Issuu on Google+

Проблема використання водних ресурсів як фактор національної безпеки країн Центральної Азії Найчастіше багаті енергетичні ресурси Центральної Азії, перш за все нафта і газ, розглядаються як головний фактор, що впливає на політичну ситуацію і міжнародні відносини у регіоні. Але на початку ХХІ століття не менший вплив на відносини здійснює нестача води, одного з найважливіших факторів життєзабезпечення. Віце-президент Світового банку Ізмаїл Серагельдин, що відповідав за фінансування проектів, пов’язаних із охороною навколишнього середовища, зауважував: «Якщо збройні конфлікти ХХ століття нерідко виникали через нафту, то криваві сутички майбутнього століття виникатимуть через воду» [1]. За оцінками Інституту Світових Ресурсів, ресурси прісної води у країнах Центральної Азії (без Таджикистану) та Казахстану сумарно складають 293 млрд. куб. м на рік, в розрахунку на одного користувача – 6,1 тис. куб м на рік. Це майже у 5 разів нижче показників у Росії. Враховуючи високий відносний рівень водоспоживання і високі показники природного приросту населення (13-17%) пошук нових резервів і раціональне використання існуючих водних ресурсів є найважливішим стратегічним напрямком розвитку всіх країн центрально азійського регіону [2]. Після розпаду СРСР велика кількість природних ресурсів залишалася по різні боки кордону і необхідно заново визначати правила користування ними. Нафта і газ одразу стали чиїмись і продаються за світовими цінами, а вода, що є стратегічним ресурсом регіону, досі залишається безкоштовною. Проблеми міждержавних відносин у цій галузі мають багатоплановий характер. Водні ресурси Центральної Азії розподілені нерівномірно – 80,7% водостоку це Киргизія та Таджикистан. В цих країнах вода в першу чергу використовується для електроенергетики. Через нерозв’язаність питань з оплатою за накопичення, зберігання і пропуск води вони зіштовхнулися із загрозою економічній безпеці [3]. До того ж, нестача коштів на підтримку технічної безпеки гідротехнічних споруд може призвести до екологічної катастрофи – затоплення Ферганської долини. Зростання населення долини на тлі дефіциту води та площі для зрошення загострюється через територіальні суперечності між Узбекистаном, Киргизією і Таджикистаном. Ситуація, що склалася, може викликати посилення політичної напруженості і навіть спровокувати регіональний конфлікт. Питання користування водними ресурсами набуває більш політичний, ніж економічний характер, і кожна країна прагнутиме закріпити за собою можливість контролювати розподілення води. На думку Валентина Бушкова, російського спеціаліста з питань Середньої Азії, водна проблема в регіоні є дестабілізуючим фактором. Вона «не може бути розв’язана традиційними екстенсивними заходами у зв’язку з практично повним вичерпанням власних водних ресурсів і неможливістю залучення подібних ресурсів зі сторони» [4]. Спеціаліст вбачає розв’язання проблеми у використанні водосбережувальних технологій у промисловості та сільському господарстві, опріснюванні води та у розв’язанні соціальних проблем, які технічно з водою не пов’язані. Здійснення заходів із стабільного розвитку гідроенергетики та іригаційних систем у регіоні потребує значних капіталовкладень. Однак, враховуючи соціальноекономічний стан регіону, малоймовірно, що ці країни зможуть самостійно 1


розв’язати ці проблеми. Тому очевидно, що центральноазійські країни СНД зацікавлені у міжнародному співробітництві з цього питання. Ситуація загострюється через те, що на сьогоднішній день у Центральній Азії існує «вакуум сили» [5]. Росія продовжує зберігати військову присутність у Таджикистані, але не має достатнього набору інструментів для відновлення своєї гегемонії у регіоні. Інших кандидатів, готових заповнити вакуум, немає. США та Європа продемонстрували, що не зацікавлені встановленням свого домінування в Центральній Азії. Індія та Пакистан не мають для цього ресурсів. Тому єдина світова сила, здатна за виконання ряду умов заповнити вакуум – Китай, але ці спроби наштовхнуться на протидію інших учасників «великої гри» у Центральній Азії. За відсутності сили, що впливала б на регіон ззовні, там можуть виникнути чисельні конфлікти. В упередженні цього зацікавлена найперше Російська Федерація. Для сучасної Росії політична стабільність та соціально-економічний розвиток країн Центральної Азії мають стратегічне значення. Але на сьогодні Росія не приймає фактично ніякої участі у розв’язанні водних проблем. Всі суперечливі та конфліктні ситуації розв’язуються за допомогою ООН та Європейської економічної комісії. Вирішення проблем дається надзвичайно складно, оскільки норми міжнародного права, в т.ч. Конвенції про міжнародні ріки та озера, практично не працюють в цьому регіоні. Для Росії на даному етапі, була б доцільною участь у розв’язанні проблем використання водних ресурсів у Центральній Азії, яка полягала б в інвестиційних проектах та технічному співробітництві, здійсненні космічного моніторингу стану водних ресурсів, участі в якості посередника у переговорних процесах [2]. У 2003 році на Московській міжнародній конференції зі стратегії водних проблем перспектива перекидання вод сибірських річок у Центральну Азію та пов’язані з цим політичні, економічні та інвестиційні проблеми були ключовими темами. Але, на думку провідних економістів, проект не стане рентабельним, оскільки навіть за умови прокладання тунелю води не вистачатиме. Можливі шляхи розв’язання проблем із водою у Центральній Азії наступні: • раціональне використання води із впровадженням технологій збереження та модернізацією іригаційної системи; • реалізація не тільки національних програм використання води, а передусім регіональних та міжнародних; • підписання державами на основі накопиченого міжнародного досвіду із розподілу транскордонних водних ресурсів (басейни річок Меконг, Йордан, Ла-Гранд) «Водного пакту Центральної Азії» з чітким викладенням принципів використання води [6]; • створення ринкових механізмів водовідділення шляхом створення водного банку Центральноазійського регіону. Кожна країна регіону в такому випадку матиме певну долю загальних водних ресурсів і можливість продавати ту частину, яка не використовується. Таким чином, дослідження проблеми водних ресурсів як фактору національної безпеки в системі міжнародних відносин Центральної Азії набуває наукову та політичну актуальність. Дмитро Яровий 2


Список використаних джерел 1. Известия науки, «Аргентина нам поможет» [Електронне джерело]: – http://www.inauka.ru/ecology/article31944.html 2. Государственная Дума РФ. Аналитический обзор «Актуальные вопросы использования водных ресурсов в странах Центральной Азии» [Електронне джерело]: – http://www.duma.gov.ru/cnature/expert_info/analit_vodresurs.htm 3. Астапов К., «Водные ресурсы и переброска северных рек» [Електронне джерело]: – http://kungrad.com/aral/povorot/perebros/ 4. Девлет Озоди, «В Средней Азии вода может поссорить не только соседей» [Електронне джерело]: – http://www.arba.ru/news/3102 5. Washington Profile, «http://www.washprofile.org/ru/node/2461» [Електронне джерело]: – http://www.washprofile.org/ru/node/2461 6. Абдуллаєв И, «История водного хозяйства и перспективы вододеления в Центральной Азии» [Електронне джерело]: – http://www.irex.ru/press/pub/polemika/07/abd/ 7. Deutsche Welle, «Центральная Азия: водные ресурсы на грани исчерпания» [Електронне джерело]: – http://www.irex.ru/press/pub/polemika/07/abd/

3


Проблема використання водних ресурсів як фактор націо