Page 1


Відновне правосуддя в Україні Засноване у 2005 році Видається щоквартально

Засновник: Український Центр Порозуміння 01133, м. Київ, Печерський узвіз 8, к. 7 Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 10427 від 21 вересня 2005 р.

Відповідальність за достовірність інформації несуть автори публікацій та рекламодавці

№ 3(7)’2007

Редакційна рада: Пилипчук П. П. – Голова ради, заступник Голови Верховного Суду України Ємельянова І. І. – заступник Міністра юстиції України Войтюк І. А. –

ректор Академії суддів України

Оніщук М. В. –

Голова Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права

Калашник Н. Г. – заступник Голови Державного Департаменту України з питань виконання покарань Лобач В. П. –

Передрук статей тільки з письмового дозволу редакції

Головний редактор: Владислава Каневська

заступник начальника Головного управління – начальник управління організації підтримання державного обвинувачення, Генеральна прокуратура України

Мачужак Я. В. – суддя Конституційного Суду України Міщенко С. М. – суддя Верховного Суду України

Підписно до друку 15.11.2007 Зам. 0608-1 Наклад 1300 прим. Дизайн, верстка та друк СПД-ФО Захаренко В.О. Тел.: (044) 331-50-49

Коваль Р. Г. –

Президент Українського Центру Порозуміння

Гірник А. М. –

керівник Центру соціальної психології та управління конфліктами Національного університету «Києво-Могилянська академія», професор

Ільковець Л. Б. – завідувач кафедри нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Академії прокуратури України


Редакційна колегія: Каневська В. Д. –

віце-президент Українського Центру Порозуміння, головний редактор

Землянська В. В. –

член правління Європейського Форуму з відновного правосуддя, кандидат юридичних наук

Фесенко І. М.–

заступник начальника Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронної діяльності та антикорупційної політики Міністерства юстиції України

Лавровська І. Б. –

старший консультант управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики Верховного Суду України

Прокопенко Н. М. – директор проектів Українського Центру Порозуміння Горова А. О. –

керівник департаменту інституційного розвитку та досліджень Українського Центру Порозуміння

Бік О. Я. –

Президент Фонду «Простір без конфлікту», кафедра соціальної роботи національного університету «Львівська політехніка»

Овчарова Г. Б. –

керівник проектів НДО «Молодь за демократію», м. Харків

Микитин Ю. І. –

НДО «Віра в майбутнє», м. Івано-Франківськ

Ягунов Д. В. –

доцент кафедри європейської інтеграції Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України

Капустянська Н. Г. – відповідальний секретар редакційної колегії

2

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


ЗМІСТ

ДО ЧИТАЧА Від редакційної ради та редакційної колегії ........................................................................................................................ 5

АКТУАЛЬНА ТЕМА В. Землянська Відновне правосуддя та медіація у кримінальних справах ............................................................................................ 6

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ Рекомендація № R (87) 18 Комітету Міністрів державам-членам щодо спрощення кримінального правосуддя ....................................................................................................................................................... 11 Рекомендація № R (2003) 21 Комітету Міністрів державам-членам «Про співпрацю в сфері попередження злочинності» ..................................................................................................................................... 17

ПОБУДОВА ПРАКТИКИ Створення в Україні Центрів відновного правосуддя в громадах: узагальнення досвіду................................. 24

ДОСВІД РЕГІОНІВ Н. Пилипів Опис випадку з Дрогобича ....................................................................................................................................................... 29

ДОСЛІДЖЕННЯ В. Сегедін Новітні підходи вимагають нових знань ............................................................................................................................. 31 О. Бугера Телевізійна продукція з елементами насильства та агресії: проблема впливу на протиправну поведінку неповнолітніх ........................................................................................................... 36

ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників (ЗКССНП) Канади: стислий виклад та історія питання .............................................................................................. 40

№ 3, листопад, 2007

3


ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД Досвід Канади щодо політики альтернативних заходів: робота відділу громадських послуг ........................ 53 Р. Мієнковска Деякі думки щодо медіації у Литві ...................................................................................................................................... 64 Дусіка Вуячіч-Річер, Ясна Гранчіч Відновне правосуддя та ініціативи щодо проведення медіації між жертвами та правопорушниками у Сербії та Чорногорії ................................................................................... 67

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ Іво Аертсен, Роберт Маккей, Криста Пелікан, Джоліен Віллемсенс, Мартін Райт Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі (розділи 2, 3, 4) ................... 70

4

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


ШАНОВНІ ЧИТАЧІ! аше чергове число бюлетеню «Відновне правосуддя в Україні» продовжує знайомити читачів із темою відновного правосуддя і практики його застосування, адже це відповідає сучасним тенденціям реформування кримінальної юстиції та політиці залучення представників громади до проблеми подолання та попередження злочинності. У рубриці «Законодавчі засади медіації та програм відновного правосуддя» ви знайдете Рекомендації Ради Європи державам-членам щодо можливих заходів по спрощенню кримінального правосуддя. Попри важливість спрощення процедур та дискреційне судове переслідування, важливим елементом цього процесу є саме налагодження співпраці між різними структурами (державними та недержавними) у кожній окремій громаді та у державі в цілому. Ключовими словами у цих рекомендаціях (їх додатково виділено у тексті) є «право ініціативи та участі», «сторони співпраці», «громадська безпека» та «попередження злочинності». Упроваджуючи не один десяток років відновне правосуддя, канадські фахівці аналізують власну політику запровадження альтернативних заходів та роботу відділу громадських послуг. Власне, одним з наслідків такої політики стало прийняття на державному рівні окремого закону, що опікувався б долею неповнолітніх правопорушників та визначав особливості процедур у кримінальному судочинстві. Недарма саме канадська система ювенальної юстиції стала прикладом для наслідування у кількох країнах Європи: Швейцарії, Литві, Латвії та ін. Зрештою, й Україна наразі теж ретельно вивчає цей досвід, щоб запозичити найкращі та найефективніші підходи і процедури. І, можливо, досвід Сербії та Чорногорії щодо впровадження програм примирення між потерпілими та правопорушниками стане нам теж у нагоді. Ніякі інновації неможливо запровадити без апробації, тому ми у кожному числі намагаємося представити й український досвід у сфері відновного правосуддя. У цьому числі, окрім опису конкретної ситуації, ще й невеликий анонс Посібника по створенню Центрів відновного правосуддя у громадах, що цілком базується на практиці кількох громадських організацій по створенню подібних центрів у своїх містах. Повну версію посібника очікуйте навесні 2008 року. Ґрунтовний підхід до справи, як завжди, демонструють науковці – пропонуємо у цьому числі два дослідження. Щоб правильно визначити акценти у курсі з відновного правосуддя для прокурорів, було проведено вивчення щодо поточної ситуації: обізнаності працівників прокуратури із особливостями примирних процедур, актуальність теми, перспективи використання у галузі. Інша болюча тема для дослідження – поширеність насильства у дитячому середовищі: чи є зв’язок між програмою телепередач та проявами агресивної та протиправної поведінки? У рубриці «Книжкова полиця» пропонуємо вам продовження книги «Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі». Розділ другий присвячено особливостям впровадження медіації і відновного правосуддя та необхідній для цього підтримці. Зокрема, подається аналіз вже відомої нашим читачам Рекомендації R(99) 19 про медіацію у кримінальних справах, узагальнення основних організаційних моделей, важливість місцевих громадських ініціатив. Розділ третій розповідає з чого ж власне починаються місцеві ініціативи, а у четвертому – розглядається питання хто ж і яким чином має бути залучений до діяльності програм відновного правосуддя. Окрема увага – ролі засобів масової інформації у формуванні громадської думки щодо програм примирення між потерпілими і правопорушниками. Сподіваємось, матеріали цього числа допоможуть вам краще зорієнтуватися в особливостях програм відновного правосуддя та надихнуть на подальші практичні кроки!

Н

Редакційна рада та редакційна колегія бюлетеня «Відновне правосуддя в Україні»

№ 3, листопад, 2007

5


АКТУАЛЬНА ТЕМА 6

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ ТА МЕДІАЦІЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

Віра ЗЕМЛЯНСЬКА член правління Європейського форуму з відновного правосуддя та медіації між потерпілими і правопорушниками, к.ю.н., LLM

итання злочину та покарання викликали серйозні дискусії в суспільстві ще задовго до того, як Ф. М. Достоєвський написав свій відомий твір. Як кримінальне правосуддя може сприяти не лише належному покаранню правопорушника, а також і його покаянню? Що слід зробити, аби компенсувати шкоду, заподіяну жертві? Як може громада сприяти реабілітації правопорушника? Чи може громада відіграти активну роль у процесі відновлення належного фізичного та емоційного стану жертви? Ці питання і нині не втратили актуальності, зокрема, коли йдеться про сферу відновного правосуддя нової моделі реагування на суспільно небезпечне діяння, спрямованої на збалансування потреб потерпілого, правопорушника1 та громади2. Починаючи з 80-х років XX ст., для багатьох країн відновне правосуддя стало істотною складовою системи кримінального правосуддя. Практика відновного правосуддя поширена як у Європі, так і далеко за її межами, зокрема, в Австралії, Новій Зеландії, Канаді, Південній Африці та Сполучених Штатах. Впровадження відновного правосуддя є пріоритетним компонентом світової політики, спрямованої на

П

забезпечення модернізації кримінального правосуддя, і воно знайшло своє відображення у законодавстві багатьох країн як новий та сучасний підхід до системи кримінального судочинства3. Результати останніх теоретичних та практичних досліджень4 свідчать про те, що впровадження програм відновного правосуддя допомагатиме кримінальному судочинству краще справлятися з виконанням своїх завдань у тих сферах, що стосуються задоволення потреб жертви, підвищення відповідальності правопорушника за його/її дії, зменшення рецидивізму та страху перед злочинами у громаді. Злочин набуває свого власного обличчя лише тоді, коли правопорушники дізнаються про наслідки їхніх злочинних дій у житті конкретної людини, а жертва отримує можливість висловити свої думки ї почуття саме тому, хто їх має почути, а також отримати відповіді на ті запитання, на які може відповісти лише той, хто скоїв злочин5. Це сприяє покращенню фізичного та емоційного стану жертви, а також зменшує страх ревіктимізації (повторно стати жертвою). Крім того, потужний позитивний 1

2

3

4

5

Для спрощення сприйняття в статті використовується частіше узагальнене слово правопорушник, а не злочинець, оскільки мова йде не лише про українське кримінальне право та процес. Aertsen I., Mackay R., Pelican C., Willemsens J. and Wright M. Rebuilding Community Connections – Mediation and Restorative Justice in Europe. Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2004. – P. 9. Aertsen I., Mackay R., Pelican C., Willemsens J. and Wright M. Rebuilding Community Connections – Mediation and Restorative Justice in Europe. Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2004. – P. 16. Umbreit M. S. Mediation of Criminal Conflict: An Assessment of Programmes in Four Canadian Provinces. St Paul: The Centre for Restorative Justice and Mediation, 1995; Latimer, Dowden and Muisse, D. The Effectiveness of Restorative Justice Practices: A MetaAnalysis. Ottawa: Research and Statistics Division of Department of Justice of Canada, 2001; Wright M. Restorative Justice: For Whose Benefit?, in The European Forum for VictimOffender Mediation and Restorative Justice (ed). VictimOffender Mediation in Europe: Making Justice Work.Leuven: Leuven University Press, 2001. Price M. Personilizing Crime: Mediation Produces Restorative Justice for Victims and Offenders, 2001, http://www.commonground.org.ua

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Відновне правосуддя та медіація у кримінальних справах

вплив програм відновного правосуддя полягає в тому, що вони стимулюють правопорушників взяти на себе реальну відповідальність за вчинені діяння, та відшкодувати хоча б певну частину, заподіяної ними шкоди. Зазвичай оточення правопорушника також мобілізується, щоб його/її підтримати, і таким чином запобігти скоєнню повторного злочину у майбутньому. Враховуючи мету та принципи відновного правосуддя, Рада Європи (членом якої є і Україна) у 1999 р. прийняла Рекомендацію «Про медіацію у кримінальних справах», щоб сприяти країнам-учасницям у питаннях становлення або подальшого розвитку практики медіації6. Європейський Союз зробив подальший крок, і в 2001 р. прийняв Основоположне рішення «Про становище жертв злочинів у кримінальному судочинстві», у відповідності до якого до 22 березня 2006 р.7 кожна держава – учасниця ЄС повинна була у своєму законодавстві закріпити можливість проведення медіації (одна з форм відновного правосуддя) у випадках вчинення злочинів. У липні 2002 р. Економічна та соціальна Рада ООН прийняла Резолюцію «Про основні принципи використання відновного правосуддя у кримінальних справах», яка закликала держави – учасниці ООН розробити стратегії та політику спрямовану на впровадження відновного правосуддя8. В Україні відновне правосуддя успішно розвивається з 2003 р., відтоді, коли благодійна організація «Український Центр Порозуміння» за підтримки Верховного Суду та Міністерства юстиції України розпочала перший пілотний проект у м. Києві. На даний час програми відновного правосуддя реалізуються у 9 областях України і при цьому застосовуються різні механізми передачі справ на медіацію – їх передають судді, прокурори, служби у справах дітей тощо. Завдяки позитивним результатам оцінки пілотного проекту, а також запровадженню правових реформ, як складової процесу євроінтеграції, Міністерство юстиції України розробило законопроекти, спрямовані на закріплення програм відновного правосуддя у законодавстві України. Однак і без законодавчих змін програми відновного правосуддя реалізуються на практиці в межах існуючого законодавства. Цінності, які несуть в собі ідеї відновного правосуддя, а також їх позитивний вплив на учасників кримінальної ситуації, не залишають байдужими працівників судових та правоохоронних органів щодо застосування цієї інновації у своїй практиці. № 3, листопад, 2007

На даний час понад 80 країн у всьому світі використовують принаймні одну із форм відновного правосуддя у боротьбі зі злочинністю; фактичне їх число ймовірно наближається до 1009. У багатьох із цих країн впровадження відновного правосуддя відбувається ще на експериментальній основі, та лише на рівні окремих територій чи судів, утім, спостерігається підвищення ролі деяких стратегій відновного правосуддя у боротьбі зі злочинністю у національному масштабі. Упродовж останніх двох десятиріч відбувався істотний розвиток самого визначення відновного правосуддя, у якому були відображені конкретні погляди практиків та теоретиків, а також відбувся зсув наголосу з самої процедури на результат. Загалом виникає питання: «Відновне правосуддя це практика чи філософія»? Як уже зазначалося вище відновне правосуддя – це радше концепція, а не спеціальний прийом чи метод розв’язання конфліктів, і саме в цьому і полягає причина відсутності повної одностайності щодо того, які складові слід включати у його визначення. Одне з найперших і широко визнаних визначень відновне правосуддя було запропоновано Тоні Маршаллом, де наголошується на тому, що «відновне правосуддя – це процес, відповідно до якого всі сторони учасники конкретного правопорушення зустрічаються для колективного вирішення питання, що робити з наслідками правопорушення та їх впливом на майбутнє10. Однак у такому визначенні взято до уваги лише процедурні характеристики, і не згадано про відновної складової. Як зазначає Джон Брейтвейт таке визначення «….не пояснює, що саме та кого слід відновлювати, а також не визначає основні цінності відновного правосуддя, які полягають у тому, щоб зцілити, а не завдати болю, у тому щоб надати морального уроку, у тому, щоб залучати громаду, а також у тому, щоб і спонукати саму громаду до проведення діалогу на основі поваги, у тому, щоб навчити усвідомлювати цінність прощення, відповідальності, вибачення та виправлення»11, наголошуючи при цьому, що 6

7 8 9

10 11

Розвиток медіації в Україні. Польсько-українська співпраця: Зб. статей / Наук. ред. І. А. Войтюк. – К.: «Артбюро», 2004. – С. 189. Там само. – С. 194. Див.: http://www.commonground.org.ua Van Ness D. An Overview of Restorative Justice Around the World. Report presented at the 11th United Nations Congress on Crime Prevention and Criminal Justice, Bangkok, 1825. – April, 2005. – P. 2. Marshall T. Criminal Mediation in Great Britain 19801996 // 4 (4) European Journal on Criminal Policy and Research. 1996. – P. 37. Braithwaite J. Restorative Justice and Responsive Regulation (Studies in Crime and Public Policy. Oxford: Oxford University Press Inc, 2002. – P. 11.

7


АКТУАЛЬНА ТЕМА відновне правосуддя передбачає відновлення належного фізичного та емоційного стану жертви, правопорушника та громади12. У визначенні відновного правосуддя Організації Об’єднаних Націй, прийнятої у 2002 р., знайдено баланс між двома критеріями відновного правосуддя – його процедурою та результатом. У ньому зазначається, що «Програма відновного правосуддя визначається, як будьяка програма, в межах якої використовуються відновні процеси та мають на меті досягнення відновного результату»13. Прийняте ООН визначення містить терміни «відновний процес та відновний результат». «Відновний процес» означає будь-який процес, у межах якого жертва та правопорушник, і за необхідності, інші особи, члени громади, на яких вплинув злочин, разом беруть активну участь у вирішенні питань, що виникли у результаті його скоєння. «Відновний результат» означає угоду, досягнуту в результаті відновного процесу, зокрема, це може бути «репарація, реституція, виконання громадських робіт, спрямованих на задоволення потреб окремої особи або групи осіб, та визначення обов’язків сторін, а також реінтеграція жертви та правопорушника»14. На нашу думку, в основу принципів відновного правосуддя покладено такі п’ять ключових положень: • пріоритетність надання підтримки та забезпечення зцілення жертви/потерпілого. У програмах відновного правосуддя цей принцип забезпечується шляхом особливої уваги почуттям потерпілої сторони, особливостям процесу, що запобігають вторинній віктимізації жертви та ін.; • правопорушники несуть відповідальність за їхні дії, але ж не в розумінні покарання, а в розумінні усвідомлення наслідків власної поведінки та активних дій з боку правопорушника, спрямованих на виправлення завданої шкоди; • активна участь у розв’язанні ситуації всіх осіб, на яких вплинула подія злочину. Це означає, що правопорушник та особи, які потерпіли та зазнали прямого впливу від злочинних дій правопорушника, за їхнього бажання, повинні отримати можливість безпосередньої участі у реагуванні на такі злочинні дії: оцінити наслідки та вплив злочину на їх власне життя, визначити найбільш дієві шляхи виправлення цих наслідків та запобігання повторення такого у майбутньому та нарешті 8

виконання (або підтримка у виконанні) досягнутих домовленостей; • громада сприяє реінтеграції жертви та правопорушника – це один з найбільш важливих принципів відновного правосуддя, що сприяє ефективному попередженню вчинення повторних злочинів (особливо у ситуації соціального сирітства неповнолітніх правопорушників)! У таких випадках координатор програми намагається залучити представників громади, що є небайдужі до життя дитини, та спроможних надати йому підтримку тим чи іншим шляхом; • запобігання повторного вчинення злочину у майбутньому. Будь-яка програма відновного правосуддя має своїм завданням не лише реагування на злочин, а й розуміння існуючих причин того, що трапилось. Тому, ведучий програми (медіатор) обов’язково повинен сприяти своїми запитаннями обговоренню цього питання у процесі та визначення можливих шляхів усунення факторів (у житті правопорушника), що сприяли вчиненню злочинних дій. • добровільність участі у відновному процесі всіх зацікавлених сторін. Будь-який процес відновного правосуддя буде ефективним лише тоді, коли сторони беруть у ньому участь через власне рішення доцільності такого підходу. Навіть коли суд, або прокурор, або слідчий приймає рішення про спрямування справи на програму відновного правосуддя, координатор або ведучий програми повинен переконатися у добровільної згоді всіх приймати у ній участь. У разі відсутності подібної згоди з боку правопорушника або потерпілої сторони15 (або у разі невизнання правопорушником своєї відповідальності за скоєне) ведучий повинен припинити програму та поінформувати про це орган системи правосуддя, що прийняв рішення про ініціювання програми відновного правосуддя. Отже, основу відновного правосуддя становить усвідомлення того, що злочин несе шкоду потерпілим, а також осмислення необхідності несення правопорушником відповідальності за те, що було ним або нею скоєне. Таким чином, відновне правосуддя передбачає активне залу12 13 14 15

Там само. Див.: http://www.commonground.org.ua Там само. Існують деякі програми відновного правосуддя (наприклад, у Канаді), де у разі відмови потерпілої сторони все одно програма може відбутися за участю т. зв. «сурогатної жертви». Як правило, це представник/представниця громади, що зазнали схожої шкоди у минулому, та за власним бажанням сприяють іншим правопорушникам (у програмах відновного правосуддя) зрозуміти можливі наслідки їхньої поведінки для жертв їх власних злочинних дій.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Відновне правосуддя та медіація у кримінальних справах

чення жертв, правопорушників та інших осіб, що зазнали впливу злочинних дій, а також громади до процесу правосуддя. Зрештою, відновний процес спрямований не на покарання, а на залагодження стосунків, відновлення належного порядку в громадах та реінтеграцію правопорушників у суспільство з метою запобігання скоєння правопорушень у майбутньому.

Медіація між потерпілими та правопорушниками Суть медіації (від англ. мediation – посередництво) полягає в організації зустрічей потерпілого і правопорушника по справах, які передаються із правоохоронних та судових органів у разі, якщо злочинець визнав факт вчинення ним злочину. Вона є спробою досягнення добровільного порозуміння (примирення) між потерпілим і правопорушником з метою відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди за допомогою неупередженої, підготовленої для розв’язання конфлікту особи – медіатора. Медіатори не судді і не арбітри. Вони не мають права нав’язувати сторонам своє бачення проблеми чи варіант рішення. Головна мета медіаторів – допомогти сторонам дійти порозуміння. Вони ставлять запитання, допомагають сторонам висловитись та почути один одного, обговорити наслідки того, що сталося в атмосфері поваги та безпеки, керують процесом так, щоб сприяти досягненню згоди щодо найкращих шляхів виправлення завданої шкоди, а укладена угода була б реальною для виконання. Найважливішою перевагою цього способу розв’язання конфліктів є те, що обидві сторони мають можливість висловити не тільки свої очікування, а й почуття і відчуття. Тут нічого не засуджується і не нав’язується згори. Кожне прийняте рішення вимагає згоди обох сторін. Господарями медіаційного процесу є відповідно самі сторони. Медіатор сприяє їм, щоб сторони були дійсно задоволені, тобто, щоб відшкодування постраждалому було для нього достатнім і водночас було реальним для винуватого. Він піклується про те, щоб сторони були процедурно задоволені, тобто, щоб процедура проведення медіаційного процесу була для них прийнятною – щоб сторони були переконані у незаангажованості, нейтральності медіатора і довірчому характері розмов. Крім цього, медіатор дбає, щоб сторони були психологічно задоволені – щоб вони були переконані, що вони самі вирішують свою подальшу долю, а після медіації почуваються значно краще, ніж перед нею. № 3, листопад, 2007

Такі зустрічі можуть стати визначною подією в житті обох сторін. Потерпілий має право ставити всі хвилюючі питання, він може висловити свої почуття та дати зрозуміти правопорушнику, що він пережив унаслідок злочину, і як це змінило його життя. Крім цього, потерпілий має можливість зрозуміти: що значить злочин для того, хто його вчинив. Оскільки потерпілий зустрічається безпосередньо з винною особою, його пануючі стереотипи переглядаються, а страх зменшується. У потерпілого з’являється можливість не тільки одержати компенсацію, а й безпосередньо взяти участь у рішенні щодо її характеру. Таким чином, програма медіації створює умови для виявлення почуттів, обміну інформацією та відшкодування збитків, повертаючи при цьому потерпілим від злочину, почуття впевненості і відчуття контролю над ситуацією. Водночас правопорушники мають можливість побачити в жертвах реальних людей. Вони дізнаються про наслідки свого злочину «з перших вуст», що призводить до нового погляду на попередні стереотипи і спроби самовиправдання. Таким чином, правопорушникам надається шанс конкретними діями поновити справедливість, а також, якщо будуть до цього готові, висловити розкаяння і просити вибачення16. Загалом медіацію не можна назвати легкою справою. Багатьом правопорушникам важко бачити реальні наслідки їхнього діяння. Тим не менш, медіація становить для них сприятливу нагоду взяти на себе справжню відповідальність за свої дії шляхом укладення (за допомогою медіації) угоди з потерпілим, щоб у реально можливий спосіб відшкодувати, завдані збитки17. Марті Прайс вказує на те, що відшкодування шкоди може бути як грошовим, так і символічним. Останнє може означати виконання певних робіт для потерпілого, виконання громадських робіт, або інші види діяльності чи вчинки, які дозволяють відновити справедливість між жертвою та правопорушником18. Також під час медіації досить часто приймаються рішення щодо попередження повторного скоєння злочину у майбутньому, наприклад, шляхом надання правопорушникові лікування від наркотичної або алкогольної залежності. Існують кілька видів медіації: пряма медіація, яка означає безпосередню зустріч сторін, та непряма (або «човникова медіація»), коли медіа16

17 18

Зер Х. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание. – М.: Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – С. 188. Price M. Personilizing Crime: Mediation Produces Restorative Justice for Victims and Offenders, 2001, http://www.commonground.org.ua Там само.

9


АКТУАЛЬНА ТЕМА тори передають інформацію від однієї сторони до іншої. Останній варіант може сприяти укладенню угоди, але навряд чи допоможе отримати почуття співпереживання, яке, власне, становить дуже цінну характеристику медіації19. Медіація між потерпілими та правопорушниками – це найпоширеніша форма відновного правосуддя у Європі. Інколи її називають «Програмою примирення між потерпілими та правопорушниками». Втім, між цими поняттями існує різниця. Медіація між потерпілими та правопорушниками в основному спрямована на досягнення примирення шляхом діалогу, підкреслюючи відновлення належного емоційного та фізичного стану жертви, відповідальність правопорушника та відшкодування шкоди. Програми примирення між потерпілими та правопорушниками також проводяться шляхом медіації, однак, як про це пише МкКолд, вони в основному, спрямовані на зцілення «ран» та відновлення належних взаємин між людьми20. Взаємодія медіаторів та працівників органів прокуратури на досудовому етапі має надзвичайно важливе значення для розвитку цього

10

інноваційного підходу в Україні загалом. Саме прокурор є ключовою фігурою на досудовому етапі кримінального судочинства і саме він здійснює нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Слід зазначити, що медіація не є альтернативою процедурі кримінального переслідування особи, а лише допоміжним засобом у кримінальному процесі.

19

20

Aertsen I., Mackay R., Pelican C., Willemsens J. and Wright M. Rebuilding Community Connections – Mediation and Restorative Justice in Europe. Strasbourg: Council of Europe Publishing, 2004. – P. 1819. Fellegi B. ‘Explaining Impact of Restorative Justice: the ‘4Way Interaction’ of Morality, Neutralisation, Shame and Bonds’. Thesis submitted for the degree of M. Phil in Criminology, University of Cambridge, Institute of Criminology. 2004. – P. 13.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Принята Комитетом министров 17 сентября 1987 года Комитет министров, в соответствии с условиями статьи 15b) Устава Совета Европы, напоминая, что цель Совета Европы заключается в достижении более прочного единства его членов; учитывая, что совместные действия по ускорению и упрощению уголовного правосудия должны соответствующим образом учитывать требования, изложенные, в частности, в статьях 5 и 6 Европейской конвенции о защите прав человека; принимая во внимание увеличение количества уголовных дел, передаваемых на рассмотрение судов, и особенно дел, влекущих мягкие наказания, проблемы, вызываемые продолжительными сроками уголовного разбирательства; учитывая, что промедление в борьбе с преступлениями умаляет авторитет уголовного права и влияет на надлежащее отправление правосудия; учитывая, что задержки в отправлении уголовного правосудия можно устранить не только благодаря выделению конкретных ресурсов и способам их использования, но и также более четкому установлению приоритетов в проведении уголовной политики, с точки зрения как формы, так и существа, путем: — применения принципа дискреционного судебного преследования; — использования следующих мер, когда речь идет о наказании за малозначимые и массовые преступления: — так называемых суммарных процедур, № 3, листопад, 2007

— внесудебного урегулирования органами, компетентными в уголовных делах, и другими правоприменяющими органами, в качестве возможной замены уголовному преследованию, — так называемых упрощенных процедур; — упрощения обычных судебных процедур; принимая во внимание выводы совещания министров юстиции Европейских стран, состоявшегося в Монтрё 10 сентября 1981 года, рекомендует правительствам государств-членов, с учетом собственных конституционных принципов или правовых традиций, принять все необходимые меры для применения изложенных ниже принципов:

I. Дискреционное судебное преследование а) Принцип дискреционного судебного преследования 1. Следует внедрить принцип дискреционного судебного преследования или расширить его применение, когда это позволяет историческое развитие и конституция государств-членов; в противном случае для этой цели следует разработать соответствующие меры. 2. Полномочия отказаться от судебного преследования и прекратить его по дискреционным причинам должны быть закреплены в законе. 3. Решение об отказе от уголовного преследования в соответствии с этим принципом принимается только тогда, когда судебные власти имеют достаточные свидетельства вины.

ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

РЕКОМЕНДАЦИЯ № R (87) 18 КОМИТЕТА МИНИСТРОВ ГОСУДАРСТВАМ-ЧЛЕНАМ ОТНОСИТЕЛЬНО УПРОЩЕНИЯ УГОЛОВНОГО ПРАВОСУДИЯ

11


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ 4. Этот принцип должен применяться на определенной общей основе, такой, как общественные интересы. 5. Компетентный орган при осуществлении этих полномочий должен руководствоваться, исходя из своего внутреннего права, в частности, принципом равенства всех граждан перед законом и индивидуальным подходом в уголовном правосудии, и особенно: — тяжестью, характером, обстоятельствами и последствиями преступления; — личностью обвиняемого; — возможным приговором суда; — воздействием приговора на обвиняемого; и — состоянием потерпевшего. 6. Отказ от судебного преследования или его прекращение могут быть безусловными и ограничиваться предупреждением или внушением или иметь место при соблюдении подозреваемым определенных условий, таких, как примерное поведение, выплата денежных сумм, компенсация потерпевшему или прохождение испытательного срока. 7. Когда рассматривается вопрос об условном отказе от судебного преследования или его условном прекращении, должно быть получено согласие подозреваемого. При отсутствии такого согласия судебный орган должен в обязательном порядке возбудить уголовное дело против подозреваемого, если только этот орган, по различным причинам, не вынесет решение отказаться от обвинения. Отказ опротестовать решение о принятой мере или выполнение необходимого условия по смыслу пункта 6 могут рассматриваться как согласие. Следует установить правила, обеспечивающие, чтобы такое согласие давалось свободно, со знанием фактов, и не подлежало никаким ограничениям. 8. В целом отказ от судебного преследования или его прекращение может быть временным до истечения сроков, установленных законом для преследования, или окончательным. 9. В случае условного прекращения прекращение преследования может быть окончательным, если соответствующее лицо выполнило свои обязательства. Это решение должно квалифицироваться как осуждение и приниматься по обычным правилам, касающимся, в частности, включения в криминологическое досье, только тогда, когда подозреваемый признает свою вину. 12

10. Когда это возможно, решение об отказе от судебного преследования или его прекращении должно доводиться до сведения потерпевшего. 11. Потерпевший должен иметь возможность добиваться возмещения причиненного ему вреда со стороны правонарушителя в гражданском или уголовном суде. 12. В уведомлении подозреваемого нет необходимости, если решение принимается в виде простого постановления о невозбуждении уголовного дела. б) Меры, преследующие ту же цель, что и дискреционное судебное преследование Государства, которые в силу своего исторического развития и своей конституции применяют принцип обвинения публичного характера, должны внедрить или расширить использование мер, которые, хотя и отличаются от дискреционного судебного преследования, тем не менее преследуют аналогичную цель, и прежде всего: i) количество дел, в которых возбуждение судебного преследования оговаривается определенными условиями, должно быть увеличено, в частности, когда общественные интересы не являются доминирующим фактором, а основанием для судебного преследования может быть просьба или согласие потерпевшего; ii) закон должен предоставлять судьям право условно приостанавливать судебное преследование или прекращать его в случаях и в соответствии с процедурами, аналогичными тем, которые применяются судебными органами в рамках системы дискреционного преследования.

II. Суммарные процедуры, внесудебное урегулирование и упрощенные процедуры a) Исключение из категории уголовных преступлений правонарушений, не носящих по своей сути опасного характера, и применение к ним суммарных процедур 1. Страны с правовыми системами, в которых проводятся различия между административными правонарушениями и уголовными преступлениями, должны принять меры с целью исключить из категории уголовных преступлений правонарушения, особенно массовые правонарушения, затрагивающие дорожное движение, налоговое и таможенное законодательства, при условии, что они по своей сути не носят опасного характера. 2. При рассмотрении правонарушений, в которых фактический элемент преобладает над ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Рекомендация № R (87) 18 Комитета Министров государствам-членам

моральным (умысел совершить правонарушение), все государства должны прежде всего применять суммарные процедуры или письменное судопроизводство, не прибегая к услугам судьи. 3. При этом не должны применяться меры физического принуждения, особенно заключение под стражу. 4. Назначаемые таким образом меры наказания должны носить прежде всего материальный характер, а их определяемый законом размер должен обычно фиксироваться или устанавливаться в виде единовременной выплаты. Мера наказания, влекущая за собой ограничение или лишение прав, за исключением меры в виде лишения свободы, может назначаться в случаях, предусмотренных законом. 5. Такие материальные санкции могли бы исполняться на месте чиновником, зарегистрировавшим правонарушение, или впоследствии доводиться до сведения подозреваемого компетентным административным или судебным органом, а с учетом большого количества подобных правонарушений для исполнения санкций могли бы применяться методы автоматизированной обработки данных. 6. Подобная процедура, которую следует трактовать как предложение, должна применяться при условии явно выраженного или молчаливого согласия, причем оплата штрафа или иное исполнение санкции равносильно соглашению. В случае молчаливого согласия при уведомлении должны недвусмысленно гарантироваться все права уведомляемого лица. 7. Согласие с таким предложением или его соблюдение должно исключать любое судебное преследование за совершение одних и тех же правонарушений (ne bis in idem). 8. Такая процедура не должна нарушать права подозреваемого на передачу его дела для рассмотрения в судебном органе. б) Внесудебное урегулирование 1. В зависимости от своих конституционных положений государства-члены должны пересматривать свое законодательство, касающееся внесудебного урегулирования, для того, чтобы орган, компетентный в уголовных вопросах, и другие правоприменяющие органы могли на этой стадии обеспечивать возможность внесудебного урегулирования споров, особенно при малозначимых правонарушениях, исходя из следующих принципов: № 3, листопад, 2007

2. Законом должны предусматриваться условия, которые соответствующие органы могут поставить перед подозреваемым, а именно: i) выплата денежной суммы государству или государственной или благотворительной организации; ii) возмещение причиненного в результате уголовного правонарушения вреда и восстановление прав потерпевшего; iii) предоставление потерпевшему соответствующей компенсации либо до урегулирования, либо в качестве его составной части. 3. Компетенция соответствующих органов относительно внесения такого предложения и категории правонарушений должны определяться законом. Соответствующий орган должен иметь право, в интересах подозреваемого, пересматривать свое предложение, если он будет уведомлен о возможных возражениях подозреваемого. 4. Соответствующие органы должны определить обстоятельства, при которых они имеют право на внесудебное урегулирование, разработать руководящие принципы и составить таблицы тарифов за внесудебное урегулирование для того, чтобы обеспечить максимальное соблюдение принципа равенства перед законом. Для этого целесообразно опубликовать в каком-либо печатном издании указанные обстоятельства, руководящие принципы и таблицы тарифов. 5. Подозреваемый правонарушитель, который не хочет принимать предложение о внесудебном урегулировании, всегда должен иметь полную свободу пренебречь данным предложением или отказаться от него. 6. Согласие подозреваемого правонарушителя на внесудебное урегулирование и соблюдение им соответствующих условий делает окончательным отказ от права на судебное преследование. 7. Органы должны публиковать ежегодные доклады об осуществлении ими своих полномочий в области внесудебного урегулирования споров, не раскрывая при этом личности подозреваемых правонарушителей. в) Упрощенные процедуры во второстепенных случаях, признанных таковыми с учетом обстоятельств дела 1. В случае правонарушений, которые признаны второстепенными ввиду обстоятельств дела, когда относящиеся к делу факты представляются установленными и нет сомнений в том, что обвиняемый является лицом, совершившим 13


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ правонарушение, можно прибегать к упрощенным процедурам, т. е. к письменному производству, осуществляемому судебным органом, который, минуя этап слушания дела, принимает решения, равнозначные приговорам, например, выносит постановление об административном наказании. 2. Постановление об административном наказании должно содержать положения, обеспечивающие надлежащее уведомление обвиняемого о последствиях его согласия с этим постановлением. Оно должно ясно и со всей определенностью доводиться до его сведения, причем обвиняемому должно предоставляться достаточно времени, чтобы проконсультироваться с адвокатом, если он того пожелает. 3. Санкции, предусматриваемые процедурой вынесения постановления об административном наказании, должны ограничиваться денежным штрафом и лишением прав и должны исключать тюремное заключение. 4. Согласие обвиняемого на такую процедуру может быть ясно выраженным или молчаливым и, как таковое, должно означать, что постановление равносильно приговору, вынесенному в обычном порядке со всеми вытекающими отсюда юридическими последствиями (применение принципа ne bis in idem, возможность принудительных санкций, внесение соответствующих записей в уголовное досье). 5. Несогласие обвиняемого с постановлением об административном наказании, не требующее мотивировки, должно в силу самого факта несогласия делать постановление недействительным и означать необходимость применения обычной процедуры, при этом не запрещается применение принципа reformatio in peius. 6. Помимо процедуры вынесения постановления об административном наказании есть и другая возможность избежать слушания дела. Она возникает тогда, когда правонарушитель просит о применении альтернативной меры наказания, при этом государственный обвинитель не должен иметь возражений против такой процедуры, а судья должен признать удовлетворение такой просьбы целесообразным.

III. Упрощение обычных судебных процедур a) Судебное расследование до и в ходе слушания дела 1. Расследование, проводимое судебным органом до передачи дела в суд, когда такое расследование имеет место, служит своего рода 14

гарантией для подзащитного, но не является общепринятой или обязательной практикой. 2. Такое предварительное судебное расследование должно проводиться тогда, когда оно представляется целесообразным для завершения дела и последующего установления виновности или невиновности подозреваемых. 3. Целесообразность предварительного следствия определяется судебным органом с должным учетом расследования, проведенного полицией, серьезности и сложности дела и того обстоятельства, оспаривает ли установленные факты обвиняемый. 4. Предварительное расследование должно проводиться в таком порядке, чтобы исключить все излишние формальности и, в частности, избежать официального заслушивания показаний свидетелей в случаях, когда обвиняемый не оспаривает факты. 5. Если соответствующий судебный орган не считает целесообразным проведение предварительного расследования, то дело должно быть передано непосредственно в суд. 6. В правовых системах, предусматривающих судебное расследование, возможность непроведения такого расследования должна подкрепляться соответствующими гарантиями на трех этапах: — на этапе полицейского расследования судебный орган должен руководить действиями полиции и контролировать их, а права подозреваемого должны учитываться в более полной мере; — на этапе возвращения подозреваемых под стражу по завершении полицейского расследования и до того, как они предстанут перед судом, все действия подобного рода во всех случаях должны контролироваться одним или несколькими независимыми судьями; — на этапе слушания дела в суде судьи должны иметь возможность проводить во время слушания окончательные расследования для подтверждения обоснованности предъявленных обвинений и в случае необходимости поручать независимому судебному органу доследование. 7. Когда это допускается конституционноправовой традицией, должна применяться процедура «признания вины», согласно которой подозреваемый правонарушитель должен в начале процесса выступить в суде с публичным заявлением о том, признает ли он обвинения против себя, или аналогичные процедуры. В таких случаях суд должен иметь возможность ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Рекомендация № R (87) 18 Комитета Министров государствам-членам

б) Процедура слушания в суде 1. Законодательство каждого государствачлена должно поощрять объединение уголовного судопроизводства против одного и того же обвиняемого, независимо от факта совершения преступления во избежание вынесения нескольких решений различными судами. 2. Процедура слушания должна предусматривать возможность отмены всех излишних формальностей. В частности, необходимо предусмотреть, что объявление разбирательства недействительным по процедурным основаниям возможно только при строго определенных обстоятельствах, когда процедурные требования могут причинить реальный ущерб интересам защиты или обвинения. 3. Государства-члены должны рассмотреть вопрос о предоставлении своим судам возможности, по крайней мере в случае нетяжких преступлений и с учетом возможной меры наказания, слушать дела и выносить по ним решения в отсутствие обвиняемого, при условии, что он должным образом информирован о дате слушания и о своем праве иметь адвоката или иное лицо, представляющее его интересы.

щитный возвращен под стражу для рассмотрения конкретного дела. 2. Если все выступления в ходе разбирательства записываются на магнитную ленту или если они не дают никаких новых фактов в дополнение к тем, что уже зафиксированы в деле, протоколы дела должны ограничиваться минимумом и состоять только из кратких отчетов. 3. Если это разрешается конституцией и если решение суда касается второстепенных дел или если стороны согласны с этим, суд следует освободить от требования выносить письменное решение, и он должен лишь зафиксировать свое постановление в материалах дела. 4. В остальных случаях, когда необходимо письменное решение, такое решение должно содержать только ту информацию, на которой настаивают стороны, а также информацию, предназначенную для апелляционного суда и иностранных властей, которым, возможно, придется приводить решение в исполнение, а именно: основания дела, определение вины и, если необходимо, меры наказания и компенсации пострадавшим сторонам. Что касается процедуры расследования фактов и заявлений сторон, то в приговоре должны просто упоминаться страницы дела, письменные заключения, представленные сторонами, письменное резюме или материалы процесса, записанные на магнитную ленту. 5. Если существуют правила зачитывания приговоров in extenso на публичных слушаниях, то эти правила должны быть гибкими, например они должны разрешать судебному присутствию, а если суд заслушивается коллегией судей, то одному из последних, даже в отсутствие непредседательствующих судей, оглашать только ту часть решения, которая касается определения вины, меры наказания и компенсации. 6. Уведомления о письменных решениях и судебных повестках должны вручаться простым и быстрым способом, в том числе по почте; при необходимости этот порядок должен предусматривать требование о том, чтобы в начале разбирательства обвиняемый указал свой официальный адрес, на который ему могли бы высылаться все сообщения и уведомления до завершения процесса.

в) Отчеты о судебном разбирательстве и упрощенная процедура вынесения судебных решений 1. Решения суда должны приниматься в пределах строго ограниченных сроков, если подза-

г) Состав и специализация судов 1. Как правило, состав суда, насколько это позволяют конституционно-правовые традиции государств-членов, должен определяться с надлежащим учетом тяжести, характера, юридико-

полностью или частично отказываться от следствия и непосредственно рассматривать личные качества правонарушителя, приговор и, когда это уместно, решать вопрос о компенсации. 8. i) Процедура «признания вины» должна осуществляться в суде на открытом слушании; ii) правонарушитель должен признать обвинение против него; iii) до вынесения приговора правонарушителю согласно процедуре «признания вины» судья должен иметь возможность выслушать обе стороны в деле; 9. В случаях, когда расследование в ходе слушания дела продолжается, оно, назависимо от желания обвиняемого признать свою вину, должно ограничиваться теми действиями, которые абсолютно необходимы для установления фактов с учетом действий, уже произведенных до суда. В частности, по мере возможности следует избегать заслушивания свидетелей, которые уже дали свои показания в судебном органе.

№ 3, листопад, 2007

15


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ технических деталей и сложности вменяемого в вину правонарушения. 2. Когда в слушании участвует коллегия профессиональных судей, количество судей должно быть сведено к минимуму, а если сложность дела позволяет, то в слушании должен участвовать один судья. 3. Если речь идет о суде присяжных, то такой суд должен проводиться только в случае тяжких преступлений определенного типа. Процесс должен быть организован таким образом, чтобы облегчить задачу присяжных, а в начале их совещания судья обязан предельно ясно объяснить им вопросы, требующие решения, и закон, касающийся рассматриваемого дела. 4. Когда присяжными заседателями или коллегией адвокатов или же заседателями-непрофессионалами вместе с профессиональными судьями определяется степень вины, решение должно приниматься простым или квалифицированным большинством без каких бы то ни было требований в отношении единогласия.

