Page 1

«Час виправдовувати сподівання!»

Травень 2014 р.

ФОНД

ФУРСІНА

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЮЛЕТЕНЬ

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ – СВЯТО НА ВСІ ЧАСИ Свято 9 травня благодійний Фонд Фурсіна відзначив низкою заходів. Напередодні та у день 69-ї річниці Великої Перемоги

Учасники мітингу вшанували пам’ять загиблих в роки війни хвилиною мовчання та поклали до підніжжя монумента вінки і

І.Г. Фурсін на мітингу в Любашівці співробітники Фонду побували в будинках всіх учасників Великої Вітчизняної війни семи районів області. Вони привезли їм вітання від І.Г.Фурсіна, вручили квіти та святкові подарунки. Особисто народний депутат України І.Г.Фурсін взяв участь в урочистому мітингу на честь Дня Перемоги, який відбувся у Любашівці. Кількасот місцевих жителів прийшли до Меморіалу Слави, щоб вшанувати пам’ять своїх земляків, які перемогли у найстрашнішій з воєн ХХ століття. У своєму виступі Іван Геннадійович Фурсін відзначив, що схиляє голову перед мужністю, героїзмом і відвагою всіх воїнів, які відстояли мирне небо над нашим рідним краєм. - Сьогодні – перший День Перемоги, який ми зустрічаємо в такій напруженій атмосфері, - сказав народний депутат. – Але ми не повинні жити з острахом, недовірою, ми маємо згуртуватися. І, незважаючи ні на що, ми повинні з особливою увагою відноситися до ветеранів Великої Вітчизняної війни, робити все можливе, щоб ці люди відчували турботу про себе.

квіти. Потім І.Г.Фурсін разом з керівництвом району та селища відвідав будинки 13 фронтовиків, які живуть у Любашівці, привітав їх зі святом, вручив квіти, передав матеріальну допомогу. - Під час цих відвідин, - розповів Іван Геннадійович, - ми намагалися, перш за все, дізнатися, які конкретні проблеми має кожен з ветеранів війни. Їх лишилося дуже мало, і головне – не залишати цих людей без уваги, піклування. Зворушені такою увагою, бувші фронтовики щиро дякували народному обранцю. Як зізналася ветеран війни Єлізавета Добудько, вона була приємно вражена увагою з боку народного депутата та керівництва району. - Я вже думала, що про мене всі забули, крім сім’ї, - сказала жінка, - а тут і квіти, і подарунок. Велике Вам спасибі! Варто відзначити, що допомогу від Фонду Фурсіна та особисто від його засновника отримали близько 250 ветеранів війни, які проживають в семи районах Одеської

області. Були серед них і двадцять шість ветеранів з Іванівського району. Їх оселі відвідала помічник народного депутата Олександра Обод. Вона передала кожному з учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні вітання від І.Г.Фурсіна, вручила квіти та матеріальну допомогу. Ветерани були зворушені такою увагою, щиро дякували за турботу. Один з тих, кого відвівала Олександра Володимирівна, Костянтин Степанович Макаренко з села Білка Іванівського району, і особисто, і через районну газету висловив слова вдячності Івану Геннадійовичу Фурсіну за турботу, увагу до життя та проблем ветеранів війни, побажав йому міцного здоров’я та успіхів в депутатській діяльності. Серед числених заходів, які благодійний Фонд Фурсіна провів на честь Дня Перемоги, були виїзди концертної бригади до шести сіл різних районів. Самодіяльні митці привезли селянам насичену програму, у якій чільне місце було відведено пісням воєнних років та сучасним мелодіям. Як розповідали члени творчого колективу, під час концерту в селі Шабельники Комінтернівського району в залі панувала тепла й доброзичлива атмосфера. Люди похилого віку із особливим задоволенням слухали пісні воєнних років у виконанні артистів, одягнених у форму часів війни. А юні глядачі охоче аплодували сучасним пісням. Під час фінальної пісні на сцену до артистів вийшли учасники місцевої самодіяльності - люди різних поколінь, які щирими і теплими словами подякували за свято і вручили жіночій частині колективу квіти.

Квіти для ветеранів А от у селі Бобрик-2 Любашівського району виконавців зустрів дощ. Проте люди чекали початку концерту. Як тільки дощ став, артисти розпочали програму на сходинках біля місцевого Будинку культури. Глядачі щедро аплодували солістам, активно приймали участь у конкурсі «Вга-

дай мелодію» - на краще знання пісень воєнних років. Переможці конкурсу отримали подарунки на пам’ять. Наприкінці концерту люди дякували аматорам і запрошували влітку приїхати до них з програмою на День села. В Михайлополі Іванівського району концерт відбувся на сільському стадіоні. Тут вітання зі святом від імені І.Г.Фурсіна приймав ветеран війни Іван Володимирович

Привітання від народного депутата Станіславський. І перша пісня концерту теж звучала для нього. Гучними оплесками та оваціями супроводжували сільчани виступи артистів. Старше покоління підспівувало під час виконання уславлених пісень «Катюша», «В лесу прифронтовом», «Песенка фронтового шофера» ті інших. У багатьох глядачів на очі наверталися сльози. Кілька пар, за активної підтримки вболівальників, взяли участь у конкурсі «Вгадай мелодію». Переможці конкурсу отримали подарунки на пам’ять. Підбадьорюючими вигуками і гучними оплесками супроводжувався кожен виступ на сцені. Присутні дякували аматорам за змістовний концерт та гарний відпочинок. Задоволеними залишилися приїздом артистів і маленькі жителі Михайлополя, які пригощалися солодкою ватою. Радісно вітали виконавців і в інших населених пунктах. «Несімо злагоду, як Божу милість і завжди будемо в добрі та силі. Нам треба злагоди, а зла не треба...Хай усміхнеться всім земля і небо». Такими словами фінальної пісні завершував колектив свої програми. І вони якнайкраще співпадали з настроєм людей у день великого свята.

ІВАН ФУРСІН: «У СВОЇЙ РОБОТІ Я КЕРУЮСЯ ІНТЕРЕСАМИ ВИБОРЦІВ» У жовтні 2012 року виборці 138-го виборчого округу, куди входять Ананьївський, Березівський, Іванівський, Любашівський, Миколаївський, Ширяївський та північна частина Комінтернівського району Одеської області, переважною кількістю голосів обрали до складу Верховної Ради Івана Геннадійовича Фурсіна. У складний час доводиться працювати нашому обранцю. Але він сумлінно дотримується свого гасла: «Час виправдовувати сподівання!» Чимало читачів нашого видання цікавляться діяльністю народного депутата, його поглядами на сучасне становище, перспективами роботи заснованого ним благодійного Фонду. Їхні запитання ми використали при розмові з Іваном Геннадійовичем Фурсіним, яка відбулася, коли він приїздив до округу на святкування Дня Перемоги. - Іване Геннадійовичу, перш за все: чим особисто для Вас є День Перемоги? - Великим святом. Мене батьки, ба-

поколінню зрозуміти, в чому полягала трагедія війни, і в чому - важливість, значущість Перемоги. І мені дуже шкода, що цього року святкування 69-річниці Перемоги виявилося дуже скромним. Зі зрозумілих причин не було розмаху минулих років. Проте ми зі співробітниками заснованого мною благодійного Фонду зробили усе можливе, щоб принаймі ветерани війни відчули, що про них пам’ятають, їх шанують, поважають. На території нашого виборчого округу ми привітали зі святом усіх без винятку фронтовиків (а це майже 250 чоловік). Крім того, у кількох селах відбулися святкові концерти, організовані Фондом, які відвідали більше тисячі глядачів.

У День Перемоги - з переможницею бусі і дідусі виховали в дусі глибокої поваги до цієї події. Мій дід, Іван Іванович Фурсін, воював, був поранений. До того ж я виховувався в 1970-80-х роках, коли про війну знімали багато фільмів, писали чимало книг, військово-патріо-

тичному вихованню приділялася велика увага. І зараз, вже у 21-му столітті, я намагаюся пояснити своєму синові, що означає для нас День Перемоги і взагалі - що таке війна. Я вважаю, що необхідно дати можливість новому

Зараз підводимо підсумки творчого конкурсу, який присвячено 70-річчю визволення Одещини від фашистських загарбників. Я радий, що серед учасників конкурсу – чимало молоді, бо саме на прикладі героїчного подвигу нашого народу у Великій Вітчизняній війні і треба виховувати справжній патріотизм. (закінчення на стор. 2)


Засновник

2 (Початок див. на стор. 1) -Іване Геннадійовичу, що відбувається в Україні? Чому стало можливим те, що ми зараз маємо? - Як на мене, то політики загралися…. Якщо торік ми шукали варіанти зростання економіки, припливу інвестицій тощо, то зараз постають зовсім інші питання. Чи здатний уряд вчасно платити пенсії і зарплати бюджетникам? Чи є у нас взагалі міліція, чи здійснює вона свої функції? Чому нормою стало вбивство людей за політичними мотивами? Чи є взагалі в Україні влада? Як вийшло так, що наша держава стала полігоном, на якому світові військовополітичні союзи з’ясовують свої стосунки? Чому вона виявилася такою слабкою - і

зламався насос і значна кількість будинків залишилася без води. У таких випадках вже не доводиться строго дотримуватися річного бюджету, бо тут потрібна термінова допомога. На жаль, як народний депутат, я зараз маю набагато менше можливостей вплинути на поліпшення якості життя своїх виборців, ніж рік тому. Але не тому, що я став слабкішим або зникло таке бажання. Просто стала слабкішою держава. Сьогодні я бачу, що утворився вакуум. Люди, як і раніше, чекають, що держава їм допоможе, а влада вже публічно заявляє, що не здатна це робити. Такі, як я, поки ще можуть частково заповнювати цей вакуум Але треба розуміти, що це - не вихід. Все одно слід перебудовувати систему. Бо не може депутат замінити своїм благодійним фондом функції місцевої вла-

Фонд Фурсіна Інформаційний бюлетень

гальнодержавного характеру. Наведу такий приклад. Володимиру Михайловичу Димченко з Ананьїва, інваліду першої групи, свого часу було виділено пільговий автомобіль. За законом таким людям держава сплачує грошову компенсацію на бензин, ремонт, технічне обслуговування тощо. Але розміри відшкодувань було встановлено ще у 2006 році, коли літр бензину коштував приблизно 3,5 грн, і також значно меншими були ціни на ремонт, заміну деталей. Тож через сім років для ветерана це авто виявилося просто «золотим». Оскільки подібних звернень було кілька, я вирішив глибше вивчити проблему. В результаті надіслав депутатське звернення до Міністерства соціальної політики, у якому запропонував прив’язати допомогу інвалідам на утримання спецтранспорту до мінімальної заробітної плати. Також розробив законопроект щодо встановлення розмірів грошової компенсації на бензин, транспортне та технічне обслуговування транспортних засобів інвалідів, згідно з яким мінімальний розмір такої компенсації має становити не менше однієї третини від мінімальної заробітної плати. А розмір компенсації на транспортне обслуговування - не менше половини мінімальної заробітної плати. Кінцевим результатом моїх зусиль стала постанова уряду про збільшення в середньому на 50% розмірів грошових компенсацій інвалідам на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування. Ця постанова дозволила допомогти близько 82 тисячам інвалідам по всій країні. А все почалося з листа простого мешканця райцентру…

Депутат - народний не за посадою організаційно, і фінансово? Чому наша територія розколюється на шматки - як політиками всередині країни, так і світовими державами ? Мені здається, що ніхто не хоче всерйоз аналізувати: чому так вийшло? Але якщо не відповісти на ці питання, то взагалі нема чого говорити про реформи, про економічне зростання, про входження до Євросоюзу і таке інше. Мене турбує те, що ми звернули з дороги, що знаходимося в болоті, темному лісі. Немає планів не те що розвитку, а просто виживання як держави. А наше населення виявилося заручником сварок політиків, відсутності у них чіткого бачення ситуації і шляхів розвитку. А що стосується міжнародних інститутів, то одні не можуть нічим допомогти Україні, а інші - не хочуть і навмисне заганяють її ще далі в кут.

ди. Не може він заробляти гроші замість громади. Тому мені здається, що сьогодні люди самі, не сподіваючись на владу, повинні вибиратися з ситуації - шляхом саморегулювання, своїми ініціативами. Аж до об’єднання в громадські організації, щоб себе охороняти - замість міліції. Просто щоб вижити. Я це бачу зараз так . - Що стосується Вашої законодавчої діяльності… Чим Ви послуговуєтесь під час голосування за той чи інший законопроект?

Хочу запевнити, що і при нинішній владі, так само як і при попередній, я буду твердо і непохитно обстоювати інтереси своїх виборців. Економічна ситуація в нашій країні скрутна. Цілком ймовірно, що реформи, які конче необхідно проводити, негативно вплинуть на матеріальне становище великої кількості сімей. Тим більше потрібно робити усе можливе для соціального захисту тих, кому з певних причин важко собі зарадити, - ветеранів, інвалідів, пенсіонерів, малозабезпечених тощо. І робити це треба як на законодавчому рівні, так і на рівні конкретної допомоги, чим займаються співробітники створеного мною благодійного Фонду.

- Звичайно, те, що відбувається навкруги, не може не мати вплив на будь-яку людину. Так і мені довелося переглянути відношення до певних людей, структур тощо. Але я хотів би зосередити увагу на тому, що лишилося незмінним. А незмінне – це моя відповідальність перед виборцями. Коли я прийняв рішення допомагати цій території, то розумів, що не зможу займатися цим півроку або рік, а потім помахати рукою і виїхати. То був вибір шляху на перспективу. А коли я побачив, що у людей моя діяльність знаходить розуміння і підтримку, то вирішив, що, мабуть, гідний стати народним депутатом. І коли вже люди обрали мене депутатом, повірили мені, пов’язують зі мною якісь надії, то я просто не маю морального права не справдити їх очікування. Звичайно моя головна робота - законодавча. Але треба розуміти, що мене обрали жителі певної території, які потребують допомоги. Державні ресурси вичерпуються, а після подій лютого 2014 року взагалі стало очевидним, що центральна влада не може допомагати регіонам і територіям. І не тому, що до влади прийшли злі люди. Просто державна скарбниця порожня. Тому треба допомагати людям, навіть якщо інколи це не відповідає тим планам, які ми розробили на перспективу. Ось, приміром, підходять люди і кажуть, що

Завжди є над чим замислитися Це було б просто лицемірство! Але ми не припиняли Програму підтримки незахищених верств населення. Щоб впевнитися у цьому, варто лише переглянути сайт Фонду. Зараз розробляємо нове положення про конкурс «Випускник року -2014». До речі, мені дуже приємно, що переможниця першого такого конкурсу «Випускник року -2013» Ольга Допілко з Березівського району, навчається у тому самому вузі, де вчився і я – Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана. Вчиться вона добре, отримує державну стипендію, а як переможниця конкурсу, ще й стипендію від нашого Фонду. Будуть і нові, корисні та цікаві проекти, але не буду розкривати усіх таємниць. - Іване Геннадійовичу, зважаючи на Ваш авторитет, чимало читачів питають поради: за кого голосувати на президентських виборах? - Я не збираюся агітувати за якогось певного кандидата. Кожен з нас має голосувати, виходячи зі своїх поглядів, симпатій тощо. Треба уважно прочитати програми кандидатів, проаналізувати – наскільки вони реалістичні, якою мірою відповідають вашим явленням про краще майбутнє країни тощо. Одним словом: голосувати треба не серцем, а розумом.

Несподіваною для мене стала поведінка нашого східного сусіда. Ніколи не думав, що 9 Травня ми відзначатимемо роздільно з росіянами. І будемо один на одного дивитися з побоюванням. Це, звичайно, ненормально. Але я сподіваюся, що в недалекому майбутньому все те, що відбувається зараз, ми будемо вважати якимось кошмаром. - Півтора роки тому, коли Вас обрали народним депутатом, ніхто, звичайно, не міг явити собі перебіг наступних подій. Як вплинули ці зміни на Вас?

- З приводу останнього. Ми зробили це, користуючись виключно етичними міркуваннями. Бо які могли бути свята - з танцями та піснями, - коли гинули люди?!

