Page 1

січень/лютий │ 2015 │ #01(05)

психологічний журнал для тих, хто думає


Слово редактора

4

Зима – традиційний період святкування, проведення більшої кількості днів і вечорів із родиною, час теплого чаю чи кави у сімейному затишку в спостереженнях за тим, як лапатий сніг наповнює безлюдні вулиці, і вслуховування у січення холодного пронизливого вітру по другу сторону шибки… Так, це зима … А ще зима – це період невпинного розвитку і самовдосконалення, бо коли, як не у відносно спокійний січневий час, думати про добре та вічне і не лише думати, але й Діяти! Створювати! Доробляти недороблене! Говорити недоказане! Пробачати не пробачене! Долюбляти недолюблене! І окрім того, своєю невтомною працею закладати підвалини впевненого і щасливого Майбутнього! Бо якщо Ви бізнесмен, то зимові місяці – це чудовий час систематизувати всі процеси, аби отримати нові можливості ранньою весною, коли суттєво збільшиться ділова активність; якщо студент, – то саме час вчитися вдвічі наполегливіше, аби вийти на новий рівень знань у майбутній професійній царині; якщо митець, то зима – найкращий час для створення шедеврів; якщо ж звичайний і нічим не примітний Геній, то цьогорічна зима – найкращий час для того, аби підготувати, а весною представити людству свій здобуток; якщо ж Ви робите найважливішу з усіх справ – виховуєте дітей, – то це ще одна нагода вкласти час у ще щасливішу і розумнішу дитину і насолоджуватися разом із своїм чадом радощами життя! Тож, ким би Ви не були і де би не знаходилися, пам’ятайте: саме зараз найкращий час для формування кращого рівня ефективності, напрацьовування нового, розбудови інфраструктури для злетів, формування відповідального суспільства, починаючи з нас із вами, втілення ідей і реалізації давно задуманих планів. Зима – це зовсім не час для фанатичного черевонаповнення, безглуздого телевізородивлення, бурхливого нічогонероблення і гіркого думодумання, а час підготовки воза напрацювань до літа можливостей і відточування коси власної майстерності до поля з шансами, підготовка місткого кошика власної мудрості до грибів успіху! Перефразовуючи народну мудрість, скажу, що зимовий день рік годує! Хочу ще раз нагадати: основні наші здобутки є у часі, коли ми самі знаходимо собі заняття і роботу, в часі, коли ми, на перший погляд, бездіяльні або, як я часто кажу на тренінгах, граємо без м’яча, виступаємо перед порожнім залом, будуємо автобан для автомобілів нового покоління, танцюємо з тінню, сіємо зерна в асфальт і доглядаємо їх так, аби вони зійшли, – одним словом, невпинно і наполегливо тренуємося, аби коли зійде сніг, було що представити на огляд Всесвіту. І звісно, при цьому всьому не забуваємо відпочивати: Любити рідних! Радіти дрібним моментам! Насолоджуватися сонцем і життям! Саме ці місяці – найкращий час для змін. І тільки весна покаже, хто і як працював над собою взимку! Дійте натхненно! Вірте безсумнівно! Любіть безумовно! З побажаннями плідної зими, Роман Кушнір Психологічний журнал «Експеримент» № 1(5) січень/лютий 2015 р. Засновник – Роман Кушнір Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 19885-9685Р від 02.04.2013 р. Головний редактор – Кушнір Р.О. Видавець – ФОП Хомин Б.І. Віддруковано у друкарні «Коло», м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8 замовлення № С604 від 19.05.2014 р.

01/02 │ 2015 │ #01(05)

Відповідальний за випуск – Кушнір Р.О. Рекомендована ціна – 34 грн. Адреса редакції: м. Львів, 79070 а/с 6304 Телефон редакції 063 329 88 65 info@experyment.com.ua www.experyment.com.ua Тираж – 1750 примірників Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Фотографії, ілюстрації, джерела: https://vk.com/optimist_diary


Редакція 5

Роман Кушнір

головний редактор журналу, тренер, засновник Школи розвитку SPE, автор 10-ти книг roman@experyment.com.ua

Соломія Чир

журналіст, дослідниця рубрик «Експеримент», «Особистість» solya_mia@meta.ua

Христина Федечко журналіст, дослідниця рубрики «Психодіагностика» fchristina@ukr.net

Тетяна Федчук

журналіст, дослідниця рубрики «Зоопсихологія» dj_anekdot@meta.ua

Анжеліка Попик

(м.Варшава, Польща) філолог і педагог, дослідниця закордонних психологічних видань

Юлія Короцінська

практикуючий психолог, тренер, дослідниця рубрики «Соціум»

Віталій Проценко

публіцист, дослідник рубрики «Соціум» vitalii.prosenko@gmail.com

Оксана Мокрієнко

контент-менеджер, журналіст, дослідниця рубрики “Мистецтво спілкування” mokrijenko@ukr.net

Тарас Радзівіл

бізнес-тренер, фінансовий консультант radzivil.ovb@gmail.com

Роман Касіян

філософ, керівник інтернет-порталу kotygoroshko.com.ua kasiyan.roman@gmail.com

Зоряна Федунь

дослідниця цікавих фактів із психології та бізнесу zoryanka777@yandex.ua

Марина Щепаняк

тренер, відео-блогер thebestroditeli@mail.ru

Наталія Кузьма

журналіст, фахівець з питань альтернативної освіти speka@ukr.net

Василь Калита

викладач у гімназії «Євшан», журналіст, письменник kalyta85@mail.ru

Андрій Кучерук верстка anku@ukr.net

Ніна Муравицька

літературний редактор, коректор ninelka_2000@mail.ru

Богдана Кушнір

координатор dana@experyment.com.ua

Роман Чериба

розробник дизайну журналу roman@deep.com.ua

січень/лютий


В номері

3

Тайм-менеджмент

Чому трапляється так, що тайм-менеджмент не працює? Їжа як хронофаг Мистецтво спілкування

6 таємниць сторітеллінгу

Оксана Мокрієнко Роман Кушнір

4 8

Андрій Cтепура

11

Наталія Кузьма

14

Соломія Чир

18

Марина Щепаняк

22 26

Геніальність

Революція в освіті Експеримент

Музафер Шериф: «Рай на Землі – це ілюзія» Діти

Відпочинок із дітьми Батьківські заборони –як не нашкодити дитині?

Роман Касіян

Зоопсихологія

Материнство у тварин Особистість

Легендарний тандем батька і доньки. Біографія Анни Фройд Психодіагностика

Хто вони, психопати?

Я – професіонал

Психологія бізнесу

Тетяна Федчук

30

Соломія Чир

34

Христина Федечко

40

Оксана Мокрiєнко

48

Тарас Радзівіл

52

Юлія Короцінська

56 59 66

Фінанси

Як назбирати на відпочинок в умовах кризи Соціум

Збавте ходу, або чим корисний дауншифтинг Апофеоз протиріч: від штучних кордонів до війни світів. Частина 2 Найжорсткіший цензор – наше оточення Дайджест із статей закордонних видань

Віталій Проценко Василь Калита

Дайджест

Анжеліка Попик Оптимістичні історії

72 78

Нема так зле, щоб на добре не вийшло січень/лютий


6

Оксана Мокрієнко

Тайм-менеджмент

ЧОМУ ТРАПЛЯЄТЬСЯ ТАК, ЩО ТАЙММЕНЕДЖМЕНТ НЕ ПРАЦЮЄ?

Тайм-менеджмент не працює через те, що ми не розуміємо до кінця його суті, не маємо мотивації, мало знаємо про такий ресурс, як час, та через брак практики. «Тайм-менеджмент, або управління часом – це спеціальні методики оптимальної організації часу для вирішення будь-яких завдань». Ніби все зрозуміло. Обери будь-яку методику – і забудеш про дедлайн. Чому ж трапляється так, що, незважаючи на суворе дотримання постулатів та прийомів тайм-менеджменту, вони не працюють? Виявляється, проблема у нас самих, наших думках. Що ми думаємо, коли читаємо або слухаємо тренінг із тайм-менеджменту? Правильно, що все встигатимемо, справи вирішуватимуться легко та невимушено, а ми лише насолоджуватимемося життям. Однак це перша помилка. Думка про

те, що знання про методи та секрети тайм-менеджменту дозволять керувати часом, є другою помилкою. Щоб ви могли управляти своїм часом, спершу дайте відповідь на таке запитання: а для чого вам таймменеджмент? Для того, аби щодня не виникав аврал? Ні, з такою думкою таймменеджмент у вас не спрацьовуватиме. Головне призначення тайм-менеджменту – допомогти нам у досягненні життєвих цілей, реалізувати потенціал. А як це зробити? Правильно, щоденним вирішенням власних справ, які піднімають нас сходами успіху. Хочете, аби тайм-менеджмент працював? Тоді починайте з простих інструментів.

