Page 1


Про чудову ферму Мак-Брума оповідали стільки дурниць, що краще буде, якщо я сам розкажу, як воно було насправді. Бо я і є Мак-Брум, Джош Мак-Брум. А щодо кавунів, то я вам усе поясню... Отож, про все по порядку – так, як воно було насправді. А почалося все того дня, коли ми покинули свою ферму в Коннектикуті. Повантажили дітлахів і все своє добро в старий, із повітряним охолодженням, «Франклін» і подалися на Захід. Якщо рахувати носи, то, крім мого власного, була їх іще дюжина: зі мною їхали моя дорога дружина Меліса й одинадцятеро наших рудих дітлахів. Звали їх Віллджиллестерчестерпітерполлітімтоммеріларріімалакларінда. Було літо, і на деревах уздовж дороги щебетали птахи. Ми вже дісталися до Айови, коли моя дружина Мелісса зробила ди-

8

вовижне відкриття. Виявилося, що з нами їде дванадцятеро дітей – одне зайве! Вона-бо щойно їх перелічила. Я на це різко загальмував, здійнявши хмару куряви. – Віллджиллестерчестерпітерполлітімтоммеріларріімалакла­­ріндо! – скомандував я. – Шикуйсь! Дітлахи як горох посипалися з автівки, і я полічив носи. Їх було дванадцятеро! Ще раз – і знову дванадцять! І що найгірше, всі носи були знайомі. Я взявся лічити наново, але цього разу завважив, як Ларрі прошмигнув у кінець ряду. Виявляється, я рахував його двічі. Так загадку було розгадано. От поганець! Ну й насміялися ж ми, та ще й ноги розім’яли на додачу.

9


Про чудову ферму Мак-Брума оповідали стільки дурниць, що краще буде, якщо я сам розкажу, як воно було насправді. Бо я і є Мак-Брум, Джош Мак-Брум. А щодо кавунів, то я вам усе поясню... Отож, про все по порядку – так, як воно було насправді. А почалося все того дня, коли ми покинули свою ферму в Коннектикуті. Повантажили дітлахів і все своє добро в старий, із повітряним охолодженням, «Франклін» і подалися на Захід. Якщо рахувати носи, то, крім мого власного, була їх іще дюжина: зі мною їхали моя дорога дружина Меліса й одинадцятеро наших рудих дітлахів. Звали їх Віллджиллестерчестерпітерполлітімтоммеріларріімалакларінда. Було літо, і на деревах уздовж дороги щебетали птахи. Ми вже дісталися до Айови, коли моя дружина Мелісса зробила ди-

8

вовижне відкриття. Виявилося, що з нами їде дванадцятеро дітей – одне зайве! Вона-бо щойно їх перелічила. Я на це різко загальмував, здійнявши хмару куряви. – Віллджиллестерчестерпітерполлітімтоммеріларріімалакла­­ріндо! – скомандував я. – Шикуйсь! Дітлахи як горох посипалися з автівки, і я полічив носи. Їх було дванадцятеро! Ще раз – і знову дванадцять! І що найгірше, всі носи були знайомі. Я взявся лічити наново, але цього разу завважив, як Ларрі прошмигнув у кінець ряду. Виявляється, я рахував його двічі. Так загадку було розгадано. От поганець! Ну й насміялися ж ми, та ще й ноги розім’яли на додачу.

9


ми. Там, у Коннектикуті, ми були раді, якщо збирали хоча б один урожай на рік. А тепер ми сіяли й збирали по три-чотири рази на день! Але були в нас і труднощі. Бур’яни, наприклад. Хлопці підстерігали їх по черзі. Як тільки бур’ян показувався із землі, вони накидалися на нього з мотиками й поспішали знищити. Бо можете уявити собі, що сталося б, якби бур’яни вкоренилися в такій багатій землі, як наша. Клопоти були і з термінами посіву та збирання. Одного разу ми посіяли салат, аж тут моя дружина Мелісса покликала нас обідати. Поки ми їли, салат вигнав стрілки й зацвів, і ми втратили весь урожай.

18

Одного прекрасного дня містер Гек Джонс з’явився знову, та ще й посміхаючись. Йому здавалося, що він знайшов лазівку в угоді, згідно з якою передав нам землю. – Хі-хо! – засміявся Гек. На цей раз він жував редис. – Аж тепер я вам насолю, сусіде Мак-Брум! У договорі сказано, що ви мали віддати мені за землю все, що було у вас у гаманці, а ви не віддали. – Ну що ви, сер, – заперечив я. – Десять доларів. Більше у мене в гаманці не було ані цента.

