Issuu on Google+

64 З

ВІД

ДО ШІСТДЕСЯТИРІЧЧЯ ВИЗВОЛЕННЯ СУМЩИНИ НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ Б. Л. Корогод, Г. І. Корогод, М. І. Логвиненко

СУМСЬКА ОБЛАСТЬ У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ 1

ВІЙНИ

вкд

Бї

ЕКА філії Нзж|!-;:^ьного універсигетуБьугрішніх

сп

Ш. Р. І.

»

М. І ^ V '

Суми ВАТ «Сумська обласна друкарня» Видавництво «Козацький вал» 2003


ЗМІСТ

ББК 63.3 (4Укр - 4Сум) 722 К68

4

ВСТУП

Рекомендовано до друку Вченою радою Сумської філії НУВС

РОЗДІЛ

І. Сумська область на початку Великої

Вітчизняної війни

7

1. Участь сумчан у перших боях із фашистськими Рецензенти: кандидат історичних наук, доцент М.Ф. Яременко

агресорами

7

2. Організаційні заходи місцевих органів влади

кандидат історичних наук,

по допомозі Червоній Армії і налагодженню життя

доцент В. А. Клименко

населення в умовах воєнного часу

Ю

3. Перебудова народного господарства на воєнний лад. 16 4. Евакуація матеріальних і духовних цінностей

22

РОЗДІЛ II. Оборонні бої на території області в 1941р. . . 31 РОЗДІЛ НІ. Німецько-фашистський окупаційний режим. 52 К 68 Корогод Б.Л., Корогод Г.І, Логвиненко М.І. Сумська область у роки Великої Вітчизняної війни. - Суми: ВАТ «СОД» видавництво «Козацький вал», 2003. - 178 с.

1. Територіально-адміністративний устрій

52

2. Методи управління. Терор. Вивезення людей до Німеччини

63

3. Експлуатація економічних ресурсів області.

I5ВN 966-589-607-5

Спроба проведення земельної реформи

84

4. Політика окупаційних властей у сфері духовного Нарис присвячений одному з пайгероїчніших і найтрагічніших періодів історії Сумщини. В ньому показано економічне і культурне становище області напередодні Великої Вітчизняної війни, самовіддану боротьбу Червоної Армії і населення області під час оборонних боїв 1941р., фашистський окупаційний режим, героїчний опір окупантам і визволення області від загарбників. Автори використали архівні матеріали, які довгий час були недоступні для дослідників. ББК 63.3 (4Укр - 4Сум) 722 0503020900- 121 - без об'яви К 2003

І5ВМ 966-589-607-5

життя. Намагання української інтелігенції зміцнити позиції національної культури РОЗДІЛ IV. Боротьба проти німецько-фашистських загарбників на території області в період тимчасової окупації

115

1. Організація і перші кроки партизанського руху . . . . 116 2. Піднесення партизанського руху в 1942-1943рр.

. . .130

3. Партійно-радянське і комсомольське підпілля

148

4. Діяльність осередків ОУН

155

РОЗДІЛ © Корогод Б. Л., Корогод Г. І., Логвинепко М. І., 2003. © ВАТ "СОД", видавництво "Козацький вал", 2003.

97

V. Звільнення території Сумської області

від німецько-фашистських окупантів

160

ВИСНОВКИ

170

ДЖЕРЕЛА

173'

ТА ЛІТЕРА ТУРА


ВСТУП

тис. голів великої рогатої худоби, 166 тис. свиней,

Сумська область створена в січні 1939 р. Вона мала територію 24,2 тис. кв. км і населення тис. чоловік. В адміністративному

1706,7

відношенні об-

140,7 тис. овець. У Лебединському

держплемрозплід-

нику було вирощено групу високоцгнної худоби лебединських швіців,

що мало велике значення для по-

ласть ділилася на 31 район, які були передані їй від

ліпшення продуктивних якостей худоби у багатьох

Харківщини

районах країни.

Грунський,

(Білопільський,

Великописарівський,

Краснопільський,

Лебединський, Миро-

пільський, Охтирський, Сумський,

Тростянецький,

Система охорони здоров'я

мала 128 лікарень

(5,3 тис. ліжок), 164 поліклініки, 436 амбулаторій

Улянівський, Хотінський і Штепівський), Чернігів-

фельдшерське-акушерських

щини (Буринський, Глинський, Глухівський,

Дубов'я-

11 будинків відпочинку та інших медичних установ,

Недригайлів-

в яких працювали 728 лікарів і понад 3,8 тис. фельд-

зівський, Конотопський, Кролевецький, ський, Путивльський,

Роменський,

Середино-Будсь-

кий, Смілівський, Талалаївський, Хільчицький, Червоний, Шалигінський, Шосткинський,

Ямпільський)

та Полтавщини (Липоводолинський і Синівський).

пунктів, 8

і

санаторіїв,

шерів та медичних сестер. Досить розгалуженою була мережа учбових закладів і культурно-освітніх

установ. Напередодні

війни в області працювали 1209 загальноосвітніх шкіл,

Напередодні Великої Вітчизняної війни на Сум-

в т. ч. 1081 сільська, 34 технікуми і училища, Сум-

щині вже склався досить могутній народногоспо-

ський педагогічний, Глухівський, Конотопський і Ле-

дарський комплекс. Він включав 511 великих проми-

бединський учительські, Шосткинський

слових підприємств, серед яких були завод ім. Фрун-

нологічний і Глухівський

зе в Сумах, "Червоний металіст" в Конотопі, ливар-

ститути. В 1940/1941 навчальному році в загально-

но-механічний в Охтирці, механічний у Свесі, фаб-

освітніх школах навчалося 276,6 тис. учнів, у техні-

рика кіноплівки в Шостці, та ін. Всього на терито-

кумах і училищах — 8900, в інститутах — понад 2,8

рії області в 1940 р. нараховувалося

тис. студентів.

8946 великих і

малих підприємств, на яких було зайнято 140 тис.

У Глухові

хіміко-тех-

сільськогосподарський ін-

діяв всесоюзний науково-дослідний

інститут луб'яних культур, у Сумах - сільського-

робітників і службовців. На селі діяли 1610 колгоспів, 22 радгоспи, 57 МТС, які мали в своєму розпорядженні 4702

трактори,

сподарська дослідна станція. В області нараховувалося

2897 масових бібліо-

1148 комбайнів та іншу техніку. 70% всієї посівної

тек із книжковим фондом майже 1 мли. екземпля-

площі займали зернові, провідними технічними куль-

рів, біля 1300 будинків культури і клубів, 247 кіно-

турами були цукровий буряк,

театрів і кіноустановок, 5 краєзнавчих (Суми, Пу-

конопля, соняшник,

тивль, Ромни, Глухів, Конотоп) і два художніх (Суми,

тютюн. У колгоспах і радгоспах нараховувалося

183,4

Лебедин) музея. Діяли обласний

музично-драматич-


ний театр

ім. М. С. Щепкіна, обласна

Сумський

російський, Роменський і

українські

пересувні

Охтирський

робітничо-селянські театри.

Поступово зростав матеріальний добробут людей.

Напад фашистської

Німеччини

на

Радянський

Союз відкрив новий період у житті нашого народу, період горя і сліз, непоправних людських втрат, руйнування матеріальних

РОЗДІЛ І.

філармонія,

і духовних цінностей, ство-

рених ціною багатолітньої важкої праці. В той же

СУМСЬКА ОБЛАСТЬ НА ПОЧАТКУ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1. УЧАСТЬ СУМЧАЯ У ПЕРШИХ ІЗ ФАШИСТСЬКИМИ

БОЯХ

АГРЕСОРАМИ

22 червня 1941 р. фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна війна. На базі Київського і Одеського військових округів в Україні були створені Південно-Західний та Південний фронти. Вони мали 80 дивізій. Проти них діяли 57 дивізій і 13 кор-

час це був період масового героїзму і самопожертви

пусів групи армії "Південь". Україна зразу ж стала од-

в боротьбі

ним з головних театрів військових дій.

з загарбниками, період торжества і пе-

ремог.

На той час у лавах Червоної Армії перебувало 207

У пропонованому нарисі робиться спроба хоча б

тис. вихідців із Сумської області. Значна частина з них

у загальних рисах показати, як все це відбувалося на

вже з перших днів війни стала учасниками запеклих боїв;

території Сумської області. При його написанні ви-

проявляючи мужність і відданість батьківщині.

користано

архівний матеріал,

опубліковані

доку-

менти, а також дослідження істориків і краєзнав-

М.Ф.Дьяков з Охтирки і І.Д.Панарін з Путивля захищали Брестську фортецю. На одній з прикордонних застав служив М.Д.Синокоп.

ців.

Автори сподіваються, що їхня праця ще раз нагадає людям, особливо молодим, про те, які нечувані випробування

випали на долю старішого покоління, і

що саме йому всі ми завдячуємо фашистського рабства.

визволенням від

Застава потрапила в скрутне становище. Збереглася посмертна записка мужнього прикордонника. В ній говориться: "Пом. нач. заставьі мл. лейтенант Синокоп Николай Данилович. Сумская область, Роменский район, село Бобрик. Погибну за родину, но живьім врагу не здамся. 22.6.41"(21, с.21 - 22). 24 червня 1941р. командир екіпажу бомбардувальника, уродженець с. Обтове Кролевецького району, капітан Г.А. Храпай одержав наказ зруйнувати переправу на річці Щарі, що на Львівщині. Літак прорвався через загороджувальний вогонь, але був підбитий і загорівся. Тоді Г.А. Храпай спрямував палаючий бомбардувальник на центр мосту. Останніми його словами, посланими в ефір, були: "Помираємо за Батьківщину". Це був перший таран


по наземних цілях у період Великої Вітчизняної війни. Екіпаж капітана М.Гастелло здійснив такий же подвиг 26 червня 1941р. У вересні 1941р. подвиг Г.А.Храпая повторили

майже весь загін загинув. Загинув і І. М. Середа. Подвиг командира і його воїнів став відомим тільки через 25 років. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року І. М. Середа був удостоєний звання Героя Ра-

А.І.Клочко з Ямполя і В.П.Яковенко з с. Білиця Ямпільського району (21, с.383). На початку війни Герой Радянського Союзу, уро-

дянського Союзу. Уже на двадцять другому дні війни командування

дженець с. Річки Білопільського району підполковник С.П.Супрун одержав наказ сформувати винищувальний

шого лейтенанта з с. Мала Рибиця Краснопільського району С. Г. Рідного на присвоєння звання Героя Радянсько-

авіаційний полк особливого призначення. ЗО червня 1941р. в листі до батьків він писав: "Сегодня улетаю на фронт

го Союзу. В наградному листі говорилося: "В бою беспримерно храбрьій. Перехватив бомбардировщик врага, ни-

защищать свою родину, свой народ. Подобрал себе замечательньїх летчиков - орлов. Приложу все свои сильї, чтобьі доказать фашистской сволочи, на что способньї советские летчики" (21,с.ЗО).

когда не отпускает его до полного уничтожения. Примерьі: 10 июля "Юнкере - 88", 11 июля - "Хейнкель - 111", зкипаж взят в плен. 12 июля в паре с другим летчиком перехватил й уничтожил два "Юнкерса". За период с 1 по

Полк діяв на Західному фронті в небі Білорусії. 4 липня 1941р. С.П.Супрун вступив у нерівний бій з шіс-

12 июля самолет Ридного триждьі бьіл подбит. Он совершал вьшужденньїе посадки вне азродрома, но машину

тьма фашистськими винищувачами. Один літак ворога був збитий, але його Міг-3 теж загорівся і впав недалеко від

на вьшолнение боевьіх заданий". Указом Президії Вер-

с. Монастирі Толочинського району Вітебської області. С.П. Супрун загинув. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1941р. йому першому за час Великої Вітчизняної війни було присвоєне звання двічі Героя Радянського Союзу.

126-го винищувального авіаційного полку висунуло молод-

сохранил. С двадцатью пробоинами на ней продолжал летать ховної Ради СРСР від 9 серпня 1941р. С. Г. Рідному було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. 9 лютого 1942р. старший лейтенант С. Г. Рідний загинув. На той час він здійснив біля 100 бойових вильотів, провів 60 повітряних

Уродженець села Велика Писарівка капітан І.М. Се-

боїв і збив 21 ворожий літак (4, с. 396-400). 20 листопада 1941р. звання Героя Радянського Союзу

реда на початку війни служив комендантом 1-ї дільниці 94-го прикордонного загону на західних рубежах країни. Під натиском ворога прикордонники з важкими боями змушені були відходити на схід. На території Житомир-

були удостоєні Г. А. Коцеба із с. Обложки Глухівського району і О. П. Кириченко із с. Локня Сумського району. Г. А. Коцеба був командиром ланки 44-ї винищувальної авіаційної дивізії. Воював на Південно-Західному

ської області загін І. М. Середи отримав наказ закріпи-

фронті і відзначився в боях у районі Києва. Тільки з 6 по 22 вересня його ланка зробила 40 бойових вильотів, завда-

тись біля станції Попельня, затримати наступ німців і дати можливість основним силам прикордонників зайняти нові рубежі. 14 липня на позиції загону посунули німецькі танки, бронетранспортери і мотопіхота. Почався нерівний бій. На добу наступ німців був зупинений, але

вала удари військам і аеродромам ворога. Після оборонних боїв у районі Києва брав участь у повітряних сутичках з ворогом на Харківському напрямі (4, с. 238-239). О. П. Кириченко воював на Південно-Західному фронті,


був старшим політруком 982-го стрілецького полку 275-ї стрілецької дивізії. 7 вересня 1941р. в районі с. Кам'янка на Харківщині ворог згубним вогнем притиснув бійців до землі. Тоді старший політрук піднявся у весь зріст і з вигуком: "За Батьківщину, вперед!" кинувся на фашистів. За ним піднялася і вся рота. Ворог був відкинутий. 25 вересня під час бою біля с. Перша Педашка Харківської області одна з рот залишилася без командира. Його місце зайняв О. П. Кириченко і під вогнем ворога повів роту вперед. У цьому бою він загинув (4, с. 215-216). Серед сумчан, які з перших днів війни заступили ворогові шлях на рідну землю, були Герої Радянського Союзу С. П. Комендант з с. Тимофіївка Краснопільського району, О. Ф. Кшенський з м. Шостки, -Єг'ТГ~Суяру-н з с. Річки Білопольського району, Д. І. Турбін з м. Сум, М. С. Угрюмов з Путивля, кавалери орденів Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки та ін. Свої звання і нагороди вони одержали за участь у подіях в Іспанії, Китаї, на озері Хасан, річці Халгін-Гол, у Фінляндії. Набутий ними бойовий досвід став у нагоді в боротьбі з фашистами. 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ПО ДОПОМОЗІ ЧЕРВОНІЙ АРМІЇ І НАЛАГОДЖЕННЮ В УМОВАХ

ЖИТТЯ ВОЄННОГО

НАСЕЛЕННЯ ЧАСУ

Віроломний напад фашистських агресорів на нашу країну викликав гнів і глибоке обурення трудящих області. В містах і селах, на промислових підприємствах, у колгоспах, радгоспах, МТС, установах і учбових закладах відбулися багатолюдні мітинги, на яких робітники, колгоспники, службовці та інтелігенція висловлювали непохитну рішучість стати на захист Батьківщини, своєю самовідданою працею забезпечити міцний тил і створювати умови для перемоги над ворогом.

До воєнкоматів, партійних і комсомольських комітетів почали поступати заяви від людей різного віку і статі з проханням послати їх на фронт. Кадровий машиніст залізничного депо станції Білопілля Г. Литвинов у своїй заяві писав: "Я був учасником громадянської війни. Мій бронепоїзд нещадно громив білих, і зараз я почуваю ще більше сили і енергії, щоб на своєму бронепоїзді громити підлих бандитів (21, с. 20). Особливо наполегливо рвалася на фронт молодь. Уже 22 червня 1941р. в Лебединському районі від юнаків і дівчат поступило 300 заяв, а всього по області в перші дні війни таких заяв нараховувалося 1847 (21, с. 43). Багато з них були опубліковані в газетах. 24 червня 1941р. орган Путивльського РК КП(б)У і районної Ради депутатів трудящих газета "Ленинский путь" надрукувала звернення молодих медсестер до своїх колег. У ньому говорилося: "МьІ закончили Путивльскую школу медсестер, а затем работали в райбольнице й поликлинике... По зову партии й правительства мьі уходим на фронт. Любое задание командования мьі будем беспрекословно вьшолнять. Нашим бойцам, мужественно сражавшимся против фашистских извергов, мьі всегда окажем первую медицинскую помощь. В нужньїй момент мьі станем плечом к плечу с бойцами й меткой пулей будем косить обнаглевших фашистских захватчиков. Призиваєм наших подруг - медицинских сестер, оставшихся в тьілу, еще дружнеє работать й еще больше крепить оборону нашей любимой РодиньІ. Медсестри Г. Анохина, Е. Панарина, О. Базьіма, К. Голубкова" (21, с. 24). В області розгорнулася широка робота по підготовці молодих медсестер. На кінець липня 1941р. працювала 31 група, в якій навчалось 980 чол., і 18 санітарних дружин із 555 учнів (21, с. 46). Одночасно підбиралися юнаки


і дівчата для роботи в шпиталях бібліотекарями, інструкторами лікувальної фізкультури і т. п. Сумський міськком комсомолу підготував 150 чол., Конотопський - 100 (21.С.47). У перші тижні війни до Червоної Армії влилося 7,8 тис. членів і кандидатів у члени партії, що складало 40% складу партійної організації області. В липні 1941р. в ряди діючої армії був направлений і перший секретар Сумського обкому КП(б)У Т. К. Черепін. Він став членом Військової ради 18-ї армії. 8 жовтня 1941р. біля с. Вершина Куйбишевського району Запорізької області Т. К. Черепін загинув. Похований там же в братській могилі. На фронт пішли і 35 тис. членів ВЛКСМ - майже половина обласної комсомольської організації. В серпні 1941р. в основному із сумчан була сформована 293-я стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора П. Ф. Лагутіна (комісар - полковий комісар А. М. Богданов, начальник штабу - Є. С. Полозов). Пізніше вона була переформована в 66-у гвардійську стрілецьку дивізію. На Сумщині формувався загін особливого призначення Харківського військового округу. До нього ввійшли Сумське артилерійське училище ім. М. В. Фрунзе, Харківське артилерійське протитанкове училище, яке з квітня 1941р. перебувало в Сумах, Харківське піхотне училище, Харківський саперний батальйон, Сумський комуністичний батальйон і Сумський напівескадрон кіннотників. Командиром загону став начальник Харківського протитанкового училища генерал-майор артилерії О. С. Чеснов, комісаром - полковий комісар М. Ф. Мангушев. Формування загону закінчилося в районі ст. Ворожба, а на початку вересня він вступив у бій. З листопада 1941р. загін був розформований, а особовий склад повернувся до своїх училищ (21, с. 384). З кінця червня 1941р. за ініціативою ленінградців для боротьби з агресорами почали створюватися народні

ополчення. 4 липня 1941р. на двадцятитисячному мітингу в Сумах перший секретар обкому КП(б)У Т. К. Черепін закликав громадян області, здатних носити зброю, записуватися до ополчення. І вже через деякий час місцева преса почала повідомляти про бажання людей різного віку стати ополченцями. В результаті на 5 серпня 1941р. в області було сформовано 18 полків і 43 батальйони, в яких нараховувалося 103 814 бійців (21. с. 54). Загони ополчення використовувалися для бойових дій і комплектування та поповнення кадрових військових частин. Тому одним із головних їх завдань було вивчення військової справи. Народні ополченці були забезпечені зброєю, наочними посібниками. Заняття проводили переважно командири запасу. Особлива увага приділялася військовій підготовці молоді. На кінець липня в загонах народного ополчення військовою справою оволодівали в Недригайлівському районі понад 1000 юнаків і дівчат, в Охтирському — до 3000, в м. Конотопі - 2500 і т. д. Всього на той час в області військову справу вивчали понад 60 тис. молодих людей (21, с. 46-47). 24 червня 1941р. РНК СРСР прийняла постанову про створення в прифронтовій смузі винищувальних батальйонів. Вони формувались з добровольців і призначалися для охорони промислових, стратегічних та інших об'єктів у тилу радянських військ, для боротьби зі шпигунськодиверсійними та десантними групами ворога. На Сумщині винищувальні батальйони створювалися в багатьох містах і селах. На 19 липня 1941р. їх нараховувалося 32. Вони мали в загальній кількості 6000 бійців, 73 кулемети, 255 гвинтівок, 100 гранат і 2244614 патронів (21, с. 43). їм допомагали численні групи сприяння. Були випадки, коли робітники, колгоспники та ін. затримували підозрілих осіб, які потім виявлялися диверсантами, десантниками, шпигунами.


Вже з перших днів війни фашистська авіація бомбардувала українські міста і села. Не виключалася можливість застосування газів. Тому місцеві органи влади розгорнули велику роботу по налагодженню протиповітряної (ППО) і протиповітряної хімічної (ППХО) оборони. Начальники місцевої п р о т и п о в і т р я н о ї оборони (МГТПО) видали накази, які зобов'язували населення, керівників підприємств, організацій і установ здійснити такі заходи: провести повне затемнення житлових будинків, установ, промислових і торговельних підприємств, колгоспів, МТС і т.п., підготувати населення, підприємства і організації до протиповітряної оборони. По кожному підприємству, установі, колгоспу, радгоспу, МТС виділити відповідальних чергових МППО. Скрізь створити пости спостереження МППО і групи самозахисту. На 1 серпня 1941 року по лінії ППХО в області було підготовлено 4706 інструкторів, сформовано 2440 груп самозахисту, 1539 постів спостереження, для захисту населення було пристосовано 10635 підвалів і погребів, споруджено 780 газосхованок і понад 10 тис. різних сховищ (21, с. 56). Вживалися

заходи по зміцненню протипожежної

оборони. 28 червня 1941р. виконком Сумської обласної Ради

полях колгоспів і радгоспів спостережні вишки, забезпечивши цілодобове чергування на них і зв'язок з населеними пунктами. Всі ці заходи сприяли підготовці громадян до діяльності в критичних ситуаціях. Справжнім проявом патріотичного піднесення сумчан став добровільний збір коштів у фонд оборони. Він почався вже на другий день війни. Трудящі міст і сіл здавали свої грошові заощадження, облігації, цінні речі. 15 серпня 1941р. газета "Комуніст" писала: " Щоденно до філії Держбанку надходять внески трудящих Сумської області до фонду оборони на десятки тисяч карбованців готівкою, облігаціями, коштовними речами. Трудящі Шосткинського району внесли 103 тис. крб. готівкою, Охтирського району — 34 тис. крб., Конотопського - 21 тис крб., Лебединського - 22 тис. крб. Від трудящих міста Суми на 11 серпня Держбанк одержав облігацій позик на суму 1 769 крб. і 205 тис. крб. готівкою". За короткий час від жителів області до фонду оборони надійшло грошей і цінностей на суму 13179514 крб., облігацій позик майже на 5 млн. крб. (21, с. 32).

депутатів трудящих прийняв постанову, яка зобов'язува-

Одночасно колгоспники і працівники радгоспів поча-

ла виконкоми міських і районних Рад негайно взяти на

ли здавати до фонду оборони сільськогосподарську про-

облік всі пожежно-технічні засоби, і в Сумах та райцент-

дукцію. Так, артіль ім. Димитрова Сумського району виділила 3900 л. молока, 1200 штук яєць, 3 ц м'яса, артіль

рах встановити порядок взаємодопомоги на випадок пожеж від бомбардувань, повністю укомплектувати пожеж-

"Червоний Жовтень" Миропільського району - 1 5 ц м'яса

ні команди, замінивши тих, хто пішов на фронт, привести

і 12 тис. літрів молока, артіль "Більшовик" Улянівського

в порядок всі вододжерела, водоймища і під'їзди до них, створити протипожежні формування на всіх підприєм-

району — 1 тис. л молока, 2 т ранніх овочів, центнер білого борошна і т.д. Повсюдно колгоспники зобов'язувалися

ствах і організувати їх навчання, в житлових будинках і

щомісячно відраховувати до фонду оборони частину своїх

установах створити групи протипожежного самозахисту, забезпечити їх навчання і чергування. З метою збережен-

трудоднів. Жінки-домогосподарки, дівчата взялися за виготов-

ня врожаю

лення подарунків бійцям. До' них входили кисет з виши-

від можливих пожеж встановити на хлібних


тим написом "Будь хоробрим і відважним", "Слава тобі,

воєнний лад. Машинобудівні, металургійні, хімічні під-

хороброму","Люби свою Батьківщину" і т.п., бритва, мило, одеколон, носові хустки і т.д. Тільки з Сум на початку

приємства, такі як Сумський завод ім. Фрунзе, Конотоп-

серпня 1941р. на фронт було відправлено 2000 таких подарунків.

воний металіст", Охтирські труболиварний і ливарно-ме-

Безцінну допомогу Червоній Армії надавали донори.

плівки та інші перейшли на виробництво бойової техніки,

В той час газета "Комуніст" повідомляла, що на Сумську станцію переливання крові щоденно надходять сотні заяв

зброї, боєприпасів і військового спорядження. Підприєм-

від громадян з пропозицією взяти їхню кров. Кров сумчан зберегла життя сотням поранених бійців і командирів.

тєві фабрики, деревообробні та цукрові заводи і ін. одер-

Не відставали від загальнонародної справи і діти. При Сумському палаці піонерів працював військовий гурток, в якому підлітки вивчали протигаз, навчалися стріляти з гвинтівки, кидати гранати. Кружківці створили З культбригади, які виступали в шпиталях. Однією з форм патріотичної діяльності піонерів і школярів були так звані тимурівські команди. Вони брали під свій захист і турботу сім'ї і квартири червоноармійців, допомагали їх дружинам по господарству, наглядали за малолітніми дітьми і т.п. За неповними даними в середині липня 1941р. в області діяло 346 таких команд (21. с. 46). З наближенням ворога до території області все населення вийшло на будівництво оборонних рубежів. Копали протитанкові рови, зводили доти, гарматні і кулеметні

ські паровозовагоноремонтний і електромеханічний "Черханічний, Свіський насосний, Шосткинська фабрика кіно-

ства легкої і харчової промисловості — текстильні та взутжали замовлення для потреб фронту. Вони виготовляли одяг, взуття, продукти, дерев'яні частини для саперних інструментів та конструкцій та ін. Таким чином промисловість Сумщини включилась в обслуговування армії і фронту. Мобілізація значної кількості робітників, інженерно-технічних працівників, службовців загострила пробле^ му робочої сили на підприємствах. Місця мобілізованих * стали займати робітники-пенсіонери, учні старших класів, технікумів, ремісничих і фабрично-заводських

учи-

лищ, студенти, жінки-домогосподарки. Так, на виробництво було направлено 714 студентів вузів і технікумів області. Крім того по лінії комсомолу на оборонні підприємства було підібрано понад 700 молодих людей (21, с. 45).

гнізда. Нерідко роботи велися під артилерійським обстрілом і бомбами ворога. Такі оборонні укріплення були ство-

^Значну кількість працюючих треба було перекваліфіку-

рені в Шосткинському, Кролевецькому, Конотопському, Путивльському, Шалигінському, Білопільському, Улянів-

чих спеціальностей. У цій справі велику роль відіграли

ському, Хотінському, Миропільському районах області.

Нестача робочих рук певною мірою компенсувалася трудовим піднесенням, підвищенням продуктивності пра-

На спорудженні їх працювало понад 60 тис. чоловік.

вати, а для новоприбулих організувати вивчення робітнипенсіонери, майстри, кадрові робітники.

ці. Серед робітників і робітниць поширився рух за оволо-

3. ПЕРЕБУДОВА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА НА ВОЄННИЙ ЛАД З початком Великої Вітчизняної війни господарство Сумщини, як і всієї країни, почало перебудовуватися на

діння суміжними спеціальностями, за суміщення кількох посад, за багатоверстатне і багатостаночне обслуговування, щоб виконувати роботу і ч з а товаришів, які пішли на фронт, заиЕШ£>£вщцшання планів і виробничих норм. Чи,1 гТШРЧГї 5ивгг-^-1'"— ****-а&Л*>*^ЗІ ІШЯІОУЕКАІ Ї НаІшЬльного університету сьдав


сленні документи донесли до нас приклади самовідданої праці в той період. Кадрові робітники заводу ім. Фрунзе Г. В. Обозна, А. І. Соловйов, Г. Ф. Кириченко виконували норми на 200-300%. Раціоналізатори 1.1. Гібнер, В. І. Єременко та інші внесли цінні пропозиції, які дали економію майже в 500 тис. крб. (15, с. 132). Робітники Роменського залізничного депо Кармазін, Шулешов, Безлуцький виконували по п'ять змінних норм, електрозварник Гудков 7 норм, бригада бурильників нафтопромрозвідки майстра Дементьєва виробляла до восьми норм (19, с. 88). На Роменському машинобудівному заводі майже сто чоловік щоденно перевиконували норму. Токар Костюченко - на 250%, фрезерувальник Ладо - на 290%, слюсар вагоноремонтного пункту станції Ромни Устименко - на 455% і т.д.

Напружено працювали транспортники. Залізничники Конотопського, Ворожбянського, Хутір-Михайлівського вузлів, працівники станцій і депо включилися у всенародну боротьбу з фашизмом. Незважаючи на ворожі нальоти, машиністи водили поїзди з боєзапасами, озброєнням, нафтою, бензином, вугіллям, хлібом, військовими частинами, допомагаючи діючій армії. Вони здійснювали швидкісне формування поїздів, безвідчепний ремонт паровозів і вагонів. Нерідко доводилося працювати під бомбами, ризикуючи життям. Під час одного рейсу смертельно був поранений машиніст Конотопського депо Г. Я. Лошкарьов. Стікаючи кров'ю, він все ж довів ешелон до пункту призначення і помер. Надзвичайно складні завдання постали перед пра-

самовіддану працю робітників і робітниць машинобудів-

цівниками сільського господарства. Треба було в стислі строки зібрати урожай зернових, підготуватися до зби-

ного заводу, плодокомбінату, взуттєвої та меблевої фабрик і інших підприємств м. Ромни.

рання інших культур, розрахуватися з державою по поставках сільськогосподарської продукції. Між тим кол-

Не відставала від досвідчених робітників і молодь.

госпи, радгоспи і МТС особливо гостро відчули наслідки мобілізації. І тут, як і в промисловості, на місце мобілізо-

Районна газета "Прапор жовтня" щодня повідомляла про

Токарі механічного цеху №1 заводу ім. Фрунзе Лущик і Матвієвський щоденно виконували норму на 190-250%, стругальник В. Будков - на 180-190%, станочниці Лущикова, Черних - на 140% (21, с. 45, 52). Машинобудівельні і металообробні підприємства потребували сировини. Тому з самого початку Великої Вітчизняної війни в містах і селах області розгорнулася робота по збору чорних і кольорових металів. Створювалися молодіжні бригади, які займалися цією справою. Так, в Охтирці їх нараховувалось 11. За перший день війни вони зібрали і здали 18 т чорного металу. В Лебединському районі було зібрано 93 т чорного металу і 18 ц кольорового, в Краснопільському - 133 т чорного і 1,7 т кольорового і т.д. Всього за час війни в області було зібрано і здано 1954 т чорного і 14,4 т кольорового металу (21, с. 45).

ТіГ

ваних чоловіків ставали жінки, дівчата і підлітки, вони теж показували зразки самовідданої праці. Так, 13 жінок-трактористок і дві жінки-комбайнерки Синьовського району замінили своїх чоловіків, які пішли на фронт. Трактористки М. Макаренко, Н. Мартиш, Л. Грабко та інші виконували норми на 130-150%. В Штепівському районі сіли за кермо трактора 39 жінок, 20 працювали помічниками комбайнерів. Трактористка А. Васильченко трактором У-2 обробила 174 га, зекономивши 508 кг пального, трактористки Г. Зубко, О. Пигуль, А. Ворожко теж перевиконували норми виробітку і зекономили 1016 кг пального. В колгоспі "Верньїй путь" Г. Приходько і В. Манько замінили своїх чоловіків на посаді завідуючих тваринницькими фермами, а М. Подопригорова стала конюхом.


Трактористка Слобідської МТС Буринського району М. Леоненко денне завдання виконувала на 160-200%. Тракторна жіноча бригада, в якій вона працювала, тримала перше місце в МТС по нормах виробітку на трактор і по економії пального (21, с. 51-52). 17 серпня 1941р. газета "Комуніст" повідомляла, що в Великожовтневій МТС 40 дівчат, ставши трактористками в перші дні війни, значно перевиконують норми виробітку. Такі, як Зимогляд, Шевченко, Комісарова, Грищенко, Роденко і Сидоренко, виконують по дві норми за зміну. Під час збиральної кампанії вони зекономили 10 т пального. Вдвічі перевиконує норми молода трактористка Куценко - на підготовці ґрунту під озимину. В Лебединській МТС жіноча бригада орденоносця Уляни Коротич виробила на трактор 600 га, бригада комуніста Батютенка - 400 га. Бригадир 8-ї бригади комуніст Придатченко підготував 47 дівчат-трактористок. Подібних повідомлень у пресі в той час було багато. На середину липня 1941р. лише по лінії Сумського обкому комсомолу до роботи на тракторах було залучено 1667 жінок, 2157 жінок навчалися на короткострокових курсах трактористок, 1100 - на курсах комбайнерів і 113 - на курсах помічників комбайнерів. У цілому ряді районів план підготовки жінок-трактористок перевиконувався. Велику практичну допомогу колгоспам і радгоспам надавали учні шкіл, студенти вузів і технікумів. На полях працювало 70 700 учнів і понад 2 тис. студентів. Більшість із них не тільки виконували, а й перевиконували виробничі норми. Так, учениця Улянівської школи № 6 Н. Лещенко при збиранні насіння кок-сагизу виконувала норми на 150-160%. В колгоспі "Червоне село" Тростянецького району учні Поломченко, Вовк, Бойко та ін. на збиранні сіна виконували норму на 200%. Студентки Охтирської медич-

ної школи Кожушко, Мірошниченко та ін. на збиранні і перевезенні сіна в колгоспі "Ударник" Тростянецького району виконували норми на 160% і т.д. (21, с. 44). Активно включилися в збиральну кампанію цукровики. На початку липня 1941р. Сумський цукробурякотрест розіслав цукрокомбінатам директиву, якою зобов'язував дирекцію негайно забезпечити заміну мобілізованих трактористів і комбайнерів жінками і чоловіками, що залишилися, так щоб кожний трактор, комбайн, снопов'язалка, жатка, молотарка, могли працювати не менше 20 годин на добу, створити 3-4 бригади з домогосподарок, членів сімей працівників заводів і радгоспів, робітників, не зайнятих на ремонті заводу, і направити їх на збирання врожаю, обладнати комбайни і всі інші збиральні агрегати пристроями для збирання полеглих хлібів, забезпечити кожне відділення радгоспів 50-75 ручними косами і серпами, організувати пильну охорону полів, скирд, токів, зерносховищ, нафтосховищ і т.п. Величезна організаторська робота радянських, партійних і комсомольських органів, наполеглива і самовіддана праця всіх трудящих Сумщини дали свої результати. До наближення фронту на території області вдалося зібрати 97,1% врожаю (21, с. 770). Не чекаючи завершення збирання зернових, колгоспи Штепівського, Лебединського, Синьовського і Сумського районів почали здачу зерна державі зі своїх запасів врожаю 1940 р. На 9 липня 1941 р. колгосп "13-річчя Жовтня" Лебединського району здав 400 т хліба. В Сумському районі хлібоздачу розпочав 21 колгосп. З них артіль "Індустрія" план хлібопоставок 1941 р. виконала на 20%, артіль ім. Т. Г. Шевченка - на 14% і т.д. У наступний період хлібоздачу з запасів урожаю 1940р. розгорнули і колгоспи інших районів. На 1 серпня 1941р. пунктами "Заготзерно" було прийнято 11 754 т, в


тому числі від Лебединського району - 1 258, Штепів-

ній ешелон з обладнанням і людьми. Всього для евакуації

ського - 1 581т. Почав надходити хліб із урожаю 1941 р. (21, с. 38,51).

заводу ім. Фрунзе було задіяно 1800 вагонів. Певне уявлення про те, в яких умовах проводилася евакуація матеріальних цінностей, дає донесення бригад-

4. ЕВАКУАЦІЯ І ДУХОВНИХ

МАТЕРІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ

ного комісара 13-ї армії П.І. Крайнова Головному політичному управлінню Червоної Армії. В ньому говорилось:

Між тим Червона Армія з боями відступала, і над Сумщиною нависла загроза окупації. Треба було евакую-

Ямпольского района Сумской области проводилась в не-

вати до східних районів СРСР обладнання заводів і фаб-

посредственной близости от врага- 1,5-2 км. Несмотря на

рик, техніку МТС, кваліфікованих робітників, художні цінності, племінну худобу і т.п.

близость врага звакуация завода не прекращалась до тех

Спочатку були евакуйовані підприємства, розташовані на лінії Московсько-Київської залізниці. З Конотопу

рудования, 36 вагонов красной меди, 25 вагонов мин, 80-

було вивезене обладнання всіх цехів паровозоремонтного заводу, шляхоремонтного заводу НКШС, електромеха-

чие, вьівезеньї високого качества сталь й чугун. Со станции Хутор-Михайловский звакуация прово-

"Звакуация большого мийного завода на станции Свесса

пор, пока не бьіли вьівезеньї 311 вагонов ценнейшего обо90% отработки, кроме того бьіли звакуированьї все рабо-

нічного заводу "Червоний металіст", взуттєвої і текстиль-

дилась под непрерьівньїми бомбежками вражеской авиа-

ної фабрик, шкірзаводу. З Путивля було евакуйовано обладнання харчових підприємств, із Середино-Буди - під-

ции звакуированньїх об'ьектов. Главньїми обьектами зва-

приємство артілі облпромради "Котломосстрой", із Шостки - обладнання хімічних заводів, із Свеси - обладнання

ское оборудование. Звакуация не прекращалась й в тот

механічного заводу, з Глухова - обладнання коноплезаводу і Всесоюзного науково дослідного інституту коноплеводства. Потім почалася евакуація промислових підприємств міст, розташованих по лінії Південної залізниці: Суми, Охтирка, Ромни. З Сум було вивезене обладнання Червонозоряного рафінадного заводу, заводу "Сельелектро", текстильної і взуттєвої фабрик, біофабрики, частково обладнання цегельних заводів і дрібних підприємств. 21 серпня 1941р. було прийнято рішення про евакуацію заводу ім. Фрунзе. Почався демонтаж заводу, 25 серпня 1941р. перший ешелон з обладнанням, кваліфікованими робітниками та інженерно-технічним персоналом вирушив із Сум. Під Харковом його обстріляли фашистські літаки, але поїзд йшов далі. 29 серпня з Сум вийшов остан-

куации Хутор-Михайловского бьіло зерно, сахар, заводмомент, когда враг вел артиллерийский обстрел до тех пор, пока не бьіли вьівезеньї все 255 вагонов заводского оборудования, 254 вагона сахара, 277 вагонов зерна й 275 вагонов разного звакуационного груза. На станции ХуторМихайловский врагу ничего не осталось, кроме разрушенньіх корпусов завода" (21, с. 62). Підприємства важкої і харчової промисловості Сумщини евакуйовувалися на Волгу, Урал, до Західного Сибіру, Казахстану, Середньої Азії. Прибувши на місце призначення, робітники та інженерно-технічні працівники за допомогою місцевих органів влади докладали всіх зусиль, щоб у найкоротші строки встановити обладнання і почати випускати продукцію для фронту. В перших числах вересня перший ешелон з обладнанням Сумського заводу ім. Фрунзе прибув до Тамбова. —ґ~п~у-.


За допомогою місцевих жителів вагони були розвантажені

В таких умовах робітники та інженерно-технічні

і почався монтаж обладнання. За лічені дні станки, апара-

працівники не тільки працювали, а й знаходили в собі

ти, підйомні механізми механічного, котельного, ливарно-

сили для перевико��ання індивідуальних завдань. Токар

го, модельного і ковальського цехів були встановлені на фундаменти і почали працювати.

