Page 1

Благ віст ст № 3-4 (181-182), 2015 р.

ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

Покров Пресвятої Богородиці

14 жовтня Церква Христова урочисто святкує одне із найвеличніших Богородичних свят – Покров Пресвятої Богородиці. Це свято виникло після перемоги православної Візантії над сарацинами–язичниками, які обступили тоді столицю Візантії—Константинополь. Згідно передання, у дні цієї облоги 1 жовтня (ст. ст.) 910 року жителі міста надіючись на Небесну допомогу зібралися у Влахернському храмі для молитви. Під час цієї молитви, юродивий Андрій і його учень Єпіфаній побачили у зводах величного Влахернського храму,як сонце, сіяючу Богородицю, Яка покривала Своїм омофором народ, що молився. Святий Андрій запитав свого учня: «Чи бачиш ти Царицю Неба і землі?». На що блаженний Єпіфаній з трепетом відповів: «Бачу, отче, і ужасаюся». Яку втіху, надію і радість принесло це видіння в серця усіх присутніх в храмі! Як блискавка, ця радісна звістка охопила весь храм і облетіла усіх. І скоро за цим чудом по молитвах Пресвятої Богородиці, обступлений з усіх сторін сарацинами Константи-нополь, був звільнений від облоги, не мечем і копієм, а Божественною силою. І як це траплялося не раз в історії, місцева подія, обмежена місцевими обставинами, якби переросла себе, розширилася до вселенських розмірів і до вселенського значення. Забувся історичний зв`язок подій, забулися конкретні обставини, але залишився образ Пресвятої Богородиці, Яка захистила православний народ. Що ми можемо побачити у цьому диві? У Бога немає нічого випадкового. Так і у цьому видінні ми можемо побачити великий духовний зміст. В руках Пречистої омофор, той самий омофор, який покривав Її Главу, що знаменує собою й загублену вівцю, яку Христос, як Добрий Пастир возложив на Свої плечі, лікуючи хвороби і скорботи світу. Таким чином Пресвята Богородиця, як любляча Мати, що всиновила нас у страшні часи Голгофського страждання Свого Сина, показала нам, що і Вона поділяє людські страждання.

У номері:

Життя єпархії день за днем С. 2,6,8

Церква - це сходинки на небо С. 4

Какое значение имеет храм и его посещение С. 4

Критерії нашої церковності С. 5

Дух, вищий за гроші і політику С. 5 Як відомо за днем наступає ніч, за літом – осінь, і саме життя наше побудоване так премудро, що за скорботами приходить радість, за хворобами – зцілення, за упованням – віра, за вірою – любов. І ось сьогодні, коли ми бачимо останні проміння сонця, ми чекаємо першого снігу, який покриє землю білим одіялом, яке торкнеться не тільки весни, пробудженням природи, але й наших з вами душ, нагадуючи нам про текучість нашого життя і незмінності законів Божих. Головне явління Богородиці у Константинополі врятувало не лише життя Візантії, воно актуалізує і нашу сьогоднішню молитву за спасіння нашої рідної Батьківщини та землі. Богородиця завжди приходить на допомогу тим, хто звертається до Неї зі щирою молитвою. Матір Божа захищає кожну віруючу людину, покриваючи її Своїм небесним омофором. «О Пресвята Діво, Богородице, укрий нас дивним Твоїм омофором, охорони землю нашу від усякого зла»

Інтерв’ю із Владикою… С.7

Паломництво на Афон С. 8


2

№ 3-4 (181-182), 2015 р.

Життя єепархії

Престольный праздник Казанского храма

Состоялась священническая хиротония

21 июля 2015 года в день празднования иконы Божией Матери «Казанская», храм в честь Казанской иконы Божией Матери микрорайона Гречаны областного центра молитвенно отметил свой престольный праздник.

26 июля 2015 года, Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний за Божественной Литургией в СвятоПокровском Хмельницком Кафедральном соборе рукоположил диакона Андрея Романовича Теслюка в сан священника. В настоящее время иерей Андрей проходит ставленническую практику в кафедральном соборе, а впоследствии будет назначен на приходское служение в Хмельницкой епархии.

День Крещения Руси и 1000-летия блаженной кончины святого равноапостольного великого князя Владимира Празднования проходили в городе Киеве и начались 27 июля сего года с торжественного молебна у памятника святому равноапостольному великому князю Владимиру на Владимирской горке, который возглавил Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий. Высокопреосвященнейший Митрополит Антоний вместе с сонмом иерархов Украинской Православной Церкви и десятками тысяч верующих принял участие в Крестном ходе от Владимирской горки до КиевоПечерской Лавры во главе с Предстоятелем УПЦ. Традиционно, торжество возглавил правящий Архиерей – Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний. За праздничной Божественной литургией. Владыке сослужили Преосвященнейший Епископ Дионисий (Константинов), священнослужители храмов города Хмельницкого, Хмельницкого и Летичевского районов. В своем архипастырском слове Митрополит Антоний сердечно поздравил настоятеля Казанского храма протоиерея Петра Дячука, клириков, прихожан и всех присутствующих на празднике с праздником Казанского образа Божией Матери и с престольным храмовым праздником. Накануне было совершено Всенощное бдение, которое возглавил Преосвященнейший Епископ Дионисий (Константинов).

Урочистості з нагоди Дня Ангела 23 липня 2013 року в день пам’яті Преподобного Антонія Печерського, Хмельницька Єпархія Української Православної Церкви відсвяткувала День Ангела Високопреосвященнішого Митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Антонія.

В этот же день, вечером, накануне празднования Крещения Руси и 1000-летия блаженной кончины святого равноапостольного великого князя Владимира Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний сослужил Блаженнейшему Онуфрию, митрополиту Киевскому и всея Украины за праздничным всенощным бдением на соборной площади Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры. На следующий день, 28 июля 2015 года в день Крещения Руси и 1000-летия блаженной кончины святого равноапостольного великого князя Владимира, Высокопреосвященнейший Митрополит Антоний сослужил Блаженнейшему Митрополиту Онуфрию, за Божественной литургией в Успенском соборе СвятоУспенской Киево-Печерской Лавры.

Торжества в Свято-Успенской Почаевской Лавре 4-5 августа 2015 года Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний посетил Свято-Успенскую Почаевскую Лавру, принявши участие в праздничных богослужениях, по случаю празднования Почаевской иконы Божией Матери.

