Page 1

Дізнайтеся більше про відновне правосуддя та медіацію з наших видань: Кей Праніс, Баррі Стюарт, Марк Уедж. Кола примирення. Від злочину до повернення у громаду / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008. – 267 с. Ця книга – про поєднання стародавньої мудрості та сучасного досвіду проведення Кіл примирення у громадах для розв’язання кримінальних ситуацій. Для всіх небайдужих до відродження сталих, безпечних, відповідальних громад із міцними зв’язками між усіма громадянами.

Реконструкция связей в сообществе – медиация и восстановительное правосудие в Европе

Ответы на насилие в повседневной жизни в демократическом обществе Издание Совета Европы Council of Europe Publishing

Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі. (Відповіді демократичного суспільства на насильство у повсякденному житті) (російською мовою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008. – 183 с.

Щоквартальний бюлетень

Відновне правосуддя в Україні 3–4/2009

Посібник, підготовлений Європейським форумом з відновного правосуддя та медіації між потерпілими й правопорушниками на замовлення Ради Європи, описує основні риси відновного правосуддя, подає дослідження різних моделей, що вже впроваджені в Європі, пропонує підходи до створення таких програм, визначає можливі проблеми та способи їхнього подолання.

Віра Землянська. Відновне правосуддя в кримінальному процесі України / Посібник для студентів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів – К.: Видавець Захаренко В.А., 2008. – 198 с. У виданні зібрано інформацію про поняття, форми та особливості відновного правосуддя, український та європейський досвід впровадження. Юристам буде цікаво прочитати про співвідношення відновного правосуддя і кримінального судочинства, про елементи відновного правосуддя у правовій спадщині України, про чинне міжнародне та українське законодавство у цій сфері.

Гірник А.М., Горова А.О., Дума Л.П., Землянська В.В., Кабаченко Н.В., Коваль Р.Г., Пилипів Н.Я., Савчук О.М., Філь С.С. Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика. Навчальний посібник. – К.: Видавець Захаренко В.О., 2009. – 216 с. Перший в Україні навчальний посібник з відновного правосуддя для фахівців соціальної роботи містить опис цінностей та принципів відновного підходу, розкриває можливості використання програм відновного правосуддя як нового поля діяльності соціального працівника та, одночасно, нового інструменту в його роботі. Посібник був укладений спеціально для слухачів курсу з відновного правосуддя, що викладається у Школі соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Мартін Райт. Відновне правосуддя – шлях до справедливості. Симпозіум (російською мовою) / Пер. з англ. – К.: Видавець Захаренко В.А., 2007. – 304 с. Британський дослідник Мартін Райт висвітлює непрості аспекти злочину та покарання, вклавши їх у вуста різних фахівців, що аргументують свою точку зору: судді, політика, психолога, інспектора служби пробації, філософа, працівника служби підтримки жертв злочину, медіатора. На сторінках книги точаться дискусії щодо ролі держави у боротьбі зі злочинністю, способів реагування на окреме правопорушення та про шляхи реформування системи кримінального судочинства.

Матеріали конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді: співпраця міліції та громади заради безпеки» Зміна підходів до розуміння ролі міліції у профілактиці правопорушень Лист Департаменту кримінальної міліції у справах дітей «Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей» Механізм співпраці органів правової системи України та центрів відновного правосуддя у громаді з метою профілактики злочинності шляхом упровадження медіації у кримінальних справах Відновний підхід як ефективний метод активізації та вирішення різнопланових проблем громади


Swiss Cooperation Office Ukraine

ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ, ЩО ВПРОВАДЖУЮТЬ ПРОГРАМИ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ: (станом на грудень 2009 р.) Регіон

Організація

Контактна особа

Телефон,e-mail

Швейцарське бюро співробітництва в Україні, що представляє Швейцарську агенцію розвитку та співробітництва, вітає читачів щоквартального бюлетеню «Відновне правосуддя», який висвітлює інноваційні підходи в роботі інституцій системи кримінальної юстиції. Цей бюлетень видається як частина проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України» та поширює інформацію й практику щодо медіації на етапі досудового слідства в кримінальному процесі.

м. Київ

«Український Центр Порозуміння»

Павло Горбенко, Мар’яна Синюшко

м. Сімферополь, АР Крим

Ірина Камілова Інна Луценко

(095) 80-600-68 Inna_lko@ukr.net

В Україні Швейцарія підтримує демократичний розвиток суспільства, забезпечення рівного доступу громадян до процесів прийняття рішень, соціальної справедливості, верховенства права. Ціла низка проектів, профінансованих Швейцарською агенцією розвитку та співробітництва, допомагає Україні в розвитку життєздатних моделей та практик в кримінальній юстиції та в системі судочинства.

м. Вінниця

«Український Центр Порозуміння» Кримський офіс Регіональний осередок Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у Київській обл. ГО «Подільська агенція регіонального розвитку»

(044) 537 10 07 (головний офіс у м. Києві) (044) 280 39 18 (ф.) uccg@uccg.org.ua (050) 917 74 15 irikami@mail.ru

Проект «Підтримка реформи юстиції в Україні», що реалізується в співпраці з Центром суддівських студій, працює з суддівськими організаціями та з Радою суддів України над питаннями суддівської незалежності і розвитку суддівського самоврядування. У проекті «Стратегії міліції з попередження підліткової злочинності», який виконує Український Центр Порозуміння, пропонується серія заходів із розбудови регіональних моделей профілактики злочинності серед дітей та підлітків, до чого залучаються не тільки відповідні підрозділи міліції, але й ресурси місцевих громад. Проект «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні» сприяє процесу реформування і модернізації Державної кримінально-виконавчої служби України шляхом просування демократичних і гуманістичних ідеалів і цінностей, міжнародних норм і стандартів, базованих на рівних правах та можливостях для чоловіків та жінок, що стосуються захисту прав людей, які перебувають в місцях позбавлення волі та попереднього ув’язнення. Проект спрямований на розробку та впровадження в систему виконання покарань України проєвропейських підходів та стандартів щодо утримання ув’язнених та поводження з ними, а також процедур взяття під варту з метою зменшення кількості ув’язнених у слідчих ізоляторах. Партнерами проектів є Державний департамент України з питань виконання покарань та його підрозділи, суди різних рівнів, Генеральна прокуратура, МВС, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство праці та соціальної політики України, а також неурядові організації Центр суддівських студій та Інформаційноконсультативний жіночий центр. Всіх, кого зацікавили наші проекти, ми запрошуємо відвідати веб-сторінки, де можна знайти більш детальний опис та контактну інформацію: www.swisscooperation.org.ua

Швейцарське бюро співробітництва

www.commonground.org.ua

Український Центр Порозуміння

www.rj.org.ua

Сайт з відновного правосуддя

www.bezpekagromad.org.ua

Сайт про впровадження відновних практик з метою профілактики правопорушень

www.penreform.org.ua

Сайт проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні»

www.judges.org.ua

Центр суддівських студій

www.uajudges.org

Всеукраїнська незалежна суддівська асоціація

www.magnus.kiev.ua/~ces/

Білоцерківське училище професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби

www.empedu.org.ua (див. розділ проекти)

Інформаційно-консультативний жіночий центр

м. Біла Церква, Київська обл.

Дрогобицький, Стрийський райони, Львівська обл.

Коаліція громадських організацій Дрогобицько-Стрийського регіону «Центр Відновного Правосуддя»

м. Жмеринка, Вінницька обл.

ГО «Ініціатива»

м. Івано-Франківськ

Регіональна громадська організація «Інститут права і демократичного розвитку Прикарпаття»

смт Красногвардійське, АР Крим

Агентство регіонального розвитку «Гармонія»

м. Львів

«Луганська обласна група медіації» Благодійний фонд «Простір без конфлікту»

м. Одеса

«Одеська обласна група медіації»

м. Суми

Сумська обласна громадська організація «Сумська ініціатива»

м. Харків

«Молодь за демократію»

м. Пирятин, Полтавська обл.

Пирятинська районна громадська організація «Жіночі ініціативи»

м. Луганськ

(063) 628 77 85, v.nataliia@gmail.com (03244) 5 03 55; (050) 661 16 50 mpdr@mail.ru Марічка Николаїшин mkddr@mail.ru drb_teen@ukr.net 315 02 67 Святослав Ніколайчук (096) zhmediator@gmail.com (0342) 59 60 09; (0342) 50 56 75 Юрій (063) 414 60 99 Микитин Yuriy555@gmail.com mykytyn@mail.ru (06556) 2 08 94; (050) 932 68 76 Галина Садичко (097) 350 63 14 g.sadychko@mail.ru (0642) 717 378 Галина Тищенко lrmg@tele.com.ua (050) 936 84 50; (032) 233 43 84 Олеся Бік obik.space@gmail.com (048) 728 62 90; (048) 777 41 95 Інна Терещенко (066) 774 67 43 mediator_i@mail.ru 791 330; (050) 307 10 83 Олександр Калмиков (0542) suminngo@ukr.net (057) 719 49 39 Галина Овчарова y_f_d@ukr.net (050) 015 77 47 Ірина Таран irishataran@ukr.net

Наталія Величко


Відновне правосуддя в Україні № 3-4(14)’2009 До читача.............................................................................................. 3 Огляд новин .......................................................................................... 4 АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю Олексій Рябоконь: «Відновний підхід — не лише спосіб профілактики злочинності, а й ефективний метод активізації та вирішення різнопланових проблем громади» ......................... 9 АКТУАЛЬНА ТЕМА Надія Прокопенко, Наталія Пилипів. Досягнення проекту «Стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед дітей в Україні» .................................................................................... 12 Матеріали конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді: співпраця міліції та громади заради безпеки» .............................................................................................. 19 Катерина Левченко, Мануель Еттер. Вітальне слово до учасників конференції ..................................................................... 19 Юрій Широкий. Завдання кримінальної міліції у справах дітей у реалізації трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей .......................................................... 23 Франсуа Варідель. Стандарти навчання поліції, які базуються на підходах дотримання професійної етики, забезпечення прав людини та попередження правопорушень серед дітей... 26 Александре Бальмер. Оцінка впровадження трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності у громадах України ....... 31 Леся Дикун. Регіональна модель профілактики правопорушень серед дітей та молоді в Івано-Франківську ... 35 Інна Луценко. Співпраця центру відновного правосуддя в Білій Церкві з органами кримінальної юстиції........................... 37 Святослав Ніколайчук. Реалізація первинного та вторинного рівнів профілактики правопорушень серед дітей та молоді в Жмеринці ...................................................................... 39 Людмила Мороз. Зміна підходів до розуміння ролі міліції у профілактиці правопорушень: досвід проведення тренінгів з питань попередження злочинності у вищих навчальних закладах МВС України ..................................................................... 41 ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ Лист Міністерства освіти і науки України «Щодо поліпшення превентивного виховання та профілактичної роботи з подолання злочинності серед неповнолітніх» .............................. 44 Лист начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей Т. М. Бухтіарової «Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей» .............................. 46 Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державамчленам щодо європейських правил стосовно неповнолітніх правопорушників, які підлягають призначенню санкцій або заходів.......................................................................................... 48 ПОБУДОВА ПРАКТИКИ Світлана Філь. Розвиток медіації в кримінальних справах: надбання проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження медіації в діяльність органів правової системи» ............................................ 63 Механізм співпраці органів правової системи України та центрів відновного правосуддя у громаді з метою профілактики злочинності шляхом упровадження медіації у кримінальних справах .................................................................. 66 Механізм направлення на медіацію справ про злочини невеликої тяжкості або вчинені вперше неповнолітніми ........... 76 Владлена Ожидрянова. Медіація як реалізація права дитини на правовий захист.............................................................. 78 КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ Посібник «Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія та практика» (закінчення: модулі 6–11)....... 81

РЕДАКЦІЙНА РАДА: Оніщук М. В. — Міністр юстиції України Пилипчук П. П. — Голова Ради, заступник Голови Верховного Суду України Ємельянова І. І. — заступник Міністра юстиції України Войтюк І. А. — ректор Академії суддів України Мачужак Я. В. — суддя Конституційного Суду України Шевченко Т. В. — суддя Верховного Суду України Міщенко С. М. — суддя Верховного Суду України Левченко К. Б. — заступник керівника Апарату Міністра — радник Міністра внутрішніх справ України Лобач В. П. — начальник управління організації підтримання державного обвинувачення, Генеральна прокуратура України Куц В. М. — проректор з наукової роботи Національної академії прокуратури України — директор Науково-дослідного інституту Калашник Н. Г. — заступник Голови Державного Департаменту України з питань виконання покарань Коваль Р. Г. — президент Українського Центру Порозуміння Гірник А. М. — керівник Центру соціальної психології та управління конфліктами Національного університету «Києво-Могилянська академія», професор кафедри зв’язків з громадськістю, психології та педагогіки Кабаченко Н. В. — керівник Школи соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія» Мороз Л.І. — професор кафедри практичної психології Київського національного університету внутрішніх справ

Головний редактор: Владислава Каневська


РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: Каневська В. Д. — віцепрезидент Українського Центру Порозуміння, головний редактор Семчишин О. Р. — менеджер зі зв’язків з громадськістю Українського Центру Порозуміння, заст. головного редактора Фесенко І. М. — заступник директора Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики Міністерства юстиції України Геселев О. В. — завідувач кафедри нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України Лавровська І. Б. — старший консультант управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики Верховного Суду України Прокопенко Н. М. — виконавчий директор Українського Центру Порозуміння Горова А. О. — директор з інституційного розвитку Українського Центру Порозуміння Філь С. С. — координатор проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації», Український Центр Порозуміння Землянська В. В. — член правління Європейського Форуму з відновного правосуддя, к. ю. н. Бік О. Я. — президент Фонду «Простір без конфлікту», викладач кафедри соціології та соціальної роботи Національного Університету «Львівська політехніка», м. Львів Овчарова Г. Б. — директор проектів НДО «Молодь за демократію», м. Харків Микитин Ю. І. — заступник директора Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директор Департаменту програм відновного правосуддя РГО «Інститут права і демократичного розвитку Прикарпаття», м. ІваноФранківськ Ягунов Д. В. — доцент кафедри кримінології та кримінальновиконавчого права Одеської національної юридичної академії, к. н. держ. упр., м. Одеса Пушкар С. Г. — асистент Департаменту зв’язків з громадськістю та видавництва Українського Центру Порозумінння, літературний редактор

У 2009 р. видання бюлетеня здійснюється в рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження медіації в діяльність органів правової системи», що реалізується у співпраці з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України і Міністерством внутрішніх справ України, за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва.

Бюлетень «Відновне правосуддя в Україні» — це перше в Україні періодичне видання, присвячене новому підходу до ситуації правопорушення та його наслідків, до покарання та пошуку шляхів виправлення завданої шкоди — відновному правосуддю. Ідеї відновного правосуддя розвиваються в світі вже понад 30 років, а в Україні — з 2003 р. До проектів, започаткованих в Україні як громадська ініціатива, поступово долучилися і представники різних державних органів України: Верховного Суду, Міністерства юстиції, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, Академії суддів, Національної академії прокуратури та Національного університету внутрішніх справ. Бюлетень знайомить читачів з ідеями відновного правосуддя, світовим та вітчизняним досвідом його впровадження. Теми публікацій бюлетеня охоплюють питання: • законодавства (закони, постанови та коментарі до них тощо); • наукового доробку (філософія, соціологія, психологія, статистика, проблемні дослідження); • навчання (теорія, методологія, підвищення майстерності); • практики (схеми соціального партнерства, регіональний та зарубіжний досвід, типові документи для організації та проведення програм відновного правосуддя, особистий досвід медіаторів, поради, роздуми тощо). Редакція бюлетеня запрошує до співпраці представників правової системи, вчених, аспірантів, практичних працівників, представників громадських організацій України, іноземних фахівців та всіх читачів! До публікації у бюлетені приймаються:

• новини про важливі заходи у сфері розвитку відновного правосуддя, ювенальної юстиції та захисту прав людини (наприклад: круглі столи, наради, засідання, семінари, тренінги тощо) та анонси заходів; • статті та дослідження (у тому числі ті, що вже були надруковані в інших виданнях — за умови згоди автора та відповідного видання, із належно оформленим посиланням); • інформація про практичний досвід впровадження відновних підходів та рекомендації фахівців; • анотації монографій (для розміщення в рубриці «Книжкова полиця»); • тексти тематичних монографій/посібників (для подання окремих розділів або повних текстів у рубриці «Книжкова полиця»); • інші матеріали, що відповідають тематиці бюлетеня.

Вимоги до матеріалів для розміщення в бюлетені:

• Матеріали подаються українською чи російською мовами. • Обсяг — до 20 аркушів формату А4 (близько 40 тисяч знаків), надрукованих з інтервалом між рядками 1,5, кегль 14 шрифту Times New Roman. • Матеріали приймаються в електронному вигляді (файли у форматі doc або rtf) на електронну адресу редакції uccg@uccg.org.ua із зазначенням теми листа — «Матеріал для бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні». • Посилання, фото, таблиці та текст матеріалу в цілому мають бути оформлені відповідно до державних стандартів України для публікацій. • Автори мають надати відомості про себе: ПІБ, місце роботи й посада, науковий ступінь та звання (за наявності), контакти (телефон, електронна адреса), а також фотографію портретного типу (у випадку подання статті), розміром не менше 300 dpi.

Редакція залишає за собою право на рецензування, редагування, скорочення та відхилення матеріалів. Редакція приймає пропозиції щодо розміщення іншої інформації у бюлетені, а також здійснює переклад рекомендованих публікацій (з англійської/німецької/французької мов). Засновник: БО «Український Центр Порозуміння» 01133, м. Київ, Печерський узвіз 8, к. 7. Тел. 0 44 537 10 07. E-mail: uccg@uccg.org.ua Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 10427 від 21 вересня 2005 р. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори публікацій та рекламодавці Передрук статей тільки з письмового дозволу редакції Підписaно до друку 01.12.2009. Зам. 07/12/09-5. Наклад 1300 прим. Дизайн, верстка та друк: СПД-ФО Захаренко В. О. Тел.: (044) 331-50-49


ШАНОВНІ ЧИТАЧІ БЮЛЕТЕНЯ «ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ»!

О

станнє число у цьому році присвячено темі, яку ми неодноразово піднімали на наших сторінках — профілактика дитячої злочинності та роль відновного правосуддя у цій сфері. Власне, це число — про здобутки, про новий досвід, про нових партнерів і про перспективи поширення досвіду відновного правосуддя в Україні. В «Актуальному інтерв’ю» ви можете ознайомитися з унікальним досвідом впровадження відновного підходу на Полтавщині, про це — в інтерв’ю з головою Пирятинської районної ради Олексієм Рябоконем. Важливою подією цієї осені стала підсумкова конференція проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні». Власне, на конференції увагу було приділено співпраці міліції та громади, а також розглянуто нові підходи міліції до розуміння її ролі у профілактиці злочинності. Великий інтерес викликав швейцарський досвід професійної підготовки полісменів — українські учасники зацікавилися і питаннями професійної етики, і програмою навчання правам людини. На конференції було зроблено огляд регіонального досвіду впровадження трирівневої програми профілактики підліткової злочинності та розглянуто перспективи її розвитку. Переконливим свідченням державної підтримки діяльності проекту стали листи начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей Т. М. Бухтіарової «Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей» та заступника Міністра освіти та науки П. Б. Полянського «Щодо поліпшення превентивного виховання та поліпшення роботи з подолання злочинності серед неповнолітніх». Ці листи, а також Рекомендацію Ради Європи щодо європейських правил стосовно неповнолітніх правопорушників, які підлягають призначенню санкцій та заходів» — читайте в рубриці «Законодавчі ініціативи». Практичним питанням співпраці з правовою системою України присвячено матеріали рубрики «Побудова практики» — вашій увазі пропонуються уточнені механізми співпраці органів правової системи з центрами відновного правосуддя в громадах. У цій же рубриці — про підсумки та надбання проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції в Україні: впровадження медіації в діяльність органів правової системи», а також матеріал з Харківщини про те, як медіація допомагає реалізувати право дітей на правовий захист. У «Книжковій полиці» — друга частина посібника «Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія і практика», ви зможете ознайомитися з видами та особливостям відновних програм, організаційним забезпеченням та юридичними засадами їх функціонування, а також дізнаєтеся більше про те, як упроваджувати програми відновного правосуддя в громаді за допомогою соціального замовлення. І, традиційно, до останнього в році номера ми додаємо диск з електронною версією всіх номерів бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні». Також електронні версії бюлетеня можна знайти на веб-сторінках: y «Відновне правосуддя» — www.rj.org.ua (розділ «Ресурси») та y «Практика вирішення конфліктів» — www.commonground.org.ua (розділ «Ресурси»). А з українським досвідом упровадження відновного підходу у громадах та школах можна познайомитися на веб-сторінках: y «Співпраця міліції та громади задля безпеки» — www.bezpekagromad.org.ua та y «Відновні практики в школах» — www.safeschool.org.ua Редакційна рада та колегія бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні» щиро вітають вас з новорічними святами і бажають щасливого Нового року та веселого Різдва!


ОГЛЯД НОВИН ЛИСТ НАЧАЛЬНИКА ДЕПАРТАМЕНТУ КРИМІНАЛЬНОЇ МІЛІЦІЇ У СПРАВАХ ДІТЕЙ Т. БУХТІАРОВОЇ «ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ТРИРІВНЕВОЇ МОДЕЛІ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ» 30 вересня 2009 року 30 вересня 2009 року начальник Департаменту кримінальної міліції у справах дітей Т. Бухтіарова підписала Лист «Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей» за N58/2 — 1892, адресований начальникам відділів КМСД ГУМВС УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, УМВС на залізницях. У Листі йдеться про те, що Департаментом кримінальної міліції у справах дітей було підтримано реалізацію у Дарницькому районі м. Києва,

містах Вінниці, Івано-Франківську та Жмеринці (Вінницька область) проекту «Стратегії міліції щодо профілактики злочинності неповнолітніх в Україні», метою якого є зниження підліткової злочинності серед дітей шляхом формування безпечного середовища, впровадження в роботу процедур відновного правосуддя. Результатом впровадження проекту стала трирівнева модель профілактики підліткової злочинності. Подібна модель профілактики може здійснюватися на рівні всього суспільства, окремого регіону, соціальної групи, закладу, підлітка. У Листі начальника Департаменту КМСД Т. М. Бухтіарової, зокрема, зазначається, що запорукою успішної профілактичної роботи серед дітей буде розуміння дитиною-правопорушником своєї протиправної поведінки і відшкодування заподіяної внаслідок злочину шкоди, застосування в якості покарання не примусових, а альтернативних їм методів, таких як відновні процедури або процедури примирення (медіації) правопорушника з потерпілим. Також Лист містить перелік заходів для відділів КМСД в регіонах, спрямованих на зниження рівня рецидивної злочинності в підлітковому середовищі, запровадження практики застосування відновних процедур при вирішені справ про злочини, вчинені дітьми у разі відшкодування шкоди і наявності підстав для примирення правопорушника з потерпілим. Повний текст Листа читайте в рубриці «Законодавчі засади медіації та програм відновного правосуддя».

ШКОЛА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ НАУКМА ОТРИМАЛА ГРАНТ АНДРІЯ СИВОКОНЯ ЗА ПРОЕКТ З УПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАЦІЇ 14 жовтня 2009 року 14 жовтня 2009 року в стінах Національного університету «Києво-Могилянська академія» відбулося засідання конкурсної комісії, яка визначила переможців конкурсу-2009 на ґрант Андрія

Сивоконя «За найкращий проект в НаУКМА, із залучення коштів на розвиток Університету». Рішенням конкурсної комісії перемогу присуджено двом проектам, серед яких проект Відновне правосуддя в Україні


5

«Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури», в якому брала участь Школа соціальної роботи ім. В. Полтавця (керівник — професор Надія Кабаченко). Проект «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації» виконує Український Центр Порозуміння спільно з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України, Школою соціальної роботи

НаУКМА, за участю Міністерства юстиції України та за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Метою проекту є впровадження принципів і методів відновного правосуддя, зокрема, медіації (посередництва) у кримінальних справах між потерпілими та правопорушниками, у практику діяльності органів правової системи України, сприяння інституціоналізації практики медіації і внесенню відповідних законодавчих змін на національному рівні.

КОНФЕРЕНЦІЯ «ПРОФІЛАКТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ: СПІВПРАЦЯ МІЛІЦІЇ ТА ГРОМАДИ ЗАРАДИ БЕЗПЕКИ» 22–23 жовтня 2009 року 22–23 жовтня 2009 року в м. Києві відбулася конференція «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді: співпраця міліції та громади заради безпеки», метою якої було обговорення досвіду реалізації інноваційної трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей та молоді в контексті гуманізації системи кримінальної юстиції України. Організатори конференції — Український Центр Порозуміння, Міністерство внутрішніх справ України та Київський національний університет внутрішніх справ. Конференція проходила

3-4/2009

в рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні», що втілюється за підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. У конференції взяли участь представники правоохоронних органів, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти та науки, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, фахівці соціальних служб, викладачі ВНЗ МВС України, науковці у сфері кримінального права, кримінології та профілактики правопорушень серед дітей і молоді, представники органів місцевої влади та


6

громадських організацій пілотних регіонів проекту, а також громад, зацікавлених у впровадження відновних та проактивних підходів у профілактиці правопорушень. Конференцію відкрили Катерина Левченко, заступник керівника апарату Міністра внутрішніх справ України, радник Міністра внутрішніх справ та Мануель Еттер, директор Швейцарського бюро співробітництва в Україні. На пленарних засіданнях конференції було презентовано результати роботи проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні» та досвід впровадження трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності в чотирьох пілотних регіонах — Києві, Вінниці, Жмеринці та Івано-Франківську. Трирівнева регіональна модель профілактики злочинності неповнолітніх базується на принципах відновного та проактивного підходів, передбачає проведення взаємопов’язаних заходів на рівні первинної, вторинної та третинної профілактики, для її реалізації активно залучаються ресурси громади, міліції та школи. На конференції було обговорено роль і завдання кожного з учасників моделі — міліції, місцевої влади,

ОГЛЯД НОВИН

школи та громади — в роботі з дітьми на різних рівнях профілактики. Спеціальні гості конференції — закордонні експерти: керівник Центру підготовки поліції у кантоні Женева Франсуа Варідель, професор Школи соціальної роботи Університету Женеви Александре Бальмер (Швейцарія) та магістр гуманітарних наук, співдиректор Асоціації громадської ініціативи правосуддя у Фрейзерському окрузі, ад’юнкт-професор Школи кримінології при Університеті Саймона Фрейзера Девід Густафсон (Канада) — поділилися досвідом своїх країн у сферах профілактики злочинності, навчання поліції та застосування програм відновного правосуддя з попередження правопорушень серед дітей та налагодження безпеки в громадах. Під час роботи в секціях учасники конференції обговорили питання реформування вітчизняної системи попередження правопорушень в суспільстві та практичні аспекти впровадження трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей та молоді, заснованої на відновному підході, в громадах України. Матеріали конференції читайте в рубриці «Актуальна тема».

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ «СТРАТЕГІЇ МІЛІЦІЇ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ПІДЛІТКОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ: ВЗАЄМОДІЯ МІЛІЦІЇ ТА ГРОМАДИ У СТВОРЕННІ СИСТЕМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ» 23 жовтня 2009 року 23 жовтня 2009 року у прес-центрі МВС України відбулася прес-конференція на тему: «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні: взаємодія міліції та громади у створенні системи попередження правопорушень серед дітей», на якій були представлені результати спільного українсько-швейцарського проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні». У прес-конференції взяли участь: Тетяна Бухтіарова, начальник Департаменту кримінальної міліції у справах дітей, Мануель Еттер, директор Швейцарського бюро співробітництва в Україні, Надія Прокопенко, виконавчий директор БО «Український Центр Порозуміння», Алексадре Бальмер, професор Школи соціальної роботи Університету Женеви та Франсуа Варідель, начальник Центру навчання поліції кантону Женева.

За статистичними даними МВС, рівень злочинності серед дітей в Україні знижується, починаючи з 2004 р. (у І півріччі 2009 р., порівняно з аналогічним періодом минулого року, загальна кількість злочинів, скоєних неповнолітніми та за їх участю, знизилася на 26,2% — з 671 до 496). Проте рівень злочинності серед дітей все ж залишається на високому рівні (10% від загальної кількості злочинів). На розв’язання цієї проблеми спрямований проект «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні». Завданням проекту є підвищення потенціалу української міліції щодо здійснення профілактики злочинів та впровадження комплексної системи попередження злочинності серед дітей. Під час прес-конференції було презентовано трирівневу модель профілактики підліткової злочинності, що була відпрацьована у рамках проекту Відновне правосуддя в Україні


7

в чотирьох регіонах України — Києві, Вінниці, Жмеринці та Івано-Франківську. Упровадження трирівневої моделі профілактики підтримав Департамент кримінальної міліції у справах дітей — 30.09.2009 р. начальник Департаменту Т. М. Бухтіарова підписала лист «Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей», адресований начальникам відділів КМСД ГУМВС УМВС України. За час роботи проекту проведено навчальні семінари швейцарських експертів для української міліції з питань профілактики; відбулися навчальні візити до Швейцарії представників міліції та учасників моделі з пілотних регіонів, розроблено та впроваджено тренінговий курс «Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх» у Київському національному університеті внутрішніх справ та ще 9 ВНЗ МВС. У пілотних регіонах створено координаційні ради з профілактики підліткової злочинності та мультидисциплінарні команди, які розглядають випадки вчинення правопорушень, проявів девіантної чи делінквентної поведінки дітей і залучають потрібні ресурси громади для надання допомоги. Також у пілотних регіонах активно впроваджуються відновні практики. Зокрема, у школах діють шкільні служби порозуміння, де підготовлені школярі-медіатори проводять програми примирення (медіація, кола примирення) для своїх ровесників з метою розв’язання конфліктів, 3-4/2009

також створено центри відновного правосуддя в громаді, які проводять програми примирення для потерпілих і правопорушників. На прес-конференції Тетяна Бухтіарова, начальник Департаменту кримінальної міліції у справах дітей зазначила, що МВС приділяє значну увагу розвитку системи профілактики правопорушень та злочинів серед дітей та молоді. Тому Департамент кримінальної міліції у справах дітей підтримав реалізацію проекту «Стратегії міліції щодо профілактики злочинності неповнолітніх в Україні», метою якого є зниження підліткової злочинності серед дітей шляхом формування безпечного середовища, впровадження в роботу процедур відновного правосуддя». Надія Прокопенко, виконавчий директор Українського Центру Порозуміння, відзначила, що результати проміжної оцінки впровадження трирівневої моделі у чотирьох пілотних громадах підтверджують ефективність цієї моделі профілактики підліткової злочинності. До позитивних тенденцій у всіх регіонах можна віднести зменшення кількості злочинів, вчинених неповнолітніми, поліпшення співпраці між органами місцевої влади, школами, органами внутрішніх справ, підвищення інтересу професіоналів до проблеми профілактики підліткової злочинності. Тож успішний досвід взаємодії міліції та громади з профілактики правопорушень потрібно поширювати в інші регіони України.


8

ОГЛЯД НОВИН

СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ «ЦЕНТР ВІДНОВНИХ ПРАКТИК У ГРОМАДІ: ІНФОРМАЦІЙНА ВЗАЄМОДІЯ З ЦІЛЬОВИМИ АУДИТОРІЯМИ» 24–25 листопада 2009 року Український Центр Порозуміння 24–25 листопада 2009 року провів у Києві практичний семінар «Центр відновних практик у громаді: інформаційна взаємодія з цільовими групами» для своїх партнерів із пілотних регіонів проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження медіації в діяльність органів правової системи» — з Києва, Білої Церкви, Жмеринки, Пирятина, Дрогобича, ІваноФранківська, Луганська та Харкова. У всіх цих містах нині впроваджуються відновні програми та практики на рівні громади. На семінар зібралися представники громад, котрі координують роботу з інформування громадськості про впровадження програм примирення між потерпілими та правопорушниками на місцевому рівні.

На семінарі-практикумі розглядалися ключові питання налагодження взаємодії центрів відновних практик у громаді з цільовими аудиторіями — створення стратегічних повідомлень, складові їх передачі цільовим групам, планування інформаційних кампаній та організація роботи із засобами масової інформації. Під час семінару його учасники мали змогу попрацювати в групах над розробкою інформаційних кампаній для своїх організацій, а також взяли участь у рольовій грі з організації та проведення прес-конференції на тему: «Досвід упровадження медіації в Україні». Сподіваємося, що знання та навички, отримані учасниками під час семінару, стануть їм у пригоді в подальшому житті, допоможуть поліпшити комунікацію з усіма цільовими аудиторіями та підвищити ефективність у досягненні цілей діяльності їхніх організацій.

Відновне правосуддя в Україні


АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю ОЛЕКСІЙ РЯБОКОНЬ: «ВІДНОВНИЙ ПІДХІД — НЕ ЛИШЕ СПОСІБ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ, А Й ЕФЕКТИВНИЙ МЕТОД АКТИВІЗАЦІЇ ТА ВИРІШЕННЯ РІЗНОПЛАНОВИХ ПРОБЛЕМ ГРОМАДИ» Пирятин — це одне з небагатьох міст, у якому відновний підхід впроваджується за ініціативи голови райради Олексія Рябоконя. Дізнавшись про медіацію на початку 2008 р., Олексій Петрович звернувся до Українського Центру Порозуміння за детальнішою інформацією. Невдовзі у Пирятині було створено громадську організацію «Жіночі ініціативи», місією якої стало формування безпечного середовища та активізація громади для участі в розв’язанні конфліктних ситуацій. На сьогодні в Пирятині активно розвивається мережа шкільних центрів порозуміння, впроваджується проект «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури», планується створення центру відновного правосуддя в громаді. Всі заходи і досі відбуваються за активної підтримки органів місцевого самоврядування, зокрема районної ради. — Олексію Петровичу, що саме Вас зацікавило у відновному підході? — Коли я вперше почув про відновне правосуддя під час однієї з конференцій для управлінців, воно мене зацікавило передусім як можливість надавати юридичну допомогу малозабезпеченим громадянам. Також, як на мене, це могло стати вдалою соціальною програмою для здійснення профілактики. Однак тоді я не надав цьому великого значення. По-справжньому відновний підхід зацікавив мене, коли я дізнався про шкільну медіацію. У той час мої діти якраз закінчували школу і я часто чув від них про проблеми в школі. Так само на поведінку школярів скаржилися вчителі, директори. До мене як голови райради часто зверталися 3-4/2009

і батьки з проханням допомогти у вирішенні шкільних конфліктів. Тому коли я дізнався про медіацію однолітків та кола вирішення конфліктів, мене дуже зацікавили ці методи роботи, я зрозумів, що це і справді може допомогти. — Що стало вирішальним аргументом для прийняття рішення про впровадження відновних підходів у Вашому районі? — Відновний підхід спершу зацікавив мене як спосіб вирішення сегментних проблем, а потім, після участі у відновних програмах, я зрозумів, що сфера його застосування значно ширша. Я, як управлінець, своє основне завдання бачу в активізації громади, долученні мешканців району до вирішення власних проблем.

Олексій РЯБОКОНЬ, голова Пирятинської районної ради

Розмову вела Наталія Пилипів


10

Відновний підхід добре служить цій стратегічній меті. Громада зазвичай не є «здоровою» — її роздирають суперечки, дезорієнтованість, поширеним є ставлення до громадських проблем «моя хата скраю». Застосування відновних програм дає можливість об’єднати членів громади, налагодити різновекторну співпрацю між органами та службами. Відновний підхід має більш глобальну мету, аніж просто вирішення конфліктної ситуації. Хотілося б набути цієї форми мислення, прийняти відновні цінності як норму, спосіб життя громади. — В чому унікальність такої пропозиції (впровадження відновного підходу) для органів місцевої влади? — На мою думку, відновний підхід є унікальним саме з точки зору органів місцевого самоврядування, бо вони, як ніхто інший з владних структур, представляють, або в крайньому разі повинні представляти, інтереси людей. Основне призначення місцевого управлінця полягає у створенні перспективи для розвитку тієї територіальної громади, яка обрала його на цю керівну посаду. Тому унікальність цієї форми роботи якраз у тому, що мабуть як ніяка інша, вона надає перспективу розвитку громади, її активізації. Відновні програми визначають певні ціннісні критерії. Я знаю, що в інших регіонах, так само, як і в Пирятині, основний акцент зроблено на первинну профілактику правопорушень серед неповнолітніх. А ніщо інше не об’єднує громаду так, як думка і піклування про майбутнє, підростаюче покоління. Крім того, це гарний спосіб виховати нове покоління на зовсім іншій моралі, на інших моральних принципах у стосунках один з одним, навчити поважати батьків, вчителів, старших, соціум. Саме це зможе відродити наші давні традиції взаємовідносин, створити сприятливе середовище для реалізації інших ініціатив. Насамкінець, впровадження відновних програм у громаді розв’язує руки управлінцю, дає можливість займатися адміністративними процесами, вирішенням управлінських, поточних проблем, безпосереднім виконанням своїх функцій. Адже при вирішенні будь-яких поточних проблем у громаді часто виникають конфлікти; люди не вміють чути один одного, не вміють дійти згоди. Тому відновний підхід може стати такою технологією роботи в громаді (на різних рівнях її розвитку), яка здатна підвищити спроможність до вирішення конфліктів. Управлінцям відновний підхід слід роз’яснювати як ефективний спосіб активізації громади, метод роботи з різноплановими проблемами громади.

АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю

— Чому саме недержавні громадські організації повинні займатися впровадженням і розвитком центрів відновного правосуддя? — Власне, тому що, на мою думку, альтернативи цьому просто немає. Якщо, знову ж таки, впроваджувати відновне правосуддя через державні структури, навіть самоврядні, але абстрагуватися від громад, від найбільш активних представників громад, то очікувати на серйозну підтримку цих ідей громадою, мабуть, не варто. Діяльність громадських організацій дає можливість розвивати громаду, сприяє виникненню духу громади. Через участь в громадських об’єднаннях члени громади можуть відчути себе співучасниками і співавторами якоїсь ідеї, а не просто виконавцями рішень влади. І навіть у разі (як це було у Пирятинському районі), коли влада першою усвідомила важливість цього напрямку роботи, вона повинна поділитися цією ідеєю і зробити все для того, щоб громада сприйняла її як власну. І тільки після того можна починати її впровадження. Бо якщо нав’язувати навіть дуже гарну ідею, яку населення не сприймає, — це безперспективна справа, адже люди просто абстрагуються від її реалізації. — У чому полягає потреба створення Центру відновного правосуддя в м. Пирятині? — Перш за все необхідність створення центрів відновного правосуддя в регіоні виникає тоді, коли напрацьовано певний досвід, підготовлено якусь базу для того, щоб реалізувати уже цілісну концепцію. Мова йде про ті ж самі медіації однолітків та інші форми роботи, що використовуються в шкільних службах порозуміння. Однак важливо, щоб це не існувало на рівні абстрактної структури, а щоб ця робота стала одним із напрямків діяльності всього шкільного колективу. Так само і впровадження медіації в кримінальних справах. Знову ж таки, це має бути не фрагментарно вихоплена діяльність якогось координатора та медіатора у кримінальних справах, які розглядають якісь там питання в рамках пілотного проекту. Мається на увазі вже той етап роботи, на якому дійсно долучені всі причетні служби, організації, установи, заклади, а координація між ними становить більш-менш цілісну систему. За таких умов доцільно створювати Центр відновного правосуддя в громаді. Саме тоді Центр відновного правосуддя стане майданчиком для об’єднання інших груп, соціальних верств, функціональних структур. Відновне правосуддя в Україні


Олексій Рябоконь: «Відновний підхід — не лише спосіб профілактики злочинності...

— Чого Вам вдалося досягнути за два роки роботи? — Ми починали практично з малого — медіація шкільних конфліктів в шкільному середовищі. Зараз, як я вже говорив, ми реалізовуємо три напрямки роботи: шкільні служби порозуміння, медіація в кримінальних справах на етапі досудового слідства в діяльності прокуратури та міліції (це дало нам можливість розширити коло залучених установ, закладів, посадових осіб, представників громади), і третій напрямок, до якого ми логічно прийшли — впровадження відновних програм у громаді. Наше досягнення полягає в тому, що зараз ми рівноцінно працюємо у всіх трьох напрямках. І це дає нам можливість створювати Центр відновного правосуддя в громаді, який певною мірою зафіксує те, що було зроблено, дозволить вийти на якісно вищий рівень. Втім, мова не йде про централізацію. Ми довго полемізували з приводу того, що собою повинен представляти центр відновного правосуддя. Чи це громадська організація і виключно громадська справа? Чи це все ж таки повинно бути під первинним началом органів місцевого самоврядування? І ми дійшли до думки, що це повинно бути щось серединне. Це повинен бути орган, рівновіддалений та рівно наближений і до громадської організації (або до масиву громадських організацій) та громади, і такою ж мірою до органів влади. І можливо не стільки до органів влади, скільки до тих, хто їх представляє, передусім до депутатів місцевих рад. У такому разі, прийде розуміння, що громада на такому етапі розвитку вже зовсім не та, у якій починалося впровадження відновних програм. Уже сьогодні медіатори-випускники шкіл проводять кола у своїх вищих навчальних закладах, адже їм є що показати, щось нове, чого нема в інших громадах, але притаманно Пирятинській громаді. І, знаєте, це найбільше радує, бо ці діти вже виросли і відчувають свою причетність до тієї громади, яка їх виховала і виростила. І вони хочуть поділитися з іншими, на їхню думку, корисною справою. — Що б Ви порадили представникам тих громад, які хочуть впровадити відновний підхід у себе? — Насамперед, важливо розуміти, що якщо говорити із посадовими особами про інноваційні

3-4/2009

11

підходи в роботі з громадами, то, на жаль, багато із них не розуміє, наскільки це важливо, і не сприймає це як актуальне питання на сьогодні. Тому, впроваджуючи відновний підхід, перш за все, треба знайти однодумців, підтримку, людей, які стануть поряд з тобою і будуть реалізовувати цю ідею. Найбільше переконує та вражає реальна практика впровадження відновних програм. Для нас це був досвід, побачений у Жмеринці. Вразило не тільки те, що ми побачили, а і час, за який це було реалізовано. Тоді нам це здавалось абсолютно нездійсненним. Але коли ми його впровадили в себе і переконалися, що за той самий час ми зробили не менше, то впевнено можемо говорити, що головне — мати хороший приклад. Це надзвичайно надихає! Коли така надзвичайна ідея впроваджується, то це об’єднує, згуртовує всіх, хто до цього причетний; це стає одним із основних напрямків життя. Тому, мабуть, з цього треба і починати — пошуку тих, хто здатен цю ідею реалізувати. Не кожен може стати медіатором, це зрозуміло, але долучитися до цієї справи і знайти себе в ній може кожен. Як на мене, проблеми у громаді вирішують люди. Якщо вони випробовують цю систему, усвідомлюють, наскільки це важливо, то, я думаю, можна досягти значних результатів. І такі ідеї можуть бути цілком реалізовані у будь-якій територіальній громаді, у будь-якому районі. У цьому ми переконуємо інших: і наших колег з інших районів, і партнерів із-за кордону. Коли до нас приїжджала делегація з Гданська, то вона хотіла побачити наш практичний досвід. Нас це здивувало, адже в Польщі є знаний і славетний центр медіації. Але вони нам відповіли, що їх цікавить наш досвід, бо він реалізований у практичній площині. Теорія — це безумовно цінно, але вона для науковців; а практичний досвід важливий для практиків, людей, які постійно живуть в цих проблемах; їм важливо, яким чином реалізація відновних програм принесе користь для їхньої власної громади.


АКТУАЛЬНА ТЕМА ДОСЯГНЕННЯ ПРОЕКТУ «СТРАТЕГІЇ МІЛІЦІЇ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ В УКРАЇНІ»1 За матеріалами проекту КОРОТКА ДОВІДКА ПРО ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ ПРОЕКТУ1

Підготували Пі Наталя Пилипів та Надія Прокопенко, благодійна організація «Український Центр Порозуміння»

Проект «Стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед дітей та молоді» було ініційовано з метою розробки і впровадження інноваційної, комплексної системи попередження злочинності серед неповнолітніх в Україні. Проект виконувався за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва (www.swiss-cooperation. admin.ch/ukraine/) консорціумом організацій, до якого входили: y Бл а год і й н а о р га н і з а ц і я «Український Центр Порозуміння»; y Київський національний університет внутрішніх справ; y Гр о м а д с ь к а о р га н і з а ц і я «Інститут проблем наркоманій та наркозлочинності». Під час останньої фази (2008– 2009 рр.) проект діяв у чотирьох пілотних регіонах: Дарницькому районі міста Києва, місті Жмеринці та Жмеринському районі Вінницької області, ІваноФранківську та Вінниці. Основна діяльність була зосереджена на реалізації таких компонентів: 1. П і д в и щ е н н я п о т е н ц і а л у органів внутрішніх справ. 1

Police strategies for Juvenile Crime Decreasing in Ukraine

Підвищення потенціалу органів внутрішніх справ, зокрема, кримінальної міліції у справах дітей (КМСД), а саме поліпшення знань та вмінь щодо попередження злочинності серед неповнолітніх. 2. Міжсекторальне партнерство. Налагодження координованої та регулярної взаємодії відповідних державних органів, роботи урядових і неурядових організацій, тобто об’єднання зусиль влади і громадськості з метою ефективного попередження злочинності серед неповнолітніх та збереження ресурсів через уникнення дублювання діяльності. 3. Вдосконалення законодавчої бази. Аналіз та надання рекомендацій стосовно вдосконалення чинного законодавства щодо заходів попередження злочинів серед неповнолітніх. 4. Регіональна модель роботи в громаді. Розробка та пілотування інструментів практичної діяльності у форматі інтегрованої та комплексної моделі роботи в громаді з метою попередження неправомірної поведінки.

ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ ПРОЕКТУ ЗА КОМПОНЕНТАМИ Підвищення потенціалу органів внутрішніх справ: y Відбувся обмін досвідом між швейцарськими та українськими фахівцями з питань розвитку Відновне правосуддя в Україні


Досягнення проекту «Стратегії міліції щодо профілактики правопорушень...

ефективних моделей попередження правопорушень серед дітей. y Упроваджено тренінговий курс «Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх» у Київському національному університеті внутрішніх справ, а також тренінги з питань профілактики правопорушень для курсантів 9-ти інших вищих навчальних закладів МВС України. y Видано посібник «Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх» для студентів ВНЗ МВС та методичний посібник для викладачів. Міжсекторальне партнерство y Створено веб-сайт «Співпраця міліції та громади задля безпеки» www.bezpekagromad. org.ua. y Завершено зйомки презентаційного фільму про досвід впровадження трирівневої моделі профілактики правопорушень, головними дійовими особами якого є представники міліції, місцевих громад, медіатори, школярі, учасники програм відновного правосуддя та розв’язання конфліктів у школах. y Інформаційні матеріали та видання в рамках проекту: y Посібник та методичний посібник для викладачів «Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх». y Буклет «Шкільна служба порозуміння». y Плакат «У конфліктній ситуації врятує медіація». y Брошура «Регіональна модель профілактики підліткової злочинності». y Посібник «Шкільна служба розв’язання конфліктів: досвід упровадження». Вдосконалення законодавчої бази y Експертами проекту внесені пропозиції в щорічні плани Міністерства внутрішніх справ України на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень 2007–2009 рр. y Спільний наказ Кримінальної міліції у справах дітей та Департаменту громадської безпеки МВС України щодо профілактики дитячої злочинності. y 30 вересня 2009 р. начальник Департаменту кримінальної міліції у справах дітей Тетяна Бухтіарова підписала Лист «Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей», адресований начальникам відділів КМСД ГУМВС України, у якому 3-4/2009

13

йдеться про підтримку Департаментом КМСД впровадження моделі. Регіональна модель роботи в громаді Регіональна трирівнева модель профілактики правопорушень серед дітей та молоді була остаточно розроблена на початку 2008 року та почала впроваджуватися із квітня 2008 року. Необхідність створення комплексної інноваційної моделі профілактики підліткової злочинності була обумовлена рядом чинників, серед яких основною є потреба у новому, більш ефективному підході реагування на правопорушення та профілактику злочинності серед неповнолітніх. Нове розуміння принципів моделі профілактики злочинності ґрунтується на ряді рекомендацій Європейського Союзу, документів ООН та ЮНІСЕФ (що стосуються сучасного досвіду ювенальної юстиції), передовому досвіді Швейцарії, Канади та інших європейських країн. Порівняно з іншими моделями профілактики, ця модель має ряд особливостей: (1) проактивний підхід (попередження правопорушень через усунення обставин та причин, що сприяють можливому скоєнню правопорушень підлітками); (2) включення в громаду (передбачає реабілітацію дітей та молоді, які перебувають в конфлікті з законом, або тих, які демонструють девіантну поведінку, шляхом активного залучення громади до цього процесу, надання підтримки та допомоги у процесі ресоціалізації та реінтеграції); (3) відновний підхід (забезпечення належного процесу відповідальності молодих людей за свої вчинки через усвідомлення наслідків скоєного та певні власні дії щодо виправлення цих наслідків і відновлення взаємовідносин та миру в громаді). Головною рисою моделі є об’єднання ресурсів громади з метою профілактики злочинності неповнолітніх. У першу чергу йдеться про залучення представників правової системи (зокрема, правоохоронних органів), органів місцевої влади, соціальних служб та неурядових організацій, які спільно створюють координаційну раду. Така рада має повноваження приймати рішення стосовно адаптації та забезпечення функціонування моделі на рівні міста, району чи області. Координаційна рада також сприяє формуванню мультидисциплінарної команди, до складу якої входять представники відповідних служб громади. Члени мультидисциплінарної команди — це спеціалісти, які об’єднуються для надання безпосередньої допомоги в кожному конкретному випадку, що, окрім зазначеного вище, забезпечує комплексний підхід у роботі з дітьми та молоддю,


14

які демонструють девіантну чи делінквентну поведінку. Відповідно до моделі, робота проводиться на трьох рівнях. Первинна профілактика переважно полягає в тому, щоб сприяти розвитку в молоді конструктивної соціальної взаємодії (соціально схвальної, законослухняної поведінки). Основними суб’єктами діяльності на цьому рівні є система освіти та Шкільні служби порозуміння (ШСП), які проводять профілактичну роботу шляхом ціннісно-орієнтованого навчання підлітків навичкам конструктивної взаємодії під час тренінгів та кіл. Вторинна профілактика має місце у разі реєстрації інспектором кримінальної міліції у справах дітей (КМСД) або дільничним інспектором міліції адміністративного правопорушення або іншого прояву девіантної/делінквентної поведінки, який не підпадає під дію статей Кримінального Кодексу України. У такому випадку координатор Центру відновного правосуддя в громаді (ЦВПГ) може застосувати той самий механізм реагування і подальшої реабілітації та реінтеграції, що і у випадках, які відповідають третинному рівню профілактики. Однак, якщо випадок менш серйозний, профілактичну роботу веде Шкільна служба порозуміння, координатором якої є член мультидисциплінарної команди — практичний психолог або соціальний педагог. Третинна профілактика має справу з підлітками, котрі скоїли правопорушення, тож мета профілактики цього рівня полягає у їх реабілітації та реінтеграції в громаду шляхом належного залучення ресурсів громади та створення середовища підтримки, що сприятиме усуненню причин появи кримінальної поведінки. Основним інструментом роботи на цьому рівні є проведення програм відновного правосуддя. Одним із базових аспектів моделі є те, що вона ґрунтується на потребах громади. Результати оцінки показують, що представники місцевих органів влади у всіх регіонах відзначають актуальність моделі. «Це якраз та ланка, якої нам бракувало. Крім того, особливо первинна профілактика, сприяє розумінню інших людей та себе, що є могутнім механізмом профілактики конфліктів, в тому числі й кримінальних» (заступник мера з гуманітарних питань, ІваноФранківськ), «Регіональна модель профілактики правопорушень є особливо актуальною для регіону, оскільки акцентує увагу на первинній профілактиці, є комплексною, ефективною, довготривалою, пропонує професійний підхід до профілактики та дозволяє створити сталий механізм роботи із конфліктами та створити

АКТУАЛЬНА ТЕМА

систему попередження виникнення правопорушень, об’єднати ресурси та зусилля суб’єктів профілактики, які діють в громаді» (заступник міського голови, Вінниця). Передаючи модель в інші регіони, важливо розуміти, що для мотивування міської влади можна використовувати і досить практичні аргументи. Зокрема, ефективні програми профілактики злочинності серед неповнолітніх, є суттєвим вкладом у розбудову безпеки громад, що є необхідною вимогою для отримання інвестицій. Відтак, безпека громади є стратегічною метою для будь-якого населеного пункту, що бажає розвиватися. Реалізація регіональної моделі попередження правопорушень серед дітей та молоді Логіка реалізації моделі представлена у нижченаведеній схемі. Було виділено чотири послідовні кроки, виконання яких необхідне для впровадження моделі (Cхема 1): Як показує досвід, таку модель найдоцільніше впроваджувати за наявності ініціативної громадської організації та зацікавлення і підтримки з боку місцевої влади. Саме за цих двох умов варто розпочати роботу з упровадження моделі в громаді. Однак, також за результатами оцінки, можна однозначно сказати, що реалізація моделі не є лінійним, покроковим процесом, часто фази та етапи накладаються один на одного, проводяться майже паралельно. Далі буде розглянуто діяльність за основними компонентами моделі в кожному із регіонів. Створення Координаційної ради (КР) є важливим аспектом реалізації моделі, адже вона виконує низку важливих функцій: розробляє місцеву програму профілактики підліткової злочинності, формує місцеву політику щодо профілактики, забезпечує структурну координацію між інституціями, легітимізує діяльність структур, які створені в межах моделі, залучає місцеві ресурси та засоби масової інформації до реалізації моделі. Для виконання всіх вищезгаданих функцій важливо, щоб до складу Координаційної ради входили ті особи, які мають владу приймати рішення. Наприклад, заступник мера, керівники управлінь та служб. Також, відповідно до моделі, до складу координаційної ради повинні входити представники правової системи, громадських, державних та муніципальних агенцій. Відновне правосуддя в Україні


Досягнення проекту «Стратегії міліції щодо профілактики правопорушень...

15

Cхема 1

£ÉÇà ˜Å¸Ã‹¿ ÂÆÅʽÂÉÊË

 ›¼ÉÇŹ½ŒŒÊÆ̓ ŒÆŒÏŒ¹ËÁ»Æ¹¦§ §¥ªÉÇÀÌŌ×ËÕ ÈÉǺľÅÌ˹¼ÇËÇ»Œ ÈÉÁÂŹËÁȾ»ÆŒÀ¹ÎǽÁ ½Äؘ˜»ÁɌѾÆÆØ ¨ÉǻǽÁËÕÊعƹČÀ ¼ÉÇŹ½Á˹¹Æ¹ÄŒÀ ÈÇËɾº ›ÁÀƹоÆÇɾ¼ŒÇƹÄÕÆǼÇ ÃÇÇɽÁƹËÇɹ

У Таблиці 1 порівняно кількісний та якісний склад Координаційної ради у регіонах. Із даних, наведених у таблиці можна зробити висновок, що кількість осіб в Координаційній раді може значно варіюватися, особливо різниться кількість представників громадських організацій. Втім, спільною для всіх регіонів рисою є те, що до складу координаційної ради входять керівники структур та підрозділів, що дозволяє приймати рішення на засіданнях, полегшує ідентифікацію та залучення членів мультидисциплінарної команди. Варто зазначити, що у двох регіонах (Жмеринка та Івано-Франківськ) Координаційну раду було створено за розпорядженням міського голови; у двох інших (м. Вінниці та Дарницькому регіоні м. Києва) було використано існуючі координаційні ради, із 3-4/2009

£ÉÇà ©ÊºÆȽÅÅ× ÌÆÈĸÃÔÅÀÍ ÉÊÈËÂÊËÈ

£ÉÇÃ

£ÉÇÃ

¬ËÅÂ΋ÆÅ˺¸ÅÅ× ÄƼ½Ã‹

¨ÉǻǽÁËÕÊØƹ»Ð¹ÆÆØ ªË»ÇɾÆÆØ £ÇÇɽÁƹόÂÆǘ©¹½Á ­ÇÉÅÌ»¹ÆÆØ ÅÌÄÕËÁ½ÁÊÏÁÈČƹÉÆǘ ÃÇŹƽÁ ‹ÆÍÇÉÅÌ»¹ÆÆؼÉÇŹ½Á ªË»ÇɾÆÆد›¨œ  ¹ÈÌÊÃȾÉÑǼDZª¨

 £©ÊÈÉÁؓÀ¹ÃɌÈľÆÆ× Åǽ¾ÄŒ ­ÌÆÃόÇÆ̓ ÅÌÄÕËÁ½ÁÊÏÁÈČƹÉƹ ÃÇŹƽ¹ ¹ÃËÁ»ÆÇ À¹ÄÌоƌÈɾ½Ê˹»ÆÁÃÁ Èɹ»Ç»Ç˜ÊÁÊ˾ÅÁ ­ÌÆÃόÇÆ̓¯›¨œ ©ÇÀÑÁÉדËÕÊØžɾ¿¹ ±ª¨ ±ÁÉÇþŒÆÍÇÉÅÌ»¹ÆÆØ ¼ÉÇŹ½ÊÕÃÇÊˌ ¦¹»Ð¹ÆÆØ͹Ό»ÏŒ» ¥ÇƌËÇÉÁƼ

¦Î‹Å¸

 ºŒÉÌÊȌÑÆÁÎŒÊËÇɌ ›Œ½ÊČ½Ãǻ̓ËÕÊØ À»ÇÉÇËÆÁÂÀ»oØÀÇà ÌйÊÆÁÌ»ÈÉǼɹÅÁ  ¹¼¹ÄÕƹÇόÆù ɾ¹ÄŒÀ¹ÏŒ˜

Таблиця 1 Кількісний та якісний склад Координаційних рад в регіонах Київ, Дарницький район

(Кількість осіб)

Вінниця

Жмеринка

ІваноФранківськ

Загальна кількість осіб в координаційній раді

15

27

11

Жінки

2

19

5

Чоловіки

13

8

6

Представники правової системи

6

3

3

3

Державні та муніципальні служби

6

14

6

6

Громадськість

3

10

2

6

Повний склад не є постійним

Таблиця 2 Діяльність Шкільних служб порозуміння (ШСП) Кількість ШСП, що функціонують

Кількість проведених відновних програм*

13 (2 за проектом; 11 — за кошти Вінницької міської ради)

26 медіацій; 27 кіл**

Жмеринка

7

144 медіації; 179 кіл цінностей; 55 кіл примирення; 194 тематичні кола

Івано-Франківськ

7

40 медіацій та кіл

Київ, Дарницький район

3

89 медіацій, 58 кіл

Загалом, по регіонах

30

812

Місто Вінниця

*Кількість є приблизною через недосконалий моніторинг у деяких школах. ** Кількість подана лише по одній школі.


16

АКТУАЛЬНА ТЕМА

додатковим залученням кількох необхідних суб’єктів. (Наприклад, у Дарницькому районі було використано існуючий дорадчий орган — Раду з питань координаційних заходів соціального супроводу сімей Дарницького району м. Києва, які опинилися в складних життєвих обставинах, до якого було залучено представників Українського Центру Порозуміння. У Вінниці до існуючої координаційної ради було залучено представників громадської організації та Центру практичної психології та соціальної роботи). Як було з’ясовано в результаті оцінки, спосіб формування Координаційної ради не має принципового значення для реалізації проекту, у разі, якщо дотримано принципу представлення всіх трьох груп суб’єктів профілактики.

Рівні профілактики Аналізуючи діяльність за рівнями профілактики, варто зазначити, що особливо ефективно реалізується діяльність на первинному рівні профілактики. У таблиці 2 подано кількісні показники функціонування шкільних служб Порозуміння. Можна відзначити, що у регіонах одразу створювалося кілька Шкільних служб порозуміння, на відміну від покрокової моделі (схема 1), адже одночасна підготовка координаторів та медіаторів для кількох шкіл є більш ефективною з огляду на затрачені ресурси. Окрім цього, це дає можливість обрати різні школи (наприклад, із високим рівнем конфліктності та з низьким, з полі- та моноетнічним складом), та порівняти особливості впровадження та розвитку Шкільних Таблиця 3 служб порозуміння в Діяльність Центрів відновного правосуддя в громадах (ЦВПГ) межах одного регіону. Київ, У всіх регіонах було ІваноВінниця Жмеринка Дарницький залучено місцеві ресурси Франківськ район для створення та функціонування Шкільних служб Кількість 1 — 99 (з них 46 72 (криміпорозуміння. Незалежно переданих кримінальнальні, сімейвід того, чи було підписасправ ні, 53 — інші ні, сусідські) но угоду про співпрацю, конфлікти;) адміністрації всіх шкіл Вжиті Прове— 72 попере31 (поперенадали приміщення для заходи по дено дні зустрічі, дні зустрічі створення таких служб, переданих попе12 медіацій, та медіації а їх підтримка відбувасправах. редні надано різні разом), надається за кошти загальзустрічі види послуг но консультуноосвітніх шкіл. Також вання, пере(консульу Вінниці 11 Шкільних тування, у направлено в служб порозуміння тому числі й інші соціальні було створено за кошти юридичне). служби. Вінницької міської ради. Фактично у всіх районах Таблиця 4 налагоджено співпрацю Джерела надходження інформації про справи* із управліннями освіти (у Вінниці управлінням Івано-Франківськ Київ, Дарницький район освіти затверджено граКримінальна міліція Дільничні інспектори міліції фік створення служб у справах дітей Кримінальна міліція у справах дітей порозуміння у всіх школах Звернення сторони або Самостійне звернення сторін, міста до березня 2010 р.). адвоката переважно обвинувачені У Вінницькій області Центр соціальних служб Школа (за рекомендацією також налагоджено тісну для дітей, сім`ї та молоді прокуратури) співпрацю з Центром Служба у справах дітей Дарницький суд психології та соціальної Суд Управління у справах сім’ї, молоді та роботи, спрямованої Відділ Кримінальноспорту зокрема на затвердження виконавчої інспекції ДАІ з іншого району міста за рекопрограм тренінгів підгоГромадська організація мендацією Прокуратури товки координаторів та * Структури, від яких надходить інформація про справи, подано у низхідному порядку, починаючи медіаторів. зі структури, що передала найбільше справ.

Відновне правосуддя в Україні


Досягнення проекту «Стратегії міліції щодо профілактики правопорушень...

Також в існуючих Шкільних службах порозуміння (ШСП) розробляються та впроваджуються інноваційні методи роботи із використанням відновного підходу: авторські тренінги (м. Жмеринка), формування базових знань та навичок вирішення конфліктів у дітей другого класу на основі казок (м. Вінниця), впровадження відновних практик в організаціях, що надають послуги дітям із ДЦП (м. Вінниця). Проведена оцінка вказує на те, що як адміністрація шкіл, так і місцева влада високо оцінюють роботу шкільних служб порозуміння, стверджуючи, що за час функціонування ШСП у школі зменшилася кількість конфліктів, зменшилась (або принаймні не збільшується) кількість дітей, що перебувають на внутрішньому шкільному обліку; збільшився рівень толерантності та терпимості, зріс рівень загальної культури2. Враховуючи ці показники, бачимо, що в школах завдяки діяльності ШСП було частково реалізовано і другий рівень профілактики, оскільки робота велася і з тими дітьми, які перебувають на внутрішньому шкільному обліку. Щодо третинної профілактики, то ситуація в кожному регіоні є досить різною. У зв’язку з тим, що немає чітких нормативно-правових актів, які б дозволяли передавати кримінальні справи на медіацію, цей компонент моделі викликає найбільше труднощів в реалізації. У таблиці 3 представлено діяльність Центрів відновного правосуддя в громадах (ЦВПГ) із розгляду індивідуальних випадків та справ, які передаються. Як видно із таблиці, у двох регіонах (м. ІваноФранківськ та м. Київ) діяльність ЦВПГ розвивається дуже успішно. Джерела надходження інформації про справи представлено у таблиці 4. Як видно із вищенаведеної таблиці, не існує певної чіткої тенденції щодо джерел надходження інформації. Важливо розуміти, що поки що, у межах чинного законодавства, можна передавати мінімальну інформацію про справу; однак, поки немає чіткої інструкції щодо передачі справ, більшою мірою все залежить від якості налагоджених робочих стосунків із представниками правової системи. Варто зазначити, що в жодному регіоні не виникає проблем із залученням міліції до навчання, тренінгів, круглих столів, спільних рейдів та інших заходів, спрямованих на профілактику. Низка проведених інтерв’ю з представниками правоохоронних органів також підтверджує, що 2

Результати досліджень та цитати, що підвереджують це твердження, представлені у регіональних матрицях та звітах за проміжну оцінку реалізації Проекту.

