Page 1

ВересеньВересень-Жовтень 2014 2014р. 14р.

Шкільні миттєвості Незалежна газета середньої середньої загальноосвітньої школи №26 м.Києва


Любий читачу! Редакція нашого видання модернізується та змінюється для тебе! Ми відкриваємо нові можливості, шукаємо нові обличчя та цікаві факти і завжди раді свіжим ідеям! Кожен новий випуск – не лише нові статті, а й маса неймовірних вражень, подій і відкриттів. Зі сторінок журналу лунають актуальні питання, відповіді на які ми намагаємось знаходити. Кожен день у школі – нові події. Приєднуйся до нас – розумних, рішучих та сповнених сповнених ентузіазму і наполегливістю. Будь у колі подій! Адже у нас ще безліч планів! Тож не гаймо часу, а використаймо сповна кожну хвилину даровану!

В осінньому номері читайте: Творча сторінка

Сторінки пам’яті

Перший дзвоник в рідній школі

Святкування Дня вчителя

Свято Покрови

Наші хобі Поради та цікаві факти


Місто, де ми можемо бути щасливими Оповідання Мене можуть зрозуміти ті, хто переїжджав. Дивна порожнеча утворилася в області грудей. Мабуть, це заздалегідь звільнене місце, де колись був мій дім. Проте нового дому, аби заповнити це місце, у мене нема. Хоча вже давно за північ, спати я не можу. Я влаштувалася на підвіконні та почала вдивлятись у темні силуети, немов намагаючись запам'ятати їх. Моя мрія здійснилась: я буду навчатися там, де хочу. Але... Чи приймуть мене у Києві? Чи будуть любити так, як любили тут? Чи не стану я звичайною посередністю, яких у столиці тисячі? Питання, що все одно залишаться без відповіді, мучили мене дуже довго. Врешті-решт, притулившись до холодного скла, я заснула. Уранці я дуже пошкодувала, що півночі провела за безглуздими роздумами, але жаліти себе не було часу, адже я не хотіла спізнитись. Під шум двигуна та ритмічні погойдування машини я заснула. І цього разу, коли прокинулася, мене охопило нервове збудження. Мама допомогла мені розташуватись у гуртожитку і трохи відпочила від дороги, але прийшов час прощатися. Хтозна, коли ми зможемо з нею побачитись наступного разу. Саме тоді я знову засумувала. Сама. У незнайомому місті. Принаймні Іра, моя сусідка по кімнаті, розповідала смішні історії, і це трохи покращувало настрій. Першого вересня я побачила неймовірну кількість студентів, і ввечері мене охопило знайоме відчуття відчаю. "Ти будеш однією з найкращих," – повторювала я подумки, з усіх сил сподіваючись, що так буде насправді. Перш за все мені треба було знайти друзів, які змогли б підтримати, а я допомагала б подолати труднощі їм. У нашій групі справді сформувалась невеличка компанія: Сашко, Вітя, Аля, Іра та я. Сашко й Аля з дитинства жили в Києві. Я вирішила, що не можу здатися їм дурною, тож почала шукати в інтернеті відомості про цікаві місця Києва, різні музеї та визначні пам'ятки. Це було нелегко, адже цю інформацію треба було запам'ятовувати та ще й поєднувати з навчанням. На вихідних я знаходила час, щоб відвідати місця, про які читала. Перш за все це були Андріївський узвіз, Хрещатик, музей війни, арка Дружби народів, Золоті ворота. Чим далі, тим більше цікавих музеїв я відвідала. Проте насправді це мені майже не знадобилося. З друзями ми майже ніколи не говорили про культуру, а тому я стала все рідше приділяти час пошукам нових місць. Мабуть, останньою краплею, що позбавила мене інтересу до визначних пам'яток Києва, став випадок на парі англійської. Викладач, вже доволі немолода жіночка, просила студентів сказати кілька слів про один з музеїв, які вони відвідали. Я назвала Київський музей російського мистецтва. Проте Вікторія Василівна не дала мені договорити. Спочатку вона лише здивовано дивилась на мене, немов хотіла спитати, що музей РОСІЙСЬКОГО мистецтва робить у КИЄВІ. А потім почала задавати питання, що, мабуть, мали збити мене з пантелику, хоча перед цим ні в кого нічого не питала. Цей випадок мене дуже засмутив, адже виявилось, що не обов'язково знати культуру Києва, аби бути киянином. Я ще розуміла, чому мої друзі не дуже знаються в цьому, але викладач... Вона вже доволі довго жила в Києві і мала принаймні щось чути про музей російського мистецтва. Що ж, розчарувавшись у рівні культури киян, я продовжувала відвідувати відомі музеї, але вже з меншим ентузіазмом, а згодом взагалі припинила. Проте щодня знаходила щось цікаве у Вікіпедії. Навчатися стало ще складніше, і щоразу, коли мама телефонувала мені, я розповідала про все нове, що дізналась, і жалілась на втому. Іра почала зустрічатися з Сашком, і я дедалі частіше почувала себе самотньою. Усе змінив день народження Алі. Вона зібрала величеньку компанію у себе вдома (батьки поїхали на відпочинок до Карпат, й Аля могла собі це дозволити). Більшість – це мої однокурсники, проте було кілька дівчат, яких я ніколи не бачила (мабуть, шкільні друзі), та брат Алі. Олег – так його звали – десь на два роки був старший від мене і навчався в тому ж ВНЗ, що і я, але на іншому факультеті. Я кілька разів бачила його під час навчання і, мушу зізнатися, одразу подумала про те, який же він гарний. Проте він також виглядав як місцева знаменитість, якій ні до чого спілкування з такою, як я. Можна уявити, яким було моє здивування, коли в розпал вечірки він підійшов до мене. Звісно, я не будувала жодних ілюзій, проте серце зрадливо пришвидшило своє биття. Виявилось, що Олег зовсім не такий, яким я його собі уявляла. Звісно, він все ще залишався красунчиком та й у зайвій сором'язливості його важко було звинуватити, проте... Він теж трохи ніяково почував себе у великій компанії та любив проводити час в тиші за читанням якої-небудь книжки. Він теж захоплювався культурою Києва, і ми домовилися розповісти один одному про музеї, які раніше не відвідували. Дивно, мабуть, що ми