– У вас у гаманці були нічні метелики. Я бачив, як вони полетіли. Три білосніжні нічні метелики, Мак-Бруме. Я хочу отримати їх не пізніше третьої пополудні або відберу ферму назад. Хе-хе-хе! І він пішов, сміючись у рукав. Мама саме кликала всіх до обіду, так що часу в нас було обмаль. Хай йому грець, цьому пройдисвіту! Але, за законом, Гек Джонс мав рацію. – Віллджиллестерчестерпітерполлітімтоммеріларрі­­імалакларіндо! – загукав я. – Ану негайно піймайте трьох білих метеликів! Ми розбіглися в різні боки. Але серед білого дня нічних метеликів знайти годі – спробуйте самі, якщо не вірите. Тож усі повернулися з порожніми руками. Моя дружина Мелісса заплакала, почувши, що нам доведеться залишити ферму. Не приховуватиму: справи наші були кепські, а перспективи – доволі похмурі. Це був кінець.

19


ми. Там, у Коннектикуті, ми були раді, якщо збирали хоча б один урожай на рік. А тепер ми сіяли й збирали по три-чотири рази на день! Але були в нас і труднощі. Бур’яни, наприклад. Хлопці підстерігали їх по черзі. Як тільки бур’ян показувався із землі, вони накидалися на нього з мотиками й поспішали знищити. Бо можете уявити собі, що сталося б, якби бур’яни вкоренилися в такій багатій землі, як наша. Клопоти були і з термінами посіву та збирання. Одного разу ми посіяли салат, аж тут моя дружина Мелісса покликала нас обідати. Поки ми їли, салат вигнав стрілки й зацвів, і ми втратили весь урожай.

18

Одного прекрасного дня містер Гек Джонс з’явився знову, та ще й посміхаючись. Йому здавалося, що він знайшов лазівку в угоді, згідно з якою передав нам землю. – Хі-хо! – засміявся Гек. На цей раз він жував редис. – Аж тепер я вам насолю, сусіде Мак-Брум! У договорі сказано, що ви мали віддати мені за землю все, що було у вас у гаманці, а ви не віддали. – Ну що ви, сер, – заперечив я. – Десять доларів. Більше у мене в гаманці не було ані цента.

– У вас у гаманці були нічні метелики. Я бачив, як вони полетіли. Три білосніжні нічні метелики, Мак-Бруме. Я хочу отримати їх не пізніше третьої пополудні або відберу ферму назад. Хе-хе-хе! І він пішов, сміючись у рукав. Мама саме кликала всіх до обіду, так що часу в нас було обмаль. Хай йому грець, цьому пройдисвіту! Але, за законом, Гек Джонс мав рацію. – Віллджиллестерчестерпітерполлітімтоммеріларрі­­імалакларіндо! – загукав я. – Ану негайно піймайте трьох білих метеликів! Ми розбіглися в різні боки. Але серед білого дня нічних метеликів знайти годі – спробуйте самі, якщо не вірите. Тож усі повернулися з порожніми руками. Моя дружина Мелісса заплакала, почувши, що нам доведеться залишити ферму. Не приховуватиму: справи наші були кепські, а перспективи – доволі похмурі. Це був кінець.

19


34

Мама саме насмажила свіжих пампушок. Ох, як вони смачно пахли! Я з’їв їх дюжину – гарячими, просто з печі. І це виявилося жахливою помилкою! Вітер за вікном усе дужче шаленів і почав розкидати кілки огорожі. – Віллджиллестерчестерпітерполлітімтоммеріларріімала­кла­­ ріндо! – гунув я. – Ходіть додому, ягнятка мої! Вітер починає бешкетувати! Дітлахи вбігли юрбою й познімали свої вітрові черевики. І саме вчасно! Білизняні мотузки закрутилися так швидко, що їх і не видно було. Потім ми побачили, як у повітрі летить курник разом із курми. Небо потемніло й нахмурилося. Цей вітер налетів на нас із далекої півночі. Він завивав, сви­ стів і тряс увесь будинок. Горнята в шафі деренчали й стукали по тарілках. Незабаром ми побачили, що по степу котяться, мов перекотиполе, великі клубки шерсті. Виявилося, що це лісові північні вовки.

А потім принесло стовбур старого дерева з дуплом і жбурнуло ним об колоду, на якій я рубав дрова. З дупла виліз чорний ведмідь – і який же він був сердитий! Ведмідь збирався зимувати в цьому дуплі, а його раптом розбудили. Він люто загарчав і почав роззиратися – кого б оце просто так собі зжерти. Побачив нас у вікні й вирішив, що нас і жертиме. Тут навіть наші дітлахи злякалися і стовпилися біля каміна, тримаючись за руки. Я схопив дробовик і відчинив вікно. Оце й була помилка! Бо тут сталося дві неприємності одразу. Ведмідь був уже близько, і в поспіху я не врахував напряму вітру. А вітер зі свистом нісся вздовж стіни – і коли я висунув із вікна дуло, він зігнув рушницю, як кочергу. Дробинки полетіли просто на південь. Пізніше я дізнався, що вони збили кільканадцять качок над Мексикою. Але цього мало: коли я відчинив вікно, стався такий протяг, що дітлахів затягнуло в димар! Вони трималися за руки й вилетіли ланцюжком, як сосиски. Матуся мало не втратила свідомість.