3-4/2009

17

працівники міліції розуміють необхідність впровадження моделі, поділяють цінності підходу, мають знання про відновний та проактивний підходи. Також у всіх регіонах спостерігається тенденція (обґрунтована практичним досвідом реалізації моделі) до залучення прокуратури та суду. Насамкінець, варто розглянути ще один компонент моделі — інформування громади. Зокрема, у двох регіонах вдалося налагодити плідну та систематичну співпрацю із засобами масової інформації місцевого значення, зокрема у Вінниці та Жмеринці. За час реалізації моделі в цих регіонах у мас-медіа періодично з’являються публікації про відновний підхід, діяльність координаційної ради, спільні навчання служб, діяльність Шкільних служб порозуміння (ШСП). У Жмеринці засідання координаційної ради висвітлюються на місцевому телебаченні; вийшло 4 телерепортажі та три радіопередачі про діяльність ШСП. Також було знято низку навчальних фільмів про шкільну медіацію. В Івано-Франківську за час реалізації проекту також вийшло кілька статей про відновне правосуддя; у двох статтях згадано про Центр відновного правосуддя в громаді (статті готувалися не з ініціативи виконавців проекту); для інформування про діяльність координаційної ради використовується веб-сайт виконавчого комітету міської ради. Також через розпорядження міського голови було отримано дозвіл розмістити інформаційні стенди про модель профілактики та відновний підхід у ССД, суді та ЦССДСМ. Розроблено інформаційні листівки (буклети) для учасників медіації, які роздавалися учасникам і партнерам. У Дарницькому районі м. Києва, інформування було зосереджено виключно на фахівцях. З цією метою також було використано координаційну раду. Було отримано усну згоду поширювати інформаційні матеріали, зокрема в КМСД та відділі кримінально-виконавчої інспекції. Отже, результати фінальної оцінки, проведеної в чотирьох регіонах, підтверджують ефективність регіональної моделі профілактики підліткової злочинності. У всіх регіонах відбулася низка позитивних змін внаслідок впровадження програми профілактики. До загальних позитивних тенденцій у всіх регіонах можна віднести: зменшення кількості вчинених неповнолітніми злочинів (незважаючи на очікуване зростання злочинності на початку року), посилення взаємодії між суб’єктами профілактики, формування більшого рівня довіри до моделі, краще сприйняття ідеї відновного правосуддя, поліпшення співпраці між органами


АКТУАЛЬНА ТЕМА

18

місцевої влади, школами, органами внутрішніх справ, підвищення інтересу професіоналів до проблеми профілактики підліткової злочинності та супутніх проблем тощо. Проте існує низка труднощів, характерних для всіх регіонів: y відсутність нормативно-правової бази для співпраці з органами внутрішніх справ; y брак фінансування заходів із місцевого бюджету; y нестача фахівців, що могли б впроваджувати відновний підхід. На основі проведеної оцінки можна сказати, що, поширюючи регіональну модель профілактики злочинності в інші міста та регіони, варто проводити детальний аналіз стейкхолдерів та загроз, зробити перелік осіб, які можуть бути зацікавленими в реалізації моделі, та перелік їхніх повноважень. Також потрібні добре прописані документи, особливо угоди про співпрацю, місцеві програми з чітко прописаними виконавцями. Важливо розуміти, що ті аспекти моделі, на які можна вплинути на місцевому рівні, зазвичай дуже добре виконуються. Однак, якщо органи та служби підпорядковуються міністерствам, то потрібна вказівка, розпорядження, наказ,

інструкція від центральних органів влади. На місцевому рівні можуть прийняти рішення про впровадження будь-якої програми, однак місцеві органи влади не завжди мають відповідні важелі впливу, щоб забезпечити повну реалізацію програми. Саме тому налагодження робочих стосунків, передусім із представниками правоохоронних органів, є важливою складовою реалізації програми в сучасних умовах. Партнери проекту: y Міністерство внутрішніх справ України і, зокрема, Департамент кримінальної міліції у справах дітей; y Київський національний університет внутрішніх справ; y Громадська організація «Ініціатива», м. Жмеринка; y Вінницька громадська організація «Подільська агенція регіонального розвитку»; y Громадська організація «Інститут права і демократичного розвитку Прикарпаття»; y Міністерство освіти і науки; y Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту; y Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді.

Більше інформації про проект та його результати на сайті «Співпраця міліції та громади задля безпеки» www.bezpekagromad.org.ua

Відновне правосуддя в Україні


Матеріали конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді: співпраця міліції та громади заради безпеки»

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Конференція «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді: співпраця міліції та громади заради безпеки», що відбулась у м. Києві 22–23 жовтня 2009 року, була присвячена обговоренню досвіду реалізації інноваційної трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей та молоді в пілотних громадах України. Конференція проходила в рамках проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні», що впроваджується за підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Пропонуємо Вашій увазі вибрані матеріали та виступи учасників конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді: співпраця міліції та громади заради безпеки».

ВІТАЛЬНЕ СЛОВО ДО УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ Шановні учасники та гості конференції! Вітаю вас від імені Міністерства внутрішніх справ України та висловлюю щире захоплення від кількості небайдужих до долі дітей людей, що присутні у цій залі! Протягом кількох років впровадження проекту тривала натхненна робота фахівців різних галузей, які доводили важливість саме трирівневого опрацювання проблеми попередження дитячої злочинності. Комплексність моделі вимагала ретельного опрацювання у багатьох сферах – стояло завдання об’єднати практичну діяльність із теорією та науковими напрацюваннями – й у сфері соціальної педагогіки, й у сфері юриспруденції, й у сфері психології. Застосування цієї моделі, той позитивний досвід, який є, дійсно показують, що такі підходи виправдовують себе, їх потрібно обов’язково поширювати в усій Україні та використовувати у діяльності органів внутрішніх справ. 3-4/2009

Повертаючись до тематики конференції, хочу сказати, що вона є дуже важливою, оскільки для розвитку роботи Міністерства внутрішніх справ, профілактика злочинності, в яку втягнуті діти, визначена одним з пріоритетних напрямів розвитку діяльності Міністерства внутрішніх справ України. Д л я н а л а год же н н я співпраці з громадськими та з міжнародними організаціями, Міністерство запровадило кілька механізмів. Ми можемо говорити також про моделі співпраці, які, як показує вже майже п’ятирічний досвід, працюють досить успішно. По-перше, мова йде про створення при Міністерстві внутрішніх справ України і також при всіх управліннях Міністерства в областях громадських рад з питань забезпечення прав людини. Така рада вперше була

Катерина ЛЕВЧЕНКО, заступник керівника апарату Міністра, радник Міністра внутрішніх справ України


20

створена при Міністерстві наприкінці 2005 р. і працює вона досить плідно, об’єднуючи зусилля представників різних громадських та міжнародних організацій. Одним з десяти пріоритетних напрямків діяльності такої ради є саме захист прав дітей, в тому числі дітей, втягнутих у злочинну діяльність. По-друге, Департамент кримінальної міліції у справах дітей, розуміючи важливість співпраці також з громадськими та міжнародними організаціями, ті великі ресурси, які мають представники цих організацій, ресурси перш за все експертні — знання, досвід, можливості роботи з дітьми — на початку 2009 р. також створив громадську раду з питань захисту прав дітей. І такі ради створено також при всіх підрозділах Департаменту кримінальної міліції у справах дітей в областях. Такі громадські ради — це майданчики для нашої співпраці, і все, що буде побудовано на цих майданчиках, залежить в тому числі і від присутніх в цьому залі громадських організацій. Бо, надаючи можливість для співпраці, представники правоохоронних органів очікують більше ініціативи та більше пропозицій від громадських та міжнародних організацій. Для того, щоб ситуація з дотримання прав дітей, прав людей в діяльності органів внутрішніх справ перебувала під постійним контролем особисто Міністра, за його ініціативою в системі Міністерства внутрішніх справ України було створено Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України. Це новітній досвід і цьому управлінню не більше, ніж півтора року, але, знову ж таки, одним з напрямків його роботи є нагляд за тим, яким чином дотримуються права дітей в діяльності української міліції. В тому числі це стосується і захисту прав дітей, які скоїли правопорушення, які перебувають в приймальниках-розподільниках. І ця система, яка запроваджена, а саме — наявність в кожній області помічника Міністра з прав людини, які підпорядковуються безпосередньо Управлінню і Міністру, і є незалежними від обласного керівництва, показує досить ефективну модель незалежного моніторингу проблем дотримання прав людини у діяльності органів внутрішніх справ. Я називаю всі ці ініціативи для того, щоб плануючи на майбутнє свою діяльність, ви могли використовувати запроваджений механізм для співпраці з органами внутрішніх справ, тому що, я ще раз повторюю, ми дуже зацікавлені в тому, щоб така діяльність розвивалась. Кілька слів про українське законодавство, яке допомагає і наскільки воно допомагає нам працювати у цій сфері. Ви знаєте, що у 2009

АКТУАЛЬНА ТЕМА

році після багатьох відкладень і двох внесень Президентом України до Верховної Ради був прийнятий Закон України «Про загальнодержавну програму «Національний план дій на виконання Конвенції ООН про права дитини». Я думаю, що більшість з присутніх в цій залі, була залучена до формування цього документа, бачачи тут і пана Олексія Лазаренка, і Романа Коваля, і Ладу Каневську, які над ним працювали, тому що всі ми добре пам’ятаємо, як багато уваги приділялося в первинних документах проблемі профілактики злочинності в дитячому середовищі і допомозі дітям, які були втягнені у злочинну діяльність. Але на жаль, як часто відбувається з нашими законами, на виході, у березні 2009 р., ми отримали менш ніж 20% від того, що планували отримати. Більш того, цей документ вимагає щорічного формування плану заходів на його реалізацію, що в нашій дуже нестабільній політичній та економічній ситуації призведе до того, що ця програма, скоріше за все, виглядатиме як низка [таких] тимчасових семінарів, заходів, але не спрямована на формування серйозних заходів, діяльність з реалізації яких потребує довгого часу. Дуже непокоїть те, що, скажімо така важлива тема як формування системи ювенальної юстиції, сформульована у нашому законодавстві, тобто саме в цьому законі, дуже і дуже обережно. В ньому говориться, знову ж таки після багатьох років обговорення проблеми формування проекту Концепції ювенальної юстиції — «вивчити можливість створення системи ювенальної юстиції в рамках проведення реформи судової системи з метою поліпшення національного законодавства у сфері захисту прав дітей». Тобто, до 2016 р. завдання, яке покладається чинним законодавством, полягає не у створенні самої системи ювенальної юстиції, а лише у вивченні можливості для її існування. Я розумію також, що для того, щоб діяльність з профілактики злочинності у дитячому середовищі, зі створення нормальних механізмів для реалізації пробації, відновного правосуддя, для формування всієї системи ювенальної юстиції потрібно внесення змін до багатьох і багатьох законів. Готуючись до цього виступу, я спеціально подивилася один з проектів Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно правових передумов впровадження пробації». Так от, лише його порівняльна таблиця складається з 44 сторінок 11 шрифтом. Тобто, це величезний законопроект, яким передбачається внесення змін до 61 статті 7 законів України, серед яких Кримінальний кодекс, Відновне правосуддя в Україні


Матеріали конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді:...

Кримінально-процесуальний кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальновиконавчий кодекс, Закони про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, про попереднє ув’язнення, Державну виконавчу службу України. Не потрібно бути великим фахівцем в галузі законотворчості, щоб зрозуміти, що великих перспектив на швидке проходження такого законопроекту у нашій Верховній Раді немає. І нам залишається в такій ситуації працювати в тому правому полі, яке існує на сьогодні, водночас, не покладаючи рук, своєю практичною діяльністю формувати ті пропозиції, які б допомогли реально вдосконалити національне законодавство і реально допомогти тим дітям, які виявились втягненими у злочинну діяльність. І наприкінці свого виступу я хочу сказати, що мене дуже непокоїть, не тільки в цій сфері, а й в інших сферах, некоректне формування термінів. Наприклад, такий усталений термін як «дитяча злочинність» — ну немає «дитячої злочинності», є «діти, які втягнені у злочинну діяльність».

21

Немає «дитячої проституції» — є «діти, які втягнені у проституцію». Так само, як немає «дитячої порнографії», а є «порнографія, виготовлена за участю дітей». Тому вас, як фахівців, я також закликаю до того, щоб дуже обережно ставились до використання тих чи інших понять. Тому що, як називається та чи інша діяльність, книга, закон, так вона потім і буде впроваджуватися. І дуже не хотілося б, щоб тих дітей, яких дорослі власне втягнули у той стан, в якому вони перебувають, ми відразу ж називали злочинцями, не думаючи про їхнє майбутнє і про те, що їм ще жити з нами в одному суспільстві. Я бажаю успіху всім учасникам та учасницям конференції і сподіваюсь, що результати будуть плідними, тому що нам дуже важливо і вдосконалювати систему з підготовки кадрів для органів внутрішніх справ, від шкіл початкової підготовки до вищих навчальних закладів, системи професійної підготовки, тобто тих людей, які вже працюють, ну і обов’язково розвивати подальшу конкретну співпрацю з громадськими та міжнародними організаціями. Ще раз успіхів і дякую за увагу.

ВІТАЛЬНЕ СЛОВО ДО УЧАСНИКІВ КОНФЕРЕНЦІЇ Шановні учасники конференції! Від імені Швейцарського бюро співробітництва в Україні вітаю вас на конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді: співпраця міліції та громади заради безпеки». Для мене непросто говорити про питання попередження правопорушень в аудиторії, де присутні фахівці у цій сфері. Тож у своїй вступній промові я просто хочу з власної точки зору прокоментувати кількома словами тему профілактики правопорушень серед дітей та молоді загалом і стосовно цієї конференції зокрема. Деякий час тому я зустрічався з представниками громадської 3-4/2009

організації «Ініціатива» м. Жмеринка Вінницької області й пам’ятаю, що ми відвідували разом засідання місцевої координаційної ради, де обговорювали питання, що стосуються молоді, яка перебуває у конфлікті з законом. На тій зустрічі представники органів міліції, вчителі і соціальні працівники обговорювали проблеми та намагалися скласти план дій, аби підтримати таких дітей та кращим чином реінтегрувати їх у суспільство. Це були молоді люди, які мають певні

Мануель ЕТТЕР, директор Швейцарського бюро співробітництва в Україні


22

проблеми у житті. І пригадую такий випадок, коли органи місцевої влади шукали місце для молодої особи в одному з інтернатів, де та людина могла б отримувати освіту і, в принципі, отримала б там кращу перспективу у подальшому житті. Це — один із випадків, які, гадаю, дають нам підстави для кращих сподівань на майбутнє щодо того, як суспільство реагує на скоєння правопорушень неповнолітніми. Власне, для того ми і зібралися сьогодні тут, щоб обговорити цю молодіжну проблематику. Ще хочу розповісти про одне засідання, що відбулося у Київському національному університеті внутрішніх справ кілька місяців тому, яке відвідали також і швейцарські експерти. На засіданні зібралися молоді представники органів міліції — чоловіки й жінки, які проходили тренінг з питань профілактики правопорушень та відповідних стандартів. Приємно відзначити, що молоді працівники міліції дійсно переймаються питаннями профілактики, — і, як на мене, це дуже відповідальне ставлення до своєї майбутньої професії, це більш, так би мовити, конструктивне ставлення до роботи, коли у них є усвідомлення важливості завдань своєї діяльності для майбутнього всієї країни. Я був позитивно вражений і це, знов-таки, дало мені багато сподівань на покращення перспективи вирішення питань щодо порушення прав конкретних людей в Україні. Отже, тут ідеться насправді про низку проблем і відповідних завдань: про реформування системи судочинства, інтеграцію європейських норм та стандартів стосовно прав людини,

АКТУАЛЬНА ТЕМА

реформування системи кримінальної юстиції в цілому. Мене щиро радує той факт, що у нас зараз є партнери з боку Міністерства внутрішніх справ України та з боку інших українських міністерств, які зацікавлені в зміні ситуації, які прагнуть реформ системи, аби вона стала більш скерованою на попередження негативних явищ у суспільстві, щоб була більша зорієнтованість на позитивні надбання у майбутньому. Я вважаю, що в рамках діяльності в Україні проектів Швейцарської агенції розвитку та співробітництва вже закладено гарні підвалини, щоб удосконалювати роботу з попередження правопорушень серед дітей та молоді на національному рівні й запроваджувати необхідні стандарти і норми, а також делегувати відповідальність і забезпечувати розподіл повноважень у регіонах з метою побудови й реалізації системи профілактики на місцевому рівні. Така система відіграватиме загальну превентивну роль, адже, зрештою, ми зараз говорили про поодинокі випадки, коли велась профілактична робота, а маємо на меті розбудувати цілу систему, підґрунтям якої стали б певні сфери відповідальності тих фахівців у суспільстві, котрі залучені до роботи з молоддю. Отже, я сподіваюся, що у нас буде плідна й цікава дискусія, у якій швейцарські фахівці зможуть обмінятися корисним досвідом з українськими колегами — і це буде взаємовигідний обмін. Переконаний, що в Україні ваша робота стане прикладом для заохочення інших.

Відновне правосуддя в Україні


ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ МІЛІЦІЇ У СПРАВАХ ДІТЕЙ У РЕАЛІЗАЦІЇ ТРИРІВНЕВОЇ МОДЕЛІ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Тези доповіді на конференції Шановні учасники конференції! Міністерство внутрішніх справ приділяє значну увагу розвитку профілактики правопорушень та злочинів серед дітей та молоді. Ми постійно працюємо над пошуком нових форм роботи з дітьми, які перебувають на обліках в органах внутрішніх справ, і, відповідно, вносимо пропозиції щодо змін до діючого законодавства. Загальновідомо, що значну частину дрібних крадіжок і хуліганських витівок, що потягли за собою порівняно несуттєву шкоду, скоюють підлітки. Водночас лише заходи кримінального переслідування та покарання дитини, яка вчинила правопорушення чи злочин, не сприяють вихованню правослухняної поведінки та не є ефективними, коли мова йде про попередження вчинення злочину в майбутньому. Саму тому протягом останніх років Міністерство внутрішніх справ приділяє значну увагу розвитку системи профілактики вчинення правопорушень та злочинів, зокрема дітьми та молоддю. Так, у громадському звіті Міністра внутрішніх за 2008 рік було зазначено, що профілактика є першочерговим завданням міліції, а 2009 рік був оголошений роком патрульнопостової служби, на яку покладено завдання охорони громадського порядку та попередження вчинення злочинів на вулицях та у громадських місцях. Згідно з Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», на кримінальну міліцію у справах дітей покладено завдання запобігання правопорушень серед неповнолітніх, участь у правовому вихованні дітей, виявлення та усунення 3-4/2009

причин, які спонукають до вчинення правопорушення. Водночас успіх заходів із попередження правопорушень, зокрема і в молодіжному середовищі, залежить не тільки від самовідданої роботи правоохоронних органів, але й від співпраці міліції та громади, яка є найбільш сприятливим середовищем формування суспільних цінностей та виховання правослухняної поведінки. За останні роки заходи з реформування законодавчого поля, яке визначає особливості роботи з дітьми, які перебувають у конфлікті з законом, розширили коло підходів до попередження правопорушень. Так, Постановами Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» та від 15.05.2006 № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» судам рекомендовано залучати до проведення медіації (примирення учасників кримінальної ситуації) відповідні громадські організації. Крім того, законом України від 15.04.2008 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуальних кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» розширено можливості застосування процедур звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вперше вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, передбачені статтями 45 та 46 КПК України. Відповідно до

Юрій ШИРОКИЙ, заступник начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей МВС України, полковник міліції


24

цих статей, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у разі щирого каяття, активного сприяння слідству або примирення з потерпілим за умови повного відшкодування збитків, заподіяних правопорушенням. У зв’язку з цим Генеральним прокурором України направлено лист від 01.08.2008 № 09/1-233 вих-08-236окв «Щодо використання процедур примирення у кримінальному проваджені та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню». Такий підхід до вирішення справ про злочини невеликої тяжкості або злочини, вчинені вперше, особливо актуальний стосовно неповнолітніх правопорушників, де відновні процедури, застосовані з метою примирення, слугуватимуть засобом виправлення порушених суспільних відносин, сприятимуть зміні дитиною свого ставлення до злочину на негативне. Враховуючи це, Департаментом кримінальної міліції у справах дітей було підтримано реалізацію у Дарницькому районі м. Києва, містах Вінниці, Івано-Франківську та Жмеринці (Вінницька область) проекту «Стратегії міліції щодо профілактики злочинності неповнолітніх в Україні», метою якого є зниження підліткової злочинності серед дітей шляхом формування безпечного середовища, впровадження в роботу процедур відновного правосуддя. Результатом упровадження проекту стала трирівнева модель профілактики підліткової злочинності. Первинна профілактика спрямована на формування в підлітковому середовищі неприйняття і категоричну відмову від негативних звичок та асоціальної поведінки. Її змістом є надання інформації про наслідки вчинення правопорушень, роз’яснення правових норм, здійснення профілактичних заходів з формування здорового способу життя, створення умов для самореалізації підлітків у різних видах творчої, інтелектуальної та громадської діяльності. Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення певних негативних явищ, що мають місце у суспільстві чи окремій соціальній групі. На цьому рівні важливим є проведення профілактичних заходів з дітьми груп ризику, які перебувають на превентивних обліках у КМСД. Третинна профілактика — це робота, що здійснюється з дітьми, які потребують індивідуального підходу, перебувають на профілактичних обліках і спрямована на попередження рецидиву. Запорукою успішної профілактичної роботи в цьому напрямку є розуміння дитиноюправопорушником своєї протиправної поведінки і відшкодування заподіяної внаслідок злочину

АКТУАЛЬНА ТЕМА

шкоди, застосування не примусових, а альтернативних їм методів покарання, таких як відновні процедури або процедури примирення (медіації) правопорушника з потерпілим. Для практичного застосування зазначеної моделі у чотирьох громадах України (містах Вінниці, Жмеринці, Івано-Франківську та Дарницькому районі м. Києва), які стали пілотними майданчиками проекту, було організовано координаційні ради з питань профілактики правопорушень серед дітей, до яких також увійшли працівники кримінальної міліції у справах дітей. На зустрічах координаційних рад, зокрема, розглядаються питання профілактики у конкретній громаді чи навіть щодо конкретного випадку, налагоджується та відпрацьовується взаємодія соціальних служб, міліції та школи щодо заходів із попередження протиправної поведінки та вчинення злочинів. За результатами проекту, основними завданнями КМСД щодо реалізації трирівневої моделі профілактики підліткових правопорушень є: y аналіз наявної криміногенної ситуації, її ймовірних причин та інформування про це членів координаційної ради з питань профілактики; y планування та здійснення профілактичних заходів у школах, направлених на формування правослухняної поведінки та підвищення правової обізнаності школярів; y виявлення і облік правопорушників та дітей, які перебувають у конфлікті з законом, залучення громадських організацій, шкіл та соціальних служб щодо застосування інструментів вторинної та третинної профілактики (медіації між потерпілим та правопорушником, вирішення конфліктів між однолітками, надання соціального супроводу сім’ям у кризі). Результати проміжної оцінки впровадження моделі у зазначених громадах, проведеної фахівцями Благодійної організації «Український Центр Порозуміння», підтверджують ефективність регіональної моделі профілактики підліткової злочинності. До загальних позитивних тенденцій у всіх регіонах можна зарахувати: зменшення кількості злочинів, вчинених неповнолітніми; посилення взаємодії між суб’єктами профілактики, поліпшення співпраці між органами місцевої влади, школами, органами внутрішніх справ; підвищення інтересу професіоналів до проблеми профілактики підліткової злочинності та супутніх проблем. З метою сприяння поширенню позитивного досвіду та поліпшенню взаємодії міліції та громади зі здійснення профілактики правопорушень Відновне правосуддя в Україні


Матеріали конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді:...

30 вересня 2009 р. Департаментом кримінальної міліції у справах дітей було підписано інструктивний Лист «Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей» (№ 58/2 — 1892 від 30 вересня 2009 р.). Наразі Департамент збирає зворотний зв’язок від регіональних відділень КМСД щодо Листа. Також у рамках проекту планується видання та поширення серед працівників КМСД методичних матеріалів з питань профілактики правопорушень серед дітей на рівні громади. Одним із пріоритетних, напрямків нашої діяльності є організація і проведення профілактичної та правоосвітньої роботи як з самими підлітками, так і з їхніми батьками. Ці заходи здійснюються в тісній взаємодії з іншими зацікавленими органами виконавчої влади, представниками громадськості. Протягом поточного року в навчальних закладах працівниками органів внутрішніх справ проведено майже 50 тис. лекцій та бесід, увага яких приділялась формуванню в учнів правової свідомості і культури, знанню своїх прав та обов’язків. У травні 2009 р. Міністерством організовано і проведено в навчальних закладах уроки профілактики, спрямовані на попередження правопорушень як серед неповнолітніх, так і стосовно них з боку дорослих осіб під час літнього сезону. Ужиті в цьому напрямку заходи сприяли поліпшенню ситуації в учнівському середовищі. Як результат, з початку року зменшилась на 15 відсотків кількість учнів шкіл, які скоїли злочини. Одним із напрямків діяльності служби є впровадження новітніх форм і методів профілактичної роботи з дітьми, схильними до скоєння правопорушень, формування позитивного іміджу міліції, побудови партнерських відносин між усіма суб’єктами профілактики правопорушень серед дітей та молоді. Для цього Департаментом кримінальної міліції у справах дітей в усіх регіонах держави ініційовано проведення ряду заходів, направлених на профілактику негативних явищ серед неповнолітніх. Для адаптації дітей, які потрапили у складні життєві обставини, МВС ініційовано створення при органах внутрішніх справ «зелених кімнат», основною метою функціонування яких є поліпшення захисту прав дітей, які потрапили у складні життєві обставини. На теперішній час в органах внутрішніх справ 3-4/2009

25

функціонує 390 «зелених кімнат»; робота щодо створення кімнат триває. Досягнення позитивного результату у сфері захисту прав дітей великою мірою залежить від ефективної взаємодії з населенням, громадськими організаціями, засобами масової інформації та органами місцевого самоврядування. З метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ у питанні взаємодії з населенням та громадськими організаціями, підвищення ефективності роботи з розкриття злочинів, скоєних відносно дітей, захисту їх прав та інтересів у МВС створено громадську спостережну раду щодо захисту прав дітей. Основним завданням Ради є розроблення конкретних спільних заходів щодо забезпечення правового та соціального захисту дітей, посилення протидії вчиненню протиправних дій стосовно дітей та профілактики правопорушень у дитячому середовищі, організації антинаркотичної пропаганди, у тому числі із залученням засобів масової інформації, здійснення індивідуальнопрофілактичної роботи з дітьми, які скоїли правопорушення чи засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. На сьогодні маємо зниження на 6,5 відсотків злочинності у дитячому середовищі, зокрема на 6,8 відсотків кількість тяжких та особливо тяжких злочинів. Зменшилася кількість дітей, причетних до скоєння злочинів. Таким чином, завдяки співпраці Департаменту та громадських організацій, зусилям шкіл, органів місцевої влади та місцевого самоврядування, соціальних служб розвиваються та впроваджуються сучасні ефективні підходи до профілактики правопорушень серед дітей та молоді, які сприятимуть розбудові безпеки у громадах та зміцненню суспільних цінностей.


АКТУАЛЬНА ТЕМА

СТАНДАРТИ НАВЧАННЯ ПОЛІЦІЇ, ЯКІ БАЗУЮТЬСЯ НА ПІДХОДАХ ДОТРИМАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ

Д

Франсуа ВАРІДЕЛЬ, начальник Центру навчання поліції кантону Женева (Швейцарська Конфедерація)

оброго дня усім. Для мене це велика честь бути присутнім на цій конференції серед українських фахівців. Я вперше приїжджаю в Україну і тому відкриваю для себе і вашу країну, і особливо вашу систему підготовки поліцейських. Моя мета — це не розповісти вам, система у світі є найкращою, а поділитися досвідом того, як проводиться підготовка поліцейських у Швейцарії і зокрема поліцейських, задіяних у роботі з неповнолітніми. Я спробую пояснити, як діє наша система на федеральному рівні, адже вона дуже відрізняється від вашої, тому що у вас є єдина державна система підготовки. Треба також розуміти, що у нашій країні є 27 кантонів і 27 різних систем, тож кожен з 27 кантонів є відповідальним за діяльність своєї власної поліції. За нашою системою підготовки, по-перше, існує обов’язкова школа абсолютно для всіх дітей віком до 15 років. Далі у них є вибір — або ж продовжувати навчання в рамках середньої школи, щоб вступити після того до вищого навчального закладу, університетів, або, якщо дитина хоче стати поліцейським, то, по-перше, вона повинна закінчити професійну середню школу, отримати якусь базову професію, а вже потім переорієнтуватися на поліцейського. Тобто ми отримуємо до себе в Центр слухачів

Запис виступу на конференції у віці 16–17 років, але, як правило, ми маємо справу з більш старшими дітьми — десь від 20 до 30 років, і вони вже мають якусь професію. Тобто ми маємо певні складнощі з точки зору формування поліцейських, які відрізняються від ваших. Це все вже є відмінність між вашою і нашою системою. У Швейцарії, з урахуванням того, що існують різні поліцейські підрозділи у всіх 27 кантонах, ми маємо поняття «Федеральне свідоцтво поліцейського», створене у 2003 р. і обов’язкове для всіх поліцейських по всій національній території. Далі я поясню, як працює власне наша школа з підготовки поліцейських. За цим федеральним свідоцтвом ми змогли втілити федеральні норми стосовно іспитів. Це означає, що наша поліцейська школа повинна відповідати однаковим вимогам з точки зору норм і стандартів. Це також гарантується якістю кожного навчального центру. Якщо ми говоримо про кількісний підхід, це не означає, що ми робимо наголос на чисельності підготовлених поліцейських. У Швейцарії ми насамперед дбаємо про якість підготовки поліцейського. Цим ми займаємося як в університетах, так і в інших вищих спеціалізованих школах. У Швейцарії є наразі 250 центрів підготовки, де проводяться аудити цих шкіл. І насамперед це проводиться на базі Женевської і Цюріхської шкіл. Федеральне свідоцтво поліцейського включає чотири види іспитів. Це стосується тих поліцейських, які працюють протягом всього року на цій посаді. Але наша робота цим не Відновне правосуддя в Україні


Матеріали конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді:...

обмежується. Ми багато уваги приділяємо, власне кажучи, якості підготовки і маємо переконатися, що людина-поліцейський наприкінці навчання має той рівень, до якого ми прагнемо. Курсанти нашого Центру складають письмові та усні іспити. Обов’язковим є іспит зі знання юриспруденції, зі стрільби, з теорії тактики. Є й більш спеціальні курси. Працюють наші поліцейські і з проблемами, пов’язаними з домашнім насильством, і з проблемами, пов’язаними з групою дітей ризику. Серед практичних іспитів перший — це вправи, коли поліції треба втрутитися у разі крадіжки, проникнення в помешкання. Це може бути іспит, пов’язаний з насильством у сім’ї. І також у нас є іспит щодо поведінки поліцейського у разі, коли йдеться про неповнолітнього. Далі у нас є ще одна дисципліна, яка називається поліцейська психологія, адже ці знання мають супроводжувати роботу поліцейського абсолютно на всіх етапах його підготовки — як треба вгамовувати свій страх у стресових ситуаціях, як визначити стресовий стан людини, з якою поліцейський стикається в рамках своєї роботи. Ще один іспит — це робота з населенням. Це той іспит, який надзвичайно важливий для нас усіх. Він дає курсантові можливість працювати в громаді. Це неймовірно важливо — вміти співпрацювати з представниками громади, коли поліцейський працює у бригаді у справах неповнолітніх. Поліцейські навчаються давати раду у будь-якої ситуації. Насамперед перед поліцейськими стоїть завдання попередження виникнення проблемних ситуацій. Для цього слід вміти співпрацювати з соціальними працівниками, наприклад, вони можуть бути присутніми у кварталі ризику і втрутитися в разі потреби або звернутися до соціального вихователя чи до психолога. Тобто він повинен вміти працювати в команді. Ще один іспит, який також має дуже важливе значення — етика поведінки поліцейського. І йдеться вже не про якусь техніку, а саме про поведінку. Велику кількість скарг, які ми отримуємо в Женеві щодо поліцейських, полягають не в тому, що вони не вміють вирішувати проблеми, а швидше за все є неадекватною поведінкою поліцейського. У зв’язку з цим ми ввели такий предмет, щоб ввести в курс підготовки найелементарніші поняття щодо етичної поведінки поліцейського. І, оскільки він є представником держави, поліцейський повинен діяти виключно в рамках закону, поважаючи права людини і не порушуючи їх. І останній іспит пов’язаний також із правами людини, що безумовно перегукується з проблемами етичного характеру. Це примушує поліцейського замисли3-4/2009

27

тися і зробити аналіз, дати пояснення, чому він прийняв те чи інше рішення. Наша педагогічна система в Центрі підготовки поліцейських Женеви базується на трьох словах. Французькою мовою там є певна гра слів, пов’язана з абревіатурою CFP. Перше «С» — це «зрозуміти». Учень повинен зрозуміти дисципліну, предмет для того, щоб все правильно робити. Друге слово — «F»: «діяти». Якщо поліцейський не зрозуміє — він нічого не зробить. Остання літера «Р» — «прогресувати, вдосконалюватися». Отже, це певною мірою стало базовими засадами нашої роботи. Уся навчальна діяльність у рамках школи розписана погодинно. Є чимало годин, присвячених стрільбі, а також самообороні, тобто навичкам самбо, самозахисту. Є, безумовно, психологія і етика, і це обов’язково пов’язано з практикою. На практичних заняттях із цих дисциплін ми перевіряємо, чи здатен курсант-поліцейський відповідати вимогам з психологічної точки зору і бути гарантом поваги прав людини і захисту неповнолітніх. Серед загальних дисциплін є також фізкультура, дактилографія. У Швейцарії, як правило, поліцейські мусять самі вміти виконувати багато роботи для того, щоб правильно скласти свій звіт про роботу. Права людини. Я не буду від вас приховувати, що ця тема дуже тяжка для поліцейського. Коли ми затіяли викладати цю дисципліну, то багато хто з поліцейських приходили до мене і були дуже ображені й незадоволені. Вони мені казали, що я своєю системою підготовки поламаю їм усю роботу, яка вже налагоджена і добре йде. Я сказав — можливо, я не відмовляюся, але як ви можете казати це, коли ви самі користуєтесь правами людини? Я думаю, що у вас в Україні це так само можна пояснити. Коли я викладав права людини у Квебеку, або у Німеччині, і зовсім нещодавно в Африці, я ще раз і ще раз мав змогу переконатися в цьому особисто. Бо права людини — це компетенція, яка має зворотний, так би мовити, бік. Права людини присутні в абсолютно будь-якій діяльності людини. Дотримуючись прав людини, людина може бути, має право бути членом будь-якої партії чи обирати для себе ту чи іншу релігію. Тобто поліцейський також має всі ці права і він може врегульовувати сам для себе всі ці потреби. Ми викладаємо дисципліну про права людини у практичному вигляді. Тобто ми пропонуємо вправи, які можуть базуватися, наприклад, на домашньому насиллі. І експерти, які будуть перевіряти діяльність поліцейського, матимуть спеціальний розділ в анкеті, який буде стосуватися саме прав людини. Тож 3-4/2009


28

ми повинні переконатися, що студент дійсно має необхідні навички з дотримання прав людини і вміє втілювати їх на практиці. Безумовно, для того, щоб це спрацьовувало, бо власне наш клопіт у тому і полягає, щоб наші курсанти добре засвоювали весь матеріал, ми інтегрували також повсякденний контроль — перевірку всіх знань. Також ми це робимо для того, щоб мати змогу переконатися, що ми не набираємо як курсантів людей, схильних до проявів расизму і таке інше. У нашому Центрі, коли ми добираємо дисципліни для підтримки і розвитку кар’єри поліцейського, ми маємо постійно турбуватися про те, щоб навчання було корисним і для суспільства, і для самої людини, яка прийшла до нас вчитися. Бо в усій нашій системі безперервного навчання ми робимо наголос на роздумах, на способі мислення людини перед тим, як зробити вирішальний крок. Коли ми говоримо про права людини, це означає просування ідеї захищати людину. Тобто незважаючи на те, у якому оточенні, у якій атмосфері перебуває людина, чи то офіцер, чи то рядовий, він повинен постійно піклуватися про те, щоб захищати права людини. І у цьому також є обов’язок будь-якого поліцейського, незважаючи на його ранг. Уже два роки як ми маємо офіцерський склад, який діє на території франкомовної Швейцарії, і ми уклали для наших потреб спеціальний посібник про дотримання прав людини у роботі поліцейських. Скажу відверто, що це була дуже складна робота. Ми працювали зі спеціалістами і багато з них нам співчувало, ще коли ми тільки започаткували роботу над посібником. Його ідея полягала в тому, щоб дати зрозуміти і нашим студентам, і самим поліцейським, що саме в цьому — у захисті прав людини — і полягає їхня основна робота. Цей посібник був схвалений Францією, нашою сусідкою. Також він був схвалений двома викладачами кафедри Квебекського університету, які працюють вже впродовж 15 років над подібним посібником разом з Квебекською Канадською поліцією і досі ще його не завершили. Друга частина цього посібника присвячена проблемам етики. Виступаючи перед викладачами Академії внутрішніх справ у Києві, я запропонував їм вправу щодо прав людини. І коли вони над нею працювали, я мав можливість переконатися, що вони мають і певні знання, і компетенцію для вирішення поставленої в завданні проблеми. Але головним було побачити, так би мовити, ланцюжок міркувань людини перед тим, як вона буде схилятися до того чи іншого рішення.

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Зараз я перейду до питання, яке нас сьогодні цікавить насамперед, тобто — проблематика, пов’язана з неповнолітніми. Женевська поліція має три різні підрозділи. По-перше, це поліція, яка носить форму і у нас називається жандармерією. Я вчора дізнався, що у вас жандармерія означає дещо інше, аніж це означає у нас у Швейцарії. Отже, жандарми — це поліцейські, які носять форму, які здійснюють патрулювання і вдень, і вночі, які присутні у різних кварталах. Їх можна назвати поліцією швидкої допомоги, яка бере участь у великих маніфестаціях, скажімо, для підтримання громадського порядку. Другий підрозділ — це поліція міжнародної безпеки. У Женеві міститься чимало ООНівських організацій, тож ця поліція пов’язана з міжнародними місіями і переважно займається їхньою охороною. Вона також несе охорону в міжнародному аеропорту та супроводжує керівників держав, прем’єр-міністрів під час їх відвідин Женеви. І третій підрозділ поліції — це та, яка веде розслідування. Саме до цієї поліції належу я і їй я присвятив 16 років своєї професійної кар’єри. Тепер я розповім про бригади у справах неповнолітніх. Першу бригаду у Женеві була створено у 1959 році. Тоді вона складалася лише з чотирьох людей, а зараз їх приблизно вже 25–27. Все залежить від кількості новачків або тих, хто вибув з лав бригади. Основна місія цієї бригади — складати протоколи, робити розслідування щодо неповнолітніх, які підозрюються у скоєнні тих чи інших правопорушень. Інша велика місія — це попередження. Про це ми повинні дбати постійно, і вдень, і вночі, абсолютно в усіх куточках Женеви, щоб відшукати місця скупчення неповнолітніх, працювати разом з соціальними партнерами, щоби їх викрити, якщо у цьому є потреба, і ліквідувати ці осередки. Це дуже специфічна робота бригад у справах неповнолітніх, тож вона ведеться у тісній співпраці з іншими органами і з залученням представників громади. Це робота цілої мережі і це має надзвичайно велике значення, бо саме це є гарантією успіху. Самі по собі поліцейські не здатні багато що зробити. Скажімо, як у медиків — лікарі без медсестер теж не дуже справляються. Так само і поліцейські — нам необхідна допомога. Щоб мати ефективних поліцейських у цій мережі, треба безумовно, при наборі молодих поліцейських переглянути їхню попередню підготовку й досвід, пояснити їм всю проблематику, побачити їхню придатність до співпраці у мережі та роботу, як складової цієї мережі. Безумовно така робота — надзвичайно складна і комплексна, адже всі Відновне правосуддя в Україні


Матеріали конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді:...

члени бригади мають довіряти йому, коли він працює над певними завданнями, і вірити у його здатність виконати свою місію. Тобто на поліцейського покладається величезна відповідальність і будь-хто на цю роботу не підійде — треба робити дуже ретельний підбір кандидатур. Можна поставити собі запитання — чому неповнолітні становлять специфічну категорію? Це питання можна ставити собі щоденно, але я сказав би так: вони — це майбутнє нашого суспільства. Це наші діти. І отже, якщо ми хочемо, щоб наше суспільство йшло вперед, прогресувало, щоб жило разом і в мирі, ми повинні дбати і про неповнолітніх, які є благополучними, і так само про неповнолітніх, у яких є проблеми. Коли я сам впродовж чотирьох років працював у бригаді у справах неповнолітніх, то рідко зустрічав неповнолітніх, які б регулярно з доброї волі приходили до нас. Частіше я стикався з тими неповнолітніми, які скоїли незначні правопорушення, або більш тяжкі правопорушення. Зазвичай це був єдиний раз, коли я їх бачив. Але яке ж задоволення було знову з ними зустрітися, коли виявилося, що вони і пам’ятають, як мене звати, і коли вони потискали мені руку і дякували за допомогу. Для мене, поліцейського, це надзвичайна велика радість і величезне задоволення від результатів зробленої роботи. Можна також запитати себе, яке є завдання суспільства стосовно неповнолітніх? Можна розглядати це питання з різних точки зору, зокрема й з погляду законодавства: у чому ж полягає специфіка ставлення до неповнолітніх? Але насправді, як не дивись — це обов’язок кожного з нас: робити все від нас залежне для того, щоб неповнолітні отримували адекватну освіту, щоб вони жили у злагоді зі своїми ровесниками, а також жили у злагоді зі старшими, дорослими людьми. У нас ще є посилені бригади по роботі з неповнолітніми. Ми працюємо (на жаль, знов таки тут не спрацьовує гра слів, як у варіанті французькою) за принципом трьох «П», тобто три елементи: захист, участь і забезпечення. Французькою всі три слова починаються на літеру «Р». Українською, як бачите, дві на «З», одна на «У». Неповнолітні складають певну соціальну меншину в суспільстві, яку треба захищати. І ми це робимо на підставі Конвенції захисту прав дитини, про що чітко йдеться у швейцарському законодавстві: і у Цивільному кодексі, і у Кримінальному, і в інших документах. Неповнолітні у Швейцарії — це діти віком від 10 до 18 років. Це означає, що неповнолітні до п’ятнадцятирічного віку підпадають під інше 3-4/2009

29

законодавство. Від 10-ти до 15-ти ми, насамперед, застосовуємо виховні методи виправлення. Це інколи ставить перед нами певні проблемні завдання, але ми розуміємо, що це клопіт не лише родин, але й суспільства — важливо не лише не посадити цих дітей у в’язницю, але дати їм адекватний соціально-виховний супровід. Або розмістити їх у певні заклади на кшталт інтернату для того, щоб це виправлення було більш ефективним. Безумовно, справа судді в цьому завданні — це не лише за сукупністю покарання винести адекватне рішення, але й вирішити, чи він повинен покарати дитину, як її захистити та відновити для суспільства. У Женеві ми маємо, виходячи з нашого попереднього досвіду, п’ять категорій неповнолітніх. Це не є категорії з точки зору їх більшої чи меншої цінності для нас, а виключно щодо специфіки роботи з ними. Насамперед, це неповнолітні, які підозрюються у скоєнні правопорушення. І я наголошую саме на такому нюансі, як «підозрювані у скоєнні». Друга категорія — це неповнолітні, які стали жертвами або потерпіли від правопорушення. Інша категорія — це зниклі безвісті неповнолітні, що зазвичай вимагає дуже делікатного розслідування. Четверта категорія неповнолітніх вимагає захисту від поведінки дорослих, або ми до неї відносимо ще тих, хто перебуває у неадекватному середовищі. І п’ята категорія — це неповнолітні, за якими потрібен поліцейський нагляд чи контроль. Тут ідеться про певний контроль у якихось державних установах, у виправних закладах, співпраця з дирекцією школи і також, можливо, робота в колі сім’ї. Маю сказати, що коли бачиш наручники на руках дитини, неповнолітнього — це може шокувати. Але іноді правда також і те, що коли неповнолітній скоїв дуже тяжке правопорушення, то для того, щоб захистити і його, і себе як поліцейських, іншої можливості, ніж надіти наручники, на жаль, не існує. Коли неповнолітній стає жертвою, потерпілим від правопорушення, ми залучаємо спеціально підготовлених поліцейських, які могли б зробити відеозапис допиту потерпілого. Це дуже делікатна робота і ми повинні були запровадити спеціальний курс навчання для поліцейських. Щоб уникнути необхідності повторно брати свідчення в потерпілого, щоб його зайвий раз не травмувати, ми робимо відеозапис і більше не залучаємо дитину. Наприклад, коли йдеться про педофілію, це важкі свідчення з боку потерпілого. Як бачите, ми піклуємося про підготовку наших


30

поліцейських з різних напрямків і дуже ретельно підходимо до неї. Щодо зниклих неповнолітніх. На щастя їх у нас менше, ніж в Україні, але й наша країна набагато менша, ніж ваша, і має менше кордонів. Для того, щоб знайти зниклу дитину, зниклого підлітка, треба дуже швидко провести розслідування. Як тільки я отримую інформацію про подібні випадки, то дію негайно. Доцільно навести такий вислів: «Час, який минає, — це правда, яка зменшується»... І щодо захисту неповнолітніх. Багато про це говорити не буду, ви всі про це чудово поінформовані, бо про це вже йшлося у попередніх виступах. Розповім про два типи контролю неповнолітніх. З одного боку — це жандарми, поліція в уніформі, яка це регулярно робить. Ми знаємо, що боязнь поліцейського робить підлітків більш поміркованими. З іншого — наші колеги з бригади неповнолітніх. Вони повинні знати всі місця можливого зосередження неповнолітніх, які можуть становити певну небезпеку для суспільства. Їхнє головне завдання — створити

АКТУАЛЬНА ТЕМА

у підлітків відчуття безпеки при спілкуванні та налагодженні контакту. І якщо щось відбувається, то треба вміти швидко отримати інформацію, де необхідно. Безумовно, перед швейцарською поліцією стоїть ще безліч завдань, що потребують вирішення, і ми приймаємо цей виклик. Наша головна проблема — це налагодити співпрацю і розбудувати мережу, яку поліція повинна мати з усіма соціальними партнерами. Другий наш основний клопіт — це швидкість нашого втручання, нашої дії. Свій виступ я хотів би завершити такими словами: ми повинні приділяти якомога більше уваги саме аспекту обміну досвідом. Бо якщо ми будемо спілкуватися частіше, це нас збагатить обопільно. Врешті-решт, це нам дозволить визначити професійний рівень кожного і підтримати один одного на шляху вдосконалення нашої роботи з дітьми. І в цьому, можливо, полягає ключ до вирішення проблеми підліткової злочинності. Дуже дякую за увагу і бажаю вам успіху у вашій роботі!

Відновне правосуддя в Україні


ОЦІНКА ВПРОВАДЖЕННЯ ТРИРІВНЕВОЇ МОДЕЛІ ПРОФІЛАКТИКИ ПІДЛІТКОВОЇ ЗЛОЧИННОСТІ У ГРОМАДАХ УКРАЇНИ

Я

маю честь підтримувати проект «Cтратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності» вже протягом двох з половиною років як експерт Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва в Консорціумі, який реалізує його під керівництвом Українського Центру Порозуміння. Я працюю в галузі соціальної роботи в університеті міста Женеви і мої дослідження стосуються, зокрема, підлітків, які мають проблеми з інтеграцією, проблеми з поведінкою чи демонструють антисоціальну поведінку. Зазвичай такими підлітками займаються одночасно система правосуддя, медицина та соціальні працівники. Я також працюю над питаннями, пов’язаними з відновним правосуддям та зв’язками, які соціальні працівники підтримують з судовою та шкільною системами.

Перше ж запитання, яке ви можете поставити це — чому у цьому проекті, у якому йдеться про стратегії міліції, присутні соціальні працівники? Для початку слід зазначити, що це пов’язано як із самим характером загальної функції поліції, так і з характером підліткової злочинності та її профілактики. Коли йдеться про стратегію поліції, підліткову злочинність та спосіб її профілактики, ми обов’язково говоримо про соціальні зв’язки, які присутні в громаді завжди. Саме вони дозволяють нам жити разом та робити те, що потрібно. Соціальна робота якраз і стосується цього виміру необхідних індивідуальних та колективних умов. Це стосується кожного з нас і мене зокрема — перед тим, як розпочати викладацьку роботу я більше 10 років керував закладом соціального навчання, 3-4/2009

АКТУАЛЬНА ТЕМА

призначеним для неповнолітніх правопорушників, і де я був у щоденному контакті з органами влади, поліцією та судовими органами. Сама природа функції поліції полягає у забезпеченні безпеки громадян в громаді. Її дії визначені кримінальним правом, загальна функція якого полягає в тому, щоб сказати, де межа дозволеного та забороненого. Вона є засобом, який використовує громада для захисту всього того, що має для неї цінність: життя, безпеки, майна, стосунків та відношення до себе... Після того як правила проголошено, потрібно визначити й засоби, які слід застосувати до тих з нас, хто обов’язково наблизяться до цієї межі дозволеного, ба, навіть перейдуть її. Отже, судова система створена саме для цього і має у своєму розпорядженні різні засоби для того, щоб виконати цю роботу. Характер же правопорушень неповнолітніх має одну визначальну особливість — їх скоює саме та, «підростаюча», частина населення, з якої згодом і виростають відповідальні та самостійні дорослі. Статистика свідчить, що не більше 12% неповнолітніх правопорушників в нашому суспільстві мають справу з поліцією. Більша частина підлітків у якийсь момент свого розвитку пробує наблизитися до межі. На щастя, у переважній більшості вони зупиняться на цьому та відшукають більш адаптовані та більш шанобливі засоби пошуку свого місця в суспільстві. Але варто сказати й про

Александре БАЛЬМЕР, Професор Школи соціальної роботи Університету Женеви (Швейцарська Конфедерація)


32

тих, для кого таке засвоєння правил є більш проблематичним. Відомо, що не всі діти, які страждають від недостатньої уваги батьків, чи діти, які потребують захисту і підтримки з боку соціальної чи виховної сфери, стануть правопорушниками. Завдяки своїй стійкості, з допомогою своїх власних ресурсів та оточення (приятелі, сусіди, вчителі, поліцейські тощо…), вони зможуть піднятися та інтегруватися в суспільство. І навпаки — добре відомо, що переважна більшість неповнолітніх правопорушників належать до категорії дітей, які страждають від недостатньої уваги до них. Стосовно ж самої профілактики правопорушень неповнолітніх, то у першу чергу йдеться про застосування на первинному рівні профілактики для усіх неповнолітніх такої інформації, навчання та досвіду, які допомогли б їм не зробити чогось того, що потім кваліфікуватиметься як порушення правил. Вторинна профілактика, насамперед, повинна стосуватися ситуацій ризику та має сприяти мобілізації особливих та підсилених ресурсів, щоб підтримати дітей в намаганнях уникнути порушень. Між вторинною та третинною профілактикою йдеться про швидке реагування на неповнолітніх, що скоїли правопорушення вперше, щоб якомога швидше повернути їх у рамки загальновизнаних правил. Третинна профілактика займається тими, хто вже скоїв правопорушення чи злочин та перебуває поза межами суспільства, заради їхньої якнайшвидшої реінтеграції, повернення їм достойного місця у суспільстві та попередження рецидивів. Здатність мір профілактики ефективно попереджати злочини вимірюється відповідністю між проголошеними заходами та діями різних залучених учасників. Очевидно, що окрема людина сама нічого не може вдіяти, щоб повністю вирішити проблему профілактики. Таким чином, ми не маємо інших варіантів, крім як спільна робота у відповідній мережі. Для успіху мережі необхідна співпраця між професіоналами самих різних сфер і представниками різних організацій. Якщо така багатогранна співпраця є необхідною, то стратегією поліції має бути мобілізація фахівців і громади на усіх рівнях профілактики правопорушень неповнолітніх. Етап проекту, підсумки якого ми підводимо на цій конференції, охоплює усі наведені мною аспекти. Днями я відвідав в Україні 4 пілотних регіони. Зізнаюсь — я в захопленні від енергії, творчості та ретельності, з якими виконуються узгоджені, послідовні та скоординовані місцеві програми, незважаючи на недостатні наявні ресурси. Я не буду зараз зупинятися та аналізувати усе, що я побачив, але все-таки спробую стисло

АКТУАЛЬНА ТЕМА

розповісти про те, що відбувається на цих чотирьох майданчиках. На мою думку, їхня робота якраз найкраще ілюструє перетин поліцейської стратегії, завдань профілактики та правопорушень неповнолітніх. Перший підхід, який полягав у створенні координаційних рад та багатьох профільних груп, дозволив показати на основі запропонованої моделі необхідну синергію між професіоналами та організаціями під егідою місцевих органів влади. Дуже швидко вдалося перевірити взаємодоповнюваність функцій та переваги співпраці. Такий підхід також став можливим завдяки тому, що навчання оригінальним відновним практикам та поїздки з обміну досвідом до Швейцарії для багатьох учасників проекту створили певну спільну культуру. Я наголошую на впливі навчання відновним практикам для попередження конфліктів серед неповнолітніх у школах, важливість цих навчальних заходів для курсантів у поліцейській академії, інших навчань, здійснених Українським Центром Порозуміння і партнерами для усієї мережі під егідою Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Таке навчання створило надзвичайно важливу основу для спільної роботи у конкретних випадках. Відновна практика розглядає неповнолітнього як учасника громади, який має право та завдання вивчити та спробувати альтернативні способи переходу до дій чи реалізації своєї «всемогутності». Це дозволяє йому побачити та вивчити усі навколишні конфлікти та причини внутрішньої напруги. І, якщо такий підліток колись і порушить закон, він має право відшкодувати збитки, спричинені правопорушенням та виправитися в очах потерпілих та громади. Увесь пілотний проект якраз і пронизаний ідеєю, що, оскільки переважно усі діти проходять через навчання у школі, то саме тут, після першого досвіду у сім’ї, їм потрібно мати можливість вивчити, спробувати та відчути правила співжиття. Саме у цьому просторі будуть реалізовуватися напруження, конфлікти та навіть деякі дрібні порушення. Саме в цьому просторі можуть бути виявлені ризиковані ситуації. Забезпечивши школу механізмами навчання та вирішення конфліктів, цей проект надає неповнолітнім можливість первинної та вторинної профілактики. На нашій учорашній зустрічі представник міліції говорив, яким чином близькі стосунки та діалог зі школою дають змогу, завдяки існуванню механізмів у самій школі, вирішувати цілу низку конфліктів, які в ній виникли. Дуже важливим є те, що шкільні конфлікти вирішуються в тому ж місці, де вони виникли, тобто ще до їх надходження до Відновне правосуддя в Україні


Матеріали конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді:...

міліції. Таким чином, усе що можна попередити та вирішити в координації з поліцією, перед тим як вона виконає свій репресивний обов’язок, дозволяє попередити правопорушення завдяки узгодженим стратегіям. Так, поліція може спиратися на ресурси громади для спільного розвитку стратегій втручання або невтручання, звичайно, в межах дозволеного законом. Щодо виявлення та захисту неповнолітніх на рівні вторинної профілактики, то саме наявність взаємодії між фахівцями, відповідальними за шкільне середовище, психологічну підтримку, соціальну роботу та разом з інформацією від поліції стосовно того, що діється в громаді та оточенні правопорушника, зокрема від підрозділу по роботі з неповнолітніми, узгодженість та скоординована стратегія всієї групи фахівців продемонстрували в цьому проекті подвійну ефективність. Завдяки міждисциплінарній роботі та особистим знанням того, які засоби та місію мають інша професія, інша організація, кожен може співставити ситуації та показати, що ефективність на висоті! Керівник одного з місцевих відділів з питань сім’ї, дітей та спорту сказала мені нещодавно, що у справах, пов’язаних з насильством у сім’ї, можливість застосування відновної практики як спільної стратегії всіх залучених фахівців, включно з міліцією, забезпечувала вирішення ситуації на більш тривалий час та принципово іншим чином, ніж виключно дії міліції у найбільш критичний момент кризи. Стосовно третинної профілактики, то деякі пілотні регіони за підтримки місцевих органів влади та судової системи зуміли розвинути практику відновного правосуддя із застосуванням ресурсів, розроблених іншими центрами відновного правосуддя в громадах, створених в рамках цього проекту, що також застосовуються на користь вторинної профілактики, наприклад, у сімейних конфліктах. Наразі ще відсутні чіткі рекомендації міністерств щодо більш масового застосування розроблених у проекті схем і використання наявних ресурсів. Аналізуючи роботу міліції, ми також бачили необхідність у підготовці певної вказівки, щоб міліція у справах дітей могла втручатися у певні ситуації без перекваліфікації їхньої роботи. Також, варто ретельніше продумати, яким чином для забезпечення в Україні виконання європейських та міжнародних стандартів використати унікальний досвід та повноцінно реалізувати величезний потенціал центрів медіації у кримінальних справах, який вони мають зараз. Звичайно, ще потрібно багато чого зробити. По мірі виконання проекту виникають нові 3-4/2009

33

питання, наприклад, стосовно конфіденційності даних, питання застосування Конвенції з прав дитини, яка одночасно забезпечує право на свободу вираження, участь та захист. Оскільки не можна виміряти те, що не вироблено, оскільки цей проект є складним та спирається на взаємозалежність між міліцією та іншими службами та їхню співпрацю у мережі, оскільки енергія, витрачена місцевими органами влади, є дуже значною, оскільки люди мобілізуються на національному рівні, щоб забезпечити більш узгоджені та законні правила гри, оскільки місцеві умови реалізації цього проекту є різними, на вас лежить велика відповідальність розповідати всім про те, що ви робите. Робота з моніторингу та оцінки є також важливою частиною цієї роботи. Вона дозволяє вам аналізувати те, що ви робите, узгодити з тим, що роблять інші, забезпечити місцеву координацію та узгодити її з глобальною та національною логікою. Вам потрібно буде вирішити, як враховувати місцеві відмінності та як пов’язати їх разом. Для цього зберігайте результати роботи та розвивайте самооцінку, здатність самим визначити свій вклад з тої позиції, яку ви займаєте. Незважаючи на новаторський характер відновної практики, вона не є чудодійною. Такий підхід до профілактики не є ні новою релігією, ні новою утопією: це прагматичний та оперативний спосіб роботи, щоб наша молодь змогла засвоїти наші правила співжиття. Його потрібно засвоїти та розвивати в рамках вашої культури, вашої системи цінностей та реалій, які переживає Україна сьогодні. Хотів би також вас підбадьорити, сказавши, що жодній країні, жодній нації ще не вдалось викорінити злочинність, бідність чи насилля. Найбільше, що можна зробити, це докладати якомога більше зусиль для їх попередження та скорочення. Зараз перед нами у Швейцарії стоять ті самі питання, що й у вас. Трохи більше трьох років тому були підписані угоди про партнерство між поліцією та шкільними закладами. Два роки тому було запроваджено нове кримінальне право стосовно неповнолітніх. У 2011 році ми чекаємо новий кримінально-процесуальний кодекс, в якому буде конкретно зазначено, як застосовувати це фундаментальне право щодо неповнолітніх. Зараз ми працюємо тільки над цією перспективою, розробляючи відновну практику для третинної профілактики, і запровадивши, наприклад, ту ж медіацію між неповнолітніми правопорушниками та потерпілими. Десять днів тому я брав участь в остаточному засіданні щодо складання директиви, яка визначає, яким


34

чином прокуратура з питань дітей буде направляти справи на розгляд медіаторам. Яким чином офіцер поліції може швидко направити справу на медіацію? Це питання ще не розглядалось у Швейцарії, тоді як ви вже чітко його ставите у себе. Див не буває, міжнародні норми та шлях розвитку західної цивілізації ставлять перед нами нові й нові виклики. Як висновок хотілося б зазначити, що ми бачимо, як ідея цього проекту — вирішення проблеми правопорушень неповнолітніх через нову стратегію міліції та відновну практику — дозволяє забезпечити ефективний взаємозв’язок профілактики, відновлення та виховання нашої молоді. Міліція, шкільне оточення, соціальна робота дуже багато виграють від цього нового підходу. Водночас, населення сучасної України та майбутні покоління максимально виграють від всього того, чого навчились спільно робити соціальна мережа, міліція, судова система

АКТУАЛЬНА ТЕМА

та їхні партнери на етапі, що передує законним репресивним діям держави, які повинні залишитися останнім засобом для вирішення ситуацій правопорушення. Бажаю вам усім повного успіху у вашій роботі у цьому амбіційному, але реалістичному проекті. На сьогодні його результати прекрасні і це дозволяє сподіватись, що ви сміливо можете йти назустріч неповнолітнім, що конфліктують із законом, чи стосовно яких існує такий ризик, і бути впевненими у своєму успіхові, завдяки важливій співпраці та міжвідомчій координації у профілактичному підході та відновній практиці. Ви демонструєте, що ця модель життєздатна і від вас тепер залежить, чи вона буде перенесена на інші регіони, щоб вона могла охопити усю територію та усіх неповнолітніх. Дякую за увагу та бажаю натхненної праці протягом цих двох днів!

Відновне правосуддя в Україні


РЕГІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ

П

роект «Стратегії міліції для профілактики підліткової злочинності» почав реалізовуватися з червня 2008 р. Розпорядженням міського голови від 27.06.2008 р. № 400-р «Про підтримку Проекту «Стратегії міліції для профілактики підліткової злочинності» у м. Івано-Франківську розпочата реалізація проекту на рівні міста. Відповідно до нього створено Координаційну раду з профілактики злочинності серед неповнолітніх для впровадження регіональної моделі зниження рівня підліткової злочинності та затверджено План заходів у межах реалізації Проекту. До складу Координаційної ради увійшли: заступник міського голови, голова координаційної ради; координатор Проекту «Стратегії міліції для профілактики підліткової злочинності» у м. Івано-Франківську, координатор Центру відновного правосуддя у громаді, секретар координаційної ради; директор Центру соціальних служб для сім’ї, дітей, молоді; заступник начальника Управління освіти і науки; начальник Управління у справах сім’ї, молодіжної та гендерної політики; начальник Відділу з питань діяльності правоохоронних органів, оборони та мобілізаційної роботи; начальник служби у справах дітей; виконуюча обов’язки начальника Кримінальної міліції у справах неповнолітніх; начальник Кримінальновиконавчої інспекції; начальник міського Відділу внутрішніх справ; проректор Прикарпатського юридичного інституту Львівського національного університету внутрішніх справ. План заходів у межах реалізації Проекту, затверджений розпорядженням міського голови, виконано 3-4/2009

в повному обсязі. Зокрема, представники Івано-Франківська організували або взяли участь у таких заходах: y тренінг медіаторів у кримінальних справах; y семінар-презентація для заступників директорів шкіл з виховної роботи; y тренінг для підготовки медіаторів серед школярів; y тренінг навичок «Сімейні групові наради»; y створення служб вирішення конфліктів у школах № 3 та № 7 м. ІваноФранківська, початок їх функціонування; y семінар з технік та інструментів роботи для працівників міліції; y семінар для муль тидисциплінарної команди «Практики профілактики злочинності серед неповнолітніх»; y тренінг для підготовки тренерів серед практичних психологів у сфері діяльності шкільних служб вирішення конфліктів; y тренінг для підготовки тренерівмедіаторів серед школярів. Окрім того, проведено низку заходів, які хоч і не були передбачені розпорядженням міського голови від 27.06.2008р. № 400-р., але були спрямовані на досягнення мети і завдань проекту. Серед них: y у червні 2008 р. організовано та проведено презентаційний семінар з відновного підходу для студентів ВПТУ-5 м. ІваноФранківська, де зафіксовано

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Леся ДИКУН, начальник Центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді м. IваноФранкiвська


АКТУАЛЬНА ТЕМА

36

y

y y

y y

y

y

y

один з найвищих показників кримінальноправових конфліктів; у липні 2008 р. проведено презентаційний семінар у ВПТУ-13 м. Івано-Франківська про відновний підхід при розв’язанні кримінально-правових конфліктів, а також конфліктів серед школярів (студентів); у санаторії-профілакторії «Лімниця» (ІваноФранківська обл.) проведено презентацію ШСРК для шкільного активу 9–11 класів (представники учнівського самоврядування) міста Івано-Франківська; у серпні 2008 р. організовано та проведено тренінг у м. Івано-Франківську для дільничних інспекторів міліції; у жовтні 2008 р. у м. Яремче ІваноФранківської обл. організовано та проведено Робочу зустріч представників пілотних регіонів проекту «Стратегії міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні»; у листопаді 2008 р. в Івано-Франківську організовано кінозйомки фільму в межах реалізації Проекту; у січні 2009 р. організовано робочі зустрічі швейцарського експерта із представниками міської влади в межах моніторингу реалізації проекту; організовано та проведено презентаційний семінар у м. Івано-Франківську для осіб, що умовно засуджені та перебувають на обліку в міліції; у березні 2009 р. організовано та проведено презентаційний семінар у м. ІваноФранківську для осіб, що умовно засудженні та перебувають на обліку в міліції; семінар зі створення шкільних центрів порозуміння для соціальних педагогів шкіл м. ІваноФранківська; у квітні 2009 р. підготовлено та презентовано на Вченій раді Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника програму спецкурсу «Відновне правосуддя». Цей спецкурс введено до навчальної програми зазначеного ВНЗ; проведено інформаційну презентацію для студентів Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника щодо вибору спецкурсу «Відновне правосуддя». Внаслідок таких дій цей спецкурс обрало 73 студенти зі 120; у травні–червні 2009 р. організовано та проведено презентаційний семінар щодо діяльності в межах проекту для кримінальної міліції у справах дітей Івано-Франківської області.

