Page 1

№3 март, 2013

Тетяна Іваницька: «Я вже протоптала свою стежку»


Фото из сети Интернет


Від редактора «Победи себя и выиграешь тысячи битв»

Якби не ви, цього б не було. Не було б цих слів, цієї сторінки, цього фото. Хочу подякувати всім, хто працює над журналом. Тут не буде пафосних слів, аля «які ми молодці». Тільки правда. «Гола правда». «Личность». Журнал. «Пограються і кинуть». А мало хто знає, що все починалось з двох студентів, а зараз ми маємо команду з 12 ініціативних, молодих, готових «ринути в бій» в будь-яку мить людей. Тут тобі завжди раді, завжди вислухають, підтримають. Я хочу подякувати за підтримку цю кожного. Всіх, хто допоміг мені особисто зібратись і по-трохи «викидати сміття з голови». Всіх хто вірив у мене – моя люба редакція, пані Світлана Щолкіна, Максим Салтанюк. Я «переможу свої лінь, страх, невпевненість, щоб виграти тисячі битв». Дякую Вам :) Велике щастя – бути з вами. Бачити, як приходять нові люди. Адже ми двоє спочатку були тим «насінням, яке проросло». «Плоди» ж приносять «нове насіння» у нашу команду. Таких же самих молодих людей, які хочуть рости, працювати разом і розвиватись, ставити цілі й досягати їх. В четвер, наприклад, наша Марія Хомчук «привела» в команду нового фотографа. Дуже приємно було слухати, як вонаспочатку захоплено розповідає історію їхнього знайомства, потім про сам журнал. Велике щастя мати таких однодумців. Люди приходять, люди йдуть. На щастя, приходить значно більше ніж йде. На щастя, наш журнал стає все кращим і кращим. По-іншому й не може бути.

Головний редактор журналу “Личность“

Фото Татьяны Соболевой

Микола Тимощук

март, 2013

3


Зi святом весни!


В номере Творча особистість

Думай

Мир возможностей

Стань лучше ― на тренинг

6-7|Бути птахою

17|Твої думки — це ти

8|Опыт, за который Вам платят

18-19|Чувствуешь неуверенность — прочитай стих

Голос изнутри

9|А стоит ли обижаться

Свет души

20| Вы всегда можете вернуться

Фонтан емоцій

в свой панцирь

10| Добро повертається

Покричим по душам

Принципы процветания

21|Крапки над Ё

11|Уверенность — залог успеха

Поверь в себя

День с личностью

21|Ярослав Теплий:

12|Який ранок — такий і день

«Проходить не життя, проходимо МИ»

Анкета личности

13| Тетяна Володимирівна Іваницька

Ликбез

Личность номера

22|Как справиться с весенним психозом

«Я вже протоптала свою стежку»

22|Почуй і ти, що вже весна

Личные финансы

Путь к успеху

14-15| Тетяна Іваницька:

ПоЕтична сторінка

16| Как притягивать деньги

22|Нарушая запреты Твої думки — це ти

Це був найкращий День закоханих у моєму житті. Я з двома друзями поїхав у Київ на футбол. Те, що відбулось за вечір, було незвичним, піднесеним, і навіть ...казковим. Тож з чого все розпочалось. Ми з другом стали одними із переможців конкурсу творів на тему: «Ми – це «Динамо»! «Динамо» – це ми», отримали три білети на матч, запросили з собою ще одного товариша і «пустились в дорогу». Так як я один з адміністраторів офіційної групи ДК ВКонтакті, Женя Щелкунов (менеджер по роботі з вболівальниками) передав мені білети і я чекав біля входу на стадіон інших переможців. «Якщо хтось не прийде, то білети подаруй комусь, тільки не продавай», – сказав він, посміхаючись.

Чи відомо вам те, що думки формують людину? Ні, краще запитати чи вірите ви у формулу «твої думки – це ти»? Чи, може, хтось із вас намагався скористатися цим, а то й дотепер успішно використовує власні міркування для досягнення своїх цілей? Чимало з вас не знайдуть одностайної точки зору з цього приводу, а більшість – і не замислюються над її пошуком. Проте, успішні люди користуються такою формулою як власними ногами, коли роблять навіть найменші кроки. Як же впливають ваші задуми на вас? Частині з нас ще з дитинства батьки «поклали в рюкзак» гарну настанову про те, що ми маємо розраховувати на мінімум у власному житті: думати скромніше, робити, що наказують, а в кінці – влаштуватися не на ту роботу, щоб хоч якось прогодувати сім’ю.

Фото автора

Фото из сети Интернет

Добро повертається

Керівник проекту: Максим Салтанюк Головний редактор: Микола Тимощук

Молодіжний популярний журнал Виходить щомісячно Заснований у травні 2012 року №3 березень, 2013 Фото на обложке: Алексей Матвийчук

Заступник головного редактора: Денис Позняк Фотограф: Віра Смоляр, Олексій Матвійчук, Тетяна Соболєва

Коректор: Віра Гатіна Дизайн і верстка: Вероніка Бойко Адреса редакції і видавця: Житомирський державний університет імені Івана Франка корпус №4, вул. В.Бердичівська, 40 Житомир 10008

Матеріали у виданні публікуються українською та російською мовами

март, 2013

5


Творча особистість

Бути птахою Говорять, від випадковостей не вбережешся: чому бути – того не минути. Часто саме обставини спонукають нас робити ті чи інші речі, зокрема зустрічатися з людьми: з кимось – словом, з кимось – поглядом, з кимось – посмішкою. Інколи на одну й ту ж посмішку чи погляд натрапляєш так часто, що починаєш впізнавати обличчя. Такі випадки я називаю подарунками долі, один із них стався зі мною.

Марія Хомчук Прийшовши в актову залу рідного університету, щоб підтримати друзів на сцені, поруч із ними я побачила дівчину – чудову поетесу, яка і стала героїнею цієї статті. Шалені оплески залу супроводжували виступ Юлії тоді, коли я вже стояла за кулісами. Тож мені пощастило побачити те, чого не побачив зал: щасливі сяючі очі людини, котра знайшла можливість віддавати часточку себе іншим, ділитися своїм сприйняттям світу, показувати таким, яким лише вона може відчути цей світ. Юлія Вербило-Кручак пише поезії з дитинства. Першою вдалою спробою був вірш про Батьківщину, написаний у 8 років для участі в шкільній олімпіаді. Декламуючи напам'ять вірші Анни Ахматової та Марини Цветаєвої, дівчина не підозрювала, що скоро мистецтво римо-

6

март, 2013 2013

ваного слова стане для неї рідним. Юна поетеса є однією із постійних авторів журналу «Люблю+Слово|Філео+Логос», котрий видається в Житомирському державному університеті ім. Івана Франка, де й навчається поетеса. За участь у конкурсі «Клекотень осені 2011 пам'яті Ю.Гудзя» отримала заохочувальну премію, торік була учасницею «Гоголь Фест», «Пуст Фест», «Дій Фест». У квітні минулого року Юлія Кручак виборола звання лауреата Всеукраїнського конкурсу мистецтв від українського фонду культури «Нові імена України». Натхнення дівчина знаходить у всьому, особливо її надихають місто та кохання. «Люблю кохання у всіх його проявах, - говорить авторка. – Можна випадково зустріти на вулиці звичайного перехожого, закохатися в його очі, не знаючи, хто він і звідки, та розповісти про це у вірші». Життя ж поетка уявляє величезним океаном, де хтось - риба, хтось - водорості, а хтось – кораловий риф. А творчі люди, на думку Юлії, це – чайки. «Вони іноді спускаються на землю, але більшу частину свого життя ширяють у повітрі», - говорить дівчина, яка й справді нагадує білокрилу птаху, котра з висоти польоту здатна бачити те, чого не можуть помітити люди, які ходять по землі.

Гораздо точнее можно судить о человеке по его мечтам, нежели по его мыслям


Творча особистість

Поручн і Як вийслизькі заме ти звід т На моїй си де тено сходинк ут в и ш к В ір На подікна закрит і нові родииходи нки ушці віз і важко Очі дих еру З дзернкіби два пуснки лишає авти тих ста олос ал про а це не мовляє до канчики ся Не підТ м я е ц н е е шивай ме ж не я на ось я Прине Не натиранйі у ковдру лчае си мен д рук оц іб За том анок Не дивпали в меніодай ще оди м н у оє йс р Говори част я зблідлостізгасле сонцаенок е про н і зім'ят А я іміш а ій Тих дв 'я твоє ви ш зруйнов вроді ох пали аний и б на рій чок щ'ю о висязтвороті ь на ши ї

март, 2013

Фото Веры Смоляр

Я че кати В найк му тебе ращи там х п місц Не в ланети ях Я че ажливо кати д му т е ти ебе Нас там кида ю ть поро м І на ж д на ню бляшіста мо ми п в анку ли Сотн полю вуть ча і рі сові с зни и Вони будять х імен щора мене мешк н згад анці вс ку ок і іх м оїх снів А розп на т лі ро Хтос стертих прости ра ь хтос говори над сві дл том ь в ть Я теб це е пос мираюч ніч е не аджу бо нев Між боро цвітом сихаючи м з зірк дами мі сяця ових між ребе Нас р прит Ми исн Я то забарвл уто сте чков е ий ф ні пік лями селі рагм р а стру ен Ми думо т твого з к нето тобою Тих р гала каних ж галакти к к тіль тик що ителі ки д с т в о ля д вох. рені , і ружц вій ст льці. о с о к а е в ко зли п о тон ся, відмер че дужче, . т с і М нці дуж єть І зда дужчає дивнім та еса, р л Віте ймаючи в рудні ко . ді ьб Все з крутят иває іній ез о ж р к о е Важ на склі о мене ч й. д А ині иїдеш ово-с Ти пр с ночі зим ь весни, і, н т Атла і забуяю нуть виш н й е т і и м У розкв ебесн уть і оркестр н ї тиші. в и ж О ває ажко озно Заспі біло-мор це, так в о. Серед еться сон ще темн на, коли окин нтаж Не пр кидатись в піна мо мо. о Пр рога, мо й іде по ні до Знов ми разом І

7


Мир возможностей

Опыт, за который Вам платят В наше время существует огромное количество тренингов, и большенство из них платные. Есть определенное количество безплатных семинаров и мастер-классов. Однако вместе с этим существуют также тренинги, на которых Вам дают деньги. Каким же образом на них попасть?

