Page 1

листопад 2012

Феномен «ДеЗайців» 8 стр.

1 1 № t.in.ua

Працювати чи НЕ працювати,

ja

ось в чому питання...

2000 грн щомісяця

30,5%

6,9%

Розваги — 609 грн

Навчальні потреби — 138 грн

(кіно, кафе, клуби)

(підручники, зошити, роздруківки, канцелярія)

36,2%

26,4%

Їжа — 725 грн

Побут — 528 грн (житло, транспорт)

Думки з цього приводу зазвичай розходяться. При чому зараз, порівняно з минулими роками, вони змінились ледь не на полярні — все більше студентів наполягає, що робота заважає вчитись і прагнуть продовжити власне дитинство, тоді як усе більше викладачів стверджує, що працювати (звісно, за фахом) треба ще з 3-4 курсів. Опитавши багатьох своїх колег маємо наочні результати.

Чому студент прагне працювати? Все до банального просто — він нудиться і/або непокоїться за власне майбутнє. За результатами нашого опитування, в якому взяло участь 126 студентів 1-5 курсів, найвагомішою причиною пошуку роботи серед тих, хто працює за спеціальністю або у близькій до неї сфері (а таких, між іншим, майже 65% із загального числа студентів,

що мають роботу), є прагнення отримати досвід та навички практичної роботи. І лише після цього йде фінансова потреба. З цього випливає, що сучасна академічна освіта не дає можливості реалізуватися безпосередньо під час навчального процесу. Ускладнює ситуацію ще й той факт, що студент розпорошує свої сили на кільканадцять різнопланових дисциплін

за семестр, не в змозі зосередитись на чомусь одному та визначитись із пріоритетами. В таких умовах досить легко втратити інтерес до навчання. Тому і рівень мотивації знижується. Студенти звикають просто робити те, що від них вимагають, і отримувати бали. Реальних знань відчутно менше, от їх і шукають на стороні. (продов�ення на 7 с. >)

Як кияни на Запоріжжя ходили Випустивши 10 номер, редакція нашої газети часу на марно не витрачала, а подалася в славне місто Запоріжжя на Перший всеукраїнський Медіафестиваль. Організаторами цього дійства стали студенти та викладачі факультету журналістики Запорізького національного університету. Організатори фестивалю поставили перед собою важливу місію — професійне зростання журналістів-початківців, спеціалістів з реклами та зв’язків з громадськістю, а також видавничої справи та редагування, знайомство та налагодження контактів між студентами факультетів журналістики України.

Як прокоментувала організаторка фестивалю Ольга Лебедєва, ідея створити даний проект зріла давно: «Навесні я запропонувала провести фестиваль саме в такому форматі — не науковому, а практичному. Адже спеціальності «журналістика», «видавнича справа» та «реклама» суто практичні».

Як гартувалась

«ЯТЬ»

4

стр.

Продовження на 2 с. >

Юрій Макаров:

«Редактора любити неможливо, особливо якщо він правий...»

3

стр.

6

стр.


2 Колонка

мотивуючe-демотивуюча газета №11, листопад 2012 -редактора

Анастасія Зелінська

За двома

зайцями

У наші дні мало хто дотримуватися думки, що працювати треба тільки після того, як отримаєш диплом. Адже, з одного боку, після закінчення навчального закладу без практичних навичок нелегко потрапити на посаду, якої прагнеш. З іншого — кар’єрне зростання, як правило, залежить не тільки від досвіду, але й від володіння теорією. Керуючись цими міркуваннями, багато студентів вирішують поєднувати здобуття освіти з роботою, тобто отриманими знаннями збагачувати практичний досвід, та знаходити застосування теоретичним знанням. Більшість моїх однолітків вже працюють. Хтось за спеціальністю, комусь пощастило менше, і вони заробляють свої перші гроші на касі в мережі ресторанів швидкого харчування. Час від часу мене бентежать думки про працевлаштування, проте, перш ніж надсилати своє резюме на сайт пошуку роботи, я вирішила з’ясувати, чи варто студентові починати працювати ще під час навчання? Як це відбиватиметься на навчанні? Чи є нагальна потреба у поєднанні навчання і роботи? Роздумуючи над цим питанням, я зробила для себе ряд висновків стосовно того, чому студентові все ж варто вчитися, а не працювати. По-перше, студентські роки — це період творчого зростання. Такий чудовий час у житті, коли ти ще не обтяжений сім’єю і голова не зайнята побутовими питаннями. Що змінюється, коли ти йдеш працювати? Звичайно, деяким робота дає творчий поштовх. Але, найчастіше, поєднуючи навантаження навчання і труднощі роботи, втрачаєш час на творчі роздуми. По-друге, робота практично завжди з’їдає час, відведений на навчання. Тому в такій ситуації можна потрапити під подвійний вогонь: пропуски у виші загрожують відрахуванням, а на роботі — звільненням. По-третє, студентське життя — це пора романтики і творення нових стосунків. А коли у тебе графік: навчання => робота => навчання => робота», то не те що на серйозні стосунки, а й на швидкоплинні захоплення часу немає. По-четверте, твоє здоров’я! Хоча, це треба було б поставити на перше місце. Адже, втративши здоров’я ще в студентські роки, ти можеш занапастити свою майбутню кар’єру, так і не встигнувши її почати. Від постійної втоми у тебе може розвинутись невроз, а від нестачі сну псуватиметься пам’ять. Який же можна зробити висновок? Кожен має вирішити для себе сам: вчитися йому чи працювати. Одне можу сказати точно: студентські роки  — найпрекрасніші в житті, тому провести їх треба так, щоб було про що згадати. А от на роботі, чи в аудиторії — то справа кожного з вас.

Ятр

мотивуюча

студентську душу

У чому програють

столичні виші

У кожного університету можна чомусь навчитися і отримати натхнення для запровадження корисних новацій. Який досвід варто перейняти у студентської спільноти, наприклад, факультету журналістики Запорізького Національного Університету?

