Page 1

у номері:

Прощавай, Європо!

СуспільноЛукашенкополітичні груди ленд

стр. 3

стр. 4

Вчимося з пелюшок

стр. 3

стр. 6 1 (1) грудень 2010

МОлодий ЖУрналіст

Українська Щотижнева Інформаційна Студентська Газета

Ложка дьогтю для Віктора Януковича Студенти-журналістки поставили українському

президенту «12 резонансних питань»

Моду на календарі для політиків започаткували студентки Московського університету, роздягнувшись для російського прем’єра. На противагу їм у РФ з’явилося кілька інших варіантів такого подарунка. Українські студенти також поквапились перейняти закордонний досвід. Що це: вияв протесту, плагіат чи гра на руку команді Януковича? На отримані в подарунок календарі зі студентками-журналістками Володимир Путін відреагував одразу, зазначивши, що той із двох поліграфічних шедеврів, де не нагадують про загибель Політковської, а на дівчатах менше одягу, — йому сподобався значно більше. Нашому ж Віктору Федоровичу пощастило, однак, не настільки. Із бочки меду з ложкою дьогтю, йому дісталася, власне, згадана ложка. Втім, добре підсолоджена політтехнологами з його команди. О, так, «другим пілотом» до Януковича ніхто не проситься. Натомість запитують про обмеження свободи слова, долю української мови і тортури в міліції. Знаково, що українським студентам не спало на думку звернутися до Азарова, очільника українського уряду. Ненав’язливо відкривається, хто в домі хазяїн. Хоча тут можливе й інше пояснення: через мовний бар’єр вітчизняного прем’єра просто по-

жаліли — запитання-то ставились українською, бідолашному довелося б мордуватися зі словником. У російському ж форматі календарик добряче сколихнув громадськість. Першими відреагували колежанки моделей календаря — буквально за кілька днів випустили інший, «одягнений».У натурниць — заклеєні жовтим скотчем роти і схрещені на грудях руки. Їх -всього шість. Виявляється, серед студенток-журналісток охочих продемонструвати прем’єрові мережану білизну більше мінімум удвічі.

«За вами уже виїхали?» Зрештою «календарна зараза» докотилася і до блогосфери. Тут вже було, де розгорнутись широкій російській душі. Зокрема, користувач жж leoni55 вирішив зламати гендерні обмеження. На сторінках запропонованого ним календаря є і дівчатка, і хлопчики, серед яких — український Пре-

зидент. Щоправда, всі одягнені — політики все ж таки, «обличчя» націй. Однак стосовно «еротичної складової» — блогер не підкачав: фраза «Ліси погасили, а я все ще горю» із вуст Володимира Вольфовича звучить більш ніж пікантно. Більше «перчику» додає хіба коментар одного із жж-юзерів: «За вами уже виїхали». Ну, смайлики смайликами, але з одним із блогерів «народний прем’єр» Путін щодо пожежної безпеки вже листувався. І незабаром після цього у згаданому в постах селі повісили пожежну ринду. Це вже не скарги на кухнях, можливість анонімно пообурюватись у мережі тане на очах. Одразу й реакція, та й «не словом, а ділом».

«Геппі бьоздей, містер

презідент!» Підхопити ініціативу вирішили й українські студенти. Спочатку — у Харкові, потім — і Києві. Запитання від скованих наручниками київських студенток у вишиванках Янукович почув 26 жовтня, коли календар презентували. Серед іншого згадали Індила, «мовне» та «житлове» питання. Обійшлося без заклеєних ротів. Так чи інакше, Президент уже назвав календарі проявом свободи слова в

Україні. Типу: що думають, те й кажуть. Щодо дієвості таких «висловлювань» гарант вирішив промовчати, тож «резонансні» питання виявились «риторичними». А чи був плагіат? Швидше це — міжнародний флешмоб. Лишається тільки гадати, яка країна підхопить ініціативу наступною. Може, Білорусь? Перед виборами зазвичай виникає багато запитань. Або — чого брати мілко — хтось із Європи. Наприклад, Франція: «Мсьє Ніколя, куди поділися роми?». Треба тільки почекати до чийогось дня народження. Але щоб показати «оригінальність» задуму і відрив від задумів сусідських, можна буде зробити календарик відривним — щоб на кожен день. А то що:12 запитань — нудно.


Культура

1 (1) грудень 2010

Як виживає улюблене дитя президента Ющенка

Наразі реставрацію офіційно збираються закінчити акурат у рік проведення європейського футбольного чемпіонату, проте співробітники «Мистецького арсеналу» не поділяють оптимізму можновладців і, плануючи потенційну участь у знаковій події, розраховують хіба що на перші поверхи споруди. Їхній скептицизм виправданий: з запланованих на поточний рік 125 млн. грн. інвестицій держа-

ва досі нічого не перерахувала підприємству, тож кредитна заборгованість перед будівельниками зростає, змушуючи іти на архітектурні компроміси. Втім, є і приводи радіти. Зараз найнагальніша справа — побудувати дах над Старим арсеналом, адже ще однієї зими без нього споруда може не пережити, і робота тут триває без перешкод. Брак інтересу українців до музеїв зумовлений застарілістю останніх. Аби здивувати сучасну людину, їй треба показати щось цілком нове — і «Арсенал» має всі шанси на це, чого вартий сам лише його унікальний простір. Аби відповідати вимогам часу, він потребує професійного дизайну та новітнього обладнання. Проте головне, що потребує зміни — це культурологічна концепція. Тож нове керівни-

цтво комплексу (у березні 2010 р. місце колишнього гендиректора підприємства Ігор Дідковського посіла Наталія Заболотна, яка раніше керувала «Українським домом») зробило вибір на користь демонстрації тимчасових експозицій — українських і зарубіжних, позичених в державних музеїв та приватних колекціонерів. На противагу колишній концепції, яка робила ставку на стаціонарні виставки, завезені з регіональних музеїв України. Але є тут і злободенні питання. «Виселений» постановою Кабміну з території Києво-Печерського заповідника Музей декоративно-прикладного мистецтва, приміром, який планують помістити якраз на територію «Мистецького арсеналу». Фахівці останнього — проти. Адже тут ще не створені ті еле-

Кіно

Музейному комплексу «Мистецький арсенал» бракує коштів, але не ідей — доки будівництво на його території триває, колектив вдосконалює культурологічну концепцію, надає площу для експозиції приватних колекцій та планує участь у «Євро-2012»

ментарні умови, які роблять приміщення музеєм –кліматконтроль, наприклад, необхідний для зберігання експонатів. Бракує всього — від охорони до законодавчої бази. Заввідділом розвитку музейної справи комплексу Ольга Мельник переконана: помістити зараз музей просто неба значить приректи всю колекцію на знищення. І чи не простіше в такому разі одразу спалити її просто в лаврському дворі? Хоча найамбітніший вітчизняний виставковий проект зафункціонує ще нескоро, розмаїті фестивалі і виставки, які регулярно відбуваються на цій території, не дають забути про нього. Згадаймо хоча б червневий Міжнародний фестиваль авторської ляльки «Київська казка» або нещодавній приїзд дизайнера Сте-

