезії ДИКОБРАЗ Вікторія

Наука/Science

Розглянуто питання висвітлення еротики в українській поезії впродовж років. Наведено приклади поезії різних авторів. Проведено короткий огляд навколотематичних подій та заходів у країні. Ключові слова: секс-символи української поезії, Форум видавців, «Березневі коти», вечори еротичної поезії. The question of description of erotics in the Ukrainian poetry during the years was reviewed. Examples of poems by various authors were given. A brief overview of thematical events and activities in the country was given. Keywords: sex symbols of Ukrainian poetry, Publishers' Forum, «March Cats», evening of erotic poetry.

Kolo №8

20

Люди діляться на дві частини… праву та ліву. А ще на тих, хто вважає тему сексу у всіх проявах недостойною літератури (більше чи менше), і тих, хто надає їй належне місце (знову ж таки, більше чи менше). Але де є питання – там є і місце для дискурсу. Ця стаття не має на меті висвітлити переконання конкретного табору – пропоную лиш пробігти очима по часах, іменах та подіях. Можливо, хтось вихопить додаткову тему для роздумів або дізнається про нових для себе поетів. А чи є місце для сексу у поезії нашої доби взагалі – залишмо розбирати кожному самостійно. Флешбек: історія На перший погляд «класична українська література» – скромна тітка. В ліпшому випадку тему інтимних стосунків між жінкою та чоловіком згадували у кількох словах (максимум – рядках), користуючись доволі розмитими визначеннями і фразеологізмами – хтось «вскочив у гречку», когось «залишили при надії» – крапка. У Радянському Союзі взагалі була біда: будь-яка постільна сцена завершувалася фразою «Він взяв її на руки і переніс у іншу кімнату» [1]. Секс залишався поза наголосами, поступившись місцем натякам, тематичним жартам та завуальованим описам. Втім, нам не знати всієї правди. Одна справа, що посмертне визнання «класиком» не робить людину святою і чистою намірами (варто лиш згадати всі історії про Франка, славу про захоплення чоловіками Вовчок чи Теліги етцетера), інша справа – що до нас не дійшла величезна частка написаного ними. Політика цензури попередніх століть не залишила чесних відповідей: скільки знищеного, скільки невиданого – то ж звідки знати, наскільки відверто розкривали тему сексу попередники української літературної родини? Що зосталось у них в шухлядах, що спалювали у листах, а що залишилося таки незачепленим перами. Зміни постукали у 1980-х, коли у поезії яскравіше засвітили Андрухович, Неборак, Римарчук, Малкович та їхні колеги: автори почали висвітлювати еротику як одну із сторін життя – інтимно, відверто, гумористично. Гумор для багатьох українців взагалі улюблена фішка – він знімає будьякі обмеження, відкриває обхідні шляхи для друку та до вух-сердець читачів.


Градації, імена та манери Що ви чули про секс-символів української літератури, поезії зокрема? Останні кілька років цим статусом підколюють та похвалюють поета Дмитра Лазуткіна. Номінування причепилося ще з Форуму видавців 2008 року, коли проводилося анонімне інтернет-голосування серед двох десятків представників (і чоловіків, і жінок) сучасної української літератури [3]. Втім, поезія Лазуткіна якраз балансує на межі інтимності. «тут навіть бруньки розкриваються дотиком захриплі неначе пакунки з попкорном кохання комусь – це вино і еротика кохання комусь – це горілка і порно» Його вірші – чистої води лірика, по-чоловічому сильна, ніжна та пронизлива, зрідка підсолоджена гумором. Так потрібно вміти красиво писати про секс: не згадуючи його жодним словом. Інша справа – манера подачі на сцені та енергетика. «так – лукавство так – свята наївність ти уся неначе теплий чай… доведи мені свою фригідність –

21

Kolo №8

Сцена вимагає голосу! Розкриття теми сексу в поезії та прозі у корені різне. Адже і сприйняття прози є більш інтимною справою: навряд хто буде читати роман не наодинці, а на велику аудиторію (презентації – винятки і уривки). Поезія ж часто виходить до мікрофона, і геть не рідко – з-під «екс-табу». Авангард постійно бореться на зіткненні стилів: між тонкої естетики та наскрізної реалістичності. Що ми спостерігаємо: вищезгадані «інтимність-відвертість-гумор» досі є актуальними для приблизного розподілу стилів подачі «особистої» теми. Бо що керує поетом? Бажання кинути виклик, привернути увагу, часом навіть познущатися з публіки, придушеної «високоморальними правилами етики», а чи банально – прагнення просто поділитися пережитими досвідами, а заодно і почухати своє Еґо? Можливо. Втім, трапляються і власне «прославлені» еротикою автори. І перший, кого ви можете згадати – Юрій Винничук – далеко не єдиний боєць фронту.

Наука/Science

Казав хтось: «У нас стільки трагедій в історії, що тільки жартуючи це все можна спр��ймати». Втім, останні роки Союзу та перші роки Незалежності були ще доволі обережним періодом. Це при тому, що сексуальна революція у світі відбулася ще у 60-х – 70-х. Великого Вибуху Еротоманії не сталося і з приходом двотисячних. Не з’явилося окремого покоління, яке називало б себе саме «еротичними поетами», не з’явилося тематичних течій, тим паче шкіл. Кожен писав у міру своїх побажань – пише й зараз. Обираючи ближчу до душі манеру.


ну давай ну спробуй – не кінчай» Так у світі повелося: гумор у поезії добре дається чоловікам – тому й користуються вони ним частіше. Чи то для ефекту облому (Михайло Карповий): «Я Вас кохав – чарівну та прекрасну! Я взагалі до цього маю хист. З відрядження вернувся так невчасно Ваш чоловік – шизоїд і штангіст»

Наука/Science

…чи то для «стьобу» (Юрій Луканов):

Kolo №8

22

«Москаль до вкраїнки підкрався, нахабний, прутня зненацька загнав під живіт: більш Україну загарбать не прагне – у патріотки там був динаміт» Але де є чіткі межі: у кожного із згаданих вище поетів багато ніжних текстів про кохання та еротику, як і у кожного з ліриків знайдеться бодай один відвертий вірш: Юрій Андрухович, Брати Капранови, Юрко Позаяк, Андрій Шадрін, Анатолій Хромов, Олег Коцарев, Сергій Пантюк та інші. Про секс пишуть й епатажно та відверто. Причому іноді ці моделі нероздільні для поетів. Але яскравих «вузькожанрових» облич не так багато. Леся Мудрак – молода приваблива жінка, славлена тим, що захистила першу в Україні дисертацію з еротичної поезії. Й перша збірка її названа відповідно і чесно: «Оголена самотність». «Плав-ся, мов ку-усень голландського сиру на сковорідці живо-тика. Застигли на рейді вечірнього дотику… – Хочу зі спини відчути земну кору: надривно і глибоко…» Тими ж полями блукають Келя Ликеренко, Світлана Поваляєва, Оксамитка Блажевська, Олена Заславська, Ірина Шувалова та ще, ще, ще багато неназваних. Хоча так часто звучить саме світла жіноча еротична поезія – і Юлія Шешуряк пише: «нижня білизна, ніжність білим по білому. ми просто люди, і в ніцше уже не віримо. ніч заколише нас непрямими ефірами. ніжність між нами невідворотно нижчає.


магіям чорним нашу білу не знищити. маєш ребро, сотвори сьогодні мене ще ти»

ДЖЕРЕЛА 1. Косенко О. Забави з... еротичною фантазією / О. Косенко // Поетичний форум: Еротика? Так! Еротика? Ні! – 2009. – Режим доступу : http://virchi.pp.net.ua/forum/32-134-1. 2. Капрановы поиграли в эротическую поэзию, а ведущая Плюсов засветила любимого // Медианяня. – 2013. – Режим доступу : http://mediananny.com/raznoe/22485. 3. Хто секс-символ української літератури? // Українська правда: особистості. – 2008. – Режим доступу : http://life.pravda.com.ua/person/2008/09/10/7864/. 4. «Березневі коти-2014» в Ужгороді: три дні художнього, літературного та музичного мистецтва (ФОТО, ВІДЕО) // Закарпаття онлайн: спецпроекти. – 2014. – Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/Special/121406-Bereznevi-koty-2014-v-Uzhhorodi-try-dni-khudozhnoholiteraturnoho-ta-muzychnoho-mystetstva-FOTO-VIDEO. 5. Ніч еротичної поезії non-stop / Юрій Винничук, Келя Ликеренко, Дмитро Лазуткін та ін. – К. : ТОВ «Гамазин», 2012. 148 с. : іл.

23

Kolo №8

Еротична поезія нерідко звучить «вкрапленнями» на поодиноких читаннях. Куди більш доречно – на «Ночах/вечорах еротичної поезії» (щорічна «Ніч…» на Форумі та інших фестивалях, популярні зустрічі згаданих Капранових [2]). Їх не злічити за назвами й форматами. Варто виділити зокрема фестиваль «Березневі коти», котрий щорічно проходить в Ужгороді на останніх вихідних березня. Окрім акценту на еротичній темі для власне поезії і, традиційно, музики, організатори залучають візуальне мистецтво – театр, живопис, інсталяції: дійство в результаті отримуємо цікаве та атмосферне [4]. Люди приходять, люди пишуть, читають і слухають – з уподобань, інтересу, скепсису – але приходять: на попит є і пропозиція. Хоча досі відкритим залишається питання: «Чи є місце для сексу у сучасній українській поезії?»

Наука/Science

Наведені приклади поезій частково використані зі збірки «НЕП» («Ніч еротичної поезії»), виданої Братами Капрановими [5]. Очевидно, що це не єдина «тематична» збірка, виставлена різними укладачам на полицях книгарень.


Читати чи не читати – ось запитання, або Література про «це» для дітей та підлітків ДІДУХ-РОМАНЕНКО Світлана

Наука/Science

Досліджується український книжковий ринок на предмет наявності дитячої літератури на відверту тематику. Наводиться перелік наявних видань українською та російською мовами і надається їх коротка характеристика. Ключові слова: секс, дитяча література. Ukrainian book market was researched for the presence of children's literature on an overt subject. A list of available publications in Ukrainian and Russian with their brief descriptions was given. Keywords: sex, children's literature.

Kolo №8

24

Гаразд, якщо вже цей «Книжковий Арсенал» відібрав у мене час, виділений на написання статті, то нехай тепер він же мені з нею і допомагає, ― вирішила я і помандрувала від стенду до стенду фестивалю, задаючи усім одне і те ж саме запитання: «А чи є у вас книжки про «це» для дітей та підлітків?» Забігаючи трохи наперед, скажу, що принаймні троє «жертв» мого опитування вимовили фразу: «У мій час такої інформації дуже бракувало». Справді, люди, чий підлітковий та юнацький вік припав на радянські або ранні пострадянські роки, були схожими на старателів часів золотої лихоманки: у пошуках золота правди їм доводилося промивати тонни піску різної інформації, і часто всі ці спроби оберталися повним пшиком. Мені поталанило мати старшу сестру, саме її я й тероризувала спочатку запитаннями про поцілунки, а потім і про щось серйозніше. Крім того, вона ж була постачальником перших жіночих журналів у мій світ, де яка-не-яка, а все ж інформація про інтимні стосунки з’являлася регулярно. Мама на відверті розмови не наважувалася, зате постійно підкладала мені на стіл брошурки своєї подруги-гінеколога, переважно про контрацепцію та захворювання, що передаються статевим шляхом. А вже ближче до закінчення школи


Наука/Science

25

Kolo №8

сестра тихо підсунула мені книжечку Тревора Дея «Секс від і до» московського видавництва «Гранд», яка стала таким собі посібником до випускних екзаменів з теоретичних основ сексології. Митарства між стендами «Книжкового Арсеналу», де мені часто показували круглі очі та видавали репліки на зразок: «Ви що, у нас же дитяче видавництво!» (у кращому випадку мовчки заперечно хитали головою), були часом навіть смішними. Менеджер одного з видавництв настільки розгубився через моє запитання, що спочатку намагався вдавати, ніби щось згадує, а потім різко відвернувся до покупців. Першу адекватну відповідь я отримала на стенді видавництва «Ранок» від керівника відділу реклами Олени Носоненко, яка розповіла, що у видавництві вийшла серія книг для підлітків під назвою «Не тримаючи язика за зубами». Книги цієї серії піднімають питання, які не прийнято озвучувати вголос. Книга «SOS для підлітків» Ружіци Обрадович, серед інших, допомагає вирішити проблеми на кшталт: як створити власний образ, як знайти друга, що таке перші стосунки, коли вдома не усе гаразд тощо. Друга книга цієї серії «Секс для початківців» Ясмінки Петрович ― це посібник, у якому відверто і з почуттям гумору розповідається про сексуальність і майбутнє статеве життя, про інтимні стосунки, статеві хвороби, контрацепцію, а ще про те, чому секс є цікавим і корисним. На стенді видавництва «Урбіно» мені запропонували наступні книги: «Дівчата з 13-ї вулиці» Малгожати Гутовської-Адамчик та «Маргаритко, моя квітко» Крістіне Нестлінгер. Героїні обох книг ― дівчатка-підлітки, які у своєму житті зазнають багатьох пригод та постають перед першими викликами кохання. Також порадили прочитати «Каву з кардамоном» Йоанни Яґелло, в якій, окрім закрученого сюжету, «скелетів у шафі» та стосунків у родині, авторка пропонує також свій погляд на секс. Менеджери книжкового магазину «Чулан & Чуланчик» вирішили, що найбільш підходящими є три книги московського видавництва Clever. Перша з них «Все о моем теле. 50 важных советов для идеального здоровья и внешнего вида» Розмарі К. Сальвоні. Перегорнувши сторінки, я зрозуміла, що вона не становить жодної цінності у питаннях сексуальної освіти. «Книга о смысле


Наука/Science Kolo №8

26

жизни, о любви, дружбе и не только» Оскара Бреніфьє чудово оформлена, головний герой шукає відповіді на запитання: у чому сенс життя? Для чого потрібна релігія? Що таке любов і дружба? Але відповіді ці описані такою складною мовою, сповненою філософських роздумів, що призначена вона більше для батьків, аніж для маленьких дітей. Третьою запропонованою книжкою було видання того ж автора під назвою «Скажи, мама, почему я есть на свете?». Невеликого формату, гарно ілюстроване, відразу викликає бажання придбати й оселити вдома екземпляр. Але, погортавши її, я з подивом зрозуміла, що протягом всієї оповіді хлопчик, який запитав маму, звідки він взявся, ходить і запитує у різних неживих предметів, звідки вони, щоб наприкінці книги мама дала синові вичерпну, на її думку, відповідь. Здогадайтеся, яку? «Бо ми тебе захотіли». 70 грн. за 26 сторінок такого щастя, як ви здогадуєтеся, я пошкодувала. Видавництво «Богдан» не тішить читачів асортиментом літератури про «це», зате пропонує класику підліткової літератури: Жаклін Вілсон «Дівчата закохані». У книзі правдоподібно показаний внутрішній світ і проблеми трьох тринадцятирічних дівчат-дев'ятикласниць – надмірне переймання власною фігурою, занижена самооцінка, відсутність стосунків або їхня проблемність, аж до ризику завагітніти, тощо. У видавництві «Теза» було видано книгу «Синє озеро сьогодні зелене» Юти Трайбер, в якій йдеться про підліткову вагітність і народження дитини. Стосунки у родині та у школі, зміна сприйняття кохання і дружби, переживання про власну зовнішність — усі ці аспекти підліткового світу, помножені на