Кількісно-якісні показники: y приблизно 240 працівників системи органів місцевого самоврядування, освіти, соціальних служб, міліції, суду, прокуратури, органів виконання покарань, громадських організацій поінформовані про сутність трирівневої моделі профілактики злочинності серед неповнолітніх; y у семи загальноосвітніх школах створено шкільні служби вирішення конфліктів (Шкільні центри порозуміння); y проведено близько 40 медіацій, кіл у Шкільних центрах порозуміння; y долучено 16 студентів Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника як волонтерів до реалізації Проекту. Заслуговує на увагу реалізація третинного рівня профілактики злочинності неповнолітніх. Зокрема, Центр відновного правосуддя реалізовує свою діяльність на базі Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Це допомагає залучити більшу кількість студентів-юристів до відновних технологій. Окрім того, курс відновного правосуддя впроваджено в навчальний процес Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Він читається для студентів п’ятого курсу. Налагоджено співпрацю з отримання інформації про кримінально-правові конфлікти з кримінальною міліцією в справах дітей ІваноФранківської обл., міським судом, адвокатським об’єднанням «Юридичний центр», Центром соціальних служб для дітей, сім’ї, молоді, службою у справах дітей, кримінально-виконавчою інспекцією, громадськими організаціями, які займаються захистом прав та законних інтересів громадян. Проведено більше 20 заходів, пов’язаних із презентацією, вивченням та впровадженням на практиці трирівневої моделі профілактики злочинності, більшість із яких відбувалась із залученням працівників міліції та спрямовувалась на цю цільову аудиторію. Загалом із партнерських структур надано інформацію про 46 кримінальних справ та 53 інших конфлікти; проведено 72 попередні зустрічі, 12 медіацій.

Відновне правосуддя в Україні


СПІВПРАЦЯ ЦЕНТРУ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В БІЛІЙ ЦЕРКВІ З ОРГАНАМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Запис виступу на конференції Шановні учасники конференції! Такі зібрання — надзвичайно важливі, бо дають можливість нам, практикам з регіонів, зустрітися і обмінятися досвідом. Ми долучилися до проекту, коли вже мали певний досвід роботи з неповнолітніми в рамках ініціативи зі створення системи ювенальної юстиції в Київській області. І тоді ми вирішили, що в рамках саме цього проекту варто щільніше знайомити всіх суб’єктів ювенальної юстиції (а це і кримінальна міліція у справах дітей, і служба у справах дітей, і судова гілка влади — абсолютно всі, хто дотичний до вирішення проблем неповнолітніх) з відновними практиками. Для нас було важливим, щоб люди зрозуміли, що це за механізм, як він діє і, навіть якщо не дуже почали підтримувати, то принаймні хоча б не чинили спротив щодо впровадження цих відновних практик. Таким чином, коли у нас розпочався проект створення вже безпосередньо Центру відновного правосуддя в громаді, у нас не було великих проблем з тим, як порозумітися з представниками кримінальної системи. Тобто ці люди вже розуміли і проблематику, і суть відновних програм, і те, як вони діють. Мабуть все-таки це сприяло тому, що далі стало набагато легше працювати. Якщо ми згадаємо найперші справи, з якими ми працювали, то інформацію ми отримували від нашого міськрайонного суду: є такато справа, і висить інформація про діяльність самого Центру і учасники кримінальної ситуації можуть звернутися за послугами в Центр відновного правосуддя. Зараз, із напрацюванням певного досвіду (і це можна назвати 3-4/2009

одним із найголовніших результатів цієї роботи), ситуація змінилася і медіація вже стала все-таки проводитись на етапі досудового слідства. Тобто десь понад 20 останніх медіацій проводились саме на етапі досудового слідства, а інформація про те, що трапилася ситуація — будь ласка, можете працювати — надходить саме від органів слідства. Яким же чином відбувається передача справи? Перш за все, знову ж таки, завдяки тому, що постійно відбувалося інформування громади (тобто це і висвітлення в засобах масової інформації діяльності Центру, і те, що все-таки координати самого Центру знаходяться абсолютно всюди), учасники кримінальної ситуації можуть звернутися за послугами. Але також слідчі говорять про те, що ось у нас є такий центр, і, якщо ви хочете, ви можете скористатися такими його послугами. Ну і, звичайно, інформацію отримує і сам координатор. Координатор безпосередньо вже зв’язується з медіаторами. Він вирішує, хто саме з медіаторів буде працювати зі справою, бо зазвичай це люди, які мають постійне місце роботи і на волонтерських, в основному, засадах працюють в таких центрах. У кого виходить з часом — береться за справу, вивчає її і починає проводити попередні зустрічі з учасниками кримінальної ситуації. І, як вже не раз зазначалось (і Галина Іванівна Садичко про це говорила, і взагалі всі медіатори, які мають досвід роботи), справді ефективність проведення

Інна ЛУЦЕНКО, голова регіонального осередку Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» в Київській області


38

самої медіації залежить від того, наскільки вдало будуть проведені попередні зустрічі. Якщо ми дуже добре попрацювали з вами на цьому етапі роботи, то, звичайно, саму медіацію вже провести не так то і складно. Нарешті у нас налагоджена також співпраця з органами прокуратури. Взагалі ви ж то знаєте, що це особливий орган і до всього нового ставиться дуже обережно. Мабуть, все-таки, рушійною силою для наших прокурорів став лист Генерального прокурора щодо залучення громадських організацій до вирішення певних категорій кримінальних справ і дуже допомогло те, що у додатку був поданий перелік всіх громадських організацій, які займаються відновними практиками. Нам це також допомогло і на сьогодні між громадською організацією і прокуратурою підписана така угода про співпрацю і, в принципі, проблем з цим також немає. Коли ми сьогодні говоримо по трирівневу модель профілактики, то маємо згадати і про шкільні служби порозуміння. У місті Біла Церква всього 24 загальноосвітні школи, і в кожній такій школі створено Центр порозуміння. Яким чином відбувалося навчання? Ми вирішили, що по 10 представників від кожної школи в рамках літнього оздоровчого табору ми зможемо підготувати як шкільних медіаторів. Тобто діти мали можливість не лише відпочити, а й попрацювати в тренінгових групах і навчитися технологіям медіації. Були і дуже цікаві розваги для дітей, і активна навчальна

АКТУАЛЬНА ТЕМА

програма. На жаль, ці новостворені служби зараз перебувають на різних етапах розвитку і ми також аналізуємо чому. Усе-таки велика роль у цьому координатора служби. Тому пріоритетним завданням сьогодні є відбір шкільних координаторів — слід все-таки дуже ретельно підходити до вибору особи, яка буде координувати діяльність шкільної служби порозуміння. Також одним із завдань є підготовка цих людей: щоб вони дійсно були спроможні допомогти шкільним медіаторам у розв’язанні організаційних питань, які виникають. Тому що інтерес у дітей є, і він дуже великий. І майже всі ті діти, які пройшли навчання, готові працювати. Але, на жаль, у силу того, що не всі координатори спрацьовують так, як це має бути на місцях, то дійсно ми стикаємось з таким фактом, що інтерес дітей з часом зменшується. Ми переконалися в тому, що дійсно, якщо ми вдало будемо працювати в школах на першому рівні профілактики, то правопорушень серед дітей буде менше. Коли ми проводимо тренінгові заняття для дітей у школі, і, навіть не з метою підготовки медіаторів, а перш задля того, щоб діти розуміли природу конфлікту, вони відразу демонструють вищу здатність конструктивно вирішувати конфліктні ситуації. І якщо всі ми дійсно вдало попрацюємо на первинному рівні профілактики — у школі, то нашим медіаторам у кримінальних справах на третьому рівні все-таки буде менше роботи. Дякую за увагу.

Відновне правосуддя в Україні


РЕАЛІЗАЦІЯ ПЕРВИННОГО ТА ВТОРИННОГО РІВНІВ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В ЖМЕРИНЦІ

Д

якую за надану можливість висловити свої міркування, які ґрунтуються на майже трирічній роботі в цьому проекті. Знаєте, поки я сидів у президії, то отримав насправді просто велике задоволення від виступів своїх колег, тому що глибоко переконаний, що такі яскраві приклади, такі успішні історії є свідченням того, що ці практики (первинна модель профілактики і взагалі відновні підходи) діють, вони мають дуже потужний ефект, і це є свідченням того, що потрібно їх і в усіх інших регіонах імплементувати в роботу в цілому всієї громади. Тому я пишаюсь досягненнями своїх колег. Насправді це дуже велика справа, яка нас наснажує. Про нашу діяльність у м. Жмеринці на багатьох проведених конференціях ми згадували і презентували напрацювання за всіма трьома напрямками моделі профілактики. Окрім того, ми маємо багато фільмів, друкованих видань тощо. Крім того, статистику за підсумками роботи цього проекту ви мали можливість переглянути, і в роздаткових матеріалах маєте ще такі гарні, насичені, коричневого кольору книжечки1, у яких це все описано. Насправді маю бажання акцентувати вашу увагу на наступних речах. По-перше, ми на багатьох конференціях (саме наша команда, мультидисциплінарна команда міста Жмеринки, тобто всі ті фахівці, представники всіх тих структур, які залучені до роботи координаційної ради з профілактики підліткової злочинності, взагалі з реалізації цього проекту і впровадженні відновних підходів) завжди 1

Регіональна модель профілактики підліткової злочинності: досвід упровадження. — К., 2008. — 60 с.

3-4/2009

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Запис виступу на конференції декларуємо те, що для нас головне — первинна профілактика. Я дуже часто роблю на цьому акцент і поясню чому. Всі три є ключовими насправді. Оскільки наше основне завдання — це не просто імплементувати в Україні відновні підходи, а зменшити (це моя думка) рівень підліткової злочинності в Україні шляхом використання цих відновних підходів. Вторинна та третинна профілактика — це вже робота з наслідками. І, я думаю, як би ефективно ми не працювати, все одно, поки зростатиме підліткова злочинність, тих наслідків буде все більше і більше. І навіть якщо ми будемо проводити все більше медіацій кримінальних випадків, рівень підліткової злочинності не буде зменшуватися. Тому ми зробили для себе висновок, що наше основне завдання — саме виховання у молодих людей, тобто неповнолітніх, навичок мирного співіснування в громаді, у своїх соціумах, у колективах або навіть вміння спілкуватися без насилля. Тобто практично того, чим є первинна профілактика, яка також має багато цікавих методик, які працюють і доводять, що вони дійсно ефективні. Це і те, що згадувалося — робота шкільних служб порозуміння, медіація однолітків, проведення кіл, також цікава програма — програма життєвих навичок. Тобто є багато таких програм, які нам дають можливість, якщо взяти глобально, виховати молоде покоління, яке отримає ті практичні життєві навички. І що цікаво, хто є психолог, знає, що чим менший вік має молода людина, тим

Святослав НІКОЛАЙЧУК, громадська організація «Ініціатива», м. Жмеринка


40

більш буквально вона сприймає інформацію, яку їй дають. І сприймає так, що потрібне закладається в цінностях, тому що, коли молода людина має більш старший вік, у неї цінності вже сформувалися і змінити її світогляд вже набагато важче. І коли таким чином буде акцентуватися увага саме на первинну профілактику, ми матимемо як результат нове покоління, яке буде спілкуватися більш ефективно, без використання таких механізмів, як позиція сили, зокрема. І тоді ми, відповідно, будемо виконувати наше основне завдання. Тобто буде зменшуватися рівень підліткової злочинності. Більшу частину свого життя, неповнолітній, наприклад, проводить у навчальних закладах. І це саме те місце, у якому ми можемо вжити якихось заходів для виховання цього підлітка. Тому що, на жаль, ми не можемо це зробити в сім’ї, на жаль, ми не можемо цього зробити на вулиці. А в навчальних закладах, чи то школах, чи то в якихось профтехучилищах, чи навіть у школахінтернатах, ми це можемо зробити, впроваджуючи і використовуючи ці всі надбання, відновні підходи, які ми маємо. І на цьому важливому аспекті я хочу акцентувати вашу увагу. Тому що тоді ми досягаємо дійсно великих результатів. Я розумію, що це не короткотривалий процес, що це довготривалий процес, але наслідки, результати від того процесу матиме нове покоління. А це є не просто покоління, яке буде вміти вирішувати конфлікт розмовою, а не бійкою, а це вже буде нова якість життя. Тому що ці методики, хто знає, хто цікавився, в усьому світі використовуються не тільки, скажімо, у правовій системі у тих випадках, коли скоєне правопорушення чи злочин, а і в бізнесі, у якихось комерційних стосунках, основний принцип яких: має бути прийняте таке взаємовигідне рішення (як і в медіації, так і у всіх інших сферах), яке задовольняє обидві сторони. Це і є одна з цінностей у всьому цивілізованому світі, зокрема у Євросоюзі, США, Канаді тощо. Це такий перший акцент. І ще одна річ, на якій я хотів наголосити — це стосовно інформування про те, чим ми займаємося. Насправді зроблено за ці три роки дуже багато, нам є чим пишатися,тому що в тих регіонах зокрема, де проваджуються ці методики, люди вже знають, що таке є. Найпоширеніше, що знають про те, що ми робимо, — це слово медіація. Поки його плутають зі словом медитація чи іншими словами, але важливо, що люди вже знають про це. Але лишається відкритим питання, чи вони це підтримують. Реформи відбуваються завжди не зверху вниз, а, як правило, знизу вверх (що набагато ефективніше). Тобто коли суспільство каже, що

АКТУАЛЬНА ТЕМА

нам це потрібно, тоді більш ефективно відбуваються зміни. Наша трирічна робота показала, що насправді основна частина населення скептично ставиться до цих практик (я не кажу зараз про тих фахівців, які, скажімо, цим займаються, а про більшу частину населення, тобто, наших клієнтів, з якими ми працюємо), тому що вони сприймають це як чужорідне — американське, новозеландське чи ще якесь інше, але не наше. Наша колега, наш вчитель, натхненник, яка розробляла ці основні механізми, методологію, яку ми використовуємо, Альона Горова допомогла нам знайти історичне підтвердження тому, що відновні практики закорінені і в нашій українській традиції: наприклад, подібні практики існували за часів скіфів, трипільської культури, козацтва. І коли ми почали робити акцент на тому, що таким чином вирішували питання, розв’язували конфлікти саме наші предки-пращури, то ефективність сприйняття цих методик виросла ну просто в рази, до майже 90–95%. І з часом ми прийшли до тієї думки, що потрібно нашу інформаційну компанію перебудовувати докорінно, роблячи акцент на тому, що це є наші традиції. Тобто все те, що нам пропонується, насправді наше, рідне. А те, що наше, рідне — ми в це віримо, ми це сприймаємо. Тому рецепт, який хочу вам запропонувати: потрібно інформаційну кампанію перебудовувати на те, щоб відроджувати історію цих традицій. І тоді люди значно легше сприйматимуть відновні підходи, у нас стане набагато більше прихильників, і нашою справою стане легше займатися. На сьогодні в рамках проекту, який стосується роботи з міліцією і розробки стратегій профілактики підліткової злочинності для міліції, проведено колосальну роботу, і нам є чим пишатися. Так, маємо Лист Т. Бухтіарової, начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей, «Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей», підписаний 30 вересня цього року. Згідно з цим Листом, правоохоронці можуть передавати справи на медіацію в ЦВПГ; рекомендовано встановлювати інформаційні стенди про медіацію в приміщеннях кримінальної міліції у справах дітей, у районних відділах тощо. Це вже є прогрес і це, нам здається, той інструмент, який полегшує нашу роботу. І на закінчення хочу подякувати команді Українського Центру Порозуміння, яка протягом всіх цих років такою неймовірною працею і нас наснажувала, і сама була потужним рушієм цього процесу в нашій країні. Дякую за увагу. Відновне правосуддя в Україні


ЗМІНА ПІДХОДІВ ДО РОЗУМІННЯ РОЛІ МІЛІЦІЇ У ПРОФІЛАКТИЦІ ПРАВОПОРУШЕНЬ: ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ ТРЕНІНГІВ З ПИТАНЬ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ МВС УКРАЇНИ

П

рофілактична діяльність — спеціальний вид правоохоронної діяльності, що має свої специфічні предмет, цілі, методи й вимагає від суб’єкта названого виду діяльності не тільки юридичних, а й психологопедагогічних знань, а також знань в галузі соціології, дефектології, медицини (психіатрії та наркології). Профілактична діяльність так чи інакше здійснюється всіма працівниками ОВС, але найбільшою мірою вона виконується працівниками служби ДІМ, а стосовно неповнолітніх — працівниками КМСД. Проте ефективність цієї діяльності невисока. На думку фахівців, причина цього — у відсутності належної фахової підготовки. Серед ВНЗ МВС України до цього навчального року не було навчального закладу, де б готували працівників КМСД, або де викладалися б такі навчальні дисципліни, як «Профілактична діяльність», «Профілактика злочинності неповнолітніх», адже вони навчальними планами ВНЗ МВС України не передбачені. Слід зазначити, що у 2006 р., за сприяння Швейцарської агенції розвитку та співробітництва, в Україні було видано навчальний посібник «Злочинність неповнолітніх: причини, наслідки та шляхи запобігання», що отримав гриф «Рекомендовано МОН України» (автори — С. І. Яковенко, Н. Ю. Максимова, Л. І. Мороз та ін. — К., 2006. — 246 с.), зорієнтований на курсантів і студентів ВНЗ юридичного та психолого-педагогічного 3-4/2009

профілю, фахівців в галузі соціальної роботи та всіх зацікавлених у зниженні рівня злочинності серед дітей та підлітків, а також методичний посібник для тренерів «Сучасні стратегії запобігання злочинності неповнолітніх» (автори Мороз Л. І., Ірхін Ю. Б., Левенець О. А.; за ред. С. І. Яковенка. — К., 2006). У 2006 р. на базі нашого інституту було проведено тренінг-семінар для 25 викладачів ВНЗ МВС України, зацікавлених у використанні ідей комплексної профілактики злочинності неповнолітніх та її трансляції курсантам та слухачам факультетів підвищення кваліфікації. В усі ВНЗ МВС України нами було безкоштовно передано комплект навчальних посібників та посібників для тренерів. Як результат — використання отриманих знань викладачами в навчальному процесі, у дисциплінах, де розглядаються питання профілактики злочинності. У 2008 р. підготовлено та видано навчальний посібник «Сучасні стратегії міліції щодо запобігання злочинності неповнолітніх». Він містить інформацію про причини та наслідки злочинності неповнолітніх, класичні та інноваційні підходи до її зниження. Наголос зроблено на регіональній моделі створення безпечного середовища в громаді й комплексній профілактиці негативних явищ серед дітей. Йдеться про вдосконалення

АКТУАЛЬНА ТЕМА

Людмила МОРОЗ, професор кафедри практичної психології Київського національного університету внутрішніх справ


АКТУАЛЬНА ТЕМА

42

соціальної інфраструктури регіону; активізацію та координацію зусиль всіх зацікавлених сторін; про перенесення наголосу у боротьбі зі злочинністю неповнолітніх з виявлення окремих осіб, які вже скоїли злочин, на впровадження популяційних стратегії, коли увага зосереджена на ранніх проявах девіантності неповнолітніх, на проблемних сім’ях, особах, що втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, формують негативні потреби та звички. Пропонована модель передбачає використання методів мікрокримінологічного аналізу, проактивного управління ситуацією, що здійснюється органами місцевого самоврядування, за участі міліції, соціальних служб, громадськості та відновних практик. Водночас у посібнику описана індивідуальна профілактична робота, яка передбачає корекцію відхилень у розвитку та поведінці окремих неповнолітніх, що належать до «групи ризику»; показано, яким чином дільничні інспектори міліції співробітники кримінальної міліції у справах дітей можуть співпрацювати з фахівцями соціальних служб і використовувати потенціал громади, волонтерів. На додаток розроблено методичний посібник для тренерів «Сучасні стратегії запобігання злочинності неповнолітніх». У вересні 2008 р. проведено дводенний тренінг-семінар для 26 викладачів ВНЗ МВС України з метою навчання методиці проведення тренінгів за вказаною тематикою для курсантів, магістрів, офіцерів на курсах підвищення кваліфікації. Після того нами була проведена супервізія впровадження тренінгу у навчальний процес ВНЗ МВС. Навчальний курс складався з двох навчальних днів (24–25 вересня 2009 р.): по чотири сесії на день з двома кава-брейками та перервою на обід. Для проведення тренінгу-семінару залучалися курсанти факультету громадської безпеки та соціальної роботи Прикарпатського юридичного інституту; факультету підготовки слідчих Львівського державного університету внутрішніх справ; факультету кримінальної міліції Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ. Після закінчення тренінгу учасниками була заповнена анкета та проведений аналіз тренінгсемінару з тренером.

неповнолітніх, однокурсників; сподобалась сама методика тренінгу, отримали багато інформації). Відповіді на запитання анкети свідчать, що матеріал, викладений на тренінгу, засвоєно. Щодо розуміння регіональних особливостей моделі профілактики правопорушень серед неповнолітніх, то, на думку респондентів, вони полягають у «наближенні до «землі», підвищення ролі громади, створенні координаційної ради, залучення фахівців соціальних служб». Роль дільничного інспектора в процесі реалізації профілактичних програм полягає в тому, що «він їх організатор, виконавець, він представник влади, функціональним обов’язком якого є допомога людям, профілактика злочинів, ДІМ здійснює пропаганду правових знань, співпрацює з ЗМІ, КМСД, соціальними службами, закладами освіти, сім’ями». Щодо форм роботи, що використовувалися під час семінару, з огляду на розуміння інноваційних стратегій профілактики протиправної поведінки серед неповнолітніх, корисними вважають «активні методи навчання — робота в групах, різні вправи, криголами та групові дискусії, їх застосування сприяло кращому розумінню психології підлітка, відмінностей різних рівнів профілактики, суті медіації, активна роль всіх учасників тренінгу, можливість висунення пропозицій щодо нових форм профілактики». Усі учасники вважають, що існує реальна потреба впроваджувати сучасні стратегії запобігання злочинності неповнолітніх, оскільки «треба йти у ногу з часом, запозичувати ефективні європейські методи роботи, оскільки злочинність вдосконалюється, роботу міліції теж треба постійно вдосконалювати. Якщо не зупинити підлітка вчасно, його вже ніщо не зупинить, отже профілактика для міліції має провідне значення. Медіація — добра альтернатива позбавлення волі, тюрма людей кращими не робить». Для вдосконалення такого семінару респонденти запропонували «проводити тренінги у практичних підрозділах, з керівними кадрами, більш часто, із запрошенням досвідчених практичних працівників, представників громадськості, самих підлітків, цивільних фахівців, вчителів тощо: проводити тренінги і з інших тем, що мають практичне значення».

Аналіз анкети

Івано-Франківськ (ДІМ)

У цілому, очікування учасників тренінгу виправдалися (було цікаво; дізналися багато нового про медіацію, про профілактику й особливості

Тренінг доречно запровадити в курсі навчальної дисципліни «Діяльність міліції задля громадської безпеки», яка читається на четвертому курсі для Відновне правосуддя в Україні


Матеріали конференції «Профілактика правопорушень серед дітей та молоді:...

спеціалістів з правоохоронної діяльності (18 год.) — 128 осіб та для магістрів спеціалізації «правознавство» у рамках дисципліни «Запобігання правопорушень неповнолітніх» (54 год, із них 16 год — аудиторні) — 27 осіб. Львів (слідчі) Тренінг доречно запровадити в курсі навчальної дисципліни «Кримінологія», яка читається на четвертому курсі для спеціалістів (державне замовлення) за фахом «правознавство» (36 год.) — 203 курсанти та на третьому курсі для бакалаврів «правознавство» (госпрозрахункова форма навчання) в рамках дисципліни «кримінологія» (36 год.) — 247 студентів. Сімферополь (кримінальна міліція) Тренінг доречно запровадити в курсі «Оперативно-розшукова діяльність» при вивченні теми «Оперативно-розшукова профілактика злочинності». Також плануємо впровадити в

3-4/2009

43

Академії управління при підвищенні кваліфікації КМСД, слідчих та при підготовці магістрів Вважаємо за доцільне для детальнішого ознайомлення зі специфікою впровадження моделі у регіоні до участі в заході запрошувати представників БО «Український Центр Порозуміння. Ми плануємо вийти з пропозицією до МОН та МВС ввести в навчальні плани дисципліну «Профілактика злочинності неповнолітніх» як дисципліну вільного вибору навчального закладу. На нашу думку, такий курс може складатися з чотирьох навчальних модулів й охоплювати 18 окремих тем (36 год. аудиторних занять). Очікуваний результат запровадження курсу полягає у формуванні знань ключових термінів та понять, теорій, що пояснюють причини негативних проявів серед дітей та молоді; умінь, необхідних для успішного використання сучасних форм і методів профілактичної роботи. Названий навчальний курс може бути реалізований у вигляді тренінгу. Відповідні методичні матеріали розроблені і будуть передані для використання.


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ від 11.09.2009 р. N 1/9-632

ЛИСТ Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій

ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ПРЕВЕНТИВНОГО ВИХОВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ З ПОДОЛАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ На виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007– 2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1767, Міністерством освіти і науки України, органами управління освітою, педагогічними колективами навчальних закладів проводиться організаційна та профілактична правовиховна робота, спрямована на зниження рівня злочинності серед неповнолітніх. Системна робота Міністерства, консолідація зусиль інституцій різного рівня із зазначеного питання дають позитивні результати. Упродовж останніх років зберігається динаміка зменшення кількості неповнолітніх злочинців і кількості злочинів, вчинених ними. За статистичними даними МВС, рівень злочинності неповнолітніх, починаючи з 2004 р. знижується на всій території України. У першому півріччі 2009 р., у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, загальна кількість злочинів, вчинених неповнолітніми та за їх участю, знизилася на 26,2% — з 671 у січні — червні 2008 р. до 496 у першому півріччі 2009 р. Зменшилася на 14,2% кількість неповнолітніх, які вчинили злочини. Так, у першому півріччі 2009 р., в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, загальна кількість неповнолітніх, які скоїли злочини, знизилася на 1054 — з 7441 у січні-червні 2008 р. до 6387 у першому півріччі 2009 р. З них кількість учнів шкіл, гімназій, ліцеїв, які скоїли злочини, зменшилась на 19,6%. Зазначена динаміка має тенденцію до зниження в переважній більшості областей України. Найкращі результати — у Харківській (–31%), Миколаївській (–26,9%), Запорізькій (–22,6%) областях, в АР Крим (–25,2%). Зменшилася на 26,2 % кількість злочинів, вчинених неповнолітніми у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Найменше зазначених правопорушень — у м. Севастополі (1), у Волинській (2), Рівненській (3), Закарпатській та Чернігівській (по 5) областях. Значно зменшилась кількість таких злочинів у Волинській (–88,2%), Київській (–74,3%), вдвічі — у Житомирській, Харківській і Донецькій областях.

Відновне правосуддя в Україні


Щодо поліпшення превентивного виховання та профілактичної роботи...

45

Зменшилася на 19% (на 240 учнів) кількість неповнолітніх, втягнутих у злочинну діяльність. Найвагоміші позитивні зрушення щодо зазначеної проблеми зафіксовано у Полтавській (–56,8%), Сумській (–47,8%), Кіровоградській (–46,4%), Херсонській та Рівненській (по –44%) областях. Зменшилася на 32,6% кількість неповнолітніх, які стали жертвами зґвалтувань (або замахів), на 22,2% — жертвами умисних тілесних ушкоджень; на 34,2% менше учнів потрапили у ДТП. Разом з тим, незважаючи на загальні позитивні тенденції, аналіз стану підліткової злочинності свідчить, що криміногенна ситуація в дитячому та підлітковому середовищі залишається складною і тривожною, а зазначена проблема — досить гострою та актуальною для суспільства. Так, у ряді областей кількість неповнолітніх, які скоїли злочини, зросла: у Львівській — на 19,4%, Волинській — на 13%, Чернігівській — на 9,9%. За оперативними даними МВС, на медичних обліках наркоспоживачів перебуває 3,4 тис. неповнолітніх. У Київській та Черкаській областях збільшилася кількість неповнолітніх, втягнутих у злочинну діяльність (відповідно на 55,6% і 33,3%). Насторожує і той факт, що 979 неповнолітніх скоїли злочини у стані алкогольного сп’яніння, 814 — повторно, на 12,9% зросло число неповнолітніх, які потерпіли внаслідок торгівлі людьми. Міністерство освіти і науки України вважає необхідним продовження цілеспрямованої системної роботи щодо профілактики злочинності та правопорушень серед учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів. З цією метою: 1. Міністерству освіти і науки Автономної республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій: y проводити щоквартально моніторинг стану злочинності та правопорушень серед неповнолітніх, узагальнювати його результати і розробляти рекомендації щодо поліпшення превентивно-профілактичної роботи з попередження дитячої злочинності, бездоглядності та безпритульності; y вжити заходів щодо забезпечення змістовного дозвілля та зайнятості учнівської молоді в позаурочний час шляхом створення умов для здобуття позашкільної освіти, розвитку мережі гуртків у загальноосвітніх навчальних закладах, спортивні секції; y систематично проводити спільно з працівниками МВС і соціальних служб акції «Канікули», «Урок», «Вокзал» тощо, спрямовані на запобігання злочинності серед неповнолітніх, дитячій бездоглядності та безпритульності. 2. Керівникам загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів: y сформувати у кожному загальноосвітньому та професійно-технічному навчальному закладі банки даних про учнів, схильних до правопорушень, і організувати їх психолого-педагогічний супровід; y вжити заходів щодо підвищення рівня психолого-педагогічного діагностування учнів, проведення з ними індивідуальної правовиховної роботи; y вжити заходів щодо залучення дітей з «групи ризику» до позашкільної освіти, до організованих форм відпочинку, в т. ч. у канікулярний період; y залучати органи громадського самоврядування закладу до проведення превентивнопрофілактичних заходів; y приділити належну увагу просвітницькій роботі серед батьків. Про проведену роботу просимо інформувати Міністерство у терміни, визначені наказом МОН від 20.01.2007 № 27 «Про заходи Міністерства освіти і науки України на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки», за формою, що додається. Крім того, для узагальнення й аналізу Міністерством стану злочинності та правопорушень серед неповнолітніх просимо подавати щоквартально (до 5 квітня, до 5 липня, до 5 жовтня, до 5 січня) відділу позашкільної освіти, виховної роботи та захисту прав дитини статистичні дані на паперових і магнітних носіях (e-mail: a_serednytska@mon.gov.ua) за формами, що додаються: Лист МОН від 17.05.2004 № 32/9-–448 щодо звітності про стан злочинності та правопорушень серед учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів вважати таким, що втратив чинність. Заступник Міністра П. Б. Полянський

3-4/2009


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ДЕПАРТАМЕНТ КРИМІНАЛЬНОЇ МІЛІЦІЇ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ 30 вересня 2009 року № 58/2 — 1892

Начальникам відділів КМСД ГУМВС УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, УМВС на залізницях

ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ТРИРІВНЕВОЇ МОДЕЛІ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ Міністерство внутрішніх справ України приділяє значну увагу вивченню позитивного досвіду іноземних колег у сфері профілактики правопорушень серед дітей та його адаптації з метою впровадження в Україні. Злочинність в підлітковому середовищі необхідно розглядати як складне соціально-правове явище, яке поєднує в собі вчинення дітьми суспільно-небезпечних дій і негативні соціальні явища та впливи, що їх спричинюють і порушують розвиток підлітків, через що вони не приймають загальні суспільні цінності та не відчувають відповідальності за їх дотримання. Враховуючи це, Департаментом кримінальної міліції у справах дітей було підтримано реалізацію у Дарницькому районі м. Києва, містах Вінниці, Івано-Франківську та Жмеринці (Вінницька область) проекту «Стратегії міліції щодо профілактики злочинності неповнолітніх в Україні», метою якого є зниження підліткової злочинності серед дітей шляхом формування безпечного середовища, впровадження в роботу процедур відновного правосуддя. Результатом впровадження проекту стала трирівнева модель профілактики підліткової злочинності. Подібна модель профілактики може здійснюватися на рівні всього суспільства, окремого регіону, соціальної групи, закладу, підлітка. Первинна профілактика спрямована на формування в підлітковому середовищі неприйняття і категоричну відмову від негативних звичок та асоціальної поведінки. Її змістом є надання інформації про наслідки вчинення правопорушень, роз’яснення правових норм, здійснення профілактичних заходів по формуванню здорового способу життя, створення умов для самореалізації підлітків у різних видах творчої, інтелектуальної та громадської діяльності. Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення певних негативних явищ, що мають місце у суспільстві чи окремій соціальній групі. На цьому рівні важливим є проведення профілактичних заходів з дітьми груп ризику, які перебувають на превентивних обліках в КМСД. Третинна профілактика — це робота, що здійснюється з дітьми, які потребують індивідуального підходу, перебувають на профілактичних обліках і спрямована на попередження рецидиву. Запорукою успішної профілактичної роботи в цьому напрямку буде розуміння дитиною-правопорушником своєї протиправної поведінки, і відшкодування заподіяної внаслідок злочину шкоди, застосування як покарання не примусових, а альтернативних їм методів, таких як відновні процедури або процедури примирення (медіації) правопорушника з потерпілим. Постановами Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» та від 15.05.2006 № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» судам рекомендовано залучати до проведення медіації відповідні громадські організації. Законом України від 15.04.2008 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуальних кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» розширено можливості застосування процедур звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вперше вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, передбачені ст.ст.45 та 46 КПК України. Відповідно до цих статей особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у разі щирого каяття, активного сприяння слідству або примирення з потерпілим при умові повного відшкодування збитків, Відновне правосуддя в Україні


Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей

47

заподіяних правопорушенням. У зв’язку ДОДАТОК ДО ІНСТРУКТИВНОГО ЛИСТА ДЛЯ з цим Генеральним прокурором України ПРАЦІВНИКІВ КМСД направлено лист від 01.08.2008 № 09/1233 вих-08-236окв «Щодо використання Про організацію трирівневої моделі профілактики процедур примирення у кримінальному правопорушень серед дітей проваджені та розширення альтернативи Перелік організацій, які проваджують відновні підходи та кримінальному переслідуванню». програми відновного правосуддя (станом на січень 2009 р.) Такий підхід до вирішення справ про злочини невеликої тяжкості або вчинені Контактна вперше особливо актуальний у відношенРегіон Організація Телефон,e-mail особа ні неповнолітніх правопорушників, де м. Київ «Український Мар’яна (044) 537 10 07 відновні процедури, застосовані з метою Центр Синюшко (044) 280 39 18 Порозуміння» (ф.) примирення, слугуватимуть засобом uccg@uccg.org. виправлення порушених суспільних відua носин, сприятимуть зміні дитиною свого Ірина (050) 917 74 15 м. Сімферополь, «Український ставлення до злочину на негативне. Камілова irikami@mail.ru АР Крим Центр Ураховуючи викладене, з метою зниПорозуміння» ження рівня рецидивної злочинності в м. Біла Церква, (095) 80-600-68 Регіональний Луценко Інна Inna_lko@ukr.net осередок підлітковому середовищі, запровадження Київська обл. Всеукраїнської практики застосування відновних профундації цедур при вирішені справ про злочини, «Захист прав дітей» у вчиненні дітьми, у разі відшкодування Київській обл. шкоди і наявності підстав для примим. Дрогобич, «Молодіжний Марічка (050) 661 16 50 рення правопорушника з потерпілим, Львівська обл. клуб Николаїшин mpdr@mail.ru необхідно: Дрогобиччини» mkddr@mail.ru drb_teen@ukr.net 1. Налагодити взаємодію з громадВеличко (0432)35 00 22 м. Вінниця ВОГО ськими організаціями, що здійснюють Наталія (063)626 67 85 «Подільська посередництво у кримінальних справах із агенція зазначенням їх контактних даних (згідно регіонального розвитку» з додатком). У підрозділах облаштувати «Ініціатива» Святослав (096) 315 02 67 інформаційні стенди, на яких розмістити м. Жмеринка, Ніколайчук zhmediator@ доступну для населення інформацію про Вінницька обл. gmail.com застосування відновних процедур. Юрій (063) 414 60 99 м. ІваноРегіональна 2. При проведені дослідчих перевірок Франківськ Микитин mykytyn@mail.ru громадська організація по справах щодо дітей, які вперше вчини«Інститут ли злочини невеликої тяжкості ретельно права і демовивчати причини і умови скоєння злочикратичного розвитку ну та особистість підлітка, інформувати Прикарпаття» громадські організації, які здійснюють Галина (06556) 2 08 94 Агентство посередництво на стадії досудового про- смт (050) 932 68 76 регіонального Садичко Красновадження у кримінальних справах. ooarrgarmonia@ розвитку гвардійське, mail.ru «Гармонія» 3. За наявності підстав для прове- АР Крим Галина (0642) 717 378 «Луганська дення відновних процедур у справах за м. Луганськ Тищенко lrmg@tele.com. обласна фактами учинення підлітками вперше ua група злочинів невеликої тяжкості, при здіймедіації» сненні передачі матеріалів попередньої м. Львів Олеся (050) 936 84 50 Благодійний перевірки, письмово інформувати слідчі Бік (032) 233 43 84 фонд obik.space@ «Простір без підрозділи. gmail.com конфлікту» 4. В системі службової підготовки Інна (048) 728 62 90 м. Одеса «Одеська передбачити ознайомлення з сучасниТерещенко orgm@paco.net обласна ми ефективними методичними підходагрупа медіації» ми і методами профілактичної роботи з м. Харків «Молодь за Галина (057) 719 49 39 неповнолітніми. демократію» Овчарова y_f_d@ukr.net Начальник Департаменту криміІрина Таран (050) 015 77 47 м. Пирятин, Пирятинська нальної міліції у справах дітей Полтавська обл. районна irishataran@ukr. полковник міліції net громадська організація Т. М. Бухтіарова «Жіночі ініціативи»

3-4/2009


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

Прийнято Комітетом Міністрів 5 листопада 2008 року на 1040 зустрічі Заступників Міністрів

РЕКОМЕНДАЦІЯ CM/REC (2008) 11 КОМІТЕТУ МІНІСТРІВ РАДИ ЄВРОПИ ДЕРЖАВАМ-ЧЛЕНАМ ЩОДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРАВИЛ СТОСОВНО НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ПРИЗНАЧЕННЮ САНКЦІЙ АБО ЗАХОДІВ1 Комітет Міністрів, відповідно до вимог статті 15.б Статуту Ради Європи,1 З огляду на те, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами, особливо шляхом гармонізації законів у справах загального інтересу; Звертаючи особливу увагу на: y Конвенцію із захисту прав людини і основоположних свобод (ETS No. 5) і прецедентне право Європейського Суду із захисту прав людини; y Європейську Конвенцію із запобігання знущанням та нелюдського чи принизливого ставлення або покарання (ETS No. 126), а також роботу комітету, якому довірено її реалізацію; y Конвенцію Організації Об’єднаних Націй із прав дитини; Дотримуючись: y Рекомендації Rec(2006)2 з Європейських правил ув’язнення; y Рекомендації Rec(2005)5 щодо прав дітей, які перебувають у спеціалізованих закладах; y Рекомендації Rec(2004)10 стосовно захисту прав людини та гідності людей з психічними вадами; y Рекомендації Rec(2003)20 щодо нових шляхів поводження з підлітковою злочинністю та ролі ювенальної юстиції; 1 Неофіційний переклад

y Рекомендації No. R (97)12 щодо роботи персоналу, який застосовує санкції чи заходи; y Рекомендації No. R (92)16 стосовно Європейських правил застосування громадських санкцій чи заходів; y Рекомендації No. R (87)20 щодо соціального реагування на підліткову злочинність; Беручи до уваги: y Інструкції ООН із запобігання підліткової злочинності (Інструкції Ер-Ріяд); y Стандартні мінімальні правила ООН з адміністрування ювенального правосуддя (Пекінські правила); y Стандартні мінімальні правила ООН щодо заходів, не пов’язаних із позбавленням волі (Токійські правила); y Інструкції ООН щодо захисту неповнолітніх правопорушників, позбавлених волі (Гаванські правила); Посилаючись на Фінальну Декларацію та План Заходів, прийнятий на Третьому Саміті Голів держав та Уряду Ради Європи (Варшава, Польща, 16–17 травня 2005 року), особливо на частину ІІІ.2 Плану Заходів під назвою «Розбудова Європи для дітей», а також, посилаючись на Резолюцію №2, прийняту на 28-й Конференції Міністрів Юстиції Європи (Ланзароте, Іспанія, 25–26 жовтня 2007 року); Після чого, вважаючи, що сумісні дії на європейському рівні необхідні для кращого захисту прав та добробуту неповнолітніх, які потрапили у Відновне правосуддя в Україні


Рекомендація CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам...

конфлікт із законом, і розробки дитячої системи правосуддя у державах-членах; Вважаючи за необхідне те, що держави – члени Ради Європи повинні покращувати, оновлювати та переглядати загальні принципи стосовно власної національної політики ювенальної юстиції та практики і підвищувати міжнародну співпрацю у цій сфері; Рекомендує урядам держав – членів Ради Європи: y дотримуватись у своєму законодавстві, політиці та практиці, правил, що містяться у додатку до цієї рекомендації; y переконатись, що ця рекомендація та супровідні коментарі перекладені та розповсюджуються якомога ширше, особливо серед судових органів і поліції, служб, що займаються виконанням санкцій та заходів, направлених на неповнолітніх правопорушників, виправні колонії та психіатричні заклади, в яких перебувають неповнолітні правопорушники, так само як ЗМІ та громадськість.

ДОДАТОК ДО РЕКОМЕНДАЦІЇ CM/ REC(2008)11 Європейські правила щодо неповнолітніх правопорушників, які підлягають застосуванню санкцій чи заходів Метою цих правил є дотримання прав та безпеки неповнолітніх правопорушників, які підлягають застосуванню санкцій чи заходів, а також підтримувати їхній фізичний, розумовий та соціальний статус під час застосування громадських санкцій чи заходів, або інших способів позбавлення свободи. Жодне з цих правил не повинно трактуватись як перешкода застосуванню інших відповідних міжнародних інструментів із захисту прав людини та стандартів, які є більш провідними для забезпечення прав, захисту та піклування про неповнолітніх. Більше того, положення Рекомендації Rec(2006)2 щодо європейських правил ув’язнення та Рекомендації № R (92)16 щодо європейських правил застосування громадських санкцій та заходів повинні застосовуватись на користь неповнолітніх правопорушників, якщо вони не порушують цих правил.

ЧАСТИНА І — БАЗОВІ ПРИНЦИПИ, ЦІЛІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ А. Базові принципи 1. До неповнолітніх правопорушників, які підлягають застосуванню санкцій чи заходів, необхідно ставитися з повагою до їхніх прав людини. 3-4/2009

49

2. Санкції чи заходи по відношенню до неповнолітніх правопорушників, а також спосіб їх застосування, повинні визначатись законом і базуватись на принципах соціальної інтеграції та освіти і профілактики рецидиву скоєння правопорушень. 3. Санкції та заходи повинні призначатись судом, а у випадках призначення іншим офіційним органом, повинні підлягати судовому переглядові. Вони повинні бути вирішальними і призначатись на мінімально необхідний термін часу та лише для законних цілей. 4. Мінімальний вік для застосування санкцій чи заходів у наслідок скоєння злочину не повинен бути надто низьким і має бути визначений у законі. 5. Визначення та застосування санкцій чи заходів має ґрунтуватись на кращих інтересах неповнолітніх правопорушників, залежно від тяжкості скоєного злочину (принципово або пропорційно) і враховувати їхній вік, фізичний та психічний стан, рівень розвитку, можливості та особисті обставини (принцип індивідуалізації) підтверджені, у разі необхідності, відповідними психологічними, психіатричними чи соціальними дослідженнями. 6. Для адаптування запровадження санкцій чи заходів до окремих обставин кожної справи, органи, відповідальні за їх запровадження, повинні мати чітко визначені дискретні рівні, які запобігали б серйозним порушенням у неоднаковому ставленні до правопорушників. 7. Санкції чи заходи не повинні принижувати чи ображати неповнолітніх правопорушників, які їм підлягають. 8. Санкції чи заходи не повинні застосовуватись у спосіб, що підсилював би їхній тяжкий характер чи призводив би до надмірного ризику завдати фізичну чи психічну шкоду. 9. Санкції чи заходи повинні застосовуватись без будь-яких необґрунтованих затримок і лише у спосіб та на період, які є дійсно необхідними (принцип мінімального втручання). 10. Позбавлення волі неповнолітнього має розглядатися як крайня міра і застосовуватись на якнайкоротший можливий період часу. Спеціальних зусиль необхідно докладати для уникнення досудового тримання під вартою. 11. Санкції чи заходи повинні призначатись і застосовуватись без проявів будь-якої дискримінації щодо статі, расової приналежності, кольору шкіри, мови, віросповідання, статевої орієнтації, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, приналежності до національних меншин, приватної власності, місця народження чи іншого статусу (принцип недискримінації). 12. Медіацію чи інші методи відновного


50

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

правосуддя необхідно застосовувати на усіх рівнях роботи з неповнолітніми (виділено редакцією). 13. Будь-який правовий орган, що займається питаннями неповнолітніх, повинен забезпечувати ефективне залучення до процедур визначення та виконання санкцій чи заходів. Неповнолітні не повинні мати менші юридичні права і можливості захисту, в порівнянні з тими, які надаються повнолітнім правопорушникам основними правилами кримінальних процедур. 14. Будь-який правовий орган, що займається питаннями неповнолітніх, повинен враховувати права та обов’язки батьків та законних опікунів, і, по можливості, залучати їх до правових процедур та застосування санкцій чи заходів, за винятком того, коли це суперечить кращим інтересам неповнолітнього. Якщо правопорушник досягає повноліття, залучення батьків та законних опікунів не є обов’язковим. Члени родини та представники громади також можуть бути залучені до справи, де це доцільно. 15. Будь-який правовий орган, який займається питаннями неповнолітніх, має дотримуватись мульти-дисциплінарного і мультиорганізаційного підходу, а також має інтегруватись з різноманітними соціальними ініціативами для неповнолітніх з метою забезпечення цілісного підходу та безперервного піклування про цих неповнолітніх (принципи залучення громади та безперервного піклування). 16. Право неповнолітніх на приватне життя повинно дотримуватись на всіх стадіях розгляду справи. Інформація про особу неповнолітнього і конфіденційна інформація про нього та членів родини не може розголошуватись іншим особам, які не уповноважені законом для її отримання. 17. Молоді повнолітні правопорушники, за необхідності, можуть розглядатись як неповнолітні правопорушники і заслуговують відповідного ставлення. 18. Весь персонал, що працює з неповнолітніми, здійснює важливу громадську роботу. Їхнє працевлаштування, спеціальне навчання та умови роботи повинні забезпечувати їм можливість працювати відповідно до належних стандартів догляду, для задоволення особливих потреб неповнолітніх і демонструвати їм моделі позитивних стосунків. 19. Необхідні ресурси та кадрове забезпечення повинні доводити, що втручання в особисте життя неповнолітніх є значимим. Відсутність ресурсів ні в якому разі не виправдовує порушення прав неповнолітніх. 20. Застосування будь-яких санкцій чи заходів має підлягати постійним урядовим перевіркам та проведенню незалежного моніторингу. Б. Цілі та визначення

21. В рамках даних правил: 21.1 «неповнолітній правопорушник» означає будь-яку особу віком до 18 років, яка підозрюється у скоєнні або вже вчинила правопорушення. Посилання на неповнолітніх у цих правилах, розглядається як посилання на неповнолітніх правопорушників, як вказано вище; 21.2 «молодий повнолітній правопорушник» означає будь-яку особу віком від 18 до 21 року, яка підозрюється у скоєнні або вже вчинила правопорушення і підпадає під ці правила, тому що він/ вона підпадає під дію Правила №17. Посилання на молодих повнолітніх за цими правилами слід розглядати як посилання на молодих повнолітніх правопорушників, як вказано вище; 21.3 «правопорушення» означає будь-яку дію чи вчинок, що порушує кримінальний закон. В рамках цих правил воно включає будь-яке таке порушення, яким займається кримінальний суд або інший судовий чи адміністративний орган; 21.4 «громадські санкції чи заходи» означають будь-які санкції чи заходи, крім позбавлення волі, які дають змогу неповнолітнім залишатись у суспільстві і застосовують певні обмеження їх свободи шляхом призначення умов і/або зобов’язань і, які застосовуються органами, призначеними законом для виконання таких завдань. Цей термін означає будь-які санкції, призначені судовим чи адміністративним органом, а також будь-які заходи, застосовані до або замість прийняття рішення про призначення санкції та шляхів призначення покарання у вигляді позбавлення волі поза межами виправного закладу. 21.5 «позбавлення волі» означає будь-яку форму направлення до виправного закладу, згідно рішення, прийнятого судовим чи адміністративним органом, за межі якого неповнолітньому не дозволяється виходити за власним бажанням; 21.6. «заклад» означає фізичну організацію, контроль над діяльністю якої здійснюється державними органами, і, де неповнолітні перебувають під наглядом персоналу згідно формальних правил. 22. Ці правила також можуть застосовуватись на благо інших осіб, що перебувають у тому ж закладі, що й неповнолітні правопорушники.

ЧАСТИНА ІІ — ГРОМАДСЬКІ САНКЦІЇ ТА ЗАХОДИ В. Правові рамки 23.1. Широкий спектр громадських санкцій та заходів, що підбираються до різних етапів розвитку неповнолітнього, необхідно застосовувати на всіх стадіях процесу. 23.2. Пріоритет надається санкціям і заходам, які можуть мати виховний вплив і забезпечують Відновне правосуддя в Україні


Рекомендація CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам...

відновну реакцію на правопорушення, скоєні неповнолітніми. 24. Національний закон повинен виділяти наступні характеристики різних громадських санкцій та заходів: а. визначення та спосіб застосування усіх санкцій та заходів, що підходять неповнолітнім; б. будь-які умови чи зобов’язання, що є наслідком призначення таких санкцій та заходів; в. випадки, в яких вимагається згода неповнолітнього до призначення санкції чи заходу; г. які органи відповідальні за призначення, модифікацію та реалізацію санкції та заходу, а також їх відповідні обов’язки та зобов’язання; д. умови і процедури, що застосовуються для модифікації призначеної санкції та заходу; е. процедури для регулярного зовнішнього нагляду за роботою органів, що здійснюють такі санкції чи заходи. 25. Для задоволення специфічних потреб неповнолітніх, національний закон повинен передбачати: а. зобов’язання будь-якого компетентного органу роз’яснювати зміст та цілі юридичних процедур, пов’язаних із призначенням громадських санкцій та заходів неповнолітнім і, за необхідності, їхнім батькам чи юридичним опікунам; б. зобов’язання будь-якого компетентного органу прагнути найбільш можливої співпраці між неповнолітніми правопорушниками та їхніми батьками чи юридичними опікунами, і в. права батьків чи юридичних опікунів неповнолітніх правопорушників, до яких можуть застосовуватись громадські санкції чи заходи, можливі обмеження їхніх прав та обов’язків, з огляду на призначення та виконання таких санкцій і заходів. 26. Рішення призначення чи відміни громадської санкції чи заходу приймається судовим органом, а у разі, коли рішення приймається адміністративним органом, призначеним законом, воно підлягає судовому перегляду. 27. Залежно від прогресу, якого досягає неповнолітній, компетентні органи повинні, якщо це передбачено національним законом, мати право на скорочення тривалості санкції чи заходу, пом’якшення покладених умов чи зобов’язань, передбачених цією санкцією або заходом, чи припинити їх. 28. Права неповнолітніх на особисті блага, такі як освіта, професійна підготовка, охорона фізичного та психічного здоров’я, особиста безпека та соціальний захист, не повинні обмежуватись через призначення і застосування санкцій та заходів. 29. В разі необхідності отримання згоди непо3-4/2009

51

внолітніх, їхніх батьків чи юридичних опікунів на призначення та застосування громадської санкції та заходу, про таку згоду їх необхідно чітко інформувати. 30.1. Якщо неповнолітні не дотримуються умов і зобов’язань громадських санкцій та заходів, які до них застосовуються, це не повинно автоматично призводити до позбавлення їх волі. Якщо можливо, попередні заходи або громадські санкції мають бути замінені на нові або модифіковані. 30.2. Недотримання їх не повинно автоматично означати правопорушення. Г. Умови здійснення і наслідки недотримання Г.1. Умови здійснення 31.1. Громадські санкції та заходи повинні здійснюватись таким чином, щоб бути якомога більш значимими для неповнолітніх і доповнювати їхній освітній розвиток та посилювати соціальні навички. 31.2. Неповнолітніх необхідно заохочувати до обговорення питань, пов’язаних із здійсненням громадських санкцій та заходів, а також до індивідуального чи колективного спілкування з відповідними органами на тему цих питань. 32. Здійснення громадських санкцій чи заходів повинно якомога більше поважати існуючі конструктивні соціальні мережі неповнолітніх та стосунки з їхніми сім’ями. 33.1. Неповнолітніх потрібно інформувати у зрозумілий для них спосіб і мовою, яку вони розуміють, про те яким чином громадські санкції та заходи, застосовані до них, впроваджуватимуться, а також про їхні права і обов’язки на цей час 33.1. Неповнолітні повинні мати право робити усні чи письмові заяви щодо формальних рішень, які стосуються здійснення громадських санкцій чи заходів, а також право подавати заяву на зміну умов їх здійснення. 34.1. Ведення і оновлення індивідуальних записів справ повинно здійснюватись відповідними органами. 34.2. Записи справ повинні відповідати наступним вимогам: а. інформація записів справ повинна включати лише питання, що стосуються застосованих громадських санкцій та заходів, а також їх реалізації; б. неповнолітні, їхні батьки чи юридичні опікуни повинні мати доступ до записів справ неповнолітніх, до тієї міри, коли це не порушує право інших на особисте життя; вони також повинні мати право оспорювати зміст записів справ; в. інформація записів справи повинна розголошуватись лише для тих, хто має законне пра-


52

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

во на це, і будь-яка розголошена інформація повинна бути обмеженою відповідно до завдання органу, який звертається за цією інформацією; г. Після закінчення громадської санкції чи заходу, записи справи мають бути знищені або зберігатись в архівах, де доступ до їх змісту буде обмеженим згідно правил збереження інформації про не розголошення третім особам. 35. Будь-яка інформація про неповнолітніх, надана органам, які забезпечують освітні потреби чи здійснюють працевлаштування, надають особисту і соціальну підтримку, повинна бути обмеженою з метою здійснення нагляду за певними діями. 36.1. Умови, у яких неповнолітні виконують громадські роботи чи відповідні обов’язки, повинні відповідати стандартам, встановленим загальним національним законодавством з охорони здоров’я та безпеки. 36.2. Неповнолітні повинні бути захищені та застраховані від наслідків інцидентів нещасних випадків, травмування та публічної відповідальності, що виникає в результаті виконання громадських санкцій та заходів. 37. Витрати на виконання санкцій чи заходів не несуть, в принципі, ні неповнолітні, ні їх рідні. 38. Стосунки між обслуговуючим персоналом та неповнолітніми повинні керуватись принципами виховання та розвитку. 39.1. Виконання громадських санкцій та заходів повинно базуватись на індивідуальному оцінюванні і методах втручання, які відповідають затвердженим професійним стандартам. 39.2. Такі методи повинні розроблятись на підставі результатів досліджень та найкращих практик соціальної роботи, соціального забезпечення молоді і суміжних сфер діяльності. 40. В рамках розроблених громадських санкцій та заходів, для задоволення потреб неповнолітніх, повинні застосовуватися різні підходи, такі як робота з випадками, групова терапія, моніторинг, денне відвідування, а також спеціальне лікування різних категорій правопорушників. 41.1. Обмеження свободи повинно бути пропорційним громадським санкціям та заходам, обмеженим їх цілями, і застосовуватись до неповнолітніх лише в тій мірі, наскільки воно необхідне для їх відповідного виконання. 41.2. Докладні та практичні інструкції повинні бути надані персоналу, який безпосередньо відповідальний за виконання громадських санкцій та заходів. 42. Де це можливо, необхідно підтримувати безперервні та довготривалі стосунки між персоналом, який реалізовує громадські санкції та заходи, і неповнолітнім, навіть, коли змінюється місце проживання, правовий статус та тип втручання у справу неповнолітнього.

43.1. Особливу увагу необхідно приділяти відповідним втручанням для лінгвістичних та етнічних меншин, а також для неповнолітніх правопорушників, які є громадянами іншої країни. 43.2. У випадку, коли дано припис перенесення виконання громадських санкцій та заходів, призначених неповнолітнім, які є громадянам іншої країни, їх також необхідно повідомляти про їхні права. Необхідно встановлювати тісну співпрацю між службою соціального захисту неповнолітніх та органами правосуддя, для того, щоб сприяти необхідній підтримці таких неповнолітніх відразу після прибуття в країну свого походження. 43.3. У виняткових випадках, коли неповнолітніх громадян інших країн депортують до своєї країни після виконання громадських санкцій та заходів, необхідно докласти зусиль для встановлення контактів з органами соціального захисту неповнолітніх у їхній країні, тому що такі контакти найбільше задовольняють інтереси неповнолітніх. 44. Неповнолітніх необхідно заохочувати компенсувати відповідно до їхніх можливостей будь-яку шкоду чи негативні наслідки від скоєного ними правопорушення, тому що така компенсація входить до вимог громадських санкцій та заходів, які до них можуть бути застосовані. 45. Громадська робота не повинна виконуватись з метою матеріальної вигоди. Г.2. Наслідки недотримання 46. Необхідно інформувати неповнолітніх, їхніх батьків та юридичних опікунів про наслідки недотримання умов та зобов’язань громадських санкцій та заходів, а також правил, згідно з якими розглядаються заяви про недотримання. 47.1. Процедури, яких повинні дотримуватись органи, що звітують або вирішують про недотримання вимог громадських санкцій та заходів, повинні бути чітко визначеними. 47.2. Незначні правопорушення мають бути відображені в особовій справі, але також про них слід доповідати органам, які приймають рішення про недотримання, так як цього вимагає національне законодавство. З такими дрібними правопорушеннями можна працювати на власний розсуд. 47.3. Про значні недотримання вимог необхідно вказувати у письмовому звіті до органів, які приймають рішення про недотримання. 47.4. Такі звіти детально пояснюють причину виникнення порушення вимог, обставини, за яких це трапилось, і особисту ситуацію неповнолітнього. 48.1. Органи, відповідальні за прийняття рішення про недотримання вимог, лише видають Відновне правосуддя в Україні


Рекомендація CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам...

постанову про модифікацію, часткову чи повну відміну громадських санкцій та заходів після проведення детального розслідування фактів, направлених їм для розгляду. 48.1. За необхідності, потрібно проводити психологічне чи психіатричне оцінювання або обстеження, а також звіти про соціальні запити. 48.2. Органи повинні переконатись, що неповнолітні, а якщо необхідно, їхні батьки та юридичні опікуни, мають можливість розглянути свідчення недотримання вимог, на яких базується запит про модифікацію чи відміну, і представити свої коментарі. 48.3. Під час розгляду відміни чи модифікації громадської санкції чи заходу, необхідно розглянути, наскільки неповнолітній уже виконав вимоги початкової санкції чи заходу, для того, щоб нова або модифікована санкція була пропорційна правопорушенню. 48.4. Якщо, в результаті недотримання вимог, будь-який орган крім судового відміняє або модифікує громадську санкцію чи захід, його рішення підлягає судовому розгляду.

