Issuu on Google+


Ïðî÷àíè ç³ Ëüâîâà íà Ñâÿò³é Çåìë³

Äóõîâí³ ïàñòèð³ 3-õ ìîëèòîâíèõ ãðóï ï³ä ÷àñ ïðîù³ íà Ñâÿòó Çåìëþ, âåðåñåíü 2011 ð. Á.

ªðóñàëèìñüêà ³êîíà Áîæî¿ Ìàòåð³ Õðàì Óñï³ííÿ Ìàòåð³ Áîæî¿ â Ãåôñèìàí³¿. ªðóñàëèì

Íà 1-é ñò. îáêë.: Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ íà ñêëåï³íí³ öåðêâè Âîçäâèæåííÿ ×åñíîãî Æèâîòâîðÿùîãî Õðåñòà ó ñ. Ìîíàñòèðîê íà Òåðíîï³ëüùèí³. Ôðàãìåíò. Õóä. ²âàí Ñóõèé. Íà 4-é ñò. îáêë.: “Íå ïëà÷òå, äîíüêè ªðóñàëèìñüê³”. Öåðêâà Ñâ. Îëåêñàíäðà Íåâñüêîãî â ªðóñàëèì³. Õóä. Ìèêîëà Êîøåëºâ (1840-1918). Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº. Äîðîã³ ÷èòà÷³, ïðîñèìî Âàñ íàäñèëàòè äî ðåäàêö³¿ ÿê³ñí³ ñâ³òëèíè ³êîí, îáðàç³â, õðàì³â, ä³òåé ³ ò.ä., íàéêðàù³ áóäóòü íàäðóêîâàí³ íà ñòîð³íêàõ ÷àñîïèñó.


5(70) 2011 Р Е Л І Г І Й Н И Й ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979

ЗМІСТ 1. Приготуйте свої серця Оксана Береза Твердість духу і віра в Творця ........................................... 2 2. Збагнімо незбагненне о. ліц. Володимир Коріновський Роздуми про Чистилище ................... 5

Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК єп. Роман ДАНИЛЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Оксана ПРИЙМАК-ВАСЮТА Обкладинка Богдан СОЙКА

3. Чудо Цариці Вервиці Наталя Назар Шлях Бартоло Лонго: від сатаніста до вершин святості ... 7 4. Творці Унії Віктор Заславський Лицар в єпископських ризах (закінчення) ................ 9

5. Релігійна проза Редакційна Сила любові .................................................................... 12 6. Обережно: секта Редакційна “Свідки Єгови”: хто вони? (закінчення) ......................... 15 7. Голос Марії Nuccio Quattrocchi До тих, які сказали “так” .................................. 19

Технічний редактор

8. Свята Земля

Андрій ЦИМБАЛ

Йосиф Воробець Слідами Старого та Нового Завітів ....................... 21

Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2011 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, факс: (032) 261-55-74 e-mail: gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 272-69-72 Друк: ПП “Добрий друк”, ЕДРПОУ 35444562, Свідоцтво СВС ДК №3096, тел. (032) 220-15-76 Наклад: 2500 примірників.

9. Правдиве Життя в Богові Васула Райден Обітниця духовного воскресіння Російської Церкви .. 28 10. Наша молитва Редакційна Вервиця на вшанування десяти чеснот Діви Марії ..... 32 11. Поетична сторінка Стефанія Шумило Живу твоїм я болем, Україно ............................ 33 12. Нам пишуть Листи читачів ................................................................................ 34


ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ

ТВЕРДІСТЬ ДУХУ І ВІРА В ТВОРЦЯ 01.10.11р. Ісус: Діти Мої! Цей час, що вас зустрічає, несе за собою багато труднощів, але серця Моїх дітей, що відкрилися на Мою Любов, ніколи не заполонить жодна дія, спокуса лихого, бо обгорну вас покровом Моєї Любові. Ідуть дні, коли запропонують вам взамін на Мою Любов можливість вільного пересування будь-якими шляхами землі для пізнання земних принад. Діти Мої, не спішіть приймати те, що за собою насправді несе пустку, а в кінцевому результаті загибель вашої душі. Діти Мої, надам вам не лише споглядання і пізнання, а й проживання навіки вічні у Царстві Моїм, що дасть вам Блаженство, Любов, Мир і Радість. Цей стан постійний і непорушний. Надаю вам все для того, щоби розпізнали істинну дорогу до свого Дому, який і є Моїм Царством Любові. Адже Я прийшов у ваш світ, як Син Божий, лише з однією метою: щоби виявити невмирущу Любов Батька до Своїх дітей, Який з великої Любові хоче всіх вас бачити знову у домівці рідній. Тому і послав Мене, щоби допомогти вам бути сильними перед всякого роду труднощами, що маєте пройти в земнім житті, та передовсім перед спокусником сатаною, щоби бути обачними та не приймати будь-які його заохочення та запрошення. Я все зробив для вас, щоб зрозуміли істину, що походите від Отця єдиного і Він чекає на вас, Своїх дітей, загартованих Любов’ю, утверджених у розумінні того, що воля ваша скерована лише на одне, щоби якнайкраще пройти свій земний хід, не ображаючи, а навпаки возвеличуючи Отця свого. Освячуйтеся постійно Моєю Любов’ю, щоби будь-яку пляму, що раптово виникла у вашій душі, очистити, вибілити та йти дальше за Мною, за Тим, Хто від Імені Отця прийшов, щоб вказати вам шлях на повернення. Бо нерозривними узами з’єднані ми з вами. Ці узи в’яжуть наші серця.

№5(70), 2011 2

Зішестя в Ад. Худ. Микола Кошелєв

Та, хто сліпо відкидає наш зв’язок, а отже Мою Любов, що засилаю безвідмовно для живлення та підсилення наших духовних уз, то, на жаль, залишиться один на один з тим, хто поглумиться з вашої душі та запропастить її навіки ще тут, на землі, надаючи заманливо лише на певну мить лжерадість перебування на цій землі. 03.10.11р. Дитя Моє! Чіпування, на жаль, вже відбувається. Це той крок, який здійснює сатана, щоб остаточно полонити ваші душі. Не піддавайтеся цій нарузі. Та хто витримає і не прийме цей знак,

Дiти Непорочної


ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ не бійтеся, бо надам вам можливість все мати необхідне і візьму абсолютно під Свій Покров. Часи важкі відкриваються перед вами, діти Мої. І хто мав сумнів про Мене, про те, чи дійсно реально був собі Ісус Христос, чи це можливо легенда, зараз зустрінеться віч-на-віч з діями Антихриста. Сміливо відкидайте його зазіхання на вашу свобідну волю та не бійтеся нічого, бо Я з вами. Ставайте під Мій Покров вже, не гаючи часу, приймаючи Мене чистим серцем у Пресвятій Євхаристії. Присмирню його і не дам йому доступу до вірних дітей Моїх. 05.10.11р. Діти Мої! Не виявляйте жодних переживань і сумнівів, що покину вас у ту прикру мить, коли силоміць, всякими способами та переконаннями будуть вас закликати до єднання з лихим через його печать, яку він захоче вам нав’язати. Не піддавайтеся страху, що, мовляв не матимете з чого жити. Не вірте йому, бо мова йде про вашу душу. Як вуздечку, хоче прибрати до своїх рук вашу душу і нею керувати. Не допускайте цього, бо те, що вам дароване вашим Батьком, Творцем, безсмертна душа, свобідна воля та розум – все вмить перейде до його рук і кожен крок ваш прослідковуватиме, мало того – керуватиме вашим наступним кроком. Не давайте йому згоди, бо тоді не зможу вам допомогти, коли вже зрозумієте, що стали в ролі мухи, котра потрапила в сіті павука. Здавалося природними його пропозиції – вільний рух по землі, пересування нею, можливість харчуватися. На початку воно так і виглядає – обіцяний достаток у всьому. Але згодом побачите, що не знайшли, а втратили. А Я цього дуже би не хотів, бо люблю вас, діти Мої! Адже втратите найцінніше – бути завжди в обіймах того, Хто вас Сотворив, перебувати з Тими, Хто впродовж всього вашого земного життя, хотіли ви цього чи ні, вели вас. Втратите можливість повернутися до Дому, в якому небачені можливості очікують на вас і це ж вільне пересування в будь-яку точку всесвіту і вічне Блаженство та Любов. Лише по силі вашої віри звершиться доля вашого перебування, де

Дiти Непорочної

потрапите і з чим зостанетеся. В Царстві Моїм надаю вам небачені до сих пір можливості. Та для скористання їх вже тут дійте та міняйтеся. З Любові до вас, діти Мої, прошу вас не піддавайтеся ні на які витівки сатани. Закрийте очі і серця свої на його настирливі просьби та обіцянки. І побачите у своїх очах Мене. Мої очі, що смиренно з Любов’ю вестимуть вас та налаштовуватимуть на спокійне, мирне, виважене життя в Любові і Блаженстві. Подбайте про це, щоби ваше життя не стало обмеженим, перебуванням лише в дочаснім світі, а надалі душа ваша не щезла, як іскринка, котра з’явилася внаслідок розпалу багаття. Та те багаття розгорілося і згоріло до тла, не залишивши жодної, навіть найменшої гілочки. Ось так виглядатиме ваше життя, котре не матиме продовження в іншому світі, бо добровільно господар висловив свою волю усе спалити до тла. Не йдіть свідомо на смерть заради дочасного. Ще раз і ще раз порозважайте над тим, бо йдеться про ваше життя вічне та ваше вічне перебування у нім в Любові та Блаженстві. 06.10.11р. Люблю тебе, дитя Моє, та втішаюся, що чуєш Мене, дитино Моя. Важкі та нестерпні часи насуваються на вас. Та водночас найбільш відповідальні. Лихий лютує та все більше проявляє свою ярість, а особливо тоді, коли бачить, що всім Серцем пригортаю дітей Моїх. Випускає пазурі, щоб якнайбільше полонити, а той знищити душі людські. Та до яких лишень не вдається засобів! Діти Мої! Пам’ятайте, що люблю вас понад усе і заради вас прийшов у світ земний та здійснив задум Творця вашого, а Мого Отця. Не бійтеся і ви здійсните кроки по тій дорозі, яку вам відкрив та проклав до Царства Мого. Не бійтеся, а плекайте для збагачення своїх сил Любов Мою, що засіяв вам, як добротне зерно для Моїх любих голубів, котре вони споживаючи, стають птахами Миру і Любові. Так і ви дійте, визбируйте кожну зернину Любові Моєї, не пропустіть жодної та

№5(70), 2011 3


ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ ставайте сильні духом, щоби не злякатися перед залякуваннями і спокусами сатани. Сьогодні настав час проявити вашу істинну Любов, твердість духу і віру в Творця. І на практиці, не лише на словах, виявіть Любов, котра єднає нас. Вибір лише за вами. Але пам’ятайте, коли дасьте згоду лихому на його печать, то відлучите миттєво себе від Моїх дітей, бо тим буде запродана ваша воля і вже не підвладними стануть ваші дії, бо у всіх ваших діях керуватиме він. І до такої міри, що, на жаль, в одну мить скерує вас на негативні дії, а той на смерть, за котрою не стоїть вічне життя, за якою не слідує воскресіння душі, а навпаки знищення душі до такого стану, що стане до невпізнання змінена та цілковито знищена для вічного життя, і для сатани станете використаним непотребом. І Я, ваш люблячий Батько, нічого не зможу тоді зробити. Моє Серце і зараз плаче за вами, коли бачить, як ви лінуєтеся і не хочете працювати над собою та на ділі проявити любов свою. Ніхто з вас не знає, коли покине цей світ, але одне повинні ви достеменно знати, що всім Серцем люблю вас і очікую на Моїх дітей, котрі істинну Любов проявлять твердо у будь-яких трудних ситуаціях, не зважаючи ні на жодні спокуси лихого, ні на пропозиції. І ще тут, на землі, проявлять переконання своє в істинній Любові і Вірі до Мене та не зрадять своїм переконанням, а отже свою волю не дозволять віддати, полонити лихому, цю цінність, що з’єднує Нас з вами, бережіть її, бо залежить від вас, чи буде

перерваний зв’язок зі Мною, а отже можливість переходу до життя вічного. Настав час твердо проявити свою волю, щоб завжди бути зі своїм Творцем. Діти Мої! Хоч важким і тернистим був шлях на Голгофу, але заради вас та з великої Любові до вас Я безвідмовно і вперто йшов до здійснення задуму Отця, падаючи зі сил та не піддаючися лестощам і спокусам лихого. Отож і ви, любі Мої, не бійтеся, бо маєте у всьому Мою підтримку, ідіть впевнено по істинній дорозі до Дому. Не лукавтеся на спокуси і бережіть свою волю, не запродуйте те, що дароване вам Творцем, заради того, щоб могли ви повернутися до Нього. Люблю вас і надаю вам все для того, щоб могли ви бути стійкими перед злим та, відкинувши його тут, сміливо довіртеся Мені. Та поведу вас до Царства Мого Любові і Блаженства. Отримала і записала Оксана Береза

*** Дорогі діти, погляньте на Серце Мого Сина, що зранене терпінням з любові до вас. Погляньте, як сильно воно страждає. Невже ви не маєте хоч краплини співчуття і милосердя. Ваші гріхи вже перевершили все. Через них багато з вас стали слугами диявола і вже не чують голосу Божого. Перегляньте ще раз усе своє життя і зробіть висновок: кому ви служите – Богові чи мамоні та який сенс вашого життя з Ісусом чи без Нього? Задумайтеся і прийдіть до Ісуса з покаянням. Ісус так цього чекає від вас, бо ви Його брати і сестри, а Мої дорогі діти. Амінь. 7 жовтня 2011 року. Дорогі діти, ці біометричні паспорти – то лише початок у запровадженні чіпів. Інформація, котра закладена в них, потрібна буде для виготовлення чіпів, які вживлятимуть вам під шкіру. В майбутньому вона стане основою для виготовлення пультів управління вами. Тому прошу вас, не піддавайтеся обману, бо потім буде пізно. Відкидайте все, пов’язане з чіпами. Амінь. 8 жовтня 2011 року.