Зараз, виходячи з того, що країна пережила за останні місяці, важливий сам факт обрання нового Президента. І чим вище у нього буде рейтинг, чим більше набере він голосів, чим більше регіонів віддадуть йому перевагу, тим краще для майбутнього країни. На особистому прийомі - Перед тим, як голосувати за якийсь законопроект чи постанову, я незмінно задаю собі питання: а чи піде це на користь моїм виборцям? Чи схвалили б вони цей документ? І віддаю свій голос «за» лише у тому випадку, коли абсолютно впевнений у тому, що мої виборці (принаймі, переважна частина) мене підтримують. - А звідки виникає така впевненість? Адже люди – різні, в кожного – свої погляди, свої інтереси…

- Іване Геннадійовичу, не будемо приховувати, що в людей існують певні побоювання щодо скорочення діяльності Фонду Фурсіна. Чи не призведе економічна ситуація до того, що Фонд зменшить свою активність, або ж взагалі згорне діяльність? Людей, відверто кажучи, насторожив той факт, що Фонд на певний час призупинив підтримку культурно-масових заходів….

А взагалі, звичайно, хочеться бачити при владі нових людей - з новими ідеями, новими поглядами, новими планами, новими командами… А не тих, хто вже був при владі, у кого нічого доброго не вийшло, але хоче спробувати ще раз. Хочеться вірити, що після виборів щось зміниться. Що в Україні з’явиться лідер, який покаже дорогу, по якій слід йти. Зараз, перш за все, потрібен якийсь спільний план, загальне розуміння - у влади і у людей - куди ми йдемо і що ми робимо І давайте все ж таки жити надією, що щось буде змінюватися на краще.

- Але ж є інтереси загальні. Усі хочуть пити чисту воду, їздити по гарних та безпечних дорогах, мати добру роботу, цікаво та змістовно проводити дозвілля, усі мріють, щоб діти мали змогу отримати якісну освіту тощо. А щодо конкретних речей…. Перш за все, я регулярно спілкуюся зі своїми виборцями. І особисто – під час робочих поїздок по районах, і знайомлячись з листами, зверненнями, що надходять до Верховної Ради чи приймалень народного депутата. Тому маю право вважати, що досить добре обізнаний з поглядами та сподіваннями мешканців мого виборчого округу. До речі, нерідко виборці ставлять питання, що виходять за суто особисті рамки. А це дозволяє розгледіти, а інколи навіть допомогти вирішити проблеми за-

Зворушливе привітання


Добрі справи

Травень 2014 р.

3

ЩО, ДЕ, КОЛИ, СКІЛЬКИ Фінансовий звіт благодійного Фонду «Фонд Фурсіна» за 2013 рік Підтримка найбільш ініціативних та допомога особливо нужденним – такою є місія благодійного Фонду, заснованого народним депутатом України Іваном Геннадійовичем Фурсіним. Однією з суттєвих складових діяльності Фонду Фурсіна є відкритість та прозорість. Виходячи з цього, пропонуємо увазі читачів фінансовий звіт про роботу Фонду у 2013 році в розрізі основних программ (суми вказано у гривнях). Програма «Соціальне партнерство заради розвитку громад» Зміст цієї програми: допомога територіальним громадам у вирішенні найбільш гострих проблем на засадах соціальної взаємодії по лінії влада – населення громади – благодійний Фонд. За допомогою Фонду було здійснено: Капітальний ремонт артезіанської скважини смт. Сергіївк - 80 000,00 Установка водонапірної башти у смт. Іванівка - 79 995,00 Установка водонапірної башти у смт. Андрієво-Іванівка - 61 500,00 Установка металопластикових вікон у школі смт. Новокарбівка - 78 092,32 Спорудження дитячого майданчику у м. Ананьїв - 28 865,00 Обладнано комп’ютерний клас у школі с. Першотравневе - 30 794,00 Придбано меблі та побутову техніку для дитячого садка с. Заводівка – 61 288, 63 Придбано меблі та побутову техніку для дитячого садка с. Покровка - 8 499,00 Загалом витрат - 429 033,95 Програма «Адресна допомога незахищеним верствам населення» 1. Адресна фінансова допомога людям, які опинилися в скрутних життєвих умо-

«Новий Любашівський базар» - перший та єдиний в Україні Придбання слухового апарату -4 129,00 Придбання протипролежневого матрацу - 1 670,00 Придбання телевізору для багатодітної родини - 1 379,00 Виділення коштів Православному Приходу Св. Олександро-Невського Собору для благодійних обідів - 100 000,00 Допомога Храму Марії-Магдалени - 3 700,00 Благодійна допомога у виданні книги «Історичний календар Ананьєва» - 7 181,28 Загалом: 123 006,28 Загалом витрат: 615 873,08 Програма підтримки спорту та здорового способу життя У рамках цієї програми було проведено низку спортивних змагань для дітей та дорослих, а саме: Дитячий міжрайонний Кубок з футболу Фонду Фурсіна, Другий

тів у сфері освіти та культури Головне завдання програми - запровадження додаткових мотиваційних чинників вчитися та творити для обдарованих людей, пошук та підтримка нових талантів. З цією метою Фонд провів низку конкурсів із вагомою матеріальною винагородою для призерів. 1. «Святкуємо разом»: программа надання благодійної допомоги місцевим громадам для відзначення урочистих подій (ювілеїв, Днів міста, селища) - 21 235,98 2. «Ми шукаємо таланти»: міжрайонний фестиваль-конкурс - 21 320,00 3. «Музичний дарунок»: міжрайонний пісенний конкурс - 21 240,08 4. «Випускник року»: міжрайонний конкурс серед випускників середніх шкіл. Переможниця з с.Маринове, Березівського району отримує щомісячну стипендію Фонду під час навчання у вузі у розмірі мінімальної заробітньої плати. - 4 588,00

частуванням солодощами - 148 717,02 Загалом витрат: 382 738,00 Програма безкоштовних юридичних консультацій у відділеннях Фонду Фурсіна у районних центрах У семи районних відділеннях Фонду два рази на тиждень здійснюється прийом громадян висококваліфікованими юристами, які надають необхідні консультації з питань законодавства. Загалом витрат - 110 396,04 Програма «Допоможемо разом» Придбання скриньок для сбору коштів задля благодійної допомоги хворим дітям із залученням волонтерів. Загалом витрат - 9 840,00 ЗАГАЛЬНІ ВИТРАТИ НА ВИКОНАННЯ ПРОГРАМ ФОНДУ У 2013 РОЦІ СТАНОВЛЯТЬ 1 850 914,15 грн, або 91,93% усіх витрат Фонду. 8,07% усіх витрат (162 559,52 грн) - це адміністративні витрати (заробітна плата та нарахування, оренда автомобіля, розробка та обслуговування сайту Фонду тощо). Загалом благодійний Фонд Фурсіна витратив у 2013 р. 2 013 473,67 грн. У своїй діяльністі Фонд не залучає та не використовує бюджетні кошти.

Перемагає спорт вах, та організаціям- 425 727,60 2. Адресна матеріальна допомога ветеранам з нагоди Дня Перемоги - 49 140,00 Допомога воїнам-інтернаціоналістам 17999,20 3. Благодійна допомога у вигляді товарно-матеріальних цінностей та послуг: Придбання медичного ліжка з матрацем - 4 947,00

міжрайонний Кубок з футболу Фонду Фурсіна, також Фонд виступив спонсором багатьох спортивних заходів. Переможці, призери та учасники усіх турнірів отримали від Фонду грошові нагороди, цінні призи, спортивне обладнання та форми тощо. Заголом витрат - 66 717,00 Програма конкурсів та гран-

5. Перший ковбасний фестиваль-ярмарок «Новий Любашівський базар»: унікальний захід, спрямований на підтримку вітчизняного виробника, народних ремесел і промислів – 165 637,00 6. «Святкування Нового Року»: серія святкових виступів для сільських дітей: концертна программа з подарунками та

Головне джерело надходжень – це благодійний внесок Засновника (1 749 250,00 грн) та заробітня плата народного депутата, яку І.Г.Фурсін також перераховує до Фонду як благодійний внесок (182 819,54 грн.) Крім того, Фонд отримав 151 343,00 грн благодійних внесків від інших приватних організацій та 9 450,00 грн становило повернення зворотньої фінансової допомоги. Таким чином, загалом у 2013 р. до Фонду Фурсіна надійшло 2 092 862,54 грн.

ФОНД ФУРСІНА - КРАЩА БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕГІОНУ Конкурс «Благодійна Одеса» є регіональним етапом національного конкурсу «Благодійна Україна», під час якого визначають кращі організації, фонди та окремих людей, які займаються благородною роботою на ниві благодійності. Цього року конкурс проводився вдруге і вже набув авторитету серед громадських організацій регіону. Про що красномовно свідчать цифри: цього разу на одеський конкурс було подано 26 заявок, удвічі більше, ніж минулого року. Такою високою конкуренцію не може похвалитися жоден регіон України. Причому чимало заявок надійшло з районів області. Виступаючи на церемонії підведення підсумків регіонального етапу, голова організаційного комітету - директор БФ «Карітас Одеса» о. Василь Колодчин наголосив на тому, що переможці конкур-

су благодійників отримують статуетки, які мають назву «Ангел Добра». І це не випадково, бо у наші тривожні часи ті, хто віддають своє серце та сили допомозі стражденним, справді мають ангельську душу. Цю тезу підтримала начальник управління комунікацій з громадськістю обласної держадміністрації Ірина П’янкова, яка була членом журі конкурсу. Вона відзначила, що журі було досить нелегко вибирати кращих, бо усі номінанти роблять значну та корисну справу. Фонд Фурсіна було висунуто в номінації «Благодійник: регіональний благодійний фонд (організація)». Однак на початку березня Правління Фонду вирішило відмовитися від участі у конкурсі у зв’язку з подіями, що сталися останнім часом в Україні. «Ми з великою повагою відносимося

до організаторів конкурсу і вважаємо, що подібні акції необхідні для популяризації ідей громадянського суспільства, - було сказано у відповідній заяві Фонду. - Однак саме зараз, на наш погляд, не кращий час для якихось відзначень чи нагород». Проте журі конкурсу, поважаючи цю позицію, все ж таки визнало благодійний Фонд «Фонд Фурсіна» переможцем Регіонального конкурсу «Благодійна Одеса-2013» у номінації «Благодійник: регіональний благодійний фонд (організація)». Пояснюючи це рішення, Ірина П’янкова зазначила, що діяльність Фонду Фурсіна є рідкісним прикладом благодійної роботи незалежно від політичної ситуації. Таким чином, діяльність нашого Фонду знайшла визнання у масштабі, що виходить далеко за рамки районів, де діють його відділення.


Добрі справи

4

Фонд Фурсіна Інформаційний бюлетень

НА БЛАГО ЛЮДЕЙ Коли в країні скрута, скорочуються соціальні витрати, і владі - на всіх її рівнях - часто-густо не до потреб громадян, чи не єдиною надією простих людей лишаються благодійники. І йдуть люди до Фонду Фурсіна, бо знають: тут вони знайдуть розуміння, добру пораду та поміч. Людей не залишаємо у біді Біда прийшла восени минулого року до родини Крістіни Кроітор із села Петрівка Любашівського району. Їхнє житло повністю знищила пожежа. Тому довелося мешкати у літній кухні.

О.Бєльцев привіз подарунки Молодій сім’ї, у якій виховується двоє маленьких діточок, допомагало все село. Одні сусіди позичили телевізор, другі – супутниковий цифровий приймач, треті - дерев’яні вікна. Чимало добрих людей приносили гроші. За допомогою Крістіна Кроітор звернулася до Фонду Фурсіна. Правління Фонду прийняло рішення надати благодійну допомогу потерпілим, придбавши на виділені кошти те, що у господарстві є найнеобхіднішим. А діти цієї сім’ї отримали подарунки, які привіз Олександр Бєльцев. Також у скрутну життєву ситуацію потрапила сім’я Дідик з Мар’янівки Ширяївського району. У цій родині проживають бабуся, якій більше 80 років, двоє школярів та хворі батьки. За допомогою сім’я Дідик звернулася до Фонду Фурсіна. Правління Фонду задовольнило прохання малозабезпеченого сімейства. Артем Демчуков привіз подарунки дітям та дорослим. За що отримав сердечну подяку.

депутата І.Г.Фурсіна Олександрою Обод Будинку для престарілих, який знаходиться в селі Червонознам’янка Іванівського району. Олександра Володимирівна цікавилася умовами життя та побуту мешканців Будинку, їх проблемами. Усі, хто мешкає у Будинку, отримали від Фонду солодкі подарунки. А директор Фонду Артем Стогній побував у Березівському терцентрі для одиноких громадян похилого віку. Він вручив мешканцям терцентру подарунки від Івана Геннадійовича Фурсіна. Розмовлячі з керівництвом та мешканцями терцентру, Артем Аркадійович зазначив, що завдяки турботі місцевої влади, допомозі народного депутата та благодійного Фонду в Березівському районі вирішуються проблеми одиноких громадян похилого віку, а також дітей-сиріт. До Будинку престарілих в селі Малігонове Ширяївського району завітав Артем Демчуков. Цю установу було створено на базі колишньої дільничної лікарні. Тут проживають самотні люди похилого віку, які знаходяться на повному державному забезпеченні. Разом з тим, Будинку допомагають чимало підприємців та благодійних організацій. Серед яких і Фонд Фурсіна. Артем Демчуков привіз з собою подарунки для мешканців Будинку, а також передав їм найкращі побажання від засновника Фонду І.Г.Фурсіна. Літні люди щиро дякували благодійникам за увагу і турботу.

Приємні та потрібні подарунки Мешканка Іванівського району Марія Георгіївна Гуляєва звернулася до Фонду з проханням виділити їй кошти для придбання слухового апарату. Співробітники Фонду виконали всю необхідну роботу з підбору, придбання та доставки необхідного обладнання, тим самим позбавивши пенсіонерку зайвих клопотів. Марію Георгіївну було запрошено до районного відділення Фонду Фурсіна, де їй вручили довгоочікуваний апарат. Такий самий подарунок отримав від Фонду житель Ананьївського району Іван Павлович Гульпа. Обидва пенсіонери від усієї душі дякували співробітникам Фонду за виявлену увагу і турботу. До престарілих - з увагою та повагою У Фонді Фурсіна з особливою увагою ставляться до проблем людей старшого покоління. Черговим свідченням такої уваги стали відвідини помічником народного

До Фонду Фурсіна звернулися по допомогу жителі села Жовтневе Любашівського району. Вони просили надати матеріальну підтримку для перевезення кількох дошколят з села до дитячого садка «Казка», який знаходиться у районному центрі. Кошти були потрібні для придбання пального та на заробітню плату водієві авто, що перевозить малюків до дитсадка. Це клопотання підтримав селищний голова Г.Павлов, який звернувся з особистим листом до засновника Фонду. Ознайомившись з ситуацією, І.Г.Фурсін прийняв рішення задовольнити прохання. Фонд Фурсіна виділив 5000 грн, і тепер малюки з Жовтневого отримали змогу регулярно відвідувати дитячий садок у Любашівці. На честь чорнобильців Сотні жителів Одещини приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Чимало було серед них і уродженців Ширяївського району. На ознаменування подвигу своїх земляків та соратників у районному центрі було відкрито стелу, на якій викарбувано напис: «Тим, хто зупинив смертельний вогонь». Ідея встановлення пам’ятного знаку належить місцевому осередку рятувальниківчорнобильців. А кошти для виготовлення та встановлення стели виділив Фонд Фурсіна.