16

5. К делам, связанным с экономическими преступлениями, при которых получение доказательств является технически весьма сложной задачей, должны привлекаться должностные лица и судьи, имеющие соответствующую подготовку, знания и опыт. 6. Если это допускается конституцией, то при необходимости такие дела должны рассматриваться теми прокурорскими, следственными, а, возможно, и судебными органами, которые специально учреждены или организованы для решения трудных вопросов, вызванных внутренней природой и сложностью этих дел. 7. Прокурорские, следственные и судебные органы, нуждающиеся в помощи экспертов, должны пользоваться помощью специалистов в таких областях, как психология, медицина, психиатрия, бухгалтерский учет, экономика, финансы и судебная медицина в достаточном объеме для того, чтобы противостоять растущей технической изощренности преступлений и обеспечивать сбор доказательств.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


РЕКОМЕНДАЦИЯ № REC (2003) 21 КОМИТЕТА МИНИСТРОВ СОВЕТА ЕВРОПЫ ГОСУДАРСТВАМ-ЧЛЕНАМ «О СОТРУДНИЧЕСТВЕ В ОБЛАСТИ ПРЕДУПРЕЖДЕНИЯ ПРЕСТУПЛЕНИЙ» (24 сентября 2003 года) (неофициальный перевод) Перевод на русский язык Берестнева Ю.Ю. (источник – www.rada.gov.ua)

Комитет Министров в соответствии с положениями статьи 15b Устава Совета Европы, считая, что целью Совета Европы является усиление единства среди его членов в целях защиты и продвижения идеалов и принципов, являющихся их общим наследием; признавая, что при использовании исключительно традиционных форм уголовной юстиции и правоприменительных мер недостаточно эффективно снижаются уровень и влияние современных связанных с преступлениями проблем и продолжают появляться новые виды преступлений по всей Европе; считая, что подобная ситуация с преступностью и растущая озабоченность по поводу связанных с преступлениями проблем способствуют усилению чувства небезопасности у многих Европейцев, которое в исключительных случаях может быть связано с потерей доверия к властям, праву и правоприменительным органам и которое может вызвать нетерпимость, нигилизм и ксенофобию; считая также, что исследования доказали, что наряду с традиционными подходами потенциально эффективным и рентабельным является развитие и реализация стратегии предупреждения преступлений, в которой участвовали бы местные органы и общественность; напоминая о Заключительной декларации Второго саммита глав государств и правительств Совета Европы, принятой в Страсбурге 10 и 11 октября 1997 г., в соответствии с которой «Совету Европы оказана полная поддержка в целях увеличения доли его участия в установлении единства, стабильности и безопасности в Европе»; № 3, листопад, 2007

учитывая Рекомендацию № R (83) 7 об участии общественности в политике предупреждения преступлений, Рекомендацию № R (87) 19 об организации предупреждения преступлений, Рекомендацию № R (96) 8 о политике предупреждения преступлений в Европе в переходный период, Рекомендацию № R (2000) 20 о значении раннего психосоциального вмешательства для предупреждения формирования личности преступника; учитывая Рекомендацию CLRAE 36 (1997) о преступности и небезопасности в городах Европы, а также Рекомендацию CLRAE 80 (2000) о преступности и небезопасности в городах Европы: роль местных органов; учитывая Рекомендацию Парламентской ассамблеи 1531 (2001) о безопасности и предупреждении преступлений в городах: установление Европейского наблюдения; напоминая о Венской декларации о преступности и правосудии Десятого конгресса ООН по предупреждению преступлений и обращению с преступниками (апрель 2000 года); учитывая результаты работы Европейского форума по безопасности в городах и, в частности, Неапольский манифест о безопасности и демократии (декабрь 2000 года); напоминая о выводах Совета Европы на встрече в Тампере по поводу создания зоны свободы, безопасности и правосудия (1999 год), а также об организации Европейской сети предупреждения преступлений (2001 год); учитывая Руководящие принципы предупреждения преступлений ООН (2002 года) и центральную роль признанных ими партнерств; учитывая опыт, накопленный во все большем числе стран, развивавших и применявших в течение последнего десятилетия мало- или широкомасштабные программы и проекты предупреждения преступлений; 17


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ веря, что эффективный превентивный подход к снижению уровня преступности и причиняемого преступлениями вреда должен включать установление сотрудничества между основными субъектами на всех уровнях – национальном, региональном и местном, – чтобы в кратко-, средне- и долгосрочном периоде пытаться справиться с причинами и благоприятными условиями развития преступности, чтобы снизить риск для потенциальных потерпевших и, соответственно, способствовать высокому уровню жизни путем повышения общественной безопасности, рекомендует правительствам государствчленов: 1. признать, что ответственность за предупреждение преступлений должна быть разделена в обществе и что сотрудничество является практическим средством разделения данной ответственности и объединения различных ресурсов; 2. обеспечить, чтобы законодательство допускало, но не препятствовало сотрудничеству, и принять во внимание предложенное новое законодательство и правила, чтобы оказать влияние на сотрудничество в области предупреждения преступлений; 3. улучшить информирование политиков, руководителей, исполнительных органов, частных юридических лиц, общественности и средств массовой информации о разнообразии причин и последствий совершения преступлений; о деятельности по предупреждению преступлений, основанной на разделении ответственности и интересов среди разных людей и учреждений; и о сотрудничестве как о средстве объединения ответственности для реализации или поддержки данных действий; 4. учитывая разделение полномочий и ответственности в обществе, обеспечить, чтобы меры по сотрудничеству соответствующим образом подкреплялись консультациями, участием граждан, ответственностью перед населением и профессиональной подотчетностью, выступающими как система сдержек и противовесов для предотвращения злоупотреблений; и чтобы обмен информацией между различными сотрудничающими сторонами соответствовал принципам защиты прав человека, включая защиту личных сведений; 5. определить сферы государственной политики и практики, которые обычно подходят для сотрудничества в области предупреждения преступлений, и учреждения, отвечающие за данные сферы (например, система правоприменения и уголовной юстиции, социальное обеспе18

чение, занятость, здравоохранение, образование, культура и градостроительство); 6. в частности, изучить масштаб и определить конституционные и практические пределы привлечения к сотрудничеству в области предупреждения преступлений официальной системы правосудия (уголовного и другого); 7. определить масштаб и пределы привлечения к сотрудничеству в области предупреждения преступлений на местном и национальном уровне частного сектора, будь то «зонтичные» организации или индивидуальные компании; 8. чтобы избежать вигилантизма и социального нигилизма, определить границу между тем, что соответствует, и тем, что не соответствует коллективным инициативам со стороны граждан, являющимся формой «социального контроля»; 9. принять меры для установления и развития сотрудничества на разных уровнях (международном, национальном, региональном и местном), обеспечить, чтобы они были хорошо распланированы, соответствовали Конституции и уровню современных требований, способствовали более эффективному и приемлемому сотрудничеству в области предупреждения преступлений; 10. признать, в частности, необходимость привлечения к деятельности по предупреждению преступлений местных органов и местных сообществ в соответствующей Конституции форме, предоставив им в данной сфере право инициативы и участия; (виділення наше. – Ред.) 11. поддерживать выделение ресурсов, достаточных для установления и поддержания сотрудничества, а также для повышения его эффективности и рациональности; развивать соответствующие финансовые структуры и правила для объединения ресурсов с эффективной системой сдержек и противовесов; 12. прогнозировать последствия, которые могут повлечь новые технологии и социальные и экономические изменения для развития преступности, и в то же время признавать позитивное и негативное влияние, которое они могут оказать на деятельность по предупреждению преступлений и сотрудничество в данной сфере, и принимать соответствующие меры; 13. признать, что видение, философия понятия сотрудничества и риторика по данному вопросу должны сопровождаться практическими мероприятиями, если необходимо достигнуть практических результатов в области предупреждения преступлений; ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Рекомендация № REC (2003) 21 Комитета Министров Совета Европы государствам-членам

14. поощрять мотивацию, обучение и подготовку персонала, мобилизацию и наделение полномочиями социальной ответственности частных и государственных учреждений, добровольцев и обычных гражданских участников; 15. собирать и предоставлять надежные и обоснованные знания и сведения и упростить процесс обмена практическим опытом и знаниями между участниками деятельности по предупреждению преступлений, соблюдая профессиональную тайну и принцип защиты информации; 16. способствовать проведению научных исследований и оценке осуществления, результатов и законности сотрудничества в области предупреждения преступлений; 17. поощрять развитие систематичной и точной научной базы по вопросам сотрудничества; распространять и применять данные знания на национальном и международном уровне; поддерживать основанный на доказательствах, инновационный, эволюционный и направленный на улучшения подход, который можно приспособить к изменениям характера связанных с преступлениями проблем, социальных условий и законодательства; Считает, что для целей настоящей Рекомендации должны применяться следующие определения: – «сотрудничество» – способ повысить эффективность достижения общей цели путем принятия общей ответственности и объединения ресурсов различными агентами, будь то государственные или частные агенты, коллективные или индивидуальные. Сотрудничающие стороны стремятся к совместным действиям без потери их профессиональных качеств, без неприемлемого или незаконного злоупотребления полномочиями или интересами, без устранения их подотчетности; – «предупреждение преступлений» означает вмешательство в причины преступных деяний и соответствующих проблем в целях уменьшения риска их совершения, а также их оценку и серьезность их потенциальных последствий; – «общественная безопасность» означает состояние, при котором люди, в группах или отдельно, в достаточной степени избавлены от ряда реальных и воспринимаемых рисков, связанных с совершением преступлений и проступков; в достаточной степени могут самостоятельно справиться с данными рисками, если они все-таки присутству№ 3, листопад, 2007

ют; или, если они не могут самостоятельно справиться с ними, в достаточной степени защищены от последствий данных рисков, чтобы вести нормальную культурную, социальную и экономическую жизнь, применять свои умения, быть здоровыми и получать соответствующие услуги; – «сотрудничающие стороны» – такие лица, коллективные либо индивидуальные, которые могут совместно вмешиваться, прямо или косвенно, в причины преступных деяний и соответствующих проблем либо лица, которые могут облегчить такое вмешательство; (виділення наше. – Ред.) и призывает правительства государств-членов применять следующие директивы при исполнении вышеперечисленных рекомендаций:

Руководящие принципы I. Создание благоприятных условий для сотрудничества 1. На национальном уровне правительства должны принять меры и скоординировать свои инициативы для развития и проведения в жизнь политики и стратегии предупреждения преступлений и общественной безопасности (например, создавая национальные советы по предупреждению преступлений, принимая национальные программы по предупреждению преступлений, и т. д.). 2. Правительства должны также упростить осуществление подобной координации политическими органами на региональном и местном уровнях. 3. Необходимо агитировать за установление и поддержание сотрудничества как за важный способ достижения данной координации путем объединения материальных ресурсов и четкого определения ответственности. 4. Соответственно, должна быть признана необходимость политической поддержки партнерств, что должно получить отражение в попытках создать и сохранить политические, правовые и/или структурные условия для беспрепятственной деятельности партнерств. 5. Координация политических усилий и инициатив, а также стратегическое планирование являются требованием, которое не ограничивается моментом начала сотрудничества; она должна проводиться на постоянной основе, чтобы была возможность выработать решение появляющихся проблем, а в некоторых случаях даже предсказанных проблем. 19


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ 6. Должна быть признана необходимость сбалансировать институциональные, правовые и финансовые изменения с устойчивостью и среднесрочной стабильностью, которые требуются для сотрудничества при его осуществлении, чтобы утвердиться и быть эффективным; это особенно важно в случаях, когда задачи сотрудничества по своему характеру являются долгосрочными. 7. Необходимо общее признание того, что меры по сотрудничеству должны сопровождаться нововведениями, напряжением творческих сил, некоторой долей риска, а правовая система должна предусматривать больше позволений, чем жестких предписаний, чтобы способствовать адаптации к местным обстоятельствам и изменяющимся условиям и прогрессу. 8. Установлению сотрудничества на практическом уровне могут способствовать такие средства, как развитие модельных процессуальных кодексов, протоколы соглашений или договоров об исполнении особых инициатив и в соответствующих случаях назначение оплачиваемых координаторов. 9. Необходимо расширять сети учреждений и увеличивать число лиц, заинтересованных в предупреждении преступлений, так как это может оказаться полезным для партнерств. 10. Условия, способствующие успешному сотрудничеству, предполагают тесные связи между сотрудничающими сторонами и распорядительными органами. До сих пор лучшая практика направлена на создание правовой и/или структурной системы (например, советы по предупреждению преступлений, договоры о сотрудничестве и совместной деятельности, создание объединенных рабочих групп и т. д.). 11. Власти на соответствующих уровнях (обычно национальном или региональном) должны разрабатывать эффективные схемы материального обеспечения, включая: финансирование деятельности; образование органов по проведению экспертизы или информационных центров удачной практики, учреждений подготовки персонала; составление программ подготовки и оценку проектов, деятельности по сотрудничеству и сотрудничающих сторон. 12. Важно учитывать разнообразие значений слова «общество» и способов его связи с преступлениями и их предупреждением. 13. Чтобы поддерживать жизнеспособность и эффективность сотрудничества необходимо следить за будущими международными и национальными изменениями, которые могут повли20

ять на сотрудничество в целом и на индивидуальные сотрудничающие стороны. II. Установление сотрудничества 14. Необходимо принимать во внимание период существования партнерства от создания до возможного прекращения им своей деятельности. 15. Сотрудничающие стороны могут объединяться различными способами и на разных стадиях периода определения и решения связанных с преступлениями проблем. 16. При установлении сотрудничества необходимо четко определить характер связанной с преступлением или беспорядками проблемы, которую надо решить, и выяснить, существуют ли и могут ли быть улучшены подходящие методы предупреждения; а после этого рассмотреть: – может ли какое-либо существующее учреждение или партнерство (проведя необходимую корректировку) взять на себя ответственность за решение проблемы; – необходимо ли создание нового учреждения; и – необходимо ли создание нового партнерства. 17. Распространение партнерств, выполняющих одинаковые функции, может быть неэкономным и даже вредоносным. Если обнаружится совпадение функций разных партнерств, необходимо принять конструктивные меры для решения данной проблемы. 18. Критерии отбора круга потенциальных сотрудничающих сторон должны соотноситься с целями партнерства и включать: – их компетенцию и другие ресурсы, включая в соответствующих случаях способности к руководству; – их доступ к информации; – территорию, охватываемую ими (то есть, охватывают ли они необходимые вид и площадь территории); – их приемлемость/легитимность для исполнения данной роли, включая некоторую независимость; – их готовность к сотрудничеству на основании соответствующего равновесия экономических или организационных полномочий и квалификации сотрудничающих сторон; – соответствующее равновесие между независимостью и заинтересованностью, как в политическом мире, так и в частном секторе; – близость целей сотрудничества и существующей у них ответственности; ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Рекомендация № REC (2003) 21 Комитета Министров Совета Европы государствам-членам

– наличие у них достаточной корпоративной, профессиональной и личной мотивации взять на себя ответственность; – их возможности приспосабливаться к новым способам исследования работы как на начальном этапе существования партнерства, так и в дальнейшем. 19. Партнерства также должны рассматривать возможность ограниченного участия или участия ad hoc других лиц и организаций, которые могут оказать поддержку их деятельности, например, спонсировать отдельные мероприятия или поделиться своим опытом и дать совет. 20. Необходимо признать, что для эффективного сотрудничества требуется доверие сотрудничающих сторон друг к другу, или рост их доверия, а для этого необходимо время и специальные усилия (это одна из причин того, что политика неоднократного установления краткосрочного сотрудничества может быть менее эффективной, хотя и более гибкой, чем политика однократного установления долгосрочного сотрудничества). Компромисс в данной ситуации может быть найден, если наряду с установлением долгосрочного сотрудничества заключать дополнительные гибкие краткосрочные соглашения о сотрудничестве. 21. Необходимо признать, что на местном, региональном и национальном уровнях возможно принимать ряд альтернативных мер по сотрудничеству; различные меры применяются в зависимости от характера связанных с преступлениями проблем и в соответствии с различными обстоятельствами. Какая-либо одна мера или один стандарт не годятся для всех ситуаций. 22. Организационная основа сотрудничества должна быть определена следующим образом (однако, в цели данного списка не входит установление строгой последовательности, пункты в нем не расположены в порядке значимости): – первоначальный анализ связанных с преступлениями проблем должен проводиться насколько возможно тщательно; – основываясь на результатах данного анализа, необходимо рассмотреть как возможность принятия немедленных мер, так и возможность разработки стратегии решения конкретной проблемы; – необходимо договориться об общих целях уменьшения числа связанных с преступлениями проблем и определить соответствующий критерий, свидетельствующий об успешности выполнения поставленных целей (это № 3, листопад, 2007

– –

– –

необходимо для контроля за эффективностью сотрудничества и для оценки результатов сотрудничества); в соответствующих обстоятельствах необходимо уделить некоторое внимание всем видам превентивного вмешательства, которыми могут воспользоваться сотрудничающие стороны; но в остальных случаях сотрудничающие стороны могут принимать решения о подходящих предупредительных мерах только, если они уже применяются; вопрос финансирования текущих расходов (как накладных расходов, например, на аренду недвижимости, так и расходов на осуществление деятельности по предупреждению преступлений) должен быть тщательно изучен, так как опыт показывает, что сотрудничающие стороны могут потратить слишком много времени на поиски источников финансирования; необходимо рассмотреть вопрос финансирования независимой оценки; необходимо рассмотреть вопрос о периоде, на который создается партнерство – короткий, средний или долгий срок; первоначально поставленные цели могут быть легко или быстро достижимыми, чтобы продемонстрировать эффективность и успешность деятельности, а также вдохновить сотрудничающие стороны, дать им мотивацию и привлечь со стороны спонсоров; необходимо установить распорядок работы, включая процедуру обмена информацией и знаниями в рамках сотрудничества и вне его, а также процедуру принятия решений и разрешения возможных конфликтов между сотрудничающими сторонами. Однако, как правило, должна быть принята соответствующая позиция по вопросу о том, должны ли сотрудничающие стороны пытаться заранее определить внутренние проблемы и подготовить соответствующие процедуры или они просто должны стремиться к разрешению проблем по мере их возникновения; индивидуальная компетенция каждой сотрудничающей стороны должна быть четко определена и ограничена (необходимо избегать должностной путаницы), должна быть дана оценка потребностей в первоначальной подготовке; должны быть составлены/приняты этические стандарты; должна быть определена общая терминология; 21


ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ МЕДІАЦІЇ ТА ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ – должны быть обсуждены взаимные ожидания сотрудничающих сторон; – необходимо добиться от сотрудничающих организаций признания своих обязательств; – необходимо договориться о справедливом и надлежащем распределении расходов (финансирование, численность и стаж работников, использование недвижимого имущества и т. д.), и в соответствующих случаях необходимо предусмотреть процедуру разрешения любых споров, которые могут возникнуть; – необходимо определить структуру партнерства, в том числе рассмотреть достоинства двухуровневой организации с разделением на рабочую группу и группу планирования, назначить оплачиваемых координаторов, оценить общее соотношение между численностью оплачиваемых и добровольных членов, а также между учреждениями-членами, финансируемыми из разных источников; – число сотрудничающих сторон должно соответствовать масштабу поставленных перед ними целей и практическим соображениям сотрудничества (слишком большое число сотрудничающих сторон может быть нерациональным без специальных договоренностей по вопросу упрощения сотрудничества); – необходимо развивать основные правила взаимодействия со средствами массовой информации, разработать и применить стратегию рекламы партнерства в средствах массовой информации. III. Осуществление и поддержание сотрудничества 23. Необходимо предпринять усилия для сохранения всех благоприятных условий, созданных в соответствии с вышеупомянутым разделом «Установление сотрудничества», и таким образом контролировать их. 24. Необходимо принять хорошую практику управления для пересмотра, корректировки целей, методов, плана деятельности и т. д., а также для контроля за ними. 25. Необходимо принять меры для обеспечения минимальной (или оптимальной) текучести кадров в партнерстве, чтобы максимально увеличить эффективность (сохраняя общий фонд знаний) и поддерживать доверие. 26. Необходимо осуществлять подготовку работников партнерства, чтобы обеспечить преемственность на должностях и облегчить адаптацию к дальнейшим изменениям в деятельности и организации партнерства. 22

27. Постоянно растет необходимость соблюдать и поощрять как политическую, так и профессиональную составляющие мер по сотрудничеству в области предупреждения преступлений, одновременно пытаясь четко разграничить их, например, путем принятия этических норм и правил. 28. Необходимо общее соглашение о принципах определения приоритетов при установлении сотрудничества, а также административные и демократические механизмы их реализации. 29. Правильный обмен информацией между членами разных партнерств должен быть упрощен посредством составления протоколов, соответствующих принципу защиты информации, законодательству о неприкосновенности личности и правах человека и, в частности, должностным обязанностям индивидуальных сотрудничающих сторон, особенно обязанности соблюдать профессиональную тайну. 30. Необходимо осуществлять постоянный контроль за непредвиденными расходами, возникающими при проведении мер по сотрудничеству, особенно при изменении обстановки. Необходимо развивать механизмы проведения пересмотра вопросов о расходах и принятия решений на основании установленных фактов после консультации со всеми организаторами партнерства, то есть сотрудничающими сторонами и другими лицами, имеющих отношение к деятельности по сотрудничеству. IV. Связи с другими партнерствами и с остальной частью общества 31. Для получения поддержки со стороны коллег и для передачи новых перспектив и идей другим организациям-членам и соответствующим профессиональным группам необходимо активно осуществлять связи между партнерствами и их организациями-членами. 32. Сотрудничающие стороны должны работать со средствами массовой информации и общественностью, чтобы обеспечить постоянное одобрение сотрудничества и деятельности по сотрудничеству, для этого они могут, в частности, предоставлять отчеты о ходе исполнения конкретных мер, о результатах данных мер и о результатах внешней оценки. 33. Сотрудничающие стороны должны рассмотреть возможность использования как традиционных, так и новых средств массовой информации для коммуникации между сотрудничающими сторонами, с организаторами партнерства и с общественностью. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Рекомендация № REC (2003) 21 Комитета Министров Совета Европы государствам-членам

34. Национальные организации должны выступить инициаторами принятия четких стандартов обеспечения качественного содержания информации на своих интернет-сайтах, в особенности, при предоставлении достоверной информации о деятельности партнерств. 35. Следует информировать административные и политические органы о деятельности партнерства, чтобы те могли оказывать последним постоянную поддержку. 36. Каждое партнерство должно осуществлять горизонтальные связи с другими партнерствами для обмена информацией и идеями. V. Прекращение сотрудничества 37. Сотрудничество может быть прекращено по нескольким причинам, например: – достижение целей, для которых оно устанавливалось; – криминогенная ситуация и связанные с преступлениями проблемы изменились настолько, что существующие партнерства не могут принять какие-либо меры для решения проблем; – рентабельность и эффективность партнерства находятся на очень низком уровне и не могут быть улучшены. 38. Во время или до прекращения сотрудничества необходимо решить вопросы, связанные с его прекращением, в том числе: – принятие или передача оставшихся правовых и моральных обязательств и обязанностей, которые могут быть переданы клиентам и работникам партнерства; – прекращение или передача права собственности на другое имущество, включая материальные ресурсы и информацию; – сохранение и/или передача знаний и опыта; – обращение к средствам массовой информации. VI. Методология и оценка 39. Необходимо поддерживать и финансировать на национальном и международном уровнях постоянные научные исследования по вопросам сотрудничества и проектов сотрудничества. 40. Рекомендуется создать национальные и международные сети предупреждения преступлений и поощрять их взаимодействие с партнерствами, чтобы расширить связи и улучшить обмен информацией, подготавливать и инструктировать работников партнерств, способствовать исследованиям.

№ 3, листопад, 2007

41. Сотрудничающие стороны должны развивать технику оценки влияния преступлений и риска совершения преступлений, предсказания появления новых связанных с преступлениями проблем и возможностей по их предупреждению, а также выявления тенденций наиболее общего характера. 42. Необходимо развивать соответствующую методологию и концептуальную систему, чтобы дать оценку партнерству и его эффективности и, в частности, чтобы различать эффективность самого партнерства и эффективность специальных проектов, проводимых другими организациями, которые поддерживает или инициирует партнерство. 43. Необходимо улучшать методы оценки доходной и расходной статей проектов и партнерств, а также принять стандартные способы обеспечения сравнительной оценки разных видов деятельности. 44. Необходимо установить баланс между внутренней оценкой и внутренним административным контролем за деятельностью партнерства и независимой внешней оценкой. 45. Любая оценка должна соответствовать цели: поэтому для каждого конкретного случая должны быть установлены соответствующий уровень опыта, расходы, усилия и сроки. 46. Расходы и усилия на дачу оценки должны определяться риском, и суммой, действий в соответствии с неверным заключением. Но, при финансировании деятельности по оценке необходимо рассматривать вопрос о повышении стандарта оценки выше немедленных местных требований, если результаты оценки могут способствовать приобретению новых общих практических знаний. 47. Различные знания, полученные в результате проведения оценки, должны быть собраны, оценены на соответствие критерию научности, систематизированы и добавлены в программы обучения и подготовки членов партнерств и в рабочее руководство. Такие знания должны быть доступными на некоммерческой или на безвозмездной основе. Если руководство партнерством или специальные схемы предупреждения преступлений реализуются на договорной или коммерческой основе, то могут быть предусмотрены условия, по которым такая информация остается доступной и предоставляется самим сторонам по договору.

23


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ 24

СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ЦЕНТРІВ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ В ГРОМАДАХ: УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОСВІДУ1 Вступ або чому варто читати посібник «Розвиток центрів відновного правосуддя у громадах» Один успішний юрист розповів історію, яка, на перший погляд, ніяк не стосується того, про що йдеться у заголовку. Але це тільки на перший погляд. Юридична фірма, у якій працював пан С., отримала велике замовлення від японського виробника автомобілів на аналіз та рекомендації для відкриття філії знаменитого концерну на новому привабливому ринку. Для прийняття остаточного рішення про найкраще місце розташування підприємства юридична фірма доручила своєму співробітникові проаналізувати багато різноманітних економічних факторів, інфраструктуру та інші умови ринку. Приймати виконану роботу приїхав представник японської компанії. Уважно вислухав звіт юриста, подякував та поставив лише одне питання, яке, на його думку, було вирішальним для прийняття остаточного рішення: який рівень правопорушень у кожній з оцінених громад? Неочікуване запитання здивувало пана С.: як це може стосуватися рівня процвітання нового бізнесу? Проте японець легко пояснив суть питання: фірма зацікавлена в працелюбних та постійних робітниках. Найкращими робітниками вважаються люди сімейні, які мають довгострокову перспективу та не хвилюються за своє майбутнє. Безпека сім’ї, мир та порозуміння є для них найважливішими цінностями. Рівень правопорушень, на думку представників фірми-замовника, якнайкраще відображає добробут громади та міцність її соціальних зв’язків. Усе, що Ви знайдете у посібникові «Розвиток центрів відновного правосуддя у громадах», хоч і може здатися

на перший погляд новим та незвичайним, але вже давно й детально описане на перших сторінках передових журналів зі сфери бізнесу та корпоративного управління. Зараз навряд чи знайдеться хоч один менеджер великої успішної компанії, який не знав би про важливість згуртованого колективу, корпоративних цінностей та систем співробітницького вирішення та попередження конфліктів на основі цих цінностей. У середньостатистичній компанії менеджер середньої ланки витрачає близько 35% свого часу на вирішення конфліктів між співробітниками. Якщо цей час вдається скоротити хоча б на третину, продуктивність та ефективність роботи всієї компанії суттєво зростає! Услід за приватним бізнесом, який негайно підхоплює будь-які нововведення та знання, які можна перетворити на прибуток, до принципів відновного підходу почали придивлятися й прогресивні працівники зі сфери муніципального управління. Виявляється, мир та добробут в суспільстві можуть мати цілком конкретне економічне значення і кожна копійка, вкладена у формування колективних цінностей громади, згодом обертається серйозною економією. На сторінках посібника подано детальний опис того, яким має бути Центр відновного правосуддя громади – громадське утворення, що візьме на себе вирішення завдань з профілактики злочинності у будь-якій громаді та турботу про її моральне здоров’я та добробут. Модель Центру створена та описана спеціалістами мережі організацій, які займаються впровадженням відновного правосуддя в Україні та створювали такі центри в рамках проекту TACIS Європейської комісії «Розвиток в Україні мережі Центрів 1

Із посібника «Розвиток центрів відновного правосуддя у громадах», Український Центр Порозуміння, 2008.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Створення в Україні Центрів відновного правосуддя в громадах: узагальнення досвіду

відновного правосуддя у громадах» з метою створення найкращої системи соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників. Щиро сподіваємося, що досвід впровадження цієї моделі в 12 регіонах України, відображений у цьому посібникові, стане прикладом для наслідування представниками інших українських громад.

Що таке відновне правосуддя та причини його виникнення На сьогодні більшість країн світу турбує проблема зростання рівня злочинності та питання пошуку ефективних шляхів її розв’язання. Традиційно реакцією держави на злочин є покарання особи, яка його вчинила. При цьому суть покарання полягає в умисному заподіянні людині болю та особистих страждань як відплати за насильницькі дії. Але дослідження і практика показали, що правові системи, сповідуючи каральний підхід, не можуть повною мірою забезпечити захист суспільства від злочинності. Стрімкий ріст правопорушень, особливо підліткових та молодіжних, показує безглуздість боротьби зі злочинністю шляхом застосування лише жорстоких покарань. Величезна кількість досліджень впливу покарань на людей, які вчинили злочин, (причому в проведеному нещодавно міжнародному дослідженні було розглянуто 23 тис. випадків покарань) показало, що немає ніяких ознак, які б свідчили про те, що покарання допомагає людям змінитися на краще. Найбільш поширений вид покарання – позбавлення волі – не виправляє осіб, які вчинили злочин, не зменшує насильство в суспільстві і не відновлює в ньому порядок та злагоду. Навпаки, природною реакцією на жорстокість (хоч і виправдану загальносуспільними інтересами) стає ще більша жорстокість та агресія, що призводить тільки до зростання рівня злочинності. З іншого боку, ув’язнення стає тягарем для держави та її бюджету, оскільки перебування значної кількості засуджених у місцях позбавлення волі вимагає великого фінансування, призводить до економічних та моральних втрат. При цьому саме тільки збільшення тюремного населення створює загрозу внутрішній безпеці держави, громадянському суспільству, правам людини та демократії. Оскільки каральні способи подолання злочинності не дають бажаних наслідків, виникла необхідність шукати інші способи реагування на злочин. Одним із таких альтернатив стало відновне правосуддя – новий підхід до вирішення кримінальних конфліктів, спрямований на від№ 3, листопад, 2007

новлення справедливості та усунення збитків, заподіяних злочином. Ще однією причиною виникнення нових підходів до правосуддя стало те, що чинна у світі правова система повністю зосередилася на стороні, яка вчинила правопорушення, при цьому, майже зовсім ігноруючи потреби потерпілої сторони. Жертви кримінального конфлікту потребують відновлення почуття безпеки та довіри до людей; бажають не тільки компенсації матеріальних збитків, а й хочуть почути відповіді на різноманітні запитання, які їх турбують. Проте більшість потреб жертви не задовольняються чинною системою правосуддя, а практика ведення кримінального процесу не дає цій людині можливості отримати «зцілення». Офіційне правосуддя стверджує, що злочин здійснюється не проти жертви, а проти держави, отже, його метою стало встановлення провини. Під час слідства і суду мова йде про покарання і норми закону, а не про людину, яка за певними обставинами, з певним наміром і зі своєю певною історією вчинила конкретну протиправну дію. При цьому правопорушник чи правопорушниця отримує тільки покарання, а не можливість усвідомити скоєне і розкаятися. Між тим відновне правосуддя знімає всі ці протиріччя: на відміну від традиційної системи кримінального судочинства потерпілою стороною визнається не держава, а конкретна особа – людина, яка була ображена, над якою вчинено насильство і якій необхідно відшкодувати заподіяні збитки. При цьому метою стає не покарання, а відновлення, тобто зцілення, примирення обох сторін конфлікту, усунення шкоди і, таким чином, досягнення злагоди в суспільстві. Отже, відновне правосуддя трансформує боротьбу між людьми в спільну діяльність задля залагодження їхнього конфлікту несуперницьким способом, зміцнює традиції миротворчості й співпереживання, сприяє вихованню суспільства й закріпленню в ньому гуманних цінностей.

Програми відновного правосуддя Існує декілька моделей відновного правосуддя. Найпоширенішою є програма примирення (або посередництво, медіація) між потерпілою стороною та стороною, яка вчинила правопорушення. Згідно з Додатком до Рекомендації R (99) 19 «Про медіацію в кримінальних справах» від 15 вересня 1999 р., прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи, посередництво розглядається як «процес, у якому обидві сторони кримінального конфлікту мають змогу за влас25


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ ною добровільною згодою залагоджувати проблеми, що виникли внаслідок вчиненого злочину, використовуючи при цьому нейтральність третьої сторони чи посередника». Спеціально підготовлені медіатори (посередники) організовують зустрічі обох сторін кримінального конфлікту для обговорення в неформальній атмосфері того, що трапилося, та для вироблення угоди про відшкодування. При цьому медіатор виступає як нейтральна особа, яка не представляє інтересів жодної сторони, а тільки організовує зустріч та допомагає обом сторонам конфлікту досягти порозуміння. Під час зустрічі потерпіла сторона може дістати відповіді на свої запитання, висловити свої почуття, дати вихід емоціям – таким чином поновлюючи відчуття безпеки та контролю над своїм життям. У свою чергу правопорушник чи правопорушниця вислуховує жертву, надає свої пояснення до вчиненого та вибачається. Якщо сторони дійдуть згоди про примирення, вони складають контракт у письмовій формі про усунення збитків. Цей контракт дає можливість суду прийняти виважене рішення. Обидві сторони добровільно беруть участь у медіації, разом розробляють взаємно прийнятний план щодо усунення заподіяної злочином шкоди, несуть повну відповідальність за результат процедури. Процес медіації базується на принципах відновного правосуддя, визначених Резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН «Про основні принципи програм відновного правосуддя у кримінальних справах» від 24 липня 2002 р. та Рекомендаціями Ради Європи № R (99) 19 щодо принципів організації медіації у кримінальних справах. Найголовнішими серед них є: 1) активне залучення сторін до власного вирішення питань кримінальної ситуації; 2) увага щодо потреб потерпілої сторони та її активна участь у визначенні наслідків злочину; 3) безпосередня участь сторін у виправленні наслідків скоєного та попередження повторення злочинної поведінки в майбутньому; 4) залучення ресурсів громади до процесу відновлення стану жертви та ресоціалізації2 особи, яка вчинила правопорушення. Крім медіації, існують інші програми відновного правосуддя, серед яких можна виділити сімейні конференції та кола правосуддя. 26

Найчастіше сімейні конференції використовуються тоді, коли в кримінальному конфлікті задіяні неповнолітні. На відміну від медіації, організація сімейних конференцій передбачає залучення до групового обговорення і членів родини, і представників правоохоронних та соціальних служб. Головна мета цієї форми відновного правосуддя полягає в тому, щоб: 1) скласти план компенсування заподіяної моральної та матеріальної шкоди; 2) прийняти рішення стосовно того, у який спосіб буде відбуватися корекція поведінки неповнолітньої особи, яка вчинила правопорушення (громадські роботи, участь у реабілітаційних програмах тощо). Кола правосуддя для вирішення конфліктних ситуацій використовують ще ширше групове обговорення, коли до двох сторін кримінального конфлікту залучаються їхні рідні, друзі та інші члени громади. Під час проведення кіл правосуддя справедливість забезпечується шляхом надання всім присутнім рівних можливостей для обговорення та прийняття рішення.

Переваги відновного правосуддя У результаті застосування відновного правосуддя всі тільки виграють: і обидві сторони конфлікту, і держава в особі судових та інших залучених до справи органів, і громадськість загалом. Тоні Маршалл визначив відновне правосуддя як процес, завдяки якому всі особи, причетні до злочину, спільно вирішують, як можна виправити наслідки цього злочину і що треба робити для запобігання його повторення в майбутньому. Тобто відновне правосуддя надає можливість обом сторонам кримінального конфлікту брати в ньому активну участь, маючи всі повноваження щодо пошуку, формування та прийняття рішення для виходу з конфліктної ситуації. Таким чином, враховуються інтереси обох сторін, а також максимально захищаються їхні права. Результатом процедури примирення стає відновлення добрих стосунків між людьми та підвищення ролі громадськості в подальшій роботі з особами, які вчинили правопорушення. Нерозголошення інформації в процесі застосування процедури медіації зберігає її конфіденційність та запобігає розповсюдженню. Крім того, процес примирення дає можливість членам громади, що вчинили злочини, розкаятися та залагодити завдану шкоду, таким чином отриму2

Під ресоціалізацією мається на увазі надання особі соціальної допомоги, направленої на становлення такої життєвої позиції, яка відповідає соціальним нормам.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Створення в Україні Центрів відновного правосуддя в громадах: узагальнення досвіду

ючи шанс повернутися до своєї громади і розпочати нове життя без тавра «злочинця». Завдяки цьому застосування практик відновного правосуддя впливає на рецидивну злочинність: як показують проведені міжнародні дослідження, після участі у відновних процесах правопорушники чи правопорушниці менш схильні чинити повторні злочини. Будучи самостійним явищем у правовій практиці, відновне правосуддя не скасовує традиційного карального правосуддя. Його потрібно розглядати як новий напрямок розвитку кримінального судочинства, що не суперечить дійсній системі, а допомагає традиційному правосуддю, вносить позитивні аспекти в справу контролю злочинності. На сьогоднішньому етапі відновне правосуддя також частково звільняє правоохоронні й судові органи від перевантаженості дрібними справами й дає можливість зосередитися на серйозніших справах. Таким чином заощаджується час професіоналів карної юстиції та розвантажується робота судів. Проведені дослідження показали, що коли обидві сторони погодились на зустріч, майже у 90% випадків примирення відбувається, та угоди про усунення збитків виконуються у 80%–90% випадків. Отже, відновне правосуддя забезпечує якнайшвидше усунення моральних й матеріальних збитків, заподіяних кримінальним конфліктом.

Впровадження програм відновного правосуддя у світі та в Україні Відновне правосуддя застосовується у більшості цивілізованих країн вже понад 25 років. Цей процес успішно розвивається на теренах Європи, США, Австралії, Нової Зеландії. Серед європейських держав воно законодавчо закріплене в Австрії, Німеччині, Бельгії, Великій Британії, Норвегії, Фінляндії, Польщі та Чехії. Здійснені перші кроки у Данії, Швеції, Нідерландах, Ірландії, Люксембурзі, Іспанії та Італії. Останнім часом активізувався рух за впровадження програм примирення (медіації) у Східній Європі. У Польщі і Чехії після проведення експерименту програми примирення (медіації) не тільки отримали визнання, а й закріплені на законодавчому рівні. У Росії програми примирення діють протягом декількох років. Протягом останніх десятиліть було прийнято низку міжнародних нормативно-правових документів, котрі так чи інакше пов’язані з застосуванням медіації в кримінальних справах. Так, № 3, листопад, 2007

Рамкове рішення Ради Європейського Союзу «Про положення жертв у кримінальному судочинстві», прийняте 15 березня 2001 р., наголошує на необхідності розширення сфери застосування медіації в кримінальних справах і зобов’язує всі держави Європейського Союзу поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-які угоди між жертвою та правопорушником, досягнуті в процесі посередництва; а Резолюція Ради з соціальних та економічних питань ООН від 24 липня 2002 р. рекомендує усім державам розробляти та впроваджувати програми примирення у національне кримінальне судочинство. На сьогодні в більшості країн Європи медіація, як інструмент відновного підходу, знайшла своє місце у практиці роботи з кримінальними ситуаціями та має законодавчу підтримку. Україна перебуває на етапі формування вітчизняної моделі відновного правосуддя. Реалізацію програм примирення уперше в Україні з 2003 р. розпочав Український Центр Порозуміння (УЦП) в Києві та АР Крим, а потім до руху за відновне правосуддя приєдналися інші громадські організації в різних регіонах України: Агентство регіонального розвитку «Гармонія» в Красногвардійському районі Криму, ГО «Віра в майбутнє» в ІваноФранківську, Луганська обласна група медіації, Львівський благодійний фонд «Простір без конфлікту», Одеська обласна група медіації, ХГЦ«Молодь за демократію» в Харкові, Філія Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» у м. Біла Церква на Київщині, Сумська обласна громадська організація «Сумська ініціатива», ГО «Ініціатива» у м. Жмеринка Вінницької області та «Молодіжний клуб Дрогобиччини» (м. Дрогобич Львівської області). На початковому етапі програми відновного правосуддя в Україні ставили перед собою завдання формування довіри з боку системи правосуддя, встановлення партнерських стосунків та розробки механізмів взаємодії. Однією з перших державних інституцій, що підтримала розвиток відновного правосуддя, став Верховний Суд України. За наслідками вивчення позитивного досвіду роботи впровадження програм відновного правосуддя Пленум Верховного Суду України протягом 2004 р. видав дві постанови: № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» та № 2 від 15 травня 2006 р. «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характе27


ПОБУДОВА ПРАКТИКИ ру», що містять рекомендацію суддям сприяти застосуванню програм примирення у справах щодо неповнолітніх. Постанова Пленуму № 13 від 2 липня 2004 р. «Про практику застосування судами законодавства» рекомендує застосування інституту примирення для забезпечення прав потерпілих у кримінальному судочинстві. Всі постанови рекомендують якомога ширше застосування інституту примирення та всіляку підтримку тих громадських організацій, які працюють у цьому напрямі. Успішне впровадження програм примирення до української судової системи є спільним здобутком Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Академії суддів України, Генеральної та Київської прокуратур, Національної академії прокуратури України, Державного департаменту України з питань виконання покарань і багатьох інших інституцій та є переконливим прикладом можливої ефективної співпраці державних і недержавних організацій. При Міністерстві юстиції України у 2005 р. створено Міжвідомчу робочу групу з питань впровадження програм відновного правосуддя до системи кримінальної юстиції України, яка розробила проект Концепції законодавчого врегулювання застосування програм відновного правосуддя (медіації) в кримінальному судочинстві України і продовжує роботу над проектом закону про медіацію, зокрема й у кримінальних справах. Таким чином, планується формальне закріплення існування програм і практик відновного

28

правосуддя в Кримінальному та Кримінальномупроцесуальному кодексах України. Отже, нині Україна перебуває на етапі законодавчого врегулювання та поступового інституціонального запровадження відновного правосуддя, що спонукає до подальших ініціатив у цьому напрямі. Наступним кроком до формування української моделі відновного правосуддя стало створення спеціальних Центрів відновного правосуддя в громаді. Це є інноваційний у світовій практиці крок, але він спирається і на народні українські традиції громадського життя, і на міжнародний досвід пошуків подолання насильства. Ці пошуки привели до чіткого розуміння, що громада має більший вплив на поведінку людини, ніж держава та її інститути. Так, автори одного з найкращих і найґрунтовніших зарубіжних оглядів програм профілактики насильства (Sherman et al., «Preventing crime») відмітили величезне значення громади у цій сфері: «Громада є центральним елементом запобігання насильницьким діям, сценою, на якій виступають інші організації. Сім’я, школа, ринок праці, торгові заклади, поліція і система виправних установ повинні мати справу з наслідками функціонування громади. Більша частина успіхів або провалів цих організацій пов’язана з особливостями громади, в яких вони працюють. Спроможність нашої держави протидіяти серйозним насильницьким злочинам може значною мірою залежати від нашої здатності допомогти змінити життя громади...».

