Page 1

Щоквартальний бюлетень

Відновне правосуддя в Україні 2011

№3–4(17)

Про заходи Кабінету Міністрів України задля розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх Відновне правосуддя в Україні — шлях до безпечної громади: результати досліджень 2004–2011

Читайте про світовий і український досвід впровадження відновного правосуддя у спеціалізованих виданнях:

Відновні практики в українських традиціях

Закони про медіацію Росії і Казахстану та перспективи законодавчого регулювання медіації в Україні

2004

2004

2006

2009

2009

2009

2004 – рік видання

Мартин РАЙТ

ВОССТАНОВИТЕЛЬНОЕ ПРАВОСУДИЕ – путь к справедливости

На шляху до відновного суспільства: роль громади і громадянина

2006

2007

2010

2011 ØʲËÜÍÀ ÑËÓÆÁÀ

ÐÎÇÂ’ßÇÀÍÍß ÊÎÍÔ˲ÊÒ²Â: äîñâ³ä óïðîâàäæåííÿ

– доступна в бібліотеці Українського Центру Порозуміння Симпозиум – можна отримати примірник в – доступна для скачування на сайті Политик Українському Центрі Порозуміння www.commonground.org.ua (рубрика «Ресурси») Медиатор Психолог Сотрудник службы поддержки жертв преступлений

Инспектор службы пробации

Философ

Судья

Киев 2007

Êè¿â 2008

Швейцарське бюро співробітництва в Україні


Швейцарське бюро співробітництва в Україні

ОРГАНІЗАЦІЇ, ЩО ВПРОВАДЖУЮТЬ ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ (станом на грудень 2011 р.)

Швейцарське бюро співробітництва в Україні, що представляє Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва (Міністерство закордонних справ Швейцарії) та Державний секретаріат Швейцарії з економічних питань (Міністерство економіки Швейцарії) і координує питання технічної допомоги Швейцарії в Україні, вітає читачів бюлетеню «Відновне правосуддя в Україні»! У 2010–2012 роках бюлетень видається як частина проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді» (фаза ІІІ) та орієнтований на поширення інформації й підтримку практики використання медіації у кримінальному процесі, а також на висвітлення інноваційних підходів у роботі інституцій системи кримінальної юстиції. В Україні Швейцарія підтримує, зокрема, демократичний розвиток суспільства, забезпечення рівного доступу громадян до процесів прийняття рішень, соціальної справедливості, верховенства права. Ціла низка проектів, профінансованих Швейцарською агенцією розвитку та співробітництва, допомагає Україні в розвитку життєздатних моделей та практик у кримінальній юстиції та в системі судочинства. З метою розбудови ефективної системи попередження правопорушень з 2006 року в Україні, за підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва, втілювалися проекти, направлені на впровадження програм відновного правосуддя в роботу органів правової системи, відпрацювання проактивної та відновної моделі профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Партнерами у впровадженні сучасних стратегій реагування на правопорушення стали Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство юстиції та Верховний суд України, Національна академія прокуратури та Національна академія внутрішніх справ, Міністерство освіти та науки, Державний департамент України з питань виконання покарань, а також громадські організації та органи місцевої влади і самоуправління у понад 20 громадах України. Протягом 2006–2009 років завдяки цій співпраці було створено підґрунтя для подальшого закріплення та поширення успішного досвіду впровадження відновних підходів до реагування на правопорушення серед дітей та молоді. Зокрема, до вагомих здобутків можна зарахувати: • розробку та відпрацювання у чотирьох громадах трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей та молоді, поширення цієї моделі у співпраці з Департаментом кримінальної міліції у справах дітей; • впровадження у 12 громадах медіації у кримінальних справах як вагомого компонента моделі профілактики правопорушень на основі розробленого та рекомендованого Генеральною прокуратурою механізму використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню; • відпрацювання у 9-ти вищих навчальних закладах МВС України курсу «Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх» та забезпечення цих навчальних закладів необхідними посібниками для курсантів та викладачів; • впровадження в Національній академії прокуратури елементів курсу з відновного правосуддя та медіації у кримінальних справах як частини системи підвищення кваліфікації прокурорів; • розробку стратегій забезпечення життєздатності відновних практик та відновного правосуддя на рівні громади й необхідних механізмів співпраці правової системи та громади, залучення місцевих ресурсів до зміцнення безпеки й зниження рівня правопорушень. У травні 2010 року задля консолідації та поширення набутого досвіду з попередження правопорушень та впровадження відновного правосуддя було започатковано третю фазу проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді» (2010–2012 рр.). Метою третьої фази є запровадження європейських стандартів та механізмів попередження злочинності серед дітей та молоді, які базуються на захисті прав людини, у роботу органів правової системи, таким чином сприяючи зниженню рівня правопорушень серед дітей. Більш детально про діяльність Швейцарського бюро співробітництва в Україні, про проекти у сфері юстиції та контактну інформацію можна знайти на веб-сторінках: www.swiss-cooperation.admin.ch/ukraine

Швейцарське бюро співробітництва

www.bezpekagromad.org.ua

Сайт «Співпраця міліції та громади задля безпеки»

www.rj.org.ua

Сайт «Відновне правосуддя»

www.commonground.org.ua

Сайт Українського Центру Порозуміння «Практика вирішення конфліктів»

www.penreform.org.ua

Сайт проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні»

www.judges.org.ua

Центр суддівських студій

http://magnus.kiev.ua/~ces

Білоцерківське училище професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби

Регіон

Організація

Контактна особа

Телефон, e-mail

м. Київ

БО «Український Центр Порозуміння»

Владислава Каневська

(044) 537 1007, (044) 254 4794 uccg@uccg.org.ua

м. Сімферополь, АР Крим

БО «Український Центр Порозуміння» (Кримське представництво)

Ірина Камілова

(050) 917 7415 irikami@mail.ru

м. Біла Церква, Київська обл.

Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл.

Інна Луценко

(095) 806 0068 Inna_lko@ukr.net

м. Вінниця

ГО «Подільська агенція регіонального розвитку»

Наталія Величко

(063) 628 7785, v.nataliia@gmail.com

Дрогобицький, Стрийський райони, Львівська обл.

Коаліція громадських організацій ДрогобицькоСтрийського регіону «Центр Відновного Правосуддя»

Марічка Николаїшин

(03244) 5 0355; (050) 661 1650 mpdr@mail.ru; mkddr@mail.ru drb_teen@ukr.net

м. Жмеринка, Вінницька обл.

ГО «Ініціатива»

Святослав Ніколайчук

(096) 315 0267 zhmediator@gmail.com

м. ІваноФранківськ

Регіональна громадська організація «Інститут права і демократичного розвитку Прикарпаття»

Юрій Микитин

(0342) 59 6009; (0342) 50 5675 (063) 414 6099 Yuriy555@gmail.com mykytyn@mail.ru

смт Красногвардійське, АР Крим

Агентство регіонального розвитку «Гармонія»

Галина Садичко

(06556) 2 0894 (050) 932 6876; (097) 350 6314 g.sadychko@mail.ru

м. Луганськ

«Луганська обласна група медіації»

Галина Тищенко

(050) 232 2173 Galina_t@ua.fm

м. Львів

Благодійний фонд «Простір без конфлікту»

Олеся Бік

(050) 936 8450; (032) 233 4384 obik.space@gmail.com

м. Одеса

«Одеська обласна група медіації»

Інна Терещенко, Андрій Гусєв

(048) 728 6290; (048) 799 6068 (066) 774 6743; (067) 725 3981 mediator_i@mail.ru

м. Пирятин, Полтавська обл.

Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи»

Ірина Таран

(050) 015 7747 irishataran@ukr.net

м. Суми

Сумська обласна громадська організація «Сумська ініціатива»

Олександр Калмиков

(0542) 791 330; (050) 307 1083 suminngo@ukr.net

м. Харків

ХГЦ «Молодь за демократію»

Галина Овчарова

(050) 401 8821 y_f_d@ukr.net


Відновне правосуддя в Україні № 3–4(17)’2011 До читача ....................................................................................... 3 Огляд новин та дані статистики ............................................... 4 АКТУАЛЬНА ТЕМА Інтерв’ю з Романом Ковалем. Роль затвердженого Кабінетом Міністрів України Плану заходів з реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх для впровадження відновних практик у громадах України ................ 14 Наталія Пилипів. Значення комплексного ґендерного підходу у впровадженні відновних практик, або Що ховається за цифрами у звітах про кількість залучених чоловіків і жінок ............................................................................ 19 ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ Розпорядження Кабінету Міністрів «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» ..................................... 22 Проект Закону України «Про медіацію» ................................ 25 Федеральный закон Российской Федерации «Об альтернативной процедуре урегулирования споров с участием посредника (процедуре медиации)» от 27 июля 2010 г. ... 35 Закон Республики Казахстан «О медиации» от 28.01.2011.................................................................................. 42 Закон об имплементации примирительных процедур (медиации) в судопроизводство Республики Казахстан: имитация деятельности или первый шаг? ............................. 50 ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

РЕДАКЦІЙНА РАДА: Пилипчук П. П. — Голова Ради, Голова Верховного Суду України Ємельянова І. І. — перший заступник Міністра юстиції України Войтюк І. А. — ректор Академії суддів України (2003–2011 рр.), Голова комісії з приєднання Академії суддів України Мачужак Я. В. — суддя Конституційного Суду України у відставці Міщенко С. М. — заст. Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Лобач В. П. — начальник управління організації підтримання державного обвинувачення, Генеральна прокуратура України Куц В. М. — професор кафедри кримінально-правових дисциплін Національної академії прокуратури України Оніщук М. В. — Міністр юстиції України (2007–2010 рр.) Коваль Р. Г. — президент Українського Центру Порозуміння

Скот Гаріс. Відновне правосуддя та громада (уривок із книги «Маленький посібник з відновного правосуддя») ... 83

Гірник А. М. — керівник Центру соціальної психології та управління конфліктами Національного університету «Києво-Могилянська академія», професор кафедри зв’язків із громадськістю, психології та педагогіки

Ірвін Уолер. Міста мають більш рішуче дбати про безпеку громадян (уривок із книги «Менше закону, більше порядку: правда про зменшення рівня злочинності») .......................... 85

Кабаченко Н. В. — керівник Школи соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія»

ДОСЛІДЖЕННЯ

Мороз Л. І. — професор кафедри практичної психології Національної академії внутрішніх справ

Мартін Райт. На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді .................... 88

Наталія Пилипів. Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи........................................................... 87 Анастасія Канарьова. Відновні практики в українських традиціях ..................................................................................... 100 Катерина Шкляревська. Законопроект про медіацію: ефективність правового регулювання. Коментар медіатора-практика ............................................. 102 Світлана Філь. Роль і значення практичного (операційного) компонента у формуванні конфліктологічної компетентності студентів — майбутніх фахівців соціономічних професій .................................................................................... 105 Книжкова полиця ...................................................................... 115

Головний редактор: Владислава Каневська Випусковий редактор: Світлана Філь Літературний редактор: Сніжана Пушкар Дизайн і верстка: Владислав Захаренко Електронна версія та веб-підтримка: Павло Шевченко


РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: Каневська В. Д. — віцепрезидент Українського Центру Порозуміння Фесенко І. М. — директор Департаменту антикорупційного законодавства та законодавства про правосуддя Міністерства юстиції України Геселев О. В. — завідувач кафедри нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України Лавровська І. Б. — старший консультант управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики Верховного Суду України Прокопенко Н. М. — член Правління Українського Центру Порозуміння Горова А. О. — директор з інституційного розвитку Українського Центру Порозуміння Філь С. С. — координатор проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді», Український Центр Порозуміння Землянська В. В. — член правління Європейського Форуму з відновного правосуддя, к. ю. н. Бік О. Я. — президент Фонду «Простір без конфлікту», викладач кафедри соціології та соціальної роботи Національного університету «Львівська політехніка», м. Львів Овчарова Г. Б. — директор проектів ХГЦ «Молодь за демократію», м. Харків Микитин Ю. І. — заступник директора Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директор Департаменту програм відновного правосуддя РГО «Інститут права і демократичного розвитку Прикарпаття», к. ю. н., м. Івано-Франківськ Ягунов Д. В. — доцент кафедри кримінології та кримінальновиконавчого права Одеської національної юридичної академії, к. н. держ. упр., м. Одеса Пушкар С. Г. — менеджер Департаменту зв’язків із громадськістю, комунікації та видавництва Українського Центру Порозуміння

У 2011 р. видання бюлетеня здійснюється в межах проекту «Стратегії міліції щодо правопорушень серед дітей та молоді», що реалізується у співпраці з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України і Міністерством внутрішніх справ України, Національною академією ввнутрішніх т справ, за підтримки Швейцарської Конфедерації.

Бюлетень «Відновне правосуддя в Україні» — це перше в Україні періодичне видання, присвячене новому підходу до правопорушень та їхніх наслідків, до покарання та пошуку шляхів виправлення завданої шкоди, — відновному правосуддю. Ідеї відновного правосуддя розвиваються у світі вже понад 30 років, а в Україні — з 2003 р. До проектів, започаткованих у нашій країні як громадська ініціатива, поступово долучилися і представники різних державних органів України: Верховного Суду, Міністерства юстиції, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, Національної школи суддів, Національної академії прокуратури та Національної академії внутршніх справ. Бюлетень знайомить читачів з ідеями відновного правосуддя, світовим та вітчизняним досвідом його впровадження. Теми публікацій бюлетеня охоплюють питання: • законодавства (закони, постанови та коментарі до них тощо); • наукового доробку (філософія, соціологія, психологія, статистика, проблемні дослідження); • навчання (теорія, методологія, підвищення майстерності); • практики (схеми соціального партнерства, регіональний та зарубіжний досвід, типові документи для організації та впровадження програм відновного правосуддя, особистий досвід медіаторів, поради тощо). Редакція бюлетеня запрошує до співпраці представників правової системи, вчених, аспірантів, практичних працівників, представників громадських організацій України, іноземних фахівців та всіх читачів! До публікації у бюлетені приймаються:

• новини про важливі заходи у сфері розвитку відновного правосуддя, ювенальної юстиції та захисту прав людини (наприклад, круглі столи, наради, засідання, семінари, тренінги тощо) і анонси заходів; • статті та дослідження (у тому числі ті, що вже були надруковані в інших виданнях, — за умови згоди автора та відповідного видання, із належно оформленим посиланням); • інформація про практичний досвід впровадження відновних підходів та рекомендації фахівців; • анотації монографій (для розміщення в рубриці «Книжкова полиця»); • тексти тематичних монографій/посібників (для наведення окремих розділів або повних текстів у рубриці «Книжкова полиця»); • інші матеріали, що відповідають тематиці бюлетеня.

Вимоги до матеріалів для розміщення в бюлетені

• Матеріали подаються українською чи російською мовою. • Обсяг — до 20 аркушів формату А4 (близько 40 тисяч знаків), надрукованих з інтервалом між рядками 1,5, кегль 14 шрифту Times New Roman. • Матеріали приймаються в електронному вигляді (файли у форматі .doc або .rtf) на електронну адресу редакції uccg@uccg.org.ua із зазначенням теми листа — «Матеріал для бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні». • Посилання, фото, таблиці та текст матеріалу в цілому мають бути оформлені відповідно до державних стандартів України для публікацій. • Автори мають надати відомості про себе: ПІБ, місце роботи й посада, науковий ступінь та звання (за наявності), контакти (телефон, електронна адреса), а також фотографію портретного типу (у разі подання статті), розміром не менше 300 dpi.

Редакція залишає за собою право на рецензування, редагування, скорочення та відхилення матеріалів. Редакція приймає пропозиції щодо розміщення іншої інформації у бюлетені, а також здійснює переклад рекомендованих публікацій (з англійської/німецької/французької мов). Засновник: БО «Український Центр Порозуміння» 01133, м. Київ, Кловський узвіз, 18. Тел. 0 44 537 10 07. E-mail: uccg@uccg.org.ua Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 10427 від 21 вересня 2005 р. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори публікацій та рекламодавці Передрук статей тільки з письмового дозволу редакції Підписaно до друку 27.12.2011. Зам. 12/11-11. Наклад 1500 прим. Дизайн, верстка та друк: СПД-ФО Захаренко В. О. Тел.: (044) 331-50-49


Шановні читачі! Цей випуск бюлетеня — останній у 2011 році і є певним підсумком діяльності у сфері розвитку відновного правосуддя та відновних практик в Україні й інших країнах. Уже традиційно у рубриці «Новини та дані статистики» ми подаємо огляд новин у сфері відновного правосуддя, інформацію від наших партнерів — зокрема, й аналіз поточного стану правопорушень у дитячому середовищі від Управління профілактичної роботи серед дітей Департаменту профілактики Міністерства внутрішніх справ України. На жаль, цифри тривожні — рівень дитячої злочинності зростає, а отже ця ситуація вимагає глибшого вивчення та узгоджених дій суспільства… Тож основну увагу в цьому числі бюлетеня ми вирішили приділити двом провідним темам — безпека у громадах завдяки розвитку відновних практик як ефективного методу профілактики злочинності і законодавче забезпечення цих практик, зокрема медіації. Родзинкою попереднього випуску бюлетеня був Указ Президента України «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні». У жовтні Кабінет Міністрів України затвердив «План заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні», тож ми пропонуємо ознайомитися з текстом цього розпорядження у «Законодавчих ініціативах», а у рубриці «Актуальна тема» — із розгорнутим коментарем щодо значення цього документа для впровадження відновних практик у громадах України. Також у рубриці «Актуальна тема» ми розмістили статтю, тему якої вважаємо дійсно актуальною і гострою — щодо важливості комплексного ґендерного підходу у впровадженні відновних практик. Виявляється, саме збалансована участь чоловіків і жінок у різних ініціативах забезпечує найкращий і найбільш тривалий результат! На жаль, ставлення багатьох фахівців до теми ґендеру є радше формальним та залишає ще багато запитань... Ця стаття — спроба донести серйозність і нагальність питання. У рубриках «Філософія та практика відновного підходу» та «Дослідження» пропонуємо до вашої уваги низку матеріалів, присвячених і вивченню історії розвитку відновних практик в українських традиціях, і ґрунтовне дослідження розвитку відновного правосуддя в громадах України з 2004 по 2011 роки, і матеріали наших закордонних колег, присвячені ідеї формування відновного суспільства, його передумовам, особливостям, значенню та, звичайно, перспективам. Матеріали щодо законодавчих засад забезпечення відновних практик — це досвід правового регулювання цієї сфери серед країн колишнього СРСР — Російської Федерації та Республіки Казахстан. Закони про медіацію в цих країнах чинні з 2011 року, тож вже є певні наслідки від їхнього запровадження. Для цього числа ми вибрали аналітичну розвідку щодо реальності запровадження примирних процедур у Казахстані, бо в ній розглянуто, зокрема, й ситуацію з використанням медіації у кримінальній сфері. Також пропонуємо до вашої уваги проект закону України «Про медіацію», який у вересні 2011 р. був розглянутий у Верховній Раді, але не був прийнятий. До створення цього рамкового законопроекту, який би вводив певні загальні правила застосування медіації в Україні, були залучені й практики-медіатори, і науковці, і правники. Ми вважаємо за доцільне ознайомити читачів із текстом цього законопроекту і будемо раді отримати ваші пропозиції та зауваження, щоб зробити наступну редакцію законопроекту, робота над якою триває, максимально відповідною до українських реалій. У рубриці «Дослідження» також подаємо невеликий аналітичний коментар юриста й медіатора-практика до законопроекту «Про медіацію». Тож бажаємо вам цікавого і корисного знайомства з матеріалами цього числа, а також вітаємо із Новим 2012 роком! Нехай рік буде сповнений нових відкриттів, зустрічей та професійних досягнень, зокрема й на ниві відновного правосуддя! Електронні версії бюлетеня можна знайти на веб-сторінках: • «Відновне правосуддя» — www.rj.org.ua (розділ «Ресурси»); • «Практика вирішення конфліктів» — www.commonground.org.ua (розділ «Ресурси»), • а також на сторінці «Українського Центру Порозуміння» — http://uccg.org.ua, де матеріали подано у зручному для пошуку за рубриками варіанті. Щоб більше дізнатися про український досвід упровадження відновного підходу в громадах та школах, відвідайте веб-сторінки: • «Співпраця міліції та громади задля безпеки» — www.bezpekagromad.org.ua та • «Відновні практики в школах» — www.safeschool.org.ua. Подивитися тематичні фільми та відео-сюжети, де українські практики діляться досвідом впровадження відновних практик, можна на каналі «Українського Центру Порозуміння» на YouTube. І, звичайно, запрошуємо до спілкування з нами — чекаємо ваших листів на поштову адресу редакції чи на електронну адресу uccg@uccg.org.ua, а також можна лишати питання та коментарі на сторінці «Українського Центру Порозуміння» у Facebook. Редакційна рада та колегія бюлетеня


ОГЛЯД НОВИН ТА ДАНІ СТАТИСТИКИ ПАРЛАМЕНТ УХВАЛИВ ЗМІНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ДІТЕЙ 21 квітня 2011 р. 21 квітня Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до статті 23 Закону «Про місцеві державні адміністрації» (щодо повноважень місцевих державних адміністрацій). Законом, зокрема, віднесені до повноважень місцевих державних адміністрацій питання щодо: y встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання або влаштування дітей, які внаслідок важкої хвороби чи смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, чи з інших причин залишилися без батьківського піклування;

y а також щодо захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей, здійснення інших заходів щодо соціального захисту дітей. Ці зміни узгоджуються з нормами статті 5 Закону «Про охорону дитинства», статті 7 Закону «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», якими визначені повноваження місцевих органів виконавчої влади у сфері захисту прав та законних інтересів дітей. Прийняття цього Закону сприятиме істотному покращенню захисту особистих немайнових та майнових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які є найбільш незахищеною категорією дітей і потребують особливої уваги з боку держави.

ТРЕТЄ ЗАСІДАННЯ НАГЛЯДОВОЇ РАДИ ПРОЕКТУ 12 травня 2011 р. 12 травня відбулося третє засідання Наглядової ради проекту «Стратегії міліції з попередження правопорушень серед дітей та молоді». В ході роботи учасники заходу — представники Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти, науки, молоді та спорту, Верховного суду України, Швейцарського Бюро співробітництва в Україні, а також Українського Центру

Порозуміння, — обговорили звіт щодо роботи проекту з листопада 2010 року по квітень поточного та завдання, заплановані до завершення проекту. «Наразі вже можна починати підбивати підсумки, адже проект працює в Україні вже рік, за який зроблено чимало корисного. Власне, пропоную представникам міністерств, різноманітних управлінь та департаментів брати й використовувати для своєї діяльності продукти, компоненти або навіть цілі моделі попередження правопорушень неповнолітніми, розроблені під час реалізації проекту», — зауважив Андрій Кавакін, менеджер Швейцарського Бюро співробітництва в Україні, за підтримки якого впроваджується проект. Члени Наглядової ради високо оцінили роботу проекту за звітний період, зокрема участь у робочих групах з розробки Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх при Міністерстві Відновне правосуддя в Україні


Огляд новин та дані статистики

юстиції України, у створенні проекту Закону України «Про медіацію», в Консультативній раді з питань ювенальної юстиції при Інституті законодавства Верховної Ради України, а також співпрацю з іншими проектами. «Сьогодні ми особливо переймаємося тим, як забезпечити гарантії того, що результати проекту будуть затверджені на національному рівні. Серед наших пріоритетів також і стабільність існування результатів проекту після його завершення», — говорить керівник проекту, віце-президент Українського Центру Порозумiння Владислава Каневська. Під час засідання також була обговорена Комплексна цільова програма профілактичної роботи з неповнолітніми на 2011–2016 роки, яку представив Олексій Лазаренко, головний спеціаліст відділу моніторингу дотримання

5

прав людини в органах внутрішніх справ МВС України. Програма сприятиме налагодженню роботи працівників Управління кримінальної міліції у справах дітей (КМСД) у сфері профілактики злочинності серед дітей та молоді. За допомогою інструментарію, закладеному в ній, також можна буде ефективніше координувати та оцінювати роботу інспекторів КМСД, їхню взаємодію з іншими підрозділами ОВС, соціальними службами і недержавними організаціями. Програма є ініціативою Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС. У ній використані напрацювання проекту, зокрема Трирівнева модель профілактики правопорушень серед дітей та молоді. Після обговорення та внесення доповнень Комплексну цільову програму буде подано на розгляд керівництву Міністерства внутрішніх справ України.

ПРЕЗИДЕНТ ЗАТВЕРДИВ ЗАСТОСУВАННЯ ВІДНОВНИХ ПРАКТИК ТА МЕДІАЦІЇ В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ 24 травня 2011 р. Наприкінці травня Президент затвердив Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні. Указом N597/2011 Віктор Янукович визначив, що Україна розвиватиме нові підходи до кримінальної відповідальності неповнолітніх, зокрема у застосуванні відновних практик. «Метою цієї Концепції є побудова в Україні повноцінної системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, спроможної забезпечити законність, обґрунтованість та ефективність кожного рішення щодо дитини, яка потрапила у конфлікт із законом, пов’язаного з її перевихованням та подальшою соціальною підтримкою. Для досягнення поставленої мети необхідно: удосконалити систему профілактики дитячої злочинності на основі застосування відновних та проактивних методик; забезпечити ефективне правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку, сприяти розвитку відновного правосуддя, створити ефективну систему реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації», — зазначено у Концепції. Відповідно до цього, віднині у кримінальній юстиції щодо неповнолітніх мають запроваджуватися інноваційні методи, сформовані на основі 3–4/2011

сучасних підходів та форм роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень, розвиватимуться програми відновного правосуддя, зокрема шляхом створення центрів відновного правосуддя у громаді, центрів пробації та центрів соціальної реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення та ін. «Найважливіше, що від цього виграють всі: і діти, і громада, і держава! — зауважив Роман Коваль, президент Українського Центру Порозуміння. — Концепція розроблялася давно цілою групою фахівців і з Міністерства юстиції, і з Міністерства внутрішніх справ, і з Генеральної прокуратури, а також з різних соціальних служб, навчальних інститутів та громадських організацій. Хочеться відмітити, що від моменту започаткування у 2003 році ініціативи із впровадження відновного правосуддя, саме співпраця державних та недержавних організацій, увага до позитивної практики застосування медіації у кримінальних справах, зокрема за участю дітей, дозволила закріпити на найвищому державному рівні це інноваційне бачення та методи реагування на правопорушення дітей». Так, зокрема, в рамках проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді», який з 2006 року впроваджується в Україні за підтримки Швейцарської конфедерації, було розроблено та апробовано Трирівневу


6

модель профілактики правопорушень серед дітей та молоді; у 12 громадах діють Центри відновних практик; створено й запроваджено у навчальні програми кількох ВНЗ курси з відновного правосуддя, та з сучасних стратегій міліції щодо профілактики правопорушень, видається бюлетень «Відновне правосуддя в Україні» тощо. За словами головного спеціаліста відділу моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України Олексія Лазаренка, розвиток і реформування кримінальної юстиції щодо дітей — це той шлях, який повинна пройти українська система відправлення правосуддя. Це ще один крок на шляху захисту прав дитини. «Уже давно стало зрозумілим, що використання в роботі з дітьми, які опинилися у конфлікті з законом, методів, розрахованих на дорослу людину, є неправильним. Зміна підходу з карального на відновний, виховний — це вимога не тільки міжнародних правових актів, до яких приєдналася Україна, але й потреба нашого сучасного суспільства. Міністерство внутрішніх справ послідовно брало участь у напрацюванні таких нових форм і методів роботи, але, як правило, це були пілотні проекти, котрі підтримувалися міжнародними та національними громадськими організаціями. Віднині ми маємо рішення Президента щодо впровадження нових підходів у роботі з неповнолітніми, які порушили закон,

але можуть і повинні виправитися, змінитися і не за рахунок покарання, а через власне переконання», — упевнений Лазаренко. Згаданим Указом Президент також підтвердив важливість упровадження в Україні «процедури медіації як ефективного засобу добровільного примирення потерпілого та правопорушника», а також важливість «залучення громадськості до розв’язання конфлікту в разі активної участі сторін у процесі відновлення порушених стосунків, примиренні та розробленні угод про відшкодування завданої правопорушником шкоди». «Досі центральні державні органи України, в тому числі Генеральна прокуратура України, орієнтували своїх працівників на місцях на залучення громадських організацій, які практикують такі процедури примирення у кримінальних справах, мало не на власний розсуд, що через відсутність конкретної законодавчої бази і малу кількість цих організацій сприймалося скептично. Тепер такі варіанти вирішення кримінальних справ з метою досягнення суспільного миру в громадах, порушеного злочинами, отримають нові перспективи, які будуть підтримані і законодавчо, і матеріально, і кадрово», — зазначає Віктор Лобач, начальник управління організації підтримання державного обвинувачення Головного управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України, заслужений юрист України.

ПОЛТАВЩИНА ЗАЦІКАВИЛАСЬ ДОСВІДОМ ЗЕМЛЯКІВ З ПИРЯТИНА ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНИХ ПРАКТИК 24 червня 2011 р. Про «Сучасні методи профілактики правопорушень та бездоглядності серед дітей» днями говорили на Полтавщині. 24 червня до міста Миргород попрацювати на обласному навчально-

практичному семінарі приїхали представники прокуратури, міліції і відділів освіти з усіх районів області. Взяти участь у заході й поділитися досвідом роботи запросили й представників Українського Центру Порозуміння та його партнерської громадської організації з м. Пирятина — «Жіночі ініціативи», що сприятиме впровадженню напрацювань проекту «Стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед дітей та молоді» в місті. У своїх виступах доповідачі говорили про шкільні служби порозуміння, відновні методики, практики і підходи у роботі навчальних закладів, про побудову безпечного середовища у громаді тощо. Зокрема, керівник «Жіночих ініціатив», медіатор Ірина Таран виголосила доповідь на тему «Відновні практики — важливі елементи розвитку безпечної громади», а керівник Центру Відновне правосуддя в Україні


Огляд новин та дані статистики

практичної психології та соціальної роботи відділу освіти Пирятинської райдержадміністрації Майя Зайченко поділилися досвідом впливу шкільних медіаторів на покращення конфліктної атмосфери в освітніх закладах.

7

Наразі питанням підготовки обласної програми профілактики правопорушень почали займатись організатори семінару — прокуратура Полтавщини, тож вони висловили зацікавленість у розвитку співпраці з проектом «Стратегії міліції...» та з пирятинськими медіаторами.

БРИТАНЦІВ ПРИЄМНО ВРАЗИЛА ЖМЕРИНСЬКА ШКІЛЬНА СЛУЖБА ПОРОЗУМІННЯ Липень 2011 р. На початку липня навчально-виховний комплекс «ЗОШ І-ІІІ ст. — гімназія» у м. Жмеринка приймав гостей із Британії. Зокрема, під час зустрічі координатор Шкільної служби порозуміння «Компроміс» Оксана Дацко та учні-медіатори восьмикласники Вадим Голіненко та Тетяна Іщенко, а також девятикласниця Катерина Кириловська презентували гостям свою роботу. Британців залучили у низку вправ з тренінгу «Базові навички медіатора ШСРК». Представники британської делегації були дуже вражені, ставили багато запитань координатору й учням щодо створення та роботи служби в школі. «Розповідали, що не чули раніше про Шкільні служби порозуміння, хоча з відновними практиками знайомі. У них медіації проводять лише стосовно адміністративних конфліктів. Тож були приємно здивовані тим, що відновний підхід (зокрема, ШСП) може бути профілактикою підліткової злочинності», — говорить Оксана Дацко, координатор пілотного регіону з впровадження проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді». ШСП створені у більш ніж 200 школах, а шкільні медіатори провели понад 2000 практик примирення в містах Жмеринка (Вінничина), Пирятин (Полтавщина), Біла Церква (Київщина). Це найбільш успішні міста, де в навчальних закладах функціонують ШСП.

Між іншим, Міністерство освіти, науки та спорту підтримує ідею поширення в школах практики ранньої профілактики правопорушень і проведення програм вирішення конфліктів за принципом «рівний—рівному». За відгуками координаторів шкільних служб порозуміння, програма медіації ровесників здійснює досить ефективний вплив на виховання дітей, сприяє встановленню доброзичливої, толерантної, безпечної атмосфери в навчальному закладі. Дані аналізу конфліктності, агресивності, жорстокості та насильства в навчальних закладах, у яких діють програми медіації, свідчать про суттєве зменшення кількості звертань до шкільної адміністрації з приводу конфліктів — на 80%, кількості бійок серед учнів — на 78%, випадків тимчасового усунення школярів від навчання — на 55%.

НОВОСТВОРЕНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ МВС ВИВЧАВ НАПРАЦЮВАННЯ ПРОЕКТУ «СТРАТЕГІЇ МІЛІЦІЇ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ» 22 липня 2011 р. Наразі в Україні побільшало міліціонерів, які знають про Трирівневу модель профілактики правопорушень серед дітей та молоді з метою її практичного поширення. У п’ятницю 22 липня в Києві у готелі «Либідь» відбувся презентаційно-інформаційний 3–4/2011

семінар та оперативна нарада за участю начальників Управлінь профілактики правопорушень та відділів кримінальної міліції у справах дітей ГУМВС, УМВС областей, на залізницях і представників Українського Центру Порозуміння.


8

Захід відбувся в рамках проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді», що з 2005 р. впроваджується в Україні завдяки фінансовій підтримці Швейцарської конфедерації та за сприяння Міністерства внутрішніх справ України, Національного університету внутрішніх справ, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Національної академії прокуратури. «Семінар був дуже успішним — з кожним подібним заходом усе більше працівників органів внутрішніх справ виявляють зацікавленість у співпраці з місцевими громадами. Цього разу вони підходили до нас, щоб взяти контакти наших регіональних партнерів», — розповідає президент БО «Український Центр Порозуміння» Роман Коваль. Під час виступу начальник Департаменту профілактики правопорушень МВС України полковник міліції Володимир Петровський зауважив, що очолювана ним структура є молодою: наказ про створення підписано 9 червня 2011 року. До складу департаменту увійшли три управління: дільничних інспекторів міліції, дозвільної системи, ліцензування та державного охоронного нагляду та профілактичної роботи серед дітей. Петровський також наголосив, що правоохоронці з 2003 року тісно співпрацюють з УЦП щодо попередження правопорушень у підлітковому та молодіжному середовищі. «Робота управління профілактичної роботи серед дітей нашого департаменту буде спрямована не на каральну, а на попереджувальну профілактичну діяльність, яка ґрунтується на принципах Європейського союзу, документах ООН та ЮНІСЕФ, зокрема проактивний відновний підхід, врахування психологічних особливостей

дитини. Нині маємо завдання розробити законопроект про профілактику, до якого обов’язково увійдуть і напрацювання щодо профілактики правопорушень серед дітей», — каже полковник Петровський. Під час семінару представники органів внутрішніх справ ознайомилися з базовими засадами відновного правосуддя та практичними аспектами його впровадження, подивилися фрагменти фільму «Зцілення правосуддям» та «Відновні підходи у профілактиці правопорушень», дізналися про Трирівневу модель профілактики серед дітей та молоді. Також учасники поділилися власним досвідом застосування відновного підходу. Зокрема Тетяна Семикоп з Одещини розповіла про успіхи співпраці кримінальної міліції у справах дітей із Одеською групою медіації. «Сподіваюсь, що в нашому новоствореному Департаменті профілактики правопорушень напрацювання проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді» стануть у нагоді й ми будемо впроваджувати їх у всіх регіонах держави», — резюмувала начальник Управління профілактичної роботи серед дітей Уляна Котлярова.

В УКРАЇНІ СКОРОТИЛИ КІЛЬКІСТЬ ПРОФІЛЬНИХ ВИШІВ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ 27 липня 2011 р. Своїм розпорядженням за N727-р від 27 липня 2011 р. Кабінет Міністрів України реорганізував мережу вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, ліквідувавши шість вишів: Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Кіровоградський та Херсонський юридичні інститути Харківського національного університету внутрішніх справ, Кримський юридичний інститут Одеського

державного університету внутрішніх справ та Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ. Окрім цього, Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка виведено зі складу Донецького юридичного інституту та підпорядковано МВС. Курсанти та студенти реорганізованих вишів продовжать навчатися у «материнських» вищих навчальних закладах. Відновне правосуддя в Україні


Огляд новин та дані статистики

9

УПОВНОВАЖЕНИЙ СТЕЖИТИМЕ ЗА ПРАВАМИ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ 11 серпня 2011 р. Віднині дотриманням прав дитини в державі опікується спеціальний омбудсмен. Президент Віктор Янукович 11 серпня підписав Указ (за N811/2011), яким створив посаду уповноваженого з прав дитини: «[...] з метою забезпечення належних умов для реалізації громадянських, економічних, соціальних та культурних прав дітей в Україні, беручи до уваги необхідність особливого піклування про дитину, на виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері прав дитини». Уповноваженим із прав дитини було призначено Юрія Павленка, який в уряді Юлії Тимошенко

працював міністром молоді та спорту, а до цього був губернатором Житомирської області. Уповноважений, згідно з відповідним положенням, має постійно моніторити додержання в Україні конституційних прав дитини, виконання Україною міжнародних зобов’язань у цій сфері та вносити на розгляд Президента пропозиції щодо припинення і запобігання повторенню порушень прав і законних інтересів дитини, вносити пропозиції щодо підготовки проектів законів й актів. Також він має здійснювати заходи, спрямовані на інформування населення про права та законні інтереси дитини.

В УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДАХ ПОБІЛЬШАЛО ВЕДУЧИХ ВІДНОВНИХ ПРАКТИК 9 вересня 2011 р. 9 вересня відбувся тренінг «Відновні практики у громадах», який сприятиме застосуванню відновних практик для ефективного вирішення конфліктних ситуацій. Цей захід є останнім етапом підготовки ведучих відновних практик у громадах. Навчальний курс реалізовувався в рамках проекту «Стратегії міліції з попередження правопорушень серед дітей та молоді. Фаза ІІІ» за підтримки Швейцарської Конфедерації. Тренери Українського Центру Порозуміння упродовж трьох днів навчали учасників технікам проведення Кіл примирення та Кіл прийняття рішень, Сімейних групових нарад та сімейних медіацій. У травні цього року учасники здобували базові навички з медіації в кримінальних справах,

а у червні-серпні застосовували їх на практиці (у своїх громадах).

У ВІННИЦІ ПЛАНУЮТЬ ВІДКРИТИ МУНІЦИПАЛЬНИЙ ЦЕНТР МЕДІАЦІЇ 14 вересня 2011 р. 14 вересня у м. Вінниці фахівці Українського Центру Порозуміння взяли участь у семінарі «Побудова безпечної громади: попередження правопорушень серед дітей та молоді», проведеному партнерською організацією «Подільська агенція регіонального розвитку». Під час заходу А. Горова та Р. Коваль презентували присутнім Трирівневу модель 3–4/2011

профілактики правопорушень серед дітей та молоді, Дорожню карту побудови безпечної громади та фільм «Відновні підходи у профілактиці правопорушень». Помічник прокурора м. Вінниці Т. Мудрагель роповіла про роль прокуратури у впровадженні програм відновного правосуддя у кримінальному провадженні та розширенні альтернативи кримінальному переслідуванню.


10

«Ця зустріч — це, так би мовити, «післяпроектна» робота: ми говорили з присутніми про те, як надалі розвивати впровадження відновних практик у регіоні. Також ми обговорювали філософію «безпечної школи», яка є значно ширшою,

ніж філософія Шкільних служб порозуміння. До речі, наразі йде мова про створення у Вінниці Муніципального центру медіації, і міська влада підтримує цю ідею», — розповідає Роман Коваль, президент Українського Центру Порозуміння.

ПАРЛАМЕНТ РОЗГЛЯНУВ ЗАКОНОПРОЕКТ «ПРО МЕДІАЦІЮ» 23 вересня 2011 р. 23 вересня на черговій сесії Верховної Ради України розглядався проект Закону «Про медіацію». «За» голосували 104 народні обранці, а решта із 346 зареєстрованих або не брали участі в голосуванні, або не були присутні в сесійній залі (тобто проти не виступив жоден народний депутат). Подавав на розгляд колег законопроект, до розробки якого долучилися і група фахівців Українського Центру Порозуміння, і народний депутат України Олег Тищенко. «Конфлікти є невід’ємною частиною нашого життя. Ми з ним зіштовхуємося і в стосунках

з державою, і на роботі, і в родинному колі. Як часто нам вдається досягти порозуміння? Як часто конфлікти стають доброю нагодою переглянути стосунки (контракти чи усні домовленості) із найбільшою вигодою для всіх сторін конфлікту? Але можна і конфлікт вирішити так, щоб у виграші залишилися всі сторони конфлікту! Саме про це — Закон «Про медіацію»: про те, яким чином посприяти сторонам конфлікту дійти взаємоузгодженого і вигідного рішення», — говорить нардеп. Текст законопроекту «Про медіацію» див. на стор. 25.

ЯК МЕДІАЦІЯ ВПЛИВАЄ НА БЕЗПЕКУ У ГРОМАДІ — ДАНІ НОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ І ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ 28 вересня 2011 р. 28 вересня громадськості, представникам правоохоронних структур, державних органів влади, судової системи, відомчих вищих навчальних закладів, журналістам тощо було презентовано результати дослідження «Відновне правосуддя в Україні — шлях до безпечної громади. Підсумки та перспективи 2003–2011 рр.», проведеного експертами Українського Центру Порозуміння. В рамках проекту «Формування альтернативи

ув’язненню через розвиток відновного правосуддя в Україні» (за підтримки «Інституту відкритого суспільства» Open Society Institute) дослідники вивчали досвід восьми пілотних громад, де спілкувалися з медіаторами-практиками, постраждалими та правопорушниками, представниками міліції, прокуратури, судів. Розгорнутий звіт за дослідженням дивіться у рубриці «Дослідження» (стор. 87).

КІЛЬКА РАЙОНІВ ЛЬВІВЩИНИ СПІЛЬНО РОЗРОБЛЯЮТЬ РЕГІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ 4 жовтня 2011 р. 4 жовтня у м. Дрогобичі на організаційному семінарі відбулася презентація переваг Трирівневої моделі попередження правопорушень. У семінарі взяли участь представники прокуратури, Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей міст Борислава та Дрогобича, заступник начальника Дрогобицького міськвідділу міліції А. Тесак та заступник міського голови м. Борислава С. Оленич, а також представники громадських організацій та журналісти.

Зокрема, депутат Дрогобицької міськради Богдан Николаїшин говорив про взаємозв’язки різних органів влади для впровадження моделі в регіоні, Ганна Подставик із Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді наголосила на перевагах для роботи соціальних працівників, а Ірина Григоревич із клубу «Софія» розповіла про методи взаємодії між громадськими організаціями. Відновне правосуддя в Україні


Огляд новин та дані статистики

«На цьому семінарі ми зробили акцент більше на практичну сторону впровадження Трирівневої моделі попередження правопорушень. Наразі хочемо організувати подібні заходи ще й у містах Стрий, Борислав та Моршин, на які запросити депутатів, працівників правоохоронних органів,

11

громадськість. А потім плануємо спільно розробити програму профілактики злочинності для всього нашого регіону», — каже керівник Коаліції громадських організацій Дрогобицько-Стрийського регіону «Центр Відновного Правосуддя» Марія Николаїшин.

ШВЕЙЦАРСЬКИЙ ЕКСПЕРТ З ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ КРІСТОФ ХУГ ВІДВІДАВ УКРАЇНУ Жовтень 2011 р. В жовтні Україну відвідав експерт із питань профілактики правопорушень серед дітей пан Крістоф Хуг. Український Центр Порозуміння запросив швейцарського гостя в рамках проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді. Фаза ІІІ» (травень 2010 — квітень 2012). Пан Хуг, який понад 30 років був головним ювенальним прокурором кантону Цюріх, взяв участь у круглому столі «Проблемні питання реалізації положень Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні», що відбувся 12 жовтня в Національній академії прокуратури України. «Звісно відновні практики мають свої переваги і недоліки, але вже успішно застосовуються, особливо щодо дітей, у країнах Прибалтики, у Росії, Молдові. Україна теж почала рухатися в цьому напрямку», — зауважив у вступному слові Олексій Геселев, завідуючий кафедрою нагляду за додержанням законів органами, які проводять ОРД, дізнання та досудове слідство. Віце-президент Українського Центру Порозуміння Владислава Каневська розповіла слухачам курсів підвищення кваліфікації — старшим помічникам та помічникам міськрайпрокурорів, які відповідають за питання захисту прав та свобод дітей, — про український досвід упровадження відновних практик, відмінності карального і відновного правосуддя та навела статистичні дані щодо українського досвіду. У своїх виступах пан Крістоф Хуг говорив про особливості нового швейцарського Федерального Кримінально-процесуального кодексу щодо неповнолітніх (чинний з 1 січня 2011 року) та про важливість налагодженої взаємодії між усіма державними, муніципальними і громадськими службами, на які покладено обов’язок захисту прав дітей. Дуже важливим залишається акцент на індивідуальний характер роботи з кожним правопорушником та його родиною, недопу3–4/2011

щення вилучення дітей із соціуму та поміщення у заклади закритого типу. Швейцарський експерт також взяв участь у семінарі «Сучасні методи профілактики правопорушень за допомогою медіації. Український та швейцарський досвід» зі студентами-правниками Національного університету «Києво-Могилянська академія» (м. Київ) та Юридичного інституту Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ). Окрім цього, 13 жовтня пан Хуг зустрівся з головою Івано-Франківського міськсуду Тарасом Антоняком, прокурором м. Івано-Франківська Володимиром Янко та його заступником, який опікується захистом прав дітей, Любомиром Хамцем, директором Юридичного інституту Валентиною Васильєвою. 14 жовтня швейцарський експерт взяв участь у семінарі-нараді представників Управління профілактичної роботи серед дітей Департаменту профілактики правопорушень МВС України, на якій було не лише представлено особливості кримінальної системи щодо неповнолітніх у Швейцарії, але й обговорювалися шляхи налагодження профілактичної роботи з дітьми та молоддю в Україні, зокрема у контексті розробки нового Кримінально-процесуального кодексу.


12

УКРАЇНСЬКІ УРЯДОВЦІ ВИЗНАЧИЛИ ШЛЯХ ВПРОВАДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ 12 жовтня 2011 р. 12 жовтня Кабінет Міністрів України видав розпорядження, яким затвердив план заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, прийнятої 24 травня 2011 року. Згідно з планом, міністерства, департаменти, служби, органи місцевого самоврядування мають подати свої пропозиції стосовно «удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зокрема, у сфері здійснення кримінального судочинства щодо неповнолітніх з урахуванням їхніх вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку, а також застосування програм відновного правосуддя». Також відповідні структури мають розробити регіональні програми, спрямовані на профілак-

тику дитячої безпритульності та бездоглядності серед неповнолітніх. Окрім цього, в навчальних планах та програмах підготовки фахівців за відповідними напрямами і спеціалізацією віднині мають бути впроваджені курси з питань роботи з неповнолітніми, що вчинили правопорушення, а також з їх профілактики. А пункт 17 забезпечує на постійній основі «підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, працівників органів внутрішніх справ, суддів, адвокатів, які працюють з неповнолітніми, що вчинили правопорушення, та прокурорів, які проводять правозахисну діяльність у сфері захисту прав дітей».

ХЕРСОНСЬКИМ УЧНЯМ ПРОФУЧИЛИЩА ПРЕЗЕНТУВАЛИ МОЖЛИВІСТЬ САМОСТІЙНО ВИРІШУВАТИ КОНФЛІКТИ 12 жовтня 2011 р. Учні 11 групи вищого професійного училища №2 м. Херсона нещодавно ознайомилися з поняттям медіація та її принципами. Інформаційну презентацію на основі матеріалів, розроблених БО «Український Центр Порозуміння», 12 жовтня для них організували представники ініціативної групи Херсонської обласної молодіжної громадської організації «СК «Корсар». Учням також запропонували реалізувати ідею зі створення служби розв’язання конфліктів у їхньому навчальному закладі.

— Ми хотіли розповісти максимально вичерпно про цей проект і запропонували учням училища долучитися до створення і роботи у службі вирішення конфліктів, — говорить голова «СК «Корсар» Андрій Рибалко. За його словами, після презентації усі зацікавлені учні заповнили анкету, за результатами якої буде визначено потенційних медіаторів новоутвореного центру.

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ВИЗНАВ СЛАБКОЮ РОБОТУ ВЛАДИ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ ДИТЯЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ 27 жовтня 2011 р. 27 жовтня в столиці в приміщенні «Українського дому» відбулася Всеукраїнська нарада з питань захисту прав дитини, у якій взяв учать Президент України. Віктор Янукович ввважає, що наразі українське суспільство чекає від влади рішучих кроків щодо реального забезпечення прав дитини. Зокрема, він наголосив на поганій роботі органів місцевої влади стосовно зменшення рівня злочинності серед підлітків та кількості злочинів, вчинених проти дітей. «Незважаючи на переможні реляції відповідальних органів влади, продовжують зростати

рівень підліткової злочинності та кількість злочинів, вчинених проти дітей. Замисліться, кожний 15-й злочин у державі вчинено неповнолітнім. Серед засуджених та взятих під варту таких налічується понад вісім тисяч. Для мене це красномовне свідчення слабкої роботи влади з попередження дитячої злочинності. А подекуди ця робота повністю відсутня. Звертаю увагу на необхідність розширення роз’яснювальної роботи з питань захисту прав дітей, які перебувають у конфлікті із законом», — сказав Віктор Янукович. Відновне правосуддя в Україні


Огляд новин та дані статистики

13

ДОВІДКА Управління профілактичної роботи серед дітей Департаменту профілактики правопорушень МВС України

ПРО СТАН ОПЕРАТИВНОЇ ОБСТАНОВКИ ТА ПРОФІЛАКТИКУ ПРАВОПОРУШЕНЬ В ДИТЯЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗА 9 МІСЯЦІВ 2011 Р. Захист прав і законних інтересів дитини в державі визнано стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і одним із важливих напрямків діяльності Міністерства внутрішніх справ. Працівниками органів внутрішніх справ постійно вживаються заходи щодо захисту дітей від усіх форм фізичного і психічного насильства, жорстокого поводження, експлуатації, у тому числі сексуальних зловживань. Упродовж цього року зареєстровано 9 825 злочинів, учинених стосовно неповнолітніх. Від протиправних діянь потерпіло 8 180 дітей. При встановленні причин та умов, які призводять до цього, стосовно дорослих осіб порушено 1 688 кримінальних справ за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК України), у тому числі за втягнення в пияцтво — 128, заняття жебрацтвом — 47, схиляння дітей до вживання наркотичних засобів (ст. 315 КК України) — 100. За вказаний період порушено 13 кримінальних справ за торгівлю, учинену відносно дітей (ст. 149 КК України), 69 — за використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК України) та 12 — за експлуатацію дітей (ст. 150 КК України). Задокументовано 413 фактів учинення стосовно дітей злочинів на сексуальному ґрунті. Від зґвалтувань потерпіли 87 дітей, 216 — від розбещення, 65 — від насильницького задоволення статевих пристрастей неприродним способом та 45 — це діти, які ще не досягли статевої зрілості. Найбільш актуальним залишається питання попереджувально-профілактичної роботи серед дітей. На профілактичних обліках органів внутрішніх справ перебуває майже 18 тис. дітей, з якими постійно проводиться індивідуально-профілактична робота. Виявлено 4 915 дітей віком до 16 років, залишених без догляду дорослих, та 27 984 дітей, які вчинили адміністративні правопорушення. Бездоглядність і безпритульність дітей тісно пов’язані із соціальним сирітством, зумовленим кризою сімейних взаємин, збільшенням кількості неблагополучних родин та послабленням виховної функції сім’ї. Понад 50 тис. дітей, які проживають у неблагополучних сім’ях, на сьогодні потребують особливої уваги з боку всіх уповноважених на роботу з дітьми органів, а саме вжиття комплексних заходів з метою недопущення вчинення стосовно них жорстокості та насильства. 3–4/2011

У результаті проведеної попереджувальнопрофілактичної роботи з такими сім’ями працівниками ОВС 31 945 батьків та опікунів притягнуто до адміністративної відповідальності за неналежне виховання своїх дітей (ст. 184 КУпАП), 2 737 — за вчинення насильства в сім’ї (ст. 173-2 КУпАП). Порушено 688 кримінальних справ за злісне невиконання обов’язків щодо догляду за дитиною або особою, стосовно якої встановлено опіку чи піклування (ст. 166 КК України). Разом із зацікавленими відомствами зібрано 1 775 матеріалів щодо позбавлення батьківських прав, з яких 1 234 задоволено судами. Незважаючи на це, питання захисту дітей від усіх форм насильства на сьогодні залишається актуальним, оскільки такі правопорушення належать до категорії латентних протиправних посягань. Підлітки продовжують зазнавати насильства в навчально-виховних закладах та сімейних відносинах. Здебільшого документуються вже наслідки фізичного насильства. Практика виявлення, документування фактів психологічного насильства та проведення соціально-психологічної експертизи дітей у державі відсутня. Одним із дієвих засобів профілактики правопорушень серед неповнолітніх є приймальникирозподільники для дітей, які займаються перевиховуванням дітей, що потрапили у конфлікт із законом, установлюють причини і умови, які призводять до вчинення дітьми злочинів. Позитивні результати отримано від розвитку проекту «Зелені кімнати», які функціонують в органах внутрішніх справ з метою проведення профілактично-виховної роботи з дітьми кризових категорій та дітьми, які потерпіли від злочинів, насильства та жорстокості, із залученням психологів та працівників інших зацікавлених. На місцях також впроваджується регіональна трирівнева модель профілактики правопорушень серед дітей та молоді, яка буде застосовуватися в навчально-виховних закладах до дітей, які вчинили правопорушення, а також підлітків, які скоїли злочини і перебувають на профілактичних обліках. Новітні методи організації роботи надають можливість здійснювати різносторонній підхід до профілактики правопорушень серед дітей. Захист прав і законних інтересів дітей перебуває на постійному контролі керівництва МВС.


АКТУАЛЬНА ТЕМА РОЛЬ ЗАТВЕРДЖЕНОГО КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПЛАНУ ЗАХОДІВ З РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВНИХ ПРАКТИК У ГРОМАДАХ УКРАЇНИ Інтерв’ю з Романом Ковалем, президентом БО «Український Центр Порозуміння»

Роман КОВАЛЬ Спілкувалася Світлана Філь З розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» від 12 жовтня 2011 р. та відповідним планом заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні можна ознайомитись у рубриці «ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ» на стор. 22 бюлетеня.

— Пане Романе, чим, на Ваш погляд, концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні та, відповідно, план заходів з її реалізації «особливі»? Які саме положення ці документи вносять у законодавче поле, яких раніше в ньому не було? Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні особлива тим, що вперше в житті українського народу, або, точніше, юридичної спільноти, на державному рівні з’явилися такі поняття, як «застосування відновних та проактивних підходів», «відновне правосуддя», а також подальше запровадження інноваційних, «сформованих на основі відновного та проактивного підходів методів та форм роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень». Тобто фактично ми вже почали розглядати профілактику не як здійснення каральних функцій системи кримінального судочинства, а як якусь іншу діяльність, що розглядає

відновний підхід як основний спосіб реагування на правопорушення, на відміну від карального підходу. І це однозначно вже стало першим кроком до зміни кримінального судочинства в Україні, принаймні стосовно неповнолітніх. Чи будуть за цим першим кроком ще якісь кроки? Це покаже час. Тому що, розглядаючи план заходів, який був запропонований Кабінетом Міністрів України на виконання цієї концепції, складається враження, що як мінімум нам доведеться зробити ще дуже багато кроків для того, щоб зміна підходів насправді відбулася. У плані ми бачимо застосування цього підходу і згадування як про відновне правосуддя, так і про якісь інноваційні методики до зміни підходу в реагуванні на правопорушення тільки, фактично, в першому пункті: «Підготувати та подати в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо…» — і далі про «застосування програм відновного правосуддя» ми говоримо тільки в контексті «удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства». Розуміючи юридичний Відновне правосуддя в Україні


Роль прийняття розпорядження кабміну «про затвердження плану заходів ...

