Issuu on Google+

Єпископське лицемірство

фото главред

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

стор.

6

Церковна ієрархія на службі у політиків Рівненська духовна семінарія та єпархія підтримують «свою» політичну силу. А політична сила, за допомогою популярних серед віруючих гасел, та підтримки церковної влади, намагається отримати чим більше голосів виборців

о. Юрій Велігурський:

Церква для них – театр стор. C

M

Y

K

8-11

стор.

4

стор.

12

Люди бідують, але жертвують на нашу діяльність


2

події

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Кіріл Гундяєв вважає, що Церква в наші дні не має закликати до всезагального каяття і вважає таку ідею лукавою

фото із сайту dnepr.info

«Иногда нас призывают к покаянию, требуют, чтобы весь народ каялся – каялся именно сейчас, когда открылись и открываются Божии храмы, – зазначив Патріарх РПЦ МП Кіріл. – Это лукавый призыв, и Церковь имеет право об этом сказать… лжі, не можна проповідувати Христа і одночасно служити князю світу цього… «Незадовго до приходу до влади антихриста і зачинені храми будуть ремонтувати, обладнувати не лише зовні, але й зсередини. Будуть золотити купола як храмів, так і дзвіниць, а коли закінчать головний храм, то настане час приходу антихриста. Моліться, щоб Господь продовжив нам цей час для патріарх РПЦ Кіріл Гундяєв зміцнення: страшний очікує нас Потому что покаяние – глав- Он простил наш народ … Вот дами пішов на співпрацю з час. Ремонти храмів будуть ное, к чему призывает Церковь, почему сегодня призыв Церкви безбожниками Сергій Страго- продовжуватись до самого короповторяя евангельские слова: – не ко всеобщему покаянию, а родський. Також і нині достой- нування антихриста, і у нас “Покайтесь, ибо приблизилось ко всеобщему обращению к вере ний наслідник єресіархів-екуме- благолєпіє буде небувале» – Царствие Божие”. И обращение православной», – заявив під час ністів Гундяєв вважає, що нам говорив шанований всією Церкк каждому человеку с призывом проповіді після Богослужіння в каятись, мовляв, немає в чому, а вою преподобний Лаврентій к покаянию есть наиважнейшая Зачатьєвському монастирі потрібно краще турбуватись про Чернігівський. Однак для Гунмиссия Церкви, от которой она предстоятель РПЦ МП Кіріл навернення в Православ’я. Але дяєва, як показує час, Церковні никогда не отступит. Но призы- Гундяєв. як таке навернення може відбу- канони і слова святителів лише вы ко всеобщему покаянию за Такі слова не є нічим іншим тися, якщо немає головного – порожній звук, бо вірність власто, что не совершало нынешнее ніж лукавством, турботою про усвідомлення трагічної суті тих ним амбіціям значно дорожча. поколение, есть призывы лука- зовнішнє благополуччя Церкви подій, які привели до краху вые, потому что Сам Бог, вернув замість турботи про внутрішню Православ’я під тиском СРСР. Інформація із сайту нам наши святыни, показал, что суть. Саме під такими приво- Не можна будувати Істину на www.stmvl.org

Не мир, а меч Слово на презентації книги Євгена Сверстюка Назва цієї книги взята з Євангелії від Матвія. Коли Ісус покликав своїх учнів йти «до овечок загинулих дому Ізраїлевого» (Мт. 10.6) проповідувати, що наблизилось Царство Небесне, Він сказав апостолам: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, – Я не мир принести прийшов, а меча» (Мт. 10.34). Несподівано суворою, різкою засторогою прозвучали ці слова з уст Того, Хто нещодавно проповідував на горі про блаженство миротворців, милостивих, гнаних за правду, про необхідність підставити щоку ворогові та молитись за нього. Що ж це за меч був принесений у світ ради спасіння світу? Апостол Павло згодом скаже: «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного… І немає створіння, щоб сховалося перед Ним

(Євр.4.12-13). Так меч – це сам Господь, Бог-Слово, Який прийшов, щоб відділити правду від лжі, зерно від полови, овець від козлів, світло від темряви. Той, хто приймає цього меча, тобто Христа, стає Його воїном. Але меч – це не тільки зброя. Лицар через меч приймає посвячення, християнин, поєднуючись з Христом, освячується на служіння і жертву, яка вимагає відсічення тлінного від вічного, земного від небесного, високого від ницого. Людина може носити личину, може мати обличчя, зрештою, може сяяти ликом. Зі сторінок цієї книги на нас дивляться прекрасні людські обличчя, які іноді сяють як лики, але поряд визирають, пролазять крізь життєві шпарки людські личини, персонажі диявольського паноптикуму, що вдають із себе живих. І потрібен меч

«Правди, Дороги і Життя», щоб безкомпромісно відділити чорне від білого, світло від темряви. І автор бере на себе такий шляхетний і важкий послух. Незважаючи на публіцистичну гостроту, ця книга має сповідальну тональність, бо той, хто її написав, ясно усвідомлює життєву важливість офірного самостояння перед лицем Божим, і довів це не тільки написаним на папері, але всім своїм життям. Пророк Йоіл сказав: «Перекуйте свої орала на мечі… хай навіть безсилий говорить «Я – лицар», поспішіть і прийдіть (Йоіл. 1011). Цей заклик відлунює в есеях пана Євгена Сверстюка. Нехай же його слово, зважене «Словом живим і діяльним», тривожить, надихає, ранить і лікує нас, що живемо в добу морального релятивізму (вчення про відносність і суб’єктивність людського

обкладинка книги пізнання, в області моралі релятивізм заперечує абсолютність етичних норм і правил – ред.) та ліберальної какофонії (неприємного звучання – ред.). І нехай його десниця міцно тримає меча. протоієрей Валерій Копійка, газета «Наша віра»


Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Дорогі браття і сестри! прочитайте це звернення Просимо у вас вибачення за те, що грудневе число «Православного діла» затрималося з виходом на три тижні. Люди, які готують газету до друку з різних причин були зайняті. Через ту ж зайнятість перший номер 2010 року вийде спареним – січнево-лютневим. Адже наявність грошей на друк – це ще не все, що необхідно для виходу газети. Потрібні ще редактори, журналісти, верстальник. Ці люди на газету працюють безкоштовно і паралельно мають оплачувану роботу. Власне тому поки що можливі подібні збої. Які у нас новини. Прокуратура провела перевірку з приводу нападу на редактора «Православного діла» і Рівненського агентства журналістських розслідувань про яке ми писали в минулому номері. Після перевірки надіслала всі документи в міліцію. Хоча за результатами перевірки вбачалось адміністративне хуліганство з боку працівників СвятоПокровського собору і семінариста, однак міліція досі протиправно не надала відповіді. Начальник рівненської міліції лише відповів на скаргу, яку редактор подав ще до нападу на нього, з приводу перешкоджання поширенню газети працівниками Свято-Покровського собору і семінаристами Рівненської духовної семінарії: «З даними громадянами було проведено профілактичну роботу з метою недопущення подібних випадків в майбутньому та роз’яснено про відповідальність за подібні дії згідно з чинним законодавством. …Було проведено бесіди з громадянином Мензатюком Олексієм (ректором Рівненської духовної семінарії – авт.) щодо неприпус-

тимості подібних дій та вчинення антигромадянської поведінки зі сторони його підлеглих». Отця Анатолія Рябчевського з Демидівки рівненські ієрархи вижили з парафії (про це на стор.7). Рівненська ієрархія УПЦ КП через свою газету «Духовна нива» продовжує зводити наклепи на членів Церковно-громадської ініціативи не соромлячись нічого. Деякі священнослужителі телефонують отцю Юрію Велігурському з проханням покаятись. Однак він не розуміє як можна покаятись у правді. Рівненське православне молодіжне Свято-Софіївське братство дякує благодійникам, які допомогли привітати дітей та молодь з особливими потребами зі святом Святого Миколая та Різдва Христового. Завдяки їхнім пожертвам, братчики змогли відвідати з колядою родини хворих та зробити їм невеличкі подарунки. Дякуємо також благодійникам, які підтримують видання газети «Православне діло». Нагадуємо, що друк номеру на 16-ти сторінках коштує 1190 гривень. Приблизно половину цієї суми ми збираємо у скриньки біля храмів Рівного, іншу частину передають члени та прихильники ініціативи. Ви можете піти у будь-яке відділення банку і внести пожертву на рахунок: ГО «Православне молодіжне братство свв. мцц. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії». Філія РОУ ВАТ «Ощадбанк». ЄДРПОУ 35103379. МФО 333368, р/ р 260033018188, з позначкою: «Благодійна допомога для служіння в інформаційному просторі».

Слова Православних отців Православна Церква завжди влаштовувала своє життя шляхом соборного життя. Якщо Синод в Помісній Церкві або Духовний Собор в монастирях не працює як слід, то кажучи на словах про православний дух, ми маємо на увазі дух папський. Православний дух такий: кожен повинен висловити і фіксувати свою думку, а не мовчати через страх або честь - щоб бути в добрих стосунках з предстоятелем Церкви або настоятелем монастиря. Блаженної пам’яті старець Паїсій Святогорець Вихідні дані

«Православне діло», №03 (03) грудень, 2009 р.Б. Щомісячний часопис Християнської благодійної місії «Православне діло». Дата виходу номера 13.01.2010. Засновник і видавець – Торбіч В.А. Свідоцтво про державну реєстрацію РВ №538/91-Р від 09.10.2009 р. Редакційна рада: диякон Віталій Поровчук, протоієрей Юрій Велігурський, Тарас Рябчевський, Володимир Торбіч, Антоніна Торбіч. Редактор – Торбіч В.А. Верстка – Сергій Семидубський. Адреса редакції і видавця: 33010, м. Рівне, вул. Дубенська, 113в. Телефони: 093-935-68-68, 43-82-03. Електронна пошта: pravoslavne@gmail.com. Друкарня: ТзОВ «Друк Волині», 33000, м. Рівне, вул. Поліщука, 1г, тел. 60-86-53. Тираж номера: 1700 примірників. Розповсюджується БЕЗКОШТОВНО. Матеріали видання доступні для безкоштовного передруку з обов’язковим посиланням на «Православне діло». Редакція не обов’язково поділяє усі погляди авторів публікацій. Часопис видається за благодійні пожертви вірян. Вартість друку цього номера – 1700 грн.