Повернули до життя Виконком Павлинської сільської ради Іванівського району висловив подяку Фонду Фурсіна за співчутливе ставлення до жителів, яку проживають на території сільради. Конкретно мова йде про Тетяну Закревську та Катерину Форе. Донька Тетяни Михайлівни Анастасія, якій ледь виповнилося півтора року, важко хвора. Дівчинці потрібна була вже друга операція на серці, причому оперувати її мали аж у Київі. В той час, коли родина збирала кошти на операцію, раптово помер чоловік Тетяни Михайлівни. Жінка була у відчаї. І тоді добрі люди порекомендували їй звернутися до Фонду Фурсіна за матеріальною допомогою. Що вона і зробила. А Правління Фонду виділило на лікування дитини максимально можливу суму. Завдяки чому у матері з’явилася можливість сплатити за проведення операції. Мати чотирьох дітей Катерина Павлівна Форе страждає на катаракту обох очей. До того ж важко хворіє її чоловік, якому провели вже дві операції і потрібна була третя. Цій сім’ї Фонд Фурсіна також виділив значну суму на лікування. Завдяки такій матеріальній підтримці, повідомляє Павлинський сільський голова М.А.Боринський, чоловіку Катерини Павлівни зробили третю операцію на легенях і він «повернувся до дружини та дітей, які вже й не мали надії побачити його живим». Обидві сім’ї щиро вдячні благодійникам за те, що «уважно поставились до звернень та не залишили їх у біді»

трациками. За півгодини вони склали подарунок і віднесли до дитячої відпочивальні. Дитсадок «Струмочок» відновив свою роботу в селі в кінці 2012 року, до цього приміщення понад 10 років залишалося занедбаним і покинутим. До цієї значущої події в селі всі зусилля доклав І.Г.Фурсін та його команда. Сьогодні дитсадок відвідує 40 діточок, які розподілені на дві групи. Скоро до них має приєднатися ще двоє малюків, а дитяча відпочивальня замаленька. Отож, двоярусне ліжко від Фонду Фурсіна - дуже доречний і очікуваний подарунок. Їдуть дітлахи до «Казки»…

А.Стогній у Березівському терцентрі Як зазначив А.Стогній, протягом минулого, 2013 року, благодійний Фонд Фурсіна постійно надавав допомогу соціальним закладам. Ця важлива робота, відповідно до програм Фонду, буде продовжуватися і в поточному році. Таке довге та достойне життя Мешканка села Вікторівка Ширяївського району Мотрона Петрівна Колінщук відзначила своє століття. У це важко повірити, але народилася Мотрона Петрівна ще у Російській імперії! На її долю припала бурхлива епоха, яку ця жінка-трудівниця прожила чесно і достойно. Недарма вважають її рідні та близькі, що досягти такого надповажного віку Мотроні Петрівні допомогли саме любов до ближніх, доброта та щирість. Привітати довгожительку приїхав Артем Демчуков. Від імені Івана Геннадійовича Фурсіна, Правління Фонду та від себе особисто він щиро привітав ювілярку з такою значною датою, побажав їй міцного здоров’я, щастя, благополуччя та передав квіти і подарунки. Під час спілкування з Мотроною Петрівною та її донькою Ніною Федорівною А.Демчуков наголосив на тому, що турбота про людей старшого покоління, допомога у вирішенні їх проблем - одне з найважливіших завдань, яке ставить перед Фондом Фурсіна його засновник. Подарунок дитсадку «Струмочок» Фонд Фурсіна зробив необхідний подарунок дитсадку «Струмочок», що знаходиться в селі Бобрик-ІІ Любашівського району. Олександр Бєльцев та Микола Черемховський привезли в подарунок сучасне двоярусне дитяче ліжко в комплекті з ма-

Радіють діти подарунку

Долучилися до свята газети Шанувальники газети Іванівського району «Степові зорі» мали змогу поспілкуватися з колективом редакції та взяти участь у розиграші традиційної лотереї для тих, хто передплатив газету на весь 2014 рік. Вітальні промови змінювалися виступами місцевих аматорів – співаків та музик. Щастя та життєвих гараздів у новому році побажала шанувальникам газети редактор «Степових зорь» Лариса Токар. Зокрема, вона висловила щиру подяку благодійному Фонду Фурсіна і його засновнику – народному депутату України Івану Геннадійовичу Фурсіну. Фонд Фурсіна підтримує діяльність газети у рамках Програми підтримки місцевих засобів массової інформації. Зокрема, Фонд виділив кошти на придбання призів для цьогорічної лотереї. Розиграш призів приніс чимало задоволення не лише тим, кому пощастило виграти корисні у хазяйстві речі, але й усім присутнім. На честь ювілею Кобзаря Майже сто школярів стали учасниками конкурсу на краще виконання творів Т.Г.Шевченка, який відбувся у Миколаївському районі. До участі у конкурсі було залучено дітей з усіх шкіл району. Кожний з учасників мав прочитати вірш чи уривок з поеми, що їх створив Великий Кобзар. Кращих виконавців запросили до районного центру, де відбувся заключний етап конкурсу. Призери конкурсу отримали грамоти та подарунки. А наприкінці усі учасники залюбки ласували цукерками та фруктами з «солодкого столу», який було накрито для дітлахів на кошти, виділені благодійним Фондом Фурсіна. «Історичний календар Ананьєва» - серед кращих книжок України У Києві було підведено підсумки національного рейтингу «Книжка року 2013». Цей творчий конкурс проводить Центр рейтингових досліджень «Еліт-Профі» як благодійну акцію для просування українського книговидання. У кількох номінаціях визначаються кращі книжки, що їх видано протягом року українськими видавництвами. Цього разу до числа 25 кращих краєзнавчих видань України потрапило дослідження Олександра Шхалахова «Історичний календар Ананьєва: до 260-річчя заснування міста». Як ми вже повідомляли, це видання

стало можливим, у тому числі, і за сприяння благодійного Фонду Фурсіна. Нагороди знайшли переможців Навіть в масштабах всієї країни знайдеться зовсім небагато дитячих конкурсів, переможці яких отримують такі нагороди, якими відзначив Фонд Фурсіна юних лауреатів конкурсу творчих робіт « Мій Новий рік». 15 авторів кращих робіт віком від 5 до 13 років отримали від організаторів синтезатор, велосипеди, комп’ютери, смартфони та інші приємні і потрібні призи. Унікальність цих нагород полягає в тому, що їх було обрано з урахуванням побажань самих дітей. Лауреатами стали такі автори. У віковій групі від 5 до 7 років: 1 місце – Морозова Кіра, 7 років, Ананьїв; 2 місце – Пащенко Поліна, 7 років, Любашівка; 3 місце – сестри Урсу – Наталія (5 років) і Каріна (7 років), Павлинка Іванівського району. У віковій групі від 8 до 10 років: 1 місце – Дем’янчук Юлія, 9 років, Березівка; 2 місце – Саженко Микола, 9 років, і Колодій Світлана, 9 років (обидва – Любашівка); 3 місце – Петренко Віолетта, 8 років, Катерино-Платонівка Ширяївського району. У віковій групі від 11 до 14 років: 1 місце – Комар Владислава, 12 років, Ширяєве; 2 місце – Вольф Вікторія, 13 років, Березівка; 3 місце – Мовчан Анастасія, 12 років, Любашівка. Також відзначені призами роботи в жанрі декоративно-прикладного мистецтва: - Павленко Максим, 8 років, Березівка, - Мунтян Віталіна, 11 років, Ульяновка Миколаївського району, - Катрич Тетяна, 13 років, Тимановський Богдан, 13 років, обидва – Новопетрівка Миколаївського району. Нагородження переможців пройшло в районному Будинку культури в Ширяєвому. Призи дітлахам вручали помічник народного депутата України І.Г.Фурсіна Олександра Обод і директор Фонду Фурсіна Артем Стогній. Для хлопців та їхніх родичів був влаштований святковий концерт та солодкий стіл. Як зізнавалися батьки та бабусі лауреатів, вони самі не очікували таких розкішних нагород і такої веселої, нестандартної церемонії їх вручення. Вони висловлювали щиру подяку організаторам конкурсу, а також засновнику Фонду Івану Геннадійовичу Фурсіну за увагу і турботу про дітей.

«Мій Новий рік – 2014»: фото на пам’ять Зростає друзів

кількість

наших

У травні минулого року було започатковано Інтернет-сайт Фонду Фурсіна (http:// www.fondfursina.org/). Зараз Фонд має свої сторінки і в найбільш популярних соціальних мережах – ВКонтакте, Однокласники, Facebook. Особлива популярною є сторінка ВКонтакте (http://vk.com/ mail?act=show&id=2582#/id211666425). І це дуже важливо, бо, як відомо, відвідувачами цієї мережі є переважно молоді люди. Наприкінці минулого року на сторінці ВКонтакте зареєструвалося близько 300 друзів, тобто користувачів, хто регулярно цікавиться тим, що відбувається у Фонді. Цього року їх кількість зростає ще більш швидкими темпами. Зараз маємо більш ніж 460 друзів. Благодійний Фонд Фурсіна запрошує активніше користуватися його сторінками у соціальних мережах. Там можна знайти корисну інформацію про актуальні події, умови проведення творчих конкурсів та спортивних змагань, надання адресної допомоги, соціальне партнерство, адреси районних відділень Фонду тощо. А на сайті Фонду до того же можна знайти свіжі номери районних газет, а також випуски нашого бюлетеню.


Зворотній зв’язок

Травень 2014 р.

5

ПОДЯКИ ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ Діяльність Фонду Фурсіна та його засновника знаходить сердечний відгук у тисяч жителів регіону. Поміж числених листів з подякою, що надходять на адресу Фонду та до районних газет, ми вибрали найбільш цікаві та змістовні, які й пропонуємо вашій увазі. Лине вдячна слава Мабуть, не знайдеться такої людини в районі, яка не чула б про доброчинні справи благодійного Фонду Фурсіна. Тож, лине вдячна слава про цю організацію і про її засновника Івана Фурсіна, про те, як він допомагає людям, особливо тим, які потрапили у непрості життєві обставини. Складна життєва ситуація спіткала й мою сім’ю: терміново потрібні були кошти на лікування сина Юрія. Тож, ми звернулися по допомогу в благодійний Фонд Івана Фурсіна. Тут нас уважно вислухали і з розумінням поставилися до нашої проблеми, оперативно розглянули її. Незабаром ми отримали матеріальну допомогу на лікування сина і його було прооперовано. Висловлюємо щиру й безмежну вдячність всім-всім співробітникам цього благодійного Фонду за те добро, яке вони роблять для людей. А особлива наша вдячність – засновнику цього Фонду й народному депутату України Івану Фурсіну. Велике Вам спасибі, шановний Іване Геннадійовичу, за Вашу підтримку, за Вашу надійно простягнену руку допомоги. Від імені всієї своєї родини І. САМАРА, с. Новосвітівка Ширяївського району. Нас не залишили наодинці з труднощами Цього листа-подяку змусила написати одна важлива обставина. У жовтні минулого року мій 12-річний син Денис став інвалідом дитинства. Лікарі констатували серйозне захворювання: хронічний ерозійно-виразковий коліт середнього ступеню тяжкості. Додалася ще й анемія І ступеню. Матері, у яких важко хворіють діти, зрозуміють, що ми з чоловіком тоді пережили. Дитину постійно потрібно лікувати, звісно, на це необхідні кошти. Спочатку і в нас вони були, та лікування сина спустошило наші кишені. Ми, молода сім’я, практично у всьому собі відмовляли, не дуже хотілося позичати гроші в друзів чи родичів. Згадали про благодійний Фонд Івана Геннадійовича Фурсіна. Наступного дня я звернулася до відділення по благодійну допомогу. Було це в кінці грудня 2013 року, коли в країні вирували політичні протистояння. Мало тоді хто на що розраховував, та я вірила, що Іван Геннадійович не залишить хворих дітей та дорослих наодинці з труднощами. Через два з половиною місяці я отримала з банківського рахунку майже дві тисячі гривень. В часи безробіття та кризи – це відчутна підтримка. В бюджетах сьогодні на ці цілі коштів немає. Приємно була вражена, коли дізналася, що «Фонд Фурсіна», окрім нас, допоміг ще трьом важкохворим діткам і юнаку з району. На березневому засіданні правління благодійного Фонду також не відмовили жодній дорослій хворій людині в матеріальній допомозі. Це, дійсно, правильна благодійна діяльність з боку Івана Геннадійовича Фурсіна, за що йому велике спасибі. Олена ЯЦИК, смт Любашівка. Наші справжні помічники Завдяки Фонду Фурсіна в нашій Андрієво-Іванівці вдалося розв’язати проблему водопостачання. Було встановлено нову водонапірну башту Рожновського, що сприяє безперебійному постачанню питної води для багатьох жителів села та НВК. Для того, щоб учні НВК навчалися в теплих приміщеннях, Фонд Фурсіна забезпечив

Тепер село – з водою заміну котлів водяного опалення. Жителі Андрієво-Іванівської сільської ради щиро вдячні Івану Геннадійовичу Фурсіну за людяність, співпереживання. Зичимо йому міцного здоровя, радості , оптимізму. Нехай Ваша благодійна діяльність збагачується новими добрими справами, а кожний прожитий день сповнюється шаною та повагою вдячних людей. Тритишний Сергій Борисович сільський голова Андрієво-Іванівської

сільської ради Миколаївського району. Низький добрі

уклін

вам,

люди

Нашу сім’ю спіткала велика біда – захворів наш синок Олег. Недостатність коштів привела нас до розпачу та хвилювання, адже сину необхідно було провести термінову операцію. Завдяки небайдужим людям ми зібрали необхідну для лікування суму. Щиро вдячні благодійному Фонду Фурсіна та особисто народному депутату України Івану Геннадійовичу Фурсіну, іншим благодійникам за те, що виділили значну частину коштів на проведення операції. Завдяки допомозі Фонду Фурсіна та інших небайдужих людей та установ дитину вдалося врятувати. Сьогодні ми радіємо та дякуємо всім, хто допоміг повернути нашому Олежику здоров’я. Родина Валевських, село Богунове Іванівського району. Дякую за розуміння і чуйність В житті часто бувають такі моменти, коли ти самотужки не в змозі справитися з проблемами. Стараєшся, намагаєшся, докладаєш усіх зусиль, але марно. І дуже важливо в таку хвилину відчути розуміючу і щиру руку допомоги, яка надійно підтримає. Саме таку потрібну і необхідну допомогу надали мені в благодійному Фонді Фурсіна, куди я, інвалід 2-ої групи, звернувся. Працівники Ширяївського відділення Фонду уважно мене вислухали, надали вичерпні й змістовні консультації з питань, що мене турбували, допомогли порадами, соціально підтримали й надали матеріальну допомогу на лікування. Тож, я безмежно вдячний усім працівникам цього Фонду за їхню таку потрібну благодійну діяльність. Особливу свою вдячність я хочу висловити на адресу засновника цього благодійного Фонду, народного депутата України Івана Геннадійовича Фурсіна. Щире й безмежне Вам спасибі, шановний Іване Геннадійовичу, за розуміння і чуйність, за всі ті такі потрібні і добрі справи, що Ви робите для простих людей, підтримуючи їх і морально, і матеріально у такому складному й бурхливому вирі сьогодення. І дай Вам Боже щастя, здоров’я, наснаги й енергії, нових життєвих сил на законодавчій роботі задля процвітання нашої країни. Геннадій Козак, житель смт Ширяєве. Допомога надійшла вчасно Наприкінці минулого року нашу сім’ю спіткала велика неприємність: п’ятирічна внучка Наталка отримала серйозні опіки окропом ІІ-ІІІ ступеню тяжкості. Це ж діти, за ними дуже важко встежити і попередити такі випадки. Звісно, ми всі були винні в тому, що не догледіли за маленькою дівчинкою. Як ми всі тоді перехвилювались… Та потрібно було негайно зайнятися лікуванням Наталки, яку направили з мамою до реанімаційного відділення Одеського медичного центру. Живемо ми небагато, а тоді рахували кожну гривню. Ви ж самі знаєте, яке недешеве сьогодні лікування, необхідні були немалі кошти. Добре, що частину грошей позичили родичі та друзі, їм за це спасибі. Та найголовніше, що ці гроші потрібно віддавати, де їх було узяти? Нам було відомо, що в районі діє представництво благодійної організації «Фонд Фурсіна» і надає серйозну матеріальну допомогу маленьким хворим дітям. Відверто скажу, я не розраховувала на кілька тисяч гривень, думала, якщо дадуть гривень 800 чи 1000, і то добре. Сім’ї моєї онучки правління «Фонду Фурсіна» вирішило надати допомогу в розмірі 4,5 тисячі гривень. Попередньо я зібрала всі необхідні документи, а коли поцікавилася в банку, була приємно вражена відчутною допомогою на картковому рахунку. Дякую, Іване Геннадійовичу, вашому благодійному Фонду, всім його працівникам за те, що Ви робите добро, допомагаєте фінансово людям і дітям, які потребують лікування. З повагою, Валентина МОЛДАВЧУК і сім’я КРИЖАНІВСЬКИХ, Любашівка. Зворушений літніх людей