Повне Затемнення. Худ. Сер Джон Тавенер

№5(70), 2011 4

Отримала і записала с. Марія від Ангелів

Дiти Непорочної


ЗБАГНІМО НЕЗБАГНЕННЕ

ÐÎÇÄÓÌÈ ÏÐÎ ×ÈÑÒÈËÈÙÅ Чистилище! Як багато ми про нього чуємо, але як мало ми про нього знаємо. Щоби глибше зрозуміти його таємницю, мусимо прискіпливо читати Святе Письмо і довести його незаперечне існування. Ми постараємося відповісти на три споріднені запитання: Чи існує Чистилище? Яка місія Чистилища? Яка природа Чистилища? Щоби розпочати наші роздуми про Чистилище, пригадаймо спочатку, чим є Небо? Небо є чистим від найменшого гріха, святим місцем, як і Господь Бог є чистий і святий. Після цієї відповіді ставимо наступне запитання: Чи існує Чистилище? Відповідь знаходимо у Святому Письмі: “Не ввійде до нього ніщо нечисте і хто чинить мерзоту і лжу; але тільки ті, що записані в Книзі Життя в Агнця” (Од. 21, 27). Тепер звернімося до логічного мислення. Якщо існує місце досконалої чистоти і святості, тобто Небо, то туди можуть увійти тільки ті, які за час свого земного життя здобули досконалу чистоту і святість. Логічно, що мусить бути місце, де мають можливість довершити своє очищення й освячення ті, які робили це впродовж свого життя, але з якихось причин їм не вдалося до кінця вдосконалитися. Ще задовго до християнської епохи в ізраїльського вибраного Богом народу не було жодного

Дiти Непорочної

сумніву, що існує місце очищення, де душі померлих мають можливість через терпіння задоситьучинити Богові, очікуючи молитовної допомоги і жертви від живих на землі. Свідченням цього є милостиве діяння шляхетного мужа Юди

Маковея, ревнителя й оборонця правдивої віри в єдиного Бога, отриманої через пророка Мойсея: “Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоби вони звільнилися від гріха” (ІІ Мак. 12, 46). Отож, якщо потрібно приносити жертви переблагання за померлих, то очевидно, що не за тих, що вже є в Небі, бо їм переблагальні жертви вже не потрібні; переблагальні жертви також є

абсолютно не потрібні тим, хто в пеклі. Отже, переблагальні жертви є посильною допомогою тим, які надолужують у Чистилищі те, на що їм забракло часу на землі. Незаперечним свідченням існування Чистилища є навчання нашого Господа Ісуса Христа, який каже: “Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: “Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага” (Мт. 5, 25-26). Знаємо, що ні з Неба, ні з пекла ніхто ніколи не вийде, бо чи Небо, чи пекло є навіки. Вийти можна лише з місця очищення, сповна сплативши рахунки терпінням. Яка місія Чистилища? У народі побутує хибна думка, що основна місія чистилища – це очищення невіруючих і грішників. Це фальшиве твердження є пекельною ширмою для утримання нерозкаяних грішників на засуд. Для невіруючих і грішників, які щиро не розкаялися і не навернулися до Бога, існує пекло. Те саме пекло, яке вони собі добровільно своїм грішним життя готують. Тому апостол Петро застерігає: “То Господь знає, як визволяти побожних від спокуси, неправедних же, призначених для кари, тримати на день суду; особливо тих, які лише шукають брудних похотей тіла і зневажають Всевладу! Зухвалі та нахабні, вони не бояться кидати наклепи на

№5(70), 2011 5


ЗБАГНІМО НЕЗБАГНЕННЕ Величчя” (ІІ Пт. 2, 9-10). Зневажати Всевладу і кидати наклепи на Величчя, означає ігнорувати Божі Закони і погорджувати Божою Церквою, яка на землі уособлює Велич Божу. Тому найважливішою місією Чистилища є очищення залишків гріховного бруду в тих душах, які усе своє свідоме духовне життя любили Бога, вірно служили Йому, але не раціонально використали час, виділений Богом на спасіння. Душі, які розкаялися і щиро навернулися на добру дорогу спасіння, є такими милими Господеві Богу, як ті, які від дитячої колиски Йому вірно служили. Щире і сердечне навернення до Бога є найбільшим добрим ділом, яке може вчинити людина. І це добре діло дає путівку в Чистилище і закриває дорогу в пекло. А щире і сердечне навернення до Бога і здобуття досконалої святості, тобто викорінення зі свого серця всіх гріховних вад і пристрастей, безперешкодно відчиняє браму Небесного Царства. Апостол народів св. Павло навчає: “Кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явний; бо він відкриється в огні, і вогонь випробує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь” (1 Кор. 3, 13-15). З цього повчання розуміємо, що лише досконала чистота і святість будуть відзначені й душа прийме заслужену нагороду. В протилежному випадку душа зазнає шкоди, тобто терпінь чистилищних.

№5(70), 2011 6

Яка природа Чистилища? Знаємо, що найвищою місією Христової Церкви є прослава Бога і спасіння людських душ. А повнота Христової Церкви має трьохвимірну структуру, частини якої тісно пов’язані між собою: Церква воююча (земна), Церква терпляча (чистилищна) і Церква тріумфуюча (небесна). Сам вислів Церква тепляча (чистилищна) промовляє само за себе: Чистилище – це місце терпінь. Великий духовний мислитель св. Авґустин каже: “Чистилище є палючим вогнем, який просвічує найтемніші куточки людського серця і знаходить у ньому найпотаємніші вади та випалює всякий бруд. Цей вогонь спричиняє кожній душі біль у міру її гріховних хиб, пороків і збочень”. Про ступеневу структуру духовного світу також говорить св. Макарій Великий: “Є великі міри й міри малі; в самому світлі та в самій славі є відмінність. У пеклі є вбивці й розбійники й такі, що прогрішилися у малому. А хто стверджує, що є одне Царство, одне пекло і ступенів нема, ті говорять неправду”. Звісно, якщо Небо і пекло мають свої ступені нагороди і покарання, то місце покутного терпіння, назване Чистилищем, також має свої ступені, згідно з провинами тих, які відбувають очищення. Часто люди, далекі від істини, прирівнюють Чистилище до земної в’язниці, де засуджені відбувають своє покарання на нарах. Таке мислення є не те, що неправильне, а єретичне, бо зароджує у серцях оспалість і байдужість до чинення належної

покути за власні гріхи, а також прирікає душу на майбутні важкі терпіння. Святі Отці Церкви навчали: “Покутні муки від чистилищного вогню перевищують всі терпіння цього земного життя. Бо навіть терпіння Святих Мучеників і тих, яких спалювали живцем, є мізерними в порівнянні з терпіннями чистилищних мук”. І до цього сказаного св. Авґустин додає: “Один день терпіння в Чистилищі можемо порівняти з тисячею днів терпінь на землі”. Тому не забуваймо чинити добро і діла милосердя, поки є ще час. Той, хто пам’ятає померлих, робить подвійну добру справу, допомагає своєму ближньому в потребі й цим допомагає собі, бо все те, що зараз робить для померлих, повернеться до нього, та ще й з відсотками. У цьому дусі до кожного з нас промовляє Святе Письмо: “Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов твоєї ласки” (Сир. 7, 33). Душе! Господь не хоче твого терпіння, він дав тобі все, щоби ти обминула вогонь чистилищний, а тим більше пекельний. Маєш усі умови і можливості для цього, скористайся дорогоцінним часом, виділеним тобі Господом Богом на спасіння. Адже багато святих душ саме так учинили й сьогодні в Небесному Царстві разом із люблячим Богом насолоджуються Його красою, вічним щастям і вічною радістю, що випливає з великого Божого Милосердя, Ласки і Благодаті. о. ліц. Володимир Коріновський

Дiти Непорочної


ЧУДО ЦАРИЦІ ВЕРВИЦІ

ØËßÕ ÁÀÐÒÎËÎ ËÎÍÃÎ: Â²Ä ÑÀÒÀͲÑÒÀ ÄÎ ÂÅÐØÈÍ ÑÂßÒÎÑÒ² Хто поширює Мою вервицю, буде спасенний. Пресвята Богородиця (обітниця св. Домініку) Народився Бартоло Лонго 10 лютого 1841 року в заможній і побожній католицькій сім’ї. Батько навчив його любити музику і красу, мама – вірити і молитися. Земний рай зруйнувався зі смертю матері, коли Бартоло виповнилося 10 років. Поступово він втрачає віру, а ставши студентом Неаполітанського університету, зв’язується з окультними угрупуваннями сатаністів та New Age (неоязичниками). Це ж модно... Публічне висміювання Католицької Церкви і блюзнірства стали поживою зіпсутого розуму і нечистого серця. Зайшов так далеко, що готувався до прийняття “священства” у групі сатаністів. Готувався довго: через дослідження, піст і зречення... У ніч, коли його “рукопокладав” сатанинський “єпископ”, стіни “храму” тряслися від грому, а блюзнірства шматували ножем тишу. Жах охопив Бартоло, він знепритомнів і впав. Постійні депресії, нервовість, паранойя, демонічні видіння все ж таки не стали перешкодою для продовження богохульства і поширення згубних речей серед молодих людей, які відійшли від правдивої віри у Христа. Та це не принесло йому щастя... Якось Бартоло приснився покійний батько і закликав: “Повернися до Бога!” Душевні терпіння стали такими нестерп-

Дiти Непорочної

ними, що змусили його шукати допомогу у приятеля, професора Вінченцо Пепе, який, вислухавши його, вигукнув: “Ти хочеш закінчити життя в психічній лікарні й бути проклятим навіки?” Коли Бартоло визнав свої блуди, товариш вирішив йому

Образ Цариці Вервиці

допомогти. Він познайомив його з багатьма людьми, які йшли дорогою святості, зокрема з домініканцем, отцем Альберто Раденте. Шлях навернення був важким, після довгої підготовки і загальної сповіді Бартоло повернувся до Таїнств Церкви. А на свято Благовіщення 1871 року він поступив у Третій Чин Св. Домініка, взявши ім’я Розарій на честь молитви святого Розарія (вервиці), якої навчила його в дитинстві мама.

Усвідомлював, що мусить спокутувати те зло, яке вчинив. Він ходив по кафе і барах і відверто перед молоддю засвідчував зречення від сатани, також востаннє відвідав зібрання сатаністів, узявши із собою медальйон Богородиці. Голосно перед натовпом, піднісши його вгору, закричав, що відрікається сатани, а той шлях, який сам вибрав раніше, був ланцюгом брехні й ошуканства. Це не було легко... Бартоло розпочинає благочинну діяльність, допомагаючи графині Маріані ді Фуско, багатій вдові, опікуватися бідними й опущеними людьми. Графиня посилає його в злиденні околиці Помпеї. Його вражає моральний упадок і духовне запустіння. Тварини і люди сплять разом у брудних хижинах. Одночасно він переживає дошкульні спокуси розпачу при згадці про минуле життя, хоч о. Альберт заборонив йому це пригадувати. Бартоло вважав, що, незважаючи на його покаяння, “священство” в сатани є вічне, як священство Христове. Якось, коли він стояв у полі, спокуса безнадії була нестерпною, як і думки про самогубство. У цю мить, як згадував згодом Бартоло, він згадав слова, які сказав о. Альберто. Це були слова обітниці Пресвятої Богородиці, дані св. Домініку:

№5(70), 2011 7


ЧУДО ЦАРИЦІ ВЕРВИЦІ “Хто поширює Мою вервицю, той буде спасенний”. Ці слова стали для нього світлом. Він упав на коліна і почав молитися з постановою стати апостолом Вервиці. Наче на підтвердження правдивості тих слів ударив церковний дзвін, закликаючи на молитву “Ангел Господній”. Він відкрив своє покликання: писати про Марію, щоб Її любили і прославляли. Злі язики звинувачували йо го в нечесному розподілі матеріальних ресурсів, а також очернювали за співпрацю із вдовою... З цієї причини він разом із графинею звернулися за порадою до Папи Лева ХІІІ, великого шанувальника молитви на вервиці. “Адвокат, ви неодружені, а графиня – вдова. Одружіться, і всі припинять пустословити про вас”. Їхній шлюб відбувся 7 квітня 1885 року. Склавши раніше обіт чистоти, Бартоло разом з дружиною тепер спокійно продовжували реалізовувати своє покликання – життя для Бога, Діви Марії та убогих. Бартоло був творчою особистістю і своєю творчістю прославляв Богородицю: організовував поїздки в Помпею для поширення вервиці (засновує братство св. Вервиці) та залучив отців-проповідників до цієї праці; спочатку відбудував занедбаний храм, а потім – нову святиню на честь Богородиці в Помпеї, придбав образ для храму, який прославився багатьма чудами і відомий під назвою “Богородиця з Помпеї”; написав книжки про вервицю і дев’ятницю до Цариці Вервиці; займався доброчинністю в на-

№5(70), 2011 8

мірі дітей сиріт, які були його улюбленцями. У 1906 році передав усе своє майно в приватну власність Святому Престолу. Сам у цей час працював як звичайний робітник у містечку для вбогих, яке він побудував навколо святині в Помпеї, яку звів раніше. У 1939 році храм, який він побудував, дещо розширили, знову освятили, він тепер має статус базиліки. Базиліка Бого-

Бартоло Лонго

матері Святої Вервиці в Помпеї відома на цілий світ, сюди хочуть потрапити і віруючі паломники, і невіруючі туристи, щоб побачити диво Божої величі й Милосердя: єдиний у світі християнський храм, зведений колишнім сатаністом. Тут спочивають і мощі Бартоло Лонго. Помпея. Кожен школяр знає про долю цього язичницького міста, в якому буквально кишів гріх ідолопоклонства та розпусти. За лічені хвилини потужний шар попелу від виверження Везувію накрив дві тисячі жи-

телів. Бог попереджував місто і закликав до покаяння через землетрус, який відбувся за 17 років до виверження вулкану, але люди, як за часів Ноя, виявилися глухими і далі помножували гріх. Завдяки діяльності Бартоло Лонго місто змінилося: “Поряд із землею мертвих виникла країна воскресіння і життя, поряд із просякнутим кров’ю амфітеатром стоїть живий храм віри і любові, священний храм Діви Марії; із уламків міста, похованого під попелом язичництва, виростає нове, живе місто, місто нової цивілізації, створеної християнством – нова Помпея!” (Бл. Бартоло Лонго). Господи, думки Твої вельми глибокі... Бартоло Лонго, людина титанічної праці та насамперед людина постійної довірливої молитви до Богородиці та глибокої єдності з Євхаристійним Христом. В останню годину свого життя він тримав у руках вервицю і молився в оточенні своїх сиріт. “Моїм єдиним бажанням є побачити Марію, яка спасла мене від лабет сатани” – ось слова, які промовив Бартоло на порозі вічності. 5 жовтня 1926 він побачив Марію... А 26 жовтня 1980 року Папа Іван Павло II підтвердив це, проголосивши Бартоло Лонго блаженним і назвав його “Людиною Марії”. “Хто поширює Мою вервицю, буде спасенний” – обітниця Пресвятої Богородиці звершилася. Наталя Назар

Дiти Непорочної


ТВОРЦІ УНІЇ “От справжній лицар! От архієпископ! Він гідно береже свій хрест священний!” “Пісня про Роланда”

ËÈÖÀÐ Â ªÏÈÑÊÎÏÑÜÊÈÕ

(Закінчення, початок у №3-4,2011)

Частина 3 ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО ЄДНАННЯ Йосиф Шумлянський був лицарем, який здобував освіту на полі битви. То ж мислив він переважно як військовий: щоб здобути перемогу, армія мусить мати доброго (або хоча б адекватного) воєначальника, який здатен віддавати накази, призначати офіцерів та дбати про солдатів. І Церкву наш герой розглядав як військо, офіцерами якого є єпископи та священики, а воєначальником – патріарх. Але такий полководець аж ніяк не влаштовував Шумлянського з багатьох причин. По-перше, Київська Митрополія в ті часи підкорялась Патріарху Константинопольському. Патріарх був підданим імперії, яка вже майже століття була головним ворогом Речі Посполитої. А після війни 1672 року, коли пів-України опинилось у чужоземному ярмі, коритись “турецькопідданому” було вже цілком соромно, тим більше панцерному офіцеру, який твердо пам’ятав про свій лицарський обов’язок оберігати віру від ворогів Христа. П��-друге, не маючи ані реальних повноважень, ані будь-яких важелів для впливу на ситуацію в митрополіях, патріарх не мав змоги дбати про своїх духовних підданих. Єдиною альтернативою Цареграду був Патріарх Московський, однак незадовго до того Москва відхопила від Речі Посполитої чималий шмат – власне, Україну. Опинившись у “братніх обіймах”, українці відразу захотіли назад, але було вже пізно. А коли 1686 року Москва підкорила Київську Митрополію та почала тотальну русифікацію Української Церкви, стало ще більше очевидно, що з Москвою ліпше не зв’язуватись. Невідомо, чи знав Шумлянський про старообрядців та цілковиту відсутність освіти в тодішньої московської церковної верхівки. У будь-якому разі наш лицар чудово розумів, що користі від них буде небагато.