Як придбати купу друзів і всього кількох ворогів

Анонси кінотеатрів міста

Спершу здається, що „Соціальна мережа” Девіда Фінчера — це фільм про „американську мрію”. Про „людину, яка зробила себе сама” — ту, яка на початку фабули не має нічого, крім мети, якої надзвичайно прагне, але цілеспрямованість, розум, а найперше — тверда віра у себе і праця підносять її на небачені вершини. Так і є: головний герой стрічки — Марк Цукерберг (Джессі Айзенберг), наймолодший у світі мільярдер. Нічим не примітний студент Гарвардського університету за кілька років казково забагатів і здобув справжню славу, заснувавши і розвинувши сайт найпопулярнішої у світі соціальної мережі „Фейсбук”. Цей персонаж міг би надихати, якби не виявив забагато цинізму, зневаживши і власного друга, і закон. Може, тут про складні стосунки, довіру і зраду? Успіх спра-

ви приводить Марка до двох судових засідань, в процесі котрих поступово розгортається сюжет. Позиваються троє. Брати Вінклвосси — заможні студенти, чию ідею соціальної мережі для студентів Гарварду талановитий програміст Марк мав втілити на замовлення, а натомість украв. Співавтор проекту і, між іншим, колишній друг Едуардо (Ендрю Гарфілд), від якого він уміло відхрестився, щойно спільне дітище почало набирати обертів. Але якщо головне — це жадоба до збагачення, яка нівелює вартість дружби і штовхає до беззаконня, то навіщо повсякчас нагадувати глядачеві, що герой загалом байдужий до грошей і керується чимось цілком іншим? Очевидно, не йдеться й про мережу як засіб насолодитися впливом на зневажуваних автором людей, «цифровим варіантом життя», яким вони захоплюються так, ніби воно справжнє. Звичайно, феномен «Фейсбуку»

Вихідні відомості

фана Роллана, який презентував свою нову колекцію. Місце дії, щоправда — Мала галерея Арсеналу (вул. Лаврська, 12), адже роботи на території недобудованого Старого Арсеналу не переривають задля жодного проекту — винятком не став навіть славнозвісний «ГОГОЛЬFEST», що, як відомо, проводився цього року на кіностудії ім. Довженка. В найближчих планах — фестиваль сучасного мистецтва «Art-Kyiv Contemporary-2010», в найвіддаленіших — організація виставки, що презентувала б кожне з 4 міст «Євро-2012», їхні мистецькі символи. Лишившись без опіки колишнього глави держави, «Мистецький арсенал», його улюблений проект у сфері культури, продовжує розвиватися.

Олена Ріпа

не лишається поза увагою. Цукерберг усвідомив: жодна вебсторінка не може бути миліша користувачеві тієї, що названа його ім’ям, всі знаменитості світу цікаві менше від тих маловідомих, з ким юзер спілкується, і ніякими сенсаціями він не перейматиметься так, як дрібницею, що стається поблизу. Лишається гаразд облаштувати віднайдений рай для природного людського егоцентризму — і вуаля, ти маєш мільярди. Отже, про що, врешті, це кіно? Воно про прагнення до визнання, яка притаманна й усім глядачам. Марк силкується пояснити подрузі, чому так важливо втрапити до одного з «фінальних клубів» — престижних університетських спільнот. Тому що вони — ексклюзивні! І це важить найбільше. Та визнання йому вперто не давалося. І тоді хлопець створив віртуальний світ, в якому всі можуть відчути смак поділу людей на «допущених» та «недопущених», адже сторінку у соцмережі переглядатимуть лише ті, кому дозволив її господар. А пожертвувавши всіма щирими стосунками заради соціального сходження, герой не почувається самотнім чи одуреним — така ціна його бажання. Кількість місць під сонцем обмежена, чи не так? Кожен хоче посісти одне з них.

Олена Ріпа


Міжнародні новини

1 (1) грудень 2010

Прощавай, Європо!

Про фальшиве завзяття вдаваних євроінтеграторів Навіть після цілком очевидної здачі частини важливих національних інтересів Росії та відкрито задекларованого згортання північноатлантичної інтеграції, керівництво країни не припиняє бадьоро запевняти своїх громадян: «Не бійтеся, не бійтеся, у Європейському Союзі-то ми точно будемо». Так, спілкуючись під час свого візиту до Європи в середині жовтня з іноземними дипломатами та журналістами, Віктор Янукович неодноразово заявляв, що розраховує на саміті «Україна-ЄС» 22 листопада отримати план дій щодо впровадження безвізового режиму. А ще — не більше і не менше — «упритул наблизитися» до підписання угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі. А голова Адміністрації Президента Сергій Льовочкін взагалі запевняв, що угоду про асоціацію в листопаді вже підпишуть. Та от невдача: Єврокомісія офіційно спростувала можливість підписання документу на найближчому саміті і протягом року. Кажуть, взагалі ще рано прогнозувати, коли справа до цього дійде. Бажання «перестрахуватися», звична дипломатична застережливість чи щось значно складніше і менш приємне для України керує європейськими очільниками?

Налякали європейців

У ЄС завжди наголошують на тому, що його дипломати уважно стежать саме за бажанням українського суспільства (читай — політикуму) йти до Європи і напружено працювати над реформуванням своєї країни відповідно до її стандартів. І, здається, зараз особливого завзяття функціонери Євросоюзу не помічають. Словесна бравада нашого найвищого керівництва не рахується, зате рахуються реальні інтереси влади. А що “decision making” у нас зараз і, здається, на найближчий час, зосереджується в одній політичній «ланці суспільства», то саме її інтереси цікавлять

європейців. І саме там вони побачили щось, що їх не втішає. Експерти і оглядачі всередині України люблять переконувати, що Президента і його «молоду команду» до Європи не відпускає їхня власна ментальність — проросійська і просто совкова. Мовляв, туфлям зі шкіри страуса некомфортно на одному хіднику з простакуватими мештами європейських чиновників. Зате на таких рідних подовбаних тротуарах побіля Кремля, поміж «братами» з дорогезних колекцій світових дизайнерів — саме воно. Дивно слухати про “ментальні перешкоди”, коли йдеться про бізнесово-політчине угрупування — саме бізнесово-політичне, а не навпаки. Справами керують тут люди, далекі від усілякої духовно-сентиментальної чи ідеологічної “пурги” (коли що, останнє слово — цитата). А ще вони чудово вміють адаптуватися до умов того ринку, де можна отримати більші заробітки. Немає жодної різниці, якою мовою розмовляє цей ринок і чи виросли вони з його учасниками на одних і тих самих мультфільмах у тих самих піонерських таборах — аби платили добре і вчасно.

