Page 1

1 2 3

ПРАВА ЛЮДИНИ

ЗА ЗАЧИНЕНИМИ ДВЕРИМА

4 5

ЗВІТ за результатами дослідження «Процесуальні гарантії затриманих осіб»

6 7 8 Київ 2015


1

УДК 343.2/.7 (477) Авторський колектив Звіту за результатами дослідження

Юрій БЄЛОУСОВ, кандидат соціологічних наук, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань реалізації національного превентивного механізму

2

Тетяна СІВАК, адвокат

3

Геннадій ТОКАРЄВ, адвокат, Харківська правозахисна група

Володимир СУЩЕНКО, доцент, кандидат юридичних наук, вико­ навчий директор Центру «Дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України», Національний університет «Києво-Могилянська академія» Сергій ШВЕЦЬ, експерт, керівник відділу спеціальних проваджень Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Літературна редакція тексту

4 Лого МФВ

5

Фаїна КОЗИРЄВА

Проведення дослідження та підготовка цієї публікації відбулись за підтримки програмної ініціативи «Права людини і правосуддя»

Концепція дослідження розроблена та загальна координація міжнародної групи дослідників здійснена Правовою ініціативою відкритого суспільства спільно з Мережею за реформу безоплатної правової допомоги

6

Сприяли проведенню дослідження та надали організаційну підтримку: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

7

Координаційний центр з надання правової допомоги Факультет правничих наук і Центр «Дослідження проблем верхо­ венст­ ва права та його втілення у національну практику України» Національного університету «Києво-Могилянська академія»

8 ISBN 978-966-2717-12-9

Дослідження стало можливим завдяки підтримці Міністерства внут­рішніх справ України


1

Зміст

2

5

Глосарій Звіту

7

Резюме Звіту: ключові висновки та рекомендації

13

Вступ

17

1. Методологія дослідження

21

2. Затримання особи правоохоронними органами

20 21 25

42 42 46 46 51 54

58 58 65 69 70 72 76

81 81 83

3

1.1. Аналіз даних

2.1. Нормативно-правове регулювання, мета та обсяги застосування затримання 2.2. Практика затримання (тримання) осіб в органах внутрішніх справ

4

3. Право на інформацію

3.1. Нормативно-правове регулювання забезпечення права на інформацію під час кримінального процесу 3.2. Інформація про права 3.2.1. Процес інформування підозрюваних про їхні права 3.3. Інформація про причини затримання та злочин, у вчиненні якого підозрюється особа 3.4. Доступ до матеріалів справи

4. Доступ до адвоката та правова допомога

4.1. Нормативно-правове регулювання забезпечення права на правову допомогу 4.2. Механізм надання правової допомоги затриманим особам 4.3. Прийняття рішення підозрюваним про звернення за правовою допомогою 4.4. Доступ до матеріалів справи 4.5. Проведення адвокатом конфіденційних зустрічей із затриманою особою 4.6. Надання адвокатом підозрюваному іншої підтримки, не пов’язаної з правовою допомогою

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання

5.1. Міжнародні стандарти щодо процесуальних гарантій під час допиту та нормативно-правове регулювання проведення допиту в Україні 5.2. Допит у слідчій практиці Зміст

3

5 6 7 8


1

90 90

2

96

3 4

92 95

102 102 104 106

113 113 115

137

5 6

137 139 141 144 148 149 151 153

7 8

5.3. Право не відповідати на запитання під час допиту 5.3.1. Повідомлення про право затриманого не відповідати на запитання 5.3.2. Практика реалізації права не відповідати на запитання 5.4. Право надавати пояснення під час допиту та його розуміння підозрюваним 5.5. Участь та роль адвоката під час допиту

6. Право на медичну допомогу

6.1. Нормативно-правове регулювання права на медичну допомогу 6.2. Визначення підозрюваних, які потребують медичної допомоги, та фінансування медичної допомоги 6.3. Надання медичної допомоги

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб

7.1. Нормативно-правове регулювання питань вразливості затриманих осіб 7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

8. Право на письмовий та усний переклад

8.1. Нормативно-правове регулювання права на письмовий й усний переклад 8.2. Реєстр перекладачів 8.3. Визначення потреби забезпечення перекладу 8.4. Форми забезпечення перекладу 8.5. Оплата послуг перекладачів 8.6. Особливості забезпечення перекладу під час консультацій адвоката з клієнтом 8.7. Розуміння адвокатами та правоохоронцями вимог щодо забезпечення перекладу 8.8. Розуміння права на переклад підозрюваним

155

Рекомендації

158

Додатки

158 159 164 168 173 175

4

1. Часові межі, встановлені законодавством України щодо затримання особи 2. Зразок «пам’ятки про права», яка використовується в Україні 3. Зразок форми протоколу допиту 4. Зразок форми протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення 5. Модельна «пам’ятка про права» (Директива ЄС щодо права на інформацію у кримінальному процесі) 6. Методологія дослідження

Зміст


1

Глосарій Звіту

Тлумачення термінів, що вживаються: ДОСЛІДНИК особа, яка здійснювала кабінетне та/або польове дослідження за пев­ ним напрямом (розділом) у цьому дослідницькому проекті.

2

ЗАТРИМАНА ОСОБА будь-яка фізична особа, яка силою або через підкорення наказу (скорочено — ЗАТРИМАНИЙ), змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи ПІДОЗРЮВАНА ОСОБА в місці, визначеному нею. (скорочено — ПІДОЗРЮВАНИЙ)

3

ЗАХИСНИК (АДВОКАТ) особа, якій чинним законодавством України надано право здійс­ню­ вати захист затриманої (підозрюваної) особи.

4

ПРАВА ЗАТРИМАНОЇ права особи, забезпечення яких гарантоване Конституцією та (ПІДОЗРЮВАНОЇ) ОСОБИ зако­ нами України, а також міжнародно-правовими актами, рати­ (скорочено — ПРАВА ОСОБИ) фі­ кованими Україною, та рішеннями Європейського суду з прав людини. ПРАВООХОРОНЕЦЬ службова особа органу внутрішніх справ, якій чинним законо­ давством України надані повноваження для здійснення проце­ суальних дій щодо затриманої (підозрюваної) особи.

РЕСПОНДЕНТ затриманий (підозрюваний), адвокат, правоохоронець, з якими було проведене інтерв’ю у цьому дослідницькому проекті.

Абревіатури та скорочення, що вживаються: Конституція Конституція України ВСУ Верховний Суд України БПД безоплатна правова допомога ВООЗ Всесвітня організація охорони здоров’я ГПУ Генеральна прокуратура України ДМС Державна міграційна служба України ЄСПЛ Європейський суд з прав людини ІТТ ізолятор тимчасового тримання КАС Кодекс адміністративного судочинства України КК Кримінальний кодекс України Конвенція Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод Глосарій

5

5 6 7 8


1 2 3

Конвенція проти катувань Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання КПК Кримінальний процесуальний кодекс України КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення КЦ БПД Координаційний центр з надання безоплатної правової допомоги МВС Міністерство внутрішніх справ України МОЗ Міністерство охорони здоров’я України ОВС орган внутрішніх справ Пекінські правила Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх Пленум Пленум Верховного Суду України СБУ Служба безпеки України Стандарти якості БПД Стандарти якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі Центр БВПД Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги

4 5 6 7 8 6

Глосарій


Резюме Звіту: ключові висновки та рекомендації

1 2

Дослідження «Процесуальні гарантії затриманих осіб» проводилося протягом 2014—2015 років. Дослідження реалізовувалось дослідницькою групою програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» у співпраці з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Координаційним центром з надання правової допомоги та Центром «Дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України» Національного університету «Києво-Могилянська академія», за підтримки Міністерства внутрішніх справ України. Концепція та методологія дослідження розроблялись Правовою ініціативою відкритого суспільства спільно з Маастрихтським університетом та адаптувались дослідницькою групою. Метою проекту було проаналізувати, як на практиці дотримуються процесуальні гарантії осіб, які затримуються правоохоронними органами, побачити, що на практиці відбувається із затриманою особою після її затримання в час, коли ризики порушення її прав і свобод є найвищими. Дослідження сфокусувалось на базових гарантіях, які мають бути забезпечені затриманій особі, а саме:  право на інформацію, що включає інформацію про права та гарантії, про факт та причини затримання і подальшого тримання під вартою, отримання повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, отримання доступу до матеріалів кримінального провадження (справи);  право на правову допомогу з боку захисника (адвоката), включаючи своєчасність реалізації цього права та належну якість правової допомоги;  право не відповідати на запитання слідчого і правоохоронців;

3 4 5 6

 право на належну медичну допомогу у необхідних випадках;  право на спеціальний захист вразливих підозрюваних — неповнолітніх, осіб із розумовими вадами, представників етнічних меншин та іноземців, які не розуміють державної мови (мови судочинства);

7

 право на переклад (усний і письмовий), якщо цього потребує підозрюваний. Дослідження дало змогу виокремити найкращий досвід та проблеми у щоденній роботі правоохоронців і адвокатів, а також чинники, які впливають на їхню діяльність, пов’язану з дотриманням прав людини — як тих, що регулюються нормативно, так і тих, що залежать від професійної культури самих правоохоронців та адвокатів. Дослідження складалося з двох основних етапів: а) кабінетного дослідження; б) польового дослідження. Резюме Звіту: ключові висновки та рекомендації

7

8


1 2 3 4 5 6 7 8

Кабінетне дослідження проводилося з метою аналізу національного законодавства у сфері забезпечення процесуальних прав затриманих осіб з позиції його відповідності міжнародним стандартам, виявлення наявних прогалин та недоліків правового регулювання. Крім аналізу законодавчої бази в межах кабінетного огляду, узагальнювалися й наявні емпіричні дані щодо предмета цього дослідження, зокрема: результати попередніх емпіричних досліджень із подібної тематики, офіційні звіти та статистичні дані з доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Координаційного центру з надання правової допомоги, Міністерства внутрішніх справ України тощо. Польове дослідження відбувалось у формі безпосередніх спостережень за щоденною (у будь-який час доби) роботою слідчих, правоохоронців та адвокатів у кримінальному провадженні. У процесі польового дослідження велися щоденні нотатки, проводились інтерв’ю зі слідчими, правоохоронцями, адвокатами і затриманими особами, а також заповнювалися спеціально розроблені форми обліку спостереження за їхньою діяльністю. Польове дослідження проводилось у п’яти регіонах України (Закарпатська, Дніпропетровська, Одеська та Хмельницька області, місто Київ), в яких було обрано по одному місцевому (районному) відділу органів внутрішніх справ. Винятком стала лише Одеська область, де спостереження велося у двох районах. Таким чином, спостереження проводилися майже одночасно у 6 відділах/управліннях, а саме:  Берегівський районний відділ Управління внутрішніх справ у Закарпатській області: дослідник перебував у відділі протягом 28 днів у період з 7 серпня по 3 вересня та з 3 по 16 вересня 2014 року, витративши на спостереження 154 робочих години;  Дарницьке районне управління Головного управління внутрішніх справ у місті Києві: дослідник провела в управлінні 29 днів у період з 24 липня по 21 серпня 2014 року (без вихідних), витративши на спостереження 140 робочих годин;  Київський районний відділ Одеського міського управління Головного управління внутрішніх справ в Одеській області: дослідник провела у відділі 28 днів у період з 6 серпня по 3 вересня 2014 року (за винятком 20 серпня), витративши на спостереження 138 робочих годин;  Комінтернівський районний відділ Головного управління внутрішніх справ в Одеській області: дослідник провела у відділі 28 днів у період з 7 серпня по 3 вересня 2014 року (без вихідних), витративши на спостереження 153 робочих години;  Новомосковський міський відділ Головного управління внутрішніх справ у Дніпропетровській області: дослідник провела у відділі 28 днів у період з 1 по 28 серпня 2014 року, витративши на спостереження 112 робочих годин;  Хмельницький міський відділ Управління внутрішніх справ у Хмельницькій області: дослідження проводилося з 30 липня 2014 року по 26 серпня 2014 року та додатково 14 вересня 2014 року, на спостереження витрачено 130 робочих годин. Усього протягом етапу польового дослідження були заповнені 34 формалізовані анкети спостережень за роботою адвокатів, 71 формалізована анкета спостережень за роботою слідчих та правоохоронців, а також підготовлені нотатки дослідників за результатами щоденних спостережень під час їх перебування в ОВС. Дослідники проводили інтерв’ю з правоохоронцями, адвокатами та затриманими особами. Інтерв’ю відбувалися після завершення усіх або переважної частини спостережень з метою їх уточнення та деталізації. Головним чином інтерв’ю проводилися у формі бесіди віч-на-віч із респондентом, а незначна частина (здебільшого з адвокатами) — як телефонна розмова. Під час дослідження проведені 31 інтерв’ю з правоохоронцями, 31 інтерв’ю з адвокатами та 32 інтерв’ю із затриманими особами.

8

Резюме Звіту: ключові висновки та рекомендації


У результаті findings):

проведеного

1

дослідження було виявлено (key

 у практиці роботи органів внутрішніх справ відсутня практика належної фіксації моменту фактичного затримання;  значна кількість затримань відбувається без рішення суду та належних для цього підстав. Зокрема, під час дослідження було встановлено низку фак­ тів, коли правоохоронці затримували особу за підозрою у вчиненні злочину, посилаючись на вимоги статті 208 КПК, яка передбачає затримання особи під час або ж без­по­ середньо після вчинення злочину. Однак саме затри­ман­ня від­бувалося уже через тривалий час (кілька діб або навіть міся­ ців) після фактичного вчинення злочину, що може свід­чити про порушення законодавства з боку право­охо­ ронців;  належне інформування (роз’яснення) про права затриманого в момент затримання не здійснюється. Так, лише в 1 % спостережень інформація про права нада­ва­лася безпосередньо у місці затримання, ще у 8 % випадків  — невдовзі після затримання, у той час як у 35  % інформація про права не надавалася затриманій особі взагалі. Майже у третині випадків (27 %) така інформація була надана затриманій особі вже під час складання протоколу про затримання, або ж під час допиту (15 %) чи під час повідомлення про підозру (6 %) — тобто, вже після тривалого часу з моменту фізичного затримання. Однак, навіть у тих випадках, коли затримана особа інформувалася про свої права, лише у 35 % спостережень таке інформування здійснювалося належним чином. У більшості ж випадків процес інформування був украй формальний, затриманій особі не повідомлявся весь передбачений законодавством перелік прав або ж не надавалося їх належне роз’яснення;  поширені випадки несвоєчасного повідомлення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про затримання. Так, у 68 % випадків, які стали об’єктом дослідження, була за­фік­сована значна (кілька годин) затримка між фактичним затриманням особи та повідомленням про затримання Центру БВПД;

2

інформація про права надана безпосередньо у місці затримання – 1 %

3

невдовзі після затримання – 8 %

під час складання протоколу про затримання – 27 %

4

під час допиту – 15 %

під час повідомлення про підозру – 6 %

5 не надавалася взагалі – 35 % ТАК

35 %

НІ

38 %

інформація надана у належному вигляді

ТАК НІ 68 % 23 % затримка між фактичним затриманням особи та повідомленням про затримання Центру БВПД

 часові обмеження, які стосуються тривалості слідчих дій, часто порушуються;  поширена практика «спілкування» із затриманим без оформлення цього спілкування як допиту. За результатами дослідження, у 27 % випадків спосте­ре­жень затримана особа не була офіційно допитана одразу після її затримання, що суперечить вимогам чинного законодавства Резюме Звіту: ключові висновки та рекомендації

6 7 8

ТАК

72 %

проведення допиту підозрюваного

9

НІ

27 %


1

У практиці діяльності правоохоронців достатньо час­ то застосовується «оперативне опитування» затриманої особи без будь-якої фіксації (складання протоколу) такої дії та, відповідно, без роз’яснення її процесуального статусу і відповідних прав;

2

 поширеною є й практика проведення першого допиту особи без попередньої зустрічі з адвокатом. Так, результати спостережень за роботою правоохоронців свідчать про те, що на першому допиті затриманої особи адвокати були відсутні у 46 % випадків;

адвокат не був присутній на допитах – 46 %

 на практиці роз’яснення права мовчати є формальним і часто представники правоохоронних органів мотивують затриманого не користуватися ним. Типовими ситуаціями, які були зафіксовані під час дослідження, є повідомлення цього права в такій формі, що підвищує шанси на його ігнорування з боку підозрюваного. Зокрема так, щоб підозрюваний взагалі цього права «не помітив» (механічний підпис у протоколі), або так, щоб підозрюваний вважав, що це право стосується тільки певних етапів розгляду справи (діє тільки в суді), або ж так, щоб підозрюваний вважав «невигідним» для себе використання цього права (перевищення значення сприяння слідству, погрози негативного ставлення до затриманого з боку слідчого);  варто відмітити, фактично, відсутність розуміння права мовчати і поваги до нього з боку працівників правоохоронних органів;  не забезпечуються належні умови для конфіденційного побачення адвоката із затриманою особою, часто вони відбуваються у коридорі чи кабінеті слідчого;  відсутні спеціально облаштовані приміщення для проведення допиту, часто допити проводяться у кабінетах слідчих;  під час допиту часто присутні сторонні особи, як правило, з метою впливу на затриману особу та без фіксації їх у протоколі допиту;  поширеною є практика проведення допиту фактично підозрюваної особи як свідка;  відсутні особливі механізми реалізації додаткових гарантій для затриманих, які належать до вразливих груп;  відсутній механізм залучення перекладача для затриманої особи, яка не володіє державною мовою. Забезпечення перекладу організовується на власний розсуд та власним коштом працівників міліції;  виявлені випадки неналежного виконання адвокатами своїх обов’язків: неприбуття на виклик, непроведення або проведення вкрай короткої конфіденційної зустрічі з клієнтом, формальна участь адвоката під час допиту.

3 4 5 6 7 8 10

Резюме Звіту: ключові висновки та рекомендації


Ключові висновки за результатами дослідження:  реформа законодавства у сфері кримінальної юстиції мала свої позитивні наслідки, як-то: посилення ролі суду в оцінці доказів сприяє підвищенню об’єктивності кримінального процесу; введення інституту раннього доступу до захисника з моменту фактичного затримання сприяє забезпеченню права особи на захист; посилення рівня судового контролю через інститут «слідчого судді» на стадії досудового розслідування часто є запобіжником грубого порушення прав і свобод людини з боку міліції;  незважаючи на значні позитивні зміни у законодавстві, вони не призвели, або не завжди призвели до зміни практики роботи правоохоронних органів. Часто їх діяльність на етапі затримання особи і далі базується на минулих традиціях;  усі процесуальні гарантії, які були предметом дослідження, зафіксовані в законодавстві, але комплексний механізм реалізації існує тільки щодо забезпечення правової допомоги при затриманні. Щодо механізмів реалізації права на переклад, на медичну допомогу та особливостей реалізації гарантій для вразливих осіб — вони потребують розробки та нормативного закріплення;  відсутній уніфікований механізм і процедури офіційної фіксації всіх дій, що відбуваються з особою після затримання та під час тримання підозрюваної особи;  відсутня єдина практика правозастосування у різних регіонах України, що є наслідком низької інституційної спроможності органів кримінальної юстиції до вироблення нових підходів та їх впровадження. Необхідне спрямування та уніфікація практики роботи цих органів;  відсутня практика відповідальності правоохоронців за порушення прав затриманих осіб. Безкарність правоохоронців спричинює подальші порушення прав на етапі затримання;  низький рівень обізнаності людей про свої права при затриманні правоохоронними органами;  відсутні дієві механізми і процедури професійної відповідальності слідчих, адвокатів, прокурорів за неналежне виконання своїх повноважень;  позиція суду в реалізації судового контролю за забезпеченням процесуальних гарантій особи від моменту затримання є не завжди активною. Ключові рекомендації за результатами дослідження: Верховній Раді України:  включити до переліку суттєвих порушень прав людини і основоположних свобод неналежне повідомлення особи про її права у разі затримання (частина 2 статті 87 КПК);  визначити вичерпний перелік інформації, який становить «таємницю слідства», а також перелік підстав, за яких слідчий або прокурор мають право відмовити адвокату у доступі до певних матеріалів справи;  внести зміни до частини 2 статті 52 КПК, передбачивши забезпечення обов’язкової участі захисника (адвоката) та лікаря-нарколога (психіатра) у кримінальному провадженні щодо осіб, хворих на наркоманію;  внести зміни до частини 1 статті 67 КК, передбачивши, що фізіологічний стан особи, хворої на наркотичну залежність, не може бути обставиною, яка обтяжує покарання за вчинений цією особою злочин. Кабінету Міністрів України:  розробити і закріпити на нормативному рівні єдиний для всіх органів досудового розслідування порядок фіксації всіх дій щодо затриманої особи. Забезпечити здійснення такої фіксації єдиною уповноваженою особою, яка відповідальна за тримання затриманої особи;

Резюме Звіту: ключові висновки та рекомендації

11

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5 6 7 8

 розробити механізм залучення перекладача до кримінального процесу, якщо людина не розуміє мови правосуддя, і розробити механізм оплати його послуг;  запровадити Єдиний регіональний реєстр сертифікованих перекладачів із механізмом ефективного доступу до нього суддів, прокурорів, правоохоронців, адвокатів та громадян;  передбачити відповідальність перекладачів за розголошення змісту конфіденційного спілкування адвоката з його клієнтом за участю перекладача. Міністерству внутрішніх справ України:  розробити форми усного і письмового повідомлення затриманих осіб про права, у тому числі розробити особливі форми для вразливих категорій з урахуванням їхнього вразливого стану (наприклад, неповнолітні);  запровадити практику відеофіксації всіх дій із затриманою особою, у тому числі процесу інформування про права;  передбачити забезпечення обов’язкової участі захисника і лікаря-нарколога у процесі кримінального переслідування наркозалежних;  забезпечити внесення усіх реально присутніх під час допиту осіб у протокол допиту;  забезпечити інформування про фактичне затримання особи відповідно до вимог статті 210 КПК;  облаштувати приміщення для проведення допитів затриманих осіб;  створити умови для проведення конфіденційних зустрічей адвоката із затриманою особою;  виробити єдиний підхід до обліку затриманих між Міністерством внутрішніх справ України та системою безоплатної правової допомоги (Координаційним центром з надання правової допомоги) і забезпечити систему постійних звірок відповідно до цього підходу. Міністерству юстиції України:  виробити єдиний підхід до обліку затриманих між Міністерством внутрішніх справ України та системою безоплатної вторинної правової допомоги (Координаційним центром з надання правової допомоги) і забезпечити систему постійних звірок відповідно до цього підходу;  забезпечити співпрацю з Міністерством внутрішніх справ України щодо створення умов для конфіденційних зустрічей адвоката із затриманою особою. Національній асоціації адвокатів України:  поширити дію Стандартів якості БПД на всіх адвокатів, включених до Єдиного реєстру адвокатів України. Раді суддів України, Верховному Суду України, Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ:  посилити судовий контроль за забезпеченням процесуальних гарантій затриманих осіб (у тому числі через узагальнення судової практики та спеціальне навчання суддів). Недержавним організаціям:  проводити активні інформаційні кампанії про права та гарантії у разі затримання особи.

12

Резюме Звіту: ключові висновки та рекомендації


1

Вступ

Кримінальна юстиція України та її основна складова — кримінальне правосуддя — знаходяться на етапі свого ґрунтовного реформування. Протягом 20 років (1991—2011 роки) своєї державності кримінальне правосуддя України існувало на концептуальних засадах правової системи СРСР — тоталітарної держави, в якій домінував обвинувальний ухил. Періодичні та спорадичні законодавчі зміни, що вносилися протягом цих років до правового регулювання досудового розслідування кримінальних правопорушень, організації діяльності слідчих і правоохоронних органів, системи організації судової влади, не приносили бажаних результатів, оскільки вся система кримінальної юстиції залишалася радянською. У 2012 році Верховною Радою України був ухвалений і набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України, що фактично заклав нову, європейську філософію концепції реформування і розбудови кримінальної юстиції нашої держави. Сучасні концептуальні засади функціонування кримінального правосуддя в Україні полягають у відмові державних органів від обвинувального ухилу у кримінальному процесі і побудові його на засадах верховенства права, змагальності сторін, забезпечення домінування прав і основоположних свобод людини і громадянина. Кримінальний процесуальний кодекс України побудований на принципах, що містяться у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зобов’язує учасників кримінального провадження та судового процесу неухильно дотримуватись у своїй діяльності не лише конституційних принципів — верховенства права, презумпції невинуватості та захисту честі й гідності людини, її прав і свобод, — але й враховувати практику діяльності Європейського суду з прав людини. Характерними особливостями сучасного кримінального провадження на стадії досудового розслідування злочинів стали: відмова від обов’язковості процесуального рішення щодо «порушення кримінальної справи» (початку досудового розслідування); удосконалення видів, форм та підстав затримання та арешту особи, підозрюваної у вчиненні злочину: беззаперечна реалізація права підозрюваної особи не свідчити проти себе («право на мовчання»); оцінка інформації, отриманої на стадії досудового розслідування, як доказів лише у судовому процесі; нагляд і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням з боку прокурора; змагальність сторін обвинувачення і захисту; судовий контроль за дотриманням прав і свобод людини на стадії досудового кримінального провадження. Водночас сучасна практика досудового розслідування кримінальних правопорушень в Україні, а також рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України беззаперечно свідчать, що у вітчизняній системі кримінального правосуддя продовжують існувати застарілі підходи та мають місце грубі порушення конституційних і процесуальних норм, а також прав і свобод людини. До наявних випадків таких підходів і порушень можна віднести: відмову органів прокуратури, МВС, СБУ та інших правоохоронних органів у реєстрації заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення; неналежну організацію реєстрації затримання та тримання осіб в умовах несвободи; несвоєчасне залучення до участі у кримінальному провадженні захисників (адвокатів); несвоєчасне та неналежне роз’яснення затриманим особам їхніх процесуальних прав і забезпечення реалізації таких прав; ненадання своєчасної та якісної медичної допомоги вразливим категоріям затриманих осіб; Вступ

13

2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5

недостатній рівень підготовки (професійної культури і відповідальності) значної частини слідчих, правоохоронців, адвокатів і суддів у контексті нового кримінального процесу. Представлене у Звіті дослідження було сконцентроване на перших годинах затримання особи — тобто часі, коли ризики порушення прав і свобод людини є найбільш високими. Саме ці години перебування особи в умовах несвободи, як правило, мають визначальне значення для всього процесу кримінального переслідування. Зважаючи, що в Україні сьогодні відсутня стабільна практика забезпечення гарантій дотримання прав підозрюваних осіб, ініціатори дослідження вважали надважливим розуміння саме реального стану забезпечення прав осіб, затриманих правоохоронними органами за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Метою проведеного дослідження був моніторинг, аналіз та узагальнення практики забезпечення процесуальних гарантій затриманих осіб, порівняння реального стану дотримання їхніх прав із відповідним національним законодавством і міжнародними стандартами та напрацювання конкретних рекомендацій. Дослідження дало змогу виокремити найкращий досвід та проблеми у щоденній роботі правоохоронців і адвокатів, а також чинники, які впливають на їх діяльність, пов’язану з дотриманням прав людини — як тих, що регулюються нормативно, так і тих, що залежать від професійної культури самих правоохоронців та адвокатів. Дослідження присвячене дотриманню таких прав: (i) право на інформацію: право на інформацію щодо процесуальних прав, право на повідомлення щодо факту та причин затримання та тримання під вартою, право на інформацію про обвинувачення, право на доступ до матеріалів справи; (ii) право на адвоката (у тому числі це стосується своєчасності реалізації цього права, якості правового захисту, ролі адвоката, можливостей надання безоплатної правової допомоги); (iii) право не відповідати на питання; (iv) право на медичну допомогу;

6

(v) спеціальний захист для вразливих підозрюваних — неповнолітніх, осіб із розумовими вадами, представників етнічних меншин та іноземців, які не розуміють державної мови; (vi) право на усний та письмовий переклад.

7

Результати проведеного дослідження дали змогу сформулювати основні висновки щодо забезпечення процесуальних гарантій затриманої особи, що були у фокусі дослідження, та напрацювати рекомендації щодо можливих шляхів розв’язання проблем практики роботи учасників кримінального процесу, спрямованої на дотримання прав і свобод людини, яка піддається кримінальному переслідуванню, формуванню нових підходів до навчання і підвищення кваліфікації та професійної підготовки слідчих, правоохоронців, адвокатів.

8

Методологія дослідження була розроблена з урахуванням попереднього досвіду роботи над дворічним проектом «Під вартою у правоохоронних органах: емпіричний огляд дотримання прав підозрюваних у чотирьох юрисдикціях», що здійснювався під керівництвом Маастрихтського університету. У результаті цього дослідження, яке проводилося в Англії та Уельсі, Франції, Шотландії та Нідерландах, вдалося зібрати важливі емпіричні дані щодо практик діяльності правоохоронців та адвокатів на перших етапах після затримання особи. Результати проекту були надруковані у 2013  року на шпальтах Intersentia1. 1

Режим доступу: http://www.intersentia.com/SearchDetail.aspx?bookId=102589&title=Inside%20Police%20Custody:%20An%20Empirical%20Ac­ count%20of%20Suspects.

14

Вступ


Керівництво та учасники цього проекту висловлюють щиру вдячність за сприяння у проведенні дослідження та надану організаційну підтримку Міністерству внутрішніх справ України, Координаційному центру з надання правової допомоги, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Центру «Дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України» Національного університету «Києво-Могилянська академія».

1

Окрему вдячність за сприяння у проведенні дослідження учасники проекту висловлюють регіональним центрам з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській, Закарпатській, Одеській, Хмельницькій областях та місті Києві.

2

Дослідження було здійснене за участі таких експертів та дослідників: На етапі Кабінетного дослідження: БАНЧУК Олександр, к. ю. н., експерт Центру політико-правових реформ; БЄЛОУСОВ Юрій, к. с. н., представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань реалізації національного превентивного механізму;

3

БУЩЕНКО Аркадій, адвокат, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини; ВЕНГЕР Володимир, к. ю. н.; експерт Центру «Дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України», Національний університет «Києво-Могилянська академія»; ІБРАГІМОВА Іванна, експерт;

4

КАЛМИКОВ Тарас, адвокат; КАРМАЗІНА Катерина, к. ю. н, адвокат; СІВАК Тетяна, адвокат; СУЩЕНКО Володимир, доцент, к. ю. н., виконавчий директор Центру «Дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України», Національний університет «Києво-Могилянська академія»; ТОКАРЄВ Геннадій, адвокат, Харківська правозахисна група. На етапі польового дослідження: 1) м. Київ, Дарницький райвідділ міліції: куратор СУЩЕНКО Володимир, дослідник МАР­ЧЕН­ КО Михайлина; 2) м. Одеса, Київський райвідділ міліції: куратор КАРМАЗІНА Катерина, дослідник ЛЕВЕ­ НЕЦЬ  Анжела; 3) Одеська обл., м. Комінтерново (міський відділ міліції): куратор КАРМАЗІНА Катерина, дослідник ПАЛЯНИЧКО Діана; 4) Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ (міський відділ міліції): куратор ТОКАРЄВ Геннадій, дослідник ЛОГОЙДА Тетяна; 5) м. Хмельницький (міський відділ міліції): куратор СІВАК Тетяна, дослідник ОСЕРЕДЧУК Ольга; 6) Закарпатська обл., м. Берегово (міський відділ міліції): куратор СІВАК Тетяна, дослідник ОРЯБКО  Михайло. Аналіз даних, зібраних у процесі польового етапу дослідження, відбувався за допомогою Київського міжнародного інституту соціології. Вступ

15

5 6 7 8


1

На етапі підготовки узагальненого звіту за результатами дослідження: БЄЛОУСОВ Юрій, к. с. н., представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань реалізації національного превентивного механізму; СІВАК Тетяна, адвокат, адвокат-тренер системи безоплатної правової допомоги;

2 3

СУЩЕНКО Володимир, доцент, виконавчий директор Центру «Дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України», Національний університет «КиєвоМогилянська академія»; ТОКАРЄВ Геннадій, адвокат, Харківська правозахисна група; ШВЕЦЬ Сергій, експерт, керівник відділу спеціальних проваджень Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Окремо важливо відзначити міжнародну команду Правової ініціативи відкритого суспільства та Міжнародну мережу за реформу безоплатної правової допомоги за методологічну підтримку реалізації дослідження в Грузії, Молдові та Україні.

4 5 6 7 8 16

Вступ


1. Методологія дослідження

Цілі та завдання дослідження, яким чином його було організовано та проведено (у тому числі перелік місць, де проводилося дослідження, та його тривалість), джерела даних, дослідницькі методи, розмір вибірки тощо. Основною метою дослідження є оцінка реального стану дотримання процесуальних прав підозрюваних осіб з боку правоохоронців протягом перших годин після фактичного затримання таких осіб. За результатами дослідження були визначені найкращі практики та проблеми у щоденній роботі правоохоронців та адвокатів, а також чинники, які впливають на їхні дії, пов’язані із дотриманням та захистом прав — як тих, що врегульовані нормативно, так і тих, що залежать від рівня професійної культури самих правоохоронців та адвокатів.

1 2 3

Дослідження присвячене дотриманню таких прав затриманої особи:  право на інформацію, тобто право особи знати свої процесуальні повноваження (права та обов’язки), отримати роз’яснення щодо факту та причин затримання і подальшого тримання під вартою, отримати повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, отримати доступ до матеріалів кримінального провадження (справи);  право на правову допомогу з боку захисника (адвоката), включаючи своєчасність реалізації цього права та належну якість правової допомоги відповідно до ролі адвоката у кримінальному процесі;  право не відповідати на запитання слідчого і правоохоронців;  право на належну медичну допомогу у необхідних випадках;  право на спеціальний захист вразливих підозрюваних — неповнолітніх, осіб із розумовими вадами, представників етнічних меншин та іноземців, які не розуміють державної мови.

4

Дослідження складалося з двох основних етапів: а) кабінетного огляду та б) польового дослідження.

6

Кабінетний огляд Кабінетний огляд проводився з метою аналізу національного законодавства у сфері забезпечення процесуальних прав затриманих осіб в Україні з позиції його відповідності міжнародним стандартам, виявлення наявних прогалин та недоліків правового регулювання таких прав. Структура кабінетного огляду відповідає структурі Звіту за результатами дослідження, побудована на основі дослідницьких форм, що були розроблені в межах проекту Європейського Союзу з дослідження прав підозрюваних, що тримаються під вартою2 та доопрацьовані українськими експертами з урахуванням особливостей національної системи кримінальної юстиції. Крім аналізу законодавчої та нормативно-правової бази в межах кабінетного огляду, узагальнювалися й наявні емпіричні дані щодо предмета цього дослідження, зокрема: результати попередніх емпіричних досліджень з подібної тематики, офіційні звіти та статистичні дані з доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, публікації у ЗМІ тощо. 2

Проект «Під вартою у правоохоронних органах: емпіричний огляд дотримання прав підозрюваних у чотирьох юрисдикціях», згаданий у передмові. 1. Методологія дослідження

17

5

7 8


Результати кабінетного огляду дали змогу дослідникам краще зрозу­ міти законодавче регулювання процесуальних прав затриманих осіб та підготуватися до проведення польового етапу з метою оцінювання дотримання цих прав у практиці діяльності правоохоронних органів.

2 3 4 5 6 7 8

Польове дослідження Об’єкти спостережень Основна увага у межах дослідження була присвячена безпосереднім багатогодинним спостереженням за щоденною, у будь-який час доби роботою слідчих, правоохоронців та адвокатів у кримінальному провадженні, які здійснювались у місцевих органах внутрішніх справ (управліннях та відділах). Польове дослідження проводилось у п’яти регіонах України (Закар­пат­ська, Дніпропетровська, Одеська та Хмельницька області, міс­то Київ), в яких було обрано по одному місцевому (районному) від­ділу органів внутрішніх справ. Винятком стала лише Одеська об­ласть, де спостереження велося у двох районах (міському та сільському). Таким чином, спостереження проводилися майже одно­часно у 6 районних відділах/управліннях внутрішніх справ, а саме:  Берегівський районний відділ Управління внутрішніх справ у Закар­ патській області: дослідник перебував у відділі протягом 28  днів у період з 7 серпня по 3 вересня та з 3 по 16 вересня 2014  року, витративши на спостереження 154 робочих години;  Дарницьке районне управління Головного управління внутрішніх справ у місті Києві: дослідник провела в управлінні 29 днів у період з 24 липня по 21 серпня 2014 року (без вихідних), витративши на спостереження 140 робочих годин;  Київський районний відділ Одеського міського управління Головного управління внутрішніх справ в Одеській області: дослідник провела у відділі 28 днів у період з 6 серпня по 3 вересня 2014  року (за винятком 20 серпня), витративши на спостереження 138  робочих годин;  Комінтернівський районний відділ Головного управління внутрішніх справ в Одеській області: дослідник провела у відділі 28 днів у період з 7 серпня по 3 вересня 2014 року (без вихідних), витративши на спостереження 153 робочих години;  Новомосковський міський відділ Головного управління внутрішніх справ у Дніпропетровській області: дослідник провела у відділі 28 днів у період з 1 по 28 серпня 2014 року, витративши на спостереження 112 робочих годин;  Хмельницький міський відділ Управління внутрішніх справ у Хмельницькій області: дослідження проводилося з 30 липня 2014  року по 26 серпня 2014 року та додатково 14 вересня 2014  року, на спостереження витрачено 130 робочих годин.

Організація польового дослідження Проведення польового дослідження було організоване в декілька послідовних етапів:  перший — проведений конкурсний відбір дослідників-спостерігачів та 3-денний тренінг, під час якого за спеціально розробленою програмою були відпрацьовані всі методи та інструментарії польового етапу дослідження;  другий — створені 5 дослідницьких груп, до складу кожної з яких увійшли по 2 особи: дослід­ ник-куратор і дослідник-спос­те­рігач. Дослідниками-кураторами були призначені особи з чис­ла тих експертів, які здійснювали кабінетний огляд за цим проектом;  третій — керівництво проекту провело попередні робочі зустрічі з керівництвом Міністерства внутрішніх справ України, Координаційного центру з надання правової допомоги, Генеральної прокуратури України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, під час яких були

18

1. Методологія дослідження


погоджені всі деталі проведення польового етапу дослідження та отримані письмові підтвердження щодо сприяння проведенню такого дослідження;  четвертий — дослідники-куратори провели зустрічі безпосередньо з керівниками місцевих органів внутрішніх справ та Центрів БВПД, у межах юрисдикції яких мав відбуватися польовий етап дослідження, під час яких керівництву та особовому складу чергових частин, слідчих та оперативних підрозділів були представлені дослідники-спостерігачі та роз’яснені мета і завдання дослідження в цілому;  п’ятий — робочий етап польового дослідження, під час якого дослідник-спостерігач постійно, щодобово протягом не менш 4-х годин вів спостереження за діяльністю слідчих, правоохоронців, адвокатів, пов’язану із затриманням особи, підозрюваної у вчиненні правовопорушення. При цьому дослідник-спостерігач і дослідник-куратор знаходились у постійному контакті (телефонний та інтернет-зв’язок) на предмет надання консультативної допомоги, порад або розв’язання можливих конфліктних ситуацій, що виникали в процесі дослідження. Дослідник-куратор також мав безпосередній постійний зв’язок із керівництвом місцевих ОВС та Центрів БВПД, що дало можливість уникнути серйозних непорозумінь чи конфліктів під час дослідження.

2 3

Методи польового дослідження У межах польового дослідження використовувалися два основні методи збору інформації: прямі (безпосередні) спостереження, що нотувались дослідниками погодинно, та інтерв’ювання ними затриманих осіб, адвокатів, слідчих і правоохоронців.

4

Спостереження Для проведення спостережень використовувалися відповідні форми (анкети), в основу яких були покладені напрацювання міжнародних експертів-дослідників вищезгаданого проекту Європейського Союзу. Були розроблені дві форми для спостережень (для спостереження за роботою адвокатів та слідчих і правоохоронців). До них заносилися дані підозрюваного (вік, стать, вразливість), а також інформація про те, що відбувається з особою впродовж її затримання та протягом її перебування у місцевому відділі/ управлінні внутрішніх справ. Крім заповнення відповідних анкет, дослідники також фіксували свої спостереження у нотатках. Зокрема, до нотатників в описовій формі заносилась інформація про перебіг подій щодо конкретних осіб та ситуацій їх затримання, а також будь-яке неформальне спілкування дослідника зі слідчими, правоохоронцями, адвокатами та затриманими особами щодо предмета дослідження. Усього протягом етапу польового дослідження були заповнені 34 формалізовані анкети спостережень за роботою адвокатів, 71 формалізована анкета спостережень за роботою слідчих та правоохоронців, а також підготовлені нотатки дослідників за результатами щоденних спостережень під час їх перебування в ОВС.

Інтерв’ю Дослідники проводили інтерв’ю з правоохоронцями, адвокатами та затриманими особами. Інтерв’ю проводилися після завершення всіх або більшої частини спостережень з метою їх уточнення та деталізації. Відповідно інтерв’ю проводилися за менш формалізованою структурою, ніж спостереження, що дало змогу адаптувати його зміст щодо конкретного респондента, задавати додаткові та уточнюючі запитання. Переважна більшість інтерв’ю проводилася у формі бесіди віч-на-віч із респондентом, а незначна частина (переважно з адвокатами) — як телефонна розмова. Під час дослідження проведені 31 інтерв’ю з правоохоронцями, 31  інтерв’ю з адвокатами та 32 інтерв’ю із затриманими особами.

1. Методологія дослідження

19

5 6 7 8


1

1.1. Аналіз даних Методологія дослідження дала змогу отримати якісні та кількісні дані.

Кількісні дані

2

Кількісні показники, зібрані та опрацьовані в межах дослідження, відображені у формалізованих анкетах за результатами спосте­режень  — 34 форми спостережень за роботою адвокатів, 71 форма спостережень за роботою правоохоронців. Формалізовані анкети було оброблені за допомогою спеціалізованої програми SPSS (Statistical Package for the Social Sciences) фахівцями Київського міжнародного інституту соціології.

3

Враховуючи незначну кількість спостережень, кореляційний аналіз не проводився, а отримані дані не екстраполювалися на всю генеральну сукупність. Для подальшого аналізу дослідниками обиралися лише дані одномірного розподілу, які представлені у тексті Звіту у графічній формі.

Якісні дані

4

Якісні дані, зібрані в межах дослідження, включають у себе інформацію, зафіксовану у нотатках за результатами спостережень, та тексти інтерв’ю, які дають змогу відчути реальну атмосферу подій, що стали безпосереднім об’єктом спостереження, почути думку експерта, зрозуміти мотиви його дій у тій чи іншій ситуації. Зібрана інформація пройшла попередній аналіз та класифікацію з використанням форм, розроблених дослідниками.

5

На підставі подальшого аналізу висловлювань респондентів або даних, зібраних під час щоденних спостережень, робилися узагаль­нення щодо типових порушень прав затриманих осіб на певних етапах досудового розслідування. У тексті Звіту наводяться найбільш характерні якісні дані у вигляді цитат3, що дає змогу більш чітко проілюструвати результати кількісного аналізу.

6 7 8

3

Тексти цитуються мовою оригіналу, із дотриманням точності авторських висловлень.

20

1. Методологія дослідження


2. Затримання особи правоохоронними органами

1 2

2.1. Нормативно-правове регулювання, мета та обсяги застосування затримання Міжнародні стандарти забезпечення прав затриманої особи Конвенція у статті 5 закріплює, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Законний арешт або затримання особи — це здійснене тримання особи з метою доставляння її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Позиція Європейського суду з прав людини щодо реалізації приписів статті 5 Конвенції викладена у рішеннях Суду, в яких підкреслюється, що головною метою цих приписів є захист особи від свавільного позбавлення волі. При цьому законне позбавлення свободи має відповідати критеріям, встановленим практикою ЄСПЛ, зокрема: «Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує осново­ по­­ лож­ не право на свободу та недоторканність, яке є най­важ­­ли­вішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбав­леним свободи або мати гарантії від продовження поз­бав­лення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення від­бу­ валось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Пе­релік винятків, встановлений у вищезазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке їх тлумачення відповідає його цілям, а саме — гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи … . Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок цього розуміння — законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільним і, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема й тоді, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману …, або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин...»4. Положення пункту 1 статті 5 Конвенції вимагає, передусім, щоб позбав­лення волі було «законним», тобто включає умову дотримання «процедури, встановленої законом». У цьому контексті Конвенція містить посилання на національне законодавство та встановлює зобов’язання держави забезпечувати дотримання матеріально-пра­вових та процесуальних норм законодавства, вимагаючи при цьому, щоб при будь-якому позбавленні волі «забезпечувалася мета статті 5 Конвенції, а саме — захист прав особи від свавілля держави…»5. 4

5

Луценко проти України (Lutsenko v. Ukraine), заява № 6492/11, рішення ЄСПЛ від 03 липня 2012 року, пункт 62. Осипенко проти України (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04, рішення ЄСПЛ від 9  листопада 2010 року, пункт 50. 2. Затримання особи правоохоронними органами

21

3 4 5 6 7 8


1 2 3 4

Право на свободу та особисту недоторканність гарантоване Кон­венцією про захист прав людини і основоположних свобод6. Відповідно до статті 5 Конвенції, нікого не може бути позбавлено свободи, крім визначених випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. До таких випадків віднесені:  ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;  арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, встановленого законом;  арешт або затримання особи, здійснене з метою доставки її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;  затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою доставки його до компетентного органу;  затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання осіб із психічними вадами, алко та наркозалежних осіб, бродяг;  арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. У разі законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою доставляння її до компетентного судового органу, така особа має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, та їй має бути забезпечено розгляд справи судом чи посадовою особою упродовж розумного строку або звільнення під час процесуального провадження.

Національні правові норми забезпечення прав затриманої особи

5 6 7 8

Аналогічну гарантію права на свободу та особисту недоторканність містить Конституція України7. Відповідно до статті 29 Конституції ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Ця ж стаття Конституції передбачає, що у виняткових випадках, у разі нагальної необхідності запобігти вчиненню злочину чи припинити його вчинення, уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Законодавством України передбачені такі види законного позбав­лення (обмеження) свободи особи:  затримання в порядку, передбаченому КПК («кримінально-процесуальне затримання»);  затримання в порядку, передбаченому КУпАП («адміністративно-процесуальне затримання»);  затримання відповідно до Закону України «Про міліцію» («загальне або профілактичне затримання особи»);  тримання під вартою (український синонім англомовного терміна «арешт»);  адміністративний арешт. Загальне (профілактичне) затримання особи, що здійснюють праців­ники ОВС відповідно до Закону України «Про міліцію», може бути застосоване до: 1) неповнолітніх осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає

6

7

Режим доступу: https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0CBwQFjAA&url=http%3A%2 F%2Fzakon.rada.gov.ua%2Fgo%2F995_004&ei=HF0AVevnEaGWygOquIGABA&usg=AFQjCNGJHd0THu1dyu_3CGZiwTxGKu3kYg&sig2=C2Vg0 ZjecVz_6Ep4er17vw. Режим доступу: https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd = 1&cad=rja&uact=8&ved=0CBwQFjAA&url=http%3A% 2F%2Fzakon.rada.gov.ua%2Fgo% 2F254%25D0%25BA%2F96-%25D0%25B2%25D1%2580&ei=4FgAVYShIqPMyAO20oGoBg&usg=AFQjCNF71SCT fKhsExwxrX9GTTgn_zHZgA&sig2=evKkPeHrsuIxrYhWvkY4hw.

22

2. Затримання особи правоохоронними органами


кримінальна відповідальність, — до передачі їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники для дітей. Таке затримання може тривати не більш як на 8 годин; 2) неповнолітніх осіб віком до 16 років, які залишилися без опікування. Таке затримання триває на строк до передачі затриманої особи законним представникам або до її влаштування до відповідної установи у встановленому порядку; 3) осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії. Таке затримання триває на строк до 3 днів; 4) осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих. Таке затримання триває на строк до передачі їх у лікувальні заклади, але не більш як на 24 години; 5) осіб, які перебувають у громадських місцях у стані сп’яніння, якщо їхній вигляд ображає людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи можуть завдати шкоди оточуючим або собі, — на строк до передачі їх у спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а за відсутності таких — до їх витвереження. Піддати особу короткостроковому позбавленню свободи (затримати) можна також на підставі рішення суду, яким забезпечується:  затримання і взяття під варту особи з метою її подальшої екстрадиції;  затримання і примусове видворення іноземця або особи без громадянства за межі території України. Кримінально-процесуальне затримання особи відповідно до поло­жень частини 2 статті 176 КПК є тимчасовим запобіжним заходом, що може бути застосований до особи за підозрою у вчиненні нею кримінального правопорушення. Піддати особу кримінальному затриманню можна, як правило, лише на підставі рішення слідчого судді, суду про затримання з метою приводу для вирішення питання про застосування такого запобіжного заходу як «взяття під варту». Водночас процесуальне законодавство передбачає випадки, коли таке затримання може застосовуватися без рішення слідчого судді, суду. Таке затримання особи мають право здійснювати: 1) представники органів державної влади:  посадові особи ОВС, СБУ, прикордонної служби, пенітенціарної служби, лісової охорони, рибоохорони, служби правопорядку у Збройних Силах України;  прокурори і слідчі органів досудового розслідування, яким прокурором, слідчим суддею чи судом доручено провести розшук і затримати особу; 2) будь-які фізичні особи, які стали безпосередніми свідками (учасниками) події, що мала явні ознаки кримінального правопорушення з боку особи, яку вони затримали. Перелік цілей затримання у КПК не зазначається, однак з аналізу статей 177, 183 Глави 18 «Запобіжні заходи, затримання особи» можна дійти висновку про те, що метою затримання особи є забезпечення виконання завдань кримінального провадження, а саме:  привід до суду (слідчого судді);  перевірка наявної підозри особи у вчиненні нею кримінального правопорушення, а також отримання інформації про злочини, що готуються або вчиняються;  припинення вчинення злочину;  забезпечення виконання підозрюваним (обвинуваченим) покла­ дених на нього процесуальних обов’язків;  запобігання переховуванню підозрюваного (обвинуваченого) від органів досудового розслідування чи суду. Строки кримінально-процесуального затримання особи різняться залежно від видів та підстав такого затримання. 2.1. Нормативно-правове регулювання, мета та обсяги застосування затримання

23

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5 6 7 8

Завершення (припинення) кримінально-процесуального затримання особи може мати місце у таких випадках:  звільнення затриманого у разі, якщо йому не вручене повідомлення про підозру протягом 24 годин з моменту затримання;  звільнення затриманого, якщо протягом 60 годин з моменту затримання його не було доставлено до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу (таке звільнення може бути застосоване прокурором, слідчим суддею);  звільнення затриманого, якщо протягом 72 годин стосовно нього судом не розглянуте клопотання про обрання запобіжного заходу;  звільнення затриманого слідчим суддею, судом у разі відсутності передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;  звільнення у разі зміни запобіжного заходу (тримання під вартою) слідчим суддею на більш м’який;  звільнення особи при закритті кримінального провадження;  прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності;  засудження затриманої особи за вироком суду. Слід підкреслити, що кримінальне затримання в Україні стосовно певних категорій осіб має низку особливостей, які окремо викладені у розділі 7 Звіту.

Законодавчі гарантії забезпечення прав людини при затриманні Відповідно до загальних положень КПК конституційний принцип «верховенства права» у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ. Процесуальний закон містить низку запобіжників, які мають виключати випадки неповаги до людей, нелюдського ставлення, порушення з боку працівників правоохоронних органів основоположних прав і свобод людини у кримінальному провадженні, у тому числі й при затриманні особи. Відповідно до положень статті 212 КПК одним із таких запобіжників передбачено, що у кожному підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих осіб у ОВС. При цьому службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов’язана:  негайно зареєструвати затриманого;  роз’яснити затриманому підстави його затримання, права і обов’язки;  звільнити затриманого негайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку для затримання, передбаченого статтею 211 КПК;  забезпечити належне поводження із затриманим та дотримання його прав, передбачених Конституцією, КПК та іншими законами України;  забезпечити запис усіх процесуальних дій, що проводяться із залученням затриманого, у тому числі час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при проведенні таких дій;  забезпечити невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров’я затриманого. Крім того, КПК передбачає багатоступеневий контроль за дотри­манням прав людини при проведенні досудового розслі­дування, включаючи її затримання, зокрема з боку:  керівника органу досудового розслідування (стаття 39);  прокурора, у тому числі як при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, так і у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (стаття 36);

24

2. Затримання особи правоохоронними органами


 судового контролю з боку слідчих суддів, судів відповідно до статті 206 КПК при виконанні ними обов’язків щодо захисту прав людини, які зобов’язані звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) відсутність перевищення граничного строку тримання особи під вартою; 3) відсутність умисного зволікання у доставлянні особи до суду. Разом із тим, викладені нижче результати проведеного дослідження та інші джерела свідчать, що зазначені запобіжники порушень прав людини в реальних умовах функціонування органів досудового розслідування в Україні не завжди є ефективними. Таке зауваження, у першу чергу, стосується незаконних затримань, порушень процесуальних строків тримання, нелюдського поводження із затриманими особами та відсутності ефективних механізмів розслідування фактів такого поводження тощо. Засобами правового захисту особи від випадків безпідставного затри­мання, як і порушення процедури арешту або тримання особи в стані несвободи протягом більш тривалого терміну, ніж дозволено законом, є:  можливість фіксування наявних порушень у протоколі затримання з боку самої затриманої особи або її захисника;  наявність права особи вимагати перевірки обґрунтованості свого затримання (зокрема шляхом звернення до прокурора, предметом нагляду якого є, у тому числі, додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих);  оскарження дій уповноважених осіб шляхом подання клопотань, скарг до суду щодо безпідставності затримання, перевищення строків тримання під вартою, зволікання у доставці особи до суду. Зазначені вище засоби правового захисту також бувають неефективні, про що свідчать порушення, виявлені у процесі дослідження та представлені у цьому Звіті.

2.2. Практика затримання (тримання) осіб в органах внутрішніх справ За інформацією Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, за 12 мі­ся­ців 2014 року:  у кримінальних провадженнях, що розслідуються слідчими органів внутрішніх справ України, 145580  особам оголошено про підозру у вчиненні злочину;  з них 12 371 особа була затримана в порядку, передбаченому статтею 208 КПК (без ухвали слідчого судді, суду);  з осіб (з 12 371), затриманих слідчими ОВС у порядку, передбаченому статтею 208 КПК:  звільнено слідчими у зв’язку з неврученням повідомлення про підозру після 24 годин після затримання — 19 осіб;  звільнено у зв’язку з відмовою прокурорів підтримати клопотання про тримання під вартою — 191 особу;  звільнено через постановлення судом ухвали про відмову в застосуванні тримання під вартою — 1926 осіб;  обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою — 9085 особам. Загалом у кримінальних провадженнях, що розслідуються слідчими органів внутрішніх справ України, обиралися такі запобіжні заходи: 14083 особи — тримання під вартою (стаття 183 КПК); 2.2. Практика затримання (тримання) осіб в ОВС

25

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2

24415 осіб — особисте зобов’язання (стаття 179 КПК); 701 особа — застава (стаття 182 КПК); 8142 особи — домашній арешт (стаття 181 КПК); 489 осіб — особиста порука (стаття 180 КПК).

запрошений слідчим для вручення повідомлення – 9 %

перебуває без жодного процесуального статусу – 3 %

прийшов на запрошення – 3 %

3 4 5 6 7 8

повідомлений про підозру – 3 %

Перебування громадянина в ОВС можливе лише у випадках:  примусового доставляння особи у разі законного позбавлення (обмеження) свободи;  запрошення особи для спілкування зі службовою особою (свобода пересування особи у такому разі не обмежена і вона за власним бажанням має можливість полишити ОВС);  відвідування особою ОВС за власною ініціативою. На рис. 2.1 наведені основні причини перебування осіб в примі­ щеннях ОВС, що стали об’єктами дослідження.

бере участь у допиті як підозрюваний – 29 %

затриманий (перебуває під вартою) – 53 %

Рис. 2.1. Основні причини пере­бу­ вання осіб у приміщеннях ОВС, що стали об’єктами дослідження

Водночас за матеріалами проведеного дослідження слід конста­ ту­ва­ти, що у 50 % випадків затримань, за якими здійснювалися спос­ те­ реження, були розпочаті кримінальні провадження, а затримані були залишені під вартою; у 44 % випадків затримань були розпочаті кри­мінальні провадження, а затриманих звільнено із вимогою прийти на судове засідання; у 3 % затримань особи були залишені під вартою (заарештовані) до набрання вироком законної сили (див. рис. 2.2).

Порушення при затримані без ухвали слідчого судді, суду

РОЗПОЧАТЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ (залишається під вартою) – 50 %

Рис. 2.1. Основні причини перебування осібв приміщеннях ОВС, що стали об’єктами дослідження

РОЗПОЧАТЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ (звільнено з вимогою прийти на судове засідання) – 44 %

залишається під вартою до набрання вироком законної сили – 3 %

Уповноваженій службовій особі відповідно до статті 208 КПК дозволено без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за умови, що за злочин, у вчиненні якого підозрюється затримана особа, передбачене покарання у виді позбавлення волі. Крім цієї (покарання у вигляді позбавлення волі) підстави, затримати таку особу дозволено лише у випадках, якщо:  особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;  безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі й потерпілий, вкаже на цю особу, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. У будь-якому іншому випадку затримання без ухвали слідчого судді, суду є незаконним та утворює склад злочину, передбаченого статтею 371 КК (завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою).

Водночас значна частина затримань, за якими в процесі дослідження велося спостереження та проведених без ухвали слідчого судді або суду, були проведені незаконно, після сплину накладене стягнення у позасудовому порядку – 0 % Рис. 2.2. Результати тримання в ОВС тривалого часу з моменту вчинення злочинів та за відсутності невідомо – 3 %

звільнено без жодних формальних процедур – 0 %

26 Рис. 2.2. Результати тримання в ОВС

2. Затримання особи правоохоронними органами


підстав, передбачених статтею 208 КПК. Про такі випадки свідчать, зокрема, факти, наведені під час інтерв’ю з адвокатами: «Його затримали оперативні працівники 26.07 о 18:00, о 18:15 доставили до відділку. … У протоколі про затримання я зазначив, що затримання відбулося з порушенням статті 208, так як пройшов великий проміжок часу між скоєнням злочину і затриманням, тому не можна було казати про безпосередність затримання. Слідство мотивує це тим, що нібито в них є якась жіночка, яка знає, що то мій підзахисний вкрав, але вона не бачила цього на власні очі, тобто вона не підпадає під визначення «очевидець». Але на це жодним чином в процесуальному плані ніхто не відреагував…»8.

У наведеному прикладі йдеться про той факт, що особу було затримано не під час вчинення злочину. При цьому ні потерпілий, ні сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події не вказували на те, що саме ця особа вчинила злочин. Таке затримання без ухвали слідчого судді, суду не може вважатися законним. У нижче наведеному випадку, зазначеному адвокатом під час інтерв’ю, особа була затримана без ухвали слідчого судді (суду) через 2 дні після вчинення злочину, тобто за відсутності підстав, передбачених статтею 208 КПК. Тому таке затримання також слід вважати незаконним: «…Кримінальні правопорушення (3 епізоди) було вчинено затри­маним вранці 04.08.2014 р., а фактичне затримання підозрюваного відбулося 06.08.2014 р. о 22.00 год. без дозволу на те слідчого суді — ухвала відсутня»9.

У цьому випадку особа була затримана без дозволу суду через тривалий час після збуту наркотичних засобів, що також свідчить про відсутність підстав для такого затримання. Негативна тенденція існування незаконних затримань без ухвали слідчого судді, виявлена під час дослідження, підтверджується й з інших джерел, зокрема інформацією, опублікованою на офіційному сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини10. Так, у результаті перевірки дотримання процесуальних прав затри­маних осіб у діяльності Сихівського РВ ГУМВС України у Львівській області, проведеної працівниками Відділу спеціальних проваджень Секретаріату Уповноваженого з прав людини, вста­новлено, що з 24 осіб, які за період з 1 березня по 1  листопада 2014  року затримувалися слідчими цього райвідділу без ухвали слідчого судді, суду, 7 осіб затримані незаконно (за відсутності підстав, передбачених законом). У справі про порушення прав і свобод людини в діяльності працівників ОВС, прокуратури та суду Цент­ рального району м. Миколаєва були досліджені матеріали стосовно 20 осіб, які були затримані у 2014 ро­ці слідчими ОВС Центрального району міста без ухвали слідчого судді, суду. Із зазначених 20 осіб — 8 осіб були затримані без ухвали слідчого судді за відсутності підстав, передбачених у статті 208 КПК. У справі про порушення прав і свобод людини в діяльності працівників ОВС, прокуратури та суду м. Біла Церква Київської області пра­цівниками Відділу спеціальних проваджень Секретаріату Упов­нова­женого були досліджені матеріали стосовно 31 особи, які були затри­мані у 2014 році слідчими Білоцерківського міськвідділу міліції без ухвали слідчого судді, суду. Із зазначених 31 особи — 10 осіб були затри­мані без ухвали слідчого судді незаконно, за відсутності підстав, передбачених 208 КПК.