Г. Кириченко виготовляв деталі одночасно на чотирьох

Третій механічний цех заводу розташувався в Челя-

випуск продукції у 5 разів. По два станки обслуговували

бінську. Цехи центрифуг, захисних покриттів і товарів

члени фронтових бригад І. Баштового, В. Кипенка,

широкого вжитку - в Кемерово. Насосно-компресорний, частина ливарного, модельного, ковальського та інстру-

М. Ольховика, І. Філіпенка та ін. (22, с. 61-63). Конотопський електромеханічний завод "Червоний

ментального цехів були направлені до Узбекистану і роз-

металіст" був евакуйований до м. Анжеро-Судженськ Но-

ташувалися в м. Чирчик. Через деякий час сюди прибули

восибірської області РРФСР. Там на його базі і на базі

обладнання і робітники з Тамбова. Таким чином основна

Харківського заводу "Свет шахтера"був створений новий

частина заводу ім. Фрунзе влаштувалася в м. Чирчик.

промисловий комплекс "Свет шахтера". Серед перших,

станках. Винайдений ним пристрій дозволив збільшити

Організаторами виробництва стали кадрові праців-

хто відзначився своїми виробничими досягненнями, були

ники заводу І. Баштовий, Г. Федорченко, А. Зайцев, Д. Ко-

конотопці: начальник цеху О. Г. Лачугін, токар Г. Г. Сисой,

валенкб та ін. Були організовані фронтові бригади. Робіт-

майстри Л. В. Пшенична і С. І. Стрілець. Указом Президії

ники провідних професій і інженерно-технічні працівни-

Верховної Ради СРСР від 14 квітня 1942р. "За образцовое

ки були переведені на казарменне становище: лише один

вьшолнение заданий правительства по добьіче угля й про-

раз на тиждень їм надавалась можливість зустрічатись з

изводству боеприпасов" О. Г. Лачугін був нагороджений

сім'єю. Але часто потреби в цьому не було, бо дружина й

орденом Трудового Червоного Прапора. С. І. Стрілець на-

діти робітників теж працювали в цехах, днювали й ночу-

передодні 1 травня 1942р. набагато перевиконав норму

вали на заводі. Умови праці і проживання були надзви-

виробітку, за що одержав поздоровлення від Анжеро-Су-

чайно тяжкими. Заводська багатотиражка в ті дні писала:

дженського міськкому ВКП(б) і міськради депутатів тру-

"Лето. Жара. Недоедание. В столовой меню не вьівешива-

дящих. У ньому говорилося: "Уважаемьій Степан Ильич!

ют. На первое всегда мучньїй суп "затирка". На второе -

Горком ВКП(б) й горисполком поздравляют Вас с

бурачньїе котлетьі. А рабочий день 12-14 часов. Гитлеров-

вьщающимся производственньїм рекордом, установленням

цьі далеко. Но й тут действует сильньїй враг - тропичес-

Вами 27 апреля с.г. Заменив ручной способ клепки узла К-6 механизи-

кая малярия. Истощенньїе люди вьіходят из строя. Похоронили литейщика - участника восстания на броненосце

рованньїм, ВьІ довели вьшолнение технической нормьі до

"Потемкин" П.И. Недбайло, кадрового рабочего М. Ф. Ста-

2648% - зто лучший подарок Международному пролетар-

рикова, инженера М. Ф. Домбровского... А коллектив трудится напряженно, упорно преодолевая трудности, креп-

скому празднику 1 Мая й фронту. Желаем новьіх производственньїх успехов в Вашей

ко стоит на другой линии обороньї. Все больше й больше дает фронту боевой техники".

творческой работе!" В середині серпня 1941р. до Ульяновська прибули


обладнання, робітники і інженерно-технічні працівники

них робітників, 3 службовці і 10 некваліфікованих робіт-

Охтирського ливарно-механічного заводу. Йому передали

ників. Проблему робочої сили треба було вирішувати за

приміщення машино-тракторних

Протягом

рахунок місцевого населення. Було набрано 512 працівни-

місяця були встановлені на фундаменти токарні, стру-

ків, у тому числі 344 жінки, 175 чол. пройшли підготовку

гальні, фрезерні та ін. станки інструментального цеху,

на технологічних курсах, деякі навчались індивідуально.

обладнана кузня на два горни, відремонтовані слюсарні

Все це привело до того, що монтажні роботи на фа-

верстаки, встановлені лещата і т.д. Було також змонтова-

бриці почалися лише в березні 1942р., перша черга виро-

не обладнання цеху №1, механічного і пресувного цехів. У

бництва вступила до ладу у вересні, а до випуску військо-

кінці вересня завод почав працювати. Як і інші трудові колективи Сумщини в евакуації

вої продукції приступили у жовтні. Колектив фабрики працював напружено. На будів-

майстерень.

охтирчани показували зразки самовідданої праці. Револь-

ництві робітники Попуденко, Коваленко, Маранчик, Ки-

верщики Є. Волкова, Р. Макаревич, Т. Лисенко, М. Ман-

сіль, Глазков і ін. виконували норми на 200-400%, 39 пере-

жаренко, токарі В. Марочек, В. Крючкова та багато інших робітників виконували норми на 120-200%. При цьому ба-

довиків виробництва - на 180-360% (21, с. 90-91). Поряд з промисловим обладнанням евакуації підля-

гато з них були "перекваліфікантами" і працювали на

гала і власність колгоспів, радгоспів і МТС, зокрема трак-

нових станках вперше. Кращі наладчики станків І. В. Се-

тори, комбайни, різний сільськогосподарський реманент,

реда і Г. В. Мандич звели простої до мінімуму і навчали

худоба. Евакуація здійснювалась через Курську і Вороне-

робітників самостійно готувати станки до роботи.

зьку області з кінцевим пунктом призначення - Саратов-

Колектив заводу взяв шефство над Большеключищинською і Горющинською МТС Ульяновського району.

ська область. З Сумщини було евакуйовано 54 МТС, в яких нараховувалось 2817 тракторів. Частина тракторів

їм надавалася допомога в ремонті тракторів та виробничо-

була взята для потреб армії, частина залишилась на по-

го обладнання, передавалися деякі матеріали (залізо, дріт,

двір'ях МТС, оскільки мала неполадки і не могла пересу-

соляна кислота, толь), виконувалися їх замовлення і т.п.(21,ст.75-76,78-79,85-86).

ватися своїм ходом. Мали місце і випадки, коли машини взагалі не були евакуйовані через невправність керів-

Шосткинська фабрика кіноплівки була евакуйована до Красноярська. До місця призначення люди й обладнан-

ництва. Найціннішим майном колгоспу "Червона зоря" Ле-

ня прибули 22 листопада 1941р. Але швидко пустити фабрику в дію не вдалося. Виявився цілий ряд труднощів: не

бединського району була племінна ферма великої рогатої худоби. Наприкінці літа 1941р. стадо кількістю 260 голів,

було приміщення, а коли воно було знайдено, то багато

серед яких були 62 корови і телиці, відібрані на ВСГВ

часу пішло на його перебудову та пристосування до по-

1941р., залишило рідне подвір'я і рушило на схід, до Са-

треб виробництва. Обладнання, яке поступило з Шостки, було неповне і некомплектне. Довелося замовляти на мі-

ратовської області. Його супроводжували телятниця М. X. Савченко, зоотехнік С. М. Гайдаш, доярка П. В. Кли-

сцевих підприємствах відсутнє. До Красноярська приїхали 25 інженерно-технічних працівників, 16 кваліфікова-

менко, скотар К. С. Звягольський, Г. О. Кириченко та ін. На території Воронізької області стадо застали дощі, по-


малися заморозки, відчувалася нестача кормів. Довелося зупинитися на зимівлю в одному з колгоспів. Навесні 1942р. худобу погнали далі і зупинилися у Вольському районі Саратовської області. Там їх уже чекали. Ще 16 вересня 1941 р. бюро Вольського міськкому партії прийняло рішення підготувати місце для ферми, житлові приміщення для людей і з метою забезпечення худоби кормами організувати додаткове сінокосіння, силосування, збирання зеленого гілкового корму і т.п. Наркомзем України звернувся до Саратовського облвиконкому з проханням надати допомогу українським тваринникам у справі забезпечення худоби кормами, приміщенням, відповідним наглядом і ветеринарно-технічним обслуговуванням (21, с. 92). Обласні власті уважно поставилися до цього прохання. Ферма з Сумщини була розміщена в дослідному господарстві Вольського агрозоотехнікуму. Створювалися по можливості необхідні умови для її нормальної праці. Питання про стан евакуйованої "худоби в колгоспах і радгоспах області розглядалося на сесіях Саратовської обласної Ради депутатів трудящих. Все це дозволило зберегти племінну худобу з України, яка потім повернулася до рідного краю (3, с. 34-36). Евакуювалися в східні райони області не тільки матеріальні, а й духовні цінності. До Горького були вивезені експонати Сумського художнього музею. 5 вересня 1941р. директор музею О. І. Маршала передала їх на збереження Горьковському художньому музею, що й було оформлено відповідним актом. У грудні 1941-січні 1942р.експонати були відправленні до Новосибірська, де і зберігалися разом зі скарбами Третьяковської галереї. Частина експонатів демонструвалась в експозиціях Новосибірського і Куйбишевського музеїв. Сумський музично-драматичний театр ім. Щепкіна

виїхав до Чкаловської області і працював у містах Бугуруслан і Бузулук, виступав з постановками і концертами у шпиталях. Тільки за період з 1 жовтня 1941р. по 1 травня 1942 р. театр дав 154 спектаклі, на яких побувало 66 857 глядачів. Газета "Чкаловская коммуна" писала, що особливою популярністю користувалися в Бугуруслані такі спектаклі як "Маруся Богуславка", "Запорожець за Дунаєм", " Ой не ходи, Грицю..." Ставили щепкінці і російськомовні п'єси. За спектакль, поставлений по п'єсі К. Симонова "Русские люди" наказом начальника відділу в справах мистецтв Чкаловського облвиконкому від 8 листопада 1942р. колективу театру була оголошена подяка і видана грошова премія. Російському глядачеві стали знайомі такі майстри української сцени, як Д. І. Козачківський, М. О. Донець, 3. І. Олександрова, Я. А. Заріна, Н. Г. Домбровська, О. Г. Тарасенко та ін. Збір з двадцяти спектаклів і концертів, поставлених у вихідні дні, колектив театру передав у фонд оборони. Крім того, 100 тис. крб. щепкінці перерахували на будівництво танкової колони "За Радянську Україну", за що одержали телеграму від Й. В. Сталіна, в якій говорилося: "Прошу передати співробітникам Сумського українського театру ім. Щепкіна, що зібрали 100000крб. на будівництво танкової колони "За Радянську Україну", братський привіт і подяку Червоної Армії" (21, с. 328,379,388). Евакуювалися учбові заклади. Найцінніше обладнання кабінетів і лабораторій Сумського державного педагогічного інституту, його архів було вивезено до м. Оренбурга. На початок вересня 1941р. з Сумської області до м.Куйбишева були евакуйовані ремісничі училища і школи фабрично-заводського навчання загальним контингентом 600 чол. Залишалися лише Тростянецька школа ФЗН і ремісниче училище, яким Південна залізниця не могла на той час виділити необхідні 10 вагонів і 4 платформи


для обладнання. Сумський і Охтирський дитячі будинки знайшли притулок у Самарканді. Населення Сумщини, яке опинилося в евакуації, розміщалося в приволзьких районах РРФСР ( Мордовська АРСР, Чуваська АРСР, Куйбишевська, Саратовська, Ульяновська області), частково на Уралі (Чкаловська і Молотовська області), Казахстані і Середній Азії. На початок 1942р. в Узбекистані (в Ташкентській, Бухарській, Хорезмській областях і Каракалпацькій АРСР) проживало 288 сумчан. Залізничники Конотопського, Ворожбянського, ХутІр-Михайлівського вузлів стали обслуговувати вузли Куйбишевської залізниці: Поворинський, Пензенський. Рузаївський, Сизранський і Куйбишевський; невелика частина працювала на Чкаловській і Ташкентській залізницях.

РОЗДІЛ II. ОБОРОННІ БОЇ НА ТЕРИТОРІЇ ОБЛАСТІ В 1941 р. Протягом червня-липня Сумщина перебувала на досить великій відстані від лінії фронту. Але незабаром ситуація стала мінятись. Подолавши 3 лінії оборони, фашисти 8 серпня 1941 року ввірвались в Голосіївський ліс, наблизившись впритул до Києва. Протягом першої половини серпня по всій лінії Південно-Західного фронту точились бої на підступах до Дніпра. 19 серпня за наказом Ставки Верховного Головнокомандування почалося виведення армій Південно-Західного напряму на лівий берег. На правому березі залишився лише Київський плацдарм, який захищав столицю. 23 серпня ворог форсував Дніпро біля села Окуніново (60 км північніше Києва), 25 серпня - біля Дніпропетровська, а 31 серпня - біля Кременчука і створив плацдарм для дальшого наступу. Військові дії переносились на Лівобережжя. Становище радянських військ ускладнювалось. Фашистські армії групи „Центр" на Московському напрямі просунулися далеко на схід і нависли над їх правим флангом. Ще 19 серпня Г.КЖуков попереджав Ставку Верховного Головнокомандування, що при такій ситуації німецьке командування може зробити спробу вийти в район Чернігів-Конотоп-Прилуки і ударом з тилу розгромити армії Південно-Західного фронту. Щоб цього не сталося, Жуков пропонував зробити в районі Чернігів-КонотопГлухів міцне угруповання, до якого включити до 1000 танків, до 10 стрілецьких дивізій, 3-4 кавалерійські дивізії і 400-500 літаків. Якщо вдатися до більш активного способу протидії небезпечним задумам ворога, то назване угруповання слід терміново зібрати в районі Брянська і завдати противнику удару з флангу. Ставка відповіла, що Жуков має рацію і що у зв'язку з цим створено Брянський фронт і готуються інші заходи (1, с. 299).


Передбачення Г.К.Жукова справдилися. Натрапивши на опір на Московському напрямі, Гітлер наказав тимчасово призупинити наступ на столицю і частину війська групи армій „Центр" розвернути на південь. В результаті 2 польова армія з району Могильова рушила на Чернігів, а 2-а танкова група Гудеріана з-під Стародуба- на Конотоп. Одночасно командування групи армій. „Південь" одержало наказ почати наступ на північ. З Кременчуцького плацдарму у напрямі Хорол- Лубни вирушила 1-а танкова група Клейста. Зустріч Гудеріана і Клейста повинна була завершити оточення армій Південно-Західного фронту і поставити їх на межу катастрофи. Для прикриття району Конотоп - Бахмач, куди рвалися танки Гудеріана, радянське командування вирішило сформувати 40-у армію (до 28 серпня називалась 53-ю). Командуючим її призначено колишнього інспектора піхоти Київського Військового Округу генерал-майора К.П.Подласа, який з перших днів війни був на фронті і мав значний військовий досвід. Штаб армії розташувався в Конотопі. До складу 40-ї армії спочатку ввійшли 135 стрілецька дивізія (ком. генерал-майор Смехотворов), 293-я стрілецька дивізія(ком. генерал-майор Лагутін), 10-а танкова дивізія (ком. генерал-майор Семенченко), 5-а протитанкова бригада і 2-й повітрянодесантний корпус. Згодом армія поповнилася й іншими частинами. Але всі вони були в далеко не блискучому стані: 135-а дивізія вела бої від самого західного кордону і мала великі втрати, комплектування 293-ї дивізії ще не закінчилося, 10-а танкова дивізія мала лише кілька десятків машин, а 2-й повітрянодесантний корпус брав участь у боях за Київ і потребував поповнення. Таким чином, 40-а армія мало нагадувала те міцне угруповання, про яке говорив Жуков (1, с. 300301).

Одночасно Ставка Верховного Головнокомандування передала Брянському фронту ще одну армію і наказала

його командуючому генерал-лейтенанту А.І. Єременку ударити по танковій групі Гудеріана з флангу. В розмові зі Ставкою по прямому проводу 24 серпня Єременко обіцяв Сталіну, що Гудеріан буде розгромлений, але виконати цю обіцянку не зміг. 25 серпня передові частини 2-ї танкової групи переправились через Десну, а наступного дня на території Хільчицького і Шосткинського районів розгорілися бої. Таким чином, Сумщина стала ареною бойових дій. Тепер від того, чи пройде Гудеріан по її території на'південь, значною мірою залежала доля армій Південно-Західного фронту. 26 серпня командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник М.П.Кирпонос наказав 40-й армії обороняти південний берег Десни в районі Шостий, Пироговки, Великого Устья і не допустити прориву мотомеханізованих з'єднань ворога в напрямі до Глухова. Для виконання цього завдання наказано: 1) 293-й стрілецькій дивізії міцно обороняти південно-східний берег Десни на фронті Пирогівка, Жерновка, створити сильний резерв і бути готовою разом з 10-ою танковою дивізією до контрудару в напрямі Глухова; 2) 135-й стрілецькій дивізії обороняти південний берег Десни на фронті Велике Устьє, Ушня; 3)10-й танковій дивізії разом з приєднаною до неї 5-ю протитанковою бригадою на 16.00 27 серпня зосередитися в районі Полошки, Дунаєць, Некрасово, створити ударну маневрову групу з завданням: не допустити введення мотомеханізованих частин ворога в стик Південно-Західного і Брянського фронтів і бути готовими знищити ворога в напрямах Новгород-Сіверський, Глухів, Ворожба (21, с. 58-59). Визначені наказом позиції займалися в складних умовах. Справа в тому, що включені до складу 40-й армії військові з'єднання стягувалися з різних ділянок Південно-Західного фронту, прибували в задані райони неодно-


часно і змушені були зразу ж вступати в бій. На кінець

кие атаки фашистских автоматчиков - ничто не могло

серпня 293-я і 135-а дивізії тримали оборону на території Сумської і Чернігівської областей протягом 125 км від

сломать их. Генерал Подлас двинул на помощь частям Лагутина подоспевшие части 2-го воздушно-десантного корпуса й 10-й танковой дивизии. Й противник бьіл задержан, а на ряде участков даже потеснен"(1, с. ЗОЇ). В цей же час на півночі області вели бої частини 13-ї армії (ком. генерал-майор О. М. Городнянський). 4 вересня 155-а стрілецька дивізія, переправившись через р. Чернь, розгорнула наступ на німецьке угруповання, зосереджене біля с.Нововасилівка Зноб-Новгородського району. Під зустрічним кулеметним і мінометним вогнем, при спробах ворога атакувати частини дивізії, вони на кінець дня підійшли до ст.Зноб. Ворог втратив 12 автомашин, 4 мотоцикли і 2 гармати. Протягом наступного дня успішно діяла авіація, здійснивши 33 літако-вильоти. Було знищено 7 танків, 16 автомашин, склад з боєзапасами. 6 вересня почалися нальоти на розташування противника, потім артпідготовка, в 14.00 пішла в атаку піхота. Ворог не витримав і почав відходити на західний берег Десни. Радянські частини оволоділи с.Нововасилівка. Одночасно фашисти були вибиті і зі ст. Зноб. Нововасилівське угруповання ворога з великими втратами було відкинуто за Десну (21, с. 84-85). Проте цей успіх був тимчасовий, фашисти перейшли в наступ і 10 вересня захопили ЗнобНовгород. Але основні події відбувалися в середній частині області. Фашисти вперто пробивалися на південь. З вересня вони захопили Кролевець, с. Дубовичі, 5 вересня с. Ленінське, Камінь, вийшли на берег Сейму. Частини 40-ї армії, відповідаючи контратаками, відступали. Ставка Верховного Головнокомандування дозволила відвес��и 40-у армію на лівий берег Сейму з тим, щоб прикрити Конотоп і Ворожбу. На початку вересня командуючому 40-ї армії був підпорядкований 3-й повітряно-десантний корпус, на який покладали завдання прикрити Конотопський напрям і міц-

Шостки до Воловиці. На всьому його протязі розгорілися жорстокі бої. Червоній Армії допомагали ополченці і всі місцеві жителі. В ніч на 27 серпня з плацдарму на Десні фашисти атакували радянські позиції під Шосткою. Зав'язавсь бій між танками ворога і бійцями 293-ї дивізії. Захищаючи рідне місто, загинули партизанські розвідники: Л. О. Соломко, Я. В. Омельченко, А. К. Федоренко. Але сили були нерівні. 27 серпня фашисти ввірвалися в Шостку. Того ж дня вони захопили містечко Вороніж і перерізали Московсько-Києвську залізницю. 28 серпня був окупований Ямпіль. Уже в перших боях на території Сумщини радянські воїни показали приклади самовідданності і героїзму. Вони без наказу командування не залишали своїх позицій. Так, 7-а рота 1036 полку 293-ї дивізії повністю загинула в нерівному бою, прикриваючи дорогу і правий фланг свого полку. Поранений молодший лейтенант С.Ф.Єнбулаєв замінив загиблого наводчика гармати і підбив два танки (8, с. 59). Тодішній заступник начальника штабу ПівденноЗахідного фронту І.Х.Баграмян розповідає про перші бої на Сумщині: „К концу августа на 125-километровом фронте от Шостки до Воловина сказались две стрелковьіх дивизии - 293-я й 135-я. Занимали они оборону уже под ударами противника. В особенно тяжелом положений оказалась 293-я: противник, воспользовавшись брешью, образовавшейся в стьіке между 40-й армией й 13 армией Брянского фронта, обошел правий фланг дивизии й нанес удар с востока, в тьіл ее частям. На до отдать должное полковнику П.Ф.Лагутину й его подчиненньїм. Необстрелянньїе бойцьі проявили изумительную стойкость. Ни рейдьі фашистских танков по тьілам дивизии, ни психичес-


но тримати в своїх руках переправи через Сейм. Корпус зайняв оборону по південному березі Сейму на ділянці Таранське - Новосилівка - Мутин - Хижки. З 3 по 16 вересня корпус успішно відбивав спроби фашистів переправитися через Сейм. Так, 6 вересня ворог переправився через річку в районі с.Камінь, але того ж дня був відкинутий з великими втратами на північний берег. 7 вересня в тому ж районі під прикриттям кулеметного і мінометного вогню ворог зробив спробу форсувати Сейм на 22-х човнах, але втративши 16 з них, змушений був повернути назад. Одна бригада корпусу брала участь у ліквідації ворожих частин, яким вдалося переправитися через Сейм на сусідній ділянці фронту зліва. Бійці і командири проявляли героїзм і винахідливість у бою. Так, червоноармієць 212-ї повітряно-десантної бригади 40-ї армії М.Ф.Обухов був посланий в розвідку до села Любитове Конотопського (нині Кролевецького) району. Довідавшись про сили і розташування ворога, Обухов, повертаючись до своєї частини, потрапив в оточення. Фашисти наказали підняти руки і підходити до них. Наблизившись на відстань 15 метрів, боєць кинув гранату і відступив до прикриття. 5 гітлерівців було поранено, 2 - вбито. В ніч з 8 на 9 вересня Обухов з групою бійців підкрався до німецьких танків. 2 машини були спалені пляшками з горючою сумішшю, а їх водії вбиті. За проявлену мужність Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 листопада 1941 р. Обухов М.Ф. був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. В розпорядження 40-ї армії був переданий і загін особливого призначення Харківського округу під командуванням генерал-майора О.С. Чеснова. Загін одержав завдання прикривати напрями Глухів, Путивль, Ворожба. 5 серпня командуючий 40-ю армією генерал-майор К. П. Подлас наказав загону зайняти позиції на рубежах: Передовик, Катеринівка, Соснівка, Червона Слобода, Пе-

тухівка, Стрельники, Литвиновичі, з'єднати Червону Слободу з Петухівкою суцільним протитанковим ровом, замінувати переправи через р. Есмань і р. Клевень і створити команди для знищення мостів при наступі ворога, біля Глухова мати розвідувальний загін. Штаб О.С.Чеснова розташувався в Путивлі. Позиції Загону особливого призначення в районі Литвиновичів підходили до правого флангу оборони 3-го повітряно-десантного корпусу, тому командування вимагало, щоб обидві військові частини діяли в контакті. Таким чином, на початку вересня 1941 р. на території Сумщини склалася система бойових рубежів, які протистояли спробам фашистів прорватись на південь і схід. На півночі області оборонні бої вели оперативна група під командою генерал-майора А.Н.Єрмакова і 13 армія. Опір Червоної армії був настільки сильний, що німецьке командування змушене було посилити 2-гу танкову групу двома моторизованими корпусами, маршовими резервами і бойовою технікою. Одержавши підкріплення, гітлерівці прорвали оборону на Сеймі і з району Мельни 150 танків ринули на Конотоп. 20-30 літаків безперервно бомбардували радянські позиції під містом. Головний удар фашисти завдали з півночі вздовж залізниці. Місто захищали 227-а стрілецька і 10-а танкова дивізії, а також 5-а бригада 3-го повітряно-десантного корпусу. Тодішній командир бригади О.І.Родімцев в книзі спогадів „Твои, Отечество, сьшьі" так змальовував події в Конотопі і самовіддану боротьбу армії і конотопчан: „Ранним утром 9 сентября немцьі возобновили наступление. С семи часов утра й до двенадцати дня авиация немцев непрерьівно бомбила наши новьіе, добротно построенньїе штабньїе блиндажи... Во второй половине дня гитлеровцьі усилили огонь из всех видов оружия. По боевьім порядкам 1-го батальона й не успевшего смениться 4-го артиллерия врага открьіла массированньш огонь. Его авиация стала наносить ударьі по переднему краю зтих батальонов. Над полосой нашей обороньї поднялась непроницаемая черная завеса пьіли.


Город Конотоп, особенно район его железнодорожного узла, село Поповка, хутора Лизогубовский й Таранский пьілали в огне. Там тоже свирепствовали фашистские "асьі"" Армії допомагало населення міста. О.І.Родімцев розповідає, що до нього прийшов загін добровільців. Це були робітники КПВРЗ, „Червоного металіста", залізничників, студенти, вчителі, лікарі, їх зброя була подібна до музейних експонатів, але всі вони горіли бажанням боротися з ворогом. З особливою повагою розповідає О.І.Родімцев про роботу конотопських залізничників "Они трудились, поистине самоотверженно. Несмотря на все попьітки врага нейтрализовать зтот важнеишии железнодорожньїй узел, они пропускали на север зшелон за зшелоном, звакуировали раненьїх, вьівозили оборудование заводов, гасили "зажигалки", исправляли разрушенньїе бомбами пути й снова несли под бомбежкой свою мужественную рабочую вахту. Вот й сейчас оттуда, из багровьіх смерчей пожара, доносились гудки паровозов. Удивительная душевная сила нашего рабочего человека! Даже перед самой смертью он не становится на колени. Нет такой сильї, которая смогла бьі морально подавить его"( 18,с.96,98-99). Бої за Конотоп тривали 4 дні. За цей час фашисти втратили 40 танків і багато солдат і офіцерів. 7 вересня радянські війська змушені були залишити місто. Того ж дня гітлерівці захопили Глухів. Прорив оборони під Конотопом відкрив фашистам шлях на Ромни, Червона армія з боями відступала. Бійці і командири боролися до останнього. Так, на позицію роти 10-го мотострілецького полку 10-ї танкової дивізії наступало 17 фашистських танків і бронетранспортерів. 9 бійців, що залишилися ще в живих, під командою лейтенанта Петрова зустріли їх гранатами і пляшками з горючою сумішшю. Майже всі вони загинули, але їх смерть дорого обійшлася гітлерівцям: 9 ворожих машин було знищено.

Тоді ж у небі над Роменщиною здійснила свій подвиг К.І.Зеленко Старший лейтенант К.І. Зеленко була однією з перших жінок - військових льотчиць. За героїзм, проявлений під час радянсько-фінської війни, вона була нагороджена орденом Червоного прапора. З перших днів Великої Вітчизняної війни перебувала на фронті. Мала 40 бойових вильотів, 12 разів брала участь у повітряних боях. 12 вересня 1941 р. під час розвідувального польоту літак Зеленко був атакований сімома „мессершмітами" В нерівному бою один з „мессершмітів" був збитий. Незабаром закінчилися патрони, поранено штурмана Павлюка. Зеленко наказала штурману залишити літак, а сама втаранила ворожу машину. Це єдиний повітряний таран, здійснений жінкою. Подвиг Зеленко довгий час не був відомий командуванню, при нагороджені її посмертно орденом Леніна в грудні 1941 р. не враховувався. 10 вересня передові частини 3-ї німецької танкової дивізії генерала Моделя з'єдналися з повітряним десантом і захопили Ромни. В місті був лише невеличкий загін 4-го батальйону 233-го полку військ НКВС під командою М.П.Силенка. Бійці зайняли кругову оборону і билися до останнього патрона. Гудеріан писав, що коли він прибув до міста, то проїхати його вулицями можна було лише в броньованій машині (1, с. 317). Того ж дня окупанти захопили Глинськ і пішли далі на південь. В ніч на 15 вересня в районі міста Лохвиця Полтавської області 1-а і 2-а танкові групи ворога з'єдналися і замкнули кільце оточення навколо військ Південно-Західного фронту. В „котлі" опинилися 5-а, 37-а, 26-а, 21-а армії, частина 38-ї армії разом з штабом фронту і командуючим. 18 верес��я М.П.Кирпонос видав наказ про вихід з оточення двома напрямами: на Лохвицю і на Ромни. На території Сумщини була створена спеціальна група під командуванням генерала П.О. Бєлова, у складі 2-го кавалерійського корпусу, посиленого танковими бригадами резерву Ставки. На допомогу групі Бєлова була прислана


і 1-а гвардійська стрілецька дивізія під командою генерал-майора І.М.Русіянова. Завдання групи - ударити по ворогу в районі Ромен, щоб відкрити шлях для відходу оточеним арміям. Кавалеристи і танкісти стрімко атакували Ромни, де знаходився штаб Гудеріана. Гудеріан згадував, що він з верхнього поверху найвищого в той час в Ромнах будинку своїми очима спостерігав за атакуючими, які були від нього на відстані якихось 800 метрів. Нерви генерала не витримали, і він разом зі штабом відбув до Конотопу. Удар на Ромни допоміг командуючому 21-1 армії генерал-лейтенанту В.ІКузнецову вивести з оточення групу солдат і офіцерів. Але головної мети удар не досяг. Ворог мав велику перевагу під Ромнами в живій силі і техніці. До того ж 1-а гвардійська стрілецька дивізія нещодавно одержала поповнення і складалася переважно з необстріляних ще командирів і бійців. Перекинута з інших ділянок фронту, вона зразу ж після вигрузки з ешелону, без перепочинку здійснила 100-кілометровий марш і з ходу вступила в бій. В результаті мала великі втрати. Ворогу вдалося відбити атаки радянських військ. Прорвати кільце оточення не вдалося. 20 вересня понад 1000 командирів і червоноармійців були щільно оточені великими силами ворога в гаю Шумейкове, біля хутора Дрюківщина Сенчанського району Полтавської обл. Три доби всі боролись до останнього патрона і загинули, в тому числі командуючий ПівденноЗахідним фронтом Герой Радянського Союзу М. П. Кирпонос, член військової ради фронту, секретар ЦК КП(б)У М. О. Бурмистренко, начальник штабу В. І.Тупіков і ін. Десятки тисяч командирів і червоноармійців опинилися в полоні. В цей же час на території Сумської області продовжувалися оборонні бої. 293-я стрілецька дивізія займала позиції біля населених пунктів Глушець, Піски, Михай-

лівка, Вікторинівка. 227-а стрілецька дивізія тримала рубіж по лінії Чмилівка-Діброва-Тернівка, піддаючись постійному артилерійському, мінометному, авіаційному обстрілу і відбиваючи атаки танків та піхоти. 6-а повітрянодесантна бригада 3-го повітряно-десантного корпусу утримувала переправи через Сейм в районі Мутин-Камінь, а 212-та повітрянодесантна бригада обороняла рубіж Бочечки-Чмилівка. 15 вересня 3-й повітрянодесантний корпус, ведучи бій в районі с.Бочечки, розгромив штаб 5-го кулеметного батальйону ворога, захопив при цьому велику кількість легкових машин, близько 10 вантажних, до 20 мотоциклів, радіостанцію та інші трофеї. Поразка Червоної армії на Південно-Західному фронті дала можливість німецькому командуванню посилити наступ у південно-східному та східних напрямках. 10 вересня гітлерівці захопили Путивль, а 16 вересня вийшли в район Бурині. Того ж дня 293-а стрілецька дивізія в 16.00 перейшла в наступ, щоб ліквідувати Буринське угруповання ворога, їй на допомогу рушила 5-а повітряно-десантна бригада 3-го повітряно-десантного корпусу в напрямі на Степанівку. Але в районі с.Анютине бригада натрапила на організований опір і змушена була вступити в бій. Повернути Буринь не вдалося. Складалось загрозливе становище на напрямі Ворожба, Білопілля. 20 вересня танкова дивізія ворога разом з мотопіхотним полком прорвали фронт на Білопільському напрямі і кинула в прорив 48 танків з мотопіхотою, з метою захопити Білопілля і Ворожбу. Щоб ліквідувати прорив, командир 5-ї бригади 3-го повітряно-десантного корпусу О. І. Родімцев висунув в район хутора Крижик артилерійський дивізіон. Не встигли артилеристи зайняти позиції, як їх атакували 20 німецьких танків і понад 40 машин мотопіхоти. В бою відзначився наводчик 76 мм гармати єфрейтор О- Цибульов. Будучи поранений в попередніх


боях, він з однією своєю гарматою вступив у бій, знищив

1-го батальйону фашисти кинули в атаку роту піхоти з

З танки, кілька автомашин і тим затримав просування

трьома танками і мінометною батареєю. Полкова артиле-

ворога в тил радянського 21-го важкого артилерійського полку. 20 листопада 1941р. О.І. Цибульову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (8, с. 161).

рія підтримала батальйон, відкривши вогонь прямою наводкою. Був підбитий один танк, знищено 3 гармати, авто-

Самовіддано працювали залізничники. Під час одного з нальотів фашистських літаків на станції Торохтяне загорілося два вагони з боєзапасами. Військовий інженер 2-го рангу Відасов, молодший сержант Земляницін, начальник планового відділу депо станції Білопілля Вальнянський, дільничий ревізор Жилинський, машиніст електростанції Білопілля Бережний, незважаючи на те, що в палаючих вагонах почали рватися снаряди, здійснили розчеплення поїзда, відвели небезпечні вагони в безпечне місце і врятували ешелон (21, с. 74). В результаті боїв 20-21 вересня фашисти впритул підійшли до Білопілля, але взяти місто не змогли. 18 вересня з території Роменщини група німецьких військ у складі танків і мотопіхоти почала наступ на схід у напрямі Липова Долина, Недригайлів, Терни. 40-а та 21-а армії з боями відступали. Захищати Недригайлів і Липову Долину було наказано 4-му Воронезькому стрілецькому полку, сформованому в Воронежі і в середині серпня перекинутому на Сумщину. Полк мав 3045 бійців, командував ним учасник громадянської війни полковник М.С. Войцеховський. Полк зайняв оборону на широкому фронті від Засулля до Липової Долини. Зокрема, 2-й стрілецький батальйон закріпився на ділянці Засулля-Коровинці. Він повинен був безпосередньо захищати Недригайлів. 1-й батальйон розгорнувся по лінії Коровинці-Погожа Криниця, а 3-й зайняв Липову Долину і перекрив дорогу на Лебедин. На ділянці Коровинці - Терни оборону тримали частини 9-ї кавалерійської та 1-ї стрілецької дивізій, 129ї танкової бригади. По всьому фронту закипіли жорстокі бої. На позиції

машину, спостережний пункт ворога. В скрутному становищі опинився 2-й батальйон. Фашисти оточили його в районі с.Коровинці і він з великими втратами пробивався з кільця. Складна ситуація склалася і в Липовій Долині. Фашисти відкрили шалений вогонь по позиціях 3-го батальйону з гармат і мінометів, в атаку пішли танки і піхота, в небі з'явилися літаки. Полковник Войцеховський на броні танка сам повів в атаку 8-у і 9-у роти. Але сили були нерівні. 22 вересня радянські частини залишили Липову Долину. В кінці дня 22 вересня 2-й батальйон відійшов до с.Сакуниха. Сюди ж прибув з оточення 1-й батальйон і приєднався до нього. На світанку 23 вересня розгорівся бій за хутір Шевченків і с.Сакуниху. Того ж дня частини Червоної Армії залишили Недригайлів. В оборонних боях на Недригайлівщині відзначився командир 1-го батальйону В.Петров, командир гармати полкової батареї О.Шерстніков і навідник Є.Веденєв, політруки 7-ї і 9-ї рот О.Гаврилов та В.Кафанов, командир кулеметного взводу Г.Кобяков, командир зв'язку О. Попов, командир відділення саперної роти М. Голиман, рядові Г. Каніщев, М. Анісімов, М. Сухнін та ін. В. Петров і О. Попов були нагороджені орденом Червоного прапора, М. Голиман - орденом Червоної Зірки. Після залишення Недригайлова біля Вільшани зайняв оборону 2-й кавалерійський корпус, а на дільниці Деркачівка - Терни закріпилась 227-а стрілецька дивізія (20, с.81-84). 24 вересня почалися бої з переважаючими силами противника на підступах до с. Нова Слобода Путивльського району. Вони тривали до 4 жовтня і в них загинуло ІС~43~5


майже 20 радянських воїнів. В останньому бою особливо відзначився лейтенант Бариба. Встановивши кулемет в сараї, він шквальним вогнем косив ворога. Гітлерівці підібралися до сараю і підпалили його. Важкопоранений лейтенант продовжував стріляти до останнього подиху і згорів разом з кулеметом. Під час боїв фашисти обстрілювали село, спаливши майже всі колгоспні будівлі і 200 будинків колгоспників (8, с.447). На середину останньої декади вересня значна частина Сумської області була окупована фашистами. 40-ва армія захищала Сумський напрям на фронті Тьоткіно Нові Вирки-Ворожба-Череватівка-Шкуратівка- Прокопчуки - Вороніне - Новопетрівка-Терни-Деркачівка. По цій лінії тримали оборону Зведений загін особливого призначення військ Харківського військового округу під командою генерал-майора О.С.Чеснова, 293-а стрілецька дивізія генерал майора П.ФЛагутіна, 227-а стрілецька дивізія полковника Тер-Гаспаряна, рештки 10-ї танкової дивізії генерал-майора К.О.Семенченка. 27 вересня до Сум прибула із резерву Ставки 1-а гвардійська -мотострілецька дивізія під командою полковника О.І.Лизюкова. Розвантажившись 28 вересня, вона зайняла позицію в районі Улянівка-Чорне-Миколаївка-Вирівська (нині Жовтневе Білопільського району)-Бутовщина. Південні райони області перебували в зоні дії 21-ї армії ( командуючий генерал-полковник Я.Т.Черевиченко), яка прикривала Харківський напрям. Тут головну силу складала кінно-механізована група генерал-лейтенанта О.П.Бєлова, до якої входили 5-а і 9-а кавалерійські дивізії, 1-а гвардійська стрілецька дивізія І.М.Русіянова і 2 танкові бригади. В Охтирці була сформована 295-а стрілецька дивізія і перекинута в район Гадяча, з'єднавши лівий фланг Бєлова з оборонною лінією на території Полтавщини (8, с. 70; 1, с. 367). Позиції 40-ї і 21-ї армії на території Сумщини були

складовою частиною відродженого Південно-Західного фронту. Він починався в районі Тьоткіно, тягнувся через Сумщину, Полтавську область і закінчувався в районі Краснограда Харківської області. Далі оборону тримали війська Південного фронту. Після загибелі М.П.Кирпоноса командуючим Південно-Західним фронтом було призначено маршала С.К.Тимошенка. З кінця вересня до 18 жовтня штаб фронту перебував у Харкові. На півночі Сумщини протягом вересня і до початку жовтня теж продовжувалися бої. Там оборону тримала 13-а армія Брянського фронту. 28 вересня 9-а танкова і 25-а моторизована дивізії Гудеріана, прорвавши фронт на ділянці 5-ї кавалерійської дивізії, ринули по шосе Синівка-Василівка-Штепівка. В с.Василівка знаходився штаб групи О.П.Бєлова і фашистські танки почали в упор розстрілювати штабні машини. Бійці і командири штабу на чолі з Бєловим і начальником штабу полковником М.Д. Грецоцовим зайняли кругову оборону. Втративши 3 танки, фашисти відійшли і почали обстрілювати штаб з відстані. В цей час по шоссе до лінії фронту йшла 1-а танкова бригада полковника А.М.Хасіна. Зачувши канонаду в районі штабу, Хасін поспішив на допомогу. За наказом Бєлова Хасін розвернув свою бригаду і повів в атаку, фашисти рушили назустріч. Зав'язався танковий бій. Хоча ворожих танків було вдвічі більше, ніж радянських, бій закінчився на користь останніх. Фашисти були відкинуті. Але через дві години ворог, одержавши підкріплення, знов пішов у наступ і захопив Штепівку. Прорив до Штепівки міг мати серйозні наслідки, так як гітлерівці виходили в тил 9-ої кавалерійської дивізії, яка тримала оборону на захід від села. Бєлов наказав Хасіну зупинити ворога. Хасін вирішив атакувати ворожу колону, коли вона проходила через Штепівку. Він розраховував відбити село і відкрити шлях для виходу кавалеристам. Безпосереднє виконання завдання було доручено загону танків під


командуванням начальника штабу бригади полковника К. Е. Даєва. Даєв вивів свій загін на пагорб, з якого було видно колону противника і наказав відкрити вогонь. Серед гітлерівців вчинилась паніка. Машини з'їзджали з дороги і розповзалися по полю. Даєв повів свій загін в атаку. Біля с. Миронівщина, на південний захід від Штепівки, фашисти організували оборону і вчинили шалений опір, але, боячись оточення, відійшли до Штепівки, де закріпилися головні сили 25-ї моторизованої німецької дивізії. В цих боях другий ковалерійський корпус з першою танковою бригадою знищили 433-й зенітно-артилерійський полк гітлерівців, понад 120 автомашин з піхотою, придушили своїм вогнем 51 гармату і міномети, взяли багато різного трофейного майна. Цього ж дня з району Штепівки до Миколаївки-Вирівської прорвалося вороже з'єднання у складі: 9 танків, 13 гармат протитанкової оборони і 60 чоловік мотопіхоти. Проти нього була виставлена рота танків 5-ої танкової бригади. Ворога було відкинуто. При цьому він втратив 5 танків. Але з настанням темряви фашисти знов почали наступ, кинувши в бій батальйон піхоти з артилерією і танками.Втративши 4 танки і 10 автоматників, гітлерівці ввірвалися в селище. Підкріплення, надіслане сюди радянським командуванням - мотопіхота б полку і рота танків - прибуло, коли Миколаївка-Вирівська була уже в руках ворога. 29 вересня радянські воїни почали наступ на селище. З допомогою підрозділів 175-го мотострілецького полку, в ніч на ЗО вересня Миколаївка-Вирівська була звільнена (21, с. 70-71; 8, с. 177). Тим часом у районі Штепівки зосередилися досить великі фашистські сили: 9-та і 16-та танкові, 10-та і 25-та моторизовані дивізії групи Гудеріана. Командуючий Південно-Західним фронтом маршал С.К.Тимошенко дав наказ ліквідувати це угруповання. Виконання цього наказу покладалось на 2-й кавалерійський корпус П.О.Бєлова і 1-у гвардійську мотострілецьку дивізію О. І. Лизюкова.