Наука/Science

27

Kolo №8

екстремальну ситуацію (вагітність і народження дитини), стають надзвичайно цікавими. Може скластися враження, що більшість книжок, які так чи інакше розповідають про «це», на теренах України є виключно перекладними виданнями. Це не зовсім так. Існують також підліткові романи українських авторів, такі як «Новенька» Оксани Сайко, дилогія «Друзі» Оксани Лущевської («Видавництво Старого Лева»), «Арсен» Ірен Роздобудько («Грані-Т»), «Русалонька з 7-В» Марини Павленко («Теза») тощо, хоча їх авторам часто закидають надмірну цнотливість у зображенні стосунків між статями. Найцікавіша зустріч та розмова чекала мене на стенді видавництва «Майстер-клас». Можливо хтось пам’ятає, як 2012 року довкола книги цього видавництва «Секс. Підручник для школярів загальноосвітніх навчальних закладів. Початковий рівень» авторів Олександри Смілянської та Сергія Юзмухаметова було роздмухано чималий скандал у пресі. Статті з заголовками на зразок «Українські школярі тепер знають, що зайнятися сексом ― все одно, що попісяти», тисячі обурених коментарів та навіть ток-шоу на телебаченні. Здавалося, авторів та видавця не лаяв тільки лінивий. Смакувалися цитати з книги: «Насправді секс без любові, звісно ж, можливий… Але потрібно знати, що без любові секс перетворюється на задоволення потреби. Ну, як у туалет сходити», «секс між чоловіком і жінкою хороший ще й т ом у , що секс мі ж ч ол ов ік ом і ч ол ов іко м – ду рне, с м і ш не й жалюгідне видовище» та інші. Через два роки після скандалу директор видавництва Олег Симоненко охоче говорить зі мною про книгу: «Зараз я розумію, що моя основна помилка була не у факті видання такої книги. Адже насправді до здачі у друк цей текст вичитували декілька дитячих психологів і не знайшли у ньому нічого аморального. Всі «скандальні» цитати були вирвані з контексту і перекручені, щоб тільки підігріти скандал. Можливо, у книзі є слабкі моменти, і зараз, якби ми перевидавали її, вона була б трохи іншою, духовнішою. Але я хотів, щоб підлітки мали доступ до простої зрозумілої


Наука/Science Kolo №8

28

інформації на тему статевого виховання. Тієї інформації, якої я у свій час не міг знайти у книжці. Ми помилилися з вибором назви. Слова «секс» та ще й «підручник» стали червоною ганчіркою для всіх охоронців моралі. Скандал не сприяв збільшенню продажів книги, навпаки, частина тиражу і досі лежить на складі, і ми не знаємо, що з ним робити, щоб не наражатися на нову хвилю критики». Намагалися свого часу вилучити з книжкових крамниць і книгу «Відверта розмова про “це”» видавництва «Країна мрій», в якій розповідається про Сергійка та Марійку, які отримали в подарунок енциклопедію про сексуальне виховання. Разом із батьками вони читають її та ставлять безліч запитань. Хоч як коректно подано матеріал книги, невтомних борців з аморальністю це не спиняло. Однією з перших та і досі найкращих книжечок про «це» для дітей вважається «Звідки я знайшовся» британця Пітера Мейла. Українською її видала львівська видавнича фірма «Відродження». Книга призначена для дітей віком від 7 до 10 років. Вперше вона була опублікована ще у 1973 році, в Англії вважається класикою дитячої літератури. Автор утримався у межах пристойності, але при цьому не опустився до нудних повчань. Серед інших книжок про «це» для дітей та юнацтва українські видавництва пропонують наступні: • Мариэла Эспин. «Сексуальная энциклопедия для подростков. Все, что нужно знать о здоровье и сексе» («КСД», Харків, 2009). • «Девочки и мальчики. О чем не решаемся говорить» («Пегас», Харків, 2012). • Р. Мартиняк «До 16 і старшим. Сексологія для підлітків» (Пегас, Харків, 2008). • «Спокійно про ЦЕ» отця Пйотра Павлюкевича («Свічадо», Львів, 2010).


ДЖЕРЕЛА 1. У Донецьку продають цікавий підручник для 12-річних дітей під назвою «Секс. Початковий рівень»// Ditvora: сайт дбайливих батьків. – Режим доступу: http://ditvora.com.ua/u-donetsku-prodayut-tsikavii-pidruchnikdlya-12-richnikh-ditei-pid-nazvoyu-seks-pochatkovii-riven 2. Чернишенко В. Секс у підлітковій книзі українською/ Володимир Чернишенко// ЛітАкцент. – Режим доступу: http://litakcent.com/2013/07/17/ seks-u-pidlitkovij-knyzi-ukrajinskoju/ 3. Кузьменко Ю. Про «ЦЕ» з дитиною говорити, читати чи мовчати?/ Юлія Кузьменко// Друг читача: сайт. – Режим доступу: http://vsiknygy. net.ua/shcho_pochytaty/17858/ 4. Украинские школьники теперь знают, что заняться сексом – все равно, что пописать// Дезинфо.нет. – Режим доступа: http://www.dezinfo.net/ foto/59292-ukrainskie-shkolniki-teper-znayut-chto-zanyatsya-seksom-vse. html 5. Книги, которые рассказывают о том, откуда беруться дети// Parenting. ru: сайт. – Редим доступа: http://www.parenting.ru/psihologiya/ knigi-kotorye-rasskazyvayut-o-tom-otkuda-berutsya-deti

Наука/Science

29

Kolo №8

• «Уроки сексології. Дитяча енциклопедія» (Школа, Харків, 2006). • С. В. Суханова, Є. Г. Орлова. «Сексуальна енциклопедія для підлітків» («Основа», Харків, 2008). • Сильвия Шнайдер «Полная сексуальная энциклопедия для подростков. Все, что вы хотели знать, но стеснялись спросить» (КСД, Харків, 2010). Також на цю тему на українському книжковому ринку широко представлена продукція російських видавництв: «Откровенный разговор об ЭТОМ» («Эксмо», 2012), Юлия Андреева «Разговор о сексе. Помощник для родителей» (АСТ, 2012), Виржини Дюмон «Откуда берутся дети? Сексуальная энциклопедия для детей 8-11 лет» (АСТ, 2008), Венди Дарвилл, Кейси Пауэлл «Детям о сексе! Простые и доступные ответы на взрослые вопросы» («Рипол Классик», 2009) та багато інших. Книжкові інтернет-магазини пропонують навіть дуже відверті книжки, як, наприклад, «Первый залет в 14» («АСТ», 2010) відомого російського психолога та філософа Анатолія Некрасова. Нинішні діти та підлітки, окрім всезнаючого Інтернету, можуть знайти інформацію про стосунки між статями на полицях книжкових магазинів ― «Книжковий Арсенал» допоміг мені у тому впевнитися. Противники літератури такого роду мотивують свою боротьбу тим, що подібна інформація лише спонукатиме не готових до статевих стосунків дітей скуштувати забороненого плоду. Я ж глибоко переконана, що більшість підліткових вагітностей та абортів трапляється саме через недостатню обізнаність. Адже недаремно озброєний ― значить попереджений. Не соромтеся говорити і читати дітям про «це». Бо саме так ви можете врятувати їх від багатьох комплексів та болісних помилок.


Науково про секс, популярно про секс КЕНДЗІОР Ольга

Наука/Science

Розглянуто книги про секс, що присутні на українському книжковому ринку. Також проаналізовано науково-популярні видання про секс від видавництва «Темпора». Ключові слова: секс, науково-популярні видання, «Темпора», Робер Мюшамбле, Крістофер Раєн, Касільда Джета. Books about sex present on Ukrainian book market are reviewed. Popular science books about sex published by «Tempora» are analyzed. Key words: sex, popular science books, «Tempora», Robert Muchembled, Christopher Ryan, Cacilda Jetha.

Kolo №8

30

Секс. Це просте і приємне на слух слово і досі не прийнято вживати у світських бесідах. А якщо ви все ж насмілитесь, то краще говорити дуже тихо, або замінити слово «секс» на недолугий евфемізм штибу «акт кохання». Можна довго роздумувати, чому так сталось, згадувати культурну спадщину СРСР, де «сексу не було», але факт лишається фактом – молоді люди, народжені вже за Незалежної України, і досі побоюються цієї комбінації букв. У сучасному культурному середовищі нашої країни секс залишається темою у певній мірі табуйованою, хоча більшість письменників сучукрліту неодноразово звертались до неї (згадати хоча б книгу Оксани Забужко «Польові дослідження українського сексу», яка вже стала «програмною»). То ж якщо сексу у сучасній художній українській літературі достатньо (хоч він і не завжди описаний цікаво та зі смаком), можливо, його не вистачає у інших видах літератури? Розглядаючи полиці книжкових магазинів та аналізуючи асортимент українського книжкового ринку, трошки розчаровуєшся. Серед нехудожніх книг про секс значно переважають видання, які можна було б назвати «прикладними», або «практичними». Це книги на кшталт «Біблії сексу» або вічної «Камасутри», розраховані на новачків, або ж на пристрасних ентузіастів цієї справи, які воліють знати все. Якщо вам дуже пощастить, можливо, ви знайдете і декілька книг про секс, призначених для дітей (вони зазвичай видаються мізерними накладами та спричиняють страшенний галас у церковних колах та серед консервативних батьків), а також перекладений українською мовою посібник для батьків «Як і коли розповідати дітям про секс» Стена та Брехни Джонсів. Та все ж це – надзвичайно обмежений асортимент. Якщо на Заході щороку видаються численні томи книг про секс з історичної, культурологічної, філософської точки зору, то у нас таких книг обмаль. Навіть у сусідній Росії вибір книг на цю тематику значно ширший. Видання, звісно, перекладні, але зацікавлені особи можуть знайт�� такі книги, як «Самые невероятные в мире – секс, ритуалы и обряды» Януша та Станіслава Таллажів, «Вагина: история женской сексуальности» Наомі Вулф або ж «Каждой твари по паре» Олівії Джадсон. На книжковому ринку України таких книг мені вдалось відшукати лише дві, і обидві побачили світ завдяки видавництву «Темпора», котре, одне з небагатьох, тішить українських читачів якісними, цікавими та небанальними науково-популярними творами.


Наука/Science

31

Kolo №8

Перша книга – «Оргазм і Захід» Робера Мюшамбле. Попри гучну назву, саме оргазм у книзі згадується не так часто. Історик-медієваліст Мюшамбле створив захоплюючу книгу про історію задоволення. Автор охоплює період від початку епохи Відродження і аж до наших днів, пропонуючи читачеві цікаві факти та пікантні деталі з сексуального життя наших предків. Хоча книга і читається легко та привертає увагу, недоліки у неї також є. Основним недоліком можна назвати поверхневість. У п’ятсот сторінок Мюшамбле спробував вкласти історію приблизно п’ятиста років розвитку людської сексуальності. Окрім доволі широких хронологічних рамок, ґрунтовному огляду завадило і те, що Мюшамбле розглядав усі можливі прояви сексуальності і усе, що з ними пов’язано – проституцію, гомосексуальні стосунки, позашлюбні діти, порнографія тощо. Занадто багато тем та занадто широкі часові рамки хотів охопити науковець, тому читання цієї книги трохи схоже на перегляд фільму, прискореного у декілька разів – сюжет вам, можливо, і буде зрозумілим, але найцікавіші деталі та тонкощі ви навряд чи пригадаєте. Півтисячі сторінок історичного дискурсу сексуальності закінчуються роздумами автора про індивідуалізм. Звісно, у книзі про задоволення не уникнути такої категорії, але, на мою думку, висновки надто відірвані від основної теми та трохи нагадують буркотіння старшого покоління про нарцистичне суспільство та егоїстичну молодь. Але, все ж, я б порадила вам витратити декілька вечорів на ознайомлення з цим твором, просто заради того, аби розширити власний кругозір та дізнатись декілька цікавих фактів з сексуального життя англійців Вікторіанської епохи. Друга книга, яку пропонує нам «Темпора», називається «Світанок сексу». І хоча її автори – Крістофер Раєн та Касільда Джета – подружжя, основну ідею книги можна грубо окреслити як «моногамія – це неприродно». Здається, що ця книга дійсно сподобається тим, хто заперечує традиційні сімейні цінності та не бажає жити у моногамному шлюбі. Ідеї, висвітлені авторами, не нові – моногамія та ревнощі – неприродні для людини явища, що є всього-на-всього продуктом цивілізації, а «проміскуїтет» (це слово має негативну конотацію, але гідного нейтрального еквіваленту, на жаль, не існує) – цілком нормальна поведінка. Автори наводять яскраві приклади та факти, що підтверджують усі запропоновані теорії. У книзі переплітаються антропологія, біологія, психологія та соціологія, але, попри те, що усі теорії та припущення обґрунтовані науково, текст не перевантажений термінами. І якщо це все одно не переконає вас прочитати книгу Раєна та Джети, то задумайтесь, що, можливо, одного дня саме факти з цієї книги допоможуть вам виправдати адюльтер.


КРИТИКА


«Я в пазуху зайду тайком», або Дмитро Павличко, яким його не учать в школі

Якби ще якихось років два тому мене попросили, не задумуючись, назвати декілька творів Дмитра Павличка, то це, безумовно, були б «Коли помер кривавий Торквемада», «Два кольори» і «Моя любове, ти, як бог». І жити б мені з твердим переконанням, що саме ці поезії є вершиною творчості Дмитра Васильовича, коли б не попросилася якось до рук антологія української еротичної поезії «Сяйво білого тіла». «И грянул гром», як писав класик. Тому що неможливо добрати інших слів для того враження, яке справили усього декілька вибраних поезій. Чуттєвістю, відвертістю, глибоким еротизмом, аналоги яким складно знайти у творах інших українських поетів. Звісно, свобода слова більше не накладає жодних обмежень на сюжети віршів та художні засоби, що у них застосовані. Можна обрати найбрутальніші слова і змалювати якнайдетальніше сам статевий акт. Але чи можна буде це назвати інтимною лірикою? Адже вища майстерність такого жанру ― описати таїну стосунків між чоловіком і жінкою якнайпереконливіше і якнайхудожніше, не переступаючи при тому межі між еротикою і порнографією, між чуттєвістю і вульгарністю. І тут годі шукати більшого майстра слова про тіло, аніж Дмитро Павличко. Як зізнавався поет у попередньому слові до збірки еротичної лірики «Золоте ябко» (1998 p.), «на світі нема нічого солодшого й гіркішого, міцнішого й тендітнішого, святішого й гріховнішого за кохання».

35

Kolo №8

Розглянуто творчість Дмитра Павличка, досліджено маловідому еротичну та інтимну тематику в його поезіях. Ключові слова: Павличко, еротична поезія, інтимна лірика. Works of Dmytro Pavlychko were reviewed, little-known erotic and intimate thematics of his poetry were reviewed. Key words: Pavlychko, erotic poetry, intimate poetry.

Критика/Critique

ДІДУХ-РОМАНЕНКО Світлана


…Взяв я з твого солодковластя Поцілунками тіло потяте. Подив мій перетворився на щастя Заколисаного дитяти… Так, це ще сором’язливі рядки, які більше б личили підліткові, а не 37-річному (!) чоловікові, але саме вони стали першим далеким громом в передгроззі справжньої еротичної поезії. Наступного року Павличко напише «Моя гріховнице пречиста», де ледь на нотку, але ще виразніше пробивається у слові жага тіла і втіхи:

36

Моя гріховнице пречиста, Моя лілеє на багні, Чужі обійми, як намиста, Ти познімала при мені.