Денис Позняк

бы то не стало ее «толкнуть». Но если обыкновенно поднять человеку настроение, получить удовольствие от простой беседы, он сам захочет порадовать Вас. Точно также и в жизни. Достаточно просто создавать что-то общественнополезное и деньги будут сопутсвовать Вам. Они не должны быть целью. Кроме этого, буквально за несколько дней работы можно избавиться от нескольких комлексов в общении с незнакомыми людьми, забыть про стеснение и скованность. Эти качества, как правило, есть у каждого человека. Однако стоит лишь немного поработать! После любой удачной сделки чувстуется большая уверенность, решительность и раскрепощенность. Умение убедить, договориться, склонить когото сделать то, что очень надобно Вам, пригодится в жизни каждой целеустремленной личности. К всему прочему, как бонус за свой труд можно получить неплохой заработок. Запланированная работа ради опыта, навыков и умений – замечательный тренинг для каждого, кто хочет расти и развиваться. Это действительно непросто психологически (и порой даже физически, ведь приходится постоянно ходить с сумками, набитыми

Фото из сети Интернет

На самом деле все элементарно. Не нужно куда-то ехать или что-то выдумывать. Достаточно просто устроиться на работу. Я намеренно пошел работать торговым агентом в нашем городе. Естественно на небольшой отрезок времени. Но! С какой целью? Это очень важный момент. У меня не было ни малейшего желания строить карьеру в сфере продаж, чтобы получать оклад повыше. Работать ради денег – глупо. Меня интересовало нечто более ценное – опыт. Деньги приходят и уходят, имея временный характер, а опыт остается с человеком навсегда. Итак, я продавал книги. Весьма познавательные и полезные. Специфика роботы заключалась в том, что за день каждый из дистрибюторов просто расхаживал по Житомиру, предлагая книги практически всем и везде. Приходилось общаться с

утра до вечера с огромным количеством людей. Так как книжки интересны не всем, доводилось слышать много отказов, люди часто говоряли «нет», абсолютно не желая общаться. Иногда, грубили. Люди ведь разные бывают, некоторые, будучи не в самом праздничном настроении, выражались, как писал Достоевский «в довольно энергетических терминах». Всякое случалось. Не так просто продолжать что-либо делать, когда слышишь несколько десятков отрицательных ответов подряд. Вот чем полезна подобная деятельность. Сдесь на практике понимаешь, что действительно значит словосочетание «верить в себя». Человек, несмотря на осечки и препятствия, продолжает действовать, не останавливаясь и не обращая внимания на неудачи. Он учится всегда оставатся в хорошем настроении, что бы не случилось. Потому что без улыбки и энтузиазма ничего не продашь. «Мы не продаем книги, мы продаем удовольствие от общения», – любят повторять торговые представители. Как же верно подмечено! Если Вы имеете определенную цель, Вам не нужно пытаться заработать на ее достижении, не думайте о деньгах. Книжку не купят, если стремиться во что

8

март, 2013

Будьте самоучками ― не ждите, чтобы Вас научила жизнь

книгами). Однако конечный результат стоит затраченных усилий. Улыбаясь и шутя, я получил море удовольствия, поднимая людям настроение, и сам в ответ услышал много добрых слов. В своей книжке «Богатый папа, бедный папа» японский бизнесмен Роберт Кийосаки советует всем поработать некоторое время в сфере торговли и продаж. У большинства людей еще со школы присутствует страх перед ошибками (11 лет из-за них занижали оценки, ставили двойки). То есть у человека развивается реальный страх перед неудачами. От него необходимо избавляться. Важно лишь желание и настойчивость. Получив опыт работы, Вы перед этим получите опыт прохождения собеседования, что тоже немаловажно. Плюс поймете разницу между собой и теми, кто пришел работать за деньги, добровально здавая себя в современное рабство. Это чувствуется по настроению человека, когда он сидит в приемной, ожидая своей очереди. Обреченный и потухший взгляд ничего, кроме жалости и сожаления не вызывает.. Зачем идти таким путем? Будьте мудрее. Используйте существующие возможости в своих собственных целях. И все будет «джус».


Голос изнутри

Стоит ли обижаться Каждому из нас доводилось встречаться в своей жизни с такими чувствами, как обида и гнев.

Когда мы на кого-то обижаемся и при этом не подаем вида, мы раним сами себя, нас изнутри съедает чувство, что кто-то с нами обращается не так, как мы того заслуживаем, и очень плохо, когда в обиде мы проводим целые дни. Отношения с этим человеком непременно станут еще хуже, так как с вашей стороны уже не будет искренней радости общению, а обидчик это обязательно почувствует. И тоже станет на вас обижаться. Выходит замкнутый круг: есть обида – нет общения, нет отношений, потому что нет искренности. Есть два пути решить эту проблему: первый – перестать обижаться и понять, почему вышла определенная ситуация, второй – если не выходит понять самостоятельно, разобраться в происходящем с тем, кто вас обидел, чтобы впредь подобное не повторялось, и вы начали друг друга лучше понимать. А злиться (злить себя) мы можем в трех направлениях: на судьбу или Бога, на людей или на себя. В каждом случае объект кажется нам преградой на пути к тому, чего мы хотим. Когда мы злимся на себя, нам стыдно за то, что мы не способны что-то делать. Но кто вам сказал, что вы не способны? Человек может многое, просто нужно потрудиться, чтобы это давалось легко. А если вы чего-то не можете потому, что вам запрещает совесть или внутренний голос, значит, это вам вовсе и не нужно. Когда мы злимся на людей, которые нам мешают что-то обрести, мы чувствуем гнев. Люди это тоже чувствуют, и у них пропадает желание нам помогать в чем-то. С ними портятся отношения, тем более, если мы выражаем свой гнев открыто. Тут тоже два варианта – или вы просто не гневайтесь и постарайтесь понять, нужно ли вам это вообще и почему люди вам мешают, то есть осознайте все возможные причины происходящего. Часто так специально складывается, чтобы люди злили нас, и это для того, что бы мы боролись со своим гневом, перестали придираться к людям и наконец-то их поняли и приняли все как есть. Вселенная наблюдает за нами, и каждый раз подсовывает невыученный урок. Если пока это для вас очень сложно – постарайтесь хотя бы оградить окружающих от своих вспышек агрессии и раздражения, сгоните их на неодушевленные

Никто тебе не друг, никто тебе не враг, но каждый человек тебе учитель

возможностей), и поэтому страдаем. Как только мы смещаем акцент жизни с себя (того, какие мы, что думаем и что делаем и каковы наши возможности) на жизнь извне, мы делаем первый шаг на пути длительных страданий. Как сказал немецкий философ Шопенгауэр: «Человек состоит из трех вещей: что он есть сам, что он имеет и что о нем думают другие». Важнейшее из них – сам человек, остальное – лишь сопутствующие результаты. Недавно я поняла одну простую вещь: жизнь моя в этом теле не вечная, люди вокруг – тоже не вечны, и вместо того, чтобы радоваться жизни, искренне общаться с близкими и прекрасными людьми, я трачу драгоценное время на вредные обиды и злость. Вместо того, чтобы просто почувствовать себя счастливой, я размышляю, кто виноват в моем несчастье. Каждое мгновение моей жизни, которое я трачу на плохое настроение, я могу быть счастливой и просто радоваться всему тому, что у меня есть.