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 10 https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0CBwQFjAA&url=http%3A%2F%2Fwww.om­ budsman.gov.ua%2F&ei=xv4HVebvCIv9ywPotYKgAw&usg=AFQjCNGlV0iFgKpUxbSrsA069z0ZcfVebQ&sig2=ybTRPsu_5yoXBwxYMpqh5w&bvm =bv.88198703,d.bGQ. 8 9

2.2. Практика затримання (тримання) осіб в ОВС

27

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5 6 7 8

Численні факти незаконних затримань за підозрою у вчиненні зло­чи­нів без ухвали слідчого судді, суду у 2015 році виявлені працівниками Відділу спеціальних проваджень Секретаріату Уповноваженого під час перевірки дотримання процесуальних прав затриманих у діяльності пра­воохоронних органів Індустріального та Жовтневого районів м. Дніп­ ропетровська, а також м. Новомосковська Дніпро­ петровської області.

Варто зазначити, що законодавчі гарантії забезпечення прав людини у жодному з випадків затримань, виявлених працівниками Секретаріату Уповноваженого, не були дотримані. Прокурори, які здійснювали нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, заходів прокурорського реагування відповідно до вимог закону не вживали. Слідчими суддями, якими розглядалися клопотання про обрання запобіжного заходу затриманим особам, у жодному із зазначених випадків захист прав людини відповідно до вимог статті 206 КПК фактично не здійснювався.

Порушення строків затримання особи Слідча та судова практика має багато прикладів неналежного дотри­мання строків затримання, вста­ новлених законодавством. Зокрема, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у результаті узагальнення слідчої та судової практики11 сформульований висновок про те, що такі порушення виявлялись, насамперед, через:  незабезпечення права затриманої особи «негайно» постати перед судом, який вирішить питання щодо законності її затримання;  відсутність обов’язкового судового контролю за триманням особи під вартою;  тримання заявника під вартою за відсутності відповідного рішен­ ня суду всупереч вимогам законодавства;  відсутність документального засвідчення (протоколу арешту) при затриманні особи правоохорон­ ними органами протягом декількох днів. Відповідно до статті 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. Зокрема, щодо необхідності чіткого дотримання вказаної норми наголосив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму «Узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 7 лютого 2014 року»12. Чинним законодавством України встановлено, що тривалість затри­ мання (в межах забезпечення кримінального провадження) не може перевищувати 72 годин з моменту затримання особи, і саме з моменту фактичного затримання розпочинається відлік строків, у разі спливу яких затримана особа має бути негайно звільнена, зокрема:  затримана особа підлягає негайному звільненню, якщо після 24 годин з моменту затримання їй не вручене повідомлення про підозру (частина 3 статті 278 КПК);  затримана особа підлягає негайному звільненню, якщо протягом 60 годин з моменту затримання вона не доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу (частина 2 статті 211 КПК); Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Уза­галь­нен­ня практики застосування судами загальної юрисдикції першої та апеляційної інс­тан­цій при здійсненні судочинства у кримінальних справах статей 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року за 2011 — перше півріччя 2012 року, від 01.06.2013 року. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov. ua/rada/show/n0001740-13/print. 12 Режим доступу: https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=2&cad=rja&uact=8&ved=0CCIQFjAB&url=http%3A%2F %2Fzakon. rada. gov. ua%2Flaws%2Fshow% 2Fn0001740-14&ei=HAYIVc76FsmeywOIwYCQBA&usg=AFQjCNFRnO3M2eEQNPqifo-WlaloXns5EA &sig2=qrXEktFJRlenlRcWtmAU_A&bvm=bv. 88198703,d.bGQ. 11

28

2. Затримання особи правоохоронними органами


 затримана особа підлягає негайному звільненню, якщо протягом 72 годин з моменту фактичного затримання слідчим суддею, судом не розглянуте клопотання про застосування стосовно неї запобіжного заходу (частина 1 статті 211 КПК). Варто зазначити, що примусове тримання затриманої особи після спли­ву зазначених строків та у разі невчинення зазначених дій є незаконним та утворює склад злочину, передбаченого статтею 371 КК (завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою). Стаття 208 КПК містить вимогу щодо зазначення у протоколі затримання місця, дати і точного часу (година і хвилини) фактичного затримання особи. Як свідчать результати дослідження, слідчі негативно ставляться до таких жорстких вимог законодавства щодо відліку строків тримання затриманих. Вони вважають, що цих визначених законом строків недостатньо для проведення необхідних слідчих та процесуальних дій, зокрема, для якісної підготовки повідомлення про підозру, про що свідчать їхні відповіді під час інтерв’ю: «Дослідник. Как вам новый КПК? Слідчий. Та вообще, менять его надо. Вот смотри, задерживаем мы на месте преступления. А он такой умный, ничего не говорит. А следователь — все должен сделать. И адвокатика — вот вам, пожалуйста, и права разъяснить и накопать на него материал. Но все это до одного места, так как по новому КПК все это, что следователь собрал, не является доказательной базой в суде. Вот тебе еще один пример по новому КПК. По последнему эпизоду, с разбоем. По новому кодексу, лицо вроде и является подозреваемым с момента задержания, а вроде и нет, нечетко написано, непонятно, так как есть отдельное действие, вручение подозрения на протяжении 24 часов. А до этого — что с ним делать? Следственных действий проводить нельзя, он свое имя назвал — и все. Что я через 24 часа прокурору покажу? Ничего»13.

Порушення строків затримання, притаманні діяльності службових осіб ОВС, виявлені також і в процесі дослідження. Такі порушення здійснюються, зокрема, шляхом внесення недостовірних відомостей щодо часу затримання як до процесуальних документів кримінального провадження, так і до службової документації. Час, зазначений у протоколах затримання, не відповідає часу фактичного затримання, у результаті чого слідчі свавільно збільшують визначені законом процесуальні строки затримання, зокрема строки вручення повідомлення про підозру, доставляння до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу та строк розгляду слідчим суддею клопотання про застосування запобіжного заходу. Такі випадки стали відомі, у тому числі, з інтерв’ю із затриманими особами. «Дослідник. Ви сюди прийшли самостійно? Затриманий. Ні, мене привезли сюди співробітники міліції. Дослідник. Співробітники міліції складали протокол затримання? Затриманий. Так. Дослідник. Час затримання у протоколі співпадав з фактичним часом Вашого затримання співробітниками міліції? Затриманий. Ні, в протоколі записано, що мене затримано сьогодні о 8 годині. Дослідник. А яка різниця? Затриманий. Мене привезли сюди ще вчора. Дослідник. Вчора?! А о котрій годині? Затриманий. Близько 17 години»14.

З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю із затриманими.

13

14

2.2. Практика затримання (тримання) осіб в ОВС

29

1 2 3 4 5 6 7 8


1

Тобто, у наведеному випадку слідчий фактично збільшив визначені законом процесуальні строки затримання на 15 годин, а саме: строк затримання до вручення повідомлення про підозру, строк затримання до доставляння затриманої особи до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, строк розгляду слідчим суддею клопотання про застосування до затриманого запобіжного заходу.

2

У наведеному нижче випадку, що став відомим у процесі інтерв’ю із затриманим, слідчий шляхом внесення недостовірних відомостей до протоколу затримання збільшив зазначені процесуальні строки затримання приблизно на 48 годин: «Затриманий. Мене затримали вдома співробітники міліції і привезли до райвідділку. Дослідник. Під час Вашого затримання було складено протокол затримання? Затриманий. Ні, його було складено в РВ. Дослідник. Тобто, час у протоколі було зазначено на момент його складання, а не на момент фактичного затримання, так? Скільки приблизно пройшло часу з моменту, як Вас забрали з дому, до складання протоколу затримання? Затриманий. Мене привезли до РВ, і через пару днів було складено протокол затримання. Дослідник. Тобто, пройшло більше доби? Затриманий. Не більше доби, а дві, я це точно пам’ятаю. Дослідник. І де Ви цей час перебували? (затриманий показав головою в бік, де розміщується ІТТ»15.

3 4 5

Аналогічні порушення строків затримання шляхом внесення недос­то­­вірних відомостей до протоколу затримання виявлялися також безпосередньо при спостереженні за діяльністю службових осіб ОВС, зокрема: «Фактично особу було затримано приблизно о 21.00, тоді ж проведений огляд особи (в 21.10). У протоколі затримання час затримання зазначено 00.14, …, але це був саме той час, коли слідчий почав складати протокол»16;

6

«16:00. Слідчий тим часом складає протокол про затримання. Час складання протоколу — 16:20. Те ж саме зазначено в самому протоколі. … Час фактичного затримання, зазначений у про­токолі — 12.08.2014, 16.20. Але ми знаємо, що затриманого доставили вчора о 17:32, я бачила його, а також про це є запис в Книзі постового…»17; «Підозрюваного затримали зранку 25.07.2014 року о 07:45 (час фактичного затримання)... Протокол затримання складений слідчим в присутності захисника об 11:40 25.07.2014 року. Один із міліціонерів ЧЧ сказав, що затримали цю особу «часа в 3-4 ночи», а доставили — пізніше, о 07:45. Але, як бачимо, офіційна версія слідства часу затримання — 11:40, саме коли складався протокол…»18.

7 8

У наведених випадках слідчі зафіксували у протоколах затримання осіб саме той час, коли такі особи перебували у кабінетах слідчих, а не час, коли такі особи були фактично затримані та доставлені до ОВС. Таким чином, слідчі та правоохоронці створили можливість реального порушення процесуальних строків, у разі спливу яких особа підлягає негайному звільненню. З інтерв’ю із затриманими. З нотаток за результатами спостережень. 17 З нотаток за результатами спостережень. 18 З нотаток за результатами спостережень. 15 16

30

2. Затримання особи правоохоронними органами


Спостереженнями, що проводилися в процесі дослідження, вияв­лені також факти сприяння пору­шен­ ням з боку прокурорів, які зобов’язані вживати заходи прокурорського реагування у разі вияв­лення порушення слідчими процесуальних строків затримання осіб, зокрема: «Дослідник. Час, зазначений у протоколі співпадає з фактичним часом Вашого затримання? Затриманий. Ні, мене міліціонери затримали вчора ввечері, тримали у райвідділку, а в протоколі зазначили, що мене затримали сьогодні, коли привели в прокуратуру, де було складено протокол…. Потім прокурор запитав: — Так коли тебе затримали? Затриманий хотів сказати, щось, але прокурор перебив його та запитав: — Коли на тебе було вдягнено кайдани? Затриманий. У прокуратурі. Прокурор ствердно сказав: — Тобто, коли ти прибув до прокуратури, так? Затриманий. Так. Прокурор. Ти прибув до прокурати та заявив, що скоїв злочин? Затриманий помовчав та сказав, що не зрозумів питання! Прокурор повторив, підвищивши тон, та ствердно сказав: — Ти прибув до прокуратури та повідомив, що скоїв злочин! Прокурор. У прокуратурі було складено протокол затримання? Затриманий. Так. Прокурор. Зауважень не було, претензій? Затриманий. Ні. Прокурор. Якісь претензії чи скарги були? Затриманий. Ні»19.

Наведений приклад свідчить, що слідчий незаконно збільшив процесуальні строки затримання особи шляхом внесення недостовірних відомостей у протокол затримання щодо часу фактичного затримання. При цьому такі протиправні дії вчинені слідчим з відома та за сприяння прокурора. Тенденція щодо навмисного спотворення часу фактичного затримання, зафіксована у процесі цього дослідження, знаходить своє підтвердження й у результатах інших подібних досліджень. Так, зокрема, з 27 квітня по 7 травня 2013 року та з 17 вересня по 10 жовтня 2014 року Координаційним центром з надання правової допомоги проводилося дослідження проблемних питань, що виникають у сторони захисту при застосуванні нового кримінального процесуального законодавства. Дослідження реалізоване шляхом анкетування адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу. Всього участь в анкетуванні взяли 545 адвокатів у 2013 році та 623 адвокати у 2014 році. За результатами зазначеного дослідження на запитання «Чи зустрічалися у Вашій практиці випадки, коли час фактичного затримання не співпадає з часом, зазначеним у протоколі затримання?» у 2013 році ствердно відповіли 22,57 % опитаних адвокатів, а у 2014 році випадки невідповідності часу затримання, зазначеного у протоколах, підтвердили 42,86 % опитаних, що вказує на стрімке погіршення стану дотримання процесуальних прав затриманих осіб.

Інформація щодо численних порушень законодавства стосовно строків затримання розміщена також на офіційному веб-сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини20. З нотаток за результатами спостережень. Режим доступу: https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0CBwQFjAA&url=http%3A%2 F%2Fwww.ombudsman.gov.ua%2F&ei=xv4HVebvCIv9ywPotYKgAw&usg=AFQjCNGlV0iFgKpUxbSrsA069z0ZcfVebQ&sig2=ybTRPsu_5yoXBwxY Mpqh5w&bvm=bv.88198703,d.bGQ.

19 20

2.2. Практика затримання (тримання) осіб в ОВС

31

1 2 3 4 5 6 7 8


1

Так, працівниками Відділу спеціальних проваджень Секретаріату Уповноваженого було вивчено 24  про­ то­ коли затримання за підозрою у вчиненні злочинів, складених у 2014 році слідчими Сихівського райвідділу міліції м. Львова. У жодному із цих протоколів, всупереч вимогам частини 5 статті 208 КПК, слідчі взагалі не зазначили ні місця, ні часу фактичного затримання осіб. У Білоцерківському МВ ГУМВС України в Київській області вивчено 31 протокол затримання за підозрою у вчиненні злочинів. З них у 19 протоколах не зазначене місце затримання, у 2 — не зазначений фактичний час затримання, у 5 — не зазначені взагалі ні місце, ні час затримання.

2

У Центральному районному ОВС м. Миколаєва вивчено 20 протоколів затримання осіб за підозрою у вчиненні злочинів, з яких у 8 протоколах не зазначене місце затримання, в 1 протоколі взагалі не зазначений фактичний час затримання особи.

3

Несвоєчасне доставляння затриманих осіб до органу досудового розслідування

4

Відповідно до вимог статті 210 КПК уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставки затриманого та інші відомості, передбачені законодавством. Про кожне таке затримання уповноважена службова особа негайно повідомляє за допомогою технічних засобів зв’язку відповідальних осіб підрозділу органу досудового розслідування.

5

Результати проведеного дослідження засвідчили, що наведені норми КПК у практичній діяльності ОВС не виконуються. Як правило, оперативні працівники, які доставляють затриманих осіб, тривалий час утримують їх у транспортних засобах, службових кабінетах або в інших місцях. Замість вчасного доставляння затриманих осіб до слідчих підрозділів, оперативні працівники, всупереч вимогам статті 41 КПК, без будь-яких доручень слідчих проводять із затриманими негласні (розшукові) процесуальні дії, спрямовані на встановлення обставин вчинених злочинів тощо. Затримана особа під час інтерв’ю, зокрема, розповіла про такий факт: «Дослідник. Коли саме Вас затримали, як довго Ви тут перебуваєте? Затриманий. Мене затримали ще після обіду, приблизно о 17.00 год. (інтерв’ю відбувається о 22.30). Дослідник. Ви повідомили, що Вас затримали о 17.00 год., де весь цей час Ви перебували? Затриманий. Нас із моїм знайомим привезли сюди у відділок, мене повели в кабінет, який знаходиться на третьому поверсі, і я весь час знаходився там, а до слідчого мене привели декілька хвилин тому»21.

6 7 8

У цьому випадку працівники оперативного підрозділу ОВС понад 5 годин тримали затриману особу в своєму кабінеті до того, як доставити її до слідчого. Варто зазначити, що відповідно до вимог статті 41 КПК співробітники оперативних підрозділів ОВС не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою. Проте непоодинокі випадки, що стали відомі в процесі дослідження, вказують на те, що на практиці оперативні працівники до того, як доставити затриманих осіб до слідчого, протягом тривалого часу отримують показання від цих осіб щодо вчинених ними правопорушень. Про що свідчать нижче наведені приклади: «Дослідник. Когда Вас привезли в милицию, что произошло дальше? Затриманий. Меня постовой записал в журнал и отвел на 5 этаж в уголовный розыск. Там сидел дежурный опер, он мне сказал подождать. Потом, где-то полчаса я ждал, пока пришел опер, который со мной уже начал работать. 21

З інтерв’ю із затриманим.

32

2. Затримання особи правоохоронними органами


Дослідник. Каким образом он начал работать? Затриманий. Он начал выяснять у меня, что и как часто воровал, сказал, что в магазине записи камеры изымут и все равно все узнают… Дослідник. С четырех утра до часу дня Вы находились в райотделе только для того, чтобы дать пояснения по факту кражи товара из магазина? Почему так долго? Затриманий. Я сам не знаю, почему так долго. Пока он меня опросил, за­пи­сал. При этом же все время пытался вывести на то, что еще долж­ны быть другие кражи, задавал кучу наводящих вопросов: чем зани­маюсь, на что живу, откуда деньги беру и т. д. Потом опер куда-то уезжал на вызов, я оставался его ждать. Так до обеда время и прошло»22; «О 21.15 до райвідділу співробітники карного розшуку завели трьох мо­лодих чоловіків, … завели у відділ карного розшуку. З пояснень спів­ро­бітників, осіб затримали за підозрою у вчиненні розбою. Спочатку кож­ного з трьох чоловіків по черзі завели в кабінет начальника та він вста­новив їх особисті дані. Після того, як відбулось перше спілкування, всіх трьох затриманих співробітники карного розшуку завели в один кабінет, де почали у кожного по черзі відбирати вже детальні пояснення щодо обставин, місць та часу здійснюваних нападів. Близько 23-ї години кожен із трьох затриманих написали власноруч заяви про щиросердне зізнання у скоєнні злочину, після чого почали писати свої пояснення. Через годину співробітники карного розшуку вирішили, що затримані залишаться в райвідділі до ранку, поки слідчий не внесе дані в ЄРДР та не почне досудове розслідування»23.

Слід також звернути увагу на те, що коли доставляння затриманої особи до слідчого підрозділу тривало довше, ніж це було необхідно, слідчий відповідно до вимог статті 210 КПК, у разі наявності підстав для обґрунтованої підозри щодо умисної затримки доставки до нього затриманої особи, зобов’язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність винуватих осіб щодо такої затримки. Проте під час спостережень жодного випадку проведення перевірок таких затримок у доставлянні затриманої особи з боку слідчих чи прокурорів не зафіксовано.

1 2 3 4 5

Неналежна реєстрація затриманих осіб Неналежний облік осіб, які перебувають в ОВС, створює також ризики неналежного поводження з цими особами та зловживань з боку працівників ОВС стосовно затриманих. Позиція Європейського суду з прав людини щодо неналежного обліку затриманих осіб у діяльності ОВС України викладена в рішеннях Суду24, який, зокрема, зазначив: «Основне питання, яке представляє інтерес, що в час оскар­женого затримання не було жодних записів про тримання під вартою, а статус заявника як підозрю­ваного був оформлений тільки на наступний день, з двадцятичотирьохгодинною затримкою. Немає доказів того, що до ранку 13 травня 2004 будь-які з процесуальних прав, як він міг здійснити у відповідний час, були йому пояснені. У цих умовах заявник не міг ефективно використати різноманітні процесуальні гарантії, закріплені в Конвенції та національному законодавстві. Ці недоліки в кінцевому підсумку призвели, зокрема, до того, що заявника утримували під вартою без рішення суду більш ніж 72 години, всупереч вимогам внутрішнього права. Суд вважає, що відмова поліції від документування тримання заявника під вартою у цьому випадку пов’язана з відсутністю достатніх гарантій, що забезпечують будь-яке недобровільне утримання особи органами влади. Затримання особи має бути належним чином і досить докладно З інтерв’ю із затриманим. З нотаток за результатами спостереження. 24 Смолік проти України (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, рішення ЄСПЛ від 19 січня 2012 року. 22 23

2.2. Практика затримання (тримання) осіб в ОВС

33

6 7 8


1 2 3 4

записане, а такі записи повинні бути загальнодоступними. Необхідно, щоб процесуальний статус особи оформлювався відразу після того, як вона була доставлена до органів влади, а всі права такої особи були негайно і чітко їй пояснені»25. Відповідно до вимог статті 212 КПК затримана особа має бути негайно зареєстрована в ОВС. Зазначена реєстрація повинна бути здійснена у Журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених, передбаченому Інструкцією з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, затвердженою наказом МВС від 28 квітня 2009 року № 18126 (надалі — Журнал обліку доставлених, відвідувачів та запрошених). Під час дослідження виявлено, що працівники ОВС приховують факти затримань шляхом внесення у зазначений Журнал недостовірних відомостей, призводячи, таким чином, до існування фактично «невизнаного затримання». ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Білоусов проти України підкреслив: «…Невизнане затримання особи є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться в статті 5 Конвенції, і є найбільш тяжким порушенням цього положення. Відмову від внесення запису про такі питання як дата, час і місце затримання, ім’я затриманого, причини затримання та ім’я особи, яка його здійснює, слід розглядати як несумісну з вимогою законності та з самою метою статті 5 Конвенції»27. Тобто, затримані особи, які примусово доставляються до ОВС, обліковуються як запрошені або відвідувачі, які прибули до ОВС з «власної ініціативи». Непоодинокі випадки таких «маніпуляцій» щодо обліку затриманих осіб виявлені в процесі дослідження, про що свідчать нижче наведені приклади:

6

«Двоє оперативних працівників в цивільному доставили затриманого в наручниках. Оперативник сказав постовому: «Запиши його, ось документи його… Що ти пишеш? Пиши: за-про-ше-ний!» Чат з постовим Дослідник. А кого це повели в наручниках? Постовий. Та я не знаю,…. Бач, він запрошений. Дослідник. Тобто, добровільно прийшов? Постовий. Звичайно, у нас по-іншому і не приходять. Дослідник. А хто його запросив? Постовий. Це оперативні співробітники. … Таке часто буває»28;

7

«22:40. Доставили двох «запрошених» за крадіжку велосипеда у наручниках. Їх повели для відібрання дактилоскопічних зразків, мені дозволили піти і поспостерігати за цим. Після цього одного із «запрошених» забрав оперативник для відібрання пояснень. Я чула, як він сказав йому: «Если все будет нормально, расскажешь все как есть, уйдешь сегодня под расписочку, если нет — сегодня будешь на СИЗО»29;

5

8

«ППС і оперативник доставили двох осіб в наручниках … При записі їх в Книгу постового було зазначено, що вони із Закарпаття у якості «запрошених». … Двох «запрошених» відвели для дачі пояснень»;

25

27 28 29 26

Смолік проти України (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, рішення ЄСПЛ від 19 січня 2012 року. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0559-05. Belousov v.Ukraine, заява № 4494/07 від 7 листопада 2013 року. З нотаток за результатами спостереження. З нотаток за результатами спостереження.

34

2. Затримання особи правоохоронними органами


«В хол заходять співробітники міліції …, з ними затриманий … Дослідник. Скажіть, а він просив адвоката? Йому повідомили, що він може його викликати? Міліціонер. Так він же ж не затриманий, він запрошений! Дослідник. Він що, сам прийшов? Міліціонер. Ні, ми привезли. Затриманий запитав, чи можна йому вже йти, міліціонер сказав, що не можна. Я вийшла поговорити з оперативником. 20:00 Чат з оперативником Дослідник. Скажіть, а коли його доставили і чого затримали? Оперативний працівник. Його не затримували. Дослідник. Він добровільно прийшов? (Далі розмова пішла російською) Оперативний працівник. О, ну да, но мы его подбросили, конечно. Дослідник. Так какая формальная причина того, что он здесь? Оперативний працівник. Был вызов по 102. Позвонил заявитель, сказал, что по некоторому адресу находится человек, который украл его деньги…»30.

У наведених випадках особи, затримані за вчинення злочинів, були примусово, із застосуванням наруч­ників, доставлені в ОВС. Проте їхнє затримання було приховане від обліку шляхом внесення недостовірних відомостей у Журнал обліку доставлених, відвідувачів та запрошених. Під час дослідження виявлені також факти приховування слідчими фактичного затримання осіб під виглядом їх участі у проведенні слідчих дій, про що також свідчили опитані особи: «19.08.2014 р. Я піднялася в кабінет до слідчого. У нього в кабінеті перебувають два працівники карного розшуку, слідчий і хлопець (фактично затриманий). Слідчий мені пояснив, що даного чоловіка не затримали, він запрошений, його доставили для дачі показань в якості свідка. Після відібрання пояснень (12.56-14.35 год.) слідчий пред’являє підозру в 15.30, допит в якості підозрюваного 15.35-15.40 (дубльовано пояснення, які відбиралися раніше). У 18.40 слідчому зателефонували і повідомили, що слідчий-суддя вже чекає. Всі виходять для того, щоб їхати на санкцію в суд. Хочу зауважити, що слідчий наголошував постійно на тому, що дана особа не затримана, але в кабінеті постійно перебувало два співробітники карного розшуку, коли хлопець хотів вийти в туалет чи покурити, він в них просив дозволу і вони його виводили»31.

У наведеному прикладі з фактично затриманою (примусово достав­ леною) особою тривалий час проводилися слідчі дії, у тому числі цій особі було вручене повідомлення про підозру, після чого затримана особа в статусі «запрошеного» була примусово доставлена до слідчого судді для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу. Під час дослідження також зафіксовані випадки, коли затримані особи не були обліковані взагалі: «Прибула у відділок, біля входу спостерігаю декілька циган (чоловіки і жінки). Одна циганка розмовляє зі слідчим. Я взяла продивитися жур­­нали затримань осіб і реєстрації осіб, які приходять до відділ­ку  — після З нотаток за результатами спостереження. З нотаток за результатами спостереження.

30 31

2.2. Практика затримання (тримання) осіб в ОВС

35

1 2 3 4 5 6 7 8


1

мого вчорашнього візиту не було жодних записів, затри­мань також не зафіксовано. … Вони мені повідомили, що їхнього родича ще вчора затримали (тобто вночі) і він знаходиться в цьому відділку. Чергові нічого про це не знають, в журналах ніяких записів немає. Я одразу піднялася до слідчої (вона в той день не чергувала і це була субота), перед нею сидів хлопець на вигляд років 20 (циган). Затриманий мені повідомив, що затримали вночі біля 00.00. Тримали в цьому відділку, але в іншому кабінеті на третьому поверсі …»32; «Даного чоловіка затримали працівники міліції за хуліганські дії і доставили у відділок. Затримання не було оформлено, протокол затримання не складався, в жодному з журналів, які ведуться в відділку, не було зафіксовано, що цю особу було затримано чи доставлено у відділок. Дослідник. Коли Вас затримали, о якій годині? Затриманий. Мене затримали на території міської лікарні, ще до обіду, потім доставили у відділ міліції»33.

2 3

У наведених прикладах затримані особи в Журналі обліку достав­лених, відвідувачів та запрошених не були зареєстровані, тобто їхнє затримання належним чином не зафіксоване.

Затримання особи при її запрошенні до слідчого для надання пояснень

4 5

Серйозною проблемою, виявленою під час дослідження, що пов’язана із затриманням, є зловживання правом службових осіб ОВС запросити (викликати) особу як свідка для надання нею письмових (усних) пояснень щодо будь-яких подій і фактів. Процедура отримання таких пояснень у жодному законодавчому чи іншому нормативно-правовому акті не регламентована. Такі опитування, що можуть тривати досить довго за часом, призводять до фактичного затримання особи без його належного оформлення та забезпечення прав затриманого. Коли проводяться такі опитування, особи фактично примусово тримаються в кабінетах та інших приміщеннях ОВС, але при цьому — не обліковуються. Низка таких випадків виявлена під час дослідження, зокрема: «Затриманий. До мене підійшли на вулиці та повели до Ф. В. М., там у мене відбирав пояснення дільничний інспектор, це було 18.08.14 р. Дослідник. Скільки Ви часу перебували у ВМ? Затриманий. З 09 години до 21 години. Дослідник. Вас ще запрошували до міліції? Проводили опитування чи допити? Затриманий. Так, потім на наступний день точно таким же чином, я прийшов на 09 годину, а відпустили мене о 21 годині. Ще я вчора тут перебував з 10 години до 21 години, і сьогодні з 11 цей весь час вони мене тримають на території саме РВ та нікуди не відпускають. Дослідник. Чи складали протокол затримання? Затриманий. Ні»34.

6 7

У цьому випадку особу тричі викликали до ОВС для надання пояснень, протягом тривалого часу утримували примусово у службовому приміщенні ОВС, але такі тримання жодним чином зареєстровані не були.

Адміністративне затримання та адміністративний арешт з метою кримінального провадження

8

Відповідно до статті 260 КУпАП адміністративне затримання особи допускається лише у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення З нотаток за результатами спостереження. З нотаток за результатами спостереження. 34 З інтерв’ю із затриманими. 32

33

36

2. Затримання особи правоохоронними органами


у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення.

1

Адміністративне затримання — це допоміжний захід адміністра­тив­­ного припинення правопорушення (захід забезпечення прова­ джен­ ня у справах про адміністративні правопорушення), який поля­ гає у тимчасовому обмеженні свободи пересування і місце­зна­ходжен­ня та застосовується в разі, коли ін­ ші заходи адмініст­ ра­ тив­ ного при­ пи­ нення є неефективними для забезпечення належ­ ного вико­ нан­ ­ ня провадження в справі про адміністративне правопо­ рушення й забезпечення притягнення пра­ во­порушника до юридичної відпові­даль­ності. Таким чином, адміністративне затриман­ня може бути засто­­соване виключно до особи, підозрюваної у вчиненні право­порушення, згідно з положеннями зако­ нодавства про адміністративні правопорушення і виключно з цілями, передбаченими статтею 260  КПК.

2

Адміністративний арешт — один із видів тримання під вартою, передбачений КУпАП. На відміну від попередніх різновидів обмеження свободи особи, він є різновидом адміністративного стягнення, яке застосовується у виняткових випадках районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) за вчинення окремих видів адміністративного правопорушення, за яке передбачена відповідна санкція, та на строк до п’ятнадцяти діб. Адміністративний арешт може бути застосований лише як адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення.

3

Крім того, законодавство України чітко розмежовує адміністративне затримання, адміністративний арешт та затримання особи як тимчасовий запобіжний захід у кримінальному провадженні.

4

У рішеннях Європейського суду з прав людини відображена позиція щодо неприпустимості застосування адміністративного затримання з метою кримінального провадження. Зокрема, Суд відзначив: «Утримання заявника під вартою як підозрюваного, яке поча­ лося 17 травня 2003 року і закінчилося 24 травня 2003 року, тривало більше 6 днів, але судова санкція не була отри­ма­ на впродовж 72 годин, що йде врозріз з національним зако­нодавством. Крім того, Суд робить висновок, що в обста­винах цієї справи адміністративне затримання було засобом продовження позбавлення заявника свободи без санкції суду»35.

5

Проте, у процесі дослідження виявлені факти, що вказують на вико­ристання в діяльності ОВС адмі­ ністративного затримання та адмі­ністративного арешту з метою кримінального провадження, зокрема: «В хол заходять співробітники міліції…, з ними громадянин у цивільному. Дослідник. Скажіть, а він просив адвоката? Йому повідомили, що він може його викликати? Міліціонер. Так він же ж не затриманий! Дослідник. Він що, сам прийшов? Міліціонер. Ні, ми привезли. Дослідник, (дивлячись на те, як він заповнює картку про адмін. правопорушення). Так що, це зараз адмінка, а потім буде і кримінал? Міліціонер. Ну да, як потім той заявник напише заяву»36.

У цьому випадку працівники ОВС затримали особу за вчинення злочину, але для забезпечення мож­ ливості тримати її з метою доведення вини у вчиненні злочину оформили затримання особи як адміністративне. Наступний приклад свідчить, що позиція слідчого також була спрямована на використання адміністративного затримання та адміністративного арешту в кримінально-проце­ суальних цілях: Олексій Миколайович Захаркін проти України (Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine), заява № 1727/04, рішення від 24 червня 2010  року, пункт 87. 36 З нотаток за результатами спостережень. 35

2.2. Практика затримання (тримання) осіб в ОВС

37

6 7 8


1

«Дослідник. Вот мне ребята вчера жаловались, что для того, чтоб вручить подозрение, нужно обя­ за­тельно имя. Но иногда имя установить не удается на протяжении 3-х часов, и сам человек просто молчит. А его взяли на месте преступления по локти в крови, например. Что тогда? Отпустят его или что? Слідчий. У милиции есть свои способы как узнать у человека информацию. Дослідник. Ну а если не узнали, что тогда, отпустите? Слідчий. Нет, ну если тяжкое преступление, то мы найдем причину за что его задержать. По админке на 10 суток закроем. Дослідник. Как по админке? Сейчас на 10 суток только при нарушении «перетину державного кордону», а так — только на 3 часа. Слідчий. Ой, ну это решается. Прокурор подпишет. Если тяжкое преступление — подпишет»37.

2 3 4 5

Такі порушення з боку слідчих і працівників ОВС пов’язані, перш за все, з тим, що КПК передбачає широке коло процесуальних гарантій дотримання прав затриманих, а положеннями КУпАП такі гарантії не передбачені. Тому безпідставне застосування щодо особи адміністративного затримання замість затримання її за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення слід розглядати як істотне обмеження її процесуальних прав. На неприпустимість застосування адміністративного затримання особи з метою забезпечення її допиту як підозрюваного у вчиненні кримінального злочину неодноразово звертав увагу ЄСПЛ у справах проти України. Зокрема, наголошено на порушенні права заявника негайно постати перед судом внаслідок того, що з урахуванням адміністративного арешту він знаходився під вартою протягом часу значно довшого, ніж передбачений законодавством38. ЄСПЛ також наголосив, що, застосувавши формально до заявника адміністративне затримання, а фактично поводячись з ним як із підозрюваним у вчиненні злочину, органи досудового слідства позбавили його доступу до захисника, участь якого була б обов’язковою відповідно до законодавства України39.

Неналежне поводження із затриманими особами

6 7

Як випливає із статистики ЄСПЛ, із 69 справ, розглянутих цим судом проти України у 2013 році, 23 справи стосувалися нелюдського та принизливого ставлення до особи, а 3 — заборони тортур (ст. 201)40. Надмірне застосування сили було та залишається одним із найактуальніших та ризикових (з погляду захисту прав особи) моментів при затриманні особи. Правомірність застосування до затриманих осіб фізичної сили також була предметом дослідження під час проведення інтерв’ю та власних спостережень. Факти, виявлені у процесі дослідження, доводять застосування до затриманих надмірної фізичної сили безпосередньо під час затримання, відразу ж після затримання за відсутності необхідності такого застосування, а також при доставлянні до ОВС. Наведемо деякі приклади: «Дослідник. К вам применяли силу? Затриманий. Я ж показывал вам уже. Вот на ноге синяк, рана на ребре. Дослідник. Вы сопротивлялись? Затриманий. Нет, только говорил им, что никуда не хочу ехать. Дослідник. Как вы себя чувствовали в тот момент, вам было больно?

8 39 40 37 38

З інтерв’ю зі слідчими. Рішення ЄСПЛ: Квашко проти України, заява № 40939/05; Рудніченко проти України, заява № 2775/07. Рішення у справі Нечипорук і Йонкало проти України», заява N 42310/04, 21 квітня 2011 року. Щорічний Звіт Європейського суду з прав людини, 2013. — Режим доступу: http://www.echr.coe.int/Documents/Annual_report_2013_ENG.pdf.

38

2. Затримання особи правоохоронними органами


Затриманий. Да, очень, у меня синяки везде»41; «Затриманий. Просто издевались, тот милиционер, что постарше давал подзатыльники, спрашивал, как я стал таким серьёзным вором в таком возрасте, обвинял, что я порчу ему воздух в машине, все в таком духе. Когда мы только выходили из машины возле райотдела, тот опер, что помоложе, ударил меня ногой, когда я наклонился завязать шнурки на кроссовках …»42; «Дослідник. Как задержание проходило? Кто задерживал? Затриманий. Опера. Надели наручники, сбили и повели. По дороге били, хоть я не сопротивлялся»43.

Були виявлені також факти побиття затриманих осіб під час їх пере­бування в ОВС. Таке застосування фізичної сили здійснювалося пе­­ре­важно з метою отримання показань щодо вчинених пра­во­по­рушень, зокрема: «Дослідник. До Вас застосовували будь-який тиск (фізичний чи мо­ральний)? Затриманий. Так, мене один з працівників міліції вдарив в шию ногою, мені цього вистачило…, я їм все розповів, а вони записували мої пояснення»44; «Дослідник. Як Ви себе почуваєте? (Візуально видно,що хлопець поби­тий.) Спілкуватися можете? Затриманий: В мене дуже болить голова, та й взагалі все тіло. Дослідник. Я бачу, у Вас на тілі синці і Ви кульгаєте, до Вас засто­со­ву­вали працівники міліції будь-яке насилля (тиск), фізичний чи моральний? Затриманий. …Коли мене привезли в цей відділок, мене не зачіпали до ранку. Зранку прийшли два міліціонери без форми і відбирали в мене пояснення, я їм говорив…, що хотів поспати. Тоді один почав мене бити по голові кулаками, а також били по спині і по ногам биткою, а інший вдарив мене ногою в живіт. Покурити мені не дозволяли, дозволили тільки вийти один раз в туалет»45.

П­ід час дослідження виявлялися також факти побиття затриманих без висунення будь-яких вимог з боку працівників ОВС до особи, зокрема: «16 08.2014. Я одразу піднялася до слідчої (вона в той день не чергувала і це була субота), перед нею сидів хлопець на вигляд років 20 (циган). … Хлопець сидів у джинсах і у взутті, верхнього одягу (сорочки) на ньому не було. На спині у хлопці один великий червоний синяк і 4-5 саден (як нібито від палок чи дубинок, продовгуваті, до 10 см). Затриманому дали вдіти сорочку, вона була брудна в п’ятках крові і біля рукава була розірвана. Затриманий мені повідомив: «Зранку прийшло два міліціонери і били в голову кулаками, по спині і по ногах били дубинками, один вдарив ногою в живіт. При цьому нічого не запитували і нічого не пояснювали»46.

Ухвалюючи рішення щодо протиправного застосування фізичної сили до затриманих осіб, ЄСПЛ, зокрема, констатував:  затримані особи перебувають у вразливому становищі, державні органи зобов’язані захищати їхнє фізичне благополуччя47; 43 44 45 46 47 41 42

З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими. З нотаток за результатами спостережень. Рішення ЄСПЛ: Сарбан проти Молдови, заява № 3456/05, від 4 жовтня 2005 року; Муїзель проти Франції, заява № 67263/01, ECHR 2002-IX.

2.2. Практика затримання (тримання) осіб в ОВС

39

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4

 будь-яке застосування фізичної сили щодо особи, позбавленої сво­бо­ди, необхідність якого не була викликана суворою необхідністю внас­лідок її власної поведінки, принижує людську гідність та в принципі є порушенням права, гарантованого статтею 3 Конвенції48;  застосування до осіб, які перебувають в умовах несвободи, жорстокого та принизливого ставлення та тортур, а також непроведення належного розслідування такого роду скарг є системними проблемами в Україні49. Умови тримання затриманих осіб, як складова поводження з ними, також були досліджені, оскільки тримання в неналежних умовах (тривалий час без їжі та води, без можливості сну тощо) за міжнародноправовими стандартами вважається жорстоким поводженням з людиною. Показовим є те, що частина слідчих, які були об’єктами дослідження, відверто вважають, що їх взагалі не повинно цікавити, в яких умовах перебувають особи, яких вони затримують, про що, наприклад, свідчать такі заяви: «Дослідник. Кстати, по этому же делу, адвокат так много жаловалась на то, что вы не дали подозреваемому еду, что это пытки и т. д. Слідчий. Я не должен его кормить, с чего еще! По правилам есть ответственный за задержанных. Я его еще и кормить должен? Я тоже целые сутки тогда ничего не ел. Так что мы в равных условиях»50.

Крім того, мають місце випадки, коли слідчі безпосередньо самі причетні до тримання затриманих ними осіб в нелюдських умовах, про що свідчить нижче наведений приклад: «Затриманий був змучений зовсім, він вже більше доби не спить, не їсть, то ми відмовились, щоб він пішов поспав. 14:58. Вийшла адвокат від затриманого. «Його так і не годували, це підтвердив і слідчий, і черговий ЧЧ, зараз буду писати скаргу в прокуратуру і говорити з начальником слідства». 15:10. Адвокат складає скаргу в холі за столом, підходить слідчий. Адвокат. Чого ви його не погодували? Слідчий. Я не обязан его кормить. Адвокат. Чого ви заявку на харчі не дали? Слідчий. Читайте закон, я не должен этого делать. 15:24. Затриманого конвой повіз до слідчого судді «на санкцію» (обрання запобіжного заходу). 15:40. Адвокат після спілкування з безпосереднім начальником слідчого виходить в хол. «Написала скаргу за те, що не подав заявку на харчування. Затриманий вже півтори доби не їсть»51.

5 6 7

У процесі проведеного дослідження спостерігались й інші випадки тримання затриманих осіб в ОВС без їжі та води, без можливості сну та інших мінімальних умов, необхідних для перебування людини:

8

«06.08.2013 р., час 22.30 год., о/у карного розшуку доставив до ОВС затриманого. В його кабінеті затриманий знаходиться всю ніч аж до 15.25 год. наступного дня — 07.08.2014 р., без їжі та води. 07.08.2014 р. о 17.15 год. Слідчий, затриманий та 2-є оперуповноважених виходять з кабінету слідчого та направляються до ІТТ, перед дверима якого зустрічають захисника (час прибуття — 17.19 год.). 50 51 48 49

Рішення ЄСПЛ: Шейдаєв проти Росії, заява № 65859/01, 7 грудня 2006 року; Рібіч проти Австрії, заява № 18896/91, 4 грудня 1995 року. Рішення ЄСПЛ у справі Каверзін проти України, заява № 23893/03, 15 травня 2012 року. З інтерв’ю зі слідчими. З нотаток за результатами спостережень.

40

2. Затримання особи правоохоронними органами


Захисник взяв гроші і пішов через дорогу в магазин, через 5 хв. приніс 2  торби з їжею, цигарками, поклав на стіл. Начальник чергової частини їсти не дозволив, сказав потерпіти до поміщення у камеру. Весь час затриманий стоїть на ногах. Без їжі та води ця затримана особа знаходилася протягом майже 19 годин»52.

1

Важливим для забезпечення належного поводження із затриманими, у тому числі й належних умов, є утримання затриманих осіб у спеціально відведених для цього місцях. Відповідно до чинного законодавства затримані особи можуть триматися лише в кімнатах «для затриманих та доставлених до чергових частин ОВС осіб», або в ІТТ, де повинні бути забезпечені належні умови — триразове гаряче харчування, можливість сну тощо.

2

Інші місця тримання для затриманих осіб чинним законодавством України не передбачені. Водночас результати дослідження свідчать, що працівники ОВС тривалий час (протягом ночі і більше) тримають затриманих осіб у нелюдських умовах у службових кабінетах та інших не пристосованих приміщеннях ОВС, зокрема: «Дослідник. Когда тебя задержали? Затриманий. Вчера (11.08), где-то в 5-6 часов вечера. Задержали и сразу повезли в райотдел. Дослідник. Где ты провел эту ночь? Затриманий. В кабинете у следователя»53; «О 21.15 до райвідділу співробітники карного завели трьох молодих чо­­ловіків … Співробітники карного розшуку вирішили, що затримані за­ ли­ шаться в райвідділі в кабінеті оперативних працівників до ранку …»54; «… Затриманий мені повідомив, що його затримали вночі біля 00.00. До 12 годин тримали в цьому відділку, в кабінеті на третьому поверсі»55.

З огляду на викладене слід підкреслити, що у разі, якщо навіть ні фізичне, ні психічне насилля або вплив до затриманої особи не застосовується, але особа, перебуваючи під контролем державних органів, була піддана умовам і процедурам, що заподіяли їй фізичні та/або психічні страждання, то незалежно від обставин і цілей такої процедури — вона є порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

3 4 5 6 7

54 55 52 53

8

З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю із затриманими. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень.

2.2. Практика затримання (тримання) осіб в ОВС

41


1 2

3. Право на інформацію

3.1. Нормативно-правове регулювання забезпечення права на інформацію під час кримінального процесу Міжнародні стандарти

3 4 5 6 7 8

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод56:  кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього (частина 2 статті 5);  кожний обвинувачений у вчиненні кримінального право­по­ру­шення має щонайменше такі права: бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього (пункт «а» частини 3 статті 6).

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права57:  кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред’явлене йому обвинувачення (частина 2 статті 9);  кожен має право при розгляді будь-якого пред’явленого йому кримінального обвинувачення як мінімум на такі гарантії на основі цілковитої рівності бути терміново і докладно пові­дом­леним мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред’яв­леного йому обвинувачення (пункт «а» частини 3 статті 14).

Стандарти Європейського комітету з питань запобігання кату­ванням58:  особи, яких затримала поліція, повинні бути негайно поін­фор­мо­вані про свої права, зокрема, про ті, що викладені в пункті  36 (право особи повідомити про факт свого затримання третю сторону за власним вибором (члена родини, друга, консульство), право доступу до адвоката і право вимагати медичного обстеження лікарем за власним вибором (пункт 37);  права позбавлених волі осіб будуть не надто вартими, якщо такі особи про них не знають. Відтак, необхідно, щоби особам, яких поліція бере під варту, чітко повідомляли про їхні права, без зволікань і мовою, яку вони розуміють. Для забезпечення зазначеного слід запровадити систему надання кожному затриманому, на самому початку його перебування під вартою, спеціальної форми із чітко викладеними правами. Більш того, кожний затриманий має розписатись, що його поінформовано про відповідні права (пункт 44).

Практика Європейського суду з прав людини59: Як зазначив ЄСПЛ, «жоден, хто має право ініціювати провадження задля невідкладної перевірки законності його затримання, не може ефективно скористатися цим правом, якщо його своєчасно і адекватно не поінформували про причини, на підставі яких його було позбавлено волі»60. Офіційний вісник України. — 1998. — № 13 від 16.04.1998 / 2006. — № 32 від 23 серпня 2006   року/. — С. 270. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043. 58 Режим доступу: http://www.cpt.coe.int/lang/ukr/ukr-standards.pdf. 59 Право на інформацію в кримінальному процесі: Порадник для адвокатів щодо здійснення захисту, гарантованого державою / Правова Ініціатива Відкритого Суспільства. — Режим доступу: http://ulaf.org.ua/wp-content/uploads/2013/12/BPD_poradnyk_2.pdf. 60 Shamayev and Others v. Georgia and Russia, рішення ЄСПЛ від 12 квітня 2005 року, пункт 413. 56 57

42

3. Право на інформацію


Проста мова Інформація має бути надана в такий спосіб, щоб людина могла її зрозуміти, тобто «простою, не перевантаженою спеціальною термінологією мовою», і щоб така інформація охоплювала «правові та фактичні підстави» арешту61. У рішенні у справі Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства ЄСПЛ зазначив, що сповіщення підозрюваних офіцером, який провів арешт, що їх заарештовано відповідно до певного закону за підозрою в тероризмі, було недостатньо; натомість вони мали бути поінформовані про «причини, з яких вони підозрювалися в тероризмі» та «про підозру щодо їхньої участі в конкретних кримінальних вчинках і приналежності до заборонених організацій»62.

«Негайно» ЄСПЛ вимагає, щоб інформація надавалася негайно, тобто одразу або ж як тільки це стане можливим після того, як людину було позбавлено її свободи. ЄСПЛ уникав зазначення якогось максимального строку. Наприклад, у справі Кабулов проти України заявник був заарештований задля його депортації, і ЄСПЛ постановив, що 40-хвилинна затримка в його інформуванні про підстави арешту сама по собі не означала можливого порушення статті 5 (2)63. Натомість у справі Сааді проти Сполученого Королівства ЄСПЛ постановив порушення статті 5 (2), коли заявника, який прагнув політичного притулку, поінформували про причини його затримання в центрі тимчасового перебування лише через 76 годин64.

Право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення Коли людину обвинувачують у вчиненні кримінального злочину, у органів держави виникає додатковий обов’язок вдаватися до активних дій задля надання цій людині докладної інформації про обвинувачення і щоб пересвідчитися в тому, що вона все це розуміє. Згідно зі статтею 6 (3) (а) кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має «бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього». ЄСПЛ пояснив логіку цього положення: підозрюваному має бути надана інформація, яка необхідна для повного розуміння обсягу обвинувачень проти нього з метою підготовки адекватного захисту»65. Достатність наданої інформації має оцінюватися у контексті статті 6 (3)(в) ЄКПЛ, яка надає кожному право мати час і можливості, достатні для підготовки свого захисту, і в контексті більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого в статті 6 (1) ЄКПЛ66.

Позитивний обов’язок Повідомлення підозрюваних про характер і причини обвинувачення є позитивним обов’язком, який вимагає активних дій від прокурора або міліції. Недостатньо надавати підозрюваному інформацію тоді, коли він її запитує: ЄСПЛ наголосив, що такий обов’язок «сповна лежить на органі обвинувачення і не може бути виконаний пасивним шляхом забезпечення доступності інформації без доведення її до відома захисту»67. Від органів держави може знадобитися вживання додаткових заходів для привертання уваги підозрюваного до наявної інформації та забезпечення належного розуміння ним такої інформації68. Той факт, що підозрюваний має право на доступ до матеріалів справи або до інформації про докази, не звільняє прокуратуру від обов’язку негайно і детально інформувати його про всю повноту обвинувачень проти нього69. 63 64 65 66 67 68

Fox, Campbell and Hartley v the UK, рішення ЄСПЛ від 30 серпня 1990 року, пункт 40. Fox, Campbell and Hartley v the UK, рішення ЄСПЛ від 30 серпня 1990 року, пункт 41. Kaboulov v. Ukraine, рішення ЄСПЛ від 19 листопада 2009 року, пункт 147. Saadi v. the United Kingdom, рішення ЄСПЛ від 29 січня 2008 року, пункти 84-85. Mattoccia v Italy, рішення ЄСПЛ від 25 липня 2000 року, пункт 60. Vaudelle v France, рішення ЄСПЛ від 30 січня 2001 року, пункт 35; F. C. B. v Italy, рішення ЄСПЛ від 28 серпня 1991 року, пункт 29. Mattoccia v Italy, рішення ЄСПЛ від 25 липня 2000 року, пункт 65. Brozicek v Italy, рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року, пункт 41; Kamasinski v Austria, рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року, пункт 79; Mat­ toccia v Italy, рішення ЄСПЛ від 25 липня 2000 року, пункту 65. 69 Mattoccia v Italy, рішення ЄСПЛ від 25 липня 2000 року, пункти 64-65.

1 2 3 4 5 6 7

61 62

3.1. Правове регулювання забезпечення права на інформацію під час кримінального процесу

43

8


1 2 3 4

Мова і форма інформування Стаття 6 (3)(а) ЄКПЛ не містить жодних конкретних вимог щодо того, яким саме чином підозрюваний має бути поінформований про характер і причину обвинувачення. За деяких обставин може бути прий­ нятним усне сповіщення70, а в інших випадках ЄСПЛ доходив висновку, що обставини вимагали пись­ мового повідомлення, зазначивши, зокрема, що іноземець може бути поставлений у невигідне становище, якщо не буде забезпечений письмовим перекладом обвинувального акта зрозумілою йому мовою71.

Зміст Що стосується інформації, яка надається підозрюваним, то він або вона, як мінімум, мають бути повідомлені про «суттєві факти проти нього, які покладені в основу обвинувачення, і про характер обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію таких фактів»72. Обсяг, рівень деталізації та точність інформації, яка повинна бути доведена до відома підозрюваних, а також той час, коли інформація має бути їм надана, залежить від складності та характеру конкретної справи73. Наприклад, у справі Брожичек проти Італії ЄСПЛ дійшов висновку, що рівень деталізації наданої інформації був достатнім та відповідає статті 6 (3)(а), тому що в сповіщенні містився «достатній перелік правопорушень, в яких обвинувачувався заявник, із зазначенням їхнього місця і дати, відповідних статей Кримінального кодексу і прізвища жертви»74. Натомість, розпливчатість наданої інформації підозрюваній особі відносно таких подробиць, як час і місце інкримінованого їй злочину, є неприйнятною. У справі Маточча проти Італії ЄСПЛ встановив порушення статті 6 (3)(а) і (в) у поєднанні зі статтею 6 (1) ЄКПЛ, підкресливши, що «надання повної, детальної інформації стосовно обвинувачень проти підозрюваного є необхідною умовою для забезпечення справедливості провадження»75.

Негайність

5

Стаття 6 (3)(а) вимагає, щоби інформація надавалася негайно, на попередніх етапах провадження. У рішенні у справі Маточча проти Італії ЄСПЛ піддав критиці органи держави за те, що вони не надали підозрюваному достатню інформацію до його опитування міліцією і не забезпечили йому доступу до доказів обвинувачення аж до кінця попереднього слідства76.

Національне законодавство

6

Відповідно до частини 3 статті 29 Конституції кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано мож­ли­ вість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Згідно з пунктами 1 та 2 частини 3 статті 42 КПК підозрюваний, обвинувачений має право бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз’яснення.

7

У частині 4 статті 208 КПК зазначається, що уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою:  підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється;  роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього;

8

70

Pélissier and Sassi v France, рішення ЄСПЛ від 26 березня 1999 року, пункт 53. Kamasinski v Austria, рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року, пункт 79. 72 Mattoccia v Italy, рішення ЄСПЛ від 25 липня 2000 року, пункт 59. Також див. PйlisserandSassi v France, рішення ЄСПЛ від 26 березня 1999 року, пункт 51. 73 Mattoccia v Italy, рішення ЄСПЛ від 25 липня 2000 року , пункт 60. 74 Brozicek v Italy, рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року, пункт 42. 75 Mattoccia v Italy, рішення ЄСПЛ від 25 липня 2000 року. 76 Mattoccia v Italy, рішення ЄСПЛ від 25 липня 2000 року, пункти 63-64. 71

44

3. Право на інформацію


 негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу;  вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК. Слід зазначити, що з моменту вступу в дію нового КПК у листопаді 2012 року в експертному середовищі триває дискусія щодо визначення терміна «уповноважена службова особа», адже в самому Кодексі таке визначення не наводиться. Як наслідок, деякі фахівці вважають, що «уповноваженою особою» є посадова особа, яка наділена правом процесуального оформлення факту затримання, тобто слідчий, отже, саме слідчий має повідомляти затриманій особі про її права. На нашу думку, таке тлумачення терміна «уповноважена службова особа» є хибним та створює підґрунтя для зловживань з боку працівників правоохоронних органів. Слідуючи подібній логіці, необхідно припустити, що працівник патрульної служби міліції, дільничний інспектор міліції або ж працівник оперативного підрозділу, здійснюючи фактичне затримання особи, не зобов’язаний дотримуватися вимог кримінально-процесуального законодавства щодо негайного повідомлення затриманій особі про її права. Варто додати, що в частині 2 статті 276 КПК законодавець фактично визначає, що термін «уповноважена особа» є більш широким за змістом та охоплює собою терміни «слідчий», «прокурор», а також інших службових осіб, яким законом надано право здійснювати затримання. У цьому випадку йдеться не лише про кримінально-процесуальний закон, а й інші законодавчі акти. Так, наприклад, стаття 11 Закону України «Про міліцію» дає працівникам міліції право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Таким чином, будь-який працівник міліції наділений правом здійснювати затримання особи та, відповідно, зобов’язаний дотримуватися при цьому вимог кримінально-процесуального законодавства щодо інформування затриманої особи про її права негайно після її затримання. У попередній редакції кримінально-процесуального законодавства розрізнялося фізичне та процесуальне затримання особи. Особа вважалася затриманою лише після відповідного процесуального оформлення цього процесу, тобто після складання протоколу. Таким чином, лише після отримання певного процесуального статусу (підозрюваного або обвинуваченого) особа набувала й відповідні права. Як наслідок, фактично затримана особа позбувалася будь-якого захисту з часу її фізичного затримання й до складання протоколу про затримання, що, безумовно, створювало підґрунтя для численних зловживань з боку працівників правоохоронних органів. Зазначена проблема була усунута у новій редакції КПК, який чітко визначив, що необхідно розуміти під моментом затримання. Відповідно до статті 209 особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. Отже, термін «негайно» в цьому контексті має означати, на нашу думку, що уповноважена особа, якій законом надано право здійснювати затримання, набуває обов’язку роз’яснити особі її права відразу з моменту, коли зазначена особа силою або через підкорення наказу була змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. Відповідно до частини 1 статті 212 у підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих. До обов’язків зазначених осіб, визначених у частині 3 цієї ж статті, належить й роз’яснення затриманій особі підстави її затримання, прав і обов’язків. Відповідно до частини 5 статті 208 КПК про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому поміж інших відомостей зазначається й повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору. 3.1. Правове регулювання забезпечення права на інформацію під час кримінального процесу

45

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5

Частиною 8 статті 42 КПК встановлено, що підозрюваному, обвинуваченому вручається пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення. Вимоги щодо способу надання інформації про права містяться й у частині 8 статті 5 Закону України «Про міліцію», якою передбачено, що частина прав роз’яснюється усно, частина ж надається у друкованому вигляді. Так, зокрема, особам при затриманні або арешті (взятті під варту) працівниками міліції: надаються усно роз’яснення частини першої статті 63 Конституції України, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді роз’яснення статей 28 (кожен має право на повагу до його гідності), 29 (кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність), 55 (права і свободи людини і громадянина захищаються судом), 56 (кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень), 59 (кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав), 62 (особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду) і 63 (особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом) Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих (взятих під варту), встановлених законами, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника. Інструкцією з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України77 також передбачено Пам’ятку для затриманих осіб, яка містить детальний опис прав затриманої особи та їх роз’яснення. Зазначена Інструкція передбачає лише один варіант пам’ятки — українською мовою. Жодних зобов’язань перевірити, що підозрюваний/підзахисний зрозумів права, зазначені у пам’ятці, чинне законодавство не передбачає. Законодавство не містить окремого положення щодо необхідності пересвідчитися у розумінні дітьми або особами з розумовими вадами своїх прав та обов’язків.

6 7 8

Разом із тим, є загальні норми, які передбачають необхідність роз’яснення затриманій особі її прав (частина 3 статті 29 Конституції, статті 42, 276 КПК тощо). Варто також зазначити, що відповідно до частини 2 статті 10 КПК такі категорії осіб, як неповнолітні та особи з розумовими і фізичними вадами, під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями. Відповідно до частини 2 статті 52 КПК у кримінальному провадженні щодо зазначених категорій осіб участь захисника є обов’язковою. Крім того, відповідно до вимог частини 2 статті 213 КПК у разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов’язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування.

3.2. Інформація про права 3.2.1. Процес інформування підозрюваних про їхні права У процесі дослідження з’ясувалось, яким чином на практиці здійснюється процес інформування затриманих осіб, про які саме права їм повідомляється, коли й яким чином це відбувається. Затверджена наказом МВС від 28 квітня 2009 року № 181.

77

46

3. Право на інформацію


1

Загальна поінформованість затриманих осіб про свої права На думку правоохоронців та адвокатів, рівень знань затриманої особи про свої права переважно залежить від двох чинників: рівня освіти та наявності попереднього «кримінально-процесуального» досвіду. Більш освічені люди та особи, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності, значно краще поінформовані про свої права, ніж ті, хто затримується вперше та не має високого рівня освіти, про що свідчать, зокрема, такі зауваження:

2

«Особи, які затримуються і потребують безоплатної правової допомоги, здебільшого не знають своїх прав, а якщо знають, то не вміють їх правильно зреалізувати. Це категорія осіб, що не є достатньо освіченими, на них легко впливати»78;

3

«Ні, однозначно ні, права свої не знають. Можливо лише ті, хто є освіченими в цій сфері, або працюють у сфері господарювання, або ті, хто за тих чи інших обставин стикався з адвокатами»79; «Лише якщо особа вже притягалася до кримінальної відпові­даль­ ності або має інший досвід спілкування з правоохоронними ор­ ганами — лише в такому випадку вона знає про свої права до того, як я їх їй роз’ясню. Якщо ж це для особи вперше і вона не юрист — ну звідки їй знати про свої права у кримінальному процесі?»80; «Не завжди знають. Наркомани рідко знають свої права, або якщо і знають чи знали, то не усвідомлюють, вони повністю розгублені. Також це залежить від рівня освіченості. Залежить від того, скільки разів до того «попадався» і за які злочини, адже, наприклад, у шахраїв і крадіїв різний обсяг знань»81; «Більшість злочинів, що вчиняються, це злочини проти життя і здоров’я і майнові злочини. Серед таких затриманих багато рецидивістів. Тому той, хто раніше затримувався, той точно знає»82; «Если человек ранее судимый — он уже бывалый, все свои права уже знает. Если нет — зависит от образования и общих знаних. Но обычно, если человек не привлекался, то он своих прав не знает»83.