Цього дня мелодійний передзвін СвятоПокровського кафедрального собору сповістив про початок святкової Божественної Літургії, яку очолив іменинник – Високопреосвященнійший Антоній, Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський у співслужінні гостей – архієреїв з інших єпархій, що прибули щоб прийняти участь у святкуванні: митрополит Вінницький і Барський Симеон, архієпископи: Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, епископи: Угольський Антоній та Діонісій (Констянтинів). З нагоди Дня Ангела Архіпастир приймав вітання від керівництва області та міста, Народних Депутатів України, представників громадських організацій і партій, силових структур, медиків, телебачення, культури, банкірів, людей бізнесових кіл і інші особи, які відчувають до Архіпастиря Подільського краю самі добрі та теплі відчуття.

Освящен новый храм 24 июля 2015 года в день памяти Святой Равноапостольной великой княгини Ольги, Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний освятил новый храм на честь Покрова Пресвятой Богородицы в селе Тыранивка Хмельницкого района.

Богослужения начались 4 августа с Малой Вечерни с чтением акафиста Почаевской иконе Божией Матери, затем состоялся чин наречения ректора Почаевской духовной семинарии архимандрита Нафанаила (Крикоты) в епископа Шумского, викария Тернопольской епархии. После Малой Вечерни, было совершено Всенощное Бдение на кануне праздника Почаевской иконы Божией Матери. В самый же день 5 августа была совершена праздничная Божественная Литургия, за которой была совершена и епископская хиротония.

Благовіст хмельниччини

Торжества возглавил Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий.

Свято-Троицкий Дерманский женский монастир

8-9 августа 2015 Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний по приглашению правящего Архиерея Ровенской епархии Высокопреосвященнейшего Митрополита Ровенского и Острожского Варфоломея посетил Свято-Троицкий Дерманский женский монастырь, где принял участие в праздничных богослужениях – Всенощном Бдение и Божественной Литургии по случаю дня памяти Святого Великомученица и Целителя Пантелеимона.

Архиерейское богослужение 14 августа 2015, в праздник Происхождения (изнесения) честных древ Животворящего Креста Господня, Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний совершил Божественную литургию (накануне праздника – Всенощное Бдение) в Свято-Покровском Хмельницком кафедральном соборе в сослужении соборного духовенства. После Божественной Литургии Владыка Антоний совершил водосвятный молебен, а также совершил чин освящение меда и зелья, принесенными верующими в этот день.

В завершение молитвословия Архипастырь окропил верующих и приношения их святой водой. Обращаясь со словами проповеди к присутствующим, Высокопреосвященнейший Митрополит Антоний поздравил всех с праздником и рассказал о истории Происхождения (изнесения) честных древ Честнаго и Животворящего Креста Господня.


Благовіст

Актуально

хмельниччини

Ваше Высокопреосвященство! Досточтимейший и дорогой наш Владыка! Примите наши искренние, глубокие и сердечные поздравления с Днём Вашего Рождения! От всей души желаем Вам изобилия Божественных щедрот, доброго здоровья, духовной радости и благодатной помощи Божьей в несении Архипастырского креста и благословенных успехов во всех Ваших начинаниях. Пусть Всемилостивый Господь хранит Вас в прежней ревностной отеческой заботе о православной пастве и преумножит благодатные годы Вашего архипастырства, дабы мы как можно дольше питались мудростью и отцовской любовью Вашего Высокопреосвященства. Всещедрый Господь да умножит дни и лета, и укрепит Ваши духовные и телесные силы Вашего Архипастырского служения о духовном возрастании вверенной Вашему попечению паствы и сохранит Вас на многая и благая лета!

№ 3-4 (181-182), 2015 р.

3

Церква - це сходинки на небо Церква — це сходинки на небо. За словами Святих отців, ми мандрівники в цьому світі, і Церква — наша дорога у світ вишній, горній. Церква — це станція спасіння. Це «донорський пункт», де Господь дарує нам Свої Пречисті Дари — Тіло і Кров Христові — зародок вічного життя в нашому тлінному тілі. Церква — це той жертовник, на якому ми приносимо Господу жертву своєї любові. Справжня любов прагне не споживати, а віддавати. Ми, реально, мало чого можемо принести Господу в цьому світі. Але, перемагаючи в’язкість середовища та неміч плоті, ми приходимо в храм — і от весільний бенкет відбувся. Це справа нашої любові.

Ис полла эти деспота дорогой наш Архипастырь! Що таке душа? Чомусь не кожний з нас задається цим питанням. А якщо раптом хтось, отямившись від безликості та сірості світу, і вирішує стати дослідником землі невідомої, одразу розуміє, яку ношу він на себе взяв. О, як добре, на перший погляд, видно душу нашого ближнього. Скільки в один момент ми знаходимо в ньому вад і ще багато всього, чим ми гидуємо і до чого соромимося навіть доторкнутися. Ми розглядаємо ближнього, як дивляться на виродків у анатомічному театрі. Відвідувачі споглядають один одного і тихо шепотять, обмінюючись враженнями: «ось тут дуже добре видно його хтиву сторону, а якщо зайти з цього боку... так він ще й ненажера, і злодій, і брехун...».

Досліджувати чужу територію приємно і зовсім не боляче. Саме не боляче. Біль — перша ознака хвороби, а де болить більше — там виразка. Страшна, така, що нариває, що стікає гноєм. Та де ж це місце багатоболісне, багатостраждальне? В душі? У мене? Не може бути. Тільки не я. Це у них у всіх душа така, це вони всі кричать від болю, адже я мушу, я просто зобов'язаний бути здоровим... Коли, нарешті, знаходиш душу і в себе — весь світ стає іншим. Душа — як мутна вода: що глибше, то страшніше, холодніше. А як там, на глибині моєї душі? Де її дно? Треба, обов'язково треба не побоятися, набратися мужності — і пірнути глибше... і виявиться, шо ця глибина веде просто на дно пекла. Але як же так? Я так хотів бути не таким, як усі, так мріяв прожити життя інакше... Я зневажав інших і дотепер ніяк не міг збагнути, чому всі, хто пірнав у глибини своєї душі, вже були іншими, зовсім іншими, коли знову з'являлися на поверхні. Дивно! Але ця глибина принесла полегшення. Все стало зрозумілішим і яснішим. Жити — означає просвітлювати і просвітлюватись. Адже пекло так боїться світла, а отже — світло... Нам потрібне Світло. І Воно обов'язково з'явиться, тільки треба не забути Його покликати. Тільки покликати... Господи! За матеріалами церковної преси