1 жовтня зі сходу і з півночі Штепівку атакували частини 9-ої кавалерійської і 1-ої гвардійської мотострілецької дивізій, а перша танкова бригада пішла в обхід з південного заходу. Фашистам вдалося зупинити гвардійців на підступах до селища. Тоді П.О.Бєлов пустив у хід свій резерв - 5-ту кавалерійську дивізію. Спішившись, кіннотники підтримали гвардійців. Коли бій перемістився на північно-східну і північну околиці селища, з південного заходу ввірвалися танки полковника А.М. Хасіна, а з південного сходу кавалерійський полк майора А. Н. Висоцького. Затиснуті з усіх боків, фашисти почали відступати, залишаючи бойову техніку, машини та інше майно, їх переслідували кавалеристи Бєлова. Протягом кількох днів радянські війська звільнили 20 сіл, захопили 150 гармат, 5 мінометних батарей та ін. На дорогах фашисти залишили понад 1000 вантажівок, 500 мотоциклів, 2000 коней-ваговозів і близько 8000 трупів солдат і офіцерів (1, с. 375). У боях по ліквідації Штепівського угруповання фашистів червоноармійці і командири показали приклади стійкості і героїзму, особливо танкісти 1-ї танкової бригади.

Командир танка молодший лейтенант І.М. Сторожев в бою під Штепівкою 9 разів водив свій танк в атаку, знищив 2 протитанкові батареї, 3 середніх танки, батарею мінометів, до 50 автомашин і кілька десятків солдат і офіцерів. Прорвавшись в тил ворога, він з гармати і кулеметів розстрілював фашистів, від кількох прямих попадань артилерійських снарядів танк загорівся, але Сторожев продовжував бій і спрямував палаючий танк на гармати і піхоту ворога. Командир і його екіпаж загинули. Єфрейтор А.К. Мітін 10 разів водив свій танк в атаку, знищив батарею протитанкової оборони, кілька кулеметів, транспортних машин і десятки солдат. Коли підбитий артилерійськими снарядами танк загорівся, Мітін повів його на ворога і загинув у палаючій машині.


Старший сержант Т.М. Шашло 9 разів водив свій танк в атаку. Кулеметним і гарматним вогнем було знищено батарею мінометів, 1 танк, і біля 40 транспортних машин. Коли підбитий ворожим снарядом танк загорівся, він продовжував вести вогонь і впритул розстріляв гарматну обслугу ворога. Охоплений полум'ям танк загасити не вдалося. Екіпаж залишив його, але опинився в оточенні ворога. В короткій сутичці Шашло убив 5 фашистів з пістолета, а потім з екіпажем приєднався до піхоти, продовжуючи брати участь у бою. Старший механік - водій М.П. Криворотов 7 разів водив танк в атаку, знищив 1 гармату, 2 крупнокаліберних кулемети і мінометну батарею ворога. Коли від прямого попадання артилерійського снаряду танк загорівся, водій не розгубився, відвів його в укриття і загасив. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 листопада 1941р. Т.М.Шашлу і М.П.Криворотову "за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і героїзм" було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (21, с. 73-75). Серйозна поразка гітлерівців на території Сумщини мала великий позитивний моральний вплив на армію і суспільство. ,,Дело под Штеповкой,-пише І.Х. Баграмян,на фоне общей тяжелой обстановки прозвучало особенно громко й доставило нашим бойцам й командирам огромную радость. Возрожденньїй Юго-Западньїй фронт показал, что он может громить врага". Але успішні дії Червоної армії на даній ділянці не внесли рішучих змін в загальну ситуацію на фронті. Вона ускладнювалась. ЗО вересня 1941р. 2-а танкова армія Гудеріана прорвала оборону радянських військ на північ від Глухова. 13-та армія Брянського фронту і група війск генерала

А.Н.Єрмакова боролись героїчно, але зупинити ворога не змогли. 1 жовтня був захоплений

Хутір-Михайлівський,

2 жовтня - Свеса, 10 жовтня — Середино-Буда. Таким чином вся північна частина Сумської області була окупована. Розвиваючи наступ на Москву, ворог просунувся далеко на схід і захопив Орел. Правий фланг ПівденноЗахідного фронту оголився, і в німецького командування з'явилась можливість вдарити по його тилах з півночі. В таких умовах С.К. Тимошенко запросив у Ставки дозволу відвести 40-ву і 21-шу армії на рубіж Суджа-Суми-Охтирка-Котельва-Колонтаїв. Дозвіл було дано і командуючий фронтом наказав здійснити цей маневр потай, за 3 нічних переходи. Але ворог помітив відхід радянських частин і посилив атаки. Основні удари він наносив у стик армій. У важкому становищі опинилася, зокрема, 227-а стрілецька дивізія 40-ої армії. Спочатку вона сама ударила по ворогу і завдала йому значних втрат. Командири полків вважали, що після цього противник не буде їх переслідувати і на деякий час втратили пильність. Але в ніч на 10 жовтня фашисти раптово завдали сильного удару по батальйонах 777-го стрілецького полку. Командир полку втратив управління. Батальйони

відбивалися мужньо, але розрізнено.

Виручили дивізію мужність і винахідливість артилеристів 595-го артилерійського полку. Вони швидко розгорнули гармати і зустріли гітлерівців ураганним вогнем. Це внесло в ряди ворога замішання і дало можливість командиру дивізії привести частини в порядок і організовано відійти. Спокійніше відходила 21-ша армія. Коли фашисти нанесли удар по 1-й гвардійській стрілецькій дивізії, командарм наказав 1-ому танковому корпусу контрата-


кувати їх, а на допомогу 1-й гвардійській стрілецькій ди-

Того ж дня була захоплена Велика Писарівка. Вся об-

візії перекинув 297-му стрілецьку дивізію. Це зупинило

ласть опинилася під владою окупантів.

ворога і дозволило відвести війська на визначений рубіж

Жорстокі бої з фашистськими загарбниками точи-

(1, с. 380-381). В результаті передислокації 40-ої і 21-ої

лись на території Сумщини майже 2 місяці. На цій землі

армій ворог 7 жовтня зайняв Білопілля і Ворожбу, 8 -

з'явилися нові Герої Радянського Союзу, кавалери бойо-

Штепівку, 9 - Миколаївку-Вирівську і Терни, 10 — Межи-

вих орденів. Серед них слід відзначити командирів і кур-

рич і Тростянець. Після жорстокого бою того ж дня фа-

сантів Сумського артилерійського училища ім. М.В.Фрунзе,

шисти ввірвалися в обласний центр. 11 жовтня вони

які у складі Зведеного загону особливого призначення

захопили Лебедин.

захищали Сумську землю, не шкодуючи життя. Орденом

На 12 жовтня 1941 р. 40-ва армія займала рубежі по

Леніна були нагороджені капітан Олійник О.Ф.- началь-

лінії Коренево, Снагость (Курська обл.), Володимирівка

ник штабу дивізіону, курсанти Альтзитцер О.М.- навід-

(Сумський район, Олексіївська сільрада), Писарівка (Сум-

ник (посмертно), Сухоносенко О.С.-навідник (посмертно),

ський район, Хотинська сільрада), Стецьківка, Токарі (Сум-

Тиклін А.Ю.; орденом Червоного Прапора- лейтенант Трей-

ський р-н), Холодове (Тростянецький р-н, Гребениківська

гер О.М. - командир взводу, курсанти: Акімочкін Б.М.-

сільрада). Штаб армії розташувався в Хотіні. Далі на пів-

орудійний номер, Баб'як М.В.- навідник, Богатир І.С. -

день позиції займали частини 21-ої армії. На лівому крилі

командир гармати, Іванов Ф.М.- командир гармати, Разу-

40-ої армії радянські частини стримували противника, який

мов І.М.- кулеметник, Степаненко О.І.-орудійний номер.

рвався у напрямі Боромля - Бєлгород. 227-ма стрілецька

12 командирів і курсантів були нагороджені орденом Чер-

дивізія вела бій з ворогом, який силою до 2-х батальйонів,

воної Зірки, 14 - медаллю „За отвагу".

підтримуваних 8 танками, захопив Верхню Сироватку. З

Бої на території Сумщини стали складовою части-

фашистами вели бій 794 стрілецький полк і збірна група

ною героїчних зусиль Червоної армії зупинити наступ

м. Сум чисельністю до 250 бійців (21, с. 74).

агресора. Досягти цього не вдалося, але в ході цих боїв

Під тиском переважаючих сил ворога війська 40-ої і 21-ої армій, які захищали Сумщину, змушені з боями відходити на схід. 14 жовтня фашисти захопили Охтирку, 15 - Боромлю і Краснопілля, 17- Хотінь і Кириківку. В середині жовтня, продовжуючи вести ар'єргардні бої, на лівий берег Псла в район Миропілля переправилися частини 293-ої стрілецької дивізії. Але втримати Миропілля не вдалося. 19 жовтня фашисти захопили селище. В середині жовтня вороги підійшли до Юнаківки. їх зустрів взвод червоноармійців, яким командував Купцов П.І. Але сили були нерівними і 19 жовтня гітлерівці ввірвалися в село.

фашистські війська знекровлювалися, а радянські набували досвіду ведення сучасної війни. Все це створювало передумови для майбутніх перемог. 15 жовтня 1941 р. Ставка Верховного Головокомандування наказала командуючому Південно,-3ахідним фронтом маршалу С.К.Тимошенку відвести армії на лінію Касторна - Старий Оскол - Новий Оскол- Валуйки —Куп'янськ - Червоний Лиман. Це означало, що війська фронту повинні були відійти на відстань від 80 до 200 км. Театр військових дій віддалявся від Сумщини.


РОЗДІЛ III. НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ 1.

ТЕРИТОРІАЛЬНО-АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ

область, північні райони Вінницької області, південні райони Поліської області з м. Мозир. 3. "Київ" (центр м. Київ), входили Київська і Полтавська області. 4. "Миколаїв" (центр м. Миколаїв): Миколаївська область без західних районів і Кіровоградська область. 5. "Таврія" (центр м. Мелітополь). До нього входили

В таємному циркулярі для німецьких чиновників під назвою "Про політику і управління людьми на Україні" фашисти заявляли: "Ми повинні стати панами тут на Сході...

лівобережні райони Херсонської і Запорізької областей. До цього генерального округу був тимчасовий включений Крим. В майбутньому Крим повинен бути заселений німе-

Люди цього простору... можуть лише підкорятися... Виникають дві різко відмінні одна від одної верстви: перша

цькими колоністами і стати німецькою курортною зоною для відпочинку заслужених нацистів. Гітлер дав завдан-

верства - керуюча. Це ми - німці. Друга - підпорядковані. Це українці. Верства керівників планує, організує, управ-

ня почати будівництво магістралі, по якій можна було б

ляє і наказує. Підпорядковані підкоряються і працюють" (5, с. 144). Щоб ефективніше здійснювати управління багатомільйонним народом, правителі рейху розчленували окуповану Україну на 4 частини. Північна Буковина, Бессарабія, Одеська область і

проїхати за два дні від Гамбурга до Сімферополя. 6. "Дніпропетровськ" (центр м. Дніпропетровськ) Дніпропетровська і частина Запорізької областей. Генеральні округи в свою чергу ділилися на просто округи (крайзгебіти). Територія їх становила 250-400 тис. гектарів з населенням від 150 до 250 тис. чол. Всього на території рейхскомісаріату "Україна" було створено 114

боці Німеччини. Ця територія одержала назву "Трансністрія".

округів, до яких ввійшли 434 райони у довоєнних кордонах. Нижчою ланкою територіально-адміністративної системи були сільські общини в межах довоєнних сільських

Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області під назвою "дистрикт Галичина" відійшли до

Рад (17, с. 91-92) Формування колоніального територіально-адмініст-

так званого генерального губернаторства, створеного з польських земель.

ративного устрою супроводжувалося створенням розгалуженого управлінського апарату. Структура центральної його частини включала 4 головні управління: центральне, політичне, господарське та технічне. Управління ділилися

частина Миколаївської та Вінницької областей були віддані Румунії як плата за її участь у війні проти СРСР на

Основна частина українських земель (12 центральних областей) ввійшла до рейхскомісаріату "Україна". Він ділився на 6 генеральних округів ("генеральбецірки"): 1. "Волинь" з центром у м. Рівне. До нього входили Ровенська, Волинська, Кам'янець-Подільська області, південна частина Брестської та Пінської областей Білорусії. 2. "Житомир" (центр м. Житомир): Житомирська

-

!

^^

на численні відділи: організації виробництва і використання промислової та сільськогосподарської продукції, господарської, робітничої та культурної політики, праці, жіночий, юнацтва, загальної пропаганди, фінансовий, науки та .мистецтва і т.д. Відділи в свою чергу складалися з


підвідділів. Серед них: підвідділ земельної політики, державних маєтків, товариств, ринку, шкільний, вищої школи, пропаганди, радіо, преси, кіно, обслуговування військ та ін. Генеральними округами керували генеральні комісари, а округами — гебітскомісари. При них був управлінський апарат, який структурно майже не відрізнявся від центрального апарату рейхскомісара. Управління великих міст очолювали штадтскомісари, а невеликих — ортскомісари.

1. Шостка (входили Ямпіль, Середино-Буда, Новгоро д-Сіверський); 2. Глухів (Есмань, Шалигіне); 3. Конотоп (Кролевець, Дубов'язівка);___ 4. Ворожба (Путивль, Буринь, Улянівка); 5. Суми (Миропілля, Хотінь, Краснопілля); 6. Ромни (Сміле, Талалаївка, Глинськ, Липова Долина, Недригайлів); 7. Лебедин (Штепівка, Шпилівка); 8. Охтирка (Тростянець, Грунь, Велика

Писа-

-

рівка) (І). Але оскільки воєнні дії протягом 1941-1942 рр. про-

Рейхскомісаром "України" був призначений Е. Кох,

ходили недалеко від території Чернігівської і Сумської областей, то генеральний округ "Чернігів" так і не був

Рейхскомісар та генеральні комісари призначалися особисто Гітлером, гебітс- , штадтс- і ортскомісари рейхсміністром Розенбергом.

відомий в фашистських колах своєю брутальністю і жорстокістю. Свою місію в Україні Кох визначив такими словами: "Ми панівний народ і повинні керувати суворо, але справедливо... Я зможу витиснути з цієї країни все до останньої краплі. Я прибув сюди не для того, щоб роздавати благословення, а щоб допомогти фюреру. Населення мусить працювати, працювати і ще раз працювати. Ми не прийшли сюди, щоб роздавати манну небесну, а щоб створити передумови для перемоги. Ми панівний народ, а це означає, що расове найпростіший німецький робітник біологічно в тисячу раз цінніший, порівняно з тутешнім населенням (7, с. 147; 12, с. 608-609). Ось в таку систему, з її ставленням до українців, з її кінцевими завданнями і потрапила Сумщина після окупації її території німецько-фашистськими військами. Крім названих шести генеральних округів передбачалося створити і сьомий — "Чернігів". До нього мали увійти території Чернігівської і Сумської областей, південна частина Гомельської і Орловської областей. Територія Сумської області мала бути поділена на 8 гебітів з центрами:

створений. Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська і Ворошиловградська області входили в так звану військову зону. Зона військового управління, в свою чергу, ділилася на під зони: 1. Район бойових дій. Ту�� командири військових частин (полків, дивізій, корпусів) здійснювали виконавчу владу, в першу чергу спрямовану на забезпечення продовольством і всім необхідним вермахту, придушення опору і саботажу з боку місцевого населення. 2. Прифронтовий район. Виконавча влада концентрувалася тут в руках командуючого армією. Цю владу він здійснював через спеціального військового коменданта разом з частинами служби безпеки СД. 3. Тилові райони, де влада належала начальникам тилових районів німецьких груп армій. В цих районах створювались органи цивільної адміністрації. Після захоплення фашистами Сумщини вона певний час входила до прифронтової зони, де вся повнота влади перебувала в руках спеціального військового коменданта. Він спирався на польові комендатури (Ііеісізішттепсіаіиге).


На території області були такі польові комендатури: N-200 (Шостка і прилеглі до неї райони), N - 194 (Кроле-

з яких 4981 арештовано, 3133 відправлено до таборів військовополонених та інтернованих, 464 передано в руки

вець і Глухів з районами ), N 198 (Суми, Охтирка, Лебедин, Тростянець, Велика Писарівка з районами).

СД, 772 розстріляно (7, с. 98, 103, 105). Крім таємної польової поліції на території області

Польовим комендатурам підпорядковувалися місцеві (гарнізонні) комендатури - 267 (Ромни), 268 (Шостка),

діяли органи безпеки СД, жандармерії й інших каральних установ і організацій.. В їх розпорядженні були різні "зон-

557 (Конотоп), 528 (Охтирка), 729 (Суми), 580 (Ямпіль) та ін. (II).

деркоманди", "айнзатцкоманди, " "а н з а т ц г р у п и , як про-

Очевидно, з літа 1942 року після поразки Червоної Армії під Барвенково і окупації всієї території України Сумщина стала відноситися до тилової зони. На її територію поширилася влада командуючого військами оперативного тилового району групи армій "Південь". При ньо-

сувалися за діючою армією і займалися "зачисткою" окупованих територій. В кожному районі призначався районний шеф. Під контролем німецької окупаційної адміністрації на території області організовувалися органи місцевого цивільного управління. Основними територіально-адміні-

му діяли оперативний (розвідувальний) відділ, відділ військової адміністрації, тилу і т. д. Особливу роль відігравала таємна польова поліція, завдання якої полягало в тому,

стративними одиницями стали сільська громада, район, місто.

щоб знищувати партизанів, диверсантів, парашутистів. Про свою роботу начальник таємної польової поліції регуляр-

сільради і складалася з одного великого або кількох малих сіл. Органом управління була сільська управа на чолі

но інформував командуючого військами оперативного тилового району. Так, 8 липня 1942 року він повідомляв, що

з бургомістром або старостою і його заступником. Спочатку бургомістрів призначав і звільняв районний шеф, по-

в червні 1942 року спостерігалася діяльність партизанів, парашутистів, диверсійних груп в районі Середино-Буди, Кролевця, Путивля, Глухова, Ніжина, Диканьки і т. д.

тім — ортскомендант за поданням районного шефа. Свого заступника бургомістр призначав сам. В селах, що входи-

При цьому значну кількість новостворених партизанських груп вдалося знищити, схоплено 36 агентів, вилучено 23 радіостанції, перевірено 45712 підозрілих осіб, з яких

Сільська громада охоплювала території колишньої

ли до сільської громади, призначалися сільські старости. В межах району цивільну владу здійснювали районні управи, очолювані начальниками управ, містами керували магістрати або міські управи під орудою бургоміст-

3303 чоловік арештовано, 4777 відправлено до таборів військовополонених, 566 розстріляно, 62 передано службі безпеки. У звітах від 10 серпня і 8 вересня 1942 року повідомлялося, що протягом липня і серпня велися каральні

рів. Магістрати, міські та районні управи мали відділи: фінансовий, господарський, земельний, паливний, праці,

операції на території Сумської і Чернігівської областей в районі Конотопа, Середино-Буди, Ніжина. Команди таємної польової поліції діяли у тісному контакті з 57-м охоронним полком і 46-м угорським піхотним полком. Протягом липня-серпня було перевірено 67615 підозрілих осіб,

ління і заклади, повинен був забезпечити "спокій і безпеку" на підвладній йому території, боротися з проявами саботажу, диверсіями, непокорою окупаційній владі, організовувати "вилучення" продукції для рейху, задовольняти потреби армійських підрозділів і т.п. Такі ж обов'язки

шкільний, обслуговування війська та інше. Начальник управи відповідав за підпорядковані йому місцеві управ-


покладалися і на бургомістрів. Староста безпосередньо

службу в поліцію під тиском економічних обставин. Вона

впроваджував у життя розпорядження німецьких війсь-

давала податкові пільги і певну продовольчу підтримку. Поліцаї допомагали фашистам боротися з партиза-

ково-адміністративних органів, бургомістра і начальника райуправи. В його обов'язки входило ведення обліку місцевого населення, реєстрування прибулих, забезпечення військових поставок, надання робочої сили, гужового транспорту, квартир. Він же мав допомагати німецьким репресивним органам розшукувати командирів Червоної Армії, політпрацівників, червоноармійців, парашутистів, партизанів, комуністів, євреїв, виявляти осіб, що дають їм притулок. Сільська управа забезпечувала вилучення в населення зброї, радіо- і фотоапаратів, виявлення продоволь-

нами, здійснювали нагляд за населенням, разом з сільуправами складали списки колишніх активістів, громадян для відправки до Німеччини, брали участь у каральних акціях. Чисельність поліцейських загонів на Сумщині була досить великою, особливо в північних районах області, де найбільше був розвинутий партизанський рух. Так, Шосткинська районна поліція нараховувала 350 поліцаїв, Хиль-

чих та інших військових складів, партизанських баз, ор-

чицька - 250, Середино-Будська - 252 і т.д. Досить великі загони поліції мали також Путивльська, Кролевецька,

ганізацію дотримання світломаскування, проведення сіль-

Глухівська, Буринська, Ямпільська районні управи. Знач-

ськогосподарських робіт, залучення населення на будіве-

ні сили мала і сільська поліція. В деяких селах Середино-

льні та шляхові роботи, проведення антиєврейських обмежень та репресій. Уже на кінець 1941 року було створено

Будського, Ямпільського, Шосткинського районів нараховувалося до 20-30 поліцейських, на хуторах - по 3-5 чо-

два магістрати - Роменський і Кролевецький,

7 міських

ловік. На озброєнні поліції були гвинтівки, автомати, ку-

управ (Сумська, Охтирська, Лебединська, Конотопська,

лемети, міномети і навіть гармати. Все це вона одержувала від німецьких властей. 28 січня 1942 року бургомістр Кролевця Ковтун і начальник поліції Ціома інформували

Буринська, Шосткинська, Тростянецька), 15 районних управ (Великописарівська, Глухівська, Грунська, Краснопільска, Кролевецька, Лебединська, Липоводолинська, Охтирська, Путивльська, Роменська, Смілівська, Тростянецька, Хотинська, Шалигінська і Ямпільська) і 97 сільських управ. (III). Одночасно формувалася переважно з місцевих жителів так звана українська допоміжна поліція (Ніро).Вона будувалася за територіально-адміністративним принципом, мала міські та районні управління при управах, підпорядковувалася начальнику поліції і діяла під керівництвом німецької жандармерії. Служити в поліції виявляли бажання переважно особи, які в тій чи іншій мірі потерпіли від радянської влади: розкуркулені, репресовані, засуджені і т. п. Але були й такі, що змушені йти на

німецького коменданта про активізацію партизанського руху в районі і просили у зв'язку з цим видати їм 400 гвинтівок, 100 багнетів, 4 міномети, 10 кулеметів і набої до них (21, с. 106). У 1942 році українська допоміжна поліція була розформована, а її особовий склад та зброя передані у розпо-

рядження німецької армії, охоронної поліції (Шума) та караульних рот (Ніві). До охоронної поліції (Шума) зараховувалися на добровільних засадах неодружені українці віком від 18 до 25 років. У відозві службового відділу охоронної поліції Сум повідомлялося, що вони повинні мати добре здоров'я, ріст не менше 165 см, "гарний характер і бездоганне минуле". Зараховані забезпечувалися безплатним харчуванням,


одягом, гуртожитком, лікарським наглядом і одержували 8 крб. щодня. Записатися в поліцаї можна було при найближчих жандармських постах або в Сумах за адресою Петропавлівська, 35 (IV). Охоронна поліція займалася охороною шляхів, мостів, таборів військовополонених, несла патрульну службу в населених пунктах, проводила обшуки , облави. Очевидно, бажаючих добровільно йти в охоронну поліцію виявилося небагато, тому була встановлена певна рознарядка по сільуправах. Так, в кінці грудня 1942 року староста

служби. Застосовувати її дозволялось лише для самозахисту, у випадку переслідування втікача і при захисті об'єкта, що охороняється. Кожний поліцейський повинен носити нарукавну пов'язку зі штампом ортскомендатури і мати при собі посвідчення. Громадська поліція діє в основному на території своєї громади, якій вона служить. При цьому арештовувати українських громадян вона може лише за наказом свого

ження № б ортскоменданта старості належить продов-

начальства або коли громадянин спійманий на місці злочину. Контроль над діяльністю громадської поліції покладався на старост та районних начальників, за винятком тих випадків, коли вона виконувала завдання комендату-

жити вербування добровольців до охоронної поліції згідно

ри, жандармерії або інших військових установ. Крім того,

відозви. Там же повідомлялось, що Н.Сироватська сільуправа має завербувати не менше 8 чоловік (V).

старости мали наглядати, щоб поліцаї служили добросо-

Н.Сироватки одержав циркуляр сумського бургомістра Дяденка, в якому говорилось, що на підставі розпоряд-

В кінці 1942 - на початку 1943 року окупаційні власті почали створювати ще один апарат насильства - так звану громадську допоміжну поліцію (Гема). Про її характер і завдання можна судити з документу, розробленому Сумською міською управою в середині січня 1943 року і розісланому всім сільським старостам (VI). В ньому повідомлялося, що згідно розпорядження ортскомендатури від б січня 1943 року за № 34 сільуправи в найближчий час повинні створити нову поліцію - громадську. До неї слід залучати лише тих осіб, які "завжди будуть працювати в інтересах німецьких збройних сил, відновлення держави і боротьби з більшовизмом". Поліцаї забезпечуються квартирами, одягом, харчами, медичним обслуговуванням і одержують щомісячну оплату в розмірі ставки районного загону допоміжної поліції, яка служить при німецькій комендатурі. Якщо ж така оплата виявиться недоцільною, то холостяки будуть отримувати 8 крб., а одружені - 18 крб. в день. Громадські поліцейські мають зброю тільки під час

вісно, слухали начальство, вели пристойний спосіб життя, не пиячили, не зловживали своїм становищем. За незначні порушення дисципліни старости самі накладали стягнення (догана, позачергові наряди ), про серйозні доповідали жандармерії. Навчання громадської допоміжної поліції по оволодінню зброєю здійснювалось за наказами керівництва СС і жандармерії. Основні завдання громадської поліції визначалися так: допомагати районним начальникам і старостам при здійсненні на селі наказів та заходів німецьких властей, сприяти їм у боротьбі з партизанами, саботажниками та різними комуністичними агентами, повідомляти органи німецької влади про дії прихильників більшовиків, а в разі необхідності вживати потрібні заходи, забезпечувати порядок і спокій у громаді. Бажаючі служити в громадській поліції складали письмове зобов'язання, в якому обіцяли беззастережно слухатись свого начальства і сумлінно виконувати всі його настанови (VII). У фондах Сумського обласного державного архіву зберігається понад 200 таких зобов'язань, складених жи-


телями сіл Бистрик, Алтинівка, Обтове, Реутинці, Грузьке, Спаське та ін.

Як бачимо, створюючи структури військового і цивільного управління, окупаційні власті найбільшу вагу при-

Крім громадської поліції в кожному селі створювалися так звані допоміжні охоронні загони (10-15 чол.). Члени цих загонів в спокійний час займалися своєю повсякденною працею і залучалися до несення служби в разі необхідності.

діляли репресивним органам. З їх допомогою вони споді-

Окупаційні власті створювали й інші формування

Головне завдання новостворених військових і цивіль-

для використовування їх в своїх цілях. Так, в кінці 1941 року із радянських військовополонених Хутір-Михайлів-

них органів управління полягало в тому, щоб за допомогою їх репресивних структур не допустити будь-яких проявів опору з боку місцевого населення і організувати ефек-

ського табору була організована так звана "Українська рота". Для полонених це був чи не єдиний шанс вирватися з концтабору. На Роменщині фашистам допомагав каральний загін Батюти, на Глухівщині і Кролевеччині - "Українські козаки", під Харковом і Сталінградом воювала створена фашистами дивізія "Суми". Проводився набір до так званої Української добровольчої армії, частини якої були розквартировані в Білопіллі і Ромнах (б, с, 103). Окремі чоловіки служили в німецькій армії. Слід сказати, що переважна частина населення і навіть українські органи управління негативно ставилися до тих, хто служив окупантам і особливо до тих, хто перебував в частинах вермахту. Про це свідчать зокрема "Постанова про українських відпускників", ухвалена фельдкомендатурою 753 (Охтирка) 18 червня 1943 року. В ній говорилося : «Надійшло донесення про те, що українські добровільці, що служать в німецьких частинах, прибуваючи до рідної місцевості, терплять погане ставлення особливо з боку місцевих властей, залишаючись без будьякої підтримки. Не має турботи про добровільця, що перебуває в німецькій армії. Місцеві мешканці, родичі і громадські господарства повинні підтримувати їх. Якщо ж навпаки, з'явиться факт поганого ставлення до відпускників, тоді райкерівники, бургомистри будуть притягнені до відповідальності і оштрафовані» (VIII).

валися досягти успіху в своїй політиці.

2. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ. ТЕРОР. ВИВЕЗЕННЯ ЛЮДЕЙ ДО НІМЕЧЧИНИ

тивну експлуатацію економічного і людського потенціалу області. Здійснити це, на думку верховодів рейху, можна лише єдиним методом - залякуванням населення і карами. У директиві верховного головного командування збройних сил Німеччини "Продовження воєнних операцій на Сході" від 19 липня 1941 р. говорилось, що всякий опір може бути подоланий "не шляхом юридичного покарання винуватців, а тим, що окупаційні власті вселятимуть той страх, який єдиний здатний відбити у населення будь-яке бажання чинити опір". В наказі "Пітьма і туман" (7 грудня 1941р.) ця ідея конкретизувалася таким чином: "Фюрер вважає, що для таких злочинів покарання позбавленням волі і, в тому числі, довічною каторгою, розцінювалося б як ознака слабості. Дійове і послідовне залякування може бути досягнуте тільки смертними карами..." (7, с. 29, 68). Саме таку міру покарання і передбачали численні накази військових комендантів, видані уже в початковий період окупації області. За участь у партизанському русі, в підпільній діяльності, за підтримку партизанів і підпільників, за надання притулку немісцевій людині - шибениця, за переховування зброї, залишення без спеціального дозволу або перепустки місця проживання, пошкодження поштово-телеграфного і телефонного зв'язку, за уникання реєстрації - розстріл. За спробу пошкодити дорогу


або підірвати міст мали бути розстріляні три чоловіки, а за кожного німецького солдата, що міг загинути під час

1941р. по Шевченківській вулиці міста Ромни, в сквері були повішені 12 партизан Талалаївського району, в тому числі секретар Талалаївського райкому КП(б)У Г. М. Зай-

партизанського нападу - не менше шести жителів того населеного пункту, де таке станеться (с. 21, 96, 102, 103, 105, 152, 179).

ченко. 5 грудня 1941 р. був оприлюднений наказ орт-

Спираючись на місцеві органи влади і поліцію, фа-

через повішення за участь у партизанському русі і збері-

шисти широко застосовували систему заложництва, заохочували доноси, видаючи винагороду (земельні наділи,

гання зброї 12 патріотів. Серед них були українці, росіяни

продовольчі продукти, майно репресованих і т.п.). переслідувалися колишні партійні і радянські активісти, передовики виробництва, представники інтелігенції та ін. Щоб надати цій справі систематичний і цілеспрямований характер, були складені списки жителів населених

скоменданта м. Ромни про засудження до смертної кари

і євреї, уродженці Сумської, Київської областей і Росії, комуністи і безпартійні (21, с. 187-189; 7, с. 63-65). 18 грудня 1941р. газета "Сумський вісник" опублікувала наказ військового коменданта м. Суми, в якому говорилося: "Військовий комендант м. Суми наказує привести до виконання смертний вирок щодо таких партизанів:

пунктів, в яких вказувались прізвище, ім'я та по-батькові, час і місце народження, ким був за Радянської влади (комуніст, комсомолець, активіст), давалася характерис-

1. Писаненка Івана - 28 р., мешк. м. Суми, 2. Заломіна Олександра - 27 р., мешк. м. Суми, 3. Бадаєвої Марії -

тика партійно-радянської діяльності і т.п. Списки складали управи за допомогою поліції і так званого німецького

м. Суми, 5. Мачули Івана - 46 р., мешк. м. Суми, 6. Старо-

активу, який складався з осіб, невдоволених більшовицькою системою. Уже в перші тижні окупації фашисти знищили в Шостці понад 1000, в Конотопі - 445, в Буринському районі - 249 чоловік. 17 вересня 1941р. на вулицях Ромен, у навколишніх селах Герасимівка і Аксютинці було схоплено 40 чоловік мирних, ні в чому невинних, громадян. Вони були відправлені до роменської в'язниці і розстрі-

20 р., мешк. м. Суми, 4. Рахманової Марії — 26 р., мешк. дуба Костянтина - 36 р., мешк. м. Суми, 7. Степанової Валентини - 20 р., мешк. м. Суми, 8. Д'якова Дмитра 35р., мешк. м. Суми. Виявлено, що засуджені були членами партизанського загону і брали участь у його діях за допомогою вибухових речовин і озброєного нападу на німецькі автомашини на зайнятій німецькими військами території (7, с. 6970). 15 грудня 1941р. на Червоній площі міста І. Писаненко, К. Стародуб, О. Заломін, Д. Д'яков та І. Мачула були

ляні. Серед загиблих були старі колгоспники - Н.Т. Петренко, Й.С. Довженко, М. Я. Лизогуб, А.А. Божко, М.П. Божко та ін. їм було по 60 і більше років. Подібні приклади можна навести майже по кожному селу і місту області.

Ч��рвону площу жителів міста. Відбулася чергова публічна страта. Була повішена С.Н. Тихончук, яка очолювала

Щоб тримати населення в постійному страху, створити в його середовищі відчуття приреченості і добитися повної покори, окупанти публікували накази про смертні вироки і влаштовували публічні страти. Так, 6 листопада

підпільну групу, вела серед населення антигітлерівську агітацію, збирала і передавала партизанам розвідувальні дані. 25 березня 1942 р. газета "Сумський вісник" опублікувала звернення військового коменданта м. Суми до на

повішені. Через 3 дні були страчені М. Рахманова, В. Степанова, М. Бадаєва. 20 грудня поліцейські знову зігнали на


селення, в якому повідомлялося, що вироком військового суду засуджені до смерті такі особи: Масенко Дмитро Павлович, 39 р., житель м. Суми, Білокоз Ілля Мойсейович, 42 р., з Великої Чернеччини, Леоненко Андрій Федорович, 40 р., з с. Стрілиця, Естомін Пилип Михайлович, 42 р., з х. Малий Баловськ, Дорошенков Олексій Іванович, 42 р., з Псла, Дорошенкова Марія, 37 р., з Псла, Мілавський Антон, ЗО р., з Києва, Большенко Сергій Федорович, 24 р., з Торопилівки, Чухраков Володимир Федорович, 26 р., з Торопилівки. Перші четверо, говорилось у зверненні, брали активну участь у партизанських загонах на території, зайнятій німецькими військами. Дорошенков і його дружина передавали партизанам радіоповідомлення зі своєї таємної радіостанції. Засуджені Мілавський, Большенко і Чухраков с. 87-88).

вели підготовку до шпигунства (7,

Надзвичайну жорстокість німці проявляли до населення, що проживало поблизу залізниць. Залізниці були головними засобами комунікації, знаходились під пильною німецькою охороною, а окремі дільниці охороняли підрозділи німецьких військово-повітряних сил. 16 жовтня 1942 р. в наказі рейхсмаршала Герінга німецьким підрозділам ВПС говорилось, що "кожного росіянина (малось на увазі окупованих жителів всіх національностей), який наблизиться менш, як на 1000 м до дільниці залізниці, що охороняється..., слід розстрілювати. Кожний росіянин, якого наші війська застануть на залізниці за вчиненням диверсійного акту, який при цьому потрапить до наших рук живим, повинен бути повішений на телеграфному стовпі біля залізничної колії. При вчиненні диверсійного акту на залізниці, незалежно від того вдався він чи був попереджений, населені пункти, розташовані поблизу, повинні бути спалені... Чоловіче населення повинно бути розстріляне, жінок і дітей відправити в табори" (7, с. 107-108). Але ніякі залякування грізними оголошеннями і пуб-

лічними стратами не могли подолати рух опору. Більше того, публічні страти нерідко мали вплив на населення не той, на який сподівалися окупанти. Приречені на смерть, не завжди сприймали її мовчки. Коли фашистські кати вели на страту М. Рахманову, В. Степанову, М. Бадаєву, дівчата відважно співали відому героїчну пісню "Орленок". Софія Тихончук, ставши на поміст під шибеницею, говорила натовпу сумчан, зігнаних сюди поліцією: "Я вмираю за справедливу справу! Хай кати лютують — їм все одно не уникнути загибелі. Наш народ переможе!" Такі слова закликали не до покори, а до боротьби. Окупаційна система винищення населення області передбачала масове його ув'язнення. При цьому використовувалися не тільки в'язниці, а й пристосовані до цього інші приміщення (гуртожитки, клуби, школи, склади і т.п.). Так, у м. Суми у в'язниці були перетворені приміщення клубу рафінадного заводу, школи № 5, міського овочесховища, в Охтирці — кінотеатр, в Шостці — приміщення хіміко-технологічного технікуму і т.п. В'язниці не опалювалися, в'язні терпіли від холоду й голоду, хвороб, постійних побоїв і різних знущань. Систематично здійснювалися страти ув'язнених. В Сумах найчастіше це відбувалося у в'язниці, на території заводу ім. Фрунзе, в кар'єрі цегельного заводу №2, біля с. Тополя і в інших місцях. Так, у грудні 1942 р. в Сумській в'язниці було розстріляно 37 громадян, в січні 1943 р. - понад 300, в тому числі багато дітей віком від 6 до 10 років, у лютому 1943 р. в овочесховищі було розстріляно і спалено живцем 650 чоловік. Всього за час окупації в Сумах фашисти знищили приблизно 5000 чоловіків, жінок і дітей (в тому числі понад 3,5 тис. військовополених) (21, с. 178-179). На території Роменщини масові розстріли здійснювалися в урвищі біля хутора Піски, в алебастровому кар'єрі біля села Герасимівка, в протитанковій траншеї під Ромнами, на території самого міста і в інших місцях. Протягом 1942-1943 рр. там розстрілювали не тільки жи-


телів Роменщини, а й сусідніх районів - Смілянського, Талалаївського, Глинського, Липоводолинського і Недригайлівського, а також сотні військовополонених. Як свідчать очевидці, жертв гнали до могил зі зв'язаними руками і забитими ганчір'ям ротами. Супроводжували їх німецькі солдати і поліцаї, п'яні з піснями і музикою (гармонія). Всього на території Роменського району було розстріляно і замучено біля 7 тис. громадян.