Між двох вогнів

Тому-то оцінювати інтереси ПР щодо вступу в НАТО варто з погляду бізнесового, економічного. Це принаймні логічніше, хоч аж ніяк не легше. Адже тут ситуація для українських олігархів направду драматично амбівалентна. Із розряду “і хочеться, і колеться”. З одного боку — приєднання до Євросоюзу дає можливість отримати значний притік покупців — як не як, 500-мільйонне відносно заможне населення і купа мала міжнародних корпорацій, ще більш заможних. Крім того, у разі вступу до ЄС, продукція українських виробників стане більш конкурентноспроможною на європейському ринку: митні

витрати зменшаться, а довіра до товарів зросте, бо на їхніх етикетках тепер стоятиме «Made in EU». До того ж, альтернативи особливої немає. Спробуй наші провідні бізнесмени збільшити ринок збуту за рахунок тіснішої співпраці з Росією — доведеться погодитися на жорсткий контроль Кремля. І немає гарантії, що цей «контроль» одного дня не проявиться в бажанні впустити в українську економіку росіян. Наші олігархи піраньї ще ті, але втриматися під натиском справжніх північних акул їм навряд чи вдасться. З іншого боку — для вступу до ЄС доведеться значно змінити правила гри і взагалі перебудовувати бізнес. Найперше — припинити роботу тіньових схем, на яких найчастіше і базуються неймовірні комерційні успіхи українських олігархів. Від бандитських чи просто до нахабства беззаконних методів «роботи», якими й досі не гребують українські нувориші — згадаймо, хоча б історію з Маріупольським комбінатом імені Ілліча — теж доведеться відмовитися. Уже на цьому етапі фінансове благополуччя багатьох похитнеться. Але ж і це ще не все. Найгірше, що чекає на спонсорів, а точніше — інвесторів нинішньої привладної політсили, — позбавлення якраз цілком легальних привілегій та пільг для їхнього бізнесу, отриманих після успішної для них президентської кампанії. У Євросоюзі, на відміну від України, малим підприємцям не доводиться по-чорному жартувати (з самих себе!), мовляв, «піду податки платити, щоб державі було чим повернути ПДВ найбільшому промисловцеві країни». Європейських малий та середній бізнес направду захищений тамтешнім податковим законодавством від надмірних поборів, казну ж наповнюють «великі риби». Чи готові українські олігархи отак з доброго дива припинити свої податкові канікули, які вже починають виглядати на довічну податкову пенсію, і почати сплачувати все повною мірою? Такий сценарій виглядає сумнівно і навіть фантастично. А тому нереальним здається і деклароване бажання влади зробити Україну членом Євросоюзу.

Якось воно буде

При такій досить очевидні ситуації з євроінтересами (сказати б, антиінтересами) влади, їй вдається ось уже довгий час розігрувати спектакль про «щире бажання» і «наполегливу працю» на «західному» векторі. Дивно, але квитки розкуповують — навіть проєвропейськи налаштована публіка вірить або принаймні залишається спокійною у той час, коли і її інтереси теж здають. Мабуть, справа у складнощах дипломатичних стосунків — там же завжди все так заплутано і довго відбувається, куди нам зрозуміти… Або в небажанні розбиратися у ситуації і бачити очевидне. Краще складати про себе жарти і скрушно похитувати головою. Все, як у Вишні: «Якби ж знаття!» та «Якось воно буде».

Автор: Альона Мельник

Лукашенко-ленд Експерти не передбачають сюрпризів на президентських виборах у Білорусі «Хто такий Ющенко?» — «Це — директор України».«А! Це як я, так?» — «Ні, Аляксандр Ригоравіч, ви господар. Це трохи різні речі».Цьому КВН’івському жарту мінської команди ЧП вже два роки, але він і дотепер актуальний. Віктор Ющенко без зайвих сперечань пішов з посади «директора», коли «працівники підприємства» призначили нового. А от Олександр Лукашенко досі керує своїм , і, схоже, полишати його найближчим часом не планує. 2004 року 77% білорусів на референдумі дозволили обиратися батькові необмежену кількість разів. І ось він балотується вже на четвертий строк.

Перемогти йому буде зовсім не важко з огляду на традиційну незгуртованість опозиції в країні. Як зазначає білоруський політолог Олександр Класковський, кандидатів на омріяну посаду завжди вистачало, але всі вони брали участь у виборах скоріше для самопіару, ніж через бажання щось змінити. І лише 2006 року об’єдналися навколо єдиного кандидата Олександра Мілінкевича, лідера руху За свободу. Однак Лукашенко отримав свої 83% — цим усе й скінчилося. Тому на виборах 2010 кандидати визнали цю стратегію безперспективною. Неможливість об’єднання під спільними знаменами підтвердив і сам екскандидат від єдиної опозиції Олександр Мілінкевич, і його колега Андрій Санніков, ініціатор громадянської кампанії Європейська Білорусь. Хоча, на думку експертів, якраз зараз найвдаліший час для консолідації. Вперше за багато років Лукашенко не має підтримки з боку Москви, ще й веде з нею економічні та інформаційні війни Сюрпризом нинішніх виборів стала відмова Олександра Мілінкевича від участі у виборах, яка викликала розчарування Заходу. Мілінкевич аргументував свій крок небажанням бути маріонеткою в руках Лукашенка та його підспівувачів. Проте деякі експерти вважають, що відмова від участі у виборах головного опозиціонера країни пов’язана з тим, що у світлі можливого покращення відносин із Росією, Європа поки що обмежується лише моральною підтримкою Мілінкевича.

Московське благословення

Вибори призначені на 19 грудня — мовляв, ця дата зручна, бо дозволить переможцеві одразу ж почати вирішення соціальноекономічних проблем держави. Опоненти ж Лукашенка в один голос стверджують, що 19 грудня йому підходить тим, що перемовини з Москвою щодо цін на газ розпочнуться після Нового року. Тобто — якраз тоді, коли Лукашенко вже впевнено сидітиме в своєму президентському кріслі. Це, до речі, вкрай не подобається президенту Росії. У своєму відеоблозі Дмитро Медвєдєв го-

стро засудив поведінку білоруського лідера. А чотирисерійний фільм «Хрещений батько», показаний російським телеканалом НТВ, лише підтверджує — війну розпочато. Звичайно, Росія ніяк не може вплинути на результати виборів, бо Лукашенко визначає їх сам, але вплинути на подальшу долю країни — це запросто. Російський політолог Андрій Суздальцев пояснює: хай там скільки відсотків набере Лукашенко, та якщо Москва визнає вибори нелегітимними, перестануть діяти усі контракти, підписані з білоруським урядом. Для економіки держави, яка без російських грошей, як риба — без води, це стане фатальним. «Тож якщо Лукашенко не може домовитися із Москвою, чи так він потрібен білоруському політикуму?» — ставить провокаційне питання політолог.

Тому що послідовний

На думку європейських експертів, для цьогорічної передвиборної кампанії характерна незначна лібералізація. Лукашенко вперше впустив у свою країну європейських та американських спостерігачів. А кандидатам у президенти дозволили провести теледебати. От тільки сам президент брати участь у них не буде — просто споглядатиме збоку, як «гризтимуться»його опоненти. За останні 16 років бацька майже нічого не міняв у своїй передвиборній програмі, тому сьогодні він акцентує на «стабільності» свого режиму. Його опоненти теж тиснуть на одну й ту ж кнопку — нелегітимність виборів, бажання змін. Проте, якщо змін хочуть демократичні політики і журналісти, то працівники бюджетної сфери, чиновники, пенсіонери та робітники приватних підприємств зі зміною влади бояться втратити роботу і міняти нічого не хочуть. «Білоруси думають шлунком», — говорить політолог Клаксовський. «Так, у мене до нього ряд претензій, проте я не думаю, що той, хто прийде на зміну, зробить щось краще, — ділиться жителька Мінська Анастасія Шелест. — Ця машина працює. Зі скрипом, але працює. Тож не треба її ламати».

