Page 1

Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

Бібліографічний нарис

Черкаси 2017


83.3 (4Укр)6 З 54 Земні і небесні терени поета-філософа Миколи Чернявського: бібліографічний нарис [до 150-річчя з дня народження Миколи Чернявського] / КЗ «РОМЦ БКР» Черкаської районної ради; уклад. Л.В. Гріщенко – Черкаси: [б. в.], 2017. – 23с. («Герої України», вип. 3.)

В січні 2018 року Миколі Федоровичу Чернявському (03.01.1868-19.01.1938), визначному поету, прозаїку, драматургу, перекладачу, публіцисту, критику, видавцю, педагогу, громадському і культурному діячу, співцю-патріоту, якого широко знано в Україні та далеко за її межами виповнюється 150 років з дня народження, який нерозривно пов’язаний своїм життям з національно-визвольними пориваннями та творчими пошуками та 80 років з часу страти письменника, якого знищила сталінська машина репресій. Також 2018-го – 120 років публікації його збірки «Донецькі сонети» – першої україномовної книжки на Донбасі, яка вийшла 1898-го у місті Бахмут. І це символ того, що Україна була в тих регіонах попри те, що російська пропаганда намагається довести абсолютно протилежне. Біографічний нарис адресований молодим читачам, бібліотекарям, освітянам, історикам.

Укладач: Редактор: Комп’ютерний набір:

Л.В. Гріщенко А.Г. Кирдода Л.В. Гріщенко

Підписано до друку 22.12.2017. Тираж 25. Видавець: КЗ «РОМЦ БКР» Черкаської районної ради 18009 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 Електронна адреса: bibliotekaromc@gmail.com 2


Сторінки біографії Микола Федорович Чернявський – поет, педагог і земський діяч народився у селі Торській Олексіївці (Шахове) тодішнього Бахмутського повіту Катеринославської губернії, тепер с. Октябрське Добропільського району Донецької області, в сім’ї священика, де виховувалося 10 дітей. Про своє народження Микола Чернявський написав так: «Перед Різдвом 1867 року, 22 грудня (за новим стилем 3 січня 1868 р.), під солом’яною стріхою, в селі Торській Олексіївці (або Шаховій) Бахмутського повіту, побачив світ Божий. У сім’ї молодого диякона, четвертою дитиною було вписане моє ім’я в книгу буття… Охрестили, дали ім’я Микола й 24 грудня, на Святвечір, коли по селу лунали співи колядників, святкували мої перші іменини… Водою з річки Торця (колишній Тор) була наповнена купіль моя…». У станиці, Митякійській, перші три роки хлопець учився в початковій, так званій народній Школі. Далі навчання пішло стежкою, звичайною для попівських дітей. Щоб вступити в духовну школу, хлопець півроку готується до іспитів у приватного вчителя, а потім ще півроку у попа. Це дає свої наслідки, його зараховують до Бахмутської духовної школи, а після закінчення її – у Катеринославську семінарію, яку закінчує 1889 року. Цього ж року Чернявський повертається до Бахмутської духовної школи, на цей раз уже в ролі вчителя. Час навчання в духовному училищі поет осмислював як період гарту характеру й волі. …У стінах бурси я зростав, Ніхто мене не доглядав. І скоро й сам між бурсаками Я став завзятим бурсаком. Усе там бралось кулаками, І я, як інші, кулаком Беріг права свої й свободу Між войовничого народу. («В бурсі», 1890) Після дванадцяти років учителювання він переїздить до Чернігова.

3


Історію з переселенням Миколи Чернявського до Чернігова переповідає у своїх спогадах відомий український політичний і культурний діяч Олександр Лотоцький, який з перших кроків поетичного шляху підтримував його. «Коли появився перший збірник його поезій «Пісні кохання», – згадував він, – був я тим збірником зачарований, – і взагалі тоді книжка українська не густо появлялася, а такої насолоди, що давав той збірник, то таки не часто доводилося зазнавати. Зразу було знати, що се «поет милостю божою». Зацікавлений новим непересічним талантом і бажаючи витягти його на ряст українського культурного життя, Лотоцький через свого друга Шрага улаштував Чернявського до статистичного відділу чернігівського земства на посаду земського статистика, яку він обіймав упродовж 1901-1903 років. Зміна обставин життя, мали позитивний вплив на письменника. Сам Лотоцький про це написав так: «Треба сказати, що обставини ті – перебування в чернігівській громаді особливо – мали добрий вплив і на зріст політично-громадського світогляду письменника. До того часу жив він у дуже глухому провінціяльному кутку, самотужки – інтуїцією поетичної думки – додумався до української ідеї та до писання українського мовою, але з погляду політичного був чистою дитиною, і псевдонімні спроби його на полі публіцистичному були більше, як наївні. А Чернігів був одним з найбільш інтелігентних провінціяльних міст в Росії, громадянське життя там було розвинене, була українська громада, – ото ж для молодого поета се була добра школа громадського життя». У Чернігові Чернявський зустрівся з Борисом Грінченком, про якого згодом написав нарис «Кедр Ливана». Чернігівський період життя і творчості духовно збагатив поета, та рідні степові простори кликали Миколу Федоровича додому. Але обставини склалися так, що письменник зв’язав своє життя з близькою за географічними ознаками рідному Донбасу – Херсонщиною. 1903 року Чернявський разом з подружжями Коцюбинських та Грінченків попрямував на південь. Думав дістатися до Одеси, але дорогою трапився Херсон, що до останніх його днів був місцем постійного проживання, і зрештою – вічного спочинку. У Херсоні він прожив рівно половину свого життя. 4