ставленням

до

Старість - не радість… Саме так гласить народна мудрість. А тим більше, коли цю старість супроводжують численні болячки і хвороби. Маю я вже 70 років за плечима. Тож, ясна річ, що у такому віці мало хто може похвалитися міцним здоров’ям. А тим більше я - інвалід праці, який потребує лікування в клінічній лікарні по заміні

очного протезу, на що потрібні значні кошти. Тож, зі своєю проблемою я звернувся в Ширяївське районе відділення благодійного Фонду Івана Фурсіна. Працівники Фонду розглянули мій листзаяву із доданими до неї відповідними документами і на засіданні правління цієї благодійної організації було прийнято рішення про виділення мені матеріальної допомоги на лікування. Я дуже їм усім-усім вдячний. А ще - зворушений таким ставленням та увагою до нас, хворих і старих людей, яким так необхідні розуміння і підтримка. Відрадно, що є такі люди, як Іван Геннадійович Фурсін, який переймається проблемами найбідніших і соціально незахищених верств населення і займається благодійною діяльністю. Тож, велике і щире спасибі Вам, шановний Іване Геннадійовичу, за підтримку, за те, що простягнена Вами рука допомоги вчасна і надійна. З повагою і вдячністю Петро ДІОРДІЦА, житель с. Старі Маяки. Добро врятує світ Напевне, для тих людей, які хворіють, немає нічого важливішого й дорожчого на світі, ніж здоров’я. Бо тільки тоді, мабуть, коли його втрачаєш, у повній мірі розумієш, яке це щастя і яке це неоціненне багатство. Я, інвалід 3-ої групи, хворію вже дуже давно, зокрема, 17 років – на цукровий діабет. А оце останнім часом перебіг хвороб загострився і вкрай потрібні були кошти на лікування. Та й донька моя Інна, інвалід дитинства 2-ої групи, протягом усього свого життя потребує лікарської допомоги й медикаментів. Чула від знайомих і у «Промені» читала, що таким потребуючим соціальної підтримки людям надає допомогу благодійний Фонд Івана Фурсіна, куди я і вирішила звернутися. Працівники Фонду уважно мене вислухали, пройнявшись проблемами моєї родини, і на засіданні правління Фонду було прийнято рішення про виділення матеріальної допомоги на лікування мені та моїй доньці-інваліду. Це дійсно вагома для нас підтримка, яка допоможе хоч частково вирішити наболілі проблеми. Я дуже вдячна всім працівникам благодійного Фонду, які конкретними справами ще раз підтверджують, що не тільки краса, а й зроблене від щирого серця добро неодмінно врятують цей складний і невлаштований у своєму сьогоденні світ. А особливі слова своєї вдячності хочу адресувати засновнику цього благодійного Фонду Івану Геннадійовичу Фурсіну. Велике Вам спасибі, шановний Іване Геннадійовичу, за Ваші такі потрібні людям добрі справи, і дай Вам, Боже, щастя й здоров’я! Раїса Рудчик, жителька с. Докторове Новоандріївської сільської ради. Сердечна подяка за радість, надану дітям Новий рік – це свято дітвори, свято сподівань і чарівності. І кажуть, що в Новий рік загадаєш, те обов’язково й здійсниться. Кожна дитина загадує собі тільки добре і найзаповітніше. І мені приємно було спостерігати за хлопчиками й дівчатками з Чогодарівського НВК, які під час Новорічних свят, на проведених ранках загадували бажання, співали, декламували, танцювали і просто від душі веселилися. Моє серце наповнювалося радістю за дітей, які оточені увагою та піклуванням як з боку держави, так і місцевої влади, меценатів. За декілька днів до Нового року наш НВК зустрічав гостей із районного Будин-

На святі «Депутатська ялинка» ку культури. Самодіяльні митці привезли до нас новорічну виставу, головними персонажами в якій були різні чарівні казкові герої. І діти з Саханського, Макарового, а також місцеві, затамувавши подих, слідкували за ходом цього дійства і бурхливими оплесками нагороджували дійових осіб п’єси. Коли ж свято завершилося, хлопчики та дівчатка отримали від благодійного Фонду новорічно-різдвяні подарунки, яким були щиро й безмежно раді. Від імені всіх присутніх хочу сердеч-

но подякувати депутату Верховної Ради України Івану Фурсіну за подарунки, за те, що він думає про підростаюче покоління, його розвиток. Не на словах, а на ділі народний обранець усе робить для того, щоб діти були щасливими. І для цього він не шкодує ні сил, ні коштів. Л. РЕУТ, директор Чогодарівського НОК «ЗОШ І-ІІІ ст.-ДНЗ». Ваша діяльність стимулює до розвитку Шановний Іване Геннадійовичу! Хочу виразити велику подяку Вам за те, що Ви, незважаючи на досить нелегкий час, створюєте умови для розвитку молоді, та й не тільки молоді, підтримуєте, допомагаєте не тільки матеріально, а й морально. Ваша діяльність стимулює таких, як я, розвиватися, робити все можливе для того, щоб стати кращим, пізнавати нове, вдосконалювати свої навички, формувати свій погляд на життя тощо. Ще раз хочу висловити слова вдячності за матеріальну допомогу, яку мені було надано за перемогу у конкурсі «Випускник року». Ольга Допілко з села Маринівка Березівського району, переможниця Першого міжрайонного конкурсу «Випускник року», студентка Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.

Книга, яка хвилює кожного Спасибі за прекрасну книгу З дня народження і до старості я проживала в Березівці, а останнім часом мешкаю у Ширяєвому, де пройшли дитячі роки і юність моєї свекрухи Олександри Іванівни Серженюк. Моя сусідка в Березівці Любов Олександрівна родом із Старих Маяків. У нас із нею дуже добрі стосунки. Вона дізналася про те, що є така книга про її земляків – героїв-бійців Радянської армії «Пам’ять серця». Любов Олександрівна попросила мене допомогти їй: вона мріяла ознайомитися зі змістом цього видання. Мені дуже хотілося їй допомогти. Дізналася, що одним із авторів цієї книги є мій добрий знайомий, душевна людина Григорій Кіндратович Сватковський, якого поважають, знають і шанують не тільки у Ширяєвому, а й у Березівці. Григорій Кіндратович розповів, що в нього та співавторів не було фінансової можливості видати книгу, а зробив це за свої власні кошти народний депутат України Іван Генадійович Фурсін, який глибоко шанує учасників та ветеранів Великої Вітчизняної війни. І ось я звернулася з проханням до Фонду Фурсіна і отримала цю книгу. В той же день я почала знайомитися з її змістом. Це книга про бойовий шлях, який пройшли воїни Ширяївського району, про мужність, відвагу і безмежну самовідданість цих людей у дні війни. Сторінка за сторінкою перечитала я це видання, ці спогади. Хоча на сторінках є такі слова: «Не смійтесь і не плачте…», але сльози самі котилися по обличчю. Прохання своєї сусідки я виконала: зробила приємне людині і сама задоволена прочитаною книгою. Низько вклоняюсь і дякую всім, хто причетний до створення і видання «Пам’яті серця», а особливо меценату Івану Геннадійовичу Фурсіну, без якого б і не вийшла у світ ця чудова, прекрасна і така потрібна книга. І нехай над нашою планетою завжди буде чисте голубе небо. Шануймо тих, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни, а також тих, хто залишився живий. Залишаймося людьми, з пам’яттю в серці! О. ТОМАК, мешканка смт Ширяєве.


6

Робоча поїздка

Фонд Фурсіна Інформаційний бюлетень

ДЕНЬ ДЛЯ

Відверта розмова з виборцями Дмитрівки

Під час чергової робочої поїздки до свого виборчого округу народний депутат України Іван Геннадійович Фурсін побував у Комінтернівському, Березівському та Ширяївському районах. Він провів кілька зустрічей з громадськістю районів, взяв участь у кількох резонансних акціях. Взагалі зустрічі із виборцями є обов’язковою частиною роботи кожного народного депутата, однак, як завжди підкреслює Іван Геннадійович, для нього це більше ніж обов’язок. Адже саме під час безпосереднього спілкування з людьми народний обранець, як-то кажуть, з перших вуст дізнається про життя та проблеми мешканців свого округу, а нерідко просто на місці вдається вирішити деякі важливі та актуальні питання. Так було і цього разу. Забігаючи наперед, відзначимо, були під час відвідин нашого депутата і відверті розмови з мешканцями райцентрів та сіл, і приємні моменти, пов’язані з реалізацією раніше задуманих проектів, і обговорення нових ідей, ініціатори яких чекають на допомогу І.Г.Фурсіна та створеного ним Фонду, довелося і терміново надавати поміч… Одним словом, поїздка була справді робочою – насиченою за кількістю зустрічей, конкретною за результатами. І водночас - за зізнанням народного депутата – дуже приємною, бо завжди радісно бачити реальні результати cвоєї допомоги. А ще ця поїздка мала, так би мовити, молодіжно-спортивний ухил. Бо усі чотири зустрічі, які провів цього дня Іван Геннадійович, так чи інакше стосувалися проблем підростаючого покоління. Докладніше про це – у нашому репортажі. ЗУСТРІЧ ПЕРША: ДМИТРІВКА

Словам депутата – особлива увага

«Дядю Ваню, ми Вам дуже вдячні!»

Ансамбль «Сонечко»: святковий танок

Є тепер у Заводівці дитсадок!

Першим пунктом перебування народного депутата стало відвідування села Дмитрівка Комінтернівського району. Тут він мав зустрітися з місцевими жителями, а також вирішити певні проблеми дитячого садка. На зустріч зі своїм обранцем, яка проходила якраз у дитсадку, прийшли батьки тутешніх вихованців, керівництво та жителі села. Атмосфера зараз така, що людей, як ніколи раніше, хвилюють не лише власні проблеми, але й доля країни. Що відбувається в Україні, які ми маємо перспективи? А тут така нагода – отримати відповідь від людини, яка безпосередньо причетна до вирішення проблем загальнодержавного рівня... Іван Геннадійович Фурсін вів розмову у притаманній йому манері - відверто та конкретно. Він не приховував, що в країні складна ситуація. Не давав обнадійливих обіцянок щодо вирішення гострих питань, які стоять зараз перед владою та суспільством. Занадто великі, серйозні та, відверто кажучи, незвичні проблеми постали перед Україною. Швидко розв’язати їх не вдасться. Рішення доводиться і ще доведеться приймати непопулярні. На жаль, негаразди чекають і тих, кого відносять до незахищених верств населення, бо на рівні держави та місцевої влади згортається багато соціальних програм. У цих умовах, як ніколи раніше, зростає роль благодійників. Людей, які за велінням душі допомагають ветеранам, дітям, інвалідам, нужденним. І саме таких зібрав народний депутат у створеному ним благодійному Фонді. Який, незважаючи ні на що, буде і надалі активно працювати, виконуючи усі намічені програми та проекти. Зрозуміло, виходячи з власних можливостей. Але, як завжди наголошує Іван Геннадійович, для вирішення нагальних завдань територіальних громад необхідна активна співучасть цих громад. Бо благодійники жодним чином не можуть замінити ініціативи самих жителів - як у висуванні ідей і проектів, так і в їх реалізації. І це підтверджує досвід функціонування програми Фонду «Соціальне партнерство заради розвитку громад». Нагадаємо, що змістом цієї програми є допомога територіальним громадам у вирішенні найбільш гострих проблем на засадах соціальної взаємодії по лінії влада – населення громади – благодійний Фонд. От і у Дмитрівці одну з головних проблем села почали вирішувати, не чекаючи, поки прийде стороння допомога. Мова йде про розвиток дитячого садка. Цей заклад обслуговує дітей з двох сіл - Дмитрівка і Бутівка. Торік за кошти батьків та місцевого бюджету в садку було проведено ремонт, замінено вікна, але існує проблема, яку в нинішній ситуації можна вирішити лише за умови меценатської допомоги. Зараз садок відвідують 23 дитини. Ще майже стільки стоять у черзі. В принципі, усіх бажаючих можна було б прийняти вже сьогодні, але виникла критична проблема з дитячими ліжками. Більшість ліжок у спальні – одноярусні, і це стримує можливості розширення контингенту. Директорка навчально-виховного комплексу, до складу якого входить дитсадок, Наталія Антонян розповіла народному депутату, що за розрахунками на п’ять років наперед, садочку достатньо загалом 20 двоярусних ліжок, щоб усі малюки отримали можливість мати доступ до повноцінної дошкільної освіти, а їхні матері – працювати. Крім того, садочку потрібна велика морозильна камера, тому що певні продукти завозяться сюди лише раз на місяць. Директорка має ще більш амбіційні плани: починаючи з нового навчального року перший клас залишити навчатися у приміщенні дитячого садка. Щоб діти мали змогу, поки батьки на роботі, отримувати повноцінне триразове харчування, відпочивати удень після занять. З ними додат-

ково буде займатися учитель-вихователь. І тоді батьки будуть спокійні за своїх малюків. Уважно вислухавши пропозиції керівників села та НВК, Іван Геннадійович відразу ж на місці обговорив конкретні аспекти допомоги дошкільній установі. Це взагалі стиль роботи народного депутата. Коли він бачить, що люди роблять добру справу, будучи ґрунтовно підготовленими, то швидко приймає рішення. Особливо, коли мова йде про допомогу дітям. Усьому, що стосується дітей, народний обранець приділяє особливу увагу. Людина державного мислення, він чудово розуміє, що від того, в яких умовах будуть виховуватися нинішні дошколята та школярі, багато в чому залежить те, якими вони виростуть, і якою буде в майбутньому наша країна. ЗУСТРІЧ ДРУГА: ЗАВОДІВКА Місцем наступної зустрічі народного депутата стало село Заводівка Березівського района. І тут у центрі уваги була малеча. Бо відбулося відкриття дитсадка, до чого Фонд Фурсіна має безпосереднє відношення. Заводівка – село зі славною історією. Звідси родом єпископ Тобольський - великомученик Гермоген, причислений до лику святих. Уродженцями села є два Герої Радянського Союзу – Петро Дроздов та Микола Федоренко. Тут після війни оселився ще один Герой Радянського Союзу - Іван Кондратенко. Ім’я П.Дроздова носить місцева школа, де проходила святкова церемонія відкриття дитячого садка, у якій, крім І.ГФурсіна, приймали участь керівники району. Варто, мабуть, пояснити, чому поява дитячого садка стала для села та району такою значущою подією. Дитячий садок в Заводівці обслуговував мешканців трьох сіл Березівського району. Але з певних причин його було закрито 15 років тому. Увесь цей час місцеві жителі ставили перед владою питання про необхідність відкрити дитсадок при школі. Бо наявність такого закладу дозволяє створити нові робочі місця, дати малюкам дошкільну освіту, а батькам – можливість спокійно працювати. Наполегливість селян та керівництва села і району принесла результат. Було виділено кошти з бюджету, на які відремонтували приміщення для садка. Однак для повноцінного його існування потрібні були меблі, обладнання для кухні та пральні тощо. У листопаді минулого року І.Г.Фурсін під час своєї робочої поїздки по Березівському району відвідав і Заводівку. Він підтримав ініціативу заводівців. В рамках згаданої вище програми Фонду Фурсіна «Соціальне партнерство заради розвитку громад» було закуплено необхідне обладнання та меблі. Напередодні Нового року директор Фонду Артем Стогній привіз обладнання - промислову плиту, холодильник, обробні столи, меблі тощо. Вчителі оцінили допомогу - за звичною для них шкільною шкалою – в 12 балів. - Про таке обладнання можна тільки мріяти, – казали наставники. І от мрія стала дійсністю! На шкільному подвір’ї зібралося мало не усе село. - Мені дуже приємно знаходитися у такій теплій, дружній атмосфері, - сказав у своєму виступі І.Г.Фурсін. - Я радий бачити ваші усміхнені обличчя і усвідомлювати, що в цій чудовій події є також частка моєї праці. Останнім часом багато що змінилося. Але не змінилися ми з вами – у тому сенсі, що займаємося конкретними справами. Я хочу, щоб ви знали: якою б не була політична ситуація, хто б не був при владі, але я був і лишаюся вашим вірним другом. Наш благодійний Фонд буде і надалі працювати – для людей і заради людей. Ці слова усі присутні зустріли вдячними оплесками. Адже мати такого друга та помічника у наш буремний час - то справді рідкісна удача. І люди це чудово розуміють.