Фото из сети Интернет

Вера Гатина

предметы, но так, чтоб никто этого не заметил. Еще нам иногда кажется, что у нас сложная судьба, и мы на нее жалуемся. Почему у всех все как у людей, а у нас вечные проблемы? Почему Бог ничего не делает, он что, издевается? Но все, что с нами происходит, имеет свою причину. Возможно, мы еще просто не осознали пользы происходящего, может это наоборот подарок судьбы. Если вам судьба что-то не дает, значит, вам нужно научиться обходиться без этого, перестать ставить это во главу угла. Значит, вы придаете чему-то мелочному слишком большую важность, а важному вообще не уделяете внимания. Или если у вас что-то забирают, значит, вы так же ценили это намного выше положенного и не предавали значения главному в жизни. Постарайтесь разобраться со своими приоритетами. Вселенная – мудрый учитель, доверьтесь ее советам, и вы удивитесь, какой прекрасной может быть жизнь. Мы слишком зависим от чего-то внешнего (людей, обстоятельств, вещей,

март, 2013

9


Фонтан емоцій

Добро повертається…

Микола Тимощук

ришем останнім куском хліба, як жити душа в душу». Ви поділились зі мною, я поділився з вами. Я взяв ваш подарунок, візьміть мій. Все йди! Сказав він, посміхаючись». Ми дивилися матч, вболівали, і як би це прозаїчно не звучало: прийшов час їхати додому. Вже було за десяту вечора і нас чекав автостоп. Трохи не весело. Ми вийшли з метро на Житомирській і так як в нас

вались і пішли займати свої місця. «Олімпійський», як завжди, захоплює. Правда, трохи прохолодно, але на це не звертаєш увагу за футбольними «пристрастями». Коли футболісти розминались, до мене підійшов дідусь, якому я подарував білети і просто таки «ткнув» мені сто гривень. Я пішов за ним, наздогнав. Чоловік «по-батьківськи» мене обійняв і запитав: «Ти студент?» – Так, сказав я. – «Студенти знають, як це ділитися з това-

було 100 грн (вірніше, були гроші взагалі, бо до цього мали лише по 40 грн. на дорогу) ми вирішили щось купити поїсти, бо хтозна, о котрій ми повернемось до дому. Чарівна дівчина-продавець помахала нам головою: «Ні». Закрито, мовляв. Хоча перед нами чоловік якраз взяв свій хот-дог. «Прикро», – подумали ми, і попрямували на Дачну, навіть не підозрюючи, як нам пощастило. Пройшовши хвилин 20 столичними вулицями, за-

йшли в перший працюючий придорожній магазин, вибрали свою вечерю, і коли розраховувались, до нас підійшла… Надія Миколаєнко, наш викладач, яка теж була на футболі і в то й же час що й ми, зайшла в той самий магазин у величезній, безкраїй столиці. – «Ви своїм транспортом, чи вас підвести?». – «Підвести, звісно», – сказав я. Ми були просто в шоці. В приємному шоці. Як? Це просто неймовірнийфарт. І якщо подумати, якби не білети, які ми подарували тому дідусеві від щирого серця, якби не ті гроші, які він нам пізніше дав так само від щирого серця, ми не зайшли б в той магазин, де ми зустріли Надію Миколаївну, яка й забрала нас зі своїми друзями в Житомир, та навіть якби ми на Житомирській купили собі повечеряти – ми просто б йшли собі на Дачну і навряд-чи зустріли своїх. Здавалося б дрібниці, але з таких дрібничок складається цілісна картина. Це не збіги, це закономірності. Причина і наслідок, так сказати. Якщо ти даєш щось – тобі це повернеться. Навіть більше ніж даєш. Нам, наприклад, все повернулось просто безцінно – ми пішли б на автостоп і не знали, як і коли доїдемо до дому. Голодні, змерзлі, в чужому місті. А так – ми зустріли людей, які завезли нас в рідний Житомир. Захоплюючий ланцюжок. Чи ж не чудо, правда? Вже пройшло кілька днів, а досі не перестаємо дивуватися. Та й не перестанемо ніколи.

Фото автора

Це був найкращий День закоханих у моєму житті. Я з двома друзями поїхав у Київ на футбол. Те, що відбулось за вечір, було незвичним, піднесеним, і навіть ...казковим. Тож з чого все розпочалось. Ми з другом стали одними із переможців конкурсу творів на тему: «Ми – це «Динамо»! «Динамо» – це ми», отримали три білети на матч, запросили з собою ще одного товариша і «пустились в дорогу». Так як я один з адміністраторів офіційної групи ДК ВКонтакті, Женя Щелкунов (менеджер по роботі з вболівальниками) передав мені білети і я чекав біля входу на стадіон інших переможців. «Якщо хтось не прийде, то білети подаруй комусь, тільки не продавай», – сказав він, посміхаючись. Я набрав одного з переможців, і він сказав, що йому вже придбали квитки. «Дай комусь, в кого немає». Оглянувши натовп, який вирував за годину до початку матчу перед стадіоном, побачив дідуся з внуком. «Це вони», – подумав я і підійшов. Представився, розповів що-як і подарував два квитки. Ви б бачили, як засяяло обличчя

малого хлопчика (його звати Юра). Було величезним задоволенням зробити такий маленький сюрприз, людям, які цього потребували. Спочатку я вручив їм два квитки, а потім ще два, товаришам, які були з ними. Щирі, прості, відкриті люди. Вони приїхали на матч з Переяслава-Хмельницького і дійсно були раді такому несподіваному подарункові. Ми поспілкувались, сфотографу-

10

март, 2013

Хороший человек — тот, кто способен платить другому добром


Принципы процветания

Фото из сети Интернет

Уверенность – залог успеха

Денис Позняк Уверенность в себе является одним из важнейших критериев общения с людьми. А недостаток уверенности, то есть неуверенность, является во многих случаях причиной неудачи. Эта неуверенность и нерешительность действительно отравляет нам жизнь во многих сферах. Это все способно стать не только огромной, но и непреодалимой преградой на пути к успеху: от карьеры до личной жизни. Из-за неуверености люди не могут отстоять свою точку зрения, даже если она самая правильная, не могут собраться с мыслями, испытывают трудности в общении с противоположным полом и так далее. Возникает вопрос:

как побороть эту неуверенность в себе? С помощью следующих нескольких советов Вы можете победить неуверенность. Отмечайте и следите за изменениями в себе: человек на протяжении всей своей жизни развивается и ему свойственно менятся. Отмечайте изменения, это поможет Вам стать более внимательными. Если Вы изменитесь, на Ваш взгляд, в лучшую сторону, почувствуете уверенность в себе. Научитесь понимать людей:одна из самых распространненых причин неуверенности – неудача в общении. Это и приводит к боязни общаться, потому что если человек ошибся хотя бы один раз, то сразу появляется страх повторить ошибку и уверенности как и не было. Если научитесь понимать людей, говорить с ними на общие темы, то во время общения почувствоваете себя комфортно. Не думайте о том, что про Вас скажут: не стоитприслушиваться к мнению людей, которые обсуждают Вас за спиной. Следует помнить: если обсуждают за спи-

ной, значит, Вы на шаг впереди. Просто не надо обращать внимание на таких людей. Умейте различать то, что Вам нужно: быть неуверенным или добится успеха: если твердо решили что-то в своей жизни менять, это следует делать решительно и незамедлительно. Решили побороть неуверенность и добится успеха – вперед. Не думайте о прошлом, настоящее и будущее – главное: прошлое уже не изменить. Нужно стремится к лучшему. Помните следующую фразу: «Пока не сгорит прошлое, то нет настоящего и будущего». Если будете зациклены на прошлом, это помешает Вам сосредоточиться и развивать себя. Будьте собой: не пытайтесь быть похожими на других. Вы – это Вы, со своими плюсами и минусами. Если бы все были одинаковыми, то просто было бы не интересно жить. А так люди разные и каждый человек в своем роде уникален. Общайтесь с незнакомыми людьми. Это помогает побороть неуверенность

Уверенность в себе составляет основу нашей уверенности в других

в себе: попробуйте заводить знакомства прямо на улице, со случайными прохожими, с незнакомыми людьми. Да, при этом присутствует страх, но после окончания данного эксперимента уж точно уверенности прибавится. Не ждите похвалы. Хвалите себя сами: за любые успехи человека следует хвалить, даже за самые малые. Тогда это способствует совершению других достижений. Следует помнить, что ничего не случается сразу и моментально, так как этот процесс длительный. Нужно набраться терпения. Для того, чтобы перебороть свою неуверенность, нужно что-то делать каждый день, постоянно, не останавливаясь. Главное – это желание измениться, стать лучше. Поставьте себе это как цель – преодолеть неуверенность любой ценой. Не бойтесь совершать ошибки, ведь все люди ошибаются. Анализируйте эти ошибки, чтобы не повторять их вновь и вновь, делайте выводы. Почаще улыбайтесь, общайтесь, совершенствуйтесь и у Вас все непременно получится.

