Page 29

1921 р. у них народилася донька Мирослава. 1925 р. разом iз дружиною та дочкою В. Свiдзинський переїхав до Харкова, де до кiнця життя пропрацював в редакцiї журналу «Червоний шлях (з 1936 р. - «Лiтературний журнал»). На початку 1930-х рр. поет пережив глибоку драму, що суттєво позначилася на його творчостi: дружина з дочкою залишила Харкiв i переїхала жити до сестри до Вiнницi, де померла від черевного тифу в липні 1933 р. В. Свідзинський залишився з дванадцятирічною Мирославою на руках. З початком Другої свiтової вiйни поет був заарештований органами НКВС, а напередоднi вступу нiмецьких вiйськ до Харкова 18 жовтня 1941 р. був спалений живцем пiд м. Куп’янськом у сараї разом з iншими в’язнями. Перший вiрш В. Свiдзинський надрукував 1912 р. в альманасi українських модернiстiв «Українська хата». Перша збiрка поета «Лiричнi поезiї» з’явилася 1922 р., наступна - «Вересень» вийшла 1927 р. на власний кошт автора. Останньою прижиттєвою стала збiрка «Поезiї» 1940 р. В. Свiдзинський все життя цурався галасливого бiлялітературного середовища, тому бiльшiсть своїх поезiй писав у шухляду, на самотi висловлюючи в них свої найпотаємнiшi думки. Вже пiсля його смертi на емiграцiї була упорядкована збiрка недрукованих поезiй «Медобiр». Значну частину творчого доробку В. Свiдзинського складають поетич­ нi переклади Гесiода, Овiдiя, Арiстофана, Лопе де Вега, О. Пушкiна, М. Лермонтова, Янки Купали та ін. Йому належить поетичний переклад «Слова о полку Ігоревiм». Поезiї В. Свiдзинського є одними з найдовершеніших зразкiв української фiлософсько-медитативної лiрики. Небезпiдставною є думка дослiдникiв, що поезiя «Холодна тиша…», написана античним розмiром сенарiєм, належить до перлин не лише української, а й свiтової лiрики. У своїх творах В. Свiдзинський поєднував традицiї народної поезiї iз поетичними здобутками модерної української поезiї ХХ ст., пе­ редусiм М. Зерова, М. Рильського, П. Тичини, Є. Плужника. Свiдзинський споглядає свiт як людина, ще нiби не обтяжена сучасним досвiдом i знанням: все це ще належить набути. Оце безпосереднє свiтопiзнання «вiд азiв» являє в його творчостi свiй колосальний поетичний та морально-фiлософський потенцiал. Завдяки цьому мислительне i фольклорно-мiфологiчне начала постають у нього в дивовижному злиттi: вони, по сутi, тотожнi. I в такому ж спiввiдношеннi, максимально близькому до тотожностi, перебувають його iндивiдуально-особистiсна свiдомiсть i свiдомiсть народнопоетична - з тим суттєвим уточненням, що остання нiби витворюється наново, постає «неготовою» i в процесi цього нового становлення виявляє, вивiльняє колосальнi експресивнi ресурси i не меншу поетично-пiзнавальну результативнiсть… Суґестивний лiризм Свiдзинського - особливий: вiн тяжiє до фiлософської медитацiї, поєднує в собi i емоцiйнiсть, i предметно-зорову пластичну конкретику, i напружену духовну роботу. Гранична невловнiсть суґестивного образу вступає у складнi взаємини з багатоплановим, але в цiй багатоплановостi все ж визначеним сенсом його символiв.

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ (1893–1933) Микола Григорович Фітільов (справжнє прізвище письменника) народився 1 (13) грудня 1893 року в селі Тростянець Охтирського повіту на Харківщині (нині місто Сумської області) в родині сільських вчителів. Приблизно 1904 чи 1905 року мати майбутнього письменника Єлизавета Іванівна, забравши дітей, переїхала тимчасово на хутір Зубівка до сестри, яка була одружена з дрібним поміщиком М. Смаковським. Незабаром, діставши посаду, вона вчителювала в селі Чернеччині на Богодухівщині, а згодом — на хуторі Дем’янівка поблизу Диканьки. Так з 11 чи 12 років Микола виростав без батька. Крім матері, ним опікувалися М. Смаковський та збіднілий ліберальний поміщик Савич. У великій бібліотеці, якою міг користуватися хлопець, були «Кобзар» Т. Шевченка та ще деякі українські книжки. Микола закінчив Краснокутську вищепочаткову школу та вступив до Богодухівської гімназії, з якої за розповсюдження нелегальної соціалістичної літератури й зухвалу поведінку був виключений з п’ятого класу. З 1911 року він працював писарем у Рублівській волосній управі, активно займаючись самоосвітою. 1916 року Микола успішно склав екстерном іспити за курс гімназії і отримав диплом. Того ж року він добровільно пішов в армію. Восени 1917 року Микола повернувся до Дем’янівки. На початку 1918 року М. Хвильовий оселився в Богодухові, де працював у волосній управі. Наприкінці літа 1918 року він брав участь в організації повстанського загону (за деякими свідченнями очолював його), який в листопаді 1918 року захопив

Biografії ukraїns kih pis me