Kolo №8

Критика/Critique

Перші вірші про кохання з’являються у дебютній збірці Д. Павличка «Любов і ненависть» (1953-55 рр.) у циклі «Пахощі хвої». Але вони ще дуже далекі від граничної відвертості. Це біль нерозділеного кохання («Чому ти мною так гордуєш?», «Ми будем просто як товариші»), роздуми над почуттям, що охололо («Чи досі я тебе люблю»), туга за любов’ю («Приснилась ти мені», «Ти була моєю»). І лиш несміливий натяк на еротику з’являється у рядках вірша «Ой прийди до мене на розраду»: «В тебе груди ― грона винограду». Такими ж нетілесними є поезії наступних декількох збірок поета, і тільки у 1966 р. нарешті крізь неконкретність душевних ілюзій пробивається жінка земна. Таким дебютом є вірш «Очі твої, злочинно-гречні»:

І знов, як у дитини, очі, Нічим не відвернути їх. І на твоєму непороччі Лечу я в безконечний гріх… Того ж року з’являється «Лук» ― дебютний у ряду найсильніших за образністю та еротизмом віршів Дмитра Павличка. Вона лежала навзнак у траві, Розкинувши долоні для обіймів. А лінія грудей і рук її Творила образ лука в ту хвилину… Я на зап'ястя тятиву напнув, Здавивши пружну непокору лука. Живої зброї вигини тугі Я гладив, наче перед поєдинком. Замало стріл в моїм сагайдаку, А ворог наступає і сміється, Та я повинен виграти двобій.


Тому свій лук на вірність заклинав я, Чимраз коротшу міряв тятиву, Аж доки він не закричав із болю.

Кохана у зображенні поета ― не лише джерело високих душевних насолод, а й земних, тілесних, і саме у цьому поєднанні вона є ідеальною і найбільш жаданою: …Щоб листки мої, наче свічі, Твоїм світлом засяяли в млі, Ти повинна приходити двічі: Спершу – з неба, а вдруге – з землі. Жінка в інтимній ліриці Дмитра Павличка постає богинею - чистою та прекрасною, але водночас звабливою й чуттєвою. Поява її для ліричного героя ― це завжди якась особлива магія. Це щось на межі життя і смерті, коли серце завмирає в очікуванні невідворотного: …На грудях, на стрункому лоні Одежу тихо розпина. Неначе куля на долоні, Лежить прекрасна і страшна. Лірика Дмитра Павличка часто сповнена протиставлень та контрастів. Це поєдинок протилежних начал: добра і зла, темного і світлого. І навіть інтимна лірика часто передає своєрідний поєдинок чоловіка та жінки, двох різнойменних зарядів, приречених притягуватися: Напав на тебе я раптом На стежці посеред степу… Ти кинулася тікати, А я танцював навколо… Ми різко зійшлися в танці Аж гудзики відірвались Од плаття твого тонкого… Я ж був тобі за одежу Єдвабну і за намиста…

37

Kolo №8

Це неправда, що ми помрем! Ти – земля, а я – твій сівач. Плуг іде – під його тягарем Ти возрадуйся і не плач.

Критика/Critique

Нарешті, 1979 р., світ побачила збірка «Таємниця твого обличчя» ― п ерш а і з дв ох основ них чуттє в и х г р оз Д мит р а Па в личк а , т а к а г у чн а і наеле к тр из ов ана з а св оє ю су т т ю, т а к а п о в на і з в а б лив а з а ф ормою . У ній чітк о в им ал ьов у ют ься симв оли п лу г а як чоло в іч о г о н ачала, та жінк и як нив и, як а п р ийма є р о д юче з е р но з чоло в і ч ог о колоса:


Критика/Critique Kolo №8

38

Якщо збірка «Таємниця твого обличчя» була грозою першою, наелектризованою, та ще досить невпевненою, то збірка «Золоте ябко», видана 1998 року, остаточно дала зрозуміти, хто є громовержцем української еротичної поезії. «Візьми мене, як арфу, поміж ноги» ― один рядок, але який складний і багатий ряд образів та уявлень він одразу ж вибудовує для читача. Павличко вводить символ яблука як джерела спокуси та пізнання («Щоб світило твоє лоно, наче ябко золоте»). Також ліричний герой часто приміряє на себе образ коня, який прагне сідла та вершниці («Боюсь, що я іржатиму від щастя, як по мені ковзне жіноча плоть», «А я лошак, тепер навіки твій»). Жіночі груди ― особливий предмет уваги та практично поклоніння у ліриці Павличка. Ці замилування та захват надзвичайно виразно віддзеркалені у рядках «Твої груди, наче свічі, палахтять», «Я розхиляв чолом твої розкішні перса», «Між персами твоїми - жолобок, задолина життя і пропадання». Але якась найщемкіша трепетність проявляється у вірші «Я в пазуху зайду тайком», а надто в останніх двох рядках: «Я тільки притулю уста До тих висот, немов до неба» Майже з такою ж ніжністю щедро приділяє увагу ліричний герой струнким ногам своєї музи: «За ноги, що стають за спиною моєю крильми ― і в світ несуть», «Аеродинамічні ноги мала, литки в польоті, наче літаки», «Твої ноги ― то напруга, сила творча й беручка». Проте справжньою вершиною, зізнанням в трепетній любові є рядки, якими закінчується вірш «Мов блискучі рукояті»: «Твої ноги сяють вранці, Ніби янгола душа» Лише тонкий знавець краси жіночого тіла, лише адепт віри в жінкуспокусницю може так розповісти про свою жагу і захват. Образ чоловіка, як орача і водночас колоска, який дає зерно, знову виринає у поезіях Дмитра Павличка: «І сиплеться із колосочка зерно божественних зусиль», «І стать моя стримить, мов колос», «Для тебе я готую зерна». Жінка ж постає в образі підготовленої для того зерна ниви, богині, що снує нескінченну нитку відтворення всього живого («Візьми собі, моя богине», «І вся природа стоголоса в тобі спізнала божество»). Поряд з такою щемкою ніжністю та ліричністю описів кохання Павличко постає ще й у новій ролі ― його ліричний герой гранично відвертий, і ця прямота часом є шокуючою для назагал досить цнотливої української лірики. Такими є зізнання «Найліпше любитись в надрання», «Та тільки скинь прозору льолю, бо колос мій її проб’є», «Я першим був у дівчинки тієї», «Я скронями й плічми розводив грішні ноги». Та й тут є своя вершина, свій магнум опус відвертості з вуст 69-річного поета:


Хочеш бути, як монашка, Та чинити все опроть: Цілувать голівку цвяшка, Що заходить ніжно в плоть. Хочеш бути, як владчиня, Та під іронічний сміх Обертати на трачиння Вірних підданців своїх.

І нехай заніміють усі нервові поборники моралі перед чарами та сміливістю поетичного слова чоловіка досвідченого, відаючого найвищу красу і таємницю жіночої сутності. P.S. У далекі 80-ті, в інтерв'ю, яке дав Д. Павличко журналові «Радянська жінка», на запитання: «Чи розгадали ви таємницю обличчя коханої?», він відповів: «Ні, не розгадав. Але, як і кожна людина, знаю, що кохання – це одна з найбільших радостей на землі. Якби не існувало любові між чоловіком і жінкою, то на цій землі не було б нічого». Я ж від себе додам: прекрасно не лише те, що існує любов, а й те, що є люди, які вміють магію кохання змалювати чарами слова. Слова палкого, слова пристрасного, на межі і за межами подиху. І головний серед них ― маг інтимної лірики Дмитро Павличко, поет, який і в осені свого бурхливого життя із захватом шепоче: Доки бачиш ти мене очима Заплющеними ― я живу, живу… ДЖЕРЕЛА 1. Павличко Д. Вибрані твори: у 2 т. (Бібліотека Української Літературної Енциклопедії: вершини письменства). ―К. : Вид-во «Укр. Енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 2008. ― 457 c. 2. Павличко Д. Золоте ябко : Поезії. ― К. : Основи, 1998. ― 205 с. 3. Павличко Д. Любов і ненависть : Вибране. ― К. : Дніпро, 1975. ― 269 с. 4. Сяйво білого тіла: Антологія української еротичної поезії ― К. : Факт, 2008. ― 363 с. 5. Тихолоз Б. Майстер різьбленого стилоса, або Два кольори опришкової душі / Б. Тихо лоз // Дивослово. – 2004. – № 9. – С. 65-69.

39

Kolo №8

Хочеш... Я так само хочу Мати лише тебе одну Як чортицю, поторочу, Монахиню і княжну.

Критика/Critique

Хочеш гратися зі мною, Наче киця з мишачком. Хочеш спати з сатаною І молитися тайком.


Геракл и Омфала. Любовь в ре-мажор

Критика/Critique

АГАФОНОВА Анна

Kolo №8

40

Был проведён краткий анализ мазохистских и зависимых форм отношений, описанных в литературе. За основу была взята древняя мифология с вкраплениями классической литературы и современным контекстом. Ключевые слова: мазохизм, античность, Геркулес, Омфала, ритуальность, "Венера в мехах". A brief analysis was made of masochistic and dependent relationship forms as described in the literature. The basis was taken from ancient mythology with impregnations of classical literature and contemporary context. Keywords: masochism, antiquity, Hercules, Omphale, ritual, «Venus in Furs».

Мой любимый одноактный балет «Павильон Армиды» расставил все точки над «і». Такой предмет объективной реальности, как мужской мазохизм, представлен в различных формах искусства. Чаще всего он имеет веселую тональность, особенно, если речь идет о дохристианской или атеистической эпохах. Иногда даже жаль, что Христос принял на себя все наши страдания, тем самым лишив удовольствия страдать не всерьез. Мои Фокин, Бенуа и Черепнин закрыли гештальт невыносимой легкости со-зависимых и мазохистичных отношений, прекращение которых приносит удовольствие не меньшее, чем их поддержание. Вместе с легкими связями исчерпались и рококо, и модерн, и «самые терпеливые мужья в королевстве». Начался постмодерн с тяжеловесной любовью, маниакальным преследованием и цианистым калием в перстне в виде черного сердца – короче, китч и масс-культ. Психологический портрет подкаблучника Геракл рос без отца, и некоторые аспекты гендерного «добра» и «зла» ему не были навязаны. С одной стороны, это привело к неудержимым припадкам, в которых он убивал семью и друзей, а с другой – он мог без смущения носить женскую одежду в сексуальном рабстве Омфалы и даже дать по рогам Пану, который потешался над женскими трусами самого большого героя античности и самого большого подкаблучника. Гера насылает на Геракла безумие. После убийства Ифита он должен по решению Дельфийского оракула искупить свою вину в рабстве. Меркурий продает его в домашнюю прислугу царице Омфале (Лидия, сегодняшняя Турция). Афина наставляет Геракла воздерживаться от близости с Омфалой. Поэтому он продолжает тупо исполнять свою смиренную работу и тем самым фактически доводит царицу до маниакального срыва. Формы издевательств над рабом, скорее всего, перекликаются с картинами из «Венеры в мехах» и совмещаются с классическими приемами соблазна у античных вдовствующих цариц. И вот когда эта «собака на сене» доходит до пика своего отчаяния и неудовлетворенного каприза, она заставляет Геракла поменяться с ней одеждой. Игра


Жестокость как форма обольщения Жестокость, пожалуй, самая популярная форма обольщения (ботаны с цветами и конфетами поймут). Особенно того, кто сопротивляется. Жестокость, пожалуй, единственное доказательство отчаянного влечения, но без равновесия жестокости в счастливый финал поверить трудно. Почему не сработало в «Венере в мехах»? Омфала соблазняла и принуждала Геракла из самого искреннего к нему влечения. Унизительный труд, женская одежда выступают «открыткамивалентинками» с текстом о желаемом. Северин был обречен на личные неудачи потому, что не учел принципа равенства и обмена желаемым. Так что же пошло не так? Северин просил Ванду о жестокости уже после того, как она согласилась его любить, чем оставил их любовь за гранью «ДО», и ей нечего уже было из него выбивать и вымучивать. Мазох попытался соединить Афродиту с Герой: в отрочестве Мазоха-Северина присутствует взрослая родственница, избивающая мальчика в красной, подбитой мехом кацавейке, с русской плеткой, бывшей орудием упокорения собак и рабов в империи. Если жестокость – это не форма соблазна и не крик отчаяния безответного чувства, так что тогда остается? За жестоким требованием Ванды остается только одно требование – уравнять силы и прекратить обмен жестокостью. Она просит другого мужчину избить Северина не в шутку. И любовь Северина заканчивается там, где притворная жестокость сменяется настоящей, искренней жестокостью Ванды. Где ты – Бог, там я – верховный жрец Сюжет Омфалы адресован к древнему ритуалу царя-жреца на этапе

Критика/Critique

41

Kolo №8

в обмен ролями в данной ситуации запутывает все безвозвратно, но и, ироничным образом, ставит все на свои места. Геракл в наряде Омфалы становится царицей, а Омфала в львиной шкуре становится рабом, героем, бессмертным. Только помолившись Афродите, Омфала неожиданно получает исполнение своего желания. Чаще всего мы хотим, чтобы то, что мы делаем с возлюбленными, сделали с нами. Геракл отвел душу на поротом месте Омфалы (проще говоря, отлупил ее по жопе), сел к ней на спину всей своей массой и заставил себя катать. После восстановления равенства появилась возможность для них обоих как-то быть друг с другом дальше. Геракл уже на правах любовника царицы освободил ее царство от разбойников, нечисти, противников, названия которых я уже не вспомню, но продолжал свою службу исключительно достойным способом.


Критика/Critique Kolo №8

42

перехода от матриархата к патриархату. Царь, будучи возлюбленным царицы-жрицы, получил привилегию представлять ее во время жертвоприношений, причем должен был носить ее одежды. В Японии до сих пор существует ритуал одевания императора в ритуальное облачение на празднике Аматерасу, где он и его прямой наследник условно дает жизнь богине, принимая ее облик. Возможен ли путь в обратном направлении? Православному браку Паши и Кати Губаревых можно только позавидовать. В 30 лет уже трое детей. «Народный» губернатор Донецкой области в тюрьме – она занимается его (их общим) делом раскола. Мало кому из нас так глобально повезло иметь партнера, который полностью разделяет наш большой жизненный проект. Однако, не повезло этой паре тоже. Оказавшись заложниками восточноевропейской геополитики, Паша и Катя могут исполнять свое «любовное храмовое служение» только во времена смуты со смаком и интересом. Если Донецкая республика состоится, если аннексия Донбасса РФ состоится и Паша займет свое положение в «храме рыбьего жира», то языческого артистизма им не хватит для игры в страдания-нев-серьез и взращивания цветов зла внутри простой православной семьи. Станет ли уже мещанин Губарев прибегать к помощи жрецов и жриц со стороны… ? Такой вот сложный выбор между почти проигрышем и почти семьей. А можно было и не в серьез.

