Page 1

Заручники міськвлади Ми, прості мешканці броварських багатоповерхівок, вже давно звикли до того, що «справа потопаючого є особистою проблемою самого потопаючого». Нас обманюють щодо якості тепла взимку та водопостачання протягом року, обманюють, обраховуючи витрачену електроенергію та роблячи «ремонт» за рахунок того ж ЖЕУ, після якого дійсно треба наводити лад у будинку. Ми добре знаємо, наскільки «безкоштовні» послуги сантехніків та скільки потрібно чекати ліфтера, коли ліфт раптом зупиняється із нами всередині, або скільки місяців потрібно чекати на ремонт того ж ліфта, якщо «там» щось перегорить з вини виробника чи фірми, яка відповідає за його якісну експлуатацію…

Читайте на стор. 4

ГРОМАДСЬКИЙ №9 Київщини ЗАХИСТ 11 липня 2012 р.

Земля, що більше нам не належить Ми живемо в країні, де вкрасти можна практично все що завгодно. Від носовичка до величезного виробництва. Інша річ, що виробництво зрештою можна створити нове. Але є речі, які неможливо відтворити знову. Ну, «нє видєлують» більше такого товару! Найдорожчим здобутком України є її земля. Адже з-понад 60 мільйонів гектарів української землі близько 70 відсотків є сільгоспугіддями. Причому, її родючість має чи не найвищий показник на планеті. Згідно з оцінкою Держкомзему, її загальна вартість складає понад 330 трильйонів гривень! А от вся земля наших східних сусідів, за оцінками «Роснєдвіжимості», ледь перевищує позначку в 23 трильйони. І тут немає нічого дивного. Адже значна частина російської території знаходиться за полярним колом. Говорити про сільгоспвиробництво там взагалі немає сенсу. Така земля не може родити в принципі.

І це головна причина, через яку українська земелька стала одним із головних об’єктів зазіхань різноманітних злодіїв. Левова частка з них – це люди при владі. ХТО Хто ж нині реально володіє українською землею? Ця інформація не афішується у пресі чи на телебаченні. Проте, дещо можна дізнатись, якщо переглянути документи Держкомзему. Якщо говорити про найбільших землевласників Київщини, в першу чергу треба згадати регіонала Василя Хмельницького та його соратника Андрія Іванова. Зо-

крема, у їхній власності знаходяться понад 300 гектарів у селі Зазим’я Броварського району та 920 гектарів у заплаві Десни. Ми навмисне згадуємо саме ці ділянки, хоча вони й не найбільші. Адже, згідно з українським законодавством, ані прибережні зони, ані острови, ані лісові масиви взагалі не можна приватизовувати! Жодним чином і за жодних умов. Але сьогодні вихід до річок, озер та морів став для України однією з найбільших проблем. Береги забудовано або закрито велетенськими огорожами. І на колишніх міських та сільських пляжах, де купались наші діти, відтепер ніжаться пузаті дядьки зі своїми фотомодельками. До їхнього числа нині належать, наприклад, литвинівець Віктор Пилипишин, брат колишнього президента Петро Ющенко, регіоналка Тетяна Засуха, віце-прем’єр Сергій Тігіпко та міністр Петро Порошенко. Продовження на стор. 2


2

ГРОМАДСЬКИЙ ЗАХИСТ Київщини

Країна

Земля, що більше нам не належить ЗГІДНО З ІНФОРМАЦІЄЮ ДЕРЖКОМЗЕМУ, СПИСОК НАЙБІЛЬШИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ ВИГЛЯДАЄ НАСТУПНИМ ЧИНОМ: ;; Данііл та Михайло Корилкевичі, компанії «Ленд Вест» і «Дакор» — 330 тис. га; ;; Володимир Бойко, гендиректор комбінату ім. Ілліча та «Ілліч-Агро» — 225 тис. га; ;; Олександр Кравчук, син Леоніда Кравчука — 220 тис. га; ;; Джордж Pop, американська корпорація New Century Holdings — 220 тис. га; ;; Юрій Косюк, «Миронівський хлібопродукт», ТМ «Наша Ряба» — 220 тис. га; ;; Віктор Іванчик та Валерій Коротков, «Астарта-Київ» — 166 тис. га; ;; Іван Гута, «Мрія Агрохолдинг» — 158 тис. га; ;; Юрій Журавльов, «Агротон» — 150 тис. га; ;; Віталій Цехмистренко, «Райз-Агро» — 130 тис. га; ;; Анатолій Каминський, «Євроінвестбуд» — 107 тис. га; ;; Сергій Федоренко, «Укррос» — 105 тис. га; ;; Олександр Мілай, «Лотуре» — 101 тис. га; ;; Михайло Стадник, «Стіомі Холдинг» — 98 тис. га; ;; Андрій Веревський, «Кернел» — 85 тис. га; ;; Костянтин Григоришин, «Сварог Вест Групп» — 75 тис. га. Початок на стор. 1 Як бачимо, партійна приналежність українських землевласників доволі строката. Головною ж ознакою, яка об’єднує всіх цих діячів, є здатність домовитись із будьякою владою. Для прикладу, можна згадати колишнього бютівця Богдана Губського. Саме він створив одну з найбільших українських земельних імперій, до якої входять володіння у Броварському, Обухівському, Фастівському, Кагарлицькому та Білоцерківському районах. На сьогодні його володіння складають понад 20 тисяч гектарів. Більшість із них змінили власника завдяки незаконним оборудкам та підробці документів. А недоторканість цих активів гарантує дивовижна лояльність бізнесмена. Завдяки їй колишній палкий прихильник Юлії Тимошенко і депутат від БЮТу раптом змінив політичне забарвлення після останніх президентських виборів. Новітній регіонал не тільки не втратив колишніх позицій, а й підняв ставки. А саме – профінансував виборчу кампанію на посаду міського голови Броварів. У результаті, його особистий водій став державним службовцем високого рангу. Відтоді в наших краях для Губського відкрились по-справжньому нові обрії. ЯК САМЕ Мабуть, всі чудово пам’ятають, що на продаж землі наші любі депутати давно наклали… мораторій. Суперечки про його доцільність набили оскому чи не всім громадянам України. Ми не будемо заглиблюватись у перепитії законодавчих ініціатив. Просто із сумом констатуємо: виконання вимог мораторію є обов’язковим тільки для «простих смертних». Що ж до власників мільйонних статків, депутатів та численних посадовців, то їм, як-то кажуть, закони не писані. Найпопулярнішим способом приватизації величезних масивів землі на сьогодні є проста підробка доку-

ментів. Голови місцевих рад та адміністрацій, як циркові фокусники, одним розчерком пера перетворюють плодючі чорноземи на нікому не потрібні пустелі. Які потому виводять із сільськогосподарського обігу та тишком приватизують. Інший спосіб – використання права кожного громадянина України на власний земельний пай. На жаль, повною мірою ним скористались переважно жителі сільських районів. Городяни здебільшого навіть не знають про те, що вони можуть і навіть повинні вимагати наділити їх шматком рідної землі. Чиновники ж, у свою чергу, як найбільший скарб тримають у секреті перелік вільних ділянок. У результаті, їхніми власниками частогусто стають абсолютно невідомі люди. Які ладні підписати будь-які документи за смішну винагороду у 200-300 гривень. Щоправда, вони не надовго затримуються в числі власників наділів. «Добрі дядьки» одразу ж зніма-

11 липня 2012 р.