март, 2013

11


День с личностью

Я давно не прокидався о шостій ранку. Певно, востаннє це було ще минулого року. Але цей четвер був іншим. Пробудження раннє і швидке. Я просто «злетів» з ліжка, кілька разів зателефонував одному з наших фотографів Олексійові, розбудив його і пішов на зупинку. Досі, я не їздив у Зарічани. Тим паче, так рано. Там на нас чекала зустріч з Тетяною Іваницькою та її псом (песик – лагідніше, але цього «песика» песиком язик не повертається назвати). Ось так розпочався наш ранок: сумбурно, швидко та енергійно. І … незвично, що мені особливо подобається. Ще більше «романтики» цьому ранку додало те, що ми проїхали потрібну зупинку, потім шукали дім Тетяни Володимирівни, і, дізнавшись, що вона вже пішла на прогулянку, по слідах попрямували за нею. Пані Тетяна була нам рада, а от «Барон» трішки погарчав. Потім ми пішли на подвір’я до Тетяни Володимирівни. Тут за мене все скажуть фото.«Я зранку встаю. Насипаю їсти курям, індикам, даю їм води. Потім беру собаку, йду з ним гуляти лісом. Приходжу додому, годую двох котів. Собаку годує син. Йду до хати. Готую каву, снідаємо і збираємося на роботу», – історія в ілюстраціях. Робочий день розпочався з «Крокрадіо». Раніше, коли я брав інтерв’ю у пані Тетяни (тоді ще не було рубрики «День с личностью») жалів, що не можу показати її автомобіль, адже він просто ідеально підкреслює її сутність, як бізнес-леді. Тепер можу. І це просто чудово. Робота для Тетяни Володимирівни «святая святых», тому постійно разом з нею я перебувати не міг. Як тільки ми зайшли на радіо – зразу задзвонив телефон. Потім знову, знову і знову. Згодом прийшов один з працівників вирішувати якесь проблемне питання по маршруту (25 та 108 … належать пані Тетяні), і я змушений був піти  Після Тетяна Володимирівна поїхала до міської ради, де вона є депутатом. Питання вирішувались швидко, папери підписувались. Посмішка, і пані Тетяна пішла на засідання комісії, а я – писати цей матеріал. На завершення скажу, що пані Тетяна – справжній управлінець. Людина слова і діла. Енергетика просто шалена! Часом боїшся сказати щось не те, і вагання може видатись за неправдивість, а що може бути гірше брехні? Якщо ти хочеш досягти успіху – рішучість та настирливість просто необхідні. Поряд з такими особистостями відчуваєш свої слабкі сторони. Відразу згадується «залізна леді» Маргарет Тетчер. Певно, Тетяна Володимирівна ні в чому їй не поступається. Такий темп втомлює. Не зважаючи на те, що я провів з «личностью номера» трохи більше ніж пів дня – це було непросто. Та все ж я надзвичайнорадий такому досвідові. Той ранок був одним з найкращих цього року. 12

март, 2013

Для великих дел необходимо неутомимое постоянство

Фото автора

Який ранок – такий і день


Анкета личности

Тетяна Володимирівна Іваницька Дата народження 10 серпня 1956

Освіта Незакінчена вища: Київський інститут легкої промисловості

Робота Житомирська міська радіокомпанія Крок радіо - директор Депутат обласної ради Бізнес Пасажирські перевезення

Ціль Секрет

Книги Історичні Джеймс Клавел - Тай пен Фільми Пізнавальні «Дім» (2009) «Дух времени»

Фото из сети Интернет

Хобі Садівництво

Лучшим каждому кажется то, к чему он имеет охоту

март, 2013

13


Личность номера

Тетяна Іваницька: «Я вже протоптала свою стежку»

Микола Тимощук

Фото Алексея Матвийчука

Зустріч з пані Тетяною відбулась у неї на «Крок-радіо». Ще з перших хвилин розмови по телефону, був відчутний темперамент керівника – людини цілеспрямованої і впертої, впевненої у собі. «Кожного ранку іду гуляти з собакою, не зважаючи на будьяку погоду: мороз, дощ, сніг. Я не беру з собою мобільний. І ці 1520 хвилин присвячую такому відпочинкові. Зараз, правда, більше часу на це витрачаю, бо снігу по коліна, але я вже протоптала свою стежку». Тетяна Володимирівна – щира, мудра та відкрита людина. Вона дійсно досягла того, чого прагне кожна людина – «протоптала свою стежку» в житті.

14

март, 2013 2013

Чтобы стать успешным, бизнес должен быть у вас в сердце, а сердце — в бизнесе


Личность номера-

Як реалізувати себе? – Молода людина в якийсь момент має сісти і задуматись – чим вона хоче займатися. Можна порадитися з батьками, старшими товаришами. Якщо людина цілеспрямована, знає, що вона хоче в цьому житті, то вона завжди знайде свій шлях. Можна віднавчатися і нічого не здобути. Який би ти «розумний» не був – не варто боятися запитати, якщо щось не знаєш. Потрібно самим себе «вирощувати», «створювати», якщо маєте ціль. Як були зароблені перші гроші? – Я з 16-ти років працюю і дня не було щоб байдикувала. Ніколи. Для мене залишитись вдома й поспати – це нонсенс. Я навіть вдень не можу лягти спати, бо відчуваю, що роблю щось не те. День Божий (посміхається). Я буду корити себе, якщо в робочий час десь в кафе посиділа чи щось подібне. Є робочий час, і його потрібно віддати роботі. А вечір – для відпочинку. Я закінчила школу, вступила в Політехнічний інститут в Житомирі. Одразу пішла працювати у обчислювальний центр. Там стояли комп’ютери завбільшки як ця кімната. До нас приходили студенти, які проходили практику. Я заповнювала методички – гарно, каліграфічно на міліметровці виводила кожну букву. Не дозволяли ходити на підборах, робити манікюр, щоб не відволікати студентів. А по бізнесу – у 1978 році, коли чоловік пішов з заводу «Електровимірювач» в кооператив була істерика – як же ж ми будемо жити, як заробляти гроші, куди ти ідеш? Але він був знаний інженер, електронік. В СРСР було таких п’ять чоловік. Ми випускали звукову апаратуру: підсилювачі, пульти. Потім я теж пішла до чоловіка в кооператив. Що для Вас ризик, чи варто ризикувати? – Ризиком було відкривати радіокомпанію. Ми виробляли багато апаратури, але після розпаду Радянського Союзу не було її куди реалізовувати. Тоді вирішили відкрити радіостанцію, щоб дарувати людям красу, гарний настрій. Ми тоді не розуміли, що це політика, що це буде дуже важкий бізнес. Два роки «металися», не могли отримати ліцен-

зію. Потім виграли конкурс і відкрили радіостанцію «Крок-радіо» в Житомирі. Як би Ви зараз розпорядились подарованими 10 тисячами гривень? – Віддала б дітям хворим. Я депутат обласної ради, і нам кожен рік виділяються кошти для роботи з населенням. Допомагаю тільки хворим дітям. Дуже рідко на щось інше йдуть ці гроші. Недавно, їздила в дитячий будинок. Побачила, що він потребує більшого фінансування, і більшість коштів «направила» саме туди. Принципи успішного бізнесу? – Відповідальність перед людьми. Повага до співробітників. Я завжди їх захищу, перед ким би то не було. Завжди, шукаю те «зерно», за яке їх можна похвалити. Звісно, буває таке, що і накричу, і від роботи відстороню, покараю. Я недавно читала японську книжку «Сьогун». В якій одна з головних ліній – не втратити обличчя. І якщо виникає якась екстримальна ситуація, я кажу собі: «Тримай себе в руках, «не втрачай обличчя». Успішною стати легше, ніж зберегти результати свого успіху. Можна і дім побудувати, і дерево виростити, а зберегти – набагато важче. Чи були випадки, які вплинули на подальше майбутнє? – По бізнесу – розпад СРСР. Все стало зовсім інше в державі. Яке значення має віра в себе? – Величезне. Бувають моменти, коли я втомлена. Коли не хочу відповідати на телефонні дзвінки. Але в мене є ціль, і я повинна йти до неї, хоч вже і вік не такий молодий, та все одно є віра, що все можу зробити. Я тільки важкі речі не можу зробити, коли потрібно щось перенести, підвести, підняти, тоді я вже звертаюсь до сина. Але все що можу, роблю самостійно. Яке Ваше найбільше досягнення? – Син, звісно. Замолоду, мабуть, ще не розумієш, що потрібно більше приділяти часу дітям. Відвести в якийсь гурток, секцію. Робота забирає надто багато часу. Але з роками це приходить. Не буду хвалитись, але дуже люблю свого сина, пишаюсь ним, як і кожна мама. Зараз жалкую, що є тільки одна дитина, хай би було більше. Яку роль у житті має кохання? – Ми з чоловіком прожили 35 років. Були і білі полоси, і сірі. Любов же не проявляється у сліпому віддаванні, а в тому, щоб ти йшов своїм шляхом, і людина яка йде поруч з тобою, теж йшла до своєї цілі самостійно, її потрібно лише

трішки направити. Це і є кохання, а не сліпа звичка – я тобі все: і шкарпетки поперу, і черевики почищу. Коли ти постійно думаєш про кохану людину, з якою маєш стосунки,живеш з нею, йдеш їй на зустріч, знаючи кудою вона може йти, і виявляється, що вона теж йшла тобі. Дуже важливо це зберегти. Коли ви живете дуже довго, і починає накопичуватись: ти те сказала, ти те зробив, то потрібно це все з’ясовувати зразу, щоб воно не розповсюджувалось в болото. Ми з чоловіком домовилися, що ніколи не підемо жалітися одне на одного до батьків, а вдома прямо говорити, які є претензії та як їх вирішити. І більше ніколи і нікому. Який найромантичніший вчинок робили для Вас? – Мій чоловік чекав на мене в мій 25-ий День народження на прохідній заводу «Електровимірювач», і подарував 25 троянд. На той час це просто шалені гроші. З цього року він почав стільки роз дарувати, скільки мені років. І ще, коли народила сина, 30-го грудня, в новорічну ніч, коли били куранти, чую, хтось мене кличе (мобільних телефонів тоді ще не було), я виглядаю у вікно, а на снігу написано: «З Новим роком», і стоїть мій чоловік з двома бокалами шампанського, а я дивлюсь на нього, з компотом в руці. Він зустрів зі мною Новий рік, десь до часу ночі. П’ять основних якостей, які ви виділяєте в чоловіках? – Мужність, чесність, порядність, витриманість і сила волі, щоб всього можна було досягнути. Але більш за все не люблю брехні. Скажи мені правду і я тебе вибачу, допоможу, а коли говорять неправду – просто втрачаю контроль над собою. Як Ви розпоряджаєтесь вільним часом? – В мене його майже немає. Десь роки два чи три ми не працюємо в неділю. Стараємось десь піти, щось подивитись. Люблю в неділю запалити камін, взяти ковдру таку – закарпатський ліжник і з книжкою полежати. Це найулюбленіший вид відпочинку. А так в мене робота, робота, робота. Що Ви побажаєте нашому журналу і його читачам? – Бажаю гарного спонсора, людину, яка досягла певних матеріальних благ, і може вкласти частину грошей в молодь. А вам – наполегливої праці. Читачам - маленьку скриньку, щоб вони писали вам про те, що хочуть почитати, щоб більше ніде не шукали і все мали у вашому журналі. Фото из архива автора

Ваше життєве кредо? – Наполеглива праця. Ніколи не зупинятися перед труднощами, незручностями. Завжди знати, що ти маєш зробити завтра, бо коли ти ввечері підбиватимеш якісь підсумки, то маєш бачити результат своєї діяльності, для того щоб була наснага працювати.