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


ОПИС ВИПАДКУ З ДРОГОБИЧА

1

Н. ПИЛИПІВ

ід час проведення ремонту п. Володимир встановив у своїй квартирі нові броньовані вхідні двері. Відкриваючись, вони закривали прохід у господарські приміщення, які належали його сусідці п. Валентині, жінці похилого віку. П. Валентина почала жалітися на те, що двері створюють їй значні незручності, оскільки закривають прохід до приміщення, яким вона часто користується. Вона також скаржилась на те, що вони дуже гучно зачиняються, і боялася, що її цими важкими дверима може вдарити. Її це настільки турбувало, що вона почала відчувати необґрунтований страх; її сон значно погіршився, адже вона прокидалася від найменшого шуму. П. Валентина поскаржилася п. Володимиру, однак той сприйняв це зовсім несерйозно, вважаючи звинувачення безпідставними. Однак жінка наполягала на своєму. Уже за кілька днів у них різко погіршилися стосунки: завжди привітні одне до одного, вони перестали розмовляти, а згодом і вітатись. Відносини також погіршилися й між їхніми сім’ями. У сім’ї п. Валентини запанувала напружена атмосфера, оскільки вона вимагала від родичів негайного вирішення цього конфлікту. Ось як описує цю ситуацію онука п. Валентини: Старші люди взагалі більш чутливі до впливу зовнішніх факторів. Одразу після встановлення цих дверей бабуся стала дуже дратівли-

П

№ 3, листопад, 2007

ва. У нашій сім’ї атмосфера стала вкрай напруженою; крім того, різко погіршувались наші стосунки з сусідом. Через кілька днів п. Валентина потрапила в лікарню з інфарктом. Вона та її родина були переконані в тому, що одним із факторів, який спричинив хворобу, був саме цей конфлікт. Тому, налаштувавшись на те, що ситуацію можна вирішити лише в судовому порядку, жінка подала заяву до суду, як тільки повернулася додому. На підставі заяви було порушено цивільнопроцесуальну справу. Обом сторонам конфлікту ситуація була дуже неприємною. Для п. Валентини та її сім’ї це означало значні витрати та клопіт із судовими формальностями. Для п. Володимира ситуація була дуже несподіваною. Ось як він її описує: Я навіть не сподівався, що звичайне побутове непорозуміння може перетворитися на судову справу. Звісно, це право людини, яке я поважаю, але все ж це було для мене великим ударом. Отож, сторони конфлікту розпочали підготовку до судового процесу. Шукаючи адвоката, п. Володимир випадково дізнався про новий спосіб вирішення конфліктів – медіацію. Він зацікавився цією пропозицією та звернувся до медіатора Мар’яни Свідовської (яка, власне, й порекомендувала йому цей процес) з проханням отримати додаткову інформацію про можливість примирення. Ось що розповідає п. Володимир: Я досить довго зважував цю можливість. Адже я нічого не чув про медіацію раніше. Мене здивувало, що з її допомогою конфлікт можна вирі1

ДОСВІД РЕГІОНІВ

Наведена нижче конфліктна ситуація виникла між сусідами.

Імена учасників конфлікту змінено з метою збереження конфіденційності.

29


ДОСВІД РЕГІОНІВ шити без судді та адвокатів. Я дуже не хотів доводити справу до судового засідання, адже це могло б негативно позначитися на моїй репутації, тому й погодився взяти участь у процесі примирення. Отримавши згоду п. Володимира на медіацію, медіатор (ведучий процедури примирення) детальніше ознайомила його з принципами й правилами проведення цієї процедури. Того ж дня п. Володимир розповів онуці п. Валентини про можливість примирення. Незважаючи на те, що спершу жінка досить негативно відреагувала на цю пропозицію, все ж вона погодилася прийти на попередню зустріч із медіатором. Уже після попередніх зустрічей із медіатором стосунки сусідів трохи покращились. П. Володимир розповідає: Якось, повертаючись з роботи, я побачив п. Валентину. Вона привіталася першою. Мені було дуже приємно. І я зрозумів, що щось змінилося. Того ж вечора мені зателефонувала медіатор Мар’яна та повідомила, що п. Валентина погодилася брати участь у процесі примирення. Нарешті, було призначено зручні для обох сторін час та місце для медіації. У ній взяли участь Валентина, її онука, п. Володимир та два медіатори – Мар’яна Свідовська та Наталія Микитяк. Під час процесу сторони розповіли про своє бачення ситуації та про те, як вона вплинула на їхнє життя. Далі вони почали шукати шляхи вирішення цього конфлікту. За допомогою медіатора їм вдалося досягти компромісу й укласти угоду, за якою п. Володимир зобов’язався встановити двері так, щоб вони не закривали прохід, і вибачитися перед п. Валентиною. Обидві сторони були дуже задоволені результатами, адже їм вдалося не лише усунути завдану шкоду, а й відновити хороші стосунки, зіпсовані конфліктною ситуацією. Нижче описано їхні враження від медіації. П. Валентина: Найбільш позитивним було те, що наш сусід вибачився під час медіації, адже там були й сторонні люди. Для мене це було доказом поваги, а ви знаєте, наскільки вона важлива для старших людей. Саме це остаточно переконало мене забрати заяву із суду.

30

Під час медіації я зрозуміла, що хороші людські стосунки є просто необхідними, особливо тоді, коли ви й далі житимете поруч. Її онука додає: Під час медіації ми всі відчували спокій. Була дуже доброзичлива атмосфера. Ми зрозуміли, що до нас ставляться з повагою. Медіатор не займала нічию позицію й ми почувалися рівними. Всі ми могли висловитися… Я знаю, що в суді все було б зовсім по-іншому. Адже там ніхто не зважає на почуття, стосунки чи людські переживання. Я переконана, що, якби справа вирішувалась в суді, то яким би не був вирок, все ж би залишилося незадоволення. І жити в такій напруженій атмосфері було б дуже важко, чи навіть нестерпно. Ось як описує свої враження п. Володимир: Медіація – це дуже гарний спосіб вирішувати конфлікти. Адже вона допомагає знайти суть конфлікту, зрозуміти його причини. Укласти угоду в процесі медіації не означає поступитися своїми позиціями, чи здатися, це означає порозумітися та відновити стосунки. Я міг вільно та щиро говорити з іншою стороною, так ніколи не можна було б поговорити з суддею чи адвокатом. Одного разу, я вже брав участь у судовому засіданні й можу сказати, що вирок зовсім не відповідав моїм очікуванням. А в процесі медіації ви самі відповідаєте за те, що буде написано в угоді. Тепер я рекомендуватиму медіацію всім своїм знайомим, як ефективний спосіб вирішення навіть дуже складних ситуацій. Отже, можна сказати, що учасники були дуже задоволені результатами медіації. Обидві сторони стверджують, що не помітили жодних недоліків у медіації. З цього приводу вони говорять: «Навіть якщо ми не зможемо досягти згоди під час медіації, то це допоможе нам подивитися на ситуацію з іншого боку. Немає жодного ризику: ні матеріального, ні морального». Насамкінець варто зазначити, що ця розмова зі сторонами відбувалася через кілька місяців після проведення медіації, і за цей час в них не виникало інших конфліктів, сторони виконали зобов’язання, зроблені під час медіації, і між ними продовжують існувати добрі стосунки.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Віталій СЕГЕДІН старший викладач Інституту підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України

рамках українсько-швейцарського проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації у діяльність органів прокуратури», що здійснюється Українським Центром Порозуміння, Генеральною прокуратурою України і Національною академією прокуратури України за підтримки Швейцарського бюро співробітництва в Україні, в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України здійснено вивчення рівня обізнаності прокурорів, а також слідчих прокуратури і Міністерства внутрішніх справ України щодо основних засад відновного правосуддя, та їх ставлення до запровадження відновних процедур у вітчизняний кримінальний процес. Перед дослідженням, зокрема, було поставлено завдання виявити відношення респондентів до нині чинної системи кримінального процесу під кутом зору забезпечення захищеності прав й законних інтересів потерпілого, досягнення мети виправлення і повернення у суспільство правопорушника. З цією метою було опитано 171 слухача Інституту підвищення кваліфікації кадрів щодо їх обізнаності та ставлення до проблем, пов’язаних з упровадженням елементів відновного право-

У

№ 3, листопад, 2007

суддя у кримінальний процес України. Відповіді надали 36 помічників міських і районних прокурорів, 32 заступники міських і районних прокурорів, 39 прокурорів управлінь і відділів прокуратур обласного рівня. Слідчі міських і районних прокуратур заповнили 39 анкет, а слідчі обласних апаратів Міністерства внутрішніх справ України (далі – МВС) – 25. Насамперед, що виявилося у результаті опитування, так це відсутність принципової різниці у баченні поставлених питань між прокурорами і слідчими прокуратури, а також між позицією слідчих прокуратури і слідчих МВС майже з усіх поставлених питань. Готуючи питання, ми виходили з того, що прокуратура, як орган, який здійснює правоохоронні функції, і, зокрема, нагляд за додержанням закону, за своєю сутністю, не може не бути консервативною. Відповідно і прокурори, за особливістю покладених на них обов’язків, насторожено сприймають будь-які відступи від установлених законом норм. Особливо це стосується такої сфери, як кримінальне судочинство, де найбільш уразливими є права і свободи людини. Однак зауважимо, що такий здоровий консерватизм притаманний не лише українським прокурорам. Як ми пересвідчилися під час навчальної поїздки до Швейцарії, що відбулася у травні 2007 р., ця риса притаманна і прокурорам різних кантонів, незалежно від різниці між кримінальними процедурами, що діють у цих кантонах. Крім того, розробляючи питання, ми брали до уваги ті обставини, що нині норми чинних Кримінального кодексу України (далі – КК України) та Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) надають певні можливості для врахування відшкодування шкоди, заподіяної злочином, як обставин, що пом’якшують

ДОСЛІДЖЕННЯ

НОВІТНІ ПІДХОДИ ВИМАГАЮТЬ НОВИХ ЗНАНЬ

31


ДОСЛІДЖЕННЯ відповідальність, а у деяких випадках примирення між правопорушником і жертвою правопорушення є підставою для звільнення правопорушника від кримінальної відповідальності або від покарання. Зокрема, це дієве каяття особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, активне сприяння розкриттю злочину і повне відшкодування заподіяної шкоди (ст. 45 КК України); примирення з потерпілим та відшкодування або усунення заподіяної шкоди особою, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості (ст. 46 КК України); щире каяття і подальша бездоганна поведінка неповнолітнього, які свідчать про те, що він не потребує застосування покарання (ст. 105 КК України). Крім того, згідно зі ст. 66 КК України, щире каяття і добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди мають враховуватися судом, як обставини, що пом’якшують покарання. Тому закономірними виявилися відповіді 76% прокурорів і слідчих, які вважають, що чинне кримінальне законодавство надає можливості для досягнення примирення між потерпілим і правопорушником. Крім того, 69% прокурорів і 45% слідчих повідомили, що їм особисто відомі випадки закриття кримінальних справ у зв’язку з примиренням винного з потерпілим. Дві третини опитаних слухачів Академії (66%) вважають, що законодавчо слід розширити коло діянь, які становлять т. зв. злочини приватного обвинувачення, за якими кримінальна справа порушується лише за наявності заяви потерпілого і припиняється за примиренням сторін, що передбачені ч. 1 ст. 27 КПК України (на сьогодні таких складів злочинів лише чотири). Серед опитаних 60% висловилися також за розширення кола злочинних діянь, при вчиненні яких має надаватися можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України (у зв’язку з примиренням винного з потерпілим). Більше половини респондентів висловилися за визнання підставою для звільнення від кримінальної відповідальності досягнення примирення між правопорушником і юридичною особою (яка за чинним законодавством України не розглядається як потерпіла сторона, а може виступати у кримінальному процесі лише у ролі цивільного позивача). Таким чином, можна констатувати, що, на думку більшості опитаних респондентів, чинне кримінальне законодавство передбачає можливість врахування примирення і відшкодування шкоди, як обставин, що пом’якшують відпові32

дальність за вчинені правопорушення, однак коло таких діянь можна і слід розширювати. У статтях 6, 71, 8, 27, 282 КПК України також йдеться про порядок закриття кримінальних справ у зв’язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим. Проте нині чинний кримінально-процесуальний закон України не дає жодних важелів, які б сприяли такому примиренню і відновленню суспільних відносин, порушених унаслідок скоєного злочину. Домінантою кримінального процесу продовжує залишатись покарання злочинця, що не розв’язує соціального конфлікту, породженого вчиненим злочином. Між тим, відомі правники України та інших країн пропонують кардинально змінити пріоритети у боротьбі зі злочинністю. Йдеться про поступовий перехід від каральної парадигми до парадигми відновлення суспільних стосунків (відновне правосуддя – «restorative justice», дослівний переклад може звучати як «засіб для зміцнення справедливості»). Прибічники відновного правосуддя не відкидають необхідність застосування, за певних умов, каральних засобів впливу на правопорушника. Однак вони вбачають слабкість цих заходів, незалежно від міри їх жорсткості. Як дуже слушно зазначив британський дослідник Мартін Райт, суворе покарання наче говорить правопорушнику: «більше не роби цього», але не дає йому альтернативи, за таких умов пом’якшення покарання може сприйматися як сигнал: «зроби таке ж саме ще раз». При цьому таке негативне сприйняття покарання поглиблюється станом пенітенціарних установ, що повною мірою можна віднести і на рахунок українських виправних установ. За таких умов на перше місце висуваються інші, більш мотиваційні методи впливу на поведінку правопорушника. Сутність нового підходу, згідно з Рекомендаціями Комітет Міністрів Ради Європи від 15 вересня 1999 року № R (99) 19, полягає в тому, щоб при повній повазі до влади закону і захисту прав людини, розширюючи можливості традиційного кримінального процесу, надати офіційному правосуддю більш відновного характеру за рахунок використання посередництва (медіації) з метою примирення потерпілих і правопорушників, як способу вирішення конфліктів, викликаних злочином, максимально сприяючи, з одного боку, усуненню завданої потерпілому емоційної, матеріальної та фізичної шкоди і, з другого, соціальній інтеграції правопорушника, свідомому сприйняттю ним відповідальності за скоєне. Ці рекомендації очікують на своє втілення і у законодавство України. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Новітні підходи вимагають нових знань

За традиційним поглядом представників органів кримінального переслідування і правосуддя вважається, що, призначаючи покарання правопорушнику, держава тим самим відновлює права потерпілого. Між тим, навіть при задоволенні заявлених потерпілим вимог матеріального характеру, поза межами суду, як правило, залишаються засоби і терміни виконання цієї частини вироку. Крім того, у будь-якому випадку поза увагою органів дізнання, слідчих, прокурорів і суддів залишається вплив злочину на емоційну сферу, самопочуття потерпілого (породжене злочином почуття образи, гніву, відчуття незахищеності, які залишаються і після винесення обвинувального вироку). За великим рахунком, традиційний кримінальний процес, і не тільки в Україні, використовує заяву потерпілого для порушення кримінального провадження, що дало привід відомому норвезькому кримінологу Нільсу Крісті порівняти роль потерпілого у кримінальному судочинстві з роллю спускового гачка. Відомо, наприклад, що з 1 січня 2004 р. набрав чинності новий Цивільний кодекс України (далі – ЦК України), яким, у повній відповідності до європейської Конвенції з відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів від 24.11.1983 (ETS N 116), держава взяла на себе зобов’язання відшкодовувати майнову шкоду, завдану майну фізичної особи внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК України) а також відшкодовувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок злочину (ст. 1207 ЦК України). Указом Президента України від 28 грудня 2004 р. схвалено Концепцію забезпечення законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, відповідно до якої має бути прийнятий спеціальний закон, що встановить умови і порядок відшкодування державною шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок каліцтв, іншого ушкодженням здоров’я, а близьким родичам потерпілих – право на компенсацію шкоди, заподіяної його смертю внаслідок злочину у тих випадках, коли не встановлено особу, яка скоїла злочин, або якщо вона переховується чи є неплатоспроможною. Наявністю такого закону обумовлено і застосування зазначених норм ЦК. Однак до цього часу такий закон відсутній, і тому суди відмовляють у задоволенні позовів потерпілих від злочинів осіб до держави про відшкодування матеріальної шкоди у справах, де кримінальне провадження на довгий час зупи№ 3, листопад, 2007

няється у зв’язку з тим, що не встановлено осіб, що вчинили злочин (див., наприклад, рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.02.2005 р. у справі № 20868 за позовом Р. до Державного казначейства України про відшкодування матеріальної шкоди). Проблема неспроможності держави належним чином захистити права і законні інтереси особи потерпілої від злочину не є виключно українською. Це викликало необхідність прийняття Комітетом Міністрів держав-членів Ради Європи Рекомендацій від 28.06.1985 № R (85) 11 щодо встановлення у кримінальному законодавстві, як альтернативної або додаткової санкції, відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної злочином. Враховуючи зазначені обставини, перед слухачами було поставлене питання щодо їх бачення статусу осіб, що потерпіли від злочинів у вітчизняному кримінальному судочинстві. З відповідей вбачається, що майже дві третини опитаних прокурорів і слідчих (62%) вважають що права потерпілих від злочинів осіб належним чином не захищені, а три чверті (71%) вважають, що необхідно законодавчо забезпечити більший захист прав потерпілих. Отже, бачення прокурорів і слідчих повністю відповідає дійсному стану справ. На питання, які стосуються рівня ефективності кримінально-правових заходів відносно правопорушників, майже всі опитані працівники зійшлися на тому, що існуюча система кримінального судочинства не найкращим чином сприяє виправленню правопорушників (93% респондентів) і що її потрібно змінювати з метою кращого виправлення і ресоціалізації правопорушників (85%). Таким чином, опитані прокурори і слідчі визнають, що чинне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство не забезпечує належним чином інтереси як особи, що вчинила злочин, так і жертви злочину і суспільства у цілому, а тому потребує вдосконалення. Справді, весь кримінальний процес в Україні, як і у більшості інших країн, побудований таким чином, що держава бере на себе місію розшукати, пред’явити обвинувачення і засудити правопорушника, а останньому відводиться роль сторони, яка захищається від обвинувачення, від держави і, зрештою, від потерпілого. Як наслідок, іноді засуджений правопорушник вважає себе жертвою правосуддя. Натомість, процедури відновного правосуддя спрямовані саме на те, щоб спонукати правопорушника самого усвідомити негативні наслідки скоєного ним злочину і добровільно вжити заходів до їх усунення. 33


ДОСЛІДЖЕННЯ Що стосується запровадження процедур відновного правосуддя і, такої його невід’ємної складової, як медіація у кримінальних справах, то досвід Швейцарії, Польщі та й інших країн свідчить, що ці процедури започатковувалися і, так би мовити, огранювалися спочатку як пілотні проекти в межах існуючого законодавства і лише після їх апробації знаходили закріплення у нових законах. Як переконливо довів відомий американський історик філософії Берроуз Данем у книзі «Герої і єретики», будь-які суспільно значущі ідеї зароджуються як єресь, з часом утверджуються як ортодоксія і потім, перетворюючись на догму, вмирають. Якщо можна застосувати таке порівняння, то зауважимо: відновне правосуддя в Україні перебуває на стадії єресі (у значенні відступу від панівних чи загальноприйнятих поглядів, правил, положень та ін.). З цього, за бажанням, можна зробити висновок, що попереду його очікує нелегкий але перспективний шлях становлення і утвердження. З ініціативи благодійної організації Українського Центру Порозуміння з 2004 р. спочатку в одному з районів міста Києва, а тепер уже у декількох регіонах України окремі кримінальні справи, переважно щодо правопорушень, вчинених неповнолітніми, але не тільки, передаються на медіацію (переважно із судів). Не можна сказати, що це явище носить масовий характер. Але у різних районах у межах можливостей, які надає чинне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України, поки що окремі судді (районних судів в Автономній республіці Крим, Івано-Франківській, Київській, Харківській областях) напрацьовують практику передачі матеріалів на медіацію і врахування її результатів при винесенні рішень у кримінальних справах. У даний час ця практика вивчається і результати будуть оприлюднені. Але вже нині можна сказати, що цей досвід є безумовно позитивним. Наприклад, одна із суддів Дергачівського районного суду Харківської області, співпрацюючи з громадською організацією, що здійснює медіацію, у своїх судових рішеннях враховувала добровільне відшкодування шкоди і угоди, досягнуті під час процедури примирення між підсудними і потерпілими, застосовуючи у таких кримінальних справах надані ст. 7 КПК України можливості щодо закриття справи зі звільненням від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України (внаслідок зміни обстановки), ст. 104 КК України (звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням), ст. 105 КК України (звільнення від покарання із 34

застосуванням примусових заходів виховного характеру). Завдяки таким ентузіастам, що сприйняли ідеологію відновного правосуддя не тільки як теорію, а й як дороговказ до дії, починаємо вірити у те, що воно має добрі перспективи і на теренах України. На наш погляд, матеріали про вчинки, що містять ознаки кримінальних діянь, можуть передаватись на медіацію не лише із судів, а й зі стадії досудового провадження. І тут не обійтись без розуміння корисності цієї процедури прокурорами, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час досудового провадження. Однак, на цьому шляху недоречні як зайве зволікання, так і надмірний поспіх. Маємо рахуватися з певною інерційністю мислення, що притаманна служителям Феміди і, зокрема, прокурорам. Як засвідчили результати опитування, обізнаність прокурорів щодо сутності поширюваних у світі ідей і методів відновного правосуддя є дуже низькою. Кожний третій респондент (32,7%) на питання, чи вважає він прийнятними ці ідеї і методи для вітчизняного кримінального процесу, відповів, що взагалі не знає про що йдеться, а ще 31% або заперечують їх прийнятність, або не визначились з цього питання. Можна також вважати, що саме недостатньою обізнаністю із сутності посередництва і відновлювальних підходів до розв’язання кримінальних конфліктів пояснюється неприйняття більшістю слухачів (46% заперечили і 12% не визначилися) можливості залучення, в умовах чинного кримінально-процесуального законодавства, незалежних фахівців-посередників з метою досягнення взаєморозуміння, відшкодування шкоди і примирення між потерпілим і правопорушником до винесення вироку судом. У той самий час, кожен другий опитаний з прокурорів і слідчих (49,1%) вважає, що для широкого залучення незалежних фахівців для здійснення посередництва у кримінальних справах необхідно законодавчо регламентувати межі й умови діяльності таких фахівців (21% вважають, що така регламентація не потрібна, а решта 29% не визначилися з цього питання). Майже дві третини опитаних висловилися за закріплення у кримінально-процесуальному законодавстві певних вимог щодо документального оформлення результатів проведених примирних процедур (60,8%). Не визначилися з цього питання 27% опитаних і лише 12% таку необхідність заперечували. Щодо стадії кримінального процесу, з якої можливо запровадження посередництва, однаВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Новітні підходи вимагають нових знань

кова кількість висловилася на користь попередньої перевірки матеріалів (26,9%) і досудового слідства (28,7%). Лише 7,6% вважають, що таку процедуру може запровадити лише суд. Решта 36,7% не визначили власної позиції з цього питання. Стосовно необхідності виділення додаткового часу для проведення примирних процедур позитивно висловились 38,3% прокурорів і 54,7% слідчих. Тобто переважна більшість прокурорів і майже половина слідчих не вбачають у запровадженні посередництва небезпеки зволікань у досудовому провадженні у кримінальних справах. Знаковими є відповіді на питання щодо ролі прокурора при запровадженні примирних процедур у кримінальний процес. Майже половина прокурорів і слідчих (відповідно, 48,6% і 48,4%) вважають, що матеріали кримінальної справи мають передаватися на посередництво за погодженням із прокурором. Вважають, що прокурор сам має передавати матеріали, відповідно, 7,5 і 7,8%. У той же час, майже кожен третій слідчий (31,3%) висловився за те, щоб прокурор взагалі не втручався у цю процедуру. Серед прокурорів таку позицію зайняли лише 14% опитаних. Цікавими виявилися результати аналізу у відповідях респондентів залежно від тривалості їхнього професійного досвіду. Більш критичну позицію щодо існуючого законодавства зайняли слухачі з найдовшим стажем роботи, а зі стажем понад 10 років висловились за необхідність кращого законодавчого захисту інтересів потерпілого 82%, тоді, як серед починаючих працівників, таку позицію підтримали 68%. Таке ж співвідношення виявилося у відповідях щодо можливості досягнення примирення між потерпілим і правопорушником у межах чинного кримінального процесу. Ця тенденція спостерігається і у відповідях щодо необхідності внесення змін до існуючого законодавства з метою розширення можливостей для досягнення примирення та його врахування при визначенні подальшого руху кримінальної справи. Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що більшість прокурорів і слідчих як органів прокуратури, так і органів внутрішніх справ впевнені у необхідності і своєчасності внесення змін до кримінального і кримінальнопроцесуального законодавства України задля підвищення ефективності запобігання злочинам та охороні прав й законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Навіть не будучи достатньо обізнаними з цілями і методами відновного пра№ 3, листопад, 2007

восуддя, і результатами, яких ці методи дозволяють досягнути у тих правових системах, де вони вже запроваджені законодавчо, українські прокурори і слідчі не є супротивниками досягнення примирення між правопорушниками і потерпілими для захисту прав і законних інтересів жертв злочинів. Водночас опитування показало своєчасність і нагальну необхідність поширення інформації щодо теоретичного обґрунтування та практичних результатів запровадження у кримінальний процес засобів відновного правосуддя і його дієвого інструменту – незалежного посередництва (медіації) між потерпілим і правопорушником з метою виявлення і залагодження соціальних і міжособистісних конфліктів, що породжують злочин і, у свою чергу, породжуються ним. Тому своєчасним є включення Генеральної прокуратури України і Національної академії прокуратури України до втілення у життя проекту «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації у діяльність органів прокуратури». У рамках цього проекту утворена робоча група з науковопедагогічних працівників Національної академії і відповідальних працівників Генеральної прокуратури. За сприянням Швейцарського бюро співробітництва в Україні відбувається ознайомлення зазначених осіб з процесом законодавчого та практичного втілення ідей відновного правосуддя в інших країнах. Зокрема, у Національній академії прокуратури України вивчається наявний вітчизняний досвід використання медіації у кримінальних справах. А Генеральна прокуратура України за участю Національної академії прокуратури України розробили та надали зауваження до проектів Законів України «Про медіацію (посередництво) в кримінальних справах», «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо процедури медіації (посередництва)», розроблених Міністерством юстиції України. За участю Українського Центру Порозуміння розроблено спеціальний навчальний курс для слухачів «Становлення відновного правосуддя у світі і в Україні», навчання за яким розпочалося з вересня поточного року. Таким чином, як бачимо, органи прокуратури України включилися у непросту але почесну роботу щодо розробки і впровадження у вітчизняне кримінальне судочинство підходів відновного правосуддя і чим більше ентузіастів залучиться до цього, тим швидше вона принесе бажані результати. 35


ТЕЛЕВІЗІЙНА ПРОДУКЦІЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ НАСИЛЬСТВА ТА АГРЕСІЇ: ПРОБЛЕМА ВПЛИВУ НА ПРОТИПРАВНУ ПОВЕДІНКУ НЕПОВНОЛІТНІХ

О. БУГЕРА кандидат юридичних наук, доцент кафедри права Київського національного лінгвістичного університету

агальновідомо, що інтересам суспільства відповідає обмеження в поширенні засобами масової інформації (далі – ЗМІ) серед населення чи навіть повна відсутність творів, у яких вихваляється, видається за норму поведінки застосування грубої фізичної сили, розправа над потерпілим, катування і навіть заподіяння смерті, хоч така телепродукція нині широко представлена на телеекранах [1, с. 27]. При цьому поряд з позитивним значенням ЗМІ для розвитку молодої людини, їхній вплив на суспільну свідомість, зокрема на неповнолітніх, стає дедалі небезпечним. Інформація сучасних засобів медіа, що перевантажена ідеями конкуренції, насильства, конструюює психіку молоді, навіює моделі агресивної поведінки та відчуття небезпечного життя. Батьки занепокоєні сильним потягом дітей до телебачення, відеофільмів та ігор, що відволікають їх від навчальних занять, різноманітних видів діяльності, корисних для особистісного розвитку молоді, вияву їхніх здібностей [2]. Крім того, телевізійна продукція з елементами насильства та агресії є фактором впливу на протиправну поведінку неповнолітніх. Метою нашого дослідження є вивчення негативного впливу телевізійної продукції на протиправну поведінку неповнолітніх та розробка відповідних рекомендацій щодо її попередження. Проблему впливу ЗМІ, в тому числі телебачення, на свідомість взагалі та протиправну поведінку неповнолітніх вивчали такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як: В. С. Батиргареєва, Р. Берон, О. В. Волянська, В. В. Голіна, Б. М. Головкін, В. Г. Гончаренко, О. В. Гордякова,

З

36

І. М. Даньшин, А. І. Долгова, О. Ю. Дроздов, С. Н. Еніклопов, Д. Майерс, О. Р. Михайленко, М. М. Назаров, В. В. Пушкар, Д. Річардсон, М. О. Семчик, Д. Н. Срібняк, К. А. Тарасов, А. П. Тузов, І. К. Туркевич, В. І. Шакун та ін. У сучасних умовах, коли телебачення стало наймасовішим і найвпливовішим, спостерігаються дві тенденції у його розвитку. З одного боку, телебачення можна сприймати як практику сучасного мистецтва з медійно активною стратегією швидкого реагування, з другого – як засіб впливу і психологічного тиску на глядача. Друковані ЗМІ в суспільстві за якийсь обмежений проміжок часу швидко здобувають імідж якісної (елітарної і т. п.) та неякісної (масової) преси, а тому кожен споживач має право вибору купувати чи і йому цей продукт. Телебачення ж існує трохи більше півстоліття як масовий засіб комунікації, але нині будь-який із сучасних ЗМІ навряд чи може з ним порівнятися щодо впливу на масову аудиторію [3]. Як свідчать результати проведених нами досліджень, телевізійна продукція з елементами насильства та агресії на протиправну поведінку неповнолітніх, то перенасичений продукцією такого виду. Більше половини (57%) фільмів, що демонструються у прайм-тайм центральними вітчизняними телеканалами, містять сцени з елементами агресії та насильства. Такі твори деформують психіку людей, особливо молоді. Нерідко їхній зміст полягає у демонстрації актів насильства і жорстокості – сцени та епізоди з проявами садизму, тортур, катування, смакування страждань жертви, безжальності тощо [4, с. 702]. Необхідно зазначити, що у нашій країні вплив телебачення поєднується з несприятливим психологічним фоном, певним психічним напруженням, пов’язаним із затяжною соціально-економічною та політичною кризою. Встановлено, що пересічний глядач має змогу споглядати жорстокі сцени на телеекрані кожні шість хвилин. При цьому найбільш вразливою аудиторією щодо негативного впливу на свідомість є неповнолітні, оскільки саме у цей період змінюється фізіологія дитини, її світобачення, ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Телевізійна продукція з елементами насильства та агресії...

світовідчуття, інтереси, духовні цінності, ідеали, відносини з суспільством, стосунки з рідними та друзями. Виникає психічна нестабільність, під час якої формується своєрідна порожнеча в різних сферах розвитку підлітка. Ці прогалини підліток часто заповнює їх переглядом фільмів та копіюванням поведінки, вчинків екранного кумира [5]. Наявність значного відсотка агресивної телепродукції створює для неповнолітнього умови безальтернативності у виборі інформації та нав’язує хибні стереотипи поведінки (у тому числі протиправної). Повсякденне спостерігання сцен насильства та агресії стирає межу у свідомості неповнолітніх між загальнолюдськими цінностями і патологічними проявами, переводить їх до розряду норми. Чи справді існує причинно-наслідковий зв’язок між віртуальним і реальним насильством? Власне, в цьому і полягає суть проблеми. Позитивна відповідь на це питання передбачає, що надмір віртуального насильства ніби переливається – через механізми психологічного сприйняття – у реальність. Причому такий прояв агресії здебільшого трактується як негативний. Розглядають чотири основних механізми, через які це здійснюється: збудження, імітація, розгальмування та втрата чутливості. Збудження займає перше місце серед цих механізмів і диктується особливостями фізіології та психології людини, яка переглядає насильницькі сцени. Імітація передбачає, що глядачі переймають, що бачать по телевізору модель поведінки, і самі іноді намагаються її відтворювати. Особливо це стосується дітей, що ототожнюють себе з персонажами фільмів і намагаються наслідувати їх. Крайнім і, ймовірно, найгіршим проявом імітації або моделювання поведінки телеперсонажів вважаються жорстокі «злочини-копії» – зґвалтування і навіть вбивства. Механізм розгальмування пояснюється припущенням, що у міру звикання телеглядачів до сцен насильства і жорстокості, особливо насильства, виправданого ситуацією або санкціонованого суспільством, послаблюється стримуюча дія соціальних санкцій, спрямованих проти вчинення правопорушень. Дослідження показали, що глядачі справді поводяться агресивніше після перегляду фільмів, де насильство представлене як санкціоноване, особливо якщо вони відчували гнів ще до початку перегляду. Згідно з механізмом втрати чутливості за регулярного перегляду сцен насильства, вже не так гостро реагують на жорстокість на екрані та з більшою готовністю спри№ 3, листопад, 2007

ймають насильство в реальному житті. Ще один механізм – катарсис – заперечує причиннонаслідковий зв’язок між віртуальним і реальним насильством і, по суті, стверджує протилежне: чим більше віртуального насильства, тим менше його в реальному житті. Механізм катарсису, можливо, дозволяє глядачам давати безпечний вихід своїм агресивним імпульсам за допомогою перегляду або представлення сцен насильства і жорстокості. Базуючись на результатах близько 1000 досліджень упродовж останніх 40 років, Американська академія педіатрії опублікувала чотири найважливіші висновки: 1) діти, які переглядають багато насильницьких сцен, сприймають насильство як легітимний спосіб розв’язання конфліктів; 2) такий перегляд робить їх беззахиснішими перед насильством у реальному житті; 3) чи більше переглядає дитина таких сцен, то більше ймовірності, що вона сама колись стане жертвою насильства; 4) якщо підліток віддає перевагу таким передачам, збільшується вірогідність того, що він сам у дорослому віці буде агресивною людиною і навіть може здійснити злочин [5]. Розглянемо законодавчу базу, яка регламентує питання трансляції продукції з елементами насильства та агресії. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», не допускається використання телерадіоорганізацій для необґрунтованого показу насильства; трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися. Захист суспільної моралі та забезпечення прав неповнолітніх і юнацтва регламентується ст. 62 згаданого Закону, в якій зазначено, що при створенні, підготовці та розповсюдженні телерадіопрограм та передач телерадіоорганізації і провайдери програмної послуги зобов’язані дотримуватися вимог законодавства України щодо захисту суспільної моралі. Телерадіоорганізаціям забороняється розповсюджувати, а також анонсувати програми та передачі, які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва, а лише протягом ефірного часу в добовому відрізку з 23.00 до 6.00 та на каналах з обмеженим доступом. Такі програми або передачі повинні мати спеціальне попередження і відповідно позначатися в розкладі програм телерадіоорганізацій і безпосередньо перед їх трансляцією. Контроль та нагляд за дотриманням законодавства телерадіоорганізаціями 37


ДОСЛІДЖЕННЯ і провайдерами програмної послуги здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, у тому числі щодо законодавства про захист суспільної моралі [6]. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист суспільної моралі» [7], виробництво та обіг у будь-якій формі продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства і жорстокості, дозволяються виключно за умови дотримання обмежень, установлених законодавством. Згідно зі ст. 46 Закону України «Про інформацію», інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини [8]. На наш погляд, законодавча база щодо обмеження трансляції, так званої агресивної продукції, потребує удосконалення. Так, зокрема, у Законі України «Про суспільну мораль» відсутнє визначення поняття продукції, що містить елементи насильства та жорстокості, на відміну від визначення таких понять, як: продукція порнографічного та сексуального характеру. Отже, на нашу думку, доцільно внести доповнення до ст. 1 вказаного Закону в такій редакції: «продукція з елементами насильства і жорстокості – будь-які матеріальні об’єкти предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, змістом яких є демонстрація насильства і жорстокості та їх пропаганда». Пропонується також навести в ст. 1 визначення терміна культу насильства й жорстокості у такій редакції: «терміну культу насильства й жорстокості – пропаганда поведінки застосування грубої фізичної сили як норми». Крім того, доцільно внести зміни до ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в такій редакції: «не допускається використання телерадіоорганізацій для показу продукції, що містить елементи насильства та жорстокості; трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися». Для зменшення негативного впливу ЗМІ на протиправну поведінку неповнолітніх важливим є не лише удосконалення законодавчої бази, але й відповідна участь батьків. Адже небезпека з боку ЗМІ полягає саме в тому, що вони «перехоплюють» у батьків виховний 38

вплив на дітей, послаблюють результативність їхніх педагогічних дій, оскільки стають вагомим джерелом значущої та привабливої для молоді інформації. Унаслідок цієї конкуренції деякі батьки послаблюють свій контроль над поведінкою дітей, застосовують авторитарні дії, методи примусового впливу, що вимагають від них беззаперечного підкорення. Така стереотипна, одноосібна поведінка батьків без урахування дій, потреб, бажань дітей спонукає їх до більшого відчуження, вияву незадоволення, агресії, гніву тощо, а також посилює їхній потяг до теле- й відеофільмів, комп’ютерних ігор тощо. Отже, піддатливість неповнолітніх негативним впливам ЗМІ значною мірою зумовлена особливостями сімейного виховання. Такі чинники, як незадоволення багатьох потреб дітей, поява у них агресії, тривожності, фрустрації, відсутність самоконтролю поведінки, що розвивається відповідно до умов виховного середовища в сім’ї, роблять неповнолітніх сприйнятливими до будь-якої медіа-інформації без вибору. Разом з тим їх захоплення медіа-інформацією, що розвиває пізнавальні інтереси, здібності, моральні цінності, допоможе нейтралізувати їхню увагу й надмірний потяг до сюжетів насильства на телеекрані чи в інших ЗМІ. Існує багато телепрограм, радіопередач, медіа-текстів, що вміщують пізнавальну інформацію, розкривають моделі моральної поведінки. Оволодіння такою інформацією має велике виховне значення для формування особистості молодої людини. Отримання науково обґрунтованих знань про різні сфери життя сприяє розвитку світогляду неповнолітніх, задоволенню їхніх пізнавальних потреб і водночас відволікає їхню увагу від інформації, що приваблива лише за формою, але не має пізнавального значення. У цьому контексті батьки повинні виявити власну ініціативу щодо вибору програм, текстів для спільного ознайомлення разом з дітьми. Залучати їх до оволодіння інформацією, цінною для розумового й морального розвитку, доцільно непримусово й ненав’язливо, інакше батьківські директивні настанови і вказівки можуть викликати в учнів зворотну реакцію. Приклад батьків, їхнє захоплення деякими програмами чи фільмами, міркування в присутності дітей, обговорення з ними ідей, сюжетів, науково і соціально значущих, може мати вплив на учнів, викликати їх інтерес до наукової інформації, цінностей культури. Формування у дітей імунітету до моделей агресії, що зображуються в ЗМІ, нейтралізує їх негативний вплив на особистість. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Телевізійна продукція з елементами насильства та агресії...

Беззаперечною істиною є те, що найкращий засіб уберегти дитину від насильства на телеекранах – це вилучення сцен жорстокості, вбивства, знущання з сюжетів фільмів, телепередач, комп’ютерних ігор. Але через соціально-економічні причини зробити такі кроки неможливо. Тому батькам залишається «вакцинувати» своїх дітей від впливу насильства, що зображується в медіа-продукції, формувати у них упереджене ставлення до агресії. Як засвідчують експериментальні дослідження, ефективним способом педагогічного впливу у зазначеному напрямі є періодичні розповіді, міркування батьків про те, що телебачення зображує дійсність нереалістично і значною мірою надумано, що агресія не повсюдна і не така дієва, як висвітлюється в засобах медіа. Важливо також стверджувати, що агресивна поведінка шкідлива для оточення, зазвичай є виявом безпорадності та безсилля людини щось змінити в реальному житті. Однак, щоб ці словесні впливи не спричинювали появу в учнів бар’єра до висловлювання дорослих, батькам доцільно уникати озлоблення й наказових форм, міркувати безпосередньо, іноді «між іншим», виявляти власну думку або здивування щодо надуманості сюжетів на телеекранах. Бажано також цікавитися думкою дітей, пропонувати їм робити власні висновки, висловлювати свої критичні судження щодо побаченого. Якщо неповнолітні виявляють надмірну прив’язаність до фільмів, телепрограм зі сценами насильства, батькам доцільно разом з дітьми переглядати цю медіа-продукцію й скеровувати їхню увагу, переживання на головні ідеї змісту, позитивні моральні вчинки, соціальні цінності, що розкриваються на екрані. У багатьох випадках діти захоплюються деякими телематеріалами, фільмами, телепрограмами, що вміщують приклади агресивної поведінки, насильства. Відволікти їх від цього батьки можуть лише забороною, що не буде ефективною у виховному сенсі. У такому разі батькам слід до переглядати улюблені передачі дітей або цікавитися їхніми сюжетами. Головне – організувати обговорення з неповнолітніми фільмів, почути їхню думку, виявити причини і мотиви їхнього захоплення. У таких ситуаціях педагогічний вплив батьків ефективний, якщо вони аналізують сюжет, зображені події, поведінку героїв, спираючись на наукові, моральні критерії. Приміром моральна оцінка батьками людських вчинків допоможе неповнолітнім зрозуміти, що хороші мотиви не завжди спонукають особистість до вибору пра№ 3, листопад, 2007

вильних засобів, дій та отримання позитивних результатів. Окрім цього вони набувають умінь вироблення власних оцінних суджень, аналізу поведінки інших людей, визначення її наслідків для громадськості. Спільні з дітьми обговорення медіа-продукції привчають їх до морального міркування, усвідомлення того, що в кожній телепрограмі чи людській поведінці присутній моральний аспект, що завжди визначає їхню значущість для інших людей. Такі аналізи важливі також у тому сенсі, що вони спонукають учнів до критичної оцінки медіа-інформації замість необдуманого захоплення нею, оцінки власного ставлення до ЗМІ [2]. Підсумовуючи викладене, вважаємо, що для вирішення проблеми негативного впливу телевізійної продукції з елементами насильства та агресії на протиправну поведінку неповнолітніх у сучасних умовах недостатньо лише удосконалення законодавчої бази (що також є важливим), й необхідна також активна участь батьків та педагогів. При відсутності суспільного телебачення з високим рівнем освітньо-культурних програм основний тягар нейтралізації негативного впливу такого виду інформаційної продукції в котрий раз лягає на сім’ю та школу. Разом з тим держава також не може лишатись осторонь цього процесу. Розробка реального механізму створення суспільного телебачення, яке б продукувало якісний інформаційний продукт, повинно стати пріоритетом.

Література 1. Цимбалюк Є. Телепрограма, від якої стає страшно // Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. – 2004. – С. 27-28. 2. Равчина Т., Герцюк Д. Педагогічні поради батькам // http:// www.mediaeco.franco.lviv.ua 3. Бідзіля Ю. Масова комунікація і проблема насилля над масовою свідомістю // http://www.mediaeco. franko.lviv.ua. 4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України 3-тє вид., перероб., та допов. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1050 с. 5. Потятиник Б. Екранна агресія: знати, щоб вберегтися // http://www. мediaeco.franko.lviv.ua. 6. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43. 7. Закон України «Про захист суспільної моралі» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 14. – Ст. 192. 8. Закон України «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650. 39


ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ 40

ЗАКОН ПРО КАРНЕ СУДОЧИНСТВО У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ (ЗКССНП) КАНАДИ: СТИСЛИЙ ВИКЛАД ТА ІСТОРІЯ ПИТАННЯ Вступ 4 лютого 2002 р. Палата общин ухвалила Законопроект С-7, Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх порушників (далі – ЗКССНП). Новий закон замінює Закон про неповнолітніх правопорушників (далі – ЗНП), він набув чинності з 1 квітня 2003 р. після закінчення періоду підготовки для його запровадження. Підґрунтям для ЗКССНП стали дієві сторони ЗНП, а слабкі сторони цього закону значною мірою були виправлені. ЗКССНП встановлює законодавчі рамки для досягнення системою судочинства стосовно молоді більшої справедливості та ефективності. Введенню законопроекту передував значний період часу, протягом якого проводився огляд існуючого стану справ та консультації, більшість з одержаних результатів наведена у таких звітах: – Аналіз Закону про неповнолітніх правопорушників та системи судочинства стосовно неповнолітніх у Канаді, звіт спеціальної федеральної – провінційної – територіальної комісії з питань судочинства стосовно неповнолітніх (1996) – Відновлення судочинства стосовно неповнолітніх, звіт Постійного комітету з питань судочинства та прав людини Палати общин (1997) – Стратегічні питання відновлення судочинства стосовно неповнолітніх, Міністерство юстиції, Канада (1998) У березні 1999 р. був представлений Законопроект С-68 – перша редакція ЗКССНП. У червні в роботі парламенту відбулась перерва, через це законопроект був представлений лише у жовтні 1999 р. під назвою Законопроект

С-3. Відбулось друге читання законопроекту, а також слухання законопроекту у Постійному комітеті з питань судочинства та прав людини. Перед третім читанням, а саме 27 листопада 2000 р., були проведені вибори у федеральні органи і тому розгляд законопроекту був відкладений. Нарешті, законопроект С-7 був представлений у лютому 2001 р., до нього було включено понад 160 поправок у відповідь на пропозиції та думки, одержані стосовно законопроекту С-3. Мета цього документа – надати пояснення щодо причин розробки ЗКССНП та ознайомити зі стислим змістом основних положень та їхнім логічним обґрунтуванням. Оскільки головна увага зосереджена на змінах, стислий огляд тих положень ЗНП, які залишились у ЗКССНП без будь-яких змін, не наводиться.