вирішили поговорити про це в той час, як навкруги всі веселились, розпивали спиртні напої і танцювали під поп-музику. Проте я на собі перевірила, як важко знайти людину, з якою було б так легко спілкуватись. Коли почала грати повільна музика, Олег запросив мене на танець, і я геть забула, про що ми до цього говорили. Олег спитав, як мені на новому місці, і я розповіла трохи про своє життя в столиці. Якось випадково вийшло, що я почала скаржитися на людей, які зовсім не цікавляться культурою свого міста, і розповіла про випадок з Вікторією Василівною. Несподівано я відчула, як Олег напружився, проте він нічого не сказав. Коли музика скінчилась, ми сіли на диван. – Ти здаєшся зарозумілою, коли так говориш про людей. Олег насупився, і я здогадалась, що він дуже не любив зарозумілих людей. Його слова мене образили, але я вирішила зробити вигляд, що не звернула на них уваги. – Можливо, але ж є речі, про які має знати кожен киянин! Мабуть, не дуже переконливо я зробила вигляд. – Так, думаю, є такі речі. Проте... – тут Олег чомусь задумався. – Давай зустрінемось завтра біля головного корпусу, я хотів би тобі дещо показати. Після цього ми невимушено обговорювали наші плани на життя та розповіли один одному трохи про себе. Я з нетерпінням чекала завтрашньої зустрічі. На це було кілька причин, зокрема бажання дізнатись, що за таємниче місце хотів мені показати Олег. Також мені дуже хотілося з ним побачитися знову. Наступного дня я прийшла до місця зустрічі трохи пізніше назначеного часу, тож Олег уже чекав. Проте ми не поспішали. Довелося трохи проїхатися громадським транспортом та пройти Маріїнський парк, щоб я зрозуміла, куди мене веде Олег. Ми прийшли до мосту закоханих. Хлопець пішов уперед, а я ж зупинилась. Про мій страх висоти майже ніхто не знав, і я часто з ним справлялась. Але тепер, коли під ногами Олега скрипіли дерев'яні дощечки, а падати було достатньо високо, щоб не залишалось шансів вижити, я запанікувала. Олег помітив це і лагідно посміхнувся. Він простягнув мені руку, і я не змогла відмовити. Ми повільно йшли, немов обоє боялися, що міст нас не витримає, і зупинились посередині. – Подивись, як тут гарно. Я не могла не погодитись, хоча мої руки все ще тремтіли від страху. – Бачиш, це місце має щось неповторне, як і тисячі інших місць Києва. Деякі з них відвідав чи не кожен киянин та турист, красою інших володіє лише обмежена кількість людей. Київ – це не лише місто з багатою історією. Це – місто, де ми можемо стати щасливими. Олег поцілував мене, і в Києві стало на дві щасливі людини більше. Автор Машталер Людмила.