Автор: Олена Водоватова


Політика

1 (1) грудень 2010

дива україни

Суспільно-політичні груди: епатаж чи спосіб боротьби? Жіночу феміністичну організацію не розуміють Активістки «FEMEN» днями провели у Києві чергову топлес-акцію біля пам’ятника Леніну. Таким чином дівчата протестували проти візиту в Україну російського прем’єр-міністра. Вигуки «Україна — не Аліна» і «Нас не нагнеш», звісно, приїзд Путіна не скасували, однак отримали широкий розголос серед громадськості. Як, власне, і більшість FEMEN’івських акцій. МЖ спробує дізнатися, криється за діяльністю дівчат дійсно глибокий ідейний зміст або ж це просто епатаж та піар. “Організація дівчат міста Києва” (так спочатку «FEMEN» себе називали) одразу ж стала грудьми на захист демократії та прав українок. На думку прихильників руху, суспільно-політичні груди, а також інші частини тіла активісток «FEMEN» стали рупором громадської думки в ході президентської виборчої кампанії, збудником «гендерного скандалу» у зв’язку з відсутністю жіночого представництва в Кабміні, «вагомим аргументом» проти проросійського курсу нової влади В.Ф.Януковича, а також локомотивом боротьби з секс-туризмом, проституцією й іншими соціальними проблемами в Україні. Критично налаштована громадськість натомість стверджує: незрозуміло,що дівчата пропагують, бо всі звикли, що якщо в акції задіяні «FEMEN», отже, будуть цицьки. За словами Олек-

сандра Аренця, який виступає від імені ВО «Свобода», ці недоукраїнки просто дискредитують націоналістичну ідею. Перше питання, що виникає: хто ж все ж таки фінансує скандально відому організацію. Самі дівчата кажуть, що їм допомагають прихильники та однодумці, а також просто ті, хто цікавляться нестандартною діяльністю і відомі люди — політики та артисти, які чи то хочуть попіаритись, чи то допомогти.

Що не акція, то скандал

Однак навіть прослідкувавши за діяльністю організації феміністок, нелегко зрозуміти її програму. Акція «Помиймося у фонтані на Майдані» може й привернула всезагальну увагу, та корисних наслідків не мала точно. Травнева ж акція біля посольства Російської Федерації взагалі залишила громадськість мучитися здогадами: активістки «FEMEN» під’їхали до посольства на машині з синім відром на да-

ху й біля входу в посольство встигли роздягнутись та продемонструвати груди, пофарбовані в синій колір. Більше нічого зробити не змогли, бо правоохоронні органи втрутились у хід акції. Як пізніше виявилось, топлес-протест був організований на підтримку Товариства синіх відерець у Росії (товариство бореться зі спецзнаками — блималками та «козирними» номерними знаками, які з’являються на машинах у будь-кого, хто має гроші). Ще однією виставою організації був акт підтримки бойового духу співвітчизників, а саме проведення акції протесту проти політики залякування населення загрозою розповсюдження грипу H1N1. Дівчата в самих тільки марлевих пов’язках розгулювали по Майдану Незалежності й висміювали паніку щодо грипу. Одна з останніх акцій дівчат мала назву «Пісяти хочу»: активістка Оксана Шачко ходила в туалет прямо в центрі Києва. Таким чином дівчина намагалася показати, що громадських туалетів у місті — недостатня кількість. У 2010 році «FEMEN» відсвяткували свій дворічний ювілей топлес-презентацією логотипу, подарованого відомим російським художником Артемієм Лебедєвим. Ідея логотипу — це жіночі груди : одна — жовта, інша — блакитна.

В Інтернеті зображення логотипу знайти дуже важко, бо його фішка в тому, щоб фарбою малювати зображення кожного разу наново на справжніх жіночих грудях.

Шукати сенс немає сенсу

Екс-прес-секретар «FEMEN» Вікторія Білега каже, що не розуміє ні політичних, ані ідейних поглядів організації: «Сьогодні вони проти проституції, а завтра — підтримують якусь скандальну подію в майже оголеному вигляді». З огляду на епатажні акції, які, власне, і складають діяльність цієї схильної до публічного оголення організації, складається враження, що «FEMEN» і була створена для того, щоб побавити громадськість та здобути собі визнання за принципом «погана слава — теж слава». У будь-якому разі «FEMEN» набирає популярності, інформація про вінки та груди з’являється у всесвітньовідомих виданнях, серед яких — Spiegel, DeutscheWelle, L’express France24, тож можливо, що одного разу активісткам своїм роздяганням вдасться для різноманітності щось таки змінити. А наразі громадськість лише здивовано знизує плечима та намагається зрозуміти, чого домагається ця горе-організація, бо, крім привернення уваги, ніякої користі від «FEMEN» помічено не було.

Автор: Мілана Левченко


Студенти

1 (1) грудень 2010

Універ — не базар? А дитсадок?

Студенти протестують проти впровадження платних послуг в освітніх закладах

Т

оді як проблеми ідейного характеру об’єднують хіба ентузіастів, урядовий удар по студентській кишені зачепив навіть тих, хто на демонстрації не ходить прин-

ципово. Скандуючи «796 стипендію з’їсть», на початку жовтня студенти столичних вишів пройшли маршем до будівлі президентської Адміністрації. Їх підтримали

схожими акціями у 14 інших українських містах. Урядовці пішли на поступки, однак цілковитого скасування постанови так і не відбулося. Обіцяного продовження

протестів, власне, теж. Що вдієш? На носі — вибори.

Представники нинішньої влади зауважують: ідея збирати таким чином гроші на освіту спала на думку ще попередньому уряду. Тому відповідальність за такі «реформаторські» кроки, на думку чиновників, повинна лежати не на Табачникові з Азаровим, а на Вакарчукові з Тимошенко. За «світлою ідеєю», палко підтриманою чинним Кабміном, студенти повинні були оплачувати все: лабораторні роботи, пропуски занять, користування бібліотекою і медпунктом. Загальноукраїнські протестні виступи дещо приборкали владні апетити, змусивши скоротити список «данини», але скасувати її цілком ніхто не захотів. Більше того, під «шумок» Міністерство оприлюднило наказ затвердити перелік платних послуг у закладах освіти, до яких включило, власне, ще й школи і дитсадки, які з цього року стали обов’язковими. Проте, як зазначено у документі, навчальні заклади до цих коштів матимуть лише опосередкований стосунок: їхня справа — збирати. Потім гроші надходитимуть до спеціального урядового фонду, куди дотепер перераховували плату студентівконтрактників.

Наказ №949, який, власне, ставить під сумнів право на безкоштовну середню освіту, не викликав, однак, прогнозованого резонансу. Ще на першій демонстрації в Києві, коли згаданого наказу ще не було, а був лиш «сімсот дев’яносто шостий», щодо якого критику висловлював навіть президент Янукович, один із ініціаторів протесту — громадський активіст Михайло Каменєв обіцяв більш рішучі дії у разі невиконання студентських вимог. Однак подальших акцій не відбулося. Згідно з повідомленнями у соцмережах, звідки ведеться безпосередньо координування демонстрацій, активісти пояснюють такий штиль замість обіцяної бурі наближенням місцевих виборів. За їхніми словами, кандидати вбачають у студентських акціях, відповідно до початкового задуму — абсолютно аполітичних, непоганий інструмент заявити про себе серед молодого електорату. Однак студенти відмовляються виходити під будь-якими політичними гаслами. Протести продовжаться після 31 жовтня, наголошують координатори акцій. Питання в тому, що урядовці встигнуть запровадити до того часу.