чоловік, їм викручували і ламали руки, пекли тіло розпаленим залізом і потім розстрілювали. Масові екзекуції здійснювалися не тільки в колишніх районних центрах, а й в селах. У червні 1942 р. загін есесівців увірвався в с. Велика Березка Середино-Будського району і за один день було вбито 62 жителі села. Перед вбивством фашисти виколювали своїм жертвам очі, відрізали носи, на очах у батьків кололи багнетами дітей

На Конотопщині місцями масових розстрілів найчастіше були кар'єри цегельного заводу, яри, де забивалася худоба для м'ясокомбінату, нове кладовище, територія аеропорту, єврейське кладовище. З чисто німецькою педантичністю був розроблений "порядок" розстрілу: жертв примушували лягати на дно ями обличчям вниз і стріляли їм в потилицю. Потім зверху лягав другий шар людей і теж розстрілювався. І так до повного заповнення ями.

і потім кидали їх у вогонь. Одна 6-річна дівчинка хотіла врятуватись, бігаючи навколо хати. Німецький офіцер за-

Очевидці свідчать, що нерідко перед розстрілом людей піддавали нарузі і знущанню. Так, на початку липня 1942р. перед тим, як розстріляти 380 чоловік, поліція почала переганяти їх з місця ув'язнення в підвальне приміщення, яке знаходилося на відстані біля 100 м. При виході стояли 6 поліцаїв з дерев'яними палицями. В'язням пропонувалося пробігти якнайшвидше до підвалу, при цьому поліцаї з усієї сили били їх палицями. Хто був витривалішим, той добігав, а фізично виснажені, хворі падали після перших же ударів, одержували нові побої і заштовхувалися до підвалу. Там, тих, хто витримав дистанцію до підвалу, розстрілювали, інших відправляли до ями живими і закопували.

схоплених селян розводили по домівках, розстрілювали цілими сім'ями і спалювали в хатах. Дружина колишнього

В Бурині масові розстріли проводилися 19 листопада 1941 р. і 23 лютого 1943 р. За ці два дні там було розстріляно майже одну тисячу жителів Бурині і району. Вранці 11 січня 1943р. 464 жителі Кролевця були виведені босими і без одягу на міське кладовище і там розстріляні. В кінці грудня 1941 р. в Глухові і навколишніх селах гітлерівські кати схопили і кинули в застінки гестапо майже тисячу ~

стрелив її. В січні 1943 р. в с. Студенок Глухівського району прибув загін у кількості понад 200 чоловік. Всі одягнуті під партизан, з партизанськими піснями їздили по селу. Селяни відкривали душу, просили вигнати окупантів і обіцяли допомогу. Але "партизани" виявилися гестапівцями і поліцаями. Почалася розправа. Після допитів

голови сільради І.Т. Лисенка з чотирма дітьми віком від З до 10 років і матір'ю 57 років були спалені живцем у сараї. 7-річну дівчинку-дочку червоноармійця Ф.І. Грищенка живою кинули в вогонь. Всього в той день було вбито і спалено 65 чоловік, переважно стариків, жінок і дітей (21, с. 175). Цілими селами винищували окупанти мирне населення в зоні дій партизанів. Прикладом може бути с. Нова Слобода Путивльського району. На початку липня 1942 р. біля цього села відбувся бій партизанів з карателями. Не змігши розгромити партизанів і зазнавши відчутних втрат, карателі накинулися на жителів села. В.І. Смокарьов, якому було тоді 16 років, розповідає, що відбувалося в його хаті: "Когда фашистьі шли по улице й бросали гранатьі в окна изб, наша семья из семи человек бьіла дома. К нам еще прибежали 4 соседей. Я бьістро залез на печку, где стоял сундук. ФашистьІ вошли в наш двор, открьіли дверь


избьі й бросили 2 гранатьі, которьіми бьіли убитьі мой дед, мать й брат Петр 12-ти лет. А тех, кто после взрьша

пантів на території України, і в тому числі у Сумський області, було масове знищення єврейського населення. До

гранат остался жив, расстреливали й дорезали. Моего брата Анатолия трех лет й сестру Надю трех месяцев зарезали

Великої Вітчизняної вій#и серед національних меншин, що проживали на Сумщині, євреї за чисельністю посіда-

кинжалом. После того, как находившиеся в нашей избе бьіли убитьі й зарезаньї, й зта группа убийц ушла, к нам

ли друге місце (після росіян). Найбільше їх проживало в Конотопському окрузі, де в середині 20-х років вони скла-

в избу вбежало еще 5 человек. За ними бежал фашист,

дали 16,1 % міського і 0,3 % сільського населення. За даними 1925 року в містах і містечках округу нараховувало-

которьш в нашей избе всех расстрелял". Всього того дня в селі загинуло 586 чоловік, у тому числі 256 жінок, 70 дітей від немовлят до 10-річного віку, 260 підлітків і стариків. Із 1139 дворів села було спалено 760. Двічі - в травні і червні 1942 р. - фашисти палили село Білоусівку Середино-Будського району, розстрілявши і спаливши при цьому 736 чоловік із 789 його жителів.

ся 13928 осіб єврейської національності, в тому числі в Конотопі - 6266 чоловік, У Кролевці - 1632 і т.д. Значна кількість євреїв проживала в межах Роменського округу, до якого тоді входили ГаДяч, Лохвиця і деякі інші міста Полтавщини. В 1925 році вони складали 43% міщан в Ром-

Така ж доля спіткала села Велика Березівка, Голубівка,

нах, у Гадячі - 27,9%, в Лохвиці - 25,2%, в Глинську 3,6%. В сільській місцевості округу, в селах вони або зов-

Стягайлівка, Жихове Середино-Будського району, Івот

сім не проживали, або їх питома вага не виходила за межі

Шосткинського, хутори Клюшники Лебединського і Гута Глухівського районів та багато інших, в яких гинули їх

0,1 - 1,5%. На території Сумського округу частка єврейського населення складала 2,17%, Глухівського - 1,6% (11,

жителі. За період окупації повністю знищені і спалені 7 сіл в Ямпільському районі (Родіонівка, Рудня, Руденка, Антонівка, Марчихіна Буда, Орловка і т.д.).

с. 97). Соціальна структура єврейського населення в період

Навіть самі німці відзначали непомірну жорстокість по відношенню до мирних жителів Сумщини. Німецький солдат Йоган Шмідт свідчив восени 1943 р. комісії по

їв Кролевця 80 чоловік мали патент на торгівлю, 25 торгували без патенту, І80 - були ремісниками, 60 - робітниками, 5 - візниками. В Конотопському окрузі в ціло-

розслідуванню німецьких злодіянь: "В липні 1943 р. я потрапив із Німеччини на фронт... і декілька днів перебу-

му серед єврейського населення 3433 чоловіки (приблизно 25% всього) займалися торгівлею, 1181 - були службовцями, 632 - працювали на заводах, фабриках, на транспорті, 335 - не мали професії, 396 - були зареєстровані на Конотопській біржі праці і т.п. (11, с. 99). Приблизно така ж

вав поблизу м. Суми. Я бачив як там діяла проти партизан дивізія СС "Ляусер". Я бачив, як вони оточили населений пункт, як вони відкрили шалений вогонь по всьому живому в цьому населеному пункті, як, накінець, вони підпалили його... Я чув ревіння тварин, що горіли у вогні, зойки нещасних людей і в глибині душі мені стало соромно за те, що я належу до того народу, що і ці мерзенні кати" (21, с. 195). Складовою частиною діяльності фашистських оку-

НЕПу була досить строкатою. Так, у 1925 році серед євре-

картина спостерігалася і в інших округах. С припиненням нової економічної політики приватні торгівці почали витіснятися із сфери торгівлі, ремісники об'єднувалися в кооперативи, безробітні та декласовані елементи залучалися до роботи в місцевій промисловості. Зокрема, 22 березня 1928 року ВУЦВК і РНК УРСР прий-


няли постанову про "втягнений містечкової декласованої бідноти та безробітної молоді національних меншин" до

лі ті, що мали українські або російські прізвища, доносити старості про появу в селі нових євреїв. За це належала

цукрової промисловості, зокрема, до сезонної роботи в радгоспах.

нагорода - 1000 крб. за кожну особу, горілка, продовольство. Євреї повинні були реєструватися не на біржі праці,

29 серпня 1924 року Президія ВУЦВК прийняла постанову про залучення євреїв до хліборобства. Для прак-

а в спеціальній конторі уповноваженого по єврейській роботі. Згідно з наказом Верховного командування вони мали виконувати трудову повинність у прифронтовій зоні

тичного здійснення цієї справи при ВУЦВКу був створений спеціальний орган - Комісія по земельному влашту-

лише за спеціальним розпорядженням. При цьому перед-

ванню євреїв, а на місцях - Окружні земельні товариства. В Харкові почав виходити щотижневик єврейською мо-

бачалися важкі і небезпечні роботи без оплати праці і видачі продуктів. Євреї переселялися в інші приміщення,

вою - "Єврейський селянин". Для бажаючих переселитися на нові місця на Катеринославщині і Одещині відводи-

позбавлялися майна, фактично ізолювалися, а спілкування з іншими людьми їм дозволялося лише протягом пев-

лися землі, на які мали прибути єврейські переселенці. В Одеському, Херсонському, Маріупольському та Першо-

ного обмеженого часу.

травневому округах для них організовувались сільськогосподарські школи.

населенню антисемітських настроїв. На сторінках "Сумського вісника" та інших газет, у численних наказах, ого-

На місцях створювалися переселенські колективи, які ставали основою для майбутніх сільськогосподарсь-

лошеннях, відозвах, листівках німецької адміністрації та цивільних властей у брутальній формі "викривалися" різ-

ких артілей. У Роменському окрузі - "Нова Роменка", "Нове життя", в Конотопському - "Новий Кролевець" і т.п.

ні аспекти життя євреїв, їх звинувачували в усіх труднощах і бідах, які мали місце за радянської влади (16, с. 89

Все це міняло традиційний вигляд єврейської громади. Напередодні війни її члени нічим не відрізнялися від представників інших національних меншин. Це були працівники промисловості, транспорту, державних та інших установ. З приходом фашистів життя всіх цих людей перетворилося на страшний сон. З перших днів окупації посипались чисельні накази військових і цивільних властей, спрямовані проти євреїв. Вони повинні були протягом 3-х днів зареєструватися в місцевих органах влади, нашити на груди шестикутну зірку жовтого кольору, а в їх тимчасових посвідченнях особи мали бути літери "І" (іудей), або "ж" (жид). Жителі населених пунктів зобов'язані були допомагати властям виявляти єврейські сім'ї, в тому чис-

Все це супроводжувалося активним нав'язуванням

-98).

Прикладом такої грубої агітки може бути листівка, випущена фашистами в 1941 році. В ній говорилося: "Українці! Хто панував над вами? Хто приніс вам кров, сльози і голод? - Жиди та їхні більшовицькі прихвосні! Хто витискав із вас кривавий піт аж до останньої краплі? - Жиди та їхні більшовицькі прихвосні! Хто забирав хліб із ваших клунь? - Жиди та їхні більшовицькі прихвосні! Хто доносив на вас і мільйони з вас посилав на заслання і голод? - Жиди та їхні більшовицькі прихвосні! Хто засилав мільйони українців на Соловки та на Сибір, щоб вони там живцем гнили в концтаборах та на примусових роботах? - Жиди та їхні більшовицькі прихвосні!


Хто мільйони з вас замучував на смерть у підвалах НКВД? - Жиди та їхні більшовицькі прихвосні! Не забувайте цього ніколи! Жиди - це найгірший ворог Українського народу!" В іншій листівці ("Чому вибухла війна?") соціальноекономічну систему Радянського Союзу названо " жидівським державним капіталізмом" (6, с. 166, 174).

казарми у напрямку х. Піски Роменського району. Жінки несли на руках маленьких дітей, інші йшли, обійнявшись зі своїми родичами, чувся плач чоловіків, жінок і дітей, всі прощалися з рідним містом. Тих, хто відставав, поліцейські били прикладами, кололи багнетами. По вулицях, якими просувалася трагічна колона, населення міста було загнане у свої квартири. Під загрозою розстрілу було заборонено дивитися на цю жахливу картину.

Подібних прикладів можна навести багато і всі вони повинні були морально підготувати населення до масового знищення євреїв.

Жертв привели до гори з трьома великими обривами на відстані двох кілометрів від Ромен. Перед горою проті-

Фашисти влаштовували свята, поздоровляли українське населення з річницями початку війни з Радянсь-

кала річка шириною біля 7 метрів. Біля неї карателі роздягли всіх до білизни і так повели на гору. Там жінок і

ким Союзом і звільненням "від більшовицького та єврейського панування".

дітей відділили від чоловіків і почали групами розстрілювати. В урвище падали і смертельно поранені, і живі, яких

Уже в кінці жовтня 1941 року за наказом бургомістра м. Ромни С.П. Андрієвського єврейське населення міс-

добивали з автоматів або так і засипали землею. Тих, хто не міг підійти до краю обриву, кати кололи багнетами,

та було переселене зі своїх квартир у будинки по вулиці

дітей били об землю і скидали вниз. Жителі навколишніх сіл, які з різних причин стали

Димитрова. В перших числах листопада бургомістр, начальник поліції Зембалевський, німецький комендант ма-

очевидцями трагедії свідчили, що на другий день після

йор Ван-Дес-Лебен мобілізували всю поліцію, відповідаль-

екзекуції з яру чувся стогін вмираючих і плач дітей, а

них працівників магістрату і за допомогою німецьких військових частин провели масові арешти євреїв, їх помістили під вартою в казармі по вулиці Ворошилова, попередньо оголосивши, що всі будуть переселені в іншу місцевість, а тому треба забрати з дому цінності, кращі речі і гроші.

весною 1942 року з обривів текла вода, забарвлена кров'ю

Арешти єврейського населення проводились як на квартирах, так і на вулицях на очах у перехожих. При цьому поліцаї і фашистські солдати всіляко знущалися над схопленими: били, ображали. Коли в казарму було зігнано біля 3000 чоловік, у тому числі старих і дітей, приміщення її було оточено поліцаями і солдатами, озброєними автоматами і кулеметами. Тоді ж у всіх були відібрані цінності і кращий одяг. 10 листопада 1941 року всі євреї були виведені із

(21, с. 188 - 189). Після розстрілу євреїв біля хутора Піски репресії проти них на Роменщині не припинилися. За наказом

фашистських властей поліція продовжувала розшук єврейських сімей, які безжально знищувались. Подібне відбувалося і в інших містах Сумської області. В Конотопі було схоплено 280 єврейських сімей (до 1000 чоловік). Всі вони були розстріляні (21, с. 192 - 193). 17 червня 1942 року коменданти 200-ї польової комендатури (м. Шостка) доповідав командуючому оперативним тиловим районом групи армій "Південь", що в Сумській області єврейське питання було "вирішене у жовтні і листопаді 1941 року першою піхотною бригадою СС, яка прибула сюди" (7, с. 96). Але насправді виявлення


єврейських сімей І їх ліквідація продовжувалися і в наступний період. 7 і 8 лютого 1942 року євреям Сум було наказано зібратися в певних місцях ніби для переселення. Всі вони, в кількості майже 1000 чоловік, були розстріляні на території цегельних заводів № 2 і № 4 (21, с. 178). Величезні людські втрати фашистських армій на фронтах другої світової війни, особливо на німецько-радянському фронті вимагали постійного поповнення її за рахунок масової мобілізації чоловічого населення Німеччини. Це загострювало проблему робочої сили в промисловості і сільському господарстві. Тому уже в 1941 році верховоди рейху роблять спробу розв'язати цю проблему за рахунок окупованих східних територій. У жовтні 1941 року начальник військово-економічної інспекції групи німецьких армій "Центр" генерал Вейган писав: "Тільки відправка в Німеччину кількох мільйонів відбірних російських робітників (мова йде не тільки про росіян, а й про українців та білорусів — авт.) за рахунок невичерпних резервів працездатних, здорових і міцних людей в окупованих східних областях ... може розв'язати невідкладну проблему вирівнювання небаченої потреби в робочій силі і покрити тим самим катастрофічну нестачу робочих рук в Німеччині" (5, с. 322). Значні надії фашисти покладали на Україну з її великими людськими ресурсами. Тому уже з перших днів окупації була проведена реєстрація всіх осіб чоловічої і жіночої статі віком від 14-ти років і їх огляд з точки зору придатності для роботи в Німеччині. Неявка на реєстрацію каралася смертю. З початку окупаційна адміністрація зробила спробу формувати для відправки до Німеччини групи добровольців. Були створені спеціальні бюро вербування молоді. Скрізь поширювалися заохочувальні листівки. Ось одна з них: "Робітники, робітниці! Німецька армія звільнила вас

від терору Сталіна та жидо-більшовицьких комісарів. Більшовики зруйнували ваші фабрики і заводи, вони понищили велику частину ваших садиб, ваших хат та харчових запасів, багатьом із вас вони відібрали підстави для існування. Німеччина може та хоче вам допомогти. У Німеччині ви одержите працю і хліб. Німці забезпечать вам людяне відношення та добре існування. Ви дістанете від німців достатнє харчування. Ваші родини будуть забезпечені. Ви можете постійно листуватися з вашими рідними. Вашим вільним часом ви можете розпоряджатися у Німеччині так, як ви до цього звикли. Коли ви працюватимете у Німеччині, ви і ваші родини матимуть першенство при розподілі землі і реманенту. Ми закликаємо вас допомогти вашою працею у Німеччині створити для вас і ваших дітей краще майбутнє на вашій Батьківщині. Записуйтесь у бюрах вербування для від'їзду на працю до Німеччини!" (IX). Місцева преса малювала райське життя, яке нібито чекає українську молодь у рейху, друкувала листи звідти, очевидно спеціально організовані. Так, 7 червня 1942 року газета "Сумський вісник" надрукувала лист, що, за словами редакції, написала 18-річна дівчина ївга Іванівна Озерова з Пришиба, яка в квітні 1942 року однією з перших виїхала на роботу до Німеччини. В ньому ґоворилося: "Любі мамо, Лідо й дідусь! Нарешті я доїхала і вирішила написати вам листа. Я живу тепер в селі, яке більше нагадує дачу. Влаштувалася я дуже добре; мене прийняла одна родина, що складається з матері, двох дітей дівчинки 4-х років і хлопчика 8-й років, баби і діда. Батько на війні. Тутешні селяни живуть дуже добре. Моя господарка має 5 корів, 3 свині з поросятами, 2 великих коней, безліч курей та ін. Взагалі я потрапила в зовсім інший світ.


г З дівчинкою Трудель я ходжу збирати яєчка по сараях, одразу назбируємо по 20 - ЗО штук, їм я п'ять

чало "ОзІагЬеііег" - східний робітник. Робота тільки тяжка, 12-16 годин на добу. В листопаді 1941 р. Г. Герінг

разів в день, разом з господарями, маю окрему кімнату, сплю на доброму ліжку, вкриваючись перинами.

розробив директиву про порядок утримування і використання радянських військовополонених та "остарбайтерів"

З мого вікна видно чудовий ліс, луки, й зовсім недалеко, за чверть кілометра, - гори. Сьогодні неділя - мій

в Німеччині. В ній, зокрема, говорилося: "Розквартирування: У таборах (бараках). Нагляд: під час роботи війсь-

перший вихідний. Господарка напекла багато смачних пирогів. Взагалі за мене не турбуйтеся. Як ви там жи-

ковослужбовці, а також і німецькі робітники повинні виконувати функції допоміжної поліції. Як запобіжні заходи, вирішальними є найшвидші і найсуворіші дії. Шкала

вете, як город, корова? Тут вже все посіяно і посаджено, скільки я не проїжджала, ніде не бачила пустого місця. Озимина зелена, квітнуть садки, я ходжу уже в одній сукні, без кофти, жалкую, що не взяла кремового шовку, бо немає вихідної сукні. Я проїжджала Варшаву, Берлін - яка краса! Всюди чистота, шляхи залиті асфальтом так, що взимку можна напевне ходити без кальош, але я свої бережу, може ще згодяться. Жалкую, що не навчилася їздити на велосипеді: тут всі, починаючи від 8 років і до 50 без винятку, їздять на велосипедах. Кожний господар обов'язково має свій велосипед. Ну все. Боюся що мій лист не дійде до вас. Люда живе в одному зі мною селі, ми ще не бачилися після того, як нас розподілили по господарях. Зараз одягнуся і піду до неї. Як вона влаштувалася, вона сама напише. Передайте вітання Каті, Наді, Валям та всім сусідам. Міцно цілую - ївга" (6, с. 102). Подібні агітки і грошові подачки повинні були заохотити українську молодь їхати до Німеччини. Але цього не сталося, бо різними шляхами стала надходити інформація про зовсім інші умови життя і праці радянських громадян, особливо тих, що попали на роботу в промисловість, їх тримали в спеціальних таборах, оточених колючим дротом і під охороною жандармів. На грудях вони повинні були носити нашивку з літерами "Ост", що озна-

покарань, починаючи від обмеження в їжі і аж до покарання за законами воєнного часу. Одяг: доцільне запровадження робочого одягу єдиного зразка. Взуття, як правило, дерев'яне. Що ж до білизни, то росіяни навряд чи звикли носити її і вона їм навряд чи знайома. Забезпечення продовольством: Росіянин невибагливий, тому його легко прохарчувати без помітного порушення нашого продовольчого балансу. Його не слід балувати або привчати до німецьких харчів, але він має бути нагодованим, щоб бути працездатним" (7, с. 133). Остання фраза свідчить про те, що фашисти змушені були все ж таки більш-менш достатньо годувати "остарбайтерів", але не з гуманних, звичайно, міркувань, а щоб вони могли працювати. Про це, зокрема, відверто говорилося в листі інспектора озброєнь на Україні начальнику відділу озброєнь ОКВ генераллейтенанту Г.Томасу від 21 грудня 1941р.: "Якщо українець зобов'язаний працювати, то ми повинні забезпечити його фізичний стан зовсім не з сентиментальних почуттів, а з твердого господарського розрахунку" (7, с. 250). Становище раба, якого тримають під вартою за колючим дротом, одягають і взувають лише в найнеобхідніше, а годують тільки тому, щоб він зовсім не втратив фізичну силу, не приваблювало радянських людей. Бажаючих добровільно їхати до Німеччини не було. А між тим потреби рейху в робочих руках все більше зростали. 4 вересня 1942 року на засіданні у генерального уповноваже-


ного по використанню робочої сили Фріца Заукеля відзначено, що "фюрер розпорядився про негайну відправку

Доставка завербованої робочої сили на станцію відправлення повинна проводитись, як правило пішки. За

до Німеччини 400-500 тисяч українських жінок віком від 15 до 35 років для використання їх у домашньому госпо-

спорудження таборів очікування, формування ешелонів, охорону під час перевезення до кордону рейху відповіда-

дарстві". Операцію наказано завершити протягом трьох місяців. З жовтня 1942 року Заукель надсилає рейхсмініс-

ють установи по використанню робочої сили. На території рейху обслуговування ешелонів покладалося на німецькі

терству у справах окупованих східних областей листа, в якому повідомляє, що "фюрер висунув нову невідкладну

установи. Починаючи з червня 1942 року охоронним дивізіям і

програму озброєння, що робить необхідним введення в дію додатково 2-х мільйонів іноземних робітників... Необ-

підпорядкованим їм польовим комендатурам наказано до

хідну додаткову робочу силу слід максимально вилучити з території новоокупованих східних областей, особливо з

25 числа кожного місяця доповідати про кількість відправленої робочої сили з підвідомчої території (7, с. 140 -

142).

рейхскомісаріату "Україна". Рейхскомісаріат "Україна" повинен надати 225000 робітників до 31 грудня 1942 року

Але ця система не спрацьовувала, біржі праці і господарські команди не забезпечували визначену кількість

і 225000 робітників до 1 травня 1943 року." Заукель писав, що розуміє всі труднощі, які виникнуть при виконанні

завербованих, населення ухилялося від відправки до Німеччини. Місцеві власті застосовують каральні заходи по

цього нового завдання, і висловлює впевненість, що "при застосуванні всіх засобів" воно може бути виконане у визначені строки (7, с. 143 - 145).

відношенню до батьків, діти яких уникали медичного огляду

А труднощі дійсно були значні: українці не бажали

мірі покарання: конфіскація корів і штраф на 100 крб., конфіскація коней і штраф 500 крб., конфіскація свиней і штраф. Одночасно гітлерівці проводили масові облави на

їхати до Німеччини, а "всі засоби" - це були засоби насильства. З чисто німецькою педантичністю фашисти розробили порядок здійснення набору робочої сили. Безпосередню роботу виконували біржі праці або так звані господарські команди. За наказом командуючого оперативним тиловим районом групи армії "Південь" їм зобов'язані надавати всю необхідну допомогу польові і гарнізонні комендатури, які призначали для цього спеціальних офіцерів. Польовим та гарнізонним комендатурам наказано зобов'язати районних керівників та бургомістрів під їхню особисту відповідальність використовувати всі наявні в їх розпорядженні засоби для проведення заходів по вербуванню робочої сили і подавати до комендатури донесення про хід вербування.

для відправки до Німеччини. Так, Великописарівська райуправа постановою від 12 грудня 1942 р. визначила такі

базарах і вокзалах, хапали людей на вулицях, у квартирах, тримали під арештом і, сформувавши колону, відводили на вокзал, заганяли в закриті вагони і відправляли. Все це супроводжувалося грізними наказами. Так, у наказі Буринської районної управи від 13 липня 1943 року говорилося: "Доводимо до відома мешканців вашого села про те, що всі громадяни і громадянки 1925 року народження на підставі закону були зобов'язані пройти комісію по відбуванню трудової повинності в Німеччині до 10 липня 1943 року. Комісія звільняє від поїздки хворих і не придатних до роботи, роблячи відповідну відмітку в їх паспортах.


Так як деякі з цих осіб по несвідомості або ж внаслідок агітації інших не з'явилися на комісію, остання продовжує свою роботу до 17 липня 1943 року. Особи 1925 року народження повинні з'явитися навіть в тому випадку, якщо в їхньому паспорті вже є відмітка про звільнення, яка, однак, може бути відновлена. Крім того, всі особи 1922, 1923, 1924 років народження, які не мають вищезгаданої відмітки, підлягають призову. За неявку, яка, незалежно від причин, буде розглядатися як саботаж, з кожного двору, членом якого була особа, що не з'явилася, буде стягнуто штраф в розмірі не менше 500 руб., а винні будуть піддані арешту і відправці в табір важких примусових робіт, після відбуття яких, незалежно від стану здоров'я і інших обставин, будуть відправлені в Німеччину. Ці засоби покарання будуть застосовуватися до всіх осіб, які після 17 липня 1943 року не будуть мати відповідної відмітки в їх паспортах. Дана постанова дійсна в усіх районах і селах. Старости, які приховують осіб, що не мають такої відмітки, самі будуть покарані за законами військового часу. Згідно спільного наказу військового коменданта і керівника сільськогосподарської управи голови общин і бригадири (відносно кампанії по здійсненню трудової повинності) входять в підпорядкування сільських старост. В цьому відношенні голови общин і бригадири повинні виконувати всі розпорядження сільських старост і всіляко допомагати їм. За непідкорення і недостатню допомогу в цій справі голови общин і бригадири будуть піддаватися таким же суровим покаранням, як і сільські старости" (21, с. 166 -167). Були випадки, коли за ухилення від набору фашисти розстрілювали людей. Так загинули, наприклад, брати Микола і Анатолій Зубки, Олександр Грабовський з Конотопу та ін. (21, с. 194).

За допомогою облав, арештів і тому подібних методів фашистам вдалося схопити і відправити на каторжні роботи до Німеччини тисячі людей, зокрема, з Сум близько 5 тисяч, з Путивльського району - 3151 чоловік, Тростянецького - 1446, Роменського - 1925, Ямпільського - 920, з Конотопу - до 1 тисячі і т.д. (21, с. 179, 185, 192, 194, 196,

208). Страшні злочини чинили фашисти на території Сумської області по відношенню до радянських військовополонених. Тут було створено кілька таборів. В Сумах табір розміщався в приміщенні школи № 5 і в колишньому гуртожитку рафінадного заводу. В ньому утримувалося до 7 тисяч червоноармійців. Режим табору був виключно важким. Полонених переодягли в різне лахміття, взули в дерев'яні колодки. Приміщення не опалювалося. Від холоду, голоду і хвороб люди гинули щодня. В березні 1943 року фашисти вивезли 150 чоловік хворих, поранених і обморожених на територію військового містечка і спалили живцем. Відступаючи, фашисти евакуювали табір у Дарницю. Дорогою вони вбивали тих, хто відставав. У результаті загинуло понад 1500 чоловік. Всього в Сумському таборі загинуло понад 3600 військовополонених. На Роменщині за період окупації було створено 4 табори: на території фабрики "Бьістроход", у будинку суду і прокуратури, у військовій казармі по вулиці Ворошилова в Ромнах і в соцмістечку нафтопромрозвідки в селі Засулля. На території фабрики "Бьістроход" люди утримувалися круглий рік під відкритим небом. Годували військовополонених сирою капустою, буряками, картоплею, в кращому випадку - дохлою кониною. Подібна ж картина спостерігалась у таборі Хутора Михайлівського та інших. Люди гинули не тільки від нестерпних умов існування, а й від прямого фізичного їх знищення. Так, на території Ямпільського району було розстріляно і спалено 18 тисяч військовополонених (21,

с. 178, 185., 191).


3. ЕКСПЛУАТАЦІЯ РЕСУРСІВ СПРОБА ПРОВЕДЕННЯ

ЕКОНОМІЧНИХ ОБЛАСТІ. ЗЕМЕЛЬНОЇ

РЕФОРМИ

Здійснюючи масовий терор на тимчасово окупованій території, фашисти підпорядкували його досягненню своєї головної мети — використання її економічного потенціалу і, перш за все, сільськогосподарських ресурсів для армії і рейху взагалі. Експлуатація загарбаних земель здійснювалася як військовими, так і цивільними властями. Вища військовоекономічна влада була зосереджена в руках Г. Герінга. Безпосереднє втілення в життя всіх економічних заходів доручалося Східному штабу економічного керівництва. В своїй діяльності він керувався „Директивами по веденню господарства в окупованих східних областях", іншими документами з даного питання. Головним його призначенням були конфіскація і вивіз запасів сировини, продовольства і економічна експлуатація підконтрольних східних областей. Для.координації діяльності військових і цивільних властей була введена посада генерального інспектора по конфіскації і використанню сировини в окупованих територіях. При кожній армії існував економічний відділ штабу, начальник якого підпорядковувався безпосередньо командувачу армії. При штабах дивізій, полків і батальйонів існували загін економічної розвідки, технічний батальйон і офіцери - уповноважені по сільському господарству. В обов'язки останніх входили організація обліку і охорони сільськогосподарської сировини, налагодження постачання військових частин продовольством до повного задоволення їх потреб. На початку грудня 1941 р. всі військові підрозділи до роти включно одержали документ під назвою „Передумови безпеки тилу і добування найбільшої кількості надлишків продовольства", в якому говорилося, що треба „видавити" з країни все для забезпечення німе-

цького харчування [5, с.147]. Чиновниками військово-економічного апарату фашистської армії були в основному досвідчені офіцери інтендантської служби. За наступаючою німецькою армією йшли і могутні німецькі промислові корпорації. Підприємства Дніпропетровська, Орджонікідзе (Енакієво), Сталіне (Донецьк), Краматорська, Нікополя, Азова, Маріуполя, Таганрога, Кам'янська, Макієвки, Константинівки та інших міст попали під контроль таких німецьких фірм, як „Генріх Герінг", „Фрідріх Крупп АГ", „Браун, Боверн унд К", „Міттельдойче Штальверке", „Хьош АГ", „Кьокнер верке АГ",

„К.Х. Юхо" й ін. Напередодні і в розпал оборонних боїв на Сумщині з її території майже повністю були евакуйовані великі промислові підприємства. Тому промисловий потенціал області фашистів мало цікавив. На першому плані стояло сільське господарство, підпорядковане задоволенню потреб армії в продовольстві. Для експлуатації сільського господарства області фашисти створили розгалужений апарат як військового, так і цивільного характеру з великою кількістю чиновників різного рангу і призначення. Документи того періоду рясніють ними: німецький командуючий сільським господарством Сумської області, уповноважений німецьким командуванням керівник сільським господарством, німецький обласний сільгоспуправитель, німецька сільськогосподарська інспекція і т.п. При комендатурах були створені сільськогосподарські відділи, при міських і районних управах — земельні відділи, сільськогосподарські бюро і

т.п. Гітлерівці розуміли, що колгоспи і радгоспи є досить вдалою організаційною формою вилучення продовольства з села. Тому вони були збережені, але їх майно проголошувалось власністю Німеччини. Уже 14 жовтня 1941 р. комендант Сум полковник Краузе наказав завідуючим


господарствами колишніх колгоспів і радгоспів району приступити до роботи: організувати молотьбу хліба, ко-

Про це відверто говорилося на нараді в резиденції гауляйтера України Е. Коха в Рівному 28 серпня 1942 р.: „Мета

пання картоплі і буряків та посів озимини. Кожне господарство повинно було щодня привозити до міста на млин

земельного устрою - відзначається в протоколі - зберегти співробітництво росіян (читай — українців - авт.) і

половину зерна, намолочуваного за день [23,1941, 19. X]. В колишніх радгоспах, які тепер ставали господарствами

таким чином виконувати зобов'язання по поставках продовольства для Рейху. Першочергове завдання керівників

міської управи, власті дозволили віддавати робітникам третю частину намолоченого зерна і викопаної картоплі [23,1941, 22. X]. 28 жовтня 1941 р. з'явився наказ комен-

сільських господарств (ла-фюрерів) на Україні — забезпечити постачання Європи. Всі питання земельного устрою

данта Сум, який зобов'язував всіх керівників господарст-

повинні розглядатися тільки під одним кутом зору - в якій мірі можна забезпечити російське співробітництво,

вами колишніх колгоспів і окремі селянські господарства негайно почати здавання молока на сепаратні пункти Сум-

оскільки через нестачу реманенту саме людина і є найважливішим фактором виробництва [12, с.535, 574 - 575]".

ського маслозаводу по заготівельній ціні 1 крб. за стандартний літр. Таким чином, експлуатація сільського гос-

22 березня 1942 р. газета „Сумський вісник" опублікувала звернення рейхсміністра окупованих східних те-

подарства почалася. Оскільки матеріально-технічна база колгоспів, радгоспів і МТС була майже повністю зруйно-

риторій А. Розенберга до українських селян, в якому він роз'яснював суть задуманої земельної реформи. Вона мала

вана, живої тяглової сили було теж мало, все фізичне

здійснюватися кількома етапами. Перший етап - скасування колгоспного ладу. Всі колгоспи перетворюються в

навантаження падало на людину. Видавалися численні розпорядження про вчасне проведення весняних і осінніх польових робіт, підготовку коней, сільськогосподарського реманенту та техніки. Ще в вересні 1941 р. Гітлер заявляв, що чудова українська земля „через недостатню експлуатацію, що практикується донині, не дала максимуму з того, що вона могла б дати...". У зв'язку з цим була задумана земельна реформа у східних окупованих областях, закон про яку був прийнятий 26 лютого 1942 р. Фашистська пропаганда твердила, що завдання реформи полягає в тому, щоб ліквідувати „ворожий селянству" колгоспний лад, перейти до індивідуального господарювання і передати селянину всі плоди його праці. Проте в дійсності це було не так. Справжнє завдання реформи полягало в тому, щоб при відсутності техніки підняти продуктивність сільського господарства за рахунок максимального використання простої фізичної праці.

так звані громадські господарства. Громадські господарства — перехідна форма від більшовицького колективного виробництва до нової форми господарювання. Громадські господарства працюють за планами німецької влади. Земля обробляється спільно. Селяни мають право тримати домашню худобу в необмеженій кількості. Присадибні ділянки переходять у їх приватну власність і не обкладаються податками. При бажанні селян присадибні ділянки можуть бути збільшені до розмірів, які не заважатимуть їхній праці в громадському господарстві. Другий етап — перехід до одноосібного користування землею. Він здійснюється у тих громадських господарствах, де для цього є господарські і технічні передумови. Наділення землею мають проводити землемірні установи німецької влади. Третій етап - створення Хліборобських спілок. Селяни, наділені землею для індивідуального користування,


об'єднуються в Хліборобську спілку. При цьому продуктивна і робоча худоба, сільськогосподарські машини на живій тягловій силі та сільськогосподарські знаряддя громадських господарств при їх перетворенні у Хліборобську спілку розподіляються на засадах економічної доцільності між групами селян або окремими селянами. Ве-

вся земля ділиться між селянськими дворами. Розмір наділу визначається кількістю працездатних в тому чи

ликі сільськогосподарські машини, трактори, причіпні знаряддя до них, молотарки залишаються за МТС або стають майном Хліборобської спілки.

ровий буряк, картопля, кавуни й ін.). При необхідності до них включають посіви зернових, соняшника, льону, коноплі.

Своє звернення А. Розенберг закінчив словами: „ Я закликаю вас усіх, українські селяни і селянки, допомагати у цій справі. Ваша праця буде відповідно винагороджена. Ми сподіваємося, що вже за кілька років всюди будуть повні клуні, а у вас усіх збільшиться охота до життя і працездатність." Через деякий час була розроблена „Вказівка по організації та управлінню громадськими господарствами". В ній пояснювалося, що до громадських господарств входять господарства колишніх колгоспів в існуючих межах разом з господарською садибою, майном, мертвим та живим реманентом, а також двори колишніх колгоспників і тих, що були розкуркулені і повернулися із заслання. Всі працездатні члени громадських господарств зобов'язані брати участь у роботах. Для цього створювалися спеціальні групи на зразок колгоспних бригад і ланок. Могли створюватися і сімейні бригади або ланки. Облік роботи здійснювався в трудоднях. При цьому встановлювалася обов'язкова мінімальна норма кількості трудоднів, які повинні були виробити члени господарства протягом року: чоловіки і жінки - 100, старі(понад 60 р.) і підлітки - 50. Частина виробленої продукції віддається державі. Щоб підвищити відповідальність селян за результати виробництва, передбачався такий порядок праці і розподілу прибутків: сіяння зернових, посадка цукрового

88

буряку, картоплі, овочевих культур і т.п. здійснюється всіма членами громадського господарства колективно. Потім

іншому господарстві. Наділи складаються з різних ділянок, зайнятих переважно трудомісткими культурами (цук-

Господар, який одержав такий наділ, несе за нього повну відповідальність. Він повинен обробляти його і зібрати урожай. Врожай вважається його власністю, але частину продукції господар повинен продати громадському господарству. З загального валового продукту громадське господарство повинно було виконати свої зобов'язання перед державою, створити фонд посівного матеріалу, харчовий фонд (допомога людям похилого віку), оплатити роботу МТС, покрити адміністративні витрати та ін. Решта прибутку розподілялася між членами громадського господарства по трудоднях. Хоча реформа тільки починалася і кінцеві наслідки були невідомі, преса взялася на всі лади її вихваляти. 17 березня 1942 р. газета „Відродження" (Роменський район) помістила статтю під красномовною назвою „Новий земельний лад - дарунок селянству". В ній говорилося: „Селянство звільнених східних областей може вважати новий земельний лад за сповнення своїх бажань та початок нової доби". Газети почали друкувати інформацію про хід сільськогосподарських робіт. „Сумський вісник" за «З червня 1942 р. сповіщав, що на 20 травня 1942 р. в районі було засіяно 98,9% площі, відведеної під ранні зернові. Газета „Відродження" 10 вересня 1942 р. повідомляла, що в Роменському районі весною виорана і засіяна яровими куль-


турами площа - 124888 га; крім того, засіяно технічними культурами 8116 га, в тому числі під олійні культури

пропагандистська шумиха навколо цього розгорталася величезна. Німецькі власті вимагали проводити церемо-

засіяно площу на 400% більшу, ніж у минулі роки; утворено тракторний та комбайновий парк: готові до роботи 508 тракторів, 104 комбайни, 89 нафтодвигунів.