Насамперед, в інформуванні студентів  — на стендах висять різноманітні оголошення (декілька ми навіть переписали) про конкурси у сфері ЗМІ, різні конференції. Також студентство залучають до громадського життя за допомогою танців: влаштовуються флешмоби, в яких можуть взяти участь усі бажаючі. На одному із них ми навіть побували. За форматом ці заходи мало чим відрізняються від

Майдансу, хіба що кількістю учасників. Столичним університетам варто було б звернути увагу на те, що регіональні виші виділяють кошти та заохочують студентів до участі в конкурсах у галузі ЗМІ. Такі заходи, на думку організаторів, допоможуть наступного року заповнити недобір на спеціальності, зокрема видавничу справу та редагування. Наразі існує багато інститутів і факультетів журналістики, од-

кають, а навпаки, додають приміщенню життя своїми заходами, розповідями, фотовиставками. От, наприклад, зараз у ЗНУ на дошці оголошень можна побачити повідомлення про фотоконкурс на тему «Студентське життя». Це дозволить не лише розкрити таланти студентів, а й дізнатися більше про їх життя, коло інтересів, познайомитися з новими цікавими особистостями тощо. «Непотрібні» предмети, нудні викладачі, повторюванні дисципліни, відсутність певних курсів, незрозумілі домашні завдання, обов’язкові відвідування  — на це найчастіше жаліються студенти. На противагу цьому наводять приклад з якогось іншого вишу, де начебто все «нормально». Однак, поспілкувавшись на Медіафестивалі з представниками різних вишів,

нак невелика їх кількість може пишатися якісним електронним порталом або хоча б сайтом, де кожен зі студентів має змогу викладати свої матеріали, де публікуються новини тощо. ЗНУ, наприклад, має свої «Запорізькі пороги». І, хоча оформлення залишає бажати кращого, проект Обов’язок кожного спільний для усього факультету. Можстудента полягає не у ливо, і нам варто не розпорошуватись на приниженні гідності окремі групи та поосвого вишу, а у спробах динокі проекти… Багацько людей його поліпшити люблять нарікати на свій виш, мовляв, аудиторії маленькі, душні, ми дійшли до висновку, що потемні, холодні; в туалеті пола- дібні проблеми зустрічаються мані дверцята, у їдальні високі скрізь. Тож обов’язок кожноціни, великі черги і т.п. Але ж го студента полягає не у приу кожного закладу є свої недо- ниженні гідності свого вишу, ліки. ЗНУ подав нам приклад. а у спробах його поліпшити. Не дивлячись на те, що части- На практиці плоди навчання на аудиторій, які ми бачили можна побачити на серйозних (не враховуючи комп’ютер- заходах типу Медіафестиваних та конференц-залів) — ма- лю. Вважаєте, комусь більше ленькі, атмосфери навчання поталанило з умовами навчанне відчувається майже ніякої, ня? Що ж, спробуйте це перекоридори нагадують стіни вірити. Ольга Ніколайчук лікарні  — студенти не нарі-

«

»

Вони їзд

Як кияни на Запоріжжя ходили Найвідповідальніша частина фестивалю — публічний захист власних проектів — відбувався в актовій залі за участі поважних гостей та членів журі, в якості яких виступили викладачі ЗНУ. Якість робіт була різноманітною  — від теоретичних проектів не підкріплених реальними дослідженнями актуальності та можливості їх видання загалом, до реально існуючих та добре організованих проектів. Медіахолдинг «Ять» презентував два видання: газету «Ять» та езин «ХЗ». Також на Медіафест завітали наші колеги  — редакція газети набридливих журналістів «Жужужу». По правді кажучи, ми Наступний день ознаменувався підбитїхали без особливих тям підсумків фесту. Також для учасників сподівань, як то провідні спеціалісти кажуть — себе з медіакомунікацій ЗНУ та запрошені показати та на інших гості провели ряд майстер-класів. Досподивитись відчені фахівці розповіли про власне тика», «Реклама та зв’язки із бачення майбутнього журнагромадськістю» та «Видавнича лістики, специфіку регіональної справа та редагування». У кон- та громадянської журналістикурсі взяли участь студенти зі ки, сучасні тенденції в рекламі, Львова, Луцька, Рівного, Києва, дієві PR-кампанії та ще багато цікавого. Тернополя та Запоріжжя. (початок на 1 с.) Із такими важливими завданнями оргкомітет впорався чудово. Все було продумано до дрібниць: початок фестивалю, перерви, виступи учасників, вільний час, а після захисту робіт учасники гуртом відправились на мальовничий острів Хортиця, де на університетській базі відпочинку й розмістилися усі іногородні гості. Всеукраїнський Медіафестиваль об’єднав студентів факультетів та інститутів журналістики різних університетів України. На конкурс виставили 28 робіт в трьох номінаціях: «Журналіс-

«

»

Опісля відбулося закриття фестивалю та нагородження переможців. По правді кажучи, ми їхали без особливих сподівань, як то кажуть  — себе показати та на інших подивитись. Та нашим радощам не було меж, коли оголосили дипломантів у номінації «Видавнича справа». Перше місце за традицією посіла студентка вишу-організатора Фестивалю, як, в принципі, й у решті номінацій. Проте друге і третє місця  — за Медіахолдингом

«Ять»! Друге місце здобули Ніколайчук Ольга та Фомішина Ольга із проектом езину «ХЗ», третє місце — Зелінська Анастасія із проектом газети «Ять». З фестивалю ми повернулися сповнені нових сил та натхнення. Хочеться вірити, що такі заходи стануть традицією у ЗНУ, їх рівень ростиме, і ще багато ентузіастів візьмуть участь та отримають безцінний досвід завдяки Медіафестивалю! Дружний колектив медіахолдингу «Ять«


демотивуюча

мотивуючe-демотивуюча газета №11, листопад 2012

-персона

Юрій Макаров:

3

Цього разу ми мали змогу поспілкуватися з легендою української журналістики, телеведучим, письменником, документалістом Юрієм Макаровим. Тож про його професійний шлях, роздуми на тему роботи і навчання та багато іншого читайте далі у нашому ексклюзивному матеріалі. — Тема нашого номеру сах, а решту навичок бажано на«Робота і навчання». Скажіть, бувати в бойових умовах (див. будь ласка, чи поєднували Ви п. 4). А, забув ще одну засадничу навчання із роботою, будучи річ: володіння мовою і здатність студентом? Чи не шкодило це викладати свої думки на письмі! — Як ви прийшли у журналісодне одному? — Якщо шукати різницю тику, як відбувався вибір проміж «колишнім» і «теперіш- фесії  — свідомо, чи це справа нім» устроєм, то вона, на мою випадку, адже навчалися ви думку, все ж-таки передусім у на факультеті романо-германпрагненні контролювати власне ської філології і навіть деякий життя. В часи моєї юності надто час, як нам відомо, викладали дбати про свій добробут вва- французьку мову? — У журналістику я прийшов жалося якось не comme il faut. Звісно, завжди залежало від випадково, та й журналістикою конкретної особи та оточення, на той час це можна було назваале в цілому меркантильність ти в лапках. Мій товариш привів не віталася. Я виріс у відносно мене в РАТАУ (нині це — Укрін(дуже відносно) заможній ро- форм, а тоді  — структурний дині: мама  — камерна співач- підрозділ ТАСС, тобто офіційної ка. Тож, окрім кишенькових новинної агенції СРСР), у міжнагрошей, особливо ні в чому не родну редакцію, бо там чомусь мав потреби. Але мої однокур- «гуляла» ставка молодшого косники, половина з яких мешка- респондента. Я пішов, не маючи ли в гуртожитку, переважно не достатнього уявлення ані про вважали за потрібне якось міняти умоЯ переконаний, що ви свого існування. Хоча можна було студентові буквально заробляти перекладами й, наприклад, з 2-3 курсу (з першого — знімати квартиру на зарано) бажано трьох-чотирьох. Чому не вважали? Таємнивлаштуватися на ця. Гадаю, пасивність нинішнього старшореальну роботу го покоління, його готовність підкорятися обставинам  — феномен свої майбутні функції, ані про того самого кореня. До речі, предмет публікацій. Те, що я не я підпрацьовував синхронни- став частиною радянської проми перекладами французьких пагандистської машини  — профільмів у київському Домі кіно, сто гра долі, щасливий випадок: перегляди були тільки для чле- коли з’ясувалося, що в мене нів Спілки кінематографістів, небездоганна анкета (батько хоча «по знайомству» можна відсидів у Болгарії за політику), було потрапити й стороннім. мене без зайвого галасу переГоловним бонусом цієї роботи вели в промислову редакцію. Я були не гроші, а престиж: «він бігав по київських заводах — за перекладає в Домі кіно»… Ін- винятком тих, які були закритими військовими підприємствами фантильність! — Як на вашу думку, чи існує й взагалі не згадувалися в пресі, прірва між академічним нав- а таких було відсотків 80. Я пичанням і практикою? (Можли- сав про українські екскаватори, во Ви дасте пораду, як треба українські комп’ютери (так-так, вчитися майбутньому редакто- вони були!), а також про українру, журналісту? На що звертати ські трикотажні вироби. Тобто це був цілком конформістський увагу під час навчання?) — З того, що я знаю про нав- сценарій, хоча й із відтінком нечання журналістів (зокрема, в повної замазаності. Але, як шкоКиєві), а знаю я це лише зі спіл- ла, це було чудово: можливість кування з недавніми випускника- і потреба розбиратися самостійми, учбові програми досі мають но в матеріях, на яких я категопотужний шлейф ще радянської рично не знався, плюс патронат традиції «журфаків». Можливо, начальника, згодом товариша в інших місцях усе інакше. Га- Олександра Тертичного (зараз даю, що академічна освіта жур- він час від часу друкується на налістам потрібна передусім для «Українській правді»). — Який найефективніший формування уявлення про «дорослий» світ, для складання сис- спосіб студенту (спеціальностеми пріоритетів та культурної ті журналістика чи видавнича матриці хоча б у загальних ри- справа та редагування) отри-

«

»

мати якісний досвід, щоб після завершення університету знайти роботу за фахом? — Я переконаний, що студентові буквально з 2-3 курсу (з першого  — зарано) бажано влаштуватися на реальну роботу. На півставки, на чверть ставки, на пташиних правах, молодшим кур’єром, волонтером, ким завгодно — аби бути долученим до процесу. Зазвичай майбутні журналісти досить амбітні й нехтують такою ініціацією, насправді ж це дає запас міцності (як фахової, так і психологічної), який після закінчення вишу забезпечує суттєву перевагу. — Чи потрібно боротися з інфотайментом в журналістиці (тобто подачею інформації під певним «соусом»), чи це закономірний розвиток цієї галузі? І чи має право журналіст забарвлювати в якісь відтінки висвітлювані ним матеріали? — Звісно, певна частка авторської інтонації в інформаційних матеріалах  — перевага й бонус. Я взагалі не вірю в тотальну об’єктивність журналіста. Вона можлива за умови наявності ситого суспільства, розвиненої економіки, більш-менш досконалих державних механізмів. Щойно ви потрапляєте до Афганістану, Чечні, Камбоджі, Колумбії (сам не пробував, колеги розповідали), як доводиться визначатися щодо системи координат. У відносно мирних умовах краще не дозволяти своєму ego надто випинати з тексту, якщо це не авторська колонка, есей, нарис абощо. Є два типи загравання з читачем: ділитися особистими рефлексіями та намагатися його шокувати чи розсмішити (себто претензія

ліста «Про що б написати?» Що Ви порадите робити, коли в голові «творчий ступор», а продукувати матеріали треба? — Якщо ви гадаєте, що це стосується лише початківців, то ви помиляєтеся. Я знаю один спосіб подолати творчу кризу: зрозуміти, що тебе насправді турбує (непокоїть, бісить) у навколишньому житті, сформулювати це в якості проблеми й намагатися її дослідити. Перше ж інтерв’ю, бесіда, консультація з більш-менш поінформованою людиною підкаже напрямок подальшого руху. — В Інституті журналістики між студентами та викладачами вже не один рік ведеться полеміка, чи потрібно журналістам та видавцям викладати російську мову (на сьогодні викладається лише українська). СтуденЗагалом, редактор — ти говорять про потребу у вивченні ще абсолютно необхідна й російської мови, адже більшість вифункція, це фактор дань російськомовні, інша ж сторона об’єктивізації дуже твердить, що має суб’єктивного за своєю бути національна самоідентифікація природою журналістжурналістики. Яка Ваша думка з цього ського процесу приводу? — Мені дуже на infotainment). Це питання важко бути тут об’єктивним. почуття міри й смаку, але зага- По-перше, я, російськомовний лом я вважаю це дитячою хво- киянин із російським корінробою. Хоча якщо це Стріляний ням, дуже повільно входив у силове поле української мови. або Портников, тоді можна. — Мабуть чи найпоширені- По-друге, домінуюче станоше питання молодого журна- вище російської у вітчизняній

«

»

Фотограф — Андрій Ломакін

«Редактора любити неможливо, особливо, якщо він правий...»

пресі я вважаю наслідком не лише історичних деформацій, а й сучасних позаринкових маніпуляцій. По-третє, є тиск власне російської преси, переваги якої мають так само геть не ринковий характер. Тому, якщо дуже абстрактно: російська, як і польська (!), як і англійська, мають бути в арсеналі будь-якого гуманітарія — в цьому я солідарний з Оксаною Забужко. Якщо ж конкретно, то це має бути предметом індивідуального вибору (або самоідентифікації, як Ви кажете). Хочеш  — вивчай, зайвих знань не буває. Але я особисто переконаний, що за українською — більша перспектива, в тому числі й у сенсі індивідуальної конкуренції. — Значна частина наших читачів  — студенти-видавці. Думаю, їм було б цікаво дізнатися, чи були у вас конфлікти із редакторами, видавцями і що Ви порадите майбутнім фахівцям цієї професії у роботі із словом і авторами? — Редактора любити неможливо, особливо, якщо він правий. Нікому не подобається, коли його правлять. Проте це корисний досвід. Загалом, редактор  — абсолютно необхідна функція, це фактор об’єктивізації дуже суб’єктивного за своєю природою журналістського процесу. Я себе вважаю достатньо дорослим, щоби визнавати власні ляпи, якщо вони трапляються. Але для цього необхідно набрати критичну кількість синців… Оля Фомішина


4

мотивуючe-демотивуюча газета №11, листопад 2012

Вони рад

Студенти твор

мотивуюча

Кайзен: ідеї Як гартувалась «ЯТЬ» для бізнесу чи для життя

Ось уже 1 100 000 знаків студентської роботи побачили світ у вигляді 11 номерів нашого видання. І у багатьох виникає логічне запитання — «Навіщо все це?». Відповідь проста — досвід.