«Невыносимая легкость бытия» М. Кундеры: эротизм как онтология романа КИСЕЛЁВА Валентина Особая форма эротизма в романе М. Кундеры «Невыносимая лёгкость бытия» рассматривается не просто как неотъемлемая составляющая произведения, а в качестве некой онтологической сущности, без которой роман лишается литературного смысла. Ключевые слова: эротика, лейтмотив, роман, Кундера. Special form of an eroticism in Kundera's novel "Unbearable lightness of being" was reviewed not just as integral part of the work, but as an ontological essence, without which novel loses it's literature meaning. Key words: erotics, leitmotif, novel, Kundera.

«Н о вед ь писа тель п и шет с вой р ом ан, как е с ли б ы он п и с ал сон е т . Посмотрите на него! О н вос х и щ е н ком п оз и ц и е й , кот ор ая в ырисовы ва ется перед ни м: д л я не г о важ на м але й ш ая п од р об нос т ь , он пре обра зует её в лейтмо тив и з ас т авляе т п оявлят ь с я вновь и вновь в м н огочи сленны х по вторах, ва р и ац и ях , аллюз и ях , с ловно в м у з ы каль ной фуге … ибо чем д ал ее мы прод в и г ае м с я вну т р ь э т ог о з ам ка, т е м б оль ш е


Критика/Critique

43

Kolo №8

п о в т оря е т ся и , соед и нившись в аккор д ы , р езон ируе т со всех сто ро н э хо у ж е п р оизн е се н н ых фраз, уж е и злож енны х т е м» [ 1] . Эротика в романе «Невыносимая лёгкость бытия» капризна, строптива, неконтролируема. Она соблазняет своей непредсказуемостью, волнует двусмысленностью, раздражает откровенностью. Она наслаждается тем, что может позволить себе быть серьезной и дразнить, казаться озорной, но не играть. Она подпускает к себе настолько близко, что чувствуешь её учащенное дыхание, ощущаешь её терпкий запах, предвкушаешь наслаждение, находишься на грани…На грани падения, непреодолимой тяге к падению. В состоянии постоянного головокружения. Эротика в романе «Невыносимая лёгкость бытия» обладает неслучайной властью. Перед нами неуклюжий росчерк пера. Неуклюжесть скорее призвана подчеркнуть случайность и отсутствие какого-либо подобающего величия при зарождении новой сущности – изначально робкой и неуверенной, – которой впоследствии отведена великая роль лейтмотива, роль, для которой даже возникнуть следовало бы подчеркнуто особенно. Тереза – одна из главных персонажей произведения, «ребенок, которого положили в просмоленную корзинку и пустили по течению», – застигнута нами за порочным, по её мнению, занятием. Она пристально всматривается в зеркало, пытаясь сквозь своё тело увидеть себя настоящую, перешагнуть через омерзительную оболочку телесности, где нагота – верный знак непреложного единообразия концентрационного лагеря, которую бессмысленно скрывать или стыдиться: она уже существует в миллиардах одинаковых экземпляров. Для Терезы нагота свидетельствует о фатальной одинаковости; демонстрировать голое тело (даже себе самой) означает подвергать себя неизбежному унижению. Поэтому для неё так важно не быть очередным однообразным телом. Её мечта – увидеть на поверхности собственного лица воинство души, вырвавшееся из трюма на палубу [2]. Поэтому её настолько пугают кошмарные сны, в которых она марширует вокруг бассейна голая вместе (то есть наравне) с другими голыми женщинами, в которых она радуется своему подобию, выражая эту радость в песне, где разрушается иллюзия исключительности. Поэтому во время занятия любовью с Томашем она кричит, не стонет, не вздыхает: кричит, чтобы «оглушить сознание, помешать ему что-либо видеть и слышать, разрушить двойственность тела и души» [2]. Симфония романа незаметно наполняется новыми темами и тональностями, усиливая и развивая уже знакомый нам мотив, придавая ему новый оттенок, открывая его новое звучание. Своенравная Сабина, художница, лучший эротический друг мужа Терезы – Томаша, – в одном нижнем белье стоит перед большим зеркалом, пытливо рассматривая своё отражение. Теперь нам очевидно: призмой, которая помогает определить отношение


Критика/Critique Kolo №8

44

к своему телу, понять свою сексуальность, является зеркало, которое переполнено чувственным символизмом. Нет, Сабина не боится своего тела, оно её не отталкивает, не пугает, не вызывает брезгливого, мерзкого ощущения. Отражение голого тела тревожит её своим неясным образом, который она никак не может постичь. Тело для Сабины одновременно многозначно и неопределённо: приблизиться к пониманию его смысла можно лишь, когда оно окружено определенным контекстом. Когда Сабина раздевается перед зеркалом для Томаша и он надевает на нее строгий черный абсурдный мужской котелок, – реквизит любовных игр с Томашем, который, безусловно, обостряет ощущения, – Сабина чувствует свое тело униженным, оскорбленным, а женское достоинство - изнасилованным. «Белье подчеркивало очарование её женственности, а твердый мужской котелок эту женственность отрицал, насиловал, представлял в смешном виде» [2]. Совершенно по-другому Сабина воспринимает свое обнаженное тело, когда смотрит в зеркало, держа за руку Франца, рассматривая свое и его отражения. Теперь уже она сама надевает котелок. «Образ в зеркале мгновенно изменился: в нем теперь отражалась женщина в белье, красивая, недоступная, равнодушная, и на голове у нее был котелок, ужасающе не соответствующий всему её виду» [2]. Как и Томаш, Франц в это время стоит рядом одетый, но сейчас Сабина не чувствует себя униженной от того, что она раздета, да еще и в странном котелке. Напротив, она ощущает себя беспомощной, ей не хватает унижения, которому невольно подвергал её Томаш, которое теперь олицетворяет для неё мужественность, без мужского доминирования у её тела нет необходимой опоры, сейчас она просто держит за руку мужчину в сером костюме, который совсем не понимает значение интимного хеппенинга, который устроила для него любовница. Кстати, персонаж Франца, догматичная чистоплотность которого заключается в том, что он не спит со своей любовницей в том городе, где живет его жена, предпочитая в своей жизни для любовных утех создавать независимое и неприступное пространство, – это сама Европа. «Франц – олицетворение Европы: его мать родилась в Вене, отец был француз, сам он – швейцарец» [2]. Европа в её ортодоксальном понимании – Западная Европа – Западная Европа с великой историей, богатыми традициями, неприкосновенными символами (как, например, общая постель – сакральный символ супружества). Западная Европа, которая обладает своим собственным мировоззрением. Западная


Критика/Critique

45

Kolo №8

Европа, которая может лишь симпатизировать, сочувствовать и снисходительно относиться к Европе Центральной, но которая вряд ли попытается и сможет её понять. Именно во взаимоотношениях Франца и Сабины (уроженки Чехословакии) прослеживается вся сложность взаимоотношений стран Западной и Центральной Европы. Годом раньше до издания «Невыносимой лёгкости бытия» в 1983 году Кундера публикует своё знаменитое эссе «Украденный Запад или трагедия Центральной Европы», где рисует наброски проблем, которым суждено перевоплотиться и возникнуть уже в образах Франца и Сабины. «Центральная Европа, являясь семьей малых наций, по-особому смотрит на мир. Этот взгляд основан на глубоком недоверии к истории. История, божество Гегеля и Маркса, воплощение движущих сил, которые определяют нашу судьбу, это история завоевателей. Центральноевропейские народы не завоеватели. Они неотделимы от европейской истории, они немыслимы вне ее, но они - ее ошибка, ее жертвы и аутсайдеры» [3]. Очевидно, что Франц и Сабина практически не понимают друг друга, не слышат шума семантической реки, что протекает по их словам. Даже в последнюю совместно проведенную ночь они придают поступкам друг друга совершенно противоположный смысл: Сабина хочет изнасиловать эту интеллигентность, эту добросердечность, эту беспомощную силу, её возбуждает сознание, что это в последний раз, её возбуждает необозримый простор и ширь свободы, влечет золотой горн предательства. Франц уверен, что своей яростностью Сабина выражает ему свою радость, страсть, согласие, желание навсегда остаться с ним. «И он и она скакали друг на друге верхом. Оба мчались в дали своей мечты. Оба были опьянены предательством, которое освободило их. Франц скакал на Сабине и предавал свою жену. Сабина скакала на Франце и предавала Франца» [2]. …Передача сексуальных эмоций в романе «Невыносимая лёгкость бытия» – это вовсе не радикальная, наконец вырвавшаяся на свободу и бесстыдно ворвавшаяся в литературу ХХ века, переполненная реализмом эротика Б. Виана, П. Брюкнера, Ч. Буковски, М. Уэльбека. Это также не шокирующая и возмутительная эротика В. Набокова. Эротика М. Кундеры – это не композиционный прием, направленный на удержание внимания читателя, не составная часть образов героев, которая наполняет их жизнью, и уж точно не фон, с помощью которого ярче раскрываются основные проблемы, затронутые произведением. Эротика в романе «Невыносимая лёгкость бытия» – это сама бытийственная сущность Романа. Par excellence. Это субстанция, которая обволакивает и связывает кусочки образов, явлений, пространств в единое целое; это то, что не позволяет роману распасться и рассыпаться на отдельные ничего не значащие фрагменты словесной мозаики. Склонность Томаша к погоне за невообразимым, его психология эротической дружбы, которая изменяет психологию Терезы, когда душу возбуждает своеволие её тела, из чего рождается её эротическое приключение; сознательно культивированный сексуальный фетишизм Сабины, закрытые глаза Франца во время занятия любовью с Сабиной, магический смысл приказа «разденься!», сравнение нудистского пляжа с русским вторжением 1968 года или фотографии молодых девушек в невообразимо коротких юбках, возмущавшие спокойствие несчастных, изголодавшихся плотью русских солдат – всё это, на первый взгляд, незначительные словесные детали, которых объединяет единый литературный мотив – эротизм. Эротизм, который всего лишь обеспечивает категорическое согласие


с бытием произведения, когда бессмыслен вопрос: muss es sein? Поскольку ответ всегда останется неизменным: Es muss sein!

Критика/Critique

ИСТОЧНИКИ 1. Кундера М. Занавес / М. Кундера. – СПб. : Издательская Группа «Азбука-классика», 2010. – 240 с. 2. Кундера М. Невыносимая лёгкость бытия / М. Кундера. – СПб. : Азбука, Азбука-Аттикус, 2014. – 352 с. 3. Кундера М. Украденный Запад или трагедия Центральной Европы / М. Кундера. – Режим доступа: http://www.proza.ru/2005/12/16-142.

Kolo №8

46

Жінка як жертва національної ідеї. «Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко ЗЕЛЕНЮК Мар’яна Розглянуто тему співіснування нації і людини, національного і особистого, сексуального і духовного через образ головної героїні роману. Ключові слова: історіософія, образ жінки в українській літературі, ментальність, національне і індивідуальне. Through the image of main heroine was overviewed coexistence of national and personal, sexual and spiritual. Key words: historiosophy, image of a woman in ukrainian literature, mentality, national and personal.

Роман Оксани Забужко «Польові дослідження українського сексу», що вийшов друком 1996 р., сколихнув свідомість не лише українських читачів, а й світової спільноти. Це був чи не перший роман українського автора, що став широко відомий у Європі та Америці. На його появу відразу активно відгукнулися передові іноземні видання – американський Slavic and East European Journal, Harvard Review, британський Little, Brown&Go. Review, німецький Presse Agentur, швейцарські, чеські, польські та російські ЗМІ. І, звичайно, українська періодика, що і викликала навколо цього роману великі дискусії і врешті-решт закріпила за самою Оксаною Забужко амплуа скандального автора. «Книга про насильство», «довідка з гінекології», «сире напівлітературне тісто» і навіть «вишуканий психофізіологічний літературний торт» – як тільки не вправлялися у свої дотепності критики. Проте факт залишається фактом (адже сам роман в Україні перевидавався уже дев’ять разів!), і саме


Критика/Critique завдяки Оксані Забужко маємо в українській літературі чи не першу яскраву і беззаперечно вдалу спробу говорити відверто на теми, що у кінці 90-х були небажаними (зрештою, і зараз є маргінесними). Але повсякчас слід пам’ятати, що література не може бути обмежена у темах та проблемах, адже предметом її є людина, яка, окрім божої чистоти, має у собі багато фройдівського, підсвідомого. Коли лише берешся за читання цього роману, справді очікуєш на особливо відверте, еротичне письмо авторки, проте, як не дивно, самих еротичних сцен у романі є 3-4, до того ж описані вони як спогад або побіжно у межах половини сторінки і не відрізняються якоюсь вульгарністю чи надмірною відвертістю. Чесно кажучи, сьогодні сучасна література, а зокрема й українська, може похвалитися набагато еротичнішими сценами та описами (Юрій Винничук, Ірена Карпа, Марія Матіос, Юрій Андрухович, Олесь Ульяненко та інші). Забужко звертається до теми еротики і сексу через потребу написати роман про жінку. Адже саме так можна сповна показати усі сторони життя жінки, її думки, бажання. Головна героїня роману – Оксана. На момент подій твору вона проживає в Америці як стипендіатка одного із університетів (як і Забужко свого часу в реальному житті). Тут працює і згадує про свого коханого – Миколу. Таким чином розгортається сюжет доволі небагатий на події, проте за ним ховаються глибокі думки, роздуми, питання.

Kolo №8

47


Критика/Critique Kolo №8

48

Обоє вони митці. Він – художник. Вона – поетеса. У самому тексті трапляються описи його полотен, введені цитати із її віршів, що мають певний містичний характер. Адже своїми текстами головна героїня фактично передбачає події із життя, передчуває їх спільне майбутнє. Стосунки пари є однією із головних проблем книги. Для їхніх відносин характерна певна гра, небажання розуміти одне одного глибше, легковажність. Тут і натрапляємо на еротичні сцени, описані Забужко. На нашу думку, у текст вони введені для кращого розуміння постаті жінки у романі. Так, наприклад, про це свідчить такий епізод: «…Коротким, нудотним вивертом, несвідомою клітинною пам’яттю про власне тупе улягання негайним, він першої хвилини, – попервах іще хоч збудно-пристрасно вишептаним, а по кількох тижнях уже просто сухим, розпорядчим звертанням: «Візьми в ротика… Глибше візьми… Глибше, ну!» <…> попервах і вона ще пробувала порозумітися, розтлумачити, що їй теж би своєю чергою, спершу дечого хотілося, і не тільки «там»: крім статевих органів, тебе в мені більше нічого не цікавить?». Тобто головна героїня вкладає в поняття стосунків інші, глибші речі, наприклад, взаєморозуміння, довіра один до одного, а питання, поставлене у цитаті, є реакцією саме на те, що в своїх стосунках із чоловіком вона не має того, на що сподівалася. Вона відчуває до нього глибокі почуття, навіть роздумує про дитину, проте не задоволена їхніми відносинами. Це «незадоволення» Оксана Забужко розглядає в площині ментальній і навіть історіософській. Для авторки головна героїня перш за все українка, а тому приречена на стосунки під девізом «ще не вмерла…». Саме із приводу цих рядків іронізує авторка у своєму романі: «…Радій і веселися, що не вмерла, бідолашна сексуальна жертва національної ідеї, хоча, як гаразд зважити, то що тут такого вже веселого, і на кий воно здалося життя без любови…». Яке означення українки – «бідолашна сексуальна жертва національної ідеї»! Тобто за Забужко наша ментальність, національність відбивається і на нашому повсякденному житті, сприйнятті світу, сексуальних стосунках: «Ні, хай би хто-небуть усе ж пояснив: якого чорта було родитися на світ жінкою (та ще й в Україні!) – із цією блядською залежністю, закладеною в тіло, як бомба сповільненої дії, з несамостійністю цією, з потребою перетворюватися на вогку, хляпаву глину, втовчену в поверхню землі (знизу, завжди любила – знизу, розпластаною на спині: тільки так і позбувалася себе остаточно… )…». Так, українці, згідно із ідеями та думками авторки, зрозуміли дикість і ворожість Азії, проте водночас не до кінця перейняли ідею демократичного суспільства Європи, і тому наше прагнення свободи полягає у свободі від, проте ми так і не знаємо, чого. Саме тому головна героїня прагне вирватися із свого середовища, протиставляє американську культуру із її plastic smile слов’янській відчайдушності, щирості, невмінню не співчувати і не відчувати світ сповна. Яскраво цю проблему ілюструє наступний уривок: «‘‘Раби не повинні родити дітей’’, - ‘‘Що ти таке кажеш, як смієш, гріх!’’ -’’Бо це вспадковується’’, - ‘‘Ні чорта не успадковується – хочеш сказати, що в тобі нема свободи?’’ -’’Бажання вирватись – іще не свобода’’». Що робити із життям, «якщо людина в цілому (кожна!) – одна велика в’язниця…»? Це чи не найголовніше питання роману. На нього авторка дає таку відповідь: «…І от уже іно й зостається, що – скочити з мосту (Пауль Целан), зашморгнути собі горло у сінях чужого дому (Маріна Цвєтаєва), упхнути голову у газову плиту (Сільвія Плат)…». Проте свій твір Забужко закінчує


позитивно – думкою про те, що життя триває і є надія на зміни, на те, що із часом все буде добре. Кут зору, що пропонує Оксана Забужко, у своєму романі лише злегка відкриває нам тему, іще зовсім не розроблену у нашій літературі, – співіснування нації і людини, національного і особистого, сексуального і духовного в іпостасі жінки, в усіх її відтінках і мінливостях. Тому і означено роман як «польові дослідження», а, отже, слід чекати на високоякісні художні рефлексії із приводу.