01/02 │ 2015 │ #01(05)

Про три кроки або систему кроків Цей метод таймменеджменту спрямований на одержання контролю над справами. Наприклад, колись, на занятті в бізнесшколі, я слухала лекцію про метод «Три кроки». Записуйте справи так, як зручно вам, але щодня лише три справи. Кожну обрану справу доводьте до кінця, а найголовнішу тим більше. Саме так працює таймменеджмент «три кроки». Зрозумійте, переконував лектор, краще спланувати три справи і вирішити їх, ніж записати тридцять три і не закінчити жодної. Така проста щоденна прак-


10 Тайм-менеджмент

Роман Кушнір

ЇЖА

ЯК ХРОНОФАГ У сучасних умовах їжа, окрім тамування голоду, набула нових функцій. Вся проблема – у її доступності. Якщо нашим далеким пращурам доводилось проявляти чимало вмінь, спритності і кмітливості, аби викопати омріяний корінець чи вполювати прудкого оленя, то зараз людині геть не потрібні такі хитромудрі вміння для того, щоб дістати з полиці улюбленого супермаркету куряче стегенце чи густо перемазаний кремом торт. Тож їжа стала засобом самоствердження (відвідування статусних місць і знання кулінарних тонкощів), способом проведення часу (родинна вечеря у ресторації чи святковий сімейний обід), професійної реалізації (заробляння грошей, тішачи шлунки, а радше язики інших людей) і, що найсумніше – засобом компенсації позбавленого сенсу життя. Саме так – їжа виконує функцію найпростішого і найдоступнішого за співвідношенням «цінаякість» способу відчути радість у житті. Вміння розрізняти і насолоджуватись смаками, що колись служило нашим предкам на користь, їхнім нащадкам, які живуть у епоху харчових добавок, як правило, тільки шкодить. Мало хто готовий бачити в їжі залежність – це ж природна потреба нашого організму! – і з цим неможливо 01/02 │ 2015 │ #01(05)

не погодитися. Втім, річ не так у їжі, як у її смаку і кількості. Та все ж надто смачна і калорійна їжа – це та ж залежність, а отже, і хронофаг (адже кожну залежність потрібно обслуговувати витратами часу). Щоправда, на відміну від паління, алкоголю чи наркотиків, ця залежність соціально толерована, тобто їй дають право існувати поряд із читанням книг і переглядом телевізійних програм. І причини виникнення у неї, як і у всіх інших залежностей, одні і ті самі – внутрішня нереалізованість, ненаповненість сенсом, екзистенційний вакуум, проблеми, від яких хочеться утекти у щось приємне і добре. Таке, щоб можна було забутися хоч на годинку або хай навіть на декілька хвилин чи секунд. Знайте: якщо людина нічого не створює, то її тягне їсти різні смаколики, прянощі, солодощі, щоб притлумити оте дратівливе внутрішнє відчуття безглуздості існування, нікому непотрібності. Ще шматочок шоколадки, ще один солений сухарик, ще жменьку соняшникового насіння, ще один коржик, ще один ковток того доброго солодкого напою, – просто таки просить, вимагає мозок, – я без нього не впораюсь, мені це дуже треба, будь ласка! Така от втеча від себе. Легальна. Дешева. Доступна.


Андрій Cтепура

12 Мистецтво спілкування

О РА Т О Р С Ь К А

МАЙСТЕРНІСТЬ:

6 ТАЄМНИЦЬ СТОРІТЕЛЛІНГУ

Історії, як повітря, оточують нас звідусіль протягом усього нашого життя. Спочатку це були казки, легенди, притчі, оповідки, гуморески, мультфільми. Ми виросли – наше життя заполонили кінофільми та реклама, повісті та романи. Адже все це історії. Щодня ми чуємо та розповідаємо десятки історій. Історій про відпочинок на вихідних, про незабутню подорож, про те, чому ми пізно прийшли на роботу. Ми припинили помічати їх існування, як і повітря, а тому не усвідомлюємо ту силу , яка знаходиться в наших вустах. Важко знайти у сучасному цивілізованому світі людину , котра б не знала про Стіва Джобса. Його знають не лише як засновника компанії Apple, але і як оратора, чиї виступи надихають тисячі підприємців на сміливі кроки. Одним із найпопулярніших виступів Стіва є його промова перед випускниками Стендфордського університету , яку він проголосив 12 червня 2005 року. Що ж собою являла ця промова? Ось її початок: «Сьогодні я розповім вам три історії зі свого життя. І нічого більше, ніяких гучних слів, всього три історії». Як ви бачите, Джобс чудово розумів силу історій та не уникав можливостей поділитися ними з навколишніми. Пропоную вам шість ідей, скориставшись якими можна зробити свою історію привабливою для сердець аудиторії. 01/02 │ 2015 │ #01(05)

Сформулюйте ідею Кожна історія несе в собі ідею, мораль, життєвий урок. Тому подумайте про те, яке послання вкладатиметься у вашу історію. Що від неї залишиться в головах слухачів, коли пролунає останнє слово вашої оповіді? Давати поради – річ невдячна. Будемо відвертими: ми не любимо, коли нам дають поради. Адже тоді почуваємося «чайниками», дилетантами, непрофесіоналами. Слів багато – суть одна. І навіть, якщо ви свято віритимете в свою ідею, більшість слухачів скажуть, що самі знають, як краще. І продовжуватимуть гордо наступати на ті самі граблі. Згідно з давньогрецьким міфом грекам вдалося захопити Трою завдяки військовим хитрощам. Греки зробили дерев’яного коня та заховали всередину декількох солдат, після цього сіли на кораблі та відплили. Начебто додому. Троянці, побачивши це, вирішили, що війна виграна, та забрали дерев’яного коня до міста. Вночі грецькі солдати покинули своє сховище та відкрили міські ворота: місто було взяте, війна виграна. Ваша історія і є цим троянським конем, що проносить вашу ідею за мури інтелекту та досвіду ваших слухачів.


Наталія Кузьма

16 Геніальність

«Ми самі повинні стати тими змінами, які хочемо бачити в світі», – сказав колись Махатма Ганді. Сьогодні в Україні великий попит на зміни. Те покоління, яке виховується нині у школах, і буде майбутнім України. Розуміючи це, багато активістів взялися розвивати рух альтернативної освіти.

Педагогіка пригнічених Одне з перших критичних зауважень до звичайних шкіл – заниження самооцінки. Дослідження свідчать: за чотири класи молодшої школи більшість дітей встигають переконати, що вони ніхто. І це причина для паніки. Головний інструмент зниження самоповаги – оцінки. Забув зошит – два. Погана поведінка – двійка. Для вчителя «2» лиш цифра, для дитини – діагноз. Плюс критика та нав’язування ярликів: «Ти нездара, гіперактивний, лінивий…». Як результат – комплекс неповноцінності. А звідси дуже багато проблем у дорослому віці. Часто і самі батьки стають співучасниками цього процесу. Вони демонструють, що їм важливіші оцінки у щоденнику дитини, ніж те, що вона насправді знає чи відчуває. Сучасна наука доводить: найкраще вчитися на власних помилках. Школа ж виробляє страх перед помилками. За неправильні відповіді – покарання. У майбутньому це вкоренить страх перед експериментами, спробою здійснити щось нове. 01/02 │ 2015 │ #01(05)

У шкільних завданнях є лише дві відповіді: правильна та неправильна. Це теж негатив школи – плоске сприйняття світу, адже у багатьох завданнях можуть бути тисячі правильних рішень. «Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики», – сказав колись Отто фон Бісмарк, і це пояснення до ще однієї форми критики традиційних шкіл. Загальна освіта ламає творчих та вільнодумних особистостей, є важелем впливу на маси, інструментом у руках політиків. Доказом тому є часте переписування підручників та політична ідеологія. В сучасній системі освіти у дітей немає часу думати. Процес навчання побудований за принципом перевантаження технічною роботою. В Японії навіть існує предмет «милування», коли діти з вчителем виходять милуватися цвітінням сакури. Тільки роздумуючи у тиші, можна розвивати власний розум. Нині ж діти сидять по кілька уроків підряд та отримують багато домашніх завдань, які, до того ж, написані


Соломія Чир

20 Експеримент

Музафер Шериф:

«Рай на Землі – це ілюзія» Музафер Шериф – американський психолог турецького походження, один із основоположників соціальної психології. Соціально-психологічні експерименти Шерифа стали класичними. Про деякі з його досліджень ми сьогодні вам розкажемо детальніше.

Чому тобі хочеться позіхнути, коли хтось позіхає поруч? Здається, що у сучасному суспільстві цінується й пропагується індивідуальність. Та все ж конформізм у нашому житті займає вагоме місце. Конформізмом називають пасивне прийняття існуючого стану речей, законів, відсутність власної позиції, додержання панівних думок та стереотипів, традицій, беззастережне наслідування принципів, прийняття готових стандартів, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил. Конформізм не є нашим свідомим вибором. Тому викрити механізми групового мислення є справді важливим, проте непростим завданням. Дослідники, які прагнуть вивчити групові норми, створюють у лабораторних умовах соціальні світи у мініатюрі, «мікрокультури», які імітують, відтворюють важливі риси повсякденного соціального впливу. Експерименти психолога Музафера Шерифа 1935, 1937 років стали одними з найвідоміших у вивченні конформізму. Що ж виявилося приводом для експериментів Шерифа? Психолога зацікавило вивчення проблеми формування групових норм. Він досліджував зміну не поглядів чи думок, які ми і так вважаємо рухливими, 01/02 │ 2015 │ #01(05)

мінливими, залежними від зовнішньої думки, а зміну смаків та відчуттів. Адже хіба не їх ми звикли відносити до проявів нашої індивідуальності? Ви можете відчути себе учасником експерименту Шерифа. Уявіть собі, що вас посадили у темній кімнаті і в чотирьох-п’яти метрах від вас з’являється точка світла. Вона спочатку нерухома, та згодом починає рухатися, а через кілька секунд зникає. Ваше завдання – голосно сказати, на яку відстань та в якому напрямку, на вашу думку, змістилася точка. Пам’ятайте, що в кімнаті темно і у вас немає жодної «точки відліку», яка б допомогла вирахувати це зміщення. Ви починаєте роздумувати: «Ймовірно, сантиметрів 15». Коли експериментатор повторює процедуру, ви вже сумніваєтесь і відповідаєте по-іншому: «25 сантиметрів». Усі наступні відповіді будуть близькими до цифри 20. Наступного дня у лабораторії ви зустрічаєтеся з двома іншими учасниками експерименту, що, так, як і ви, спостерігали за світловою точкою напередодні. Їхні варіанти суттєво відрізняються від ваших: «2,5 сантиметра», – каже перший, «5 сантиметрів», – вважає другий. «25 сантиметрів», – вимовляєте ви, трішки розгублено, спантеличено і... невпевнено. Як ви вважаєте, якщо ця процедура повторюватиметься протягом дня чи протягом наступних двох днів,


Марина Щепаняк

24 Діти

Відпочинок із дітьми Сидячи у затишній кав’ярні, ми з подругою обговорювали плани на відпустку. – Чоловік каже, що відпочинок із дітьми – це не відпочинок, а тільки нескінченні капризи та сварки. І після такого відпочинку йому потрібно буде ще раз відпочивати, щоб заспокоїти нерви. І цього разу він не має наміру брати дітей із собою у відпустку, – вона сумно зітхнула. – І в принципі я згідна, що діти вносять у відпочинок додаткові турботи. Але ж якщо вони залишаться вдома, я так за ними сумуватиму, що і той відпочинок буде мені не в радість… – Це точно, на перший погляд здається, що відпочинок із дітьми не настільки простий та безтурботний, як хотілось би. Та він має багато плюсів!