Як зберегти баланс між наповненням і використанням

Головний редактор

Сучасний світ ХХІ століття та його ідея оптимізації і спрощення — це максимально можливе за мінімальних витрат. Можна подумати, що це якась далека від побуту теорія, проте вплив філософії кайзен ми можемо відчувати в оптимізації розкладу у виші, за яким ми навчаємося, поєднанні роботи з навчанням у студентські роки, а також економії зусиль і часу в інших сферах.

«кай»

«дзен»

зміни

добре (краще)

改+ 善 Навіть одруження, створення сім`ї відбувається на фоні професійного самостановлення, пошуку себе в професії, часто — напруження і стресу. На материнство жінка не може виділити досить багато часу, переважно поєднуючи його з роботою, що теж пов`язано з ідеєю оптимізації. Прагнення до універсальності стає визначною потребою сьогоднішнього суспільства, що тягне за собою часткову втрату ідентичності, розгубленість, емоційне вигорання, значне підвищення тривоги і неможливість позбавитися від напруження. Кайзен — це ще й філософія постійного вдосконалення, яка полягає у оцінці та модернізації (зниженні вартості або її підвищенні), а перекладаючи в психологічну площину — перфекціонізмі, результативності, функціональності. Ось постулати цієї бізнес-моделі, сформульовані Масаакі Імаі (піонером і лідером філософії кайзен) ще 50 років тому, які так чи інакше впливають на наш світогляд та саморозуміння: 1. Проблеми створюють можливості. 2. Питай п’ять разів «Чому?» (метод 5 why). 3. Запозичуй ідеї від усіх. 4. Думай над тим, які рішення можна втілити. 5. Змінюй усталений стан речей. 6. Твердження, що щось є неможливим, зайві. 7. Вибирай прості рішення, не чекаючи на ідеальні.

8. Використовуй швидкість, а не гроші. 9. Помилки виправляй в процесі діяльності. 10. Вдосконалення не має меж. Звичайно, можна працювати на кількох роботах, паралельно навчатися, освоювати курси, невпинно будувати кар’єру і сім’ю, брати участь у багатьох проектах — це підтримується ідеєю оптимальності. Проте як наповнювати себе енергією, ресурсами, натхненням, щоб була можливість постійної самореалізації? Адже якщо тільки використовувати свої ресурси, забуваючи наповнювати себе силами (фізичними, емоційними, інтелектуальними), то з часом можна помітити, що ці досягнуті можливості, цілі, власне результати перестали бути сенсом і не наповнені більше смислом. Може з’явитися відчуття спустошеності й зневіри. Різниця між бізнес-моделлю й ідентичністю особистості у неповторності, унікальності й здатності творити, бути спонтанною, і власне «не комерційності» людської природи. Сміх, спонтанні емоції, творчість, вміння гратися, як граються діти, щиро і природньо, співчуття — це абсолютно не вигідні для оптимізації речі, які не приносять конкретного результату. Однак вони наповнюють нас любов’ю і вдячністю до цього світу і до себе, дають енергію і сили просто жити. Ольга Лазаренко

Літературний редактор

Арт-директор :)

Журналіст

Створивши реальний редакторсько-видавничий процес у стінах ВНЗ можна уникнути головної проблеми сучасного студентства — нестачі досвіду після закінчення навчального закладу. Закордонна практика вишів уже сотні років використовує можливості та потенціал студентів для розробки та створення різноманітних проектів, практикуваня набутих професійних умінь і навичок у реальних, «бойових» умовах. Для цього при ВНЗ створюються навчальні лабораторії, редакції тощо. Завершивши навчання, випускник має рекомендаційний лист про те, що протягом 3-5 років працював журналістом, редактором в університетському медіа та якісно себе зарекомендував, що надає йому перевагу сереж інших колег-випускників. На жаль, у більшості українських ВНЗ навчальні лабораторії, якщо вони й існують, здебільшого мають суто фор-

мальний характер. А поодинокі студентські медіа, здебільшого, виглядають як недолугий самвидав лише через те, що нікому підказати, допомогти, спрямувати. Частіше навіть зустрічається нищівна, неаргументована критика, яка ховає намагання студентів створити щось корисне. Останнє тягне за собою суцільне небажання щось робити, творити, здобувати досвід. Як приклад, студентське видання «Ять» пройшло всі ці випробування, як то кажуть, «і вогонь» нищівної критики, «і воду» в матеріалах, «і мідні труби», куди доводилось спускати більшість створених матеріалів. Та завдяки обопільному бажанню студентів і викладачів зробити щось якісне, унікальне, здобути професійний досвід, колектив газети трепляче йшов вперед. За півтора роки створилась міцна редакція із студентів і викладачів різних ВНЗ, відбуваються регулярні збори для об-

Шеф-редактор

Журналіст

Журналіст

Фотограф

говорення матеріалів, роботи над помилками і, звичайно ж, святкування випуску кожного номеру. Для професійного та практичного зростання студентів залучаються знані фахівці з різних напрямів журналітики та видавничої справи для консультацій і майстер-класів для членів редакції... Одним словом, із формату «...принесіть завтра ЯКІСЬ матеріали і ми їх зверстаємо...» газета «Ять» переросла у справжню навчальну редакцію із повним циклом редакторсько-журналістської роботи. На початку значна кількість матеріалів мала есейно-рефлексійний характер, адже мало хто уявляв сутність журналістського тексту, і у друк приймалось усе, що траплялося під руку. Я вже не кажу про те, скільки потрібно було сміливості, щоб підійти взяти інтерв’ю навіть у викладача, це вважалось чимось над складним. Та на сьогодні матеріали чітко плануються, редагуються, відправляються на рецензування, переписуються; до матеріалів, стилістики та обсягу виставляються суворі вимоги. І, врешті-решт, нам вдалося зруйнувати стіну неприступності до відомих людей, і тепер кореспонденти «Ять» із легкістю, професійно беруть інтерв’ю у класиків журналістики, видавничої справи та інших цікавих людей. Відповідно, тепер кожен член редакції, влаштовуючись на роботу, вже має із десяток журналістських матеріалів у своєму портфоліо, розуміння редакційного процесу, досвід, а головне — позитивні спогади про навчання і цікаві та корисні знайомства. «Ять» вкотре доводить, що отримувати досвід під час навчання цілком реально! Якщо ж Вам цікаво зазирнути за ширму редакційної роботи нашого видання — ласкаво просимо! Ми представляємо її у вигляді інфоргафіки, де кожен пункт є чистою правдою ;-). Долучайтеся! Ятьрик Зубоскальний


демотивуюча

5

мотивуючe-демотивуюча газета №11, листопад 2012

Cлова шефа:

злобні коментарі з інтернету

«Будем робити ...ЯТЬ?» ні

так

мозковий штиль

приємні спогади

мозковий штурм

поради конкурентів

негатив

Сердитий Студент

планування номеру тем статей та матеріалів, дедлайни

обговорення матеріалів у facebook

головний біль

інтерв’ю

facebook розподіл

персона номеру

сесія к/р

завдань

редактор журналісти

«Біток»

більд-редактор

фотограф

75% шеф-редактор

дизайнерверстальник

святкування номеру

Главред

яка, ...ять шоколодка?!