март, 2013 2013

15


Личные финансы

Фото из сети Интернет

Как притягивать деньги

Денис Позняк Деньги являются жизненной необходимостью. Как ни крути, но всем они нужны. Кому-то пару тысяч в месяц, а кто-то и на несколько десятков прожить не в состоянии. У каждого свои потребности. Но многих объединяет одно схожее желание. Их интересует, каким образом эти бумажки притягивать. Для каких целей – это уже личное дело каждого. Можно больше работать, чтобы получать большее жалование. Или расширить свой бизнес, также зарабатывая больше. Но есть один любопытный нюанс. Возможность что-либо получить, например 16

март, 2013

деньги, возникает при условии какоголибо пожертвования, подарка. Иными словами, нужно что-то отдать, с чем-то расстаться. Совершенно не важно, с чем именно. Самое главное – искренность. Не стоит делать подобные действия с корыстной целью, это явно дурная затея. Искренностью тут и не пахнет. Вот, к примеру, Вы шли по улице и рядом шел человек, поскользнулся, не удержал равновесие и упал. Вы подали ему руку помощи. Зачем? Вас же никто не просил об этом, но Вы почему-то ему помогли. Вы ведь не хотели показаться благодетелем, не кричали: «Внимание! Смотрите на меня, я сейчас помогу этому человеку». Нет. Что-то внутри подсказало Вам, что нужно помочь. Точно также и с благотворительностью. Это могут быть последние две гривны, которые Вам уже ничем не помогут, но их можно отдать с чистой душой кому-нибудь. Всегда есть те, кому хуже и кому что-то нужнее, чем Вам. Это могут быть цветы для незнакомой девушки, еда для нищего человека, улыбка для случайного перехожего, все что угодно! Абсолютно все равно, с чем человек расста-

нется, имеет значение, как он это сделает. Отданное обязательно вернется чем-то более ценным. Кроме этого, важно придерживаться некоторых денежных привычек. Например, общаться с теми, кто богаче Вас. Такие люди знают больше, применяют свои знания на практике и регулярно приумножают свое активы. Им есть чем поделиться, у них много ценного опыта. Их общество будет очень полезным. Еще очень хорошо помогают позитивные убеждения – «я притягиваю деньги» или «у меня всегда много денег». Стоит всего три-четыре дня так попрактиковаться и очень быстро начнут происходить приятные и неожиданные события. Просто попробуйте! Конечно, подобная методика не сделает Вам состояние, но финансовое положение улучшит однозначно. Инвестируйте! Используйте различные финансовые инструменты. «Деньги должны делать деньги». Работайте на себя, а не на кого-то. Будьте целеустремленным и настойчивым. Радуйтесь трудностям и не останавливайтесь на достигнутом. Живите в достатке!

У богатых людей большая библиотека, у бедных – большой телевизор


Думай

Твої думки – це ти

Марія Хомчук

мінчик світла поза ними. Часто знайомі стверджують, що в нас не вийде та чи інша справа, бо це, на їх погляд, погано або важко, хоча насправді – бояться зробити те саме. Таким чином кругом нас утворюється коло, яке не лише обмежує наші рухи, а навіть виключає думки про них. Куди зникає наша свобода? Згадаю фразу про те, що свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої. Так воно і є, проте свободу думки ніхто не забороняв! Ми власними міркуваннями себе обмежуємо. Не можна зменшувати мрії тільки тому, що хтось сказав про їх нездійснення. Відшукайте ту людину, яка підтримає вас у починаннях і разом з вами віритиме в блискуче майбутнє. Чим точніший образ вимальовує ваша уява, тим більша вірогідність того, що він з'явиться в вашому житті. Чим більше можливостей ви бачите перед собою, тим більше їх і траплятиметься вам по дорозі. Майте мрії, ставте собі цілі та прямуйте до них, уявляючи, що вони вже досягнуті. Ваша уява їх нітрохи не зіпсує, а результат буде набагато приємнішим і кращим.

Фото из сети Интернет

Чи відомо вам те, що думки формують людину? Ні, краще запитати чи вірите ви у формулу «твої думки – це ти»? Чи, може, хтось із вас намагався скористатися цим, а то й дотепер успішно використовує власні міркування для досягнення своїх цілей? Чимало з вас не знайдуть одностайної точки зору з цього приводу, а більшість – і не замислюються над її пошуком. Проте, успішні люди користуються такою формулою як власними ногами, коли роблять навіть найменші кроки. Як же впливають ваші задуми на вас?

Частині з нас ще з дитинства батьки «поклали в рюкзак» гарну настанову про те, що ми маємо розраховувати на мінімум у власному житті: думати скромніше, робити, що наказують, а в кінці – влаштуватися не на ту роботу, щоб хоч якось прогодувати сім'ю. Власне, ті, від кого ми маємо брати батьківський приклад, кажуть, що в нас нічого не вийде. Такий прогноз від рідних часто справджується, адже вони так налаштували нашу психіку. А після невдалої спроби батьки нас не заспокоюють, натомість стверджують: «Бачиш, ми ж тебе попереджували, що нічого з цього не буде». Дитсадок і школа радо приймають такий «багаж», з якого власними руками й проводять заготовку майбутньої робочої сили. Тобто з дитинства в наші світлі голови «встановили» таке програмування, робота якого зосереджена на вузькому коридорі, повному обмежень наших можливостей. Саме в просторі цього коридору, згідно з настановами, ми нібито й повинні рухатися. І небагато хто з нас пробиває штучно створені стіни, щоб побачити бодай про-

Мы сами делаем себя несчастными или счастливыми. Объем работы — один и тот же!

март, 2013

17


Стань лучше - на тренинг

Чувствуешь неуверенность – прочитай стих Каждый из нас хотя бы раз в жизни чувствовал себя некомфортно или неуверенно в самых разных ситуациях. Именно из-за подобных ситуаций мы создаем себе очень много проблем различного характера: начиная от карьерного роста и заканчивая отношениями в семье.

Константин Осадчук

Какой ужас!». Перед началом данного эксперимента мы уже начали чувствовать еще большую неуверенность. Ведь как же люди отреагируют на то, когда мы будет читать, если вот как реагируют на то, что мы просто идем по улице со стульчиком в руках. Наверное, самое сложное – это начать тренинг. Просто встать на стульчик в центре улицы, и начать громко, внятно читать стих. При этом реакция людей – разнообразная. Некоторые люди просто улыбаются, другие – в недоумении, третьи – прямо в глаза говорят не очень культурные и приятные слова. Две девушки даже снимали на камеру. И почти у каждого из них возникает вопрос – для чего они это делают. И что самое интересное, чаще всего думают, что это просто банальный спор или что-то в этом роде. Один мужчина вообще предположил, что мы работаем на одну из политических партий. С каждой последующей строкой, прочитанной нами, мы набирали все больше и больше уверенности, а страх

при этом пропадал. После этого чувствуешь непринужденность, легкость. Вам уже не будет так страшно сделать это вновь. Внутри появилась некое самоудовлетворение, раскованность, пропала боязнь. После такого не будет мешать неуверенность не только при публичных выступлениях, а и в общении со своими знакомыми и друзьями, что является большим шагом в саморазвитии. Но стоит помнить, что для выроботки самоуверенности нужно время. Всего и сразу не будет. Поэтому необходимы подобные тренировки. Повторять подобные тренинги нужно снова и снова. Именно с помощью таких упражнений мы можем за сравнительно быстрый срок получить нужные результаты. Этот тренинг предполагает определенный выход из зоны комфорта. Цель этого упражнения заключается в том, чтобы не быть такими как все, выйти за привычные рамки нашей повседневной жизни, в которые мы загоняем себя каждый день.