спосіб мислення, очевидно, в першу чергу ми вважаємо, що має бути закон — і, на жаль, наша законотворча діяльність найчастіше підпорядкована саме цьому міфу, за яким перед тим, як щось у житті відбувається, спочатку треба прийняти про це закон. Хоча в переважній більшості цивілізованих країн світу давно доведено, що розумніше будувати процес інакше: спочатку розвивається якась практика, її вивчають у контексті ефективності досягнення поставленої мети та завдань — і лише потім цю практику закріплюють законом. Якщо говорити про застосування програм відновного правосуддя і про відновний підхід у кримінальній системі, то така практика вже існує в Україні протягом, фактично, семи років — і закон має тільки закріплювати її. Тому виглядає трохи дивним, що крім законодавчих ініціатив, цей план заходів і, відповідно, розпорядження Кабінету Міністрів, більше нічого не передбачає для того, щоб виконати концепцію реформування системи кримінального судочинства щодо дітей. Можна було б вважати, що створення служби пробації, однією з функцій якої повинно бути забезпечення належного патронажу неповнолітніх, що відбувають покарання у спеціальних виховних установах або звільнені з них, і сприяння їхній соціальній адаптації та реінтеграції, теж якимсь чином працює на зміну підходу до реагування на злочини, вчинені неповнолітніми. Але в самому формулюванні нічого не звучить про «інший підхід» — скоріше навпаки, ідеться про соціальну адаптацію та реінтеграцію, що в переважної більшості фахівців, які працюють у правовій сфері, викликає тільки одну асоціацію — з реабілітацією. Ті, хто добре знайомий із кримінологією саме в частині профілактики і в частині підходів до реагування на злочини, розуміють, що це абсолютно різні моделі: є каральна модель кримінального судочинства або ювенальної юстиції, якщо ми вже говоримо про судочинство стосовно неповнолітніх, є реабілітаційна модель і є відновна модель. І ці підходи мають абсолютно кардинальні відмінності того, в який спосіб система реагує на злочини і наскільки ці способи є ефективними в плані подальшої профілактики повторних злочинів. Якщо система ставить перед собою завдання профілактики повторних злочинів, іншими словами — прийняття відповідальності правопорушником за свої вчинки, — ні каральна, ні реабілітаційна моделі в цьому не так ефективні, як відновна. Знову ж таки, Український Центр Порозуміння добре знає, що питань профілактики стосуються не лише форми реагування на вже вчинені правопорушення, а ще й багато інших заходів і видів діяльності, які може здійснювати система кримінального судочинства, у тому числі й Департамент з профілактики злочинності, створений зараз при Міністерстві 3–4/2011

15

внутрішніх справ (і, попередньо, Кримінальна міліція у справах дітей, у функції якої так само входили діяльність з профілактики правопорушень). У рамках створеної Моделі профілактики підліткової злочинності, що пройшла в Україні перевірку на практиці в низці пілотних регіонів, передбачено багато заходів, окрім запровадження програм відновного правосуддя щодо скоєних злочинів, які є вкрай необхідними для забезпечення позитивного результату. Серед цих заходів, зокрема, і навчання фахівців, й інформування та просвітництво — як суб’єктів моделі, так і цільової аудиторії, а також координація злагодженої роботи різних структур і організацій правової системи, місцевих органів влади й соціальних служб, неурядового сектору й громадськості, оцінка та моніторинг діяльності. Програми відновного правосуддя так само застосовуються на першому та другому рівнях профілактики — як форми роботи з вирішення конфліктів у шкільному середовищі, створення шкільних служб порозуміння, у яких саме навчені медіатори-школярі проводять програми з медіації для вирішення конфліктів між однолітками, проводять кола примирення, або кола прийняття рішень у класах. Проведення таких кіл так само сприяє формуванню середовища, у якому поважають певні цінності, права людини — і створюється атмосфера, у якій правопорушення стають просто неможливими, — за рахунок формування певної системи цінностей як у середовищі, так і в кожного окремо з тих, хто бере участь у цих заходах. Ефективність таких підходів і методик вже добре підтверджена й оцінкою, здійсненою в рамках швейцарського проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді», і, фактично, досвідом впровадження Трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей та молоді вже в семи громадах України (це м. Вінниця та м. Жмеринка Вінницької обл., м. Дрогобич Львівської обл., м. Івано-Франківськ, м. Пирятин Полтавської обл., смт Красногвардійське АР Крим та Дарницький район м. Києва). І ця інформація вже досить добре відома, скажімо, нашим партнерам у Міністерстві внутрішніх справ, Генеральній прокуратурі, Міністерстві юстиції — і навіть уже неодноразово рекомендувалася для подальшого впровадження й реалізації в інших пілотних громадах, у тому числі і з пропозиціями залучати до цього кошти місцевих бюджетів. Підтвердженням тому є інструктивний лист начальника Департаменту Кримінальної міліції у справах дітей від 2009 року, який і був прийнятий саме через позитивний досвід запровадження Трирівневої моделі профілактики (Лист начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей Т. М. Бухтіарової «Про організацію


16

трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей» № 1/9-632 від 11.09.2009 р., що був надрукований у випуску бюлетеня № 3-4 ’2009). Свідченням ефективності цього досвіду також є щонайменше три документи Міністерства освіти та науки України, які можна подивитися на наших сайтах1 та на сайті МОН, і які рекомендують саме модель шкільної служби порозуміння як дуже ефективний спосіб профілактики насилля і проявів жорсткого поводження в дитячому середовищі в школах (Наказ Міністерства освіти та науки України «Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми», Iнструктивний лист Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи, Лист Міністерства освіти та науки України № 1/9-623 від 13.09.10 «Щодо подолання злочинності серед неповнолітніх та організації профілактичної роботи»). Тому, якщо ми вже говоримо про впровадження відновного підходу і програм відновного правосуддя, то абсолютно логічним було б очікувати в плані заходів реалізації концепції, у якій ідеться і про профілактику, і про систему кримінального судочинства як такого, вже конкретні кроки з реалізації саме цих програм, моделей і підходів до профілактики, які на сьогодні відомі в Україні завдяки своєму ефективному досвіду. — Наскільки, з Вашої точки зору, реалістичними є пункти плану заходів? Чесно кажучи, коментуючи інші заходи — наприклад, організаційного, методичного та інформаційного забезпечення, — можу тільки сказати, що вони звучать досить загально… Підозрюю, що і виписувався цей план заходів саме в таких загальних формулюваннях, оскільки в таких формулюваннях, за традицією наших планів заходів, їх досить реалістично виконати. Ну, мабуть, окрім створення служби пробації, тому що службу пробації намагаються створити за підтримки донорських коштів уже не перший рік, і багато ініціатив, зокрема й у законотворчому плані, було з цього приводу зроблено, «а віз і нині там…». Тому все решта — «забезпечити оновлення матеріальнотехнічної бази» — це таке формулювання, яке можна забезпечувати нескінченно, тим більше ніяких критеріїв досягнення цієї цілі та індикаторів виконання тут теж не запропоновано. Аналогічна ситуація і з іншими формулюваннями: «Надання на постійній основі соціально-психологічної допомоги неповнолітнім, що відбувають покарання у спеціальних виховних установах…», «програми ресоціалізації неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі», «профілактика скоєння повторних злочинів серед неповнолітніх, що 1

www.uccg.org.ua, www.bezpekagromad.org.ua, www.rj.org.ua, www.safeschool.org.ua, www.commonground.org.ua

АКТУАЛЬНА ТЕМА

перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції ДПтС (Державної пенітенціарної служби України — прим. ред.)» тощо, — переважна більшість усіх цих запропонованих заходів на сьогоднішні є лише предметом звітування цих установ. І, на жаль, є дуже серйозне побоювання, принаймні у мене, що мало що зміниться, тому що немає конкретики, немає індикаторів, немає якихсь показників бажаної мети, якої треба досягти. Якби, наприклад, тут було написано, що програми профілактики скоєння повторних злочинів серед неповнолітніх обов’язково мають бути побудовані на застосуванні відновного підходу, це давало б якусь надію, хоча я не впевнений, що вся установа Департаменту з виконання покарань кримінально-виконавчої інспекції насправді в курсі, що таке відновний підхід, що таке програми відновного правосуддя і т. д., незважаючи на те, що у нас було кілька спільних проектів. Але, фактично, людей, які залишились у цій системі обізнані з програмами відновного правосуддя, а тим більше — обізнані настільки, щоб уміти це робити, не набереться навіть однієї десятої відсотка… Тому говорити про серйозну реалізацію концепції на державному системному рівні на сьогодні абсолютно нереалістично — і цей план заходів насправді не дуже цьому посприяє. Говорити про вдосконалення законодавства — так, обов’язково. Фактично, ми вважаємо, що це позитивний крок, оскільки щонайменше це дасть змогу донести ідею того, що існують інші підходи до реагування на злочини, до голів із юридичної спільноти. Хоча, знову ж таки, гарантії того, що вони не викривлять це відповідно до свого сучасного розуміння, немає. Оскільки ми знаємо, що прийняття нового підходу вимагає не лише якихсь нових знань, — воно вимагає насправді зміни ставлення і відповідного формування певних навичок застосування цього підходу. І тут одними знаннями точно не обійтись. Усвідомлене розуміння підходу насправді вимагає і знань, і вмінь, і навичок, і власного досвіду і, відповідно, вже й зміни ставлення. Тому що, на жаль, ми вже чули про сумні приклади подібної реформи в плані застосування відновних практик, коли, використовуючи адміністративнобюрократичний апарат, на певній території було прийняте рішення: з нового кварталу впровадити відновні практики в 25 % випадків. Що це означає? Це означає просто звітування і статистику. Це один із суб’єктів у Російській Федерації у своєму краї, де очільники краю пройшли навчання з відновного правосуддя і переконалися в тому, що це ефективний спосіб профілактики, вирішили, що якщо прийняти закон або директиву про те, що всі віднині й надалі мають запроваджувати відновні практики, то все стане гаразд. Але при цьому нічого не було зроблено для того, щоб зміна підходу Відновне правосуддя в Україні


Роль прийняття розпорядження кабміну «про затвердження плану заходів ...

до реагування на правопорушення серед неповнолітніх відбулася у самих працівників. Якщо ці працівники працювали в каральній системі, вони й надалі реагуватимуть у каральний спосіб. Якщо вони тільки дадуть цьому іншу назву, це не буде зміною підходу. І, на жаль, скоріше за все це відбудеться і в процесі впровадження плану заходів щодо реалізації концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні. Також цікаво буде й те, яким шляхом створюватиметься служба пробації, тому що переважна більшість попередніх проектів законів пропонувала перетворити Державний департамент з виконання покарань на Службу пробації. В експертних висновках, що їх надавав Український Центр Порозуміння, свого часу було написано, що, знову ж таки, завдання служби пробації, які полягають у тому, щоб створити можливості для прийняття правопорушником відповідальності за свої власні вчинки і дії, не можна покладати на установу, яка апріорі створена для того, щоб позбавляти її цієї відповідальності, підмінюючи розуміння відповідальності терміном «покарання». І якщо установа створена для того, щоб карати правопорушників, то навряд чи вона може ефективно водночас робити протилежне: надавати допомогу тій людині та ще й у такий спосіб, щоб ця допомога сприймалася нею з усвідомленням і прийняттям власної відповідальності за своє життя й за відновлення почуття власної гідності — того ресурсу, який допоможе їй стати володарем свого життя і вирішувати всі подальші проблеми в своєму житті ефективно — так само, як це роблять інші люди, які не потрапляють у конфлікт із законом. Навіть при тому, як формулювалося завдання в рамках попередніх проектів концепцій, вже було досить очевидно, що насправді змінюються назви, але не змінюються форми і зміст того, що пропонується робити. Скидається на те, як це зазвичай у нас роблять, — до посадових обов’язків відповідних працівників додають ще положення, які, наприклад, так само наразі існують і довгий час існували у працівників кримінальної міліції у справах дітей. Самі ж працівники в цей час, замість того, щоб дійсно займатися профілактикою, стояли в оточеннях, займалися розслідуванням справ, виконували функцію органів дізнання, супроводжували різні рейди, транспорти тощо — робили багато всього, окрім профілактики. А профілактику розуміли винятково як лекції в шкільних закладах із залякування дітей, мовляв «Дивіться, не робіть погане, бо інакше і вам буде погано». Те ж саме може відбутися і зі службою пробації, на жаль, — і виходом із цього, мабуть, має бути насправді значне посилення інформаційного забезпечення, але такого забезпечення, яке буде не формальним, а дійсно сприятиме зміні свідомості. В першу чергу — працівників правової системи, в 3–4/2011

17

другу — місцевих органів влади, тому що від перших і других найбільше залежать, скажімо так, перспективи впровадження і зміни способів реагування. І, в третю чергу — вже засобів масової інформації і широкого загалу. Для того, щоб усе це відбулося, мабуть, потрібна зміна свідомості українського законодавця. А якщо цей план заходів приймає Кабінет Міністрів, то, мабуть, Кабмін так само має бути обізнаний з приводу того, що таке відновний підхід, програми відновного правосуддя, яким чином їх упроваджувати. Історія прийняття закону про медіацію, який починався з концепції законодавчого забезпечення відновного правосуддя в системі кримінального судочинства України, говорить про те, що діяльність робочої групи, яка розробила пропозиції щодо закону про медіацію і концепції законодавчого забезпечення, насправді розбивається об абсолютно формальні, бюрократичні аргументи інших міністерств і відомств. Ці структури, на жаль, не зважають на завдання, мету і навіть економічні переваги застосування інших підходів, на інноваційність і передовий досвід, на те, що в усіх інших країнах Америки, Заходу, Азії, Європи… це вже існує — і на законодавчому, і на практичному рівнях. Вони пильнують винятково інтереси бюрократичної системи і збереження мінімальних витрат з державного бюджету. Навіть якщо ці витрати в перспективі дають заощадження державного бюджету, що вже давно пораховано і багато прикладів цього існує не тільки в Україні, а й в інших країнах світу, — як на національному, так і на районних рівнях. Говорячи вже про закон про медіацію, мабуть, логічно було б очікувати, що в плані заходів щодо реалізації концепції розвитку кримінальної юстиції міг би з’явитися пункт про прийняття закону про медіацію, оскільки найбільш поширеною програмою відновного правосуддя, яка застосовується і в системі профілактики, і в системі реагування на злочини, вчинені неповнолітніми, є саме медіація. І наш досвід співпраці переважно з правовою системою, включно з судом, прокуратурою і МВС, говорить про те, що цей закон насправді міг би так само дуже допомогти усвідомленню всіма посадовими особами і ролі медіатора, і цінностей та принципів, на яких побудований підхід, і очікуваних результатів, і юридичних наслідків такої процедури, і механізму взаємодії між правовою системою і медіаторами, які за умовами процедури не мають бути частиною правової системи, оскільки процедура медіації є автономною, навіть у рамках системи кримінального судочинства і будь-якого іншого судочинства. І тільки зміни до Кримінального і Кримінально-Процесуального кодексів насправді не вирішать повністю цієї проблеми. В інших країнах на законодавчому рівні насправді змогли обме-


18

житися змінами до Кримінального і КримінальноПроцесуального кодексів, але паралельно з цими змінами, як, наприклад, у Польщі, з’явилася ще одна стаття — ст. 231 у КПК Польщі. Цікаво, що стаття 23-1 у КПК України так само говорить про те, що орган дізнання, слідства і прокуратури має інформувати державні органи або неурядові організації про вчинений злочин з метою прийняття заходів з усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. Читачі бюлетеня, які вірять у нумерологію, можуть знайти тут дуже цікавий «збіг» обставин. При цьому, в українському плані заходів з реалізації концепції реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх серед виконавців немає жодного посилання на неурядові (громадські) організації! Водночас, ця стаття КПК, що була прийнята в Польщі, мала наслідком і те, що в Польщі при Міністерстві юстиції був створений відповідний орган — рада з питань упровадження медіації, до якої увійшли представники всіх гілок правової системи, суду, прокуратури і слідства. Так само увійшли представники польського центру медіації й інших центрів медіації, що існують у Польщі, представники Міністерства юстиції, представники Конституційного трибуналу Польщі, які разом уже розробляли рекомендації щодо подальшої реалізації та впровадження медіації як процедури, котра пов’язана з судом. І там уже було багато зроблено для того, щоб і судді, і прокурори, і слідчі розуміли, що це за процедура і яким чином вона має відбуватися, який механізм взаємодії, як інформувати сторони про переваги й потенційні ризики застосування цього підходу і про те, які можуть бути наслідки досягнення примирення між потерпілим і правопорушником в контексті тієї чи іншої процедури, хоча переважно мова йде про медіацію як найбільш поширену процедуру. Насправді існує багато рекомендацій європейської спільноти з приводу того, що необхідно робити для запровадження відновних практик в систему кримінального судочинства на державному рівні: починаючи від «Основних принципів ООН щодо впровадження програм відновного правосуддя у кримінальних справах» і завершуючи Рекомендацією Rec(99)/19 щодо проведенні медіації у кримінальних справах», що рекомендує впровадження медіації в систему кримінального судочинства для країн ради Європи, і нещодавніми інструкціями Європейської Комісії щодо кращого застосування чинної рекомендації щодо медіації у кримінальних справах (друкувалася у випуску бюлетеня № 3’2008). Усі ці документи приймалися

АКТУАЛЬНА ТЕМА

на підставі обговорення шляхів упровадження в різних країнах кращого досвіду і кращих практик реалізації програм відновного правосуддя і зміни підходів у системі кримінального судочинства. Так само існують ще рекомендації міністрів юстиції країн Ради Європи (Резолюція «Відновне правосуддя — соціальна місія системи кримінального судочинства»). Так само є досить корисні поради щодо того, яким чином на державному, національному рівні країнам потрібно впроваджувати цю практику у власну систему кримінального судочинства. Тому трохи прикро, що багато які з цих порад і гарного досвіду так і не знайшли свого відображення в такому плані заходів. Але ми сподіваємося на краще і на гарні перспективи. Загалом, для країни європейської орієнтації, мабуть, 10 років упровадження — це значний термін для того, щоб уже зробити якісь висновки і, відповідно, перетворити досягнення в практичній площині в законодавче поле і державну політику. Для посттоталітарної країни, якою є Україна, особливо якщо порівнювати її з іншими пострадянськими країнами, окрім країн Балтики, — це поки що передовий досвід. І тут я висловлюю щиру вдячність нашим партнерам з органів правової системи! Ми дуже вдячні нашим партнерам, які дійсно співпрацюють з громадянським суспільством і з неурядовими організаціями в пілотних регіонах на місцевому рівні. Ми так само вдячні окремим людям у Міністерстві внутрішніх справ, Генеральній прокуратурі України, які зрозуміли суть відновного підходу — демократичність, перспективність та й узагалі переваги для досягнення завдань всієї системи кримінального судочинства — і посприяли виникненню постанов Пленуму Верховного Суду, інструктивного листа Генерального прокурора, які принаймні на декларативному рівні зафіксували прийняття інноваційних підходів і напрямок подальшого розвитку. Але серйозні, активні, системні кроки до практичного втілення принципів і цінностей відновного підходу, визначення напрямків подальшого розвитку досі залишаються радше в бажаному порядку денному, ніж у реаліях сучасного життя. Тому сподіваймося, що найближчим часом ми це усвідомимо й зрозуміємо, якісь зміни відбудуться і ми все ж таки почнемо наздоганяти хоча б той самий Казахстан, і ту саму Російську Федерацію, які вже прийняли закони про медіацію, що вже починають активно впроваджуватись, але які й досі залишаються набагато позаду України в плані впровадження відновних практик у системі кримінального судочинства.

З розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» від 12 жовтня 2011 р. та відповідним планом заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні можна ознайомитись у рубриці «ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ» на стор. 22 бюлетеня. Відновне правосуддя в Україні


ЗНАЧЕННЯ КОМПЛЕКСНОГО ҐЕНДЕРНОГО ПІДХОДУ У ВПРОВАДЖЕННІ ВІДНОВНИХ ПРАКТИК, або Що ховається за цифрами у звітах про кількість залучених чоловіків і жінок Визначення понять та трохи історії Всім добре відома фраза Сімони де Бовуар «Жінкою не народжуються, нею стають» вдало демонструє сутність ґендеру. Адже на відміну від статі, яка визначається на основі фізичних відмінностей, ґендер позначає соціально зумовлені відмінності та стосунки між чоловіками і жінками, які є набутими, засвоюються в процесі соціалізації, можуть змінюватися з часом та суттєво залежать від культури. Термін «ґендер» запропонував американський психоаналітик Роберт Столлер наприкінці 60-их років ХХ століття. Ґендерні ролі — один із видів соціальних ролей; визначають те, що вважається доречним і належним для представників кожної статі. Ґендерна рівність ( а н гл . «gender equality») — означає, що жінки та чоловіки, дівчата та хлопці користуються рівними правами, можливостями та ставленням в усіх сферах життя. Це не означає, що жінки та чоловіки повинні стати однаковими, але має на увазі, що їх права, обов’язки і можливості не повинні залежати від їх статі. Комплексний ґендерний підхід (англ. «gender mainstreaming») передбачає, що ґендерні аспекти займають центральне місце в будь-якій діяльності — у формуванні політики, наукових дослідженнях, інформаційнопросвітницькій роботі, законодавстві, розподілі ресурсів, а також у плануванні, реалізації і моніторингу різних програм і проектів. 3–4/2011

Комплексний ґендерний підхід — це не самоціль, а стратегія, принцип, засіб для досягнення ґендерної рівності. У 1997 році Економічна і соціальна р а д а О О Н в и з н ач и л а поняття комплексного ґендерного підходу таким чином: «Комплексний ґендерний підхід означає оцінку наслідків 1 для чоловіків та жінок будьякої планованої дії у сфері законодавства, політики або програм у будь-якій області і на всіх рівнях. Це стратегія інтеграції інтересів чоловіків і жінок у процес розробки, реалізації, моніторингу й оцінки всієї політики і програм в політичній, економічній та соціальній сферах так, щоб і чоловіки, і жінки рівною мірою отримували від цього користь, а нерівність би скорочувалася». Ідея комплексного ґендерного підходу вперше прозвучала у 1985 році на Третій Світовій Конференції Жінок в Найробі та була офіційно представлена у 1995 на Четвертій Світовій Конференції Жінок в Пекіні. На сьогодні усі міжнародні організації (ООН, Світовий Банк, Рада Європи та інші) визначають ґендерну рівність як одну зі своїх стратегічних цілей. Також для більшості донор-

1

Сьогодні в Україні для позначення такої оцінки наслідків часто використовується поняття «ґендерне інтегрування». Хоча в документі СоціальноЕкономічної Ради використовується саме поняття «gender mainstreaming».

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Наталія ПИЛИПІВ, координатор з моніторингу та оцінки проектів, БО «Український Центр Порозуміння». Радник з питань ґендеру та прав людини в рамках проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді. Фаза ІІІ»


АКТУАЛЬНА ТЕМА

20

Таблиця 1 Учасники відновних програм у пілотних регіонах за період із травня по жовтень 2011 К-ть медіацій, проведених у кримінальних випадках

Регіони3

Вінниця Дрогобич Жмеринка Івано-Франківськ Пирятин Загальна кількість

4 12 4 7 10 37

К-ть відновних програм, проведених у некримінальних конфліктах Медіації

Кола

0 7 6 16 29

0 5 0 5

ських організацій2 (у тому числі і Швейцарського Бюро Співробітництва) тема ґендеру є наскрізною у всіх проектах, незалежно від сектору. Іншими словами, всі проекти повинні ґрунтуватися на принципах комплексного ґендерного підходу. Це безумовно вказує на те, що ґендерна рівність є важливим пріоритетом міжнародної спільноти.

Тим часом...3 Однак, на жаль, так вже повелось у світі, що ґендер частіше сприймається як «забаганки феміністок» та нерідко використовується як предмет для жартів. Переконатися просто: відкрийте будь-яку пошукову систему та спробуйте ввести такі ключові слова як «ґендер», «ґендерна рівність» — спектр отриманих результатів вас досить неприємно вразить. Зрештою, навіть часто від колег можна почути фрази на кшталт: «Ти вже порахувала ‘мальчиків’ і ‘дєвочок’?»… Таке формулювання вже вказує на те, що серйозно питання ґендеру мало хто сприймає.

Що стоїть за цифрами? Дані, які враховують розподіл за статтю — це перший крок на шляху до ґендерного інтегрування та впровадження комплексного ґендерного підходу. У рамках проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді. Фаза ІІІ» така «ґендерно-чутлива» статистика збирається щодо учасників відновних програм, медіаторів, учасників тренінгів та інших подій, учасників районних, обласних координаційних рад. 2

Донорські організації — переважно міжнародні організації, які підтримують реалізацію проектів з різних напрямків залежно від власних пріоритетів: демократизація суспільства, розвиток громадянського суспільства, впровадження відновних практик, підтримка програм з попередження ВІЛ-СНІДу тощо. 3 У проекті 7 регіонів, однак дані з двох регіонів в останньому звітному періоді не було отримано. Дані за І та ІІ звітні періоди містять інформацію зі всіх семи пілотних регіонів, у яких реалізовується проект.

Сімейні групові наради 0 2 0 2

Кількість учасників у відновних програмах Жінок

Чоловіків

9 45 2 14 27 97

8 49 8 15 26 106

Очевидно, що цифри без аналізу мало про що розкажуть, тому пропоную придивитися до них уважніше. Ґендер і відновні програми У Таблиці 1 наведено статистику про кількість відновних програм та їх учасників за 6 місяців реалізації проекту (квітень — жовтень 2011 року). Для порівняння, у Таблиці 2 містяться зведено дані за всі три звітні періоди від початку проекту (травень 2010 — жовтень 2011 р.р.). Як видно з Таблиці 2, загалом за 18 місяців діяльності проекту у відновних програмах взяли участь 857 осіб, у тому числі 444 жінок та 413 чоловіків. Різниця досить невелика, особливо якщо врахувати, що кількість чоловіків в Україні менша, аніж жінок. Отож, із полегшенням можна зробити висновок, що і чоловіки, і жінки мають однаковий доступ до відновних програм у пілотних регіонах. Проте за загальними цифрами приховуються вкрай важливі деталі: чоловіки частіше беруть участь як правопорушники, а жінки — як потерпілі чи сторони підтримки. На перший погляд це не викликатиме здивування через стійкі стереотипи на кшталт «рівень тестостерону у чоловіків вищий, відтак, вони агресивніші, отже, вчиняють більше злочинів». Однак, якщо Таблиця 2 Кількість учасників відновних програм. Розподіл за статтю І звітний період (01/05/2010 — 31/10/2010) ІІ звітний період (01/11/2010 — 30/04/2011) ІІІ звітний період (01/05/2011 — 31/10/2011) Загальна кількість (від початку проекту)

Жінок

Чоловіків

226

200

121

107

97

106

444

413

Відновне правосуддя в Україні


Значення комплексного ґендерного підходу у впровадженні відновних практик ...

мислити категоріями комплексного ґендерного підходу, то, можливо, варто задуматися над тим, що ґендерні аспекти потрібно враховувати при розробці стратегій та програм профілактики злочинності. У більшості пілотних регіонів серед навчених медіаторів є як чоловіки, так і жінки. Проте 90% практикуючих медіаторів — жінки. Враховуючи цей факт, а також згадуючи про те, що доволі часто у відновних програмах правопорушниками є чоловіки, а потерпілими — жінки, можна припустити, що стать може впливати на нейтральність медіаторів. І хоча від учасників реальних відновних програм ще ніколи не надходило скарг на дискримінацію за статевою ознакою чи на неоднакове ставлення медіатора до учасників медіації, спостереження під час рольових ігор на кількох навчальних практичних семінарах дають підстави вважати, що люди (і медіатори тут не виняток) схильні надавати перевагу чи, навпаки, дискримінувати за ознакою ґендеру. Це може проявлятися в заохоченні представників однієї статі до висловлювань, схваленні їхніх думок, фокусуванні на них своєї уваги і так далі. Ймовірність неоднакового ставлення зростає, якщо процедура відновної програми не є чітко регламентованою. Для прикладу, сімейні медіації передбачають більше гнучкості, аніж медіації в кримінальних справах, або ж кола та сімейні групові наради є менш структурованими, аніж медіації. Для того, щоб все-таки максимально забезпечити ґендерну рівність під час проведення відновних програм, варто було б: y за можливості, проводити медіацію в парі: чоловік-жінка; y залучати більше чоловіків-медіаторів до практичної роботи; y намагатися відслідковувати та аналізувати ґендерні аспекти хоча б під час підготовчої роботи. Ґендер і прийняття рішень Під час аналізу, який враховував розподіл за статтю, виявлено, що у таких подіях як презентації, круглі столи, семінари, тренінги переважно (60% і більше) беруть участь жінки, тоді як переважна

3–4/2011

21

більшість тих, хто насправді приймає рішення в громадах (представники органів місцевої влади, керівники установ правової системи) — чоловіки. Очевидно, що це відображає загальнодержавний (та навіть загальносвітовий) ґендерний дисбаланс та нерівність у доступі до процесу прийняття рішень та розподілу ресурсів. Однак особливої уваги заслуговує той факт, що в рамках проекту найбільш успішними щодо співпраці з місцевими органами влади були саме ті регіони, де місцеві координаційні ради були ґендерно-збалансованими. Для прикладу, в Івано-Франківську, де на сьогодні прийнята і міська, і обласна програми профілактики злочинності, координаційна рада складається з восьми жінок та восьми чоловіків (у повному складі). Спостереження за одним із засідань координаційної ради в Івано-Франківську якраз і змусило глибше проаналізувати ґендерні аспекти, адже в ході обговорення чоловіки та жінки звертали увагу на різні фактори, що сприяло більш конструктивній та багатосторонній дискусії. Безумовно, забезпечення ґендерної рівності у процесі прийняття рішень — це довготривале завдання, якого навряд чи вдасться досягнути просто і швидко. Однак вже сьогодні можна використовувати комплексний ґендерний підхід у повсякденній роботі. Для прикладу, організовуючи захід, можна подбати про те, щоб у президії, серед доповідачів та учасників були рівномірно представлені як чоловіки, так і жінки. Обговорюючи певне рішення, можна присвятити хоча б хвилинку, щоб подумати, чи сприятиме воно установленню ґендерної рівності, чи принаймні не буде призводити до дискримінації за статтю. З а в е р ш и т и хо т і л о с я б в и с н о в ко м наснаженням: світова практика свідчить, що програми та проекти, які впроваджуються із використанням комплексного ґендерного підходу, мають кращу результативність, більший вплив та життєздатність у довготерміновій перспективі.


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 12 жовтня 2011 р. N 1039-р Київ Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні 1. Відповідно до статті 2 Указу Президента України від 24 травня 2011 р. N 597 (597/2011) «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» затвердити план заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, що додається. 2. Центральним та місцевим органам виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, відповідальним за виконання затвердженого пунктом 1 цього розпорядження плану заходів, подавати щороку до 15 березня Міністерству юстиції інформацію про стан його виконання для її узагальнення та подання до 15 квітня Кабінетові Міністрів України. 3. Установити, що фінансування заходів, передбачених планом заходів, затверджених пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених органам виконавчої влади, іншим державним органам у Державному бюджеті України на відповідний рік, а також за рахунок інших не заборонених законом джерел. 4. Запропонувати: 1) раді суддів загальних судів організувати запровадження в місцевих та апеляційних судах спеціалізації суддів з розгляду кримінальних справ щодо неповнолітніх; 2) Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надати місцевим та апеляційним загальним судам рекомендаційні роз’яснення щодо: y визначення критеріїв обрання заходів впливу (виховного та профілактичного характеру) до неповнолітніх, які вчинили правопорушення; y вжиття заходів реагування, спрямованих на усунення причин та умов вчинення правопорушень неповнолітніми, зокрема шляхом винесення судами окремих ухвал. Прем’єр-міністр України М. АЗАРОВ Інд. 70 ЗАТВЕРДЖЕНО розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. N 1039-р

ПЛАН заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні Заходи нормативно-правового забезпечення 1. Підготувати та подати в установленому порядку на розгляд Кабінету

Міністрів України пропозиції щодо: 1) удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зокрема, в частині


Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку ...

здійснення кримінального судочинства щодо неповнолітніх з урахуванням їх вікових, соціальнопсихологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку, а також застосування програм відновного правосуддя. Мін’юст, МВС, Генеральна прокуратура України (за згодою), Верховний Суд України (за згодою), Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (за згодою). 2012 рік; 2) законодавчого врегулювання порядку участі неповнолітніх, що вчинили правопорушення, у програмах соціальної реабілітації. ДПтС, МОНмолодьспорт, Мін’юст. 2012 рік; 3) створення системи єдиного інформаційного обліку неповнолітніх, що вчинили правопорушення. М В С , М О Н м ол од ь с п о р т, ДПтС. IV квартал 2011 р. — 2012 рік; 4) створення служби пробації, однією із функцій якої повинне бути забезпечення належного патронажу неповнолітніх, що відбувають покарання у спеціальних виховних установах або звільнені з них, сприяння їх соціальній адаптації та реінтеграції. Мін’юст, ДПтС, МВС. 2012 рік. Заходи організаційного, методичного та інформаційного забезпечення 2. Забезпечити оновлення матеріальнотехнічної бази для організації корисної зайнятості та дозвілля неповнолітніх, що відбувають покарання у спеціальних виховних установах. ДПтС. IV квартал 2011 р. — 2013 рік. 3. Забезпечувати надання на постійній основі соціально-психологічної допомоги неповнолітнім, що відбувають покарання у спеціальних виховних установах або перебувають у закладах соціальної реабілітації органів освіти чи звільнені з них, а також їх сім’ям. ДПтС, МОНмолодьспорт, Мінсоцполітики, МВС, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Постійно. 3–4/2011

23

4. Розробити порядок реалізації у спеціальних виховних установах програм ресоціалізації неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі. ДПтС, МВС, МОНмолодьспорт. 2013 рік. 5. Розробити методики та програми профілактики скоєння повторних злочинів серед неповнолітніх, що перебувають на обліку кримінальновиконавчої інспекції ДПтС. ДПтС. 2014 рік. 6. Започаткувати на базі закладів соціальної реабілітації органів освіти експеримент із створення центрів соціальної реабілітації неповнолітніх, що вчинили правопорушення. М О Н м ол од ь с п о р т, М В С , ДПтС. 2012 рік. 7. Розпочати виконання програм реабілітації неповнолітніх, що перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції ДПтС. ДПтС. 2014 рік. 8. Забезпечувати надання належної медичної допомоги неповнолітнім, що перебувають у приймальниках-розподільниках для дітей органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторах, спеціальних виховних установах, відповідно до клінічних протоколів та стандартів, затверджених МОЗ. ДПтС, МВС, МОЗ, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Постійно. 9. Розробити порядок проведення оцінки ризиків скоєння повторних злочинів неповнолітніми, що перебувають на обліку кримінальновиконавчої інспекції ДПтС. ДПтС. 2014 рік. 10. Провести аналіз причин і умов, що сприяють поширенню злочинності серед неповнолітніх, та подати в установленому порядку Кабінету Міністрів України пропозиції щодо їх попередження. МВС, МОНмолодьспорт, Мінсоцполітики. IV квартал 2011 р. — 2012 рік. 11. Розробити регіональні програми, спрямовані на профілактику дитячої безпритульності та бездоглядності серед неповнолітніх. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні,


24

Київська та Севастопольська міські держадміністрації. IV квартал 2011 р. — 2012 рік. 12. Організувати здійснення заходів щодо залучення волонтерів, студентів вищих навчальних закладів відповідного освітнього спрямування, представників громадських та релігійних організацій до соціально-психологічного патронажу неповнолітніх, що тримаються у спеціальних виховних установах. ДПтС. IV квартал 2011 р. — 2012 рік. 13. Створити систему моніторингу стану дотримання прав дітей у приймальникахрозподільниках для дітей органів внутрішніх справ. МВС. 2012–2015 роки. 14. Проводити серед неповнолітніх інформаційно-просвітницьку роботу, спрямовану на формування свідомого та поважливого ставлення до соціально позитивного способу життя. МОНмолодьспорт, Мінсоцполітики, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Постійно. 15. Забезпечувати підготовку та розповсюдження інформаційних матеріалів щодо ведення неповнолітніми здорового способу життя. МОНмолодьспорт, МОЗ. Постійно.

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

Заходи кадрового забезпечення 16. Передбачити в навчальних планах та програмах підготовки фахівців за відповідними напрямами і спеціалізацією курси з питань роботи з неповнолітніми, що вчинили правопорушення, а також з профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Національна академія педагогічних наук (за згодою), МОНмолодьспорт, МВС, ДПтС. 2012 рік. 17. Забезпечувати на постійній основі підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, працівників органів внутрішніх справ, суддів, адвокатів, які працюють з неповнолітніми, що вчинили правопорушення, та прокурорів, які проводять правозахисну діяльність у сфері захисту прав дітей. Національна академія педагогічних наук (за згодою), МОНмолодьспорт, МВС, Мінсоцполітики, ДПтС, Генеральна прокуратура України (за згодою), Верховний Суд України (за згодою), Вищий спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (за згодою), Національна школа суддів України (за згодою), Вища кваліфікаційна комісія адвокатури (за згодою). Постійно.

Відновне правосуддя в Україні


ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МЕДІАЦІЮ»

Цей Закон створює правові умови та встановлює загальні засади здійснення медіації в Україні, як позасудової процедури, що застосовується для швидкого та ефективного вирішення конфліктів і спорів Розділ І. Загальні положення Стаття 1. Визначення основних термінів У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні: договір про проведення медіації — це домовленість сторін конфлікту (спору) з медіатором та/або організацією, що забезпечує проведення медіації, про порядок та умови надання послуг з медіації; компетентний орган — будьякий орган, що відповідно до чинного законодавства України має повноваження розглядати спір та приймати обов’язкове для сторін рішення по суті спору; конфлікт — реальні або такі, що видаються реальними, протиріччя між двома або більше особами (як фізичними, так і юридичними); медіатор — фізична особа, яка виступає незалежним посередником у позасудовому врегулюванні сторонами конфлікту (спору), що виник між ними, в порядку, передбаченому цим Законом; медіація — процедура позасудового вирішення конфліктів (спорів) їх сторонами на засадах добровільності, самовизначення і рівності сторін, конфіденційності, незалежності та неупередженості із залученням медіатора, що спрямована на самостійне досягнення сторонами рішень щодо позасудового врегулювання конфлікту (спору) в порядку, передбаченому цим Законом; медіаційне застереження — це окреме положення у договорі про передачу на медіацію всіх або певних 3–4/2011

конфліктів (спорів), що виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами; організація, що забезпечує проведення медіації — це юридична особа, зареєстрована у встановленому порядку, яка надає послуги з вирішення конфліктів (спорів) шляхом медіації; спір — конфлікт, переданий на розгляд компетентному органу; сторони медіації — фізичні та/або юридичні особи, між якими виник конфлікт (спір) і які погодилися вирішити його шляхом медіації; угода про результати медіації — це письмово оформлена домовленість сторін, що може укладатися за результатами медіації та містить викладення досягнутих сторонами спільних рішень щодо врегулювання конфлікту (спору). Стаття 2. Законодавство про медіацію Відносини у сфері медіації регулюються Конституцією України, цим Законом, а також іншими законами та підзаконними актами України. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші положення, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються положення міжнародного договору України. Стаття 3. Допустимість медіації Сторони у конфлікті (спорі) мають право погодитися вирішити його шляхом медіації в порядку,

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

Реєстраційний номер 8137 від 21.02.2011 Законопроект подавався Народним депутатом України Олегом Тищенком Інформацію про групу авторів та пояснювальна записка див. на стор. 31–34 У червні 2011 р. Комітет правосуддя ВРУ рекомендував депутатам розглянути і підтримати законопроект у першому читанні. 23 вересня на сесії Верховної Ради України «за» проголосували лише 104 народні обранці. Наразі продовжується робота над вдосконаленням законопроекту, робоча група працює над внесенням зауважень від державних та наукових установ і готує нову редакцію закону до подання на розгляд ВРУ. Дивіться також коментар до законопроекту Катерини Шкляревської, юриста, медіаторапрактика, у рубриці «Дослідження» (стор.102)


26

передбаченому цим Законом, як у випадку, коли конфлікт не передається на розгляд компетентного органу, так і у випадку, коли компетентним органом розпочато розгляд відповідного спору, але в будь-якому випадку до моменту виконання в повному обсязі остаточного рішення у справі, винесеного компетентним органом. Компетентний орган, в провадженні якого перебуває спір, може рекомендувати сторонам звернутися до медіації з метою врегулювання відповідного спору. Стаття 4. Принципи медіації Медіація здійснюється на засадах добровільності, самовизначення і рівності сторін, конфіденційності, незалежності та неупередженості медіатора. Стаття 5. Добровільність медіації Ніхто не може бути примушений до вирішення конфлікту (спору) шляхом медіації. Сторони конфлікту (спору) беруть участь у медіації за взаємною згодою і можуть відмовитися від її проведення у будь-який момент до укладення угоди про результати медіації та звернутися до інших способів вирішення конфлікту (спору). Участь особи у медіації не може розглядатися як визнання цією особою своєї вини чи пред’явлених до неї вимог, так само як і відмовою від власних вимог. Стаття 6. Самовизначення сторін медіації У процесі медіації сторони конфлікту (спору) вільні у пошуку спільного рішення щодо врегулювання конфлікту (спору) та самостійно визначають можливості його врегулювання. Стаття 7. Рівність сторін медіації Сторони мають рівні права під час проведення медіації. Забороняється надання будь-якій стороні медіації привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Стаття 8. Конфіденційність медіації Під час проведення медіації зберігається конфіденційність усієї інформації, що має відношення до вказаної процедури, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України,

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

а також коли сторони домовились у письмовій формі про інше. Медіатор не вправі розголошувати інформацію, що стосується медіації та стала йому відома під час проведення медіації, без попередньої письмової згоди на це усіх сторін медіації. Учасники медіації, організації, що забезпечують проведення медіації, та їхні співробітники не вправі посилатися, якщо сторони не домовилися у письмовій формі про інше, в будь-яких інших процедурах вирішення конфлікту (спору), в тому числі в судових та арбітражних провадженнях на інформацію про: y пропозиції сторони про звернення до процедури медіації; y висловлення стороною свого погодження на участь у процедурі медіації; y міркування або пропозиції сторін щодо можливих шляхів врегулювання конфлікту (спору); y заяви сторін медіації, зроблені ними під час медіації; y пропозиції медіатора; y висловлення стороною готовності прийняти пропозицію про врегулювання конфлікту (спору); y іншу інформацію, що стосується медіації. Стаття 9. Незалежність та неупередженість медіатора Медіатор у своїй діяльності є незалежним і діє у межах чинного законодавства України. Медіатор не має права брати участь у медіації конфліктів (спорів), у яких він/вона має особистий інтерес, в тому числі особисту чи фінансову зацікавленість у результатах вирішення таких конфліктів (спорів), або якщо він/вона пов’язаний сімейними чи діловими стосунками з однією або кількома сторонами медіації, або якщо до початку медіації він/вона розглядав відповідний конфлікт (спір) як посадова особа компетентного органу або виступав представником чи радником хоча б однієї зі сторін медіації, або якщо існують інші обставини, які ставлять під сумнів неупередженість медіатора. У разі наявності хоча б однієї з перелічених обставин медіатор зобов’язаний до призначення його/її медіатором у відповідному конфлікті (спорі) повідомити сторони медіації про наявний конфлікт інтересів, а у випадку, коли такі обставини стали відомі під час проведення медіації, — негайно після їх виявлення. Медіатор, який проводив медіацію конфлікту (спору), не може бути представником або радником сторони медіації під час розгляду того самого конфлікту (спору) компетентним органом. Відновне правосуддя в Україні


Закон України «Про медіацію»

Стаття 10. Мова, якою здійснюється медіація Сторони медіації у медіаційному застереженні та/або договорі про проведення медіації визначають якою мовою або мовами буде проводитися медіація. Якщо медіаційне застереження та/або договір про проведення медіації не містить посилання на мову, якою здійснюється медіація, то вона проводиться українською мовою. Усі договори, угоди, заяви та інші документи, складені в процесі медіації або за її результатами, викладаються мовою або мовами, обраними сторонами медіації для здійснення медіації. Якщо медіаційне застереження та/або договір про проведення медіації не містить посилання на мову, якою здійснюють медіацію, то усі договори, угоди, заяви та інші документи, складені в процесі медіації або за її результатами, викладаються українською мовою.

27

y кількість годин навчання, в тому числі кількість годин практичних занять. Стаття 13. Відповідальність медіатора Медіатор несе відповідальність за порушення вимог цього Закону, інших законів та підзаконних актів України, норм професійної етики медіаторів, а також договору про проведення медіації. Шкода, завдана сторонам внаслідок надання некваліфікованих послуг з медіації, відшкодовується медіатором в порядку, встановленому цивільним законодавством України, а також договором на проведення медіації. Стаття 14. Страхування відповідальності медіатора Цивільна відповідальність медіатора підлягає добровільному страхуванню в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Розділ ІІ. Статус медіатора

Розділ ІІІ. Проведення медіації

Стаття 11. Вимоги до медіатора Медіатором може бути фізична особа, яка пройшла спеціальну підготовку за відповідним напрямком в Україні або за її межами та отримала сертифікат або інший документ, що підтверджує проходження нею відповідної підготовки, та якій на момент укладення договору про проведення медіації виповнився двадцять один рік. Сторони та/або організації, що забезпечують проведення медіації, можуть встановлювати додаткові вимоги до медіаторів, зокрема щодо віку, освіти, досвіду тощо. Медіатором не може бути особа, яка має судимість, яку не знято або не погашено в установленому законом порядку, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Стаття 15. Договір про проведення медіації Медіація проводиться на підставі договору про проведення медіації, який укладається сторонами конфлікту (спору) з одним або кількома медіаторами, або організацією, що забезпечує проведення медіації. Договір про проведення медіації укладається в простій письмовій формі, підписується усіма сторонами конфлікту (спору) та медіатором (медіаторами) або організацією, що забезпечує проведення медіації. Договір про проведення медіації має відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, що стосуються змісту договорів. Окрім того, договір про проведення медіації має містити: y положення про прийняття сторонами конфлікту (спору) принципів медіації, визначених цим Законом; y визначення місця проведення медіації; y зазначення строку проведення медіації; y порядок оплати сторонами конфлікту (спору) витрат на проведення медіації, розмір та порядок оплати гонорару медіатора (медіаторів) або організації, що забезпечує проведення медіації. Сторони конфлікту (спору) та медіатор (медіатори) або організація, що забезпечує проведення медіації, мають право визначити у договорі про проведення медіації інші умови здійснення медіації, які не можуть суперечити цьому Закону, іншим законам та підзаконним актам України.

Стаття 12. Сертифікація медіаторів Медіатор має бути сертифікований будьяким підприємством, установою, організацією, які здійснюють підготовку медіаторів в Україні або за її межами за програмою, що складає не менше сорока академічних годин, включаючи практичні заняття. Документом, який підтверджує проходження відповідної підготовки, є сертифікат або інший документ, у якому зазначаються: y прізвище, ім’я, по батькові особи, яка проходила підготовку; y назва суб’єкта, який провів підготовку; y прізвище, ім’я, по батькові осіб, які провели навчання; 3–4/2011


28

Договір про проведення медіації укладається у кількості примірників відповідно до кількості сторін конфлікту (спору) — по одному для кожної сторони та кожного з медіаторів або організації, що забезпечує проведення медіації. Договір про проведення медіації конфлікту (спору) набирає чинності в день його підписання сторонами конфлікту (спору) та медіатором (медіаторами) або організацією, що забезпечує проведення медіації. Договір про проведення медіації може бути посвідчений будь-яким способом, передбаченим чинним законодавством України. Стаття 16. Призначення та заміна медіаторів Сторони медіації обирають одного або кількох медіаторів за взаємною згодою на незалежній основі. У разі, якщо договір про проведення медіації було укладено з організацією, що забезпечує проведення медіації, така організація може рекомендувати кандидатуру медіатора (кандидатури медіаторів) або призначити його (їх) у разі, коли сторони направили відповідне звернення у таку організацію на підставі договору про проведення медіації. Підтвердження погодження кандидатури медіатора може відбуватися у будь-який спосіб, який сторони та організація, що забезпечує проведення медіації, визнають достатнім для такого погодження. Сторони медіації мають право замінити медіатора, а у разі, коли медіація проводиться кількома медіаторами, — або одного, або всіх медіаторів, у будь-який момент проведення медіації до укладення угоди про результати медіації. У такому разі, розрахунки між сторонами та медіатором (медіаторами) здійснюються згідно з умовами договору про проведення медіації. Стаття 17. Учасники медіації Учасниками медіації є сторони медіації та медіатор (медіатори). Сторони конфлікту (спору) набувають статусу сторін медіації з моменту набрання чинності договором про проведення медіації. Іншими учасниками медіації можуть бути представники сторін, експерти, спеціалісти, фахівці, інші особи за умови подання ними письмової згоди на дотримання принципів та процедури медіації, визначених у цьому Законі та договорі про проведення медіації. Стаття 18. Права і обов’язки сторін медіації Сторони медіації мають право:

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

y бути поінформованими про суть медіації та наслідки її проведення; y обирати одного або кількох медіаторів; y за взаємною згодою залучати до процесу медіації представників, експертів, спеціалістів, фахівців, інших осіб на умовах дотримання ними принципу конфіденційності медіації, якщо інше не погоджено сторонами; y користуватися послугами перекладача; y відмовитися від участі у медіації на будьякому етапі її проведення до укладення угоди про результати медіації; y користуватися іншими правами, наданими сторонам медіації чинним законодавством України та договором про проведення медіації. Сторони медіації зобов’язані: y співпрацювати з медіатором та не перешкоджати проведенню медіації у строки та в порядку, встановленому цим Законом та договором про проведення медіації; y добровільно виконувати угоду про результати медіації, укладену за результатами медіації; y поважати честь і гідність інших учасників медіації; y дотримуватися чинного законодавства України, а також інших зобов’язань, взятих на себе договором про проведення медіації. Стаття 19. Права медіатора Під час медіації медіатор має право: y самостійно визначати порядок проведення медіації; y перевіряти повноваження представників сторін медіації; y проводити зустрічі індивідуально з кожною із сторін медіації або з кількома, або усіма сторонами медіації одночасно в умовах, що забезпечують дотримання конфіденційності; y пропонувати сторонам призупинити медіацію з метою проведення додаткових підготовчих дій чи залучення необхідних фахівців з боку тієї чи іншої сторони медіації; y допомагати сторонам медіації сформулювати зміст угоди про результати медіації згідно з досягнутим сторонами медіації рішенням щодо врегулювання конфлікту (спору); y припинити процес медіації; y користуватися іншими правами, наданими медіатору чинним законодавством України, а також договором про проведення медіації. У разі, якщо медіатор отримав від однієї із сторін інформацію, що стосується медіації, він/ вона має право розкрити таку інформацію іншій Відновне правосуддя в Україні


Закон України «Про медіацію»

29

стороні лише за умови попереднього отримання на це згоди сторони, яка надала таку інформацію. Медіатор не має права надавати сторонам юридичні консультації, експертні висновки або інші консультації щодо предмета конфлікту (спору) чи можливих результатів вирішення конфлікту (спору), в якому він/вона залучений безпосередньо як медіатор. Медіатор не має права без згоди сторін робити будь-які публічні заяви по суті конфлікту (спору). Медіатор не має права нав’язувати сторонам медіації рішення щодо врегулювання конфлікту (спору).

y призначає дату, час та місце зустрічі індивідуально з кожною із сторін медіації або з кількома, або усіма сторонами медіації одночасно відповідно до домовленості сторін медіації, про що повідомляє усі сторони медіації; y проводить зустрічі індивідуально з кожною із сторін медіації або з кількома, або усіма сторонами медіації одночасно; y допомагає сторонам медіації дійти згоди із спірних питань та сформулювати зміст угоди про результати медіації. Остаточне рішення щодо порядку проведення медіації в будь-якому випадку приймає медіатор (медіатори).

Стаття 20. Обов’язки медіатора Медіатор зобов’язаний діяти в межах чинного законодавства України, норм професійної етики медіаторів, а також договору про проведення медіації. Під час медіації медіатор зобов’язаний: y надавати сторонам медіації роз’яснення щодо порядку проведення медіації; y повідомити сторони медіації про наявність конфлікту інтересів відповідно до вимог цього Закону; y вживати усіх передбачених чинним законодавством України заходів з метою досягнення сторонами медіації протягом установленого строку рішення щодо позасудового врегулювання конфлікту (спору); y не затримувати проведення медіації без поважних причин; y утримуватися від надання сторонам медіації будь-яких обіцянок або гарантій щодо конкретних результатів медіації.

Стаття 22. Припинення медіації Медіація припиняється: а) укладенням сторонами угоди про результати медіації — у день набрання чинності відповідної угоди; б) заявою медіатора, зробленою після консультацій зі сторонами про те, що подальші дії в рамках врегулювання конфлікту (спору) не призведуть до укладення угоди про результати медіації — в день подання такої заяви сторонам конфлікту (спору); в) заявою всіх сторін медіації про її припинення — в день подання такої заяви сторонами медіатору.

Стаття 21. Проведення медіації Медіація ґрунтується на вільному висловленні сторонами власних позицій, думок, інтересів, міркувань, пропозицій щодо шляхів врегулювання їх конфлікту (спору) тощо. Якщо інше не передбачено договором про проведення медіації та/або правилами медіації, встановленими організацією, що забезпечує проведення медіації, після укладення договору про проведення медіації та призначення медіатора (медіаторів) медіатор (медіатори) зазвичай: y проводить підготовчу бесіду зі сторонами медіації у будь-якій формі за домовленістю, під час якої інформує їх про ціль медіації, порядок її проведення, роз’яснює сторонам їхні права і обов’язки під час медіації, а також про роль медіатора; 3–4/2011

Стаття 23. Угода про результати медіації За результатами медіації сторони мають право укласти угоду про результати медіації та/ або вчиняти будь-які інші дії, не заборонені законом, на виконання досягнутих домовленостей. Угода про результати медіації укладається між сторонами конфлікту (спору) у простій письмовій формі відповідно до загальних засад цивільного законодавства України та принципів медіації, містить викладення досягнутих сторонами в ході медіації спільних рішень щодо позасудового врегулювання конфлікту (спору) і підписується усіма сторонами медіації. Угода про результати медіації містить: y дату та місце укладення угоди про результати медіації; y найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та по батькові за його наявності (для фізичних осіб) сторін медіації, їхнє місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих як суб’єкти підприємницької діяльності) або індивіду-


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

30

альні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб); y предмет конфлікту (спору); y викладення рішення, досягнутого сторонами щодо позасудового врегулювання конфлікту (спору). Сторони медіації мають право визначити в угоді про результати медіації інші положення та домовленості сторін медіації. Угода про результати медіації конфлікту укладається у кількості примірників відповідно до кількості сторін медіації — по одному для кожної сторони. Угода про результати медіації конфлікту набирає чинності в день її підписання сторонами, якщо інше не передбачено домовленістю між ними. Угода про результати медіації спору укладається у кількості примірників відповідно до кількості сторін медіації — по одному для кожної сторони та один примірник для компетентного органу, в провадженні якого перебуває відповідний спір. Угода про результати медіації спору набирає чинності в день її затвердження компетентним органом, в провадженні якого перебуває відповідний спір, якщо інше не передбачено чинним законодавством України. Угода про результати медіації може бути посвідчена будь-яким способом, передбаченим чинним законодавством України. Стаття 24. Виконання угоди про результати медіації Угода про результати медіації є обов’язковою для виконання сторонами медіації. У разі порушення стороною медіації своїх зобов’язань за угодою про результати медіації, інша сторона медіації має право звернутися до суду з позовом до сторони, що порушила свої зобов’язання за угодою про результати медіації, про зобов’язання виконати умови такої угоди. Стаття 25. Строк проведення медіації Строк проведення медіації конфлікту (спору) визначається його сторонами в договорі про проведення медіації.

Розділ ІV. Організації, що забезпечують проведення медіації Стаття 26. Повноваження організацій, що забезпечують проведення медіації Організації, що забезпечують проведення медіації, окрім іншого, мають наступні повноваження:

y розробляти та впроваджувати власні програми і стандарти підготовки медіаторів, а також проводити підготовку та сертифікацію медіаторів, якщо така діяльність передбачена статутними документами таких організацій; y вести реєстри медіаторів, підготовлених та сертифікованих відповідною організацією; y розробляти та впроваджувати власні стандарти та правила професійної етики медіаторів, які не можуть суперечити Конституції України, цьому Закону, іншим законам та підзаконним актам України; y розробляти та впроваджувати власні стандарти та правила професійної діяльності медіаторів, а також механізми контролю за їх виконанням медіаторами, підготовленими та сертифікованими відповідною організацією; y здійснювати контроль за професійною діяльністю медіаторів, сертифікованих відповідною організацією; y здійснювати інформаційне та методичне забезпечення населення інформацією з питань вирішення конфліктів (спорів) шляхом медіації. Стаття 27. Відповідальність організацій, що забезпечують проведення медіації Організації, що забезпечують проведення медіації, несуть відповідальність за порушення вимог цього Закону, інших законів та підзаконних актів України, норм професійної етики медіаторів, а також договору про проведення медіації. Шкода, завдана сторонам внаслідок надання некваліфікованих послуг з медіації, відшкодовується організаціями, що забезпечують проведення медіації, в порядку, встановленому цивільним законодавством України, а також договором на проведення медіації.

Розділ V. Об’єднання медіаторів Стаття 28. Статус об’єднань медіаторів Медіатори можуть об’єднуватися в громадські організації з метою розробки та запровадження стандартів і правил професійної діяльності медіаторів, контролю за їх дотриманням, представництва і захисту своїх професіональних інтересів. Об’єднання медіаторів створюються і діють в порядку, встановленому чинним законодавством України для створення і діяльності об’єднань громадян. Відновне правосуддя в Україні


Закон України «Про медіацію»

Стаття 29. Повноваження об’єднань медіаторів Об’єднання медіаторів, окрім повноважень, передбачених чинним законодавством України, мають також наступні повноваження: y розробляти та запроваджувати для своїх членів стандарти і правила професійної діяльності медіаторів, правила ділової та професійної етики медіаторів, здійснювати контроль за їх дотриманням; y встановлювати та застосовувати заходи дисциплінарного впливу по відношенню до своїх членів; y здійснювати представництво і захист професіональних інтересів медіаторів; y здійснювати інформаційне та методичне забезпечення своїх членів і населення інформацією з питань вирішення конфліктів (спорів) шляхом медіації; y виконувати інші повноваження, не заборонені чинним законодавством України.

Розділ VІ. Прикінцеві та перехідні положення

31

набранням чинності відповідними змінами до законодавства. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня набрання чинності цим Законом: y розробити і внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, про які йдеться у цьому Законі, та пов’язані з реалізацією права на застосування медіації у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних, трудових, сімейних та інших правовідносинах; y привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; y забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Державній службі технічного регулювання України внести зміни до Національного класифікатора України «Класифікатор професій», в якому передбачити професію «Медіатор». Голова Верховної Ради України

Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім частини шостої статті 23, яка набирає чинності разом із

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДО ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МЕДІАЦІЮ» 1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону Спори та конфлікти є невід’ємною частиною існування соціуму та взаємодії між людьми. Від ефективності їх врегулювання залежить збереження зв’язків між діловими партнерами у цивільно-господарських відносинах, працівником та роботодавцем у трудових, чоловіком та дружиною у сімейних правовідносинах та між людьми в цілому. За допомогою неформальних підходів, що базуються на взаємній зацікавленості сторін, можливе ефективне вирішення їхніх спорів і конфліктів без доведення до судового розгляду, тобто шляхом досудового врегулювання. Натомість, на сьогодні вирішення переважної більшості спорів здійснюється саме шляхом застосування формальної процедури судочинства, де сторони можуть посилатися лише на задокументовані докази як на вмотивовану підставу вимог та заперечень. Але судовий розгляд призводить до вирішення справи на користь однієї із сторін, 3–4/2011

при цьому інтереси іншої сторони, як правило, залишаються незадоволеними. Такий підхід не може бути справедливим завжди та має застосовуватися лише у виключних випадках. Основою для вирішення більшості конфліктів має бути спільний інтерес та використання можливості сторін самостійного врегулювання конфлікту (спору) повною мірою. Медіація є гідною альтернативою судовому врегулюванню спорів, де пошук взаємоприйнятного рішення відбувається не на основі формальних документів, а зважаючи виключно на пошук балансу інтересів сторін шляхом проведення низки переговорів, висловлення думок та пропозицій за участю незалежної особи (медіатора), яка діє на засадах незалежності та неупередженості, сприяє підтримці та розвитку між сторонами культури їхніх відносин, досягненню позитивного результату і взаємопорозуміння у конфлікті (спорі), що між ними виник.