На рис. 3.1 представлений розподіл відповідей тих осіб, яким нада­ валася інформація про їхні права у зв’язку із затриманням за підозрою у вчиненні злочину. Як можна побачити, переважно затримані особи інформуються про причини затримання (80 %) та злочин, у вчиненні якого вони підозрюються (65 %). Близько половині затриманих осіб 80 81 82 83 78 79

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з правоохоронцями. З інтерв’ю з правоохоронцями. З інтерв’ю з правоохоронцями.

право на відвідування – 10 %

право на доступ до документів – 11 %

право користуватися перекладом – 20 %

5

право не відповідати на питання – 34 %

право на безоплатну правову допомогу – 46 %

6

право на адвоката – 55 %

злочин, у вчиненні якого він підозрюється –

65 %

причини затримання – 80 %

Рис. 3.1. Інформація, надана підозрюваному

3.2. Інформація про права

4

Рис. 3.1. Інформація, надана 47 підозрюваному, %

7 8


1

(серед тих, хто був поінформований про свої права) повідомлялося про право на адвоката та те, що допомога адвоката може бути безоплатною (55 % та 44 % відповідно). Про право не відповідати на питання правоохоронці повідомили лише у 34 % випадках.

ТАК – 21 %

Дані, представлені на рис. 3.2 та рис. 3.3, свідчать про те, що письмова форма інформування про права є дещо більш поширеною, ніж усна (31 % та 21 % відповідно).

2 3

Однак навіть у тих випадках, коли затримана особа інформувалася про свої права, лише у 35 % спостережень таке інформування здійснювалося належним чином (рис. 3.4). У більшості ж випадків процес інформування був вкрай формальний, затриманій особі не повідомлявся весь передбачений законодавством перелік прав або ж не надавалося їх належне роз’яснення:

НІ – 56 %

«Перед допитом слідчий почав роз’яснювати права затриманому, але в кабінет зайшов хтось із працівників міліції, перебив слідчого, і той не закінчив роз’яснювати права. Пам’ятка про права затриманому вручена не була»84;

невідомо – 4 %

4

«Слідча вручила затриманому протокол затримання і сказала де розписатися, він пояснив, що не вміє. Слідча на це сказала: «То став хрестик», він так і зробив. Ніхто з присутніх ніяких прав не роз’яснював, протокол затримання не зачитувався. Також була вручена пам’ятка про права затриманого, але також ніхто не прочитав її»85;

немає відповіді – 18 %

5

Рис. 3.2. Інформація про процесуальні права надана усно

«Слідчий вручив протокол затримання і пам’ятку про права, при цьому нічого не пояснюючи. Показав, де потрібно розписатися, затриманий розписався»86;

Рис. 3.2. Інформація про процесуальні права надана усно, %

6 7

«Слідчі запитали в ОБНОНівців (оперативні працівники-право­ охо­ронці — ред.), чи є в них пам’ятка про права та обов’язки підозрюваного, на що ті відповіли, що вони «цими слідчими доку­ ментами» і правами затриманих та підозрюваних не зобов’язані заморочуватись. Вирішили, що пам’ятку про права вручать підозрюваному в машині, коли будуть доправляти його в ІТТ»87;

ТАК – 31 %

Затриманий підписав пам’ятку про права. Інший екземпляр слідчий вручив йому і сказав, щоб той ознайомлювався в СІЗО»88;

НІ – 37 %

«Мені говорили лише про право на адвоката, але про безоплатного я не знав. Зараз я ніякого адвоката не хочу, я знаю що порушував, тому мені жодного захисту не потрібно, про інші права мені ніхто не повідомляв»89.

невідомо – 8 %

8

86 87 88 89 84 85

немає відповіді – 24 %

Рис. 3.3. Інформація про Рис. 3.3. Інформація про процесуальні права надана процесуальні права надана письмово письмово, %

48

З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень.

3. Право на інформацію


1

Варто додати, що результати спостережень підтверджуються також інформацією, отриманою під час інтерв’ю з адвокатами. Більшість з опитаних адвокатів теж підкреслила формальний характер ознайомлення затриманої особи з її правами з боку правоохоронців: «В моїй практиці бували непоодинокі випадки, коли слідчий так роз’яс­нює підозрюваному його права, що я сам нічого з його слів зро­ зуміти не можу. То що тоді можна сказати про підозрювану особу, яка знаходиться в стресовому стані? Звісно, вона нічого не зрозуміє»90; «В переважній більшості випадків підозрювані не знають про свої права. Роз’яснення ж прав підозрюваному органами слідства носить формальний характер і зводиться до підписання підозрюваним процесуальних документів, у яких прописані окремі процесуальні права підозрюваного»91.

Під час інтерв’ю з адвокатами неодноразово звучала думка про те, що затримані особи «бояться правоохоронців» і тому не наполягають на роз’яснюванні їм прав, або навіть взагалі не просять роз’яснювати їхні права, зокрема: «Більшість підозрюваних боїться звертатися до працівників пра­­во­ охоронних органів з проханням роз’яснити їм їхні права, а пра­во­ охоронці часто відносяться до підозрюваних так, наче їхня вина вже доведена, і не сприяють підозрюваним у реалізації ними своїх прав»92; «Ті з них (затримані — ред.), які частково знають свої права, здебільшого бояться ними користуватися, щоб не розгнівати органи досудового слідства. Під час фактичного затримання підозрюваних про їх права ніхто не повідомляє, ні усно, ні у письмовому вигляді»93.

Крім того, частина адвокатів вважає, що правоохоронці не зацікавлені у повноцінному інформуванні затриманої особи про її права у зв’язку з тим, що це може нашкодити процесу досудового розслідування, наприклад: «Вы понимаете, следователям невыгодно информировать задержанного обо всех его правах, ведь тогда они не получат никакой информации. Поэтому о каком разъяснении мы можем говорить?! У меня даже вот совсем недавно такой случай был, когда женщину по обвинению в убийстве задержали. А она вообще ни читать, ни писать не умеет. Так я ей зачитывала памятку о правах, меня следователь попросил сократить содержание (чтобы времени меньше тратить). Так это случай особый, и статья серьёзная. А в большинстве случаев  — подсовывают и показывают, где подписать, и на этом разъяснение прав заканчивается»94. 90 91 92 93 94

ТАК – 35 %

НІ – 38 %

3

невідомо – 3 %

немає відповіді – 24 %

Рис. 3.4. Інформація про процесуальні права надана у належному вигляді

4 5 6

Рис. 3.4. Інформація про процесуальні права надана у належному вигляді, %

7 8

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 3.2. Інформація про права

2

49


1 2

Коли ж саме, в який момент (на якому етапі досудового розсліду­ вання) затримана особа інформується про її права? Відповідь на це питання міститься у діаграмі (рис. 3.5).

після допиту – 4 %

Попри чітке зобов’язання працівників правоохоронних органів інформувати затриманих осіб про їхні права відразу після затримання, на практиці вимоги закону досить часто не дотримуються. Так, як можна побачити на рис. 3.5, лише в 1 % спостережень така інформація надавалася безпосередньо у місці затримання, ще у 8 % випадків — невдовзі після затримання, у той час як у 35 % інформація про права не надавалася затриманій особі взагалі.

після опитування – 3 %

після відібрання пояснень – 1 %

3

у місці безпосереднього затримання – 1 %

Яскравою ілюстрацією відсутності інформування про права під час затримання є витяг з нотаток за результатами спостереження за бесідою адвоката та затриманої особи в ОВС: «Адвокат. Ну, тобі що, не говорили, що ти маєш право на адвоката, чи якісь інші? Що, просто взяли і повели до міліції? Затриманий. Нічого не говорили, а просто повели до відділку. Адвокат. Ти ж розумів своє право не відповідати на запитання? Затриманий. Я не знав навіть про таке право, і звичайно його не розумів. Адвокат. Ти розумів своє право проконсультуватись з адвокатом перед допитом? Затриманий. Я не знав про таку можливість щодо консультації з адвокатом перед допитом»95.

під час повідомлення про підозру – 6 %

4

невідомо – 65 %

не надана – 35 %

5

Варто підкреслити, що майже у третині випадків (27 %) така ін­фор­ мація була надана затриманій особі вже під час складання протоколу про затримання, або ж під час допиту (15 %) чи під час повідомлення про підозру (6 %) — тобто, вже після тривалого часу з моменту фізичного затримання.

в інший час – 1 %

під час допиту – 15 %

6 7 8

Тобто, слідчі фактично надають затриманій особі інформацію про її права вже після отримання необхідних свідчень. Відповідно, лише після надання інформації про обставини вчинення злочину особа може дізнатися, що вона має право, наприклад, взагалі не відповідати на питання або не свідчити проти себе. Прикладом можуть слугувати такі зафіксовані випадки:

під час складання протоколу про затримання – 27 %

під час затримання – 8 %

Рис. 3.5. Інформація про процесуальні права надана затриманій особі

«Слідчий закінчив допит, роздрукував протокол та надав підозрю­ ваному ознайомитись та підписати. В цей момент, інший слідчий роздрукував та надав також підозрюваному для ознайомлення його права під час допиту та попросив їх підписати на кожному аркуші для підкріплення в матеріали справи»96;

Рис. 3.5. Інформація про процесуальні права надана затриманій особі

«Слідчий сказав, щоб затриманий в кінці написав «з моїх слів записано правильно, зауважень та скарг не маю», а також поставив підпис із лицьового боку аркушу пояснень, та сказав: «Тут твої права, ознайомся!»97; З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. 97 З нотаток за результатами спостережень. 95 96

50

3. Право на інформацію


1

«Після отримання пояснень у затриманої особи слідчий роздрукувала їх та надала йому для ознайомлення, попередньо поставивши галочки де потрібно розписатись та сказала, щоб підозрюваний ознайомився із своїми конституційними правами»98.

Крім того, також мають місце випадки відвертого введення підозрю­ ваної особи в оману з метою отримання від неї свідчень у справі, зокрема такі: «Слідчий пояснив, що згідно з УПК затриманий може змінити свідчення, може «взагалі нічого не говорити», але при цьому має пам’ятати, що слідчий буде характеризувати особу в суді, і небажання затриманого говорити буде свідчити про відсутність його каяття у скоєному злочині»99; «Каждый задержанный несет за себя ответственность сам. Я же не могу заставить человека читать, например, полностью протокол о задержании, или даже памятку о правах подозреваемого лица и вникать в то, что там написано. Я разъясняю то, что зависит от меня: что от твоего поведения зависит, сколько следователь вместе с прокурором для тебя будут просить в суде, что чистосердечное признание и помощь следствию являются очень серьёзным смягчающим обстоятельством и т. д. А он уже сам выбирает, как ему поступать»100;

2 ТАК – 80 %

НІ – 10 %

невідомо – 7 % немає відповіді – 3 %

Рис. 3.6. Підозрюваному надана інформація про причини затримання Рис. 3.6. Підозрюваному надана інформація про причини затримання, %

Як уже зазначалося вище, чинне законодавство містить низку положень щодо необхідності інформування затриманої особи про підстави її затримання та у вчиненні якого злочину вона підозрюється. Однак, на практиці далеко не завжди таке інформування здійснюється належним чином. Як можна побачити на рис. 3.6, у 80  % спостережень затримані особи були поінформовані про причини затримання, у той час як про злочин, у вчиненні якого підозрюється затримана особа, було проінформовано лише 60 % (див. рис. 3.7). З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. 100 З інтерв’ю з правоохоронцями. 101 З нотаток за результатами спостережень. 98 99

3.3. Інформація про причини затримання та злочин, у вчиненні якого підозрюється особа

4 5

«Затриманий запитав, чи можна викликати його адвоката, на що йому відповіли, що йому адвокат не потрібен, оскільки ніяких слідчих дій з ним проводити не будуть»101.

3.3. Інформація про причини затримання та злочин, у вчиненні якого підозрюється особа

3

ТАК – 65 %

НІ – 23 %

6 7

невідомо – 8 %

не стосується – 3 %

немає відповіді – 1 %

Рис. 3.7. Підозрюваного поінфор­ мовано про право на доступ до Рис. 3.7. Підозрюваному відповідних документів надано інформацію про злочин, у вчиненні якого він підозрюється, %

51

8


1

Така парадоксальна, на перший погляд, розбіжність пояснюється тим фактом, що далеко не у всіх випадках затриманій особі пояснюються справжні причини затримання у момент його здійснення. Так, під час спостережень дослідники зустрічалися із випадками, коли особи викликалися працівниками міліції саме для участі у «бесідах», або ж з інших надуманих підстав: «Біля його будинку до нього підійшли двоє оперативних працівників і «запросили проїхати з ними, у зв’язку перевіркою на роботі». Вже в машині йому пояснили, що він підозрюється у вбивстві»102;

2 3 4 5 6 7 8

«Причину відвідування райвідділку було зазначено як «на бесіду»103.

Під час дослідження зустрічалися й випадки, коли особу викликали до органу внутрішніх справ як свідка, хоча фактично особа підозрювалася у вчиненні злочину, що є грубим порушенням законодавства, адже відповідно до пункту 6 частини 2 статті 87 КПК отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, має визнаватися судом як істотне порушення прав людини і основоположних свобод. Перевірити на практиці, чи справді особу повідомили з перших хвилин затримання про його справжні причини, вкрай складно. Першим офіційним документом, в якому зазначені первинні звинувачення особи, є протокол про затримання, копія якого має бути негайно вручена затриманому, а також надіслана прокурору (частина 5 статті 208 КПК). Однак проблема полягає в тому, що Кримінальний процесуальний кодекс чітко не зазначає, коли саме має бути складений протокол про затримання особи. Відсутня й норма щодо негайності проведення допиту затриманої особи. Як наслідок, про справжні причини затримання особа може дізнатися й через кілька годин після фактичного затримання, після проведення різного роду «бесід» з оперативними працівниками.

Повідомлення про підозру Наступним етапом інформування особи про злочин, у вчиненні якого вона підозрюється, є повідомлення про підозру. Згідно з вимогами законодавства письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення, не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання особи, слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення — у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень. У разі якщо особі не вручене повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Відповідно до вимог статті 277 КПК повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Поміж інших даних воно має містити:  зміст підозри;  правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазна­ ченням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;  стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відпо­ відальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень.

102 103

52

3. Право на інформацію


Враховуючи той факт, що повідомлення про підозру здійснюється на більш пізній стадії досудового розслідування, спостерігати в межах цього дослідження за процесом інформування особи про злочин, у вчиненні якого вона підозрюється, на етапі вручення повідомлення про підозру не виявилось можливим. Разом із тим, аналіз матеріалів проваджень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини дає змогу зробити висновок про поширеність порушень прав затриманої особи й на цьому етапі. Як зазначається у Щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини104, «шляхом недотримання вимог Кодексу щодо зазначення у протоколі затримання місця, дати і точного часу (години і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 КПК слідчі, користуючись відсутністю належного прокурорського нагляду, приховують момент фактичного затримання та створюють собі можливість безкарно порушувати ті процесуальні строки, у разі спливу яких особа підлягає негайному звільненню. З цією ж метою, крім порушень при складенні процесуальних документів, працівниками міліції здійснюються різноманітні маніпуляції, у тому числі шляхом внесення недостовірних відомостей до службової документації райвідділу, зокрема, до Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених, Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події тощо. Досить часто осіб, які примусово доставляються до підрозділів міліції та примусово тривалий час тримаються, в службовій документації обліковують як запрошених або відвідувачів, вчиняючи таким чином «невизнані затримання». Наведемо один із прикладів із Щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2014 рік: «29.08.2014 о 05.00 безпосередньо після вчинення злочину працівниками Сихівського райвідділу міліції м. Львова був затриманий «В». З моменту затримання до поміщення в ІТТ Пустомитівського РВ УМВС України у Львівській області (до 00.30 30.08.2014) постійно перебував під контролем працівників міліції. Однак, в Журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених зазначено, що «В» нібито 29.08.2014 з 07.30 до 10.25 перебував у райвідділі в якості запрошеного оперативними працівниками, з 13.35 до 16.25 перебував у райвідділі в якості запрошеного слідчим, о 19.25 нібито знову прибув до райвідділу на запрошення слідчого, після чого о 21.51 відповідно до протоколу затримання, складеного слідчим, був затриманий за підозрою у вчиненні злочину. Завдяки таким маніпуляціям слідчий фактично збільшив визначені законом процесуальні строки тримання затриманого на 16 годин 51 хвилину, зокрема строк вручення повідомлення про підозру — з 24 годин до 40 годин 51 хвилини»105.

Подібні маніпуляції з фактичним часом та обставинами затримання осіб, які, у свою чергу, призводять до значного перевищення процесуальних строків, у тому числі строків повідомлення про підозру, протягом 2014 року встановлювалися працівниками Секретаріату Уповноваженого з прав людини й у інших регіонах, зокрема Дніпропетровській, Київській та Миколаївській областях, що свідчить про системний характер такого порушення106. Таким чином, можна констатувати, що попри чіткі законодавчі вимоги щодо необхідності вручення затриманій особі копії повідомлення про підозру протягом 24 годин з моменту фактичного затримання, досить часто на практиці це не дотримується. Причинами тому є неналежна реєстрація затриманої особи та фальсифікація фактичного часу затримання й, як наслідок, вручення повідомлення здійснюється із перевищенням 24-годинного терміну. Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання і захисту прав і свобод людини у 2014 році, Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання і захисту прав і свобод людини у 2014 році, 106 Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/all-activity/2315-gs-v-mezhax-provadzhennya-upovnovazhenogo-perevireno-diyalnistmilitsiii/, http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/all-activity/151214-ir-viyavleno-nizku-porushen-dotrimannya-prav-lyudini-v-diyalnosti-pra­ voox/, http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/all-activity/191214-ss-viyavleno-porushennya-prav-i-svobod-lyudini-v-diyalnosti-pravooxoronni. 104

105

3.3. Інформація про причини затримання та злочин, у вчиненні якого підозрюється особа

53

1 2 3 4 5 6 7 8


1

3.4. Доступ до матеріалів справи

2

Відповідно до вимог частини 3 статті 42 КПК підозрюваний (обвину­ вачений) має право:  ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 КПК;  одержувати копії процесуальних документів та письмові пові­ домлення;  вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 КПК.

Процес надання доступу до матеріалів справи: як і коли надається такий доступ?

3

Враховуючи той факт, що відкриття матеріалів справи відбувається вже на етапі завершення досудового розслідування, розглянемо більш детально можливість ознайомлення затриманої особи із матеріалами справи на початковому етапі затримання. Отже, до завершення досудового розслідування слідчий, про­ ку­ рор зобов’язаний за клопотанням сторони захисту, потер­пі­лого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється про­ва­джен­ ня, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайом­ лення, за виключенням матеріалів про застосування захо­дів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судо­чинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досу­до­вому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення за­галь­но­доступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах до­с удового розслідування, не допус­ кається (частина 1 статті 221 КПК).

4 5 6 7

ТАК – 56 %

НІ – 31 %

невідомо – 1 %

8

не стосується – 11%

Рис. 3.8. Підозрюваного поінфор­ мовано про право на доступ до відповідних документів Рис. 3.8. Підозрюваного поінформовано про право на доступ до відповідних документів, 54 %

Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії (частина 2 статті 221 КПК). Крім того, як уже зазначалося вище, підозрювана особа має пра­ во одержувати копії процесуальних документів та письмових по­ ві­домлень. При цьому, копії окремих процесуальних документів мають надаватися затриманій особі в обов’язковому порядку. Так, зокрема:  про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору; 3. Право на інформацію


 письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання (частина 2 статті 278). Однак, як свідчать результати дослідження, на практиці затримана особа далеко не завжди має доступ до матеріалів своєї справи. Як можна побачити з рис. 3.8, лише в 11 % спостережень підозрювану особу було поінформовано про право на доступ до відповідних процесуальних документів. У процесі дослідження були встановлені непоодинокі факти порушення зазначеного права затриманої особи, зокрема такі. А. Ненадання адвокатам можливості ознайомитися з матеріалами справи або створення перешкод у їх отриманні: «Матеріали справи слідчий поки мені не дає, каже, щоб я писала клопотання і подавала його через канцелярію, хоча відповідно до КПК він сам має право прийняти таке клопотання»107; «Адвокат ознайомився з протоколом про затримання, попросив слідчого надати матеріали справи, протокол ПДВ, пояснення, протокол допиту потерпілого. Слідчий виходить в сусідній кабінет, там сидить заступник начальника слідства. Вона питає в нього, чи можна дати адвокату ці документи. Він їй: «Не сейчас. Скажи, что потом дашь»108; «Стосовно доказів, то дізнатися щось можна лише через особисті контакти. Ніхто не прагне такого розповідати. Матеріали справи не дають одразу, викручуються. А для того, щоб побачити правду, потрібно побачити саме матеріали справи. Якщо часто їздиш саме у цей відділок на виклики і тебе в принципі вже всі знають там, знають що ти нормально працюєш, то можуть і розповісти щось. Найкраще, коли слідчий або оперативник — твій знайомий»109;

1 2 3 4

«Як правило, правоохоронці надають загальну інформацію про причини арешту особи та неохоче надають інформацію про докази, якими володіє слідство. Іноді доходить до абсурду, коли, наприклад, слідчий органів внутрішніх справ, посилаючись на вказівку процесуального керівника — прокурора, відмовляється надавати адвокату матеріали досудового розслідування для ознайомлення до його завершення, хоча таке право підозрюваного та його адвоката прямо передбачено статтею 221 Кримінального процесуального кодексу України»110;

5

«Як правило, слідчі загалом надають загальну інформацію щодо причин арешту клієнта та про докази, якими вони володіють. Однак на вимогу надати для ознайомлення матеріали кримінального провадження, здебільшого слідчі намагаються ухилитися від надання їх для ознайомлення, або ж надати не всі матеріали»111.

6

Факт ненадання затриманій особі або її адвокату можливості ознайомитися із матеріалами справи підтверджували й самі правоохоронці під час інтерв’ю: «Нет, никогда не предоставляю такую информацию, только материалы ходатайств. Это тайна следствия. Задержанному нельзя давать материалы дела, ведь там все анкетная информация свидетелей, понятых, их личные адреса, телефоны. Давать такую информацию опасно для них. Поэтому я не рассказываю. Это как на войне, главное — маневр. Бандосам нельзя говорить, что у меня уже на него есть, чтоб он не смог предугадать, что говорить»112; З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. 109 З інтерв’ю з адвокатами. 110 З інтерв’ю з адвокатами. 111 З інтерв’ю з адвокатами. 112 З інтерв’ю з правоохоронцями. 107 108

3.4. Доступ до матеріалів справи

55

7 8


1

«Полноценный доступ ко всем материалам даю на окончании досудебного расследования, когда проходит процедура ознакомления с материалами в присутствии адвоката. А до этого все материалы, конечно, не даю, особенно адвокатам. Они ж потом начинают, как что получено, откуда и т. д.»113.

В. Ненадання затриманій особі копій процесуальних документів, надання яких є обов’язковим:

2

«Затриманий в слідчої попросив копію протоколу, а вона йому відмовила, аргументувавши тим, що «ти не стоїш того, щоб я тобі робила копії, я бумагу купую за свої гроші; в тебе є адвокат, він все сфотографує»114; «Копія протоколу затримання затриманій особі не вручається, попри пряму вимогу про це у КПК. Затри­ маний лише робить у протоколі власноручний запис, що копію протоколу затримання він отримав»115;

3 4 5 6 7 8

«Адвокат просив слідчого надати йому копію протоколу про допит. На що слідчий відповів: «Вы же знаете, что я не могу его вам предоставить. На санкции получите. Фотографировать тоже нельзя»116.

ВИСНОВКИ Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про міліцію» та відомчими нормативно-правовими актами МВС встановлена багаторівнева система, яка має забезпечувати на різних етапах досудового розслідування належне доведення до кожної затриманої особи її прав. Законодавством чітко визначений перелік таких прав, а також коло посадових осіб, які мають їх повідомляти затриманій особі, та форма повідомлення. Результати дослідження дають підстави стверджувати про наявність значних розбіжностей між вимогами законодавства у сфері інформування щодо прав осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, та практикою застосування таких законодавчих норм у діяльності органів внутрішніх справ. Незважаючи на відповідне нормативно-правове закріплення, стандарт негайного інформування затриманої особи про її права на практиці не дотримується. При здійсненні затримання працівники міліції не лише не повідомляють затриманій особі про її права, а в багатьох випадках навіть не пояснюють підстави для затримання та не повідомляють на самому початку процедури затримання у вчиненні якого конкретного злочину підозрюється затримана особа. За результатами дослідження у третині випадків (35  %), що спостерігались, затриманим особам взагалі не повідомлялося про їхні права, або ж повідомлення здійснювалося після сплину тривалого проміжку часу з моменту фактичного затримання особи. Лише в 1 % спостережень така інформація надавалася безпосередньо у місці затримання, ще у 8 % випадків  — невдовзі після затримання. Таким чином, фактично особа ознайомлюється зі своїми правами вже на більш пізніх етапах досудового розслідування, після отримання слідчими та правоохоронцями від неї первинної інформації, у той час як вона мала би інформуватися про свої права до початку проведення з нею будь-яких процесуальних дій. Зазначеним порушенням забезпечення права затриманої особи на інформацію сприяють також окремі прогалини у нормативно-правововому регулюванні цих процедур. Так, у додатку до вищезгаданої Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України (затверджена наказом МВС від 28 квітня 2009 року № 181) наведений текст типової «Пам’ятки для З інтерв’ю з правоохоронцями. З нотаток за результатами спостережень. 115 З нотаток за результатами спостережень. 116 З нотаток за результатами спостережень. 113 114

56

3. Право на інформацію


затриманих осіб», що містить детальний опис прав затриманої особи та їх роз’яснення. Разом із тим, проблема неналежного інформування затриманої особи полягає в тому, що зазначена «Пам’ятка» видається лише під час поміщення особи до кімнати «для затриманих та доставлених до ОВС». На практиці ж далеко не кожна затримана особа поміщується до цієї кімнати, а якщо й поміщується, то вже після спілкування з правоохоронцями, які проводять досудове розслідування.

1

Водночас навіть коли особа повідомляється про свої права як затриманої, у більшості випадків слідчі та правоохоронці фактично не інформують особу про повний перелік прав, яких вона набуває одразу після затримання, та не здійснюють їх належного роз’яснення. Більш того, мають місце випадки свідомого викривлення реального змісту того чи іншого права затриманої особи з метою отримання від неї «необхідних» свідчень.

2

У нормативно-правових актах України відсутня чітка норма, яка б регламентувала відповідальність посадової особи за неповідомлення затриманої особи про її права, незважаючи на те, що у статті 5 Закону України «Про міліцію», яка передбачає, у тому числі, й інформування затриманої особи про її права, зазначено, що у разі невиконання працівниками міліції вимог, встановлених цією статтею, особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку. У процесі дослідження були зафіксовані також випадки недотримання слідчими і правоохоронцями вимог законодавства в частині надання затриманій особі копій відповідних процесуальних документів. Мали місце навіть випадки ненадання адвокатам можливості ознайомитися з матеріалами справи, що, безумовно, може кваліфікуватися як втручання в діяльність захисника чи представника особи, відповідальність за що передбачена статтею 397 КК.

3 4 5 6 7 8

Висновки

57


1 2 3 4

4. Доступ до адвоката та правова допомога

4.1. Нормативно-правове регулювання забезпечення права на правову допомогу Основними документами, які встановлюють стандарти забезпечення права на правову допомогу, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Надання правової допомоги людині і громадянину передбачене Конституцією України та законодавчими і нормативно-правовими актами. Порядок надання правової допомоги врегульований Законами України: «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу», «Про попереднє ув’язнення», підзаконними нормативними актами.

Міжнародні стандарти Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод:

5 6 7 8

Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: (…) с) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на влас­ний розсуд, або — за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (§ 3 статті 6).

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Кожен має право при розгляді будь-якого пред’явленого йому кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі цілковитої рівності: (…) d) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника; якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли у нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника (пункт 3 статті 14).

Практика Європейського суду з прав людини Роль правової допомоги «…Хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист з боку адвоката, який, у разі потреби, може бути призначений офіційно, не є абсолютним, воно становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду»117. Кромбах проти Франції (Krombach v. France), заява № 29731/96, рішення ЄСПЛ від 13 лютого 2001 року, пункт 89.

117

58

4. Доступ до адвоката та правова допомога


Ефективність правової допомоги Номінальна наявність захисника в кримінальному провадженні, сама по собі, не є доказом ефективності правової допомоги: «… У статті 6 § 3(с) йдеться про «допомогу», а не про «призначення захисника»… саме призна­ чення ще не забезпечує ефективної допомоги… Дане… обмежувальне тлумачення цього підпункту приводить до результатів, які є нерозумними та не відповідають сенсу як підпункту (с), так і статті 6 в цілому; оскільки в багатьох випадках правова допомога може виявитись даремною»118.

Дія гарантій § 3 (с) статті 6 Конвенції у часі

1 2

Ранній доступ до адвоката Підозрюваний має бути представлений адвокатом з самого початку кримінального переслідування: «53… Згідно зі статтею 6, як правило, вже на початку поліцейських допитів обвинуваченому має надаватися можливість користуватися допомогою захисника. Права захисту буде в принципі непоправно порушено, якщо при засудженні його судом використовуватимуться викривальні показання, отримані під час допиту без присутності захисника (справа Salduz v. Turkey, § і55, від 27 листопада 2008 року)119. Гарантії § 3 (с) статті 6 Конвенції розповсюджуються і на випадки відібрання так званих неофіційних «пояснень» у затриманих осіб: «Протягом цих інтерв’ю, які за даними поліції стосувалися інших питань, заявник нібито зізнався у вбивстві співробітника поліції, злочину, за який він був у розшуку… Суд вважає, що будь-яка розмова затриманого підозрюваного і поліції повинна розглядатися як офіційний контакт і не може бути охарактеризована як “надання пояснень”… Суд відзначає, що обставини справи, яку він розглядає, показують, що після допиту в поліції за відсутності правової допомоги заявник зізнався у вчиненні дуже серйозного злочину. Той факт, що він повторив своє зізнання в присутності адвоката, не спростовує висновку, що права заявника на захист були безповоротно порушені на самому початку провадження…»120. Обмеження права на правову допомогу на початковому етапі кримінального провадження має бути суворо регламентоване: «Суд вважає ранній доступ до адвоката процесуальною гарантією права не давати свідчень проти самого себе і фундаментальною гарантією проти жорстокого поводження; відзначаючи особливу вразливість обвинуваченого на ранньому етапі процесу, коли він знаходиться у стані стресу і зіштовхується зі складними кримінальними процедурами. Будь-які винятки у здійсненні цього права повинні бути чітко передбаченими, а застосування таких винятків повинно бути суворо обмежене в часі. Ці принципи є особливо важливими у випадках серйозних звинувачень, оскільки при перспективі особливо серйозного покарання право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві має застосовуватися якнайширше (див. справу «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey), згадану вище, § 54)121.

3 4 5 6 7

Національне законодавство Стаття 59 Конституції гарантує кожному право на отримання правової допомоги, включаючи безоплатну у випадках, передбачених законом. Артіко проти України (Artico v. Italy), заява № 6694/74, рішення ЄСПЛ від 13 травня 1980 року, пункт 33. Шабельник проти України (Shabelnik v. Ukraine), заява № 16404/03, рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року , пункт 53. 118 Titarenko v. Ukraine (Титаренко проти України,), заява № 31720/02, рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2012 року, пункт 87. 121 Нечипорук і Йонкало проти України (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року, пункт 263. 118 119

4.1. Нормативно-правове регулювання забезпечення права на правову допомогу

59

8


1 2 3 4 5

Механізми отримання правової допомоги за рахунок коштів Державного бюджету передбачені Законом України «Про безоплатну правову допомогу». З 2013 року в Україні сформована та функціонує система надання правової допомоги за рахунок держави у кримінальних провадженнях. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» та КПК встановлюють процедуру раннього доступу до адвоката для затриманих та підозрюваних осіб. Ранній доступ до адвоката у випадках затримання є одним із найважливіших позитивних елементів української системи безоплатної правової допомоги. Будь-яка особа, яку було затримано, має право на адвоката. Адвокат має прибути до особи протягом однієї години з моменту повідомлення про затримання. Надання правової допомоги гарантовано державою протягом перших 72  годин після затримання. Стаття 20 та частина 4 статті 208 КПК закріплюють право на правову допомогу для підозрюваної (обвинуваченої) особи, включаючи можливість користуватися допомогою захисника. У разі затримання такої особи без ухвали слідчого судді або суду уповноважена службова особа органу досудового слідства зобов’язана роз’яснити затриманому його право на правову допомогу, у тому числі право мати захисника. Також частина 8 статті 5 Закону України «Про міліцію» передбачає обов’язок працівників міліції повідомити затриману особу про її права, у тому числі про право мати захисника. Крім того, пунктом 2 частини 1 статті 49 КПК передбачений обов’язок слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» особи, які затримані за підозрою у вчиненні злочину, мають право на безоплатну правову допомогу. Відповідно до частини 4 статті 213 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов’язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання БПД, а в разі неприбуття захисника у встановлений законом час — негайно повідомити про це такий орган (установу). Обов’язок працівників міліції щодо інформування Центру БВПД про затримання особи передбачений і частиною 5 статті 5 Закону України «Про міліцію» та пунктом 2 Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1363.

6

Після повідомлення службовою особою регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про затримання особи, останній залучає адвоката відповідно до контракту/договору між адвокатом та Центрами БВПД з урахуванням графіка чергування та на підставі доручення Центру.

7

Право користуватися правовою допомогою реалізується підозрю­ваним на власний розсуд. Він може обрати будь-який із варіантів: захищатися самостійно; звернутися до адвоката за правовою допомогою та укласти угоду, за якою адвокат бере на себе функції захисника; отримувати консультації і роз’яснення; залучити адвоката до участі в окремих слідчих діях. Також правова допомога може бути надана особі безкоштовно за рахунок держави у передбачених випадках. Отже, визначальною у виборі форм та способів отримання правової допомоги є ініціатива підозрюваного. Законодавство України передбачає також додаткову гарантію забезпечення права на правову допомогу у разі затримання особи — відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника та після надання можливості підозрюваному та адвокату для конфіденційного спілкування.

8

Законодавство встановлює, що участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні в таких випадках:  особливо тяжкий злочин;  у вчиненні кримінального правопорушення підозрюються або обвинувачуються особи у віці до 18 років;  застосування примусових заходів виховного характеру;

60

4. Доступ до адвоката та правова допомога


1

 наяність психічних чи фізичних вад осіб (німі, глухі, сліпі тощо), які не здатні повною мірою реалізувати свої права;  неволодіння мовою, якою ведеться кримінальне провадження;  застосування примусових заходів медичного характеру або вирішення питання про їх застосування;  реабілітації померлої особи.

2

У численних справах проти України ЄСПЛ визнавав порушення національного процесуального законодавства щодо обов’язкової участі захисника у справах, коли органи розслідування штучно кваліфікували дії підозрюваного на менш тяжкий злочин, ніж це випливало з обставин справи: «Суд вражений тим фактом, що внаслідок заходів, до яких вдалися органи влади, заявник не зміг скористатися перевагами обов’язкового представництва і опинився в ситуації, в якій, як він стверджував, його примусили відмовитися від свого права на захисника та свідчити проти себе. При цьому слід нагадати, що заявник мав захисника в іншому на той час триваючому проти нього кримінальному провадженні, але все-таки відмовився від свого права мати представника під час допиту стосовно іншого злочину. Ці обставини дають вагомі підстави припускати існування певної прихованої мети в попередній кваліфікації злочину. Той факт, що зізнання у вчиненні злочину було отримано від заявника за відсутності захисника, і те, що заявник одразу відмовився від свого зізнання, коли захисник вже був присутній, свідчать про уразливість його становища та реальну потребу у відповідній юридичній допомозі, якої його фактично позбавили 1 лютого 2001 року завдяки тому способу, в який слідчий райвідділу міліції застосував свої дискреційні повноваження стосовно кваліфікації розслідуваного злочину»122. Відповідно до КПК захисником може бути лише адвокат, який в порядку, передбаченому законодавством, отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та відомості про якого внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. Що стосується адвокатів, які надають правову допомогу за рахунок дер­жави, то застосовується спеціальний механізм відбору адвокатів че­рез відкритий конкурс. За результатами успішного проходження кон­ курсу адвокат включається до Реєстру адвокатів, які надають безоп­латну вторинну правову допомогу. Після внесення до Реєстру Центри БВПД можуть укладати індивідуальні договори/контракти з відіб­ра­ними адвокатами. Кожен адвокат при цьому може прийняти рі­шення, чи надаватиме він БВПД на постійній або тимчасовій основі. За даними Національної асоціації адвокатів України, налічується близько 30 000 адвокатів в Україні. Реєстр адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, включає 4 586 осіб, котрі 122

3 4 5 6 3889 осіб включено до реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу – 3 %

2180 адвокатів мали контракти з Центрами БВПД для надання правової допомоги у кримінальних справах – 7 %

Рис. 4.1. Адвокати, які надають правову допомогу

Яременко проти України (Yaremenko v. Ukraine), №32092/02, 12 червня 2008 року, пункт 88. 4.1. Нормативно-правове регулювання забезпечення права на правову допомогу

61 Рис. 4.1. Адвокати, які надають

7 8


1

пройшли конкурсний відбір для залучення до надання БВПД і мають право надавати таку правову допомогу. Станом на червень 2015  року близько 2 200 адвокатів мали контракти з Центрами БВПД для надання правової допомоги у кримінальних справах. Ці адвокати не є співробітниками Центрів БВПД, а здійснюють свою діяльність на договірній основі123.

2

Структуру системи безоплатної правової допомоги в Україні становлять Координаційний центр з надання правової допомоги та 27  регіо­наль­них (обласних) центрів з надання безоплатної вторин­ ної правової допомоги. З 1 липня розпочинають працювати також 100  місцевих центрів.

3

Координаційний центр був утворений Міністерством юстиції Украї­ ни для формування і впровадження ефективної системи безоп­лат­ної правової допомоги та виконує загальну координуючу функ­цію ро­боти системи на національному рівні. Регіональні центри є тери­то­ріаль­ними підрозділами Координаційного центру та забезпе­чують ор­ганізацію надання безоплатної вторинної правової допомоги на місцях.

4

За оперативною інформацією, у 2014 році Центрами БВПД (без ура­ ху­вання центрів в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь) ви­да­но 65 979 доручень адвокатам для надання правової допомоги, у тому числі:  1 860 — особам, до яких застосовано адміністративне затримання;  5 751 — особам, до яких застосовано адміністративний арешт;  17 671 — особам, затриманим за підозрою у вчиненні злочину;  38 053 — для здійснення захисту за призначенням;  2 644 — для участі у проведенні окремих процесуальних дій у кримінальних провадженнях.

5

1860 доручень (3 %) – особам, до яких застосовано адміністративне затримання

5751 доручень (8 %) – особам, до яких застосовано адміністративний арешт

6 7 8

Частка відмов від адвоката особами, які мають право на отримання безоплатної правової допомоги, за вказаний період становила 4 %124.

17671 доручень (27 %)– особам, затриманим за підозрою у вчиненні злочину

38053 доручень (58 %) – для здійснення захисту за призначенням

2644 доручень (4 %) – для участі у проведенні окремих процесуальних дій у кримінальних провадженнях

Рис. 4.2. Розподіл доручень адвокатам для надання правової допомоги

Рис. 4.2. Розподіл доручень адвокатам для надання правової допомоги, %

62

Одночасно варто зазначити, що безоплатність надання правової допомоги для клієнта не означає, що вона є такою і для адвоката125. Слід зауважити, що наприкінці 2014 року була змінена методика розрахунку оплати роботи адвоката та запроваджені коригуючі коефіцієнти, які дають змогу суттєво збільшити оплату адвокатів у разі позитивного результату їх роботи для клієнта, включаючи:  відмову у задоволенні клопотання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;  заміну або скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; Режим доступу: http://legalaid.gov.ua/images/control/Legal%20Aid%20System%20in%20Ukraine %20an%20Overview_Ukr.pdf. 124 Режим доступу: http://legalaid.gov.ua/images/Actual/Dov_BPD_2014.pdf. 125 Порядок оплати послуг адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу, визначений пос­тановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 465 «Питання оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову до­по­мо­ гу» та постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 130, якою за­твер­ джено «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для оплати по­ слуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу». 123

4. Доступ до адвоката та правова допомога


 винесення виправдувального вироку в провадженні;  закриття провадження за реабілітуючих підстав;  зміни правової кваліфікації злочину з тяжкого на злочин середньої тяжкості чи легкий;  зменшення кількості епізодів обвинувачення;  звільнення від відбування покарання з випробуванням;  призначення найменш суворого з передбачених відповідною статтею чи більш м’якого покарання, ніж передбачено законом;  призначення мінімального розміру покарання. Оновлена методика виправляє певні недоліки. Зокрема, істотно збільшений рівень оплати допомоги у відділеннях міліції, яка оплачується державою у межах надання адвокатами безоплатної правової допомоги під час затримання. Відносно низький рівень відмов від безоплатної правової допомоги (4 %) вказує на певний рівень довіри до системи безоплатної правової допомоги.

1 2 3

У межах системи безоплатної правової допомоги сформовано комплексний підхід до забезпечення якості правової допомоги. Так, загальні стандарти роботи адвоката закріплені в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правилах адвокатської етики. Спеціальні професійні стандарти щодо ролі адвокатів у кримінальних справах на етапі затримання у міліції на законодавчому рівні розроблені лише щодо адвокатів, які здійснюють надання безплатної вторинної правової допомоги126. Стандарти якості надання безоплатної вторинної правової допомоги — це комплекс основних характеристик моделі гарантованого державою захисту. Дотримання цих Стандартів є обов’язковим для адвокатів при наданні ними безоплатної вторинної правової допомоги, порушення яких тягне за собою цивільну відповідальність, передбачену законодавством та умовами контракту. Самі по собі стандарти є сформованим у табличній формі алгоритмом дій захисника при здійсненні захисту за призначенням від моменту отримання доручення, залежно від стадії кримінального провадження, до завершення його виконання. Стандарти передбачають деякі обов’язкові дії для адвоката, щоб забезпечити дотримання процесуальних гарантій при затриманні особи: Пункт 1.1. Після отримання доручення центру захисник у визначений законодавством або ро­ зумний строк ознайомлюється з матеріалами кримінального провадження, проводить конфіденційне побачення з клієнтом, під час якого роз’яснює йому його права із врученням відповідної пам’ятки (буклета), наданої(го) центром, з’ясовує обставини кримінального правопорушення у викладенні клієнта, отримує від нього інформацію, що має правове значення, узгоджує правову позицію з клієнтом та за результатами складає відповідний протокол… Пункт 1.2. У разі неможливості реалізувати право на конфіденційне побачення захисник ро­бить запис про порушення права на захист у цій частині в протоколі відповідної про­ цесуальної дії та подає відповідну скаргу процесуальному керівнику або слідчому судді. Пункт 1.4. У випадку, коли участь захисника є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачений відмовляються від захисника і не залучають іншого захисника, призначений центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги захисник продовжує виконувати свої професійні обов’язки. Затверджені наказом Міністерства юстиції України від 25 січня 2014 року № 386/5 «Про затвердження стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі».

126

4.1. Нормативно-правове регулювання забезпечення права на правову допомогу

63

4 5 6 7 8


1 2

Пункт 1.7. Захисник з’ясовує наявність фактів застосування до клієнта катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження з боку службових осіб…. за наявності таких фактів складає відповідний протокол …. письмово повідомляє про згадані факти процесуального керівника та звертається у порядку статті 206 КПК з відповідною заявою до слідчого судді. Повноваження щодо контролю за дотриманням адвокатами у кримінально-правовому захисті вимог зако­ ну покладені на дисциплінарні палати регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адво­ катури регіонів та Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури України. У разі недотримання Стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі можливе розірвання контракту з адвокатом та виключення його з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну допомогу.

3 4 5 6 7 8

Рис. 4.3. Система управління якіст ю в межах системи безоплатної правової допомоги127

Попри загальну тенденцію зростання довіри до системи безоплатної правової допомоги, треба конста­ тувати, що і надалі поширене і негативне ставлення правоохоронців і затриманих осіб до роботи адво­ ката за рахунок держави. Наприклад, характерною для правоохоронців є така позиція: «Якщо адвокат платний, то користь є, якщо ж безплатний, то ніякого толку немає. Я ще раз повторю, що «державний адвокат — те ж саме, що і прокурор»»128 . Інфографіка підготовлена Координаційним центром з надання правової допомоги. З інтерв’ю зі слідчим.

127

128

64

4. Доступ до адвоката та правова допомога


Схожа думка також зустрічається і в інтерв’ю з адвокатами: «…Я це знаю і зі свого досвіду, і від клієнтів це чула, що адвокат з системи безоплатної правової допомоги має негативний імідж. Вважається, що вони виконують свої обов’язки формально»129.

Дослідниками під час спостережень фіксувалися випадки несумлінного ставлення адвокатів до своєї роботи. Наприклад: «Дослідник. На каком этапе вы решили заменить адвоката? Затриманий. Я решил это еще сразу же в день задержания, когда она начала уговаривать меня круче следователя признать вину … идти на сотрудничество со следователем, потому что у меня все доказательства налицо, оперативная разработка, потому шансов нет…»130.

4.2. Механізм надання правової допомоги затриманим особам У разі затримання допомога затриманій особі здійснюється за законодавчо врегульованим механізмом. Законодавство України передбачає спеціальну процедуру доступу особи до адвоката. Важливо, що ця процедура ґрунтується на базовому принципі ефективної правової допомоги при затриманні — ранній доступ. Відповідно до процедури негайно після фактичного затримання особи уповноважена службова особа органу, уповноваженого здійснювати затримання, повідомляє про це відповідний Центр БВПД. Центр призначає адвоката, і адвокат протягом 2-х годин має зустрітися із затриманою особою (в окремих випадках — до 6 годин). Затримана особа має право відмовитися від безоплатної правової допомоги, проте вона може це зробити у присутності адвоката БВПД під час першого конфіденційного побачення. Працівники міліції, відповідальні за затримання осіб, зобов’язані зафіксувати час прибуття адвоката та час завершення надання БВПД. У випадку, якщо адвокат не прибуває, відповідальна особа має поінформувати про це Центр, який повинен призначити іншого адвоката. 131

1 2 3 4 5

1. Перша комунікація: міліція — Центр 2. Другий етап: дзвінок адвокату

6 7

Усе — впродовж 2-х годин 3. Результат: захисник прибуває до затриманого Рис. 4.4. Призначення адвоката у разі затримання129 З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю із затриманим. 131 З презентації адвоката-тренера системи БВПД Тетяни Сівак. 129 130

4.2. Механізм надання правової допомоги затриманим особам

65

8


1 2 3 4 5 6 7 8

У 2014 році механізм отримання правової допомоги у разі затримання був доповнений можливістю прямого звернення до Центру БВПД затриманої особи, члена її сім’ї чи близьких родичів. Коли Центр отримує повідомлення від будь-кого з цих осіб, черговий фіксує всю інформацію та направляє відповідний запит (факсом) до органу, відповідального за затримання, із вимогою підтвердити або спростувати інформацію про затримання. У разі якщо таке підтвердження надходить, Центр БВПД продовжує стандартну процедуру призначення адвоката. Розширення можливостей доступу до безоплатної правової допомоги через пряме звернення затриманої особи, члена сім’ї чи близьких родичів є важливим елементом забезпечення раннього доступу до адвоката та попередження порушення прав затриманих осіб. Відповідно до Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1363, негайно після фактичного затримання уповноважена службова особа, яка здійснила затримання, має повідомити відомості про таке затримання відповідний Центр БПД. Далі Центр БПД повідомляє про затримання чергового адвоката, який прибуває на місце затримання. Алгоритм дій захисника при отриманні повідомлення чергового Центру про затримання особи виглядає таким чином: Першочергові (невідкладні) дії

 прибуття на місце затримання або перебування затриманої особи  реєстрація прибуття та повідомлення чергового  з’ясування обставин та причин затримання  перевірка повноважень особи, яка затримала тощо

Побачення з клієнтом (затриманою особою)

 з’ясування моменту та фактичних обставин затримання  наявність тілесних ушкоджень та випадків неправомірних дій з боку працівників правоохоронних органів  складення протоколу інтерв’ю з клієнтом, опрацювання стратегії захисту

Участь у слідчих діях (у тому числі невідкладних)

 оформлення протоколу затримання (а також медичне осві­дування клієнта)  участь при оголошенні підозри  допит підозрюваного тощо

Дії адвоката, не пов’язані з проведенням слідчих дій

 оформлення скарг, заяв, клопотань, зауважень  підготовка до розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу

Важливим елементом забезпечення ефективності правової допомоги на перших етапах затримання є можливість конфіденційного спілкування затриманого з адвокатом. Частиною 3 статті 46 КПК передбачене право захисника до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту — такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування. Неінформування та несвоєчасне інформування Центрів БВПД про затримання службовими особами ОВС було серйозною проблемою у 2013 році. У період з 1 липня по 31 вересня 2013 року на веб-сайтах те­ри­ торіальних підрозділів МВС виявлені 143 інформаційних повідомлення, які можуть бути роз­цінені як факти неповідомлення (неналежного повідомлення) про випадки затримання осіб Центрів БВПД132. Вишневський А. Презентація «Проблеми інформування громадян про право на захист, гарантований державою, та пропозиції щодо їх реалізації», 20 вересня 2013 року. С. 6—8, 13.

132

66

4. Доступ до адвоката та правова допомога


1

За даними КЦ БПД, ключовими проблемами, пов’язаними з реалі­ зацією права на захист за рахунок держави, окрім неналежного інформування Центрів БПД про затримання осіб, є такі:  неналежне інформування затриманих про право на захист, гаран­ тований державою;  надання порад щодо обрання затриманим конкретного адвоката (у порушення частини 1 статті 48 КПК);  чинення перешкод у доступі адвоката до затриманих осіб;  схиляння затриманого до відмови від захисника, гарантованого державою133.

2

Під час дослідження всі зазначені проблеми знайшли своє ­під­твердження. Крім того, були виявлені факти недопуску адвоката до затриманого, неприбуття або несвоєчасного прибуття адвоката.

3

Неповідомлення про затримання За результатами спостережень виявлені такі випадки, коли Центри БВПД взагалі не повідомляються про затримання особи:

4

«…О 19. 10 було затримано чоловіка по ухвалі суду. Центр безоплатної правової допомоги про цей випадок ніхто не повідомляв»;

5

«Про затримання особи Центр БВПД не повідомлявся...»134 .

Невчасне повідомлення про затримання Статистика проведеного дослідження переконує в тому, що затримка у повідомленні Центру БВПД є явищем досить поширеним. Так, про затримку між фактичним затриманням особи та повідомленням про затримання Центру БВПД було зазначено у 68 % випадків, які стали об’єктом дослідження (рис. 4.1).

ТАК – 68 %

Були навіть встановлені факти багатогодинної затримки із пові­ домленням Центру БВПД, коли, наприклад, особа була фактично затримана о 23.00, а відповідне повідомлення направлене до Центру о 8 ранку наступного дня135.

НІ – 23 %

6 7

Недопуск адвоката до затриманого Нерідко правоохоронцями створюються перешкоди для доступу адвоката, обраного підозрюваним, з метою залучення «міліцейського/ кишенькового» адвоката або відтягування часу щоб «поговорити», що ілюструє наступний випадок: Вишневський А. Презентація «Проблеми інформування громадян про право на захист, гарантований державою, та пропозиції щодо їх реалізації», 20 вересня 2013 року. С. 6—18. 134 З нотаток за результатами спостережень. 135 З нотаток за результатами спостережень. 133

4.2. Механізм надання правової допомоги затриманим особам

невідомо – 9 %

Рис. 4.5. Чи була затримка між фактичним затриманням особи та повідомленням про затримання центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги

67 рис. 4.5

8


1 2 3 4 5

«…Мого захисника до мене не пускали, а я думав, що він просто не їде до мене, навіть образився на нього. Саме тому і погодився на адвоката, якого мені викликали співробітники міліції»136.

У справі Боротюк проти України ЄСПЛ визнав порушення § 3 (с) статті 6 Конвенції, в якій адвоката не було допущено до заявника за відсутності відмови затриманого від адвоката, запрошеного рідними затриманого: «82. Суд зазначає, що заявник відмовився від свого права на юридичну допомогу, знаходячись в особ­ ливо уразливому становищі, не розуміючи правових нюансів характеристики злочину, який йому інкри­мінувалися (і який з часом змінився із нанесення ушкоджень, які призвели до смерті, на навмисне вбивство). Крім того, відмова стосувалася лише однієї слідчої дії, а саме — допиту заяв­ ни­ка слідчим, хоча після того заявник брав участь в інших слідчих діях, включаючи нічні, без доступу до адвоката. Суд відзначає, що адвокат, найнятий для захисту заявника його батьками, не був допу­­щений до заявника, але не на основі відмови заявника, а у зв’язку з тим, що він був свідком (хоча в той самий час він був допитаний як підозрюваний) і не підписав уповноважуючий документ (хоча він не міг його підписати, оскільки знаходився в ув’язнені). Нарешті, Суд не забув про те, що заяв­ник відмовився від своїх показань відразу, як тільки отримав доступ до адвоката, і ніколи не повторював їх згодом. З урахуванням цих міркувань Суд дійшов висновку, що в даному випадку не було прямої відмови заявника від свого права на правову допомогу. Не було й інших вагомих причин для обмеження його права на юридичну допомогу. Таким чином, влада була зобов’язана нада­ти заяв­ нику доступ до адвоката з моменту його першого допиту в відділі міліції, що не було зроблено»137.

Неприбуття або несвоєчасне прибуття адвоката У процесі спостереження виявлені випадки, коли не була забезпечена участь адвоката з Центру БВПД під час затримання внаслідок неналежної поведінки адвоката та працівників Центру, зокрема: «Працівники чергової частини пояснюють, що в таких випадках вони центр БПД повідомляють, але центр не виписує доручення і адвокати не виїжджають»;

6

«12.00 год. Працівником карного розшуку, яким здійснювалося затри­мання, повідомляється Центр БВПД про затриманого, при цьому зазначається, що фактичне затримання відбулося о 08.50 год. 09.08.2014 р. Повідомлення прийнято черговим Центру під № 5021 та повідомлено, що прибуде захисник. 13.20 год. слідчий зателефонував захиснику і запитав, чому вона досі не у відділку, на що та повідомила, що за викликом не приїде. Слідчий доповів про цю ситуацію начальнику слідчого відділу. 13.40 год. начальник слідчого відділу повідомив слідчого, що прибуде адвокат не з Центру. О 14.20 год. прибув захисник»;

7

«… На підставі ухвали суду здійснено фактичне затримання особи … з метою приводу його до суду для розгляду клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги про затримання повідомлено о 12.15 год. Однак захисник не з’явився»; «За даними Центру БВПД, повідомлення про затриманого надійшло 15.08.2014р. і було зареєстровано о 20.55 год. під № 5282. Доручення на захисника не виписувалося»;

8

«Перед поміщенням в ІТТ слідчим повідомлено Центр БВПД про факт затримання особи. Однак протягом години очікування на захисника інформація ні про П. І. Б. захисника, ні доручення від Центру, ні будь-якої інформації від Центру та/або захисника від Центру про те, чи таки прибуде до затриманої З інтерв’ю із затриманим. Боротюк проти України (Borotyk v. Ukraine), 33579/04, рішення ЄСПЛ від 16 грудня 2010 року, пункт 82.

136 137

68

4. Доступ до адвоката та правова допомога


особи захисник, слідчому не надійшла. Зателефонувавши повторно до Центру БВПД, слідчий повідомив, що його дзвінок відбито, у зв’язку з чим особу було передано до приміщення ІТТ»138.

1

Про те, що адвокат може не з’явитися на виклик слідчого, зазначали й окремі з опитаних затриманих. «…Проблеми були, бо запрошений безкоштовний адвокат так і не з’явився за викликом слідчого»139.

Наявність такої практики свідчить про те, що є необхідність пошуку додаткових рішень для вдоскона­ лення механізму надання безоплатної правової допомоги у разі затримання, особливо в частині контролю за повідомленням про затримання особи з боку уповноважених органів та належного виконання Центрами БВПД своїх зобов’язань про призначення адвоката, а для адвокатів — контроль моменту прибуття/неприбуття до органу ОВС у разі призначення.

4.3. Прийняття рішення підозрюваним про звернення за правовою допомогою Рішення звернутися за правовою допомогою залежить, у першу чергу, від самого підозрюваного. Законодавство встановлює різноманітні способи та форми використання правової допомоги, а практика доводить, що уважне ставлення до своїх прав, здебільшого, забезпечує їх дотримання. Право на вільний вибір адвоката співвідноситься із можливостями підозрюваного, і це слід визнати правильним. Фінансові можливості підозрюваного впливають на спосіб реалізації права мати адвоката за своїм вибором. У випадку, коли фінансові можливості підозрюваного не дають змоги йому запросити адвоката, за його клопотанням йому має бути забезпечена участь захисника у кримінальному провадженні відповідним Центром БВПД140. Є ситуації, коли затримана особа відмовляється від участі адвоката з Центру БВПД у зв’язку із залученням адвоката за угодою (за загальною статистикою — 4 %). У таких випадках важливим є можливість конфіденційного спілкування з адвокатом та відмова у присутності адвоката. До прикладу: «Від мене він відмовився, сказав, що має свого адвоката. В моїй присутності підписав заяву про те, що буде захищати себе сам»; «Затриманому інкримінують статтю 296 частину 2 КК (хуліганство), але від мене він відмовився в моїй присутності, тому що в нього є свій адвокат. Він бізнесмен, досить заможний, адвокат в нього і справді свій є, він прибув, я його бачила»141.

Під час спостереження були виявлені випадки, коли затримана особа відмовляється не тільки від адвоката, залученого через Центр БВПД, але і від адвоката за угодою. Так, наприклад: «Адвоката затриманий вимагав. За той вечір у нього змінилось три адвокати. Від державного він відмовився, запросили приватного, від якого також відмовився, запросили ще одного приватного, на якого він погодився. Причини відмови — невідомі. Адвокату надана така інформація під час першого контакту з Центром про злочин: кваліфікація (стаття), імена слідчого і затриманого. Центр повідомили про затриманого одразу, без затримки»142. З нотаток за результатами спостережень. 139 З нотаток за результатами спостережень. 140 Пункт 2 частини 1 статті 49 КПК, пункт 5 частини 1 статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», Порядок інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб. 141 З нотаток за результатами спостережень. 142 З нотаток за результатами спостережень. 138

4.3. Прийняття рішення підозрюваним про звернення за правовою допомогою

69

2 3 4 5 6 7 8


1

Здебільшого адвокатами проводиться конфіденційне побачення із затриманою особою, навіть у разі відмови від послуг адвоката. Наприклад: «Адвокат провела з затриманим конфіденційне побачення, незважаючи на те, що він ще до її прибуття заявив, що відмовиться від державного адвоката»143.

2

Такий підхід на практиці сприяє зміцненню гарантій надання пра­ вової допомоги, оскільки підвищує до­ сто­­ вірність свідомого ви­ бо­ ру підозрюваним та зменшує можливості зловживання з боку правоохоронців.

3

Доречно зауважити, що були виявлені також і випадки, в яких спіл­ кування з адвокатом змінювало позицію затриманого. Наприклад: «Я прибув близько 11:30 того ж дня. Взагалі, коли я приїхав, він мені сказав, що захисника не потребує і що вину свою визнає. Я нагадав йому про те, що адвокат може вплинути на кваліфікацію злочину, тоді він погодився і сказав, що захисник йому таки потрібен»144.

4

У питаннях моменту прийняття рішення особи про звернення за правовою допомогою важливим є можливість вільного вибору варіантів поведінки та залучення адвоката. Водночас, зважаючи на серйозний ризик порушення прав людини при затриманні, важливим є дотримання визначених гарантій у законодавстві — затримана особа має зустрітися з адвокатом, призначеним Цент­ ром БВПД у будь-якому разі, і вже після конфіденційного спілку­ вання має прийняти чи не прийняти рішення про відмову від адвоката. Ця гарантія потребує ще додаткового роз’яснення як серед правоохоронців, так і серед адвокатів, і потребує окремого моніторингу, наскільки ця гарантія реально забезпечується.