Церква — це наш «мобілізаційний пункт», місце, де ми збираємо себе. Щотижневе богослужіння, ранкові та вечірні молитви (чудово названі «правилом»!), пости, свята — все це витягає нас із метушливого мороку буденності і зупиняє на грані прірви. Це не дає нам забути про вищі грані буття, що чужі цьому плотському світові. Церква — це велика школа. Школа любові, школа краси, школа гармонії. Богослужіння є великою скарбницею найкращих досягнень людського духу: філософія в її найвищій формі богомислення, фундаментальні моральні принципи, світогляд у барвах — ікона, богослужебний спів, позачасове диво храмової архітектури, гармонія соціуму в монастирському устрої — все це дарує Церква світу. І хоча світ надає перевагу свинині паче їжі небесної, але для того, хто шукає, двері відімкнені, чертог прибраний, бенкет приготований: Спробуйте і побачите, який благий Господь! І навіть найнаївніша людина, яка живиться із джерел такої школи, вже здобуває мудрість над знаннями — такий народний образ простої та здорової православної людини з нашого минулого. І, нарешті, Церква — це радість і втіха. Як не помилково зводити значення Церкви саме до цих функцій, все-таки і недооцінювати цієї сторони церковного життя не можна. «Радуйтесь!» — багато разів повторюваний янгольський заклик. Тієї чистоти радості та глибини втіхи, які живуть у Церкві і є ніби властивостями її природи (бо коріняться у вічному благу), ніде поза Церквою віднайти неможливо.


4

Благовіст Какое значение имеет храм и его посещение

№ 3-4 (181-182), 2015 р.

Актуально

Люди часто задаются этим вопросом. Нужно ли ходить в храм, если человек в душе верит в Бога, старается делать добро или не делать ничего плохого? Тем более, нередко бывает, что некоторые люди, которые регулярно ходят в храм, исповедуются, причащаются и т.д., по своей нравственной, видимой жизни, уступают тем, кто не ходит, но, как говорит, верит в душе. Попытаемся понять этот вопрос, рассмотрев пять аргументов. Во-первых, посещение храма в воскресные и праздничные дни, является составной частью исполнения четвертой заповеди (Исх. 20:8 – 11). Во-вторых, Сам Иисус Христос и апостолы посещали храм Божий, который еще называется «домом молитвы» (Мк. 11:17). Господь не только давал заповеди, но и Сам их исполнял, явив в Себе величайший пример для подражания (1 Кор. 11:1). А заповедь о любви: «Нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих» (Ин. 15:13), Он даже превзошел, ибо отдал жизнь не только за друзей, но и за Своих предателей и убийц. В-третьих, для того, чтобы мы научились соборному (совместному) единству. Когда мы не порознь, а вместе собираемся для молитвы. И просим не только о своих нуждах, но и о нуждах других людей. «Где двое или трое собраны во имя Мое, там и Я посреди их, и что ни попросят во Имя Мое, то сделаю» (Мф. 18:19 – 20). В-четвертых, человек имеет пять физических органов чувств. Когда мы заходим в храм, то нашему взору предстает много икон и росписей, которые несут положительную информацию для органов зрения (а 90% информации человек воспринимает именно через зрение). Духовное пение воздействует на органы слуха. Запах ладана на обоняние. Конечно, в экстремальных обстоятельствах можно обойтись и без этого (как, например, во времена гонений, когда на обустройство места для служения просто нет ни времени, ни возможности), но когда обстоятельства позволяют, то зачем же отказываться от того, что может помочь в общении с Богом. Люди всегда и во все времена старались пользоваться тем, что им могло помочь в достижении желаемого. Потому храм должен быть устроен так, чтобы все как можно больше способствовало достижению духовного настроения. Чтобы ум и сердце в большей мере возводились к Богу. И как бы человек ни старался, но дома или в другом месте он не сможет создать такие условия, которые всегда могли бы способствовать достижению духовного настроения в той же мере, как и в храме. К тому же, продолжительность службы имеет тоже большое значение. Как известно, разум человека намного быстрее усваивает информацию, нежели сердце усваивает положительные впечатления. Т.е. человек знает, что нельзя осуждать или злиться, или что нужно простить обидчика, или терпеть того, кто тебе неприятен. Он может понимать почему так нельзя. Но его сердце может долго этого не хотеть и оставаться в прежнем состоянии, не поддаваясь голосу разума и сердца. Вот почему церковные службы не должны проходить быстрее, чем они обычно проводятся, ибо не будет того духовного результата. Все что мы видим, слышим и ощущаем – не проходит бесследно, но остается в подсознании. Подсознание в свою очередь обратно воздействует на сознание человека. Потому, чем дольше и больше человек получает положительных информации для ума, и ощущений для сердца – тем более он получает благотворного воздействия на свою душу. Каждый человек проходя в храм получает одинаковую возможность получить Божественную благодать для своей духовной пользы, но как он воспользуется этой возможностью – зависит он него самого. В-пятых, что самое главное – в храме человек может причаститься Тела и Крови Господа нашего Иисуса Христа, т.е. соединиться с Богочеловеческой природой Сына Божьего и «соделаться причастиником Божеского естества» (« Петр. 1;4) для своего спасения. Ведь человек изначально был помещен в нерукотворный храм – Эдемский сад. Господь, сотворив Адама, помещает его в рай, дабы он хранил и возделывал его (Быт. 2:15). И рукотворный храм является не только местом особого Божественного присутствия, но и образом изначально сотворенного мира, неповрежденного грехом, где все было прекрасным и совершенным: «… и увидел Бог все что Он создал, и вот хорошо весьма» (Быт. 1:31). Храм, как мы знаем, имеет три части: алтарь, среднюю часть и притвор. Так и Вселенная являясь притвором, наша земля – средней частью, а рай – алтарем, где древо жизни и древо Познания являлись