1 ВЕРЕСНЯ - День знань - особливе свято! З першими пахощами осені приходить до нас дивовижне свято — Перше вересня. Завжди яскравий, насичений емоційністю та хвилюючою атмосферою день, коли голосно звучить урочиста музика, звідусіль лунають теплі поздоровлення i кожне людське серце, хвилюючись відгукується на заклик першого дзвінка! Схвильовано радіють учні, вчителі, батьки.

День знань— знань— день початку навчального року в Україні та ряді інших країн, зокрема в країнах СНД. СНД. Відзначається 1 вересня вересня, ресня, державним святом його було проголошено 1 вересня 1984 року Верховною РадоюСРСР РадоюСРСР. СРСР. Для першокласників це «Свято Першого дзвоника», для всіх інших — початок нового навчального року. року. Часто цей день називають просто «перше вересня» чи «день першого вересня».

наші батьки, де коріння роду Чарівний годинник відлічує українського, що сягає сивої останні хвилини веселого давнини.» лагідного літа. Ми на порозі в захоплюючу Країну Знань! Сьогодні відкривається перша сторінка шкільного життя для мешканців Країни Школярії. Ведучі на щиро привітали всіх Святом Знань. «Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі! Землі, де жили наші діди та прадіди, де живуть Двері в Країну Знань нашим першокласникам відкрили вчителі Квятковська Наталія Юріївна та Піскун Людмила Павлівна - лагідні, щирі, працьовиті, невтомні, чиє материнське серце зігріватиме наших першачків під час перших труднощів в шкільному житті.

На наше свято завітали почесні гості, які привітали учнів та вчителів нашої школи з новим навчальним роком та побажали цікавої подорожі нашим учням до Країни знань. Свої напутні слова учням говорили представник РУО Кучер Наталія Петрівна, директор школи Денисенко Ірина Миколаївна, ветеран Великої Вітчизняної війни Василь Сердюк і батьки першокласників. У цей день лунали слова вдячності вчителям школи як від майбутніх випускників, так і від дітлахів, які хвилюючись, з підказки першої вчительки розповідали про перші переживання пов’язані з дорослим шкільним життям.


День учителя – це свято добра, мудрості й любові. Ваш професіоналізм, багаторічна наполеглива праця змінюють цей світ на краще. Нехай доля шле вам добро і щастя, міцне здоров’я та достаток, а віра, надія і любов будуть вірними супутниками на вашому життєвому шляху. Хай тепло і затишок родинної оселі надійно захищає вас від негараздів, а в майбутньому на вас чекає ще багато наповнених наповнених корисними справами і земними радощами років.

і

Усмахніться, вчителю, Вас вітають учні! Вчительська доля – мудрістю вкрита, Дзвенить вона сміхом дитячих сердець. Вчительська доля – дощем раннім вмита, Вона для людей буде вічним взірцем. Вклонімося низько вчительській долі І шану святу крізь віки пронесем Серця подаруєм в дитячих долонях І щедру любов принесем.

У першу неділю жовтня наші учні традиційно вітають вчителів святковим концертом в актовій залі школи. Виступи наших шкільних акторів вражають своєю талановитістю, самобутністю і неповторністю.

Вчителів вітали– найменші учні школи1-А класу, хор під керівництвом вчителя музики Смирнової В.В., танцюристи з «Грації», випускники школи подарували пісні.

Також цікавим був музичний розіграш, який підняв настрій і заставив посміхнутись кожного присутнього в залі. Директор школи Ірина Миколаївна привітала всіх присутніх зі святом.


