телями сіл Бистрик, Алтинівка, Обтове, Реутинці, Грузьке, Спаське та ін.
Як бачимо, створюючи структури військового і цивільного управління, окупаційні власті найбільшу вагу при-
Крім громадської поліції в кожному селі створювалися так звані допоміжні охоронні загони (10-15 чол.). Члени цих загонів в спокійний час займалися своєю повсякденною працею і залучалися до несення служби в разі необхідності.
діляли репресивним органам. З їх допомогою вони споді-
Окупаційні власті створювали й інші формування
Головне завдання новостворених військових і цивіль-
для використовування їх в своїх цілях. Так, в кінці 1941 року із радянських військовополонених Хутір-Михайлів-
них органів управління полягало в тому, щоб за допомогою їх репресивних структур не допустити будь-яких проявів опору з боку місцевого населення і організувати ефек-
ського табору була організована так звана "Українська рота". Для полонених це був чи не єдиний шанс вирватися з концтабору. На Роменщині фашистам допомагав каральний загін Батюти, на Глухівщині і Кролевеччині - "Українські козаки", під Харковом і Сталінградом воювала створена фашистами дивізія "Суми". Проводився набір до так званої Української добровольчої армії, частини якої були розквартировані в Білопіллі і Ромнах (б, с, 103). Окремі чоловіки служили в німецькій армії. Слід сказати, що переважна частина населення і навіть українські органи управління негативно ставилися до тих, хто служив окупантам і особливо до тих, хто перебував в частинах вермахту. Про це свідчать зокрема "Постанова про українських відпускників", ухвалена фельдкомендатурою 753 (Охтирка) 18 червня 1943 року. В ній говорилося : «Надійшло донесення про те, що українські добровільці, що служать в німецьких частинах, прибуваючи до рідної місцевості, терплять погане ставлення особливо з боку місцевих властей, залишаючись без будьякої підтримки. Не має турботи про добровільця, що перебуває в німецькій армії. Місцеві мешканці, родичі і громадські господарства повинні підтримувати їх. Якщо ж навпаки, з'явиться факт поганого ставлення до відпускників, тоді райкерівники, бургомистри будуть притягнені до відповідальності і оштрафовані» (VIII).
валися досягти успіху в своїй політиці.
2. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ. ТЕРОР. ВИВЕЗЕННЯ ЛЮДЕЙ ДО НІМЕЧЧИНИ
тивну експлуатацію економічного і людського потенціалу області. Здійснити це, на думку верховодів рейху, можна лише єдиним методом - залякуванням населення і карами. У директиві верховного головного командування збройних сил Німеччини "Продовження воєнних операцій на Сході" від 19 липня 1941 р. говорилось, що всякий опір може бути подоланий "не шляхом юридичного покарання винуватців, а тим, що окупаційні власті вселятимуть той страх, який єдиний здатний відбити у населення будь-яке бажання чинити опір". В наказі "Пітьма і туман" (7 грудня 1941р.) ця ідея конкретизувалася таким чином: "Фюрер вважає, що для таких злочинів покарання позбавленням волі і, в тому числі, довічною каторгою, розцінювалося б як ознака слабості. Дійове і послідовне залякування може бути досягнуте тільки смертними карами..." (7, с. 29, 68). Саме таку міру покарання і передбачали численні накази військових комендантів, видані уже в початковий період окупації області. За участь у партизанському русі, в підпільній діяльності, за підтримку партизанів і підпільників, за надання притулку немісцевій людині - шибениця, за переховування зброї, залишення без спеціального дозволу або перепустки місця проживання, пошкодження поштово-телеграфного і телефонного зв'язку, за уникання реєстрації - розстріл. За спробу пошкодити дорогу