аналіз матеріалів, редвисновки перевірка на плагіат

консультація фахівців

верстка номеру

матеріали якісні «...такоє»

вичитка

дизайнерверстальник головний редактор

читачі аналіз помилок

публікація газети

Deadline

оригіналмакет

24h

«пілюля»

«пілюля*»

перша верстка

правка

коректори переверстка *пілюля – зауваження, наганяй, втик тощо ступор – безвихідь

топка – знищення...

готовність

30%

енергетичний напій кава, чай, каркаде

публікація на сайт

jat.in.ua

тістечко кава

+5%

стенди ВНЗ

художник

шеф-редактор

міф – ланка, що не використовується...


6

мотивуючe-демотивуюча газета №11, листопад 2012

Наш штатний

-психолог

Ольга Лазаренко, психолог, гештальт-консультант, olgalaz@inbox.ru

Немає причин бути меншим

за Себе

Етап самовизначення Студентський вік, який науковці називають періодом юності чи ранньої дорослості, інтенсивно формує професійну ідентичність. Тобто молода людина має надзвичайно високу потребу спробувати себе як працівник. Не варто пропускати етап самовизначення, який дозволяє зрозуміти свої інтереси, хобі, мотиви поведінки, емоції, які виникають від того чи іншого виду діяльності. Приміром, така історія: «Батьки відправили навчатися на юридичний, а я люблю співати, і тільки, коли співаю, відчуваю, що живу і роблю щось правильне і корисне. Виходить в мене це добре, і друзям подобається, я ходжу вчитися вокалу, беру приватні уроки, та тільки сумніви десь нізвідки беруться. А раптом у мене нічого не вийде? І всі мені підтверджують, що я нічого не досягну, тільки дарма згаю свій час. А юрист — це професія. Та я нікому не зізнаюся, що мені дуже нудно, і я вже двічі стримувався, щоб не кинути університет. Батьки б усе одно не дізналися…» Бути чи не бути У вирі спроб самореалізуватися, у щоденних намаганнях відчути себе тим, ким насправді можеш стати, розриваючись між підробітками (від касира супермаркету до продавця-консультанта, офіціанта, бармена, кур`єра, охоронця, прибиральника тощо), важливо не загубити свою справжню мету і йти до неї не зважаючи ні на що. Будь тим, ким ти є, інакше світ не дасть тобі того, чого ти хочеш — ось така мудра істина відкривається молодим пошукачам роботи. Насправді залишатися собою і бути на найнижчій професійній сходинці, виконувати низькооплачувану і часто важку роботу — зовсім нелегко. Проте, як свідчить біографічний аналіз відомих людей, які досягли успіху — попри всі ці труднощі соціальноекономічної ієрархії важливо продовжувати бути наполегливим у своїх головних життєвих завданнях. Тоді й такі «підробітки» можна розглядати як сходинку до чогось більшого і як можливість фінансово підтримати себе в період навчання. Тільки помилки сприяють успіху Головне завдання у нескінчених студентських професійних здійсненнях — не боятися помилок. Вони — наші друзі, які підкажуть, як краще вчинити в тій чи іншій ситуації. Помилки дають нам те, чого ніколи не дасть жодне найвище звершення — розвиток. Ніщо так не розвиває, як гарні і добре осмислені помилки. Особисто я дуже радію, коли в мене щось не виходить. Це значить, що я можу чогось навчитися і визначити найближчу зону свого розвитку. Комплекс Іони Завжди можна знайти причини, зовнішні обставини, якими можна пояснити, чому відмовляєшся робити те, що хочеш, стати тим, ким підказує твоя душа. Проте якщо ми поглянемо глибше, то виявиться, що причини завжди внутрішні — це страх реалізовуватися, досягати великих висот. Здавалося б, абсурд. Але ще Абрахам Маслоу, досліджуючи цей феномен, назвав його «комплексом Іони», коли людина сама несвідомо гальмує себе у досягненні успіху, коли вона уникає самореалізації. Так особистість захищається від змін, які принесе цей успіх, порушивши її усталене існування. І цей комплекс є в кожному з нас! Це як інстинкт самозбереження: не виділитися, бути непомітним, просто таким, як усі. І тільки творчі, свіжі ідеї, індивідуальні відмінності, креативні проекти здатні привести до успіху і фінансового збагачення. А внутрішнім чинником такого успіху є подолання страху «вийти за рамки». Це дає можливість бути тим, ким ти є: Особистістю, Індивідуальністю, Мікросвітом. І не менше.

мотивуюча

v НАВЧАННЯ чsиРОБОТА? 18+

У матеріалі використані

Газета «Ять» продовжує вирішувати проблемні питання силовими методами за допомогою батлів. Зокрема, сьогодні ми намагатимемося визначити, що ж важливіше для студента видавця/журналіста — робота чи навчання. Спробуємо збагнути також, у чому корінь цієї проблеми: у недосконалості навчальної системи ВНЗ чи цілком аргументованій необхідності отримати практичну професійну та фінансову користь? Свої аргументи сьогодні будуть відстоювати словами, чи навіть кулаками, студенти та викладачі провідних ВНЗ країни. Однак висновки робити Вам!

Анастасія Зелінська, 4 курс, ІЖ КНУ: — Одночасно нормально можна робити тільки одну річ: або навчатися, або працювати. Прогулювати пари заради роботи? А якщо раптом у тій же роботі тобі знадобляться знання, які ти прогуляв? Досвід можна отримувати, проходячи стажування, яке не вимагає повного робочого дня і всіх твоїх сил... Олексій Ситник, викладач, ІЖ КНУ: — На мою думку, університет має надавати можливості для отримання практичного досвіду — стажування, навчальні лабораторії, гранти на студентські проекти тощо. Це закриває першу головну проблему студента — досвід. Другу проблему — гроші, студент може за нагальної потреби перекрити фрілансом у вільний час... Юлія Паливода, викладач, ІЖ КНУ: — Проти: нівелювання студентського життя; підміна освітніх цінностей рутиною трудових буднів; нездатність об’єктивно розрахувати час навчання та роботи... Юлія Каранковська, 4 курс, КНУКіМ: — Коли не відвідуєш пари — не отримуєш того якісного знання. Наприклад, ми вчимо такі програми, які сам вдома не вивчиш — потрібна практика в аудиторії з викладачем, який зможе тобі підказати чи допомогти. Юлія Панець, 3 курс, ІЖ КНУ: — Через нестачу коштів я сама працюю не за спеціальністю з другого курсу. Інколи доводиться прогулювати навчання і потім доганяти, а це дуже важко. Поєднувати роботу і навчання у більшості випадках взагалі неможливо... Ольга Ніколайчук, 4 курс, ІЖ КНУ: — Студент повинен вчитися. Якщо ти будеш працювати у першу половину дня, то ти або зарекомендуєш себе як поганий працівник, тому що будеш тікати з роботи на пари, або поганим студентом, тому що не будеш на них ходити. А враховуючи те, що більшість викладачів не хвилює, що в тебе робота — ти втрачаєш бали, і потім в кінці року дуже важко все наздогнати. Тому я вважаю, що інститут краще відмучитись... Артем Онкович, викладач, ІЖ КНУ: — Працюєш — йди на заочне! Кирило Пазюк, 4 курс, КНУКіМ: — Я хотів би працювати за фахом, але не виходить. Мені не дуже щастить з роботою, студента-копірайтера легко надурити: ти пишеш статті, відсилаєш їх, а не отримуєш ані відповіді, ані грошей. Тож копірайтером я працювати вже не хочу, а кращого варіанту на даний момент не бачу...