Які ж це плюси? Провести час у сімейному колі Замислимося над тим, які спогади навіть через багато років здатні подарувати нам чималу порцію радості та позитиву. Ділова зустріч із клієнтом? Вигідний для компанії контракт чи вчасно виконаний річний звіт? Навряд чи. Всі ці “надзвичайно важливі” для всіх дорослих речі за декілька днів чи місяців втрачають актуальність. Спогади ж про відпочинок разом зі своєю половинкою та дітьми залишаються важливими роками. Прості на перший погляд заняття – те, як ви вчили дитину плавати, кататися на ковзанах, ловити рибу, грали у бадмінтон або у сніжки, – мають шанс стати одними з найприємніших спогадів у житті як батьків, так і дітей. Саме ці моменти у дорослому житті згадуються як щасливе та безтурботне дитинство. Саме про них діти з гордістю розповідають друзям: “Це мене тато (або мама) навчив (навчила)!” Хто, як не батьки, можуть показати дитині, що світ навколо – цікаве та веселе місце? 01/02 │ 2015 │ #01(05)

Сімейний відпочинок дарує радість та задоволення тричі: спочатку коли про нього мрієш, власне під час відпочинку, а також коли пригадуєш його з яскравих фотографій у альбомі. Відпочинок з дітьми дає можливість розслабитися та ненадовго повернутися у дитинство. Пропоную зараз пригадати себе у дитинстві і дитячими очима подивитися на дорослих навколо. Який найбільший недолік є майже в усіх дорослих з точки зору малечі? Ви, мабуть, уже здогадалися! Дітям ми здаємося занадто серйозними, а деколи і відверто нудними. Часом ми настільки заглиблені у свої проблеми на роботі та вдома, що навіть починаємо сприймати дітей як додаткову проблему. Тому час від часу розслабитися, побігати, пострибати, покривлятися, погаласувати, повеселитися не тільки корисно, а й просто життєво необхідно. Не вірите? Спробуйте у найближчий вихідний день зняти свій “діловий костюм” серйозності та стриманості й випустити “на прогулянку” дитину, яка живе у душі кожного з нас. Згадайте, як ви веселились у дитин-


Роман Касіян

28 Діти

БАТЬКІВСЬКІ ЗАБОРОНИ – ЯК НЕ НАШКОДИТИ ДИТИНІ? Чи є ми авторами власного життя? Наскільки вільний наш вибір? Нерідко, аналізуючи свої слова та вчинки, виявляємо, що керуємося установками, заборонами та цінностями інших, нехай навіть дуже близьких людей. Одні установки забороняють щось робити, інші ж, навпаки, зобов’язують до певних дій. При ретельному розгляді цієї теми побачимо: від початку приписи і заборони походили від батьків, а далі у процесі нашого свідомого чи несвідомого їх використання починають займати почесне місце в нашому життєвому світогляді. Добре це чи погано? Спробуємо разом розглянути причини, цілі та наслідки батьківських заборон у житті дитини. Добре відомо: до методів виховання існують два протилежних підходи. Дехто притримується думки, що малечі нічого забороняти не можна, інші, навпаки, радять постійно тримати дітей у залізному кулаці. В сучасній сімейній психології ці підходи ще називають дозволяючим і авторитарним. У першому випадку дитина «тиранить» батьків різними забаганками, неврівноваженими емоціями – батьки, зі свого боку, в цьому потурають, дозволяють робити все, ніби знімаючи з себе відповідальність за виховання: «Ну, це ж дитина…» Така крайність у ставленні до чада межує з байдужістю до нього. 01/02 │ 2015 │ #01(05)

Без сумніву, використовуючи дану модель, батьки з часом ризикують отримати самозосередженого егоїста, який свято переконаний, що весь світ крутиться навколо нього і чимось йому зобов’язаний. У другому випадку жертвою стає дитина, яка вимушена вислуховувати влучні і невлучні зауваження від батьків, стикатися з надмірною строгістю, суворою критикою, а часто агресивними криками і насиллям. При такій моделі виховання часто можна побачити дезорієнтовану особу, котра не розуміє, що хоче і куди рухатись у житті. Сьогодні багато свідомих батьків розуміють обмеженість та недосконалість будь-якого з цих підходів, а тому все частіше ставлять запитання: «А як правильно?». Для відповіді на питання потрібно зануритися в глибинні мотиви і наміри поширених батьківських установок, міфів та упереджень. Словесно батьківські директиви нерідко формулюються в формі різних табу і заборон, що у відповідний момент життя викликають у дитини певну реакцію. Для початку треба зауважити: заборони можна поділити на


Тетяна Федчук

32 Зоопсихологія

МАТЕРИНСТВО У ТВАРИН «Материнство – найбільша жертва, на яку здатна будь-яка жива істота». ВВС Будь-який тваринний інстинкт – це вроджені, закріплені генетично можливості та форми поведінки тварин, що виконуються з метою отримання корисного результату для забезпечення життя особи чи групи осіб. Для стабільного, повноцінного життя тварин найважливішими є інстинкти: добування їжі, розмноження, захисний, самозбереження, міграційний та материнський. Всі ці вроджені форми поведінки тварини отримують від матері чи старших осіб. Все ж деякі інстинкти передаються генетично і закладені «у крові». До прикладу, коли собака хворіє, то їсть лікувальну траву, хоча він і міг не спостерігати подібної поведінки у своєї матері. У деяких видів птахів, таких як зозуля, молоді особи відлітають у теплі краї першими, а дорослі птахи після них. В даному випадку цей інстинкт також вроджений і проявляється без попередньої підготовки. До даного ряду відноситься і материнський інстинкт, адже він один із найважливіших. Материнський інстинкт, який притаманний не лише людям, а й тваринам, не має нічого спільного з відчуттям відповідальності та добротою. Передбачлива природа нагородила цим інстинктом усю жіночу частину заради виживання дитинчат до того часу, поки ті не зможуть піклуватися про себе та добувати їжу самостійно. Про те, як люди піклуються про немовлят, відомо багато, а про тварин – зовсім трішки, тому дізнаємось, яка вона, тваринна любов. У дикій природі до народження потомства тварини розпочинають готуватися заздалегідь. До прикладу, так чинять самки полярного ведмедя: кожної зими вони виривають барлогу, де народжують потомство. До пологів дотримуються особливої дієти: передбачливі тварини харчуються тюленячим жиром, щоб набрати масу в 200 кілограмів. Тільки після цього 01/02 │ 2015 │ #01(05)

ведмедиці вагітніють. Причому нібито надлишкова вага абсолютно не зайва, адже, народивши зазвичай двох ведмежат, вісім місяців їх годують корисним, жирним молоком. Найтурботливішими мамами вважаються самки орангутанга, що турбуються про своїх потомків близько 10 років, адже у середньому народжують одне дитинча раз на 8-10 років. За цей період часу молодих тварин навчають усьому необхідному: добувати їжу, будувати місце прожиття, берегтися від дощу, а ще відрізняти їстівну траву від отруйної. Кожного дня мама робить нове гніздо, де спить із дитиною обійнявшись. За все життя самка-орангутанг будує до 30 тисяч таких «будинків». Тільки людина доглядає за своєю дитиною довше. Ще однією турботливою мамою є самка дикої свині. Лісники за допомогою спостережень дослідили підготовку до материнства та піклування про малят. Перед народженням вагітна самка покидає своє стадо та ховається за розлогими кущами. Вона ретельно досліджує територію, принюхуючись до чужих слідів, бруньок на рослинах, стовбурів дерев та кущів, при цьому глибоко втягуючи повітря, щоб швидко зреа-


Соломія Чир

36 Особистість

ЛЕГЕНДАРНИЙ ТАНДЕМ БАТЬКА І ДОНЬКИ Біографія Анни Фройд

Анна Фройд, дочка засновника психоаналізу Зигмунда Фройда, не тільки стала вірною послідовницею вчення батька, а й зайняла свою, унікальну, нішу в історії психології. На славу Анна реагувала скромно та з гумором: «Про мене говорять так добре, ніби я вже померла». Як же їй вдалося не загубитися в тіні знаменитого батька?

Татусева донька

Сім’я Зигмунда Фройда (нім. Sigmund Freud) була великою – дружина Марта народила вченому аж шестеро дітей! Від останньої вагітності жінки Зигмунд очікував сина. Вчений навіть планував назвати хлопчика Вільгельм, на честь свого друга, психоаналітика Вільгельма Флісса (нім. Wilhelm Fliess). Проте 3 грудня 1895 року народилася дівчинка Анна. З шести дітей тільки вона професійно, як і батько, зайнялася психологічною наукою. Біографи Анни Фройд відзначають, що в дівчинки було нелегке дитинство – після пологів матір страждала від затяжної депресії, батько мав мало часу на дітей, адже, щоб прогодувати велику родину, йому доводилося працювати по 18 годин на добу, а зі старшими братами та сестрами Анна рідко знаходила спільну мову. Матір багатодітної родини потребувала додаткової допомоги по господарству, тому в будинок Фройдів переїхала її рідна сестра. Тітка Мінна стала другою матір’ю для Анни. Проте для самої дівчини головним авторитетом, взірцем завжди був батько, тому вона всіма силами намагалася завоювати довіру та любов. Анна жертвувала своїм вільним часом, розвагами, лиш би тато похвалив. Опишемо цікавий випадок: під час сімейного відпочинку Фройдів одному членові родини не вистачило місця у човні, і, як би це не було дивно, на березі залишилася наймолодша Анна. Проте дівчина згодом згадувала: «Мій батько похвалив мене за стриманість і терплячість! І це зробило мене настільки щасливою, що все інше не мало значення...» Світ, в якому жив Зигмунд, світ психології, змалечку приваблював Анну. Завдяки щирій любові, відданості та повазі до справи його життя – психоаналізу – дівчині вдалося налагодити з татом особливий зв’язок. Вже в 13 років Анна ознайомилася з теорією психоаналізу та почала відвідувати лекції батька. Також не пропускала зборів Віденського психоаналітичного товариства (Wiener Psychoanalytische Vereinigung), потрапляла на прийоми пацієнтів.