від редакції

3

Допомагати ближнім „І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлів ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в’язниці і Мене не відвідали ви. Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя.” (Мт. 25, 33-46) Під час Різдвяних свят ми завжди згадуємо про обставини народження Ісуса Христа. Читаємо, чуємо, споглядаємо, дивлячись на ікону, вертеп чи листівку, як у хліві посеред тварин народився Спаситель світу. Його названому батьку Йосифові та Пречистій Матері не було де прихилити голову. Мені дуже запам’яталася одна проповідь, у якій проводилися прямі аналогії між тим, що було 2010 років тому і сучасною ситуацією. Священик тоді запитував, чи може кожен з нас прийняти на Святий Вечір двох абсолютно незнайомих бездомних чужинців, наприклад циган – чоловіка та вагітну жінку. Я і до цих пір не можу дати ствердну відповідь. Думаю, що запросив би їх розділити святкову вечерю, дав би гроші, постарався б допомогти влаштуватися в гуртожиток чи готель. Але не знаю, чи залишив би ночувати у своїй квартирі, дозволив би скористатися ванною. Боявся би пограбування, інфекційних хвороб тощо. А це значить, що віра моя квола, якщо я маю такі сумніви. Що я відмовляю у довірі і прихистку самому Богові. Нічого не буває нового під сонцем. Дуже рідко побачиш православних християн поруч із сиротами, покинутими, хворими, ув’язненими, та іншими страждальцями. Навіть не побачиш на Різдвяні свята – такі веселі і феєричні. Боже, допоможи нам бути справжніми людьми. Диякон Віталій Поровчук


4

митрополітбюро

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Церковна ієрархія на службі у політиків

фото з сайту pravdaua.ru

фото з сайту radiosvoboda.org

З 4 століття н.е., коли припинилися гоніння християн, а саме християнство стало офіційною релігією і отримало державну підтримку, у Церкву проникнув вірус. Цей вірус підточує підвалини Церкви до сьогодні. У 19 столітті історики дали йому визначення – цезарепапізм. В наш час цей вірус проявляється, зокрема, корисливою співпрацею Церкви з політиками. людей до злиднів, сприяння розпусті? Звісно, що християнам заповідано коритися владі, однак зовсім не заповідано коритися гріху і всіляко підтримувати (нагородами, агітацією, хвалебними промовами) тих, хто його розповсюджує. Відповідно церковні ієрархи активно користуються своїми політичними зв’язками для збагачення, в першу чергу власного. Звідси і автопарки на сотні мільйонів доларів, і розкішні хороми, і фактичний статус недоторканності.

Взаємовигідне партнерство політиків та ієрархів

Виникнення вірусу В тлумачному словнику цезарепапізм визначається як стосунки між владою і Церквою, де керівник держави був водночас керівником Церкви (Візантія, Росія після реформ Петра І). Такий порядок встановився і в Україні, до якої християнство потрапило через Візантію. Однак по справжньому цезарепапізм в Україні розвинувся за період перебування у складі Російської імперії. Початок цьому поклало входження Київської митрополії до Московського патріархату в кінці 17 століття. А вже після церковних реформ царя Петра І на початку 18 століття фактичним керівником всієї Православної Російської Церкви став імператор, якому був підвладний новостворений Святійший Синод. З цього часу держава керувала Церквою в своїх інтересах. Наступним потужним підпорядкуванням Церкви державі відзначився радянський період. В цей час Сталін фактично створив нову підвладну йому структуру, яку було названо Руской Православной Церковью Московского патріархата. Очолив її, всупереч православним канонам, патріарх Сергій Страгородський. Духовенство, яке не погодилось зі створенням «сергіанської церкви», було репресоване радянськими каральними органами, або пішло в підпілля

(катакомби). З цього часу «офіційне» духовенство працювало на радянську державу і було підконтрольне Комітету державної безпеки (КДБ). Українськими спадкоємцями цієї радянської церкви і стали нинішні УПЦ (МП) і УПЦ КП. Їхнє керівництво (митрополит Володимир та патріарх Філарет) і переважна більшість ієрархів – активно співпрацювали з радянськими держорганами. Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) митрополит Мефодій Кудряков – також став священиком в сергіанській церкві.

Хвора ієрархія Сергіанська ієрархія зросла на співпраці з владою. Вище духовенство фактично перетворилося на чиновників. За лояльність до влади вони отримували різноманітні привілеї: землі, будівлі, дорогі автомобілі, дефіцитні товари, предмети розкоші. Їх нагороджували радянськими орденами та іншими відзнаками. З часів незалежності України, всі релігійні структури отримали закріплену в законі свободу від держави і вийшли на новий виток розвитку. Однак, збудовані на фундаменті служіння двом господарям (Богу й мамоні), можливість якого заперечується в Євангелії, так звані «офіційні» церкви перетворилися на державу в державі. Обмежений контроль влади, податкові пільги, значні матері-

альні ресурси (в першу чергу нерухомість), чітка сергіанська ієрархія (без соборноправності), збільшення кількості прихожан і їхніх коштів – благодатний ґрунт для укріплення авторитарного церковного керівництва. Вище духовенство фактично перетворюється на політичних діячів, які мають значний вплив, великі гроші, зв’язки з вищим політичним керівництвом держави. Це вже не просто служіння – це вищий рівень служіння мамоні!

Взаємовигода Вірус цезарепапізму в наш час трансформувався в корисливу співпрацю двох кланів – державних політиків і релігійних політиків. Правильно сказано: немає прибутковішого бізнесу ніж політика (в тому числі й релігійна політика). Переважна більшість українців відносить себе до віруючих різних конфесій. Більшість серед таких традиційно вважають себе православними християнами. Для політиків – це великий шмат виборців. Вони активно використовують церкви для того, щоб потрапити у владу. А прийшовши до влади, політики, за допомогою церков, маніпулюють виборцями, здобуваючи прихильність до своїх дій та рішень. Чи часто ви чуєте, як церковне керівництво викриває антихристиянські дії політиків у владі і чиновників: розкрадання, корупцію, брехню, доведення

Рівненська ситуація На Рівненщині найбільший вплив мають дві православні юрисдикції УПЦ (МП) і УПЦ КП. Ні для кого не секрет, що керівництво Московського патріархату підтримує Партію регіонів та її сателітів, а керівництво Київського патріархату підтримує праві політичні сили. Доки жив лідер УНП Василь Червоній – Київський патріархат на Рівненщині був переважно відданий УНП (хоча в останні роки поступово почав дрейфувати в бік діючої влади). Після смерті сильного лідера ситуація з дрейфуванням посилилась, адже кому потрібна політична сила, яка не має достатньої влади. Вже ієрархи повісили кілька нагород голові обласної ради Олександру Данильчуку, який у 2006му на Козацьких могилах «відштовхнув» Василя Червонія, що пробивався на сцену. Нагородили «вічного ворога» Червонія Віктора Матчука… Не довго допомагатиме УНПівцям загравання з церковною ієрархією на зразок виключення зі своїх лав і засудження людей, що борються з корупцією та іншими зловживаннями в Церкві. В зеніті влади впливового політика рівненські ієрархи УПЦ КП прогиналися під Червонієм. Нині ж, втрачаючи свої політичні позиції, УНП, щоб зберегти підтримку духовенства, мусить прогинатися під церковними ієрархами. Володимир Торбіч


митрополітбюро

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

5

Як церковна влада заробляє на виборах

www.tsn.ua

фото «рейтерс»

від держави, а держава від Церкви. Хоч політики і намагалися використати віру, але Церква зберегла честь і не далася. «Церква засудила політичне православ’я», – каже Митрополит Володимир. «Ми по цьому шляху не підемо», – зазначає Київський Патріарх Філарет. Кардинал Гузар має іншу думку з цього приводу. Він відкрито не стверджує, що Церква продажна, але не приховує – для політиків немає нічого святого. Дружити проти когось – вигідна справа, каже експерт Березовець. Тут, маєш сто друзів – можеш отримати мільйони. Політики щедро віддячують за перемоги – це можуть бути прямі пожертви, які стосуються реставрації церков, допомоги. Благодійність – лише поверхня айсбергу. Все інше не для простих очей. Церковний бізнес є по суті тіньовим, і тут обертаються мільйони доларів. Такий бізнес нічим майже не різниться від звичайного. Навколо Церкви завжди є кілька бізнес-установ. Користуючись дружбою з політиками Церква допомагає отримати контракти, виграти тендери для своїх вірних супутників. Наприклад, виділяються кошти з держбюджету на реставрацію чи будівництво якоїсь церкви, священство приходить і каже, це Церква нашого патріархату, нехай це побудує будівельна компанія пана Ікс. Або надаються кошти на закупівлю техніки чи продуктів харчування для дитячих будинків. Сума, яка виплачується на ці речі, одна, а реально витрачається значно менша. Подібною схемою користуються і політики, аби через фірми наближені до Церкви провести гроші для виборів. Найпопулярніший суміжний бізнес, припускає політтехнолог Березовець – будівництво. Це найкоротший шлях збагатитися і політикам, і бізнесменам від Церкви.

фото із сайту religion.ng.ru

Глава Української Православної Церкви Московського Патріархату митрополит Володимир заборонив єпископату брати участь у виборах або підтримувати публічно кандидатів. Про це він повідомив в ексклюзивному інтерв’ю ТСН. Втім, схоже, глава Церкви своїм підлеглим – не указ. Того ж дня митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ Московського патріархату Агатангел публічно закликав підтримувати Віктора Януковича як кандидата на посаду президента. Тарас Березовець, політичний експерт, упевнений, що Московський патріархат співпрацює з Партією регіонів, – натомість Ющенко висловлює своє щире ставлення до Київського патріархату і патріарха Філарета. Тоді окрім чітко поділеної дружби була і спонтанна – не секрет за ким стояли грекокатолики. З іншого боку, Інтернет кишить розмовами про новий союз – сватає кардинала Гузара до Яценюка. Юлія Тимошенко бере ширше, намагається товаришувати з усіма – так, наче годиться прем’єру країни. Дружити з усіма одразу – не так вже і вигідно, каже політтехнолог. Та вибору немає, коли ліпші друзі уже розібрані. Вплив Церкви на виборців порівняти не можна, а ні з підкупом, а ні з чарівної дією пайків і гречки. Відкритою агітацією, як правило, грішать лише релігійні організації, які в народі частіше називають сектами. В храмах найпоширеніших церков – інакше, ділиться досвідом Березовець. Наприклад, після служби, скоріш за все не священик, а староста чи інша, наближена до Церкви особа, навколо себе збирає людей поговорити. Ненароком згадує якогось кандидата. За гідного кандидата проголосують як треба. Не може такого бути, кажуть святійшества. Церква відділена

фото із сайту cerkva.info

Ліпити з політиків королів та наближених до святих активно почали з 2004 року. Після тих виборів впливові групи чітко поділили хто з якою конфесією дружитиме і проти кого.

Перед виборами кожен політик намагається показати свою причетність до Церкви щоб здобути прихильність вірян


6

слово і діло

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Єпископське лицемірство У червні 2008 року, в Рівному, православні християни почали свою антикорупційну і антисодомістську діяльність, яка потім переросла в Церковно-громадську ініціативу. І так, очевидно, управив Бог, що саме в червні 2008 року вийшов у друк Православний вісник УПЦ КП з проповідями патріарха Філарета проти корупції та гомосексуалізму. Здається, що рівненські віряни робили так, як навчав патріарх, але, як з’ясувалося пізніше, для сергіанських єпископів слова і діла часто розходяться.