потрібна їм, щоб зрозуміти, скільки і якої землі можна ще взяти. Такі процеси йдуть не тільки в Києві та області, а й в інших регіонах, де висока вартість землі». Найбільше бачиться здалеку. А тому дуже показовим є погляд на сучасне земельне питання в Україні американського історика Джеймса Мейса, одного з найсерйозніших дослідників Голодомору: «Однією з переваг України є її родюча земля. Нехай землю обробляють ті, хто робив це з діда-прадіда. Нехай ті, хто зробив собі кар’єру, експлуатуючи хліборобів, поїдуть в Туреччину або деінде й продають себе за стільки, скільки вони варті. Селяни, які, по суті, перетворилися на рабів згідно зі сталінською версією соціальної справедливості, залишилися ні з чим. А тепер, здається, їх готують до виселення із землі, яка годувала їх та їхніх прадідів. Невже автор цих рядків є єдиним в Україні, хто готовий здіймати ґвалт із цього приводу?» На жаль, автор цих рядків помер ще у 2004 році. Тож невже в країні не залишилось жодної небайдужої до цього питання людини? Сергій Легінь

Коментар

ють з них тяжкий тягар власництва, автоматично переписуючи свіжоотримані гектари на своє ім’я. Серед інших популярних способів вивести землю з-під дії мораторію – це, наприклад, банківські кредити. Коли землю оформлюють у вигляді застави. А потім «за невиплату» віддають у потрібні руки. Або укладання договору міни. Коли власники неймовірним чином погоджуються обміняти свої законні наділи на собачу конуру у якомусь Голодрищенську. Мусимо визнати, вітчизняні багатії мають багату фантазію. МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО Сьогодні навіть державні діячі найвищого рангу активно декларують свою стурбованість глобальним розбазарюванням землі. Наприклад, перший заступник голови Адміністрації Президента Ірина Акімова висловлює занепокоєння перерозподілом головного державного ресурсу: «Українські мільярдери та мільйонери скуповують ділянки за відносно невисокою ціною. В результаті, обмеження на купівлю землі іноземцями зникає, і вони продають ці ділянки. Але вже за значно вищими цінами. У підсумку українські мільярдери заробляють нові мільярди, а держава втрачає приблизно стільки ж. Тому що продала землю набагато дешевше, ніж могла б». Але більшість експертів абсолютно не вірить у безкорисливість нинішньої влади. Віталій Черняховський, що представляє «Форум порятунку Києва», стверджує: «Дії влади з інвентаризації землі – це не спроба розібратися, що відбувається. Мова йде про намір регіоналів вклинитися в схеми розподілу землі. Тут їм і знадобляться дані, які збирає створена урядова група. Інвентаризація

Павло Різаненко, депутат Броварської міськради: Насамперед хочу всім нагадати, що кожен громадянин України, згідно із законодавством, має п’ять підстав отримати землю у своє користування безоплатно – починаючи від однієї сотки для спорудження гаража і закінчуючи ділянкою до двох гектарів для ведення особистого селянського господарства (ОСГ). Звучить красиво, чи не правда? Але на практиці просто так землю отримати ніхто не може. Чому? Перше – земля має бути в державній власності і перебувати в категорії резервної. Друге. Згідно з генпланом, вона має бути передбачена під ті цілі, під які вона надається. А ми маємо справу з тим, що до заяви треба додати графічне зображення тієї землі, на яку претендує заявник. Для цього треба мати доступ до Земельного кадастру та до генплану. Насправді ж люди його не мають, бо і Земельний кадастр, і генплан є документами для службового користування, що суперечить законодавству. Але так є. Нечистоплотні чиновники самі створили собі поле для різноманітних махінацій. Вони монополізують канал надання землі. Але, звісно, не безкоштовно. У Броварах, наприклад, за 10 соток під індивідуальну забудову вимагають, (неформально, звісно), як мінімум, 4 тисячі доларів. Знову ж таки приклад із життя нашого міста. Сімом особам, які мешкають в інших регіонах України, раптом одним рішенням міськради надається по 2 гектари землі під ОСГ. І це в місті, де генпланом взагалі не передбачена земля під такі цілі у такій кількості. Ще одне велике поле для протизаконних діянь – це земля, яка не підлягає приватизації, а віддається, наприклад, в оренду. Питання оренди має вирішуватися за результатами прозорих, відкритих торгів, де перемагає той, хто пропонує найбільшу суму. Насправді ж розподіл землі проводиться без торгів взагалі, від чого суттєво програє й місцевий бюджет. Окрім того, що це фактично корупційні діяння. Словом, вирішення земельних питань в Україні – це здебільшого махінації корумпованих чиновників. Це дуже серйозна хвороба, яку треба лікувати лише хірургічним втручанням.

З місця події

Товариство захисту української мови: боротьба триває Чергове засідання броварського Товариства захисту української мови було виїзним. Виїздили до Українського дому, під яким в ці дні зібралися небайдужі патріоти, протестуючи проти ганебного мовного закону Колесніченка-Ківалова. Наші «мовники», звісно ж, не могли залишитися осторонь, тому довелося поєднувати корисне з корисним – висловлювати свою громадянську позицію і обговорювати напрямки подальшої діяльності Товариства у Броварах. По-перше, вирішили питання з реєстрацією Товариства. Наступне зібрання буде одночасно і установчими зборами, на яких планують офіційно оголосити про створення Товариства і, таким чином, зареєстру-

вати його шляхом інформаційного повідомлення відповідним установам. По-друге, ухвалили рішення про співпрацю з однією з небагатьох дитячих книгарень міста. В Товаристві планують не лише підтримувати українську дитячу книжку, а й влаштовувати численні акції: презентації, конкурси, зустрічі з дитячими письменниками тощо. Члени Товариства захисту української мови вважають цю співпрацю надзвичайно важливою, адже наші діти ростуть у двомовному середовищі, де друковане українське слово аж ніяк не переважає. Нарешті, Товариство планує ініціювати показ у Броварах виставки «Народна війна». Її автор – голо-

ва організації «Меморіал» ім. Василя Стуса. Виставка містить понад 300 світлин, що ілюструють невідомі сторінки української історії минулого століття, і є результатом понад дворічної роботи науковців в архівах. Чимало світлин презентовані вперше. Сьогодні виставка мандрує українськими містами, і в Товаристві вирішили запросити її до Броварів, адже той, хто не знає минулого, не має майбутнього, впевнені броварські «мовники». Тож, ми бачимо, що новостворене Товариство не сидить склавши руки, а всіма доступними засобами намагається популяризувати українську мову. Часи знову непрості, тому боротьба триває.