Дiти Непорочної

ÐÈÇÀÕ

Собор Юра. Худ. А. Пилиховський

Залишалась єдина альтернатива – Папа Римський. Навряд чи Шумлянський ідеалізував Апостольську Столицю, але напевно знав, що туркам Папа не підкоряється, грошей за висвячення не вимагає (принаймні, від єпископів на українських землях), і порядок у своїй Церкві тримати вміє. А ще – не дозволяє світській владі лізти в церковні справи, підтримує заснування шкіл та колегіумів та непогано дбає про порядок у Церкві. Висновки напрошувались самі собою: чому б не перейти під опіку Риму з тією умовою, що східний обряд залишиться недоторканим. До речі, таке єднання стало б причиною для розширення прав та привілеїв Руської Церкви, адже з точки зору латинських ієрархів русини вже не були б “схизматиками”! Наш Архієпископ не був першим, хто думав про це. У 1596 році вже відбулася унія Руської Церкви з Римом. Здійснили її Єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький і Митрополит Михайло Рогоза. Однак приступали вони до унії в часи, коли велика кількість священиків та мирян або взагалі не розуміли, що це таке, або були вороже налаштовані щодо неї. Через це почались великі суперечки між двома Руськими Церквами, які з часом переросли у війну. Йосиф Шумлянський, хоча і не був високоосвіченим, зате мав дипломатичну та історичну жилку.

№5(70), 2011 9


ТВОРЦІ УНІЇ Крім того, він умів знаходити з людьми спільну мову, а також шанувати їхню думку. Одним словом, наш Львівський Пастир не хотів зі своїми вівцями воювати, і нікого не збирався силоміць тягти під опіку Риму. Тому, коли Шумлянський уперше об’явив про свої унійні плани (а було це 1677 року), то поставив Папському Нунцію умову, що згоден прийняти унію, проте зберігатиме це в таємниці, поки не побачить готовність Львівської і Галицької Єпархій іти за своїм пастирем. Нунцій відмовився від такої пропозиції, і Шумлянський залишився православним. Узагалі, протягом усього свого єпископського служіння він воював на два фронти: перед королем і Римом говорив про свою прихильність унії, перед братствами й монастирями – про свою вірність православ’ю. Водночас він зустрічався з парафіяльними священиками й говорив з ними про унію. Отож православних він поступово схиляв до унії, а католиків змушував розширювати права руських міщан і духовенства. Наприклад, у 1670 році він змусив короля Михайла Вишневецького звільнити руське духовенство від численних податків, а також від юрисдикції місцевих урядів – відтоді православні та греко-католицькі священики підпорядковувались в усіх питаннях виключно своїм Єпископам, а куничний збір, який належав місцевим панам, спрямовував до єпископської казни. Коли нахабність Єпископа, який з кавалерійським напором відстоював права руського народу, дивувала королів, він пояснював це тим, що пряником в унію заманиш швидше, ніж батогом, а коли задавали резонне запитання: “А коли ж відбудеться ця унія?”, висував вимоги, які можна визначити так: – незмінність східного обряду; – призначення на церковні посади русинів; – руське духовенство користується тими ж привілеями, що і латинське: рівні податки, непідвладність місцевим панам, місце у сенаті; – держава не втручається в церковні справи і не чинить примусу для переходу в латинство чи унію; Останній пункт наш сановний лицар вписав навіть у текст “Вічного Миру”, який Ян Собеський уклав між Річчю Посполитою та Москвою. Крім того, Шумлянський пропонував підпорядкувати всі Ставропігійні братства владі міс-

№5(70), 2011 10

цевих Єпископів. І, якщо зважати на суперечки навколо друкарень, таки мав рацію! А ще він пропонував створити на Львівщині окрему Галицьку Митрополію. І через кілька років після смерті Шумлянського його мрія таки здійснилася… Ян Собеський розділяв погляди Шумлянського і призначав комісії для вирішення проблем з прийняттям чи неприйняттям вимог Архієпископа. Комісії майже одностайно погоджувались з бойовим другом короля, але омріяне королем об'єднання Церков ніяк не відбувалось. Шумлянський чесно намагався слухати короля і Папу – в січні 1680 року він зібрав собор в Любліні, на якому православні й уніати обговорювати можливість об’єднання. Собор закінчився, а наш герой від імені православних відписав королю, що без згоди Константинопольського Патріарха вести переговори з уніатами не можна. Проте переговори вели, і уніатський Митрополит Кіпріан Жоховський розмірковував з православними про відмінності між католиками і православними. Звісно, вони ні до чого не договорились, однак сам факт, що уніати з православними зустрілись, поговорили і ніхто нікого не вбив, був неабияким досягненням. Наступний собор відбувся у 1694 році у Львові. Тепер Шумлянський уже відкрито агітував за унію. Що цікаво, до нього приєднався ігумен Унівського монастиря Варлаам Шептицький. Утім братство виступило за збереження православ’я, і більшість його підтримало – у Львові братство мало неабиякий авторитет. Добре пам’ятаючи про помилки своїх попередників, Шумлянський не пішов проти свого народу. А 1696 року, коли помер Ян Собеський, боротьба нашого героя за унію тимчасово припинилася: російський цар Петро І проголосив себе захисником православ’я на Правобережній Україні (куди входила й Галичина). Уніатів російський монарх відверто не любив, і був цілком у змозі завітати до Львова з військом. Український гетьман Мазепа також був би не проти приєднати Правобережжя до Гетьманщини, а Річ Посполита вже не мала гідного короля-полководця, який міг би дати відсіч релігійній політиці Москви та державницьким планам Батурина – тим більше, що цар і гетьман тоді були друзями і союзниками в усьому. Отже, коли Київський Митрополит Варлаам Ясинський натякнув своєму підлеглому (а Львів хоча і формально,

Дiти Непорочної


ТВОРЦІ УНІЇ але підпорядковувався Київській Митрополії), Шумлянський перевів усі стрілки на короля: “Зі смертю короля вмерла унія, а я є сином правдивої Церкви Божої, православно-східної”. Католики з уніатами вважали такий вислів за зраду і у 1697 році внесли в міські акти Львова і Луцька документи про те, що Шумлянський таємно прийняв ідеї православ’я. У відповідь той натякнув на Москву з Гетьманщиною та можливість війни, а також знову нагадав про права руського духовенства як умову унії. На акти в міських книгах у ті часи не дуже зважали, але наміри Шумлянського вже не були ні для кого таємницею. На диво, великих заворушень та протестів у той час не трапилось. Річ у тому, що парафіяльні священики, лояльно ставилися до Львівського Владики. І це не дивно: лицар-Єпископ з самого початку сильно дбав про духовенство в селах та містечках. З ними він говорив про єдність з Римом, до них звертався в книгах на зразок “Метрики”. Перемишльський Єпископ Інокентій Вінницький зі своїми парафіянами також підтримував ідею унії. Обороняти православ’я були налаштовані лише численні монастирі та Львівське братство, але вони були автономні й Архієпископу не підпорядковувались. Архієпископ також не збирався втручатися в чужі справи, і монастирі з братством вважали мудрим рішенням підтримання цього нейтралітету. Щоправда, наскільки нам відомо, взаємини між православними та грекокатоликами на наших землях в ті часи великих конфліктів не було. Цікавий казус: у 1682 році Йосиф Шумлянський передав Василіянам церкву Різдва Христового у Жовкві. Але через чотири роки Ян Собеський привозить до Жовкви Молдавського Митрополита Досифея (король намагався звільнити від турків усю Молдавію, але спромігся врятувати лише митрополита), який оселяється в монастирі Різдва Христового. Маємо звістки лише про один храм з такою назвою – отже, жовківські Василіяни опинились під начальством православного Митрополита! Лише після від’їзду Досифея до Росії монастир знов став греко-католицьким. Отже, Архієпископ таки зміг пояснити своїй пастві що різниця між уніатами та православними не така вже й принципова, і чи хоче хто переходити в унію, чи не хоче – гіршим християнином він від того не стане.

Дiти Непорочної

Перемога 6 червня 1700 року Йосиф Шумлянський офіційно прийняв унію у Варшаві. На цій урочистості були присутні Папський Нунцій, король Авґуст ІІ Сильний, сенат у повному складі. Усі обіцянки щодо прав руського духовенства король виконав: через тиждень він зрівняв у правах греко і римо-католиків. І тільки тоді більшість православних Львівського Єписк��пства прийняла унію (Шумлянський передав у Рим довжелезний список з 1186 парафій, кожну з яких Єпископ відвідав та говорив зі священиком про унію). Унію також прийняв Унівський монастир на чолі з Варлаамом Шептицьким. Через два роки до унії прилучився Луцький Єпископ. Львівське братство прийняло унію лише через шість років після тривалої боротьби. Шумлянський спочатку вибив двері церкви і відслужив там Службу Божу з поминанням Папи Римського, але братчиків такий вибрик старого вояки не злякав: вони і самі могли вломитись у святоюрську церкву. Тоді Шумлянський пообіцяв братчикам зберегти автономію, якщо вони приймуть унію. З цим вони погодились і вступили до унії. Отже, Львівську Єпархію Йосиф Шумлянський перевів в унію миром, словесними переконаннями і добром (за винятком вибитих дверей Львівського братства). Монастирі Архієпископ не чіпав. Тобто, з закликами до унії він, звісно, до них звертався, але при відмові не ображався. Більше того, Крехівському монастирю (який прийняв унію лише у 1720 році) та Манявському скиту (який так і залишався православним до його ліквідації австрійцями) він навіть відписав чималу суму в своєму заповіті. У тому ж самому заповіті Архієпископ Йосиф Шумлянський висловив свої переконання щодо церковної єдності: “Живу і померти бажаю в вірі, що містить у собі взаємну згоду, любов та єдність християнську древню св. Отців, Церкви Східної та Західної”. Однак, яким би важливим не було єднання Львівщини з Апостольським Престолом, значно важливішими були реформи Архієпископа Йосифа Шумлянського в іншому напрямку, а саме його намагання покращити внутрішній стан Церкви, передусім її моральне обличчя. Віктор Заславський

№5(70), 2011 11


РЕЛІГІЙНА ПРОЗА

ÑÈËÀ ËÞÁβ

– Тату, чому я маю любити Ісуса? – запитав один з моїх синів. Я глянув йому у вічі й промовив: – Ти любиш батька? – Звичайно! – відповів він. – А ти замислювався коли-небудь, чому мене любиш? Його оченята швидко забігали, а потім, радісно усміхнувшись, він сказав: – Тому, що ти любиш мене. Розумієш це, мій друже? Любов володіє дивною силою. Любов породжує любов. Ніхто не в змозі опиратися притяганню любові. Христос надзвичайно сильно любить кожного з нас. Найменше, чим ми можемо відповісти на таку любов, – це цілим серцем полюбити Його. Проте чому ж людині не вдається полюбити Бога? Інколи це буває тому, що ми не завжди розуміємо, що Він зробив для нас. Ми знаємо, що Він помер на Хресті, щоб спасти нас, але, мабуть, не цілком розуміємо, що це означає. Ми

№5(70), 2011 12

стільки разів чули цю фразу, такою звичною стала вона, що втратила своє первісне значення. Багато років тому, коли я був студентом коледжу, я став очевидцем дивовижної любові. Звичайний і непримітний хлопець одружився з найкрасивішою дівчиною в коледжі. Найпомітніші й найрозумніші хлопці відчайдушно боролися за право залицятися до неї, але безуспішно. Міллі (так звали дівчину) відповідала, що приїхала навчатись, а не закохуватися. Мій друг Еріх був невисоким, з віспинками на обличчі й, до того ж, нерішучим. Якось він прийшов до мене і сказав: – У мене – неприємності. Я закохався. – Тож вітаю! Це ж чудово, яка ж це неприємність!? – Не поспішай, – усміхнувся він, – річ у тому, що це та ж сама дівчина. Усмішка миттю зійшла з мого обличчя, й я був змушений погодитися з ним: – Так, тоді твої шанси дорівнюють нулю. Вона не зважає на хлопців, котрі значно красивіші за тебе. Думаєш, вона подивиться в твою сторону? Минуло кілька місяців. Таємне кохання Еріка до Міллі зростало, не знайшовши можливості виявитись. Посеред навчального року поширилися чутки, що Міллі покине коледж, бо їй нічим заплатити за навчання. Мій друг зустрівся з фінансовим директором коледжу і висловив бажання заплатити за Міллі: він мав гроші від продажу книг, призначені для оплати наступного навчального року. Очевидно, що такий крок для Еріка був рівнозначний відмові від навчання. Директор намагався відрадити його. Проте безуспішно. “Це – мої кошти, – сказав хлопець, – і я хочу, аби навчалась вона, а не я. І, будьте добрі, я б не хотів, щоб вона дізналась, хто за неї заплатив”. Отож він, а не вона покинув коледж, пішовши знову продавати книги, щоб заробити гроші на наступний навчальний рік. Через кілька місяців я отримав він нього зворушливого листа: “Ти казав мені, що не варто йти на такі жертви, що вона ніколи не погляне в мою сторону. Зрозумій, що я люблю її, а коли любиш, нічого не очікуєш у

Дiти Непорочної


РЕЛІГІЙНА ПРОЗА відповідь. Я люблю її й не можу дозволити, щоб вона втратила рік навчання. Нехай вона навіть ніколи не погляне на мене. Вона навчається, і я уже щасливий”. Наступного року він повернувся в коледж. Його кохання стало зрілішим. Він був упевненим у своїх почуттях і якось, насмілившись, заговорив з нею й відкрив їй своє серце. Зізнання Еріка було марним. Міллі не тільки відмовила йому у дружбі, а й зробила це дуже різко. Тоді хтось сказав їй: “Послухай-но, ти мала право сказати “ні”, але ти могла обійтися з ним м’якше. Не треба було його ранити. Так, він скромний хлопець, одначе він так сильно любить тебе, що минулого року пожертвував роком навчання, аби ти залишилася в коледжі. Й усе це він учинив тайком від тебе, не очікуючи нічого взамін, просто тому, що любить тебе!” Дівчина була вражена до сліз. Її настирливе розпитування змусило фінансового директора розповісти їй усю правду. Минуло декілька місяців, й Ерік заявив друзям: “Вона – моя наречена”. Усі подумали, що Міллі зробила це через жалість, співчуття і, звичайно ж, бажання повернути борг. Проте ось яке пояснення я почув від неї особисто: “Спочатку, коли дізналася про його вчинок, я роздратувалася. Хто просив його це зробити?! Однак час минув, і виникла інша думка. Чи зустріну в житті ще одну людину, котра полюбить мене так сильно, що, не замислюючись, пожертвує собою заради мене й не стане повсюдно про це роздзвонювати? Чи зустріну ще раз таку любов?” І тоді я подумала: “Як посмію я не любити того, хто так сильно любить мене?” Ця фраза заслуговує на те, щоб її помістити в золоту рамку: “Чи посмієш ти не любити того, хто так сильно любить тебе?” У той день, коли ми усвідомлюємо, що ж насправді відбулося на Голгофі, ми ставимо собі це ж запитання. Що ж відбулося на Голгофі Насамперед подумки перенесемося в Едем. Створивши людину, Бог застеріг її від біди: “Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!” (Бт. 2, 16-17). Тут мова йде про неминучу кару. Послухаєшся – житимеш, не послухаєшся – помреш. Як відомо, людина згрішила. Ми всі грішимо і, відповідно, маємо вмерти, адже “заплата за гріх – смерть” (Рим. 6, 23).