Проти корупції Патріарх Філарет говорить: «Продажність і підкупність псують людську душу. Вони чесну людину перетворюють на злочинця. Корупція процвітає серед невіруючих, які не визнають ні Бога, ні вічного життя, ні Суду Божого, – для яких все дозволено. Корупція притаманна і християнам. Вони забувають про Бога і про свою відповідальність перед Ним не тільки в майбутньому житті, але і в земному. Ми знаємо, що Господь карає таких грішників і на землі. Він каже: «Дарів не приймай, бо дари роблять сліпими зрячих і спотворюють справу правих» (Вих. 23, 8); «...не викривляй закону, не дивися на особи і не бери дарунків, тому що дарунки засліплюють очі мудрих і перекручують справу правих» (Втор. 16,19). Корупція, як проказа, роз’їдає тіло України. Корупція існує і в Церкві, але називається інакше – «симонія». Церковні канони забороняють симонію і суворо карають винних. Святитель Іоанн Золотоустий позбавив багатьох єпископів архієрейських кафедр в Антіохійській Церкві за симонію і цим нажив собі багато ворогів, які потім засудили його». (Православний вісник 5-6.2008). Патріарх Філарет робить: Ігнорує багаторазові звернення священнослужителів і вірян, які закликають його розслідувати ситуацію з корупцією в Рівненській єпархії. Не приймає делегацію священнослужителів і мирян, які двічі приїздили в Київ на аудієнцію, щоб засвідчити про корупцію. Каже неправду журналісту телеканалу «1+1» про те, що корупції в УПЦ КП немає – в сан не рукопокла-

дають за гроші, парафії і нагороди не продаються. Не ініціює церковного суду, щоб розглянути справу про корупцію на Рівненщині. Карає священнослужителів і вірян, які свідчать про корупцію, навіть не вислухавши їх.

Проти содомії Патріарх Філарет говорить: «Як же ставиться до одностатевих шлюбів, до содомського гріха, до лесбіянства Православна Церква? Православна Церква однозначно засуджує це явище як гріх проти Бога і проти людської природи. Церква не може зло називати добром, а темряву – світлом. До другого пришестя Христового вона буде засуджувати і боротися з цим гріхом. І жодні мирські сили не подолають її у відстоюванні правди Божої». (Православний вісник 5-6.2008) Патріарх Філарет робить: Ігнорує свідчення про сексуальні домагання архімандрита одного Київського монастиря до послушників. А після отримання диктофонних записів, на яких записано домагання, карає викривача засланням в провінційний монастир, а содоміста назначає єпископом у Львівській області, де він служить і понині. Ігнорує випадок сексуального домагання дубенського священика до свого диякона. Священик-содоміст і надалі служить в одному з храмів Дубна.

Проти нещирості Патріарх Філарет говорить: «Але ж подивіться, якщо ви приходите до храму, то ви приходите до Христа чи в храм якогось там патріархату? Ви сповідуєтеся в гріхах, отримуєте відпущення їх, причащаєтеся Святих Таїн Христових. Хто вам потрібен у храмі: патріарх чи Христос? Якщо ви маєте Христа, то ви нікого не потребуєте. Якщо священик заборонить людині причащатися не тому,

фото Володимира Торбіча

Лицемірство – невідповідність слів, учинків справжнім переконанням, намірам, почуттям. Удавана сердечність, доброзичливість, якою приховують лихі наміри; нещирість. (Тлумамчний словник української мови он-лайн).

Важко єпископу поєднати слово з ділом що вона грішна, а через ворожнечу до неї – така людина позбавлена єдності з Христом? Ні не позбавлена!». (Інформаційний бюлетень УПЦ КП, вересень 2009 року). Патріарх Філарет робить: Виключає священнослужителів і вірян, які борються проти корупції в церковній ієрархії на Рівненщині з УПЦ КП, навіть не вислухавши їх (порушивши православні канони). Підтверджує покарання митрополита Рівненського і Острозького, накладені на церковних антикорупціонерів, хоча мав свідчення, що митрополит накладає їх «через ворожнечу», а не за гріхи.

Проти неправди Патріарх Філарет говорить: «Бог заповідав нам не говорити неправди. Але ми так

привчили себе до неї, що майже і за гріх її не вважаємо – і совість наша мовчить. Коли чоловік чи жінка, батьки чи діти говорять у сім’ї неправду, то поступово вони втрачають довіру один до одного – і сім’я як така перестає існувати. Зовні вона може зберігати ознаки сім’ї, але, по суті, її вже нема. Патріарх Філарет робить: Стверджує неправду, що корупції в церковній ієрархії немає. Стверджує направду, що в храмах треби (хрещення, вінчання, поховання, освячення) і молитви (за здоров’я, за упокій тощо) не продаються по прескуйранту. Неправдиво діє – коли йог�� слова постійно розходяться з ділом. Церква це також сім’я – велика сім’я всіх віруючих братів і сестер і, ось тут патріарх правий – ця сім’я перестає існувати, зберігаючи лише зовнішню оболонку. Володимир Торбіч

слово з Євангелії «Тож усе, що вони скажуть вам, – робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони – та не роблять того! Вони ж в’яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хочуть їх порушити» (Мт. 23, 3-4)


самоуправство

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

7

Рейдери в митрах рівненська ієрархія подолала демидівського священика й хоче вигнати його на вулицю

– Отче Анатолію, чим завершилось протистояння єпархії з вами? – Завершилося тим, що мене чотири рази покарали за одну й ту саму «провину»: спочатку зняли з благочинного, потім звільнили з парафії, після цього заборонили у служінні і хотіли на зиму виселити з хати. Ну а п’яте – те що я без копійки грошей зостався. Тільки завдяки тому, що в мене матушка працює, то ми ще маємо за що купити хліб собі… Також владика заборонив причащатися. А люди що… Люди завжди обирали Варраву. – А коли заборонили в служінні? – Другого жовтня мені прийшов указ про звільнення з благочинного, потім за кілька годин в автомобілі мені дали указ №49 про звільнення з парафії (попередній був №48). А потім пішло й поїхало. Четвертого жовтня приїхав інший священик, якого я дуже добре знаю і до якого дуже добре ставлюся до нині, бо це порядна людина. Його просто обманули: сказали, що мене вже немає на парафії. Він приїхав, побачив, що тут робиться і більше не приїжджав. 9 жовтня приїхала ціла делегація благочинних, яких ніхто сюди не запрошував. Серед них людина, яку я вважав за пастора. Він же з пастора перетворився на різника. Бо пастир пасе вівці, а різник ріже те, що йому не належить. А вже десь у листопаді прийшло рішення про заборону у служінні. – А з хатою що? – До весни дозволили дожити тут, бо люди почали бунтувати, казали: ви ж пастирі, ми ж на вас дивимося, може хоч трохи у вас тої любові є, про яку ви проповідуєте. Тож поки що нас не зачіпають, але це тільки до весни. Можна сказати, що парафіяльний храм вони відвоювали, але парафію вони втратили. Відчуваєте різницю? Будівля лишилася в Київському патріархаті, а люди… Куди ж їм діватися? Вони приходили до мене, питали, що робити, то я їм сказав: до храму ходити. І вони

ходять до храму. Я приходжу – вони стоять, плачуть. І я разом з ними. Людей вони втратили. Багато хто пішов у сусідні села. – І що ви плануєте робити далі? – Мені зробили тільки одну пропозицію: покаятися. Тобто я так собі це уявляю: я маю прийти, впасти владиці в ноги – простіть мені за те, що ви брали гроші, попалися з ними, а моє дитя стало свідчити проти вас. Ви хотіли знищити мою дитину і не змогли, тоді дістали мене. Простіть мені за це. Отак я собі думаю. – В єпархії, після того як вас покарали, почали шукати фіктивну причину за що ж вони офіційно покарали… – На останній єпархіальній раді, на якій я був, мені пропонували не піднімаючи ніякої бучі, написати прохання про перевід на іншу парафію. Мовляв, я прошу щоб мене звідси звільнили і туди перевели. Звичайно, я цього не зробив. Я так думаю, що через те що я це не зробив, почалися репресії. Спочатку мене звільнили від обов’язків благочинного, з парафії, а потім справді почали шукати причини, чому вони це зробили. Бо вже після цього була ревізійна комісія: місцева, єпархіальна. Вони тут грошових зловживань понаходили, мовляв я покрав багато грошей – 189 гривень єпархіальних внесків. Коли я приїхав в єпархіальне управління і до отця Сергія Лучаніна (секретаря – авт.), з яким ми починали відроджувати Українську Автокефальну Церкву, кажу, невже вам було важко вийти з одних дверей, пройти буквально чотири кроки і зайти в інші двері. Сказати, матушка, підніміть-но, будь ласка, документи за 2008 рік, бо кажуть, що батюшка Анатолій не здав якихось грошей. І вона підняла би ці документи, як це вона зробила для мене, і показала би, що всі гроші здані. В мене є ксерокопія цієї книжки. Вони цього не зробили. Натомість написали, що я не здав єпархіальних внесків 189 гривень, тобто присвоїв їх собі.

фото Володимира Торбіча

Показові розборки (щоб інші боялись) влаштувала рівненська ієрархія над настоятелем ІоанноБогословського храму Демидівки протоієреєм Анатолієм Рябчевським за те, що його син свідчив про корупцію в церковній ієрархії. Люди не змогли захистити свого пастора – перемогли вовки в овечих шкурах.

Отцю Анатолію митрополит Євсевій нині навіть заборонив причащатися Друге питання з грішми. В касовій книжці значиться 600 гривень пожертв. По єпархії проходить тільки 100. П’ятсот гривень ніде більше не зазначено. Тож мені закинули, ніби то я їх присвоїв собі. Коли я був у владики, я його запитав, як же так вийшло, що ви повісили на мене ці 500 гривень. Він мені почав пояснювати: записано 600, а ти здав 100 гривень. А я йому дістаю документи і показую. Кажу, бачите цей документ, це ще Ігорем Швецем (попереднім секретарем, нині ректором Волинської духовної семінарії – авт.) підписано, що він взяв в мене там щось до чотирьох тисяч гривень (гроші зібрані на день народження владики Євсевія з усього Демидівського району – авт.). Туди входять і 300 гривень, які здала Демидівка. Це вам одна пожертва. Друга пожертва – коли нашому священику, отцю Івану Гринику із Княгинина сталася біда, бо його паралізувало, то збирали хто скільки міг. Демидівка дала 200 гривень. Тобто це вже 500 гривень. І 100 гривень я здав на ту ж семінарію. Всі документи при мені. Тобто вони мене оббрехали. Я кажу, владико, як так виходить? Він тільки сказав: «грубєйші помилки, грубєйші помилки…». Ніяких порушень на парафії практично не було. Але їх штучно створили, щоб

виправдати свої протиправні дії. – А як зараз люди поводяться, які вас підтримували? – Вони і зараз мене підтримують. А в храм прийшли такі люди, з якими вони не хочуть спілкуватися. Тобто треба дитину ввести до храму – її ввели, вони пішли і нічого не говорять. Люди не хочуть іти десь інде, щось шукати. Тим більше, що я їм благословив до храму ходити. Можливо, якби я й не благословив, вони все одно туди ходили б. А вимагати весь час від людей, що йдіть заради мене і здіймайте якусь бучу, протестуйте, то я ще не опустився до такого рівня. – То чим ви зараз займаєтеся? – Та практично нічим. От сніг чищу (сміється – авт.). Пішов попробував: там спитав роботи, там спитав. З державними діячами я тут не контактував. Я в них ніколи нічого не просив. – А матушка ким працює? – А матушка працює в реєстратурі лікарні. – Якщо не секрет, можете сказати, яка в неї зарплата? – Я навіть не знаю точно. В неї 0,75 ставки від мінімальної. То можете порахувати. – Дякуємо, що поспілкувалися з нами. – Хай Бог помагає. Антоніна Торбіч