З 1903 до 1919 року Микола Чернявський працював у губернському земстві, після того – в учительській семінарії, комерційному училищі, кооперативному технікумі, сільськогосподарському технікумі, технічній профшколі, і нарешті – викладачем української мови і літератури Херсонського інституту народної освіти (нині – Херсонський державний університет), згодом, – по виході на пенсію жив з лекторської та літературної праці. У 1906 році наказом губернатора його звільняють з посади за «українофільство», вбачаючи «мазепинство» в упорядкуванні і виданні альманаху молодих українських письменників «Перша ластівка». До Сибіру не заслали, а по службі понизили до помічника секретаря губернської управи, де й пропрацював письменник до 1919 року. На початку ХХ століття Микола Чернявський був активним членом Херсонської української громади, яку очолював А.М. Грабенко, він один з фундаторів української автокефальної церкви в Херсоні. Про свою появу в південному регіоні Микола Чернявський так засвідчив у спогаді «Червона лілея» (1918): «Повесні 1903 року я переїхав до Херсона». На Херсонщині, на початку ХХ ст., діяв потужний загал української інтелігенції, велась широка культурно-просвітницька діяльність. Починаючи з 1917 року, Микола Чернявський вів український відділ у журналі «Известия Херсонского уездного земства», де із серпня цього ж року був секретарем. Зазначене видання на той час найбільш яскраво вирізнялося серед місцевих демократичних часописів. Тут регулярно друкувалися кращі твори таких українських авторів, як Олександра Олеся, Христини Алчевської, Сергія Єфремова та ін. Особливо багато статей належало членові «Української хати» Челюкову («Федерація», «Як ми здобули собі автономію», «Заклик до українців» та ін.) та Чернявському («Народні думки і бажання», «На фронті» та ін.). З поваленням царату в Росії і піднесенням державницьких змагань в Україні письменник стає навесні 1917 року керівником національно-культурно-політичного товариства «Українська хата» у Херсоні і багато часу віддає пропагандистській діяльності на підтримку Центральної Ради в Києві та народжуваної Української Народної Республіки (УНР), потім керує Просвітою, продовжує писати. 5


Його особливо хвилювали питання культури й освіти, відродження національної школи. У своїх статтях у «Віснику», крім закликів до автономії України, Микола Чернявський пише й про необхідність навчати українських дітей рідною мовою (стаття «Рідна школа» у випуску від 7 травня 1917 року, яка є актуальною і для нашого часу). Педагог, зокрема, тут пише: «Зараз всюди проводиться ідея самоопреділення народів. Самоопреділяється й наш народ і ніхто не зможе заборонити йому це робити». Стаття закінчується закликом: «Ми українці повинні бути українцями. В наших школах повинні мати мову «наших батьків і матерів». На вимогу товариства «Українська хата» Херсонське повітове земство у липні 1917 року організувало двомісячні курси з українознавства для вчителів. З часом ці курси стали регулярними. Це було значне явище в культурному житті міста. На курсах читали лекції відомі наукові та культурні діячі з Одеси, Києва та інших міст, кращі херсонські фахівці (Д. Яворницький, І. Стешенко, С. Русова, П. Карманський та ін.). 1919 року Чернявський стає секретарем Херсонської Губерніальної Народної управи. Письменник також бере активну участь у діяльності культурно-освітнього товариства «Просвіта» у Херсоні. Так, 1918 року газета «Родной край» повідомляла про курси Товариства, де Микола Чернявський викладав історію української літератури. 1923 року, як голова херсонської «Просвіти», він домагається реєстрації свого товариства. У 1921-1922 рр. родина Миколи Чернявського тяжко пережила зініційований В. Леніним голодомор (письменник втратив свого сина). Не зміг Микола Чернявський примиритись з придушенням національного відродження, штучним голодомором в українських селах на початку 30-х років: Учора день і день сьогодні. Учора – сонце і тепло, На землю небо клало сходні І весну нам по них вело. Сьогодні – мряка, дощ і сльота, В сирих домах лежить земля. Неначе поминки скорбота По щасті втраченім справля. («Учора день і день сьогодні») 6


Такі настрої викликали підозру у відповідних державних органів. Також муляла око ревнителів класової чистоти активна діяльність Миколи Федоровича на ниві народної просвіти. Вперше поета було арештовано за підозрами, які не підтвердились, у 1929 році, у справі так званої Спілки Визволення України. У 1933 році Миколу Федоровича арештували вдруге. Та й цього разу його незабаром звільнили. Трагічна доля Миколи Чернявського Арешт 14 жовтня 1937 року cтав останнім і смертельним для письменника. Його було звинувачено у багатьох злочинах, зокрема, і в тому, що «В 1936 г. Чернявский высказывал свое недовольство по отношению к Соввласти, заявляя о том, что теперь писать свободно нельзя, а молодые советские писатели пишут только хвалебные сочинения о Соввласти, но о самой действительности никто не осмеливается написать». У слідчій справі Миколи Федоровича Чернявського є ряд і інших звинувачень, зокрема і таке: «Как ближайший друг участника СВУ1 профессора Ефремова Чернявский продолжительное время поддерживал письменную и личную связь с лигой писателей за границей, особенно с галицийскими писателями, среди которых Чернявский пользуется большим авторитетом». В звинувачувальному висновку було сказано, «будучи учителем украинской школы, Чернявский, оставаясь на позициях украинского национализма, до последнего времени воспитывал учащихся в националистическом буржуазном духе, протаскивая среди учащихся национал-шовинистическую литературу». До персональної справи Миколи Чернявського додані протоколи допитів знайомих письменника, колег з педагогічної роботи, вихованців. Заплічних справ майстри спрямували і питання, і відповіді на них у потрібний для облудного слідства бік: з цих препарованих документів відомий український письменник, похилого віку людина, постає як політичний злочинець, активний учасник націоналістично-фашистської організації, заклятий ворог народу. Цього хотіла влада. 7