5 6

4.4. Доступ до матеріалів справи

ТАК – 56 %

На етапі досудового слідства правоохоронці зацікавлені в збереженні певної інформації у справі з метою отримання оперативно-так­ тичної криміналістичної переваги. Законодавство цьому сприяє, забезпечивши режим таємниці слідства.

7 НІ – 35 %

8

з протоколом про затримання не знайомився лише з повідомленням – 3 %

немає відповіді – 6 %

Рис. 4.6. Адвокат ознайомився з матеріалами справи

70

Значна кількість нормативно-правових актів обмежують обсяг ін­ фор­мації, до якої може мати доступ адвокат на етапі затримання. До них відносяться, зокрема, КПК, закони України «Про боротьбу з тероризмом», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про державну таємницю», «Про інформацію», Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджений наказом Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року № 440, З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю з адвокатом.

143

144

4. Доступ до адвоката та правова допомога


1

Модельний закон про захист потерпілих, свідків та інших осіб, які сприяють кримінальному судочинству, прийнятий 06 грудня 1997 року на пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць СНД тощо. До завершення досудового розслідування слідчий, прокурор зобов’я­ заний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється про­вадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за винятком матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається (частина 1 статті 221 КПК). Тільки по закінченні досудового слідства адвокат отримує повний доступ до усіх матеріалів справи, коли сторона обвинувачення зобов’язана надати доступ до матеріалів досудового розслідування (частина 1 статті 290 КПК). Прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його роз­ по­­рядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в су­ купності з іншими доказами можуть бути використані для дове­дення невинуватості або меншого ступеня винуватості обви­ ну­ ва­ че­ ного, або сприяти пом’якшенню покарання (частина 2 статті 290 КПК). У документах, які надаються для ознайомлення, можуть бути вида­ лені відомості, які не будуть розголошені під час судового розгляду. Видалення повинно бути чітко позначене. За клопотанням сторони кримінального провадження суд має право дозволити доступ до відомостей, які були видалені (частина 5 статті 290 КПК). Отже, адвокат на стадії затримання має доступ лише до тих мате­ріа­ лів, якими, на думку правоохоронців, обґрунтовується затри­ман­ня. З одного боку, така норма покликана захищати таємницю слідства та підсилює невідворотність покарання винної особи, з іншого, дає змо­ гу слідчим на власний розсуд визначати обсяг документів, які надають­ ся для ознайомлення адвокату, а у випадку оскарження закон­ності затримання — слідчому судді. Це створює певну ймовір­ ність «приховування» слідчим матеріалів, з якими він не бажає знайомити захисника і, відповідно, послаблює позицію захисту. Так, під час дослідження було виявлено, що адвокат знайомився з матеріалами справи у 56 % випадків з кола досліджених (рис. 4.6). Водночас серед причин, через які адвокат не ознайомився з матеріалами, адвокати зазначили про відмову слідчого в 17 % випадків з числа тих, які були досліджені. Однак значно більше випадків, коли адвокат не знайомився з матеріалами справи, обумовлені позицією адвоката (рис. 4.7).

4.4. Доступ до матеріалів справи

33 %

2

12 % затриманого тільки затримали

25 %

3

9% не просив 17 % 6%

4

слідчий не дозволив 8% 3%

5

зі слідчим не зустрічався, клопотання про ознайомлення зі справою 8% 3%

6

установив, що поки що складається лише протокол затримання 68 %

0%

7

немає відповіді

відсоток від усіх

відсоток від тих, де адвокат не знайомився із справою

Рис. 4.7. Причини, з яких адвокат не ознайомився із матеріалами справи Рис. 4.7.

71

8


1

Таким чином, можна стверджувати про те, що на практиці право адвоката на доступ до матеріалів справи досить часто порушується. З одного боку, цьому сприяють нормативно встановлені обмеження щодо обсягу інформації, яка підлягає розголошенню (матеріали, що містять державну таємницю, результати негласних слідчих дій тощо), а з іншого — позиція самих правоохоронців, які намагаються приховати від адвоката якомога більший обсяг інформації стосовно справи. Важливим чинником, який впливає на можливість отримання доступу до матеріалів справи, є й активність та наполег­ливість самого адвоката.

2

Отже, законодавство оперує загальними нормами та недостатньо збалансовує право на інформацію для підозрюваного і таємницю слідства. Відповідні права вимагають конкретизації, зокрема шля­ хом визначення приблизного переліку матеріалів, до яких на­ дається доступ, та матеріалів, до яких доступ обмежується. Також важливою видається необхідність мотивації приховування певних відомостей від сторони захисту з боку сторони обвинувачення. Доцільно законодавчо визначити поняття «таємниця досудового розслі­дування» та конкретизувати відповідальність за безпідставне ненадання для ознайомлення певних матеріалів справи.

3 4

4.5. Проведення адвокатом конфіденційних зустрічей із затриманою особою

5

Пункт 3 частини 3 статті 42 КПК надає підозрюваному право на поба­чен­ня з адвокатом (захисником) до першого допиту з дотри­ манням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після пер­шого допиту — мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості. Відповідно до Стандартів якості надання безоплатної вторинної пра­ во­ вої допомоги у кримінальному процесі, затверджених наказом Мініс­терства юстиції України від 25 січня 2014 року № 386/5, після отримання доручення Центру БВПД захисник у визначений зако­ но­ давством або розумний строк ознайомлюється з матеріалами кри­мінального провадження, проводить конфіденційне побачення з клієнтом, під час якого роз’яснює йому його права із врученням відпо­відної пам’ятки (буклета), наданої(го) центром, з’ясовує обста­ вини кримінального правопорушення у викладенні клієнта, отримує від нього інформацію, що має правове значення, узгоджує правову позицію з клієнтом та за результатами складає відповідний протокол.

6 ТАК – 59 %

7 8

НІ – 29 %

так, але перед наданням пояснень - ні – 9 %

немає відповіді – 3 %

Рис. 4.8. Проведення адвокатом консультації перед першим допитом

72 Рис. 4.8. Проведення адвокатом консультації перед першим допитом

Спілкування підозрюваного, обвинуваченого з адвокатом мають проходити в умовах повної конфіденційності, інакше втрачається сама ідея здійснення захисту і надання правової допомоги. Свій обов’язок, передбачений статтею 59, частиною 2 статті 63, пунктом 6 частини 3 статті 129 Конституції, адвокат не може виконувати без володіння певним обсягом інформації від самого клієнта, що надається останнім за умов збереження її у таємниці, а також без узгодження з клієнтом правової позиції, яка також становить 4. Доступ до адвоката та правова допомога


адвокатську таємницю. Порушення принципу конфіденційності призводить до невиконання обов’язку не погіршувати становище підзахисного при використанні адвокатом своїх повноважень, до порушення конституційного права на захист. Законодавчо визначене право адвоката та його підзахисного на проведення зустрічі (побачення) без обмеження тривалості та кількості побачень, до того ж обов’язково — до першого допиту. Більшість адвокатів притримується принципу обов’язкового проведення першого конфіденційного побачення, а також побачення перед першим допитом. Щодо тривалості таких зустрічей — вони залежать від складності справи, можливості адвоката швидко знайти спільну мову з підзахисним та обговорити всі проблемні питання, окреслені та заплановані адвокатом і підзахисним для такої зустрічі. Практика роботи Центрів БВПД свідчить про те, що незабезпечення умов, зокрема, відсутність приміщень для конфіденційного спілку­ ван­ ня призначеного адвоката із затриманою особою, є одним із проблемних питань у діяльності органів досудового розслідування145. Під час дослідження було з’ясовано, що адвокат провів консультацію з клієнтом перед першим допитом у 59 % випадків (див. рис. 4.8).

10 % 3% особа має адвоката та вже є засудженою 20 %

«Адвокати самі виявляють бажання поспілкуватися із клієнтом перед допитом. Я не перешкоджаю, інколи уточнюю, скільки потрібно часу. Проблемним є відсутність в нашому відділку спеціально відведеної для конфіденційних побачень кімнати, бо доводиться топтатися у коридорі під дверима власного кабінету, а там документи по розслідуваних мною кримінальних справах, за збереження таємниці досудового розслідування по яких я відповідаю, там мої особисті речі і взагалі це якесь приниження для слідчого, відчуваєш себе покараним невідомо за що і виставленим за двері»146; «…Їм завжди надається цей доступ. Затриманим та адвокату виділяється окрема слідча кімната, яка знаходиться в ІТТ, де вони можуть робити все що бажають. Однак є проблеми з кімнатами для конфіденційних побачень, що інколи призводить до конфліктних ситуацій із захисником»147. Вишневський А. Презентація «Проблеми інформування громадян про право на захист, гарантований державою, та пропозиції щодо їх реалізації», 20 вересня 2013 року. С. 13. 146 З інтерв’ю з правоохоронцями. 147 З інтерв’ю з правоохоронцями. 145

4.5. Проведення адвокатом конфіденційних зустрічей із затриманою особою

2

6% адвокат не проводив жодних бесід з підозрюваним перед проведенням цього/ першого допиту 30 %

3

9% допиту не було/допит призначили на наступний день 10 %

На рис. 4.9 наведений розподіл відповідей респондентів щодо причин відсутності консультацій з адвокатом перед першим допитом. Під час опитування жоден із респондентів не порушував та не зга­ дував як проблемне питання тривалості конфіденційного побачення, тоді як дуже часто проблемою як опитані адвокати, їх підзахисні, так і працівники правоохоронних органів зазначали місце проведення таких побачень. Зокрема, опитані під час дослідження працівники органів внутрішніх справ зазначали:

1

4

3% допитали перед проведенням конфіденційної бесіди 10 %

5

3% підозрюваний відмовився від адвоката 10 %

6

3% домовився провести консультацію безпосередньо перед допитом 10 %

7

3% не викликався

відсоток від усіх

відсоток від тих, де адвокат не провів консультацію

Рис. 4.9. 4.9. Причини Причини відсутності відсутності Рис. консультації адвоката адвоката перед перед консультації першим допитом допитом першим

73

8


1

Організаційна складова — наявність місця для проведення конфі­денційного побачення, попри зовнішню незначущість, має, як правило, важливе значення. Про відсутність спеціально відведеного місця для проведення конфіденційного побачення у тій чи іншій формі згадував кожен опитуваний респондент, наприклад:

ТАК – 26 %

2

«Проблема виникає лише в тому, що в органах внутрішніх справ немає спеціальних місць для проведення таких бесід»148; НІ – 44 %

3

«…Ми з адвокатом вийшли в коридор у відділку, і він мене почав розпитувати, що сталося»; «Консультувалися ми в кабінеті у слідчого, були ми лише вдвох, у часі нас не обмежували»149.

не стосується – 6%

З наведеної відповіді респондента (адвоката): «Таке конфіденційне побачення повинно завжди проводитись, неважливо які перешкоди стоять на шляху до цього. Зазвичай воно проводиться в коридорі райвідділу. В цьому райвідділі (D) добре, що є де сидіти хоча б. Іноді проводиться конфіденційне побачення в кабінеті слідчого, коли всі виходять, іноді в камері для затриманих. Одного разу, але не в D, а в іншому РУВС, під час побачення були присутні два правоохоронці, і я не розпочинала його, поки вони не вийдуть. Тут, знову ж таки, дуже важливо не йти на конфлікт, уникнути його»150.

невідомо – 18 %

4 5 6 7 8

немає відповіді – 6 %

Рис. 4.10. Ведення адвокатом письмових записів під час консультації із затриманим

Рис. 4.10. Ведення адвокатом письмових записів під час консультації із затриманим

Отже, від місця проведення конфіденційного побачення значною мірою залежить його тривалість та якість. Саме тим, що немає відведеного місця, на нашу думку, і пояснюється ситуація, яка інколи виникає та про яку при опитуванні зазначив респондент «по інший бік барикад» — тобто, працівник міліції:

ТАК – 32 %

ТАК, повідомив слідчий – 20 %

«Не завжди адвокати проводять конфіденційну бесіду, а якщо така і відбувається, то нечасто і продовжується від 10 до 30 хв., не більше»151.

ТАК, залучений перекладач – 18 %

Водночас мають місце випадки, коли побачення адвоката з підоз­рю­ ваним взагалі не можна охарактеризувати як «конфіденційне» з огля­ ду на присутність у приміщенні, де воно проводиться, сторонніх осіб. Слід підкреслити, що законодавчо не закріплений жодний обов’язок держави щодо облаштування місця для конфіденційного побачення. Наприклад:

НІ – 3 %

не стосується – 3 %

«Ми спілкувалися в кабінеті слідчого, де крім нього та нас постійно приходили та виходили інші люди у формі та у цивільному»152.

невідомо – 6 %

немає відповіді – 3 %

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю із затриманим. 150 З інтерв’ю з адвокатами. 151 З інтерв’ю зі слідчими. 152 З інтерв’ю із затриманим. 148

149

Рис. 4.11. Перевірка адвокатом володіння затриманим мовою кримінального провадження

74

Рис. 4.11. Перевірка адвокатом

4. Доступ до адвоката та правова допомога


Фактично, єдиним облаштованим місцем для конфіденційних по­ ба­ чень адвоката і затриманої (арештованої) особи є кімнати у слід­чих ізоляторах або ізоляторах тимчасового тримання. Однак, якщо говорити про перше конфіденційне побачення, після якого має відбуватися перший допит затриманого, то, як правило, слідчі намагаються забезпечити його проведення або у самому ОВС, або ж  — у коридорі приміщення цього органу. Це пояснюється нама­ ган­ ням слідчого пришвидшити проведення такої «непотрібної» йому процедури, як конфіденційні побачення захисника із затриманим/підозрюваним. Очевидно, що заради втілення самої можливості такого побачення (хоч якогось) адвокати та підзахисні погоджуються на його проведення в будь-яких забезпечених їм умовах, — тобто, як у коридорі райвідділу, так і в кабінеті слідчого. Дані про те, що адвокати або підозрювані вимагали проведення конфіденційного побачення у спеціальній кімнаті слідчого ізолятора чи ізолятора тимчасового тримання, але їм було в цьому відмовлено, відсутні. Під час першого конфіденційного побачення відбувається знайомство адвоката з його підзахисним, фіксування в протоколі побачення або просто на носіях (паперових, електронних) анкетних та інших даних щодо особи підзахисного. Отримується інформація щодо затримання та події, у зв’язку з якою проведене таке затримання. Разом із тим, при проведенні дослідження були отримані дані про те, що в 44 % випадків письмові записи адвокатом не велись (див. рис. 4.10). Нехтування адвокатом веденням записів під час консультації варто оцінювати швидше негативно, аніж позитивно. Разом із тим, неможливо визначити критерії, відповідно до яких можна було б стверджувати про будь-який негативний вплив на якість захисту внаслідок нефіксування адвокатом консультування клієнта письмово.

1 2 ТАК – 35 %

НІ – 12 %

не стосується – 35 %

Таким чином, під час дослідження з’ясовано, що у 59 % випадках роль адвоката було роз’яснено. Разом із тим, частка випадків, в яких роль адвоката не роз’яснювалась, є значною та свідчить про поверхневе ставлення до спілкування з клієнтом, нехтування прозорістю відносин між затриманим та адвокатом, недостатньо сумлінне виконання обов’язків окремими адвокатами. 4.5. Проведення адвокатом конфіденційних зустрічей із затриманою особою

4

невідомо – 3 %

немає відповіді – 15 %

Рис. 4.12. Перевірка адвокатом уміння клієнта читати та писати

Рис. 4.12. Перевірка адвокатом уміння клієнта читати та писати

Лише у 33 % адвокат перевірив знання затриманою особою мови кримінального провадження (рис. 4.11) та у 15 % перевірив його вміння читати та писати (рис. 4.12). Для ефективної співпраці затриманого з адвокатом, повноцінного забезпечення прав і свобод обов’язковим є усвідомлення підозрюваним ролі адвоката. Однак, під час дослідження було виявлено, що на практиці адвокати не завжди з’ясовують із клієнтом це питання, пояснюючи його в разі необхідності (рис 4.13).

3

ТАК – 59 %

5 6 7

НІ – 20 %

невідомо – 15 %

немає відповіді – 6 %

Рис. 4.13. Пояснення адвокатом затриманому своєї ролі

75

8


1 2 3

Важливо, що правовий захист може надаватися за рахунок державних коштів на умовах та в порядку, визначеному Законом України «Про безоплатну правову допомогу». І важливим є роз’яснення адвокатом саме цього механізму та можливості. Однак при проведенні дослі­ дження з’ясовано, що право на правову допомогу за рахунок дер­ жави було роз’яснене у 62 % випадків, а в 12 % випадків — не роз’яснювалося (рис. 4.14). Видається, що частка тих справ, в яких сутність права на безоплатну правову допомогу в разі затримання не була роз’яснена, є досить значною та спроможна істотно вплинути на висновок про свідомий вибір варіанта захисту своїх прав у кримінальному процесі.

ТАК – 62 %

НІ – 14 %

Пункт 18 частини 3 статті 42 КПК гарантує право підозрюваного, об­ ви­нуваченого в разі необхідності користуватися послугами перекла­ дача за рахунок держави. Це право, в будь-якому разі, мало би бути роз’яснене підозрюваному, обвинуваченому саме адвокатом. За даними проведеного дослідження, у 17 % випадків таке право не роз’яс­нювалося (рис. 4.15).

не стосується – 12 %

немає відповіді – 12 %

4

Рис. 4.14. Пояснення адвокатом права на правову допомогу за рахунок держави

Якщо ж звернути увагу на подальші результати дослідження, то, за даними дослідження, у 32 % випадків, які спостерігались, переклад під час спілкування адвоката та клієнта не надавався (рис. 4.16).

5

62%

ТАК

6

6% НІ

Рис. 4.14. Пояснення адвокатом права на правову допомогу за рахунок не стосуєтьсядержави

15 % 17 %

7

немає відповіді

Рис. 4.15. Пояснення адвокатом права на перекладача

Виходячи з отриманих результатів, варто зазначити, що потреба у здійсненні перекладу професійним перекладачем існує, однак у більшості випадків фактично не забезпечується. У практичній діяльності адвокати часто погоджуються на певні незручності у спілкуванні, однак з офіційними скаргами не звертаються. Під час проведеного дослідження не встановлено жодного факту подання адвокатом заперечень з приводу перекладу (рис. 4.17). Таким чином, порівнюючи отримані результати, зауважимо, що потре­ба в перекладі існує в більшій кількості випадків, ніж вона фак­ тично надається. Але на практиці адвокати досить часто погоджуються з певними незручностями у спілкуванні та не звер­ таються з офіційними скаргами. Роз’яснення адвокатом права затриманої особи не відповідати на питання детально розглядатиметься у наступному розділі Звіту, так само як і надання порад затриманій особі щодо поведінки під час допитів, а тому ми не будемо зосереджуватися в цьому розділі на цих безумовно важливих аспектах конфіденційного побачення адвоката з клієнтом.

4.6. Надання адвокатом підозрюваному іншої підтримки, не пов’язаної з правовою допомогою

8

Допомога адвокатів не обмежується виключно захистом від обвинувачення, а полягає у комплексному підході до захисту прав та законних інтересів клієнта. Адже затримана особа не може в повному обсязі реалізовувати всі свої права, які зазнали обмежень

76 Рис. 4.15. Роз‘яснення адвокатом права на перекладача

4. Доступ до адвоката та правова допомога


у зв’язку із затриманням. Частими є випадки надання адвокатами допомоги щодо відновлення підзахисним утрачених документів, працевлаштування. Тобто, такі дії, які прямо не стосуються безпосередньо захисту, однак також можуть вплинути на кінцевий результат у справі. Окремому висвітленню підлягає надання підзахисним медичної допомоги. Детальний аналіз забезпечення права на медичну допо­ мо­ гу наводиться у розділі 6 Звіту, а тому зосередимося в цьо­му розділі лише на ролі адвоката у забезпеченні цього права. Незважаючи на відсутність у законодавстві безпосереднього обов’яз­ ку адвоката надавати затриманій особі іншу допомогу, окрім правової, на практиці адвокат — це та особа, яка має доступ до підозрюваного, може вислухати його прохання та допомогти в нагальних потребах. Зокрема, актуальним є питання сприяння в отриманні затриманою особою необхідної медичної допомоги (хронічні захворювання, інвалідність, проходження курсу замісної терапії від наркоманії тощо). Часто скарги на стан здоров’я пов’язані із застосуванням насильства правоохоронцями або використанням ними особливого стану підозрюваного з метою психічного впливу та, навіть, тиску щодо отримання певної інформації про вчинене правопорушення та причетних до нього осіб. Відповідно до Стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі153 «захисник негайно вживає заходів для надання клієнту медичної допомоги, фіксації тілесних ушкоджень, проведення судово-медичної експертизи, якщо зовнішній вигляд або стан клієнта свідчать про застосування до нього насильства або за наявності скарг клієнта про його застосування; захисник з’ясовує наявність фактів застосування до клієнта катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження з боку службових осіб оперативних підрозділів, органів досудового розслідування, пенітенціарної служби, інших службових осіб і за наявності таких фактів складає відповідний протокол за формою, письмово повідомляє про згадані факти процесуального керівника та звертається у порядку статті 206 КПК з відповідною заявою до слідчого судді; при здійсненні захисту осіб, які утримуються під вартою і є пацієнтами замісної підтримувальної терапії або мають хронічні захворювання, що потребують безперервного лікування, захисник невідкладно звертається до адміністрації місця утримання або службової особи, відповідальної за перебування затриманих, з вимогою про надання медичної допомоги та заявляє клопотання про забезпечення безперервного лікування…».

ТАК – 47 %

НІ – 3 %

не стосується – 3 %

викликали вже після першого спілкування – 3 %

2 3

адвокат за потреби переходив на російську мову – 9 %

невідомо – 3 %

4

немає відповіді – 32 %

Рис. 4.16. Надання перекладу під час спілкування адвоката з клієнтом

5

ТАК – 0 %

6 НІ – 26 %

7 Рис. 4.16. Надання перекладу під час спілкування не стосується – 65 % адвоката з клієнтом немає відповіді – 9 %

Затверджені наказом Міністерства юстиції України від 25 січня 2014 року №386/5.

Рис. 4.17. Подання адвокатом заперечення з приводу перекладу

4.6. Надання адвокатом підозрюваному іншої підтримки, не пов’язаної з правовою допомогою

Рис. 4.17. Подання адвокатом заперечення з приводу перекладу

153

1

77

8


1 2

Аналіз уваги адвокатів, приділеної з’ясуванню стану здоров’я затриманої особи, проведений під час дослідження, виявив, що це питання з’ясовувалось у 41 % випадків з кола досліджених (рис. 4.18). Під час спостереження виявлені різні способи з’ясування стану здоров’я клієнта, а також конкретні ситуації виявлення оптимального способу сприяння в наданні медичної допомоги. Наприклад:

ТАК – 41 %

«Адвокат задає затриманому ще кілька питань про його здо­ ров’я»154;

НІ – 26 %

3

«Адвокат встановила стан здоров’я затриманого (методом пря­ мих запитань, а також спостереження), а також відсутність особливого стану (незважаючи на те, що клієнт був у стані алкогольного сп’яніння, він був адекватним і злагоджено і влучно відповідав на запитання)…»155;

не стосується – 15 %

невідомо – 15 %

4

«Адвокат. Давайте вызовем скорую! Она зафиксирует побои. Затриманий. Да, давайте. Честно больно. Не знаю, больно ли дышать. Адвокат. Вы на самом деле в таком случае должны подать жалобу на следователя за применение силы. Затриманий. Да, так и сделаю. Но скорую не нужно вызывать, еще побьют меня за это. Адвокат. Надо скорую вызвать? Вам очень больно? Затриманий. Нет, не надо скорую»156.

немає відповіді – 3 %

Рис. 4.18. Перевірка адвокатом стану здоров’я затриманої особи

5 6

Рис. 4.18. Перевірка адвокатом стану здоров‘я затриманої особи

На необхідність реагування адвокатів на стан здоров’я затриманої особи вказує неналежне виконання правоохоронцями покладеного на них обов’язку надати затриманій особі медичну допомогу. Під час опитування адвокати зазначили наступне: «Я сам несколько раз вызывал скорую, но тут есть другая проблема: вот на днях буквально, был с коллегой в райотделе N, смотрю, в наручниках выводят наркомана, а он уже в таком состоянии, что страшно смотреть. Спрашиваю: «Чего он в наручниках, он что, убежит от вас? Посмотрите, в каком он состоянии». … Я вызываю скорую, говорю: «Человек на пороге райотдела, ему плохо». Отвечают: «Нет, пусть дежурная часть звонит». Мы потом заставили дежурку, они, конечно, позвонили, но мы там кипишевали больше часа. Вот Вам и право на медпомощь: человек может десять раз умереть»157;

7 8

«Еще у меня недавно был такой случай, когда и пришла на задержание, а там наркоман сидит в полном неадеквате: глаза 156 157 154 155

78

З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю з адвокатами.

4. Доступ до адвоката та правова допомога


закатываются, пульс почти не прощупывается. Я говорю следователю, что нужно врача вызвать, он говорит: «Зачем ему врач, он в приходе». Я понимаю, что ругаться бесполезно, иду от обратного: «Хорошо, — говорю, — сейчас он тут «откинется», мы с Вами его под руки возьмем и на лавку под райотдел вынесем, скажем, сам туда пришел и умер». Таки добилась, скорую ему вызвали, правда, потом еще хуже было: задержанный через 15 минут так ожил, что мы уже не знали, что с ним делать»158; «С наркоманами вообще отдельная история: никаких мер в плане облегчить их состояния, насколько я знаю, не принимается…»159;

1 2

«В разі необхідності надання клієнтові медичної допомоги мною по­да­валися відповідні заяви, клопотання та у деяких випадках скарги»160.

Також слід зауважити, що адвокат часто надає затриманій особі іншу допомогу неправового характеру, зокрема, це організація допомоги з боку соціальних служб, консульської підтримки, встановлення зв’язку з родиною.

3

Так, під час дослідження були виявлені випадки надання допомоги щодо отримання їжі.

4

«Адвокат. Ви спали сьогодні, вас годували? Затриманий. Нет не спал еще. И не кормили. Адвокат обурена таким станом затриманого»161; «Вийшла адвокат від затриманого: «Його та к і не годували, це підтвердив і слідчий, і черговий ЧЧ, зараз буду писати скаргу в прокуратуру і говорити з начальником слідства»162; «Затриманий дістає гроші і каже, що хоче, щоб їх передали дружині через захисника. Співробітник міліції позвав захисника, який стояв на вулиці, біля МВ, він прийшов до затриманого. Затриманий запитав, чи можуть йому дозволити, щоб дружина привезла тормозок, бо він вже добу нічого не їв і не пив. Попросив, щоб захисник повідомив дружині, що треба привезти цигарок. Захисник взяв гроші і пішов через дорогу в магазин, через 5 хв. приніс 2 торби з їжею, цигарками, поклав на стіл і знову вийшов з приміщення МВ»163.

Про сприяння у наданні допомоги затриманим з боку адвокатів говорять як самі затримані особи, так і адвокати під час їх опитування. Наприклад: «Адвокат також намагалася додзвонитися до мого брата і повідо­мити про те, що мене затримали і я зараз в відділку міліції»164; «Також, адвокат нерідко є тією особою, яка забезпечує зв’язок затриманого із сім’єю, тому захисник повинен передавати інформацію особі від членів сім’ї та навпаки»165.

160 161 162 163 164 165 158 159

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю з адвокатами.

4.6. Надання адвокатом підозрюваному іншої підтримки, не пов’язаної з правовою допомогою

5 6 7 8

79


1 2 3 4

ВИСНОВКИ Проведене дослідження окреслило низку проблем, пов’язаних з організацією надання правової допомоги особам, затриманим міліцією. Однією з основних проблем організації надання правової допомоги є неналежні та незручні умови проведення конфіденційних побачень адвоката та підзахисного. За умови надання пристосованих приміщень для конфіденційного побачення, якість останніх тільки покращуватиметься, адже за умови спокійної конфіденційності адвокат зможе краще сконцентруватися на роз’ясненні прав підзахисному та наданні правової допомоги повною мірою. Водночас дослідження підтвердило відсутність єдності розуміння правоохоронцями і Центрами БВПД фактичного часу затримання, відповідно — інформування про затримання Центрів БВПД і, відповідно,  — процедури призначення адвоката, виходячи з реального часу затримання особи. Також спостереження продемонстрували не завжди активну позицію адвоката в наполяганні на конфіденційній зустрічі з клієнтом до першого допиту та в роз’ясненні прав затриманого, у тому числі і права на правову допомогу за рахунок держави. Практика демонструє, що часто адвокатам, окрім правової допомоги, треба приділяти увагу й іншим потребам затриманої особи. Адвокати по-різному ставляться до таких викликів, і практика комплексного захисту (holistic defense) потребує свого втілення через впровадження стандартів якості, розвиток і навчання адвокатів.

5 6 7 8 80

4. Доступ до адвоката та правова допомога


5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання 5.1. Міжнародні стандарти щодо процесуальних гарантій під час допиту та нормативно-правове регулювання проведення допиту в Україні Міжнародні стандарти Відповідно до загальної концепції справедливого судового розгляду відмова від прав, які гарантовані Конвенцією, зокрема від права не свідчити проти себе, має відбуватися за умови забезпечення мінімальних процесуальних гарантій, зокрема: «…Зазначені принципи права на захист і привілею не свідчити проти себе належать до загальновизнаних міжнародних стандартів у галузі прав людини…, які лежать в основі концепції справедливого судового розгляду і чиє обґрунтування стосується, зокрема, захисту обвинуваченого від жорстокого примусу з боку влади. Вони також сприяють профілактиці судових помилок та виконання цілей статті 6, зокрема рівності сторін між органами розслідування або обвинувачення та обвинуваченим…»166. Окрім права затриманої особи не свідчити проти себе, важливим стандартом забезпечення належної правової допомоги такій особі під час отримання показань від неї є доступ до адвоката: «Суд розглядає ранній доступ до адвоката як процесуальну гарантію права не свідчити проти себе і фундаментальну гарантію проти жорстокого поводження, відзначаючи особливу вразливість обвинуваченого на ранній стадії розгляду, коли він стикається зі стресовою ситуацією і складнощами кримінального законодавства. Будь-яке виключення з цього права має бути суворо обумовлено, а його застосування повинно бути строго обмежено в часі. Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях стверджує, що: …Відмова від гарантованих Конвенцією прав в тій мірі, в якій це вона дозволяється, не повинна суперечити важливому суспільному інтересу і має бути встановлена у спосіб, що не допускає неоднозначності, та має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови …»167. Відповідно до рішень ЄСПЛ право особи не свідчити проти себе є гарантією забезпечення прав людини у кримінальному процесі: «…Щодо використання доказів, отриманих в порушення права зберігати мовчання і привілею не свідчити проти себе, Суд нагадує, що ці права є загальновизнаними міжнародними стандартами, які лежать в основі поняття справедливого судового розгляду в значенні статті 6. Їх зміст полягає, поміж іншим, в захисті обвинуваченого від неправомірного примусу з боку влади, і, таким чином, у сприянні уникненню судових помилок і досягненню мети статті 6. Право не свідчити проти себе, зокрема, передбачає, що обвинувачення в кримінальній справі намагається довести винність обвинуваченого, не вдаючись до доказів, які були отримані шляхом примусу чи насильства всупереч волі обвинуваченого ...»168. Огородник проти України (Ogorodnik v. Ukraine), заява № 29644/10, рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2015 року, пункт 103. Леонід Лазаренко проти України (Lazarenko v. Ukraine), заява № 22313/04, рішення від 28 жовтня 2010 року, пункт 52. 168 Шабельник проти України (Shabelnik v. Ukraine), заява № 16404/03, рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року, пункт 55. 166

167

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання

81

1 2 3 4 5 6 7 8


1

ЄСПЛ визнає порушенням статті 6 Конвенції дуже поширену серед українських правоохоронців практику отримання пояснень від особи до її офіційного затримання як підозрюваного у вчиненні злочину, про що свідчить таке рішення Суду: «Суд вважає, що будь-яка розмова між затриманим, підозрюваним і працівниками міліції повинна розглядатися як офіційний контакт і не може бути охарактеризована як “дача пояснень”…»169.

2

Отримання зізнання за допомогою застосування насильства визнається ЄСПЛ порушенням права не свідчити проти себе незалежно від інших обставин: « Суд встановив у цій справі, що початкове зізнання заявника було отримано від нього шляхом жорстокого поводження, що досягло рівня катувань за змістом статті 3 Конвенції… Він також зазначає, що національні суди визнали ці зізнання в якості доказів у його справі... У світлі принципів прецедентного права, як описано вище, Суд вважає, що це анулювало саму суть права заявника на привілей не свідчити проти себе, незалежно від ваги оспорюваного зізнання в якості доказової бази для його засудження і незалежно від того, що під час розслідування він зробив такі зізнання декілька разів»170.

3

Національне законодавство

4 5

Допит на стадії досудового розслідування регулюється такими законодавчими та нормативно-правовими актами:  Конституцією України (статті 57-64);  Кримінальним процесуальним кодексом України (статті 65-71, 95-97, 104, 133, 223-226, 232, 256);  Кодексом України про адміністративні правопорушення;  законами України: «Про адвокатуру», «Про прокуратуру», «Про службу безпеки», «Про митну службу», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про імміграцію», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про попереднє ув’язнення». Чинні законодавчі та нормативно-правові акти України171 містять, як правило, лише процесуальний порядок проведення допиту, передбаченого КПК і адміністративно-процесуальними нормами.

6

Слід зазначити, що відповідно до статті 103 КПК допит затриманої особи може фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації за допомогою технічних засобів. Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу, аудіо чи відеозаписом.

7 8

Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні такої процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання допитаною особою. Titarenko v. Ukraine (Титаренко проти України,), заява № 31720/02, рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2012 року, пункт 87. Жизицький проти України (Zhyzitskyy v. Ukraine), заява № 57980/11, рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2015 року, пункт 65. 171 Кримінальний процесуальний кодекс України. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/4651-17; Кодекс України про адміністративні правопорушення. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80732-10; Закон України «Про прокуратуру». Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/1789-12; Закон України «Про міліцію». Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/565-12; Закон України «Про службу безпеки України». Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/2229-12; Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність». Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/2135-12 Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/5076-17. 169

170

82

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які вносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності — понятих.

1

Запис допиту в різних формах: стенографування, проміжних (робочих) записів, аудіо-відео-запису, а також відповідних прав допитуваної особи та її адвоката (вносити заперечення та уточнення щодо змісту протокольного запису чи аудіо-відео-запису, отримувати копію запису/протоколу) — здійснюється за умови лише письмової (протокольної) форми запису. Усі інші форми фіксації отриманої інформації під час допиту є допоміжними (факультативними).

2

Таким чином, можна констатувати, що правове регулювання допиту як процесуальної слідчої дії цілком відповідає міжнародним стандартам та практиці ЄСПЛ щодо процедур отримання показань від затриманої особи. Разом із тим, справи щодо України, розглянуті в ЄСПЛ та в яких йшла мова про порушення прав людини під час допиту та права не свідчити проти себе (Жуковський проти України, Гріненко проти України, Тітаренко проти України, Сергій Афанас’єв проти України, Тодоров проти України, Олег Колесник проти України Яременко проти України, Луценко проти України, Шабельник проти України), виявили низку проблем, які, з одного боку, були в цілому усунуті у чинному КПК, а з іншого — продовжують мати місце в слідчій практиці дотепер.

3 4

Мета, предмет і завдання допиту Поняття та предмет допиту не мають чіткого законодавчого чи будь-якого іншого нормативно-правового визначення. У законодавстві також відсутнє чітке визначення такої оперативно-розшукової дії, як «опитування» (тобто, отримання усних пояснень особи), яка за своєю сутністю фактично не відрізняється від допиту, але за формою носить характер довільної бесіди, що не забезпечена належними конституційними гарантіями прав людини та не підлягає офіційному фіксуванню (протоколюванню) і може здійснюватися у будь-який час доби без обмеження її тривалості.

5

Розуміння (визначення) допиту, його цілей, предмета і тактичних прийомів і рекомендацій щодо проведення міститься лише в науковій літературі з криміналістики та у науково-практичних коментарях до законодавчих і нормативно-правових актів щодо проведення допиту чи опитування особи.

6

5.2. Допит у слідчій практиці

7

Допит затриманої (підозрюваної) особи на стадії досудового кри­мінального провадження спрямований на особисте підтвердження або спростування причетності особи до події правопорушення або як безпосереднього учасника, або як прямого чи непрямого свідка. Допит є процесуальною дією, яка обов’язково відбувається при затриманні та/або арешті особи, підозрюваної у вчиненні право­ порушення, врученні повідомлення про підозру і про обвинувачення, під час участі у судовому процесі викликаних осіб. Аналіз матеріалів слідчої і судової практики діяльності право­охо­рон­них органів, на якому ґрунтуються висновки багатьох наукових досліджень, свідчить, що допиту підозрюваної особи приділяється значна увага, а інформація, отримана під час цієї дії, часто-густо кладеться в основу висунутого обвинувачення і, навіть, судового рішення. 5.2. Допит у слідчій практиці

83

8


1 2 3

Результати спостережень за роботою правоохоронців свідчать, що допит особи у разі її затримання був проведений у 72 % випадків (рис.  5.1). Водночас у 27 % випадків затримана особа не була офіційно допитана одразу після її затримання, що суперечить вимогам чинного законодавства. У практиці діяльності правоохоронців достатньо часто застосовується «оперативне опитування» затриманої особи без будь-якої фіксації (складання протоколу) такої дії та, відповідно, без роз’яснення її процесуального статусу і відповідних прав, зокрема — не відповідати на поставлені запитання щодо своєї участі у події, яка має ознаки правопорушення.

ТАК – 72 %

Місце проведення допиту Допит будь-якої особи на стадії досудового розслідування відповідно до положень статті 224 КПК проводиться за місцем досудового розслідування або в іншому місці за погодженням з особою, яку мають намір допитати.

НІ – 27 %

немає відповіді – 1 %

4 5

Рис. 5.1. Чи було проведено допит підозрюваного

Як свідчать результати дослідження, перший допит затриманої особи проводиться, як правило, в служ­бовому кабінеті слідчого або службових приміщеннях ОВС, зокрема у кабінетах оперативних працівників цих органів. Інколи перший допит затриманої особи відбувається вже після її поміщення в ІТТ. У цілому будь-які суттєві проблеми, пов’язані з обранням місця проведення первинного допиту затриманої особи, під час дослідження не були зафіксовані.

Рис. 5.1. Чи був проведений допит підозрюваного

6

Проблема полягає в тому, що відповідно до відомчих нормативноправових актів МВС допити та інші процесуальні дії мають прово­ дитися виключно в спеціально обладнаних для цього приміщеннях. Проведення ж допитів в інших приміщеннях, у тому числі й кабінетах слідчих та оперативних працівників, забороняється.

Суб’єкти проведення допиту. Проведення допиту неналежним суб’єктом Суб’єктами проведення допиту на етапі затримання особи, підозрюваної у вчиненні правопорушення, відповідно до положень КПК є: прокурор, слідчий, правоохоронці, слідчий суддя. Ці особи за наявності відповідних правових підстав є належними суб’єктами проведення допиту.

7

При цьому слід зазначити, що відповідно до статті 41 КПК працівники оперативних підрозділів органів: внутрішніх справ, служби без­ пеки, пенітенціарної служби, прикордонної служби, митної служ­ би а також органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства — мають право здійснювати гласні та негласні слідчі (розшукові) дії, у тому числі й допит затриманої особи в кримінальному провадженні, лише за письмовим дорученням слідчого або прокурора. Отже, офіційний допит переважно проводиться уповноваженою особою.

8 84

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


Порушення суб’єктного складу допиту найчастіше мають місце під час неофіційного спілкування із затриманою особою. Допит, проведений оперативним працівником без письмово доручення слідчого чи прокурора, або проведений поза межами такого доручення, є порушенням законодавства. Разом із тим, закон не встановлює обов’язку посадових осіб (слідчого, прокурора, оперативного пра­ цівника) пред’являти затриманій особі документи, що підтверджують їхні повноваження у конкретному кримінальному провадженні. Водночас затриманий або його захисник мають право вимагати надання їм відповідної інформації щодо повноважень службової особи на проведення допиту. Проведене дослідження надає певне уявлення про суб’єктів допиту. Так, наприклад, дослідники зафік­ сували такі спостереження: «Дослідник. Вас допитували перед першою зустріччю з адвокатом, хто і скільки разів? Затриманий. Звичайно, й не раз. Зі мною проводили стільки бесід різні оперативники і слідчий, що я вже й не пам’ятаю…»172; «Дослідник. О каких-либо других правах, например, на правовую помощь, не отвечать на вопросы или что-то еще, Вам говорили? Затриманий. Нас по одним и тем же моментам спрашивали по 5 раз, пока не выявляли какие-то несос­ тыковки (сотрудников в кабинете было трое, и каждый хотел уточнить или переспросить еще раз)».

Наведені приклади доводять, що неофіційні допити, так звані «бесіди», проводяться по кілька разів, різними слідчими і правоохоронцями. Чинним процесуальним законодавством встановлений обов’язок суб’єкта допиту вносити усіх присут­ ніх при допиті до протоколу (стаття 104 КПК). Разом із тим, слідча практика йде тим шляхом, що правоохоронці (зокрема конвоїри) затриманої особи, які можуть бути присутніми під час допиту, не вносяться до протоколу, що фактично дає змогу бути присутніми при допиті оперативним працівникам і своєю присутністю вчиняти додатковий психологічний вплив і, навіть, тиск на затриману особу, про що свідчать випадки, зафіксовані у процесі польового дослідження. Так, зокрема, мали місце випадки, коли в процесі допиту в приміщенні, де він проводиться, перебували ті оперативні працівники, які проводили оперативне затримання особи та які є «зацікавленими» і не є безсторонніми учасниками кримінального провадження, що психологічно може негативно впливати на поведінку допитуваного.

Час і тривалість допиту Допит, як і будь-які інші слідчі дії, повинен проводитись, як правило, у денний час — з 08.00 до 22.00 години. Відповідно до частини 2 статті 224 КПК допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому — понад вісім годин на день. Допит неповнолітніх осіб відповідно до статті 226 КПК не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом — понад дві години на день. Разом із тим, зважаючи на той факт, що поєднання офіційних допитів та інших форм спілкування затри­ ма­ної особи з правоохоронцями може відбуватись також і під час «неофіційних» допитів, загальна тривалість такого допиту має оцінюватися в аспекті загальної тривалості процедури етапу затримання особи. Яскравим прикладом такого спілкування є вищенаведений діалог дослідника із затриманою особою.

Тактика (способи) проведення допиту Законодавство не обмежує слідчого в способах (тактиці) проведення допиту. Відсутня традиційна для регулювання норма про те, що затриманій особі надається спочатку можливість вільної розповіді, а потім ставляться запитання. Тобто, не виключаються ситуації, коли слідчий ініціативно з’ясовує лише окремі 172

З нотаток за результатами спостережень. 5.2. Допит у слідчій практиці

85

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5 6 7

питання. У таких випадках особливого значення набуває право підозрюваного надавати пояснення та його наполегливість у реалізації такого права. У законі відсутній також обов’язок слідчого з’ясувати ставлення затриманої особи до висунутої їй підозри (підстав затримання), тобто — чи визнає особа свою участь у вчиненні правопорушення та свою провину, чи ні, а якщо визнає частково — то в якій частині. Така невизначеність може надавати додаткові можливості «маніпулювання» отриманою інформацією як для сторони обвинувачення, так і для сторони захисту. Нормативно врегульовано лише найзагальніші моменти тактики проведення допиту. Так, відповідно до статті 224 КПК перед допитом встановлюється особа, роз’яснюються її права, а також порядок прове­ дення допиту. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання. Тактика допиту особи ґрунтується на засадах добровільності та гуманізму щодо отримання необхідної ін­формації. При цьому законодавство не визначає межі впливу («тиску») на особу під час допиту, окрім застережень загального характеру щодо дотримання загальних принципів кримінального чи адмі­ ністративного процесу, вони виключно ґрунтуються на рекомендаціях щодо ведення допиту для слідчих. Серед заборон щодо здійснення впливу на допитувану особу основними є такі:  пряма заборона фізичного впливу (примусу) давати свідчення шляхом застосування фізичної сили і різноманітних технічних засобів знущань і катувань;  заборона психологічного впливу шляхом будь-яких погроз, залякування, обіцянок звільнення від покарання, заміни одного виду запобіжного заходу на інший, неправомірна відмова у наданні пра­ вової чи медичної допомоги тощо;  введення в оману щодо обставин події вчиненого правопорушення та складу його учасників;  умисна фальсифікація наявної в органах досудового розслідування інформації (свідчень інших осіб, предметів, документів, знарядь вчиненого злочину) щодо розслідуваного правопорушення;  формулювання і постановка під час допиту запитань, що містять в собі бажану відповідь або натяк на таку відповідь під час прямого допиту в суді (частина 6 статті 352 КПК). Закон встановлює додаткові гарантії забезпечення прав та інтересів неповнолітніх осіб під час їх допиту. Відповідно до положень статті 226 КПК допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності — лікаря. Слід підкреслити, що в межах проведеного Координаційним центром з надання правової допомоги дослідження за результатами інтерв’ювання адвокатів на питання: «Чи відомі Вам випадки вчинення фізичного та/або психологічного впливу на затриманого?» позитивно відповіли 41 % опитаних у 2013  році та 53 % опитаних у 2014 році173. Результати дослідження свідчать про те, що в процесі допиту слідчим часто обирається тактика, заснована на замовчуванні сутності своєї діяльності. Тобто, мета, завдання та роль тієї чи іншої слідчої (процесуальної) дії применшується, не повідомляється взагалі або повідомляється неповно чи формально, схематично. Часто слідчий обмежується лише вказівкою на необхідність підписати ті чи інші документи: «…Слідчий, нічого не пояснюючи, дав особі підписати три документи, не пояснюючи що це за документи, просто сказавши, що необхідно підписати. …Я запитала …, що було надано на підпис… Слідчий сказав, що повідомлення про підозру в трьох екземплярах»174;

8

«Дослідник. Чи користувались Ви своїм правом не давати пояснень та показань? Якщо ні, то чому? Чи відбувалося це за присутності адвоката? Дослідження проблемних питань, що виникають у сторони захисту при застосуванні нового кримінального процесуального законодавства, проведене Координаційним центром з надання правової допомоги. Режим доступу: http://legalaid.gov.ua/ua. 174 З інтерв’ю з адвокатом.. 173

86

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


Затриманий. Після затримання мене ні про що не розпитували. Привели в кабінет, посадили на стілець, я сидів, хлопець щось писав, потім тикнув пальцем, сказав, що треба поставити свій підпис, дав ручку, я підписав. Потім мене повели в камеру. Все»175.

Як свідчать результати польового дослідження, тактика досудового розслідування, й зокрема допиту, може полягати також у переконанні затриманої підозрюваної особи щодо необхідності її співпраці зі слідчим і правоохоронцями, а також у тому, що її зізнання можуть мати вирішальне значення для майбутнього можливого пом’якшення покарання, наприклад: «Батько спитав, чи можуть вони із затриманим змінити свідчення (мається на увазі «пояснення», відібрані напередодні співробітниками карного розшуку). На це слідчий пояснив, що згідно з КПК, затриманий може змінити свідчення, може «взагалі нічого не говорити», але при цьому має пам’ятати, що слідчий буде характеризувати особу в суді, і небажання затриманого говорити буде свідчити про відсутність його каяття у скоєному злочині»176.

Про факти застосування саме такої тактики допиту свідчить і такий приклад: «Дослідник. Чи користувались Ви своїм правом не давати пояснень та показань? Якщо ні, то чому? Чи відбувалося це за присутності адвоката? Затриманий. Не користувався, бо був впевнений, що “джентльменська угода” між мною та офіцерами буде виконана, чого з їх боку не сталося” Вони — (оперативні працівники ) мені обіцяли в обмін на допомогу відпустити, тобто я мав «здати» своїх товаришів в обмін на свою свободу»177.

Врахування стану клієнта при допиті Законодавство України прямо не передбачає обов’язку слідчого чи іншої службової особи, якій надано право проводити допит, відкласти (перенести) його проведення у зв’язку з обставинами, що заслуговують на увагу, в тому числі й у зв’язку зі станом здоров’я допитуваної (затриманої) особи. Так, на запитання під час інтерв’ю: «Чи траплялися у Вашій практиці випадки проведення процесуальних дій з особою, яка перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння або надзвичайного психічного стану?» позитивно відповіли 21 % та 29 % адвокатів відповідно у 2013 та 2014 роках178. Правоохоронці не уникають можливості отримати додаткову інформацію, зізнання затриманої особи у причетності її до вчиненого правопорушення з використанням її особливого стану. Про що свідчать такі приклади: «О 20.00 двоє співробітників міліції завели до райвідділу молодого чоловіка, який ледве стояв на ногах. В нього було дуже сильно побите обличчя: синці під обома очима, кров на губах, подряпина на лобі з лівого боку та загалом опухлий вигляд обличчя. Одяг на ньому був брудний від землі та трави і такі ж самі руки. Коли постовий запитав затриманого, як його прізвище, ім’я, по батькові та де живе, той не міг чітко відповісти (лише з третього разу можна було скоріше здогадатись, що він говорить). Весь цей час біля чергової частини затриманого заносило в різні боки, поки він не сів на підлогу. Погляд був мутний, складалось враження, що затриманий знаходиться під дією якихось наркотичних засобів (оскільки алкоголем від нього не несло, окрім того, співробітники міліції, які його доставили в райвідділ, пояснили, що вони знайшли біля затриманого шприц і на лівій руці в нього були чотири сліди від уколів)»179; З нотаток за результатами спостережень. 176 З нотаток за результатами спостережень. 177 З нотаток за результатами спостережень. 178 Дослідження проблемних питань, що виникають у сторони захисту при застосуванні нового кримінального процесуального законодавства, проведене Координаційним центром з надання правової допомоги. Режим доступу: http://legalaid.gov.ua/ua. 179 З нотаток за результатами спостережень. 175

5.2. Допит у слідчій практиці

87

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2

«Дослідник. Чи роз’яснив вам адвокат право не давати будь-яких показів? Затриманий. Так, сказав, що так буде краще, якщо ти зараз нічого говорити не будеш. Це він мені порадив після того, як я попросив в нього таблетку від голови. Тоді він мене запитав про моє самопочуття, я йому розповів, що зараз погано себе почуваю, і що мене били. Тоді він мене пофотографував і запитав, чи будемо скаржитися на дії працівників міліції»180.

У цьому прикладі йдеться про те, що затримана особа перебуває в хворобливому стані, але право не свідчити у зв’язку з такими обставинами пояснили не правоохоронці, а адвокат.

Допит затриманої особи як свідка

3 4 5

Серйозною проблемою, пов’язаною з кримінальним затриманням, є зловживання правом право­охо­ ронних органів в запрошенні (виклику) особи як свідка для надання нею письмових (усних) пояс­ нень щодо будь-яких подій і фактів, пов’язаних чи не пов’язаних з розслідуванням кримінального правопорушення. Наявність конституційних і процесуальних (пункт 3 частини 1 статті 66 КПК) гарантій «імунітету» свідка від самообвинувачення передбачає право свідка у кримінальному провадженні відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, які можуть стати підставою для підозри та обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також не надавати показань щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 КПК не підлягають розголошенню. Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 87 КПК отримання пока­зань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обви­ну­ваченим у цьому кримінальному провадженні, визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, що тягне недопустимість визнання та оцінки отриманої інформації як доказів. Дослідженням зафіксовано випадки допиту майбутнього підозрю­ваного як свідка, наприклад: «…Запросили в якості свідка; ніяких прав йому не роз’яснювали, він давав пояснення і відповідав на запитання слідчого щодо своєї участі у вчиненому правопорушенні»181;

6 7 8

«Слідчий мені пояснив, що даного чоловіка не затримали, його доставили для дачі показів в якості свідка. Після відібрання пояснень (12.56-14.35 год.) слідчий пред’являє підозру в 15.30, допит в якості підозрюваного»182.

Слід підкреслити, що незважаючи на те, що процесуальне значення допиту підозрюваного як свідка незначне, оскільки такий протокол допиту не може бути використаний як джерело доказу винуватості особи, — отримана у такий спосіб інформація є значущою у досудовому розслідуванні і тому може призводити до ігнорування відповідних положень закону щодо забезпечення прав затриманої особи з боку слідчого. Тому, незважаючи на те, що в законі безпосередньо встановлено недопустимість допиту підозрюваного як свідка, отримання інформації під час такого неправомірного допиту має цінність для сторони обвинувачення і може зашкодити правам та інтересам підозрюваного.

«Неофіційний» допит (опитування)затриманої особи Неофіційні допити у формі «бесід» перебувають поза кримінальним процесуальним регулюванням, але мають поширення на практиці. КПК не передбачає проведення жодної форми звичайних бесід для З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. 182 З нотаток за результатами спостережень. 180

181

88

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


отримання пояснень. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» містить норму, згідно з якою оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності передбачених статтею 6 цього закону підстав надається лише право: «…1) опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу». Таким чином, закон наголошує на добровільному характері надання та отримання пояснень від будь-якої особи.

1

Про проведення бесід (отримання пояснень) говорить значна кількість затриманих осіб, опитаних у процесі польового дослідження.

2

За результатами інтерв’ювання адвокатів на питання: «Чи відомі Вам випадки, коли з особою, яка не мала процесуального статусу підозрюваного (затриманої особи), проводили розмови, опитування, отримання пояснень, інші процесуальні дії, що у подальшому призвело до затримання особи та/або вручення їй повідомлення про підозру?» позитивно відповіли відповідно 48 % та 52 % у 2013 та 2014 роках183. Показовими також у цьому контексті є відповіді адвоката під час інтерв’ю у процесі дослідження: «…Чаще всего…задержанный попадает не сразу к следователю, который разъясняет ему права и начинает про­водить следственные действия, а к оперативным сотрудникам, которые без соблюдения всяких прав, в том числе и без разъяснения положений статьи 63 Конституции, любым способом пытаются разговорить за­держанного и получить от него максимум информации. Они объясняют, что это не следственные дейст­вия (что, в общем-то, так и есть), и что они ничего не фиксируют, им просто надо поговорить. Многие на это ведутся и рассказывают все, что нужно операм. Хотя конечно, если следователь использует ин­фор­мацию, полученную таким образом от оперов, в суде можно ставить вопрос о недопустимости до­казательств, но сложности все равно есть. Мне кажется, относительно реализации права не отвечать на вопросы, даже больше зависит не от правоохранительных органов или адвокатов, а от самих задержанных: если они будут понимать, что нужно молчать, будет проще и адвокату их защищать. Иногда приходится потратить немало времени, чтобы убедить человека, что для его же блага лучше помолчать»184.

Не виключається також ситуація «прихованого» допиту, що здійснюється працівником правоохоронних органів або особою на умовах конфіденційного співробітництва. Ініціативність такого спілкування із затриманою особою в отриманні необхідної для досудового слідства інформації чинним законодавством не заборонена. Вони можуть спеціально ставити запитання, спрямовувати затриману особу на розмову на ті теми, що цікавлять слідство, в умовах фіксації змісту розмов за допомогою аудіо- чи відеоспостереження. Результати такого допиту у вигляді протоколу негласної слідчої (розшукової) дії з додатками (власне, аудіо- чи відеозапис) можуть використовуватись як докази вини підозрюваного у суді. Проведення негласних слідчих дій вимагає попереднього судового дозволу. Не виключена ситуація, коли дозвіл давався (можливо, і досить обґрунтовано) на фіксацію дій щодо вчинення злочину, але чинність такого дозволу де-факто не завершилась у зв’язку із затриманням особи, відносно якої дозвіл було надано. Тому після затримання, незважаючи на істотну зміну обставин та умов, фіксація спілкування підозрюваного, у тому числі і цілеспрямована працівниками правоохоронних органів, є цілком можливою. У такий спосіб існує можливість проведення допиту під виглядом іншої слідчої дії, а саме під виглядом негласних слідчих розшукових дій, зокрема аудіо- чи відеоспостереження. Слід зазначити, що дозвіл суду надається не на всі негласні слідчі (розшукові) дії. Крім того, судовий дозвіл жодним чином не гарантує дотримання правил щодо недопустимості провокативної поведінки під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Затримана особа є беззахисною проти такого «допиту», оскільки вона не повідомляється про те, що має місце проведення слідчої дії (що є істотною ознакою негласних слідчих дій). Дослідження проблемних питань, що виникають у сторони захисту при застосуванні нового кримінального процесуального законодавства, проведене Координаційним центром з надання правової допомоги. Режим доступу: http://legalaid.gov.ua/ua. 184 З інтерв’ю з адвокатами. 183

5.2. Допит у слідчій практиці

89

3 4 5 6 7 8


1

5.3. Право не відповідати на запитання під час допиту ТАК – 30 %

2

НІ – 37 %

невідомо – 11 %

3 4

не стосується – 21 %

немає відповіді – 1 %

Рис. 5.2. Підозрюваний був поінформований про право не відповідати на запитання на початку допиту

5 Рис. 5.2. Підозрюваний був

ТАК – 18 % поінформований про право не

6

відповідати на запитання на початку допиту, %

НІ – 7 %

невідомо – 24 %

7

не стосується – 49 %

немає відповіді – 1 %

8

Рис. 5.3. Чи видавалось, що підозрюваний зрозумів зміст права не відповідати на запитання

90 Рис. 5.3. Чи видавалось, що підозрюваний зрозумів зміст права не відповідати на запитання, %

5.3.1. Повідомлення про право затриманого не відповідати на запитання Нормативно-правове регулювання Важливою процесуальною гарантією захисту прав та інтересів лю­ дини і громадянина є право на мовчання. Так, відповідно до положень статті 63 Конституції особа не несе юридичної відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Відповідно до положень частини 2 статті 18 та пункту 4 статті 42 КПК кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права. До того ж, частиною 1 статті 18 КПК встановлена пряма заборона щодо примушення особи давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення. Право не відповідати на запитання повідомляється і роз’яснюється пі­ доз­­рюваному в загальному режимі роз’яснення його прав. Обов’я­зок слідчого, прокурора, слідчого судді, суду роз’яснити підоз­рю­ва­но­му, обвинуваченому його права передбачений частиною 2 статті 20 КПК. Відповідно до частини 5 статті 208 КПК про затримання особи, підозрю­ваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому поміж інших відомостей зазначається й повний перелік про­ це­ суальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору. Право «не відповідати на запитання», серед низки інших процесуальних прав, повідомляється також при врученні письмового повідомлення про підозру (пункт 7 частини 1 статті 277 КПК). Відповідно до частини 8 статті 5 Закону України «Про міліцію» особам при їх затриманні або арешті (взятті під варту) працівники міліції повідомляють підстави та мотиви такого затримання або арешту (взяття під варту), роз’яснюють право оскаржувати такі підстави і мотиви у суді та надають усно роз’яснення частини першої статті 63 Конституції. Проведеним дослідженням були виявлені значні проблеми, пов’язані з повідомленням затриманій особі про її право не відповідати на запитання. Як зазначалося у розділі 3 Звіту, інформування затри­ма­ ної особи про її права має здійснюватися на різних етапах, починаючи з моменту фізичного затримання. Однак навіть на етапі допиту лише третина затриманих осіб інформується про своє право не відповідати 5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


на питання (рис. 5.2)185. При цьому, на думку дослідника, тільки у 18  % випадків підозрюваний це право зрозумів у повному обсязі (рис.  5.3)186, тільки в 7 % випадків слідчий пояснив це право187. Про право затриманої особи не відповідати на поставлені їй слідчим запитання може бути повідомлено як в усній, так і в письмовій формі. Закон чітко не встановлює сталу формулу (припис), в якій би була виражена суть цього права. Перевірити застосування усної форми роз’яснення такого права взагалі досить складно. Щодо роз’яснення цього права, яке фіксується письмово — вручення пам’ятки про права — підпис під відповідним текстом в протоколі на практиці часто набуває форми «механічного» підписання. Так, показовою є ситуація, що буда виявлена під час опитування затриманих осіб: «Права ему никто не объяснял. Когда пояснения берутся, там есть строчка, что статью 63 Конституции разъяснили. И он подписывается под этим. Но фактически никто ничего не поясняет. Формально же — все по закону»188.