Дiти Непорочної

Утім людина не хоче помирати. Вона взиває до Бога про прощення. Чи усвідомлює вона, що просить? Бог є Богом, і Його слово незмінне. Хто згрішив, повинен померти. Однак Бог любить людину й не може дозволити їй померти. Що ж робити? Якщо людина не хоче померти, значить, хтось інший має померти замість неї. Хтось інший повинен заплатити ціну гріха. І ось з’являється велична постать Сина Божого. Він каже: “Отче, людина заслуговує смерті, тому що згрішила. Проте перед тим, як покарати когось, Я хочу зійти на землю, прийнявши людську подобу, стати одним з них, аби розділити їхні печалі й радощі”. І Христос прийшов у наш світ, народившись немовлям. Він не просто був схожим на людину, Він став людиною. Він пережив ту ж боротьбу, що так знайома нам, а інколи, як і ми, почувався самотнім і незрозумілим. Він виніс усі твої спокуси, і саме тому Він насамперед готовий зрозуміти й полюбити тебе, а не осудити і покарати. Господь Ісус прожив у цьому світі 33 роки. Біблія стверджує, що Він був “випробуваний в усьому, подібно до нас, окрім гріха” (Євр. 4, 15). Як людина, Він був спокушений, проте не згрішив і, згідно з принципом покарання, заслуговує на життя. Тепер уявімо собі діалог між Христом та Його Отцем: “Отче, Я жив на землі як людина, був випробуваний у всьому, але не згрішив. Людина ж, навпаки, згрішила і заслуговує смерті. Проте, Отче, принципу кари не суперечить принцип заміни. Я хочу померти смертю, на яку заслуговує людина. А життя, яке Я заслужив, тому що не згрішив, Я хочу подарувати людині”. На Голгофському Хресті, завдяки Христовій любові, втілився принцип замінимої жертви. Хтось пожертвував Собою заради нас. Хтось помер, аби ми могли жити. За декілька днів до смерті Христа сторожі порядку в Єрусалимі арештували злочинця на ім’я Варавва. Його засудили до смерті на хресті. Важко уявити жорстокішу страту. Від ран на руках і ногах, як правило, ніхто не вмирав. Смерть на хресті була повільною і нестерпною. Кров по краплі стікала з виснаженого стражданнями тіла. Іноді злодій висів на хресті декілька діб, удень знемагаючи від спеки, а вночі – від холоду. Голод, спрага й втрата крові поволі призводили до смерті. Після суду над Вараввою влада покликала теслю, щоб зняти мірки з розбійника й на основі їх зробити хрест. Та цього ж дня схопили Ісуса. Його

№5(70), 2011 13


РЕЛІГІЙНА ПРОЗА також привели на суд й засудили. Пилат намагався захистити Його і, вивівши перед натовпом Варавву та Христа, сказав: – Є звичай на честь свята відпускати одного смертника. Кого хочете, щоб я відпустив: Варавву чи Христа? Натовп уперто кричав: – Відпусти Варавву! Розіпни Христа! Мені здається, що якщо хтось і зрозумів остаточно значення слів “Христос умер замість мене”, то це Варавва. Напевно, він ущипнув себе, щоб переконатись, що не спить. Він – злочинець – опинився на волі. А Ісус – Життя податель і сама Любов – залишився помирати замість нього. Уже не вистачало часу, щоб покликати теслю, аби виготовив хрест для Христа. Крім того, треба було знайти застосування хресту Варавви. І того дня, піднімаючись на Голфоту, Христос ніс чужий хрест, тому що для Нього не було хреста, тому що Він не заслужив його. Того дня Христос ніс мій хрест. Це я заслуговую смерті, однак Він так полюбив мене, що вирішив померти замість мене й подарувати мені право на життя, право, яке Він завоював, будучи Людиною. Боголюдина помирала від Любові. Сонце приховало свій лик, щоб не бачити злорадного натовпу. Небо розридалось грозовою зливою. Птахи і звірі заметушились, не знаходячи собі місця, відчуваючи неприродність усього, що відбувалося. Тільки людина, найпрекрасніше й наймудріше з усіх створінь, не розуміла, що у цю мить на карту було поставлено її вічну участь... Чи задумувався ти коли-небудь про значення цього вчинку любові? Це не безумець-самогубець помирав на Хресті. Не революціонер розплачувався своїм життям. Це був Бог, що став людиною, Який, як будь-яка людина, володіє інстинктом самозбереження: Він відчував страх перед смертю. Йому було так страшно, що перед тим уночі Він молився: “Отче, Мені страшно помирати. Чи є в Тебе інший спосіб, щоби врятувати світ? Якщо Ти позбавив Мене цього випробування, Я буду безмежно вдячний Тобі”. І я переконаний, що Бог відповів: “Ти ще можеш відмовитись, Сину Мій”. Життя людства було у Його руках. Йому було страшно помирати, проте Любов була вища страху, більша за життя. Хіба Він міг кинути людину в ненаситну пащу смерті!? Чому Він так полюбив мене? Мабуть, мені цього ніколи не зрозуміти. Чи знаєш ти ціну свого життя? Ти – найдорожче, що є в Христа.

№5(70), 2011 14

Один мій друг, Олексій, розповів мені історію зі свого дитинства. Йому подобалось перелізати через паркан й красти яблука у сусіда. Якось мама покликала його і сказала: “Бачиш цю різку? Якщо ти ще раз візьмеш сусідські яблука, отримаєш п’ять ударів”. Минали дні, яблука червонішали, і хлопчик не міг встояти перед спокусою. Він переліз через огорожу та наївся яблук досхочу. Підійшовши додому, він побачив маму з різкою в руках. Хлопчик затремтів, знаючи, що його очікує. Не задумуючись, він вимовив: – Мамо, пробач мені. – Ні, синку, я повинна зробити те, що обіцяла. – Мамо, будь ласка, я обіцяю, що більш ніколи так не поступатиму. – Ні, сину, ти будеш покараний. – Ні, мамо! – Тоді є тільки один вихід, синку. – Який? – Бери різку, синку. Замість того, щоб отримати згідно із заслугами, ти вдариш мене. Покара повинна здійснитись, тому що є провина. Ти не хочеш бути покараним, одначе я так сильно люблю тебе, що готова понести покарання замість тебе. “До цього плакали лише мої очі, – розповідає Олексій, але в ту мить заплакало серце. – Як же я посмію вдарити маму за свій вчинок?” Це ж відбувається у наших взаєминах з Богом. Коли, згрішивши, ми просимо прощення, Він дивиться на нас з любов’ю й каже: – Сину Мій, ти згрішив і заслуговуєш смерті, але не хочеш помирати. Значить, є тільки один вихід. – Який? – запитуємо ми нетерпляче. – Я готовий понести наслідки твоєї помилки, – лагідно говорить Він. Олексій не зміг ударити маму за провину, яку він вчинив. Проте ми посміли розп’яти Бога на Голгофському Хресті. Я ніколи не знайду слів, щоб висловити вдячність Христу за те, що Він зробив для мене. Я ніколи не зможу збагнути глибину Його Любові до мене. Однак, підвівши очі до тієї одинокої гори і бачачи Бога Любові, розп’ятого на Хресті, я засмучуюсь й вигукую? “Як посмію я не любити Того, Хто так сильно любить мене?” Редакційна Переклад з російської Галини Скірської

Дiти Непорочної


ОБЕРЕЖНО: СЕКТА

“СВІДКИ ЄГОВИ”: ХТО ВОНИ? Закінчення, поч. у № 4, 2011 Що сталося з Армагеддоном? На посаді голови Свідків Єгови Кнора змінив Фредерік Франц (Frederick Franz). Він був визначним єговістським богословом, і на його послуги був попит. Декілька років журнали Свідків Єгови передвіщали настання армагеддону у 1975 році. Коли цього не трапилось, Франц мав знайти пояснення. “Свідки” вірили, що Адам був створений у 4026 р. до Христа, і людям визначено 6000 років існування до настання армагеддону і тисячолітнього царства. Цифра базувалася на “тижні сотворення”, у котрому шість днів дорівнювало тисячі років, зі суботою сьомого дня, що була початком тисячоліття. Проста арифметика дає 1975 рік як рік настання армагеддону. Франц пояснював, що армагедон, властиво, настане 6 тисяч років після сотворення Єви. Проте коли 1975 рік настав і минув, єговісти мали черговий раз “настроїти” свою хронологію, щоби прикрити провал того, що передвіщали їхні провідники. Вони довершили це через відстоювання думки, що ніхто точно не знає, скільки років після сотвореня Адама з’явилася Єва. Франц казав, що це були місяці, а можливо навіть і роки. Звідси він був у змозі “продовжити” дату 1975 на деякий невизначений час майбутнього. В кожному разі, Франц казав, що “свідки” повинні лише чекати, знаючи, що кінець уже десь незабаром.

Дiти Непорочної

Пам’ятайте, остання битва наступить протягом часу життя “мільйонів”, що народилися у 1914 році, що означає, що це не може бути надто далеко, – Єгова переможе сатану, і вибрані підуть до неба панувати з Христом. Однак згідно з буквальною інтерпретацією сьомої та чотирнадцятої глав книги Одкровення, кількість вибраних буде лише 144 тисячі. Вони підуть до неба, як особи-духи (без воскреслих тіл). Решта вірних (свідків Єгови), котрі відомі під назвою йонадаби (Jonadabs), будуть жити вічно на відновленій, райській Землі, у воскреслих тілах. Ті, що не спасуться, перестануть існувати взагалі, будучи цілковито знищені Єговою. Франца як президента “Вартової башти” у 1993 році заступив Мілтон Геншель (Milton Henshel), котрий продовжив агресивну євангелізаційну тактику своїх попередників. У 1995 році “Вартова башта” тихенько змінила одну зі своїх головних пророчих доктрин. До того часу адвентисти відстоювали думку, що покоління, яке жило у 1914 році не зникне, поки не наступить армагеддон. На 1995 рік ця генерація вже майже вимерла, а армагеддону так не було, і навіть не виглядало, що він раптово відбудеться, – тож вони були змушені змінити навчання. Тепер “Вартова башта” просто каже, що армагеддон “незабаром” наступить, і що він не пов’язаний з певним, точно визначеним поколінням людей.

Як вони продукують наверненців Більшість релігій радо приймають новонавернених, і сама причина існування “свідків” – їх продукування. Щоб досягти цього, вони роблять декілька кроків. Спершу вони намагаються, щоб потенційний новонавернений отримав копію одного з їхніх журналів. Звичайно, вони починають з питання про глобальні проблеми, як наприклад: “Чи ви би хотіли жити у світі без хвороб, війни, бідності або будьяких інших проблем?” Якщо потенційний новонавернений готовий розмовляти з ними, вони влаштовують те, що відоме під назвою “зворотний дзвінок”, – тобто вони повертаються приблизно через тиждень для наступних дискусій. Цей етап може тривати невизначений період часу. У певний момент місіонери запрошують потенційного новонаверненого до вивчення Біблії. Це не звичайне вивчення Біблії, де уривки розглядають у світлі контексту, оригінального значення слова, відповідності іншим місцям у Святому Письмі тощо. Замість цього, “вивчення Біблії” насправді є роз’ясненням доктрини єговістів за допомогою літератури “Вартової башти”. На таких “лекціях” прості питання представляють так, ніби вони є очевидними й містяться безпосередньо в тексті. Однак коли потенційний новонавернений дає відповіді,

№5(70), 2011 15


ОБЕРЕЖНО: СЕКТА то це дає йому можливість почувати себе духовно проникливим, бо він або вона може відповісти на всі питання “правильно”. Вивчення Біблії спрямовують у відповідне русло, особи, які отримали мандат від посадових осіб з Брукліна, де перебуває потенційний новонавернений, щоб учитися, а не навчати. Якщо він там робить добрий поступ, то його запрошують до ширшого вивчення Біблії, яке може проходити в т. зв. залі королівства. На цей час потенційного новонаверненого запрошують відвідати недільну службу. У залі королівства, який подібний не стільки на церкву, як радше на маленький лекційний зал, потенційний новонавернений слухає те, як свідок обговорює декілька віршів Святого Письма, і як ті вірші можуть бути пояснені не свідкам або як “спростувати” авторитетні християнські трактування як, наприклад, про Пресвяту Тройцю, пекло, безсмертя душі тощо. Служба включає магнітофонну музику, яка супроводжує спів гімнів, завжди окремо відводять час для отримання “Вартової башти” та іншої літератури. Сумісне використання методів Потенційний новонавернений отримує ще більше, якщо він робить наступний крок, який полягає в участі у зустрічах, які відбуваються щосереди або в ніч із середи на четвер. На тих зустрічах єговісти розповідають історії, пояснюючи, як вони провели тиждень, переходячи від помешкання до помешкання, дають

№5(70), 2011 16

поради одне одному, з’ясовують найефективніші шляхи передання посланння і реєструють свої години. (Щомісяця кожен зал королівства висилає листа до штаб-квартири у Брукліні, в котрому детально описується ряд дій, зокрема вказується: кількість годин, проведених на “свідченнях” “від дверей до дверей”, кількість новонавернених і кількість видань літератури, яку вдалося розповсюдити). Якщо потенційний наверненець проходить через усі ці етапи, він готовий для допущення в секту. Це включає в себе хрещення через занурення і виявлення згоди активно працювати місіонером. Багато місіонерів працюють на роботах з неповним робочим днем, щоб мати змогу присвячувати більше часу т. зв. євангелізації. Свідки зазвичай щомісяця витрачають 60-100 годин для цього. Деякі навіть повністю присвячуються роботі “Вартової башти”, отримуючи трохи більше, ніж квартиру і харчування, як винагороду за свою працю. Життя свідка Хоча не кожен “свідок” може цілковито присвятити себе секті, однак очікується, що кожен робитиме все можливе для її місійної праці. В єговістів відсутнє окремо визначене пастирське служіння, як, наприклад, у протестантських Церквах. Їхня секта не провадить ніяких лікарень, санаторіїв, сиротинців, шкіл, колегіумів або служб соціального забезпечення. З точки зору їхньої перспективи така праця через декілька років так

чи інакше цілком зникне, тож вони не витрачають свою енергію на ці сфери. Свідки Єгови живуть за строгим режимом. Вони можуть бути виключені з секти з різноманітних причин, як, наприклад, через відвідини католицького, православного чи протестантського храму або отримання донорської крові. Виключення з секти – це те саме, що в католиків екскомуніка, але з набагато болючішими наслідками. Виключений з секти свідок може відвідувати зал королівства, але йому заборонено з будь-ким розмовляти, і нікому не дозволяється звертатися до нього. Усі мають діяти так, неначе він чи вона більше не існує. Це стосується навіть членів його родини, котрі можуть спілкуватися з ним лише у випадку крайньої необхідності. Свідки не визнають законності жодних урядовців, оскільки вони вважають, що всі земні повноваження є від сатани. Вони не служать у війську, не вшановують державного прапора, не дають прилюдних обіцянок чи присяг, не беруть участі у виборах, не керують офісами, не служать посадовими особами у трудових спілках. Незважаючи на те, якими дивним та ексцентричним є їхнє вчення, вони заслуговують на похвалу за їхню визначеність і цілеспрямоване завзяття. Проте св. Апостол Павло, можливо, також сказав би про них: “Я бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона не розумна” (Рим. 10:2). Редакційна