Слід додати, що на останньому допиті письменник не визнав жодних звинувачень. Та для фальшивого слідства це не мало значення. І далі – перед нами два найстрашніші документи: 1) Витяг з протоколу № 14 засідання Трійки УНКВС2 по Миколаївській області (до 1944 року Херсон належав до Миколаївський області) від 27 листопада 1937 року: «Чернявский Николай Федорович… обвиняется в том, что являлся участником националистической организации «Украинская хата» с 1917 по 1922 гг., возглавлял к-р (контрреволюційну) националистическую организацию «Просвита», на протяжении ряда лет проводил среди населения антисоветскую националистическую агитацию, направленную против мероприятий партии и правительства в деле культурного строительства, распространял среди учащихся националистическую агитацию. Постановили: Чернявского Николая Федоровича расстрелять. Секретарь Тройки Шейнберг». 2) Виписка з акту свідчить: «Постановление Тройки УНКВД2 по Николаевской области от 27 ноября 1937 года о расстреле Чернявского Николая Федоровича, 1867 г. приведено в исполнение 19 января 1938 года в 24 часа. И. о. начальника Херсонского горотдела НКВД 5 Павленко. На жаль, дружина Миколи Чернявського Софія Василівна не знала, що вже майже два роки її чоловіка не було серед живих і з метою врятування свого чоловіка звернулася 9 грудня 1939 року з листом (лист підшито в кримінальній справі) до народного депутата СРСР3 і УРСР3, письменника Олександра Корнійчука, у якому, зокрема, зазначалося: «17 января 1938 года (за два дні до страти Чернявського) мне было разрешено передать ему кое-что 8


из вещей и продукты, а 19 того же месяца его выслали из Херсона «в Северные лагеря», без права переписки, как я потом узнала у т. прокурора». Закінчуючи свого листа, вдова Миколи Чернявського благала О. Корнійчука: «Обращаюсь к Вам, уважаемый Александр Евдокимович, и как к Депутату Верховного Совета СССР и УССР3, и просто как к хорошему человеку, помогите найти нам правду! Муж мой ничего худого не сделал и никогда не был врагом народа». Це була суща правда. Микола Чернявский ніколи не був ворогом свого, українського народу. Олександр Корнійчук 7 лютого 1940 року переслав цього листа до прокуратури Союзу РСР з резолюцією: «Прошу рассмотреть заявление гр-ки Чернявской. Ее муж – старый украинский писатель, 73 лет, арестован в 1937 году и сослан в лагеря. Прошу пересмотреть его дело». Відповіді не було. Куди і коли зникли дружина Софія Василівна і дві дочки Миколи Чернявського Віра і Лідія, як пише прокурор Херсонської області А. Христенко 31 жовтня 1995 року, «установить не представилось возможным». Однак з листа Софії Василівни до Олександра Корнійчука відомо, що в липні 1938 року їхній власний будинок, що в м. Херсоні по вул. Перекопській (колишній Базарній), 3/1 було відібрано, а їй як дружині репресованого було заборонено проживати в Херсоні. Проте на початку 1939 року, як зазначає вдова, «без всяких хлопот об этом с моей стороны, мне был возвращен дом и право жить в нем». Тут родина письменника мешкала до 1949 року.

← Микола Чернявський з дружиною та донькою Довгий час помилково вважалося, що Микола Чернявский загинув у 1948 році. Лише у 1992 році пошуковці встановили справжню дату смерті письменника. Він був розстріляний опівночі з 19 на 20 січня 1938 року. Ряд дослідників називає дату 20 січня 1938 року. 9


Микола Федорович Чернявський був реабілітований у 1956 році. Як зазначав пізніше в своїй довідці від 19.09.97 року прокурор Херсонської області Л. Кафтанов, Микола Чернявський «31 октября 1995 года в соответствии со ст.1 Закона Украинской ССР от 17.04.91 г. «О реабилитации жертв политических репрессий на Украине» прокуратурой Херсонской области реабилитирован посмертно». Уся його провина складалася з того, що він належав до категорії людей, які вміли думати і наважувались робити свої власні висновки, які щиро любили Україну і готові були віддати за неї власне життя: Тобі, єдиній, я співаю, Тобі вінки я заплітаю Тобі віддам і душу я! Творчий шлях Миколи Чернявського Микола Чернявський виявив себе митцем широких тематичних і жанрових уподобань: писав вірші, оповідання, нариси, перекладав з іноземних мов. Перші вірші Чернявського датовані 1889. У 1894 році пише вірші «Сон велетня», «Весняний випал». У 1894 році переклав «Слово о полку Ігореві». Поповнюючи знання шляхом самоосвіти, готує першу збірку поезій, яку видає в Харкові 1895 року під назвою «Пісні кохання», до якої входять вірші «Що найкращі наші роки…», «Вогні життя», «Як гарно влітку на Вкраїні...». Ще на початку літературного шляху, в 1889 році, він написав поезію «Ти не загинеш, Україно!..», у якій пророкував прихід української єдності та вольності. Наступного року він створив триптих сонетів «Україні», у якому підкреслював свою душевну й мистецьку відданість «Вкраїні любій моїй», бажання віддати їй усю свою наснагу й сили. 1896 рік – «Мов хвилі в морі, повлягались…», «Степ і степ, один без краю…», «Гроза», «Орел». А вже через три роки виходить друга збірка поета – «Донецькі сонети» (1898). Видана вона була в Бахмуті і стала чи не першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасі. З цього, власне, часу починає розвиватись літературне життя у шахтарському краї. 10