Виставка осінніх букетів «ОСІННЯ ФЕЄРІЯ»

Колір очей і характер Про людину багато може розповісти його манера розмовляти, жести, хода, риси обличчя, улюблені кольори в одязі. Однак одним із самих красномовних джерелом інформації про людину є її очі - дзеркало душі.

Блакитні очі нерідко приховують обман. Власники блакитних очей - цілеспрямовані, не надто сентиментальні люди. Людей з блакитними очима важко розжалобити сльозами. Іноді вони переживають напади сильного гніву або безпричинної депресії. Але такі перепади настрою зустрічаються вкрай рідко. Найчастіше блакитноокі люди мають спокійний характер, проте одноманітність їх гнітить. Власники сірих очей дуже рішучі й розумні люди. Вони не ховають голову в пісок, якщо у них з'являються проблеми. Навпаки, вони вирішують їх без зволікання. Але, разом з тим, виявляються безпорадними перед ситуаціями, де розум безсилий. Сірі очі є прикметою чутливості і допитливості. Таким людям все цікаво. А тому - це очі людей, яким завжди щастить і в кар'єрі, і в коханні.

Ті, у кого карі очі, від природи привабливі, чуттєві і дотепні. Це дуже темпераментні люди. Про них можна сказати, що вони надзвичайно запальні, але легко забувають образи. Недоліком людей з каріми очима можна вважати часті капризи. Астрологи кажуть, що люди з темно-карими очима (суміш енергії Сонця і Венери з домішкою Сатурна) надзвичайно товариські й легко знаходять спільну мову з людьми. Люди з такими очима дуже влюбливі, але вони однаково швидко загоряються і так само швидко остигають.

Зеленоокі люди - це сама ніжність. Люблять вони завжди щиро, гаряче і відрізняються вірністю тим, кого обрали. Зелені очі нерідко притаманні справжнім лицарям. Друзі цінують їх за надійність і доброту, вороги ненавидять за принциповість і твердість. Вони гарні слухачі та співрозмовники. Взагалі, люди з зеленими очима - найбільш благополучна категорія. Вони стабільні, але при цьому не позбавлені уяви. Дуже добре справляються з керівними посадами.


Психологія

Психологія -це вчення про душу Психологічне знання є основою специфічних практик. Традиційно прикладною психологією називають галузі науки орієнтовані на застосування психологічних знань у конкретних сферах діяльності (музична, політична психологія, психологія освіти або праці) Тест Якого кольору ваше життя? 1.Ви так само щасливі, як і ваші знайомі? 2.Доводилося коли-небудь пробуджуватися з таким відчуттям, що ви можете все? 3. Думаєте, що везе лише іншим? 4. Чи часто вам не таланить? 5. Траплялося вам відчувати себе нещасним без особливої причини? 6. Вам знайоме відчуття безнадійності? 7. Чи не здається вам, що життя безцільне? 8. Думаєте, що світ - це місце? 9. Чи сильно вас дратує шум? 10. Вважаєте, що життя до вас несправедливе? 11. Ви посміхаєтеся так само часто, як і люди, яких ви знаєте? 12. Ви смієтеся так само часто, як і всі? 13. Буває, що ви відчуваєте втому і апатію без особливої на те причини? 14. Вважаєте, що ваше життя зіпсоване іншими людьми? 15. Вас засмучують і турбують невдачі?

А тепер підрахуйте яких відповідей у Вас більше: Якщо більшість Так, то: у Вас здебільшого негативне ставлення до життя. Можливо що через деякі невдачі в минулому суттєво впливають на ваше нинішнє становище. Ці негативні приливи мають поганий вплив не лише на ваше відношення до життя, але і відношення до Вас зі сторони інших людей Якщо більшість відповідей «Ні» то: Ви намагаєтесь мислити позитивними категоріями, але нажаль це не завжди виходить. Пам’ятайте все чого ви прагнете залежить лише від вашого настрою живіть на одному лише позитиві.