Потреба у новому законодавстві про судочинство стосовно молоді У Канаді проходили широкі дебати щодо Закону про неповнолітніх правопорушників та системи судочинства стосовно неповнолітніх. Деякі міркування ґрунтувались на неправильному розумінні та тлумаченні злочину, скоєного неповнолітнім, законодавства та на необґрунтованих очікуваннях певних результатів від застосування законодавства. Інколи можна було почути, що нове законодавство не потрібне, що ЗНП є дієвим законом і якщо виникають якісь проблеми, вони є результатом його неправильного застосування. У такій позиції зовсім не береться до уваги те, що 17-річний досвід дозволяє зробити висновок про відсутність ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників (ЗКССНП)...

у ЗНП чітких та ясних законодавчих вказівок щодо його належного застосування у різних сферах. Відсутність чіткої законодавчої орієнтації є важливим чинником, хоча і не єдиним, який відіграв певну роль у виникненні деяких проблем, пов’язаних із системою судочинства стосовно неповнолітніх. До значних проблем у системі судочинства стосовно неповнолітніх належать такі: – У системі відсутня чітка, ясна та послідовна філософія судочинства стосовно неповнолітніх. – Зловживання ув’язненням – у західному світі, включаючи Сполучені Штати, саме Канада має найвищий показник ув’язнення неповнолітніх. – Судові розгляди відбуваються навіть за незначними справами, які краще можна було б розглядати поза судами. – Винесені судами рішення характеризувались невідповідністю та несправедливістю у ступені міри покарання неповнолітніх. – ЗНП не забезпечує дієву реінтеграцію молодої людини у суспільство після її звільнення з місць ув’язнення чи утримання. – Процес переходу до системи, що застосовується до дорослих людей, виявився несправедливим, складним та занадто тривалим. – У системі відсутнє чітке та ясне розмежування між серйозними, тяжкими злочинами та менш значними злочинами. – У системі відсутнє достатнє розуміння проблем та інтересів потерпілих осіб. У ЗКССНП увага привертається до цих проблем. Проте існують певні обмеження стосовно того, що може буде здійснене виключно шляхом проведення змін у законодавстві. Ось чому нове законодавство має розглядатись тільки як частина ширшого урядового підходу до проблеми злочинності неповнолітніх та реформи канадської системи судочинства стосовно неповнолітніх. До основних, не пов’язаних із законодавством чинників, у зазначеному ширшому підході належать: суттєве підвищення фінансування провінцій та територій з боку федерального уряду, докладання зусиль щодо запобігання злочинів, дієві програми, інноваційні підходи, дослідницька робота, партнерські стосунки освітянської галузі з іншими секторами громадського життя (такими, як: виховання, охорона дитинства та психічне здоров’я), підвищення рівня життя корінного населення та належне запровадження методів вирішення цих проблем у провінціях та на територіях країни. № 3, листопад, 2007

Вступна частина та Декларація принципів Однією з проблем, пов’язаних із застосуванням ЗНП, була відсутність у ньому ясності стосовно основних принципів законодавства. Декларація принципів є первинним джерелом вказівок щодо прийняття рішень за цим Законом. У ній містяться розширені твердження та тлумачення, що стосуються різних питань, включаючи важливість відповідальності неповнолітніх за свої дії, захист інтересів суспільства, специфічні потреби неповнолітніх та їхні права. Проте ці принципи не надають реальних вказівок щодо прийняття рішень за цим Законом, скільки у них відсутня логічність та послідовність, вони суперечать одне одному, а пріоритетність одних принципів порівняно з іншими не визначена. У тих питаннях, за якими простежується суперечність принципів, відсутні вказівки стосовно того, які саме принципи мають бути пріоритетними. У Законі про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників містяться як вступна частина, так і декларація принципів з метою пояснення принципів та цілей системи судочинства стосовно неповнолітніх. Вступна частина, хоча і не підлягає примусовому виконанню, проте містить важливі положення, сформульовані парламентом, про засади, на яких ґрунтується законодавство. Ці положення можуть бути використані як допомога у тлумаченні законодавства та включають таке: – Суспільство несе відповідальність за уважне ставлення до проблем розвитку та потреб неповнолітніх. – Суспільні осередки та сім’ї мають співпрацювати з іншими зацікавленими особами та організаціями з метою запобігання молодіжній злочинності шляхом уважного розгляду важливих проблем та потреб неповнолітніх, а також надання їм порад та підтримки. – Суспільству мають бути доступні точні відомості про молодіжну злочинність, систему судочинства стосовно неповнолітніх та ефективні міри, що застосовуються нею. – Молоді люди мають права та свободи, включаючи ті, що визначені у Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права дитини. – Система судочинства стосовно неповнолітніх має враховувати інтереси потерпілих осіб та забезпечувати відповідальність молодих людей за свої дії, використовуючи для цього цілеспрямовану діяльність, реабілітацію 41


ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ та реінтеграцію неповнолітніх у суспільне життя. – Система судочинства стосовно неповнолітніх має зберегти найважливіші фактори свого впливу при скоєнні найбільш тяжких злочинів, проте має бути зменшене звернення до цієї системи у разі скоєння нетяжких злочинів та застосування ув’язнення як загальноприйнятної міри покарання. У Декларації принципів визначені політичні рамки для тлумачення законодавства. На відміну від ЗНП, новий ЗКССНП містить вказівки щодо пріоритетності основних принципів. Наприклад, у новому законодавстві чітко пояснюється, що характер реагування системи на злочин має враховувати потреби неповнолітніх та індивідуальні обставини. Проте потреби неповнолітніх або проблеми їх соціального забезпечення не повинні призводити до застосування більш тривалих чи жорстких мір покарання ніж ті, що є справедливими та відповідають тяжкості скоєного злочину. У Декларації визначається, що: – Цілі системи судочинства стосовно неповнолітніх полягають у запобіганні злочину; у реабілітації та інтеграції неповнолітніх у життя суспільства; у забезпеченні чітких та обґрунтованих дій після злочину. Саме таким чином система може вплинути на сталий захист суспільства. – У системі судочинства стосовно неповнолітніх має бути врахований той факт, що у молодих людей не вистачає зрілості, яка є у дорослих. Система судочинства стосовно неповнолітніх відрізняється від системи судочинства, що застосовується до дорослих людей, за багатьма критеріями, серед них: узгодженість міри відповідальності зі зниженим рівнем зрілості молодих людей; збільшення ступеня процедурного захисту; особлива увага приділяється реабілітації та реінтеграції у суспільне життя; визнається важливість своєчасного втручання з метою запобігання злочину. – Неповнолітні мають утримуватись у межах відповідальності шляхом застосування до них таких мір покарання, що є справедливими та відповідають тяжкості скоєного злочину. – У межах справедливої та пропорційної відповідальності міри покарання мають бути спрямовані на зміцнення поваги до суспільних цінностей, мають сприяти виправленню та відшкодуванню завданої шкоди та збитків, бути зрозумілими молодій людині, ставитись 42

із повагою до статевих, етнічних, культурних та лінгвістичних особливостей неповнолітніх та відповідати потребам молодих людей корінних національностей та молодих людей із особливими вимогами. – Судові процеси над неповнолітніми вимагають особливих гарантій захисту їх прав; привітності, співчуття та поваги до постраждалих; можливості одержання інформації постраждалими особами та їхньої участі у розгляді справи, а також можливості одержання інформації батьками та сприяння їхньої участі у виправленні неправильної поведінки молодих людей, яка призводить до порушень правил суспільного життя. Крім Вступної частини та Декларації принципів, у ЗКССНП містяться також інші більш специфічні принципи, які дозволяють зосередити увагу при прийнятті рішень на судових процесах у справах неповнолітніх на ключових моментах: позасудові міри покарання, винесення вироку неповнолітньому, позбавлення волі та нагляд. Обговорення цих додаткових принципів наведене нижче.

Позасудові міри покарання Досвід Канади та інших країн показав, що міри покарання, накладені позасудовими процесами, можуть призвести до ефективної реакції у разі скоєння неповнолітніми незначних злочинів. Одна з основних цілей Закону про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників полягає у підвищенні ефективної та своєчасної позасудової реакції суспільства на незначні злочини, скоєні неповнолітніми. Такі позасудові міри покарання забезпечують досягнення цілеспрямованих дій, таких, як вимога до неповнолітнього виправити або відшкодувати втрати чи збитки потерпілого. Вони також дозволяють здійснити своєчасний вплив на неповнолітніх та надати можливість для широкого загалу відігравати значну роль у справі реагування суспільства на злочини, скоєні неповнолітніми. Зростання ступеня застосування позасудових мір покарання не лише покращує реагування суспільства на незначні злочини, скоєні неповнолітніми, але також дозволяє судам зосередитись на більш складних та серйозних справах. Багато справ можна ефективно розглянути й поза судами. Більшість справ, що розглядаються у судах у справах молоді, не є справами про насильство. Понад сорок відсотків справ у суді у справах неповнолітніх належать до чотирьох категорій нетяжких злочинів: крадіжка на ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників (ЗКССНП)...

суму менш ніж 5 000 доларів США (наприклад, крадіжка у магазині); володіння вкраденим майном; неявка до адміністративних органів та невиконання правил поведінки (наприклад, порушення умов умовного визволення на поруки). (Див.: Таблицю 1). Практика судочинства у справах неповнолітніх значно відрізняється у різних провінціях країни. Наприклад, у провінції Квебек у суди передаються справи 20 неповнолітніх з кожної 1 000 неповнолітнього населення (або приблизно одна справа на кожні 50 неповнолітніх), а у провінції Онтаріо у суди передаються справи 45 неповнолітніх з кожної 1 000 неповнолітнього населення (або приблизно одна справа на кожних 22 неповнолітніх). При цьому не складається такого враження, що у провінціях, де передається до суду досить значна кількість справ, тяжкість злочинів є більшою, ніж в інших провінціях. Виявляється також, що міри покарання, призначені позасудовими процесами, були успішними у термінах їхнього виконання неповнолітніми. Майже всі неповнолітні, які брали участь у програмі застосування альтернативних мір покарання згідно з Законом про неповнолітніх правопорушників, успішно виконували вимоги мір покарання, що були їм призначені. Судді судів у справах неповнолітніх у кожному регіоні країни вважають, що значна кількість справ, що надходять до судів, може успішно розглядатись поза судами у справах неповноліт-

ніх. За результатами нещодавно проведеного опитування у судах у справах неповнолітніх 54% суддів вважають, що половина або навіть більше справ, що передаються до суду, може бути розглянута належним чином і поза судами у справах неповнолітніх. Навіть у провінції Квебек, де відзначається найнижча кількість справ, переданих до суду, 27% суддів зазначили, що половина або навіть більше справ, які вони слухали, могли бути результативно розглянуті й поза судами у справах неповнолітніх. Закон про неповнолітніх правопорушників дозволяє застосовувати альтернативні міри покарання. Проте у ньому міститься недостатньо вказівок щодо належного застосування альтернативних мір покарання, видів альтернативних мір покарання та їхніх цілей. Сімнадцять років досвіду, набутого протягом дії ЗНП, свідчить про те, що значно ефективніше можна було б застосовувати позасудовий вплив на молодих людей і що існує потреба у значніших та більш підготовлених законодавчих вказівках щодо цього питання. У Законі про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників міститься багато положень, спрямованих на підвищення обґрунтованого та доцільного використання позасудових мір покарання за менш тяжкі злочини, включаючи такі положення: – позасудові міри покарання мають застосовуватись в усіх справах, де вони можуть бути доцільними та ефективними для утримання

Таблиця 1. Більшість справ (за основним рішенням) у судах у справах неповнолітніх (Канада, 1998–1999 рр.) Крадіжка на суму до 5 000 доларів США Володіння вкраденою власністю Неявка до адміністративних органів Невиконання правил поведінки Загалом за наведеним вище: Інші крадіжки Ушкодження /збитки Зломи та проникнення Загроза фізичного насильства над неповнолітніми Загалом: за вісьмома наведеними злочинами Усього справ:

Загалом справ 15 801 5 208 11 597 13 072 45 678 4 975 5 336 12 251 10 545

Відсоток 15% 5% 11% 12% 43% 5% 5% 11% 10%

78 785 106 665

74% 100%

Джерело інформації: Статистика у Канаді (2000 р.), Статистика судів у справах неповнолітніх 1989–1999 рр., Оттава: Центр статистики судових справ у Канаді. (*) * Таблиці та цифрові дані у цьому документі взяті з матеріалів про історію питання у ЗКССНП, звіт підготовлений Джейн Б. Спротт, Ґельфський університет, для Міністерства юстиції Канади.

№ 3, листопад, 2007

43


ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ молодої людини у межах відповідальності за скоєні нею дії. – позасудові міри покарання вважаються доцільними для утримання молодої людини у межах відповідальності при скоєнні нею нетяжкого злочину вперше. – позасудові міри покарання можуть застосовуватись й тоді, якщо до молодої людини раніше вже застосовувались позасудові міри покарання або вона була визнана винною у скоєнні злочину. У Законі про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників також встановлені ясні й чіткі орієнтири з метою пояснення застосування позасудових мір покарання, включаючи: відшкодування шкоди чи збитків, нанесених потерпілій особі та суспільству, надання можливості потерпілим брати участь у прийнятті рішення; гарантування того, що міри покарання є відповідними до тяжкості скоєного злочину; а також підтримка участі сімей, потерпілих осіб та інших членів суспільства у застосуванні позасудових мір покарання. За ЗКССНП від поліцейських вимагається розглянути та проаналізувати застосування позасудових мір покарання до винесення обвинувачення молодій людині. Поліція та обвинувачі цим законом уповноважені використовувати різні види позасудових мір покарання: – Відмова від застосування подальших дій. – Попередження – це неофіційні попередження з боку поліцейських. – Попередження поліції – це більш офіційні попередження з боку поліції. За ЗКССНП провінціям дозволяється розробляти програми попереджень поліції. На основі досвіду, що існує у деяких юрисдикціях, очікується, що попередження поліції оформлюються як листи від поліції до молодої людини та її батьків або таким попередженням може розпочинатись процедура, за якою молода людина та її батьки мають з’явитись до поліцейської дільниці для розмови зі старшим поліцейським офіцером. – Попередження підвищеної вибагливості подібні до попереджень поліції, проте такі попередження надаються обвинувачем після звернення до нього поліції. В одній провінції, де такі попередження зазвичай застосовуються, вони надаються у формі листа, адресованого молодій людині та її батькам. – Направлення – це направлення поліцейськими молодих людей для участі у громадських програмах або агенціях, що може допомог44

ти їм утриматись від скоєння злочину. При наданні направлення враховується широкий діапазон громадських ресурсів, включаючи програми відпочинку та консультативні агенції. – Позасудові санкції, найбільш офіційний вид позасудових мір покарання, це є те саме, що нині відоме як альтернативні міри покарання за ЗНП. На відміну від інших видів позасудових мір покарання вони можуть застосовуватись тільки у тому разі, коли на молоду людину накладається відповідальність за скоєний злочин. Генеральний прокурор провінції має визначити, чи існує достатньо фактів для ведення судового переслідування за злочин. Санкції можуть бути частиною програми позасудових санкцій, призначених Генеральних прокурором. Молода людина погоджується з санкцією, що накладається на неї. Якщо молода людина не дотримується умов та вимог за такими санкціями, справа може бути передана для розгляду до судових установ. За ЗКССНП позасудові санкції можуть застосовуватись тільки тоді, коли до молодої людини не можуть бути застосовані відповідним чином попередження, попередження поліції або направлення.

Засідання З метою сприяння у винесенні рішень за справами неповнолітніх, до яких застосовується система судочинства стосовно неповнолітніх правопорушників, у багатьох районах Канади широко застосовується практика проведення засідань. Взагалі, термін «засідання» застосовується до різних видів процесів, на яких сторона, що постраждала, або зацікавлена сторона разом складають плани, у яких з’ясовуються обставини злочинів та аналізуються потреби неповнолітніх, які їх скоїли і до яких застосовується система судочинства стосовно неповнолітніх. У ЗНП посилання на «засідання» відсутні. «Засідання» зазвичай відбуваються неофіційно. Вони можуть мати форму сімейних зборів, зборів комітетів судочинства стосовно неповнолітніх, присяжних у справах громадської відповідальності, осіб, які виносять вироки, ними можуть бути також міжвідомчі засідання у справах. Такі засідання надають можливості досягнення більш широких перспектив у справі, прийняття більш креативних рішень, кращої координації роботи служб, більш активної участі потерпілих осіб та ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників (ЗКССНП)...

інших членів суспільства у роботі системи судочинства стосовно неповнолітніх. За ЗКССНП дозволяється та вважається доцільним проведення засідань з метою сприяння прийняттю рішень у системі судочинства стосовно неповнолітніх. За законодавством, що пропонується, засідання визначається як збори, у яких бере участь група людей, які зібрались разом з метою надання порад поліцейському офіцеру, судді, мировому судді, обвинувачу, директору провінції або службовцю з питань проблем неповнолітніх, і від яких за цим Законом вимагається прийняття рішення. У ході засідань можуть надаватись такі поради, як, наприклад: – відповідні позасудові міри покарання; – умови звільнення від досудового затримання; – відповідні вироки; та – плани реінтеграції молодих осіб до суспільного життя після звільнення з ув’язнення. У засіданні, залежно від ситуації, можуть брати участь різні люди. Ними можуть бути, наприклад, батьки молодої особи, потерпілі особи, інші люди, які є знайомими молодої людини, та її сусіди, громадські агенції або фахівці-експерти, висновки яких необхідні для прийняття рішення. Засідання може мати характер механізму відновлення, дія якого зосереджена на розробці пропозицій щодо відшкодування втрат та збитків, заподіяних потерпілому від злочину, скоєного молодою особою. Засідання також може бути конференцією фахівців у справі, на якій фахівці обговорюють питання про те, як можна було б краще задовольнити потреби молодої людини і які служби громадської системи можна залучити до надання їй допомоги.

Попереднє ув’язнення Більшість положень ЗНП стосовно попереднього ув’язнення залишається такими самими і у ЗКССНП, включаючи застосування положень Карного кодексу. Проте у відповідь на таку точку зору, що за ЗНП попереднє ув’язнення застосовується занадто широко, до ЗКССНП внесені такі зміни: – Попереднє ув’язнення не має застосовуватись як міра захисту дітей, психічного здоров’я або інших соціально спрямованих заходів. – Якщо молодій особі при винесенні вироку не може бути винесений вирок про ув’язнення, суддя має припустити, що попереднє ув’язнення молодої людини не є необхідним для захисту суспільства або для його безпеки. № 3, листопад, 2007

– Якщо молода людина буде все ж затримана, від судді вимагається надати запит стосовно того, чи є така доросла людина, яка може бути відповідальною та бажатиме взяти таку молоду людину під опіку, що було б альтернативою попередньому ув’язненню.

Винесення вироку неповнолітнім 1. Мета та принципи винесення вироку Один з висновків щодо Закону про неповнолітніх правопорушників полягав у тому, що цей закон не надає ясних та чітких вказівок суддям стосовно винесення вироку. У ньому не наведені конкретні цілі винесення вироку. Його принципи є загальними, вони не сумісні один з одним і для них не визначена пріоритетність. У результаті цього бракує чіткої та ясної законодавчої інструкції для суддів та інших осіб, які працюють у системі судочинства стосовно неповнолітніх. Із цим висновком пов’язаний інший, за яким досвід використання ЗНП свідчить про надмірно високий рівень застосування ув’язнення як вироку, зокрема, за нетяжкі злочини, не пов’язані з насильством, стосовно неповнолітніх, які вперше скоїли нетяжкий злочин: – Відсоток ув’язнень неповнолітніх у Канаді вищий ніж в інших західних країнах, включаючи Сполучені Штати Америки. – Відсоток ув’язнень неповнолітніх у Канаді вищий за аналогічний відсоток для дорослих. – Відсоток ув’язнень неповнолітніх суттєво коливається у різних провінціях. – За вісім із дев’яти найпоширеніших злочинів, розглянутих у судах, що спеціалізуються на розгляді справ, пов’язаних зі злочинністю неповнолітніх, молоді люди засуджувались до більш тривалих термінів ув’язнення ніж за аналогічні злочини засуджувались дорослі; крім того, молоді люди проводять більше часу в ув’язненні ніж дорослі за аналогічними вироками внаслідок існування положень про умовне звільнення дорослих. – Близько 80% вироків, пов’язаних з ув’язненням, були винесені за скоєння злочинів, не пов’язаних з насильством. – Близько половини справ, за якими виносились вироки, пов’язані з ув’язненням, належать до чотирьох категорій менш серйозних злочинів: крадіжки на суму, що не перевищує 5 000 доларів США (наприклад, крадіжки у магазинах); володіння викраденим майном; неявка до суду та недотримання умови судо45


ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ вої постанови (наприклад, недотримання умов визволення на поруки). (Див.: Таблицю 2). – Близько половини молодих людей, найбільш серйозним злочином яких було недотримання умови судової постанови (наприклад, недотримання умов визволення на поруки), були засуджені до ув’язнення. (Див.: Таблицю 3). – Багато неповнолітніх правопорушників, які вперше скоїли злочин і були визнані винними у скоєнні дрібної крадіжки, були засуджені до ув’язнення. Наприклад, 8% таких злочинців у провінції Онтаріо та понад 7% у провінції

Квебек були засуджені до ув’язнення. (Див.: Таблицю 4). У Законі про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників наведена конкретна мета та визначено низку принципів, що призначені для застосування суддями при винесенні ними справедливого та адекватного вироку неповнолітній особі. Згідно з ЗКССНП метою винесення вироку неповнолітній особі є утримання її у межах відповідальності шляхом застосування юридичних санкцій, які забезпечувати-

Таблиця 2. Більшість справ, у яких було винесено вирок, пов’язаний із ув’язненням (Канада, 1998–1999 рр.) Крадіжка на суму до 5 000 доларів США Володіння вкраденою власністю Неявка до адміністративних органів Невиконання правил поведінки Загалом за наведеним вище: Інші крадіжки Ушкодження /збитки Зломи та проникнення Загроза фізичного насильства над неповнолітніми Загалом: за вісьмома наведеними злочинами Усього справ:

Загалом справ 2 289 1 522 2 822 4 979 11 612 1 168 788 3 415 1 691 18 674 25 169

Відсоток 9% 6% 9% 11% 46% 5% 3% 14% 7% 74% 100%

Таблиця 3. Адміністрування судових вироків: відсоток вироків, пов’язаних із ув’язненням (Канада, 1998–1999 рр.) Невиконання правил поведінки (наприклад, порушення умов визволення на поруки) Неявка до адміністративних органів

10 547

4 979

Відсоток 47%

6 946

2 822

41%

Таблиця 4. Наявність судимостей у минулому (1996–1997 рр.). Співвідношення ув’язнень за незначні крадіжки Ньюфаунденд та Лабрадор Новий Брунсвік Квебек Онтаріо Манітоба Саскачеван Альберта Британська Колумбія

3,6% 3,8% 7,2% 8,1% 6,8% 8,9% 3,5% 3,6%

12,5% 13,5% 16,0% 26,2% 7,8% 13,8% 9,0% 13,4%

42,9% 48,1% 26,5% 51,6% 23,1% 9,8% 19,8% 24,7%

65,2% 63,6% 50,0% 64,1% 52,6% 50,0% 38,7% 47,5%

Джерело інформації: Статистика у Канаді (2000 р.), Статистика судів у справах неповнолітніх 1989–1999 рр., Оттава: Центр статистики судових справ у Канаді.

46

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників (ЗКССНП)...

муть суттєві наслідки для них й сприятимуть їхній реабілітації та реінтеграції у суспільство. У конкретних принципах стосовно винесення вироків наголошується на тому, що вирок має: – бути не більш суворим за той, що був винесений дорослій людині за аналогічний злочин; – бути схожим з іншими вироками у справах неповнолітніх при розгляді подібних справ; – відповідати тяжкості злочину та мірі відповідальності неповнолітньої особи; – бути у межах відповідності, а. бути найменш альтернативою з обмеження дій неповнолітньої особи; b. бути таким варіантом вироку, який з найбільшою ймовірністю призведе до реабілітації та реінтеграції неповнолітньої особи у суспільне життя; та с. сприятиме розвитку у молодої людини почуття відповідальності та неминучості розплати за шкоду чи збитки, заподіяні внаслідок скоєння нею злочину. Ув’язнення зазвичай застосовується до злочинців-насильників та до тих, хто повторно скоїв тяжкі злочини. Молода людина не може бути засуджена до ув’язнення, якщо тільки: – вона не скоїла насильницький злочин; – вона не порушила умови вироку, який не передбачав ув’язнення; – вона не скоїла тяжкий підсудний злочин і не має на своєму рахунку таких злочинів; або – у виняткових випадках вона не скоїла підсудний злочин, обтяжуючими обставинами якого є такі, що не дають підстави для винесення іншого, окрім ув’язнення, вироку, який би відповідав цілі та принципам політики винесення вироків. Якщо рішення судді ґрунтується на цьому положенні, він має навести причини того, чому цей випадок, на його думку, є винятковим. Перед винесенням вироку, пов’язаного з ув’язненням, суд має також розглянути усі можливі альтернативи ув’язненню і має визначити, що не існує розумної альтернативи, згідно з якою можна б було утримувати молоду людину у межах відповідальності і яка б відповідала цілі та принципам винесення вироків, розглянутим вище. Це, наприклад, означає, що хоча неповнолітня особа не дотримувалась умов попереднього вироку, не пов’язаного з ув’язненням, такій неповнолітній особі може бути знову винесений вирок, не пов’язаний з ув’язненням, якщо суд визнає, що такий вирок буде адекватним для утримання неповнолітньої особи у рамках відповідальності. № 3, листопад, 2007

Хоча суд має розглядати альтернативи ув’язненню стосовно усіх правопорушників, він має приділяти особливу увагу обставинам злочинів, скоєних правопорушниками – представниками корінного населення. 2. Варіанти вироку Загалом ЗКССНП зберігає ті варіанти покарання, які можуть бути призначені судом згідно з ЗНП. Проте ЗКССНП містить значні покращання тих аспектів, що стосуються судових наказів про позбавлення волі, варіантів покарання без позбавлення волі та покарань за тяжкі насильницькі злочини. Згідно з ЗНП, накази про позбавлення волі не передбачають періоду нагляду суспільства за неповнолітньою особою після звільнення з ув’язнення. Це було значним недоліком ЗНП, оскільки не забезпечувало відповідного нагляду за молодою людиною та її підтримки у перехідний період повернення від ув’язнення до суспільства. ЗКССНП замінює звичайний судовий наказ про позбавлення волі наказом про позбавлення волі та нагляд. Цей новий вирок вимагає, щоб після періоду ув’язнення йшов період нагляду та підтримки у суспільстві. Доповнення ЗКССНП новими формами вироку забезпечує суддів у справах неповнолітніх злочинців збільшеними можливостями при розгляді усього спектру злочинів, вчинених неповнолітніми. До нових форм вироку відносяться: – Догана. Під доганою, власне, мається на увазі одержання від судді суворого повчання або попередження у випадках незначних порушень правопорядку, коли те, що молода людина зазнає арешту, змушена пройти процедуру судового процесу та одержує догану, видається достатнім для притягнення її до відповідальності за вчинення злочину. – Наказ про суворий нагляд та підтримку. Цей варіант вироку передбачає більш суворий нагляд, аніж судовий наказ про пробацію, та більшу підтримку, спрямовану на те, щоб допомогти неповнолітній особі змінити характер своєї поведінки. Він застосовний до набагато меншої кількості випадків, ніж пробація, і особливо підходить для багатьох неповнолітніх злочинців, які підлягали позбавленню волі згідно з ЗНП. – Наказ про присутність. Цей наказ вимагає від молодої людини присутності для проходження програми покарання у визначені суддею часи та на визначених суддею умо47


ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ вах. Він може бути сформульований таким чином, щоб враховувати конкретні обставини молодої людини. Наприклад, він може бути спрямований на конкретний час, коли неповнолітня особа залишається без нагляду і може порушити закон. – Наказ про відстрочене ув’язнення та нагляд. Цей варіант вироку дозволяє неповнолітній особі, яка інакше була б покарана позбавленням волі, за певних умов відбувати покарання без ізолювання від суспільства. У разі пору-

шення цих умов неповнолітня особа буде ув’язнена. Такий вирок не дозволяється суду у випадках тяжких насильницьких злочинів. – Наказ про суворе ув’язнення з метою перевиховання та нагляд. Цей наказ є спеціальним вироком для неповнолітніх злочинців, які скоїли тяжкий насильницький злочин. Суд має право видати такий наказ, якщо: a. неповнолітня особа визнана винною у вчиненні вбивства, спробі вбивства, у ненавмисному вбивстві людини або у сексуально-

Таблиця 5. Типи справ, які були передані до суду для повнолітніх (Канада: період з 1996–1997 по 1998–1999 рр.)

Насильство Майно Інші КС/ЗНЗ Наркотики Загальна кількість справ

1998–1999 Загальна Передані кількість справи справ 22,284 54 45,336 27 34,290 9 4,755 1 106,665 91

1997–1998 Загальна Передані кількість справи справ 23,711 41 49,602 19 33,021 13 4,549 6 110,883 79

1996–1997 Загальна Передані кількість справи справ 21,737 52 51,687 27 31,399 11 5,242 2 110,065 92

Таблиця 6. Відмінність між провінціями за кількістю випадків застосування прав на передачу справи (з 1996–1997 по 1998–1999 рр.)

Канада Ньюфаундленд та Лабрадор Острів принца Едуарда Нова Шотландія Нью-Брансуік Квебек Онтаріо Манітоба Саскатчеван Альберта Британська Колумбія Юкон Північно-західні території

1998–1999 Загальна Загальна кількість кількість справ, випереданих несених на справ суд 106,665 91

1997–1998 1996–1997 Загальна Загальна Загальна Загальна кількість кількість кількість кількість справ, висправ, випереданих переданих несених на несених на справ справ суд суд 110,883 79 110,065 92

2,142

1

2,197

1

2,863

0

324

0

376

0

458

0

3,158 1,999 11,297 40,697 8,477 8,127 17,510

0 0 23 6 29 1 20

3,472 2,303 10,881 44,185 7,615 9,115 16,579

2 0 23 9 23 1 14

3,549 2,382 11,427 46,409 6,816 8,540 15,863

0 0 26 12 32 0 10

11,764

11

13,059

5

10,642

11

438

0

506

0

508

0

732

0

595

1

618

1

Джерело: Статистика Канади (з 1997 по 2000 рр.). Статистика суду у справах неповнолітніх злочинців. Оттава: Канадський центр судової статистики.

48

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників (ЗКССНП)...

му нападі за обтяжувальних обставин, або у разі вчинення повторного тяжкого насильницького злочину; b. неповнолітня особа має психічне чи фізіологічне захворювання або нервовий розлад; c. був розроблений індивідуалізований план некарального впливу на неповнолітню особу; та d. існує відповідна програма і неповнолітня особа відповідає її умовам. Департамент юстиції Канади виділив спеціальні кошти для провінцій і територій, з тим щоб забезпечити можливість цього варіанту покарання по всій країні.

Вироки про покарання для повнолітніх Майже сто років поспіль, і за дії Закону про правопорушення неповнолітніх, і за дії Закону про неповнолітніх правопорушників, закон дозволяв за певних обставин передавати справи неповнолітніх осіб віком від 14 років і старше до суду для повнолітніх. Якщо неповнолітня особа була визнана винною судом для повнолітніх, суд може винести вирок як для повнолітніх. Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників не зменшує віку, у якому молода людина може одержати вирок як для повнолітніх. Згідно з ЗНП, якщо особа віком 16 або 17 років звинувачується у вчиненні вбивства, спробі вбивства, у ненавмисному вбивстві людини або у сексуальному нападі за обтяжувальних обставин, припускається, що справа такої неповнолітньої особи буде передана до суду для повнолітніх. Це припущення не означає автоматичного винесення вироку про покарання для повнолітніх. Воно означає, що неповнолітня особа має впевнити суд у тому, що її справу слід залишити у суді для неповнолітніх злочинців. Досвід застосування ЗНП показав, що: – порівняно невелика кількість справ неповнолітніх осіб передається до суду для повнолітніх. – Великий відсоток справ, переданих до суду для повнолітніх, стосуються ненасильницьких злочинів. Наприклад, за останні три роки, приблизно, 40% усіх переданих справ складали справи про ненасильницькі злочини (Див.: Таблицю 5). – Різні провінції значно відрізняються між собою за кількістю справ, переданих до суду для повнолітніх. Наприклад, у 1998–1999 рр., № 3, листопад, 2007

Манітоба посіла перше місце в країні за кількістю переданих справ, яких було 29. На другому місці – Квебек, у якому здійснили передачу 23 справ, що в чотири рази більше за кількість справ, переданих в Онтаріо (6 переданих справ) та більше як вдвічі перевищує кількість переданих справ у Британській Колумбії (Див.: Таблицю 6). – Слухання переданої справи може бути складним і проходити зі значними затримками. Багато людей вважає це несправедливим, оскільки все це відбувається ще до того, як суд визначить, чи винна неповнолітня особа у вчиненні злочину, чи ні. ЗКССНП містить декілька важливих змін, що стосуються винесення вироків про покарання для повнолітніх: – Процес передачі справи до суду для повнолітніх ліквідується. Замість того, суд у справах неповнолітніх злочинців визнає, чи винна неповнолітня особа у вчиненні злочину, чи ні, а потім, за певних обставин, суд у справах неповнолітніх злочинців може винести вирок для повнолітніх. – Повторне вчинення тяжкого насильницького злочину додається до переліку злочинів, які створюють презумпцію вироку для повнолітніх. – Вік, після настання якого можна підпадати під презумпцію вироку для повнолітніх, знижений до 14 років. Проте провінції мають право встановлювати його рівним 15 або 16 рокам. Це означає, що у разі, коли провінція вирішить встановити межу 16 років, це не становитиме жодних змін порівняно з ЗНП. – Якщо Корона повідомить суд у справах неповнолітніх злочинців, що не домагатиметься вироку для повнолітніх, за осудний злочин, суд не матиме права винести вирок для повнолітніх. – Критерій необхідності у винесенні вироку про покарання для повнолітніх, вимагає від суду визначення, чи буде покарання для неповнолітніх, достатньо довгим для притягнення до відповідальності молодої людини. Необхідно, щоб відповідальність неповнолітніх людей узгоджувалася з їхньою більшою залежністю та меншим ступенем зрілості. Якщо тривалість покарання для неповнолітніх правопорушників, видається достатньою для притягнення неповнолітнього до відповідальності, суд має призначити покарання для неповнолітніх злочинців. 49


ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ – Молоду людину віком до 18 років, який виноситься вирок для повнолітніх, слід утримувати у виправному закладі для неповнолітніх правопорушників, за винятком випадків, коли це не на користь такій неповнолітній особі або може загрожувати безпеці інших людей.

Ув’язнення та реінтеграція Як вже зазначалося вище, значним недоліком ЗНП є те, що цей закон не забезпечує ефективної реінтеграції молодої людини до суспільства після звільнення з місця ув’язнення. Згідно з ЗНП, неповнолітня особа може бути звільнена з місця ув’язнення без жодного необхідного нагляду та підтримки, спрямованих на сприяння реінтеграції молодої людини до суспільства. Новий закон спирається на віру у те, що неповнолітня особа здатна на перевиховання та успішну реінтеграцію до суспільства. У центрі уваги кожного вироку з позбавленням волі має бути реінтеграція та заходи, спрямовані на те, щоб допомогти неповнолітній особі уникнути повторного вчинення злочину. 1. Ув’язнення та перебуванням у суспільстві під наглядом Згідно з ЗКССНП, за кожним періодом ув’язнення має слідувати, як складова покарання, період перебування у суспільстві під наглядом. Це стосується наказів про ув’язнення та нагляд, наказів про суворе ув’язнення з метою перевиховання та нагляд і вироків за вбивство, вчинене неповнолітнім злочинцем. Коли суддя виносить один з таких вироків з позбавленням волі, він повинен чітко визначити на відкритому засіданні ту частину вироку, яка відбувається в ізоляції від суспільства і ту частину вироку, яка відбувається у суспільстві. ЗКССНП містить перелік обов’язкових умов, застосовних до усіх неповнолітніх, які перебувають у суспільстві під наглядом. Можуть також визначатися додаткові умови, спрямовані на підтримку молодої людини, які враховують її потреби а також регулюють ступінь ризику. У разі порушення неповнолітньою особою умов покарання під час перебування у суспільстві під наглядом, проводиться перегляд справи, який може призвести до зміни умов перебування під наглядом або до повернення молодої людини до місць ув’язнення. Якщо директор провінції винесе наказ про повернення молодої особи до місць ув’язнення, суд повинен провести перегляд справи. Якщо суд впевниться у 50

тому, що неповнолітня особа порушила умови покарання, то у разі серйозного порушення суд може винести наказ про відбування в ув’язненні залишку терміну знаходження під наглядом у суспільстві. Якщо порушення несерйозне, суд може змінити або визначити нові умови перебування під наглядом. Також допускається, щоб неповнолітня особа не відбувала жодної частини терміну покарання у суспільстві звільненою від ув’язнення. Перед початком тієї частини покарання, яку злочинець відбуває у суспільстві, суд може наказати залишити молоду людину під вартою, якщо впевниться у тому, що є ґрунтовні підстави вважати, що неповнолітня особа ще до закінчення терміну покарання вчинить злочин, який може бути причиною смерті або серйозного каліцтва. 2. Плани реінтеграції до суспільства та тимчасові звільнення з метою реінтеграції ЗКССНП вимагає, щоб під час перебування неповнолітньої особи в ув’язненні працівник у справах неповнолітніх працював з молодою людиною над складенням плану реінтеграції у суспільство. План реінтеграції визначає найбільш ефективні програми відбування покарання неповнолітньою особою, які дозволяють максимально збільшити шанси на її успішну реінтеграцію до суспільства. Коли молода людина відбуватиме частину покарання у суспільстві під наглядом, працівник у справах неповнолітніх буде наглядати за нею та надавати їй підтримку і допомогу у зв’язку з умовами і реалізацією плану реінтеграції. Згідно з ЗКССНП, неповнолітній особі може бути дозволена реінтеграційна відпустка з місця ув’язнення з метою перевиховання такої неповнолітньої особи та її підготовки до остаточної реінтеграції у суспільство. Такі відпустки можуть також використовуватися у зв’язку з медичними потребами або за сімейними обставинами чи з міркувань гуманності. Дозволяються відпустки тривалістю тридцять днів, хоча директор провінції може подовжувати їх після переоцінки справи. 3. Адміністративне визначення ступеня режимності ув’язнення Згідно з ЗНП, суддя під час винесення вироку вирішує, де молода людина відбуватиме ув’язнення – у режимній установі чи в установі відкритого типу. Також у більшості випадків суддя вирішує питання переведення в’язня на рівень більш обмежених або більш вільних ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників (ЗКССНП)...

умов ув’язнення протягом терміну відбування покарання. Одне з завдань ЗКССНП полягає у тому, щоб спростити цю процедуру та забезпечити службовців виправних закладів свободою дій, необхідною для ефективного, чесного та відповідального керування тією частиною системи, за яку вони відповідають. ЗКССНП дозволяє службовцям виправних закладів для неповнолітніх злочинців визначати, чи потрібно утримувати ув’язнену молоду людину в умовах більш режимного рівня, чи її можна перевести в умови полегшеного типу – як під час ув’язнювання неповнолітньої особи, так і у будьяких випадках її наступних переведень з одного закладу до іншого. ЗКССНП визначає критерії, якими мають керуватися службовці виправних закладів, приймаючи такі рішення. Ці критерії враховують те, що молоду людину слід утримувати в умовах максимально полегшеного режиму ув’язнення, беручи до уваги максимально можливу відповідність програми покарання потребам молодої людини, а також зважаючи на міркування безпеки. Неповнолітні особи мають право на незалежний перегляд будь-якого рішення, за яким вони переводяться в умови з підсиленим режимом або до більш режимної установи. ЗКССНП також надає провінціям і територіям можливість вибору варіанту збереження існуючої системи, коли такі рішення приймаються переважно суддями, а не службовцями виправних закладів. 4. Утримання окремо від повнолітніх правопорушників У ЗКССНП зберігається загальне правило, за яким неповнолітню особу, що відбуває покарання з позбавленням волі за вироком для неповнолітніх правопорушників, слід утримувати роздільно та відокремлено від повнолітніх. ЗКССНП також створює презумпцію того, що молоду особу, яка відбуває покарання у закладі для неповнолітніх правопорушників, після досягнення нею двадцяти років необхідно перевести з закладу для неповнолітніх до закладу для повнолітніх для відбування залишку терміну ув’язнення. Це забезпечуватиме додатковий захист молодих людей, які відбувають покарання у системі для неповнолітніх правопорушників. Коли молода особа, яка відбуває покарання для неповнолітніх, досягає повноліття, суддя може дозволити директору провінції помістити її до виправного закладу для повнолітніх, якщо суд визнає це найкращим в інтересах даної молодої № 3, листопад, 2007

особи або в інтересах громадськості. Якщо молоду особу поміщають до закладу для повнолітніх, до неї стають застосовними права повнолітніх на умовне звільнення. При цьому зберігають свою чинність вимоги конфіденційності, пов’язані з покаранням неповнолітніх. ЗКССНП містить також нові положення стосовно місця ув’язнення неповнолітньої особи, яка відбуває покарання для повнолітніх. Якщо суддя не визначить, що викладене нижче буде не найкращим для відповідної молодої людини або становитиме загрозу для безпеки інших людей, то: – молода особа, якій не має вісімнадцяти років на момент винесення вироку, буде направлена до тюремного закладу для неповнолітніх; – молода особа, якій на момент винесення вироку виповнилося вісімнадцять років, буде направлена до тюремного закладу для повнолітніх.

Публікація Наріжним каменем правосуддя у справах неповнолітніх у Канаді є те, що у загальному випадку особистість неповнолітньої особи підлягає захисту від розголошення. Причина цього полягає у тому, що публікація імені молодої людини може мати для неї негативний вплив і стримувати та гальмувати зусилля, спрямовані на перевиховання молодої людини та врештірешт поставити під загрозу безпеку суспільства. Проте існують певні винятки. Згідно з ЗНП, один виняток полягає у тому, що публікація інформації про особистість молодої людини дозволяється, якщо справу передають на розгляд суду для повнолітніх. У результаті цього положення дані про особистість молодої людини можуть бути опубліковані раніше, ніж суд визначить, чи винна ця людина у вчиненні злочину. Багато хто вважає, що це несправедливо стосовно молодої людини. Згідно з ЗКССНП, інформація, що розголошує особистість молодої людини, не може бути опублікованою доти, доки суд не визнає цю молоду людину винною у злочині і не винесе вирок для повнолітніх. ЗКССНП також дозволяє публікацію інформації, що розголошує особистість, якщо за осудний злочин виноситься вирок для неповнолітніх. Проте у цьому випадку існують обмеження: – Суд може вирішити, що публікація небажана, враховуючи важливість перевиховання молодої людини та громадські інтереси. 51


ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ – Публікація може бути не дозволена, якщо прокурор повідомив суд про те, що не буде домагатися винесення вироку про покарання для повнолітніх за осудний злочин.