ЧАСТИНА ІІІ — ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ Д. Загальна частина Д.1. Загальний підхід 49.1. Позбавлення волі здійснюється лише з метою, для якої воно служить, та у такий спосіб, щоб не погіршувати страждання, які виникають внаслідок цього. 49.2. Позбавлення волі неповнолітніх повинно передбачати можливість дострокового звільнення. 50.1. Позбавленим волі неповнолітнім необхідно гарантувати різноманітні види діяльності та втручань, згідно із загальним індивідуальним планом, розробленим з метою досягнення прогресу за допомогою менш обмежуючого режиму і підготовки до звільнення і реінтеграції в суспільство. Така діяльність і втручання повинні підтримувати їх фізичне та психічне здоров’я, самоповагу і почуття відповідальності, а також розвивати навички та позиції, які допоможуть їм уникнути рецидиву скоєння правопорушення. 50.2. Неповнолітніх необхідно заохочувати брати участь у таких заходах та інтервенціях. 50.3. Позбавлених волі неповнолітніх необхідно заохочувати до обговорення питань, пов’язаних із загальними умовами та режимними заходами у виправних закладах, а також індивідуально, або за необхідності, колективно звертатись з такими питаннями до керівництва закладів. 51. Для забезпечення безперервності нагляду, неповнолітні повинні отримувати підтримку, від самого початку і протягом усього періоду позбав3-4/2009

53

лення волі, з боку служб, які можуть стати відповідальними за них після звільнення. 52.1. Так як позбавлені волі неповнолітні є особливо вразливими, відповідні уповноважені органи повинні захищати їх фізичну та розумову цілісність і забезпечувати їх нормальний стан здоров’я. 52.2. Особливу турботу варто проявляти по відношенню до потреб дітей, які зазнали фізичного, розумового та сексуального насильства. Д.2. Структура закладів 53.1. Заклади чи їхні підрозділи повинні забезпечувати певний обсяг умов для задоволення індивідуальних потреб неповнолітніх, які в них перебувають, і задля забезпечення мети ув’язнення. 53.2. Ці заклади повинні забезпечувати умови безпеки та контролю, необхідні для захисту неповнолітніх від заподіяння шкоди собі, персоналу, іншим ув’язненим або ширшому колу осіб, але які б не надто обмежували права неповнолітніх. 53.3. Перебування у виправному закладі повинно максимально наближувати позитивні аспекти проживання в громаді. 53.4. Для забезпечення індивідуального нагляду, кількість неповнолітніх повинна бути достатньо невеликою. Заклади можуть бути організовані у формі невеликих житлових об’єктів. 53.5. Виправні заклади для неповнолітніх слід розташовувати в місцях, зручних для відвідування і забезпечення зв’язків неповнолітнього з рідними. Заклади мають створюватись із врахуванням соціальних, економічних та культурних умов у громаді, де розташовано заклад, та мають бути інтегровані у неї. Д.3. Розміщення у виправних закладах 54. Розміщення різних категорій неповнолітніх у виправних закладах повинно здійснюватись з огляду на забезпечення певного типу догляду, який найкраще відповідає особливим потребам і захисту їх фізичної та психічної цілісності та стану здоров’я. 55. Неповнолітні повинні розміщуватись, за можливості, у закладах, до яких можна легко дістатися від їхніх домівок чи місць соціальної реінтеграції. 56. Позбавлені волі неповнолітні повинні направлятись у заклади з найменш обмежуючим рівнем безпеки, достатнім для безпечного в них перебування. 57. Неповнолітні, які страждають на розумові хвороби і яких мають позбавити волі, повинні перебувати у психіатричних закладах. 58. Наскільки можливо, неповнолітніх, а також їхніх батьків та юридичних опікунів необхідно кон-


54

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

сультувати щодо початкового розміщення і будьяких інших переведень з одного закладу до іншого. 59.1. Неповнолітні не повинні перебувати у закладах для дорослих, лише виключно у спеціально призначених для них закладах. Проте, якщо у виключній ситуації неповнолітні перебувають у закладі для дорослих, вони повинні бути розміщені окремо, за винятком особливих випадків, коли для захисту інтересів неповнолітніх цього краще не робити. В усіх випадках до них повинні застосовуватись ці правила. 59.2. Винятки можуть бути зроблені щодо вимог окремого затримання в рамках підпункту 1, для того, щоб дати змогу неповнолітнім брати участь в заходах, організованих спільно з іншими особами, які перебувають у закладах для дорослих. 59.3. Неповнолітні, що досягли повноліття, та повнолітні правопорушники, з яким поводяться як з неповнолітніми, повинні перебувати у закладах для неповнолітніх правопорушників або у спеціалізованих установах для повнолітніх правопорушників, якщо їх соціальної реінтеграції не буде досягнуто у закладах для дорослих. 60. Неповнолітні дівчата та хлопці, як правило, повинні перебувати в окремих закладах або приміщеннях закладу. Розмежування між неповнолітніми жіночої та чоловічої статі повинно застосовуватись у психіатричних закладах і закладах із соціального захисту. Навіть, якщо неповнолітні різної статі перебувають у виправній установі окремо, вони повинні мати право брати спільну участь в організованих заходах. 61. У закладах повинна існувати відповідна система оцінювання, для того, щоб розміщувати неповнолітніх відповідно до їх потреб в освіті, розвитку та безпеки. Д.4. Прийняття 62.1. Жоден неповнолітній не може бути прийнятий чи перебувати у закладі без юридичних підстав. 62.2. Під час прийняття, наступні деталі повинні бути невідкладно записані стосовно кожного неповнолітнього: а. інформація про особисті дані неповнолітнього і його чи її батьків та юридичних опікунів; б. причини прийняття та установа, яка несе за це відповідальність; в. час та дата прийняття; г. опис особистого майна неповнолітнього, яке повинно зберігатись у недоступному місці; д. будь-які видимі поранення чи свідчення попереднього неправильного поводження; е. будь-яка інформація стосовно минулих потреб в освіті чи соціальному захисті неповнолітнього/неповнолітньої;

є. предмет вимог щодо медичної конфіденційності, будь-яка інформація про ризик заподіяння шкоди власному здоров’ю неповнолітнім або фізичний чи психічний стан здоров’я неповнолітнього. 62.3. Під час прийняття, неповнолітньому необхідно пояснити правила закладу та його/її права і обов’язки тією мовою і у той спосіб, який буде для нього/неї зрозумілим. 62.4. Повідомлення про розміщення неповнолітнього, інформація про правила закладу і будьяка інша відповідна інформація повинна бути негайно надана батькам чи юридичним опікунам неповнолітнього. 62.5. Неповнолітній має пройти медичний огляд якомога швидше після прийняття до закладу; медична картка має бути відкрита, і лікування будь-якої хвороби чи ушкоджень має бути розпочато невідкладно. 62.6. Якомога швидше після прийняття: а. неповнолітній має пройти співбесіду, за результатами якої готується перший звіт щодо психологічних, освітніх та соціальних факторів які необхідно враховувати для визначення особливостей типу та рівня нагляду та втручання; б. неповнолітньому повинен бути забезпечений відповідний рівень безпеки і, за необхідності, внесені зміни щодо його першочергово розміщення; в. за винятком короткотермінового позбавлення волі, необхідно розробити і розпочати загальний план виховних та навчальних програм, відповідно до індивідуальних характеристик неповнолітнього; г. під час розробки таких програм необхідно враховувати думку неповнолітнього. Д.5. Умови проживання 63.1. Умови проживання для неповнолітніх, зокрема всі спальні приміщення, мають бути облаштовані із повагою до людської гідності і, наскільки це можливо, повагою до права на приватне життя, а також відповідати вимогам гігієни та захисту здоров’я. Слід брати до уваги кліматичні умови, площу приміщення, об’єм повітря, рівень освітлення, температуру опалення та вентиляцію. Специфічні мінімальні вимоги щодо цих умов утримання повинні бути встановлені національним законодавством. 63.2. Під час сну неповнолітні мають бути розміщені в індивідуальних спальних кімнатах, за винятком випадків, коли для них краще розміщення у спільних спальних приміщеннях. Проживання може бути спільним лише для досягнення певної мети, і лише для тих неповнолітніх, які можуть спілкуватися один з одним. З неповнолітніми мають бути проведені попередні консультації щодо Відновне правосуддя в Україні


Рекомендація CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам...

їхнього бажання спільного розміщення у спальному приміщенні і щодо того, з ким вони хотіли б розділити спальне приміщення. 64. Персонал повинен проводити регулярне, ненав’язливе обстеження усіх умов проживання, особливо під час сну, для забезпечення захисту кожного неповнолітнього. Обов’язково повинна бути встановлена система сигналізації, що використовується у разі крайньої необхідності. Д.6. Гігієна 65.1. Дотримання чистоти обов’язкове в усіх відділеннях усіх відповідних установ. 65.2. Неповнолітні повинні мати вільний доступ до санітарних умов, які повинні бути гігієнічними та поважати приватний простір. 65.3. Неповнолітні повинні бути забезпечені необхідними умовами для прийняття ванни чи душу кожного дня і при температурі, яка відповідає кліматичним умовам. 65.4. Неповнолітні повинні дотримуватись чистоти і охайності у власному вигляді, одязі та спальних приміщеннях, а працівники закладу повинні вчити їх цим навичкам та забезпечувати усім необхідним для дотримання гігієни. Д.7. Одяг та білизна 66.1. Неповнолітнім дозволяється носити власний зручний одяг, який відповідає їх розмірам. 66.2. Неповнолітні, які не мають власного зручного одягу відповідного розміру, повинні отримати його у закладі. 66.3. Відповідний одяг — це одяг, який не принижує гідності людини, відповідає кліматичним умовам і не становить загрози здоров’ю та безпеці. 66.4. Від неповнолітніх, які отримали дозвіл виходити за межі закладу, не можна вимагати носити одяг, який ідентифікує їх як осіб, позбавлених волі. 67. Кожен неповнолітній повинен бути забезпечений окремим ліжком та постіллю, яка повинна бути у належному стані і регулярно змінюватись для забезпечення чистоти. Д.8. Харчування 68.1. Неповнолітні мають бути забезпечені відповідним харчуванням, яке враховує їхній вік, стан здоров’я, фізіологічні умови, віросповідання, культуру і вид діяльності, якою вони займаються у закладі. 68.2. Їжа повинна бути приготована гігієнічно і подаватись тричі на день з відповідними інтервалами. 68.3. Протягом усього часу перебування чиста питна вода повинна бути доступною для неповнолітніх. 3-4/2009

55

68.4. За необхідності, неповнолітні повинні мати змогу готувати їжу самі. Д.9. Здоров’я 69.1. Вимоги, що містяться у міжнародних документах з охорони фізичного та психічного здоров’я дорослих ув’язнених також застосовуються до неповнолітніх, позбавлених волі. 69.2. Здоров’я неповнолітніх, позбавлених волі, має бути захищеним відповідно до визнаних медичних стандартів, що застосовуються до неповнолітніх у суспільстві. 70.1. Особливу увагу слід приділяти небезпеці ризикам зашкодити здоров’ю, які пов’язані з позбавленням волі. 70.2. Необхідно розробляти та впроваджувати спеціальні політики з попередження заподіяння шкоди особистому здоров’ю неповнолітніми та самогубству, особливо під час їх першого затримання, ізолювання та інших визнаних випадків високого ризику. 71. Неповнолітні повинні отримувати профілактичний догляд за здоров’ям та виховання з питань охорони здоров’я. 72.1. Медичне втручання, включаючи застосування лікарських препаратів, повинно здійснюватись лише з медичних причин, а не для наведення порядку та форми покарання. Такі ж етичні принципи та принципи медичного втручання за згодою повинні застосовуватися у вільному суспільстві. Необхідно вести записи будь-якого лікування чи прийому прописаних ліків. 72.2. Неповнолітні, позбавлені волі, ні у якому разі не повинні підлягати експериментальному застосуванню лікарських препаратів чи лікуванню. 73. Особливу увагу слід звертати на потреби: а. молодших неповнолітніх; б. вагітних дівчат і матерів з немовлятами; в. наркозалежних та алкозалежних; г. неповнолітніх з фізичними чи психічними вадами; д. неповнолітніх, яких винятково позбавили волі на тривалий термін; е. неповнолітніх, які зазнали фізичного, психічного чи сексуального насильства; є. соціально ізольованих неповнолітніх; ж. інших, особливо незахищених груп правопорушників. 74.1. Послуги з охорони здоров’я для неповнолітніх повинні становити невід’ємну частину мультидисциплінарної програми охорони здоров’я. 74.2. Для забезпечення суцільної мережі підтримки та терапії і без упередженого ставлення до професійної конфіденційності та ролі кожної професії, лікарі та медсестри повинні тісно співпрацювати з соціальними працівниками,


56

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

психологами, вчителями, іншими фахівцями та персоналом, який має постійний контакт з неповнолітніми правопорушниками. 75. Система охорони здоров’я у виправних закладах для неповнолітніх не повинна обмежуватись щодо лікування хворих пацієнтів, а поширюватись в межах соціальної та профілактичної медицини та контролю харчування. Д.10. Режимна діяльність 76.1. Усі типи втручань повинні бути розроблені для покращення розвитку неповнолітніх, яких необхідно активно залучати до участі у таких заходах. 76.2. Такі типи втручання повинні бути направлені на задоволення індивідуальних потреб неповнолітніх відповідно до їхнього віку, статі, соціального та культурного походження, стадії розвитку та типу скоєного злочину. Вони повинні відповідати затвердженим професійним стандартам, що базуються на результатах досліджень та кращих практиках у цій сфері. 77. Режимні заходи мають бути направлені на виховання, персональний та соціальний розвиток, професійну освіту, реабілітацію та підготовку до звільнення. До таких заходів можуть бути віднесені: а. шкільне навчання; б. професійна підготовка; в. трудова терапія; г. громадянське навчання; д. навчання соціальним навичкам та компетентності; е. керування агресивністю; є. терапія залежності; ж. індивідуальна та групова терапія; з. фізичне виховання та заняття спортом; и. подальше навчання; і. управління боргами; ї. програми відновного правосуддя та відшкодування збитків внаслідок скоєного злочину; к. творче дозвілля та хобі; л. заходи поза межами закладу у громаді, денні звільнення та інші форми звільнень; м. підготовка до звільнення із закладу та до подальшого нагляду. 78.1. Шкільне навчання та професійна підготовка, за необхідності, медичне втручання, мають пріоритет над роботою. 78.2. За можливості, необхідно створювати умови для неповнолітніх відвідувати місцеву школу і навчальні центри, або інші громадські заклади. 78.3. Якщо неповнолітні не мають можливості відвідувати місцеву школу та навчальні центри поза межами закладу, виховні та навчальні заходи необхідно проводити у самому закладі за підтрим-

ки зовнішніх освітніх та професійних навчальних закладів. 78.4. Перебуваючи у місцях позбавлення волі, неповнолітні повинні продовжувати отримувати шкільну освіту та проходити професійну підготовку, а ті, хто не пройшов обов’язковий курс середньої освіти, зобов’язані його надолужити. 78.5. Неповнолітні, позбавлені волі, повинні бути залучені до системи освітнього та професійного навчання країни, для того, щоб мати змогу без зайвих труднощів продовжувати освітнє та професійне навчання після звільнення з місця позбавлення волі. 79.1. На основі Правила №77, необхідно розробити індивідуальний план заходів, в яких неповнолітній братиме участь. 79.2. Мета цього плану полягає у тому, щоб дати змогу неповнолітнім, які перебувають у місцях позбавлення волі, якнайповніше скористатися своїм часом і розвивати навички та компетенції, які допоможуть їм інтегруватись у суспільстві. 79.3. План повинен бути орієнтованим на підготовку неповнолітніх до звільнення та враховувати відповідні заходи, які матимуть місце після звільнення. 79.4. План необхідно впроваджувати та регулярно оновлювати із залученням неповнолітніх, зовнішніх служб, що займаються такими питаннями, а також їхніх батьків чи юридичних опікунів. 80.1. Режим повинен дозволяти усім неповнолітнім проводити поза межами спальної кімнати стільки часу, скільки їм необхідно для досягнення відповідного рівня соціальної взаємодії. Такий режим має становити щонайменше вісім годин на добу. 80.2. У вихідні та святкові дні у закладах також повинні проводитись різноманітні заходи. 81. Усі позбавлені волі неповнолітні повинні мати можливість регулярно брати участь у різноманітних заходах протягом щонайменше двох годин і одну годину на свіжому повітрі, за умови сприятливих погодних умов. 82.1. Заклад має забезпечувати неповнолітніх відповідною роботою, яка має стимулюючий та виховний характер. 82.2. Будь-яка робота повинна нагороджуватись належним чином. 82.3. Коли неповнолітні беруть участь в режимних заходах протягом робочого часу, вони повинні отримувати винагороду, еквівалентну тій, що і в робочий час. 82.4. Неповнолітні повинні отримувати соціальну допомогу адекватну тій, яка надається у вільному суспільстві. Д.11. Контакт із зовнішнім світом 83. Неповнолітні повинні мати змогу спілкуватись із своїми рідними, іншими особами чи Відновне правосуддя в Україні


Рекомендація CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам...

представниками зовнішніх організацій через листування, без обмежень щодо їх кількості, а також по телефону чи іншими засобами спілкування, та регулярно зустрічатись з цими особами. 84. Візити повинні бути організовані таким чином, щоб якомога краще підтримувати та розвивати сімейні стосунки і створювати можливість для соціальної інтеграції. 85.1. Керівництво закладу має сприяти неповнолітнім підтримувати адекватні контакти із зовнішнім оточенням і надавати усі необхідні для цього засоби. 85.2. Спілкування та візити можуть підлягати обмеженню та моніторингу, відповідно до вимог тривання кримінального розслідування, дотримання порядку, безпеки, попередження правопорушень та захисту жертв злочину, але такі обмеження, включаючи особливі обмеження, встановлені судовими органами, ніколи не повинні перешкоджати мінімально допустимому рівню контакту. 85.3. Будь-яка інформація про смерть чи серйозне захворювання близьких родичів повинна бути чітко донесена до неповнолітнього. 86.1. В рамках нормального режиму, неповнолітні повинні мати дозвіл на регулярні відлучення, із супроводом або без нього. До того ж, неповнолітні повинні мати можливість виходити за межі закладу з гуманітарних причин. 86.2. Якщо немає регулярних термінів відлучення, повинні бути внесені розпорядження щодо додаткових чи довготривалих візитів членів родини чи інших осіб, які можуть позитивно вплинути на розвиток неповнолітнього. Д.12. Свобода думки, совісті та віросповідання 87.1. Свобода думки, совісті та віросповідання неповнолітнього повинна сприйматись з повагою. 87.2. Режим у закладі має бути організований таким чином, щоб неповнолітні мали змогу слідувати своїй релігії і власним віруванням, відвідувати служби та зібрання, що проводяться представниками цієї релігії, приватно зустрічатись з її представниками і мати можливість користуватись літературою відповідної релігії. 87.3. Неповнолітні не можуть бути примушеними до віросповідання, дотримання релігійних принципів, відвідування служб та зібрань, участі у релігійних практиках чи до зустрічей із представниками будь-якої релігії. Д.13. Правила поведінки Д.13.1. Загальний підхід 88.1. Поведінка дотримується шляхом створення безпечної атмосфери, в якій забезпечуєть3-4/2009

57

ся гідність та фізична цілісність неповнолітніх та виконуються їх першочергові цілі розвитку. 88.2. Особливу увагу слід звернути на захист вразливих неповнолітніх та запобіганні віктимізації. 1.3. Персонал повинен розробити динамічний підхід щодо безпеки неповнолітніх, який базуватиметься на позитивних стосунках між неповнолітніми, які перебувають у виправному закладі. 1.4. Неповнолітні повинні самі прагнути індивідуально чи колективно дотримуватись порядку у закладі. Д.13.2. Обшук 89.1. Необхідно розробити детальні процедури щодо обшуку неповнолітніх, персоналу, відвідувачів та приміщень. Необхідність таких обшуків є актуальною і їх зміст повинен визначатись національним законодавством. 89.2. Обшуки повинні проводитись із повагою до почуття гідністості неповнолітніх та їхніх прав на приватне життя. Обшук неповнолітніх повинні проводити працівники установи тієї ж статі. Інтимний обшук повинен бути підтверджений вагомими підозрами і проводитись лише лікарем-фахівцем. 89.3. Відвідувачі підлягають обшуку лише у випадках, коли існує підозра, що у їхньому майні є щось таке, що загрожує безпеці закладу. 89.4. Працівники закладу повинні пройти навчання щодо проведення ефективного обшуку із дотриманням гідності осіб, щодо яких проводиться обшук, та неушкодженості їхніх особистих речей. Д.13.3. Застосування сили, фізичних засобів та зброї 90.1. Працівники закладу не повинні застосовувати силу проти неповнолітніх, за винятком крайніх заходів, самооборони чи у випадках спроби втечі, фізичного протистояння припису закону, прямого ризику заподіяння шкоди особистому здоров’ю, заподіяння шкоди іншим або серйозного пошкодження майна. 90.2. Застосування сили повинно бути мінімальним і короткотривалим. 90.3. Персонал, що безпосередньо працює з неповнолітніми, повинен пройти тренування на предмет технік, які дають змогу мінімально застосовувати силу на подолання агресивної поведінки. 90.4. Повинні існувати детальні процедури щодо застосування сили, включаючи: а. різноманітні типи застосування силового втручання; б. обставини, в яких може бути задіяний кожен вид застосування силового втручання;


58

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

в. перелік працівників, які мають право застосовувати різні типи силового втручання; г. рівень необхідних повноважень перед застосуванням будь-якого типу силового втручання; д. звіти, заповнені і надані у випадку застосування силового втручання; е. процес розгляду зазначених звітів. 91.1. Наручники та гамівні сорочки не можна застосовувати, за винятком випадків, коли не спрацьовують менш інтенсивні форми силового втручання. Наручники можуть застосовуватись як запобіжний засіб проти агресивної поведінки чи спроби втечі під час переведення. Їх необхідно зняти в момент появи неповнолітнього перед судовим чи адміністративним органом, якщо такі органи не вважатимуть інакше. 91.2. Інструменти приборкування не повинні застосовуватись на довший період, ніж це необхідно. Застосування ланцюгів та кайданів повинно бути заборонено. 91.3. Спосіб застосування інструментів приборкування повинен бути вказаний у національному законодавстві. 91.4. Ізоляція в карцері, як засіб тимчасового приборкування, повинна застосовуватись у крайніх випадках і лише на декілька годин, та у будьякому разі, не перевищувати двадцяти чотирьох годин. Медичні працівники повинні бути проінформовані про таке ізолювання та мати негайний доступ до неповнолітнього. 92. Персонал закладів, в яких неповнолітніх позбавлено волі, не повинні мати право носити при собі зброю без крайньої потреби. Забороняється носити та застосовувати вогнепальну зброю у соціальних та психіатричних закладах. Д.13.4. Ізолювання з причин безпеки 93.1. Якщо у дуже виняткових випадках неповнолітній потребує ізолювання від інших з причин безпеки, таке рішення повинні прийняти компетентні органи на основі чітких процедур, передбачених національним законодавством, вказуючи тип ізолювання, його максимальну тривалість та причини. 93.2. Таке ізолювання підлягає регулярному перегляду. До того ж, неповнолітній може подати скаргу, відповідно до Правила №121, щодо будь-яких аспектів свого ізолювання. Медичний працівник має бути поінформований про таке ізолювання та мати негайний доступ до неповнолітнього. Д.13.5. Дисципліна та покарання 94.1. Дисциплінарні процедури повинні бути механізмами крайньої необхідності. Пріоритет повинен бути наданий відновному розв’язанню

конфлікту та виховному втручанню з метою встановлення законних норм, а не формальним дисциплінарним слуханням та покаранням. 94.2. Дисциплінарним порушенням необхідно вважати лише ті вчинки, які становлять загрозу дотриманню порядку чи безпеці. 94.3. Національне законодавство повинно визначати дії та вчинки, що вважаються дисциплінарними порушеннями, процедури, яких необхідно дотримуватись на дисциплінарних слуханнях, типи та тривалість покарання, компетентні органи для призначення покарання та апеляційний процес. 94.4. Неповнолітні, які звинувачуються у скоєнні дисциплінарного порушення, повинні бути поінформовані про характер висунутого проти них звинувачення зрозумілим для них способом та мовою, і мати достатньо часу та можливостей для підготовки захисту; мати змогу захищати себе самі чи за підтримки своїх батьків або юридичних опікунів, або, якщо цього вимагає правосуддя, шляхом юридичної підтримки. 95.1. Дисциплінарні покарання повинні по можливості підбиратися з виховною метою. Вони не повинні бути суворішими, ніж це передбачено серйозністю скоєного правопорушення. 95.2. Колективне покарання, тілесні покарання, переведення у карцер, та інші форми негуманного та принижуючого покарання забороняються. 95.3. Одиночне ув’язнення не повинно застосовуватись по відношенню до неповнолітніх. 95.4. Ізолювання з дисциплінарних причин повинно застосовуватись лише у виняткових випадках, коли інші санкції не мають належного ефекту. Таке ізолювання повинно тривати протягом найкоротшого періоду часу. Протягом ізолювання режим повинен гарантувати відповідний людський контакт, доступ до читацької літератури і забезпечувати кожного дня щонайменше одну годину для прогулянки, за сприятливих погодних умов. 95.5. Медичний працівник повинен бути поінформований про таке ізолювання та мати негайний доступ до неповнолітнього. 95.6. Дисциплінарне покарання не повинно включати обмеження контактів з членами родини чи відвідуваннями, якщо дисциплінарне правопорушення не пов’язане з такими контактами чи відвідуваннями. 95.7. В рамках дисциплінарного покарання виконання умов Правила № 81 не повинно обмежуватись. Д.14. Переведення до інших закладів 96. Неповнолітні повинні бути переведені до іншого закладу, якщо початкові критерії їхнього Відновне правосуддя в Україні


Рекомендація CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам...

перебування чи подальша підтримка інтеграції до суспільства може бути більш ефективною в іншому закладі, або, коли це спричинено серйозними ризиками загрози безпеці. 97. Неповнолітні не можуть бути переведені з одного закладу до іншого з метою накладення дисциплінарного покарання. 98. Неповнолітній може бути переведений з одного закладу до іншого, якщо це передбачено законом, а також, якщо це вимагається з боку судового чи адміністративного органу після подання відповідного клопотання. 99.1. Уся відповідна інформація та дані щодо неповнолітнього повинні бути передані для забезпечення безперервного догляду. 99.2. Умови транспортування неповнолітніх повинні відповідати вимогам гуманного затримання. 99.3. Необхідно дотримуватись анонімності та права на особисте життя транспортованих неповнолітніх. Д.15. Підготовка до звільнення 100.1. Усі позбавлені волі неповнолітні повинні отримувати підтримку у переході до життя в суспільстві. 100.2. Усі неповнолітні, чию вину було визнано, повинні бути підготовлені до звільнення шляхом застосування спеціальних форм втручання. 100.3. Такі способи втручання повинні бути включені до індивідуального плану, згідно Правила № 79.1, і впроваджені перед звільненням. 101.1. Необхідно вжити заходів щодо поступового повернення неповнолітнього до життя у суспільстві. 101.2. Такі заходи повинні включати додаткові відлучення, часткове або умовне звільнення, поєднане з ефективною соціальною підтримкою. 102.1. З початку терміну позбавлення волі, працівники закладу та органи, які здійснюють супервізію та підтримку звільнених неповнолітніх, повинні тісно співпрацювати з метою відновлення їх у суспільстві, шляхом: а. підтримки у поверненні до сім’ї чи пошуку фостерної сім’ї і допомоги у розвитку інших соціальних стосунків; б. пошуку житла; в. продовження навчання та освіти; г. пошуку роботи; д. направлення до відповідних соціальних чи охороноздоровчих служб; е. надання матеріальної допомоги. 102.2. Представники цих служб повинні мати доступ до неповнолітніх, які перебувають у виправних закладах, для того, щоб допомогти їм у підготовці до звільнення. 102.3. Ці служби зобов’язані забезпечувати 3-4/2009

59

своєчасну та ефективну підтримку для звільнення до передбаченої дати звільнення. 103. Коли неповнолітні звільняються умовно, застосування такого умовного звільнення повинно підлягати під дію тих самих принципів, які передбачаються в процесі застосування громадських санкцій та заходів в рамках цих правил. Д.16. Громадяни інших країн 104.1. До неповнолітніх, які є громадянами інших країн, і тих, які повинні залишатись у країні, де їх затримали, необхідно ставитись як і до інших неповнолітніх. 104.2. До прийняття остаточного рішення щодо депортації неповнолітніх до країни їхнього походження, до них необхідно ставитись як і до інших неповнолітніх. 104.3. Після прийняття рішення щодо їхньої депортації, вони повинні бути готові до реінтеграції у свою країну. За можливості, необхідно налагодити тісну співпрацю між соціальними службами для неповнолітніх та судовими органами, для того, щоб гарантувати необхідну підтримку неповнолітнім відразу після їх прибуття до своєї країни. 104.4. Неповнолітні громадяни іншої країни повинні бути інформовані щодо можливості подання заяви про відбування покарання у власній країні. 104.5. Неповнолітні громадяни іншої країни повинні мати можливість контакту із зовнішнім світом, так як це необхідно для компенсування їх соціальної ізоляції. 105.1. Неповнолітні громадяни іншої країни, які перебувають у виправних закладах, повинні бути інформовані, без будь-яких затримок, про своє право на контакт і забезпечення необхідних умов для спілкування з представником дипломатичного чи консульського відділення їхньої країни. 105.2. Неповнолітні, які є громадянами країни, що не має дипломатичного чи консульського представництва в країні, біженці чи особи, що не мають громадянства, повинні мати рівнозначні умови для спілкування з дипломатичним представником країни або національним чи міжнародним органом, який займається захистом їхніх інтересів. 105.3. Відповідні установи та соціальні служби повинні співпрацювати з дипломатичними та консульськими представництвами, які представляють інтереси неповнолітніх, з метою задоволення їх особливих потреб. 105.4. До того ж, неповнолітні громадяни іншої країни, які зазнають депортації, повинні бути забезпечені юридичною консультацією та підтримкою.


60

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

Д.17. Перебування у закладах представників етнічних та лінгвістичних меншин 106.1. У закладах необхідно створювати спеціальні умови для задоволення потреб неповнолітніх, що належать до етнічних чи лінгвістичних меншин. 106.2. Наскільки це практично можливо, у закладах необхідно забезпечувати продовження культурних практик різних груп. 106.3. Лінгвістичні потреби повинні бути задоволені шляхом залучення компетентних перекладачів і надання письмових матеріалів усіма мовами, які використовуються у кожному закладі. 106.4. Необхідно докласти особливих зусиль щодо запровадження мовних курсів для неповнолітніх, які не володіють офіційною мовою. Д.18. Неповнолітні з вадами 107.1. Неповнолітні з вадами повинні перебувати у звичайних закладах, умови яких адаптовані для задоволення їх потреб. 107.2. Неповнолітні з вадами, чиї потреби не можуть бути задоволені в звичайних закладах, повинні бути переведені до спеціалізованих закладів. Е. Спеціальна частина Е.1. Утримування під арештом, досудове затримання та інші форми позбавлення волі перед винесенням вироку 108. Усі затримані неповнолітні правопорушники, чия вина не визнана судом, повинні визнаватись невинними у скоєнні злочину, і режим, якому вони підлягають, не повинен зазнавати можливого впливу звинувачення у скоєнні злочину у майбутньому. 109. З метою належного ставлення до гідності та особистісної цілісності, необхідно звертати особливу увагу на вразливість неповнолітніх протягом початкового періоду затримання. 110. З метою забезпечення постійного догляду за неповнолітніми, відповідні служби, що несуть відповідальність за них після звільнення, повинні надавати їм негайну допомогу у випадках, коли вони в подальшому підлягають застосуванню санкцій, пов’язаних з позбавленням волі. 111. Свобода неповнолітніх може бути обмежена лише на період часу, обумовленого метою затримання. 112. Такі неповнолітні не можуть бути примусово залучені до фізичної праці, яка не виконується неповнолітніми в звичайному суспільстві. 113.1. Затримані неповнолітні, чия вина не доведена, також повинні мати доступ до низки втручань та заходів. 113.2. У випадках, коли неповнолітні виявляють бажання брати участь у процесах втручан-

ня для неповнолітніх, чию вину визнано, вони повинні мати на це право. Е.2. Установи соціального захисту 114. Установи соціального захисту — це переважно заклади відкриті для доступу, але притулок вони повинні надавати лише у виняткових випадках та на мінімально можливий період. 115. Усі установи соціального захисту повинні бути акредитовані та зареєстровані відповідними державними органами, і надавати послуги, що відповідають національним стандартам. 116. Ставлення до неповнолітніх правопорушників, які перебувають в установах соціального захитсу одночасно з іншими неповнолітніми, повинно бути однаковим. Е.3. Психіатричні заклади 117. Неповнолітні правопорушники, які перебувають у психіатричних закладах, повинні мати такий же загальний медичний догляд та режимні заходи, як і інші неповнолітні, позбавлені волі. 118. Лікування проблем психічного характеру в таких закладах повинно визначатись лише на підставах медичної експертизи, відповідати визнаним національним стандартам, прописаним для психіатричних закладів, та керуватись принципами, прописаними відповідними міжнародними документами. 119. Безпека життєдіяльності неповнолітніх правопорушників, які перебувають у психіатричному закладі, повинна ґрунтуватись на медичній основі.

ЧАСТИНА IV — ЮРИДИЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ТА ПІДТРИМКА 120.1. Неповнолітні та їхні батьки чи юридичні опікуни мають право на юридичну консультацію та підтримку з усіх питань, пов’язаних з призначенням та впровадженням санкцій чи заходів. 120.2. Компетентні органи повинні забезпечувати неповнолітнім необхідні умови для отримання ефективного та конфіденційного доступу до послуг з консультування та підтримки, включаючи необмежені та неконтрольовані візити адвокатів. 120.3. Держава повинна забезпечити безкоштовну юридичну допомогу неповнолітнім, їхнім батькам чи юридичним опікунам, якщо це вимагається законодавством.

ЧАСТИНА V — ПРОЦЕДУРА ПОДАННЯ СКАРГ. ІНСПЕКЦІЯ ТА МОНІТОРИНГ Є. Процедури подання скарг 121. Неповнолітні та їхні батьки чи опікуни повинні мати достатню можливість подавати заяви чи скарги до установ, відповідальних за заВідновне правосуддя в Україні


Рекомендація CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам...

клад, де вони перебувають, або на застосування по відношенню до них громадських санкцій чи заходів. 122.1. Процедура подання заяв чи скарг повинна бути простою і ефективною. Відповідь на такі заяви чи скарги повинна надаватись негайно. 122.2. Для розгляду скарг та задоволення потреб пріоритет повинен надаватись медіації та відновному вирішенню конфлікту. (виділено редакцією) 122.3. У випадках, коли заяву чи скаргу відхилено, неповнолітній, за необхідності, його батьки чи юридичні опікуни, які подали її, повинні отримати роз’яснення причин відхилення. Неповнолітній, його батьки чи юридичні опікуни повинні мати право звернення до незалежної інстанції. 122.4. Апеляційний процес повинен здійснюватись такою інстанцією: а. з повагою до неповнолітніх та їхніх потреб і переживань; б. особами, які розуміються на питаннях неповнолітніх, в. в місці, найближчому до закладу перебування неповнолітнього, або місця запровадження громадських санкцій чи заходів щодо неповнолітнього. 122.5. Навіть коли заява чи скарга від неповнолітнього подана у письмовому вигляді, він має право особисто висловити її усно. 123. Неповнолітні не повинні зазнавати покарання в результаті подання заяви чи скарги. 124. Неповнолітні, їхні батьки чи юридичні опікуни мають право звернутися за юридичною консультацією щодо процедур подання скарги чи апеляції і отримати юридичну підтримку, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Ж. Інспекція та моніторинг 125. Заклади, в яких перебувають неповнолітні, позбавлені волі, та органи, які запроваджують громадські санкції та заходи, повинні регулярно проходити інспектування з боку державних інстанцій, з метою перевірки, чи працюють вони відповідно до вимог національного та міжнародного законодавства та дотримання цих правил. 126.1. Умови перебування та ставлення до позбавлених волі неповнолітніх або тих, які підлягають громадським санкціям чи заходам, повинні перевірятись незалежними органами, до яких неповнолітній може мати конфіденційний доступ, і результати досліджень яких можуть оприлюднюватись. 126.2. Під час проведення такого незалежного моніторингу, особливу увагу необхідно приділяти застосуванню сили, обмеженням, дисциплінарним покаранням та іншим особливо обмежуючим формам поводження. 3-4/2009

61

126.3. Усі смертельні випадки та ушкодження неповнолітніх повинні розслідуватись негайно, рішуче та незалежно. 126.4. Ці незалежні органи, які здійснюють моніторинг, повинні тісно співпрацювати з міжнародними структурами, які мають юридичне право доступу до закладів відбування покарання неповнолітніх.

ЧАСТИНА VI — ПЕРСОНАЛ 127.1. Всеохоплюючі правила стосовно працевлаштування, підбору, навчання, статусу, умов роботи та обов’язків персоналу, який несе відповідальність за впровадження громадських санкцій та заходів, а також за позбавлення волі неповнолітніх правопорушників, повинні бути чітко прописані з урахуванням державної політики у цій сфері. 127.2. Такі правила також повинні детально описувати основоположні етичні засади, якими повинен користуватись персонал, що займається питаннями неповнолітніх. Вони також повинні передбачати ефективний механізм протидії порушенням етичних та професійних стандартів. 128.1. Необхідно розробити спеціальні процедури працевлаштування та відбору працівників, які працюють з неповнолітніми, звертаючи увагу на риси характеру та професійні якості, необхідні для роботи з неповнолітніми та їхніми сім’ями. 128.2. Процедури з відбору та працевлаштування повинні бути відкритими, чіткими, справедливими та недискримінаційними. 128.3. Процес працевлаштування та відбору персоналу повинен враховувати необхідність працевлаштування жінок і чоловіків, які володіють необхідними навичками для роботи з різними мовними та культурними особливостями неповнолітніх. 129.1. Персонал, який несе відповідальність за виконання громадських санкцій та заходів і позбавлення волі неповнолітніх, повинен пройти необхідний курс навчання щодо теоретичних та практичних аспектів своєї роботи, а також отримати відповідні інструкції, які допоможуть їм мати реалістичне розуміння сфери діяльності, практичних обов’язків та етичних вимог щодо власної роботи. 129.2. Професійна компетентність персоналу повинна постійно підвищуватись та розвиватись шляхом подальшого професійного навчання, супервізії, перегляду результатів роботи і винагородження. 129.3. Навчання повинно бути націлене на: а. етичні та базові цінності цієї професії; б. національні засоби безпеки та міжнародні інструменти із захисту прав дітей та неприйнятного ставлення до неповнолітніх;


62

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

в. законодавство щодо сім’ї та неповнолітніх, психологію розвитку, соціальну та виховну роботу з неповнолітніми; г. інструкції персоналу щодо мотивування неповнолітніх, досягнення поваги і забезпечення позитивної ролі та перспектив; д. створення та підтримку професійних стосунків з неповнолітніми та їхніми сім’ями; е. затверджені методи втручання та ефективних практик; є. методи роботи з різними типами неповнолітніх; ж. шляхи співпраці між мультидисциплінарними командами та іншими організаціями, що займаються питаннями неповнолітніх. 130. Персонал, відповідальний за застосування громадських санкцій та заходів і позбавлення волі неповнолітніх, повинен бути достатньо укомплектований для ефективного здійснення покладених на них функцій і включати відповідну кількість спеціалістів для задоволення потреб неповнолітніх. 131.1. Працівники персоналу повинні бути працевлаштовані на постійній основі. 131.2. Для роботи з неповнолітніми необхідно залучати волонтерів. 131.3. Відповідні органи, відповідальні за виконання громадських санкцій та заходів, несуть відповідальність за дотримання вимог цих правил, навіть за умов залучення інших організацій чи осіб до процесу виконання, незалежно від того, чи є їхні послуги оплачуваними чи ні. 132. Персонал повинен бути працевлаштований так, щоб процес роботи з неповнолітніми був безперервним. 133. Персонал, який працює з неповнолітніми, повинен мати необхідні робочі умови і отримувати оплату праці згідно специфіки своєї роботи, порівняно з умовами оплати інших працівників, які працюють у цій сфері. 134.1. Для підвищення ефективної співпраці між персоналом, який працює з неповнолітніми у суспільстві, та працівниками виправних установ, необхідно створювати можливості тісної співпраці та проходження навчання в інших закладах. 134.2. Бюджетні обмеження ні в я кому разі не повинні спонукати відсторонення осіб, які не мають достатньої кваліфікації, від виконання своїх обов’язків.

ЧАСТИНА VII — ОЦІНЮВАННЯ, ДОСЛІДЖЕННЯ, РОБОТА ІЗ ЗМІ ТА ГРОМАДСЬКІСТЮ

тись на основі наукових досліджень та оцінювання. 136.1. З цією метою необхідно збирати порівняльні дані, які дадуть змогу оцінити успішність чи невідповідність як громадських санкцій та заходів, так і санкцій та заходів у виправних закладах. Таке оцінювання повинно звернути увагу на рівень рецидивізму та його причин. 136.2. Дані необхідно збирати відповідно до особистих та соціальних обставин неповнолітніх та з урахуванням умов перебування у виправному закладі. 136.3. Керівництво закладів несе відповідальність за збір даних, які можуть порівнюватись на регіональному та іншому рівнях. 137. Кримінологічне дослідження усіх аспектів поведінки неповнолітніх незалежними агенціями повинно мати фінансову підтримку і забезпечувати доступ до бази даних та закладів. Результати досліджень повинні бути оприлюднені, навіть, якщо вони проведені державними органами. 138. Під час проведення дослідження необхідно дотримуватись прав неповнолітніх на особисте життя і відповідати стандартам національного та міжнародного законодавства з питань дотримання конфіденційності інформації.

І. Співпраця із ЗМІ та громадськістю 139.1. ЗМІ та громадськість повинні регулярно отримувати актуальну інформацію про умови перебування неповнолітніх в установах позбавлення волі, а також про застосування громадських санкцій та заходів до неповнолітніх. 139.2. ЗМІ та громадськість повинні бути поінформовані про цілі громадських санкцій та заходів для позбавлених волі, а також про роботу персоналу, з метою кращого розуміння цих санкцій та заходів у суспільстві. 140. Відповідальні органи повинні публікувати регулярні звіти щодо діяльності виправних закладів для неповнолітніх та запровадження громадських санкцій та заходів. 141. ЗМІ та представники громадськості, які мають професійний інтерес щодо справ неповнолітніх, повинні мати доступ до виправних закладів для неповнолітніх, за умови дотримання прав неповнолітніх на приватність та захисту інших їхніх прав.

ЧАСТИНА VIII — ОНОВЛЕННЯ ПРАВИЛ 142. Ці правила повинні регулярно оновлюватись.

З. Оцінювання та дослідження 135. Санкції та заходи, що застосовуються по відношенню до неповнолітніх, повинні розробляВідновне правосуддя в Україні


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ РОЗВИТОК МЕДІАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ: НАДБАННЯ ПРОЕКТУ «ПІДТРИМКА РЕФОРМИ СИСТЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ: ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАЦІЇ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ»

П

роект «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження медіації в діяльність органів правової системи» діє в Україні з кінця 2006 р. Цей проект реалізує благодійна організація «Український Центр Порозуміння» спільно з Генеральною прокуратурою України, Національною академією прокуратури України, Міністерством внутрішніх справ України, за фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Перша фаза проекту була спрямована на роботу з представниками органів прокуратури — цей проект уперше залучив прокурорів до теми медіації у кримінальних справах. Основними зусиллями першої фази, що тривала до лютого 2008 р., була робота з прокурорами здебільшого на національному рівні у сфері досудової медіації в кримінальних справах. Під час проведення першої фази проекту було досягнуто помітних зрушень у сфері застосування принципів відновного правосуддя та медіації між потерпілим та правопорушником, зокрема в правоохоронних органах, шляхом співпраці з Національною академією прокуратури України та з Генеральною прокуратурою України. Два напрями діяльності, що впроваджувалися протягом першої фази роботи проекту, охоплювали: заходи 3-4/2009

щодо підвищення обізнаності прокурорів та розробку спеціальних тренінгових модулів для прокурорів з питань принципів, процедур та техніки проведення досудової медіації у кримінальних справах. Досвід проведення першої фази проекту виявив високий інтерес до теми медіації у кримінальних справах з боку прокурорів. Отже, з метою подальшої інституціоналізації останньої, було подано запит і з боку донора підтримано проведення другої фази проекту. Друга фаза проекту стартувала у березні 2008 р. Її метою було визначення та розбудова платформи для всебічного впровадження процедур та механізмів досудової медіації в кримінальних справах у системі кримінальної юстиції України. Згадана платформа розглядається як низка заходів, що сприятимуть інституціоналізації принципів та процедур медіації у кримінальних справах на національному та регіональному рівнях в Україні. Коло основних зацікавлених сторін протягом другої фази було ширшим, порівняно з першою фазою, і охоплювало не лише прокурорів, а й Міністерство юстиції, неурядові організації, що займаються питаннями медіації, та освітні заклади.

Світлана ФІЛЬ, координатор проекту, магістр соціальної роботи, БО «Український Центр Порозуміння»


64

На другому етапі цілі проекту були визначені таким чином: 1) Розширити можливості основних цільових груп проекту — прокурорів та неурядових організацій, що займаються питаннями медіації, — для впровадження у своїй роботі медіації в кримінальних справах, зокрема: y розширення завдань щодо підвищення обізнаності, проведення тренінгів та розширення практики застосування медіації серед прокурорів в Україні; y розробка навчальної програми для медіаторів, що базуються на процедурах та засадах взаємодії між прокурорами та медіаторами, відповідно до напрацювань першої фази проекту. 2) Провести практичну апробацію механізмів направлення справ системою кримінальної юстиції на проходження медіації, відповідно до напрацювань першої фази проекту. 3) Підтримувати Міністерство юстиції України (Департамент законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики) у розробці та обговоренні Національної програми впровадження відновного правосуддя (зокрема, медіації у кримінальних справах) до системи кримінальної юстиції. У рамках проекту передбачалось використання досвіду швейцарських колег, зокрема у таких сферах: швейцарських досвід медіації у кримінальних справах за участі неповнолітніх, досвід швейцарської прокуратури в медіації у кримінальних справах, системи та програми навчання медіаторів у Швейцарії. Наразі, до кінця 2009 р., триває наступний етап реалізації проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження медіації в діяльність органів правової системи», що розширив коло основних партнерів і залучив до співпраці також Міністерство внутрішніх справ України і його регіональні підрозділи. Метою цього етапу є об’єднання платформи для всебічного запровадження процедур і механізмів медіації в кримінальних справах на досудовому етапі провадження в системі кримінальної юстиції України, про що йшлося вище, для підвищення ефективності взаємодії між органами правової системи (міліцією, прокуратурою, судами) та громадськими організаціями — з кінцевої метою зменшення рівня правопорушень у конкретних громадах та захисту інтересів осіб, потерпілих від злочинів. На сьогодні діяльність за проектом здійснюється на місцевому рівні в таких пілотних регіонах — м. Харків, м. Луганськ, м. Красногвардійське

ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

(АР Крим), м. Біла Церква (Київська обл.), м. Дрогобич (Львівська обл.), м. Пирятин (Полтавська обл.), м. Жмеринка (Вінницька обл.) та Дарницький район м. Києва. Цілі проекту: 1) Підвищення ефективності механізму направлення справ на медіацію (далі — Механізму направлення) шляхом залучення представників органів міліції, поруч із іншими залученими особами (прокурорами, суддями та медіаторами), розвиваючи співпрацю між ними та апробовуючи її в дії. 2) Розробка стратегій та апробування їх ключових елементів для забезпечення життєздатності удосконаленого Механізму направлення (у трьох сферах: інституційна життєздатність, фінансова життєздатність, інформаційна стратегія). 3) Розробка плану подальших дій з покращення співпраці між органами правової системи та громадськими організаціями, що ґрунтуватиметься на спільному баченні (між партнерами проекту та ключовими залученими особами) подальших кроків у процесі реформування системи кримінальної юстиції України. Надбаннями діяльності в межах проекту станом на грудень 2009 р., зокрема, є: y У напрямку підвищення обізнаності представників органів прокуратури впроваджено елементи курсу з відновного правосуддя для студентів Національної академії прокуратури України та для слухачів Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України. y Проведено низку інформаційнопросвітницьких заходів (семінарів, презентацій, тренінгів) з метою висвітлення положень листа Генерального прокурора України О. Медведька «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 1 серпня 2008 р., що покликаний змінити підхід до реагування на вчинення злочинів у суспільстві й, відтак, гуманізувати сферу кримінального судочинства, надаючи можливість обом сторонам кримінальної ситуації — як потерпілим, так і правопорушникам — висловити емоційний аспект конкретної ситуації, а також узяти на себе відповідальність, наскільки це можливо, за те, як саме можна усунути завдану злочином шкоду. Інформацію про інформаційнопросвітницькі заходи розміщено на внутрішньому веб-сайті Генпрокуратури, а також на Відновне правосуддя в Україні


Розвиток медіації в кримінальних справах: надбання проекту...

сайті «Відновне правосуддя» (www.rj.org.ua) та в щоквартальному бюлетені «Відновне правосуддя в Україні». y Здійснено розробку (спільно з представниками Школи соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія») навчального курсу для практичних медіаторів, що викладатиметься в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». У поточному навчальному році (2009–2010 рр.) відбуватиметься пілотування окремих елементів цього навчального курсу як вибіркової дисципліни для студентів академії. y Група експертів розробила проекти Концепції та Державної програми впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України; визначаються подальші кроки щодо затвердження цих документів на державному рівні. y У напрямку реалізації механізму співпраці між громадськими організаціями та представниками органів правової системи у впровадженні програм відновного правосуддя на досудовій стадії провадження в кримінальних справах — створено й підтримано центри відновного правосуддя в громаді (у регіонах, охоплених проектом), підготовлено медіаторів, що працюють із представниками органів правової системи (прокуратури, міліції, суду), здійснено розробку й апробацію механізму співпраці — направлення кримінальних справ на медіацію — з метою зменшення рівня правопорушень та захисту інтересів осіб, потерпілих від злочинів (і, зокрема, неповнолітніх); триває практична співпраця. Практичний Механізм направлення є логічним наслідком низки дій представників правової системи у координації з центрами відновного правосуддя в громаді (зокрема, з координатором випадку та медіатором) з метою впровадження медіації в кримінальних справах. Станом на березень 2009 р. він був повністю розроблений і демонстрував дії представника органів прокуратури

3-4/2009

65

у визначеному обсягу справ у межах їхніх функціональних обов’язків. Разом із тим, як засвідчили результати аналізу практичного Механізму направлення у фазі ІІ проекту, його ефективність значно підвищиться від залучення до нього представників міліції, що можуть направляти на медіацію більше справ під наглядом прокурора і здійснювати це на ранніх стадіях розгляду справи, що матиме більший вплив на бенефіціаріїв проекту — потерпілих від злочинів та правопорушників. Судді мають бути також включені в механізм, для того щоб описати можливі процедурні наслідки проведення медіації в кримінальних справах та зазначити можливі юридичні наслідки. Покроковий опис упровадження Механізму направлення увійде до Посібника з розвитку життєздатності механізму направлення справ на медіацію. На сьогодні відповідним чином удосконалено механізм взаємодії між органами правової системи та громадськими організаціями, з яким ми пропонуємо читачам ознайомитись у матеріалі «Механізм співпраці органів правової системи України та центрів відновного правосуддя у громаді з метою профілактики злочинності шляхом упровадження медіації у кримінальних справах». Таким чином, реалізація проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження медіації в діяльність органів правової системи» сприяє гуманізації сфери кримінального правосуддя шляхом упровадження процедур відновного правосуддя, зокрема медіації у кримінальних справах на досудовому етапі розгляду кримінальних справ. Це, у свою чергу, має кінцевою метою захист інтересів потерпілих осіб і правопорушників, підвищення безпеки у конкретних громадах України на місцевому рівні, підвищення й усвідомлення відповідальності кожної особи за свої вчинки та готовність здійснювати дії з метою усунення шкоди, спричиненої правопорушенням.


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

МЕХАНІЗМ СПІВПРАЦІ ОРГАНІВ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ЦЕНТРІВ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ У ГРОМАДІ З МЕТОЮ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ ШЛЯХОМ УПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ1 Шановні читачі, до Вашої уваги пропонуємо механізм співпраці органів правової системи України та центрів відновного правосуддя у громаді з метою профілактики злочинності шляхом упровадження медіації у кримінальних справах. Також, як приклад застосування такого механізму на рівні конкретного правоохоронного органу, що працює з конкретною цільовою групою, пропонуємо опис механізму направлення на медіацію справ про злочини невеликої тяжкості або вчинені вперше неповнолітніми. Ці документи були напрацьовані у рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження медіації в діяльність органів правової системи» групою експертів, до складу якої входили представники Генеральної прокуратури України, Національної академії прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Українського Центру Порозуміння.

1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 1.1. Визначення термінів: Відновне правосуддя (restorative justice), або ВП — це новий підхід до розв’язання правових конфліктів, який ґрунтується на зосередженні уваги на відшкодуванні заподіяної потерпілим шкоди, породженні в правопорушників почуття відповідальності за їхні дії та залученні громади до розв’язання конфлікту за умови активної участі сторін у процесі відновлення порушених стосунків, на примиренні та розробленні угод між потерпілими й правопорушниками для досягнення бажаних результатів та відшкодувань2. 1

Хоча програми ВП (примирення між потерпілим та правопорушником) є ефективною мірою профілактики повторної злочинності і після винесення вироку суду, такий механізм приділяє більше уваги опису попередніх стадій кримінального процесу у зв’язку з певними особливостями застосування програм ВП саме на цих стадіях. 2 Посібник Управління ООН щодо впровадження програм відновного правосуддя, 2006 р.

Договір про примирення — договір про примирення між потерпілим, з однієї сторони, та обвинуваченим або підсудним, з іншої сторони, у кримінальних справах, укладений з допомогою медіатора на основі взаємних поступок чи добровільного задоволення вимог позивача чи потерпілого. Звіт про проведення медіації — документ, що складається медіатором у письмовій формі за результатами проведення медіації. Медіатор — особа, завданням якої є надання допомоги потерпілому, з однієї сторони, та обвинуваченому або підсудному, з іншої сторони, у кримінальних справах з метою досягнення примирення. Медіація — одна з процедур відновного правосуддя; процес, що проводиться медіатором за участю потерпілого, з однієї сторони, та обвинуваченого або підсудного, з іншої сторони, у кримінальних справах з метою досягнення між ними згоди та/ Відновне правосуддя в Україні


Механізм співпраці органів правової системи України та центрів відновного правосуддя...

або примирення стосовно спору (конфлікту) шляхом вироблення взаємоприйнятного рішення. Службова особа, у провадженні якої перебуває справа, — особа, що здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя. Сторони медіації (далі — сторони) — потерпілий, з однієї сторони, та обвинувачений або підсудний, з іншої сторони, які погодилися вирішити спір (конфлікт) за допомогою медіатора. Центр відновного правосуддя в громаді (ЦВПГ, або Центр) — неурядова громадська організація, що впроваджує програми відновного правосуддя, програми примирення потерпілих та правопорушників та інші практики розв’язання конфліктів, побудовані на цінностях та принципах відновного правосуддя. 1.2. Цінності та принципи відновного правосуддя. Цінності ВП. Процес відновного правосуддя характеризується повагою до всіх сторін. Він також сприяє активній участі та передбачає наснаження всіх залучених осіб до безпосереднього спільного обговорення правопорушення, заподіяної шкоди та необхідних варіантів реагування. Він сприяє визначенню спільних (а не «призначених зверху») результатів, досягнутих шляхом залучення та співробітництва всіх сторін, яких так чи інакше торкнулася подія злочину. Він (процес) також пов’язаний із породженням щирих зобов’язань з боку сторін щодо виконання тієї угоди, якої вони спільно досягли. Процес ВП працює якнайкраще, коли лишається прозорим та передбачуваним, але водночас гнучким та таким, що відповідає особливим обставинам кожної ситуації. Емоційна та фізична безпека учасників програм відновного правосуддя є надзвичайно важливою. Процес повинен сприяти моральному становленню/розвитку громади: обговорення варіантів належної відповіді на подію злочину сприяє визначенню та кращому усвідомленню суспільних норм та цінностей, що є загальноприйнятими в тій чи іншій громаді. Зрештою, процес має бути спрямований на реінтеграцію всіх учасників кримінальної/конфліктної ситуації в громаду, тобто їх повернення до життя як повноцінних, активних та корисних членів суспільства. Отже, процес слід орієнтувати на належне реагування на всі питання, пов’язані з подією кримінального конфлікту (як причини, так і його наслідки), та максимальну підтримку всіх членів громади, на яких вплинула конфліктна (кримінальна) ситуація. 3-4/2009

67

Усі процедури відновного правосуддя (зокрема медіація в кримінальних справах) ґрунтуються на певних принципах організації процесу: 1. Визнання важливості почуттів та потреб сторін (у першу чергу потерпілої сторони), що виявляється в можливості розповісти про свої потреби та переживання, бути почутим, зустріти розуміння та підтримку. 2. Прийняття відповідальності за наслідки конфлікту — визнання сторонами (у першу чергу правопорушником) своєї ролі в конфлікті та тих наслідків, до яких цей конфлікт призвів; готовність учасників ухвалювати рішення та виконувати певні дії з усунення наслідків конфлікту та завданої шкоди. 3. Активне залучення сторін — надання сторонам повноважень у пошукові та ухваленні взаємоприйнятного для них рішення; визнання права власності сторін щодо їх особистого конфлікту і того, що лише учасники конфлікту є компетентними у розв’язанні проблеми. 4. Нейтральність медіатора — медіатор прагне однаково допомогти всім учасникам конфлікту, не приймаючи при цьому сторону жодного з учасників. 5. Конфіденційність — всі учасники процедури беруть на себе зобов’язання не поширювати жодну інформацію, що стала їм відома під час процесу, без згоди на те іншої сторони. 6. Добровільність — процедура може відбуватися лише за умови добровільної згоди сторін на участь у ній; кожен з учасників може відмовитися від процедури на будь-якому етапі процесу. 1.3. Нормативно-правова та науковоаналітична база. Запровадження відновних процедур у кримінальному судочинстві як необхідна умова розвитку права у сучасному суспільстві знайшло відображення у міжнародно-правових документах: y Європейській конвенції про здійснення прав дітей; y Рекомендаціях Ради Європи: y № R(85)11 щодо статусу жертви у межах системи кримінального права; y № R(87)18 щодо спрощення структури системи кримінальної юстиції (правосуддя); y № R(87)20 щодо реакції громадськості на підліткову злочинність; y № R(87)21 щодо зменшення ступеня віктимізації і надання допомоги потерпілим;


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

68

y № R(92)16 щодо європейських стандартів застосування громадських санкцій та заходів; y № R(95)12 щодо структури управління системою кримінального правосуддя; y № R(99)19 щодо принципів організації медіації у кримінальних справах. Кодекси України: Стаття 45 КК. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Стаття 7-2 КПК. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. Стаття 46 КК. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Стаття 8 КПК. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. Стаття 66 КК. Обставини, які пом’якшують покарання 1. При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються: 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. З урахуванням того, що рішення про звільнення від кримінальної відповідальності у всіх випадках, визначених чинним Кримінальним кодексом, приймає виключно суд, а також строків досудового слідства3, важливо, щоб відновні процедури (медіація) при наявності підстав і за умови згоди сторін були проведені ще на стадіях провадження дізнання та досудового слідства. Постановами Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», № 2 від 15 травня 2006 р. «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» прямо рекомендовано судам залучати для проведення процедур медіації відповідні громадські організації. Про необхідність запровадження програм відновного правосуддя (зокрема медіації в кримінальних справах) говориться в листі Генерального прокурора України «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» № 09/1-233вих-08236окв від 01.08.2008. Важливість застосування відновних процедур або процедур примирення (медіації) правопорушника з потерпілим як запоруки успішної профілактичної роботи, зокрема, у дитячому та молодіжному середовищі, наголошується і в інструктивному листі начальника Департаменту кримінальної міліції у справах дітей Міністерства внутрішніх справ України «Про організацію трирівневої моделі профілактики правопорушень серед дітей» № 58/2 — 1892 від 30.09.2009. 3

Ст.120 КПК України.

Відновне правосуддя в Україні


Механізм співпраці органів правової системи України та центрів відновного правосуддя...

Наразі з урахуванням міжнародних зобов’язань України як члена Ради Європи Міністерством юстиції України за активної участі Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства Внутрішніх Справ України, інших міністерств та відомств України розроблено законопроекти, спрямовані на регламентацію відновних процедур і використання їх наслідків у кримінальному та інших провадженнях. Науково-аналітичне обґрунтування та інші джерела інформації щодо відновного правосуддя наведено у Додатку 1.

2. ПРЕДМЕТ СПІВПРАЦІ Центр відновного правосуддя в громаді та орган правової системи (органи дізнання та слідства, прокуратура, суд) здійснюють співпрацю щодо надання можливості особам, які вчинили суспільно небезпечне діяння, та потерпілим від злочинів брати участь у програмі примирення (медіації), яка сприяє прийняттю правопорушниками відповідальності за усунення завданої шкоди, попередженню протиправної поведінки в майбутньому та забезпеченню прав потерпілих від злочину. Для цього відповідні органи правової системи можуть укладати угоди про співпрацю з громадськими організаціями, що впроваджують програми відновного правосуддя на місцевому рівні. Експеримент із впровадження програм примирення потерпілих та правопорушників відбувається за підтримки Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства

69

внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України.

3. ПІДГОТОВКА УМОВ ДЛЯ СПІВПРАЦІ Центр відновного правосуддя в громаді (надалі Центр) взаємодіє з органом правової системи в межах чинного законодавства та за погодженим механізмом співпраці на підставі угоди про спільну діяльність. Вона визначає механізм спільної діяльності, його юридичні межі та можливості використання результатів програм примирення у кримінальному провадженні справи згідно чинного законодавства. Працівники Центру, згідно зі ст. 121 КПК України, дають зобов’язання про нерозголошення отриманих даних.

4. МЕХАНІЗМ СПІВПРАЦІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВЕДЕННЯ МЕДІАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ (ПРОГРАМИ ПРИМИРЕННЯ ПОТЕРПІЛИХ ТА ПРАВОПОРУШНИКІВ) У цьому механізмі більш детально розглядаються дії органів дізнання, досудового слідства та прокуратури, а також судів у процесі виконання положень наведених статей КК та КПК у взаємодії з громадською організацією — Центром відновного правосуддя в громаді, який сприяє профілактиці злочинності шляхом організації програм відновного правосуддя.

¨ÉÇ»¾½¾ÆÆØž½Œ¹ÏŒ˜ ƾÅÇ¿ÄÁ»¾ ¹¼¹ÄÕÆÁÂȾɾºŒ¼ÃÉÁŌƹÄÕÆǼÇÈÉÇ»¹½¿¾ÆÆØÈÇÊÈɹ»Œ

3-4/2009

¨ÉÇÃÌÉÇÉÌ ÊČ½ÐÇÅÌ

¨ÉÇ»¹½¿¾ÆÆØ ÌÀ»ÁйÂÆÇÅÌ ÈÇÉؽÃÌ

̼ǽÇ× ¦¹Èɹ»Ä¾ÆÆØ ÊÈɹ»Á½ÇÊ̽ÌÀ Ǻ»ÁÆÌ»¹ÄÕÆÁÅ »ÁÊÆÇ»ÃÇÅ š¾À̼ǽÁ

¨ÇÊ˹ÆÇ»¹ÊÌ½Ì ÈÉÇÀ»ŒÄÕƾÆÆØ »Œ½»Œ½ÈÇ»Œ½¹ÄÕÆÇÊˌ ÊË££ 

¦¹Èɹ»Ä¾ÆÆØÊÈɹ»Á ½ÇÊ̽ÌÀ̼ǽÇ× ½ÄØÀ»ŒÄÕƾÆÆØ»Œ½ »Œ½ÈÇ»Œ½¹ÄÕÆÇÊˌ ÊË££ 

ÈÇÅoØÃѾÆÁÅ ÈÇùɹÆÆØÅ

ªÌ½Ì

›ÁÉÇà ÊÌ½Ì š¾À ÈÇÅoØÃѾÆÆØ ÈÇùɹÆÆØ

»ŒËÈÉÇ ÈÉÇ»¾½¾ÆÆØ ž½Œ¹ÏŒ˜

¨Œ½ÈÁʹÆÆØ̼ǽÁÈÉÇÈÉÁÅÁɾÆÆØ À»ŒËž½Œ¹ËÇɹ ƹÈɹ»Ä¾ÆÆؘÎÇɼ¹ÆÌ Èɹ»Ç»Ç˜ÊÁÊ˾ÅÁ

¨ÉÁÅÁɾÆÆؽÇÊؼÆÌ˾

¨ÉÇ»¾½¾ÆÆØ Å¾½Œ¹ÏŒ˜ ŒÆÑǘ ÈÉǼɹÅÁ›¨ ˹ ½ÇÊؼƾÆÆØÈÉÁÅÁɾÆÆØ ¨ÉÁÅÁɾÆÆØ Æ¾½ÇÊؼÆÌ˾

¼Ç½¹ÊËÇɌÆ“

¨ÇȾɾ½ÆŒÀÌÊËɌЌÀŒ ÊËÇÉÇƹÅÁ˹ÈÉÁÂÆØËËØ ÉŒÑ¾ÆÆØÈÉÇÈÉÇ»¾½¾ÆÆØ Å¾½Œ¹ÏŒ˜

¼Ç½¹ÊËÇɌÆ“

£ÇÆ˹ÃËÌ»¹ÆÆØ ÊËÇɌÆ˹ÇËÉÁŹÆÆØ ˜ÎÆÕǘÀ¼Ç½ÁƹÌйÊËÕ Ì›¨

¨ÇȾɾ½ÆØÇόÆù ÊÈɹ»Á ÈÉÇϾÊ̹ÄÕÆÇ× ÇÊǺÇ× ½ŒÀƹ»¹Ð  ÊČ½ÐÁ ÈÉÇÃÌÉÇÉ Ê̽½Ø  ˹ÈÉÁÂÆØËËØ ÉŒÑ¾ÆÆØÒǽÇ ÅÇ¿ÄÁ»ÇÊˌ ÈÉÇ»¾½¾ÆÆØ ž½Œ¹ÏŒ˜

©ŒÑÆÆÆØÈÉÇÈÉÇ»¾½¾ÆÆØ Å¾½Œ¹ÏŒ˜ƾ¼¹ËÁ»Æ¾

›ÁػľÆÆØ Í¹ÃËÌ »ÐÁƾÆÆØ Èɹ»ÇÈÇ ÉÌѾÆÆØ ÀƹÂÇÅÊË»Ç ÀǺÊ˹»ÁƹÅÁ ˹ Ź˾Ɍ¹Ä¹ÅÁ ÊÈɹ»Á

¼Ç½ÁÊËÇɌÆƾŹ“

¨ÉÇ»¾½¾ÆÆØ Å¾½Œ¹ÏŒ˜ ÅÇ¿ÄÁ»¾

‹ÆÍÇÉÅÌ»¹ÆÆØ ÊËÇɌÆ˹ ƹÈɹ»Ä¾ÆÆØ »Œ½ÈÇ»Œ½Æǘ ŒÆÍÇÉŹό˜»¯›¨œ

Ÿ¸»¸ÃÔŸÉͽĸĽ͸ŋ¿Ä˺¿¸’ÄƼ‹—ÆÈ»¸Å‹ºÇȸºÆºÆ—ÉÀÉʽÄÀ¿νÅÊÈÆÄš§Ë»ÈÆĸ¼‹ ¿ĽÊÆÖÇÈƺ½¼½ÅÅ׼¼‹¸Î‹—ºÂÈÀċŸÃÔÅÀÍÉÇȸº¸Í


70

Інформування потенційних учасників програм примирення Інформація про діяльність Центру, його права та обов’язки щодо організації процедури примирення, контактні дані розміщується в доступному для відвідувачів місці у приміщенні органу дізнання, слідчого підрозділу, прокуратури, суду поряд із розпорядком роботи або на інформаційному стенді для відвідувачів. Крім того, особа, що здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя може додатково надати сторонам у справі буклет ЦВПГ з інформацією про можливість примирення за допомогою Центру. Оцінка можливості проведення медіації по справі: Здійснюється службовою особою у відповідності до критеріїв: y наявність потерпілої сторони — фізичної особи (у виняткових випадках — юридичної особи); y факт визнання правопорушником вчинення ним суспільно небезпечного діяння; y можливість контакту зі сторонами кримінальної ситуації; y добровільна згода потерпілого та правопорушника брати участь у програмі примирення; У разі позитивної відповіді про наявність усіх перелічених умов робиться висновок про можливість організації проведення процедури медіації (або іншої програми ВП) по даній справі. Інформування Центру про можливість проведення медіації У разі позитивного висновку, тобто за наявності згоди сторін та інших умов особа, що здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя надає Центру інформацію про особи основних учасників кримінальної ситуації — потерпілого та правопорушника (прізвище, ім’я, контактні дані), основну фабулу кримінальної ситуації. Типова форма подання відповідної інформації в ЦВПГ є Додатком 2 до цього механізму. Копія інформації долучається до матеріалів справи. Організація програми примирення потерпілих та правопорушників Після звернення особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, до Центру його працівники, що пройшли відповідне навчання, проводять окрему зустріч з правопорушником. Метою зустрічі є отримання інформації про особу правопорушника, його ставлення до вчиненого

ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

злочину, бажання здійснити кроки щодо усунення завданої злочином шкоду. У випадку отримання добровільної згоди правопорушника брати участь у програмі примирення, працівники Центру зв’язуються з потерпілим та проводять з ним окрему зустріч. Метою зустрічі є надання можливості потерпілому висловити свої почуття та переживання, проаналізувати те, що сталося, та визначити шкоду, яку було нанесено злочином. Після отримання добровільної згоди як потерпілого, так і правопорушника брати участь у програмі примирення організовується їх спільна зустріч. Згода сторін на участь у процесі медіації закріплюється в Угоді щодо участі в медіації (Додаток 3 до механізму взаємодії). У процедурі медіації (примирення) може брати участь будь-яка особа, присутність якої потерпілим чи правопорушником визнано доцільною. Наприклад, особа, яка є авторитетом для правопорушника і яка може позитивно вплинути на його поведінку — батьки, друзі, сусіди, тренер і т. д. Представники служби у справах неповнолітніх або соціальної служби для молоді також можуть бути залучені до спільної зустрічі у разі необхідності. Процедура медіації (примирення) проводиться на наступних засадах: y Добровільна участь сторін; y Конфіденційність процесу медіації (процедури примирення); y Надання особливої уваги потребам в реабілітації потерпілої сторони; y Прийняття правопорушником дієвої відповідальності за виправлення завданої шкоди. Результатом медіації та примирення потерпілого та правопорушника є згода, до якої вони дійшли. Ця згода оформлюється у вигляді договору примирення (типова форма якого є Додатком 4 до цього механізму взаємодії). Долучення документів У разі досягнення згоди та оформлення угоди про примирення між підозрюваним, обвинуваченим, підсудним і потерпілим на відповідній стадії провадження Центр надає договір зі звітом медіатора (типова форма якого є Додатком 5 до цього механізму взаємодії) до службової особи для долучення до матеріалів справи. У разі відмови сторін від зустрічі чи недосягнення ними згоди про примирення Центр надсилає тільки звіт медіатора. Слідчий, прокурор, суддя вивчає надіслані Центром документи, у випадку досягнення згоди між сторонами перевіряє шляхом їх Відновне правосуддя в Україні


Механізм співпраці органів правової системи України та центрів відновного правосуддя...