Голос лідера! Шкільні роки - це найкорисніші роки нашого життя. Всі ми відчуваємо дивний ритм в своїх серцях, і цей ритм дає змогу нам жити цікаво, творчо, самореалізуватись у різних сферах навчання. Кожен із особливий по-своєму: це і ліричні особистості, яким вдається неймовірно тонко відчувати и кохання, є серед нас хіппі та романтики, а ще мовчазні та балакучі, але кожен з нас прагне жити цікаво, досягати своєї мрії. Я вірю в те, що наші бажання здійснюється, що творчість, вихованість, людяність, милосердя ніколи не зникне (ми особисто це проконтролюємо), і хочемо на своєму лідерському прикладі довести, що будь-яка мрія може стати реальністю. Тільки не будьте байдужими, лінивими, безідейними... . Будь гордий з того, що ти громадянин своєї країни, належиш до такого прекрасного, такого дотепного народу, маєш таку мальовничу Батьківщину, тому співучу багату мову. Шануйтеся, будь дбайливим господарем того, що маєш.

Допоможи дівчинці з мавпочкою знайти дорогу до замку.


День пам’яті трагедії Бабиного Яру Минуло більше ---------------70 років від початку величезної трагедії і величезного злочину ХХ століття – розстрілів євреїв у Бабиному Яру. Саме про цю трагедію і розповідала для учнів шкільний бібліотекар - Хоменко Світлана Іванівна. Головною метою розповіді було донести до дітей інформацію про трагедію та її жертв. Наприклад про те, що розстріли тривали два роки, і за цей нібито малий проміжок часу було знищено десятки тисяч людей різних національностей: євреї, українці, росіяни, цигани. Трагедія відбувалась в так званому Бабиному Яру – це величезний яр з відгалуженнями, який тягнеться в бік Куренівки – до Кирилівської церкви, починався цей яр від найвіддаленішої ділянки єврейського цвинтаря. В низині яру протікали струмки, які навесні розливалися, утворюючи невеликі озерця. І до нашого часу деякі подробиці трагедії залишаються загадкою. Почалось все з оголошення які були розклеєні по всьому місту мали такий зміст: «Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вулиці Мельника – Доктерівській. Всі повинні забрати з собою документи, гроші, білизну та інше. Хто не підпорядкується цьому розпорядженню буде розстріляний. Хто займе жидівське помешкання або розграбує предмети з тих мешкань, буде розстріляний.» 33771-Саме про таку кількість розстріляних прозвітували «виконавці» в Берлін через кілька днів… На місці трагедії зараз стоїть пам’ятник загиблим від рук фашистів. Але величним є символом нескореності й мужності, величний монумент в районі Сирецького масиву, над колишнім Бабиним Яром. Споруджено його на місці, де в 1941-1943 роках, під час окупації Києва, був табір смерті. Понад сто тисяч мирних громадян столиці Радянської України, солдатів, командирів і політпрацівників загинули тут від рук фашистських катів. Партизанський рух в Україні. Під час окупації Українських земель почала створюватись течія яка намагалась протидіяти вторгненню ворога на рідні землі. Так з’явились партизанські та підпільні рухи, учасниками яких було лише мирне населення. Партизанський рух на окупованій території розгортався під впливом двох чинників: природного прагнення громадян протидіяти вторгненню ворога й організаційних зусиль радянських органів влади, які перед відступом створювали підпільно-партизанську мережу. Їх рух мав великий вплив на хід війни. Зараз в кожному великому місті України стоять пам’ятники, монументи, постаменти героям воїнам партизанам і підпільникам.


Запитуєте? Відповідаємо. Ким я хочу стати в майбутньому? З раннього дитинства ми мріємо стати дорослими, завести сім'ю, щодня ходити на роботу, як наші батьки. Але дитинство минає, і наступає час всерйоз задуматися: " Ким я хочу стати?" Це питання я, як і інші діти, задаю собі ще змалечку. Надивившись серіалів, фільмів, я мріяла бути акторкою. Але це лише дитяча мрія. Зараз я вже точно знаю, що робота журналіста і ведучої - моє покликання. Адже це просто чудово, коли ти прокидаєшся ранком і не знаєш, куди тебе направлять, у яку гарячу точку сенсаційних подій ти потрапиш, з ким тобі доведеться спілкуватися, у чиїй долі ти візьмеш участь! У цій роботі криється якась загадка. Я дуже сподіваюсь, що моя мрія здійсниться. (Киянченко К.)