Анастасія Москвичова


Суспільство

1 (1) грудень 2010

Новація

Вчимося з пелюшок З цього року в Україні запровадили обов’язкову освіту для п’ятирічок

Молодим у нас завжди дорога? Українське юнацтво дедалі більше поневіряється від безробіття. Фахівці знайшли цьому пояснення. Звучить воно так: перед тим, як обирати собі фах необхідно дізнатися які професії актуальні, довідатися якомога більше інформації про можливі курси та знайти для себе саме ту професію, якою ви хотіли б займатися та яка зараз актуальна. Мені чомусь здається, що фахівці забули про те, ЯК іще можна вирішити цю проблему. Є два варіанти влаштування на роботу: за знайомством або ж за хабар. Ольга Іванюк (ім’я та прізвище змінено) знайомств не має, грошей на хабар теж. «Я навчалася в Харківському педагогічному університеті ім. Григорія Сковороди. Прийшла працювати в м. Ніжин (місто змінено). Сподівалася, що там 100 % робота буде і точно без проблем». У містському відділі освіти Ольгу нічим не порадували і навіть не обнадіяли. Немає місць. ЇЇ тато почав вирішувати питання через знайомих і місце знайшлось. Молодий спеціаліст почала працювати на ставку, наступного року їй навіть класне керівництво дали. Пройшов деякий час, змінилася влада, і Ользі на навчальний рік години не знайшлись. Все, що їй запропонували: 4 години на ставці лаборанта в тиждень, замість 5 в день. Мало того, що заробітна плата зменшується в декілька разів, ще й педагогічний стаж переривається. Героїня не могла зрозуміти в чому проблема. Працювала добре, зі всім справлялася, діти її відразу ж полюбили. «Тут все просто, — говорить Ольга, — є місце — нема місця.» У столиці ситуація не краща. Візьмемо, наприклад, лікарні. Костянтин (просить не називати його прізвище). «В мене немає, як кажуть, «волохатої руки», тому в моєму рідному місті (Луцьку) за право працювати лікарем в кращій держклініці мені запропонували викласти до $10 000. Звідки вони в мене?! — сердиться Костянтин. — В Києві я зміг влаштуватися за $3000. Справа в тому, що радянська традиція брати на роботу за хабар особливо сильна саме в регіонах. Крім того, в столиці більше лікарень, клінік, поліклінік. Через цю конкуренцію й «тарифи менші». Реалії життя такі, що куди не глянь — усім треба дати «на лапу». Взагалі, по Україні мало зафіксовано випадків давання чи вимагання хабара за влаштування на роботу вчителем. Адже той, хто дає хабар, хоче влаштуватися на роботу, і він не буде скаржитися на того, хто йому допоміг. Тим паче, що кримінальна відповідальність загрожує і тому, хто бере хабар, і тому, хто його дає. Ірина Макаренко

Цього року перше вересня посправжньому святкували не тільки у школах, а й у дитячих садочках. У Міносвіти вирішили, що діти п’ятирічного віку зобов’язані здобувати дошкільну освіту. Марія Іванівна, бабуся 5-річного Максима, розповіла нам, як їхня сім’я сприйняла такі нововведення: « У нашому районі в Черкасах — три садочки, ми звернулися туди, аби оформити дитину, всюди нам відмовили, сказали: немає місць. Дочка пішла в ту школу, куди ми збираємося віддати Максимчика, запитати, що робити, якщо дитина не матиме дошкільної освіти. Завідувачка сказала їй, що тоді дитину не приймуть у перший клас, слід обов’язково водити хлопчика у спеціальні ігрові школи. Вибору у нас не було. Але та школа нам боком вилазить, зять змушений працювати на двох роботах, адже ми витрачаємо лише на школу п’ятсот гривень в місяць». П’ятирічок справді можна не віддавати до дитсадків, дитина може пройти навчання або у розвиваючих школах, або ж вдома зі вчителем. Однак не всі батьки спроможні заплатити за таке навчання, держава ж нічим зарадити не може. Та й відповідно до української Конституції —

здобуття освіти є правом, а не обов’язком громадян. Що ж стосується шкіл, то вони не мають права вимагати від батьків ніяких довідок чи інших документів, які б засвідчували здобуття дошкільної освіти. Та й конкретних вимог, що повинна вміти дитина, після відвідувань садочків чи певних занять не існує. У Міністерстві освіти виокремили єдину вимогу від дошкільної освіти — розвиток дитини. Проте навіщо ж тоді було впроваджувати обов’язкову дошкільну освіту, якщо відповідальні батьки й самостійно з цим справлялися?

В Україні на 100 місць у дитсадках — 108 дітей

Час назад не повернеш, і у вересні п’ятирічки таки пішли до садочків, але не всі! В середньому, по Україні на 100 місць припадає 108 дітей. Тож як вирішували проблему із браком місць цього року? Насамперед, відновлювали непрацюючі групи (робили ремонти, виводили орендарів). По-друге, відновлювали роботи ДНЗ, які тривалий час використовували не за призначенням, наприклад, школидитсадки знову ставали садками. По-третє, набирали групи по 30, декуди навіть 35 чоловік, в той час, як норма 20. Не всі дії можна назвати якісними, але завдяки їм 93,5% українців п’ятирічного віку почали здобувати дошкільну освіту. Що ж стосується всіх дітей дошкільнят, то лише 65% відвідують ДНЗ. Вийшло, що ті, кому справді треба ходити до

садків піти в нього не змогли, а тих, кого зобов’язали, невідомо, чи буде їм від того краще, адже вихователі фізично не можуть приділити однакову увагу 35 малюкам одночасно. Проте брак місць — не єдина проблема. Не слід забувати, що в Україні є й села, де місця є, а дітей немає або ж навпаки. Наприклад, Київська область, село Семенівка — двоє дітей 5-річного віку, в селі дитсадка немає, тож батьки змушені водити дітей до сусіднього села. Cаме у сільській місцевості найменший показник відвідувачів дошкільних навчальних закладів — 33% від загальної кількості дітей. Загалом найкраща ситуація із дошкільною освітою у Житомирській та Київський областях, тут найбільше відкрили нових або ж відновили діяльність старих дитсадків: у Житомирі — 24, у Києві — 9.

У МОНі підкреслюють, що впровадження дошкільної освіти

— лише надання малюкам базових навичок, спосіб заохочення їх до колективу. А от психологи не погоджуються. Адже більшість дітей спочатку йдучи на рік до садочку, а потім одразу до школи, може двічі переживати сильний емоційний та психологічний стрес. І саме цей показник враховували європейські країни. Франція, коли вводила передшкільну освіту: малюк у 5 років йде у садочок, але працює з ним вихователь, який вестиме його і в початковій школі. Таким чином не розформовують групу дітей, залишають вчителя, до якого діти звикли. Подібна ситуація і в Бельгії, там формують групи у чотирирічному віці і діти вчаться разом аж до вісімнадцяти років. Ми теж рівняємося на Європу, але не завжди вдало. Що ж стосується дошкільної освіти, то Дмитро Табачник пояснює своє нововведення ще й так: «Наздогнати технологічне відставання ми можемо лише, інвестуючи в освіту та науку. Це наш основний пріоритет». Але чи настільки технічному відставанню допоможе обов’язкова дошкільна освіта?