хмельниччини

престолом и жертвенником. Вкушение от древа Жизни давало человеку Вечную Жизнь, а воздерживаясь от вкушения плодов древа Познания, человек учился послушанию Богу и тем самым восходил бы из совершенства в совершенство. К тому же задача человека состояла еще и в том, чтобы Рай, в котором он пребывал, распространить не только на нашу планету, но и на всю материальную Вселенную. Ибо земля на древнееврейском языке (adamah) означает еще и материю. Потому и заповедь: «…плодитесь и размножайтесь и наполняйте землю и обладайте ею…» (быт. 1:28) означает населить весь космос, превратив его в такой же рай, в котором пребывал человек. Потому рай был образцом того, какой должна стать Вселенная, а человек, имеющий всю полноту образа Божия (Быт. 1:26), должен был продолжить акт творения, но только в тесном единстве с Творцом. Но после грехопадения человек подвергся закону тления и смерти (Быт. 2:17) и уже не мог исполнить свое предназначение, поскольку его естество было повреждено. Образ Божий в нем сильно исказился, и он стал терять способность использовать свои возможности тела и души (Быт. 3:16 – 23). Он уже перестал быть тем проводником Божественной благодати, каким был сотворен изначально. Но когда пришла полнота времени, Сын Божий воплощается в человека (Гал. 4:4), становится вторым Адамом (1 Кор. 15:45 – 49), чтобы исполнить то, что первый Адам (приносит Себя в жертву, распинаясь на кресте, т.е. древе проклятия (Втор. 21:23), дабы это древо стало для нас древом Жизни и Познания. Жизни – потому что на кресте Бог умер ради нашей жизни, взяв на Себя проклятие человека (Быт. 3:17). Познания – потому что через крест Бог дает нам познание Своей безмерной Любви, которую не знали даже Ангелы. Хотя они всегда знали, что Бог есть Любовь (Ин. 4:8), но не знали насколько она безгранична и велика в своем проявлении (Мф. 11:27; 1 Тим. 3:16). Но еще перед распятием Господь преподает Свои Тело и Кровь под видом хлеба и вина, повелевая: «Сие творите в Мое воспоминание», (Лк. 22:19), для очищения от грехов и для Жизни вечной. Т.е. Бог возвращает человеку первозданную благодать, через Таинство Причастия, как когда-то человек приобщался Божественной благодати через вкушение от древа Жизни. Потому, когда человек небрежно причащается, он совершает тот же грех, который совершили Адам и Ева. «Посему, кто будет есть хлеб сей и пить чашу Господню недостойно, виновен будет против Тела и Крови Господней… Ибо кто ест и пьет недостойно, тот ест и пьет осуждение себе, не рассуждая о Теле Господнем. От того многие из вас немощны и больны, и не мало умирает. Подобно как и от древа Познания: «В день в который вкусишь от него, смертию умрешь» (Быт. 2:17). Ибо если бы мы судили сами себя, то не были бы судимы; (если бы Адам и Ева признали свою вину и покаялись, а не обвиняли друг друга и Бога, то не были бы изгнаны (быт. 3:11 – 13, 23)). Будучи же судимы, наказываемся от Господа,чтобы не быть осужденными с миром» (1 Кор. 11:27 – 31). Т.е. наказывает нас в этой жизни, чтобы очистить для вечной. К тому же, в молитве «Отче наш», в прошении «хлеб наш насущный дай нам на сей день» (Мф. 6:11), мы просим не только всего того, что нужно для телесной жизни, но, в первую очередь, того, чего мы требуем для жизни духовной: «Не хлебом единым будет жить человек, но всяким словом Божьим, исходящим из уст Его» (Мф. 4:4). Но самое главное – мы просим о Хлебе Вечной Жизни – св. Причастии. «Я – хлеб, сшедший с небес: ядущий хлеб сей будет жить во век; хлеб же который Я дам, есть Плоть Моя, которую Я отдам за жизнь мира… Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь имеет жизнь вечную… Ибо Плоть Моя истинно есть пища, и Кровь Моя истинно есть питие… так и ядущий Меня жить будет Мной» (ин. 6:51 – 57). Потому чем чаще мы будем причащаться, (с твердой верой в любовь Божию и с осознанием своего недостоинства), тем больше нам и нашим детям будет пользы для тела и души, временной и вечной жизни. Ведь одна из основных причин, почему первые христиане были такими сильными и переносили страшные мучения – они старались причащаться как можно чаще (Деян. 2:46). Почему три маленькие девочки – Вера, Надежда и Любовь, – смогли выдержать нестерпимую боль пыток и не отречься от веры? Потому что они жили со Христом, и Он укреплял их. Как нельзя победить Христа, так нельзя победить и того, в ком Он живет во всей полноте. Наша сила – Христос и жизнь в Нем! Если мы будем часто и достойно причащаться, то никто и ничто не сможет нас победить! За материалами церковной прессы