нію вручення селянам документів на право володіння землею в 1943 р. урочисто, використавши, зокрема, святку-

Велику увагу приділяла преса питанням землеустрою, вихваляючи заходи по впровадженню приватної власності на землю. Так газета „Відродження" розповідала,

вання Паски й інше. Все це відбувалося під гучні заяви про те, що "ненависні колгоспи ліквідуються" і перед українським селянством відкривається щасливе майбутнє. Якийсь Василь

що уже в 1942 році земельні наділи робітників і службовців Роменщини збільшилася з 0,15 га до 0,5 га, а присадиб-

Литвиненко навіть написав вірш "Пісня хлібороба", ури-

на ділянка селян-одноосібників досягла 1,5 га. За словами газети, у власність 6834 господарствам відведено 3369 га

говорилось: "Теплий вітер повіває, хвилі-кучері ганя...

вок з якого надрукувала газета "Відродження". В ньому

землі, повернуто колишнім розкуркуленим, які повернулися до рідних сіл із заслання, 1587 садиб на площі 1371

Я щасливий, бо вже маю власну ниву і коня." За розподілом землі починався третій етап реформи

га та 887 садків на площі 341 га. Всього городами наділено 35870 господарств, їм відведено 10220 га землі, 109 уста-

- створення Хліборобських спілок. Порядок їх організації і діяльність визначав спеціальний Статут ( X ). В ньому

нов, організацій і підприємств одержали 687 га [24 1942 18. IX].

говорилось, що метою спілки є "об'єднання селян, що одержали земельний наділ для індивідуального користу-

На травень 1943 року, повідомляла та ж газета за 1 червня 1943 р., в селі Деркачівці у власне користування

вання, для підвищення та розвитку їх господарської моці". Право голосу в спілці мають голови дворів. Вони ж відпо-

землю одержали 145 господарств, у селі Іваниці - 168, у с. Товсте - 115, у с. Блотниці - 632, у с. Ріпки - 418, на хуторі Берегівському - 633 господарств.

відають за дії усіх членів родини. Керівництво спілки складається з голови, його за-

У ході нового землеустрою німецькі власті використовували земельні наділи як нагороду за прислужництво. За свідченням газети „Відродження" весною 1942 р. німецьке командування відзначило 10% „кращих хліборобських господарств" Роменщини: за допомогу в боротьбі з партизанами 20 господарств одержали 23 га присадибної землі [24, 1942, 8. XII]. Газета „Голос Охтирщини" повідомляла, що 10% кращих громадських господарств району були премійовані подвійними садибами, що склало 470 га[25, 1942,10. VIII]. Передача селянам землі у власність здійснювалася, власне, в мізерних кількостях. Вони одержували 1-2 га, а

ступника і трьох членів правління, обраних загальними зборами. Збори збираються один раз на рік. До хліборобської спілки переходять всі права, рухоме та нерухоме майно колишнього громадського господарства. Земля, прийнята спілкою, передається членам спілки для індивідуального користування. Для спрощення процедури розподілу землі члени спілки створюють групи дворів на чолі з старостою. Вся нерозподілена земля, луки, ліси, ставки використовуються колективно. Робоча та продуктивна худоба, за винятком племінної, теж безкоштовно розподіляється між дворами або групами дворів. Члени спілки зобов'язані утримувати та використовувати її в належному порядку.


Великі сільськогосподарські машини та знаряддя мають перебувати в колективному користуванні. Інші роз-

сподарський правитель затверджував розмір прийнятих

поділяються між дворами або групами дворів, які несуть за їх використання відповідальність.

хового, допомоги людям похилого віку та ін., встановлював розмір обов'язкових поставок продукції державі і навіть

Оскільки сільськогосподарської техніки було мало, статут рекомендував збільшувати поголів'я волів і використовувати як тяглову силу корів. Коней можна було тримати в кількості розумної необхідності.

давав вказівку керівникові спілки, який вид робіт (індиві-

Земля обробляється як колективним (громадським), так і груповим та індивідуальним способом. При викорис-

но за спеціальним актом Господарського командування групи сільського господарства, а в областях цивільного управління — по акту Генерального комісара Головного

танні тракторів поля обробляються як один шматок. Межі між окремими ділянками або групами ділянок не повинні братись до уваги. При роботі з кіньми та рогатою худобою рекомендується обробляти землю в межах ділянок групи дворів, хоча дозволялось і об'єднувати ці групи. Колективний збір врожаю не передбачався, бо цим, говорилось в Статуті, "було б порушено принцип індивідуального користування землею". При використанні косарок допускалася групова робота, але на засадах добровільності. При цьому слід дотримуватися меж індивідуальних ділянок, які повинні були обкошуватись вручну. При індивідуальному збиранні врожаю косовиця здійснюється вручну. Таким чином, Статут орієнтував селян переважно на первісні методи роботи на землі. Все життя і діяльність Хліборобської спілки мало відбуватись під постійним контролем німецьких властей. Вона створювалась з дозволу повітового або окружного сільськогосподарського правителя (Гебітсландвірт) в присутності на установчих зборах районного правителя (Крайсландвірт). Останній затверджує обраний керівний склад спілки, за його пропозицією кожний з керівників може бути позбавлений своєї посади, з ним погоджується час скликання загальних зборів, а їх постанови без його затвердження вважались недійсними. Районний сільського-

загальними зборами фондів: насіннєвого, фуражного, стра-

дуальний, груповий чи колективний) слід застосовувати в тому чи іншому випадку. Розпуск Хліборобської спілки міг відбутися виключ-

відділу харчування та сільського господарства. Ці ж установи вирішували питання про подальшу форму господарювання на цій землі. Всі не зрозумілі місця Статуту роз'яснювалися теж німецькими чиновниками — повітовим сільськогосподарським керівником або Командуванням обласного сільськогосподарського відділу. Доповнення до Статуту могли бути допущенні теж лише з дозволу повітового правителя або генерального комісара. Таким чином, Хліборобські спілки були повністю залежні від окупаційних органів влади, а хвалена передача землі в руки селян мала стати засобом посилення їх відповідальності за виробництво сільськогосподарської продукції. На основі даного Статуту почалось перетворення громадських господарств у Хліборобські спілки. 8 грудня 1942 р. газета "Відродження" повідомляла, що 32 громадських господарства Роменщини перетворені в Хліборобські спілки, яких нараховувалося 29 (правда, архівні дані свідчать, що в Роменському районі існувало 5 спілок). На кінець 1942 р. в Охтирському і Великописарівському районі було організовано по одній Хліборобській спілці, в Улянівському ~ 2, Штепівському - 3, Шалигінському і Білопільському - по 4, в Тростянецькому і Коно-


топському - по б, Шосткинському - 7, Краснопільському - 9. Створення Хліборобських спілок відбувалася повільно. Однією з причин була нестача землевпорядників. Тому головною формою організації сільськогосподарського виробництва залишалось громадське господарство, фактично той же колгосп. На кінець 1942 р. в Охтирському районі їх нараховувалось майже 90, Великописарівському, Білопільському і Краснопільському - понад 50, в Шалигінському, Тростянецькому, Шосткинському — біля 40 і т.д. Частина селян були одноосібниками, мали лише присадибні ділянки і не входили ні до громадських господарств, ні до Хліборобських спілок. Таких в Улянівському районі нараховувалось 45, Білопільському - 140 і т.д. Фашистська окупаційна влада зберегла і другу форму більшовицької організації сільськогосподарського виробництва - радгоспи. Вони були перейменовані в державні маєтки (господарства) і оголошені власністю рейху. Державні маєтки перебували у підпорядкуванні Обласного управління державними маєтками, в районах начальників державних маєтків. Безпосередньо маєтком керував „головний керуючий", філіями (відділками) — „керуючий". Для охорони маєтків створювалася поліція (2-3 чол. на відділення) на чолі з старшим поліцаєм. Людей до неї підбирав керуючий маєтком, а затверджували начальник районної міліції і комендант (XI). До державних маєтків відійшли землі, матеріальнотехнічна база і люди колишніх радгоспів. Збереглася і структура виробництва та організація праці. Розібране робітниками напередодні окупації радгоспне майно німці наказали повернути і почали відбирати з допомогою поліції. Головне завдання державних маєтків — виробити

максимум сільськогосподарської продукції і здати державі. В березні 1942р. Обласне управління видало наказ, щоб державні маєтки здавали на молокозаводи все (100%) молоко, за винятком тієї кількості, яка потрібна для годівлі телят. Витрати на будь-які інші потреби допускалися лише з особистого дозволу районного начальника. Молоко повинні здавати і робітники, які мали корову. В 1942 р. у Роменському районі кількість молока, яке мало здати кожне господарство, становила спочатку 500, а потім 600 л - при жирності 3,8%. За нездачу,- підробку молока, низьку жирність корову відбирали, а господар платив штраф (XII). Робочий день становив 8 годин, а в період посівної кампанії і збирання врожаю — 10 год. Праця нормувалася. В Угроїдському маєтку, наприклад, на піднятті чистого пару денна норма на 1 плуг становила 0,45 га. За свою працю робітники одержували зарплату 200 крб. і більше. Зарплата 200 крб. не оподатковувалася, а більша обкладалася 10% податком. Крім зарплати, в деяких маєтках робітники одержували продуктові пайки. Так, в Угроїдському маєтку штатні працівники і їх утриманці одержували по 15 кг. борошна і крупи, сезонні - по 15 кг борошна, а їх утриманці - по 10 кг (XIII). Керівництво державних маєтків намагалося підвищити ефективність праці, застосовуючи різні форми стимулювання. Так, у Миропільській філії Угроїдського маєтку за центнер накопаного цукрового або маточного буряку видавалося по 40 г цукру, за центнер вивезеного - 20 г, за 1000 укладених маточних буряків - ЗО г, за викопаний кагат розміром 20 м - 1 кг патоки. З цією ж метою з травня 1943 р. в державних маєтках була введена диференційована видача хліба працівникам. За перевиконання норми - 500 г у день, за виконання норми - 400, за виконання на 60-80% - 200-300 г, ті що не виконали і на 60% норми, не одержували нічого і до роботи не допускалися (XIV).


Але люди не бажали працювати на окупантів. Численні документи свідчать про систематичні запізнення на роботу, дострокове залишення її, часті перепочинки і т.п., а в результаті - низька продуктивність праці. Один з керівників маєтку допо��ідав, що 23 жінки пропололи за день 1,3 га цукрового буряку при нормі 4 га. Керівники районних управ в своїх наказах постійно висловлювали невдоволення тим, що сільські старости не виконують їх розпоряджень, не можуть забезпечити організацію людей на копання буряків, збирання картоплі, коноплів та інших культур, здачу молока, сухофруктів, забезпечення німців дровами, теплим одягом і ін. (XV). Господарювання фашистів в українському селі дорого обійшлося народу. За два роки окупації сільськогосподарське виробництво фактично було зруйноване і зведене до примітивних форм існування. Відступаючи, гітлерівці вивозили те, що залишалося, або знищували. Про збитки, завдані сільському господарству області, свідчать численні факти. Так, в Ямпільському районі було повністю знищено 2 МТС і 200 тваринницьких ферм. У населення відібрано і відправлено до Німеччини худоби: великої рогатої - 11000 голів, свиней - 5000 голів, овець - 5500 голів, птиці - 17500 шт. [21, с. 185]. В Зноб-Новгородському (Хільчицькому) районі за час окупації посівні площі скоротилися з 30153 га до 9505 га, із 51 трактора МТС залишилося 5, із 14 комбайнів - жодного. Фактично знищене колгоспне тваринництво: із 4148 голів великої рогатої худоби залишилося всього 48, в тому числі із 824 корів залишилося 42, свині і вівці в колгоспах повністю зникли, лише в селянських дворах збереглося 62 свині і 207 овець. В Середино-Будському районі перед війною посівні площі складали 27882 га, а в 1943 р. в колгоспах не було засіяно жодного гектара. Із 73 тракторів МТС залишилося 21, а з 14 комбайнів - 1. Не в кращому стані перебувало і тваринництво. Із 2711 робочих коней залишилося 323, із 3460 голів великої рогатої худоби - 25, із 2810 свиней - 25, із

4340 овець не залишилося жодної. В Путивльському районі знищено сільськогосподарських машин і реманенту на суму 7088036 крб., запасів насіння, кормів, продуктів і матеріалів на суму 8379567 крб., до Німеччини було відправлено понад 6000 голів великої рогатої худоби, понад 6500 свиней, десятки тисяч штук птиці, а всього тваринництву і птахівництву було завдано збитку на суму 11373730 крб. Урожайність зернових культур в районі за період окупації знизилася з 15 ц до 5 ц, в тому числі жита з 19,5 до 3 ц, озимої пшениці відповідно 12-2, ярої пшениці 10~7, вівса 12-6, ячменю 12-7 і т. д. В подібному стані перебувало сільське господарство і інших районах області [21, с. 207-209]. Окупаційна адміністрація намагалася використати потенціал і легкої промисловості Сумщини. Газети повідомляли, що почали працювати повстяна і меблева фабрики в Охтирці, текстильна фабрика в Ромнах, деякі цукрові заводи, маслозаводи, пекарні і інше. Але як і сільському господарству (с. 97), легкій, харчовій, цукровій, переробній, будівельній промисловості області було завдано величезних збитків. Так, лише на території Ямпільського району були зруйновані Хутір — Михайлівський рафінадний завод, Свіський, Неплюївський і Чуйковський лісопильні заводи, Свіський завод „Дубитель", ХутірМихайлівський шлакобетонний, Неплюївський скипидарний, Воздвиженський цегельний заводи, Ямпільські пенько- і маслозаводи, Марчихінобудська канатна фабрика та

Ін. 4. ПОЛІТИКА ОКУПАЦІЙНИХ ВЛАСТЕЙ У СФЕРІ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ. НАМАГАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ЗМІЦНИТИ ПОЗИЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ Політика фашистської адміністрації в галузі культури в окупованих областях переслідувала дві головні мети. По-перше, раз і назавжди викорінити більшовицьку ідео-


логію із свідомості людей, по-друге, переконати українців у тому, що німці в цій війні щодо України відіграють благородну визвольну місію, тому їм треба бути вдячними і всіляко підтримувати. Саме цією "місією" і можна пояснити деякі поступки окупаційної влади українській інтелігенції в її прагненні до розбудови національного культурного життя. Про необхідність таких поступок неодноразово говорив міністр окупованих східних територій А. Розенберг. Основними засобами впливу на населення мали стати преса, радіо, школа, культосвітні установи, організації, об'єднання. Уже через тиждень після захоплення фашистами Сум вийшла газета "Сумський вісник". У наступний період з'явилися газети "Відродження" (Ромни), "Визволення" (Конотоп), "Лебединський вісник" (Лебедин), "Голос Охтирщини" (Охтирка), "Новий час" (Шостка), "Путивлянин" (Путивль) та ін. Всі вони, за винятком "Путивлянина", друкувалися українською мовою. В "Основних вказівках", про поводження з українським населенням, затверджених німецьким керівництвом у вересні 1941 року, говорилося, що українська преса дозволяється, але "за умови, що вона утримується в обмеженому обсязі і підлягає суворій цензурі" (12, с. 530). Саме в такому режимі і перебували газети. Тиражі їх були невеликі, а цензура прискіплива. Уже з перших номерів сторінки газет зарясніли здравицями на честь визволителів і прокльонами на адресу більшовиків. Ідеологічна обробка населення почалася досить активно. Широко використовувався такий засіб впливу на свідомість людей за допомогою друкованого слова, як листівки. Про їх характер і зміст можна судити по одній з них: "Капіталістичні країни заздрісне і незичливо дивилися на соціалістичну державу Адольфа Гітлера. Так само, як капіталісти, боявся і Сталін, що настане день, коли поневоленим народам розкриються очі і вони, за прикла-, дом німців, почнуть змагати до соціальної справедливості.

Адольф Гітлер передбачав можливість цього огидного нападу; він створив соціалістичну Армію робітників і селян Німеччини, що в боротьбі проти світового соціалізму (мабуть - капіталізму? - авт.) розбила всіх ворогів. Кайдани сталінського ярма розбито! Адольф Гітлер покладе край поневоленню всіх трудящих народів Совєтського Союзу. Адольф Гітлер несе соціальну справедливість поневоленим народам Совєтського Союзу. Порядок, хліб, справедливість і справжній соціалізм, - ось що несе вам Адольф Гітлер. А тому виконуйте розпорядження, що видаються для вашого власного добра, щоб перебороти тяжкі наслідки війни" (6, с. 101). Листівка поширювалася в містах і селах області. Такі ж ідеї проголошувало і радіо, передачі якого транслювали Сумський, Конотопський, ІПосткинський та інші радіовузли. Передачі на них велися німецькою, українською і російською мовами. "Перевиховання" населення мала здійснювати і школа. Яку освіту готували фашисти українському народу, свідчать численні висловлювання і розпорядження главарів рейху. Так, на пропозицію А.Розенберга відкрити університет у Києві, Гітлер зауважив: "Було б помилкою дати освіту місцевим людям. Я зовсім не прихильник створення університету в Києві. Було б краще не вчити їх навіть читати". Це було сказано 17 вересня 1941 року, а через два дні фюрер продовжив цю думку так: "Слов'яни — це родина кроликів. Якщо клас господарів їх не підштовхуватиме, вони самі ніколи не зможуть піднятися вище рівня кролячої родини. Природний стан, якого вони прагнуть. - це загальна дезорганізація. Будь-яке знання, дане їм, у кращому випадку перетвориться у них у напівзнання, яке зробить їх незадоволеними й анархічними. Саме з цієї причини ідея створення університету в Києві повинна бути відкинута". Гітлер попереджав проти можливих намірів


зробити освіту в Україні обов'язковою. В квітні 1942 року він говорив: "Не можна дозволити, щоб навіть одному вчителю прийшла б ідея раптом оголосити про обов'язковість для підкорених народів ходити в школу. Якщо росіяни, українці, киргизи та ін. умітимуть читати і писати, це може нам тільки нашкодити" (12, с. 532, 533, 559). В кінці-кінців вирішили дозволити створювати в Україні початкові ("народні") школи з чотирирічним терміном навчання. 18 листопада 1941 року А. Розенберг надіслав рейхскомісару України Е. Коху директиву, в якій говорилося, що для створення загальних передумов налагодження життя, "достатньо допустити існування початкових шкіл. Крім того, можна буде створити професійні школи сільського господарства і ремісництва з обмеженими завданнями" (12, с. 543). 8 і 29 грудня 1941 року VII секція вермахту зони Б (Україна) ухвалила постанови (№№30 і 34), які давали окупаційним властям чіткі вказівки про те, що допускалося в сфері освіти і що ні. Дозволялося створювати початкові школи, промислові, сільськогосподарські, лісогосподарські професійні школи, професійні курси жінок для вивчення курсу ведення господарства, кравецької справи, охорони здоров'я та гігієни. Не дозволялися університети, політехнічні інститути, ліцеї, гімназії та інші подібні заклади, середні школи, загальні школи зі спеціалізацією для певної спеціальності і т.п. Створені за радянської влади подібні учбові заклади наказувалося закрити (12, с. 549550). 12 січня 1942 року Е.Кох видав директиву, яка наказувала ліквідувати всі органи управління і контролю над школами, створені за радянської влади і звільнити вчителів старших класів. Заборонялося користуватися існуючими учбовими планами, підручниками, учнівськими бібліотеками. Навчання повинно обмежитися читанням, письмом, арифметикою, фізкультурою і іграми. Таким чином, фашистська шкільна політика не була

орієнтована на надання учням широких знань. Головне завдання шкіл полягало в ідеологічному вихованні дітей, а саме, як говорив рейхсфюрер СС Г.Гімлер, в п��ширенні "вчення про те, що покірність німцям, чесність, старанність і слухняність є божою заповіддю" (13, с. 81). Роменська газета "Відродження" сформулювала це завдання так: "Українські діти мусять проникнутися почуттям вдячності великому німецькому народові, що звільнив їх вітчизну від радянського ярма" (24, 1942, 13, II). Слід сказати, що українська інтелігенція намагалася вийти за межі дозволеного, а окупаційна адміністрація на перших порах дивилася на це крізь пальці. В результаті на Сумщині створювалися не тільки початкові школи, а й гімназії. Зразу ж після окупації Києва туди приїхали деякі діячі української еміграції і створили український науково-методичний інститут шкільної освіти. Почали виходити "Педагогічний інформаційний бюлетень", газета "Школяр", у місцевих газетах були започатковані рубрики "Сторінка для школяра", "Дитяча сторінка" і т.п. 1 листопада 1941 року під головуванням професора Штепи відбулося засідання ініціативної групи по відновленню Всеукраїнської учительської спілки. Спілка ставила своєю метою об'єднати всіх українців - працівників вищих, середніх, нижчих шкіл науково-дослідних і культосвітніх закладів. Повідомляючи про це, конотопська газета "Визволення" висловила надію, що це дасть можливість краще виховувати українських дітей і молодь (26, 1941, 2.ХІІ). Керівною установою в сфері шкільництва на місцях стали відділи освіти і пропаганди з шкільною радою при міських управах. В листопаді 1941 року через газету "Сумський вісник" Сумський відділ освіти оголосив про набір до початкових шкіл і про видачу дозволу на відкриття приватних шкіл і груп. Було розроблено "Положення про приватні школи в Сумах". Вони не обкладалися податка-


ми і відділ освіти обіцяв по можливості забезпечувати їх приміщенням.

організацію таких курсів одержав провідник ОУН на Сумщині С. Сапун. Для юнаків і дівчат, які закінчили середню

У зв'язку з відкриттям початкових шкіл до Сумського відділу освіти надійшло 320 заяв від вчителів з проханням зарахувати їх на вакантні місця. Задовольнити вдалось до 80 прохань (23,1942,7.1). При зарахуванні на

школу, але хотіли мати гімназичну освіту, передбачалося

роботу вчителі перевірялись політичною поліцією з точки зору їх благонадійності. Вони не повинні проявляти сим-

відкрити екстернат (23, 1942, 13. II, 13. III). Створення системи освіти з зовсім іншою ідеологією закономірно поставило питання про підручники. Спочатку окупаційні власті дозволили використовувати радянські підручники, піддавши їх "переробці". Такі слова, як "ком-

патії до Радянської влади, а навпаки, демонструвати своє негативне ставлення до неї. В інструкції вчителям говори-

сомолець", "піонер", "колгоспник", "ударник", "стахановець" і т.п. викреслювались і замінялися новими. Але аб-

лося, що "всякий більшовицький вплив, який виходить із школи буде каратися смертю" (13, с. 83). В 1942 році в Сумському районі працювало 49 шкіл (у тому числі 9 - в Сумах), у Краснопільському - 34, в

сурдність такого "виправлення" скоро стала зрозумілою. Автор статті "Про підручники в українських народних школах", опублікованій у "Педагогічному інформаційному бюлетені" (1942 рік) писав: "Ця обставина багато шко-

Червоному - 14, в Охтирському - 62, в Роменському окрузі - 228 (23,1942, 9. X, 22. V; 13, с. 84; 6, с. 100; 24,1942,10. IX).

дить справі, оскільки діти завжди будуть цікавитися, що там було написано раніше до виправлення. Звідси може

В них навчались діти віком від 7 до 11 років. Програма

виникнути багато непорозумінь і неприємностей" (13, с.82). В результаті було наказано знищити підручники і корис-

навчання включала такі предмети: рідна мова, німецька мова (з другого класу), арифметика, письмо, малювання, співи.

туватися конспектами. Для читання використовували місцеві газети. На їх сторінках, крім офіційного матеріалу

Будь-яка дитяча самодіяльність, ініціатива, участь у громадському житті школи не допускалися. В інструкціях для директорів шкіл говорилося: "Ніяких дитячих зборів і організацій, у класі — тільки черговий. Ніяких старост. Газет не потрібно. В класі повинен бути портрет фюрера і один-два плакати" (13, с. 83).

під рубрикою "На допомогу вчительству", друкувалися уривки з творів Т.Шевченка, Б.Грінченка, І.Франка,

Крім початкових шкіл Сумський відділ освіти вирішив відкрити дві гімназії - чоловічу і жіночу. В січні 1942 року у відділі було в наявності 285 заяв батьків з проханням прийняти їх дітей до чоловічої гімназії і 430 — до жіночої. Гімназії почали працювати в лютому 1942 року. Навчання проводилось у дві зміни: І-ІУ класи - з 8-ї

факультету професора Парадиського. Він підготував "Буквар", "Малюнки до букваря", "Збірник вправ з орфогра-

години, У-УПІ класи - з 12-ї (23, 1942, 7.1, 13. II). Почався запис учнів 6, 7, 8 і 9 класів колишньої радянської школи на курси підготовки за 4, 5, 6 і 7 класи гімназії. Дозвіл на

П.Мирного, М.Коцюбинського та ін. Одночасно робилися спроби підготувати нові підручники і посібники. Зокрема, в Харкові над цим працював колектив під керівництвом декана історико-філологічного

фії" для 2-3-4 класів, "Рідне слово-читанка" для 2-3-4 класів та ін. Ця література просвітянськими каналами надходила до Охтирки, очевидно, до відділу освіти, а з ним укладали угоди про її придбання Тростянецький, Великописарівський та Лебединський райони Сумської області і деякі райони Полтавської (6, с. 100). Незважаючи на жорсткий контроль з боку окупацій-


них властей над духовним життям народу, патріотично настроєна інтелігенція Сумщини намагалася пропагувати ідеї національного виховання дітей та молоді. "Все навчання, - писала газета "Відродження" 13 лютого 1942 року, - треба поєднати з вихованням, поклавши в основу його принцип національного виховання. Треба виховати в дітей любов до України і Українське народу з його славним минулим, з його традиціями і звичаями". Виховання любові до батьківщини передбачало зміцнення позицій української мови в школі і суспільстві взагалі. "Найдорожчим скарбом українського народу, скарбом, яким пишається кожний щирий, свідомий українець, - писав "Сумський вісник" 7 січня 1942 року, - є його власна, рідна мова... В сучасний момент, після довгих пережитих знущань для нашої рідної мови прийшло нове життя. Тепер вся нація повинна згадати, що мова - це найкращий доказ права нації на здійснення її політичнонаціональних ідеалів, це найкращий доказ її патріотизму і наочний вираз її світогляду... І кожний справжній патріот, що не цурається своєї мови покладе тепер всі сили, щоб утвердити українську мову назавжди в житті країни". На сторінках газети з'явилися статті, в яких піддавалася різкій критиці мовна політика Радянської влади, як політика наполегливої і послідовної русифікації українського населення. "Совєти, прикриваючись на словах "національною політикою", - писав С.Сапун у "Сумському віснику" за 18 січня 1942 року - тими чи іншими засобами пригнічували все українське - культуру, мистецтво, особливо — нашу чудесну, голосисту, барвисту українську мову, проводячи русифікацію...". Автор відзначав, що більшовики відкрили в містах велику кількість російських шкіл, даючи їм кращих педагогів і кращі умови, відмічаючи їх завжди, як найкращі (Сумські СШ №2 і 4), тоді як українські школи допомоги майже не одержували. В українські школи надсилали вчителів, які б поганенько

читали українською мовою на лекціях, а на перервах розмовляли з учнями російською мовою. Адміністратори цих шкіл (директор, завуч) на зборах учнів говорили виключно російською мовою (школа № 3). "Залишки цієї русифікації, - зазначав автор, - маємо і зараз. Зайдіть у нашу українську установу. Спробуйте почути від керівників або співробітників українську мову! Не почуєте. Навіть зверніться до них на українській мові, то одержите відповідь на мові російській. А зустрінете вчителя бувшої совєтської школи, теж не почуєте від нього жодного українського слова. Ось вам наслідки упертої русифікації більшовиків."

У статтях "Рідна мова", "Україна - наша мати", "Очищуємо мову від намулу", "Проти більшовизму в мові", "Мовні недоречності" та інші звучали заклики "звернути увагу на чистоту української мови", дбати про її розвиток, звільнити від "москалізмів" та полонізмів, "ставитися до неї дбайливіше, обережніше, з Любов'ю" та нарікання на молоду інтелігенцію, зокрема вчительство, яка "на превеликий жаль, погано підготовлена з української мови і невибаглива до неї". Зазначалося, що росіяни ("москалі"), які "ходять по нашій землі і користуються її благами, мусять знати мову нашого народу і поважати його святі звичаї" (23, 1942, 18. II). Слід сказати, що окремі вчителі, опинившись у "новій" школі, наважувалися порушувати її вимоги і таємно, ризикуючи життям, намагалися навчати і виховувати дітей у традиціях радянського патріотизму. Сказане стосується перш за все тих педагогів, які мали якісь контакти з партизанами або підпільниками. Про це, зокрема, розповідається в книзі С.А.Ковпака "Від Путивля до Карпат". Він пише: "Гітлерівці намагалися примусити наших людей забути чудове минуле Путивля. Почали вони з того, що заборонили в школах викладати історію. Ми поговорили з учителями і попросили їх подумати, як би відновити заняття з цієї дисципліни.


Першою на нашу пропозицію відгукнулась молода вчителька з Яциного - Віра Селіна. Якось на уроці мови вона запропонувала учням для граматичного розбору речення, в якому були слова "Союз Радянських Соціалістичних Республік". -Треба було бачити, - бентежно розповідала вчителька потім, - якою радістю і гордістю засяяли оченята дітей, коли вони почули назву рідної країни. Так, добираючи для вправ речення, в які входили дорогі народові слова, Віра Селіна непомітно розпочинала з учнями бесіди про Батьківщину. Нелегальні уроки з історії стали для школярів улюбленими" (10, с. 64-65). Навчання в початковій і середній школі під час німецько-фашистської окупації було платним. Але прагнучи розширити контингент учнів, деякі місцеві органи освіти робили спроби полегшити батькам цей тягар. 13 квітня 1942 року, наприклад, Лебединська міська та районна управи ухвалили постанову, яка називалася: "Про плату за навчання в середніх школах Лебединського району на 1942 рік". В ній говорилось: "З метою охоплення початковим навчанням всіх дітей шкільного віку, а також маючи на увазі надання загальної доступності до навчання дітей у старших класах середніх шкіл району, Лебединська міська та районна управи постановляють: 1) Відмінити з 1 квітня 1942 року плату за навчання у 1,2,3 і 4 класах гімназій і надати право безкоштовного навчання в 1942 році в початкових школах, а також у молодших класах середніх шкіл району; 2) Встановити з 1 квітня 1942 року плату за навчання у старших класах середніх шкіл і гімназій в розмірі 300 крб. на рік, замість 500 крб., що існувало раніше " (XVI). Але багато батьків взагалі відмовлялися посилати дітей до школи, тоді до них застосовувалися примусові санкції - штраф від 150 до 300 крб. за кожну дитину. Штрафам підлягали і старости сільських управ, на території яких діти не ходили до школи (XVII).

Крім загальноосвітніх шкіл за дозволом окупаційних властей створювалися професійні школи для фахової підготовки молоді, оскільки, як писала газета "Голос Охтирщини", - "умови сьогоднішнього дня вимагають, щоб юнак чи дівчина ставали до праці". Таких шкіл в області було створено досить багато. 24 жовтня 1941 року в "Сумському віснику" було опубліковане оголошення про відкриття в Сумах медичної школи, 29 березня 1942 року та ж газета повідомила, що Сумське обласне управління державними господарствами "доводить до відома селянства, що за дозволом німецького командування відкрита Сумська сільськогосподарська школа". В Ромнах були відкриті реміснича, агрономічна, вогнетривких будівельних матеріалів, медична і ветеринарна школи, школа домашнього господарства; в Охтирці - педагогічна, садівництва і городництва, крою, шиття й кулінарії. Подібні школи відкривалися і в інших райцентрах області, а також у багатьох селах: в Чупахівці — сільськогосподарська, Олешні - лісівництва, в Кириківці - телеграфістів і залізничників, у Хухрі - скотарства і птахівництва і т. д. У таких школах навчалися діти віком 11-14 років. Плата за навчання становила 200 крб. У період тимчасової окупації з дозволу німецьких властей почали відроджуватися заборонені Радянською владою "Просвіти". "Похідна група ОУН (м) на чолі з Олегом Ольжичем-Кандибою відродила Київську "Просвіту" (9, с. 38). Осередки "Просвіти" почали створюватися в інших областях, в тому числі і в Сумській. 1 січня 1942 року газета "Сумський вісник" сповістила, що багато її читачів пишуть про необхідність відродити діяльність українського культурно-освітнього товариства "Просвіта". Редакція висловила надію, що відділ освіти візьме на себе ініціативу створення цього товариства,, "згуртувавши навколо себе українські культурні сили


нашого міста" (23, 1942; 10.1). Того ж місяця була створена, її головою став С.Сапун.

"Просвіта"

тому учнів знайомили з основними принципами педагогіч-

У статтях "Мета і завдання українського товариства "Просвіта" і "Завдання товариства "Просвіта" С.Сапун

ного процесу. В середині 1942 року в школі навчалося 75 учениць. При ній існувала майстерня, в якій виконувалися замов-

визначив мету, завдання і форми діяльності товариства. Мета товариства - "допомогти органам державної влади відродити українську національну культуру, українську мову, побут народу та його свідомість", дати можливість українському народові "знайти себе, усвідомити завдання української нації, щоб поряд і під керівництвом німецької нації збудувати краще життя" (23,1942, 18, 28.1). Автор повідомляв, що Статут товариства уже складений і висловлював надію, що громадяни м. Суми "з радістю зустрінуть організацію цього товариства і підуть

лення на вишивку з матеріалу замовника (23,1942,7.УІ). 28 травня 1942 року в Сумах почала працювати школа різьбярства по дереву з інкрустацією. В ній навчалося 11 юнаків (23,1942, 5.УІІ). Заходами інспектора культу - в Ромнах була відкрита художня студія іконопису. За зразками кращих художників церковного мистецтва студія виготовляла зразки та іконостаси для церков (24,1942,10.ІХ). Уже в жовтні 1941 року актори Сумського театру

у члени його для боротьби за нашу національну українську культуру, для боротьби з залишками більшовизму в

ім. Щепкіна, які не виїхали до Бугуруслана, почали організовувати в Сумах український національний драматичний театр. Режисером його став репресований за Радян-

свідомості народу, для закріплення жовто-блакитного прапора" (23,1942,18.1).

ської влади Я.Шовкун-Дунайський. При театрі були створені три акторські групи: 2 драматичні і концертно-цир-

Були визначені форми роботи "Просвіти": організовувати різного роду освітні та художні гуртки, лекції,

кова.

виставки, концерти, вживати заходи по збереженню па-

кою драми Чубатого "Воскресенье". Наступною була п'єса О.Суходольського "Хмара", її показ преса розцінила як "значний крок, який вже дозволяє сказати про великі перспективи творчого зростання" (23, 1941, 11. XII). В ре-

м'яток історії, мистецтва та побуту українського народу, видавати періодичну та неперіодичну українську пресу та літературу.

Першу зустріч з глядачами театр зробив постанов-

20 лютого 1942 року "Сумський вісник" повідомив, що Сумське товариство "Просвіта" відкриває Школу української національної художньої вишивки. Відзначаючи цей акт, голова "Просвіти" писав: "Український нарід будьщо повинен відродити свою національну культуру, побут, мову, художній хист та інші культурні здібності, що при-

пертуарі театру були в основному твори українських класиків - Т.Шевченка, Г.Квітки-Основ'яненка, І.Карпенка-

нижувалися жидо-більшовиками-заправилами. Непереможна німецька армія своєю кров'ю дає нам можливість цього досягти, за що ми будемо їй вдячні " (23,1942,15.111). Передбачалося, що з останнього курсу школа випускатиме інструкторів та викладачів рукоділля для інших шкіл,

мерівна", та ін., всього понад 20 назв. Акторська група під керівництвом Симоненка виїздила на гастрольні поїздки до Старого Села, Нижньої Сироватки, Низів, де показали б спектаклів, у тому числі "Наталку Полтавку", "Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик". Всього

Карого, І.Котляревського, М.Кропивницького, П.Мирного, М.Старицького та ін. Глядачі побачили такі п'єси як "Назар Стодоля", "Сватання на Гончарівці", "Суєта", "Наталка Полтавка", "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Ли-


за період з листопада 1941 року по жовтень 1942 року театр обслужив біля ПО тисяч глядачів (23, 1942, ЗО. X). В листопаді 1941 року в Ромнах почав діяти Музично-драматичний театр ім. М.Леонтовича. В його репертуарі були "Наталка Полтавка" І.Котляревського, "Сватання на Гончарівці" Г.Квітки-Основ'яненка, "Назар Стодоля" Т.Шевченка, "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" і "Сорочинський ярмарок" М. Старицького, драми "Наймичка", "Безталанна" та водевілі "Пошилися в дурні", "По ревізії", "На перші гулі" І.Карпенка-Карого, "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" М.Кропивницького, "Лісова пісня" Лесі Українки і ін. За період 7 листопада 1941 року по 1 серпня 1942 року театр показав 137 спектаклів і концертів, які відвідали понад 35 тисяч глядачів (24, 1942 ЗО IX). Українські музично-драматичні театри були створені в Глухові, Охтирці, в Конотопі - драматичний гурток. Всі вони працювали над українською класикою (27, 1942 22. XI; 25, 1942, 1. III; 26. 1942, 23. IX). Помітно пожвавилося музичне життя. При сумському драматичному театрі були створені симфонічний і духовий оркестри, хорова капела і хореографічна група. В репертуарі хорової капели були українські народні пісні: "Дівка в сінях стояла", "Спать мені не хочеться", "Реве та стогне Дніпр широкий", "Розпрягайте хлопці коні". Духовий концерт виконував твори українських та російських композиторів, хореографічна група - українські національні танці. 12 листопада 1942 року колектив Сумського національного драматичного театру дав великий концерт за участю хорової капели і балетної групи. "Сумський вісник" повідомляв, що після концерту помічник коменданта лейтенант Полят від імені генерала німецької армії виніс учасникам концерту подяку (23, 1942, 23. XI). Одночасно йшла популяризація і пропаганда україн—гТТ?г>-

ської пісні через пресу. 18 січня 1942 року "Сумський вісник" писав: "Ні, нема в слов'ян народу з більш співучим і ніжним словом, як українське; нема пісні над пісню українську. Потрібно ж нашу пісню вивчати і берегти дорогий скарб народної поезії, потрібно, щоб діти наші ще в к��лисці слухали від матері пісню українську, а в школі вже час практикувати справжні уроки української пісні". Хорові капели були створені в Ромнах, Глухові, Конотопі, Охтирці, Тростянці та ін. містах. Всі вони пропагували українські народні пісні і танці. В 1941-1942 роках були відкриті краєзнавчі музеї в Сумах, Конотопі та Охтирці, на початку 1943 року — в Ромнах (23, 1941, 17. XI; 26, 1942, 24.1; 25, 1942, 27. VIII; 24, 1943, 13, 16. II). В травні 1942 року Сумський музей влаштував виставку художньої вишивки, різьби і гончарства. Повідомляючи про це, "Сумський вісник" писав: "Серед художніх робіт є вишивки, виконані ученицями жіночої гімназії. З любовю вирізьблено на дереві ікони. Ця різьблена робота п. Торянікова є подякою за визволення України від більшовицького ярма й передана в подарунок Вождю Адольфу Гітлеру" (23, 1942, 6. V). В Сумах і Ромнах діяли виставки місцевих художників. У березні 1942 року в Сумах почала працювати міська бібліотека, в лютому 1943 року відновила свою діяльність бібліотека в Ромнах. За 3 місяці її відвідало 673 читача, в тому числі 570 українців, 69 росіян і 10 німців. Видано 8867 книг (24, 1943, 16. VII). Характерною особливістю духовного життя українського суспільства в період тимчасової фашистської окупації було відродження релігії та діяльності православної церкви. На початку окупації в Україні діяли дві православні церкви — автономна (РПЦ) та автокефальна. В 1942 році вони об'єдналися в єдину українську автокефальну православну церкву (УАПЦ).