допиту та інших процесуальних дій добровільність укладеної угоди та її відповідність вчиненому злочину, усвідомлення сторонами умов угоди та її наслідків і в установленому порядку долучає документи до справи. Наслідки долучення документів до справи Недосягнення згоди між сторонами не тягне правових наслідків. Досягнення згоди про примирення не може слугувати доказом вини правопорушника. На підставі долучених до справи документів про проведену медіацію слідчий, прокурор, суддя, визнавши факт примирення, приймає рішення у справі відповідно до закону. При отриманні документів від Центру на досудовій стадії прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, з урахуванням угоди вправі винести постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності (закриття кримінальної справи) у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 КК), з примиренням підсудного з потерпілим (ст.46 КК), а також з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст.47 КК), для застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому ст.447 КПК. У разі надіслання Центром документів до суду, тобто у судовій стадії провадження у справі, прокурор за підтримки державного обвинувачення в суді може врахувати факт угоди про примирення між підсудним і потерпілим, дійового щирого каяття та відшкодування заподіяної

71

злочином матеріальної чи моральної шкоди і надати суду такі пропозиції: y після закінчення судового слідства заявити клопотання про закриття справи відповідної категорії за вказаними вище підставами; y у судових дебатах при мотивуванні міри покарання запропонувати при винесенні вироку врахувати наслідки примирення з відшкодуванням шкоди як обставини, що пом’якшують покарання на підставі ст.66 Кримінального Кодексу України. Суд з урахуванням досягнутого примирення може звільнити від кримінальної відповідальності на підставі статей 45–47, 75, 104, 105 КК або пом’якшити покарання на підставі статей 66, 69 КК. Загальновизнано, що інститут медіації є альтернативним способом урегулювання кримінально-правових конфліктів, в основу якого покладено посередництво у примиренні сторін. Можливість звільнення від кримінальної відповідальності або пом’якшення покарання у разі примирення винного з потерпілим дає змогу: y потерпілому — більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди; y особі, яка вчинила злочин, — бути звільненою від кримінальної відповідальності чи отримати м’якше покарання; y державі — зекономити фінансові та інші ресурси для боротьби зі злочинніст»4. 4

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — // За редакцією М. І. Мельника, М. І. Хавронюка //. — К.: Атіка, 2004. — с. 120–121

НАУКОВО-АНАЛІТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

Додаток 1

ТА ІНШІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ 1. Брошура «Регіональна модель профілактики підліткової злочинності: досвід упровадження». — Київ: Український Центр Порозуміння, 2009. — 80 с. 2. Вос Б., Умбрайт М. Впровадження відновного правосуддя до правової системи України: оцінка програми. Підсумковий звіт // Міжнародна конференція «Впровадження відновного правосуддя в Україні: висновки та перспективи»: Тез. док. і повід., 20–21 квітня 2006 р. — К.: УЦП, 2006. — С. 49–53. 3. Ертсен І., Маккей Р., Пелікан К. Реконструкція зв’язків у громаді — медіація і відновне правосуддя в Європі // Відновне правосуддя в Україні. — 2007. — № 2(6). — С. 73–96. 4. Землянська В. В. Відновне правосуддя в кримінальному процесі України. Посібник. — К.: Видавець Захаренко В. О., 2008. — 200 с. 5. Землянська В. В., Ільковець Л. Б., Сегедин В. Б. Впровадження відновного правосуддя в кримінальне судочинство України. Посібник. — К.: Видавець Захаренко В. О., 2008. — 168 с. 3-4/2009


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

72

6. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів: зміна погляду на кримінальне судочинство // Право України. — 2003. — №10. — С. 154–156. 7. Зер Г. Зміна об’єктива: Новий погляд на злочин та правосуддя: Пер. з англ. — К.: «Пульсари», 2004. — 222 с. 8. Коваль Р. Роль і місце програм відновного правосуддя в системі ювенальної юстиції. // Всеукраїнська науково-практична конференція «Створення та розвиток системи ювенальної юстиції в Україні»: Тез. док. і повід., 12 квітня 2005 р. — [Цит. 2008, 19 березня]. — Доступний з: <http://www.rj.org.ua/resources_table/17>. 9. Лазаренко О. Профілактика злочинності неповнолітніх: шляхи вирішення // Відновне правосуддя в Україні. — 2007. — № 2(6). — С. 6–9. 10. Лобач В. Практичні аспекти впровадження відновного правосуддя в правову систему України // Відновне правосуддя в Україні. — 2008. — № 3(11). — С. 20–22. 11. Мачужак Я. В., Землянська В. В. Медіація як ефективний засіб для перевиховання та попередження злочинності серед неповнолітніх. — [Цит. 2008, 19 березня]. — Доступний з: <http://www. rj.org.ua/resources_table/17>. 12. Райт Мартин Восстановительное правосудие — путь к справедливости. Симпозиум. Пер. с англ. — К.: Издатель Захаренко В. А., 2007. — 304 с. 13. Соціальна місія системи кримінального судочинства: витяг з доповіді «Соціальні аспекти юстиції» Міністра Юстиції Фінляндії // 26 Конференція європейських міністрів юстиції (7-8 квітня 2005 р.): Тез. док. і повід., 7–8 квітня 2005 р. — [Цит. 2008, 19 березня]. — Доступний з: <http:// www.commonground.org.ua/lib_pub.shtml>. 14. Умбрайт Марк. Гуманистический подход к посредничеству в разрешении конфликтов: путь преображения, путь миротворчества // Вестник восстановительной юстиции. Выпуск 3. — М., 2001. 15. Ювенальна юстиція: Навчальний посібник / Кол. авторів: Гусєв А. І., Костова Ю. Б., Крестовська Н. М., Семікоп Т. Є., Терещенко І. Г., Шмеріга В. І.; за заг. ред. Крестовської Н. М. — Одеса: ОЮІ ХНУВС, 2006. — 243 с.

ТИПОВА ФОРМА ПОДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ВІД ПРЕДСТАВНИКА ОРГАНУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ (особи, що здійснює дізнання, слідчого, прокурора, судді) до Центру відновного правосуддя в громаді

Додаток 2

Орган правової системи, що подає інформацію до Центру відновного правосуддя в громаді1: Слідчий відділ ДІМ КМСД Прокуратура Суд КВІ ДАІ Інший (будь ласка, вкажіть, який саме) _____________________________ Контакти працівника органу правової системи, що надав інформацію (тел.):_________________ Контактні дані учасників кримінальної ситуації: Правопорушник: прізвище, ім’я _______________________________________________ контактні дані (тел.) ___________________________________ Потерпілий: прізвище, ім’я _______________________________________________ контактні дані (тел.) ___________________________________ Фабула справи (короткий виклад фактичних обставин злочину): _______________________________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________ 1

Для зручності тут використовуються прийняті у відповідних органах скорочення їхніх назв: ДІМ — дільничний інспектор міліції; КМСД — кримінальна міліція у справах дітей; КВІ — кримінально-виконавча інспекція; ДАІ — державна автоінспекція.

Відновне правосуддя в Україні


Механізм співпраці органів правової системи України та центрів відновного правосуддя...

ТИПОВА УГОДА ПРО НАМІРИ СТОРІН БРАТИ УЧАСТЬ У ЗУСТРІЧІ З УСУНЕННЯ ЗАВДАНОЇ ШКОДИ (МЕДІАЦІЇ)

73

Додаток 3

Сторони, які підписуються нижче, добровільно погодились вирішити ситуацію, що склалася, шляхом медіації і дотримуватися під час процесу медіації таких домовленостей: 1. Ставитись до будь-якої інформації, отриманої в процесі зустрічі, як до конфіденційної. Тобто такої, що не може бути розголошеною публічно чи використаною у будь-якому (судовому чи адміністративному) процесі. Винятком є випадки: y коли учасники зустрічі добровільно домовляться про можливість розголошення; y коли отримана інформація свідчить про реальну загрозу завдавання шкоди та вчинення іншого злочину. У такому випадку ведучий зустрічі повинен поінформувати відповідні органи. 2. Не викликати ведучого зустрічі (медіатора) до суду як свідка. 3. Поважати право кожної сторони обирати або змінювати медіатора. 4. З повагою ставитись до усіх учасників зустрічі, їхньої точки зору чи висловлювань. 5. Активно брати участь у пошуках взаємоприйнятного варіанту вирішення ситуації, усвідомлюючи, що лише ми можемо прийняти рішення, і лише від нас залежить його виконання.

ПІБ:____________________________ ________________________________ Дата____________________________ Підпис__________________________

ПІБ:____________________________ ________________________________ Дата____________________________ Підпис__________________________

ПІБ:____________________________ ________________________________ Дата____________________________ Підпис__________________________

ПІБ:____________________________ ________________________________ Дата____________________________ Підпис__________________________

3-4/2009


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

74

Додаток 4

ТИПОВА УГОДА ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЗУСТРІЧІ З УСУНЕННЯ ЗАВДАНОЇ ШКОДИ Ім’я, прізвище та по батькові сторони: __________________________________________________________________________________________ Ім’я, прізвище та по батькові сторони: __________________________________________________________________________________________ Дата події:________________________________________________________________________________ Ми, сторони, брали участь у процедурі медіації, яку проводив медіатор (ПІБ)_______________________ від (назва організації) ____________________________________________________________________ Медіація була присвячена (опис ситуації, предмет спору) _____________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________ Ми добровільно домовилися про таке (угода, зобов’язання сторін, терміни виконання): ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ___________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________ ПІБ:____________________________

ПІБ:____________________________

________________________________

________________________________

Дата____________________________

Дата____________________________

Підпис__________________________

Підпис__________________________

ПІБ:____________________________

ПІБ:____________________________

________________________________

________________________________

Дата____________________________

Дата____________________________

Підпис__________________________

Підпис__________________________ Відновне правосуддя в Україні


Механізм співпраці органів правової системи України та центрів відновного правосуддя...

ЗВІТ МЕДІАТОРА

75

Додаток 5

П.І.Б. медіатора: __________________________________________________________________________ Номер справи (згідно з внутрішнім обліком громадської організації): __________________________ 1. Чи погодились сторони брати участь в медіації? Так ___ дата проведення медіації: ______________________ Ні ___ 2. Чи було підписано угоду за результатами зустрічі з усунення завданої шкоди? Так ___ Ні ___

Дата: _____________________

3-4/2009

Підпис медіатора: _________________________


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

МЕХАНІЗМ НАПРАВЛЕННЯ НА МЕДІАЦІЮ СПРАВ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕВЕЛИКОЇ ТЯЖКОСТІ АБО ВЧИНЕНІ ВПЕРШЕ НЕПОВНОЛІТНІМИ

П

ріоритетним напрямком роботи органів внутрішніх справ у підлітковому середовищі є профілактика вчинення правопорушень дітьми1. Злочинність у підлітковому середовищі необхідно розглядати як складне соціально-правове явище, яке поєднує в собі вчинення неповнолітніми суспільно-небезпечних дій і негативні соціальні явища та впливи, що їх спричинюють і порушують розвиток неповнолітніх, внаслідок чого останні не приймають загальних суспільних цінності та не відчувають відповідальності за їх дотримання. Саме тому важливою умовою ефективності профілактичної роботи в цьому напрямку буде розуміння дитиною-правопорушником своєї протиправної поведінки і відшкодування заподіяної внаслідок злочину шкоди, застосування як покарання не примусових, а альтернативних їм методів, таких як відновні процедури або процедури примирення (медіації) правопорушника з потерпілим. Відповідно до статті 97 КПК України неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання за умов зазначених у ст. 105 КПК України, а саме неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки, він, на момент винесення вироку, не потребує застосування покарання. В той же час Законом України від 15.04.2008 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінальнопроцесуальних кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» розширено можливості застосування

процедур звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вперше вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, які передбачені статтями 45 та 46 Кримінального кодексу України (КК України). Відповідно до цих статей особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у разі щирого каяття, активного сприяння слідству або примирення з потерпілим при умові повного відшкодування збитків, заподіяних правопорушенням. «Стаття 46 є закріпленням відомого зарубіжному законодавству інституту медіації як альтернативного способу врегулювання кримінально-правових конфліктів, в основу якого покладено посередництво у примиренні сторін. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим дає змогу: потерпілому — більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди; особі, яка вчинила злочин, — бути звільненою від кримінальної відповідальності; державі — зекономити фінансові та інші ресурси для боротьби зі злочинністю»2. Статтею 8 КПК України передбачено порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням сторін. Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 КК України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Враховуючи, що рішення про звільнення від кримінальної відповідальності у всіх випадках, визначених чинним Кримінальним кодексом, приймає виключно суд, а також строків досудового слідства3, важливо щоб відновні процедури (медіація), при наявності підстав і за умови згоди сторін, були проведені

1

2

Враховуючи термінологію чинних Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України далі по тексту буде вживатися визначення неповнолітні — особи, які не досягли віку 18 років.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — // За редакцією М. І. Мельника, М. І. Хавронюка //. — К.: Атіка. 2004. — с.120-121. 3 Ст. 120 КПК України.

Відновне правосуддя в Україні


Механізм направлення на медіацію справ про злочини невеликої тяжкості... ще на стадіях провадження дізнання та досудового слідства.

МЕХАНІЗМ НАПРАВЛЕННЯ СПРАВ НА МЕДІАЦІЮ НА СТАДІЇ ДІЗНАННЯ Орган дізнання за наявності ознак злочину порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії щодо встановлення особи, яка його вчинила4. Особа, яка провадить дізнання зобов’язана вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його відповідальність5. Під час дослідження обставин, причин та умов вчинення злочинів невеликої тяжкості вперше неповнолітнім, важливо зібрати повну інформацію про особистість підлітка, сім’ю та умови у яких той виховувався. Якнайкраще буде залучити для цього психолога та соціального працівника. Соціально-психологічна характеристика неповнолітнього допоможе визначитись із можливістю застосування альтернативного способу врегулювання кримінально-правового конфлікту. Одночасно необхідно поінформувати неповнолітнього, його законного представника про можливість застосування відновних процедур (медіації). Враховуючи, що обов’язковою умовою, передбаченого ст. 46 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності є добровільне волевиявлення потерпілого, то при проваджені дізнання особа, яка потерпіла внаслідок учинення злочину також інформується про можливість застосування медіації в конкретній кримінальній справі. У разі згоди сторін конфлікту взяти участь у медіації за участю посередника, особа, яка провадить дізнання, інформує про сторони конфлікту, з наданням контактної інформації, громадську організацію, яка займається впровадженням програм відновного правосуддя (Центр відновного правосуддя в громаді — ЦВПГ) щодо можливого застосування медіації в конкретній кримінальній справі. Чинним законодавством передбачено внесення органом дізнання відповідних подань, в т. ч. у громадську організацію, про вжиття відповідних заходів6 для усунення причин та умов скоєння злочину. В свою чергу ЦВПГ самостійно проводить попередні зустрічі зі сторонами кримінально-правового конфлікту, за результатами яких приймає рішення щодо проведення медіації. У разі відсутності порозуміння ЦВПГ письмово інформує особу, яка провадить дізнання або орган дізнання про неможливість врегу-

лювання конфлікту із зазначенням причин, по яких проведення медіації неможливе. По закінченню строків дізнання, у постанові про направлення справи для провадження досудового слідства7, особа, яка провадила дізнання, зазначає про інформування громадської організації, яка займається впровадженням програм відновного правосуддя про сторони конфлікту.

МЕХАНІЗМ НАПРАВЛЕННЯ СПРАВ НА МЕДІАЦІЮ НА СТАДІЇ ПРОВАДЖЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА При провадженні досудового слідства про злочини неповнолітнього8 слідчий додатково з’ясовує: y характеристику особи неповнолітнього; y умови життя та виховання неповнолітнього; y обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього. У разі вчинення вперше злочину невеликої тяжкості слідчий інформує неповнолітнього та його законного представника про можливість альтернативного способу врегулювання кримінально-правового конфлікту, а саме — шляхом примирення з потерпілим та відшкодуванням завданих збитків, усунення заподіяної шкоди. Також про таку можливість інформується потерпілий під час винесення слідчим відповідної постанови9. З урахуванням результатів вивчення особистості неповнолітнього та його згоди відшкодувати завдані злочином збитки, а також добровільного волевиявлення потерпілого примиритися у разі усунення заподіяної йому шкоди і взяти участь у медіації за участю посередника, слідчий оцінює можливість проведення медіації та надає контактну інформацію громадській організації (Центр відновного правосуддя в громаді — ЦВПГ), яка займається впровадженням програм відновного правосуддя (у разі, якщо особою, яка здійснювала провадження дізнання таке інформування не здійснювалося). Якщо будь-яка зі сторін кримінально-правового конфлікту не погоджується на розголошення особистих даних, інформування ЦВПГ не здійснюється. ЦВПГ самостійно проводить попередні зустрічі зі сторонами кримінально-правового конфлікту. У разі отримання згоди сторін на участь у медіації готує проведення спільної зустрічі. При позитивному результаті медіації ЦВПГ передає слідчому для приєднання до кримінальної справи угоду про примирення між сторонами конфлікту. Якщо примирення під час проведення медіації не досягнуто ЦВПГ готує звіт, який також направляється слідчому для приєднання до кримінальної справи.

4

7

5

8

Ст. 104 КПК України. Ст. 22 КПК України. 6 Ст. 23¹ КПК України.

3-4/2009

77

Ст. 120 КПК України. Ст. 104 КПК України. 9 Ст. 22 КПК України.


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

МЕДІАЦІЯ ЯК РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА ДИТИНИ НА ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ

У

житті нерідко трапляються випадки, коли діти, перебуваючи у складних життєвих обставинах, схильні до конфліктної, агресивної та протиправної поведінки, що, у свою чергу, призводить до скоєння ними злочину. Але оскільки покач рання у формі ув’язнення р може справити надзвим чайно негативний вплив ч на н дитину і її подальший розвиток, р суспільство має працювати над створенп ням умов, у яких би такі діти отримували ще один шанс на гідне життя. Саме в таких випадках на допомогу приходить медіація. «Саме через спрямованість офіційного правосуддя здебільшого на покарання з’явилася необхідність пошуку інших підходів у роботі з неповнолітніми правопорушниками, — каже Галина Овчарова, спеціаліст з відновного правосуддя Харківського громадського центру

«Молодь за демократію», який спільно з Українським Центром Порозуміння впроваджує програми відновного правосуддя в Харківській області. — Нові підходи повинні давати дитині, яка порушила закон, право на таке поводження, яке сприяє розвиткові в неї почуття власної гідності та поваги до прав та свобод людини». Ми поспілкувалися з учасниками медіації, яка проводилася між неповнолітнім правопорушником Сергієм, якому нещодавно виповнилося 13 років, та Олександром, підприємцем, проти якого було скоєно злочин, а саме — крадіжка з його магазину (імена героїв змінено з етичних міркувань). Медіація з неповнолітнім обов’язково проводиться за участю одного з батьків або опікуна дитини. «Сергій не завжди був поганою людиною. Ви розумієте, я отримала онуків, коли Юлечці було 2,5 роки, а Сергійчикові — 1,5 роки. Мати їх покинула, і я досі не можу з’ясувати, де вона перебуває, а батько, мій син,

Відновне правосуддя в Україні


Медіація як реалізація права дитини на правовий захист

потрапив до в’язниці, — розповідає 73-річна бабуся Сергія, яка є його опікуном. — Я забрала їх до себе, тому що була впевнена, що у мене їм буде краще, ніж в інтернаті. Діти зростали на моїх очах, добре вчилися в школі. Виховувати їх допомагала родина моєї доньки. Але нещодавно, коли у них почався так званий «перехідний вік», я відчула труднощі у спілкуванні з онуком. Він став замкнутим, уникав розмов зі мною, зневажливо поводився. Я помітила, що в Сергія з’явилися нові друзі, яких я не бачила раніше, і з якими він проводив час до пізньої ночі. Я намагалася боротися з цим, але марно. Всі мої спроби поговорити з онучком ще більше відштовхували його від мене. І з часом він зовсім віддалився від мене. Я передчувала якусь біду, але навіть не думала, що мій онук стане крадієм». Сталося так, що нові друзі Сергія (старші за нього) постійно змушували хлопця брати участь у дрібних крадіжках. Врешті-решт, влітку цю групу підлітків затримали після скоєння ними крадіжки з магазину. У процесі розслідування справи з’ясувалося, що вони вкрали кег пива, радіоприймач та одноразовий посуд, загалом на суму понад 400 грн. Ще на стадії розгляду злочину до справи долучилися спеціалісти з медіації. «Дуже часто хлопці, які не мають батька або втрачають повагу до рідних та людей, які ними опікуються, легко стають об’єктом маніпулювання для старших товаришів. І вирватися з цього замкненого кола дуже важко, — пояснює медіатор Микола, який проводив процедуру примирення. — Під час медіації намагаємося побудувати діалог між сторонами, надати можливість висловитися і бути почутими. Значну увагу приділяємо роботі з емоціями та переживаннями людей. Може скластися помилкове враження, що медіатор виступає захисником винуватця у злочині, проте насправді він ані адвокат, ані суддя. Його головна мета — допомогти дійти згоди, з’ясувати, залагодити напруження між сторонами. Найголовніше — визначити шляхи розв’язання проблеми та знайти рішення, яке задовольнить як постраждалого, так і правопорушника». У ході розгляду справи з’ясувалося, що Сергій не був безпосереднім учасником крадіжки з магазину. Його старші товариші доручили йому стояти на вулиці та подати їм сигнал при появі небажаних свідків. Тоді ж хлопчик зізнався, що переживав складні емоції, оскільки розумів, що красти не можна, але з почуття товариськості продовжував брати участь у крадіжці. Бабуся Сергія завжди намагалася віддати онукові останнє, але втрутилося жорстоке «виховання вулиці». «Зараз мені дуже соромно перед 3-4/2009

79

сусідами, родичами і вами, що не змогла втримати Сергійчика від біди, не змогла виховати онука як слід». Під час обговорення конфлікту Сергій разом з бабусею запропонували практичні кроки щодо врегулювання ситуації та недопущення подібного у майбутньому. Сергій відверто жалкував про скоєний вчинок: «Я знаю, що своїми діями приніс страждання іншій людині. Я дуже шкодую про те, що трапилося, і готовий до будь-якого покарання». Дискусія в процесі медіації не залишила жодного учасника байдужим. Хлопчик попросив пробачення та розплакався, пообіцяв більше не підтримувати стосунків із сумнівними «друзями», виявив бажання записатися в спортивну секцію «кік-боксингу». Потерпілий Олександр, до речі, виявився колишнім спортсменом і дав хлопцю 200 гривень на спортивну секцію. У результаті проведення медіації сторони примирилися. Олександр написав клопотання до суду щодо пом’якшення вироку Сергію за скоєний злочин. Після зустрічі Олександр подякував організаторам медіації та високо оцінив значення проведеної процедури примирення: «Я приємно здивований, що в нашій країні існує така практика. Ви знаєте, це допомогло мені знайти внутрішню рівновагу і позбутися почуття злості до тих, хто вчинив це. Необхідно, щоб така діяльність більше висвітлювалася в ЗМІ». Нещодавно за участю адвоката Харківського офісу громадського захисту, що надає безоплатну правову допомогу малозабезпеченим верствам населення, відбулося засідання суду, на якому розглядалася ця кримінальна справа. Враховуючи щире каяття неповнолітнього та клопотання потерпілого про пом’якшення покарання з урахуванням усунення заподіяної шкоди, суд виніс вирок про передачу неповнолітнього під нагляд опікуна — його бабусі. Звичайно, Сергій та його бабуся щиро вдячні Олександру за розуміння та чуйність. Але бабуся все ж таки занепокоєна майбутнім свого онука: «Зараз необхідно контролювати його дії та поведінку, а я не в змозі це робити через свій вік, а ще потрібно піклуватися про іншу онуку. Боюсь, що не втримаю Сергійчика від поганого впливу «вулиці». Не знаю, чи переживу, якщо «втрачу» онука, як колись «втратила» сина». Андрій Гайдамашко, керівник проектів ЮНІСЕФ з питань захисту дітей, розповів: «Дітей з подібними проблемами багато. Медіація для неповнолітніх правопорушників допомогає запобігти потраплянню підлітка, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, до


80

пенітенціарної системи. Адже поламану долю дитини, яка має судимість, важко виправити в майбутньому. Завдяки успішній медіації такі діти, як Сергій, мають шанс на краще майбутнє. Крім того, робота з такими дітьми має не припинятися навіть після виведення дитини з системи правосуддя. Діти з девіантною поведінкою, опинившись у звичному для них середовищі, знову потрапляють під його вплив і ризикують вчинити повторні правопорушення» . На жаль, чинна система ювенальної юстиції в Україні все ще не сприяє повній реалізації права дитини на правовий захист. Тому Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні продовжує працювати над розвитком і впровадженням

ПОБУДОВА ПРАКТИКИ

таких її складових, як медіація, пробація для неповнолітніх правопорушників, профілактика та соціальна реабілітація дітей у громаді, створення систем підзвітності для моніторингу прав дітей, які потрапили до системи правосуддя. Зокрема, з метою розширення мережі центрів примирення ЮНІСЕФ разом з Міністерством освіти і науки України вивчають можливість впровадження програм медіації на базі Харківської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації. За допомогою фахівців школи такі діти, як Сергій могли б пройти курс психологічної та соціальної реабілітації за програмою профілактики вчинення повторних правопорушень та виправлення девіантної поведінки.

Відновне правосуддя в Україні


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

Ш

ановні читачі! У рубриці «Книжкова полиця» ми завершуємо публікацію навчального посібника «Соціальна робота і програми відновного правосуддя: теорія і практика», підготовленого фахівцями Українського Центру Порозуміння та Школи соціальної роботи ім. В. І. Полтавця Національного університету «КиєвоМогилянська академія» в рамках проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації». У попередньому числі бюлетеня (№1-2/2009) було вміщено п’ять перших модулів посібника — «Девіантна поведінка та злочинність», «Конфлікти та підходи до їх розвязання», «Соціальна робота та її можливості для розвитку програм відновного правосуддя в громаді», «Відновне правосуддя та базові поняття медіації», «Етичні засади програм відновного правосуддя». У цьому номері ми публікуємо решту модулів, в котрих висвітлюються практичні аспекти розвитку відновного правосуддя — види відновних програм (медіація, кола правосуддя, сімейні групові наради), організаційне забезпечення, а також правові засади функціонування програм відновного правосуддя в нашій країні.

МОДУЛЬ 6. ПРОЦЕДУРА МЕДІАЦІЇ МІЖ ПОТЕРПІЛИМ І ПРАВОПОРУШНИКОМ. НАВИЧКИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ 6.1. Поняття медіації. Передача справи на медіацію. Первинний контакт з учасниками кримінальної ситуації Сьогодні в різних країнах світу поширені різноманітні форми та експерименти з впровадження та розвитку відновного правосуддя. До відновних програм зазвичай відносять такі три моделі: сімейна конференція, коло правосуддя та програми примирення між потерпілим та правопорушником (медіація). Процедура медіації Процедура медіації є одним із чотирьох важливих етапів програм примирення між потерпілим та правопорушником. Загалом програми медіації включають такі етапи: • передачу справи на медіацію; • попередні зустрічі; • власне медіацію (зустріч між потерпілим та правопорушником); • звітність, моніторинг та закриття справи. Передача справи на медіацію Контактну інформацію про учасників кримінальної ситуації (перш за все про правопорушника й потерпіло3-4/2009


82

го) медіатору (організації, яка впроваджує програми примирення) може надавати будь-який орган системи правосуддя, що безпосередньо розглядає цю справу: міліція, прокуратура, суд. Крім того, інформація про учасників кримінальної ситуації може надходити з комісії у справах неповнолітніх, державних та недержавних соціальних служб. Іноді інформацію про кримінальну ситуацію можуть повідомляти самі її учасники: потерпілий та правопорушник. Відтак процес медіації може відбуватися на будь-якому з етапів розгляду кримінальної справи. Критерії для відбору справ на медіацію можуть бути такими: • наявність потерпілого у справі; • визнання правопорушником своєї провини; • можливість контакту зі сторонами кримінальної ситуації; • вік учасників кримінальної ситуації (залежно від завдань конкретної програми). Після надходження інформації про кримінальну ситуацію в організацію справа реєструється — для цього організація веде спеціальний журнал звернень. Реєстрація передбачає внесення інформації про справу до реєстраційної картки, якою надалі користуватиметься медіатор. У картці зазначається така інформація: дата звернення; джерело інформації; контакти сторін кримінальної ситуації; стаття, за якою порушено справу, та короткий опис ситуації (якщо відомо); етап, на якому перебуває справа (досудове слідство або судовий етап розгляду справи); будь-яка інша важлива інформація. На практиці далеко не завжди вся ця інформація буває доступною одразу. Тому для того, щоб почати роботу по справі, медіатору потрібна щонайменше така інформація: • ім’я та контактний телефон правопорушника; • ім’я та контактний телефон потерпілого; • короткий виклад суті справи чи, як мінімум, статті обвинувачення згідно з чинним законодавством. Наступним кроком є призначення медіатора, який займатиметься цією справою, відповідно до його досвіду та специфіки залучення до справ певних категорій. Первинний контакт з учасниками кримінальної ситуації Цей етап передбачає налагодження контакту з учасниками кримінальної ситуації та проведення індивідуальних зустрічей з правопорушником та потерпілим.

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

Під час етапу попередніх зустрічей, як правило, здійснюють такі кроки: • контакт із правопорушником; • попередня зустріч із правопорушником; • контакт із потерпілим (у разі отримання згоди на участь у програмі від правопорушника); • попередня зустріч із потерпілим; • зустріч з іншими учасниками медіації; • узгодження спільної зустрічі. Спочатку медіатор телефонує правопорушникові та проводить з ним попередню зустріч. І тільки за умови отримання згоди від правопорушника на участь у програмі медіатор телефонує та зустрічається з потерпілим. Такої послідовності кроків процедури потрібно дотримуватися для того, щоб не поглиблювати психологічну травму потерпілого у разі відмови правопорушника від участі в програмі. Мета першого телефонного дзвінка — домовитися про особисту зустріч спочатку з правопорушником, а потім вже з потерпілим. Якщо можливості встановити телефонний контакт немає, можна надіслати учасникам кримінальної ситуації інформаційний лист з коротким описом програми та запрошенням на зустріч. Під час налагодження контакту зі сторонами кримінальної ситуації варто звертати увагу на такі важливі фактори: 1. Інформація про кримінальні справи часто є конфіденційною, тому сторони кримінальної ситуації чи їхні представники можуть із підозрою поставитися до факту володіння інформацією представниками недержавної організації. Отже, на початку розмови необхідно обов’язково повідомити сторони про джерело інформації про справу. Наприклад, після того, як ви назвали себе та організацію, яку ви представляєте, пересвідчилися в тому, що розмовляєте з потрібною вам людиною, можна сказати приблизно таке: «Ми отримали інформацію про справу від районного прокурора (ім’я та прізвище), оскільки наша організація впроваджує програму допомоги потерпілим від злочинів і організовує зустрічі задля усунення завданої шкоди в такому-то районі, селі…» Необхідно, з одного боку, бути чесним, а з другого — не нашкодити своїй репутації чи репутації партнерів — представників правової системи. 2. Розповідаючи про програму, варто уникати використання слова «примирення». Сторони кримінальної ситуації, особливо потерпілі, можуть сприймати такі слова, як спонукання до примирення з іншою стороною, що на цьому етапі Відновне правосуддя в Україні


83

видається їм неприйнятним. Замість «програма примирення» краще застосовувати словосполучення «зустрічі учасників кримінальної ситуації» або «зустрічі для усунення завданої шкоди» тощо. Так само варто упускати в розмові зі сторонами слова «жертва», «злочинець» тощо. 3. Важливо завчасно сформулювати мету участі сторін кримінальної ситуації в програмі, для того щоб потім її зазначити у розмові з потерпілим чи правопорушником. Наприклад, можна сказати, що участь у програмі покликана спільно визначити можливі шляхи усунення завданої шкоди та з’ясувати, що може бути зроблено ще до суду. 4. Не варто залишати сторонам кримінальної ситуації свій домашній телефон як контактний — стосунки медіатора з потерпілим та правопорушником не повинні виходити за межі роботи у програмі. 5. Доволі часто медіаторові важко отримати згоду сторін на особисту зустріч через відсутність будь-якої інформації про програми примирення в учасників кримінальної ситуації, її цілей та завдань, в результаті зародження недовіри до несподіваної пропозиції. Виправити таку ситуацію може розміщення інформації про програму у приміщенні суду, слідчому ізоляторі, центрі соціальнопсихологічної допомоги тощо. Крім цього, передача справ на медіацію може передбачати надсилання інформаційних листів до сторін, підписаних суддею чи прокурором, у яких описуються можливості медіації та зазначається організація, що надає такі послуги. У такому різі медіатор може спочатку виступити в ролі «кур’єра»: повідомити сторонам кримінальної ситуації про наявність листа від судді чи прокурора, призначити зустріч для вручення цього листа та надання необхідних роз’яснень. 6.2. Підготовка сторін до участі в процедурі медіації Попередні зустрічі, налагодження контакту, розповіді сторін У разі якщо сторони конфлікту погоджуються на зустріч із медіатором, можемо планувати етап попередніх зустрічей — як із самими учасниками кримінальної ситуації, так і з іншими потенційними учасниками медіації (друзями, родичами, представниками громади — будьким, хто може мати безпосереднє відношення до ситуації, що виникла). 3-4/2009

Попередня зустріч проводиться для того, щоб: • встановити контакт з учасниками кримінальної ситуації, сформувати довіру; • зібрати інформацію та визначити, чи є доцільним проведення медіації в цій ситуації; • поінформувати учасників про мету, зміст, ризики та переваги процедури медіації; • дати сторонам можливість висловити свої емоції та розповісти свою версію того, що сталося; • допомогти сформулювати свої пропозиції іншій стороні: – правопорушника медіатор повинен підштовхнути до усвідомлення наслідків скоєного та можливих очікувань потерпілою стороною, що стосуються готовності правопорушника взяти на себе відповідальність за скоєне; – потерпілому медіатор може допомогти впевнитися у важливості його ролі під час медіації та усвідомити свої очікування від процесу; • отримати згоду на спільну зустріч; • допомогти сторонам підготуватися до зустрічі; • визначити, хто може бути присутнім на медіації для надання підтримки сторонам, та підготувати їх до зустрічі. Початок попередньої зустрічі (премедіації), встановлення контакту На початку зустрічі медіатор нагадує стороні своє ім’я, організацію, яку він представляє, мету зустрічі. На цьому етапі також можна коротко розповісти стороні про програму примирення та викласти її мету. Наприклад, попередню зустріч можна розпочати так: «Доброго дня! Мене звати (…). Як Ви вже знаєте, я медіатор (назва організації). Ми співпрацюємо з (назва установи) і проводимо програми зустрічей учасників кримінальної ситуації з метою віднайдення шляхів усунення завданої подією шкоди, а також для того, щоб подумати, що можна зробити ще до суду. Я б хотів/хотіла детальніше розповісти про саму програму, але спочатку хотів/хотіла б детальніше почути від Вас, що насправді трапилося…» Розповідь сторони, надання можливості висловитися Для початку налагодження контакту зі стороною необхідним кроком є прохання до потерпілого чи правопорушника детальніше розповісти про те, що сталося. Володіючи інформацією про справу, яку вам надасть сторона, можна:


84

• виявити потреби сторони та допомогти їй/ йому сформулювати пропозиції іншій стороні; • допомогти стороні усвідомити свої почуття та переживання, зменшити емоційне напруження; • проінформувати сторону про програму примирення та її можливості щодо задоволення потреб потерпілого чи правопорушника в конкретному випадку; • визначити, чи доцільно проводити медіацію в цьому конкретному випадку. Розповідь сторони про те, що трапилося, є ключовим моментом премедіації. Саме на цьому етапі формується довіра до медіатора, вербалізуються почуття та переживання, налагоджується комунікація. Тому успіх проведення попередньої зустрічі часто залежить саме від того, наскільки вміло медіатор застосував навички активного слухання (перефразування, відображення емоцій та переживань сторони, аналіз ситуації та виявлення потреб потерпілого чи правопорушника тощо). Виявлення інтересів і потреб, допомога сторонам в їх усвідомленні Виявлення потреб сторін кримінальної ситуації є обов’язковим елементом проведення попередньої зустрічі, оскільки інтереси та їх усвідомлення визначають результат подальшої роботи. Виявленню інтересів сторін під час розповіді про те, що сталося, допомагають перефразування, уточнення та підсумовування. Інформування сторони про медіацію в кримінальних справах (зустріч для усунення завданої шкоди), її ризики та переваги Медіатор повинен розповідати стороні про програму у лаконічній формі та доступно для розуміння, а саме: уникати складних речень, використання професійної лексики, а також не описувати процес медіації занадто детально. Інформування про медіацію повинно відбуватися природно під час розмови зі стороною, але бажано після розповіді сторони та виявлення її інтересів. Ефективною є техніка інформування, що базується на використанні виявлених потреб сторони. Наприклад, якщо під час розмови з потерпілим було виявлено такий його інтерес, як відновлення почуття безпеки, медіаторові варто зазначити, що медіація у кримінальних справах передбачає з’ясування причин того, що сталося, а також віднайдення рішень, за яких ситуація ніколи не повториться.

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

Під час попередньої зустрічі та інформування учасників конфлікту про програму медіатор повинен забезпечити можливість і потерпілому, і правопорушнику ставити запитання й отримувати відповіді на них. Щирі відповіді медіатора про статус організації, офіційну підтримку програми, а також виявлення ставлення до сторін, що ґрунтується на униканні оцінювання, сприятимуть виникненню та зміцненню довіри до ведучого з боку учасників кримінальної ситуації. Важливим чинником формування довіри є також компетентність медіатора в питаннях провадження кримінальної справи. Звичайно, медіатор в жодному разі не повинен надавати юридичні консультації сторонам — мова йде про можливість елементарного інформування щодо процесу розгляду їх справи тощо. Труднощі, які можуть виникнути під час попередньої зустрічі з потерпілим: • відсутність «формальної» мотивації у потерпілого брати участь у програмі, у разі якщо матеріальне відшкодування збитків вже відбулося; • відсутність розуміння доцільності примирення; • зневіра у можливості каяття правопорушника, його здатності відчувати сором і готовності брати на себе відповідальність. Приблизно такі самі перешкоди для участі у програмі примирення можуть виникати і в ставленні правопорушника до потерпілого чи оцінюванні ідеї спільної з ним зустрічі. Окрім переліченого, до списку труднощів можна додати незацікавленість в участі у програмі через відсутність прямих юридичних наслідків чи через слабке усвідомлення наслідків скоєного. Для подолання можливих труднощів під час премедіації та інформування сторін важливо: з потерпілим — • обговорювати можливі варіанти розвитку подій; • вивчати потреби потерпілого, працювати з ними; • говорити про цілі та можливості медіації; з правопорушником — • говорити про мету медіації, завдання, які можна за її допомогою виконати, та про потреби, які вона може задовольнити. Наприклад, із правопорушником можуть бути ефективними обговорення того, чому ця зустріч важлива для потерпілого, яким чином вона посприяє поверненню почуття власної гідності та самоповаги, спільне виявлення можливостей зменшити наслідки скоєного та в подальшому почуватися гідним членом громади; Відновне правосуддя в Україні


85

• говорити про можливі юридичні наслідки у разі прийняття на себе відповідальності та відшкодування заподіяних збитків; • акцентувати увагу на тому, що медіація — доповнення до розгляду справи в суді; • допомогти усвідомити відповідальність за скоєне шляхом обговорення ймовірних переживань потерпілого, стосунків, що склалися між сторонами; • говорити про можливість підтримки з боку громади в процесі подальшої реабілітації та реінтеграції в громаду. Головною передумовою успішності премедіації є щире бажання медіатора допомогти сторонам у розв’язанні кримінальної ситуації, особиста віра в значущість медіації для сторін (навіть за відсутності їхньої формальної чи матеріальної зацікавленості), вірність принципам та цінностям відновного підходу. Цинізм є несумісним з цінностями та принципами програм примирення та суперечить професійній етиці медіатора. Завершення зустрічі Ближче до завершення зустрічі медіатор повинен дати можливість стороні отримати відповіді на ті запитання, які у неї/нього виникли, а також разом з учасником визначити подальший перебіг процесу. Якщо сторона дала згоду на медіацію, потрібно узгодити час та місце для зустрічі, пропозиції іншій стороні, можливість присутності на медіації осіб, які можуть надати підтримку. У випадку, коли учасники кримінальної ситуації не впевнені в доцільності брати участь у програмі, медіатор не повинен чинити тиск. Варто домовитися про ще одну зустріч через деякий час чи про можливість телефонного контакту, залишити свій контактний телефон. Важливим також є обговорення зі стороною тих переживань або побоювань, через які потерпілий чи правопорушник відмовляється від участі у програмі. Зазвичай їх з’ясування допомагає вирішити проблему відсутності перспектив подальшої роботи. Інколи під час премедіації стає зрозумілим, що розв’язання цієї справи шляхом медіації не є доцільним (наприклад, через хімічну залежність правопорушника, сильні емоції та переживання потерпілого, нездатність правопорушника брати на себе відповідальність за свої вчинки тощо). Проте і потерпілий, і правопорушник можуть потребувати іншої професійної допомоги. Таким чином, медіатор може надавати учасникам кримінальної ситуації чи їхнім родичам 3-4/2009

інформацію про психологічні, соціальні чи юридичні послуги державних і недержавних організацій. Зустрічі з іншими потенційними учасниками медіації, підготовка їх до участі в процесі медіації У разі якщо потерпілий чи правопорушник виявляють бажання, щоб на медіації були присутні близькі чи авторитетні для них люди, які можуть їх підтримати чи дати корисну пораду, медіаторові бажано також зустрітися з цими людьми, щоб поінформувати про медіацію та підготувати їх до зустрічі з іншою стороною кримінальної ситуації. Принципи проведення таких зустрічей збігаються з принципами перебігу премедіацій з потерпілою стороною. Особи, які перебувають у близьких стосунках з потерпілим чи правопорушником, також мають потребу висловити свої переживання, пов’язані з подією, що трапилася, усвідомити власні інтереси, відчути підтримку та бути поінформованим про процес медіації. Важливим завданням зустрічі з іншими потенційними учасниками медіації є надання їм допомоги в усвідомленні своєї допоміжної ролі під час процесу медіації, ризиків та можливостей цієї процедури для потерпілого та правопорушника, а також переживань близьких їм людей, що стали учасниками кримінальної ситуації. Зокрема, на етапі проведення попередніх зустрічей важливо не випускати з поля зору такі аспекти: 1. Премедіацію бажано проводити на нейтральній території, у комфортному приміщенні, яке дозволяє забезпечити конфіденційність. 2. Незважаючи на те, що проведення премедіацій у кримінальних справах передбачає першочерговий контакт із правопорушником, не варто повідомляти потерпілому про наявне у правопорушника бажання брати участь у програмі на початку зустрічі, оскільки у потерпілого може скластися помилкове враження, що медіатор передусім представляє інтереси правопорушника. 3. Не слід детально інформувати сторону про медіацію до того часу, поки вона не вербалізувала свої інтереси й не висловила свої переживання. Спершу потрібно вислухати людину та завоювати її довіру — лише тоді вона буде готова слухати медіатора. 4. Необхідно уникати прямих запитань про почуття та переживання сторони стосовно того, що трапилося, оскільки така напосідливість може викликати захисну реакцію, яка матиме


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

86

вираження у запереченні всього. Натомість можна перефразовувати невербальну та вербальну поведінку сторони, називаючи емоційні стани, які в ній виявляються, або просити сторону розповісти про наслідки злочину. За таким самим принципом слід працювати під час виявлення інтересів сторони через запитання про бажаний чи очікуваний варіант розв’язання конфлікту. 5. Під час розповіді сторони медіатор, замість того щоб зосереджуватися на встановленні фактів, повинен акцентувати увагу потерпілого чи правопорушника на таких аспектах справи, обговорення яких дає змогу висловлювати емоції, переживання та інтереси. 6. Якщо медіатор працюватиме професійно на етапі премедіації, сторона в будь-якому випадку відчує полегшення. Тому навіть тоді, коли в конкретній справі медіацію провести не вдалося, — не варто сприймати це як невдачу. Оскільки той факт, що учасник кримінальної ситуації відчує себе почутим та познайомиться з людиною, якій зрозумілі її/ його переживання, може значно покращити емоційний стан, спрямувати подальші дії потерпілого чи правопорушника в конструктивне русло. 6.3. Процедура медіації Проведення медіації Цей етап відновної програми передбачає зустріч безпосередньо між потерпілим та правопорушником, під час якої медіатор, використовуючи інструментарій процедури медіації, допомагає сторонам знайти рішення, яке б зменшило наслідки кримінальної ситуації, та досягти порозуміння. Процедуру медіації умовно можна поділити на такі частини: • підготовка до зустрічі та знайомство; • досягнення порозуміння між сторонами з приводу ситуації правопорушення; • вироблення учасниками стратегії виходу з існуючої кримінальної ситуації. Перша частина полягає в організації безпечного та комфортного простору для проведення зустрічі, включає знайомство учасників та вступне слово медіатора. Ключовим моментом другої частини процедури є визнання несправедливості події, що сталася, та досягнення сторонами принципової згоди щодо необхідності спільного пошуку шляхів розв’язання конфлікту. Ця частина містить

розповіді сторін про подію, про вплив правопорушення на їхнє життя, про проблеми та переживання, з якими вони зіткнулися внаслідок правопорушення. Учасники можуть ставити одне одному запитання. Крім того, правопорушник має змогу на цьому етапі підтвердити своє каяття проханням про вибачення та виявленням співчуття до потерпілого, усвідомити та пояснити свою поведінку, продемонструвати готовність взяти відповідальність за свої вчинки. Остання частина зустрічі передбачає обговорення наслідків злочину, заподіяних моральних і матеріальних збитків, шляхів їх компенсації та підписання угоди. Спочатку потерпілий інформує про свої збитки та втрати, пов’язані зі скоєним злочином. Далі потерпілий та правопорушник разом обговорюють, що саме буде компенсовано та у який спосіб. Важливо, щоб учасники програми примирення складали угоду за мінімальної участі медіатора. Водночас фахівець допомагає сторонам узгодити досягнуті домовленості з реальною ситуацією та можливостями виконання та оформити угоду письмово. Розгляньмо процедуру медіації детальніше. Метою медіації є визначення та максимальне усунення шкоди, спричиненої кримінальною ситуацією її учасникам та громаді. Завданнями медіації є надання потерпілому та правопорушнику можливості дізнатися більше про те, що трапилося, отримати відповіді на свої запитання, висловити свої почуття та розробити прийнятний для обох план усунення шкоди, спричиненої злочином. І. Підготовка до сесії медіації Медіатор на процедуру повинен прийти заздалегідь для того, щоб організувати простір, де відбуватиметься медіація. Приміщення має бути невеликим, створювати відчуття конфіденційності та захищеності і водночас не затісним, щоб не спричиняти дискомфорту учасникам медіації. У жодному разі не використовуйте для проведення медіації прохідні чи робочі кімнати, де учасників можуть відволікати сторонні люди. Під час підготовки до сесії медіації потрібно також вирішити, яким чином розмістити учасників. Доцільно посадити всіх учасників зустрічі за стіл так, щоб вони мали змогу встановити прямий візуальний контакт. На етапі підготовки до сесії медіатор також може ще раз переглянути справу для того, щоб освіжити в пам’яті її деталі та пересвідчитися в правильності обраної стратегії проведення медіації. Відновне правосуддя в Україні


87

Час, який залишиться до приходу учасників, варто використати для налаштування себе на доброзичливе ставлення до сторін конфлікту. ІІ. Початок зустрічі Зазвичай сесія медіації починається зі знайомства медіатора та учасників між собою. Необхідно дати можливість учасникам процедури самим назвати себе. Наступний етап — виголошення медіатором вступного слова, яке покликане: • нагадати учасникам про принципи медіації та її перебіг; • нагадати учасникам про роль медіатора у процесі; • налаштувати учасників на розв’язання проблеми; • створити позитивну атмосферу. Вступне слово медіатор повинен виголошувати впевнено, спокійно і нешвидко, використовувати елементи невербальної комунікації, зокрема пам’ятати про візуальний контакт з усіма учасниками процедури. Промова медіатора має містити: • висловлення подяки учасникам за їхню згоду взяти участь у програмі; • повторення мети зустрічі; • огляд принципів медіації; • висвітлення ролі медіатора; • визначення перебігу процесу медіації (зокрема, нагадування про можливість сепаратних зустрічей); • установлення правил зустрічі. Правила зустрічі Серед запропонованих медіатором правил зустрічі обов’язково повинні бути такі: 1. Висловлюватися з повагою до іншої сторони, не перебивати одне одного. 2. Дотримуватися правила конфіденційності. 3. Надавати можливості кожній стороні розповісти про те, що сталося, без втручання інших учасників. Ведучий з огляду на обставини та перебіг зустрічі може додати інші правила, скажімо, вимкнути мобільні телефони, дотримуватися певного регламенту. Зустріч може містити 5-хвилинні перерви тощо. ІІІ. Розповіді сторін та діалог Цей етап можна розпочати з прохання до сторін по черзі розповісти про те, що трапилося, висловити своє ставлення до скоєного, висловити думку про подальший розвиток і вплив події на їхнє життя. 3-4/2009

Зазвичай медіатор дає можливість висловитися потерпілому першому, а вже потім надає слово правопорушникові. Проте за бажанням потерпілого, порядок розповідей може бути зворотній. У ході розповіді потерпілого медіатор може сприяти висвітленню таких питань: • Як потерпілий ставиться до того, що трапилося? • Як ця подія вплинула на його життя? • Яких моральних та матеріальних збитків було завдано? Під час розповіді правопорушника медіатор може робити акцент на з’ясуванні таких аспектів: • Як правопорушник ставиться до того, що трапилося? • Як ця подія вплинула на його життя? • Що призвело до події, що відбулася? Важливо пам’ятати, що сторони конфлікту повинні мати можливість розповісти своє бачення того, що трапилося, без перебивання їхньої оповіді. Цього можна досягти, давши зрозуміти кожній із сторін, що їй також нададуть можливість висловитися. Крім того, під час розповіді сторін медіатор повинен поважати мовчання сторін, паузи, які вони роблять у своєму мовленні. Після того як кожна зі сторін висловилася, медіатор повинен забезпечити можливість учасникам кримінальної ситуації поставити запитання одне одному, зробити коментарі чи висловити інші свої думки. Саме на цьому етапі починає налагоджуватися комунікація між сторонами. Для того щоб вона протікала в спланованому позитивному руслі, необхідно використовувати такі комунікативні засоби, як перефразування, підсумовування та уточнення того, що вже було сказано сторонами. Така тактика медіатора допомагає надати висловлюванням учасників сесії позитивного відтінку, відділити суть справи від емоцій. Якщо на медіації присутні батьки чи інші особи, що підтримують сторони конфлікту, їм також потрібно дати можливість коротко розповісти про те, як кримінальна ситуація вплинула на них. Перед тим як перейти до наступного етапу, медіатор мусить переконатися у тому, що в учасників не залишилося запитань, та дати достатньо часу для того, щоб сторони обміркували все сказане. Для цього рекомендується зробити невелику паузу, замість того, щоб одразу після розповідей сторін переходити до обговорення спричинених збитків.


88

IV. Обговорення збитків, пошук шляхів розв’язання конфлікту Цей етап можна розпочати з запитання до кожної зі сторін про те, яке рішення щодо того, що сталося, могло б покращити ситуацію, зменшити спричинені збитки, створити відчуття того, що конфлікт вичерпано. Медіатор повинен стимулювати обговорення збитків шляхом відокремлення позицій сторін (чого хочуть учасники кримінальної ситуації) від їхніх інтересів (чому це для них важливо), а також підсумувати завдані моральні та матеріальні збитки та підштовхнути учасників кримінальної ситуації до спільного пошуку можливих шляхів компенсації спричинених збитків. Якщо сторонам важко ухвалити якесь спільне рішення, медіатор повинен допомогти їм це зробити шляхом підсумовування того, що вже було сказано, та звертаючи увагу учасників на обговорювані раніше варіанти. З цією метою можна навести приклади розв’язання ситуації під час медіацій у інших справах (звичайно, неухильно дотримуючись правил конфіденційності) і запропонувати сторонам подібний шлях за умови, що кожна з них вважає його прийнятним для себе. Варіанти рішень, які можна запропонувати для ухвалення сторонами кримінальної ситуації: • матеріальне відшкодування завданих збитків потерпілому; • відпрацювання правопорушником певної кількості годин на користь місцевої громади; • надання правопорушником послуг потерпілому — безоплатна робота правопорушника для усунення шкоди, спричиненої злочином; • усне чи письмове прохання правопорушника про вибачення у потерпілої сторони; • пожертви правопорушника на доброчинність; • комбінація перелічених варіантів, якщо це прийнятно для всіх учасників. Важливо на цьому етапі обміркувати разом з учасниками процедури таке питання: що можуть зробити сторони, зокрема правопорушник, для того, щоб подібна ситуація не повторилась у майбутньому. Рішення, яке буде віднайдено з цього приводу, може бути включено до кінцевої угоди. V. Укладання угоди Процес укладання угоди варто розпочати з підсумовування усього висловленого сторонами на попередніх етапах і узгодження рішення, на яке вони принципово погодилися. Наприклад, медіатор може розпочати процес укладання уго-

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

ди такими словами: «Обидві сторони обговорили ситуацію, що сталася, і дійшли згоди, яким чином буде усунено шкоду, спричинену цією подією. Тобто всі учасники принципово погоджуються, що…» У чернетці угоди медіатор фіксує ті кроки, які зобов’язуються здійснити сторони для виконання принципової домовленості. Укладання угоди доречно почати з обговорення найпростіших питань, таких, щодо яких учасникам буде легко дійти згоди. Це пришвидшить процес та забезпечить усім позитивний досвід взаємодії. Під час укладання угоди медіатор повинен прослідкувати, щоб її положення: • були прийнятними для всіх учасників зустрічі; • сприймалися потерпілим та правопорушником як справедливі; • були реальними для виконання, а не декларативними. Реалістичність досягнутих домовленостей, окрім усього іншого, також означає, що учасники кримінальної ситуації чітко уявляють: • у який спосіб будуть отримані кошти для відшкодування матеріальних збитків; • де конкретно правопорушник зможе відпрацювати на користь місцевої громади; • як саме і коли відбуватиметься надання правопорушником особистих послуг потерпілому; • чи вміє правопорушник робити те, що він зобов’язується здійснити, тощо. Медіатор повинен прослідкувати, щоб усі ці питання були обговорені під час укладання угоди і щоб учасники процедури отримали чітке й однакове розуміння того, як та за рахунок яких ресурсів будуть відшкодовані заподіяні збитки. Якщо учасниками медіації є неповнолітні особи, медіаторові варто з’ясувати в їхніх батьків чи представників, наскільки реалістичними є обговорювані варіанти компенсації шкоди. Перевірка угоди на реалістичність сприяє виконанню таких завдань: • знімає напруження сторін процедури, пов’язане з недовірою до можливості виконання угоди; • полегшує сторонам виконання домовленостей у майбутньому; • зменшує ризик порушення домовленостей; • допомагає медіаторові переконатись у тому, що він зробив усе можливе для забезпечення виконання угоди. Подальше дотримання домовленостей — відповідальність сторін. Відновне правосуддя в Україні


89

Під час укладання угоди медіатор повинен переконатися, що її положення прийнятні для всіх учасників процесу та сприймаються потерпілим та правопорушником як справедливі. Загальні правила укладання угоди 1. Положення угоди мають бути короткими і водночас конкретними та зрозумілими. Вони повинні містити чітку відповідь на запитання: хто і що робить, в який термін. 2. Якщо правопорушник вибачився і вибачення було прийняте, це можна зафіксувати в угоді. 3. Угода повинна містити термін дії, погоджений зі сторонами, та строки виконання зобов’язань, узятих на себе учасниками медіації. 4. Якщо угода містить таке розв’язання ситуації, яке повністю задовольняє сторони, її варто закінчити словами про те, що учасники медіації вважають конфлікт вичерпаним. 5. Угода підписується в трьох примірниках: по одному для кожної сторони та один для інстанції, яка передала справу на медіацію (за погодженням зі сторонами та у випадках, передбачених механізмом взаємодії з органами системи правосуддя). Коли угоду підписано, варто узгодити зі сторонами такі питання: • кому та в які інстанції буде направлено копії угоди (якщо це не визначено механізмом передачі справ на медіацію відповідним органом системи правосуддя або якщо сторони звернулися до програми самостійно); • яким чином проводитиметься моніторинг виконання угоди, хто і коли контактуватиме зі сторонами, щоб переконатися у виконанні домовленостей; • що будуть робити сторони, у разі якщо умови виконання угоди зміняться. VI. Завершення медіації Коли чернетку угоди написано, медіатор має переглянути її речення за реченням разом зі сторонами та ретельно внести всі виправлення, які сторони вважають за доцільне зробити. Слід також запитати в учасників процедури, чи є в них якісь доповнення до того, що вже внесено до угоди. Після того як у сторін не залишиться жодних доповнень чи коментарів, медіатору рекомендується прочитати угоду вголос та переконатися у тому, що всі побажання сторін враховано. Наступний етап медіаційної зустрічі фактично виглядає як перерва в офіційному процесі, 3-4/2009

коли сторони чекають на підготовку остаточного варіанту угоди та внесення усіх запропонованих виправлень. Тим не менш, цей неістотний, на перший погляд, момент процедури медіації між потерпілим та правопорушником набув поширення й окремо розглядається у більшості посібників з відновного правосуддя. Значущість цієї перерви полягає у тому, що саме на цьому етапі з’являється можливість для примирення. Це важливий момент, коли спадає напруга офіційної процедури і потерпіла сторона у відкритому та природному (невимушеному) спілкуванні нарешті демонструє готовність вибачити свого кривдника. Цей емоційний ефект описали Сьюзан М. Рецинджер і Томас Дж. Шефф у своєму дослідженні, проведеному на прикладі сімейних конференцій в Австралії й викладеному в статті «Стратегии для общинных конференций: эмоции и социальные отношения». На думку авторів, остаточне примирення між учасниками програми відновного правосуддя є наслідком відновних дій з боку правопорушника (щирого каяття та вибачення) та прощення з боку потерпілої сторони. У результаті можливою стає так звана символічна репарація (тобто відновлення), що разом з матеріальним відшкодуванням складає відновний результат, якого прагне досягти медіація1. Дослідження засвідчило, що у більшості випадків подібна символічна репарація відбувалася лише в результаті створення неформальної обстановки, коли ведучі робили перерву в процесі, або вже після закінчення процедури медіації. З урахуванням цих спостережень подібну перерву медіатор може зробити навмисно в ході процедури, у той час, поки готується остаточний варіант угоди. Створити неформальну обстановку та символізувати примирення сторін може вчасно запропоновані чай, кава та печиво. Якщо медіаторів двоє, один із них може залишитися в кімнаті, де проходить зустріч, у той час як другий готує остаточний варіант угоди про примирення. Але досвід переконує, що навіть у такому випадку корисно лишити сторони наодинці, якщо домовленостей досягнуто і фактично примирення відбулося. Безумовно, штучно затягувати паузу теж не варто, і одразу після оформлення угоди медіатор має повернутися до приміщення та надати остаточний її варіант сторонам для ознайомлення. Після цього потерпілий та правопорушник підписують остаточний варіант угоди. У випадку коли в медіації беруть участь неповнолітні осо1

Інші складові відновного результату, наприклад, відновлення стосунків з громадою, міжособистісних відносин та ін., не є предметом розгляду в цьому розділі.


90

би, угоду також можуть підписати їхні батьки чи законні представники. Наприкінці сесії ведучий може поцікавитися, чи мають сторони бажання зустрітися ще раз через певний проміжок часу (на підсумковій зустрічі) для обговорення перебігу виконання угоди, надання підтримки одне одному або вирішення поточних завдань. Проведення підсумкової зустрічі бажане, якщо: • було складено план виправлення (ресоціалізації) правопорушника, тобто якщо було сформульовано відповідь на запитання, що потрібно зробити, щоб ситуація не повторилася у майбутньому; • соціальний працівник чи судовий вихователь, який опікується ресоціалізацією правопорушника, потребує моніторингу процесу змін у його поведінці. Завершуючи сесію медіації, ведучий зустрічі запитує сторони, чи хочуть вони ще щось сказати, дякує за те, що вони прийшли на зустріч і за ту роботу, яку вони провели, після чого бажає їм успіхів. Якщо ведучий відчуває, що сторони дійсно змогли примиритися під час зустрічі, бажано закінчити медіацію потисканням рук. Такий ритуал (чи будь-який інший, прийнятий у цій культурній спільноті) сприяє зміцненню досягнутих під час зустрічі змін у стосунках між сторонами та має символічне значення примирення. Якщо ж ведучий не впевнений у тому, що така пропозиція буде доцільною — варто самому потиснути руки (якщо це прийнято в цій культурі) учасникам зустрічі і, можливо, таким своїм кроком підштовхнути ініціативу учасників. Проте не варто наполягати на тому, щоб сторони обов’язково потисли руки — це, а також інші символічні жести примирення, повинні бути підтримані чи ініційовані сторонами. У ході проведення медіації між потерпілим та правопорушником медіатору необхідно враховувати такі важливі аспекти: 1. У вступному слові медіаторові бажано сказати про можливості проведення сепаратних (окремих) зустрічей з учасниками кримінальної ситуації, щоб, коли виникне така потреба, сторони сприймали такі дії адекватно, без підозр у втраті медіатором нейтральності. 2. Якщо процес медіації сповільнюється чи призупиняється, медіатору варто використовувати підсумування чи перефразування — навіть просте переповідання останнього висловлювання стимулює процес обговорення ситуації сторонами.