Що найважливіше в твоєму житті? Кожна людина сама визначає для себе найголовніші блага. Для одних це кар'єра, статки, для інших - друзі, здоров'я, кохання. Я відношусь до тієї категорії людей, що перш за все, цінують сім'ї і затишок у рідному будинку. Я це освідомила не одразу. Спочатку, як і всі, була у постійних пошуках друзів, кохання... Зараз для мене це неголовне, тому що я зрозуміла, що друзі зраджують, а кохання мінливе. Проте сім'я завжди біля тебе. Рідні підтримують тебе у будь-якій ситуації, завжди пробачають і люблять тебе не зважаюч ні на що. (Боярчук М.)


Органическим продолжением уроков литературы и русского языка является театр «Память», который юные актёры называют «островком общения» и «своей любовью». Перед участниками театра стоят серьёзные задачи: средствами театрального искусства воспитывать высокие моральные принципы и эстетические вкусы зрителей, пропагандировать беллетристические и драматические произведения, воспитывать культурного зрителя, творчески воспринимающего спектакль и работу театрального коллектива. Репертуар тетра формируется с учетом этих задач. Принцип отбора: юбилейные общественные или литературные даты; произведения классической русской и зарубежной литературы. Традиционными стали спектакли о Чернобыле и Голодоморе в Украине, об освобождении Киева от фашистских захватчиков и о защитниках Брестской крепости (8 мая). Ко Дню святого Николая театр дарит школьникам весёлую сказку. Навсегда в памяти зрителей остались спектакли «Нина» (посвящается А.С. Грибоедову) и «О друже мій!..» (посвящается Т.Г.Шевченко). Участникам театра предлагаются разноплановые задания, чтобы они могли почувствовать себя в разных театральных ипостасях: как режиссера и директора, художника и костюмера, гримёра и актёра… Афишу каждого спектакля можно назвать маленьким шедевром, созданным коллективным воображением всех его участников. Летописец театра фиксирует количество сыгранных спектаклей, интересные комические случаи, которые происходят с актёрами во время выступлений и гастролей, а фотограф запечатлевает незабываемые мгновения театральной жизни.


Прем’єра осені

Середня загальноосвітня школа №26 м.Києва м.Київ, пр.Комарова, 32, 03065, тел./факс (044)497-73-22 e-mail: szh26@ukr.net http:\\szh26.narod2.ru


Спорт і краса

Я Анна Сидоренко учениця 6-А класу, школи №26. Я займаюся спортивно-бальними танцями. Займаюсь я 4 роки. Мені дуже подобається. Я дізнаюсь багато нового. Мій клуб називається «Ligadance». З кожним роком моя пара і клуб процвітає. Наш клуб приймає участі у різних змаганнях і не лише змаганнях, а й на чемпіонатах України. Мої тренера добрі, приємні, поважають дітей. На тиждень я займаюся 3 рази. У моєї пари

найбільша категорія з клубу. Я вигравала різні місця. Перша категорія школа. По школі діти займають 1, 2 і 3 місця. В старших категоріях можна займати не тільки 1, 2, 3 місця, а й 4, 5,6 та 7 місця. Моя пара в категорії «Ювенали 2 E». Коли ти займаєшся танцями ти підтримуєш свою фігуру, можна накачати руки і так далі. Тому я раджу ходити на спортивно-бальні танці. Приходьте в клуб, будемо раді вам.


Свято Покрови Пресвятої Богородиці

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. “Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем". В українських селах і досьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні. Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. Що цікаво - шанується воно одночасно і християнами і рідновірами України,

тільки зміст свята, навіть за однакової назви, зовсім різний. Свято Покрови Матері Слави в Колодарі православних рідновірів ознаменовує засинання Природи, та вкривання Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». Сивий Яр вступає в свою повну силу в першу п’ятниця, після дев’яти днів від осіннього рівнодення і ми вшановуємо Покрову Матері Слави. Це також свято вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою вправність. Незвичайна популярність та величність свята Покрови пояснюється дуже просто, хоч цього вперто не бажають визнавати і помічати представники християнства. Корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.

Gurnal 1  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you