Потерпілі Дехто критикує систему правосуддя у справах неповнолітніх за недостатнє визнання інтересів та потреб потерпілих злочину. ЗКССНП, безумовно, визнає інтереси і потреби жертв та визначає роль потерпілих на різних стадіях процесу судочинства у справах неповнолітніх. Цей закон містить такі ключові положення: – Норми ЗКССНП спеціально визнають інтереси потерпілих. Потерпілим надається інформація про хід судового процесу та можливість брати участь і бути заслуханим у судових засіданнях. З ними належить поводитися ввічливо, зі співчуттям та з повагою до їхньої гідності та правам на недоторканність приватного життя. – Потерпілим надається право доступу до матеріалів засідань суду у справах неповнолітніх. – Підтримується участь потерпілих у заходах громадськості, спрямованих на притягнення до відповідальності за злочин. – Якщо до неповнолітньої особи застосовується позасудова правова санкція, жертва злочину має право на одержання інформації про те, як розглядалась справа про правопорушення.

Висновки Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників містить нову законодавчу основу для канадської системи правосуддя у справах неповнолітніх. Він спирається на

52

сильні сторони Закону про неповнолітніх правопорушників і враховує його недоліки. ЗКССНП задає необхідний законодавчий напрям, що сприяє досягненню більш справедливої та більш ефективної системи правосуддя у справах неповнолітніх. ЗКССНП переслідує такі основні цілі: – чіткі та послідовні принципи для поліпшення процесу прийняття рішень у системі правосуддя у справах неповнолітніх; – більш відповідне використання судів завдяки ефективному позасудовому рішенню менш серйозних справ; – справедливість при винесенні вироку; – зниження високого рівня ув’язнення неповнолітніх осіб; – ефективна реінтеграція молодих людей до суспільства; – чітке розмежування між тяжкими насильницькими злочинами та менш серйозними злочинами. Ці цілі не можуть бути досягнуті виключно законодавчими засобами. Як вже зазначалося вище, Закон про карне судочинство у справах неповнолітніх правопорушників – це важлива частина, але лише частина широкої політики уряду Канади з питань злочинності неповнолітніх та поліпшення системи правосуддя у справах неповнолітніх. Поєднання нового законодавчого акта та важливих не законодавчих елементів, таких, як: збільшення федеральних субсидій на програми, запобігання злочинності, державна та професійна освіта, партнерство між секторами та належного застосування закону провінціями та територіями, може допомогти досягненню цілей і, таким чином, створенню більше справедливої та більш ефективної системи правосуддя у справах неповнолітніх.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Преамбула Протягом останніх кількох років багато відомств та організацій, що працюють в сфері юстиції розробили програми альтернативних заходів як спосіб вирішення конфліктів. У результаті і федеральний, і провінційний уряди розробили політику та вказівки щодо використання альтернативних заходів та розробки програм альтернативних заходів. Ця стаття визначає концепцію альтернативних заходів та надає огляд законодавства та політики, які керують використанням альтернативних заходів у Саскачевані. Огляд Вступ коротко описує типи альтернативних заходів, які широко використовуються в Саскачевані. Розділ 2 дає визначення положень Кримінального кодексу та Акта про неповнолітніх правопорушників, які уповноважують провінції розробляти програми альтернативних заходів. Розділ 3 описує Укази Міністра та відповідну політику, яка уповноважує впровадження програм альтернативних заходів. • Указ Міністра та політика Програми перенаправлення Міністерства юстиції Саскачевану (1996 р.), визначає альтернативні методи для дорослих • Указ Міністра та політика Програми перенаправлення неповнолітніх правопорушників соціальної служби Саскачевану (1997 р.) • Альтернативні заходи в управлінні сектору навколишнього середовища та ресурсів (переглянуто 9 березня 1999 р.) – служать інструкцією для працівників природоохоронної служби • Указ Міністра та федеральна програма, якими користуються як інструкцією прокурори федерального рівня. № 3, листопад, 2007

Роль Відділу громадських послуг Відділ громадських послуг відповідає за підтримку громадських виховних програм, шляхом надання допомоги в їх розробці та формуванні громадських засад роботи. Завдання відділу: «Ми співпрацюємо та допомагаємо громаді у розвитку її спроможності вести виховну роботу, яка б відповідала культурним особливостям громади, та яка б спонукала громаду формулювати свою реакцію-відповідь на злочинну поведінку, заохочувала б до роботи сім’ю, відповідала потребам жертв, притягала б правопорушників до відповідальності та сприяла б позитивним змінам». У цьому плані Відділ громадських послуг пропонує допомогу та постійну підтримку громадській виховній роботі та програмам альтернативних заходів. Відділ надає такі послуги, як поради, консультації з іншими агенціями та організаціями, допомогу у розробці політики та дослідницькій роботі, рекомендації до яких ще організацій чи міністерств можна звернутись з конкретним запитанням. Програми, які підтримуються Відділом, можуть отримувати фінансування та іншу підтримку від Міністерства юстиції Канади та Саскачеванської соціальної служби. Ці організації відіграють важливу роль у впровадженні програм альтернативних заходів.

Вступ Поняття «Альтернативні заходи» означає програми, в рамках яких дорослі та неповнолітні правопорушники несуть відповідальність за свою поведінку шляхом участі у громадських програмах. Такі програми є спробою збалансувати потреби жертв, обвинувачуваних, та громади, при одночасному захисті суспільства. Програми дають можливість обвинувачуваному

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

ДОСВІД КАНАДИ ЩОДО ПОЛІТИКИ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ЗАХОДІВ: РОБОТА ВІДДІЛУ ГРОМАДСЬКИХ ПОСЛУГ

53


ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД взяти на себе відповідальність за свої вчинки та відшкодувати завдану шкоду. Альтернативні заходи – це спосіб боротьби з злочинністю спільно з існуючою системою кримінальної відповідальності. Ці програми концентруються на протиправних вчинках обвинувачуваних, при збереженні їх гідності та вимоги від них нести відповідальність за свою поведінку. Мета – спроба виправити становище через вирішення проблеми шляхом акцентування уваги на прощенні та порозумінні, надання допомоги жертві, громаді та обвинувачуваному у відновленні відносин. Цілі: • підвищення відповідальності правопорушників за злочинні дії • заохочення жертв до участі у процесі • захист суспільства шляхом утримання звинувачених від подальшої кримінальної поведінки • збільшення участі громади у вирішенні конфліктів • залучення громади до боротьби із злочинністю • захист інтересів суспільства Існує багато типів альтернативних заходів. Серед них найбільш поширені наступні: • посередництво між жертвою та порушником, при якому жертви та обвинувачувані зустрічаються з кваліфікованим посередником, який допомагає у вирішенні конфлікту. Посередництво може включати сурогатних жертв, якщо справжні жертви не можуть чи не бажають брати участь. • Посередницький цикл: жертва, порушник та члени громади зустрічаються з метою вироблення угоди, яка задовольняє жертву, потреби обвинувачуваного, та дає можливість членам громади відіграти роль у наданні допомоги обом сторонам. • «перенаправлення»: порушники направляються на консультації, навчання, лікування від залежності чи до інших програм, які можуть допомогти їм вирішити особисті проблеми. Кілька факторів впливають на розробку альтернативних заходів серед яких: • відновлення справедливості • бажання аборигенних націй мати судову систему, яка б враховувала їхні унікальні потреби • усвідомлення того, що громада може деколи забезпечувати більш ефективну форму відповідальності, ніж централізована система кримінальної відповідальності. Альтернативні методи для молоді існують в Канаді з 1983 р., у Саскачевані – з 1985 р. 54

Програми і для дорослих, і для неповнолітніх, в основному, впроваджуються громадськими організаціями. У 1995 р. Кабінет Міністрів схвалив стратегію відновної відповідальності для Саскачевану. Стратегія має наступні цілі: • покращення безпеки та захисту суспільства • залишення формальної системи судової відповідальності для найбільш серйозних справ • розробка альтернативних методів для менш серйозних злочинів • зміцнення громади, шляхом залучення жертв, порушників, членів уряду та громади до вироблення збалансованого підходу боротьби з порушницькою поведінкою • підвищення громадської довіри та сприйняття громадою системи кримінальної відповідальності, як такої, що є справедливою. Кабінет також ухвалив стратегію роботи відновної ювенальної судової відповідальності. Цілі стратегії: • покращення розуміння громадськістю характеру злочинів, що скоюються неповнолітніми • зменшення кількості неповнолітніх у формальній системі судової відповідальності • визнання критичної ролі аборигенних націй у роботі • ефективніше використання судового процесу у справах, в яких фігурують неповнолітні порушники. Цілі відновної стратегії та відновної ювенальної стратегії відповідають Стратегії Саскачевану щодо судової відповідальності аборигенних націй (1995 р.), ціллю якої є залучення аборигенних громад до розробки ініціатив, які враховують культурні відмінності, відповідають потребам громади, ефективні у впровадженні та концентруються на наданні можливості громаді зробити свій внесок. Ці цілі може бути досягнуто шляхом концентрації роботи на попередженні та зменшенні правопорушень, покращенні міжрасових відносин, налагодження взаємозв’язків між різними ділянками судової системи.

Розділ 2. Законодавство У вересні 1996 р. до Кримінального кодексу було внесено ряд поправок. Білль С-41 уповноважував використання альтернативного способу відбуття покарання – у громаді та підкреслював, що тюремне ув’язнення повинно використовуватись як останній захід. Використання альтернативних заходів уповноважується секцією 717 (1) Кримінального кодексу, яка говорить: ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Досвід Канади щодо політики альтернативних заходів: робота відділу громадських послуг

717. (1) Альтернативні методи можуть використовуватись у роботі з особою, яка звинувачується у вчиненні правопорушення, лише у випадку, якщо не ставиться під загрозу безпека суспільства, та у випадку виконання наступних умов: (а) заходи є частиною програми альтернативних заходів, на які є уповноваження від Генерального прокурора чи його уповноваженого, чи на які є уповноваження від особи чи осіб, призначених Лейтенант-губернатором у раді провінції. (б) особа, яка визначає, чи потрібно застосовувати такі заходи, вважає, що вони будуть відповідними до потреб порушника, суспільства та жертви (в) обвинувачувана особа повністю проінформована про альтернативні заходи, повністю та добровільно на них погоджується (г) особа, до надання згоди на участь в альтернативних заходах, була повідомлена про право бути представленою адвокатом (д) особа визнає відповідальність за свій вчинок чи бездіяльність, які є правопорушенням, у якому вона звинувачується (е) існує, на думку Генерального прокурора чи його агента, достатньо доказів для звинувачення (є) звинувачення ніяким чином не перешкоджається законом (2) Альтернативні методи не повинні використовуватись до особи, яка (а) заперечує участь у скоєнні злочину (б) бажає, щоб справу вирішував суд Аналогічні положення щодо неповнолітніх правопорушників містяться у секції 4 Акта про неповнолітніх правопорушників: 4(1) Альтернативні методи, а не судовий процес, можуть використовуватись у роботі з неповнолітньою особою, яка звинувачується у вчиненні правопорушення, відповідно до цього Акта лише у випадку коли: (а) заходи є частиною програми альтернативних заходів, на які є уповноваження від Генерального прокурора чи його уповноваженого, чи на які є уповноваження від особи чи осіб, призначених Лейтенант-губернатором у раді провінції. (б) особа, яка визначає, чи потрібно застосовувати такі заходи, вважає, що вони будуть відповідними до потреб неповнолітнього порушника, суспільства та жертви (в) обвинувачувана особа повністю проінформована про альтернативні заходи, повністю та добровільно на них погоджується № 3, листопад, 2007

(г) неповнолітня особа, до надання згоди на участь в альтернативних заходах, була повідомлена про право бути представленою адвокатом, та мала відповідну можливість порадитись з адвокатом (д) неповнолітня особа визнає відповідальність за свій вчинок чи бездіяльність, які є правопорушенням, у якому вона звинувачується (е) існує, на думку Генерального прокурора чи його агента, достатньо доказів для звинувачення (є) звинувачення ніяким чином не перешкоджається законом І секція 717 (2) Кримінального кодексу, і секція 4(2) Акта про неповнолітніх правопорушників містять положення про те, що альтернативні заходи не можуть застосовуватись до особи, яка заперечує скоєння злочину чи бажає, щоб справа розглядалась у суді. Хоча Кримінальний кодекс та Акт про неповнолітніх правопорушників дають законодавчу базу для альтернативних програм, провінції повинні нести відповідальність за розробку та впровадження таких програм. У Саскачевані Міністерство соціальної служби відповідає за програми для неповнолітніх правопорушників, а Міністерство юстиції відповідає за програми для дорослих. Обидва Міністерства забезпечили програми міністерськими розпорядженнями та положеннями політики. Інформація про політику надається нижче.

Розділ 3. Інструкції щодо політики перенаправлення Ця частина включає Укази Міністра та документи щодо положень політики, які надають повноваження використовувати альтернативні заходи в Саскачевані. Серед документів Політика програми перенаправлення (Міністерство юстиції Саскачевану) (1996 р.), Політика програми перенаправлення (Міністерство соціальної служби Саскачевану) (1997 р.), Політика Альтернативних заходів (Міністерство навколишнього середовища та ресурсів) (переглянуто 9 березня 1999 р.). Політика програми перенаправлення (Міністерство юстиції Саскачевану) (1996 р.) стосується програм альтернативних заходів для дорослих, при тому, що Федеральна політика перенаправлення (1997 р.) служить інструкцією для федеральних прокурорів. «Альтернативні заходи в управлінні сектору навколишнього середовища та ресурсів» (переглянуто 9 березня 1999 р.) – служить інструкцією для працівників природоохоронної служби. 55


ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД Указ міністра Секція 717 (1) Кримінального кодексу Канади говорить: 717. (1) Альтернативні методи можуть використовуватись у роботі з особою, яка звинувачується у вчиненні правопорушення, лише у випадку, якщо не ставиться під загрозу безпека суспільства, та у випадку виконання наступних умов: (а) заходи є частиною програми альтернативних заходів, на які є уповноваження від Генерального прокурора чи його уповноваженого, чи на які є уповноваження від особи чи осіб, призначених Лейтенант-губернатором у раді провінції (б) особа, яка визначає, чи потрібно застосовувати такі заходи, вважає, що вони будуть відповідними до потреб порушника, суспільства та жертви (в) обвинувачувана особа повністю проінформована про альтернативні заходи, повністю та добровільно на них погоджується (г) особа, до надання згоди на участь в альтернативних заходах, була повідомлена про право бути представленою адвокатом (д) особа визнає відповідальність за свій вчинок чи бездіяльність, які є правопорушенням, у якому вона звинувачується (е) існує, на думку Генерального прокурора чи його агента, достатньо доказів для звинувачення (є) звинувачення ніяким чином не перешкоджається законом. Я, Джон Т. Нілсон, Міністр юстиції та Генеральний прокурор провінції Саскачеван, відповідно до секції 717 Кримінального кодексу Канади, цим документом надаю повноваження використовувати програми альтернативних заходів для дорослих, у випадку відповідності до критеріїв, перелік яких надається у Додатку А. Цим Указом я уповноважую заступника Міністра юстиції та заступника Генерального прокурора провінції Саскачеван, діяти від мого імені, з метою внесення змін до критеріїв програми, визначених у Додатку А, визначення класів справ, чи конкретних справ, визначення стандартів альтернативних програм для дорослих, які повинні відповідати опису програми, як наведено вище, затверджувати конкретні програми альтернативних заходів для дорослих. Датовано у місті Реджайна, Саскачеван 30 вересня 1996 р. Міністр юстиції та Генеральний Прокурор 56

Положення політики перенаправлення Міністерства юстиції Саскачевану (1996 р.) 1. Ціль Програми перенаправлення є альтернативою традиційному судовому процесу для повнолітніх, яким пред’явлено обвинувачення. Програми надають порушникам можливість примирення з жертвою та громадою в рамках структуризованої програми, за якою здійснюється громадський контроль, та яка відображає культурні особливості. 2. Повноваження 2.1. Міністерство юстиції Саскачевану визначає робочі стандарти програм відповідно до Секції 717 Кримінального кодексу. 2.2. Направлення надаються до того, як буде пред’явлене звинувачення, після розгляду державним прокурором. 3. Критерії підпадання: Участь жертви заохочується, проте не є обов’язковою при визначенні, чи справа підпадає під критерії програми, окрім випадків посередництва. Участь жертви добровільна. Порушник: • повнолітній • існує достатньо доказів для висунення звинувачення • звинувачення не перешкоджається законом • визнання відповідальності за свою поведінку • до порушника застосовувалась програми перенаправлення не більше ніж двічі за останні три роки • немає випадку анулювання участі у програмі протягом останніх шести місяців • відсутність значної кількості подібних злочинів чи недавніх звинувачень. 3.2. Порушники, які не підпадають під програми: • якщо порушник застосовував чи погрожував зброєю • виявив жорстокість до особи (дорослої чи дитини), та коли держава обирає звинувачення як відповідь • які вчинили насильство сексуального характеру стосовно дитини • які надавали неправдиві свідчення під присягою • які водили автомобіль після дискваліфікації • кримінальні порушення правил керування автомобілем, при яких фактором було алкогольне сп’яніння • порушення Кримінального кодексу федерального рівня* • які вчинили насильство в сім’ї. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Досвід Канади щодо політики альтернативних заходів: робота відділу громадських послуг

4. Критерії виключення: 4.1. Порушник відмовляється брати участь у програмі 4.2. Порушник підпадає під критерій виключення 4.3. Направляючий орган (поліція, державна установа) вважають, що порушник чи порушення не відповідають програмі 4.4. Агенція, яка займається впровадженням програми, вважає, що порушник чи порушення не відповідають програмі 5. Варіанти (Там, де програма є в наявності та є доступною у відповідний термін) • відшкодування/компенсація готівкою чи у натуральному вигляді • надання послуг жертві особисто • громадська робота • посередництво (див. Додаток щодо політики) • внесок до благодійної організації • направлення до спеціалізованої програми (отримання життєвих навиків, попередження злочинності) • направлення на консультації/лікування (від алкогольної/наркотичної залежності, психіатричне лікування, до соціальної служби) • культурні заходи аборигенних націй • інші прийнятні заходи • комбінація заходів, наведених вище. Крім відповідності до критеріїв перенаправлення, програми посередництва повинні демонструвати таке: 1. Ціль Посередництво – особливий тип перенаправлення. Жертви та порушники отримують можливість зустрітись та примиритись і визначитись з відшкодуванням. Програми повинні охоплювати жертви та порушників шляхом процесу посередництва та примирення. 2. Повноваження Посередники повинні мати і теоретичну, і практичну підготовку у питаннях посередництва в сфері кримінальної відповідальності, відповідно до інструкцій, прийнятих службою посередництва. 3. Участь жертви Участь жертви обов’язкова для застосування програми. Участь жертви виключно добровільна. Відмова жертви виключає застосування програми. Особлива увага приділяється справам, серед обставин яких є довгострокові взаємозв’язки між жертвою та порушником, оскільки у таких випадках є вища вірогідність позитивного № 3, листопад, 2007

результату та зменшення кількості майбутніх порушень. 4. Критерії підпадання Такі самі, як для програм перенаправлення 5. Критерії виключення: такі самі, як для програм перенаправлення. Крім цього: • жертва чи порушник відмовляється брати участь • посередник вважає, що посередництво не підходить для справи. Указ міністра Секція 4 Акта Канади про неповнолітніх правопорушників: 4 (1) Альтернативні методи можуть використовуватись у роботі з неповнолітньою особою, яка звинувачується у вчиненні правопорушення, замість судового процесу відповідно до положень цього Акта лише у випадку, якщо: (а) заходи є частиною програми альтернативних заходів, на які є уповноваження від Генерального прокурора чи його уповноваженого, чи на які є уповноваження від особи чи осіб, призначених Лейтенант-губернатором у раді провінції. (б) особа, яка визначає, чи потрібно застосовувати такі заходи, вважає, що вони будуть відповідними до потреб порушника, суспільства та жертви (в) обвинувачувана неповнолітня особа повністю проінформована про альтернативні заходи, повністю та добровільно на них погоджується (г) неповнолітня особа, до надання згоди на участь в альтернативних заходах, була повідомлена про право бути представленою адвокатом (д) неповнолітня особа визнає відповідальність за свій вчинок чи бездіяльність, які є правопорушенням, у якому вона звинувачується (е) існує, на думку Генерального прокурора чи його агента, достатньо доказів для звинувачення (є) звинувачення ніяким чином не перешкоджається законом Я, Джон Т. Нілсон, Міністр юстиції та Генеральний прокурор провінції Саскачеван, відповідно до секції 4 Акта Канади про неповнолітніх правопорушників, цим документом надаю повноваження використовувати програми альтернативних заходів для випадків, які підпадають під критерії програми, перелік яких надається у додатку А. Цим Указом я уповноважую Заступника Міністра юстиції та Заступника Генерального прокурора провінції Саскачеван, діяти від мого * У цьому випадку програми визначаються федеральним Міністерством юстиції.

57


ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД імені, з метою внесення змін до критеріїв програми, визначених у Додатку А, визначення класів справ, чи конкретних справ, визначення стандартів альтернативних програм для неповнолітніх, які повинні відповідати опису програми, як наведено вище, затверджувати конкретні програми альтернативних заходів для неповнолітніх. Датовано у місті Реджайна, Саскачеван 24 лютого 1997 р. Міністр юстиції та Генеральний прокурор Положення політики перенаправлення для неповнолітніх правопорушників, розроблена міністерством соціальної служби Саскачевану (1997 р.) 1. Ціль Програми перенаправлення є альтернативою традиційному судовому процесу для неповнолітніх, яким пред’явлено обвинувачення. Програми надають порушникам можливість примирення з жертвою та громадою в рамках структуризованої програми, за якою здійснюється громадський контроль, та яка відображає культурні особливості. 2. Повноваження 1.1. Міністерство юстиції Саскачевану затверджує заходи альтернативних програм 1.2. Міністерство соціальної служби Саскачевану забезпечує робочі та контролюючі стандарти для затверджених програм 1.3. Направлення надаються до того, як буде пред’явлене звинувачення, після розгляду державним прокурором. 3. Критерії підпадання: Участь жертви заохочується, проте не є обов’язковою при визначенні, чи справа підпадає під критерії програми, окрім випадків посередництва. Участь жертви добровільна. У випадку згоди жертви, за певних обставин може використовуватись інша особа, що уособлюватиме жертву. 3.1. Порушник: • неповнолітній, як визначається Актом про неповнолітніх правопорушників • існує достатньо доказів для висунення звинувачення • звинувачення не перешкоджається законом • неповнолітня особа передається до програми прокурором після розгляду справи та визнання, що передача не забороняється законом чи політикою • визнання неповнолітнім відповідальності за свою поведінку • неповнолітній вирішує взяти участь в програмі, йому було повідомлено про право на адво58

ката, чи неповнолітній уже консультувався з адвокатом 3.2. Порушники, які не підпадають під програми: • якщо порушник застосовував чи погрожував зброєю • виявив жорстокість до особи (дорослої чи дитини), та коли держава обирає звинувачення як відповідь, включає такі злочини, як вбивство, замах на життя, чи злочини статевого характеру • які вчинили насильство сексуального характеру стосовно дитини • які надавали неправдиві свідчення під присягою • які водили автомобіль після дискваліфікації • кримінальні порушення правил керування автомобілем, при яких фактором було алкогольне сп’яніння • порушення Кримінального кодексу федерального рівня* • які вчинили насильство в сім’ї. 4. Критерії виключення: 4.1. Порушник відмовляється брати участь у програмі 4.2. Порушення чи порушник підпадає під критерій виключення в результаті невиконання у минулому аналогічних програм, чи проти порушника висуваються серйозні звинувачення, які ставлять під сумнів ефективність застосування альтернативних програм 4.3. Направляючий орган (поліція, державна установа) вважають, що порушник чи порушення не відповідають програмі 4.4. Агенція, яка займається впровадженням програми, вважає, що порушник чи порушення не відповідають програмі 4. 5. В районі не існує програми альтернативних заходів 5. Варіанти (Там, де програма є в наявності та є доступною у відповідний термін) • відшкодування/компенсація готівкою чи у натуральному вигляді • надання послуг жертві особисто • громадська робота • посередництво (див. Додаток щодо політики) • сімейні конференції, громадські конференції на тему відповідальності (див. Додаток про політику) • направлення до спеціалізованої програми (отримання життєвих навиків, попередження злочинності) * У цьому випадку програми визначаються федеральним Міністерством юстиції.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Досвід Канади щодо політики альтернативних заходів: робота відділу громадських послуг

• направлення на консультації/лікування (від алкогольної/наркотичної залежності, психіатричне лікування, до соціальної служби) • культурні заходи аборигенних націй • інші прийнятні заходи • комбінація заходів, наведених вище. Варіанти програми можуть, при відповідному затвердженні, впроваджуватись низкою служб, серед яких – громадські добровільні організації, які працюють в рамках комітетів громадської відповідальності, громадськими та приватними організаціями. У рамках політики перенаправлення для неповнолітніх правопорушників, крім відповідності до критеріїв перенаправлення, програми посередництва повинні демонструвати таке: 1. Ціль Посередництво – особливий тип перенаправлення. Жертви та порушники отримують можливість зустрітись, примиритись і визначитись з відшкодуванням. Програми повинні охоплювати жертви та порушників шляхом процесу посередництва та примирення. У певних випадках, з дозволу жертви, може призначатись особа, що уособлюватиме жертву, для процесу посередництва. 2. Повноваження Посередники повинні мати і теоретичну, і практичну підготовку у питаннях посередництва в сфері кримінальної відповідальності, відповідно до інструкцій, прийнятих Міністерством соціальної служби Саскачевану. 3. Участь жертви Участь жертви обов’язкова для застосування програми. Участь жертви виключно добровільна. Відмова жертви від участі та від призначення іншої особи, для уособлення, виключає застосування програми посередництва. Особлива увага приділяється справам, серед обставин яких є довгострокові взаємозв’язки між жертвою та порушником, оскільки у таких випадках є вища вірогідність позитивного результату та зменшення кількості майбутніх порушень. 4. Критерії підпадання Такі самі, як для програм перенаправлення для неповнолітніх правопорушників (1997 р.) 5. Критерії виключення: такі самі, як для програм перенаправлення. Крім цього: • порушник відмовляється брати участь • жертва відмовляється брати участь та не призначає уособлювача • посередник вважає, що посередництво не підходить для справи. № 3, листопад, 2007

У рамках політики перенаправлення для неповнолітніх правопорушників (1997 р.), сімейні групові конференції, також відомі під назвою громадські конференції на тему відповідальності повинні демонструвати таке: 1. Ціль Сімейні групові конференції (СГК), також відомі під назвою громадські конференції на тему відповідальності (ГКВ) – особливий тип перенаправлення. Жертви, порушники, їх сім’ї та інші зацікавлені особи, такі, як далекі родичі та члени громади, зацікавлені в результатах, чи інтереси яких зачепив злочин, отримують можливість зустрітись і розглянути справу та її емоційні й інші наслідки. Програма залучає учасників до процесу примирення, вироблення консенсусу, прийняття рішень. Вони концентруються на засудженні кримінальних вчинків загалом, а не на особі правопорушника, сприяють реінтеграції правопорушника у громадське життя, при підтримці проінформованої громади. 2. Повноваження Координатори конференцій повинні мати і теоретичну, і практичну підготовку у питаннях посередництва в сфері кримінальної відповідальності, відповідно до інструкцій, прийнятих Міністерством соціальної служби Саскачевану. 3. Участь жертви Участь жертви обов’язкова для застосування програми. Участь жертви виключно добровільна. Жертва може бути присутня особисто, привести з собою групу підтримки, чи при згоді може бути представлена іншою особою, що уособлюватиме жертву. Особлива увага приділяється справам, серед обставин яких є довгострокові взаємозв’язки між жертвою та порушником, оскільки у таких випадках є вища вірогідність позитивного результату та зменшення кількості майбутніх порушень. 4. Критерії підпадання Як визначено у політиці перенаправлення для неповнолітніх правопорушників (1997 р.) 5. Критерії виключення: такі самі, як для програм перенаправлення. Крім цього: • порушник відмовляється брати участь • жертва відмовляється брати участь та не призначає уособлювача • конференції не підходять для справи. Політика альтернативних заходів міністерства навколишнього середовища та ресурсокористування Саскачевану (переглянуто 9 березня 1999 р.) 59


ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД І. Повноваження • Акт Канади про неповнолітніх правопорушників, Розділ 4 • Кримінальний кодекс Канади, Розділ 717 • Наказ Міністра юстиції від 30 вересня 1996 р. • Акт федерального Міністра юстиції, серпень, 1997 р. ІІ. Ціль Забезпечити альтернативу традиційним судовим процесам для порушників проти яких висунули звинувачування працівники природоохоронної служби. ІІІ. Загальне використання Представник Генерального прокурора (державний прокурор) зобов’язаний визначити доцільність використання альтернативних заходів. До уваги береться вік, характеристика порушника, історія та потенціал його перевиховання. Працівник природоохоронної служби може рекомендувати використання альтернативних заходів. Такі заходи дають можливість порушникам ефективно відшкодувати жертві та/чи громаді в рамках структуризованої програми, підзвітної громадськості. Програма альтернативних заходів не створена для використання у кожному випадку та для кожного порушення. Це визнання того, що завдяки характеру та обставинам порушення та порушника, громадські інтереси будуть краще задоволені, якщо проблема буде розв’язана поза рамками традиційного кримінального процесу. Ціль програм альтернативних заходів – прийняття відповідальності порушником за свої дії, без проходження через формальний судовий процес. Таким чином, невід’ємною частиною програми є визнання відповідальності порушником. IV. Процедура 1. Розслідування порушення проводиться у відповідності з процедурою розслідування. При можливості потрібно отримати письмове пояснення від звинувачуваного. Не повідомляйте звинувачуваного про те, що ви розглядаєте можливість застосування альтернативних заходів, оскільки це може зашкодити прийнятності пояснення. 2. Після завершення розслідування, якщо існує достатньо підстав для звинувачування, визначіться з критеріями підпадання, щоб встановити, чи порушник відповідає критеріям підпадання під застосування альтернативних методів. Програма, в основному, націлена на порушників, які не мали значних порушень природоохоронного законодавства у минулому. 2.1. Порушник 60

• визнає відповідальність за вчинки • не має значних порушень природоохоронного законодавства у минулому • не має історії невиконання умов альтернативної програми протягом останніх 6 місяців. 2.2. Порушення Наявність будь-якої з нижченаведених обставин виключає використання програми альтернативних заходів: • всі види порушення положень про полювання, якщо у справі фігурує алкоголь як фактор • якщо вчинки були вчинені в результаті обдуманого плану (наприклад, порушення чинилося як частина постійно працюючого нелегального підприємства) • порушення стосується убивання, переробки, ловлі, травмування чи контрабанди диких видів тварин, які знаходяться під загрозою зникнення. • якщо жертва (при наявності відповідної) не погоджується на альтернативні методи. Крім факторів, наведених вище, справа повинна відповідати критеріям підпадання, визначених політикою програм перенаправлення Міністерства юстиції Саскачевану чи, у випадку порушень федерального законодавства, які відмінні від тих, що визначаються Кримінальним кодексом, визначених Федеральною інструкцією про альтернативні заходи. 3. Проконсультуйтесь з державним прокурором. Справи направляються до програми альтернативних заходів до висунення звинувачення чи після, після розгляду справи державним прокурором. Якщо справа передається до висунення звинувачення, до уваги береться строк давності, у деяких випадках прокурор може вимагати, щоб інформація подавалася під присягою. Повинні розглядатись наступні існуючі заходи: • відшкодування/компенсація в грошовому чи натуральному вигляді • особиста робота/послуги на користь жертви • громадська робота (пов’язана з природоохоронною сферою) • внесок до благодійної організації (наприклад до відповідних природоохоронних благодійних фондів) • передача справи до спеціалізованої програми • культурні заходи аборигенних націй • посередництво • інші відповідні угоди • комбінація вищенаведених заходів. 4. Проведіть допит звинувачуваного, та повідомте його, що прокурор розглядає можливість застосування альтернативних заходів. Поясніть як працює програма, опишіть існуючі заходи. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Досвід Канади щодо політики альтернативних заходів: робота відділу громадських послуг

5. Згода звинувачуваного брати участь в програмі повинна бути повністю добровільною. Повідомте звинувачуваного про право на адвоката, до того, як ви запропонуєте погодитись на альтернативні заходи. 6. Якщо звинувачуваний погоджується на участь, заповніть форму (ЕВ10-01) «Обвинувачення та погодження про застосування альтернативних заходів». Передайте форму до прокурора для розгляду та затвердження. 7. Після отримання підписаної та затвердженої форми від прокурора справа передається до програми альтернативних заходів. Відповідний регіональний координатор визначає, який захід вживатиметься. Процес може включати комітет громадської відповідальності, службу посередництва (Міністерство юстиції Саскачевану), альтернативного організатора заходів чи форму (ЕВ10-01) «Обвинувачення та погодження про застосування альтернативних заходів» Міністерства навколишнього середовища та ресурсокористування. *Примітка: якщо звинувачується особа аборигенного походження, координатор повинен проконсультуватись з відповідним комітетом з питань відповідальності Ради племені. (Див. Додаток) 8. Після вживання альтернативних заходів, справа передається до слідчого природоохоронної служби. Використовуючи форму ЕВ1003, він повідомляє прокурора про результати. Копія передається до центру з виконання покарань. 9. Якщо альтернативні заходи були безрезультатними, залежно від рекомендації, наданої прокурором, справа може бути передана до судової системи.

Додаток Процедури – альтернативні заходи, що вживаються до осіб аборигенного походження 1. Працівники природоохоронної служби повинні вести розслідування всіх порушень відповідно до процедури розслідування. 2. Справи, які розглядаються на рахунок передачі до програми альтернативних заходів, повинні бути направлені до координатора програми альтернативних заходів у природоохоронній сфері. 3. Координатор повинен проконсультуватись з комітетом з питань відповідальності Ради племені, з метою визначення чи громада підтримує передачу справи до програми альтернативних заходів. Якщо так, тоді після отримання письмового затвердження від державного прокурора, справа передається до програми альтернативних заходів Ради Племені. № 3, листопад, 2007

Якщо комітет з питань відповідальності Ради племені не вважає, що справу доцільно передавати до програми альтернативних заходів, справа буде передана до судової системи. 4. Після вживання альтернативних заходів, документи передаються до слідчого природоохоронної служби для підготовки звітів для прокурора та центру по виконанню покарань. 5. Якщо альтернативні заходи були безрезультатними, залежно від рекомендації, наданої прокурором, справа може бути передана до судової системи. Указ генерального прокурора Секція 717 (1) Кримінального кодексу Канади говорить: 717. (1) Альтернативні методи можуть використовуватись у роботі з особою, яка звинувачується у вчиненні правопорушення, лише у випадку, якщо не ставиться під загрозу безпека суспільства, та у випадку виконання наступних умов: (а) заходи є частиною програми альтернативних заходів, на які є уповноваження від Генерального прокурора чи його уповноваженого, чи на які є уповноваження від особи чи осіб, призначених Лейтенант-губернатором у раді провінції. (б) особа, яка визначає, чи потрібно застосовувати такі заходи, вважає, що вони будуть відповідними до потреб порушника, суспільства та жертви (в) обвинувачувана особа повністю проінформована про альтернативні заходи, повністю та добровільно на них погоджується (г) особа, до надання згоди на участь в альтернативних заходах, була повідомлена про право бути представленою адвокатом (д) особа визнає відповідальність за свій вчинок чи бездіяльність, які є правопорушенням, у якому вона звинувачується (е) існує, на думку Генерального прокурора чи його агента, достатньо доказів для звинувачення (є) звинувачення ніяким чином не перешкоджається законом Я, Анн Маклілан, Міністр юстиції та Генеральний прокурор Канади, відповідно до секції 717 Кримінального кодексу Канади, цим документом надаю повноваження використовувати програми альтернативних заходів для дорослих, у випадку відповідності до критеріїв, перелік яких надається у Додатку А. Цим Указом я уповноважую Заступника Міністра юстиції та Заступника Генерального прокурора Канади, діяти від мого імені, з метою 61


ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД внесення змін до політики та забезпечувати ефективне виконання політики. Датовано у місті Оттава, Онтаріо 22 серпня 1997 р. Міністр юстиції та Генеральний прокурор Федеральна інструкція про впровадження політики перенаправлення (1997 р.) 1. Вступ Альтернативні заходи (чи перенаправлення) є досудовою процедурою, яка використовується на розсуд державного прокурора, з метою утримання від передачі порушника до судової системи. Замість судової системи, прокурор передає порушника до особи чи організації з наміром вирішення проблеми поза межами судової системи. У відповідних справах, альтернативні методи можуть принести кращі результати порушнику, жертві та суспільству, ніж у випадку застосування формального кримінального процесу. Фактично фундаментальним принципом альтернативних заходів є положення про те, що кримінальний процес повинен використовуватись у випадку, якщо менш жорсткі методи не принесли бажаного результату чи є невідповідними до ситуації. Це дозволяє судам концентрувати увагу на серйозних злочинах. Ціль програм альтернативних заходів – сприяння визнанню порушником своєї відповідальності за порушення без звертання до суду. Участь в альтернативній програмі добровільна, порушник не може примушуватись брати в ній участь. Якщо порушник виконує умови угоди про альтернативні заходи, прокурор відмовляється від переслідування порушника за порушення. Програма може застосовуватись до та після висунення звинувачення. Політика застосування програми після висунення звинувачення розроблена, окрім для провінцій, де застосовується попередній розгляд до моменту висунення звинувачення. Політика стосується і повнолітніх, і неповнолітніх правопорушників. 2. Викладення Політики 2.1. Загальні принципи Програма альтернативних заходів не створена для використання у кожному випадку та для кожного порушення. Це визнання того, що завдяки характеру та обставинам порушення та порушника, громадські інтереси будуть краще задоволені, якщо проблема буде розв’язана поза рамками традиційного кримінального процесу. В загальному, вона найбільш придатна для неповнолітніх правопорушників, та тих, хто в минулому демонстрував законослухняну поведінку, та вчинив незначні порушення. 62

2.2. Умови застосування Програми альтернативних заходів При прийнятті рішення про передачу справи до Програми альтернативних заходів, прокурор повинен переконатись, що виконані наступні умови: • справа відповідає критеріям інструкції «Прийняття рішення про переслідування» (стаття 717 (1) (f) i (g) Кримінального кодексу та стаття 4 (1) (f) Акта про неповнолітніх правопорушників.) • порушника повідомили про право на адвоката та про те, що він/вона не зобов’язані брати участь в програмі альтернативних заходів (стаття 717 (1) (с) i (d) Кримінального кодексу та стаття 4 (1) (c) i (d) Акта про неповнолітніх правопорушників.) • порушник бажає нести відповідальність за свої вчинки (стаття 717 (1) (e) Кримінального кодексу та стаття 4 (1) (e) Акта про неповнолітніх правопорушників.) • програма, описана в статті 717 (а) Кримінального кодексу та стаття 4 (1) (а) Акта про неповнолітніх правопорушників), існує та підходить для конкретного порушника. • проведена при необхідності відповідна консультація з жертвами, слідчими органами та іншими зацікавленими сторонами; застосування програми є в інтересах суспільства, порушника та жертви (стаття 717 (1) (b) Кримінального кодексу та стаття 4 (1) (b) Акта про неповнолітніх правопорушників). 3. Порушник Політика направлена на всіх порушників, які не чинили кримінальних правопорушень у минулому, та існує низька вірогідність того, що вони їх чинитимуть у майбутньому. Прокурор повинен розглянути наступне для визначення чи підпадає порушник під критерії застосування програми: • чи у минулому особа порушувала кримінальне законодавство (включає минулі засудження, відбування покарання чи участь в альтернативних програмах), якщо так, коли це було, та яка була природа правопорушення. • чи порушник жалкує про вчинене (чи порушник погодився на відшкодування жертві чи жертвам) • чи порушник становить небезпеку для громадськості • чи може жертві чи суспільству бути завдано шкоди фактично чи потенційно. 3.1. Природа правопорушення Як зазначається вище, політика стосується «незначних правопорушень». «Незначні» правопорушення включають порушення, які є факВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Досвід Канади щодо політики альтернативних заходів: робота відділу громадських послуг

тично менш серйозними, чи які є потенційно серйозними, але вони були вчинені у менш серйозний спосіб. При визначенні серйозності враховуються наступні фактори: • чи порушення є таким, по якому повинен бути складений акт про звинувачення • чи є визначена мінімальна міра покарання • чи порушення, як правило, тягне покарання на строк, більший ніж три місяці • чи в загальному має місце потенційна чи фактична шкода для жертви чи суспільства. Крім цього, прокурор повинен перевірити, чи порушення є предметом інших політик, які впливатимуть на рішення про застосування альтернативних заходів (наприклад, у випадку насильства у подружньому житті, питань законів аборигенних націй, випадків управління транспортними засобами у стані сп’яніння, питань вогнепальної зброї). 3.2. Обставини правопорушення Наявність будь-якої з наступних обставин виключає застосування альтернативних заходів: • злочин був вчинений з застосуванням чи з погрозою застосування насильства, яке б могло привести у завданні шкоди, яка є лише короткостроковою та дрібною по природі • застосовувалась чи була погроза застосування зброї • злочин носив сексуальний характер • злочин значно вплинув на жертву (у фізичному плані, психологічному чи фінансовому) • мало місце детальне планування (наприклад, порушення було частиною інших кримінальних дій) • особа розповсюджувала чи мала алкоголь чи наркотики з метою розповсюдження біля школи, чи біля громадських місць, в яких часто бувають особи, віком до 18 років • особа розповсюджувала алкоголь чи наркотики з метою розповсюдження серед осіб, віком до 18 років • особа використовувала особу до 18 років у вчиненні злочинів, пов’язаних з наркотиками • мотивом для злочину, пов’язаному з наркотиками, було отримання прибутку. 4. Успішне виконання програми альтернативних заходів Якщо порушник успішно виконав програму альтернативних заходів, звинувачення знімається чи відстрочується та не поновлюється. Якщо кримінальне звинувачення уже було знято чи відстрочене до залучення до програми альтернативних заходів, звинувачення не буде поновлюватись. Якщо звинувачення не висувалось до залучення до програми альтернативних заходів, прокурор не буде його висувати. № 3, листопад, 2007

5. Невиконання програми альтернативних заходів Якщо порушник не виконує програми, починається чи поновлюється кримінальний процес. Проте перш ніж це зробити, прокурор повинен вияснити, чому програма не виконується, та визначити чи в світлі цих фактів доцільно починати чи поновлювати кримінальний процес. Рішення про початок чи поновлення потребує затвердження Головою прокуратури чи Регіональним директором. 6. Неповнолітні правопорушники Застосовуються окремі фактори у випадках роботи з неповнолітніми правопорушниками, шляхом застосування загальних положень політики, викладених у секції 3 Акта про неповнолітніх правопорушників. Такі справи конкретно стосуються альтернативних заходів, визначених у секції 4 Акта. Державний прокурор повинен враховувати такі фактори, коли приймає рішення про застосування програми альтернативних заходів. Додаток А Програми альтернативних заходів Прийнятні для виконання положень секції 717 (1) (а) Кримінального кодексу та секції 4 (1) (а) Акта про неповнолітніх правопорушників наступні альтернативні заходи: • будь-яка програма, затверджена Генеральним прокурором провінції • будь-яка програма, затверджена територіальним урядом • передача до громадського комітету з питань відповідальності чи до комітету з питань відповідальності аборигенних націй • громадська робота • компенсація в грошовому вигляді чи у вигляді надання послуг • передача до спеціалізованої програми (напр. надбання життєвих навиків, лікування від алкоголізму чи наркотичної залежності) • інші відповідні альтернативні заходи Хоча всі існуючі програми прийнятні, конкретне рішення, яка програма буде застосовуватись до порушника, приймається прокурором.