сцени насилля!

Перегляд особам до 18 років

не рекомендований!

Микола Тимошик, проф., КНУКіМ: — Ми навчаємося на таких спеціальностях, де шукати роботу після отримання диплому немає сенсу. Шукати роботу потрібно с третього курсу навчання. Але тут необхідно знайти золоту середину: практик буде показувати свої теоретичні прогалини, коли він буде працювати. Так само і людина, яка перенасичена теоретичними знаннями та не набула практичних навичок за студентські роки покаже гірші результати. Тому я категорично за те, що можна і треба працювати, але винятково за спеціальністю... Мар’яна Микитюк, 5 курс, НПУ: — По-перше, знання, не підкріплені практикою, одразу ж начисто випаровуються з голови. По-друге, ті, хто поєднує навчання і роботу, звикають до оптимальної організації свого часу. Якби можна було повернутись у минуле, я б після першого курсу пішла на заочку, чого і всім бажаю. Дмитро Горлач, ст. викл., КНУКіМ: — Якщо студент свідомо вибирає професію — він повинен повністю оволодіти нею. Працювати варто, але лише у тому випадку, коли знаходиш роботу за фахом, і то на старших курсах. Олександра Останіна, 4 курс, КНУКіМ: — На четвертому курсі немає сенсу ходити на пари, тому що все частіше вони не відбуваються. Тому я вважаю, що цей час краще витратити на роботу. Саляр Алі, 3 курс, ІЖ КНУ: — Я вважаю, що в наш час цілком доцільно поєднувати навчання і роботу, оскільки зараз усі роботодавці вимагають досвід роботи. А де ж його брати, як не під час навчання? Поєднувати це дуже важко. Але я тільки за... Марія Задорожна, 3 курс, ІЖ КНУ: — Я за об’єднання навчання із роботою, адже коли приходиш на роботу — завжди вимагають досвід. В інакшому випадку тебе не візьмуть. Але потрібно вміти поєднувати її з навчанням... Олександр Писарчук, 3 курс, ІЖ КНУ: — Я за те, щоб студент мав можливість навчатися комфортно і в той же час працювати, а ще щоб не було санкцій щодо цього. Тому що робота допомагає тобі здобувати досвід, який тобі допоможе більше, аніж навчання. Павло Салига, викладач, ІЖ КНУ: — Я думаю, що вища освіта потрібна тільки вундеркіндам і багатим нащадкам аристократичних сімей. Усі інші повинні працювати в поті чола свого. А так — у нас пів-країни нічого не робить, проте вчиться на таких «важливих» для Батьківщини спеціальностях, як юрист чи бібліотекар. Альона Грозна, 4 курс, КНУКіМ: — Я за роботу під час навчання. Хоч це має багато плюсів і мінусів, я вважаю, що все залежить від студента: хочеш — встигнеш все. Працюю вже три роки, і три роки почуваю себе незалежною від батьків та від обставин. І це — найбільший плюс.

Повні варінти відповідей

читайте на сайті

jat.in.ua без цензури

Матеріал підготовлено колективом редакції «Ять»

фото: О. Фомішина, Н. Маршаніна

НЕ НАМАГАЙТЕСЬ ПОВТОРИТИ ЦЕ У РЕАЛЬНОМУ ЖИТТІ! * ЖОДНА ЛЮДИНА ПІД ЧАС БАТЛУ НЕ ПОСТРАЖДАЛА!


демотивуюча Стонадц

мотивуючe-демотивуюча газета №11, листопад 2012

порад

Загадка студентського

гаманця

Влаштовувати собі «культурний відпочинок» з обмеженим бюджетом — мистецтво, яке в університетах опановують на рівні профільних предметів. І добре, якщо стипендія є! Інакше ж доводиться без відриву від навчання по повній «відриватися», підпрацьовуючи за фахом або за принципом «вільна каса». Ото�, найпопулярні�і варіанти заробітку для студента: 1. Стажуватися/працювати за фахом на півставки: класичний варіант працевлаштування. Півдня працюєте, інші півдня на парах, а домашнє завдання виконуєте коли вийде. Підходить далеко не всім (моєму знайомому-хіміку після другого курсу таку роботу знайти не вдалося). Але кому пощастить — це буде гарний досвід і можливість далі будувати кар’єру. 2. Фріланс: слово, що приємною музикою звучить для майбутніх дизайнерів, фотографів, програмістів та журналістів. Не потрібно сидіти в офісі, домовляєшся з клієнтом, отримуєш замовлення — і працюєш у сприятливій атмосфері. Про-

Вдар

блема полягає лише в пошуку того самого замовника, який повірить, що ваша незавершена освіта не перешкоджатиме добре виконати його замовлення, і заплатить за вашу працю. З власного досвіду: на багатьох сайтах фрілансерів вимагають портфоліо або просять «студентів не турбувати». 3. Працювати на промо-акціях, виставках, сфері обслуговування тощо: нестабільно, тимчасово, несолідно. Навряд чи вам заздритимуть, дізнавшись, що ви перед парами роздаєте листівки на станції метро «Либідська» або розвантажуєте ящики з помідорами біля «Фуршету». Але для швидкого заробітку цей варіант підходить, тому багатьох студентів можна побачити на виставках,

презентаціях, рекламних акціях і, звісно ж, у «МакДональдсі». Тут же доречно згадати програми заробітку на літо, на зразок Work&Travel, але для цього треба вже мати базовий капітал. 4. Монетаризація хобі: креативні особистості, що мають схильність «творити прекрасне», можуть перетворити своє захоплення на джерело прибутку. Саме так робить моя знайома, яка вручну виготовляє та розфарбовує прикраси. Та і ви, впевнена, теж маєте знайомих, у кого «золоті руки». 5. Власний бізнес: чому б ні? Для когось цей бізнес — написання рефератів, курсових і дипломних робіт, а хтось, наприклад, створює і просуває в інтернеті свій сайт та заробляє на рекламі. 6. Заробити розумом: якщо природа наділила вас високим IQ, ви легко можете виграти грант або стипендію на навчання. Насправді ж існує ще багато способів поповнення студентського гаманця, було б бажання! Марія Задорожна

по кишені

Працювати чи НЕ працювати,

7

Авторська колонка Ятьрика Зубоскального

Як ми любимо тебе ненавидіти!