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

32

Саме завдяки перевагам медіації, а саме таким як економія часу, взаємоприйнятне рішення, добровільність, гнучкість процедури, можливе швидке та ефективне вирішення спорів. Це підтверджується яскравими прикладами. Наприклад, у Великій Британії 80 % комерційних конфліктів і спорів вирішуються за допомогою медіації на користь обох сторін протягом одного дня.1 У Китаї Народний комітет медіації щорічно вирішує більше ніж 7,2 мільйонів спорів як у містах, так і в сільській місцевості2; за три перших роки запровадження медіації у Боснії, у цій державі було вивільнено та реінвестовано у бізнес заблокованих активів на суму, що перевищує 13,5 млн. доларів США.3 І таких фактів можна наводити безліч. Позитивні наслідки медіації мають також і фінансово-економічний характер, оскільки сторонам при застосуванні цього способу не потрібно витрачати кошти на послуги юристів для підготовки позовних документів, на організацію та проведення судових процесів, а також на представництво інтересів сторін у суді. Крім того, застосування медіації у разі прийняття такого Закону дозволить зменшити професійне навантаження на суддів і судові органи, оскільки більшість спорів, до яких застосовуватиметься медіація, матимуть позитивне вирішення без доведення справи до судового провадження. Перевага вирішення спорів перед їх судовим розглядом у разі застосування медіації полягає ще й у наступному: а) суддя не має можливостей щодо застосування правил врегулювання спору, які не передбачені конкретними нормами Закону, навіть якщо ці правила взаємовигідні для обох сторін, адже суддя діє лише у межах, передбачених Законом; б) при здійсненні судочинства суддя керується законом та наявними доказами у відповідній справі. Останні він може трактувати лише як достовірні та недостовірні і оцінювати їх на власний розсуд. У медіації будь-яка із сторін може визнати, що претензії іншої сторони є певною мірою обґрунтованими і погодитися на компромісне рішення; в) після винесення судового рішення, відкривається виконавче провадження лише у передбачених ним межах. За умови застосування медіації 1

О медиации, или как быстро разрешить конфликт без обращения в суд. — К.: Ника-Центр, 2010. — 23 с. 2 Kovach K. Mediation: Principles and Practice: West Group, 2000 3 Austermiller S. Note From the Field: Mediation in Bosnia and Herzegovina: A Second Application // Yale H.R. & Dev. L.J. — 2006. — № 9. — P. 132.

можливості та шляхи виконання зобов’язань визначаються безпосередньо сторонами. Слід нагадати також, що через звичайну для сьогодення формальну процедуру судочинства розгляд справ затягується на місяці та роки і при цьому інтереси сторін не задовольняються, тобто не забезпечуються їхні права. Непоодинокими є випадки, коли через довготривалість судового процесу питання, з яких подавалися судові позови, втрачають свою актуальність, а сторони несуть суттєві матеріальні та моральні збитки і величезні втрати часу. Навіть у разі прийняття довгоочікуваного сторонами судового рішення, його виконання теж затягується на роки, а в більшості випадків не виконується. В Україні рівень виконання судових рішень сягає 25–30 %.4 У Нідерландах 70 % всіх домовленостей внаслідок застосування медіації виконуються протягом двох місяців.5 У Сполучених Штатах Америки, країнах Середньої та Центральної Європи, Східної Азії тощо, з метою відновлення ефективності судочинства, поряд з іншими заходами, було розроблено і запроваджено низку альтернативних позасудових способів врегулювання конфліктів і спорів, основою яких стало делегування сторонам права на самостійний пошук взаємоприйнятного для них рішення щодо розв’язання їх проблеми, що мало б у подальшому добровільно виконуватись сторонами. Застосувати медіацію сторони можуть на будь-якому етапі їхніх відносин, навіть в тому разі, коли спір, що виник між ними, розглядається компетентним органом (судом, третейським чи арбітражним судом тощо). За допомогою медіації спори, як свідчить практика демократичних країн світу, вирішуються ефективно та швидко, оскільки така процедура передбачає мінімум формальних чинників і відбувається за взаємоприйнятними для сторін правилами, що встановлюються фізичними та юридичними особами, які надають послуги з медіації. Слід констатувати, що на сьогодні вже відбувається розвиток медіації в Україні, але поки що стихійно, без правової основи. При Києво-Могилянській Бізнес Школі у 2008 році було створено Український центр медіації, також діють Український Центр Порозуміння, Одеська група медіації та інші. Подібні організації займаються напрацюванням знань у цій галузі, підготовкою медіаторів. Провідних 4

О медиации, или как быстро разрешить конфликт без обращения в суд. — К.: Ника-Центр, 2010. — 23 с. 5 Там само.

Відновне правосуддя в Україні


Закон України «Про медіацію»

спеціалістів таких громадських утворень було залучено до розробки цього Закону (див. документ про Авторський колектив).

2. Завдання проекту Закону Завданням проекту Закону «Про медіацію» є: y створення правових умов та законодавче закріплення загальних засад здійснення медіації в Україні; y запровадження культури альтернативного вирішення спорів без звернення до формальної системи судочинства шляхом ведення між сторонами толерантних ділових переговорів за допомогою третьої нейтральної сторони — медіатора і напрацювання рішення, яке має виконуватися сторонами добровільно; y суттєве зменшення завантаженості органів судової влади; y економія державних коштів та коштів фізичних і юридичних осіб, які є сторонами спору на момент вирішення конфліктів і спорів.

3. Загальна характеристика й основні положення проекту Закону Автори, розробляючи проект Закону, мали на меті запровадити основні положення для впровадження та подальшого розвитку медіації у суспільних відносинах. Проект Закону передбачає: y медіацію як позасудовий, швидкий та ефективний спосіб вирішення спорів; y допустимість та принципи проведення медіації; y вимоги до осіб-медіаторів, порядок їх сертифікації, права та обов’язки сторін медіації, особливості залучення інших учасників медіації; y початок, порядок проведення медіації та її припинення; y повноваження та відповідальність організацій, що забезпечують проведення медіації; y правовий статус об’єднання медіаторів та їх повноваження. Відповідно до прикінцевих та перехідних положень цього проекту Закону особливості застосування медіації державними органами (судами, прокуратурою, органами кримінальної юстиції, іншими державними органами) розроблятимуться Кабінетом Міністрів України.

4. Стан нормативно-правової бази у сфері правового регулювання 3–4/2011

33

медіації Нормативно-правових актів, які б створювли умови для здійснення медіації в Україні, на сьогодні не існує. У прикінцевих та перехідних положеннях проекту Закону зазначено, що Кабінет Міністрів України розроблятиме пропозиції щодо внесення змін до законів України, про що йдеться у цьому Законі, та пов’язані з реалізацією права на застосування медіації у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних, трудових, сімейних та інших правовідносинах. Інші нормативно-правові акти змін не потребують.

5. Громадське обговорення В розробці проекту Закону «Про медіацію» брали участь Єрьоменко Галина Вікторівна, Каневська Владислава Дмитрівна, Кисельова Тетяна Сергіївна, Дядя Володимир Анатолійович, Кликова Крістіна Ігорівна, Коваль Роман Георгійович, Комбікова Анна Миколаївна, Павленко Олександра Сергіївна, Проценко Діана Василівна, Усатий Григорій Олександрович, Худякова Тетяна Михайлівна, які є представниками низки громадських організацій, що займаються впровадженням та практичним застосуванням медіації в Україні та обговорювали цей законопроект з представниками відповідних організацій, в тому числі й за допомогою інтернет технологій.

6. Антикорупційні заходи У проекті Закону закладена норма, що попереджає розвиток корупції та зловживання службовим становищем посадовими особами, в тому числі передбачено, що особи, які планують практикувати медіацію, проходять в недержавних організаціях (організаціях, що забезпечують проведення медіації) підготовку осіб, які бажають отримати фах медіатора. Зазначене положення дозволить на об’єктивній основі проводити професійний відбір медіаторів, оскільки недержавні організації зацікавлені в підтримці своєї ділової репутації для подальшої повноцінної конкуренції у сфері послуг з медіації, що значно знижує ризики корупції. Обсяг сплати за надання таких послуг регулюватиметься ринком і тому конкурентне середовище заважатиме корупції. Ці ж огранізації видаватимуть медіаторам підтверджувальний документ, який надає право здійснювати медіацію на професійній основі.


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

34

Також дозволяється сторонам конфлікту звернутися за послугами медіації до будь-якої фізичної чи юридичної особи, що наділена правом здійснення медіації незалежно від їх місця проживання чи перебування, що посилює фактор конкуренції, а отже і мотивації щодо збереження ділової репутації.

Авторський колектив проекту Закону України «Про медіацію» 1.

Тищенко Олег Іванович

2.

Дядя Володимир Анатолійович

3.

Кликова Крістіна Ігорівна

4.

Єрьоменко Галина Вікторівна

5.

Каневська Владислава Дмитрівна

6.

Кисельова Тетяна Сергіївна

7.

Коваль Роман Георгійович

Народний депутат України Помічник-консультант народного депутата України Тищенка О. І., інтерн Програми сприяння Парламенту (PDP II) 2009–2010 Медіатор, акредитований ABA (USA), магістр міжнародного права та економіки (Університет м. Берн, Всесвітній Торговий Інститут, Швейцарія), магістр права Одеської національної юридичної академії, інтерн Програми сприяння Парламенту (PDP II) 2009–2010 Керівник Українського Центру Медіації при КиєвоМогилянській Бізнес-Школі, к.ю.н., медіатор, акредитований CEDR (Велика Британія); ст. науковий співробітник ІДП НАН України; стажист JAMS Foudation, США (2010) Віце-президент БО «Український Центр Порозуміння», медіатор, акредитований CEDR (Велика Британія, 2008), головний редактор бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні», випускник програм з медіації Groupement Pro Mеdiation, Switzerland (2007), SFCG (2000, 2002), Royal Canadian Mounted Police (2005), тренер К.ю.н., докторант Оксфордського Університету, дослідник, LLM (LSE) Президент БО «Український Центр Порозуміння», медіатор, акредитований SFCG (США), Почесний член Main Association of Dispute Resolution Professionals (США), консультант Consilium International LLC., тренер Юрист, Правова група «Павленко і Побережнюк», медіатор Партнер, Правова група «Павленко і Побережнюк», адвокат Юрист, медіатор, акредитований CEDR (Велика Британія), викладач Національного Університету «КиєвоМогилянська Академія»

7. Фінансово-економічне обґрунтування Реалізація законопроекту не потребуватиме витрат з державного бюджету України та місцевих бюджетів. Натомість забезпечить економію бюджетних ресурсів за рахунок вирішення значної кількості конфліктів і спорів у позасудовий спосіб, тобто шляхом медіації, яка не потребує витрат державного і місцевих бюджетів.

8. Прогноз соціально-економічних наслідків прийняття проекту Закону Правове врегулювання процедури медіації надасть можливість сторонам за добровільною згодою, на основі спільних інтересів, не звертаючись до формальної системи судочинства, швидко та ефективно вирішувати спори шляхом проведення переговорів та досягнення взаємопорозуміння. Медіація надасть можливість сторонам заощадити кошти, пов’язані з оплатою послуг юристів, та дозволить зменшити обсяг роботи для суддів, які зокрема через надмірну навантаженість судовими справами не завжди вирішують їх швидко, ефективно та справедливо. Вищезазначені положення сприятимуть розвитку громадянського суспільства та формуванню культури цивілізованого вирішення спорів на засадах взаємних інтересів та згоди. Народний депутат України О. І. Тищенко

8. 9.

Комбікова Анна Миколаївна Павленко Олександра Сергіївна

Проценко 10. Діана Василівна Усатий 11. Григорій Олександрович Худякова 12. Тетяна Михайлівна

Доцент, ст. науковий співробітник, к.ю.н. Сертифікований медіатор, тренер, бізнес-консультант

Відновне правосуддя в Україні


ФЕДЕРАЛЬНЫЙ ЗАКОН РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ «ОБ АЛЬТЕРНАТИВНОЙ ПРОЦЕДУРЕ УРЕГУЛИРОВАНИЯ СПОРОВ С УЧАСТИЕМ ПОСРЕДНИКА (ПРОЦЕДУРЕ МЕДИАЦИИ)» N 193-ФЗ от 27 июля 2010 г. Статья 1. Предмет регулирования и сфера действия настоящего Федерального закона 1. Настоящий Федеральный закон разработан в целях создания правовых условий для применения в Российской Федерации альтернативной процедуры урегулирования споров с участием в качестве посредника независимого лица — медиатора (процедуры медиации), содействия развитию партнерских деловых отношений и формированию этики делового оборота, гармонизации социальных отношений. 2. Настоящим Федеральным законом регулируются отношения, связанные с применением процедуры медиации к спорам, возникающим из гражданских правоотношений, в том числе в связи с осуществлением предпринимательской и иной экономической деятельности, а также спорам, возникающим из трудовых правоотношений и семейных правоотношений. 3. Если споры возникли из иных, не указанных в части 2 настоящей статьи, отношений, действие настоящего Федерального закона распространяется на отношения, связанные с урегулированием таких споров путем применения процедуры медиации только в случаях, предусмотренных федеральными законами. 4. Процедура медиации может применяться после возникновения споров, рассматриваемых в порядке гражданского судопроизводства и судопроизводства в арбитражных судах. 3–4/2011

5. Процедура медиации не применяется к коллективным трудовым спорам, а также спорам, возникающим из отношений, указанных в части 2 настоящей статьи, в случае, если такие споры затрагивают или могут затронуть права и законные интересы третьих лиц, не участвующих в процедуре медиации, или публичные интересы. 6 . Пол оже н и я н а с тоя ще го Федерального закона не применяются к отношениям, связанным с оказанием судьей или третейским судьей в ходе судебного или третейского разбирательства содействия примирению сторон, если иное не предусмотрено федеральным законом. Статья 2. Основные понятия, используемые в настоящем Федеральном законе Для целей настоящего Федерального закона используются следующие основные понятия: 1) стороны — желающие урегулировать спор с помощью процедуры медиации субъекты отношений, указанных в статье 1 настоящего Федерального закона; 2) процедура медиации — способ урегулирования споров при содействии медиатора на основе добровольного согласия сторон в целях достижения ими взаимоприемлемого решения; 3) медиатор, медиаторы — независимое физическое лицо, независимые физические лица, привлекаемые сторонами в качестве посредников в урегулировании спора для содействия

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

Принят Государственной Думой России 7 июля 2010 г. Одобрен Советом Федерации 14 июля 2010 г. Вступил в силу 1 января 2011 г.

Текст закона: Информационноправовая система «Законодательство России» http://pravo.fso.gov.ru


36

в выработке сторонами решения по существу спора; 4) организация, осуществляющая деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, — юридическое лицо, одним из основных видов деятельности которого является деятельность по организации проведения процедуры медиации, а также осуществление иных предусмотренных настоящим Федеральным законом действий; 5) соглашение о применении процедуры медиации — соглашение сторон, заключенное в письменной форме до возникновения спора или споров (медиативная оговорка) либо после его или их возникновения, об урегулировании с применением процедуры медиации спора или споров, которые возникли или могут возникнуть между сторонами в связи с каким-либо конкретным правоотношением; 6) соглашение о проведении процедуры медиации — соглашение сторон, с момента заключения которого начинает применяться процедура медиации в отношении спора или споров, возникших между сторонами; 7) медиативное соглашение — соглашение, достигнутое сторонами в результате применения процедуры медиации к спору или спорам, к отдельным разногласиям по спору и заключенное в письменной форме. Статья 3. Принципы проведения процедуры медиации Процедура медиации проводится при взаимном волеизъявлении сторон на основе принципов добровольности, конфиденциальности, сотрудничества и равноправия сторон, беспристрастности и независимости медиатора. Статья 4. Применение процедуры медиации при рассмотрении спора судом или третейским судом 1. В случае, если стороны заключили соглашение о применении процедуры медиации и в течение оговоренного для ее проведения срока обязались не обращаться в суд или третейский суд для разрешения спора, который возник или может возникнуть между сторонами, суд или третейский суд признает силу этого обязательства до тех пор, пока условия этого обязательства не будут выполнены, за исключением случая, если одной из сторон необходимо, по ее мнению, защитить свои права. 2. Если спор передан на рассмотрение суда или третейского суда, стороны могут применить процедуру медиации в любой момент до

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

принятия решения по спору соответствующим судом или третейским судом. Отложение рассмотрения дела о споре в суде или третейском суде, а также совершение иных процессуальных действий определяется процессуальным законодательством. Статья 5. Конфиденциальность информации, относящейся к процедуре медиации 1. При проведении процедуры медиации сохраняется конфиденциальность всей относящейся к указанной процедуре информации, за исключением случаев, предусмотренных федеральными законами, и случаев, если стороны не договорились об ином. 2. Медиатор не вправе разглашать информацию, относящуюся к процедуре медиации и ставшую ему известной при ее проведении, без согласия сторон. 3. Стороны, организации, осуществляющие деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, медиатор, а также другие лица, присутствовавшие при проведении процедуры медиации, независимо от того, связаны ли судебное разбирательство, третейское разбирательство со спором, который являлся предметом процедуры медиации, не вправе ссылаться, если стороны не договорились об ином, в ходе судебного разбирательства или третейского разбирательства на информацию о: 1) предложении одной из сторон о применении процедуры медиации, равно как и готовности одной из сторон к участию в проведении данной процедуры; 2) мнениях или предложениях, высказанных одной из сторон в отношении возможности урегулирования спора; 3) признаниях, сделанных одной из сторон в ходе проведения процедуры медиации; 4) готовности одной из сторон принять предложение медиатора или другой стороны об урегулировании спора. 4. Истребование от медиатора и от организации, осуществляющей деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, информации, относящейся к процедуре медиации, не допускается, за исключением случаев, предусмотренных федеральными законами, и случаев, если стороны не договорились об ином. Статья 6. Условие раскрытия медиатором информации, относящейся к процедуре медиации В случае, если медиатор получил от одной из сторон информацию, относящуюся к процедуре Відновне правосуддя в Україні


Федеральный закон Российской Федерации

медиации, он может раскрыть такую информацию другой стороне только с согласия стороны, предоставившей информацию. Статья 7. Условия применения процедуры медиации 1. Применение процедуры медиации осуществляется на основании соглашения сторон, в том числе на основании соглашения о применении процедуры медиации. Ссылка в договоре на документ, содержащий условия урегулирования спора при содействии медиатора, признается медиативной оговоркой при условии, что договор заключен в письменной форме. 2. Процедура медиации может быть применена при возникновении спора как до обращения в суд или третейский суд, так и после начала судебного разбирательства или третейского разбирательства, в том числе по предложению судьи или третейского судьи. 3. Наличие соглашения о применении процедуры медиации, равно как и наличие соглашения о проведении процедуры медиации и связанное с ним непосредственное проведение этой процедуры, не является препятствием для обращения в суд или третейский суд, если иное не предусмотрено федеральными законами. 4. Проведение процедуры медиации начинается со дня заключения сторонами соглашения о проведении процедуры медиации. 5. Если одна из сторон направила в письменной форме предложение об обращении к процедуре медиации и в течение тридцати дней со дня его направления или в течение иного указанного в предложении разумного срока не получила согласие другой стороны на применение процедуры медиации, такое предложение считается отклоненным. 6. Предложение об обращении к процедуре медиации должно содержать сведения, указанные в части 2 статьи 8 настоящего Федерального закона. 7. Предложение об обращении к процедуре медиации может быть сделано по просьбе одной из сторон медиатором или организацией, осуществляющей деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации. Статья 8. Соглашение о проведении процедуры медиации 1. Соглашение о проведении процедуры медиации заключается в письменной форме. 2. Соглашение о проведении процедуры медиации должно содержать сведения: 1) о предмете спора; 3–4/2011

37

2) о медиаторе, медиаторах или об организации, осуществляющей деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации; 3) о порядке проведения процедуры медиации; 4) об условиях участия сторон в расходах, связанных с проведением процедуры медиации; 5) о сроках проведения процедуры медиации. Статья 9. Выбор и назначение медиатора 1. Для проведения процедуры медиации стороны по взаимному согласию выбирают одного или нескольких медиаторов. 2. Организация, осуществляющая деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, может рекомендовать кандидатуру медиатора, кандидатуры медиаторов или назначить их в случае, если стороны направили соответствующее обращение в указанную организацию на основании соглашения о проведении процедуры медиации. 3. Медиатор, выбранный или назначенный в соответствии с настоящей статьей, в случае наличия или возникновения в процессе проведения процедуры медиации обстоятельств, которые могут повлиять на его независимость и беспристрастность, незамедлительно обязан сообщить об этом сторонам или в случае проведения процедуры медиации организацией, осуществляющей деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, также в указанную организацию. Статья 10. Оплата деятельности по проведению процедуры медиации 1. Деятельность по проведению процедуры медиации осуществляется медиатором, медиаторами как на платной, так и на бесплатной основе, деятельность организаций, осуществляющих деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, — на платной основе. 2. Оплата деятельности по проведению процедуры медиации медиатора, медиаторов и организации, осуществляющей деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, осуществляется сторонами в равных долях, если они не договорились об ином. Статья 11. Порядок проведения процедуры медиации 1. Порядок проведения процедуры медиации устанавливается соглашением о проведении процедуры медиации.


38

2. Порядок проведения процедуры медиации может устанавливаться сторонами в соглашении о проведении процедуры медиации путем ссылки на правила проведения процедуры медиации, утвержденные соответствующей организацией, осуществляющей деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации. 3. В правилах проведения процедуры медиации, утвержденных организацией, осуществляющей деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, должны быть указаны: 1) виды споров, урегулирование которых проводится в соответствии с данными правилами; 2) порядок выбора или назначения медиаторов; 3) порядок участия сторон в расходах, связанных с проведением процедуры медиации; 4) сведения о стандартах и правилах профессиональной деятельности медиаторов, установленных соответствующей организацией, осуществляющей деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации; 5) порядок проведения процедуры медиации, в том числе права и обязанности сторон при проведении процедуры медиации, особенности проведения процедуры медиации при урегулировании отдельных категорий споров, иные условия проведения процедуры медиации. 4. В соглашении о проведении процедуры медиации стороны вправе указать, если иное не предусмотрено федеральным законом или соглашением сторон (в том числе соглашением о проведении процедуры медиации), на самостоятельное определение медиатором порядка проведения процедуры медиации с учетом обстоятельств возникшего спора, пожеланий сторон и необходимости скорейшего урегулирования спора. 5. Медиатор не вправе вносить, если стороны не договорились об ином, предложения об урегулировании спора. 6. В течение всей процедуры медиации медиатор может встречаться и поддерживать связь как со всеми сторонами вместе, так и с каждой из них в отдельности. 7. При проведении процедуры медиации медиатор не вправе ставить своими действиями какую-либо из сторон в преимущественное положение, равно как и умалять права и законные интересы одной из сторон. Статья 12. Медиативное соглашение 1. Медиативное соглашение заключается в письменной форме и должно содержать сведения о сторонах, предмете спора, проведенной

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

процедуре медиации, медиаторе, а также согласованные сторонами обязательства, условия и сроки их выполнения. 2. Медиативное соглашение подлежит исполнению на основе принципов добровольности и добросовестности сторон. 3. Медиативное соглашение, достигнутое сторонами в результате процедуры медиации, проведенной после передачи спора на рассмотрение суда или третейского суда, может быть утверждено судом или третейским судом в качестве мирового соглашения в соответствии с процессуальным законодательством или законодательством о третейских судах, законодательством о международном коммерческом арбитраже. 4. Медиативное соглашение по возникшему из гражданских правоотношений спору, достигнутое сторонами в результате процедуры медиации, проведенной без передачи спора на рассмотрение суда или третейского суда, представляет собой гражданско-правовую сделку, направленную на установление, изменение или прекращение прав и обязанностей сторон. К такой сделке могут применяться правила гражданского законодательства об отступном, о новации, о прощении долга, о зачете встречного однородного требования, о возмещении вреда. Защита прав, нарушенных в результате неисполнения или ненадлежащего исполнения такого медиативного соглашения, осуществляется способами, предусмотренными гражданским законодательством. Статья 13. Сроки проведения процедуры медиации 1. Сроки проведения процедуры медиации определяются соглашением о проведении процедуры медиации. При этом медиатор и стороны должны принимать все возможные меры для того, чтобы указанная процедура была прекращена в срок не более чем в течение шестидесяти дней. 2. В исключительных случаях в связи со сложностью разрешаемого спора, с необходимостью получения дополнительной информации или документов срок проведения процедуры медиации может быть увеличен по договоренности сторон и при согласии медиатора. 3. Срок проведения процедуры медиации не должен превышать сто восемьдесят дней, за исключением срока проведения процедуры медиации после передачи спора на рассмотрение суда или третейского суда, не превышающего шестидесяти дней. Відновне правосуддя в Україні


Федеральный закон Российской Федерации

Статья 14. Прекращение процедуры медиации Процедура медиации прекращается в связи со следующими обстоятельствами: 1) заключение сторонами медиативного соглашения — со дня подписания такого соглашения; 2) заключение соглашения сторон о прекращении процедуры медиации без достижения согласия по имеющимся разногласиям — со дня подписания такого соглашения; 3) заявление медиатора в письменной форме, направленное сторонам после консультаций с ними по поводу прекращения процедуры медиации ввиду нецелесообразности ее дальнейшего проведения, — в день направления данного заявления; 4) заявление в письменной форме одной, нескольких или всех сторон, направленное медиатору, об отказе от продолжения процедуры медиации — со дня получения медиатором данного заявления; 5) истечение срока проведения процедуры медиации — со дня его истечения с учетом положений статьи 13 настоящего Федерального закона. Статья 15. Требования к медиаторам 1. Деятельность медиатора может осуществляться как на профессиональной, так и на непрофессиональной основе. 2. Осуществлять деятельность медиатора на непрофессиональной основе могут лица, достигшие возраста восемнадцати лет, обладающие полной дееспособностью и не имеющие судимости. Осуществлять деятельность медиатора на профессиональной основе могут лица, отвечающие требованиям, установленным статьей 16 настоящего Федерального закона. 3. Деятельность медиатора не является предпринимательской деятельностью. 4. Лица, осуществляющие деятельность медиаторов, также вправе осуществлять любую иную не запрещенную законодательством Российской Федерации деятельность. 5. Медиаторами не могут быть лица, замещающие государственные должности Российской Федерации, государственные должности субъектов Российской Федерации, должности государственной гражданской службы, должности муниципальной службы, если иное не предусмотрено федеральными законами. 6. Медиатор не вправе: 1) быть представителем какой-либо стороны; 3–4/2011

39

2) оказывать какой-либо стороне юридическую, консультационную или иную помощь; 3) осуществлять деятельность медиатора, если при проведении процедуры медиации он лично (прямо или косвенно) заинтересован в ее результате, в том числе состоит с лицом, являющимся одной из сторон, в родственных отношениях; 4) делать без согласия сторон публичные заявления по существу спора. 7. Соглашением сторон или правилами проведения процедуры медиации, утвержденными организацией, осуществляющей деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, могут устанавливаться дополнительные требования к медиатору, в том числе к медиатору, осуществляющему свою деятельность на профессиональной основе. Статья 16. Осуществление деятельности медиатора на профессиональной основе 1. Осуществлять деятельность медиаторов на профессиональной основе могут лица, достигшие возраста двадцати пяти лет, имеющие высшее профессиональное образование и прошедшие курс обучения по программе подготовки медиаторов, утвержденной в порядке, установленном Правительством Российской Федерации. 2. Организации, осуществляющие деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, могут создавать объединения в форме ассоциаций (союзов) и в иных предусмотренных законодательством Российской Федерации формах в целях координации своей деятельности, разработки и унификации стандартов и правил профессиональной деятельности медиаторов, правил или регламентов проведения процедуры медиации. Указанные организации могут быть членами саморегулируемых организаций медиаторов. 3. Процедура медиации по спорам, переданным на рассмотрение суда или третейского суда до начала проведения процедуры медиации, может проводиться только медиаторами, осуществляющими свою деятельность на профессиональной основе. Статья 17. Ответственность медиаторов и организаций, осуществляющих деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации Медиаторы и организации, осуществляющие деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, несут ответственность перед сторонами за вред, причиненный сторонам


40

вследствие осуществления указанной деятельности, в порядке, установленном гражданским законодательством. Статья 18. Саморегулируемая организация медиаторов 1. В целях разработки и установления стандартов и правил профессиональной деятельности медиаторов, а также порядка осуществления контроля за соблюдением требований указанных стандартов и правил медиаторами, осуществляющими деятельность на профессиональной основе, и (или) организациями, осуществляющими деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, могут создаваться саморегулируемые организации медиаторов. 2. Саморегулируемые организации медиаторов создаются в форме ассоциаций (союзов) или некоммерческих партнерств. 3. Организация приобретает статус саморегулируемой организации медиаторов со дня внесения сведений о ней в государственный реестр саморегулируемых организаций медиаторов и утрачивает статус саморегулируемой организации медиаторов со дня исключения сведений о ней из указанного реестра. Ведение государственного реестра саморегулируемых организаций медиаторов осуществляется федеральным органом исполнительной власти, уполномоченным Правительством Российской Федерации. 4. Организация включается в государственный реестр саморегулируемых организаций медиаторов при условии ее соответствия следующим требованиям: 1) объединение в составе саморегулируемой организации медиаторов в качестве ее членов не менее чем ста физических лиц, осуществляющих деятельность медиаторов на профессиональной основе, и (или) не менее чем двадцати организаций, осуществляющих деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации. Указанные лица и организации должны соответствовать установленным настоящим Федеральным законом требованиям к членству в такой организации; 2) наличие утвержденного порядка осуществления контроля за качеством работы членов саморегулируемой организации медиаторов и принятого кодекса профессиональной этики медиаторов; 3) соответствие саморегулируемой организации требованиям, предусмотренным Федеральным законом от 1 декабря 2007 года N 315Ф3 «О саморегулируемых организациях» (далее

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

— Федеральный закон «О саморегулируемых организациях»). 5. Для осуществления деятельности в качестве саморегулируемой организации медиаторов в указанной организации должны быть созданы специализированные органы, осуществляющие контроль за соблюдением членами саморегулируемой организации медиаторов требований настоящего Федерального закона, иных нормативных правовых актов Российской Федерации, стандартов и правил саморегулируемой организации медиаторов, условий членства в саморегулируемой организации медиаторов, а также рассмотрение дел о применении в отношении членов саморегулируемой организации медиаторов мер дисциплинарного воздействия. 6. Саморегулируемая организация медиаторов наряду с правами, определенными Федеральным законом «О саморегулируемых организациях», имеет право устанавливать в отношении ее членов требования, дополнительные к предусмотренным указанным Федеральным законом требованиям и обеспечивающие ответственность ее членов при осуществлении деятельности медиаторов. 7. Саморегулируемая организация медиаторов не может являться членом другой саморегулируемой организации медиаторов. 8. Медиатор, осуществляющий деятельность на профессиональной основе, и организация, осуществляющая деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, могут быть членами только одной саморегулируемой организации медиаторов. 9. Саморегулируемая организация медиаторов при приеме в свои члены медиаторов, осуществляющих деятельность на профессиональной основе, и организаций, осуществляющих деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, вправе предъявлять к ним дополнительные требования, связанные с осуществлением деятельности медиатора и не противоречащие настоящему Федеральному закону, другим федеральным законам. 10. Члены постоянно действующего коллегиального органа управления и специализированных органов саморегулируемой организации медиаторов могут совмещать исполнение функций членов этих органов с деятельностью медиаторов. Статья 19. Основные функции саморегулируемой организации медиаторов Саморегулируемая организация медиаторов осуществляет следующие основные функции: Відновне правосуддя в Україні


Федеральный закон Российской Федерации

1) разрабатывает и устанавливает условия членства медиаторов, осуществляющих деятельность на профессиональной основе, и организаций, осуществляющих деятельность по обеспечению проведения процедуры медиации, в саморегулируемой организации медиаторов; 2) устанавливает и применяет меры дисциплинарного воздействия в отношении своих членов; 3) ведет реестр членов саморегулируемой организации медиаторов; 4) представляет интересы членов саморегулируемой организации медиаторов в их отношениях с федеральными органами государственной власти, органами государственной власти субъектов Российской Федерации, органами местного самоуправления, а также с международными профессиональными организациями медиаторов; 5) разрабатывает и утверждает стандарты и правила профессиональной деятельности медиаторов; 6) разрабатывает и утверждает правила деловой и профессиональной этики медиаторов, в том числе кодекс профессиональной этики медиаторов; 7) разрабатывает правила проведения процедуры медиации;

3–4/2011

41

8) разрабатывает стандарты подготовки медиаторов; 9) осуществляет контроль за профессиональной деятельностью своих членов в части соблюдения ими требований настоящего Федерального закона, других федеральных законов, иных нормативных правовых актов Российской Федерации, стандартов и правил саморегулируемой организации медиаторов, условий членства в саморегулируемой организации медиаторов; 10) организует информационное и методическое обеспечение своих членов в сфере осуществления деятельности медиаторов; 11) осуществляет иные функции, установленные Федеральным законом «О саморегулируемых организациях». Статья 20. Вступление в силу настоящего Федерального закона Настоящий Федеральный закон вступает в силу с 1 января 2011 года. Президент Российской Федерации Д. Медведев


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

ЗАКОН РЕСПУБЛИКИ КАЗАХСТАН «О МЕДИАЦИИ» № 401-IV 3PK от 28 января 2011 г. Настоящий Закон регулирует общественные отношения в сфере организации медиации в Республике Казахстан, определяет ее принципы и процедуру проведения, а также статус медиатора

Подписан Президентом РК Назарбаевым Н. А. 28.01.2011 г. Введен в действие с 05 августа 2011 г. Текст закона: http://pravo.zakon.kz/

Глава 1. Общие положения Статья 1. Сфера применения медиации 1. Сферой применения медиации являются споры (конфликты), возникающие из гражданских, трудовых, семейных и иных правоотношений с участием физических и (или) юридических лиц, а также рассматриваемые в ходе уголовного судопроизводства по делам о преступлениях небольшой и средней тяжести, если иное не установлено законами Республики Казахстан. 2. Процедура медиации не применяется к спорам (конфликтам), возникающим из отношений, указанных в пункте 1 настоящей статьи, в случае, если такие споры (конфликты) затрагивают или могут затронуть интересы третьих лиц, не участвующих в процедуре медиации, и лиц, признанных судом недееспособными. 3. Процедура медиации не применяется к спорам (конфликтам), возникающим из гражданских, трудовых, семейных и иных правоотношений с участием физических и (или) юридических лиц, когда одной из сторон является государственный орган. 4. Процедура медиации не применяется по уголовным делам о коррупционных преступлениях и иным преступлениям против интересов государственной службы и государственного управления. Статья 2. Основные понятия, используемые в настоящем Законе

В настоящем Законе используются следующие основные понятия: 1) соглашение об урегулировании спора (конфликта) — письменное соглашение сторон, достигнутое ими в результате медиации; 2) медиатор — независимое физическое лицо, привлекаемое сторонами для проведения медиации на профессиональной и непрофессиональной основе в соответствии с требованиями настоящего Закона; 3) ассоциация (союз) медиаторов — организация, создаваемая в целях координации деятельности организаций медиаторов, а также для защиты их прав и законных интересов; 4) организации медиаторов — некоммерческие организации, создаваемые для объединения медиаторов на добровольной основе для достижения ими общих целей по развитию медиации, не противоречащих законодательству Республики Казахстан; 5) медиация — процедура урегулирования спора (конфликта) между сторонами при содействии медиатора (медиаторов) в целях достижения ими взаимоприемлемого решения, реализуемая по добровольному согласию сторон; 6) стороны медиации — субъекты отношений, указанных в пункте 1 статьи 1 настоящего Закона, участвующие в процедуре медиации; 7) договор о медиации — письменное соглашение сторон, заключаемое с медиатором в целях разрешения спора (конфликта) до начала медиации; 8) участники медиации — медиатор и стороны медиации. Відновне правосуддя в Україні


«О медиации». Закон Республики Казахстан

Статья 3. Цели медиации Целями медиации являются: 1) достижение варианта разрешения спора (конфликта), устраивающего обе стороны медиации; 2) снижение уровня конфликтности сторон. Статья 4. Принципы проведения медиации Медиация проводится на основе принципов: 1) добровольности; 2) равноправия сторон медиации; 3) независимости и беспристрастности медиатора; 4) недопустимости вмешательства в процедуру медиации; 5) конфиденциальности. Статья 5. Добровольность 1. Условием участия в процедуре медиации является взаимное добровольное волеизъявление сторон, выраженное в договоре о медиации. 2. Стороны медиации вправе отказаться от медиации на любой ее стадии. 3. В ходе медиации стороны вправе по своему усмотрению распоряжаться своими материальными и процессуальными правами, увеличить или уменьшить размер требований или отказаться от спора (конфликта). 4. Стороны свободны в выборе вопросов для обсуждения вариантов взаимоприемлемого соглашения. Статья 6. Равноправие сторон медиации Стороны медиации пользуются равными правами при выборе медиатора, процедуры медиации, своей позиции в ней, способах и средствах ее отстаивания, при получении информации, в оценке приемлемости условий соглашения об урегулировании конфликта и несут равные обязанности. Статья 7. Независимость и беспристрастность медиатора Недопустимость вмешательства в процедуру медиации 1. При проведении медиации медиатор независим от сторон, государственных органов, иных юридических, должностных и физических лиц. Медиатор самостоятелен в выборе средств и методов медиации, допустимость которых определяется настоящим Законом. 2. Медиатор должен быть беспристрастным, проводить медиацию в интересах обеих сторон 3–4/2011

43

и обеспечивать сторонам равное участие в процедуре медиации. При наличии обстоятельств, препятствующих беспристрастности медиатора, он должен отказаться от проведения медиации. 3. Не допускается вмешательство в деятельность медиатора при проведении медиации со стороны лиц, указанных в пункте 1 настоящей статьи, кроме случаев, предусмотренных законами Республики Казахстан. Статья 8. Конфиденциальность 1. Участники медиации не вправе разглашать сведения, ставшие известными им в ходе медиации, без письменного разрешения стороны медиации, предоставившей эту информацию. 2. Медиатор не может быть допрошен в качестве свидетеля о сведениях, ставших ему известными в ходе медиации, за исключением случаев, предусмотренных законами Республики Казахстан. 3. Разглашение участником медиации сведений, ставших ему известными в ходе медиации, без разрешения стороны медиации, предоставившей эту информацию, влечет ответственность, установленную законами Республики Казахстан.

Глава 2. Правовое положение медиаторов и организаций, обеспечивающих проведение медиации Статья 9. Требования, предъявляемые к медиаторам 1. Медиатором может быть независимое, беспристрастное, не заинтересованное в исходе дела физическое лицо, выбранное по взаимному согласию сторон медиации, включенное в реестр медиаторов и давшее согласие на выполнение функции медиатора. 2. Деятельность медиатора может осуществляться как на профессиональной основе (профессиональный медиатор), так и на непрофессиональной основе. 3. Осуществлять деятельность медиатора на непрофессиональной основе могут лица, достигшие сорокалетнего возраста и состоящие в реестре непрофессиональных медиаторов. 4. Осуществлять деятельность медиатора на профессиональной основе могут лица, имеющие высшее образование, достигшие двадцатипятилетнего возраста, имеющие документ (сертификат), подтверждающий прохождение обучения по программе подготовки медиаторов, утверждаемой


44

в порядке, определяемом Правительством Республики Казахстан, и состоящие в реестре профессиональных медиаторов. 5. Деятельность медиатора не является предпринимательской деятельностью. 6. Лица, осуществляющие деятельность медиатора, вправе также осуществлять любую иную деятельность, не запрещенную законодательством Республики Казахстан. 7. Медиатором не может быть лицо: 1) уполномоченное на выполнение государственных функций и приравненное к нему; 2) признанное судом в установленном законом порядке недееспособным или ограниченно дееспособным; 3) в отношении которого осуществляется уголовное преследование; 4) имеющее не погашенную или не снятую в установленном законом порядке судимость. 8. Соглашением сторон медиации могут быть установлены дополнительные требования к медиатору. Стат ья 1 0 . Пр а в а и о бя з а н н о с т и медиатора 1. Медиатор вправе: 1) в ходе медиации проводить встречи как со всеми сторонами одновременно, так и с каждой из сторон в отдельности и предоставлять им устные и письменные рекомендации по разрешению спора (конфликта); 2) информировать общественность об осуществлении своей деятельности с соблюдением принципа конфиденциальности. 2. Медиатор обязан: 1) при проведении медиации действовать только с согласия сторон медиации; 2) до начала медиации разъяснить сторонам медиации ее цели, а также их права и обязанности. 3. Профессиональный медиатор обязан соблюдать Кодекс профессиональной этики медиаторов, утверждаемый ассоциацией (союзом) медиаторов. 4. Медиатор имеет также другие права и несет другие обязанности, предусмотренные законодательством Республики Казахстан. Статья 11. Права и обязанности сторон медиации 1. Стороны медиации вправе: 1) добровольно выбирать медиатора (медиаторов); 2) отказаться от медиатора;

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

3) в любой момент медиации отказаться от участия в ней; 4) участвовать в проведении медиации лично или через представителей, полномочия которых основаны на доверенности, оформленной в установленном законом порядке; 5) при неисполнении или ненадлежащем исполнении соглашения об урегулировании спора (конфликта) обратиться в суд или орган, ведущий уголовный процесс, в производстве которого находится дело, в связи с которым осуществлялась медиация, в порядке, установленном законодательством Республики Казахстан. 2. Стороны медиации обязаны исполнять соглашение об урегулировании спора (конфликта) в порядке и в сроки, предусмотренные этим соглашением. 3. Стороны медиации имеют также другие права и несут другие обязанности, предусмотренные законодательством Республики Казахстан. Статья 12. Отвод медиатора 1. Стороны медиации по взаимному согласию вправе выбрать другого медиатора. При проведении медиации в ходе гражданского или уголовного судопроизводства стороны обязаны уведомить об этом суд либо орган уголовного преследования. 2. В случае возникновения обстоятельств, препятствующих медиатору осуществлять свои функции в соответствии с принципами медиации, медиатор обязан незамедлительно заявить самоотвод. 3. Медиатор вправе отказаться от проведения медиации, если, по его мнению, дальнейшие усилия в процессе ее проведения не приведут к разрешению спора (конфликта) между сторонами, либо прекратить медиацию с согласия сторон, закрепленного в письменной форме. Статья 13. Организации медиаторов 1. Организации медиаторов являются некоммерческими, негосударственными, самофинансируемыми и самоуправляемыми организациями, созданными по инициативе медиаторов в организационно-правовых формах, предусмотренных Законом Республики Казахстан «О некоммерческих организациях». 2. Организация медиаторов создается в целях обеспечения материальных, организационноправовых и иных условий оказания медиаторами услуг по проведению медиации. 3. Организации медиаторов вправе проводить профессиональную подготовку и повышение квалификации медиаторов с выдачей документа Відновне правосуддя в Україні


«О медиации». Закон Республики Казахстан

(сертификата) о прохождении соответствующей подготовки по медиации. 4. В целях координации своей деятельности, разработки и унификации стандартов (правил) профессиональной деятельности медиаторов, порядка (регламента) проведения медиации, порядка выплаты сторонами медиации вознаграждения медиаторам организации медиаторов вправе объединяться в ассоциацию (союз). 5. Вступление в организацию медиаторов или ассоциацию (союз) медиаторов осуществляется на добровольной основе. При этом взимание вступительных взносов организацией медиаторов или ассоциацией (союзом) медиаторов не допускается. 6. Ассоциация (союз) медиаторов вправе разрабатывать и утверждать Кодекс профессиональной этики медиаторов. Статья 14. Ведение организацией медиаторов реестра профессиональных медиаторов 1. Каждая организация медиаторов ведет свой реестр профессиональных медиаторов, осуществляющих медиацию на территории Республики Казахстан. 2. Для включения в реестр профессиональных медиаторов медиаторам необходимо представить в организацию медиаторов копию удостоверения личности (нотариально засвидетельствованную копию в случае непредставления оригинала удостоверения личности для сверки), медицинские справки из медицинских организаций, оказывающих наркологическую помощь, и психоневрологической организации, выданные по месту жительства претендента, справку об отсутствии судимости, копии диплома о высшем образовании и документа (сертификата), подтверждающего прохождение специальной подготовки по медиации. 3. Реестр профессиональных медиаторов содержит: 1) фамилию, имя и отчество (при его наличии) медиатора; 2) юридический адрес медиатора; 3) контактные данные медиатора (почтовый адрес или адрес электронной почты либо номер телефона или телефакса); 4) сведения об области медиации, в которой медиатор специализируется; 5) сведения о языке, на котором медиатор способен осуществлять медиацию; 6) сведения о наличии документа (сертификата), подтверждающего прохождение обучения по программе подготовки медиаторов; 3–4/2011

45

7) сведения о приостановлении деятельности медиатора. 4. Медиаторы включаются организацией медиаторов в реестр профессиональных медиаторов в уведомительном порядке в течение десяти дней со дня получения соответствующего заявления при условии соответствия требованиям пункта 3 настоящей статьи и статьи 9 настоящего Закона. В случае невключения медиатора в реестр профессиональных медиаторов организация медиаторов обязана в течение десяти дней со дня получения соответствующего заявления дать мотивированный ответ в письменном виде о причинах отказа. 5. Медиаторы исключаются из реестра профессиональных медиаторов по истечении календарного года, если в срок до 25 декабря соответствующего года не представлено заявление медиатора о продлении срока пребывания в реестре на очередной календарный год. Заявление о продлении срока пребывания в реестре может быть представлено в электронном виде на электронный адрес организации медиаторов. 6. Реестр профессиональных медиаторов должен быть размещен на интернет-ресурсе организации медиаторов на казахском и русском языках и обновляться по мере включения в него медиаторов. Организации медиаторов вправе опубликовывать реестр профессиональных медиаторов в периодических печатных изданиях. 7. В случае нарушения медиатором требований настоящего Закона стороны, участвующие в процедуре медиации, вправе обратиться с соответствующим заявлением в организацию медиаторов. При подтверждении нарушения организация медиаторов приостанавливает деятельность медиатора с указанием об этом в реестре профессиональных медиаторов сроком на шесть месяцев. 8. Решение организации медиаторов об отказе во включении, исключении из списка профессиональных медиаторов, о приостановлении деятельности медиатора может быть обжаловано в суд. Статья 15. Проведение медиации членами местного сообщества 1. Наряду с медиаторами, осуществляющими свою деятельность на непрофессиональной основе, медиацию могут проводить избираемые собранием (сходом) местного сообщества для этих целей члены местного сообщества, имеющие большой жизненный опыт, авторитет и безупречную репутацию.


46

2. Протокол собрания (схода) местного сообщества об избрании членов местного сообщества в качестве непрофессиональных медиаторов в течение десяти рабочих дней направляется уполномоченному органу для включения в реестр непрофессиональных медиаторов с приложением документов, предусмотренных пунктом 2 статьи 16, а также сведений в соответствии с пунктом 3 статьи 16 настоящего Закона. Статья 16. Ведение акимом района в городе, города районного значения, поселка, аула (села), аульного (сельского) округа реестра непрофессиональных медиаторов 1. Реестр непрофессиональных медиаторов, осуществляющих медиацию на территории Республики Казахстан на непрофессиональной основе, ведет аким района в городе, города районного значения, поселка, аула (села), аульного (сельского) округа (далее — уполномоченный орган). 2. Медиаторы, осуществляющие медиацию на непрофессиональной основе, обязаны обратиться в уполномоченный орган для включения в реестр непрофессиональных медиаторов с приложением копий удостоверений личности (нотариально засвидетельствованную копию в случае непредставления оригинала удостоверения личности для сверки), медицинских справок из медицинской организации, оказывающей наркологическую помощь, и психоневрологической организации, выданных по месту жительства претендента, справки об отсутствии судимости. 3. Реестр непрофессиональных медиаторов содержит: 1) фамилию, имя и отчество (при его наличии) медиатора; 2) юридический адрес медиатора; 3) контактные данные медиатора (почтовый адрес или адрес электронной почты либо номер телефона или телефакса); 4) сведения об области медиации, в которой медиатор специализируется; 5) сведения о языке, на котором медиатор способен осуществлять медиацию; 6) сведения о приостановлении деятельности медиатора. 4. Медиаторы включаются уполномоченным органом в реестр непрофессиональных медиаторов в уведомительном порядке в течение десяти дней со дня получения соответствующего заявления при условии соответствия требованиям пункта 2 настоящей статьи и статьи 9 настоящего Закона. В случае невключения медиатора в реестр непрофессиональных медиаторов

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

уполномоченный орган обязан в течение десяти дней со дня получения соответствующего заявления дать мотивированный ответ в письменном виде о причинах отказа. 5. Медиаторы исключаются из реестра непрофессиональных медиаторов по истечении календарного года, если в срок до 25 декабря соответствующего года не представлено заявление медиаторов о продлении срока пребывания в реестре на очередной календарный год. Заявление о продлении срока пребывания в реестре может быть представлено в электронном виде на электронный адрес уполномоченного органа. 6. Реестр непрофессиональных медиаторов должен быть размещен на интернет-ресурсе уполномоченного органа на казахском и русском языках либо в доступных для общественности местах и обновляться по мере включения в него медиаторов. Уполномоченный орган вправе опубликовывать реестр непрофессиональных медиаторов в периодических печатных изданиях.

Глава 3. Проведение медиации Ст ат ь я 1 7 . По ря д о к п р о в е д е н и я медиации 1. Медиация проводится по согласованному сторонами порядку, не противоречащему требованиям настоящего Закона. 2. С согласия сторон может применяться порядок (регламент) проведения медиации, утвержденный организациями медиаторов. Статья 18. Место и время проведения медиации 1. Стороны могут по своему усмотрению договориться о месте проведения медиации. 2. С согласия сторон медиатор определяет дату и время проведения медиации. Статья 19. Язык проведения медиации Стороны могут по своему усмотрению договориться о языке или языках, которые будут использоваться в ходе проведения медиации. Ст ат ь я 2 0 . Ус л о в и я п р о в е д е н и я медиации 1. Проведение медиации осуществляется по взаимному согласию сторон и при заключении между ними договора о медиации. Відновне правосуддя в Україні


«О медиации». Закон Республики Казахстан

2. Медиация при урегулировании споров, возникающих из гражданских, трудовых, семейных и иных правоотношений с участием физических и (или) юридических лиц, может быть применена как до обращения в суд, так и после начала судебного разбирательства. 3. Судьи и должностные лица органов, осуществляющих уголовное преследование, не вправе в какой-либо форме принуждать стороны к медиации. 4. Предложение стороне обратиться к медиации может быть сделано по просьбе другой стороны, судом или органом уголовного преследования. 5. Проведение медиации начинается со дня заключения сторонами медиации договора о медиации. 6. Если одна из сторон направила в письменной форме предложение об обращении к медиации и в течение десяти календарных дней со дня его направления или в течение иного указанного в предложении разумного срока не получила согласие другой стороны на применение медиации, такое предложение считается отклоненным. 7. Для проведения медиации стороны по взаимному согласию выбирают одного или нескольких медиаторов. 8. Организация медиаторов может рекомендовать кандидатуру медиатора (медиаторов), если стороны направили в указанную организацию соответствующее обращение. 9. Сроки проведения медиации определяются договором о медиации с учетом требований пункта 1 статьи 23 и пункта 4 статьи 24 настоящего Закона. Если медиация осуществляется вне рамок гражданского либо уголовного процесса, медиатор и стороны должны принимать все возможные меры для того, чтобы указанная процедура была прекращена в срок не более шестидесяти календарных дней. В исключительных случаях в связи со сложностью разрешаемого спора (конфликта), с необходимостью получения дополнительной информации или документов срок проведения медиации может быть увеличен по договоренности сторон медиации и при согласии медиатора, но не более чем на тридцать календарных дней. Статья 21. Форма и содержание договора о медиации 1. В случае взаимного согласия сторон о разрешении спора (конфликта) путем медиации составляется договор о медиации, оформленный в письменной форме. 3–4/2011

47

2. Существенными условиями договора о медиации являются: 1) дата, время и место составления договора о медиации; 2) наименование сторон спора (конфликта), фамилии и инициалы, должности их представителей с указанием полномочий; 3) предмет спора (конфликта); 4) сведения о медиаторе (медиаторах), который (которые) выбран (выбраны) сторонами медиации; 5) условия, порядок и размер расходов, связанных с проведением медиации, а в случае осуществления медиации на профессиональной основе — выплаты вознаграждения медиатору (медиаторам) за проведение медиации; 6) язык проведения медиации; 7) обязательство сторон о конфиденциальности проведения медиации и последствия неисполнения такого обязательства; 8) основания и объем ответственности медиатора, участвующего в урегулировании спора (конфликта) сторон медиации, за действия (бездействие), повлекшие убытки (ущерб) для сторон медиации; 9) реквизиты сторон (данные, удостоверяющие личность, место жительства, контактные телефоны); 10) срок проведения медиации; 11) порядок проведения медиации. 3. Соглашением сторон могут быть установлены дополнительные требования к медиаторам. 4. Стороны могут договориться о том, что условия, порядок и размер выплаты сторонами медиации вознаграждения медиатору за проведение медиации устанавливаются в порядке (регламентом), утвержденном организациями медиаторов. Статья 22. Расходы, связанные с проведением медиации 1. Расходы, связанные с проведением медиации, включают: 1) вознаграждение медиатора; 2) расходы, понесенные медиатором в связи с проведением медиации, в том числе расходы на оплату проезда к месту рассмотрения спора, проживание и питание. 2. Профессиональные медиаторы осуществляют медиацию как на платной, так и на бесплатной основе. 3. Размер вознаграждения профессионального медиатора (медиаторов) определяется по соглашению сторон с медиатором (медиаторами) до начала медиации.


48

4. Если иное не установлено соглашением сторон, расходы, связанные с проведением медиации, уплачиваются сторонами совместно в равных долях. 5. Если медиатор отказывается от проведения медиации в силу обстоятельств, препятствующих его беспристрастности, он обязан возвратить выплаченные ему сторонами денежные суммы. 6. Непрофессиональным медиаторам возмещаются расходы, понесенные ими в связи с проведением медиации, указанные в подпункте 2) пункта 1 настоящей статьи. Статья 23. Особенности медиации в сфере гражданских, трудовых, семейных и иных правоотношений с участием физических и (или) юридических лиц 1. Медиация при урегулировании споров, возникающих из гражданских, трудовых, семейных и иных правоотношений с участием физических и (или) юридических лиц, должна быть завершена не позднее тридцати календарных дней со дня заключения договора о медиации. В случаях необходимости по взаимному решению сторон срок проведения медиации может быть продлен до тридцати календарных дней, но не более шестидесяти календарных дней в совокупности. 2. Медиация при урегулировании споров, вытекающих из гражданских, трудовых, семейных и иных правоотношений с участием физических и (или) юридических лиц, находящихся на рассмотрении суда, должна быть завершена не позднее тридцати календарных дней со дня заключения договора о медиации. В случаях необходимости по совместному письменному уведомлению сторон срок проведения медиации может быть продлен судом до тридцати календарных дней, но не более шестидесяти календарных дней в совокупности. 3. Договор о медиации по урегулированию споров, вытекающих из гражданских, трудовых, семейных и иных правоотношений с участием физических и (или) юридических лиц, находящихся на рассмотрении суда, является основанием для приостановления производства по делу. 4. При прекращении медиации, проводимой в рамках гражданского процесса, стороны обязаны незамедлительно направить суду, в производстве которого находится гражданское дело: 1) в случае подписания соглашения об урегулировании спора — указанное соглашение; 2) в иных случаях — письменное уведомление о прекращении медиации с указанием оснований, предусмотренных статьей 26 настоящего Закона.