ГРОМАДСЬКИЙ ЗАХИСТ Київщини

Офіційно №9 Бродять Броварами привиди…

3

– Якщо ви думаєте, що на цьому влада заспокоїлася, зробила для себе висновки і вдруге, 30 червня, Якщо колись Європою мандрував привид комунізму, то Броварами час від часу гуляє привид терориз- ніяк не перешкоджала приїзду Віталія Кличка, то ви му чи комунального колапсу. Причому, ці потворні примари виходять (люди бачили і казали) з одного глибоко помиляєтеся, – продовжив свою розповідь місця – з приміщення міської ради. І блукають вони не усіма вулицями. У них короткий маршрут: через Павло Різаненко. – Влада знову продемонструвала дорогу від міськради – на Майдан Свободи. свій страх і перед Віталієм Кличком, і перед своїми ж виборцями. За дивним збігом обставин саме на цій площі і Напередодні дня зустрічі на Майдані Свободи тільки у певні, критичні для влади дні, збирається з’явився автомобіль-кран, який нібито мав здійсила-силенна інших потворних істот – різномастих снювати якісь ремонтні роботи. Але простояв він «терористів», з якими влада збирається боротися два дні і жодного специфічного руху не зробив. сміливими папірцями, які називаються рішеннями Його прибрали одразу ж після закінчення зустрічі виконкому. з Віталієм Кличком. Давно у Броварах помітили ще одну тенденцію. Крім цього, 30 червня комунальники, за вказівКритичні дні у місцевої влади настають якраз у ті дні, кою керівників міста, хотіли чи то здійснювати якісь коли до цього славного міста приїжджають гості. ремонтні роботи безпосередньо на місці встановЗдавалося б радіти треба, що до Броварів налення сцени, чи то за допомогою славнозвісної відалася така людина, як Герой України Віталій помпи для нагнітання повітря створити шумовий Кличко. Тут би по-людськи та, як в Україні ведетьефект. Проте, активісти не допустили цього, відся, вчинити – гостинно та, може, ще й з хлібом-сілстояли закріплене Конституцією право на мирне лю зустріти людину, котру знає увесь світ, і котра в зібрання, дали змогу зустрітися з Віталієм Кличком. плані позитивного іміджу України за кордоном, єд– До речі, ні влада Яготина, ні Згурівки, де пронання нації всередині країни зробила незрівнянно йшли такі ж зустрічі напередодні, ні Березані, куди більше, ніж усі великі й малі чиновники Броварів та Віталій Кличко поїхав того ж дня після Броварів, Броварщини, та, певно, й всієї країни разом узяті. ніяких перешкод спілкуванню Кличка з місцевиНі, схоже, про таку гостинність у Броварах навіть ми людьми не робила, – зауважив Павло Різаненпо відношенню до справжнього, а не дутого Героя УкраПопередньо його приїзд планувався на 2 червня, ко. – На таке спромоглася лише броварська влада. їни, яким є Віталій Кличко, треба наразі забути. Так зва- про що організатори зробили відповідне повідомлен- Тому до звання столиці «чорного» піару можна додати ні «батьки міста» повели себе як полохливі зайці. Мало ня до міськради. Її керівництво, у якого вже давно ще одну «відзнаку». Тут усілякими методами намагатого, що поховалися й спостерігали за приїздом Кличка прищеплений вірус страху, оперативно збирає місь- ються завадати проведенню мирних зібрань, право на десь зі шпарин, так ще й закликали на допомогу тих са- квиконком, де народжується просто таки «геніальне» які передбачені Конститицією України. мих потворних примар – привидів тероризму та кому- рішення – заборонити проведення (хоча забороня– Чому ми говоримо про Бровари як про своєріднальних катаклізмів. ти має право тільки суд) мирного зібрання, у зв’язку ну столицю «чорного» піару? – Включився у розмову До речі, цим привидам дозволяли спокійно спа- з – увага! – проведенням превентивних заходів щодо Євген Золотарьов. – Для цього є підстави. Такі брудні ти, похропуючи, коли на запобігання терористичних ак- технології відпрацьовувалися ще на попередніх вицій самій площі, під егідою тів. Цікаво, що у Броварах з те- борах. До наступних парламентських виборів залио звання столиці міського осередку Партії роризмом вирішили боротися шилося менше чотирьох місяців, а ці технології засторегіонів, відзначали День за шість днів до початку чемпі- совуються повним ходом. Протягом останніх місяців «чорного» піару можна молоді. І навіть коли був онату Європи, коли керівники у Броварах з’явилися кілька підробних газет, декільдодати ще одну «відзнаку» прямий натяк на можливі держави на увесь світ заяви- ка постерів, лжелистівок, в тім числі й проти Кличка. «терористичні» акції – безли – в Україні, мовляв, все спо- Вони були спрямовані проти місцевих опозиційних платна роздача хлопцям та дівчатам презервативів. Ну, кійно, немає й мови ні про тероризм, ні про расизм. політиків і журналістів. Щодо реакції влади, то можна а Сергій Федоренко, для якого понад усе піар, вручав Зваживши всі «за» і «проти», організатори заходу та сказати, що вона є ніякою. молодим людям – кажуть, кращим із кращих – окрім Віталій Кличко прийняли мудре рішення – перенести Якщо ж проаналізувати розповсюдження цієї «чоріншого, ще й по пляшці шампанського. У нього, певно, зустріч з броварцями, зважаючи на неадекватність міс- ної» продукції, де і як вона були розклеєна чи розкласвої уявлення, як молодь заохочувати до здорового цевої влади. А раптом їй ще щось насниться. Тим паче дена, то напрошується висновок – влада не просто є способу життя. що цього дня планувалися ще й певні заходи для дітей. цинічним спостерігачем цього ганебного явища. ПавІнша справа – Віталій Кличко. Його приїзд до Бро- Тому – береженого й Бог береже. ло Різаненко у свою чергу додав, що наступні вибори варів розбудив як привидів, так і їх хазяїв, спонукав до А владі таки наснилося. Навіть пісє останнім екзаменом для ниактивних, але цинічних, а від того – безглуздих, сміш- ля відмови проводити захід, 2 червня, нішньої влади на її демокраакі брудні технології них дій. Саме про це йшлося на прес-конференції в у центрі міста з’явилося одразу 5 одитичність. відпрацьовувалися ще УНІАН, учасниками якої були голова ГО «Громадський ниць комунальної техніки, в тім числі Від себе додамо. Особлизахист Київщини», депутат Броварської міської ради й пожежна машина. Напевно, все ж на попередніх виборах. во – для броварської, адже Павло Різаненко та політолог, громадський діяч Євген терористичний акт у вигляді комутут влада вже кинула усі наЗолотарьов. нального катаклізму хтось таки «сплаявні ресурси, в тім числі й – За Броварами давно і міцно закріпилася слава нував». Чомусь саме тут, на Майдані Свободи, саме комунальних засобів масової інформації, які належать «чорного» піару в Україні, про що трохи згодом, – ска- суботнього дня одночасно мали «порватися нитки» не просто владі, а усій громаді, для просування пана зав журналістам Павло Різаненко.  –  Але «таланти» водопроводу, мали широкою рікою потекти центром Федоренка. місцевої влади проявилися і в іншому – як протидіяти Броварів нечистоти з понівеченої каналізації тощо. Тож місцевій владі хочеться нагадати про сумну приїзду та зустрічі з людьми Віталія Кличка. Звісно, нічого цього не сталося. Техніка і люди про- долю привиду комунізму. Вештався він, вештався, доДалі депутат міськради коротко виклав усю історію сто інсценували проведення робіт. Броварці спостері- поки не опинився на смітнику історії… візиту лідера партії УДАР, Героя України Віталія Кличка. гали за цією картиною і тихенько посміювалися. Микола Березовий

Д

Т

Пряма мова – Після закінчення Євро2012 знову зависає в повітрі запитання – чому, наприклад, порівняно маленька Португалія доходить до півфіналу, а велика Україна, хоч і зіграла загалом непогано, тупцює десь всередині європейського футболу? Чому так мало у нас справжніх талантів? А відповідь проста, і вона лежить на поверхні. Ну, не можуть виростати Роналду чи Мессі на полях, де не у футбол грати, а картоплю вирощувати, де вони тренуються хто у чому може, коли проблемою є навіть м’ячі в достатній кількості мати. Хтось парирує – так у нас же Шевченко є. Справді, є. А ще є Блохін. Раз на 20 років у нас справді з’являється зірка світового масштабу.

Але ми ж говоримо не стільки про виховання ось таких зірок. І не тільки про футбол. Ми говоримо про дуже гостру проблему – зайнятість молоді, як їх відвернути від принад вулиці – пиво, цигарки, наркотики. Зрештою, про здоров’я хлопчиків та дівчат. Спорт на селі для дітей, і в нашому районі теж, у катастрофічному стані. Держава, місцева влада на все це виділяють якісь крихти, хоча й запевняють, що економіка зростає і все в нас добре. Тільки діти цього чомусь не помічають. Ситуація така, що все зараз тримається на ентузіастах, на тих, хто не може спокійно спостерігати за таким надзвичайно байдужим ставленням державних мужів до підростаючого покоління – що нагорі, що на місцях. У моєму рідному Требухові особисто

я утримую дитячі танцювальні колективи, допомогаю футбольній команді. Ще є підприємці, хто теж займається меценатством. Але, на жаль, таких одиниці. Приємно констатувати, що суттєву допомогу на підтримку дитячого спорту на селі надає Фонд Павла Різаненка «Лівобережна Київщина». Це дуже добре. А ще – мені взагалі подобається позиція Павла щодо вирішення цієї проблеми. Має бути серйозна, фінансово підкріплена програма розвитку сільського дитячого спорту, яка б передбачала будівництво сучасних стадіонів, майданчиків. Але, щоб реалізувати її, нам потрібно піти на серйозні зміни владної вертикалі. Без цього ми так і будемо хіба що залатувати дірки. Сергій Оксюта, віце-президент Федерації боксу Броварського району


4

ГРОМАДСЬКИЙ ЗАХИСТ Київщини

Місцевий колорит

11 липня 2012 р.