01/02 │ 2015 │ #01(05)


Легендарний тандем батька і доньки. Біографія Анни Фройд Якщо спробувати описати Анну одним реченням, то воно звучатиме так: «Справою її життя був психоаналіз, а єдиним чоловіком – Зигмунд Фройд». І справді, Анна ніколи не була заміжня та не мала дітей. Хоча її доля могла скластися і по-іншому... В 1914 році дівчина поїхала відпочивати в Англію. Тут вона проводила багато часу з відомим англійським психоаналітиком Ернестом Джонсом (Ernest Jones). Їхнє знайомство могло закінчитися й одруженням – вісімнадцятирічна Анна сподобалася англійцю. Крім того, шлюб із дочкою Зигмунда Фройда пішов би на користь кар’єрі Ернеста. Проте Зигмунд у листах строго відмовляв як дочку, так і її залицяльника від поспішних рішень. У дівчини були й інші прихильники, проте Анна навіть уявити не могла, що обмежить своє життя домашніми обов’язками. Вона повернулася у Відень. Усі діти роз’їхалися з батьківського дому – братів призвали в армію під час Першої світової війни, а сестри повиходили заміж. Анна ж залишилася разом з батьком та занурилася у заманливий світ психоаналізу. Проте цікаво, що дівчина не мала вищої освіти. Оскільки Анна закінчила приватний ліцей, а не гімназію, то не могла вступити в університет. Дівчина захопилася педагогічними ідеями італійської лікарки, науковця Марії Монтессорі (італ. Maria Montessori), тому в 1914 році отримала педагогічну освіту та п’ять років працювала вчителькою початкових класів. А у 1922 році Анна, на основі психоаналітичного аналізу 15-річної дівчинки, зробила свою першу самостійну доповідь. Після цього жінка стала членом Віденського психоаналітичного товариства. З 1923 року Анна розпочала психоаналітичну практику. Досвід роботи з дітьми допоміг дівчині знайти своє місце у психоаналізі – в тому ж будинку, де батько приймав дорослих пацієнтів, жінка облаштувала кабінет для дітей. Зигмунд Фройд особисто провів психоаналіз своєї дочки. Багато науковців вважали це порушенням моралі. На психоаналізі Анна нерідко розповідала Зигмунду про сни, в яких вона захищає батька від ворогів. Великий внесок у розвиток та самоосвіту Анни, за її власними спогадами, зробили друзі та оточення Зигмунда. А з батьком дівчину ще більше зблизила його хвороба – рак щелепи. Безсумнівно, догляд та піклування кожного дня наймолодшої дочки сприяли тому, що психоаналітик успішно переніс близько 30 операцій та прожив ще 16 років.

Особистість 37

Марія Монтессорі (італ. Maria Montessori, 1870-1952 рр.) – італійський педагог, лікарка, перша італійка, що стала доктором медицини, розробила методику, в основі якої – вільний розвиток здібностей дитини. Вчила, що потрібно сприяти творчим проявам, спонтанним ідеям дітей, давати їм свободу самовираження. Педагогіка Монтессорі особливо популярною є сьогодні. Тисячі шкіл та дошкільних закладів працюють за цією системою. Зигмунда часто характеризували як грубу, навіть черству людину, він намагався не демонструвати своїх почуттів. Проте в особистих листах Фройд часто визнавав, що Анна – його найбільша прив’язаність. Він довіряв дочці, Анна стала його правою рукою: їздила замість батька на міжнародні конгреси, зачитувала його доповіді, вела переговори, супроводжувала у поїздках, отримувала замість психоаналітика почесні нагороди. Анна завжди була моральною підтримкою тата, а Зигмунд, у свою чергу, щиро захоплювався досягненнями дочки в науці, а це було для Анни неймовірним стимулом. 1930-ті рр. стали справжнім випробуванням для психоаналізу, який нацисти назвали «єврейською видумкою». А от Зигмунда Фройда вважали справжнім ідеологічним ворогом нацизму, було спалено багато праць із психоаналізу. Щоб уникнути гонінь, майже всі психоаналітики виїхали з Австрії. Зигмунд, вимучений хворобою, вже був у похилому віці, тому не хотів покидати рідну країну. Проте в 1938 році німецькі війська увійшли у Відень, і в березні Анну Фройд викликали на допит. Цей день жінка згадувала як найстрашніший у її житті. На випадок тортур вона навіть підготувала отруту... Впливові друзі сім’ї – французька принцеса Марія Бонапарт, посли США в Австрії і Франції – сприяли викупу Зигмунда Фройда, його дружини та дочки у нацистів. Після цього сім’я Фройдів емігрувала до Лондона. Після пережитого Анна розмовляла тільки англійською мовою навіть із німецькомовними знайомими... В Англії жінка розпочала активну наукову діяльність. Тут родину Фройдів психоаналітичне оточення зустріло стримано, проте з переїздом та облаштуванням все ж допомогли. січень/лютий


Соломія Чир

38 Особистість

Зигмунд помер у 1939-му, через рік після еміграції. У тому, що він плідно працював до самої смерті, була саме заслуга Анни. Смерть батька стала нестерпним ударом для жінки... В пам’ять про тата вона видала німецькою мовою «Зібрання творів» Фройда. Також організувала роботу над його біографією. Анна мала всі права на наукову спадщину Зигмунда. В той час навіть жартували: «Кожен, хто що-небудь пише про Фройда, відчуває, як Анна заглядає в текст через плече». Після смерті батька вона вже не бачила іншого шляху, крім як присвятити своє життя психоаналізу.

Піонер дитячого психоаналізу

Хоч Анна Фройд змалечку цікавилася науковими здобутками Зигмунда та завжди орієнтувалася на його погляди, проте вона намагалася викарбувати 01/02 │ 2015 │ #01(05)

в історії своє ім’я поряд із батьковим. Для цього потрібно було внести щось нове у світ психології – на основі вчення Зигмунда про психоаналіз Анна заснувала психоаналіз дитячий. Та не все просто складалося для Анни: у психоаналітичних колах її прийняли не зразу, адже у жінки не було медичної освіти. Тому Анна починала практичну діяльність із аналізу дітей друзів. А вже через три роки у неї було багато своїх клієнтів. Незважаючи на шалену популярність батька, визнання до Анни прийшло поступово та заслужено. Завдяки їй дитячий психоаналіз став самостійною галуззю психоаналізу. А її колеги зрозуміли: Анна Фройд – не просто протеже знаменитого батька, з нею необхідно рахуватися. В 1927 році жінка видала першу книгу – «Введення в техніку дитячого психоаналізу». Анна доводила, що є багато відмінностей між «дорослим» та «дитячим» психоаналізом. Це положення стало основою наукової полеміки з Мелані Кляйн (нім. Melanie Klein, 1882-1960 рр.), спеціалістом із дитячого психоаналізу, яка використовувала «дорослі» методи у роботі з дітьми. Анна Фройд критикувала такий підхід і була впевнена, що техніка вільних асоціацій (тобто коли пацієнт говорить все, що йому заманеться) не є дієвим з дітьми, тому що вони не готові відкривати свої таємниці та страхи лікарям. Коли дорослі звертаються до психоаналітика, це означає, що вони зацікавлені в одужанні. І оскільки прийоми не безкоштовні, то всіляко сприяють лікуванню. А дітей приводять батьки, нерідко – під примусом. Дитина не усвідомлює, що хвора, тому не розуміє, що їй потрібна допомога. Тут необхідна професійна майстерність, аби розговорити юного пацієнта, викликати довіру. Налагодити емоційний зв’язок із дитиною Анні допомагали педагогічна освіта та досвід роботи вчителькою – учні її любили та поважали. Якщо дитина ховалася під стіл, Анна, не вагаючись, залазила туди разом із нею. Нерідко жінка легше налагоджувала контакт із дітьми, ніж з дорослими: «Коли один мій десятирічний пацієнт кривлявся, я кривлялася до нього у відповідь!» Також під час сеансів Анна в’язала дитячі шкарпетки, які потім дарувала пацієнтам. Пристосовуючись до кожного характеру, Фройд отримувала індивідуальну психоаналітичну «картину». Якщо дитина не могла висловити свою проблему словами, Анна


Христина Федечко

42 Психодіагностика

ХТО ВОНИ,

П С И ХО ПАТИ: БЕЗДУШНІ ЗЛОЧИНЦІ ЧИ ЗАРУЧНИКИ СВОГО МОЗКУ?

Головною особливістю психіки таких людей є відсутність співчуття. Соціальні обов’язки та мораль для психопатів є лише мішурою, якої в будь-який момент можна позбутися. Брехня, маніпулювання без жодних виявів жалю, просто тому, що вони не відчувають нічого. Розпізнати психопата серед загальної маси людей надзвичайно важко, бо в більшості вони дуже вміло прикривають свої емоційні пустки шармом і, деколи аж занадто,

«нормальною» поведінкою. Така зовнішня «нормальність» – так звана маска здорового глузду – збиває з пантелику тих, хто займається вивченням психопатів. Крім безглуздої і безвідповідальної, часом згубної та жорстокої поведінки, вони не виявляють жодних інших ознак психічних хвороб. Вони не мають галюцинацій та не чують голосів. Психопати не є тривожними та знервованими, намагаються

01/02 │ 2015 │ #01(05)

Чезаре Ломброзо (Cesare Lombroso) – кримінолог, засновник Італійської школи позитивної кримінології.