Працівники правоохоронних органів не зацікавлені у реалізації затриманою особою свого права не відповідати на запитання, що повною мірою підтвердилося при їх опитуванні, наприклад: «Звичайно, мені не подобається, коли йде відмова від надання показів. Мені здається, в деяких випадках повинні бути встановлені обмеження щодо користування правом, передбаченим статтею 63 Конституції»189; «Я гадаю, що краще, щоб цю норму, таке право, взагалі прибрали. Хай краще бреше, аби не мовчав. Коли буде брехати, все одно щось та скаже, а, можливо, навіть щось цікаве або важливе. Коли людина іде на контакт, вона відповідає на запитання, і так я матиму можливість, або принаймні надію, отримати потрібну мені інформацію»190; «…Несмотря ни на что, признательные показания от подозреваемого получить надо, это самое главное в материалах дела, на них все держится»191.

Правоохоронці на практиці орієнтовані на те, щоб підозрюваний не скористався своїм правом зберігати мовчання. Типовими ситуаціями є повідомлення цього права в такій формі, що підвищує шанси на його ігнорування з боку підозрюваного. Зокрема так, щоб підозрюваний взагалі цього права «не помітив» (механічний підпис в протоколі), або так, щоб підозрюваний вважав, що це право стосується тільки певних етапів розгляду справи (діє тільки в суді), або ж так, щоб підозрюваний вважав «невигідним» для себе використання цього права (перевищення значення сприяння слідству, погрози застосування негативного ставлення до нього з боку слідчого). Зокрема, в інтерв’ю з адвокатами в процесі дослідження виявлені такі випадки: «Поки ми чекали на прибуття адвоката, я поспілкувалася з затриманим і з’ясувала… ніяких прав йому не роз’яснювали, він давав пояснення і відповідав на запитання слідчого»192.

185

187 188 189 190 191 192 186

За даними спостережень за правоохоронцями. За даними спостережень за правоохоронцями. За даними спостережень за правоохоронцями. З інтерв’ю із затриманим. З інтерв’ю зі слідчим. З інтерв’ю зі слідчим. З інтерв’ю з правоохоронцями. З інтерв’ю з адвокатом. 5.3. Право не відповідати на запитання під час допиту

1 2 3 4 5 6 7 8

91


1 2 3 4 5

«Перед поясненнями особі право не відповідати на запитання, право мати захисника та інші права не повідомляються і не роз’яснюються…. Вирішили, що пам’ятку про права вручать підозрюваному в машині, коли будуть доправляти його в ІТТ (машина чекає на території райвідділу), і тоді слідчий її візьме у себе в кабінеті)»193.

Разом із тим, при дослідженні були виявлені поширені випадки введення в оману затриманої особи щодо її права зберігати мовчання, наприклад: «Дослідник. Чи користувались Ви своїм правом не давати пояснень та показань? Затриманий. Не користувався, бо був впевнений, що “джентльменська угода” між мною та офіцерами буде виконана, чого з їх боку не сталося. Вони (оперативні працівники — ред.) мені обіцяли в обмін на допомогу відпустити, тобто, я мав здати своїх товаришів в обмін на свою свободу»194.

Варто зазначити, що момент роз’яснення затриманій особі її права зберігати мовчання не відрізняється від моменту роз’яснення її інших прав. Результати дослідження цього питання відображені у розділі 3 Звіту.

5.3.2. Практика реалізації права не відповідати на запитання Проведене дослідження переконує, що право не відповідати на запитання та механізм його реалізації є досить важливим елементом захисту у кримінальному провадженні. Не відповідати на запитання — це право і одночасно порада затриманому, яка згідно з проведеним опитуванням надається найбільш часто. Про її надання повідомили 21 % з числа опитаних адвокатів, що становило 78 % з числа усіх випадків надання порад адвокатом. Опитування адвокатів виявляє їх неоднозначне ставлення до практики реалізації зазначеного права. Певна кількість опитаних адвокатів відмічає користь від цього права та говорить про широке використання на практиці. Показовими є такі думки опитаних адвокатів: «Однак не відповідати на запитання слідчого це не вихід, тому що в суді прокурором це вико­рис­то­ ву­ватиметься як довід щодо винуватості клієнта, який, на жаль, суди часто беруть до уваги. Тому відповідати на запитання потрібно, але має значення як відповідати і що казати. Адже можна про щось розповідати і не розповісти про головне. Все залежить від обставин і від того, у вчиненні якого злочину підозрюють клієнта. Звісно, бувають випадки, коли клієнту краще взагалі нічого не говорити, тому що, як показує практика, приблизно в 50 % випадків особу визнають винуватою завдяки тому, що вона сама визнає свою вину»195;

6 7 8

««Як правило, підозрювані розуміють таке право, як не давати покази під час допиту. Однак не ро­ зу­ міють, що в разі якщо протокол не ведеться, вони також можуть не відповідати на запитання»196.

Більшість опитаних адвокатів звертають увагу на перешкоди з боку правоохоронців щодо реалізації затри­маними свого права на мовчання, про що зокрема свідчать такі приклади: «Про право не відповідати на питання більшість клієнтів знають, проте рідко хто ним користується. 195 196 193 194

З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами.

92

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


По­ са­ дові особи ОВС переконують затриманих, що ті повинні відповідати на ті питання, що їм задають»197; «Слідчі їм, звичайно, в обов’язковому порядку це право роз’яснюють, але попереджають про нібито негативні наслідки, пов’язані з такою відмовою (такі як перешкоджання слідству, наприклад). Через такі погрози правоохоронців, побоюючись зашкодити собі, затримані найчастіше дають пояснення»198; «Так, розуміють. Напевно, це єдине право, яке всі розуміють і про яке всі знають. Але без адвоката затриманим може бути складно озвучити свою відмову самому»199.

Окремі з опитаних адвокатів звертають увагу на існування у слідчих, прокурорів та суддів (і взагалі у се­ре­довищі правників) стереотипу сприйняття затриманою особою відмови від надання показань як прихованого свідчення своєї вини, про що свідчить така думка: «Так, розуміють, але вони також розуміють, що таку позицію захисту ні слідчі, ні прокурори, ні судді не схвалюють і вважають способом ухилення від обвинувачення»200.

Разом із тим, аналіз інтерв’ювання адвокатів доводить, що право не відповідати на запитання — досить непростий інструмент і для його використання слід зважати на всі обставини кримінального провадження. Під час затримання особи реалізація цього права виправдана тому, що надає можливість отримати час для орієнтування у слідчий ситуації, порадитися з адвокатом, обміркувати деталі позиції, зважити всі «за» і «проти»: «Поради щодо обрання такої позиції надаються залежно від різних обставин. Зокрема, якщо адвокат впевнений у хиткості та слабкості доказів обвинувачення. Також це залежить від самої особи. Наприклад, коли підозрюваний не може повною мірою утримувати обрану позицію, обрану захистом загалом, або є морально нестійким та може піддатися провокаційним запитанням слідчого»201; «Порадити клієнту не відповідати на питання я можу лише в тому випадку, коли я не мав достатньо часу для того, щоб поспілкуватись з клієнтом (інколи правоохоронці обмежують адвоката в часі), або коли я бачу, що розповідь клієнта про події є непослідовною, нелогічною, сумбурною, його пози­ція незрозуміла чи він до кінця не зрозумів, що сталося. Таку пораду даю клієнтам досить часто»202.

Значна кількість опитаних адвокатів пов’язує доцільність відмови підозрюваної особи від показань на перших етапах слідства (особливо під час її затримання) недостатньою обізнаністю щодо наявної у слідчого доказової інформації, про що свідчать такі зауваження: «Якщо ж ситуація не зрозуміла, то краще спочатку помовчати»203; «…Пока необходимо выяснить, что есть и что может быть из доказательств у следователя, как получены эти доказательства, я считаю лучше помолчать и определиться»204.

1 2 3 4 5 6 7 8

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 199 З інтерв’ю з адвокатами. 200 З інтерв’ю з адвокатами. 201 З інтерв’ю з адвокатами. 202 З інтерв’ю з адвокатами. 203 З інтерв’ю з адвокатами. 204 З інтерв’ю з адвокатами. 197

198

5.3. Право не відповідати на запитання під час допиту

93


1 2

Передумовою прийняття рішення про доцільність не надавати показання у практиці проведення допитів є наслідки такої відмови підозрюваної особи. Процесуально особа, яка не свідчить проти себе, жодним чином не перебуває в гіршому становищі, ніж та, яка відповідає на запитання. Разом із тим, судова і слідча практика виробила кардинально іншу позицію. Відмова надавати пояснення оцінюється органами розслідування як спосіб уникнення особою покарання за вчинене правопорушення. Про це говорять як опитані адвокати, так і правоохоронці. Наприклад, характерними для правоохоронців є такі думки: «На мою думку, право не відповідати на запитання — це шанс підозрюваної особи уникнути покарання, якщо у слідчого немає прямих доказів проти підозрюваної особи»205; «…Я таких предупреждаю: пусть не надеется на минимальное наказание или на нормальное отно­ шение»206;

3 4

«Я потом в обвинительном акте указываю, что человек не осознает свою вину, не раскаивается» ; «Я считаю, что тот, кто ссылается на статью 63 Конституции, виновен, и просто не знает пока, что соврать, как себя «отмазать»207.

Адвокати також відмічають схильність суду оцінювати відмову особи надавати пояснення як негативну обставину. Наприклад, можна навести такі зауваження адвокатів: «…Суд негативно ставиться до особи, яка не дає показів, тому для підозрюваного в Україні мовчання коштує реальною мірою покарання та додатковими роками ув’язнення, бо розглядається як обтяжуюча обставина»208;

5 6

«…Таку позицію захисту ні слідчі, ні прокурори, ні судді не схвалюють і вважають способом ухилення від обвинувачення»209; «… Судді дуже погано ставляться до права не відповідати на запитання, але дуже добре, коли особа повністю визнає свою вину, і розкаюється»210.

Таким чином, слідча практика виявляє такі тенденції реалізації права затриманої особи не відповідати на запитання:  недостатність процесуальних гарантій реалізації цього права;

7

 приховування справжнього змісту цього права, спотворення його положень, перебільшення негативних наслідків його реалізації для затриманого;  протиправний ного;

тиск

правоохоронців,

спрямований

на

отримання

показань

від

затрима-

 існування у середовищі правників упередженого ставлення та оцінки відмови надавати показання як способу уникнути відповідальності затриманою особою.

8

З інтерв’ю з правоохоронцями. З інтерв’ю з правоохоронцями. 207 З інтерв’ю з правоохоронцями. 208 З інтерв’ю з адвокатами. 209 З інтерв’ю з адвокатами. 210 З інтерв’ю з адвокатами. 205 206

94

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


1

5.4. Право надавати пояснення під час допиту та його розуміння підозрюваним Право давати пояснення по суті підозри є одним із найбільш вагомих та ефективних інструментів участі затриманої особи у досудовому розслідуванні. Залежно від слідчої ситуації для затриманої особи може бути бажаним будь-який варіант її поведінки: надавати чи не надавати пояснення, відповідати чи не відповідати на поставлені перед нею окремі запитання тощо.

2

Важливо, щоб рішення щодо надання чи не надання пояснень затри­ мана особа приймала усвідомлено та зважено, розуміючи саму можливість такого вибору та наслідки своєї поведінки. Непри­ пустимим є викривлення волі підозрюваного за допомогою різних чинників: насильства, погроз, обману, зловживання довірою тощо. Правильне розуміння затриманою особою свого права надавати пояснення чи відмовитись надавати пояснення і відповідати на запитання — запорука дотримання принципу законності під час проведення допиту. На практиці, з огляду на наявність, як правило, високого ризику конф­­­ліктності ситуації затримання та процесу досудового роз­слі­ду­­ вання злочину, правоохоронці часто вдаються до різних способів і методів отримання інформації від особи в обхід її справжньої во­лі, примушуючи її до надання пояснень в той чи інший спосіб, наприк­ лад, шляхом: проведення «бесід» та отримання пояснень, під час яких право не давати показань оголошується правоохоронцями як таке, що застосовується виключно до допиту; переконання затри­ маної особи, що право не давати показання діє тільки в суді; пере­біль­ шення можливих негативних наслідків відмови від свідчень тощо. Дослідження виявило досить суперечливі оцінки розуміння права затриманої особи «не надавати пояснень». За результатами спостережень за роботою правоохоронців можна констатувати, що більшість підозрюваних все ж таки приймають рішення свідчити і відповідати на запитання слідчого. Як можна побачити з даних, наведених на рис. 5.4, у 54 % випадків, що стали об’єктом спостережень, затримані відповідали на всі запитання слідчого, ще у 7 % — на окремі питання, й лише у 11 % випадків — не відповідали взагалі211. Значна частина опитаних затриманих вказують на те, що вони усвідомлюють зміст права не відповідати на запитання, але свідомо приймають рішення про те, що будуть давати показання. Наприклад: « Дослідник. Чи користувались Ви своїм правом не давати пояснень та показань? Затриманий. Ні, не користувався. Сам прийняв рішення давати свідчення. За даними спостережень за правоохоронцями.

211

5.4. Право надавати пояснення під час допиту та його розуміння підозрюваним

3 4 відповідав на всі запитання – 54 %

5

відповідав на деякі запитання – 7 %

не відповідав на запитання – 11 %

не стосується – 15 %

невідомо – 3 %

немає відповіді – 10 %

Рис. 5.4. Відповідь підозрюваного на запитання

Рис. 5.4. Підозрюваний, %

95

6 7 8


1 2

Дослідник. Вам було роз’яснено право не відповідати на запитання? Затриманий. Ні, але я його знаю. Дослідник. Чому ж Ви ним не скористались? Затриманий. А що це б змінило, вони як захочуть, то і так найдуть що їм потрібно?»212.

Показовим є ставлення адвокатів до розуміння затриманою особою свого права надавати чи не надавати пояснення під час допиту. Так, значна кількість адвокатів зазначає про обізнаність підозрюваних із таким правом, зокрема: «Більшість підозрюваних знають, що в них є право не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів»213;

3 4 5 6

«Про таке право знають майже всі затримані / підозрювані»214; «Переважна більшість підозрюваних “право не відповідати на запитання” розуміє»215.

Реалізація права «надавати чи не надавати пояснення» у слідчий практиці є досить складною та залежить від дотримання усіма суб’єктами, залученими до процесу затримання (оперативними працівниками, слідчими, процесуальними прокурорами, слідчими суддями, адвокатами, особами, відповідальними за затриманих тощо) його гарантій, значна частина яких полягає у механізмі їх застосування, а саме: конкретизації моменту, способу, форми повідомлення про право зберігати мовчання, роз’яснення наслідків цього права.

5.5. Участь та роль адвоката під час допиту Присутність адвокатів при допитах в ОВС Допит є найбільш поширеною слідчою дією у досудовому розслідуванні, особливо в контексті обміну інформацією та доведення позиції захисту, а також — спростування підозри щодо затриманої особи. Адвокати, здебільшого, оцінюють свою участь у допитах як обов’язкову, про що свідчать результати проведеного опитування, наприклад: «Вважаю, що участь адвоката при допиті особи є обов’язковою, навіть при допиті свідка. Адже особа може зайти в райвідділ міліції в процесуальному статусі свідка, а вийти звідти вже в статусі підозрюваного, як це часто буває в Україні. Під час допиту чи то свідка, чи то підозрюваного адвокат повинен перешкоджати правоохоронцям: в постановці «навідних» запитань допитуваному, переконувати його «зізнатися у всьому», нав’язувати йому «єдину правильну» версію розвитку подій, адже в подальшому це обов’язково буде використано проти затриманої особи»216;

7 8

«Я завжди присутній під час проведення допиту, оскільки без моєї присутності слідчий може чинити тиск на мого клієнта і останній може наговорити всілякої маячні, що в подальшому може негативно відобразитись не результатах захисту»217. 214 215 216 217 212 213

З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами.

96

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


Фактична присутність адвоката при допитах є однією з основних процесуальних гарантій повноцінної реалізації права підозрюваного на захист. Обов’язковість присутності адвоката під час допиту визна­­чається загальними правилами участі адвоката в досудовому розслідуванні, передбаченими чинним законодавством України. Результати спостережень за роботою правоохоронців свідчать про те, що при першому допиті затриманої особи адвокати були присутніми лише у 30 % випадків, у той час як допит без участі адвоката відбувався у 46 % випадків218 (рис. 5.5). Слідча практика свідчить про наявність випадків, коли пра­воохо­ронці зловживають своїми правами та призначають допити на такий час і день, коли адвокат не може брати в ньому реальної участі. Наприклад: «…На жаль, буває й таке, що адвоката ставлять перед фактом необхідності прибути до ОВС в конкретний час, так наприклад: мені о 17 годині вечора подзвонили та сказали, що я завтра о 09 годині ранку повинен прибути на допит, коли в цей час я мав брати участь у судовому засіданні в іншій справі. Я вважаю, що це є неправильним та недоречним. Також є випадки, коли співробітники міліції телефонують в колегію та скаржаться, що адвокати не ходять на виклики до підзахисних. Ми в таких випадках зазна­ чаємо, що для повідомлення про проведення відповідної слідчої дії є пошта з повідомленням, є відповідний електронний адрес адво­ ката, а також є телефон»219.

Адвокати натомість висловлюють думку про те, що неофіційні до­ пити проводяться, як правило, без участі адвоката, на що вони звер­ нули увагу у своїх інтерв’ю: «Основна розмова — не документований допит — проводиться обов’язково без участі адвоката. Після фактичного проведення «роботи» з затриманим, коли він готовий сказати те, що «потрібно» слідчому — запрошується адвокат»220 .

1 НА ВСІХ ДОПИТАХ – 30 %

НА ДЕЯКИХ ДОПИТАХ (за потреби) – 1 %

2

НЕ БУВ ПРИСУТНІЙ – 46 %

невідомо – 3 %

не стосується – 11 %

на першому допиті – 1 %

після повідомлення про підозру – 1 %

немає відповіді – 6 %

3 4 5

Рис. 5.5. Чи був адвокат присутній під час допиту Рис. 5.5. Чи був адвокат присутній під час допиту, %

6

Водночас законодавство надає досить реальні можливості відкласти про­ведення допиту в разі неможливості прибуття адвоката.

7

Роль адвокатів під час допитів Адвокати, беручи участь у проведенні допиту затриманої особи, ви­ко­ нують основну свою функцію — надавати правову допомогу, а саме: по-перше, в оцінюванні змісту пояснень особи під час допиту, що визначається на основі рішення клієнта — чи визнає він свою вину у вчиненні правовопорушення і чи бажає надавати пояснення слід­чо­ му. Результати дослідження підтверджують цю тезу, зокрема, такими свідченнями під час інтерв’ю:

8

За даними спостережень за правоохоронцями. З інтерв’ю з адвокатами. 220 З інтерв’ю з адвокатами. 218 219

5.5. Участь та роль адвоката під час допиту

97


1

«Адвокат … ще раз роз’яснив його права і наголосив на статті 63 КК України, про відмову від дачі показів. В свою чергу, затриманий повідомив, що він від дачі показів не буде відмовлятися і готовий давати покази, тому що він не винен»221; «Тактику поведінки ти готуєш самостійно, а зі мною лише погоджуєш. Підписуєш все самостійно, якщо згодний, якщо ж ні чи щось не подобається, то не підписуй та викликай мене, будемо розбиратись»222;

2 3

«… Адвокат запитав, яку позицію зайняв затриманий: чи визнає він себе винним. Затриманий відповів, що не визнає і не розуміє, за що його затримали»223;

по-друге, адвокат допомагає зафіксувати скарги та заяви підозрю­ваного, сформулювати та висловити його позицію, наприклад: «При підписанні протоколу про затримання, адвокат від імені затриманого пише пояснення про те, що затримали його незаконно, бо не на місці злочину: моє затримання є незаконним, так як було проведено без ухвали слідчого судді, а потерпіла на мене не вказувала»224; «У протоколі написали «відмовляюсь давати покази згідно зі статтею 63 Конституції України, так як погано себе почуваю». Це було записано затриманим під диктовку адвоката»225;

4 5

«…Адвокат разом із затриманим повернувся до кабінету слідчого та повідомив, що він визнає вину, кається в скоєному злочині, але не згоден із кваліфікацією (наполягатимуть на статті 124 КК — перевищення меж необхідної оборони)»226;

по-третє, адвокат надає підтримку та психологічну впевненість в собі підозрюваній особі, наприклад: «…Во-первых, приход адвоката чисто психологически многих сразу же успокаивает, задержанный чувствует, что кто-то на его стороне, и по-другому себя ведет; …и у человека сразу же улучшается психологическое состояние и он понимает, что все «не так смертельно», сама моральная поддержка тоже много значит»227;

6 7

«Для затриманої особи адвокат потрібен, в першу чергу, для психологічної та моральної підтрим­ ки…»228;

по-четверте, адвокат допомагає реалізувати право не відповідати на запитання та наполягати на такій позиції, наприклад: «Я посоветовал задержанному отказаться давать показания в соответствии со статьей 63 Консти­ туции. Если сразу признаться, то на него повесят еще 10 эпизодов. А сознаться мы всегда успеем. Сейчас откажется — потом можно будет «торговаться»229; 221

8

222 223

224

225

228 229 226 227

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю з адвокатами.

98

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


«…Адвокат роз’яснив статті 63 КУ і порекомендував не давати сьогодні ніяких показів, затриманий погодився... Адвокат повідомив слідчого, що вони відмовляються давати покази. Слідчий почав говорити, що в нього вже все готово, вже все набрано. Все ж показів не давали»230;

по-п’яте, адвокат припиняє спроби правоохоронців скористатися особливим станом клієнта (хвороба, сп’яніння, розгубленість, пригнічення тощо), наприклад: «Після цього адвокат роз’яснив статтю 63 Конституції України і запропонував нею скористатися, оскільки в нього погане самопочуття, — затриманий погодився»231; «Допит був формальний, але ми відмовились давати покази по 63-ій, бо затриманий був змучений зовсім, він вже більше доби не спить, не їсть, то ми відмовились, щоб він пішов поспав».

Таким чином, зазвичай адвокати допомагають реалізувати позицію клієнта, ефективно використати свої процесуальні права, сформулювати пояснення найбільш точно. У процесі опитування була висловлена така позиція адвокатів: «Присутність адвоката під час затримання або відразу після затримання є дуже важливою, оскільки саме в той момент він може утримати затриману особу від того, щоб вона дала будь-яку інформацію проти себе. Тобто, утримати її від самовикриття»232; «…На цьому етапі дуже важливо правильно зорієнтувати затриману особу або дати їй відповідні, правильні поради, для того щоби вона у стресовій ситуації не викрила себе. А це може та повинен зробити адвокат»233.

Одним із чинників, що впливає на роль адвоката у допиті, є ставлення правоохоронців до адвоката, яке обумовлене, у першу чергу, наданням адвокатами порад клієнту не відповідати на запитання. Дослідження виявило досить негативне ставлення правоохоронців до таких порад адвоката з огляду на те, що вони «заважають працювати». Зокрема, це проявляється у такому вислові: «Прокурор. Новий КПК надає великі можливості для затриманих та адвокатів для зловживання своїми правами та заважати слідству. Необхідно ввести жорсткіші міри по відношенню до адвокатів, які рекомендують своїм клієнтам посилатись на статтю 63 Конституції України та стверджують, що правоохоронці все одно нічого не доведуть»234.

Наслідки присутності адвокатів при допитах Право адвоката бути присутнім при допиті затриманої особи нормативно не обмежене. Адвокат наділений достатньо широкими повноваженнями під час допиту: ставити запитання (статті 46, 225 КПК), подавати зауваження і заперечення, клопотання та вимагати їх внесення до протоколу (статті 46, 42 КПК) тощо. Це право порушується у тих випадках, коли слідчими або правоохоронцями проводиться «прихований допит», тобто спілкування із затриманим без будь-якого процесуального оформлення та повідомлення про 232 233 234 230 231

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З нотаток за результатами спостережень. 5.5. Участь та роль адвоката під час допиту

99

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3

надання такому спілкуванню процесуального статусу. Такі випадки можуть приховуватись проведенням начебто негласних слідчих дій, а їх результати — отримувати легалізацію та використовуватися як докази в подальшому. При цьому системних порушень зазнає право на захист у повному обсязі, з огляду на введення затриманої особи в оману. Мають місце також випадки проведення слідчих дій без участі адвоката через відсутність завчасного повідомлення йому про проведення слідчих дій, зокрема допиту. До того ж, правоохоронцями неоднозначно тлумачиться саме поняття «завчасне повідомлення», оскільки строк такого повідомлення чітко не визначений, а термін «негайно» розуміється слідчими на власний розсуд. Дослідження виявило, що участь адвоката у допиті відіграє важливу роль. Зокрема, йдеться про те, що адвокат краще пояснить права підозрюваного, механізми та наслідки їх реалізації, зверне увагу на ті аспекти правового статусу підозрюваного, які «невигідні» слідчому та правоохоронцям і тому часто приховуються ними від затриманого. Наприклад: «О 00.15 годині слідчий закінчив оформлювати протокол про затримання, роздрукував пам’ятку про права та обов’язки затриманого і разом із протоколом дав затриманому, а потім адвокату їх підписати. Коли затриманий почав підписувати, він (адвокат — ред.) попросив пояснити йому, що саме він підписує. Адвокат підійшов до нього і показав, що це є роз’яснення всіх його права, а саме: право на медичну допомогу, право на правову допомогу, право не давати свідчення проти себе та членів своєї сім’ї та не відповідати на запитання»235;

4 5

«Під час конфіденційного спілкування адвокат вислухав затриманого, узгодили позицію, ще раз роз’яснив його права і наголосив на положеннях статті 63 Конституції щодо права на відмову від дачі показів»236.

Також під час допиту адвокат може пояснити справжній зміст та значення слідчих і процесуальних дій, знизити напруження і конфлікт, розкрити клієнту додаткові можливості, роз’яснити право надавати показання в будь-який момент кримінального провадження. Завдяки цьому клієнт може набагато більш спокійно і зважено прийняти рішення щодо необхідності надавати показання саме під час допиту: «Дуже часто (майже завжди) даю своїм клієнтам поради стосовно того, щоб не відповідати на запитання, особливо при затриманнях, адже це дає можливість виграти час для осмислення тонкощів правової позиції»237.

6

ВИСНОВКИ

7 8

Правове регулювання щодо проведення допиту та права підозрюваної особи не відповідати на запитання слідчого є достатньо послідовним. Основні положення закріплені в Конституції, КПК, інших нормативних актах. Відповідно до приписів закону за слідчим не закріплений обов’язок негайно допитати затриману особу або особу, якій вручене повідомлення про підозру. Наявні проблеми, здебільшого, пов’язані з механізмами реалізації та гарантіями забезпечення прав підозрюваних. Допит затриманої особи має значення в контексті всього етапу затримання та не може оцінюватися сам по собі. Якщо сам допит підозрюваного не займає багато часу і, як правило, не є тривалим, то в сукупності усі слідчі дії, включаючи «неофіційні допити» (опитування) є досить тривалими та психічно виснажливими. Допитуваній вперше особі протистоїть, як правило, група працівників правоохоронних органів. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. 237 З інтерв’ю з адвокатами. 235 236

100

5. Допит в органах внутрішніх справ та право не відповідати на запитання


У контексті забезпечення прав підозрюваної особи найбільша небезпека криється в неофіційній частині спілкування оперативних працівників з нею. Таке спілкування орієнтоване не стільки на процесуальне документування показань як майбутнього джерела доказів, скільки на отримання максимального обсягу інформації про злочин, яка відома підозрюваній особі. Більш кваліфікованою та небезпечною формою проведення неофіційних допитів є спілкування під приводом проведення негласних слідчих дій. Особливість його полягає в тому, що результат такого спілкування може стати доказом у суді. Протидія таким формам прихованого допиту має закладатися на нормативному рівні. Однією з основних гарантій дотримання правил проведення допиту та реалізації права підозрюваного не відповідати на запитання є участь адвоката. Участь адвоката дає змогу отримати повну й об’єктивну інформацію про права та наслідки їх реалізації, протидіяти спробам правоохоронців вплинути на поведінку підозрюваного, обрати оптимальну позицію у справі. Також практика дає підстави для висновків про спроби слідчих не надавати захисту реалізувати у повному обсязі свої функції (виклик адвоката лише для складання протоколу затримання, лише для вручення повідомлення про підозру). Доступ адвоката до затриманого має бути якнайшвидшим. Законодавство надає достатні гарантії реалізації права на користування допомогою адвоката. Стадія досудового розслідування та особливо етап затримання не ґрунтується на чіткому і детальному нормативному регулюванні щодо повідомлення адвоката про проведення процесуальних дій. Норми про повідомлення мають суперечливий зміст, який полягає в тому, що правове регулювання виклику адвоката стосується підозрюваного, потерпілого, свідка та не передбачає безпосереднього поширення цієї норми на адвоката. Поряд із цим, встановлений обов’язок адвоката з’являтися для участі у проведенні слідчих дій із підзахисним. Слід зважати також на те, що об’єктивно для запрошення та фактичного прибуття адвоката необхідний певний час, протягом якого затриманий залишається наодинці з правоохоронцями. Питання повідомлення адвоката має отримати законодавчу регламентацію. Дослідження підтверджує, що відсутність конкретизації обов’язку правоохоронців роз’яснити права за способом, формою, змістом та часом їх роз’яснення, а також відсутність чіткої форми повідомлення про право підозрюваного зберігати мовчання відкриває широкий шлях для зловживань. Часто права роз’яснюються формально — шляхом підпису підозрюваного у протоколі, як правило, вже після закінчення проведення слідчих дій та після спілкування правоохоронців із затриманим. Відсутність у законодавстві чіткої форми повідомлення про право підозрюваного зберігати мовчання та способу його повідомлення створює на практиці можливості для зловживання з боку правоохоронців. Переконливість форми повідомлення не підтверджується жодними діями з боку підозрюваного, оскільки закон цього не вимагає. Наявність підпису у протоколі щодо роз’яснення права не відповідати на запитання та не давати пояснень — не забезпечує фіксацію факту самого пояснення справжнього змісту цього права та розуміння його підозрюваним. Доцільним було би встановлення правила щодо власноручного написання підозрюваним в усіх процесуальних документах, пов’язаних із роз’ясненням прав, повного тексту відповідного права та наслідків його реалізації. Результати дослідження доводять, що випадки застосування фізичного насильства до затриманих мають місце, але переважно інформацію від підозрюваних слідчі та правоохоронці отримують шляхом омани та психологічного тиску на затриманих, тобто тих важелів, яким здебільшого можна протистояти шляхом зберігання мовчання.

1 2 3 4 5 6 7 8

Висновки

101


1 2 3 4 5 6 7 8

6. Право на медичну допомогу

6.1. Нормативно-правове регулювання права на медичну допомогу Міжнародні стандарти Право на отримання медичної допомоги затриманій особі передбачене міжнародними Правилами застосування тримання під вартою та умов, у яких воно відбувається, включаючи запровадження гарантій від зловживань238, зокрема:  умови тримання під вартою мають, за виключенням правил, викладених нижче, відповідати Європейським пенітенціарним правилам (пункт 35);  мають бути створені умови для того, щоб особи, які тримаються під вартою, продовжували необхідне медичне або стоматологічне лікування, яке вони отримували до затримання, якщо так вирішить лікар або стоматолог установи тримання під вартою після консультації, якщо це можливо, із лікарем або стоматологом особи, що тримається під вартою (пункт 37.1);  особі, що тримається під вартою, має бути надана можливість консультуватися та отримувати лікування у власного лікаря або стоматолога, якщо медична або стоматологічна необхідність цього вимагають (пункт 37.2). Надання медичної допомоги заарештованим особам передбачають також Європейські тюремні правила239, в яких зокрема зазначено:  адміністрація пенітенціарних установ мусить забезпечувати охорону здоров’я всіх ув’язнених цих установ (пункт 39);  ув’язнені мусять мати доступ до медичних послуг, які існують у країні, без дискримінації за ознакою їхнього правового становища (пункт 40.3);  усі необхідні медичні, хірургічні та психіатричні послуги, у тому числі наявні в цивільних установах, мусять бути надані ув’язненим для цього (пункт 40.5);  мусять вживатися заходи задля забезпечення при потребі термінової невідкладної допомоги доступу до послуг кваліфікованого лікаря (пункт 41.2);  лікар або кваліфікована медична сестра, підлегла такому лікареві, повинні оглянути кожного ув’яз­не­­ ного відразу при доставлянні, за винятком випадків, коли в цьому явно немає необхідності (пункт  42.1).

Практика Європейського суду з прав людини: ЄСПЛ у своїх рішеннях, починаючи зі справи Kudła v. Poland, неодноразово підкреслював, що відповідно до статті 3 Конвенції держава повинна забезпечити, щоб особа трималася під вартою в умовах, сумісних з повагою до людської гідності, щоб спосіб і метод виконання такої міри покарання не піддавали її стражданням і труднощам, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань, притаманних позбавленню волі, і щоб, з урахуванням практичних вимог режиму позбавлення волі, її здоров’я і благополуччя були належним чином гарантовані, серед іншого, шляхом надання їй необхідної медичної допомоги240. Затверджені рекомендацією REC(2006)13 Комітету Міністрів Ради Європи від 27 вересня 2006 року. Затверджені рекомендацією № К(87)З Комітету Міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 року. 240 Kudła v. Poland [GC], no. 30210/96, § 94, ECHR 2000-XI. 238 239

102

6. Право на медичну допомогу


У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово звертався до аналізу стану медичного забезпечення, у тому числі затриманих осіб, звертав увагу на поняття «адекватність» медичної допомоги, яке має достатню гнучкість при визначенні необхідного стандарту охорони здоров’я, встановлюючи його окремо для кожної справи. Аналізуючи практику ЄСПЛ, варто звернути увагу на зроблені ним висновки. У справі Тимошенко проти України241 ЄСПЛ зазначив: «Державні органи повинні також забезпечити докладне документування стану здоров’я ув’язненої особи та його або її лікування протягом ув’язнення. У рішенні у справі «Худобін проти Росії», заява № 59696/00, 26 жовтня 2006 року) зазначено, що … за умови, коли це викликано медичним станом,  — регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою вилікування хвороб ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів. До аналогічних висновків ЄСПЛ прийшов і в низці інших справ: «Гумматов проти Азербайджану», заяви №№ 9852/03 та 13413/04, 29 листопада 2007 року; «Сарбан проти Молдови», заява № 3456/05, 4 жовтня 2005 року, «Попов проти Росії», заява № 26853/04, 13 липня 2006 року)». Водночас у багатьох справах ЄСПЛ неодноразово констатував недостатній рівень правового регулювання у національному законодавстві питань надання медичної допомоги, а також встановлював, що проблеми, що випливають з умов тримання під вартою та відсутності належної медичної допомоги в установах попереднього ув’язнення в Україні, мають системний характер242 і що за такими скаргами немає ефек­ тивного засобу правового захисту243.

Національне законодавство

1 2 3 4

Законодавство України також забезпечує право затриманої особи на медичну допомогу. Конституція закріплює, що:  кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медикосанітарних і оздоровчо-профілактичних програм (стаття 49).

5

Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» встановлює:  кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я (пункт (д) частини 1 статті 6);  держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їхніх прав у сфері охорони здоров’я шляхом надання гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (пункт (в) частини 1 статті 7).

6

Гарантії права на медичну допомогу поширюються і на осіб, які затримані та тримаються під вартою і деталізовані у відповідних нормативно-правових актах. Загальний обов’язок правоохоронців щодо забезпечення невідкладного надання медичної допомоги затри­ маній особі у разі виникнення такої необхідності встановлений статтею 5 Закону України «Про міліцію». Положення статті 25 цього закону передбачають обов’язок надання у межах наявних можливостей невідкладної медичної допомоги особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків або перебувають у безпорадному чи небезпечному для життя і здоров’я стані, у тому числі й неповнолітнім, які залишилися без опіки чи піклування та, у разі необхідності, вимагають вживати заходів для забезпечення надання зазначеним особам екстреної медичної допомоги, передбаченої Законом України «Про екстрену медичну допомогу». Тимошенко проти України, заява № 49872/11, рішення ЄСПЛ від 30 квітня 2013 року. Коваль проти України, заява № 65550/01, рішення ЄСПЛ від 19 жовтня 2006 року. 243 Мельник проти України, заява № 72286/01, рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року. 241 242

6.1. Нормативно-правове регулювання права на медичну допомогу

103

7 8


1 2 3 4 5 6 7

Крім того, обов’язок щодо забезпечення своєчасної кваліфікованої медичної допомоги затриманій особі відповідно до положень статті 212 КПК покладається на особу органу досудового розслідування, відповідальну за тримання затриманих під вартою. При цьому за ба­жан­ням затриманого для надання медичної допомоги може бути до­п ущена конкретна особа, яка має право на зайняття медичною діяль­ністю. В ОВС обов’язок із забезпечення надання медичної до­по­моги особам, які доставлені до чергової частини, передбачений Інструкцією з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України244 і покладений на співробіт­ни­ків чергової частини ОВС. У разі утримання затриманих осіб в ІТТ такий обов’язок передбачений Правилами внутрішнього розпо­рядку в ІТТ ОВС245. Відповідно до цих відомчих нормативно-пра­в ових актів у черговій частині ОВС мають бути дві універсальні (медичні) аптечки, а в ІТТ — із розрахунку одна на кожну камеру для затриманих. Незважаючи на врегулювання на нормативному рівні питань забезпечення медичної допомоги затриманим особам, ЄСПЛ у справах проти України неодноразово визнавав порушення статті 3 Конвенції в аспекті незабезпечення затриманих належною медичною допомогою. Зокрема, у справі Салахов та Іслямова проти України246 ЄСПЛ визнав порушення статті 2 та статті 3 Конвенції в аспекті ненадання належної медичної допомоги особі під час її перебування в ІТТ, де стан здоров’я заявника різко погіршився і він помер незабаром після його звільнення із місць несвободи.

6.2. Визначення підозрюваних, які потребують медичної допомоги, та фінансування медичної допомоги Визначення підозрюваних, які потребують медичної допомоги У національному законодавстві відсутні чіткі правила визначення підозрюваних, які потребують медичної допомоги. Разом із тим, черговий ОВС повинен негайно викликати швидку медичну допомогу «у разі погіршення стану здоров’я доставленої особи». Черговий ОВС зобов’язаний забезпечити надання медичної допомоги для більш широкого кола осіб через заборону їх доставляння і затримання до надання їм допомоги медичними працівниками або після лікування їх у медичних закладах охорони здоров’я, про що свідчить такий припис: «Особи, які знаходяться в непритомному стані, мають небезпечні для життя тілесні ушко­ джен­ня, симптоми гострих захворювань внутрішніх органів, отруєння сурогатами алкоголю, ужили отруйні або сильнодіючі речовини, заражені небезпечними для здоров’я оточуючих інфекційними хворобами, перебувають у тяжкому стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, втратили здатність са­ мостійно пересуватися чи можуть завдати шкоди оточуючим або собі, вагітні жінки з ознаками близьких пологів»247. Щодо можливості тримання таких осіб в ОВС, черговий приймає рішення залежно від висновку лікаря.

8

Також черговий ОВС зобов’язаний викликати швидку медичну допо­могу (лікаря найближчого закладу охорони здоров’я) або самостійно надати невідкладну медичну допомогу взятій під варту особі, яка утримується в ІТТ, і звернутись з проханням про надання їй кваліфікованої медичної допомоги. Затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 квітня 2009 року № 181. Затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 грудня 2008 року № 638. 246 Салахов та Іслямова проти України (Salakhov and Islyamova v. Ukraine), заява № 28005/08, рішення ЄСПЛ від 14 березня 2014 року, пункти 138, 139. 247 Пункт 6.6.4 Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України. 244 245

104

6. Право на медичну допомогу


При доставлянні до чергової частини осіб, які потребують будь-якої невідкладної допомоги (стан клінічної смерті, кровотеча з ран, від­ мо­ роження, загальне замерзання організму, опіки тіла, отруєння, пе­реломи кісток, ураження електрострумом чи блискавкою, гост­ра серцево-судинна недостатність, асфіксія, тепловий удар, утоп­ лен­ ня), черговий повинен водночас із наданням невідкладної медичної допомоги викликати за телефоном «103» швидку медичну допомогу. Особи, які доставляються до ІТТ, обстежуються фельдшером, а у ра­ зі відсутності такої посади їх опитує про стан здоров’я особа, від­ по­­­відальна за перебування затриманих, чергова по установі. Якщо затри­маний скаржиться на поганий стан здоров’я або в нього вияв­ лені ознаки захворювання, черговий по ІТТ зобов’язаний негайно викликати бригаду швидкої медичної допомоги. У разі скарг особи, яка тримається там, на поганий стан здоров’я або виявлення у неї ознак захворювання черговий по ІТТ для надання медичної допо­мо­ ги викликає працівників територіальних лікувальних закладів ор­га­­ нів охорони здоров’я, у разі необхідності вживає заходів щодо кон­ во­ю­вання таких осіб до медичних закладів, а за потреби надання екстреної медичної допомоги викликає бригаду швидкої допомоги. Якщо за висновком бригади швидкої допомоги особа потребує стаціо­ нар­ ного лікування, її мають направити під охороною у відповідний заклад248.

1 ТАК – 46 %

Рис. 6.1. Наявність ознак поганого стану здоров’я

Рис. 6.1. Наявність ознак поганого стану здоров‘я, % 1%

1% 1%

Під час польового дослідження при спостереженні за роботою правоохоронців виявлено, що у 54 % випадків у затриманих осіб були наявні ознаки поганого стану здоров’я (див. рис. 6.1).

Майже всі опитані правоохоронці, які вважають своїм обов’язком забезпечувати затриманим, у разі потреби, надання медичної допомоги, виявили однаковий підхід до визначення необхідності її надання: або за зовнішніми ознаками («видно неозброєним оком», що затриманий відчуває себе погано), або ж за скаргою затриманої особи. Пункти 8.7, 9.1, 9.3 Правил внутрішнього розпорядку в ІТТ ОВС. Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2014 рік.

248 249

6.2. Визначення підозрюваних, які потребують медичної допомоги, та фінансування меддопомоги

СНІД

побиття

3%

5

11 %

бажання спати

3%

3%

головний біль

5%

епілепсія

3

3%

1%

1%

2

4

3%

гепатит

наркозалежний

6%

У більш ніж чверті таких випадків у затриманих були виявлені озна­ ки поганого стану здоров’я, пов’язані із алкогольним сп’янінням, а в 11 % випадків — з отриманням тілесних ушкоджень у зв’язку з побиттям.

3%

психічні вади

1%

Дані дослідження

За даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, протягом 2014 року до закладів охорони здоров’я з тілес­ ними ушкодженнями звернулося 1383 затриманих осіб, які пові­ до­ мили, що ці тілесні ушкодження їм нанесли працівники міліції. Випадки несвоєчасного надання медичної допомоги затриманим та доставленим особам, які мали наявні тілесні ушкодження, неод­ но­разово фіксувалися й під час спеціальних проваджень Уповно­ важеного з прав людини249.

НІ – 54 %

6

3%

3 % пригніченість/загальмованість реакції 5 % 3%

поганий зір

5%

1 % проблеми з рухливістю верхніх кінцівок 3 % 1%

постнаркотичний синдром

3%

14 % алкогольне / наркотичне сп‘яніння 26 %

відсоток від усіх опитаних

відсоток від тих, хто має ознаки видимого поганого стану здоров‘я

Рис. 6.2. Ознаки поганого стану

105

7 8


1

Один із опитаних слідчих сформулював власний «алгоритм» визна­чення потреби в наданні медичної допомоги: «Підозрюваний може потребувати медичної допомоги у двох випадках: або він знаходиться у стані сп’яніння, алкогольного чи наркотичного, або ж він постраждав під час скоєння злочину. Якщо це перший варіант, то ми веземо його на експертизу, відповідно там медики, у випадку необхідності, говорять, що йому потрібна медична допомога чи можна почекати кілька годин і все. Можливо до нього будуть застосовуватися заходи замісної терапії, якщо це наркоман. У випадку, коли йдеться про тілесні ушкодження або шоковий стан, проблеми з серцем на фоні хвилювання тощо, то тут дивимось по ситуації. Якщо особа сама говорить, що їй потрібна термінова допомога і по ній це видно — викликаємо швидку. Але тут треба дуже добре розрізняти, адже іноді такі маневри проводяться для затягування часу»250.

2 3 4

Частина опитаних слідчих вважає, що затримані особи часто-густо симулюють проблеми зі станом свого здоров’я. Як наслідок, такі слідчі з недовірою ставляться до скарг затриманої особи про стан свого здоров’я, що, в свою чергу, заважає їм об’єктивно оцінити потребу цієї особи у медичній допомозі. Головною мотивацією правоохоронців щодо забезпечення затриманої особи медичною допомогою є уникнення відповідальності в разі смерті затриманого внаслідок ненадання медичної допомоги, що красномовно підтверджується такими думками слідчих: «Жоден нормальний слідчий не вдасться до пошуку проблем на свою голову»; «Якщо я бачу, що затримана (підозрювана) особа наркоман і його ламає — нічого не роблю, поламає два дні і попустить, швидку не викликаю, вона йому не допоможе»; «якщо ж затриманий (підозрюваний) говорить мені, наприклад, про те, що в нього відкрилася язва, або я вочевидь бачу, що є інші симптоми нездужання, відразу викликаю швидку допомогу, мені не потрібно, щоб він загнувся у мене в кабінеті»;

5

«Вообще, самостоятельное решение о вызове скорой помощи следователи принимают только в крайних случаях: если задержанный истекает кровью, или сердце, например, то конечно лучше вызвать скорую и снять с себя ответственность»;

6 7 8

«Если человек у нас тут умрет — это уголовная ответственность практически однозначно. Так рисковать никто не будет, поэтому скорую вызываем в каждом более-менее серьёзном случае»251.

Фінансування медичної допомоги затриманим особам У Державному бюджеті України окремою статтею не передбачені витрати на медичне забезпечення затриманих осіб, немає даних про такі витрати і на офіційному сайті МВС та у фінансових звітах про витрачання бюджетних коштів за відповідний бюджетний рік.

6.3. Надання медичної допомоги Під час дослідження встановлено, що лише у 2 із 34 випадків, коли у затриманих були наявні ознаки поганого стану здоров’я, правоохоронці забезпечували затриманих лікарською допомогою (див. рис. 6.3). З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими.

250 251

106

6. Право на медичну допомогу


Також спостерігались затримки у налагодженні контакту пра­ воохоронців із лікарем, які мали місце у 9 % випадків надання медичної допомоги.

лікарем, обраним працівниками міліції – 3 %

1

лікар не забезпечувався – 45 %

2

Детально питання, пов’язані з наданням медичної допомоги при затриманні осіб, які належать до особливо вразливих груп, викладені в розділі 7 Звіту.

У процесі дослідження виявилося, що серед правоохоронців немає єдиної позиції щодо того, хто саме має забезпечувати надання медичної допомоги затриманим, що випливає з таких висловів: «Хоча в нас є окремий черговий по затриманим, який повинен слідкувати за станом їх здоров’я, я думаю, що слідчі також несуть відповідальність»;

невідомо – 3 %

не стосується – 3 %

«В каждом райотделе есть дежурный по задержанным. Это его работа — обеспечивать медицинскую помощь»; «Смотря, в каком случае. Если человек сидит у меня в кабинете и ему, например, во время следственных действий стало плохо — то конечно считаю. А если, как чаще бывает, мне приводят из розыска человека побитого, или доставляет его патрульная служба, тогда мне не понятно, почему я должен думать, что с ним делать»252.

Переважна частина опитаних слідчих притримуються думки, що питання забезпечення медичної допомоги затриманим особам взагалі не входять до обов’язків слідчих, що випливає з отриманої від них інформації під час інтерв’ю:

немає відповіді – 46 %

Рис. 6.3. Забезпечення лікарської допомоги

«Я думаю, что не я должен этим заниматься, хотя обычно так получается»;

4 5 6

«Це не обов’язок слідчого займатися забезпеченням медичної допомоги, на мені і так багато зобов’язань…»; «Вважаю, що займатись забезпеченням медичної допомоги підозрюваним мають лікарі, в яких мають бути ліки, та родичі, які мають ліки купити»253.

7

Під час інтерв’ю зі слідчими також пролунала думка, що у випадку, коли в приміщенні ОВС є ІТТ, проблем із забезпеченням медичної допомоги затриманій особі не існує, адже такі особи перед помі­ щенням в ІТТ проходять медичний огляд в поліклінічному відділенні районної лікарні.

8

Оперативні працівники ОВС також вважають, що забезпечення затриманому медичної допомоги не входить до їхніх обов’язків: З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими.

252

253

6.3. Надання медичної допомоги

3

107


1

«За это должна отвечать дежурная часть: они первые видят, когда и в каком состоянии доставляют задержанного, и сразу должны реагировать. По УПК опера не должны вызывать скорую».

Навпаки, частина слідчих вважає, що якщо до них привели побитого затриманого, то:

2

«Это не моя головная боль, это проблемы уголовного розыска»254.

Зі слів слідчих, направлення затриманого до медичного закладу для проведення його стаціонарного лікування трапляється вкрай рідко. Частина опитаних правоохоронців інформувала про самостійне надання ними першої медичної допомоги, посилаючись на свої практичні навички, оскільки з ними проводять регулярні заняття з цих питань:

3

«Иногда мы сами оказываем первую медицинскую помощь: обработать рану, остановить кровь мы же можем».

Деякі із слідчих висловили гуманне ставлення до затриманих, які мають проблеми зі здоров’ям: «Може, я і не повинна цим займатись, але я ж людина, я не можу дивитись, як інша людина страждає. Але загалом слідчий відповідає за все, що відбувається з затриманим, якого він «закриває», тому вся відповідальність лежить на нас»;

4

«Конечно, как человек, я не могу не отреагировать, если другому человеку реально плохо, и я не останусь в стороне и вызову скорую, помогу сам чем смогу»255.

5

Із всіх опитаних правоохоронців лише один співробітник чергової частини ОВС чітко пояснив про­цедуру забезпечення затриманих медичною допомогою: реєстрація скарги на здоров’я, виклик швидкої, огляд медичним працівником, виконання медичних рекомендацій, включаючи направлення до спеціальної палати в лікарні.

6

Переважна більшість з опитаних правоохоронців вважає, що затримані особи завжди мають можливість отримати медичну допомогу. Разом із тим, частина з них зазначила, що належного механізму забезпечення медичної допомоги законодавство не передбачає, відсутня відповідно матеріально-технічна база (за винятком хворих на туберкульоз та психічно хворих, для яких передбачені спеціальні місця в стаціонарі). Помістити хворого на інше тяжке захворювання, який утримується під вартою, до медичного закладу вкрай проблематично. Також опитані висловлювались щодо неналежної системи охорони здоров’я як чинника, що негативно впливає на якість медичної допомоги затриманим:

7

«Держава нічого не забезпечує. Тому часто це робиться з власної кишені, якісь ліки тощо. Це, звісно, якщо родичі не допомагають, таке теж буває. Тому можливість не просто є, є обов’язок конкретної людини вирішувати такі питання»256.

8

Гострою є проблема забезпечення необхідними ліками затриманих осіб, які потребують медичної допомоги. У випадку призначення затриманій особі ліків, на думку опитаних правоохоронців, забез­ печення ліками є завданням родичів затриманого: «Якщо ж це якісь хронічні хвороби, то підозрювані самі себе повинні забезпечувати медичними препа­ ратами та їх застосуванням. У цьому разі можна застосувати приказку «Спасение утопающих — З інтерв’ю з правоохоронцями. З інтерв’ю зі слідчими. 256 З інтерв’ю зі слідчими. 254 255

108

6. Право на медичну допомогу


проблема самих утопающих». Наприклад, був такий випадок, коли в нас в ІТТ перебував інсуліноза­ лежний дідусь з діабетом, то йому надавали ліки родичі, а одного разу їх нікого не було, то сам начальник РВ купляв ці ліки. Процедура забезпечення такого лікування полягає лише в допомозі родичів, близьких, якщо такі не мають змоги це забезпечити, то правоохоронці самостійно намагаються встановити контакт з головним лікарем лікарні та забезпечити постійні відвідування затриманого. Щоразу швидку викликати ми­також не можемо, в них також обмежена кількість ліків, а інколи їх немає взагалі. Якщо виходить домовитись, то добре, якщо ж ні, то ми своїми силами забезпечуємо необхідну медичну допомогу. В нас ніхто не помре, це точно257».

Коли особа перебуває під вартою, вирішення питання щодо надання амбулаторної або стаціонарної медичної допомоги є проблемним. Опитані адвокати зазначили, що, за загальним правилом, їм самим доводиться наполягати на забезпеченні затриманого медичною допомогою. Деякі з них висловилися вкрай негативно про стан забезпечення затриманих медичною допомогою, зокрема: «В цілому дотримання затриманих права на медичну допомогу перебуває в катастрофічному стані. Не надаються необхідні ліки. Недостатньо перебувають в стаціонарі і все таке інше. Важко запросити до підозрюваного свого лікаря»; «Надання медичної допомоги є мінімальним. Лікарі швидкої не поспішають госпіталізувати затриманого. Зазвичай вказують, що нічого страшного, дають укол і все. В разі якщо ж, все таки, затриманого госпіталізовано, то його намагаються мало не на інший день уже виписати»; «Існуюча система забезпечення медичною допомогою є досить на низькому рівні, яка обмежується лише викликом швидкої допомоги або ж консультацією непрофільним медичним працівником, які фактично є безрезультатними»; «…Якщо особа має якесь хронічне захворювання, до цього не відносяться так серйозно, як вона того потребує, на жаль. В медичних картах не зазначають, що особа потребує лікування в стаціонарі, наприклад, тощо. Цими питаннями зазвичай займаються родичі і сторона захисту. Якщо ними все організовано, а слідчому потрібно лише поставити підписи, то питань немає. Сам слідчий цим займатись не буде»258.

Неналежне реагування правоохоронців на скарги затриманих згаду­ва­лося й адвокатами під час інтерв’ю. Зокрема, адвокати зазначали, що часто вони зустрічаються із випадками, коли їм необхідно подавати (письмово) відповідні заяви, клопотання, скарги задля забезпечення права затриманої особи на медичну допомогу, що у деяких випадках спричиняє відкриті конфлікти: «…Чаще всего правоохранительные органы вообще не обращают внимания на состояние задержанного, если только это не какой-то крайний или серьёзный случай (скарги на серйозний біль чи дуже погане самопочуття — прим. дослідника). Якщо ж це якісь «дрібниці» на думку правоохоронців (зубний біль, нудота тощо), то право на медичну допомогу не завжди забезпечується»; «За зовнішніми ознаками я роблю висновок, чи потрібна особі така допомога чи ні. Якщо я бачу, що особа в такому стані, то одразу вимагаю слідчого викликати «швидку», йдучи при цьому з ним на великий конфлікт, або й сама телефоную, якщо слідчий таки відмовляється»; «Якщо це не спрацьовує, то одразу ж в телефонному режимі повідомлення прокурора і похід до начальника слідчого відділу»259. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю з адвокатами. 259 З інтерв’ю з адвокатами. 257 258

6.3. Надання медичної допомоги

109

1 2 3 4 5 6 7 8


1

Зазвичай затриманому викликають швидку допомогу, коли правоохоронці не причетні до погіршення стану його здоров’я. У разі коли причиною погіршення здоров’я затриманого є зловживання фізичною силою з боку правоохоронців, викликати швидку будуть лише у випадку реальної загрози життю затриманого, про що свідчать такі вислови: «Якщо людина на підлозі не валяється, якщо травми приховані і людина особливо не скаржиться, то в неї навряд чи будуть питати про стан здоров’я. Іноді поки адвокат сам не почне бити на сполох, погрожуючи скаргами про застосування тортур, ніхто і не поворухнеться»;

2 3 4

«Это право не соблюдается вообще. Милиция может вызвать скорую только в крайнем случае, грубо говоря, если человек уже умирает совсем или кровью вовсю истекает. Во всех остальных случаях скорую не вызывают никогда, если побитый — тем более, вдруг он скажет врачам, что его менты побили»260.

За висловлюваннями опитаних затриманих осіб, мають місце випадки, коли сильно побитому затри­ма­ ному швидку медичну допомогу не викликали і лікар його не оглядав. Самі затримані в таких випадках не бажають просити правоохоронців про виклик бригади швидкої допомоги, боячись, щоб за це прохання їх знову не побили. Так, в одному з випадків спостережень лікар швидкої допомоги, який виїхав на виклик до ОВС, відмовився госпіталізувати затриманого, пояснюючи, що це не його компетенція і що затриманого потрібно направити до наркологічного диспансеру: «Дослідник. Лікар з швидкої допомоги надавав вам будь-яку медичну допомогу, оглядав в Вас? Затриманий. Лікар, мене оглянула візуально, щось записала, ніяких ліків мені не давала, задала декілька питань. Дослідник. В Вас розбите обличчя, а також синці на тілі, хто спричинив ці побої? Затриманий. Це мене побили ті працівники міліції, які мене затримували...»261.

5

У випадку затримання неповнолітнього, який мав візуальні ознаки побиття, хлопцю також не надавали медичну допомогу:

6 7

«Дослідник. Як Ви себе почуваєте? (Візуально видно, що хлопець побитий — прим. дослідника). Спілкуватися можете? Затриманий. В мене дуже болить голова, та й взагалі все тіло… Дослідник. Вам викликали швидку допомогу, чи, можливо, Вас оглядав лікар? Затриманий. Ні, в міліції ніхто мене не оглядав і ніякі лікарі не приїздили»262.

Іншого разу затриманій особі, у якої був серцевий біль, не надали ліків: «Дослідник. Як ви себе почували, коли вас доставили сюди? Щось боліло? Вас спитали про те, як ви себе почуваєте? Затриманий. Нет, никто не спрашивал. Я им сам сказал, что сердце побаливает. Дослідник. Медицинскую помощь предлагали? Затриманий. Нет. Я просил у них хотя бы валидола, но они не дали»263.

8 262 263 260 261

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими.

110

6. Право на медичну допомогу


Мають місце випадки, коли затриманий, який погано почувався внаслідок його побиття пра­воохо­ ронцями, не просив про виклик швидкої медичної допомоги, побоюючись повторення незаконного насильства з боку правоохоронців: «Дослідник. Как вы себя чувствовали в тот момент, вам было больно? Затриманий. Да, очень, у меня синяки везде. Дослідник. Просили, чтоб вам вызвали скорую? Затриманий. Нет, боялся, что еще побьют»264.

1 2

Серед опитаних адвокатів поширеною є негативна думка щодо ставлення правоохоронців як до стану здоров’я затриманих, так і до якості їх медичного огляду в закладах охорони здоров’я перед їх доставлянням до ІТТ, про що свідчить зокрема такий приклад: «Працівникам міліції байдуже на стан затриманого, на наявність у нього хвороб та тілесних ушкоджень, перш за все і головне для них виконати всі ними заплановані дії із затриманим і передати його конвойним, а потім це головний біль останніх, які перед поміщенням особи до ІТТ повезуть його до лікаря, а той, будучи обуреним, чого саме до нього привезли це “тіло”, навіть не оглянувши його як слід, напише, що затриманий може триматися в умовах ІТТ та СІЗО, і навіть не запропонує роздягнутися, щоб пересвідчитися, що дійсно у особи відсутні тілесні ушкодження»265.

3 4

Деякі з опитаних адвокатів вважають, що право на медичну допомогу взагалі ніяк не реалізується, що підтверджується випадками смертей затриманих під час перебування в ОВС: «Это очень больной вопрос для нашей системы. Данное право нарушается постоянно, из-за того нет ни достаточной финансовой возможности в государстве достойно его обеспечивать, и в большей мере изза того, что правоохранительные органы абсолютно безразличны к состоянию здоровья подозреваемого или обвиняемого»266.