35


34

Мама саме насмажила свіжих пампушок. Ох, як вони смачно пахли! Я з’їв їх дюжину – гарячими, просто з печі. І це виявилося жахливою помилкою! Вітер за вікном усе дужче шаленів і почав розкидати кілки огорожі. – Віллджиллестерчестерпітерполлітімтоммеріларріімала­кла­­ ріндо! – гунув я. – Ходіть додому, ягнятка мої! Вітер починає бешкетувати! Дітлахи вбігли юрбою й познімали свої вітрові черевики. І саме вчасно! Білизняні мотузки закрутилися так швидко, що їх і не видно було. Потім ми побачили, як у повітрі летить курник разом із курми. Небо потемніло й нахмурилося. Цей вітер налетів на нас із далекої півночі. Він завивав, сви­ стів і тряс увесь будинок. Горнята в шафі деренчали й стукали по тарілках. Незабаром ми побачили, що по степу котяться, мов перекотиполе, великі клубки шерсті. Виявилося, що це лісові північні вовки.

А потім принесло стовбур старого дерева з дуплом і жбурнуло ним об колоду, на якій я рубав дрова. З дупла виліз чорний ведмідь – і який же він був сердитий! Ведмідь збирався зимувати в цьому дуплі, а його раптом розбудили. Він люто загарчав і почав роззиратися – кого б оце просто так собі зжерти. Побачив нас у вікні й вирішив, що нас і жертиме. Тут навіть наші дітлахи злякалися і стовпилися біля каміна, тримаючись за руки. Я схопив дробовик і відчинив вікно. Оце й була помилка! Бо тут сталося дві неприємності одразу. Ведмідь був уже близько, і в поспіху я не врахував напряму вітру. А вітер зі свистом нісся вздовж стіни – і коли я висунув із вікна дуло, він зігнув рушницю, як кочергу. Дробинки полетіли просто на південь. Пізніше я дізнався, що вони збили кільканадцять качок над Мексикою. Але цього мало: коли я відчинив вікно, стався такий протяг, що дітлахів затягнуло в димар! Вони трималися за руки й вилетіли ланцюжком, як сосиски. Матуся мало не втратила свідомість.

35


Ми навшпиньках вийшли з дому, намагаючись не розбудити стрибунів. Тихенько витягли наш качан із колодязя й поклали на місце залізні листи. Потім я пішов до стайні й повернувся з повними відрами фарби. – Нумо! – шепнув я. Діти занурили мітли у відра й хутко пофарбували качан. Коли зійшло сонце, сарана піднялася над полями й почала шукати собі сніданок. Вона кинулася до криниці, але лише стукалася головами об залізо. Ох, який же дзвін стояв! Вона гадала, що качан досі там. А він був просто на очах, але вона його не впізнала. Бо той уже не був зеленим. Ми вибілили його.

52

Отож, ми вмостили качан на дах нашого старого «Франкліна» і міцно прив’язали. – Усі в машину, – сказав я, заводячи мотор. – Їдемо на виставку! І тут знову з’явився Джон Вузьколиций. – Привіт! – посміхався він. – Хочете, я дешево пофарбую вам будинок? – Ох, яка я буду рада, – сказала Мелісса. – Фарбуйте його в червоний колір, а вікна хай будуть білі. – Гаразд, – погодився я. – Фарба під навісом. І ми поїхали.

53


Ми навшпиньках вийшли з дому, намагаючись не розбудити стрибунів. Тихенько витягли наш качан із колодязя й поклали на місце залізні листи. Потім я пішов до стайні й повернувся з повними відрами фарби. – Нумо! – шепнув я. Діти занурили мітли у відра й хутко пофарбували качан. Коли зійшло сонце, сарана піднялася над полями й почала шукати собі сніданок. Вона кинулася до криниці, але лише стукалася головами об залізо. Ох, який же дзвін стояв! Вона гадала, що качан досі там. А він був просто на очах, але вона його не впізнала. Бо той уже не був зеленим. Ми вибілили його.

52

Отож, ми вмостили качан на дах нашого старого «Франкліна» і міцно прив’язали. – Усі в машину, – сказав я, заводячи мотор. – Їдемо на виставку! І тут знову з’явився Джон Вузьколиций. – Привіт! – посміхався він. – Хочете, я дешево пофарбую вам будинок? – Ох, яка я буду рада, – сказала Мелісса. – Фарбуйте його в червоний колір, а вікна хай будуть білі. – Гаразд, – погодився я. – Фарба під навісом. І ми поїхали.

53

Сід Флейшман «Чарівна ферма пана Мак-Брума»  

Пан Мак-Брум – великий оптиміст! Найбільший, якого ви тільки могли зустріти! І до того ж – неабиякий «багатій», адже має дружину та одинадця...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you