не виглядати чужими в суспільстві. Частіше за все їхній інтелект – вище від середнього. Ще з часів біблійного Каїна майже кожна культура на Землі задокументувала існування осіб, чия антисоціальна поведінка загрожувала мирові суспільства. Але завдяки технологіям, які відслідковують мозкову активність у реальний час, експерти більше не обмежені у дослідженні поведінки психопатів. Вчені можуть вивчати, що відбу-


Христина Федечко

46 Психодіагностика нізвідки, у дорослої людини. Перші симптоми проявляються ще в дитинстві чи в юності. Деколи батьки психопатів знають: з дитиною щось не те, адже такі діти демонструють впертий опір до впливу соціалізації, утримують дистанцію і самодостатні. Якість сімейного виховання має єдиний вплив на психопата, а саме: моделює його самовираження і конкретну поведінку. Психопат, який росте в благополучній сім’ї і має доступ до позитивних соціальних та освітніх ресурсів, міг би стати корпоративним злочинцем чи, ймовірно, тіньовим підприємцем, корумпованим політичним діячем, адвокатом, суддею тощо. Інша людина з такими ж рисами, але позбавлена виховання, могла би стати звичайним шах-

раєм, бродягою, найманим вбивцею чи кримінальним злочинцем. Тобто соціальні фактори і методи виховання тільки формують вираження розладів, але не мають жодного впливу на нездатність людини відчути співчуття чи совість. Починаючи досліджувати наукову галузь психопатії, вчені притримуються однієї з двох головних теорій біологічних основ психопатії. Перша з них представлена Едріаном Рейном (Adrian Raine), її також підкріплюють роботи Антоніо Дамасіо. Вона відводить головну роль «орбіто-фронтальній корі» – ділянці префронтальної кори, яка, в свою чергу, знаходиться в лобних долях головного мозку і бере участь у свідомому прийнятті рішень.

Едріан Рейн (Adrian Raine) – британський психолог, професор кримінології та психіатрії в Університеті Пенсільванії (University of Pennsylvania). Відомий своїми дослідженнями нейробіологічних та біосоціальних причин антисоціальної та жорстокої поведінки дітей та дорослих.

Антоніо Дамасіо (Antonio Damasio) – португальсько-американський нейробіолог, професор нейронауки в Університеті Південної Каліфорнії (University of Southern California), автор кількох книг. Висунув теорію про відношення між людськими емоціями, раціональністю та основами біології.

01/02 │ 2015 │ #01(05)

Друга теорія, висунута Джеймсом Блером (James Blair), підтверджує, що фундаментальна дисфункція у психопатів знаходиться в так званому «мигдалевидному тілі» – амігдалі, невеликій мигдалевидній структурі, яка відіграє критичну роль в обробці емоцій і формуванні страху. Недавно, використовуючи ПЕТ-сканування, Блер показав: активація амігдали в здорових добровольців бере участь у реакціях на смуток і гнів з боку навколишніх. Він висунув гіпотезу, що дисфункція амігдали може пояснювати нестачу страху і співчуття у психопата. Можливо, ці дві теорії і не виключають одна одну. Блер вказує: між орбітофронтальною корою, яка відповідає за «мислення», та амігдалою, яка створює «почуття», є багато нейронних зв’язків. Також доктор Блер дійшов до цікавого висновку щодо розуміння психопатами емоційних натяків. Після експерименту 2002 року вчений довів: люди з такими психічними відхиленнями не вміють розпізнавати емоції в голосі інших. Особливо це стосується страху. Їм також буде важко визначити вираз обличчя наляканої людини. У 1847 році 25-річний майстер залізничної дільниці Рутланд – Берлінгтон Файніз Гейдж – разом із бригадою розчищав кам’янисту територію, коли випадкове загорання призвело до вибуху трамбівки і металевий


Оксана Мокрiєнко

50 Психологія бізнесу

Я – професіонал

або Пастка під назвою «незамінність»

Такі люди є у кожному офісі. На них тримається бізнес. Вони роками не ходять у відпустку, бо тоді настане аврал. Їх немає кому замінити навіть під час хвороби. Незамінні працівники. Хто вони? Яке їх майбутнє? Чи варто ставати незамінним? Розглянемо ситуацію детально.

«Робота не вовк, у ліс не втече», «Було би ярмо, а шия знайдеться» – саме так відгукуються про свою роботу люди, які її мають і не прагнуть більшого. Більшої зарплати, особистісного і професійного розвитку. Зовсім інший стан речей там, де твоя зарплата напряму залежить від обсягу виконаної роботи та особистих професійних якостей. Тут уже багато хто прагне

стати незамiнним працівником. Адже саме такий в умовах форс-мажору залишиться на своїй посаді. Незамінного цінує керівник. Незамінний блискавично вирішує будь-які проблеми і завдання. Незамінний працівник – професіонал своєї справи. Незамінний має підстави розраховувати на більшу зарплату. Як може видатися, незамінність має лише плюси. Але це омана. Коли відпустка – лише мрія Придивіться до незамінних працівників свого офісу або й до себе, якщо таким себе вважаєте. Коли вони чи ви останній раз були у відпустці? А якою була виробнича ситуація, коли ви хворіли? Хто залагоджував термінові виробничі справи

01/02 │ 2015 │ #01(05)

у передсвяткові дні? Чи всі незамінні після цього отримали підвищення? Як же зрозуміти, що ти потрапив у пастку під назвою «незамінний»? Елементарно. Просто варто у щоденній виробничій гонці зупинитись і спитати себе: а що буде, якщо я звільнюся з цієї роботи? Чи припинить своє існування організація, де я зараз працюю і де на мені все тримається? Ну і як? Яка ваша відповідь? Правильно. Навіть, якщо ви є власником бізнесу, ваша організація просто змінить виробничий процес. А звільнення ж рядового працівника, який сам себе вважає незамінним, мине майже непоміченим. В американській компанії The Coca-Cola Company топменеджерам заборонено їздити одним автомобілем


Тарас Радзівіл

54 Фінанси

ЯК НАЗБИРАТИ НА ВІДПОЧИНОК Хто з нас не любить відпочивати чи подорожувати, відвідувати інші країни чи ніжитися під приємним сонечком на березі моря? І не лише літом, а й зимою. Цікаво, що небажання поїхати на відпочинок характеризує куди менше українців, ніж це стосується відсутності всіх інших матеріальних цілей: житла, автомобіля, ремонту вдома і т.д. З власного досвіду, бажання відпочивати хоча б один раз на рік виникає у понад 90% людей. При тому, що бажання досягнути такої цілі, як покупка власного автомобіля, – у близько 80% тих, хто його ще не придбав. Ідеться лише про чоловіків, які цікавляться машинами набагато більше, ніж жінки. То чому ж, згідно зі статистикою, кожного року понад 50% українців залишаються на літню відпустку вдома або їдуть на «зелене море» (тобто в село)? Звичайно, причин є багато, але основна з них незмінна – брак коштів на хороший відпочинок. І ця причина перекриває всі інші разом узяті. Незважаючи на те, що надворі середина листопада, дехто вже починає задумуватися над тим, куди б хотів податися під час літньої відпустки в наступному році. І саме ці люди мають найбільше шансів кудись потрапити, адже, як каже українська народна приказка, «Готуй сани влітку, а воза взимку». Чим пізніше ви почнете думати, а, головне, планувати свій відпочинок, тим менше шансів реалізувати цю ціль в наступному році. На жаль, сьогодні небагато українців може похвалитися таким рівнем заробітків, коли можна взяти одномісячну зарплату і махнути світ за очі на одиндва тижні. Таких людей не більше 5-10%. Здебільшого потрібно відпочинок планувати і робити це прискіпливо. Отож, розглянемо приклад. Припустимо, в наступному році (літом) ми хочемо поїхати відпочивати за кордон. Визначте, куди хочете поїхати. Корисно провести «сімейну нараду» та обрати варіант (варіанти) для наступного року: відпочинок на морі чи турпоїздка по європейських країнах, all inclusive чи самостійне харчування, через туроператора чи «власним ходом». Чим краще ви знатимете свою «морквочку», тим більша буде мотивація щось для неї робити та врешті-решт її «з’їсти».

01/02 │ 2015 │ #01(05)

Згадуйте частіше про відпочинок – це підніматиме настрій та підгодовуватиме емоційно вашу ціль. Корисно знайти картинку чи фотографію, з якою ви будете асоціювати свій відпочинок, і повісити її на видному місці (так, до речі, можна робити з будьякими цілями). Продумайте, в якому місяці наступного року ви плануєте поїхати відпочивати. Визначте, скільки коштуватиме ваш відпочинок. Якщо його вартість буде у валюті, залиште запас у разі курсових коливань або відразу відкладайте у валюті відпочинку (наприклад: для відпочинку в Єгипті – долари, у країнах Європи – євро). Найкраще відразу відкладати у валюті відпочинку, щоб потім не виникало «сюрпризів» у разі валютних стрибків. Постарайтеся врахувати всі можливі витрати. Врахуйте кількість осіб, які складатимуть вам компанію на відпочинку. Відповідно, необхідну суму помножте на кількість осіб. Припустимо, одержана сума - 13 000 грн. Множимо цю суму на 20% (на випадок форсмажорних обставин). Отримуємо близько 15 500 грн. Отже, вартість нашої цілі – відпочинку літом – 15 500 грн.


Юлія Короцінська

58 Соціум

ЗБАВТЕ ХОДУ, АБО ЧИМ Дауншифтинг: втеча чи порятунок?