63


ДЕЯКІ ДУМКИ ЩОДО МЕДІАЦІЇ У ЛИТВІ Рената МІЄНКОВСЬКА Варшавський університет / університет Вільнюса

Вступ У багатьох країнах ідея відновного правосуддя була породжена громадськістю, а потім уже підхоплена та відповідно оформлена у правовій системі (наприклад, у Сполучених Штатах Америки). У Литві концепція відновного правосуддя виникла як одна з альтернатив судовому процесу, спочатку в рамках законодавства, а тоді вже як ідея, яку можна запропонувати суспільству. Одним із найефективніших засобів упровадження ідеї відновного правосуддя є медіація (посередництво). Про медіацію у Литві знають небагато. Вона не перебуває у списку видів економічної діяльності, що ліцензуються державою і є доступними для необмеженого провадження підприємцями, приватними особами та громадськими організаціями. Не існує закону, який обмежував би її використання; однак стверджувати, що медіація має значну підтримку у литовській правовій системі, – було б перебільшенням.

Сучасна ситуація з медіацією у цивільних справах у Литві Починаючи з 2003 р., для вирішення конфліктів у соціальних групах т. зв. колективних трудових конфліктів використовували різноманітні засоби, серед яких була й медіація – як альтернатива узгоджувальній процедурі та третейському суду. Однак медіацію у таких суперечках застосовують дуже рідко. Що стосується застосування медіації у приватних справах, то, можна відзначити значний прогрес у впровадженні ідей, що сприяють розвитку цього процесу в Литві в основному за допомогою конференцій та семінарів; разом з тим задля забезпечення ширшого доступу до інформації про медіацію у цій країні потрібно докладати ще значні зусилля. Як уже зазначалося, більше було зроблено у сфері запровадження медіації до литовської правової системи. Міністр юстиції Литовської Республіки своїм указом № 1R-138 призначив робочу групу, яка розглядатиме найзначніші проблеми впровадження у практику положень Цивільного кодек64

су Литовської Республіки. Група підготувала проект положень щодо застосування медіації у приватних справах. Цей проект пропонує надзвичайну можливість створення відповідних умов для розвитку медіації в Литві. Невдовзі проект розглядатиме Литовський Уряд. Проект базується на «м’якій»/помірній ідеології правового регулювання, що означає: він не надає детального опису всього процесу, а лише встановлює найважливіші стандарти медіації, що веде до кращої якості, більшої ефективності та ширшого її застосування. У проекті наведено визначення медіації, її процедури, принципи, коло застосування, обґрунтування в межах правового поля та її взаємозв’язок із судовим процесом, третейським судом тощо. Проект також встановлює стандарти дій медіатора у процесі медіації та визначає його етику. На сьогодні, відповідно до положень литовського цивільного права, конфлікт можна вирішити шляхом укладання угоди. Така можливість має надзвичайне значення у контексті однієї з найважливіших цілей цивільного процесу, а саме відновлення миру між сторонами конфлікту1. Стаття 42 Цивільно-процесуального кодексу Литовської Республіки надає право сторонам конфлікту укласти угоду2. Стаття 228 цього Кодексу зобов’язує суд вдатися до спроби укладання такої угоди щоразу, коли сторони конфлікту наближаються до ймовірного примирення або ж коли положення чітко встановлюють, що таке примирення є бажаним (найкращим за даних обставин) способом вирішення конфлікту3. Здається, що якщо конфлікт було вирішено в результаті застосування процедури медіації, а потім визнано судом, то проти цього не повинно бути ніяких заперечень. Проте недостатність знань про медіацію серед литовських правників призводить до нечастого використання вищезазначеної можливості.

Емпіричне дослідження щодо медіації у Литві У Литві у сфері медіації та відновного правосуддя не здійснювалося значних емпіричних досліджень; водночас серед молодих соціаль1

2 3

Цивільно-процесуальний кодекс Литовської Республіки (ст. 2) Lietuvos Respublikos teisingumo ministerija Teisinės informacijos centras, Pirmas leidimas 2002 04 24. – С. 19. Там само. – С. 35. Там само. – С. 117.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Деякі думки щодо медіації у Литві

них та правових дослідників можна спостерігати деякі видимі тенденції щоразу більшого звертання до цих тем, коли здійснюють аналіз литовської правової, соціальної та навіть політичної систем. Прикладом цього є дослідження Ренати Мієнковської наприкінці 2005 р., що надає огляд знань суддів та студентів-правників щодо медіації та ідеї відновного правосуддя, а також висвітлює їхнє ставлення до них. Передумовою проведення такого дослідження стало переконання в тому, що ситуація з медіацією та ідеєю відновного правосуддя в Литві залежить не лише від відповідних соціальних та правових положень, але

також відображає ставлення литовських правників, зокрема суддів до цієї концепції. У дослідженні взяли участь 46 литовських суддів та 39 литовських студентів-правників (віком 21-22 роки). Учасники дослідження надавали свої відповіді на деякі запитання шляхом обрання відповідного варіанта на питання з декількома варіантами відповіді, а також відповідаючи на відкриті запитання у довільній формі. Деякі найважливіші результати дослідження наведені нижче:

1. Литовські судді більш «гуманістично-орієнтовані» (орієнтовані на задоволення потреб учасників конфлікту), аніж «юридично-орієнтовані» (орієнтовані на процедурну справедливість). ¢¿ÉŹÈÓÁ‹ÈÊ»»‹

¢¿ÉŹÈÓÁ‹ÈÉÊ»¼ÄÉ¿  

   



¼ÌŹƌÊËÁÐÆÇ ÇɌ“ÆËÇ»¹ÆŒ ƾ»ÁÀƹÐÁÄÁÊÕ ×ÉÁ½ÁÐÆÇ ÇɌ“ÆËÇ»¹ÆŒ

 

 

2. Переважна більшість опитаних правників вважає, що в результаті цивільного процесу обидві сторони конфлікту можуть бути задоволеними, і лише незначна частка вважає, що в такому процесі є «переможці» та «переможені». 



¢¿ÉŹÈÓÁ‹ÈÊ»»‹





»Œ½ÊÇËÇà ÈÇÀÁËÁ»ÆÁÎ »Œ½ÈÇ»Œ½¾Â

  







 

 







¢¿ÉŹÈÓÁ‹ÈÉÊ»¼ÄÉ¿

  

§ºÁ½»ŒÊËÇÉÇÆÁÅÇ¿ÌËÕºÌËÁÀ¹½Ç»ÇľÆÁÅÁØÃÈÉÇϾ½ÌÉÇ× ˹ÃŒ˜˜ɾÀÌÄÕ˹˹ÅÁ ¬ÏÁ»ŒÄÕÆÇÅÌÈÉÇϾʌÀ¹»¿½Á“ȾɾÅǿό˹ȾɾÅÇ¿¾ÆŒ

№ 3, листопад, 2007

65


ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД 3. Існує також невідповідність між задекларованими та реальними знаннями про медіацію серед литовських суддів та студентів-правників (шкала, що визначає задекларовані знання: 1 – дуже незначні знання, 2 – незначні знання, 3 – задовільні знання, 4 – добрі знання, 5 – дуже добрі знання; реальні знання визначались на основі наданих відповідей на деякі запитання опитувальника). ¢¿ÉŹÈÓÁ‹ÈÊ»»‹

 

¢¿ÉŹÈÓÁ‹ÈÉÊ»¼ÄÉ¿

    ©¾¹ÄÕƌÀƹÆÆØÈÉÇž½Œ¹ÏŒ× ¹½¾ÃĹÉÇ»¹ÆŒÀƹÆÆØÈÉÇÈɹ»ÁĹ˹όČž½Œ¹ÏŒ˜  ¹½¾ÃĹÉÇ»¹ÆŒÀƹÆÆØÒǽÇÈɹ»Ç»Ç¼Çɾ¼ÌÄ×»¹ÆÆØÌÊ;Ɍž½Œ¹ÏŒ˜

   

4. Литовські судді та студенти-правники вказують на перевагу соціально-психологічних аспектів медіації (задоволення потреб сторін, їхня більша відповідальність за угоду тощо) над інституційними аспектами (менша завантаженість для суддів, коротша процедура тощо). 

¢¿ÉŹÈÓÁ‹ÈÊ»»‹







  

¢¿ÉŹÈÓÁ‹ÈÉÊ»¼ÄÉ¿

   











 

ªÇό¹ÄÕÆÇÈÊÁÎÇÄǼŒÐƌȾɾ»¹¼Áž½Œ¹ÏŒ˜ ‹ÆÊËÁËÌόÂƌȾɾ»¹¼Áž½Œ¹ÏŒ˜

66

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ ТА ІНІЦІАТИВИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ МЕДІАЦІЇ МІЖ ЖЕРТВАМИ ТА ПРАВОПОРУШНИКАМИ У СЕРБІЇ ТА ЧОРНОГОРІЇ Дусіка ВУЯЧІЧ-РІЧЕР (Dusica Vujacic-Richer/Vujačić-Ričer) представник проекту з ювенального правосуддя, ЮНІСЕФ, Белград Ясна ГРАНЧІЧ (Jasna Hrncic/Hrnčić) експерт з питань ювенального правосуддя, ЮНІСЕФ, Белград

лобальні зусилля Дитячого фонду Організації Об’єднаних Націй (далі – ЮНІСЕФ) (UNICEF) у сфері ювенального правосуддя (правосуддя у справах неповнолітніх) спрямовані на зменшення ув’язнення неповнолітніх правопорушників та розвиток політики й практик, що заохочують використання методів, альтернативних позбавленню волі. У співпраці з державними та недержавними партнерами, ЮНІСЕФ у Сербії та Чорногорії розвиває практику реабілітації у громаді як безпечніший та ефективніший підхід до реінтеграції дитини у суспільство, на противагу широко поширеному каральному підходу. З цих причин ЮНІСЕФ переконливо пропагує підходи відновного правосуддя, відхилення від існуючої практики та пошук альтернатив винесенню вироку щодо позбавлення волі правопорушника. ЮНІСЕФ у Сербії та Чорногорії підтримував дії уряду в реформуванні системи ювенального правосуддя, починаючи з 2001 р., що сприяло ініціюванню у 2003 р. запровадження проекту реформування системи ювенального правосуддя «Шанс дітей змінитися» (Children’s Chance for Change). Проект було розроблено у співпраці з Сербським та Чорногорським урядами, ЮНІСЕФ та Шведською агенцією міжнародного розвитку СІДА (SIDA). Загальна мета проекту – сприяння розвитку всебічної та мультидисциплінарної реформи системи ювенального правосуддя у Сербії та Чорногорії, що спрямована на покращення захисту прав дітей, які перебувають у групі ризику та в конфлікті з законом. У межах проекту «Шанс дітей змінитися», ЮНІСЕФ надав лобістську підтримку розробленню та прийняттю нового закону щодо провадження ювенального правосуддя, що набув

Г

№ 3, листопад, 2007

чинності у 2006 р. Закон надає правову основу для застосування підходів відновного правосуддя та медіації між жертвою та правопорушником як засобу утримання дітей віком 14-18 років (14 років – вік настання кримінальної відповідальності у Сербії) від потрапляння у правову систему. Разом із підтриманням розробки закону щодо провадження ювенального правосуддя, проект «Шанс дітей змінитися» запропонував, уперше в Сербії та Чорногорії, відновне правосуддя та медіацію між жертвою й правопорушником для застосування з дітьми, які перебувають у конфлікті з законом та в групах ризику, використовуючи стратегію, що поєднувала такі складові: – Зусилля з лобіювання та адвокації (представлення інтересів), спрямовані на осіб, що приймають рішення, експертів у галузі ювенального правосуддя, представників місцевих громад та університетів; – Систематичне зміцнення потенціалу всіх зацікавлених сторін, залучених до провадження ювенального правосуддя; – Ініціювання декількох пілотних (експериментальних) проектів на стратегічно обраних для цього майданчиках. Ця стратегія засвідчила, що на той час, коли закон про ювенальне правосуддя був схвалений у 2006 р. та забезпечив правову основу для утримання дітей від потрапляння у правову систему, пілотовані моделі, пристосовані до місцевих умов, були вже розроблені та готові до поширення.

Стратегія та дії Спираючись на результати всебічного загальнонаціонального оцінювання стану сербської системи ювенального правосуддя, здійсненого у 2001 р., ЮНІСЕФ рекомендував упровадити пілотний проект «Програма утримання дітейправопорушників від потрапляння у правову систему» (Diversion Scheme Project) та провів дискусійні круглі столи, де всім зацікавленим сторонам представив концепцію відновного правосуддя та можливі моделі утримання неповнолітніх правопорушників від потрапляння у 67


ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД правову систему. Пілотний проект здійснювався у місті Ніс (Niš), другому за величиною місті Сербії. 39 учасників із різних секторів (судді, прокурори, правоохоронні органи, соціальні працівники, освітяни, у тому числі й самі діти) погодились розробити модель медіації між жертвою та правопорушником, яка представляла найкращий варіант із врахуванням місцевих особливостей; вони пройшли навчання у видатного британського експерта – пані Меріан Лібмен (Marian Liebmann), щодо основ медіації між жертвою та правопорушником (5 днів), а також щодо застосування такої медіації у культурально розмаїтому середовищі (5 днів). У межах проекту «Програма утримання дітей-правопорушників від потрапляння у правову систему» було підписано Меморандум порозуміння – його підписали ЮНІСЕФ, Рада міста Ніс, Центр соціальної роботи міста Ніс та чотири сербські міністерства (юстиції, освіти, соціального захисту та внутрішніх справ) із зазначенням відповідних ролей кожної зі сторін у забезпеченні утримання дітей-правопорушників від потрапляння до правової системи. Учасники проекту «Програма утримання дітей-правопорушників від потрапляння у правову систему» сформували робочі групи, кожна з яких мала конкретну ціль задля подальшого розроблення важливих аспектів проекту (активізація громади, правосуддя у справах неповнолітніх, моніторинг та оцінка тощо). Застосування мультидисциплінарного та залучаючого підходів до розробки вищезазначеної програми, що супроводжувалось постійною консультаційною підтримкою з боку ЮНІСЕФ, надало можливість усім зацікавленим сторонам відповідно адаптувати проект, розвинути почуття приналежності до його реалізації ще з самого початку, покращити робочі стосунки та забезпечити краще розуміння своїх ролей у зміні ситуації щодо дітей у власних громадах. Виходячи з досвіду впровадження проекту «Програма утримання дітей-правопорушників від потрапляння у правову систему», та постійного зміцнення потенціалу всіх зацікавлених осіб, дотичних до провадження ювенального правосуддя, що його забезпечили представники ЮНІСЕФ, у країні збільшився попит на поширення практики вирішення конфліктів засобами медіації між жертвою та правопорушником.

Результати Сьогодні у рамках ініціатив ЮНІСЕФ щодо поширення концепції відновного правосуддя та 68

практики здійснення медіації між жертвою та правопорушником здійснюється таке: a) Повністю діючий Центр медіації у місті Ніс, Сербія. b) Повністю діюча Служба медіації у Виправному закладі для неповнолітніх у місті Крушевац (Kruševac), Сербія, розроблена як альтернатива виправній системі у відповідному закладі та де пропонують медіацію між жертвою та правопорушником як ефективний метод вирішення конфліктів серед неповнолітніх. c) Мережа центрів медіації, що забезпечує застосування медіації між жертвою та правопорушником у громадах 14 муніципалітетів Сербії. d) Запровадження послуг медіації між жертвою та правопорушником у Белградському Центрі соціальної роботи (у 2006 р.). e) Відкриття Служби медіації у місті БієлоПолє (Bijelo Polje), Чорногорія (у 2006 р.). f) Внесення розгляду поняття «медіація між жертвою та правопорушником» у навчальну програму факультету політичних наук у Белградському університеті, Сербія (з 2005 р.). g) Заснування Сербської асоціації медіаторів (у 2006 р.). h) Налагодження багаторівневої мережі контактів між ініціативами Сербії та Чорногорії щодо запровадження концепції відновного правосуддя та провідними європейськими експертами й організаціями, що займаються питаннями відновного правосуддя (з 2004 р.). i) Перегляд законодавства як у Сербії, так і в Чорногорії, що забезпечив правову основу для розвитку відновного правосуддя та медіації між жертвою і правопорушником (Закон «Про медіацію», 2005 р., Закон «Про ювенальне правосуддя», 2006 р.). j) Підтримка Міністерства юстиції Сербії в заснуванні Національного/Республіканського центру медіації, що практикує застосування медіації між жертвою та правопорушником як один із п’яти можливих видів медіації. k) Розгорнутий посібник з питань відновного правосуддя та медіації між жертвою і правопорушником (що взяв за основу навчальні матеріали, розроблені у рамках проекту «Шанс дітей змінитися»), рекомендований Міністерством юстиції як офіційний навчальний посібник з питань такої медіації. l) Понад 200 медіаторів, об’єднаних у міцну мережу контактів по всій країні, 50 з яких ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Відновне правосуддя та ініціативи щодо проведення медіації між жертвами та правопорушниками...

навчені як тренери з практики медіації між жертвою та правопорушником. Досі будучи достатньо далекими від моменту набуття членства в ЄС, уряди Сербії та Чорногорії, налагодивши співпрацю з ЮНІСЕФ та СІДА з метою реформування системи ювенального правосуддя, продемонстрували свою переконливу прихильність до: – реформування існуючого законодавства та положень, – сприяння необхідному переходу від карального до відновного правосуддя, – підтримання запровадження концепції відновного правосуддя та застосування медіації між жертвою та правопорушником, – удосконалення стандартів практики, що застосовуються у роботі з дітьми з груп ризику та з дітьми, які перебувають у конфлікті з законом.

Можливі труднощі та подальші кроки Послідовне застосування нового законодавства про ювенальне правосуддя та систематичні зусилля щодо запровадження основних практик, розроблених у рамках проекту «Шанс дітей змі-

№ 3, листопад, 2007

нитися», складають міцну основу для подальшого розвитку у Сербії та Чорногорії таких систем правосуддя для неповнолітніх, що базуються на захисті прав дітей. Водночас, для забезпечення переважного застосування відновного правосуддя над каральним ще потрібні значні зусилля. Наразі низка питань лишається відкритою, як-от такі: як забезпечити інтеграцію програми утримання дітей у систему соціального захисту Сербії та Чорногорії на постійній основі, акредитація та ліцензування, безперервне навчання, систематична супервізія, моніторинг та механізм контролю якості тощо. На ці та інші питання увага скеровувалась систематично; видання вищезгаданого посібника з питань відновного правосуддя та медіації між жертвою і правопорушником, спільно з Міністерством юстиції/Республіканським центром медіації та ЮНІСЕФ, викликає оптимізм щодо подальшого запровадження й поширення успішно пропілотованих моделей відновного правосуддя, на чолі та за поточної підтримки ЮНІСЕФ.

69


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ 70

РЕКОНСТРУКЦИЯ СВЯЗЕЙ В СООБЩЕСТВЕ – МЕДИАЦИЯ И ВОССТАНОВИТЕЛЬНОЕ ПРАВОСУДИЕ В ЕВРОПЕ* Иво Эртсен, Роберт Маккей, Криста Пеликан, Джолиен Виллемсенс, Мартин Райт

Глава 2 Поощрение и внедрение медиации и восстановительного правосудия а. Рекомендация Комитета Министров № R(99) 19 Рекомендация Комитета Министров Совета Европы № R(99) 19 по медиации в уголовных делах устанавливает важные рекомендации в отношении продвижения и внедрения медиации. Данная Рекомендация составлена Комитетом экспертов по медиации в уголовных делах и принята в сентябре 1999 года (см. в приложении Рекомендацию и Пояснительную записку). Рекомендация ставит своей целью консолидирование существующих усилий и содействие государствамчленам ЕС в создании или развитии механизмов медиации. Рекомендация

адресована правительствам всех странчленов, и, в частности, учитывая, что рекомендация была подготовлена в рамках работы Европейского комитета по уголовным делам (ЕКУД), министрам юстиции стран Европы. В центре внимания Рекомендации – право и его институты. Рекомендация состоят из шести основных разделов: «Определения», «Общие принципы», «Правовая основа», «Роль органов уголовной юстиции в отношении медиации», «Организация медиации», а также «Дальнейшее развитие системы медиации». Основное положение Рекомендации гласит: «Комитет Министров, в соответствии с положениями статьи 15б Устава Совета Европы... рекомендует правительствам государств-членов Совета при развитии системы медиации в уголовных делах учесть принципы, отмеченные в приложении к Рекомендации...». Принципы1 начинаются с определения медиации между потерпевшим и правонарушителем (цитата в первом разделе): 1

Принципы находятся в приложении к Рекомендации, которое считается основной частью документа.

* Продолжение. Начало см.: № 2¬2007. Публикация подготовлена Европейским Форумом по восстановительному правосудию (г. Лёвен, Бельгия) в рамках комплексного проекта “Ответы на насилие в повседневной жизни в демократическом обществе” (2002–2004 гг.) Название английского издания: Rebuilding community connections – mediation and restorative justice in Europe ISBN 92-871-5450-3 © Council of Europe on text in English and French. Мнения, высказанные в данной публикации принадлежат авторам и не обязательно совпадают с мнением Совета Европы. Все права защищены. Воспроизведение, хранение в информационно-поисковой системе или передача любой части настоящего издания в любой форме или любым способом – путем применения электронных (CD-Rom, Интернет и т.д.), механических, фотокопировальных, записывающих или иных средств – без предварительного разрешения Издательского отдела Управления информации и исследований Совета Европы не допускается. Публикация на русском языке осуществлена Бюро по демократическим институтам и правам человека (БДИПЧ ОБСЕ) с согласия Совета Европы. Перевод руководства публикуется по договоренности с Советом Европы и ответственность за перевод несет только переводчик. Перевод – к. ю. н. Д. Нурумова. Редакция – Р. Коваль, В. Каневская, М. Синюшко.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

«...любой процесс, где жертва и правонарушитель получают возможность, при их добровольном согласии, активно участвовать в разрешении вопросов, связанных с преступлением с помощью нейтральной третьей стороны (медиатора)». Это определение базируется на двух основных понятиях: участие [participation] и восстановление [restoration]. Из этих понятий возникают общие принципы, представленные в документе. Они включают: автономность служб медиации в системе уголовной юстиции, добровольность, конфиденциальность и беспристрастность: общедоступность услуг медиации, ее доступность на любой стадии уголовного процесса. Автономность служб медиации Активное участие заинтересованных сторон требует определенной автономии процедуры медиации. Чтобы это стало возможным, медиация должна подчиняться своей собственной логике и создавать свою собственную внутреннюю структуру, как описано выше (см. раздел 1д). Логика медиации отличается от логики уголовного процесса. Уголовный процесс призван оценить абстрактную вину, определить уголовное деяние согласно уголовному кодексу и наложить наказание или реабилитационные меры. С другой стороны, медиация требует обстановки, располагающей к открытому и произвольному общению, выражению эмоций и активному поиску творческих и практических решений, отвечающих реальным нуждам жертвы и предполагаемой способности правонарушителя к «заглаживанию вины». Вид автономности, предусмотренный Рекомендацией, может быть охарактеризован как «условная автономность» в рамках системы уголовного правосудия. Этот статус предусматривает запас времени и свободу действия, необходимого для установления открытого общения, что позволяет медиации развернуться, и в тоже время не выводить процедуру за рамки системы уголовного права. Таким способом государство имеет возможность контролировать реакцию на конфликт (преступление), попавший в поле зрения прокурора, или уже находящийся на рассмотрении у судьи, и вместе с тем не применять до какого-то времени средства контроля. Потерпевший и правонарушитель, в этом случае, получают возможность активно действовать и сохранять свою автономию в системе уголовного правосудия. В этот период процес№ 3, листопад, 2007

сом управляет логика медиации и ее внутренние правила. После того, как были выслушаны все стороны и получено соглашение, дело снова подчиняется юридической логике, с тем, чтобы прокурор или судья могли употребить свои дискреционные полномочия: снять все обвинения, преследовать в уголовном порядке или вынести приговор. Добровольность, конфиденциальность и беспристрастность Принцип добровольности происходит от идеи участия, специфического для медиации. Активное участие возможно только в том случае, когда удается избежать принуждения. Добровольность является элементом любого вида медиации. Однако были выражены сомнения по поводу отсутствия полной или «реальной» добровольности в отношении предполагаемого правонарушителя (см. главу 1). Не оказывает ли предстоящий уголовный процесс существенного давления на решение правонарушителя «добровольно» согласиться на участие в процессе медиации?»2 Этот вопрос широко обсуждался Комитетом экспертов по медиации в уголовных делах и тесно связан с требованиями надлежащей правовой процедуры, которая предусматривает процессуальные гарантии (см. раздел 2б ниже). Данные правовые гарантии защищают стороны от неправомерного давления. Во-первых, с самого начала не допускается оказание какого-либо давления при принятии решения об участии в медиации. Параграф 11 принципов Рекомендации четко говорит об этом: «Ни потерпевшего, ни правонарушителя нельзя побуждать к участию в медиации какими бы то ни было недобросовестными способами». В пояснительной записке к Рекомендации дается расширенное толкование вопроса процессуальных прав и гарантий, на основе статьи 6 Европейской Конвенции по правам человека, в частности, права на справедливое судебное разбирательство, а также в связи с решением Европейского суда по правам человека по «делу Девеер» [Deweer case]3. В решении рассматривается вопрос отказа от «права на доступ к суду» и условия, при которых такой отказ совместим с процессуальными правами и гарантиями, имеющимися у лица в уголовном процессе, другими 2

3

Давление оказывается и при коммерческой и гражданской медиации, в том числе и возможностью судебного разбирательства, которая заставляет людей соглашаться на участие в медиации. European Court of Human Rights, Judgment of 27 February 1980, Series A, No 35.

71


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ словами, действительно ли решение об отказе от такого права в надлежащих обстоятельствах. Ответственность по данному вопросу лежит на органах уголовного правосудия: «Давление на стороны органами уголовного правосудия с целью получения их согласия на участие в медиации не допускается. Кроме того, органы уголовного правосудия должны обеспечить, чтобы ни одна из сторон не побуждала другую сторону с применением угроз и т. п. к участию в медиации». По отношению к предполагаемому правонарушителю это означает, что последствия отказа от процесса медиации (по выбору лица, совершившего правонарушение или потерпевшего от преступления) не должны быть более тяжелыми, чем те, которые вытекают из процесса медиации, в случае если бы медиация имела место. Во-вторых, во время медиации не допускается оказание давления на предполагаемого правонарушителя с целью заставить его предложить слишком большую репарацию, также как и на потерпевшего – согласиться принять слишком малую репарацию. Одним из основных условий гарантии недопущения подобных явлений, может стать присутствие представителей сторон, особенно при проведении конференций. Следующим условием является предоставление адвоката, который имел бы возможность консультировать правонарушителя, но, не представляя его интересы, как это делается в Новой Зеландии в системе правосудия по делам несовершеннолетних. Потерпевшая сторона должна иметь возможность прибегнуть к правовой помощи (в том числе и на бесплатной основе, если потерпевший не в состоянии оплатить гонорары юриста), чего, к сожалению, пока еще не существует. В отношении внутреннего порядка медиации, особое внимание в рекомендациях уделялось двум элементам: конфиденциальности и беспристрастности. 1. Конфиденциальность, или правило о недопущении разглашения информации, полученной сторонами на встречах, является неотъемлемой частью процесса медиации. В Рекомендации говорится, что это общий принцип: «Обсуждения в процессе медиации носят конфиденциальный характер и не могут быть использованы впоследствии за исключением, если на это получено согласие сторон». Тем не менее, не так просто было достигнуть соглашения о включении в данный принцип исклю72

чения. Параграф 30 гласит, что, несмотря, на провозглашенный принцип конфиденциальности, получение в ходе встречи информации о возможном совершении в будущем тяжкого преступления является причиной или даже обязательством передать такую информацию соответствующим заинтересованным лицам или органам (часто, но не только органам уголовного правосудия). Еще более противоречивым является вопрос (в части медиации в рамках системы уголовного правосудия) о том, какая информация должна предоставляться органам уголовного правосудия о том, что становится известным в ходе медиации. Согласованная формулировка подразумевает защиту принципа конфиденциальности, предусматривая, что органы уголовной юстиции извещаются только о процессуальных шагах и о результатах медиации. «Доклад медиатора не должен раскрывать содержание процесса медиации, также как не должен давать оценку поведению сторон в ходе медиации», – говорится во втором предложении параграфа 32. Не менее важным элементом медиации является беспристрастность. Этот элемент входит в определение медиации и является одним из требований, предусмотренным параграфом 26: «Медиация должна проводиться беспристрастным образом…» Вместе с тем, медиация в уголовных делах связана с определенными трудностями. Необходимо установить и осудить деяние в качестве проступка [wrongdoing]. Но в то же время сила медиации зависит от способности медиаторов создать атмосферу внимания к тому, что говорит каждая сторона и к тому, чтобы каждая из сторон получила «признание» [recognition], т. е. позиция каждой стороны должна быть понята и принята. Медиация в уголовных делах должна таким образом поглотить все напряжение и найти баланс между необходимостью установления и осуждения (уголовного) деяния без каких либо сомнений, с одной стороны, а с другой стороны, «протянуть руку» предполагаемому правонарушителю с тем, чтобы помочь восстановить социальные связи, которые оказались утрачены. В пояснительной записке говорится: «Оставаясь беспристрастным, медиатор не должен забывать о том, что совершено противозаконное деяние, преступление, ответственным за которое является правонарушитель». ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

«Общедоступность» и «доступность на любой стадии уголовного процесса» Принцип доступности является одним из общих принципов и руководящим указанием для государств-членов. После окончания экспериментального этапа, медиация должна стать услугой, доступной повсеместно и на любой стадии уголовного процесса. Необходимо помнить, что рекомендации Совета Европы не носят обязательный характер. В правовой сфере задача рекомендации – дать направление и юридические аргументы тем, кто готов и намерен их использовать. Такая работа требует инициативы отдельных лиц, групп, движений или учреждений с тем, чтобы в различных государствах-членах внедрить в практику намерение и руководящие принципы, содержащиеся в Рекомендации. Ценность и сила таких рекомендаций базируются на репутации Совета Европы и способности отдельных лиц и групп использовать ее в продвижении идеи восстановительного правосудия. Вместе с тем, для того, чтобы рекомендация была действенна, она должна быть внедрена в правовую политику и законодательство. Другими словами, Рекомендация содержит четкие указания, учитывающие большинство основных вопросов, возникающих в ходе создания и продвижения служб медиации. Вместе с тем, она оставляет возможность применения множества других решений и практических мероприятий, которые могут оказаться полезными при выполнении упомянутых требований и принципов. Реализация рекомендаций Через два года после вступления в силу данной Рекомендации, Европейский комитет по проблемам преступности выступил с инициативой о проведении дополнительной работы с целью оценить степень и характер реализации Рекомендации в различных государствах-членах, а также с целью установления воздействия оказываемого Рекомендацией. В основу доклада, в большинстве своем, легли анкеты, разосланные бывшим членам Комитета экспертов по медиации в уголовных делах и другим экспертам, которые привлекались к работе Европейского форума медиации между потерпевшим и правонарушителем и восстановительному правосудию. Большинство экспертов также принимали участие в семинаре, проведенном в рамках второй конференции Европейского форума, которая состоялась в 2002 № 3, листопад, 2007

году в Остенде [Ostend]. В ходе дополнительной работы были получены следующие данные. В целом, рекомендация оказала существенное влияние на состояние дел в государствах-членах. Существует множество способов, которыми могут воспользоваться сторонники восстановительного правосудия для того, чтобы инициировать действия, опираясь на Рекомендацию. Среди участников и сторонников медиации имеются люди, тесно связанные с правительством и/или представители юридической профессии, специализирующиеся на вопросах уголовного права, например, прокуроры. Такого рода влияние широко распространено в Бельгии, на Кипре, в Финляндии, Италии, Словении и в некоторой степени в Польше. В этих странах важную роль сыграли именно участие конкретных людей и их убежденность в деле продвижения медиации. Эти люди в определенной степени связаны либо с определенным министерством (как в случае с Финляндией), либо с одной из профессиональных групп системы уголовного правосудия (как в случае с Кипром или Словенией). В Чешской Республике и Польше вопрос о необходимости пересмотра государственной уголовной политики впервые подняли неправительственные организации (НПО). Опять же Рекомендация зарекомендовала себя как действенный инструмент убеждения в своей точке зрения. Хотя новая парадигма была представлена в Рекомендации как прагматичная и реалистичная, пример данных стран обнаружил ряд трудностей при понимании и принятии Рекомендации органами уголовного правосудия и их представителями. В другой группе стран, таких, как Албания, Болгария и Российская Федерация, медиация между потерпевшим и правонарушителем продвигалась исключительно усилиями НПО, опиравшимися на Рекомендацию. Содержание Рекомендации оказало некоторое влияние на выбор методов организации программ медиации между потерпевшим и правонарушителем, а также на практическую реализацию данных программ и обучение. Данные программы, тем не менее, остаются обособленными от самой уголовной политики. Другого рода влияние Рекомендации наблюдалось в Австрии, Франции, Германии, Великобритании, в странах северной Европы, в Испании, значительно позже в Ирландии и в Португалии. Если вообще можно было разли73


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ чить какое-то влияние, то оно было выражено только в «общем духе» Рекомендации, который переплетался с особенностями национального развития в области восстановительного правосудия в последние десять лет в Австрии и Норвегии, с усилением влияния в последние три-четыре года в Бельгии, Франции, Испании, Швеции и Нидерландах. Рекомендация оказала заметное влияние на заключительный проект «Основных принципов Организации Объединенных Наций применения программ восстановительного правосудия в уголовных делах». Это стало возможным благодаря сотрудничеству между специалистами Комитета экспертов по медиации в уголовных делах и группы неправительственных организаций, которая занималась разработкой основных принципов Организации Объединенных Наций по применению программ восстановительного правосудия в уголовных делах. Необходимо также упомянуть Европейский форум по вопросам медиации между потерпевшим и правонарушителем и восстановительному правосудию, который представляет собой сеть, созданную с целью содействия международному обмену информацией и разработки эффективной политики, методов и законов в области восстановительного правосудия. Совершенно ясно, что для этой сети международный/ Европейский документ будет являться основным инструментом достижения поставленных целей и задач. б. Необходимость правового регулирования и гарантий Рекомендация № R (99)19 устанавливает необходимость сохранения достижений позитивного уголовного права, а именно защиты лица, подозреваемого или обвиняемого в нарушении закона от неправомерных ограничений его или ее прав и свобод представителями государственной власти. Хайк Юнг, научный эксперт Комитета экспертов по медиации в уголовных делах, заметил по этому поводу: «Медиация призвана придать новое качество праву, а не забрать то, что было достигнуто цивилизацией в области права. Ссылка на элементарные наднациональные категории надлежащей правовой процедуры не должна втягивать медиацию в замысловатую сеть юридического формализма. Но медиация должна руководствоваться требованиями соблюдения основных прав человека, таких, как те, что закреплены Европейской конвенцией по правам человека». 74

Зачем нужна правовая основа? В соответствии с Рекомендацией «Законодательство должно способствовать медиации в уголовных делах» (п. 6). В следующих двух пунктах (пп. 7 и 8) дается описание непосредственно правовой основы. При этом в пояснительной записке говорится: «…во избежание чрезмерного регулирования медиации, и учитывая существование разнообразных подходов к ней в государствах-членах, Рекомендация не предлагает государствам обязательно прописывать программы медиации на законодательном уровне. Однако, законодательство, в качестве минимального условия, должно предусматривать возможность проведения медиации, а также способствовать ее использованию. …Медиация – менее формальная процедура по сравнению с уголовным процессом. Она обязана быть таковой, чтобы обеспечить полный и индивидуальный подход к урегулированию конфликта. Невозможно, да и не нужно, чтобы малейшие детали находили отражение в законодательстве». Медиация между потерпевшим и правонарушителем и другие методы восстановительного правосудия часто характеризуются неформальным характером порядка их осуществления и организации. Большинство программ, по крайней мере, на начальном этапе развития, создаются неофициально и имеют инициативный характер. Повышенный интерес к восстановительному правосудию можно объяснить эволюцией в сторону менее формальных методов разрешения конфликтов в обществе и поиска новых методов, промежуточных структур между гражданами и государственными властями. Система уголовного правосудия со своей стороны обеспечивает все больше и больше возможностей для переговоров и различных форм участия. Но когда программы восстановительного правосудия реализуются в отдельно взятой стране, возникает необходимость их регулирования. Не всегда такое регулирование облекается в форму официального закона. Организация медиации также регулируется указами, положениями министерств и, зачастую, стандартами практики самих медиаторов и их организаций. Более того, официальное регулирование процесса медиации не подпадает под исключительную компетенцию уголовного права. Программы медиации могут также регулироваться административными органами и местными органами власти. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

Но поскольку медиация связана с уголовными преступлениями, нельзя забывать о его принадлежности к уголовному праву и уголовному правосудию. Поэтому такой тип медиации – в широком смысле – часть уголовной процедуры. Таким образом, медиация между потерпевшим и правонарушителем и другие программы восстановительного правосудия должны признаваться (и курироваться) официальными органами. Правовая защита и гарантии должны быть предоставлены до процесса медиации, в ходе процесса медиации и по его окончании. Существует не менее трех причин, почему программы восстановительного правосудия нуждаются в правовой основе. Первая причина носит исключительно правовой характер. Восстановительное правосудие нуждается в правовой основе, исходя из принципа законности, который считается центральным в уголовном праве большинства западноЕвропейских стран. В том случае, если медиация будет признана и определена законом, у прокуроров и других специалистов появятся законные основания ее применять. Особенно правовая база необходима в тех странах, где органы прокуратуры работают не по принципу «целесообразности». Вторая причина необходимости законодательного закрепления медиации связана с первой, но более прагматична и заключается в том, что принятие соответствующего законодательства может способствовать более широкому и частому применению медиации. Кроме того, законодательное закрепление даст возможность правительствам финансировать и субсидировать программы (программы могут осуществляться НПО). Такое развитие будет означать, что программы медиации больше не будут зависеть от воли прокуроров и судей. В случае узаконивания медиации, ее использование станет более регулярным на последующих стадиях уголовного судопроизводства. Закон даже может обязать судебную власть давать мотивированное заключение в случаях, когда то лицо, которое принимает решение, отказывается от применения этих положений (Groenhuijsen, 2000). Если посмотреть на проблему законодательного закрепления с точки зрения непосредственных участников – потерпевших и правонарушителей – закон даст им право или, по меньшей мере, равный доступ к медиации. Третья причина необходимости принятия соответствующих законов состоит в необходимости правовой защиты. Закон о медиации уста№ 3, листопад, 2007

новит порядок судебного контроля и оценки процесса и результатов медиации в свете определенных правовых принципов, среди которых такие принципы, как равенство, соразмерность и запрет дважды привлекать к уголовной ответственности за одно и то же преступление (non bis in idem). Закон будет обеспечивать предсказуемость и определенность, процессуальные гарантии и процессуальные права, такие, как презумпция невиновности, право на юридическую помощь, право на обжалование и информированное согласие на медиацию. Говоря о необходимости законодательного урегулирования, нельзя не упомянуть Рамочное решение Совета Европейского Союза от 15 марта 2001 года о месте жертв преступлений в уголовном судопроизводстве. В этом акте медиация в уголовных делах определена как «поиск, до или во время уголовного судопроизводства, взаимоприемлемого решения между жертвой и правонарушителем при посредничестве компетентного лица» (статья 1). Статья 10 предусматривает, что каждая страна-участница Европейского Союза: должна стараться содействовать медиации в уголовных делах для правонарушений, которые она сочтет подходящими для такого рода меры, [и] должна гарантировать, что любое соглашение между жертвой и правонарушителем, достигнутое в ходе такой медиации в уголовных делах, может быть принято во внимание. Согласно статье 17 эти задачи должны быть реализованы посредством введения в действие законов, правил и административных положений до 22 марта 2006 года. Правовые гарантии Правовые гарантии и правовая защита затрагивают, как говорилось выше, уважение к общим правовым принципам, обеспечение определенных процессуальных гарантий и защиту (других) индивидуальных прав. Судебные органы должны играть центральную роль в установлении и контроле за соблюдением правовых гарантий. Но перед юристами стоят не менее важные задачи. Медиаторы должны признавать и быть знакомыми с этими необходимыми правовыми гарантиями и должны способствовать их реализации через организацию надлежащей практики медиации в тесном сотрудничестве с юристами и соответствующими судебными органами. Элементарные гарантии добровольности участия в медиации уже рассматривались в пре75


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ дыдущем разделе. Добровольность подразумевает, среди прочего, информированное согласие, право отказаться от участия в медиации без всякого давления, а также право на судебное разбирательство. В отношении вопроса о «признании вины». В соответствии с принципом презумпции невиновности (ст. 6.2. Европейской конвенции по правам человека) судебные власти не должны принимать признание вины до тех пор, пока не будет проведено надлежащее судебное разбирательство. Как этот принцип согласовать с медиацией, которая предполагает признание обстоятельств дела, но при этом медиация проводится на стадии предварительных слушаний, до установления вины? Медиация не имеет смысла, если игнорируются основные обстоятельства дела. Поэтому для передачи дела на медиацию, должно действовать условие, при котором предполагаемый правонарушитель признает некоторую степень своей ответственности за совершенное деяние. Согласно параграфу 14 Рекомендации: «Основные обстоятельства дела обычно должны признаваться обеими сторонами в качестве основы для медиации. Участие в медиации не должно использоваться как доказательство признания вины в последующем судебном разбирательстве». Поэтому от обвиняемого не требуется признания вины в ее юридическом определении. Кроме того, факт участия в процедуре медиации не должен использоваться против обвиняемого, в случае возвращения дела после процедуры медиации в суд. Это ясно показывает, что медиация и восстановительное правосудие исходят не из правовой концепции вины, а из более широкого, нравственного понятия. Необходимо более гибкое и открытое определение, которое позволяет избежать признания уголовной ответственности. Здесь необходимо упомянуть Закон об уголовной ответственности несовершеннолетних Австрии, который гласит, что лицо, совершившее преступное деяние, «должно отвечать за свое деяние». В этой связи интересно, что одна из норм австрийского права предусматривает, что деяние перестает быть уголовным в случае, если в последующем лицо, совершившее преступление, реализует восстановительные меры (Groenhuijsen, 2000). Проведение медиации требует введения дополнительных правовых гарантий. Право на юридическую помощь, на перевод [на род76

ной язык], для несовершеннолетних – право на родительскую помощь, прямо упомянуты в Рекомендации (п. 8). Эти права должны предоставляться во время медиации. Это означает, что стороны имеют официальное право в ходе медиации прибегать к помощи переводчика в случае возникновения проблемы понимания, а несовершеннолетние также – к помощи родителей или другого представителя. Вместе с тем совершенно неясно, оказывают ли положительное влияние на процесс медиации консультации сторон у адвокатов. Стандарты хорошей практики в медиации рекомендуют давать сторонам право на юридическую помощь до встречи и после нее. Но присутствие адвоката на самой встрече в целом рассматривается как нежелательное, за исключением случаев, когда адвокат присутствует в качестве наблюдателя. Опыт показывает, что вмешательство адвоката в процесс медиации может препятствовать установлению диалога между сторонами. В период до начала процедуры медиации или после нее система уголовного правосудия должна предоставлять другие правовые гарантии. Когда дело передается для разрешения путем медиации, устанавливается разумный срок. После завершения процедуры медиации вступает в действие принцип запрета уголовного преследования за одно и тоже преступление (ne bis in idem). Параграф 17 Рекомендации гласит: «Решения о прекращении уголовного преследования, основанные на соглашениях, достигнутых в ходе медиации, должны обладать такой же юридической силой, как и судебные решения или приговоры и должны исключать возможность уголовного преследования в отношении тех же самых фактов». Это означает, что отказ от обвинений и их снятие в результате достигнутого на встрече соглашения должно признаваться официально и иметь обязательную силу, а не оставаться неофициальной практикой прокуратуры или другого органа. В случае если соглашение между сторонами в ходе встречи подписано не было или его условия не выполняются, дело перенаправляется обратно органам уголовного правосудия, которые принимают решение в отношении о том, как поступить с этим делом «без каких-либо задержек» (п. 18 Рекомендации). Виды законодательства На сегодняшний день растущее число Европейских стран закрепило в законодательВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

ном порядке медиацию между потерпевшим и правонарушителем. В некоторых случаях такие правовые рамки могут также применяться для конференций. Прежде чем представить общую картину, необходимо отметить, что в законе не всегда употребляется слово «медиация». В некоторых странах закон ссылается на медиацию лишь косвенно, когда, например, речь идет о возможности реституции, примирения или «принятия ответственности» по отношению к пострадавшему. В том же случае, когда в законе содержится прямое указание на медиацию, правовые нормы, как правило, имеют общий характер. Это также подразумевает то, что правовые гарантии встречаются (если встречается вообще) не в официальном законе, а в дополнительных правилах, либо определяются юриспруденцией. Кроме того, в официальном законе чаще всего отсутствует информация о положении и организации служб медиации или о статусе медиатора. В целом можно выделить три прототипа правового регулирования медиации в Европе. Первый прототип: медиация предусматривается в нормативных актах по делам несовершеннолетних. Это справедливо в отношении Каталонии (Испания), Англии и Уэльса, Финляндии, Германии, Ирландии и Польши. В этом случае медиация инициируется прокурором или судьей, либо полицией или службой пробации (в Англии и Уэльсе) и является мерой дивергенции4. Второй прототип – медиация в отношении взрослых правонарушителей – может регулироваться нормами уголовно-процессуального кодекса (Австрия, Бельгия, Финляндия, Франция, Германия, Польша, Словения) и/или нормами уголовного кодекса (Финляндия, Германия, Польша). В Австрии и Франции уголовно-процессуальный кодекс также предусматривает медиацию для несовершеннолетних (reparation во Франции). Наиболее распространенной системой является медиация, инициируемая прокурором, который в соответствии со своими дискреционными полномочиями может принять решение о направлении дела на медиацию и проследить за соответствующим исполнением принятого решения после окончания процесса медиации. Чаще всего это форма условного освобождения. В Швейцарии возможность медиации после вынесения приговора, то есть во время тюремного заключения, 4

Мера исправительного воздействия на правонарушителя (как правило, несовершеннолетнего), выведение его из системы уголовной юстиции.