Благовіст

Служіння церкви

хмельниччини

Дух, вищий за гроші і політику Минають роки, відходять в історію події, але в пам’яті людській залишаються ті, хто своїм життям написав яскраві сторінки, торкнувся долі, кого просто не можна забути. Серед них митрофорний протоієрей, настоятель храму Різдва Христового у Красилові Петро Боніфатович Ткачук. Ця людина жила під час двох епох, у двох країнах. Народився 4 грудня 1920 року в с.Людвинці Шумського району на Тернопільщині, яка на той час входила до складу Польщі. Його батьки Боніфат Якович та Надія Антонівна були віруючими людьми і у вірі виховували своїх дітей: синів Григорія і Петра та дочку Марію. Батьки трудилися з ранку до вечора, адже мали 15 гектарів поля, гектар лісу, худобу. Все потребувало їхньої праці. Поруч з батьками з дитинства працювали діти. Коли Петрові виповнилося 14 років, батьки віддали його на навчання на курси псаломщиків. Щоб вступити туди, майбутні учні повинні були мати музичний слух і гарний голос. Він витримав вступні іспити і був одним із кращих учнів. У 1939 році на Західну Україну прийшли більшовики. У батька забрали землю, худобу, в лісі вирубали і викорчували дерева. Залишилася тільки криничка… Батько не перечив новій владі, адже бачив – хто не корився новій владі, того чекало заслання до Сибіру. У 1941 році, після закінчення курсів, доля привела його у с.Сивки Ізяславського району. Там зустрів свою долю – красуню Ніну. До війни вона, закінчивши десятирічку, працювала піонервожатою і викладала німецьку мову. Її мама була віруючою людиною, такою ж виховала дочку, яка мріяла стати дружиною священика. У 1942 році вони одружилися. Коли село звільнили, її осуджували за такий вибір, у місцевій газеті навіть з’явилася стаття «Проміняла піонерський галстук на церкву». Та згодом про неї забули. Після одруження Петра Боніфатовича висвятили у священики і він отримав парафію в с.Переросле. На той час воно було окуповане, проте в селі стояли не німці, а мадяри. Кілька разів у село навідувалися партизани, заходили і в будинок священика. І хоча сім’я жила не в розкошах, проте з месниками ділилися одягом, харчами. Настала весна 1944 року, радянські війська звільнили Хмельниччину. Відступаючи, окупанти спалили с.Переросле, вціліли тільки кам’яні і цегляні споруди, в тому числі й церква. Проте війна ще тривала і Петро Боніфатович став у селі ініціатором збору грошей на танкову колону, і сам вніс певну суму коштів. Вже в кінці року приїхав у Хмельницький і два тижні був дияконом архієрея. Той просив, щоб він і надалі служив при ньому, проте Петро Боніфатович поспішав повернутися додому, де на нього чекали дружина і син. Згодом його перевели до іншої парафії, в с.Михнів, де служив понад 12 років. У країні, як і раніше, панував дух атеїзму, дітей та молодь не пускали до храму, а старі люди, коли постало питання про закриття церкви, не могли відстояти її. Петро Боніфатович залишився без парафії. Проте в с.Двірець цього ж району, побудували храм і його запросили стати настоятелем. Тут, при церкві, був будинок для священика, де й оселився з сім’єю. У цьому селі йому довелося пережити важке горе – після важкої хвороби померла дружина, мама двох дітей Ніна Григорівна. Діти на той час ще навчалися в школі. Син вступив до технікумі у Львові, дочку забрала її тітка. А тут нова напасть – представники влади стали виганяти його з будинку. Проте знайшлася добра душа – другий секретар райкому партії, який заступився і заборонив виселення священика. Та незабаром закрили храм і в цьому селі. За якийсь час після смерті дружини познайомився з Надією Пилипівною Засімчук, яка розділила його долю. 17 травня 1968 року, згідно указу № 180 керуючого Хмельницькою єпархією, владики Вінницького і Брацлавського Іоасафа, протоієрей Петро Боніфатович Ткачук був призначений настоятелем церкви Різдва Христового у Красилові. Нелегко було завоювати авторитет на новому місці, адже спочатку хтось сприйняв нового священика приязно, хтось був незадоволеним і хотів бачити на його місці когось іншого. Проте він намагався зі всіма знайти спільну мову, був врівноваженим, справедливим. На той час в країні ще панував дух атеїзму, проте священик спілкувався з учителями, працівниками райкому партії, райвиконкому. У 80-х роках в с.Радісне відбувся схід селян, які вимагали видачі їхнього колишнього односельця Антона Ткачука, котрий був винен у розстрілі багатьох співвітчизників. На сході дали слово і Петру Боніфатовичу, який також висловив свою думку з цього приводу. Минав час і в країні поступово почало змінюватися ставлення до релігії. Священика стали запрошувати на мітинги, які проводилися на площі Слави, інші заходи. 12 липня 1984 року, у свято первоверховних апостолів Петра і Павла священик Петро Боніфатович нагороджений митрою Святійшого патріарха Пімена, дещо пізніше, за заслуги перед церквою – медаллю Серафима Саровського. Проте значно більшою нагородою для Петра Боніфатовича завжди була повага і любов парафіян, яких він хрестив, сповідав, причащав, вінчав, проводжав в останню дорогу їх родичів. До його мудрої поради завжди дослухалися і молоді, і старші за віком. У 1990 році настоятелем храму призначили іншого, а він став другим священиком. Майже до останніх днів ходив до церкви, молився. 23 травня 2004 року після важкої хвороби його серце зупинилося. На вулицях міста стояло сотні людей, щоб ще раз вклонитися своєму духовному наставнику, проводжаючи його в останню дорогу. Вклонитися людині, для якої служіння Богу і людям було його найвищою метою. За матеріалами церковної преси

№ 3-4 (181-182), 2015 р.

5

Критерій нашої церковності У будь-якого предмета чи явища мають бути характерні риси, для того, щоб упізнавати його та виділяти з решти. Це також стосується і релігійного життя. Буває такий спосіб життя чи такі вчинки, які дозволяють релігійній спільноті сказати про людину «вона не наша», «він безбожний» і таке інше. Для євреїв головними критеріями є спорідненість з Авраамом, закон про їжу (кашрут), обрізання та субота. Саме на підставі специфічного розуміння цих законів вони звинувачували Христа: не від Бога Ця Людина, тому що не береже суботи (Ін. 9, 16). Є основні засади ісламу, яких слід дотримуватися: молитва, милостиня, піст у місяці Рамадан, хадж у Мекку. А що в нас? Що є критерієм приналежності до Христової Церкви? Найбільша небезпека, яка чатує на нас при бажанні відповісти на це питання, ― це можливість сплутати загальне й часткове, споконвічне й тимчасове, обов’язкове й випадкове. Марину Мнішек московіти в смутні роки не визнавали своєю, тому що вона не милася у бані в суботу і не дотримувалася постів. Цього було достатньо, щоб на людину лягло тавро зрадника або шпигуна. І слава Богу, але ― для тих часів. Для нашої епохи ці критерії недостатні. У казці «Горбоконик» є такі рядки: … що він з бісом хліб-сіль водить, В церкву Божую не ходить, Католицький тримає хрест І в пости м'ясо їсть. Як бачимо, наявна сувора оцінна система. Слідуючи багатовіковій традиції у розрізненні своїх і чужих, наші сьогоднішні християни нерідко схильні до спрощених підходів. Навіть людині, яка вперше йде на причастя, вони намагаються дати повне правило, яке складається з трьох канонів та послідування. Незрозуміло їм, що це непіднімна праця для людини, яка лише почала воцерковлення, погано знайома зі слов’янським текстом і ще не вміє довго молитися. Така ж категоричність буває стосовно середи і п’ятниці, штанів і спідниць, косметики й тютюну… Для християн завжди й усюди суттєвою відмінністю є обов’язкова участь у недільній літургії, часте причастя Христових Тайн, розуміння богослужіння і любов до нього, тобто євхаристичний вимір життя. Природа Церкви євхаристична й літургійна, і ось це ― те, що має бути в усіх, скрізь і завжди. «Вони збираються в день сонця разом і співають пісні своєму Христу як Богу», ― говорили в доносах про «секту» християн римські чиновники. Ми збираємося в перший день тижня в храми та святкуємо малий Великдень, оспівуємо Воскреслого Христа і насищаємося Святими Тайнами ― можемо сказати про себе так. Це головне. У літургії ми живо відчуваємо своє братство. Братства немає там, де немає спільного Батька. А Христос саме як Первородний між братами приводить нас до Отця і робить нас родиною. Це почуття родинності ― також споконвічний супутник істинної Церкви. Якщо у храмі здійснюються різноманітні таїнства, то за межами храму також здійснюється одне, а саме ― «таїнство брата». Так називається вміння дивитися на людину як на близького родича і здатність до жертовної любові стосовно цієї людини. Доброчинне життя, життя за заповідями, усе різноманіття яких умістилося в заповідь про любов, є другим критерієм справжнього християнина. Був час, коли у храмах не співали жінки. Був час, коли хрестилися двома перстами. Був час, коли всеношна відповідала своїй назві, тому що звершували її вночі. Був час, коли не було електрики, і храм освічувався лише свічками й лампадами. Цих відмінностей тисячі, так само як тисячі їх, якщо порівнювати маленьку дитину з нею ж через тридцять років. Але головне незмінне. Людина ― дитина вона чи старець ― та ж сама. І Церква живе відчуттям внутрішньої єдності. Вона та ж сама не тому, що в неї непорушні обряди та незмінні зовнішні форми. Вона та ж сама тому, що в надрах її таємно споглядається воскреслий Христос ― вчора й повсякденно Той же, і повсякчас (Євр. 13,8). Господь забороняє нам судити та осуджувати, але не забороняє думати. Судження чи винесення оцінки є неминучою властивістю мислення. Розбираючись у строкатості й заплутаності навколишньої дійсності, думаючи про Церкву і долю її, побоюючись помилитися у питаннях, пов’язаних з істиною, нам слід керуватися головними критеріями. Христова правда (вона ж ― правда Церкви) євхаристична й доброчесна. За матеріалами церковної преси