У «Донецьких сонетах» Микола Федорович Чернявський перший в українській поезії створив жанрові картини з життя донецького селянства і робітництва, а саме – тема шахтарської праці. У вірші «Шахтар» поет писав: У сажі , чорний, як мара, Рукою піт з лиця втира І кайлом вугіль б’є і б’є В норі шахтар... Маючи «м’яку вдачу, з нахилом мрійливості» (С. Єфремов), поет часто звертався до образів і картин природи рідної Донеччини, історії України, вважав свою творчість «піснею помсти» за народні кривди. Застерігав народ від революційної жорстокості, яка може принести муки і пролиття невинної крові. У тематично багатій ліриці Чернявського особливо визначається писана під впливом фольклору й Тараса Шевченка любовна поезія, історичні твори, присвячені Козаччині та Гетьманщині, зокрема добі Богдана Хмельницького, патріотичні вірші, присвячені Україні, пейзажна лірика тощо. Переломний момент стався в його душі під впливом творів П. Куліша й Т. Шевченка: «Ось він, той стан! Ось ті борці, що до їх ти повинен іти! – владно, без вагання сказало моє серце. – Велике й славетне море московське, але воно заливає твій рідний край. Воно вороже твоєму народові. З ним треба боротись, а не посилювати його, примішуючись до його переможених хвиль!» На той час Микола Чернявський вже пробував себе в літературній справі, та це були вірші російською мовою. Знищивши їх, він дає пояснення своєму вчинкові: «То була зрада України. Несвідомо зроблена, але безперечна зрада». Поет починає боротьбу за українське слово, яка триватиме все життя. Засобами для цього стали народна мова з усім її, тоді ще мало виявленим багатством, і надбання європейської культури (науки, поезії, мистецтва). «Сполучити те й друге в одно. Дати щось нове, суцільне. Ось чого прагне молодий митець». Непереможне бажання творчості стало його постійним супутником. Усвідомивши, що одного бажання замало, що перш за все необхідні ґрунтовні знання, він починає вивчати і записувати народну мову, фольклор, збирати все, що стосується українського слова. 11


Микола Чернявський намагається «…з головою увійти в море народної творчості. Пройти його і вийти на берег сучасного письменства, перейнявшись народною стихією». Книги з історії України Бантиш-Каменського, Скальковського стали підручними для молодого поета. Усвідомивши себе частиною українського народу і відчувши відповідальність за власну роботу перед Україною, Микола Чернявський невтомно працює і надзвичайно вимогливо ставиться до власних творів. Після виходу першої поетичної збірки поезій «Пісні кохання» поет звернувся з листом до Бориса Грінченка, у якому просив висловити критичну оцінку й поради. Це був початок міцної дружби однодумців. Отримавши у відповідь конкретні зауваження стосовно мови, він із вдячністю повідомляє: «Дарма Ви писали, що може мене вразить Ваша рецензія на мої пісні, я не з тих, що напише вірша і роздимається волом вширш. Що правда, то правда. Мови української путяще я ще не навчивсь. Змалку з самого, у школі, і тепер – в умі бʼє мова кацапська, література великоруська вигодувала мене, то й не диво, що від мене несе москалем. Се я знав завсігди, і болів душею від сього, і силився вибитись на рідну мову... Ваш лист тільки лишній удар, підбиваючий до праці. Спасибі!... Хоч трохи, а все ж після «Пісень кохання» я мові підучився. А як не писать і нічого не друкувать, то пропадеш з журби». В інших листах ідеться про ретельну працю Миколи Чернявського над мовою своїх творів. Уважно ставлячись до порад Грінченка, у листі від 17.12.1900 з Бахмута він пише: «Підготовляю і я видати збірку своїх ліричних дрібних віршів. Та вагаюсь. От і Ви писали мені, що Вам здається, «що я тепер, доступився до таємниці рідної мови, хочу довідатись їх якомога більше, щоб бути паном своєї мови в творах». То правда, але як ще мені далеко до того «пана» в тім змислі, як я розумію. Вчусь мові, – ото що тільки можу сказати. Багато тут шкодить мені, що немає біля мене ні одного чоловічка, щоб цікавився нашою літературою і мовою, щоб було з ким словом живим перекинутись, в чім порадитись. Перевертні, москалі та жиди навколо».