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

Статья 24. Особенности медиации, проводимой в ходе уголовного судопроизводства 1. Заключение сторонами договора о медиации не приостанавливает производство по уголовному делу. 2. Факт участия в медиации не может служить доказательством признания вины участником судопроизводства, являющимся стороной медиации. 3. Если при проведении медиации одна из сторон является несовершеннолетним, участие педагога или психолога обязательно. 4. Медиация в ходе уголовного судопроизводства должна быть осуществлена в установленные уголовно-процессуальным законом сроки досудебного и судебного производства. 5. Отказ от подписания соглашения об урегулировании конфликта не может ухудшить положение участника судопроизводства, являющегося стороной медиации. 6. При прекращении медиации, проводимой в рамках уголовного процесса, стороны обязаны незамедлительно направить органу, ведущему уголовный процесс, в производстве которого находится уголовное дело: 1) в случае подписания соглашения об урегулировании конфликта — указанное соглашение; 2) в иных случаях — письменное уведомление о прекращении медиации с указанием оснований, предусмотренных статьей 26 настоящего Закона. Статья 25. Особенности медиации в сфере семейных отношений 1. Посредством медиации могут разрешаться разногласия между супругами относительно продолжения брака, осуществления родительских прав, установления места жительства детей, вклада родителей в содержание детей, а также любые другие разногласия, возникающие в семейных отношениях. 2. При проведении медиации медиатор должен учитывать законные интересы ребенка. 3. Если в ходе медиации устанавливаются факты, которые подвергают или могут подвергнуть опасности нормальный рост и развитие ребенка или наносят серьезный ущерб его законным интересам, медиатор обязан обратиться в орган, осуществляющий полномочия по защите прав ребенка. Статья 26. Прекращение медиации Медиация прекращается в случаях: 1) подписания сторонами соглашения об урегулировании спора (конфликта) — со дня подписания такого соглашения; Відновне правосуддя в Україні


«О медиации». Закон Республики Казахстан

2) установления медиатором обстоятельств, исключающих возможность разрешения спора (конфликта) путем медиации; 3) письменного отказа сторон от медиации в связи с невозможностью разрешения спора (конфликта) путем медиации — со дня подписания сторонами письменного отказа; 4) письменного отказа одной из сторон от продолжения медиации — со дня направления медиатором письменного отказа; 5) истечения срока проведения медиации — со дня его истечения с учетом положений статей 23 и 24 настоящего Закона. Статья 27. Соглашение об урегулировании спора (конфликта) 1. Соглашение об урегулировании спора (конфликта), достигнутое сторонами медиации при проведении медиации, заключается в письменной форме и подписывается сторонами. 2. Соглашение должно содержать данные о сторонах медиации, предмете спора (конфликта), медиаторе (медиаторах), а также согласованные сторонами условия соглашения, способы и сроки их исполнения и последствия их неисполнения или ненадлежащего исполнения. 3. Соглашение об урегулировании спора (конфликта) подлежит исполнению сторонами медиации добровольно в порядке и сроки, предусмотренные этим соглашением. 4. Соглашение об урегулировании спора, заключенное до рассмотрения гражданского дела в суде, представляет собой сделку, направленную на установление, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей сторон. В случае неисполнения или ненадлежащего исполнения такого соглашения сторона медиации, нарушившая соглашение, несет ответственность в порядке, предусмотренном законами Республики Казахстан. 5. Соглашение об урегулировании спора, достигнутое сторонами при проведении медиации в ходе гражданского процесса, незамедлительно

3–4/2011

49

направляется судье, в производстве которого находится гражданское дело. Соглашение об урегулировании спора утверждается судом в порядке, предусмотренном Гражданским процессуальным кодексом Республики Казахстан. При этом уплаченная государственная пошлина подлежит возврату плательщику в порядке, предусмотренном Гражданским процессуальным кодексом Республики Казахстан. 6. Соглашение об урегулировании конфликта, достигнутое сторонами при проведении медиации в ходе уголовного процесса, представляет собой соглашение об урегулировании конфликта путем заглаживания причиненного потерпевшему вреда и примирения лица, совершившего преступление, с потерпевшим. 7. Указанное соглашение незамедлительно направляется органу, ведущему уголовный процесс, в производстве которого находится уголовное дело, и в случаях, предусмотренных Уголовно-процессуальным кодексом Республики Казахстан, является обстоятельством, исключающим либо позволяющим не осуществлять уголовное преследование. 8. Соглашение об урегулировании конфликта вступает в силу в день его подписания сторонами.

Глава 4. Заключительные положения Статья 28. Порядок введения в действие настоящего Закона Настоящий Закон вводится в действие по истечении шести месяцев после его первого официального опубликования. Президент Республики Казахстан Н. НАЗАРБАЕВ Астана, Акорда, 28 января 2011 года № 401-IV 3PK


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

ЗАКОН ОБ ИМПЛЕМЕНТАЦИИ ПРИМИРИТЕЛЬНЫХ ПРОЦЕДУР (МЕДИАЦИИ) В СУДОПРОИЗВОДСТВО РЕСПУБЛИКИ КАЗАХСТАН: ИМИТАЦИЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ИЛИ ПЕРВЫЙ ШАГ? Политико-правовой контекст разработки законопроекта

Настоящий аналитический документ подготовлен Центром исследования правовой политики при поддержке Представительства Freedom House в Казахстане. Автор — Л. В. Головко, доктор юридических наук, профессор кафедры уголовного процесса, правосудия и прокурорского надзора юридического факультета Московского государственного университета им. М. В. Ломоносова, член Консультативного совета Центра исследования правовой политики. Мнения и взгляды, содержащиеся в документе, могут не совпадать с позицией Freedom House. Электронная версия документа доступна на веб-сайте www.lprc.kz.

Несомненная заинтересованность казахстанских властей во внедрении в национальное уголовное и гражданское судопроизводство разнообразных примирительных процедур (в том числе медиации) заслуживает всяческой поддержки. Отрадно, что соответствующая инициатива была выдвинута на высшем политическом уровне и оформлена в виде одного из поручений, данных Президентом Республики Казахстан на V съезде судей 18 ноября 2009 года. Столь высокий уровень инициативы с очевидностью демонстрирует наличие в Казахстане политической воли, направленной на имплементацию в национальную правовую систему новейших процессуальных примирительных технологий, которые относительно давно известны на Западе и которых явно не хватает на так называемом постсоветском пространстве. Дальнейшее движение с неизбежностью потребовало технического решения поставленной политической задачи, в результате чего появился подготовленный Верховным судом РК проект Закона Республики Казахстан «О внесении изменений и дополнений в некоторые законодательные акты Республики Казахстан по вопросам внедрения примирительных процедур (медиации)». Обращает на себя также внимание Концепция законопроекта — прилагаемый к последнему документ, служащий обоснованием необходимости проведения соответствующих реформ. Данный документ подготовлен на

очень высоком профессиональном уровне — в нем всесторонне и глубоко изложены все необходимые для уяснения сути реформ понятийные конструкции, включая понятие медиации, механизм и принципы ее проведения, показана ценность примирительных процедур и медиации для оптимального развития национального судопроизводства, представлен сравнительно-правовой обзор позитивного зарубежного опыта. В этом смысле не может не вызывать восхищения колоссальный прогресс, всего за несколько лет достигнутый казахстанским политико-юридическим сообществом в направлении уяснения сути примирительных процедур (медиации) и необходимости их имплементации в национальную правовую систему. Напомним, что широкое обсуждение института медиации (по крайней мере, применительно к уголовному процессу) впервые состоялось в юридических кругах Казахстана в ходе Международной конференции «Альтернативы уголовному преследованию и защита прав человека в Центральной Азии», организованной при поддержке БДИПЧ ОБСЕ и проходившей в г. Алматы 25–26 ноября 2004 года1. Будучи одним из участников данной конференции, автор настоящих строк не может не признать, что в тот момент ни понятие, ни правовая природа института медиации просто-напросто не были известны в странах Центральной Азии, включая Казахстан. Речь на 1

См. отчет об этой конференции: Юрист. 2004. № 12 (2004).

Відновне правосуддя в Україні


Закон об имплементации примирительных процедур ...

конференции, по сути, шла не столько о перспективах имплементации примирительных процедур в национальное законодательство соответствующих стран, сколько об обсуждении самих конструкций «медиации» и «альтернатив уголовному преследованию», причем исключительно в сравнительно-правовой плоскости, казавшейся большинству представителей национального политико-юридического истеблишмента некоей «иностранной экзотикой». Вряд ли в тот момент кто-то из скептически настроенных участников конференции мог подумать, что всего пять лет спустя пожелание скорейшего внедрения медиации в казахстанское уголовное и гражданское судопроизводство прозвучит в качестве одного из поручений главы государства. Вряд ли в условиях абсолютного незнания концепции и практики медиации кто-то тогда также мог подумать, что опять-таки всего пять лет спустя законопроект о внедрении в Казахстане медиации будет сопровождаться подготовленной на столь высоком уровне объяснительной запиской с подробным изложением всех теоретических нюансов медиационных процедур. Проделанная за прошедшее непродолжительное время доктринальная работа без преувеличения впечатляет.2 Все это позволяет сделать вывод об успешном завершении в Казахстане просветительскопедагогического этапа развития процессуальных идей «альтернативных способов разрешения социальных конфликтов», «медиации» и т. д. — этапа, имевшего место во всех странах без исключения, когда соответствующие доктринальные концепции должны были найти позитивный отклик у законодателя и правоприменителей. В такой ситуации в рамках данного анализа мы избавлены от необходимости, во-первых, в очередной раз убеждать кого бы то ни было в плодотворности широкого применения примирительных процедур (медиации и др.) для успешного развития в современных условиях национального уголовного и гражданского судопроизводства, а, во-вторых, опять-таки в очередной раз останавливаться на разъяснении соответствующих 2

Темпы качественного скачка в направлении реализации в Казахстане новейших медиационных технологий впечатляют, особенно с учетом личного опыта автора данных строк, полученного во время участия во второй международной конференции «Альтернативы уголовному преследованию в Центральной Азии: современное состояние и перспективы развития», организованной при поддержке БДИПЧ ОБСЕ в г. Алматы 4-5 июня 2007 г. В тот момент само понятие медиации было участникам конференции хорошо известно, однако перспективы ее реализации казались почти столь же туманными, что и в 2004 году. Ясно, что колоссальный сдвиг в этом направлении в сознании казахстанского политико-юридического сообщества произошел буквально в течение двух последних лет, то есть во много раз быстрее, чем в большинстве остальных западных и постсоветских стран.

3–4/2011

51

понятий и конструкций, их соотношении, механизме применения и т. д. В итоге мы здесь исходим из двух аксиом: 1) все сугубо теоретические аспекты, связанные с интересующими нас понятиями и конструкциями, в Казахстане достаточно хорошо изучены, о чем, в частности, свидетельствует прилагаемая к законопроекту Концепция; 2) казахстанское политико-юридическое сообщество прекрасно отдает себе сегодня отчет во всех позитивных последствиях широкого внедрения в судопроизводство примирительных процедур (медиации), в силу чего в стране имеет место соответствующая политическая воля, направленная на их внедрение и нашедшая, в частности, отражение в Концепции правовой политики на 2010–2020 гг. и основанном на ней поручении Президента РК от 18 ноября 2009 г. В такой ситуации рассматриваемый законопроект по своей сути представляет собой техническую реализацию поставленной политической задачи. Именно в таком ракурсе он и должен рассматриваться. Иными словами, нас здесь интересует, в какой мере законопроект способен технически корректно реализовать выработанное политической властью направление судебноправовой политики (и способен ли он его реализовать вообще) — направление, которое само по себе никаких сомнений не вызывает и может оцениваться исключительно положительно.

Суть законопроекта Все положения законопроекта, предполагающие внесение изменений и дополнений в УК РК, УПК РК и ГПК РК, можно условно разделить на две группы: 1) те, что не имеют непосредственного отношения к имплементации в судопроизводство Республики Казахстан примирительных процедур (медиации), но свидетельствуют о стремлении законодателя несколько смягчить уголовную репрессию; 2) те, что непосредственно направлены на имплементацию в казахстанское уголовное и гражданское судопроизводство примирительных процедур (медиации). Учитывая тему настоящего анализа, мы здесь лишь вскользь остановимся на тех положениях законопроекта, которые не касаются собственно примирительных процедур (первая группа). Если специально не рассматривать теоретически верное, уголовно-политически оправданное, но, в общем-то, сугубо декларативное (при всем значении символизма в праве) изменение


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

52

редакции ст. 8 УПК РК о задачах уголовного процесса, то речь в свою очередь идет о двух нововведениях: а) расширении в УК РК перечня наказаний путем восстановления в казахстанском праве известного с советских времен наказания в виде «возложения обязанности загладить причиненный вред»; б) возможности освобождения лица от уголовной ответственности «в связи с примирением с потерпевшим»3 не только по преступлениям небольшой и средней тяжести, но и по тяжким преступлениям. При этом освобождение от уголовной ответственности по данному основанию в случае совершения преступления средней тяжести (при наличии, разумеется, примирения) становится императивным. Иными словами, законодатель расширяет не только круг преступлений, по которым возможно освобождение от уголовной ответственности, но и круг императивных оснований такого освобождения. Любое расширение номенклатуры альтернативных лишению свободы видов наказания в принципе можно только приветствовать. Постсоветская система наказаний (Казахстан в этом смысле не исключение) крайне бедна и архаична. Так называемых альтернативных санкций здесь крайне мало (в сравнении, например, с западными правопорядками), и даже те, что имеют место, на практике применяются недопустимо редко (в относительном выражении). Другое дело, что казахстанский законодатель, понимая суть проблемы, пытается действовать «по линии наименьшего сопротивления», восстанавливая известный «советский» вид наказания, не требующий к тому же никакой инфраструктурной пенитенциарной модернизации (создания специальных социальных служб, служб пробации и т. д.). Мы, конечно, далеки от того, чтобы «демонизировать» все советские по происхождению правовые институты и юридические конструкции (в техническом плане среди них было немало вполне нейтральных и даже разумных). Но ведь не следует забывать, что наказание в виде «возложения обязанности загладить причиненный вред» и в советское время относилось к видам наказаний, почти не применявшимся «в практике судов, хотя преступления, за которые они могли бы быть применены», были «довольно распространены»4, в силу чего совет3

Данное нововведение, как будет показано далее, в некоторых случаях может быть связано с примирительными процедурами. Однако в целом речь идет о так называемом простом примирении (когда стороны мирятся без медиатора), не имеющим отношения к примирительным технологиями, в силу чего мы и рассматриваем данное нововведение как непосредственно не касающееся примирительных процедур. 4 Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования / отв. ред. В. Н. Кудрявцев, С. Г. Келина. М. 1987. С. 148.

ская уголовно-правовая доктрина (причем ее «либеральное крыло») ратовала за отказ от данной меры наказания еще в конце 1980-х годов.5 Что изменилось с тех пор? Есть ли у казахстанского законодателя какие-то данные, позволяющие утверждать, что данный вид наказания «заработает» 20 лет спустя и реально изменит карательную уголовную политику? В целом данное нововведение, разумеется, вполне «безвредно» с точки зрения прав личности, но в его пользе и эффективности уверенности нет. Что касается расширения возможности применения освобождения от уголовной ответственности в связи с примирением сторон, то нас смущает не столько факт «расширения» (сам по себе он вполне может рассматриваться положительно), сколько используемый законодателем метод, направленный на «механизацию» применения данной альтернативы уголовному преследованию. Возможность освобождения от уголовной ответственности должна основываться (в отличие от дел частного обвинения) не на формальных требованиях (категория преступления, письменное обращение потерпевшего и т. д.), а на максимально гибком учете индивидуальных обстоятельств дела. В этом смысле любые альтернативы уголовному преследованию всегда должны быть, строго говоря, дискреционными и не зависеть от «категории преступления» и т. д. О том же, к слову, пишут и составители Концепции законопроекта, когда со ссылкой на итальянский опыт отмечают, что решение о направлении дела в центр примирения (ЦП) принимается в случае, если «преступление затрагивает интересы людей, уже знакомых друг с другом, и … ставит под угрозу их взаимоотношения». Иными словами, применение альтернативы уголовному преследованию зависит не от категории преступления, а от социальной ситуации: в одной ситуации альтернатива должна применяться, в другой — нет, хотя категория и даже вид преступления будут совершенно идентичны. Скажем, кража остается кражей, невзирая на то, идет ли речь о профессиональном воре, случайном воре или краже одним членом семьи денег из кошелька другого члена семьи, но уголовно-правовая реакция на преступление во всех названных случаях должна быть дифференцирована. Казахстанский законодатель, правильно расставляя акценты в Концепции законопроекта, при редактировании самого текста закона поступает противоположным образом, предлагая, по сути, унифицированный вариант уголовно-правовой реакции во всех 5

Там же.

Відновне правосуддя в Україні


Закон об имплементации примирительных процедур ...

случаях совершения преступления определенной категории, что вряд ли правильно. В такой ситуации в реальной практике неизбежно будут возникать случаи, «шокирующие» широкие слои населения и ставящие в общественном мнении под угрозу легитимность самого института альтернатив уголовному преследованию, когда, например, циничный или даже профессиональный преступник будет «мириться» со своей жертвой и избегать заслуженного уголовного преследования. Перейдем теперь к анализу тех предлагаемых нововведений, которые непосредственно направлены на имплементацию в казахстанское уголовное и гражданское судопроизводство современных примирительных технологий (вторая группа) — именно на них мы в дальнейшем и сосредоточимся, не возвращаясь более к остальным положениям законопроекта. Соответствующие уголовно-процессуальные положения сконструированы на базе упоминавшегося и уже существующего в действующем праве Казахстана института освобождения от уголовной ответственности «в связи с примирением с потерпевшим», что, впрочем, технически вполне объяснимо. Речь идет о дополнении УПК РК новой статьей 38-1, в соответствии с которой примирение может быть достигнуто не только собственными усилиями потерпевшего и обвиняемого (подозреваемого), но и посредством примирительных процедур (медиации) «в порядке, установленном» специальным Законом РК о примирительных процедурах (медиации), коего в готовящемся пакете законопроектов пока, насколько нам известно, нет. В такой ситуации основанием освобождения от уголовной ответственности будет не «простое примирение», а соглашение об урегулировании конфликта. Вот, собственно, и все… Чуть подробнее законодатель предполагает урегулировать применение примирительных процедур (медиации) в гражданском процессе, сконструировав не новую статью, но новую главу ГПК РК (глава 12-1). В ней вполне квалифицированно, хотя и достаточно абстрактно изложены цели медиации, указаны категории гражданских дел, по которым допускается и соответственно не допускается ее применение, урегулирован механизм исполнения соглашения об урегулировании спора (пусть и несколько лапидарно). Что касается процедуры медиации, то из нового закона будет только понятно, что она должна завершаться «в срок не более тридцати суток». Много менее понятно, кто должен инициировать процедуру медиации, поскольку из новой ст. 135-1 ГПК должно вытекать, что решение о 3–4/2011

53

приостановлении производства по делу для проведения медиации суд принимает «по ходатайству сторон или по собственной инициативе с их согласия», а ст. 135-2 будет предусматривать, что «урегулирование спора проводится медиатором (посредником) по ходатайству одной (sic! — Л. Г.) или обеих сторон».6 Но совсем непонятно и не может быть понятно, где и как проводится «в течение тридцати суток» медиация, поскольку здесь законодатель вновь ограничивается отсылкой к несуществующему специальному закону о примирительных процедурах (медиации). Как оценить предлагаемые законодателем нововведения и можно ли их рассматривать в качестве технически корректного механизма имплементации примирительных процедур (медиации) в судопроизводство Республики Казахстан?

Общая оценка законопроекта в части введения примирительных процедур Совершенно понятно, что даже после принятия и вступления в силу разрабатываемого Закона институт медиации не начнет функционировать в Казахстане в качестве именно правового института. В большинстве случаев возможность медиационного урегулирования уголовно-правового или гражданско-правового конфликта останется исключительно «виртуальным правом» участников судопроизводства (виртуальная медиация). Реальное использование данного права либо не будет наблюдаться вовсе, либо (по незначительному числу дел) станет результатом случайного стечения обстоятельств (стихийная медиация). Что должны сделать потерпевший и обвиняемый, чтобы реализовать право, предоставленное им ст. 38-1 предполагаемой редакции УПК РК? Видимо, самостоятельно и без малейшей помощи государства найти где-то на казахстанских просторах «медиатора», обратиться к нему, оплатить его работу и затем представить лицу, ведущему производство по делу, готовое медиационное 6

Здесь законодателю неплохо было бы разобраться с терминологией, поскольку мы, конечно, можем при желании «распутать этот клубок» и понять, что здесь имеется в виду, но принцип правовой определенности никто еще не отменял. Алгоритм необходимых действий должен быть понятен не только специалистам по медиации, но и всем участникам судопроизводства. Возвращаясь к данной ситуации, видимо, под «инициативой» суда понимается «разъяснение» сторонам их права обратиться к медиатору, что предусмотрено ст. 170 готовящейся версии ГПК РК. Что касается «ходатайства одной из сторон», то, наверное, законодатель имеет в виду отнюдь не одностороннее действие, а нечто другое — скажем, тот факт, что стороны не обязаны излагать перед медиатором свою просьбу провести медиацию «хором» или путем составления общего документа. Но надо ли пытаться облекать эти очевидные вещи в процессуальные формы и создавать в результате двусмысленные терминологические процессуальные конструкции?


54

соглашение. Но где они реально смогут найти компетентного медиатора, который к тому же отвечал бы требованиям, справедливо обозначенным в Концепции законопроекта: беспристрастность, нейтральность, отсутствие корыстной или иной заинтересованности и др.? Мы верим в способность волонтёров или неправительственных организаций активно включиться в оказание соответствующей помощи. Но можно ли ожидать их появления в каждом населенном пункте, в каждой деревне или городе? Волонтёрская деятельность может привести лишь к появлению упомянутой «стихийной медиации», когда возможность реализации закрепленных в законе прав зависит не от институциональных факторов, а от случайного стечения обстоятельств. Куда и к кому должны обращаться истец и ответчик, заинтересовавшись разъясненным им судом правом на мирное урегулирование гражданско-правового спора? Видимо, им опятьтаки, как и в уголовном процессе, требуется самостоятельно найти «по телефонному справочнику» медиатора, что, откровенно говоря, будет делом нелегким даже в отведенные законом «тридцать суток». Можно ли в такой ситуации рассчитывать на нормальное развитие в Казахстане гражданско-правовой медиации? В целом законопроект ограничивается созданием некоторых процессуальных норм, достаточно бессмысленных в отсутствие институционального каркаса (служб медиации и медиаторов) и надлежащего государственного финансирования. Ситуация напоминает попытку сконструировать судебную систему, приняв процессуальный кодекс, но не создав сами суды, не сформировав судейский корпус и не решив вопросы финансирования. В этом смысле ключевыми в понимании реального значения «реформы» являются не предлагаемые изменения в УК РК, УПК РК и ГПК РК (при всех их достоинствах и недостатках), а два положения, содержащиеся в Концепции законопроекта. Согласно первому из них, необходимо разработать самостоятельный Закон «О примирительных процедурах (медиации) в Республике Казахстан», который и должен определить условия получения статуса медиатора, правила оплаты его деятельности и т. д. Уточним только, что вопреки мнению составителей Концепции, данный Закон является не средством «эффективного и комплексного решения всех вопросов, касающихся института примирительных процедур (медиации)», а conditio sine qua non существования в Казахстане института медиации как такового. Без его принятия

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

все предлагаемые процессуальные нововведения являются лишь «декларацией о намерениях». Согласно второму — реализация законопроекта не потребует дополнительных финансовых затрат из государственного бюджета. На самом деле, это и есть ключевое положение Концепции, в свете которого все остальные ее положения, как и сам текст законопроекта, превращаются в сугубо доктринальный документ, лишенный практического значения. Здесь-то и возникает главный вопрос: каковы подлинные намерения законодателя? Нам, разумеется, не дано их знать, но с учетом анализируемых текстов Концепции и самого законопроекта законодатель прекрасно отдает себе отчет в невозможности создания института медиации в отсутствие соответствующих институциональных и финансовых усилий. Об этом свидетельствуют многочисленные и совершенно справедливые пассажи Концепции, где говорится (пусть и исключительно в сравнительно-правовом аспекте) о «социальных службах», «центрах примирения», «бюджетном финансировании» и т. д. Не будем их все цитировать, тем более что выше мы уже признали в качестве аксиомы компетентность современного казахстанского законодателя в вопросе о значении надлежащей инфраструктуры для развития медиации. Поэтому, возвращаясь к поставленному вопросу о целях принятия анализируемого законопроекта и намерениях его составителей, вариантов ответа, на наш взгляд, может быть только два: А) Казахстанский законодатель не видит реальных возможностей по выделению необходимых финансовых средств для развития в стране инфраструктуры медиации. В такой ситуации принятие закона о «виртуально-стихийной медиации» необходимо исключительно из «имиджево-бюрократических» соображений. С одной стороны, это позволит формально относить Казахстан к числу стран, где якобы существует медиация. Принятие законопроекта превращается в такой ситуации в своеобразную «пиар-акцию», а реальное (социологическое) функционирование института отходит на второй план. С другой стороны, возникает возможность отчитаться «наверх» об исполнении поручения Президента РК, причем, не прилагая к этому никаких существенных усилий. Б) Казахстанский законодатель рассматривает принятие закона в качестве первого формального шага на пути реального создания в стране института медиации и подобных ему примирительных процедур. Данный шаг при всей его кажущейся легкости, поверхностности Відновне правосуддя в Україні


Закон об имплементации примирительных процедур ...

и недостаточности абсолютно необходим для легализации в Казахстане института медиации, без чего нельзя поднимать вопрос о выделении соответствующих бюджетных ресурсов и совершении необходимых действий по налаживанию надлежащей инфраструктуры. После реализации первого шага (после принятия Закона о внесении дополнений в УК РК, УПК РК, ГПК РК) никто не собирается рапортовать «наверх» об исполнении поручения. Оно еще не исполнено. За первым шагом последуют следующие шаги, и только после того как инфраструктура и механизмы начнут реально функционировать, можно будет официально объявить о том, что в Казахстане появилась «подлинная медиация». Первый из названных «сценариев» можно обозначить в качестве пессимистического, а второй — оптимистического. Пессимистический вариант развития событий мы здесь рассматриваем исключительно в качестве «теоретической спекуляции», не имеющей никакого отношения к реальным намерениям казахстанского законодателя. Если же исходить из оптимистического варианта развития событий, то становится ясно, что необходима четкая программа дальнейших реформ, направленных на реальную имплементацию примирительных процедур (медиации) в казахстанское уголовное и гражданское судопроизводство. В такой ситуации рассматриваемый законопроект является не «законом об имплементации», но исключительно «законом о легализации» института медиации в казахстанской правовой системе. Строго говоря, иного значения он не имеет, и иметь не может. Для имплементации требуется не столько конструирование уголовно-процессуальных и гражданских процессуальных норм, сколько несколько иной алгоритм действий и решений.7 7

Строго говоря, Казахстан не является первым государством Центральной Азии, легализующим у себя примирительные процедуры (медиацию). До того институт медиации был закреплен в Кыргызской Республике Законом от 25 июня 2007 г., дополнившим соответствующим положением (упоминанием «медиатора») п. 2 ч. 1 ст. 29 УПК КР. Другое дело, что в Кыргызстане так и не произошло реальной имплементации института медиации, который, по сути, остался лишь «на бумаге», существуя в «виртуально-стихийном виде» (об этом см., например, заявление кыргызстанских правозащитных организаций, сделанное в ходе Дополнительного совещания по человеческому измерению (Supplementary Human Dimension Meeting), организованного БДИПЧ ОБСЕ в Вене 12-13 июля 2007 г., где они сетовали на полное отсутствие инфраструктуры после принятия соответствующего Закона; http://www.osce.org/documents/ odihr/2007/07/25565_ru.pdf). В этом смысле Казахстан может стать первым государством Центральной Азии, создавшим для медиации необходимую инфраструктуру и реально институционализировавшим ее в своей правовой системе с учетом неудач «предшественников». В противном случае казахстанскую инициативу ожидает судьба «кыргызстанской медиации».

3–4/2011

55

Программа необходимых реформ по имплементации примирительных процедур В максимально схематичном виде программа реальной имплементации в казахстанскую правовую систему института медиации должна включать следующие элементы: а) решение проблемы государственного финансирования; б) разграничение сфер применения социальной (финансируемой бюджетом) и коммерческой медиации; в) подготовка корпуса компетентных медиаторов и решение вопроса об их правовом статусе; г) определение форм деятельности медиаторов (службы медиации, индивидуальные медиаторы и т. д.) и организационное обеспечение их деятельности; д) уточнение процессуальной составляющей (уголовно-процессуальная и гражданская процессуальная адаптация института медиации). На данном этапе законодатель стремится решить исключительно процессуальные проблемы, что является, пожалуй, наиболее организационно простым элементом программы реформ. Более того, качественная процессуальная адаптация института медиации, строго говоря, возможна только на завершающем этапе его имплементации — в противном случае процессуальные нормы приобретают декларативный и отсылочный характер (что мы и видим в предлагаемом законопроекте). Законодатель, предлагая участникам судопроизводства прибегнуть к медиации, в сущности, пытается отправить их «в пустоту», наличие которой абсолютно предопределено нерешенностью финансовых и организационных проблем. На самом деле первоочередным вопросом, подлежащим решению казахстанским законодателем, является вопрос об объемах бюджетного финансирования, которое государство способно выделить для внедрения в национальное судопроизводство механизма примирительных процедур (медиации). Понятно, что данный вопрос находится в компетенции отнюдь не Верховного суда РК, определенного «в качестве основного разработчика» соответствующего законопроекта, но политической власти. Понятно также, что если законодатель будет и дальше исходить из того, что, как сказано в Концепции законопроекта, реализация последнего «не потребует дополнительных финансовых затрат из государственного бюджета», то никакая институционализация медиации в Казахстане просто-напросто


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ

56

недостижима (!). В такой ситуации «казахстанскую медиацию» ожидает судьба ее «кыргызстанской предшественницы». При этом нельзя не учитывать другое: если имплементация института медиации (как и его дальнейшее применение) неизбежно является для бюджета затратной, то отсюда вовсе не вытекает, что данный институт является экономически невыгодным. Здесь просто надо различать краткосрочные затраты и долгосрочную экономическую выгоду (постепенное уменьшение тюремного населения, сокращение тюремного персонала, снижение нагрузки на суды и т. д., не говоря уже об «имиджевых» приобретениях для казахстанского государства и соответственно казахстанской экономики). Определив бюджетные возможности, и исходя из них, необходимо в теоретическом плане решить другую проблему, связанную с отказом от иллюзии, что медиация есть институт «самоокупаемый» и финансируемый исключительно сторонами. Никто, конечно, не оспаривает, что государство не обязано финансировать медиационные процедуры, например, в торговых (хозяйственных) спорах. Здесь его задача в другом — помочь участникам оборота создать необходимую инфраструктуру и подготовить необходимые для «коммерческой медиации» кадры медиаторов. Кроме того, необходимо, видимо, экономически заинтересовать участников споров, создав такую систему, при которой размер государственной пошлины будет меньше расходов по проведению медиации. Ясно также, что в случае с коммерческой медиацией создание такой системы лишь отчасти зависит от государства — важнейшую роль здесь будут также играть грамотные действия участников рынка медиационных услуг (выстраивание ими соответствующей ценовой политики и т. д.). Однако нельзя также не отдавать себе отчета, что, скажем, уголовно-правовая медиация не должна быть «коммерческой» — в противном случае она не может отвечать общепризнанным ныне принципам, справедливо перечисленным в Концепции законопроекта: беспристрастность медиатора, отсутствие корыстной заинтересованности и т. д. Любой иной подход будет означать особую привилегию «ухода от уголовной ответственности» для состоятельных граждан, что вряд ли вызовет энтузиазм широких слоев населения. Право на помощь медиатора должно быть в соответствующих случаях доступно любому участнику уголовно-правового конфликта, в силу чего здесь необходимо создание системы «социальной медиации», постоянно финанси-

руемой государством.8 Кроме того, социальная медиация должна в определенных пределах существовать и в гражданском процессе по ряду категорий дел, которые законодателю предстоит определить. В качестве примера можно привести трудовые, семейные споры и т. д.9 В этом смысле необходимо учитывать, что бюджетные расходы на создание медиационной инфраструктуры не являются одноразовыми — в дальнейшем государству требуется финансировать деятельность по проведению «социальной медиации» в уголовном и отчасти гражданском процессах. Обратим также внимание еще на один нюанс: разграничение коммерческой и социальной медиации обязательно в материальном плане (с точки зрения финансирования медиации), но вовсе не обязательно в плане персональном. Иными словами, один и тот же медиатор вполне может быть как медиатором «социальным» (если медиация осуществляется за счет государства), так и медиатором «коммерческим» (если медиация осуществляется за счет сторон). Разграничение в зависимости от источника финансирования видов медиации вовсе не обязательно приводит к разделению корпуса медиаторов на «социальных» и «коммерческих». Профессиональный корпус медиаторов может быть един (по аналогии с адвокатами, попеременно выступающими по «назначению» и «соглашению»). Впрочем, в такой ситуации на первый план выходит проблема деонтологии медиатора — нельзя допустить расслоение медиации на «выгодную» и «невыгодную». Но варианты здесь в любом случае возможны. Во многом в зависимости от решения предыдущей проблемы должен зависеть и подход к персональному составу корпуса медиаторов. Прежде всего, как отмечено ранее, необходимо обсудить целесообразность его единства или дуализма (с учетом существования социальной и коммерческой медиации), а также — в какой мере профессия медиатора должна быть основной или вспомогательной (в духе концепции «медиатора 8

Мы здесь не видим смысла насыщать данный анализ сравнительно-правовыми примерами, демонстрирующими возможные механизмы бюджетного финансирования работы медиаторов в рамках «социальной медиации» (учитывая отмечавшийся ранее высокий уровень Концепции законопроекта, данные механизмы, скорее всего, прекрасно известны казахстанскому законодателю). О механизме оплаты работы медиатора, например, во Франции, где медиатор получает от государства не заработную плату, а определенную фиксированную сумму за каждую проведенную медиацию, проводимую в бюджете по разряду «судебных издержек», см.: Mbanzoulou P. La médiation pénale. Paris. L’Harmattan. 2002. P. 39. 9 Можно ли, скажем, представить себе «нейтрального» коммерческого медиатора в споре работника и работодателя по поводу выплаты заработной платы, учитывая заведомое материальное неравенство сторон?

Відновне правосуддя в Україні


Закон об имплементации примирительных процедур ...

на полставки»), и возможны ли здесь сочетания (смешанные модели). Ясно также, что в персональном плане необходимо решить две фундаментальные проблемы, которые выше мы уже упоминали: 1) педагогической подготовки медиаторов, причем подготовки не «одноразовой», а перманентной;10 2) четкого законодательного порядка наделения лица статусом медиатора и лишения его такого статуса (исходя из модели небюрократического корпуса медиаторов с особым статусом11). При ответе на второй вопрос следует, видимо, взять в качестве образца методику решения проблем статусов судей и адвокатов: требования к профессии; процедура наделения полномочиями; орган, уполномоченный принимать решение; основания лишения статуса медиатора в случае ненадлежащего выполнения им своих обязанностей; органы дисциплинарного контроля и т. д. Наконец, требуется определить, должны ли медиаторы работать исключительно индивидуально или они могут объединяться в рамках коллективной «службы медиации». Думается, что оба варианта возможны, но при условии существования как минимум одной службы медиации (или группы индивидуальных медиаторов) в пределах территории каждого суда нижней инстанции. Государство должно обеспечить соответствующую деятельность в качестве обязательного элемента системы уголовной и гражданской юстиции. Речь здесь, разумеется, идет только о социальной медиации, поскольку коммерческая медиация будет неизбежно, причем без всякой 10

Если исходить из того, что медиатором вовсе не обязательно должен быть юрист, то здесь возникает возможность использования инфраструктуры психологических, социологических и т. п. факультетов вузов, выпускники которых не всегда востребованы по специальности на рынке труда, хотя многие такие вузы финансируются из бюджета (проблема рационального расходования затрат на образование). 11 Вариант, при котором (с учетом «социальной медиации») в реестре государственных должностей Республики Казахстан появится специальная должность «медиатора», действующего наряду с медиатором-коммерсантом, также может гипотетически рассматриваться, однако он нам кажется неудачным. Медиация чужда бюрократизации как таковая — любая неизбежная в такой ситуации иерархизация для нее губительна, не говоря уже о дополнительных рисках коррупции и раздувании государственного аппарата. В этом смысле оптимальным выглядит ставшая уже классической модель автономной профессии медиатора с особым статусом (по аналогии с нотариусом, адвокатом и т. д.). Впрочем, здесь мы вновь сталкиваемся с механизмом государственного финансирования оплаты труда медиатора, действующего для сторон бесплатно, который должен быть надежным, но гибким.

3–4/2011

57

«подсказки» государства, концентрироваться в границах крупных деловых центров. Возвращаясь к социальной медиации, перспективным выглядит концепция «домов правосудия», под крышей которых наряду с судами нижней инстанции могли бы разместиться службы медиации (индивидуальные медиаторы). Ясно, что создание таких центров на базе судов обойдется значительно дешевле, нежели строительство отдельных зданий или подготовка отдельных офисов, не говоря уже об удобстве для участников судопроизводства и прочих преимуществах такого рода. Очевидно также, что в той мере, в какой государство возлагает на медиаторов определенные социальные функции, оно обязано взять на себя организационное обеспечение их деятельности, включая «мелочи» (коммунальные расходы, оргтехника и т. д.), о которых здесь нет смысла даже говорить. В дальнейшем к службам медиации могли бы добавиться в рамках концепции «домов правосудия» (именно «домов», а не «дворцов») социальные работники, службы пробации и другие подобные институты, столь, откровенно говоря, необходимые для модернизации и социализации казахстанской уголовной (прежде всего) и гражданской (в значительной мере) юстиции. В целом, начавшаяся в Казахстане работа по имплементации в национальное судопроизводство примирительных процедур либо превратится в кратковременную «пиар-акцию», которую быстро забудут и от которой останется лишь впечатление юридического «мыльного пузыря», либо ознаменует собой подлинный прорыв в реформировании судебной системы одного из постсоветских государств. По крайней мере, за пределами Евросоюза на постсоветском пространстве пока никому технически корректно имплементировать медиацию не удалось (разве что лишь формально легализовать). Успех или неудача мероприятия почти полностью зависят от того, готовы ли казахстанские власти приложить для реализации столь непростой задачи необходимые финансовые, организационные и интеллектуальные усилия. Центр исследования правовой политики Март 2010 г.


ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ НА ШЛЯХУ ДО ВІДНОВНОГО СУСПІЛЬСТВА: ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ЯК СПОСІБ ЗАПОБІГТИ ШКОДІ Брошура видана організацією Make Justice Work як внесок в обговорення цієї проблематики. Точки зору автора та видавця можуть не співпадати.

Мартін РАЙТ

Зберіть в одному місці велику кількість людей, опишіть їм злочин і злочинця та спитайте, який вирок вони б винесли. Побачите: відповіді будуть абсолютно різними. Навіть судді чи магістрати навряд чи дійдуть консенсусу. Вирушивши у пошуках істини до різних куточків країни, ви зіткнетеся з ще більшими протиріччями, а про різні країни не варто й казати. При цьому відповіді, отримані зараз, суттєво відрізнятимуться від відповідей, які можна було б почути, скажімо, 15 років тому. Отже, такого поняття як «правильний вирок» просто не існує. Цьому є зрозумілі причини, які, однак, недостатньо обговорені. По-перше, це відсутність раціональних підстав для визначення вироком строку ув’язнення, окрім порівняння з іншими вироками; по-друге, винесення вироку має кілька завдань, не сумісних між собою. Немає способу точно виміряти ані серйозність злочину, ані біль, завданий покаранням. І навіть

якби такий спосіб існував, неможливо логічно пов’язати одне з одним (Wright 2008b: гл. 5, 6). Для когось, за старим юридичним висловом, «лязкіт тюремних ґрат» стане достатнім засобом стримування, інші ж вважатимуть «жорсткий» вирок перевіркою власної міцності. Однаковий вирок справлятиме абсолютно різний вплив на різних людей залежно від місця (стара, сучасна чи відкрита в’язниця) та умов ув’язнення (чи буде підтримка від родини, чи матиме родина, яка прагне підтримати засудженого, фінансові можливості для цього). Інша суттєва вада сучасної системи кримінального правосуддя — сконцентрованість на злочинці; передбачені системою процедури ігнорують потерпілих чи навіть зневажають їх. Попри всі спроби змінити цю ситуацію на краще, основні проблеми залишаються невирішеними. Деякі нещодавно прийняті закони потрапили у пастку, припустивши, що ліквідація засобів захисту відповідачів певною мірою відповідає інтересам потерпілих. Політики мають пам’ятати, що винесення вироку невинній особі, так само як і виправдання винної, дозволяє дійсному винуватцю уникнути

Мартін Райт (Martin Wright) — бібліотекар Інституту кримінології при Кембриджському університеті; директор Ліги Говарда за реформу карального правосуддя; координатор політики Центру підтримки жертв; старший науковий співробітник факультету охорони здоров’я та біологічних наук Університету Де Монтфорта, м. Лестер. Учасник-засновник Європейського форуму з питань відновного правосуддя; до 2006 року входив до складу правління цієї організації, а зараз є членом правління Консорціуму відновного правосуддя. Займається науковою роботою. Виконує функції медіатора-волонтера у Ламбеті, Південний Лондон. Автор публікацій «Making good: prisons, punishment and beyond» (1982 р., передруковано у 2008 р.), «Justice for victims and offenders: a restorative response to crime» (друге видання, 1996 р.), та «Restoring respect for justice» (1999 р., друге видання — 2008 р.). Має почесний диплом Польського центру медіації; почесний член Інституту вирішення конфліктів, Болгарія, 2005 р. Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

відповідальності, чого не хочуть ані потерпілі, ані усі ми. У цій брошурі розглядатиметься, по-перше, заплутана логіка сучасної політики; по-друге, заходи, які могли б змінити ситуацію на політичному рівні; по-третє, можливості відновного підходу змінити ситуацію на краще (у зв’язку з цим будуть проаналізовані заперечення, складнощі та переваги); і, зрештою, буде розглянуто, яким чином принципи цього підходу можна практично запровадити в суспільстві, спираючись на відновну теорію соціальної справедливості.

Тривалий і хибний шлях Палац правосуддя у Брюсселі — це масивна кам’яна споруда в еклектичному стилі з сотнями приміщень та довжелезними коридорамилабіринтами. Щоб звести цей Палац, в бідному районі Джиббіт-Хілл довелося зруйнувати чимало будівель. Архітектор Жозеф Пуларт не мав потрібного досвіду, проте відмовився узгоджувати свій проект будь з ким іншим, окрім міністра юстиції. Будівництво було розпочато і кілька років здійснювалося без чіткого плану. Роботи зі зведення Палацу ще тривали, коли архітектор тяжко захворів на психічний розлад і помер. Вважаєте несправедливим, коли кажуть, що цей випадок є вдалою метафорою системи кримінального правосуддя? Обґрунтування вироків — це комплекс аргументів. Люди, особливо судді, говорять про «стримуючі» вироки. При цьому намір може бути символічним: повідомити про те, що певні дії будуть покарані. Але покарання само собою не поглиблює нашого розуміння причин, з яких був скоєний той чи інший злочин. Отже, ми не можемо вжити заходів для зниження рівня злочинності. Деякі судді та магістрати прагнуть залучити ув’язнених до реабілітаційних програм (за їх наявності) або просто ізолювати злочинця від оточення. Якби казковий герой «Аліси у Задзеркаллі» ШаламБалам був суддею, він би напевно сказав: «Якщо я виношу вирок, він

означає саме те, що я маю на увазі: не більше і не менше». Проте відомо, що по цей бік дзеркала більшість колишніх засуджених (67 %) повторно скоюють злочини, і чим молодші правопорушники, тим вищий показник їх повернення до кримінального минулого. Для осіб 18–21 років показник повторного засудження упродовж двох років становить 78 %, а для молодших 18 років — 82 %. Невже це свідчить про ефективність тюрем?! Тривалість строку ув’язнення не має значення для людини, яка не вірить у те, що її піймають, чи байдужа до цього. Багато в’язнів завдають собі шкоди через фрустрацію або відчай. Лише невеликий відсоток злочинців отримують у в’язниці освіту, проходять лікування. І цей показник дедалі зменшується, бо в’язниці стають ще більш переповненими; будьякі корисні ефекти зводяться нанівець самим інститутом тюрми, особливо, браком підтримки за її межами після звільнення. Показник повторного засудження перевищує показник засудження вперше, адже з кожним ув’язненням вірогідність повернення правопорушника до кримінального минулого збільшується. Наприклад, 25,2 % дорослих правопорушників, засуджених у I кварталі 2007 року, відбувши покарання, повернулися до злочинної діяльності. Для тих, хто мав одне попереднє ув’язнення, цей показник становить 40,3 %, два ув’язнення — 48,9 % і далі — до 76,4 % для тих, хто мав понад 11 вироків. Серед неповнолітніх показник повторного засудження збільшується з 36,2 % (особи, які не були засуджені у минулому) до 80,5 % (один вирок у минулому) та 89,1 % (понад шість вироків про утримання під вартою) (за даними звіту Марії Ігл (Maria Eagle)

Рис. 1. Палац правосуддя, Брюссель 3–4/2011

59


60

перед Парламентом на запит Кіта Хілла (Keith Hill), члена британського Парламенту, 29 жовтня 2009 р.). Лорд-суддя Оулд (Auld) у своєму дослідженні, присвяченому кримінальним судам (2001: 387), застерігає від ставлення до вироку як до вирішення проблеми. Він зазначає: «Я був завжди переконаний у тому, що ми надто багато чекаємо від судів як від засобу зменшення рівня злочинності, відшкодування заподіяної шкоди потерпілим і суспільству та реабілітації окремих правопорушників». Попри це, у відповідь на повідомлення про збільшення випадків певного виду злочинності політики миттєво закликають до підвищення максимального строку покарання, а іноді й мінімального. Як і клеєння шпалер у будинку зі шпарами, що виникли через будівельні дефекти, збільшення строку покарання — це найлегший та найменш ефективний спосіб розв’язання проблеми. Необхідно визнати, що вирішення поточних проблем (наприклад питань про правомірність використання мобільних телефонів водіями чи застосування зброї) за рахунок збільшення максимального строку ув’язнення — не більше ніж видимість. Річ у тім, що важко чітко визначити комплексні цілі винесення судового рішення. У розділі 142 Закону «Про кримінальне правосуддя», прийнятого в 2003 році (Criminal Justice Law, CJA) (2003, sec. 142), визначені цілі винесення судового рішення: a) покарання правопорушників; б) зменшення рівня злочинності (у т. ч. зменшення завдяки стримуванню); в) реформування та реабілітація правопорушників; г) захист громадськості; д) відшкодування правопорушниками збитків потерпілим від їх злочинів. Міністр внутрішніх справ Девід Бланкет (David Blunkett) дав простіше формулювання: його «дві дуже чіткі цілі» боротьби з вуличною злочинністю — це «покарати правопорушників та зменшити кількість повторних злочинів» (Reducing crime — changing lives, 2004). Варто розглянути й інший вид злочинності — правопорушення, скоєні регуляторними органами, адже їхні наслідки для жертв можуть бути такими ж серйозними, як і наслідки «вуличної злочинності», наприклад, позбавлення майна, нанесення травм чи навіть заподіяння смерті. Проте аналіз «кращого регулювання» цього виду

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

злочинів дає підстави дійти висновку, що санкція має: y змінювати поведінку правопорушника; y намагатися ліквідувати будь-яку фінансову користь чи перевагу від недотримання встановлених вимог; y враховувати доцільність покарання для певного правопорушника у контексті відповідного регуляторного питання, у т. ч. покарання та осуду з боку громадськості, яке асоціюють із покаранням за кримінальні злочини; y бути пропорційною характеру злочину та його наслідків; y намагатися відшкодувати шкоду, заподіяну недотриманням регуляторних вимог (у відповідних випадках), а також y запобігати недотриманню вимог у майбутньому (Macrory 2006: 11). Отже, необхідно зосередити увагу на профілактиці, позбавленні правопорушника будь-якої переваги від злочину та відшкодуванні шкоди, завданої потерпілому (у відповідних випадках). Покарання заради покарання відходить на другий план. Важко сказати, чому аналогічні пріоритети не слід застосовувати до «вуличної злочинності». Легко припустити, що цілі, визначені Законом «Про кримінальне правосуддя» та висловлені паном Бланкетом, можна поєднати: коли злочинець відбуває покарання у тюрмі, він проходить реабілітацію, а громадськість при цьому буде захищена. Проте насправді зазначені цілі суперечать одна одній. Чим жорсткіше покарання, тим менше воно буде реабілітаційним. Захист громадськості майже завжди тимчасовий, а позбавлення волі нерозривно пов’язане з високим рівнем рецидивів правопорушень так само, як іпотечне кредитування — з нарахуванням відсотків. Чим жорсткіший засіб стримування, тим ширші межі, за які порушники готові вийти, намагаючись уникнути покарання тощо. Психологічне дослідження виявило, що покарання або взагалі не досягає поставлених цілей, або якщо й досягає, то лише за певних умов та на короткий період часу (Wright 2008: гл. 2). У звіті Міністерства внутрішніх справ з оптимістичною назвою «Making Punishments Work»1 (Halliday 2001: § 1.62–1.65) вкотре наголошується, що основний засіб стримування — це імовірність розкриття злочину, а зміни «поточного показника» позбавлення волі за певні злочини не будуть виправдані. Професор Ендрю Ешворт (Andrew Ashworth) довів, що будьякий ефект «засобу стримування» на додаток до 1

«Змусити покарання працювати» (англ.).

Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

«пропорційного» вироку не можна підкріпити кримінологічними даними. Більшість злочинців не здатні раціонально думати про можливі покарання. Іншими словами, «слід відмовитися від риторики про засоби стримування» (Ashworth, 2002: 872). Основна проблема полягає у першій меті Закону «Про кримінальне правосуддя» — покаранні. Насправді це не стільки мета, скільки стратегія досягнення інших цілей. Слід розглянути ці цілі та зрозуміти, чи можна їх досягти з меншою кількістю небажаних побічних ефектів. Одна з головних цілей — уособлення серйозності шкоди, заподіяної злочином. Більш конструктивний спосіб досягнення цієї мети полягає у визначенні розміру відшкодування з боку злочинця. Яскравим прикладом цього є випадок із колишнім британським Міністром оборони Джоном Проф’юмо (John Profumo), який пішов у відставку, зізнавшись у власній брехні Парламенту, та присвятив решту життя виправленню власних помилок шляхом виконання громадської роботи. Немає жодних сумнівів у тому, що він працював на добровільних засадах, проте обов’язкові громадські роботи також можливі, навіть як покарання за серйозні злочини. У Південній Африці жінці, яка мала на утриманні чотирьох дітей і вбила неповнолітнього жебрака, присудили вісім років ув’язнення з відстроченням покарання на три роки з огляду на те, що вона навряд чи була здатна до подальшого насильства і, окрім цього, вибачилася перед матір’ю потерпілого (Високий суд Південної Африки, Відділ провінції Трансвааль, справа «State v. Maluleke and others», CC 83/04). В іншій справі, яка стала прецедентом, злочинця засудили до громадських робіт та відповідних умов покарання за вбивство (State v. Potgieter, 1994(1) SACR 61(a)). Добре відомо: за ґрати нерідко потрапляють люди, чиї злочини та життєві історії свідчать про те, що тюрма — не найкраще для них місце. Більшість із них — представники маргіналізованих верств населення, які потребують певної допомоги. Але забепечити таку допомогу в місцях позбавлення волі, особливо у переповнених тюрмах, набагато важче і дорожче. Є серед них і люди з психічними розладами — можливо, спричиненими попереднім ув’язненням. Керівництво тюрем закликає до зменшення кількості ув’язнених. Менша кількість в’язнів означає кращі умови утримання їх під вартою. Отже зрозуміло, що засобом розвантаження переповнених тюрем слід вважати не будівництво нових місць позбавлення волі, а залучення корисних ресурсів громади чи створення установ, які опікуватимуться 3–4/2011

61

цією категорією населення. Чимало проблемних підлітків походять із неблагополучних сімей і не навчалися у школі (Stephenson, 2007). Отже, як можна виправити їхню поведінку, дедалі більше руйнуючи їх зв’язок із родиною та відправляючи їх у заклади, де вони отримають довічне клеймо і навряд чи зможуть здобути освіту? У чому ж річ? Може, краще, заохочувати їх до прийнятної поведінки чи давати можливість змінити її? Тюрми спричинюють соціальну маргіналізацію, руйнують родини та породжують безпритульність. Злочинці гартуються у в’язницях, тоді як місце, де можна навчитися будувати нормальні стосунки з людьми, — це суспільство. А для тих небагатьох, хто дійсно небезпечний для оточення і потребує повної ізоляції, необхідні спеціалізовані установи. Однак уряд вдається до протилежних заходів. Підтвердження тому — перетворення психіатричної лікарні Ешворта на в’язницю. У цьому зв’язку доцільно згадати думку кримінологів Лоуренса Шермана (Lawrence Sherman) та Хізер Стренг (Heather Strang) (2007: 12): «сама система кримінального правосуддя є причиною злочинності — тією причиною, до якої уряд має проявляти жорсткість». Ця хаотична доктрина зі складними ідеями та суперечливими цілями побудована Парламентом і судами. Проте вони не єдині архітектори такого підходу: самі суди (попри численні заперечення) захиталися під закликами наляканих газетними заголовками та передовицями політиків до «жорсткості». Заради справедливості слід зазначити, що судова система кілька разів активно протестувала, коли політики обмежили «руку правосуддя», запровадивши законодавство, що вимагало мінімальних строків покарання. Суди заперечували проти рекомендацій щодо винесення судових рішень, передбачених прийнятим у 2009 році Законом «Про коронерів та правосуддя» (Coroners and Justice Act 2009), який збільшив період ув’язнення для тих, хто потребував допомоги, а не покарання. Брак політичної принциповості призвів до рекордної кількості ув’язнених, що, у свою чергу, збільшило показник рецидивів серед осіб, утримання яких у в’язниці є засобом захисту населення. У минулому столітті служба пробації діяла під гаслом «радити, допомагати та підтримувати», яке згодом змінилося на безособове: «впровадження судового рішення, реабілітація та захист громадськості». Наразі цю службу об’єднали з Департаментом місць позбавлення волі під бюрократичною назвою — Національна служба управління правопорушниками. При цьому термінологія залишила поза увагою той факт, що поведінка залежить від підтримки та


62

особистих стосунків, від мотивації, породженої заохоченням та бажанням здобути повагу в авторитетних людей. Ця термінологія символізує тиск на службу і спроби перейти від особистісного підходу до виробничого. В Австрії службу пробації назвали NeuStart2. Може й нам варто підібрати аналогічне оптимістичне найменування? Однак слід уникати конфлікту між політиками та судовою системою. Треба організовувати семінари для суддів, політиків і журналістів, щоб підвищити їхню обізнаність про обмеження вироків і більш перспективні способи запобігання соціальним конфліктам. Важливо роз’яснювати поняття «покарання». У вузькому значенні це заходи, які насамперед мають бути неприємними. Держава може застосовувати їх лише до власних громадян та за умови, що такі заходи будуть більш ефективними та матимуть менше шкідливих побічних ефектів, аніж менш шкідливий захід. Навіть якщо покарання відповідає зазначеним вимогам, постає питання справедливості. Науковці-теоретики враховують бажаність та дійсну можливість забезпечення «рівнів покарання, які були б пропорційними неправомірній поведінці» (Ashworth 2002: 872). Припустимо, «ефективність» означає, що покарання уособлює серйозність злочину. Але, по-перше, немає узгодженого способу визначити це (наприклад, чи незначний прояв насильства серйозніший за масштабне шахрайство?), по-друге, відсутні способи калібрувати покарання для визначення «пропорційності» (чи гірший короткий строк ув’язнення за роки пробації або громадських робіт?) і не існує логічного способу зіставити одне з другим (один злочин може бути «вартим» одного вироку в одній країні і зовсім іншого в іншій чи навіть в іншому регіоні цієї ж країни). Якщо «ефективність» означає профілактику рецидивів злочинності чи стримування інших від скоєння першого злочину, ніхто не зможе визначити, яким має бути покарання, щоб виконати одне з цих завдань, а застосовувати більше покарання неправильно. Використання однієї людини як «опудала» для залякування інших породжує моральну проблему. Як зазначав лорд-суддя Аскіт (Asquith) 50 років тому, «зразковий вирок є несправедливим, і несправедливий він тією мірою, якою він є зразковим (із посиланням на: Wright 2008a: 191). Навіть якщо можна визначити правильний обсяг покарання, він суперечитиме принципам справедливості: для багатьох доведених до відчаю дрібних правопорушників лише 2

«Новий старт» (англ.).

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

жорсткий вирок може стати засобом стримування або навіть способом спростити боротьбу за життя у байдужому суспільстві, тоді як для деяких крупних злочинців, наприклад бізнесменів чи юристів, які вдалися до шахрайства зі своїми клієнтами, висока вірогідність засудження і втрати статусу та необхідність відшкодування вкрадених коштів будуть стримувати їх, принаймні, у не менш ефективний спосіб. Жодні дорадчі комітети чи аналогічні структури не в змозі вирішити ці ключові суперечності. Як наслідок, вони залишили спроби визначити тривалість ув’язнення в контексті його ефективності та поклали в основу строку покарання виключно спробу кількісного визначення серйозності злочину як засобу зведення рахунків. Отже, наразі не забезпечується ані ефективність, ані справедливість, і ще менші результати досягнуті у спробах поєднати ці цілі. Необхідно з’ясувати мету, яку ми намагаємося досягти, і обміркувати найкращі шляхи її втілення. Безглуздо вважати, що всі задуми можна реалізувати єдиним способом.