Політика німецького керівництва в релігійному питанні на окупованих територіях сформульована шефом головного імперського управління безпеки Р.Гейдріхом. У листі до вищого керівництва СС і поліції від 2 липня 1941 року він писав: "Не чинити ніяких дій проти прагнень Православної Церкви до поширення свого впливу на маси. Навпаки - слід це заохочувати, наполягаючи з цієї нагоди на відокремленні церкви від держави, але треба уникати створення уніфікованої церкви". Рекомендувалося не перешкоджати створенню різного роду релігійних сект (12, с. 506). Виходячи з цього, окупаційна адміністрація на місцях не чинила ніяких перешкод розвиткові релігійного життя. В областях створювалися єпархіальні ради, а при міських управах - відділи культів. Дозволено відкривати курси для підготовки священиків. На них вивчалися філософія, теологія, українознавство. За бажанням віруючих священики могли правити службу українською мовою. Церкві поверталися культові споруди, відібрані Радянською владою (14, с. 75). Відновлення релігійного життя на Сумщині почалося з критики політики більшовиків у цьому питанні. Місцеві газети писали, що більшовикам не вдалося "спустошити душу українського народу" і коли "за допомогою німецької армії забезпечено право вільно відправляти релігійні обряди, молитися всемогутньому Господу Богу, кожен українець, не таючись, вже йде до Храму Божого, радіючи" (23, 1941, 22. X; 1942, 14.1). 11 січня 1942 року "Сумський вісник" повідомляв, що в місті створено товариство по проектуванню, будівництву та реставрації храмів, а 12 квітня 1942 року, до відома церковних рад області доведено, що при будівельній конторі міської управи висококваліфіковані фахівці проводять роботи по відновленню храмів, а також по виготовленню ікон, проектуванню іконостасів, царських врат і

т.п. Проводилася реставрація Воскресенської церкви в Сумах, Успенської в Верхній Сироватці, Святого відродження в Ромнах, у селі Рясному відкрилося кілька храмів. Відновилися служби в Троїцькому соборі та Іллінській церкві в Сумах, у багатьох селах області. На кінець 1942 року в Роменському районі діяла 51 церква, в тому числі 4 - в Ромнах (24, 1942, 10. IX). Церква починає впливати на школу, щоб "прищепити дітям морально-релігійні поняття". "Шкільна справа, писав "Сумський вісник" 11 січня 1942 року, - буде будуватися на ідеалістичних принципах, на визнанні Бога". При відкритті шкіл і початком занять відправлялися молебні, вводилося викладання закону Божого і церковнословянської мови. Духовенство Сумщини не стояло осторонь від боротьби, яка точилася між керівництвом РПЦ і УАПЦ, захищаючи останню. Московський митрополит Сергій закликав віруючих не визнавати УАПЦ як таку, що створена німецькою владою і підтримується нею. У відповідь архієпископ Луцький і Ковельський, адміністратор УАПЦ Полікарп оприлюднив заяву, в якій зазначив, що український народ уже кілька століть намагається влаштувати своє життя незалежно від Москви як в національно-релігійному, так і в церковному відношенні. Православна церква в українських областях, окупованих німецькими військами, живе вільним життям. Вона розвивається і організовується без перешкод відповідно до національно-релігійних побажань українського народу. Представники духовенства Роменщини публічно заявили про свою підтримку такої точки зору. В газеті "Відродження" вони писали: "Цілком приєднуємось до голосу православного Єпископату України. Ще з більшим усердям підносимо до Господа молитви за збереження та єдність святої православної церкви на Україні, за великого визволителя Адольфа Гітлера та його переможне військо" (24, 1942, 10, 14. IV).


Хоча діячі українського відродження постійно підкреслювали, що воно здійснюються "під керівництвом німецької нації" і дякували "Великого Визволителя Адольфа Гітлера" за звільнення від більшовиків, розвиток української культури не входив у розрахунки верховодів рейху. Тому ставлення окупаційних властей до цієї проблеми незабаром стало мінятися. В лютому 1942 року в Києві були розстріляні понад 40 активних учасників українського відродження (О.Теліга, І.Рогач, О.Чемеринський та ін.), у тому числі і працівники Українського науково-методичного інституту шкільної освіти. Почався наступ на українські культосвітні організації та товариства. Особливу підозру викликала "Просвіта". В одному з донесень з окупованих східних областей до Берліну говорилося: "Стає усе більше очевидним, що "Просвіта" хоче усунути всякий іноземний вплив, у тому числі і німецький, і хоче всякими засобами працювати для мети "створення незалежної України" (12, с. 583). В жовтні 1942 р. був заарештований і розстріляний голова сумської "Просвіти" С. Сапун (б, с. 119). У листопаді 1942 року була розроблена таємна інструкція щодо України. В ній передбачалося ліквідувати в 1943 році всі школи, поставити "Просвіти" під пильний нагляд, закрити культурно-освітні установи, театри, кінотеатри, скоротити до мінімуму кількість науково-дослідних установ, залишивши лише ті, що необхідні для армії, закрити лікарні для населення і т.д (12,с.587). Все це означало, що хваленому українському відродженню під егідою гітлерівської Німеччини прийшов кінець. А результатом війни і тимчасового господарювання фашистів у сфері культури стала майже повністю зруйнована її матеріальна база.

РОЗДІЛ IV. БОРОТЬБА ПРОТИ НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ НА ТЕРИТОРІЇ ОБЛАСТІ В ПЕРІОД ТИМЧАСОВОЇ ОКУПАЦІЇ Початок і перші тижні війни показали, що радянська військова доктрина — «громити ворога на його ж території» — не може бути реалізована. Треба було готуватися до тривалої і запеклої боротьби з нападниками на своїй землі. Складовою частиною її ставав всенародний опір загарбникам в окупованих ними регіонах. Загальні завдання опору були визначені директивою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941р. і конкретизовані в постанові ЦК ВКП(б) від 18 липня 1941р. «Про організацію боротьби в тилу німецьких військ». Постанова ставила завдання — створити нестерпні умови для ворога на окупованій ним території, дезорганізовувати зв'язок, транспорт, зривати всі його заходи, знищувати ворожих солдат, офіцерів і їх посібників. В кінці липня Сумський обком КП(б)У провів нараду секретарів міськкомів і райкомів партії, голів міських і районних виконавчих комітетів Рад з питань організації підпілля і партизанських загонів. В серпні було сформовано підпільний обком КП(б)У, три міськкоми і 31 райком, а також обком і 8 райкомів ЛКСМУ. Підпільні міськкоми і райкоми створювалися у складі першого секретаря і двох-трьох територіальних секретарів. Кожний секретар мав 1-2 зв'язкових. Для підпільників виділявся папір, друкарські машинки, агітаційна література, кошти і т. п. Підбиралися конспіративні квартири, визначалися паролі. Всього в області для підпільної роботи серед населення передбачалося залишити 1674 комуністи, в тому числі 200 відповідальних партійних, радянських і комсомольських працівників.


Але розгорнути боротьбу з окупантами в задуманому масштабі на перших порах не вдалося. 1. ОРГАНІЗАЦІЯ 7

І ПЕРШІ

ПАРТИЗАНСЬКОГО

КРОКИ

РУХУ

С Напередодні окупації на території Сумської області було сформовано 35 партизанських загонів із загальною кількістю 1451 чоловік, серед яких нараховувалось 837 членів або кандидатів у члени КП(б)У. Для них було закладено ЗО продовольчих баз і ЗО баз зі зброєю. (21, с 93Проте розгортання партизанського руху почалося з невдач. Під ударами окупантів, а також внаслідок відсутності достатнього досвіду мережа партизанських загонів і баз скоротилася. Одні загони розпались, інші були розгромлені фашистами, а деякі приєдналися до діючої армії і відійшли з нею. Так, на території Охтирського району був орга��ізований партизанський загін "Гроза" ( командир І.Ю. Горобець, комісар Є.Т. Зубко). До нього входили ЗО чоловік, з них вже на кінець року 20 чол. загинули, в тому числі і командир загону, 3 - вибули, в тому числі і комісар загону, 6 - розстріляні і повішені окупантами. В селах Хухра і Россоховате створені диверсійні групи. Перша нараховувала

10 осіб (командир М.М. Фененко,

комісар ІЗ. Пономаренко), друга — сім (командир Я.П. Міщенко). В січні - лютому 1942 року всі були розстріляні фашистами. Не змогли організувати рух опору і Д.Я. Кащеєв та І.П. Завірюха, скинуті на територію Охтирщини з цією метою. Вони створили групу "Сокіл" (14 чол.), але в березні 1942 року всі її члени загинули (XVIII). Г В Буринському районі для створення партизанських баз і організації підпільної боротьби був залишений колишній директор „Заготзерно" П. М. ПисанийуАле під час переправи через Сейм з продовольством і зброєю він

застудився і важко захворів. Гітлерівці схопили його і після довгих тортур повісили (8, с.194). На початку війни в Білопіллі було створено винищувальний батальйон (60 чоловік), на базі якоі^о передбачал'ось організувати три партизанські загони. Але з набли"женням німецьких армій РК КП(б)У не дав чітких вказівок загонам щодо їх діяльності і вони розпалися. Продовольчі бази потрапили в руки ворога. В результаті партизанів у Білопільському районі в період його окупації фактично не було (XIX). / В Недригайлівському районі існували чотири партизанські групи : Не дриґай лівська, Ольшанська, Іваницька і В.-Будянська загальною чисельністю біля 160 чоловік. Командирами і комісарами стали члени КП(б)У./Але бойову діяльність групи не розгорнули, оскільки з наближенням окупантів члени підпільного РК КП(б)У виїхали в тил, за ними подалися і деякі партизанські керівники, а окремі добровільно здалися німецьким властям і потім були розстріляні. Залишившись без керівництва, партизани розійшлися по домівках (XX). „„Уже в першому ж бою з фашистами в жовтні 1941 року зазнав великих втрат Середино-Будський партизанський загін. Комісар загону Г. Я. Літманович був схоплений гітлерівцями і розстріляний, а частина партизан перейшла лінію фронту і влилася в ряди діючої Червоної Армії. В Смілівському районі організацією партизанського руху мали займатися 0.1. Романовський, П. Т. Перепльотніков, П.Ю. Циганенко, П. Г. Перепічай, М. І. В'язовенко. Всі вони загинули. Не вдалося організувати партизанські загони і на території Роменського району. Залишені для цієї справи секретар Талалаївського району РК КП(б)У Г.М. Заїченко, голова виконкому Талалаївської районної ради Ф.І. Остапенко, начальник Роменського районного відділу НКВС Г.Д. Монарчук були схоплені окупантами і 6 грудня 1941р. повішені в Ромнах (8, с. 589; 19, с. 92).


( В лісах Миропільськрго району діяла партизанська група під командуванням М.Я. Рижова. В нерівному бою з фашистами в листопаді 1941 р. група зазнала великих втрат (8, с.507, 319), Така ж доля спіткала і Хільчицький

разом з командиром евакуювалися в тил. Загін Безкоровайного проіснував біля двох місяців і був розпущений своїм командиром. Сам Безкоровайний прибув до Лебеди-

(Зноб-Новгородський) загін (командир К.Г. Горюнов, комісар О.К. Коньков). В кінці листопада 1941 року фашисти

на, де проживав легальне. В грудні 1941 року разом з іншими громадянами міста він був заарештований німецькою жандармерією як заручник і розстріляний. Загін

стягнули на територію району великі сили для прочісування лісу. В цих умовах командування загону 29 листо-

І.О. Карпова теж розбігся. З командиром залишилося лише два бійці, з якими він і приєднався до загону К.Г. Карпова.

пада ухвалило рішення тимчасово розпустити партизан по навколишніх селах. Але гітлерівцям вдалося вислідити

Таким чином, з 4 партизанських загонів на території Лебединського району діючим залишився лише загін

їх і схопити. Біля половини бійців загону були розстріляні. Загинув і комісар О.К.Коньков. К.Г. Горюнову і невели-

К.Г.Карпова. При ньому перебував і секретар підпільного ОК КП(б)У О.І.Антонов. Протягом кількох місяців загін

кій частині бійців вдалось врятуватися і згодом вони приєдналися до Ямпільського загону.

Карпова вів боротьбу з окупантами. В кінці березня 1942 року в бою біля хутора Ревки Бишкінської сільради

В Улянівському районі були створені дві партизанські групи: на території Тернівської сільради (керівник

К.Г.Карпов загинув. Бойові операції при відсутності поповнення знекро-

працівник НКВС Ф. Маслянка) і Миколаївської сільради ( керівник голова сільради В. Кисленко). Перша група так

вили загін. Він став малочисельним і змушений був припинити активні дії. 4 травня 1942 року в Будильському

і не встигла нічого зробити, бо була зразу ж видана ворогу своїм же командиром. Члени другої групи намагалися дещо

лісі поліцаї знищили рештки загону (XXIII). О.І.Антонов

робити, частина їх загинула, решта були арештовані і страчені. Серед них В. Кисленко, О. Докторов,П. Докторов, С. Кубрак, М. Кравченко, В. Набока та інші (XXI). Партизанський загін Штепівського району нараховував у своєму складі 32 чоловіки [командир Д.І. Мельник, комісар С.П. Соловей). Як єдине ціле він протримався біля двох місяців. В грудні 1941 року загін розпався на окремі групи, члени яких займалися підпільною роботою самостійно (XXII). Організована партизанська боротьба на території району не велася. За рішенням Лебединського РК КП(б)У було створено 4 партизанських загони, ] командирами яких стали К.Г. Карпов, І.О. Карпов, Т.П. Безкоровайний і Скоробагатько. При наближенні фронту до території району загін Скоробагатька самовільно розформувався, а його члени

був схоплений і загинув у гестапівський катівні. Досить швидко фашистам вдалося вистежити і ліквідувати партизанські групи, що діяли в Захар'ївських та Бобрицьких лісах на Краснопільщині. ]їх організатори і керівники - І.А. та О.А.Коваленки, В.І.Бочкін, Н.В.Боярко, Й.Г.Гребченко та інші були схоплені і страчені ( 8,с.305). У Великописарівському районі почав діяти партизанський загін під командою П.К. Гараганенка (комісар І.А. Зимін, начальник штабу - В.Ф. Петренко). Командування встановило зв'язок з партизанським загоном Грайворонського району Курської області „Шахтерское племя", а через зв'язкову А.М. Плотникову - зі штабом 21-ої армії. Партизани збирали інформацію про фашистські війська, чинили диверсії на залізниці, допомагали радянським воїнам перейти лінію фронту, вершили суд над зрадниками. На початку 1942 р. окупантам вдалося


натрапити на слід загону. В збройній сутичці з ними багато бійців загинуло, в тому числі І.А. Зимін, З.Г. Протасов

ність, не завжди підходящі для партизанської боротьби природно-географічні умови, а також прояви боягузтва,

та ін. Частина потрапила в полон, їх жорстоко катували, а потім розстріляли. Серед них - В.Ф. Петренка, ЇМ. Куто-

дезертирства і пряма зрада не тільки з боку окремих рядових громадян, а й тих, хто за своїм становищем у

вого, М.Д. Гендіну. По-звірячому знущалися вороги над

партійно-державницькій ієрархії покликаний був органі-

учителькою-партизанкою А.Я. Скалозубовою. їй вирізали груди, відрубали пальці на правій руці, а потім розстріляли. Після жорстоких катувань фашисти стратили секре-

зовувати опір агресору. Але цілий ряд партизанських загонів і груп не тільки

таря виконкому райради А.Я. Спасьонова (8, с. 319, 209). Активно включився в боротьбу з окупантами Хотінський партизанський загін. Командиром його був С.С. Звягін, комісаром І.К. Козолуп. Партизани допомагали під-

посилювати тиск на ворога. Так, на території Есманського району з перших днів

розділам Червоної Армії, вступали в сутички з фашистами. Згодом Хотінський загін перейшов на територію Курської області і виконував завдання командування 40-ї армії. При загоні була створена група далекої розвідки, яка по-

оточення, була створена друга група під керівництвом ЛЯ.Іванова. В грудні 1941р. обидві групи об'єдналися в загін, командиром якого став В.Ф.Копа, а після його загибелі (кінець грудня 1941р.) - Л.Я.Іванов, комісаром

стачала армію даними про сили ворога і забезпечувала проведення агентурної роботи в тилу німецьких армій. У

МТЛукашов, начальником штабу - Ю.Л.Фільченко. Загін діяв у північних районах Сумської області, а також у

травні 1942 р. загін одержав завдання перейти лінію фронту і розгорнути військові дії на території Сумської обла-

Курській і Орловській областях (8, с.247). В урочищі Мариця (ЗО км від Глухова), почав свій

сті. 20 травня партизани успішно подолали першу лінію оборони, але при спробі перейти другу лінію змушені були

бойовий шлях Глухівський партизанський загін під командою П.Л.Кульбаки (комісар О.П.Білявський). Форму-

вступити в нерівний бій з ворогом біля села Мала Вільшана Курської області. Бій почався о 6 годині вечора і тривав до ночі. Наступного дня фашисти, підтягнувши додаткові сили, оточили загін щільним кільцем. Вириваючись з ото-

вання Глухівського загону було непростим. Спочатку стати партизанами виявили готовність 79 чоловік. Але коли прийшов час вирушати до лісу, частина почала шукати привід, щоб відрахуватися з загону. До лісу прибуло 54 чоловіки. Але і в цьому колективі бажаючих уникнути партизанського життя було немал��. Командування навіть змушене було зібрати загін і поставити питання прямо: хто хоче піти з лісу, хай заявить про це і йде. Деякі заявити не наважилися, а потайки, кинувши зброю, залишили загін. У звіті про роботу Глухівського підпільного РК КП(б)У за серпень 1941 року - вересень 1943 року зазначалось, що в тих умовах особливо морально нестійкими показали себе колишні працівники міліції і НКВС.

чення, загинули майже всі бійці і командири, в тому числі С.С. Звягін, І.К. Козолуп, С.Ф. Майзелєв, М.М.Ляшко, А.Ф. Нагола, Д.М. Чайка, П.К. Клименко та ін. Гітлерівцям вдалося схопити розвідника загону Ф.О. Прийменка і зв'язкову О.М. Шовкопляс. Обоє були закатовані (8, с.529-530). і. Таким чином, в перші місяці окупації в цілому ряді районів Сумщини партизанський рух був серйозно ослаблений або й повністю паралізованийДЗталося це в силу цілого ряду причин, як то: відсутність досвіду, безпорад-

змогли зберегти основний свій особовий склад, а й почати

окупації діяла партизанська група під керівництвом В.Ф.Копи. У жовтні з червоноармійців, що виходили з


Всі вони пішли з загону. Пішла і частина колишніх відповідальних працівників. Особовий склад загону скоротився до 22 чоловік (XXIV). Глухівчани чинили диверсії на дорогах, нападали на невеликі ворожі гарнізони, а 21 листопада витримали жорстокий бій з карателями біля села Слоут. До них приєдналася і група партизан села Дубовичі, створена у вересні 1941р. Там же, у лісі Мариця, перебувала і партизанська група, сформована з жителів села Воргол Путивльського району під началом колишнього голови колгоспу "Вільний край" С.Ф. Кириленка. В серпні 1941р. сформувався склад Шалигінського партизанського загону. Командиром було призначено П.Я. Саганюка, комісаром Ф.Д. Матющенка, начальником штабу В.В. Строгана. Коли фашисти захопили значну частину району, загін зібрався в Уздицькому лісі і почав бойові дії. Спочатку партизани діяли в контакті з частинами Червоної Армії, які вели оборонні бої на території району. Вони добували відомості про розташування військових частин ворога, виконували розвідницьку діяльність, допомагали наводити переправи, чинили диверсійні акти на шляхах. З відходом радянських військ загін почав діяти самостійно. Наприкінці грудня він витримав і відбив наступ 200 карателів, які атакували його табір в лісі Мариця. Після цього шалигінці перебазувалися в ліс поблизу села Вікторового (8, с.253). З кінця серпня 1941р. розпочав свою боротьбу конотопський партизанський загін. Спочатку ним командував Ф.Є. Канавець, а після його поранення командиром було призначено В.П.Кочемазова, комісаром був Є.М. Китович. Під час оборони Конотопу партизани допомогали радянським воїнам, а після їх відступу відійшли до Спадщанського лісу (8, с.276). В листопаді 1941р. Ямпільський підпільний райком партії в Хінельському лісі створив партизанський загін,

який згодом дістав назву "За Родину". До нього ввійшли переважно місцеві жителі, нерідко навіть цілими сім'ями: 48-річний колгоспник К.М. Турков пішов з 17-річним сином Іваном, ветеринарний фельдшер І. Олійник з дружиною Ганною, синами Павлом і Антоном та дочкою Любою, відважною

розвідницею

стала ж и т е л ь к а

Ямполя

Н.Г. Марчевська. Командиром загону став С.М- Гнибіда, комісаром Д.Д. Красняк. Першим бойовим випробуванням загону було висадження у повітря залізничного мосту між Ямполем і Хутором-Михайлівським 23 грудня 1941р. В лютому 1942 р. до загону "За Родину" ввійшла група знобновгородських партизан, створена на початку жовтня 1941 р. (8, с.619). Партизанські загони почали бойову діяльність в Кролевецькому районі (командир В.М. Кудрявський, комісар К.Г.Онопченко),в Шосткинському (командир К.Ю. Трало, комісар О.П. Озеров). Серед загонів, що збереглися і почали активну боротьбу з окупантами, був і Путивльський. Саме йому випало відіграти провідну роль в подальшій організації і активізації партизанського руху на Сумщині. В серпні 1941р. на території Путивльського району були закладені дві бази: одна в лісі біля с. Нова Слобода, друга - в Спадщанському лісі. Відповідно були сформовані і два партизанські загони, для Новослобідського лісу під командою С.В. Руднєва, для Спадщанського - під командою С.А.Ковпака. 6-го вересня 1941 р. група майбутніх партизан у кількості 26 чоловік (26-м був син Руднєва 16-річний Радик) вирушила до Сум для проходження триденної підготовки по вивченню підривної справи і методів партизанської боротьби. Але повернутися в Путивль уже не довелося: 10-го вересня 1941р. фашисти захопили місто і обком партії прийняв рішення перетворити групу в партизанський загін. Командиром став С.В. Руднєв, начальником штабу


Г.Я.Базима. Загін одержав англійські гвинтівки з патронами, 50 кг толу, 20 пляшок запалювальної суміші, ЗО гранат і наказ пробиратись на окуповану територію Путивльського району. 12 вересня партизани перейшли лінію фрон-

дня лунали вибухи. Щоб здобути зброю, нападали на невеликі групи німців, які з'являлися в навколишніх селах

ту в районі с. Тьоткіно і розташувалися в Новослобідському лісі. В той час лінія фронту проходила по лівому березі Сейму і головним завданням партизан було збирання і

гін С.В.Руднєва. Він складався з 21 чоловіка, мав 15 англійських і 6 російських гвинтівок, 6 пістолетів різних си-

передача командуванню Червоної Армії розвідувальних даних про ворога. Партизанські продовольчі бази, закладені в Ново-

для заготівлі продовольства. Вранці 18 жовтня до Спадщанського лісу прибув за-

стем, ЗО гранат, ручний кулемет і боєзапаси. З Руднєвим до Спадщанського лісу прибув і Харківський загін їм. Котовського під керівництвом М.Й.Воронцова. До цього він діяв в Київській і Чернігівській областях, брав участь в

слобідському лісі, виявилися розграбованими і залишатися там було небезпечно й неможливо. Тому після того, як

обороні Києва, а тепер мав завдання вийти в Брянські

фронт відсунувся далі на схід, С.В.Руднєв прийняв рішення перейти до Спадщанського лісу. 15 жовтня 1941 р.

З перших кроків партизанського руху ставало зрозуміло, що вести боротьбу з окупантами невеликими гру-

ліси.

загін вирушив в дорогу за маршрутом: Новослобідський ліс - Воронівка —Козинівка ~ Котовка - Стрельники -

пами (8-10 чоловік), як передбачалося раніше, малоефективно. Фашисти швидко впоралися б з малими групами.

Яцине. 17 жовтня він прибув до с. Нова Шарпівка і зупинився на відпочинок. На той час у Спадщанському лісі уже оформився Путивльський партизанський загін. Він складався з двох

Треба було створити більш серйозні бойові одиниці, які б мали у себе різні види озброєння. Тому уже 18 жовтня

бойових груп. До першої ввійшли путивляни: здебільшого літні партійні і радянські працівники, колгоспні активісти, а також білоруси - люди цивільні, різних професій, в основному інтелігенти. До Путивля вони прибули з Харкова, де вивчали підривну справу, маючи завдання пробиратися в Білорусію, в тил ворога. Але перейти смугу фронту вони не змогли. Частина з них приєдналася до діючої армії, а чотири чоловіки пішли з Ковпаком до лісу. Друга група складалася з червоноармійців і командирів, які виходили з оточення. Командував загоном С.А.Ковпак, начальником штабу був М.М.Курс - колишній директор середньої школи з Білорусії. Партизани розмінували мінне поле, залишене радянськими військами при відході, перевезли міни до загону і розгорнули диверсійну роботу на дорогах, що вели на Глухів, Кролевець, Конотоп. Там майже що-

була досягнена домовленість про об'єднання загонів Ковпака і Руднєва в один, під назвою Путивльський. Для більш широкого обговорення цього питання 19 жовтня в Спадщанському лісі зібралась нарада партизанських командирів і комісарів. На ній були присутні: С.А. Ковпак, С.В. Руднєв, М.Й. Воронцов, П.Л. Кульбака, С.Ф. Кириленко та інші. Ковпак пропонував об'єднати сили і спільно бити ворога, бо в протилежному випадку гітлерівці переб'ють усіх поодинці. "Ось ти, Кульбака, - говорив він, - сидиш з Кириленком у лісі Мариця, знищили 5 фашистів за місяць, а що буде з вами завтра, коли німці великі сили кинуть проти вас?" (2, с. 50). А в той час, коли відбувалась нарада, в розташування загону, по центральній дорозі з боку села Кардашівка ввірвалися німецькі танки: важкий і середній. Ворог мав на меті знищити партизанські бази, захопити зненацька загін і ліквідувати його. Озброєні лише гвинтівками і гра-


натами, партизани вчинили опір. В ході бою в середнього танка була пошкоджена гусениця, і він зупинився. Під партизанським вогнем екіпаж не зміг його перемонтувати і пересів у важкий танк, а той розвернувшись, почав виходити з лісу. Але на узліссі він злетів у повітря, підірвавшись на міні. Таким чином, в результаті бою партизани знищили важкий фашистський танк з двома екіпажами, а середній захопили. Пізніше він був відремонтований і взятий на озброєння. Наступного дня фашистські танки і мотопіхота двома колонами через хутір Бочарів і село Кардаші знову посунули на Спадщанський ліс. Але прорватися в розташування загону їм не вдалося. Партизани підбили два танки і зупинили наступ піхоти. Карателі змушені були відійти. Ці вдалі бої підбадьорили партизан, але вони свідчили про те, що їм доведеться мати справу зі значними ворожими силами. Треба було об'єднуватись. 22 жовтня 1941 р. з'явився наказ по Путивльському загону, в якому говорилося: "С целью более зффективньїх боевьіх действий с противником об^единить партизанские отрядьі Ковпака, Руднева, Кириленка й Харьковский партизанский отряд командира Воронцова в один отряд, командиром которого будет являться Ковпак Сидор Артемович, комиссаром - Руднев Семен Васильевич, начальником штаба - Базьіма Григорий Яковлевич, помощником начальника штаба - Курс Николай Михайлович.(21, с.101). В оперативному підпорядкуванні штабу загону перебувала і група конотопців. Ковпак С.А. народився в 1887 р. у слободі Котельва на Полтавщині в бідній селянській сім'ї. Трудову діяльність розпочав з 11-ти років. З 1908 по 1912 р. відбував строкову службу в 186-му піхотному Асландуському полку в Саратові, а після демобілізації до 1914 р. там же працював чорноробом. Під час першої світової війни за

виявлені мужність і відвагу одержав два Георгієвські хрести. Активний учасник боротьби за владу Рад. Під час вторгнення на Україну австро-німецьких військ очолив партизанський загін, який з 1919 р. ввійшов до складу Червоної Армії. Воював у рядах Чапаєвської дивізії на Східному і Південному фронтах. З 1920 по 1926 рік був помічником воєнкома і воєнкомом, потім - на господарській роботі в Павлограді і Путивлі. В 1940 р. став головою Путивльського міськвиконкому. Руднєв С.В. народився в 1899 р. в с.Мойсіївка (тепер с. Руднєво, Путивльського району)в багатодітній сім'ї. Батько, не маючи й клаптя землі, наймитував у поміщика. 15-літнім підлітком виїхав в Петроград і влаштувався учнем на Російсько-Балтійський повітроплавальний завод, де працював його старший брат. Після Лютневої революції став червоногвардійцем, брав участь у придушенні корніловського заколоту і штурмі Зимового палацу. Активний учасник громадянської війни, потім працював інструктором політвідділу Донецької трудової армії. В 1929 р. закінчив військово-політичну академію ім. Леніна. Був комісаром 61-го зенітно-артилерійського полка берегової охорони в Севастополі, служив на Далекому Сході комісаром 9-ої артилерійської бригади. Нагороджений орденом Червоної Зірки. В 1939 р. в період сталінських репресій був демобілізований з армії, приїхав у Путивль і став головою Путивльської ради Тсоавіахіму. Базима Г.Я. народився в 1898 р. в бідній селянській сім'ї. З малих літ пас громадську худобу, батракував у поміщика, куркулів, вчився. По закінченні 3-класного училища став учителем школи в с. Стрельники. Звідси пішов на імперіалістичну війну, пройшов громадянську і сюди ж повернувся після її закінчення. Брав участь в організації місцевого колгоспу, працював у ньому, вчителював. Перед Великою Вітчизняною війною кілька років працював директором середньої школи № 3 в Путивлі, був делегатом Першого Всесоюзного з'їзду вчителів. 127


Так було покладено початок об'єднанню партизанських сил Сумщини. Слід сказати, що Харківський загін Воронцова не довго перебував у складі Путивльського. Увечері 8 листопада, не сповістивши Ковпака і Руднєва, харків'яни знялися з позицій у західній частині Спадщанського лісу, залишивши їх відкритими, і подалися на північ. До Брянських лісів пішов і Глухівський загін Кульбаки. Сусідом путивлян залишився лише Шалигінський загін у лісі Мариця, який діяв самостійно. Протягом жовтня-листопада путивльські партизани займалися бойовою і політичною діяльністю: підривали мости, влаштовували диверсії на шляхах і залізничних вузлах, порушували телефонний і телеграфний зв'язок, вели пропаганду серед населення. Але наступала зима. Ліс перестав бути надійною схованкою. Лісові болота і драговини, які раніше прикривали підходи до партизанського табору, замерзли. Закінчувалися боєзапаси і продовольство. До того ж окупаційні власті, не будучи спроможними повністю подолати рух опору, посилили тиск на населення, погрожуючи жорстокими карами за допомогу партизанам і здійснювали їх. 18 листопада 1941р. комендант міста Лебедина обнародував оголошення, в якому говорилося:"!.Всі захоплені партизани (чоловіки і жінки) у військовому чи цивільному одязі будуть публічно повішені. Всякий опір при затриманні або супроводженні їх буде суворо каратись.2.Всі села і двори, в яких перебуватимуть партизани, або в яких вони одержуватимуть харчі, будуть покарані конфіскацією майна, спаленням будинків, розстрілом заручників і стратою співучасників партизан через повішення" (21, с.102). Населення було залякане. 1 грудня 1941р. після артпідготовки ворог значними силами піхоти з кулеметами, мінометами і гарматами розгорнув наступ на Спадщанський ліс. Бій тривав з ранку до вечора. Карателі відступили, але у партизанів закінчилися боєприпаси. Витримати ще один бій вони не змогли б.

На нараді командирів, що відбулася увечері того ж дня, було прийнято рішення залишити Спадщанський ліс і вийти в північну частину області. В наказі, підготовленому з цього приводу, говорилося: „У зв'язку з зосередженням сил ворога в найближчих селах: Литвиновичах, Яциному, Кардаші, Спадщині, Бочарів і підготовкою його наступу на Спадщанський ліс, з метою збереження особового складу загону для подальшої боротьби проти німецько-фашистських загарбників вважати за доцільне 1 грудня 1941 року о 24-й годині залишити Спадщанський ліс і вийти в рейд у напрямку Брянських лісів (2, с.81)". В ніч на 2 грудня Путивльський партизанський загін розпочав рейдовий похід в тилу ворога. Він йшов по курсу: Нова Шарпівка - Стрільники — хутір Окіп (Путивльський район) — Катеринівка — Суходіл — Кореньок (Глухівський район) - Хвощівка (Севський район Орловської області) - Хінельський лісокомбінат (Севський район). Проходячи через населені пункти, партизани громили поліцейські дільниці, влаштовували зустрічі з селянами, розповідали їм про становище на фронті, про розгром фашистів під Москвою і т.д. 12 грудня 1941 р. на лісовій галявині у Хінельському лісі партизани прийняли присягу, написану комісаром С.В. Руднєвим. В ній говорилося: „...Як партизан, клянуся перед усім радянським народом, перед партією і урядом, що боротимуся за визволення моєї Батьківщини з-під ярма фашизму до повного знищення ворога...". Того ж дня була оформлена партійна організація загону. Секретарем обрали Я.Г. Паніна, який перед війною працював завідуючим організаційним відділом Путивльського райкому КП(б)У. В ніч на 19 грудня загін перейшов у село Ломленку Ямпільського району Сумської області. Воно розташоване на кордоні з Севським районом і мало вигідну позицію: з тилу його прикривав Брянський ліс, куди партизани могли відійти в разі потреби. Це село на деякий час стало центром зосередження партизанських сил.


2. ПІДНЕСЕННЯ

ПАРТИЗАНСЬКОГО

В 1942-1943

РУХУ

РОКАХ

На час приходу Путивльського загону в північні райони Сумщини там, і в суміжних районах Російської Федерації збиралися і гуртувалися партизанські сили. В жовтні 1941 р. з солдат і офіцерів Червоної Армії, що ви-

но-східній частині Брянських лісів складався так званий „Партизанський край". Спираючись на нього, як на свою базу, партизани мали можливість здійснювати глибокі рейди по тилах ворога. Наприкінці грудня 1941 р. С.В. Руднєв запропонував здійснити похід в Путивльський район. Ідея сподобалася

ходили з оточення, утворився загін під командою батальйонного комісара О.М. Сабурова. В лісовому урочищі Ля-

і ЗО грудня Путивльський загін в кількості 150 бійців на 35

хів Трубчевського району Орловської області партизани створили свою базу, установили радіозв'язок з Москвою.

вся до березня 1942 р. За цей час партизани побували в

В зоні Хінельських лісів перебували

боями територію Есманського, Глухівського, Шалигінсь-

загони капітана

санях з кулеметами вирушив в дорогу. Рейд продовжуваселах Орловської і Курської областей Росії, пройшли з

І.Л. Гудзенка, старшого лейтенанта І.Ф.Покровського, До-

кого, Путивльського районів Сумської області, громлячи

нецький загін І.Ф. Боровика, Харківські загони М.Й. Воронцова і І.К. Погорєлова, групи партизанів І.П. Федорова,

німецькі гарнізони і поліцію. Перебуваючи в селі Гута Глухівського району, ко-

М.В. Таратути та ін., а також партизани Червоного і Ямпільського районів. Але серйозних бойових дій проти фа-

мандування Путивльського загону довідалося, що в Сла-

шистів вони майже не вели. 15 грудня 1941 р. для активі-

досягнута домовленість про об'єднання сил на умовах:

зації і координації боротьби з окупантами був створений об'єднаний штаб партизанських загонів, які діяли в південно-східній частині Брянських лісів. До нього увійшли О.М. Сабуров, З.А. Богатир та І.Є. Абрамович.

тивльським на добровільних засадах з 28 січня 1942 року.

Прихід ковпаківців пожвавив партизанське життя. Була надана допомога І.Л. Гудзенку, Есманському загону Червоного району, відродився загін Хохлова (Севський район Орловської області), Хомутовський Попкова (Курська область) і т.д. Налагоджено прийом зведень Радінформбюро. Активізувалася бойова діяльність. Уже в першу ніч після приходу партизан в с. Ломленку був здійснений напад на гарнізон поліції в Марчишиній Буді. 24 грудня путивляни і есманці розгромили гарнізон окупантів і поліції в районному центрі Есмань. Партизани часто завдавали ударів по комунікації ворога Севськ-Глухів, по якій рухалися на фронт німецькі частини. В результаті наступу українських і російських партизан десятки сіл були звільнені від окупантів і поліції. В півден-

вутських лісах розташувалися глухівські партизани. Була 1. Глухівський партизанський загін об'єднується з Пу2. Командування загону залишається колишнє: командир - Кульбака, комісар - Білявський, начальник штабу Самійленко. 3. Глухівський загін тимчасово перейменовується в сьому оперативну групу. 4.Усю бойову і політичну роботу цей загін проводить під загальним командуванням Путивльського загону (2, с. 95). Через деякий час стало відомо, що в невеликому лісі біля Вікторівки базується нечисленний Шалигінський загін. Увечері першого лютого його представники прибули в село Новоселицю Глухівського району, де перебував Путивльський загін, і питання про приєднання було вирішено. Незабаром до Новоселиці прибула Литвиновицька група (13 бійців) під командою МІ. Павловського і стала кістяком одинадцятої оперативної групи Путивльського загону. Нарешті 20 лютого під час перебування ковпаківців у селі


Воргол до них приєднався і Кролевецький загін, (командир В.М. Кудрявцев, комісар - КГ. Онопченко). Таким чином, здійснилася мрія С.А. Ковпака і С.В. Руднєва, яку вони спробували реалізувати ще в Спадщанському лісі - об'єднати партизанські сили для спільної боротьби з ворогом. В результаті на базі окремих партизанських загонів Путивльського, Глухівського, Шалигінського, Кролевецького і Конотопського районів було сформоване Сумське партизанське з'єднання під командою С.А. Ковпака. 23 лютого 1942 р., перебуваючи в селі Дубовичі Глухівського району, партизани відзначили 24-ту річницю Червоної Армії. В клубі села секретар партбюро Я.Г. Панін прочитав доповідь про Червону Армію, а потім на майдані відбувся партизанський військовий парад. Перед здивованими жителями села пройшли піхотинці, автоматники, швидким маршем пронісся кавалерійський ескадрон, за ним - кулеметні і мінометні сани-тачанки. Цей парад в глибокому тилу ворога мав велике політичне значення. Він показав, що боротьба з окупантами розгортається і буде продовжуватись до переможного кінця. Одним з найзначніших успіхів ковпаківців у період зимового рейду була перемога в бою біля села Веселе Шалигінського району 28 лютого. Окупанти кинули проти партизан частини так званої Угорської окупаційної армії. Бій тривав з ранку до вечора. В щоденнику одного з ворожих офіцерів про нього розповідається так: „28 лютого 1942 р.... о 6-7 годині пішли на Веселе, де багато партизанів. 1-а рота пішла вліво, 3-я — вправо, 2-а рота пішла в центр. Ми залягли в снігу і зав'язали перестрілку. 32/1-й батальйон брав участь у бою. За дві-три години ми пройшли вперед на 200-300 метрів. Тут великий фронт. На моїх очах багатьох було убито. За 400 метрів від нас партизани. 4 години лежимо в снігу. У багатьох відморожені ноги. Дуже холодно. Думаю, як відійти назад. О 9 годині офіцер наказав відходити від Веселого.