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

3. Медіатору слід використовувати уточнення та перефразування, у разі якщо він не впевнений, що одна зі сторін повною мірою зрозуміла сказане іншою стороною. 4. Медіатор повинен уважно слідкувати за невербальною поведінкою учасників медіації та допомагати їм висловлювати те, що їх турбує чи не задовольняє. Водночас медіатор має бути вкрай обережним і слідкувати за тим, щоб його коментарі чи запитання, що покликані прояснити невербальну поведінку сторін, були прийнятними для учасників кримінальної ситуації і не зашкодили їх самооцінці. Висловлювання медіатора щодо невербальних проявів комунікації сторін повинні, з одного боку, бути зрозумілими, а з другого — нейтральними. Наприклад, слова «Здається, Ви перелякані тим, що…» краще замінити на «Здається, вас турбує те, що…» 5. За будь-яких обставин медіатор мусить зберігати нейтралітет: слідкувати за балансом часу, який надається кожній стороні для уточнень, однаково підтримувати обидві сторони. 6. Медіатору слід нагадувати учасникам медіації про правила зустрічі, у разі якщо вони їх порушують. Якщо сторони й далі не дотримуються встановлених правил — варто зробити перерву або призупинити процес. За будь-яких умов комунікація між учасниками кримінальної ситуації під час медіації повинна базуватися на повазі до іншої сторони, до медіатора та до самого процесу. 7. Медіатор може використати можливість проведення сепаратних зустрічей, якщо процес виходить з-під контролю через вияв сторонами сильних емоцій, зневіру сторін у можливості медіації, постійне порушення сторонами правил, неготовність сторін обговорювати ті чи інші питання. 8. Медіатор повинен постійно пам’ятати про те, що ситуація, яку вирішують сторони, не є його/її особистою проблемою і що самі учасники медіації передусім несуть відповідальність за те рішення, яке вони ухвалять, і за результат медіації в цілому. 9. Медіатору в ході медіації слід уважно ставитися до пауз, що виникають. Сторони потребують часу для того, щоб зібратися з думками, висловитися чи дати відповідь на поставлене запитання. Медіатор повинен із розумінням підходити до цього та не поспішати відповідати на свої власні запитання. 10. Медіатору не варто наполягати на тому, щоб правопорушник вибачився за скоєне перед потерпілим. Примусове вибачення негативВідновне правосуддя в Україні


91

но вплине як на потерпілого, так і на правопорушника. Звітність, моніторинг та закриття справи. Підсумкова зустріч Моніторинг виконання угоди — підтримання медіатором контакту зі сторонами конфлікту після медіації з метою перевірки виконання угоди та посилення позитивного впливу медіації на сторони кримінальної ситуації. Моніторинг виконання угоди та підтримку сторін після медіації можна здійснювати шляхом телефонного контакту, особистих зустрічей зі сторонами чи проведення спільної підсумкової зустрічі з учасниками кримінальної ситуації. Підсумкова зустріч з учасниками кримінальної ситуації є менш формальною та не такою тривалою, як медіація, — в середньому 30 хвилин. Завдання проведення підсумкової зустрічі, а також будь-якого контакту зі сторонами після медіації: • відслідкувати процес виконання угоди; • обговорити поточні питання, пов’язані зі взаємодією між сторонами та процесом виконання домовленостей; • уточнити чи повторно встановити терміни виконання домовленостей; • зафіксувати повне чи поетапне виконання угоди; • організувати фінансове відшкодування правопорушником матеріальних збитків на зустрічі (за потреби). У разі якщо підсумкова зустріч не запланована, медіатор може періодично контактувати з правопорушником особисто чи по телефону, для того щоб відслідкувати процес виконання угоди та організувати ще одну спільну зустріч зі сторонами, якщо умови виконання угоди змінюються. Медіатор також періодично контактує з потерпілим для того, щоб поінформувати його про перебіг виконання угоди та з’ясувати, чи задоволений він результатами медіації. Коли всі домовленості, досягнуті учасниками на медіації, виконано, медіатор контактує зі сторонами для того, щоб зафіксувати завершення виконання угоди та привітати сторони з досягнутим успіхом. У деяких програмах доцільно провести ще одну зустріч для святкування виконання угоди. Як уже зазначалося, для закриття справи медіатор повинен підготувати такі документи: • реєстраційну картку; • звіт медіатора про справу; 3-4/2009

• звіт про виконання чи невиконання угоди; • оціночні форми процесу медіації, заповнені сторонами (якщо це передбачено програмою). Отже, цей завершальний етап охоплює підготовку медіатором звітів про роботу по справі, спостереження за ходом виконання сторонами укладеної угоди та завершення роботи по справі. Значну частину документів по справі готує медіатор, хоча деякі форми можуть бути заповнені самими учасниками програми примирення або колегами-медіаторами. Йдеться про оціночні форми, звіти, зауваження, висновки, рекомендації тощо. Більша частина документів лишається в організації, яка надавала послугу. До інстанції, яка направила справу на медіацію, за згодою сторін або відповідно до діючого механізму співпраці з органами правосуддя може бути передано угоду, інколи — копії оціночних форм. Моніторинг виконання укладеної угоди може проводитися як медіатором, так і інстанцією, яка направила справу на медіацію. Справа закривається лише після того, як сторони поінформують медіатора про повне виконання угоди. У цьому разі медіатор готує і за згодою сторін передає останній звіт про виконання угоди в інстанцію, яка направила справу на медіацію. 6.4. Комунікативні навички медіатора2 Складові процесу медіації Беручи до уваги основні складові конфлікту, мова про які йде у другому розділі посібника, виділяємо три головні складові процесу медіації. Саме вони визначають набір навичок, якими повинен володіти медіатор.

ŸÄ‹ÉÊ

ÄÆ΋—

§ÈÆν¼Ëȸ

Змістовна складова медіації Після закінчення процесу медіації кожен з учасників ставить собі запитання: «Чого я домігся? До якого варіанту рішення ми в підсумку прийшли?» 2

За основу взято статтю Р. Коваля «Процес медіації та комунікативні навички медіатора».


92

Робота зі змістовною стороною конфлікту вимагає від медіатора володіння навичками виявлення причин конфлікту, визначення інтересів сторін (які ховаються за їхніми позиціями), уміння проводити мозковий штурм або будь-який інший процес вироблення варіантів рішення означеної проблеми, систематизування, оцінки та аналізу. Важливим є й уміння чітко формулювати свої думки. Іноді вміння переконувати теж виявляється не зайвим. Використовувати це вміння, однак, слід з великою обережністю, пам’ятаючи про те, що сторони повинні самостійно дійти рішення й будь-який елемент тиску може поставити під загрозу як саму угоду, так і перспективи її виконання сторонами. Медіатор, який не вміє грамотно сформулювати досягнуті сторонами домовленості й зафіксувати їх в угоді, може звести нанівець процес, у ході якого примирення сторін відбулося, але не вдалося досягти взаєморозуміння щодо матеріальної компенсації. Буває й так, що умови договору сформульовано так нечітко, що його виконання опиняється під загрозою... Емоційна складова процесу медіації Це переживання, почуття й стани, з якими учасники конфлікту приходять на медіацію або які виникають у ході самого процесу. Якщо сторона не відчуває себе почутою, не бачить належної поваги до себе або не впоралася з відчуттям несправедливості, вчиненої з нею, — укласти угоду навряд чи вдасться. Головне завдання медіатора — допомогти учаснику конфліктної ситуації зрозуміти природу своїх емоцій. Звичайно, існують приклади, коли медіатору вдається уникнути вияву сторонами емоцій та привести їх до угоди. Чимало прикладів і так званої непрямої медіації, коли сторони безпосередньо не зустрічаються і ведуть перемовини щодо врегулювання матеріальної сторони справи через посередника, — зрозуміло, що приводів для вираження емоцій у такій ситуації значно менше. Однак подібні процедури не можна повною мірою вважати процесом розв’язання конфлікту. На думку багатьох дослідників, проводячи процес у такий спосіб, медіатор робить ведмежу послугу учасникам конфлікту: по-перше, позбавляючи їх можливості взяти максимальну участь у подоланні непорозумінь і відновленні стосунків, подруге — формуючи (або зміцнюючи) в них помилкове уявлення про те, що людські стосунки й відшкодування спричиненого правопорушенням збитку можуть бути зведені до матеріальної (грошової) компенсації. Мабуть, тому з-поміж

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

принципів відновного правосуддя особлива увага приділяється саме безпосередній зустрічі сторін у безпечній обстановці для обговорення всіх важливих питань. Основними навичками, якими повинен володіти медіатор для роботи з емоціями сторін кримінальної ситуації, є такі: уміння слухати й зауважувати ті емоції, які виявляють учасники процесу, допомагати сторонам висловлювати свої переживання й усвідомлювати свої почуття, а також, безумовно, виявляти повагу й увагу до потреб учасників медіації, викликаних ситуацією конфлікту. Процедурна складова процесу медіації Мова йде про те, як саме ухвалюватимуться рішення в процесі розв’язання суперечки. Навіть якщо учасники конфлікту не змогли задовольнити всі свої претензії та повністю одержати те, на що розраховували, розуміння того, як було досягнуто згоди, і впевненість у справедливості процедури дозволяють примиритися з отриманими результатами. Чітке розуміння медіатором етапів процедури (і медіації трудового спору, і медіації між потерпілим та правопорушником) і завдань, які необхідно вирішити на кожному з етапів, є запорукою успіху. Як правило, якщо сторони добре підготовлені до медіації, тобто розуміють мету, суть і принципи відновного підходу до розв’язання конфлікту, процедура медіації проходить без надмірних зусиль з боку посередника. Розмаїття суперечок і переважання або змістовної, або емоційної сторони в конфліктах визначає той факт, що процедура медіації описується й виглядає по-різному залежно від того, які завдання переважно доводиться вирішувати медіатору. Медіація майнових спорів, як правило, «обертається» навколо змісту конфлікту, і тому процедура найчастіше будується на алгоритмі вирішення проблем: вступ, розуміння сторін і проблеми (виявлення інтересів сторін), вироблення можливих варіантів рішення, оцінка й вибір найкращого, укладання угоди. Медіація в кримінальних справах більшою мірою має справу з почуттями та переживаннями сторін, тому етапи процесу в ній формуються по-іншому, наприклад: розповідь потерпілої сторони, розповідь правопорушника, відповіді на запитання, визначення завданої шкоди, обговорення способів відшкодування спричиненого збитку, реінтеграція, підписання угоди. Однак, які б етапи не містила процедура, медіатор зобов’язаний пам’ятати про двобічну природу конфлікту (об’єктивну й суб’єктивну сторони) і знаходити в Відновне правосуддя в Україні


93

процесі місце для вирішення завдань, пов’язаних і з роботою зі змістом, і з роботою з емоціями. Так, наприклад, фасилітатори форумів суспільного правосуддя в Канаді чітко розрізняють два завдання та дві стадії процесу: символічне відшкодування (symbolic reparation) і матеріальне відшкодування. Символічне відшкодування передбачає вибачення або іншу демонстрацію правопорушником каяття та можливе прощення з боку потерпілого. Матеріальне відшкодування визначає процес обговорення спричиненого збитку та способів його компенсації. Як неодноразово зазначалося, якщо процедуру обрано правильно і вона відповідає потребам учасників конфлікту, а медіатор зумів доступно донести її зміст і послідовність сторонам, успіх медіації майже гарантований (якщо тільки медіатор сам не стане на заваді порозумінню між сторонами). Недарма одне з перших правил медіатора звучить так: «Довіряй процесу!». Що ж повинен робити медіатор і якими навичками володіти, щоб не нашкодити? Успіх його роботи, звичайно, забезпечують гарне володіння комунікативними навичками, досвід вдалого спілкування й уміння розумітися з людьми. Комунікативні навички До комунікативних навичок зараховують такі вроджені й набуті вміння, які допомагають людині налагоджувати контакти з іншими людьми і роблять спілкування максимально ефективним. Міжособистісне спілкування передбачає задоволення потреби людини у соціалізації шляхом отримання і передачі інформації. Для медіатора, безумовно, з професійної точки зору, більш важливо отримувати інформацію. Медіатор, який багато говорить, — поганий медіатор. Або він узявся не за свою справу, і сторонам потрібний не медіатор, а консультант. (В останньому випадку, можливо, він не до кінця зміг пояснити сторонам суть і завдання процесу медіації на попередній зустрічі). Найважливішим вмінням для посередника є вміння слухати, причому цю навичку часто називають активним слуханням, протиставляючи таким чином пасивному сприйняттю інформації. Активне слухання означає, що ми не просто слухаємо, щоб чути, а щоб розуміти й сприймати висловлене співрозмовником. Приставка «активне» також означає, що ми займаємо активну позицію в процесі слухання, ставлячи запитання, пересвідчуючись у правильності розуміння, впливаючи певним чином на хід бесіди. Ця навичка на перший погляд здається простою, однак на практиці вона викликає найбільші труд3-4/2009

нощі в оволодінні. Свідомо або мимоволі більшість із нас губить увагу, відволікається на свої думки, домислює слова співрозмовника, а іноді й втрачає нитку розмови. Насамперед це відбувається тому, що ми здатні вимовити близько 125 слів на хвилину, а сприйняти — близько 400. Тобто, теоретично, ми можемо сприймати втричі більше інформації, ніж співрозмовник здатен промовити, але варто тільки відволіктися, як нитка розмови втрачена й співрозмовник зауважує відсутність інтересу у ваших очах. Активне слухання Уміння слухати — це дарунок, який дозволяє нести радість іншим людям і чути у відповідь їхню подяку, це здатність налагоджувати довірчі стосунки й отримувати задоволення від взаєморозуміння, а часом і від відчуття духовної спорідненості з людиною, яка поділяє твої думки й почуття. Це саме те, чого так не вистачає людині в конфліктній ситуації, — кого-небудь, хто б зрозумів, що відбувається в її душі, всю міру обурення або глибину розгубленості, й допоміг розірвати коло нерозуміння та безпорадності, розібратися у собі й знайти правильний вихід. Якщо довіра — це міст, по якому перетікає допомога й підтримка сторонам у медіації, то активне слухання — це опора, на якій цей міст тримається. Саме завдяки вмінню медіатора слухати сторони в процесі медіації отримують більшу впевненість у своїх силах, звільняються від переживань щодо предмета суперечки, відновлюють здатність чути точку зору й розуміти почуття свого опонента й, врешті-решт, переходять від суперечки до діалогу й порозуміння. Таким чином, активне слухання означає: • слухати, щоб чути, а не відповідати; • розуміти зміст і суть, що стоять за словами; • зауважувати не тільки зміст (інформацію про факти), а й емоції та переживання того, хто говорить; • реагувати на висловлення співрозмовника так, щоб він відчував себе почутим. Очевидно, що ситуації, у яких ваш співрозмовник тільки робить вигляд, що слухає, а сам у цей час думає про своє, або зайнятий якоюсь справою, або звертає увагу тільки на дрібні деталі, аналізуючи й препаруючи ваші слова, або, ще гірше, перебиває, щоб вставити свої коментарі, — це не приклади активного слухання. Не буде активним слуханням і вираження співчуття, і занурення в переживання співрозмовника. В обох випадках слухач сконцентрований на собі, а не на співрозмовнику, і ніяк не допомагає


94

іншому краще розібратися в ситуації, зрозуміти її й ухвалити рішення або звільнитися від важких переживань. Про мистецтво слухати написано багато книг, автори яких детально описують і аналізують це вміння, виокремлюючи складові та найбільш важливі елементи процесу слухання. Елементи активного слухання Невербальна комунікація У різних дослідженнях наведено серйозні свідчення того, що наше тіло говорить набагато «голосніше» за наші слова. Від 10% до 20% інформації ми сприймаємо з вербілізованих елементів комунікації, інші 80% «відчитуємо» у манері поведінки, положенні тіла, тоні голосу, жестах, міміці, інтонації, ритмі й тембрі голосу. Наш погляд, поза, нахил тулуба, поворот голови, стверджувальний кивок тощо можуть сказати співрозмовникові набагато більше, ніж ми здатні промовити. Саме зауважуючи ці свідомо або мимоволі надіслані нашим тілом сигнали, він робить висновок про те, слухаємо ми чи ні та як слухаємо. Таким чином ми ніби підтверджуємо контакт зі співрозмовником. Для багатьох дуже важливий саме зоровий контакт, тобто можливість бачити очі співрозмовника, щоб бути певними, що їх уважно слухають. Однією з ваших особистісних характеристик може бути відсутність звички дивитися в очі співрозмовникові; у цьому випадку, щоб уникнути непорозумінь і розчарування з боку учасників медіації, вам доведеться старанно виробляти в собі цю звичку. Очевидно, що в усьому необхідне почуття міри, в тому числі й у такому питанні: занадто пильний погляд або дуже активні міміка й жестикуляція можуть зародити підозру у співрозмовника. Також невірно може бути витлумачений прямий погляд в очі представниками деяких східних культур, де це вважається ознакою невихованості й навіть образою. У будь-якому разі, особливо на початку самостійної практики, треба бути уважним до «мови» свого тіла й слідкувати за реакцією співрозмовника, щоб налагодити комунікацію не тільки на рівні свідомості, але й на підсвідомому рівні. Але з часом, якщо медіатор налаштований на уважне слухання, невимушеність, щирість та природність його реакції «автоматично» супроводжуються належною невербалікою. Пауза Уміння зробити паузу в розмові й зберігати мовчання є хоча й складним, але дуже потужним інструментом впливу. Часто ми використовує-

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

мо його несвідомо, але при цьому досить ефективно. Поважне ставлення до співрозмовника змушує нас зберігати мовчання в тих випадках, коли ми бачимо, що йому необхідно зібратися з духом, краще сформулювати свою думку, обміркувати сказане або впоратися з переживаннями. Ми повинні зберігати мовчання після того, як поставили своє запитання комусь із учасників медіації й одночасно повинні утримати інших від бажання заповнити паузу, що виникла. Така комунікативна тактика медіатора завжди сприймається учасниками процесу із вдячністю як знак вияву поваги. Уміння тримати паузу, так само, як і в театральному мистецтві, надає більшої ваги сказаному й дозволяє уникнути «ковзання по поверхні», що часто ображає почуття сторін і викликає чимало переживань. Медіатор, який тільки починає працювати, як правило, рідко використовує цей інструмент, можливо, тому, що не до кінця впевнений у правильності своїх дій, формулювань або запитань, а можливо, також тому, що побоюється вияву емоцій з боку учасників, з якими він потім не зможе впоратися. Чим досвідченішим і впевненішим у собі стає медіатор, тим більше він мовчить у процесі медіації й тим сильніший ефект від його мовчання! Мовчання практично незамінне в ситуації, коли ви чекаєте від співрозмовника відповідальності й свідомої дії, вчинку, ухвалення відповідального рішення або взяття зобов’язань. Виявлення поваги до особистості, в свою чергу, зобов’язує її до відповідної поваги. Переконання медіатора і його ставлення до того, що відбувається, знаходять вияв у його вмінні слухати, передусім в його невербальних реакціях. Використання мовчання є однією з найбільш виразних ознак гуманістичної медіації; воно практично незамінне в медіації потерпілих і правопорушників (особливо за участю неповнолітніх). Якщо вам необхідно спонукати когось до більш активної участі в процесі, найперше, що варто випробувати, — це поставити запитання й чекати відповіді, чого б це не коштувало. Утримайтеся від спокуси повторити своє запитання або перефразувати його — так ви швидше досягнете очікуваного результату. Робота з емоціями Це вже наступна група навичок, необхідних медіатору, в нашому переліку. Інколи в керівництвах з медіації можна зустріти рекомендації з управління емоціями, які в основному стосуються того, як «погасити» емоції, які раптово виникли, й повернути медіацію в «нормальне» русло. Відновне правосуддя в Україні


95

Імовірність досягнення угоди в медіації значно нижче, коли емоцій майже немає, і помітно зростає, коли емоції досягають середнього рівня. Виявлення емоцій, як правило, свідчить про те, що потреби відіграють важливу роль в обговоренні. На цьому рівні спілкування, як правило, значно простіше знайти спільні інтереси або пройти шлях зцілення через каяття й прощення, що взагалі неможливо без вияву емоцій. З іншого боку, очевидно, що коли емоції виходять «з берегів» і свідомість переповнена почуттями, перемовини й діалог стають неможливими, що зводить імовірність розв’язання ситуації до нуля (принаймні, поки емоції не охолонуть). Що ж робити медіатору, щоб допомогти сторонам упоратися зі своїми емоціями? Як ми вже говорили раніше, завдання полягає в тому, щоб дати можливість емоційному стану зробити свою справу й заявити про ту потребу, яка спричинила його. Одним із прийомів медіатора є називання емоції (або відображення почуттів). Він полягає в тому, що, спостерігаючи за виявом емоцій, медіатор звертає на них увагу учасника, даючи ім’я цим емоціям і допомагаючи людині усвідомити свої відчуття й переживання. Наприклад, у момент, коли потерпіла сторона під час розповіді про наслідки нападу замовкає тому, що в неї починає тремтіти голос, медіатор після невеликої паузи може сказати приблизно таке: «Я бачу, що Ви були сильно налякані несподіваним нападом…» Як правило, подібний прийом дозволяє частково зняти емоційну напругу і дає можливість людині продовжити розповідь (якщо цього не відбувається, склянка води й невелика перерва можуть виявитися не зайвими). Відображення почуттів — це навичка ведення медіації, зорієнтована на спостереження за будь-якими виявами емоцій сторін з метою повернення їм їхніх ключових переживань, що мало усвідомлюються, але відіграють важливу роль у розвитку їх труднощів. Особливо це необхідно, коли почуття заплутані чи змішані. Змішаними почуття стають через те, що перша безпосередня реакція, наприклад, дитини, зазнала досить жорсткої корекції з боку дорослих або соціуму. Внаслідок цього дитина звикає відчувати не те, що дійсно відповідає її безпосередній потребі, а те, що нав’язує їй оточення. Наприклад, спочатку гнів та агресію, коли мама «не давала», «не слухала», дитина виявляла прямо і відкрито. Однак згодом, після маминого жорсткого реагування на вияв деструкції, ці емоції стали переживатися як образа, сором, вина та інші, залежно від конкретного змісту 3-4/2009

ситуації. У дорослої людини найбільш невизначеним словом, що окреслює почуття, є, напевно, слово тривога. Воно може виражати гнів, біль, любов, хвилювання. Змішаними або заплутаними емоції стають внаслідок амбівалентності ставлення до одного і того самого об’єкта. Сильні почуття позитивного полюса з неймовірною легкістю можуть обертатися на почуття такої ж сили та інтенсивності, але з негативним відтінком. Тим, хто добре диференціює свої почуття, знайомі ситуації, коли одну і ту саму людину «ненавидять з такою ж силою, як і люблять». Розуміючи той факт, що почуття рідко бувають однозначними, варто відкривати і позитивний, і негативний полюси емоцій та працювати з ними. Медіатору, натрапляючи на змішані емоції, слід пам’ятати, що це може бути очевидним для спостерігача, але зовсім не усвідомленим тим, хто їх переживає. Не менш важливим завданням є довести почуття співрозмовника до його усвідомлення, досягти того, щоб сторона конфлікту визнала наявність тих чи інших переживань чи емоційних станів, взяла на себе відповідальність за їх виникнення та перебіг. Зазвичай, особливо в емоційній сфері, людина, коли гнівається чи дратується, ладна звинувачувати в цьому будького, але не себе: «він мене дратує», «вона мене виводить з рівноваги». Потрібно повернути її переживання так, щоб людина взяла на себе відповідальність за своє емоційне життя, адже визнання власних емоцій веде до розуміння почуттів інших людей. Робота з емоціями: • розпізнавання; • диференціація; • усвідомлення; • визнання. Типовою під час медіації є ситуація, коли учасник яскраво переживає, але не в змозі розповісти щось певне медіатору. У таких випадках медіатор допомагає учасникові актуалізувати його почуття, використовуючи спеціальні прийоми та техніки. До таких технік належить: а) техніка альтернативних формулювань, тобто специфічна підказка варіантів переживань, які могли б виникнути в обговорюваній ситуації, для того щоб стимулювати діяльність співрозмовника, дати йому зразок для опису своїх емоцій; б) техніка уточнень «глибини переживань», що допомагає людині зазирнути до ще не відкритих куточків власних почуттів. Для того щоб допомогти сторонам диференціювати заплутані почуття, медіатор повинен


96

знати класифікації емоцій та багато нюансів їх вияву. Які переваги надає класифікація емоцій? По-перше, дозволяє розширити власний словниковий запас. По-друге, дає розуміння того, які емоції можуть супроводжувати або протистояти конкретному почуттю. По-третє, надає можливість оцінювати емоції за інтенсивністю (сильні-слабкі), активністю (активні-пасивні, пригнічення-збудження), рівнем простоти-заплутаності (базові-заміщені). Зрозумівши природу та механізми емоційного функціонування, медіатор швидше зможе допомогти людині проаналізувати власні переживання, чітко їх диференціювати, замислитися над тим, що раніше не викликало сумнівів, відкриє шляхи конструктивного подолання емоційного дисбалансу. Почати роботу з почуттями можна з використання таких вступних фраз: «мені здається, що Ви відчуваєте…», «що Ви переживали, коли..?», «опишіть Ваші почуття в ту хвилину…» Далі з метою визнання та усвідомлення почуттів в медіації використовується та сама класична форма відреагування, що нагадує переповідання. Спочатку — основа речення, в якій максимально враховано модальність сприймання співрозмовника (аудіальна, візуальна, кінестетична) і яка містить відображення почуттів: «Здається, Ви відчуваєте…», «Я бачу, Вас переповнюють емоції…». Далі продовжуємо, додаючи слово, що характеризує почуття: «Схоже, Вам неприємно…», «У Ваших словах відчувається пригніченість...». Щоб «заземлити» відображене, додаємо контекст або робимо коротке переповідання: «Схоже, Ви відчуваєте себе ображеною щоразу, коли потрапляєте в подібну ситуацію». Необов’язково реагувати на кожну виявлену учасником емоцію, однак важливо, щоб суттєві, значущі переживання були опрацьовані в процесі медіації чи на попередніх зустрічах. Робота зі змішаними та заплутаними емоціями та почуттями потребує від медіатора певних вмінь та навичок. Якщо власного досвіду у медіатора немає, треба бути дуже обережним у застосуванні відображення змішаних і заплутаних емоцій, щоб уникнути створення враження «терапевтичного» підходу та вимушеності в роботі медіатора. Позначення емоцій, які переживає людина, дозволяє зняти емоційний блок, який перешкоджає просуванню медіації та звільнити свідомість для розв’язання проблеми раціональним шляхом. Поки свідомість блокована емоціями, вона не може оперувати фактами. Позначення

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

емоцій є також дуже сильним інструментом у встановленні рапорту (довіри). Цей прийом може здатися дещо штучним, але для того, хто охоплений сильним переживанням, це не так. Навіть якщо назва емоції підібрана не зовсім правильно, це матиме позитивний ефект, оскільки дасть можливість потерпілому (або правопорушнику) звернути увагу на свої почуття, переживання й усвідомити їх. Якщо ваше визначення було дуже далеким від істини, співрозмовник вас виправить і продовжить свою розповідь. У позначенні емоцій медіатор може піти далі й, крім назви, вимовити можливу причину виникнення емоції. Наприклад, «Ви були сильно обурені тим, що Ваша пропозиція викликала таку бурхливу реакцію, і Ви майже втратили контроль над ситуацією?» Таким чином медіатор начебто допомагає емоціям зробити свою справу й розкрити причину їхнього виникнення. Гнів і обурення, які часто виявляються в конфліктній ситуації, завжди мають вторинну природу. Їхній появі, як правило, передують або страх, або почуття втрати контролю (розгубленість і безпорадність), або приниження чи неповага. Іншими словами — обмеження тієї чи іншої потреби в піраміді А. Маслоу. Якщо медіатор володіє емпатією і близький до істини у своєму розумінні ситуації, він може значно покращити емоційний стан свого співрозмовника. Однак треба бути обережним, щоб, по-перше, не викликати сумніву у вашій нейтральності та, по-друге, не перетворити медіацію на психотерапію, занадто заглибившись у аналіз емоцій учасників процесу. І те, й інше може зіпсувати старанно створювану атмосферу довіри. Перефразування Дуже близький до попередніх прийом — перефразування — найчастіше використовується у медіації. Він полягає в тому, що медіатор повторює сказане однією зі сторін своїми словами й таким чином перевіряє правильність свого розуміння. Як правило, у перефразуванні також називаються почуття, які переживає мовець, і одночасно факти, про які йшла мова. Таким чином медіатор умовно відокремлює одне від іншого, дозволяючи учасникам процесу сконцентруватися на змісті й при цьому підказуючи відповідний спосіб вираження почуттів, тобто модерує процес усвідомлення того, що відбулося, й відділяє емоції від змісту проблеми. Відмінність цього прийому від попереднього полягає в тому, що медіатор повторює лише те, що сказав учасник процесу, не допускаючи приВідновне правосуддя в Україні


97

пущень. Наприклад, «Якщо я правильно Вас розумію, Ви говорите, що...» або «Ви говорите, що були сильно засмучені через те, що... Це так?» Іноді гарного володіння медіатором прийомом перефразування цілком достатньо для успішного проведення медіації, оскільки він, фактично, є головним і найбільш уживаним інструментом, який дозволяє: • дати зрозуміти учасникові медіації, що його почуто; • зняти емоційне напруження; • усвідомити переживання учасників; • прояснити зміст сказаного й уточнити отриману інформацію; • допомогти людині краще сформулювати свої інтереси й потреби. Перефразовувати треба дуже уважно, до того щоб не припуститися помилок, які часто супроводжують цей прийом: не давати оцінок і не висловлювати власних суджень; не спотворювати зміст сказаного; не вживати перефразування занадто часто й уникати стереотипних формулювань. Рефреймінг Коли людина потрапляє у вир переживань, їй здається, що проблемам немає кінця. Однак життя, хоча й байдуже до побажань людини, все ж ніколи не залишає її без альтернатив. Просто емоційна напруга не дозволяє їй подивитися на ситуацію під іншим кутом зору. Загальна теорія комунікації дає базову аксіому: сигнал має смисл лише в контексті, в якому він з’являється. Іншими словами, все залежить від того, хто і як його сприймає. Наприклад, затримка польоту — неприємність для пасажирів, котрі вже в літаку, й удача для того, хто запізнюється на рейс. Вважати щось перевагою або недоліком можна лише тоді, коли визначені рамки, в які вписано ту чи іншу подію або якість. Тому будь-яка комунікація може бути корисною і значущою, якщо сприймати її у світлі можливостей необхідних позитивних змін. Помічено, що коли людина організовує свою поведінку так, неначе це правильно, то позитивні зміни відбуваються легше. Рефреймінг (від англ. frame — рамка) — це алгоритм створення контексту (обрамлення) для тієї чи іншої події, речі, почуття, в якому всі складові системи були б зорієнтовані на результат. У психології рефреймінг означає зміну емоційного ставлення до проблеми в зв’язку з новим словесним оформленням цієї проблеми. Тобто зміст проблеми не змінюється, сама проблема не зникає, однак класифікується чи струк3-4/2009

турується в психіці по-іншому. Базовою для рефреймінгу може бути сентенція: «нема нічого ні шкідливого, ні корисного, є тільки необхідне». Не так важливо, що відбулося, скільки те, як його сприймати. Образно кажучи, щоб досягти гармонії, можна спробувати «замінити раму для картини чи, що так само добре, замінити картину в тій же рамі». Існує два основних типи рефреймінгу: 1. Рефреймінг змісту — зміна значення змісту вияву при незмінному контексті. Тобто потрібно знайти таке значення події, переживання, поведінки, яке б слугувало місточком від скарги чи незадоволення до хоча б часткового визнання цінності того, що сталося. Цей тип рефреймінгу доцільний у випадках, коли учасник медіації скаржиться приблизно так: «Я відчуваю Х, коли стається У». Щоб здійснити переформування за цим типом, потрібно спитати себе: «Який з аспектів цієї ситуації поки що неявний для людини, міг би створити інший фрейм значення?» або ж «Як інакше можна описати цю ситуацію?». Досягнення ефекту гарантується врахуванням при рейфреймуванні знання сутнісних критеріїв світосприйняття, які має конкретна людина. 2. Рефреймінг контексту — зміна контексту на такий, в якому виявлена реакція буде цінною. Тобто змінюємо контекст, залишаючи зміст події сталим. Цей тип найкраще спрацьовує при роботі зі скаргами типу: «Я занадто Х» або «вони занадто У». Різновидом рефреймінгу контексту є ауторефреймінг. Він доречний тоді, коли проблеми пов’язані з конфліктом, суперечкою або розбіжністю думок. Тип скарги: «А наполягає, що це Х, а В наполягає, що це У; Х і У суперечать одне одному або виключають одне одного». Процедура нагадує пошук найменшого спільного кратного в математиці. Варто розширити контекст (рамку) до таких меж, щоб дві позиції виглядали як справедливі та корисні. Ефективне переосмислення звичайно подається як «може бути», з яким стороні в цей момент хочеться погодитися, у вигляді запитання або нейтральних можливостей, наприклад: «Чи думали Ви коли-небудь про те, що…», «Може, це просто…». Воно не досягає мети, коли немає моменту просвітлення або полегшення. Ці моменти супроводжуються відповідними фізіологічними й психічними реакціями: зовнішньо — рум’янець, зміна дихання, спад м’язового напруження, внутрішньо — відчуття легкості, розслаблення, більш приваблива картинка змісту тощо. Переформулювання не буде ефектив-


98

ним, якщо в ньому є щось суперечливе або якщо людина захищається. Резюмування Підбиття підсумків, або резюмування, дуже схоже на перефразування, але має на меті охопити значно більший обсяг інформації й подати її стисло. Якщо перефразування можна порівняти з передачею цілого абзацу одним-двома твердженнями, то резюмування подібне до переказу кількох сторінок тексту в одному абзаці. Цілі такого резюме: відновити логіку викладу, виділити найбільш важливу інформацію, можливо підсумувати спільні інтереси, іноді перервати «словесний потік». У ситуаціях, коли учасники процесу говорять багато й швидко, резюмування може стати найефективнішим прийомом активного слухання, оскільки часте переривання для перефразування, швидше за все, виглядатиме як вияв недостатньої чуйності або неповаги. Небезпеки при резюмуванні практично ті самі, що й при перефразуванні. Запитання Окремо зупинімося на запитаннях, які ставить медіатор. Загалом, навичка правильного формулювання запитань і вміння поставити правильне запитання в потрібний момент своєю значущістю цілком заслуговують на те, щоб поставити їх на перше місце в переліку комунікативних навичок медіатора. Запитання допомагають медіатору збирати інформацію, аналізувати її зміст, вивільняти емоції, допомагати сторонам відшуковувати внутрішні резерви, набувати впевненості в ситуації й налагоджувати спілкування між собою. У тренінгах базових навичок медіації разом із процедурою й визначенням етапів медіації найчастіше пропонується й список типових запитань, які допомагають вирішувати завдання кожного з етапів. Це значно спрощує навчання й полегшує завдання медіатору. Найпоширенішим способом опису запитань, які використовує медіатор у своїй практиці, є розподіл їх на «відкриті» і «закриті» (open-ended and close-ended questions). Відкриті передбачають розгорнуту відповідь, закриті — тільки «так» або «ні». Відкриті запитання частіше використовуються для збору інформації, виявлення інтересів і потреб, для заохочення сторін до участі в процесі тощо (запитання типу: «Що відбулося в той вечір?» або «Яким би Ви хотіли бачити результат нашої зустрічі сьогодні?»). Закриті запитання часто ще називають уточнюючими; їхня мета випливає з назви. Найращий спосіб оволодіння мистецтвом ставити запитання — думати над завданнями,

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

які доводиться вирішувати в медіації, й збирати свою колекцію запитань, які допомагають ці завдання розв’язувати. Для початку можна записувати їх у свій сценарій медіації, відносячи до відповідних етапів процедури. Наприклад, у роботі над пропозиціями щодо розв’язання конфліктної ситуації або відшкодування завданої шкоди медіатор може використовувати тип запитань, які можна віднести до рефреймінгу (зміна «рамки»). Припустімо, що потерпіла сторона довго говорить про те, що вона не впевнена в тому, що угоду буде виконано після закінчення медіації. Прикладом запитання медіатора, що змінює рамку обговорення, може бути таке: «Тобто до моменту формулювання остаточної угоди Ви хочете бути повністю впевнені в тому, що угода буде виконана, чи не так?» або «Чи правильно я Вас зрозумів, що Ви хотіли б переконатися, що правопорушник має серйозні наміри стосовно виконання угоди, яку ми зараз обговорюємо, і отримати цьому підтвердження?» Хоча запитання й виглядають як перефразування, та це лише зовнішня схожість, тому що медіатор, по суті, не повторив нічого з того, що було сказано учасником зустрічі, але змінив рамку обговорення з негативної (критика й недовіра до другої сторони) на позитивну (конструктивні пропозиції й побажання певних гарантій виконання угоди). Інший приклад творчого використання запитань у процесі обговорення варіантів вирішення проблеми — запитання типу «Що, якщо..?» Наприклад, «Що, якщо Ігор замість матеріальної компенсації відпрацює цю суму, допомагаючи збирати Вам урожай?» При цьому варто пам’ятати, що розв’язуване завдання в цьому випадку — стимулювання сторін до пошуку варіантів рішення, а не обговорення й вибір запропонованого варіанту. Ваше запитання повинне лише розвивати фантазію учасників зустрічі, наприклад, завдяки тому, що вони почнуть критикувати запропонований вами варіант, що дасть вам можливість поставити наступне запитання: «А як тоді Ви пропонуєте вчинити?» Корисніше в такому випадку буде навіть висловлення абсурдної ідеї, ніж пропонування готового варіанту вирішення проблеми. Іноді запитання може бути висловленим у непрямій формі. Наприклад: «Я здогадуюся, що Ви маєте на увазі, коли говорите про необхідність зробити так, щоб Олег відчув свою відповідальність перед співтовариством за те, що він зробив. Однак я не зовсім упевнений, що розумію, як Ви це собі уявляєте. Розкажіть мені трохи більше про це, будь ласка». Подібне проханняВідновне правосуддя в Україні


99

запитання доречно ставити, якщо ви переконані, що інші учасники процесу теж цього хочуть, а не тільки для того, щоб задовольнити свою цікавість. Інші комунікативні навички Інші комунікативні навички містять у собі прийоми вираження своїх побажань, вимог або переживань. Медіатору не часто самому доводиться застосовувати їх у процесі медіації, оскільки в більшості випадків побажання й переживання медіатора не повинні впливати на перебіг медіації й бути предметом розгляду в процесі. Однак гарне володіння мовою співробітництва може бути корисним для навчання сторін конфліктної ситуації і підготовки їх до перемовин у майбутньому. Наприклад, медіатор може з’ясувати на попередній зустрічі з однією зі сторін, як можна заявити про свої побажання іншій стороні, щоб бути почутим і домогтися бажаного результату. Тут буде доречно поговорити про так звані «я-твердження», суть яких полягає в тому, що учасники конфлікту замість взаємних звинувачень висловлюють свої почуття й побажання. Наприклад, замість того, щоб сказати: «Ти жодного разу ще не допоміг мені прибрати у квартирі або хоча б вимити після себе посуд за увесь час, що ми живемо окремо від батьків (я не говорю вже про інше)» краще спробувати сказати таке: «Мені дуже прикро через те, що я постійно займаюся домашньою роботою наодинці. Я була б дуже вдячна, якби ми могли розділити домашні обов’язки на двох, так, щоб я теж могла відпочити після робочого дня». Коли учасники конфлікту говорять про свої переживання й потреби замість того, щоб звинувачувати одне одного, приводів для суперечки й причин для підсвідомої реакції — зустрічного звинувачення з метою захистити себе від нападів — значно менше. Також медіатор може обміркувати разом із сторонами можливі способи внесення своїх пропозицій для вирішення ситуації (розв’язання конфлікту) таким чином, щоб вони звучали не як ультиматум, а як конструктивні пропозиції. Якщо ви щиро прагнете допомогти людям, які звернулися до вас за допомогою в розв’язанні суперечки, ви можете зробити їм більшу послугу й заслужити їхню вдячність, якщо докладете зусиль, щоб трохи ознайомити їх і навчити елементарних комунікативних навичок. Тим більше, що вони будуть корисними не тільки в ході медіації, але й, можливо, у майбутньому, коли людина знову опиниться в конфліктній ситуації. 3-4/2009

6.5. Ко-медіація Робота в парі має багато переваг для ведення всіх видів справ у відновному процесі, але вона є особливо важливою для делікатних та складних справ, допомагає навчатися та розвиватися, надає практичну підтримку та безпеку для спеціалістів. Необхідність роботи в парі має оцінюватися в кожному окремому випадку. Якщо кілька спеціалістів працюють разом над справою, один із них повинен бути висококомпетентним у сфері відновного правосуддя. Ведучі програм відновного правосуддя повинні чітко розуміти причини спільної роботи над конкретною справою, оскільки вони можуть вплинути на методи роботи. Види справ, які зобов’язують працювати в парі: • справи, які потребують спеціальних знань — наприклад, спеціалісти, висококомпетентні у сфері відновного правосуддя, можуть працювати з колегами, які мають спеціальні знання у сфері психічного здоров’я або захисту дітей; • складні справи, в яких беруть участь особи різної статі або з різними характеристиками, наприклад, для збереження ґендерного балансу; • делікатні та складні справи — робота в парі може забезпечити емоційну та практичну підтримку (наприклад, під час відвідувань домівок учасників) та можливість аналізувати справу разом з колегою, який обізнаний у справі. Форми ко-медіації Робота в парі для навчання, нагляду за справами та постійного професійного розвитку • Співробітництво для моделювання ролей та нагляду за справами разом з менш досвідченим спеціалістом — висококомпетентний спеціаліст має працювати з новачком у справі або з особою, яка продемонструвала лише кілька з необхідних навичок. Ведучі програм примирення мають домовитися, над якими частинами процесу вони будуть працювати, щоб менш досвідчений спеціаліст міг переймати найкращі методи роботи, підтримуючи при цьому зворотний зв’язок. • Робота в парі для підтримки постійного навчання — спільна робота над справами може допомогти постійному розвитку висо-


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

100

кокомпетентних спеціалістів, які працюють разом. Розглядаючи справи, в яких роботу було проведено більш чи менш вдало, аналізуючи інші можливі шляхи розв’язання ситуації, досвідчений фахівець може значною мірою сприяти успіху справи, вносячи конструктивну критику. Робота в парі з практичною метою • Робота в парі з практичною метою — наприклад, під час спільної роботи по конкретній справі можна проводити окремі зустрічі; один з ведучих може супроводжувати учасників на зустрічі, надавати практичну підтримку (наприклад, забезпечувати наявність охолоджувальних напоїв) під час зустрічей. БАЛИ

6.6. Завдання самооцінки в процесі медіації та ко-медіації3 При заповненні щоденника для проведення самооцінки, подумки повертаючись до проведеної медіації, можна звірити свою роботу з наведеною нижче оціночною шкалою відповідного списку основних завдань, які зобов’язаний виконувати медіатор у ході процесу.

3

Коваль Р. Навыки медиатора и самооценка // Пособие ведущего программы примирения потерпевших и правонарушителей. — К.: Украинский Центр Согласия, 2006. — С. 52–80.

ОПИС ПОВЕДІНКИ МЕДІАТОРА

I. Збір інформації: ефективність у визначенні й пошуку важливої для справи інформації 3

Ставив нейтральні, відкриті запитання. Вислуховував, як сторони конфлікту описували свої проблеми й інтереси. Підсумовував і перефразовував висловлення сторін. Виявляв і прояснював «приховані» питання. Прояснював підтексти. Демонстрував розуміння масштабу, складності й неоднозначності справи. Збирав інформацію за допомогою прямих і, де це було необхідно, «важких» для сторін запитань.

2

Ставив, принаймні, очевидні запитання. Використовував фактичну інформацію зі справи, але все-таки випускав деякі аспекти при опитуванні. Загалом демонстрував розуміння фактів справи, однак не досить глибоке й точне. Пропускав деякі приховані нюанси, що стосувалися причин або інтересів окремих учасників. Не зауважував деякі можливості, що відкриваються, які могли б бути враховані в угоді на користь тієї чи іншої сторони.

1

Здавався розгубленим у ситуації, коли необхідно було ставити додаткові запитання для прояснення справи. Легко дезорієнтувався під потоком нової інформації або легко потрапляв на виверти більш швидких учасників. Дезорганізовував опитування сторін або ставив у кут учасників, перескакуючи з теми на тему. Ставив запитання непослідовно, несвоєчасно або не по суті. Не досліджував можливості врегулювання по більшості або із усіх питань. Не намагався знайти можливості для поліпшення стосунків між сторонами і їхнього порозуміння.

II. Емпатія (співпереживання): вияв усвідомленого розуміння й уваги до потреб інших 3

Сприяв створенню атмосфери, у якій злість або напруга могли виражатися конструктивно. Виявляв повагу до сторін і демонстрував нейтральність. Ставив нейтральні й відкриті запитання. Слухав з повагою. Відповідним чином використовував інтонацію, жести й зоровий контакт. Залишався спокійним, завжди тримав себе в руках. Досліджував емоції й відповідним чином на них реагував. Демонстрував відкритість. Був здатний переформулювати й погодити висловлення сторін так, щоб вони були зрозумілими для них. Допомагав учасникам покращити розуміння того, чим стурбована протилежна сторона.

2

Вислуховував співрозмовників і не вступав з ними в суперечку. Продемонстрував деяке розуміння пріоритетів учасників. Допомагав, коли за допомогою зверталися, але не виявляв власної ініціативи.

1

Вступав у дискусію, ставлячи під сумнів висловлення учасників. Не звертав уваги на сигнали про їхній емоційний стан. Сприймав проблеми учасників як такі, до яких він не має жодного відношення, не бажаючи себе ними обтяжувати.

III. Неупередженість 3

У вступному слові продемонстрував однакову повагу до всіх учасників суперечки. Вислуховував обидві сторони. Ставив об’єктивні запитання в нейтральній манері. Демонстрував відкритість. Невербальні комунікативні елементи не виявляли прихильності до будь-якої зі сторін.

2

Загалом демонстрував повагу до всіх учасників, але при запитуванні, а також у невербальній поведінці відчувалась симпатія до однієї зі сторін. Підтримував баланс, але демонстрував краще розуміння цілей і міркувань однієї зі сторін.

1

Ставив складні, суперечливі та плутані запитання. Агресивно проводив опитування однієї зі сторін на користь іншої.

Відновне правосуддя в Україні


101 БАЛИ

ОПИС ПОВЕДІНКИ МЕДІАТОРА

IV. Випрацювання варіантів рішення: пошук співробітницьких підходів з акцентом на допомогу/навчання сторін таким чином, щоб вони змогли самостійно віднайти ідеї/варіанти розв’язання суперечки 3

Допомагав сторонам випрацювати власні варіанти рішення й оцінити існуючі альтернативи. Допомагав учасникам утримуватися від поспішних рішень на ранніх етапах. Виявив здатність відкинути власні погляди як медіатора й дозволив сторонам діяти відповідно до їхніх особистих поглядів. Виявляв проблеми, приховані за поверхневими симптомами. Допомагав сторонам змінити кут зору на проблему й вийти за рамки, які спочатку обмежували її. Чітко стимулював різні напрямки (способи) співпраці учасників.

2

Робив деякі спроби підвести сторони до самостійного аналізу конфліктної ситуації на більш глибокому рівні. Вказував сторонам на деякі можливості компромісу, які співвідносилися з позицією протилежної сторони. Добре працював із пропонованими сторонами рішеннями, однак не виявив особливої винахідливості в стимулюванні досягнення спільного рішення, задовольнившись компромісним. У цілому виявив розуміння фактів/проблем у справі, але не досить глибоко. Допускав вияви співробітницького підходу в поводженні сторін, але не стимулював процес.

1

Не впорався із завданням допомогти сторонам у кращому розумінні один одного. Самостійно пропонував можливі шляхи розв’язання суперечки, не надаючи таким чином сторонам права зберігати контроль над своєю долею. Ідеї щодо варіантів подальшої співпраці були неефективні й нездійснені. Перешкодив спробам учасників випрацювати спільне рішення.

V. Допомога в покращанні стосунків: ефективність у підвищенні здатності сторін до більшої взаємоповаги й поваги до інших 3

Допомагав сторонам в оцінці альтернативних варіантів виходу з ситуації, яка склалася. Допомагав учасникам зрозуміти обмеженість можливих негайних рішень і наслідки поверхневого підходу. Наголошував на тих моментах, де вдалося досягти кращого взаєморозуміння. Чітко виділяв ті аспекти, які вказували на можливі причини непорозуміння. Виявляв наполегливість у ході всього процесу медіації. Допомагав сторонам підбити підсумки, щоб наголосити на взаємній вигоді — як від самої угоди, так і від досягнення взаєморозуміння. Перебіг і прогрес дискусії засвідчили, що медіатор сприяв зміні уявлення учасників конфлікту один про одного на краще.

2

Вибір того, що і як представляти, не суперечив меті поліпшення стосунків. У більшості випадків, але не завжди, легко справлявся з ситуаціями, які виникали. Резюме й коментарі робив добре й структуровано, але без достатньої наполегливості. Уникав значущих запитань, залишаючись осторонь, що ускладнювало становище як самого медіатора, так і учасників. Втрачав можливості для поліпшення взаєморозуміння між сторонами.

1

Не пропонував допомогу першим; був швидше інертним, ніж активним слухачем. Виступи були слабко пов’язані з метою побудови стосунків. Висловлювався заплутано. Мав мало або не мав жодного впливу. Перебував у схвильованому стані більшу частину часу або увесь час. Виявив небагато або зовсім не виявив впевненості в здатності учасників поліпшити їхні стосунки в майбутньому.

VI. Керування взаємодією: ефективність у розробці стратегії, управлінні процесом, роботі з конфліктами між сторонами та їхніми представниками 3

Володів ефективними техніками відвертання уваги сторін від безрезультатних розмов. Якщо використовував гумор, то це було доречно у ситуації й гармоніювало з культурними особливостями сторін. Підтримував оптимізм, наголошував на досягнутому прогресі, демонстрував наполегливість. Виявляв добре розуміння основних вимог сторін у досягненні угоди, а також можливостей для гнучкості. Ухвалював всі рішення щодо сепаратних зустрічей, порядку виступів та іншого, спираючись на завдання послідовного просування до розв’язання суперечки. Впорався зі складностями у взаєминах між сторонами та їхніми представниками. Справив враження людини, яка готова і здатна впоратися з надзвичайною ситуацією.

2

Загалом зауважував ознаки того, що обговорення заходить у глухий кут. Не завжди міг ефективно розрядити атмосферу. Виявив мінімум розуміння вимог сторін до можливої угоди й меж можливого компромісу. Контролював процес, але рішення не завжди відображало стратегії просування до дозволу. Не домінував, але й не губився перед фактичними або юридичними складнощами. Не допускав залякувань або брутальності з боку сторін або їхніх представників.

1

Робив незначні спроби (або не робив їх зовсім) для надання можливості сторонам розв’язати проблему або прояснити ситуацію. Продемонстрував слабке (або нульове) розуміння інтересів учасників щодо угоди. Заохочував обговорення питань або пропозицій, що мали слабке відношення до врегулювання проблеми. Рішення з приводу процедури проведення зустрічі й виступів були невиправданими. Був розгублений від фактичних або правових складностей справи. Контролював процес таким чином, що це не сприяло досягненню згоди між сторонами або їхніми представниками.

3-4/2009


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

102

Для перевірки й самооцінки медіатора не випадково обрано перелік завдань, а не комунікативних навичок, оскільки професійний медіатор може й не володіти всім спектром навичок, описаних вище, але обов’язково повинен уміти вирішувати наведені в цьому переліку завдання. Якщо він володіє багатьма прийомами успішного спілкування, йому буде легше досягати мети медіації. Відпрацьовані самотужки труднощі, з якими він стикається при виконанні тих або інших завдань у процесі медіації, самоаналіз і пошук кращих рішень у великому арсеналі навичок і вмінь відкриють посереднику шлях до вдосконалення. Варто пам’ятати про те, що ідеальних медіаторів не існує, — кожен має свої слабкості й переваги. Коли створювалася шкала оцінювання роботи медіатора, наведена вище, багато хто з досвідчених посередників, які брали участь у її складанні, відзначав, що самі вони лише по деяких пунктах можуть поставити собі вищий бал, та й то не щодня. Так що простір для професійного зростання й удосконалення є завжди. Більше того, медіатор зобов’язаний продовжувати вчитися постійно й нести за це професійну відповідальність. Гарний медіатор постійно готовий до навчання й засвоєння нового досвіду, інакше він (вона) ризикує втратити чуйність до думки учасників процесу, впасти в менторство й моралізаторство або, що ще гірше, — стати байдужим до учасників медіації. Наостанок хочеться зазначити: гуманістична медіація, зорієнтована на допомогу й підтримку особистості, на зміцнення взаємин, дарує посередникові незрівняно більше задоволення від процесу й досягнутого результату, ніж механічне ремісництво, спрямоване на досягнення компромісу за допомогою взаємних поступок і складання угоди. Шлях перетворення, як назвав його Марк Умбрайт, є дуже вдячним і навіть цілющим для самого медіатора, однак він вимагає більших сердечних витрат і енергії, що, якщо не заповнює, може привести медіатора до поступового виснаження. Так званий «синдром вигорання» з’являється у тому випадку, якщо медіатор віддає всі свої душевні сили без залишку, співпереживаючи сторонам у процесі. Звичайно, подібне поводження є непрофесійним, але альтернативою йому зовсім не є байдужість і професійний цинізм. Цинізм, хоча і є способом психологічного захисту, покликаний уберегти людську психіку від важких переживань, означає для медіатора смерть у професійному відношенні. Кращим способом захисту від душевного виснаження є допомога колег, з яки-

ми можна регулярно спілкуватися на професійні теми, отримувати підтримку й знаходити джерела нового натхнення, або духовні практики, у яких кожний вибирає для себе свій шлях і джерело енергії. Особливо важлива така допомога й підтримка на самому початку самостійної практики посередника, коли неминучі помилки й виникає маса приводів для розчарування. Тому конче необхідне професійне коло спілкування, яке може надати необхідну підтримку, допомогу в зростанні й постійному навчанні. Найкраще, коли програма медіації передбачає регулярні зустрічі посередників, наприклад, щотижня або раз на два тижні, на яких обговорюються випадки з практики й проводиться їхній конструктивний розбір. Якщо ж професійна спільнота ще додатково практикує і неформальні способи спілкування, а також має свої ритуали й традиції, то шанси відчути на собі «синдром вигорання» зменшуються в геометричній прогресії. Питання для самоконтролю 1. Що потрібно враховувати медіатору, щоб якомога ефективно провести першу телефонну розмову зі сторонами конфлікту? 2. Які основні завдання проведення попередніх зустрічей? 3. Якою є послідовність дій медіатора у ході проведення попередніх зустрічей? 4. Назвіть особливості проведення премедіацій із потерпілим та з правопорушником. 5. Назвіть основні етапи процедури медіації між потерпілим та правопорушником. 6. Які головні правила укладання угоди між потерпілим та правопорушником? 7. У чому полягає суть змістовної, емоційної та процедурної складових медіації? 8. Назвіть та опишіть основні комунікативні навички медіатора. 9. Поясніть зміст і потребу у проведенні комедіації. 10. Які завдання допомагають медіатору провести аналіз власної роботи? Література 1. 2. 3. 4.

5.

Айві А. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування. Навч. посіб. // Пер. з англ. О. Абесонової. — К.: Сфера, 1998. — 342 с. Бурнард Ф. Тренинг навыков консультирования. — СПб.: Питер, 2002. — 300 с. Васьківська С. В. Основи психологічного консультування. Навч. посіб. — К: Четверта хвиля, 2004. — 256 с. Відновне правосуддя в Україні // Щоквартальний бюлетень. — № 1-2, № 3, № 4. — 2005 р. — Доступно на веб-сайті «Практика вирішення конфліктів»: <http:// commonground.org.ua> Відновне правосуддя в Україні // Щоквартальний бюВідновне правосуддя в Україні


103

6.

7. 8. 9.

10. 11.

летень. — № 1, № 2, № 3, № 4. — 2007 р. — Доступно на веб-сайті «Практика вирішення конфліктів»: <http:// commonground.org.ua> Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — № 1, № 2, № 3, № 4. — 2008 р. — Доступно на веб-сайті «Практика вирішення конфліктів»: <http:// commonground.org.ua> Відновне правосуддя. Веб-сайт: <http://www.rj.org.ua> Посібник ведучого програм примирення. — К.: БО «Український Центр Порозуміння», 2004 Коваль Р. Навыки медиатора и самооценка // Пособие ведущего программы примирения потерпевших и правонарушителей. — Украинский центр согласия, 2005. — С. 54-71, 73–80. Практика розв’язання конфліктів. Веб-сайт: <http:// commonground.org.ua> Сьюзан М. Рецинджер и Томас Дж. Шефф. Стратегия для общинных конференций: эмоции и социальные отношения // Вестник восстановительной юстиции. — М., 2001. — Вып. 3.

МОДУЛЬ 7. КОЛА ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ 7.1. Поняття кола відновного правосуддя У найширшому значенні коло відновного правосуддя (restorative justice circle) — це відновна програма, що передбачає активну участь сторін злочину та представників місцевої громади в процесі розв’язання проблем, які виникли внаслідок правопорушення; що веде до зцілення потерпілого, соціальної реінтеграції правопорушника та створення мережі підтримки для неповнолітніх, яка служить інструментом профілактики майбутніх злочинів. Коло — це одна із трьох найпоширеніших моделей відновного правосуддя, яка дає змогу залучити до правової системи не лише деякі традиційні способи розв’язання конфліктів у громаді, а й залучити ширше коло учасників, аніж судовий процес чи кримінальна медіація. Тож це не лише інструмент роботи із правопорушенням, а й спосіб створити надійну мережу підтримки для неповнолітнього, що сприятиме його реінтеграції в громаду. Коло як модель відновного правосуддя ґрунтується на кількох засадничих уявленнях про людину та її становище в суспільстві. По-перше, кола ґрунтуються на припущенні, що людина не може жити в ізоляції і прагне взаємин з іншими. По-друге, кола виходять із того, що всі люди поділяють найзагальніші цінності, які формують уявлення про взаємини. 3-4/2009

По-третє, кола допускають, що встановлювати доброзичливі стосунки й діяти відповідно до наших цінностей не завжди легко, особливо коли виникають конфлікти. По-четверте, кола передбачають, що в безпечному середовищі людина може відродити свої засадничі цінності та, як наслідок, будувати конструктивні стосунки з іншими членами громади. Відповідно до цих передумов найважливішими цілями кола вважають формування приналежності до громади, конструктивне розв’язання конфліктів, побудова взаємостосунків між членами громади. Парадигмальні зміни, що пропонує коло Застосування кола відновного правосуддя передбачає радикальні зміни в підходах до розв’язання конфлікту. Порівнюючи з традиційною системою кримінального судочинства, кола відновного правосуддя дають змогу реалізувати низку парадигмальних змін. 1. Від примусу до зцілення. Зовнішній примус та покарання як засіб контролю, що домінує в системі кримінального судочинства, замінено на спільне внутрішнє відчуття злагоди, що визначають як компенсаторний та примирний тип соціального контролю. 2. Від винятково індивідуальної до індивідуально-колективної відповідальності. 3. Застосування кола ґрунтується на припущенні, що всі речі взаємопов’язані, саме тому колам властивий загальніший підхід до розуміння відповідальності, аніж у традиційній судовій системі: кола не заперечують індивідуальної відповідальності, однак врівноважують її з відповідальністю родинною, громадською та суспільною. 4. Від цілковитої залежності від держави до більшої впевненості в собі в межах суспільства. Перебираючи ініціативу в запобіганні злочинам та розв’язанні їх наслідків, громади можуть набагато ефективніше, аніж держава, сприяти глибоким і тривалим змінам. 5. Від правосуддя як «зведення рахунків» до правосуддя як «повернення до норми». Основною метою кола є не «покарання винних», а «повернення до норми» шляхом задоволення потреб та переосмислення цінностей. Кола, незалежно від того, чи вони є формою традиційних ритуалів, чи адаптованими до сучасності програмами розв’язання проблем злочинності, побудовані на світоглядних засадах, відповідно до яких Всесвіт характеризується цілісністю, єдністю й взаємопов’язаністю. Навіть саме розміщення учасників обговорення колом є відображенням цього світогляду.


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

104

Вважають, що ідея кіл тісно пов’язана із «шаманським колесом» чи «священним обручем», які є сакральним символом та священним вченням для багатьох корінних народів. Це «колесо» зображували у вигляді кола, поділеного на чверті за чотирма напрямками. Чверті «шаманського колеса» показують, як різноманітність та єдність можуть врівноважувати одна одну. Кожна чверть символізує певний аспект життя, стадію розвитку чи набір якостей. Однак для завершеності кола потрібні всі чверті без винятку. Перенесення цієї метафори на коло відновного правосуддя унаочнює думку, чому єдність не означає однаковості — це врівноваження відмінностей, кожна з яких — необхідна частина цілого. Жоден з аспектів не важливіший, ніж інший, і кожен заслуговує на місце в житті громади та окремої людини. Варто згадати ще один ідейний принцип, який істотно впливає на проведення кола, пов’язаного з питаннями злочинності. Зокрема, коло ґрунтується на уявленні, що кожна людина є фізичною, психічною, емоційною та духовною істотою. Це означає, що для ефективної взаємодії в колі потрібно залучити всі чотири аспекти людської сутності. Схематично це можна продемонструвати так: Аспект Емоційний аспект

Прояви Почуття (серце)

3.

4.

Як використовується в колі • почуття та спосіб їх вираження; • здатність щиро ділитися почуттями й думками

Психічний аспект

Думки (голова)

• аналіз і синтез інформації; • саморефлексія; • визнання інтересів, потреб, відмінностей

Духовний

Цінності (душа)

• цінності, які керують поведінкою; • зв’язок з тим, що має значення

Сенсорна опора (тіло)

• жестикуляція; • турбота про фізичні потреби — особисті та групові

Фізичний

2.

Види кіл відновного правосуддя Досі не запропоновано єдиної, прийнятної для всіх класифікації кіл. Здебільшого кола поділяють за метою та типом кримінальної справи, що розглядається. Виокремлюють такі види кіл відновного правосуддя за метою: 1. Громадські кола примирення — вперше за-

5.

стосовані в 1980 р. в Юконі під час укладання партнерської угоди між місцевими представниками системи правосуддя та громадою. Основною метою проведення кола стала побудова спільної відповідальності за розв’язання проблем злочинності в громаді. Цей тип кола можна використовувати у ситуаціях злочину, коли немає чітко визначеної потерпілої сторони. Кола розуміння — використовуються переважно для розв’язання складних конфліктів у громаді. Мають найбільший ефект у поліетнічних, гетерогенних громадах. Кола винесення вироку — використовуються переважно в Канаді. Від інших видів кіл відрізняються тим, що їх застосування обов’язково передбачає участь судді. Основною метою цього кола є винесення вироку правопорушникові. Та на відміну від судового процесу, кола винесення вироку зазвичай передбачають надання правопорушнику підтримки громади, аби він зміг виконати взяті зобов’язання. Кола зцілення — використовуються в Канаді та США; спрямовані на потреби окремих індивідів, зокрема потерпілого. Зазвичай мають терапевтичний ефект, тому використовуються для того, щоб допомогти потерпілому пережити кримінальну ситуацію, відновити почуття безпеки. Кола зцілення є особливо ефективними у випадках злочинів проти статевої свободи та недоторканності, зґвалтуванні; а також у випадках, коли злочинець невідомий. Кола підтримки та відповідальності — широко використовуються для правопорушника та його сім’ї. Мета — підтримати правопорушника, щоб він зміг узяти на себе відповідальність за скоєне та виконати зобов’язання перед громадою та потерпілою стороною.