Заручники міськвлади Ми, прості мешканці броварських багатоповерхівок, вже давно звикли до того, що «справа потопаючого є особистою проблемою самого потопаючого». Нас обманюють щодо якості тепла взимку та водопостачання протягом року, обманюють, обраховуючи витрачену електроенергію та роблячи «ремонт» за рахунок того ж ЖЕУ, після якого дійсно треба наводити лад у будинку. Ми добре знаємо, наскільки «безкоштовні» послуги сантехніків та скільки потрібно чекати ліфтера, коли ліфт раптом зупиняється із нами всередині, або скільки місяців потрібно чекати на ремонт того ж ліфта, якщо «там» щось перегорить з вини виробника чи фірми, яка відповідає за його якісну експлуатацію… 28 червня цього року вся Україна мала вихідний що мій синочок Павло залишився там, всередині, я з нагоди Дня Конституції. Що з тією Конституцією ро- мало не зомліла. Кабіна ліфта зупинилася між пербиться в нашій державі – то розмова окрема. Але ви- шим та другим поверхами. Я намагаюся з сином говохідний для дружної родини – то завжди привід побути рити, вмовляю його, щоб не боявся, що ми з батьком разом, у сімейному колі. О 18.35 родина М… (прізви- зараз його визволимо, а сама з мобільного набираю ще не вказую на прохання учасників подій)зібралася той телефон, що на ліфті написаний – служба сервісу, на прогулянку. Жінка з молодшим п’ятирічним сином чи що… А там ніхто трубку не бере – вже, мабуть, всі почали спускатися ліфтом на перший поверх, попе- святкують…» редивши батька й старшу доньку, що чекатимуть їх Перший «негаразд», із яким довелося мешканцям внизу, біля під’їзду. Коли ліфт зупинився, мати зроби- новобудови по Грушевського 17-В лишитися віч-нала крок до виходу, та раптом ліфт почав рухатися, а віч, це котельня. Гарячої води, зі слів жителів, немає двері – зачинятися без усяких видимих причин. Жін- з першого дня. Люди за власний рахунок повстановка опанувала себе лише на лювали котли опалюпідлозі перед зачиненими вання, бо інакше гарячої ожна собі уявити розпач дверима ліфту. П’ятирічна води не бачили б взагалі. матері, коли з наглухо дитина зникла. І тільки поУ дворі, за словами мешчувши голос сина, мати замкненої кабіни вона почула канців, мав бути асфальт, збагнула, що її дитина заа «в реалі» – бетон. Були зляканий голос власної дитини лишилася всередині ліфту. проблеми й з електри- відписка. Так розказують сусіди. Між іншим, вони чоТа так звані «прості» викою – неодноразово горі- мусь впевнені, що спочатку в планах встановлення падки – давно вже не диво. То й що, що ти дві години ла проводка, а останнього разу взагалі згоріли всі три ліфтів у їх будинок стояла відома своєю якістю фірма просидів у задушливій тісній кабінці? Запізнився ку- кабелі, які заводять струм на електрощит – з трьох тих «ОТІС», а не ото одоробло, яке з’явилося пізніше… дись, чогось не встиг? Що з того? Живий же ж – і слава кабелів зробили… один. Так і живуть. А щитова ж – у «Через ті отвори, що чоловік із сусідами виламали, Богу! Чи не так? п’ятому під’їзді… вогонь було нарешті ліквідовано. Ми з Сергієм не хотіТі, від кого залежить наша особиста безпека, роз«Я зателефонувала чоловікові і розповіла про це ли лякати синочка, тому вирішили дочекатися ліфтера, казують нам, що все робиться за проектом, ховаючи все, а сама аж плачу, бо там, в кабіні, щось почало трі- щоб той відкрив двері, бо без допоміжних засобів навід нас безсоромні очі та рахуючи, який ще особистий щати, а потім з дверей «повалив» дим – чорний такий, віть МНС-ники не могли нічим зарадити, – каже Світлазиск можна отримати за наш із вами рахунок. І вже пів- страшний… І я вже малому кричу – «сядь на підлогу», на. – А з малим весь час розмовляли, щоб не боявся. біди, що ми чогось недоотримаємо, померзнемо або а він забився у куток та й кричить до мене – «мамо, Та ось знайшли якогось ліфтера – двері нарешті відвмиємося холодною водою, чесно сплачуючи при цьо- мамо…» крилися, і швидка відвезла мене з дитиною до лікарні му і за опалення, і за відсутню гарячу… Живі ж… Та все Документацію на прибудинкову територію поба- із невеликим отруєнням. Для нас цей жахливий вечір може бути й інакше. чити неможливо, бо на прибудинковій території це ж скінчився тоді, коли ми дізнались, що з Павликом все Вулиця Грушевського в Броварах – симпатичне і саме ТОВ БДБК «Меркурій»... збудувало ще одну бага- гаразд». затишне місце. Поруч парк, крамниці, інші елементи топоверхівку… На цей раз, завдяки ЛИШЕ чітким діям батьків та інфраструктури, так потрібні сьогодняшньому меш«Я побіг сходами на перший поверх, стукав по до- сусідів, дитину було врятовано. Ліфт вимкнено, і він і канцю сучасного українського райцентру. Тому недив- розі в усі двері, – розказує Сергій, батько маленького сьогодні в тому ж стані, як на фото. но, що подружжя М. вибрало цей «райський куточок» Павлика. – Сусіди, як діМешканці будинку неоБроварів для подальшого життя і спромоглося купити знавалися про те, що дноразово зверталися з усіх аме через таких можновладців квартиру не на першому поверсі будинку № 17-В. Бу- сталося з моєю дитиною, проблем будинку, що по Грукожного дня ризикуємо динок був збудований у 2004 році таким собі ТОВ БДБК виносили хто що – розшевського 17-В, і до міського «Меркурій», а у 2005 родина вселилася у нову кварти- водні ключі, ломики… Я власним життям у власних оселях голови Сапожка, і до керівру. Звісно, розуміючи сучасні реалії, ідеального житла на кожному поверсі наництва ТОВ БДБК «Меркуне тільки ми, а й наші рідні діти ніхто й не очікував. Але те, якою насправді виявилася магався трохи прочинити рій»… Там був цілий перелік новозбудована багатоповерхівка, вразило. двері ліфта – спочатку ще питань, в якому один ліфт в Можна собі уявити розпач матері, коли з наглухо не знав, де застряг ліфт із Павликом. Та коли побачив одному під’їзді – це просто епізод. Безрезультатно! Сазамкненої кабіни вона почула зляканий голос власної чорний дим, у якусь хвилину наче серце стало – думав, пожко згадує про нас лише тоді, коли наближаються дитини. Як подолає такий стрес дитяча психіка – це що обоє задихнуться. Дуже вдячний сусідам за допо- вибори. Та й не тільки він… Ми ж із вами «електорат»! ще питання. Шокована жінка почала спроби від- могу – ніхто не відмовив мені, всі розуміли, що раху- Отже, може, хоч зараз, перед виборами, нас почує крити двері. «Я навіть не одразу збагнула, що стало- нок іде на секунди! Одне слово, за півгодини приїхала міська влада та разом із нею – влада взагалі. Бо найгося, – каже постраждала Світлана. – А коли зрозуміла, міліція, МНС та «швидка» – наша старша донька Вікто- ловніший керівник держави свого часу обіцяв «почути рія з домашнього всіх викликала. А кожного». То, може, вже настав оцей час істини? там же ж поки вислухають, поки розМи всі – жителі України, броварці чи полтавчани, питають… Ми з сусідами за той час закарпатці чи кияни – сьогодні є реальними заручнитрохи вже розкрили двері до ліфто- ками чиєїсь недбалості та непорядності, бездіяльності вої шахти та вирвали гніздо, до яко- та халатності, жадібності та амбіцій. І найгірше те, що го кріпилася система виклику. При саме через таких можновладців кожного дня ризикуєцьому утворився невеликий протяг, мо власним життям у власних оселях не тільки ми, а й який водночас збільшив доступ по- наші рідні діти. вітря до вогню, але й почав «витягуУ будинку по Грушевського 17-В 209 квартир. В вати» дим із ліфтової шахти, і моя за- кожній з них живуть люди, проблеми яких абсолютно лякана дитина змогла дихати…» нікому не потрібні, крім них самих. От вони й кажуть: Ліфт у четвертому під’їзді не «Ми готові боротися і підтримуємо родину постражпрацює регулярно. Був навіть пе- далих, бо у тому ліфті могла їхати дитина кожного з ріод, що він не працював більше нас». До речі, люди кажуть, що в усіх будинках, збупівроку – двоє пенсіонерів, які дованих фірмою ТОВ БДБК «Меркурій», ситуація жили, м’яко кажучи, вище друго- аналогічна. А ще люди кажуть, що скаржитись на її го поверху, за цей час щоденних шефа марно, бо там «все схвачено» і взагалі він «за«сходжень» сходами із сіткою з служений будівельник». Кому служив – невідомо, а от продуктами вже нікому шкоди не як – попитайте у людей. завдадуть – вони просто померли Звичайно, провладні мужі Броварів навряд чи від серцевого нападу. Але – кому зрозуміють цю ситуацію… У них інше житло і абдо цього є діло? Сапожку, до яко- солютно інші ліфти, якщо вони взагалі є… Один із го з усіх вищеозначених питань них на всіх броварських білбордах пише про те, що неодноразово зверталася домова «головне для мене – люди». Цікаво, чи не оці, з магромада? Відповідь була одна: «По- льовничої вулиці Грушевського? давайте до суду». По суті – проста Андрій Дробязко