8

інтерв’ю

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Про єпископівмужоложців, про стосунки з Василем Червонієм, про зловживання в СвятоПокровському соборі, про свого сина-священика, про рівненське духовенство – у розмові з одним з найперших священиків Української Церкви на Волині, колишнім настоятелем Свято-Покровського собору у Рівному, митрофорним протоієреєм Юрієм Велігурським. – Церква завжди закликає до покори, миру, прощення. То що вас сколихнуло на протистояння? – Я і мої друзі, брати у Христі, здається, нічого такого не зробили. Просто-напросто сказали вголос про обставину, про яку знають, напевно, 80-90 відсотків кліру Київського Патріархату. Мова йде про корупцію, про хабарництво, симонію у єпархії. І оскільки ієрархія не зреагувала, то ми змушені були сповістити про це всі єпархії України. Щодо покори, миру та прощення, то цією парасолькою часто прикриваються пристосуванці, котрі уникають відповідальності за навколишню ситуацію. Чи вчили святі отці миру з гріхом? Чи вчили покори перед неправдою, неправдивими людьми? Гріхи один одному маємо, безумовно, пробачати. А чи маємо право пробачати гріхи перед Церквою, перед суспільством? Аж ніяк. Якщо ми – християни, то маємо захищати чистоту віри, заповідані Богом заповіді, світлу Божу Правду. – І чого ж ви досягли за майже рік протистояння з адміністрацією єпархії та патріархії? – Щодо наших здобутків, то вони і не могли бути великими у такому грішному, заскорузлому, порослому мохом ділі як корупція в Церкві. Але пам’ятаймо, що викритий гріх є менший, як був до цього. Реакція церковної ієрархії на все те, що відбулося, мене дуже здивувала. Бо хоч би зібрали найменшу комісію і дослідили. Бо кому давати свідчення? Скаржитися про корупцію тому, хто корупціонер? Але так ми комісії й не добилися. – А ви не думали, що ця комісія могла би також складатися з людей, вірних не Богу, а єпископу, і все проігнорува-

Церква

фото Володимира Торбіча

о. Юрій Велігурський:

отець Юрій вважає, що содомляни та сріблолюбці не можуть керувати Церквою та навчати вірян Божих заповідей ли б? – Коли в очі було би сказано про гріх, то це був офіційно виявлений гріх, була б інакша реакція. Про те що ми зараз говоримо, багато кажуть – брехня. Але коли б це було засвідчено офіційно перед комісією… Дуже не хотілося святому Синоду займатися справою рівненських єпископів-содоміст��в Серафима та Романа. Але змушені були зайнятися, бо перед їх очі було приведено грішників, і

мене змістили. Саме тоді випало так, що я спілкувався з тими, хто мав рукопокладатися у священики. Коли вони приходили у храм до сповіді, я перед сповіддю питав, чи платили вони і скільки їм це коштувало. І вони відповідали. – А раніше Ви не помічали якихось зловживань, зокрема в Свято-Покровському соборі? – Звичайно, що деякі помічав.

Про своє зміщення я просив ще у покійного владики Даниїла вони мусили у тому зізнатися. – Чому Ви мовчали про симонію раніше, коли були настоятелем храму? – Спочатку я чув про симонію, лише з чуток. Достовірні дані отримав якраз перед тим, як

– Ви можете назвати, які, і чому Ви на них не реагували або якщо реагували, то яким чином? – Коли я побачив, що наш староста (Василь Червоній – ред.), заводить партійні порядки

в Церкві, то я пішов на провід і сказав, що так не має бути. Вже ми мали досвід керівництва Церкви компартією. Здається, з тих пір почали псуватися стосунки з Червонієм. Це було десь за рік чи два до того, як мене змістили. Про своє зміщення я просив ще у покійного владики Даниїла, радячи йому найти спільними зусиллями на моє місце молодого та енергійного. Але він сказав, що все гаразд і залишив мене на місці. – То що ж це були за зловживання? – Не хочеться піднімати цей шар бруду… Я був досить далекий від фінансових, матеріальних справ. Хоч і підписував документи, але якось мене ті гроші не цікавили ніколи і я не вникав у це. Вкінці місяця підписував ордери і контролював, щоб не було зловживань. Але


інтерв’ю

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

9

для них – театр був випадок, коли я побачив, що зловживала одна з касирів, і я її таки змістив. За що мав потім великі нарікання і навіть ворожнечу від її чоловіка. Старості нашої громади я говорив про інші зловживання, але з його боку не було реакції. Я б не сказав, що були якісь великі постійні зловживання. А те, що стосується життя єпархії… я не хотів би зараз чіпати таку масштабну проблему. Я завжди був активний на засіданнях єпархіальної ради, за що мені не раз дорікали деякі зі священиків. Ті, хто люблять грішний спокій і гроші. Я піднімав питання і недостойної поведінки інших, і безпринципного ставлення до деяких гріхів. – Ви кажете не було великих зловживань, але ж парафі-

просто «ляпнув». – Ви якось казали, що ще щось пропадало з двору, і Ви зверталися до Червонія з цього приводу… – Мені не хотілося б чіпати душу усопшого по смерті… – Багато неоднозначних історичних персонажів – теж усопші, але ми про них говоримо… – Добре, скажу. Бляху, яка була на куполах церкви, я привіз із заводу, на якому я працював, за собівартістю. Коли постало питання про заміну мідної бляхи новим матеріалом, то стару мідь зняли. І вона потім дивним чином зникла. А це ж десь 700800 кілограмів міді. Я заявив про це старості, а він це проігнорував. Був ще один випадок. Один

Ну які це парафіяльні збори? Що в СвятоПокровському соборі лише 20-ть парафіян? яльні збори в соборі не проводилися. – Це залежало від старости і керуючого єпархією. Я говорив, що треба провести. Але від мене це не залежало. Навіть коли мене змістили, треба було провести парафіяльні збори, провести ревізію. Цього не зробили. А все якось таємно, ні слова громаді, наче вони не члени Церкви, а якісь речі. – Чекайте, але нинішній настоятель офіційно повідомляє, що проведені якісь збори. – Наші предки козаки в литаври били, скликаючи нараду. А то були не збори, а зборище зацікавлених. Скажімо, з прихожан там не було нікого. Були тільки члени двадцятки і працівники Собору. Ну які це парафіяльні збори? Що в Свято-Покровському соборі лише 20-ть парафіян? – Вам ще закидали що Ви якогось ЗІЛа десь поділи… – Знаєте, це не викликає в мене ні гніву, ні жалю, це просто смішно. Я трохи призабув, де та машина поділась. Та вже знайдені документи, де парафіяльна рада ухвалила, що за потребою цю стару машину віддати за те, що якийсь фермер буде постачати овочі для семінарії. Чи зробили вони це чи ні – не знаю, бо не брав участі в цьому. Цим ЗІЛом займались колишній староста, архітектор і ще хтось третій, не пам’ятаю вже хто. Там щось з кінцями цієї справи трохи наплутано, тільки це вже не до мене. Певно хтось, бажаючи вилити на мене бруду, так

чоловік сказав мені, що бачив, як білу бляху з двору Церкви ввечері вантажили на машину. Він їх застукав і вони, правда, припинили. Я розповів про це Василю Червонію, але він знову не відреагував, навіть не викликав цих людей на раду. – А що Ви скажете про подвійну бухгалтерію в СвятоПокровському соборі? – Такий факт був за спільної згоди. Ми відчували, що тягар всіх податків не винесемо на собі. Не у великому масштабі, але так звана «чорна каса», де були приховані від оподаткування кошти, в нас була. Вона власне є в більшості храмів не залежно від патріархату. Це було узгоджено і з того ніхто ніякої власної користі не мав. (Згідно Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» – фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються. Але очевидно мова йде про зарплату в конвертах, а також, можливо, про не обліковані кошти, які могли використовуватись на нецільові витрати – авт.). – Ну, знаєте, якщо створена можливість для зловживання, то завжди знайдеться той, хто стане зловживати. Ось зараз люди говорять, що в собор стільки коштів вкладено, а не зрозуміло, на що вони пішли, і чому до цих пір храм не зданий в експлуатацію. – Ми якось аналізували кошторис. Коштами, зібраними собором на требах, продажу

церковної утварі та дрібних пожертвах парафіян, вистачало покрити 11-12 процентів бюджету будівництва. Все інше – це кошти крупних благодійників, обласного та міського бюджетів. Так що доходи самого собору не такі космічні, як комусь здаються. Вони досить невеликі в масштабі того, що треба було витрачати на будівництво та життя церкви. – Це ж за стільки років, мабуть, сотні мільйонів пожертвувані. У що вкладені всі ці кошти? – Думаю, сотнями мільйонів там і не пахне: значно скромніше. Сподіваюся, що в собор і церковне життя, однак достеменно кожну копійку не розпишу, не мав я до грошей інтересу і не можу з точністю конкретизувати. – Чув закид, що коли Червоній був старостою, то всі священики бородами підмітали підлогу перед ним, а зараз говорять, що він такийсякий. Це напевно закид і у ваш бік? – Таки дійсно я ідеалізував його дуже. Він вартий був похвали на початкових роках нашого відродження. В нього був козацький дух, він мені дуже подобався. Був мужній, сміливий, рішучий. Але знаєте, людина буває така… поки не обросла життєвими потребами. Я тепер тільки бачу що коли Василь Михайлович став трохи багатший, то козак у ньому пропав. Він, видно почав підігравати

– Колись Ви розповідали епізод, як Червоній просив підтримки на виборах у єпархіальної ради. – Та це було завжди, звичайно. Ця традиція опіки партією Церкви і навпаки не перервалася навіть зараз. Звичайно, кожному партійному діячеві вигідно мати покірний електорат церкви. До чого й прагнуть усі партії. І це мені не подобалося, і це я говорив на проводі УНП, коли я попросився бути там. Були в нас казуси дуже великі відносно цього. Остання подія – це на виборах мера міста, коли владика задав провокуюче запитання: «Ви, отець Юрій, як дивитеся, щоб Василь Михайлович був мером?». Я сказав, що я за нього не голосуватиму. «Чому?» Тому що він програє, він не буде мером, люди його вже не підтримують нині. «А за кого ж ти будеш?» За Хомка. «А чому за Хомка?». Тому що коли він керував водоканалом, то вода була цілодобово і чиста. А партійна орієнтація мене абсолютно в цьому випадку не цікавить, бо він обирається не на партійну посаду, а на господарську. Це страшно не сподобалося Василю Михайловичу. Були випадки, коли в Церкві рекомендувалося, за кого голосувати. Це було дуже низько й неприємно. Я від цього відмовлявся. Знаходилися інші священики, які проголошували. Це дуже негарно. Церква має бути над політикою, а не в політиці. – Але ж ви були насто-

Ми якось аналізували кошторис. Коштами, зібраними собором на требах, продажу церковної утварі та дрібних пожертвах парафіян, вистачало покрити 11-12 процентів бюджету будівництва іншим інтересам. – В чому це проявлялося? – Хоч би в тому… не хотілося би цього говорити… Я бачив, як розподілялися роботи, які робилися в соборі… Кому вони давалися. Все-таки вони давалися знайомим. Я не брав участі у виробничому процесі, бо мало розуміюсь у будівництві. Треба пам’ятати, що до липня 2002 року у нас було дві парафіяльні ради. Одна займалася внутрішнім життям храму, головою якої був я, а друга – так би мовити, будівельна, головою якої був Червоній – вирішувала питання розбудови храму і до якої я не мав ніякого стосунку.