Проанализирована роль описаний сексуальных сцен в некоторых произведениях М. Уэльбека. Изложены интерпретации причин их использования автором. Ключевые слова: М. Уэльбек, секс, любовь, смерть, пессимизм, безысходность. The role of descriptions of sex scenes in the works of M. Houellebecq was analyzed.The interpretations of the reasons for their use by the author were given. Keywords: M. Houellebecq, sex, love, death, pessimism, hopelessness.

По мнению многих психологов, человеческие поступки обусловлены двумя базовыми стремлениями: к жизни и к смерти. Сам человек может не осознавать истинных причин своего поведения, так как стремления эти глубинные и вечные. Агрессия и желание разрушать говорят о тяге к смерти, тогда как сексуальная активность и занятия творчеством свидетельствуют о тяге к жизни. Борьба и единство противоположностей, Эрос и Танатос как две стороны одной медали присутствуют и в произведениях Мишеля Уэльбека. Этого скандального французского поэта, эссеиста и прозаика называют возмутителем

49

Kolo №8

СТЕПАНЮК Дарина

Критика/Critique

Грустный секс Мишеля Уэльбека


Критика/Critique Kolo №8

50

спокойствия, дотошным критиком современности, «Карлом Марксом секса» и профессиональным пессимистом (последний титул М. Уэльбек заслужил после выхода в свет прославивших его «Элементарных частиц»). Изначально может сложиться впечатление, что романы француза посвящены исключительно сексу, настолько они переполнены описаниями откровенно эротических и порнографических сцен. Возможно, это не в последнюю очередь способствует тому, что каждая его книга становится бестселлером. Однако, как это часто бывает в сфере маркетинга, где секс «продает», у М. Уэльбека он призван привлечь внимание к глубоким философским размышлениям автора о проблемах современного мира и человеческой жизни. В своем первом романе «Расширение пространства борьбы» писатель ставит под сомнение либеральные достижения западного общества. Главным объектом критики становится сексуальная свобода, на практике оборачивающаяся, по мнению автора, очередной ловушкой для современного человека. «На наших глазах мир обретает все большее единообразие; бурно развиваются телекоммуникационные средства; в жилых помещениях появляется новая аппаратура. А человеческие отношения постепенно становятся невозможными, что весьма способствует уменьшению количества историй и происшествий, которые в сумме составляют чью-то жизнь. И мало-помалу перед нами возникает лик Смерти во всем ее великолепии» [3]. В «Платформе» автор посвящает целые страницы раздумьям о Канте, Конте, расизме, сексизме, этике и морали. Оказывается, что этот роман прежде всего о насилии. Том, которое совершают подростковые банды, сексуальном насилии в электричках и о терактах фанатиков-мусульман. Автор приводит читателя к грустному заключению, что у современного культурного европейца на это насилие нет никакого адекватного ответа. Герой «Платформы» бессилен перед жизненными вызовами современности. В романе «Элементарные частицы» М. Уэльбек снова приходит к неутешительному выводу — человечество обречено. Добровольно отказавшись от традиционных христианских ценностей, современный мир рухнул в бездонную пропасть. При отсутствии разумных ограничений и моральных норм человек утрачивает способность к сочувствию, сопереживанию и любви. Автор тоскует по человеческой доброте, нежности, верности, искренней привязанности людей друг к другу, необходимости заботы о ком-то близком. «Когда заканчивается любовь, вся жизнь становится какой-то безрадостной и серой. Мы поддерживаем свою физическую форму, придерживаемся привычного поведения, какой-то структуры, однако сердце тут, как говорят, уже не работает» [2]. Сексуальное желание у большинства героев М. Уэльбека не связано с чувствами; это скорее болезненная, мучительная, постыдная необходимость, удовлетворение которой, однако, не приносит никакого облегчения или счастья. Секс – это всего лишь попытка забыться, отвлечься, возможность не думать некоторое время об одиночестве и неизбежности смерти. Автор считает, что современное общество движется в сторону все большей дегуманизации, равнодушия и тотального одиночества, от которого не спасают ни деньги, ни власть, ни количество сексуальных актов: «…У ревности, похоти и жажды воспроизведения один источник – страдание. Именно страдание заставляет нас искать другого человека – это что-то вроде паллиатива; мы должны переступить эту ступень и достичь этапа, когда сам факт бытия дарит человеку радость, когда промежуточное состояние является не чем иным,


ИСТОЧНИКИ 1. Уельбек М. Можливість острова / М. Уельбек. – Х. : Фоліо, 2007. – 414 с. 2. Уельбек М. Платформа / М. Уельбек. – Х. : Фоліо, 2004. – 319 с. 3. Уэльбек М. Расширение пространства борьбы / М. Уэльбек. – СПб. : Азбука, 2010. – 192 с.

Через секс до істини (на прикладі творчості Пауло Коельо)

Критика/Critique

как произвольной, независимой от жизни игрой. Одним словом, необходимо дождаться свободы быть равнодушным, что обуславливает возможность абсолютно ясного мышления» [3]. Так М. Уэльбек описывает желательный вектор эволюции человека будущего в романе «Возможность острова». В то же самое время это – описание того идеального состояния, при котором можно существовать в современном мире, основной ценностью которого являются деньги. Пессимизм французского писателя заразителен. Секс в его книгах не воспринимается в качестве символа жажды жизни, скорее, он является символом инфантильного желания избежать мыслей о смерти. Автор безжалостен с читателем: удовлетворение сексуального желания служит лишь временным спасением от одиночества, различных страхов и размышлений о предназначении человека. Ведь Эрос и Танатос – две стороны одной медали.

51

Розглянуто біографію Пауло Коельо; окреслено особливості літературної спадщини письменника, проаналізовано еротичні мотиви у творчості автора. Ключові слова: еротика, секс, філософія. The article features an exploration of Paulo Coelho’s biography; the peculiarities of writer’s literary heritage are outlined, erotic motives in author’s literary creation are analyzed. Keywords: erotic, sex, philosophy.

«Якщо чоловік, якого ми, по суті, заледве знаємо, подзвонить нам, скаже декілька слів, ні на що не натякаючи, але саме таким чином приділяючи нам увагу, то ми цілком здатні закохатися і в ту ж ніч опинитись із ним в ліжку. Так, ми такі, і нічого тут особливого немає: в природі жінки – легко розкриватися назустріч любові». Пауло Коельо «Відьма з Портобелло» Життя переконувало, що любити – боляче, а він цілеспрямовано доводив протилежне, незважаючи ні на що. Більше того, став це почуття боготворити і культивувати у своїй творчості. Книги Пауло Коельо входять в десятку найтиражованіших у світі. Не встигає висохнути чорнило, як нове літературне писання автора стає бестселером. Втім, так було не завжди.

Kolo №8

КУЯН Вікторія


Критика/Critique Kolo №8

52

Письменник народився у звичайній бразильській сім’ї, з розряду таких, де творчі нахили дитини не лише дивують й іноді спантеличують батьків, але й викликають у них глибоке занепокоєння. Як наслідок, реагуючи на таку «протиправну» поведінку сина, спочатку хлопчика вирішили «виправити» у єзуїтській школі. Коли це не допомогло, юного Пауло віддали у психіатричну клініку, де його лікували варварськими методами, неодноразово застосовуючи електрошок. Коельо протягом тривалого часу викликав нерозуміння оточення – тогочасній Бразилії, яка переживала часи військової диктатури і жорстоких репресій, було не до творчих вихилясів на папері. І закінчилася б історія про крихкість душі творця безумовно трагічно, якби не був він цілеспрямованим і непохитним у своїх намірах. Відтак, у 60-х спробував себе у ролі хіпі, нажив певної слави у драматургії і журналістиці. Потім, за пропозицією рок-музиканта Рауля Сейхаса, розпочав писати анархістські тексти пісень на його музику. Випробував на собі «секс, наркотики і рок’н’ролл», заледве уникнув тюремного ув’язнення через політично провокативну музику. Згодом була секта прибічників сатанізму, зневіра, приголомшливі містичні ритуали і… навернення до світлого боку життя. Ненависть і любов. Письменник великими ложками пробував і те, й інше. Очевидно, обрав друге. Того ж бажає і своєму читачеві. Коли Коельо без пояснення причин звільнили із CBS – Records, він звернувся до духовного боку життя, і в 1981 р., як сам стверджує у передмові до роману «Алхімік», зустрів людину, котра розкрила йому очі на його власне покликання. «Алхімік» – найвідоміший твір Коельо, після якого послідували престижні нагороди і визнання, а також переклади робіт письменника на десятки мов. В 2002 р. Коельо став членом престижної бразильської Академії словесності. Вірогідно, тут далася взнаки багатолітня втома широкої аудиторії від небажання багатьох авторів входити в роль вчителів моралі, від фатальної зневіри, скепсису, нісенітниці й агностицизму прози. Коельо ніби ігнорує все те, що було написано до нього. У його творах немає ні розлогих, зі смаком зроблених описів, ні нетривіальних зав’язок і розв’язок, ні мудрованих ремінісценцій, ні семіотичних розгалужень – усього того, до чого звик типовий західний інтелектуал. Коельо пропонує свій набір прописних істин, які осягав як за допомогою рефлексії, так і емпірично, дослідницьким шляхом. Незважаючи на екзотичність, його сюжети традиційні і, користуючись тер��інологією М. Бахтіна, монологічні. Коельо запрошує читача не до того, щоби вступити в діалог, а до того, щоби розпочати діалог внутрішній, який не стосується подвійної канви роману. Головну ідею він формулює чітко, майже нав’язливо. Віра, яку Коельо пропонує читачеві, є гібридом католицизму, буддизму, даосизму, середньовічної європейської філософії, а також міркувань Х. Л. Борхеса


Критика/Critique

53

Kolo №8

та К. Кастанеди. Його місія популяризатора інтелектуальних набутків людства, з одного боку, шляхетна, з іншого – продовжує профанувати і тим самим сприяти занепаду культури. Центральні сентенції творів письменника: «Домогтися втілення своєї долі – це єдиний справжній обов’язок людини», «Коли ти чогось хочеш, увесь Всесвіт допомагає тобі досягти цього», «Якщо пообіцяєш те, чого не маєш, утратиш бажання мати». Незрозуміло, де закінчуються власні думки автора і розпочинається адаптований переказ класики світової художньої та релігійної літератур [3]. Прописним постулатом письменника в системі координат усіх його творів є підкреслення неабиякої цінності любові. Відтак, автор не залишає поза увагою сексуальні стосунки між людьми як одну з форм її прояву. Зі слів майстра пера в одному з інтерв’ю: «Секс – це в першу чергу любов, і він не має нічого спільного з тим, як його піарять. Це душа і тіло, які зв’язані з іншою душею і тілом. Але взагалі зазначу, що письменник – не всеобізнаний Господь Бог, а людина, яка знаходиться в постійних пошуках самого себе. А секс – просто спосіб, який Господь вибрав, щоб розкрити таємниці Всесвіту. І невідомо, в чому заключається найбільша небезпека: віддатись пристрасті чи відсторонитись від неї» [4]. Твори Пауло Коельо просякнуті еротизмом навіть тоді, коли автор описує почуття героїв завуальовано і з філософськими відтінками. Його персонажі – самобутні, впевнені індивідууми, які не бояться ні життя, ні смерті, ні кохання, яке, згідно з авторськими міркуваннями, і є одночасним втіленням першого й другого. Автор змальовує людські стосунки яскравою палітрою кольорів, сміливо переносячи на папір найсокровенніші думки й фантазії. Таким чином, романи Коельо по праву можна вважати своєрідним путівником людських стосунків. З особливою відвертістю аспекти кохання, сексу, свободи й особистісних переконань розкрито в творі «Одинадцять хвилин». Ця книга оповідає про життя повії. Назва обумовлена тим, що в середньому стільки часу триває статевий акт. Роман про пошук власних істин скандально і натуралістично продовжує «жіночу» тему, що більшою чи меншою мірою висвітлена у попередніх творах автора. Втім, професійні будні куртизанки Марії – не єдине і не головне, а радше фон для розкриття основного месседжу книги: «Кудись не туди рухається наша цивілізація, і справа не в озонових дірах, не в меліорації земель Ефіопії, не в палінні і споживанні стероїдів. І навіть не в постійному збільшенні кількості тварин і рослин, занесених до Червоної книги. А саме в тій сфері діяльності, в якій працювала дівчина – у сексі. Відтак завдання поставлене глобально, тому що «Одинадцять хвилин» це спроба усвідомити, що таке секс, чому за останні століття це поняття було настільки осквернене і ототожнене з вульгарністю, адже секс – це сама та сила,