12


Потім були інші вірші: «Слов’янський заповіт», «Батуринські руїни» (1901); «Ратай» (1902); «Розпустились верби…», «В’ється чайка срібнокрила…», «Зорі» (1903) та збірки оповідань «Богові невідомому» (1912). У поезії «На південь, до моря, я линув душею…», створеній 1903 року, митець говорить як пророк, як речник, як постать, що втілює у собі моральний дух нації: … Здається: нічого, Нічого на світі широкім нема, Що встояло б проти напору людського, Чого він не зрушить, чого не злама. Нічого!.. І серце напружено б’ється, І хочеться праці, важкої борні… У Бахмуті Микола Чернявський видав кілька збірок творів Панька Куліша, а також збірку спогадів про видатного українського письменника «Щирі сльози над могилою П.О.Куліша». У нарисі «Червона лілея» Микола Чернявський відтворив творчу лабораторію М. М. Коцюбинського, деякі його людські і мистецькі якості. Поета цікавили різні аспекти літературного таланту прозаїка, його погляди на життєві явища. І це закономірний інтерес: щоб, краще пізнати таємниці літературного процесу, їх краще вивчати на прикладах життя талановитих майстрів. Ставлення до української справи було продиктоване більше серцем, ніж розумом, любовʼю до рідного краю й образою за його пригноблення і приниження. Тому з великим болем пише Микола Чернявський у своїх спогадах про подію, яка відбулася у Катеринославському соборі. Саме тоді, виголошувалась анафема єретикам і зрадникам, серед них згадувалось ім’я Івана Мазепи. «За що? За те, що понабудовував для вас на Україні стільки церков? За те, що обдарував їх коштовними дарами своїми? За те, що одяг ікони ваші в срібло і золото? Чи за те, що, бажаючи добра отчизні своїй, насмілився стати проти найлютішого ворога її? За те, що доля зрадила його і він умер вигнанцем на чужині?». У 1905 році в Херсоні Микола Чернявський видав альманах «З потоку життя» (разом з М. Коцюбинським), а також збірник молодих авторів «Перша ластівка», «Дубове листя»; друкувався в журналах «ЛНВ»4, «Правда», «КСт.»5 й ін., а за радянського часу в журналах «Життя й Революція», «Червоний Шлях», «Зоря». 13


Про Миколу Чернявського починають говорити як про непересічного українського художника слова. Коцюбинський у своїй рецензії на альманах «Дубове листя», дав письменникові таку характеристику: «Очень хороши также стихотворения Чернявского, несомненно одного из даровитейших современных поэтов». А Олекса Коваленко, упорядник поетичної антології «Українська Муза», 1908 року схарактеризував його як «визначного поета-лірика». Край Херсонщина, на цілі десятиліття став об’єктом зображення у багатьох творах митця («Потом і кривавицею», «Душа поета», «Блискавиці», «Херсонщина», «Блакить вгорі, і склом блакитним…», «Чого плакали люде?» та ін.). Микола Чернявський палко обстоював концепцію народної школи з рідною мовою навчання і в своїх художніх творах «Ти не загинеш, Україно», «Слово про рідну мову». Після лютого 1917 року, що призвів до утворення УНР, письменник виступив на підтримку національних пріоритетів нової київської влади. Так, у його поезії «Привіт 1-му українському з’їздові 25 березня в Києві» читаємо: Минулась ганебна досвітня доба, День жданої волі і правди заходе. Нехай оке не буде між нами раба, Нехай Україна на волю виходе Між братні народи, як вільна сестра. Його особливо хвилювали питання культури й освіти, відродження національної школи. У своїх статтях він говорить про необхідність навчати українських дітей рідною мовою. У педагогічних роздумах «Рідна школа» Микола Чернявський пише: «Зараз всюди проводиться ідея самоопределения народів. Самоопреділяється й наш народ, і ніхто не зможе заборонити йому це робити... Ми українці повинні бути українцями. В наших школах повинні мати мову наших батьків і матерів». Одним із художніх шедеврів, що його створив Микола Чернявський у 20-ті роки, став поетичний цикл «Крим» (19271928). За формою і стилем він являє собою поезії-розповіді. Ліричний герой, від імені якого ведеться розповідь у поетичному циклі, передає яскраву, насичену гаму своїх вражень від кримської природи та аури – цієї «осяяної краси». 14


Прозу Микола Чернявський почав писати майже водночас з поетичними творами – у другій половині 80-их років ХIХ століття. Так, його образок «Божа корівка» датовано 1886 роком. Серед прозових жанрів, у річищі яких працював Чернявський, – оповідання, нарис, образок, імпровізація, етюд, сон, повість, спогади. У прозових творах Чернявський звертався до зображення духовно-соціального життя України ХIХ – першої третини ХХ століття. Його персонажі – це, як правило, вихідці й представники середнього прошарку. Вони тяжіють до осмислення свого життя, хоча небагато що в ньому встигли або змогли зробити. Його проза містить чимало побутових сцен, подробиць, що пройняті рисами психологізму. Особливе місце у прозовій спадщині Миколи Чернявського посідає оповідання «Напередодні» (1913). У ньому зображено один з фрагментів молодих років Тараса Шевченка й Пантелеймона Куліша – їх романтичні мрії та наміри прислужитися українському народові, поліпшенню його долі. У 1920 році в Херсоні, у товаристві «Українська книгарня», до 25-річчя літературної діяльності письменника було видано ювілейне восьмикнижжя: три томики поезій під загальною назвою «Молодість», три випуски «Повістей і оповідань», два спогади – «Червона лілея» та «Кедр Ливана». Пізніше, у харківському видавництві «РУХ», вийшло найповніше видання творів Чернявського: «Твори», т. І-X (1927-1931). Після реабілітації Миколи Чернявського вийшли друком лише короткі збірки творів: «Поезії» в одному томі (1959). Повна бібліографія творів Миколи Чернявського в бібліографічному словнику «Українські письменники» (т. III, 1963). Відродження його імені почалося з 1964 року, коли донецький літературознавець В. В. Костенко надрукував у видавництві «Донбас» літературно-критичний нарис про життєвий і творчий шлях М. Ф. Чернявського «На шляхах велелюдних». 1966 року в Києві було видано двотомне зібрання творів письменника та інші поезії: «В степу цвітуть маки червоні...», «О, як хотів би я тебе вітати, море...», «Глибокий плуг пройшов полями...», «Сільська осінь», «Степовий ранок».