«Ненавиджу його!.. Скоро Новий рік, і я буду дуже гарно поводитися, щоб попросити Діда Мороза видалити з усіх комп’ютерів у світі шрифт ComicSans...» — таку фразу майже на повному серйозі мені сказав нещодавно мій друг дизайнер. Річ у тім, що його замовник кілька місяців мордував і не приймав макет рекламного борду, аж поки на ньому не замайорів той самий клятий ComicSans. І я його розумію. Вчора зайшов до піцерії, меню зверстане ComicSans-ом, зайшов до магазину — ComicSans-ом мені пояснюють, що адміністрація не несе відповідальності за речі у камері схову, жовтенький листочок в офісі доносить мені ComicSans-ом, що слід негайно принести флюорографію, а в автобусі все тим же шрифтом я дізнаюсь, що талони у водія, і сиджу я на місці кондуктора, вже не кажу про запрошеня яке мені вручили на вечірку Halloween — і знову клятий ComicSans... Ех, ComicSans. Як ми любимо тебе ненавидіти! Це стало просто модою серед дизайнерів та поціновувачів типографіки смі-

користовувати цю «красу» для звітів, бюлетнів, пасивно-агресивних повідомлень у офісах, врешті-решт у оголошеннях => рекламі => дизайні всього. Ще більш ПОПулярним він став після використання його в рекламах м’яких іграшок Beanie Babies, сервису iCards компанії Apple, компютерній грі The Sims, до того ж цією гарнітурою оформлені колекційні 25-ти центові монети Канади, тощо... Якщо ви думаєте, що це я просто його недолюблюю, то це не так. Як доказ, в світі навіть існує чимало організацій, які боряться з масовим використанням цього шрифту, зокрема «Bancomicsans». Ряд видань, наприклад журнал Time, відверто вказують на попсовість і недоречність ComicSans. Проти ComicSans, окрім самого ж його творця Вінсента Коннера (!!!), виступили учасники потужних професійних інтернет-форумів Typographica і Typophile. Журнали How, Artprostitute, UK internet magazine, Wooster, Unknownbeings закликають читачів творити правильні речі і заборонити ComicSans. До них долучилися канадська газета

ось в чому питання... Кількість працюючих студентів з першого до п’ятого курсів збільшується в геометричній прогресіїі, врешті-решт, наближається до 100%

97,3% 57,2% 38,5% 7,3%

17,1%

(початок на 1 с.) Причиною ж не працювати досить очікувано став стереотип, що без досвіду роботодавець навіть не подивиться в бік студента. Відверто кажучи, тому всьому є багато об’єктивних причин, адже студент, що працює, зазвичай ще той головний біль і для університету, і для роботодавця: неякісно виконана робота, зірвані дедлайни, численні хвости, і це ще не повний перелік проблем, які можуть виникнути через працівника-студента. Але такі ж помилки зазвичай робить і випускник, що не має практичних навичок. Вихо-

дить замкнене коло. Тож з року в рік спроби розірвати його до того, як настане час «Х» (тобто за спиною закриються двері альма-матер та доведеться виживати у світі ринкових відносин), робить все більше студентів. Загалом, їх кількість з першого до п’ятого курсів збільшується в геометричній прогресії і, врешті-решт, наближається до 100%. Варто також враховувати й фінансову потребу, бо їсти хочуть усі. Середньостатистичний студент витрачає щомісяця близько 2 тис. грн. До того ж, майже кожен другий опитаний заявив, що робить вагомі покупки (су-

мою більше 1500 грн) кожні три місяці. І це при тому, що наразі базовий рівень стипендії для студентів ВНЗ становить 730 грн. А що вже казати про тих, хто навчається на комерційному відділенні і взагалі не має приємного бонусу у вигляді стипендії. Показово, що витрати «бюджетників» і «контрактників» трохи різняться. При чому, студенти державної форми навчання витрачають в місяць в середньому на 500 грн більше, ніж ті, що вчаться за кошти фізичних осіб (звісно, не враховуючи оплату за навчання). Загалом виходить, що витрати у будь-якому разі не відповідають прибутку і треба якимось чином заповнювати даний бюджетний дефіцит. З часом сидіти на шиї у батьків стає вже не престижно. Тим паче, що слово «незалежність» звучить надзвичайно приємно для вуха молодої людини. Єдиний вихід — додатковий прибуток «на стороні» (ну ще, звісно, є майже міфічний варіант знайти собі багатого спонсора, але його до уваги не братимемо). От і робимо висновок, що до п’ятого курсу студент не просто «змушений» працювати, а має робити це свідомо, для власного ж блага та подальшого розвитку. Оля Фомішина

Ма�. 1 На��� �р�фті� �ід�о�іда�т� на���ам

ятися над цим дитячим, м’яко кажучи, сміхо-шрифтом. Таку честь він здобув через його масове і недоречне застосування у різних ситуаціях — резюме, звіти, оголошення, логотипи, запрошення тощо. Погляньмо у серце проблеми. ComicSans був створений для коміксів і це його призначення — відтворювати тупі комічні тексти. Першу фатальну помилку зробили поплічники пана Біла Гейтса, які використали його для більш «френдлі» інтерфейсу свого продукту Microsoft Bob (цей проект вмер майже одразу). Та замість того, щоб викинути ComicSans у вікно, вони його вкинули у Windows 95. Саме з цього рокового моменту кожен користувач ПК почав ви-

National Post, MAG, PEELzine, а також USA Today, The Boston, Wall Street Journal. Останні, до речі, самі офіційно відмовились від використааня цього шрифта. Та до чого ж я все таки веду, не варто ставати зомбодизайнером, і тупо використовувати певні шрифти лише через те, що вони популярні, є на компі, чи просто — «гарненькі». Лише для ілюстрації своїх слів пропоную принаймі 20 аналогів ComicSans (див. мал. 1), які в рази кращі за свого попередника. Пам’ятайте: підбираючи шрифт, ви «одягаєте» контент свого візуального повідомлення, а зустрічають, як ви знаєте, «по одежі». Отож, одягайте себе та свій дизайн зі смаком! Ваш Ятьрик ;)


8 мотивуюча Феномен «ДеЗайців» мотивуючe-демотивуюча газета №11, листопад 2012

Ідеї не спл

Що роблять студенти, коли мають купу креативних ідей та непідробного ентузіазму? Вони шукають шляхи їхнього втілення, об’єднуючись, щоб творити корисну, а головне, власну справу. Ось вчаться собі активні молоді люди на майбутніх видавців-дизайнерів у найпрестижніших вишах країни. Проте розуміють вони, що однієї теорії трохи замало і хочеться їм попрактикуватися в реальних робочих умовах. Звісно, можна піти на стажування до якогось видавництва чи дизайнерської