шими дівчатами. Наприклад, індуси, аби одружитися в себе на батьківщині, повинні за дівчину заплатити від 5 до 20 тисяч доларів. Більшість, звичайно, таких грошей не має, тому й їде шукати щастя деінде. А нашим закоханим дівчатам нічого не треба! Другою категорією «принців», у шлюбних агентствах називають дійсно багатих, але скупих женихів. Вони їдуть шукати в Україну «наймичок», які покірно сидітимуть вдома, прибиратимуть, готуватимуть, догоджатимуть і «розвести на гроші», як сподівалися дівчата, таких «принців» — нереально. Катя повернулася з Німеччини вже розлученою жінкою, хоча рада, хоч цьому. Розповідає: «Познайомилися ми в Києві, він

приїжджав по роботі. Спочатку догоджав мені, дарував прикраси, квіти. Через півроку одружилися, переїхала в Німеччину, хоча краще сказати в клітку, сиділа вдома, куховарила, хотіла мову вивчити — чоловік не дозволив, та й виходити без нього нікуди не можна було. А про подарунки я взагалі забула. Через рік вмовила його розлучитися, мама вислала гроші і я повернулася додому, взяти він мені не дозволив нічого, навіть тих речей, які я привезла із собою з України». Лише п’ять відсотків шлюбів з іноземцями, за даними соціологів, — щасливі, та й то, якщо пара залишається в Україні, якщо у країні коханого, то цифри вдвічі менші. Не все те золото, що блищить.

«Українська освіта повинна наздогнати технічне відставання від Заходу», — Дмитро Табачник

Ситуація

Принц із тридев’ятого царства Шлюби українок з іноземцями рідко стають щасливими Чому українки намагаються «вискочити» заміж за кордон — доволі зрозуміло ( як їм здається, це — забезпечене життя для них та їхніх дітей). А от чому закордонні принци так поспішають одружуватися з нашими красунями?

Менеджер одного із київських шлюбних агентств Ольга Прохорова розповідає: « На жаль, українки для іноземних гостей — легка здобич. Їм не треба нічого ні доводити, ні показувати, досить лише сказати, що ти маєш власний бізнес, не важливо який, і наші дівчата вже розтанули і ймуть тому віру. А їдуть за нареченими, вже вибачте, — або старі, або ті, хто в себе на батьківщині не має шансів знайти супутницю життя. Одним словом — третій сорт!» Часто, виходячи заміж за чужинця, дівчата не те, що стають багатими, а навпаки — чоловіки оббирають їх до нитки. При-

близно кожен 30-й шлюб, який реєструють у рагсах України — з іноземцями. Христина теж мала такий. Дівчина розповідає: «Була в Єгипті, познайомилася з Тамером. Він розповідав, що є власником сусіднього готелю, звозив туди на екскурсію, все показав. Я й повірила, закохалася в нього, але настав час їхати додому. Приїхала, ми спілкувалися, він кликав знову приїжджати. Так я з’їздила за 2 місяці до нього тричі. Гроші якраз були, бо збиралися з батьками купувати квартиру. Потім він переїхав в Україну, ми одружилися, грошей він не давав, казав, що бізнес в Україні починає. Коротше кажучи, він виманив у мене все до останньої копійки, а в єгипетському готелі, як виявилося, він був лише барменом». Нема грошей на калим — приїжджай на «придане» Найчастіше саме через скрутне матеріальне становище «принци» одружуються з на-


Спорт

1 (1) грудень 2010

Перемога

У Харкові відбулися унікальні змагання — Кубок Європи з любительського боксу. Особливістю цієї події є те, що вона проводилася вперше за всю історію існування цього виду спорту. Тобто раніше спортсмени змагалися на Чемпіонатах світу, Європи, Олімпіадах, а тепер мають змогу помірятися силами і на Кубку Європи. Цей турнір примітний тим для України не лише тому, що він проходив на території нашої держави, а також що українці завоювали сім золотих медалей кубку, з десяти можливих.

За словами Володимира Продивуса, президента Федерації боксу України, змагання мали відбуватися у столиці, але у зв’язку з капітальним ремонтом Палацу спорту, були перенесені до Харкова (нагадаємо, Палац спорту у Києві закритий на реконструкцію до березня наступного року). На змаганнях виступали спортсмени з 15 країн, а саме Азербайджану, Росії, Білорусії, Вірменії, Великобританії, Німеччини, Франції та інших. В офіційних заявах зазначалося, що на Кубку будуть представлені найкращі боксери Європи, переможці Чемпіонатів світу та медалісти Олімпіади у Пекі-

Звершення Українці стали найкращими в Європі з любительського боксу ні. Але якщо розглядати збірну Росії, наприклад, то до Харкова приїхали спортсмени не з найкращими показниками. Можливо, на це вплинула дебютність змагань (а звідси — не надто висока престижність), а може через те, що європейські боксери цього року вже вирішували, хто з них кращий — у червні на Чемпіонаті Європи в Москві. Тоді перше місце посіла збірна Росії, Україна ж піднялася третю сходинку п’єдесталу. Як зазначалося вище, українські боксери у Харкові завоювали сім золотих медалей,

залишивши лише три найвищі сходинки іноземцям у «легких» вагових категоріях. А саме: росіянину, французу та англійцю. Серед українських чемпіонів нагороди найвищого ґатунку отримали спортсмени, ім’я яких цього року вже стало відомим на світових рингах. Це Роман Капітоненко, срібний призер ЧС в Москві, а також Денис Берінчик, який 11 жовтня на Чемпіонаті світу серед студентів здобув перемогу. Найтитулованіший член нашої команди Василь Ломаченко не взяв участь у змаганнях через травму.

Автор: Тетяна Яковлева

Підсумки

Четверо українців у ТОП-50 найкращих тенісистів світу Наближається кінець року, а разом з ним розпочинається підрахунок очок, які заробили тенісисти за минулий сезон. Жіноча федерація WTA та чоловіча ATP вже оприлюднили таблицю результатів. Для чоловіків вони є остаточними, а для жінок поки ні, бо їм залишилося зіграти ще один важливий турнір у сезоні. Найкращим тенісистом 2010го став Рафаель Надаль. Цього року іспанець старанно попрацював, аби посісти першу сходинку: він виграв три турніри Великого шолому, залишивши тільки один своєму головному супернику Федереру — Відкритий австралійський чемпіонат. Як наслідок, Роджер займає другу сходинку рейтингу. На третій — серб Новак Джоковіч, який влітку грав у фіналі Американського великого шолому проти Надаля і поступився чемпіону у чотирьох сетах. Щодо українців, то Олександр Долгополов піднявся у таблиці на 7 сходинок і став 49 тенісистом світу. Таким чином, тепер два українця входять у півсотню найкращих, тому що ще один наш співвітчизник — Сергій Стаховський — на 37 місці. 21-річний Долгополов став відкриттям минулого року, а особливо французького турніру великого шолому — Ролан Гарро-

