09.07.2016
17:44
Page 76
Фото Є. БУДЬКА
Кожна арка має вгорі камінь ключ, не закріплений розчином, що підвищує сейсмостійкість споруди.
Місто Ель Джем крізь провал в амфітеатрі. Поєднання різних кладок, епох і цивілізацій.
Фото Є. БУДЬКА
!MT_4-16-disk.qxd
Гладіаторські бої допомагали вгамовувати неC вдоволення плебсу. Дійства супроводжувала роздача продовольства. З кров’ю в пісок випусC кався негатив римського суспільства.
Графіті різних століть.
Фото Є. БУДЬКА
■
оскільки ті не відразу вбивали своїх жертв, а довго гралися з ними, мов кішка з ми шею. На арені з’являлися ведмеді, страу си, дикі коні… Що незвичнішою була тва рина, то цікавіше було публіці. Кульмінацією ставав двобій елітних гла діаторів. Найчастіше виступали вони в об разі «риби» і «рибалки». Коли поранений і знесилений гладіатор падав на пісок, його долю вирішував на товп. Якщо глядачі діставали білі хусточ ки і розмахували ними, значить, воїнові судилося залишитися в живих, якщо ні — померти. Коли той, хто програв, уже не міг підвестися, на арену виходили люди
76
в масках Харона і виносили чистий, не за плямований кров’ю «гладіус». Переможе ного ставили на коліна і вбивали одним вертикальним ударом за ключицею. По тім у підвалі амфітеатру за допомогою роз жареного заліза перевіряли, чи гладіатор справді мертвий. Звісно, доля гладіатора залежала і від організаторів шоу та власників шкіл. Як що бійця вважали «відпрацьованим мате ріалом», його позбувались. Якщо ж той був молодим і популярним, організатори могли відповідно налаштувати публіку. Коли під час бою цінний гладіатор діста вав незаплановану травму, на арені з’яв лявся оратор, котрий своєю промовою на магався схилити глядачів до потрібного рішення. Такий «тамада» прекрасно воло дів натовпом.
Бої проходили після обіду і вечорами, а вранці на арені амфітеатру в Тиздрі про водили… публічні страти. Процедура від бувалася без пафосу. Приреченого або при в’язували до стовпа і випускали на нього тварин, або розривали за допомогою ко лісниць. Згодом вранішні страти поступово перетворилися на театралізовані вистави. Були у Стародавньому Римі й ті, хто ви ступав за заборону гладіаторських боїв. Казали навіть, що кров, пролита на аре нах, одного разу виллється на голови гро мадян. Втім, до цих слів мало хто прислу хався. Гладіаторські бої допомагали вга мовувати невдоволення плебсу. Дійства супроводжувала роздача продовольства. «Хліба й видовищ» — пам’ятаєте? З кров’ю гладіаторів у пісок арен випускався не гатив римського суспільства.