Фото Марии Хомчук

На протяжении всей нашей жизни мы часто делаем то, что нам не нравится вместо того, чтобы заняться любимым делом. Иногда не добиваемся желаемых результатов и поставленных целей. Это все происходит во многом из-за неуверенности. Наша нервная система часто дает сбой в различных, как мы любим называть, «безвыходных ситуациях» по этой же причине. В большинстве случаев это мы думаем, что эти ситуации безвыходные, но это не так. С этим нужно что-то делать! Итак, мы решили сделать следующий тренинг. Мы вышли на центральную улицу города – Михайловскую и, стоя на стульчике, читали

стихи. Центральная улица Житомира – людное место, это добавило нам все больше неуверенности и страха. Перед его началом каждый из нас ощущал боязнь, волнение, скованность, тревожность на душе и огромнейшую неуверенность в себе. Но цель эксперимента заключалось именно в том, чтобы побороть эти комплексы. Также заданием эксперимента было – увидеть разнообразную реакцию людей на происходящее: ведь это можно представить – идешь просто по улице и наблюдаешь, как люди читают во весь голос стихи, при этом еще и стоя на стульчике. Нужно ломать свои стереотипы. А как мы все знаем, что без попыток что-то изменить, ничего не получится и не удастся добиться желаемого результата. Одна из самых смешных ситуаций произошла с нами еще перед началом тренинга, когда мы шли по улице Лятошинского, навстречу нам шла девушка, которая увидела, что мы несем стульчик, сразу же воскликнула: «О Боже!

18

март, 2013

Не теряйте лучшие моменты в вашей жизни только потому, что вы не уверены


После окончания тренинга, его участники поделились своими эмоциями:

Людмила Жуковская:

Денис Позняк:

Коля Тимощук:

«Після тренінгу тільки позитивні емоції, приплив енергії, драйвові відчуття. Я вважаю, що його актуальність виправдана, було видно, що люди звертали увагу на незрозумілих читців, деякі навіть фотографувалися. Дуже приємно було споглядати за реакцією дітей. Але, в той же час, спостерігалося і штамповане мислення основної більшості, яка не може повірити в щирість і чистоту проведення тренінгу. Справа в тому, що люди звикли мислити стереотипами і не можуть повірити в те, що сучасна молодь може читати вірші класиків, та ще й просто серед вулиці, стоячи на стільчиках.»

«Делать то, что выходит за определенные рамки поведения всегда очень занимательно. Было не так страшно, как забавно, когда ты читаешь стих подобным образом. Люди по-разному реагировали, было интересно на некоторое время разрушить привычную картину мира случайных прохожих, ведь не каждый день они бы увидели такой оригинальный тренинг».

«Навіть не думав, що читатиму вірш. Цього разу я просто мав сфотографувати тренінг. Але коли побачив, як читали друзі, хотілося також спробувати, відчути те, що відчували вони. Запропонували — з радістю заліз на стільчик. Дивно, що коли ти просто виразно читаєш вірш, в повний голос, на всю вулицю, люди шарахаються від тебе, йдуть двома рядами по узбіччю, ніби ти серед дороги стоїш з бензопилою. В такий момент відчуваєш себе, криголамом серед льодовиків "людського страху". Не ти боїшся читати, виглядати незручно, а вони бояться, що не зможуть це повторити».

март, 2013

19


Свет души

Вы всегда можете вернуться в свой панцирь

Сегодня мы поговорим с Вами о человеке и обществе. О том, как общество своим влиянием и штампами может изменить мышление человека, о том, как научиться говорить «нет» и о том, как научиться находить правильное решение вразного рода ситуациях. В наше время общество, его разносторонниеутиски имеют величайшее влияние на жизнь человека. Но как бы там ни было, жить в одиночку, без социальной среды мы не можем, потому каждый из нас должен решить, как себя правильно вести в ней. Мы, конечно же, можем жить по законам жанра. В этом случае мы можем стать марионеткой в руках окружающих нас людей и играть роль поскладенном ими же сценарии. Тогда, в большинстве случаев, мы, то бишь каждый из нас, может изменить себе и утратить свою индивидуальность. Но не все так печально. Если мы вспомним греческую богиню мудрости Фемиду, которая держит в своих руках весы, то догадаемся, что названное выше положение вещей мы можем разместить на одной стороне весов. На другую таль мы разместим свои личные законы и свою индивидуальность. И тогда место Фемиды может занять любой из нас, разместивший на этих же весах свою жизнь. Я веду к тому, что именно человек, именно он сам, а не кто-то другой, решает каким будет его статус и положение среди других людей. Так как же жить в согласии с другими, при этом оставаясь личностью с собственным мнением? Этот вопрос очень интересен и актуален в плане коммуникации и в поведенческом плане. Мы еще с самых ранних 20

март, 2013

для обеих сторон). Как же найти этот компромис? Главное нужно помнить, что все жизненные ситуации и курьезы, какими бы запутанными они не были, решимы. Может напишу банальность, но нерешаемых проблем не существует. Просто надо постараться решить их с наиболее благополучным для себя воздействием, не причиняя вреда другим людям. В егоцентрикапревращаться тоже не стоит. Я вспомнила интересную фразу: «Конец всякой истории всегда счастливый. Если Вам плохо, значит это еще не конец». Всю жизнь мы контактируем с другими людьми. Но бывают такие ситуации, в которых, для того чтобы сберечь свое «Я», свое здоровье, жизненную позицию и статус,нам приходится говорить другим «нет». И это не означает, что мы их обижаем, мы просто оберегаем свои жизненные границы. Это может прослеживаться втакого рода ситуациях: некурящего человека завлекают покурить, непьющего–выпить, предложение соврать ради подставы другого человека, предложение украсть. Могут быть еще более банальные ситуации: наши мнимые друзья просят неоднократно нас о помощи в решении своих проблем, при этом не помогая нам, мотивируя недостатком времени, но сами никогда не занимаются серьезным делом. Когда это происходит неоднократно,

Фото из сети Интернет

Людмила Жуковская

лет наблюдаем влияние извне. На нас постоянно воздействуют: «сделай так», «сделай эдак», «а что скажут люди?». Детям трудно противиться тому или иному влиянию. Да что уж там говорить о детях, когда и не все взрослые, вполне сформировавшиеся личности могут достаточно хорошо дать отпор влиянию толпы, а также достойно себя вести. Когда мы еще дети, за нас многие решения принимают родители и родные люди. Они нас воспитывают и, можно сказать, становятся стеной между нами и внешним миром, между детской наивностью, искренностью и, в многих случаях, бесцеремонностью и жестокостью взрослых. Именно от них (родных людей) зависит последующая жизнь их детей. И именно родные люди, тобиш родители и близкие, должны посеять в душах детей зерна самостоятельности, индивидуальности, уверенности в себе и в своих силах, которые не смогут затоптать сорняки внешнего мира. Если в детстве родные и близкие могут помочь в решении некоторых проблем, то, повзрослев, мы сами должны их решать и принимать свою линию поведения. Как быть: влиться в течение общества некомфортное и неблагоприятное для себя или же плыть в собственной лодке? Не все так категорично. Можно всегда найти компромис, прийти к консенсусу (к решению благоприятному

Желание быть кем-то другим — это потеря самого себя

то переходит в манипуляцию чувствами. Игра на чувстве жалости. Люди начинают пользоваться нашей наивностью и стают бесцеремонны по отношению к нам. Именно в таких ситуациях мы просто должны научиться говорить «нет». Потому что все это время, говоря другим людям «да», самим себе говорим«нет». Вот несколько правил, которыми мы должны пользоваться, чтобы научиться себя уважать и научиться говорить «нет». Во-первых, мы всегда должны отстаивать свои права и свою позицию. (За нас этого никто не сделает). Во-вторых, мы не должны давать собой манипулировать. (У каждого своя жизнь и никто не вправе негативно на нее влиять). В-третьих, мы не должны допустить, чтобы кто-либо пользовался нами. (Человек– живое существо, а не мебель, которую можно выбросить). В-четвертых, не бояться отвержения от себя мнимых друзей. (Настоящие друзья никогда не отвернутся от человека, который имеет свое личное мнение). В-пятых, главное – не упусти свою индивидуальность. (Не измени себе.Самая большая измена, которая может произойти в жизни человека–это измена самому себе). Когда человек имеет свое личное мнение, свою жизненную позицию, когда он верен себе, тогда сказанное им «нет» в защиту собственных прав никогда не станет преградой в общении и дружбе с другими достойными людьми. Прочитав эту статью, каждый человек обдумает, живет ли он по этим 5-и правилам или нет. Если же кто-то увидел подобную ситуацию в своей жизни, он может ее изменить или же оставить нетронутой. Весы Фемиды в Ваших руках. Во всяком случае, Вы можете хотя бы попробовать перевесить тяжесть одной тали в свою сторону. Ну а если нет, то, как говорит моя хорошая знакомая: «Вы всегда можете вернуться в свой панцирь».


Покричим по душам

Крапки над Ё Так вже склалося, що наше покоління живе під знаком перемін. Причому переміни відбуваються не тільки у всьому, що нас оточує, а й у нас самих, у самому менталітеті нашої нації. Проте звернутися за порадою, допомогою нам немає до кого – молодше покоління озирається на нас у пошуках опори, а старше покоління живе за системою зовсім інших цінностей. От і виходить так, як у творі Михайла Лермонтова «Герой нашого часу: «Печальное нам смешно, смешное — грустно, а вообще, по правде, мы ко всему довольно равнодушны, кроме самих себя».