Можна стверджувати, що в процесі дослідження виявлені різні підходи правоохоронців до вирішення проблем зі станом здоров’я затриманих осіб: від відсутності будь-якої реакції на такий стан до гуманного ставлення до людини з наданням невідкладної медичної допомоги та викликом лікаря або бригади швидкої допомоги. Таке ставлення до стану здоров’я затриманих зумовлює ситуації, коли реалізація їхнього права на медичну допомогу залежить від власного розсуду правоохоронців. За відсутності чіткого законодавчого врегулювання порядку визначення потреби особи у наданні медичної допомоги такий розсуд нічим не необмежується, за винятком випадків явної загрози життю затриманого. Спеціальним випадком виникнення у затриманої особи необхідності в медичній допомозі є нанесення їй тілесних ушкоджень або іншого погіршення стану її здоров’я внаслідок застосування до неї з боку правоохоронців незаконного або надмірного насильства, адже в інтересах останніх приховати такий факт. До того ж, затримані побоюються повторення застосування фізичного насильства, якщо вони повідомлять про незаконні дії правоохоронців. У таких випадках медична допомога за ініціативою правоохоронців надається виключно за наявності реальної загрози життю затриманого. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю з адвокатами. 266 З інтерв’ю з адвокатами. 264 265

6.3. Надання медичної допомоги

111

5 6 7 8


1 2 3 4 5

ВИСНОВКИ Переважно медична допомога надається лише у разі загрози життю затриманої особи або завдання серйозної шкоди її здоров’ю. Така допомога надається бригадою невідкладної (екстреної) медичної допомоги, яка викликається правоохоронцем або адвокатом. Частими є випадки несумлінного вико­ нання своїх обов’язків як бригадою невідкладної (екстреної) медичної допомоги, так і лікарями закладів охорони здоров’я під час медичного огляду затриманих осіб на предмет можливості їх тримання у місцях несвободи. Окремою проблемою є нестача ліків у місцях тримання затриманих осіб під вартою, яка є наслідком загальної ситуації недофінансування потреб охорони здоров’я і частково вирішується за рахунок родичів затриманих. У разі наявності у затриманої особи хронічних захворювань та/або необхідності регулярного приймання нею медичних препаратів відповідно до лікарського призначення виникають проблеми як з отриманням і зберіганням такою особою медичних препаратів, так і з забезпеченням можливості їх вживання за розкладом відповідно до медичних приписів. Такі ситуації виникають, зокрема, в осіб, які є пацієнтами замісної підтримувальної терапії. Мають місце недоліки у нормативному регулюванні реалізації права на медичну допомогу затриманими особами. Зокрема, норми, що стосуються питань забезпечення надання медичної допомоги, в Інструкції з організації роботи чергових частин ОВС розміщені в багатьох місцях документа та носять переважно загальний характер. У Правилах внутрішнього розпорядку ІТТ можливість зберігання при собі затриманою особою ліків зазначена в самому загальному вигляді, що за відсутності в ІТТ медичного працівника створює певну невизначеність, а відтак, і умови для виникнення проблем із продовження лікування тих осіб, які на час затримання перебували на лікуванні. Уявляється, що питання забезпечення права затриманих осіб на медичну допомогу мали були врегульовані єдиним нормативно-правовим актом, як це зроблено в Police and Criminal Evidence Act у Великобританії267.

6 7 8 Режим доступу: http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1984/60/contents.

267

112

6. Право на медичну допомогу


7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб

1 2

7.1. Нормативно-правове регулювання питань вразливості затриманих осіб Конституція підкреслює, що «усі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними»268. Принцип рівності перед законом і судом на національному рівні також знайшов своє відображення в статті 24 Конституції, в якій зазначається: «…Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками»269. Положення статті 10 КПК також не допускають будь-яку дискримінацію та виключають будь-які привілеї чи обмеження у процесуальних правах за будь-якими ознаками. Водночас у частині 2 цієї ж статті КПК зазначено, що у випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями захисту їхніх прав та інтересів270. Таким чином, при наданні цим категоріям учасників кримінального провадження додаткових гарантій у випадках і порядку, передбачених КПК, принцип рівності перед законом і судом не має порушуватись. Однією з основних додаткових гарантій забезпечення прав певних категорій вразливих груп населення є обов’язкова участь захисника у кримінальних провадженнях. Так, пункт 3 частини 2 статті 52 КПК передбачає обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права. Водночас відповідно до практики ЄСПЛ держава в таких випадках зобов’язана не лише формально забезпечити обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні, а також забезпечити ефективність надання правової допомоги271. Представники деяких вразливих груп населення як додаткові гарантії потребують також додаткового медичного забезпечення272.

3 4 5 6

Визначення обставин, що зумовлюють вразливість Визначаючи певні додаткові гарантії для окремих категорій осіб, які їх потребують з тих чи інших причин, законодавство України не містить вичерпного переліку категорій таких осіб, як і критеріїв їх включення до тієї чи іншої категорії вразливих. Утім, очевидно, що вразливі верстви населення та їх представники мають підвищену ймовірність зазнати негативних впливів правових чинників та процесуальних правил. Рішенням Пленуму ВСУ «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» роз’яснюється, що під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами Конституція України, стаття 21. Конституція України, стаття 24. 270 Кримінальний процесуальний кодекс України, стаття 10. 271 Цей принцип детально викладений у розділі 4 Звіту. 272 Особливості такого забезпечення викладені у розділі 6 Звіту. 268

269

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб

113

7 8


1 2 3 4

мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення273. Таким чином, у правовому сенсі вразливі люди — це ті, хто не в змозі з певних причин захистити свої права самотужки. За результатами проведеного дослідження, з числа осіб, які пере­ бували в органах внутрішніх справ та були об’єктами спостереження, 32 % мають певні ознаки вразливості, про що свідчить рис. 7.1.

НАЯВНА – 32 %

Обставини, що зумовлюють вразливість особи під час затримань, проведення процесуальних дій та інших правовідносин з органами внутрішніх справ, залежать від особливостей тієї чи іншої групи, серед яких слід виділяти такі категорії:  неповнолітні особи;  особи, залежні від наркотиків та алкоголю;  особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання, короткочасний розлад психіки (стресовий стан тощо) або інвалідність;  особи, які не вміють читати і писати;  особи, які не знають мову кримінального провадження.

ВІДСУТНЯ – 59 %

невідомо – 6 %

немає відповіді – 18 %

Рис. 7.1. Наявність вразливості

5

Так, наприклад, вразливість неповнолітніх зумовлена їхніми віко­ вими психологічними характеристиками, а саме: незрілістю мислен­ ня, відсутністю достатнього соціального досвіду, нестабільністю психіки, підвищеною емоційністю, підвищеною навіюваністю і самонавіюваністю, схильністю до фантазій тощо. Такі характеристики не дають змоги неповнолітнім захищати свої права самостійно. Вразливість наркозалежних осіб зумовлена, в першу чергу, тим, що вони мають стійку психофізіологічну потребу в прийнятті пси­хо­ активних засобів. Це означає, що через свій хворобливий стан вони, незалежно від погрози застосування впливу (тиску, санкцій), ре­ гулярно прийматимуть (принаймні, в мінімально необхідній для них кількості) наркотичні речовини або психотропні засоби для запобігання абстинентного синдрому, який викликає в них страж­ дання фізичного і психологічного характеру. Крім того, спосіб життя цієї категорій осіб тісно пов’язаний із незаконним обігом наркотиків, який сам по собі є злочинною діяльністю — тому працівники ОВС досить часто використовують ці ознаки вразливості з метою формування кількісно-статистичних показників у своїй роботі.

Рис. 7.1

6 7

Вразливість осіб, які перебувають у стані будь-якого сп’яніння, так само як і осіб з психічними та розумовими вадами, також полягає в неадекватному сприйнятті навколишніх подій, що перешкоджає їм захистити свої права самотужки.

8

Особи, яким притаманні такі ознаки вразливості, як незнання мови кримінального провадження, невміння читати та писа­ ти, також позбавлені можливості самостійно брати участь у кри­мі­наль­ному та інших провадженнях, тому потребують додаткового захисту. Рішення Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 року № 8, пункт 13.

273

114

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


Очевидною обставиною, яка зумовлює вразливість осіб з вадами зору, є те, що вони неспроможні самостійно ознайомитися з процесуальними та іншими документами під час спілкування з працівниками правоохоронних органів, а тому також потребують додаткових гарантій щодо захисту їхніх прав. Результати проведеного дослідження свідчать, що з усіх осіб з ознаками вразливості, які доставлялися до правоохоронних органів та були об’єктами дослідження, 55 % — не володіли українською мовою, 36 % — неповнолітніх, 18 % — неписемних, 9 % — не вміли читати, 9 % — наркозалежні (див. рис. 7.2).

55 % 18 % не володіє українською мовою

36 % 12 %

Як зазначалось, одна з основних додаткових гарантій, передбачених законодавством для цих категорій осіб, — обов’язкова участь у кримінальному провадженні захисника. Очевидно, що формальну участь захисника у кримінальному провадженні з дотриманням вимог КПК зобов’язаний забезпечити слідчий. Під час дослідження виявилось, що серед слідчих немає єдиної думки щодо необхідності обов’язкового забезпечення правовою допомогою підозрюваних осіб з числа представників вразливих груп населення. Переважна частина слідчих вважає, що «вразливі» підозрювані не мо­жуть самостійно зробити усвідомлений вибір щодо використання права на адвоката чи інших прав і гарантій, а тому слідчий сам, неза­ лежно від бажання такого підозрюваного, має забезпечити у кри­ мі­ нальному провадженні участь захисника. Цей висновок можна ілюструвати такими висловами слідчих, опитаних під час польового дослідження: «Вважаю, що «вразливі» не можуть самостійно зробити пра­ вильний вибір щодо використання права на адвоката. Саме тому, в КПК України передбачено обов’язкове залучення адвоката»274;

18 % 6%

275

9% 3%

4

не вміє читати

9% 3% наркозалежний

відсоток від тих, хто має особливу вразливість

5

відсоток від усіх

Рис. 7.2. Категорія вразливості

Рис. 7.2. Категорія вразливості

6 7 8

З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. 7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

3

неписемний

«Вважаю, що ні. В такому разі рішення приймаю я особисто. Якщо він навіть відмовиться від такого права мати захисника за рахунок держави, я його відмови не прийму, бо знаю, що для цієї категорії осіб залучення захисника є обов’язковим, і мені байдуже на їх небажання скористатися такою нагодою і таким своїм правом. Мені не потрібно, щоб потім мені повернули обвинувальний акт і в рішенні було б зазначено, що, тіпа, “слідчий ідіот, не знає норм КПК»275. 274

2

неповнолітній

7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних Відповідно до процесуального законодавства України забезпечення процесуальних гарантій і прав затриманих осіб, віднесених до вразливих категорій, покладено на органи досудового розслідування, прокуратуру, суди та адвокатуру.

1

115


1

Водночас частина слідчих не вважає, що забезпечення участі захисника у кримінальних провадженнях щодо «вразливих» підозрюваних має бути обов’язковим, що вказує на нерозуміння цією частиною слідчих важливості безумовного дотримання та забезпечення права «вразливих» осіб на правову допомогу. Таку позицію частини слідчих підтверджують такі їхні вислови: «Що ж стосується так званих «вразливих» підозрюваних, то я гадаю, якщо вони можуть скоїти злочин, то вони також можуть і прийняти виважене рішення щодо використання права на адвоката»276;

2 3 4

«На мою думку, такі “вразливі” підозрювані мають безпосередню можливість визначитися з вико­ ристанням права на захист»277.

У свою чергу, висловлювання переважної більшості адвокатів вказує на те, що слідчі, формально забезпечуючи участь захисника у кримінальних провадженнях щодо представників вразливих груп населення, вчиняють дії, спрямовані на порушення низки інших прав, взаємопов’язаних із правом на захист. Такі дії полягають у перешкоджанні забезпеченню ефективності правової допомоги, в нероз’ясненні права на правову допомогу, у психологічному впливі (тиску) з використанням вразливого становища затриманих осіб із метою отримання показань поза межами, передбаченими процесуальним законодавством тощо, про що свідчать такі думки адвокатів: «У правоохоронців немає окремої процедури для дітей та «вразливих» підозрюваних. В них один метод: ЗАЛЯКАТИ, а потім починати вести дружню бесіду»278;

5

«Про таке право затримані (підозрювані) повідомляються в досить рідких випадках. Часто навіть правоохоронними органами проводиться допит затриманої особи як свідка, й одночасно (зокрема оперативними підрозділами) здійснюється тиск та погрози під час такого. Особливої уваги слід приділити допиту … інвалідів (глухонімих, осіб, що страждають розумовими розладами). Досить часто їх допит проводиться без участі спеціального працівника»279;

6

«Перебуваючи в стресовому стані, затримані, а особливо “вразливі” підозрювані, взагалі не здатні прийняти адекватно будь-яку інформацію, як про підстави затримання, так і право на захисника та першого побачення з ним до першого допиту. Цим, до речі, користуються слідчі, зловживаючи як станом затриманого, так і його правом нічого не свідчити проти себе, починаючи з ним бесіди під приводом “не для протоколу”»280.

7

Як уже зазначалось у Звіті, відповідно до практики ЄСПЛ держава зобов’язана не лише формально забезпечити обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо вразливих категорій осіб, а також забезпечити ефективність надання правової допомоги. Очевидно, що забезпечення ефективності правової допомоги покладено на адвокатів, переважна більшість яких під час дослідження висловили думку щодо потреби посилити увагу до цього питання, зокрема, підкреслюючи, що:

8

«“Вразливі” підозрювані є такими, що найбільше потребують ефективної правової допомоги квалі­фі­ кованого фахівця і прийняти свідомо рішення про таку необхідність вони не можуть або в силу вікових, або в силу розумових обмежень»281; З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. 278 З інтерв’ю з адвокатами. 279 З інтерв’ю з адвокатами. 280 З інтерв’ю з адвокатами. 281 З інтерв’ю з адвокатами. 276 277

116

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


«В більшості випадків вразливій категорії підозрюваних осіб повідомляється про право на адвоката. Однак, як вони це право розуміють? … Звісно, дана категорія в 90% випадків не може прийняти об’єктивне рішення щодо залучення адвоката — це повинен зробити правоохоронець, а ефективність правової допомоги має забезпечити адвокат»282.

До вразливих категорій осіб віднесені також особи з фізичними вадами та певними хворобами, що в свою чергу потребують особливого забезпечення медичною допомогою. Проте, результати дослідження вказують на наявність у діяльності ОВС проблем щодо забезпечення медичною допомогою таких категорій осіб. Зокрема, у процесі спостереження була зафіксована така думка: «Належного механізму законодавство не передбачає, відсутня відповідна матеріально-технічна база (виключення становлять заарештовані хворі на туберкульоз, які утримуються в відповідній медичній установі, та психічно хворі, визнані неосудними, які утримуються в психлікарні)»283.

1 2 3

Забезпечення процесуальних гарантій наркотично залежних осіб Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права зобов’язують держав-учасниць, однією з яких є й Україна, забезпечити закріплені в них права без будь-якої дискри­ мінації. Заборона дискримінації стосується всіх вразливих груп населення, у тому числі наркотично залежних осіб.

4

З приводу обов’язковості дотримання прав цієї категорії осіб, у Коментарі284 до Конвенції ООН з наркотичних засобів 1961 року285 та в резолюції Комісії з наркотичних засобів286 зазначається, що застосування заходів контролю за наркотиками повинне співвідноситись і не суперечити стандартам у галузі прав людини. Такої ж позиції дотримується Міжнародний комітет з контролю за наркотиками287. Крім того, за змістом Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнята Резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї від 29 листопада 1985 року288, наркозалежна особа є жертвою наркозлочинності.

5

Проте, незважаючи на наведені міжнародні стандарти, національним законодавством будь-які додаткові процесуальні гарантії для наркотично залежних осіб не передбачені. Досліджуючи проблеми забезпечення процесуальних гарантій наркотично залежних осіб, слід мати на увазі, що вони у зв’язку з фізіологічними особливостями, як правило, перебувають або в стані наркотичного сп’яніння, або в стані абстинентного синдрому. Ці стани змінюють один одного і в жодному з них особа не може адекватно сприймати навколишні події, у тому числі під час затримань, про що свідчать такі приклади, наведені під час інтерв’ю зі слідчими: «…Реакция совсем неадекватная: смеются ни с того ни с сего, или плачут наоборот. Так и опрашиваешь его, иногда больше времени просто приходится тратить, пока он сконцентрируется и ответит что-то»289; З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю зі слідчими. 284 Режим доступу: http://www.ecad.ru/oon/oon-kom.html. 285 Режим доступу: http://www.un.org/ru/ocuments/decl_conv/conventions/pdf/single1961pdf. 286 Режим доступу: http://www.un.org/ru/ecosoc/about/narcoticdrugs_commission.shtml. 287 Режим доступу: http://www.incb.org/. 288 Режим доступу: https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0CBwQFjAA&url=http%3A%2 F%2Fzakon.rada.gov.ua%2Fgo%2F995_114&ei=QvugVLaYEcvgywOlgoKICw&usg=AFQjCNFb87XCmgl-1JncQVbzc0JSbsXNEA. 289 З інтерв’ю зі слідчими.

6 7

282 283

7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

117

8


1

«…Когда у них ломка, … просят пойти ему дозу купить, иначе он ничего не скажет, или там какие-то таблетки или сиропы они еще просят»290; «…Бывает, доставляют наркоманов в совсем неадекватном состоянии, то с ним ничего не получится делать, пока он не отойдет либо пока скорую не вызовешь…» 291.

2

Аналогічної думки щодо неадекватності наркозалежних осіб при їх затриманні дотримуються й адвокати: «С наркоманами почти всегда вопрос больной: это жуткое зрелище само по себе, я имею в виду, именно когда у них начинается ломка…Наркоманы — это очень тяжелая группа: с ними никогда ничего не можешь выстраивать и планировать: у него приход — он один, у него ломка — он тебе скажет все что угодно, лишь бы ему дали что-то, что облегчит состояние. В общем, каждый раз по-разному»292.

3 4 5 6 7

Аналіз офіційних джерел статистики, зокрема офіційних сайтів МВС293 та ГПУ294, вказує на те, що органи внутрішніх справ зазначені особливості використовують для формування статистично-кількіс­ них показників оперативно-службової діяльності. Проте варто відзначити загальне зниження цієї негативної тенденції. Так, за скоєння всіх злочинів (за всіма статтями Кримінального кодексу України) до кримінальної відповідальності у 2011 році притягнуто 225 517 осіб, а за вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків до кримінальної відповідальності притягнуто 36 960 осіб, що становить 16,4 %. Тобто, майже кожній шостій особі з усіх, притягнутих до кримінальної відповідальності, інкриміновано саме наркозлочини. У 2012 році наркозлочини інкриміновано вже кожній восьмій особі з усіх, притягнутих до кримінальної відповідальності. У 2011 році було зареєстровано всього 515 833 злочини, із них 53 539  злочинів — у сфері незаконного обігу наркотиків, що ста­но­вило 10,3  % від загальної кількості. У 2012 році питома вага нарко­зло­чинів становила 10,5 %, у 2013 році — 6 %, а у 2014 році — лише 5,7  %. Однак на фоні загального зниження питомої ваги злочинів, пов’я­заних із незаконним обігом наркотиків, співвідношення між видами наркозлочинів протягом останніх чотирьох років майже незмінне і свідчить, що діяльність наших правоохоронних органів замість боротьби з наркобізнесом і надалі зорієнтована на боротьбу з наркозалежними особами. Так, у 2014 році зареєстровано 16803 злочини за ознаками статті 309 КК, що становить 52,1 % від загальної кількості наркозлочинів (30 494). І це не враховуючи інші злочини без мети збуту наркотиків, передбачені статтями 308 (викрадення, привласнення наркотиків), 313 (викрадення, привласнення обладнання для виготовлення наркотичних засобів), 315 (схиляння до вживання наркотиків), 317 (організація або утримання наркопритонів) КК. У 2013 році питома вага злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків без мети збуту у зв’язку з особистим їх вживанням (стаття 309 КК), у структурі наркозлочинності становила 55 %.

8

У 2012 році цей показник був на рівні 51 %. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. 292 З інтерв’ю з адвокатами. 293 Режим доступу: https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=0CBwQFjAA&url=http%3A%2 F%2Fwww.mvs.gov.ua%2F&ei=cWpYVbGAKobCywPkj4GQBw&usg=AFQjCNGnlzXvcpEVbfKNTxpRddnS1btF9Q&bvm=bv. 93564037,d. ZGU 294 Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/stat. html. 290 291

118

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


У 2011 році — 54,2 %. Такі обставини вказують на те, що формування показників оперативно-службової діяльності у сфері незаконного обігу наркотиків здійснюється переважно не шляхом боротьби з наркобізнесом та їх розповсюдженням, а шляхом кримінального переслідування споживачів наркотиків. Основні види порушень стосовно наркозалежних осіб з боку службових осіб ОВС та варіанти протидії цим порушенням детально викладені, зокрема, у посібнику «Практика захисту у кримінальних справах з незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів або Прекурсорів»295. Низка порушень дження.

прав

цієї

категорії

осіб

виявлена

також

під

час

проведеного

дослі-

Частина з виявлених порушень є загальними і не характерні саме для цієї категорії осіб, а застосовуються працівниками ОВС незалежно від належності затриманого до будь-якої категорії. До таких слід віднести порушення права на інформацію, на правову допомогу тощо. Але слід зауважити, що і від таких загальних порушень наркозалежні особи у зв’язку зі своєю вразливістю потерпають частіше за інших.

1 2 3

Порушення права на інформацію Жодному із наркозалежних, які були об’єктами спостереження під час дослідження, при затриманні не повідомлялися ні підстави затримання, ні у вчиненні якого злочину вони підозрюються, ні право «не говорити нічого з приводу підозри» проти себе та про право на правову допомогу, про що свідчать їх пояснення: «Дослідник. Ви знаєте, чому Ви тут, Вам пояснювали причини Вашого затримання? Затриманий. Ні, я мало що пам’ятаю, мене «кумарило». Але мені ніхто нічого не пояснював»296; «Дослідник. Ви знаєте причину затримання, чи Вам її пояснювали? Затриманий. Ви ж бачите, що я «на системі», хто б мені що пояснював! Взагалі, правоохоронці мені нічого не пояснювали…»297; «Дослідник. Чи повідомили Вас негайно після Вашого затримання зрозумілою для Вас мовою: — підстави Вашого затримання, — у вчиненні якого злочину Ви підозрювались, — право не говорити нічого з приводу підозри проти себе, — право на адвоката? Затриманий. А Ви не знаєте, яку «зрозумілу мову» міліціонери застосовують до наркоманів? Ні, нічого мені не пояснювали. Якби не адвокат, слідчий навіть копію протоколу і пам’ятку не дав би. А так в камері прочитаю, буду знати»298.

Наведені цитати з інтерв’ю наочно демонструють, що працівники ОВС ігнорують право наркозалежних осіб на інформацію. Крім того, варто зазначити, що іноді сприймати інформацію цим особам перешкоджає їхній фізіологічний стан. Режим доступу: https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=2&cad=rja&uact=8&ved=0CCIQFjAB&url=http%3A%2F %2Fulaf.or.ua%2Fwpcontent%2Fuploads%2F2013%2F11%2Fdrugs.pdf&ei=DvvVVIGrB9PbaLfJgMAK&usg=AFQjCNHyObV4zPS7esfWuCEK3UgD p2P1cg. 296 З інтерв’ю із затриманим. 297 З інтерв’ю із затриманим. 298 З інтерв’ю із затриманим. 295

7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

119

4 5 6 7 8


1 2

Порушення права на правову допомогу Незважаючи на неспроможність наркозалежних осіб захистити свої права самотужки з огляду на їхню вразливість, для цієї категорії будь-які додаткові гарантії чи особливості стосовно правової допомоги законодавством не передбачені. Крім того, саме їхня вразливість та специфіка документування злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків спонукає працівників ОВС чи не найчастіше порушувати це право стосовно цієї категорії вразливих осіб. Результати дослідження підтверджують, що наркозалежних осіб, затриманих за вчинення наркозлочинів, спочатку доставляють до прокурора, який певний час опитує затриманого, перевіряє підстави затримання, уточнює наявну доказову базу, а адвокат запрошується лише для участі при врученні такій особі повідомлення про підозру. Про такі факти свідчать такі думки опитаних слідчих: «…У злочинах, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, у випадку відповідності та достатності матеріалів, прокурор за допомогою слідчого викликає «майбутнього» підозрюваного до себе на бесіду… (прокурор нібито перевіряє, чи не підкинули). Прокурор ставить уточнюючі питання, просить розповісти як було, питає, чи особа визнає вину та інше, а потім підписує проект постанови про пред’явлення підозри, впевнившись, що справа не сфабрикована. Ми привозимо особу до райвідділку, викликаємо адвоката і після його прибуття пред’являємо підозру»299.

3 4 5

Тобто, замість негайного повідомлення Центру БВПД про затримання, що відбувається за участю прокурора, який відповідно до законодавства мав би запобігати порушенням законності, з наркозалежним особами неправомірно проводяться слідчі дії. Під час спостережень зафіксовано інші випадки порушень права на правову допомогу, специфічних стосовно наркозалежних. До таких варто віднести проведення з ними слідчих та процесуальних дій в обсязі, необхідному для вручення повідомлення про підозру у вчиненні наркозлочинів, без участі адвоката, про що свідчать, зокрема, такі факти: «15.08.2014 р. о 17.45 год. співробітником ВБНОН доставлено наркозалежного після його затримання за збут наркотиків. Затриманий тримався в черговій частині, а оперативники допитували свідків та понятих. Потім був допитаний затриманий, йому повідомлено про підозру. О 22.50 співробітником ВБНОН складено протокол затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України. Про затримання особи Центр БВПД не повідомлявся. Лише перед поміщенням в ІТТ (о 23.40) слідчим повідомлено Центр БВПД про факт затримання особи»300.

6 7 8

Таким чином, Центр БВПД було повідомлено про затримання лише через 5 годин 55 хв. після фактичного затримання особи та через 55 хв. після складення протоколу затримання. Водночас до повідомлення Центру БВПД із затриманим були проведені слідчі дії, зокрема: огляд місця події, вилучення речей і грошей (предмета злочину), допит підозрюваного, вручення повідомлення про підозру тощо. Тобто, у наведеному випадку проігнороване право затриманого наркозалежного на захист, у тому числі й на конфіденційне спілкування з адвокатом, на своєчасне отримання правової допомоги за рахунок держави. Зловживаючи вразливим фізіологічним станом наркозалежних, оперативні працівники та слідчі до прибуття адвоката проводять з ними дії, спрямовані на доведення вини, у спосіб, не передбачений КПК. З цією ж метою перешкоджають вчасному допуску адвокатів до підзахисних, не забезпечують умови конфіденційності побачення до першого допиту, що підтверджується такими даними: «“Вразливі” підозрювані взагалі не здатні прийняти адекватно будь-яку інформацію, як про підстави затримання, так і право на захисника та першого побачення з ним до першого допиту. Цим, до речі, З інтерв’ю зі слідчими. З нотаток за результатами спостережень.

299

300

120

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


користуються слідчі, зловживаючи вразливим станом затриманого, починаючи з ним бесіди під приводом “не для протоколу”»301.

1

Незаконне застосування сили до наркозалежних осіб Незважаючи на заборону національним законодавством та нормами міжнародно-правових актів щодо здійснення катувань та інших видів неналежного поводження, результати дослідження та інші джерела свідчать, що катування та інші прояви жорстокості до наркотично залежних осіб з боку працівників ОВС в Україні є досить поширеними. Про такі випадки мова йде, зокрема, в публікаціях «Милиционеров приговорили к лишению свободы за избиение задержанных, один из которых был ВИЧ-инфицирован»302, «У Чернівцях в міліції до смерті забили 27-річного чоловіка»303 та в багатьох інших джерелах інформації. На такі порушення вказує нижче наведені свідчення опитаних осіб: «Дослідник. У Вас розбите обличчя, а також синці на тілі, хто спричинив ці побої? Затриманий. Це мене побили ті працівники міліції, які мене затримували. Вони думали, що знайдуть у мене шприц з «ширкою», але я його викинув, коли від них тікав. За це вони мене й побили, коли догнали. Вдягнули на мене наручники, після чого один з працівників міліції вдарив мене в шию ногою, потім наніс ще декілька ударів…»304.

Крім того, у процесі дослідження виявлена низка порушень процесуальних та інших прав, що є характерними саме стосовно наркозалежних осіб.

Дискримінація затриманих наркозалежних осіб за ознакою здоров’я Відповідно до законодавства України та документів ВООЗ відомо, що наркоманія — це хвороба. Тому застосуванню до наркозалежних осіб покарання, особливо кримінального, за вчинення правопорушення, причиною якого є зазначена хвороба, притаманні всі ознаки дискримінації за ознакою стану здоров’я. Але згідно із законодавством України (пункт 13 частини 1 статті 67 КК) ця хвороба є обставиною, яка обтяжує вид і розмір покарання при його призначенні, що суперечить зазначеним чинним правовим нормам. У зв’язку з цим адвокати змушені йти на певні угоди зі слідством на шкоду правам та інтересам своїх підзахисних. Наведемо приклади таких фактів: «Когда у наркомана начинается ломка, скорую вызывать надо (смотря в каком он состоянии), но со стороны защиты вызывать и фиксировать наркотическое опьянение — тоже нехорошо (это же отягчающее обстоятельство). В общем, в каждом случае приходится как-то лавировать: в зависимости по ситуации договариваться со следователем: может, что-то признавать, но просить его не фиксировать наркотическое опьянение»305.

Цей приклад вказує на те, що з метою уникнення підзахисними наркозалежними додаткового покарання за ознакою хвороби (наркоманії), адвокати змушені домовлятися зі слідчими про різні «поступкипреференції» (зокрема визнання вини тощо) тільки заради того, щоб не був зафіксований фізіологічно хворобливий стан затриманої особи. З інтерв’ю з адвокатами. Режим доступу: http://hiv-legalaid.org/index.php?id=1402343444. 303 Режим доступу: http://bukinfo.com.ua/show/news?. 304 З інтерв’ю із затриманими. 305 З інтерв’ю з адвокатами. 301

302

7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

121

2 3 4 5 6 7 8


1 2

Використання стану абстинентного синдрому наркозалежних для примушування їх давати показання проти себе Як зазначалося вище, стан абстинентного синдрому викликає в наркозалежних осіб страждання фізичного і психічного характеру. Результати дослідження підтверджують використання правоохоронцями такого стану наркозалежних із метою примусити їх надавати показання проти себе та зізнаватися у причетності до злочинів, які вони, можливо, не вчиняли. Про факти такого поводження слідчих і правоохоронців свідчать такі приклади: «…В Суворовском райотделе, смотрю, в наручниках выводят наркомана, а он уже в таком состоянии, что страшно смотреть. Спрашиваю: «Чего он в наручниках, он что, убежит от вас? Посмотрите, в каком он состоянии». Пообщался с ним, оказывается, его уже в пятый райотдел привезли, и он везде им там явки с повинной понаписывал. Целый день его по райотделам возят и показатели себе отрабатывают» 306;

3

«…Вручили ему подозрение, вроде он еще до меня признался, что совершал преступление (кражу), потом в суде он начинает говорить, что его кумарило и ему следователь с операми пообещали дозу, поэтому он написал явку с повинной, а вообще он ничего не совершал…»307; «…Но зато их можно легко шантажировать: за обещание дать дозу или что-то подобное, что может облегчить состояние, они готовы признаться во всем, даже в убийстве Кеннеди, вот в этом отношении, я точно знаю, что следователи используют наркоманов»308.

4 5

Наведені приклади вказують на те, що працівники ОВС використовують наркотичну залежність осіб як певне «знаряддя» впливу та примусу для отримання від них «необхідних» показань. Перспектива відчуття болю від припинення вживання наркотиків (абстиненції) робить цих людей особливо вразливими та більш схильними підкоритися тиску з боку працівників ОВС.

Особливості порушення права затриманих наркозалежних на медичну допомогу

6

Оскільки вразливість наркозалежних осіб зумовлена, перш за все, їхніми фізіологічними особливостями, що у певних фізіологічних станах викликають страждання фізичного і психічного характеру, то очевидно, що право на медичну допомогу цій категорії осіб має бути одним із пріоритетних. Проте переважна більшість працівників ОВС так не вважає, їхнє ставлення до забезпечення медичною допомогою затриманих наркозалежних осіб, у разі їх перебування у стані абстинентного синдрому, проілюстроване у наведених нижче прикладах: «Якщо я бачу, що затримана (підозрювана) особа наркоман і його ламає — нічого не роблю, поламає 2 дні і попустить, швидку не викликаю, вона йому не допоможе. … Чи займаюся я забезпеченням медичної допомоги? — Мені взагалі не зрозумілі ці запитання! Ні, не займаюся»309;

7 8

«…Это жутко… Иногда вызываем скорую помощь, они приезжают и какой-то укол ставят, ему легчает. Но есть способ получше, о нем, конечно, открыто не принято говорить: можно 50 граммов водки налить, она снимает на время ломку. И тогда тоже можно продолжать допрашивать»310. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 308 З інтерв’ю з адвокатами. 309 З інтерв’ю зі слідчими. 310 З інтерв’ю зі слідчими. 306 307

122

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


Наведена інформація підтверджує факти того, що заходи з надання медичної допомоги наркозалежним особам, які страждають від абстиненції, слідчими не вживаються, а заклади охорони здоров’я про необхідність надання медичної допомоги таким особам не повідомляються. Цей висновок підтвер­ джується також інформацією, отриманою в інтерв’ю з адвокатами: «Я сам несколько раз вызывал скорую, но тут есть другая проблема: вот на днях буквально: был с коллегой в Суворовском райотделе, смотрю, в наручниках выводят наркомана, а он уже в таком состоянии, что страшно смотреть. Спрашиваю: «Чего он в наручниках, он что, убежит от вас? Посмотрите, в каком он состоянии». … Я вызываю скорую, говорю: «Человек на пороге райотдела, ему плохо». Отвечают: «Нет, пусть дежурная часть звонит». Мы потом заставили дежурку, они, конечно позвонили, но мы там кипишевали больше часа. Вот Вам и право на медпомощь: человек может десять раз умереть»311; «У меня недавно был такой случай, когда я пришла на задержание, а там наркоман сидит в полном неадеквате: глаза закатываются, пульс почти не прощупывается. Я говорю следователю, что нужно врача вызвать, он говорит: «Зачем ему врач, он в приходе». Я понимаю, что ругаться бесполезно, иду от обратного: «Хорошо, — говорю, — сейчас он тут «откинется», мы с Вами его под руки возьмем и на лавку под райотдел вынесем, скажем, сам туда пришел и умер». Таки добилась, скорую ему вызвали…»312; «С наркоманами вообще отдельная история: никаких мер в плане облегчить их состояние вообще не принимается…»313.

Непоодинокі факти позбавлення права затриманих наркозалежних осіб на медичну допомогу, коли ті перебували у стані абстинентного синдрому, зафіксовано під час безпосереднього спостереження за діяльністю ОВС, серед яких, зокрема, мали місце такі: «О 20.00 двоє співробітників міліції завели до райвідділу наркомана, який ледве стояв на ногах. В нього було дуже сильно побите обличчя: синці під обома очима, кров на губах, подряпина на лобі з лівого боку та загалом опухлий вигляд. … Затриманий важко дихав, його трусило та заносило в різні боки, поки він не сів на підлогу. Співробітники міліції СБМ, які його доставили в райвідділ, пояснили, що вони знайшли біля затриманого шприц … О 22.00 години покращення стану затриманого не наступило, співробітники залишили його під наглядом чергового опера чекати до ранку, поки він прийде в себе, та пішли по справах. Щодо виклику лікаря питання ніхто не піднімав»314; «… Затриманий знаходився в кабінеті, куди його привели, стан здоров’я та самопочуття його погіршувались, його всього трусило, дихав важко, на всі питання (хто навчив колотись, коли почав, де брав спочатку наркотики) відповідав досить в’язко. Затриманий просив співробітників викликати лікаря, або купити якісь препарати, тому що йому дуже зле. Співробітники вирішили купити йому снодійне. О 21.00 співробітники карного розшуку повідомили, що сьогодні в ІТТ затриманого не повезуть, він залишиться до ранку в райвідділі, і завтра поїдуть одразу ж в суд»315.

Дослідженням також зафіксовані приклади, що вказують на наявність випадків, коли працівники ОВС повідомляють заклади охорони здоров’я про необхідність надання медичної допомоги затриманим наркозалежним особам, а лікарі відмовляються надавати таку допомогу: «Візуально видно, що особа хвора на наркоманію та інші захворювання, а також на шиї заліплена пластиром рана, з якої просочувались кров і гній. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 313 З інтерв’ю з адвокатами. 314 З нотаток за результатами спостережень. 315 З нотаток за результатами спостережень. 311 312

7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

123

1 2 3 4 5 6 7 8


1

Дослідник. Як ви себе почуваєте? Чи перебуваєте ви на обліках, чи хворієте Ви на тяжкі чи хронічні захворювання? Затриманий. …Дуже болить горло. Так, в мене багато хвороб. Я хворий на СНІД, гепатит «С», сіборею та ще ряд захворювань. Також перебуваю на обліку «Д» в наркодиспансері та отримую хіміотерапію 1  раз на місяць. Стосовно рани на шиї, то це ще незагоєна рана після операції, в зв’язку з чим я отримую хімію. Дослідник. Чи викликали Вам після затримання лікаря? Чи оглядав він Вас, чи надавав він Вам будь-яку медичну допомогу? Затриманий. Лікар приїхав вже коли я сидів в тому кабінеті (показує на кімнату прийому громадян). Лікар мене оглянула візуально, щось записала, ніяких ліків мені чи будь-якої іншої допомоги не надавала, лише задала декілька питань. Я вважаю, що у такому стані вона мала б мене госпіталізувати, але вона відмовилася мене везти в лікарню»316;

2 3

«Дослідник. Чи потребували Ви медичної допомоги під час затримання і тримання в ОВС? Якщо так, то чи були проблеми у її забезпеченні для Вас? Якщо такі проблеми були, то які саме, чи були вони вирішені і яким чином? Затриманий. Після поміщення мене до ІТТ мені викликали швидку допомогу, так як в мене була «ломка» і мені було дуже погано. Діагноз мені ніхто не ставив, лікарі щось записали і поїхали. Їх викликали двічі, але з тим же результатом. Полегшення я відчув лише коли був уже в СІЗО»317;

4 5 6 7 8

«В кімнаті знаходиться наркозалежний хлопець в наручниках. На обличчі у нього під лівим оком синяк, губи були розпухлі і потріскані (майже чорні). Затриманий був в не собі — качався на стільці, вскакував з нього, а очі бігали. … Лікар (жінка), який був у цій кімнаті, говорить, що її викликали не по призначенню, що вона його в лікарню не повезе, що його треба було везти в наркодиспансер. Міліціонер в свою чергу говорить, що коли дану особу затримали, то вони так і зробили — повезли в наркодиспансер, а там його оглянули і дали довідку, що він знаходиться в стані наркотичного сп’яніння, але госпіталізувати його не можуть … Лікар категорично відмовляється його забирати…»318.

Наведені приклади вказують на дискримінацію за ознакою незадовільного стану здоров’я наркозалежних затриманих осіб також і з боку працівників закладів охорони здоров’я. Досліджуючи питання щодо забезпечення права затриманих наркозалежних на медичну допомогу, слід звернути увагу на забезпечення безперервності їх лікування препаратами замісної підтримувальної терапії (далі — ЗПТ) відповідно до призначень лікаря. У разі затримання наркозалежної особи, якій лікарем призначене лікування препаратами ЗПТ, працівники ОВС мають діяти відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії319. Відповідно до вимог зазначеного Порядку працівники ОВС у разі затримання учасника ЗПТ зобов’язані провести необхідну реєстрацію такого затримання, повідомити відповідний заклад охорони здоров’я та за призначенням лікаря забезпечувати доставляння затриманого до такого закладу для прийому цього препарату. Невиконання працівниками ОВС зазначених обов’язків щодо забезпечення хворого на наркоманію замісною терапією має розцінюватися як порушення права на медичну допомогу, прирівнюється до катування, нелюдського поводження та очевидно становить порушення статті 3 Конвенції. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими. 318 З нотаток за результатами спостережень. 319 Затверджений спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Державної служби України з контролю за наркотиками від 22 жовтня 2012 року № 821/937/1549/5/156. 316 317

124

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


Разом із тим, результати дослідження вказують на те, що службові особи ОВС не виконують належним чином свої обов’язки щодо забезпечення безперервності лікування наркозалежних осіб препаратами ЗПТ відповідно до призначень лікарів, про свідчать, зокрема, нижче наведені цитати з інтерв’ю з адвокатами: «Основною проблемою затриманих осіб, які є пацієнтами замісної терапії, є неповідомлення правоохоронними органами закладів охорони здоров’я, які забезпечують видачу препаратів. Цими обов’язками правоохоронні органи майже завжди нехтують»320; «Якщо затриманий є пацієнтом ЗПТ, то працівники ІТТ намагаються відібрати заяву про те, що він відмовляється від замісної терапії. В разі необхідності надання клієнтові такої медичної допомоги мною подавалися відповідні заяви, клопотання та у деяких випадках скарги»321.

Забезпечення процесуальних гарантій неповнолітніх Неповнолітнім (дитиною) відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше. Аналогічне визначення містить стаття 3 КПК, де зазначено, що неповнолітня особа — це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Відповідно до міжнародно-правових норм загальні особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх стосуються усіх його стадій і передбачають:  сприяння перевихованню неповнолітніх та реінтеграції їх у суспільство322;  представництво неповнолітнього особами, які б могли надати їм допомогу у захисті від обвинувачення та особами, які несуть відповідальність за його виховання або беруть участь у його вихованні323;  право на конфіденційність з метою уникнення заподіяння шкоди неповнолітньому у зв’язку із непотрібною гласності чи заподіянням шкоди його репутації324;  особливості затримання та тримання під вартою325;  невідкладність здійснення кримінального провадження щодо неповнолітньої особи та першочерговий розгляд його в суді з метою обмеження строків тримання під вартою326. Зазначені положення відображені також в національному законодавстві України. Крім основних процесуальних гарантій, передбачених для всіх категорій осіб (презумпції невинуватості, права бути повідомленим про пред’явлене обвинувачення, права на відмову давати показання тощо), КПК передбачає низку додаткових (спеціальних) гарантій та особливостей щодо неповнолітніх, частина з яких також була предметом дослідження:  обов’язковість участі захисника у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, та щодо неповнолітніх, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру (статті 52, 490);  участь законного представника, педагога, психолога або лікаря у кримінальному провадженні (статті 44, 226, 227); З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 322 Частина 4 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частина 1 статті 40 Конвенції про права дитини. 323 Стаття 12 Конвенції про права дитини. 324 Правило 8 Пекінських правил; частина 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 325 Стаття 37 Конвенції про права дитини; правило 11 Правил ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі; правило 10 Пекінських правил. 326 Правило 17 Правил ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі.

1 2 3 4 5 6 7

320 321

7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

125

8


1 2 3 4 5

 обов’язковість негайного повідомлення батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування про затримання неповнолітнього (стаття 213);  обов’язок слідчого, прокурора, слідчого судді, суду та всіх інших осіб, що беруть участь у кримінальному провадженні, здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього (стаття 484);  можливість затримання та тримання під вартою неповнолітнього лише за умови, що він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину (стаття 492). Закон України «Про міліцію» містить як обов’язки, так і права міліції стосовно неповнолітніх осіб. Зокрема, неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, міліція має право тримати в межах восьми годин до передачі їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники для дітей. Для розуміння змісту правовідносин правоохоронних органів з неповнолітніми варто звернутися до Єдиного звіту про кримінальні правопорушення в Україні за січень — грудень 2014 року, розміщеного на офіційному сайті ГПУ327. За даними офіційної статистики, протягом 2014 року закінчене досудове розслідування та направлені до суду 179 366 кримінальних проваджень. У 7 467 провадженнях у вчиненні злочинів обвинувачуються неповнолітні. Зрозуміло, що цим обвинуваченням, як правило, передували затримання та інші процесуальні дії з неповнолітніми. Треба також мати на увазі, що, крім кримінальнопроцесуальних, з неповнолітніми проводяться також адміністративні, профілактичні та інші процедури, статистичні дані щодо реальної кількості яких відсутні. У процесі дослідження також з’ясовувалося розуміння працівниками правоохоронних органів додаткових процесуальних гарантій для неповнолітніх та ставлення до їх забезпечення. Під час проведення інтерв’ю переважну частину отриманих відповідей можна оцінити як позитивні, але деякі висловлювання вказують на те, що частина слідчих взагалі не орієнтується у вимогах законодавства щодо процесуальних прав неповнолітніх і, відповідно, їх не виконують: «Я не розумію, про які окремі процедури йде мова, якщо мається на увазі іграшки, карандаші, дитячі кімнати, то міськвідділ не дитячий садочок, якщо йдеться про педагогів і психологів, то є відповідні служби, в штаті яких працюють такі особи, за необхідності вони залучаються за постановою слідчого»328;

6 7

«Іноді такий неповнолітній попадається, що йому і не треба тих всіх педагогів, він і за слідчого краще процедуру знає»329.

На випадки типових порушень процесуальних прав неповнолітніх вказують й інші джерела. Так, зокрема, під час моніторингового візиту 12 січня 2015 року до Святошинського РУ ГУМВС України в м.  Києві працівниками Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини встановлена низка порушень процесуальних прав неповнолітнього Гуріна Є. В., затриманого за підозрою у вчиненні злочину. Під час перебування в кабінетах Святошинського РУ, невідомі особи погрожували йому, застосовували фізичне насильство та вимагали зізнання у вчиненні злочину. Затриманому неповнолітньому були нанесені тілесні ушкодження. Слідчі дії та інші заходи з неповнолітнім Гуріним Є. В. проводились не у спеціальній слідчій кімнаті, обладнаній системою відеоспостереження, як того вимагають нормативні акти, а в службових кабінетах райуправління. Не було належним чином забезпечене право на захист

8

Єдиний звіт про кримінальні правопорушення за січень — грудень 2014 року [Електронний ресурс]/ Генеральна прокуратура України. — Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?_m=fslib&_t=fsfile&_c=download&file_id=189273. 328 З інтерв’ю з адвокатами. 329 З інтерв’ю з адвокатами. 327

126

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


неповнолітнього, а також право повідомити рідних про факт свого затримання. Так, батько Гуріна Є. В. був повідомлений лише через 8 год. 30 хв., а Центр БВПД — через 9 год. 25 хв. після фактичного затримання. Працівниками Секретаріату Уповноваженого були також виявлені факти фальсифікації відомостей про час та обставини затримання та перебування Гуріна Є. В. в районному управлінні міліції330.

Порушення права неповнолітніх осіб на інформацію Законодавство не містить для неповнолітніх осіб окремих (додаткових) гарантій права на інформацію, як і положення щодо необхідності пересвідчитися у розумінні ними наданих їм повідомлень та роз’яснень їхніх прав та обов’язків. Як зазначено вище, вразливість цієї категорії осіб зумовлена їхніми віковими психологічними характеристиками. Тому в процесі дослідження важливо було з’ясувати ставлення суб’єктів, на яких покладено забезпечення процесуальних гарантій, щодо спроможності таких осіб адекватно розуміти ті чи інші права та події, самостійно приймати правильні рішення. Важливо було також зрозуміти, наскільки інформування для неповнолітніх має бути доступним. Частина слідчих вважає, що неповнолітні здатні розуміти свої права та передбачені для них гарантії, і тому свідчать про таке:

1 2 3

«В нас зараз такі неповнолітні, що вони можуть більше ніж деякі дорослі, вони навіть більше знають. Якщо в нас неповнолітні заявляють своїм батькам, що: «Ти не маєш мене права бити, так як це суперечить Конвенції із захисту дітей», то про яке виважене рішення потрібно ще говорити?! Я раніше зазначала, що в мене думка щодо даної категорії осіб одна — якщо може скоїти злочин, значить, може й усвідомлювати все, що стосується своїх прав та гарантій»331.

4

Інша частина слідчих вважає навпаки, що неповнолітні не здатні розуміти свої права та передбачені для них гарантії, зокрема:

5

«Діти не можуть, вони розумом іще не дозріли зробити усвідомлений вибір щодо використання тих чи інших своїх прав, розуміти і повноцінно здійснювати свої права»332.

Незважаючи на те, що національне законодавство не містить окремих (додаткових) гарантій права на інфор­мацію для неповнолітніх, частина опитаних слідчих вважає, що неповнолітні самі здатні розуміти свої права та передбачені для них гарантії. Інша частина слідчих вважає, що незрілість мислення, відсутність достатнього соціального досвіду неповнолітніх зумовлюють обов’язковість дотримання їхнього права на інформацію у кримінальному процесі. Водночас результати дослідження вказують на те, що в практичній діяльності ОВС права неповнолітніх на інформацію системно порушуються: «Дослідник. Когда Вы впервые услышали разъяснение своих прав, суть предъявляемого подозрения и т. д.? Затриманий. На следующий день, когда нам позвонил следователь и назначил встречу на 15.00, он объяснил, что конкретно я совершил, как мои действия квалифицируются (какая часть статьи, из-за чего получается). А потом уже, 22 числа мы с мамой опять приходили к следователю, познакомились с адвокатом, и когда мне следователь вручил мне подозрение, дал памятку с правами, сказал дома почитать. Тогда я впервые увидел весь перечень прав, которыми обладаю по закону»333; 330

331 332 333

Посадові особи Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві порушили конституційні права неповнолітнього [Електронний ресурс]/ Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. — Режим доступу: http://www. ombudsman.gov.ua/ua/all-news/all-activity/16115-hxposadovi-osobi-svyatoshinskogo-ru-gumvs-ukraiini-m-kiyeva-porushili-ko/. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю із затриманими. 7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

127

6 7 8


1

«Дослідник. Как представились сотрудники милиции, когда Вас задерживали? Объяснили ли они, в связи с чем задерживают? Затриманий. Они просто сказали, что это уголовный розыск, больше ничего не объясняли». «Дослідник. Когда Вас все-таки привезли в милицию, Вам кто-то объяснил, из-за чего вы задержаны, в чем подозреваетесь, называл статью Уголовного кодекса? Затриманий. Когда мы только выходили из машины возле райотдела, тот опер, что помоложе, … сказал, что я попал серьёзно, и что …мне светит лет 7-8 тюрьмы. Это, можно сказать, было единственное разъяснение того, что меня ждет. Больше никто ничего не говорил»334;

2

«Дослідник. О каких-либо других правах, например, на правовую помощь, не отвечать на вопросы или что-то еще, Вам говорили? Затриманий. Ну что Вы, как они скажут, что я могу не отвечать на вопросы, если весь смысл нашего общения сводился к тому, чтобы мы максимально все сами рассказали. Нас по одним и тем же моментам спрашивали по 5 раз, пока не выявляли какие-то несостыковки (сотрудников в кабинете было трое, и каждый хотел уточнить или переспросить еще раз). По поводу адвоката, нам сказали, что мне адвокат будет по-любому, потому что я несовершеннолетний, а друзьям, с которыми меня задержали, сказали, что следователь решит, если мы будем идти в одной связке, то тогда им повезет и нас всех будет представлять одни бесплатный адвокат»335.

3 4 5

Наведені приклади вказують на те, що неповнолітнім у випадках їх затримання вчасно не повідомляють­ся підстави затримання та у вчиненні якого правопорушення вони підозрюються, а також не роз’яснюється право не говорити нічого з приводу підозри проти себе. Наведена нижче цитата з інтерв’ю із затриманими неповнолітніми вказує на те, що їм не роз’яснюється також право мати захисника, користуватися правовою допомогою: «Дослідник. Это право на «бесплатного адвоката» Вам разъяснили когда? Затриманий. Это было уже где-то ближе к часу ночи, когда мы все по очереди закончили писать заявления о чистосердечном признании. Опера начали думать, какому следователю наше дело отдадут и предполагать, что будет дальше. Дослідник. Перед тем, как непосредственно отбирать объяснения по факту преступления, упомянули ли сотрудники о праве на адвоката, о праве не отвечать на вопросы или о каких-либо других правах? Затриманий. По поводу адвоката сказали, что он … вызовут его попозже, когда со мной начнет работать следователь в рамках следственных действий. А пока они только устанавливают основные факты, поэтому их интересует указанные события»336.

6 7

У процесі дослідження були отримані також відомості, які свідчать, що право на повідомлення третіх осіб затриманим неповнолітнім також не роз’ясняється: «Дослідник. Вы сами понимали, что имеете право позвонить родителям или просить адвоката, вообще о каких-то правах для задержанных лиц чисто теоретически Вам известно? Затриманий. В целом известно, но знаете, одно дело, когда фильм смотришь, и там милиция говорит: «Вы имеете право молчать, имеете право на звонок, на адвоката и т. д. », и другое, когда тебя среди улицы берут, запихивают в машину и привозят, какие тут права. Я лично испугался сильно, я думал уже прямо отсюда в тюрьму и поеду»337.

8 336 337 334 335

З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими.

128

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


Порушення права затриманих неповнолітніх на правову допомогу Крім основних гарантій, передбачених положеннями статей 52 та 490 КПК щодо забезпечення права затриманої особи на правову допомогу та порядок забезпечення цього права щодо неповнолітніх осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, та щодо неповнолітніх, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру — додатково передбачена обов’язковість участі захисника у кримінальному провадженні. За змістом статті 52 КПК, жодна дія з неповнолітнім у кримінальному провадженні не може бути здійснена без участі захисника. Що ж стосується допиту неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, то відповідно до статті 490 КПК такий допит здійснюється відповідно до загальних правил, передбаченими КПК, але виключно у присутності захисника. Водночас результати дослідження вказують на те, що слідчі за відсутності адвоката отримують від затриманих неповнолітніх осіб показання щодо їхньої вини у спосіб, не передбачений КПК. Про таке, свідчить, зокрема нижче наведена цитата з інтерв’ю зі слідчим: «Слідчий. В первую очередь, когда выясняется, что он несовершеннолетний, тут же приглашаются роди­ тели, …, адвокат. Дослідник. А пока адвокат, родители или законный представитель приедут, Вы пытаетесь у несовершеннолетнего установить какие-то факты, как-то его опросить? Слідчий. Ну, в самом общем виде — конечно, … в присутствии адвоката чаще всего несовершеннолетний уже не так открыто обо всем рассказывает, что-то пытается утаить — поэтому иногда даже лучше его о чем-то поспрашивать без родителей и адвоката»338.

Про такі ж порушення права неповнолітньої особи на правовий захист свідчить інформація, отримана під час інтерв’ю з адвокатами: «Основна розмова — не документований допит — з неповнолітніми проводиться обов’язково без участі адвоката. Після фактичного проведення роботи з затриманим коли він готовий сказати те, що потрібно слідчому — запрошується адвокат»339.

Самі ж затримані неповнолітні під час проведення з ними інтерв’ю також повідомили, що працівники ОВС проводять з ними дії, спрямовані на доведення їхньої вини за відсутності адвоката: «Затриманий. Адвоката в этот день я вообще не видел. … По поводу адвоката сказали, что он будет, потому что я несовершеннолетний, но вызовут его попозже, когда со мной начнет работать следователь в рамках следственных действия. А пока … их интересует указанные события…»340.

Типовий приклад порушень працівниками ОВС вимог КПК щодо участі захисника, законного представника, педагога, психолога або лікаря у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, наведений нижче: «О 12.30 до райвідділу зашли двоє співробітників карного розшуку … та двоє осіб по 17 років, які й здійснили крадіжку … Всіх разом завели в відділ карного розшуку та розмістили в одному кабінеті. Там співробітники попередили, що пізніше будуть викликати батьків та адвоката, а поки що нехай пояснять, яким чином вкрали гроші. … Перший затриманий почав одразу ж розповідати … З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю з адвокатами. 340 З інтерв’ю із затриманими. 338

339

7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

129

1 2 3 4 5 6 7 8


1

Неповнолітній був дуже знервований, періодично плакав, але на всі питання співробітників та потерпілих відповідав чітко та швидко. Затриманий … також повністю визнавав свою провину. О 16.30 співробітник почав спочатку детально опитувати другого неповнолітнього затриманого (без адвоката) та з його слів записувати ці пояснення. О 17.10 співробітник вивів до іншого кабінету першого неповнолітнього затриманого (адвоката не було) та також детально з самого початку попросив затриманого розповісти всі деталі … скоєння крадіжок. … Пояснення затриманого співробітником дослівно записувались (вийшло на 7 аркушів), потім затриманий їх перечитав та підписав … О 18.45 першого затриманого привели назад до попереднього кабінету, де у другого затриманого вже брали письмове зобов’язання з’явитись в райвідділі на першу вимогу співробітників. Таке саме зобов’язання написав і перший затриманий. Після цього співробітники запитали в першого затриманого, чи напише він щиросердне зізнання, і затриманий власноруч його написав о 19.00 години»341.

2 3 4

Неналежне поводження із затриманими неповнолітніми особами Результати дослідження вказують також на те, що працівники ОВС, використовуючи вразливість неповнолітніх та відсутність захисника, законного представника, педагога, психолога, чинять на них психологічний тиск, залякуючи їх з метою отримання від них показань щодо вчинених ними злочинів, зокрема: «Но с самого начала, когда опера задерживают несовершеннолетнего, они, по-моему, не сильно отличают его от взрослого: они точно так же пытаются с ним успеть поговорить один на один, запугать, но любым путем получить от него информацию. Тем более что эта категория задержанных поддается на панику и запугивания гораздо быстрее взрослых»342;

5

«Дослідник. Оказывали ли сотрудники розыска на Вас давление для того, чтобы Вы сознались в преступлении, и если да, то какое именно и присутствовал ли при этом адвокат? Затриманий. … Психологически, конечно: говорили о том, что все доказательства у них есть, что у нас разбой, совершенный группой лиц — это серьёзная статья, что у нас только один выход — во всем сознаться, помочь следствию, и тогда есть шанс получить по минимуму»343;

6 7 8

«Дослідник. Как в целом Вы можете оценить отношение сотрудников уголовного розыска к вам как к задержанному? Затриманий.… Жестко давят (особенно если чувствует, что где-то что-то не договариваешь). При посторонних еще более-менее, стараются быть вежливыми, а когда один с ними в кабинете, сразу же подругому разговаривают»344.

Варто також звернути увагу, що в практичній діяльності оперативні працівники ОВС, затримуючи неповнолітніх, замість того, щоб доставляти їх до органу досудового розслідування, як цього вимагає стаття 210 КПК, всупереч вимогам статті 41 КПК тривалий час «працюють» з ними самостійно. Користуючись віковими психологічними особливостями неповнолітніх, відсутністю адвоката, застосовуючи залякування та психологічний тиск, змушують давати показання проти себе у вигляді пояснень, заяв про свою протиправну діяльність тощо. З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю з адвокатами. 343 З інтерв’ю із затриманими. 344 З інтерв’ю із затриманими. 341 342

130

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


Неповідомлення інших осіб про затримання неповнолітніх Відповідно до частини 2 статті 213 КПК у разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов’язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування. Проте результати дослідження вказують на факти, коли про затримання неповнолітніх їхні батьки повідомляються через тривалий час після фактичного затримання або не повідомляються взагалі. Про таке свідчать нижче наведені цитати з інтерв’ю із затриманими: «Затриманий. Вот нас где-то около 12 взяли, в 14.30 позвонили моему папе» ; «Затриманий.… Опера никому не звонили. В кабинете начальника, когда выяснилось, что мне 17 лет, они спросили, есть ли кто-то из родных в Одессе, … и на этом вопрос закрылся»346. 345

Такі ж порушення були виявлені під час безпосереднього спостереження за діяльністю службових осіб ОВС: «О 12.30 до райвідділу зашли двоє співробітників карного розшуку … та двоє осіб 17 років, які й здійснили крадіжку (принаймні так стверджували потерпілі). Всіх разом завели в відділ карного розшуку та розмістили в одному кабінеті. Батька одного з затриманих повідомили про затримання його неповнолітнього сина лише о 14.20. Про затримання іншого неповнолітнього працівники міліції батьків не повідомляли взагалі, лише о 14.30 дали йому можливість по телефону повідомити маму самостійно»347. «О 21.15 до райвідділу співробітники карного розшуку завели трьох молодих чоловіків у відділ карного розшуку. З пояснень співробітників, осіб затримали за підозрою у вчиненні розбою. Одному з затриманих, як виявилося, 17 років … О 01.45 затримані залишались в тому ж кабінеті, де з ними працювали співробітники карного розшуку. … Ні батьків, ні інших представників неповнолітньому не викликали»348.

Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря у кримінальних провадженнях та в окремих слідчих (розшукових) діях за участю неповнолітньої особи Відповідно до статей 44, 226, 227, 448, 491 КПК за умови, якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній, до участі в процесуальних, слідчих (розшукових) діях разом з ним залучається його законний представник. У ролі законних представників можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності — опікуни чи піклувальники, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. При проведенні з неповнолітньою особою слідчих (розшукових) дій, крім участі законних представників, статтею 227 КПК передбачена участь педагога або психолога, а за необхідності  — лікаря. Слід підкреслити, що переважна частина слідчих орієнтуються у вимогах законодавства щодо зазначених процесуальних прав неповнолітніх, про свідчать наведені цитати з проведених з ними інтерв’ю:

1 2 3 4 5 6 7

«Для допиту дітей залучаються батьки педагоги, усиновлювачі, опікуни та піклувальники…»349; «…Допит малолітньої або неповнолітньої особи …, обов’язкова присутність батьків та педагога або іншої особи, визначеної КПК України»350; 346 347 348 349 350 345

З інтерв’ю із затриманими. З інтерв’ю із затриманими. З нотаток за результатами спостережень. З нотаток за результатами спостережень. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. 7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

131

8


1 2 3 4 5 6

«…Так, є. Допити дітей проводяться лише в присутності законних представників. Дитячих психологів або педагога. … А ще, права роз’яснюються не особисто дітям, а їх законним представникам»351.