Критика/Critique Kolo №8

54

яку свідомо можна визнати рушієм всесвітніх процесів. Книга від прологу до епілогу зібрана з пазлів банальності і повсякденності – як кінематографічних, так і літературних й пізнавальних, – кожен задає собі ті ж запитання, проте саме цей потік усталених принципів поведінки і думок, як не парадоксально, рятує книгу від передбачуваності. Повія Марія проводить багато часу в роздумах про життя, проблеми у сексі; щоб досягнути своєї цілі, дівчина проходить через всеможливі випробування болем, стражданнями і насолодою в сексі, вважаючи (це лише її думка і автор не нав’язує її читачам) все це проявами «справжньої чоловічої любові». Дівчина веде щоденник, довіряючи йому найпотаємніше: «Надивившись і наслухавшись, я дійшла висновку, що в своїй більшості люди використовують секс, як наркотик – щоб втекти від реальності, забути про свої проблеми, розслабитись. І, як будь-який наркотик, він має пагубний і руйнівний вплив. І якщо людина одурманює себе – неважливо, сексом чи іншим наркотиком, – це її справа: наслідки будуть кращими або гіршими залежно від того, що вона сама для себе вибрала. Та якщо справа дійшла до життєвого успіху, слід розуміти: «непогано» – це зовсім не те саме, що «добре». Даремно мої клієнти вважають, що сексом можна займатись в будь-яку пору дня і ночі. В кожному з нас цокає біологічний годинник. Чоловік і жінка – якщо вони разом, якщо вони люблять один одного – мають звіряти свої годинники, наводити стрілки до того часу, поки не зрозуміють, секс – це не просто механічне злягання, а обійми, в яких зливаються не тільки статеві органи. Тут важливо все. Людина, яка живе інтенсивно, насолоджується кожною хвилиною життя і не відчуває нестачі сексу. А якщо вже займається ним – то від надлишку сил і почуттів; тому що вино, наповнивши келих по вінця, неминуче виллється через край, тому що вона підкорюється поклику життя й у цей і лише цей момент вдається їй втратити самовладання» [8]. Весь роман, за виключенням післяслова автора, являє собою своєрідний документ відчаю і розчарування, яке не оминає нікого, але яке в цьому романі існує для того, щоб показати майже мимохіть і випадково: розчарування не остаточне, і вже через певний проміжок часу воно неодмінно спонукає до бажання жити і захоплюватись речами, які нас оточують. В одному з репортажів автор це доводить на прикладі звернення грецького поета Константиноса Кавафіса до Одіссея у вірші «Ітака», він зазначає: «Якщо збираєшся вирушити до Ітаки, то побажай, щоб довгою була дорога, повна пригод і на досвід багата» [1]. Незважаючи на те, що протягом своєї подорожі Одіссей вимушений зіткнутись з численними випробуваннями, він знає, що в кінці шляху його чекає Пенелопа. Це властиво всім нам – щоб перемогти, ми маємо бути певні, що в кінці кінців знайдеться те, за що ми боремось. Коельо не скупиться на «фарби», щоб змалювати весь еротизм людських стосунків у найдобірніших тонах. Червоною ниткою проходить аспект кохання й сексу і в інших романах письменника: «Бріда», «На березі Ріо-П’єдро сіла я й заплакала», «Відьма з Портобелло», «Вероніка вирішує померти» тощо. Роман «Бріда» сповнений містичності й загадковості – правдива історія Бріди О’Ферн, наставниці традиції місяця. Оповідь про любов і пристрасть, таємницю і духовний пошук, де магія говорить на всіх тональностях складної людської душі. Автор між рядками підтверджує важливий постулат буття про те, що дорога до себе – найдовша. Книга просякнута емоціями, боротьбою з невідомим, пошуком істин. Як результат, юна О’Ферн знаходить себе,


ДЖЕРЕЛА 1. Гранина В. Откровения Коэльо: особисте життя і твори // Укр. инвест. газ. – 2004. – 21 сент. (№38). – с. 38. 2. Долинчук С. «Когда творю, то как будто занимаюсь любовью с жизнью» : [Інтерв’ю з Пауло Коельо] // Сегодня. – 2004. – с. 11. 3. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 Т. Т 1. А-К / За ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. – Тернопіль. – Навчальна книга – Богдан, 2005. – 824 с.

Критика/Critique

55

Kolo №8

розкривши внутрішнє, глибоко духовне «я». Стереотипи змінюють курс, а цінності, які носили повсякчас матеріальний характер, набувають нових барв. Дівчина навчається знаходити силу у слабкості, а слабкість у силі. Не останню роль в навчанні майбутньої наставниці відіграє секс. Важливим уроком для неї стають слова її гуру: «Можливо, ти хороша у ліжку. Та це не означає, що ти розумієш, що таке сила. Як чоловік, так і жінка абсолютно вразливі перед силою сексу, тому що страх і задоволення для нас важливі однаковою мірою» [5]. Дівчина вчиться таїнству любити. Адже лише так може розплющитись «третє око». Текст сповнений прописних істин: лише від нас залежить, що нам продемонструє стрілка компаса життя. Найважливіше – знайти силу не боятись піти проти стрілки і віднайти щастя в найнеочікуваніших закапелках. Не останнє місце посідає питання людських стосунків і в інших творах бразильського письменника. «На березі Ріо-П’єдро сіла я й заплакала» – оповідь про незліченні сумніви семінариста: чи можна вважати любов до людини, жінки зрадою любові до Бога? Роман про вибір, про пошук відповідей на запитання, вкарбовані у вічність. Автор переконує читача, що до Бога через житейську любов можна прийти абсолютно так само, як і через служіння в ролі монаха-чудотворця: «Істинна любов – це коли віддаєш всього себе» [7]. Закріплює цю думку й історія жінки Афіни з вулиці Портобелло (за твором «Відьма з Портобелло»). Неважливо, хто вона – дочка циганки й невідомого англійця, наставниця, жриця чи велика богиня, – істина, якою вона керується, зрозуміла для кожного: «Любов не приносить і ніколи не приносила щастя. Радше навпаки: любов – це туга й сум’яття, це безсонні ночі, коли тебе роздирають сумніви, чи правильно поступаєш. Справжня любов складається з агонії й екстазу» [6]. Пауло Коельо можна не любити, можна звинувачувати його в схильності до кон’юнктури, можна навіть вважати халтурником і відмежовуватись від його пряної філософії. Однак не знати його неможливо. В чорній сорочці, чорному піджаку, чорних штанях і чорному взутті. Саме такий імідж автора тиражованих філософських притч. Сивоволосий мужчина зі сивою борідкою і з вогником в очах зізнається журналістам: «Пишу я, власне, сам для себе і про себе. Коли я щось втілюю на папері, це допомагає мені краще зрозуміти самого себе. Книги взагалі створюються на самоті, вони плід самоти і споглядання. Творчий процес – це завжди процес жіночий, фемінний. На ньому підпис «жіночої» енергії, в якій мало задіяна логіка. Коли я творю, то ніби займаюсь коханням із життям» [2]. Ось такий він, співець вічних істин, свободи, кохання і самого життя в усіх його проявах, на всіх паралелях і меридіанах. Неординарний, кимось несприйнятий, кимось улюблений. Закоханий у світ. Пауло Коельо…


4. Ковалёва А.: Пауло Коэльо, писатель: «Секс не имеет ничего общего с тем, как его пиарят» // Известия. – 2003. – 27 авг. – с. 1, 9. 5. Коэльо П. Брида / П. Коельо, пер. с португ. А. Богдановского. – М. : АСТ : Астрель, 2008. – 288 с. 6. Коельо П. Відьма з Портобелло / П. Коельо, пер. с португ. – К. : «Софія», 2007. – 249 с. 7. Коэльо П. На берегу Рио-Пьедра села я и заплакала / П. Коельо, пер. с португ. – М. : АСТ : Астрель, Харвест, 2008. – 192 с. 8. Коэльо П. Одиннадцать минут / П. Коельо, пер. с португ. – К. : «София», 2005. – 320 с.

Критика/Critique

Історія кохання очима феміністки

Kolo №8

56

ЛЕВЧЕНКО Інна Подається короткий аналіз роману «Природа» авторства Ольги Кобилянської. Проводиться дослідження еротичної тематики у творі та її художнього відображення. Ключові слова: природа, еротизм, кохання. A brief analysis of the novel "Nature" by Olga Kobylianska was given. A study of erotic themes in this work and its artistic representation was made. Keywords: nature, eroticism, love.

Повне життя, звісно, це не може бути ніщо інше, як заспокоєння всіх потреб духа і тіла. Чомусь, коли ми говоримо про кохання і про твори, в яких за допомогою знаків передають всю глибину цього почуття, у багатьох виникають асоціації або з любовними низькопробними романами в обкладинках, або згадується література Америки: щось на кшталт «Віднесених вітром». Та ще далекого 1887 р. буковинська німфа Ольга Кобилянська дозволила собі описати шалені почуття пристрасті, ревнощів та туги. Ольгу Кобилянську вважають королевою жанру новели. А творіння під назвою «Природа» сам Каменяр зарахував до кращих творів письменниці. Вона… Молода русинка із багатої сім’ї. Рудоволоса жителька міста. Виросла насамоті, відкриваючи для себе скоріше світ книжок, ніж реальність («Толстой був її богом, Шевченка ж знала майже напам'ять»). Найбільше любила природу. Це було відображенням її душі, того, що їй не вистачало – пристрасті: «Інстинктивно чула існування бур, і були хвилі, коли душа її пристрасно за ними тужила. Боротьбу любила так,


Критика/Critique

57

Kolo №8

як любить пишні, багаті красками картини та оп'яняючу музику, і так само вона собі її уявляла». Та всі пригоди були тільки в її уяві. Через це невимовна туга сковувала її серце, а в уяві поставала картина майбутньої пригоди. Іноді вона відчувала в собі невимовну с илу, та ві дчу ття тривало недовго. Тоді дівчина без імені зверталась до п ри роди . Н абир алась терп і ння. Це пояснює один випадок із її життя. Одного разу у неї виникло непереборне бажання вибігти на вулицю і усмирити жеребця, якого привів загадковий юнак. Вона піддалась пориву. Але… сил не вистачило і вона впала без тями. Та їй запам’ятався хлопець. Непокірний… мужній, загадковий. Він зачепив її натуру чимось нетутешнім, або вона просто захотіла взяти реванш за свою невдалу витівку. Скоро зустріч відбулася. І вона вразила юнака своєю незвичайністю, загадковістю, красою. Та й сама дівчина віднайшла почуття, яке довго шукала: «В неї багато значила фізична сила і тілесна красота, і хоч вона рідко коли "любила", то все ж таки їй милі гарні, кріпкі люди. Коли чулася втомленою, находило на неї часто тужне бажання, потреба — відпочити на чиїй-небудь груді. Але той хтось мусив би бути сильний і сміливий». Коли дівчина підіймалась разом з хлопцем на вершину гори,вона, напевно, й зрозуміла, що це той момент, коли хотілось «відпочити на чиїй-небудь груді». Красивий, сміливий, сильний чоловік. Обриси природи так точно і ненав’язливо передають всі порухи дівочої душі. Прірва, лісу, де крізь хащі пробиралась пара, стрімкість стежки… Все це викликає відчуття самотності і тривоги. А може, це кохання? А може, ні? А чому ні? Навіщо себе стримувати? Вони розуміли, що приречені: між ними суспільство. Яка ж аристократка оселиться в хатині пастуха, що живе на полонині? Та природа має свої правила цієї гри… Якщо ви очікуєте яскравих сцен еротичного змісту, то вам, скоріше за все, потрібні відомі книжечки якоїсь письменниці з багатою уявою, тому що цей твір покликаний достукатись до розуміння проблеми, а не простого споглядання. Важливіша духовна складова, яку доповнює фізична, демонструючи прояв природнього та протиправного в деякому плані. Саме від впливу природи та внутрішніх почуттів вони падають переможені інстинктам. Стримувана сутність впливає як ніколи. Цікаво написано про дівчину: «Її бабка по батькові, власне, була гуцулка. Гарна, а проте мужичка! В них все бувають


Критика/Critique

непомітні хвилі, коли інстинкти прориваються і греблі не знають». Кохаючи русина, вона віднаходить цілісність свого єства, зливаючись в органічну єдність зі світом своєї природи. Вона взяла реванш — і приборкала цього впевненого гуцула, багатого одинака, за яким усі дівчата гинули в селі». Дівчина приборкала хлопця, запала в душу і образно пішла, не сказавши ні слова. А він… Він мучився і все хотів віднайти її. Вона ж досягла своєї цілі – взяла реванш і попрямувала по життю далі. А його душу вилікувала природа… У новелі герої дозволяють бажанню та натурі взяти верх. Їх перестав сковувати страх, і життя наповнилось змістом у їхньому розумінні. Природа у творі – це і п’янке, пишне доповнення цілої картини, і дійова особа, що бере участь у швидкоплинному романі міської дівчини та гуцульського хлопця. Після читання твору залишається не ванільно–щасливий присмак, а скоріше гірко–реальний, що, хоч і не дарує ілюзій, та не ховає речей, від яких можливе розчарування.

Kolo №8

58

Роздуми на тему еротизму творів Харукі Муракамі МИХАЙЛОВА Вікторія Стисло розглянуто тему еротизму у творах Х. Муракамі. Здійснено короткий аналіз та порівняння трьох творів автора на предмет аспектів опису еротичних та інтимних сцен. Ключові слова: Х. Муракамі, Японія, секс, еротизм, літературні твори. The article presents a brief overlook on eroticism in the works of H. Murakami, as well as a short analysis and comparison of the author’s three works on the subject of description of erotic and intimate scenes. Key words: H. Murakami, Japan, sex, eroticism, literary works.

Приблизно десять років тому Муракамі прийшов у моє життя. Я вже не пам’ятаю, яку саме його книгу та якою мовою я прочитала першою, але точно знаю, що відразу ж почала шукати інші його роботи, які були перекладені у той час англійською, українською, російською та німецькою. Його паралельні меланхолічні всесвіти, герої-інтроверти та аутсайдери, які слухають класичну музику, коли їх збираються вбити, залишає кохана або ж від них втікає кіт, настільки захопили мене, що я навіть зараз з великим нетерпінням чекаю на нові твори Харукі. А ще я час від часу підхожу до книжкової шафи, беру до рук паперові видання в палітурках та занурююся у їхні вже існуючі світи, намагаючись провести між ними віртуальні паралелі. Не всім подобається Муракамі. Деякі не читають його книг, виходячи з принципових міркувань – ніби-то вони занадто культові, занадто розрекламовані. А для справжніх любителів твори Муракамі асоціюються з джазом, звуками та запахами паралельних світів, вхід до яких знаходиться зовсім поруч,


Критика/Critique

59

Kolo №8

наприклад, на пожежній драбині, яка веде з автомобільного моста на трасі вниз у інший вимір. У своїх творах Муракамі зачіпає безліч різних тем, задає безліч питань, на які не знаходять відповідей ні його герої, ні його читачі, ні, напевно, він сам. Таємничі і загадкові події, мандрівки з одного світу в інший, люди, що змінюють свої імена... Все це лише вигадка, привід задуматися про прості, але такі незрозумілі речі: про те, що в одній людині може бути незліченна кількість «я» , про які й сама вона не завжди підозрює; про те, що минуле, сьогодення і майбутнє нерозривно пов'язані; про те, що між сном і реальністю часто розмиті межі. У творах Муракамі багато всього – думок, питань, загадок, символів. Хочеться зауважити, що, окрім емоційної на філософської основи, твори цього автора ще й вирізняються художністю, витонченістю, вони настільки наповнені японським колоритом, що, читаючи їх, не сумніваєшся, що події відбуваються саме в Японії, країні трохи загадковій і тому дуже цікавій. Позаяк автор не намагається пояснити нам цю країну. А ще твори Муракамі наповнені еротизмом. Інколи цей еротизм зовсім непомітний, сором’язливий, ледь відчутний. Еротизм у розумінні Муракамі - це не красивий опис фізіологічних потреб двох людей. Це атмосфера, почуття, дотики, слова, музика впродовж неспішної, повільної та флегматичної розповіді. У «Полюванні на овець» [1] Муракамі розповідає про чоловіка, котрий потрапив у містичний світ з екзотичними вівцями. У цьому світі молоді жінки збуджують чоловіка не своїми сексуальними витівками, а тим, що мають ідеальні вуха або гарний ніс [2]. Але у той же час головний герой переймається думками щодо фізичних контактів з жінками. І робить він це у стилі підручників з фізіології та психології. У його думках секс може відбуватися просто так, коли робити нічого, а може виконувати терапевтичну функцію відновлення сил. Головна теза сексуального життя цього чоловіка – розуміння, що ми, люди, не є китами. А коли він вперше переспав з дівчиною, то під час процесу думав про статевий орган кита, якого бачив в океанаріумі. Муракамі описав думки цього чоловіка у стилі, далекому від еротичного, так, нібито описував почуття людини під час миття посуду або прибирання квартири. Але відразу після думок про кита головний герой починає розповідати про свою подругу, «вушну модель». Починаючи читати цю частину про звичайні