М

С


Конкретні справи №9 Вечірня гімнастика у Броварах стає доброю традицією Вже втретє Молодіжна організація «Броварська ініціатива» (МОБІ) проводить у Броварах вечірню гімнастику. Першого разу зарядку проводив боксер, чемпіон світу Юрій Нужненко, потім до дітлахів завітала чемпіонка Європи, каратистка Яна Сидоренко. Минулої ж суботи броварська малеча (та й дорослих було чимало) розминалася під керівництвом легкоатлетки, чемпіонки світу з п’ятиборства Людмили Блонської. Зарядка залишається зарядкою – від чемпіонки світу важко очікувати чогось іншого, ніж від простого вчителя фізкультури. Але вона своїм прикладом показує, що здоровий спосіб життя – це круто, набагато крутіше, ніж вуличні розваги чи комп’ютерні ігри. Прості вправи, спрямовані на те, щоб розім’яти м’язи, «прогнати кров» та привести організм в тонус, більшістю виконувалися легко й завзято, однак були й такі, що не могли з ними впоратися. Особливо це стосується батьків, які «по-

ГРОМАДСЬКИЙ ЗАХИСТ Київщини

5

Вечірня гімнастика в Броварах триває МОБІ продовжує «заряджати» броварчан! В суботу, 14 липня, о 19:00, в парку «Перемога», біля фонтана відбудеться чергова загальноміська зарядка. Цього разу вечірню гімнастику проведе український боксер, чемпіон Європи, чемпіон світу за версією WBO

Сергій Дзинзирук Ми за здоровий спосіб життя! Приєднуйся!

Увага, розшук!

Увага, розшук!

велися» на заклики організаторів кинути сигарети з пивом і власним прикладом показати дітям, що таке здоровий спосіб життя. Не вийшло показати – вже після кількох вправ «здохли» і задовольнялися спогляданням своїх чад. Малі ж старанно робили вправи до кінця. Після цього було традиційне вручення подяк майбутнім олімпійським чемпіонам. Втомлені, але радісні дітлахи всі як один обіцяли наступного разу прийти знову. Лідер «Громадського захисту Київщини» Павло Різаненко, який розминав кісточки разом із броварським підростаючим поколінням, теж обіцяв по змозі приходити і не відставати від молоді.

«Громадський захист Київщини» розшукує осіб, які були помічені за вчиненням провокаційних дій під час зустрічі Віталія Кличка та Павла Різаненка з мешканцями Броварщини 30 червня 2012 року. Прохання до всіх, кому щось відомо про зображених на фотографії осіб, зателефонувати на гарячу лінію «ГроЗи». Цим ви допоможете викрити тих, хто насправді стоїть за провокаціями.

Павло Різаненко зустрівся з активом села Шевченкове В суботу, 3 липня Павло Різаненко відвідав село Шевченкове, де зустрівся з прихильниками та активістами «Громадського захисту Київщини». Обговорення нагальних проблем села було досить жвавим, незважаючи на спеку, адже зустріч відбувалася під відкритим небом на щойно реконструйованому стадіоні. Місцевий стадіон, який ще зовсім недавно перебував у жалюгідному стані, сьогодні, до речі, є візитівкою та гордістю села. Влада не робила зовсім нічого, щоб привести стадіон до ладу, тому у Благодійному фонді Павла Різаненка «Лівобережна Київщина» вирішили допомогти мешканцям Шевченкового у реконструкції спортивної арени. За підтримки Фонду на стадіоні звели

новенькі трибуни, і тепер він готовий приймати змагання досить високого рівня. Тож не дивно, що під час зустрічі значну частину часу присвятили обговоренню нового стадіону. Окрім подяк Фонду і Різаненку особисто, мешканці висловлювали своє занепокоєння подальшою долею спортивної споруди, адже місцева

влада, схоже, має на нього «свої плани». Вирішили спільними зусиллями берегти стадіон, а для початку отримати проект землеустрою, який би прояснив статус цієї території та споруди, яка на ній знаходиться. Загалом зустріч пройшла у доброзичливій атмосфері. Не обійшлося і без традиційних у таких випадках «політичних» розмов. Виявилося, що мешканців Шевченкового цікавить чимале коло питань – від становища української молоді в селах до зовнішньополітичної орієнтації України. Також активістів цікавили політичні погляди Павла Різаненка, його ставлення до суспільних процесів та життя загалом. Отримані відповіді задовольнили усіх. Активісти та прихильники «ГроЗи» розійшлися з гарним настроєм та впевненістю, що з таким лідером ми досягнемо усього, що потрібно людям для впевності в майбутньому.


6

ГРОМАДСЬКИЙ ЗАХИСТ Київщини

Гаряча точка

11 липня 2012 р.