6

№ 3-4 (181-182), 2015 р.

Життя єепархії

Благовіст хмельниччини

Годовщина Предстоятельского служения 17 августа 2015 года исполнилась первая годовщина интронизации Предстоятеля Украинской Православной Церкви - Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Онуфрия.Решением Собора епископов УПЦ от 13 августа 2014 Предстоятелем Украинской Православной Церкви было избрано местоблюстителя Киевской митрополичьей кафедры, митрополита Черновицкого и Буковинського Онуфрия. 17 августа 2014 года состоялась интронизация новоизбранного первоиерарха Украинской Православной Церкви.

В этот день в Успенском Соборе Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры состоялась Божественная Литургия, которую возглавил Предстоятель УПЦ Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий, в сослужении сонма архиереев Украинской Православной Церкви, духовенства и гостей Лавры в священном сане. В праздничной Божественной Литургии принял участие и управляющий Хмельницкой епархией Высокопроесвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний, который в завершение богослужения, от себя лично, духовенства и верующих Хмельницкой епархии сердечно поздравил Блаженнейшего Митрополита Онуфрия, с годовщиной Его интронизации Предстоятелького служения на посту Главы Украинской Православной Церкви.

Годовщина храма 17 сентября 2015 года исполнилось 8 лет с момента открытия и освящения Свято-Кресто-Воздвиженского храма в селе Кременчуки Красиловского района Хмельницкой епархии. В этот день в храме состоялась праздничная Божественная Литургия, которую возглавил Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний в сослужении благочинного Красиловского округа протоиерея Владимира Грушкевича, настоятеля сего храма и священнослужителей Красиловского благочиния. За божественной Литургией, Митрополит Антоний вознес молитву о мире на Украине. После Литургии состоялся Крестный ход и благодарственное молитвословие. В завершение богослужения ко всем молящимся со словами назидательной проповеди обратился Высокопреосвященнейший Митрополит Антоний, в которой отметил важную роль храма Божьего в жизни христианина.

Освящен Крест и заложен камень с капсулой под новостроящийся храм

архипастырском словом, в котором поздравил всех с совершенным событием и призвал принять активное участие в строительстве храма Божьего.

Освящено место под строительство нового жилого дома 20 августа 2015 года по приглашению председателя правления Хмельницкого домостроительного комбината ПАО Анатолия Викторовича Курятника, Высокопреосвящен-нейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний освятил место и первую плиту под строительство нового 10-ти этажного жилого дома по улице Нижняя Береговая города Хмельицкого.

Молитва за загиблими при виконанні службових обов’язків Традиційно, 22 серпня, напередодні найвеличніших державних свят, в Україні вшановують пам'ять міліціонерів та військовослужбовців Національної гвардії України, які загинули під час виконання службових обов'язків. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, та керуючого Хмельницькою єпархією Високопреосвященнішого Митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Антонія священнослужителями Хмельницької єпархії в усіх храмах та монастирях Хмельницької єпархії у цей день були звершені молитви за воїнів, які загинули при виконанні своїх обов’язків.

День Державного Прапора України 23 серпня 2015 року у День Державного Прапора України відбулися урочистості з церемонією підняття Державного Прапора України на майдані Незалежності України міста Хмельницького. З благословення Високопреосвященнішого Митрополита Хмельницького і Старокостян-тинівського Антонія в заходах, взяв участь секретар єпархії протоієрей Олександр Дацюк, який від імені Архіпастиря привітав усіх присутніх з нагоди свята.

Його Високопреосвященство супроводжували священнослужителі кафедрального собору та храмів міста. Під час мітингу, із вітальними словами до присутніх звернулися керівники міста та області, після чого, традиційно, відбулося урочисте вручення паспортів юним хмельничанам, які мають визначні здобутки у навчанні, спорті та мистецтві. Цьогоріч на святі найголовніший документ громадянина отримало 12 хмельничан. Мітинг завершився покладанням корзин та квітів до пам’ятника великому Кобзареві.

Визитация в Винницкую епархию 13-15 сентября 2015 года по приглашению правящего архиерея Винницкой епархией Высокопреосвященнейшего Симеона, митрополита Винницкого и Барского Высокопреосвященнейший Антоний, митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский прибыл в г. Винницу, где принял участие в торжествах по случаю празднования Собора винницких святых, 1000-летия блаженной кончины святого князя Владимира Великого и дня тезоименитства Высокопреосвященнейшего митрополита Симеона.