Визначення цілей

По-перше, потрібно більше уваги приділяти профілактиці правопорушень, яка, на думку лорда-судді Оулда, полягає в соціальній політиці, а не у кримінальному правосудді, — у політиці, яка має на меті зменшення вірогідності злочинів. Винесення вироку після скоєння злочину нагадує зачинення воріт стайні після того, як кінь вже вибіг із неї. Досягненню цієї цілі сприятиме поширення відновної практики, наприклад, медіація з боку однолітків у школах (про це йтиметься далі). По-друге, коли, попри профілактичні заходи, злочин все ж таки стається, необхідно забезпечити допомогу потерпілому, якщо він є і її потребує. Таку допомогу можна отримати у Центрі підтримки жертв та інших структурах. Коли правопорушник відомий, потерпілі часто схвально ставляться до відновних заходів, наприклад медіації між потерпілим та правопорушником, які дають їм можливість висловити свої почуття і поставити запитання правопорушнику. По-третє, необхідно продемонструвати серйозність правопорушення, частково за рахунок допомоги потерпілому (хоча це не підлягає оприлюдненню). Основну увагу слід сконцентрувати на роботі, яку виконує правопорушник, якщо він відомий, припускаючи, що ця робота не буде приємною. Роки ув’язнення, як і інші заходи, демонструють осуд, який можна виразити Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

так само і навіть ще конструктивніше розміром відшкодування з боку правопорушника. По-четверте, необхідно переконати правопорушника не скоювати злочинів у майбутньому, а інших застерегти від скоєння злочину вперше. Покарання — не завжди найкращий спосіб реалізації цього завдання і у будь-якому разі залежить не лише від встановленої санкції, але й від того, що відбуватиметься після її застосування: які можливості реінтеграції у суспільстві надаються правопорушнику. Поширена думка про те, що цього можна досягти «жорсткістю». Політика стримування виходить із того, що залякування людей — найкращий спосіб переконати їх діяти з думкою про інших. Із цим пов’язане залякування потенційних правопорушників. Трюїзм полягає в тому, що фактична основа стримування — страх бути пійманим; вірогідність покарання вочевидь впливає лише на особу, яка знає, якого вироку чекати, переконана, що її, скоріше за все, піймають та засудять, і яку непокоять наслідки. Окрім цього, покарання має серйозний недолік — воно використовує той метод, який засуджує: використання вищої сили для примушування інших до бажаної поведінки. Пересічні громадяни не настільки схильні до помсти, як часто стверджують політики та засоби масової інформації. Зрештою, фізичне обмеження необхідне лише у випадку достатньо серйозного злочину та наявності серйозного ризику того, що інші заходи виявляться неадекватними для профілактики рецидивів. Як правило, припускають, що це має означати перебування в місцях позбавлення волі, проте для багатьох злочинців було б достатньо позбавити їх (під контролем) можливості займатися певним видом діяльності (наприклад керувати автотранспортним засобом чи компанією, працювати з дітьми). Інша проблема полягає в тому, що більшість ув’язнених зрештою виходять на свободу і виникає ризик скоєння ними повторних злочинів. Цей ризик можна зменшити, лише покращивши умови їх утримання у виправних закладах (що важко зробити у переповнених тюрмах) та забезпечивши підтримку після звільнення. Вважається, що позбавлення злочинців волі — це покарання, проте їх можна ув’язнювати з метою виправлення. Якщо третьої та четвертої мети (уособлення серйозності та профілактики рецидивів) можна досягти без ув’язнення, недоцільно його використовувати. Слід застосувати заходи для відшкодування шкоди. Вони матимуть той самий ефект визначення відносної серйозності порушення: вироки наближатимуться до максимальних вироків за серйозні порушення зі зменшенням 3–4/2011

63

максимуму з огляду на пом’якшувальні підстави тощо. Ці заходи можна поєднати з підтримкою у громаді; полегшиться процес реінтеграції, адже людину не вважатимуть «злочинцем», а сприйматимуть як особу, що забезпечує відшкодування за рахунок корисної праці. Штрафи так само потрібно вважати не основним засобом покарання, а засобом залагодження провини перед суспільством за завдану шкоду. При цьому слід віддавати перевагу компенсації потерпілому (сьогодні це досить поширена практика). Хоча ми не звертаємося до досвіду Росії в реформуванні кримінального правосуддя, слід розглянути для правопорушників, які мають постійну роботу, ідею «виправної праці», адже правопорушник зберігає роботу та відраховує частину заробітної плати певний час (Російська Федерація, 1999 р., ст. 50). Для правопорушників з особливими потребами, які важко задовольнити, участь у відповідному лікуванні та навчання можна вважати дієвими елементами репарації.

Впровадження змін вже сьогодні Зрозуміло, що з практичних, фінансових та етичних міркувань не можна відправляти людей до в’язниці за відсутності переконливого доказу, що такий захід є більш ефективним для зменшення злочинності та впровадження норм суспільства, аніж інші санкції. Отже, не треба бути аболіціоністом, щоб закликати до мораторію подальшого позбавлення волі, коли існує достатньо установ для громадської праці, медичних закладів для лікування залежності чи психічних хвороб та інших необхідних інституцій. Жоден суд не повинен відправляти засудженого до в’язниці лише через відсутність за її межами належного поводження з засудженим чи відповідних санкцій у громаді. Цей урок ми засвоїли з прикладу Нової Зеландії та інших країн. Законодавство Нової Зеландії, уникаючи притягнення молоді до суду, передбачає відсутність кримінального провадження, якщо існують інші способи вирішення проблеми. Інші заходи коригування протиправної поведінки мають зміцнювати родину, а санкції повинні передбачати найменшу обмежувальну альтернативу та враховувати інтереси потерпілих від злочину (Нова Зеландія, 1989 р., із посиланням на Immarigeon 2004: 145–146). Існує чимало проектів, спрямованих на різноманітні потреби. Їх слід підтримувати і, за необхідності, впроваджувати нові. На відміну від песимістичних точок зору 1970–1980-х рр. нещодавні дослідження встановили, що громадські програми здатні значно зменшувати показники


64

повторного скоєння злочинів. Про це, наприклад, свідчить комплексне дослідження альтернатив позбавленню волі, здійснене професором сером Ентоні Боттомсом (Anthony Bottoms) та його колегами (2004 р.). Ефективні програми спираються на сильні сторони їхніх учасників і спрямовані на вирішення проблем та розвиток стосунків, що характеризуються відкритістю, теплотою, ентузіазмом, спрямованістю і структурованістю (Raynor 2004). Окрім того, розвивається «судова спадкоємність», тобто все більше суддів та магістратів активніше цікавляться подальшою долею засуджених ними осіб. Також слід проаналізувати старі проекти, які виявилися успішними, проте були закриті через брак коштів. Адекватне фінансування слід забезпечувати, допоки проект ефективно працює (для цього необхідно розглянути питання моніторингу «ефективності».) Наведемо три приклади: проект у Мерілбоні, де кавову ятку використовували для залучення «неприкаяної» молоді та зав’язування стосунків. Оскільки строк фінансування цього проекту був обмеженим, останні кілька місяців його учасники витратили на пошук інших людей чи груп, з якими могла б контактувати молодь (Goetschius and Tash, 1967). Проект «Вінкрофтська молодь» розробляв програми для молодих людей, «які не вміють пристосовуватися до життя і вдаються до правопорушень» (так їх називали у проекті), здебільшого за рахунок допомоги у здійсненні власних задумів. Якщо порівняти результати цього проекту з результатами роботи виправної колонії для неповнолітніх, його ефективність буде очевидною: кількість повторних правопорушень значно зменшилася. Проте фінансування «Вінкрофтської молоді» також обмежувалося у часі (Smith et al. 1972). Зовсім інша програма була реалізована Управлінням соціального та громадського планування і досліджень (SCPR) та Національною асоціацією піклування й переселення правопорушників (яка зараз має назву Nacro) у житловому масиві Каннінгем-Роуд, м. Віднес, графство Чешир. Замість проведення громадських зборів, які цікаві лише певній самообраній групі людей, учасники програми попросили кожне восьме домогосподарство призначити «консультанта», якому сплачували невелику плату. Обрана людина приділяла увагу не лише злочинності, але й «заохоченням». Дослідники скористалися власним статусом і запросили керівництво місцевих органів влади прийти та подивитися, що представляє собою життя у цьому районі. Внаслідок цього був проведений давноочікуваний ремонт, люди познайомилися та організували асоціацію

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

мешканців. Вандалізм припинився, а якість життя покращилася (Hedges et al. 1979). Слід переглянути існуючі заходи та способи вимірювання «успіху». Наприклад, антисоціальну поведінку розглядають як проблему. Звичайно, метою має стати її викорінення, проте прийняття судового рішення про боротьбу з порушеннями громадського порядку (ASBO) не завжди можна вважати «успіхом», особливо якщо згадати, що 40 % таких постанов не виконуються. Спочатку до багатьох справ доцільно застосувати механізм медіації, який дозволяє правопорушникам відповісти за власні дії; при цьому часто з’ясовується, що й позивач не завжди вів себе правильно, і обидві сторони можуть узгодити подальші дії. За потреби можна скласти «контракт про узгоджену поведінку», що матиме більш офіційний характер. Обидві ці форми домовленостей потребують згоди зацікавленої сторони і, отже, вірогідність їх дотримання, скоріше за все, є вищою. До того ж, такі домовленості коштують набагато менше, аніж ASBO. Так само не слід намагатися максимально збільшувати кількість переданих до суду справ, якщо виведення цих справ із системи допоможе вирішити конфлікт із користю для всіх сторін.

«Передача фінансування» Що може зробити вирок, так це спрямувати правопорушників до програм, які відповідають їхнім потребам, якщо це не було зроблено раніше. В сучасній системі спостерігається абсурдна ситуація: наприклад, багатьом правопорушникам потрібна психіатрична допомога, проте, за відсутності відповідного лікування, суди відчувають необхідність позбавити їх волі; в’язниці переповнені, проте замість створення психіатричних лікувальних закладів, влада стверджує, що здоровий глузд суддів диктує потребу у збільшенні кількості виправних закладів, і будує ще більше тюрем. Кошти, зекономлені на будівництві та експлуатації місць позбавлення волі, можна було б витратити, зокрема, на задоволення певних потреб правопорушників. Розроблений для цього проект, що відповідає певним критеріям, особливо критеріям автоматичної оцінки, можна було б фінансувати, надавши йому можливість довести свою ефективність. Якщо проект виявиться ефективним через, скажімо, два роки, йому можна присвоїти статус «зразкового проекту»: із гарантованим фінансуванням, наприклад, протягом п’яти років, включаючи надання гранту на публікації та фінансування заробітної плати персоналу, необхідного для роботи з відвідувачами, Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

і фінансування навчання для охочих започаткувати аналогічні проекти. Чому це досі не зроблено? Виділенню коштів заважає бюрократичний склероз. Добре відомо, що в’язниця створює, принаймні, ту ж саму кількість проблем, що й вирішує, а коштує набагато дорожче, аніж більшість альтернатив (вартість кожного нового місця у в’язниці становить 100 000 фунтів стерлінгів, а витрати на утримання щорічно становлять приблизно 40 000 фунтів стерлінгів на кожного ув’язненого). Основна проблема переходу до альтернатив полягає у тому, що вони фінансуються з іншого джерела. Отже, заощаджені на тюрмах кошти не спрямовуються на покриття додаткових витрат організації, що реалізує необхідну програму. Джон Фейлі (John Fayle), колишній керівник з питань політики, утримання неповнолітніх правопорушників та управління попитом Ради ювенальної юстиції, зазначив, що опікування проблемною дитиною потребує від місцевих органів влади значних коштів, які можна заощадити, делегувавши цей обов’язок системі ювенальної юстиції. Навіть якщо витрати відшкодовуватимуться з одного бюджету, у громади з’явиться фінансовий стимул піклуватися про дитину (Fayle, 2007). Ситуація з дорослими правопорушниками аналогічна. За умов скорочення державного фінансування немає сенсу вимагати заощаджень за всіма статтями, коли невелике збільшення витрат на пробацію може забезпечити значно більшу економію бюджету в’язниці. У граничному випадку, якщо співробітник служби пробації до винесення вироку напише звіт із рекомендацією про застосування програми без позбавлення правопорушника волі і суд погодиться з ним, служба пробації має далі опікуватися цим правопорушником, проте не отримує на це додаткових ресурсів. Цю проблему можна подолати за рахунок передачі коштів. 1. Співробітники служби пробації, які готують звіти до винесення вироку (PSR), постійно виявляють та контролюють місцеві потреби, наприклад лікування наркота алкогольної залежності, наставництво, здобуття професійно-технічних навичок, навчання вмінню опановувати себе, грамоті, пристосуванню. 2. Служба пробації підбирає чи створює відповідну програму для осіб із певним типом потреб. 3. За умови виконання встановлених критеріїв (уникнення зайвого перенаправлення правопорушників), звіти PSR містять рекомендацію 3–4/2011

65

щодо винесення вироку без позбавлення волі, у т. ч. щодо участі у такій програмі. 4. Зекономлена на кожній особі, якій завдяки відповідній програмі вдалося уникнути ув’язнення, сума — скажімо, три чверті середньорічних витрат на утримання одного ув’язненого — передається цій програмі, а одна чверть використовується для фінансування програм, спрямованих на зменшення рівня злочинності. Оскільки такий сценарій передбачає не надання нового фінансування, а перерозподіл наявних коштів, це попередить «розширення мережі» (залучення більшої кількості людей до системи кримінального правосуддя). 5. Незалежні дослідники здійснюють моніторинг програми для направлення до неї лише відповідних справ; при цьому показник рецидивів не перевищує рівня повторної злочинності після ув’язнення. Передача коштів заохочуватиме співробітників служби пробації планувати нові проекти для задоволення місцевих потреб. Встановлено, що такі програми досягають кращих результатів, коли вони нові (Raynor, 2004). Враховуючи поточний рівень річних витрат на утримання місця у в’язниці, кожне зменшення тюремного населення на 1 000 осіб звільнить 40 млн фунтів стерлінгів, які можна спрямувати на відновні програми (можливо, спочатку в меншому обсязі, адже певні кошти необхідні для зменшення перевантаження). Найближчим часом кількість ув’язнених можна суттєво зменшити, забезпечивши кращі умови в місцях позбавлення волі, або навіть зачинити цілі в’язниці чи скасувати плани їх спорудження (зокрема це стосується неналежних та часто критикованих в’язниць «Титан»). Стимулом для працівників служби пробації стане задоволеність власною роботою, у тому числі тісніші стосунки з клієнтами та збільшення перспектив кар’єрного росту. Правопорушники матимуть стимул довести, що вони зможуть виправдати виявлену до них довіру. Ця система була випробувана у Каліфорнії в 1960-х рр. За п’ять років, починаючи з 1966-го, 96 млн доларів, призначених на будівництво місць позбавлення волі, були відкликані, заклади утримання закриті або взагалі не відкривалися після будівництва, що дозволило заощадити ще 90 млн доларів. Витрати на програму субсидіювання так званої служби пробації становили 60 млн доларів, а чисті витрати за п’ять років склали 126 млн доларів за цінами 1960 року (Wright, 2008a: 152–156). Важливо, що суми наведені з урахуванням інфляції.


ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

66

У разі запровадження програми на початку фінансового року та за умови своєчасного переказу коштів можна забезпечити відшкодування початкових витрат програми наприкінці цього ж фінансового року. Інший спосіб, спрямований на досягнення аналогічного результату, відомий під назвою «Реінвестування у правосуддя». Наприклад, встановлено, що в одному регіоні (Саутгемптон) вартість ув’язнення 241 правопорушника в один рік при середній тривалості ув’язнення 2,6 місяця відповідатиме вартості направлення 370 осіб на 12-тижневий курс лікування від наркозалежності з урахуванням вартості проживання. Однак якщо місцевий орган не сплатить за цей курс, рахунок мають сплатити в’язниці, які отримують централізоване фінансування. Отже, всі витрати мають фінансуватися з одного місцевого бюджету. Деякі з них можна спрямувати на підвищення матеріальних та соціальних стандартів у найбідніших районах, мешканці яких наразі скоюють найбільшу кількість злочинів і найчастіше засуджуються до позбавлення волі (Allen, 2007: Ev 71; Allen, 2008).

Засоби масової інформації Заголовки бульварних газет на кшталт «Ми з’їхали з глузду: грабіжники, які руйнують наші життя, вже незадоволені пересічними британцями» (Daily Express, 15.04.2006: 1) вже нікого не дивують, проте коли до аналогічних заголовків вдаються серйозні газети з освіченою аудиторію, виникає привід замислитися. Розпочавши кампанію «Make Britain Safe»3, газета Sunday Telegraph (25.06.2006) опублікувала додаток на чотирьох сторінках зі статтею доктора Девіда Гріна (David Green), директора експертної групи Civitas, в якій він висловлює впевненість, що можна «вирішити проблему» шляхом подвоєння кількості ув’язнених та ізоляції стійких молодих правопорушників мінімум на 12 місяців (p. 18). На думку професора Боттомса (Bottoms) (2004: 66), група Civitas вибірково цитувала наукові джерела, оминаючи важливі та загальноприйняті точки зору, наприклад про те, що більша впевненість у можливості бути пійманим та засудженим має більший стримувальний ефект, аніж збільшення суворості покарання. Деякі ЗМІ винні не лише у вигадуванні яскравих заголовків у гонитві за великим тиражем, але і в розумових лінощах, у просуванні (без зайвих сумнівів) припущення про те, що «жорсткість», тобто публічне засудження та позбавлення 3

«Зроби Британію безпечною» (англ.).

волі, — найкращий спосіб забезпечити соціальну злагоду, а вироки без позбавлення волі означають «звільнення від покарання» і дозволяють злочинцеві «гуляти на свободі». Було б корисно, якби судді, які виносять конструктивні вироки замість каральних, робили водночас заяви для преси із поясненнями мотивації свого рішення, не даючи журналістам часу на помилкові висновки. І якби науковці та неурядові організації (НУО) вимагали б права реагувати на неточності чи просто напівправду, вказуючи, наприклад, що не існує однакового рішення для виправлення кривди у її різноманітних проявах. Люди скоюють різноманітні злочини з різноманітних причин: розуміння цього не означає виправдання злочину, а лише створює можливість для визначення відповідних способів поводження з цими людьми з метою не дати їм скоїти нові злочини. Люди, що формують громадську думку, особливо політики, повинні уникати поверхневого спрощення, адже, незважаючи на заголовки, більшість пересічних громадян, у тому числі потерпілі, не настільки мстиві, як вважається. Наприклад, проведене у Великій Британії дослідження злочинності встановило, що лише третина потерпілих від грабіжників та крадіїв хотіли б, аби їхніх кривдників ув’язнили (Mattinson and Mirrlees-Black 2000: табл. A6.2 та 6.3). Зовсім нещодавно дослідження ІСМ виявило, що приблизно дві третини потерпілих від злочинів не вірять, що ув’язнення сприяє зменшенню кількості таких злочинів, як крадіжка у магазині, викрадення автотранспорту та вандалізм, а понад половина опитаних вважають, що компенсація громаді у формі примусової праці буде більш ефективною (Smart Justice, 2006). Під час іншого дослідження, проведеного на замовлення Міністерства юстиції, з’ясувалося, що 81 % потерпілих надають перевагу засудженню до громадських робіт, якщо це убезпечить правопорушника від повторних злочинів, та обстоюють ефективний, а не жорсткий вирок. Натомість міністерство спотворено (чи цинічно?) назвало свій прес-реліз «Жертви злочинів прагнуть покарання» (Ministry of Justice, 2007). Існують свідчення про те, що потерпілі, які мали змогу зустрітися з кривдником, відчувають менше гніву та не прагнуть помсти, особливо якщо порушник — молода людина. Отже, більш широке застосування заходів відновного правосуддя дозволить змінити на краще ставлення до злочинців. Більшість правопорушників також вважають процес медіації справедливим, що зміцнює їхню повагу до системи правосуддя. Проте у разі більш серйозних злочинів люди дійсно прагнуть визнання серйозності того, Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

що саме їм довелося зазнати. Виправні заходи мають бути відповідними та впроваджуватися у належному порядку, але заподіяну злочином шкоду можна вимірювати репарацією так само ефективно, як і покаранням. Хоча засоби масової інформації швидкі на критику, телебачення продемонструвало, що може фінансувати творчі проекти. Чи є хоча б одна причина, через яку друковані ЗМІ не йдуть таким шляхом? На телебаченні нещодавно завершилися принаймні три проекти («Ресторан Джеймі Олівера», «Балет змінив моє життя» за участю Бірмінгемського королівського балету та організації «Молодь — у зоні ризику» і «Садівництво з Монті Доном»), в яких молоді з ризикованим чи кримінальним минулим дали шанс показати, на що вона здатна, працюючи у команді та відчуваючи, що у неї вірять. Газетам можна запропонувати зробити те ж саме, за умови, що вони візьмуть на себе зобов’язання захищати учасників. Подібні проекти, замість того, щоб демонізувати молодь та поширювати переконання у неможливості її виправлення без жорсткої дисципліни та залякувань, демонструють довіру до молодих людей і прагнуть показати їм та усім нам, чого вони зможуть досягти, якщо матимуть шанс. Ці ініціативи відповідають натхненним словам гуманізму Уїнстона Черчилля (Winston Churchill), який, перебуваючи на посаді Міністра внутрішніх справ, зазначив (1910 р.): «Настрій та ставлення громадськості до злочинів і злочинців є одним із найнадійніших способів перевірки цивілізованості будь-якої країни. Спокійне та неупереджене визнання прав обвинуваченого проти Держави і навіть засуджених проти Держави, … невтомні зусилля, спрямовані на встановлення виправних та регенеруючих процесів, та непохитна віра в те, що цінність є, якщо її знайти, у серці кожної людини, — це саме ті символи, які у ставленні до злочинів та злочинців визначають та вимірюють збережену міцність нації і є ознакою та доказом її життя» (із посиланням на Blom-Cooper, 1988: 14). Так само, ця пропозиція, замість звинувачень у бік засобів масової інформації (що притаманно ліберальним критикам), намагається розкрити найкраще у правопорушниках, адже її прихильники впевнені, що завжди є можливість для творчості і гуманності, треба лише знайти її у серці кожного редактора газети. І тоді читачі радітимуть життєствердним історіям так само, як і страхітливим. 3–4/2011

67

Зміни на краще: відновне правосуддя Одна з основних подій, що призвели до відродження відновного підходу до боротьби зі злочинністю, відбулася в 1974 р. у місті Елміра, поблизу Кітченера, провінція Онтаріо. Два юнаки напилися та вчинили розбій: повибивали шибки, понівечили поштові скрині та попротикали шини. Наступного ранку їх розбудила поліція. Хлопців засудили до відшкодування збитків у 22-кратному розмірі. Інспектор служби пробації, молодий меноніт на ім’я Марк Янтці, зауважив, що буде більше користі, якщо замість звичайного покарання вони зустрінуться з потерпілими та запропонують їм полагодити майно. Усім на диво, суддя погодився, і пан Янтці повів порушників зустрічатися майже з усіма потерпілими, які висловлювали свої почуття, часто дуже переконливо. Одна пані розповіла, як сильно перелякалася, коли камінь вибив шибку у вікні. Врешті була узгоджена сума компенсації, і хлопці отримали роботу на літо, щоб заробити близько 550 доларів для сплати збитків, які не покриваються страховим полісом. Інша потерпіла, отримуючи чек, сказала: «Я гадала, що більше ніколи не побачу цих грошей. Думаю, я витрачу їх якось особливо, щоб допомогти ще комусь». Хлопців також оштрафували на 200 доларів та встановили строк пробації у 18 місяців. Після цього була заснована програма примирення потерпілих и правопорушників. Пізніше суддя у цій справі пішов на пенсію і став волонтером. Близько 30 років потому чоловік, який вирішив осісти після тривалого невпорядкованого життя, відвідував курс із права та безпеки і почув від лектора цю історію. Він усвідомив, що його юнацькі витівки увійшли до підручника як початок відновного правосуддя. Він був настільки вражений, що присвятив себе волонтерській роботі (Caldwell, 2002).

Досягнення Великої Британії та інших країн Перші праці, присвячені відновному правосуддю, чітко розмежовували кримінальне та відновне правосуддя. Кримінальне правосуддя, як тоді вважалося, розглядає злочин як порушення закону та державності, вимагає від держави визнання вини (винного) та встановлення кари (покарання) і визначає, на що саме «заслуговує» правопорушник. Відновне правосуддя розглядає злочин як порушення прав людини та стосунків; до виправлення ситуації залучаються потерпілі, правопорушники та громада, які зосереджують увагу


68

на потребах потерпілого та провині порушника. Кримінальне правосуддя розмежовує провину й покарання, а відновне правосуддя спрямовує правопорушника до відповідальності і вимагає від нього виправлення. Нещодавно науковець Говард Зер (Howard Zehr) зазначив, що каральне та відновне правосуддя не є протилежними поняттями. Навпаки, вони мають багато спільного і різняться лише способом відновлення балансу. Їх, скоріше, слід розглядати як континуум, в якому мета рухатися в напрямку до відновного правосуддя знаходиться у кінці спектру (Zehr, 2002). Відновні методи можна застосовувати на всіх етапах процесу. Приклад — самостійне звернення до центру медіації задовго до залучення системи кримінального правосуддя і винесення вироку. Їх можна впроваджувати різноманітними способами. У процесі примирення потерпілого та правопорушника сторони зустрічаються одна з одною, з координаторами, а в новозеландській моделі — із родичами. У громадських конференціях також беруть участь відповідні представники місцевої громади, наприклад, представник спілки власників невеликих магазинів чи проекту лікування від алкоголізму. А під час засідань гуртків, які виносять вирок (така практика вперше була запроваджена в Канаді), судова зала перетворюється на громадські збори, де також присутні адвокати та суддя. Цю методику можна адаптувати до громадських судів, створених приблизно у дванадцяти населених пунктах Англії у 2006 році. Різноманітні моделі спираються на широкі принципи відновного правосуддя: деякі надають учасникам більше повноважень щодо прийняття рішень, інші активніше залучають громаду. Проте спільними для них є основні принципи відновного правосуддя: дозволити постраждалим сторонам вирішувати, як і хто має відновлювати правду. В Англії та Уельсі ці методи переважно застосовують до малолітніх правопорушників, які вперше притягаються до суду і зізнаються у своєму злочині: суд видає «наказ про направлення» порушника до «ради» (окрім надто дрібних чи надто серйозних справ). Ради є інструментом відновного правосуддя, адже зосереджені на відновній дії, а не на покаранні. До участі у такому процесі можна залучити потерпілих (хоча це трапляється рідко); два члени ради — це підготовлені волонтери місцевої громади. Можна залучати й інших людей на підтримку потерпілого та правопорушника, проте інші особи, крім батьків правопорушника, нечасто беруть участь у таких процесах. Навіть якщо під час розгляду справи присутні потерпілі, і вони, і правопорушники мають лише обмежений вплив на його результат.

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

Рада ювенальної юстиції намагається розширити участь потерпілих у таких засіданнях. Для повнолітніх порушників та їхніх жертв у цьому напрямку зроблено небагато; відновна зустріч може мати місце за домовленістю про умовне застереження (встановленою Законом «Про кримінальне правосуддя», прийнятим у 2003 році, та скасованою в редакції закону 2007 року). Проте можливість такої зустрічі залежить від наявності національної мережі місцевих центрів медіації. Наведемо приклад роботи англійської системи. Він не є взірцем відновного правосуддя (якщо б воно існувало), проте ілюструє підхід до нього в межах існуючої системи кримінального правосуддя. Підлітка затримали вночі на автобусній зупинці в момент викрадення у жінки сумки. Злочинець та потерпіла були готові зустрітися. На зустріч прийшли інспектор у справах неповнолітніх, мати підлітка та чоловік потерпілої. Хлопець зізнався у злочині і пояснив, що йому були вкрай потрібні гроші на одяг для участі у святі. Він вибачився перед потерпілою та своєю матір’ю за страждання, яких він завдав їм. Він добре вчився у школі і боявся, що цей інцидент вплине на його перспективи. Потерпіла сказала, що її не цікавлять гроші, але вона хоче, аби хлопець виконав певну громадську роботу для людей, яким пощастило набагато менше ніж йому, щоб він мав змогу оцінити своє щастя. Сторони домовилися, що підліток працюватиме у проекті, метою якого є навчити дітейінвалідів їздити верхи на конях, і не спілкуватиметься з певними своїми товаришами. Натомість йому дозволяється продовжити навчання та скласти іспити. Ця справа, розглянута однією з рад у справах неповнолітніх, запроваджених в Англії у 1999 році, демонструє, що потерпілого не завжди турбують лише гроші чи покарання. Громадські роботи можуть бути більш корисними для правопорушника і відповідатимуть бажанням потерпілого, навіть якщо такі роботи безпосередньо не стосуються правопорушення. Ще важливіше, коли правопорушник зустрічається особисто з тими, хто отримує користь від його праці. Контролювати поведінку молоді можна за домовленістю, а не обов’язково на підставі судового наказу. У Шотландії діє низка програм, для реалізації яких була створена організація «Відновна практика у Шотландії» (Restorative Practices Scotland). У Північній Ірландії відновні принципи закладені в систему ювенальної юстиції Законом «Про правосуддя», прийнятим у 2002 році (Justice (Northern Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

Ireland) Act 2002). Справи можна вирішувати на досудовому етапі, а ті, що вже надійшли на розгляд суду, слід передавати раді у справах неповнолітніх, за винятком найбільш серйозних злочинів. Вчені встановили, що «для потерпілого поняття «покарання» має другорядне значення, а пріоритет становить зустріч з неповнолітнім та отримання від нього пояснень його дій. Значна кількість потерпілих (79 %) прийшли на таку зустріч, адже прагнули допомогти неповнолітньому» (Campbell et al., 2005). Кількість дітей, засуджених до ув’язнення, зменшилася з 139 осіб у 2003 році до 89 у 2006-му (Jacobson and Gibbs, 2009). Проте участь громади, за винятком родичів зацікавлених сторін, залишається низькою. Ця практика поширюється в Європі та за її межами. Рада Європи розробила рекомендації щодо базових принципів та видала посібник про їх впровадження (Council of Europe, 1999, 2007; Aertsen et al. 2004). У Норвегії механізм медіації запроваджено на національному рівні для цивільно-правових спорів та певних типів правопорушень, а в Австрії — для всіх правопорушень, окрім найбільш серйозних справ, за участю неповнолітніх, а також для багатьох справ за участю повнолітніх, у тому числі випадків домашнього насильства, щодо яких розроблені спеціальні методики та засоби захисту. Національна Комісія з питань відновного правосуддя (National Commission on Restorative Justice) в Республіці Ірландії, проаналізувавши європейські досягнення, рекомендувала ширше застосовувати практику медіації (Martin, 2009). Європейський форум з питань відновного правосуддя (European Forum for Restorative Justice) ініціював проекти за підтримки Європейського Союзу (ЄС) для поширення цієї практики у Центральній, Східній та Південній Європі (інформація наведена на вебсайті www.euforumrj.org). ООН також розробила Посібник із програм у сфері відновного правосуддя (Handbook on Restorative Justice Programmes, 2006).

Принципи, цілі, складнощі та переваги Вочевидь, ідея поширюється. На які принципи вона спирається? Відновне правосуддя має дві головні відмінності від традиційного кримінального правосуддя: процес та філософія. Метою процесу кримінального правосуддя є дати відповіді на питання: чи скоїв обвинувачений певні дії, визнані законом кримінальними, і, якщо так, яке покарання (або, можливо, реабілітаційні заходи) необхідно застосувати до нього? Оскільки засудження та покарання є серйозним питанням, 3–4/2011

69

відповідачі зазвичай мають адвоката, який говорить замість них, і, відповідно, вони самі говорять мало чи взагалі мовчать. Якщо вони заперечують звинувачення, процес набуває характеру змагання; якщо потерпілий бере участь у процесі на правах свідка, адвокати атакують його або намагаються поставити під сумнів його надійність як свідка, а у разі засудження злочинця адвокати намагаються заперечити чи максимально зменшити шкоду, заподіяну потерпілому, з метою пом’якшення вироку чи зменшення компенсації. При цьому потерпіла особа не відчуває, що скоєне проти неї правопорушення було визнане серйозним. Спроби дозволити потерпілим від злочинів робити письмові чи навіть усні заяви в суді не сприяють діалогу, який є основним елементом відновної практики. Відновний процес реалізується по-різному. Якщо обвинувачений визнає принаймні певну участь у заподіянні шкоди, якої зазнав позивач, сторонам пропонується можливість зустрітися у присутності координатора. Деякі програми передбачають залучення й інших сторін, наприклад родини правопорушника, осіб, які підтримують потерпілого, і, можливо, інших представників громади, які також постраждали. При цьому постають різноманітні питання: хто саме постраждав? Які потреби мають потерпілі? Хто зобов’язаний задовольняти ці потреби? (Zehr, 2002). Різниця величезна. Потерпілий отримує можливість висловити свої почуття, розповісти правопорушнику про наслідки його дій, розпитати його про мотиви скоєння злочину. Потерпілого менше лякає можливість ще раз стати жертвою злочину. При цьому збільшується вірогідність того, що потерпілий почує вибачення чи отримає компенсацію, якщо він її вимагає. Більшість жертв злочину також прагнуть мотивувати правопорушника повернутися до нормального життя. Правопорушник, у свою чергу, відчуває, що більше не порушує закон, проте заподіяв шкоди певній особі. Отже, замість осуду у спосіб, який лише ускладнить йому завдання — діяти відповідно до очікувань, він отримує можливість вибачитися матеріально і продемонструвати, що він здатний поводитися краще. Тож не дивно, що така практика зменшує кількість повторних правопорушень (Liebmann, 2007: гл. 14; Sherman and Strang, 2007; Shapland et al, 2008). Судова постанова про громадські роботи, запроваджена у 1972 році, стала можливістю реалізувати цей принцип на практиці. Однак нинішній міністр юстиції вирішив називати таку діяльність «неоплачуваною роботою» чи «покаранням» та вимагати, щоб правопорушники вдягали під час цих


ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

70

робіт спецодяг, що вказує на них як на злочинців (Lewis, 2008). Така позиція влади неприпустима і навряд чи буде ефективною. У судах більшість обвинувачених визнаються винними. А яка доля тих, чия провина не доведена? По-перше, дослідження виявили, що частка «правопорушників, притягнених до відповідальності» в межах відновної програми може майже в чотири рази перевищувати кількість справ кримінальної юстиції (Sherman and Strang, 2007: 20, 78). По-друге, правопорушники, які дійшли до суду і були засуджені або відмовилися брати участь у відновному засіданні, все одно можуть розраховувати на відновну практику. При цьому вирок, замість того, щоб визначати певний обсяг покарання, встановлює певний обсяг репарації. У більшості випадків цей процес може здійснюватися під наглядом, проте, якщо існує великий ризик рецидиву серйозного правопорушення, він має відбуватися під арештом. Це, звичайно, призведе до трансформації духу тюремного режиму. Потужним елементом відновного підходу є залучення громади, особливо потерпілого та правопорушника. Ця ідея описана норвезьким кримінологом Нілсом Крісті (Nils Christie) у статті, яку часто цитують. На його думку, переважна більшість конфліктів стосується лише їх безпосередніх учасників, і професіонали не мають права позбавляти сторони конфлікту можливості самотужки знайти рішення (Christie, 1977). Місцева громада також може робити свій внесок, розробляючи власні норми для самих себе, замість того, щоб користуватися нормами, встановленими кимось іншим. Лорд-суддя Оулд зазначав: «Вирішення конфлікту без доведення справи до суду має цінність тоді, коли узгоджується з правосуддям, суспільними інтересами та ефективним державним управлінням…» (2001: 368); а також: «будь-які ініціативи у цій сфері мають здійснюватися в межах загальнонаціональної та принципової реформи, спрямованої на виведення з-під юрисдикції судів питань, для вирішення яких суди не є доцільним чи необхідним механізмом, залишаючи судам насамперед питання, для вирішення яких вони призначені, зокрема демонстрування громадського осуду і забезпечення суспільної та особистої безпеки (2001: 388).

Загалом він рекомендував: «розвивати та впроваджувати національну стратегію для забезпечення послідовного, доцільного й ефективного використання методів відновного правосуддя на території Англії та Уельсу» (2001: 391). Цей процес є відображенням філософії. Ми живемо у контрольованому суспільстві: ми оточені телекамерами (Attewill, 2008), за нашими пересуваннями стежать квиткові автомати та мобільні телефони, відомості про нас внесені у бази даних, ми повинні дотримуватися встановлених норм, інакше нас покарають, а здавна відомі правові гарантії, як-от: неприйняття показань із чужих слів чи неможливість притягнення до відповідальності вдруге, вже спростовані (Porter, 2008). Можна зробити песимістичне припущення про те, що нас необхідно змушувати до правильної поведінки та лякати покаранням за неправомірні вчинки, навіть у такій справі, як переробка сміття (Levy, 2008; Berlins, 2008). Натомість філософія відновної практики спирається на заохочення людей та надання їм можливості ставитися із повагою один до одного і на структурування суспільства таким чином, щоб запропонувати його членам прийнятні можливості вибору. Навіть якщо вони завдають шкоди, першим варіантом має бути можливість добровільно відшкодувати збитки, при цьому примус слід залишити наостанок. Якомога більше конфліктів мають узгоджуватися, і якомога менше — розв’язуватися шляхом примусу. Поведінка частково є питанням відповідальності людини, а частково — об’єктом зовнішнього тиску, наприклад нерівності, споживацтва, популяризації насильства тощо. Суспільству слід зрозуміти, що саме тиснуло на правопорушника (і може впливати на інших подібних до нього осіб) та вживати заходів для мінімізації такого тиску. Інакше за свою бездіяльність ми лише себе зможемо призначити цапами-відбувайлами, які, за біблейським висловом, зазнали «ураз за гріхи наші» (Ісаія 53: 6).

Заперечення проти відновного правосуддя Не дивно, що ідея відновного правосуддя стала об’єктом критики. Деякі проблеми виникли через те, що ідеали не реалізуються на практиці, другі ж пов’язані з тим, що це — нова ідея, яка спирається на інші принципи. В ідеалі особа визнає, що завдала шкоди іншій особі, і домовляється з цією особою про те, як цю шкоду відшкодувати. Встановлено, що правопорушники, які погодилися відшкодувати заподіяну шкоду чи сплатити компенсацію, охочіше роблять це Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

добровільно, аніж під примусом судової постанови. Поки що все гаразд. Проте постають більш складні питання. Ми змушені запитати, чи зможе відновна система працювати у різноманітних ситуаціях. Здається, що за певних обставин від деяких відновних принципів доведеться відійти, проте основні принципи можна зберегти. Перший крок в оцінці «працездатності» відновного правосуддя (як ми його розуміємо) полягає у його практичному запровадженні в якомога ефективніший спосіб. На території Англії та Уельсу цього досі не зроблено. Під час повторної спроби запровадження системи відновного правосуддя у графстві Темз-Веллі її започаткували на базі служби поліції. Демонстрація співробітникам поліції інших методів роботи — ідея добра, проте через неї до системи кримінального правосуддя потрапила низка справ, які можна було вирішити неформально. Ця тенденція посилюється тим, що «успіх» поліції вимірюється кількістю арештів чи кількістю «правопорушників, притягнених до суду». Зменшення віку настання кримінальної відповідальності до 10 років формує покоління молоді з кримінальним минулим. Термін «відновна практика» застосовується для дистанціювання такої практики від практики системи кримінального правосуддя. Проте, коли відновне правосуддя починають «прикручувати» до відкрито змагальної та карної системи, виникає небезпека появи у нього певних рис покарання. Існує величезна різниця між висловами: «Ви порушили закон. Щоб спокутувати провину, ви маєте вдягнути принизливу уніформу і звільнити від сміття цю територію» та «Оскільки ви заподіяли шкоду громаді (та/або її представнику), вам необхідно виконати певний обсяг робіт для відшкодування їй/йому збитків; ми будемо вдячні вам за репарацію та допомагатимемо краще поводитися у майбутньому». На жаль, нещодавно прийняті в Англії закони та політична риторика використовують слова на кшталт «неоплачувана робота» та «покарання» замість «громадських робіт». В Англії та Уельсі відновне правосуддя навряд чи доступне жертвам дорослих правопорушників. Для неповнолітніх заходи, запроваджені у 1998 та 1999 рр. (зокрема накази про відшкодування шкоди та передання справи), хоча іноді й отримують назву «відновне правосуддя», структуровані таким чином, щоб залишити жорсткий контроль за їх результатами в руках суду чи ради у справах неповнолітніх. Жертви правопорушень рідко залучаються до процесу з різноманітних причин, у тому числі через тиск із боку влади, яка вимагає швидкого провадження справи. Для 3–4/2011

71

багатьох людей відновне правосуддя пов’язане, передусім, з неповнолітнім правопорушником, засудженим за дрібний злочин, який або зустрічався із потерпілим, або виконував певні громадські роботи без проведення такої зустрічі. Таке субстандартне відновне правосуддя є об’єктом критики, адже воно намагається покласти відповідальність на правопорушників без урахування їхнього часто жахливого минулого та поточної ситуації. Цієї критики можна було б уникнути, якщо б відновні принципи застосовувалися належним чином і дозволяли отримати відповідь на головне питання: «Хто постраждав?» Вочевидь, постраждав потерпілий, і правопорушник має відшкодувати завдану шкоду. Проте від соціальних чи батьківських помилок страждають правопорушники, і ці помилки теж необхідно виправляти.

Складнощі відновного правосуддя Як і при винесенні вироку, у відновному правосудді постає питання «Скільки?», і так само немає точного способу калібрувати правопорушення та оцінити еквівалентний обсяг репарації. Однак можна стверджувати, що ідея полягає у наданні потерпілим та правопорушникам можливості самотужки вирішити свій конфлікт. Отже, добрим буде те рішення, яке задовольнить обидві сторони. Найкращий спосіб, напевно, був запропонований Новозеландською ювенальною системою: поєднання відновного правосуддя та гарантій. Три чверті неповнолітніх правопорушників перебувають за межами системи: вони або отримали застереження від поліції, або їм надається певна допомога, яка іноді поєднується з репараціями. Приблизно 8 % йдуть на відновну зустріч (яка називається «сімейна конференція (FGC)), а у найбільш серйозних випадках, які передаються до суду у справах неповнолітніх, замість звітів до винесення вироку застосовується сімейна конференція, на яку запрошуються правопорушник, потерпілий, їхні родини чи особи, які їх підтримують (Maxwell, 2007: 114). Учасникам конференції розповідають про наявні у громади ресурси, і після завершення «приватного часу» (обговорення без посадових осіб) їм пропонують план дій, який може передбачати вибачення перед потерпілим чи відшкодування заподіяної йому шкоди, реабілітацію, підтримку та, іноді, певні обмеження для правопорушника. Якщо такий план є прийнятним для безпосередніх учасників («власників») інциденту, суд підписує відповідні домовленості, не вдаючись до порівняння з


72

іншими справами. Як гарантію суд залишає за собою право змінити угоду, проте користується ним дуже рідко. Хоча деякі аспекти цієї системи потребують вдосконалення, загалом вона забезпечує розумний баланс між можливостями учасників конфлікту вирішити його самостійно і уникнути при цьому угод, які забагато чи замало пропонують потерпілому або забагато чи замало вимагають від правопорушника. Головна функція тривалості вироку — продемонструвати серйозність злочину. У цьому зв’язку трирічне відшкодування матиме той самий ефект, що й трирічне ув’язнення, а можливо й кращий, адже воно здатне спричинити позитивні зміни. А якщо потерпілий і правопорушник не домовляться, чи зустріч не відбудеться, чи вважатиметься небажаною з певних причин? Справа буде передана до суду, проте суд встановить санкцію на підставі відшкодування шкоди, а не покарання. А якщо правопорушник не дотримає укладеної з потерпілим угоди? По-перше, його спитають про причини недотримання, щоб з’ясувати, завадила йому зміна обставин чи неспроможність громади надати необхідну підтримку. У менш серйозних випадках буде достатньо (як зараз у деяких справах) не вживати негайних дій, а попередити правопорушника про неминучу відповідальність за скоєний ним наступний злочин. В іншому разі він може зробити поінформований вибір: дотримуватися угоди чи повернутися до суду. Відновний принцип — право вирішувати конфлікт силами його «власників» — може не співпадати з бажаннями інших представників громади. Отже, від угоди між потерпілим та правопорушником можуть відмовитися в ім’я забезпечення пропорційності чи захисту громадськості. А якщо виконання такої угоди буде надто важким для правопорушника? Якщо потерпілий висуває надто лояльні умови відшкодування, і представники громади переконані, що правопорушник не усвідомить повною мірою наслідків скоєного ним злочину, і це стане поганим прикладом для інших? Необхідно передбачити гарантії і на той випадок, щоб правопорушник, який прагне догодити чи навіть заляканий, не взяв на себе необґрунтований обсяг відшкодування. Якщо обсяг відшкодування здається надто малим, так само необхідні гарантії, аби переконатися, що потерпілого не залякали. Якщо потерпілий задоволений, в ідеалі інші представники громади повинні погодити розмір відшкодування. Проте у разі скоєння серйозного злочину необхідно забезпечити відшкодування громаді та потерпілому, і суд має визнати це необхідним. Слід докладно пояснити таку позицію потерпілому та правопорушнику, яким

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

може здаватися, що «надання їм повноважень» є обманом. Потрібно встановлювати додаткове відшкодування чи компенсацію (окрім позбавлення волі), пам’ятаючи про відому новозеландську справу Клотворта (Clotworthy), в якій правопорушник зустрівся з потерпілим і погодився сплатити суттєву компенсацію (оплатити пластичну хірургію) та відпрацювати 200 годин на громадській роботі. Проте прокурор подав апеляцію, бо вважав таке покарання надто м’яким; в апеляційному провадженні суддя виніс вирок про ув’язнення, що позбавило правопорушника можливості виплатити компенсацію жертві злочину (Braithwaite, 2002: 147; Roche, 2003: 212218). Зрештою, а якщо правопорушник бажає максимально відшкодувати заподіяну серйозним злочином шкоду, проте представники громади вважають (обґрунтовано чи безпідставно), що він вдасться до нових злочинів? Першим варіантом буде організація ретельного нагляду у громаді, але у разі, якщо ризик та серйозність будь-якого наступного злочину надто високі, позбавлення волі слід розглядати як останній захід. При цьому всі мають розуміти, що ув’язнення є лише засобом стримування. Режим перебування під вартою не може мати навмисно каральний характер, адже у такому разі знов виникатиме асоціація з покаранням. Для багатьох перебування під замком, навіть при виконанні громадських робіт не у виправному закладі, здаватиметься покаранням. Ця позиція слушна, проте існують різноманітні форми покарання — від застосування колінчатого валу та млинів у XIX столітті, коли повну відсутність користі праці вважали свідомим елементом болю, до сучасних тюрем з їхнім нудним життям, дідівщиною та перевантаженням. Інша проблема — «позбавлення волі заради громадської безпеки» відповідно до розділу 225 Закону «Про кримінальну юстицію», прийнятого у 2003 році (Criminal Justice Act 2003 (sec. 225)). У цьому зв’язку виникає занепокоєння щодо кількості та тривалості винесених вироків і, як наслідок, суттєвого зростання тюремного населення. Голова Комісії з питань умовнодострокового звільнення (Parole Board) закликав до обговорення цієї проблеми на національному рівні (Parole Board, 2007: Ev 97–99). Джерелом деяких проблем є взаємовідносини між відновним та кримінальним правосуддям. Відновні методи слід використовувати у слушний час, який, до речі, може бути різним для потерпілого та порушника, а тиск із боку системи щодо швидкого вирішення справи може ускладнювати можливість призначення зустрічі Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

у відведені часові межі. В ідеальному відновному процесі правопорушник бере участь із готовністю і зобов’язується відшкодувати заподіяну ним шкоду. Доказано, що такі зобов’язання виконуються частіше, коли вони є результатом угоди, а не вироку. Участь у відновному правосудді є абсолютно добровільною, якщо воно здійснюється без залучення кримінального провадження або після його завершення. Коли альтернативами є медіація або суд, це, певною мірою, вибір під тиском, проте це, принаймні, вибір, і дехто вважає за краще постати перед судом, аніж провести важку зустріч із жертвою свого злочину. Можливо, надто багато очікувань пов’язують із відновним процесом. Однієї зустрічі, навіть із підготовчими бесідами, може виявитися недостатньо: потерпілий може вимагати гарантій того, що взяті правопорушником зобов’язання будуть ним дотримані, а правопорушник, у свою чергу, може потребувати допомоги в їх виконанні. Застосування відновної системи може видаватися відносно простим, як, наприклад, у разі надання конструктивних завдань у громаді, проте більшість правопорушників зазнали у своєму житті чимало лиха: від неможливості отримати освіту з будь-яких причин до поганого поводження з ними в дитинстві та відсутності постійного місця проживання. Вони також були потерпілими у прямому та переносному розумінні цього слова. При цьому йдеться не про виправдання їхньої поведінки, а про надання їм можливості відшкодувати завдану ними шкоду. Будь-яка оцінка відновних програм також має визначати, чи виконала громада свою частину домовленостей і, звичайно, чи були реальні зустрічі правомочним та відновним засобом. Існує небезпека того, що програми, які називають відновними, але яким бракує необхідної структури чи виконання, заживуть дурної слави істинно відновним принципам. Перш ніж судити «відновне правосуддя», слід визнати наявність значних розбіжностей між його принципами та нинішньою практикою. У кількох країнах ця система діє переважно чи виключно для неповнолітніх, не залишаючи потерпілим шансів на її застосування, якщо правопорушнику більш ніж 18 років. Часто відновне правосуддя обмежується дрібними порушеннями, хоча здійснене дослідження свідчить про те, що потерпілі від більш серйозних злочинів отримують більше користі саме від цієї системи правосуддя (Sherman and Strang, 2007). Зокрема, здебільшого про таку систему згадують, коли йдеться про «вуличні злочини», ігноруючи 3–4/2011

73

потерпілих від злочинів «білих комірців», які спричинюють фінансовий крах (так само, як і шахрайство великих компаній), травми чи смерть (наприклад, погана організація безпеки виробництва, що призводить до забруднення та аварій у промисловості чи на транспорті). Японська компанія Chisso з міста Мінамата викидала метилртуть у море впродовж багатьох років. Риба стала отруйною, а люди, що її споживали, дістали хворобу, яку потім назвали хворобою Мінамата. Вона спричиняла параліч та психічні розлади, діти хворих батьків мали вроджені вади, а в деяких людей хвороба навіть викликала передчасну смерть. Кримінальну справу порушили проти службовців компанії, якій згодом довелося сплатити величезні суми компенсації. До 1998 року компанія працювала виключно на відшкодування завданої шкоди і уникла банкрутства лише завдяки державним субсидіям (вони були доцільними, адже влада не змогла зупинити діяльність цього підприємства, яка мала фатальні наслідки) (Wright, 2008: 264; Yokoyama, 2007). Страждання та несправедливість, яких зазнали понад 100 000 жертв викиду отруйного газу у місті Бхопалі, штат Мадья-Прадеш, Індія (Bhopal Medical Appeal, 2007), можна було б значно зменшити, якщо б підприємство Union Carbide Corporation та його власник — компанія-гігант Dow Chemical — визнали свою відповідальність в аналогічний спосіб. У звіті Макрорі (Regulatory Justice, Macrory, 2006) зазначається, що відновне врегулювання таких правопорушень є більш ефективним. Основний елемент відновного правосуддя — пропозиція потерпілим взяти участь, наприклад, у медіації «злочинець — жертва» або в зустрічах сімейних груп, проте в Англії та Уельсі залучення потерпілих до цього процесу є незначним, попри всі спроби Ради з питань ювенальної юстиції виправити ситуацію. Більшість програм діють за недостатньої участі громади, хоча досвід США, Німеччини та деяких населених пунктів Англії та Уельсу свідчить про те, що неурядові організації та підготовлені волонтери можуть професійно надавати послуги. Буде посміхом, якщо конфлікт знов «вкрадуть» професіонали, цього разу медіатори. Норвезьке законодавство наполягає на залученні медіаторів з-поміж пересічних громадян (за невелику платню).

Переваги відновного правосуддя Відновне правосуддя задовольняє потерпілого більшою мірою, аніж кримінальне, і навіть якщо воно не вплине на показник повторного


74

скоєння правопорушень, його можна вважати виправданим вже з однієї цієї причини. Потерпілі беруть безпосередню участь у процесі, можуть висловити свої почуття та ставити запитання. Лоуренс Шерман (Lawrence Sherman) та Хізер Стренг (Heather Strang), здійснивши комплексне дослідження відновного правосуддя, встановили, що після медіації у більшості потерпілих зникає страх перед правопорушником. І для жорстоких злочинів, і для майнових правопорушень показник рецидивів або знижується, або залишається незмінним, за винятком невеликої кількості досліджених нестандартних ситуацій (Sherman and Strang, 2007). Відновне правосуддя притягає правопорушників до відповідальності, проте у конструктивний спосіб, скеровуючи їхні думки більше на шкоду, завдану потерпілим, а часто і їхнім власним родинам, аніж на можливі наслідки злочину для них самих. Воно надає можливість врегулювати конфлікт добровільно, що збільшує шанси на дотримання будь-якої угоди (Sherman and Strang, 2007: 58–59). Значною мірою, якщо держава діє у відновний спосіб, вона застосовує ті ж самі правила, дотримання яких чекає від правопорушника, а не каже: «Робіть не так, як я, а так, як я вам кажу». На перший погляд, процес медіації здається «м’яким», однак поглянути в очі людині, яку ти скривдив, відповісти на її запитання та попросити вибачення — нелегке завдання, і часто потерпілого вражає хоробрість правопорушника, який погодився зустрітися з ним. По-друге, цей процес намагається впливати на правопорушників не за рахунок залякування, а шляхом демонстрації їм сумних наслідків їхнього вчинку для іншої людини. Такий спосіб викликає у правопорушника докори сумління і примушує його замислитися, яким чином можна спокутувати свою провину та заслужити вибачення. Відновне правосуддя демонструє злочинцеві, що інші люди (часто і потерпілі також) прагнуть, аби він досяг успіху, і готові надати йому потрібну допомогу. Цей процес спирається не на цурання правопорушників чи породження у них страху до оточення, а на мотивування їх стати частиною суспільства. Звичайно, відновне правосуддя не завжди досягає успіху, проте існують усі підстави вважати, що воно працюватиме принаймні так само ефективно, як і каральні методи. Наприклад, той факт, що з кожним вироком про позбавлення волі шанси на чергове ув’язнення збільшуються, доводить нікчемність заяв про «дієвість» тюрем. Що ж стосується профілактики правопорушень та їхніх рецидивів, то відновне правосуддя основну увагу приділяє усуненню

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

чинників, що призвели до злочину. Натомість кримінальне правосуддя ігнорує ці чинники через власну догматичну віру в ефективність вироку. Правопорушників слід заохочувати до протистояння негативним чинникам не через страх наслідків злочину для них особисто, а через розуміння таких наслідків для інших людей. Шерман (Sherman) і Стренг (Strang) скептично ставляться до доктрини стримування: «якщо відновне правосуддя може попереджати злочини та відшкодовувати шкоду, воно, скоріше, діятиме за рахунок звернення до сумління, а не внаслідок посилення страху» (2007: 12). Вони дійшли висновку, що тоді як «неокласична теорія… зосереджена на покаранні, ВП [відновне правосуддя] базується на переконанні. Мета покарання — посилити страх перед наступним покаранням; мета переконання — морально підтримати людину в її прагненні добровільно дотримуватися [так!] закону» (2007: 15, текст курсив авторський). Кримінальне правосуддя, навіть коли воно передбачає виплату компенсації чи відшкодування шкоди, спирається на вимогу до правопорушника дотримуватися наказів під страхом покарання; відновне правосуддя починає із мотивування правопорушників дотримуватися даних обіцянок, вдаючись до примусу лише в останню чергу. Шерман і Стренг наводять цитати з низки досліджень, які підтверджують, що участь у відновному правосудді суттєво поліпшує шанси на дотримання правопорушниками реституційних угод на відміну від виплат чи штрафів, встановлених судовими наказами (2007: 58). Поліція, яка заявляє про відновлення балансу системи на користь потерпілого, звичайно, не може не помітити методику, в якій переважна більшість потерпілих отримують вибачення: 89 % жертв, які взяли участь у відновній конференції (за даними одного дослідження), порівняно із 19 % тих, хто звертався до суду. Окрім того, у першому випадку респонденти були частіше переконані у щирості вибачень (2007: 63). Майже всі дослідження зазначали, що потерпілі були цілком задоволені. Коли люди питають: «Чи працює відновне правосуддя?», це загалом означає: «Чи зменшує воно кількість повторних правопорушень?» Для системи, в якій центральна роль відведена потерпілому, можна вважати, що навіть за незмінності показника повторних засуджень процес медіації виправданий вже з причини його всебічної підтримки потерпілим. Однак насправді багато експериментів продемонстрували, що відновне правосуддя має переваги і у Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

цьому разі. Під час проведення масштабного дослідження в Австралії з’ясувалося, що кількість повторних арештів затятих правопорушників віком до 30 років, справи яких були передані до відновного правосуддя, знизилася на 84 випадки зі 100 порівняно з контрольною групою (окрім правопорушників-тубільців, проте ця група надто мала і не може використовуватися для формування висновків). Здійснене у Канаді дослідження встановило, що кількість термінових викликів до осель, де мали місце прояви насильства, зменшилася більше ніж на 50 % у разі застосування відновного правосуддя порівняно з 50-відсотковим збільшенням у контрольній групі. В одному бідному районі на півночі Англії серед молодих білих правопорушників чоловічої статі, які скоїли майновий злочин і яких направили на конференції в межах програми відновного правосуддя, кількість арештів зменшилися на 88 випадків зі 100 порівняно зі зниженням лише на 32 випадки зі 100 серед правопорушників, що отримали остаточне попередження від офіцера поліції (2007: 68–69; докладніше див. Shapland et al., 2008). Проводилися й інші експерименти, в яких покращення не продемонструвало статистичної значущості, проте не було майже жодного випадку збільшення показника повторних арештів — і це попри той факт, що багато програм повністю не впроваджують принципи відновного правосуддя у свою практику. Відновні методи мають додаткову перевагу, адже вони дозволяють залучати громаду, наприклад запрошувати на сімейні конференції далеких родичів, а волонтерські організації можуть забезпечувати послуги медіації.

Відновне правосуддя: майбутній шлях Чи можна зміцнити відновні методи системою відновного правосуддя замість того, щоб формувати відновне правосуддя у межах системи кримінального судочинства чи паралельно з його карною системою? Можна побудувати триетапну систему: y менш серйозні справи передаються (чи автоматично передаються) на розгляд службі медіації у громаді; y більш серйозні справи доводяться до відома системи кримінального правосуддя, проте передаються на розгляд службі медіації у громаді замість судового провадження (попередження, остаточного попередження, призупинення судового провадження); y якщо справа не підходить для медіації, або медіація не дала потрібного результату, або 3–4/2011

75

угода не була дотримана, або справа виявилася надто серйозною, і до неї не можна застосувати п. (б), така справа передається системі кримінального правосуддя для обов’язкового відшкодування шкоди (благодійним внеском, громадськими роботами чи співробітництвом із програмами реабілітації) відповідно до рішення суду. Обмеження чи позбавлення волі будуть застосовуватися окремо не як покарання, а як засіб забезпечення виконання п. (в) чи захисту громадськості. Атмосфера (і, по можливості, споруда) відображатиме цю філософію, а в’язниця стане не місцем покарання, а місцем репарації. Незважаючи на широке розуміння цього, принаймні стосовно менш серйозних злочинів, запроваджувати все й відразу було б надто великим стрибком. Процес впровадження має бути поетапним. Першим кроком може стати заміна перебування у в’язниці репарацією у громаді для всіх правопорушень, які розглядаються судами магістратів. Виходячи з досвіду, застосування механізму позбавлення волі до правопорушень, максимальне покарання за які наразі становить п’ять (чи менше) років ув’язнення, можна припинити і вдаватися до нього лише як до останнього засобу забезпечення дієвості відновного правосуддя. Зрештою, позбавлення волі на більший строк буде застосовуватися лише для захисту громадськості.