Щоб ти жив на промзоні! Це не прокльон. Так в Погребах відповідають на запитання «Як поживаєте?» Люди цілком щиро рекомендують цікавим землякам самим переконатися, що в Погребах, на вулиці з красивою назвою «Солов’їна» жити неможливо. І птахи тут давно не співають. ВТРАЧЕНИЙ РАЙ

і дробарка. Бізнес – простіше нікуди. Дрова подрібВони мріяли збудувати доми, завести господар- нюються, перемелюються на борошно, сушаться, прество, посадити город і розбити садок. Не обов’язково суються, пакуються в мішки і продаються. Але вже не вишневий та з хрущами, але з квітами, ягодами і па- як відходи виробництва, а як екологічно чисте палирою-трійкою яблунь чи груш. во – «пеллети», тобто гранули діаметром 6-8 мм і доКиївська ТЕЦ-6, що розташована неподалік, не була вжиною не більше 50 мм. перешкодою, адже держава обіцяла подбати про екоАле от саме підприємство «Укрпелетекспорт», залогію, а вони потерплять. З-за кущів гуркоче залізни- реєстроване в Погребах по тій самій вул. Промисловій ця? Вони спробують звикнути, тим більше що ТЕЦ пе- в буд. 15, з екологією явно не в ладах. Шум дробарки ревели на газ і потяги з вугіллям йдуть повз них не так дратує вуха; від деревного пилу, що вилітає з труби часто, як раніше. безпосередньо у повітря, дере в горлі; запах теж залиГоловне, що земля – своя, дім – рідний, а решта до- шає бажати кращого... У ті часи, як пам’ятають і жителі Погребів, і райондасться! Тим більше що працювати можна в Києві, ось – О, якби ви побували у нас рано-вранці! – плачуть на адміністрація, а лікарі СЕС просто зобов’язані знавін, прямо за околицею. Так близько, що не зрозумієш місцеві жителі. – Дробарка починає працювати зі сві- ти, потреби промисловості завжди стояли попереду навіть – де закінчується село, танком, годині о п’ятій чи о комфорту громадян. І ніяка влада тоді не цікавилася, а де починається столиця... на шосту. Спати – немож- чим народ дихає, що п’є, що їсть, і чи не болить у людей они мріяли збудувати доми, пів Так і жив народ у Погреливо: гримить, дирчить, гар- голова від безперервного шуму... завести господарство, бах, поруч із цивілізацією і не чить! Якщо вітер дме в наш – Але в Україні є Закон «Про забезпечення санітарбез задоволення. Але щастя посадити город і розбити садок бік – летить пил, тхне, смер- ного та епідемічного благополуччя населення»! – запеце тривало недовго! дить. Увечері – те ж саме. Іно- речують мені люди. Біда спіткала людей кільді майже до опівночі вгамува– Так, закон є, але справжньої влади – немає, – відка років тому, коли пасовища, що дісталися селянам у тися не можуть... повідаю їм я. – Вірніше, влада є, але вибирали ж її ви спадок від радянської влади, стали нікому не потрібні. – Діти до школи йдуть з хворою головою, – скар- самі. Не я ж приїжджав у Погреби голосувати за вашоВиявилося, що купувати молоко в магазині набагато житься жінка середнього віку. – Вулицями села ван- го голову і депутатів сільради. Не я погоджувався на простіше, ніж тримати корову. Тому землю, давно розміщення поруч із житловими будинками такого вже розпайовану, було вирішено віддати під будівшумного виробництва... ництво. – Та не питав нас ніхто! – заголосили люди. – Ні – Голова запропонував змінити призначення діголова сільради, ні депутати, ні бізнесмени. Ні зборів лянок, – говорить один із жителів села, міцний, бана нашому кінці села не проводили, ні по домівках не дьорий чолов’яга. – І замість корів запустити на неходили. Знали б ми, що таке пекло нам влаштують, ні придатні землі бізнесменів. Вони, мовляв, склади та за що не погодилися б! Голова обіцяв, що склади буофіси тут набудують. Сільському бюджету – додаткодуть чи офіси, а воно он що вийшло. ві надходження, та й нам жодних турбот. Мені залишалося тільки спитати: – Так, так, так і було, – вторять йому ще майже – А що ж ви тепер робити будете, якщо і сільська тридцять односельців. – За продаж або оренду паїв влада, і районна вас напризволяще кинула? Думаєте, гроші обіцяли, от люди і погодилися від безгрошів’я якщо газета статтю надрукує про «подорожі» ваших та безвиході. І спочатку все було добре... скарг від одного чиновника до іншого, щось змінитьА потім, одного чудового ранку, все стало погано. ся? Жителі вулиць Ватутіна, Папаніна, Грушевського, ПеХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ тровського, Солов’їної та інших прокинулися зовсім не від солов’їного «тьох-тьох-тьох», а від страшенноШукати винних у цій «гучній» історії – справа безго гуркоту. Це в безпосередній близькості від їхньонадійна. го маленького раю, на околиці села, запрацювала Голова сільради Микола Бруєнко, певно, хотів дробарка! тажівки туди-сюди їздять... Сморід, вихлопні гази, ні зробити як краще. Він сподівався на прихід у село інвзимку, ні влітку дихати нічим! вестора і на додаткові надходження до сільського бюЗВУКИ БІЗНЕСУ – Але головне – це шум, – розповідає Юрій Доро- джету, а нажив тільки головний біль. З якого боку ви б не в’їжджали в Погреби, шевич. – Від мого будинку до «промзони» метрів зі Жителі Погребів, що продали або здали в оренду обов’язково зустрінете вантажівку з дровами, що по- сто, не більше. Від дробарки спокою немає ані вранці, свої паї, теж сподівалися на краще життя. Вони вважавзе тісними вулицями. Кузов і причіп набагато вище ані ввечері, ані у вихідні дні, ані у святкові. На першо- ли, що знайшли найкраще застосування порожній зембортів завантажені обаполком, обрізками дощок, гіл- му поверсі ще так-сяк, терпіти можна. Але на друго- лі, але тепер голови і у них болять. ками та відходами меблевого виробництва. Машина му – справжнє пекло! І тільки районним чиновникам все одно. Їм начхапідскакує на численних вибоїнах, здіймає пил, реве ти – вони в Погребах не живуть, шум і гуркіт їх не турмотором, але вперто сунеться на вул. Промислову. Тут, ПОДОРОЖ КОЛАМИ ПЕКЛА бують. Та й заради чого хвилюватися? Подумаєш, колекна колишньому пасовищі, розташована промислова – Ми спочатку по-доброму хотіли, – розказує ще тивний протест... Якихось тридцять незадоволених душ! зона сільського значення: над лісосмугою височить ве- одна місцева жителька. – Написали мотивовану скаргу. – Насправді, незадоволених у нас значно більликий металевий ангар; окремо стоїть затишний офіс, Відіслали до сільради, санепідстанції, міліції і до район- ше, – стверджують селяни. – І «промзона» – не єдина перед яким на майданчику припарковані зовсім не ної адміністрації. Наївні! З сільради наша біда. У місцевих електричних «жигулі»... Дорога, щоправда, самоскидами та важкою на наше колективне звернення ось напруга набагато нижча вітло зникає кілька мережах технікою розбита вщент, але кого в Україні цим здиву- уже місяць відповіді немає. Міліція за норму. Деякі вулиці от уже кілька разів на вечір єш?! та РДА – мовчать. Тільки з СЕС надіроків не можуть підключитися норЇду слідом. Машина завертає перед будівлею за слали відписку – мовляв, ми не пермально. Світло зникає кілька разів на адресою вул. Промислова, 12 і в’їжджає у браму. ші скаржимося, але допомогти нам неможливо. вечір... Навколо  –  паркан заввишки понад два метри. На – Чому? – Та все я розумію, – моє співчуття не зовсім подвір’ї – виробництво: купи дерев’яного сміття, кран – Ось, читайте. щире. – Але ви самі хоч щось зробити здатні? Читаю. Цитую мовою оригіналу: «При проведенні – А що ми можемо? інструментально-лабораторних досліджень рівнів – Як що? Зберіть сільський сход, покличте сільськошуму на території та в приміщенні будинку по вул. го голову – хай він вам відповість, чому ви в такому пеВатутіна, викликаного роботою виробничого об- клі живете. Поставте умови: огородити виробництво ладнання ТОВ «Укрпелетекспорт», встановлено, що шумозахисними стінами, змонтувати фільтри, праеквівалентний рівень шуму не перевищує гранич- цювати строго за законом і розкладом, не заважати но-допустимі рівні для денного часу з 8.00 до 22.00 людям відпочивати у вихідні... Врешті-решт, є цілком і відповідає вимогам СН 3077-84...» А далі несподіва- законні способи змістити керівництво сільради та скано – російською: «Санитарные нормы допустимого сувати рішення сесії про відведення землі, якщо бізшума в помещениях жилых и общественных зданий несмени порушують свої зобов’язання. на территории жилой застройки»… – Ну, а якщо не вийде? Чому російською? А тому що СЕС у незалежній – Тоді вибирайте. Або ви все життя проживете на Україні й досі керуються нормами, встановленими «промзоні», або згадайте, що ви – українці, що не ще за Радянського Союзу. Наприклад, ці СН 3077-84 ви повинні залежати від влади, а вона – від вас. були затверджені Головним санітарним лікарем СРСР Вибір за вами. ще в серпні 1984 р.! Валерій Фортуна

В

С


№9 Споживча освіта

Сторінка юриста

Стаття 6 Закону України «Про захист прав споживачів» затвердила право споживача на належну якість продукції. Відповідно, обов’язок продавця – при передачі споживачеві продукції належної якості надати інформацію про неї та, якщо забажає покупець, надати документи на підтвердження якості товару.