Дiти Непорочної


IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ ÍÀ ÑÂßÒ²É ÇÅÌ˲

18

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

17


Çíÿòòÿ ç Õðåñòà

Ãîëîâà Ñïàñèòåëÿ

Öåðêâà Ñâ. Îëåêñàíäðà Íåâñüêîãî â ªðóñàëèì³. Õóä. Ìèêîëà Êîøåëºâ (1840-1918)

Öåðêâà Ñâ. Îëåêñàíäðà Íåâñüêîãî â ªðóñàëèì³. Õóä. Ìèêîëà Êîøåëºâ (1840-1918)


Çíÿòòÿ ç Õðåñòà

Ãîëîâà Ñïàñèòåëÿ

Öåðêâà Ñâ. Îëåêñàíäðà Íåâñüêîãî â ªðóñàëèì³. Õóä. Ìèêîëà Êîøåëºâ (1840-1918)

Öåðêâà Ñâ. Îëåêñàíäðà Íåâñüêîãî â ªðóñàëèì³. Õóä. Ìèêîëà Êîøåëºâ (1840-1918)


IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ ÍÀ ÑÂßÒ²É ÇÅÌ˲

18

IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

17


ГОЛОС МАРІЇ

ДО ТИХ, ЯКІ СКАЗАЛИ “ТАК!” “Дорогі діти! Сьогодні взиваю вас, аби ви молилися і постили в Моїх намірах, бо сатана хоче знищити Мій план. Почала тут, від цієї парафії, та закликала цілий світ. Багато відповіло, але більшість не хочуть ані почути, ані прийняти Мого заклику. Задля цього ви, які сказали “Так”, будьте сильні та рішучі. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (25 серпня 2011р.). *** Послання починається від заклику, яке Марія адресовує всім, бо ми всі – Її дорогі діти. Марія просить, аби ми молилися і постили в Її намірах. Причиною цього заклику є атаки сатани, який хоче знищити план спасіння світу, котрий Марія реалізовує згідно з Волею Божою. Стаємо перед величезною відповідальністю. Уже тривала присутність Марії в Меджуґор’ї спричиняє те, що ця подія надзвичайно виняткова в діяннях людства й особливо важлива для світу. Марія, повторно запрошуючи нас до молитви та посту, говорить нам виразно, що ще маємо час, але... скільки часу? Вона Сама підсумовує факти: “Почала тут, від цієї парафії, та закликала цілий світ. Багато відповіло, але біль-

Дiти Непорочної

шість не хочуть ані почути, ані прийняти Мого заклику”. Ця частина послання адресована всім, цілому світу, бо це послання таке, що повинно нас потрясти і вирвати зі смертельного одерев’яніння, яке мусить нас схилити до серйозного розважання і прийняття зважених рішень. Це стосується всіх, без

винятку, але особливо тих, які не хочуть ані почути, ані прийняти Її заклик, серед яких, звичайно, є не тільки світські, атеїсти та люди невіруючі. Під час зустрічі на тридцяту річницю об’явлень, згадуючи про ступінь прийняття послань Матері Божої, Іван Драґічевич виявився несподівано пророчим: “Ці об’явлення Марії стали величезним роздоріжжям

для людства, новим закликом, новою дорогою, новим майбуттям для роду людського. Однак наскільки ми усвідомлюємо ці послання? Чи входять вони до нашого серця? Чи живемо ними? Уже тридцять років щоденно отримуємо послання. Чи уміємо жити ними щоденно? Упродовж декількох років отримували послання щочетверга, а опісля – раз на місяць. Чому Матір Божа давала нам більше часу на усвідомлення кожного послання? Дуже важливо навчитися добре використовувати свій час та жити посланнями”. Марія перебуває з нами, щоби кожний з нас міг віднайти втрачену гідність, розпізнати обман, котрий спричинив відхід з дому Отця. Цей обман дав нам ілюзію, що можна бути як Отець, але без Нього, що ми занедбали існування через жагу посідання. Цей обман поглинув наші сили та енергію, замінивши наше життя на щось, що є відреченням від життя! Досконало відомі всі функції людського тіла, однак не думаймо, що людину вдасться звести лише до фізичного існування. Людина завжди є понад, завжди десь вище від місця, в якому її шукаємо. Людина була створена за образом і подобою Божою, і тільки в Богові може-

№5(70), 2011 19


ГОЛОС МАРІЇ

мо її віднайти, тільки в Христі можемо її правдиво пізнати! Марія є з нами, щоби кожна людина могла віднайти свою істинну гідність, яка уподібнює її до Христа і робить її вибраною дитиною Божою в Його Сині Ісусі, щоб кожна людина була в змозі жити цією гідністю. Марія є з нами, щоби Мир і Любов затріумфували у світі та щоб кожна людина визнала, що Ісус є Богом. Багато прочан, навіть священиків, не розуміють, для чого Матір Божа приходить щоденно, що може мені говорити кожного дня і що можу сказати Їй. Мушу визнати, що багато розмовляємо! Якось, коли все буде виявлено, зрозумієте, бо відкриються ваші очі. Коли по-

№5(70), 2011 20

бачите фізичні зміни, які відбудуться у світі, зрозумієте, задля чого приходила щоденно. Час перед нами – це час величезної відповідальності. Кожний є відповідальним. Кожна родина є відповідальною. Мусимо провадити наші родини духовно й будувати своє наше життя на Євангелії. Мусимо впроваджувати в життя те, чого навчає Євангелія. Це послання цих тридцяти років. Це нічого нового, бо знаємо про це з Церкви, однак тим не живемо. “Матір Божа закликає нас до відповідальності”, – стверджує далі Іван. Її Присутність дає нам надію, отож ми не маємо права стояти осторонь і бути тільки

спостерігачами так, начебто майбутнє дане нам, щоб його переглядати, як якийсь фільм. “Тому ви, які сказали “ТАК”, будьте сильними і рішучими”, – говорить Марія, навіть якщо мова йде про попередження про важкі і серйозні події. Здається, що знаємо, що боротьба Добра зі Злом – це справа поважна і болюча, однак знаємо і те, що не будемо у тій боротьбі самотніми: Архангел Михаїл підтримуватиме нас, а Марія нас охоронить. Ми ж, задивлені в Ісуса, Який помер на Хресті, з Їхньою поміччю зуміємо вистояти у випробуваннях, котрі Бог Отець зішле на нас! Мир вам і радість в Ісусі та Марії! Nuccio Quattrocchi

Дiти Непорочної


СВЯТА ЗЕМЛЯ

СЛІДАМИ СТАРОГО ТА НОВОГО ЗАВІТІВ

Прочани зі Львова на горі Синай після Служби Божої. Єгипет

Синай-гора Наша проща на Святу Землю розпочалася 21 вересня 2011 року зі Львова, а завершилася 2 жовтня того ж року в Ізраїлі. Мета прощі для ста п’ятидесяти прочан, зокрема тринадцяти священиків, полягала в тому, щоб пройти слідами Старого та Нового Завітів у пізнанні Божої Правди та постійній молитві за Україну, духовне очищення нашого народу, його прозріння і духовне об’єднання. Задля цього перші дві групи вирушили спочатку в Єгипет на гору Синай, де Бог Отець вручив Мойсею дві таблиці Завіту, а третя група поїхала в Ізраїль по святих місцях. Добиратися до Синай-гори, цієї Божої гори, висота котрої сягає 2200 м. над рівнем моря, через Єгипетську пустелю не просто, бо навколо кам’янисті гори, ніде нема жодного деревця, травинки, лише камінь і неймовірна спека. Коли ж ми нарешті прибули до підніжжя гори Синай, то зупинилися в готелі “Catherine Plaza”. Цього ж дня ми відвідали чоловічий монастир св. Катерини Єгипетської, взяли участь у вечірньому Богослужінні. М��нахи цього монастиря дали нам можливість прикластися до мощей, кожному на пам’ять подарували перстень Святої. У подвір’ї монастиря досі росте кущ Неопалимої Купини, той самий кущ, який горів, та не згорав і який пам’ятає славу Господню... І сказано у Старому Завіті: “Ввійшов Мойсей у хмару і вийшов на гору. І перебував

Дiти Непорочної

Мойсей на горі сорок днів і сорок ночей” (Вих. 24, 18). У монастирі є невеличкий музей правдивої старовинної східної ікони. Від цих ікон віє духом раннього християнства та чистої віри. Того ж дня на подвір’ї готелю наші священики ввечері відправили Службу Божу. А потім – короткий відпочинок. О дванадцятій годині ночі ми розпочали сходження на святу гору, долаючи з немалими труднощами семикілометрову відстань до вершини гори. По дорозі нас супроводжували бедуїни на верблюдах. Видовище не з простих: над нашими головами темне, зоряне небо, під ногами – крута, вузька, кам’яниста стежина, котра постійно підіймається вгору... Група розтягнулася довгим ланцюжком, і тільки мерехтливі вогники від ліхтариків свідчили про присутність людей. Біля самої вершини гори ми зробили перепочинок, а потім зійшли на неї. Там, на Синай-горі, наші священики відправили Службу Божу, уділили кожному Св. Причастя. Коли сонце почало сходити над горизонтом, ми заспівали “Отче наш”. Відчуття чогось незвичайного, чогось такого, що об’єднує нас, християн, зі Старим Завітом, було особливим і не покидало цілий день. На гору Синай ми сходили з нашим національним прапором і там співали наш гімн “Ще не вмерла Україна”, тільки чинили це не заради власної слави, а заради духовного об’єднання народу, заради того, щоб

№5(70), 2011 21


СВЯТА ЗЕМЛЯ

Паломники біля руїни палацу царя Ірода в Йорданії. Місце страти Св. Йоана Хрестителя

вимолити у Бога правдивого Мойсея для нашої держави. Сестра Віра на Синаю отримала приватне видіння під час молитви за Україну: після Служби Божої спочатку на небі появилася у світлі фігурка маленького Ангела, через мить дзвін, а ще через мить великий чорний Хрест... є над чим задуматися... Назад поверталися під палючим сонцем пустелі. Біля стін монастиря нас зустріли торговці-бедуїни. Один з них запитав: “Russia?” – No, Ukraine! – відповіли ми. – Ukraine, гарна! – радісно викрикнув бедуїн і потім цілком несподівано для нас ламаною українською вигукнув: – Слава Україні!.. Йорданія 22 вересня ми в’їхали в мусульманську Йорданію, в місто Долина Мойсея. У Йорданії ми відвідали місця, пов’язані з життям і мученицькою смертю св. Йоана Хрестителя, а саме: на високій горі самотіють колись пишний, а тепер зруйнований палац царя Ірода і глибока тюремна яма, в якій був ув’язнений та страчений цей великий пророк і мученик, про якого Сам Господь сказав, що “між живими нема більшого від Нього”. Наші священики – о. Володимир Коріновський, о. Зеновій Харкавий, о. Василь Пантелюк (м. Донецьк), о. Юрій Савчук, о. Степан Палько (УПЦ КП, м. Дніпропетровськ), о. Йосафат Коваль, ЧСВВ, о. Віталій Попадюк, ЧСВВ, о. Андрій Майба, о. Петро Франків (з Чину св. Франциска) – прочитали главу з Євангелії, виголосили коротку проповідь і на завершення ми всі разом вчинили акт посвячення себе Крові св. Йоана

№5(70), 2011 22

Хрестителя. Отець Володимир вийшов наперед, став на уламки палацу Ірода і голосно відмовляв цей акт, а ми повторювали за ним. Окрім цього у нашій прощі брали участь бр. Іван Українець, ЧСВВ, бр. Онисим Тимчишин (Студит) та с. Серафима Кожушко (Рим). Після наших двох груп на гору вийшла третя група на чолі з о. Олегом Сухінським, о. Ярославом Гаранджою, о. Богданом Вовком та о. Михайлом Тимковим. Акт посвячення себе Крові св. Йоана Хрестителя “Предвічний Отче, зійшли краплину Крові св. Йоана Хрестителя на мене, щоб наш Господь Ісус Христос узяв мою душу, просвітив її, освятив та утвердив у ласці Божій. Амінь”. Уже після прощі, коли ми запитали в с. Марії від Ангелів, яке духовне значення мав цей акт для всіх нас, то невдовзі отримали відповідь, що, посвячуючи себе Крові св. Йоана Хрестителя, ми посвятили себе жертовному служінню Ісусу Христу. І знову переїзд. Цього разу ми завітали на гору Нево, де востаннє зійшов Мойсей “із Моав-степу... на верх Пізга, що проти Єрихону, і показав йому Господь усю Гімад-землю до Дана, увесь Нафталі – край і землю Єфраїма та Манассії, всю землю Юди, до Західнього моря, і Негев і околицю і поділля Єрихону, пальмового міста, аж до Цовру. І промовив до нього Господь? “Це земля, що про неї клявсь Я Авраамові, Ісаакові та Якову, словами: Я дам її твоєму потомству. Я дам тобі побачити її очима, але туди ти не ввійдеш. Там і помер Мойсей, раб Господній, у Моав-землі, по Господньому слову” (Вт. 34, 1-5).

Дiти Непорочної


СВЯТА ЗЕМЛЯ

З цієї гори ми, як і Мойсей, побачили вперше обіцяну землю для вибраного народу. З гори Нево ми поїхали на ріку Йордан, на те місце, де, власне, і був охрещений наш Господь Ісус Христос. Незважаючи на те, що Йордан помілів, однак нас не покидало відчуття, що саме тут, у Йордані, наш Спаситель Своїм хрещенням відкрив нам двері до Неба. Воно не покидало нас і зробило цей акт відновлення хрещення особливо дорогим кожному прочанину... Свята Земля. Місто Квітів Після купелі в Йордані ми в’їхали 25 вересня в м. Акко (Ізраїль). Звідти ми поїхали в м. Назарет, де колись проживала Пресвята Родина. У храмі Архангела Гавриїла є місце, особливо дороге серцю кожного прочанина. Це те місце, де проживали колись Марія, Йосиф та Ісус. Будиночка Пресвятої Родини уже нема, бо в ХІІІ ст. один італійський граф його розібрав і морем перевіз до Італії в Лоретто. Залишились деякі інструменти св. Йосифа, проте кожний камінь, кожна сходинка зберігають сліди Ісуса, Марії та Йосифа, зберігають дух убогості та дух святості Пресвятої Родини. У печері є джерело цілющої води, з якого брала воду Марія і з якого може напитися кожний прочанин. Наша проща була дуже насиченою, завжди не вистачало часу, тому всі старалися пристосуватися до такого щільного графіка і кожну вільну хвилину присвячували молитві. У храмі Архангела Гавриїла у нас у запасі залишилося 10 хвилин і ми вирішили відмовити один десяток старовинної вервиці для особливого

Дiти Непорочної

вшанування десяти чеснот Пресвятої Діви Марії. Ми встигли лише відмовити перший десяток вервиці на вшанування чесноти чистоти Діви Марії, як нас уже покликали. В автобусі ми продовжували відмовляти цю прекрасну старовинну вервичку, а згодом, уже після прощі, дізналися від с. Марії від Ангелів, що, вшановуючи десять чеснот Діви Марії в Назареті, ми випросили особливі ласки любові та милосердя. Наступний храм Благовіщення, найвеличніша святиня Назарету, особливо те місце, де Архангел Гавриїл приніс Діві Марії Благу вістку. На цьому святому місці ми відмовили Ангел Господній та тихо 24 Отче наш... 24 Богородице Діво... і 24 Слава: І нині: щоб вшанувати годину Втілення Божого Сина, як про це попросив колись Спаситель Габріеллу Боссі, бо ніхто з людей на Землі не знає, коли саме відбулося це святе дійство. Далі були відвидини храму, де відбулася зустріч Діви Марії зі св. Єлизаветою в Ейн-Карамі, тобто, де вперше Старий Завіт вітав Новий. І тут на спомин прийшла рідна земля та історія життя о. Антонія Райншенберга з Тернополя. Коли він збирався відвідувати хворих людей, то, виходячи з монастиря Отців Єзуїтів, завжди зупинявся перед образом св. Єлизавети і просив у неї благословення на ці відвідини. І св. Єлизавета завжди допомагала цьому ревному слузі Божому в пастирському служінні, і в результаті, не одна хвора людина отримувала фізичне та духовне зцілення. До речі, на могилі о. Антонія у Тернополі донині відбуваються чуда, як і колись на могилі бл. Миколая Чарнецького на Личакові. За свідченням с. Марії від Ангелів, Богородиця сказала, що в

№5(70), 2011 23


СВЯТА ЗЕМЛЯ певні пори року з могили о. Антонія, покровителя усіх бідних та хворих м. Тернополя, виходить прекрасний запах квітів... Нехай же св. Єлизавета і надалі опікується всіма хворими на нашій землі!