15


У Херсоні в 1999 році видано дві невеликі збірочки творів Миколи Чернявського «Степова симфонія», що увібрала 27 віршів різних років, та «Налетіла злая віхола», куди увійшли однойменна поезія та драма-феєрія «Зима». Обидві книжечки були упорядковані й видані керівником місцевого літературномистецького гурту «Малючок-Степовичок» А. Кратом. Творчість Миколи Чернявського є кордоцентричною, оскільки в її основі, у її фокусі перебуває життя серця. Миколи Федоровича ліричний герой – це людина з живим, великим, вільним серцем, яка сповідує філософію відкритого буття. Вірю – не згину я в пітьмі дочасно: Зійде, засяє зоря моя ясна, Радістю серце, як пташка, заб’ється, Пісня потоком гримучим поллється. Хай тільки здійметься думка на крила, Хай несвідома очутиться сила, Вгору орлом я тоді піднімуся, Щастям простору і волі уп’юся! («Вірю – не згину я в пітьмі дочасно...», 1888) Ще за десять років до смерті, у 1927 році, підбиваючи підсумки прожитого 60-річчя, Микола Чернявський писав про себе: «Надходить вечір. Незабаром смеркне. І, дивлячись на рожево-золотистий захід, питаю сам себе: що ж я робив і що зробив за час, поки світило надо мною сонце? І відповідаю: Жив». І не просто жив, а своїм полум’яним словом будив приспану національну свідомість українців. Так, у вірші «Борцям-героям» Микола Чернявський пише: Бо я зріс і жив у пітьмі, Все життя я жив у ній, і зів’яв, і знесилів У проклятій пітьмі тій! І не можу я боротись... Тільки можу я співать. Але поет не лише пише вірші, а й кличе до боротьби за кращу долю українського народу: Встань зі мною, хто несплячий, Невгамовний, нетерплячий, В кого серце хоч підбите, 16


Та холопством не повите! Встаньте, темні і незрячі, Потом страдницьким смердячі, Ниці духом і убогі, – Йдем шукать дороги! Він не просто жив, а своїм полум’яним словом будив приспану національну свідомість українців: Сини України! Згадайте минуле, Згадайте славетних гетьманів діла, Змагання народні, і сонце заснуле Розбудить, зогріє надія жива! У нашім минулім – там воля і слава, У нашім минулім - безсмертні діла. Цього не украде в нас зрада лукава, Бо кров’ю Вкраїна все те добула... Він не просто жив, а закликав своїх сучасників не втрачати віри: Вірте у геній народа – Ось мій святий заповіт. Туго зроста він - не шкода, Бо многолітній це квіт. Вірте всім серцем!... І, може, Світові новий псалом Скоро він винести зможе. З ясним чолом! Він не просто жив, а випромінював впевненість у щасливому майбутньому України: Ти не загинеш, Україно! І мова прадідна твоя, Що кожне слово в їй перлина, Не вмре повік. І світ-зоря, Твоя свята зоря засяє... І як заклик до нас усіх перед сьогочасним поколінням українців постають рядки з його пророчого вірша «Мій заповіт»: Вірте у геній народа – Ось мій святий заповіт. Вірте всім серцем!... І, може, Світові новий псалом Скоро він винести зможе З ясним чолом!. (поезія «Мій заповіт») 17


Вшанування памʼяті письменника У 50-80-х роках ХХ ст. ім’я Миколи Чернявського лише зрідка з’являлося на сторінках херсонської періодики. Ювілейного 1978 року (до 200-ліття міста) було видрукувано збірник «Уклін земний тобі, Херсоне!», куди ввійшов поетів твір місцевої тематики «Елеватор». Вперше дійсну дату загибелі Миколи Чернявського було оприлюднено у херсонській газеті «Новий день» від 5 грудня 1992 року місцевими авторами Л. Єлісеєвою та І. Немченком на підставі архівних даних і тим самим спростовано фіктивні відомості, нав’язувані енкаведистами протягом десятиліть. А можливість написання і публікації такого матеріалу з’явилася лише в часи незалежності, коли Служба безпеки України по Херсонській області позитивно відповіла на офіційні запити Херсонського міського товариства української мови та редакції газети «Новий день» щодо можливості з’ясування доль репресованих письменників. У часи незалежності херсонці відродили добру славу Миколи Чернявського, згадуваного в радянські часи як буржуазного націоналіста й антирадянщика. З’явилися ще два видання, присвячені митцеві – «Микола Чернявський. Літературні розвідки, бібліографічні нариси» (1998) та «Творчі обрії Миколи Чернявського» (1998). Відрадно, що образ Миколи Чернявського закарбовано в творах цілого ряду херсонських письменників порубіжжя ХХХХІ ст. – М. Василенка (вірш «Микола Чернявський»), Ю. Голобородька (оповідання «Прогулянка по Дніпру»), М. Каляки (нарис та однойменна радіоп’єса «Без тебе мені б бракувало повітря»), Л. Куліша (оповідання «Вечірній дзвін» і «Лихо приходить тихо»), І. Немченка (поезії «Чорний гість Миколи Чернявського», «Рабський дух», «У музеї», «Тюремні звізди, або Останнє Різдво Миколи Чернявського», драматична поема «Світло надії»). Це свідчення того, що постать митця, його думки та заповіти близькі нашому часові. Чернявський Микола Федорович був член Спілки письменників України з 1934 року. Поет пішов у вічність з думкою про Україну, про минущість лихоліть, що випали співвітчизникам.