Водночас у процесі дослідження виявлено, що окремі слідчі свідомо порушують вимоги, передбачені статтею 227 КПК, зокрема: «УПК … предусмотрены случаи, когда должен также вызываться психолог или педагог, но где я должен их брать? Фактически, их никто никогда не вызывает»352.

За змістом частини 3 статті 227 та частини 3 статті 488 КПК участь законного представника не може бути використана на шкоду неповнолітньому. Але результати дослідження вказують на те, що мають місце випадки, коли цей принцип порушується, про що свідчить такий факт: «Процедура є, вона полягає у виклику додаткових осіб до відділку, що супроводжують такого затриманого. Я думаю, що це добре, тому що дитина, наприклад, слідчому може взагалі нічого не розкаже, а от педагогу чи психологу — це вже інша справа. … Тому вони дуже полегшують процес. Завжди викликаємо … батьків або опікунів»353.

Наведена цитата вказує на те, що присутні під час допиту неповнолітнього педагоги та психологи часто неправомірно сприяють слідчим отримувати від затриманих неповнолітніх показання щодо вчинених ними правопорушень. Така «участь» зазначених осіб використовується слідчими, як правило, на шкоду неповнолітнім: «…Дела в суде слушаются в присутствии органов опеки и попечительства. Причем к последним у меня лично есть огромный вопрос — чьи интересы они призваны защищать? Я когда последний раз слушал дело с несовершеннолетним обвиняемым, представительница органов опеки и попечительства на каждом шагу и при каждом вопросе поддерживала позицию прокурора … Вопрос — зачем она вообще нужна с таким подходом?»354.

Наведена цитата з інтерв’ю з адвокатом також вказує на те, що мають місце випадки, коли опікуни діють в інтересах обвинувачення на шкоду правам та інтересам неповнолітніх. До такого ж висновку наштовхує ще одна цитата з інтерв’ю з адвокатом: «К органам опеки и попечительства у меня отдельный вопрос: в этом деле с несовершеннолетним у меня был не один прокурор, а два, потому что представительница органов опеки себя вела таким образом, как будто его вина уже доказана во всех возможных инстанциях. Мне кажется, от них как раз толку никакого нет. Пока я открыто не высказалась в ее адрес во время судебного заседания и не спросила в лоб, чьи интересы она защищает, так она прямо под запись ответила, что если несовершеннолетний находится под следствием, то, значит, он виноват»355.

7 8

Нижче наведене свідчення вказує на те, що педагоги, які залучаються до кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, також діють на шкоду їхнім законним правам та інтересам: З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. 353 З інтерв’ю зі слідчими. 354 З інтерв’ю з адвокатами. 355 З інтерв’ю з адвокатами. 351 352

132

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


«Однак, інколи запрошені вчителі шкодять стороні захисту, оскільки дозволяють собі коментарі власного відношення до скоєного неповнолітньою особою кримінального правопорушення, тим самим налаштовуючи слідчого, прокурора та, найголовніше, слідчого суддю на обрання відносно такої категорії підозрюваних суворіших від особистого зобов’язання запобіжних заходів, що, на мій погляд, не сприяє перевихованню такої особи. Крім слідчого такі педагоги (вчителі зі школи/інтернатів) нерідко налаштовують і потерпілих на те, щоб не укладати з неповнолітнім угоди про примирення або не підтримувати клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження у зв’язку з примиренням потерпілого та обвинуваченого. І, на жаль, в таких випадках суди дослуховуються думки і враховують позицію потерпілих, що врешті-решт призводить до винесення обвинувальних вироків, а значить судимості і покарання неповнолітнього за нетяжкі або середньої тяжкості злочини, вчинені ним вперше»356.

Отже, наведені приклади свідчать про те, що мають місце непоодинокі випадки, коли особи, які залучаються до участі в кримінальному провадженні стосовно неповнолітніх в їхніх інтересах, свідомо діють на шкоду правам та інтересам неповнолітніх.

Забезпечення процесуальних гарантій для осіб з психічними вадами Пленум ВСУ357 роз’яснив, що під особами, які через свої психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема, осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення. Стаття 10 КПК передбачає, що ця категорія осіб під час кримінального провадження користується додатковими процесуальними гарантіями. Крім передбаченої основної гарантії, яка полягає в обов’язковості участі захисника у кримінальному провадженні, КПК передбачає низку особливостей провадження стосовно цієї категорії осіб, зокрема:  обов’язок слідчого або прокурора звернутися до експерта та залучити експерта для проведення експертизи щодо визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності (статті 242, 509);  зупинення судового провадження у разі, якщо обвинувачений захворів на психічну хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні (стаття 335);  обов’язковість психіатричної експертизи для застосування до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру (стаття 368);  обставини, що підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру (стаття 505);  обсяг прав, якими користується підозрюваний та обвинувачений, стосовно якого передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування (стаття 506);  застосування судом запобіжних заходів до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, у вигляді передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом або поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (стаття 505). З інтерв’ю з адвокатами. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», пункт 13.

356 357

7.2. Особливості забезпечення процесуальних гарантій для вразливих підозрюваних

133

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4

Позиція ЄСПЛ щодо особливостей дотримання прав осіб з психічними вадами знайшла відображення у низці рішень Суду358. Суд, зокрема, звернув увагу359, що пункт “е” частини 1 статті 5 Конвенції не слід розуміти як дозвіл на затримання особи лише тому, що її погляди або поведінка відхиляються від норми, яка переважає у конкретному суспільстві. Розлад психіки повинен мати такий характер або такий ступінь, який би виправдовував обов’язкове позбавлення свободи, а правомірність подальшого утримання у психіатричній лікарні залежить від того, чи зберігається стан психічного розладу. Суд також наголосив360, що ключовою гарантією за пунктом 4 статті 5 Конвенції є те, що особа, яку примусово утримують у психіатричному закладі, повинна мати право на судовий перегляд за її власним бажанням. Доступ особи, яка утримується, до суду не має залежати від доброї волі адміністрації закладу, де утримується особа, використовуватись за розсудом керівництва медичного закладу.

Порушення права на правову допомогу осіб із психічними вадами Відповідно до статті 52 КПК у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних вад не здатні повною мірою реалізувати свої права, забезпечується обов’язкова участь захисника з моменту встановлення цих вад. Цією ж статтею передбачена обов’язкова участь захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування. У такому разі обов’язковість участі захисника наступає з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності. Про випадки порушення цієї гарантії свідчать, зокрема, узагальнення судової практики. Так, в узагальненні судової практики забезпечення права на захист місцевими судами та апеляційним судом Запорізької області за період 2013 року361 зазначено:

5

«9 січня 2013 року при перегляді в апеляційному порядку залишено без змін постанову Оріхівського районного суду Запорізької області про повернення на додаткове розслідування (відповідно до КПКУ 1960 року) кримінальної справи за обвинуваченням Г. у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України, з підстав порушення права обвинуваченого на захист. Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про необхідність обов’язкової участі захисника, оскільки Г. має психічне захворювання, у зв’язку з чим перебуває на обліку у лікаря-психіатра. Проте слідчим дані про наявність такого захворювання до матеріалів справи долучені не були, а твердження родичів Г. про обов’язкову участь захисника через психічні вади останнього безпідставно залишено поза увагою. Всі слідчі дії на стадії досудового розслідування були проведені без участі захисника, що беззаперечно є порушенням вимог закону щодо обов’язкової участі захисника та стало безапеляційною підставою для повернення справи на додаткове розслідування».

6 7 8

Результати дослідження вказують на те, що слідчі правильно орієнтуються у вимогах законодавства щодо забезпечення гарантій на правовий захист психічно хворих людей. Про таке розуміння свідчать результати інтерв’ювання слідчих: «Однак, якщо особа із розумовими вадами, то слідчий сам буде наполягати на використанні права на адвоката, оскільки не залучивши адвоката слідчий може поставити під загрозу обвинувачення в суді, що як наслідок може негативно відобразитись на самому слідчому»362; Рішення Вінтерверп проти Нідерландів (Winterwerp v. the Netherlands), Горшков проти України (Gorshkov v. Ukraine). Рішення Вінтерверп проти Нідерландів (Winterwerp v. the Netherlands). 360 Рішення Горшков проти України (Gorshkov v. Ukraine). 361 Режим доступу: http://zpa.court.gov.ua/userfiles/uz_SH.doc. 362 З інтерв’ю зі слідчими. 358 359

134

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


«Якщо в нас є хоч найменша підозра у наявності будь-яких відхилень чи можливих вад у особи, то ми обов’язково призначаємо адвоката. Так як в суді це встановлять, скажуть, що ми проводили досудове розслідування з особою, яка не усвідомлювала жодних дій, які вчиняла, чи не могла повноцінно себе захистити тощо. Тому нам краще перестрахуватись, це надійніше»363.

1

Разом із тим, правильно орієнтуючись у вимогах законодавства щодо процесуальних гарантій осіб із розумовими вадами, слідчі у своїй діяльності нерідко їх зневажають. З метою уникнення обов’язковості участі адвоката у кримінальному провадженні слідчі намагаються приховати факт захворювання затриманого на психічну хворобу, здійснюють психологічний тиск із використанням стану вразливості особи з метою отримання «потрібних» показань:

2

«Оскільки більшість повноцінних здорових людей, попадаючи в руки наших правоохоронців, взагалі перестають думати та роблять різного роду необдумані вчинки, то що можна сказати про людей із розумовими та психічними вадами. Звісно, дана категорія в 90 % випадків не може прийняти об’єктивне рішення щодо залучення адвоката — це повинен зробити правоохоронець»364;

3

«Часто навіть правоохоронними органами проводиться допит затриманої особи як свідка, й одночасно (зокрема оперативними підрозділами) здійснюється тиск та погрози під час такого. Особливої уваги слід приділити допиту … осіб, що страждають розумовими розладами. Досить часто їх допит проводиться без участі спеціального працівника»365; «… Іноді слідчі хитрують і, дізнавшись, що особа колись була на обліку у лікаря і, розуміючи, що слід призначити медичну перевірку затриманого, вони вмовляють особу не згадувати про цей факт в її біографії, а відтак і захисник у справі не потрібен, і це є проблемою…»366.

Викладена інформація, отримана під час інтерв’ю з адвокатами, вказує на наявність суттєвих недоліків у дотриманні процесуальних прав осіб із психічними вадами. Нехтування слідчими передбачених законом гарантій для таких осіб, позбавлення їх права на захист, у тому числі й шляхом укладення таких «негласних угод» із вразливими особами, утворює в діях слідчих склад злочину, передбаченого статтею 374 КК.

ВИСНОВКИ Результати дослідження підтверджують факт того, що слідчі, формально забезпечуючи участь захисника у кримінальних провадженнях щодо представників вразливих груп населення, вчиняють дії, спрямовані на порушення низки інших прав, взаємопов’язаних із правом на захист. Такі дії полягають у перешкоджанні забезпеченню ефективності правової допомоги, у нероз’ясненні особі права на правову допомогу, у психологічному тиску та використанні вразливого становища затриманих осіб із метою отримання показань поза межами, передбаченими процесуальним законодавством. У зв’язку з фізіологічними особливостями наркозалежні особи, як правило, перебувають або в стані наркотичного сп’яніння, або в стані абстинентного синдрому. Ключовою обставиною вразливості наркотично залежних осіб є те, що вони мають стійку психофізіологічну потребу в прийнятті психоактивних засобів і змушені регулярно приймати наркотичні речовини для запобігання такому З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю з адвокатами. 365 З інтерв’ю з адвокатами. 366 З інтерв’ю з адвокатами. 363 364

Висновки

135

4 5 6 7 8


1 2 3 4 5

синдрому, що викликає в них страждання фізичного і психологічного характеру. Зазначені обставини позбавляють їх можливості захищати себе від обвинувачення самостійно. Разом із тим, незважаючи на наявність вразливості, національне законодавство не передбачає будь-яких додаткових процесуальних гарантій для наркотично залежних осіб. Більше того, кримінальне законодавство (пункт 13 частини 1 статті 67 КК) вважає наявність такої хвороби в особи, яка піддається кримінальному переслідуванню, обставиною, яка обтяжує вид і розмір покарання за вчинене кримінальне правопорушення. Результати дослідження вказують на те, що в діяльності правоохоронних органів стосовно неповнолітніх мають місце численні випадки порушень як основних процесуальних гарантій, передбачених для всіх категорій осіб, так і спеціальних гарантій, передбачених для неповнолітніх. Зокрема, системно порушується їхнє право на інформацію у частині негайного повідомлення щодо підстав затримання, роз’яснення їм права мати захисника, користуватися правовою допомогою, а також не говорити нічого з приводу підозри проти себе. Порушуються вимоги щодо негайного повідомлення батьків або інших представників непов­ нолітнього у разі його затримання. У практичній діяльності правоохоронних органів мають місце позбавлення неповнолітніх затриманих осіб участі у слідчих діях їхніх законних представників, педагогів, психологів або лікарів у кримінальних провадженнях та в окремих слідчих (розшукових) діях за їх участю. Аналіз результатів дослідження свідчить, що працівники ОВС, розуміючи вимоги законодавства щодо забезпечення процесуальних гарантій реалізації прав осіб з психічними вадами, у практичній діяльності припускаються їх порушення, що полягають, зокрема, у намаганнях приховати факт захворювання затриманого на психічну хворобу з метою уникнення обов’язковості участі адвоката у кримінальному провадженні, здійсненні психологічного тиску на особу з використанням стану її вразливості з метою отримання «потрібних» показань тощо.

6 7 8 136

7. Особливості забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам затриманих осіб


8. Право на письмовий та усний переклад

8.1. Нормативно-правове регулювання права на письмовий й усний переклад

1 2

Міжнародні стандарти Конвенцією передбачене право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на переклад мовою, якою володіє затримана особа, що розглядається як невід’ємна складова права на захист (§ 3 статті 6): «…Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:… e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, — одержувати безоплатну допомогу перекладача». Додатковий протокол до Європейської угоди щодо передачі заяв про правову допомогу (ЕТS 179)367 передбачає, що: « … Расходы на перевод, который может потребоваться при общении клиента с его юристом, должны покрываться государством (резюме)» .

Практика Європейського суду з прав людини Відповідно до сталої позиції ЄСПЛ положення статті 6 Конвенції можуть застосовуватись і до стадії досудового провадження. Відтак, гарантії § 3 статті 6 Конвенції повною мірою відносяться до затриманих осіб. ЄСПЛ має достатньо розвинену судову практику щодо розгляду справ із дотримання права на допомогу перекладача як однієї зі складових права обвинуваченого на захист, у контексті дотримання права на справедливий судовий розгляд. За позицією ЄСПЛ обсяг права на переклад не обмежується якимись конкретними умовами або чинниками, що зафіксовано, зокрема, у декількох рішеннях цього Суду368, зокрема: «…В контексті права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6-3, підпункт (е) означає, що обвинувачений, який не розуміє мови, що використовується в суді, або не розмовляє на ній, має право на безоплатну допомогу перекладача для письмового або усного перекладу всіх документів чи заяв по порушеній проти нього справі, що необхідні йому для розуміння того, що відбувається, та гарантувати його права»369. ЄСПЛ підкреслив, що допомога перекладача для затриманої особи повинна бути забезпечена на стадії розслідування, «якщо не буде доведено в світлі конкретних обставин кожної справи, що існують вагомі причини для обмеження цього права». Так, у справі Şamanv. Turkey, ЄСПЛ визнав подвійне порушення права на захист за статтею 6 § 3 та (e) разом із правом на справедливий судовий розсуд за статтею 6 § 1 Конвенції, коли заявниці не забезпечили перекладача під час її тримання під вартою в поліції: Підписаний 04 жовтня 2001 року, набув чинності 01 вересня 2002 року. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_381. Шабельник проти України (Shabelnik v. Ukraine), рішення від 19 лютого 2009, пункт 52. 369 Luedicke, BelkacemandKoç v. Germany, № 6210/73; 6877/75; 7132/75, рішення від 28 листопада 1978 року, пункт 48 (Öztürk V. Germany, №  8544/79, рішення від 21 лютого 1984 року Series A no. 29, p. 19, пункт 46), (пункт 58) Cuscani V. The United Kingdom(№ 32771/96, 24 вересня 2002 року,Diallo v. Sweden (№ 13205/07, рішення щодо прийнятності від 5 січня 2010 року, пункт 25. 367

368

8. Право на письмовий та усний переклад

137

3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5 6 7 8

«… Хоча заявниця отримала допомогу адвоката і перекладача під час розгляду справи в суді першої інстанції, а згодом в суді апеляційної інстанції, відсутність перекладача і адвоката протягом її тримання під вартою в поліції безповоротно вплинула на її права захисту» 370. Водночас ЄСПЛ у цій справі визнав несумісним із положеннями щодо гарантій права на захист, передбаченими § 3 статті 6 Конвенції, прийняття стороною обвинувачення відмови від адвоката заявниці, яка недостатньо володіла мовою кримінального провадження, за відсутності перекладача: «…З урахуванням його вище висновок, що заявник мав недостатнє знання турецької, Суд вважає, що без допомоги перекладача вона не могла розумно оцінили наслідки згоди на допит без допомоги адвоката у кримінальній справі щодо розслідування особливо тяжких кримінальних злочинів … . Отже, він не може дійти висновку, що заявник відмовився від свого права на адвоката з розумінням і усвідомленням цього. Крім того, суд вважає, що додатковий захист повинний бути забезпечений для неписьменних затриманих з метою забезпечення того, щоб добровільний характер такої відмови було надійно встановлений і записаний». Про таку ж позицію Суду свідчить його рішення у справі Baytar v. Turkey: «…Особа, яка утримується під вартою в поліції, користується певною кількістю прав, таких як право зберігати мовчання або користуватися допомогою адвоката. Рішення використати або відмовитись від таких прав може бути прийнято тільки, якщо зацікавлена особа ясно розуміє звинувачення, так що він або вона може розглянути те, що поставлено на карту в цьому процесі, і оцінити доцільність такої відмови. Суд вважає, що, оскільки заявниця не була в змозі мати переклад поставлених їй запитань, поставлені їй в перекладі і не була якомога точніше ознайомлена із висунутими проти неї звинуваченнями, вона не була поставлена в становище, коли вона могла повною мірою оцінити наслідки її ствердної відмови від свого права мовчати або її права на допомогу адвоката і, таким чином, щоб отримати вигоду з повного спектру послуг, які можуть бути надані за допомогою адвоката. Відповідно, є сумнівним, що вибір, зроблений заявником без допомоги перекладача, були повністю інформованим. Таким чином, Суд вважає, що цей первісний дефект не міг не позначитися на інших правах, які, в той час як на відміну від цього права нібито не були порушені, були тісно пов’язані з ним і підірвали справедливість судового розгляду в цілому»371.

Національне законодавство Кримінальне процесуальне законодавство України (стаття 42 КПК) передбачає право підозрюваного, обвинуваченого на переклад. Обов’язок інформування підозрюваного про право отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави (частина 2 статті 20, пункти 2 та 18 частини 3 статті 42 КПК), покладений на особу, яка здійснює провадження у справі. Частина 1 статті 68 КПК передбачає можливість, залучення, у разі необхідності, сторонами кримінального провадження, слідчим суддею або судом перекладача (сурдоперекладача) для перекладу пояснень і показань осіб або документів. Відповідно до частини 2 статті 29 КПК особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального пра­ вопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Положеннями цієї ж статті КПК учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, забезпечена можливість давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача. Şamanv. Turkey (№ 3529/05, 5 April 2011, пункт 36). Справа № 45440/04, рішення від 14 жовтня 2014 року.

370 371

138

8. Право на письмовий та усний переклад


Таким чином, особа, яка здійснює провадження (слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий), мають забезпечити участь перекладача з власної ініціативи, якщо особа, яка недостатньо володіє мовою кримінального провадження, неспроможна оплатити послуги перекладача, і, відповідно, за його відсутності буде позбавлена можливості розуміти зміст того, що відбувається під час кримінального провадження, а відтак, і реалізувати своє право на захист.

1

КПК (частиною 4 статті 68) передбачений обов’язок сторони кримінального провадження, яка залучила перекладача, чи слідчого судді або суду пересвідчитись в компетентності перекладача, а також з’ясувати його відносини з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком, але критерії компетентності перекладачів нормативно не встановлені.

2

КПК, як і будь-які інші законодавчі акти, не містить положень, які б встановлювали критерії визначення потреби затриманої особи у послугах перекладача, як і порядок його залучення до участі у кримінальному провадженні, а також — підтвердження його повноважень (кваліфікації) тощо. Нормативне регулювання щодо обов’язкової присутності перекладача безпосередньо в місці проведення слідчої дії або можливості його участі в ній за допомогою комунікаційних технологій також відсутнє. Законодавство України не містить норм, якими була б врегульована відмова затриманого (підозрюваного) від свого права користуватися перекладом.

3

На практиці перекладачем може бути будь-яка особа, яка вільно володіє як мовою судочинства, так і мовою, якою користується відповідний учасник процесу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими (сурдоперекладач). Компетентність перекладача може перевірятися на підставі наданих ним документів, що підтверджують його знання мови: про освіту або науковий ступінь, стаж роботи перекладачем тощо. При цьому закон не вимагає обов’язкової наявності у перекладача філологічної чи іншої спеціальної освіти. Також не існує нормативно встановлених критеріїв незалежності перекладачів. Положеннями статей 77, 79 КПК передбачені лише підстави для відводу перекладача, що, переважно, стосуються його можливої упередженості. Санкції за некомпетентність перекладача законодавством не передбачені. Статтею 384 КК передбачена лише кримінальна відповідальність особи, яка є перекладачем у кримінальному провадженні, за відмову виконати обов’язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад.

4 5

У законодавстві України немає нормативних положень, які б передбачали засоби правового захисту безпосередньо від порушення права на переклад, як і окремих санкцій за порушення цього права. Разом із тим, виходячи із визначення права на захист, наведеного в частині 1 статті 20 КПК, яке включає в себе, у тому числі, реалізацію інших передбачених цим Кодексом прав, у разі порушення права на переклад затриманої особи можна ставити питання про порушення її права на захист, що передбачає кримінальну відповідальність посадової особи за статтею 374 КК.

6

Відповідно до статті 118 КПК витрати, пов’язані із залученням перекладача, віднесені до процесуальних витрат, які за загальним правилом несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про залучення перекладача. У випадку залучення та участі перекладачів для перекладу показань підозрюваного зазначено, що пов’язані з цим витрати здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

7

8.2. Реєстр перекладачів В Україні немає єдиного реєстру перекладачів, які є, наприклад, для експертів або адвокатів. Наразі існує довідково-інформаційний реєстр перекладачів, який ведеться ДМС відповідно до Порядку, затвердженого наказом МВС від 11 березня 2013 року № 228, яким зазначається, що доступ до відомостей Реєстру перекладачів надається авторизованим користувачам шляхом введення логіна та пароля. 8.2. Реєстр перекладачів

139

8


1 2 3 4

Згідно з пунктом 1.3 цього ж Порядку реєстр перекладачів — це веб-сторінка офіційного веб-сайту ДМС, що містить відомості про перекладачів, які можуть залучатися органами державної влади для надання послуг перекладу під час розгляду заяв та проведення співбесід з біженцями та іншими категоріями мігрантів, під час здійснення їх затримання, забезпечення надання їм правової допомоги, розгляду адміністративними судами справ щодо біженців та видворення з України іноземців та осіб без громадянства, здійснення досудового розслідування та розгляду судами кримінальних проваджень і справ про адміністративні правопорушення, вчинені біженцями та іншими категоріями мігрантів на території України. Таким чином, цей сервіс передбачений для надання перекладачами послуг лише спеціальним суб’єктам  — мігрантам, а його користувачами можуть бути лише органи державної влади. Крім того, законодавчо не передбачене цілодобове чергування перекладачів, як це є в адвокатів Центрів БВПД. Отже, забезпечити затриману особу послугами перекладача, який включений до Реєстру перекладачів ДМС, впродовж максимального часу, передбаченого частиною 2 статті 278 для вручення повідомлення про підозру затриманій особі (24 години), неможливо. Відсутність реєстру перекладачів в Україні і критеріїв визначення їх компетентності знімає обмеження щодо можливості запрошення перекладачів лише з числа осіб з відповідним фахом, але створює практичні труднощі для запрошення перекладача у кримінальне провадження. Під час опитування низка працівників міліції зазначила, що наявний реєстр перекладачів фактично не виконує свої функції: «Нет никаких баз, вернее, чисто теоретически какой-то там реестр есть, но он реально не работает и ничего не дает. Находим телефоны бюро переводов, звоним и оттуда просим прислать кого-то»372; «Доступ есть, но смысл, если оно не работает. Там же в этом реестре никто ни за что не отвечает, никто никого не направляет. Вот и приходится либо напрягать самих задержанных, либо напрягаться самим, если что-то серьёзное, и платить со своего кармана»373;

5

«…Можу сказати, що в нас повністю відсутня процедура надання перекладачів, а точніше існує дуже невдалий механізм її реалізації, оскільки якщо перекладача з російської на українську ми можемо залучити без проблем, використовуючи учителів із школи біля нас, то якщо підозрюваний потребує іншого мовного перекладу, такого як з італійського, грузинського, то із забезпеченням участі такого спеціаліста можуть виникнути труднощі та ускладнення. Такі питання щодо забезпечення зазначених «проблемних» перекладів лежить на слідчому, в провадженні якого знаходиться кримінальна справа. Взагалі-то, при виникненні необхідності у залученні перекладача, наприклад з польської мови, то слідчий звертається зазвичай до бюро перекладів, потім укладається угода між РВ та перекладачем або бюро, перераховуються відповідні кошти і надається спеціаліст. Але бувають негайні випадки, то спочатку надається спеціаліст, а потім вже укладаються відповідні угоди та перераховуються кошти. Тобто, працюємо на чесне слово та за фінансування РВ»374;

6 7 8

«Но наиболее проблемным здесь является то, что у нас отсутствует централизованный подход к обеспечению этого права: следователи вызывают каких-то своих переводчиков за свои деньги, квалификация и объективность таких переводчиков остаются где-то в стороне»375.

Адвокати також вважають, що в Україні існує серйозна проблема в залученні професійних перекладачів, про що свідчать такі їхні вислови: 374 375 372 373

З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю з адвокатами.

140

8. Право на письмовий та усний переклад


1

«Також, варто вказати, що існує проблема в наявності та в пошуку самих перекладачів, адже в більшості випадків перекладачів забезпечують самі правоохоронні органи, звідки та яких перекла­ дачів вони запрошують ми не знаємо, також ми не можемо встановити їх незалежність, зацікавленість та об’єктивність. У нас процес перекладу не урегульований на законодавчому рівні. Я вважаю, було б доречним створити для перекладачів саморегулюючі організації, по типу адвокатури»; «Правоохоронні органи мають залучати ліцензованого, неза­леж­ ного перекладача, що не завжди можливо, особливо у малих містах та селищах»376.

2 ТАК – 80 %

НІ – 11 %

8.3. Визначення потреби забезпечення перекладу Як вже зазначалось, стаття 42 КПК передбачає право підозрюваного користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави. Рівень володіння мовою судочинства (державною мовою) і, відпо­від­ но, наявність потреби у послугах перекладача визначає сама особа, яка бере участь у справі і може заявити відповідне клопотання про його залучення у кримінальне провадження. Володіння державною мовою — поняття оціночне, і рівень володіння нею визначає особа, яка здійснює кримінальне провадження. Для того щоб визначити, чи володіє учасник провадження державною мовою, необхідно, перш за все, з’ясувати його особисту думку. Якщо особа заявляє про те, що не володіє державною мовою, то це означає, що незалежно від внутрішнього переконання посадової особи учаснику провадження має бути надане право користуватися послугами перекладача. За результатами спостереження за роботою адвокатів, затриманні особи не володіли українською мовою у 18 % від усіх випадків затримання, що становило 55 % від кількості «особливо вразливих» затриманих осіб.

погано володіє – 3%

невідомо – 4 %

немає відповіді – 3 %

Рис. 8.1. Володіння підозрюваним мовою кримінального прова­дження (спостереження за правоохо­рон­ цями)

Рис. 8.1. Володіння підозрюваним мовою кримінального провадження (спостереження за правоохоронцями), %

ТАК – 62 %

Під час спостережень за роботою правоохоронців більше ніж у кож­ ному десятому випадку затримань підозрюваних особа не володіла або погано володіла мовою кримінального судочинства, що в 13 % таких випадків стало підставою для обов’язкової участі адвоката у кримінальному провадженні (див. рис. 8.1).

НІ – 23 %

Під час спостережень за роботою адвокатів виявилось, що питома вага затриманих, які не володіють або недостатньо володіють мовою кримінального провадження, становить майже одну третину від загальної кількості випадків затримання (див. рис. 8.2).

невідомо – 6 %

З інтерв’ю з адвокатами.

376

8.3. Визначення потреби забезпечення перекладу

3

частково – 9 %

Рис. 8.2. Володіння підозрюваним мовою кримінального провадження (спостереження за адвокатами)

141 Рис. 8.2. Володіння підозрюваним мовою кримінального

4 5 6 7 8


1

Слід підкреслити, що у 38 % досліджених випадків адвокати не перевіряли, чи знає затримана особа мову кримінального про­ вадження, про що свідчать статистичні дані (див. рис. 8.3).

2

ТАК – 26 %

3

НІ – 38%

Як засвідчили результати дослідження, рівень знання особою мови, якою ведеться кримінальне провадження, слідчі, зазвичай, визна­ чають під час першої зустрічі із затриманим: «Із першої розмови із підозрюваним я визначаю рівень знань мо­ ви, якою ведеться кримінальне провадження. Наприклад, якщо підозрю­ваний не розмовляє українською мовою, я не можу про­во­ дити із ним допит або інші дії, оскільки я сам не розумію угорської мови. В такому випадку я залучаю перекладача»; «При першому спілкуванні я встановлюю освіту підозрюваного та рівень знання мови, на якій проводиться досудове розслідування»377.

не стосується – 21 %

4

Загалом питання щодо визначення потреби в усному/письмовому пе­рекла­ді серед правоохоронців виникає лише у слідчого, оскільки він несе особисту відповідальність за законність здійснення проце­ суальних дій, а отже і за забезпечення права на переклад особам, які не володіють мовою кримінального судочинства:

невідомо – 6 %

немає відповіді – 9 %

5

«Процедура у встановленні перекладу для підозрюваного поля­ гає у тому, що особа, яка здійснює процесуальні дії. вивчає осо­бу підозрюваного шляхом з’ясування громадянства та націо­ наль­ ності і ставленням прямого питання про потребу перекладача чи перекладу у справі. Виходячи із отриманих даних від самого підозрю­ ва­ного або його захисника, така особа забезпечує перекладача або переклад. Ситуації, коли не надавали переклад, були і траплялися зазвичай на «первинному» відібранні пояснень у клієнта, які в послідуючому були спростовані…».

Рис. 8.3. Перевірка адвокатом знання затриманим мови кримінального провадження

Рис. 8.3. Перевірка адвокатом знання затриманим мови кримінального провадження, %

6

Слідчі визначають потребу в усному/письмовому перекладі, вихо­ дячи, в основному, із наявності у затриманої особи хоча б одного з нижче зазначених критеріїв, про які вони заявили у своїх інтерв’ю: 1) іноземне громадянство:

7

«Если задержанный является иностранным гражданином, перевод­ чика надо обеспечивать в любом случае, независимо, понимает он что-то или нет, потом в суде все равно скажет, что ничего не понимал»; «Если задержанный является иностранцем, то вообще никаких воп­росов не стоит: переводчик обеспечивается в любом случае, иначе ни одно следственное действие не будет признано законным»;

8

«Переводчик предоставляется всегда, если лицо не владеет украинс­ ким языком. Хотя даже лицо когда говорит, что понимает, но З інтерв’ю зі слідчими.

377

142

8. Право на письмовий та усний переклад


гражданство у него иное, нежели Украины, то мы сами себя страхуем и приглашаем переводчика. …Вот, например, у нас был гражданин России, который понимал на украинском языке, но мы пригласили для него переводчика, чтобы тот переводил ему все, в том числе все письменные процессуальные документы»378; «Насколько я могу судить, переводчика дают в каждом случае, когда речь идет о иностранцах. Там у следователя безвыходная ситуация, потому что иначе в суде все материалы дела будут признаны несоответствующими. Однако, кроме иностранцев, необходимость в переводчике может возникнуть и у наших граждан, не владеющих украинским, а иногда и русским языком»379;

1 2

2) очевидне нерозуміння української мови: «Запитую у підозрюваного, чи потрібно залучити для нього перекладача, але якщо він навіть і відмовляється, а я розумію під час розмови про те, що особа не розуміє в повному обсязі про що йде мова, то я із власної ініціативи залучаю перекладача»; «Я з ним спілкуюсь, якщо він говорить, що розуміє погано, я даю йому можливість прочитати його права чи будь-який інший документ, якщо він вказує, що потребує перекладача, то я запрошую, якщо говорить, що розуміє, то не запрошую. Але буває, коли каже, що не потрібен перекладач, але я бачу, що підозрюваний не розуміє або погано розуміє, тоді обов’язково запрошуємо перекладача»380; «Потреба підозрюваного в перекладі правоохоронцями, як правило, встановлюється шляхом спілкування з підозрюваним, якщо є очевидним, що особа слабо або взагалі не володіє державною мовою, то йому забезпечують перекладача».

Разом із тим, переважна більшість слідчих вважають, що за відсутності володіння затриманим ук­ раїнською мовою та за наявності в нього знання російської мови, перекладач для проведення слідчих дій з такою особою не потрібний:

3 4 5

«Якщо це російська-українська мова, то усний переклад можна допустити»; «99 % сотрудников владеют русским языком, поэтому переводчик в таком случае не нужен»; «Якщо це російська-українська, затриманий може почати «викручуватись», затягувати час, просячи перекла­дача, хоча розуміє і ту і ту мову. Це все зайва формалізація. Тому в таких випадках ми просто ведемо документи російською і самі говоримо російською. Це позитивно впливає на процес. Роль перекладача навіть адвокат може виконувати в такому випадку. Якщо це інша мова, то потрібно запрошувати кваліфіковану особу»381.

Головним чинником мотивації правоохоронців щодо залучення в кримінальне провадження перекладача є можлива перспектива відмови суду у допустимості доказів, отриманих у досудовому розслідуванні без участі перекладача: «Поскольку нас очень сильно проверяет и контролирует прокуратура, эти вопросы всегда стоят остро, ну и вообще, зачем себя подставлять, лучше обеспечить переводчика»382. 378

380 381 382 379

З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. 8.3. Визначення потреби забезпечення перекладу

143

6 7 8


1

Оособливо це стосується випадків, коли особа є іноземцем: «Независимо, понимает он что-то или нет, потом в суде все равно скажет, что ничего не понимал»383.

Такої самої думки притримуються і опитані адвокати:

2

«Стикалася із такою ситуацією, коли особа є іноземцем або ін­шої національності, — працівники міліції самі не приховують заці­кавленості, щоб залучити перекладача. Оскільки вони самі переживають — в разі невиконання процесуальних вимог їх можуть наказати»; «Вже безпосередньо у слідчих такі випадки виключаються, оскільки на стадії нагляду за дотриманням виконання кримінального процесуального закону або на стадії провадження справи в суді безпосередньо докази, отримані таким шляхом, можуть бути визнані недопустимими, що, наразі, досить чітко усвідомлюється учасниками кримінального провадження»384;

3 4 5 6 7 8

«Якщо є хоч найменші сумніви — перекладача викликають, інакше на суді його відсутність буде дорого коштувати, всі слідчі дії можуть бути визнані недійсними»385.

8.4. Форми забезпечення перекладу КПК передбачає дві форми забезпечення права на переклад затриманих осіб:  усний переклад під час процесуальних дій;  письмовий переклад процесуальних документів.

Усний переклад під час процесуальних дій Усний переклад виконується перекладачем під час проведення процесуальних дій. Жодні правила щодо порядку здійснення такого перекладу законодавством України не передбачені. Частиною 2 статті 68 КПК передбачені такі процесуальні права перекладача, що стосуються якості перекладу:  ставити запитання з метою уточнення для правильного перекладу;  знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження. Переклад може здійснюватися відповідним фахівцем (перекладачем, філологом) або іншою особою, яка воло­діє мовою кримінального провадження і рідною мовою затриманої особи або мовою, якою вона володіє. Іноді до виконання функцій перекладача залучаються рідні або знайомі затриманої особи або знайомі правоохоронців. У таких випадках треба враховувати обставини, що є підставою для відводу перекладача (стаття 77 КПК). Зокрема, коли перекладач особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї зацікавлені в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, що викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості. Очевидно, що у випадку залучення перекладачем близьких або знайомих осіб правоохоронців, з високою ймовірністю можуть існувати підстави для упередженості перекладача і, відповідно, його відводу. Під час польового етапу дослідження встановлено, що в ОВС застосовуються різноманітні способи організації перекладу. Переважно перший контакт із затриманою особою мають співробітники З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю з адвокатами. 385 З інтерв’ю з адвокатами. 383 384

144

8. Право на письмовий та усний переклад


оперативних підрозділів, які вважають, що не мають проблем із перекладом, оскільки не складають жодних офіційних процесуальних документів: «…У розыска в этом отношении еще проще: мы на каком-то ломаном языке с ним разобраться можем, в крайнем случае, у нас есть пару человек в розыске, которые знают несколько языков: и грузинский, и польский, и молдавский. Поскольку мы официально никаких следственных действий не проводим и документов не оформляем, нам главное установить у лица какую-то самую первичную информацию, достаточно и устно»386.

1 2

Лише один з опитаних слідчих під час інтерв’ю зазначив про використання для перекладу виключно відповідних фахівців із перекладу: «Однозначно у таких випадках запрошую перекладача через держадміністрацію, у них є відділ освіти. Направляю їм постанову, а мені присилають викладача української мови (вчителя зі школи)»387.

Разом із тим, очевидно, що такий спосіб запрошення перекладача не вирішує проблеми у випадку необ­ хідності невідкладного допиту особи, як це трапляється у більшості випадків затримань підоз­рю­ваних. Так чи інакше, правоохоронці переважно використовують способи організації перекладу під час допиту без залучення фахових перекладачів, про що свідчать такі їхні вислови: «Чаще всего я пытаюсь обеспечить переводчика за счет самого задержанного или его родственников. Я им объясняю, что если есть знакомый переводчик, пусть подключится, это в их же интересах: так будет и быстрее, и качественнее. Есть и такие, в основном иностранцы из ближнего зарубежья, которые, чтобы не тратить деньги, говорят, что хорошо понимают по-русски и переводчик им не нужен. В таком случае я перевожу основные документы на русский язык: уведомление о подозрении, обвинительный акт, и даю ознакомиться и подписать на русском языке»; «Обычно подключаем какие-то собственные знакомства (преподавателей, бюро переводов). Огромное везение тогда, когда сам задержанный имеет своего переводчика или быстро знает, кому позвонить. Еще всё зависит от того, чей иностранец: например, грузины, молдаване (а их к нам попадает из иностранцев больше всего), во-первых, сами хорошо понимают русский, то есть с ними все равно можно общаться (потом уже главное материалы дела перевести), а во-вторых, у нас есть несколько сотрудников из оперов, которые знают языки, и пока суть да дело, разобраться с ними все равно как-то можно, а дальше, если есть смысл, уже приглашать официально переводчика и работать»; «Очень часто используем информацию от самих задержанных: они дают нам координаты переводчиков, которыми пользуются сами. Если дела переводить надо, в основном, я знаю, следователи на Ласточкино обращаются»388.

В окремих випадках способом розв’язання проблеми перекладу є звернення до навчального закладу, де здобув освіту підозрюваний, щодо рівня володіння ним державною мовою: «Якщо підозрюваний написав мені заяву, що він не вивчав українську мову і не розуміє її, я направляю запит до школи, в якій він навчався для з’ясування його рівня володіння державною мовою. І за результатом отриманої відповіді вирішую питання про залучення перекладача»389. З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. 388 З інтерв’ю зі слідчими. 389 З інтерв’ю зі слідчими. 386 387

8.4. Форми забезпечення перекладу

145

3 4 5 6 7 8


1 2

Деякі адвокати розділяють думку слідчих, що не буде заподіяна шкода підозрюваному, якщо слідчий сам роз’яснить йому права і, навіть, сам здійснить письмовий переклад процесуальних документів: «Смотря, о каких документах идет речь: если это допрос, то я сразу прошу следователя оформлять его на русском, если подозрение — прошу клиента читать, и если не понятно, спрашивать отдельные слова. Тогда я ему устно перевожу, и он сам все подписывает»390.

Опитані адвокати розповіли про поширену форму організації перекладу, що не відповідає вимогам закону: коли усний переклад здійснюється з/на російську мову особою, яка сама проводить процесуальну дію — слідчим або оперативним працівником, а письмовий переклад, за необхідності такого, здійснюється перекладачем. При цьому, у частині випадків це відбувається за ініціативою самого слідчого:

3

«Процедура, коли самі правоохоронці усно перекладають для свого підзахисного, застосовується, знову ж таки, коли йдеться про російську. Суто по-людськи на таке можна піти, коли підзахисний каже, що розуміє такий переклад, але з формальної точки зору це є незаконним все одно, адже правоохоронці можуть сказати, що самі перекладуть, але ж невідомо, що вони там перекладуть, можуть підсунути, що завгодно. Тому усно спілкуватись без перекладача ще можна, але доходить до процесуальних документів, які тягнуть за собою наслідки, професійний, більше незалежний, переклад потрібен. Це найкраще забезпечує права підзахисного. А якщо щось піде не так, то ще й адвокат буде винуватий»391;

4

«Якщо права роз’яснити, то слідчий і сам може їх зміст перевести на зрозумілу для затриманого мову. Якщо ж це процесуальний документ, то, на мою думку, він має складатися виключно на мові, яку розуміє і розмовляє затриманий/підозрюваний. В принципі, за обставин слідчий сам може перевести цей документ або залучити для цього перекладача»392;

5

«У меня такое часто случается, когда человек просит перевести с украинского на русский. Я перевожу, но при подписании прошу указывать, что прочитано адвокатом и переведено на русский язык»393.

Під час дослідження опитані адвокати розповіли також про випадки свідомого порушення права затри­ маного на перекладача, зокрема:

6 7 8

«…Бувають і випадки, коли від особи, яка недостатньо володіє державною мовою, відбирають пояснення, допитують, оскільки така особа заявила, що вона володіє державною мовою, хоча є очевидним, що це не так»394; «…Бувають випадки, коли слідчі зловживають. Документи складаються українською мовою, у від людини береться розписка, що вона розуміє українську, відмовляється від перекладача, і все. Хоча слідчий бачить, що затриманий — турок чи вірменин, і що він може трошки розуміє українську, але не на тому рівні, щоб прочитати процесуальний документ»395.

У таких ситуаціях, за словами опитаних адвокатів, слідчий просить адвоката не наполягати на залученні перекладача, навіть пропонуючи, в свою чергу, перекваліфікувати злочин, в якому підозрюється затриманий, на менш тяжкий. Якщо сторона захисту погоджується брати участь у слідчих діях без перекладача, то слідчий укладає з нею усну «угоду» про перекваліфікацію злочину. 392 393 394 390 391

395

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами.

146

8. Право на письмовий та усний переклад


Деякі адвокати під час інтерв’ю зазначили, що перекладач залучається не за власною ініціативою слідчого, а за клопотанням адвоката: «Зазвичай, якщо особа …вказує, що не розуміє, або не в достатній мірі володіє мовою якою ведеться слідство то такій особі забезпечується перекладач. На практичному досвіді, якщо особа вказує зазначені обставини, то захисник подає слідчому заяву про залучення перекладача. Випадків, які б вказували на те, що клієнт потребує перекладача, і слідчий відмовив у його залученні, у мене не було»396.

1 2

Письмовий переклад процесуальних документів Хоча КПК не містить прямої норми про те, що письмовий переклад має здійснюватися виключно перекладачем, це випливає із вимоги частини 4 статті 29 КПК, яка передбачає, що переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача. Водночас КПК (частина 4 статті 29) містить імперативну вимогу, за якою судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішене питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Зазначеним особам допускається також отримувати переклади інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачене цим Кодексом і може бути реалізоване лише за їх клопотанням. У процесі польового етапу дослідження було виявлено, що на практиці ця вимога закону щодо обов’язковості здійснення перекладу документів кримінального провадження виключно перекладачем виконується не завжди, при цьому переклад здійснюють як слідчі, так і адвокати — захисники затриманих: «Так, … за мою практику був такий випадок, коли був громадянин Росії, причому ми із слідчим запропонували перекладати як письмові документи, так й проводити усні бесіди на російській мові та самостійно перекладати йому процесуальні документи, щоб не викликати перекладача. Затриманий погодився, і в подальшому жодних скарг чи зауважень не було»397; «Я сам неодноразово перекладав документ і роз’яснював його суть, тому що ми пишемо юридичними термінами, а затримані (підозрювані) не розуміють цієї мови, наприклад, нещодавно роз’яснював як розуміти “шляхом вільного доступу скоїв крадіжку…”398; «Из-за такой ситуации в тех случаях, когда задержанный в целом понимает русский (например, грузины, молдаване), следователи берут на себя ответственность и переводят им все документы на русский язык (и подозрение, и обвинительный акт печатают). У меня такое бывало пару раз. Причем даже в суде принимали решение вести слушание на русском языке, один раз такое даже в апелляции было»399; «…Загалом процедура встановлення того, чи володіє особа українською мовою, дотримується чітко. У разі якщо особа погано володіє українською або зовсім нею не володіє, але гарно володіє російською, то всі процесуальні дії проводять на мові, якою вона володіє, про що виноситься відповідна постанова (це стосується російської мови)»400. З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 398 З інтерв’ю зі слідчими. 399 З інтерв’ю з адвокатами. 400 З інтерв’ю з адвокатами. 396 397

8.4. Форми забезпечення перекладу

147

3 4 5 6 7 8


1 2 3

Із змісту КПК неможливо зробити однозначний висновок, яким чином має складатись протокол допиту підозрюваного, який дає показання іншою мовою, ніж мова кримінального судочинства (під час якого за участі перекладача, зазвичай, здійснюється усний переклад) за умови, якщо підозрюваний бажає власноручно викласти свої показання у протоколі. Тоді замість перекладу усних показань особи має здійснюватися переклад її письмових показань, тобто, замість усного перекладу має використовуватись письмовий переклад, але такі випадки під час дослідження не спостерігалися.

8.5. Оплата послуг перекладачів Забезпечення права затриманих на переклад, на думку багатьох опитаних правоохоронців, є найбільш проблемним з позиції не лише запрошення перекладача, але й оплати його праці: «…Это самое проблемное право для каждого следователя: если задержан иностранец, независимо, понимает он русский или украинский язык, разговаривает или нет — ему однозначно надо обеспечить переводчика, и обеспечивается он за счет (оплата праці) следователя, иногда — напополам с начальником следствия»; «…Процедура є недосконалою, доводиться самому шукати, просити, знайомих вчителів, перекладачів, для участі в кримінальному процесі. Оплата послуг перекладачам не здійснюється, відповідно відсутня мотивація останніх»401;

4

«Оскільки послуги перекладача фактично державою не оплачуються, а якщо і оплачуються, то це займає дуже багато часу, а жодний перекладач не бажає працювати просто так. У зв’язку з цим, ми змушені вкладати свої кошти при залученні перекладача. Інколи коли дозволяє час, то укладається угода між РВ та перекладачем, перераховуються кошти і надаються відповідні послуги, а буває таке, що перекладач потрібен негайно, то тут зволікати не можна, я вже говорив про строки, то ми самостійно в телефонному режимі домовляємось з перекладачем, доставляємо його сюди, він здійснює переклад, ми оплачуємо йому надання його послуг із «своєї кишені», а потім повертаємо назад. Причому буває, що оплачує як особисто слідчий самостійно, так і РВ, але ці оплати можуть офіційно ніде не проходити, ці кошти держава не повертає. В принципі, нікого і не цікавить, як ви оплачували послуги перекладача, головне, щоб він був»;

5 6

«…Переводчика мы предоставляем сразу или же максимум на следующий день, но процедура эта требует материальных вложений, которые не возмещаются государством. Мы обеспечиваем переводчиков за счет средств РВ. Нам никто не выделяет деньги на обеспечение переводчиков для задержанных или подозреваемых лиц. В случае необходимости вызова переводчика мы связываемся с бюро переводов. Нам там обычно говорят, например, час работы переводчика стоит столько-то, Вам необходимо на перевод минимум 6 часов. Мы подбиваем окончательную сумму и вынуждены оплачивать работу переводчика. Кроме того, дорога … также за наш счет, и нам ничего никто не возмещает»402;

7

«Из-за того, что эти затраты лежат на нас, чтобы их как-то минимизировать, переводчик привлекается уже на самом последнем этапе: представляете себе, если пригласить переводчика с первой минуты задержания, и пока ты оформишь все, что надо, пока задержанный будет принимать решение, молчать ему или что-то говорить, — за столько часов работы я пол зарплаты должен буду отдать. Поэтому по ситуации ориентируемся: если это араб или китаец, который даже чуть-чуть по-русски не разговаривает — там никуда не денешься, но у нас таких мало бывает. А вот армяне, грузины, молдаване — эти всё понимают, с ними можно общаться, но уже для официального оформления документов привлекается переводчик»403.

8

З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. 403 З інтерв’ю зі слідчими. 401 402

148

8. Право на письмовий та усний переклад


Наявність у слідчих проблеми щодо оплати послуги перекладача підтвердили і опитані адвокати: «Однак обов’язок з забезпечення перекладача підозрюваному часто лягає на плечі слідчого, якому інколи навіть доводиться за власні кошти це робити, хоча самі слідчі про це говорять неохоче»; «Я слышала, что у них есть их внутренняя инструкция, которая закрепляет порядок привлечения переводчиков из специального реестра, но как мне объясняли некоторые следователи, в МВД банально нет денег на реализацию этого права. Так что, если задержанный иностранец — следователь «попал»; «…Останнього забезпечував безпосередньо слідчий за власний кошт, … причому дорога туди й назад також коштом слідчого, так як держава такі витрати не компенсує, або дуже довго, а перекладачеві кошти потрібні сьогодні»404; «…Весь слідчий відділ давав гроші на переклад, вони лише за переклад обвинувального висновку і документів заплатили 5000 грн., а держава цього не компенсує. При цьому мій підзахисний був готовий відмовитися від перекладу, “якщо це допоможе справі…”»405.

Водночас частина адвокатів висловила думку про те, що така ситуація частково склалася і внаслідок бездіяльності слідчих органів: «На самом деле, мне кажется, в этом отношении не дорабатывают сами следователи, потому что у суда же есть возможность, в том числе — и финансовая, в случае необходимости, привлечь переводчика в судебный процесс, значит, и у милиции такая возможность должна быть, просто ее никто не изучал»406.

В окремих випадках слідчі навіть пропонують адвокату послуги матеріального характеру задля його відмови від участі перекладача: «Розумієте, нам всім райвідділком треба скидатись на перекладача, давайте не будемо його викликати, давайте він напише, що довіряє своєму захиснику і відмовляється від перекладача, ми зекономимо 1400 грн., а ми вам запчастини поміняємо, наприклад»407; «…В мене були ситуації, коли затриманий потребував перекладача, але йому його не надали, але це відбувалося скоріше через зловживання слідчого (бо це … додаткові фінанси). В таких випадках я завжди вимагаю перекладача, мотивуючи це тим, що без перекладача справа в суді не пройде»408.

8.6. Особливості забезпечення перекладу під час консультацій адвоката з клієнтом КПК не врегульовує питання забезпечення перекладачем підозрюваного, обвинуваченого, який не во­ лодіє мовою кримінального провадження, під час його конфіденційного побачення із захисником (адвокатом). Для адвокатів не передбачена можливість користуватися Довідково-інформаційним реєстром пере­ кла­дачів ДМС (див. докладніше п. 8.2 цього Звіту). До того ж, конфіденційне побачення не є частиною З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 406 З інтерв’ю з адвокатами. 407 З інтерв’ю з адвокатами. 408 З інтерв’ю з адвокатами. 404 405

8.6. Особливості забезпечення перекладу під час консультацій адвоката з клієнтом

149

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4

кримінального провадження, відтак, законодавство для затриманої особи під час конфіденційного побачення з адвокатом не передбачає користування послугами перекладача за рахунок держави, про що свідчать статистичні дані (див. рис. 8.4). Під час дослідження лише в одному випадку із 12, коли була потреба в перекладачі під час конфіден­ ційного спілкування адвоката із затриманою особою, вони користувалися послугами перекладача (див. рис. 8.4).

ТАК – 3 %

НІ – 32%

Питання допуску перекладача для надання послуг з перекладу під час конфіденційного спілкування затриманої особи з адвокатом в місцях тримання підозрюваного під вартою (ІТТ, СІЗО) нормативно не врегульовані.

не стосується – 47 %

викликали вже після першого спілкування – 3 %

адвокат за потреби переходив на російську мову – 3 %

невідомо – 3 %

5

немає відповіді – 9 %

Звичайно, перекладачеві стає відомий зміст конфіденційного спіл­к ування затриманої особи з адвокатом-захисником, у тому числі інформація щодо фактичних даних, які можуть бути вико­ ристані як докази у справі, їхні міркування щодо стратегії і тактики захисту тощо. Отже, у разі якщо під час конфіденційного побачення адвоката із затриманим, як і під час допиту останнього, переклад здійснює одна і та ж особа, існує ймовірність того, що перекладач, залучений органом досудового розслідування, надасть слідчому та/або іншим особам цього органу інформацію про зміст спілкування затриманого із адвокатом, що є предметом адвокатської таємниці.

Рис. 8.4. Надання перекладу

6 7

Попри те, що затримана особа за законом не має обмежень щодо кількості і тривалості побачень із захисником, побачення особам, які утримуються під вартою, з іншими особами може надаватися у СІЗО лише з дозволу слідчого або суду і проводиться лише під контролем адміністрації місця попереднього ув’язнення409, а в ІТТ — слідчого, слідчого судді, суду і відбуваються в присутності призначеного для цього правоохоронця410. За таких умов, навіть у випадку надання дозволу на присутність перекладача («побачення» з перекладачем) під час побачення особи, яка утримується під вартою, з адвокатом, не буде відповідати вимогам конфіденційності.

Законом на перекладача не покладений обов’язок збереження відо­ мостей, які стали йому відомі під час спілкування затриманого із адвокатом, кримінальну відповідальність він може нести лише за відмову виконувати покладені на нього обов’язки під час кримінального провадження, а також за завідомо непра­ виль­ ний переклад. За відсутності визначення законодавством відпо­ відальності перекладача за розголошення змісту конфіден­ційного спілкування адвоката із затриманим загроза вчинення таких дій перекладачем у поєднанні з розповсюдженою практикою залучення правоохоронцями у ролі перекладачів своїх знайомих робить такі послуги небезпечними для захисту.

Рис. 8.4

8

Стаття 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення». Пункти 4.3.1, 4.3.4 ПВР ІТТ.

409

410

150

8. Право на письмовий та усний переклад


1

8.7. Розуміння адвокатами та правоохоронцями вимог щодо забезпечення перекладу Більше ніж у половині всіх випадків спостереження за роботою ад­ вокатів, в яких були підстави для розгляду питання про необхідність затриманої особи у послугах перекладача, адвокати не пояснювали затриманій особі, що вона має право користуватися такими послу­ гами, про що свідчать наведені статистичні дані (див. рис. 8.5). За інформацією деяких опитаних адвокатів, не лише вони осо­бис­ то не стикалися з випадками залучення перекладача до прове­ден­ ня процесуальних дій, але й не чули про таке залучення від пра­ воохоронців, наприклад:

ТАК – 15 %

НІ – 17 %

3

«Я жодного разу не чув від посадових осіб ОВС питання про необ­ хідність залучення перекладача»411.

Частина опитаних адвокатів вважає, що забезпечення права на пере­клад їх не стосується, та й слідчі далеко не завжди цим правом переймаються: «Обеспечение этого права является головной болью следователей. Я как адвокат об обеспечении переводчика никогда не думал»412;

не стосується – 62%

«Мне кажется, в этом праве следователи не перенапрягаются: если задержанное лицо иностранец — то ему предоставляется переводчик»413.

немає відповіді – 6 %

Деякі з опитаних адвокатів розповіли про навмисне незаперечення з їх боку відсутності перекладача у процесуальних діях з метою вико­ ристання цього порушення в судовому засіданні, зокрема: «Можна «погратися в російську мову», особливо з грузинами. Такі спра­ви в мене були, але потім «ламались» в суді. Іноді я навіть не за­ перечував проти того, щоб при першому допиті не було пере­кла­дача в таких випадках, щоб потім «поламати» цілу справу в суді»414.

Рис. 8.5. Роз’яснення адвокатом затриманому права користуватися перекладом

Рис. 8.5. Роз‘яснення адвокатом затриманому права користуватися перекладом, %

Частина опитаних адвокатів притримується позиції про вжиття рішучих заходів у разі відмови у клопотанні про залучення перекла­ дача затриманій особі, яка потребує таких послуг:

4 5 6 7

«У випадку незадоволення даного клопотання сторона захисту відмов­ лялась від проведення будь-яких процесуальних дій з наступним оскарженням бездіяльності слідчого до слідчого судді»; «Вважаю, що в будь-якому випадку захисник повинен наполягати на притягненні перекладача, а всі слідчі дії, що здійснювались без перекла­дача, визнавати незаконними»415.

8

З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 413 З інтерв’ю з адвокатами. 414 З інтерв’ю з адвокатами. 415 З інтерв’ю з адвокатами. 411 412

8.7. Розуміння адвокатами та правоохоронцями вимог щодо забезпечення перекладу

2

151


1 2 3

Деякі з адвокатів під час інтерв’ю зазначали, що однією із передумов порушення права підозрюваних осіб на переклад є їхня необізнаність із процесуальними правами, яку навмисно створюють правоохоронці: «Проблема в том, что клиент зачастую не то, что не знает своих прав, он не читает того, что под­пи­ сы­вает… Для того, чтобы человек знал, что у него есть право выбора языка, обеспечения переводчика, это право должно прозвучать вслух, тогда он может принять решение, нуждается или нет. Такой до­ку­мент, как памятка о правах, подсовывается незаметно в числе других документов, и на этом все заканчивается»416.

Окремі з опитаних адвокатів вважають, що, коли затриманий розуміє суть підозри, необхідності в перекладачі немає: «Я вважаю, що перекладач є необов’язковим, в тому випадку коли особа розуміє суть обвинувачення чи підозри, розуміє наслідки від свого діяння тощо»417.

Переважна більшість адвокатів вважає, що усний переклад не є досконалою формою перекладу і може порушувати права підозрюваних осіб. Тому всі документи мають бути письмово перекладені на мову, яку розуміє підозрювана особа. При цьому вони аргументували свою позицію такими доводами: «…Під час проведення усного перекладу може бути втрачено багато інформації, яка може сприяти захисту особи»;

4

«…Особі можуть перекладати як завгодно і довести, що йому щось неправильно переклали буде майже неможливо»; «Перекладач, фактично, здійснивши некоректний переклад, не несе жодної відповідальності (не мається на увазі неправдивий переклад, а саме некоректний). Так саме, адвокат, який не володіє мовою на/з якої перекладається, не має змоги контролювати достовірність такого перекладу»;

5

«Питання з усним перекладом найчастіше, у переважній більшості випадків, виникає при перекладі з української на російську. Коли особа розуміє обидві мови, викликати перекладача — це формалізм, в таких випадках і сама затримана особа може зловживати своїм правом і говорити, що не розуміє українську, наприклад. Але до чого це призведе? Це не на користь їх інтересам»;

6 7

«Усний переклад, на мою думку, не є досить зручним для слідчого, оскільки із слів перекладача слідчий записує все те, що сказав підозрюваний. Однак, в процесі перекладу з однієї мови на іншу перекладач може не зовсім вірно зробити переклад того, а саме все те, що сказав підозрюваний, і це в свою чергу може вплинути якість відібраних показань. Але все-таки він широко використовується в практиці»418.

Водночас слідчі під час інтерв’ю висловлювали різні думки щодо застосування усного перекладу, зокрема: «Я вважаю що усний переклад ніяким чином не порушує права підозрюваних осіб та є дуже зручним при допиті підозрюваних, які не розуміють української мови»; «Саме через застосування усного перекладу відбувається контакт між слідчим та підозрюваним. Такий спосіб перекладу є дуже зручний»;

8

«Така процедура є необхідною. Як особа може захищатися, якщо не розуміє, що до неї говорять? Якщо це російська мова, то усний переклад є достатнім. Якщо якась інша, треба запрошувати фахівця»; З інтерв’ю з адвокатами. З інтерв’ю з адвокатами. 418 З інтерв’ю зі слідчими. 416 417

152

8. Право на письмовий та усний переклад


«Процедура отличная, так как сотрудник сам может разъяснить все, если мы говорим о русском языке. В таких случаях вызывать переводчика — лишняя трата времени и денег. Если другие языки — тогда да, устного перевода не хватит».

