Відновне правосуддя та медіація у кримінальних справах
вплив програм відновного правосуддя полягає в тому, що вони стимулюють правопорушників взяти на себе реальну відповідальність за вчинені діяння, та відшкодувати хоча б певну частину, заподіяної ними шкоди. Зазвичай оточення правопорушника також мобілізується, щоб його/її підтримати, і таким чином запобігти скоєнню повторного злочину у майбутньому. Враховуючи мету та принципи відновного правосуддя, Рада Європи (членом якої є і Україна) у 1999 р. прийняла Рекомендацію «Про медіацію у кримінальних справах», щоб сприяти країнам-учасницям у питаннях становлення або подальшого розвитку практики медіації6. Європейський Союз зробив подальший крок, і в 2001 р. прийняв Основоположне рішення «Про становище жертв злочинів у кримінальному судочинстві», у відповідності до якого до 22 березня 2006 р.7 кожна держава – учасниця ЄС повинна була у своєму законодавстві закріпити можливість проведення медіації (одна з форм відновного правосуддя) у випадках вчинення злочинів. У липні 2002 р. Економічна та соціальна Рада ООН прийняла Резолюцію «Про основні принципи використання відновного правосуддя у кримінальних справах», яка закликала держави – учасниці ООН розробити стратегії та політику спрямовану на впровадження відновного правосуддя8. В Україні відновне правосуддя успішно розвивається з 2003 р., відтоді, коли благодійна організація «Український Центр Порозуміння» за підтримки Верховного Суду та Міністерства юстиції України розпочала перший пілотний проект у м. Києві. На даний час програми відновного правосуддя реалізуються у 9 областях України і при цьому застосовуються різні механізми передачі справ на медіацію – їх передають судді, прокурори, служби у справах дітей тощо. Завдяки позитивним результатам оцінки пілотного проекту, а також запровадженню правових реформ, як складової процесу євроінтеграції, Міністерство юстиції України розробило законопроекти, спрямовані на закріплення програм відновного правосуддя у законодавстві України. Однак і без законодавчих змін програми відновного правосуддя реалізуються на практиці в межах існуючого законодавства. Цінності, які несуть в собі ідеї відновного правосуддя, а також їх позитивний вплив на учасників кримінальної ситуації, не залишають байдужими працівників судових та правоохоронних органів щодо застосування цієї інновації у своїй практиці. № 3, листопад, 2007
На даний час понад 80 країн у всьому світі використовують принаймні одну із форм відновного правосуддя у боротьбі зі злочинністю; фактичне їх число ймовірно наближається до 1009. У багатьох із цих країн впровадження відновного правосуддя відбувається ще на експериментальній основі, та лише на рівні окремих територій чи судів, утім, спостерігається підвищення ролі деяких стратегій відновного правосуддя у боротьбі зі злочинністю у національному масштабі. Упродовж останніх двох десятиріч відбувався істотний розвиток самого визначення відновного правосуддя, у якому були відображені конкретні погляди практиків та теоретиків, а також відбувся зсув наголосу з самої процедури на результат. Загалом виникає питання: «Відновне правосуддя це практика чи філософія»? Як уже зазначалося вище відновне правосуддя – це радше концепція, а не спеціальний прийом чи метод розв’язання конфліктів, і саме в цьому і полягає причина відсутності повної одностайності щодо того, які складові слід включати у його визначення. Одне з найперших і широко визнаних визначень відновне правосуддя було запропоновано Тоні Маршаллом, де наголошується на тому, що «відновне правосуддя – це процес, відповідно до якого всі сторони учасники конкретного правопорушення зустрічаються для колективного вирішення питання, що робити з наслідками правопорушення та їх впливом на майбутнє10. Однак у такому визначенні взято до уваги лише процедурні характеристики, і не згадано про відновної складової. Як зазначає Джон Брейтвейт таке визначення «….не пояснює, що саме та кого слід відновлювати, а також не визначає основні цінності відновного правосуддя, які полягають у тому, щоб зцілити, а не завдати болю, у тому щоб надати морального уроку, у тому, щоб залучати громаду, а також у тому, щоб і спонукати саму громаду до проведення діалогу на основі поваги, у тому, щоб навчити усвідомлювати цінність прощення, відповідальності, вибачення та виправлення»11, наголошуючи при цьому, що 6
7 8 9
10 11
Розвиток медіації в Україні. Польсько-українська співпраця: Зб. статей / Наук. ред. І. А. Войтюк. – К.: «Артбюро», 2004. – С. 189. Там само. – С. 194. Див.: http://www.commonground.org.ua Van Ness D. An Overview of Restorative Justice Around the World. Report presented at the 11th United Nations Congress on Crime Prevention and Criminal Justice, Bangkok, 1825. – April, 2005. – P. 2. Marshall T. Criminal Mediation in Great Britain 19801996 // 4 (4) European Journal on Criminal Policy and Research. 1996. – P. 37. Braithwaite J. Restorative Justice and Responsive Regulation (Studies in Crime and Public Policy. Oxford: Oxford University Press Inc, 2002. – P. 11.
7