№ 3, листопад, 2007

предусматривается уголовным кодексом и поддерживается федеральным законом об оказании помощи жертве преступления. Третий прототип – медиация может регулироваться отдельным «законом о медиации», который подробно определяет организацию и процесс медиации. Такой закон существует в Норвегии с 1991 года (Акт о муниципальных комиссиях по медиации [the Municipal Mediation Boards Act], который применяется как к несовершеннолетним, так и к совершеннолетним, и распространяется на уголовные и гражданские дела). Сравнительно недавно (2002 г.) закон о медиации приняла Швеция. Этот закон также должен исполняться во взаимодействии с муниципальными службами. К этой же категории можно отнести Чешский закон о пробации и медиации [Probation and mediation Act] (2001 г.), который устанавливает правовую основу деятельности службы пробации и медиации по всей стране. Необходимо найти баланс между введением в силу законодательства, которое предусматривает медиацию, а не предписывает ее, устанавливая более гибкие рамки для тех, кто предоставляет услуги по медиации, и позволяет таким службам заниматься дальнейшим развитием медиации с одной стороны, и обязательным законодательством, которое налагает на должностных лиц обязанность действовать, с другой стороны. Законодательство по медиации не должно быть слишком детальным. А то, каким образом должна осуществляться медиация, необходимо закрепить в официальных инструкциях, так как в них намного легче будет внести поправки по мере накопления опыта, нежели в официальный закон. Очень важно, чтобы разработчики законов и правовых норм консультировались с практиками и исследователями, хорошо разбирающимися в восстановительном правосудии, либо с национальными или международными организациями. Это позволит избежать установления требований, которые затруднят практическую реализацию восстановительного правосудия. в. Организационные модели Как было рассмотрено выше, структура программ восстановительного правосудия, представленная в виде местных служб, зачастую не регулируется законом. Способ их организации зависит от вида практики восстановительного правосудия, будь то медиация между потерпевшим и правонарушителем, конференция или 77


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ круги правосудия. Каждый вид включает в себя участие других лиц и предполагает особую организационную основу. Значение также имеет тот факт, состоит ли целевая группа из несовершеннолетних или совершеннолетних правонарушителей. В первом случае, программа зачастую (но не всегда) является частью специальных служб по опеке несовершеннолетних, судебной помощи или социального обеспечения. Кроме того, стадия уголовного судопроизводства, на которой осуществляется медиация или конференция, является основным моментом в ее организации. Как описано в главе 1, медиация в отношении мелких нарушений может проводиться за рамками системы уголовной юстиции, например, по месту проживания или в школах. Медиация может быть также представлена в виде модели программы замены уголовной ответственности мерами дивергенции на уровне полиции, прокурора или судьи. Это наиболее распространенная модель в Европе. Наконец, медиация может действовать в качестве дополнения к уголовному судопроизводству: параллельно с уголовным преследованием, после вынесения приговора, или даже в тюрьме. Возникает ряд серьезных рисков, если привязывать организацию медиации исключительно к системе уголовной юстиции, вне зависимости от того на какой стадии судопроизводства, может иметь место медиация. Первый риск – это тенденция использовать правовые категории применительно к практике медиации. Такой пример можно наблюдать относительно критериев отбора и процедур: часто правовые категории, основанные на видах преступлений, являются наиболее важной ссылкой для принятия дела к рассмотрению, тогда как восстановительная практика должна в основном базироваться на нуждах потерпевших, правонарушителей и местного сообщества. Второй риск связан с первым и касается чрезмерного акцента на положение правонарушителя. Положение правонарушителя до сих пор находится в центре внимания системы правосудия, и эта практика может перейти в программы восстановительного правосудия. Обе этих тенденции могут изначально негативно повлиять на становление программ восстановительного правосудия. В следующем разделе настоящего руководства рассматривается вопрос о связях программ восстановительного правосудия с общественностью, роль НПО в данном процессе, а также 78

анализируются другие способы вовлечения местного сообщества. Задача данного раздела состоит в представлении общей картины организации программ медиации в странах Европы. Организационно, службы медиации могут находиться в определенном диапазоне служб, более «привязанных» к системе органов уголовного правосудия, или к сообществу. Положение программ на этом промежутке может многое сказать об их организационной основе (и зачастую об их принципах работы). На одном конце такого континуума находятся такие службы медиации, как служба медиации по уголовным делам в Бельгии, которая полностью подчинена правовым структурам, в данном случае прокуратуре. В некоторых частях Англии и Ирландии восстановительная практика ведется в рамках полицейских служб. Во Франции большинство программ «делегируются» службам медиации или медиаторам. Кроме того, службы медиации, действующие под руководством служб пробации или тесно связанные с ними, обладают определенной степенью автономии, в зависимости от того, в какой связи находятся службы пробации и суды в этой стране. В Австрии, например, службы пробации имеют полунезависимый статус, тогда как в других странах они гораздо больше зависят от судов или Министерства юстиции. Проведение медиации может финансироваться или быть частью пенитенциарной системы, которая опять сближает ее с системой уголовного правосудия. Последняя не играет большой роли там, где медиация организована местными административными общественными службами, как, например, в Норвегии и/или в Финляндии, где медиацией занимаются муниципальные социальные службы. На другом конце континуума службы медиации, организованные НПО, безусловно, совместно с судами. Именно НПО выступило с инициативами в Бельгии, Англии, Франции, Германии, Ирландии, Италии и Польше. По мере продвижения к краю континуума, где медиация находится в руках сообщества, в «игру» вступают добровольцы. Судебным органам, похоже, намного сложнее (но возможно) возложить полномочия на внешние добровольческие службы, которые, на первый взгляд, не так сильно контролируются (см. раздел 4). Одним из недостатков организации службы на базе сообщества является менее определенное влияние, оказываемое медиацией на процесс ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

принятия решения в уголовном судопроизводстве. В связи с этим важно различие, установленное в Великобритании (Marshall, 1996). С одной стороны существуют службы медиации, действующие по модели «социальная работа», а с другой стороны – по модели «независимая медиация». Медиация, находящаяся в ведении органов пробации, относится к первой категории и чаще всего ориентирована на правонарушителя. В этом случае медиация считается формой социальной работы, и в основном проявляется при попытке повлиять на поведение правонарушителя путем ознакомления его или ее с тем, как сказались последствия преступления на жертве. В этой модели, медиация ограничивается делами, касающимися замены уголовной ответственности мерами дивергенции или делами по которым уже вынесен приговор. Профессионалы в этом случае играют доминирующую роль, и чаще всего использует директивный стиль медиации. В независимой модели медиация ориентирована в равной степени на потерпевшего от преступления и на преступника. Оно помогает обеим сторонам найти общий интерес, на основе которого, они могут найти решение. Этот процесс практически не ограничен видами преступления или стадиями уголовного процесса. Здесь больше свободы для привлечения добровольцев, а медиатор действует в большей степени как фасилитатор, нежели как третья сторона. В Германии некоторые медиаторы работают напрямую на судебные власти. Это не только делает их менее гибкими в практической организации службы, но и сама медиация обычно происходит в здании суда, что чаще всего считается менее благоприятным, так как в таких случаях потерпевшим кажется, что оказываемые услуги ориентированы в большей степени на правонарушителей. При организации такого процесса медиации важно соблюдение нейтральности и беспристрастности. Разнообразие способов организации и положений медиации между потерпевшими и правонарушителями в Европейских странах не должно обязательно рассматриваться как проблема, если при этом соблюдаются элементарные принципы надлежащей практики восстановительного правосудия. Причина такого разнообразия лежит в различии исторических, юридических, социальных, культурных и политических аспектах Европейских стран. При этом № 3, листопад, 2007

не стоит недооценивать возможное влияние особых событий в обществе или политике, которые, например, в определенный момент привлекают внимание к положению жертвы или к необходимости совершенствования применения всех видов общественных санкций. Такое разнообразие проявляется в том, что в таких странах, как Австрия, Германия, Чешская Республика и Англия и Уэльс, в развитии медиации взяли лидерство службы пробации. В других странах, таких, как Франция и Бельгия, больше обращается внимание на положение жертвы, хотя службы поддержки жертв преступлений в этих странах первоначально имели некоторые опасения по поводу медиации между потерпевшим и правонарушителем. Скандинавские страны пошли своим путем и разработали более автономную организационную модель, где, как уже было отмечено, медиация поддерживается местными муниципальными властями, которые в этих странах отвечают за социальную работу. В Каталонии медиация находится в ведении Департамента юстиции, тогда как в Польше формальные ограничения не позволяет лицам, профессионально задействованным в системе уголовного правосудия, выступать в качестве медиаторов. Наконец, в федеральных государствах зачастую существуют разделение компетенций, что важно для того, как организованы службы медиации в этих странах. Федеральные службы отвечают за принятие стандартов и прочих общих инструкций, тогда как на уровне регионов или земель [Lander] (в Австрии и Германии) решаются вопросы финансирования и практической организации таких служб. В одних странах такая ситуация, похоже, препятствует гармоничному развитию служб медиации. В других странах такое распределение функций рассматривается больше как уникальная возможность для осведомленности разных секторов общества об их роли в правосудии. г. Медиация и сообщество Система уголовного правосудия отчасти основывается на той идее, что потерпевшим будет обременительно самим наказывать преступников, а также на пессимистичном представлении о том, что если правосудие отдать в руки сообщества, оно приобретет черты мстительности и жестокости. Восстановительное правосудие исходит из более позитивного представления о том, что жертвы в большей степени заинтересо79


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ ваны в репарации, нежели в отмщении, и что в обществе много граждан доброй воли, которые желают помочь возместить нанесенный преступлением ущерб. Ранее мы уже упоминали о Нилсе Кристи из Норвегии, когда он предложил свою знаменитую идею о том, что профессионалы «украли» у людей их конфликты (Кристи, 1977 г.). В течение многих лет организации и отдельные лица работали на реинтеграцию правонарушителей в общество и только совсем недавно стали оказывать помощь и жертвам преступлений. Частично это удовлетворяет цель восстановления. Особенно это нужно тем жертвам преступления, когда лицо, совершившие это преступление, неизвестно, а также правонарушителям в том случае, если жертвы преступления не хотят принимать участие в процессе медиации. Отмечено, что даже после обращения к медиации очень часто требуется дальнейшая помощь. Об этом будет сказано ниже. Вовлечение сообщества в процесс медиации может рассматриваться в двух плоскостях: участие организаций и участие отдельных лиц. Восстановительное правосудие может осуществляться независимыми организациями (НПО, организациями добровольцев, freir Truger, associations sans but lucratif), которыми может руководить совет из местных граждан и в состав которого часто входят несколько специалистов. Целью таких организаций является оказание услуг по медиации: это согласовывается и не противоречит целям системы уголовного правосудия, что может случиться, если медиация будет реализовываться полицией или службами пробации. Местные НПО могут принадлежать к общенациональной ассоциации, которая может предоставлять обучение и систему аккредитации, что обеспечит высокий стандарт деятельности. Было отмечено, что если службы медиации относятся к органам уголовного правосудия, то они как бы становятся их частью и они получают гораздо меньшее количество дел. Возможно, это происходит потому, что сотрудники таких органов, у которых есть другие основные обязанности, рассматривают отбор и перенаправление соответствующих дел на медиацию, как второстепенную задачу. (Weitekamp, 2001). Высказывались также опасения, что если НПО будут действовать самостоятельно, они могут быть вытеснены системой уголовного правосудия (Dignan and Marsh, 2001). Безусловно, НПО должны быть уверены в наличии доста80

точного финансирования и тесных связей с системой. Как государственные органы, так и НПО могут привлекать добровольцев на позицию медиаторов, но вероятность привлечения добровольцев НПО гораздо больше (см. раздел 4а). Потерпевшие, правонарушители и их семьи также являются членами сообщества: в случае проведения семейной конференции знания и способности большой семьи [extended family] особенно помогают найти решение, подходящее именно для конкретного правонарушителя. Родственники (дядя, бабушка или дедушка) могут, например, повлиять на позицию правонарушителя. Кроме того, они могут пригласить его или ее провести какое-то время в их доме. В лучшем случае, эта ситуация может оказать поддержку правонарушителю, либо принести такие результаты наблюдения за ним, какие не способны сделать ни основная семья [nuclear family] (очень часто с одним родителем), ни социальный работник. Вместе с тем участие сообщества не может ограничиваться только процессом медиации. Помощь нужна потерпевшим, которые испытывают стресс при участии в процессе медиации, а также тому меньшинству из них, которым участие в подобных встречах причиняет боль (Strang, 2002). Правонарушители, которые хотят возместить причиненный ущерб, должны иметь соответствующие возможности. Необходимо изыскать возможности для предоставления работы в сообществе в качестве возмещения вреда, возможно при помощи социальных служб или НПО. Многие правонарушители нуждаются в элементарных потребностях, связанных с реинтеграцией: работодателях, которые могли бы предоставить работу, подходящем жилье и т. д. Обучение грамоте, социальным, профессиональным и родительским навыкам, лечение от наркозависимости и т.п. может проводиться НПО и сообществом, в лице избранного местного органа власти. Также существует программы, рассчитанные на удовлетворение особых нужд: например программа наставничества, в которой специально обученный влиятельный человек выступает в роли наставника слабой личности, нуждающейся в образце для подражания, или программа кругов поддержки [circles of support], в которой несколько обученных добровольцев работают с лицами, совершившими преступления, связанные с сексуальным насилием, обычно после их освобождения из тюрьмы. Последняя ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

программа была введена в Англии по принципу канадской модели. При любой оценке восстановительного правосудия, особенно в отношении возможного рецидива, должна оцениваться адекватность услуг служб поддержки, а также сами процессы медиации и конференций. Именно сообщество должно играть главную роль в снижении уровня преступности. В первую очередь оно должно выделять достаточные средства для устранения обстоятельств, которые вполне могут привести к совершению преступления: примером этого могла бы послужить программа «Надежный старт» [Sure Start] в Великобритании, которая предлагает помощь неопытным родителям детей в возрасте до пяти лет. Процесс медиации и обсуждений во время конференций могут также внести свой вклад. Дружеская, неформальная атмосфера, в которой проходит процесс медиации, может побудить правонарушителей описать обстоятельства совершения преступления. Медиаторы могут собрать такую информацию, которая свидетельствует, например, о высоком уровне безработицы, несоответствующем школьном или профессионально-техническом образовании, расовой дискриминации, недостатке мест отдыха и развлечений и т. д., и передавать ее тем, кто отвечает за разработку стратегий снижения уровня преступности. Восстановительное правосудие заключается далеко не только в процессе медиации, который может длиться час или два; оно является частью единой согласованной «схемы», в которой желание преступника «сделать добро» должно быть полностью поддержано желанием сообщества предоставить такие возможности. д. Обучение и образование Обучение медиаторов «Медиация между людьми, которых разделило преступление, является для любого, которому оно поручено, одной из наиболее деликатных задач, для выполнения которой требуются определенные навыки» (Marshall, 1999). Тем не менее, как показало исследование, проведенное при содействии Европейского форума по медиации между потерпевшими и правонарушителями и восстановительному правосудию, качество и продолжительность обучения в Европе очень разные. В настоящее время в Европе нет согласованных минимальных норм для обучения № 3, листопад, 2007

медиаторов процессу медиации между жертвой и правонарушителем. Для осуществления медиации между потерпевшим и правонарушителем требуются не только технические навыки. Медиаторы должны также обладать широким спектром личных качеств, которые должны быть критериями при их отборе службами медиации. Они должны: − иметь хорошие навыки общения, в частности умение слушать; − уметь разрешать проблемы и вести переговоры; − быть приверженными принципу равных возможностей; − уметь проявлять чувство емпатии, сопереживания [empathy] к разным людям; − хорошо знать и понимать местную культуру и жизнь сообщества; − принимать, признавать и справляться со своими предвзятыми мнениями и предубеждениями; − сохранять нейтральную позицию и быть объективным; − справляться с сильными и неприятными эмоциями других людей; − обладать терпением; − уметь контролировать процесс, предоставив сторонам право управлять ситуацией; − быть гибкими; − уметь взаимодействовать конструктивно; − быть заинтересованы в продолжении обучения и развития навыков медиации; − уметь работать под надзором. В Рекомендации № R (99)19 (параграф 23) дополнительно говорится о том, что медиаторы должны продемонстрировать здравое суждение, что обычно свидетельствует о высокой степени зрелости. Данные качества широко распространены среди населения и ни в коей мере не зависят от уровня образованности. Это означает, что медиаторы могут и должны отбираться из различных слоев населения, как это предлагается в параграфе 22 Рекомендации. Процесс подготовки ведущих должен состоять из двух взаимосвязанных частей: знания и развитие понимания и навыков. Что касается знаний и понимания, то обучающиеся должны быть очень хорошо знакомы с восстановительным правосудием и медиацией. Медиация требует хорошего знания системы уголовного правосудия, юридических прав участников и служб, связанных с системой уголовного правосудия. Очень часто у участников 81


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ медиации возникают вопросы об уголовной процедуре и о том, каким образом медиация может повлиять на нее. Если медиаторы не могут ответить на эти вопросы, то они должны быть готовы назвать участникам соответствующие службы, которые могут ответить на данные вопросы. Обычно при изучении возможности проведения процедуры медиации медиатор разъясняет юридические права. Для более успешной работы с потерпевшими и их ситуациями основная подготовка медиаторов должна включать подробное изучение виктимологии. Они должны знать, как жертвы пережили преступление, различные стадии, через которые им пришлось пройти для того, чтобы справиться с последствиями преступления, а также права потерпевших. Более того, медиаторы должны уметь определить признаки, которые указывают на то, что жертва преступления не может справиться с последствиями преступления сама, и должны знать, в какие службы должны обратиться такие потерпевшие за помощью. Понятно, что даже предложение принять участие в медиации, не говоря уже о самой встрече с преступником, жертве дается трудно. В данной ситуации существует риск повторной виктимизации. Именно поэтому необходимо доскональное знание того, каким образом жертвы пытаются справиться с последствиями преступления. В этой части обучения, было бы хорошо сотрудничать со службами по оказанию помощи потерпевшим. Сотрудники таких служб наиболее компетентно смогут рассказать о различных аспектах виктимизации. Вместе с тем, для того, чтобы медиатору развить в себе чувство сопереживания (эмпатии) [empathy] к правонарушителю, не менее важно детально изучить «мир правонарушителей». Одним из основных принципов восстановительного правосудия заключается в том, что осуждается само преступление, а не лицо, совершившее это преступление: правонарушитель не «плохой» человек, просто он совершил неправомерные действия. Этот фактор имеет важное значение при реинтеграции правонарушителя. Многие из них вышли из непривилегированной среды, и от этого зависит, что правонарушители могут на самом деле сделать с точки зрения предоставления репарации жертве. Медиаторы должны знать службы в сообществе, куда правонарушители могут обратиться за помощью, например, чтобы получить консультацию по 82

вопросам, связанным с финансовым долгом, лечения от наркозависимости и т. п. Кроме знаний, будущие медиаторы должны обучиться множеству других навыков. Они должны уметь: − убедить стороны принимать участие в медиации без оказания на них давления; − сохранять беспристрастность; − работать с «трудными» людьми; − справляться с открытой или скрытой враждебностью; − разрешать конфликты и регулировать всплеск эмоций, в частности гнев; − определять препятствия для осуществления медиации; − почувствовать проявление собственного предубеждения. Здесь невозможно перечислить все навыки, необходимые для медиации. Однако очень важно знать, что примирение двух конфликтующих сторон является нелегкой задачей. Если одна из сторон пытается доминировать на встрече, то медиатор должен уметь восстановить равновесие между сторонами. Медиаторы обязаны надлежащим образом вмешиваться в процесс, когда одна сторона, пытаясь достичь договоренности, выдвигает нереальные требования. Медиатор должен остановить встречу, как только станет понятно, что участие во встрече причиняет другой стороне боль. В ходе обучения работа медиатора должна постоянно оцениваться для того, чтобы любые сомнения по поводу их пригодности для работы в качестве медиаторов могли быть приняты во внимание. Обучение должно быть интерактивным, построенным на активной модели обучения и основываться на опыте, оно должно проходить в разнообразных формах, что обеспечивается различными стилями обучения через использование видео материалов, письменных материалов, кратких презентаций, дискуссий, историй дел, упражнений, практических занятий по выработке навыков, а также моделированию навыков и процессов. Существует общее мнение, что для эффективного обучения медиаторов необходимы ролевые игры, и что большое количество времени должно уделяться отработке навыков в небольших группах. В некоторых случаях, обучающиеся также должны пройти практику, во время которой они будут работать вместе с опытными медиаторами. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

Объем обучения медиаторов зависит от сложности дел, с которыми им надо будет работать. Проведение медиации с участием лиц, совершивших тяжкие преступления, а также преступления против личности с применением насилия, требует дополнительных знаний и навыков, в отличие от проведения медиации в случае преступлений легкой тяжести, которые не повлекли значительных последствий. Продолжительность обучения в Европе в настоящее время варьируется. Опытный тренер высказал мнение, что необходимо 120 часов обучения, чтобы включить все важные элементы, такие, как виктимология, проведение консультаций среди коллег, обучение в группах и работа над собственной реакцией на конфликты во время обучения. В Англии же общественные посредники, скорее всего, будут обучаться в течение 35 часов, плюс участие в ролевых играх, после чего медиаторы отправятся на свою первую медиацию в сопровождении опытного медиатора. Вместе с этим, в пояснительной записке к Рекомендации № R (99) 19 говорится: «...обучение [медиаторов] должно продолжаться в ходе всей их работы». Действительно, непрерывное обучение должно строиться на основе вопросов, возникающих в процессе работы, повышения квалификации (например, через изучение различных дел) и потребностях медиаторов. Службы медиации должны в обязательном порядке проводить обучение своих сотрудников внутри организации. Также должна быть введена необходимость подтверждения аккредитации. В настоящее время обучение предлагают сами службы медиации, министерства юстиции или общеобразовательные организации в сотрудничестве со службами медиации. Рекомендуется, чтобы национальная организация осуществляла надзор за всеми инициативами в отношении обучения для обеспечения высоких стандартов обучения. Качество медиации в Европе должно быть одинаковым, и все усилия должны быть направлены на разработку согласованной основной концепции в отношении обучения медиаторов. Обучение партнеров и населения Для установления нормального сотрудничества с органами уголовного правосудия, партнеры, по меньшей мере, должны хорошо знать, что из себя представляет медиация и восстановительное правосудие. Это особенно необходимо для лиц, которые уполномочены № 3, листопад, 2007

принимать решения по делу, администраторов, прокуроров, судей и для любого, кто принимает важные решения в отношении отдельных дел и распределения ресурсов. Судьи должны знать медиацию и восстановительное правосудие особенно хорошо для того, чтобы выполнять свою роль гарантов соблюдения прав участников. Например, если суду передается дело после медиации или конференции, то судьи должны уметь задавать правильные вопросы, чтобы убедиться, что медиация или переговоры принесли максимально возможные результаты восстановления. Судьи должны быть уверены, что на встречу были приглашены соответствующие люди и что участники удовлетворены процессом медиации и достигнутым соглашением. Как будет видно далее (раздел 3-с) у специалистов по уголовному праву существует некоторое предубеждение в отношении восстановительного правосудия. Для формирования нормальных рабочих отношений очень важно изменить это ошибочное представление. Введение в курс восстановительного правосудия должно быть включено в учебную программу юридических школ, а более углубленный курс по восстановительному правосудию должен войти в программу переподготовки тех специалистов, работа которых связана с уголовным судопроизводством (см. также раздел 3-с). Наконец, широкая общественность тоже должна знать о восстановительном правосудии. Этот вопрос будет рассмотрен в разделе 4-г.

Глава 3 Создание программ медиации и восстановительного правосудия Процесс создания службы медиации в каждой стране различный, но, в общем, состоит из трех основных элементов: формирования группы специалистов (организационного комитета), разработки программы, принятие необходимых решений и их выполнение. Последнее включает определение законодательных оснований для медиации, в частности, в уголовном судопроизводстве, получения доступа к источнику денежных средств и объяснения идеи специалистам и общественности (см. пункт 4(г)). В данной главе освещается процесс создания службы медиации в том регионе (а, возможно, и в стране), в которой он ранее не существовал. На более поздней стадии будет необходимо рассмотреть вопрос внедрения восстановительного правосудия по 83


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ всей стране, что, возможно, потребует внесения изменений в законодательство. Рекомендация №R(99)19 Комитета Министров Совета Европы предусматривает полезный перечень вопросов по теме. а. Начало работы над программой Необходимо принять во внимание различные стартовые условия в разных странах. Выбранная стратегия будет зависеть от существующих государственных структур и их отношении к неправительственному сектору, что подразумевает относительные сильные стороны и гибкость государственных ведомств, с одной стороны, и неправительственных организаций (НПО), с другой – и какая взаимосвязь существует между ними. Независимо от того, какая именно стратегия будет избрана, для ее разработки необходимо объединить людей, а также позднее с ее помощью обеспечить развитие и внедрение программ восстановительного правосудия. Объединение людей – организационный комитет и его состав Обычно инициативу проявляют отдельные люди, представляющие НПО или государственную либо муниципальную структуру. Они будут продвигать вопрос о восстановительном подходе к реагированию на преступление и его последствия. В любом случае, нужны хотя бы несколько представителей системы уголовного правосудия, которые готовы перенаправлять дела в службу медиации или обеспечить использование восстановительных процедур в пределах их ответственности и компетенции. Если такие лица обладают хорошей профессиональной репутацией, то это будет преимуществом, так как их мнение будет иметь достаточный вес среди специалистов и в сообществе. Они должны оценить не только преимущества восстановительного правосудия для жертв и правонарушителей, но также последствия для своей работы; насколько это возможно должны быть разработаны подходы, которые будут вести к снижению объема их работы, нежели к его увеличению. С самого начала необходимо участие и вклад в процесс со стороны служб поддержки потерпевших (при наличии таких организаций в регионе или сообществе) в виде их знаний и опыта. Если коротко, то лицам, инициирующим создание программы восстановительного правосудия, необходимо связаться с любого рода органи84

зациями, заинтересованными в рассмотрении уголовных/правовых дел и выработке подходов к работе с последними. Важно, чтобы те, кто работает с последствиями уголовных правонарушений, были осведомлены о действиях по внедрению инициативы и не чувствовали себя отстраненными от процесса. Кроме того, общие усилия сами по себе являются сильнейшей движущей силой. Другой важнейшей составляющей является активизация сообщества и продвижение идеи его участия в профилактике правонарушений. Как было указано выше, степень и способ участия местных сообществ зависит от общей социально-политической структуры общества. В любом случае задачей организационного комитета является налаживание контакта с организациями, действующими в местном сообществе, и пробуждение в них интереса, равно как и получение их активной поддержки. Последняя может представлять собой включение лиц, не являющихся специалистами в области восстановительного правосудия, в комитет по управлению службой медиации, но она также может означать и привлечение членов или сотрудников организаций в качестве медиаторов, осуществляющих такую деятельность на добровольной основе или за определенную плату за проведение каждой сессии. Привлечение добровольцев будет зависеть от местных условий. В районах с низкими доходами населения, где у многих рабочий день длится дольше обычного или в тех районах, где часто работают больше, чем на одной работе, у людей нет времени (а, возможно, и укоренившейся традиции) становится добровольцами. Это может означать необходимость оплачивать услуги медиаторов, как это происходит в некоторых районах Англии и в Польше, где дела могут быть переданы на рассмотрение «заслуживающим доверие лицам или организациям» (пункт 1 статьи 320 Кодекса об уголовном процессе). Другим примером может служить Словения, в которой по примеру Норвегии медиацией между потерпевшим и правонарушителем занимаются медиаторы, получающие гонорар за рассмотрение каждого дела. Невозможно переоценить роль квалифицированных медиаторов в успешном осуществлении восстановительного правосудия. Для проведения набора медиаторов, их обучения и поддержки, а также контроля над их действиями необходима эффективная организация, а также наличие достаточных бюджетных ассигнований ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

(см. пункты 2д/3б). Необходимо также организовать вводные семинары для судей, прокуроров и других участников уголовного судопроизводства с тем, чтобы слушатели могли лучше понять процесс медиации, даже если им не придется принимать в нем участие. На уровне государства необходимо учредить или определить из уже действующих организацию, которая бы отслеживала содержание программ обучения и проверяла компетентность преподавателей. Будет также полезно привлечь к активизации уже существующей инициативы профессионалов и преподавателей из других стран, которые могут поделиться информацией из первых рук об опыте, полученном другими. Данной стратегии придерживается Европейский форум по медиации между потерпевшим и правонарушителем и восстановительному правосудию, равно как и большинство стран Центральной и Восточной Европы, включая Польшу, Словению, Чехию, Венгрию и Российскую Федерацию. Важно то, что данные контакты включают участие специалистов системы уголовного правосудия, в частности, прокуроров, судей и полицейских. Зачастую члены одной и той же профессии способны намного лучше «убедить своих коллег» в ходе объяснения новой практики, чем преподаватели и члены другой, хоть и смежной, профессии. Однако мы знаем о том, что в области правоведения и юридических профессий языковой барьер преодолевается намного сложнее и что для этого придется приложить немало усилий. Электронный словарь юридических терминов «Julex» (http://www.ju-lex.com) является первым шагом в этом направлении. Стратегия разработки и построения программы Организационному комитету также придется принять решение о том, на какой стадии (или стадиях) уголовного судопроизводства дело может быть перенаправлено медиаторам. Как описано в главе 1, чем раньше дело будет передано им, тем больше времени будет сэкономлено системой уголовного судопроизводства. С другой стороны, существуют строгие ограничения возможности перенаправления дел на разных стадиях производства, в зависимости от принципов работы соответствующей системы уголовного правосудия. Перенаправление дел полицией сложнее организовать там, где у последней практически не определены границы свободы № 3, листопад, 2007

действий. В общем, при создании модели восстановительного правосудия было бы ошибочным думать о том, что имеется свободный выбор из множества возможных вариантов. Выбор всегда ограничен. Тем не менее, было бы желательно получить как можно более полное представление о существующих моделях, включая их преимущества и недостатки (см. пункт 2в). Программы по восстановительному правосудию могут быть определены правовой системой страны и включены в эту систему с учетом социологических факторов и имеющихся ресурсов. На начальной стадии организационная группа должна разработать программу, которая бы функционировала в рамках существующего законодательства, в которое можно будет внести предлагаемые изменения после того, как будет создана служба медиации. До начала создания службы медиации необходимо разрешить ряд основных вопросов. Некоторые из этих вопросов касаются встраивания данной процедуры в систему уголовного правосудия. Все зависит от законодательства и других факторов работы в стране и потребует проведения переговоров, а возможно, и дополнительного информирования общественности об этом процессе (см. пункт 4г). Будет ли медиация считаться альтернативной мерой реагирования на преступление либо частью приговора, либо применяться после его вынесения, или же медиация будет рассматриваться как комбинация вышеописанных вариантов? Другие вопросы касаются выбора модели медиации: будет ли выбрана модель медиации между жертвой и правонарушителем или семейная конференция или конференция сообщества, с привлечением одного или двух медиаторов, на основе «сценария» (медиаторам будет представлен для работы готовый текст) или без него и т. д. Медиация между жертвой и правонарушителем все еще является наиболее известной и самой доступной моделью восстановительного правосудия, особенно в странах Центральной и Восточной Европы. Однако следует обратить серьезное внимание на семейные конференции и конференции сообществ. Хотя эти конференции еще не нашли широкого применения в Европе, они проводятся все чаще, и подходящие модели конференций можно разрабатывать и внедрять. Еще не были получены достаточные и подтвержденные исследованиями доказательства преимуществ медиации «один на один» по сравнению с проведением конференций или кругами 85


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ правосудия. Усилия, которые необходимо приложить для организации семейных конференций или конференций с участием сообщества, таковы, что с точки зрения стратегии такие формы работы лучше всего использовать лишь для серьезных правонарушений. В виду расходов, необходимых на проведение конференций, применение такой программы восстановительного правосудия является неоправданным и малоподходящим в случае малозначительных правонарушений. Кроме того, имеющиеся свидетельства указывают на то, что из всех правонарушителей, принявших участие в конференциях, к повторному нарушению закона менее склонны те из них, кто ранее совершил серьезное правонарушение (Sherman and Strang, 1997). Что касается кругов примирения, то их проведение вряд ли возможно внутри инквизиторской системы правосудия, без осуществления фундаментальных изменений. Участие Важно приложить все усилия к тому, чтобы потерпевший принимал всевозможное участие в ходе любого процесса в рамках восстановительного правосудия. В случае проведения конференций это подразумевает участие потерпевшего (потерпевшей), тех, кто его или ее поддерживает, а не только лиц, которые относятся к родственникам правонарушителя и/или его друзьям. Существует тенденция уделять больше внимания правонарушителю и вопросу его реабилитации и обращать гораздо меньше внимания предоставлению потерпевшему и правонарушителю эффективной возможности самим разрешить конфликт. Необходимо обратить внимание на метод и время установления связи с потерпевшими; в идеале этим должны заниматься подготовленные медиаторы или же (при их отсутствии) – те, кто прошел обучение в области восстановительного правосудия. Что касается участия, в случаях, когда потерпевший не является физическим лицом или же он не готов лично встретиться с правонарушителем, присутствие представителей сообщества неоценимо: их целью является, достоверно описать то, что пережил потерпевший, и его чувства, избежав при этом поучений и морализирования. Также необходимо решить, какие виды дел будут передаваться на рассмотрение. Как уже говорилось, большинство служб медиации стремятся к тому, чтобы работать, насколько это воз86

можно, с относительно серьезными правонарушениями, и исключают при этом рассмотрение менее серьезных дел, если только потерпевший не очень сильно пострадал. Подготовка пилотных проектов является, в общем, наилучшим вариантом для создания хорошо функционирующей и хорошо финансируемой службы по восстановительному правосудию. Опыт доказывает, что при введении новых и необычных способов разрешения проблемы – в данном случае последствий правонарушения – ничто не является более убедительным, чем реально существующая практика. Пилотные проекты, являющиеся частью системы уголовного правосудия, сталкиваются с меньшим количеством проблем в системах англосаксонского права, где на каждом этапе [рассмотрения уголовного дела] имеется достаточно возможностей для осуществления принципа дискреционного правосудия (возможности закрытия уголовного дела на ранних стадиях, когда это уместно). Но в уголовном праве стран континентальной системы, в которых господствует принцип законности (т. е. обязательности уголовного преследования), задействуются способы и средства (обычно предусматриваемые статьями существующего законодательства), позволяющие приостановить уголовное преследование при определенных условиях. Например, в соответствии с предыдущей редакцией австрийского Закона об осуществлении правосудия в отношении несовершеннолетних («JGG»), статья 12 предоставляла государственному прокурору (за исключением более серьезных правонарушений) право отказаться от обвинения в случае, если вероятность совершения правонарушителем новых проступком была мала. В данном случае выплата потерпевшему прямой материальной или иной компенсации считалась подтверждением прогноза о положительном поведении правонарушителя в будущем. Но необходимо также отметить, что австрийский пилотный проект привел к серьезным дебатам о том, насколько соответствует сам факт функционирования пилотных проектов в системе правосудия принципу равноправия перед законом. При наличии конкретной модели, отдельный путь определенных дел/правонарушений, рассматриваемых в системе уголовного правосудия, подразумевает – по крайней мере, в ходе пилотных проектов – региональное неравенство в пределах юрисдикции страны. Может ли быть оправданным такое нарушеВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

ние равноправия перед законом? Ответы были, в основном, утвердительные, с обоснованием того, что временные пилотные проекты служат цели изменения формы реагирования уголовного права на более адекватные и более эффективные (соответствующие комментарии по данному вопросу имеются только на немецком языке: Bogensberger, 1994; Schuler-Springorum, 1991). Другой возможностью для внедрения программ медиации потерпевших и правонарушителей, которой воспользовались прокуроры в Италии, стало положение об «оценке личности» или досудебном отчете, подготавливаемом до вынесения приговора, который применяется в системе уголовного преследования к несовершеннолетним правонарушителям. Данная процедура была расширена таким образом, чтобы позволить прокурорам перенаправлять дела медиаторам. Во Франции эта процедура предусмотрена статьей 41 Гражданско-процессуального кодекса (Jullion, 2000, стр. 235). Поиск норм права, которые могут быть использованы для перенаправления дел внутри системы континентального права, не следует путать с работой отдельного юриста, который «истолковывает закон в чью-либо пользу» для удовлетворения интересов клиентов. Мы рекомендуем приложить совместные усилия для поиска стратегий, согласующихся с существующим законодательством, в качестве временной договоренности по перенаправлению дел. Суммируя вышесказанное, полученный опыт и его оценка доказывают, что необходимо найти соответствующее и подходящее «место» внутри существующей системы уголовного правосудия, а также соответствующие нормы права для встраивания пилотных проектов в законодательство до внесения в него изменений. На примере многих стран (Австрии, Бельгии, Испании (Каталонии), Швеции, Финляндии) пилотные проекты проложили путь к расширению таких практик на национальном уровне и принятию нового законодательства. Временные договоренности были заменены или дополнены специальным законодательством по одному из видов медиации (раздел 2б). По мере возможности пилотные проекты должны сопровождаться исследованиями. Мы настоятельно рекомендуем использовать сопутствующие исследования путем комбинирования оценочных исследований (evaluative research) и исследований в действии (action research). Модель исследования в действии № 3, листопад, 2007

несколько отличается от оценочного, она доказала чрезвычайную полезность взаимодействия исследователей с практиками. Участие в таком исследовании побуждает практиков к размышлениям и проведению самооценки, а также предоставляет им теоретические и методологические инструменты для рефлексии и самоанализа. Существенной частью данного исследования является научная оценка: ее результаты представляют собой отправную точку для разработки услуг и их улучшения. Кроме того, исследования и научно подтвержденные доказательства могут быть использованы для обоснования доводов в пользу содействия продвижению и расширению практики восстановительного правосудия, отработанной в ходе пилотного проекта. Организация постоянно действующей программы восстановительного правосудия По окончании пилотного проекта, а также после завершения подготовки отчета о его работе и его изучения, следующим шагом будет аргументирование необходимости продолжения и расширения данного проекта. О работе по проекту и его результатах необходимо проинформировать общественность, специалистов, а также тех, кто занимается разработкой политики. Сам по себе пилотный проект представляет собой процесс, направленный на решение задачи вовлечения или, как минимум, информирования всех, кто имеет непосредственное отношение к сфере работы с уголовными правонарушениями (специалистов и организации). Расширение круга заинтересованных групп и участников вносит вклад в увеличение возможностей применения практики восстановительного правосудия. На данном этапе вновь возникает вопрос о финансировании, на этот раз о его продолжении. б. Получение финансирования Финансирование программ восстановительного правосудия может рассматриваться как с точки зрения НПО или органа в системе уголовного правосудия, обращающихся за финансированием, так и с точки зрения административного должностного лица, принимающего решение по вопросу его предоставления. Тем, кто ищет средства для осуществления программ восстановительного правосудия, необходимо ответить на те же основные вопросы, которые встают перед всеми, кто заинтересован в получении финансирования для новых идей или проектов: 87


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ − Каковы цели получения финансирования? − Где можно получить необходимые средства? − Каким образом проект соответствует целям и

задачам финансирующей организации? − Как мы можем убедить финансирующую

организацию вкладывать средства в восстановительное правосудие? − Какие договоренности установлены с теми, кто предоставляет средства? Финансирующие организации должны будут, в свою очередь, оценить максимальную эффективность использования средств. Для чего необходимо финансирование? Как изложено в последнем разделе, финансирование может быть необходимо, как для первоначального пилотного проекта, так и для долгосрочной деятельности в области восстановительного правосудия. Однако, – это идеальные варианты развития ситуации. На практике в игру вступают другие непредвиденные обстоятельства. Пилотные проекты могут потребовать продления сроков их проведения вследствие того, что их оценка была неполной. Финансирующие организации могут предоставлять гранты или предлагать заключить контракты о сотрудничестве лишь на ограниченный срок. Некоторым организациям, которые предоставляют средства, может потребоваться участие других финансирующих организаций и это может сыграть положительную роль, так как предоставит программе определенную независимость от политики приоритетов единой субсидирующей организации. Финансирование может потребоваться национальной НПО, оказывающей поддержку и содействие восстановительному правосудию или непосредственно для оказания услуг по восстановительному правосудию. В любом случае, проект должен иметь четкую цель, задачи и функции, а также четкое представление о том, как предполагаемая деятельность будет соответствовать существующему юридическому и политическому контексту той юрисдикции, в рамках которой он будет функционировать. Можно надеяться, что позднее данный контекст сам по себе станет более восстановительным. Бюджеты должны быть реалистичными и предусматривать достаточную инфраструктуру (аренду подходящего офисного помещения, оборудование, меблировку, системы отопления, системы связи и т. д.), а также соответствующий уровень кадрового обеспечения и развития персонала (уровень оплаты, обучения, литературу 88