Основним страхом сучасної особистості є страх розчинитися в навколишньому світі. У великих містах, де щільний графік роботи і вирують величезні потоки інформації, людина практично не залишається наодинці з собою. То потрібно відповісти на телефонний дзвінок, то втиснути у графік незаплановану зустріч, а ввечері, коли все, здавалося б, зроблено, вимагають уваги сім’я, діти. І з часом виникає відчуття втрати власного «Я». А це д-у-у-уже страшне усвідомлення. Настає момент, коли людина готова кинути такий шалений ритм життя й оселитися десь на околиці. Найпоширеніші причини – це життя за сценарієм інших людей (батьків, керівництва, друзів і знайомих), данина моді («ось Інка сусідка поїхала жити до столиці, а я чим гірша?», «Всі, хто поважає себе, вже давно живуть у великому місті»), гонитва за грошима або славою («Ось стану багатим, тоді всі заздритимуть мені і почнуть, нарешті, цінувати»). Спочатку людині здається, що з кожним наступним досягненням вона буде ще більш щасливою, успішною і гідною в очах навколишніх і власних. Але в якийсь момент психіка дає сигнал «стоп»: чи то від перенапруги, чи то від обурення з приводу крокування хибним шляхом. А частіше – з обох причин. Що ж таке «дауншифтинг?» Дауншифтинг – з англійської «downshifting» – перемикання автомобіля на більш низьку передачу, а також уповільнення або ослаблення будь-якого процесу. У сучасному ж розумінні – це «життя заради себе», заради сім’ї, відмова від фінансового добробуту на користь психологічного комфорту. Дауншифтер – це людина, готова кинути високооплачувану роботу й кар’єру і переселитися, наприклад, в село, споглядаючи природу і проводячи час із сім’єю або просто вдаючись до роздумів, вирощуючи квіти або сад. Вважається, що термін «дауншифтинг» було вперше використано у пресі американською журналісткою Сарою Бен Бреатна у статті «Життя на зниженій передачі: дауншифтинг і новий погляд на успіх в 90ті» (Living in A Lower Gear: Downshifting: Redefining Success in the ‘90s), опублікованій у газеті «Вашингтон Пост» 31 грудня 1991 року. 01/02 │ 2015 │ #01(05)

Насправді ідея дауншифтингу не така вже й нова. Наприклад, принц Гаутама Будда залишив всі свої багатства заради пошуку відповідей на вічні питання. Подібним чином вчинив і римський імператор Діоклетіан (284-305 рр. н. е.), який після важкої хвороби відмовився від трону і поїхав у свій маєток на березі моря. Ще один приклад – художник Гоген. Він кинув кар’єру банківського службовця заради живопису. А першим російським дауншифтером був граф Лев Толстой, який залишив свій маєток і пішов «у світ» у пошуках спокою. У США відсоток дауншифтерів за останні 10 років становить 19% від чисельності населення, в Японії – 20%, а в Європі та Австралії – коливається в межах 25-27%. Цікаво, що, за статистикою, 50% «біженців» із міста протягом наступних 5 років повертаються назад. Спершу вдавалися до спроб пояснити зростання міграції збільшенням кількості осіб похилого віку, яким уже нема до чого прагнути в межах мегаполісу. Однак 4/5 дауншифтерів – люди до 50 років, тобто активні і працездатні, що саме знаходяться на піку кар’єрного зростання.

Портрет сучасного дауншифтера

Портрет виглядає приблизно так: житель мегаполісу від 21 до 45 років із вищою освітою. Це люди, які вже побудували кар’єру, заробили непоганий капітал або мають спадок. Нерідко вони здають свої квартири в мегаполісі, а самі проживають у країнах, де можна зекономити: Малайзія, Таїланд тощо.


Апофеоз протиріч: від штучних кордонів до війни світів

Соціум 61

ЦИКЛ СТАТЕЙ ПРО ДІАЛЕКТИЧНУ ПРИРОДУ ЕВОЛЮЦІЇ ЛЮДСЬКИХ СУПЕРСИСТЕМ

Частина 2.

АПОФЕОЗ ПРОТИРІЧ: ВІД ШТУЧНИХ КОРДОНІВ ДО ВІЙНИ СВІТІВ Чому історія розвитку суспільств нагадує піщаний годинник В попередній статті ми розглянули, як невелика ментальна різниця між людьми у, здавалось би, не першорядних питаннях здатна провокувати серйозні міжгрупові протиріччя і конфлікти з непередбачуваними наслідками. І як цілком природна різниця, що існує між людьми в межах окремих народів, суспільств чи інших соціальних груп, за певних обставин може підсилюватися чи навіть поляризуватися, створюючи протилежні ворогуючі ідеології. Цілком зрозуміло, як природна суспільна різноманітність між людьми, підсилюючись політичними, економічними чи культурними тенденціями, створює міжлюдські кордони. Це об’єктивні системні процеси, котрі дуже слабко контролюються окремими, нехай навіть дуже владними, особами і котрі здатні втягувати у ворожнечу потужні маси в чомусь переконаних і у щось віруючих людей. Проте у природі людських систем існує ще один спосіб спричиняти «війни світів»: не підсилюючи природну різницю, а створюючи її штучно. Коли не різниця в групах породжує кордони, а штучно створені кордони породжують різницю між групами, а згодом поляризацію і конфлікт.

Від кордону до різниці В соціальних науках усе актуальнішим стає поняття кордону. Кордоном у соціальному житті має шанс стати будь-яка ознака, за якою можна розділити людей. І чи не найбільш кричуща недосконалість світу полягає в тому, що під фразою: «Будь-яка ознака здатна стати яблуком розбрату для людей, поділити їх на протилежні групи і зіткнути в запеклих сутичках» і направду мається на увазі практично будь-яка ознака. Досить банально перелічувати такі з надуманих кордонів, як мова, колір шкіри, соціальний клас чи нація. Можна з легкістю дискримінувати одне одного навіть за кольором волосся чи стилем одягу. Ознаки дискримінації легко уявить не лише учасник революцій і війн, а й кожен, хто стикався з соціальними випробуваннями школи, університету, армії чи будьякого іншого суспільного інституту, де формально чи неформально прийнято ділити на ті чи інші групи. Після кожної війни чи геноциду мислячі і ті, що намагаються це робити, задаються питанням про те, які фундаментальні відмінності і протиріччя змушують людей безжалісно знищувати одне одного. Але сучасна наука розвертає кут зору рівно на 180 градусів: від аксіоми «від різниці до кордонів і протиріч» до відносно нового поняття – «від кордону до різниці і протиріч». січень/лютий


64 Психодіагностика

ОСВІТА – ІНВЕСТИЦІЯ В МАЙБУТНЮ ЯКІСТЬ ЖИТТЯ Психологія – це один із найпопулярніших гуманітарних напрямків. Незважаючи на те, що ця робота поки не вважається надто перспективною, кандидатів у майбутні експерти людських душ є чимало. Що собою являє навчання психології? Якими рисами повинен володіти майбутній психолог? І нарешті, чи кар’єра психолога – це лише кушетка?

Катажина Домнєвська: Раніше репутація професії психолога була дуже хорошою, а вивчати психологію вважалося справді престижно. Зараз, коли навчання в гуманітарній сфері можна відкласти в торбинку з написом «непотрібне», не одного студента, що вивчає психологію, трактують як майбутнього безробітного. Чи таке загальне уявлення про психологію обґрунтоване в реальності? проф. Ева Тшебінська, проректор відділу дидактики SWPS: Не знаю про таке загальне уявлення. 01/02 │ 2015 │ #01(05)

Ніколи не помічала, що серед професій, яким загрожує безробіття, особливо виділялися власне психологи. Більше того, маючи в розпорядженні результати досліджень, які ми проводимо, слідкуючи за долями своїх випускників, можу звернутися до конкретних даних. Результати таких досліджень свідчать, що понад 70% наших випускників працюють за фахом. 85% осіб, котрі закінчили у нас вчитися, задоволені роботою. Близько 1/3 тих осіб мають власну практику, тобто самі собі створили відповідні умови праці. Мені видається важливим у даному контексті те, що понад 40% наших студентів вже протягом навчання починають працювати у сферах, пов’язаних із психологією. Таким чином розпочинають кар’єру в професії, до якої готуються під час навчання. В яких сферах потрібна праця психолога? Таких сфер є дуже багато. Насамперед це здоров’я. Тут я не маю на увазі традиційні сеанси психотерапії на кушетці, бо ця професія зводиться не лише до того. Психологи допомагають у процесі лікування, профілактики, реабілітації. Наступні галузі – освіта,


Василь Калита

68 Соціум

НАЙЖОРСТКІШИЙ ЦЕНЗОР – НАШЕ ОТОЧЕННЯ Що постає в уяві пересічної людини, коли мова йде про свободу слова? Асоціативний ряд тут різноманітністю не вражатиме: велика кількість засобів масової інформації, можливість говорити про все, що завгодно, у демократичному суспільстві та незліченні її утиски в умовах авторитаризму. Зі шпальт газет, екранів телевізорів, радіоприймачів постійно кричать про ті чи інші порушення свободи слова, тому в громадян це поняття тісно пов’язується з журналістикою. Проте хіба тільки журналісти піддаються подібному утиску? В такому разі проблема свободи слова була б актуальною тільки для певного кола осіб і ніяким чином не стосувалася б пересічної людини. Остання в такому випадку просто не отримала б повної і вичерпної інформації з тих питань, які її цікавлять, але безпосереднього впливу порушення свободи слова на собі не відчула б. Проте десь глибоко в душі голос нам підказує: порушення свободи слова актуальне і болюче для журналіста точно так само, як для електрика, вантажника, лікаря чи вчителя. Пригадаймо власне дитинство. Я впевнений: більшість ще з ранніх років звикла до постійних заборон, у тому числі говорити певні речі. Якщо йдеться про лихослів’я, безпідставні образи інших, грубощі, це є доречним. Проте дуже часто батьки, родичі, вихователі чи однолітки забороняють дитині говорити те, що нікому шкоди не завдає або у чому навіть є раціональне зерно. «Що про тебе люди подумають?!» – з жахом каже мати дитині, яка, наприклад, щиро виразила свої фантазії, наївне захоплення чимось прекрасним чи, навпаки, справедливе незадоволення 01/02 │ 2015 │ #01(05)


72

Цікаві факти

В І Д О М І

Е М І Г РА Н Т И 1.

Макс Левчин (емігрант із України) – народився в Києві, але у 16 років переїхав жити в США. Там закінчив університет і отримав ступінь бакалавра у сфері комп’ютерних наук. Створив декілька інтернет-компаній, згодом відбулося об’єднання однієї з них із компанією Х.com. Згодом цю об’єднану компанію перейменували в усім відому Pay Pal, а Левчин став технічним директором. Коли у 2002 році Pay Pal увійшла в eBay, він заробив на такому злитті близько 34 мільйони доларів. У 2010 році Google придбав у Левчина за 182 мільйони доларів Slide, що спеціалізується на віджетах у соціальних мережах. А вже в 2013 році успішний програміст створив власну платіжну систему Affirm.