Фото из сети Интернет

Ніка Берг Однак однією із найболючіших проблем у ці часи перемін, яка зачепила кожного з нас незалежно від віку, є мовне питання. Навіть зараз я можу вгадати ваше тяжке зітхання, закочені під лоба очі і думку, що промайнула блискавкою: «Ну от, знову». Зачепила я цю тему недарма, адже, оскільки я належу до тієї касти посвячених у таїнство створення й існування цього видання, мені небайдужа його доля.:). Так, наш журнал двомовний, і це досі викликає справедливі запитання з боку широкої публіки, ба навіть палкі дискусії з цього приводу. У суперечці в хід йшли і Конституція України, і Загальна декларація прав людини, і авторитет першої вчительки, сусіда, мами, ліпшого друга, коханої тощо. Проте з цієї миті попрошу Тебе, любий Читачу, відкинути усі ці нашарування і поговорити сам-на-сам. «Личность» – це журнал, який об’єднує не тільки людей, а й їх думки та ідеї. Цей проект прагне зробити успішною кожну людину, незалежно від того, як її звати, чим вона захоплюється, як любить вдягатися і, підкреслюю, якою мовою вона розмовляє. Кожна людина із нашої команди любить свою країну, знає українську мову, розмовляє нею, любить і поважає своїх співвітчизників. Проте особисто мені не зрозумілий факт, чому видання, яке несе позитивні ідеї, не є політично заангажованим (що, зізнатися, є доволі рідкісним явищем у наш час), прагне допомогти кожній людині самовдосконалитися і вдосконалюється разом зі своїми читачами, зустріло таку холодну стіну спротиву з боку читачів – таких само молодих людей, як і ми самі? Усі ми змалку знайомі із легендою про Вавилонську вежу. На жаль, так історично склалося, що й ми підпали під цю кару, оскільки наші із покон віків шматованіперешматовані українські землі належали різним державам, що мали різну культуру, різні мови й навіть різну релігію. Проте вже майже 22 роки тому сталося воістину чудо: ми нарешті здобули незалежність. А чи задумувався хтось із тих людей, хто підтримав Акт проголошення незалежності України

на Референдумі 1 грудня 1991 року, якою мовою він розмовляє? Чи це було для неї чи для нього принциповим питанням? Навряд чи. Люди хотіли жити у незалежній державі, саме це для них було принципово. За нас зробили вибір наші батьки. Для нашого ж покоління вони «лишили» мовний вибір. Не сперечаюсь, на той час у багатьох людей рідною мовою була саме українська, яка й перейшла у спадок до їх дітей. Проте були люди, які розмовляли усе життя російською, яка для них була рідною. Мої батьки не дали мені «мовного» вибору, тому що і самі його майже не мали. Чи стали б Ви вчити свою дитину англійської, якби самі її не дуже добре

знали? Смію припустити, що ні. Так само вчинили мої батьки, навчивши мене вимовляти перші слова російською мовою. Вперше українську мову я почула лише у дитячому садочку, там її і вивчила. Коли я виросла, то почала відчувати усю складність свого положення, проте тоді я не пам’ятаю ніяких чвар щодо того, якою мовою ти розмовляєш. Я однаково розуміла обидві мови і розмовляла на них так само добре. Але в силу певних політичних подій деякі особи почали спекулювати на мовному питанні, сиплячи українському народові сіль на болючу рану, яка ще не встигла загоїтись. Особисто мені болить те, що невідомо звідки беруться люди, які навіть раді танцювати під цю дудку, роздуваючи із мухи слона. Серед моїх друзів є російськомовні та україномовні, але усі вони розуміють обидві мови, хоча не усім дається для спілкування інша. Ніколи з цього приводу не було суперечок чи недомовленостей, ми завжди йшли одне одному назустріч, тому що на перше місце ми ставили не свої принципи, а бажання спілкування, обміну думками, любов до ближнього. Саме ці від-

чуття рухають нами, коли ми створюємо кожен випуск нашого журналу. Я люблю українську мову. Хоча я по факту, який від мене не залежав, не можу назвати її рідною, проте вона рідна моєму серцю. Найщиріші слова, слова любові, слова пестощів до дитини звучать у моїй душі лише цією мовою. Проте більш за все мені прикро те, як з нею поводяться ті люди, до яких ми маємо прислухатися, на яких повинні рівнятися. Найгірше враження на мене справило ставлення до української мови в стінах університету. Нехай мене пробачать деякі викладачі, але я вважаю, що не мають вони морального права забороняти студентам спілкуватися в коридорах на перервах або у свій вільний час російською мовою. Я чула докори на кшталт «до чужого монастиря зі своїм законом не пхайся». Але ж подумайте не мить! Університет – це ж наш спільний студентсько-викладацький дім, чому ж ми повинні конфліктувати з приводу цієї проблеми? Адже деякі викладачі навіть не приховують, що поза робочим часом вони спілкуються російською мовою. Гірший випадок, коли тобі вказують: «Спілкуйся державною мовою». Подумати тільки – державною! Не рідною, не українською – державною! Гляньте на нашу Раду, на цирк, який там коїться – завтра, боронь Боже, ще другою державною китайську зроблять. Після таких слів у будь-якої людини з’являється природний спротив: чому так, а не інакше? До мови потрібно прививати любов, а не примус. Адже чомусь нікому не коле очі те, що багато українських письменників-класиків, зокрема духовний батько України – Тарас Григорович Шевченко – писали свої твори не тільки українською, а й російською, німецькою та іншими мовами. Ще донедавна у людей не було доступу до потрібної інформації на рідній мові, тому вони мусили вчити мову першоджерела. Кожна людина, яка знає хоча б ще одну мову, засвідчить, наскільки це розширює її світогляд, наскільки їй стає зрозумілий менталітет та культура носія цієї мови. «Личность» прагне дати доступ до інформації усім охочим і в такій формі, в якій автор прагне донести його до Читача. Звісно, ми могли би вдатися до перекладу, але чи потрібна Тобі, дорогий Читачу, деформована думка? Ми віримо, що Ти цінуєш першоджерело. Принциповість – необхідна риса у наш час, але не вузьколобість. Не думаю, що хтось із сучасних, прогресивно мислячих людей через свої принципи відмовився би від вивчення, припустимо, англійської мови. То чим гірша російська? Вибір лише за тобою, дорогий Читачу.

Язык — это средство сердцу выразить себя, а не дубинка, чтобы гвоздить ею людей

март, 2013

21


Поверь в себя

Ярослав Теплий: «Проходить не життя, проходимо МИ»

Фото Веры Смоляр

Я ще ніколи стільки часу не розмовляв з незнайомою досі людиною. Цілі три години за чашечкою кави пролетіли як 40 хвилин. Пан Ярослав - людина з великою душею, щира, усміхнена, талановита і мудра. Саме завдяки йому, я зрозумів, що таке мудрість.Коли насіння кидають в землю, за ним доглядають, поволі пробивається стебло, далі листочки, цвіт і сам плід. Пояснення мудрої людини саме таке – ти від «насіння» прослідковуєш за думкою до самого плода, який потім радісно смакуєш. Пан Ярослав – вчитель, артист, письменник, композитор. Всього й не перерахувати.

Микола Тимощук Минуле ми змінити не можемо, потрібно жити сьогодні.Минулого року в мене був інфаркт, який в народі називають «нагла смерть». Благо, що я живу недалеко від лікарні. Я пролежав 12 днів у важкому стані. Тепер моє серце працює лише на 70%. Після того я став дивитися на світ зовсім по-іншому. Багато хто те й робить, що чекає «манни небесної»: завтра в мене друг з’явиться, гроші «посиплються», доля «усміхнеться». Цього не буде. Треба жити сьогодні, в даний момент. Цінувати тих, хто є поруч з тобою незважаючи нінащо. В студентські роки ми знаходимо собі таких людей — найкращих друзів. Тому що далі на вас будуть дивитися з позиції вигоди. А друг завжди тобі скаже правду, тому треба шанувати 22

март, 2013

тих людей, які поруч з тобою, дорожити ними, не зраджувати. Тепер я дивлюся на багатьох людей через призму людяності. Багатьох я сам «відсіяв». Це дуже проблематично. В «Однокласниках», «ВКонтакті» кнопочку натиснув «прибрати з друзів» і все. А в житті так не буває. Те що я роблю, я роблю для внутрішнього задоволення. В Макаревича є наступні стрічки: «Душа обязана трудиться, и день и ночь, и день и ночь». А сьогодні ми часто приймаємо те, що «диктують» нашій «душі». Що маємо робити іяк, куди іти, як жити. Ми зневірюємось. В Житомирі багато талановитих людей. Жаль, що багато з них розчарувалися в творчості. Потрібно працювати, завжди тримати себе в руках. Колись у нас був акомпаніатор Саша Ганько, він грав на баяні від класики і закінчуючи важким роком. Це була талановита людина. Сашко займався 12 годин в день. Але чим далі, тим більше ми стаємо ліниві по духу, ліниві тілом і не прогресуємо. Це мене найбільше лякає. Я не раз по-доброму заздрю фізично здоровим людям. Але коли бачу, що роблю більше, ніж повністю здорова людина — це мене дуже підбадьорює. Коли здорові «бики» починають мені

«стогнати», жалітися на життя, я кажу: Що вам не вистачає? «Олії в голові»? Та вона там має кипіти, у вас же молодість! А у мене Чорнобиль був, Афганістан був, землетруси Камчатки, Курилів – все було. Я бачив початок 90-х. Був досить успішним бізнесменом, але коли приставили до жінки з дитиною пістолет і сказали вибирай: сім’я або бізнес, я вибрав сім’ю і принцип: «Краще вже бути бідним, але живим, ніж багатим і мертвим». Треба дякувати за кожен день, який ти прожив. Я прийшов з того світу, як пішов з голими руками, так і прийшов з голими руками. Тому головне, що ти залишиш по собі як людина, як особистість. Не спадок: хату, землю, а як людина. Потрібно з любов’ю, повною самовіддачею займатися своєю справою, щоб твої близькі і не тільки вони пам’ятали про тебе. Ви маєте завжди шукати однодумців, з якими будете йти крок за кроком до спільної згоди, котра втішить ваше честолюбство, задовольнить амбіції. Бо нормальна людина повинна мати і честолюбство, і здорові амбіції, бути небайдужою до слави і до визнання, тому що це буде оцінкою її як особистості.Те що ви робите, я завжди вітаю. Як і вітаю все прогресивне в Житомирі.