На шляху до відновного суспільства Практичне застосування принципів Філософія відновного правосуддя складається з кількох елементів. Розпочинати її вивчення можна ще у школі. Один зі способів прищеплення базового принципу «поводься з іншими так, як ти хотів би, щоб поводилися з тобою» — навчити дітей вирішувати конфлікти не з позиції сили, а вислуховуючи обидві сторони та допомагаючи їм знайти взаємоприйнятні шляхи розв’язання проблеми. Таке навчання можна проводити у групах, заохочуючи дітей поважати один одного та позитивно висловлювати почуття. Інша методика — медіація серед однолітків, під час якої діти самі вчаться грати роль медіаторів у спорах. При цьому застосовуються принципи, аналогічні принципам відновного правосуддя: надання усім зацікавленим сторонам часу на обмірковування, а комусь — можливості вислухати, пояснити, вибачитися та відшкодувати завдану шкоду, сподіваючись зменшити цим образу (Hopkins, 2004). Такий спосіб виявився ефективним для боротьби з залякуваннями та дозволив зменшити випадки


76

виключення (хуліганів) та прогулів (заляканих дітей). Як приклад можна згадати початкову школу Льюісхем-Брідж на південному сході Лондона. В 2005 році там почали застосовувати відновну практику, подавши її як певний спосіб поведінки, за якого можна почути кожного, кожен має право висловитися і кожного поважають. Було створено шкільну раду та низку учнівських комітетів. Шкільні правила обговорюються з учнями. Вчителі застосовують різноманітні види відновної практики для заохочення учнів, які часто походять із родин різних національностей і спілкуються різними мовами, поважати один одного. Діти вчаться грати роль медіаторів чи товаришів. Така поведінкова політика дала відчутні результати: у вересні 2004 року, до запровадження нововведень, мало місце 99 випадків порушення дисципліни, у тому числі спроба задушити дитину, грубе поводження з дорослими та бійка. У вересні наступного року було зафіксовано лише 14 інцидентів набагато легшого ступеня, наприклад розмови чи жування гумки під час занять. Восени 2004 року п’ять учнів були остаточно виключені зі школи, а рік потому не виключено жодного. На ігровому майданчику влаштований «ґанок дружби», де діти можуть знайти собі товаришів. Вони або самі обирають собі співрозмовників, або їм допомагають координатори, які запрошують їх до груп за інтересами. З іншого боку ігрового майданчика розташована «Стіна для міркувань», де збираються учасники конфлікту в очікуванні медіаторів, які запропонують їм свої послуги. Також практикується «відновна дисципліна», яку описували Рон (Ron) та Роксанна Клаассени (Roxanne Claassen) (2008). З огляду на цей досвід ми можемо запропонувати план із восьми пунктів для більш активного поширення відновної практики у суспільстві. 1. Діти вчаться вирішувати конфлікти та поважати один одного. До учнів, які опанували корисні навички та якості, належать не лише діти, увішані різноманітними ярликами (хуліган, прогульник, дитина з особливими потребами, правопорушник). Серед них є і майбутні лідери, потенційно спроможні змінити суспільство на краще. 2. Не слід припускати, що система кримінальної юстиції — найліпша структура для розв’язання будь-якої справи, яка підпадає під визначення злочину. Наприклад, якщо внаслідок спору завдано кримінальних збитків чи вчинено побиття, часто в інтересах усіх сторін передати цей спір (а не кримінальний інцидент) на розгляд до центру

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

3.

4.

5.

6.

7.

8.

медіації у громаді замість передання справи до поліції. Відновне правосуддя передбачає зцілення. Отже, воно має починатися з допомоги потерпілим, у тому числі тим, кривдники яких залишилися невстановленими. Тож підтримка потерпілого є невід’ємним елементом цієї концепції. Якщо правопорушник відомий, потерпілий може зустрітися з ним та вимагати від нього пояснень, отже сторони матимуть змогу узгодити найкращу форму репарації (така практика контрастує із «заявами потерпілого», які не залишають можливості для діалогу). Завдана правопорушенням шкода буде компенсована та нівельована шляхом її відшкодування, а не шляхом заподіяння шкоди правопорушнику. Більшість потерпілих прагнуть, аби були вжиті певні кроки для зменшення вірогідності скоєння повторного правопорушення, і заради потенційних потерпілих, і заради самого злочинця. Отже, участь правопорушника у реабілітаційних програмах, за потреби, розглядатиметься як форма відшкодування заподіяної ним шкоди. Громада братиме участь у відновному процесі, наприклад, шляхом надання посередницьких послуг і, за потреби, підготовлених медіаторів-волонтерів (для яких діяльність мирових суддів та рад у справах неповнолітніх становитиме прецеденти). Окрім того, громада відповідає за надання правопорушнику можливості відшкодувати заподіяну ним шкоду. Неформальний діалог у відновному процесі створює можливості для обговорення вихідних обставин, що є неприпустимим у кримінальній справі. Ці обставини допомагають визначити чинники, що спровокували злочин, такі як безробіття, неналежна освіта та погані умови проживання. Також слід започаткувати систему «превентивного зворотного зв’язку» (див. далі) для передання інформації службам, відповідальним за зменшення злочинності. Отже, відновне правосуддя буде забезпечене на будь-якому етапі як: альтернатива судовому провадженню, коли сторони відомі одна одній; відхід від кримінального переслідування; вирішення справи до винесення вироку; елемент вироку (за наявності згоди) або заходи після винесення вироку чи до звільнення. Чим раніше буде застосована відновна практика, тим більше часу і ресурсів вдасться зберегти. Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

Відповідно до філософії відновного правосуддя, що спирається на громаду, практичним впровадженням її принципів можуть займатися неурядові організації, що працюють на території країни, із залученням, за потреби, волонтерів під керівництвом національного органу, відповідального за підтримку, стандарти та навчання. Наприклад, вони могли б забезпечувати медіацію між сусідами, потерпілим і правопорушником чи медіацію на робочому місці та навчати, за необхідності, працівників шкіл. Однак це набагато легше сказати, ніж зробити, навіть для такої країни, як Велика Британія з її міцними традиціями волонтерської роботи. Необхідно забезпечити постійний приплив людей, які мають достатньо часу та енергії, і розвивати в піклувальників з НУО необхідні фінансові та управлінські навички. Оптимісти вважають, що країни, де відсутні такі традиції, знайдуть потрібну мотивацію для розвитку волонтерства, а відтак реалісти сплачуватимуть платню пересічним медіаторам. У цьому зв’язку слід зауважити, що волонтери, хоча і не отримують грошей за свою діяльність, все ж не є безоплатним ресурсом: окрім нагляду і підтримки, вони потребують постійного навчання, оскільки часто, переважно з інтервалом у кілька років, змінюють місце проживання. Проте така ситуація має свої переваги: розширюється коло залучених до відновного процесу людей, отже зростає розуміння медіації.

Відновлення зв’язку з профілактикою: превентивний зворотний зв’язок Давайте повернемося до питань, на які ми намагалися дати відповідь. Система кримінального правосуддя з’ясовує, хто скоїв злочин і як слід покарати винного. (Іноді вироком суду є реабілітаційні заходи замість покарання. Як правило, це означає, що попереднє покарання мало для засудженого такі руйнівні наслідки, що він тепер потребує реабілітації.) Натомість відновне правосуддя має іншу мету: визначити, яка шкода була завдана, хто постраждав і що необхідно зробити, щоб виправити ситуацію. При цьому атмосфера зазначених процесів також абсолютно різна: замість того, щоб стимулювати правопорушників до мінімізації шкоди обіцянками зменшити обсяг покарання, їх заохочують взяти на себе повну відповідальність за скоєний злочин і почати життя з чистого аркуша. Також правопорушники мають змогу пояснити свою поведінку, і ця інформація згодом може бути використана у рішеннях щодо соціальної політики. Це дозволить зменшити тиск чинників, що провокують злочинність. 3–4/2011

77

Наприклад, якщо правопорушники зізнаються, що збувають крадені речі «чесним» громадянам, які не ставлять зайвих запитань про занизьку ціну, це переконає інших людей у необхідності застосувати тиск громадськості, щоб решта зрозуміла неприпустимість купівлі крадених речей. Підраховано, що британці придбавають речі на суму 1 млрд фунтів стерлінгів, наприклад прикраси чи побутову техніку, у пабах та барах, і, за словами двох третин із них, вони свідомо купують крадені речі (Metro, 08.05.2006). За даними Центру досліджень у сфері злочинності та правосуддя (Centre for Crime and Justice Studies), 55 % населення віком 25–65 років обмірковували можливість участі у різних оборудках, наприклад «роздутті» страхової вимоги чи шахрайстві із секонд-хендом (Karstedt and Farrall, 2007). Профілактичні заходи також можна обмірковувати завчасно. Наприклад, зараз в Англії обговорюється пропозиція дозволити роботу казино; цілком ймовірно, що у певної кількості людей виникне залежність до азартних ігор і, як наслідок, вони вдаватимуться до злочинів заради грошей. Отже, це необхідно передбачити і обміркувати до запровадження ідеї про відкриття казино. Так само, ґаджети на зразок мобільних телефонів та iPod слід обладнувати системами захисту від крадіжки до виходу їх на ринок, а не після скоєння величезної кількості пограбувань. У довгостроковій перспективі необхідно розглянути, чи економічно доцільно наймати робітників для виробництва величезної кількості зайвих речей та переконувати споживачів у тому, що без найновіших розробок їхнє життя є неповноцінним, адже наслідки можна передбачити: багато споживачів, неспроможних купити ці речі, крастимуть їх. Кілька років тому в галузі виробництва заліза та сталі була запроваджена концепція інтегрованого сталеливарного заводу. На світанку сталеливарного виробництва сталь виробляли у печі, а відпрацьований газ і тепло викидали в атмосферу. Згодом прийшло усвідомлення, що відпрацьований газ можна використовувати, отримуючи цінні речовини і тепло. Сталеливарний завод, інтегрований з супутнім виробництвом, став більш ефективним, а викиди небезпечних речовин у повітря зменшилися. Так само можна застосувати систему кримінального правосуддя, і правопорушники, що відбули покарання в місцях позбавлення волі, вийдуть звідти без роботи, без домівки, із клеймом, яке ускладнює можливість забезпечення цих першочергових потреб. А можна вдатися до правосуддя відновного — і правопорушники будуть органічно інтегровані


ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

78

в суспільство одразу після виходу з тюрми або, по можливості, замість перебування в ній. Цей процес представлений у вигляді діаграми Пола Мак-Колда (Paul McCold, 2005, відтворено з дозволу). Як видно з рисунка 2, злочин завдає шкоди певній особі, в якої внаслідок цього виникають певні потреби (в отриманні пояснень, вибачення, компенсації тощо). Задоволення таких потреб вимагає відновних дій із боку правопорушника чи громади (це також стосується потреб правопорушників). Відновні дії дозволяють задовольнити ці потреби і, отже, відшкодовують завдану шкоду (наскільки можливо). Остання стрілка зображена пунктиром, адже попередження злочинів завдяки застосуванню відновного підходу — лише можливість, але в ідеалі процес має завершуватися використанням інформації для профілактики злочинності та побудови кращого суспільства. Цей принцип можна назвати «превентивним зворотним зв’язком». Він був реалізований на практиці у м. Вустер, провінція Вестерн Кейп, та в інших регіонах ПАР, де поширюються ідеї відновного правосуддя (Skelton and Batley, 2006). У 1997 році в місті Звелетемба була заснована Програма примирення у громаді (CPP). Вона мобілізувала місцеві комітети примирення (PC), які організували неформальні, але структуровані мирні зібрання для розв’язання спорів. Хоча ця практика належать громаді, вона працює з офіційною системою правосуддя. Вона не позиціонує себе як механізм відновного правосуддя, проте, як програма управління, заохочує людей брати на себе відповідальність, вирішувати спори, пов’язані з наданням грошей у борг, утриманням дітей, випадками побиття чи несплати вартості товару, а також розглядає справи, запропоновані офіційною системою правосуддя. Поліція передає комітетам РС дві третини порушених справ, що дозволяє їй зосередитися на більш серйозних

правопорушеннях. СРР сплачує членам РС, які працюють на умовах повної зайнятості, 100 рандів (близько 10 євро) та 50 рандів — самому РС, який використовує ці гроші для фінансування проекту громади відповідно до узгоджених критеріїв та шляхом структурованого процесу (Skelton and Batley, 2006: 111–112). Як приклади проектів, які водночас забезпечують користь громаді та можливість працевлаштування, слід згадати будівництво дитячого майданчика, відновлення меблів у притулку для старих та надання позик на започаткування малого бізнесу (Roche, 2003: 264–266). У Новій Зеландії координатори сімейних конференцій збираються разом для розгляду справ, згрупованих за місцем події (певний населений пункт, школа тощо). Вони збирають представників відповідного співтовариства і спілкуються з ними для того, щоб зрозуміти, чому молодь вдається до правопорушень і що можна зробити для запобігання ним (Sawatsky, 2009: 59). Іншим прикладом можуть стати історії молоді, які підкажуть владі правила, що дозволять не залишатися іншим осторонь проблеми. Коли молода людина, змушена піти з дому через жорстокість, досягає віку 16 років, підтримка від соціальних служб може припинитися; якщо вона розпочинає навчання на стаціонарі, то може втратити і допомогу на проживання. Не треба проводити окреме наукове дослідження, щоб виявити подібні аномалії. Натомість інформація про них повинна надходити безпосередньо до органів освіти та професійно-технічного навчання, що дозволить молоді подолати всі перешкоди на шляху до самовдосконалення. Курси слід організовувати таким чином, щоб учні могли поєднувати навчання із повною чи частковою зайнятістю. Учням, які успішно завершили програми, потрібно пропонувати роботу з управління програмами та розробки рекомендацій щодо інших

ÊÈÉÁÐÁÆØ×ËÕ

»ÁŹ¼¹×ËÕ

ÄÇÐÁÆÁ

ÍÇÉÅÌ×ËÕ ±Ãǽ¹

ÈÇȾɾ½¿¹“

¨ÇËɾºÁ

»Œ½ÑÃǽǻ̓

›Œ½ÆÇ»ÆÁ Ȍ½ÎŒ½ À¹½Ç»ÇÄÕÆؓ

Рис. 2. Превентивний зворотний зв’язок у системі відновного правосуддя Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

реформ. Такі форми превентивного зворотного зв’язку мають бути вбудовані у систему. Відновний процес відтак стане процесом навчання. Правопорушник має усвідомити наслідки своїх дій, а потерпілий чи члени громади — дізнатися про минуле порушника та причини скоєння ним злочину. Коли обвинувачений чекає на розгляд справи у суді, його пояснення викликають підозру, адже вони сприймаються, скоріше, як спроби розчулити органи правосуддя і пом’якшити вирок і, отже, знецінюються. Правопорушників, що скоїли серйозний злочин, часто зображують як монстрів. Проте застосування відновного процесу справедливо вимагає від правопорушника репарації, яка відповідатиме його здібностям, отже немає причин не довіряти його поясненням. З них ми можемо дізнатися про причини скоєного злочину, допомогти порушникові та іншим людям з аналогічними проблемами і, можливо, змінити суспільство, особливо методи виховання дітей, задля зменшення вірогідності злочинів.

Відновна філософія соціального правосуддя Спроби побудувати суспільство, прийнятне для кожного, порушують два основних питання: як ми намагаємося переконати людей діяти так, щоб не завдавати шкоди іншим, і як ми реагуємо, коли вони завдають шкоди? На них відновне правосуддя пропонує одну відповідь. Це більше ніж програма — це інша філософія. Вона виходить із того, що соціальна взаємодія має бути, по можливості, добровільною. Притча з реального життя підкаже напрямок, в якому нас може скеровувати відновний підхід. З часів Дикого Заходу відомий старий спосіб об’їжджати диких коней. Їх прив’язували до стовпа, брали важкий парусиновий чи обтяжений чимось мішок і кидали його через коней. Це їх лякало. Намагаючись втекти, тварини травмувалися. Так тривало приблизно чотири дні. Після цього кожному коню прив’язували одну ногу до голови, змушуючи його стояти на трьох ногах, доки вистачить витримки і духу чинити опір. Тертя мотузки завдавало тварині ще більшого болю. Після цього коней сідлали, об’їжджали і, за потреби, били, доки вони не ставали слухняними. Увесь процес тривав приблизно три тижні. Це був жорстокий та неефективний метод, яким користувався батько Монті Робертса та багато подібних до нього ковбоїв, які ставилися до коней як до небезпечних тварин, які при 3–4/2011

79

такому до них ставленні дійсно могли становити небезпеку. Проте Монті підлітком спостерігав за конями на природі, вивчив їхню невербальну мову і став спілкуватися з ними. У своїй книзі «Чоловік, що слухає коней» (The Man Who Listens to Horses (1998)) він описав власну методику приручення. Він помістив звичайну дику кобилу в невеликий круглий загін, відкрито поглянув на неї, ледь здійнявши і розкинувши руки. Зосередив погляд на її очах. Кобила бігала по колу. Через деякий час вона повернула вухо в його бік, потім нахилила голову, облизала губи і зробила кілька жувальних рухів. У перекладі Монті з мови, яку він називає Equus, це означає: «Якщо ти мені дозволиш спокійно поїсти, ми зможемо домовитися. Давай поговоримо». Кобила поводила носом ще кілька дюймів, а потім підійшла до Монті й рушила за ним, демонструючи свою довіру. Замість трьох тижнів увесь процес зайняв півгодини. Монті повторював його сотні разів. Після таких «переговорів» коня можна сідлати та об’їжджати. Аналогічні методи Монті застосовує до коней, поведінка яких потребує коригування через погане з ними поводження у минулому, і не лише до коней — пан Робертс та його дружина стали названими батьками для понад 40 дітей. Старий метод перекликається із думкою наглядача Обернської в’язниці, штат Нью-Йорк (1821 рік), який був переконаний, що привчити людину сумлінно працювати та побожно ставитися до каяття можна, лише зламавши її дух (Shichor, 2006: 99). Яким чином це стосується відновної практики? Дозвольте однобічно, проте не зовсім неточно змалювати нинішнє західне суспільство. Спроба зберегти суспільний лад значною мірою базується на залякуванні людей можливими негативними наслідками. У разі поганої поведінки ви отримуєте судовий наказ про злісне порушення суспільного порядку (ASBO), можливо, із застосуванням комендантської години. Вас можуть вкрити ганьбою місцеві ЗМІ, які кричать про «демонізацію» молоді, але насправді самі дуже близькі до її залякування. Якщо ви порушите ASBO, то можете опинитися у в’язниці. Інформація про скоєний вами злочин потрапила на перші шпальти газет? Збільшується максимальний розмір штрафу або ухвалюється мінімальний вирок. Коли ви вийдете із в’язниці, за вами можуть встановити контроль за допомогою електронних засобів — на додаток до телекамер, які пильнують за всіма нами. Вважається, що наслідком неправомірної поведінки має стати


80

покарання, а отже спроби пояснити її розглядаються як намагання пом’якшити карні санкції. Гасло таке: «Не робіть цього, інакше вам буде гірше (якщо вас спіймають)». Воно має подолати кризу довіри: люди часто впевнені, що їх не знайдуть або їм вдасться уникнути покарання за скоєний злочин. Довіру можна відновити, переконуючи людей в ефективності роботи поліції та судів. Натомість гасло відновного правосуддя є позитивним: «Зроби це — так буде краще для тебе та усіх нас». Ще один варіант — «Не роби цього, адже (незалежно від того, чи тебе спіймають), хтось зазнає шкоди». (Існують злочини, які не мають за об’єкт якусь конкретну людину, проте завдають шкоди громаді або самому правопорушнику, наприклад у разі зловживання ним наркотиками). Тут також виникає криза довіри, проте в іншій формі. Злочинець має переконатися в тому, що його життя може змінитися на краще, якщо він скористається запропонованими перевагами. А переваги необхідно запропонувати: реабілітаційне навчання, робота, житло, можливості відшкодувати збитки, а також — повага. Ця ідея спирається не лише на поведінкову філософію (метод батога і пряника), але й на формування самоповаги, пропонуючи шляхи, які дозволять кожному довести, чого саме він вартий. Громадськість побачить, що неправильну поведінку можна виправити не завданням болю, а шляхом репарації. Це також покаже, що правопорушники мають добрі риси, які стануть основою для формування самоповаги і полегшать реінтеграцію у громаді. Дебати щодо кримінальної політики часто виходять із припущення про існування двох принципів: контроль злочинності та підтримка прав людини і встановленого законом порядку, які врівноважують чи навіть суперечать один одному. Це особливо помітно у контексті «війни проти терору», але стосується і кримінальної політики. Колишній прем’єр-міністр Тоні Блер (Tony Blair) написав: «За останні п’ять-шість років ми, як країна, вирішили, що, за винятком деяких дуже обмежених випадків, загроза нашій громадській безпеці не виправдовує радикальних змін нормативно-правової бази, на основі якої ми протидіємо екстремізму. Право на традиційні цивільні свободи посідає перше місце. На мою думку, це небезпечна помилкова позиція» (Sunday Times, 27.05.2007). Ця ідея ігнорує той факт, що жорстокість з боку держави може використовуватися злочинцями чи терористами для виправдання відсутності у

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

себе докорів сумління; адже вони скажуть, що «це гра для двох». Ця ідея також не дозволяє зрозуміти, що «жорсткість проти м’якості» — не єдиний вибір. Наша картина суспільства не може спиратися на «модель бою», де «хороші» та «погані» перебувають у стані війни, натомість ми повинні рухатися в напрямку створення «сімейної моделі» суспільства, в якій правопорушник — не ворог, якого треба покарати чи навіть вигнати з суспільства, а «неслухняна дитина», яку слід переконати залишитися в родині та навчити поважати інших членів так, як вони поважають її (Griffiths 1970, із посиланням на Wright, 1996: 138–139). Звичайно, суспільство має захищати себе, але не за рахунок підозри до кожного громадянина та ставлення до правопорушника як до потенційного рецидивіста, під яким розуміються перевірки, спостереження, стеження за допомогою електронних засобів та ув’язнення за найменше порушення. У контексті кримінального правосуддя відновні підходи працюють на підставі «сумління, а не страху» (Sherman and Strang, 2007: 12). На думку Шермана і Стренг, «мета покарання — посилити страх перед наступним покаранням; мета переконання — морально підтримати людину в її прагненні добровільно дотримуватись закону» (2007: 15). Кримінологи протиставляють два способи забезпечення суспільного порядку — на основі дотримання обіцянок та на основі вимоги виконувати накази (2007: 58). Ці ідеї мають таку ж довгу історію, що й саме покарання. Мета біблійного правосуддя уособлена в концепції shalom, що означає «мир»: воно включає матеріальне благополуччя та процвітання, правові відносини та моральну цілісність. «Оскільки ще з біблійних часів метою правосуддя було змінити стан речей на краще, воно не призначене для підтримки статус-кво. Насправді його намір — струсонути статускво, вдосконалити, рухатися в напрямку shalom (Zehr, 1995: 140). Мешканці іншого континенту — тубільці Північної Америки не використовують суб’єктивну мову. Для них, вважає Руперт Росс (Rupert Ross) — прокурор, який багато часу присвятив вивченню перших народів Канади, особа є не «правопорушником», а лише особою, яка скоїла правопорушення і має багато інших якостей. Вони уникають ярликів на кшталт «добре» та «погано», замінюючи їх практичними міркуваннями: «Якщо ти брехатимеш, товариші не довірятимуть тобі, а родичам буде соромно за тебе. Ти не зможеш жити у світі в такий спосіб» (Ross, 1996: 107). Росс зауважує, що в місцевих діалектах дуже мало іменників (що виражають певну сутність), проте вони використовують дієслова Відновне правосуддя в Україні


На шляху до відновного суспільства: вирішення проблем як спосіб запобігти шкоді

для опису енергії (яка змінює відносини) (1996: 110–117). Миротворець, намагаючись розв’язати конфлікт, не вішає на дії ярлики «добре» чи «погано», а описує їх як hashkeeji (те, що спричиняє дисгармонію) або hozhooji (те, що забезпечує гармонію). Люди не завжди є тими чи іншими, вони можуть змінюватися (1996: 123). Напевно, найкращим уособленням цінностей, на які спирається відновне правосуддя, є слово ubuntu (зустрічається у групі мов нгуні, Південна Африка), описане архієпископом Десмондом Туту (Desmond Tutu) (1999: 34–36). Людей, у яких є ubuntu, характеризують як «великодушних, гостинних, дружніх, турботливих та схильних до співчуття, здатних ділитися тим, що в них є». Такі люди «впевнені у собі, коли усвідомлюють себе частиною великого цілого, і втрачають впевненість, коли стикаються з проявами приниження інших чи зневаги, коли інші зазнають тортур чи тиску, або до них ставляться гірше, ніж вони заслуговують». Наведену тут ситуацію не слід розглядати як ще один спосіб ставлення до правопорушників. Вона ілюструє інший підхід до питання неправомірних дій в суспільстві. Ці стратегії застосовуються, оскільки демонструють повагу до людських цінностей, а не тому, що вони зменшують ризик злочинності. Вони спираються на повагу, не вимагаючи від «них» поваги до «нас»: усі мають поважати один одного. Основний принцип полягає не в тому, щоб насильно змушувати людей поводитися добре, а у стимулюванні їх до доброї поведінки. І застосування сили при цьому має бути зведене до мінімуму, необхідного для захисту громадськості. Лише так можна побудувати суспільство, здатне переконувати людей і, за потреби, надавати їм відповідні можливості, вдаючись до примусу як до останнього засобу. А методи, якими користується таке суспільство, відповідатимуть методам, які воно намагається запровадити серед своїх громадян.

4. 5. 6.

7.

8. 9.

10.

11. 12.

13.

14. 15. 16.

17.

18.

19. 20. 21.

22.

Бібліографія 1.

2.

3.

Aertsen, I., Mackay, R., Pelikan, C., Willemsens, J., and Wright, M. Rebuilding Community Connections: Mediation and Restorative Justice in Europe. Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2004. Allen, R. «Memorandum submitted by the International Centre for Prison Studies». In House of Commons, Home Affairs Select Committee, Towards Effective Sentencing: Oral and Written Evidence, vol. 1: Oral and Written Evidence, HC 4674. London: The Stationery Office, 2007. Allen, R. «Justice reinvestment: making sense of the costs of imprisonment». Criminal Justice Matters, 71, 2008, pp. 41–42. 3–4/2011

23.

24.

25.

26.

81

Ashworth, A. «Robbery re-assessed». Criminal Law Review, November 2002, pp. 851–872. Attewill, F. «A «Dad’s Army» [of volunteers] to monitor our CCTV». Metro, July 25, 2008. Auld, Sir Robin (Lord Justice Auld). Review of the Criminal Courts of England and Wales: Report. London: The Stationery Office, 2001. www.criminal-courts-review.org.uk/ Berlins, M. «A pensioner who uses the wrong recycling bin is fined more than a violent thug. Call that justice?». Guardian, September 3, 2008. Bhopal Medical Appeal. «How many more?». 777: Newsletter of the Bhopal Medical Appeal, Autumn, 2007. Blom-Cooper, L. The Penalty of Imprisonment. London: Prison Reform Trust and Howard League for Penal Reform, 1988. Bottoms, A., Rex, S., and Robinson, G. (eds.) Alternatives to Prison: Options for an Insecure Society. Cullompton: Willan, 2004. Braithwaite, J. Restorative Justice and Responsive Regulation. New York: Oxford University Press, 2002. Caldwell, B. «Déjà vu for law student; lecture refers to ground-breaking case involving him». The Record (Kitchener), July 8, 2002. Campbell, C., Devlin, R., O’Mahony, D., Doak, J., Jackson, J., Corrigan, T., and McEvoy, K. Evaluation of the Northern Ireland Youth Conference Service (NIO Research and Statistical Series: Report № 12). Belfast: Queen’s University, Institute of Criminology and Criminal Justice, 2005. www.nio.gov.uk/evaluation_of_the_northern_ireland_ youth_conference_service.pdf Christie, N. «Conflicts as property». British Journal of Criminology, 17(1), 1977, pp. 1–15. Claassen, R., and Claassen, R. Discipline that Restores: Strategies to Create Respect, Cooperation and Responsibility in the Classroom. South Carolina: Booksurge Publishing, 2008. Council of Europe. Recommendation № R(99) 19 of the Committee of Ministers Concerning Mediation in Penal Matters. Strasbourg: Council of Europe, 1999. Council of Europe, European Commission for the Efficiency of Justice (CEPEJ). Guidelines for a Better Implementation of the Existing Recommendation Concerning Mediation in Penal Matters, CEPEJ (2007) 13PROV2. Strasbourg: Council of Europe, 2007. Fayle, J. «Locked in battle». Guardian, February 14, 2007. Goetschius, G. W., and Tash, J. Working with Unattached Youth: Problem, Approach, Method. London: Routledge, 1967. Griffiths, J. «Ideology in criminal procedure, or, A third «model» of the criminal process». Yale Law Journal, 79, 1970, pp. 359–417. Halliday, J. Making Punishments Work: Report of a Review of the Sentencing Framework for England and Wales. London: Home Office Communications Directorate, 2001. Hedges, A., Blaber, A., and Mostyn, B. Community Planning Project: Cunningham Road Improvement Scheme. Final Report. London: SCPR, 1979. Hopkins, B. Just schools: a whole school approach to restorative justice. London: Jessica Kingsley Publishers, 2004. Immarigeon, R. «What is the place of punishment and imprisonment in restorative justice?». In Zehr, H., and Toews, B. (eds.). Critical Issues on Restorative Justice.


ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

82

27.

28.

29. 30.

31. 32. 33.

34. 35. 36.

37.

38.

39. 40. 41.

42.

43. 44.

Monsey, NY: Criminal Justice Press and Cullompton, Devon: Willan, 2004. Jacobson, J., and Gibbs, P. Out of trouble: making amends — restorative youth justice in Northern Ireland. London: Prison Reform Trust, 2009. Karstedt, S., and Farrall, S. Law-abiding Majority? The Everyday Crimes of the Middle Classes. London: Centre for Crime and Justice Studies, 2007. Kropotkin, P. Mutual Aid: A Factor of Evolution. London: Freedom Press, 1987 [1902]. Levy, A. «The bin bullies: council bans 95-year-old war veteran who put a bottle in the wrong box». Daily Mail, May 14, 2008, p. 27. Lewis, P. «Straw launches high-visibility community punishment». Guardian, December 2, 2008. Liebmann, M. Restorative Justice: How It Works. London: Jessica Kingsley, 2007. McCold, P. «A barebones causal theory of restorative justice». Paper presented at the 6th International Conference on Conferencing, Circles and other Restorative Practices, March 2005, Sydney, Australia. Macrory, R. B. Regulatory Justice: Making Sanctions Effective. London: Better Regulation Executive, 2006. Martin, M., chair. National Commission on Restorative Justice: final report, 2009. http://www.justice.ie/en/JELR/NCRJ%20Final%20 Report.pdf/Files/NCRJ%20Final%20Report.pdf (доступ: 18.03.2010) Mattinson, J., and Mirrlees-Black, C. Attitudes to crime and criminal justice: findings from the 1998 British Crime survey. (Home Office Research Study 200). London: Home Office, 2000. Maxwell, G. «Diversionary policing of young people in New Zealand: a restorative approach». Іn Maxwell, G., and Liu, J. H. (eds.). Restorative Justice and Practices in New Zealand: Towards a Restorative Society. Wellington: Institute of Policy Studies, Victoria University of Wellington, 2007. Ministry of Justice. «Victims of crime want punishment». Рress release, November 16, 2007. New Zealand. Children, Young Persons and Their Families Act, 1989. Parole Board. «Memorandum submitted by the Parole Board». Іn House of Commons, Home Affairs Select Committee, Towards Effective Sentencing: Oral and Written Evidence, vol. 1, HC 4674. London: The Stationery Office, 2007. Pavlich, G. Justice Fragmented: Mediating Community Disputes under Postmodern Conditions. London: Routledge, 1996. Porter, H. «Why I told Parliament: you’ve failed us on liberty», Observer, March 9, 2008, p. 33. Raynor, P. «Rehabilitative and reintegrative approaches». Іn Bottoms, A., Rex, S., and Robinson, G. (eds.). Alternatives to

45. 46. 47. 48.

49.

50.

51. 52. 53. 54. 55.

56. 57.

58.

59. 60. 61. 62. 63. 64. 65. 66. 67.

Prison: Options for an Insecure Society. Cullompton, Devon: Willan, 2004. Roberts, M. The Man Who Listens to Horses. New York: Ballantine Books, 1998. Roche, D. Accountability in Restorative Justice. Oxford: Oxford University Press, 2003. Ross, R. Returning to the Teachings: Exploring Aboriginal Justice. Toronto: Penguin, 1996. Russian Federation. Ugolovnyi kodeks Rossiiskoi Federatsii … na 15 sentyabrya 1999 g. [Criminal code of the Russian Federation … to 15 September 1999]. Moscow: Prospect, 1999. Sawatsky, J. The Ethic of Traditional Communities and the Spirit of Healing Justice: Studies from Hollow Water, the Iona Community, and Plum Village. London: Jessica Kingsley Publishers, 2009. Shapland, J., et al. Does Restorative Justice Affect Reconviction? The Fourth Report from the Evaluation of Three Schemes. Ministry of Justice Research Series 10/08, 2008. www.justice.gov.uk/publications/research.htm Sherman, Ł. W., and Strang, H. Restorative Justice: The Evidence. London: Smith Institute, 2007. www.smith-institute.org.uk Shichor, D. The Meaning and Nature of Punishment. Long Grove, IL: Waveland Press, 2006. Skelton, A., and Batley, M. Charting Progress, Mapping the Future: Restorative Justice in South Africa. Pretoria: Restorative Justice Institute, 2006. www.iss.co.za Smart Justice. Crime Victims Say Jail Doesn’t Work. London: Smart Justice, 2006. Smith, C. S., Farrant, M. R., and Marchant, H. J. The Wincroft Youth Project: A Social-work Programme in a Slum Area. London: Tavistock, 1972. Stephenson, M. Young People and Offending: Education, Youth Justice and Social Inclusion. Cullompton, Devon: Willan, 2007. Tutu, D. No Future without Forgiveness. London: Rider, 1999. United Nations, Office on Drugs and Crime. Handbook on Restorative Justice Programmes. New York: UN, 2006. Wright, M. Making Good: Prisons, Punishment and Beyond. Winchester: Waterside Press, 2008a. Wright, M. Restoring Respect for Justice, 2nd edn. Winchester: Waterside Press, 2008b. Yokoyama, M. «Environmental pollution by corporations in Japan». Іn Pontell, H. N., and Geis, G. (eds.). International Handbook of White-collar and Corporate Crime. Heidelberg: Springer, 2007. Zehr, H. Changing Lenses: A New Focus on Crime and Justice. Scottdale, PA: Herald Press, 1995. Zehr, H. The Little Book of Restorative Justice. Intercourse, PA: Good Books, 2002.

Відновне правосуддя в Україні


ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ ТА ГРОМАДА* Одним із важливих наріжних каменів, що підтримують розвиток відновного правосуддя, є визнання того, що всі правопорушення врешті є справою громади. Люди зазнають шкоди від правопорушень не в залах судових засідань або в юридичних баталіях, а в реальному повсякденному житті. Злочини трапляються в громадах, і громади від цього різко змінюються. Ми, як члени громади, пристосовуємося до життя після злочину, намагаючись загоїти отримані травми та пристосовуючись до реальності, яка є вже не такою безпечною, як ми колись собі уявляли. Ті, хто стає потерпілими від правопорушень, часто залишають нам у спадщину тягар пережитої травми та втраченої безпеки. Ті, хто скоює злочини, теж нікуди не зникають. Вони походять із наших громад. Це наші діти, наші друзі та наші сусіди. Їхні родини залишаються серед нас. І, зрештою, вони повертаються до нашого середовища після відбуття покарання, призначеного державою. І якщо ми будемо прискіпливішими, то гостріше відчуємо ті нюанси життєвих обставин, що спричинили їхні дії. Таким чином, активна участь громади є одним із найважливіших аспектів реалізації відновного правосуддя. Громадам треба надати можливість висловитися стосовно багатьох аспектів заподіяної їм шкоди. Крім того, вони потребують можливості висловити свій осуд кримінальної поведінки, щоб мати змогу притягнути людину до відповідальності і водночас ще раз уточнити положення колективного договору стосовно суспільних норм. Громадам треба мати можливість продемонструвати свою солідарність з тими, хто найбільше постраждав від злочину, — з потерпілими. Більш того, вони мають переконатися, що правопорушник взяв на себе відповідальність за скоєне та вжив заходів з виправлення шкоди, 3–4/2011

наскільки це можливо. Водночас громади мусять підтримувати гармонію, визнавати та знешкоджувати соціальні чинники правопорушень, а також надавати можливість як потерпілим, так і правопорушникам знову повернутися до повноцінного життя в громаді. Залучення громади задля досягнення цих цілей, однак, пов’язане з цілою низкою серйозних проблем для фахівців і політиків. І не в останню чергу тут ідеться про правильне визначення того, чим є громада або спільнота. Для багатьох людей поняття «громада» містить в собі одночасно кілька значень. Це і фізичний простір, і родина та друзі, а останнім часом — і коло слабко пов’язаних між собою віртуальних знайомих. В офіційних колах терміном «громада» часто замінюють поняття «суспільство», таким чином співвідносячи національну ідентичність і згоду з урядовою політикою. У зв’язку з цим, деякі дослідники відновного правосуддя почали піддавати ретельному аналізові методи та логіку визначення того, чим є громада. Пол Макколд, наприклад, звертається до макроспільнот і мікроспільнот, щоб акцентувати увагу на різних аспектах людських взаємин. Мікроспільноти, згідно з Макколдом, зумовлені відносинами, на які безпосередньо впливає саме правопорушення. Вони охоплюють людей, які найбільше постраждали від правопорушень. Макроспільноти — це великі колективи, наприклад, спільноти за місцем проживання, трудові колективи, об’єднання тощо. Спосіб залучення кожної з таких спільнот буде залежати від мети, яку переслідує певна відновна ініціатива. Вирішення будь-якого кримінального правопорушення неминуче призведе до залучення мікроспільноти. Розробка

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

Скот ГАРІС, директор відділення відновного правосуддя Федеральної служби виправних установ Канади

*Уривок із книги «Маленький посібник з відновного правосуддя»

Переклад здійснено Українським Центром Порозуміння, 2011. Перекладач — Володимир Кисельов. Джерело: A Little Manual of Restorative Justice. Ottawa: Public Safety Canada, 2008. — Pp. 39-42.


84

масштабної програми відновного правосуддя або планування втручання в системні чинники, що зумовлюють злочинність, вимагатиме більшої уваги до макроспільнот. Наприклад, проект зцілення у громаді Холлоу-уотер у Манітобі, розроблений задля зниження надзвичайно високого рівня правопорушень сексуального характеру в громаді корінного народу, вимагав від керівників програми приділяти увагу як мікроспільнотам, що зазнали впливу від правопорушень, про які їм стало відомо, так і макроспільнотам, у яких такі правопорушення мали місце. При цьому було визначено та досягнуто цілої низки цілей, що сприяло зціленню не тільки окремих людей, але й громади в цілому (Консультативна служба для корінних народів провінції Альберта). Ще одна проблема, пов’язана з залученням громади,— це притаманні будь-якій спільноті внутрішні протиріччя, розподіл влади і співвідношення сил. Ці протиріччя зумовлені цілою низкою причин і можуть бути досить складними. Переважно така динаміка є побічним продуктом здорового функціонування громади, у тому числі владних, економічних, родинних, освітніх та інших соціальних структур. Виходячи з чистої прагматики, на окремих осіб накладають відповідальність на їхній власний розсуд контролювати життя інших людей. Проте трапляються випадки, коли владні структури починають функціонувати з порушеннями, що призводить до неприхованого пригноблення та контролю на користь певної групи або ж стає засобом заподіяння шкоди іншим. Безумовно, як позитивні, так і негативні прояви соціального контролю та керівництва в громаді впливають на здатність фахівців із відновного правосуддя просувати свою справу. На рівні прагматики владні структури в межах громади дуже часто стикаються з протидією у вирішенні питань, хто повинен або не повинен брати участь у втручанні та яким чином «заохочувати» ту чи іншу людину до участі. Тут дуже часто не обійтися без примусу. Крім того, розподіл влади і співвідношення сил між членами громади впливає на характер їхнього залучення. Люди часто корегують свою поведінку, коли поруч перебувають ті особи, на яких вони хочуть справити враження

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

або яких вони бояться. Загалом це може позначитися на здатності учасників абсолютно чесно висловлювати свої погляди. До того ж, у прагненні повернути гармонію в громади часто можна прогледіти прояви негативного соціального контролю або навіть активно їм сприяти за допомогою відновних ініціатив. Наприклад, дослідження старіння населення Північної Америки виявили, що велика кількість літніх людей через погіршення стану здоров’я та розумових здібностей опиняється під опікою членів їхніх родин. Ураховуючи приватний характер цих взаємин і залежність людей похилого віку від опікунів, подекуди трапляються випадки жорстокого поводження з ними. І боротися з такими проявами важко. Члени родин зазвичай приховують свю поведінку, а коли про це стає відомо, діють спільно, щоб уникнути втручань ззовні, і, таким чином, увіковічнюють насильство. Для боротьби з негативними поведінковими проявами було розроблено творчий проект у сфері відновного правосуддя, до якого залучалось широке коло соціальних інститутів та громадських закладів, що і забезпечило проекту необхідну підтримку (Ґрох). Подібні проблеми було виявлено серед жінок, які зазнають насильства в сім’ї. Зокрема, жінки з корінних народів висловлювали думку, що відновне правосуддя в їхніх громадах використовується, щоб закріпити деспотичний контроль над ними (Асоціація корінних жінок Канади). Для фахівців-практиків відновного правосуддя залучення громади залишається важливою та складною метою. Часто питання, яку саме спільноту залучити та яким чином це зробити, визначають, у першу чергу, обставини конкретної справи та воля учасників. Однак при цьому фахівці з відновного правосуддя обов’язково мають задавати тон в обговоренні справи, щоб забезпечити збалансованість співвідношення сил і керівництва у процесі вирішення конфлікту, а також заручитися необхідною присутністю учасників та підтримкою.

Відновне правосуддя в Україні


МІСТА МАЮТЬ БІЛЬШ РІШУЧЕ ДБАТИ ПРО БЕЗПЕКУ ГРОМАДЯН* Якщо вас запитають, де ви живете, то у відповідь ви назвете певне місто або скажете, що мешкаєте неподалік від того чи іншого міста. Значною мірою ми ідентифікуємо себе з містами та, подекуди, з місцевою владою. Коли ми обмірковуємо, як вирішити проблеми, пов’язані, наприклад, із вивезенням сміття або з громадським транспортом, то думаємо про міську владу. Але коли ми обмірковуємо, як вирішити проблеми злочинності, то на думку перш за все спадає поліцейський відділок. Таке сприйняття має змінитися, якщо ми хочемо запобігти злочинності та віктимізації. Міське управління та самоврядування є тим ключем до запобігання злочинам, який певною мірою вже маємо у своєму розпорядженні та який можемо збалансовано використовувати тривалий час. Хоча думати про мера та його/її адміністрацію як про героїв у боротьбі зі злочинністю досить дивакувато, усе ж погодьтеся, саме планування та контроль з їхнього боку напевно сприятиме вирішенню проблеми злочинності. Саме вони, а не поліцейські відділки, здатні заручитися підтримкою установ, що спроможні впоратися з чинниками ризику, які призводять до злочинів. Просто Голлівуд і місцева преса ще не встигли зробити з них героїв. Це може здатися парадоксом для вас і навіть для вашого мера, але хто ще може мобілізувати шкільні ради, житлово-комунальні підприємства, систему соціального забезпечення, спортивні програми, громади, окремих громадян і навіть бізнес для усунення чинників ризику, що провокують дітей, родини, громади, школи й навіть цілі міста до скоєння протиправних вчинків? Саме мер та його команда можуть поліпшити доступ до програм допомоги у сфері дошкільного виховання, надати кошти для найму та підготовки наставників для підлітків із груп ризику, подвоїти чи 3–4/2011

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

потроїти кількість молодіжних центрів, збільшити капіталовкладення в освіту та професійну підготовку соціально ізольованої та марґіналізованої молоді тощо. Вони можуть стежити за тим, щоб місця для паркування авто були обладнані таким чином, щоб запобігти можливості крадіжок, а цілодобове спостереження на Ірвін Уолер, вулицях краще відпо- д.ю.н., професор кримінології в Університеті Оттави, засновник відало меті скорочення Міжнародного центру запобігання рівня завдання шкоди злочинності членам суспільства. Вони можуть заохочувати місцевих лідерів до подальшого зміцнення місцевих громад. Вони можуть наполягати на використанні поліцейськими відділками більш проблемно-орієнтованих методів роботи, а також залученню поліції, шкіл і закладів системи соціального забезпечення до спільного вирішення, наприклад, проблем, пов’язаних із дітьми, котрі покинули школу. Вони можуть забезпечувати організацію на міcцях служб підтримки потерпілих, а також сприяти мирному врегулюванню конфліктів. Мій заклик стосовно того, що * Уривок із книги міста мають більш рішуче дбати про І. Уолера «Менше безпеку громадян, не є чимсь новим. закону, більше поЧимало людей, які виступають за рядку: правда про поліпшення якості життя, ще до мене зменшення рівня злочинності» стверджували, що міста мають всі можливості самостійно попереджати різні негативні явища. Ще наприПереклад здійснено Українським кінці XIX століття авторитетні комісії Центром дійшли висновку, що величезну кільПорозуміння, 2011. кість смертей через епідемії холери, Перекладач — черевного тифу, дизентерії та інших Володимир Кисельов. Джерело: захворювань, пов’язаних із недостатWaller, Irvin. Less ньо очищеною водою, можна зупиниLaw, More Order: ти шляхом очищення річок. Тоді муніThe Truth About ципалітети почали чистити джерела Reducing Crime. Praeger Publishers: нашої питної води і таким чином Westport, CT, & поклали край цим спалахам інфекцій. London, 2006. — Хворобу сталим і доступним спосоPp. 103-104. бом перемогли саме місцеві органи irvinwaller.org влади, а не лікарі.


86

Те ж саме стосується і злочинів. Саме міська влада краще, ніж поліція, юристи чи виправні заклади, може впоратися з проблемою правопорушень. Міста мають упорядкувати свої капіталовкладення в соціальні програми, щоб усунути чималу частку безпосередніх причин жорстокого поводження з дітьми, побиття дружин, насильства серед молоді тощо. Так, поліція має бути партнером у цьому процесі, тому що вона стежить за дотриманням законів, які знижують деякі з чинників ризику. Наприклад, поліція може поділитися картами рівня злочинності з таким закладами, як школи, які можуть значною мірою сприяти скороченню рівня правопорушень. Міська влада також збирає та розпоряджається частиною податків, які ми платимо. Міська влада не хоче залишитися без мешканців. Їй потрібне безпечне середовище для проживання громадян; їй потрібні міста, у яких процес стягнення податків не виходить з-під контролю. Їй потрібні міста, з яких не втікатимуть платники податків і податкова база значно розшириться. Дійсно, міська влада є найбільш важливим бастіоном захисту від цього нескінченного циклу зростання злочинності, збільшення штату поліції і, як наслідок, податків. Залишивши справу боротьби зі злочинністю тільки поліції, ми можемо перетворити поліціянтів на героїв, які заслуговують на вищу зарплатню, тому що їхня робота подекуди буває небезпечною та потребує більше персоналу через

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКТИКА ВІДНОВНОГО ПІДХОДУ

те, що злочинів стає ще більше. Але підрозділи поліції, що працюють звичними методами, не в змозі усунути більшість із чинників ризику, що спричиняють насильство; тому рівень злочинності зростатиме або знижуватиметься незалежно від того, скільки ми будемо їм платити. Навіть більше — зростання злочинності — або наше відчуття такого зростання через широке висвітлення у ЗМІ якогось сенсаційного чи виняткового випадку — спричинить розширення штату охоронців правопорядку, і тому нам доведеться знову платити більше. Міська влада, яка береться за безпеку в містах, маючи конкретний план і концепцію попередження правопорушень, завжди зможе уникнути збільшення податків, які з плином часу випускають з уваги чинники економічної доцільності та стабільності. Міська влада має робити це постійно, а не лише у відповідь на хвилю насильства серед молоді. Так, міській владі потрібна допомога від інших установ та організацій для ефективного планування та реалізації слушних пропозицій. Водночас, як один із урядових підрозділів вона стоїть ближче, ніж інші, до безпосередніх проблем та їх вирішення, а тому краще за інших здатна зосереджувати сили й засоби там, де це необхідно. Міська влада має планувати більше капіталовкладень у ті галузі, які напевно можуть впоратися з чинниками ризику, що призводять до правопорушень.

Відновне правосуддя в Україні


ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ: ПІДСУМКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ У період із липня 2010 по серпень 2011 Український Центр Порозуміння проводив дослідження «Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи» в рамках проекту «Формування альтернатив ув’язненню через розвиток відновного правосуддя в Україні», фінансованого «Інститутом відкритого суспільства» (Open Society Institute). Метою дослідження був огляд практики впровадження відновного правосуддя в Україні в період із 2004 по 2010 роки та оцінка можливих перспектив на наступні кілька років. Задля досягнення поставленої мети було визначено такі завдання: 1. Описати практику відновного правосуддя в Україні. 2. Дослідити вплив, який мали програми відновного правосуддя на учасників та громаду. 3. Встановити відповідність вітчизняної практики міжнародним стандартам до застосування програм відновного правосуддя. 4. Визначити перспективи та перешкоди подальшого розвитку програм відновного правосуддя в Україні. 5. Дослідження проводилося в три етапи: підготовчий, етап збору інформації та етап аналізу отриманих даних. Підготовчий етап тривав із липня по листопад 2010 року. На цьому етапі було розроблено інструменти збору даних та сформовано базу даних діючих центрів відновних практик. Було проведено серію телефонних інтерв’ю з координаторами в 14 регіонах, на підставі яких було визначено вісім міст для проведення емпіричного дослідження. Важливо зазначити, що відповідно до умов проекту, вивчалася лише практика застосування відновних програм у кримінальних випадках. 3–4/2011

Другий — етап збору даних — тривав у період із 19 листопада 2010 року по 24 травня 2011 року у восьми регіонах України за таким графіком: Дата 19 листопада 2010 22 листопада 2010 23-25 листопада 2010 20 січня 2011 14 березня 2011 11 квітня 2011 28 квітня 2011 24 травня 2011

Регіон Біла Церква Сімферополь Смт Красногвардійське, АРК Пирятин Дрогобич ІваноФранківськ Жмеринка Харків

Третій етап — аналіз отриманих даних — тривав у період із 25 травня по 1 липня 2011 року. Нижче представлено аналітичний огляд впровадження кримінальної медіації в регіонах України, а також загальні висновки та рекомендації.