Робоча поїздка

Травень 2014 р.

7

ПРИЙДЕШНЬОГО - Усі ми щиро вдячні Івану Геннадійовичу та іншим небайдужим людям, що допомогли збудувати дитячий садок, - висловила загальну думку мати одного з малюків Н.О.Бондар. І от настала святкова мить. Символічну червону стрічку нового дитсадка урочисто перерізали І.Г.Фурсін, голова Березівської РДА О.В.Адзеленко, голова райради О.А.Богоміл і начальник райвідділу освіти О.Ф. Гаврилюк. Зрозуміло, що від такої кількості поважних гостей діти ніяковіли. - Як тебе звуть? - поцікавився почесний гість в одного з малюків. - Андрій Вікторович, - поважно відповів хлопчина. Але на більше його не вистачило: прізвище своє він чомусь забув. Цей епізод розвеселив усіх. Втім, і без того радісні посмішки не сходили з обличчя батьків. - Ми з дружиною працюємо, і для нас відкриття дитячого саду - як рятівне коло, - зізнався батько трирічної Настусі Колесникової. ЗУСТРІЧ ТРЕТЯ: БЕРЕЗІВКА Тим часом в Березівці на приїзд народного депутата чекав благочинний Березівського округу отець Петро. Ця людина варта окремої розповіді. Бо настоятель Свято-Миколаївського храму Петро Ляшик - єдиний в Україні, хто поєднує обов’язки священика і тренера з бойових мистецтв. Його долю можна без перебільшення назвати унікальною. Вже з раннього дитинства хлопчикові подобалося перебувати в храмі. Твердо вирішив, що після закінчення школи вступить до Одеської духовної семінарії. Однак до цього закладу приймали більш дорослих хлопців, переважно тих, хто вже прийшов армійську службу. Та 16-річний юнак був нестримним у своєму бажанні. Він приніс ректорові семінарії купу рекомендацій від поважних священнослужителів. І домігся того, що його зарахували на перший курс. У семінарії Петро познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мариною - слухачкою регентського відділення. Династія духовенства її родини тягнеться з XIX століття. Після закінчення семінарії Петро почав служити у Свято-Ільїнському монастирі в Одесі. Здавалося б, чудове місце для початку духовної кар’єри! Проте молодому священику, який мав купу цікавих ідей, хотілося самостійності. І у 1993 році він сам попросив, щоб його направили до однієї з церков у сільській місцевості. Вчинок, скажемо відверто, непересічний! Храм в Березівці, куди потрапив молодий священик зі своєю дружиною, перебував у запустінні. Але молодість, енергія, завзяття допомогли подолати усі труднощі. І було знамення, що він робить богоугодну справу. Одного дня, коли у розпалі був ремонт храму, пішла сильна злива. Однак на будівлю не впало ні краплини! Мабуть, сам Господь дав таким чином знати, що він підтримує свого вірного служителя. Зараз храм у Березівці - один з кращих в області. Він має багато прихожан, для яких отець Петро є незаперечним авторитетом. І здобув він цей авторитет не лише цікавими, змістовними проповідями, увагою до своїх духовних чад та зразковим способом життя. Отець Петро не шкодує часу та сил для виховання молодого покоління. І не лише як священик. Вже багато років він навчає місцеву молодь прийомам бойових мистецтв. Створив православний спортивно-патріотичний клуб «Муромець», де діти тренуються абсолютно безкоштовно. Цей клуб і його засновник здобули навіть світове визнання, про що свідчить такий факт. Нещодавно Европейська Асоціація дзюдо створила фільм, який популяризує цей вид спорту. Сюжети фільму знімалися у п’яти країнах світу. І один з них було присвячено саме березівському клубу та його унікальному керівнику. Проте через проблеми з приміщенням «Муромець» поки що не може нормально функціонувати. Райдержадміністрація передала в розпорядження спортсменів колишній клуб кооператорів. Але зала потребує докорінної перебудови. Поки що відремонтовано лише дах. А потрібна ще внутрішня обробка зали, обладнання роздягалень, душових, провести світло, тепло тощо. Крім того, отець Петро має намір розташувати на другому поверсі дитяче кафе та музей спортивної слави. Іван Геннадійович зізнався, що він приємно вражений почутим та побаченим. - Я вважаю, що це дуже хороша ідея зайняти молодь спортом, забрати її з вулиці, - сказав народний депутат. – Ми з отцем Петром одразу перейшли в практичну площину питання. А саме: що будемо робити у першу чергу. Звичайно, попереду дуже багато роботи. Але, маючи такого енергійного керівника, як отець Петро Ляшик, та такого мецената, як Іван Геннадійович Фурсін, можна не сумніватися: березівська молодь отримає

чудове приміщення для занять спортом, фізичного та духовного розвитку. ЗУСТРІЧ ЧЕТВЕРТА: ШИРЯЄВЕ Спортивна тема знайшла продовження в Ширяєвому, де народний депутат зустрівся з активом Ширяївського району, юними спортсменами, батьками та тренерами. Йшлося про надання допомоги секції рукопашного бою. Три роки тому при НВК «Світанок» у селі Миколаївка тренер Леонід Гуданіч створив секцію рукопашного бою. Зараз десятки юних мешканців села опановують прийоми самооборони, розвивають силу і спритність під керівництвом інструктора Одеської федерації рукопашного бою. Минулого року юні миколаївці дебютували на обласних змаганнях. П’ятеро навіть стали чемпіонами. Працюючи в Миколаївці, Леонід Гуданіч мріяв про залучення до спортивних єдиноборств і юних ширяївців. Він створив секцію рукопашного бою на базі НВК «Олімп» районного центру. Діти з великою охотою приходять на тренування. Бо заняття у секції сприяють не лише їхньому спортивному розвитку. - Коли не було в нас такої секції, я майже увесь вільний час сидів за комп’ютером, зізнається Стас Петренко. – Навіть надвір не виходив. А після того, як почав займатися у секції, не лише зміцнів фізично, але й здружився з багатьма хлопцями. У Миколаївці та Ширяєвому навчаються рукопашному бою переважно учні молодшого та середнього шкільного віку. А їхній наставник хотів би бачити на заняттях також більше старшокласників, недавніх випускників загальноосвітніх закладів з усього району. Щоб найуспішніші шанувальники рукопашного бою могли здобути кваліфікацію інструктора і вже самі навчати підростаюче покоління цьому виду спорту, що дає можливість опановувати прийоми самооборони, розвивати силу і спритність, у багатьох населених пунктах району. Дуже добру та важливу справу робить Леонід Гуданіч. Проте і в нього чимало проблем. Одна з найболючіших - відсутність татамі. (Таку назву має захисне покриття, яке використовується на тренуваннях та змаганнях з бойових мистецтв, таких, як дзюдо, айкідо та інших). Без такого покриття не можна нормально тренуватися, бо діти ризикують отримати травми. Тому тренер, юні спортсмени та їх батьки і звернулися до народного депутата з проханням допомогти придбати татамі. А керівники місцевого спортивного клубу «Штурм», який об’єднує більше 120 футболістів, гандболістів та представників інших ігрових видів спорту, розповіли що в районі немає жодного спортзалу, де можна було б займатися у зимовий час. Через відсутність опалення доводиться робити значну перерву у тренуваннях, що негативно впливає на спортивну форму і не дозволяє досягти достойних результатів. Тому тренери попросили народного депутата допомогти в обладнанні такого приміщення. Є ідея обладнати спортзал у підвальному приміщенні районного Будинку культури. Іван Геннадійович з розумінням поставився до вказаних проблем. Він пообіцяв надати можливу допомогу і дав вказівку співробітникам Фонду вивчити проблеми. Щодо татамі, то це покриття можна придбати досить швидко. А з приводу спортзалу співробітники Фонду Фурсіна мають провести оцінку витрат, які потрібні для переобладнання приміщення. - Ми дуже задоволені зустріччю з нашим народним депутатом, - ділилися враженнями батьки юних спортсменів. – Це була ділова, конкретна розмова. Ми відчули, що Іван Геннадійович перейнявся проблемою і віримо у те, що він допоможе. Бо добре знаємо, що ця людина слів на вітер не кидає. Ділячись своїми враженнями від робочої поїздки, народний депутат зазначив, що перебування у виборчому окрузі принесло йому виключно позитивні емоції. Люди не падають духом, незважаючи на складну політичну та економічну ситуацію. З точки зору народного обранця, особливо важливо те, що реалізовані проекти націлені на підростаюче покоління, тобто на перспективу. Основний же висновок, який можна зробити з висловлювань Івана Геннадійовича Фурсіна, це те, що створений ним благодійний Фонд буде і надалі продовжувати активно працювати, допомагаючи територіальним громадам вирішувати їхні нагальні проблеми. Фонд Фурсіна залишається вірним своїй місії: підтримувати найбільш ініціативних і допомагати особливо нужденним.

Як живеться, малюки?

Отець Петро вітає дорогого гостя

Тут буде диво-зал!

На зустрічі у Ширяєвому

Дякуємо за увагу та допомогу!


Конкурс

8

Фонд Фурсіна Інформаційний бюлетень

ЗГАДУЮЧИ ПРО ВІЙНУ Серед числених ювілеїв 2014 року визначне місце займає 70-річчя визволення України від фашистських загарбників. Складовою частиною цього загальнонаціонального свята є 70-ті роковини визволення Одещини. На честь цієї знаменної дати благодійний Фонд Фурсіна провів творчий конкурс у рамках Програми «Відкриваючи забуті сторінки історії». Конкурс проходив у трьох номінаціях: - поезія; - проза (художні твори, публіцистика); - історичні та краєзнавчі дослідження (письмові твори та відеопрезентації). На конкурс було надіслано майже 150 віршів, балад, оповідань, нарисів, історико-краєзнавчих досліджень. Журі, до складу якого входили відомі літератори, журналісти та представники Фонду Фурсіна, визнало кращими творчі здобутки 22 учасників конкурсу. Наводимо перелік лауреатів конкурсу (за алфавітом): Белали Георгій (Байтали, Ананьївський район); Бошкова Яніна (Іванівка); Грек Артем (Ширяєве), Добровольська Ірина (Любашівка), Донцов О.А. (Березівка), Єрикаліна Лариса (Любашівка), Колосюк Олена (Сергіївка, Любашівський район), Колісніченко Дарина (Ширяєве), Кушнір Владислав (Березівка), Лесько Галина (Першотравневе, Комінтернівський район), Лубніна Міла (Раухівка, Березівський район), Мартинюк Ірина (Чогодарівка, Ширяївський район), Мовчан Анастасія (Любашівка), Патлаєнко Тетяна (Конопляне, Іванівський район), Петрова Тетяна (Гудевичеве, Іванівський район), Піліпішин Андрій (Ширяєве), Полякова Ганна (Раухівка), Пудікова Дарія (Іванівка), Шлода Олена (Любашівка), Юраш Ірина (Макарове, Ширяївський район), Юхимовська Діана (Конопляне, Іванівський район), Якимчук Андрій (Раухівка). Показовим видається вікове розмаїття учасників: Тетянка Патлаєнко навчається у першому класі, тоді як Георгій Констянтинович Белали має за плечима вже три чверті століття. Варто відзначити, що переважна кількість творів надійшла на конкурс від школярів. А це свідчить про те, що наша юнь цікавиться подіями легендарної давнини, зберігає пам’ять про героїчну історію рідного краю. Благодійний Фонд Фурсіна вітає лауреатів, висловлює щиру подяку усім учасникам конкурсу. Бажаємо усім авторам творчої наснаги та натхнення для створення нових цікавих творів.

АНДРЕЙ ЯКИМЧУК (Рауховка) Письма с передовой Пишу письмо, привет вам с фронта, Своим родным с передовой. И письма боем пишет рота Их письма полетят домой. Пишу письмо, родная, здравствуй, Сестра и мама ждут меня. Я возвращусь, не плачь напрасно, В родные милые края. Пишу в затишье перед боем, Комбат ведет нас за собой. Мои товарищи-герои Всем шлют привет с передовой. Горят родные полустанки. Вперед идем мы на врага. И здесь и там грохочут танки, Как смертоносный ураган. По фронтовым дорогам длинным С боями шли к концу войны. И здесь, на подступах к Берлину, Пишу в мгновенья тишины. Вы не горюйте в одночасье, Я возвращусь потом — домой. Победа воедино счастье, И сын живым пришел домой. Победа Родины великой, И стар и млад ходили в бой. И письма вдохновлять привыкли Солдата на передовой. Переправа Шла переправа... Укрепрайоны Стоят на правом берегу. А впереди идут колонны Навстречу грозному врагу. Здесь все смешалось: пыль и пламя, И грохот пушек по врагу. Но четко видно: реет знамя Уже на правом берегу. Везде в обнимку жизнь со смертью. Их вел комбат всех за собой. И треугольные конверты Летели в дом с передовой. Кроваво-красные закаты В дыму горят — им нет конца. В колоннах танковых солдаты Ловили музыку свинца. От взрывов бомб — кругом воронки, По всей земле прифронтовой. Летели письма, похоронки Из дальних рубежей домой. ЛАРИСА ЄРИКАЛІНА (Любашівка)

Все було зброєю в той час. На фронт ішли, щоб воювати, Багато хто - в останній раз. Пішли усі: старі і діти, Пішли дівчата й парубки, Щоб Батьківщину боронити Від окупантської руки. У дощ і в бурю, в хуртовину Війна ішла, несучи смерть, Стояли люди до загину, Щоб ворога розбити вщент. Свистіли кулі, рвались міни, Колони танків в наступ йшли, І падали будинків стіни, Щоб їх ніколи не знайшли. Йшов ешелон за ешелоном, Везли в Німеччину людей, Дівчат, пригнічених полоном. І гірко плачучих дітей. Фашисти з людом розправлялись, Сміялись й катували знову, Як тільки хтіли, так й знущались, Вигадуючи кару нову. В студену зиму, завірюху Страждали люди, бачить Бог, Одним ділилися кожухом, Був кулемет один на трьох. Шматочок хлібчика сухого Ділили навпіл, мов брати, Хвороби, голод і каліцтва Ці люди мусили знести.

І скільки б років не минуло, І не змінилось поколінь, Вони в серцях! Вони — герої! За це доземний Вам уклін! ГЕОРГИЙ БЕЛАЛЫ (Байталы) Дети войны

Квіти до пам’ятника воїнам у Ширяєвому

Я вспоминаю наш детдом Как много счастья было в нем... Хоть много лет прошло с тех пор, Не видим мы судьбы укор... Мы с детских лет шагали строем, Держа равнение в ряды, В пример нам ставили героев, Что пали на полях войны.

Тобою хтіли володіти Усі: і хани, і царі, І навіть гітлерівські діти Жадали нашої землі.

Сокира, вила чи лопата,

Мені всього 19. І що таке війна, я знаю лише із шкільних підручників, кінофільмів та художньої літератури. Моєму поколінню пощастило народитися і жити у мирний час. Не знають, що таке війна, і мої батьки. А ось мої дідусі, бабусі народилися у передвоєнний час. Їм, дітям війни, довелося пережити всі тяготи воєнного лихоліття: і голод, і холод, і митарства. Але у них було найголовніше — бажання жити, жити в ім’я майбутнього. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна моєму дідусеві, Івану Даниловичу було всього десять років. Він був старшим сином у багатодітній сім’ї Климчуків. Родина проживала на Поліссі серед щедро обдарованих красою і багатством природи лісів. Їхнє село не було окуповане німецько-фашистськими загарбниками, однак час від часу бомбардувалося. І ще зовсім юному Іванку щодня потрібно було відводити своїх менших братиків та сестричок до лісу, аби там кожного заховати під окремим деревом. Це на той випадок, якщо фашисти почнуть бомбардувати ліс, то щоб хоч хтось залишився живим. А сам він повертався у село і допомагав матері по господарству. Живими залишилися всі... А ще я хочу розповісти про свого прадідуся Андрія Лазаровича Мельника, який з перших днів війни пішов на фронт захищати Батьківщину і своїх найрідніших і найдорожчих жінок: дружину і трьох доньок. Прадідусь був рядовим піхотинцем і щодня стикався зі смертю. Йому на власні очі довелося побачити жахливу картину смерті друзів-однополчан. Того дня була черга рядового Мельника йти за обідом для їхнього піхотного підрозділу. В цей час розпочався артобстріл і, коли він повернувся у розташування, то в живих не залишилось жодного товариша по службі. Загинули всі: і рядові, і офіцери, і медсестри. Згодом, в одному з боїв, прадідусь був важко поранений, лікувався у госпіталі, а потім був демобілізований і залишився живим. У післявоєнний час Андрій Лазарович відбудовував зруйноване війною господарство, будував мирне життя, ростив доньок. До речі, після війни у нього з моєю прабабусею народилася ще одна донька. Ці, на перший погляд, можливо, не досить суттєві, як задля перемоги, епізоди, мені розповіла моя бабуся Ганна Андріївна, донька мого прадідуся Андрія і дружина дідуся Івана. Війна розпочалася, коли їй був усього рік, і вона особисто не пам’ятає тих страхіть. Але на все життя запам’ятала розповіді свого батька-фронтовика і трохи старшого за неї чоловіка, якими ділиться й з нами, онуками. А мені, в свою чергу, захотілося розповісти про те, що доля розпорядилася так, аби мої прадідусь і дідусь залишилися живими у тій страшній війні. І завдяки цьому продовжився наш рід, який зараз нараховує понад двісті чоловік кровних родичів. І, хоча вже зараз немає з нами ні прадідуся, ні дідуся, ми вдячні їм за наше мирне сьогодення і за те, що вже 70 років таке страшне слово “війна” не лякає нас — їхніх дітей, онуків і правнуків.