18


Увічнення пам’яті У часи Другої світової війни іменем Миколи Чернявського було названо вулицю Перекопську в Херсоні. Після 90-х років імʼям поета названо вулицю в районному центрі в місті Добропілля. У 1987 році на батьківщині поета-земляка в загальноосвітній школі села Святогорівка Добропільського району відкрито кімнатумузей письменника. Кімнату-музей у 90-х роках було обладнано і на території Артемівського краєзнавчого музею, в якому представлено «бахмутський» період творчості письменника. У теперішній час будинок Чернявського використовується як приватне майно. Біля парадного входу встановлено дві памʼятні таблички, присвячені Чернявському і Коцюбинському. ← Будинок в якому мешкав Микола Чернявський

← Меморіальні дошки на будинку Миколи Чернявського. Херсон, вул. Перекопська, 18

Словничок незрозумілих скорочень 1 СВУ – Союз визволення України. 2 УНКВС – управління Народного комісаріату внутрішніх справ. (УНКВД) (рос. управление Народного комиссариата внутренних дел) 3 СРСР – (скорочено — СРСР або Радянський Союз) — союзна держава, що існувала з 1923 по 1991 рік на території Східної Європи, північної частини Центральної і Східної Азії. 19


УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка, до 30 січня 1937 – Українська Соціалістична Радянська Республіка, УСРР – одна із республік у складі Радянського Союзу. Проіснувала з 10 березня 1919 по 24 серпня 1991 року. Союз радянських соціалістичних республік і Українська радянська соціалістична республіка. 4 «ЛНВ» – «Літературно-науковий вістник»; (за сучасним правописом мало б бути вісник) – перший всеукраїнський літературно-науковий і громадсько-політичний часопис, що виходив з 1898 року по 1932 рік. Заснований за ініціативою Михайла Грушевського. Видавався часопис Науковим товариством імені Тараса Шевченка. 5. «КСт» – «Кіевская старина» («Київська минувшина») – щомісячний історико-етнографічний та літературний часопис. Видавався у Києві російською мовою і українською (в російській транслітерації з 1905, в українській з 1906) протягом 1882–1906 років. З 1907 року змінив назву на «Україна» і видавався переважно українською мовою.

Бібліографія Статті та твори у збірках: Микола Чернявський. Земля. Микола Чернявський. Під знаком Великого Духа. Микола Чернявський. Шевченкова могила. Микола Чернявський. Низова течія. Микола Чернявський. Шевченко. Твори Миколи Чернявського 1. Твори : в 2 т. / М. Ф. Чернявський; уклад., вступ. ст. В. Костенко. – Київ: Дніпро, 1966. Т. 1. – 514 c. Т. 2. – 541 c. 2. Поезії / Микола Чернявський; упоряд., передм. і прим. О. К. Бабишкіна. – Київ: Рад. письменник, 1959. – 478с.: портр. – (Бібліотека поета). 3. Налетіла злая віхола: муз. феєрія: для дошк. і мол. шк. віку / М. Ф. Чернявський ; іл. Л. Дугінцова. – Херсон : Айлант, 1999. – 24с. 4. Степова симфонія : вiршi: для мол. й серед. шк. віку / М. Ф. Чернявський; упоряд. А. А. Крат ; іл. Л. Дугинцова. – Херсон: Айлант, 1999. – 40 с. – (Література рідного краю). 20


Про творчість письменника 1. Бабець П. Ушанування Миколи Чернявського: до 145-річчя письменника / П. Бабець // Літ. Україна. – 2013. – 21 лют. (№8). – С. 5. 2. Бабець П. Кримськими шляхами Миколи Чернявського: до 145-річчя видатного письменника і діяча національного відродження / Петро Бобець // Культура і життя. – 2013. – 18 січ. (№ 3). – С.13. 3. Бабишкін О. Поезія Миколи Чернявського // Чернявський М. Поезії. – К.: Рад. письменник, 1959. – С.3-46. 4. Бєлий Д. З історії українського просвітницького руху на Херсонщині 1917­1920 рр. / Д. Бєлий. – Херсон: Персей, 2002. – 76с. 5. Голобородько Ю. Прогулянка по Дніпру // У років своя пам’ять / Ю.К.Голобородько. – Херсон : ВАТ ХМД, 2006. – С.89­101. 6. Голобородько Я. Духовні пріоритети Миколи Чернявського // Хронологія слова: Письменники українського півдня. – Херсон: Олді-плюс, 2001. – С.27-57. 7. Голобородько Я. «Мій поетичний символ віри – свобода»: нарис-есе про М. Ф. Чернявського / Я. Голобородько // Вітчизна. – 2000. – № 11-12. – С.135-140. 8. Голомб Л. Із спостережень над українською поезією ХІХ-ХХ століть: збірник статей / Л. Г. Голомб. – Ужгород: Гражда, 2005. – 380с. 9. Десятникова Г. Микола Чернявський і Луганщина: урок у 9му класі / Галина Десятникова // Українська мова та література. – 2008. – № 10/11. – С. 20–22. 10.Десятникова Г. Поезії і переклади Миколи Чернявського. 9-й клас: [урок української літератури] / Г. Десятникова // Українська мова та література. Шкільний світ. – 2010. – № 1-2. – С.19–21. 11.Калиниченко І. Херсонський період життя і творчості Миколи Федоровича Чернявського // Микола Чернявський. Літературні розвідки, бібліографічні нариси. – Херсон, 1998. – С.3-5. 12.Костенко В. Микола Чернявський // Чернявський М. Твори: У 2-х т. / Упоряд., передм., примітки В. Костенка. – К.: Дніпро, 1966. – Т.1. – С.5-37. 21