Деякі з опитаних слідчих висловили думку про непотрібність усного перекладу взагалі: «Смотря, что Вы понимаете под устным переводом: полностью весь текст я не перевожу, и у меня необходимости такой не возникало. Как чаще всего случается: например, протокол допроса я начинаю оформлять на украинском, а когда дохожу до пояснений лица, спрашиваю, на каком ему удобней отвечать: если отвечает, что на русском, тогда я перехожу на русский язык и излагаю весь допрос на русском. Уведомление о подозрении и обвинительный акт, конечно, всегда вручаются на украинском языке. Но все равно все хоть немного владеют украинским языком, поэтому я прошу читать, если какието слова или обороты непонятны — тогда спрашивают, и я перевожу»419.

Частина слідчих, які брали участь в інтерв’ю, висловили думку про те, що для усного перекладу не потрібен перекладач: «…Вважаю, для усного перекладу залучення перекладача не потрібно»; «Протоколи то так, я пишу українською, а коли доходимо до пояснень, записую їх на тій мові, на якій їх бажає давати підозрюваний. Особисто мені невідомо, щоб хтось у нашому міському відділі здійснював усний переклад процесуальних документів підозрюваним»420.

Оперативні працівники, яким не потрібно складати офіційні процесуальні документи, не використо­ вують перекладачів у спілкуванні із затриманими. Тому питання визначення потреби затриманих в усному/письмовому перекладі, як вони вважають, їх не стосується: «Следователи — наверняка используют, когда речь идет с украинского на русский и т. д., нам, сотруд­ никам розыска, это не надо, мы ведь никаких официальных документов задержанным не выдаем и не заполняем, у нас они пишут пояснения на том языке, которым владеют и так как могут, поэтому мы сильно переводом не озабочены»421.

Практично всі опитані правоохоронці і частина адвокатів, в яких брали інтерв’ю, вважають прийнятним формальне порушення права на використання послуг перекладача, якщо затримана особа розуміє суть того, в чому вона підозрюється, а також зміст перекладених їй слідчим та/або адвокатом запитань і процесуальних документів, з якими вона ознайомлюється. Здебільшого це стосується ситуацій, коли підозрюваний не володіє українською, але володіє російською мовою.

1 2 3 4 5 6 7

8.8. Розуміння права на переклад підозрюваним Під час польового етапу дослідження було проведене опитування й затриманих осіб. Опитаний неповнолітній затриманий, який недостатньо володів українською мовою, але добре розумів російську, висловив думку про відсутність необхідності у послугах перекладача: З інтерв’ю зі слідчими. З інтерв’ю зі слідчими. 421 З інтерв’ю з правоохоронцями. 419

420

8.8. Розуміння права на переклад підозрюваним

153

8


1 2 3 4

«…Навіщо, всі і так розуміють, що я говорю, адвокат говорив російською, а мама розуміє добре українську, то вона зі слідчим і адвокатом спілкувалася і все зрозуміла»422.

Інший опитаний підозрюваний, який погано розумів українську і якому запропонували перекладача, сам відмовився від його послуг: «Я трішки розумію мову українську, просто зі мною повільно потрібно розмовляти, так як швидко я не розумію»423.

Ще один затриманий, який дуже погано розумів українську мову і якому дали прочитати складені нею доку­менти, не знав, що йому можна було мати перекладача, оскільки, на його думку, в цьому не виникала потреба: «…Та ми розмовляли постійно на російській мові, … навіть не ставало питання про українську і я взагалі не знав, що так можна. Я навіть не думав, що можна використовувати перекладача. Зі мною всі розмовляли на російській мові, тому все було нормально»424.

ВИСНОВКИ Відсутня усталена, стандартизована практика забезпечення права на переклад затриманим особам, тож з цією метою вживаються різні організаційні заходи, навіть в одному й тому ж ОВС.

5 6 7 8

Затримані особи, які потребують послуг перекладача, часто недооцінюють важливість перекладу і наслідки неповного або неточного розуміння змісту кримінального провадження. Насамперед це стосується випадків, коли затриманий володіє російською мовою. Основною перешкодою в реалізації права затриманих осіб на переклад є неналежне фінансування послуг перекладачів, наслідком чого є здійснення оплати їх праці за рахунок власних коштів слідчих. Встановлені тарифи оплати послуг з перекладу за рахунок Державного бюджету України є незначними, що не мотивує перекладачів брати участь у кримінальних провадженнях. Враховуючи, що КПК не передбачений обов’язок сторони обвинувачення копії документів, якими обґрунтовується затримання або обрання запобіжного заходу, надавати затриманому перекладені відомою йому мовою, він не має можливості адекватно оцінити викладену доказову інформацію і, відповідно, сформувати правильну позицію щодо заперечення або спростування підозри. Результати дослідження надають підстави для висновку про те, що коли затримана особа не володіє мовою кримінального провадження, її право на переклад тією чи іншою мірою може бути належним чином не дотримане. Зокрема, під час першого спілкування (конфіденційного побачення) затриманого з адвокатом перекладачі практично не залучаються, і тому адвокат об’єктивно позбавлений можливості надавати правову допомогу затриманому відповідно до стандартів захисту у кримінальних провадженнях. Процедура конфіденційного спілкування затриманих із адвокатами за участю перекладача нормативно не врегульована. Відсутній єдиний реєстр професійних перекладачів для окремого регіону і держави в цілому, яких можна запрошувати для участі у кримінальному процесі. Професійний рівень перекладачів потребує відповідної оцінки (сертифікації). З інтерв’ю із затриманим. З інтерв’ю із затриманим. 424 З інтерв’ю із затриманим. 422 423

154

8. Право на письмовий та усний переклад


1

Рекомендації

2

Щодо затримання особи правоохоронними органами  посилити судовий контроль за забезпеченням процесуальних гарантій затриманих осіб (у тому числі через узагальнення судової практики та спеціального навчання суддів);  розробити і закріпити на нормативному рівні єдиний для всіх органів досудового розслідування порядок фіксації всіх дій щодо затриманої особи. Забезпечити здійснення такої фіксації єдиною уповноваженою особою, яка відповідальна за тримання затриманої особи відповідно до статті 212 КПК;  формувати практику реалізації інформування про фактичне затримання особи (стаття 210 КПК);  формувати практику неухильного виконання вимог частини 5 статті 208 щодо зазначення у протоколі місця, де затримана особа силою або через підкорення наказу змушена була залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в місці, визначеному уповноваженою службовою особою, а також дати і точного часу (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 КПК;  проводити активні інформаційні кампанії про права та гарантії у разі затримання особи;  виробити єдиний підхід до обліку затриманих між Міністерством внутрішніх справ України та системою безоплатної правової допомоги (Координаційним центром з надання правової допомоги) і забезпечити механізм постійних звірок відповідно до цього підходу;  створити ефективний механізм розслідування та притягнення винних до відповідальності за фактами катувань та інших видів неналежного поводження в діяльності ОВС.

3 4 5

Щодо права на інформацію  розробити форми усного і письмового повідомлення затриманих осіб про права, у тому числі розробити особливі форми для вразливих категорій з урахуванням їхнього вразливого стану (наприклад, неповнолітні), і нормативно закріпити обов’язок з їх використання;  запровадити практику відеофіксації всіх дій із затриманою особою, починаючи з моменту фактичного затримання, у тому числі процес інформування про права;  включити до переліку суттєвих порушень прав людини і основоположних свобод неналежне пові­ домлення особи про її права у разі затримання (частина 2 статті 87 КПК);  визначити вичерпний перелік інформації, яка становить «таємницю слідства», а також перелік підстав, за яких слідчий або прокурор мають право відмовити адвокату у доступі до певних матеріалів справи.

6

Щодо доступу до адвоката та правової допомоги

8

 поширити дію Стандартів якості БПД на всіх адвокатів, включених до Єдиного реєстру адвокатів України;  запровадити систематичне навчання для усіх адвокатів, які здійснюють захист у кримінальному про­ вадженні щодо надання правової допомоги при затриманні особи;  створити умови для проведення конфіденційних зустрічей адвоката із затриманою особою; Рекомендації

155

7


1 2 3 4 5 6 7 8

 збирати та аналізувати інформацію щодо вчасного прибуття адвоката у разі затримання особи після повідомлення Центру БВПД та проведення конфіденційного побачення із затриманим до першого допиту;  збирати та аналізувати інформацію щодо відмов від адвокатів, їх причин, етапів, на яких відбуваються відмови.

Щодо допиту в органах внутрішніх справ та права не відповідати на запитання  установити обов’язок слідчого, прокурора, правоохоронців складати протокол роз’яснення затри­ маній особі про її право не свідчити проти себе, свої рідних і близьких (про право на мовчання) до складання протоколу про затримання і першого допиту особи;  проводити просвітницьку роботу серед правоохоронців щодо ролі права не відповідати на запитання та механізмів його забезпечення;  формувати практику внесення реально присутніх під час допиту осіб у протокол допиту;  облаштувати спеціальні приміщення для проведення допитів затриманих осіб і використовувати для допиту виключно такі приміщення.

Щодо права на медичну допомогу  розробити механізм забезпечення права затриманих на медичну допомогу та регулювати його єдиним документом з викладенням конкретних норм щодо виклику швидкої допомоги, надання первинної невідкладної допомоги, забезпечення усіх затриманих ліками, у тому числі тих, хто отримував ліки на момент затримання (зокрема, антиретровірусну терапію, замісну опіоїдну терапію, інсулін, гіпотонічні засоби або засоби при серцевих нападах), ведення записів про надання медичної допомоги тощо;  запровадити фіксацію результатів періодичної перевірки стану здоров’я затриманої особи;  визначити конкретну службову особу, відповідальну за життя та здоров’я затриманої особи та надання своєчасної, ефективної медичної допомоги.

Щодо особливостей забезпечення процесуальних гарантій вразливим групам  запровадити пряму нормативну заборону проведення слідчих дій із особами, які перебувають у стані нар­котичного або алкогольного сп’яніння, з використанням відповідних критеріїв оцінки стану здоров’я;  передбачити забезпечення обов’язкової участі захисника і лікаря-нарколога у процесі кримінального переслідування наркозалежних;  передбачити участь психолога та лікаря-нарколога у допиті особи, хворої на наркоманію, а також обов’яз­ковість медичного висновку щодо можливості проведення слідчих дій за участі наркозалежної особи;  розробити форми усного і письмового повідомлення затриманих осіб про права, у тому числі розро­бити особливі форми для вразливих категорій з урахуванням їхнього вразливого стану (наприклад, неповнолітні);  передбачити шляхом внесення змін до частини 1 статті 67 КК, що фізіологічний стан наркозалежної особи, не може бути обставиною, яка обтяжує покарання при його призначенні;  формувати практику реалізації частини 2 статті 213 КПК щодо безумовного негайного повідомлення батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування про затримання неповнолітніх осіб.

156

Рекомендації


Щодо права на письмовий та усний переклад  розробити механізм залучення перекладача і оплати його послуг;  створити Єдиний регіональний реєстр сертифікованих перекладачів із механізмом ефективного доступу до нього суддів, прокурорів, правоохоронців, адвокатів та громадян;  передбачити відповідальність перекладачів за розголошення змісту конфіденційного спілкування адвоката з його клієнтом за участю перекладача;  привести норми КПК у відповідність із позицією Європейського суду з прав людини в частині того, що обсяг права підозрюваного, обвинуваченого на переклад не обмежується якимись конкретними умовами або чинниками, зокрема, закріпити обов’язок сторони обвинувачення надавати затриманому копії документів, якими обґрунтовується затримання або обрання запобіжного заходу, перекладені мовою, якою він володіє.

1 2 3 4 5 6 7 8

Рекомендації

157


1 2

ДОДАТКИ

Додаток 1. Часові межі, встановлені законодавством України щодо затримання особи1 2 Затримання не уповноваженою службовою особою — затриману особу необхідно негайно доправити до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження затриманої особи.

3

Затримання уповноваженою службовою особою — затриману особу необхідно доправити до органу досудового розслідування якомога швидше. 00:00

4

Затримання уповноваженою службовою особою без ухвали суду — за протоколом, складеним уповноваженою службовою особою2. Затримання з метою приводу до суду для обрання запобіжного заходу — за ухвалою суду про дозвіл на затримання з метою приводу.

5 6 7 8

24:00

Вручення письмового повідомлення про підозру особі, затриманій уповноваженою службовою особою без ухвали суду, має відбутися не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.

36:00

Доставлення до суду для обрання запобіжного заходу особи, затриманої на підставі ухвали суду, має відбутися не пізніше тридцяти шести годин з моменту затримання, або ця особа зі спливом зазначеного часу має бути негайно звільнена.

60:00

Доставлення до суду для обрання запобіжного заходу особи, затриманої без ухвали суду, має відбутися не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання, або ця особа зі спливом зазначеного часу має бути негайно звільнена.

72:00

Максимальний строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду — сімдесят дві години з моменту затримання. Якщо зі спливом зазначеного часу судом не буде обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, затримана особа має бути звільнена.

60 діб

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

6 місяців

Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості не повинен перевищувати шести місяців.

12 місяців

Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів не повинен перевищувати дванадцяти місяців.

1 2

Мета цієї таблиці — показати процеси кримінального провадження, за якими велися спостереження. Спостереження за періодом між фізичним затриманням та прибуттям до відділу органів внутрішніх справ не здійснювалось.

158

Додатки


Додаток 2. Зразок «пам’ятки про права», яка використовується в Україні3

1

ПАМ’ЯТКА про процесуальні права та обов’язки підозрюваного ___________________________________________ (прізвище, ім’я, по батькові підозрюваного)

2

Конституція України Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

3 4 5 6

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого. Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

7

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. 3

Немає обов’язкової чи рекомендованої форми пам’ятки про права. Законодавство визначає перелік прав, які має містити ця пам’ятка. Додаток 2. Зразок «пам’ятки про права», яка використовується в Україні

159

8


1

Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

2

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

3

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному по­ каранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

4 5 6

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину Стаття 10. Права та обов'язки затриманих.

7 8

Особи, затримані за підозрінням у вчиненні злочину, мають право:  знати, в чому їх підозрюють;  вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; про заявлену вимогу адміністрація місця тримання затриманих негайно повідомляє прокурора;  оскаржити дії особи, яка провадить дізнання, слідчого або прокурора, давати пояснення і заявляти клопотання;  звертатися зі скаргами і заявами в державні органи, громадські організації і до службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Положення;  користуватися своїм одягом і взуттям, а також іншими необхідними предметами і речами, перелік яких визначається Правилами внутрішнього розпорядку в місцях тримання затриманих. Особи, затримані за підозрінням у вчиненні злочину, зобов'язані додержувати вимог цього Положення і Правил внутрішнього розпорядку в місцях тримання затриманих.

160

Додатки


1

Закон України «Про попереднє ув’язнення» Стаття 9. Права осіб, взятих під варту Особи, взяті під варту, мають право:  на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства;  на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз'яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту)  особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника, знайомитися з правилами тримання під вартою;  на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин;  одержувати два рази на місяць передачі або посилки та грошові перекази і передачі;  купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;  користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи;  користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу;  відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб;  на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків;  звертатись із скаргами, заявами та листами до державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону. Взяті під варту жінки вправі мати при собі дітей віком до трьох років.

2 3 4 5 6

Взяті під варту молоді громадяни (віком від 14 до 28 років) мають право отримувати психологопедагогічну допомогу спеціалістів центрів соціальних служб для молоді.

7

Осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, в разі обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в зв'язку з провадженням в іншій справі, тримають відповідно до правил, установлених цим Законом. Одержання цими особами посилок і передач, а так само купівля ними продуктів харчування і предметів першої необхідності здійснюються в порядку, встановленому Виправно-трудовим кодексом України для виду режиму виправно-трудової колонії, призначеного їм Державним департаментом України з питань виконання покарань.

8

Перелік продуктів харчування і предметів першої необхідності, які забороняється передавати особам, взятим під варту, встановлюється Державним департаментом України з питань виконання покарань. Міністерством оборони України за погодженням з Генеральною прокуратурою України. Додаток 2. Зразок «пам’ятки про права», яка використовується в Україні

161


1 2 3 4 5 6 7 8

Стаття 10. Обов’язки осіб, взятих під варту Особи, взяті під варту, зобов'язані:  додержуватися порядку, встановленого в місцях попереднього ув'язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації;  дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камері;  бути ввічливими до працівників місця попереднього ув'язнення, а також поміж собою;  не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов'язків;  бережливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого майна місця попереднього ув'язнення.

Кримінальний процесуальний кодекс України Стаття 42. Підозрюваний Підозрюваний, обвинувачений має право: 1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють; 2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, а також отримати їх роз'яснення у разі необхідності; 3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого та перед кожним наступним допитом з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, на присутність захисника під час допиту та інших процесуальних дій, на відмову від послуг захисника в будь-який момент кримінального провадження, на отримання послуг захисника за рахунок держави у випадку відсутності коштів на оплату таких послуг; 4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання; 5) давати пояснення, показання з приводу підозри чи в будь-який момент відмовитися їх давати; 6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання; 7) у разі затримання — на негайне повідомлення членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування; 8) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази; 9) брати участь у проведенні процесуальних дій; 10) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу; 11) застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи, про що виноситься вмотивована постанова (ухвала); 12) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів, майна, житла тощо; 13) заявляти відводи;

162

Додатки


14) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, та вимагати відкриття матеріалів; 15) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення; 16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді; 17) вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердились; 18) користуватись рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави. Підозрюваний, який є іноземцем і тримається під вартою, має право на зустрічі з представником дипломатичної чи консульської установи своєї держави, яку йому зобов’язана забезпечити адміністрація місця ув'язнення. Підозрюваний зобов’язаний: 1) прибувати за викликом до суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк — заздалегідь повідомити про це суд; 2) виконувати обов'язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду. На всіх стадіях кримінального провадження підозрюваний має право примиритися з потерпілим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та КПК випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.

Права мені роз’яснені та зрозумілі. Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки підозрюваного отримав.

1 2 3 4 5 6

Пам’ятку отримав: «___» _________ 20 __ року      ________________    _____________________________________

(підпис)

  (прізвище, ініціали підозрюваного)

7

Пам’ятку вручив: __________________________________________________________________________________________ (слідчий, посада, наймеcнування органу, підпис, прізвище, ініціали)

Додаток 2. Зразок «пам’ятки про права», яка використовується в Україні

163

8


1 2

Додаток 3. Зразок форми протоколу допиту ПРОТОКОЛ допиту підозрюваного Місто (сел.)_______________________

«_____»________________20 ___ року

Допит розпочато о «____» год. «____» хв.

3

Допит закінчено о «____» год. «____» хв. _________________________________________________________________________________________ , (слідчий, посада, найменування органу, ініціали, прізвище)

4

розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № ___________ від «____» ________20__ року, у приміщенні ____________________________________ _______________ в присутності осіб, яким роз’яснені вимоги частини 3 статті 66 КПК про їх обов’язок не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії: _____________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ , (їх прізвище, ім'я, по батькові, дата народження та місце проживання, підпис)

5

яким заздалегідь повідомлено про застосування технічних засобів фіксації, умови та порядок їх використання: ____________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються

_________________________________________________________________________________________

6

при проведенні цієї процесуальної дії, підписи осіб)

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________

7

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ , з дотриманням вимог статей 42, 95, 104, 106, 223, 224 КПК, допитав як підозрюваного: 1. Прізвище, ім’я та по батькові ______________________________________________________________ 2. Дата та місце народження _________________________________________________________________

8

3. Національність __________________________________________________________________________ 4. Громадянство ___________________________________________________________________________ 5. Освіта _________________________________________________________________________________ 6. Місце роботи (навчання) _________________________________________________________________ 7. Рід заняття та посада_____________________________________________________________________

164

Додатки


8. Місце проживання (реєстрації) ____________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________

1

9. Судимість ______________________________________________________________________________ 10. Чи являється депутатом (якої Ради) _______________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ 11. Відомості про паспорт або інший документ, що засвідчує особу ________________________________ _________________________________________________________________________________________

2

_________________________________________________________________________________________ Підозрюваному роз’яснено, що його викликано для дачі показань у кримінальному провадженні №________________ у зв’язку з учиненням ним кримінального правопорушення ____________________ _________________________________________________________________________________________ (вказати у зв’язку з чим та в якому провадженні він допитується та у вчиненні якого

3

_________________________________________________________________________________________ кримінального правопорушення його підозрюють)

Підозрюваному______________________________ роз’яснено зміст статті 63 Конституції України про те,

(П.І.Б.)

4

що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначене законом ________________________

(підпис)

Підозрюваному ______________________________________________ роз’яснено зміст статті 18 КПК про (П.І.Б.)

свободу від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів чи членів сім’ї, а також статті 20 КПК про право на захист ________________________ (підпис) Підозрюваному ______________________________________ роз’яснено порядок проведення допиту, його

5 6

(П.І.Б.)

права та обов’язки, передбачені статею 42 КПК, а також вручено Пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки ______________________________________________________________________________ (підпис)

Права та обов’язки, а також порядок проведення допиту мені роз’яснені та зрозумілі.

7

Пам’ятка про процесуальні права та обов’язки підозрюваного мені вручена «___» __________ 20___ року. Підозрюваний: ________________________________________ (прізвище, ініціали, підпис підозрюваного)

Ознайомившись із своїми правами, підозрюваний заявив, що давати показання та відповідати на показання він _____________________________________________________________________________ .

(погоджується, відмовляється)

Додаток 3. Зразок форми протоколу допиту

165

8


1

Під час проведення допиту __________________ бажання на участь захисника ______________________ .

(виявив, не виявив)

(прізвище, ім’я, по батькові)

Показання бажає давати _______________________ мовою та викладати їх _________________________ .    (вказати мову)

(під запис або власноручно)

Послуг перекладача ________________________________________________________________________ .

2

(потребує, не потребує)

Підозрюваний: ________________________________________ (прізвище, ініціали, підпис підозрюваного)

3

По суті поставлених запитань підозрюваний _____________________________ дав такі показання: _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (вказати отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження)

4

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________

5

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________

6

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ Показання зафіксовані на носії інформації ____________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ ,

7

(вказати характеристики носіїв інформації у випадку застосування технічних засобів фіксації)

які додаються до цього протоколу. За результатами фіксування допиту технічними засобами від учасників процесуальної дії клопотання про внесення тексту показань до протоколу допиту _____________________________________________ .

8

(надходили, не надходили)

Учасникам процесуальної дії повідомлено про спосіб ознайомлення із змістом протоколу, а саме _________________________________________________________________________________________ . (надання письмового протоколу, перегляд або прослуховування носіїв інформації у випадку застосування технічних засобів фіксації)

Після ознайомлення з текстом протоколу допиту від учасників процесуальної дії клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень _________________________________________________

(не надходили; якщо надійшли, вказати, що саме)

_________________________________________________________________________________________

166

Додатки


_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________

1

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ Підозрюваний ____________________________

/________________/

(прізвище, ім’я, по батькові)

(підпис)

Захисник ____________________________ /________________/

(прізвище, ім’я, по батькові)

Учасники ____________________________

2

(підпис)

3

/________________/

(прізвище, ім’я, по батькові)

(підпис)

Допитав: _________________________________________________________________________________ (слідчий, посада, найменування органу, підпис, прізвище, ініціали)

4

Від підписання протоколу допиту відмовляюсь у зв’язку з _______________________________________ _________________________________________________________________________________________ . (вказати причини такої відмови з боку підозрюваного або іншого учасника процесуальної дії)

Підозрюваний

________________________

/________________/

(прізвище, ім’я, по батькові)

(підпис)

Захисник ____________________________ /________________/

5

(прізвище, ім’я, по батькові)  

(підпис)

6

Поняті (у разі відсутності захисника): 1. ________________________________________________ /____________/ (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання)     (підпис)

2. ________________________________________________ /____________/ (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання)     (підпис)

7

_________________________________________________________________________________________ (слідчий, посада, найменування органу, підпис, прізвище, ініціали)

Додаток 3. Зразок форми протоколу допиту

167

8


1

Додаток 4. Зразок форми протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення ПРОТОКОЛ затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення

2

місто _____________________        «____» _______________ 20__ року

3

Слідчий (посада, П.І.Б.) _______________________________________________________________________ «___» ____________ 20__ року о __ годині __ хвилин (місце затримання) _____________________________ _________________________________________________________________________________________ у присутності осіб:

4

1. ________________________________________________________________________________________ 2. ________________________________________________________________________________________ 3. ________________________________________________________________________________________ , яким заздалегідь повідомлено про застосування технічних засобів фіксації, умови та порядок їх використання: ____________________________________________________________________________

5

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються

_________________________________________________________________________________________

6

при проведенні процесуальної дії, підписи осіб)

відповідно до статей 40, 104, 131,132, 208-211, 213 КПК затримав особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення — ___________________________________________________________ (анкетні дані затриманого)

_________________________________________________________________________________________

7 8

_________________________________________________________________________________________ . Підстави затримання (необхідне підкреслити): 1) якщо цю особу застали під час вчинення кримінального правопорушення або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (навести конкретні факти й відомості)

168

Додатки


Затриманому (прізвище затриманого)_____________________________ згідно з частиною 4 статті 208 КПК повідомлено зрозумілою для нього (неї) мовою підстави затримання та у вчиненні якого кримінального правопорушення він (вона) підозрюється, а також роз’яснено, що він (вона) має право: отримувати медичну допомогу, негайно повідомити близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб (за вибором) про своє затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 КПК та інші процесуальні права, передбачені КПК.

1 2

Батькам або усиновителям, опікунам, піклувальникам, органам опіки та піклування повідомлено про затримання неповнолітньої особи _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________

3

_________________________________________________________________________________________ (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження)

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (час, дата та спосіб повідомлення)

4

Представникові розвідувального органу України _________________________________________________________________________________________ (назва органу, прізвище, ім’я, по батькові)

повідомлено про затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України ________

5

_________________________________________________________________________________________ (прізвище, ім’я, по батькові)

при виконанні ним службових обов'язків _________________________________________________________________________________________

6

_________________________________________________________________________________________ (час, дата та спосіб повідомлення)

Органу (установі), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги повідомлено про затримання _______________________________________________________________________________ (П.І.Б., дата народження затриманого)

_________________________________________________________________________________________ Крім того, згідно з частиною 3 статті 42 КПК затриманому (прізвище затриманого)________________ роз’яснено, що він має право: 1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють; 2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз'яснення у разі необхідності; 3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту — мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших Додаток 4. Зразок форми протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення

169

7 8


1 2 3 4 5 6 7 8

процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв'язку з відсутністю коштів на її оплату; 4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього або в будь-який момент відмовитися відповідати на запитання; 5) давати пояснення, показання з приводу підозри чи в будь-який момент відмовитися їх давати; 6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання; 7) у разі затримання — на негайне повідомлення членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 КПК; 8) збирати і подавати слідчому, прокуророві, слідчому судді докази; 9) брати участь у проведенні процесуальних дій; 10) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу; 11) застосовувати з дотриманням вимог КПК технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи, про що виноситься вмотивована постанова (ухвала); 12) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів, майна, житла тощо; 13) заявляти відводи; 14) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 КПК; 15) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення; 16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, пе­ред­ баченому КПК; 17) вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра не підтвердилась; 18) користуватись рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави. Згідно з частиною 7 статті 42 КПК затриманий _____________________________ зобов’язаний: 1) прибувати за викликом до суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк — заздалегідь повідомити про це суд; 2) виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду. Ознайомившись із підставами затримання та правами й обов’язками затриманого, підозрюваний (прізвище затриманого) ______________________________________ пояснив: _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________

170

Додатки


_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (клопотання, заяви чи скарги затриманого, підпис затриманого)

1

Слідчий (посада, П.І.Б. слідчого) _________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ , на підставі частини 3 статті 208 КПК, із дотриманням правил, передбачених частиною 7 статті 223 і статтею 236 КПК, у присутності понятих:

2

1)_______________________________________________________________; 2)_______________________________________________________________ здійснив обшук затриманої особи (прізвище затриманого) ____________________________, під час якого було виявлено та вилучено:

3

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________

4

Зауваження та доповнення до протоколу: _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (спосіб ознайомлення, зауваження і доповнення учасників процесуальної дії; прізвище, ініціали, підпис)

5

З протоколом ознайомлені поняті, яким згідно з вимогами статті 66 КПК роз’яснено обов’язок не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії: 1) ___________________________

/________________/

2) ___________________________

/________________/

(прізвище, ім’я, по батькові)

(прізвище, ім’я, по батькові)

6

(підпис)

(підпис)

У зв’язку з тим, що особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, їй надано право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання. Така особа пояснила, що:

7

_________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (пояснення, підпис)

Факт надання письмових пояснень особи щодо причин відмови підписати протокол засвідчується підписом її захисника (законного представника): _______________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (прізвище, ініціали, підпис)

Додаток 4. Зразок форми протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення

171

8


1

Поняті (у випадку відсутності захисника):

1. ____________________________________

2. ___________________________________

2

У зв’язку з тим, що особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, ознайомлення її з протоколом здійснюється у присутності захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою:

3

___________________ ___________________________________

4

Протокол склав:

(підпис)

(прізвище, ініціали затриманої особи)

Слідчий (посада, прізвище слідчого) _______________________________________________________________ _________________________________________________________________________________________

5

(підпис)

Копію протоколу отримав: (прізвище затриманого) _________________________________________________ _________________________________________________________________________________________ (підпис)

6 7 8 172

Додатки


Додаток 5. Модельна «пам’ятка про права» (Директива ЄС щодо права на інформацію у кримінальному процесі) Директива 2012/13/EU Європейського парламенту і Ради ЄС від 22 травня 2012 року про право на інформацію в кримінальному провадженні

1 2

ДОДАТОК 1 ОРІЄНТОВНА МОДЕЛЬ ПАМ’ЯТКИ ПРО ПРАВА Єдиною метою цієї моделі є надання підтримки національним органам влади у створенні власних пам’яток про права на національному рівні. Держави-учасниці не зобов’язані застосовувати цю модель. У процесі підготовки пам’ятки про права держави-учасниці можуть змінювати цю модель з метою врахування національних норм та внесення додаткової корисної інформації. Пам’ятка про права держав-учасниць має бути видана при арешті або затриманні. Тим не менш, це не означає, що держави не можуть надавати підозрюваним або обвинувачуваним особам письмову інформацію на інших етапах кримінального провадження.

3 4

Якщо Вас заарештовано або затримано, Ви маєте такі права:

А. ДОПОМОГА АДВОКАТА/ ПРАВО НА ЮРИДИЧУ ДОПОМОГУ Ви маєте право на конфіденційне спілкування з адвокатом. Адвокат має бути незалежним від правоохоронних органів. Якщо Вам необхідна допомога у встановленні контакту з адвокатом, попросіть про це правоохоронців, які зобов’язані надати таку допомогу. У певних випадках допомога може бути безкоштовною. Зверніться до правоохоронних органів за додатковою інформацією.

Б. ІНФОРМАЦІЯ ПРО ОБВИНУВАЧЕННЯ Ви маєте право знати причини арешту або затримання, а також про те, в чому Вас підозрюють або обвинувачують.

В. УСНИЙ ТА ПИСЬМОВИЙ ПЕРЕКЛАД Якщо Ви не володієте мовою, якою користуються правоохоронці або інші уповноважені органи, Ви маєте право на безкоштовні послуги перекладача. Перекладач може допомогти Вам у спілкуванні з адвокатом і має зберігати конфіденційність змісту такого спілкування. Ви маєте право на переклад щонайменше відповідних частин основних документів, включаючи будь-які рішення судді щодо Вашого арешту або утримання під вартою, будь-якого обвинувального акта або рішення. У деяких випадках Вам може бути надано усний переклад або узагальнення.

Г. ПРАВО ЗБЕРІГАТИ МОВЧАННЯ Під час проведення допиту правоохоронцями або іншими уповноваженими органами Ви маєте право не відповідати на питання щодо інкримінованого правопорушення. Ваш адвокат може допомогти Вам у прийнятті рішення щодо цього питання.

Додаток 5. Модельна «пам’ятка про права»

173

5 6 7 8


1

Д. ДОСТУП ДО ДОКУМЕНТІВ

2

Е. ПОВІДОМЛЕННЯ ІНШИХ ОСІБ ПРО ВАШ АРЕШТ АБО ЗАТРИМАННЯ/ПОВІДОМЛЕННЯ КОНСУЛЬСТВА АБО ПОСОЛЬСТВА

3

Якщо Вас заарештували та затримали, Ви (або Ваш адвокат) маєте право на доступ до основних документів, які необхідні для оскарження арешту або затримання. Якщо справа передана до суду, Ви (або Ваш адвокат) маєте право доступу до матеріальних доказів на Вашу користь або проти Вас.

Якщо Вас заарештовано або затримано, Вам слід повідомити правоохоронні органи, якщо Ви бажаєте, щоб хтось був проінформований про Ваше затримання, наприклад, члени родини або роботодавці. У деяких випадках право на повідомлення інших осіб про Ваше затримання може бути тимчасово обмежене. У таких ситуаціях правоохоронні органи мають Вас про це повідомити. Якщо Ви іноземець, вкажіть правоохоронцям, якщо Ви бажаєте, щоб консульська служба або посольство були повідомлені про затримання. Будь ласка, також повідомте правоохоронців у разі бажання зв’язатися з представником консульського відділу або посольства.

Є. НЕВІДКЛАДНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА

4

Якщо Вас заарештовано або затримано, Ви маєте право на отримання невідкладної медичної допомоги. Будь ласка, повідомте правоохоронні органи про необхідність такої допомоги.

ТЕРМІН ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

5

Після арешту Ви можете бути позбавлені волі або затримані не більше ніж на ... [вказати відповідну кількість годин/діб]. У кінці цього терміну Ви маєте бути звільнені або повинні постати перед суддею, який виносить рішення про подальше затримання. Зверніться до свого адвоката або судді за інформацією про можливість оскарження Вашого арешту, перегляду затримання або клопотання про тимчасове звільнення.

6 7 8 174

Додатки


1

Додаток 6. Методологія дослідження Мета кабінетного огляду Мета кабінетного огляду кожної юрисдикції, включеної до дослідження — провести критичний аналіз та визначити тенденції трансформації систем та процесів, що відбуваються у цих юрисдикціях. Для кабі­ нетного огляду використовуються наявні джерела інформації, що дає змогу краще зрозуміти середовище, на основі якого будуть аналізуватися дані, зібрані під час польового етапу дослідження. Завдання кабінетного огляду: 1) провести аналіз законодавства, установ та процесів (тобто, середовища) у сфері дотримання процесуальних прав у певній юрисдикції; 2) надати дослідникам детальну інформацію про це середовище, яка буде потрібною їм для здійснення емпіричної частини дослідження. Крім аналізу нормативно-правової бази певної юрисдикції (тобто, надання інформації про зміст відповідного законодавства), кабінетний огляд має на меті узагальнити наявні емпіричні дані про предмет дослідження. Цю інформацію можна отримати, наприклад, з попередніх емпіричних досліджень, офіційних звітів та статистики, публікацій у ЗМІ тощо. За можливості та якщо це буде доцільно, при проведенні огляду Ви також можете посилатися на власний досвід взаємодії із системою кримінальної юстиції, але у такому випадку необхідно чітко зазначити, що мова йде про особистий досвід дослідника.

Структура та тривалість кабінетного огляду Структура звіту за результатами кабінетного огляду має відповідати плану цього звіту, що наводиться нижче. Питання, що включені у розширений план (питання, позначені як літерами (a), (b) тощо, так і цифрами (1), (2) тощо), є тими питаннями дослідження, що мають бути орієнтирами при проведенні Вами пошуку та аналізу джерел. Ми не наполягаємо, щоб звіт за результатами кабінетного огляду був наданий у формі, що містить відповідь на кожне із цих питань саме у такому порядку. Тобто, у процесі написання звіту Ви можете об’єднувати окремі підпункти, оскільки багато з них стосуються однакових питань. Утім, ми розраховуємо, що у цьому звіті (у будь-якій його частині) буде надана відповідь на всі поставлені питання, крім випадків, якщо певне питання не стосується тої чи іншої юрисдикції або якщо немає необхідної інформації для відповіді1.

План звіту за результатами кабінетного огляду 1. Вступ 2. Нормативно-правова база та практика тримання під вартою 2.1. Затримання: мета та обсяги застосування 2.2. Процесуальні аспекти затримання 2.2.1. Правові підстави та процедури арешту та доставлення до місця затримання 2.2.2. Процедури, пов’язані із затриманням 2.2.3. Результати затримання 2.3. Допит підозрюваного у поліції 2.3.1. Роль допиту підозрюваного у процесі слідства/розслідування 1

Якщо Ви не надаєте відповіді на окремі питання, Вам потрібно пояснити причини цього.

Додаток 6. Методологія дослідження

175

2 3 4 5 6 7 8


1

2.3.2. Нормативно-правове регулювання допиту підозрюваного 2.3.3. Допит підозрюваних на практиці

2

3. Нормативно-правове регулювання прав підозрюваних під час затримання 3.1. Документи, в яких встановлюються права підозрюваних під час затримання у поліції 3.2. Нормативно-правове регулювання окремих прав підозрюваних 3.2.1. Право користуватися перекладом 3.2.2. Право на інформацію 3.2.3. Право на правову допомогу, правовий захист та на спілкування після арешту 3.2.4. Право не відповідати на питання

3 4 5 6

4. Захист у кримінальному процесі та правова допомога 4.1. Професія, пов’язана із здійсненням кримінально-правового захисту 4.2. Нормативно-правове регулювання ролі адвокатів у кримінальних справах на етапі затримання у поліції 4.2.1. Офіційне регулювання ролі адвокатів у поліцейських відділках 4.2.2. Професійні стандарти та культура надання правового захисту підозрюваним, що затримані поліцією 4.3. Правовий захист у поліцейських відділках 4.3.1. Організація надання правового захисту у поліцейських відділках 4.3.2. Процедури, пов’язані із наданням правового захисту у поліцейських відділках 4.3.3. Професійні стандарти та якість правового захисту у поліцейських відділках 4.4. Правова допомога у кримінальних справах 4.4.1. Організація правової допомоги у кримінальних справах 4.4.2. Обсяг та загальні критерії для надання правової допомоги у кримінальних справах 4.4.3. Фінансування правової допомоги у поліцейських відділках 4.4.4. Вартість правової допомоги, яка надається затриманим підозрюваним 4.4.5. Професійні юристи та правова допомога у кримінальних справах

Розширений план звіту за результатами кабінетного огляду

7 8

1. Вступ (a) Короткий опис системи та процесів кримінальної юстиції, у тому числі: - її основних характеристик (підходів до обвинувачення та захисту, що стосуються затримання/ тримання під вартою та судового розгляду тощо); - основні зміни за останні 10 років; - застосування Європейської конвенції з прав людини. (b) Аналіз взаємозв’язку між етапами слідства та судового розгляду у кримінальному процесі, зокрема: - Яка частка кримінальних справ доходить до суду? - Наскільки ретельно судді перевіряють докази, зібрані на етапі слідства? Наприклад, чи проводять судді повторне опитування свідків? Як часто судді приймають рішення про

176

Додатки


необхідність проведення додаткових слідчих дій? Це робиться суддею чи прокурором? На етапі досудового слідства чи на етапі судового розгляду (у якій частці справ)? - Чи включаються до доказів у цій юрисдикції свідчення підозрюваного, які він зробив пра­ воохоронним органам? Якщо ні, чи є інформація, що ці свідчення все одно беруться до уваги при визначенні вини або при прийнятті інших рішень, як-от звільнення з-під варти на період слідства (наприклад, чи включаються вони до матеріалів справи)? (c) Короткий опис практик у системі кримінальної юстиції, що стосуються дотримання прав підозрюваних, у тому числі: - основні актуальні проблеми у цій сфері (тероризм, переповнення тюрем, злочинність серед іммігрантів, судові помилки тощо) та запропоновані шляхи їх вирішення; - наскільки процесуальні права підозрюваних включені до обговорення політики у сфері кримінальної юстиції? - вплив європейських інституцій та їхнього законодавства/політики на вироблення національної політики у сфері кримінальної юстиції; - тенденції, пов’язані із фінансуванням систем кримінальної юстиції та правової допомоги. (d) Короткий опис джерел, які використовувалися для підготовки звіту про країну, та методів збору інформації (зокрема дані судової практики та статистичні дані). Якщо у звіті Ви посилаєтеся на Ваш власний досвід взаємодії із системою кримінальної юстиції, Ви маєте зазначити, наскільки та яким чином Ви ознайомлені із практикою кримінальної юстиції. (e) Наявність статистичних та емпіричних даних, пов’язаних із діяльністю системи кримінальної юстиції у цій юрисдикції.

2. Нормативно-правова база та практика затримання

2.1. Затримання: мета та обсяги застосування (a) У яких умовах, як правило, правоохоронні органи застосовують затримання: наприклад, при вчиненні адміністративного правопорушення, порушенні імміграційного законодавства, підозрі у вчиненні злочину тощо? (b) Який взаємозв’язок між затриманням у кримінальній справі (тобто, стосовно особи, яка вже здійснила кримінальний злочин) та в адміністративній справі та/або «профілактичним затриманням» (у всіх інших випадках, як-от порушення імміграційного законодавства, з метою охорони громадського порядку тощо) — відповідно до законодавства та у реальному житті2? (c) Якими є «офіційні» (визначені у законодавстві або політичних документах) та «неофіційні» цілі затримання у кримінальній справі3 (відповідно до емпіричних досліджень та статистики)? (d) Яким чином можна кількісно та якісно описати застосування затримання (наприклад, чи є це регулярною практикою? Чи застосовується це лише для певних видів правопорушень? Яким є ставлення до неповнолітніх порушників?).

У цьому параграфі необхідно надати таку статистичну інформацію: • Загальна кількість осіб, які затримуються правоохоронними органами у зв’язку із вчиненням кримінального злочину (за останній рік, про який є інформація) у співвідношенні із загальною кількістю осіб, які затримуються з різних причин (якщо така статистика доступна). Частка таких осіб стосовно загальної кількості населення у країні;

2

3

У центрі уваги проекту — тільки права підозрюваних у вчиненні кримінальних злочинів, і тому (у принципі) затримання через інші причини, ніж розслідування злочину, виходить за межі предмета цього дослідження. Утім, очевидно, що адміністративне або «профілактичне» затримання може використовуватися для отримання інформації про злочин, щодо якого ведеться розслідування. Якщо у досліджуваній юрисдикції наявна така практика, необхідно зазначити це у звіті як питання, яке потребує додаткового емпіричного дослідження. Якщо вони відрізняються від «неофіційних» цілей. Додаток 6. Методологія дослідження

177

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5 6 7 8

• Загальні тенденції щодо використання правоохоронними органами затримання у кримінальних справах протягом п’яти років перед останнім роком, за який є відповідна статистика (чи зростає/ зменшується кількість таких випадків? Чи є вона сталою? Якими є інші зміни?); • Загальна кількість осіб, які затримуються правоохоронними органами у зв’язку із вчиненням кримінального злочину, у співвідношенні із: 1) загальною кількістю зареєстрованих кримінальних злочинів; 2) загальною кількістю осіб, які були допитані як підозрювані у вчиненні кримінальних злочинів (якщо є така статистика); 3) загальною кількістю справ, в яких було висунуто обвинувачення; • Загальна кількість затримань із розподілом за видами кримінальних злочинів, вчинення яких стало підставою для затримання (якщо є така статистика); • Частка неповнолітніх та інших вразливих осіб (наприклад, осіб із розумовими вадами), які затримуються (з-поміж загальної кількості осіб, що затримуються), із розподілом за видами кримінальних злочинів (якщо є така статистика). 2.2. Процесуальні аспекти затримання (a) Чи є нормативна база (закони, накази міністерств, судова практика тощо), яка регулює проце­ суальні аспекти затримання, зокрема: - Чи прийнято єдиний документ, який регулює затримання правоохоронними органами (як-от Акт про поліцію та докази у кримінальних справах Англії та Уельсу)? - Наскільки діяльність правоохоронних органів регулюється на національному рівні, а наскіль­ ки  — на місцевому? - Яку роль у регулюванні затримання відіграють такі установи, як парламент, суди, МВС, Гене­ ральна прокуратура, органи юстиції, збройні сили тощо? 2.2.1. Правові підстави та процедури затримання та доставлення до місця тримання під вартою (a) В якому документі визначені правові підстави для затримання та доставлення до місця тримання під вартою? (b) Якими є правові підстави для затримання та доставлення до місця тримання під вартою? Зокрема, як визначається «обґрунтована підозра» у вчиненні злочину, якщо у законодавстві взагалі є таке визначення? Чи передбачається затримання як запобіжний захід при вчиненні будь-якого злочину, або тільки для найбільш тяжких злочинів тощо? (c) Чи є різниця між затриманням підозрюваного на вулиці та триманням під вартою правоохо­ ронними органами (доставленням до місця тримання під вартою) — в аспекті правових підстав, тривалості тощо? (d) Як (в яких документах і наскільки детально) врегульована процедура затримання та доставлення до місця тримання під вартою? Наприклад, якими є правові гарантії захисту від надмірного вживання сили під час затримання (у разі наявності таких гарантій)? (e) Чи встановлені обмеження на терміни тримання під вартою? Якщо так, в якому документі та як вони визначаються? Чи можуть ці терміни бути продовжені? Хто приймає відповідні рішення? (f) З якого моменту починається затримання (відповідно до законодавства та судової практики)? (g) Які засоби правового захисту встановлені для випадків, якщо не було правових підстав для затримання, була порушена процедура арешту або якщо підозрюваний був затриманий протягом більш тривалого терміну, ніж дозволений законом? 2.2.2. Процедури, пов’язані із затриманням (a) Як (в яких документах і наскільки детально) врегульовані процедури, пов’язані із затриманням: з моменту прибуття підозрюваного до поліцейського відділку/місця тримання під вартою до

178

Додатки


закінчення затримання (тобто, коли підозрюваного звільняють з-під варти або переміщають до місця тримання під вартою після висунення обвинувачення)? (b) Зокрема: - Які дії вживаються у зв’язку з прибуттям підозрюваного до поліцейського відділку? - Яким чином записується (якщо взагалі записується) те, що відбувається із підозрюваним про­ тягом затримання? Хто відповідає за ведення таких записів? - Чи включаються такі записи до матеріалів справи, та чи має підозрюваний або його адвокат доступ до цих записів? - Чи є окремі положення, які регулюють процедуру медичного огляду підозрюваного? Якщо так, то які? - Чи є окремі положення, які регулюють відвідування та спілкування з адвокатом? Якщо так, то які? - Чи є окремі положення, які регулюють відвідування та спілкування з родичами, соціальними працівниками (якщо підозрювані є вразливими) та представниками консульських установ (якщо підозрювані є іноземцями)? 2.2.3. Результати затримання (a) Які варіанти завершення затримання передбачені у законодавстві: наприклад, звільнення пі­ дозрю­ваного із висуненням йому обвинувачення або без висунення обвинувачення, вирішення справи у поліцейському відділку (накладення штрафу або оголошення догани/попередження), переведення підозрюваного під варту тощо? Хто приймає рішення про обрання такого варіанта у кожному випадку? (b) За яких умов правоохоронні органи можуть відмовитися від висунення обвинувачення або вирішити справу самостійно (якщо взагалі можуть)? (c) Як часто затримані підозрювані звільняються і як часто вони переводяться до місць досудового тримання під вартою (див. нижче)? У цьому параграфі необхідно надати таку статистичну інформацію: • Інформація про середню тривалість затримання (якщо вона доступна в емпіричних дослідженнях), бажано із розподілом за видами злочинів; • Будь-яка наявна інформація про результати затримання: наприклад, частка підозрюваних, які були звільнені із висуненням обвинувачення або без нього, частка випадків, коли підозрюваних перевели до місць досудового тримання під вартою тощо. 2.3. Допит підозрюваного у поліції (a) Якими документами (законами, наказами міністерств, судовою практикою тощо) регулюється допит у поліції? (b) Наскільки багато емпіричної інформації про практику проведення допитів у поліції у цій юрисдикції доступно для дослідження? 2.3.1. Роль допиту підозрюваного у процесі слідства/розслідування (a) Якими є «офіційні» (визначені у законодавстві або політичних документах) та «неофіційні» цілі допиту підозрюваних4 (відповідно до емпіричних досліджень та статистики)? (b) Чи розглядається в офіційних документах, політиці та/або практиці допит підозрюваного як обов’язкова процесуальна дія, навіть якщо є достатньо доказів, які свідчать про вину підозрюваного?

4

Якщо вони відрізняються від «неофіційних» цілей. Додаток 6. Методологія дослідження

179

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5 6 7 8

(c) Чи є емпіричні дані, які свідчили б про те, наскільки поліція покладається на допит підозрюваного або свідчення підозрюваного для «вирішення» справи? (d) Чи є емпіричні дані, які свідчили б про те, наскільки обвинувачення залежить від визнання підозрю­ваним вини під час допиту у поліції? У цьому параграфі необхідно надати таку статистичну інформацію: • Загальна кількість допитів у поліції та осіб, яких допитували як підозрюваних (за останній рік, про який є інформація) у співвідношенні із: 1) загальною кількістю осіб, які затримуються поліцією у зв’язку із вчиненням кримінального злочину; 2) загальною кількістю справ, в яких висунуто обвинувачення; • Частка підозрюваних, які під час допиту у поліції визнали свою вину, а також частка підозрюваних, які повністю або частково використали своє право не відповідати на запитання протягом допитів (якщо така інформація доступна з емпіричних досліджень5); • Статистична інформація щодо: 1) результатів розслідування правоохоронними органами (наприклад, кількість справ, в яких вони відмовились від висунення обвинувачення або самостійно вирішили справу тощо); 2) результат судового розгляду (визнання підозрюваного винним або виправдання) залежно від того, чи визнав підозрюваний свою вину під час допиту у поліції (якщо така інформація доступна). 2.3.2. Нормативно-правове регулювання допиту підозрюваного (a) Як (в яких документах і наскільки детально) врегульовані процедури, пов’язані із допитом підозрюваних у поліції? (b) Зокрема, чи є окремі положення (і якщо так, то які), які стосуються: - умов проведення допиту, у тому числі максимальної тривалості допиту, часу доби, коли він може проводитися, перерв тощо; - моменту, після якого поліція більше не може допитувати підозрюваного; - гарантій щодо допиту підозрюваних, які можуть повністю не розуміти наслідків своїх відповідей на питання поліції (неповнолітніх або підозрюваних із розумовими вадами); - оцінки того, чи можна проводити допит конкретного підозрюваного (тобто, чи може він розуміти питання та наслідки своїх відповідей або відмови давати відповіді); - присутності під час допиту та ролі інших осіб (крім підозрюваного та особи, яка проводить допит); - процедури забезпечення наявності представника, якщо підозрюваний є вразливим (наприклад, неповнолітнім), якщо це передбачено: графік чергування соціальних працівників або правові вимоги, що висуваються до певних професій (як-от соціальні працівники тощо); - ведення запису допиту, у тому числі письмового (у формі стенографування або підсумкових записів) та аудіовізуального запису, а також відповідних прав підозрюваного та його адвоката (наприклад, права вносити заперечення щодо змісту запису, отримувати копію запису/ протоколу тощо); (c) Якою мірою поліції дозволено вдаватися до тиску на підозрюваного з метою отримання свідчень? Наприклад, чи встановлена законодавством заборона на надмірний примус до надання свідчень і яким чином визначається поняття «надмірний примус»? Які види поведінки правоохоронців охоплюються цим поняттям і які види здійснення тиску дозволені (якщо такі наявні)? (d) Чи є у підозрюваних засоби правового захисту у випадку порушення процедури допиту?

5

У різних емпіричних дослідженнях поняття «визнання вини» визначається по-різному. Аналогічним чином у них по-різному визначається «повне» або «часткове» використання права не відповідати на питання. Таким чином, Ви маєте пояснити, у якому значенні ці поняття вживаються у джерелах, на які Ви посилаєтесь.

180

Додатки


Зокрема, якими будуть правові наслідки, якщо буде встановлено, що правоохоронці застосували до підозрюваного засоби «надмірного тиску»? 2.3.3. Допит підозрюваних на практиці (a) Яким підходам та методам проведення допиту навчають правоохоронців у цій юрисдикції (відповідно до таких джерел інформації, як навчальні посібники з процедури допиту або зміст навчальних курсів для правоохоронців)? (b) Чи є емпіричні свідчення про те, яким чином допити проводяться на практиці? Зокрема: - Скільки часу у середньому триває допит? - Наскільки часто підозрювані допитуються більше ніж один раз (в одній і тій самій справі)? - Як часто на допитах присутні адвокати або інші треті сторони (наприклад, відповідні дорослі — зокрема, у Великій Британії)? - Якщо підозрюваний визнає свою вину, то в який момент допиту це трапляється? - Чи використовує поліція тактики та технології для отримання свідчень (у тому числі таких, в яких підозрюваний визнає свою вину)? Якщо так, то які? У цьому параграфі необхідно надати таку статистичну інформацію: • Середня тривалість допиту підозрюваного (за можливістю — із розподілом за видами злочинів); • Частка допитів, на яких були присутні адвокати, відповідні дорослі або інші треті сторони, які мали таке право (стосовно загальної кількості допитів, на яких треті сторони мали право бути присутніми); • Будь-які статистичні дані щодо використання тактик та технологій допиту.

3. Нормативно-правове регулювання прав підозрюваних під час затримання 3.1. Документи, в яких встановлюються права підозрюваних під час затримання у поліції (a) В яких офіційних документах (Конституції, законах, судовій практиці, наказах міністерств тощо) регулюються права підозрюваних під час затримання у поліції та порядок реалізації цих прав? (b) Якою є роль та статус Європейської конвенції з прав людини та судової практики ЄСПЛ у регулюванні процесуальних прав підозрюваних у цій юрисдикції?

1 2 3 4 5 6

3.2. Нормативно-правове регулювання окремих прав підозрюваних Пояснення: кожний із параграфів про окремі права підозрюваних має відповідати такій структурі (приклад): (1) Короткий огляд нормативно-правових положень, в яких встановлюється, яким чином у цій юрисдикції має здійснюватися право користуватися перекладом (із посиланням на відповідне законодавство, судову практику та інші джерела — наприклад, професійні кодекси етики); (2) Механізми та структури, які використовуються для здійснення права користуватися перекладом; (3) Механізми правового захисту у разі порушення права користуватися перекладом, які застосовуються у цій юрисдикції; (4) Винятки щодо обсягу або можливості реалізувати право у випадку, якщо злочин стосується тероризму, організованої злочинності або подібних правопорушень. Необхідно звернути увагу та пояснити причини будь-яких прогалин або невідповідності положень національного законодавства Дорожній карті процесуальних прав підозрюваних та проекту Рамкових Додаток 6. Методологія дослідження

181

7 8


1

директив про процесуальні права підозрюваних, а також стандартам, встановленим у Європейській конвенції з прав людини та судовій практиці ЄСПЛ.

2

3.2.1. Право користуватися перекладом (1) Чи мають підозрювані, які затримані поліцією, право на вільний доступ послуг усного перекладу, якщо вони не знають/не розуміють мови, якою говорить адвокат, слідчий або суд? Якщо так — (a) Що є джерелом такого права? (b) Яким чином визначається, що підозрюваний потребує перекладача? (c) Хто відповідає за визначення цієї потреби? (d) Яким чином здійснюється пошук та призначення перекладачів? (e) Яким чином організовується надання перекладу? Наприклад, чи є у країні національний реєстр перекладачів, доступ до якого мають всі суб’єкти кримінального провадження? Чи налагоджена цілодобова мережа чергових перекладачів? (f) Чи є спеціальні можливості для надання перекладу підозрюваним із вадами слуху та мови? (g) Чи прийнято офіційні документи, які регулюють, коли переклад має здійснюватися із безпосередньою присутністю перекладача поряд із підозрюваним, а коли він може здійснюватися за допомогою комунікаційних технологій? (h) Хто оплачує послуги перекладу? (i) Яким чином підозрюваним повідомляється, що вони мають право на безкоштовний переклад? (j) Чи є свідчення того, яким чином право користуватися перекладом надається на прак­тиці? (k) Чи встановлені засоби правового захисту або санкції за порушення цього права?

3 4 5 6 7 8

Крім того, дослідники мають описати будь-які наявні емпіричні свідчення того, як відповідні права реалізовуються у цих юрисдикціях на практиці.

(2) Чи має підозрюваний право на вільний переклад документів, свідчень тощо, якщо він не розуміє мови, якою вони складені? Якщо так — (a) Що є джерелом такого права? (b) Яким чином визначається, що підозрюваний потребує перекладача? (c) Хто відповідає за визначення цієї потреби? (d) Яким чином у національному законодавстві визначені процесуальні документи, які обов’яз­ ково мають бути перекладені (у разі наявності таких документів)? (e) Яким чином організовується надання перекладу? (f) Чи має адвокат підозрюваного право на отримання перекладу? (g) Чи може підозрюваний відмовитися від свого права користуватися перекладом і якщо так, то на яких умовах? (h) Чи встановлене положення щодо того, що така відмова має бути зафіксована? (i) Чи мають підозрювані право отримувати письмовий переклад процесуальних документів, або в окремих випадках достатньо усного короткого викладу їх змісту? (j) Хто оплачує послуги перекладу? (k) Чи є свідчення того, яким чином право користуватися перекладом надається на практиці? (l) Чи встановлені засоби правового захисту або санкції за порушення цього права?

182

Додатки


(3) Чи встановлені положення про компетентність та незалежність перекладачів? Якщо так — (a) Що є джерелом такого положення? (b) Чи є система акредитації/сертифікації перекладачів? (c) Що є необхідними умовами для проходження акредитації/сертифікації (наприклад, рівень досвіду, диплом, успішне складання тесту тощо)? (d) Яких мов стосується ця система? Тільки мов країн ЄС або й інших (наприклад, мов, якими розмовляють представники етнічних меншин)? (e) Чи мають перекладачі проходити акредитацію регулярно? (f) Чи проводиться навчання для перекладачів? Чи мають вони його проходити перед акредитацією? (g) Чи є система підвищення кваліфікації перекладачів? (h) Чи прийнято кодекс етики або чи створений дисциплінарний орган перекладачів для забезпе­ чення якості їх роботи? (i) Чи проводиться регулярна перевірка якості усного та письмового перекладу? (j) Чи встановлена процедура заміни перекладача, якщо він виконує свою роботу неякісно або поводить себе неетично? (k) Яким чином вона працює? (l) Чи встановлені санкції та чи має підозрюваний засоби правового захисту на випадок, якщо перекладач не є компетентним або незалежним? (4) Яким чином оплачується робота перекладачів? Чи отримують вони достатню оплату (за розрахунками) для того, щоб надавати послуги високої якості? (5) Чи мають за європейським ордером на арешт органи влади країни-члена (яка має виконувати цей ордер) зобов’язання надавати підозрюваному, що не розуміє мову, якою здійснюється провадження у цій країні, усного перекладача або письмовий переклад європейського ордера на арешт та інших важливих процесуальних документів? Якщо так — (a) Що є джерелом такого зобов’язання? (b) Якою є процедура організації доступу до усного перекладу у справах, що ведуться відповідно до європейського ордера на арешт? Чи відрізняється вона від процедури у «звичайних» справах? (c) Якою є процедура надання доступу до перекладу європейського ордера на арешт? Чи відрізняється вона від процедури у «звичайних» справах? (d) Чи передбачені особливі механізми правового захисту у випадку, якщо особам, заареш­то­ ваним відповідно до європейського ордера на арешт, не наданий доступ до перекладу? 3.2.2. Право на інформацію (1) Чи є зобов’язання інформувати підозрюваних про їхні процесуальні права? Якщо так — (a) Що є джерелом такого зобов’язання? (b) Яка процедура інформування підозрюваних про їхні процесуальні права (якщо така проце­ дура наявна)? Коли це має відбуватися? Хто має це робити?

Додаток 6. Методологія дослідження

183

1 2 3 4 5 6 7 8


1 2 3 4 5 6 7 8

(c) Інформацію про які права має бути надано? Зокрема, чи мають підозрювані отримувати інформацію про право на доступ до безкоштовного адвоката (у разі потреби), право користуватися перекладом, право бути поінформованим про обвинувачення, право на доступ до матеріалів справи (у разі п