1 березня 1942 р. о 6.00 зробили перевірку. В батальйоні нараховувалося 200 чоловік вбитих, поранених і обморожених" (21, с. 112). Пізніше із захоплених документів стало відомо, що у Веселівському бою було вбито, поранено і обморожено близько 600 окупантів. Партизани мали 10 загиблих і 18 поранених. На початку березня 1942 р. з'єднання С.А. Ковпака повернулося до Хінельських лісів і розташувалося в селі Стара Гута Середино-Будського району. На той час ситуація на півночі Сумщини змінилася. Невеликі колись партизанські групи перетворилися в добре озброєні загони. Виникали нові. Так, в лютому-травні 1942 року із військових оточенців і жителів Хільчицького району, в тому числі і тих, хто входив до першого Хільчицького партизанського загону і врятувався після поразки 29 листопада 1941 року, сформувався 2-й Хільчицький загін під командуванням М.В.Таратути (комісар С.Д.Сорока, начальник штабу Д.О.Зубок). 29 липня йому присвоєно ім'я М.Щорса. Загін діяв з партизанами О.М.Сабурова в північних районах Сумської області і частково в районах Курської та Орловської областей Росії. 26 березня 1942 року в с.Василівка С.-Будського району сформувався СерединоБудський партизанський загін (командир І.Ф.Федоров, комісар ІД.Сень, начальник штабу Ф.Т.Кудояр). Через два місяці він уже нараховував 450 бійців і командирів. В березні 1942 р. для посилення організованості партизанського руху Північної частини Сумської області і суміжних районів Росії було створене так зване „Об'єднання партизанських загонів України". До нього ввійшли загони О.М. Сабурова, І.Ф. Боровика, К.І. Погорєлова, М.Й. Воронцова, а згодом - загін Червоного району (Л.Я. Іванов), Ямпільського (С.М. Гнибіда), Середино-Будського (І.Ф. Федоров), Хільчицького (М.В. Таратута), Шосткинського (К.Ю. Трало), Гремячський загін Чернігівської області. Командиром об'єднання став О.М. Сабуров, комі-


саром - З.А. Богатир, начальником штабу - І.І. Бородачов. На аеродром, збудований орловським партизанами, літаки з Великої землі доставляли зброю, боєприпаси, медикаменти, пошту, а зворотними рейсами відправляли поранених, жінок, дітей. Партизани Хінельських лісів здійснили ряд успішних операцій. Вони розгромили ворожі гарнізони в Есмані, Хомутовці, Хуторі-Михайлівському, вивели з ладу станційне обладнання Хутір-Михайлівського залізничного вузла, цукровий завод, пустили під укіс чотири ешелони, звільнили з концтабору військовополонених. Під їх контролем перебувало біля 100 населених пунктів. Між тим, готуючись до літнього наступу, фашистське командування вирішило покінчити з партизанами Сумської, Чернігівської, Орловської та Курської областей. Проти них були кинуті значні сили з танками, артилерією і авіацією. Вони розгорнулись по лінії ХомутовкаЕсмань-Ямпіль. Протягом кількох тижнів Хінельська партизанська армія вела тяжкі бої з переважаючими силами карателів, але великі втрати і нестача боєприпасів змусили її відійти в глибину Брянських лісів. 26 березня 1942 р. в селі Красная Слобода Суземського району Брянської області відбулася нарада командирів партизанських загонів, на якій обговорювався план спільних дій. «Після наради, - згадував С.А. Ковпак, - всі, партизанські формування, що діяли від Новгород-Сіверського до Суземки, почали активні операції проти німців і мадярів, які блокували південну смугу Брянських лісів. Утворився майже суцільний партизанський фронт завдовжки кілометрів сто п'ятдесят» (10, с.ПЗ). 25 квітня 1942 р. в селі Стара Гута відбулася нарада командирів і комісарів всіх загонів, на якій була прийнято рішення всіма силами вдарити по фашистських гарнізонах, що блокували Брянський ліс. Ворожі гарнізони в Середино-Буді, Чернацькому, Пигарівці, Зерново були розгромлені, блокада прорвана, і партизани знову вийшли на оперативний простір.

В травні 1942 р. радянські війська розпочали наступ на Харківському і Льговсько-Курському напрямах. У зв'язку з цим партизани Сумської, Чернігівської, Орловської і Курської областей одержали наказ активізувати бойову діяльність, щоб допомогти Червоній Армії. В ніч на 15 травня з'єднання Ковпака-Руднєва вирушило в черговий рейд по Сумській області, маючи завдання посилити диверсійні акції на залізницях, зокрема на магістралі Конотоп-Ворожба. До його складу входили Путивльський, Глухівський, Шалигінський, Конотопський і Кролевецький загони, загальною кількістю близько 700 бійців. Обоз складався з 150 підвід. Витримавши бій з фашистами в селах Кам'янка, Собичеве, Землянка, в хуторі Матлах, партизани підійшли до кордонів Путивльського району і зупинилися в Славутському лісі. Тут 21 травня ініціативою С.В. Руднєва був виданий наказ № 200, в якому говорилося: «Партизанський рух є народним рухом. Партизани - сини свого народу. Тому кожний крок, кожний рух партизана в населеному пункті, його поведінка і ставлення до населення є великим політичним фактором. Населення нас одягає, годує, з населення йдуть до партизанів кращі сини і дочки. Наші успіхи у боротьбі з ворогом залежатимуть від того, як ми будемо ставитися до місцевого населення, як воно підтримуватиме нас. Треба пам'ятати, що ворог використовує кожну нашу помилку, кожний неправильний крок щодо населення на свою користь... Виходячи з вказаного вище, наказую: 1. Під час переходу через населені пункти всім бійцям, командирам і політпрацівникам суворо забороняється заходити в хати. Весь особовий склад оперативної групи повинен рухатися в строю і дотримуватись суворого порядку та суворої дисципліни. 2. Будь-які операції, обшуки в населених пунктах під час ліквідації поліцаїв проводити лише з дозволу


командування загону, обов'язково у присутності командира і політрука оперативної групи.

цтво партизанською боротьбою Президія Верховної Ради СРСР присвоїла С.А. Ковпаку і О.М. Сабурову звання Героя

3. Категорично забороняється забирати у населення яйця, курей, молоко. Заготівлею продовольства і фуражу займається спеціально створена група для всього загону. 4. Заміну коней, упряжі і возів у населення проводять командири груп з дозволу командування загону. 5. Категорично забороняється стріляти під час переходу, так і на сто��нках.

Радянського Союзу. Багато бійців і командирів були наго-

6. Усі командири, політпрацівники і бійці повинні виконувати цей наказ, порушення якого розглядатиметься як зрада Батьківщини, і порушники притягатимуться до відповідальності аж до розстрілу. Наказ оголосити всьому особовому складу під розпис.» (2, с.128) О першій годині ночі 25 травня почався наступ партизанських ударних груп на Путивль. Німецькі гарнізони та поліція в селах Стрельники, Яцине, Спадщина, Стара Шарпівка, В'язенка та ін. були розгромлені і вранці 26 травня ковпаківці ввійшли до Путивля. Партизани звільнили в'язнів гестапо, роздали населенню заготовлене гітлерівцями зерно, борошно, сіль, провели мітинг. Але наступного дня на Путивль рушили фашистські військові частини з танками. Партизани відійшли до Спадщанського лісу, потім - до Новослобідського, а звідти - в Брянські ліси. За 70 днів рейду з'єднання з боями пройшло понад 600 км. Було підірвано 4 залізничних і 22 мости на ґрунтових дорогах, пущено під укіс 5 ешелонів, знищено 5 танків і 25 автомашин. Кількісний склад з'єднання збільшився майже вдвічі і досяг 1300 чоловік. А в цей час на півночі області успішно діяли партизани з'єднання О.М. Сабурова. Були розгромлені фашистські гарнізони в Ямполі, Хуторі-Михайлівському, Гремячці, захоплено багато зброї, боєприпасів, продовольства. Широко розгорнулась диверсійна робота на комунікаціях ворога. 18 травня 1942 р. за організацію і успішне керівни-

роджені орденами і медалями. В кінці травня 1942 р. для здійснення загального керівництва партизанським рухом був створений Центральний штаб, який очолив П.К. Пономаренко, а через деякий час - Український штаб партизанського руху на чолі з Т.А. Строкачем. Посилилася допомога партизанам з Великої землі, а їх бойова діяльність підпорядковувалася безпосередньо тим стратегічним і тактичним завданням, які стояли перед Червоною Армією. В кінці серпня - на початку вересня 1942 р. в Москві відбулась нарада командирів найбільших партизанських з'єднань з участю керівників партії і Радянського уряду. В ній взяли участь С.А. Ковпак і О.М. Сабуров. Результати наради були викладені в директивах ЦК ВКП(б), а потім в спеціальному наказі Верховного Головнокомандуючого від 5 вересня 1942 р., який став програмою дальшого розвитку партизанського руху. С.А. Ковпак і О.М. Сабуров одержали наказ вийти зі своїми з'єднаннями на територію Правобережної України і розгорнути диверсійну роботу на комунікаціях ворога. Для допомоги в підготовці рейду ЦК КП (б) У створив спеціальну оперативну групу на чолі з полковим комісаром Я.І. Мельником. 16 жовтня група прибула в розташування партизан. 26 жовтня 1942 р. з'єднання Ковпака-Руднєва у складі Путивльського, Глухівського 1-го, Шалигінського і Кролевецького загонів вийшло в рейд на Правобережну Україну по маршруту Сумська - Чернігівська - Гомельська — Поліська - Київська - Житомирська - Ровенська - Пінська області. Весь час велись бої з ворогом. 12 червня 1943 р. за наказом Українського штабу партизанського руху з'єднання вийшло у Карпатський рейд, який тривав до жовтня того ж року. Виконуючи завдання


командування Червоної Армії, партизани знищили біля 50 нафтових вишок, 2 нафтосховища, нафтопровід, 2 наф-

Житомирської, Ровенської, Волинської, Пінської і Брестської областей. 21 липня 1944 року воно зустрілося з ча-

топерегінних заводи, 2 електростанції. За успішне проведення Карпатського рейду в січні 1944 р. С.А. Ковпака

стинами Червоної Армії і 1 серпня того ж року було роз-

було нагороджено другою Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу.

формоване. В жовтні 1943 р. було створене з'єднання ім. Щорса (командир М.В. Таратута, комісар М.М. Бугров, начальник

4 серпня 1943 р. в бою з есесівцями біля села Заріччя Станіславської (нині Івано-Франківська) області загинув

штабу Л.К. Світельський). До нього ввійшли загони ім. Хрущова, ім. Будьонного, ім. Чапаєва, ім. Щорса. З'єд-

С.В. Руднєв. В січні наступного року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

нання діяло в північних районах Житомирської, Рівненської, Волинської і частково в південних районах Полісь-

На початку 1944 року С.А. Ковпак за рішенням ЦК КП(б)У був відкликаний на лікування і відпочинок, а пар-

кої і Пінської областей. В липні 1944 року після з'єднання з частинами Червоної Армії було розформоване.

тизанське з'єднання перейменоване в Першу Українську партизанську армію. Командиром її став П.П. Вершигора,

Після виходу в рейд з'єднань С.А.Ковпака і О.М.Сабурова на території Сумської області залишились

заступником командира - М.О.Москаленко, начальником штабу - В.О. Войцехович.

Конотопський загін (командир В.П. Кочемазов, комісар Ф.Є.Канавець), Шалигінський ім. Леніна (командир

Протягом січня - червня 1944 р. армія здійснила рейд по території Західної України, Білорусії і Польщі, а

М.І.Ганзін, комісар К.О.Наливайко), Ямпільський "За Родину" (командир С.М.Гнибіда, комісар Д.Д.Красняк), час-

в серпні була передана в розпорядження МВС УРСР для

тина Хільчицького загону ім. Щорса під командуванням К.Г. Горюнова. Сили партизан зростали. В жовтні 1942

боротьби з українським національним рухом на західноукраїнських землях. В листопаді 1944 розформована. Одночасно з ковпаківцями в рейд на Правобережжя вийшло і з'єднання О.М.Сабурова. Пройшовши з боями Чернігівську, Гомельську і Київську області, воно в грудні досягло північних районів Житомирської області, де був створений своєрідний партизанський край. Протягом 1943 р. сабурівці вели бойові дії в південних районах Гомельської, Пінської, північних Київської, Ровенської, північних і центральних Житомирської областей. 1 березня 1944 р. з'єднання було розформоване. В серпні 1943 р. із складу з'єднання Сабурова був виділений загін ім. Леніна і на його основі було створено партизанське з'єднання ім. Леніна під командуванням Л.Я.Іванова. До нього ввійшли загони ім. Щорса, ім. Невського, ім. Фурманова, ім. Котовського. З'єднання вело бойові дії на території

року був створений 2-й Середино-Будський партизанський загін (командир Й.Д.Сень, комісар Ф.П.Бабін), в січні 1943 року - 2-й Глухівський І.В.Чубун, комісар І.Д.Клещенко), - 3-й Середино-Будський загін комісар Г.О.Шевцов). Партизани

(командири І.С.Чайка, а в березні того ж року (командир С.Д.Кавера, контролювали досить

велику територію, на якій була відновлена радянська влада, діяли партійні організації і державні структури. Для допомоги партизанам у селах створювались загони місцевої самооборони. Так, на території Середино-Будського району такі загони існували при 10 сільрадах і нараховували 1389 бійців, в тому числі: в Старій Гуті — 250 чол., Гавриловій Слободі - 219, в Голубівці - 200, в Новій Гуті - 180 і т.д.(ХХУ). 15 жовтня 1942 року Український штаб партизан-


ського руху прислав на Сумщину оперативну групу на чолі з І.Я. Мельником, комісаром опергрупи було призначено секретаря підпільного райкому партії Червоного району П.Ф. Куманька. Завдання опергрупи - здійснювати керівництво партизанською боротьбою на території області. Оскільки масштаби боротьби зростали, нелегальний ЦК КП(б)У 9 січня 1943 року ухвалив постанову про ліквідацію оперативної групи і створення штабу по керівництву партизанським рухом на Сумщині. До нього війш-

З травня по грудень 1943 р. включно з'єднання у складі трьох загонів (ім. Хрущова, "Смерть фашизму", "Червоний") діяло в центральних і східних районах Житомирської і в західних районах Київської області. За цей час воно значно збільшилося за рахунок нових загонів, створених з місцевого населення. З наближенням Червоної армії з'єднання одержало наказ передислокуватися в райони Дрогобицької області. 21 січня 1944 р. партизани вирушили в дорогу і досягли

ли І.Я. Мельник, П.Ф. Куманьок і М.І. Наумов. Начальни-

району Судова Вишня Дрогобицької області. Але зустрів-

ком штабу став І.Я Мельник., через деякий час його замінив П.Ф. Куманьок, а в квітні 1943 року обов'язки нач-

ши сильний опір ворога, змушені були повернути в північ-

штабу були покладені на М.П. Бойка, який раніше був заступником начальника штабу по оперативний частині і

з частинами Червоної армії, і в районі м.Броди вийшли в

командиром партизанського загону Червоного району (XXVI). Між тим збільшення кількості партизан на території області дозволяло створювати нові з'єднання.

ні райони Львівщини, де деякий час вели бої у взаємодії радянський тил. 22 березня 1944 р. з'єднання М.І. Наумова розформоване. За заслуги в організації партизанського руху М.І. Наумов був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 22 лютого 1943р. з території Сумської області вийш-

В січні 1943 р. із загону ім. Хрущова, Харківського ім. Котовського, Кіровоградського, Конотопського, пере-

ло ще одне партизанське з'єднання під командуванням

йменованого в "Смерть фашизму" , роти загону "Червоний", і роти Ямпільського загону "За Родину", сформоване з'єднання під командою М.І. Наумова, комісар І.Є. Анисеменко (загинув 27 квітня 1943 р.) начальник штабу

Поліську, Київську і Житомирську області, з'єднання

- Г.А. Мельник. 1 лютого з'єднання з північно-східних районів Курської області вийшло в рейд по маршруту Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Одеська, Київська, Житомирська області УРСР; в квіт��і 1943 р. досягло районів Поліської області БРСР. Під час рейду при переході 14 лютого 1943 р. залізниці Київ-Полтава в нерівному бою з ворогом загони Кіровоградський, Харківський ім. Котовського і рота загону "За Родину" відірвалися від основних сил з'єднання, повернули на схід і в березні 1943 р. в Охтирському районі вийшли в радянський тил.

Я.І. Мельника. Пройшовши Сумську, Чернігівську,

Гомельську,

вступило на територію Вінницької області з метою розгорнути там бойові операції. Але зробити це не вдалося. Зіткнувшись

з великою концентрацією ворожих

військ, партизани зазнали відчутних втрат у нерівних боях і змушені були відійти в північні райони Житомирської області. 23 листопада вони знову вийшли в рейд на Вінничину і там діяли до підходу Червоної Армії. 1 квітня 1944 р. з'єднання було розформоване. Вихід за межі області великих партизанських з'єднань не припинив боротьбу з окупантами на Сумщині. Формувалися нові загони, проводилися бойові операції. Так, в ніч на 8 лютого 1943 р. група партизан підірвала залізничний


міст на ділянці Хутір-Михайлівський - Ямпіль; 10 лютого на ділянці Конотоп-Бахмач злетів у повітря ворожий ешелон;

11 лютого на дорозі Крупець-Глухів потрапила в

засідку колона фашистських солдат і т.п. Ряд вдалих операцій було проведено на залізницях Середино-Буда-Орша, Орша-Ворожба , в селах Жихове, Чернацьке та ін. Активно велась пропаганда серед населення. Виходила газета підпільного Сумського обкому КП(б)У "За Родину", масовим тиражем друкувалися і поширювались зведення Радінформбюро, листівки, звернення до громадян області. Ось одна з них: "Дорогие братья й сестрьі оккупированной гитлеровскими разбойниками местности! Умирающий фашизм в своих предсмертньїх судорогах при отступлении уничтожает города й села й мирное население, распространяя разньїе клеветнические слухи. Не верьте гитлеровким разбойникам! Наша доблестная Красная Армия безпощадно громит немецких оккупантов й ведет бон за города Харьков, Курск, Орел, Брянск, Смоленск й другие. Красной Армии помогают громить извергов патриотьі РодиньІ — партизани. Недалек тот час, когда на территории нашей Сумской области гитлеровская свора будет уничтожена

й народьі, стонущие под гнетом фашизма й

их прихлебателей, будут освобожденьї. Каждьш патриот РодиньІ должен помочь Красной Армии скореє уничтожить фашизм. Уничтожайте фашистов й изменников РодиньІ — полицейских всеми средствами при их появлении. Организовьівайтесь в партизанские отрядьі й отомстите фашистам й их ставленникам за те издевательства й убийства, которьіе несет фашизм мирному населенню.

«СМЕРТЬ ФАШИЗМУ!» Напередодні Курської битви фашистське командування вирішило розгромити партизанські формування в зоні Хінельських і Брянських лісів, щоб зміцнити тил своїх армій. Після посиленого бомбардування гітлерівці при підтримці танків і артилерії повели наступ на позиції хінельських партизан. Почались жорстокі бої, в результаті яких партизани змушені були залишити свої бази в Хінельських лісах і відійти до Брянських. Але становище не поліпшилося. Німецьке командування кинуло проти них кілька дивізій. Новостворені партизанські загони не мали достатнього досвіду широкомасштабної боротьби. В наказі штабу по керівництву партизанським рухом на Сумщині від 13 травня 1943 року зазначалось, що командири загонів не організовують розвідку, не вміють ефективно маневрувати в умовах лісу, уникають серйозного бою, а свої командні пункти розташовують на відстані трьох-чотирьох кілометрів від головних подій і фактично не можуть впливати на них. В результаті партизани б'ються нерішуче, серед них мають місце прояви панікування і боягузтва. Штаб вимагав, щоб командири і комісари влаштовували свої командні пункти на відстані не далі 300-400 м від загонів, конкретно і творчо керували боєм, подавали приклади особистого героїзму. Наказувалося забезпечити загони продовольством, підводами для поранених, скоротити до мінімуму господарську обслугу, пославши людей на лінію вогню, а боягузів і панікерів розстрілювати на місці (XXVII). Але співвідношення сил було не на користь партизан. Тривалі кровопролитні бої знесилили загони. Партизани втратили аеродром і зв'язок з Великою землею. Одержувати допомогу боєприпасами, евакуйовувати поранених вони не могли. Не стало продовольчих запасів. Карателі прорвалися вглиб лісу.


Тяжкими були людські втрати, в тому числі і серед командного складу. Загинули такі досвідчені організатори і керівники Сумських партизан як М.П. Бойко, Д.Д. Красняк, Г.І. Ковальов, С.М.Гнибіда, І.Л.Гудзенко, К.Г.Горюнов

ські загони під своїм командуванням. Літаки почали скидати партизанам зброю, боєприпаси, продовольство. Це

та ін. Обласний штаб партизанського руху перестав існувати. У таких умовах загони розділилися на групи і про-

рух на залізницях, пускали під укіс ворожі ешелони з живою силою і технікою, влаштовували диверсії на сухо-

бивалися з оточення або відходили углиб лісу (15,с.151).

путних шляхах і т.п. Це була допомога Червоній Армії, яка громила фашистів на Курській дузі. З визволенням Сумщини від німецько-фашистських окупантів партизанські загони були розформовані, їх учас-

Поразка була настільки серйозною, що в керівників орловських партизан склалося враження, що з партизанським рухом на Сумщині покінчено і вони видали наказ про приєднання сумських партизан, що залишилися, до бригади ім. Ворошилова. 19 червня 1943 року відбулося засідання підпільного Середино-Будського РК КП(б)У, на якому розглядалася ситуація, що склалася. Присутні відзначили, що хоча партизани зазнали великих втрат, деяким загонам все ж вдалося зберегти значну частину особового складу, а тому рішення орловців безпідставне. Райком ухвалив постанову, в якій говорилось: 1. Зберегти принцип порайонного поділу партизанських загонів, а саме: Середино-Будський, Хільчицький, Есманський, Гремячський. З бійців, що залишились від Глухівського, Ямпільського і Шосткинського загонів створити бойові групи і тимчасово приєднати до існуючих загонів.2. Для керівництва партизанським рухом у Сумській області утворити новий штаб у складі Й.Д. Сеня і Г.П. Фільченка 3. Зобов'язати штаб в найближчий час зібрати особовий склад партизан, укомплектувати загони і групи командирами і комісарами і спрямувати їх на бойову діяльність.4. Бойові дії координувати з орловськими партизанами.5. В усіх загонах і групах створити партійні і комсомольські осередки там, де їх немає (XXVIII). У липні 1943 р. ЦК КП(б)У і Український штаб партизанського руху надіслали в Брянські ліси групу П.А.Гончарова-М.Т.Лукашкова, яка об'єднала партизан-

дало можливість прорвати ворожу блокаду і розгорнути бойові дії на території області. Партизани паралізували

ники влилися в ряди Червоної Армії; частина була направлена на службу до органів НКВС, а решта взялася за налагодження мирного життя. *** Партизанський рух відіграв велику роль у Великій Вітчизняній війні. Він дезорганізовував тили ворога, відтягував на себе значні сили німецької регулярної армії. Цим він допомагав Червоній Армії і наближав час перемоги над фашистами. Але були й інші наслідки партизанського руху. Відомо, що села, в яких зупинялися партизани, після їх відходу до лісу ставали безпомічними жертвами карателів. Про це свідчить трагедія Нової Слободи Путивльського району, Гути Глухівського району і багатьох інших. Всі вони були спалені дощенту, а їх жителі знищені. Так загинули в Україні десятки тисяч цивільного населення - переважно це жінки, діти та старі люди. Чи оправдані такі жертви? Чи були вони вкрай необхідними для перемоги? Однозначної відповіді на це запитання немає. В радянській літературі склався майже ідеальний образ партизана - людини чесної, з "чистою совістю", народного месника. У переважній більшості вони такими й були. Але мабуть, не всі. Як уже говорилось, під час травневого (1942 року) рейду Путивльського з'єднання по Сумщині за ініціативою комісара С.В.Руднєва був вида-


ний наказ № 200, в якому, зокрема, суворо заборонялося чинити в селах самовільні обшуки, забирати у населення продовольство. Виникає питання, чи потрібно було нагадувати про це захисникам народу? Документи того часу свідчать, що потрібно. Вони показують, що самовільні реквізиції були не поодиноким явищем. Так, в наказі начальника штабу по керівництву партизанським рухом в Сумській області від 19 квітня 1943 року говорилось : "За последнее время участились случаи незаконного изьятия скота й другого имущества партизанскими отрядами у местньїх жителей...Так, например, по Червоному партизанскому отряду установлено 4 случая незаконного изьятия имущества у населення, причем при изьятии со стороньї бойцов проявились злементьі хулиганства; по Шост-

чика на базу, приховали 12 шматків мила. Вони ж знайшли пакети з борошном, концентратами та консервами і закопали в землю (XXX). Командування загонів боролося з усіма цими негативними явищами, погрожуючи винним розстрілами, але остаточно подолати їх було важко. Відомо також, що партизани не тільки боролися з окупантами, а й здійснювали каральні акції по відношенню до шпигунів, зрадників, провокаторів, поліцаїв. Карали і своїх за різні проступки. Траплялося, що вироки були невиправдано жорстокими. Про це свідчить, зокрема, справа І.М. Дорошенка, жителя с.Зноб-Новгородське, рядового колгоспника артілі ім. Калініна. В травні 1942 року він вступив у Хільчицький партизанський загін і був зарахований до господарської

кинскому отряду имел место один случаи незаконного изьятия коровьі й т.д." (XXIX).

частини. 13 червня, перебуваючи на варті біля бази "НЗ", він легко поранив себе в ногу і пішов у Зноб-Трубчевськ

Траплялися випадки, коли окремі бійці і групи бійців бажали поліпшити своє продовольче становище за рахунок родичів своїх бойових побратимів. Так, в травні 1942 року партизан Ковальов Г.В. повідомляв командира Хіль-

до родички лікуватись. Через 3 дні його знайшли і привезли до загону. Почалися допити. На питання, як і з якою

'чицького загону про те, що Середино-Будські партизани відібрали у його батька хліб, картоплю і коня. Показовим в цьому відношенні є наказ командира опергрупи по керівництву партизанським рухом в Сумській області

самострілі, дезертирстві, зраді Батьківщині, і начальник оперативної частини загону запропонував міру покарання - розстріл. Командир загону Таратута затвердив цей вирок. 18 червня 1942 року хлопця розстріляли. Було йому

П.А. Гончарова від 13 липня 1943 року. В ньому говорилося, що окремі бійці і командири груп, користуючись тим,

тоді лише 16 років (XXXI). В квітні 1942 року в скрутне становище потрапив один із організаторів партизанського руху на Сумщині, командир Ямпільського загону С.МТнибіда. Причиною було те, що секретар Ямпільського підпільного РК КП(б)У Д.Д.Красняк звернувся до ЦК КП(б)У з заявою, що Гнибіда в свою сім'ю, яка перебувала при загоні, прийняв сестру дружини, чоловік якої служив у поліції. Красняк вважав, що Гнибіду не можна залишати на посаді командира загону. Ямпільський РК прийняв відповідне рішення у відсутності Гнибіди, навіть не вислухавши останнього.

що при скиданні мішків з продовольством літаками вони розлітаються по площі радіусом не менше 2-х км, створюють таємні пошукові групи, закопують знайдені вантажі в землю і використовують для своїх особистих потреб, зменшуючи тим самим норму видачі продовольства іншим бійцям, залишаючи їх голодними. Так, бійці Хільчицького загону, перебуваючи в охороні аеромайданчика, знайшли мішок цукру і привласнили 15 кг. Бійці Середино-Будського загону, перевозячи вантажі з аеромайданҐ^А^І

метою він поранив ногу, Дорошенко відповів, що вистрілив випадково і без ніякого умислу. Його звинуватили в


Вся ця інтрига відбувалася тоді, коли партизани були повністю блоковані в Брянських лісах і стояло питання про їх життя і смерть. 10 квітня 1943 року питання розглядалося на засідання Сумського підпільного ОК КП(б)У. Вислухавши Красняка, Гнибіду та інших учасників засідання, обком прийшов до висновку, що звинувачення Гнибіди у зв'язках з поліцією необґрунтоване і підстав для зняття його з посади командира загону не має. С.М.Гнибіді і ДДКрасняку було рекомендовано більше зосереджуватись на бойовій діяльності загону (XXXII). Через деякий час вони обидва загинули в бою. Можна навести ще цілий ряд прикладів, які свідчать, що партизанський рух - це не тільки низка перемог, добрих намірів і діянь. Були в ньому і небажані явища та наслідки, прояви чисто людських слабостей і не завжди достойні вчинки. 3. ПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКЕ І КОМСОМОЛЬСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ Історія підпільного партійно-радянського і комсомольсько-молодіжного руху на території Сумської області в період тимчасової німецько-фашистської окупації теж наповнена прикладами героїзму, самовідданості, трагізму, проявів безвідповідальності, боягузтва і зради. Передбачалося, що керувати цим рухом буде Сумський підпільний обком КП(б)У, як центральний орган, і підпільні райкоми на місцях. Як уже говорилося, напередодні приходу гітлерівців такі структури були створені. Але події розгорталися не так, як передбачалося. Першим секретарем Сумського підпільного обкому партії було призначено К.В. Білодіда, який напередодні війни працював першим секретарем Сумського РК КП(б)У. В перші ж дні німецької окупації Білодід втік за межі області. В Державному архіві Сумської області зберіга-

ється документ, який так характеризує поведінку Білодіда: "В первьіе дни оккупации немцами территории Сумской области Белодед растерялся, не сумел организовать й наладить дисциплину среди оставшихся в тьшу коммунистов, покинул партизанский отряд й ушел в с. Голенка, Дмитриевского района, Черниговской области, где работал кузнецом в общинном хозяйстве. Партизанский отряд, которьім он должен бьіл руководить, разбежался, не причинив никакого вреда немецко-фашистским захватчикам. Своє личное оружие бросил у колхозницьі с. Червоного, Сумского района". 23 травня 1943 р. Білодід був заарештований і відправлений в табір для військовополонених в Ромнах, а звідти в червні місяці - до Німеччини (XXXIII). Територіальні секретарі обкому О.І. Антонов і Г.М. Баранник загинули. Таким чином, Сумський підпільний обком партії перестав існувати, так і не почавши роботу. Лише до грудня проіснував Сумський підпільний міськом партії, до лютого 1942 р. - Кролевецький і Смілівський, до травня того ж року - Лебединський і Хотинський райкоми партії (21, с. 389 - 390). Не почали роботу в підпіллі Краснопільський, Недригайлівський, Білопільський та інші райкоми партії. Деякі секретарі просто покинули доручену їм справу і виїхали в радянський тил. Ті ж райкоми, що збереглися, перебували не в містах і селах, а в комісарами І.К. Козолуп тизанським

лісах, а їх керівники стали командирами та партизанських загонів. Так, С.С. Звягін і (Хотинський підпільний РК) командували парзагоном, який діяв на території Сумської і

Курської областей; В.Ф. Копа, М.Т. Лукашов, П.Х. Куманьок: (РК Червоного району) командували Есманським загоном, який рейдував по Сумській, Орловській областях; В.М. Кудрявський, К.Г. Онопченко (Кролевецький РК) командували Кролевецьким загоном, К.Ю. Трало, О.Т. Озеров (Шосткинський РК) - Шосткинським загоном, Г.Я. Лйтмонович, І.Д. Сень (Середино-Будський РК) - Се-


редино-Будським, члени Путивльського підпільного РК С.А. Ковпак, С.В. Руднєв і Я.Г. Панін перебували в Спадщанському лісі, там же були зі своєю групою і В.П. Кочемазов, Є.М. Китович і Ф.С. Канавець (Конотопський РК), П.Л. Кульбака (Глухівський РК) зі своїм загоном знаходився в лісі Мариця, П.Я. Сатанюк, Ф.Д. Матющенко

на 19 квітня 1942 року фашисти схопили членів групи, і вони загинули в гестапівських катівнях (8, с.137). В Глухівському районі була створена досить велика (до 100 чол.) підпільна організація, до якої входили жителі с.Землянка і навколишніх хуторів. Вона мала радіоприймач і поширювала серед населення повідомлення Мос-

(Шалигінський РК) перебували в Уздицькому лісі, С.М. Гнибіда, Д.Д. Красняк (Ямпільський РК) - в Хінельських лісах. Багато їх загинуло уже в перші місяці окупації. Серед них секретарі і члени підпільних райкомів

кви. Члени організації займалися розвідкою, підтримували партизанський загін продовольством, збирали для нього зброю і боєприпаси. В Конотопі успішно діяла група розвідниць на чолі з І. Сохіною і В. Долбіною. Через радіостанцію " Белка-12" вона передавала на Велику землю відомості про рух німецьких військових ешелонів через ст. Конотоп, допомагала радянським військовополоненим, поширювала листівки і повідомлення Радінформбюро (8, с.276; 21, с.225).

II. Висоцький, Г.М. Заїченко, С.С. Звягін, І.К. Козолуп, О.К.Коньков, В.Ф. Копа, Г.Я. Літманович, П.Т. Перепльотніков та ін. Все це дозволяє зробить висновок, що рядові підпільники на місцях з перших днів окупації залишилися без керівництва і підтримки. І не дивно, що переважна більшість первинних підпільних осередків розпалась: з 146-ти, створених напередодні окупації, залишилося 44 (21, с.95). Вони і почали роботу, незважаючи на фашистський терор. При цьому патріоти керувалися не вказівками та порадами "зверху", а власним сумлінням, любов'ю до рідної землі і ненавистю до ворога. Так, член партії С.Н. Тихончук влаштувалася працювати в офіцерську їдальню і збирала розвідувальні дані. Члени очолюваної нею групи вели антигітлерівську агітацію, допомагали партизанам. Гестапівці вистежили підпільників і на початку грудня арештували. 6 грудня 1941 року Софія Тихончук була повішена на площі в Сумах. Загинули й інші підпільники, про що уже говорилось. В Охтирці діяла розвідувальна група, створена штабом Південно-Західного фронту в 1941 р. До неї входили охтирчани П. Михайленко (керівник), Є. Голубченко і російська дівчина Л. Лебедєва (Ася) - радистка, надіслана штабом. Вона влаштувалася в комендатурі прибиральницею, і всі добуті дані передавала до штабу фронту. В ніч

В серпні 1942 року для організації підпільного райкому партії і партизанського руху на Недригайлівщині на територію району була перекинута група партійних працівників, серед яких були І.Д. Решетняк (колишній секретар Недригайлівського РК), А.І. Щебетун, Т.В. Рогуля, Н.І. Лаврик, А.І. Шевченко та ін. Підпільний райком партії очолив І.Д. Решетняк. Незабаром вдалося створити партизанський загін, командиром якого став А.І. Щебетун, комісаром - І.Д. Решетняк. Загін ввійшов до складу з'єднання М.І. Наумова і разом з ним вийшов у рейд по південних областях України. Під час рейду командир і комісар загону загинули (20, с.89-90). На початку 1942 року колишній уповноважений Штепівського районного відділу міліції М.С. Колос організував підпільну групу, яка здійснювала диверсії на залізничній ст. Вири. У липні фашисти натрапили на слід групи. М.С. Колос відстрілювався до останнього патрона, а останній залишив для себе (8, с. 385). Не здалися фашистам і члени підпільної групи с. Жигайлівка Тростянецького району П.М. Забара і А.С. Васюченко. Оточені в лісі,


вони, щоб не потрапити до рук гестапівців, застрелились. Загинули й інші члени групи (21, с.229).

До кінця квітня 1943 року поза партизанськими загонами було створено 15 партійних осередків, в яких нараховува-

В січні 1942 року фашистам вдалося вийти на слід підпільників Глинська. Вісім чоловік були арештовані і

лося 45 комуністів. Складовою частиною всенародного опору загарбникам стало комсомольсько-молодіжне підпілля. Для керівництва ним на території Сумщини був створений підпіль-

розстріляні. Така ж доля спіткала і групу підпільників в с.Терни Недригайлівського району, очолювану колишнім редактором районної газети Р.Є. Тищенком. На початку 1942 року підпільники, видані зрадником, були арештовані і страчені. Своєчасно попереджений керівник групи врятувався (20, с.89). З допомогою зрадників фашистам вдалося виявити і арештувати організаторів і учасників Романського під-

ний обласний комітет (секретар П.І. Губська) і районні комітети. Але фашистам вдалося паралізувати їх діяльність, яка почала активізуватись лише в кінці 1942 року після створення нових підпільних обкомів КП(б)У і ВЛКСМ.

пілля. Д.Т. Анікін з сином, П.В. Батрак, 3.1. Ворона, Г.І. Гальченко, Ф.О. Дворніков, М.С. Єрмакова, М.В. Мар-

А молодь уже з початку окупації стихійно почала втягуватися в підпільну діяльність. В кінці жовтня 1942 року в Сумах виникла комсомольська підпільна організація, яку очолив випускник шко-

тиненко, П.Т. Перепльотник, Г. Шведко та інші були страчені (19, с.94).

ли № 2 Дмитро Косаренко. До неї входило 26 юнаків і дівчат. Маючи свій радіоприймач, члени організації при-

У вересні 1941 року була створена підпільна група в Хотіні. Вона мала конспіративні квартири, здійснювала

ймали і поширювали серед населення зведення Радінформбюро, збирали і передавали радянському команду-

диверсії. В 1943 році керівники і більшість учасників групи були розстріляні (21, с.228). В с.Братське Тростянецького району діяла патріотична група, до якої входили колгоспниці А.С. Тимошенко, А.Г. Безкровна, А.О. Петрова, А.І. Антюхова. В 1943 році всі вони були спалені фашистами живцем (21, с.229).

ванню дані про кількість і розташування ворожих військ, мінних полів, збирали зброю і т.д. В лютому 1943 року

Підпільні патріотичні групи існували в Лебедині (керівник С.П. Роєнко), в селах Будилка, Дубовичі, Камінь, Могриця, Обтово, Підліснівка, Стара Гута, Юнаківка та інших. Всі вони робили свій посильний внесок у боротьбу з окупантами. В жовтні 1942 року був створений новий Сумський підпільний обласний комітет КП(б)У, до складу якого ввійшли П.Х Куманьок, М.Т. Лукашов і Я.І. Мельник. Перед ним ставилося завдання утворити підпільні райкоми, перш за все в Недригайлівському, Лебединському і Роменському районах і розширювати партійну мережу на місцях.

організація встановила зв'язок з командуванням партизанського з'єднання М.І. Наумова, яке вийшло в рейд. Весною 1943 року фашисти напали на слід підпільників. Були схоплені і 22 квітня страчені Д. Косаренко, В. і Н. Рапоти, В. Худяков. Ті, що уникли арешту, продовжували свою роботу під керівництвом В. Теребуна аж до визволення міста (8, с.114-115). У вересні 1941 року була створена комсомольсько-молодіжна група в Бурині. її очолив І.Г Притико. 31 грудня 1941 року група готувала розправу над керівництвом поліції і комендатури. Притико з гранатами пробрався в клуб цукрового заводу, де вороги відзначали Новий рік. Зав'язалася перестрілка. Притико вдалося вирватись, але наступного дня він був схоплений і після тортур страчений (8, с. 194). Комсомольсько-молодіжні підпільні групи існували


і діяли в багатьох населених пунктах: в Конотопі, Путивлі, Ромнах, Тростянці, Шостці, Кролевці, Недригайлові, Зноб-Новгородському, Дубов'язівці, Вороніжі, та ін. Багато молодих патріотів були страчені або закатовані фашистами: В.і Ю. Войнаровичі, В. Губкін і З.Пучко в Ромнах, І. та А. Біловоли, І.Ярмош у Тростянці, Ю.Кордя, В. Адаменко в Вороніжі, З.Логинова, О. Сидоренко, В. Рідкошиєнко з Недригайлова, Ф. Швіндін з Липової Долини та ін. Не стояли осторонь боротьби і діти. 14 квітня 1943 року піонери семирічної школи с.Проруб Білопільського району Вітя Дудка, Вітя Середа, Микола Середа, Борис Кривохижа зуміли винести з приміщення школи

прапори

фашистської танкової дивізії, виставлені окупантами. Гітлерівці схопили Вітю Дудку і жорстоко з ним розправилися (8, с.162). Звичайно, найбільше юнаків і дівчат боролися проти загарбників у рядах партизанських загонів. За час німецько-фашистської окупації до них пішло майже 5 000 чол. Вони командували загонами, були кулеметниками,

роз-

відниками, підривниками, медичними працівниками і т.п. А ті, що залишилися біля своїх сімей, теж горіли бажанням боротися і робили, що могли, не думаючи про нагороди чи славу. Питання про партійно-комсомольське підпілля на Сумщині в період тимчасової німецько-фашистської окупації ще не достатньо вивчене і чекає своїх дослідників.