су. У перших двох колах хлопцю дісталися титуловані спортсмени — Арно Клеман та Фернандо Гонсалес, але Олександр, на диво всім, показав відмінну гру та переміг суперників. На жаль, гра в третьому колі була фінальною для Долгополова на турнірі. Жіночий рейтинг поки очолює спортсменка з Данії Каролін Возняцкі. На другому місці — росіянка Віра Звонарьова, яка витіснила з цієї сходинки Серену Вільямс. Остання, до течі, цього року виграла Вімблдон та Відкритий чемпіонат Австралії, але через хворобу не брала участь у заключному турнірі великого шолому в США. Тому і втратила багато очок. Турнірні позиції дівчат можуть змінитися, адже

на вісьмох найкращих ще чекає один з головних жіночих турнірів — Доха 2010, який відбувається у Катарі. Сестри Вільямс, Серена та Венус, не братимуть участь у турнірі, тому пощастило росіянці Олені Дементьєвій (9 номер рейтингу) та білорусці Вікторії Азаренко (10 номер), які виступатимуть на змаганнях замість двох американок. Українські тенісистки цього року виступали не дуже вдало. Альона Бондаренко,яка займає 36 сходинку, залишилася єдиною представницею нашої країни у топ-100. Але цього року в українському тенісі з’явилася 15-річна Еліна Світоліна, яка виграла юніорські змагання турніру Ролан Гаросу. Автор: Тетяна Яковлева

інвалідів: у щорічній дитячій спартакіаді «Повір у себе» цього року брали участь 30 тисяч дітей з фізичними вадами. Для багатьох інвалідів спорт починається з реабілітації. У спеціальних групах вони виконують фізичні вправи для покращення свого здоров’я, а у кого тренери бачать потенціал — пропонують зайнятися спортом професійно. На збір команди їздять до Євпаторії, де розташована сучасна база підготовки спортсменів-інвалідів. Ця база –ще одна складова успіху наших чемпіонів, бо у ній є всі умови для продуктивного тренування.

У недужому тілі — здоровий дух Українські паралімпійці успішніші за олімпійців Успіхи вітчизняних спортсменів-інвалідів у 2010 році вражають: 4 місце на зимовій паралімпіаді у Ванкувері, перемога на чемпіонату світу з плавання та чемпіонаті Європи з футболу. І це далеко не повний перелік міжнародних змагань, під час яких наші спортсмени підіймалися на п’єдестал пошани.

Олена Акопян у 15 років втратила можливість ходити. Пережити такий удар долі у свідомому віці надзвичайно складно. Але дівчина знайшла у собі сили, а головне обрала правильний шлях — почала займатися спортом. З того часу минуло більше 20 років і тепер за плечима у Акопян участь у п’яти паралімпіадах, у кожній з який вона ставала призеркою. А у 2004 році у Афінах завоювала золоту медаль. Крім самоствердження, жінка також знайшла звичайне людське щастя: у жовтні цього року Олена народила та стала мамою двох дітей.

«Секрет успіху — у системі підготовки» Наталя Гарач, прес-секретар Національного комітету спорту інвалідів України, розповідає про Олену як про приклад того, що в Україні люди з обмеженими можливостями можуть інтегруватися у повноцінне життя завдяки професійному спорту. Адже українська паралімпійська збірна недарма є однією з найкращих в світі: для виховання спортсменів-інвалідів в Україні створено максимально сприятливі, як для нашої держави, умови. Перш за все, за словами Наталі, секрет успіху криється у системі підготовки та організації спортсменів-інвалідів, яка формувалася роками і зараз вдало функціонує під керівництвом Валерія Сушкевича. Основною ланкою в ній є центри фізичної культури та спорту інвалідів «Інваспорт». Вони були створені державою у 1993 році і сьогодні мають представництва у всіх областях України. До такого центру може звернутися будь-яка людина з фізичними вадами та займатися спортом на любительському рівні, або ж професійно. Ще однією складовою успішності є програми спортивної підготовки дітей-

«Не по гроші»

На спортивній арені українці виступають на рівних з командами США та Канади, а спортсменів з країн Європи навіть залишають позаду. Канадійка Лорен Вулстенкрофт, «золота дівчинка» Паралімпіади у Ванкувері та улюблениця місцевих вболівальників, здобула під час цих змагань п’ять нагород найвищого ґатунку з гірськолижного спорту. Українські спортсмени теж ставлять рекорди та дивують світ. Лижниця Олена Юрковська, наприклад, вигравши 4 золота, срібло та бронзу у Турині, стала найкращою спортсменкою Паралімпіади-2006. А Олександра Кононова цього року у Ванкувері здобула 3 золоті медалі. Але конкурувати зі збірними провідних держав світу важко, адже умови виступу на змаганнях у всіх однакові, а фінансування українців на порядок нижче, ніж у іноземців. Якщо нам доводиться оббивати пороги, щоб знайти хоч якісь джерела фінансування, то за кордоном бізнес соціально відповідальніший: компанії змагаються за право бути спонсорами паралімпійської збірної своєї країни. Український Комітет спорту інвалідів постійно підтримують декілька компаній, серед яких ті, які безкоштовно чи на пільгових основах надають комунікаційні послуги чи послуги телефонного зв’язку. Хоча чемпіонам паралімпійських ігор дістаються чималі призові від українського уряду, гроші — це не вирішальний фактор, через який інваліди приходять у спорт. Перш за все, такі спортсмени бажають вирватися із звичного кола спілкування, яке часто обмежується лише рідними. Спортсмени багато подорожують, під час змагань живуть разом в готелях, тому можуть знайти собі друзів та навіть коханих людей. Переможців завжди гарно приймають як у власній країні, так і за кордоном, тому відчуття, що ти комусь потрібен, значно підбадьорює інвалідів та не дає їм вдатися в тугу. Після тренувань спортсмени стають здоровішими не лише духовно, а й фізично.

Автор: Тетяна Яковлева


Дозвілля

1 (1) грудень 2010

ПРОДАВЦІ ПОВІТРЯ — ВІД 300$ Столичний ринок праці переповнений молодими спеціалістами, які хочуть почати свою кар’єру у туристичному бізнесі. За підрахунками експертів дослідницького порталу Superjob.ua, в Києві кожній вакансії відповідає 36 претендентів. Давка на старті Частково провокують надлишковий попит робочої сили на ринку праці невисокі вимоги для молодих спеціалістів. Почати будувати кар’єру в турменеджменті може практично кожен: від учорашнього школяра, який закінчив спеціалізовані курси, до випускника профільного факультету вишу. Вдалим стартом для кар’єри в «індустрії відпочинку» стає студентська робота як представника туристичної компанії в готелі. Ще одним із найпростіших способів набути навичок для майбутньої роботи є рекламні тури, організовані туристичними фірмами для підвищення кваліфікації своїх співробітників. Після повернення в Україну такий закордонний досвід в деяких випадках полегшує працевлаштування. У туризмі головне — досвід і вміння продати, вважає директор туристичного агентства «Каприз» Олена Почко. «Ми не беремо на роботу людей, які бачили світ лише на картинках в Інтернеті. Нам потрібні ті, хто бував за кордоном, ті, хто має власне і адекватне уявлення про культуру, менталітет, курорти та готелі конкретної країни», — пояснює Олена. За її словами, людей, які відповідають цим вимогам, небагато, саме тому невеликі туристичні фірми беруть на роботу лише перевірених співробітників.