2.

Арнольд Шварценеггер (емігрант із Австрії) – народився у селі Таль біля міста Грац в Австрії і у віці 21 рік переїхав до США. На той момент він погано знав англійську мову й розмовляв із сильним акцентом, що спричиняло труднощі, але вже у 30 років Арнольд став мільйонером. Зараз його як успішного актора, бодібілдера та політика знає цілий світ.

3.

Джордж Сорос (емігрант із Королівства Угорщина, сьогодні – Угорщина) – народився у місті Будапешт, а у 1947 році разом із родиною поїхав жити до Великобританії, де навчався у Лондонській школі економіки. У 26 років перебрався до США, де працював брокером та фінансовим аналітиком. Сьогодні Сороса величають видатним американським фінансистом та філософом, що представляв теорію відкритого суспільства. У 2006 році посів 27 місце у списку найбагатших людей США, його дохід оцінюється у 8,7 млрд доларів.

4.

Ніна Добрєв (емігрантка з Болгарії) – народилася у Софії, але в ранньому віці переїхала до Канади. Хоча з дитинства жила у Канаді, вільно володіє болгарською і французькою мовами. Сьогодні Ніна є однією з найуспішніших акторок та модельок Канади. Добрєв стала відомою у цілому світі, адже знялася у серіалі «Щоденники вампіра», що є популярним як у США, так і в Європі. У 25 років акторка вже перемогла 11 конкурсів, що сприяли розвитку її професійної кар’єри.

5.

Джон Юз (емігрант з Уельсу) – народився у Мертір-Тідвіл 1814 року. До 55 років працював у себе на Батьківщині в інженерній сфері, спочатку на свого батька, згодом став директором суднобудівного заводу. В 1868 році поїхав до Російської імперії для організації виробництва з металу, а вже 1869-го заснував металургійний завод, який належав російсько-англійському «Новоросійському (Металургійному) Товариству», кам’яновугільного, залізного й рейкового виробництва; при заводі виникло згодом місто Юзівка (тепер Донецьк).

01/02 │ 2015 │ #01(05)


Анжеліка Попик

74 Дайджест

ARE THESE RULES WORHT BREAKING? By Jena Pincott

PSYCHOLOGY TODAY, November Іssue, 2014 “Do you play a little hooky, fudge on your taxes, or cheat on exams? You’re not alone. Many people break the rules now and then.” – a tricky question and research was conducted by Ms. Jena, the author of an article about rules, law and cheating, breaking them. Have you ever done anything illigal? Have you used your expired student card for a discount? Have you ever bought a cloth for a party and then returned it back? Have you taxted while driving? Then you did break the law! Ms. Jena made a research that shows the average amount of times people lying and breaking the rules, despite the fact that most of them consider themselves to be a fair people, fully sutisfied with their charakters. What about you? Read this article and puzzle out yourself!

ЧИ ВАРТО ПОРУШУВАТИ ПРАВИЛА? Джена Пінкот,

PSYCHOLOGY TODAY, листопад 2014 «Чи Ви коли-небудь не платили податки чи списували на іспиті? Ви не один такий. Сотні людей порушують правила і ламають закони», – запевнює пані Джена, автор статті, в якій розкриваються причини, чому люди не дотримуються правил та законів, обманюють та приховують правду. Чи Ви колись вчинили щось нелегально? Чи коли-небудь використовували старий студентський квиток? Купували одяг у дорогому магазині, а потім повертали одяг і отримували гроші назад? Чи Ви колись розмовляли телефоном, сидячи за кермом? Якщо так, то Ви також порушували правила! В цій статті автор описує проведений експеримент, який показує середню кількість разів, коли люди кажуть неправду, а також ламають закони, незважаючи на те, що більшість із нас вважає себе чесними людьми, які повністю задоволені своїм характером. А що Ви можете сказати про себе? Прочитайте цю статтю і дізнайтеся правду!

01/02 │ 2015 │ #01(05)

KILLER CHAIRS: HOW DESK JOBS RUIN YOUR HEALTH By James Levine

Scientific American Volume 311, Issue 5 Cheirs are everywhere: we wake up and go to sit in the kitchen for the breakfast, then we sit in the car or run to the free place in the bus, we sit for apr. 7 hours at work, then we sit back to the car or bus, we have dinner while sitting, and then we watch TV on the sofa, cause we are tired. We can go to the caffee as well, where we will also sit. What about you how much time do you spend sitting? The American researches show that a normal person in the USA sits for apr. 13 hours per day! That’s frightening! The author of this article mentions - „Standing more, even at a desk job, could lower risk for obesity, illness and death, studies suggest”. But we are not the prisoner in this environment. To get to know how you can survive while you are working in the office or you’re simply a driver, read this article.

КРІСЛА-ВБИВЦІ: ЯК ПРАЦЯ СИДЯЧИ РУЙНУЄ ВАШЕ ЖИТТЯ Джеймс Левайн,

Scientific American, Том 311, Видання 5 Стільці та крісла переслідують нас, вони скрізь: прокинувшись ми ідемо та сідаємо за сніданок, потім вскакуємо до машини або до автобусу, де намагаємось якнайшвидше зайняти місце, потім сидимо близько 7 годин на робочому місці, повертаємося в машину чи автобус, приходячи додому, відразу сідаємо перед телевізором або за вечерею. Звичайно ж, ми можемо піти в ресторан із друзями, де ПОСИДИМО та поспілкуємося. Чи ваше життя виглядає по-іншому? Американське дослідження показало, що в середньому кожна особа проводить сидячи близько 13 годин на день! Такі факти лякають! Автор цієї статті зазначає: «Стояння, навіть під час роботи, зни-


радить 76

Можливо, Ви ще не бачили: Пляж, 2000 р., США, Велика Британія Молодий американець Річард приїжджає в Таїланд у пошуках незвичайного відпочинку. В готелі він випадково знайомиться з дивним чоловіком на ім’я Даффі, який розповідає про пляж на таємничому острові – справжньому раї – і передає йому карту. Річард ділиться цим секретом із молодою французькою парою таких самих, як він, туристів – Франсуазою та Етьєном. Трійця вплав перебирається з сусіднього на потрібний їм острів. Там вони виявляють величезну плантацію коноплі, яку охороняють озброєні тайці. Просуваючись всередину острова, трійця несподівано наштовхується на невелику комуну, засновану мандрівниками, що прибули, як і вони, із Заходу, якою керує владна жінка Сел. Троє новачків намагаються знайти своє місце в цій, здавалося б, Утопії. Сім років у Тибеті, 1997 р., США, Велика Британія Австрійський альпініст Генріх Гаррер хоче прославити свою країну і планує підкорити вершину в Британській Індії Нанга-Парбат. Задля цього він залишає свою вагітну дружину. Розпочинається Друга світова війна, а експедицію беруть у полон як громадян Німеччини. Через декілька років Генріх втікає з полону, потрапляє до Лхаси, столиці Тибету, і приятелює з Далай-Ламою у той час, коли Тибет захоплює Китай. Тепер я йду у дику далечінь, 2007 р., США Пригодницький фільм режисера Шона Пена, що базується на книзі «Into the Wild» авторства Джона Кракауера, яка, в свою чергу, базується на щоденнику та розповідях родичів та знайомих Крістофера Маккендлесса, про його подорожі на початку 1990-х років територією Північної Америки. Картина була вперше представлена на Римському міжнародному кінофестивалі. Фільм розповідає реальну історію Крістофера Маккендлесса, молоду людину з вельми забезпеченої сім’ї, що, відкинувши матеріальні цінності сучасного суспільства, роздав всі свої гроші на доброчинність, а сам зробився волоцюгою. Впродовж двох років з 1990 по 1992 рік під ім’ям Олександр Суперволоцюга він мандрував у США і Мексиці, підробляв на випадкових роботах, поки, нарешті, не опинився на Алясці. Тут він вдався до останнього акту самозречення, оселившись у суворій пустинній місцевості в старому шкільному автобусі, де його знайшли через 2 тижні після смерті від отруєння та виснаження.

Можливо, Ви ще не читали: Розчаклована ніч. До історії штучного світла у XIX столітті. Шивельбуш Вольфґанґ. Ніка-Центр, 2014 р. – 216 с. Головною темою цієї захоплюючої, як для наукової розвідки, книжки є еволюція полум’я, а головним героєм можна назвати світло, різноманітне, різноякісне, що сяє на різних шаблях розвитку людського суспільства, – від первісного вогнища й до сучасного електричного освітлення. Вплив еволюції штучного світла на розвиток людського суспільства важко переоцінити, так само, як, скажімо, винайдення колеса. Автор стверджує, що зміна освітлення здатна викликати більш-менш значущі соціальні переміни чи супроводжує їх. І як один із прикладів наводить ліхтарі, що певною мірою стали зловісним символом французьких революцій. Таких цікавих обґрунтованих прикладів впливу еволюції світла у різних царинах суспільного життя за різних часів у книжці чимало. П’ять мов перепрошення. Ґері Чепмен, Дженніфер Томас. Брайт стар паблішінг, 2011 р. – 248 с. Подружнє життя, батьківство, романтичні стосунки до шлюбу, професійні відносини – всюди потрібні прохання про вибачення. Книжка, яку ви тримаєте у руках, має величезний потенціал налагоджувати й збагачувати стосунки та навіть запобігати розлученням. У реальному житті є реальні люди, які помиляються. Інколи недостатньо просто сказати: «Мені шкода, що так сталося». Потреба в перепрошенні є у кожній сфері стосунків між людьми. Хороша новина полягає в тому, що мистецтво перепрошення можна опанувати. Через своє дослідження та спілкування з сотнями людей консультант доктор Дженіфер Томас та доктор Ґері Чемпен, автор революційної книги «П’ять мов любові», відкрили п’ять основних аспектів, чи то пак «мов», перепрошення. 01/02 │ 2015 │ #01(05)