З огляду на те, що український ринок заполонили товари різного вжитку, зокрема з Китаю, не завадило би нам, споживачам, поцікавитись наявністю належної документації на підтвердження якості цих товарів. Бо не є секретом, що, наприклад, деякі дитячі іграшки виготовляються з матеріалів, які можуть містити шкідливі речовини. А піклуватись про здоров’я дитини вас зобов’язує не тільки родинне почуття, а й норми Сімейного кодексу. Отже, весь товар, завезений з-за кордону, повинен мати український сертифікат якості. Якщо такого немає, то такий товар можна вважати фальсифікатом.

Тобто: немає сертифікату – не ризикуйте, аби не вийшло собі дорожче! Цікавий і п.5. ст.6 Закону України «Про захист прав споживачів»: «Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку – протягом десяти років. Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва – протягом строку служби, в разі відсутності такого строку – протягом десяти років». Зі змісту статті випливає, що виробник продукції (холодильників, пральних машин тощо) зобов’язується надавати технічне обслуговування та забезпечення запчастинами протягом не менше 10 років. Навіть якщо така модель знята з виробництва, ви маєте право вимагати відремонтувати вашу техніку. А якщо відмовлять – звертайтесь до територіального управління по захисту прав споживачів. Спеціалісти знайдуть можливість вирішити вашу проблему. Щодо гарантійних зобов’язань. Відповідно до ст.7 зазначеного закону, «Виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання)

Ситуація

Про Віру Іванівну і суддю Василишина Мешканка Броварів, 54-річна Віра Іванівна Шкляренко вирішила розлучитися з чоловіком. Каже, вже 18 років з ним не живе, а комунальні платежі за нього сплачує, бо зареєстрований він за її адресою. Віра Іванівна йде до суду, пише заяву, сплачує судове мито і записується до судді на прийом. У призначений час висиджує довгу чергу під чиновницьким кабінетом і, з запізненням на дві години, нарешті потрапляє до українського служки Феміди. Суддя Броварського міськрайонного суду Василишин Валерій Олександрович на папери навіть не дивиться і чітко заявляє: розведемо вас лише тоді, коли подасте до газети «Урядовий кур’єр» оголошення про розшук чоловіка. Віра Іванівна «випадає в осад». «Я написала заяву, заплатила, знайшла, де мій чоловік живе, купила конверт, марки, сказала їм його адрес. Прихожу, а він (суддя. – Ред.) каже, ні, ми вас не розведем. Всьо равно треба подати в «Урядовий кур’єр» об’явлєніє, шоб його шукали», – каже ображена заявниця.

Понад півроку броварський суддя не хоче розлучати Віру Іванівну з її чоловіком. Чотири рази вона зверталася до суду, і щоразу її відправляли до «Урядового кур’єру». При цьому, за її словами, чоловік проти розлучення не заперечує, однак просто не хоче йти до судді. Мовляв, розбирайся сама. Суддя нічим не мотивував свою відмову в розлученні, однак, схоже, він керувався статтею 107 Сімейного кодексу України «Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя». Стаття передбачає розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя, якщо другий визнаний безвісно відсутнім або недієздатним. Однак Віра Іванівна знає, де фактично проживає чоловік, і надала ці відомості суду. Але нашого суддю це не цікавить, він підходить до справи формально і фактично порушує закон, оскільки, знаючи, де живе чоловік заявниці, все одно хоче від неї оголошення про розшук. І тоді він розведе подружжя, оголосивши чоловіка безвісно відсутнім. Ще один аспект, який суддя «не помітив»: суд – це НЕ «орган державної реєстрації актів цивільного стану». Звернення Віри Іванівни має регулюватися статтею 112 Сімейного кодексу «Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя». Частина 2 цієї статті стверджує: «Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення». Очевидно, що збереження шлюбу вже давно суперечить інтересам Віри Іванівни. Оголошення в «Урядовому кур’єрі» коштує більше 400 гривень. Заявниця платити їх не хоче. До того ж, каже вона, схоже, у судді є й власний інтерес: «А потом я дивилась «Екту» (місцевий броварський телеканал. – Ред.), а там так красіво об’ясняють, шо який-то його родич в «Урядовому кур’єрі» работає». Нам не вдалося поспілкуватися з суддею Василишиним, у суді кажуть, що він у відпустці. А Віра Іванівна тим часом і далі живе «у шлюбі» й продовжує сплачувати комунальні послуги за свого зареєстрованого у її гуртожитській кімнаті чоловіка. А судді й байдуже: заплати 400 гривень за оголошення, то й розлучу.

ГРОМАДСЬКИЙ ЗАХИСТ Київщини

7

продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором». І далі: «Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції. Гарантійні зобов’язання у будь-якому випадку включають також будь-які зобов’язання виробника (виконавця) або продавця, передбачені рекламою». До речі, цікаво було би знати статистику, як часто споживачі відстоюють право на отримання належної якості того, що так смачно та ефектно виглядає на рекламі. Оскільки наступні норми закону є простими та зрозумілими для пересічного споживача, навожу текст повністю. «Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров’я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком. Строк придатності обчислюється, починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється». Крапка. Тому робіть зауваження продавцям у магазині, коли на вітрині стоїть продовольчий товар із написом «Уцінений» або «Для собак чи кішок». Тобто ваша кицька чи песик, у їх розумінні, дорівнюються до.... Рішення приймати вам! Олена Титова

Були на зустрічі з Віталієм Кличком та Павлом Різаненком? Шукайте свої фотографії на оновленому сайті «ГроЗи»!

www.groza.org Надрукуємо безкоштовно!

ЩО ПРИХОВУЄ БРОВАРСЬКА МІСЬКА ВЛАДА?

Читай на сайті «Маєш право знати»

www.pravo-znaty.org.ua ГОСТРІ РОЗСЛІДУВАННЯ • ЕКСКЛЮЗИВНІ НОВИНИ • АВТОРИТЕТНІ ДУМКИ

Разом ми зможемо!

Кожному з нас доводиться стикатись з байдужістю чиновників та свавіллям можновладців. З відвертою зневагою до «пересічного громадянина». З тим, що столоначальник вважає себе вищим за нас лише тому, що примудрився отримувати зарплатню з податків які ми сплачуємо. Протистояти цьому важко, адже проти однієї людини виступає вся система. Давайте спробуємо допомагати одне одному в цій боротьбі, адже разом ми зможемо!

ТЕЛЕФОН ГАРЯЧОЇ ЛІНІЇ

«Громадського захисту Київщини»

(067) 235-93-92


8

ГРОМАДСЬКИЙ ЗАХИСТ Київщини

Остання сторінка

11 липня 2012 р.