1. Особливості застосування медіації в кримінальних справах у м. Білій Церкві, Київська область У місті Білій Церкві Центр відновних практик у громаді (ЦВПГ) було створено на базі Регіонального осередку Всеукраїнської Фундації «Захист прав дітей» у Київській області. Сьогодні ця організація має налагоджені зв’язки з Білоцерківським міськрайонним судом, Прокуратурою, Білоцерківським міськрайонним відділом кримінально-виконавчої інспекції Управління державного департаменту України з питань

Наталія ПИЛИПІВ, координатор з моніторингу та оцінки проектів, БО «Український Центр Порозуміння»


ДОСЛІДЖЕННЯ

88

виконання покарань у м. Києві та Київській області, Кримінальною міліцією у справах дітей, а також із іншими органами та службами, залученими до профілактики дитячих правопорушень: Управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради, Центром практичної психології, соціальної та виховної роботи, Міським центром соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, Службою у справах дітей Білоцерківської міської ради, Центром соціально-психологічної реабілітації «Злагода». У ЦВПГ працює сім медіаторів у кримінальних справах. Усі медіатори пройшли навчання на тренінгах Українського Центру Порозуміння. У місті Біла Церква медіації в кримінальних справах проводяться з 2006 року. За даними регіонального координатора, станом на 1 листопада 2010 року було проведено 68 кримінальних медіацій. Як демонструє наведена нижче гістограма, 31 із 68 справ була класифікована як злочин невеликої тяжкості, 30 справ — злочини середньої тяжкості, 7 справ — тяжкі злочини. 31

шахрайство. Усі передані на медіацію справи були вчинені неповнолітніми, переважно віком 16–18 років. У таблиці 1 подано розподіл справ за статтями обвинувачення, у яких проводилися медіації. Інформація про ці справи надходила з таких джерел: слідчий відділ (46 переданих справ), міськрайонний суд (15 переданих справ), адвокати (3 передані справи), кримінально-виконавча інспекція (2 передані справи). 2 3

100

КВІ Адвокати

15 Міськрайонний

80

суд

60

40

46 Слідчий відділ

30 20

0

7 0 Невеликої тяжкості

Середньої тяжкості

Тяжкі

Особливо тяжкі

Переважна більшість справ (63 із 68) були злочинами проти власності: крадіжки, розбої,

Найбільше справ передається слідчим відділом, що, на думку місцевих практиків, є найраціональнішим з огляду на часові рамки: слідство зазвичай триває 2 місяці, тоді як між попереднім слуханням та судовим засіданням є лише 20 днів, що є дуже коротким строком для проведення медіації. Таблиця 1

Кількість медіацій 26 12 6 6 5 5 2 2 1 1 1 1

Стаття обвинувачення Ст. 185, ч.1 Крадіжка Ст. 186, ч. 2 Грабіж, поєднаний з насильством, що не завдав шкоди потерпілому Ст. 185, ч. 3 Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, або завдала шкоди потерпілому Ст. 186, ч. 1 Грабіж — відкрите викрадення чужого майна Ст. 185, ч. 2 Крадіжка, вчинена повторно Ст. 190, ч.2 Шахрайство, вчинене повторно, або групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому Ст. 190, ч.1 Шахрайство Ст. 296, ч.2 Хуліганство, вчинене групою осіб Ст. 296, ч.1 Хуліганство Ст. 125, ч.2 Умисне легке тілесне ушкодження Ст. 183, ч.1 Порушення права на отримання освіти — незаконна відмова в прийнятті до навчального закладу Ст. 187, ч.2 Розбій, вчинений за змовою групою осіб, або повторний розбій

Класифікація злочину Невеликої тяжкості Середньої тяжкості Тяжкий злочин Середньої тяжкості Середньої тяжкості Середньої тяжкості Невеликої тяжкості Середньої тяжкості Невеликої тяжкості Невеликої тяжкості Невеликої тяжкості Тяжкий злочин

Відновне правосуддя в Україні


Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи

За словами регіонального координатора, механізм передачі інформації про справи вдалося налагодити тільки тоді, коли представники правової системи взяли участь у тренінгах та семінарах із відновного правосуддя. Згодом, із розвитком практики фахівці самі побачили, що медіація дає більш стабільний результат, ніж судовий процес, безпосередньо впливаючи на цінності учасників, особливо неповнолітніх правопорушників. За даними ЦВПГ у Білій Церкві, неповнолітні, які взяли участь у медіації, не вчинили повторного правопорушення. Голова Білоцерківського міськрайонного суду, Санін В. М., який одним із перших в Україні підтримав ідею впровадження відновних практик зазначає: «Передаючи справу на примирення, я надіюсь, що після того, що ми для них робимо, ці дітки більше до нас ніколи не потраплять — і так, воно в нас і виходить по наших медіаціях. Саме тоді, коли вони всі разом сходяться (правопорушники та потерпілі) і потихеньку все обговорюють, — тоді і є результат. Потерпілі не бояться ходити по вулицях, тому що їм ніхто не погрожує; а правопорушники справді усвідомлюють скоєне. У судовому засіданні виголошуються статті з кодексів (Кримінального та Кримінальнопроцесуального кодексів України) — і ніхто нічого не розуміє. У медіації ж все інакше». Ефективність медіації підтверджують і результати анонімного анкетування, що традиційно проводять медіатори центру відновних практик в Білій Церкві зі сторонами конфлікту після завершення відновної програми. Відповіді правопорушника та сторони підтримки ¶ÇÆ˒ÌÇÊÍÐÞÐÑ¿ÁÊÄÌÌÞ Þ ’Ì×͞ÐÑÍÏÍÌÇÃÍ¡¿Ð Ð ÎÏÍÑÞÂÍËÆÒÐÑϒ֒ ¶ÇÃÍÎÍËÍÂÊ¿¡¿ËÆÒÐÑϒÖÖ Æ’Ì×ÍÝÐÑÍÏÍÌÍÝÆÏÍÆÒ˒ÑÇ ÞÉÉÏÇ˒̿ÊÛÌ¿ÐÇÑÒ¿Õ’Þ Þ ÁÎÊÇÌÒÊ¿Ì¿žžÅÇÑÑÞ ¶ÇËÍÅÄÑÄ¡ÇÐÉ¿Æ¿ÑÇ ØÍËĒÿÑÍÏÍÃÌ¿ÉÍÁÍ Í ÐÑ¿ÁÇÁÐÞÃÍ¡¿Ð Ð Ñ¿’Ì×͞ÐÑÍÏÍÌÇ ¶ÇÎÍÖÒÁ¿ÊÇÐÞ¡ÇÉÍËÓÍÏÑÌÍ Í Î’ÃÖ¿ÐËÄҿՒž

¬¿ÐɒÊÛÉÇ¡ÇÆ¿ÃÍÁÍÊÄ̒’ ÏÄÆÒÊÛÑ¿ÑÍËËÄҿՒž ¶ÇÎÍÏÄÉÍËÄÌÃÒÁ¿ÊÇÀ¡Ç Ç ’ÌגÈÍÐÍÀ’ ÞÉ¿ÎÍÑÏ¿ÎÇÊ¿ ¿ ÁÎÍÒÀÌÒÐÇÑÒ¿Õ’Ý ÁÆÞÑÇÒÖ¿ÐÑÛÒѿɒÈÎÏÍÂϿ˒

3–4/2011













89

Відповіді потерпілого та сторони підтримки ¶ÇÃÍÎÍËÍÂÊ¿¡¿ËÆÒÐÑϒÖÆ’Ì×ÍÝ ÐÑÍÏÍÌÍÝÎÄÏÄÉÍÌ¿ÑÇÐÞ ØÍÁÍÌ¿ ÌÄÁÖÇÌÇÑÛÎÍÁÑÍÏÌÍÂÍÆÊÍÖÇÌÒ ÐÑÍÐÍÌÍ¡¿Ð ¾É¡ÇÁÁ¿Å¿™ÑÄ ÖÇÆÏÍÆÒ˒ʿ’Ì׿ ÐÑÍÏÍÌ¿ ÞÉÉÏÇ˒̿ÊÛÌ¿ÐÇÑÒ¿Õ’Þ ÁÎÊÇÌÒÊ¿Ì¿¡¿×ÄÅÇÑÑÞ





¶ÇÁÎÊÇÌÒÊ¿ÆÒÐÑϒÖÆ’Ì×ÍÝ ÐÑÍÏÍÌÍÝÌ¿¡¿×’ÎÄÏÄÅÇÁ¿ÌÌÞ ÐÑÍÐÍÁÌÍÐÇÑҿՒžÆÊÍÖÇÌÒ



¶ÇÃÍÎÍËÍÂÊ¿¡¿ËÆÒÐÑϒÖÆ’Ì×ÍÝ ÐÑÍÏÍÌÍÝÆÏÍÆÒ˒ÑÇ ÖÍËÒÁÍÌ¿ ÁÖÇÌÇÊ¿ÆÊÍÖÇÌ



¶ÇËÍÅÄÑÄ¡ÇÐÉ¿Æ¿ÑÇ ØÍËĒÿÑÍÏ ÍÃÌ¿ÉÍÁÍÐÑ¿ÁÇÁÐÞÃÍ¡¿Ð Ñ¿’Ì×͞ÐÑÍÏÍÌÇ



¶ÇÎÍÖÒÁ¿ÊÇÐÞ¡ÇÉÍËÓÍÏÑÌÍ Î’ÃÖ¿ÐËÄҿՒž



¬¿ÐɒÊÛÉÇ¡ÇÆ¿ÃÍÁÍÊÄ̒ ÏÄÆÒÊÛÑ¿ÑÍËËÄҿՒž ¶ÇÎÍÏÄÉÍËÄÌÃÒÁ¿ÊÇÀ¡Ç’ÌגÈÍÐÍÀ’ ÞÉ¿ÎÍÑÏ¿ÎÇÊ¿ÁÎÍÒÀÌÒÐÇÑÒ¿Õ’Ý ÁÆÞÑÇÒÖ¿ÐÑÛÒѿɒÈÎÏÍÂϿ˒





Як видно з наведених діаграм, усі учасники медіації, які заповнили форми зворотного зв’язку, були задоволені процесом зустрічі з усунення завданої шкоди. Це, на думку практиків, є свідченням дотримання відновних принципів. 80 % правопорушників та 90 % потерпілих почувалися комфортно під час медіації; 90 % правопорушників та потерпілих вважають, що медіатори однаково (нейтрально) ставились до обох сторін. Заповнені анкети також дозволяють зробити висновки про те, який вплив мають відновні програми на учасників. Так, 80 % правопорушників вважають, що зустріч з іншою стороною допомогла їм зрозуміти, як кримінальна ситуація вплинула на життя потерпілих; 100 % переконані, що протягом зустрічі ставлення іншої сторони до них змінилося; 90 % правопорушників порекомендували б іншій особі, яка потрапила в подібну ситуацію, взяти участь у такій програмі. Такі дані дають підстави вважати, що саме зустріч з іншої стороною за межами зали суду дозоляє правопорушникам усвідомити вчинок, відчути реінтегруючий сором та знову стати членом громади. Проведені інтерв’ю підтверджують цю ідею. Для прикладу, сторони підтримки правопорушників зазначали: «Воно особливо потрібно для підсудних, щоб зустрітися з тими людьми [потерпілими], попросити у них вибачення, відшкодувати збитки; і щоб потім не йти містом і не думати, що


90

хтось на тебе не так дивиться і може кинути камінь в твій город». «Медіація — це нелегко. Було соромно, і незручно… і мені, і сину. Але після проходження медіації моя дитина повністю змінилася — його ніби підмінили! Він став краще вчитися в школі, не має проблем з поведінкою, став уважнішим до мене та інших і навіть почав допомагати мені по дому». «Коли зустрічаєшся з потерпілим, то (плач)… стає легше, тому що ти з ними можеш порозмовляти, попросити вибачення — і вони тобі вибачають, а в суді такого нема. (Пауза). Ну, і потерпілі теж спочатку дивляться на нього як на злодія, а потім вони бачать його зовсім з іншої сторони, і так само його сім’ю (глибокий видих). В нас все вийшло добре: ми відшкодували потерпілим всі збитки, і вони пробачили, не було такого, щоб хтось держав зло після медіації. Це дуже все полегшує, і особливо, для мене, як мами. Це як камінь з душі». Медіатори також наводять приклади, коли після відновної програми правопорушник змінюється: «після медіації, 16-літній хлопець став більш відповідальним. Він почав краще вчитися в ПТУ, паралельно відпрацьовував і тепер навіть самостійно себе утримує». Окрім впливу на правопорушника, медіації є важливим інструментом відновлення потерпілого. У формах зворотного зв’язку 100 % потерпілих зазначили, що зустріч з іншою стороною позитивно вплинула на їхні переживання стосовно ситуації злочину, допомогла зрозуміти, чому було вчинено злочин, та допомогла переконатися в тому, що правопорушник не вчинить повторного злочину стосовно них. 90 % опитаних вважають, що в ході зустрічі правопорушники зрозуміли, яким чином злочин вплинув на життя потерпілих; 80 % — порекомендували б іншій особі, яка потрапила у подібну ситуацію, взяти участь у медіації. Під час інтерв’ю потерпілі висловлювали думки, що медіація допомагає «заспокоїтись, зрозуміти ситуацію», «відчути себе в безпеці», «отримати відповіді на свої питання», «отримати відшкодування», «почути вибачення правопорушника», «дає відчуття, що тебе почули і зрозуміли». Насамкінець, варто зазначити, що всі — і правопорушники, і потерпілі — були задоволені результатом медіації, оскільки могли брати безпосередню участь у прийнятті рішень. Можливо, саме з цієї причини всі угоди, укладені за результатами медіації, було виконано протягом одного

ДОСЛІДЖЕННЯ

місяця (за результатами моніторингу виконання угод, який проводять медіатори). Регіональний координатор у Білій Церкві, Ольга Войтенко зазначає: «я переконана, що на медіації відбувається повне примирення, тому основна шкода відшкодовується вже під час медіації, що потім веде до повного матеріального відшкодування». На основі свого досвіду, фахівці ЦВПГ у Білій Церкві вважають, що медіація не є повною заміною традиційної системи судочинства, але вона є дуже важливим доповненням через те, що базується на відновній парадигмі. Практика показує, що виправні заклади, де відбувається покарання, ізолюють правопорушників, але не приводять до позитивних особистісних змін. Як зазначив В. М. Санін: «З дитиною, яка пройшла колонію набагато важче працювати. Звичайно, бувають різні випадки, але я, як суддя переконаний, що позбавлення волі до дитини можна застосовувати лише у самих крайніх випадках. Саме тому відновні програми мали дуже великий вплив на громаду, тому що всі зрозуміли, що можна не тільки засуджувати цих дітей, а й якось перевиховувати їх». Представники правової системи вважають, що в перспективі можна було б розширювати коло справ, які можна направляти на медіацію, у тому числі й правопорушення, вчинені повнолітніми.

2. Особливості застосування медіації в кримінальних справах у АР Крим 2.1. Досвід Сімферополя. У місті Сімферополі центр відновних практик у громаді — Український Центр Порозуміння (Кримський офіс) — було створено у 2004 році. Перші медіації було проведено у Бахчисараї, пізніше — в Сімферополі та Євпаторії. Для того, щоб розпочати роботу, було проведено низку індивідуальних зустрічей та презентацій для представників правової системи (міліція, Департамент виконання покарань, суд). Найбільш активно до впровадження відновних практик в регіоні долучився голова Бахчисарайського суду, з яким було узгоджено механізм передачі інформації про справи. Було визначено критерії медіабельності, відповідно до яких передавалися кримінальні справи до Центру відновних практик у громаді. Згодом до відбору справ залучалися і медіатори. Варто зазначити, що до Центру відновного правосуддя передавалися справи зі всього Бахчисарайського району. Відновне правосуддя в Україні


Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи

У приміщенні суду було виділено окрему кімнату та спеціально її обладнано для проведення медіацій. Відновні програми переважно проводилися у вихідні. Після того, як було проведено низку медіацій із успішними результатами, до Центру відновних практик почали також звертатися інші судді та представники КМСД. Вкінці 2004 року було проведено і першу медіацію в Сімферополі. Було налагоджено плідну співпрацю з Київським районним судом міста, яким передавалися навіть важкі справи. На думку регіонального координатора, роботу з судами вдалося налагодити передусім завдяки тому, що проведення медіації дозволяє розвантажити роботу суддів, водночас забезпечуючи належний розгляд справи. За період із 2004 по 2006 роки в Центрі відновних практик у м. Сімферополі було проведено 80 медіацій у кримінальних випадках. Переважна більшість із них класифікувалися як легкі та середньої тяжкості, однак передавалися також і важкі злочини, наприклад ДТП із летальними наслідками. Близько 70 медіацій було завершено підписанням угоди про примирення, однак регіональна координатор зазначила, що були такі випадки, коли на медіації сторони не дійшли згоди, а потім після кількаденних роздумів самі зустрічалися і виконували обговорені на медіації зобов’язання. Для суду це завжди було дуже вагомим, і примирення враховувалося при винесенні вироку. На думку фахівців, проведення відновних програм продемонструвало, що «медіація справді допомагає відновити стосунки. У нас було кілька випадків, коли не було підписано угоди про примирення, тому що правопорушники не могли матеріально компенсувати збитки, але нам все-одно дякували потерпілі, тому що вони отримали моральне відновлення — почули вибачення, побачили розкаяння. Медіації особливо важливі в маленьких містечках, тому що там всі всіх знають і постійно бачаться. Потім вони могли бачитись і вітатись». За досить короткий час Центру відновних практик у громаді в м. Сімферополі вдалося налагодити партнерські стосунки з судами міст Бахчисарая та Сімферополя, Апеляційним судом, прокуратурою, КМСД та слідчим відділом м. Севастополя. На жаль, у 2006 році роботу ЦВПГ у Сімферополі було припинено у зв’язку з нестачею сталого фінансування. 3–4/2011

91

2.2. Досвід смт Красногварійського. У смт Красногрвардійському Центр відновних практик в громаді було створено у 2005 році на базі діючої громадської організації «Гармонія». Одразу партнерами виступили районна державна адміністрація та сільська рада; трохи пізніше приєднався Центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді. У 2006 році було налагоджено співпрацю з Кримінальною міліцією у справах дітей, у 2008 році — з Красногвардійським відділом кримінально-виконавчої інспекції та місцевим судом. За даними регіонального координатора, у період із 2005 по травень 2011 року було проведено 63 медіації в кримінальних справах. 95 % із них були вчинені неповнолітніми 14–18 років. Переважна більшість справ класифікувалися як злочини невеликої та середньої важкості. Найчастіше на медіацію передавалися такі злочини: крадіжки (ст. 185), шахрайство (ст. 190), грабіж (ст. 186), хуліганство (ст. 296). За даними ЦВПГ в смт Красногвардійському та ключових партнерів, відновні програми мають значний позитивний вплив на всі сторони конфлікту. Так, для правопорушників це можливість усвідомити скоєне та виправитися. Як зазначив, оперуповноважений КМСД Геращенко Євген: Не всі діти, які до нас потрапляють — погані. Часто на такі вчинки їх штовхають складні життєві обставини… Саме тому, їм потрібно надавати другий шанс. Вони набагато краще розуміють скоєне, коли зустрічаються із потерпілими. Ви не повірите, але після того як проведена успішна медіація — я сплю спокійно, тому що знаю, що для цього правопорушника ми зробили все, що змогли, аби він виправився». На думку фахівців, медіації мають і вважливе значення для потерпілих, оскільки дозволяють «швидше вирішити справу», «гарантують, що потерпілим буде відшкодовано завдану шкоду», «це взагалі підхід, що дозволяє приділити потерпілому більше уваги». Начальник Красногвардійського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції зазначив: «Я не раз спостерігав, як медіація приносить користь обом сторонам. Люди розкриваються, стають більш вільними, складається враження, що в них тягар падає з плечей. Звичайно, це дає свої результати! Я навіть підтримую, щоб кожна дитина, яка потрапляє до нас, могла піти на медіацію». Протягом останніх кількох років медіація у Красногвардійському почала застосовуватися також і в сімейних та цивільних справах.


ДОСЛІДЖЕННЯ

92

3. Особливості застосування медіації в кримінальних справах у м. Пирятині, Полтавська область. Центр відновних практик у громаді в м. Пирятині було створено у 2008 році на базі громадської організації «Жіночі ініціативи» на запит місцевих органів влади. 20 січня Центр було перейменовано в «Центр порозуміння в громаді». На сьогодні в Пирятині є чотири медіатори. У період із 2008 по квітень 2011 року до Центру було передано 27 справ, із яких 21 була кримінальною, за участі неповнолітніх правопорушників. Як видно з наведеної діаграми, 12 справ були класифіковані як злочини невеликої тяжкості, 1 — середньої, 3 — тяжкі. 12

5 3 1 Невеликої Середньої тяжкості тяжкості

0 Тяжкі

Особливо тяжкі

Немає даних

У таблиці 2 подано розподіл за статтями обвинувачення справ, у яких проводилися медіації. Таким чином, передані справи були досить різними; начальник сектору дільничних інспекторів міліції, Мулявка О. П. зазначив: «У нас були і крадіжки, і несплата аліментів, і бійки, але якщо людина виявляє бажання примиритися з іншою стороною та відшкодувати збитки — то чому б не запропонувати їм медіацію?». Інформація про справи надходила з таких джерел: міліція (75 % справ), прокуратура (15 %),

відділ освіти (5 %) та звернення самих сторін (5 %). У міліції та прокуратурі були розміщені інформаційні листи з короткою інформацією про відновні програми та з контактами Центру відновних практик. Однак на практиці переважно прокурор та дільничний інспектор міліції самі інформували сторони про можливість взяти участь у медіації. Оскільки угода про примирення часто долучається до матеріалів справи та враховується в суді, то з початку 2010 року медіатори готують короткий звіт, який підтверджує, що таку медіацію було проведено в Центрі відновних практик зі збереженням принципу добровільності, та долучають його до угоди, підписаної в результаті медіації. За даними Центру порозуміння в громаді міста Пирятина, жоден із правопорушників, які взяли участь у медіації, не вчинив повторного правопорушення; при тому, що один із правопорушників раніше вже відбув три роки тюремного ув’язнення. За словами координатора, якраз ця медіація пройшла дуже успішно: потерпілій стороні було відшкодовано не лише матеріальні, а й моральні збитки (було домовлено про те, що кривдник допоможе відремонтувати потерпілій стороні паркан). У Пирятині вважають, що на цьому етапі медіація не є повною заміною традиційної системи судочинства, але є важливим її доповненням. Мер міста, Рябоконь О. П., зазначив: «Три роки нам потрібно було всім доводити, що це гарна ідея; зараз вже соромно сказати, що медіація це недобре, тому що є видимі і вагомі результати». Учасники фокус-групи вважають, що такі методи як ув’язнення неповнолітніх не є ефективними, тому фахівці переконані, що у майбутньому відновні практики зможуть стати заміною кримінальному процесу у більшості випадків, особливо, якщо медіація буде використовуватися для вирішення всіх видів конфліктів, а не Таблиця 2

Кількість медіацій

Стаття обвинувачення

Класифікація злочину

6

Ст. 185, ч.1

Крадіжка

Невеликої тяжкості

3

Ст. 185, ч.3

Крадіжка, поєднана з проникненням у приміщення, або що завдала значної шкоди

Тяжкий злочин

3

Ст. 164

Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей Невеликої тяжкості

2

Ст.125

Умисне легке тілесне ушкодження

Невеликої тяжкості

1

Ст. 122, ч.1

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

Середньої тяжкості

1

Ст.173

Грубе порушення угоди про працю

Невеликої тяжкості

5

Немає даних Відновне правосуддя в Україні


Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи

лише кримінальних. Адже на думку представників місцевих органів влади, «відновні програми — це не лише спосіб вирішення конфлікту, а й можливість сформувати активну громаду, яка здатна об’єднуватися для розв’язання будь-яких проблем».

4. Особливості застосування медіації в кримінальних справах у м. Дрогобичі, Львівська область Центр відновних практик у громаді в м. Дрогобичі існує з 2006 р. на базі громадської організації «Молодіжний клуб Дрогобиччини». Із 2009 року Центр працює не лише в Дрогобичі, а й в інших містах регіону — Стрию, Трускавці, Бориславі, смт Моршині. Зараз в Центрі працюють 7 медіаторів. У період з 2006 року по 14 березня 2011 року до ЦВПГ було направлено 80 справ. Усі вони містили ознаки кримінального правопорушення, однак лише в 36 випадках було відкрито кримінальну справу. Справи було передано завдяки налагодженій співпраці з заступником начальника міліції та помічником судді. Протягом останнього року також зросла кількість самозвернень — сторони конфлікту звертаються до Центру за рекомендацією знайомих, адвокатів чи після того, як прочитали про відновні програми в місцевій газеті. Передана до ЦВПГ справа реєструється в спеціальному журналі за такою схемою: номер по-порядку; прізвище, ім’я, по батькові або просто ім’я; будь-яка контактна інформація сторони; фабула справи та її розвиток (медіатор, обрана програма відновного правосуддя). Після завершення медіації також проводиться моніторинг виконання угоди. У випадках, що були класифіковані як кримінальні, було проведено 32 медіації та 4 сімейні конференції. Переважно це були такі справи як: хуліганство, легкі тілесні ушкодження, крадіжки, пограбування, шахрайство. За даними регіонального координатора та помічника судді, всі угоди, укладені за результатами медіації, були виконані сторонами та враховані в кримінальному процесі (закриття справи або пом’якшення вироку). Також за 5 років практики не було жодного випадку повторного правопорушення. Фахівці переконані, що медіація — це ефективний інструмент роботи, який дозволяє не тільки вирішити конкретну ситуацію, а й вплинути на правопорушника. Помічник судді навів приклад, коли справа, передана на медіацію, вже була в судовому провадженні. «На першому засіданні правопорушник поводився нахабно; він не 3–4/2011

93

те що вибачення не просив, а навпаки відчував свою безкарність. Судді навіть доводилося робити йому зауваження». Після медіації ситуація кардинально змінилася: «Він почав вести себе зовсім по-іншому, слухав свідків, визнав свою вину. А потерпіла натомість стала більш впевненою в собі, її батьки також стали більш спокійними. Саме тоді я переконався, що медіація справді діє». Окрім цього, представники судової системи вважають, що медіація дозволяє «розвантажити суди», і при цьому має більший вплив на правопорушника. Фахівці ЦВПГ також переконані, що принаймні в справах невеликої та середньої тяжкості відновні програми повинні стати альтернативою судовому процесу та ув’язненню. Одна з медіаторів вважає, що «відновні програми — це дуже хороша альтернатива, адже ув’язнення ще нікого не виправило. Особливо безглуздо ув’язнювати молодих людей, тому що коли вони відсидять 10 років — вони все-одно повернуться в громаду, але вже будуть зовсім неадаптованими. Моя практика показала, що в справах за участю неповнолітніх, медіація — це найефективніший метод». Регіональний координатор додає: «Часто бувають випадки, коли людина скоїть злочин не вартий того покарання. Я досі згадую справу, яка в нас була дуже давно, ще задовго до 2006 року. Наша організація надавала правову допомогу жінці, яка раніше була засуджена за 17 свічок, які викрала з свічкового заводу тоді, коли їй не платили зарплату. Так, у неї було умовне засудження. Але 4 роки умовного засудження?! Потім за хорошу поведінку їй зменшили строк наполовину. Через деякий час вона змогла купити будинок в сільській місцевості. Про це стало відомо міліціонеру, до якого вона ходила відмічатися, він перекупляє цей будинок і швидко оформлює всі офіційні документи. І хоча у жінки були свідки, при яких вона передавала гроші за куплену хату, все ж їй не вдалося відстояти право власності; їй ніхто не вірив, адже вона була умовно засуджена. В результаті ця жінка залишилася без даху над головою і з поламаною долею за якихось пару свічок. Я переконана, що якби тоді були відновні програми, її життя склалося б по-іншому, адже можна було б провести медіацію між нею та директором заводу». Опираючись на власну практику, регіональна координатор у м. Дрогобичі вважає, що відновні програми повинні стати альтернативою ув’язненню: «Адже ув’язнена людина чи колишній ув’язнений — це, на мою думку, поламана людина.


94

Людина відсторонена від суспільства, людина, яка потім потребує адаптації, котра потім потребує вливання лишніх коштів, людина, котру бояться, котру стороняться». А відновні програми дозволяють виправити правопорушника, не ізолюючи його при цьому від громади.

5. Особливості застосування медіації в кримінальних справах у м. Івано-Франківську У м. Івано-Франківську відновні практики почали застосовувати в липні 2004 року. Центр відновних практик було створено на базі недержавної організації «Інститут демократичноправового розвитку Прикарпаття», який зараз функціонує при Юридичному інституті ім. В. Стефаника Прикарпатського університету. Раніше були домовленості про передачі справ із прокуратури та суду, але на сьогодні всі справи передаються ще на етапі досудового слідства, переважно обласною Кримінальною міліцією у справах дітей. У період із 2005 по 2011 рік було проведено 23 медіації в кримінальних справах. Більшість із переданих справ класифікувалися як нетяжкі та середньої тяжкості (крадіжки та інші злочини проти власності, тілесні ушкодження). Однак також проводилася медіація у справі, порушеній за статтею 135, ч. 3 Кримінального кодексу — залишення в небезпеці (ДТП із летальними наслідками). У більшості випадків вік правопорушників складав 17–18 років. Регіональний координатор повідомив, що всі угоди про примирення були дотримані. За його словами, переважна більшість зобов’язань, взятих на себе правопорушниками в ході медіації, виконувалася протягом одного дня після підписання угоди. За винятком одного випадку, коли сума відшкодування складала 3 тисячі євро, оскільки на той час сума була дуже велика, вона була розподілена на три платежі. Але під час моніторингової зустрічі через кілька місяців — потерпіла сторона підтвердила, що всі кошти було відшкодовано. Також не було зафіксовано жодного випадку повторного правопорушення. Критики відновного правосуддя схильні бачити відновні програми як спосіб уникнення відповідальності правопорушника, однак як видно з практики, це в першу чергу спосіб прийняти відповідальність та нагода зійти з хибного шляху й виправитися, тоді як для потерпілого — це можливість отримати повне матеріальне та моральне відшкодування, почуватися більш захищено.

ДОСЛІДЖЕННЯ

Помічник прокурора м. Івано-Франківськ зазначив: «У своїй діяльності ми керуємося Кримінально-процесуальним кодексом радянського зразка, коли питання поновлення прав потерпілого було не пріоритетом, пріоритетом було розкриття злочину і покарання винного. Застосування медіації — це можливість швидко й ефективно поновити права потерпілого, а для правопорушника — це спосіб визначити ступінь відповідальності і прийняти її. Адже сама судова система побудована так, що правопорушник не визнає себе винним, у медіації — це вихідне положення». За шість років впровадження відновних практик фахівці також помітили вплив, який мали відновні програми на громаду. За даними прокуратури, у м. Івано-Франківську з середини 2005 кожного року зменшується рівень злочинності, зокрема й дитячої. Безумовно, не можна вважати, що все це заслуга тільки відновних практик, але на думку представників органів правової системи відновні програми стали «суттєвим важелем профілактики». Представники органів місцевої влади додають: «Перевага цієї методики [у тому], що вона йде не зверху, а знизу — через громадські організації. Тому вона є жива й ефективна. Я думаю, розвиток відновного правосуддя в нашій громаді посприяв тому, що Івано-Франківськ вже кілька років перебуває в першій п’ятірці найбезпечніших міст України». Учасники групового інтерв’ю вважають, що медіація розвиватиметься в Івано-Франківську й надалі. Відповідно до норм кримінальнопроцесуального законодавства, є всі передумови для того, щоб відновні програми могли стати альтернативою до позбавлення волі, особливо якщо йдеться про злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше. На сьогодні точно відомо, що як мінімум у чотирьох випадках, у яких було передбачено позбавлення волі, була призначена відстрочка виконання вироку (умовне ув’язнення за старим Кримінально-процесуальним кодексом) на підставі угод про примирення, укладених за результатами медіації.

6. Особливості застосування медіації в кримінальних справах у м. Жмеринці, Вінницька область Центр відновних практик у Жмеринці було створено на базі громадської організації «Ініціатива» у 2006 році. Побудову практики було розпочато з розвитку медіації в школах. На сьогодні Шкільні служби порозуміння створено у всіх Відновне правосуддя в Україні


Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи

шести школах міста, а з 2010 року — і в школіінтернаті. У період із 2006 по 2011 роки в школах було проведено понад 1 000 медіацій. Місцеві фахівці стверджують, що ця практика була надзвичайно результативною. По-перше, у школах щорічно зменшується кількість конфліктів: якщо раніше в середньому по школі було 35 кримінальних конфліктів на рік, то зараз — менше 10. Представник кримінальної міліції у справах дітей зазначає, що протягом останніх років значно зменшилася кількість викликів у школи, тому що все вирішується Шкільними службами порозуміння. По-друге, спостерігається вплив відновних програм і на рівні громади. Представники місцевих органів влади відзначають, що молодь стала толерантнішою, лояльнішою, та проводить вільний час більш культурно. За словами депутатів, протягом останніх 5 років із місцевого бюджету все менше коштів витрачається на ремонт розбитих вуличних ліхтарів та поламаних лавок. Також під час опитувань, які щороку проводить місцева влада, люди похилого віку відзначають, що навіть увечері стали почуватися в місті безпечніше, тому що зменшилася кількість проявів протиправної поведінки. Також у Жмеринці проводяться медіації в кримінальних справах. На сьогодні у місті є 10 спеціалістів, які володіють навичками проведення медіації, з них практикуючими медіаторами у кримінальних справах є четверо. За період із 2006 по травень 2011 року було проведено 40 медіацій у кримінальних справах. Усі ці правопорушення були вчинені неповнолітніми й були класифіковані як злочини легкі та середньої тяжкості; в основному — крадіжки, бійки та хуліганство. Переважно інформація про кримінальні справи надходила від соціальних педагогів. Лише 10–20 % справ надходили з кримінальної міліції в справах дітей; при цьому більшість із них були так званими «відмовними» справами. За словами представників правоохоронних органів, вони лише інформують правопорушників та їхніх батьків про можливість взяти участь у медіації. Протягом останнього року збільшилась кількість звернень сторін до Центру відновних практик з проханням провести процедуру примирення. На сьогодні кількість самозвернень сягає 30 % від усіх справ, які розглядаються Центром відновних практик. Для того, щоб відслідковувати рівень виконання угод, укладених під час процедури примирення, медіатори здійснюють моніторингові дзвінки сторонам конфлікту (переважно через 2–4 тижні після проведення медіації). За словами регіонального координатора та практикуючих 3–4/2011

95

медіаторів, було виконано всі угоди, підписані за результатами процедури примирення. За п’ять років, коли проводиться медіація у кримінальних справах, не було зафіксовано жодного випадку повторного правопорушення. Під час інтерв’ю начальник КМСД м. Жмеринки зазначив: «Після програми рецидивів не було; навіть ті, що були безнадійними зараз — нічого, вчаться чи працюють; в поле зору дуже не попадають. Звичайно, буває, що скоюють якісь дрібні проступки: випити, подебоширити, але от щоб щось вкрасти, когось пограбувати, так як раніше вони робили, такого немає». Дослідження встановило, що порівняно з іншими регіонами, у м. Жмеринці досить часто застосовують позбавлення волі до неповнолітніх. Так, у 2010 році такий вид покарання було застосовано до двох неповнолітніх (дівчина та хлопець). На момент вчинення злочинів їм було 17 років, обом присуджено термін ув’язнення три роки, тобто один рік вони проведуть у виправній колонії для неповнолітніх, а потім будуть переведені до колонії для дорослих. В інтерв’ю представник КМСД висловив думку, що це ув’язнення навряд чи сприятиме виправленню неповнолітніх, адже «у виправних закладах всі правопорушники утримуються разом — і ті, хто скоїли крадіжки, і ті, хто скоїли вбивства. Вони ж всі там спілкуються, діляться досвідом — і виходять уже справжніми злочинцями з підвищеною кваліфікацією». Тому на думку начальника КМСД, замість ув’язнення, неповнолітнім краще було б призначати інші види покарання. Наприклад, застосовувати медіацію і поєднувати її з громадськими роботами. На його думку, це забезпечило б ефективний та довготривалий результат. Цю думку підтримує і соціальний педагог та практикуючий медіатор О. Дацко: «Я дуже великий противник того, щоб дітей садили, тому що невідомо, якими вони звідти повернуться, але однозначно, що вони там не виправляються і не відновлюються. Мені здається, що найбільше впливає, коли ти ставиш цю дитину на місце іншої сторони. І тут медіація відіграє велику роль. Я провела понад 30 медіацій, і у всіх випадках це справляло дуже велике враження на неповнолітніх правопорушників».

7. Особливості застосування медіації в кримінальних справах у м. Харкові У м. Харкові медіації в кримінальних справах почали проводитися у 2007 році на базі громадської організації «Центр захисту і відновного правосуддя». Досвід цього ЦВПГ відмінний від інших тим, що програми відновного правосуддя


ДОСЛІДЖЕННЯ

96

проводять адвокати. За період із 2007 по 2011 роки було проведено 33 процедури примирення (медіації) у кримінальних справах. Із тридцяти трьох зазначених справ — 21 відбулась за участі неповнолітніх правопорушників. 20

8 5 0 Невеликої тяжкості

Середньої тяжкості

Тяжкі

Особливо тяжкі

Як демонструє вищенаведена діаграма, із 33 справ, переданих на медіацію, 8 класифікувались як злочини невеликої тяжкості, 20 — злочини середньої тяжкості, 5 — тяжкі злочини. Інформація про справи надходила на підставі угоди, укладеної центром відновного правосуддя з ГУМВС України в Харківській області в рамках реалізації пілотного проекту з надання безоплатної правової допомоги в кримінальних справах. Відповідно до неї, органи внутрішніх справ Харкова інформують адвокатів «Центр захисту і відновного правосуддя» про затримання осіб за підозрою у скоєнні злочинів та надають можливість конфіденційної зустрічі з підозрюваним до першого допиту. Неповнолітнім, батьки яких не мають можливості залучити платних адвокатів, адвокати організації за вимогою слідчих органів надають в порядку ст. 47 КПК України безоплатну правову допомогу захисників. Під час досудового слідства адвокати інформують учасників конфлікту про можливість взяти участь у процедурах примирення. У разі згоди правопорушника на участь у медіації адвокати інформують про це медіаторів організації, які здійснюють подальші кроки у напрямку до примирення сторін до судового розгляду справи згідно із алгоритмом, запропонованим Українським Центром Порозуміння під час тренінгів з базових навичок медіації. Адвокати-медіатори відзначають ряд переваг відновних програм порівняно з традиційним судовим процесом. Практики переконані, що медіація дозволяє потерпілим швидше відновити стан, у якому вони перебували до правопорушення; отримати відповіді на запитання, які їх хвилюють, під час неформального спілкування

з правопорушником; а також взяти безпосередню участь у встановленні термінів і розмірів відшкодування збитків та отримати повну компенсацію. Правопорушники, перш за все, мають змогу бачити переживання потерпілих та краще розуміти ситуацію, що виникла після правопорушення. На думку медіаторів, це запобігає відторгненню і сприяє щирому каяттю правопорушника, який бере на себе відповідальність за свої дії. Під час процедури медіації правопорушник свідомо доходить висновку про необхідність добровільної компенсації заподіяної ним шкоди потерпілому, тоді як у суді компенсація призначається примусово. Це стає правовою підставою, залежно від ступеня тяжкості скоєного злочину, до закриття справи або пом’якшення покарання під час судового провадження. Практики відновного правосуддя в м. Харкові вважають, що на сьогодні медіація є альтернативою ув’язненню в певних випадках: зокрема, за чинними нормами КК і КПК, як правило, не застосовується покарання у формі ув’язнення до осіб, які вперше вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, мають позитивні характеристики з місць роботи та проживання, проявили щире каяття, добровільно відшкодували збитки, брали участь у процедурах примирення. За наявності правових підстав такі особи можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності або від покарання. Поряд із тим, відповідно до чинного законодавства, у тяжких та особливо тяжких злочинах медіація не є підставою для звільнення від ув’язнення. Таким чином, у Харкові вважають, що програми відновного правосуддя на сьогодні не можуть стати повною альтернативою офіційному правосуддю, але обов’язково мають його доповнювати.

Висновки та рекомендації 1. Впровадження медіації в кримінальних справах в Україні розпочалося з 2003 року. Із того часу до сьогодні Центри відновних практик в громадах функціонували в 14 регіонах. Зараз деякі з них призупинили свою діяльність (наприклад, у м. Сімферополі). Діючим Центрам відновних практик вдалося налагодити плідну співпрацю з органами правової системи: судом, кримінальною міліцією у справах дітей, дільничними інспекторами міліції, кримінально-виконавчою інспекцією, прокуратурою. Місцеві органи влади також активно підтримують впровадження медіації в криміВідновне правосуддя в Україні


Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи

97

нальних справах та розвиток відновних практик загалом.

44 %

44 %

2. У регіонах дослідження для роботи з дітьми, які вчинили правопорушення, застосовувалася лише медіація. В Україні також були спроби застосовувати кола відновного правосуддя та 12 %

сімейні групові наради у роботі з неповнолітніми правопорушниками, однак ці форми частіше

0%

застосовувались для профілактики правопорушень серед дітей та молоді. 3. Із початку 2004 по травень 2011 років у восьми Центрах відновних практик у громаді відбулося 364 медіації в кримінальних справах: Період діяльності ЦВПГ

Кількість проведених медіацій у кримінальних справах

Біла Церква (Київська обл.)

2006 — дотепер

68

Дрогобич (Львівська обл.)

2006 — дотепер

36

Жмеринка (Вінницька обл.)

2006 — дотепер

40

Івано-Франківськ

2004 — дотепер

23

Красногвардійське (АР Крим)

2005 — дотепер

63

Пирятин (Полтавська обл.)

2008 — дотепер

21

2004–2006

80

2007 — дотепер

33

2004–2011

364

ЦВПГ

Сімферополь Харків Загалом

4. Кримінальні справи, направлені на медіацію, були такими: 44 % — злочини невеликої тяжкості (крадіжки, шахрайство, хуліганство, умисні тілесні ушкодження); 44 % — середньої тяжкості (крадіжка та шахрайство, вчинені повторно; грабіж; грабіж, поєднаний із насильством); 12 % — тяжкі (крадіжка поєднана із проникненням у житло; залишення в небезпеці, дорожньотранспортні пригоди з летальними наслідками; розбій, учинений за змовою чи групою осіб). Особливо тяжкі злочини не передавалися. 3–4/2011

Невеликої тяжкості

Середньої тяжкості

Тяжкі

Особливо тяжкі

95 % справ, які були передані на медіацію — це злочини, вчинені неповнолітніми віком 16–18 років. 5. Із 364 справ, розглянутих Центрами відновних практик: 70 % справ — злочини проти власності (крадіжки, розбої, шахрайство), 25 % — тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, решта 5 % — доволі різноманітні справи: дорожньо-транспортні пригоди з летальними наслідками, порушення трудових угод, невиплата аліментів та інші. «ŒÄ¾ÊƌÌÑÃǽ¿¾ÆÆØ

‹Æь







ÄÇÐÁÆÁ  ÄÇÐÁÆÁÈÉÇËÁ »Ä¹ÊÆÇÊˌ »Ä¹ÊÆÇÊË

Такий широкий спектр справ, переданих на медіацію, пояснюється тим, що основними критеріями «медіабельності» справи є: y визнання правопорушником факту скоєння певних дій і y добровільне бажання обох учасників конфлікту вирішувати ситуацію у співробітницький спосіб за допомогою медіації. 6. 70 % справ надходили на медіацію у Центри відновних практик у громаді ще на етапі досудового слідства. Зокрема, інформацію найчастіше передавали слідчі відділи Кримінальної міліції у справах дітей та дільничні інспектори міліції


ДОСЛІДЖЕННЯ

98

(наразі ці два підрозділи МВС реорганізовані і входять до складу Департаменту профілактики правопорушень МВС України). Майже 20 % справ передають суди. Близько 10 % — надходять з органів прокуратури, від адвокатів, громадських організацій, соціальних служб, шкіл, а також від зацікавлених сторін. ªÌ½Á

‹Æь  



£¥ª ‹¥ £¥ª ‹¥ ÊČ½ÐŒ»Œ½½ŒÄÁ

ÊČ½ÐŒ»Œ½½ŒÄ

Основною мотивацією представників правової системи передавати справи на медіацію та інші відновні практики є розуміння потреб учасників кримінальної ситуації та бажання посприяти задоволенню цих потреб: y прийняття відповідальності правопорушником та профілактика вчинення повторних правопорушень, y психологічне «зцілення» потерпілого та одержання відшкодування завданих збитків. 7. За даними регіональних координаторів, медіаторів, учасників та представників правової системи, медіація є надзвичайно ефективним способом вирішення кримінальних конфліктів. Учасники медіації відзначають, що медіація дозволяє вирішити свій конфлікт у принципово інший спосіб, аніж це можливо зробити в рамках традиційної системи. 8. Завдяки формі та принципам, відновні програми мають більший вплив на правопорушників. Участь у медіації дозволяє їм краще зрозуміти свій вчинок, усвідомити шкоду, яку вони завдали потерпілій стороні, та прийняти відповідальність за вчинене. Практики вважають, що саме тому діти, які взяли участь у медіації, не скоїли повторних правопорушень. У ході дослідження було з’ясовано, що з 2006 року не було зафіксовано жодного рецидиву чи повторного правопорушення серед правопорушників, які взяли участь у медіації.

9. Медіації є важливим інструментом відновлення, «зцілення» потерпілих. Для них це, насамперед, можливість швидкого та повного матеріального і морального відшкодування завданої шкоди, відновлення відчуття безпеки, захищеності та контролю власного життя. За даними фахівців Центрів відновних практик у громаді, всіх угод про примирення, укладених в результаті медіацій, було дотримано. Середня сума матеріального відшкодування коливається в межах 1000–1500 грн. Правопорушники виконували взяті на себе зобов’язання протягом одного місяця після зустрічі з потерпілою стороною. 10. На думку представників органів місцевої влади, відновні практики — це не лише спосіб реагувати на злочини та здійснювати їх профілактику, але й можливість сформувати активну громаду, яка здатна об’єднуватися для розв’язання будь-яких проблем. 11. Практики вважають, що за умов покращення законодавства, на медіацію можна було б направляти і більш складні справи, у тому числі вчинені й дорослими. Адже досвід застосування відновних практик свідчить , що медіація працює як у легких, так і в тяжких злочинах. В українській практиці були успішні медіації навіть у кримінальних справах, що класифікувалися як ненавмисне вбивство. Безумовно, існує певна категорія злочинів, у яких відновні програми можна застосовувати лише врахувавши ряд застережень (особливо тяжкі злочині, вчинені повторно, рецидиви, тощо), однак більшість кримінальних справ можуть вирішуватися за допомогою медіації. 12. Навіть представники правоохоронних органів визнають, що ув’язнення не сприяє виправленню особи, особливо неповнолітньої. Навпаки, як зазначив працівник КМСД, «тюрма для підлітка стає центром підвищення кваліфікації; колонія ще нікого не навчила нічого доброго. Зазвичай, вони виходять і вже через кілька днів попадаються на іншому злочині». Фахівці вважають, що відновне правосуддя може і має стати обов’язковим доповненням до традиційної судової системи. На думку практиків, відновне правосуддя покликане не відмінити офіційне правосуддя, а надати йому відновного характеру. Під час проведених інтерв’ю було зазначено, що в деяких випадках відновні програми могли б стати повною альтернативою кримінальній системі судочинства, особливо коли поєднувалися з громадськими роботами. Відновне правосуддя в Україні


Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи

Отже, результати дослідження «Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи» переконливо свідчать, що відновне правосуддя, яке розвивається в Україні з 2003 року, є дієвим та ефективним підходом до вирішення завдань правосуддя, профілактики злочинності, відновлення пошкоджених стосунків та зв’язків у громаді й формування безпечного та здорового середовища (суспільства). Це відбувається за рахунок прийняття правопорушником особистої відповідальності за виправлення завданої злочином шкоди, приділення уваги потребам потерпілих від злочинів, залучення представників громади до обговорення причин та умов, що сприяють злочинам, і прийняття рішень щодо шляхів їх усунення. Досвід переважної більшості країн світу переконує в тому, що відновне правосуддя не тільки сприяє зціленню соціального стану суспільства, але і суттєво зменшує витрати на утримання пенітенціарної системи та здійснення кримінального судочинства загалом (зокрема, про це свідчать результати досліджень, проведених у Великій Британії, Латвії, Канаді тощо). Доведена цьогорічним дослідженням ефективність практики відновного правосуддя в Україні ставить перед суспільством та насамперед перед урядом країни запитання: «Яким чином буде забезпечено процес впровадження програм відновного правосуддя в правову систему України так, щоб члени будь-якої громади нашої країни мали можливість скористатися перевагами медіації та інших відновних практик?» Аналіз зібраних даних та досвід інших країн дають підстави вважати, що для того, щоб забезпечити подальший розвиток відновного правосуддя потрібно вирішити ще чимало питань: 1. Остаточне законодавче регулювання медіації в кримінальному судочинстві (прийняття

3–4/2011

99

закону «Про медіацію» та внесення відповідних змін в Кримінальний та Кримінальнопроцесуальний кодекси). 2. Стале фінансування діяльності Центрів відновних практик у громадах. 3. Інституційний розвиток Центрів відновних практик в громаді (належний документообіг, постійне навчання та вдосконалення фахівців). 4. Розвиток дослідницької та науковопрактичної роботи у сфері відновного правосуддя, моніторинг та вивчення практики. 5. Навчання представників правової системи теорії та практиці відновного правосуддя з метою ефективної взаємодії з Центрами відновних практик у громадах. 6. Забезпечення навчання медіаторів / практиків відновного правосуддя на базі вже існуючих Центрів відновного правосуддя спільно з навчальними закладами України з метою кадрового забезпечення центрів відновного правосуддя в інших місцях України. 7. Належне інформування про можливості та переваги відновного правосуддя населення та в першу чергу тих, хто стає учасниками кримінальних ситуацій та потрапляє в поле зору системи кримінального судочинства. Вирішення цих та низки інших питань необхідне для здійснення комплексної адміністративної реформи, приведення кримінальної юстиції у відповідність до європейських норм, а також для загального покращення життя населення України. На сьогодні громадська ініціатива з упровадження відновного правосуддя потребує не лише підтримки окремих органів правової системи, але й належного та відповідального ставлення держави та подальшого забезпечення розвитку відновного правосуддя в системі кримінального судочинства.


ДОСЛІДЖЕННЯ

Анастасія КАНАРЬОВА, студентка Школи соціальної роботи ім. проф. В. І. Полтавця Національного університету «КиєвоМогилянська академія»

ВІДНОВНІ ПРАКТИКИ В УКРАЇНСЬКИХ ТРАДИЦІЯХ На думку фахівців з медіації, всі відновні практики ґрунтуються на припущенні про те, що будь-який процес прийняття рішень забезпечує найкращий результат тоді, коли усі, хто має відношення до справи, залучені до цього процесу. Тобто найкращі рішення приймаються не для громади, а разом з громадою1. Проте в цьому контексті слід з’ясувати, що саме ми маємо на увазі під терміном «громада». Термін «громада» (англ. community) є поєднанням двох слів — «common» (спільний) і «unity» (об’єднання). Бути в громаді означає мати щось спільне з іншими людьми. Ця спільність може мати загальний характер (торкатися всіх аспектів життя) або бути дуже специфічною, зачіпати лише певну сферу міжлюдських стосунків2. Ми можемо говорити про територіальну, релігійну, етнонаціональну, кооперативну, сільську громади, громади за інтересами тощо. У будь-якому разі в громаді люди об’єднуються за певними спільними характеристиками, є причетними до спільної ситуації. Сьогоденне суспільство є значною мірою роз’єднаним та атомізованим, що зумовлено об’єктивними процесами сучасності, сповідуванням ліберальних цінностей індивідуалізму та незалежності. Такий стан речей спричинив деякий занепад громад як форми кооперації та співіснування громадян, особливо в містах. Проте фахівці з соціальної роботи та 1

Головатий В., Горова А., Коваль Р., Синюшко М., Семчишин О., Шидловська Л. Стратегії забезпечення життєздатності відновних практик: механізм співпраці правової системи та громади заради суспільної безпеки. Посіб. — К.: Видавець Захаренко В. О., 2009. — 224 с. — с. 17. 2 Климанська Л. Про громаду та її соціальний капітал. Режим доступу: http://www.dialog.lviv.ua/ socialpartnership/articles/5/

соціальної психології активно виступають за відновлення та посилення значення громади як дієвого інструменту вирішення проблем в соціальній сфері. Зокрема, визнається важлива роль громади в запровадженні відновних практик як альтернативних та більш прогресивних механізмів вирішення конфліктів. Питання відновлення громади як сприятливого середовища для запровадження відновних практик (як альтернативи судового провадження) є актуальним і для України, особливо зважаючи на багатовікову історію самоврядних територіальних громад як традиційної форми організації життя українців. Так, найдавніші письмові свідчення про існування громад на історичних українських землях знаходимо в «Руській Правді»3. Проте періодом найбільшого розвитку та самостійності територіальних сільських громад в Україні вважають часи Середньовіччя — XV–XVI ст. Тоді внутрішнє життя громад ще не було так регламентованим державною владою, як у наступні сторіччя. Громади, у першу чергу, утворювалися за територіальним чинником. Громада могла об’єднувати мешканців одного села або кількох сіл (волості) і обмежувалася землями, які підпорядковувалися цим селам. Але історики та фахівці з етнографії зазначають, що не менш важливими були і чинники морального характеру, які згуртовували людей певної місцевості в одну тісну спільноту. Так, усередині громади практикувалися кругова порука, колективна відповідальність за кожного члена, за порядок і правопорушення, що могли статися на території громади4. Таким чином, можна говорити про високий ступінь взаємної відповідальності та громадської свідомості українських селян, 3 4

http://litopys.org.ua/istkult2/ikult208.htm Там само.

Відновне правосуддя в Україні


Відновні практики в українських традиціях

усвідомлення власної причетності до життя громади, небайдужості до того, що відбувається поруч. У контексті нашої роботи цікавою є система здійснення судочинства в традиційній сільській громаді. Найнижчою ланкою волосних судів був суд сільської громади, який вирішував кримінальні справи невеликої складності. До його складу входили голова сільської общини та присяжні (зазвичай не більше 7 осіб)5. Особливістю цього суду було те, що він формувався всередині громади, з її безпосередніх членів, а не з чиновників, призначених «згори». Усі рішення такі суди приймали лише за присутності громади. У цьому полягає основна відмінність між судами українських сільських громад та судами магдебурзького права, у яких рішення приймалися призначеними чиновниками — війтом та лавниками6. Волосні суди вищих ланок мали ширші повноваження — вони могли виносити вироки у всіх кримінальних справах, окрім тих, що передбачали смертну кару. Цікавим є той факт, що ще у XVI–XVII ст. деякі справи в сільських громадах вирішувалися без призначення кримінального покарання і, відповідно, обвинувачена особа уникала ув’язнення. Безумовно, до таких справ не відносилися тяжкі злочини: убивство, розбій, пролиття крові шляхтича, побиття тощо. Мова йде про дрібні крадіжки та інші незначні спори на побутовому ґрунті, які розглядали так звані полюбовні суди («люди до згоди»). Склад таких судів визначався громадою або адміністрацією замку, до юрисдикції якого належали землі територіальної громади. За результатами розгляду справи таким судом між сторонами спору укладалася мирова угода, яка переважно називалася «композицією» або «угодою до поєднання», за якою обвинувачена сторона мала сплатити постраждалій головщину та вину (тогочасні форми штрафу). При цьому обвинувачена особа могла звільнятися від ув’язнення за наявності письмової поруки з боку родичів або громади7. Тут ми бачимо використання практик мирного вирішення конфліктів та домовле5

Шандра Р. Здійснення судами волоського права судочинства у кримінальних справах (XIII-XVIII ст.) — ст.1. Режим доступу: http://law.lnu.edu.ua/fileadmin/user_upload/visnyk/48/vsn48_11. pdf 6 Там само. — ст. 2. 7 Там само. — ст. 4–5.

3–4/2011

101

ності про відшкодування збитків між членами громади. Важливим чинником, який гарантував виконання цієї домовленості винною стороною, була сільська громада, яка брала активну участь у розгляді справи і мала авторитетний вплив на її учасників. Також громада в такому разі виступала носієм морально-етичних цінностей і духовності, виразником суспільної думки, яка мала дійсно велику вагу в традиційній українській сільській общині. Деяким прообразом застосування відновних практик у сільських громадах можна вважати так звану «покору», яка була символічною дією, що вказувала на укладення сторонами мирової угоди. Сутність «покори» полягала в тому, що винна сторона мала в якійсь формі вибачитися перед постраждалою за заподіяну шкоду. Переважно акт покори відбувався при великій кількості свідків, тобто привселюдно. Для цього місцем покори обиралися ті місця, де збиралася вся громада — на ринку, біля церкви тощо. Спосіб виконання «покори» міг відрізнятися залежно від майнового та соціального становища винного. За дрібні злочини, особливо крадіжки, винний міг просто піти до постраждалого додому і вибачитись8. Вибачення передбачало визнання правопорушником провини, щире каяття та прагнення її залагодити перед постраждалим. Окремо слід сказати про роль сільського голови у вирішенні громадських справ, зокрема конфліктів. Є свідчення того, що сільський голова, як наймудріший та найдосвідченіший представник громади, виступав «арбітром» у вирішенні різноманітних спорів, що виникали всередині громади9. Проте саме не як суддя, а як старійшина, який міг порадити та примирити ворогуючі сторони. Отже, як бачимо, відновні практики як альтернатива традиційному судочинству не є абсолютно новими для українського суспільства, вони закладалися впродовж багатьох віків і передавалися через звичаї та традиції наступним поколінням. Тому впровадження їх у сучасній Україні не є спробою «зламати» усталену судову систему або «відібрати хліб» у професійних юристів. Скоріше, це є спроба відродити українські традиції та посилити значення громади як споконвічного носія моральних цінностей та ідеалів. 8 9

Там само. — ст. 8. http://litopys.org.ua/istkult2/ikult208.htm


ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО МЕДІАЦІЮ ЯК ШЛЯХ ДО УЗГОДЖЕННЯ ПОЗИЦІЙ ДОСЛІДЖЕННЯ

Катерина ШКЛЯРЕВСЬКА, юрист БО «Український Центр Порозуміння», медіатор

коментар медіатора-практика

Проект Закону «Про медіацію» у вересні цього року був винесений на голосування в першому читанні до Верховної Ради України та відхилений у зв’язку з необхідністю доопрацювання. Компетентними органами було внесено ряд пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення цього проекту. Зважаючи на актуальність питання, є потреба детальніше проаналізувати текст законопроекту. Дійсно, законопроект про медіацію містить багато неузгоджених моментів з погляду права та регулювання правових відносин щодо процедури медіації. Про це свідчить велика кількість зауважень та рекомендацій від Верховного Суду України, Головного науковоекспертного управління Верховної ради України, Міністерства юстиції України, Інституту законодавства Верховної ради України та інших організацій. З огляду на висновки, зауваження та рекомендації з удосконалення відповідного проекту варто проаналізувати та визначити основні моменти, що викликають сумніви або спірні питання, та спробувати їх узгодити. Для ефективності проведення аналізу правового документа необхідно перш за все визначити конкретні завдання, що постають перед цим документом. Закон має визначити поняття медіації, її місце в суспільстві та основні засади проведення процедури медіації, має врегулювати правові відносини, що виникають при застосуванні процедури медіації для її учасників. Закон не повинен врегульовувати деталі або ж певні аспекти

медіації — їх можуть регулювати інші закони України або можуть визначати відповідні органи державної влади, організації, що проводять медіацію тощо. Задля ефективності дії закону необхідно врахувати саму суть процедури медіації, практичні аспекти її застосування, відомі в Україні на час написання проекту, а також досвід інших держав, беручи до уваги реалії нашого суспільства. Основним в процедурі медіації є дотримання її принципів, які власне і забезпечують її результативність, ефективність і можливість застосування на практиці. Якщо врегулювати законодавчо певні питання, не відштовхуючись від принципів медіації або порушуючи їх, ми матимемо формальний документ, що не зможе забезпечувати її впровадження в Україні, а навпаки: ускладнюватиме та бюрократизуватиме цей процес. Отже, необхідно ще раз переглянути принципи медіації та визначити ті моменти, які повинні стати основою для вирішення питань, що викликали зауваження та сумніви компетентних органів при розгляді законопроекту. Першим є принцип добровільності участі в процедурі. Будь-які зобов’язання про участь у медіації, що покладаються на сторони законодавчо, можуть мати негативні наслідки для самого процесу, оскільки суть медіації полягає в усвідомлені сторонами проблеми та бажанні її врегулювати самостійно, враховуючи власні інтереси, а також взяти на себе відповідальність і за спірну ситуацію, і за її ефективне вирішення. Цей принцип сприяє прийняттю відповідальності за свої рішення самою стороною, що, у свою чергу, гарантує подальше їхнє виконання. Таким чином, питання примусу до участі в процедурі медіації просто Відновне правосуддя в Україні


Законопроект про медіацію як шлях до узгодження позицій

відпадає з огляду на цей принцип. Відповідно до нього, закон може врегульовувати умови забезпечення сторін спору інформацією про медіацію під час офіційних процедур (розгляд спору в суді та, на запит сторін, надання їм можливості процесуально застосувати процедуру медіації та зафіксувати в судовому процесі її наслідки, наприклад, закрити справу внаслідок прийняття медіаційної угоди з можливістю надалі звертатися до суду з тим самим спором або стосовно порушення медіаційної угоди). Наступним, і дуже важливим, є принцип самовизначеності сторін у процедурі медіації. Цей принцип дає змогу сторонам врегулювати свій спір таким чином, який їм є доступним, вигідним, зручним та прийнятним. Дотримання цього принципу забезпечує сторонам можливість прийти до прийнятного для них обох рішення, не обмежуючись чинними нормами законодавства та загальноприйнятими правилами. Свобода — це один з ключових аспектів процедури медіації від її початку і до кінця. Тобто закон повинен віднести до компетенції сторін вирішення всіх аспектів, пов’язаних із проведенням процедури та прийняттям рішення під час медіації. Строки, місце, час, учасники, оплата, вибір медіатора — усе це сторони визначають самостійно, знову ж таки беручи на себе відповідальність за організацію як процесу, так і рішення щодо власного спору. Керуючись цим же принципом, можна знайти відповідь на питання щодо дійсності рішень, прийнятих сторонами стосовно третіх осіб. Сторони медіації визначають способи врегулювання спору самі і для себе. Усе, що стосується третіх осіб, може вирішуватись тільки за згодою останніх, які можуть залучатися сторонами за погодженням між собою та згодою відповідної третьої особи. Однак є особи, визначені законодавством України, на яких буде поширюватися прийняте під час медіації рішення: рішення щодо осіб, які не можуть самостійно приймати рішення (малолітні, недієздатні). Законність відповідних рішень перевіряється компетентними органами в процесі реалізації рішень на практиці, наприклад відповідною опікунською радою. Ще одним значущим принципом у медіації є нейтральність медіатора. Незацікавленість медіатора має забезпечувати прийняття сторонами відповідальності базуючись на їхніх власних інтересах. Однак не треба розглядати гонорар медіатора як його інтерес у вирішенні спору. Основним завданням медіатора є проведення сторін по процесу досягнення розуміння власних та пошуку спільних інтересів, допомога сторонам 3–4/2011

103

у відчутті і розумінні інтересів і потреб іншої сторони для можливості досягнення порозуміння та винайдення рішення для врегулювання спору. Розуміння завдання медіатора в процесі висвітлює питання законодавчого врегулювання його відповідальності. Сторони і медіатор домовляються про основні моменти процесу і фіксують це в угоді про проведення медіації. Отже, якщо будь-які питання по процедурі узгоджуються сторонами і медіатором, то і відповідальність медіатор буде нести відповідно до цивільного законодавства як за порушення цивільної угоди. Стосовно сфер можливого застосування медіації, тобто визначення правовідносин, на які буде розповсюджуватися відповідний закон, хотілося б визначити такі. Оскільки закон — це акт, який приймається не на певний короткий час, а на довготривалу перспективу, не варто одразу обмежувати можливість застосування медіації як процедури врегулювання конфлікту в певній сфері суспільного життя. Щоб дати можливість підвищити загальну культуру вирішення конфліктів у суспільстві, а також зробити цей процес ефективним, варто дати можливість медіації розвиватися в різних сферах виникнення спорів, адже конфлікт виникає всюди, де є відносини. На мою думку, з урахуванням досвіду інших держав, медіація може бути корисною і може діяти для вирішення сімейних, трудових, комерційних, цивільних, адміністративних та кримінальних спорів. При цьому в кожному процесі є свої особливості. Кримінальний процес має свої завдання, і медіація не повинна суперечити їм. Але одним із завдань чинного кримінального законодавства є завдання з попередження злочинів. Не вдаючись до детальних пояснень, необхідно зазначити, що медіація як спосіб відповідального вирішення конфлікту є також способом профілактики правопорушень, що вже доведено як іноземним досвідом, так і досвідом запровадження медіації в кримінальних справах у деяких регіонах України. Застосування ж медіації при розгляді кримінальних справ стосовно неповнолітніх взагалі є міжнародною тенденцією у профілактиці та приводить до зменшення рівня підліткової злочинності й виховання у підростаючого покоління вміння усвідомлювати свої дії, їхні наслідки, брати на себе відповідальність за них, виправляти завдану шкоду і надає молоді інструмент для мирного вирішення конфліктів та проблем у власному житті, що в майбутньому дасть нам більш культурне, свідоме та відповідальне суспільство. Отже, застосування медіації в кримінальному процесі є вкрай необхідним. Зважаючи на це, у 3–4/2011


104

законі про медіацію варто визначати можливість застосування медіації до будь-яких суспільних відносин, не порушуючи їхніх врегульованих законодавством основних засад та забезпечивши їй місце у відповідних процесах шляхом внесення змін до відповідних процесуальних актів. Необхідно також розглянути питання сертифікації медіаторів, правил професійної етики та кваліфікації в їхній діяльності. На зауваження щодо анулювання сертифікату медіатора можна тільки знизати плечима, оскільки в проекті чітко зазначено, що сертифікат є документом, який підтверджує проходження необхідного навчання медіатора, тобто отримання знань та навичок для ведення відповідного процесу. Це як диплом про вищу освіту. Не може якась організація чи закон анулювати отримані під час навчання знання, навички та досвід. Сертифікація як спосіб оцінки кваліфікації медіатора проводиться відповідними організаціями під час підготовки спеціалістів. Оскільки певна організація видає сертифікати медіатора, то логічно було б покласти на неї зобов’язання вести реєстр медіаторів та контролювати їхню діяльність, зокрема з правом видалення з реєстру медіатора, який надає некваліфіковані послуги або ж порушує стандарти професійної діяльності. При цьому необхідно сформувати в споживачів таких послуг уявлення про необхідність перевіряти кваліфікацію спеціалістів, які пропонують медіацію. Це варто було б описати в законі і покласти відповідальність за вибір медіатора на сторони, які запрошують відповідного спеціаліста. Ще одним питанням, яке варто розглянути, є організації, які проводять навчання медіаторів або надають послуги з медіації. Оскільки проект не передбачає залучення державних коштів до впровадження медіації, то фінансування на діяльність відповідних організацій буде здійснюватись іншими законними шляхами. При цьому кожна організація знаходить свої способи для

ДОСЛІДЖЕННЯ

отримання відповідного фінансування. Отже, говорити про створення єдиної державної організації, яка навчає, сертифікує медіаторів, контролює їхню діяльність та веде реєстр медіаторів без забезпечення єдиного державного фінансування на рівні закону є недоцільним. Створення ж єдиної недержавної організації не може бути покладено на будь-яке інше об’єднання громадян законодавчо. Оскільки послуги з медіації є певним економічним сектором, то й навчання і надання відповідних послуг кожна організація має проводити на своїх умовах, що звичайно не позбавляє спільноту медіаторів потреби створювати певні єдині правила професійної етики та стандарти діяльності медіаторів. Але врегульовувати це на рівні закону не вбачається можливим на цьому етапі розвитку. Так само з питанням прибутковості чи неприбутковості таких організацій. Аналогічно до діяльності адвокатів, є неприбуткові адвокатські об’єднання, які займаються навчально-методичним забезпеченням діяльності адвокатів, питаннями етики і стандартів, лобіюванням інтересів та захистом прав адвокатів тощо. Є прибуткові організації, що надають оплатні адвокатські послуги. Отже, не варто видумувати велосипед, якщо є аналоги регулювання подібної діяльності з надання професійних послуг. Закон не повинен обмежувати можливості організації діяльності медіаторів. Звичайно, викладене вище не є вичерпною відповіддю на всі зауваження та спірні питання. Проте головним для нас було наголосити на важливості збереження підходу до врегулювання таких правовідносин, за якими законодавець звернув би увагу на необхідність надання можливості для розвитку цієї галузі в суспільстві, щоб медіація, маючи законні підстави змогла на практиці допомагати людям ефективно і дійсно вирішувати конфлікти, а не стала черговим інститутом запозиченим в інших країн, що буде діяти лише на паперах та в статистичних даних.