Критика/Critique Kolo №8

60

людські вуха, розумієш, як змінюється атмосфера оповіді: вона натягується, ніби струна, еротизується. Головний герой знайомиться з дівчиною випадково, після того, як його покинула жінка. І знайомиться він спочатку тільки з вухами, точніше, з фотографіями вух. Ці фотографії висять на стіні його офісу, і вже через тиждень ці, такі звичайні, вуха, з їх вирами припухлої плоті, зачарували головного героя. Тільки завдяки своїм почуттям чоловік телефонує дівчині та починає будувати стосунки з нею, збуджуючись від того, що саме йому вона показує свої вуха. Зустрічаючись з героєм роману, дівчина розповідає йому, що вона – це її вухa, а вухa – це вона. І незважаючи на той факт, що їй двадцять два роки, і її тіло струнке та прекрасне, читач починає уявляти собі пару її бездоганних вух. Дівчина показувала свої вуха тільки під час фотосесій. У звичайному житті – на роботі у видавництві, або ж під час нічних викликів у рамках роботи в клубі знайомств – вона ховає вуха під волоссям, пояснюючи це тим, що там вона несправжня. Головний герой знає, де працює його дівчина, що вона спить з іншими чоловіками, але не дуже переймається цим фактом. Тільки він має можливість бачити її вуха: тобто тільки з ним його подруга по-справжньому займається коханням, а з іншими чоловіками вона вдягає вигаданий футляр, де ховає свої почуття та найінтимніші частини тіла. «Полювання на овець» - не єдина книга, в якій Муракамі розкриває почуття збудження від вух. У «Норвежському лісі» [3], «1Q84» [5] та інших творах він описує дівчат з тонкою ніжною шкірою та м’якою округлою мочкою вуха. І під час читання цих рядків, уявляючи собі мініатюрних дівчат з білою шкірою та темним прямим волоссям, починаєш трохи розуміти, що думають муракамівські чоловіки, торкаючись об’єкту свого захоплення. А от, залишаючись вірним собі, сцени інтимної близькості Муракамі виписує досить швидко, майже без емоцій, цілком фізіологічно. Головний герой «Норвежського лісу» з трепетом описує волосся та вухо його коханої дівчини Наоко. Але


Критика/Critique

61

Kolo №8

вже через кілька рядків він розмірковує про те, що не любить спати з незнайомими дівчатами, не любить прокидатися зранку у незнайомому готелі, вдихати запах перегару та відповідати на запитання на кшталт «Ти не забув вчора вдягнути цю штуку? Я якраз можу залетіти» [3]. Та й його перша близькість з Наоко Ватанабе описана досить швидко: він зайшов у неї, їй було боляче, це був її перший раз. У творах Муракамі червоною ниткою прослідковується такий собі дуалiзм: тонкий та тендітний образ еротизму, щось дуже легке та невловиме, як поворот голови чи подих, з однієї сторони та груба реальність фізичного контакту з іншої. Муракамі у своєму репертуарі, еротизм атмосфери його романів та оповідань місцями такий далекий та незрозумілий, але при цьому дивно близький. У «1Q84» історія Тенго та Аомаме з самого початку рухається у напрямку кульмінації. Герої, знаходячись з світі з двома місяцями, рухаються назустріч один одному. А у цей світ їх обох занесло завдяки викиду творчого потенціалу Тенго та Фукаері, сексу під час грози, який, як властиво Муракамі, описаний досить коротко та тверезо [5]. Між Тенго та Аомаме непереборна відстань розміром в невеличку стежку від нового будинку до дитячого майданчику з яскравим ліхтарем. Між ними – теплі та ніжні спогади про дотик, який відбувся двадцять років тому. Між ними – два місяці та красуня Фукаері. Але їх обох об’єднує одне сильне почуття – вони кохають одне одного. Вони свідки того, що один погляд, один дотик може залишити слід у душі та житті назавжди. Цікавим є той факт, що досить багато читачів вважає, що саме у цьому творі Муракамі перетнув кордон між еротизмом та порнографією. Звикнувши до мінімалізму у сценах сексу, більш детальні описи інтимних сцен здаються незвичними. Секс і смерть турбують молодих людей Японії. Питання про те, що станеться з їхнім тілом після смерті, займає їхні думки так само, як розуміння того, що вони не можуть пристосовуватися до оточуючого середовища, не хочуть приймати правила та відкидають нормальне пересічне життя. Їхні відносини або надзвичайно звичайні та випадкові, або деструктивно інтенсивні. Муракамі вважає уяву найважливішим фактором при написанні своїх творів [2]. Тому він не хоче спотворювати її зайвими деталями. Розкриваючи книги Муракамі, розумієш, що у тобі, як і в навколишньому світі, все переплітається, звичайні речі можуть бути метафорами, а метафори – відповідями на екзистенційні питання. Тема кохання, сексу, еротики та інтимних відносин так само представлена метафорами, які супроводжують твори Муракамі. Вони – як два місяці у романі «1Q84», не можуть існувати один без одного. Вони освітлюють книги до тих пір, поки читачі їх читають. А що візьме з собою читач у наступну дорогу: порно, еротику чи кохання – це вже залежить від нього самого.


Критика/Critique

ДЖЕРЕЛА 1. Мураками Х. Охота на овец / Х. Мураками - М. : Эксмо, 2008. - 448 с. 2. North S. Haruki Murakami - outside looking in / S. Norths : [Електронний ресурс] - The international writers magazine «Hack Writers», 2000. - Режим доступу : http://www.hackwriters.com/murakami. htm. 3. Murakami H. Norwegian Wood / H. Murakami - N.Y. : Vintage Books, 2000. - 296 p. 4. Bauer J. This Bird Has Flown, Norwegian Wood / J. Bauer : [Електронний ресурс]. - Philadelphia´s independent weekly newspaper, 2005. - Режим доступу : http://www.citypaper.net/articles/100500/ bq.wood.shtml. 5. Murakami H. 1Q84 / H. Murakami. - Verlag : btb, 2012. - 338 p.

Kolo №8

62

Анатомія Покальчука ЕСТОНСЬКА Софія

Проаналізовано біографію Юрка Покальчука, твори автора. Основний акцент зроблено на висвітленні сексу та еротики в творчості письменника. Ключові слова: Покальчук, література, еротика. Biography of Yuri Pokalchuk and his works were analyzed. The main accent was made on highlighting of sex and eroticism in writer's works. Keywords: Pokalchuk, literature, eroticism

Що таке секс – природній процес продовження роду, естетична «родзинка» літератури, чи потреба, яка згодом переростає у звичку? На ці питання довго шукав відповіді відомий автор Юрій Покальчук. У його творах ви ніколи не знайдете «звичайного» сексу – усі романи та новели ретельно продумані, тому еротичні моменти дарують їм якщо не шарм, то, принаймні, естетичну насолоду читачеві. Життя Покальчука своїм сюжетом нагадує одну з його власних новел: надто багато дрібниць, надто багато проблем, дуже багато жінок і феєричний кінець, якому передує блискуча кульмінація. Секс для Покальчука – це щось звичне, просте і природне, – як дихати, ходити, любити і працювати. Секс від Покальчука – це, безсумнівно, до дрібниць продумані твори, які навіть у скептиків та літературних критиків викликають захоплення і стимулюють польоти фантазій. Читаючи Юркові твори, дуже легко тут же відтворювати все в уяві: завдяки майстерності автора, образи так і зринають у свідомості. Одним із найбільш вражаючих творів є новела «Хлопці від Катеринки» [1]. Дівчина Катерина одружується з Петром – юнаком з того ж села, в якому й сама мешкає. Обоє красиві, жваві і дружні – пара явно викликає захоплення у сусідів. Опісля війни, яку Петро вдало пережив,


Критика/Critique

63

Kolo №8

Катерина трохи віддаляється від чоловіка: його дітородний орган пошкоджений. Молода жінка, яка так довго й вірно чекала на коханого, впала у відчай. Та згодом подружжя бере до себе на поруки молодого парубка Михайла, якому лише 15. Катерина, не втерпівши, відкриває душу чоловікові, опісля чого зваблює хлопця. Кмітливий читач, який уміє читати поміж рядків, відчує пристрасть, радість і розпач, що так тісно переплелися у тексті: «...Михайлик і далі стояв із заплющеними очима, коли Катерина стягла з нього штани і сорочку, і голого вклала на ліжко, і, трохи пометушившись, сама лягла біля нього і почала знову пестити Михайликів стрижень, і за кілька хвилин він вже був знову напружений і готовий. I тоді вона потягла хлопця на себе, і він відчув, що вона також зовсім гола, і її теплі груди видалися м’яким дивом під його твердими і пласкими грудьми, і він незграбно обхопив її обома руками, і тепер сам вже цілував у вуста, трохи несміливо, але вперто і пошуково. I вона розвела ноги і взяла його пульсуючий від напруження стрижень рукою і підвела до свого отвору і вставила кінець стрижня в себе, а тоді ухопила Михайлика обома руками за сідниці і попхнула його на себе, і він вже й сам подався стрижнем вперед, відчуваючи м’яку і найкращу в світі місцину для свого вивченого поки що тільки самотньої суходрочки спраглого чоловічого кінця, і це було диво, і щастя, і розкіш, і блаженство, і входив він у неї так м’яко і твердо водночас, як ніж у масло, таке промайнуло у нього в голові в якусь мить, і вона почала рухати його сідницями, і він збагнув автоматичну науку кожної живої істоти, яка втрапляє в сексуальний танок, і почав рухатися в ній так, як веліла йому природа самця, і Катерина вищала і кричала під ним, і рвалась в нього і до нього, нарешті все є, нарешті вона це має, як довго вона цього прагнула, ось воно, ось воно, ось воно…» [1].


Критика/Critique Kolo №8

64

Любив Покальчук писати й від імені жінки. Одним з яскравих прикладів цього є новела «Мадам», написана у 1994 році [2]. Тут розповідається про старшу жінку, яка у молодості «міняла хлопчаків, як рукавички». Її сексуальний досвід – великий простір для міркувань, жалю та філософії. Одного разу Мадам піднімає завісу власного минулого перед колегою – тренером у спортивній школі. Саме йому вона звірила усі свої таємниці, повні еротики, помилок та невдалих стосунків. Відмінно від вищезгаданої вже новели «Хлопці від Катеринки», ця – наповнена іншим змістом. Сумна, меланхолійна і ніжна – як сама Мадам у молодості: «Юрко мав косуваті очі, як у китайця, якийсь із його родичів був з азіатів, хоч усі решта були місцеві, і Юрко чувся місцевим і тільки. Мабуть, він був найгарніший з усіх, бо ця східна кров додавала йому іншости, врівноважувала слов’янську широколицість. Юрко вочевидь боявся... Я вклала Юрка, роздягнула його сама, і взяла язиком його кінець, погладила, перебираючи пальцями його ядра і стрижень, вклала усе в рот і завмерла на мить, чуючи, як росте й напружується його чоловічість. Відпустила з рота сталеву пружину і подивилась на хлопця. Його очі зорили в мене майже благально, і я повернула його на себе, за мить він увійшов в мене і рухався гостро й глибоко, нервово і нестямно, так, що здавалося все його єство в мені зараз, увесь він зникає, перетворюючись в один стрижень усередині мене, який рветься в глибину, в прапочуття, в позасвітнє і позахмарне, і позалюдське, десь у глибини чи не космічної свідомости» [2]. У 2008 році Юрко Покальчук помер від раку. Його життя справді нагадує книгу, яку досі ще ніхто не прочитав до кінця. Багато наукових праць, збірки новел, сотні віршів і один довгий блог [3] – надбання безсумнівного генія еротичної гілки літератури. У своїх новелах він завжди висвітлював людські проблеми, шукав виходи зі скрутних ситуацій і майже ніколи не вбивав власних героїв. Еротика була для нього звичною річчю, з якої він черпав незвичайні оригінальні ситуації. Секс не був головною темою. Секс був вдалим доповненням до філософії людського буття, яку автор приховував за якісними сюжетами і прекрасними персонажами. Колись французька письменниця Маргеріт Дюрас сказала: «Найбільша розпуста криється за цупкою пеленою цнотливості». У ліриці Покальчука теж є пристрасть, збудження і невимовлене бажання кохати, що подекуди проявляється через секс, а подекуди – через еротику.


Заборонені ігри, що може бути звабніше, Переступати кордони, пристрасть украсти голу, Заборонені ігри – дотик чужий і грішний, Заборонені ігри – іншого тіла мова [4].

Критика/Critique

ДЖЕРЕЛА 1. Покальчук Ю. Заборонені ігри : Повісті / Ю. Покальчук ; худож.-оформлювач І. Осипов. — Х. : Фоліо, 2005. — 222 с. 2. Покальчук Ю. Мадам. 1994 / Ю. Покальчук // Читальний зал. – Режим доступу : http:// www.ex.ua/12315427.. 3. Блог Юрія Покальчука: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://blog.meta. ua/~yurpaco/. 4. Любовно-eротична лірика: Юрко Покальчук // Дотик словом : сайт. – Режим доступу : http://dotyk.in.ua/pokalchuk.htm.

Kolo №8

65


КОМУНІКАЦІЯ


Секс в літературі: опитування про «це»

Трохи більше половини читачів (59%) виступили за якість в описах сексуальних чи/та еротичних сцен. 16% опитуваних проголосували тільки за «легку» еротику і думають, що відверті описи сексуальних сцен в літературі – це занадто. 13% вважають такі описи природними і не мають нічого проти, а 12% респондентів взагалі байдуже – головне, аби твір був хорошим. Цікаво, що жоден з опитуваних читачів не ставиться негативно до сексуальних або еротичних пасажів. Навіщо автор, на твою думку, використовує в своєму тексті опис сексуальних/еротичних сцен? Більшість опитуваних (69%) відповіли, що для реалістичного відображення дійсності. За те, що автор прагне привернути увагу до свого твору, проголосувало 19%, а 12% вважає, що все залежить від письменника. Такі варіанти, як «освітня мета» чи «відсутність смаку/таланту», опитуваними не розглядалися. Чи потрібно авторам дитячих та підліткових творів писати про «це»? Щодо такої делікатної теми, як секс і діти, то тут голоси розподілилися наступним чином: 63% опитуваних вважають такі тексти необхідними, якщо вони адекватно написані відповідно до читацької аудиторії. Решта респондентів поділалися практично порівну на два протилежних табори – 19% вважають, що такі книги потрібно писати, але тільки авторам підліткових книг, а 18% - категорично проти сексу чи еротики в дитячих і підліткових творах. Твоє ставлення до описів нетрадиційних видів сексу в художній літературі Більшість читачів (63%) лояльні до такої дражливої теми в нашому суспільстві, як нетрадиційні сексуальні стосунки, і не проти їхнього висвітлення в літературних текстах, якщо це необхідно для сюжету та загальної картини твору. 25% респондентів розуміють, що це частина реальності, в якій ми живемо і цілком за. Лише 12% читачів вважають такі описи недопустимими в літературі та виступають категорично проти.