Торжества возглавлял Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий. Высокопреосвященнейший Митрополит Антоний от имени Хмельницкой паствы, духовенства и себя лично поздравил Высокопреосвященнейшего Митрополита Симеона с празднуемыми событиями днем тезоименитства, с праздником в честь Собора Винницких святых и 1000-летием со дня блаженной кончины святого равноапостольного великого князя Владимира.

Митрополит Антоний посетил Шепетовскую епархию 21 сентября 2015 года в двунадесятый праздник – Рождества Пресвятой Владычице Нашей Богородице и Приснодевы Марии по приглашению правящего архиерея Шепетовской епархии – Высокопреосвященнейшего Архиепископа Шепетовского и Славутского Пантелеимона Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний посетил Свято-Рождество-Богородичный мужской монастырь в селе Городище Шепетовской епархии, принявшее участие в праздничной Божественной Литургии, которую возглавил Предстоятель Украинской Православной Церкви Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий.

Митрополит Антоній взяв участь в святкуванні Державного свята України 24 серпня – День Незалежності України. В цей день в місті Хмельницькому пройшли ряд заходів з нагоди цього головного Державного Свята України. В завершение праздничного богослужения Высокопреосвященнейший Митрополит Антоний от Хмельницкой паствы, духовенства и себя лично поздравил Священноархимандрита Свято-РождествоБогородичного монастыря – Высокопреосвященнешего Архиепископа Пантелеимона и братию с престольным праздником святой обители.

20 августа 2015 года Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний в сослужении городского духовенства освятил Крест с каменеем и заложил капсулу под новостроящийся храм на честь Святой Троицы по улице Заречанская города Хмельницкого. Вместе с Архипастырем и духовенством молились верующие, которые прибыли на знаменательное событие своего города. После завершения молитвословия, Митрополит Антоний обратился к присутствующим с назидательным

Урочистості з нагоди 24-ї річниці Незалежності України розпочалися з мітингу в сквері біля пам’ятника Т.Г.Шевченка, в яких взяв участь Високопреосвященніший Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній.


Благовіст

Актуально

№ 3-4 (181-182), 2015 р.

хмельниччини

7

Витримки із інтерв’ю з Високопреосвященнішим Владикою Ваше Високопреосвященство! Сьогодні, коли Україна переживає найскладніші часи своєї новітньої історії, виникла нагальна потреба роз’яснення деяких принципових моментів щодо канонічного статусу Української Православної Церкви. Відповідно до Патріаршої грамоти, яка визначає канонічний статус Української Православної Церкви з 27 жовтня 1990 року, наша Церква є «…незалежною та самостійною у своєму керуванні…» це означає, що від того часу зв'язок з Московською Патріархією існує лише у вигляді поминання імені Патріарха за Богослужіннями. Як ілюстрацію до цих слів, хочу привести тези інавгураційної промови Блаженнішого Митрополита Володимира, яку він виголосив після присвоєння йому ступеня почесного доктора «honoris causa» у Варшаві: «Українська Православна Церква має сьогодні такі канонічні права, які є цілком аналогічними правам Помісної Церкви, а її статус відповідає статусу, який вона мала за часів святителя Петра Могили. Більше того, порівняльний аналіз канонічних прав УПЦ, що сьогодні є самокерованою і канонічних прав автокефальної Елладської Церкви свідчить про те, що наші реальні права навіть більші від тих, які має автокефальна Церква Греції. Українська Православна Церква самостійно вирішує церковні питання, і її канонічна залежність від РПЦ полягає лише у молитовному поминанні Патріарха за богослужінням…». Зважаючи на вище викладене, також хочу сказати про недоречність, особливо у сьогоднішній ситуації, називати Українську Православну Церкву «Церквою Московського Патріархату» - це не вірно, адже відповідно до Патріаршої Грамоти від 27.10.1990 р., наша статутна назва «Українська Православна Церква» без різних там додатків, а означена приставка «МП» - це справа журналістів, які підхопили цю тавтологію, а також діло тих людей, які хочуть навмисне посіяти розбрат і ворожнечу, зайвий раз згадуючи ім’я держави агресора та присовокупляючи його до Церкви. Але не дивлячись на це, тобто на статус автономії УПЦ, сьогодні часто доводиться чути, що, начебто, Українська Православна Церква відправляє гроші наших громадян, які вони жертвують на храми та монастирі, у Москву. Що Ви можете сказати з цього приводу? Що б не казали наші недоброзичливці, та вказаний статус «самоуправління з правами широкої автономії» повністю виключає будь-яку фінансово-матеріальну залежність, або підзвітність Московському Патріархату, про що нам говорить один документ. У своєму листі за № 4388 від 29.12.1993 р. до тодішнього міністра юстиції Онопенка Святіший Патріарх Олексій ІІ підкреслив: «… Будь-якої адміністративно-фінансової звітності УПЦ Московській Патріархії не існує. Зв'язок УПЦ з РПЦ, а через неї з усім Православним світом зумовлює канонічний статус УПЦ, і, відповідно до Томосу про незалежність і самостійність УПЦ … виражається у поминанні Митрополитом імені Патріарха за