«Фельєтон»

Чиновники, каналізація і секретність МВС, СБУ, ФСБ... Теж мені, фірми! Що вони вміють? Щоб когось покарати, спочатку справу заводять, потім довго шукають, ловлять, потім доводять, що заарештований чи то шкоди державі завдав, чи що! Та хіба ж вони вміють працювати? Ач, презумпція невинуватості у них... Дилетанти! Ах, всіх підозрювати неетично, образити можна людську гідність громадянина. Вибачаюсь, не громадянина – пана. І от, скажімо, у пана кран прорвало (чи батарею). Біжить переляканий пан до ЖЕКу: «Ой, лишенько! Рятуйте, допоможіть ...». А йому: «Пред’явіть документи». Постраждалий: «Ой-йой! Швидше!» А йому: «Пане, заспокойтеся, нервові клітини не відновлюються, от вам заявочка, заповніть, з обов’язковим зазначенням номера та серії паспорта, ким і коли виданий, коли і де прописаний і на якій підставі. Та не репетуйте так, а то ще й за техпаспортом на квартиру відправимо та змусимо всіх власників житла привести. Аякже... Раптом ми вам кран полагодимо, а інші власники житла вважатимуть це утиском своїх майнових прав. І що тоді, кран знову ламати?» Скажете, нісенітниця, дурниця, не може бути? А от послухайте. У нашому під’їзді на Незалежності 10, в підвалі, труба каналізаційна лопнула, і вся гидота з неї стала текти в приміщення. Не сильно, правда, протікала – за місяць лише трохи вище коліна натекло (ну й підвал, звісно, великий, все ж таки 8-під’їздний будинок). Ми вже в ЖЕК ходили-ходили, лобом об підлогу стукалистукали... Бачимо, не допомагає. Терпіли-терпіли, а потім бац – комахи завелися, в ЖЕКу сказали – блохи. Ну, бліх ми вже не винесли, вирішили йти далі по начальству скаржитися. Ну а оскільки ми, як у пісні співається, «народжені в СРСР», то й пам’ятаємо, що усілякими комахами-паразитами, які в СРСР вважалися рознощиками інфекцій, гельмінтами (вони ж глисти), щурами та іншими тварями, що можуть спричинити епідемії, опікувалася санстанція і винищувала їх превентивно, тобто заздалегідь, ми й вирушили до СЕС. Зустріли нас там добре. Сестричка за комп’ютером попросила паспорт, все-все в комп’ютер переписала (по-моєму, навіть сімейний стан і дітей), видала розписку, що нікому ці відомості не покаже, і відправила нас до «Служби замовника». Ну, там ми зрозуміли, що таке шик! Ми, звичайно, здуру попхалися у приймальню (село!). У секретарки на таке жлобство навіть брова Інформаційно-аналітичний тижневик "Громадський захист Київщини" Свідоцтво про державну реєстрацію: серія КІ-№1445Р, від 06.03.2012 р.

Права засновника передані ТОВ «КГ «Контакт», вул. М.Васлиенка, 7А, м. Київ, 03124

засіпалась, але вона опанувала себе і майже ввічливо відправила нас до відділу скарг. Дійшли ми... І отетеріли... Ну й краса! П’ять жінок, та не просто жінок – дам європейського рівня – сиділи у цьому кабінеті. Дві від утоми пили каву, ну а троє зайнялись нами: одна видала бланк заяви, в який я вже сама вписала всі свої дані (визнані, до речі, Верховною Радою конфіденційними, тобто такими, які громадянин зобов’язаний надавати мало не за рішенням суду), друга звірила записане з паспортом, ну а третя (як у кращих домах!) видала розписку, в якій присягнулася до

А

може, ми не праві і вся справа в блохах? Може, це геть і не блохи навіть, а якась стратегічна зброя? самої смерті зберігати ці відомості в таємниці, навіть суду їх не показувати, хіба що Верховний суд у неї цю заяву вирвати зуміє. І все, відправили нас додому. Осміліли ми від такої ласки «високого панства» і вирішили йти ще вище, «до Самого». До міського голови. Ну, це взагалі казка! Дві черги відстояли. В одній у нас традиційно зібрали конфіденційні, тобто секретні, відомості, чемно видали розписку, щоб ми не переживали (вони навіть самі відомості про нас читати не будуть), а в кінці другої черги ми, мало не непритомні від хвилювання, постали (саме так, присягаюсь!) перед Самим. Знову ж, все було чемно, лагідно, з усмішками, хоча нам і було сказано, що трубу ніхто ремонтувати не буде, бо грошей немає, тож в цьому році і не сподівайтеся! Але відповідь нам вони (тобто міськвиконком) пришлють. Щасливі і радісні, ми пішли геть. І що далі? А нічого. Відповідь ми отримали тільки від санстанції, яка закликала нас забути радянські часи і роз’яснила, що українська СЕС усілякими там переносниками інфекцій не опікується, тому що не царська то справа, а от у разі епідемії – будь ласка, приходьте, і тоді, Випусковий редактор: Іван Доля Адреса редакції: grom_zah@meta.ua Редакція може не поділяти думку та позицію автора. За точність фактів, викладених в

коли будуть інвестиції, та ще й на достатньому рівні, то можливо... Воно й зрозуміло. Як казав артист Абдулов в популярному серіалі про лицаря-бандита: «Будуть серйозні інвестиції, буде серйозний відкат – будемо ними займатися». А у відділі звернень громадян, який начебто і мав би обіцяну мером відповідь надіслати, нам роз’яснили, що відповіді не буде, бо у міськвиконкому немає грошей на конверт зі всілякими там листуватися. А тепер запитання. Ну добре, секретарка в СЕС одна, вона потрібна, а навіщо ж 5 нічим не зайнятих людей в «Службі замовника»? Врешті-решт, якщо вже керівництво цієї служби, що існує, до речі, за рахунок наших квартплат, так не бажає спілкуватися зі своїми роботодавцями (так, так, платимо ми, а от музику замовляють інші), то поставили б столик, а на нього коробку (можна для більшого форсу її опечатати або замочок повісити там, де відкривається), зверху коробки зробили б проріз, і кидали б ми туди свої заяви. Ефект був би той самий! А на ті гроші, що отримують 5 «європейських дам» відремонтували б труби (грошей вистачило би не тільки на наш будинок). Ви скажете: «Як?! Вони ж збирають відомості!» Які? Скажіть, навіщо при заяві про протікаючу каналізацію потрібні паспортні (конфіденційні!) дані? Я вже не кажу про презумпцію невинуватості! Яка тут презумпція, якщо, не встигла я переступити поріг установи, як мене прирівняли мало не до ісламських терористів, дякую, хоч відбитки пальців не взяли. А може, директор «Служби замовника» боїться, що ми підступно відмовимося від заяви про протікаючу трубу та бліх і їй, бідоласі, доведеться доводити, що вона недарма витратила гроші на ремонт? Та ні, все простіше: роздули штат нероб донезмоги, тож треба їм якусь роботу вигадати – нехай у жителів хоч відомості (що заборонено робити законом!) збирають. Чим би дитина не бавилася... А може, ми не праві і вся справа в блохах? Може, це геть і не блохи навіть, а якась стратегічна зброя? Україна їх постачатиме на захід, розбагатіє. І вже не ми будемо просити у МВФ кредити, а вони у нас? Ну, для чогось же, мабуть, броварське чиновництво культивує цю погань у місті! До речі, у вас немає знайомого шпигуна, якому потрібно бліх? Недорого візьмемо – всього штуку баксів, хоч за живих, хоч за тушки. Дорого? А по 500? Гаразд, за сотню, га? Наталія Іовенко, м. Бровари

опублікованих матеріалах, відповідальність несе автор. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За зміст та достовірність реклами відповідальність несе рекламодавець.Рукописи не

рецензуються і не повертаються. Адреса друкарні: inter-ua@ukr.net Зам. 0512/14(9). Наклад 40000. Виходить щосереди. Розповсюджується безкоштовно.

Газета "Громадський захист Київщини" № 9  

Газета "Громадський захист Київщини" № 9

Advertisement