67

Kolo №8

Як ти ставишся до сексуальних/еротичних сцен в художній літературі?

Комунікація/Communication

Редакція часопису вирішила провести опитування і дізнатись, що саме думають читачі про опис сексуальних сцен в літературі. Поставивши декілька конкретних запитань, ми отримали наступні відповіді:


Комунікація/Communication

Художня література: секс як опис

Kolo №8

72

В межах опитування, аби не бути голослівними, редакція запропонувала респондентам декілька уривків з художньої літератури. Кожен з них представляє окрему країну, епоху, стиль і свій погляд на секс та/або еротику в літературі. Усі опитувані мали змогу проголосувати за подані уривки та оцінити їх в діапазоні від одного до п’яти балів. В першу трійку найвище оцінених пасажів ввійшли уривки з «Лоліти» (57%), «Поклоніння ящірці» (53%) та «Месопотамії» (новела «Боб») (47%). Зовсім не дивно, що в сукупності найбільше людей віддали свої п’ятірки славнозвісному В. Набокову. По-перше, це класика світової літератури. По-друге, це класика еротичної літератури. А по-третє, Набоков висловлювався дуже делікатно, у формі «легкої» еротики, за що і голосував значний відсоток опитуваних. Якщо говорити про тих, хто отримав найменший відсоток п’ятірок, то тут також ситуація досить передбачувана. Уривок із «Втраченого паспорта» (всього 29% п’ятірок) Ф. Сазерленда, де описане групове гомосексуальне зґвалтування, був «приречений» від самого початку. Оцінюючи уривки від зворотного, тобто по максимальній кількості людей, котрі оцінили уривок в один бал, маємо таку картину: 38% набрали «Всі відтінки голубого» Р. Муракамі з жорстким груповим сексом. Незважаючи на це, 35% опитуваних оцінили «Всі відтінки голубого» в п’ять балів. Цей уривок, до речі, разом з пасажем з «Втраченого паспорта» були оцінені найбільш двояко. Текст Ф. Сазерленда набрав однакову кількість голосів за найнижчий і найвищий бал – по 29%. А уривок, що був оцінений найменшою кількістю людей одним балом – «Поклоніння ящірці» Л. Дереша, всього 4% опитуваних. Загалом кожен з цих уривків має свої особливості і знаходить свою читацьку аудиторію. На наступних сторінках пропонуємо перечитати їх ще раз і переглянути детальніше оцінювання респондентів.


Kolo №8

73

Комунікація/Communication


Kolo №8

74 Комунікація/Communication


Kolo №8

75

Комунікація/Communication


Kolo №8

76 Комунікація/Communication


Kolo №8

77

Комунікація/Communication


Kolo №8

78 Комунікація/Communication


Kolo №8

79

Комунікація/Communication


Топ-10. Найкращі «найгірші» письменники про секс

Комунікація/Communication

ОСАДЧУК Ірина

Kolo №8

80

Усі курси, навчальні програми чи просто поради молодим письменникам завжди містять один ключовий посил – пишіть про те, про що ви хоч трохи знаєте, в чому розумієтеся, або що пережили самі. Тому, здавалося б, що такого складного в описі сексуальних сцен, адже такий досвід (хоча б якийсь) був у житті в кожної дорослої людини. Проте, виявляється, все не так просто, як здається на перший погляд, оскільки ми маємо книги, сторінки яких заповнені недолугими, смішними, а інколи навіть і плачевними пасажами, як-от «вона почала досліджувати пульсуючий згусток м’язів у нього між ногами». Саме тому британський літературний журнал запровадив своєрідну премію. Bad Sex in Fiction Award – щорічна нагорода, яку вручає Literary Review, починаючи з 1993 року. Нагороду присуджують за найбільш невдало описані сексуальні сцени у романах. Творці нагороди, літературний критик Рода Кьоніґ та журналіст Оберон Во, оголосили своєю метою привернути увагу до позбавлених смаку та грубих описів сексу в сучасній літературі та перешкоджати появі таких пасажів. Редакція часопису «КОЛО» вирішила представити вашій увазі десятку «найсвіжіших» лауреатів цієї премії з короткими довідками та уривками текстів, котрі і привели їхніх авторів до такої нагороди. ТОМ ВУЛФ (2004). Відомий сучасний американський письменник та журналіст, один з перших авторів, який почав працювати в напрямку «нова журналістика» в літературі. Його твори успішно продаються та екранізуються, а сам Вулф – лауреат багатьох літературних премій. Не оминула його і Bad Sex in Fiction Award, у 2004 р. письменник отримав її за свій роман «Я – Шарлотта Сіммонс» («I Am Charlotte Simmons») про розумну наївну провінціалку, яка їде в престижний коледж з надією, що потрапить в коло молодих інтелектуалів та вершків суспільства. Але, звичайно, нічого цього не трапляється і Шарлотта опиняється серед зарозумілих спортсменів та красунь з престижних сестринств, яких цікавить, хто з ким переспав, а не високі матерії. Перемогу роману Вульфа принесли ось такі пасажі: «…о Боже, рука була не там, де плоть грудей з'єднується з мечовидним відростком грудної клітини…». У 2012 р. Том Вулф знову опинився серед номінантів на премію. До шорт-листа премії потрапив його роман «Назад до крові» («Back to Blood»). Журі зазначило, що в його четвертому романі, який зачіпає теми еміграції, злочинності, сексу, сім'ї, трапляються невідповідні метафори щодо героїні, яка відчуває збудження: «Потік в її стегнах змивав мораль» та ін. Проте, того року Вулф виявився не найгіршим. До речі, Том Вулф – один з небагатьох письменників, які за весь час існування премії відмовилися з'явитися на церемонію вручення. ДЖАЙЛЗ КОРЕН (2005). Британський ресторанний критик (за його словами він побував у 8 тис. ресторанах) з власною колонкою в The Times, а також вільний оглядач для Independent on Sunday, Tatler and


Комунікація/Communication

81

Kolo №8

GQ. В 2005 р. Корен переміг в номінації Food and Drink Writer of the Year на церемонії нагородження British Press Award, проте це не допомогло в його літературній кар’єрі. Цього ж року його перша новела «Торговець» («Winkler») сприяла тому, що Джайлз Корен став лауреатом премії Bad Sex in Fiction Award. Перемогу визначило невдале авторське порівняння пеніса головного героя, що «смикався як душ, який кинули в пусту ванну». Саме цей, вкрай збуджений душ, і приніс Корену нагороду. «Він, і ще нескінченно довге речення, яке звивається і згинається, як цей самий душ», - відмітили уїдливі члени журі. ІЄН ХОЛЛІНГСХЕД (2006). Британський журналіст-фрілансер та новеліст. Ієн пише тематичні статті для ряду періодичних видань, The Daily Telegraph зокрема. До недавнього часу він також вів регулярну колонку під назвою Loose Ends в суботньому Guardian. Перший роман Холлінгсхеда «Двадцять з невеликим» («Twenty Something») був опублікований в 2006 р. В ньому йдеться про двадцятип’ятирічного Джека Ланкастера, в якого розпочинається своєрідна криза середнього віку: складні стосунки з жінками, жахлива робота, ще гірший бос і т.д. «Двадцять з невеликим» – комічний роман про сучасний світ і як з ним боротися. Проте, того ж 2006 р. книга принесла своєму автору сумнозвісну літературну премію. Отримуючи статуетку та пляшку шампанського ,Холлінгсхед радісно сказав, що «сподівається отримувати її кожного року». А здобути перемогу йому «допомогли» такі слова: «О, Джек, – простогнала вона, пригорнувшись до мене своїми округлостями, її промежина щільно притиснута до моїм набухлих штанів, вона стискає в руках моє волосся». До речі, Ієн – наймолодший автор, котрий отримав Bad Sex in Fiction Award. НОРМАН МЕЙЛЕР (2007). Всесвітньо відомий письменник, журналіст, сценарист та кінорежисер. Двічі лауреат Пулітцерівської премії й один раз — Національної книжкової премії. Проте це не вберегло Мейлера від перемоги в Bad Sex in Fiction Award. «Замок у лісі» – останній твір письменника. В ньому йдеться про дитинство та юність Адольфа Гітлера, де розповідь ведеться від імені диявола. Письменник отримав премію «за поганий літературний секс» «завдяки» опису орального сексу, де статевий член чоловіка порівнюється із «завитком екскрементів», а також рядок, де говориться, що персонаж «нарешті готовий вторгнутися в неї, і розмолоти її Гончим (статевий орган героя – прим.), вбити Гончого в її благочестя». Того року премію вперше було присуджено посмертно. ДЖОН АПДАЙК (2008). Відомий американський письменник, за своє життя отримав дві Пулітцерівські премії і безліч інших нагород. Попри те, що він вважався «інтелектуальним» письменником, його книги завжди були бестселерами.У 2008 році Literary Review вперше вручив нагороду Bad Sex in Fiction Award «за життєві достягнення» Джонові Апдайку. За словами редакції, за час існування премії, роман «Іствікські вдови» чотири рази з’являвся у шорт-листі. Приводом для цього стали такі вирази як про вагіну, ніби «голову Медузи, що перетворює чоловіків на камінь. Ой-йо. Ти втрачаєш свою каменистість». І багато інших незрозумілих виразів. ДЖОНАТАН ЛІТТЕЛ (2009). Франко-американський романіст, володар двох значних французьких нагород, включаючи Гонкурівську премію і Премію Французької академії. Літтел отримав премію Bad Sex in Fiction Award за роман «Благочинні» («The Kindly Ones»), який був спочатку опублікований французькою мовою, отримав престижну Гонкурівську премію


Комунікація/Communication Kolo №8

82

в 2006 р. і був проданий в Європі тиражем більше мільйона екземплярів. В книзі розповідається (від першої особи) про головного героя Максиміліана Ауе, колишнього офіцера СС франко-німецького походження, котрий допомагав проводити Голокост і був присутнім під час низки великих подій Другої світової війни. Сцена, що привела Літтела до перемоги, починається словами: «Цей секс дивився на мене, шпигував за мною, як голова Горгони». Премію від імені автора отримував його літературний агент. РОУЕН СОММЕРВІЛЬ (2010). Ірландський письменник, який вразив журі премії фразою: «Схоже, як лепідоптеролог, що протикає жорсткий тулуб комахи занадто тупою шпилькою, він встромився в неї». Серед інших «зворушливих» пасажів у книзі «Її обриси» («The Shape of Her») описи частини жіночого тіла, «підійнятого вгору, як ніс прекрасної нічної тварини, що нюхає нічне повітря» і сцени, де один з героїв «вповз на її живіт, як риба, що перевертається». Власне сам роман про юну пару – Макса і Тіну, котрі приїжджають на канікули на один грецький острів. Теперішній час перемішаний флешбеками з дитинства Макса, а ідеальний відпочинок – манією переслідування Тіни. І все це разом з невдалими описами сексуальних сцен. Під час церемонії Соммервіль сказав: «Для мене велика честь бути в одному списку з такими авторами, як Джонатан Френзен і Крістос Ціолкас. Немає нічого більш англійського, ніж поганий секс, тому я хотів би висловити вам свою подяку від імені всієї нації». ДЕВІД ГУТЕРСОН (2011). Американський романіст, поет, журналіст та публіцист. «Король Ед» («Ed King») — п'ятий роман Гутерсена, в якому дія розгортається в сучасному Сіетлі. Сюжет будується навколо хлопчика, якого віддають на усиновлення. Виростаючи, він стає наймогутнішою людиною в світі, вбиває батька і вступає в любовний зв'язок зі своєю матір'ю. Журі Bad Sex in Fiction Award заявило, що вирішальним став пасаж, який починається словами: «Ед стояв, тримаючи руки на потилиці, як заарештований, поки вона гвалтувала його шматком мила». Дізнавшись про отримання премії, Гутерсон заявив, що Едіп «практично винайшов поганий секс», тому він зовсім не був здивований нагороді. Проте особисто отримувати статуетку письменник не прийшов, її забрали видавці «Короля Еда». Варто зазначити, що роман Гутерсона «обійшов» таких відомих письменників, як Стівен Кінг з романом «11.22.63» та Харукі Муракамі і його «1Q84». НЕНСІ ХЬЮСТОН (2012). Канадська романістка, котра пише свої твори французькою і сама ж перекладає їх англійською. Нагороду за «поганий секс» авторка отримала завдяки своєму чотирнадцятому роману «Інфрачервоний», в якому йдеться про жінку-фотографа, яка знімає своїх коханок під час сексу. Судді премії відзначили, що опинилися під особливим враженням від фраз на кшталт: «Плоть, це давнє царство, яке приносить сльози, страхи, нічні кошмари, дітей та задоволення», а також від розлогих пасажів з «кучерявими просторами» в кульмінації. Нагадаємо, що Хьюстон – лише третя жінка-письменниця, котра отримала Bad Sex in Fiction Award – виявляється, що чоловіки, все ж, пишуть про секс гірше. Письменниця не приїхала отримувати премію особисто, оскільки живе в Парижі, проте сказала, що надіється на те, що її твір спонукає інших жінок взяти фотоапарати і познімати своїх коханців під час сексу. Незрозуміло для чого, але такими був коментар Хьюстон щодо своєї перемоги. МАНІЛ СУРІ (2013). Індо-американський письменник та науковець, котрий веде свою авторську колонку в The New York Times про те, як


Комунікація/Communication

Здавалося б, за стільки часу, що існує література і секс, мало б стати менше письменників, які описують еротичні сцени так, що читачам одразу уявляється щось смішне, хаотичне, інколи дурне та неймовірно неправдиве. Але, як бачимо, роботи для журі Bad Sex in Fiction Award вистачає, і будемо надіятися, що їхні старання, приклади та зауваження вплинуть на інших авторів.

83

Kolo №8

полюбити математику. Сурі написав трилогію романів, кожен з яких названий в честь індуїстських богів. Власне його заключний роман з цієї трилогії – «Місто Деві» («The City of Devi») отримав Bad Sex in Fiction Award. Письменник описує Мумбаї, мешканці якого сидять і чекають, поки їх почне бомбардувати Пакистан. І оскільки це довго і марудно, то вони починають розважатися – хто як може. Серед героїв роману – Саріта і Карун, місцева подружня пара. Вони знайомляться з Джазом, мусульманським чоловіком з гомосексуальними вподобаннями. І щоб читачеві не було нудно, починається опис групового сексу. Письменник бачить це приблизно так: «Ми летимо, наче супергерої повз зірки та сонячні системи, ми пірнаємо у скупчення кварків та атомних ядер». Сам Маніл Сурі отримувати статуетку не приїхав, бо живе в США, тому її забрали видавці роману і порадили всім брати «Місто Деві» з собою в ліжко.



Kolo 8(2014)