радить 77 Феєрія пригод Тура Хейєрдала. Ю. Косинська, О. Крук. «К.І.С.», 2013 р. – 240 с. Відомий науковець, невиправний романтик, археолог, авантюрист, мандрівник, символ ХХ століття… Всі ці епітети належать одній людині – Туру Хейєрдалу. Ще школярем Тур Хейєрдал зрозумів, що суспільство сповзає в прірву власних суперечностей. «Повернення до природи – найкращий порятунок від цивілізації, яка веде людство до загибелі», – вирішив юний романтик. План повернення до «первісного раю» Тур розробив під час навчання в університеті Осло, подавши його як наукову експедицію. І разом із молодою дружиною напередодні Різдва 1936-го вирушив на полінезійський острів Фату-Гіва. Однак заховатися від технічного прогресу і знайти душевний спокій не вдалося. Річний експеримент у джунглях завершився невдачею: реальність виявилася прозаїчнішою за мрії. Але на сусідньому острові Гіва-Оа увагу Тура привернули кам’яні велетні, які дуже нагадували подібні скульптури Південної Америки. Тож він висуває теорію про заселення Полінезії з американського континенту. Братик Біль, Сестричка Радість. Богдана Матіяш. Видавництво Старого Лева, 2014 р. – 144 с. «Братик Біль, Сестричка Радість» – книжка есеїстики про дуже прості щоденні досвіди, стани, відчуття, які людина переживає впродовж життя і які містяться у широкому спектрі поміж радістю й болем. Темою рефлексій і зачудування стають речі, що їх людина бачить щодня. Досвіди внутрішні: довіри, радості, вдячності, смутку, страху, любові, переживання всього в світі як дару, – чергуються з досвідами, наповненими радістю побаченого й відчутого в світі довкола: ходіння по землі, переживання пір року, розглядання дерев, зірок, неба, води, піску, листя, квітів, хмар – найпростіших речей, які тільки є. У цій книжці немає ідеалізування, але є довіра до світу й віра в те, що навіть найбільший біль може врешті обернутися радістю. Будуємо стосунки зі складними людьми. Джон Таунсенд. Свічадо, 2014 р. – 200 с. Джон Таунсенд, доктор психології, у своїй книзі порушує проблему спілкування з важкими людьми – маніпуляторами. Зазвичай усі інстинктивно намагаються таких осіб уникати. Однак, що робити, коли ці важкі люди є нашими близькими, друзями чи колегами на роботі? Автор закликає їх не відкидати, натомість пропонує цілий спектр засобів, щоб допомогти їм усвідомити руйнівні наслідки поведінки та спілкування. Наука любові та зради. Робін Данбар. Темпора, 2014р. - 304 с. Його головне наукове зацікавлення це еволюція соціальності. 1998 року його було обрано членом Британської академії. Серед його книжок «The Trouble With Science» («виразний напад на антинаукове лобі Sunday Times) і «Grooming, Gossip and the Evolution of Language». Книгу «The Human Story» у Sunday Times назвали «коктейлем останніх досліджень і нових теорій», а в New Scientist - «жвавою та та провокативною».Рекомендуємо почитати усім, хто цікавиться антропологією і еволюційною психологією. Революція в навчанні. Г. Драйден, Д. Вос. Літопис, 2005 р. - 308 с. Книжка пропонує читачам навчальну програму впродовж усього життя. Завдяки їй ми дізнаємося, як читати чотири книжки за день i пам’ятати прочитане, як вивчити основи іноземної мови за чотиришість тижнів, як збагатити дитячий інтелект у перший найважливіший період життя - від народження до восьми років, як навчатися впродовж життя, як заповнити прогалини у знаннях за рекордно короткий час, як творити нові ідеї в бізнесі, школі й житті, як виявити власний стиль навчання, мислення i праці, як привабити учнів до навчання, відтягнувши їх від наркотиків i злочинності, як змінити навчання у школі, на роботі, удома, щоб воно приносило радість. У книжці в доступній формі запропоновано нові підходи до продуктивного навчання та його організації, комплексні техніки ефективного запам’ятовування та опрацювання інформації, швидкісного читання. Книжка цікаво скомпонована, вона багата на таблиці, схеми, діаграми, щоб читач міг на практиці переконатися в дієвості тих методик, що їх теоретично обґрунтовують автори. Книжку перекладено багатьма мовами, вона стала бестселером у США, Китаї, багатьох європейських країнах. Рекомендуємо прочитати цю книжку всім батькам, опікунам, тим, хто самостійно вчиться, а також шкільним педагогам. січень/лютий


80 Оптимістичні історії

Нема так зле, щоб Талант відкрився у в’язниці...

Мігель де Сервантес почав писати тільки в 38 років. До того часу він побував на іспанськотурецькій війні, був важко поранений, 5 років провів у полоні, 4 рази намагався втекти і ледь не був страчений. Повернувшись на батьківщину, він знову опинився в ув'язненні через підозру в шпіонажі. Там у 1602 році він почав писати роман «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі». В 1604 році вийшла в світ перша частина роману, яка одразу ж підкорила Іспанію.

Дякуючи хворобі... В 1880 році письменнику Роберту Стівенсону був поставлений діагноз – туберкульоз. В пошуках цілющого клімату він побував у Швейцарії, на півдні Франції та Англії, а потім відправився на яхті в південну частину Тихого океану. Відвідавши Таїті, Гаваї і Австралію, він нарешті придбав ділянку землі на Самоа, де клімат був найбільш сприятливим для здоров’я. Натхненний своєю мандрівкою, він написав «Острів скарбів», який приніс йому світову славу.

Добре, що дослід не вдався... В 1942 році, під час Другої світової війни, співробітник компанії Eastman KodaK Гаррі Кувер займався пошуком прозорого пластику для гарматних прицілів. І замість цього отримав субстанцію, яка клеїлась до всього підряд і псувала обладнання. Тільки в 1958 році Кувер здогадався використати своє відкриття як клей і, запатентувавши його, став рекламувати по телебаченню. Скоро «Суперклей» був визнаний відкриттям, який змінив життя людства. P.S. Продукт випускався під назвою Eastman Compound 910 («Суміш 910») 01/02 │ 2015 │ #01(05)


Оптимістичні історії 81

на добре не вийшло Дякуючи нестачі коштів... Компанію Nike заснував в 1964 році Філ Найт, вирішив не зв’язуватись більше з дешевими американськими кросівками, які не відповідали спортивним потребам. На німецьке Adidas у таких бідних спортсменівлюбителів, як Найт, не вистачало коштів, і він, вклав останні 500 доларів в справу, замовив 300 пробних пар у японців, самостійно розробивши модель. Вийшло якісно і недорого. Через 10 років в кросівках Nike бігала вся Америка. В 1922 році 15-літній механік-самоучка Соічіро Хонда відправився в Токіо в надії знайти роботу. Тільки через рік, після сильного землетрусу, коли більшість механіків були зайняті відновленням своїх домівок, йому нарешті вдалось влаштуватись в автомайстерню. Набравшись досвіду, він вдосконалив велосипед, встановивши до нього мотор. Ідея мала успіх. Хонда звільнився з майстерні і в 1948 році відкрив виробництво мотоциклів. P.S. В наші дні компанія Honda випускає легкові автомобілі, вантажівки, літаки, мотоцикли, електрогенератори, морські двигуни та газонокосарки.

Дякуючи землетрусу...

Якби не довелось рятуватись втечею... Не бажаючи виходити заміж за 35-літнього вдівця, Хелена Рубінштейн втекла з рідної Польщі в Австралію. Їй було всього 18, вона не мала коштів, але мала мрія відкрити свій косметичний бізнес. Хелена зауважила, що спекотний клімат робить шкіру сухою. Вона вирішила, що виготовлення і продаж кремів допоможе їй досягти успіху. Через 11 років наполегливої праці бренд Helena Rubinstein став популярним у всьому світі. P.S. Сьогодні бренд Helena Rubinstein є членом великої косметичної сім’ї L’Oreal. січень/лютий


82

Запитання номера 82

Де ваш дім?

Хіба це не настільки ж важливе питання, як і «Хто я?» Бо як той, хто не знає, без чого «я не я», може пізнати себе і зрозуміти життя? А хто знає, що таке його дім, хіба не знайшов життя у собі?

01/02 │ 2015 │ #01(05)


83

Щоб журнал ставав дедалі кращим, просимо Вас долучатися до офіційних сторінок у соціальних мережах:

https://www.facebook.com/experymentUA https://vk.com/experymentua Будемо дуже вдячні за поширення, коментування і «лайкання» матеріалів, які Вам сподобалися на сторінках. Це допоможе зростати журналу, поширювати серед друзів і загалом у суспільстві важливі психологічні знання, а також знаходити однодумців.

ХОЧЕТЕ ЗРОБИТИ ПОДАРУНОК, КОРИСТЬ ВІД ЯКОГО ЛЮДИНА ВІДЧУВАТИМЕ РОКАМИ?

Гарно оформлений фірмовий сертифікат на передплату розвиткового журналу «Експеримент»! Речі зношуються, продукти псуються, сувеніри забуваються, а знання залишаються з нами на все життя!

Телефонуйте:

063 329 88 65

Подбайте про емоції і зростання своїх рідних і близьких – подаруйте їм іменну передплату на журнал! січень/лютий


84

SPE школа розвитку

ВІЗЬМІТЬ УЧАСТЬ у психологічних тренуваннях

Ораторське мистецтво Теорія брехні

Психодіагностика особистості

Тайм-менеджмент як мистецтво досягати більшого

Упередження сприйняття і нав`язування цінностей

Мистецтво спілкування зі складними особистостями

Власний бізнес і Школа продаж

info@spe.org.ua

Школа впевненості

096 308 00 32

01/02 │ 2015 │ #01(05)

Фінансова грамотність

www.spe.org.ua

Experyment 05 demo  

перший україномовний психологічний журнал для тих, хто думає Приєднуйтесь до нас у соцмережах: https://www.facebook.com/experymentUA https...

Advertisement