агенції, але не варто сподіватися, що всі вони чекають на студентів із широко відчиненими дверима. Зовсім інша справа  — створити майданчик для самореалізації своїми силами, об’єднавшись із такими ж однодумцями, що шукають ґрунту для розвитку власних ідей. Так і виникла

ідея студентської дизайн-студії «ДеЗайці». Проект згуртував студентів третіх-п’ятих курсів, які хочуть не лише вивчати редагування та основи верстки й графічного дизайну, а й збагнути усі тонкощі співпраці із замовником, роботи в команді, постановки цілей і їх досягнення. Дизайн-студія має власний сайт, який розповідає майбутнім потенційним замовникам про можливість співпраці із «ДеЗайцями», а також містить новини із світу дизайну, які публікують учасники проекту. За рік існування цього експериментального проекту студія виконала понад 20 реальних замовлень різного рівня склад-

ності, серед яких дизайн плакатів, листівок, різноманітної рекламної продукції, логотипів, динамічні та статичні сайти, газетна та журнальна верстка, ребрендинг видань. Під час виконання завдань студентів консультують, вказують на проблемні місця викладачі дизайну та верстки, які в усьому

допомагають та підтримують своїх вихованців. На досвіді цього невеличкого самоврядного утворення можна побачити реальну користь подібних студентських ініціатив. Адже всі, хто долучився, тепер точно знають, що хочуть робити в житті і як йти до власної мети. Анастасія Зелінська

Митці твор

Муза тайм-менеджменту Серед галереї ілюстраторів, представлених на сторінках «Яті», жоден з митців не має настільки «міждісциплінарного» статусу, як Яна Франк. Успішний креативний дизайнер, авторка книг, майстриня скрапбукінгу, учасниця масштабних проектів та любляча мати — як вона все це встигає? Майбутня художниця народилась 2 квітня у 1972 року у місті Душанбе в сім’ї художників-графиків, тож з дитинства мала гарний приклад до наслідування та батьків-порадників. Досвід отримання прибутку з творчості прийшов до Яни у 15 років. Трохи пізніше, у 1990, майстриня переїхала до Берлі-

комікси, виховувала сина та писала книжки за фахом. У такому режимі Франк працювала до 2003 року, доки важка хвороба не примусила перерозподілити ресурси та зусилля. На відміну від усталеного стереотипу про творчий хаос, який зазвичай панує у митців, їх орієнтир на «осяяння», запорукою

доступній, зрозумілій формі, зі схемами, таблицями та ілюстраціями (made by Яна, звісно), викладені всі принципи її системи організації праці, певні фахові хитрощі та практичні поради. Дизайнерка завжди відкрита до спілкування, тож рецепти її робіт, інтерв’ю ви зможете легко знайти будь-де, від ЖЖ до Youtubе-a. На першому вона дань, у глянцевих жіночих журведе свій постійний блог (під налах, на веб-сторінках студії нікнеймом Miu Mau), також ви Лєбєдєва тощо). Але не менше зможете знайти її у соціальних Яна полюбляє стилістику старомережах. Наприклад, у Контак- винних японських гравюр «укіті викладені непогані підбірки її йо-е», а також техніку майстрів робіт («Веселая азбука», «Жур- епохи Відродження. Вважає, нальное»), а на Youtubе Франк що з цих робіт можна взяти викладає відео-записи своїх робіт — від перЛітати дуже шої лінії до останнього штриху. просто  — треба Втім, як каже сама вибрати собі якогось Яна, вона аж ніяк не проти того, аби цими журавля і схопити його матеріалами хтось користувався. Адже, за ногу доки ти власноруч не опануєш достатній рівень майстерності, не прома- купу цікавих та красивих рішень люєш понад тисячу робіт, важко для створення сучасних ілюбуде хоча б приблизно повтори- страцій та коміксів. Яна не боїться експерименти результат так само швидко і тувати, береться за будь-які вправно, як це робить вона. Роботи художниці пред- замовлення: від зброї та авставлені переважно у форматі томобілів до оголених жінок Digital-art, тобто намальовані у та психоделічних ілюстрацій. фотошопі (на обкладинках ви- Вважає, що імпровізація є най-

«

»

ну, де працювала дизайнером у студії Kulturfabrik, потім, у 1992 — обійняла посаду арт-директора у студії TagesspiegelOnline та у німецькій філії студії Артема Лєбєдєва I-DMedia. Також на вільних засадах працювала дизайнером та малювала

успіху Яни Франк є саме систематичний упорядкований підхід до роботи. Про це та багато інших цікавинок з фаху дизайнера ви можете дізнатися з її книжок («365 дней очень творческого человека», «Муза и чудовище», «Год жизни леволапика»), де в

Головний редактор: Анастасія Зелінська Шеф-редактор проекту: Олексій Ситник Арт-директор: Оля Фомішина Літературний редактор: Альона Грозна

Над номером працювали: Ольга Лазаренко, Катя Шедель, Анастасія Буяло, Марія Задорожна, Юлія Каранковська, Ольга Ніколайчук. Адреса редакції: м. Київ, Мельникова 36/1 — Щорса 36а

кращим способом реалізації творчого потенціалу. «Не бійтеся чистого листа. Спочатку наліпіть на нього все, що вважаєте за потрібне. Подальше рішення щодо заповнення простору прийде само по собі. Не бійтеся багатошаровості вашої роботи». Найяскравіше цей принцип втілюється у скрапбуках, які Яна дуже полюбляє, і перетворює чи не кожен свій зошит і нотатник на такий собі маленький витвір мистецтва. Найголовніше правило, яким покористовується Яна упродовж життя: «Літати дуже просто  — треба вибрати собі якогось журавля і схопити його за ногу». Це означає, що натхнення, мотивація та інші позитивні моменти життя  — це продукти нашої уяви. Ми самі собі їх придумуємо та вдосконалюємо. І, якщо ви вже знайшли свого журавля — сміливо летіть та отримуйте насолоду від польоту! Катя Шедель

Адреса для листування: yat.gazeta@gmail.com Наш сайт: www.jat.in.ua Тираж: необмежений Підписано до друку: кульковою ручкою Відповідальний за випуск: утік

За достовірність інформації редакція відповідальності не несе, бо таке понаписують... Всі права захищено, кулаками! Як отримувати газету «ЯТЬ» регулярно? Надішли листа з текстом «Хочу ...ЯТЬ» на ел.скриньку — yat.gazeta@gmail.com


JAT#11  

Що варто обрати: навчання чи роботу? Якщо це турбує тебе і ти шукаєш компроміс у цьому питанні, новий номер "Яті" спеціально для тебе! Як вс...

Advertisement
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you