зв’язалися з с. Марією від Ангелів і попросили її запитати у Богородиці, чи існує духовний зв’язок між горою Кармель і Страдецькою горою? Наступного дня отримали відповідь: “Кармель і Страдч тісно пов’язані через мучеників”.

Гора Кармель. Храм Матері Божої з гори Кармель На дорозі віри в житті кожної людини є підйоми й упадки, є прекрасні хвилини і прикрі. Проте, незважаючи на всі ці гіркі досвіди, християни прагнуть подолати перепони на дорозі віри та зійти на гору вдосконалення, гору святості життя. Такою горою вдосконалення з давніх-давен на Святій Землі стала гора Кармель, на яку і ми прибули. У храмі Матері Божої з гори Кармель наші священики відправили Службу Божу, а після неї ми відмовляли Страдецьку Хресну Дорогу біля печери пророка Іллі та просили, щоб Отець Небесний обдарував усіх нас та цілий український народ духом правди св. Іллі. Ця свята гора Кармель притягує до себе насамперед почитателів Діви Марії, які, як і Мати Божа, прагнуть провадити життя укрите, чисте та вбоге, але одночасно і відкрите на другу людину. Такий спосіб життя вчить наслідувати Марію в усьому, особливо в розважанні Слова Божого, укритій адорації Присутності Спасителя. Саме на цій Божій горі зароджуєт��ся Кармелітанський Чин. Особливим знаком опіки і піклування Марії тими, хто разом з Нею прагне йти за Агнцем Божим, став параман-печать Її Материнської Любові. Коли ми виходили із храму, біля його дверей стояла група прочан із Латинської Америки. Одна жінка з цієї групи радісно вигукнула: “Viva mundo, Karmelо!” І хоча ми не знали іспанської та все зрозуміли серцем... Увечері того ж дня ми через інтернет

Гора Тавор Гора Тавор – це одна з найбільших та найкрасивіших гір у Святій Землі. Її своєрідна краса надає їй особливої величі. Не випадково наш Спаситель вибрав її для Свого Преображення. На самій вершині стоять два храми: один – католицький, другий – православний. Католицький стоїть на місці Преображення Ісуса, а православний – на місці, де перебували апостоли Петро, Яків та Йоан. У храмі наші священики відправили Службу Божу, де ми всі мали можливість стати співучасниками Муки Спасителя та пізнати Його Путь. З гори Тавор видно Галилею. Коли ми зробили короткий перепочинок перед спуском з гори, то побачили групу прочан з Польщі. Одна із них, проходячи повз нас, голосно сказала: “Але як тут “niesamowicie dużo” українців!” Для нас, звичайно, таке ствердження було “несамовито” приємним, а вся наша проща підтвердила це. І справді, українців в національних стоях ми зустрічали скрізь: і у Вифлеємі, і в Назареті, і в Єрусалимі...

Відновлення хрещення в р. Йордан. Йорданія

№5(70), 2011 24

Місто Хліба До Вифлеєма ми прибули 28 вересня. Цього ж дня посітили храм Різдва Ісуса Христа, поцілували за себе і всіх своїх рідних місце, на якому Діва Марія народила Спасителя світу. Коротке побожне зітхання “О ласко Таємниці народження Ісуса, зійди на мою душу!” перервав знак, що ми повинні покинути храм, бо він уже зачиняється. Наступного дня ми вирушили до Єрусалима. Місто Миру В Єрусалим ми приїхали зранку, і нас привели на його околицю, де колись у часи Ірода св. Єлизавета втекла зі св. Йоаном Хрестителем на пустинне місце. Там, у печері, св. Єлизавета відійшла у вічність. На місці їхнього сховку християни поставили невеличкий храм. Унизу, в печері, з каменю витікає джерело цілющої води, з якого пили воду св. Єлизавета та св. Йоан Хреститель. Коли ми піднімалися по сходинках від джерела до храму, з нами йшли наші священики. Зав’язалася розмова про першу Службу Божу у східному обряді апостола Якова, першого Єпископа Єрусалима. У Літургії ап. Якова вкінці

Дiти Непорочної


СВЯТА ЗЕМЛЯ народ благословляє своїх священиків. Ми запитали: “Чи наші отці погоджуються прийняти від нас благословення?” Адже ж ми перебуваємо на Святій Землі, землі, по якій ходив Ісус, Марія, св. Йосиф, апостоли, перші християни... Відчитавши Св. Євангелію на місці поховання св. Єлизавети, наші священики о. Василь, о. Зеновій, о. Юрій та о. Петро попросили у нас благословення. Це справді була якась особлива мить у нашій прощі, про що ми зрозуміли значно пізніше. І ціла друга група благословила своїх пастирів такими словами: “Нехай Боже благословення зійде на вас і наповнить ваші серця Божою Любов’ю, Божим Миром та Божою Радістю!” І знову дорога: ми на горі Пастушків у Вифлеємі, де Ангел Господній об’явився пастушкам і слава Господня їх осіяла, й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь” (Лк. 2, 9-11). Ця духовна радість від перебування на тому місці, де об’явився Ангел Господній пастушкам, не покидала нас ще й тому, що на цій святій горі до нас знову приєдналася третя група і на нас чекала Божественна Літургія, на якій містичним способом мав знову народитися наш Спаситель під час перемінення Св. Дарів на Тіло і Кров. Службу Божу відправляло тринадцять наших священиків. Після Служби Божої всім було розказано, чому Отець Небесний вибрав саме простих убогих пастушків першими людьми на Землі, яким з Неба буде оповіщена радісна новина. Небо не випадково вибрало пастушків, бо саме вони стали прообразом майбутніх священиків, духовних пастирів свого народу, на яких буде лежати дуже висока і відповідальна місія перед Богом і своїм народом. Тоді вийшов бр. Петро (ІІІ Чин Отців Василіян) і звернувся до тринадцятьох священиків від імені всіх прочан з проханням поблагословити їх. І знову це особливе благословення, здійснене за прикладом ап. Якова та перших християн, звершилося. А пізно ввечері ми від с. Марії від Ангелів дізналися, що таке благословення є особливим, дуже важливим і глибоко містичним для cвящеників, бо таким чином народ благословляє своїх священиків на ревне пастирське служіння Богові та народові. І бр. Петро сказав те, що всі у своїх серцях відчували: через таке благословення відбулося цілковите духовне єднання між нами та священиками. Без священиків ця проща була би неповною, більше того, просто туристичною поїздкою,

Дiти Непорочної

а не духовною. Користуючись нагодою хочу від усіх прочан скласти Вам усім, нашим духовним пастирям, щиру подяку за те, що Ви подарували нам можливість у всій духовній повноті здійснити цю незабутню прощу, за це свято, яке назавжди залишиться з нами! Також не можу не сказати про молитовну групу з церкви св. Андрія у Львові, членів ІІІ Чину Отців Василіян. Це – особлива духовна спільнота, яка, окрім своїх щоденних духовних практик, щодня здійснює прощу до Страдча, проходить Єрусалимську Хресну Дорогу і вимолює ласки як для померлих, так і живих... Хочу згадати ще про одне маленьке чудо, яке сталося на Святій Землі, коли ми уже під вечір перетинали кордон між Ізраїлем та Йорданом, а саме: несподівано для цієї пори року випав сильний дощ. Для тих країв дощ у вересні – це просто рідкісна благодать з Неба, яку вимолила ця молитовна група й о. Юрій. На жаль, на своїй рідній землі, як сказав колись Ісус, нема пророка у своїй Вітчизні. Достатньо згадати про долю Насті Волошин, Євстахії Бохняк, Степана Навроцького і стає очевидно, чому саме за життя їх не визнавали, а навіть і цькували за правду, яку вони несли. Недовіра, заздрість і пиха зі сторони деяких духовних осіб, на превеликий жаль, роблять свою чорну справу, але в ділі Відкуплення людського роду вкінці торжествуватиме Божа правда, яку несуть ці ревні Божі слуги, бо вони служать Господеві не за гроші. Наступним місцем нашої прощі була гора Блаженств, де Спаситель виголосив Свою знамениту Нагірну проповідь і на всі прийдешні віки вказав дорогу до Свого Серця. Via Dolorosa 30 вересня, у п’ятницю, ми прибули в Єрусалим. Звичайно, що у кожного є свій Єрусалим. Це не просто місто, це місто присутності Бога як для євреїв,

На подвір’ї монастиря Св. Катерини біля куща Неопалимої Купини. Єгипет

№5(70), 2011 25


СВЯТА ЗЕМЛЯ так і для нас, християн. Лише від думки у серці, що кожен з нас буде іти по Хресній Дорозі Ісуса в Єрусалимі, нам перехоплювало подих і виступали сльози на очах. Хресна Дорога розпочинається в мусульманському кварталі біля воріт св. Стефана чи Левиних воріт у Старому місті. Ми розпочали Єрусалимську Хресну Дорогу на подвір’ї монастиря Сестер Сіону біля каплички, де Понтій Пилат виніс вирок Ісусові. Висловили загальний намір: молитва за Україну, духовну єдність, народ, Церкву; запрошуємо на Хресну Дорогу всіх Святих українського народу, мучеників зі Страдча та Своїх Ангелів-Хоронителів, щоб Вони поцілували кожний крок Спасителя на ній... Текст Страдецької Єрусалимської Хресної Дороги читає о. Василь. Особливістю Страдецької Хресної Дороги є те, що під час молитви “Предвічний Отче, прийми від нас у жертві цю Божу Кров...” прочани цілують землю. Таємницю цього поцілунку Богородиця відкрила напередодні в Монастирку, коли молитовна група з церкви св. Андрія у Львові проходила там разом з бр. Петром Хресну Дорогу. Саме на IV ст. Матір Божа разом з усіма поцілувала землю і сказала через с. Марію від Ангелів, що хто на Хресній Дорозі Її Сина цілує землю, той цілує кожний крок Спасителя на ній... Треба відразу сказати, що пройти в Єрусалимі Хресну Дорогу не просто, а іноді навіть дуже важко. Перших дев’ять стацій розміщені у мусульманському торговому кварталі, де постійно лунають крики, зчиняється неймовірний галас, тому прочанам необхідно бути дуже зосередженими на молитві та розважанні. На III-ій стації с. Софія попросила нашого гіда п. Зою, щоби вона не розказувала нам про стації, лише провадила нас до кожної наступної, бо ми починаємо втрачати ласку цієї Святої Дороги. І справді, на цій Дорозі повинна бути лише молитва та жива співучасть у Муці Спасителя. Пройшовши слідами Ісуса дев’ять стацій посеред крику торговців, ми, нарешті, опинилися на площі перед Храмом Гробу Господнього, однією з найбільших святинь християн. При вході до храму знаходиться Х-а стація, а всі наступні у святині. Наші труднощі з Хресною Дорогою на цьому не завершилися, а навпаки, в самому Храмі ще збільшилися, бо там було стільки людей з різних куточків світу, що ми насилу змогли її завершити на ХІІ-ій стації. Далі просто неможливо було пройти цілою групою, тому радимо всім, хто буде проходити Хресну Дорогу в Єрусалимі, завершувати її на площі перед Храмом Гробу Господнього.

№5(70), 2011 26

Відчуття того, що ти стоїш на самій Голгофі, де за нас усіх помер Син Людський, де Він на Хресті, вмираючи, зібрав останні Свої сили і вчинив Акт Відкуплення людського роду в останньому слові “Звершилося”, просто вражаючі. Кожен по черзі підходить до престолу, під яким срібним олом із отвором позначене місце, де стояв Хрест Ісуса. Кожний стає на коліна, доторкається рукою до вершини Голгофи, цілує це святе місце, прикладає голову до нього. Всього якихось 15-20 секунд перебування на святому місці. У цей час просимо в Отця Небесного, щоб Акт Відкуплення людського роду, який на Голгофі вчинив Спаситель, звершився у нашому житті та житті наших рідних (Отче Небесний, вчини, щоб Акт відкуплення людського роду, який здійснив Ісус Христос на Голгофі, звершився і в моєму житті та житті моїх рідних і близьких... імена). Усі релігійні речі: хрестики, розп’яття, вервички, свічки, медальйони, образки, – освячуються самі на трьох місцях цієї святині, а саме: на Голгофі, Гробі Господньому (в кувуклії) та на Камені Намащення, недалеко від входу до Храму. Йосиф Ариматейський та Никодим, знявши Тіло Ісуса з Хреста, знесли Його з Голгофи і поклали на камінь. На цьому камені Тіло Спасителя було намащене дорогоцінним миром та алоєм, а після цього поховане у Гробі. Звідси і пішла назва “Камінь Намащення”. На цей Камінь Намащення християни кладуть свої релігійні речі, а також хусточки, щоб вдома прикладати до болючих місць на тілі. З Голгофи ми спустилися сходинками вниз і пішли до Гробу Господнього. У довжелезній черзі нам довелося довго просуватися, щоб увійти до кувуклії, невеличкої печерки, де, власне, і було поховане Тіло Спасителя. Саме тут відбулося Воскресіння Ісуса. Храм Гробу Господнього складається з трьох храмів (храму на Голгофі, каплички Гробу Господнього (кувуклії), храму Воскресіння) і належить шістьом християнським конфесіям. Обслуговує Храм мусульманська сім’я. Перед входом до кувуклії горить лампадка з благодатним вогнем. Християни мають можливість запалити пучок своїх свічок і відразу ж під ковпаком погасити їх. У кувуклії кожен на короткий час має можливість прикластися до Гробу Спасителя, поцілувати його та освятити свої релігійні речі, а також у своєму серці промовити коротеньку молитву: “О єдине спасіння моє, Христе Ісусе, зволь, щоб через Твою Спасенну Смерть були згладжені гріхи душі моєї!” Усе тут вражає вбогістю та святістю.