ятелем. Що ви робили, щоб цього не було? – Коли обирали Кучму, то колишній наш керуючий владика Серафим приніс цілу пачку листівок, 2 тисячі штук, і сказав мені, щоб я їх розповсюдив. Я сказав, що, владико, це ж не політична трибуна, це ж Церква. Він, бачачи, що я це не зроблю, каже, ну я розкладу по лавочках, хай люди розберуть. Ті листівки до людей не потрапили. Найшлася людина, яка їх зібрала й викинула. А ще перед цим владика хвалився дуже дорогим годинником – подарунком Кучми. Продовження на стор. 10-11

актуальний афоризм Спочатку шукаєш справедливість, а потім – іншу роботу.


10

інтерв’ю

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Закінчення. Початок на стор. 8-9 – Розкажіть, як ви вдарили владику. Вам весь час про це нагадують. – Жаль тільки, що ці отці не згадують, що той владика був гомосексуалістом. Мені дорікають, що я «з’їв» двох владик. Але не один з них, лукавців, не говорить, хто вони були. Апостол Павло в першому посланні до Коринтян навчає, що мужоложники Царства Божого не успадкують і щоб ми вилучали лукавого с поміж себе! А в нас це навіть за гріх зараз не вважається. Це ж страшно подумати! Коли я про все дізнався, то вирішив, що я з ним за Престол не стану. І коли ми звернулись у Київ, а звідти прийшло реагування, то мене викликали в канцелярію владики Романа. Він там на мене всякий бруд лив, проклинав, шарпав за груди, обірвав на мені хрест та порвав одяг. Я його просто відштовхнув, не вдарив, в повному розумінні цього слова, але все воно вийшло негарно. – І де той Роман? – Його змусили покинути нашу патріархію. Щодо Серафима: я взнав, що він содоміст, а він тоді саме був у зеніті слави, Микола Сорока, наскільки мені відомо, був його кращим приятелем. Ми приклали надзвичайно багато зусиль, щоб всетаки в Синоді нам повірили. Були докази, були свідчення – ніякої дії не було! А був створений комітет з його захисту, в який входило також два кедебісти ще з радянських часів. Але завдяки надзвичайним зусиллям з допомогою двох депутатів, Поровського і нині небіжчика Василя Червонія, мене покликали на Синод, і владика Серафим визнав, що він є содомлянин. І ось мені зараз докоряють, що я «з’їв» владик. То содомляни мають керувати Церквою? – А як тоді священики реагували? – Та то переважно пристосуванці: аби зарплату отримати, гроші та більш нічого. Чимало з них знали, що владика – содоміст. Приїхав один, каже: «Хлопці, та він же такий самий голубий, як і той, що був». Та після того цілували руку, запрошували на празники, обнімали… Мені здається, що Церква для них – театр. – Скільки заробляє священик? Наприклад, у СвятоПокровському соборі. – Остання моя зарплата була приблизно 1100 гривень. Звичайно, священику попадають ще якісь подарунки на свята. Ніби

преміальні. Не дуже жирно живуть священики (сміється – авт.). Але пам’ятаю, що в певні часи до 25 тисяч гривень витрачалося в соборі на зарплати: священикам, владиці, обслузі, бригаді тих, хто весь час щось ремонтує чи будує. Звичайно, при бажанні ці витрати можна було б дещо скоротити. – А в дрібніших парафіях, сільських, які зарплати? – В них дуже низькі. Є такі, що 600-700 гривень і менше. Залежить від парафії. – А не знаєте, скільки владика отримує? – Не можу сказати. Я чужі гроші не рахую. Негарно священику рахувати зарплату владики. – Зважаючи на вашу зарплату, перед тим, як ви виступили із звинуваченнями, вам було що втрачати в матеріальному плані, бо закидають, ніби не було. – Було що втрачати. Зараз на пенсії. Але нічого. Живу. Я зобов’язаний був виступити. Хто ж як не я? Не тому що я великий чи знаменитий. Таким себе не вважаю. Просто я вже пенсіонер. Якийсь шматочок хліба вже маю. Я, можна сказати, був найстарший діючий священик. Перший священик на Рівненщині, висвячений українською Церквою. Лежить на мені відповідальність чи ні? Я себе сприймаю маленьким священиком. – Тобто якби у вас не було пенсії, то ви би теж не виступили? – Виступив би. Проти цього страшного гріха я боровся ще тоді, як не був священиком, коли

фото із сайту cerkva.info

Маленька мафія

Співпраця церковної ієрархії з політиками завжди приносить дивіденти обом сторонам, на жаль, через такі стосунки часто страждає Істинна віра ницого, земного. Як владика сказав, так хай буде. Навіть не замислюється. Повна покора рабська – ось що виховується. І такі люди мають успіх. – А зараз вам пропонували якісь домовленості в єпархії, чи патріархаті? – Ні. Вони знають мою категоричну позицію. Мені була пропозиція з других Церков, але я не збираюся нічого міняти. Спочатку був великий тиск, щоб я зламався чи заспокоївся. Було покликано всіх священиків Покровського собору до владики, і кожен на мене, окрім отця Головченка і ще декого, мусив щось бридке сказати. Один з них – отець Роман Довбета – сказав,

Остання моя зарплата була приблизно 1100 гривень. Звичайно, священику попадають ще якісь подарунки на свята. Ніби преміальні. Не дуже жирно живуть священики був шофером. Маю на увазі корупцію. Трьох лукавців від корита відштовхнув, будучи простим працівником. Одного з них у Львові – завскладу, який брав хабарі, поводився з людьми дуже грубо. Я засвідчив це, його прогнали втришия. Я завжди був нетерпимий до цього. – А як ви сприймаєте, коли священики оправдовуються, що от, у нас сім’я, ми не можемо виступити? – На жаль, ми в Україні, прості люди, дуже матеріально залежні, і вимагати героїзму не можемо не від кого. Хоч священик має боятися більше за душу, а не за тіло і свою матушку. У нашій Православній Церкві виховується служитель рабства, тільки не рабства Божого, а

позичивши очі в Сірка, що бачив, як братчик Велігурському давав пачку грошей. Пізніше в храмі я його запитав: «То що, ви бачили, отче, як мені гроші давали?» Ну, каже, не бачив, що гроші, але щось в газеті завернуте. Хоч і сам факт передачі був неправдою, та кажу, то може там міна була чи пістолет? (сміється –авт.). На цьому розмова й закінчилася. Інший сказав, що я, коли сповідаю, не читаю розгрішальної молитви. Найпідліше оббріхував мене отець Ніл, хай здоров буде. Одним словом, священики показали себе пристосуванцями. Мені було дуже гірко чути цю неправду від отців. Ще наполягали, щоб покаявся. В чому я маю покаятися,

запитував. Я зараз же покаюся, тільки скажіть у чому. За те що я сказав уголос про те, що всі знають? Навіть розбійник, злодій не так загрожує системі, як корупціонер, хабарник. Бо тут маленьке замкнене коло. Маленька мафія. Я тобі даю – ти береш. Я тобі митру – ти мені гроші. І вони зв’язані мовчанкою, зацікавлені. Який це жах! Та в Церкві Христовій не має бути ніяких таємниць, окрім Святих Таїн. – А чи було таке, що за вашого настоятельства давалися якісь ордени за гроші? – Я не можу сказати. Я свої нагороди отримав без усякого хабара. А щодо інших, я ж не був там, де вирішувалося, кому надати яку нагороду. – А хто ж це вирішував? – Як правило, найбільше вирішував Василь Михайлович, владика та благочинні. – А ви не вручали нагороди? – Не пригадую, щоб таке було. Може, що й забув. – Церковно-громадська ініціатива і ви, в тому числі, виступаєте проти зловживань у Церкві. Однак вашому синусвященику також закидають зловживання. Ніби-то його покинула дружина і він зараз живе з іншою жінкою, що священнослужителю заборонено. – Зверніть увагу, не він, а вона покинула. Ну що я можу сказати. Не знаю, з ким він живе, то його особиста справа. Думаю, що він ні з ким не живе. Можливо, з ким дружить – не знаю. А відносно того, що його кинула дружина… Якби він питав у


Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

в рясах батька, на кому одружуватися, то, певно, я б не дозволив йому на ній оженитися. Він оженився на молодій, гарненькій дівчині. Чотири роки, поки вона вчилася, він її утримував, вона була тихенька і покірлива. А тільки отримала першу зарплату, почала приходити вночі і твердити що не любить його. Що я ще можу сказати? Звичайно, розбещений священик не має права служити. Є чимало священиків, котрі мають і жінку, і коханку. – На це в єпархії не реагують? – Та це для них дрібниця. Коли взнали про гріх содомії і не зреагували, то що говорити про коханку. Я думаю, коли священика покинула непорядна жінка, якщо це підтверджено, що вона непорядна і його покинула, а ми, знаючи чоловічу природу, не будемо себе обдурювати. Не кожен може дійти до досконалості і бути чесним монахом. Але бути таким монахом, як був Роман чи Серафим, то краще взяти одну жінку і жити, як Бог заповідав: живіть і множтесь, і володійте землею. Я так собі думаю, якщо не з вини священика розпалася сім’я, то, як велике виключення можна одружуватися вдруге. Ми ж бо живемо в іншу епоху, а не в ту, коли жінка була рабою чоловіка. (в Тлумачній Біблії Лопухіна так трактуються слова апостола Павла, що священнослужитель має бути «мужом однієї дружини»: «Тут мається на увазі не полігамія, яка в ті часи не була в звичаях навіть серед язичників Греції і Риму, не кажучи вже про іудеїв – а друге одруження, після смерті першої дружини. Від кандидата в єпископи (і пресвітери) таким чином вимагалось, як необхідна умова, щоб він був одружений лише одним шлюбом – другий шлюб Апостол сприймає як щось, що принижує людину, яка претендує на місце вчителя моралі для віруючих. І надалі Церква дотримувалась такого ж погляду. Якщо деякі отці Церкви (наприклад Феодоріт) допускали одружених вдруге в єпископи, то це було виключенням з правил» – ред.). – А зараз можна знайти

ідеального священика у Церкві? – Можна. Але щоб священики такими були, має бути висока, але об’єктивна й чесна вимогливість. Мають підбиратися люди, для яких служіння – це не просто дав хабара та й висвятили. Колись на Україні кандидатур�� священика пропонувала громада. Вони добре знали в якому районі чи селі хто чого вартий. Чесного батька працьовитий скромний син посилався вчитися в семінарію, і з нього виходив чесний священик. Кандидатуру на священство треба вибирати як дорогоцінні зерна, краще серед віруючої інтелігенції. А не так, що хто прийшов, той і став священиком. Буває, настільки малоосвічені, що з трудом текст український читають, що жодної книги не прочитали. – А чому таке відбувається? – Тому що конкурсу ніякого немає. Думаю, Церква не досягнула ще того авторитету, щоб туди йшли славні, найкращі діти, шукаючи собі не шмат м’якого хліба, а дійсно з любов’ю до Правди, до Бога, до народу. – А як же приказка: коту й попу – найкраще? – Ця приказка – не завжди правда. Бо що таке краще? Хіба ситий шлунок і м’яке ліжко – це вже найкраще? Найкраще – це коли чесне життя бурлить і гріє, а священича чаша буває дуже тяжкою. – Що думаєте робити далі? – Я не звик ділитися планами, якщо вони не мають гарантії виконання. Я знаю, що треба жити в правді і не мовчати перед гріхом. І до священства і будучи священиком, не мовчав, як бачив неправду. І таким постараюся залишитися до кінця, тим більше, що надіюся, небагато залишилося. – Чому такий скепсис? – Тому що 67 років – це вже такий вік… Як сказано – 70, при силі 80 років. – Митрополиту Євсевію – 80, і нічого так почувається. – Дай, Боже, йому 120. Щоб він встиг покаятися. Спілкувався Володимир Торбіч

слово з Євангелії Я писав вам не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак, – із такими навіть не їсти! (Кор1 5, 11). Тож вилучіть лукавого з-поміж себе самих! (Кор1 5, 13).