Майже чарівники

Згідно з дослідженнями ринку праці експертами Superjob.ua, типовими представниками професії менеджера з туризму є жінка до 30 років з вищою освітою. 15% менеджерів з туризму пройшли спеціалізовані курси, 40% спеціалістів вільно володіють англійською мовою. Менеджери-початківці у туристичному бізнесі повинні впевнено володіти комп’ютером, орієнтуватися в програмах пошуку та бронювання турів. Солідні компанії з численних претендентів обирають спеціалістів, які іноземною мовою і мають досвід роботи в сфері туризму не менше року. Зарплатня менеджерів-початківців у туристичній сфері варіюється від 300 до 500$. На більш високу зарплатню (від 500 $) можуть розраховувати спеціалісти з вищою профільною освітою, які пропрацювали в сфері туризму 1-2 роки. Типовими вимогами до кандидатів в цьому діапазоні зарплат є: досвід оформлення віз і підготовки пакету документів для туру, хороше знання ринку туристичних послуг та напрямків, навички роботи в програмних комплексах «Мастер-Тур», «САМО-тур» тощо. Нерідко додатковою вимогою зі сторони роботодавця стає знання іноземної мови на розмовному рівні. Максимальний заробіток таких спеціалістів у Києві сягає 700$. Вхід у наступний зарплатний діапазон відкритий для усіх, хто має досвід роботи в кількох сферах туризму від 3 до 5 років, а тим, хто вільно володіє англійською мовою, достатньо й двох років трудового стажу. Можливими побажаннями від роботодавця, який пропонує таку зарплатню, може стати: досвід організації VIP турів та/ або знання кількох іноземних мов. Заробіток професіоналів тур менеджменту сягає в столиці 1500$.

Мілана Левченко

Як оплачується робота менеджерів з туризму в столиці Вимоги до професійних навичок • Середня освіта+спеціалізовані курси / середньо-спеціальна / неповна вища / вища, бажано профільна • ПК – впевнений користувач • Знання програм пошуку і бронювання турів бажано Можливі побажання: • Досвід роботи в сфері туризму від 1 року • Знання іноземної мови 500-700 • Досвід роботи в сфері туризму 1-2 роки • Досвід оформлення віз, підготовки пакету документів для туру • Вища туристична освіта бажана • Гарне знання ринку туристичних послуг та напрямків • Навички роботи в програмних комплексах «Мастер-Тур», «САМО-тур» тощо Можливі побажання: • Знання англійської та/або другої мови на розмовному рівні Більше 700 • Досвід роботи в сфері туризму 3-5 років або 2 роки + розмовне або вільне знання англійської мови • Досвід роботи в кількох туристичних сферах Можливі побажання: • Досвід організації VIP турів • Знання кількох іноземних мов

Гороскоп Овен

Листопад для вас буде місяцем відпочинку, під час якого ви розширите свої горизонти, в тому числі інтелектуальні. У цьому вам допоможе позитивний настрій та віра у себе. Слідкуйте за своїми коханими, бо вони можуть настільки зануритися у роботу, що зовсім про вас забудуть.

Телець

У вашому особистому житті буде багато чого таємного та недоказаного. Ви зануритеся у вирішення емоційних проблем всередині себе, які вже давно не давали вам спокою. Листопад — це час, коли ви зможете досягти вершин, але при цьому будьте чесними та справедливими з людьми.

Близнята

У першій половині листопада ви будете інтенсивно працювати, при чому все даватиметься вам легко. У другій половині місяця ваше життя буде сфокусоване на коханні і ви зможете завоювати

прихильність тієї людини, яка вам подобається. Не сваріться з колегами — краще змовчати, щоб не виникало зайвих конфліктів.

Рак

У листопаді у вас буде такий романтичний настрій, що навіть природа надихатиме вас на позитивні ідеї та мрії. Хороший період для зустрічей із давніми друзями. Якщо у стосунках з сім’єю чи коханими у вас був втрачений баланс, то у цьому місяці все стане на свої місця.

Лев

Побудь зі своєю сім’єю та позгадуй приємні моменти зі свого дитинства. Ти отримаєш від цього багато задоволення. У листопаді твоя впевненість та шарм зроблять вас ще привабливішими, тому не дивуйтесь захопленим поглядам оточуючих. Також чудовий період для роботи, особливо якщо у вас творча професія.

Діва

Останнім часом ви були замкнені та уникали будь-яких

дискусій, але з приходом листопаду ви захочете знову зануритися у вир подій, що відбуваються навколо вас. Але будьте обережні, бо ваша надмірна самовпевненість може відштовхувати людей та створювати проблеми на роботі.

Терези

Ви знайдете правильні рішення на проблеми, які давно вас турбували. Внаслідок цього відчуєте певну впевненість у своїх діях, але дотримуйтесь власної точки зору — люди у цьому місяці можуть вас обдурювати. Життя у листопаді може набути справжніх літніх барв, якщо ви будете креативними та веселими.

Скорпіон

Це ваш місяць, тому використовуйте можливості, які вам даватиме доля — мрії збуватимуться, а справи будуть йти успішно. Закоханість не буде стримувати на місці, а, навпаки, дасть великий поштовх для власного розвитку. Але будьте обережними з грошима — гаманець не бездонний.

Не Адольф, а Хайль!

Британська The Daily Telegraph опублікувала список з десяти найдурніших відповідей учасників британських теле-і радіовікторини на поставлені їм запитання.

У десятку, зокрема, увійшов учасник історичної радіовікторини на BBC Radio Merseyside, який на питання про те, як звали Гітлера, відповів “Хайль”. Радіослухач, додзвонився у вікторину на тему мистецтва на станції “2CR FM”, заявив, що купол Сікстинської капели розписаний Леонардо ді Капріо. В Україні — теж весело. Якось ввечері на одну із українських популярних радіостанцій додзвонився слухач і на питання «Скільки тривала Шестиденна війна між Єгиптом та Ізраїлем?» відповів «Готуйте гроші, я знаю — два тижні!» Щодо математичних здібностей українців є ще одна прекрасна відповідь. Диктор запропонувала відповісти на питання яким видом дюжини є число 13. Так от дівчина заявила, що замість «чортової» — це якимось чином стала «половина дюжини». А ще, напевно, слабким боком українців є географія. «Як ви думаєте, Кембриджський університет знаходиться де?» Слухач, що додзвонився, напевно, питання не чув, тому відповідь його була трохи неочікуваною. «Географія — це не мій коник». Ведуча вікторини запитала його, в чому ж його коник. «Який коник? Немає у мене ніякого коника!» — відповів той. Перейдемо до телевікторин. Питання : «Що відбулося 1 вересня 1939 року?» Той, хто відповідає, напевно вирішив пожартувати: «Я не знаю, мене тоді ще не було… Не бачив». У цій же вікторині: «Є три стани речовини: твердий, рідкий і…» Учасник: «Желе». Ще. Чорно — білий птах. Знайдете у себе в саду. «У мене, звичайно, немає саду, але я впевнений, що то пінгвін». Веселий у нас народ. Допомагає одне одному жартом… А чим іще?

Ірина Макаренко

ЗП, $ до 500

Реклама

Jamogy  

design of student's newspaper

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you