За типом кримінальної справи, що розглядається, вирізняють: 1. Кола, що використовуються при злочинах проти статевої свободи та недоторканності — широко використовуються в Манітобі (Канада). Для роботи використовуються кілька видів кіл (зцілення, підтримки, винесення вироку), тому можуть проводитися як для потерпілої сторони та її сім’ї, так і для правопорушника та його сім’ї. 2. Кола, що використовуються при злочинах проти власності — зазвичай у таких випадках використовується поєднання кола винесення вироку та кола підтримки правопорушника тощо. Відновне правосуддя в Україні


105

Вид кола певним чином впливає на процедуру та процес проведення кола. Наприклад, на відміну від кіл зцілення кола примирення передбачають участь професійних працівників правової системи (суддів, адвокатів, офіцерів поліції тощо), а також потерпілих, правопорушника, їхніх сімей та всіх, хто може їх підтримати. Такий процес, що відбувається із залученням громади у співпраці з системою кримінального судочинства, спрямований на встановлення консенсусу щодо передбаченого вироку, який відповідає інтересам усіх залучених сторін. Найбільшого поширення кола винесення вироку набули в Канаді, де проведення кіл відновного правосуддя належить до повноваження судді, тому за їх допомогою розв’язують навіть тяжкі злочини. Слухання тривають від двох до восьми годин. Обговорення виходить за межі конкретного правопорушення та передбачає питання превентивного характеру: розгляд ситуації в громаді, можливі заходи для запобігання дисфункціональній поведінці в громаді, визначення осіб, які надаватимуть підтримку правопорушникові та потерпілому для успішної реалізації плану, ухваленого в колі. Історія виникнення та розвиток кіл Кола правосуддя беруть свій початок у традиціях корінного населення Папуа Нової Гвінеї, Канади та півночі США. Адже саме в цих культурах конфлікти розв’язували за допомогою обговорення проблеми в громаді, на основі досягнутого консенсусу. Незважаючи на те, що кола розглядають як давній засіб залучення представників громади до розв’язання суперечок, лише нещодавно вони були відроджені як один з варіантів розвитку моделі відновного правосуддя. Зокрема, наприкінці 70-х років було здійснено перші спроби впровадити традиційні громадські методи в систему західного правосуддя. На початку 80-х років ХХ століття у Юконі, провінція Манітоба (Канада), було вперше застосовано коло відновного правосуддя. За його допомогою індіанці та місцеві органи правопорядку прагнули налагодити партнерські стосунки між громадами й офіційними установами з метою розбудови спільної відповідальності за розв’язання проблем злочинності. Ця спроба виявилася успішною, тому досить швидко модель кіл відновного правосуддя набула поширення в Канаді та США (штат Міннесота). Чимало зусиль для поширення практики кіл відновного правосуддя доклав канадський суддя Баррі Стюарт. Можливо, саме тому в Канаді та США кола широко застосовують навіть для 3-4/2009

розв’язання ситуацій, пов’язаних із тяжкими злочинами. Зокрема, в Канаді проведення кіл відновного правосуддя належить до повноважень судді, тому кола стали альтернативою судових слухань. Модель кола правосуддя розвивалися в таких двох загальних напрямках: • парадигма зцілення (кола зцілення), що має на меті врегулювання певної ситуації; • парадигма спільного правосуддя (кола примирення), які обмежуються наданням рекомендації судовим органам щодо залагодження конкретної справи. Наприкінці 90-х років було накопичено неабиякий досвід, що дало підстави говорити про ефективність використання кола для розв’язання проблем злочинності. Зокрема, найістотнішу перевагу кола вбачають у ширшому залученні громади до участі в кримінальному правосудді. Ця форма правосуддя сприяє відтворенню середовища, де потерпілі можуть бути почутими, а правопорушники знаходять можливість розкаятися та взяти відповідальність за скоєне. На сучасному етапі кола правосуддя можуть набирати різних форм. Їх застосовують майже на будь-якому етапі карного процесу. Це і кола порозуміння, відновні зцілення (для правопорушника і родини; для потерпілого і родини; для правопорушника, потерпілого і спільноти), кола оголошення вироку й перевірки вироку на відповідність. 7.2. Ключові елементи кола відновного правосуддя Чи не найважливіша мета кола відновного правосуддя — не просто відшкодування заподіяної шкоди, а побудова та розвиток громад. Досягнення вказаної мети можливе за умови дотримання певних принципів, які і є базовими компонентами кіл відновного правосуддя. Передусім кола передбачають активну участь членів місцевої громади. Саме широке залучення громади істотно відрізняє коло від інших відновних програм чи традиційних методів розв’язання конфлікту. Адже лише участь громади дає змогу забезпечити реінтеграцію потерпілого та правопорушника. Під залученням громади мають на увазі не лише найближче оточення правопорушника чи потерпілого, а всю громаду, адже будь-який злочин має на неї свій вплив. Отож, для того щоб визначити тих людей, яких варто запросити до участі в колі, організатори та хранителі мають з’ясувати:


106

• кому було завдано шкоди внаслідок правопорушення та хто несе відповідальність за це; • хто може надати підтримку тим, хто постраждав; • хто володіє ресурсами або інформацією, які можуть бути корисні; • хто має істотні для справи стосунки з правопорушником; • хто має доступ до ресурсів, які можуть розширити коло варіантів розв’язання проблеми; • хто має відповідний життєвий досвід, що може посприяти глибшому розумінню проблеми (наприклад, колишні алкозалежні, потерпілі від подібних злочинів, члени родин правопорушників або потерпілих). Зазвичай учасниками кола є: правопорушник, потерпілий, їхні сім’ї, інші члени громади, на яких вплинуло правопорушення; люди, які можуть надати підтримку сторонам конфлікту; а також ті, хто хоче та може допомогти у залагодженні справи: психологи, соціальні працівники, вчителі, лікарі, судді, прокурор, адвокати тощо. Ще одним елементом кола є пряма інтеракція між потерпілим та правопорушником. Власне, ця особливість є характерною для всіх програм відновного правосуддя. Оскільки важливими завданнями відновних програм є відшкодування заподіяної шкоди, готовність правопорушника взяти відповідальність та зцілення сторін злочину, особиста зустріч сторін є обов’язковою умовою. Однією з характерних особливостей кіл є те, що рішення в колі ухвалюють на основі консенсусу, досягнутого між усіма його учасниками. Консенсус не означає цілковиту згоду всіх учасників, вимушеність йти на компроміс чи потурання більшості. Консенсус — це загальносхвалене рішення, яке якнайповніше об’єднує інтереси кожного. Ще один важливий компонент кола — використання церемоній як засобу наближення до внутрішнього єства кожної людини. Використовуються, зокрема, церемонії відкриття та закриття кола, та й сам процес кола є певним ритуалом. Церемонії та ритуали в колах призначені для підтримання процесів примирення шляхом звернення уваги людей на моральні цінності, формування глибоких взаємин, розкриття різних сторін співжиття. Важливою церемонією в колі є використан-

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

ня предмета, що надає право голосу, — Мовника. За його допомогою зав’язують, а потім підтримують діалог, до якого залучаються всі присутні. Основна ідея Мовника дуже проста: говорити має право тільки той, хто отримав право голосу — тримає в руках символічний предмет. Завдяки цьому простому принципу Мовник відкриває не лише зовнішній комунікаційний простір для всіх присутніх у колі, а й внутрішній простір комунікації для кожного учасника, оскільки дає можливість зосередитися на власних думках. Передаючи Мовник по колу, люди прислухаються один до одного, і це їх об’єднує і зцілює. Вибір об’єкта, який використовується громадою як уявний Мовник, залежить від місцевих звичаїв і традицій, характеру питань і від того, що може тісніше згуртувати учасників кола. Найкраще, якщо символічне значення предмета, обраного як Мовника, будуть поділяти всі учасники кола, якщо цей предмет заохочуватиме їх до шанобливого ставлення, сповнюватиме простір кола сакральністю. 7.3. Значення цінностей у колі відновного правосуддя Цінність — ідея, переконання, на які можна спиратися у процесі ухвалення рішень. Цінності кожної людини можуть виявляються чи виражатися по-різному. Втім, численні дослідження підтверджують, що представникам різних культур, соціальних верств і релігійних переконань властиві однакові засадничі цінності, які керують їхніми взаєминами. Коли запитати засуджених і суддів, дітей і людей літнього віку, міських чи сільських жителів, що визначає їхню поведінку, всі називають схожі цінності. Щоправда, перелік та їх характеристики можуть відрізнятися довжиною чи часовими межами, але тип цінностей завжди однаковий — вони позитивні, конструктивні, цілющі, плекають у нас найкращі якості. Парадоксальним є те, що саме в ситуації конфлікту ми найгостріше відчуваємо потребу в засадничих цінностях, але під впливом середовища, інституцій здебільшого звертаємося до руйнівних стратегій: осуду, звинувачення, агресивності. Така підміна цінностей призводить найчастіше до розриву стосунків. Кола відновного правосуддя дають можливість розв’язати конфлікт, ґрунтуючись на загальнолюдських цінностях, тобто поважаючи Відновне правосуддя в Україні


107

потреби й інтереси всіх зацікавлених сторін. Для того щоб це було можливим, а тим паче в кримінальних справах, потрібно дбати про створення безпечного простору. Розв’язуючи конфлікт, людина повинна почуватися в безпеці, відчувати свою захищеність, тобто знати, що її сутність не буде зневажено, збезчещено й атаковано не лише фізично, а й емоційно. Інакше кажучи, людині потрібно відчувати, що її цінуватимуть як цілісну особистість за будь-яких обставин. У колах ця безпека досягається за допомогою встановлення внутрішніх та зовнішніх меж. Так, внутрішні межі кола ґрунтуються на певних цінностях та принципах, адже кола відновного правосуддя — це передусім ціннісно-орієнтований процес. Кола дають змогу перетворити конфлікти на можливості, оскільки ґрунтуються на припущенні, що цінності відіграють роль компаса в житті людини. Застосовані до певної ситуації, вони визначають нашу поведінку. Отож, перед тим як обговорювати конфлікт, потрібно чітко визначити цінності, які дають змогу подолати відмінності між людьми. Основні цінності, на яких ґрунтується процедура кола відновного правосуддя Практики виокремлюють десять засадничих цінностей, на яких ґрунтуються кола відновного правосуддя. Саме вони повинні формувати внутрішні межі кола, особливо під час розгляду справ, які належать до сфери дії кримінального судочинства. До них відносять, зокрема, такі: повага, чесність, довіра, стриманість, здатність ділитися, інклюзивність, емпатія, сміливість, прощення та любов. Повага в колі є однією із найважливіших цінностей, яку витлумачують як гідне ставлення до інших. У колах повага має два виміри: повага до себе та до інших. Повага до себе означає, що ми діємо відповідно до наших цінностей; повага до інших — це передусім визнання права людини бути іншою. У колах, які застосовують для розв’язання проблем злочинності, поважати не означає ігнорувати правопорушення чи утримуватися від того, щоб визнати правопорушника відповідальним; це означає сприймати правопорушника як людину, унікальну своєю цінністю як особистість. Чесність у колі також має два виміри: перед собою та перед іншими. Насамперед, це означає визнання власних думок, почуттів та дій; відкриття свого внутрішнього світу іншим учасникам кола. Довіра до інших є важливою цінністю в колі, адже вона дає змогу будувати стосунки між учасниками кола. 3-4/2009

Стриманість у колі означає усвідомлення своєї обмеженості, розуміння того, що наші припущення про стан та переживання іншої людини не завжди є правильними. Ця цінність допомагає ставитися до іншої людини відкрито та без упереджень; зосередитися на почуттях інших, а не на задоволенні власних потреб. Здатність ділитися має в колі також два виміри. Передусім ідеться про вияв власних емоцій, що дає змогу ділитися власним досвідом з учасниками кола. З іншого боку, це також і делегування повноважень, особливо від професіоналів до громади. Інклюзивність означає залучення всіх, на кого вплинула ситуація. Інклюзивність також визначає ставлення до правопорушника: змінюється не лише він, а й громада, у якій він проживає. Емпатія є засадничою цінністю кола. У колі важливо співчувати, не виявляючи жалість. Адже жалість викликає поблажливість, тобто певне вивищення над іншими; натомість емпатія дає змогу почуватися рівними з тими, хто страждає. Сміливість означає не відсутність страху, а можливість визнати його. У колі допомагає вийти за межі страху та апатії. Вміння прощати собі та іншим є не менш важливою цінністю в колі, ніж зазначені вище. Воно не стирає спогади про злочин, так само як і не усуває потреби виправлення наслідків та причин злочину, але допомагає уникнути самодеструктивних наслідків гніву та ненависті. Надає можливість зцілитися та жити далі. Любов допомагає вибудувати міцні зв’язки в колі, усвідомити взаємозв’язок між людьми. На думку практиків, усі десять цінностей є взаємозалежними та підсилюють одна одну, зміцнюючи здатність учасників ретельно досліджувати джерела конфлікту та виробляти рішення, яке враховує інтереси всіх учасників. 7.4. Основні правила та процедура проведення кіл відновного правосуддя Правила відіграють істотнішу роль, аніж інструкції з фасилітації групових зустрічей. Вони втілюють цінності та принципи процесу проведення кіл як на рівні змісту (про що в них ідеться), так і формально (як їх застосовують). Зміст правил полягає в практичному застосовуванні принципів кола. З формального боку правила взаємодії окреслюють широкі межі процесу проведення кола, не створюючи при цьому


108

жорстких умов. Саме тому правила дають кожному учасникові кола можливість реалізувати на практиці свої цінності. Обговорення та узгодження правил є важливою складовою у процесі проведення кола. На підготовчому етапі хранителі пояснюють учасникам основні правила взаємодії, щоб кожен зрозумів їх ще до того, як увійти до кола. Під час церемонії відкриття кола хранителі ще раз пояснюють, як саме правила пов’язані із моральними цінностями кожного. Будь-яке коло розпочинається з узгодження правил взаємодії. Це має важливе значення, адже обговорюючи та обираючи правила, кожен бере на себе особисту відповідальність за їх виконання; це дає змогу сторонам конфлікту відчути спільне підґрунтя — дійти попередньої згоди перед тим, як узятися до обговорення більш гострих питань. Основні правила взаємодії в колі Варто пам’ятати про шість засадничих настанов, які є істотними для налагодження діалогу в колі. 1. Повага до Мовника (предмета, який дає право голосу), що виявляється в дотриманні тиші, коли хтось його тримає в руках. Отож, лише людина з «мікрофоном» має право говорити. Дотримуючись цього правила, учасники кола демонструють свою повагу до поглядів і думок інших учасників. 2. Щире висловлення своїх думок, тобто говорити від себе і про себе. Це правило випливає із основних цінностей кола. 3. Висловлювання з повагою до інших. Повага до інших виявляється в тому, що говорить людина і як вона це робить. Це правило заохочує учасників до стислих, толерантних та проникливих висловлювань. 4. Слухання інших з повагою. Передбачає не лише фізичне сприйняття повідомлення, а передусім його розуміння. Уважне слухання не тільки засвідчує повагу до людей та процесу, а й підтримує колективний намір співпрацювати в доброзичливий спосіб. 5. Перебування в колі до його остаточного завершення. Покинути коло можна лише з дозволу хранителя. Дотримання цього правила є необхідним, оскільки коло має справу з емоціями, особистими історіями та питаннями, що постійно змінюються. Вихід із кола може, особливо у складні моменти, травмувати інших учасників кола. 6. Дотримання конфіденційності — все, що відбувається в колі, повинно залишитися в його межах.

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

Учасники кола можуть встановлювати будьякі інші додаткові правила взаємодії, якщо, на їхню думку, вони сприятимуть формуванню безпечного та комфортного середовища для всіх присутніх. Наприклад, додаткові правила можуть стосуватися питання матеріальнотехнічного забезпечення: обмеження часу засідань до трьох годин, частування напоями та закусками до початку чи після закінчення кола, залучення двох чи трьох хранителів тощо. Потреба дотримуватися правил у процесі проведення кола є очевидною, однак встановлені правила повинні залишатися гнучкими. Це потрібно для того, щоб якнайкраще організувати безпечний простір кола для всіх його учасників, навіть за умови зміни істотних обставин. Процедура проведення кола Залежно від виду кола його структура та процес проведення можуть дещо відрізнятися. Попри це випрацювано загальну процедуру застосування кола відновного правосуддя. Практики виділяють чотири стадії процесу проведення кола відновного правосуддя: визначення доцільності проведення кола, підготовка, проведення кола та виконання ухваленої угоди. Стадія 1. Визначення доцільності проведення кола. Важливо переконатися, що коло є найбільш відповідним способом розв’язання конфлікту в конкретній ситуації. Кола потребують ретельної підготовки та ресурсів, тому не варто застосовувати коло для залагодження будь-якої справи. Якщо учасники конфлікту підтвердили доцільність застосування кола, то слід розпочати роботу із правопорушником. Метою цієї стадії є ухвалення рішення про застосування кола відновного правосуддя. Стадія 2. Підготовка. Після прийняття кандидата до процесу проведення кола, відбувається підготовка сторін. Процес підготовки є досить тривалим. На цьому етапі звертають увагу на такі важливі аспекти: вибір хранителів кола, визначення широкого кола учасників, формування груп підтримки для основних кандидатів, формулювання правил взаємодії, самопідготовка учасників кола, організація підготовчого (попереднього) кола, що передбачає діалог окремих учасників для досягнення розуміння ситуації, підтримки або зцілення. Мета підготовчих кіл — зосередження на потребах головної дійової особи, тому вони можуть відбуватися регулярно протягом кількох тижнів або навіть місяців, щоб підготувати ґрунт для спільної зустрічі сторін. Окрім того, підготовче Відновне правосуддя в Україні


109

коло має забезпечити повноцінну участь особи у процедурі відновного правосуддя. Стадія 3. Коло відновного правосуддя — пошук консенсусної згоди для залагодження кримінальної справи. На цій стадії відбувається зустріч усіх сторін, які беруть участь у колі відновного правосуддя, з метою розв’язання кримінальної ситуації. Зазвичай виокремлюють п’ять фаз: підготовка учасників до діалогу, висвітлення минулого досвіду та визначення труднощів, дослідження альтернатив, пошук консенсусу для ухвалення рішення, закриття кола відновного правосуддя. Важливо наголосити, що оскільки метою кола відновного правосуддя є позитивна особистісна зміна, а не покарання, то увагу учасників на цій стадії зосереджено на трьох аспектах: компенсації заподіяної потерпілому шкоди в будьякий можливий спосіб; внесенні змін у громаду; роботі з основними причинами, аби зменшити ймовірність рецидивів. Стадія 4. Подальші заходи: відповідальність та виконання консенсусу кола. Практики вважають, що реалізація цієї стадії пов’язана з найбільшими труднощами, адже якщо в колі було досягнуто консенсусу, то важливо, щоб погоджене рішення було впроваджене в життя. Належне виконання угоди забезпечує не лише успішну реінтеграцію правопорушника, а й запобігання рецидивам. Ця стадія складається із таких фаз: моніторинг та оцінка виконання угоди, робота із порушенням угоди, визнання успіху. Хранитель кола В організації та проведенні кола відновного правосуддя важливу роль відіграє хранитель кола, який, однак, не керує колом, а лише допомагає робити це учасникам, використовуючи повноваження, надані йому колом. Хранителі кола відновного правосуддя виконують низку завдань. Одним із найважливіших є підготовка до проведення кола, що складається із двох компонентів: самопідготовки та підготовки інших учасників кола. Для цього хранителі виконують такі функції: встановлюють контакт із учасниками; з’ясовують предмет розмови, інтереси й потреби сторін; спільно з учасниками визначають правила спілкування в колі; за потреби організовують попереднє коло зцілення або підтримки тощо. Окрім цього, практики визначають такі додаткові завдання хранителя кола: забезпечення рівного доступу до інформації для всіх учасників кола ще до його початку; забезпечення атмос3-4/2009

фери, що є безпечною та комфортною для всіх учасників; структурування діалогу в колі (для цього використовується предмет, що дає право говорити); врівноваження інтересів та перспектив; захист цілісності процесу. 7.5. Переваги та обмеження використання кіл відновного правосуддя Переваги застосування кіл відновного правосуддя Як унікальна модель відновного правосуддя кола мають на меті не лише відновлення балансу між задоволенням інтересів потерпілого та потребою інтеграції правопорушника в суспільство, а й побудову та розвиток громад. Отож, кола відновного правосуддя мають низку переваг, порівнюючи з іншими способами розв’язання конфліктів. Найістотнішими з них є такі: кола налагоджують взаємини між учасниками; забезпечують можливість правопорушнику взяти відповідальність; заохочують до відкритого діалогу між всіма учасниками кримінальної ситуації; пропонують нові шляхи розв’язання конфліктів у громаді; з’ясовують глибинні причини конфліктів, що дає змогу реалізувати превентивну функцію; формують системне бачення проблеми у всіх учасників; заохочують учасників та громаду. Практика застосування кіл відновного правосуддя свідчить про їхній значний вплив на правопорушника. Однією із найбільших переваг кола відновного правосуддя для неповнолітнього правопорушника є те, що вони не лише допомагають йому взяти відповідальність за скоєне, а й пропонують мережу підтримки, що особливо важливо саме для неповнолітніх. Адже часто поштовхом до протиправного вчинку є почуття відторгнення; недаремно англійський термін juvenile delinquency (підліткова злочинність), походить від латинських слів, що означають «повністю самотній». Кола відновного правосуддя допомагають уникнути таврування, яке посилює почуття відторгнення. Натомість шляхом донесення до правопорушника переживань потерпілого підтримується почуття «об’єднувального сорому». Це сприяє розумінню правопорушником ситуації, у якій опинився потерпілий, що є важливим мотивом для зміни поведінки та повернення індивіда в суспільство. Кола дають змогу правопорушникові брати активну участь у плануванні свого майбутнього, що посилює відчуття відповідальності за своє


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

110

життя, підвищує самооцінку та формує готовність відшкодовувати збитки. Практики вважають, що такого впливу кола досягають внаслідок заміни карального типу соціального контролю (що викликає у правопорушника страх, а відтак і спротив, знижуючи бажання реінтеграції у громаду) на компенсаторний та примирювальний тип, який не лише передбачає примирення сторін злочину, а й ухвалення рішення внаслідок консенсусу. Результати емпіричного дослідження, проведеного в Сент-Полі, переконують, що для правопорушників найважливішими досягненнями кола відновного правосуддя були: відновлення втрачених стосунків із найближчим оточенням та громадою, зміна ставлення та поведінки, можливість узяти відповідальність та відшкодування заподіяної шкоди, уникнення суду та тюрми, можливість розповісти свою історію, емоційна підтримка в колі. Для потерпілого кола — це можливість отримати належну підтримку, передусім емоційну. У безпечному просторі кола потерпілий може отримати відповіді на всі запитання, які його хвилюють, побачити, яким чином вирішується ця ситуація, взяти активну участь в обговоренні чи винесенні вироку. Це сприяє зціленню та відновленню потерпілого. У колі потреби та інтереси потерпілого є важливими аспектами обговорення, чого немає в традиційному судовому процесі. Насамкінець варто зазначити, що внаслідок активного залучення соціального оточення учасників правопорушення, коло відновного правосуддя має вплив і на громаду загалом. На думку спеціалістів, одним з найбільш негативних моментів сучасної системи судочинства є брак консультацій та переговорів із громадою з приводу правопорушення та відсутність контролю громади. Як вважає суддя Б. Стюарт, коли громада «стоїть осторонь від правосуддя, як в офіційному кримінальному процесі, незадіяними виявляються найважливіші ресурси її розвитку». Саме тому він вважає, що одним з найвагоміших результатів роботи кіл правосуддя може бути зміцнення громади та вирішення її проблем.

правосуддя розв’язують навіть такі складні злочини, як навмисне вбивство чи зґвалтування. Утім, варто пам’ятати, що специфіка злочину зумовлює й потребу внесення певних змін до процесу проведення кола: чим складніший злочин, тим більше підготовки та ресурсів потрібно для проведення кола відновного правосуддя. Окрім того, існує низка причин, через які процес проведення кола відновного правосуддя може бути неефективним. Недоцільно проводити коло відновного правосуддя у ситуаціях, коли неможливо забезпечити збалансоване представництво, що виявляється не в однаковій кількості представників сторін конфлікту, а рівності всіх учасників. Якщо є дисбаланс влади між основними учасниками, який не можна усунути, то коло не варто використовувати, адже коло відновного правосуддя — це процес рівних між собою учасників. Оскільки кола потребують тривалої підготовки та відповідальних обов’язків від головних учасників, то їх не варто застосовувати в умовах браку часу. Прості проблеми, що не вимагають застосування кола, можуть бути розв’язані швидше за допомогою інших засобів. Для проведення кола потрібні істотні матеріальні та людські ресурси. Особливо важливою є наявність не лише професійних людських ресурсів (хранитель, волонтери), а й ресурсів громади (обов’язкові спеціальні служби, особливо за розгляду складних справ, пов’язаних із насильством, залежністю тощо). Тож застосування кола є недоцільним в умовах браку ресурсів. І, нарешті, для того щоб застосувати коло відновного правосуддя, ситуація повинна бути стабільною та безпечною: всі учасники мають погодитися дотримуватися основних цінностей кола як під час процесу, так і за його межами. Неможливість гарантувати безпеку учасників є серйозною перешкодою для застосування кола відновного правосуддя.

Обмеження використання кіл відновного правосуддя Потенційно кожна ситуація може бути залагоджена за допомогою кола. Так, немає жодних обмежень для проведення кола ні за видами злочинів, ні за ступенем їх важкості. Зокрема, в Канаді та США за допомогою кіл відновного

4.

1. 2. 3.

5. 6.

7.

Питання для самоконтролю Які зміни пропонує коло у порівнянні з традиційною системою судочинства? Назвіть основні тенденції розвитку кіл відновного правосуддя. Назвіть ключові компоненти моделі кола відновного правосуддя. На яких цінностях ґрунтується коло відновного правосуддя? Чому правила взаємодії в колі є важливими? З яких стадій складається процес проведення кола? Дайте коротку характеристику кожної стадії процесу проведення кола. У чому полягає роль хранителя кола? Відновне правосуддя в Україні


111

Література 1.

2. 3.

4. 5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

Брейтауэт Д. Преступление, стыд и воссоединение // Пер. с англ. Н. Д. Хариковой / Под общ. ред. М. Г. Флямера. — М.: Центр «Судебно-правовая реформа», 2002. Зер Г. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя // Пер. з англ. — К.: «Пульсари», 2004. Зер Г. Цінності й принципи в практиці відновного правосуддя // Міжнародна конференція «Впровадження відновного правосуддя в Україні: висновки та перспективи»: Матеріали, 20–21 квітня, 2006р. — К.: УЦП, 2006. — С. 10–16. Кантон Р., Фергюсон К., Паркер Р. Робота з правопорушниками в громадах: Початковий навч. посіб. — К., 2003. Коэн С. Социальный контроль и политика реформ // Правосудие по делам несовершеннолетних. Мировая мозаика и перспективы в России. Вып. 2. / Под ред. М. Г. Флямера. В 2-х кн. Кн. І. — М.: МОО Центр «Судебноправовая реформа», 2000. — С. 158–195. Флямер М. Г. Восстановительные принципы в методике проведения «кругов заботы» // Восстановительные процедуры и технологии в профилактике социального сиротства / Под ред. Т. А. Дугарской. — М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 2002. — С. 20–40. Circle Keepers Manual: A guide for those who are called to serve as keepers of circles. — Roca, Inc., 2004. — [Cited 2008, May 17th]. — Available from: <http://www. theinnovationcenter.org> Circles of Support and Accountability in the Thames Valley: The First Three Years, April 2002 to March 2005. — 2005. — [Cited 2008, May 17th]. — Available from: <http://www. quaker.org.uk> Coates R., Umbreit M., Vos B. Restorative Justice Circles in South Saint Paul, Minnesota. — Center for restorative justice and peacemaking. School of Social Work, University of Minnesota, 2000. — 103 p. — [Cited 2008, April 14th]. – Available from: <http://www.commonground.org.ua> Paiement R. Peacemaking Circles Pilot project in St. James Town and Regent Park (Toronto, Canada). Phase Two: January 30, 2005 — June 30, 2006. Evaluation Project. — 2006. — [Cited 2008, May 18]. — Available from: <http:// www.peacebuildersinternational.com> Pranis K., Stuart B., Wedge M. Peacemaking circles: from crime to community. 1st ed. — Living Justice Press, 2003.

МОДУЛЬ 8. СІМЕЙНІ ГРУПОВІ НАРАДИ 8.1. Поняття сімейної групової наради Сімейна групова нарада — збори членів сім’ї у найширшому значенні цього слова (часом включно з сусідами чи односельчанами). Сімейна групова нарада — одна із моделей відновного правосуддя, що має на меті залучення сім’ї до вирішення проблем. Сімейні групові наради (далі — СГН) можна розглядати у двох аспектах. У першому аспекті СГН розглядається як метод відновного правосуддя, що передбачає обговорення у групі на3-4/2009

слідків правопорушення та пошук шляхів виправлення ситуації, яка сталася внаслідок правопорушення, до якого залучається широке коло родичів правопорушника, його безпосереднє оточення, а також всі ті, хто постраждав від правопорушення4. У такому аспекті основною метою СГН є відновлення попереднього правового становища, пошук оптимальних шляхів подолання наслідків злочину. Однак досвід використання СГН у кримінальних справах показав, що СГН може бути і методом роботи з сім’єю. Тому сьогодні СГН розглядаються у більш широкому аспекті та застосовуються не лише для вирішення кримінальних справ, а й будьяких інших проблем, що можуть виникати в сім’ї. Зокрема, йдеться про проблеми насильства, виховання дітей, дитячої занедбаності тощо. Методика СГН полягає у проведенні зустрічі усіх сторін, зацікавлених у вирішенні певної проблеми (зазвичай це сім’я та її соціальне оточення), на якій відбувається обговорення проблеми. Результатом СГН є випрацювання плану вирішення проблеми за допомогою власних ресурсів. Отже, у цьому розділі СГН розглядатимуться у широкому трактуванні терміна — як метод вирішення проблем сім’ї. Теоретичні концепції функціонування СГН Застосування СГН як виду соціальної послуги ґрунтується на уявленні, що найбільш корисним для клієнта є підхід, який вимагає від нього (сім’ї) активного ставлення та розвитку власних ресурсів. Методика СГН не суперечить етичному принципу соціальної роботи, згідно з яким особа відповідає за свої дії, при цьому поважаються погляди членів сім’ї щодо шляхів вирішення наявних проблем. Окрім цього, при організації СГН особлива увага приділяється потребам сім’ї. Дослідження переконують, що люди можуть дуже добре визначити свої проблеми та випрацювати відповідний план їх усунення. На основі цього плану працівник соціальної служби може надавати потрібні послуги. Заслуговує на увагу той факт, що 20% розроблених планів не передбачали надання послуг службами соціального захисту, тобто сім’ї самі змогли знайти вихід із складної ситуації за допомогою власних ресурсів5. За такого підходу служба соціального захис4

Сімейні групові наради як метод розв’язання конфліктних ситуацій. Методичні матеріали для тренера / За заг. ред. І. Д. Звєрєвої. — К., 2003. 5 Роб ван Паже. Сімейні групові наради: Посібник для незалежних координаторів. — Нідерланди: Центр СГН Цволле, 2006.


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

112

ту більше орієнтується на потреби клієнтів, більше уваги звертає на взаємини з ними. Клієнтам надається можливість сформулювати власні потреби в послугах і допомозі служб соціального захисту, що сприяє їхній більшій відповідальності та збільшує шанси на те, що допомога буде ефективною. Історія виникнення сімейних групових нарад СГН мають коріння у традиціях новозеландського племені маорі. Більшість маорі вважали, що система соціального захисту позбавляє сім’ю та громаду права вирішувати свої конфлікти самостійно, нав’язуючи при цьому рішення професіоналів. Саме тому перевага віддавалася обговоренню проблем з метою їх вирішення у колі сім’ї. Отже, у 1989 р. в Новій Зеландії був прийнятий закон «Діти, молодь та їхні сім’ї» (Children, Young Persons and Their Families Act), який на державному рівні підтримав модель СГН і надав сім’ї першочергове право обговорювати проблеми та шукати шляхи для їх вирішення. Схожі традиції вирішення проблем існували й у Нідерландах у 17–19 століттях. Зокрема, функціонували неформальні об’єднання невеликих громад, які обирали своїх представників для вирішення питань щоденного життя громади. Це була саморегулююча система соціального контролю, за допомогою якої громадяни навчилися брати участь у житті громади6. У цьому аспекті запровадження моделі СГН має сприяти зміцненню соціальної структури громади через збільшення потенціалу окремих людей для прийняття відповідальних рішень. На сьогодні СГН використовуються у Великій Британії, Ірландії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Данії, Нідерландах, Бельгії, Франції. У 2008 р. було засновано Європейський форум із питань сімейних групових нарад. Нещодавно за допомогою однієї з нідерландських організацій СГН почали запроваджуватися в Польщі та Росії. Особливості застосування сімейних групових нарад Реагуючи на спосіб життя сім’ї (наприклад, у випадках неналежного догляду за дитиною), громада часто робить це в формі пропозиції соціального захисту та допомоги окремим її членам. При цьому не враховуються думки інших членів сім’ї та її соціального оточення, а також пропонується стандартизований підхід до всіх ситуацій. Саме 6

Роб ван Паже. Сімейні групові наради: Посібник для незалежних координаторів. — Нідерланди: Центр СГН Цволле, 2006.

тому наслідком співпраці з соціальними службами є часто розчарування сім’ї або той факт, що діти втрачають зв’язок зі своєю сім’єю7. Підхід методики СГН є іншим. Згідно з нею, проблема залишається проблемою сім’ї, родина має можливість випрацювати власний план для її вирішення. Виходячи з цього, можна виділити чотири особливості СГН. 1. Сімейні групові наради — це модель для прийняття рішень, що дозволяє сім’ям визначити свої потреби та розробити стратегію для їх забезпечення. СГН надають можливість та право залишатися відповідальними в межах свого соціального середовища, відповідати за свої проблеми та за знаходження рішень. СГН є моделлю для прийняття рішень, яка передбачає співпрацю сім’ї та служб соціального захисту при випрацюванні плану й прийнятті рішень. При цьому сім’я, у тому числі й діти, залишається відповідальною за свої рішення. Ця модель дозволяє їм розробити власний план, використовувати власні ресурси, але при потребі звертатися за допомогою або підтримкою до інших. 2. СГН є зборами сім’ї та представників її соціального оточення, вони самі за неї відповідають (на нараді присутні «свої» люди, вони самі визначають місце та час її проведення, самі складають план), тому сім’я не втрачає контроль над власним життям. СГН ведеться мовою, якою володіє сім’я для того, щоб забезпечити участь усіх її членів. У СГН можуть брати участь всі члени сім’ї, навіть маленькі діти, якщо вони мають таке бажання. 3. Координатор СГН є незалежним. Це означає, що він не працює на установу або організацію, які ухвалюють рішення щодо сім’ї, а тому він не є жодним чином зацікавленим у тому чи іншому результаті СГН. 4. Сім’я має право отримати необхідну інформацію, обговорити проблему й ухвалити рішення без присутності сторонніх осіб, а випрацюваний нею план має обов’язково прийматися, за умови якщо він є безпечним і не суперечить законодавству8. 8.2. Процедури організації та проведення сімейних групових нарад Незважаючи на досить велику кількість учасників, досвід використання СГН засвідчив, 7 8

Там само. Там само.

Відновне правосуддя в Україні


113

що цей підхід виявляється привабливим для більшої кількості сімей, ніж можна було очікувати9. Загалом процедура організації СГН складається з трьох етапів: підготовки, безпосереднього проведення СГН та завершальної стадії. Однак усім цим етапам передує ініціатива провести СГН. Ініціатива проведення сімейної групової наради СГН може бути проведена на прохання самої сім’ї, соціального працівника чи третьої особи. Залежно від того, хто є ініціатором, нарада має свої особливості організації. Передусім ініціатива проведення СГН належить самій сім’ї. Будь-яка сім’я у будь-який час може вирішити провести СГН, і деякі сім’ї роблять це самостійно. Також до незалежного координатора з проханням підготувати та провести СГН може звернутися соціальна служба, якщо сім’я погоджується на проведення СГН. Однак для цього соціальний працівник повинен вивчити ситуацію та з’ясувати потреби сім’ї. Якщо соціальний працівник вважає, що для задоволення цих потреб чи вирішення наявної проблеми необхідно розробити відповідний план, то це є вагомою підставою для організації СГН. Працівники соціальної служби обговорюють можливості та метод СГН із сім’єю та заохочують її скористатися цим шансом. При цьому соціальному працівникові варто пам’ятати, що СГН не використовується для швидкого втручання в надзвичайних ситуаціях, це процес, який має бути добре підготовленим, що потребує часу. Тільки в окремих випадках необхідно поспішати з проведенням СГН (наприклад, важка хвороба одного з батьків). У подібних кризових ситуаціях більшість сімей хочуть організувати конференцію швидко й, відповідно, сприяють цьому. Коли ініціатором проведення СГН є соціальна служба, важливо, щоб головне питання, яке потребує вирішення, було чітко визначеним і добре відомим координатору СГН заздалегідь. Нарешті, ініціатором проведення СГН може стати родич або будь-яка третя особа. Особливо часто з проханням провести СГН звертаються далекі родичі у випадках, коли в сім’ї виникають проблеми, а служби соціального захисту з нею не працюють. У такому разі важливо з’ясувати причину звернення. Також імовірна ситуація, коли провести 9

Там само.

3-4/2009

СГН сім’ї радить третя особа (наприклад, лікар, шкільний учитель, суддя тощо). Ця особа розповідає членам сім’ї про можливість провести конференцію. У такому разі сама сім’я надає необхідну інформацію про свої проблеми, для вирішення яких проводитиметься СГН. Як і в усіх інших випадках, перше оцінювання ситуації проводиться регіональним менеджером, при цьому головна увага приділяється з’ясуванню того, чи вимагає ситуація прийняття одного конкретного рішення, чи для подолання проблем необхідно розробити план. Якщо необхідно випрацювати план, координатор може починати готувати конференцію. Підготовка сімейної групової наради Ретельна підготовка є дуже важливою для успіху СГН. Це обов’язок незалежного координатора, який є, фактично, головною особою при організації та проведенні СГН. Тому координатору необхідно залучити до участі в СГН усіх, хто має стосунок до сім’ї та проблеми, що вирішується. Передусім незалежний координатор налагоджує зв’язки з усіма учасниками СГН. Порядок встановлення контактів більшою мірою залежить від ситуації. Як правило, починати треба з дітей та батьків, а потім вже контактувати з іншими особами. Зазвичай координатор особисто зустрічається з кожним членом сім’ї окремо або з кількома членами родини одночасно. Метою цих зустрічей є інформування учасників про причини проведення, цілі та методики СГН, а також їх мотивування до участі в СГН. Під час первинного контакту з майбутніми учасниками координатору варто прояснити їм причини організації СГН, роль незалежного координатора, важливість участі в СГН, особливості СГН та її проведення. Крім цього, у бесіді координатор звертає особливу увагу на запитання, почуття та думки учасників щодо їхньої участі; вирішення конкретних питань організації участі в СГН. Координатор має зважувати на той факт, що внесок кожного є дуже важливим для всіх інших учасників, присутніх на СГН. Тому він має знати ролі учасників у сім’ї та в її соціальному оточенні. Для визначення суттєвих для сім’ї зв’язків часто використовується генограма. Важливо також залучити соціальне оточення сім’ї, для чого може бути використана соціограма. Головним принципом методу СГН є участь усіх членів сім’ї, а також усіх інших, від кого можна очікувати корисний внесок при проведенні СГН. Важливим аспектом підготовки СГН є спри-


114

яння безпеці. Для цього координатору слід визначити всіх вразливих учасників наради та забезпечити наявність осіб, які б їх підтримували. Найкраще шукати людей, які можуть надати підтримку в рамках сім’ї чи з найближчого соціального оточення, однак якщо таких людей немає, можна залучити й зовнішні ресурси (соціальний працівник, психолог, лікар тощо). З точки зору безпеки, можливе також виключення учасників, якщо існують серйозні підозри у ймовірності їхньої агресивної поведінки, а в умовах проведення СГН не буде можливості запобігти цьому. Відсторонення учасників від участі в СГН повинно бути обґрунтованим. Коли хтось виключається з кола учасників, координатор має повідомити про це відповідну особу в приватній розмові. Проте члена сім’ї, виключеного зі складу учасників, слід заохотити висловити свою думку у письмовій формі або за допомогою аудіо- чи відеокасети. Інколи, після аналізу всіх обставин, ухвалюється рішення не запрошувати на конференцію саму дитину, а не особу, яка може зашкодити її безпеці. Присутність цієї особи може виявитися важливою для успіху СГН10. Під час підготовчого етапу доцільно також чітко сформулювати основні питання, які розглядатимуться на СГН. Зазвичай вони формулюються ініціатором проведення СГН. Однак сімейна група може з ними погодитися або внести до них зміни. Тому учасники повинні бути ознайомлені з ними заздалегідь. Може вирішуватися будь-яке питання, однак на СГН завжди розглядається два важливих аспекти: хто що робитиме й коли, а також кому необхідно зібратися ще раз, якщо план не спрацює або його необхідно буде переглянути11. Нарешті, на підготовчому етапі вирішуються також організаційні питання. Передусім потрібно знайти місце, яке є зручним для всіх учасників і до якого вони можуть легко дістатися. Найкраще використовувати приміщення громадського центру, церкви, школи. Вибираючи час проведення СГН, потрібно віддати перевагу тому, який є найбільш зручним для сім’ї та більшості учасників. Оскільки СГН може тривати довго, слід забезпечити їжу та напої для учасників. Важливо також з’ясувати, як найкраще запросити членів родини. Незалежно від того, яку форму запрошення обире сім’я, координатору 10

Роб ван Паже. Сімейні групові наради: Посібник для незалежних координаторів. — Нідерланди: Центр СГН Цволле, 2006. 11 Там само.

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

потрібно спробувати зустрітися персонально з усіма учасниками або перетелефонувати їм. Безумовно, треба пам’ятати, що СГН — це передусім сімейна конференція, тому думки та побажання сім’ї повинні максимально враховуватися на підготовчому етапі. Проведення сімейної групової наради Після завершення етапу підготовки відбувається безпосереднє проведення СГН. Умовно процедуру проведення СГН можна поділити на три фази: 1. Обмін інформацією. 2. Обговорення питання та випрацювання плану за відсутності сторонніх осіб. 3. Ухвалення плану. Перед початком першого етапу координатор зазвичай робить короткий вступ, в якому: • вітає всіх учасників; • нагадує своє ім’я, стисло розповідає про свою роль і функції під час СГН, тим самим задає тон іншим учасникам; • запрошує всіх учасників по черзі представитися та розповісти, яким чином вони пов’язані з цією сім’єю. На завершення вступної частини координатор СГН ще раз наголошує на меті та основних питаннях конференції, нагадує процедуру та основні правила (конфіденційність, повага до інших, право кожного висловитися), а також відповідає на запитання, які виникли в учасників. Після вступного слова координатор оголошує про початок першого етапу СГН. Етап перший: обмін інформацією На першому етапі важливо ще раз визначити причини виникнення проблеми. Якщо ніхто з членів родини не бажає починати, це може зробити людина, яка була ініціатором проведення СГН. Вона коротко та чітко пояснює, чому проводиться ця СГН, що саме викликає занепокоєння. Ця промова покликана нагадати учасникам причини проведення та мету СГН. На цьому етапі важливо також підкреслити позитивні якості сім’ї. Ініціатор проведення СГН і працівники служб соціального захисту мають можливість розповісти, яку допомогу вони можуть запропонувати. Однак фахівці не повинні пропонувати якісь свої ідеї для вирішення проблеми, адже дуже важливо, щоб сім’я сама обміркувала шляхи розв’язання проблеми з використанням власних ресурсів. Якщо існує додаткова інформація чи вимоги щодо даної СГН, їх виголошують саме на першому етапі. Дуже важливо, щоб інформація була зрозумілою для усіх членів сім’ї, в тому числі й дітям. Відновне правосуддя в Україні


115

Після надання відповідної інформації учасникам СГН координатор має переконатися у тому, що: • члени сім’ї зрозуміли надану інформацію; • їх ознайомили з обов’язковими вимогами; • представники соціальних служб та ініціатор СГН мали можливість надати всю необхідну інформацію; • члени сім’ї добре уявляють, які послуги їм можуть запропонувати служби соціального захисту. Якщо є листи, аудіо- чи відеозаписи відсутніх членів сім’ї, саме зараз їх можна прочитати або прослухати12. Після цього розпочинається другий етап СГН, коли сім’я обговорює проблеми, шукає рішення й випрацьовує план у відсутності сторонніх, при цьому учасники СГН користуються інформацією, яку вони отримали на першому етапі СГН. Етап другий: час для обговорення у сімейному колі На цьому етапі координатор просить сім’ю: • розробити план, який буде прийнятним для всіх; • поміркувати над тим, як буде виконуватися цей план; • розподілити обов’язки — визначити, хто має що робити; • подумати над тим, як перевірити, чи добре працює план, та хто має це робити, коли і як; • визначити, що робити, якщо план не спрацює. Важливо, щоб сім’я шукала відповіді на ці запитання без сторонніх людей, адже це покладає на сім’ю справжню відповідальність за розв’язання її проблеми, сприяє більшій відвертості. Також координатор пояснює членам родини, що час для обговорення не обмежується: обговорення можуть проводитися в окремих невеликих групах; за потреби вони можуть звертатися до координатора; у разі необхідності можна отримати додаткову інформацію; у разі досягнення згоди сім’я може записати основні положення плану або запросити координатора, щоб він допоміг їм це зробити. Після цього координатор, ініціатор проведення СГН та представники служб соціального захисту залишають приміщення, щоб члени сім’ї та представники її соціального оточення мали можливість наодинці обговорювати відповідні питання.

Етап третій: ухвалення плану На цьому етапі сім’я пропонує результат обговорення. Метою етапу є якомога точніше формулювання випрацьованого плану. Координатор може брати активну участь у цьому процесі, допомагаючи сім’ї прояснити та деталізувати план. Важливо переконатися, що: • всі пункти плану є зрозумілими для всіх учасників СГН; • сім’я чітко усвідомлює, яка частина плану потребує її дій, а яка — залучення соціальних служб. • відповідальність за виконання окремих положень чітко розподілена між учасниками СГН. Для ухвалення плану до приміщення запрошується ініціатор проведення СГН. Ознайомившись із планом, він може попросити пояснень щодо його положень, але не має права вимагати щось змінити або починати обговорення плану з окремими учасниками СГН. Він повинен беззастережно погодитися з планом, якщо не зможе довести, що цей план є небезпечним для дітей, суперечить законодавству або не відповідає обов’язковим вимогам, які були сформульовані на початку СГН. Після того як план погоджується з ініціатором проведення СГН, координатор переходить до завершальної стадії СГН. На цій стадії координатор: • визначає спосіб здійснення контролю за належним виконанням плану та реєструє учасників СГН; • установлює дату проведення оцінювання виконання плану та визначає, хто буде при цьому присутній. Доречним може бути отримання письмового зворотного зв’язку від учасників СГН щодо процедури з метою її подальшого вдосконалення13. На завершення координатор дякує всім учасникам за їхній внесок. Завершальна стадія Для завершення процедури після СГН координатор має здійснити кілька кроків. Координатор оформлює план у вигляді документа й надсилає його копії всім учасникам: членам сім’ї, ініціатору проведення СГН, працівникам служб соціального захисту, які брали участь у СГН. Також координатор повинен оформити всю необхідну документацію: бланки зворотного зв’язку, звіт про витрати, якщо центр

12

13

Там само.

3-4/2009

Там само.


116

відновного правосуддя чи центр СГН надавав кошти для проведення сімейної конференції. Через три місяці після проведення СГН координатор зв’язується з ініціатором її проведення і сім’єю для перевірки виконання плану. За результатами оцінювання виконання плану координатор готує звіт. Якщо координатор з’ясовує, що план не виконується або виникли інші проблеми, він повідомляє про це регіонального менеджера. Реагувати на ці проблеми не є обов’язком координатора. Після завершення процедури СГН координатор не повинен продовжувати співпрацю з сім’єю чи надавати їй інші послуги. Ця вимога продиктована міркуваннями збереження нейтральності та конфіденційності. 8.3. Роль соціального працівника в сімейній груповій нараді Хоча проведення СГН може ініціюватися третіми особами й фінансуватися з громадських фондів, перш за все це є конференцією конкретної сім’ї. Відповідно, роль соціального працівника змінюється: він не починає вирішувати проблему сім’ї, а працює з сім’єю щодо організації СГН, щоб вона сама вирішила свої проблеми. Соціальний працівник може виконувати кілька ролей під час проведення СГН. Передусім він може бути ініціатором проведення СГН. Для цього соціальний працівник повинен провести оцінку потреб сім’ї, сформулювати проблему, визначити доцільність складання плану дій та звернутися до регіонального координатора з проханням провести СГН, якщо це справді доцільно. Також соціальний працівник може бути залученим до процесу проведення СГН як особа, яка може надати підтримку вразливим членам родини, особливо дітям, чи жертвам насильства. Врешті-решт, соціальний працівник може брати активну участь в проведенні СГН. Однак це можливо лише в тому випадку, якщо він не є працівником соціальної служби, яка виносить будь-яке рішення стосовно сім’ї. Функції соціального працівника на підготовчому етапі На етапі підготовки СГН соціальний працівник в першу чергу повинен провести оцінку потреб сім’ї, що дозволить краще визначити її

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

проблеми та ухвалити рішення про доцільність проведення СГН. За потреби соціальний працівник рекомендує сім’ї проведення СГН. Працівник соціальної служби також може виступити ініціатором проведення СГН, але за наявності попередньої згоди сім’ї. Важливими функціями соціального працівника є формулювання проблеми, збір інформації про сім’ю, її оточення та ресурси, формулювання ключового питання для СГН разом із сім’єю. Функції соціального працівника під час сімейної групової наради На першому етапі (інформування) соціальний працівник виконує такі завдання: • стисло й зрозуміло викладає інформацію про проблему, яка розглядається (якщо потрібно, за участю інших осіб, наприклад учителя); • наголошує на тому, як важливо приділяти увагу факторам ризику, чи інших аспектах; • пояснює правові аспекти можливих рішень; • формулює обов’язкові вимоги до плану, якщо це потрібно; • пояснює можливості різних служб та закладів для соціального захисту дітей, але не намагається при цьому впливати на остаточний вибір сім’ї. На другому етапі (обговорення) соціальний працівник повинен залишити приміщення, де проходить СГН. Однак він має бути неподалік, щоб мати можливість за потреби надати додаткову інформацію, наприклад про служби соціального захисту. На третьому етапі соціальний працівник може прояснити пункти плану, які є не зрозумілими учасникам СГН. Але він має погодитися з планом, який склала сім’я. Втім, на цьому етапі соціальному працівникові потрібно пересвідчитися, що план містить необхідні гарантії безпеки дитини чи іншого вразливого члена сім’ї, відповідає раніше висунутим вимогам та не суперечить законодавству. Функції соціального працівника на завершальному етапі На завершальному етапі соціальний працівник може брати активну участь в оцінюванні виконання ухваленого плану, що зазвичай відбувається через три місяці після проведення СГН. Соціальний працівник також відповідальний за надання тих послуг, які були передбачені в складеному плані. Окрім цього, обов’язком соціального працівника є організація подальшої роботи з сім’єю, Відновне правосуддя в Україні


117

особливо у тому разі, якщо угоду не було виконано чи якщо проблема так і не була вирішена.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Питання для самоконтролю Що таке сімейна групова нарада? У чому, на вашу думку, полягають переваги моделі сімейних групових нарад? Назвіть та прокоментуйте чотири базові особливості сімейних групових нарад? Хто може бути ініціатором проведення сімейної групової наради? З яких основних стадій складається процедура проведення сімейної групової наради? У чому полягає роль координатора сімейної групової наради? Які функції він виконує? Яка роль соціального працівника в сімейних групових нарадах? Література

1.

2. 3. 4.

5.

Каннин К. Общественные конференции и мифы о формах контроля, применяемых к коренному населению // Правосудие по делам несовершеннолетних. Мировая мозаика и перспективы в России. В 2-х кн. / Под ред. М. Г. Флямера. — М.: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 2000. — Вып. 2, кн. І. — С. 130–157. Логічна побудова навчального курсу по підготовці і проведенню сімейних групових нарад (СГН) для проведення в Черкаському регіоні 20–23 серпня 2006 р. Роб ван Паже. Сімейні групові наради: Посібник для незалежних координаторів. — Нідерланди: Центр СГН, Цволле, 2006. Сімейні групові наради як метод розв’язання конфліктних ситуацій: методичні матеріали для тренера / За заг. ред. І. Д. Звєрєвої // Додаток до журналу «Практична психологія та соціальна робота». — К., 2003. Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Навч. посіб. / За наук. ред. Л. І. Мороз. — К.: Вид. Паливода А.В., 2008.

МОДУЛЬ 9. ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ: ЗОВНІШНІ ТА ВНУТРІШНІ АСПЕКТИ 9.1. Центр відновного правосуддя в громаді та його роль у розвитку відновного правосуддя в Україні Центр відновного правосуддя — це структурний підрозділ існуючої громадської організації чи окрема громадська організація, що має на меті розв’язання конфліктних ситуацій (у тому числі й кримінальних) шляхом упровадження відновного системного підходу при активному залученні ресурсів громади для формування безпечного середовища та активізації членів місцевої спільноти.

3-4/2009

Визначення Центру дає зрозуміти, що створення та функціонування Центрів відновного правосуддя в громаді відбувається у громадському секторі, і для цього є низка передумов. По-перше, програми відновного правосуддя потребують постійного живого зв’язку з громадою. Громадські організації найтісніше пов’язані з громадою, вийшли з неї й можуть бути виразниками її проблем та побажань. По-друге, програми відновного правосуддя неможливо проводити з обов’язку чи примусу — добровільність участі є одним з базових принципів. Люди, які працюють в громадському секторі, прийшли туди за покликом душі — це небайдужа й найбільш активна частина громади. Окрім того, в Україні програми відновного правосуддя вже впроваджуються саме громадськими організаціями, що накопичили позитивний досвід співпраці та взаємодії з державними структурами (у тому числі з органами правової системи, соціальними службами тощо). Потрібно врахувати й наявний позитивний міжнародний досвід, коли функції проведення програм відновного правосуддя покладено саме на громадські організації (скажімо, в Канаді та Великій Британії). Мета та завдання Центру відновного правосуддя Центр відновного правосуддя в громаді створюється з метою впровадження відновного підходу в процес розв’язання конфліктних ситуацій (особливо кримінальних) для формування безпечного середовища та активізації членів місцевої спільноти. При цьому Центр виконує такі завдання: 1. Забезпечити взаємодію між сторонами конфлікту для їхньої активної участі в розв’язанні конфліктної ситуації при залученні ресурсів громади задля поліпшення стану всіх задіяних у кримінальному процесі сторін. 2. Сприяти гуманізації суспільства, зміні характеру кримінального правосуддя з переважно карального до відновного та формуванню нової культури розв’язання суперечок. 3. Сприяти поширенню ефективних моделей альтернативного розв’язання конфліктів. 4. Сприяти державним закладам у реалізації державної політики в роботі з неповнолітніми та/або особами, які вчинили правопорушення чи постраждали від злочину. 5. Здійснювати пошук організацій, що надають соціально-психологічні та інші послуги людям, які перебувають в складних життєвих


118

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

обставинах, та залучати ці організації до програм відновного правосуддя в громаді. 6. Сприяти профілактиці повторних злочинів та допомагати особам, які вчинили правопорушення чи повертаються в територіальну громаду після відбуття покарання, знову стати членами громади та вести законослухняний спосіб життя. 7. Сприяти двосторонньому співробітництву між державним та недержавним секторами, створенню коаліцій різних секторів для розв’язання кримінальних конфліктів у громаді. 8. Готувати і вести реєстр медіаторів/ведучих програм примирення.

• посередництво в кримінальних конфліктах за допомогою різних відновних програм; • допомогу та координацію діяльності, спрямованої на компенсацію завданої злочином шкоди; • профілактику скоєння правопорушень; • сприяння реалізації державної політики в роботі з особами, які вчинили правопорушення (особливо неповнолітніми) тощо. Для виконання окреслених завдань Центри можуть активно співпрацювати з органами місцевої влади (державної, виконавчої та муніципалітетами), створюючи також коаліції різних організацій.

Створення та діяльність Центрів відновного правосуддя в громаді Центри відновного правосуддя в громаді необхідно створювати на основі адміністративнотериторіального розподілу та розвивати їх у співпраці з муніципальними органами влади: міськими, районними, сільськими та районними в містах радами. Бажано, щоб Центр охоплював невелику територію, оскільки це сприятиме згуртованості громади та збільшенню соціального контролю.

Послуги, які може надавати Центр відновного правосуддя в громаді Центри відновного правосуддя в громадах можуть надавати такі послуги: • соціально-педагогічні — проведення медіацій, сімейних конференцій та кіл правосуддя; • психологічні — надання консультацій сторонам конфлікту, членам їхніх родин, а також діяльність, пов’язана з проведенням корекційної та реабілітаційної роботи; • юридичні — надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах; • інформаційні — надання консультацій для розуміння суті відновного правосуддя, а також інформування широкого кола громадськості з метою залучення ресурсів до відновного процесу. Надання інформаційних послуг має бути одним із пріоритетів діяльності Центру, оскільки відновне правосуддя є досить новим суспільним поняттям.

Кроки створення Центру відновного правосуддя в громаді 1. Аналіз стану громади — огляд основних характеристик громади, де планується створити Центр, для визначення основних потреб, проблем та ресурсів громади. 2. Планування та ініціювання програм — вирішення питань структури, інформування, фінансування Центру. 3. Упровадження програми відновного правосуддя — надання запланованих послуг, з акцентом на підтримку та стимулювання самої громади; підготовка необхідної кількості фахівців, контроль за якістю надання ними послуг. 4. Підтримка діяльності та зміцнення програм — координація всіх залучених ресурсів для реалізації діяльності в майбутньому. 5. Поширення результатів чи переоцінка стану громади — моніторинг та оцінювання послуг, поширення результатів, внесення необхідних змін у діяльність Центру. Робота кожного Центру має формуватися відповідно до проблем, поставлених після аналізу громади, і бути спрямованою на реалізацію в ній конкретних соціальних програм. Ці місцеві соціальні програми покликані формувати безпечне середовище в громаді через:

Основні компоненти Центрів відновного правосуддя Виокремлюють три основні компоненти Центрів: 1. Впровадження програм відновного правосуддя. 2. Забезпечення системного підходу у наданні послуг. 3. Активізація та залучення ресурсів громади. Передусім на базі Центру відновного правосуддя в громаді варто використовувати різні програми відновного правосуддя: медіацію, сімейні конференції, кола правосуддя в громаді або кола винесення рішення. Зазвичай різні ситуації вимагають різного підходу, тому найефективнішою буде та програма, яка зможе запропонувати диференційований підхід до злочину, залежно від обставин та осіб, задіяних у ньому. Відновне правосуддя в Україні


119

Системний підхід до надання послуг у діяльності Центру означає надання комплексу послуг обом сторонам конфлікту: потерпілому та правопорушнику. При цьому вони мають можливість спочатку взяти участь у програмах відновного правосуддя, а потім включитися в процес «зцілення». Для цього вивчаються та залучаються наявні в громаді ресурси (програми, послуги тощо), які зорієнтовані на підтримку та допомогу (особливо неповнолітнім). Відповідно, ефект програми примирення значно посилюється за наявності реабілітаційної програми, яка максимально залучає до процесу найближче соціальне оточення особи. Активізація та залучення ресурсів означає пошук та використання максимальної кількості ресурсів, що є в громаді. Йдеться про людські (професіонали та волонтери), фінансові, матеріальні, інформаційні, інституційні та інші ресурси. Структура Центру та його організаційні ролі Організація діяльності Центру відновного правосуддя в громаді може бути як стратегічним напрямом діяльності НДО, так і окремою її програмою. Однак сама структура Центру може незначно змінюватися, оскільки вона в першу чергу залежить від ролей та функцій, необхідних для організації програм відновного правосуддя та надання підтримки потерпілим від злочинів та правопорушникам. До структури Центру обов’язково мають входити такі організаційні ролі, як медіатор та координатор програм. Медіатори можуть бути як працівниками організації, так і волонтерами — представниками громади. Також існують змішані моделі, коли працівниками організації є один-два досвідчені медіатори, які працюють повний робочий день та отримують платню за свою роботу, водночас до роботи з кримінальними ситуаціями залучаються медіатори-волонтери, які можуть отримувати стипендію за кожну справу, яка б покривала їхні витрати, пов’язані з організацією та проведенням медіацій. У випадку змішаної моделі волонтери можуть залучатися для проведення медіацій у нескладних справах та в періоди, коли навантаження на медіаторів збільшується. Важливо зазначити, що у випадку залучення до роботи волонтерів в організації обов’язково має бути передбачена комплексна програма роботи з ними, спрямована на відбір, їх навчання та наснаження. Кількість медіаторів, які працюють 3-4/2009

на постійній основі, а також необхідність та кількість медіаторів-волонтерів у першу чергу визначаються кількістю справ, які надходять до Центру, і є величиною непостійною. Вибір тієї чи іншої моделі організації роботи медіаторів повинен здійснюватися організацією відповідно до її попереднього досвіду та традицій, стратегічних напрямків розвитку, прогнозів щодо можливого напливу справ, а також фінансових можливостей. Координатор програми здійснює загальне планування та моніторинг діяльності програми, а також координацію взаємодії з установами та організаціями в громаді. Також для забезпечення соціального супроводу учасників кримінальних ситуацій може бути передбачено посаду соціального працівника, до функцій якого входить оцінка потреб потерпілого чи правопорушника, організація надання їм за потреби інших соціальних послуг, не передбачених самою програмою. Соціальний працівник може бути як працівником Центру, так і запрошеним фахівцем. Для успішного функціонування Центру також необхідно взаємодіяти з потенційними донорами, інформувати громаду про Центр та його послуги. Таким чином, обов’язково повинно бути визначене коло осіб, які здійснюватимуть пошук джерел фінансування, забезпечуватимуть роботу бухгалтерії, розроблятимуть та впроваджуватимуть інформаційні заходи. Розвиток Центрів відновного правосуддя в Україні Вітчизняні Центри відновного правосуддя створені в межах проекту «Розвиток в Україні мережі Центрів відновного правосуддя в громаді». Цей проект реалізовувався благодійною організацією «Український Центр Порозуміння» та партнерськими організаціями в Україні впродовж двох років (2006–2008 рр.) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Метою проекту було вдосконалення системи реінтеграції неповнолітніх правопорушників шляхом розвитку мережі Центрів відновного правосуддя в громадах. Проект передбачав розвиток програм відновного правосуддя в громадах, залучення органів місцевого самоврядування до цього процесу, створення системи соціальної підтримки потерпілих від злочинів та правопорушників шляхом співпраці з державними та недержавними агенціями, які надають соціальні послуги. Модель Центру було розроблено групою експертів наприкінці 2006 р. За період з березня 2007 р. Центри відновного правосуддя


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

120

в громаді було створено в 12 регіонах України. Станом на кінець 2008 р. Центри відновного правосуддя функціонували та розвивалися у містах Сімферополь, Біла Церква, Дрогобич, Жмеринка, Івано-Франківськ, Київ (Дарницький район), Луганськ, Львів, Одеса, Суми, Харків та смт Красногвардійське (АРК). 9.2. Інформаційні ресурси для розвитку програм відновного правосуддя

Ресурси — джерело й арсенал засобів та можливостей, якими за необхідності можна послуговуватися при виконанні певного завдання, удосконалення дій. Важливим аспектом упровадження відновного правосуддя є створення інформаційного поля для поширення цінностей відновного підходу, визначення контексту його розвитку в країнах світу та Україні. На сьогодні питання відновного правосуддя висвітлюється в наукових працях та публіцистичних статтях, а необхідність упровадження відновних підходів визнається як громадськістю, так і державними органами. Зокрема, актуалізації цього питання посприяли й видання з тематики відновного правосуддя, які були здійснені в рамках проектів, та створення відповідних медіа-продуктів. Забезпечення широкої інформаційної підтримки також було визначено як одне з завдань проекту «Розвиток в Україні Центрів відновного правосуддя». Загалом інформаційні ресурси можна поділити за трьома напрямками: 1) для професіоналів; 2) для потенційних партнерів; 3) для громадськості. Інформаційні ресурси для професіоналів Формування професійного середовища є важливим завданням упровадження програм відновного правосуддя в Україні. Йдеться передусім про підготовку координаторів Центрів відновного правосуддя, медіаторів та ведучих інших відновних програм. Інформаційні ресурси надзвичайно необхідні для навчання і зростання професіоналізму фахівців у галузі відновного правосуддя. Цей аспект вимагає інформаційної діяльності у двох напрямках: 1) публікації, видання; 2) проведення тренінгів і випрацювання методичної бази.