Богослужінням…». Отже слова, що наче Українська Православна Церква перераховує на Москву якісь гроші – це неправда, яка спонукує міжконфесійне протистояння, що боляче відбивається на душах українців, які і без того знаходяться у сумі за свою Державу. Ви вже згадували про Його Блаженство – покійного нашого земляка, Митрополита Володимира. Слід зазначити, що будучи людиною високої, справді європейської культури, він завжди вболівав душею за майбутнє України. Що Ви можете додати з цього приводу? Слід сказати, що покійний Митрополит Володимир бачив майбутнє нашої Держави лише у Євросоюзі та неодноразово про це наголошував: «… в умовах політичної нестабільності, євроінтеграція для нашої країни є очевидним благом, - підкреслював Блаженніший, - а складна дистрибуція влади між національними і наднаціональними інституціями, що є неодмінним наслідком вступу країни до Європейського Союзу, зменшує спокусливість влади як такої… Влада десакралізується. Вона починає краще і ефективніше служити людям…». Сьогодні ми нерідко чуємо, що самі священики УПЦ висловлюють власну думку та політичну позицію з церковних амвонів, чи це припустимо? Та як реагувати на такі випадки простим парафіянам? На жаль, але певні священнослужителі, які належать і до нашої Церкви, у силу відсутності інформації, а часом, підпавши під вплив дезінформації, справді, сьогодні озвучують з церковного амвона власні думки щодо політичної ситуації у країні та свого до них відношення, що не відповідає офіційній позиції нашої Церкви та своїми діями вводять в оману вірних. З цього приводу хочу усім нагадати, що Церковний амвон – місце проповіді про Христа та молитви, а не політична трибуна. Відповідно до Звернення Священного Синоду УПЦ від 19 червня 2014 року, священнослужителі УПЦ не мають права вмішуватися у політичне життя країни і, тим більш, озвучувати свою думку з Церковних амвонів, рівно як і публічно агітувати за того чи іншого кандидата у народні депутати, або підтримувати якусь політичну партію: «Ми ще і ще раз нагадуємо, - йдеться у зверненні, - що є неприйнятним використання церковного амвону для пропаганди будь-яких політичних ідей. В дусі Христової любові пастирі Церкви мають докласти максимум зусиль для припинення ворожнечі... І нам дуже прикро чути, що деякі священики спокушаються різними політичними пристрастями і через це не тільки порушують свій душевний мир, але і негативно впливають на спокій у суспільстві. З усією відповідальністю заявляємо, що такі дії є несумісними з високим званням пастиря Христової Церкви». Тож, звертаюся до усіх вірних з проханням: ставши свідками вказаних дій з боку парафіяльних священиків, негайно повідомляйте про це до управління єпархії, щоб ми мали можливість своєчасно реагувати та проводити відповідну роботу із такими пастирями, нагадуючи їм їх прямі обов’язки.

Антонієм

За матеріалами Єєепархіального управління


8

№ 3-4 (181-182), 2015 р.

Життя єепархії

Благовіст хмельниччини

Святкові заходи до дня міста 26-27 вересня 2015 року у 584-у річницю міста Хмельницького пройшли ряд заходів, в яких взяв участь Високопреосвященніший Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній. Біля пам’ятника Ангела Скорботи Високопреосвященніший Митрополит Антоній звершив панахиду за всіх, хто віддав життя за волю України, за мир в державі, за місто Хмельницький, а також звершив і молебень за місто, керівництво та її жителів, а також за мир в нашій Державі.

Митрополит Антоний освятил новый храм 29 сентября 2015 года в селе Половинники Староконстантиновского района Хмельницкой епархии освящен нововозведенный храм в честь Спаса Нерукотворного образа и совершена в нем первая Божественная Литургия. Чин Великого освящения храма и Божественную Литургию совершил Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний. После проповеди Владыка удостоил высоких церковных наград всех тех людей, которые внесли наибольший вклад в строительство храма и процветание церковно-приходской жизни с. Половинники и преподал всем свое архипастырское благословение. Управління Хмельницької Єпархії Православної Церкви продовжує Свято-Миколаївського кафедрального м. Хмельницькому.

Української будівництв собору в

Усі, хто бажає зробити свій внесок у будівництво Свято-Миколаївського кафедрального собору, можуть перерахувати кошти на рахунок управління Хмельницької Єпархії: Розрахунковий рахунок (у гривнях): р/р: 26001000252207 в ПАТ УСБ у м. Києві, МФО 300023, ЄДРПОУ 21326071 Одержувач: Управління Хмельницької Єпархії УПЦ. Призначення платежу: На будівництво СвятоМиколаївського кафедрального собору.

Паломничество на Афон В сентябре Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстан-тиновский Антоний с паломнической поездкой посетил Святую Гору Афон. В поездке Его Высокопреосвященство сопровождали клирики и паломники Хмельницкой епархии. Паломничество началось с посещения Свято-Пантелеимонова монастыря, где Архипастырь совершал уставные богослужения и Божественную Литургию. Находясь в Свято-Пантелеимоновом монастыре, Архипастырь поклонился, хранящимся здесь мощам многочисленным святым и чудодейственной главе святого великомученика и целителя Пантелеимона. Также состоялась встреча Митрополита Антония с Игуменом Русского на Афоне Свято-Пантелеимонова монастыря священно-архимандритом Иеремией (Алехиным), и благочинным обители иеромонахом Макарием. Паломничество Владыки с паломниками продолжилось посещением Свято-Иверского монастыря, где состоялось поклонение и молитвословие перед чудотворной находящийся здесь иконой Божией Матери «Иверская». Паломническая группа побывали и в столице Афона Карея, где посетил Успенский собор, в котором находится чудотворная икона Божией Матери «Достойно Есть».

Находясь на Святой Горе Афон, Высокопреосвященнейший Митрополит Антоний посетил монастырь Ватопед. В храме обители Владыка поклонились поясу Пресвятой Борогодицы, чудотворным иконам Царицы Небесной «Отрада и утешение», «Всецарица» и честным главам святителей Григория Богослова и Иоанна Златоуста, и другим мощам святых угодников Божиих. Также Архипастырь с паломниками посетили и Великую Лавру Афанасия Афонского и Андреевский, Ильинский и Богоявленский скиты, и иные монастыри, скиты и святыни Святого Афона, где перед находящимися святынями возносили молитвословия. Высокопреосвященнейший Митрополит Антоний совершая богослужения, вознося молитвы и молитвословия, поклоняясь святыням Святой Горы Афона, также усугублял молитвы и о мире в Украине.

Приглашаем на освящение нововозведенного храма!!! В праздник Иверской иконы Божией Матери 26 октября 2015 года состоится освящение нововозведенного храма в городе Хмельницком по улице Молодежная 2/3.

Труди Митрополита Антонія

Чин Великого освящения храма в честь Преображения Господнего и первую Божественную Литургию совершит Высокопреосвященнейший Митрополит Хмельницкий и Староконстантиновский Антоний. Начало богослужения в 8:30 час. Приглашаются все желающие молитвенно разделить радость грядущего события. Адреса редакції 29013, м. Хмельницький, вул. Володимирська, 113, Хмельницьке єпархіальне управління УПЦ Тел.: ( 0382) 650332 Просимо не використовувати газету в господарських цілях

Друк ПП Мельник А.А. м.Хмельницький, вул. Чорновола, 37; тел.: 746949 наклад: 3000 газета зареєстрована Хмельницьким обласним управлінням по пресі від 23.05.1994 р.

Головний редактор: Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній Редагування та коректура: ієрей А.Теслюк Фото: митрофорний протоієрей В.Козінчук Верстка: Д.Баланюк Газетні матеріали ви можете переглядати також на сайті: fialсo.org

Blagovist hmelnitchiny october 2015  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you