13.Костенко В. На шляхах велелюдних: Літературно-критичний нарис про життя і поетичну творчість Миколи Чернявського. – Донецьк, 1964. – 251 с.17. 14.Лубчак В. Альманахи «З-над хмар і долин» і «З потоку життя»: спроба запровадження європейського культурного простору / Вадим Михайлович Лубчак // Укр. літ. в ЗОШ. – 2015. – N4. – С. 10-13. – Бібліогр. наприкінці ст. 15.Немченко І. «А мій дух – він буде жити» (Земні і небесні терени поета-філософа Миколи Чернявського) // Микола Чернявський: Літ. розвідки, бібліограф. нариси. – Херсон, 1998. – С.5-17. 16.Немченко І. Будівничий вільної України [М.Чернявський] // Слово і час. – 1993. – № 1. – С.21-25. 17.Олексюк О. «Шануймо свої самоцвіти!» : нариси про культурно-просвітн. рух на Херсонщині / Олег Олексюк // Слово Просвіти. – 2016. – 2 черв. (№22). – С. 6-7. 18.Погребенник Ф. Микола Чернявський // З порога смерті: Письменники України – жертви сталінських репресій / Упор. О. Г. Мусієнко. – К.: Рад. письменник, 1959. – : Вип.1. – С.448449. 19.Слабошпицький М. Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші. Біографія, оркестрована на дев’ять голосів: фрагм. з роману / Михайло Федотович Слабошпицький // Київ. – 2013. – №9. – С. 20-92. Про творчі взаємини М. М. Коцюбинського і М. Ф. Чернявського, с. 41.

20.Творчі обрії Миколи Чернявського: Зб. статей / Відпов. ред. І. В. Немченко. – Херсон, 1998. – 46с. 21.Черепков В. Засуджений до розстрілу: Життя і смерть Миколи Чернявського в документах і листах // Літературна Україна. – 2006. – 8 червня. – С.2-3. 22.Шумило Н. Микола Чернявський // Ґроно нездоланих співців: Літературні портрети українських письменників XX сторіччя, твори яких увійшли до оновлених шкільних програм: Навч. посібник для вчителів та учнів старших класів середньої школи /Упорядкував Володимир Кузьменко. – К.: Український письменник, 1997. – С.5-16. 23.Шумило Н. Про становлення естетичних поглядів Миколи Чернявського / Наталя Шумило // Дивослово. – 2010. – № 7. – С.56-58. 22


Довідкові та бібліографічні видання Історія міст і сіл УРСР: Херсонська обл. – К., 1972. – 687с. / Чернявський М. Ф., С.38, 90, 629. 2. Каляка М. Чернявський Микола Федорович // М. Каляка. Літературна лоція Херсонщини (ХVII-початок ХХІ ст.): Довідник: У 2 томах. – К.: Просвіта, 2009. – Т.2. – С.153154. 3. Літературознавча енциклопедія: У 2 томах / Автор-укладач Ю. І. Ковалів. – К.: Академія, 2007. / Чернявський М. Ф., С.123. 1. Літературознавчі розвідки та бібліографічні нариси: Микола Чернявський / ХОБД; уклад. О. Лянсберг, І. Безлюдна; відп. за вип. А. І. Бардашевська – Херсон, 1998. – 63с. (Літературно­краєзнавчі студії). 4. Письменники Радянської України. 1917­1987: біобібліогр. довід. / авт.­упоряд. В.К. Коваль, В.П. Павловська. – К., 1988. – 719с. / Микола Чернявський С.640. 5. Українська радянська енциклопедія. – 2­е видання. – Т. 12. – Київ, 1977. / Чернявський М. Ф., С.295. 6. Український радянський енциклопедичний словник: в 3 т. – Т.З. – К., 1987. / Чернявський М. Ф., С.628. 1.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА: 1. Життя та творчість Миколи Чернявського. [Електронний ресурс] // сайт «Освіта.ua». – Текст. дані. – 2007-2018. – Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/pedagog/13795/ (дата звернення 22.12.2017) – Назва з екрана. 2. Чернявський Микола Федорович [Електронний ресурс] // сайт Віртуальний проект Краєзнавство Таврії. Розробка: Ярослав Полещук – Текст. дані. – 2004-2018 – Режим доступу: http://krai.lib.kherson.ua/ch1-peopl-1.htm (дата звернення 22.12.2017) – Назва з екрана. 3. Чернявський Микола Федорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енцикл. – Текст. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/ (дата звернення 22.12.2017) – Назва з екрана.

23


4. Чернявський Микола Федорович. Життєвий та творчий шлях, біографічні статті [Електронний ресурс] // сайт Б-ка української л-ри (Укрліб) – Текст. дані. 2000-2018. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1881 (дата звернення 22.12.2017) – Назва з екрана. 5. Чернявський Микола Федорович [1867-1938], письменник (до 150-річчя від дня народження) [Електронний ресурс] // сайт OLES HONCHAR KHERSON REGIONAL UNIVERSAL SCIENTIFIC LIBRARY – Текст. дані. – 2004-2018 – Режим доступу: ib.kherson.ua/chernyavskiy-mikola-fedorovich-kalendarkherson17.htm (дата звернення 22.12.2017) – Назва з екрана.

24

Mukola chernyavskuu  

Mukola chernyavskuu

Mukola chernyavskuu  

Mukola chernyavskuu

Advertisement