Звичайні люди і солдати На смерть стояли за життя, Щоб внукам мирне небо дати Без війн и кровопролиття.

Моя земля, моя країна, Крокуєш гордо крізь літа, Моя велична Україна, Ти нескорена, ти свята!

Та люди боронитись стали, Не можна було відступать, До рук усе, що було, брали, Йшли Батьківщину захищать,

Залишилися живими, аби продовжився наш рід

Ані хвилиночки без бою, Без крові, криків і смертей, Не рахувалися з собою Задля майбутнього дітей.

Вони — живі! Вони — герої!

Вони підступно, ще до світу, Ступили на святу святих. Хотіли володіти світом, Народ же кинути до ніг.

ДАРИНА КОЛІСНІЧЕНКО (Ширяєве)

Такою була війна Нас не было кому жалеть, Нам нужно было все уметь, Прощенья тоже не просили И попусту совсем не ныли Теперь виски мои седы, А память тех сороковых Как будто вновь — надежды свет. Но жизнь прошла, возврата нет.

АНДРІЙ ПІЛІПІШИН (Ширяєве) Мій сусід — живий свідок найстрашнішої трагедії ХХ століття Для мене Велика Вітчизняна війна — це дуже далека історія. Так склалося, що всі мої родичі, які воювали і могли мені щось розповісти про ті страшні і нелюдські випробування, відійшли у вічність ще до мого народження. Але мені пощастило: по-сусідськи з нашою домівкою проживає справжній ветеран Великої Вітчизняної — Володимир Іванович Коршак. Війна для Володимира Івановича розпочалася 13 липня 1941 року. Його, дев’ятнадцятирічного юнака, разом з багатьма ширяївцями, пішки відправили аж до Кривого Рогу, а потім — до Дніпропетровська. Там вони копали протитанкові рови. А потім, знову ж таки пішки, добиралися до Павлограда, звідки вже потягом їх відправили в Ростовна-Дону. Тут уперше молодий Володимир Іванович взяв у руки гвинтівку, яку раніше бачив тільки на малюнках і навіть не знав, як її заряджати. Далі війна перекинула його і ще 17 чоловік-земляків у Москву. Тут юнака зарахували до 57-го запасного полку, котрий входив до складу Московського військового округу. А потім Володимир Іванович служив у складі 62-ої армії під командуванням В. І. Чуйкова. Найзапекліші бої велися у складі 64-ої армії під командуванням М.С. Шумілова, і в них наш герой брав участь під Сталінградом. Тут їхній підрозділ попав в облогу. До кінця своїх днів пам’ятатиме він також вогненну Курську дугу і Орловську битву. У 1943 році Володимир Іванович був поранений, але після одужання продовжив воювати у складі 7-ої гвардійської армії 2-го Українського фронту. А 2 квітня 1944 року артилеристу Володимиру Івановичу Коршаку випала честь звільняти рідне селище Ширяєве від німецько-фашистських окупантів. Він також брав участь у Яссо-Кишинівській операції. 4 квітня 1945 року Володимира Івановича було направлено на навчання в Чкаловське танкове училище (нині місто Оренбург), де він навчався на командира самохідної артилерійської установки. Тут В.І. Коршак і зустрів Велику Перемогу, а в листопаді 1946 був демобілізований із армії. За ратні подвиги на фронтах мій сусід, Володимир Іванович Коршак, нагороджений орденами “Вітчизняної війни” ІІ ступеня, “За мужність”, багатьма бойовими і ювілейними медалями. А ще він є почесним жителем Ширяєвого. Всіма цими спогадами зі мною особисто поділився Володимир Іванович, живий свідок і безпосередній учасник найжорстокішої із воєн. В січні йому виповнилось 92 роки, але пам’ять не зраджує ветерану. Не зраджуймо ж і ми їх, пам’ятаймо про їх бойовий подвиг. А своєму сусіду-ветерану я бажаю здоров’я і зустріти ще не одну переможну весну.


Конкурс Анастасія (Любашівка)

Мовчан

Історія мого роду Із віку у вік, із покоління в покоління складається, пишеться і переповідається історія держави, окремих її регіонів, міст, сіл, віками передається від дідапрадіда до дітей, онуків історія кожного роду. Та чи знаємо ми її? Чи запам’ятали розповіді старших? Чи шануємо предків, пам’ять про них? Отож відшукала я старі світлини, з яких дивляться ті, що відійшли з життя, можливо, так і не дочекавшись нашої уваги і вдячності, розпитала про них у родичів та знайомих і, перегорнувши сторінки нашої славної історії, почала писати історію захисників власного роду, нашої Батьківщини не з примусу, а за покликом серця. Ісак Дацун, прадідусь, народився в 1893 році в бідній сім’ї. В 1917-1918 роках він служив в Червоній Армії, потім був демобілізований. Після цього він приїжджає на Паничі (сьогодні це село Миколаївського району Одеської області) і там зустрічається з Ксенією, яка на той час була вже вдовою з двома дітьми. Вони одружуються і цей шлюб пізніше врятував сім’ю від заслання до Сибіру. Прадідусь Ісак дуже любив свою сім’ю, своїх дітей та мою прабабусю Ксенію. В кінці 20-тих років ХХ століття починається сталінська колективізація. Всіх заможних господарів оголошують куркулями та виселяють разом із сім’ями з рідних місць, здебільшого в східні та північні райони, а все майно їх розпродають. В Дацунів теж забрали майно, але не вислали тільки тому, що Ісак Дацун був родом з простої сім’ї і служив в Червоній Армії. В 1930 році прадідуся обирають на посаду голови створеного колгоспу. В 1932-1933 роках по всій Україні панує голодомор. В цей час до голів колгоспів вживалися заходи тиску з метою викачування хліба. Але, не дивлячись на це, Ісак Дацун був головою колгоспу 11 років - аж до початку Великої Вітчизняної війни. Перед початком війни колгосп отримав перший трактор, це була велика радість для колгоспників. Під час війни сім’я Дацунів голодувала, як і всі інші селяни. Всю домашню худобу забрали німці. Щоб вижити, робили млинці з молочної трави, з листя, їли коріння, ягоди. В 1941 році прадідусь йде на фронт. Під час окупації України він потрапляє в полон. Табір, де перебував Дацун, знаходився на території Вінницької області. Його розшукали лише в 1943 році. В тому ж році полонені влаштували втечу з концтабору, під час якої Ісака Доцуна було вбито. Де знаходиться його могила, відшукати не вдалося. Іван Семенович Михайлюк - мій дідусь

ним редактором районної газети в селі Миколаївка Друга Андрієво-Іванівського району. В 1950 році дідусь разом із сім’єю за направленням Комуністичної партії їде в село Бородіно Тарутинського району для участі в організації машинно-тракторної станціі. Там він працює головним редактором газети політвідділу Бородинської МТС. В 1953 році Івана Михайлюка направляють навчатися до Мелітопольского сільскогосподарського інституту, який був закінчений з відзнакою. Після інституту дідусь працював директором Теплицької, Троїцької та Строківської МТС. З травня 1963 року призначається керуючим Строківською райсільгосптехнікою, де працює до 1972 року. Після виходу на пенсію дідусь, на жаль, вмирає від інфаркту на 63-му році життя. Мій прадідусь по лінії батька - Іван Лозовий - народився в 1907 році. Мав п’ять класів церковно-приходської школи. В 1929 році його призвали на службу, яку він проходив в 705 кавалерійському полку до жовтня 1931 року. Працював шо-

- народився 9 січня 1920 року в селі Настасіївка Андрієво-Іванівського району Одеської області (зараз це Миколаївський район). До початку війни мій дідусь здобув середню освіту та деякий час працював вчителем в Андрієво-Іванівській школі. З 1938 року і по 1945 рік Іван Михайлюк знаходився на військовій службі. Був учасником фінської війни, в період Великої Вітчизняної воював на Прибалтійському фронті та Ленінградському. Жахливим періодом була блокада Ленінграду. Під час війни мій дідусь ще працював редактором військової газети. За участь у Великій Вітчизняній війні був нагороджений багатьма медалями. Та головне - він повернувся з цієї війни живим. Після війни дідусь працював голов-

Вдома Славко перевірив пасту в ручці - виставить чи ні до кінця? - і почав писати... «Попередній навчальний рік закінчився для мене достроково, тому що мій тато полетів до іншої країни допомогати відбудовувати її після війни. Це вперше для нього прозвучало це страшне слово «війна». Перед цим в школі були навчання з цивільної оборони. Ми гралися в евакуацію. Уявна бомба летіла на наше місто. Але ми її не боялися, тому що напередодні всім дітям мами пошили марлеві пов’язки. Ось чому я думав, що евакуація міста - це теж гра. Але ось тато надіслав листа, в якому для нього стало реальністю все, що було для нас грою. Я радів таким швидким канікулам, тому що навчатися набридло. А коли мама сказала, що ми поїдемо на три дні до лісу, радів ще більше. Нас привезли в якесь селище. Світило сонце. Вже зеленіла трава. Бабусі копалися в городах. Їх чоловіки загинули на фронті. Все селище було населене бабусями. І будинки були схожі на бабусь:

В.М. Мовчан на Кандагарі фером в колгоспі. В березні 1942 року його забрали на фронт до 852-го зенітного полку, де проходив службу до перемоги 1945 року. Все життя прадідусь працював, не цурався фізичної роботи, прожив 70 років. Мій тато - Мовчан Валерій Миколайович - народився 30 серпня 1959 року в сім’ї колгоспників. Після закінчення Строківської середньої школи навчався в Дніпропетровському будівельному інституті, де була військова кафедра, тому разом з дипломом інженера в 1981 році тато отримав звання лейтенанта. Пішов служити до лав Радянської Армії. Розпочалася служба з вересня 1981 року в білоруському місті Рєчиця Гомельскої області. Потім проходив службу у Прип’яті Чорнобильского району, в Алтайському краї, в Житомирській області, у Латвії. У травні 1986 р. Мовчана Валерія направляють на службу до Республіки Афганістан, де він пробув більше року. За участь у Афганській війні тато був удостоєний нагород як воїн-інтернаціоналіст. В 1993 році батько став військовим комісаром Любашівського райвійськкомату, звідки він вийшов на пенсію в званні підполковника в 1997 році. Я пишаюсь своїм батьком, якого, на жаль, не стало, коли мені віповнилося всього два роки. Ось і вся історія моїх предків. Я переконана в тому, що це наш святий обов’язок - пом’ятати про життя тих, хто звільняв нашу землю від загарбників. Хто не знає своєї історії, той не має майбутнього.

Олена шівка) І.С. Михайлюк

Травень 2014 р.

Шлода

горбатенькі, кривобокі, зморщені. В кожному будинку жили дуже лагідні кішки. Вони ходили за бабусями навіть на інший край села. Наші міські кішки не такі добрі і розуміючи. Мабуть, тому, що ми не розмовляємо з ними серйозно, як бабусі. Або тому, що ми граємось з кішками, а бабусі ними живуть. І мурликати так дзвінко і довго міські Мурки не вміють. А тут не кішка, а гармошка. Мені все було цікаво. І дітей було багато. Але мама дуже тривожилась за тата. Кожну ніч мамі снилися тривожні сни. Вона розповідала їх бабусі, у якої ми жили, а та розгадувала і сумно ойкала. Потім дізнались, що тата відвезли до лікарні. Він отримав кулю в спину в тому чужому, далекому краю. Ми їхали до нього. Але мене лікарі не пускали. І мама ходила до тата сама. Я чекав її біля лікарні. Всі лікарні на одне обличчя, але ця мені здавалася якоюсь нещасною. Хворі не гуляли. Одного разу мама не поверталася дуже довго. А коли я побачив, що її ведуть лікарі, то дуже злякався. Я сам не міг зрозуміти, чого злякався. Вона довго

стры...». Ось палить, дивлячись в одну точку... Ось приміряє перед дзеркалом новий костюм… Ось збирається до зубного лікаря, збирається декілька годин, раптом знаходячи невідкладні справи; мама підсміюється над ним, а Славко співчуває... Ось... Славко відкриває очі. Його худе обличчя зморщується. Він підводиться, підходить до вікна і дивиться вниз, на хлопчаків, що ганяють м’яча. За спиною чекає його розкритий зошит. Але не твір пише Славко, не завдання виконує... Він дорослішає. Дорослішає так, як дорослішають діти в військовий час: болісно, болюче і мужньо. Хлопчик закрив на вікнах штори, ввімкнув настільну лампу. «Ми йшли вулицею. Мама тримала мене за руку. Вона спотикалася. Рука у неї тремтіла. І дихала мама важко. Я мовчав. Я зрозумів, що зараз нічого не потрібно говорити. І втішати не можна. Я жалів маму і ніяк не міг уявити, що на світі не стало тата. Мого тата! Що таке «помер» для мого тата? Невже можлива смерть сьогодні? Я люблю військові фільми. Спочатку завжди плакав, коли від ворожої пулі гинули наші солдати. І ненавидів фашистів. Але в кожному фільмі солдат гинуло так багато, що звик до їхньої смерті. Війна це завжди смерть. Завжди загибель багатьох людей. Як в кіно. І, мабуть, не як в кіно. Було шкода наших. Але радів, коли помирали чужі солдати. Значить, ворогів вже менше. Значить, перемогти їх вже легше. Але коли вбивали коней або собак, я все ж плакав. Всі сміялись з мене. А я плакав. Я відвертався, щоб не бачити. Але я знав, що трапиться. І плакав. Коні не воюють один з одним. Їх посилають під кулі. Коні беззахисні і перед людьми, і перед війною. Беззахисних більше жалієш. Коли гинули люди, я заспокоював себе, що це кіно. Коли гинули тварини, я забував про це. Коли гинули вороги, я радів. Я забував, що вони люди. Пам’ятав, що вони - вороги. І ось мій тато помер. А мені не віриться. Війни давно немає. Немає ворогів. А він помер. Я завжди думав, що помирають тільки старі, або хворі. Якщо немає війни. А тато був молодий і здоровий. Тато загинув на чужій війні, в мирний час. Мені хотілося ненавидіти смерть, як фашистів із фільмів про війну. Але війни нема. І нічого не виходить. Я не знаю, що таке насправді війна. У неї немає обличчя, немає очей, немає рук. Але вона вбиває. Вона вбила мого тата, і я не можу її не ненавидіти. Я ненавиджу все те, що вона несе з собою, ненавиджу евакуацію, ненавиджу всі незрозумілі військові слова... Ненавиджу смерть. Мама сказала, що смерть вибирає кращих. Бабуся сказала що смерть наказує грішних. Татів друг сказав, що смерть зрівнює і винних, і невинних. А я знаю, що на смерть ідуть або посилають. І у смерті немає канікул. У мене також не було канікул. Але мені до цього часу не віриться, що помер тато. Я його бачив тільки живим. Пам’ятаю тільки живим. Так як і завжди світить сонце, працюють люди, будують будинки, які так любив мій тато. У товаришів є татусі, Все останнє залишилось як було. Тільки плаче мама. І не було канікул...»