Дiти Непорочної


СВЯТА ЗЕМЛЯ Першого жовтня ми посітили Храм Успіння Матері Божої в Гефсиманії, в якому є Гробниця (кувуклія) Богородиці та в двох бічних вівтарях – гроби св. Йосифа, св. Анни і св. Йоахима. До Гробу Марії веде 48 сходинок. Коли в VI ст. відкрили Гробницю, то там знайшли похоронний одяг та святий Пояс Марії. Зараз ці священні реліквії зберігаються у Ватопедському монастирі на Афоні (Греція). За кувуклією, у східній частині підземного храму, є чудотворна Єрусалимська ікона Матері Божої (див. на обкл. – с.2). Історія цієї ікони надзвичайно драматична. За переданням, автором цієї ікони є сам ап. Лука, який написав її на п’ятнадцятий рік після Вознесіння Ісуса Христа. Серед перших ікон, які поблагословила Богородиця, була і ця Єрусалимська ікона. У V ст. ікона потрапила в Константинопіль, де завдяки її заступництву місто вистояло під час облоги скіфів. У Х ст. її передали в дар київському князю Володимиру в Херсонесі, де він хрестився і вінчався з візантійською принцесою. З Києва князь Володимир передав цю ікону Великому Новгороду в дар за те, що вони прийняли Христа. Цар Іван Грозний жорстоко розправився з новгородцями 1571 року та захопив зі собою Єрусалимську чудотворну ікону Богородиці. У Москві він передав її Успенському собору. Коли ж 1812 року у Москву ввійшли війська Наполеона, то забрали цю ікону і передали її на Святу Землю, звідки вона й походить. Так Боже Провидіння вирішило повернути цю чудотворну ікону на Святу Землю, щоб прочани з цілого світу мали можливість поклонитися їй. Коли ж, нарешті, я опинився перед цією іконою Марії, то від несподіваної неземної краси Матері Божої на деякий час забув про все на світі. На мене дивилися живі очі Марії, настільки прекрасні й печальні, що в них на якусь мить я побачив Небо, яке схиляється перед неминучою Жертвою Агнця, і Серце Матері, яке надіється на милосердя людей для Її Сина. Я стояв захоплений цією духовною красою Матері Божої, й тільки легенький дотик чиєїсь руки до спини нагадав мені, що пора уступати місце іншому прочанину. Ввечері того ж дня ми знову поїхали до Єрусалима, щоб вільно пройти Хрес ну Дорогу і відвідати востаннє Гріб Господній. Хресну Дорогу ми пройшли, а до кувуклії, на жаль, не потрапили, бо її зачинили.

Дiти Непорочної

Те, що наша проща вдалася, відчували всі прочани. Це було особливе відчуття святості та духовної радості. Отець Петро Франків так відзивається про прощу: “Проща була дуже плідною, приблизила Слово Боже до нас, воно стало ближчим, бо ми побували на місцях, де Ісус вчив молитися...” Отець Богдан Вовк: “Через відвідання Святої Землі, а особливо молитви на горі Синай ми відчули благословення Всемогутнього Бога через чудо сонця, яке ми побачили на вершині Синаю і відчули на собі благословення Отця Небесного...” Отець Володимир Коріновський: “Я відчув велике молитовне єднання між Небом, священиками і людьми. Це духовне єднання народилося завдяки прощі на Святу Землю і залишиться назавжди з нами...” Брат Іван Українець: “Проща для мене стала великим духовним пережиттям на тих святих місцях, по яких ходив Ісус...” Отець Юрій Савчук: “Бог вислухав мою молитву і зіслав дощ. Відбулося декілька фізичних зцілень під час прощі. На горі Пастушків мені священики довірили відправити Службу Божу. Про це я мріяв ще до прощі. Тут, на цій Святій Горі, я заколядував з усіма прочанами...”. Йосиф Воробець Закінчення в наступному номері

На Хресній Дорозі в Єрусалимі

№5(70), 2011 27


ПРАВДИВЕ ЖИТТЯ В БОГОВІ

ÎÁ²ÒÍÈÖß ÄÓÕÎÂÍÎÃÎ ÂÎÑÊÐÅѲÍÍß ÐÎѲÉÑÜÊί ÖÅÐÊÂÈ

Звістка про Воскресіння Христа

У посланнях “Правдивого Життя в Богові” Росію названо мертвою сестрою Васули Райден; православної містички. Названа її сестрою тому, що як і вона, є православною. Однак Господь вливає в серце Васули надію, що та, яка відійшла від Нього, відкидаючи віру і життя згідно із Законом Божим, навернеться та прославить Бога, ставши духовним взірцем для інших народів. На ключову роль Росії Мати Божа вказувала під час Свого об’явлення у Фатімі в 1917 році. Від посвячення Росії Непорочному Серцю Марії та від її навернення у великій мірі залежала доля цілого світу: мир або розповсюдження лжевчення та переслідування Церкви. “Коли побачите ніч, осяяну невідомим світлом, знайте, що це – великий знак, який вам дає Бог, що покарає світ за його злочини: війну, голод, переслідування Церкви та Святішого Отця. Щоб цього не сталось, прийду зажадати посвячення Росії Моєму Непорочному Серцю і пожертвування Св. Причастя у перші суботи місяця як примирення за гріхи. Якщо люди виконають Моє бажання, то Росія навернеться та зацарює мир,

№5(70), 2011 28

якщо ні, Росія розповсюдить свою лженауку по світу, викликаючи війни та переслідування Церкви. Праведних катуватимуть, Святіший Отець дуже страждатиме, буде знищено багато народів, але врешті-решт затріумфує Моє Непорочне Серце. Святіший Отець посвятить Мені Росію, яка навернеться, а у світі наступить час миру”. “Настав час, коли Бог закликає Святішого Отця, щоб спільно з Єпископами цілого світу посвятив Росію Моєму Непорочному Серцю, обіцяючи врятувати її таким способом. Стільки душ засуджено Божою справедливістю через гріхи, скоєні проти Мене. Приходжу просити про надолуження за зло. Пожертвуй себе у цьому намірі й молись. Святіший Отець Іван Павло ІІ посвятив цілий світ і Росію Непорочному Серцю Марії у 1984 та 1991 роках. З цього часу в цій країні поступово прокидається віра”. У вересні 1992 р. Васула зустрічається в Росії з духовними отцями Православної Церкви. Під час цього візиту їй випадає нагода представити послання “Правдиве Життя в Богові”. На сьо-

Дiти Непорочної


ПРАВДИВЕ ЖИТТЯ В БОГОВІ годні воно перекладене на 47 мов, зокрема на російську. Ось декілька вибраних цитат із послання, які говорять про навернення Росії. 4.01.1988 Васуло, Васуло! Одна із Моїх улюблених дочок лежить мертва! Одна із твоїх сестер! – Хто мертвий, Господи? – Росія, Моя дуже улюблена донька. Ходи, Я покажу її тобі. ДИВИСЬ! У дусі Бог привів мене на край пустелі. Простягнувши руку, вказівним пальцем показав мені там мою сестру: лежала мертва посеред пустелі під палаючим сонцем, тіло було обезсилене тиранією. Була покинута навіть у смерті. Померла цілковито самотньою, не маючи нікого, хто б її потішив. Коли я побачила цю болючу сцену, то розплакалася із співчуття. Гірко плакала. Не плач, Васуло, воскрешу її. Воскрешу її для Своєї слави. Воскрешу її так, як воскресив Лазаря. – О мій Боже, завдаєш мені стільки болю… Біль, який відчуваєш, є нічим у порівнянні з Моїм. Люблю її, Васуло, будь і ти до неї милосердною. Не покину її мертвою під палючим пустельним вітром. Васуло, люби свою сестру, будь до неї милосердною. Іди до неї, люби її, люби її, тому що всі так мало люблять її! Покинула Мене і повернулася супроти Мене. Коли підросла і коли надійшов її час любові, покинула Мене і постала проти Мене. Покликав її, щоб накрити Своїм плащем, але вона відкинула це та пішла. Відчула себе дорослою і вважала, що може сама себе годувати. Повернулась до Мене спиною і пішла. Втекла, як невірна дружина. Улюблена Моя, чи знаєш, що означає втратити дочку? Моє Серце розірвалось. Я плакав. Ніби цього не достатньо, гордовито і без найменшого докору сумління проголосила війну Мені, своєму Батькові, й усім святим мученикам! Уже не вірила в Мене. Перестала Мене славити, на Мене надіятись і любити Мене! Забула, яку любов ми колись відчували один до одного. Я їй дав синів і дочок, але у своєму шаленстві повбивала Моїх дітей і віддала дияволу як жертву цілопалення.

Дiти Непорочної

Ніби цього не досить, звернулась до сатани й уклала з ним угоду: якщо він дасть їй те, чого вона хоче, то буде йому вірною і буде його прославляти. Сатана погодився з умовою, що матиме свободу в усіх своїх діях. Тоді цілковито від’єднав її від Мене. Дозволила йому розірвати всі наші зв’язки, а він зробив так, що вона почала повністю надіятись на нього. Своїми хитрощами завів її у трясовину, там вона мусила ввіритись йому. Боячись загинути, просила в нього дозволу цілковито опертись на нього. Васуло, Росія, Моя донька, вважала, що мудро вчинити те саме, що вчинив Єрусалим, який колись покинув Мій Дім, Мій Дім Святості, ставши сином, який позбувся чеснот, приносячи дітей своїх одне за одним у жертву. Взяв Мої Святі Дари та пожертвував їх дияволу, який перетворив їх у зброю. Сатана засліпив його своєю славою і в такому стані вивів з трясовини, однак покинув у пустелі, щоб там відчував спрагу та помер. Я покликав його, але він не хотів слухати. Я ще раз покликав, але він не хотів слухати Мій заклик. Натомість розгнівав Мене, закликаючи молодших братів до підтримки його дії. Якщо б не погодились, то змусив би їх до цього своїм мечем. Хіба Я не сказав: “Кожен, хто меч бере, від меча й загине”? Давав йому хліб, щоб потребував Мого Хліба, але він хотів радше терпіти голод, ніж насититися Мною. Втомлений та голодний, вислав своїх молодших братів, щоб тайно наслідували його злі діла, бо натхненням його порожнечі була сама Порожнеча, якою є сатана. Через те, що його землі вже не приносили плодів, достатніх для прожиття, став залежним від Мого ворога. 05.01.1988 (завершення послання). Коли Росія стала залежною від сатани, її земля втратила родючість, тоді він запропонував їй смертоносний плід, який береже для тих, кого Я люблю. Плід цей убиває поступово: чим більше його споживаєш, тим більше потребуєш його. Він є смертельним. Годував її цим плодом і вбив. Померла, тримаючи його у руці. Васуло, довірся Мені – Я її воскрешу. Донько Моя, будь спокійна, не хвилюйся, залиши Мені свободу дій, а Я сповню Свої Діла.

№5(70), 2011 29


ПРАВДИВЕ ЖИТТЯ В БОГОВІ 20.10.1992 Даю вам Свій Мир, Я є Воскресінням і незабаром воскресіння оселиться у Моїй доньці – Росії. Не будьте суддями її синів і дочок, щоб Я вас не осудив. Навіть, якби був поміж вами хтось досконалий, надалі залишився би нічим перед Моєю Досконалістю. Незабаром воздадуть Мені славу у своїй повноті, а Росія перевершуватиме святістю решту Моїх дітей. Я, Господь, прошу вас про молитви, пожертви і задоситьучинення за вчинене зло, щоб усе це привело Мою Росію до Мене. В її вбогості проявлю Своє Милосердя; в її слабкості – Свою силу та владу; в її підлості – все, чим Я Є. Учиню так, що з її засухи потечуть Ріки. Викоріню в ній усе, що не є Мною, і там посаджу Свої Благодаті. Засію зерна Любові та Миру. Росіє, не так давно ти розірвала союз зі Мною, спалила свої зв’язки і сказала: “Не служитиму Тобі!” Тепер дам тобі дітей, які у святості проголосять Моє Ім’я та скажуть: “Нехай буде благословенний Той, хто повернув нам зір, торкнувся нашого серця. Благословенний нехай буде Той, хто, зцілюючи нас, виправив наші вчинки”. Тоді зі Мною в тобі та з тобою в Мені житимеш із Нашими Двома Серцями. У глибині свого серця віддаси Мені Славу, яку передвіщено. Васуло, Моя возлюблена, з любові до Мене молись про цілковите навернення Росії. Моє дитя, Я, Господь, благословляю тебе. Не забувай ніколи, що Я є Тим, хто найбільше тебе любить. Моє Серце зворушене… 13.12 1993 Урешті-решт твоя сестра, Росія, вшанує Мене й одного дня назветься святою, тому що Я стану її Владикою. Наново оселиться в ній Досконалість… – Господи, саме тепер проникає у неї зіпсуття… Упокорю її. – Не розумію, Господи, як упокориш її? Дуже добре, отже, відповім тобі: блиском Моєї краси. Прийду тоді та відпочину в її серці… – Господи, вона надалі живе у темряві гріха та неспокої.

№5(70), 2011 30

Ті, хто пішов у злому напрямку, впадуть. Своїм Вогнем знищу міць розкоші й пихаті будуть понижені. Прагну відбудувати Свій Дім і усиновлю її синів та дочок, щоб Мені віддавали честь. Васуло, не турбуйся про те, чого не розумієш. Кажу тобі, що твоя сестра Росія стане попереду багатьох народів і врешті воздасть Мені славу. Послухай уважно та зрозумій: її пастирі зберуться тоді, коли в іншому місці знехтують угодою, де відбуватиметься бунт, щоб ліквідувати Постійну Жертву. Пастирі Росії згромадяться, щоб відновити Мій Дім, віддаючи честь Постійній Жертві, прославляючи Мене. Коли в останні дні зійдуть з дороги та деморалізуються, щоб принести мерзоту запустіння у Святе Місто, то пастирі Росії зберуться, щоб освячувати вівтарі. Тоді, коли інші (відступники. – Прим. ред.) віддаватимуть честь неживій матерії, винаходу людської лукавості, образу без подиху, пастирі Росії зберуться разом, прославляючи Мене, тому що Я, Бог, потурбуюсь про її досконалість. І тоді, коли деінде з великою недоброзичливістю марнуватимуть зусилля, щоб укоротити дні Моїх послідовників, тому що вони є надією цього світу, пастирі Росії згромадяться, щоб захистити Мою Святу Жертву, а Я, відповідно, встановлю в ній (Росії) Свій Трон. Для Своєї Слави об’єднаю всіх, хто носить Моє Ім’я. Відновлю їхні зруйновані вівтарі, тому що в самому кінці багато з тих, хто живе під Моїм Ім’ям, підтримають їх. І ці пастирі, однією рукою і одним духом, відбудують Мій хиткий Дім. Те, що колись було викривлено, буде вирівняно. Прикрашу Росію розкішними шатами, тому що буде ревно служити Мені. Настановлю її пастирів попереду багатьох народів. Освячу її печаттю посвяти, щоб наново жертвувала Мені аромат кадила. Власне тому оточу її пастирів чудами. “Росіє, Моя вірність та доброзичливість освятить тебе. Росіє, Моя донько, визнай Мене цілковито, а Я присягну тобі, що піднесу твоїх нащадків, як зірки, і дам їм святе вбрання. Визнай Мене повністю, а Я знищу всіх твоїх супротивників. Якщо повністю визнаєш Мене, здійсню в тобі нові чуда, щоб усім, хто живе під сонцем, виявити Моє Милосердя та Святість”.