и специализированные журналы, членство в соответствующих организациях, командировки и питание), а также обязательства по различным видам страхования (страхование здоровья, страхование в командировках и т. п.). Наконец, следует провести различия между предоставлением средств на развитие услуг и финансированием административных расходов. Стоит задать потенциальным финансирующим организациям вопрос о предоставляемой ими гибкости в перемещении средств между бюджетными статьями. Это важно, так как иногда (в частности, на первоначальной стадии проекта) фактические издержки могут значительно отклоняться от прогнозированных. Причиной этому могут послужить различные вещи, в частности, задержки в работе проекта вследствие недостаточного количества перенаправляемых дел или трудности с наймом сотрудников. Где можно получить необходимые средства? В зависимости от истории развития или политики различных государств (или регионов), финансирование может быть предоставлено для новых инициатив либо для поддержания новой практики. Государственное финансирование может быть также доступно на национальном, региональном или местном уровнях или даже на международном, например, через Европейскую комиссию. Финансирование также может быть получено от государственных доноров (центральных, региональных или местных органов исполнительной власти, органов самоуправления), а также из частных источников, таких, как благотворительные фонды или организации и коммерческие компании или даже от частных лиц (доноров). Частные источники часто определяют сферы, в которые они будут вкладывать средства на местном, национальном или международном уровне. Важно провести эффективное исследование в отношении потенциальных доноров, например, для выявления основных лиц, которые принимают решение, и тех, кто «стоит на страже» финансовых инвестиций, и при возможности установить личные контакты между потенциальными донорами и сотрудниками проекта. Большие благотворительные фонды часто имеют информационные бюллетени или вебсайты с описанием поддерживаемых ими проектов, включая форму заявления и даты проведения заседаний [правления для распределения финансовой помощи]. Иногда сотрудник госуВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

дарственного органа или благотворительного фонда может дать консультацию в отношении того, как представить программу наилучшим образом, что позволит сэкономить время и заполнить надлежащим образом аппликационную форму. Некоторые финансирующие организации выступают партнерами по оказанию услуг. Это могут быть центральные или местные органы власти или органы самоуправления, которые будут нести ответственность (сами или в сотрудничестве с другими органами, такими, как прокуратура или суд) за перенаправление дел, а также за предоставление финансирования. Другие финансирующие организации (доноры) обычно не участвуют в операционной деятельности проекта. Однако если одной из задач проекта является более широкое распространение идей восстановительного правосудия, участие донора в качестве партнера в его реализации все же возможно – как это было сделано в прошлом в Великобритании, когда финансирующей организацией выступил один из национальных благотворительных фондов. Каким образом проект соответствует целям финансирующей организации Важно иметь четкое представление о намерениях, ожиданиях и политике потенциальных финансирующих организаций. Иногда на финансирующие организации можно повлиять с тем, чтобы они приняли полностью новые цели, но шансы убедить их поддержать проектное предложение будут намного выше, если представить его, как инновационный способ достижения цели доноров, который уже соответствует политике и стратегии этих организаций. Государственные организации должны будут работать в соответствии с существующими политическими приоритетами, которые могут включать вопросы снижения уровня правонарушений, страха перед преступностью, неэффективности и дисфункциональности существующих систем уголовного правосудия и исполнения наказаний. Для государственных источников финансирования аргументом может выступить то, что средства восстановительного правосудия могут способствовать получению других полезных (в политическом смысле) результатов, таких, как улучшение работы школ, развитие местных сообществ и примирение. В случае обращения за финансированием к частным источникам, при обосновании идей № 3, листопад, 2007

проекта есть возможность представить более идеалистичные элементы программ восстановительного правосудия, такие, как миротворческий потенциал и исцеление сторон, принимающих участие в процедуре медиации. Необходимо признать, что в какой-то мере мы «продаем» восстановительное правосудие на рынке, где различные его аспекты рассматриваются в качестве желанных благ. И мы должны продемонстрировать, что восстановительное правосудие лучше карательной модели работы с правонарушителем или модели его реабилитации. Модель восстановительного правосудия не просто заменяет другие модели, она предоставляет обществу дополнительную ценность. Грубо говоря, финансирующие организации получают больше, чем инвестируют. В случае же предоставления финансирования государством налогоплательщики также получают выгоду. Однако это не означает «продажу» восстановительного правосудия в виде простого товара с целью получения финансирования и последующей адаптацией принципов восстановительного правосудия к требованиям «покупателя». Лишь очень незначительные уступки могут быть допустимы для выполнения условий финансирующих организаций (доноров). Основная модель восстановительного правосудия должна остаться нетронутой, иначе она утратит восстановительный смысл. Это означает, в том числе и «отказ от совместного бизнеса» в случае подрыва покупателем общественного восприятия «бренда» путем неправильной эксплуатации продукта, например, представление восстановительного правосудия как еще одного вида наказания – т. е. карательного ответа на правонарушение. Каковы требования финансирующих организаций к инвестициям в восстановительное правосудие? Финансирующие организации должны быть уверены в надежности проекта. Вначале команда по разработке и выполнению проекта должна доказать потенциальным донорам, что она может потратить средства надлежащим образом, и убедить их, что восстановительное правосудие является привлекательной и осуществимой целью. Необходимо развить интуитивную привлекательность восстановительного правосудия. Однако для потенциальных финансирующих организаций также требуется представить веские причины для подкрепления первоначальной привлекательности данной концепции. 89


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ Этого можно добиться в ходе любой программы, продемонстрировав успех восстановительного правосудия путем проведения соответствующих исследований. Помимо этого, возможны также и некоторые дебаты между соискателями финансирования и финансирующими организациями или организациями-донорами. Грантодатели вряд ли будут впечатлены преувеличенными и необоснованными обещаниями/ожиданиями от восстановительного правосудия, скорее они захотят получить гарантии того, что принципы и практика восстановительного правосудия смогут эффективно преодолеть потенциальные трудности, связанные с их внедрением в конкретной правовой системе. Они также хотят быть уверены в том, что это поможет выполнить их собственные цели и задачи в соответствии с существующими приоритетами наилучшим образом. Помимо всего остального, мы должны попытаться привлечь общественное мнение для оказания воздействия на политическую культуру и средства массовой информации, чтобы продемонстрировать пользу восстановительного правосудия (см. раздел 4г). Сторонники восстановительного правосудия должны разработать эффективные стратегии коммуникации, нацеленные на различные аудитории. Обратная связь, полученная в ходе общения с респондентами (опросы, фокус-группы и т. п.) может оказать большое влияние на восприимчивость финансирующих организаций. После того, как потенциальные финансирующие организации (доноры) будут убеждены в полезности модели восстановительного правосудия, следующим шагом необходимо будет доказать выполнимость конкретного предложения и наличие поддержки будущих партнеров по проекту. В случае если поиск финансирования осуществляется для продолжения проектной деятельности, важно продемонстрировать, что результаты пилотного проекта были достигнуты, а возможно и превзошли ожидания. Это еще одна причина, почему исследования так важны. В любом случае необходимо четко описать деятельность в рамках проекта, ожидаемые результаты и каким образом будет проведена его оценка. Другой задачей, которую часто упускают из виду, является необходимость убедить доноров, в том, что они смогут уверенно и эффективно работать с организацией, которая будет реали90

зовывать проект. Как это осуществить на практике? В данном случае наиболее важным фактором может быть демонстрация компетентности организации в сфере управления проектами. Она должна иметь хорошую структуру и надежное руководство, равно как и соответствовать высшим стандартам управления неправительственными организациями или государственными службами, а также иметь четкое представление о миссии и целях своей работы. Эта организация должна быть учреждена либо в форме предусмотренной законом ассоциации организаций, либо в форме НПО. В последнем случае это означит наличие соответствующего закону устава неправительственной организации или некоммерческой компании с ограниченной ответственностью (или другой соответствующий документ в соответствии с требованиями конкретной юрисдикции для ограничения ответственности членов правления). Может возникнуть необходимость учреждения организации в форме некоммерческой неправительственной организации или благотворительного фонда с тем, чтобы она могла получать благотворительные пожертвования от доноров. Члены правления должны быть полностью осведомлены о своей правовой ответственности, в особенности о своих обязанностях в качестве попечителей общественных или благотворительных фондов, о законах в отношении банкротства, и о том, в каких пределах они защищены от ответственности за небрежное распоряжение финансовыми средствами фондов. Необходимо убедиться в наличии соответствующей политики страхования обязательств, которые могут возникнуть, особенно тех, что предусмотрены по закону. Грантодатели захотят убедиться в эффективности структур управления организации: включая: – – – – – –

финансовый контроль; здравоохранение и безопасность; развитие и контроль качества; аудит и оценка работы; управление персоналом; соблюдение принципов прав человека на работе; – обучение сотрудников и их развитие; – оперативное управление деятельностью сотрудников. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

Небольшие организации могут получить полезные рекомендации в соответствующих общественных консультационных центрах или у специалистов, симпатизирующих восстановительному правосудию. Также важно, чтобы правление обладало необходимыми навыками управления для фиксирования своих решений и информирования членов организации о них, а также для контроля внутренней политики и управления финансовыми средствами. Наем казначея может быть проблематичным. Возможно, необходимо будет привлечь кого-либо, обладающего опытом в финансовых вопросах, а также с опыт привлечения финансирования (фандрайзинга); выполнение этих двух функций может потребовать участия специалистов различной квалификации. Если организация зарегистрирована как некоммерческая, члены правления не имеют права на получения оплаты за свои услуги. Что нужно согласовывать с финансирующей организацией? Все участники процесса заинтересованы в том, чтобы ожидания финансирующей организации были четкими. Необходимо подготовить документы с конкретным описанием, в частности, сущности и содержания оказываемых услуг, критериев передачи дел, ожидаемых результатов (включая предполагаемый объем работы и ожидаемое влияние на пользователей услуг), а также методы мониторинга и контроля, последующего сопровождения дел5 и их оценки. Процесс контроля расходования грантов в течение периода финансирования должен быть взаимно согласован. Это ведет к укреплению доверия между партнерами. Финансирующая организация или донор пожелают быть информированными о любом отклонении от первоначального плана работы, что может привести к необходимости в повторных обсуждениях по данному вопросу. Большая часть финансирующих организаций не станет изымать предоставленные ими средства в течение периода предоставления финансирования и пожелает сделать все возможное для успешного завершения проекта. Хотя сторонники движения за восстановительное правосудие в идеале желают получить непрерывное или долговременное финансирование, реальность такова, что большинство 5

Например, отслеживание того, было ли выполнено соглашение, достигнутое на медиации (Прим. ред.)

№ 3, листопад, 2007

благотворительных фондов будут склоняться к предоставлению финансирования для краткосрочных пилотных проектов. Иногда правительства предлагают заключить соглашения или контракты о предоставлении услуг [по медиации] на ограниченный срок. Однако, необходимо, чтобы и правительство и доноры отдавали себе отчет в том, что постоянные усилия организации, направленные на возобновление финансирования, влияют на стабильность ее работы и работы ее персонала. Данные соображения в целом убеждают в необходимости принятия менеджерами программ восстановительного правосудия стратегического подхода к поиску и использованию финансирования, который должен включать в себя эффективные средства коммуникации, принятие стабильных принципов работы, наем и привлечение профессионалов высокого класса в качестве медиаторов, менеджеров и членов правления. в. Налаживание сотрудничества Важность сотрудничества Создание службы медиации и обеспечение ее стабильной работы в наиболее оптимальном режиме перенаправления дел требует тесного сотрудничества с существующими органами уголовного правосудия. Все сказанное о создании услуг по восстановительному правосудию также относится и к продолжению деятельности по их оказанию. Очень сложно выбрать какой-то один надежный план по установлению успешного сотрудничества: исходя из опыта работы тех стран, где оказываются услуги по медиации, можно лишь сказать (и повторить), что именно сотрудничество является вопросом первоочередной важности в развитии программ медиации. Условия сотрудничества Необходимым условием долгосрочного сотрудничества является четкое признание функций системы уголовного правосудия и ее представителей, а также надлежащее встраивание процесса восстановительного правосудия в эту систему. Другими словами, хорошее партнерство основывается на правильном понимании, как собственных задач, так и задач партнерской организации. 91


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ Стратегии достижения взаимопонимания Мы настоятельно рекомендуем определить план проведения регулярных встреч представителей органов и организаций, которые перенаправляют дела, и специалистов, которые оказывают услуги по медиации, как это, например, происходит в крупнейшей в Австрии службе медиации между потерпевшими и правонарушителями. В Англии, к примеру, представители службы медиации могут входить в комитеты специалистов, работающих с судебной системой, которые состоят из группы судей, прокуроров, адвокатов, офицеров службы пробации и полиции, сотрудников служб поддержки потерпевших, и других специалистов, которые проводят регулярные встречи в здании суда и обсуждают местные проблемы администрирования программ. Изучение медиации также должно стать частью начального и продолжающегося образования каждого из вышеуказанных специалистов. Идеи и представления специалистов [правовой системы] о восстановительном правосудии в этой связи иногда не имеют ничего общего с реальностью. Либо они рассматривают медиацию в качестве реабилитационной процедуры, которая служит правонарушителю уроком, либо в качестве своеобразной прелюдии к пожиманию рук и заключению простого (возможно даже формального) соглашения, без реального рассмотрения вопросов нарушения правонарушителем закона и общественной морали. Для плодотворного сотрудничества необходимо скорректировать вышеописанные неправильные представления. Для специалистов, работающих в системе уголовного правосудия, необходимо провести вводный курс, который даст четкое представление о сущности медиации. Наиболее эффективным способом его проведения являются ролевые игры, в ходе которых можно показать четкое разделение между двумя целями, которые преследует восстановительное правосудие и уголовное правосудие. Для улучшения понимания государственными обвинителями/прокурорами и судьями сущности и процедур восстановительного правосудия, важно, чтобы у них была возможность наблюдать процесс медиации. В Австрии, в частности в Вене, государственные обвинители (включая зарубежных) получили приглашение понаблюдать за процессом медиации (при условии согласия сторон процесса). Интервью с экспертами показали, что те государственные 92

обвинители, которые обладают наиболее глубокими знаниями о процедуре медиации, ее возможностях и ограничениях, перенаправляют на медиацию именно те дела, которые и должны быть переданы. Продолжение сотрудничества Семинары позволяют встретиться специалистам по восстановительному правосудию и работниками системы уголовного правосудия. Они также делают упор на конкретных темах, имеющих отношение к работе этих специалистов, что также способствует углублению взаимопонимания и развитию сотрудничества. Необходимо также заручиться гарантией продолжения сотрудничества с представителями неправительственных организаций, работающих в сфере, близкой к восстановительному правосудию, в частности, со службами по оказанию поддержки потерпевшим и с другими организациями в сообществе. Даже если задача кажется нелегкой, она того стоит. Из опыта мы знаем, что в противном случае может возникнуть непонимание, и создастся плохое впечатление, что может серьезно повредить работе программ восстановительного правосудия. Наиболее важным способом улучшения понимания медиации являются упомянутые выше регулярные встречи представителей системы уголовного правосудия и практикующих специалистов, работающих в сфере восстановительного правосудия, а также членов других организаций. В некоторых странах проведение регулярных встреч представителей всех органов и организаций, вовлеченных в сферу работы с правонарушителями и потерпевшими, проходит в рамках постоянно действующих местных организационных комитетов [steering committees]. Например, в Бельгии функционирование организационного комитета по восстановительному правосудию осуществляется на уровне судебного округа. Такой комитет может работать сразу по нескольким программам медиации на различных стадиях процесса уголовного судопроизводства. Общие цели, роли и обязанности каждой партнерской организации отражены в протоколе о сотрудничестве. Сотрудничество и независимость Нам еще раз хотелось бы подчеркнуть важную роль независимости процедур восстановительного правосудия в отношениях с систеВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

мой уголовного правосудия. Мы настоятельно рекомендуем приложить усилия к тому, чтобы медиация заняла так называемую «полу-внутреннюю» позицию, а именно, была связана с системой уголовного судопроизводства и в то же время оставалась, в определенной степени, автономной, что позволило бы раскрыться духу восстановления. В отношении программ восстановительного правосудия как формы дивергенции (выведения правонарушителя из системы уголовного судопроизводства), эта связь может быть названа «условной автономией» (см. Пункт 2а). Каково же значение данной концепции? Услуги по восстановительному правосудию могут быть независимы от системы уголовного судопроизводства в соответствии с определенными условиями или определенный промежуток времени, что гарантирует соблюдение требований надлежащей процедуры [медиации]. Свобода действий в части перенаправления дел, а также свобода принятия решения в отношении прекращения или продолжения процесса судопроизводства остается в компетенции должностных лиц системы уголовного правосудия. Процедура восстановительного правосудия включается в принимаемые ими решения. Как только дело будет передано, запускается процедура восстановительного правосудия, которая не требует вмешательства государственного обвинителя (или судьи) и которая отделена от уголовного судопроизводства. Только после завершения этой в полной мере альтернативной процедуры (а она должна быть действительно альтернативной, а не просто более неформальной или вспомогательной уголовной процедурой), система уголовного судопроизводства вновь выходит на передний план и выполняет свои дискреционные полномочия. В случае серьезных правонарушений процедура медиации не заменяет судопроизводство, а идет «параллельно» с ним, как показано на примере национальной бельгийской Программы медиации для возмещения ущерба [Mediation for Redress Programme], координируемой НПО «Suggnome» (Фландрия) и «Mediante» (Валлония) (см. пункт 1г). Первоочередной задачей уголовного судопроизводства является определение виновности или невиновности подозреваемого, а затем, когда вина уже доказана, – наложение санкций. Это соответствует правилам надлежащей правовой процедуры, № 3, листопад, 2007

целью которой является защита правонарушителя от неправомерного осуждения, незаконного вмешательства государства и наложения чрезмерных санкций. Эти санкции имеют смешанные цели: наказание, удержание от совершения определенных действий методом устрашения, реабилитацию и т.п. Восстановительное правосудие применяется лишь в тех случаях, когда обвиняемый не отрицает свою причастность к совершению правонарушения, и его первая функция отличается тем, что нацелена на заглаживание причиненного вреда. Это чрезвычайно важно: необходимо, чтобы услуги по восстановительному правосудию оставались независимыми, что подразумевает создание определенных форм (механизмов) совместной работы, их обсуждение и опробование в действии, чтобы гарантировать максимально возможную автономию, но в то же время эффективное и действенное сотрудничество.

Глава 4 Восстановительное правосудие и его участники а. Волонтеры и профессионалы Вовлечение представителей сообщества в процесс медиации или конференции может усилить восстановительное воздействие на стороны конфликта. Использовать волонтеров в качестве медиаторов могут как государственные органы, так и НПО, но чаще к этому прибегают последние. Волонтеров можно привлекать из всех групп и слоев общества с тем, чтобы выбор отражал состав местного населения. Однако необходимо целенаправленно прилагать усилия к тому, чтобы привлекать волонтеров из как можно большего числа меньшинств. Они обладают пониманием местных условий, а также благодаря участию в процессе приобретают определенные знания, что увеличивает в целом понимание преступности и ее причин со стороны общества. Было выяснено, что при условии адекватной подготовки, поддержки и супервизии, такие волонтеры могут осуществлять функции медиаторов очень компетентным образом, и их работа соответствует наивысшим стандартам практики. Хотя четких свидетельств этому не существует, выдвигалось предположение о том, что потерпевшие и правонарушители с большей благодарностью принимают вклад людей, которые жертвуют своим временем во благо общества. Многие волонтеры имеют работу и могут 93


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ осуществлять медиацию только по вечерам или по выходным, что также может оказаться более удобным для потерпевших. Так как их услуги не оплачиваются, или им платят меньше, чем профессионалам, то более целесообразно использовать двух медиаторов по одному делу, что также может положительно сказаться на качестве процесса. Они могут поддерживать и оценивать работу друг друга. Координаторам необходимо будет приложить усилия к тому, чтобы обеспечить ответственное отношение волонтеров к выполнению своих обязанностей, например, обеспечить, чтобы те всегда отвечали на звонки, а также, чтобы принимали участие в необходимом обучении в ходе работы. Некоторые организации, оказывающие услуги медиации, привлекают также медиаторов из местных сообществ, но платят им за каждый визит или за каждую медиацию иногда номинальный гонорар, а иногда и полную ставку. Такая политика может привлечь большее количество лиц, которые могут стать профессиональными медиаторами. В случае низкого дохода людям часто приходится работать на дополнительную ставку или на второй работе, что означает, что они не могут выделить время, если оно не будет оплачено. Для некоторых дополнительный доход может оказаться более сильным стимулом, чем только стремление принести пользу обществу. Эту группу можно назвать «оплачиваемыми непрофессиональными медиаторами» [paid lay mediators]. Волонтеров и оплачиваемых непрофессиональных медиаторов вместе можно отнести к «общественным медиаторам» [community mediators]. От медиаторов, работающих профессионально и занимающиеся только этим, можно ожидать, что они должны пройти более глубокую подготовку, которая должна занимать скорее месяцы, чем дни, и включать в себя некоторые академические дисциплины, такие, например, как, элементы права, криминологии, психологии и социологии. Здесь есть очевидные преимущества, но это может означать ограничение количества социальных групп, из которых могут привлекаться медиаторы. Необходимы четкие правила, чтобы обеспечить проведение медиации в удобное для участников время, которое может быть и вне обычных часов рабочего дня. Так как эти медиаторы получают оплату как профессионалы, то их количество будет ограничено, что тем самым ограничит количество дел, 94

которые они могут рассмотреть. Они могут быть сотрудниками НПО, органа правосудия, например, полиции или службы пробации, и в этом случае, важно, чтобы они были привержены принципам восстановительного правосудия и не были напрямую подчинены тем, кто работает в традиционной системе. В Австрии, например, медиаторы входят в состав службы пробации, но осуществляют исключительно функции медиации. Как для волонтеров, так и для профессионалов жизненно важным является обучение, как это видно из раздела 2д, и основной ролью профессионалов становится обеспечить обучение. Координация (управление) службой медиации – это также работа для профессионалов, в подготовку которых, кроме понимания услуг медиации, необходимо включить некоторые навыки административной работы. И, наконец, в некоторых странах медиация проводится сотрудниками существующих структур: полицией, службами пробации, помощниками судей [Gerichtshelfer] в Германии, подразделениями по работе с несовершеннолетними правонарушителями [Youth Offender Teams] в Англии и Уэльсе, и т. д. Здесь есть две опасности: во-первых, больший приоритет могут получить ценности самой структуры, как описано выше; во-вторых, объем рутинной работы может просто не позволить сотрудникам выделять достаточно времени для обучения навыкам проведения медиации либо не позволит обеспечить условия, при которых все подходящие дела будут перенаправляться для медиации ответственными за это органами (например, прокуратурой), а также рассматривать те, которые уже были переданы. Однако одним преимуществом такой системы может стать фактор снижения затрат: когда штатные единицы уже есть, то в случае если вместо своих обязанностей они начнут проводить медиации, дополнительные затраты будут достаточно низкими. Тем не менее, финансирование должно быть выделено на их подготовку, поддержку и супервизию со стороны квалифицированных медиаторов. Если это является единственным способом внедрения восстановительного правосудия, то проведение медиаций должно быть включено в оценку общих результатов работы сотрудника, и должны быть приняты меры к максимально быстрому внедрению полноценной системы медиации в духе восстановительного правосудия. ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

Наилучшим решением будет сочетание работы профессионалов и либо волонтеров, либо оплачиваемых непрофессиональных медиаторов. Достаточно простые дела могут рассматриваться двумя общественными медиаторами, а более сложные совместно профессионалом и общественным медиатором или только профессионалами. В некоторых случаях, те, кто начинает работать медиатором на общественных началах, могут принять решение сделать это своей профессией и пройти подготовку для специалистов. Полезно, когда на местах есть организации, ответственные за координирование работы медиаторов, включая их привлечение к работе, обучение, поддержку и супервизию. Местные службы медиации в идеале должны входить в независимую национальную ассоциацию (или организовать такую ассоциацию, если ее нет), которая будет совместно с практиками, устанавливать стандарты работы медиаторов, координировать обучение, поддерживать систему аккредитации организаций, тренеров и медиаторов, а также оказывать поддержку организациям, предоставляющим услуги в сообществах. б. Вопросы, связанные с участием потерпевших С активизацией движения в защиту прав потерпевших в последние тридцать лет, росло и понимание того, что традиционная система уголовного правосудия не обеспечивает потерпевшей стороне специального статуса, как это показано в Главе 1. Потерпевшему перестают уделять внимание после того, как было заявлено о правонарушении или начинают относиться к нему как к еще одному свидетелю в процессе осуждения или оправдания обвиняемого. Сторонники восстановительного правосудия стремятся сделать так, чтобы не происходило повторной виктимизации жертвы. В восстановительной системе внимание в первую очередь должно уделяться тем потерпевшим, в делах которых правонарушители еще не установлены – а таких большинство. Многие из них испытали скорее неудобство, чем травмирующие переживания, но для тех, кому был нанесен серьезный вред, должны быть предоставлены услуги по поддержке потерпевших. Для жертв насилия необходимо предусматривать оплату медицинских услуг в странах, где нет общего для всех медицинского обслуживания, а там, где это возможно – предоставлять допол№ 3, листопад, 2007

нительную компенсацию за боль и страдание, а также покрывать расходы, не обеспеченные системой социального обеспечения. В ситуации, когда правонарушитель известен, от него можно потребовать компенсации, но лишь немногие правонарушители способные внести больше, чем символическую сумму. Там, где правонарушитель известен, и признает свое участие в совершении правонарушения, возможно проведение полноценного восстановительного процесса. Опять же очень важно, чтобы жертва имела возможность принимать в нем прямое участие. Некоторые службы медиации отдавали приоритет реабилитации правонарушителя – тенденция, которая постоянно поддерживается политическими требованиями снизить показатели по рецидивной преступности. Тем самым у потерпевшего может возникнуть впечатление, что служба «использует» их, действуя в интересах правонарушителя, а не в их интересах. Важно поддерживать тесное взаимодействие со службами по оказанию поддержки потерпевшим (особенно в случае с жертвами в наиболее уязвимом положении, например, в делах, связанных с домашним насилием). Одним из способов может стать приглашение представителя организации, оказывающей поддержку потерпевшим, принять участие в работе комитета по управлению службой медиации (наблюдательного совета). С точки зрения жертвы может возникнуть несколько проблем. Выдвигалось предположение о том, что потерпевшему, может быть, тяжело принимать решение о своем участии или неучастии: он «может испытывать чувство вины, если решит не участвовать, и в то же время мысль об участии может вызывать у него сильное беспокойство»6. Однако нет доказательств того, что такие чувства являются распространенными. Давление на потерпевшего с тем, чтобы он принял участие в процессе, может быть незаметным или едва различимым: «Если ты откажешься, то плохим будешь ты» (Umbreit, Coates and Vos, 2001). Потерпевший может ощущать себя недостаточно подготовленным для встречи, или у него могут возникнуть нереалистичные ожидания по поводу его роли и степени участия в процессе. С некоторыми из них вообще не связываются. Это происходит или из-за плохого функционирования системы, или же в некоторых случаях законодательство 6

Reeves and Mulley (2000), цитата из Strang (2002:206).

95


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ не обеспечивает адекватного участия потерпевшего в процессе принятия решений. Поступали сообщения о том, что с потерпевшими вообще не связывались, иногда потому, что социальные работники не привыкли работать с потерпевшими, иногда из-за опасений в отношении защиты информации. Право потерпевшей стороны на конфиденциальность следует уважать, но это не должно лишать ее возможности принимать участие в процессе, который, по мнению многих, является полезным. Может ли возникнуть ситуация, когда потерпевший будет чувствовать себя в меньшинстве или испытывать страх из-за присутствия правонарушителя и его родственников в ходе медиации (в особенности, в ходе конференции)? Такая возможность есть, хотя опять же нет данных, что это происходит часто. Медиаторы могут устранить такую возможность путем отбора и подготовки участников конференции, а также устанавливая основные правила и обеспечивая их выполнение. Новая Зеландия опять предлагает нам такую гарантию: там жертву «может сопровождать любое разумное количество лиц (как членов семьи, так и других), которые присутствуют на конференции с целью оказания поддержки жертве». И, наконец, необходимо ли привлекать адвокатов для представления интересов потерпевшего в ходе медиации? Как уже отмечалось, любой участник юридического процесса имеет право на «юридическую помощь по своему выбору» (Европейская конвенция о правах человека, Статья 6.3(с)), предоставляемую бесплатно, если он не может ее оплатить. Представление интересов юристом-профессионалом, однако, будет вступать в противоречие с самой концепцией восстановительного правосудия, где каждый из участников говорит за себя и демонстрирует намерение прийти к соглашению или результату, при котором каждая сторона остается в выигрыше, а не к традиционному для адвокатов результату, где одна сторона обязательно проигрывает. По этой причине обычно предполагается, что адвокаты не должны принимать участие в медиации. Рекомендуется, чтобы стороны имели доступ к консультации адвокатов, хорошо понимающих принципы восстановительного правосудия (что требует специальной подготовки), до и/или после медиации. 96

в. Вопросы, связанные с участием правонарушителей Опасения по поводу гарантий прав правонарушителей, в принципе, не могут быть отделены от подобных вопросов, связанных с правами жертвы. Так как процедуры восстановительного правосудия – это процессы из области человеческих взаимоотношений, мы всегда имеем дело с двумя половинками процесса. Такая ориентация на двусторонний подход составляет одно из важнейших отличий между процедурами восстановительного правосудия и традиционным уголовным процессом, который явно сосредоточен на правонарушителе. С другой стороны, уголовный процесс часто заканчивается вынесением наказания правонарушителю, и потому в нем есть установленные гарантии его защиты от несправедливого приговора или наказания, а также гарантии его личных прав и свобод. Медиация между потерпевшим и правонарушителем и проведение конференций между ними в свою очередь являются неформальными процедурами, основанными на согласии, ведущими не к наказанию, а к репарации, и потому в таких процедурах очень мало подобных гарантий. Эти гарантии действуют – лишь на заднем плане – только в той степени, в которой медиация как мера, выводящая субъекта из орбиты уголовного преследования, связана с этой системой, и к этим гарантиям обращаются тогда, когда процесс медиации приостанавливается одной из сторон. Отличие есть тогда, когда служба восстановительного правосудия не является частью системы уголовного правосудия, но выступает в качестве организации, осуществляющей независимую общественную медиацию, рассматривая любые виды конфликтов, о которых поступает информация. Здесь потребностям и уязвимости обеих сторон следует уделять внимание с самого начала. В рамках медиации между потерпевшим и правонарушителем или на конференции может применяться принцип пропорциональности для защиты правонарушителя от непомерных (несоразмерных) обязательств или требований, которые могут предъявляться к нему для исправления и компенсации ущерба, причиненного потерпевшему. Предполагается, что этот принцип должен применяться только в одном направлении – то есть для ограничения обязательств по репарации, которая может представляться чрезмерной, но не увеличивать требования, если создается ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

впечатление, что обе стороны довольны их объемом. В задачи медиатора входит следить за соблюдением этого принципа для обеих сторон, действуя на основании принципов уважения, признания и беспристрастности, которыми следует руководствоваться при проведении процедуры медиации (как указано в разделе 1е). В целом, создается впечатление, что это срабатывает, но хорошие намерения медиаторов не являются полной гарантией должного соблюдения правил в каждом из случаев. Правонарушитель, особенно несовершеннолетний и не вполне способный постоять за себя, который чувствует, что к нему не было проявлено уважение, или его запугивали в ходе процесса, или он согласился на несоразмерную репарацию, может не осмелиться впоследствии подать жалобу. То есть, вполне возможно, что в таком случае медиатор мог не обеспечить наивысшие стандарты проведения процедуры. Необходима система, позволяющая наилучшим образом предотвратить такую несправедливость и исправить ситуацию, если подобное произойдет. Первым шагом к предотвращению таких ситуаций является обучение медиаторов. Они должны знать о таких вопросах, и о том, как их можно избежать. Если медиация проводится двумя медиаторами, то, там, где это используется, это позволяет медиаторам давать советы друг другу и оценивать каждую из встреч по ее завершении. Суды могут задавать вопросы, чтобы удостовериться, что процесс был восстановительным насколько это возможно. Участники – как потерпевшие, так и правонарушители – должны быть подготовлены к процессу и проинформированы о том, что им следует ожидать, и что они могут сделать, если почувствуют, что их ожидания не оправдались. Вопросы, возникающие в отношении оказания потерпевшим поддержки адвокатами (см. раздел 4б), справедливы и в отношении адвокатской помощи правонарушителям. В Новой Зеландии адвокаты, работающие с несовершеннолетними, работают при судах и ими же и оплачиваются, они консультируют несовершеннолетних, но не представляют их интересы, а в более серьезных случаях план их работы должен согласовываться с судьей (Akester, 2000). Есть мнение, что присутствие лиц, оказывающих поддержку, само по себе обеспечивает защиту прав. В Новом Южном Уэльсе в Австралии есть также специальная телефонная линия бесплатных № 3, листопад, 2007

юридических консультаций для детей (Roche, 2003:88-93). К правонарушителям, которые не выполняют до конца свои обязательства по репарации, также необходимо применять восстановительные процедуры. Им должна быть предоставлена возможность объяснить, почему они этого не сделали (например, могли измениться обстоятельства, или службы могли не предоставить им поддержки и помощи, в которых они нуждались), а также возможность выполнить эти обязательства или принять на себя новые, установленные в ходе обсуждения. Если они опять не выполнят их, то дело следует вернуть на рассмотрение в суд. В центре процедуры медиации находится не потерпевший и не правонарушитель, а то, что произошло и что происходит между сторонами. Но ведь именно нарушение прав жертвы в первую очередь становится толчком к вовлечению органов уголовного преследования. Поэтому концентрация на правонарушителе заложена в «систему» и политику органов и служб, перенаправляющих дела на медиацию. В значительной степени такой подход заложен и в восприятие служб восстановительного правосудия. Поэтому одной из основных задач последних, особенно на ранних этапах, может стать «смена объектива» (Zehr, 1995) с тем, чтобы интересы потерпевших тоже попали в фокус и были приняты во внимание. В том, что касается недостатка правовых гарантий в процедуре медиации, некоторые авторы призывают к введению специальной процедуры обжалования. Она позволит тем, кто считает, что с ними обошлись несправедливо, подать жалобу и получить возможность ее рассмотрения неформально или независимыми медиаторами. Если это не привело к желаемому результату, то одним из вариантов поддержки может быть также возможность прибегнуть к расследованию ситуации. Степень необходимости подобных процедур и то, насколько они осуществимы, во многом зависит от национальных систем права. г. Общественное мнение и роль средств массовой информации Кроме мотивации и мобилизации заинтересованных органов, которые могут оказать поддержку (см. раздел 3а), особую важность при организации работы служб восстановительного 97


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ правосудия имеет получение и сохранение поддержки со стороны общественности. Отношение общественности и общественное мнение Высказывались серьезные опасения, что проекты внедрения медиации столкнуться с недоверием и даже противодействием со стороны общественности. Такое восприятие основано на том мнении, что общество склонно требовать жестких мер, что само по себе является упрощением. Частично эти опасения поддерживаются статьями в популярных печатных изданиях, для которых представляющиеся им снисходительными приговоры – это всегда броские заголовки. Эти мнения, однако, поддерживаются предположениями, на которых базируются некоторые научные исследования. Люди, отвечающие на вопросники, в которых им задают вопросы вроде «Насколько строгим должно быть наказание?» или «Должен ли правонарушитель, вина которого была доказана, понести наказание или необходима его реабилитация», выбирают ответ только по шкале «более или менее суровое наказание». Например, в недавно выпущенной книге об отношении к наказанию, о восстановительном правосудии упоминается лишь мимоходом (Roberts and Hough, 2002). Один из международных опросов о преступности, охвативший 58 стран, представил в качестве вариантов ответа по поводу возможных альтернатив наказания для несовершеннолетнего взломщика только «штраф, лишение свободы, общественные работы, условное наказание или другое наказание» (Mayhew and van Kesterne, 2002). Все эти варианты предусматривают применение наказания, хотя (как указывают авторы) общественные работы можно рассматривать с разных сторон: как возмещение, реабилитацию или как «тяжелый труд». В большинстве Европейских стран общественность высказалась в пользу общественных работ в противовес тюремному заключению (с заметным исключением двух англо-говорящих государств – Великобритании и Мальты). Но на разные вопросы поступают разные ответы. В некоторых опросах речь шла только о репарации, другие включают вопрос о возможности элемента диалога между потерпевшим и правонарушителем, который является отличительной чертой системы восстановительного правосудия. Некоторые исследователи определили различие между ответами потерпевших и 98

теми, кто таковыми не являются: потерпевшие не требуют более серьезных карательных санкций по сравнению с остальными, а заинтересованы в какой-либо форме возмещения и восстановления. В 1982 году в результате опроса жертв ограбления выяснилось, что они в большинстве своем хотели, чтобы правонарушитель возместил свой «долг» каким-либо полезным способом, через возмещение убытков и общественно-полезную работу, а, кроме того, много раз прозвучало, что «тюрьма никого ни к чему хорошему не приводит». В ходе проводившегося в том же году опроса 85% из почти 1000 респондентов сочли, что общественные работы вместо тюремного срока – это хорошая идея, а 66% высказались в пользу того, чтобы правонарушители выплачивали компенсации потерпевшим. В 1984 году, еще до того как медиация между потерпевшим и правонарушителем стала широко известной концепцией, в ходе проведения национального опроса о преступности в Великобритании [British Crime Survey] потерпевшим был задан вопрос: согласились ли бы они на встречу с правонарушителем для того, чтобы обсудить «как правонарушитель мог бы возместить ущерб в связи с содеянным». 49% опрошенных заявили о своем согласии, еще 20% сказали, что готовы были бы обсудить идею возмещения, но без личной встречи: таким образом, в целом 69% высказали заинтересованность в заглаживании вреда, им причиненном. Респондентам, участвовавшим в том же опросе, но уже в 1998 году, был задан другой вопрос: 41% заявили о своем согласии на «встречу с правонарушителем в присутствии третьей стороны,…чтобы спросить у преступника, зачем он это сделал, и сказать ему о своих чувствах» (Wright, 1989; Maguire and Corbett, 1987; Mattinson and Mirrlees-Black, 2000). В Германии опросы общественного мнения выявили, что большинство людей хотели бы, чтобы в случае менее серьезных преступлений была применена репарация; для ее осуществления многие заявили о своем предпочтении независимых процедур – вне системы уголовного правосудия. Потерпевшие не обнаружили большей склонности к карательному подходу, чем остальные респонденты. Участники исследований отдавали предпочтение тому, чтобы рассматривать медиацию между потерпевшим и правонарушителем в большей мере как альтернативу уголовному процессу, а не как один из вариантов судебного приговора. Респонденты выражали согласие с возможностью применения менее ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ


Реконструкція зв’язків у громаді – медіація та відновне правосуддя в Європі

сурового наказания для правонарушителя при условии, что последний возместит нанесенный вред. Результаты одного из исследований показали, что, за исключением наиболее тяжких преступлений, общественность в целом была меньше настроена в пользу карательных санкций, чем представители системы уголовной юстиции (Dolling and Henninger, 1998, 360ff). В проведенном в Гамбурге опросе среди жертв преступлений Сессар (Sessar, 1992) получил достаточно интересные результаты, продемонстрировавшие, что потерпевшие в большинстве своем предпочитают Wiedergutmachung (возмещение), а не Strafe (наказание). Примечательно, что наиболее ориентированными на наказание оказались представители системы уголовного правосудия, в особенности прокуроры. Последующие исследования выявили похожие тенденции (Kilchling and Kaiser, 1996) (см. также раздел 1ж). Не только результаты исследований, но и практический опыт медиации подтверждают удивительную готовность потерпевших принимать участие в восстановительных процедурах и заявлять об отказе от уголовного преследования после медиации, в которой стороны пришли к соглашению, результатом которого стало возмещение нанесенного вреда. Для многих таких участников медиация представляется обычным и «нормальным» способом справиться с последствиями преступления. Интересно, что как исследования, так и «жизненные» примеры указывают на существование тенденции, которая противоречит обычным ожиданиям, – они показывают, что «восстановительное» отношение (в том, что касается небольших и менее тяжких преступлений) тем сильнее, чем ближе человек столкнулся с виктимным опытом и конкретным предложением по репарации, объяснениями и серьезными извинениями со стороны правонарушителя. Кроме того, было обнаружено (см. раздел 1ж), что среди принимавших участие в осуществленной должным образом процедуре медиации между потерпевшим и правонарушителем и в ходе конференций практически во всех случаях очень высок процент тех, кто был удовлетворен исходом дела. Поэтому можно ожидать, что популярность медиации будет расти по мере того, как больше людей будут принимать в ней участие, и она будет становиться более известной. Тем самым юристы и представители официальной системы правосудия могут быть уверены, что восстановительное правосудие вполне № 3, листопад, 2007

может быть представлено общественности не в качестве меры наказания или снисхождения, но как целесообразное и разумное средство, основанное на здравом смысле. Роль средств массовой информации Службам медиации следует приложить усилия к разработке и осуществлению стратегии информирования о своей деятельности. Мы бы рекомендовали специалистам, ответственным за управление такими службами и разработку политики их деятельности, установить хорошие доверительные отношения с несколькими журналистами (из печатных и электронных СМИ), которым можно регулярно предоставлять конкретную информацию о службах медиации и их работе и, что более важно, о делах, рассмотренных медиаторами (при условии соблюдения конфиденциальности либо по согласию обеих сторон). Недостаточно просто выпустить прессрелиз и этим ограничиться. В этом отношении необходимо обеспечить постоянный поток информации. Как и в случае с другими видами информации, важным каналом не только ее распространения, но и влияния на общественное мнение, являются школы. В работе с последними, опять же необходима тщательная подготовка и настойчивость, позволяющие обеспечить устойчивое восприятие восстановительного правосудия. Аргументы, которые доказали свою силу Лучшим аргументом в поддержку восстановительного правосудия является не теоретические умозаключения, а примеры успешного разрешения конфликтов в делах, причем желательно в таких, где правонарушение было относительно серьезным, и где потерпевший или правонарушитель, или оба в результате процесса изменили свое отношение. Следующим наиболее сильным аргументом является воздействие на потерпевших. Сторонники восстановительного правосудия подчеркивают, что оно начинается с попытки исправить причиненный жертве вред. Как уже говорилось, многие потерпевшие приветствуют возможность увидеть преступника, выразить свой гнев и задать вопросы. В отличие от судов, атмосфера в центрах медиации менее официальна: внимание сфокусировано на обеспечении потребностей потерпевшего. Это позволяет жертве задавать вопросы, ответить на которые зачастую может только правонарушитель. 99


КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ Хотя для многих потерпевших все это является более важным, чем репарация, медиация позволяет тем, для кого возмещение ущерба является основной потребностью, обеспечить ее осуществление более быстрым путем. А правонарушители, которые заявили о своем согласии возместить ущерб, выполняют взятые на себя обязательства зачастую намного чаще и быстрее после участия в медиации, чем в судебном заседании. Ввиду общего пренебрежения мнением и потребностями жертвы невозможно переоценить необходимость проявления внимания к интересам потерпевшей стороны. По сравнению с участием в судебном заседании возможности медиации позволяют большему количеству потерпевших преодолеть негативные переживания, которые являются последствием преступления. Результаты нескольких исследований указывают на то, что участие в процедуре восстановительного правосудия снижает у потерпевших уровень страха перед правонарушителем и вероятностью стать вновь объектом преступления с его стороны. Некоторые аргументы касаются правонарушителя, например, ответ на вопрос «Согласны ли вы, что разумно требовать от преступника, чтобы он возместил ущерб, причиненный его действиями?». Люди с аналитическим складом ума также соглашаются, что негативные пос-

100

ледствия тюремного заключения перевешивают эффект реабилитационных программ, (которые охватывают лишь небольшое количество заключенных), за исключением лишения свободы тех, кто представляет значительную угрозу обществу. Популярна также идея о том, что «правонарушители должны быть в ответе за тот вред, который они причинили». Однако это не должно представляться как форма ретрибутивного [основанного на возмездии] наказания. Личная встреча с потерпевшим может иметь намного более зримый эффект для правонарушителя и может содействовать принятию последним ответственности за свое будущее. Медиация в большинстве случаев организуется быстрее, чем судебное заседание. Если она проходит перед началом суда, то она является средством экономии времени, высвобождая его для серьезных дел, и тем самым сокращает расходы на функционирование судебной системы. Еще одним аспектом, которому до сих пор не уделялось достаточно внимания, является снижение уровня преступности. Атмосфера принятия часто способствует тому, что правонарушители рассказывают о том, что побудило его совершить преступление. Когда сообщество получает такую информацию, оно может использовать ее в своей стратегии снижения уровня преступности.

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

2007 vol 3(7)  

Відновне правосуддя в Україні_Бюлетень 2007 рік, Число 3 (7)

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you