4. ДІЯЛЬНІСТЬ

ОСЕРЕДКІВ

ОУН

Після проголошення України незалежною державою в історичній науці і громадській свідомості почався процес переосмислення цілого ряду питань її історичного минулого. Одним із таких є питання про діяльність Організації Українських Націоналістів (ОУН) в період тимчасової окупації гітлерівцями українських земель, про її роль і місце у боротьбі з фашизмом. Відомо, що на початку другої світової війни провідники ОУН створення незалежної Української держави пов'язували з допомогою з боку Німеччини і йшли на співробітництво з її верховодами. Створені ними військові формування "Роланд" і "Нахтігаль" у складі німецьких армій билися з Червоною Армією. А в "Акті проголошення Української

держави", обнародуваному у Львові

ЗО червня 1941 року, прямо говорилося: "Новопостаюча Українська держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом свого вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає Українському Народові визволитися зпід московської окупації". З наступаючими німецькими військами вглиб України просувалися так звані похідні групи, створені з членів ОУН, переважно бандерівців. Вони мали виявляти в кожному населеному пункті національно свідомих українців і створювати навколо них місцеву адміністрацію. Але німці не мали наміру створювати

українську

державність. Вони арештували сформований у Львові уряд проголошеної Української держави, головного провідника ОУН Степана Бандеру, затримали і стратили багатьох членів похідних груп. Розправившись з бандерівцями, фашисти накинулися на ОУН-М (мельниківців), які зосередилися в Києві. Вони розстріляли понад 40 провідних членів цієї організації, у тому числі відому поетесу Олену


Телігу, закрили популярну газету "Українське слово", стратили мера Києва В.Багазія, вигнали націоналістичне

Збори осередку проходили в театрі ім.Щепкіна, режисер якого Я.Шовкун-Дунайський теж був оунівцем.

налаштованих українців з органів управління, поліції, преси.

В с.Улянівка Білопільського району осередок очолю-

Після цього оунівці пішли в підпілля і стали готуватися

вав С.Олійник, в Ромнах - учасник похідної групи "друг

до збройної боротьби. В 1942 р. на Волині і Поліссі вони

Остап". Членом

створили Українську Повстанську Армію (УПА).

с.Сологубівка Роменського району В.Мазур, який після війни

Про діяльність ОУН на території України в період другої

світової війни розповідають

праці В.Косика,

В.Сергійчука, І.Біласа та інших дослідників, спогади учасників тих подій, численні документи, опубліковані в останнє десятиріччя на сторінках різних видань. Якою мірою ця діяльність була пов'язана з Сумщиною? Відповідь на це питання частково дають наукові пошуки історика-краєзнавця Г.Іванущенка, результати яких викладені в його книзі "Залізом і кров'ю" (Суми, 2001). Він, говорить, що уже в липні 1941 р. похідна група В.Загайкала мала завдання досягти Сум і Сумської області і створити там організацію ОУН. Сюди ж прибула

частина

групи

М.Лемика, яка рухалася з Полтави до Харкова і під Миргородом була розгромлена німцями. Активно займався ор-

цього о с е р е д к у був уродженець

опинився за кордоном, став заступником голови проводу ОУН і тереновим провідником у США (6,с.121). Члени ОУН на Сумщині займалися переважно просвітницькою роботою, пропагували українську мову і культуру. Про іншу їх діяльність відомо дуже мало. Так, в одному з німецьких документів від 12 грудня 1942 р. говориться, що в Сумах "керівники школи викладачів організовують мережу ОУН (рух Бандери) і підбирають підходящих людей, яких потім представляють як осіб, достойних довір�� німецьких органів влади..." І далі: "Згідно з деякими чутками ОУН має намір збудувати в Конотопі фабрику боєприпасів"(12, с.597). Останнє повідомлення гестапо Г.Іванущенко не вважає фантастичним, поскільки, говорить він, весною 1942 р. Р.Шухевич вислав двох старшин - В.Сидора та Ю.Ковальського в розвідку по північ-

ганізацією бандерівського підпілля на Сумщині відомий

них областях України з наміром підшукати місця для

діяч націоналістичного руху Т.Онишкевич - "Галайда". В

військових баз ОУН. Фабрика боєприпасів в Конотопі могла б обслуговувати групу УПА-Схід, яка пізніше перейшла Дніпро і зосередилася в Чернігівських лісах (6,с.122). На-

результаті до кінця 1941 р. був створений осередок, який нараховував спочатку 8 членів. Пізніше для розширення і зміцнення оунівських осередків на Сумщину посилали і членів інших похідних груп. Серед них були В.Яворів ("Бойко"), Т.Теодор ("Хміль"), Є.Петерзіль (6,с.108-109). Керівником оунівського осередку в Сумах був колишній учитель фізики СШ № 4, репресований у 1938 р. радянськими органами безпеки С.С.Сапун. В ча£ німецької окупації він очолював

Сумську "Просвіту". Під її

опікою діяли школа перекладачів, українська гімназія, школа художньої вишивки та ін.

званий автор повідомляє також, що роменський осередок ОУН створив партизанський загін, бійці якого збирали зброю і "відбили чимало автоматів у сутичках з червоними парашутистами". Він же твердить, що на терені нашої області діяли не тільки підпільні структури ОУН, а й окремі підрозділи УПА (6, с. 121,122). Але все це вимагає більш ґрунтовного дослідження і документального підтвердження. Що ж стосується перебування сумчан в лавах УПА взагалі, то таке дійсно мало місце. Опубліковані


журналом "Військо України" (1993, № 6) дані свідчать,

про репресії німців проти членів ОУН на території Сум-

що серед центральних, південних та східних областей

щини: " В течении 3 месяцев идут арестьі членов ОУН.

України Сумська область в цьому плані посідала друге (після Чернігівської) місце. В УПА, за цими даними, пере-

Арестовано до 3 000 человек, из них в Сумской области до 280 чел. В числе арестованньїх много учителей. В Сум-

бувало 79 чоловік, вихідців з 47 населених пунктів облас-

ской области арестованьї руководители ОУН: замести -

ті, в тому числі з села Спаське - 9, Бистрик - 8, Обтове

тель Сумского бургомистра Седененко, бургомистр Крас-

— 4 (Кролевецький район), Нечаївка — 4 (Буринський ра-

нопольского района Мирошниченко - бьівший главньш

йон), Андріївка - 3 (Роменський район), Лебедин - 3, з решти сіл і міст - по 1-2 чол. Зрозуміло, що не всі вони

бухгалтер Краснопольской мельницьі, главньш инспектор школьї Сасунин, Поглядилов й Сонуля, которьіе в Запад-

пішли до УПА тому, що поділяли ідеї ОУН. Більшість з

ной Украине организовали восстание против Красной

них (переважно красноармійці-оточенці) просто викорис-

Армии. Арестованьї 4 переводчика Краснопольского й

тали можливість брати участь у збройній боротьбі з гітлерівцями.

Сумского комендантов из Украинской полиции" (XXXIV).

Фашистські репресії проти оунівців, що поширили-

висновок, що діяльність оунівських осередків на терито-

ся в Україні, здійснювалися і на Сумщині. Так, уже в згаданому гестапівському документі від 12 грудня 1942 р.

рії області серйозної шкоди окупантам не завдавала, але їх зусилля , спрямовані на утвердження української мови

повідомлялося, що в Сумах арештовано обласного керів-

і культури, пропаганда ідеї самостійності України мали

ника ОУН Сапуна, двох районних керівників і 38 членів.

позитивне значення.

Про подальшу долю С.С.Сапуна і його однодумців говорить довідка Управління служби безпеки по Сумській області, видана голові Сумського обласного товариства "Просвіта" Казбану В.П. 14 вересня 1993 р. В ній сказано: "Під час фашистської окупації у 1941-1942 рр. в м. Сумах була відновлена діяльність "Просвіти", Під її прикриттям функціонував і обласний "провід" ОУН. Керівником цих організацій був директор приватної гімназії Сапун Григорій Григорович ( треба: Семен Семенович - авт.). У жовтні 1942 р. він і деякі члени товариства були арештовані і страчені німцями" (6,с.П9). Страти продовжувалися. Були арештовані і розстріляні В.Яворів, Є.Петерзіль. ЗО січня 1943 року помічник начальника політичного відділу Центрального штабу партизанського руху полковник Конкін доповідав начальнику Українського штабу партизанського руху Т.А. Строкачу

На підставі інформації, яка зараз є, можна зробити


РОЗДІЛ V. ЗВІЛЬНЕННЯ ТЕРИТОРІЇ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ Після розгрому гітлерівців під Сталінградом почалося звільнення території Радянського Союзу, в тому числі і України від загарбників. 2 лютого 1943 р. Воронезький фронт лівим своїм крилом і центром розгорнув наступ у напрямі Харкова і через деякий час передові частини 40-ї (командуючий генерал-лейтенант К.С.Москаленко) і 38-ї (командуючий генерал-лейтенант Н.Є.Чибісов) армій підійшли до кордонів Сумщини. Протягом кількох тижнів у лютому і березні окупанти були вибиті з таких райцентрів області, як Велика Писарівка, Краснопілля, Лебедин, Миропілля, Охтирка, а також з сіл Бездрик, Битиця, Боромля, Верхня і Нижня

Але уже в середині лютого німецькому командуванню вдалося зосередити на лівому фланзі Воронезького фронту значні сили і організувати контрнаступ. Знесилені в попередніх боях радянські війська змушені були відступати. В результаті ворог захопив майже всі звільнені міста і села Сумщини, за винятком Миропільського, частини Краснопільського і Хотінського районів. Лінія фронту, що встановилася після зимової 1942/1943 р. кампанії, проходила частково по території Сумської області, в районі Хотіні, Великої Чернеччини, Краснопілля. Остаточне звільнення Сумщини від фашистських окупантів почалося на завершальному етапі Курської битви. В ньому взяли участь війська Воронезького (командуючий генерал армії М.Ф.Ватутін) і Центрального (командуючий генерал армії К.К.Рокосовський) фронтів. 3-5 серпня 1943 р. війська Воронезького фронту пе-

(Сумський район), Чупахівка та ін. 206 стрілецька дивізія

рейшли в наступ на Бєлгород-Харківському напрямі. На території Сумщини в бій з фашистами вступили частини 40-ї (командуючий генерал-лейтенант К.С.Москаленко), 27-ї (командуючий генерал-лейтенант С.Ф.Трофименко),

вела бої на підступах до Сум - в районі Луки і Басів. Але взяти місто не вдалося.

38-ї (командуючий генерал-лейтенант Н.Є.Чибісов), 47-ї (командуючий генерал-лейтенант П.П.Корзун) і 5-ї гвар-

Сироватки, Велика Чернеччина, Кириківка, Лохня, Михайлівка, Могриця, Нова Січ, Осоївка, Тимофіївка, Токарі

В цілому в ході лютневого наступу були звільнені Великописарівський, Охтирський, Лебединський, Тростянецький, Грунський, Краснопільський, Миропільський і частково Сумський, Хотинський та Синівський райони. На цих територіях з допомогою політпрацівників Червоної Армії відроджувалось довоєнне життя: створювалися керівні партійні і радянські органи, підбирались секретарі райкомів партії і голови районних і сільських Рад, обиралися голови колгоспів, призначалися бригадири, ланкові і т.п. Була взята на облік наявна в колгоспах і радгоспах тяглова сила, сільськогосподарський реманент, насіннєві і фуражні фонди. Люди готувалися до мирної праці (21, с. 239-242).

дійської (командуючий генерал-лейтенант А.С.Жадов) армій, 1-ї танкової (командуючий генерал-лейтенант М.Є.Катуков) і 2-ї повітряної (командуючий С.А. Кросовський) армій. 7 серпня танкісти 1-го танкового батальйону 4-го Гвардійського Кантеміровського корпусу під командуванням майора О.М.Мороза (27-ма армія) звільнили Велику Писарівку, а воїни 40-ї армії вибили ворога з Краснопілля і на кінець дня вийшли на рубіж Краснопілля, Рясне, Полівка, Мезенівка, Славгород, Смородине (8,с.209;21,с.244). 8 серпня 147 стрілецька д и в і з і я генерал-майора М.П.Якименка форсувала Ворсклу і наступного дня вийшла на рубіж Кириківка, стара Рябина, Яблучне. 10 серп-


ня воїни 2-го танкового корпусу і 161-ї стрілецької дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу генералмайора П.В.Тертишного після запеклих десятиденних боїв звільнили Боромлю. Наступного дня після дводенного бою був взятий Тростянець, при цьому звільнено 2500 військовополонених - колишніх військовослужбовців Червоної Армії (8, с.574; 21, с.245). Серйозна ситуація склалася в районі Охтирки. Прагнучи не допустити оточення і розгрому Харківського угруповання своїх військ, ворог зосередив тут великі сили - 11 дивізій і кількасот танків. Зав'язалися жорстокі бої. Місто переходило з рук в руки. На його вулицях, в околицях билися піхотинці, танкісти. Льотчики 2-ї повітряної армії здійснили 7900 бойових вильотів, провели 205 повітряних боїв і збили 182 фашистських літаки. 19 серпня ворог був зупинений і розгромлений, а 25 серпня Охтирка була остаточно звільнена. (8, с.66). В період боїв за Охтирку розгорнувся наступ у Лебединському напрямі. Газета «За честь РодиньІ» 21 серпня 1943 р. писала: «В ночь на 20 августа наши войска овладели г.Лебедин. В боях за зтот город отличилось Н-ское танковое соединение. Сломав сопротивление врага в предшествующих боях, танкистьі неотступно преследовали его й ворвались в город на плечах гитлеровцев. Завязались силь��ьїе уличньїе бон. ТанкистьІ й подоспевшая мотопехота очищали от гитлеровцев улицу за улицей. Схватки длились всю ночь. К утру город Лебедин бьіл полностью очищен от противника.» Хоробро билися за Лебедин воїни 309 стрілецької дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Б.Д.Лева та 161-ї стрілецької дивізії, командиром якої був Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант П.В.Тертишний. Великого значення німецьке командування надавало Сумському плацдарму. Він давав можливість завдати флангових ударів по радянських військах, які переправлялися через Псел південніше Сум.

Плацдарм був добре укріплений. На правому, більш високому березі ріки гітлерівці спорудили оборонні рубежі. Мав систему оборони і лівий берег. До того ж тут була лісиста місцевість, багато балок, що створювало додаткові труднощі для наступаючих. Міська оборона спиралася на сході на водний рубіж і польові укріплення, винесені до лінії залізниці. Дороги, що ведуть до Сум, прикривалися піхотними і артилерійськими заслонами. На території самого міста ворог створив цілий ряд осередків опору. Місто штурмували воїни 167-ї (командир генералмайор І.І.Мельников), 232-ї (командир генерал-майор І.І.Улитін) і 340-ї (командир полковник Й.Є.Зубарєв) стрілецьких дивізій та 50-го стрілецького корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу С.С.Мартиросяна. Спочатку гітлерівці були вибиті з позицій на лівому березі Псла. Відступаючи, вони підірвали всі переправи, відігнали човни, замінували берег. Під прикриттям нічної темряви сапери навели переправи і радянські частини переправили на правий берег живу силу і техніку. Форсувавши Псел, 340-а стрілецька дивізія разом з 520-м стрілецьким полком 167-ї стрілецької дивізії і 492-м мотопіхотним дивізіоном та дивізіоном 578-го артполку до 6 години ранку оволоділи с. Тополя і західною околицею Сум. Одночасно 232-а стрілецька дивізія закріпилася на південній околиці. В результаті Суми були взяті в кліщі. Боячись оточення, ворог, залишаючи загони прикриття, почав відходити в західному напрямі по дорозі СумиНовомихайлівка. На вулицях міста почались бої з ворожими заслонами. На 7год. ЗО хв. ранку опір гітлерівців був зламаний і місто було звільнено від ворога. Командир взводу молодший лейтенант Г.Поляков в газеті 38-ї армії «За счастье РодиньІ» від 4 вересня 1943 р. так описав один із епізодів тих подій: «Подняв над головой автоматьі й винтовки мой взвод по сигналу первьім ринулся в р. Псел. Вот


вода по грудь, затем река становится все мельче й мельче, й мьі вьішли на правьій берег. БойцьІ бегом, с оружием

благодарность всем руководимьім Вами войскам, участвовавших в боях за освобождение г. СумьІ.

наперевес, побежали вперед. Миновав сахарозавод, мьі вьішли на улицу г. СумьІ. Из дворов вьібежали счастли-

Вечная память героям, павшим в борьбе за свободу

вьіе, возбужденньїе люди. Два года находились жители г. СумьІ под пятой немецкого фашизма. Й вот кончился их кошмар. В нашем лице они увидели своих освободителей. Нам бьіло необьічайно радостно, что мьі первьіми вступили на землю освобожденного города. МьІ бьіли чрезвьічайно взволнованьї той встречей, которую нам оказали. Нас забрасьівали цветами, каждьш воин попадал в обізятия плачущих от счастья женщин. Зта встреча влила в нас новьіе сильї, й мьі скореє шли вперед й вперед» (21,с.254, 260, 262). 2 вересня 1943 р. Верховний Головнокомандуючий Й.Сталін підписав наказ, в якому говорилось: «Генералу

армии Ватутину. Войска Воронежского фронта сегодня, 2 сентября, с боєм овладели важньїм областньїм центром УкраиньІ СумьІ. В боях за освобождение г. СумьІ от немецко-фашистских захватчиков отличились войска генерал-лейтенанта Чибисова й особенно 340-я стрелковая дивизия полковника Зубарева, 167-я стрелковая дивизия генерал-майора Мельникова й 232-я стрелковая дивизия генералмайора Улитина. В ознаменование достигнутьіх успехов 340, 167 й 323 стрелковьім дивизиям присвоить наименование «Сумских» й впредь их именовать: 340-я Сумская стрелковая дивизия, 167-я Сумская стрелковая дивизия, 232-я Сумская стрелковая дивизия. Сегодня, 2 сентября, в 20 часов столица нашей Родиньі Москва от имени РодиньІ салютует доблестньїм войскам, освободившим г. СумьІ, двенадцатью артиллерийскими залпами из ста двадцати четьірех орудий. За отличньїе боевьіе действия й отвагу обтьявляю

нашей РодиньІ! Смерть немецким захватчикам!» (21,с.252) Розвиваючи наступ і переслідуючи ворога, частини 50-го корпусу просунулися на 10-12 км західніше Сум і на кінець дня вийшли на рубіж Степанівка, Підліснівка, Грицаківка, Визирівка, Павлівка. Одночасно 180-та стрілецька дивізія і 202-й танковий полк 40-ї армії звільнили від гітлерівців Межирич. Запеклі бої відбувалися в районі Хотіні, яка після лютневого (1943 р.) наступу Червоної Армії протягом весни-літа перебувала в зоні проходження фронтової смуги. Це була одна з ділянок Курської дуги. Гітлерівці створили тут добре розгалужену оборону, а Хотінь перетворили в міцний вузол опору, їм протистояла 167-ма стрілецька дивізія, розташована на рубежі Олексіївка - Писарівка р. Псел, її основний опорний пункт знаходився в Писарівці. Ворог кілька разів намагався оволодіти ним, але не зміг. 2 вересня в ході наступу бійці 615-го стрілецького батальйону 167-ї дивізії зламали опір фашистів і 2 вересня вибили їх із Хотіні (8, с.531). Розвиваючи наступ після визволення Сум, частини 240-ї, 189-ї, 167-ї і 340-ї дивізій 5 вересня вступили на територію Недригайлівського району і зайняли Городище, Деркачівку, Великі Будки, Зеленівку, Комишанку. В наступні дні ворог змушений був залишити села Чемоданівка, Рудка, Беседівка, Гринівка, Курмани, Сакуниха. 8 вересня 167-а стрілецька дивізія звільнила від гітлерівців Недригайлів. В ті дні зведення Інформбюро повідомляло: «В течении сентября Советские войска вели наступательньіе бон на Прилуцком направлений й, продвинувшись вперед от 8 до 10 километров, заняли свьіше 80 населенньіх пунктов, в том числе районньїе центри Сумской области Смелое, Недригайлов, Синевка й крупньїе населен-


ньіе пунктьі КурманьІ, Сакуниха, Семеновка, Капустинцьі...» (20, с.91). В середині вересня Червона Армія почала ліквідацію Роменського плацдарму. Фашисти міцно закріпились на західному березі р.Сули, р. Великий Ромен і в м. Ромни, створивши систему ходів сполучення, пристосували для потреб оборони кам'яні будинки на околицях міста і в центрі. Звідти вони безперервно вели кулеметний, мінометний і артилерійський вогонь, здійснювали контр акти. В ніч на 15 вересня до міста з півночі підійшли танки 3-ї гвардійської танкової армії (генерал-лейтенант П.С.Рибалка). Одночасно зі сходу на Ромни вели наступ 167-ма Сумська і 163-тя гвардійські стрілецькі дивізії (командир генерал-майор Ф.В.Карлов). 16 вересня вони повністю очистили місто від окупантів. Того ж дня був визволений і Глинськ (21.С.270-271; 8, с.469). Таким чином, на середину вересня 1943 р. вся південна частина Сумської області була звільнена від німецько-фашистських окупантів. 26 серпня 1943 р. перейшли в рішучий наступ війська Центрального фронту під командою генерала армії К.К.Рокосовського. Через кілька днів вони досягли кордонів північних районів Сумської області. У звільненні Сумщини взяли участь: 13-та (командуючий генерал-лейтенант М.П.Пухов), 60-та (командуючий генерал-лейтенант І.Д.Черняховський) і 65-та (командуючий генерал-лейтенант П.І.Батов) армії, 2-га танкова армія (командуючий генерал-лейтенант С.І.Богданов) та 16-та повітряна армія (командуючий генерал-лейтенант С.І.Руденко). Армії просувались досить швидко. 31 серпня в оперативному зведенні Радінформбюро повідомлялось: «На днях войска Центрального фронта также прорвали сильно укрепленную оборонительную полосу противника в районе Севска протяжением по фронту 100 км й, стремительно развивая наступление, продвинулись вперед на 60 км, вступив в предельї Советской УкраиньІ. Вчера наши-

ми войсками занять: города Глухов й Рьільск. За 5 дней наши войска освободили от фашистских захватчиков свьіше 200 населеннях пунктов, в том числе районний центр Сумской области Червоне, районний центр Курской области Крупец, железнодорожньїе станции Холмовка, Есмань, Клевань». (21,с.251). Німецьке командування неабиякого значення надавало Глухову, оскільки його стратегічне розташування дозволяло контролювати шосейні дороги на Рильськ, Шостку, Кролевець, Путивль. Закріпившись у місті, гітлерівці сподівались зупинити тут наступ радянських частин. Але це їм не вдалося, їх опір був зламаний і до Глухова вступили підрозділи 9-го танкового корпусу під командуванням генерал-майора Г.С.Рудченка. Сам командир корпусу в бою був смертельно поранений і помер 2 вересня 1943 р. в госпіталі. При визволенні Глухова відзначилися 70-та гвардійська стрілецька дивізія (командир Герой Радянського Союзу генерал-майор І.Д.Гусєв), 1-пІа гвардійська артилерійська дивізія (командир генерал-майор Г.В.Годін), 266та стрілецька дивізія (командир Герой Радянського Союзу полковник В.Я.Петренко) і 23-тя танкова бригада (командир полковник М.С.Демидов). Наказом Верховного Головнокомандуючого від 31 серпня 1943 р. названим військовим одиницям було присвоєно найменування «Глухівських». 1 вересня частини 60-ї армії ІД.Черняховського звільнили с.Дубовичі, а наступного дня - Кролевець. Безпосередньо боротьбу за Кролевець вів 9-й танковий корпус Г.С.Рудченка, при цьому відзначилися 23-тя і 108-ма танкові та 8-ма мотострілецька бригади. Першим у місто ввірвався танковий екіпаж молодшого лейтенанта Крилова. За ним центру міста досягли і вступили в бій танки старшого лейтенанта Данилова і лейтенанта Терентьєва. Батальйон під командуванням гвардії майора Лещенка зав'язав вуличні бої. Мотострілки на чолі зі старшим лейте-


нантом Каблуком оволоділи залізничною станцією і відрізали шляхи відступу підрозділам ворога. Гітлерівці були знищені або взяті в полон (8, с.338). Того ж дня війська 60-ї і 65-ї армій звільнили Вороніж, Ямпіль, Нову Слободу та інші населені пункти. Запеклі бої розгорілися на підступах до Путивля, в районі с.Бабине, за 2 км на північний схід від міста. Тут фашисти створили міцну оборону і сподівалися зупинити просування радянських частин. Проти них діяли 3-й мотострілецький і 1-й танковий батальйони 150-ї танкової бригади 60-ї армії. Танки під командуванням старшого лейтенанта Білоножкіна на максимальній швидкості з десантом ввірвались у Бабине. Гітлерівці намагались чинити опір, але він був зломлений. Десантники закидали ворожі траншеї гранатами і вивели з ладу їх самохідну гармату. Ворог, кидаючи техніку і озброєння, залишив село. Переслідуючи його, радянські танки і піхота досягли Путивля і вийшли на південну і південно-західну околиці, просуваючись до переправи через Сейм. Гітлерівці, деморалізовані таким ударом, не змогли вчинити організованого опору в місті і безладно стали пробиватися до переправи. Але на той час танки і піхота мотострілецького батальйону досягли переправи й оволоділи нею. Шлях відходу ворогу був відрізаний. З вересня 1943 р. частини 121-ї Рильської дивізії під командуванням генерал-майора І.І.Лодигіна остаточно звільнили Путивль (21, с.258-259). Того ж дня частини 6-ї гвардійської Червонопрапорної стрілецької дивізії (командир генерал-майор Д.П.Онупрієнко) визволили м. Шостку. 3-5 вересня 1943 р. від фашистів були визволені Білопілля, Шостка, Шалигіне, Свеса, Жовтневе, Ленінське, Середино-Буда, Дружба, Коротченкове. Оволодівши Путивлем і переслідуючи ворога, радянські війська переправились у кількох місцях через р. Сейм і розпочали наступ на Ворожбу.

Оскільки Ворожба була важливим залізничним вузлом, ворог намагався будь-що утримати її і зосередив тут великі сили. Рішучою атакою радянські бійці з кількох сторін ввірвалися в селище і після впертого бою звільнили його. При цьому було взято багато полонених (21, с.258). Того ж дня фашисти залишили Буринь, Терни та ін. При цьому в районі одного населеного пункту здалась в полон повністю рота 184-го німецького піхотного полку. 6 вересня 1943 р. воїни 143-ї (командир полковник Д.І.Лукін) і 280-ї (командир генерал-майор Д.М.Голосов) стрілецьких дивізій при підтримці 65-го гвардійського мінометного полку (командир майор М.О.Павлов) вибили німецько-фашистських загарбників з м. Конотоп. Наказом Верховного Головнокомандуючого від 9 вересня 1943 р. названим військовим частинам присвоєно найменування «Конотопських». Відступаючи, ворог чинив шалений опір. В районі с. Полівка (на 3 км західніше Конотопа), намагаючись повернути втрачені позиції, він кілька разів переходив у контратаки, які були відбиті з великими для нього втратами. Після цього, підтягнувши свіжі сили і застосувавши штурмову і бомбардувальну авіацію, гітлерівці ще багато разів намагалися зруйнувати бойові порядки радянських військ, але без бажаного для них результату. Врештірешт, ворог був знекровлений, і вранці 9 вересня бійці 1031-го і 1035-го стрілецьких полків, перейшовши у рішучий наступ, оволоділи населеними пунктами Вирівка, Шаповалівка, Соснівка та ін. (21,с.272). 7 вересня війська Центрального фронту звільнили Зноб-Новгородське, 9 вересня - Сміле, 13-го - Карабутове і т.д. На початку жовтня вся територія Сумської області була очищена від окупантів. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі за визволення Сумщини, сотні червоноармійців і командирів були удостоєні урядових нагород, а 24 воїни одержали звання Героя Радянського Союзу, серед них 16 росіян, 6 українців, мордвин і татарин.


висновки Військові дії 1941 і 1942 років на території області, два роки німецько-фашистської окупації завдали народному господарству і культурі Сумщини величезної шкоди. В руїни перетворилися 420 (82%) великих промислових підприємств, практично повністю зникла легка, харчова, переробна, будівельна промисловості, підприємства якої не були евакуйовані в 1941 р. Тваринництво і птахівництво втратило 80373 корови, 25675 голів молодняку великої рогатої худоби, 52209 свиней, 28833 овець і кіз, 1199337 штук домашньої птиці. Було зруйновано 37 залізничних вузлів і станцій, спалено 27,5 тис. колгоспних будівель, 35,6 тис. дворів колгоспників, 1604 приміщення навчальних, медичних, культурно-освітніх та інших закладів та установ. Окупанти спалили повністю 128 і частково 635 населених пунктів області, особливо в зонах Брянських, Хінельських, Спадщанського і Новослобідського лісів. Відомий радянський письменник І.Еренбург в статті «Дело совести», опублікованій в газеті «Правда» 29 жовтня 1943 р. так описав діяльність окупантів під час їх панування і втечі: «Я разговаривал с двумя преступниками. Зто зондерфюрерьі, сельскохозяйственньїе руководители. Они терзали Бурьшский район Сумской области. Что делали зти зондерфюрерьі? Они отобрали у крестьян й отправили в Германию 3694 коровьі, 2306 лошадей, 42000 кур, 17000 гусей, 3700 тонн хлеба, 51 тонну масла й много другого добра. Когда немцам пришлось убираться из Сумской области, ворьі стали поджигателями. Курт Рюмер й Николаус Борман сожгли 2140 жильїх домов, 29 зданий школ й больниц. В Бурьшском районе пепелища й тишина. Некуда голову прислонить - сказала мне женщина, окруженная детьми». (8, с. 194).

Загальна сума збитків, завданих народному господарству Сумщини, перевищувала 14 мільярдів карбованців. Величезні і непоправні втрати мали місце серед мирного населення. Фашистські варвари розстріляли, повісили, спалили живцем, закатували майже 111 тис. чоловік, у тому числі багато жінок, дітей і стариків. Понад 78 тис. громадян було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. З перших же днів визволення трудящі області взялися лікувати заподіяні війною рани. Уже в жовтні 1943 р. почали діяти 197 промислових підприємств, що випускали військову продукцію, а на кінець 1944 р. стали до ладу всі великі заводи і фабрики. Нормалізувався рух ешелонів на залізницях Брянськ-Конотоп, Ворожба-Конотоп-Бахмач, Ворожба-Суми та ін. Почалося відродження колгоспів, радгоспів і МТС. Зі східних регіонів Союзу Сумщина одержала 457 тракторів, з Ульяновської, Саратовської, Тамбовської та інших областей було доставлено понад 3,1 тис. голів великої рогатої худоби, 13,3 тис. овець і свиней, багато коней. Перша, після визволення Сумщини, осінньо-весняна компанія була проведена успішно. Швидко відроджувалося культурне життя області. Відбудовувалися приміщення і налагоджувалася робота навчальних, медичних та культурно-освітніх закладів. Уже в 1944 р. працювали 959 шкіл, 9 технікумів, Сумський педагогічний, Глухівський і Лебединський учительські інститути, 28 районних будинків культури, 222 клуби, 329 бібліотек і 232 хати-читальні. Трудящі області допомагали фронту не тільки своєю працею, відроджуючи промисловість і сільське господарство. Свої скромні прибутки вони витрачали на державні позики, на подарунки для бійців і на будування танкових


АЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

колон «Колгоспник Сумщини», «Охтирчанин на Сумщині», «Радянська Україна» та повітряної ескадрильї «Трудящі Конотопа». 9 травня 1945 р. гітлерівська Німеччина підписала акт про беззастережну капітуляцію. Фашизм був розгромлений. В цю велику справу всесвітньо-історичного значення гідний внесок зробили і сумчани. На суші, в повітрі і на морі, на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни від Бреста до Сталінграда і від Сталінграда до Берліна та Праги, в партизанських краях громили ворога 577655 уродженців та жителів Сумської області. Понад 350 тис. з них перебували в регулярній армії. 154462 загинули, 120 тис. нагороджені за ратні і трудові подвиги орденами і медалями, майже 200 уродженців і жителів Сумщини удостоєні звання Героя Радянського Союзу, в тому числі 44 - посмертно. Прославлений льотчик І.М.Кожедуб удостоєний цього звання тричі, маршал бронетанкових військ П.С.Рибалко, льотчик підполковник С.П.Супрун і командир партизанського з'єднання С.А.Ковпак - двічі. 33 сумчанина стали повними кавалерами ордена Слави. Нинішні покоління сумчан не забувають своїх земляків - учасників битви з фашизмом. Майже у всіх містах і селах споруджені меморіали, пам'ятники, стели. На місці жорстоких боїв під Охтиркою створено Курган Слави, під Штепівкою на п'єдесталі встановлено танк. Іменами героїв названі населені пункти, вулиці міст, школи і т.п. їм присвячені музеї, музейні експозиції, музейні куточки. Проводяться заходи під девізом «Ніхто не забутий, ніщо не забуте».

І. АРХІВНІ

МАТЕРІАЛИ.

I. Державний архів Сумської області (далі - ДАСО), ФР,2171, оп.1,спр. 2, арк..126. II. ДАСО,ФР. 2176, оп.1, спр.1, арк..9Д2, 17, 22; ФР. 2171,

оп.1, спр.2, арк..4, 12, 34-44, 50-58, 69,77, 114.

III. ДАСО, ФР. 2446, оп.1, спр.1-3; ФР. 2205, оп.1, спр.110; ФР. 3381, оп.1, спр.1; ФР. 2192, оп.1, спр. 1 -3; ФР. 1949, оп.1, спр.1-2; ФР. 1841, оп.1, спр.1-6; ФР. 2202, оп.1, спр.13; ФР. 2213, оп.1, спр.1-2; ФР. 2215, оп.1, спр.1-3; ФР. 1913, оп.1, спр.1-16; ФР. 1823, оп.1, спр.1-5; ФР. 1948, оп.1, спр.1; ФР. 1925, оп.1, спр.1-15; оп.2, спр. 1-35; оп.З, спр.1;ФР. 2229, оп.1, спр.1-2; ФР. 2909, оп.1, спр.1-3; ФР. 2221, оп.1, спр.12; ФР. 1346, оп.1, спр.1-3. IV. ДАСО, ФР. 1829, оп.З, спр.6, арк. 1. V. ДАСО, ФР.1829, оп.З, спр.6, арк. 16. VI. ДАСО, ФР.1829, оп.З, спр.6, арк. 2-5. VII. ДАСО, ФР.2228, оп.1, спр.2,арк. 1. VIII. ДАСО, ФР.2094, оп.1, спр.З, арк. 18. IX. ДАСО, ФР. 1949, оп.2, спр.42, арк. 6. X. ДАСО, ФР.1858, оп.1, спр.2, арк. 2-Ю. XI. ДАСО, ФР.2943, оп.1, спр.53, арк. 53. XII. ДАСО, ФР.2943, оп.1, спр.43, арк. 39; ФР.2943, оп.1,

спр.116, арк. 153,185. XII. ДАСО, ФР.2942, оп.1, спр.50, арк. 32. XIV. ДАСО, ФР. 2943, оп.1, спр.53, арк. 55; спр.113,

арк. 16. 172


Я. ЗБІРНИКИ

XV. ДАСО, ФР. 2943, оп.1, спр. 44, арк. 11; ФР. 2094, оп.1, спр. З, арк. 31-53.

ДОКУМЕНТІВ,

СПОГАДИ,

ДОСЛІДЖЕННЯ

XVI. ДАСО, ФР.1949, оп.2, спр.41, арк. 9.

І.Баграмян И.Х. Так напиналась война. - К, 1975

XVII. ДАСО, ФР. 2094, оп.1, спр.З, арк. 158,164.

2.Базима Г. Слідами великого рейду. - К, 1959

XVIII. ДАСО, Ф. П. 4, оп.Зп., спр.189, арк. 108-111.

3. Гарчев П., Малкієль С. Колгосп їм. Леніна Лебе-

XIX. ДАСО, Ф.П. 4, оп. Зп.,спр.219, арк. 2-3. XX. ДАСО, Ф.П. 4, оп. Зп, спр. 219, арк. 49.

динського району на Сумщині. - X., 1963 4. Гриченко И.Т., Головин Н.М. Подвиг. Документа льньіе очерки о Героях Советского Союза. - X., 1983

XXI. ДАСО, Ф.П. 4 ,оп. Зп, спр. 219, арк. 90а, 906. XXII. ДАСО, Ф.П. 4, оп. Зп, спр.219, арк. 117. XXIII. ДАСО, Ф.П. 4, оп.Зп, спр.219, арк. 39-41.

5. Загорулько М.М., Юденков А.Ф. Крах плана "Ольденбург". (О срьіве зкономических планов фашистской Германии на временно оккупированной территории СССР).

- М., 1980

XXIV. ДАСО, Ф.365, оп.2, спр. 1, арк. 1-4.

б.Іванущенко Г. Залізом і кров'ю. Сумщина в націо-

XXV. ДАСО, Ф.П. 91, оп.1, спр.2, арк. 9.

нально-визвольній боротьбі першої половини XX ст. — Суми,

XXVI. ДАСО, Ф.П. 410, оп. 1, спр.28, арк. 8.

2001

XXVII. ДАСО, Ф.П. 410, оп. 1, спр. 28, арк. 13. XXVIII. ДАСО, Ф.П. 367, оп.1, спр. 2, арк. 22-23. XXIX. ДАСО, Ф.П.410, оп.1, спр. 28, арк. 8. XXX. ДАСО, Ф.П. 410, оп.1, спр.И, арк. 16; спр. 28, арк. 14. XXXI. ДАСО, Ф.П. 410, оп.1, спр. 23, арк. 26, 27, 33, 35. XXXII. ДАСО, Ф.П. 98, оп.1, спр.1, арк. 1, 2, 4. XXXIII. ДАСО, Ф.Р. 7641, оп.13, спр. 742, арк.1-2. XXXIV. Центральний державний архів громадських об'єднань України, Ф.62, оп.1, спр. 182, арк. 114.

7. Історія застерігає. - К, 1986 8. История городов й сел Украинской ССР. Сумская область. - К., 1980 9. Коваль М.В. " Просвіта" в умовах " нового порядку" ( 1941 - 1944 рр.). // Український історичний журнал,

1995, № 2 10. Ковпак С.А. Від Путивля до Карпат. - К., 1984 11. Корогод Г.І. Національний склад населення Сумщини в 20-х роках і політика радянської владну/Матеріали другої Сумської наукової історико-краєзнавчої конференції. - Суми, 1994 12. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993 13. Ленська В.В. Фашистська шкільна політика на окупованій території. // Український історичний журнал, 1990, № 10

170г


14. Лисенко ОТ. До питання про становище церкви в Україні у період другої світової війни.//Український історичний журнал, 1995, № 5 15. Нариси історії Сумської партійної організації. Харків, 1981 16. Покидченко Л.А. История украинского єврейства в документах й печатньїх источниках

государственного

архива Сумской области. - СумьІ, 2001 17. Рекотов П.В. Органи управління на окупованій території України (1941 - 1944 рр.) // Український історичний журнал, 1997, № З 18. Родимцев А.И. Твои, Отечество, сьіньї. - К., 1974 19. Ромни. Історико-краєзнавчий нарис. - X., 1968 20. Скрипченко І. Історія Недригайлова з найдавніших часів до кінця XX ст.- Суми, 2000 21. Сумская область в период Великой Отечественной войньї. 1941-1945. Сборник документов й материалов.

- К, 1988 22. Сумский машиностроительньїй завод им.Фрунзе.

- X., 1972 III. ГАЗЕТИ

ПЕРІОДУ

ОКУПАЦІЇ

23. " Сумський вісник" (Суми) 24. " Відродження" (Ромни) 25. " Голос Охтирщини " (Охтирка) 26. " Визволення" (Конотоп) 27. "Новий час" (Шостка)

17<ГХ:


Навчальне видання Корогод Борис Леонідович Корогод Галина Іванівна Логвиненко Микола Іванович СУМСЬКА ОБЛАСТЬ У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ Технічний редактор

О. В. Дрижерук.

Верстка О. Ф. Номеровської. Підписано до друку 14.08.2003. Формат 60x84/16. Папір офсетний. Друк офсетний. Гарнітура Іоигпаї. Умови.-друк. арк. 10,34. Обл.-вид. арк. 8,67. Тираж 200 прим. Вид№ 121. Зам.1724. Ціна договірна. ВАТ «Сумська обласна друкарня». Видавництво «Козацький вал». 40021, Суми, Кірова, 215. Тел. 28-88-82 Свідоцтво про внесення до державного реєстру видавців Серія ДК № 42 від 28.04.2000.


korogod_sumska_oblast_u_roky_velykoi