Дiти Непорочної


ПРАВДИВЕ ЖИТТЯ В БОГОВІ Якщо прийме Мене з ревністю, то Я готовий виявити їй Своє співчуття і не буду з цим зволікати. Не замешкаюся, щоб показати їй, як Я, Всемогутній, можу відсторонити пихатих та розбити їхні анархічні скіпетри. Однак якщо вона зловживатиме свободою, яку Я їй дав, якщо викине Мене з розуму, хоча б на хвилину, дозволю, щоб нею заволодів неприятель… Якщо Росія не повернеться до Мене цілим своїм серцем і неподільним серцем, не визнає Мене своїм Спасителем, пошлю до неї велике й могутнє військо, а від неї – на усі народи, військо, яке ніхто ніколи досі не бачив, таке, якого ніколи більше не буде, аж до найбільш віддалених епох. Небеса почорніють і затрясуться, і зірки втратять свій блиск… Сьогодні Я готовий винагородити тебе, Росіє, за ті роки, які ти страждала, ще можу вберегти тебе від пожежі, якщо визнаєш Мене повністю. Шукай добра, а не зла. Чи вже забула ти свої голод та спрагу? Я відкинув червоного дракона і зруйнував могутність його держави. Понизив пихатих, відкрив двері в’язниць та звільнив в’язнів. Повалив царство червоного дракона, який кублився у твоєму лоні: того, перед ким тремтіла ціла земля, перемінюючи твою країну в поле, вкрите руїнами. Щоб знову вшанувати в тобі Своє Ім’я, одну за одною повідкривав твої церкви. У цей день Я звернувся до тебе твоїм ім’ям, “Росіє”, для того, щоб ти стала радісною та була щасливою. Щоб святкувати Свято Свого Преображення, в одну мить Я перемінив твоє обличчя. Вбогість того утиску була твоїм терпінням за злочини світу, а тепер, Росіє, очікую на те, щоб виявити тобі Свою ласкавість, тому що в кінці часів прославиш Мене. Кажу тобі наступне: тоді, коли інші руйнуватимуть – ти будуватимеш; якщо надіятимешся на Мене, то, коли багато-хто впаде – твої пастирі встануть. І тоді, коли дехто з тих, які сидять зі Мною за столом, жахливо Мене зрадять, ти будеш тією, яка витягне руку, щоб захищати Моє Ім’я, Мою Честь та Мою Жертву. Так кожен із твоїх гріхів буде сплаченим. Тоді вірно йтимеш попереду і врятуєш свого брата, свого брата, який був поживою для Злого. Ти воскресиш

Дiти Непорочної

Церкву в Одну-єдину і зійде на неї праведність, щоб у ній оселитись. Праведність принесе мир та вічну безпеку. Будеш благословенною, виспівуючи Мені пісні прослави; твоя вірність, яку ти виявила своєму Цареві, вчинить тебе багатою. Він стократно тобі воздасть і там, де знехтували умовами, де погорджували пророками і повбивали ��х, де посіяно багато зневаг і багато погроз, які сягають і потрясають небо, там, моя улюблена, благородний голос твоїх пастирів вигукуватиме: “Спасіння! Священики й слуги Всевишнього, спасіння є тільки у Любові! Мир! Пастирі, Відблиски Отця, мир можна віднайти лише в Прощенні. Брати Світла Тричі Святого, яке є Одне в Трьох, Три в Одному-єдиному Світлі, єдність панує лише в близькому подружжі! Нехай наш Всемогутній Господь, Непереможний, вчинить нас достойними Свого Імені. Нехай Він нас учинить одним у Своєму Імені. Отче Предвічний, вчини, щоб у повноті ми були одно, щоб решта світу зрозуміла, що це Ти послав Жертовного Агнця, щоб прославив Тебе і щоб ми пізнали Твоє Ім’я”. Так переможеш того, хто сіє поділи, і відбудуєш те, що було знищене. Росіє, твоя роль полягає в тому, щоб віддати Мені честь і славу. Свято має тільки надійти, але як надійде цей День, залежить тільки від тебе. Не допусти, щоб твоє повернення до Мене відбулося через вогонь, нехай воно відбудеться через Мир. Васула Райден Переклад з польської Петра Барана

Церква Св. Марії Магдалини в Гефсиманії (РПЦ). Єрусалим

№5(70), 2011 31


НАША МОЛИТВА

ÂÅÐÂÈÖß ÍÀ ÂØÀÍÓÂÀÍÍß ÄÅÑßÒÈ ×ÅÑÍÎÒ Ä²ÂÈ ÌÀв¯ Упродовж Свого життя Марія строго дотримувалася Заповідей Божих, плекала у Своєму Серці євангельські чесноти, а саме: чистоти, розторопності, покірності, вірності, побожності, послуху, вбогості, терпеливості, милосердності, співстраждання. Ці десять чеснот дано нам Богом за посередництвом Марії як задоситьучинення за переступлення десяти Заповідей Божих. Ці чесноти відображають десять талантів, даних нам за посередництвом Марії, котрі можемо помножити, якщо вірно і ревно сповнятимемо їх для хвали Божої, почитання Марії, свого духовного поступу. Беручи Пресвяту Діву Марію за взірець, християни зможуть себе духовно збагачувати. Ступаючи на дорогу наслідування чеснот Марії, отримуємо спасіння, завдяки Її Покрову. Світ, на превеликий жаль, перебуває в тяжких гріхах та несвідомості, що – добре, а що – зле. Через усі ці блуди та відступництва світ віддаляється від Ісуса Христа, Сонця Справедливості. Як рання зірка є передумовою сходу сонця, так чесноти Марії стануть надією приходу до Христа, Сонця Справедливості. Св. Бонавентура, говорячи про наслідування чеснот Марії, стверджував: “Кожний віруючий повинен старатися наслідувати Матір Божу і Заступницю грішних у силу своїх можливостей. Нехай його головною засадою буде бажання щиро крокувати слідами Пресвятої Діви Марії, від якої прагне отримати спасіння. Тоді, поза всяким сумнівом, стане він перед Марією як своєю правдивою Матір’ю. Вона ж, як Свого сина, буде його боронити і дасть йому все, про що №5(70), 2011 32

Її проситиме. Допоможе йому в осягненні спасіння і запровадить його до хвали небесної”. На початку: Слава: І нині: На великих зернятках: Отче наш… На малих зернятках: Богородице Діво… (10 р.) За кожним Богородице Діво відмовляємо: Свята Маріє, Мати Божа найчистіша, молися за нас, грішних, тепер і в годині нашої смерті (10 р.). 1. Найчистіша. 2. Найрозторопніша. 3. Найпокірніша. 4. Найвірніша. 5. Найпобожніша. 6. Найпослушніша. 7. Найубогіша. 8. Найтерпеливіша. 9. Наймилосердніша. 10. Найстраждальніша… На закінчення: Слава: І нині: У зачатті Своєму, Діво, Ти Непорочною була. Молися за нас до Бога Отця, Сина якого Ти породила. Молитва Боже, Ти через Непорочне Зачаття Пресвятої Діви приготував Своєму Синові гідну оселю і на силі заслуг передбачуваної смерті Христа оберіг її від усякої плями гріха, уділи нам ласки за Її посередництвом дійти до Тебе без гріха через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа і Бога, котрий з Тобою живе і царює в єдності Духа Святого на віки вічні. Амінь. Редакційна

Дiти Непорочної


ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

ЖИВУ ТВОЇМ Я БОЛЕМ, УКРАЇНО Стефанія Шумило (Федина) – авторка поетичних збірок “З любов’ю до рідного краю” і “З вірою у серці”. Член літературного об’єднання “Письменники Бойківщини”. Дипломант Третіх Всесвітніх Бойківських фестин “З чистих джерел”, переможець VI-го конкурсу ім. Мирона Утруска. Св. Причастя Прийдім і станьмо на коліна, Молитву щиру Господу пошлім, З жалем згадаймо наші всі провини І прощення для себе попросім. Для Господа відкриймо своє серце При каятті у сповіді святій. Коли приймем Святе Причастя вперше, То назавжди облуди щезне тінь. Коли бере священик чашу в руки, Враз настає для всіх нас мить свята. Задля людей ішов Ісус на муки – Відкриймо серце і впустім Христа. В Святім Причасті Тіло й Кров Ісуса Приймім під видом хліба і вина. З Христом назавжди об’єднаймо душі, Щоб Віра в серці в нас була міцна. 10.11.2003 р. Каяття Складаю руки щиро у молитві: “О Боже мій, я тону у гріхах. Тепер я тут, щоб прощення просити: Верни мене на праведний Твій шлях. Мій Господи, до Тебе прибігаю І для спасення ласки я прошу, Аж до землі в поклоні нахиляюсь І каяття із жалем я приношу. Тебе прошу я у своїй молитві: “Прости мене за діяння й думки, Не допусти, щоб душу загубити. Жертовні в храмі запалю свічки”.

Дiти Непорочної

Плин буднів – вир без заповідей Божих, Тих десять пунктів, що Ти нам послав. Тепер в життя із них вкарбую кожну Й візьму свій хрест, що ти приготував. Прости! – я знов і знов тебе благаю, Я оправдань за вчинки не знайду. Своє сумління нині очищаю – До ран Твоїх устами припаду. 26.04.2004 р. Живу твоїм я болем, Україно В моїм краю, де рідна мова лине, В вечірній час курличуть журавлі, Мов загорівся в лузі кущ калини, В гнізді лелеки вивелись малі. Туманом сивим вкриті гір вершини, В зелених шатах простяглось село. Під синім небом колосяться ниви, На сонці грає золотом зерно. Яка ж багата рідна Україна: В нас фабрики, заводи – все своє. А молодь наша в чужині гне спину, Народ в країні жебраком стає. Багатство наше крадії згрібають, А їх злочинність прикрива мандат. І за людей уже давно не дбають, Закони всі тасують під свій лад. В поклоні стану я перед тобою, Мій краю рідний, наче справді рай. У тім раю живу з душевним болем, Із скрути вийти, Боже, сили дай. Немов раби, хоч живемо ми вільно, Веселка грає і шумить Дніпро. Живу твоїм я болем, Україно, І вболіваю за твоє добро. 25.12.2003 р. Стефанія Шумило

№5(70), 2011 33


НАМ ПИШУТЬ

ËÈÑÒÈ ×ÈÒÀײ Слава Ісусу Христу! Шановні члени Редакції! До нас звернулася наша парафіянка, родина якої виписує журнал “Діти Непорочної”, з питанням про статтю “Мир тобі, людино!” (№4, 2011, С. 23-27). Вона була стурбована апокаліптичним характером послання Пресвятої Богородиці через с. Марію від Ангелів, особливо необхідністю готуватися до великої катастрофи у 2012 р. (від 28 червня 2011 р.). По-перше, дивує той факт, що сестра (“с. Марія”: складається враження, що вона є черницею) є заміжньою і має сім’ю. Більш незрозумілим і дивним з точки зору християнської віри і католицької догматики є сам характер послання. У з’вязку з цим просимо дати пояснення, як можна погодити вищезгадане інтерв’ю з Мк 13, 33-37 (і відповідними синоптичними фрагментами Мт і Лк), а також Догматичною конституцією про Боже Об’явлення (ІІ Ватиканський собор), пункт 4 (з відповідними посиланнями на послання св. Павла). Ми переконані, що статті такого змісту не сприяють здоровій духовності і викривлюють навчання Церкви. Просимо також дати інформацію щодо ставлення церковної влади до вищезгаданих об’явлень с. Марії від Ангелів. Душпастирі Парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у м. Суми, Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Настоятель парафії о. Войцех Стасевич, вікарій парафії о. Андрій Пальчик. Слава Ісусу Христу! Дорогі наші співбрати по вірі! Дуже дякуємо Вам за запитання щодо с. Марії від Ангелів. По-перше, вона дійсно не є черницею, але перебуває у ІІІ Чині; по-друге, у неї духовним наставником є Єпископ Роман Даниляк з Канади, і вона щодня з ним спілкується; по-

№5(70), 2011 34

третє, ми ніколи, навіть у думках, цілком не маємо жодного наміру лякати людей апокаліптичними подіями в майбутньому. Можливо, ваша парафіянка сприйняла текст у статті дуже емоційно й особисто, однак просимо вдумливо прочитати, на чому наголошено в посланні: “Катаклізми, які відбуваються у світі, будуть зростати. Це не кара Божа, це людство своїми гріхами само накликає на себе кару. Ми всі були свідками катастрофи в Японії, а в 2012 році може відбутися значно більший катаклізм...” Зрештою, дорогі отці, ми вже всі знаємо, що говорила Матір Божа у Фатімі, але місцеві Єпископи, на жаль, чомусь затримали цей лист с. Люції, і, як результат, – військовий переворот у жовтні в Росії, розповсюдження блудного вчення по цілому світу, мільйони жертв і Друга світова війна, поневолення Польщі й інших народів. Така ціна мовчання і страху. Отож така публікація одних заставить задуматись, інших, можливо, стривожить. Проте ми всі знаємо, що Церква – не якась застигла установа, а живий організм у Містичному Тілі Христа. З історії Церкви знаємо, що не всі догми були прийняті відразу, в один момент. Наприклад, католики цілого світу з нетерпінням очікують, коли Апостольська Столиця проголосить п’ятий Догмат про Марію як Співвідкупительку людського роду. На сьогодні цей Догмат ще не проголошено, але ми надіємося, що так воно буде. Щодо Ваших конкретних посилань на Євангелію від Марка, то в Євангелії від Матея (гл. 24) сказан�� про деякі знаки, котрі вже тепер збуваються. І тут ми нічого не видумуємо, а тим більше нікого не хочемо налякати. Нехай буде прославлений Ісус Христос і Марія, завжди Діва! Редакція

Дiти Непорочної


Ïðî÷àíè ç³ Ëüâîâà íà Ñâÿò³é Çåìë³

Äóõîâí³ ïàñòèð³ 3-õ ìîëèòîâíèõ ãðóï ï³ä ÷àñ ïðîù³ íà Ñâÿòó Çåìëþ, âåðåñåíü 2011 ð. Á.

ªðóñàëèìñüêà ³êîíà Áîæî¿ Ìàòåð³ Õðàì Óñï³ííÿ Ìàòåð³ Áîæî¿ â Ãåôñèìàí³¿. ªðóñàëèì

Íà 1-é ñò. îáêë.: Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ íà ñêëåï³íí³ öåðêâè Âîçäâèæåííÿ ×åñíîãî Æèâîòâîðÿùîãî Õðåñòà ó ñ. Ìîíàñòèðîê íà Òåðíîï³ëüùèí³. Ôðàãìåíò. Õóä. ²âàí Ñóõèé. Íà 4-é ñò. îáêë.: “Íå ïëà÷òå, äîíüêè ªðóñàëèìñüê³”. Öåðêâà Ñâ. Îëåêñàíäðà Íåâñüêîãî â ªðóñàëèì³. Õóä. Ìèêîëà Êîøåëºâ (1840-1918). Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº. Äîðîã³ ÷èòà÷³, ïðîñèìî Âàñ íàäñèëàòè äî ðåäàêö³¿ ÿê³ñí³ ñâ³òëèíè ³êîí, îáðàç³â, õðàì³â, ä³òåé ³ ò.ä., íàéêðàù³ áóäóòü íàäðóêîâàí³ íà ñòîð³íêàõ ÷àñîïèñó.



jurn2011_5