Мила Лубнина (Рауховка, Березовский район) НЕ СТЕРЕТЬ Смотрю на строчки в интернете. Идет упрямый политбой, Как будто с выстрелом ракеты Мы тоже на передовой О чем же спор? О Дне Победы. Мол, это праздник или нет? За что тогда отцы и деды Служили Родине? Ответ

(Люба-

У смерті немає канікул. Перше вересня. Славко прийшов в нову школу. Нові вчителі, нові товарищі - добре це чи погано? Він напружено роздумував над велегким запитанням не тільки на перервах, але і на уроках. Нове, безумовно, цікаво, але як бути зі старим? Через декілька днів отримали домашнє завдання - твір на звичну тему: «Як я провів літні канікули?» В третьому класі він писав про селище бабусі, а в четвертому - про Одесу, в п’ятому - про Київ. Але всі твори були схожі: куди ходив і що бачив, причому головними дійовими особами були будинки. Славко мріяв стати архітектором, як дідусь, як тато, і вмів розрізняти «обличчя» будинків, пояснювати особливості стилів. І ось шостий твір на тему...

9

Готов у всех. Нас очень много: То друг, то вражеский оскал. Мы спорим, те, кто, слава Богу, Еще нигде не воевал. дивилась на мене і плакала. А потім сказала пошепки, що помер тато». Шарикова ручка висковзнула і покотилася по столу. Славко відкинувся на спинку стільця і закрив очі. І в той же момент почув дзвінке муркотіння, відчув, як білі, руді, чорні кішкі труться об нього і мурличуть. Він знав: відкриє очі - і лагідні кішкі зникнуть... Облизнувши сухі губи, він стиснув міцніше повіки. Славко хитрував: закриваючи очі, він часто уявляв тата таким, яким запам’ятав його в останні дні перед тим, як той поїхав. Ось він лагодить електропроводку, співаючи: «Броня крепка и танки наши бы-

А далеко ли за примером? В любой семье остался след: Там фронт кормила баба Вера, А там погиб Григорий-дед. Война суровой лихоманкой Мою семью не обошла, Ведь наша мама-полтавчанка Из плена русского спасла. Мы здесь стоим. Мы с вами живы. За нашу жизнь ценою - смерть. И пусть меняются режимы, Но эту память - не стереть.


Конкурс

10

Фонд Фурсіна Інформаційний бюлетень

ПАМ’ЯТАТИМЕМО ВІЧНО Серед творчих робіт, відзначених на конкурсі, особливу увагу членів журі привернуло історико-краєзнавче дослідження вчителя – методиста Першотравневневого навчально-виховного комплексу «ЗОШ І - ІІІ ступенів – ліцей» Комінтернівського району Галини Миколаївни Лесько. Вчителька історії зібрала надзвичайно багатий та цікавий матеріал про свій край у роки Великої Вітчизняної війни. Ми пропонуємо нашим читачам фрагмент цього дослідження, у якому розповідається про визволення Першотравневого від фашистських окупантів. Після розгрому під Миколаєвом фашистські загарбники зробили невдалу спробу зупинити наступаючі радянські війська під Варварівкою, Пепельним та Нікодаром. Та даремно…Стрімкий наступ змусив загарбників втекти за Тілігульський лиман. Фашисти закріпилися на протилежному березі і відкрили по наших військах вогонь з різних видів зброї. Та зупинити наступ визволителів було неможливо – нестримним було прагнення гвардійців якомога швидше визволити Одесу. Бійці 108–ої гвардійської дивізії, які вели наступ, були мужніми і відважними, про що свідчать спогади ветеранів. Начальник штабу дивізії Савельєв Василь Павлович, з яким протягом чверті століття листувалися учні нашої школи, писав: «Рота удержала рубеж. Враг не прошел. Большой ценой досталась победа. Из 34 защитников погибло 22. Погиб и бесстрашный командир роты Дмитрий Алексеевич Гилев. Почти все оставшиеся в живых получили ранения…». Безсмертною славою вкрили себе Іван і Дмитро Остапенки. Неподалік від шосе знаходились позиції двох розрахунків ПТР братів–близнят Остапенків, яким щойно в окопах виповнилось по дев’ятнадцять. На великій швидкості рухались на них танки. Іван нарахував дванадцять ворожих машин, з якими в протиборство вступили бронебійники. На кожну ціль бійці витрачали по два, інколи – три патрони. Підбивши третій танк, Дмитро відчув гострий біль в лівій руці, але перев’язувати руку було ніколи – на його окоп повз ворожий танк. Дмитро підбив його. Перед позицією Івана стояли чотири непорушні ворожі машини. Та рано було радіти – на наші позиції знову сунули ворожі танки, які Остапенки зустріли вогнем. І в той же час артилерія вдарила по окопах бронебійників. Від вибухів здибилась земля. Хоча брати вели прицільний вогонь, патрони танули. Другий номер, що міг поповнити запас патронів, вийшов з ладу. Останній танк наповзав на окоп Дмитра. Патронів вже не було. Під рукою знайшлась зв’язка гранат, яку влучно метнув боєць, і ворожий танк з перебитою гусеницею зупинився на краю окопу. Стріляти було нічим. Від втрати крові затуманило очі. Дмитро впав на дно свого окопу, звідки його підібрали санітари. Іван оглянув поле бою, вишукуючи нову ціль. Та фашисти, бачачи свої підбиті бойові машини, не зважились знову наступати. Під вечір порахували підбиті і обгорілі ворожі танки. 20 бойових машин знищили брати Остапенки: Дмитро – 13, Іван – 7. За цей безприкладний подвиг Дмитро Остапенко був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а Іван Остапенко нагороджений орденом Леніна.

Брати Остапенки у повоєнні роки За увесь період Великої Вітчизняної війни на жодному фронті нікому не вдалося повторити подвиг братів Остапенків. Ми горді тим, що саме наші бійці–дунаєвці своїми подвигами надихали однополчан на боротьбу з ненависним ворогом. Ми свято бережемо пам’ять про цей подвиг і зберігаємо одну з найцінніших реліквій шкільного музею – фотокартки братів Остапенків та спогади однополчан про мужніх воїнів. Спроба відразу форсувати Тілігульський лиман в районі Нейзац – Калинівка нашим військам не вдалася. Противник, підтягнувши резерви, вчинив відчайдушний опір. За цих умов командування 108-ї гвардійської дивізії спрямовує свої зусилля на накопичення підручних плавзасобів ї проведення розвідки з метою визначення найбільш зручних районів для переправи. Велась також розвідка вогневої системи

противника. Ветеран війни Дмитро Іванович Толокніков, який був корегувальником вогню, розповідав нам про те, як він разом зі своїм товаришем по зброї перебрався плотом на протилежний бік і виконав важливе завдання. Саме в цей час кінномеханізована група генерала І.А.Плієва, вийшовши до Березівки, почала заходити противнику у фланг північно-західніше Тілігульського лиману. Фашистські окупанти відступали, оскільки в зв’язку з наступом наших військ стала реальною загроза оточення військ противника. За спогадами учасників тих квітневих подій, які зберігаються в нашому шкільному музеї, о четвертій годині ранку на нашвидкоруч збиті тринадцять плотів склали зброю, на один – телефонний кабель і відправили на протилежний берег. За ними у крижану воду ступили наші війська. Перед тим, як підійти до села, два чоловіки відправили плоти у зворотньому напрямку, оскільки на протилежному березі на переправу чекали наші бійці. «Стрелковые подразделения дивизии в ночь на 3 апреля, когда стих ветер, приступили к форсированию на подручных средствах и вброд. Ледяная вода сковывала движения гвардейцев, но они с уверенностью продвигались вперед. Первый эшелон возглавил командир 3–го батальона 305–го гвардейского стрелкового полка капитан П.В.Козак и заместитель по политчасти капитан В.А. Бондаренко». Вибір командуванням капітана П.В. Козака не був випадковим – це був ініціативний і сміливий офіцер. За спогадами ветеранів, зокрема Козак Ганни Петрівни, давнього друга учнів нашої школи, рота командира П.В.Козака ще в складі 10–ї гвардійської стрілкової бригади, скориставшись ситуацією, першою форсувала річку Протоку, без жодного пострілу захопила дамбу, забезпечивши переправу всього батальйону, за що старший лейтенант П.В.Козак був удостоєний ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня. При визволенні станиці Кримської рота Козака знищила опорний пункт противника та першою увірвалась на висоту, з падінням якої відкривались підступи до станиці, за що сміливий командир був нагороджений орденом Червоного прапора. Командування 108-ї гвардійської дивізії на чолі з С.І.Дунаєвим не помилилось, доручивши саме 3–му батальйону 305–го гвардійського стрілкового полку розпочати форсування Тілігульського лиману. Погода на 3 квітня зіпсувалася, що ускладнювало наступ наших військ. Дув сильний, поривчастий вітер. Сірі свинцеві хмари сипали холодним дощем впереміжку зі снігом, часом бушувала справжня хуртовина. Ворог не очікував, що за такої несприятливої погоди радянські війська зважаться форсувати широку, здавалось неприступну водну перешкоду. Навіть за хорошої літньої погоди далеко не кожен сміливець наважиться перепливти лиман. Але воїни–гвардійці були сповнені рішучості якнайшвидше виконати бойове завдання та визволити Одесу. Льодяна вода сковувала рухи, дерев’яніло тіло. Та посинілі від холоду руки міцно тримали зброю. Ноги грузли в глибокому болоті, але гвардійці–дунаєвці йшли вперед. Багато воїнів загинуло під ворожим вогнем, так і не дійшовши до протилежного берега – їх назавжди поглинули чорні хвилі лиману. Та ті, хто дійшов, коротким стрімким ударом зім’яли противника, оволодівши Калинівкою, Бецою, Красною Горкою, продовжували вести наступ на Спиридонівку та радгосп імені Першого травня (таку назву мали населені пункти на території нашого села Першотравневе до 1964 року ). Очевидець тих подій, житель села Калинівки Микола Семенович Чеверда, розповідав червоним слідопитам нашої школи про квітневі події 1944 року, справедливо назвавши форсування Тілігульського лиману подвигом. Миколці тоді йшов чотирнадцятий рік, але всюдисущий хлопчина бачив, як вороги зірвали міст через лиман, перекривши шлях наступу наших військ на Одесу. Два розвідника о третій годині ночі перепливли на нашу сторону. Вдень розвідники навели міст, а потім вже йшли наші війська. В Першотравневій середній школі протягом 30 років діє музей бойової слави 108-ої гвардійської дивізії. Учні школи листуються з ветеранами 108-ої гвардійської дивізії, яка 5 квітня 1944 року визволила наше село від німецько-фашистських загарбників. Ветеран Великої Вітчизняної війни Савельєв В.П. у своїй книзі «Гвар-

дейская Николаевская» писав: «Утром первого апреля части дивизии достигли Тилигульского лимана и получили задание его форсирования в районе Нейзац, Калиновка. Затем дивизия должна была овладеть совхозом имени Первое Мая и деревней Спиридоновка и в дальнейшем наступать в направлении населенного пункта Кубанка. В ночь на третье апреля, когда стих ветер, передовые подразделения приступили к форсированию. Их напутствовали командир дивизии полковник С.И.Дунаев и начальник политотдела подполковник Л.П.Вахрушев». Суцільна багнюка після танення снігів та частих весняних дощів дуже ускладнювала просування артилерії та автотранспорту. Бійці долали важкий, здавалось, непрохідний шлях по коліно в болоті, але ніщо не могло зупинити гвардійців – ні холод, ні багнюка, ні жорстокий опір ворога. Переслідуючи відступаючі ворожі війська,

яку самі бійці любовно називали матінкою. Тисячі кілометрів довелось подолати пішки. Навіть важко уявити собі таке, а наші піхотинці не просто долали цю відстань довжиною в життя, а громили ненависного ворога, несли на своїх знаменах довгождане визволення. Серед бійців буди молоденькі, вродливі дівчата. Вдивляюсь у воєнні фотокартки наших визволителів, переданих ветеранами до шкільного музею, і ніяк не можу збагнути, звідки брались сили у красуні Маші Васильєвої, серйозної Тамари Ніколаєвої чи тендітної Ніни Садагової, щоб на своїх тоненьких плечах виносити з поля бою поранених богатирів. Однополчани любовно називали медсестер «ромашками». Саме їм, медичним сестричкам, присвячені рядки вірша ветерана війни В.Коломейченка: … и гибли в военной метели, Кто в небесах, кто на земле, И песни свои не допели –

«Ромашки» з командирами що чинили відчайдушний опір наступаючим радянським військам, військові частини поклали початок жорстоким боям на близьких підступах до Одеси. За спогадами старожилів села, 5 квітня 1944 року о 15 годині війська 108-ої гвардійської дивізії визволили від фашистських окупантів наше село Спиридонівку та радгосп ім. Першого травня. Серед воїнів, що принесли на своїх знаменах весну визволення, сплативши за це найціннішим – своїм життям, був Фурман Іван Сазонович, який загинув в бою при визволенні Спиридонівки. Смертельно пораненого Фурмана місцеві жителі знайшли на березі Аджалика біля городу Яровенко Олександри в кущах дерези та поховали в парку у центрі села. Члени групи «Пошук» нашої школи розшукали Сауленко Поліну Кузьмівну, яка була очевидцем загибелі та поховання воїна. В музеї бойової слави зберігається її лист-спогад про трагічну подію. Особливо жорстокий бій з фашистськими загарбниками розгорнувся за визволення Міщанки. Стомлені форсуванням лиману, промоклі до кісточок бійці зупинилися на короткочасний спочинок у нашому селі. Ще живі свідки тих квітневих подій Лук’яненко Ніна Іванівна, Волкова Ганна Яківна, Соболєва Марія Дмитрівна. Вони згадують, як бійці, ледь переступивши поріг їхніх землянок та скинувши мокрі чоботи, провалювались у сон. Назавжди вкарбувались події тих героїчних квітневих днів визволення нашого краю від фашистських загарбників в пам’ять ветеранів-визволителів та наших односельчан. Про це вони розповідають учням школи на мітингах, лінійках, уроках мужності. Так склалось, що наш край в основному визволяли стрілкові частини, а це піхота,

Их много сгорело в огне ! Мы помним !.. А подвиги их завещаем потомкам, На годы, столетья, на все времена. Ромашки, что канули в вечность, Помнить мы будем всегда ! Рятували життя пораненим лікарі і медсестри 400–го медсанбату. За спогадами військових лікарів Бондаря В.П, Бесєдіної Л.Д., Осингольца С.Л., Плющева І.Є. доводилось десятками годин оперувати та виходжувати поранених бійців, а коли їм загрожувала ворожа небезпека, брати до рук гвинтівку. Сміливими і витривалими були снайпери. Ветеран війни Козак Ганна Петрівна під час уроку мужності розповідала учням нашої школи, в яких неймовірно важких умовах, зайнявши вигідну позицію, доводилось годинами лежати на мерзлій землі, не видаючи себе, знищуючи зі своєї снайперської гвинтівки ворогів. Ветерани згадували, що командування дивізії давало снайперам дві секунди на вистріл. Внаслідок влучних пострілів полкових снайперів всі мішені були знищеними. Такі стрілки знищили немало ворожих голів. Кожен з них готував собі гідного учня. Результативність пострілів снайперів 108–ої гвардійської дивізії визнавали навіть вороги. Ось показання полоненого 21-ої піхотної німецької дивізії: «Ваши снайперы не дают поднять головы. За один день наша рота потеряла 15 человек убитыми и 4 человека ранеными». Переслідуючи відступаючі ворожі війська, що чинили відчайдушний опір, частини 108–ї гвардійської дивізії вийшли на лівий берег Куяльницького лиману в районі Кубанки, чим поклали початок боям на близьких підступах до Одеси.

В музеї бойової слави


Юридична практика

Травень 2014 р.