Публікації та видання Оскільки концепція та практика відновного правосуддя є запозиченою, то закономірно, що професійна література є переважно іноземною. Саме тому ще у 2004 р. у рамках проектів «Українського Центру Порозуміння» було здійснено переклад кількох важливих наукових праць із відновного правосуддя. Передусім йдеться про українське видання книги Г. Зера «Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя». Ця праця відомого кримінолога є викладом концепції й програми відновного правосуддя та досвіду його практичної реалізації. Глибокі узагальнення і гуманістичний підхід до проблем карного правосуддя заслуговують на увагу не лише фахівців відповідної галузі, а й філософів, істориків, соціальних працівників, психологів, громадських діячів. Визнаючи фундаментальність цієї праці, її часто називають «Біблією відновного правосуддя». За останні чотири роки також було здійснено переклад таких базових наукових досліджень у галузі відновного правосуддя, як: • «Міжнародний огляд програм відновного правосуддя» — дослідження Девіда Майєрса, в якому здійснено огляд реалізації програм відновного правосуддя в дванадцяти європейських країнах, а також короткий огляд упровадження відновного правосуддя в Австралії, Канаді, Новій Зеландії та Сполучених Штатах Америки; • «Что может медиация. Трансформационный подход к конфликту» Р. Буша та Дж. Фолджера; • «Восстановительное правосудие — путь к справедливости» Мартіна Райта; • «Кола примирення. Від злочину до повернення в громаду» Кей Праніс, Барі Стюарта та Марка Уеджа та ін. Переклад цих книг сприяв формуванню професійного погляду на відновне правосуддя в Україні. Ще одним важливим напрямком розвитку інформаційних ресурсів для професіоналів є адаптація зарубіжного досвіду та методик. Передусім йдеться про співпрацю Польщі та України в питаннях упровадження відновного правосуддя як ефективного й необхідного компонента системи судочинства у кримінальних справах. Такий аспект все ще потребує вдосконалення, адже однією з проблем упровадження відновних практик в Україні є відсутність адаптованих зарубіжних методик. На цьому етапі вагомий вклад у формування Відновне правосуддя в Україні


121

інформаційного ресурсу для професіоналів роблять і українські фахівці. Щороку публікується чимало статей та досліджень у галузі відновного правосуддя, які розкривають юридичні, конфліктологічні, психологічні та соціологічні аспекти медіації. Також у 2005 р. було засновано бюлетень «Відновне правосуддя в Україні», який став першим періодичним виданням в Україні, присвяченим висвітленню питань відновного правосуддя. Видання в першу чергу призначене для представників правоохоронних органів, суддів, прокурорів, працівників кримінально-виконавчої інспекції, різних соціальних служб, муніципальних органів та громадських організацій — людей, у чиї професійні обов’язки входить робота з подолання та контролю злочинності, а також для тих, чия діяльність сприяє ресоціалізації правопорушників, захисту потерпілих від злочинів. У бюлетені публікуються найновіші дослідження, статті, законодавчі розробки тощо. Ще одним важливим аспектом розвитку інформаційної бази для професіоналів є проведення тренінгів та випрацювання методичних матеріалів. Аналіз практики проведення програм примирення потерпілих та правопорушників, а також вивчення зарубіжного практичного досвіду у цій сфері підштовхнули «Український Центр Порозуміння» до створення «Посібника ведучих програм примирення потерпілих та правопорушників», який зараз використовується під час навчання медіаторів. Посібник містить загальну інформацію про програми відновного правосуддя, детальний опис процедури медіації у кримінальних справах та додатки, що будуть у пригоді медіатору під час роботи з учасниками кримінальної ситуації. Посібник розповсюджується серед учасників тренінгу, які пройшли навчання навичкам ведучого програм примирення потерпілих та правопорушників. Інформаційні ресурси для потенційних партнерів Інформування потенційних партнерів є важливою складовою розвитку відновного правосуддя в Україні, адже саме від цього залежить успіх співпраці між структурами, що є необхідною умовою впровадження відновних програм. Важливу роль в інформуванні потенційних партнерів відіграють індивідуальні бесіди, організація конференцій та круглих столів. Окремої уваги заслуговує сайт «Практика розв’язання конфліктів» (www.commonground.org.ua), розробку якого було завершено в травні 2004 р. Метою 3-4/2009

створення цього двомовного Інтернет-ресурсу було представлення сучасних методів, механізмів та стратегій, покликаних якнайшвидше, ефективно, з урахуванням інтересів усіх залучених сторін вирішувати конфлікти або суперечки з позицій взаємоповаги та співпраці. Матеріали, які розміщено на сайті, регулярно оновлюються, містять інформацію про теорію та практику розв’язання конфліктів у різноманітних сферах, про програми відновного правосуддя та проекти, а також події, що відбуваються у цій сфері. Водночас на сайті доступні в електронному вигляді публікації та видання з питань відновного правосуддя, вітчизняні та міжнародні законодавчі документи та багато інших матеріалів, які можуть бути корисними як теоретикам, так і практикам сфери вирішення конфліктів, структурам, які залучені до вирішення проблем злочинності. Сьогодні ведеться робота над створенням спеціалізованого сайту «Відновне правосуддя в Україні» (http://rj.org.ua/), призначеного для висвітлення практичних аспектів упровадження відновного правосуддя. Інформаційні ресурси для громадськості Практика засвідчила, що важливою складовою для розвитку відновного правосуддя в Україні повинна бути робота з громадськістю. Саме вона гарантуватиме розуміння цінностей та ідей відновного правосуддя в громадах, що в свою чергу сприятиме його поширенню. На сьогодні інформаційні ресурси для громадськості є досить обмеженими. Зокрема, в деяких регіонах України, де функціонують Центри відновного правосуддя, було здійснено низку публікацій в місцевих ЗМІ, спрямованих та популяризацію відновних підходів та висвітлення процесу їх упровадження в конкретному регіоні. Також є досвід співпраці із місцевим радіомовленням. Окрім цього, було створено презентаційні матеріали для потенційних учасників програм відновного правосуддя (неповнолітніх правопорушників та їхніх сімей). Ці брошури містять коротку, доступну інформацію про суть програм відновного правосуддя, їх можливі юридичні наслідки. Однак діяльність з інформування громадськості на цьому етапі потребує розвитку. До того ж аналіз практики свідчить, що повинна бути інформаційна стратегія, яка б забезпечила системне та цілеспрямоване інформування громади. Медіа-продукти Ефективним інструментом поширення ідей відновного правосуддя стали відеофільми, які


122

використовуються під час презентацій та інших інформаційних заходах для якомога повнішого ознайомлення аудиторії з практичним аспектами програм відновного правосуддя. Так, за час реалізації проекту «Українським Центром Порозуміння» було здійснено переклад та дублювання двох фільмів: «Між потерпілим та правопорушником: медіація в фокусі» (Бельгія) та «Відновне правосуддя: можливості для потерпілих, правопорушників та громад» (США). Ще раніше було дубльовано фільм «Сімейна конференція». Значною подією для розвитку сфери відновного правосуддя в Україні стало створення та презентація фільму «Зцілення правосуддям» (2005 р.), у якому висвітлюється український контекст упровадження відновного правосуддя. У фільмі подано обґрунтування необхідності впровадження відновного правосуддя в Україні, висловлено міркування представниками правової системи та практиками відновного правосуддя, коротко зображено процес медіації між потерпілим та правопорушником, висвітлено ставлення до результатів медіації її реальних учасників. З метою підготовки ведучих програм відновного правосуддя також було знято півторагодинний навчальний фільм, в якому крок за кроком зображено процедуру медіації між потерпілим та правопорушником. Сьогодні постала необхідність створити ще один презентаційний фільм, що відображав би успішний досвід упровадження відновного правосуддя у дванадцяти Центрах відновного правосуддя в Україні. 9.3. Механізм співпраці між органами правової системи та організаціями, що впроваджують програми відновного правосуддя. Угода про співпрацю Для отримання інформації про кримінальні справи та організації процедур у рамках програм відновного правосуддя, а також для забезпечення надання учасникам кримінальної ситуації додаткових соціальних послуг Центр відновного правосуддя налагоджує співпрацю з органами правової системи та соціальними службами в громаді. Практика свідчить про можливість успішної співпраці між Центрами відновного правосуддя в громадах та судами загальної юрисдикції, органами прокуратури, органами внутрішніх справ, службами у справах дітей. Базовою умовою плідної співпраці є чіт-

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

ке розуміння як власних завдань, так і завдань партнерської організації. Співпраця з місцевими судами загальної юрисдикції Місцевими загальними судами є районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Саме в цій судовій ланці розглядається найбільше кримінальних справ. Прийнятним варіантом організації співпраці з судами щодо впровадження програм відновного правосуддя є безпосередня взаємодія з головою суду, адже саме він організовує його роботу, розподіляючи обов’язки між суддями. Однак, враховуючи структуру суду, в механізмі співпраці з судом можуть бути передбачені можливості співпраці на рівні голови суду, окремих суддів та канцелярії суду. На сьогодні Пленумом Верховного Суду України ухвалено три постанови, які рекомендують суддям залучати недержавні організації до вирішення питань усунення завданої злочином шкоди під час розгляду справ неповнолітніх для захисту прав потерпілих та під час прийняття рішень щодо застосування заходів виховного характеру. Суд є одним із важливих джерел надходження справ на програми відновного правосуддя. Отже, механізм співпраці між Центрами відновного правосуддя та судами зазвичай передбачає передачу медіаторові короткої інформації про справу, яка може бути направлена на програму відновного правосуддя. Співпраця з прокуратурою Прокуратура України — це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами і методами, передбаченими законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі. Правовою основою організації діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України «Про прокуратуру», кримінальнопроцесуальне, цивільно-процесуальне та інше законодавство. Предметом правозахисної діяльності прокуратури є перш за все інтереси суспільства, держави, їх охорона від злочинних посягань. Не менш важливе значення має також захист прав і законних інтересів потерпілих від злочину громадян, забезпечення об’єктивного розгляду їхніх заяв і скарг, вживання заходів для відшкодування їм Відновне правосуддя в Україні


123

матеріальних та моральних збитків. Якраз у цьому аспекті використання програм відновного правосуддя варто розглядати як засіб реалізації функцій прокуратури. Впродовж 2006 р. «Українським Центром Порозуміння» спільно з Національною академією прокуратури України розроблявся та впроваджувався навчальний курс для прокурорів у рамках підвищення їхньої кваліфікації; у співпраці з Генеральною прокуратурою розповсюджується щоквартальний бюлетень «Відновне правосуддя в Україні». За рекомендацією Національної академії прокуратури вдосконалено механізм співпраці недержавних організацій та прокуратури. 1 серпня 2008 р. Генеральний прокурор України О. Медведько підписав лист №09/1-233вих-08-236окв «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню». Цей документ покликаний змінити підхід до досудового провадження кримінальних справ, а саме ставлення прокурорів до альтернативних підходів у вирішенні справ. Зокрема, документ спрямований на впровадження відновних підходів у роботу прокурорів. Покарання не повинно бути єдиною і обов’язковою метою діяльності прокурорів, особливо у випадках, коли більш важливим є відновлення порушених злочином суспільних відносин: відшкодування потерпілому збитків і зміна обвинуваченим свого ставлення до скоєного злочину. Таким чином, лист Генерального прокурора України від 01.08.2008 р. загалом покликаний змінити підхід до реагування на вчинені у суспільстві злочини, відтак гуманізувати сферу кримінального судочинства, надаючи можливість обом сторонам кримінальної ситуації — як потерпілим, так і правопорушникам — висловити емоційний аспект конкретної ситуації, а також узяти на себе відповідальність, наскільки це можливо, за усунення завданої злочином шкоди. Під відповідальністю розуміється усвідомлення скоєного та його наслідків, а також готовність сторін (перш за все правопорушника) до виправлення спричиненої потерпілому та його оточенню шкоди. Додатком до листа є список громадських організацій (із контактними даними), що впроваджують програми відновного правосуддя в Україні. Лист офіційно опубліковано у «Віснику прокуратури», № 8(86) за серпень 2008 р. З текстом листа можна ознайомитися на сайті «Відновне правосуддя»: www.rj.org.ua. 3-4/2009

Співпраця з органами внутрішніх справ Систему органів внутрішніх справ (ОВС) очолює Міністерство внутрішніх справ України — центральний орган державної виконавчої влади. Система місцевих органів внутрішніх справ включає в себе такі структурні елементи: управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Криму, в областях, містах, відділи (управління) внутрішніх справ у районах (районні у містах) і лінійні відділи (управління) внутрішніх справ. Управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються відповідно до чинного законодавства України. Вони безпосередньо на місцях здійснюють функції виконавчої влади в галузі внутрішніх справ, виконуючи поставлені перед ними завдання через підпорядковані їм відповідні служби та міські, районні відділи (управління) внутрішніх справ. Основна частина повноважень органів внутрішніх справ реалізується через міліцію як основну структурну ланку системи. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міліцію», основними завданнями міліції є: 1) забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; 2) запобігання правопорушенням та їх припинення; 3) охорона і забезпечення громадського порядку; 4) виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; 5) забезпечення безпеки дорожнього руху; 6) захист власності від злочинних посягань; 7) виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; 8) участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків. Одне з найважливіших завдань органів внутрішніх справ (запобігання правопорушенням) безпосередньо пов’язане з одним із провідних завдань відновного правосуддя — уникненням та мінімізацією повторення злочинів. Окрім того, закон подає надання допомоги громадським організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків як одне з завдань міліції. Фактично, це є правовою основою для


124

співпраці з недержавними організаціями у сфері впровадження медіації як однієї з форм відновного правосуддя. Таким чином, Центр відновного правосуддя може залучати представників органів внутрішніх справ до реалізації місцевих програм, спрямованих на профілактику підліткової злочинності. Сьогодні у рамках співпраці з Центрами міліція переважно бере участь в інформуванні громадян, які звертаються до ОВС, про відновні програми та Центр відновного правосуддя в громаді. У деяких регіонах існує практика передавання міліцією до Центрів відновного правосуддя інформації про правопорушення з метою проведення програм відновного правосуддя. Співпраця з кримінальною міліцією у справах дітей Кримінальна міліція у справах дітей — складова частина міліції України. Її правовий статус визначається, зокрема, Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», постановою Кабінету Міністрів «Про створення кримінальної міліції у справах дітей». Кримінальна міліція у справах дітей створена з метою соціального захисту та профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли 18-річного віку, і є структурною частиною кримінальної міліції системи МВС. Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС підпорядковується заступникові Міністра внутрішніх справ — начальнику кримінальної міліції, а територіальні структурні підрозділи — безпосередньо начальникам кримінальної міліції відповідних органів внутрішніх справ. Кримінальна міліція у справах дітей: 1) проводить роботу, пов’язану з запобіганням правопорушенням неповнолітніми; 2) виявляє, припиняє та розкриває злочини, вчинені неповнолітніми; 3) здійснює досудову підготовку матеріалів про правопорушення, вчинені неповнолітніми, проводить дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; 4) проводить розшук неповнолітніх, які залишили сім’ї, навчально-виховні заклади та спеціальні установи для неповнолітніх; 5) розглядає у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми; 6) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми, вживає в межах своєї компетенції заходів для їх усунення, бере участь у правовому вихованні неповнолітніх;

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

7) веде профілактичний облік неповнолітніх: засуджених, але стосовно яких виконання вироку про позбавлення волі відстрочено, а також засуджених умовно або до виправних робіт; обвинувачуваних у вчиненні злочинів і не взятих під варту в період попереднього слідства; які вчинили злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням заходів громадського впливу, акта про амністію, до яких застосовано примусові заходи виховного характеру, а також тих, які вчинили суспільно небезпечні дії до досягнення віку, з якого наступає кримінальна відповідальність. Кримінальна міліція у справах дітей володіє великим обсягом інформації про кримінальні ситуації, по яких можливе проведення медіації. Тим більше, що реалізація функцій цього органу ґрунтується на тих самих засадах, що й відновне правосуддя — запобігання правопорушенням, виявлення причин та умов учинення правопорушень, профілактика злочинності. Для налагодження співпраці з кримінальною міліцією у справах дітей, так само як і з іншими установами, важливо погодити механізм співпраці та скласти відповідну угоду. Співпраця між Центром відновного правосуддя та КМСД переважно полягає у передачі інформації про справи, з якими працюють програми відновного правосуддя. Співпраця з органами та службами в справах дітей Правовий статус органів і служб у справах дітей визначається Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження типових положень про службу у справах дітей». Здійснення соціального захисту й профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається, зокрема, на Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим; служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; приймальникирозподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ; спеціальні виховні установи Державного департаменту України з питань виконання покарань. Служби відповідно до покладених на них завдань: 1) організовують розроблення й здійснення заходів, спрямованих на поліпшення становища Відновне правосуддя в Україні


125

дітей, їхнього фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, запобігання бездоглядності й правопорушенням неповнолітніми на відповідній території; 2) забезпечують здійснення на відповідній території профілактичних заходів щодо виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню неповнолітніми правопорушень, а також вивчення позитивного впливу на поведінку окремих неповнолітніх сім’ї, трудових колективів підприємств, установ та організацій усіх форм власності; 3) надають місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності, громадським організаціям, громадянам у межах своєї компетенції практичну, методичну та консультаційну допомогу та координують їх зусилля у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх та профілактики правопорушень серед них; 4) подають пропозиції до регіональних програм, планів і прогнозів у частині соціального захисту, забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх та запобігання вчиненню ними правопорушень; 5) забезпечують у межах своєї компетенції контроль за виконанням законодавства щодо соціального захисту неповнолітніх, запобігання вчиненню ними правопорушень; 6) беруть участь у правовому вихованні неповнолітніх. Практика засвідчує, що служби у справах дітей є відкритими для співпраці у сфері відновного правосуддя. Йдеться переважно про виконання місцевих програм щодо профілактики злочинності серед дітей. Медіацію можна було б закріпити, наприклад, у регіональній програмі профілактики правопорушень. Співпраця з органами правової системи та соціальними службами в першу чергу починається з надання потенційним партнерам інформації про можливості програм відновного правосуддя та їхній позитивний вплив на запобігання вчиненню правопорушень та розширення можливостей захисту інтересів потерпілої особи. Практика програм відновного правосуддя, які розвиваються в різних куточках України вже впродовж п’яти років, свідчить, що розуміння цінностей та принципів відновного правосуддя є запорукою успішної співпраці недержавних організації та органів правової системи щодо запобігання вчиненню правопорушень, створення умов для усвідомлення наслідків своїх дій правопорушниками та усунення заподіяної злочином шкоди. 3-4/2009

Угода про співпрацю Зазвичай результатом перемовин про можливості взаємодії між Центром відновного правосуддя та органами правової системи є укладання угоди про співпрацю. В українській практиці такі угоди можуть бути оформлені у письмовому вигляді або мати характер усної домовленості між керівником органу правової системи та координатором Центру відновного правосуддя. Центри відновного правосуддя самостійно розробляють зразок угоди, залежно від наявних домовленостей із органами правової системи. Однак угода про співпрацю містить такі обов’язкові пункти: обов’язки сторін, механізм спільної діяльності, його юридичні межі та можливості використання результатів програм примирення у кримінальному провадженні справи згідно з чинним законодавством. За домовленістю сторони можуть включати додаткові умови до угоди; наприклад, надання приміщення для проведення програм відновного правосуддя (зокрема, в Івано-Франківську було укладено угоду з міським судом про використання приміщення для проведення медіації). Незалежно від форми (усна чи письмова), угода про співпрацю є важливим елементом для розвитку Центрів відновного правосуддя та забезпечення їх ефективної діяльності. 9.4. Координація справ та інформування потенційних учасників програм У випадку надходження інформації про кримінальну справу (контактної інформації про правопорушника та потерпілого) від органу правової системи, що співпрацює в упровадженні програм відновного правосуддя, до організації, що безпосередньо втілює такі програми, відбувається реєстрація відповідної інформації у спеціальному журналі звернень, що ведеться в організації. Реєстрація передбачає внесення інформації про справу до реєстраційної картки, якою надалі користуватиметься медіатор. У картці міститься така інформація: дата звернення; джерело інформації; контакти сторін кримінальної ситуації; стаття, за якою порушено справу, та, якщо відомо, короткий опис ситуації; етап, на якому перебуває справа; будь-яка інша важлива інформація. Водночас часто буває так, що медіатору доступна лише мінімальна інформація: імена й контактні дані обох сторін кримінальної ситуації, а також стаття, за якою порушено справу. Відповідно до специфіки справи призначаєть-


126

ся медіатор, який має потрібні навички й досвід. Основними критеріями для відбору справ на медіацію є: • наявність потерпілого у справі; • визнання правопорушником своєї провини; • можливість контакту зі сторонами кримінальної ситуації. Таким чином, медіатор отримує контактну інформацію правопорушника та потерпілого й отримує можливість безпосередньо спілкуватися з учасниками кримінальної ситуації. Відтак розпочинається етап, що передбачає інформування й налагодження контакту з потенційними учасниками програми медіації. Спочатку медіатор зв’язується з правопорушником по телефону й коротко роз’яснює йому зміст програми, а також коректно повідомляє про джерело надходження інформації про справу й «легітимність» такої програми. Мета його дзвінка — запросити сторону на зустріч, на якій вона матиме змогу почути всі подробиці про програму примирення між потерпілим і правопорушником, а також поставити запитання й самостійно ухвалити рішення про участь у ній. Може використовуватися й інша тактика інформування потенційних учасників медіації: у разі існування належного механізму співпраці між органом правосуддя та організацією, що впроваджує програми примирення між потерпілими та правопорушниками, орган правосуддя готує інформаційний лист, підписаний, відповідно, дільничим, прокурором чи суддею, із повідомленням сторін про можливості медіації та організацію, що надає такі послуги. У такому випадку медіатор виступає в ролі кур’єра: повідомляє сторону про наявність листа від дільничого, прокурора чи судді, призначає зустріч для вручення цього листа та надання необхідних роз’яснень. У разі отримання згоди на участь у програмі від правопорушника медіатор зв’язується з потерпілою стороною і так само розповідає їй про можливість участі у зустрічі для усунення заподіяної злочином шкоди. За наявності відповідної інформації медіатор так само контактує з іншими учасниками кримінальної ситуації (членами громади), які постраждали внаслідок неї, та повідомляє їм про можливість залучення до обговорення злочину для надання підтримки сторонам конфлікту та участі у визначенні того, як можна відшкодувати заподіяні злочином збитки. У ході попередніх зустрічей з учасниками кримінальної ситуації медіатор інформує їх про

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

можливості участі у медіації — спільній зустрічі потерпілого та правопорушника з метою обговорення події, що сталася, та пошуку шляхів розв’язання конфліктної ситуації, а також разом зі стороною визначає доцільність проведення медіації у конкретній справі. Окрім того, інформування потенційних учасників програм відновного правосуддя відбувається безпосередньо в приміщеннях органів правової системи (у міліції, прокуратурі, суді тощо) та інших державних і недержавних організацій, що надають послуги вразливим групам населення. У цих приміщеннях, як правило, розміщується відповідна інформація про діяльність організації, що проводить зустрічі з усунення заподіяної злочином шкоди та пояснюється зміст таких програм. Слід звернути окрему увагу на форму й мову повідомлення сторін про можливість участі в програмах відновного правосуддя. Важливо надавати сторонам інформацію про програму в лаконічній та доступній для розуміння формі; уникати складних речень, використання професійної термінології, а також занадто детального опису процесу медіації. Повідомлення про медіацію повинно відбуватися природно під час розмови зі стороною, але бажано після розповіді сторони та виявлення її інтересів. Найбільш результативною є така техніка інформування, яка базується на виявлених потребах сторони. 9.5. Угода про примирення та її долучення до матеріалів кримінальної справи, інші супровідні документи Якщо у ході програми відновного правосуддя учасникам кримінальної ситуації вдалося дійти порозуміння і вони уклали й підписали угоду про усунення заподіяної злочином шкоди (або угоду про примирення), цей документ, за клопотанням будь-якої зі сторін, можна додати до матеріалів кримінальної справи, що може бути враховано у процесі винесення рішення по справі відповідним органом правової системи. Зазвичай така угода містить: дані про учасників кримінальної ситуації, дату події, короткий опис ситуації/предмета спору, умови досягнутої угоди (зобов’язання сторін, терміни виконання тощо), дату укладення угоди, підписи сторін. У разі досягнення повного примирення сторін в угоді доцільно зазначити, що сторони примирилися і не мають претензій одна до одної. Для закриття справи ведучий програми відВідновне правосуддя в Україні


127

новного правосуддя (медіатор) готує такі документи: • реєстраційну картку; • звіт медіатора, у якому зазначається факт виконання чи невиконання угоди; • оціночні форми процесу медіації, заповнені сторонами (бажано це передбачити в програмі). Водночас медіатор спостерігає за ходом виконання сторонами укладеної угоди та може провести підсумкову зустріч через деякий час після медіації, якщо в сторін виникне така потреба. Значну частину документів по справі готує сам медіатор, хоча деякі форми можуть заповнювати й учасники програми примирення або колеги-медіатори (оціночні форми, звіти, зауваження, висновки, рекомендації тощо). Більшість документів залишаються в організації, яка надавала послугу. До інстанції, яка направила справу на медіацію, за згодою сторін або відповідно до діючих механізмів співпраці з органами правосуддя, може бути передано угоду, інколи — звіт медіатора та копії оціночних форм. Моніторинг виконання укладеної угоди проводиться як медіатором, так і інстанцією, яка направила справу на примирення. Справа закривається у тому випадку, коли сторони інформують медіатора про повне виконання контракту. Після цього медіатор готує і передає, за згодою сторін, останній звіт про виконання угоди до інстанції, яка направила справу на примирення. 9.6. Вимоги до медіатора за трансформативного підходу Професійна підготовка медіаторів У тих державах, де застосовується медіація у кримінальних справах, медіатори набираються переважно із кола осіб, які мають вищу гуманітарну освіту у галузях соціології, психології або права. У деяких країнах, зокрема Німеччині, медіації у кримінальних справах проводять виключно висококваліфіковані фахівці. У Норвегії та Північній Америці роль медіаторів виконують волонтери, які пройшли належну підготовку, хоча й перебувають на інших посадах у громаді. У Великій Британії медіатори, розпочинаючи свою роботу на добровільних засадах, спочатку беруть участь у легших справах і паралельно проходять додаткову підготовку, а вже пізніше проводять медіації у складніших справах за платню. 3-4/2009

Сьогодні ряд університетів, особливо в Канаді та США, пропонують навчальні програми з відновного правосуддя та курси з підготовки медіаторів. Також стрімко розвиваються професійні асоціації медіаторів та ведучих відновних програм. Професіонали-медіатори можуть працювати у громадській організації або бути державними службовцями, а їхня робота фінансується з державного чи міського бюджетів чи за рахунок благодійних внесків. Однак більшість практиків та науковців, які займаються питанням упровадження медіації у кримінальне судочинство, впевнені в тому, що послуги медіаторів у кримінальних справах не повинні фінансуватися самими зацікавленими сторонами. Адже це є запорукою їхньої неупередженості. Професійна компетентність медіатора в трансформативній практиці Перелік навичок і вмінь медіаторів, які визначають його компетентність, подаються у сертифікованих вимогах та оціночних тестах для медіаторів. У зарубіжній практиці більшість тестових завдань, які визначають компетентність медіаторів, базуються на застосуванні широкого спектра практичних навичок та технік, якими повинен володіти медіатор, щоб вважатися кваліфікованим. Однак такий набір навичок не є однозначним. Перелік вимог до кваліфікації медіатора зазнав істотних змін у зв’язку з запровадженням трансформативного підходу (transformative approach) в розв’язанні конфліктів, сформованого Робертом Бушем та Джозефом Фолджером. Донедавна навички та практики, які містяться в оціночних тестах, були продиктовані завданнями розв’язання конфлікту за рахунок директивної практики, спрямованої на його врегулювання (Буш, 2004). Тобто такі тести більшою мірою оцінювали усвідомлені зусилля медіатора, спрямовані на просування і спрямовування учасників до згоди, точок перетину та до можливої угоди. У результаті такої практики тести оцінювали, наскільки успішний медіатор в: • структуруванні процесу; • виявленні прихованих потреб та інтересів сторін; • умінні робити акцент на спільних інтересах та точках взаємної згоди, відволікати увагу від розбіжностей; • стимулюванні учасників до обговорення майбутнього, а не минулого; • умінні перешкоджати та обмежувати вияви негативних емоцій.


128

Така поведінка медіатора не сумісна із завданнями трансформації конфлікту. Національна програма сертифікації сімейних медіаторів Канади розробила оціночний перелік навичок сімейного медіатора. До нього включено поведінкові завдання, які оцінюються при тестуванні медіатора. У тест увійшли такі функціональні завдання: • (модератор) працює з учасниками, заохочуючи взаєморозуміння між ними, емпатію та увагу один до одного; • працює зі сторонами над формуванням способів їхнього спілкування; • просить учасників прояснювати та спрямовувати його дії в організації процесу і, якщо потрібно, вносити процедурні зміни; • заохочує учасників робити власні висновки та ухвалювати самостійні рішення; • допомагає учасникам визначитися з принципами та критеріями, які полегшують ухвалення ними рішення; • працює з учасниками над формуванням їхніх власних норм та принципів оцінки рішень. На відміну від навичок, які містять більшість оціночних тестів, складених відповідно до підходу, орієнтованого на розв’язання проблем (problem solving approach), усі ці поведінкові завдання потенційно сумісні з трансформативною практикою. Вони допомагають медіатору фокусуватися на набутті учасниками впевненості в собі та взаємного визнання як у процесуальній, так і у змістовній сторонах конфлікту. Інші оціночні тести для медіаторів також визначають ширший діапазон практик. Вони оцінюють здатність медіатора фокусуватися на взаємодії сторін у конфлікті та працювати над ним в процесі ведення перемовин. Задокументовані зміни в професійних тестах — яскрава ознака змін у практиці та сфері медіації в цілому. Вони відображають той факт, що все більше професійних організацій визначають різні варіанти поведінки медіатора як ключові елементи практики. Очевидно, що медіатору, який обирає той чи інший підхід, для досягнення намічених цілей необхідно використовувати різні прийоми та навички (Р. Коваль, 2005). Той, хто відчуває схильність вирішувати проблеми і приводити сторони конфлікту до угоди, повинен розвивати в собі навички, які допомагають збирати інформацію, аналізувати її, знаходити джерела розбіжностей, чітко формулювати думки та мати хист переконання. Не менш важливо знати відповідний алгоритм чи процедурні кроки,

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

які допомагають досягати потрібного результату. Медіатор, який дотримується трансформативного підходу, повинен приділяти значну увагу удосконаленню навичок роботи з емоціями, почуттями та переживаннями сторін, оскільки, як правило, саме вони заважають набути впевненості в конфліктних ситуаціях. Медіатору важливо вміти зауважувати емоційні вияви, знати їхню динаміку і послідовність. 9.7. Супервізія, її роль у професійній підтримці Супервізія (super-vision) — погляд над, погляд збоку. Зміст супервізії У практиці соціальної роботи супервізія визначається як процес, упродовж якого один працівник бере на себе відповідальність працювати з іншим працівником (працівниками) з метою виконання певних організаційних, професійних і особистих завдань. Такими завданнями є компетентне, відповідальне виконання обов’язків останнім(и), постійний професійний розвиток та особиста підтримка. У консультативній парадигмі супервізія — це співпраця двох професіоналів (більш досвідченого та менш досвідченого), в процесі якої консультант може описати та проаналізувати свою роботу в умовах конфіденційності. Супервізія дає змогу консультанту поділитися своїми почуттями, виявити та позначити труднощі у роботі з клієнтом, отримати зворотний зв’язок, розширити свої стереотипізовані уявлення, намітити шляхи подальшої роботи з клієнтом (М. Я. Соловейчик). Супервізія в практиці відновного правосуддя ставить чіткі завдання перед супервізором. Згідно з рекомендаціями Групи з навчання та акредитаційної політики для ведучих програм відновного правосуддя, супервізорів та координаторів програм (Велика Британія, 2005), супервізор повинен: 1) оцінити, чи працює ведучий програм відновного правосуддя відповідно до кращих методів роботи; чи справа просувається задовільно; чи була проведена адекватна оцінка ризику; 2) встановити разом із медіатором будь-які випадки, в яких його навички або досвід є недостатніми для роботи над складними справами. У таких випадках необхідно допомогти медіатору встановити, яким чином можна Відновне правосуддя в Україні


129

забезпечити підтримку, необхідну для продовження роботи над справою (наприклад, робота в парі з колегою, який є компетентним), або передати справу далі; 3) допомогти медіатору знайти нові ідеї та змінити ракурс у роботі над справами; виявити будь-які випадки, де його підхід має бути змінений. Визначення того, чи було: • вжито заходів для управління усіма ризиками та складними моментами; • обрано відповідний процес для учасників та їхніх потреб; • відпрацьовано з усіма зацікавленими сторонами, які мають бути залучені до процесу; 4) забезпечити фокусування процесу на важливих питаннях; забезпечити реалістичність кінцевих угод та відсутність у них явних непередбачених наслідків; узгодити процес, якщо це можливо, з відповідними процедурами кримінального правосуддя або з іншими умовами, за яких він відбувається (наприклад, відповідність планів завершення справи із графіком, встановленим законодавством); забезпечити домовленості, якщо необхідно, про моніторинг виконання кінцевої угоди та надання довгострокової підтримки учасникам; розглянути, чи мають учасники будь-які спеціальні потреби, та належним чином на них відреагувати; 5) надавати емоційну та професійну підтримку медіатору. Принципи супервізії Щоб супервізія була ефективною, мають бути створені належні умови: • систематичність та регулярність проведення супервізій; • усталені часові межі; • конфіденційність. Інформація не підлягає розголошенню поза межами супервізорської сесії. Під час проходження супервізій самим супервізором принцип конфіденційності зберігається. Підходи та методи в супервізії Кадушин (1976) визначив три взаємозалежниі елементи в супервізії: адміністративний, навчальний та підтримуючий. Ці елементи мають різноступеневий вияв залежно від завдань. Адміністративна/управлінська функція супервізії стосується виконання завдань та їх вимірювання відповідно до якісних та кількісних стандартів. Управління передбачає: • оцінку діяльності (проведення медіації); • координування, керування та санкціонування роботи. 3-4/2009

Навчальний елемент полягає у можливості розвивати навички та вміння медіатора. Він ґрунтується на систематичному критичному аналізі роботи — проведеної та запланованої — та передбачає формування та підтримку сильних сторін і роботу над перешкодами та прогалинами в досвіді та знаннях медіатора. Підтримуючий елемент націлений на роботу зі стресовими ситуаціями в робочому процесі, що є невід’ємною частиною медіації. Моделі супервізії Систематичний метод, у якому проводиться супервізія, називається моделлю. Моделі супервізії відображають концептуальну та методологічну базу супервізора. Існує модель супервізії, що базуються на чотирьох основних системах: системі практики, системі працівника, системі команди та системі установи. Зокрема, саме ця модель пропонується Аланом Брауном та Айеном Боурном у їхній спільній праці, присвяченій супервізії у соціальній роботі. Російський вчений-психотерапевт С. А. Кулаков наводить три моделі супервізії: еволюційні моделі, моделі специфічної орієнтації та інтегративні моделі. В основі еволюційних моделей лежить уявлення про те, що всі люди продовжують зростати: зростають бажання, зусилля, патерни поведінки. Із зростанням досвіду супервізованого змінюється поведінка супервізора та їхні взаємини. Моделі специфічної орієнтації вимагають, щоб супервізор не тільки навчався, але й мав тривалу практику в тій сфері, у якій проводиться супервізія. Важлива при цьому наявність сертифіката, який би засвідчував належну супервізорську підготовку. Інтегративна модель фокусується на стратегії та тактиці терапевтичного контакту, незалежно від вибору стратегії впливу. Процес супервізії Кулшед (1990) виділяє чотири етапи супервізії: 1. Медіатору потрібно спочатку описати ситуації без попереднього втручання з боку супервізора. 2. Супервізору потрібно уточнити значення для того, щоб зрозуміти ситуацію; на цьому етапі мають виявитися навички емпатичного слухання та встановитися контакт. 3. Супервізору слід сприяти аналізу допоміжних факторів та навчальних моментів, а також ширшому розгляду питання. 4. З’ясування наступних кроків та їхнє впровадження підсумовують зустріч.


130

Навички супервізора Ключовими навичками, які супервізору потрібно розвивати, є: • налагодження добрих робочих стосунків, які враховують субординацію; • уважне слухання; • уникання упередженого ставлення; • об’єктивність; • створення можливостей для удосконалення та уточнення; • застосування повноважень та влади послідовно та професійно; • усвідомлення особистих сильних сторін та обмежень. Сприятливі та несприятливі фактори Проблеми, які часто виникають у процесі супервізії: • негативний досвід, який сприяє виникненню страху, неспокою та уникання; • одностороннє владне відношення; • відсутність можливостей вивільняти почуття; • неадекватно встановлені правила; • нерозв’язані конфлікти та напруга; • непорозуміння щодо рамок конфіденційності; • недостатня компетентність супервізора; • нестача у супервізора повноважень для змін; • неадекватний вибір супервізора для медіатора. Фактори, які сприяють вдалій практиці: • встановлення тісних взаємин; • розв’язання проблем незалежно від рівня складності; • чітке розуміння та погодження рамок конфіденційності; • побудова мотивації; • запровадження супервізії як позитивного досвіду; • визначення принципів та узгодження питань для обговорення; • планування засідань у ширшому контексті підтримки персоналу, ефективного використання ресурсів, навчанні на робочому місці та розвитку якісних систем для практики. Головна мета супервізії — поліпшувати якість роботи супервізованого. Цієї мети можна досягти, якщо чітко дотримуватися відповідних стратегій. По-перше, необхідно заохочувати та підтримувати медіатора, забезпечувати йому можливість розвивати професійні навички.

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

По-друге, важливо, щоб супервізор здійснював огляд процесу медіації та пропонував певні стратегії та дії. 9.8. Феномен професійного вигорання та способи його запобігання в медіатора Професійне вигорання Уперше термін вигорання запропонував Г. Фрейденбергер (G. Freudenberger) (1974) для позначення деморалізації, розчарування і повної втоми, які він спостерігав у працівників психіатричних установ. З часом цей термін почали використовувати для опису психологічних проблем у фахівців, які працюють у сфері охорони здоров’я, а, зрештою, у представників інших професій, діяльність яких пов’язана з наданням допомоги, роботою з людьми: менеджерів, вчителів, психологів, соціальних працівників. Функції цих професіоналів різні, але всіх об’єднує близький контакт із людьми, який, з емоційної точки зору, важко підтримувати тривалий час. До цієї групи професій слід віднести і роботу медіатора, який, працюючи з людьми в конфліктних ситуаціях, зазнає тривалого негативного впливу та стресу. На думку Г. Фрейденбергера, вигорання означає виснаження у професіоналів сфери соціальної допомоги, до якої входять також програми відновного правосуддя. Це виснаження супроводжується цинічною установкою: «Навіщо турбуватися? Це не має ніякого значення». За допомогою цього терміна дослідник описував психологічний стан здорових людей, які інтенсивно й тісно спілкуються з клієнтами в емоційно важкій атмосфері під час надання професійної допомоги. У практичній діяльності вигорання визначається як загальний стан працівників, які відчувають апатію або злість у результаті стресу та фрустрації під час виконання професійних обов’язків. Американська дослідниця К. Маслач (С. Maslach) (1997) називає вигорання ерозією цінностей, почуття власної гідності, духовності та сили волі. Вона вважає вигорання синдромом фізичного й емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативне ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття до клієнтів. К. Маслач підкреслює, що вигорання не є втратою творчого потенціалу чи реакцією на нудьгу, це емоційне виснаження, пов’язане з міжособистісними спілкуванням та взаємодією. Відновне правосуддя в Україні


131

Інший підхід до визначення поняття вигорання запропонували Дж. Корі (Corey G.) та М. Шнайдер Корі (Schneider Corey М.) (2003). На думку цих фахівців, вигорання — наслідок жорсткого, довготривалого стресу. Якщо стрес не було подолано своєчасно, він завершується вигоранням. Вигорання — наслідок фізичного, емоційного та розумового виснаження, яке спричинене тривалим стресом, пов’язаним з інтенсивною, довготривалою роботою з людьми. Вигорання виявляється через відчуття безпорадності, негативне ставлення до себе, роботи, життя, інших людей. У роботі К. Застроу (C. Zastrow) вигорання є третьою стадією реакції людини на стрес. При концептуалізації цього поняття К. Застроу посилається на праці Г. Сельє, який так називав цю стадію реагування на стрес. Застроу вважає перевагою такого визначення наявність можливості застосовувати стратегії управління стресом для запобігання та подолання вигорання. Кр. Літс (C. Leatz) (1993) поділяє думку Дж. Корі стосовно того, що вигорання є виснаженням, спричиненим довготривалим залученням в складні емоційні або стресові ситуації, при цьому наголошує, що явище вигорання пов’язане передусім з високими особистими сподіваннями щодо власної практики. Отже, причинами того, що спеціаліст змінює ставлення до предмета своєї діяльності і до себе самого, є нереалістичні очікування щодо роботи та завищені вимоги до себе. Сковхолт (Skovholt) (2001) називає вигорання «кровотечею особистості». Він розрізняє два види вигорання: вигорання значення (meaning burnout) та вигорання, яке стосується соціальної допомоги (caring burnout). Якщо консультант страждає на вигорання значення, догляд за іншими більше не складає сенс його життя, отже, він не розуміє, навіщо продовжувати свою роботу. Якщо консультант відчуває вигорання, пов’язане з соціальною допомогою, це означає, що професійні стосунки знесилюють, через виснаження у працівника більше не залишилося енергії. Вигорання — це стан вираженої втоми та емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності надання психологічної підтримки іншим, байдужим та негативним ставленням до колег та клієнтів, зниженням 3-4/2009

продуктивності, знеціненням поточних результатів та минулих досягнень, зменшенням відчуття самоактуалізації внаслідок хронічного стресу, фрустрації та особистісного конфлікту під час виконання професійних обов’язків (В. Полтавець). Симптоми вигорання Ознаки вигорання намагалися виявити різні автори. Деякі описані нижче симптоми можуть гостріше впливати на загальний стан працівника, інші, навпаки, можуть бути відсутніми. Це пов’язано з тим, що вигорання є індивідуальним процесом, а отже, і симптоми у кожного працівника — індивідуальні. Проте, незважаючи на особливості вигорання в кожному конкретному випадку, можна окреслити загальні симптоми. Багато ознак та симптомів вигорання відповідають виробленим особистістю дезадаптивним способам зняття стресу чи захисним механізмам. Упродовж деякого часу відповідні способи та механізми захисту можуть спрацьовувати. Проте якщо проблема, яка викликає незадоволення та фрустрацію, не вирішується — з часом з’являється вигорання. Кр. Літс (1993) основними симптомами вигорання називає фізичне, емоційне та психологічне виснаження. К. Маслач вважає виснаження першою реакцією на стрес. Ознаки вигорання вона поділяє на емоційне виснаження, деперсоналізацію і зниження особистих досягнень. Іншими складовими вигорання є цинізм (прохолодне, відсторонене ставлення до роботи) та безрезультатність (втрата працівниками впевненості у власній компетентності). К. Черніс (Cherniss С.), Г. Робертс (Roberts G.) (1997) називають фізичні, поведінкові та психологічні симптоми вигорання. Поведінкові зміни у людини, яка відчуває вигорання, бувають різними. Найпершим симптомом є відчуття того, що робота вже не приносить задоволення — працівник часто дивиться на годинник, у нього зникає бажання працювати. Він усамітнюється, уникає співробітників і клієнтів, відкладає зустрічі або запізнюється на них, часто відсутній на робочому місці. Фахівець здійснює лише формальні, ділові контакти, спілкується з клієнтами лише за необхідності, намагається знеособлювати клієнтів, вбачаючи в них тільки проблеми, що привели їх за допомогою до агенції. Працівник вважає, що безпечніше бути індиферентними, особливо якщо ситуація невизначена. З часом людина втрачає творчий підхід до розв’язання проблем та завдань — працівник працює довше, але його досягнення невеликі.


132

Зміни в почуттях виявляються у тому, що працівник відчуває (навіть якщо на це немає причини), наче його постійно переслідують невдачі, в яких він звинувачує себе. Неодмінно зростає незадоволеність собою і власним життям. Він відчуває фрустрацію, гнів та гіркоту. З’являється дратівливість без поважних причин, яка виявляється як на роботі, так і вдома. Потім ці почуття перетворюються на байдужість та відчуття безсилля змінити щось. Фахівець майже повністю виключає емоції зі сфери професійної діяльності. Людина вчиться працювати автоматично. Зміни в мисленні — з’являються думки про те, щоб залишити роботу. Працівник більше заклопотаний власними проблемами, аніж потребами клієнтів. Мислення стає ригідним. Ригідний працівник закритий до змін, адже це вимагає енергії й ризику, що є великою загрозою для виснаженої особистості. З’являються такі риси, як підозрілість і недовірливість, змінюється ставлення до клієнтів. Працівник не здатен уявити себе на місці клієнтів, співчувати та співпереживати. Тому починає розглядати їх як нові проблеми та джерела роздратування, а не як нові можливості. Клієнти сприймаються як предмети, об’єкти для маніпуляції, які навантажують своїми проблемами та потребами. Змінюються установки, принципи та система цінностей особистості. Працівник стверджує, що робота з клієнтами не цікава, не приносить задоволення, не має соціальної цінності. О. Белінський зазначає, що деякі працівники, навпаки, почувають себе надміру відповідальними за клієнтів. Тоді між працівником та клієнтом виникає тісний особистісний зв’язок, який посилюється, якщо клієнт є однолітком працівника або якщо вони мають схожі життєві цінності. Зміни фізичного стану передусім виявляються у загальному нездужанні та апатії без причини, а також психологічному дистресі (гніві, агресивності, депресії, проблемах із сном), порушенні психічного і соматичного здоров’я, сну, швидкій втомлюваності й виснаженні. Д. Міллер (1996) наголошує на існуванні суб’єктивних та об’єктивних діагностичних критеріїв вигорання. До суб’єктивних належать зниження самооцінки, відчуття професійної некомпетентності, незадоволеність роботою, множинні психічні та фізичні ознаки дистресу при відсутності соматичних і психічних хвороб. Об’єктивні індикатори вигорання стосуються зниження продуктивності праці. В. А. Винокур визначив та описав феномен внутрішнього когнітивного дисонансу, що спо-

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

стерігається в працівників, які зазнають тривалого професійного стресу. Він полягає в тому, що чим більш напружено працює людина, тим активніше уникає думок і почуттів, пов’язаних із внутрішнім вигоранням. Розвиткові цього стану сприяє низка факторів, серед яких: високий самоконтроль, особливо при вираженні негативних емоцій з прагненням їх придушити; раціоналізація мотивів своєї поведінки; схильність до підвищеної тривожності і депресивних реакцій, пов’язаних з недосяжністю «внутрішнього стандарту» і блокуванням у собі негативних переживань; ригідна особистісна структура. На думку К. Черніс, як і в людини, що страждає на вигорання, в організації виявляються різні симптоми цього явища, наслідком яких є: 1) висока плинність кадрів; 2) зниження залученості робітників у роботу; 3) пошук «цапа відбувайла»; 4) антагоністичний груповий процес і наявність парних угруповань; 5) незадоволення керівництвом, вияви безпорадності і безнадії; 6) відсутність співпраці між персоналом; 7) прогресуюче зниження ініціативи; 8) зростання незадоволеності роботою; 9) вияв негативізму щодо ролі чи функції організації. Стадії вигорання Синдроми вигорання протікають гостро, але формуються впродовж відносно тривалого часу. Перебіг процесу вигорання можна поділити на кілька стадій. Брюстер вважає, що вигорання має три стадії, а саме: 1) вигорання першого рівня, або попереджувальна стадія (помірні, нетривалі і випадкові ознаки цього процесу), якій можна зарадити нетривалим відпочинком чи перервою; 2) вигорання другого рівня триває довше, симптоми з’являються регулярно і надовго, складніше піддаються корекції; працівник може відчувати себе виснаженим після гарного сну і навіть після вихідних; піклування про себе вимагає додаткових зусиль; 3) вигорання третього рівня — виявлення хронічних симптомів, за якого розвиваються фізичні й психологічні проблеми; спроби піклуватися про себе не приносять результату, а професійна допомога не дає швидкого полегшення. На думку К. Маслач (1997), цей процес може включати також три стадії: Відновне правосуддя в Україні


133

1. перша — професіонал виснажений емоційно та фізично; 2. друга — розвиток негативного, цинічного і знеособленого ставлення до людей, з якими працює працівник (включно з колегами); 3. третя — повне вигорання, яке виявляється в повній відразі до усього на світі. На перших двох стадіях вигорання професіонал може відновитися, але, щоб «повернутися», йому необхідно або навчитися жити з тим, що є, або змінити ситуацію. Маслач пише про те, що повністю «вигоріла» людина, ймовірно, не зміниться, але для того, щоб категорично це стверджувати, необхідні додаткові дослідження. На думку Д. Міллера, основними стадіями вигорання є ентузіазм, стагнація, фрустрація та апатія. 1. Ентузіазм — намагання бути дуже корисним, надмірна ідентифікація себе з клієнтами, нереалістичні очікування від роботи. 2. Стагнація — зменшення очікувань до нормальних пропорцій, вихід особистої незадоволеності назовні. 3. Фрустрація — збільшення труднощів, поява невпевненості у власній компетенції, нудьга, зменшення толерантності та співчуття, початок уникання стосунків як механізм захисту. 4. Апатія — захист проти хронічної фрустрації шляхом демонстрування байдужості або депресії (пригнічення). Запобігання вигоранню: особистісний рівень Виокремлення стадій професійного вигорання, в свою чергу, визначає способи та методи профілактики його у спеціалістів, які працюють у галузі відновного правосуддя. На думку Г. Робертса, першим кроком у контролі за процесом вигорання є те, що людина бере на себе відповідальність за своє особисте переживання стресу та зобов’язує себе змінитися. Для цього їй необхідно виділити час та простір для відновлення енергії, виявити причини порушень та скласти план відповідних заходів. Д. Боргалт і М. Мелоч пропонують свій спосіб запобігання вигоранню на індивідуальному рівні. На їхню думку, необхідно усвідомлювати свої особисті потреби та мотиви у виборі професії; бути готовим розпізнати, зрозуміти проблеми реальності; визначити свою відповідальність на рівні організації; забезпечувати роботу супервізора чи консультанта та планувати періоди своєї активності з чітким визначенням часу для відпочинку. 3-4/2009

Запобігання вигоранню: організаційний рівень Водночас разом з індивідуальними техніками подолання стресу, які можуть використовувати медіатори, організації, які впроваджують програми медіації, також мають розробляти свою власну систему та процедуру для зниження рівня напруги та стресу залучених до роботи медіаторів. Приділяйте увагу організації роботи. Постійно оцінюйте свої можливості для зменшення факторів стресу, які впливають на роботу медіаторів чи викликають тривогу. Зокрема, потрібно слідкувати за тим, щоб медіатори мали всі необхідні інструменти та адекватну підтримку для виконання своєї роботи. Наприклад, мали доступ до приміщення, де можна проводити медіації, вільно орієнтувалися в тому, які документи потрібно заповнювати та де вони знаходяться, володіли необхідними для роботи навичками тощо. Наділіть медіаторів правом відмовлятись від роботи по конкретній справі. Забезпечте умови для того, щоб медіаторволонтер міг відмовитися проводити програму відновного правосуддя в конкретній справі чи на певний період без відчуття провини та без дорікань у «зраді». Організації повинні стежити за роботою медіаторів, а не чекати, коли волонтери почнуть відчувати дискомфорт від напруження чи втому. Забезпечуйте можливості проявити себе. Визначте види діяльності, які медіатори можуть виконувати, коли хочуть зробити перерву чи урізноманітнити свою роботу. Можна затвердити перелік видів таких робіт для медіаторівволонтерів. Наприклад, коли медіацію перенесено чи вона відміняється, а медіатор уже прийшов, то, можливо, він (вона) задовольниться чашкою чаю чи кави, а, можливо, йому (їй) буде цікаво виконати якусь корисну роботу для організації протягом години чи двох. Надавши такі можливості своїм медіаторам, ви виявите повагу до їхнього часу та потреб. Забезпечуйте регулярні перерви. Багато досвідчених медіаторів чи супервізорів часто залучені до роботи по справах та постійно почуваються немовби на сцені, оскільки повинні демонструвати «правильну» модель проведення медіацій своїм менш досвідченим колегам. Незважаючи на необхідність та корисність ролі супервізора, така діяльність потребує значних зусиль, оскільки постійно вимагає надання пояснень і консультації, наснаження інших. Слід давати можливість більш досвідче-


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

134

ним медіаторам робити перерви у своїй роботі. Корисно також надавати їм більше можливостей працювати по справах не лише з новими медіаторами, а й з досвідченими колегами чи самостійно. Це не тільки попередить вигорання супервізорів, а й допоможе їм у їхньому професійному зростанні. Прислухайтеся до медіаторів. Активно залучайте медіаторів до ухвалення рішень щодо поліпшення умов їхньої роботи чи то шляхом опитування, чи організації спільних зустрічей, чи наділення відповідними повноваженнями окремого «комітету». Медіатори краще можуть визначити джерело дискомфорту та напруги — ви можете довіряти своїм волонтерам щодо сприяння вирішенню питань поліпшення надання послуг та вдосконалення роботи організації. Сподіваємося, ці прості рекомендації забезпечать успішне функціонування програм відновного правосуддя у ваших організаціях та допоможуть оптимально організувати роботу з командою медіаторів. Зверніть увагу окремо на потреби волонтерів та штатних медіаторів (персонал). Персонал Працівники організацій, що впроваджують медіацію, часто намагаються зробити багато, маючи при цьому обмежені ресурси. Саме тому фрустрація, перенапруження та інші фактори, які призводять до емоційного вигорання, зазвичай супроводжують роботу персоналу цих організацій. Це зумовлює важливість впровадження та розвитку методів створення позитивного середовища, яке може підтримати. Наприклад, варто обміркувати політику визнання досягнень працівників, забезпечувати зміну видів діяльності, можливості для професійного розвитку, час для відпочинку та поновлення сил. Волонтери Запобігання вигоранню серед медіаторівволонтерів заслуговує на таку ж увагу, як і робота з персоналом. Усепереч поширеному уявленню, що волонтери, відчуваючи дискомфорт, можуть просто припинити діяльність на деякий час і таким чином уникнути вигорання, на практиці відбувається протилежне. Навіть організації, які мають змогу залучати достатньо медіаторів, у певних ситуаціях чи по певних категоріях справ або, коли графік роботи стає напруженим, надають перевагу «перевіреним» медіаторам. Водночас медіатори-волонтери часто відчувають напруження, пов’язане з потребою відмовити у роботі над тією чи іншою справою у випадку, коли вони отримали прямий запит від організації.

Питання для самоконтролю 1. Що таке Центр відновного правосуддя в громаді? 2. У чому полягає важливість інформаційних ресурсів? Які види інформаційних ресурсів використовуються для роботи з професіоналами? 3. Назвіть можливі шляхи співпраці між Центром відновного правосуддя та: а) судами; б) кримінальною міліцією у справах дітей; в) органами внутрішніх справ; г) органами прокуратури. 4. Які аспекти регулює угода про співпрацю? 5. Назвіть способи й особливості інформування сторін кримінальної ситуації про можливість участі у програмі медіації. 6. Які документи готує медіатор після завершення медіації для закриття справи? 7. Що означає компетентність медіатора в трансформативному підході? 8. Які завдання супервізора в програмах відновного правосуддя? 9. Що може спричинити стан вигорання у медіатора? 10. Назвіть симптоми вигорання, які можна спостерігати в організації. 11. Проаналізуйте можливі способи запобігання вигоранню в медіаторів. Література 1. 2.

3.

4.

5.

6. 7.

8. 9.

Безпальча Руслана. Центр відновного правосуддя в громаді // Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2007. — № 1. — С. 15–26. Горова А. Модель центру відновного правосуддя в громаді // Міжнародна конференція «Впровадження відновного правосуддя в Україні: висновки та перспективи»: Тез. док. і повід., 20–21 квітня 2006 р. — К.: УЦП, 2006. — С. 37–45. Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2005. — № 1-2, № 3, № 4. — Доступно на веб-сайті «Практика вирішення конфліктів»: <http:// commonground.org.ua> Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2007. — № 1, № 2, № 3, № 4. — Доступно на веб-сайті «Практика вирішення конфліктів»: <http:// commonground.org.ua> Відновне правосуддя в Україні. Щоквартальний бюлетень. — 2008. — № 1, № 2, № 3, № 4. — Доступно на веб-сайті «Практика вирішення конфліктів»: <http:// commonground.org.ua> Відновне правосуддя. Веб-сайт: <http://www.rj.org.ua> Козлов А. А. Супервизорство — необходимый элемент профессионализма в социальной работе // Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции, перспективы: Сб. науч. очерков. — М.: Флинта, 1998. Кулаков С. А. Супервизия в психотерапии. Учебное пособие для психотерапевтов и супервизоров. — СПб.: Медицинский центр С. П. Семенова «Вита», 2004. Лайша Т. Межведомственное взаимодействие в ювенальной юстиции на основе восстановительного похода Відновне правосуддя в Україні


135 // Міжнародна конференція «Впровадження відновного правосуддя в Україні: висновки та перспективи»: Тез. док. і повід., 20–21 квітня 2006 р. — К.: УЦП, 2006. — С. 77–79. 10. Организация и проведение программ восстановительного правосудия: Методическое пособие / Под ред. Л. М. Карнозовой и Р. Р. Максудова. — М.: МО Центр «Судебно-правовая реформа», 2006. 11. Посібник ведучого програм примирення. — К.: БО «Український Центр Порозуміння», 2004 12. Пособие ведущего программы примирения потерпевших и правонарушителей // Украинский центр согласия, 2005. 13. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 «Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» (зі змінами та доповненнями) від 26 червня 1981 р. 14. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» від 2 липня 2004 р. 15. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 21 «Про практику застосування судами заходів виховного характеру» від 22 грудня 1995 р. 16. Практика розв’язання конфліктів. Веб-сайт: <http:// commonground.org.ua> 17. Проект «Концепції законодавчого врегулювання застосування програм відновного правосуддя (медіації) у кримінальному судочинстві України». 18. Розвиток Центрів відновного правосуддя в громадах: Посібник. — К.: БО «Український Центр Порозуміння», 2007. 19. Розвиток Центрів відновного правосуддя в громадах: Посібник. — К.: БО «Український Центр Порозуміння», 2008. 20. Рекомендації з найкращих методів роботи ведучих програм відновного правосуддя, супервізорів та координаторів програм (звіт Групи з Навчання та Акредитаційної Політики, Великобританія) // Відновне правосуддя. — № 1. — 2008. — С. 41, 53–56. — черв. 21. Синдром «выгорания» и методики восстановления адаптации личности / Юрьева Л. Н., Семенихина В. Е., Семенихин Е. Е., Желтякова И. Н. // <http: www.madra. dp.ua> 22. Співпраця міліції та громади задля безпеки. Веб-сайт: <http://www.bezpekagromad.org.ua> 23. Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Навч. посіб. / За наук. ред. Л. І. Мороз. — К.: Вид. Паливода А. В., 2008. 24. Cherniss C. Профессиональное выгорание: беспокойство за работников и боссов растет // <http://edinorog. boom.ru> 25. Coulshed V. (1990). Management in Social Work, Macmillan Practical Social Work, Basingstoke. 26. Kadushin A. (1976). Supervision in Social Work, Colombia University Press, New York. 27. Leatz C. Career success/personal stress: how to stay healthy in a high-stress environment–McGraw-Hill, Inc., 1993. — 116–117 р. 28. Maslach C., Leiter M. The truth about burnout: how organizations cause personal stress and what to do about it. — San Francisco: Jossey-Bass Publishers, 1997. 29. Morrison T (1993). Staff Supervision in Social Care, Longman, London. 30. Payne C & Scott T (1982). Developing Supervision of Teams in Field and Residential Social Work, National Institute for Social Work, Paper 12, London. 3-4/2009

МОДУЛЬ 10. СОЦІАЛЬНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В ГРОМАДІ 10.1. Можливості соціального замовлення для розвитку програм відновного правосуддя Соціальне замовлення — комплекс заходів організаційно-правового характеру з розробки й реалізації соціальних проектів за рахунок бюджетних та інших коштів шляхом укладання соціальних контрактів на конкурсній основі. Розвиток соціальних проектів Конкурси соціальних проектів проводяться відповідно до статей 141–142 Конституції України, пункту 1 ст. 18 і ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законів України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», «Про об’єднання громадян», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про громадські молодіжні організації». Так, наприклад, Чернівецька міська влада впродовж кількох років підтримує організацію конкурсів соціальних проектів. У 2008 р. бюджет конкурсу склав 150 тис. грн, при тому що бюджет міської програми «Фінансова підтримка громадських організацій» у цілому становив лише 116 тис. грн. У 2007 р. громадські організації реалізували 8 соціальних проектів на загальну суму 100 тис. грн, а також змогли залучити 120 тис. грн додаткових, не державних, коштів для розв’язання вказаних проблем. Цей приклад свідчить про великі можливості та значний потенціал, який дозволяє реалізувати конкурентний підхід до надання соціальних послуг недержавними організаціями. Схожа практика спостерігається в містах Харкові та Києві, Одесі, Хмельницькій області та в інших областях. Концепція соціального замовлення ґрунтується на ідеї соціального контракту. Основний принцип її реалізації полягає у тому, що влада передає чи доручає виконання недержавним організаціям частини функцій, які вони, з огляду на ряд факторів, можуть виконувати краще. На користь того, що громадські організації є дієвими в наданні соціальних послуг, можна навести такі аргументи: вони дуже добре обізнані з потребами місцевих жителів, цільовою групою, особливостями громади та специфікою тієї


136

місцевості, в якій вони працюють. Громадські організації можуть залучати додаткові фінансові та людські ресурси (волонтерів) для надання послуг, є більш гнучкими та не мають такого бюрократичного ієрархічного апарату управління, як державні інституції. Під соціальним контрактом розуміють механізм для впровадження програм, орієнтованих на розв’язання основних проблем у соціальній сфері, зазвичай в рамках компетенції держави (або місцевої влади), за підтримки бюджетних коштів, шляхом грантів, субсидій або договорів, укладених на відкритій конкурентній основі (Дімітрова М., 2006). Концепція соціального контракту існує як практичне втілення принципу субсидарності, який є одним із центральних в організації систем соціального забезпечення багатьох європейських країн. Згідно з цим принципом, держава повинна підтримувати децентралізацію надання соціальних послуг, всіляко сприяючи розвиткові діяльності громадських та приватних організацій, що працюють на ринку соціальних послуг. Таким чином як центральна, так і місцева влада скорочують пряме надання соціальних послуг клієнтам, натомість фінансують громадські організації, а також здійснюють контроль за дотриманням вимог чи стандартів, яких мають дотримуватися надавачі послуг, здійснюють моніторинг виконання проектної діяльності, стежать за дотриманням якості послуг та використанням коштів, наданих для задоволення потреб користувачів. Дослідники зауважують, що практика розвитку соціальних контрактів є дієвим способом подолання централізації надання послуг та інституалізації, які в системі соціального забезпечення в Україні й досі залишаються визначальними. Очевидно, що питання створення мінімальних стандартів якості надання послуг в програмах відновного правосуддя є питаннями майбутнього, оскільки ця діяльність є інноваційною в Україні. Але, плануючи надання послуг із медіації, доцільно орієнтуватися на те, що ці послуги повинні відповідати таким характеристикам: • прийнятність (Acceptability) — послуги відповідають потребам клієнтів; • доступність (Accessibility) — послуги надаються в потрібний час і в потрібному місці; • відповідність (Appropriateness) — послуги надаються згідно з встановленими стандартами і є якісними; • компетентність (Competence) — навички та компетентність надавачів послуг відповідають послугам, що надаються;

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

• цілісність (Continuity) — надання послуг не переривається та координується між програмами, надавачами і різними рівнями надання соціальних послуг; • результативність (Effectiveness) — надання послуг досягає бажаних результатів та наслідків; • ефективність (Efficiency) — результати та наслідки дос