Відновне правосуддя в Україні


РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРАКТИЧНОГО (ОПЕРАЦІЙНОГО) КОМПОНЕНТА У ФОРМУВАННІ КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ — МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ Вступ. Майбутні фахівці соціономічних професій, тобто професій за типом «людина — людина» [1], потребують спеціальної підготовки до роботи з людьми, що перебувають у конфліктних ситуаціях. Відтак, щоб ефективно взаємодіяти зі своїми клієнтами, самі фахівці повинні мати конфліктологічну компетентність, тобто відповідні знання, навички та досвід у сфері вирішення міжособистісних конфліктів. У рамках більш широкого дослідження, що мало на меті описати загальну педагогічну технологію, котра б сприяла формуванню в студентів компетентності у вирішенні конфліктів, було досліджено роль і значення практичного (операційного) компонента у формуванні такої компетентності. Завдання цієї статті — проаналізувати роль і значення практичного (операційного) компонента у формуванні конфліктологічної компетентності студентів, котрі в майбутньому працюватимуть з людьми. Методологія та методика дослідження. Загальна педагогічна технологія формування конфліктологічної компетентності майбутніх фахівців соціономічних професій була сформована на основі результатів дослідження кожного окремого компонента конфліктологічної компетентності, а також відповідного педагогічного впливу на нього. У формуванні конфліктологічної компетентності студентів — майбутніх фахівців соціономічних професій — ми виокремили такі компоненти: y когнітивний компонент (змістовний, пізнавальний) — формування базових знань у сфері 3–4/2011

y

y

y

y

конфліктології та конфліктменеджменту, що мають практичне значення для опанування навичок вирішення конфліктів; операційний компонент (діяльнісний, поведінковий) — формування практичних умінь і навичок з вирішення конфліктів (комунікативних та процедурних) на основі цінностей співробітницького підходу; мотиваційно-цінн і с н и й ко м п о н е н т (смисловий) — формування бажання і намірів фахівця займатися саме цією конкретною сферою діяльності, тобто вирішенням конфліктів та організовувати власний подальший професійний розвиток у ній, орієнтуючись при цьому на цінності безконфліктної міжособистісної взаємодії та співробітницького підходу; рефлексивно-регулятивний компонент — формування здатності фахівця до рефлексії та саморефлексії, зокрема усвідомлення власної так званої внутрішньої картини конфлікту, що дає змогу приймати усвідомлені рішення стосовно певної форми поведінки у конкретній конфліктній ситуації; експерієнтальний компонент — організація набуття досвіду у сфері вирішення конфліктів — зокрема, у навчальному процесі та в умовах відпрацювання практичних навичок.

ДОСЛІДЖЕННЯ

Світлана ФІЛЬ, аспірантка кафедри зв’язків з громадськістю, психології та педагогіки Національного університету «КиєвоМогилянська академія»; координатор проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді», БО «Український Центр Порозуміння»


106

У нашому дослідженні кожен компонент вимірювався за допомогою конкретних тестів та методик, обраних на основі результатів відповідного пілотного дослідження. Рівень практичного (операційного, діяльнісного, поведінкового) компонента, що є предметом цієї статті, було виміряно за допомогою трьох тестів: опитувальника «Поведінка у конфліктних ситуаціях. Розпізнання умінь і навичок, застосовуваних під час конфліктів», опитувальника «Поведінка у конфліктних ситуаціях. Демонстрація умінь і навичок, застосовуваних під час конфліктів» та опитувальника «Самооцінка готовності до керування, попередження, вирішення конфлікту». Два перші тести давали можливість визначити рівень володіння студентами вміннями й навичками з метою вирішення конфліктів: перший тест давав змогу визначити здатність до розпізнавання правильної відповіді, а другий — до її демонстрації. Обидва дидактичні тести — «Поведінка у конфліктних ситуаціях. Розпізнання умінь і навичок, застосовуваних під час конфліктів» та «Поведінка у конфліктних ситуаціях. Демонстрація умінь і навичок, застосовуваних під час конфліктів» — розроблені нами на основі спектру комунікативних навичок цілеспрямованого інтерв’ювання А. Айві та навичок, викладених у посібнику «Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика. Посібник для викладачів» (авторський колектив — А. М. Гірник, А. О. Горова, Л. П. Дума та ін.; до авторського колективу входить і автор цього дослідження), а також тесту на визначення стилю вирішення конфліктів М. Сашкина [2; 3]. Третій дидактичний тест «Самооцінка готовності до керування, попередження, вирішення конфлікту» передбачав самостійне оцінювання студентами власних навичок та способів поведінки у конфліктних ситуаціях, тому загалом ми зарахували його до операційного компонента, хоча статистичні дані було вирахувано окремо, саме як самооцінку поведінки в конфлікті. Тест складено на основі відповідного опитувального листа за Н. В. Самсоновою, тесту самооцінки підготовленості до ведення перемовин за С. М. Ємельяновим та адаптовано автором. Остаточні результати в операційному компоненті було визначено на основі об’єднання результатів за кожним із перших двох тестів: «Поведінка у конфліктних ситуаціях. Розпізнання умінь і навичок, застосовуваних під час конфліктів» та «Поведінка у конфліктних ситуаціях. Демонстрація умінь і навичок, застосовуваних під час конфліктів», а також окремі результати визначено для тесту «Самооцінка готовності до керування, попередження, вирішення

ДОСЛІДЖЕННЯ

конфлікту»; здійснено порівняння цих обох результатів — з метою визначення адекватності самооцінки студентами власних навичок вирішення конфліктів. Кожен із компонентів конфліктологічної компетентності, зокрема й практичний, було досліджено за допомогою загальної анкети, що містила відповідні дидактичні тести. Також анкета містила блок соціально-демографічних запитань. Рівні конфліктологічної компетентності, виокремлені нами як кінцева характеристика студентів з усього масиву даних: базовий / початковий / низький, середній, високий (виокремлені на основі складових конфліктологічної компетентності за Л. В. Петровською, Н. В. Самсоновою, Д. В. Івченком [4; 5; 6]). Дослідження проведене протягом лютого — травня 2011 р. на базі Національного університету «Києво-Могилянська академія» (м. Київ), Львівського національного університету ім. І. Франка (м. Львів), Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ). Усього в дослідженні взяло участь 360 осіб, з них 340 студентів, тобто безпосередня цільова група, а також 20 осіб, які не були студентами і склали дві додаткові експертні групи — відповідно з 12 та з 8 осіб. Експертну групу № 1 (12 осіб) склали учасники проекту «Тренінгова програма з підвищення спроможності лідерів громадянського суспільства в розв’язанні конфліктів та проведенні медіації (посередництві у вирішенні спорів)», який протягом 2010–2011 р. реалізує благодійна організація «Український Центр Порозуміння» в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та виконує міжнародна організація «Pact, Inc» в Україні. Експертну групу № 2 (8 осіб) склали досвідчені медіатори-практики — працівники благодійної організації «Український Центр Порозуміння». Дві додаткові експертні групи були включені в дослідження з метою порівняння результатів рівня конфліктологічної компетентності їхніх учасників та учасників з цільової групи студентів. Навчання учасників з експертної групи № 1, у рамках вищезазначеного проекту «Тренінгова програма з підвищення спроможності лідерів громадянського суспільства у розв’язанні конфліктів та проведенні медіації (посередництві у вирішенні спорів)», відбувалось на основі співробітницького підходу з застосуванням моделі залученого навчання Р. Арнольда [7]. Респонденти з експертної групи № 2 свого часу також пройшли Відновне правосуддя в Україні


Роль і значення практичного (операційного) компонента ...

Таблиця 1 Загальна кількість опитаних і розподіл їх на групи Процентне співвідГрупа Кількість ношення, % 1 (студенти) 340 94,6 2 (медіатори12 3,3 початківці) 3 (медіатори8 2,1 практики) Усього 360 100,0

Серед усіх опитаних респондентів 357 осіб вказали свою стать — 276 жінок та 81 чоловік. У трьох анкетах відповідь на це запитання була відсутня. Розподіл опитаних респондентів за статями наведено у Таблиці 2. Таблиця 2 Загальний розподіл за статтю Процентне співвідСтать Кількість ношення, % Чоловіча 81 22,5 Жіноча 276 76,7 Усього 357 99,2 Відповідь 3 0,8 відсутня Усього 360 100,0

Серед групи студентів, відповідно до анкет, де міститься відповідь на запитання про стать респондента, визначено 23 % чоловіків та 77 % жінок; у групі експертів № 1 — 18,2 % чоловіків та 81,8 % жінок; у групі експертів № 2 (медіаторівпрактиків) — відповідно 25 % чоловіків та 75 % жінок. Розподіл опитаних респондентів за статтю в кожній групі наведено у Таблиці 3. 3–4/2011

Таблиця 3 Розподіл за статтю в кожній групі

Стать

навчання за програмою на основі співробітницького підходу з застосуванням моделі залученого навчання Р. Арнольда та наразі активно працюють у ній. Для визначення статистичних розбіжностей, доведення надійності та валідності отриманих емпіричних даних ми використали комп’ютерну програму SPSS 13.0 for Windows. Результати дослідження. До уваги читача пропонуємо результати нашого дослідження стосовно визначення рівня сформованості практичного (операційного) компонента конфліктологічної компетентності в студентів — майбутніх фахівців соціономічних професій. Соціально-демографічні характеристики учасників дослідження. Загальна кількість опитаних осіб та розподіл їх на групи наведено у Таблиці 1.

107

Кількість % у групі Кількість Жіноча % у групі Кількість Усього % у групі Чоловіча

Група респондентів Усього 1 2 3 77 2 2 81 22,8 % 18,2 % 25,0 % 22,7 % 261 9 6 276 77,2 % 81,8 % 75,0 % 77,3 % 338 11 8 357 100 % 100 % 100 % 100 %

Серед групи студентів, відповідно до анкет, у яких є відповіді про вік респондента, найбільшу частину займають особи віком 20–25 років (71,6 %), друга за значимістю вікова група — до 20 років (27,8 %), остання — понад 25 років, 0,6 % (лише 2 особи). Серед експертної групи № 1 (далі — медіаторів-початківців) було 41,7 % осіб віком 20-25 років та 58,3 % осіб віком понад 25 років. Серед експертної групи № 2 (далі — експертної групи медіаторів-практиків) — усі 100 % (8 осіб) мали вік понад 25 років. Розподіл опитаних респондентів за віком у кожній групі наведено в Таблиці 4. Таблиця 4 Розподіл за віком у кожній групі респондентів Група респондентів 1 2 3 93 0 0 27,8 % 0 0 239 5 0 71,6 % 41,7 % 0 2 7 8

Кількість % у групі 20–25 Кількість Вік років % у групі понад Кількість 25 % у групі 0,6 % 58,3 % 100% років Кількість 334 12 8 Усього % у групі 100 % 100 % 100% до 20 років

Усього 93 26,2 % 244 68,9 % 17 4,8 % 354 100 %

Студенти, які взяли участь у дослідженні, як уже зазначено вище, навчалися в трьох вищих навчальних закладах. Найбільшу кількість студентів опитано в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (далі — НаУКМА) — 57,4 % (195 осіб); в Юридичному інституті Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (далі — ЮІ ПНУ) опитано 27,3 % (93 особи), у Львівському національному університеті ім. І. Франка (далі — ЛНУ) — 15 % (51 особа). Розподіл опитаних студентів за ВНЗ наведено в Таблиці 5. Спеціальності, за якими навчались опитані студенти, розподілились таким чином: найбільша кількість опитаних студентів — зі спеціальності правознавство (усього 45,6 %: 27,4 % з ЮІ ПНУ та 18,2 % — НаУКМА), далі — з соціальної роботи (16,8 %) та психології (15 %), далі — з політології


ДОСЛІДЖЕННЯ

108

(5,3 %), решта ж спеціальностей (соціологія, фінанси і кредит, економічна теорія, менеджмент організація у сфері охорони здоров’я, культурологія, екологія, літературознавство, програмна інженерія, філософія, хімія) склали менш ніж 5 % від загальної кількості опитаних з кожної спеціальності. Розподіл опитаних студентів за спеціальностями наведено в Таблиці 6. Таблиця 5 Розподіл за ВНЗ серед студентів ВНЗ

Кількість

Процентне співвідношення, %

ВНЗ неважливий (відповідь відсутня)

1

0,3

195

57,4

51

15,0

93

27,4

340

100,0

НаУКМА Львівський національний університет ім. І. Франка Прикарпатський національний університет Усього

Таблиця 6 Розподіл за спеціальністю серед студентів Спеціальність

Кількість

Процентне співвідношення, %

Спеціальність неважлива (відповідь відсутня) Соціальна робота

1

0,3

57

16,8

Соціологія

9

2,6

62

18,2

Правознавство (НаУКМА) Фінанси і кредит

9

2,6

Економічна теорія

8

2,4

Політологія

18

5,3

8

2,4

8

2,4

Менеджмент організацій у сфері охорони здоров’я Менеджмент зв’язків з громадськістю Культурологія

9

2,6

Екологія

1

0,3

Літературознавство

3

0,9

Програмна інженерія

1

0,3

Філософія

1

0,3

Хімія

1

0,3

Психологія

51

15,0

Правознавство (ЮІ ПНУ)

93

27,4

Усього

340

100,0

Опитані студенти навчалися на всіх курсах, окрім першого. Найбільша частина студентів навчалася на 5-му курсі (тобто це майбутні спеціалісти або магістри — 41,4 % (серед отриманих відповідей)), дещо менша частина — на 3-му курсі (37,3 %), значно менша частина — на 4-му та 2-му

курсах (13,9 % та 7,1 % відповідно); на 6-му курсі з опитаних навчалася 1 особа (0,3 %). Розподіл опитаних студентів за курсами навчання наведено в Таблиці 7. Таблиця 7 Розподіл за курсом навчання серед студентів Курс 2 3 4 5 6 Усього Відповідь відсутня Усього

24 126 47 140 1 338

Процентне співвідношення, % 7,1 37,1 13,8 41,2 0,3 99,4

2

0,6

340

100,0

Кількість

Окремим параметром нашого дослідження, на якому слід зупинити увагу, був факт прослуховування студентами деяких дисциплін, які ми виокремили в умовну групу «спецкурси». Це дисципліни, які студенти вказували в частині 7 загальної анкети (дидактичний тест 7 «Визначення наявності досвіду у сфері вирішення конфліктів у процесі професійної підготовки та у повсякденному житті»), а саме дисципліни, у рамках яких відбувалось відпрацювання навичок вирішення конфліктних ситуацій (зокрема, й комунікативних навичок). Здійснивши аналіз тематичних планів вищезазначених дисциплін, ми дійшли висновку, що розгляду конфліктів та формуванню навичок з їх вирішення найбільше уваги приділяють курси, у назвах яких є слова (чи їхні похідні) «переговори», «медіація», «конфлікт», «посередництво», «навички спілкування». Ці курси, тією чи іншою мірою, розкривають сутність явища конфлікту, сприяють глибшому дослідженню закономірностей розвитку конфліктних явищ, пропонують сучасні шляхи вирішення конфліктних ситуацій (зокрема, медіацію та переговори), охоплюють навички ефективного спілкування як передумови менш конфліктної (або й, можливо, безконфліктної) взаємодії. Це такі дисципліни: «Базові навички спілкування», «Медіація та соціальна робота» (Школа соціальної роботи ім. професора В. Полтавця НаУКМА), «Основи конфліктології», «Психологія конфлікту та культура поведінки в конфліктній ситуації», «Психологія переговорів у конфліктах» (кафедра зв’язків із громадськістю, психології та педагогіки НаУКМА), «Переговори та медіація» (кафедра міжнародного права і спеціальних правових наук НаУКМА), «Ефективне ведення переговорів» (кафедра політології НаУКМА), «Психологія конфлікту» (кафедра Відновне правосуддя в Україні


Роль і значення практичного (операційного) компонента ...

психології ЛНУ). Також до «спеціальних курсів» зараховано курси «Кримінальне право» та «Кримінальний процес», оскільки в їхніх рамках викладено матеріал про поняття та процедуру медіації в кримінальних справах (кафедра кримінального права ЮІ ПНУ). Характеристика рівня сформованості практичного (операційного) компонента конфліктологічної компетентності. Як засвідчили результати нашого дослідження, з наявних у дидактичних тестах даних можливо було визначити рівень сформованості операційного компонента в 66,8 % студентів (227 осіб). Серед цих 227 осіб найбільша частина студентів, а саме 33,0 % (75 осіб), мала базовий рівень сформованості цього компонента; менша частина студентів — 29,1 % (66 осіб) — мала високий рівень; понад чверть від усіх студентів, що відповіли на цю частину анкети, а саме 26,4 % (60 осіб), володіють середнім рівнем сформованості операційного компонента. У практичній частині (складалася з двох окремих частин — дидактичного тесту на розпізнавання умінь і навичок, застосовуваних під час конфлікту, та дидактичного тесту на демонстрацію таких умінь і навичок) для відповідей частини студентів характерною була така ситуація: наприклад, у тесті на розпізнавання навичок респондент не міг коректно визначити пропоновані навички, проте в тесті на демонстрацію навичок власною відповіддю досить впевнено засвідчував розуміння не лише базових навичок спілкування (скажімо, таких, як постановка відкритих запитань), але й більш складних навичок, володіння якими ми зарахували до високого рівня операційного компонента конфліктологічної компетентності (наприклад, навичка перефразування). Така ситуація могла б бути пояснена, зокрема, тим, що респондент насправді має коректне розуміння навичок, що сприяють вирішенню конфліктних ситуацій, проте в частині заповнення тесту на розпізнавання навичок був недостатньо уважний або поспішав — і тому позначив некоректну відповідь. Були й інші ситуації — коли в частині розпізнавання навичок респондент засвідчував коректне розуміння навичок, що їх зараховують до складних, — і водночас у тесті на демонстрацію цих навичок не міг самостійно відтворити ні складні навички, ні прості. Така ситуація могла б, зокрема, бути пояснена тим, що, можливо, респондент «вгадав» коректну відповідь або ж «інтуїтивно відчув» її, але самостійно відтворити після того не зміг. У тестах практичної частини такого роду відповіді, котрі за змістом суперечили одна одній, ми зараховували до окремої групи відповідей, якій дали умовну назву «спірні відповіді». 3–4/2011

109

Ми також вважаємо, що спірні відповіді в практичній частині тестів можуть свідчити, зокрема, й про те, що у студентів немає цілісного розуміння специфіки навичок, необхідних для вирішення конфліктів, або ж у рамках навчального процесу недостатньо часу приділяється відпрацюванню цих навичок на практиці, що, в результаті, дало б можливість студентам давати більш коректні й однозначні відповіді. Таким чином, спірні відповіді у будь-якому разі не можуть свідчити про високий рівень сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності. Спірні відповіді були виявлені лише серед групи студентів. Серед усіх наявних даних спірних відповідей було 11,5 % (26 осіб). Розподіл відповідей опитаних студентів за рівнем сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності наведено в Таблиці 8. Таблиця 8 Розподіл за рівнями сформованості операційного компонента серед студентів Рівень

Кількість

Спірні відповіді Базовий рівень Середній рівень Високий рівень Усього Відповідь відсутня Усього

26 75 60 66 227

Процентне співвідношення, % 7,6 22,1 17,6 19,4 66,8

113

33,2

340

100,0

Як засвідчив статистичний аналіз даних, на рівень сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності (так само як і когнітивного) мав вплив той факт, чи прослуховували студенти «спецкурси», — і зв’язок між цими параметрами був статистично значущий. Серед 227 респондентів, чиї відповіді на ці запитання були визначені, 59,0 % (134 особи) прослуховували «спецкурси» і 41,0 % (93 особи) не прослуховували. Серед тих, хто прослуховував, рівні сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності розподілились таким чином: найбільша частина (понад третина) — 38,1 % (51 особа) — мала високий рівень; 31,3 % (42 особи) — мала середній рівень; менш ніж чверть — 23,9 % (32 особи) — мала низький рівень і 6,7 % (9 осіб) зараховано до категорії «спірні відповіді». Водночас серед тих, хто не прослуховував «спецкурси», лише 15,1 % (14 осіб) мали високий рівень сформованості операційного компонента; майже п’ята частина — 19,4 % (18 осіб) — середній рівень; трохи менш ніж половина — 47,3 % (44 особи) — мали низький рівень


ДОСЛІДЖЕННЯ

110

Перетин рівнів сформованості операційного компонента і прослуханих

Кількість у підгрупі % у підгрупі «Прослухов. спецкурси» % у підгрупі «Рівень сформов. операц. комп.» Кількість у підгрупі % у підгрупі «Прослухов. спецкурси» % у підгрупі «Рівень сформов. операц. комп.» Кількість у підгрупі % у підгрупі «Прослухов. спецкурси» % у підгрупі «Рівень сформов. операц. комп.»

ні Прослуховували спецкурси так

Усього

і в 18,3 % (17 осіб) відповіді потрапили в категорію «спірних». Розподіл відповідей опитаних студентів за рівнем сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності залежно від факту прослуховування «спецкурсів» наведено в Таблиці 9. Також ми дослідили рівень сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності в експертних групах. У експертній групі № 1, тобто серед медіаторів-початківців, з наявних у тестах даних (з відповідей 10-ти респондентів) було визначено, що рівні сформованості операційного компонента розподілились таким чином: половина — 50,0 % (5 осіб) — високий рівень; п’ята частина респондентів — 20,0 % (2 особи) — середній рівень; трохи менш ніж третина — 30,0 % (3 особи) — низький рівень; спірних відповідей серед експертної групи № 1 не було взагалі. Розподіл відповідей опитаних експертів — медіаторів-початківців — за рівнем сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності наведено в Таблиці 10. Таблиця 10 Розподіл за рівнями сформованості операційного компонента серед експертів групи № 1 (медіаторів-початківців)

Базовий рівень

3

Процентне співвідношення, % 25,0

Середній рівень

2

16,7

Високий рівень

5

41,7

Усього

10

83,3

Відповідь відсутня

2

16,7

Усього

12

100,0

Рівень

Кількість

Таблиця 9

Рівень сформованості операційного компонента Усього базовий середній високий спірні рівень рівень рівень 17 44 18 14 93 18,3 %

47,3 %

19,4 %

15,1 %

100,0 %

65,4 %

57,9 %

30,0 %

21,5 %

41,0 %

9

32

42

51

134

6,7 %

23,9 %

31,3 %

38,1 %

100,0 %

34,6 %

42,1 %

70,0 %

78,5 %

59,0 %

27

76

60

65

227

11,5 %

33,5 %

26,4 %

28,6 %

100,0 %

100,0 %

100,0 %

100,0 %

100,0 %

100,0 %

Серед експертної групи № 2, тобто медіаторівпрактиків, рівні сформованості операційного компонента розподілились таким чином, що всі 100 % (8 осіб) — мають високий рівень, а інших рівнів серед них, так само як і спірних відповідей, не було взагалі. Розподіл відповідей опитаних експертів — медіаторів-практиків — за рівнем сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності наведено в Таблиці 11. Таблиця 11 Розподіл за рівнями сформованості операційного компонента серед експертів групи № 2 (медіаторів-практиків) Рівень високий рівень

Кількість

Процентне співвідношення, %

8

100,0

Отже, порівнюючи чотири групи — студентів, які не слухали «спецкурси»; студентів, які слухали «спецкурси»; медіаторів-початківців та медіаторів-практиків, можна побачити, що рівні сформованості операційного компонента розподілені, відповідно, таким чином: серед студентів, які не слухали «спецкурси», низький рівень має 47,3 % респондентів (44 особи); середній рівень — 19,4 % (18 осіб); високий — 15,1 % (14 осіб); спірні відповіді — 18,3 % (17 осіб). Серед студентів, які слухали «спецкурси», низький рівень має 23,9 % респондентів (32 особи); середній рівень — 31,3 % (42 особи); високий — 38,1 % (51 особа); спірні відповіді — 6,7 % (9 осіб). Серед медіаторівпочатківців не було таких, хто б надав спірні відповіді; з наявних відповідей низький рівень мають 30,0 % респондентів (3 особи); середній Відновне правосуддя в Україні


Роль і значення практичного (операційного) компонента ...

рівень — п’ята частина — 20,0 % (2 особи); високий — половина — 50,0 % (5 осіб). У свою чергу, серед медіаторів-практиків не було ні спірних, ні таких, у кого був би низький або середній рівень; усі 100 % респондентів (8 осіб) мали високий рівень. Розподіл відповідей усіх опитаних груп респондентів за рівнем сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності наведено на Діаграмі 1. Діаграма 1 Рівень сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності в різних груп респондентів 100 50

Високий рівень, %

38,1 15,1 0 20

Середній рівень, %

31,3 19,4 0 30

Низький рівень, %

23,9 47,3

0 Спірні 0

відповіді, %

6,7 18,3

Медіатори-практики Медіатори-початківці Студенти, які слухали «спецкурси» Студенти, які не слухали «спецкурси»

У рамках дослідження операційного компонента конфліктологічної компетентності респондентів увагу також було приділено їхній самооцінці власних навичок. Наша гіпотеза полягала в тому, що самооцінка може не відповідати об’єктивному рівню володіння навичками вирішення конфліктів, причому респонденти можуть як завищувати, так і занижувати рівень власної компетентності в цьому. Також сферою нашого інтересу була характеристика зв’язку (за умови його наявності) між фактом прослуховування студентами «спецкурсів» та рівнем їх самооцінки. Як засвідчили результати дослідження, між фактом прослуховування студентами «спецкурсів» та рівнем їхньої самооцінки не виявлено статистично значущого зв’язку. Серед загальної вибірки студентів на дидактичний тест 4 3–4/2011

111

«Самооцінка готовності до керування, попередження, вирішення конфлікту» дали відповідь 87,1 % респондентів (296 осіб), серед яких рівно половина — 50,0 % (148 осіб) — прослуховувала «спецкурси», а друга половина — 50,0 % — не прослуховувала. Відповідно до результатів тесту 4, високий рівень самооцінки власних навичок вирішення конфліктів мають 21,6 % (32 особи) із тих, хто не прослуховував «спецкурси», — і рівно стільки ж — 21,6 % (32 особи) із тих, хто прослуховував «спецкурси». Середній рівень у самооцінці власних навичок мають 76,4 % (113 осіб) із тих, хто не прослуховував «спецкурси», і трохи більше — 78,4 % (116 осіб) із тих, хто «спецкурси» прослуховував. Низький рівень самооцінки має лише 2,0 % (3 особи) — серед тих, хто не прослуховував «спецкурси»; серед тих, хто «спецкурси» прослуховував, не було жодного респондента, хто б оцінював власний рівень володіння навичками вирішення конфліктів як низький. Розподіл відповідей опитаних студентів за рівнем самооцінки їхніх навичок і відповідно до прослуханих «спецкурсів» наведено в Таблиці 12. Щодо адекватності самооцінки, то в групі студентів такий показник вдалося визначити для 59,7 % респондентів (203 особи). Серед цих 203 осіб майже третина, тобто 33,0 % (67 осіб), фактично мала низький, або ж базовий, рівень сформованості операційного компонента; водночас, лише невелика кількість — 3,0 % (2 особи) від цих 67 осіб і самі оцінили власний рівень володіння навичками вирішення конфліктів як низький. Переважна більшість із 67 осіб із фактично низьким рівнем — 71,6 % (48 осіб) — оцінили власний рівень як середній, а четверта частина з них — 25,4 % (17 осіб) — як високий. Це може бути, зокрема, свідченням того, що досить часто під час заповнення різноманітних тестів на самооцінку люди підсвідомо (а особливо молоді люди, котрим властиве деяке викривлення (перебільшення) бачення себе в цьому світі) відповідають на запитання не так, як є насправді, а так, як їм би хотілося, щоб це було. Саме цим, на наш погляд, можна пояснити й наведені вище результати дидактичного тесту на самооцінку навичок вирішення конфліктів. З 203 студентів, чиї відповіді на дидактичний тест 4 були визначені, більш ніж четверта частина — 27,6 % (56 осіб) мали фактичний середній рівень сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності. Із цих 56 осіб результати самооцінки навичок жодного респондента не були визначені як низький рівень володіння навичками; водночас, переважна більшість — 78,6 % (44 особи) адекватно визначила власний рівень як середній і більш ніж п’ята


ДОСЛІДЖЕННЯ

112

Таблиця 12 Перетин рівнів самооцінки навичок і прослуханих «спецкурсів» серед студентів (немає зв’язку)

ні Прослуховували спецкурси так

Усього

Кількість у підгрупі % у підгрупі «Прослухов. спецкурси» % у підгрупі «Рівень самооцінки навичок» Кількість у підгрупі % у підгрупі «Прослухов. спецкурси» % у підгрупі «Рівень самооцінки навичок» Кількість у підгрупі % у підгрупі «Прослухов. спецкурси» % у підгрупі «Рівень самооцінки навичок»

частина — 21,4 % (12 осіб) визначили власний рівень як високий. Цікавими також є результати адекватності самооцінки серед тих студентів, що мали фактичний високий рівень сформованості операційного компонента, — це 27,6 % від 203 респондентів (56 осіб). З них жоден не оцінив власний рівень володіння навичками як низький. Водночас, переважна більшість — 80,4 % (45 осіб) — визначили власний рівень як середній, і лише 19,6 % (11 осіб) — адекватно до фактичного — визначили його як високий. Не менший інтерес викликають і результати, що потрапили в категорію «спірних» відповідей щодо рівня сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності. Серед загальної кількості 203 студентів 11,8 % (24 особи) потрапили в групу «спірних» відповідей, тобто їхній рівень сформованості операційного компонента не був однозначно визначений. Цікаво, що жоден із цих 24 респондентів не визначив власний рівень володіння навичками вирішення конфліктів як низький; переважна більшість — 87,5 % (21 особа) — визначили його як середній і 12,5 % (3 особи) — як високий. Розподіл відповідей опитаних студентів за рівнем самооцінки їхніх навичок відповідно до рівня сформованості операційного компонента наведено в Таблиці 13. У другій групі респондентів — медіаторівпочатківців — вдалося зіставити фактичний рівень сформованості операційного компонента та власної оцінки рівня володіння навичками у 66,7 % (8 осіб). Серед цих 8 осіб цілком адекватну оцінку власного рівня надали 25,0 % (2 особи), котрі і фактично, і за власною оцінкою мали середній рівень сформованості операційного компонента, а також 25,0 % (2 особи), котрі і фактично, і за власною оцінкою мали високий

Рівень самооцінки навичок базовий середній високий Усього рівень рівень рівень 3 113 32 148 2,0 % 76,4 % 21,6 % 100,0 % 100,0 %

49,3 %

50,0 %

50,0 %

0 0,0 %

116 78,4 %

32 21,6 %

148 100,0 %

0,0 %

50,7 %

50,0 %

50,0 %

3 1,0 %

229 77,4 %

64 21,6 %

296 100,0 %

100,0 %

100,0 %

100,0 %

100,0 %

рівень. Серед решти 50,0 % (4 особи), котрі фактично мали низький рівень сформованості операційного компонента, половина (2 особи) — визначила власний рівень як середній, а друга половина (2 особи) — як високий. Наше припущення щодо наведених вище відповідей цієї групи респондентів полягає в тому, що оскільки значна її частина — 41,7 % (5 осіб) — за віком належала до тієї ж категорії, що і переважна більшість студентів — 71,6 % (239 осіб), — цій категорії респондентів властиве деяке викривлення оцінки власних умінь та навичок. Розподіл відповідей опитаних медіаторів-початківців за рівнем самооцінки їхніх навичок відповідно до рівня сформованості операційного компонента наведено в Таблиці 14. У групі медіаторів-практиків, за фактичної відсутності низького рівня сформованості операційного компонента, жоден респондент не оцінив власний рівень володіння навичками вирішення конфліктів як низький. Водночас, за умови фактичного високого рівня сформованості операційного компонента (у всіх респондентів), більша частина респондентів — 62,5 % (5 осіб) — оцінила власний рівень володіння навичками як середній, решта 37,5 % (3 особи) — як високий, відповідно до фактичного високого рівня. Оцінка фахівцями, котрі мають високий рівень сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності, рівня власних навичок вирішення конфліктів як середнього, на наш погляд, може бути поясненя, зокрема, тим, що медіатори-практики зазвичай орієнтовані на постійний професійний розвиток, через що можуть дещо применшувати власний рівень професійної майстерності. Розподіл відповідей опитаних медіаторів-практиків за рівнем самооцінки їхніх навичок відповідно до рівня Відновне правосуддя в Україні


Роль і значення практичного (операційного) компонента ...

113

Табл. 13 Перетин рівнів сформованості операційного компонента та самооцінки навичок серед студентів (адекватність самооцінки)

спірні

Рівень операційного компонента

базовий рівень середній рівень високий рівень

Усього

Кількість % у підгрупі % у підгрупі Кількість % у підгрупі % у підгрупі Кількість % у підгрупі % у підгрупі Кількість % у підгрупі % у підгрупі Кількість % у підгрупі % у підгрупі

«Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок» «Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок» «Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок» «Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок» «Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок»

Рівень самооцінки навичок базовий середній високий рівень рівень рівень 0 21 3 0,0 % 87,5 % 12,5 % 0,0 % 13,3 % 7,0 % 2 48 17 3,0 % 71,6 % 25,4 % 100,0 % 30,4 % 39,5 % 0 44 12 0,0 % 78,6 % 21,4 % 0,0 % 27,8 % 27,9 % 0 45 11 0,0 % 80,4 % 19,6 % 0,0 % 28,5 % 25,6 % 2 158 43 1,0 % 77,8 % 21,2 % 100,0 % 100,0 % 100,0 %

Усього 24 100,0 % 11,8 % 67 100,0 % 33,0 % 56 100,0 % 27,6 % 56 100,0 % 27,6 % 203 100,0 % 100,0 %

Таблиця 14 Перетин рівнів сформованості операційного компонента та самооцінки навичок серед медіаторів-початківців (адекватність самооцінки)

Рівень операційного компонента

Усього

базо- Кількість вий % у підгрупі рівень % у підгрупі серед- Кількість ній % у підгрупі рівень % у підгрупі висо- Кількість кий % у підгрупі рівень % у підгрупі Кількість % у підгрупі % у підгрупі

«Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок» «Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок» «Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок» «Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок»

сформованості операційного компонента наведено в Таблиці 15. Отже, порівнюючи відповіді щодо самооцінки навичок вирішення конфліктів в усіх трьох групах респондентів, можна підсумувати, що найбільш адекватною є самооцінка в групі експертів — медіаторів-практиків. Частково відповіді експертної групи медіаторів-початківців також відповідають фактично визначеному рівню сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності, і ще менш однозначними щодо адекватності самооцінки є відповіді студентів. Нагадаймо, що в дидактичному тесті 4 «Самооцінка готовності до керування, 3–4/2011

Рівень самооцінки навичок середній високий рівень рівень 5 5 50,0 % 50,0 % 50,0 % 50,0 % 2 0 100,0 % 0,0 % 50,0 % 0,0 % 0 2 0,0 % 100,0 % 0,0 % 50,0 % 4 4 50,0 % 50,0 % 100,0 % 100,0 %

Усього 4 100,0 % 50,0 % 2 100,0 % 25,0 % 2 100,0 % 25,0 % 8 100,0 % 100,0 %

попередження, вирішення конфлікту» респонденти не напряму визначали власний рівень володіння навичками вирішення конфліктів, а лише відповідали на запитання, котрі давали уявлення про бачення респондентів їхньої поведінки в конфліктних ситуаціях і які в результаті були нами інтерпретовані як рівні сформованості операційного компонента. Таким чином, респонденти відповідали на запитання щодо власної поведінки (чи власних установок) у конфліктних ситуаціях, проте ми не могли перевірити, чи насправді вони діють саме так під час реальних конфліктів. І оскільки така самооцінка, як видно з отриманих результатів, не завжди відповідає фактичному рівню компетентності, цей


ДОСЛІДЖЕННЯ

114

Таблиця 15 Перетин рівнів сформованості операційного компонента та самооцінки навичок серед медіаторів-практиків (адекватність самооцінки)

Рівень операційного компонента Усього

висо- Кількість кий % у підгрупі рівень % у підгрупі Кількість % у підгрупі % у підгрупі

«Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок» «Рівень операц. компонента» «Рівень самооцінки навичок»

тест був нами запропонований та розглянутий як додаткова інформація до визначення рівня сформованості операційного компонента конфліктологічної компетентності. Висновки. Таким чином, підсумовуючи результати дослідження рівня сформованості практичного (операційного) компонента конфліктологічної компетентності у студентів, що в майбутньому працюватимуть з людьми, виявлено: серед трьох основних груп респондентів — студентів, медіаторів-початківців та медіаторів-практиків, — зберігається така тенденція: у середньому, студенти мають нижчі та менш однозначні показники щодо рівня сформованості цього компонента. При цьому ті студенти, котрі мали досвід прослуховування «спецкурсів», демонструють кращі результати — і ці результати, відповідно до статистичної обробки даних, є статистично значущими, а, отже, не є випадковим «збігом» обставин, а є наслідком впливу тієї змінної, котру ми досліджуємо (а саме наявності в навчальних планах студентів дисциплін, котрі здійснюють цілеспрямований вплив на формування окремих аспектів конфліктологічної компетентності). Серед студентів, котрі прослуховували «спецкурси», порівняно з тими, хто їх не прослуховував, було менше таких, хто мав низький рівень сформованості операційного компонента або ж продемонстрував спірні відповіді в рамках двох частин тесту на визначення рівня сформованості операційного компонента (розпізнання комунікативних навичок, що сприяють вирішенню конфліктів, та демонстрація таких навичок), та значно більше таких, хто мав середній та високий рівні сформованості операційного компонента. Серед експертів не було таких, хто продемонстрував спірні відповіді, а серед досвідчених медіаторів-практиків усі отримані відповіді засвідчили високий рівень сформованості операційного компонента. Адекватність

Рівень самооцінки навичок Усього середній високий рівень рівень 5 3 8 62,5 % 37,5 % 100 % 100 % 100 % 100 % 5 3 8 62,5 % 37,5 % 100,0 % 100,0 % 100,0 % 100,0 %

самооцінки власних навичок у сфері вирішення конфліктів була вищою в експертних групах, а серед студентів — у тих студентів, котрі мали досвід прослуховування «спецкурсів» (хоча статистично значущого зв’язку між рівнем самооцінки студентів та фактом прослуховування ними «спецкурсів» не виявлено).

Література 1. Е. А. Климов. Психология профессионального самоопределения. — Ростов н/Д. : Феникс, 1996. — 512 с. 2. А. Айві. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування : сприяння розвитку клієнта / Пер. з англ. О. Абесонової: Навч. посібник. — К. : Сфера, 1998. — 342 с. 3. Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика. Посібник для викладачів / [А. М. Гірник, А. О. Горова, Л. П. Дума та ін.]. — К. : Видавець Захаренко В. О., 2009. — 188 с. 4. Л. А. Петровская. О понятийной схеме социально–психологического анализа конфликта / Л. А. Петровская // Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. — М., 1977. — С.131—142. 5. Н. В. Самсонова Конфликтологическая компетентность специалиста / Н. В. Самсонова / / В у з -Х Х I и к ул ьт у р а . — К а з а н ь , 2000. — С. 37—40. 6. Д. В. Ивченко. Формирование конфликтологической компетентности специалиста таможенной службы: дис. … канд. пед. наук : 13.00.08 / Ивченко Дмитрий Владимирович. — Калининград, 2000. — 167 с. 7. Arnold, R. et al. Educating for a Change. — Toronto : Between the Lines Press, 1991. — 156 p. Відновне правосуддя в Україні


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ «ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ — ШЛЯХ ДО БЕЗПЕЧНОЇ ГРОМАДИ» Восени 2011 року вийшла друком брошура «Відновне правосуддя — шлях до безпечної громади» з основними результатами дослідження, яке зробили фахівці Українського Центру Порозуміння в рамках проекту «Формування альтернативи ув’язненню через розвиток відновного правосуддя в Україні». Дослідження охопило дев’ятирічну діяльність восьми регіонів, у яких функціонують центри відновних практик у громадах: було проаналізовано практику міст Білої Церкви (Київська обл.), Дрогобича (Львівська обл.), Жмеринки (Вінницька обл.), ІваноФранківська, Пирятина (Полтавська обл.), Сімферополя, Харкова, а також смт Красногрвадійського (АР Крим). «Програми відновного правосуддя важливі для усвідомлення правопорушниками скоєного та прийняття ними відповідальності за наслідки злочину. Більшість з правопорушників убачають у медіації можливість зберегти соціальні зв’язки з громадою і готові рекомендувати іншим особам у подібних ситуаціях брати участь у відновних програмах». «Відновні програми, запроваджені на базі Центрів відновних практик у громадах, сприяють профілактиці правопорушень, зниженню рівня видатків з місцевих бюджетів на відновлення майна, пошкодженого внаслідок хуліганської поведінки, та підвищенню рівня безпеки в громаді». Ц і та і н ш і в и с н о вки зробили представники Українського Центру Порозуміння під час дослідження «Відновне 3–4/2011

п р а в о с уд д я в Україні — шлях до безпечної громади. Підсумки та перспективи 2003–2011 рр.», у рамках проекту «Формування а л ьт е р н ат и ви ув’язненню через розвиток відновного правос уддя в Україні» за підтримки Open Society Institute. Докладний звіт за результатами дослідження розміщено також у рубриці «Дослідження» ст. 92 бюлетеня. Додатком до брошури йде перелік законодавчих актів у сфері медіації та відновного правосуддя, чинних в Україні станом на вересень 2011 р., а також список організацій, які впроваджують відновні практики в Україні. Брошура доступна для завантаження на тематичному сайті «Відновне правосуддя» (http://rj.org.ua).


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

116

«ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА» У рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні» побачив світ посібник «Права людини та професійна етика». Видання є перекладом аналогічного посібника Інституту швейцарської поліції та містить передмову Міністерства внутрішніх справ України. У ній, зокрема, наголошується, що «розкриття будь-якого, навіть особливо тяжкого, злочину не може виправдати порушення прав людини». Посібник виданий за підтримки Швейцарської Конфедерації і буде переданий у навчальні заклади, що готують кадри для органів внутрішніх справ України. «Посібник пропонує підхід до вирішення складних етичних дилем в роботі поліцейських, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та повазі до прав людини. У ньому докладно розглядається історія розвитку та формування професійної етики поліцейського у Швейцарській Конфедерації разом з аналізом чинників, які регулюють рішення та поведінку людей. Тому видання буде цікавим не лише працівникам правоохоронних органів, викладачам і

курсантам, а й дослідникам, психологам, правозахисникам», — говорить професор Національної академії внутрішніх справ Людмила Мороз, яка консультує БО «Український Центр Порозуміння» з питань співпраці з навчальними закладами системи МВС. Варто зауважити, що кожен правоохоронець, з одного боку, покликаний захищати життя людей, стежити за дотриманням прав, а з іншого — наділений правом примусу і покарання, застосовуючи яке заради виконання поставлених завдань, може сам порушувати права людини, адже право не завжди спроможне впоратися з непередбачуваними чи неочікуваними випадками, які є невід’ємною частиною правоохоронної практики. Особливо гостро ця проблема постає сьогодні, коли суспільства перебувають у стані постійної трансформації, коли змішування населення породжує розмаїтість нормативних орієнтирів, і спосіб регулювання, оснований на дотриманні сукупності встановлених законом обов’язків і норм, вже не може бути достатнім для виконання професійного обов’язку. Спосіб вирішення таких складних ситуацій пропонують автори підручника. Їхній підхід базується на цінностях, якими керуються люди приймаючи рішення, та на повазі до прав людини як основоположному принципі професійної етики поліцейського.

Відновне правосуддя в Україні


Швейцарське бюро співробітництва в Україні

ОРГАНІЗАЦІЇ, ЩО ВПРОВАДЖУЮТЬ ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ (станом на грудень 2011 р.)

Швейцарське бюро співробітництва в Україні, що представляє Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва (Міністерство закордонних справ Швейцарії) та Державний секретаріат Швейцарії з економічних питань (Міністерство економіки Швейцарії) і координує питання технічної допомоги Швейцарії в Україні, вітає читачів бюлетеню «Відновне правосуддя в Україні»! У 2010–2012 роках бюлетень видається як частина проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді» (фаза ІІІ) та орієнтований на поширення інформації й підтримку практики використання медіації у кримінальному процесі, а також на висвітлення інноваційних підходів у роботі інституцій системи кримінальної юстиції. В Україні Швейцарія підтримує, зокрема, демократичний розвиток суспільства, забезпечення рівного доступу громадян до процесів прийняття рішень, соціальної справедливості, верховенства права. Ціла низка проектів, профінансованих Швейцарською агенцією розвитку та співробітництва, допомагає Україні в розвитку життєздатних моделей та практик у кримінальній юстиції та в системі судочинства. З метою розбудови ефективної системи попередження правопорушень з 2006 року в Україні, за підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва, втілювалися проекти, направлені на впровадження програм відновного правосуддя в роботу органів правової системи, відпрацювання проактивної та відновної моделі профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Партнерами у впровадженні сучасних стратегій реагування на правопорушення стали Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство юстиції та Верховний суд України, Національна академія прокуратури та Національна академія внутрішніх справ, Міністерство освіти та науки, Державний департамент України з питань виконання покарань, а також громадські організації та органи місцевої влади і самоуправління у понад 20 громадах України. Протягом 2006–2009 років завдяки цій співпраці було створено підґрунтя для подальшого закріплення та поширення успішного досвіду впровадження відновних підходів до реагування на правопорушення серед дітей та молоді. Зокрема, до вагомих здобутків можна зарахувати: • розробку та відпрацювання у чотирьох громадах трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей та молоді, поширення цієї моделі у співпраці з Департаментом кримінальної міліції у справах дітей; • впровадження у 12 громадах медіації у кримінальних справах як вагомого компонента моделі профілактики правопорушень на основі розробленого та рекомендованого Генеральною прокуратурою механізму використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню; • відпрацювання у 9-ти вищих навчальних закладах МВС України курсу «Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх» та забезпечення цих навчальних закладів необхідними посібниками для курсантів та викладачів; • впровадження в Національній академії прокуратури елементів курсу з відновного правосуддя та медіації у кримінальних справах як частини системи підвищення кваліфікації прокурорів; • розробку стратегій забезпечення життєздатності відновних практик та відновного правосуддя на рівні громади й необхідних механізмів співпраці правової системи та громади, залучення місцевих ресурсів до зміцнення безпеки й зниження рівня правопорушень. У травні 2010 року задля консолідації та поширення набутого досвіду з попередження правопорушень та впровадження відновного правосуддя було започатковано третю фазу проекту «Стратегії міліції щодо попередження правопорушень серед дітей та молоді» (2010–2012 рр.). Метою третьої фази є запровадження європейських стандартів та механізмів попередження злочинності серед дітей та молоді, які базуються на захисті прав людини, у роботу органів правової системи, таким чином сприяючи зниженню рівня правопорушень серед дітей. Більш детально про діяльність Швейцарського бюро співробітництва в Україні, про проекти у сфері юстиції та контактну інформацію можна знайти на веб-сторінках: www.swiss-cooperation.admin.ch/ukraine

Швейцарське бюро співробітництва

www.bezpekagromad.org.ua

Сайт «Співпраця міліції та громади задля безпеки»

www.rj.org.ua

Сайт «Відновне правосуддя»

www.commonground.org.ua

Сайт Українського Центру Порозуміння «Практика вирішення конфліктів»

www.penreform.org.ua

Сайт проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні»

www.judges.org.ua

Центр суддівських студій

http://magnus.kiev.ua/~ces

Білоцерківське училище професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби

Регіон

Організація

Контактна особа

Телефон, e-mail

м. Київ

БО «Український Центр Порозуміння»

Владислава Каневська

(044) 537 1007, (044) 254 4794 uccg@uccg.org.ua

м. Сімферополь, АР Крим

БО «Український Центр Порозуміння» (Кримське представництво)

Ірина Камілова

(050) 917 7415 irikami@mail.ru

м. Біла Церква, Київська обл.

Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл.

Інна Луценко

(095) 806 0068 Inna_lko@ukr.net

м. Вінниця

ГО «Подільська агенція регіонального розвитку»

Наталія Величко

(063) 628 7785, v.nataliia@gmail.com

Дрогобицький, Стрийський райони, Львівська обл.

Коаліція громадських організацій ДрогобицькоСтрийського регіону «Центр Відновного Правосуддя»

Марічка Николаїшин

(03244) 5 0355; (050) 661 1650 mpdr@mail.ru; mkddr@mail.ru drb_teen@ukr.net

м. Жмеринка, Вінницька обл.

ГО «Ініціатива»

Святослав Ніколайчук

(096) 315 0267 zhmediator@gmail.com

м. ІваноФранківськ

Регіональна громадська організація «Інститут права і демократичного розвитку Прикарпаття»

Юрій Микитин

(0342) 59 6009; (0342) 50 5675 (063) 414 6099 Yuriy555@gmail.com mykytyn@mail.ru

смт Красногвардійське, АР Крим

Агентство регіонального розвитку «Гармонія»

Галина Садичко

(06556) 2 0894 (050) 932 6876; (097) 350 6314 g.sadychko@mail.ru

м. Луганськ

«Луганська обласна група медіації»

Галина Тищенко

(050) 232 2173 Galina_t@ua.fm

м. Львів

Благодійний фонд «Простір без конфлікту»

Олеся Бік

(050) 936 8450; (032) 233 4384 obik.space@gmail.com

м. Одеса

«Одеська обласна група медіації»

Інна Терещенко, Андрій Гусєв

(048) 728 6290; (048) 799 6068 (066) 774 6743; (067) 725 3981 mediator_i@mail.ru

м. Пирятин, Полтавська обл.

Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи»

Ірина Таран

(050) 015 7747 irishataran@ukr.net

м. Суми

Сумська обласна громадська організація «Сумська ініціатива»

Олександр Калмиков

(0542) 791 330; (050) 307 1083 suminngo@ukr.net

м. Харків

ХГЦ «Молодь за демократію»

Галина Овчарова

(050) 401 8821 y_f_d@ukr.net


2004

2004

2006

2006

3–4/2011

Читайте про світовий і український досвід впровадження відновного правосуддя у спеціалізованих виданнях:

Щоквартальний бюлетень

Відновне правосуддя в Україні 2011

2007

№3–4(17)

Мартин РАЙТ

ØʲËÜÍÀ ÑËÓÆÁÀ ÐÎÇÂ’ßÇÀÍÍß ÊÎÍÔ˲ÊÒ²Â: äîñâ³ä óïðîâàäæåííÿ

ВОССТАНОВИТЕЛЬНОЕ ПРАВОСУДИЕ – путь к справедливости

Симпозиум

Политик

Медиатор

Психолог Сотрудник службы поддержки жертв преступлений

Про заходи Кабінету Міністрів України задля розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх

Инспектор службы пробации

Философ

2007

2007

2007

Судья

Киев 2007

Êè¿â 2008

2008

Реконструкция связей в сообществе –

медиация и восстановительное правосудие в Европе

ˀ̨̖̞̦̣̦̐̌̽̌ ̨̥̖̣̔̽ ̴̨̡̡̛̛̪̬̞̣̯̌ ̡̨̨̪̞̣̞̯̟̔̏ ̸̨̨̛̣̦̦̭̯̞̚:

2008

Відновне правосуддя в Україні — шлях до безпечної громади: результати досліджень 2004–2011

®ÏͽÏÂÀœĽ¾ÂÄÌÂÔÂÊÊÜ ÃÅÏϗÄÁ½ÏÊËÎϐ ¿ÁÊË¿ÊÅÒÌͽÇÏÅÇ ÉÂҽʐÄÉÎ̐¿ÌͽӐÌͽ¿Ë¿Ëœ ÎÅÎÏÂÉÅϽÀÍËɽÁÅ ĽͽÁÅÎÐÎ̐ÈÙʘ¾ÂÄÌÂÇÅ

Ответы на насилие в повседневной жизни в демократическом обществе Издание Совета Европы Council of Europe Publishing

2008

2008

2008

2008

2009 Відновне правосуддя – шлях до безпечної громади • дієві методи впливу громади на стан злочинності

ǽȜȟȳȏțȖȘ ȕ ȝȞȜȑȞȎȚ ǰǥDzǻǼǰǻǼDZǼ ǽǾǮǰǼǿȁDzDzȍ

• відновні практики в Україні 2004–2011: досвід застосування медіації між потерпілими і правопорушниками • медіація у кримінальних справах як альтернатива ув’язненню для дітей та молоді

2011

Відновне правосуддя в Україні

̨̭̞̔̏̔ ̨̱̪̬̙̖̦̦̏̌̔́

Відновні практики в українських традиціях

Закони про медіацію Росії і Казахстану та перспективи законодавчого регулювання медіації в Україні На шляху до відновного суспільства: роль громади і громадянина

СЕРІЯ ПОСІБНИКІВ З КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОСУДДЯ

2009

2009

2009

2004 – рік видання – можна отримати примірник в Українському Центрі Порозуміння

2010

2011

– доступна в бібліотеці Українського Центру Порозуміння – доступна для скачування на сайті www.commonground.org.ua (рубрика «Ресурси»)

Швейцарське бюро співробітництва в Україні

2011 vol 3 4(17)  

Відновне правосуддя в Україні_Бюлетень 2011 рік Число 3-4(17)

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you