інтерв’ю

11

а ще отець Юрій розповів: Про соборноправність Вважаю, що обов’язкова передумова благочестивого життя громади – це демократичність, соборноправність. Щоб усе було відкрито, щоб громада вирішувала найважливіші питання. Збори мають бути хоча б раз на рік, а краще – двічі на рік. І найболючіші питання мають виноситися і вирішуватися поБожому. Коли цікавитися детально статутом Церкви, то там і сліду соборноправності немає. Він настільки автократичний. Я пригадую статут, який був у нашій Церкві, коли ми тільки починали у 90-му році, і цей, то це – небо і земля. Скажімо, вибір благочинних. Це ж має бути пріоритет священиків. Зібрався, наприклад, кущ рівненського благочиння і вибрали. Причому голосування має бути закрите. Бо в нас же немає громадянської сміливості: що думаю, те говорю, і ти на мене не гніваєшся за це. Думаю, що навіть така посада, як секретар єпархії, має обиратися. Це важлива особа. Особливо при слабкому владиці. А особистого секретаря вже собі може сам владика призначити.

Про священнослужителів Зараз є можливість ротацію робити з користю не для чиєїсь кишені, секретаря чи владики, а з користю для Церкви. Якщо священик завалив одну-другу парафію, а в нас таких повно, то хай іде собі на другу роботу. Навіщо він забирає віру в людей? В нас таких безліч прикладів. Не знаю, яким чином вони тримаються. Є люди, які з трудом читають. Так би мовити, жодної книжки за життя не прочитав і хоче керувати розумами і душами людей. Та є й дуже достойні священики. Але їх не цінують. Освічені, скромні люди. Вони не благочинні, вони ніхто.

Про діяльність Церкви Чомусь багато хто думає, що чим краще прибрана церква… Звичайно, Богу треба віддати належне, і церква має бути гарна. Але коли Церква не робить справ милосердя, коли Церква не займається проблемами суспільства, коли вона пасивна до проблем людей, то вона не виконує своєї функції. В часи, коли я був головою парафіяльної ради, у нас планово 2 проценти доходу церкви йшло на милосердя. До нас приїжджали навіть з районів, вкрай обділені люди, і ми їм якось допомагали. На кожній раді ми розглядали ці заяви. Колись, як нашому студенту потрібно було відремонтувати зуби, а в них бідна сім’я, ми виділили ці кошти. І таких випадків було багато. В цьому 2-процентному фонді в нас завжди було близько тисячі гривень. Добре було б щоб церковні кошти витрачалися на таку справу як робота з дітьми. В багатьох храмах, наприклад, немає недільної школи. А хто ж до нас буде приходити через 15-20 років. Католики і протестанти зараз дуже сильно притягують молодь. Я це питання ставив колись на конференції перед нашими ієрархами. Мене просто обірвали й не стали слухати.

Про гроші і церковну громаду Чим більше громада бере участь у житті Церкви, тим та Церква буде повнішою, активнішою. Але вона може тільки тоді брати участь, коли повністю довіряє, бачить чистоту відносин. Тоді люди будуть відкривати свої душі. Таке питання як нестача грошей, в Церкві не повинно існувати. Тому що Церква, чи бідна, чи багата, славна не грошима. Це останнє діло – гроші в Церкві. Вона славна вірою, любов’ю. Коли бачимо священика забезпеченого, ситого, на гарній машині серед бідних людей – то це вже зовсім погано.


12 ініціатива

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Люди бідують, але жертвують на нашу діяльність

фото Володимира Торбіча

Багато чуток та пліток свідомо і несвідомо, на жаль, поширюють окремі люди, які називають себе священнослужителями Рівненської єпархії УПЦ КП. Частина цих обмовлянь стосується людини, яка очолила Церковно-громадську ініціативу з розслідування корупції і хабарництва в Рівненській єпархії. Щоб дізнатися чи правда те, що говорять, а також з’ясувати чим зараз займається Церковно-громадська ініціатива, спілкуємося з її головою підприємцем Богданом Лимарем.

Богдан Лимар – Чим зараз займається актив Церковно-громадської ініціативи? – Ми й далі наполягатимемо, що ті люди, які очолюють УПЦ КП на Рівненщині, а можливо й не тільки на Рівненщині, не є тими владиками, які могли б вести Христову Церкву до очищення. Зараз окремі члени ініціативи планують подати заяву до суду з приводу того, що дії митрополита Євсевія і патріарха Філарета є незаконними (дії щодо виключення активних членів ініціативи з УПЦ КП – авт.). Вийшло так, що за те, що ми спрямували свої зусилля на очищення Церкви, почали говорити про тих людей, які внесли в Церкву гидоту хабарництва, замість того щоб винести це на розгляд церковного суду, нас покарали. Покарали нахабно, самовпевнено, незаконно. Якщо ми неправі – судіть нас, але обов’язково заслухайте на церковному суді, проаналізуйте наші аргументи і спробуйте розібратися з ними. З’ясуйте на суді чи брали високопоставлені церковні діячі в Рівненській області хабарі чи не брали. Опитайте свідків. А ми маємо свідчення близько 15ти людей, які підтвердять, що вони давали хабарі. І навіть розкажуть, куди ті хабарі направлялися. Однак цього всього не було зроблено. – Серед ваших опонентів у єпархії говорять, що ви великий магнат і фінансуєте діяльність Церковно-громадської ініціативи. – Відносно того, магнат чи не магнат, то кожен має заробляти гроші своєю працею.

Можливо, я заробив трохи більше, ніж хтось інший, але відносно мільярдів, які крутяться в Україні, це мізерні суми і мізерні статки. – То ви платите членам Церковногромадської ініціативи? – Ні, що ви! Знаєте, я приємно здивований відношенням тих людей, які на сьогодні є потерпілими: тих священнослужителів, яких відлучили від богослужіння, тих мирян, яким забороняють відвідувати Церкву, але ці люди несуть свої гроші на видання газети, несуть свої гроші на розповсюдження листівок. Є серед членів Церковно-громадської ініціативи люди, які просто не мають засобів до існування, крім пенсії. І з тої пенсії вони відбирають частину і жертвують на нашу діяльність. Повірте, не фінансую я. В якійсь мірі, я теж долучаюсь, але це мізер у порівнянні з тим, яку допомогу надають православні християни з того ж СвятоПокровського собору. – До речі, про Свято-Покровський собор, ви якось розповідали, що в соборі зловживають грошима людей, ви маєте докази? – Є таке поняття, як державні закупівлі. В Церкві є подібне поняття – замовлення тих чи інших речей, церковної утварі в наших українських умільців. На цьому можна добре заробити. Ми з цим зітнулися в соборі, про що при нагоді будемо говорити, якщо будуть парафіяльні збори. Цю інформацію поки що не можу оприлюднити, якщо будуть призначені відкриті, чесні збори в СвятоПокровському соборі, то, думаю, про це люди скажуть. – Знаю, що це не один Свято-Покровський храм про зловживання якого ви говорите. Що ви можете розказати про Свято-Покровський храм у Березному? – Тільки з’явилася можливість будувати храми, мешканці Березного відразу почали збирати кошти на будівництво церкви. Звернулися до мене. Я допомагав коштами, допомагав транспортними засобами, будівельними матеріалами. Мої родичі теж допомагали. Храм збудували. Прийшов туди добрий священик-настоятель і вся патріотична частина мешканців міста пішла до цього храму як парафіяни. Але до побудованого храму прислали нового настоятеля. Він вчинив нечесно: переписав на себе земельну ділянку, яка була виділена під будівництво службової хати для священика. Запровадив чорну касу у храмі. Втратився контроль громади над використанням коштів, почали зникати гроші, і люди звернулися до владики Євсевія з тим, щоб він поміняв цього священика. Їздили люди до нього

неодноразово, привозили прямі свідчення розкрадання коштів, прямі свідчення неблаговидних дій священика. Навіть діючий президент Ющенко, будучи тоді в ранзі прем’єр-міністра, подарував свої кошти на будівництво цього храму. Ці кошти зникли. Сказали, що він дав порожній конверт. Владика Євсевій повівся з делегацією з Березного дуже непорядно. Він кричав, стукав кулаком по столу. Врешті-решт, при спілкуванні по телефону він сказав навіть декілька лайливих слів відносно дій того священика, але сказав, щоб прибирали його самі. Врешті-решт закінчилося тим, що парафіяни, фундатори цього храму були витіснені з парафіяльної ради і змушені були будувати новий храм у Березному. Сьогодні цей храм практично завершений. Він буде храмом Української автокефальної православної церкви. – Вам закидають, що ви у своєму кафебарі людей споюєте. – Я займаюся виробничою діяльністю. А кафе-бар «Русана» утримує моя дружина. Вона може похвалитися тим, що в цьому кафе – одна з найкращих кухонь у Рівному. І люди щодня сюди приходять, щоб скуштувати смачних страв. Цей бар має у продажу спиртні напої, але неповнолітнім їх не продають і нікому насильно не вливають. – Ви родич з отцем Юрієм Велігурським? – Ми з отцем Юрієм ніякі не родичі. Ми просто добре знайомі з часу нашого депутатства в міській раді першого демократичного скликання 1990 року. Він був депутатом і я був депутатом. З того часу ми і знаємося. Також він був настоятелем, а я членом парафіяльної ради Свято-Покровського собору. Не бачу нічого крамольного і в тому, що його племінник одружений на сестрі моєї дружини, але це, якщо правильно висловлюватись – далеке свояцтво. І що в цьому такого? – Хто ваш син? – Десять років тому мій старший син став послушником, а згодом монахом у Межиріцькому монастирі біля Острога. Згодом, в силу певних суб’єктивних причин, він відійшов від цього монастиря і став монахом-самітником. За цей час він закінчив Острозьку академію, бакалаврат Київського національного університету імені Шевченка (філософський факультет). Зараз навчається в аспірантурі. Архімандритом монастиря, як про це неправдиво свідчать деякі священнослужителі Рівненської єпархії, він ніколи не був. Спілкувався Володимир Торбіч


Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

антисимонія 13

фото Володимира Торбіча

Історія Церковно-громадської ініціативи з протидії корупції та хабарництву в Церкві

Збори активу Церковно-громадської ініціативи у лютому 2009 року. Нинішній актив ініціативи налічує більше 10 осіб (спонсор чаєпітія кафе-бар «Русана»  ) Церковно-громадська ініціатива з протидії корупції та хабарництву в Церкві почала свою діяльність у червні 2008 року. Група людей (священнослужителів і вірян УПЦ КП) об’єдналась, щоб протидіяти корупції в Церкві і назвали себе «Громадською комісією з розслідування фактів симонії і хабарництва в Рівненській єпархії». Симонія – три види сріблолюбства серед церковнослужителів: 1 - рукопокладення у священний сан за гроші; 2 - вимагання плати за таїнство Причастя; 3 прийняття у чернецтво за гроші. В сучасній Церкві розповсюджений перший вид сріблолюбства. На першому етапі православні християни намагалися подолати ганебне явище симонії не виходячи за межі Рівненської єпархії та УПЦ Київського патріархату. Однак церковна ієрархія не забажала очищувати свої ряди від хабарників та розслідувати свідчення про продаж парафій, нагород та рукопокладення в сан за гроші. На початку до комісії входили: Член парафіяльної ради Свято-Покровського собору Богдан Лимар Протоієрей Свято-Покровського собору, член єпархіальної ради Юрій Велігурський Член єпархіальної ради, студент духовної семінарії, депутат Рівненської міської ради диякон

Свято-Софіївської парафії УПЦ КП Віталій Поровчук Голова молодіжного православного Свято-Софіївського братства Тарас Рябчевський Студент духовної семінарії, депутат Рівненської міської ради, координатор руху «Твереза Україна» на Рівненщині Сергій Одарченко Юрист, ієрей Степан Маринич Члени комісії зібрали прямі і непрямі свідчення, які підтверджували існування системної симонії та інших зловживань, зокрема содомії, серед священнослужителів у Рівненській єпархії УПЦ КП. Дев’ять місяців вони добивались правди і суду у вищого керівництва Церкви. Просили втрутитись патріарха, просили створити патріаршу комісію, розслідувати наведені факти, просили Церковного суду. Однак всі потуги закінчувались ігноруванням з боку патріархії та погрозами вжити санкцій до викривачів. У лютому 2009 року комісія вирішила публічно боротися з корупцією в церковній ієрархії. Були розіслані листи про ситуацію з хабарництвом та іншими зловживаннями в Рівненській єпархії по всіх українських єпархіях, православних братствах, духовних навчальних закладах та рівненських парафіях УПЦ КП. За це всі члени комісії були покарані. Після покарання, члени комісії звернулися за підтримкою на прес-конференції до рівненських ЗМІ.

Комісія здобула десятки прихильників серед вірян і священнослужителів Рівненщини та України. Рух по боротьбі із корупцією в церковній ієрархії перетворив громадську комісію у «Церковно громадську ініціативу з розслідування корупції та хабарництва в Церкві». Остаточне формулювання: «Церковно-громадська ініціатива з протидії корупції та хабарництву в Церкві». До основного ядра Церковно-громадської ініціативи долучився ще десяток активних православних християн, які допомагають боротися за чистоту в Церкві, за очищення Церкви від корупції та хабарництва. Церковно-громадську ініціативу підтримують священнослужителі і віряни не лише Рівненщини, але й Волині, Києва, Харкова, Львова, Тернополя, Черкащини, Польщі (с. Уйковіце). Наразі ядро Церковно-громадської ініціативи зросло з шести до більш ніж десяти активних православних християн. Церковно-громадська ініціатива бере участь у видавництві Рівненської обласної інформаційно-релігійної газети «Православне діло», яку можна почитати і електронному вигляді за цим посиланням: symonia.net.ua/ pravoslavne_dilo.html Частина християн, які беруть участь у діяльності Церковногромадської ініціативи, заснували Християнську благодійну

місію «Православне діло», яка об’єднує діяльність Рівненського молодіжного православного Свято-Софіївського братства (духовні зустрічі молоді, соціальне служіння людям з особливими потребами), Рух «За життя!» на Рівненщині (захист дітей у лонах матерів, поширення правди про аборт, підтримка багатодітності), Рух «Твереза Україна» на Рівненщині (захист людей від згубної дії алкоголю, тютюну та інших наркотиків). Церковно-громадська ініціатива підтримує вислів Святителя Григорія Палами, архієпископа Солунського: «Ті хто від Церкви Христової, ті й від Істини, а ті, хто не від Істини, ті й не від Церкви Христової.., бо ми повинні розпізнавати християнство не за особами (що мають церковні звання), а за істинністю і точністю віри». А також дотримується слів з Послання святого апостола Павла до Ефесян: «Не беріть участі в неплідних ділах темряви, але викривайте. Бо про те, що вони роблять таємно, соромно й говорити. Все ж те, що викривається, стає явним від світла, бо все, що стає явним є світло (Еф. 5, 11-13) Електронна пошта для листування: pravoslavne@gmail.com Поштова адре са: Рівне, 33028, вул. 16 липня, 59


14

за життя

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Рівненським студентам демонструють виставку, спрямовану на захист життя з моменту зачаття У сучасній Україні більше – В мене дуже феєричне 40% жінок хоч раз у житті враження, – ділиться студент 4робили аборт. Крім того, за го курсу спеціальності «Реліоцінками фахівців, частіше, ніж гієзнавство» Острозької Акаодин раз на рік, у кожної жінки, демії Ігор Дмитрук. – Чудові яка застосовує внутрішньомат- наочні матеріали, жахлива стакову спіраль або гормональні тистика абортів в Україні, Росії, контрацептиви, помирає вже у світі загалом. Я бачив реакцію зачата дитина в перші тижні інших студентів – акція зачепила вагітності. Задля захисту немов- їх за живе. Вони були просто лят у лонах матерів, активісти вражені, побачивши цей фільм, руху «За життя!» розпочали адже, напевно, розуміли, що демонструвати студентам вис- рано чи пізно з цим зіштовхтавку «Рятуй приречених на нуться. Думаю, багато з них смерть». ніколи не наважаться забрати У грудні учасники руху «За життя в невинної дитини. життя!» Християнської благо– Такі акції важливі, перш за дійної місії «Православне діло» все, тому що Україна посідає та Молодіжного Свято-Софіїв- одне з перших місць за кільського Братства презентували кістю абортів у світі, розповідає виставку студентам Національ- голова місії «Православне ного університету «Острозька діло» диякон Віталій Поровакадемія» та Національного чук. – У нас щорічно убивають університету водного госпо- 500-700 тисяч немовлят у лонах дарства та природокористу- матерів. Наслідки цього жахвання. Виставка складається з ливі: окрім власне вбивства десяти переносних банерів, дитини, яка має безсмертну розміром 1.80 на 0,80 м, на яких душу, маємо розбиті сім’ї, хвоподана інформація про цінність роби, безпліддя ��атерів, байжиття від моменту зачаття, дужість і до добра, і до зла вплив абортів на духовне та значної кількості суспільства. Бо фізичне здоров’я жінки, способи хіба можна збудувати щастя на та історія дітовбивства. крові? Хіба може народ, який В ході презентації її органі- вбиває своїх дітей, мати благозатори розповсюдили серед словення Бога? студентів брошуру «Мамо, я Активісти руху «За життя!» хочу народитися: наукові, хри- закликають усіх небайдужих стиянські, юридичні докази, що приєднуватися до захисту дітей аборт – це вбивство!» та пока- у лонах матерів. зали фільм «Нехай він побачить – Допомога може бути різсонце». ною, – пояснює координатор

фото Антоніни Торбіч

Рятуй приречених на смерть

Диякон Віталій Поровчук спілкується зі студентами Острозької академії руху «За життя!» на Рівненщині Антоніна Торбіч. – Це і щира молитва за дітей і матерів, це може бути участь у наших акціях та поширення інформації про цінність життя від моменту зачаття. Навіть переслати посилання на наш сайт (www.ruh-zazhyttia.org.ua) своїм знайомим – це вже шанс врятувати ще одне життя.

Виставка створена за підтримки відділу у справах сім’ї та молоді Рівненської обласної державної адміністрації. В наступному році її організатори планують відвідати й інші рівненські університети, коледжі, училища. Редакція газети «Православне діло»

В Острозі захищатимуть немовлят у лонах матерів На базі Національного університету «Острозька академія» утворився осередок руху «За життя!» Життя починається у лоні матері, з моменту зачаття. Вже тоді у малюсінької людини, яка важить якусь дещицю грама, закладаються усі риси: колір очей, волосся, нахили та здібності. Вже тоді ця людина – унікальна, якої досі ніколи не було, і яка не з’явиться вдруге. Цінувати життя від самого початку і не допускати убивства дітей у лонах матерів закликають активісти руху «За життя!», який діє в багатьох країнах світу. На Рівненщині рух «За жит-

тя!» діє з листопада 2006 року. За цей час його учасники зустрілися з майже двома тисячами старшокласників та студентів Рівненщини. Окрім спілкування, для молоді показують фільми про цінність життя та розповсюджують просвітницьку літературу. Також активісти руху «За життя!» організовують молитовні та просвітницькі акції, розповсюджують плакати та наклейки, які інформують про цінність життя з моменту зачаття. Протягом останнього року рівненські активісти руху згуртувалися навколо Християнської благодійної місії «Православне діло» та Молодіжного православного Свято-Софіївського братства. В грудні, на базі Острозької

академії, відбулася презентація виставки «Рятуй приречених на смерть», створеної рівненськими захисниками дітей у лонах матерів. Під час цієї акції частина викладачів та студентів утворили місцевий осередок руху «За життя!». – Перш за все, серед зацікавлених студентів слід провести вишкіл, – ділиться планами діяльності координатор острозького руху «За життя!», викладач кафедри релігієзнавства Острозької академії Ольга Іщук. – Потім зможемо продовжити справу руху «За життя!», зустрічаючись зі старшокласниками в Острозі, Острозькому районі. Частина студентів зможе готувати матеріали на сайт руху «За життя!» та газе-

ту «Православне діло». – Важливо доносити правду про страшну трагедію вбивств дітей у лонах матерів, – вважає голова Християнської благодійної місії «Православне діло» диякон Віталій Поровчук. – Сподіваюся, що зустріч зворушила студентів, і що вони хоч трохи свідчитимуть про те, як жити по-Божому і не вбивати дітей. Можливо, якщо Бог благословить, вони доноситимуть це й своїм майбутнім учням. Сподіваюся, що зерна, які ми з Божою поміччю посіяли, дадуть хороші сходи і плоди. Дізнатися більше про діяльність руху «За життя!» можна на сайті: www.ruh-za-zhyttia.org.ua Антоніна Торбіч