ПРО РОЗПОРЯДЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ, ЩО ПЕРЕБУВАЄ У СПІЛЬНІЙ ВЛАСНОСТІ Досить поширеними є ситуації, коли земельні ділянки або нерухоме майно, що на них розташоване, належать декільком співвласникам. Безконфліктне та безперешкодне користування такими ділянками має ґрунтуватися на добрій волі співвласників та угоді про утримання нерухомого майна. Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення таких часток (спільна сумісна власність). Суб’єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: - при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок; - при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; - при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; - за рішенням суду. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у

спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасники спільної часткової власності на земельну ділянку повинні чітко усвідомлювати свої права та обов’язки, зокрема: - кожний співвласник відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки (далі - СЗД) відповідає перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із СЗД, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню СЗД; - співвласник має право вимагати виділення належної йому частки із складу СЗД як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації; - співвласник має право на отримання в його володіння, користування частини СЗД, що відповідає розміру належної йому частки; - плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного

майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними; - співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; - співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності; - поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

У ВАС НАРОДИЛАСЬ ДИТИНА…. Поява дитини – радісна подія. Але, разом з тим, треба розуміти, що одразу виникає чимало моментів, про які потрібно знати та бути до них заздалегідь підготовленими. Нижче ми наводимо найбільш важливі нюанси юридичного оформлення появи у сім’ї нового ії члена. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір’ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки і піклування або судом. По батькові дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків. Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. У разі смерті батьків або в разі якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина чи в якому вона перебуває. Зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини.

Несвоєчасна без поважної причини державна реєстрація батьками народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Одночасно з заявою про державну реєстрацію народження подаються такі документи: а) паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо документ, що посвідчує особу одного з батьків, з поважних причин не може бути пред’явлений, то орган державній реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державної реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначаються на підставі свідоцтва про шлюб. б) паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою; в) документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері та батька дитини). За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його державну реєстрацію в паспортах або паспортних документах матері та батька дитини. Підставами для державної реєстрації народження є: а) медичне свідоцтво про народження форми № 103/о, що видається закладами охорони здоров’я, незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я державна реєстрація проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми 103-1/о. б) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше; в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потягу тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному

судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. Якщо відсутній лікар або фельдшер, державна реєстрація народження провадиться на підставі вказаного акта та медичної довідки форми № 103-1/о. Ці документи подаються до органу державної реєстрації актів цивільного стану, де реєструється народження. При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження провадиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за їх заявою, або за рішенням суду. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком. Орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження на підставі заяви про визнання батьківства або рішення суду та видає нове свідоцтво про народження. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Адреси приймалень І.Г. Фурсіна та відділень Фонду З усіх питань, пов’язаних із діяльністю благодійного Фонду Фурсіна, слід звертатися до відділень Фонду та приймалень народного депутата Івана Фурсіна за такими адресами:

Комінтернівський

пр. 40-річчя Визволення, 2, 1-й поверх тел. (048) 7093854

понеділок, четвер 9.00-17.00 обід 13.00-14.00

Любашівський

Ананьївський

вул. К. Лібкнехта, 53/2 тел. (048) 7093843

понеділок, середа 9.00-17.00 обід 13.00-14.00

вул. Леніна, 18 тел. (0264) 22404

вівторок, п’ятниця 9.00-17.00 обід 13.00-14.00

Березівський

вул. Ворошилова, 4 тел. (048) 7093846

вівторок, п’ятниця 9.00 -17.00 обід 13.00-14.00

Миколаївський

вул. Калініна, 70 тел. (048) 7093849

середа, п’ятниця 9.00-17.00 обід 13.00-14.00

Іванівський

вул. Леніна, 72 тел. (048) 7093841

вівторок, п’ятниця 9.00-17.00 обід 13.00-14.00

Ширяївський

вул. Коробченка, 12 тел. (048) 7093831

вівторок, четвер 9.00-17.00 обід 13.00-14.00

11

КОНСУЛЬТУЄ ЮРИСТ Чи потрібно пенсіонеру особисто звертатись до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії у зв’язку зі зміною прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб? У разі зміни розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, пенсіонеру не потрібно звертатись із відповідною заявою до органів Пенсійного фонду. Такий перерахунок здійснюється автоматично.

Чи повинен пенсіонер повідомляти органи Пенсійного фонду про своє працевлаштування? Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що застрахована особа зобов’язана повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення. У разі працевлаштування особи, якій призначено пенсію, така особа протягом десяти днів надає органу, що призначає пенсію, довідку про прийняття на роботу.

Чи виключаються неповні місяці страхового стажу при обчисленні заробітної плати, з якої розраховується пенсія? З 10.07.2013 р. при визначенні заробітної плати (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії враховуються не кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати, а страховий стаж за місяці, які враховано для визначення цих коефіцієнтів. Відтак, заробітна плата за неповні місяці страхового стажу враховується при обчисленні коефіцієнтів заробітної плати в кожному із місяців періоду, за який враховується заробітна плата. Однак, при визначенні індивідуального коефіцієнта заробітної плати загальна сума коефіцієнтів заробітної плати ділиться не на загальну кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти, а на тривалість страхового стажу, набутого протягом цієї кількості місяців.

Чи обов’язкове надання трудової книжки до органів Пенсійного фонду при призначенні пенсії? Стаж роботи для призначення пенсії визначається за даними трудової книжки лише за періоди роботи до 01.01.2004. Після цієї дати стаж рахується за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку (зараховуються періоди, за які сплачено внески до Пенсійного фонду). Якщо трудова книжка втрачена чи в ній не внесені дані про певні періоди роботи, стаж до 01.01.2004 можливо підтвердити довідками підприємств про період роботи, виданими на підставі первинних документів (наказів на прийом та звільнення, відомостей на виплату заробітної плати тощо). Якщо підприємство ліквідоване та документи не збережені, є можливість підтвердити стаж показаннями свідків, які працювали та мають документи про свою роботу в той же час на тому ж самому підприємстві або в одній системі. Але слід зазначити, що, крім підтвердження стажу роботи, трудова книжка це один із документів, який свідчить про те, працює особа чи ні. Ці дані необхідні при встановленні до пенсій надбавок на непрацездатних утриманців (дітей до 18 років), індексації пенсій та при визначенні права на перерахунок пенсії в зв’язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (працюючі пенсіонери права на це не мають). О. Григоренко


ЗУСТРІЧ ДЛЯ ВАС

12

Фонд Фурсіна Інформаційний бюлетень

«Маски » і шоу

Г. Народний артист України Георгій Делієв навряд чи потребує рекомендацій. Бо хто не знає керований ним комік-театр «Маски»?! Майже на всіх континентах захоплені глядачі аплодували веселому мистецтву одеських клоунів. Ми запросили популярного актора розповісти про деякі забавні епізоди його творчої біографії. «Постріл» «Аврори» Фільм «Сім днів з російською красунею» ми знімали в чотирьох містах - Москві, Ленінграді, Одесі та Бухарі. У Ленінграді ми хотіли зняти пародію на історико-революційний кіно: я зображав Леніна на броньовику, причому танцював чечітку, і корабель «Аврора» стріляв у нас... Щоб потрапити на «Аврору», потрібно було отримати дозвіл адмірала. А зйомки відбувалися у 1991-му році, ще існував Союз. Директор нашої картини, коли ми приїхали до Пітеру, сказав мені: «Георгій, ви, будь ласка, не їдьте на зустріч з адміралом, я краще сам поїду». Він одягнув гарний костюм, я надрукував один лист, ніби це фрагмент зі сценарію. Починався текст приблизно так: «І ось наші почесні іноземні гості піднялися на легендарний крейсер «Аврора». Вони були захоплені масивністю гармат і будов. Екскурсовод Фуріч розповів про легендарне минуле крейсера, про наші революційні події. Гості з цікавістю обмацували предмети ...». При цьому важко було уявити собі, як дивно виглядають наші «іноземні гості». На комедію не було і натяку… . Не підозрюючи про наш підступний план, командувач Балтійського флоту надав дозвіл, узгодили ми все з начальником музею, з капітаном корабля. Поставили нам всі печатки, і от ми поїхали з моїм співрежисером Юрою Володарським знімати епізод. При цьому ми чудо-

Делієв ще й слави художник В музеї бойової

зали, що в нас ще зйомка в іншому місці і швиденько поїхали… Сам же постріл «Аврори» ми взяли з фільму Сергія Ейзенштейна «Жовтень». І Ленін такий ... А ще для цього фільму потрібно було зняти кадри біля Смольного, де тоді ще знаходився Ленінградський обком партії. Взагалі ми мали дозвіл знімати кіно на вулицях Ленінграда, але такі номенклатурні місця, як Смольний, пильно охоронялися, і туди кінематографістів практично не пускали. Але ж ми молоді були, нахабні, розраховували на везіння. І нам, дійсно, щастило кожного разу. Тож ми приїхали до Смольного, зігнали туди масовку, броньовик, який взяли на кіностудії «Ленфільм». Почали знімати – і раптом зіткнулися з негативною реакцією перехожих. Трохи зйомку не зірвали! Прийшли літні люди з комуністичними переконаннями, почали ображати нас, навіть каменюки кидати. Одна жінка, коли побачила актора в гримі Леніна, закричала: «Розстріляти вас треба, немає на вас Сталіна!» На щастя, нас охороняла міліція, тому люди, побачивши правоохоронців, зрозуміли, що справа серйозна і трошки заспокоїлися .. А біля Смольного тоді стояла сила-силена чорних «Волг», навіть кілька іномарок - на ті часи рідкість велика. Але що цікаво: як тільки ми почали зйомки, машини біля Смольного одна за одною почали роз’їжджатися, хоча було лише три-чотири години. Партійці на всяк випадок від гріха подалі поспішили ... «Батьківщина» продається, але не вся Чергову серію «Маски-шоу» ми знімали в Японії. Японців взагалі цікавить культура європейців, вони з великою готовністю допомагали нам. Але, природно, що з

Зустріч двох народних артистів во розуміли, що треба все швидко зняти і швидше ноги робити: бо, коли начальство побачить, що відбувається на крейсері, який був символом Жовтневої революції, то нас виженуть, та ще і заарештувати можуть. Встигли ми все зняти, вже переодяглися, збирали світло і реквізит, а тут приїхав хтось із начальства дивитися, що ми за неподобство влаштували. Запросили нас попити кави, поговорити. Але ми ска-

господарем кожного об’єкту доволилося домовлятися особисто. Ми заходили, нас пригощали чаєм, кавою, ми розповідали про мету наших зйомок. Чесно говорили, що фільм комедійний, що мова йде про росіян, які потрапили до Японії. Нас запитували: чи не буде у фільмі чогось поганого про японців? Ми відповідали, що це німе кіно, взагалі немає ніяких слів… Якось домовилися ми про зйомки в

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЮЛЕТЕНЬ ФОНДУ ФУРСІНА Видається відповідно до ст. 14 Закону України «Про друковані засоби масової інформацїї (пресу) в Україні» для використання у своїй діяльності. Надруковано в ТОВ «Видавничий будинок ММД». Наклад 5 000 прим. Відповідальний за випуск Олександр Галяс. Замовлення № ________.

японському ресторані. Там всі роззуваються при вході, а в одного з наших артистів носок виявився дірявим. Довелося бідоласі підігнути шкарпетки, щоб приховати ваду ... Розсілися, принесли нам їжу, палички… А ми знімали сцену, як російські туристи, які ніколи нічого подібного не бачили, палички для їжі до рук прив’язують. Мишко Волошин грав японця, який дарує ветеранові - Борі Барському - відеокамеру, а Боря у відповідь з географічної карти вирізає Курили і підносить йому. «Японець» ще якийсь сувенір простягає - Боря відрізає Камчатку, потім - шматочок Далекого Сходу ... «Японець» вже й Владивосток захотів отримати, а тут «ветеран» став насмерть: «Ні, все, більше Батьківщину не продаємо!» Коли господар японського ресторану побачив цей жарт, він довго сміявся, так йому сподобалося. Накрив нам розкішний стіл, запрошував кожний день харчуватися безкоштовно. Ну, ми, звичайно, скористалися запрошенням, «шара» завжди приємна… . «Роман» з ... ведмедицею Після фільму «Маски в Колумбії» ми стали в цій країні дуже популярними, відчували себе «суперзірками», навіть більш крутими, ніж у себе на Батьківщині. Почали ми працювати в цирку-шапіто. Господар, дон Мартін, платив непогано. Ми йому так сподобалися, що він ніяк не хотів з нами розлучатися. Перевозив нас з міста до міста, ми працювали на манежі, і загалом-то люди йшли на нас, хоча в програмі працю-

Дует «Мана-мана» перед новорічними святами. Здали ми фільми своєчасно, вже навіть нібито поставили в сітку мовлення, але потім, на власний подив, не знаходжу наш серіал у програмі. Перед нами вибачилися: «Піде ваше кіно Першого квітня». Знову не виходить. А гроші заплатили, що найдивніше! А виявилося, що ТНТ вирішило підвищити рейтинг своего першотравневого ефіру, щоб ті , хто дивиться телевізор у цей день, дивилися саме цей, а не інші канали. І нічого не знайшли кращого, як Першого травня показати усі вісім серій. Геть «вбили» серіал! Дійсно, коли перевірили

За лаштунками «Комедіади» вали артисти з усього світу. Та й ми якось втягнулися, роз’їжджаючи по Латинській Америці. Але тут наш продюсер, Льоша Митрофанов, почав телефонувати, закидати нас факсами: «Терміново приїздіть, треба знімати «Маски-спортшоу»!» Мені потрібно було забрати свій паспорт у господаря і купити квиток, але я відразу зробити цього не зміг. Дон Мартін ніяк не хотів відпускати. У нього свої були умови. Клоун, який два роки виходив у номері з ведмедями, почав пити, та так, що не міг працювати. А номер був такий. Клоун сідав на лавочку, до нього виходила величезна Ведмедиця у сукні, клоун відсувався від неї. Вона до нього присувалася, присувалася, поки він не падав з лавки…. Дон Мартін попросив мене вийти в цьому номері з ведмедицею. Мене довго привчали до неї. Дресирувальник говорив: «Ти тільки не роби ніяких різких рухів, взагалі нічого не грай, рухайся в точно такому ж ритмі ...». Ведмедиця обнюхувала мене в клітці, поступово звикла, я їй сподобався і потім виходив з цим номером кілька разів. Але дон Мартін так і не відпустив мене. Що робити? Я познайомився через приятельку з начальником колумбійської спецслужби, він мене прийняв, я пояснив проблему, і наступного дня син дона Мартіна приніс мені паспорт і квиток… От тільки зі своєю партнеркою-Ведмедицею не встиг попрощатися….

рейтинги, з’ясувалося, що того дня всі глядачі дивилися ТНТ, але їх в принципі було небагато. Профспілки проти «чужого» сміху У 2000-му році ми перебували на гастролях у Німеччині. Там познайомилися з англійським продюсером. Він подивився кілька серій «Маски-шоу», зрозумів, що це дуже перспективний телевізійний продукт, і запропонував знімати серіал для Європи. Звичайно, знімати на такі теми, які зрозумілі німцю, англійцю та іншим європейцям. Усе йшло чудово, навіть знайшли інвесторів. Мене повезли на виробничу базу до Баден-Бадену, там, у лісі, і такий собі «телевізійний Голлівуд». Почали працювати над сценарієм… Перші серії мали називатися «Маски» в Швейцарії» і зніматися на гірському курорті, десь у французьких Альпах. Ми придумали з хлопцями два шикарні сценарії: як приїздять «новые русские» Альпи відпочивати. Продюсер побував в Одесі, почали дружити. Обумовили терміни… Але потім щось сталося і проект зірвався. На мій погляд, проти нас повстала німецька профспілка. Бо в них є свої коміки, свої комедійні передачі і, мабуть, вони побоювалися конкуренції з нашого боку.

«Ми, одесити, хитрі ...» У 1998 му році, під час дефолту, я закінчував знімати «Маски у в’язниці». Дефолт, звичайно, вдарив по нас боляче, але ми встигли ще до того побудувати декорації, укласти угоди зі знімальною групою, обладнати власну монтажну, придбати знімальну техніку, сплатили всі рахунки кіностудії. А тоді якраз приїхали до Одеси актори Ярмольник та Якубович на якісь зйомки. Зайшли вони до нас, а там стоїть величезна двоповерхова споруда в’язниці. Вони й запитують: «Жора, а як тобі вдається зараз, під час дефолту, кіно знімати?» А я відповідаю: «Хлопці, ми, одесити, хитрі ...» У 2004-му році на ТНТ придбали наш серіал - вісім серій. Їх мали показувати

Автограф на пам’ять

Газета 15  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you