Но мудрости в счастье больше, чем в сотне толстых книг


Ликбез

Как справиться с весенним психозом

Фото из сети Интернет

Многие люди ранней весной отмечают ухудшение психического и физического самочувствия.

Планы на год составляй весной, планы на день — утром

март, 2013

23


ПоЕтична сторінка

Почуй і ти, що вже весна Русла

Не зм

н Кук са

ожу

коха

ти с

вою Кожн кімн о ату котру го ранку п о із візе точують роходжу б д я див рунками н ва велики іля гойдал л не зм юсь та від а животі, з х будинки ки, о ч щоб у жу зруши уваю, що зеленими т Вони війшло мо и їх з місц слабкий п очима. ро є я, виб Запла настільки тепло. ити в ти них, прекр каним ікно, ас відкр одяго ити в м й ст ні німими Гойда сі під б а р а л е л н к ’їзди, к о ь а к н , ими д ами, я Прос ить і ка постій і д у сями но пл розум Я вічн аває в іє о сид ід віт ітиму мене. ру, ди на ній витьс і диви я на м тиму ене, сь на будин ки. рет

т Пор

о, тва, чувс й чем-т ы н ы а , н в усно итан рисо 3 на яд проп глаза гн .. Ма А е т л о взг жн рма за в В фо манный маги гла о небре н о у с л а б ж с по ли у ету, рят ушу, смот ы засты его н в мою д ч и н б то и гу тов, врос е ле , жес яд, что ма и н рушит.. и к и и л на им е з взг Ни м анный жара, н да лишь м о и о , в л н , о , т п мою ороз мою не с е, я ни м д не раз д ж о взгля ку т , взгля , но и мими параною же... ь с ю о з я о в м у у п о г г по оз мо же Я то ть не с могу с м немного ы разм ыть не с лыбнусь и см ь боль у з скво

Фото из сети Интернет

к омчу рія Х

24

март, 2013

Поэзия делается всеми. Не одним человеком

Мико ла Ти

***

мощу

к

Ніч го Босим рнеться до з Ти сп и кроками емлі, иш, та по асф Неспо нцює альті, н Грими кій сіриною а столі т Тупцю ь мовчанк базальтів. о Ми з є, сопе на п ю темрява т , Не по обою за дв ідвіконні, ерями снули Волос , лиш , с т Губ те я на твоїх рішечки с скрон онні. пла гр ях, Ми ле о дь дих за, Як пе аєм д р Юрбо еповнений воє, ю Наспі думок, сл юрбою вок х і зал. Так хм зібраних в, п у а р к я у т н ься ду І ми ш ків, г Прощ укаємо пор и брів, атися ятунк Сон о , нікуд у. б Вокза іймає руки и не йти, л рідк і ноги Коли людей о буває пус , ти кличу ть дор м, оги.


воїм

іт ане

ін ст

ав втр

в. сина не за и л ко й, ні вік. в які е було. , у чоло ки. т я н а с н х в ї м и , ш і л шу к воло весе ники ією – там хожі на в в ін світиль , кса и и у д т е, зм К с о о н ь х е р с и н а п в м и з а в а л а а, до і впр Русл світи ом н ечор чим вікн самитов ого в ечора не летю а н з ж в м к о в м. ва Ко ,о , вітр ідку тіло асні ного стям чим Кож а і сл и, прекр зими. и н ю л я к і е с м ля в і вправ осені, тав мен фни яв бі н ви ко ельє р а Я сто обив різ ря, впра ом - лос з , інню Він р ви повіт вся дерев і. и? ою т в а а о вікн і рух р в р Вп творю оєму. ив ц льному льо б о к о е м р а з ле ді Пер на тілі ночі пара ж то ньої ому хають у чою з у ч і з е п в л по ко ,а ав до ним його теріг уюсь вся, що л и Спос м а , що адув знав він здог е н Мик *** Він таки, ола Т ж е с имощ В ук Для ч І міся ого небо, Коли ць - дольк всипане з До те я лечу ду а апельси ірками, м на, Для ч бе крізь м ками, о г о вишн іста і стін Розки и і Коли нули сво -наречен . сна ю фа н я е і, в с в та т Набр е ати щ ну і піду. у, ж в Т у а о стя ман и, щ Тікаю , туман – повні жм т ені. і солод т ь хв І нов уй ий де илі, тиша ка вата, Поч П нь за ,спок оказ чук тер, Соло ує рум’ян горизонт ій, є ві еба, Хом і в д я і , к і щ н хо ам Танц ий вітер оки. ом, Мар к ти на тлі ою втіх а. ю я , Я б ц є ранок на губах и в уй ев , боси ілува Поч ні барв душу с ся дер че й Ти б засин в твоє вол в росах, Зеле рий же вбрали так хо о о ала н Відк янь, як ітря, щ ттям, а рук сся, ах. Погл ни пов тебе жи ш очі, лам. х Вди внити ти має тєвий х о Нап аю, що х - жит ніби, ? з Я н р у ни вмерли єш слів ліба? д а І ка твої за м не м маток х л? і и Уста е зовс очеш ш ед мог ж Нев ливо, х есь сер мало, д Мож и вже повітря ття, т і ло, чу б и Ч , то итне по бе бува я?! р і в , те житт По ненас , в кров Ти, не було аєш ти хоч в Серце ч е з фарб В м е втра дертися ти, и ж в , и Нев ожеш роху п дров М а р ія и т . Хомчук Ти м й її по аламат а жити Дава ожеш н повинн твоє сер ц Ти м ріє, ти сині ру е - важіль про ки від тиваги, О, м хо і ті кро ки, що лоду, мабуть, варті ув зайві си а л твої очі и у ніг твоїх ги, к в т р а ч ають на радуть. в щось дію п і забула рекрасне, пал , ке і гар т и в ж е яче, розум ц ього то свою мрію, б серце к рові дав і не пробачит ь. замість но позб у н одну кр еї там фарба лось, ч а і останн плю згубила т ервона, и ось, я..отам, біля ло на...

за Вже

март, 2013

25


Путь к успеху

Нарушай запреты

В нашей жизни столько запретов, и столько же соблазнов их нарушать, ведь издавна известно – запретный плод сладок. Но какие именно запреты нарушать и зачем? Давайте нарушать самый главный запрет – быть богатыми! Быть успешными и счастливыми. Как это сделать? Достаточно просто не зарабатывать деньги, продавая свое время, работая на кого-то (чему учат в школе), а получать прибыль, продавая блага и услуги (чему в школе не учат, запрещают, «у тебя не выйдет», «у тебя нет на это денег», «получи работу – потом будешь всякой ерундой заниматься). Тоесть просто избавьтесь от стереотипов современного общества. Также необходимо выкинуть из своей жизни вещи, которые отнимают Ваше время. Например, вместо общения через монитор лучше встретится с собеседниками, вместо просмотраTV–читать книги, заниматься спортом, общаться с друзьями, путешествовать. Убрав из своей жизни TV, в сутках освободится минимум четыре часа времени. Одновременно с этим у Вас заметно улучшится настроение, когда Вы абстрагируетесь от негативной и ненужной информации.

Фото из сети Интернет

Максим Салтанюк

Вместо максимального потребления материальных благ (этому способствуют реклама, «дешевые и доступные кредиты», магазины на каждом шагу) начните вести размеренный и практичный образ жизни. Экономьте на дорогих вещах и не пользуйтесь кредитами, откладывайте и инвестируйте. Это позволит Вам иметь большие ценности, нежели быстроустаревающий телефон, и вышедшею из моды рубашку. Вкладывайте в образование изнания, развивайте свой самый ценный актив – ум.

Занимайтесь активной общественной деятельностью, имейте свою точку зрения, свои взгляды, стремления и мечты. Нарушайте запреты, которые нам навязывают извне. За нарушение этих запретов не наказывают, а поощряют, но этосложно, очень сложно и для многих бессмысленно… Ведь так хорошо спускаться в долговую яму несчастья, идя по этой лестнице веселыми и бодрыми шагами, под аплодисменты окружающих! А развернуться и попытаться пробиться сквозь толпу так-

же сложно, как подыматься вверх по переполненному и идущему вниз ескалатору. Но это реально! Там наверху меньше людей, и у них совершенно другая жизнь… Более яркая и насыщенная, интересная и неоднообразная, там трудятся личности. Мы идем сквозь толпу, растем и развиваемся, нарушаем запреты и традиции «продажной журналистики», хотим быть и будем идеальным изданием для молодежи.Нам с Вами по пути, в направлении достижения целей и реализации мечты.

В следующем выпуске читайте:

Засновник таксі «Лідер» в Житомирі 26

март, 2013

Покиньте зону комфорта

Нет большей мудрости, чем своевременность

Олександр Мінаєв


Фото из сети Интернет


Фото из сети Интернет

magazine  

magazine lichnost

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you