свято 15

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Різдво Христове – це не тільки вечеря, колядки й вертеп, не лише народні звичаї. Суть Різдва полягає в тому, що Бог посилає у світ Сина Свого, а ми покликані вийти Йому назустріч. Чим Різдво є для нас? Чи святкуємо його як належить християнам? Чи ми любимо його через сезонні знижки, подарунки, вихідні і цікаві програми на телеекранах? Біблія нам каже, що у Різдва зовсім інша суть. – Різдво – найурочистіше у християнському світі свято із триденним церковним богослужінням, яке не повинне губитися за святковим гомоном, а має лишатися для кожного з нас неповторною миттю зустрічі з Божим Сином, – розповів кандидат Богословія, настоятель Свято-Михайлівського собору у Костополі, протоієрей Олександр Конько. – У чому цінність Різдва для християнської родини? – Як і дві тисячі років тому, сьогодні безліч подій залишають в історії та в серцях людей відповідний відбиток. Від деяких люди втомилися, інших залюбки очікують знову і знову. Яскравим прикладом цього є Різдво, що поєднує для нас далеке і близьке не тільки датою але й змістом. Жодна інша подія в історії, жодна особа та обставина навіть не може зрівнятись з простотою та величчю цієї події. У святкуванні Різдва гармонійно сплелися церковні і народні звичаї. Однак, суть свята залишається не тільки у популярності чи в помпезності яскравих декорацій, насиченості програми, а в тому що це чудова можливість для християн об’єднатися для відзначення більш знаменної події 2010-ї річниці Різдва нашого Спасителя і Господа Ісуса Христа. – Чому на Різдво чекають дива? – З усіх християнських свят саме Різдво найдужче асоціюється з дитинством і родиною. Цьому сприяє і Євангельська оповідь, і головні персоналії празника: Немовля на руках молодої матері, Свята Родина. Творець всесвіту став дитиною, звичайним малюком, крихітним, беззахисним, безпомічним – образ, який протягом багатьох століть зворушує людські серця.

фото із сайту 02varvara.wordpress.com

Сповіщення Доброї Новини є покликанням кожного християнина

З поширенням християнства серед народів Центральної і Північної Європи прикрашена різнокольоровими кульками ялина стала характерним елементом святкуванням Різдва По суті, Різдво – це день народження, для багатьох улюблене, родинне свято. Явлення ангелів, незвичайна зоря над вертепом й сьогодні надає Різдвяним святам особливої атмосфери – сподівання й очікування дива. Таким чином, через саму свою суть Різдво легко стало родинним святом, а головними його учасниками – діти. – Різдво святкують не один день, яка особливість цього періоду? – Святкування Різдва Христового починається з підготовчого періоду. За сорок днів до святкування події народження нашого Господа ми починаємо Різдвяний піст, очищаючи душу й тіло для того, щоб належним чином увійти у свято й взяти участь у великій духовній реальності Христового пришестя. Час посту не являє собою особливого літургійного періоду, подібно до Великого посту. Однак, період Різдвяного посту відбивається в церковному житті низкою літургійних особливостей, які вказують на прийдешнє свято. В цей час, згідно традицій Православної Церкви та церковного уставу, християни обмежують себе в їжі, а також намагаються уникати в своєму житті того, що віддаляє людину від Бога, для того, щоб духовно приготуватися до зустрічі великого свята Різдва Христового.

Православному християнину протягом посту також обов’язково потрібно прийняти Таїнства Сповіді і Причастя. Святкування Різдва починається зі сходом першої вечірньої зорі, яка сповіщає всьому світу про час народження Сина Божого. – У багатьох моментах святкування Різдва в Україні присутні «відгуки» язичництва. У чому найбільше це проявляється? – Православні прославляють Христа на богослужіннях у церкві та піснями-колядками. Сповіщення Доброї Новини є покликанням кожного християнина. А здійснюється воно через усі доступні комунікації, відповідні часові й обставинам. Цей звичай колядування добре відомий як ходіння по будинках дітей і молоді з піснями й добрими побажаннями. Важко сказати, скільки пісень потрібно, щоб передати той неповторний настрій, який залишається новим і свіжим за своїм змістом для серця кожного з нас. Ця традиція в Україні «обросла» власними фактами, які не завжди мали місце в історії. Так, приміром, вшановуючи цю подію, народний фольклор наповнювався піснями співчуття до немовляти, яке прийшло у світ у вбогих умовах. Існують навіть колядки, у яких оповідається

про те, що Діва Марія народжувала Ісуса Христа у люті морози, та переховувалась із немовлям у темних, заметених снігом лісах. Таке оспівування можна зрозуміти, адже кілька століть тому малоосвічені люди могли й не знати, що у Єрусалимі та Віфліємі не може бути таких лютих морозів взимку, як в Україні. За гарну звістку та благословення колядників у відповідь від господарів годиться віддячувати щедрими дарунками: солодощі, дрібні гроші, фрукти й інше. – Ялинка – це атрибут Різдва чи нового року? – Звичай встановлювати в будинках прикрашене дерево ялини, зародився у німецьких народів, в обрядовості яких ялина була символом життя і родючості. Це дерево стали встановлювати в будинках на передодні нового року, як символ райського древа з рясними плодами. З поширенням християнства серед народів Центральної і Північної Європи прикрашена різноколірними кульками ялина стала характерним елементом святкування Різдва. Різдво, з яким українці пов’язали безліч різних звичаїв, більшість з яких мають праязичницькі коріння, не відходить від суті свята. Ірина Буднякова gazeta.rv.ua


16

тверезе життя

Православне діло, № 03 (03), грудень, 2009 р.Б.

Тверезі депутати у Рівнераді організувалась група «За тверезе життя» Шестеро із 53 депутатів міської ради Рівного мислять тверезо. У цьому переконаний один із співзасновників депутатської групи «За тверезе життя», рівненський депутат Сергій Одарченко. Зі слів пана Сергія, для того, щоб об’єднати зусилля тих небагатьох тверезомислячих представників міської влади, і було створено групу. – Ця депутатська група уні- незалежності населення нашої кальне для України явище, – країни скоротилося на 6 мільрозповідає Сергій Одарченко. йонів, а це приблизно 300 тисяч – Адже в ній навколо гідної ідеї смертей щороку. От якраз щооб’єдналися представники про- року ми вимираємо саме «завдятилежних політичних сил. Це – ки» вживанню алкоголю і тю11% від загального числа депу- тюну. татів міської ради. В суспільстві Ще одним підтвердженням ж відсоток тверезомислячих критичності ситуації в країні є людей значно менший. рівень абсолютної кількості Як розповів пан Сергій, де- спожитого алкоголю на душу путатська група «За тверезе населення. Зі слів пана Одаржиття» була утворена в середині ченка, цей показник вираховулистопада шістьма депутатами ється шляхом виділення спирту різних політичних сил. Тверезу з усіх напоїв (з літри пива ініціативу підтримали пред- отримують 45 грам спирту, з ставники фракцій Української літри горілки – 400 грам і так Народної Партії (Сергій Одар- далі – авт.), його сумування та ченко, Віктор Янченко, Віталій розділення на всіх мешканців Поровчук), Партії Регіонів країни з дітьми та пенсіонерами (Юрій Сідлецький), Блоку Юлії включно. Тимошенко (Анатолій Чугує– Показник вісім літрів на вець) та Нашої України (Віталій душу населення – це критична Шабунін). межа, за якою починається виро– Умовою участі у групі є дження нації та незворотні зміни обов’язкове дотримання твере- у суспільстві, – каже пан Сергій. зості, що виключає вживання – В Україні цей показник станоалкоголю, тютюну чи інших вить більше 20 літрів на душу психоактивних речовин, – роз- населення, в Росії – від 25 до 30 повідає пан Одарченко. – Серед- літрів. В Америці – від 4 до 8 ній вік депутатів групи – 36 літрів на душу населення, а, років. Серед них четверо право- наприклад, в Норвегії чи Швеції славних, один баптист та один – до чотирьох літрів. позаконфесійний християнин.

Алкогольна катастрофа Зі слів Сергія Одарченка, група «За тверезе життя» виникла через те, що частина депутатів усвідомила масштаби алкогольної катастрофи. Вживання алкоголю та тютюну посідає перше місце серед причин різкого скорочення кількості населення України. – Офіційно від вживання алкоголю в Україні щороку помирає 46 тисяч громадян, – розповідає депутат. – Від вживання тютюну помирає 110 тисяч, а від наркотиків – 10 тисяч мешканців країни. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, з наслідками вживання алкоголю пов’язана кожна третя смерть. За роки C

M

Y

K

Гідна мета На думку учасників депутатської групи «За тверезе життя», алкогольна катастрофа у країні спричинена діями влади, яка не вирішує, а часом навіть свідомо підсилює проблему. У заяві про створення групи депутати зазначили, що вони стурбовані ситуацією, коли в Україні на державному рівні створені умови для споювання її дорослих та неповнолітніх громадян. Вирішення проблеми учасники «тверезого життя» бачать у зменшенні легкодоступності та реклами алкоголю і тютюну на місцевому рівні та зверненні з подібними ініціативами до центральних органів влади. Адже вченими доведено, що саме легкодоступність та агресивна реклама є основними

чинниками, що спонукають людей вживати алкоголь. – Будь-яка держава, не залежно від того тоталітарна вона чи демократична, має можливість вирішити проблему вживання алкоголю, причому за короткий термін, буквально за рік чи два, – переконаний депутат міської ради Віталій Шабунін. – Якщо ж держава не хоче цього зробити, то в ній буде відбуватися те, що відбувається у нас. Зі слів пана Віталія, на місцевому рівні депутати уже почали вирішувати цю проблему шляхом колективного звернення до Верховної Ради України. У цьому документі місцеві народні обранці висловили свою стурбованість щодо духовного та фізичного виродження українців, питання засилля розпусти, насильства в інформаційному просторі та запропонували шляхи вирішення цієї проблеми. – Ми далекі від того, що Верховна Рада візьме й одразу ж прислухається, але разом з тим, критична маса таких рішень з місцевих рад може спонукати до того, що вийде так само, як із гральними автоматами, – говорить Сергій Одарченко. – Приємно, що депутати нашої міської ради підтримали

цей проект і його таки побачать у Києві.

Досвід сусідів Зі слів Сергія Одарченка, подібні депутатські об’єднання для України є явищем надзвичайно рідкісним, однак позитивний досвід обмеження доступу людей до алкоголю уже мають не тільки у Рівному. Депутат розповів, що у Хмельницькому міська рада визначила цілий перелік місць, де не можна продавати алкоголь. Також там заборонили продавати пиво особам до 18 років, хоча згідно з нашим законодавством пиво поки що не вважається алкоголем. Черкаська міська рада прийняла рішення обмежити вживання алкоголю і тютюну в місті. Цього року Черкаси вперше святкували День Незалежності без продажу алкоголю і тютюну. – Якщо міська влада хоче, то подібні заходи проходять «на ура» і без алкоголю, – переконаний пан Одарченко. – Ми використовуватимемо вже існуючий позитивний досвід прийняття подібних рішень та ініціюватимемо їх прийняття у Рівному. Роман Мартин


"Православне діло"